Search the Community

Showing results for tags 'исполнительное производство'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 316 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Київ Справа № 320/247/19 Провадження № 11-807апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (суддя Лисенко В. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року (судді Ключкович В. Ю., Парінов А. Б., Беспалов О. О.), У С Т А Н О В И Л А : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. ОСОБА_1 у січні 2019 року звернувся до суду з позовом до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Бориспільський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області), у якому просив скасувати постанови від 01 березня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 53495732 і про накладення арешту на майно позивача та включення його до реєстру боржників у межах виконавчого провадження № 53495732. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Суддя Київського окружного адміністративного суду ухвалою від 21 січня 2019 року відмовив у відкритті провадження у справі. 3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 березня 2019 року ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року залишив без змін. 4. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржувані постанови винесені у виконавчому провадженні на підставі виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва. Вироком цього суду позивача було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 357, частиною другою статті 189, частиною четвертою статті 191 та частиною п`ятою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК), а також задоволено цивільні позови та стягнуто із засудженого ОСОБА_1 матеріальну шкоду на загальну суму 131 658,53 грн. Суди керувалися положеннями статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 5. ОСОБА_1 у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зазначаючи про публічно-правовий характер цього спору, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відкрити провадження у справі. Позиція інших учасників справи 6. Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надав. Рух касаційної скарги 7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 травня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 05 серпня 2019 року призначив її до розгляду. 8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 серпня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників. Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 10. Судами встановлено, що вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2012 року у справі № 1-19/12 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 357, частиною другою статті 189, частиною четвертою статті 191 та частиною п`ятою статті 185 КК. 11. Цим же вироком задоволений цивільний позов ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1» матеріальну шкоду в розмірі 121 658,53 грн. 12. На виконання вироку Голосіївським районним судом міста Києва 19 квітня 2016 року видано виконавчий лист № 1-19. 13. Постановами державного виконавця Бориспільського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 01 березня 2017 року відкрито виконавче провадження № 53495732, накладено арешт на майно ОСОБА_1 та включено його до реєстру боржників. 14. Вважаючи вказані постанови відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 15. Велика Палата Верховного Суду вже висловила правову позицію щодо юрисдикції цього спору у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 752/14248/18 (провадження № 14-520цс19), відповідно до якої оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення, яким задоволений цивільний позов у кримінальному провадженні, має відбуватися у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК), і підтримує цей висновок з огляду на таке. 16. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 17. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 18. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. 19. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 20. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. 21. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 22. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. 23. Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 24. Підстави та порядок звернення й розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). 25. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 128 КПК форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, установленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. 26. Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 27. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 28. Згідно зі статтею 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. 29. Враховуючи те, що нормами КПК не встановлено порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення, яким задоволений цивільний позов у кримінальному провадженні, то таке оскарження має відбуватися у порядку цивільного судочинства. 30. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 724/689/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 569/12295/16-ц та інших. 31. Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає правильним висновок судів про відмову у відкритті провадження у справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 32. Згідно зі статтею 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 33. Відповідно до статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 34. Переглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які, ухвалюючи судові рішення, не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права. Висновки щодо розподілу судових витрат 35. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 36. Отже, підстав для зміни розподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87144998
  2. Есть судебный процесс по взысканию ипотеки в счет погашения задолженности по кредиту и исполнительное производство по взысканию долга по решению суда по тому же кредиту, где уже ту же ипотеку арестовали и планируют выставить на торги, т.к. денег у должника нет. Действия кредитора (взыскателя) понятны. А как можно использовать эту ситуацию в пользу должника? Например, требовать у суда отказа в иске по взысканию ипотеки на основании того, что ДВС уже взыскивает долг за счет этой же ипотеки. Или может есть какие то другие решения или практика в такой ситуации для должника?
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2019 року м. Київ Справа № 826/12775/15 Провадження № 11-680апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи - Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва, Приватне акціонерне товариство «Автомобільна група «Віпос», Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Каділлак, Шевролє», про зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року (суддя Іщук І. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (судді Шелест С. Б., Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.), У С Т А Н О В И Л А : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» (далі - ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє») 30 червня 2015 року звернулося до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Печерського РУЮ, виконавець), треті особи - Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва (далі - УПФУ), Приватне акціонерне товариство «Автомобільна група «Віпос» (далі - ПрАТ «АГ «Віпос»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Каділлак, Шевролє» (далі - ТОВ «АГ «Каділлак, Шевролє»), у якому просило зняти арешт з 2 автомобілів, які є власністю позивача: «Chevrolet Express Cargo», 2004 року випуску, з кузовом № 1 GCFH15TX41199005 , днз АА3021АС , та «Chevrolet CAVALIER», 2004 року випуску, з кузовом № 3 GIJC5F44S159797 , днз АА9378АС , який був накладений ВДВС Печерського РУЮ в межах зведеного виконавчого провадження № 34926189 (виконавчі провадження № 34042713, 41901174, 42405694, 42502029, 42507230, 42875338, 43151107, 43151152). 2. Позов мотивовано тим, що ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє» є власником автомобілів, на які було накладено арешт. Накладення арешту на майно, яке належить позивачу, а не боржнику, є безпідставним та порушує права позивача. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 02 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовив. 4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 грудня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року скасував та закрив провадження у справі. 5. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 серпня 2017 року закрив касаційне провадження у справі в частині оскарження постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року, скасував ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року, справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 6. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 жовтня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року скасував та закрив провадження у справі. 7. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що цей спір належить розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки правовідносини у справі пов`язані з визнанням права позивача на майно, на яке виконавцем накладено арешт. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 8. У касаційній скарзі ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. 9. Скаржник зазначає, зокрема, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства в силу прямих приписів статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; тут і далі - в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом, якщо не зазначено інше), відповідно до якої учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 10. Крім того, позивач указує, що на дату ухвалення постанови суду першої інстанції набрала законної сили постанова Господарського суду м. Києва від 12 травня 2015 року у справі № 910/8276/15-г, якою визнано за позивачем право власності на зазначені автомобілі. Тому твердження апеляційного суду про те, що зняття арешту пов`язано з визнанням права власності на майно, є помилковим. Позиція інших учасників справи 11. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Рух касаційної скарги 12. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 28 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження у цій справі. 13. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС викладено в новій редакції. 14. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 15. Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 20 лютого 2018 року прийняв до провадження цю справу, а ухвалою від 01 липня 2019 року призначив її до розгляду. 16. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 липня 2019 року справу за позовом ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє» до ВДВС Печерського РУЮ, треті особи - УПФУ, ПрАТ «АГ «Віпос», ТОВ «АГ «Каділлак, Шевролє», прозобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС (у чинній редакції). Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи 17. ВДВС Печерського РУЮ відкрито кілька виконавчих проваджень - ВП № 34042713, 41901174, 42405694, 42502029, 42507230, 42875338, 43151107, 43151152, у яких боржником є ТОВ «АГ «Каділлак, Шевролє», а стягувачами - ТОВ «Віпос» (на сьогодні - ПрАТ «АГ «Віпос») та УПФУ. 18. Ці виконавчі провадження були об`єднані у зведене виконавче провадження ВП № 34926189, у межах якого ВДВС Печерського РУЮ у лютому 2015 року були арештовані та вилучені у ТОВ «АГ «Каділлак, Шевролє» два автомобілі марки «Chevrolet Express Cargo», 2004 року випуску, з кузовом № 1 GCFH15TX41199005 , днз АА3021АС , та «Chevrolet CAVALIER», 2004 року випуску, з кузовом № 3 GIJC5F44S159797 , днз АА9378АС , про що складено акти опису й арешту майна від 10 лютого 2015 року. 19. Позивач, який не є стороною виконавчого провадження, вважаючи, що ці автомобілі належать йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2010 року № 2/3, укладеного між ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє» і ТОВ «АГ «Каділлак, Шевролє», звернулося до суду з цим позовом про зняття з них арешту. 20. При цьому позивач посилався і на рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2015 року у справі № 910/8276/15-г, яким за ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє» визнано право власності на ці автомобілі. Вказане рішення набрало законної сили згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2016 року у зазначеній справі. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування 21. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 22. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. 23. Відповідно до частини другої статті 4 КАС (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 24. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 25. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 26. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 27. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. 28. Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом, якщо не зазначено інше) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 29. Положеннями статті 52 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається насамперед на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. 30. Згідно зі статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 31. У чинній редакції цього Закону правове регулювання вказаних положень здійснюється статтям 48, 50, 56 та 74. 32. Положеннями статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані зі зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. 33. З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду. 34. Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду із цим позовом стало те, що арештоване виконавцем майно (2 автомобіля) належить на праві власності позивачу відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2015 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2016 року, а не боржнику. 35. Оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» (статтею 59 у чинній редакції). 36. Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» у чинній редакції, стаття 60 цього Закону в редакції, чинній на момент накладення арешту на майно). 37. З огляду на наведені норми та сукупність обставин у цій справі суд вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не приведе до поновлення речового права на майно. 38. Оскільки зняття арешту з майна здійснюється постановою виконавця, прийнятою на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права та зняття арешту зі спірного майна. 39. Отже, спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного речового права позивача. 40. Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю). Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі є приватноправовим. 42. Доводи скаржника щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів не знайшли свого підтвердження під час її розгляду в суді касаційної інстанції. 43. Водночас решті доводів касаційної скарги суд не надає оцінки з огляду на те, що такі доводи стосуються суті спору, а отже, не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 44. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 45. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 46. За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Висновки щодо розподілу судових витрат 47. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 48. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» залишити без задоволення. 2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86877090
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2019 року м. Київ Справа № 804/4188/17 Провадження № 11-457апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС) на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (суддя Дєєв М. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (судді Юрко І. В., Білак С. В., Чумак С. Ю.) у справі № 804/4188/17 за позовом ГУ ДФС до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - УДВС) про визнання протиправними й скасування постанов та ВСТАНОВИЛА : Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2017 року ГУ ДФС звернулося до суду з позовом до УДВС, у якому просило визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця УДВС Осельського Є. С. про відкриття виконавчих проваджень від 06 березня 2017 року ВП № 53527296 та ВП № 53527612. 2. На обґрунтування позову ГУ ДФС зазначило, що ухвали слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к, на підставі яких було прийнято оскаржувані постанови, не є виконавчими документами в розумінні Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 липня 2017 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2017 року залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. 5. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що незгода сторони виконавчого провадження з діями або рішенням державного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому на підставі ухвал, постановлених слідчими суддями Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська за результатами розгляду кримінальних справ, не може бути розглянута за правилами адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку кримінального судочинства. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 6. Не погодившись із ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. 7. На думку скаржника, виконавчі листи за ухвалами слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к не видавалися, а тому не було підстав для прийняття оскаржуваних постанов. 8. Скаржник, посилаючись на частину першу статті 181 КАС України, зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 9. У зв`язку з викладеним ГУ ДФС просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Позиція інших учасників справи 10. На час розгляду справи відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав. Рух касаційної скарги 11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 13 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції. 13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 14. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 17. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 18. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 19. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 20. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 21. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 22. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 23. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 24. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ. 25. Матеріалами справи встановлено, що у провадженні слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебували справи № 201/11811/16-к та № 201/14034/16-к за скаргами різних фізичних та юридичних осіб на дії слідчих, вчинені у межах досудового розслідування кримінального провадження № 32016040000000037. 26. У справі № 201/11811/16-к за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС Ткачука Д. А. щодо неповернення тимчасово вилученого під час обшуку майна ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року зобов`язано повернути ОСОБА_1 типовий млинний комплекс «Харків`янка 3000 плюс». 27. У справі № 201/14034/16-к за скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Дніпро-Агропрайд», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Агросвіт», ТОВ «Павлоградзернопродукт», Кооперативу «Колосок» щодо порушення слідчими Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС законодавства при проведенні обшуків 02 серпня 2016 року та зобов`язання повернути вилучене в ході обшуків майно ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 листопада 2016 року зобов`язано слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС або інший орган досудового розслідування, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 32016040000000037, повернути скаржникам вилучене майно, що визначено у протоколі обшуку від 02 серпня 2016 року. 28. 06 березня 2017 року державний виконавець УДВС Осельський Є. С. прийняв постанови про відкриття виконавчих проваджень, зокрема ВП № 53527612 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Наумової О. С. від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та ВП № 53527296 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ходаківського М. П. від 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к. 29. Вважаючи протиправними постанови про відкриття виконавчих проваджень від 06 березня 2017 року № 53527612 та № 53527296, ГУ ДФС звернулося до суду з цим адміністративним позовом. 30. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданого ГУ ДФС позову, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 31. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 32. Примусовому виконанню відповідно до вказаного Закону підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII). 33. Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 34. Отже, при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. 35. На підставі частин третьої та четвертої статті 535 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання. 36. Проте положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні. 37. Водночас частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 38. Аналогічна норма закріплена і в частині першій статті 287 КАС України(у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). 39. Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого документа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб. 40. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц (провадження № 14-431цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 824/297/18-а (провадження № 11-1479апп18) та від 29 травня 2019 року у справі № 760/14437/18 (провадження № 14-224цс19). 41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень, прийнятих на підставі примусового виконання ухвал слідчих суддів у кримінальних провадженнях, а тому помилково відмовив у відкритті провадження в цій справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 42. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 43. Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 44. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій постановили судові рішення з порушенням норм процесуального права та які перешкоджають подальшому провадженню у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області задовольнити. 2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року скасувати, а справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік В . І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська В . С. Князєв Джерело: ЄДРСР 86877104
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2019 року м. Київ Справа № 826/13405/18 Провадження № 11-699апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Радомишльської районної спілки споживчих товариств до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, треті особи - Державне підприємство «СЕТАМ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЦ Фрай», про визнання протиправними дій за касаційною скаргою Радомишльської районної спілки споживчих товариств на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (судді Губська О. А., Парінов А. Б., Ключкович В. Ю.), У С Т А Н О В И Л А : Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог 1. Радомишльська районна спілка споживчих товариств звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії посадових осіб Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо передачі на примусову реалізацію приміщення універмагу загальною площею 6 128,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач передав на примусову реалізацію зазначене нерухоме майно, законним власником якого є Радомишльська районна спілка споживчих товариств, усупереч вжитим судами заходам забезпечення позову, за якими було заборонено вчиняти такі дії, що свідчить про їх протиправність. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 04 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позову. 4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року скасував та закрив провадження у справі. Роз`яснив позивачу право на звернення до суду з цим позовом у порядку цивільного судочинства. 5. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що у спірних правовідносинах оскарження позивачем дій посадових осіб Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), повинне здійснюватися шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду. 7. Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що Радомишльська районна спілка споживчих товариств не є стороною виконавчого провадження, в якому державний виконавець вчинив оспорювані дії, тому не може звернутися зі скаргою на ці дії у порядку, визначеному статтею 447 ЦПК. З огляду на це вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що заявлені ним позовні вимоги повинні розглядатися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Позиція інших учасників справи 8. Державне підприємство «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») подало відзив на касаційну скаргу Радомишльської районної спілки споживчих товариств, у якому зазначило, що положеннями чинного законодавства не передбачено підстав для зняття майна з реалізації чи зупинення електронних торгів у випадку накладення судами обтяжень на нерухоме майно, тому ні орган державної влади, ні організатор електронних торгів не допустили порушень норм чинного законодавства. Із цих підстав ДП «СЕТАМ» просило залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану постанову Шостого апеляційного адміністративного суду - без змін. 9. Також свій відзив на касаційну скаргу позивача подало Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЦ Фрай» (далі - ТОВ «ТЦ Фрай»). На переконання цього товариства, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі є правильним, наведені скаржником доводи його не спростовують, тому немає підстав для задоволення зазначеної касаційної скарги. Рух касаційної скарги 10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 10 червня та 15 липня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі та призначив її до розгляду. 11. Ухвалою від 18 липня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику її учасників. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи 13. Державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - державний виконавець) постановою від 17 травня 2018 року відкрив виконавче провадження (№ 56422016) з примусового виконання виконавчого листа № 760/12230/17, виданого 22 січня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором у сумі 4 922 626,30 грн. 14. Також постановою від 17 травня 2018 року державний виконавець наклав арешт на все майно, що належить боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 5 415 138,93 грн. 15. Цього ж дня Радомишльському районному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області було доручено здійснити опис та арешт майна, що належить боржнику, а саме нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 6128,7 кв. м. 16. 18 червня 2018 року Радомишльський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області направив на адресу відповідача постанову про опис та арешт майна боржника. 17. У подальшому призначений постановою від 19 червня 2018 року суб`єкт оціночної діяльності провів незалежну оцінку вказаного нерухомого майна та склав звіт, згідно з яким вартість цього майна становить 6 408 900,00 грн без ПДВ. Згаданий звіт було направлено сторонам виконавчого провадження для ознайомлення. 18. 04 липня 2018 року Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві надіслав ДП «СЕТАМ» заявку № 67068 на реалізацію арештованого майна у ВП № 56422016. 19. На підставі цієї заявки ДП «СЕТАМ» призначило електронні торги на 08 серпня 2018 року. За результатом їх проведення визначено переможця - ТОВ «ТЦ Фрай». 20. 10 серпня 2018 року державний виконавець склав акт про проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, прийняв постанову про зняття арешту з усього майна, що належить боржнику. Також підготовлено розпорядження про розподіл коштів. 21. 27 серпня 2018 року державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням виданого судом виконавчого документа. 22. На підставі акта державного виконавця про проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області 10 серпня 2018 року видав ТОВ «ТЦ Фрай» свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення універмагу площею 6128,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. 23. Цього ж дня до Державного реєстру речових прав внесено запис про державну реєстрацію за ТОВ «ТЦ Фрай» права власності на це майно. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи 24. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 25. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 26. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 27. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. 28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 29. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. 30. Згідно із частинами першою та п`ятою статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 31. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. 32. За правилами частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 33. Предметом спору в цій справі є дії державного виконавця з передачі на примусову реалізацію нерухомого майна у виконавчому провадженні № 56422016 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором у сумі 4 922 626,30 грн. 34. Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, врегульовано положеннями розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК. 35. Відповідно до статті 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. 36. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК). 37. Оскільки позивач - Радомишльська районна спілка споживчих товариств не є стороною виконавчого провадження № 56422016, то, й не може звернутися зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченому статтею 447 ЦПК, за якою лише сторони виконавчого провадження мають на це право. 38. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей позов Радомишльської районної спілки споживчих товариств може бути розглянутий судом, який видав виконавчий документ у зазначеному вище порядку, є помилковим. 39. Разом із цим, зі змісту позову вбачається, що оскарження позивачем до суду дій державного виконавця стосовно передачі об`єкта нерухомого майна на примусову реалізацію, спрямоване на захист майнових прав Радомишльської районної спілки споживчих товариств, яка вважає себе його законним власником. 40. При цьому у справі встановлено, що станом на час звернення позивача до суду зазначене майно вже реалізоване і право власності на нього набула інша особа - ТОВ «ТЦ Фрай», що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 41. Хоч у цьому спорі Радомишльська районна спілка споживчих товариств оскаржує дії державного виконавця і не порушує питання про витребування зазначеного нерухомого майна або визнання його відчуження третій особі недійсним, однак при вирішенні спору перед судом постане питання про визнання чи скасування права третьої особи як нового власника і добросовісного набувача спірного майна. 42. Натомість оскарження позивачем до адміністративного суду дій державного виконавця з передачі на примусову реалізацію нерухомого майна, вчинених на виконання судового рішення в цивільній справі, не є ефективним засобом юридичного захисту, оскільки жодним чином не відновить майнових прав позивача. Для належного захисту цього права в суді позивач має звернутися з окремим позовом в порядку господарського (цивільного) судочинства. 43. За наведених обставин спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного майнового права позивача і майнових прав третьої особи, а обраний позивачем засіб юридичного захисту є неефективним і жодним чином не поновить його прав. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 44. Оцінюючи установлені під час вирішення спору обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції в цілому дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 45. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду в цій частині не спростовують. 46. Однак Велика Палата Верховного Суду вважає неправильним висновок суду апеляційної інстанції з приводу того, що у спірних правовідносинах позивач має звернутися у визначеному ЦПК порядку зі скаргою на дії державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, оскільки належним способом захисту його майнових прав є звернення до суду (в порядку господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу) з окремим позовом, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ураховуючи також, що позивач не є стороною відповідного виконавчого провадження і за нормами цього Кодексу не може звертатися з такою скаргою. 47. Відповідно до статті 317 КАС підставами для, зокрема, зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 48. Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив правильне по суті рішення, однак з помилковим застосуванням норм процесуального права, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Висновки щодо розподілу судових витрат 49. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 50. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не ухвалює нового рішення, а лише змінює судове рішення виключно в частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 345, 349, 356, 359КАС, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Радомишльської районної спілки споживчих товариств задовольнити частково. 2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86877134
  6. Постанова Іменем України 21 серпня 2019 року м. Київ Справа № 2-836/11 Провадження № 14-308 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за заявою ОСОБА_1 (далі також - заявниця) про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі за позовом ОСОБА_2 (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідачка) про поділ майна за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року, постановлену суддею Трушиною О. І., та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Черевка П. М., Драгомирецького М. М., Дрішлюка А. І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог 1. 22 березня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив: 1.1. Поділити житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок), між співвласниками та виділити позивачеві в натурі 3/8 частини житлового будинку, а відповідачці - 5/8 його частин. 1.2. Визначити порядок користування присадибною земельною ділянкою площею 0,10 га, що знаходиться за вказаною адресою. 2. Мотивував позов такими обставинами: 2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача - ОСОБА_4 , - яка проживала у житловому будинку. 2.2. Житловий будинок належав ОСОБА_4 на праві власності згідно зі свідоцтвом про право власності від 25 березня 2005 року, виданим виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради. 2.3. 1 червня 2010 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення у справі № 2-1147/2010, яким визнав право спільної часткової власності на житловий будинок за позивачем у розмірі 3/8 частин цього будинку, а за відповідачкою - у розмірі 5/8 таких частин. 2.4. Відповідачка вважає себе власницею житлового будинку та не допускає позивача до нього, через що у позивача з відповідачкою виникають конфлікти. 2.5. Оскільки земельна ділянка під житловим будинком не приватизована, можливо визначити порядок користування позивачем і відповідачкою присадибною земельною ділянкою пропорційно до їхніх часток у житловому будинку. 3. 22 липня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив: виділив позивачеві в натурі 3/8 частини житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0375 га, а відповідачці - 5/8 частин житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0625 га; зобов`язав позивача та відповідачку виконати роботи з переобладнання житлового будинку, а саме: утворити дверний отвір у приміщенні 1-5 - 700 грн; встановити перемички - 180 грн; встановити дверний блок у приміщенні 1-5 - 300 грн; встановити віконний отвір і віконний блок у приміщенні 1-5 - 1000 грн; встановити цегляну перегородку в приміщенні 1-4 - 700 грн; встановити перемички - 180 грн; встановити дверний блок 1-4 - 300 грн; стягнути з відповідачки на користь позивача шляхом заліку грошову компенсацію у розмірі 31 230 грн з урахуванням різниці у частках, суми сплаченого судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. 4. 5 серпня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області видав два виконавчі листи. 5. 12 серпня 2011 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа про стягнення з відповідачки на користь позивача 31 320,00 грн. 6. Надалі відділ державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області неодноразово звертався до суду з поданням про затвердження мирової угоди, укладеної позивачем з відповідачкою, однак Біляївський районний суд Одеської області ухвалами від 12 жовтня 2012 року та 19 вересня 2013 року відмовив у визнанні цієї мирової угоди щодо виконання виконавчого листа про стягнення 31 320,00 грн. 7. 9 червня 2016 року у зв`язку зі смертю позивача Біляївський районний суд Одеської області постановив ухвалу, якою замінив сторону виконавчого провадження про стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації у розмірі 31 320,00 грн, а саме замінив стягувача (позивача) заявницею як його правонаступником. 8. 17 січня 2018 року заявниця звернулася до суду із заявою, в якій просила: 8.1. Видати у справі № 2-836/11 дублікат виконавчого листа про стягнення з відповідачки на її користь 31 320,00 грн. 8.2. Поновити заявниці строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання через поважність причин його пропуску. 9. Мотивувала заяву тим, що після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження виявила, що виконавчий лист, виданий у справі № 2-836/11, відсутній. Вказує, що не може пред`явити виконавчий лист до виконання через те, що ані вона, ані позивач його не отримували. Стверджує, що визнана стягувачем боргу з відповідачки, але через відсутність виконавчого листа державний виконавець не може винести постанову про відкриття виконавчого провадження в інтересах заявниці. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції 10. 1 березня 2018 року Біляївський районний суд Одеської області постановив ухвалу про задоволення вказаної заяви: видав заявниці дублікат виконавчого листа № 2-836/11 про стягнення з відповідачки на користь заявниці (після заміни стягувача згідно з ухвалою суду від 9 червня 2016 року) шляхом заліку грошової компенсації у розмірі 31 320,00 грн з урахуванням різниці у частках в житловому будинку, суми сплаченого судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, і поновив строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання. 11. Мотивував ухвалу, зокрема, тим, що згідно з листом Біляївського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 26 лютого 2018 року № 4564/15 виконавче провадження за виконавчим листом від 5 серпня 2011 року про стягнення з відповідачки на користь позивача коштів завершене 27 грудня 2013 року згідно з пунктом 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Проте виконавчий лист не був повернутий стягувачеві. Через втрату цього листа слід видати заявниці його дублікат. А оскільки вирішення питання про заміну стягувача та намагання заявниці з`ясувати, де знаходиться оригінал виконавчого листа, зайняли багато часу, строк на пред`явлення цього листа до виконання пропущений з поважної причини, і його слід поновити. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 12. 7 листопада 2018 року Апеляційний суд Одеської області прийняв постанову, якою залишив ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року без змін, погодившись з мотивами суду першої інстанції. Короткий зміст вимог касаційної скарги 13. 7 грудня 2019 року відповідачка подала касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 14. 21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та на постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року у частині поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на вказані судові рішення у частині видачі дубліката виконавчого листа. 15. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 16. Обґрунтував ухвалу так: 16.1. 22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвалу Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення дубліката виконавчого документа (наказу) до виконання та відмови у видачі дубліката наказу у справі № 19/176. У вказаній ухваліВерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, застосувавши підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, зазначив, що дублікат наказу як виконавчого документа може бути виданий лише у разі звернення стягувача або державного виконавця із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення його до виконання. 16.2. Враховуючи те, що у підпункті 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є припис, аналогічний до припису підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України у редакції того ж Закону, з метою формування єдиної правозастосовної практики існує необхідність відступити від зазначеного висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського судувід 22 серпня 2018 року. 16.3. Суди неоднаково застосовують вказаний пункт «Перехідних положень» ЦПК України, зокрема: поновлюють строк для пред`явлення дубліката виконавчого документа до виконання та видають такий дублікат (справи № 61-2290ск18, № 61-37133ск18, № 61-14586ск18, № 6/256); відмовляють у поновлені строку для пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання та у його видачі (справи № 61-1387ск19, № 759/6388/16-ц). 16.4. Єдність підходів до вирішення питання щодо можливості поновлення строку для видачі дубліката виконавчого документа та стосовно наявності підстав для відмови у видачі дубліката у зв`язку з відмовою у поновленні строку на його пред`явлення є важливою для формування єдиної судової практики. 16.5. Зміст поняття строку пред`явлення виконавчого листа до виконання є близьким до змісту поняття позовної давності, тобто строку, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом порушеного права, оскільки і той, й інший строк є матеріальними та можуть бути перервані чи поновлені. Тому ці строки не можуть бути преклюзивними. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 17. Відповідачка мотивує касаційну скаргу так: 17.1. 22 липня 2011 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення, на підставі якого видав виконавчий лист. Виконавче провадження закінчилося 12 жовтня 2012 року. З часу закінчення виконавчого провадження минуло 6 років, а закон встановив трирічний строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання. 17.2. Порушуючи процесуальні норми, суди не встановили, коли саме закінчився строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, вказавши тільки, що «вирішення питання про заміну стягувача і намагання заявниці з`ясувати, де знаходиться виконавчий лист, зайняло багато часу». 17.3. Відповідачка погасила борг перед позивачем. Проте, оскільки з дня закінчення виконавчого провадження минуло майже 6 років, не зберегла розписку позивача про погашення суми боргу. (2) Позиція інших учасників справи 18. Заявниця відзив на касаційну скаргу не подала. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 19. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що виконавчий лист був пред`явлений до виконання вчасно, проте втрачений під час виконання, а тому є підстави видати дублікат виконавчого листа. А крім того, оскільки заявниця пропустила строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин, цей строк слід поновити. 20. Вирішуючи питання про видачу дубліката виконавчого документа у справі № 19/176, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 22 серпня 2018 року застосував, зокрема, підпункт 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та вказав, що дублікат наказу господарського суду може бути виданий лише у разі звернення стягувача або виконавця із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення наказу до виконання. 21. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, висловлену в ухвалі від 29 травня 2019 року, вказане тлумачення звужує застосування підпункту 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України (відповідно - й аналогічного підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення ЦПК України), оскільки у разі видачі дубліката виконавчого документа одночасно може бути поновлений пропущений строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тому треба відступити від викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 серпня 2018 року висновку. 22. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. 23. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування юридичної визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. 24. З метою забезпечення єдності судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути: вади попереднього висновку (його неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цьому висновку підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. За наявності певної з цих підстав Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. 25. На час відкриття виконавчого провадження № 28325250 (постанова від 12 серпня 2011 року) та повернення виконавчого документа стягувачеві (постанова від 27 грудня 2013 року) діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV). Тоді як на час звернення заявниці до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання вже діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII). 26. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. 27. З огляду на зміст частини першої статті 11 Закону № 1404-VIII строк пред`явлення виконавчого документа до виконання - це період часу, в межах якого стягувач має право пред`явити виконавчий документ до примусового виконання. 28. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII; близький за змістом припис був відображений у частині другій статті 24 Закону № 606-XIV). 29. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України). 30. Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України). 31. Отже, приписи підпункту 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення ЦПК України не суперечать приписам частини шостої статті 12 Закону № 1404-VIII, частини першої статті 433 ЦПК України, частини першої статті 329 ГПК України. Зазначені приписи перехідних положень вказаних кодексів не забороняють суду одночасно розглянути та вирішити поставлені у заяві стягувача питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката такого документа у разі його втрати або розглянути питання про видачу дубліката втраченого виконавчого документа після того, як суд поновив строк для пред`явлення цього документа до виконання. 32. У справі № 19/176 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглядав касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвалу Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення наказу до виконання та відмови у видачі дубліката наказу. 33. В ухвалі від 22 серпня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на те, що ухвала про відмову у поновленні пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання зазначена у пункті 22 частини 1 статті 255 ГПК України, тобто належить до тих ухвал, які не можна оскаржити у касаційному порядку. А тому постанова Донецького апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року й ухвала Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у частині відмови у поновленні строку для пред`явлення наказу до виконання касаційному оскарженню не підлягають. 34. З огляду на те, що суд першої інстанції не поновив Міністерству енергетики та вугільної промисловості Українистрок для пред`явлення виконавчого документа до виконання, у Касаційного господарського суду у складі Верховного Судуне було підстав вважати, що строк, встановлений для пред`явлення наказу до виконання, не сплив. А тому суд дійшов висновку, що дублікат виконавчого документа може бути виданий лише у разі звернення із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення такого документа до виконання. 35. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у разі пропуску стягувачем строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання зазначений висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не створює перешкод для задоволення заяви стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа у разі, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення такого документа до виконання. Тобто, якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви. 36. Отже, відсутні підстави для відступу від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 22 серпня 2018 року у справі № 19/176. 37. Задовольняючи заяву у справі № 2-836/11, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив поважність причин пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, а також те, що виконавчий лист не був повернутий стягувачеві та був втрачений. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій є предметом касаційного перегляду лише у частині видачі дубліката виконавчого листа, оскільки Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду в ухвалі від 21 грудня 2018 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та на постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року у частині поновлення заявниці пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Тому з огляду на цю відмову у відкритті касаційного провадження доводи відповідачки стосовно необґрунтованості рішень судів першої й апеляційної інстанцій у частині поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними. 38. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 39. З огляду на вказаний припис неприйнятними є доводи касаційної скарги стосовно погашення відповідачкою суми боргу, які зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин. Аргументи стосовно порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права у частині задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа у касаційній скарзі відсутні. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 40. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 41. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 42. З огляду на надану оцінку аргументам відповідачки та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій щодо задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою. Тому цю скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року - без змін. (2.2) Щодо судових витрат 43. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з поданням цієї скарги, покладаються на відповідачку. (3) Висновки щодо застосування норм права 44. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII). 45. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України). 46. Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України). 47. Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 1 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86566261
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2019 року м. Київ Справа № 346/6590/16-а Провадження № 11-623апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - відділ ДВС), Державної казначейської служби України, Коломийського управління Державної казначейської служби України Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року (суддя П`ятковський В. І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (судді Попко Я. С., Обрізко І. М., Хобор Р. Б.), УСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила: - визнати протиправними дії відділу ДВС, які полягають у ненаправленні по виконавчому провадженню № 41926708 відповідної постанови до Державної прикордонної служби України про зняття з неї тимчасового обмеження щодо права виїзду за межі України, а також у нескасуванні накладеного арешту на належний їй на праві власності автомобіль «ТОYОТА RАV 4», номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, і ненадсиланні відповідної постанови до Державної автомобільної інспекції; - стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку на її користь матеріальну шкоду в розмірі 16 738 грн 2 коп. та 10 000 грн моральної шкоди. Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалою від 27 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. У ході розгляду справи суди встановили таке. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2013 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» (далі - Банк) стягнено заборгованість за кредитним договором у сумі 78 тис. 568 грн 5 коп. Банк подав до відділу ДВС виконавчий лист про стягнення вищевказаної суми боргу. Постановою старшого державного виконавця Косівчук Р. Б. від 6 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження по вказаному виконавчому листу № 202/26225/13-ц від 19 вересня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості в розмірі 78 тис. 568 грн 5 коп. У квітні 2014 року державний виконавець звернувся до Коломийського міськрайонного суду з поданням про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року подання було задоволено та встановлено ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2014 року заочне рішення цього ж суду від 19 вересня 2013 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості в сумі 78 тис. 568 грн 5 коп. було скасовано, а рішенням цього ж суду від 21 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 лютого 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог Банку до ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку позовної давності. Постановою старшого державного виконавця Косівчука Р. Б. від 3 жовтня 2014 року (ВП № 41926708) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 202/26225/13-ц від 19 вересня 2013 року закінчено та припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. З огляду на наведені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця у виконавчому провадженні (№ 41926708), відкритому на виконання виконавчих документів, виданих на підставі рішення суду в цивільній справі, ухваленого в порядку Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). ОСОБА _1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені цими судами ухвали про закриття провадження у справі та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Незгода скаржника з висновками судів про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі обґрунтована тим, що обмеження щодо ОСОБА_1 , а саме на тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон та арешт автомобіля, були вжиті відділом ДВС не за зведеним виконавчим провадженням, а виключно у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 202/26225/13-цвід 19 вересня 2013 року. При цьому постановою державного виконавця від 3 жовтня 2014 року це виконавче провадження було закінчено, чинність арешту припинено та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Однак відділ ДВС протиправно не направив до Державної прикордонної служби України постанову про зняття обмеження щодо права виїзду за межі України та не скасував арешт автомобіля з направленням відповідної постанови до Державної автомобільної інспекції. Наведене, на переконання позивача, відповідно до статті 181 КАС (у редакції, чинній на час звернення до суду) давало підстави для оскарження дій відділу ДВС у порядку адміністративного судочинства. Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не подали. Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. На час звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду із цим позовом частиною першою статті 181 КАС було визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 чинного КАС. Тобто, якщо законом було установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», чинного на час виникнення спірних у цій справі правовідносин (далі - Закон № 606-XIV),рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у ході здійснення виконавчого провадження є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу за позовом ОСОБА_1 - боржника у виконавчому провадженні № 41926708, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, предметом оскарження та перевірки в якій є правомірність діянь відділу ДВС у цьому провадженні, зокрема, наявність чи відсутність у останнього обов`язку з учинення певних дій, пов`язаних із закриттям саме цього виконавчого провадження згідно з постановою від 3 жовтня 2014 року. Таким чином, зважаючи на суть спірних правовідносин та їхній суб`єктний склад, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ. Наведені в касаційній скарзі доводи такого висновку не спростовують. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року- без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська О. Р. Кібенко Джерело: ЄДРСР 86402007
  8. Постанова Іменем України 11 грудня 2019 року м. Київ Справа № 2-6/12 Провадження № 14-531 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Діденка Максима Миколайовича про закінчення виконавчого провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 04 січня 2019 року, постановлену у складі судді Олійника М. Ф., та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року, винесену у складі колегії суддів Фетісова Т. Л., Пономаренко В. В., Гончар Н. І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог скарги 1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою в якій просив суд визнати неправомірною постанову про закінчення виконавчого провадження № 54056962, винесену 30 жовтня 2018 року головним державним виконавцем Христинівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Діденком М. М. (далі - державний виконавець), скасувати її та зобов`язати державного виконавця здійснити примусове виконання рішення Христинівського районного суду від 02 серпня 2016 року у справі № 2-6/12 у порядку та спосіб, які визначені цим судовим рішенням - шляхом демонтажу частини самочинно збудованої споруди, яка розташована на АДРЕСА_1 (далі - спірна споруда), відступивши від визначеної межі не менше одного метра за рахунок ОСОБА_2 , але без його участі. 1.1. Скарга обґрунтована тим, що рішенням Христинівського районного суду від 02 серпня 2016 року ОСОБА_2 зобов`язаний не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні його власною земельною ділянкою з кадастровим номером 7124610100:01:001:0403 та знести шляхом демонтування спірну споруду, відступивши від межі не менше 1 метра за рахунок ОСОБА_2 1.2. На виконання вказаного рішення 29 травня 2017 року Христинівським районним судом виданий виконавчий лист № 2-6/12, на підставі якого 01 червня 2017 року було відкрите виконавче провадження № 54056962. 1.3. 18 серпня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. 1.4. Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 28 лютого 2018 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року, постанова державного виконавця від 18 серпня 2017 року про закінчення виконавчого провадження визнана неправомірною та скасована. Суд зобов`язав державного виконавця здійснити примусове виконання рішення Христинівського районного суду від 02 серпня 2016 року у справі № 2-6/12 в порядку та спосіб, який визначений судовим рішенням - шляхом демонтування спірної споруди відступивши від межі не менше 1 метра за рахунок ОСОБА_2 , без участі боржника ОСОБА_2 . 1.5. 01 червня 2018 року ОСОБА_1 знову звернувся до Христинівського районного відділу державної виконавчої служби із заявою про виконання судового рішення. З метою примусового виконання судового рішення 01 червня 2018 року державний виконавець надіслав пропозиції про виконання робіт по перенесенню частини незаконно збудованої споруди ФОП «Плужник», ТОВ «МБП «Тепломережа», Христинівському ВУЖКГ, ОСОБА_1 , як стягувачу, та ОСОБА_2 , як боржнику. 1.6. Христинівське ВУЖКГ відмовилось виконувати роботи з демонтажу спірної споруди про що надіслало відповідного листа на адресу державного виконавця. Інші суб`єкти господарювання пропозицію залишили без відповіді. На повторно надіслані листи на адресу Верхняцького і Христинівського ВУЖКГ 23 червня 2018 року від Верхняцького ВУЖКГ поступила згода виконати роботи. Після визначення об`єму робіт, які необхідно виконати, Верхняцьке ВУЖКГ повідомило, що у зв`язку з браком працівників та техніки, підприємство виконати роботи з перенесення спірної споруди змоги не має. У зв`язку з наведеними обставинами, державний виконавець 11 жовтня 2018 року опублікував пропозицію про виконання необхідних робіт в газеті «Христинівська сорока». У зв`язку з тим, що жодний суб`єкт господарювання не відгукнувся на оголошення державним виконавцем прийнята постанова від 30 жовтня 2018 року про закінчення виконавчого провадження № 54056962. 1.7. Скаржник наголошував, що заходів з примусового виконання рішення суду державний виконавець не вжив, а обмежився оголошенням в газеті. Крім того, державний виконавець проігнорував ухвалу Христинівського районного суду від 28 лютого 2018 року, яка набрала законної сили та є обов`язковою до виконання. Також державний виконавець не навів в оскаржуваній постанові, якими мотивами він керувався, коли приймав рішення про закінчення виконавчого провадження, і що йому перешкоджає виконати рішення в примусовому порядку з урахуванням того, що ОСОБА_1 сплатив авансовий внесок у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати. 1.8. Враховуючи викладене, оскаржувана постанова державного виконавця від 30 жовтня 2018 року про закінчення виконавчого провадження № 54056962 порушує права і свободи ОСОБА_1 в частині володіння, користування і розпорядження своєю власністю, а тому є неправомірною і підлягає скасуванню, а рішення Христинівського районного суду від 02 серпня 2016 року у справі № 2-6/12 підлягає примусовому виконанню. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 04 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року, скарга задоволена. Визнана неправомірною та скасована постанова про закінчення виконавчого провадження, винесена державним виконавцем 30 жовтня 2018 року. 2.1. Державний виконавець зобов`язаний здійснити примусове виконання рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 02 серпня 2016 року у справі № 2-6/12 в порядку та спосіб, який визначений судовим рішенням - шляхом демонтування спірної споруди, відступивши від межі не менше 1 (одного) метра за рахунок ОСОБА_2 , без участі боржника ОСОБА_2 2.2. Судові рішення мотивовані тим, що невід`ємною частиною справедливого судового розгляду та ефективного захисту права на мирне володіння майном є забезпечення державою примусового виконання судового рішення в розумний строк. Державний виконавець не вчинив усіх необхідних дій для здійснення примусового виконання рішення суду - не дослідив технічну документацію на споруду, частина якої підлягає демонтуванню, не отримав інформацію про право боржника на земельну ділянку, на якій розміщена самочинна споруда, не запросив поліцейських для підтримання громадського порядку при знесенні споруди та працівників для безпосереднього знесення, так як судом державний виконавець зобов`язаний проводити примусове виконання рішення суду саме без участі боржника. Також в постанові, що оскаржується, відсутні мотиви закінчення виконавчого провадження, не вказано що перешкоджає виконати рішення в примусовому порядку. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 3. У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 04 січня 2019 року і постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, провадження у справі - закрити. Рух справи у суді касаційної інстанції 4. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року, серед іншого, відкрите касаційне провадження в зазначеній справі. 4.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційногоцивільного суду ухвалою від 11 вересня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відповідно до якої справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 4.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справа прийнятадо розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). Узагальнені доводи касаційної скарги 5. Касаційна скарга мотивована тим, що в силу вимог частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд скарги ОСОБА_1 мав проводитись в порядку адміністративного судочинства, оскільки орган державної виконавчої служби є суб`єктом владних повноважень. Позиція інших учасників справи 6. У вересні 2019 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Позиція Великої Палати Верховного Суду 7. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. 8. Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципамитериторіальності й спеціалізації та визначається законом. 9. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 10. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вирішуючи питання юрисдикційності Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. 11. Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, щосуди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. 12. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. 13. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 14. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. 15. Пунктом першим статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 16. Частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 17. Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльність, зокрема, органу державної виконавчої служби, крім випадків, що прямо передбачені в окремому законі. 18. Отже, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду таких скарг. 19. Водночас, право сторін виконавчого провадження на звернення зі скаргою, порядок подання та розгляд таких скарг на рішенням, дії або бездіяльністю державного виконавця визначені в розділі VII ЦПК України. 20. Зокрема, статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. 21. Статтею 448 ЦПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 22. Разом із цим в Законі України «Про виконавче провадження», який є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення дій спрямованих на примусове виконання судових рішень міститься аналогічна норма, відповідно до якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74). 23. В цій справі ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, відкритого за виконавчим листом № 2-6/12 щодо примусового виконання рішення Христинівського районного суду від 02 серпня 2016 року ухваленого в цивільній справі. 24. Оскільки порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, чітко передбачений у ЦПК України, то в таких випадках адміністративна юрисдикція виключається. 25. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 у справі № 201/10328/16-ц (провадження № 14?192 цс 18), від 14 листопада 2018 року у справі № 707/28/17-ц (провадження № 14-354 цс 18) та від 05 грудня 2018 у справі № 279/2369/17 (провадження № 14-505 цс 18). 26. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства. 27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 28. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 29. Враховуючи вищевикладене та те, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. 30. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Христинівського районного суду Черкаської області від 04 січня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86401304
  9. Державний герб України ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" вересня 2019 р. Справа № 910/16664/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Мальченко А.О. Жук Г.А. секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 (повний текст складено 22.04.2019) у справі № 910/16664/18 (суддя Усатенко І.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост- Продакшн «АВ-ТВ» до 1) Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 2) Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» (далі - ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», відповідач-1) та Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Шевченківський РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві, відповідач-2) про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса. В обґрунтування своїх вимог зазначило про стягнення відповідачами коштів за виконавчим написом нотаріуса, який скасовано в судовому порядку, а також виконавчого збору, які позивач просив повернути. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/16664/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» грошові кошти в розмірі 177 197, 04 грн. та судовий збір у розмірі 2 657, 56 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 9 086, 00 грн. В частині позовних вимог про стягнення з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» грошових коштів у розмірі 17 825,98 грн. - відмовлено. Не погоджуючись із згаданим рішенням, АТ КБ «Приватбанк» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині залишити без змін та ухвалити нове, яким відмовити в позові в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції не з`ясував, чи існує у позивача заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк», відповідно за наявності заборгованості та невиконаних зобов`язань позивача за Кредитним договором, повернення йому сум за цим договором апелянт вважає таким, що суперечить, як приписам чинного законодавства, так й умовам Кредитного договору. При цьому, апелянт стверджував, що виконавчий напис нотаріуса скасовано не в зв`язку із сплатою заборгованості, а з підстав недодержання нотаріусом вимог закону. Крім цього, вважає недоведеним факт перерахування стягнутих коштів від державної виконавчої служби на рахунок відповідача для погашення відповідної заборгованості, оскільки до суду не надано належних доказів на підтвердження вказаних обставин, а саме, меморіальних ордерів або інших документів про перерахування коштів саме за Кредитним договором, одночасно апелянт зазначав про незаконне стягнення з нього витрат на правничу допомогу тощо. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, щодо доводів апелянта з приводу не з`ясування судом наявності чи відсутності у позивача заборгованості перед відповідачем, зазначив, що вирішення даного питання не є завданням суду у даній справі, адже позовні вимоги у цій справі обґрунтовано стягненням з позивача коштів за виконавчим написом нотаріуса, який скасовано в судовому порядку. При цьому, зазначив, що оскільки виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, отримані відповідачем-1 кошти в сумі 177 197, 04 грн. належить повернути власнику (позивачу), відповідно висновки суду першої інстанції в цій частині вважає такими, що ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах, які дають змогу встановити дійсні обставини справи та винести законне рішення. Крім цього, позивач стверджував про безпідставність та необґрунтованість доводів апелянта щодо відсутності підстав для стягнення з нього витрат на правову допомогу, надання якої підтверджено позивачем належними та допустимими доказами тощо. В судове засідання апеляційної інстанції 17.09.2019 з`явилися представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надіслання на його адресу відповідної ухвали про оголошення перерви, яка згідно повідомлень про вручення поштових відправлень отримана уповноваженим представником останнього 27.08.2019, відтак апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представника відповідача-2 за наявними у справі матеріалами. Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати, в іншій частині залишити без змін та ухвалити нове, яким відмовити в позові в повному обсязі. Представник позивача в даному судовому засіданні також надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено матеріалами справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 16.04.2015 у справі №910/4124/15-г вимоги за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» задоволено повністю. Стягнуто з до ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 46 054,32 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 5 066,25 грн. та пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань - 488,61 грн. Під час розгляду згаданої справи судом встановлено, що заборгованість ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» перед ПАТ КБ «Приватбанк» за Кредитним договором по тілу кредиту становила 46 054,32 грн. На виконання вказаного рішення суду, постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві Руденко Н.В. від 22.09.2015 відкрито виконавче провадження (ВП №48806670) про стягнення з позивача боргу в розмірі 53 436,70 грн. Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві Руденко Н.В. від 28.04.2017 виконавче провадження закінчено в зв`язку з виконанням позивачем рішення суду в повному обсязі, у вищевказаній постанові зазначено, що кошти стягнуто та перераховано стягувачу. 17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Швець Русланом Олеговичем вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №21627 (далі - виконавчий напис), яким запропоновано стягнути з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» за період з 23.12.2011 по 19.09.2017 суму заборгованості, що становила 204 377,29 грн. та складається з: - сума заборгованості по тілу кредиту - 46 054,84 грн.; - заборгованість по відсоткам - 78 713,05 грн.; - заборгованість по комісії - 66 437,84 грн.; - заборгованість з пені - 66 437,84 грн. Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Борисюком Р.А. від 31.01.2018 відкрито виконавче провадження №55672493 з виконання згаданого виконавчого напису. Крім цього, постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Борисюком Р.А. від 31.01.2018 у вищевказаному виконавчому провадженні накладено арешт на майно позивача. В подальшому, 01.02.2018 постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Борисюком Р.А. в рамках виконавчого провадження №55672493 накладено арешт на кошти ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ». Вищевказані обставини встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/9258/18 за позовом ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» до АТ КБ «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, яким визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем за реєстровим номером 21627, яким запропоновано стягнути з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості в розмірі 204 377,29 грн. За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили. За змістом ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Оскільки судове рішення у справі № 910/9258/18, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого 17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем за реєстровим номером 21627, яким запропоновано стягнути з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості в розмірі 204 377,29 грн. Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження обставин щодо здійснення стягнення за вищезгаданим виконавчим написом нотаріуса, позивачем долучено до матеріалів справи меморіальні ордери про перерахування коштів, а саме, меморіальний ордер № 55672493 від 12.02.2018 на суму 106,26 грн з призначенням платежу «примусове списання коштів на підставі ВП № 21627 від 17.11.2017», меморіальний ордер № 55672493/3 від 20.06.2018 на суму 139 104,52 грн з призначенням платежу «списання коштів на підставі виконавчого напису № 21627 від 17.11.2017»; меморіальний ордер № 55672493/3 від 25.07.2018 на суму 55 812,24 грн. з призначення платежу «списання коштів на підставі виконавчого напису від 17.11.2017 № 21627». До матеріалів справи також долучено лист Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20.11.2018 № 55672493/34, за змістом якого 30.01.2018 до Відділу на виконання надійшов виконавчий напис № 21627 від 17.11.2018, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець P.O. про стягнення з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в розмірі 204 377,29 грн. В порядку примусового виконання виконавчого напису державним виконавцем з боржника стягнуто на депозитний рахунок Відділу кошти в розмірі 195 023,02 грн. За розпорядженням державного виконавця від 05.05.2018 стягнуті з боржника кошти (в розмірі 106,26 грн.) перераховано як витрати виконавчого провадження. За розпорядженням державного виконавця від 02.07.2018 стягнуті з боржника кошти (в розмірі 139 104,52 грн.) перераховано на користь стягувана (в сумі 67 000,00 грн.) та на користь держави як виконавчий збір (в сумі 12 645,87 грн.). За розпорядженням державного виконавця від 02.08.2018 стягнуті з боржника кошти (в розмірі 55 812,24 грн. та 59 458,65 грн.) перераховано на користь стягувача (в сумі 110 197,04 грн.) та на користь держави як виконавчий збір (в сумі 5 073,85 грн.). 09.11.2018 державний виконавець на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Станом на 20.11.2018 на депозитному рахунку відділу відсутні стягнуті з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» кошти. З огляду на наведене, на підставі згаданого вище виконавчого напису, визнаного рішенням суду таким, що не підлягає виконанню, з позивача стягнуто кошти в сумі 177 197,04 грн., які в подальшому перераховано відповідачу, а також з кошти в розмірі 17 825,98 грн., які в якості виконавчого збору зараховано до Державного бюджету. Відповідно доводи апелянта в цій частині як безпідставні та необґрунтовані відхиляються судом апеляційної інстанції. Відповідно до глави 12, п. 1.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріального документа. Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Положеннями ст. ст. 386, 387 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За приписами ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають в зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/9258/18 виконавчий напис, вчинений 17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем за реєстровим номером 21 627 про стягнення з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості в розмірі 204 377,29 грн. визнано таким, що не підлягає виконанню, отримані відповідачем-1 кошти в сумі 177 197,04 грн. підлягають поверненню позивачу, адже підстава, на якій вони були отримані відпала, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі. При цьому, відповідачем-1 (апелянтом) не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кошти ним не отримано чи вони утримуються ним за наявності правових підстав чи були повернуті позивачу. Твердження відповідача про те, що у нього багато проваджень відносно позивача, відповідно він не може ідентифікувати, які кошти стягнуто за яким виконавчим провадженням, а надані позивачем меморіальні ордери не підтверджують перерахування коштів ВДВС відповідачу-1, у відповіді відповідача-2 на адресу позивача дати перерахування коштів не співпадають з датами отримання коштів та одержаними сумами за меморіальними ордерами, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач-1 не заперечив надходження коштів, як й не надав будь-яких доказів на підтвердження наявного боргу позивача або ненадходження коштів за вищенаведеним виконавчим написом, й доказів оскарження винесеної 09.11.2018 державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження. З приводу вимоги позивача про стягнення з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (відповідача-2) 17 825,98 грн. виконавчого збору, слід зазначити, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, який справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. За змістом ст. 39 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій. Згідно Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі). Положеннями п. 5 вказаного Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі. Відповідно до п. 2 розділу 2 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється відповідними органами Казначейства з відповідних рахунків, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день. Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, які було помилково або надмірно зараховано до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому випадку виступає Державна виконавча служба України. Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою, тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету. Оскільки кошти державного бюджету належать на праві власності державі, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст.2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом. В господарському процесі згідно ч. 4 ст. 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник. Таким чином, відповідачем у даній справі має бути держава, яка бере у ній участь через відповідний орган (органи) державної влади, якими в даному випадку є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16. Визначення відповідачів у справі, до яких звернено позов, є правом позивача, відповідно судом суб`єктний склад відповідачів без заяви позивача змінений бути не може. Оскільки відповідачами у даній справі в частині вимог про стягнення виконавчого збору мають бути Відділ виконавчої служби та Казначейська служба, а позивачем визначено лише одного відповідача, заявлені ним в цій частині вимоги з неналежним суб`єктним складом не підлягає задоволенню. Крім цього, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем заявлено до стягнення 10 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України. За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. В зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачено цим Законом. За приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено копію Договору №195 про надання правничої допомоги від 25.06.2018, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери», копію акту надання послуг № 894 від 21.11.2018, який містить перелік наданих послуг, а також їх вартість в розмірі 10 000, 00 грн., копію платіжного доручення № 208 від 21.11.2018 на суму 10 000,00 грн., відповідно до якого позивач сплатив вказану суму адвокатському об`єднанню на підставі виставленого рахунку № 205 від 20.11.2018 на суму 10 000,00 грн., а також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 005689 від 28.12.2015, яке видане на ім`я Волкодав Ірини Юріївни та ордер на надання правової допомоги серії КВ № 384419 від 08.12.2018. З огляду на наведене, сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку матеріалів до судового засідання, участь адвоката у судових засіданнях, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг й виконаних робіт та ціною позову, підлягає частково в розмірі 9 086,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За аналогічних підстав підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 500, 00 грн. витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, оскільки долученими до справи доказами: копіями акту надання послуг № 1142 від 09.07.2019, який містить перелік наданих послуг, а також їх вартість в розмірі 4 500, 00 грн., рахунку на оплату № 208 від 02.07.2019 на суму 4 500, 00 грн. та платіжного доручення № 295 від 09.07.2019 на суму 4 500, 00 грн. підтверджується факт надання адвокатом юридичних послуг у даній справі та перерахування коштів на підставі укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням Договору. Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/16664/18 - без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 81, ідентифікаційний код 24265476) 4 500, 00 грн. витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва. Матеріали справи № 910/16664/18 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 19.09.2019 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді А.О. Мальченко Г.А. Жук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84348338
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2019 року м. Київ Справа № 0840/4032/18 Провадження № 11-831апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року (судді Ясенова Т. І, Головко О. В., Суховаров А. В.)у справі № 0840/4032/18 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Чернігівський РВ ДВС, ГТУЮ у Запорізькій області відповідно), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання бездіяльності протиправною й зобов`язання вчинити певні дії та ВСТАНОВИЛА : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівського РВ ДВС, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незакінчення виконавчих проваджень ВП 11170453, ВП 34003549, незняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_4 , та невиключення відомостей про ОСОБА_4 з Єдиного реєстру боржників (далі - Реєстр); - зобов`язати відповідача винести постанови про закінчення вказаних виконавчих проваджень, боржником за якими є ОСОБА_4 , із зазначенням у них про зняття арешту з майна (коштів) боржника, а також виключити відомості про ОСОБА_4 з Реєстру. 2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину, оскільки він є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Проте позивачу стало відомо, що постановою відповідача від 08 квітня 2011 року ВП 11170453 на все майно померлого, яке входить до складу спадщини, накладено арешт, у зв`язку із чим позивач як спадкоємець не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом. У серпні 2018 року позивач на підставі статей 39 та 40 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оспорюваних дій та прийняття постанов про зупинення виконавчих проваджень, далі - Закон № 606-XIV), відповідно до яких виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті боржника, а арешт, накладений на майно боржника, знімається, звернувся до відповідача із заявою, у якій просив: закінчити виконавче провадження ВП 11170453; арешт, накладений на майно ОСОБА_4 , зняти; відомості про ОСОБА_4 виключити з Реєстру. Проте відповідач відмовив у задоволені цієї заяви. На думку ОСОБА_1 , вказана бездіяльність відповідача є протиправною. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 17 грудня 2018 року відмовив у задоволенні позову. 4. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2019 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року скасував і закрив провадження в цій справі на підставі на пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 5. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спір, який виник між позивачем і органом державної виконавчої служби (в тому числі і службовими особами), з приводу зняття арешту з майна померлого ОСОБА_4 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд неправильно визначив характер спірних правовідносин, у зв`язку із чим при розгляді справи помилково застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. 7. На думку скаржника, посилання апеляційного суду при вирішенні спору на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 815/615/16-ц є помилковим, оскільки цим судовим рішенням було вирішено спір, який виник за інших обставин, а норми процесуального та матеріального права, що були застосовані у вказаній справі, на момент розгляду цієї справи втратили чинність. 8. Скаржник також зазначив, що спір, за вирішенням якого він звернувся до суду, є спором із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності. Цей спір не є похідним від вимог у приватноправовому спорі й для його розгляду законом не встановлений інший порядок судового розгляду. 9. Крім того, помилковим є обґрунтування постанови апеляційного суду положеннями статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки ця норма стосується не предметної, а територіальної юрисдикції, і застосовується у випадку, якщо спір належить розглядати в порядку цивільної юрисдикції. 10. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду. Позиція інших учасників справи 11. На час розгляду справи відповідач і треті особи відзивів на касаційну скаргу не надіслали. Рух касаційної скарги 12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 09 серпня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, мотивувавши це тим, що учасник справи оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України, а саме з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також зважаючи на характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін. Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 14. Державний виконавець Нечипоренко Олег Григорович постановою від 03 лютого 2009 року відкрив виконавче провадження ВП 11170453 на підставі виконавчого листа № 2-594, виданого 28 листопада 2008 року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 листопада 2008 року і до досягнення повноліття. 15. Постановою від 08 квітня 2011 року ВП 11170453 державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції наклав арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_4 , у межах суми звернення стягнення 8 139 грн 72 коп. та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майно, яке належить боржнику ОСОБА_4 , оскільки боржник не сплачує аліменти й має заборгованість по їх сплаті станом на 01 квітня 2011 року в сумі 8 139 грн 72 коп. 16. Старший державний виконавець органу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції постановою від 04 жовтня 2016 року ВП 11170453 зупинив виконавче провадження на підставі інформації Чернігівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області від 23 вересня 2016 року № 1955/02-31.2, відповідно до якої боржник ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 05 вересня 2016 року серії НОМЕР_1 . Заборгованість зі сплати аліментів станом на 04 жовтня 2016 року складає 42 001 грн 55 коп. 17. Постановою від 27 серпня 2012 року ВП 34003549 державний виконавець ВДВС Чернігівського РУЮ на підставі виконавчого листа № 2-743/2009, виданого 07 серпня 2012 року, відкрив виконавче провадження ВП 34003549 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 350 грн. 18. Державний виконавець ВДВС Чернігівського РУЮ постановою від 10 грудня 2012 року ВП 34003549 наклав арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_4 , у межах суми звернення стягнення 11 235 грн 50 коп. та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, оскільки боржник не сплачує аліменти й має заборгованість по їх сплаті станом на 01 грудня 2012 року у сумі 11 235 грн 50 коп. 19. Старший державний виконавець органу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції постановою від 04 жовтня 2016 року ВП 34003549 зупинив виконавче провадження на підставі інформації Чернігівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області від 23 вересня 2016 року № 1955/02-31.2, відповідно до якої боржник ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 05 вересня 2016 року серії НОМЕР_1 . Заборгованість зі сплати аліментів станом на 04 жовтня 2016 року складає 18 004 грн. 20. Листом Чернігівської державної нотаріальної контори ГТУЮ у Запорізькій області від 03 травня 2018 року за № 72/02-14 позивача повідомлено про те, що заява про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 прийнята та зареєстрована, але на все майно, яке входить до спадщини, накладено арешт. Згідно з пунктом 4.17 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про права власності на спадщину затримується до зняття арешту. 21. 07 серпня 2018 року позивач звернувся до Чернігівського РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області із заявою, у якій просив закінчити виконавче провадження ВП 11170453, зняти арешт, накладений на майно ОСОБА_4 , а відомості про ОСОБА_4 виключити з Реєстру. 22. Відповідач листом від 30 серпня 2018 року № 16.27-39/2614 повідомив позивача, що відповідно до частини четвертої статті 39 Закону № 606-XIVпротягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не проводяться, накладений державним виконавцем арешт на майно боржника не знімається. На момент зупинення виконавчих проваджень, а саме станом на 04 жовтня 2016 року, загальна заборгованість боржника ОСОБА_4 зі сплати аліментів складала 60 005 грн 55 коп. і станом на 28 серпня 2018 року не погашена. 23. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи 24. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 25. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 26. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. 27. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. 28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 29. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. 30. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 31. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 32. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. 33. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незакінчення виконавчих проваджень ВП 11170453, ВП 34003549, незняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_4 , та невиключення відомостей про ОСОБА_4 з Реєстру, а також зобов`язання відповідача винести постанови про закінчення вказаних виконавчих проваджень, боржником за якими є ОСОБА_4 , із зазначенням у них про зняття арешту з майна (коштів) боржника, а також виключити відомості про ОСОБА_4 з Реєстру. 34. Відповідно до статті 1 Закону № 606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 35. Згідно із частиною першою статті 60 Закону № 606-ХІV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. 36. Аналогічна норма міститься й в частині першій статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). 37. Таким чином, для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення. 38. Частиною першою статті 1 ЦПК України передбачено, що ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. 39. На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 40. Позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (частина друга статті 30 ЦПК України). 41. Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов`язані із зняттям арешту з майна, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. 42. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. 43. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18) та від 13 березня 2019 року у справі № 815/615/16 (провадження № 11-1037апп18). 44. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Третього апеляційного адміністративного суду про закриття провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, є правильним. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 45. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 46. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 47. Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86275967
  11. ПОСТАНОВА Іменем України 26 листопада 2019 року м. Київ Справа № 905/386/18 Провадження № 12-85гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді -доповідача Уркевича В. Ю., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., за участю секретаря судового засідання Королюка І. В., учасники справи: позивач - Національний банк України (представник - П`ятецький С. В.), відповідач - Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень (представник - Сіренко С. В.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство «Компанія «Райз» (представник - не з`явився), за участю компанії «Nibulon S. A.» (представник - адвокат Васильєв А. О.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 905/386/18 за позовом Національного банку України до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз», за участю компанії «Nibulon S. A.», про звільнення з-під арешту нерухомого майна за касаційними скаргами Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень та компанії «Nibulon S. A.»на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2019 року (головуючий суддя Хачатрян В. С., судді Гетьман Р. А., Россолов В. В.) та рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року (суддя Курило Г. Є.) та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У лютому 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень (далі - Мін`юст) про звільнення з-під арешту належного Публічному акціонерному товариству «Компанія «Райз» (далі - ПАТ «Компанія «Райз»), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Компанія «Райз», нерухомого майна, а саме: - комплексу загальною площею 583,5 кв. м, розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Токмак, вул. Куйбишева, 47, який складається з: вагової (літ. «Б», 23,6 кв. м), гаража (літ. «В», 94,9 кв. м), майстерні (літ. «Д», 14,6 кв. м), складу (літ. «Е», 177,1 кв. м), складу (літ. «Ж», 273,3 кв. м), вбиральні (літ. «З»), огорожі, залізничної дороги, воріт, що належить ПАТ «Компанія «Райз» на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Токмацького міського нотаріального округу Запорізької області Чернявським В. В. за реєстровим № 3132; - виробничих будівель, розташованих за адресою: Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Свердлова, 1, які складаються з: контори (літ. «А-1», 142,0 кв. м), прохідної (літ. «Б-1», 11,1 кв. м), вольєра для собак (літ. «В-1», 26,8 кв. м), складу № 6 (літ. «Г-1», 996,8 кв. м), складу № 5 (літ. «Д-1», 999,8 кв. м), вбиральні (літ. «Д»), зерноскладу № 4 (літ. «Е-1», 1039,1 кв. м), мехмайстерні (літ. «Е-1», 121,6 кв. м), складу № 3 (літ. «Ж-1», 989,7 кв. м), складу № 9 (літ. «З-1», 1082,6 кв. м), зерноскладу № 1 (літ. «І-1», 924,7 кв. м), зерноскладу № 2 (літ. «К-1», 1061,6 кв. м), навісу (літ. «Л-1», 867,9 кв. м), складу № 7; кімнати для прийому їжі (літ. «М-1», 1224,6 кв. м), будівлі млина (літ. «М-4», 363,3 кв. м), складу № 8 (літ. «Н-1», 1203,4 кв. м), боксу автомобільного (літ. «О-1», 135,4 кв. м), душових, котелень (літ. «П-1», «Р-1», 118,9 кв. м), вбиральні (літ. «Т»), приймально-очисного відділу (літ. «Х-1», 29,9 кв. м), приймальної вежі складу № 1-2 (літ. «Ц-3», 165,2 кв. м), трансформаторного кіоску (літ. «Ч»), вишки складу № 8 (літ. «Ш-3», 27,5 кв. м), крупоцеху (літ. «Е»), будівлі вагової (літ. «Ю-1», 27,4 кв. м), зерносушильного комплексу (літ. «Я-2», «Я», 73,6 кв. м), огорожі, залізничної колії, навісу для залізничних вагів, протипожежного водоймища (75 м куб.), огорожі ПММ, постаменту ГУАР-30, замощення, гаража на 1 машину (літ. «У-1», 20,0 кв. м), електроцеху (літ. «С», «С-1», 60,1 кв. м), трансформаторної будки (літ. «Ф-1», 48,1 кв. м), що належать ПАТ «Компанія «Райз» на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романовським Б. П. за реєстровим № 5381; - комплексу нерухомого майна, розташованого за адресою: Запорізька обл., Вільнянський р-н, м. Вільнянськ, вул. Елеваторна, 4-Б, який складається з: цеху дозбирання № 1 (літ. «А-2», 1134,2 кв. м), матеріально-технічного складу № 2 (літ. «К», 1361,0 кв. м), прохідної № 137 (літ. «О», 11,9 кв. м), гаража № 139 (літ. «Л», 49,4 кв. м), складу для зберігання цементу № 143 (літ. «В», 214,9 кв. м), прибудови для утримання сільгоспмашин № 144 (літ. «Г», 79,2 кв. м), нежитлового приміщення (літ. «Б», 120,6 кв. м), побутового приміщення (літ. «Б-2», 10,8 кв. м), що належить ПАТ «Компанія «Райз» на підставі свідоцтв про право власності серії САЕ № 170356, 170354 і 170355 від 10 травня 2011 року, виданих виконавчим комітетом Вільнянської міської ради Вільнянського району Запорізької області. 2. За матеріалами справи право НБУ як іпотекодержателя на нерухоме майно (предмет іпотеки), що належить на праві власності ПАТ «Компанія «Райз», у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване 13 червня 2014 року. У свою чергу, в межах виконавчих проваджень № 55583162, № 49881496 арешт на нерухоме майно, яке належить ПАТ «Компанія Райз», накладений постановами від 22 січня 2018 року (виконавчий лист від 28 грудня 2017 року № 759/16206/14-ц) та 09 березня 2017 року (наказ від 13 травня 2015 року № 910/5305/15-г ), записи щодо якого внесені до реєстру 23 січня 2018 року та 10 березня 2017 року відповідно. 3. Позовні вимоги мотивовані порушенням прав позивача як іпотекодержателя внаслідок накладення відповідачем арешту на майно, що знаходиться в іпотеці, щодо реалізації права позивача на переважне задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок такого майна. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4. 04 червня 2014 року між НБУ та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (позичальник) укладено кредитний договір № 12/09/6 з додатковими угодами до нього від 01 грудня 2014 року, від 23 грудня 2014 року та від 26 лютого 2015 року. 5. 10 червня 2014 року між позивачем (іпотекодержатель) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПАТ «Компанія «Райз» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір (далі - іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазурчуком В. В., зареєстрований в реєстрі за № 1848, відповідно до пункту 1 якого забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 12/09/6, укладеного між НБУ та позичальником, та будь-яких додаткових правочинів (договорів, угод до нього, додатків, змін та доповнень до нього), які можуть бути укладені після укладення цього договору (у тому числі щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування тощо) з: повернення кредиту в сумах та строками повернення, що обумовлені кредитним договором; сплати процентів за користування кредитом, штрафних санкцій у розмірі та порядку, передбачених кредитним договором. 6. Предметом іпотеки за умовами пункту 5.1 іпотечного договору є нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності, а саме: 6.1. Комплекс загальною площею 583,5 кв. м, що складається з: вагової, «Б», 23,6 кв. м; гаража, «В», 94,9 кв. м; майстерні, «Д», 14,6 кв. м; складу, «Е», 177,1 кв. м; складу, «Ж», 273,3 кв. м, вбиральні, 3; огорожі 1; залізничної дороги 2; воріт 3, який знаходиться за адресою: Запорізька обл., м. Токмак, вул. Куйбишева, будинок 47, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Токмацького міського нотаріального округу Запорізької області Чернявським В. В. за реєстровим № 3132; 6.2. Виробничі будівлі, що складаються з: контори, «А-1», 142,0 кв. м; прохідної, «Б -1,» 11,1 кв. м; вольєра для собак, «В-1», 26,8 кв. м; складу № 6, «Г-1», 996,8 кв. м; склад № 5, «Д-1», 999,8 кв. м; вбиральні, «Д»; зерноскладу № 4, «Е-1», 1039,1 кв. м; мехмайстерні, «Е- 1», 121,6 кв. м; складу № 3, «Ж-1», 989,7 кв. м; складу № 9, «3-1», 1082,6 кв. м; зерноскладу № 1; архіву, «I-1», 924,7 кв. м; зерноскладу № 2, «К-1», 1061,6 кв. м; навісу, «Л-1», 867,9 кв. м; складу № 7; кімнати прийому їжі, «М-1», 1224,6 кв. м; будівлі млина, «М-4», 363,3 кв. м; складу № 8, «Н-1», 1203,4 кв. м; боксу автомобільного, 0-1, 135,4 кв. м; душевої, котельні, «П-1»; «Р-1», 118,9 кв. м; вбиральні, «Т»; приймально-очисного відділу, «Х-1», 29,9 кв. м; приймальної вежі складу № 1-2, «Ц-3», 165,2 кв. м; трансформаторного кіоску, «Ч»; норійної вишки складу № 8, «Ш-3», 27,5 кв. м; крупоцеху, «Э»; будівлі вагової, «Ю-1», 27,4 кв. м; зерносушильного комплексу, «Я-2»; «Я», 73,6 кв. м; огорожі, 1-6; залізничної колії, 7; навісу для залізничних вагів, 8; пожежного водоймища, 9, 75 м куб.; огорожі ПММ, 10; постаменту ГУАР-30, 11; замощення, 12; гаража на 1 машину, «У-1», 20,0 кв. м; електроцеху, «С»; «С-1», 60,1 кв. м; трансформаторної будки, «Ф-1», 48,1 кв. м, які знаходяться за адресою: Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Свердлова, будинок 1; що належать іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романовським Б. П. за реєстровим № 5381; 6.3. Комплекс нерухомого майна, що складається з: - цеху дозбирання інв. № 1, «А-2», загальною площею 1134,2 кв. м, матеріально-технічного складу інв. № 2, «К», загальною площею 1361,0 кв. м, прохідної інв. № 137, О, загальною площею 11,9 кв. м, гаража інв. № 139, «Л», загальною площею 49,4 кв. м, складу для зберігання цементу інв. № 143, «В», загальною площею 214,9 кв. м, прибудови для утримання сільгоспмашин інв. № 144, «Г», загальною площею 79,2 кв. м, який розташований за адресою: Запорізька обл., Вільнянський р-н, м. Вільнянськ, вулиця Елеваторна, будинок 4-Б; що належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності серії САЕ № 170356 від 10 травня 2011 року, виданого виконавчим комітетом Вільнянської міської ради Вільнянського району Запорізької області; - нежитлового приміщення літ. «Б» загальною площею 120,6 кв. м, яке розташоване за адресою: Запорізька обл., Вільнянський р-н, м. Вільнянськ, вул. Елеваторна, буд. 4-Б, приміщення 1, що належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності серії САЕ № 170354 від 10 травня 2011 року, виданого виконавчим комітетом Вільнянської міської ради Вільнянського району Запорізької області; - побутового приміщення літ. «Б-2» загальною площею 10,8 кв. м, яке розташоване за адресою: Запорізька обл., Вільнянський р-н, м. Вільнянськ, вул. Елеваторна, буд . 4-Б, що належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності серії САЕ № 170355 від 10 травня 2011 року, виданого виконавчим комітетом Вільнянської міської ради Вільнянського району Запорізької області. 7. За взаємною згодою у пункті 5.1.3 іпотечного договору сторони визначили, що загальна вартість предмета іпотеки складає 243 266 200,00 грн. Згідно з пунктом 7 іпотечного договору на весь строк дії договору предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні іпотекодавця. 8. Обтяження предмета іпотеки за договором було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 червня 2014 року, що підтверджується інформаційною довідкою № 112285270 від 31 січня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. 9. 09 березня 2017 року старший державний виконавець Мін`юсту Сіренко С. В. на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 13 травня 2015 року постановою у виконавчому провадженні № 49881496 (в якому боржником є ПАТ «Компанія «Райз», стягувачем - компанія «Nibulon S. A.») наклав арешт на все майно, що належить боржнику ПАТ «Компанія «Райз», зареєстровано відповідне обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 березня 2017 року за № 19392973. 10. 22 січня 2018 року старший державний виконавець Мін`юсту Сіренко С. В. на підставі виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року відкрив виконавче провадження № 55583162 (в якому боржником є ПАТ «Компанія «Райз», стягувачем - компанія «Nibulon S. A.»). 11. Постановою про арешт майна боржника, винесеною старшим державним виконавцем Мін`юсту Сіренко С. В. 22 січня 2018 року № 55583162, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ПАТ «Компанія «Райз». Відповідне обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 23 січня 2018 року за № 24498221. 12. Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту від 22 січня 2018 року об`єднано виконавчі провадження № 49881496, 55583162 у зведене виконавче провадження № 55597446. 13. Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту звернувся до НБУ із запитом від 26 січня 2018 року № 55583162/20.1-4/23, в якому просив терміново надати інформацію щодо моменту виникнення у НБУ права іпотеки на нерухоме майно ПАТ «Компанія «Райз»; розміру заборгованості ПАТ «Компанія «Райз» перед іпотекодержателем - НБУ; дійсності права іпотеки НБУ щодо майна ПАТ «Компанія «Райз»; надання письмової згоди НБУ на звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ «Компанія «Райз»; переліку майна ПАТ «Компанія «Райз», яке перебуває в іпотеці у НБУ. 14. НБУ надано відповідь на запит державного виконавця від 05 лютого 2018 року № 12-0007/7061, в якій він вказав про свою незгоду та заперечення проти звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності іпотекодавцю (ПАТ «Компанія «Райз») та перебуває в забезпеченні у НБУ. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 15. Господарський суд Донецької області рішенням від 14 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2019 року, позов задовольнив повністю. Звільнив з-під арешту нерухоме майно, що належить ПАТ «Компанія «Райз» і передано в іпотеку НБУ на підставі договору іпотеки від 10 червня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1848, та на яке накладено арешт постановами посадових осіб органів державної виконавчої служби від 09 березня 2017 року № 49881496 і від 22 січня 2018 року № 55583162, а також стягнув з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору. 16. Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, зазначив, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. Відповідна правова позиція, як зазначив суд апеляційної інстанції, викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17 та від 19 лютого 2019 року у справі № 923/1105/17. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 17. У квітні 2019 року Мін`юст та компанія «Nibulon S. A.» (резидент Швейцарської Конфедерації - особа, яка не брала участі у справі та вважає, що суд вирішив питання про її права) звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2019 року й рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 18. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 травня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Мін`юсту, зупинив дію постанови суду апеляційної інстанції й рішення суду першої інстанції до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, надав строк для подання відзивів на касаційну скаргу та передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що однією з підстав оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної юрисдикції; а ухвалою від 11 червня 2019 року - відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою компанії «Nibulon S. A.» і прийняв її до спільного розгляду разом з касаційною скаргою Мін`юсту. 19. Оскільки Мін`юст та компанія «Nibulon S. A.» оскаржують постанову Східного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2019 року й рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року з підстав порушення ними правил предметної юрисдикції, ухвалою від 25 червня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду Великої Палати Верховного Суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи осіб, які подали касаційні скарги 20. Касаційні скарги мотивовано неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням ними норм процесуального права, оскільки позов у цій справі не підлягає задоволенню як такий, що поданий неналежним позивачем до неналежного відповідача. Так, особи, які подали касаційні скарги, зазначили, що власник або особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, а умовою задоволення матеріально-правових вимог позивача має бути встановлення факту належності майна позивачу та безпідставність включення такого майна до опису майна боржника і накладення на нього арешту. При цьому Мін`юст не є боржником, особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне майно, чи особою, якій це майно передано. 21. Також Мін`юст та компанія «Nibulon S. A.» вказали в касаційних скаргах, що фактичним предметом позову у цій справі є оскарження НБУ дій посадових осіб державної виконавчої служби щодо накладення арешту на майно боржника - ПАТ «Компанія «Райз» у межах виконавчого провадження № 55583162. Проте з огляду на те, що виконавче провадження № 55583162 (де компанія «Nibulon S. A.» є стягувачем, а ПАТ «Компанія «Райз» - боржником) стосується примусового виконання судового рішення Святошинського районного суду міста Києва у цивільній справі № 759/16206/14-ц, розгляд відповідних вимог не відноситься до юрисдикції господарських судів, а мав би здійснюватися судом, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства, оскільки відповідно до положень статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не вправі здійснювати судовий контроль за виконанням судових рішень, постановлених іншим судом за правилами іншого (відмінного від господарського) судочинства. 22. На думку скаржників, суди попередніх інстанцій порушили норми статей 59, 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» і статей 20, 231 Господарського процесуального кодексу України та не закрили провадження у цій справі як відкрите помилково, що призвело до порушення ними предметної юрисдикції господарського суду і ухвалення незаконних судових рішень. 23. Також у своїх письмових поясненнях до касаційної скарги Мін`юст зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними і не ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних та достатніх доказах, оскільки суди не визначили (не встановили) момент ухвалення судом рішень про стягнення з боржника коштів, для забезпечення реального виконання яких державним виконавцем у спірних виконавчих провадженнях, об`єднаних у зведене виконавче провадження, накладено арешт на нерухоме майно ПАТ «Компанія «Райз», передане в іпотеку позивачеві, з приводу якого виник спір у цій справі. Скаржник вказує, що один з документів, з приводу примусового виконання якого виник спір у цій справі, виданий іншим судом за правилами цивільного судочинства, а отже, необхідно застосовувати положення частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, а саме до суду, який видав виконавчий документ. 24. Крім того, Мін`юст звертає увагу на порушення судом першої та апеляційної інстанцій положень статей 9, 41, 50 Господарського процесуального кодексу України щодо залучення до участі у цій справі Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» - особи, в інтересах якої майно ПАТ «Компанія «Райз» передане в іпотеку НБУ й інтересів якої стосуються судові рішення по суті спору. 25. У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, оскільки арешт накладався в рамках зведеного виконавчого провадження, а отже, така категорія справ має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Також вказав, що позивач не є власником майна, що є предметом іпотеки, тому не міг звертатися з позовом до суду, обґрунтовуючи позовні вимоги положеннями статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, надавши усні пояснення по суті справи, підтримав наведені у касаційній скарзі доводи компанії «Nibulon S. A.». 26. Представник компанії «Nibulon S. A.» у судовому засіданні зазначив, що судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права, оскільки її не було залучено співвідповідачем у справі. Також підтримав наведені в касаційній скарзі доводи Мін`юсту, просив касаційну скаргу задовольнити. Позиція НБУ 27. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу компанії «Nibulon S. A.» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і зазначив, що НБУ обрав належного відповідача, оскільки саме його діями були порушені інтереси позивача в частині задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Щодо твердження про звернення до неналежного суду НБУ зауважив, що якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. 28. Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу компанії «Nibulon S. A.», та просив залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення у справі - без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій Щодо юрисдикції суду 29. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 30. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 31. Предметом спору у цій справі є звільнення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці, накладеного постановами відповідача. 32. За статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 33. Згідно із частиною десятою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. 34. Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 цього Закону). 35. Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). 36. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 37. Господарський процесуальний кодекс України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України). 38. Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді. 39. За таких обставин особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. 40. Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, якщо сторонами відповідного спору є юридичні особи. Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами) з приводу зняття арешту з нерухомого майна, має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України. 41. Враховуючи суб`єктний склад сторін учасників спору, а також те, що спірні правовідносини пов`язані з виконанням договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства. 42. Щодо посилання скаржників на положення статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони, інші учасники та особи можуть звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини першої статті 74 цього Закону, якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19). Щодо належного відповідача у справі 43. Позивач заявив вимогу до Мін`юсту. Суди вважали останнього належним відповідачем. Натомість компанія «Nibulon S. A.» у своїй касаційній скарзі зазначає, що Мін`юст не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт на майно, а отже, є неналежним відповідачем у цій справі. 44. Велика Палата Верховного Суду зазначені доводи касаційної скарги щодо відповідача в цій справі вважає обґрунтованими з огляду на таке. 45. У цій справі позивачем є НБУ (іпотекодержатель), відповідачем визначено Мін`юст, та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні позивача - ПАТ «Компанія «Райз» (боржник). 46. При розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності (стаття 20 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. 47. Аналогічний правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладений у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 916/3108/17. 48. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. 49. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18). 50. У справі, що розглядається, банк як іпотекодержатель, який має переважне право вимоги перед іншими особами для задоволення своїх вимог, пред`явив позовні вимоги до Мін`юсту, який не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт, отже, останній є неналежним відповідачем у цій справі. 51. З огляду на те, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог є помилковими. 52. Щодо неналежного, за твердженням скаржників, позивача у цій справі (НБУ), то Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що згідно з частиною другою статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Тобто будь-яка особа, яка вважає своє право (інтерес) порушеним, невизнаним чи оспорюваним, має право звернутися до суду та набуває процесуального статусу позивача у відповідній справі після відкриття судом провадження у ній. Недоведеність права вимоги особи, яка вважає своє право порушеним, є підставою для відмови в задоволенні позову. 53. Водночас слід зазначити, що доводи скаржників про те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на дійсну (ринкову) вартість предмета іпотеки, а також не дослідили дійсний розмір заборгованості перед позивачем за кредитним договором станом на час розгляду справи, не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України. 54. Також Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку доводам касаційної скарги Мін`юсту щодо участі у цій справі Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», оскільки дійшла висновку про відмову у задоволенні позову. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 55. Частиною першою статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 56. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 Господарського процесуального кодексу України). 57. З огляду на наведене касаційні скарги Мін`юсту та компанії «Nibulon S. A.» підлягають задоволенню, а постанова Східного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2019 року і рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року - скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову в задоволенні позову. Щодо судових витрат 58. Частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 59. Згідно з частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 60. Таким чином, стягненню підлягають судові витрати: понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції на користь компанії «Nibulon S. A.» з НБУ в розмірі 2 643,00 грн; у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції на користь Мін`юсту з НБУ - 3 524,00 грн та на користь компанії «Nibulon S. A.» з НБУ - 3 524,00 грн. Висновок щодо застосування норм права 61. При розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності (стаття 20 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. 62. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційні скарги Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень та компанії «Nibulon S. A.» задовольнити. 2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2019 року та рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року у справі № 905/386/18 скасувати. 3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 4. Стягнути з Національного банку України (01061, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) на користь Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) 3 524,00 грн (три тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні 00 копійок) судових витрат. 5. Стягнути з Національного банку України (01061, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) на користь компанії «Nibulon S. A.» 6 167,00 грн (шість тисяч сто шістдесят сім гривень 00 копійок) судових витрат. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя -доповідач В . Ю. Уркевич Судді : Н . О. Антонюк О . С. Золотніков Т . О. Анцупова О . Р. Кібенко С . В. Бакуліна Л . М. Лобойко В . В. Британчук Н . П. Лященко Ю . Л. Власов О . Б. Прокопенко М . І. Гриців В . В. Пророк В . І. Данішевська Л . І. Рогач Ж . М. Єленіна О . М. Ситнік О . С. Ткачук Джерело: ЄДРСР 86206229
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2019 року м. Київ Справа № 752/14248/18 Провадження № 14-520 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Музичко С. Г., Рубан С. М. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Геращенко Аліни Іванівни УСТАНОВИЛА: Короткий зміст вимог скарги 1. У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва із зазначеною скаргою, в якій просив суд скасувати постанову державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Геращенко А. І. (далі - державний виконавець) від 01 березня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 53495732 та про накладення арешту на його майно в межах цього виконавчого провадження. 2. Скарга обґрунтована тим, що згідно з вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2012 року у справі № 1-19/12, крім іншого, з нього стягнуто на користь Відкритого акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій № 1» (далі - ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1») матеріальну шкоду в сумі 121 658,53 грн. 3. На виконання цієї частини зазначеного вироку було відкрите виконавче провадження № 53495732 на підставі виконавчого листа від 19 квітня 2016 року № 1-19 (далі - виконавчий лист) та постановою державного виконавця накладений арешт на його майно. 4. Однак резолютивна частина вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2012 року у справі № 1-19/12 не відповідає тій, що зазначена у виконавчому листі. У зв`язку з цим виконавчий лист не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а вказані постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно ОСОБА_1 підлягають скасуванню. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 5. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року, у відкритті провадження відмовлено. 6. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що оскільки примусове виконання рішення щодо розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні здійснює державна виконавча служба, то оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби при виконанні вироків, що стосуються вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні, відповідно до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 7. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відкрити провадження по скарзі. Узагальнені доводи касаційної скарги 8. Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з оскаржуваними судовими рішеннями, якими визначено, що заява ОСОБА_1 про оскарження дій та рішень державного виконавця має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до Київського окружного адміністративного суду. 9. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено. 10. Рішення зазначених судів адміністративної юрисдикції мотивовані тим, що основоположним при оскарженні рішень, дій або бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення згідно з, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження» є принцип, відповідно до якого особа має звертатися з такими скаргами саме до того суду, який видав відповідний виконавчий документ. Рух справи в суді касаційної інстанції 11. Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі. 12. 28 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі позивача доводів, передбачених частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Згідно із цією нормою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 13. 01 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила її до розгляду в порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду 14. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. 15. Статтями 124,125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. 16. Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. 17. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 18. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 19. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 20. Частиною першою статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 21. Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 КАС України). 22. Тобто, якщо закон встановив інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. 23. Відповідно до частини першої статті 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. 24. Згідно з частиною п`ятою статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. 25. З матеріалів справи вбачається, що вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2012 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 357, частиною другою статті 189, частиною четвертою статті 191 та частиною п`ятою статті 185 Кримінального кодексу України. 26. Цим же вироком задоволений цивільний позов ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1» та з ОСОБА_1 стягнута на користь ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1» матеріальна шкода в розмірі 121 658,53 грн. 27. Частиною третьою статті 535 КПК України встановлено, що у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. 28. На виконання вищезазначеного вироку було відкрите виконавче провадження № 53495732 на підставі виконавчого листа та постановою державного виконавця накладений арешт на майно ОСОБА_1 . 29. Відповідно до частин першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 30. Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. 31. Завданням цивільного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 32. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 33. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. 34. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 448 ЦПК України). 35. Отже, право на звернення зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за правилами цивільного судочинства пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого згідно з ЦПК України, та його примусовим виконанням відповідним органом, а також у випадку якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані. 36. Враховуючи те, що нормами КПК України не встановлено порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення, яким задоволений цивільний позов у кримінальному провадженні, то в силу вимог частини п`ятою статті 128 КПК України таке оскарження має відбуватися у порядку встановленому ЦПК України. 37. Отже, оскільки юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві, Велика Палата Верховного Суду вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно визначено, що скарга ОСОБА_1 має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки з огляду на предмет спору та характер спірних правовідносин цей спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. 38. Близького за змістом висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 755/5626/16-ц (провадження № 6?2946цс16), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 569/12295/16-ц (провадження № 14?451 цс 18). 39. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 40. Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 41. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 42. Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється. Керуючись статтями 400, 402-404 406, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Голосіївського районного суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86241626
  13. Державний герб України пр. № 6/759/897/19 ун. № 759/10467/15-ц УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2019 року Святошинський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Коваль О.А. при секретарі Слепець Є.С. за участю представника «Універсал Банк» Приходько Л.А. представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві заяву Акціонерного товариства «Універсал Банк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред"явлення виконавчого листа до виконання по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Представник стягувача АТ «Універсал Банк» звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором у справі № 759/10467/15-ц, виданого 20.05.2016р., поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Заяву обґрунтовано тим, що 20.05.2016р. Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 89 596,50 швейцарських франків. 22.07.2016р. державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості по кредитному договору в сумі 89 596,50 швейцарських франків та судових витрат в сумі 1 827,00 грн. З офіційного сайту Автоматизованої системи виконавчих проваджень стягувачу стало відомо, що 04.10.2016р. державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 51737885 та направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу ДВС, однак не вказується до якого саме відділу ДВС направляється на виконання виконавчий лист та не зазначається причина такого направлення. Станом на 31.05.2019р. в Банк не надходила жодна інформація щодо відкриття виконавчого провадження у іншому відділі ДВС або вчинення будь-яких дій, спрямованих на подальше виконання виконавчого документа. На запит Банку було отримано відповідь з Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 10.06.2019р., в якій зазначено, що 04.10.2016р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, але не вказується до якого саме відділу ДВС був направлений виконавчий лист та не зазначено причину такого направлення. Також не надано доказів направлення стягувачу постанови про закінчення виконавчого провадження від 04.10.2016р. Вказане підтверджує, що виконавчий лист було втрачено саме з вини органу державної виконавчої служби. Однак втрата оригіналу виконавчого документа призвела до пропуску строку пред`явлення зазначеного виконавчого листа до виконання. Оскільки стягувачу не було відомо про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження та направлення виконавчого документа на виконання до іншого органу ДВС, а Святошинським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві не надано доказів направлення на адресу АТ «Універсал Банк» копії такої постанови та не повідомлено про місцезнаходження виконавчого документа, причини пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання є поважними. Зважаючи на зазначене, оскільки заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Універсал Банк» залишається непогашеною, представник заявника просив видати дублікат виконавчого листа № 2-759/10467/15-ц від 20.05.2016р. та поновити строк для його пред`явлення до виконання. Представник заявника в судовому засіданні підтримав викладені в заяві обставини та просив заяву задовольнити. Представник боржника ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення вимог стягувача заперечував, посилаючись на те, що немає доказів, що виконавчий лист від 20.05.2016р. було втрачено з вини органів ДВС. Докази, надані АТ «Універсал Банк», лише фіксують факт відсутності оригіналу документу, і з них неможливо встановити причини втрати виконавчого листа. Також у заявника відсутні поважні причини пропуску строку пред`явлення даного виконавчого листа до виконання, оскільки Банк мав вільний доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження, звідки міг отримати всю необхідну інформацію щодо стану виконавчого провадження та вжити дій щодо вчасного пред`явлення виконавчого листа до виконання. Враховуючи, що протягом 2 років і 4 місяців Банк не вживав жодних дій щодо виконання даного виконавчого листа і не цікавився ходом виконавчого провадження, просить в задоволення заяви відмовити. Заслухавши думку боржника, ознайомившись із заявою та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків. Відповідно до ч.1 ст. 433 ЦПК України , у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Положеннями п. 17.4 Розділу ХІІІ (Перехідних положень) ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку. Отже, підставами для видачі дубліката виконавчого листа є, насамперед, доведеність втрати оригіналу виконавчого листа. При цьому дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй постанові від 25 вересня 2015 року за № 8 «Про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» вказав, що заява про видачу дубліката виконавчого листа повинна містити необхідні відомості для вирішення питання видачі дубліката виконавчого листа. У таких заявах потрібно зазначати назви сторін виконавчого провадження, підстави для видачі дубліката виконавчого листа; посилання на докази, якими підтверджувались би втратави конавчого листа. Отже, з системно - логічного аналізу вищевикладеного слідує, що видача дубліката виконавчого листа не є обов`язком суду. Під час вирішення такого питання суд має визначити стан виконання судового рішення, тобто встановити, чи воно вже виконано, або що строк для пред`явлення виконавчого листа не закінчився, крім того, суд має перевірити підстави, покладені в обґрунтування заяви про видачу дубліката виконавчого листа, зокрема, обставини, які підтверджують факти втрати виконавчого листа. Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13.11.2015р. стягнуто з ОСОБА_1 в солідарному порядку з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором та договором поруки в розмірі 89 596,50 швейцарських франків, що за курсом НБУ на день розгляду справи становить 2 044 592,13 грн. Також стягнуто з ОСОБА_4 в солідарному порядку з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором та договором поруки в розмірі 89 596,50 швейцарських франків, що за курсом НБУ на день розгляду справи становить 2 044 592,13 грн. Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір з ОСОБА_3 - 1 827,00 грн., з ОСОБА_1 - 1 827,00 грн., з ОСОБА_4 - 3 654,00 грн. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03.03.2016р. рішення суду від 13.11.2015р. змінено, викладено другий та третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 в солідарному порядку з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором та договором поруки в розмірі 89 596,50 швейцарських франків. Стягнути з ОСОБА_4 в солідарному порядку з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором та договором поруки в розмірі 89 596,50 швейцарських франків. В іншій частині рішення залишити без змін. 20.05.2016р. Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 89 596,50 швейцарських франків та судового збору. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 03 березня 2017р. У відповідь на запит представника ПАТ «Універсал Банк» в.о. начальника Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві повідомив, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 51737885 з примусового виконання виконавчого листа № 759/10467/15-ц від 20.05.2016р., виданого Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» боргу в розмірі 89 596,50 швейцарських франків та судових витрат в сумі 1 827,00 грн. 04.10.2016р. на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. У відповідності до Розділу 13 ЦПК України п. 17.4 у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Згідно запиту в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень від 31.05.2019р. виконавче провадження № 51737885 відкрито постановою від 22.07.2016р., постанова про закінчення виконавчого провадження від 04.10.2016р. (п.10 ч. 1 ст.49). Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви з огляду на наступне. Дублікат виконавчого листа видається у разі втрати оригіналу виконавчого листа за результатами оцінки поданих заявником доказів, що підтверджують його втрату. Між тим таких доказів на підтвердження вказаних доводів представник АТ «Універсал Банк», в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, суду не надав. Також заявник не надав доказів поважності причин пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Звертаючись із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, в обґрунтування своїх вимог заявник посилався на відповідь з Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 10.06.2019р., в якій зазначено, що 04.10.2016р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», але не вказується до якого саме відділу ДВС був направлений виконавчий лист та не зазначено причину такого направлення. Суд приходить до висновку, що зазначена вище відповідь від 10.06.2019р. на запит АТ «Універсал Банк не може слугувати належним доказом на підтвердження втрати оригінала виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» боргу в розмірі 89 596,50 швейцарських франків та судових витрат в сумі 1 827,00 грн., оскільки у такій відсутні твердження щодо втрати виконавчого листа при пересилці, відсутні будь-які докази проведення перевірки, службового розслідування стосовно втрати виконавчого документа. Суду не надано також доказів відправлення даних виконавчих листів від одної виконавчої служби до іншої. Посилання стягувача на ті обставини, що згідно Автоматизованої системи виконавчих проваджень відсутні відомості про відкриті виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» не свідчать про те, що виконавчий лист було втрачено. Акт про проведення перевірки оригіналів документів АТ «Універсал Банк» від 24.07.2019р., який і складав сам «Універсал Банк» не є належним та допустимим доказом саме втрати відповідного виконавчого листа. Окрім цього, слід зауважити, що згідно ч. 1 ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.). Встановлення в законі строків на пред`явлення виконавчих листів до виконання також спрямовано на забезпечення вказаного принципу. Безпідставне поновлення строку може порушити принцип правової визначеності. Разом з тим, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України»). Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків порушує законні права та інтереси сторін і суперечить принципу (правової визначеності) права на справедливий суд, що закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» заява № 32053/13 ). Єдиною та необхідною правовою підставою для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є наявність в особи поважних причин його пропуску. При цьому, поважність причин є оціночною категорією та повинна визначатися, виходячи з наявності реальних обставин, які фактично унеможливили вчинення особою відповідної процесуальної дії вчасно, тобто в межах строків, установлених законодавством. Проте, в заяві АТ «Універсал Банк» не наведено жодних підстав для поновлення пропущеного строку. Натомість із метеріалів справи вбачається, що судове рішення було ухвалено 13.11.2015 року, виконавчий лист було видано 20.05.2016 року, пред`явлено до виконання 21.07.2016 року, а виконанням такого заявник почав цікавитись лише у травні 2019 року, тобто за спливом майже 2 років після пред`явлення виконавчого листа до виконання. З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав як для видачі дубліката виконавчого листа, так і для поновлення строку для його пред`явлення до виконання, оскільки заяву про видачу дубліката виконавчого листа подано поза межами строку його пред`явлення до виконання, а належних доказів на підтвердження втрати виконавого листа та поважності причин для поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання заявником надано не було. Керуючись ст. 260, 352, 354, 433, п. 17.4 Перехідних положень ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд ПОСТАНОВИВ: Заяву Акціонерного товариства «Універсал Банк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред"явлення виконавчого листа до виконання - залишити без задоволення. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Суддя: Коваль О.А. http://reyestr.court.gov.ua/Review/85523213
  14. Державний герб України Єдиний унікальний номер справи 756/12965/18 Провадження №22-ц/824/14734/2019 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2019 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Тімуш Д.І., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , В С Т А Н О В И В: В жовтні 2018 року заявник звернувся до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа. Свою заяву мотивував тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16.12.2011 року задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на суму 1 586 250,27 грн. та судових витрат. Рішення суду набрало законної сили, 11.07.2012 року був виданий виконавчий лист, за яким 18.02.2013 року відкрите виконавче провадження. 25.05.2015 року виконавчий документ повернутий стягувачу у зв`язку з відсутністю майна у боржника, на яке можливо звернути стягнення. Оскільки тривалий час інформація по даному виконавчому провадженню від відділу виконавчої служби не надходила, банк спочатку у 2015 році, а згодом повторно 30.05.2018 року звернувся до відділу державної виконавчої служби з відповідним запитом, але станом на 17.09.2018 року відповіді щодо проведених дій та стану виконавчого провадження на адресу банку не надходило. У відповідності до інформаційної довідки автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) станом на 17.09.2018 року на примусовому виконанні в органах виконавчої служби виконавчі документи щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» не перебувають; стан виконавчого провадження - завершене; стан виконавчого документа - повернений стягувачу. Незважаючи на зазначені в інформаційній довідці дані, банк як оригіналу виконавчого листа, так і постанови про його повернення не отримував. В зв`язку з цим банк звернувся до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа, в якій також просив чуд визнати поважними причини пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та поновити такий строк. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року заява задоволена, вирішено видати дублікат виконавчого листа та поновити АТ «Райффайзен Банк Аваль» строк пред`явлення його до виконання. Не погоджуючись з постановленою ухвалою, боржник подав апеляційну скаргу, в який зазначає, що ухвала суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню як незаконна. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, на які посилається заявник, та які підтверджують направлення банком запитів до державної виконавчої служби з метою дізнатися про хід виконавчого провадження. Крім того в матеріалах справи наявний лист, який підтверджує, що вже станом на 04.08.2015 року банку було відомо про винесену постанову від 25.05.2015 року про повернення виконавчого листа, після чого банком жодних дій не вчинялося. З часу, коли банку стало відомо про повернення виконавчого документа стягувачу (04.08.2015 року), і до моменту звернення до суду (18.09.2018 року) пройшло більше трьох років, при цьому інтервал між запитами до ВДВС щодо надання оригіналу виконавчого листа склав 2 роки 9 місяців. За таких умов заявником не було належним чином обґрунтовано наявності поважних підстав для поновлення пропущеного строку. Судом дане питання фактично не досліджене, а тільки формально зазначено про наявність підставі для поновлення. Враховуючи зазначене, апелянт вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону та є помилковими, а тому ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні заяви. Крім того просив стягнути із заявника на його користь понесені витрати на правничу допомогу. Розглянувши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав: Задовольняючи заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист було втрачено при пересиланні від ВДВС до стягувача, у зв`язку з чим наявні підстави як для видачі дубліката виконавчого листа, так і для поновлення строку пред`явлення його до виконання. В ході розгляду справи було встановлено, що 25.05.2015 року державним виконавцем ВДВС Оболонського РУЮ в м. Києві винесена постанова про повернення виконавчого листа стягувачеві. Оскільки доказів фактичного отримання такого виконавчого листа стягувачем в ході розгляду справи здобуто не було, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати, що даний виконавчий лист втрачений, у зв`язку з чим наявні передбачені законом підстави для видачі його дублікату. В той же час колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з позицією суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Положеннями ч.1 ст. 433 ЦПК України передбачено, що пропуск строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання може бути поновлений лише за умови пропуску такого строку з поважних причин. При цьому один лише факт втрати виконавчого листа сам по собі не може вважатися безумовною підставою для поновлення такого строку. З матеріалів справи вбачається, і про це зазначає сам заявник, що 04.08.2015 року він звертався із запитом до відділу державної виконавчої служби Оболонського РУЮ в м.Києві, в якому посилався на постанову від 25.05.2015 року про повернення виконавчого документу стягувачеві. За таких умов, принаймні з вказаної дати заявник володів інформацією як про те, що орган державної виконавчої служби має фактично повернути йому виконавчий лист, так і про інформацією про те, що фактично вказаний виконавчий лист до банку не надійшов, тобто його було втрачено. При цьому із заявою до суду про видачу дубліката виконавчого листа ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся лише в жовтні 2018 року. Жодної обставини, яка б завадила банку здійснити такі дії протягом строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, який в даному випадку почав свій перебіг наново з 25.05.2015 року, заявником до суду представлено не було. За таких умов колегія суддів апеляційного суду вважає, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», достеменно володіючи інформацією про втрату виконавчого листа, не вчиняв дії щодо його поновлення (отримання дубліката) протягом строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, відтак такий строк пропустив не з поважних причин, що в свою чергу виключає наявність підстав для задоволення заяви. При вирішенні даного питання колегія суддів апеляційного суду зауважує на те, що безпідставне поновлення судом першої інстанції строку пред`явлення виконавчого листа до виконання в даному випадку є порушенням права на справедливий суд та принцип юридичної визначеності. Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях «Пономарьов проти України», «Щокін проти України», «Белле проти Франції» зазначив про те, що питання поновлення процесуального строку в контексті реалізації права доступу до справедливого суду не є абсолютним, і при вирішенні цього питання не може застосовуватися автоматично. В даному випадку доказів наявності передбачених законом підстав для вчинення такої процесуальної дії представлено не було, що в свою чергу виключає можливість задоволення заяви в цій частині. У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення, до якого відноситься й оскаржувана ухвала суду першої інстанції, повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині серед іншого є невідповідність висновків суду обставинам справи а також порушення норм процесуального права, що призвели до невірного вирішення питання по суті. Зважаючи на невірне вирішення судом першої інстанції питання про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в даній частині та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні наведеної вимоги. Приписами ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 385,20 грн. За таких умов, зважаючи на висновки апеляційного суду щодо часткового задоволення апеляційної скарги, з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню частина судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, що становить 192,10 грн. У відповідності до положень ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Апелянтом в своїй апеляційній скарзі було наведено попередній розрахунок витрат на правову допомогу. В той же час жодного доказу на обґрунтування та підтвердження фактичного розміру таких витрат, як і взагалі визначення конкретного розміру таких витрат і вимоги про її стягнення, до суду представлено не було, у зв`язку з чим колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення таких витрат в даній справі. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року в частині поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення. В задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_1 - відмовити. В решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 192,10 (сто дев`яносто дві) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді: Т.О. Писана К.П. Приходько http://reyestr.court.gov.ua/Review/86156233
  15. Державний герб України ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16255/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2019 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів: Земляної Г.В., Собківа Я.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про скасування постанови, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» звернулося до суду з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору, винесену в рамках виконавчого провадження № 45929567. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та положенням чинного законодавства, позаяк оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена протиправно, а позивач має право на судовий захист своїх прав та інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з`явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, постановою державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції від 26.12.2014 відкрито виконавче провадження № 45929567 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 9/293 виданого 08.12.2014 про стягнення з ТОВ «Лелека-колор» на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 270 702,00 грн. Постановами державної виконавчої служби Святошинського РУЮ від 05.01.2015 накладено арешт на все майно ТОВ «Лелека-колор» та на кошти, що містяться на рахунках товариства. Постановою державної виконавчої служби Святошинського РУЮ від 26.06.2015 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, та того, що дії державного виконавця щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними. Надалі, постановою відповідача від 28.01.2019 скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 26.06.2015. А оскаржуваною постановою від 28.01.2019 стягнуто з боржника - ТОВ «Лелека-колор» виконавчий збір у розмірі 10% від суми стягнення, що становить 27070,20 грн. Вважаючи вказану постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, позивачем на підставі оскаржуваної постанови від 28.01.2019 сплачений виконавчий збір в сумі 27070,20 грн., отже оскаржувана постанова вичерпала свою дію фактом її виконання, а відтак скасування такої постанови не матиме правовим наслідком відновлення прав позивача, що вказує на неналежно обраний спосіб захисту прав. Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Відповідно до частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Отже, виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми. Для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме здійснення державним виконавцем дій направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 804/8289/16 (постанова від 19 вересня 2018 року), № 8/39 (постанова від 29 березня 2018 року) та № 908/2356/16 (постанова від 14 травня 2018 року), що в контексті ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування судами. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що з моменту відкриття виконавчого провадження та до його закінчення будь-які грошові кошти боржником у добровільному порядку на користь стягувача перераховувалися, або в примусовому порядку стягувалися державним виконавцем, що свідчить про відсутність законних підстав для стягнення виконавчого збору. Окрім того, матеріали справи не містять доказів вчинення органом державної виконавчої служби будь-яких дій спрямованих на стягнення боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» на користь стягувача, що також вказує на безпідставність стягнення виконавчого збору, а відповідно неправомірність дій державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови від 28.01.2019 № 45929567 та наявність підстав для її скасування. Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта стосовно того, що сплата «нібито» виконавчого збору була здійснена ТОВ «Лелека Колор» 21.01.2019, що підтверджується копією квитанції 0.0.1245953445.1 від 21.01.2019, а постанова про стягнення виконавчого збору була винесена пізніше - 28.01.2019. Отже, станом на момент (21.01.2019) внесення грошових коштів директором ТОВ «Лелека Колор» на рахунок виконавчої служби у посадових осіб Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва не було жодних правових підстав на стягнення таких коштів з боржника, як виконавчого збору, оскільки була відсутня відповідна постанова державного виконавця. Крім того, колегія суддів вказує, що оскільки позивачем було добровільно сплачено відповідну суму виконавчого збору 21.01.2019, то дії відповідача з винесення спірної постанови 28.01.2019, тобто пізніше, ніж була проведена відповідна оплата є неправомірними та суперечать положенням ст.ст. 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5. Невірно встановлено судом першої інстанції й те, що позивачем платіжним дорученням № 1755 від 28.01.2019 сплачений виконавчий збір в сумі 27 070,20 грн., позаяк платником у зазначеному дорученні вказано Святошинський РВ ДВС м. Київ, а отримувачем УК у Святошинському районі (Казначейство України). Тобто мав місце переказ коштів з рахунку Святошинського РВ ДВС у м. Києві на рахунок Державної казначейської служби України, а не сплата позивачем суми виконавчого збору. З огляду на вказане, колегія суддів приходить до переконання, що постанова заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 45929567 винесена не на підставі та не у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження». Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи викладене нормативне регулювання та обставини справи, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та задоволення позову. За правилами ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, та те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов - задоволенню. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь позивача витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги. Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 скасувати, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 45929567. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 34999049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» (код ЄДРПОУ 16474846) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4802,50 (чотири тисячі вісімсот дві) грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко Суддя Г.В. Земляна Суддя Я.М. Собків http://reyestr.court.gov.ua/Review/85835413
  16. Постанова Іменем України 06 листопада 2019 року м. Київ справа № 761/14537/15-ц провадження № 61-43456св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів : Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), учасники справи: скаржник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», суб`єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремет Олександр Вікторович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Вербової І. М., Лапчевської О. Ф., ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О. В. (далі - Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві), заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»). Скарга мотивована тим, що 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 отримав виконавчий лист про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його користь коштів у розмірі 109 976,50 грн. 13 лютого 2018 року скаржник сплатив на рахунок Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві авансовий внесок у розмірі 2 % від суми стягнення, а саме 2 199,53 грн, і в той же день пред`явив виконавчий лист до виконавчої служби з відповідною заявою про прийняття виконавчого листа до виконання, відкриття виконавчого провадження. 12 березня 2018 року ОСОБА_1 отримав повідомлення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. від 16 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Національним банком України (далі - НБУ) прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Посилаючись на неправомірність повідомлення, бездіяльність державного виконавця щодо його направлення та повернення авансового внеску, у зв`язку з чим порушені права скаржника, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: - визнати неправомірним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва; - зобов`язати державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду; - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва; - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 16 лютого по 15 березня 2018 року щодо повернення авансованого внеску в сумі 2 199,53 грн, сплаченого при пред`явленні до примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва; - зобов`язати Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві у десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 21 лютого по 15 березня 2018 року щодо повернення авансованого внеску в сумі 2 199,53 грн, сплаченого при пред`явленні до примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом не встановлено з боку державного виконавця порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, немає необхідності для зобов`язання повідомляти суд про виконання ухвали, оскільки вказаний обов`язок для органу державної виконавчої служби встановлений законом. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, скасовано та постановлено нову постанову про задоволення скарги в цій частині. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при постановленні ухвали про часткове задоволення скарги, суд першої інстанції не врахував вимоги пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог скарги: про визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва; зобов`язання державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкриття виконавчого провадження та вчинення усіх необхідних та передбачених законом виконавчих та інших дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду і постановити нову ухвалу про задоволення скарги в цій частині. ОСОБА_1 зазначив, що суди допустили порушення норм процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права. Судові рішення місцевого та апеляційного суду в іншій частині вимог скарги на дії (бездіяльність) та рішення державного виконавця в касаційній скарзі до Верховного Суду ОСОБА_1 не оскаржував. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення суперечать нормам прямої дії: Конституції України, нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), оскільки виконання рішення є завершальною стадією судового процесу та невід`ємною складовою права на справедливий суд, гарантованого державою. Вказував, що дії та рішення державного виконавця та оскаржувані судові рішення порушують його право як стягувача на виконання рішення суду, гарантоване Конституцією України. Скаржник зазначав, що дії та рішення державного виконавця, а також норма пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» суперечать нормам Конституції України, нормам Конвенції, практиці ЄСПЛ, оскільки повністю унеможливлюють виконання рішення суду, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання. З урахуванням наведеного, вказував на застосування частини шостої статті 10 ЦПК України, якою передбачено, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Крім того зазначив, що всі правові можливості виконати судове рішення, яке набрало законної сили, скаржник вичерпав, тому просив справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки невідповідність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» нормам Конституції України, нормам Конвенції, практиці ЄСПЛ становить виключну правову проблему. Доводи інших учасників справи У липні 2019 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу. Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року справу призначено до розгляду. Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу повернуто колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року № 761/14537/15-ц позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача ОСОБА_1 5140,69 доларів США (сума заборгованості за депозитним договором, відсотки за користування грошовими коштами, 3 % річних). Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у відповідності до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та щодо стягнення з відповідача моральної шкоди. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року залишено без змін. Постановою Верховного суду України від 13 березня 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року скасовано в частині стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, Верховним судом України зроблено відповідний правовий висновок, згідно з яким вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання за договором банківського вкладу від 26 січня 2015 року залишено без задоволення. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 січня 2018 року вказане рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року в частині вирішення вимог про стягнення пені скасовано та задоволено вказані вимоги частково. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 109 976,50 грн. 05 лютого 2018 року Шевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 109 976,50 грн. 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 пред`явив вказаний виконавчий лист до виконання у Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві. При цьому сплатив авансований внесок в сумі 2 199,53 грн. 16 лютого 2018 року державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шереметом О. В. винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яким повернуто ОСОБА_1 виконавчий лист № 761/14537/15-ц від 05 лютого 2018 року на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію боржника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит». Суди встановили, що на підставі постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Установлено , що спір у справі виник з приводу виконання судового рішення, яке набуло законної сили на стадії ліквідації банку (боржника у виконавчому провадженні). Зокрема предметом спору є застосування положень пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Пунктом 4 частини четвертої статті 4 вказаного Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Скарга на дії державного виконавця у цій справі обґрунтована тим, що остаточне судове рішення набрало законної сили, тому повернення без виконання виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» є порушенням його права на доступ до суду (статті 6 Конвенції) та права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу Конвенції). Суди встановили, що постановою Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» визнано неплатоспроможним. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було запроваджено тимчасову адміністрацію. Постановою Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку. Відповідно до Постанови виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 18 грудня 2015 року № 230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27 листопада 2017 року № 5175 строк здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» продовжено на два роки по 17 грудня 2019 року включно. Відмовляючи в задоволенні вимог скарги про визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа та зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду, суди виходили з того, що на момент подання виконавчого листа до виконання у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» здійснювалася процедура ліквідації банку-боржника. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019). Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Встановлено, що заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року № 761/14537/15-ц (по суті спору) було ухвалене до введення тимчасової адміністрації у банку (17 вересня 2015 року), а згодом підчас його перегляду, скасовано лише в частині відмови у стягненні пені та задоволено позовні вимоги і в цій частині. Тобто у цій конкретній справі право вимагати примусове виконання судового рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені у останнього виникло після введення тимчасової адміністрації в банку. Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду. Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду. При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку). У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»). У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Таким чином, відмовляючи в задоволенні скарги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, суди у цій конкретній справі не врахували, що рішення апеляційного суду, на виконання якого видано виконавчий лист, набуло статусу остаточного, сторони його не оскаржували в касаційному порядку. Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» у травні 2015 року, тобто до запровадження ліквідаційної процедури та внаслідок розгляду справи в судах різних інстанцій остаточне рішення у справі було ухвалене після відкликання банківської ліцензії банку-боржника. Враховуючи значний проміжок часу, що пройшов до ухвалення остаточного рішення, особа, яка захищала своє право на стягнення пені, могла втратити можливість заявити свої вимоги до банку відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою. Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення. Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16. Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Враховуючи вказане, суди першої та апеляційної інстанції у цій конкретній справі дійшли неправильного висновку про відмову в задоволенні скарги частково. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для задоволення скарги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, а також зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, відкриття виконавчого провадження та вчинення необхідних та передбачених законом виконавчих дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої - третьої статті 411 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення скарги на дії державного виконавця в цій частині. Судові рішення місцевого та апеляційного суду в частині задоволення вимог скарги на дії (бездіяльність) та рішення державного виконавця в касаційній скарзі до Верховного Суду ОСОБА_1 не оскаржував, тому судом касаційної інстанції не переглядаються. Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця та зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення про задоволення скарги в цій частині. Визнати неправомірним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва. Зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді А. І. Грушицький І . В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська Джерело: ЄДРСР 85614507
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2019 року м. Київ Справа № 910/7023/19 Провадження № 12-146гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ткачука О. С., Яновської О. Г., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року (судді Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А., Дідиченко М. А.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року (суддя Кирилюк Т. Ю.) у справі № 910/7023/19 за позовом ПАТ «Укрнафта» до Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві (далі - Держказначейство) про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.Короткий зміст наведених у позові вимог 1.1. У травні 2019 року ПАТ «Укрнафта» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Держказначейства про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо невиконання вимоги державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Держвиконавець) № 6365/10 від 26 листопада 2018 року і ухвали Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2018 року у справі № 910/15376/15 та про зобов`язання відповідача виконати вимогу Держвиконавця й ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2018 року у справі № 910/15376/15. 1.2. Позивач, керуючись приписами частини другої статті 4 та частини першої статті 336 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), частинами четвертими статей 18 та 53 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), вказав на бездіяльність відповідача, яка полягає у відмові виконувати передбачені чинним законодавством зобов`язання щодо виконання рішення суду з мотивів, передбачених підзаконним нормативно-правовим актом, що суперечить положенням частини другої статті 19 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 1.3. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду господарської юрисдикції, позивач вказав, що за змістом частини третьої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), цей спір не підлягає розгляду адміністративними судами, оскільки є спором приватноправового характеру, переслідує майновий інтерес і є похідним від спору про виконання правочину у господарських правовідносинах у справі № 910/15376/15. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 3 червня 2019 року відмовив ПАТ «Укрнафта» у відкритті провадження у справі та роз`яснив позивачу, що спір віднесено до юрисдикції адміністративного суду. 2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року залишено без змін з тих самих підстав. 2.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, також вказавши, що Закон № 1404-VIII передбачає порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання рішення і лише до судового органу, який видав виконавчий документ. Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень в розумінні вказаного вище Закону, разом з тим, за змістом пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, тобто особою, що здійснює безспірне списання коштів з державного та місцевого бюджету за рішеннями судів. 3. Короткий зміст касаційної скарги 3.1. У серпні 2019 року ПАТ «Укрнафта» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. 3.2. Скаржник вказав про порушення судами вимог пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України, що призвело до постановлення ухвали та постанови суду, які перешкоджають подальшому провадженню у справі та в яких суди дійшли помилкового висновку про належність спору до юрисдикції адміністративних судів. 3.3. За доводами скаржника, суди в порушення частини третьої статті 19 КАС України не врахували, що спір у цій справі є похідним від вимог у приватно- правовому спорі та носить майновий інтерес, адже оскарження позивачем бездіяльності Держказначейства не має на меті захист прав позивача як учасника адміністративних правовідносин або захисту його права у владних підпорядкованих правовідносинах, натомість предметом спору є захист речового (цивільного) права позивача - права на повернення коштів. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Укрнафта» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, справу № 910/7023/19 разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до приписів частини шостої статті 302 ГПК України. 4.2. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що скаржник оскаржує ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, вказуючи на помилковість висновків судів про віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів, натомість скаржник вважає, що цей спір є спором господарської юрисдикції. 4.3. Ухвалою від 10 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/7023/19 та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 5.1. Додатковою постановою Вищого господарського суду України від 29 вересня 2016 року з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» (далі - ТОВ «Інтербізнесконсалт» ) на користь ПАТ «Укрнафта» стягнуто судовий збір у розмірі 28 650,28 грн за подання касаційної скарги у справі № 910/15376/15. 5.2. 20 жовтня 2016 року Господарський суд міста Києва на виконання вказаної вище постанови видав відповідний наказ, а 12 грудня 2016 року Головний державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві Кузьмишин Е.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53096452 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/15376/15 від 20 жовтня 2016 року. 5.3. Додатковою постановою Вищого господарського суду України від 12 грудня 2016 року з ТОВ «Інтербізнесконсалт» на користь ПАТ «Укрнафта» стягнуто судовий збір у розмірі 11 937,62 грн за подання касаційної скарги у справі №910/15376/15. 5.4. 22 грудня 2016 року Господарський суд міста Києва на виконання вказаної вище постанови видав відповідний наказ, а 26 січня 2017 року Головний державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві Кузьмишин Е.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53290713 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/15376/15 від 22 грудня 2016 року. 5.5. Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві при виконанні наказів господарського суду не виявив майна та/або коштів у ТОВ «Інтербізнесконсалт». 5.6. Разом з тим, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2018 року у справі № 910/15112/16 задоволено клопотання ТОВ «Інтербізнесконсалт», повернуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» судовий збір у сумі 88 624,54 грн. 5.7. ПАТ «Укрнафта», вважаючи, що сума судового збору в розмірі 88 624,54 грн., яка підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» згідно з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2018 року у справі № 910/15112/16, може погасити заборгованість ТОВ «Інтербізнесконсалт» перед ним у виконавчому провадженні, звернулося до суду із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, які знаходяться на рахунках Держказначейства та підлягають поверненню ТОВ «Інтербізнесконсалт» за змістом ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2018 року у справі №910/15112/16. 5.8. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2018 року у справі №910/15376/15 заяву ПАТ «Укрнафта» про звернення стягнення на кошти боржника, що перебувають в інших осіб, задоволено частково; звернуто стягнення на кошти в розмірі 40 587,90 грн, які знаходяться на рахунках Держказначейства та підлягають переказу на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» на підставі ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2018 року у справі № 910/15112/16 у рахунок погашення боргу за наказами Господарського суду міста Києва № 910/15376/15 від 20 жовтня 2016 року та від 22 грудня 2016 року про стягнення ТОВ «Інтербізнесконсалт» на користь ПАТ «Укрнафта» 40 587 грн 90 коп. судового збору. 5.9. Позивач звернувся до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві з клопотанням про звернення стягнення на кошти, які підлягають поверненню ТОВ «Інтербізнесконсалт» з рахунків Держказначейства. 5.10. В свою чергу, Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві направив вимогу Держказначейству про переказ коштів, які знаходяться на його рахунках та підлягають переказу на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» на підставі ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2018 року у справі №910/15112/16. 5.11. У відповідь на вказану вимогу Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві зазначило про залишення її без виконання. 5.12. Вважаючи бездіяльність Держказначейства щодо невиконання вимоги Держвиконавця № 6365/10 від 26 листопада 2018 року і ухвали Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2018 року у справі №910/15376/15 незаконною, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із цим позовом. 6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 6.2. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 6.3. Відповідно до статті 1291 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 6.4. Статтею 326 ГПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. 6.5.Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 6.6. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII). 6.7. За змістом позовної заяви та ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень позивач у цій справі звернувся за захистом свого майнового права, порушеного ТОВ «Інтербізнесконсалт», до господарського суду. Господарський суд розглянув спір у справі №910/15376/15, ухвалив відповідне рішення та видав зазначені вище накази про стягнення коштів на користь позивача з ТОВ «Інтербізнесконсалт». 6.8. Видані господарським судом у справі №910/15376/15 накази підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби (державними виконавцями) відповідно до вимог Закону № 1404-VIII. 6.9. Виконуючи рішення суду, виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом. За ухилення від виконання розпоряджень виконавця особа, в якої перебуває майно боржника, несе відповідальність відповідно до закону (частини перша, четверта та п'ята статті 53 Закону № 1404-VIII). 6.10. Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено статтею 336 ГПК України. Так, суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява розглядається судом протягом десяти днів з дня її надходження. Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Про задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, або про відмову у її задоволенні суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником. Звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є підставою для визнання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми. 6.11. Тобто, особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою. 6.12. Права та обов`язки стягувача, боржника та виконавця у виконавчому провадженні, як і наслідки невиконання законних вимог виконавця, передбачені Законом № 1404-VIII зокрема, статтями 18 та 19 цього закону. 6.13. Розділ VІ ГПК України також регламентує порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, так, стаття 339 цього Кодексу передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права. 6.14. Частина друга статті 343 ГПК України визначає, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). 6.15. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 6.16. Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.17.Разом з тим, звертаючись з позовом в окремому позовному провадженні, ПАТ «Укрнафта» відповідних положень не врахувало та заявило в окремому позовному провадженні вимоги, які фактично є вимогами визнати незаконною бездіяльність боржника з невиконання судових рішень в межах виконавчого провадження та зобов`язати боржника виконати судові рішення (додаткові постанови Вищого господарського суду України від 29 вересня 2016 року та від 12 грудня 2016 року, ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2018 року у справі № 910/15376/15), що не відповідає приписам ЦК України та ГПК України. 6.18.Вказуючи на належність цієї справи до справ адміністративної юрисдикції, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що відповідач - Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві - не є виконавцем судових рішень у справі № 910/15376/15, а позивач в свою чергу не є учасником виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення коштів з Державного бюджету на користь ТОВ «Інтербізнесконсалт» у справі № 910/15112/16. 6.19. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 6.20. Вказана підстава для відмови у відкритті провадження передбачена і за приписами кодексів інших юрисдикцій, а саме пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що вимоги вказаного припису розповсюджується як на позови, які не можна розглядати за правилами визначеного судочинства (певної юрисдикції), так і на позови, які суди взагалі не можуть розглядати як предмет позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17). 6.21. За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відкриття провадження у справі але з мотивів, викладених у цій постанові. 7. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. За частиною першою та третьою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 7.2. З огляду на вищевказані обставини, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змінухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у цій справі, підлягає зміні в її мотивувальній частині з підстав викладених у цій постанові, та відповідно - залишенню без змін в її резолютивній частині. 7.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судового рішення суду апеляційної інстанцій і залишення без змін його резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 85806550
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 922/3537/17 Провадження № 12-127гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачаКібенко О. Р., суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного підприємства «Фудстар» (далі - ПП «Фудстар»), до якої приєдналося Державне підприємство «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), на рішення Господарського суду Харківської області від 16 січня 2019 року, ухвалене суддею Калініченко Н. В., та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Гетьмана Р. А., Россолова В. В., Хачатрян В. С., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» (далі - ТОВ «Алта») до відповідачів: 1) Головного територіального управління юстиції у Харківській області, 2) ДП «Сетам», 3) приватного нотаріуса Харківського міського територіального округу Харківської області Гончаренко Надії Юльянівни, 4) ПП «Фудстар», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк»), про визнання недійсними торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У жовтні 2017 року ТОВ «Алта» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ДП «Сетам» та з урахуванням поданої заяви про зміну предмета позову просило: визнати електронні торги за лотом № 224512 від 27 липня 2017 року недійсними; скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 37701082 від 23 жовтня 2017 року. 2. Позивач посилався на те, що оскаржувані електронні торги проведені з порушенням приписів Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), та всупереч ухвалі Московського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року у справі № 643/9474/17 про накладення заборони відчуження нежитлового приміщення площею 723,8 кв. м, розташованого за адресою: м. Харків, вул . Чичибабіна , 11, зареєстрованого за ТОВ «Алта». Фактичні обставини справи, установлені судами 3. Господарський суд Харківської області рішенням від 29 серпня 2011 року у справі № 5023/5604/11, залишеним без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2011 року та Вищого господарського суду України від 23 січня 2012 року, стягнув з ТОВ «Алта» на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитними договорами; на виконання рішення видав відповідний наказ від 16 листопада 2011 року № 5023/5604/11. 4. Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області постановою від 03 червня 2012 року відкрив виконавче провадження ВП № 33014908 з примусового виконання зазначеного наказу. 5. Московський районний суд м. Харкова ухвалою від 24 липня 2017 року у справі № 643/9474/17 наклав заборону відчуження нежитлового приміщення площею 723,8 кв. м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Чичибабіна, 11, зареєстрованого за ТОВ «Алта». 6. 27 липня 2017 року в межах виконавчого провадження ВП № 33014908 на електронних торгах, організованих ДП «Сетам» за лотом № 224512, реалізовано нежитлове приміщення ТОВ «Алта», розташоване за адресою: м. Харків, вул. Чичибабіна, 11, про що 01 серпня 2017 року сформовано відповідний протокол № 274952, згідно з яким: час початку торгів - 9 година; час завершення торгів - 18 година 30 хвилин; оплата підлягає сплаті переможцем до 15 серпня 2017 року. 7. Цього ж дня державний виконавець відклав проведення виконавчих дій з примусового виконання наказу від 16 листопада 2011 року№ 5023/5604/11 до 10 серпня 2017 року, про що прийняв відповідну постанову у межах виконавчого провадження ВП № 33014908. 8. Наступного дня (28 липня 2017 року) ДП «Сетам» на підставі постанови державного виконавця про відкладення проведення виконавчих дій склало акт про зупинення електронних торгів за лотом № 224512 з відміткою «зупинено в стані підписання протоколу». 9. 09 та 22 серпня 2017 року державний виконавець відкладав проведення виконавчих дій з примусового виконання наказу від 16 листопада 2011 року № 5023/5604/11. 10. 30 серпня 2017 року Московський районний суд м. Харкова ухвалою скасував заборону відчуження нежитлового приміщення площею 723,8 кв. м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Чичибабіна, 11. 11. 06 вересня 2017 року державний виконавець відклав проведення виконавчих дій з примусового виконання наказу від 16 листопада 2011 року№ 5023/5604/11 до 20 вересня 2017 року.Цього ж дня ДП «Сетам»склало акт про зупинення електронних торгів за лотом № 224512 на підставі постанови державного виконавця про відкладення проведення виконавчих дій. 12. 22 вересня 2017 року ПП «Фудстар» сплатило на депозитний рахунок Головного територіального управління юстиції у Харківській області грошові кошти за придбане нерухоме майно у розмірі 6 422 708,14 грн. 13. 05 жовтня 2017 року державний виконавець склав акт реалізації предмета іпотеки у межах виконавчого провадження ВП № 33014908. 14. 18 жовтня 2017 року за ПП «Фудстар» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, проданий на оскаржуваних електронних торгах. 15. 30 жовтня 2017 року Апеляційний суд Харківської області ухвалою у справі № 643/9474/17 скасував ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року про накладення заборони відчуження нежитлового приміщення. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 16. Суди розглядали справу неодноразово. 17. Господарський суд Харківської області рішенням від 16 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2019 року, позов задовольнив. 18. Суд першої інстанції відхилив посилання позивача на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року у справі № 643/9474/17 як на підставу визнання електронних торгів недійсними, оскільки ця ухвала не породжує жодних правових наслідків з моменту свого постановлення у зв`язку зі скасуванням судом вищої інстанції. 19. Водночас, задовольняючи позов, суди виходили з порушення норм Порядку, оскільки переможець електронних торгів фактично сплатив грошові кошти за придбане майно з недотриманням строку; організатор торгів мав сформувати новий протокол із зазначенням нового строку розрахунків; ці порушення стосуються прав позивача, який має правомірні очікування щодо здійснення належного виконавчого провадження та законних електронних торгів стосовно належного йому майна; оскільки електронні торги підлягають визнанню недійсними, похідні позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію відповідного права є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 20. У травні 2019 року ПП «Фудстар»звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. 21. У липні 2019 року ДП «Сетам» звернулося до Верховного Суду із заявою про приєднання до зазначеної касаційної скарги ПП «Фудстар», просить скаргу задовольнити. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 22. Скаржник посилається на порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції та вважає, що спір у частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень підлягав вирішенню в порядку адміністративного судочинства. 23. Стверджує, що вчинення виконавчих дій відкладалося з метою недопущення порушення прав учасників виконавчого провадження у зв`язку з постановленням Московським районним судом м. Харкова ухвали від 24 липня 2017 року у справі № 643/9474/17 про накладення заборони на реалізацію нежитлового приміщення, яке було предметом оскаржуваних електронних торгів. 24. Також скаржник указує на те, що: позивач не надав доказів наявності його порушеного права з урахуванням того, що в результаті проведених електронних торгів сплачено найвищу із запропонованих цінових пропозицій, що сприяло максимально ефективному погашенню боргових зобов`язань позивача, а тому права останнього проведеними електронними торгами не порушено; суд застосував норму Порядку, якої не існувало на момент проведення торгів, оскільки на час проведення спірних електронних торгів у законодавстві не було вимог про формування нового протоколу у разі їх зупинення; позивачем не пропущено строк оплати за придбане на електронних торгах майно. Доводи інших учасників справи 25. Інші учасники справи правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу не скористалися. Рух касаційної скарги 26. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 25 липня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визначення юрисдикції 27. Виходячи з положень статей 1, 2, 12 ГПК України, статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакціях, чинних на час звернення позивача до суду з позовом, статті 20 ГПК України, статті 19 КАС України у редакціях після 15 грудня 2017 року до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. 28. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. 29. З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право цивільне. При цьому під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 30. Предметом позову в цій справі є визнання недійсними електронних торгів з продажу нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав на це майно, ухваленого приватним нотаріусом за наслідками цих торгів. 31. Відтак спір про визнання недійсними електронних торгів підлягав вирішенню як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на відповідне майно, тобто є приватноправовим, а з огляду на суб`єктний склад сторін підлягав розгляду за правилами господарського судочинства. Вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, ухваленого на підставі зазначених торгів, також безпосередньо стосуються спору щодо такого майна, а тому вони підлягали розгляду за правилами ГПК України, що правомірно враховано господарськими судами попередніх інстанцій. 32. Більше того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особа, яка подала касаційну скаргу, хоч і вказує на те, що вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію мали розглядатися в порядку адміністративного судочинства, але не ставить питання про закриття провадження у цій справі (у відповідній частині позовних вимог), а всупереч викладеним у касаційній скарзі запереченням щодо розгляду цих вимог господарськими судами просить рішення господарських судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог, тобто вирішити спір за правилами господарського судочинства. Щодо відчуження майна у період дії заборони 33. Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що ДП «Сетам» не вправі було відчужувати майно в період дії ухвали Московського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року у справі № 643/9474/17 про накладення заборони відчуження нежитлового приміщення площею 723,8 кв. м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Чичибабіна, 11 , зареєстрованого за ТОВ «Алта». 34. Суди попередніх інстанцій правильно не взяли до уваги посилання позивача на зазначену заборону як на підставу визнання електронних торгів недійсними з огляду на таке. 35. Судове рішення є обов`язковим до виконання; обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, частина перша статті 129-1 Конституції України). 36. Отже, ухвала суду про забезпечення позову, зокрема про заборону відчуження нерухомого майна, встановлює обтяження такого майна незалежно від того, зареєстроване це обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи ні. 37. Водночас відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 38. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. 39. Суди не встановили, що заборона відчуження нежитлового приміщення, накладена судом в іншій справі № 643/9474/17ухвалою від 24 липня 2017 року, була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як і не встановили, що ПП «Фудстар» знало чи мало знати про заборону відчуження. Тому така заборона не може бути протиставлена цьому підприємству, адже його недобросовісність як набувача спірного майна не доведена. Оскільки добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України), то вона презюмується. 40. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов`язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову. Щодо оскарження електронних торгів 41. Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійними електронних торгів з реалізації арештованого майна. Спірні відносини регулюються Порядком у редакції, що була чинною на час їх виникнення. 42. Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів. 43. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. 44. Водночас з аналізу статей 655, 658 ЦК України, пунктів 4, 5 розділу X Порядку вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. 45. Організатор електронних торгів пропонує майно для продажу шляхом розміщення інформаційного повідомлення про електронні торги, в якому визначається це майно (пункти 5-10 розділу ІІІ Порядку). Тим самим організатор визначає одну з умов майбутнього договору купівлі-продажу - майно, яке продається організатором. Отже до початку торгів як продавцю, так і потенційним покупцям (учасникам торгів) відомі всі умови майбутнього договору купівлі-продажу, окрім ціни та особи покупця. 46. Учасники електронних торгів висувають свої цінові пропозиції (оферти) щодо укладення договору купівлі-продажу за запропонованими ними цінами шляхом їх подання через вебсайт електронних торгів. Прийняття пропозиції (акцепт) учасника, який запропонував найвищу ціну, здійснюється автоматично засобами системи реалізації майна (пункт 2 розділу V, пункт 1 розділу VIII Порядку). 47. За наслідками торгів визначаються і покупна ціна (яка запропонована переможцем), і особа покупця (яким є переможець торгів). Отже, моментом укладення договору купівлі-продажу є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту його пропозиції (частина друга статті 638 ЦК України). Протокол електронних торгів підписується організатором (пункт 2 розділу VIII Порядку) і є доказом укладення договору купівлі-продажу продавцем та переможцем торгів за ціною, визначеною у протоколі. Подальше оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Порядком не передбачене. 48. Укладений на електронних торгах договір купівлі-продажу підлягає виконанню у порядку, визначеному розділом X Порядку. Покупець (переможець електронних торгів) протягом десяти банківських днів з дня визначення його переможцем здійснює розрахунки за придбане на електронних торгах майно відповідно до пункту 1 розділу X Порядку. Дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота, зазначається також у протоколі (абзац дев`ятий пункту 1 розділу VIII Порядку). Правовою підставою сплати покупцем (переможцем торгів) коштів як покупної ціни за придбане майно є договір купівлі-продажу, укладений на торгах. 49. Після виконання покупцем (переможцем електронних торгів) свого обов`язку за договором купівлі-продажу, тобто після повного розрахунку за придбане майно, виконавець протягом п`яти робочих днів складає акт про проведені електронні торги. Державний виконавець додатково затверджує акт про проведені електронні торги у начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований; приватний виконавець самостійно затверджує акт про проведені електронні торги шляхом його підписання та скріплення печаткою приватного виконавця (пункт 4 розділу X Порядку). У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги (пункт 8 розділу X Порядку). 50. Порядок передбачає наслідки невиконання покупцем (переможцем) свого обов`язку з договору купівлі-продажу. Відповідно до пункту 3 розділу VIII Порядку гарантійний внесок покупцю (попередньому переможцю електронних торгів) не повертається, а новим покупцем (новим переможцем електронних торгів) визнається учасник, який запропонував ціну, що була перед ціною, запропонованою переможцем, що не сплатив належної грошової суми за придбане майно. У цьому разі організатор вносить відповідні відомості до системи реалізації майна (далі - система) й засобами системи формує новий протокол електронних торгів, який повинен містити, зокрема, інформацію про визнання наступного учасника електронних торгів новим переможцем електронних торгів. Цей протокол розміщується системою на вебсайті, в особистому кабінеті наступного учасника цих електронних торгів, визначеного новим переможцем електронних торгів, та особистому кабінеті відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця), яким майно передано на реалізацію. 51. Отже, в разі порушення покупцем (попереднім переможцем електронних торгів) зобов`язання зі сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу організатор вчиняє правочин щодо односторонньої відмови від цього договору у повному обсязі (частина третя статті 651 ЦК України) і одночасно укладає новий договір купівлі-продажу шляхом акцепту пропозиції нового переможця електронних торгів (за ціною, що є меншою за ціну, встановлену попереднім договором купівлі-продажу). 52. Як установили суди, відповідно до протоколу № 274952 проведення електронних торгів з реалізації нежитлового приміщення - кафе, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Чичибабіна, 11 , грошові кошти у розмірі 6 422 708,14 грн підлягали зарахуванню на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області до 15 серпня 2017 року. 53. Визнаючи електронні торги недійсними, суди послалися на порушення норм Порядку, оскільки їх організатор склав акт про зупинення торгів на наступний день, тобто після їх фактичного закінчення, а переможець сплатив грошові кошти за придбане майно з недотриманням строку. Допущені порушення стосуються прав боржника, який має правомірні очікування щодо здійснення належного виконавчого провадження та законних електронних торгів стосовно належного йому майна. 54. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком, оскільки укладення договору купівлі-продажу з ПП «Фудстар» відбулося у відповідності із зазначеним Порядком. Натомість стверджуване невиконання ПП «Фудстар» умов договору купівлі-продажу щодо сплати грошових коштів у встановлений строк є порушенням цього договору. Невиконання або неналежне виконання договору не є підставою для визнання його недійсним. Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України у разі істотного порушення договору його стороною він може бути розірваний за рішенням суду на вимогу іншої сторони. Оскільки на електронних торгах продається майно, яке належить на праві власності боржнику, з метою виконання судового або іншого рішення на користь стягувача, то несплата покупної ціни впливає на законні інтереси боржника та стягувача, а тому вони можуть вимагати розірвання договору купівлі-продажу в судовому порядку для отримання коштів за продане майно від наступного переможця. Крім того, вони вправі вимагати відшкодування збитків (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України), спричинених унаслідок незастосування організатором правил пункту 3 розділу VIII Порядку. 55. Висновку про порушення норм Порядку суд апеляційної інстанції дійшов, помилково застосувавши до спірних відносин сторін абзац восьмий пункту 1 розділу X Порядку у редакції наказу Міністерства юстиції України № 1859/5 від 18 червня 2018 року, тоді як торги відбулися у серпні 2017 року. Редакція цього абзацу, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не передбачала формування організатором нового протоколу із зазначенням нового строку розрахунків, про що помилково зазначив апеляційний суд. 56. У свою чергу суд першої інстанції правильно вказав на те, що підставою для зупинення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) в цілому або за окремим лотом є, зокрема, відкладення проведення виконавчих дій (пункт 2 розділу XI Порядку); зупинення електронних торгів може відбутися лише до їх закінчення, однак їх організатором складено акт про зупинення електронних торгів наступного дня, 28 липня 2017 року, тобто після їх фактичного закінчення. 57. Однак суд, дійшовши висновку про формальне порушення Порядку організатором електронних торгів, не спростував факту добросовісної поведінки та відсутності вини їх переможця. Тому таке порушення не може бути протиставлене переможцю, оскільки недобросовісність його дій не доведена. Як зазначалося раніше, оскільки добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), то вона презюмується. 58. При цьому в рішенні суду відсутні мотивовані висновки про те, яким чином несвоєчасність внесення грошових коштів переможцем торгів порушує права боржника. Питання порушення прав боржника за наслідками проведених електронних торгів залишилися без належної уваги судів попередніх інстанцій та відповідного правового реагування. 59. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 60. Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. 61. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. 62. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. 63. З огляду на положення статті 1 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача з цим позовом, і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту. 64. Суди попередніх інстанцій вважали, що оспорювані електронні торги порушують право власності позивача, а допущені ДП «Сетам» порушення Порядку стосуються його прав як боржника, який має законні очікування щодо належного здійснення виконавчого провадження та законного продажу його майна. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з цим висновком. 65. Відповідно до пункту 3 розділу VIII Порядку наслідком порушення покупцем (попереднім переможцем електронних торгів) зобов`язання зі сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу є обов`язок організатора відмовитися від цього договору і укласти новий договір купівлі-продажу з новим переможцем електронних торгів, причому за ціною, що є меншою за ціну, встановлену попереднім договором купівлі-продажу. 66. Таким чином, правочин з продажу майна позивача за більшою ціною вочевидь не порушує прав чи законних інтересів боржника. Виходячи з цього Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до дійсних мотивів звернення позивача з позовною заявою, вбачаючи у нього намір уникнути виконання судового рішення, ухваленого в 2011 році, на яке направлене виконавче провадження, в межах якого здійснений продаж майна відповідача в 2017 році. 67. З урахуванням наведеного позовні вимоги ТОВ «Алта» про визнання недійсними електронних торгів не підлягають задоволенню з мотивів, викладених у цій постанові. Оскільки позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію спрямовані на відновлення володіння позивача майном, власником якого вже є інша особа, вони також не підлягають задоволенню. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Щодо суті касаційних скарг 68. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 69. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України). 70. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Щодо судових витрат 71. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша та чотирнадцята статті 129 ГПК України). 72. Відтак судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на позивача. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Фудстар», до якої приєдналося Державне підприємство «Сетам», задовольнити. 2. Рішення Господарського суду Харківської області від 16 січня 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2019 року у справі № 922/3537/17 скасувати та ухвалити нове рішення. 3. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державного підприємства «Сетам», приватного нотаріуса Харківського міського територіального округу Харківської області Гончаренко Надії Юльянівни, Приватного підприємства «Фудстар» про визнання електронних торгів за лотом № 224512 від 27 липня 2017 року недійсними та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 37701082 від 23 жовтня 2017 року відмовити. 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, 11, код ЄДРПОУ 32869314) на користь Приватного підприємства «Фудстар» (61044, м. Харків, пр. Московський, 259, код ЄДРПОУ 38632574) 17 600 (сімнадцять тисяч шістсот) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг. 5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, 11, код ЄДРПОУ 32869314) на користь Державного підприємства «Сетам» (01001, м. Київ, вул. Стрілецька, 4-6, код ЄДРПОУ 39958500) 22 400 (двадцять дві тисячі чотириста) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг. 6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, 11, код ЄДРПОУ 32869314) на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) 9 920 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 85614599
  19. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 10 вересня 2019 року № 640/16322/19 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шейко Т.І., при секретарі судових засідань Гарбуз К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича про визнання протиправною та скасування постанови за участі представника позивача - Валенко К.П.; відповідач - не прибув; встановив: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 1069,00 грн. в рамках виконавчого провадження №57983930. Позовні вимоги позивач мотивував тим, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. Поряд з цим, грошова сума на час звернення позивача до суду із даним позовом, з боржника стягнута не була. Крім того, приватним виконавцем не наведено жодного розрахунку здійснених витрат та не зазначено обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 10 вересня 2019 року. При цьому, ухвалою суду зобов`язано відповідача надати матеріали виконавчого провадження №57983930. 06 вересня 2019 року до суду надійшов відзив на позов Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича з додатками, а саме: - копією заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження від 22 грудня 2018 року (вх. №2233 від 28 грудня 2018 року); - копією виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва у справі №2-376/11, виданого 02 березня 2012 року; - копією супровідного листа Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва від 13 лютого 2019 року №57983930 про направлення до виконання та до відома постанови від 13 лютого 2019 року; - копією постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року ВП №57983930; - копією супровідного листа Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва від 27 серпня 2019 року №57983930 про направлення до відома постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 серпня 2019 року; - копією постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 серпня 2019 року; - копією ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/16322/19 від 30 серпня 2019 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі та копією конверта. У своєму відзиві відповідач зазначив, що у його провадженні перебуває виконавче провадження №57983930 від 28 грудня 2018 року з примусового виконання виконавчого листа №2-376/11, виданого Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в розмірі 780861,71 грн. В рамках даного виконавчого провадження виконавцем винесена постанова про стягнення витрат виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року, оскільки приватним виконавцем були понесені витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 1069,00 грн. 27 серпня 2019 року приватним виконавцем винесена постанова про зміну (доповнення) реєстраційних даних. Далі відповідач навів положення частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та зауважив, що: «Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому Законом, що передбачено як із частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», так і частиною першою статті 181 КАС України». Тобто, посилаючись на вказані вище нормативні положення, а також на постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №213/2012/16, відповідач вважав, що даний позов не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства. В судове засідання 10 вересня 2019 року прибув представник позивача, який підтримав позов та просив його задовольнити. Відповідач не прибув. Суд, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази, дійшов наступних висновків. Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Відповідно до статті 1 вказаного Закону примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42). Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (частина третя статті 42). Згідно з частиною четвертою цієї статті на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. Так, наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430, затверджені Види та розміри витрат виконавчого провадження. Відповідно до пункту 1 до видів витрат виконавчого провадження відноситься, зокрема: 1.Виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари. 2. Пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку. 9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження. 10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій. Розділом II визначені розміри витрат виконавчого провадження. Так, відповідно до пункту 1 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» (пункт 2). Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати (пункт 5). Як вбачається із матеріалів справи, на примусовому виконанні у Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича перебуває виконавчий лист №2-376/11, виданий 02 березня 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у сумі 780 851,71 грн. 13 лютого 2019 року у ВП №57983930 приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрій Павлович, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1069,00 грн. 27 серпня 2019 року приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрій Павлович виніс постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, згідно якої вніс зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: в резолютивну частину постанови від 13.02.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, та зазначив види витрат: «виготовлення документів ВП, пересилання документів, ВП, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій». В порушення норм, встановлених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430, яким затверджені види та розміри витрат виконавчого провадження, відповідачем не надано жодного доказу щодо виду та розміру витрат на суму 1069,00 грн., які приватний виконавець оскаржуваною постановою вирішив стягнути з позивача. Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Згідно статті 72 цього Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: -1) письмовими, речовими і електронними доказами; - 2) висновками експертів; - 3) показаннями свідків. При відкритті провадження у даній справі суд зобов`язав відповідача надати належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження №57983930. Втім, окрім вище перерахованих документів, доданих до відзиву, інших матеріалів (зокрема, щодо стану виконання виконавчого провадження, стягнутих сум, виду понесених витрат, розрахунку суми, тощо) - відповідачем не надано. За таких обставин відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів перед судом правомірність винесеної ним постанови від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1069,00 грн. Що стосується доводів відповідача, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, слід звернути увагу на таке. Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається відповідач, встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Однак, відповідно до частини другої цієї статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Також, суд звертає увагу, що позивач з даним позовом звертався до Голосіївського районного суду м. Києва (справа №2-376/11), ухвалою якого від 27 лютого 2019 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про скасування постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, та роз`яснено право на звернення в порядку адміністративного судочинства. Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог, а відтак вважає їх такими, що підлягають задоволенню. Окрім того, суд вважає доцільним вийти за межі позовних вимог та, з урахуванням висновку суду щодо скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року, - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича ВП №57983930 від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесені зміни в резолютивну частину оскаржуваної постанови ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року. Витрати по справі відсутні. Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 287, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва - в и р і ш и в: Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича ВП №57983930 від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржено до апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 287, 296 - 297, з урахуванням перехідних положень, Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя Т.І. Шейко http://reyestr.court.gov.ua/Review/84132592
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 916/1572/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніан» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 (суддя Оборотова О. Ю.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 (головуючий суддя Аленін О. Ю., судді Бєляновський В. В., Лавриненко Л. В.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Строй» про забезпечення позову у справі № 916/1572/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Строй» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніан» про стягнення 1 545 646 грн, ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Строй» (далі - позивач, ТОВ «Прем`єр Строй») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніан» (далі - відповідач, ТОВ «Даніан») про стягнення 1 545 646,00 грн. В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Прем`єр Строй» посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 31.01.2018 № 088/102 (далі - договір поставки). 2. ТОВ «Прем`єр Строй» подало заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти ТОВ «Даніан» у загальному розмірі 1 545 646,00 грн, які обліковуються у банках та інших установах. 3. В обґрунтування заяви про забезпечення позову ТОВ «Прем`єр Строй» посилається на те, що відповідач протягом майже півроку не сплачує заборгованість за поставлений товар за договором постави, посадові особи ТОВ «Даніан» не відповідають на телефонні дзвінки, причини прострочення оплати товару ніяк не коментують, будь-яких пропозицій щодо врегулювання спору мирним шляхом не вносять, відповіді на претензію, надіслану позивачем, не надають, за інформацією позивача намагаються вивести грошові кошти з рахунків у банківських установах. Отже, на думку позивача, до остаточного вирішення справи № 916/1572/19 за позовом ТОВ «Прем`єр Строй» до відповідача ТОВ «Даніан» про стягнення 1 545 646,00 грн, існує необхідність забезпечення позову у зв`язку з загрозою в подальшому утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції 4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.06.2019, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019, заяву про забезпечення позову ТОВ «Прем`єр Строй» задоволено. 5. Господарський суд Одеської області вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення у розмірі 1 545 646,95грн, що належать ТОВ «Даніан» і знаходяться (обліковуються) на банківських рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України. 6. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що заявником за допомогою належних та допустимих доказів доведено, що відповідач в процесі ведення господарської діяльності ухиляється від виконання договірних зобов`язань, у зв`язку з чим існує реальна загроза утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду. 7. Як встановлено місцевим господарським судом, зі змісту заяви про забезпечення позову випливає, що станом на дату подачі заяви про забезпечення позову, існує реальна загроза утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, зокрема органами національної поліції внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато: - кримінальне провадження № 12019050770001279 за фактом незаконного вторгнення представників ТОВ «Даніан» на територію ТОВ «Прем`єр Строй»; - кримінальне провадження № 12019050770001505 за фактом вчинення посадовими особами ТОВ «Даніан» шахрайства, тобто за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу. Подача ТОВ «Прем`єр Строй» даної заяви до органів національної поліції обумовлена саме умисним невиконанням ТОВ «Даніан» зобов`язань з оплати за договором поставки від 31.01.2018 № 088/102, придбанням прав на товар шляхом обману, зловживання довірою (без наміру оплати). 8. Разом із цим місцевим господарським судом встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, статутний капітал ТОВ «Даніан» складає 21 000,00 грн. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ТОВ «Даніан» від 06.06.2019 нерухоме майно у відповідача відсутнє. На переконання місцевого господарського суду, викладене свідчить про наявність значних ризиків невиконання ТОВ «Даніан» взятих на себе договірних зобов`язань, та можливість задоволення позивачем своїх вимог до ТОВ «Даніан» лише за рахунок грошових коштів на його банківських рахунках. 9. Переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновків, що заявником до справи подані належні докази того, що, в подальшому, можуть виникнути труднощі виконання судового рішення, а, отже, такі заходи забезпечення позову, які застосував суд першої інстанції, є цілком обґрунтованими та законними. 10. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача є гарантією реального виконання рішення суду та не є порушенням прав відповідача щодо володіння та користування своїм майном, оскільки такі заходи не породжують юридичних наслідків для списання коштів з рахунків відповідача до моменту вступу рішення у даній справі в силу та виникнення у відповідача обов`язку з його виконання. 11. Суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на ціну позову, а також предмет позовних вимог, застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача є адекватним та співрозмірним. Короткий зміст вимог касаційної скарги 12. ТОВ «Даніан» подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено) 13. У касаційні скарзі ТОВ «Даніан» зазначає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 і постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 є незаконними, винесені з порушенням норм процесуального права, зокрема статей: 7, 13, 73, 136, 137, 139, 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 14. Скаржник посилається на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду. 15. На думку скаржника, ухвалення оскаржуваних судових рішень фактично блокує господарську діяльність відповідача, унеможливлює виконання зобов`язань з виплати заробітної плати та сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також зобов`язань перед контрагентами. 16. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом було порушено порядок розгляду заяви про забезпечення позову, передбачений статтею 141 ГПК України, а апеляційним господарським судом не надано цьому порушенню оцінки. Позиція інших учасників справи, викладена у відзивах на касаційну скаргу 17. ТОВ «Прем`єр Строй» подало відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджується з доводами, викладеними у касаційній скарзі, просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішеннях. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції 18. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). 20. У відповідності до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій 21. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. 22. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. 23. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. 24. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 25. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. 26. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. 27. Аргументуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилається на те, що з урахуванням правовідносин, які склалися між сторонами, майнового характеру позовних вимог та їх суттєвого розміру, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову можу утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову. За твердженням позивача, які також не були спростовані відповідачем, ТОВ «Даніан» протягом майже півроку не сплачує заборгованість за поставлений товар, ігнорує вимоги позивача про сплату заборгованості, причини прострочення оплати товару не аргументує, будь-яких пропозицій щодо врегулювання спору мирним шляхом не вносять, відповіді на претензію, надіслану позивачем, не надає, та намагається вивести грошові кошти з рахунків в банківських установах. 28. Колегія суддів касаційного суду вважає, що при постановленні ухвали місцевий господарський суд надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановив безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову (стягнення заборгованості за договором поставки), і правильно застосував статтю 136 ГПК України та обгрунтовано обрав захід до забезпечення позову, який відповідає пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України. 29. Вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді у разі задоволення позову. Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. 30. У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає. 31. Суд відхиляє аргументи скаржника, викладені у пункті 16 цієї постанови (щодо порушення судами норм статті 141 ГПК України), з огляду на те, що частиною першою статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову без вирішення питання зустрічного позову не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали місцевого суду, а відповідно і постанови апеляційного суду про залишення її без змін. Крім цього, зважаючи на положення частини четвертої статті 141 ГПК України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутися до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.06.2019 у справі № 904/661/19. 32. Щодо доводів відповідача, викладених у пункті 15 цієї постанови Суд зазначає таке. Приписами частини першої статті 2, частини другої статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю». Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Отже, виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці. Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 916/73/19. 33. При аналізі доводів скаржника щодо змісту рішення суду апеляційної інстанції Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні «Трофимчук проти України» зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03). 34. Суд вважає, що в іншій частині подана касаційна скарга фактично зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, є проханням про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінку доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення додаткового апеляційного перегляду. 35. Відтак, наведені ТОВ «Даніан» у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржувних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими судами обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 36. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 37. Звертаючись із касаційною скаргою, ТОВ «Даніан» не спростувало висновків попередніх судових інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у справі № 916/1572/19 та не довело порушення судами норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. 38. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «Даніан» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 - без змін. Розподіл судових витрат 39. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд ПОСТАНОВИВ : 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніан» залишити без задоволення. 2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 у справі № 916/1572/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Случ Судді Н. О. Волковицька С. К. Могил http://reyestr.court.gov.ua/Review/84847733
  21. ПОСТАНОВА Іменем України 02 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 346/79/17 Провадження № 14-471 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Ткачука О.С. суддів Антонюк Н.О., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року, постановлену колегією суддів Мелінишин Г. П., Горейко М. Д., Проскурніцького П. І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог скарги 1. У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк», Банк) звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - державний виконавець Коломийського МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області, державний виконавець). 2. Скарга мотивована тим, що на виконанні у Коломийському МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 2189, вчиненого 09 серпня 2013 року про звернення стягнення на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартет» (далі - ТОВ «Квартет») на користь АТ «БМ Банк». 30 грудня 2016 року на адресу Банку з Коломийського МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області надійшло повідомлення, в якому зазначено, що вартість майна, яке належить ТОВ «Квартет» згідно оцінки, складеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Віконт-Консалтинг», (далі - ТОВ «Віконт-Консалтинг») становить 16 858 989,00 грн без ПДВ. Однак скаржник вважає, що звіт про оцінку майна було складено з порушенням чинного законодавства, а вартість майна, яке належить боржникові, значно завищена. 3. У зв`язку з викладеним Банк просив скасувати звіт про оцінку майна від 20 грудня 2016 року, складений ТОВ «Віконт-Консалтинг» та зобов`язати Коломийський МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області призначити повторну експертизу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 4. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року в задоволенні скарги відмовлено. 5. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем було дотримано норми законодавства щодо оцінки нерухомого майна, яке підлягало стягненню на користь Банку, ним було залучено суб`єкта оціночної діяльності та повідомлено скаржника про результати оцінки. Заперечуючи проведену державним виконавцем оцінку нерухомого мана, скаржник не надав належних і допустимих доказів того, що звіт про оцінку такого майна складений з порушенням норм законодавства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року скасовано та закрито провадження у справі. 7. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Оскільки ПАТ «БМ БАНК» оскаржує дії державного виконавця щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, а не рішення суду загальної юрисдикції, ухваленого в порядку ЦПК України, то така скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 12 квітня 2017 року ПАТ «БМ БАНК» подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суб`єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби, тому його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. На думку ПАТ «БМ БАНК», його вимоги в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимоги скарги Банку підлягають розгляду адміністративним судом, є неправильним. Рух справи в суді касаційної інстанції 9. 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою відкрив касаційне провадження у цій справі. 10. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції. Відповідно до п. 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 11. 01 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 12. 14 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 14. 27 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Позиція Верховного Суду 15. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. 16. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. 17. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 18. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 19. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 20. Частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню. Серед них є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках, зокрема, на підставі судових рішень, а також виконавчі написи нотаріусів (пункти 1 і 3 зазначеної частини). 21. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду був урегульований у статті 74 Закону № 1404-VIII. 22. Відповідно до частини першої вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 23. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII). 24. Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання. 25. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, був визначений у розділі VIIЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. 26. ЦПК України у вказаній редакції передбачав, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ. 27. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, визначив порядок реалізації судового контролю за виконанням судових рішень у статтях 447-453 розділу VII. 28. Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 29. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині першій статті 287 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 30. Отже, за правилами адміністративного судочинства мали оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження. 31. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що скаржник звернулася зі скаргою за правилами статті 383 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, а також, що скаржник оскаржує дії відділу ДВС у межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 2189 від 09 серпня 2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В., про звернення стягнення на майно ТОВ «Квартет». 32. Тобто, скаржник у цій справі оскаржує дії відділу ДВС щодо виконання не судового рішення у цивільній справі, а документа, виданого приватним нотаріусом. 33. З огляду на те, що скаржник подала скаргу на дії відділу ДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про підвідомчість спору адміністративному суду. 34. Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 14 березня 2018 року (справа № 213/2012/16), від 14 листопада 2018 року (справа № 161/15523/17), від 20 березня 2019 року (справа № 821/197/18/4440/16). 35. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. 36. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України). 37. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 38. Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою та залишає її без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року - без змін. Щодо судових витрат 39. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 40. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив і не ухвалив нового рішення, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваного судового рішення без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають. Керуючись статтями 402-404, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» залишити без задоволення. 2. Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко Ю .Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2019 року м. Київ Справа № 925/138/18 Провадження № 12-74гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного підприємства «Агротрейд Групп» (далі - ПП «Агротрейд Групп») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2019 року (судді Козир Т. П., Коробенко Г. П., Тищенко А. І.) за скаргою ПП «Агротрейд Групп» на рішення та дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (далі - ТОВ «Седна-Агро») до ПП «Агротрейд Групп» про стягнення 1 276 983,07 грн заборгованості та санкцій. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст наведених у скарзі вимог 1.1. У листопаді 2018 року ПП «Агротрейд Групп» звернулося до Господарського суду Черкаської області із скаргою на дії та рішення виконавця Плесюка О. С., у якій просило: визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О. С. від 10 жовтня 2018 року про стягнення з ПП «Агротрейд Групп» основної винагороди приватного виконавця в сумі 103 510,71 грн; визнати незаконними дії виконавця Плесюка О. С. у виконавчому провадженні № 57327320 щодо пред`явлення до примусового виконання постанови від 10 жовтня 2018 року про стягнення з ПП «Агротрейд Групп» основної винагороди приватного виконавця в сумі 103 510, 71 грн; зобов`язати виконавця Плесюка О . С. повернути ПП «Агротрейд Групп» незаконно стягнуту основну винагороду у виконавчому провадженні № 57327320 на вказану суму. 1.2. Скаргу мотивовано порушенням приватним виконавцем приписів статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», статей 40, 45 Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав та порядку визначення розміру основної винагороди приватного виконавця. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 грудня 2018 року (суддя Скиба Г. М.) визнано незаконною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О. С. від 10 жовтня 2018 року про стягнення з ПП «Агротрейд Групп» основної винагороди приватного виконавця в сумі 103 510, 71 грн; визнано незаконними дії виконавця Плесюка О. С. у виконавчому провадженні № 57327320 щодо пред`явлення до примусового виконання постанови від 10 жовтня 2018 року про стягнення з ПП «Агротрейд Групп» основної винагороди приватного виконавця в сумі 103 510,71 грн; зобов`язано виконавця Плесюка О. С. повернути ПП «Агротрейд Групп» незаконно стягнуту основну винагороду у виконавчому провадженні № 57327320 в сумі 103 510,71 грн. 2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2019 року скасовано ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27 грудня 2018 року, провадження у справі за скаргою ПП «Агротрейд Групп» на рішення та дії виконавця Плесюка О . С. закрито. 2.3. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору (основної винагороди) та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 3. Короткий зміст касаційної скарги 3.1. У квітні 2019 року ПП «Агротрейд Групп» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2019 року повністю та залишити в силі ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27 грудня 2018 року у цій справі. 3.2. Скаржник, з огляду на приписи частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що скарга на дії та постанову приватного виконавця про стягнення основної винагороди підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. 3.3. За доводами скаржника, суд не взяв до уваги те, що постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди була прийнята в межах виконавчого провадження, відкритого на виконання рішення господарського суду, та стягнення за якою до закриття цього провадження не відбулось. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «Агротрейд Групп» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2019 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 15 травня 2019 року справу № 925/138/18 разом із касаційною скаргою ПП «Агротрейд Групп» передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4.2. Ухвалою від 30 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 925/138/18 та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 5.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 3 липня 2018 року у справі № 925/138/18 позов ТОВ «Седна-Агро» задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 553 469,30 грн основного боргу, 314 786,00 грн - 30% річних, 112 548,53 грн втрат від інфляції, 27 845,55 грн пені, 15 129,74 грн судового збору та 11 328,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. 5.2. 27 вересня 2018 року на примусове виконання цього рішення виданий наказ, який позивач пред`явив для примусового виконання приватному виконавцю Плесюку О.С. 5.3. Постановою приватного виконавця Плесюка О. С. від 1 жовтня 2018 року (ВП №57327320) було відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Черкаської області № 925/138/18, а пунктом 3 цієї ж постанови ухвалено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 103 510,71 грн. 5.4. 10 жовтня 2018 року приватний виконавець Плесюк О. С. прийняв постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 103 510,71 грн. 5.5. У подальшому приватний виконавець та сторони звернулись до суду із заявою про затвердження мирової угоди в процесі виконання судового рішення, відповідно до якої відповідач зобов`язався погасити борг згідно з узгодженим сторонами графіком. 5.6. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 2 листопада 2018 року затверджено мирову угоду, укладену 2 листопада 2018 року від імені кредитора та боржника. 5.7. У зв`язку із затвердженням судом мирової угоди приватний виконавець 2 листопада 2018 року прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду у справі № 925/138/18. 5.8. 6 листопада 2018 року приватний виконавець Плесюк О. С. подав приватному виконавцю Недоступу Д. М. заяву про примусове виконання рішення - постанови приватного виконавця від 10 жовтня 2018 року (ВП № 57327320). 5.9. Приватний виконавець Недоступ Д. М. 8 листопада 2018 року відкрив виконавче провадження ВП № 57633911 з примусового виконання постанови приватного виконавця Плесюка О. С. від 10 жовтня 2018 року (ВП № 57327320) щодо стягнення з ПП «Агротрейд Групп» 103510,71 грн основної винагороди приватного виконавця. 5.10. Не погодившись із постановою приватного виконавця Недоступа Д. М., боржник оскаржив її в порядку адміністративного судочинства до Черкаського окружного адміністративного суду (справа № 2340/4791/18). Наразі провадження у справі № 2340/4791/18 зупинено до розгляду апеляційної скарги у цій справі. 6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 6.2. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 6.3. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України). 6.4. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних та приватних виконавців. 6.5. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 6.6. Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 6.7. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 6.8. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 6.9. При цьому частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 6.10. З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору (основної винагороди) та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 6.11. Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 7 лютого 2019 року у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18). 6.12. З огляду на викладене та враховуючи приписи пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та закриття провадження у справі за скаргою ПП «Агротрейд Групп» на рішення та дії приватного виконавця з примусового виконання постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця. 7. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 7.2. З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції у цій справі підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення. 7.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу Приватного підприємства «Агротрейд Групп» залишити без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2019 року у справі № 925/138/18 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2019 року м . Київ Справа № 826/16025/18 Провадження № 11-471апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук Катерини Леонідівни (далі - приватний виконавець), треті особи: Акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - Банк), Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Еверест Істейт», про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року (суддя Пащенко К. С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (судді Лічевецький І. О., Мельничук В. П., Земляна Г. В.), УСТАНОВИЛА: 2 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - визнати незаконними та протиправними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 57260656; - скасувати постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 19 вересня 2018 року № 57260656 та від 21 вересня 2018 року про накладення арешту на майно боржника; - зобов`язати приватного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття його до виконання та скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо примусового виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва від 5 вересня 2018 року. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що 25 вересня 2018 року Апеляційним судом міста Києва постановлено ухвалу (№ 796/165/2018) про надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації як компенсацію за відповідне нерухоме майно. Цьому передувало задоволення цим же судом ухвалою від 5 вересня 2018 року клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення позову. На виконання цієї ухвали суду приватний виконавець відкрив виконавче провадження та всупереч резолютивній частині згаданої вище ухвали та вимогам Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року і діяв на дату звернення до суду з цим позовом; далі - Закон № 1404-VIII) прийняв постанову про накладення арешту на всі прості іменні акції Банку, частина яких перебуває у власності ОСОБА_1 , хоч він і не є боржником у цьому виконавчому провадженні. Крім того, у постанові про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту зазначено лише частину резолютивної частини ухвали суду апеляційної інстанції, що призвело до фактичної зміни змісту судового рішення. До того ж за правилами пункту 2 частини другої статті 5 зазначеного Закону приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання згаданої вище ухвали, адже боржником за нею є держава - Російська Федерація. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 9 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Ухвалюючи такі рішення, суди дійшли висновку, що цей спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства. Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для розгляду. Незгода скаржника з висновками судів про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цю справу обґрунтована тим, що ні стаття 74 Закону № 1404-VIII, яка регламентує порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби, ні положення статей 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) та статті 287 КАС не визначають порядок оскарження дій та рішень виконавця особою, яка не є учасником виконавчого провадження, зокрема і до суду, який видав виконавчий документ. Тому на підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС цей позов має розглядатися саме судом адміністративної юрисдикції. Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Із матеріалів справи вбачається, що в провадженні Апеляційного суду міста Києва перебувала справа № 796/165/2018 за заявою ТОВ «Еверест Істейт», Приватного підприємства «Едельвейс-2000», Приватного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Фортуна», ПАТ «ЮБК-Інвест», ТОВ «Нива Тур», ТОВ «Iммe», Приватного підприємства «Планета», ТОВ «Крим дівелопмент», ПАТ «Аеробуд», ТОВ «Приватофіс», ТОВ «Дайріс», ТОВ «Ділайн ЛТД», ТОВ «Телерадіокомпанія «Жиса», ТОВ «Приватленд», ТОВ з іноземними інвестиціями «Дан-панорама», ТОВ «Санаторій «Енергетик», ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий вектор», ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації як компенсацію за відповідне нерухоме майно. У названій справі Апеляційним судом міста Києва постановлено: - ухвалу від 5 вересня 2018 року про задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову; - ухвалу від 25 вересня 2018 року про надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36. На виконання ухвали про вжиття заходів забезпечення позову 19 вересня 2018 року постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження № 57260656 та постановою від 21 вересня 2018 року накладено арешт на майно, зокрема і на те, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 . Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Частиною першою статті 59 Закону№ 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. З аналізу наведених норм права слід дійти висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення. ЦПК передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства(частина перша статті 19 цього Кодексу). Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. Згідно з частиною другою статті 30 ЦПК позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18). Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на суть спірних правовідносин та їхній суб`єктний склад, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та необхідність захисту його прав у порядку цивільного судочинства. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки відмова у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2019 року м. Київ Справа № 6-23/08 Провадження № 14-367цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: заявник - відділ державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Дубенського МУЮ), стягувач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»), боржник - ОСОБА_1 , розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2017 року у складі колегії суддів Бондаренко Н. В., Григоренка М. П., Шимківа С. С. у цивільній справі за поданням ВДВС Дубенського МУЮ, стягувач - ПАТ «Ощадбанк», боржник - ОСОБА_1 , про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст вимог У липні 2008 року ВДВС Дубенського МУЮ звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 . На обґрунтування вказаних вимог зазначив, що на виконанні у ВДВС Дубенського МУЮ перебуває п`ять виконавчих документів про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь стягувачів. Ці виконавчі документи прийняті у 2006, 2007, 2008 роках. Станом на час звернення до суду з указаним поданням ОСОБА_1 не виконав своїх боргових зобов`язань за жодним з виконавчих документів. Посилаючись на положення статті 6 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857-XII), згідно з якою громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, зокрема, якщо діють неврегульовані договірні чи інші невиконані зобов`язання, - до виконання зобов`язань, заявник просив подання задовольнити. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 14 липня 2008 року тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов`язань. Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 має боргові зобов`язання за п`ятьма виконавчими документами на загальну суму 64 483 грн. Оскільки ОСОБА_1 має паспорт громадянина України, що дає право на виїзд з України, а тому може ухилитися від виконання боргових зобов`язань. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2017 року ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 14 липня 2008 року скасовано, провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд послався на пункт 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зробив висновок, що подання не підлягало розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини регулюються Законом № 3857-XII і дії відповідних органів щодо обмеження виїзду ґрунтуються не на судовому рішенні, а на нормах цього Закону і можуть перевірятися в судовому порядку за скаргою особи, яка зазнала обмеження, в порядку адміністративного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги У лютому 2017 року ПАТ «Ощадбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд зробив помилковий висновок, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Апеляційний суд не взяв до уваги положення частини першої статті 377-1 ЦПК України та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який був чинним на час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому помилково вважав, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. У справі, що розглядається, до суду звернувся ВДВС Дубенського МУЮ з поданням, у якому просив постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання ним своїх зобов`язань. Зі змісту указаного подання вбачається, що звернення до суду зумовлено невиконанням ОСОБА_1 своїх боргових зобов`язань. Станом на час розгляду вказаного подання на виконанні у ВДВС Дубенського МУЮ перебувало п`ять виконавчих документів, у яких ОСОБА_1 є боржником, а саме: виконавчий напис нотаріуса від 08 вересня 2006 року № 4795, про звернення стягнення на заставний автомобіль на суму 9 682,33 дол. США та 689 грн на користь Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»; вимога від 14 березня 2008 року Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі про сплату боргу в розмірі 1 014,94 грн; виконавчий лист № 2-307/2008, виданий Дубенським міськрайонним судом Рівненської області 14 березня 2008 року, про стягнення на користь Відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк» заборгованості в розмірі 19 828,55 грн; судовий наказ № 2-н-874, виданий Рівненським міським судом Рівненської області 15 жовтня 2007 року, про стягнення на користь Кредитної спілки «Пріорітет» коштів у сумі 4 788,56 грн; вимога від 17 квітня 2008 року Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі про сплату боргу в розмірі 268,2 грн. Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. У статті 58 Конституції України зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Закон № 3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. У статті 6 цього Закону (у редакції, чинній на час звернення до суду з поданням) установлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо: - діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання - до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; - він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань; - щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі. Статтею 8 Закону № 3857-XII у вказаній редакції передбачалося, що відмова в оформленні паспорта чи продовженні терміну його дії або тимчасове затримання паспорта чи його вилучення можуть бути оскаржені громадянином до суду за місцем його проживання. У разі відмови громадянину України у виїзді за кордон з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 6 - 8 частини першої статті 6 цього Закону, він може оскаржити цю дію у судовому порядку за місцем свого проживання. Відмова у виїзді з України з підстав, передбачених пунктами 3 - 5 і 9 частини першої статті 6 цього Закону, оскарженню не підлягає. Зазначеним Законом № 3857-XII не передбачено можливості у цивільному судочинстві тимчасово обмежувати виїзд за кордон боржника у виконавчому провадженні до виконання рішення суду саме як забезпечення виконання рішення суду, ухваленого за правилами цивільного судочинства, відповідно до статті 383 ЦПК України. З огляду на вказане апеляційний суд правильно вважав, що дії відповідних органів державної влади щодо обмеження виїзду ґрунтуються на нормах статті 6 зазначеного Закону і можуть перевірятися в судовому порядку за скаргою особи, яка зазнала обмеження, в порядку адміністративного судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з поданням та розгляду справи в суді першої інстанції, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки подання державного виконавця щодо тимчасового обмеження виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні до виконання зобов`язань за рішенням суду не підлягало розгляду в порядку цивільного судочинства, то апеляційний суд правильно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України. При цьому апеляційний суд зазначив, що державний виконавець мав повноваження, передбачені статтею 5 Закону № 606-XIV, для вжиття необхідних заходів для виконання рішення суду. З матеріалів справи та змісту оскаржуваного судового рішення апеляційного суду не вбачається, що суд порушив правила предметної чи суб`єктної юрисдикції. Разом з цим Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання у касаційній скарзі на статтю 377-1 ЦПК України з огляду на таке. Статтею 377-1 (вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України) доповнено ЦПК України на підставі Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)». Указаною статтею передбачалося, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця (у редакції зі змінами 2016 року). Однак у справі, що розглядається, державний виконавець звернувся з поданням до суду і воно розглянуто судом першої інстанції у липні 2008 року. У ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, була відсутня стаття 377-1. У частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з поданням та розгляду його в суді першої інстанції, передбачалося, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Аналогічна норма міститься й у ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року (частина третя статті 3). Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на вказане оскаржувану ухвалу апеляційного суду необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко С. В. Бакуліна В. В. Пророк В. В. Британчук Л. І. Рогач Ю. Л. Власов О. С. Ткачук М. І. Гриців В. Ю. Уркевич Д. А. Гудима О. Г. Яновська О. Р. Кібенко Джерело: ЄДРСР 84274319