Search the Community

Showing results for tags 'исполнительное производство'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 277 results

  1. Судом отменено постановление об открытии исполнительного производства на основании пропуска взыскателем срока на подачу исполнительного листа. Решение вступило в силу. 1. Что дальше делать должнику? Подать на основании этого решения заяву в ДВС об отмене постановления об открытии ИП, а также отмене всевозможных арестов и исп.сбора? Или что ещё? 2. Что дальше делать\будет с долгом? Забыть...)) или что?
  2. Согласно ч.1 ст. 12 ЗУ "Об исполнительном производстве: Согласно ч.2 ст. 12 ЗУ "Об исполнительном производстве: Если решение, например, вступило в силу сегодня (01.06.2019), то конечной датой права на предъявление исполнительного листа о принудительном взыскании долга будет 01.06.2022 или 02.06.2022? ПС. мне кажется, что 01.06.2022, т.к. в ч.2 речь идет о сроках исполнения решения, а в ч.1 о сроках предъявления ИЛ, что, на мой взгляд, не одно и тоже. Так или нет? Может есть позиция ВС по этому поводу?
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2019 року м. Київ Справа N 914/3587/14 Провадження N 12-34гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго", відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1, орган виконання судових рішень - Сихівський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 914/3587/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення вартості недорахованої електричної енергії в сумі 40 474,44 грн за касаційними скаргами Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року (головуючий суддя Матущак О.І., судді Мирутенко О.Л., Якімець Г.Г.) й ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року (суддя Манюк П.Т.) у справі за скаргою Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог скарги на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби 1. У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі - ПАТ "Львівобленерго") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) про стягнення вартості недорахованої електричної енергії в сумі 40 474,44 грн. 2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3587/14 позов задоволено частково: вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ "Львівобленерго" 30 302,00 грн вартості недорахованої електричної енергії, 1 368,42 грн судового збору, в задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 3. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04 серпня 2015 року, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 40 474,44 грн вартості недорахованої електричної енергії. 4. На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року видано наказ про примусове виконання рішення від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14. 5. У березні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі - ПрАТ "Львівобленерго") звернулося до Господарського суду Львівської області зі скаргою на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Сихівський ВДВС) з такими вимогами: 1) зобов'язати начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (виконавці) Сихівського ВДВС, здійснити перевірку рішень та дій державного виконавця (виконавців) щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 у межах повноважень, наданих чинним законодавством, про що письмово повідомити суд та стягувача; 2) визнати дії та рішення державного виконавця Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа (наказ Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14) стягувачу без прийняття до виконання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства; 3) зобов'язати державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. 6. Скаргу мотивовано тим, що 19 лютого 2018 року на адресу скаржника надійшло повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року. Підставою для відмови у прийнятті заяви стягувача про примусове виконання рішення та відкритті виконавчого провадження за наказом Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 є відмінність у назві стягувача. На думку скаржника, такі дії державного виконавця є незаконними, оскільки перейменування ПАТ "Львівобленерго" на ПрАТ "Львівобленерго" за своєю суттю є зміною типу товариства і не є його реорганізацією (перетворенням), на підтвердження чого скаржником до заяви про примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 було додано завірені копії сторінок статуту стягувача, які не були взяті державним виконавцем до уваги. Фактичні обставини справи 7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3587/14 позов ПАТ "Львівобленерго" задоволено частково: вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_1. на користь ПАТ "Львівобленерго" 30 302,00 грн вартості недоврахованої електричної енергії, 1 368,42 грн судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 8. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04 серпня 2015 року, скасовано рішення місцевого господарського суду від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3584/14 в частині відмови у задоволенні позову та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: стягнув з відповідача на користь позивача 40 474,44 грн вартості недоврахованої електричної енергії. Додатковою постановою суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача 1 827,00 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції. 9. На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року та з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, 07 травня 2015 року було видано накази. 10. 19 лютого 2018 року на адресу скаржника надійшло повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року на підставі пункту 2 частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки в наказі стягувачем вказано ПАТ "Львівобленерго", а заяву подано ПрАТ "Львівобленерго". 11. У зв'язку з цим, ПрАТ "Львівобленерго" звернулося до начальника Сихівського ВДВС на підставі частин третьої, четвертої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" зі скаргою від 27 лютого 2018 року на дії державного виконавця, яка отримана відділом 05 березня 2018 року, з проханням здійснити перевірку рішення та дій державного виконавця під час розгляду останнім заяви стягувача про примусове виконання рішення у справі N 914/3587/14, однак, відповіді від начальника Сихівського ВДВС щодо результатів розгляду цієї скарги не отримано. 12. Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду позивача із скаргою на дії державного виконавця. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 13. Господарський суд Львівської області ухвалою від 07 травня 2018 року скаргу ПрАТ "Львівобленерго" на дії Сихівського ВДВС задовольнив частково. Визнав дії та рішення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Зобов'язав державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено. 14. Ухвала суду мотивована тим, що ПрАТ "Львівобленерго" і ПАТ "Львівобленерго" є однією і тією ж юридичною особою, а отже, висновок державного виконавця, дії якого оскаржуються, про відмінність назви стягувача є неправомірним, а повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - незаконним. 15. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року змінено шляхом виключення з мотивувальної частини та відповідно пункту 3 резолютивної частини ухвали висновку суду про зобов'язання державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. 16. Постанова мотивована тим, що, зобов'язавши державного виконавця Сихівського ВДВС прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень. Адже прийняття уповноваженим органом рішення про відкриття виконавчого провадження та можливість розпочати примусове виконання рішення належить виключно до повноважень органу державної виконавчої служби. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 17. У січні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року та ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року, в яких скаржники просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні скарги ПрАТ "Львівобленерго" на дії та рішення державного виконавця відмовити повністю. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 18. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за цими касаційними скаргами. 19. 21 лютого 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу разом із касаційними скаргами Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил предметної юрисдикції. 20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи осіб, які подали касаційні скарги 21. Касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 334 Господарського процесуального кодексу України, неприйняттям до уваги вимог статей 45, 47 Закону України "Про виконавче провадження". Водночас скаржники вказують на те, що ПрАТ "Львівобленерго" не є і ніколи не було стороною виконавчого провадження (з огляду на повернення йому виконавчого документа), а тому, в силу вимог статті 339 Господарського процесуального кодексу України не має права звертатися зі скаргою на дії та рішення державного виконавця, відтак, на переконання скаржників, суди фактично вийшли за межі способів захисту, передбачених статтею 343 цього Кодексу. 22. На переконання ФОП ОСОБА_1, його касаційна скарга стосується питань права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування частини п'ятої статті 334 Господарського процесуального кодексу України, пункту 14 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), оскільки діючий нині процесуальний закон не регламентує порядок зміни назви сторони виконавчого провадження після закінчення розгляду справи по суті та перед відкриттям виконавчого провадження. За його твердженням, скарга, що є предметом цього судового розгляду, має розглядатись судами адміністративної юрисдикції, в порядку Кодексу адміністративного судочинства України. 23. Інші учасники справи своєї позиції у справі не висловили. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо юрисдикції суду 24. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця скарга на дії Сихівського ВДВС з примусового виконання рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань. 25. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 26. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). 27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. 28. Частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 29. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 30. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 31. Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. 32. Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства. 33. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 29 серпня 2018 року у справі N 201/10328/16-ц (провадження N 14-192цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі N 569/12295/16-ц (провадження N 14-451цс18). 34. Статтею 15 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення. 35. Виходячи з наведених нормативних приписів, Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи. 36. ПрАТ "Львівобленерго" (стягувач) оскаржує повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року, оскільки в наказі Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 стягувачем указано ПАТ "Львівобленерго", а заяву про примусове виконання судового рішення подало ПрАТ "Львівобленерго". 37. Відповідно до наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 ПАТ "Львівобленерго" є стягувачем, а отже, і стороною виконавчого провадження. 38. Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 39. Згідно зі статтею 340 Господарського процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. 40. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 343 Господарського процесуального кодексу України). 41. Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали, пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами Господарського процесуального кодексу України та його примусовим виконанням. 42. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки ПрАТ "Львівобленерго" (стягувач) звернулося до господарського суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії Сихівського ВДВС щодо виконавчого документа у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами господарського судочинства. 43. Отже, доводи ФОП ОСОБА_1, що скарга стягувача ПрАТ "Львівобленерго" на дії та рішення державного виконавця має розглядатися судами адміністративної юрисдикції, є необґрунтованими. Щодо суті касаційної скарги 44. Стосовно повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з відмінністю у назві стягувача, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 45. Судами встановлено, що підставою для повернення виконавчого документа державним виконавцем зазначено те, що в наказі стягувачем вказано ПАТ "Львівобленерго", а заяву про примусове виконання судового рішення подано ПрАТ "Львівобленерго", при цьому державний виконавець послався на пункт 2 частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", зазначивши, що в наказі Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 стягувачем указано ПАТ "Львівобленерго". 46. Відповідно до частини першої статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. 47. Стаття 83 цього ж Кодексу, яка має назву "Організаційно-правові форми юридичних осіб", визначає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Отже, з точки зору зазначеної норми закону, усі товариства належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи. 48. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити його організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Тип акціонерного товариства не є обов'язковою складовою найменування акціонерного товариства. 49. В абзаці 3 частини другої статті 5 Закону України "Про акціонерні товариства" зазначено, що зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. 50. З аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне (ПАТ "Львівобленерго" на ПрАТ "Львівобленерго") не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". 51. Як установлено судами попередніх інстанцій, згідно з пунктом 1.1. статуту ПрАТ "Львівобленерго", затвердженого загальними зборами ПАТ "Львівобленерго", протокол від 13 квітня 2017 року N 14, Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" було перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства". 52. Згідно із пунктом 5 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" приведення діяльності у відповідність із нормами цього Закону, статутів та внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у тому числі зміна найменування акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, не є перетворенням та не потребує застосування процедури припинення. 53. Таким чином, зміна найменування (типу) товариства з публічного на приватне не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи. 54. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ПрАТ "Львівобленерго" і ПАТ "Львівобленерго" є однією і тією ж юридичною особою, а отже, висновок державного виконавця, дії якого оскаржуються, про відмінність назви стягувача є неправомірним, а повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - незаконним. 55. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (стаття 15 Закону України "Про виконавче провадження", пункт 14 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень). Звідси, зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження. 56. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження"). Усі дії у виконавчому провадженні (у тому числі й зміна назви його сторони) вчиняються виконавцем після відкриття такого провадження. 57. Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що відповідно до частини другої статті 343 Господарського процесуального кодексу України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). 58. Отже, вимога скарги про зобов'язання державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа є правомірною і підлягає задоволенню. 59. За таких обставин Господарський суд Львівської областісуд дійшов обґрунтованого висновку про визнання дії та рішення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа (наказ Господарського суду Львівської областівід 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14) стягувачу без прийняття до виконання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та про зобов'язання державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, отже, це судове рішення є таким, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. 60. Натомість Західний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 05 грудня 2018 року дійшов помилкових висновків, що зобов'язавши державного виконавця Сихівського ВДВС прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки Господарський суд Львівської області діяв відповідно до положень статті 343 Господарського процесуального кодексу України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 61. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити у силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. 62. Згідно з положеннями статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 63. З огляду на викладене, касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, постанова Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року - скасуванню із залишенням в силі ухвали Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14. Щодо судових витрат 64. Оскільки за результатом розгляду касаційних скарг Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду залишила ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14 в силі, якою спір вирішено на користь стягувача, розподіл судових витрат не проводиться. Висновок щодо застосування норм права 65. Особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи. 66. Зміна найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи. 67. Зміна найменування (типу) юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження. Керуючись статтями 300-302, 308, 312, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року скасувати. 3. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2019 року м. Київ Справа N 824/297/18-а Провадження N 11-1479апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року (суддя Григораш В.О.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року (судді Совгира Д.І., Курко О.П., Загороднюк А.Г.) у справі N 824/297/18-а за позовом ОСОБА_3 до начальника Вижницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Василинчука Петра Степановича (далі - начальник, виконавча служба - відповідно) про визнання бездіяльності протиправною й зобов'язання вчинити дії та ВСТАНОВИЛА: У березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до начальника виконавчої служби, у якому просила визнати неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у формальному розгляді її клопотання від 20 лютого 2018 року про усунення порушення законодавства у виконавчому провадженні N 28399497, та зобов'язати начальника виконавчої служби розглянути клопотання про усунення порушення законодавства у виконавчому провадженні N 28399497. Чернівецький окружний адміністративний суд ухвалою від 10 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначила, що суди не в повному обсязі з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі, що призвело до неправильного застосування судом норм як матеріального, так і процесуального права. На думку скаржника, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржується відмова у задоволенні клопотання позивача начальником виконавчої служби як посадової особи при здійсненні ним контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 21 листопада 2018 року передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України з огляду на те, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що 22 липня 2011 року Вижницький районний суд Чернівецької області видав виконавчий лист у кримінальній справі N 1-п-26/11 про стягнення з позивача на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру в Чернівецькій області витрат на проведення судових експертиз спиртовмісних рідин в розмірі 1054 грн 80 коп., який був поданий для виконання до виконавчої служби. 27 серпня 2011 року державний виконавець відкрив виконавче провадження N 28399497 з виконання виконавчого листа у кримінальній справі N 1-п-26/11. Реалізуючи належне позивачу право на звернення в порядку контролю, 20 лютого 2018 року позивач звернувся з клопотанням до начальника виконавчої служби про усунення порушень законодавства у виконавчому провадженні N 28399497. Листом від 14 березня 2018 року N 14.3.20/3289 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання у виконавчому провадженні N 28399497. Не погодившись із бездіяльністю відповідача, яка, на думку позивача, полягає у формальному розгляді вказаного клопотання, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом. Обставини справи її учасники під сумнів не ставлять. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, Чернівецький окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що незгода сторони виконавчого провадження з діями або рішенням державного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому за виконавчим документом, виданим Вижницьким районним судом Чернівецької області за результатами розгляду кримінальної справи, не може бути розглянута за правилами адміністративного судочинства, а має розглядатися судом, який видав такий виконавчий лист. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до начальника виконавчої служби про визнання неправомірною бездіяльності відповідача, яка полягає у формальному розгляді клопотання позивача від 20 лютого 2018 року про усунення порушення законодавства у виконавчому провадженні N 28399497 під час примусового виконання виконавчого листа N 1-п-26/11, виданого 22 липня 2011 року Вижницьким районним судом Чернівецької області у кримінальній справі. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 535 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання. Проте положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні. Водночас частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі N 757/61236/16-ц (провадження N 14-431цс18). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Оскільки суди попередніх інстанцій постановили рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Лященко Н.П.
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2019 року м. Київ Справа N 661/624/16-ц Провадження N 14-618цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідачі: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР ДДВС МУЮ), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Альфа-Банк" на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року у складі судді Ведяшкіної Ю.В. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів Склярської І.В., Базіль Л.В., Пузанової Л.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ПАТ "Альфа-Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВПВР ДДВС МУЮ, про зняття арешту з майна, та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м, та виключити її з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного у рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860, яке знаходиться на виконанні ВПВР ДДВС МУЮ. Вимоги мотивувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 травня 1997 року виконавчим комітетом Новокаховської міської ради Херсонської області, їй та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1. Вказувала, що рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року припинено право власності ОСОБА_4 на 1/4 частини зазначеної квартири, визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/4 частини та залишено у її та ОСОБА_6 власності по 1/4 частини оспорюваної квартири. 08 лютого 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Новокаховського нотаріального округу Херсонської області Іваніщенко С.І., зареєстрованого у реєстрі за N 145, подарували їй 3/4 частини зазначеної квартири. Таким чином, їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м 18 лютого 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮУ у рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860 складено акт опису й арешту майна боржника ОСОБА_4, яким описано і накладено арешт на 1/4 частини оспорюваної квартири, який, на її думку, є незаконним, оскільки майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Знято арешт з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м, та виключено її з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного у рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860, яке знаходиться на виконанні ВПВР ДДВС МУЮ. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка є власником оспорюваної квартири та володіє нею на законних підставах, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, а тому накладення арешту на вказану квартиру порушує її права. Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року апеляційні скарги ПАТ "Альфа-Банк" та ВПВР ДДВС МУЮ відхилено, рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що судове рішення є законним та обґрунтованим. Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2017 року ПАТ "Альфа-Банк" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачка незаконно набула право власності на оспорювану квартиру, оскільки 1/4 частини цієї квартири, яка належала ОСОБА_4, відчужено після накладення на неї арешту постановою ВПВР ДДВС МЮУ від 25 квітня 2014 року у рамках виконавчого провадження N 43100202. Державна реєстрація права власності на 3/4 частини оспорюваної квартири за ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яка проведена 28 січня 2016 року на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року у справі N 661/4987/15-ц, є незаконною, оскільки на момент її проведення вказане судове рішення оскаржувалося в апеляційному порядку. ПАТ "Альфа-Банк" у касаційній скарзі зазначало, що ОСОБА_3 обрала неправильний спосіб захисту, оскільки відповідно до листа Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" не можна задовольняти вимоги про зняття арешту з майна без визнання на нього права власності. Також, на його думку, вказана справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки позивачка не є стороною виконавчого провадження. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 28 листопада 2018 року - передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 27 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди установили, що 06 травня 1997 року виконавчим комітетом Новокаховської міської Ради народних депутатів видано свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1. 25 квітня 2014 року державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом N 661/1456/13-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_8 на користь ПАТ "Альфа Банк" заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії та про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_4, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить останньому. Рішення про державну реєстрацію обтяжень зареєстровано 28 квітня 2014 року, індексний номер 12714416. Постановою державного виконавця ВПВР ДДВС МУЮ від 30 червня 2015 року зазначене вище виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження N 47980860. Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року припинено право власності ОСОБА_4 на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/4 частини квартири в розмірі 49 500,00 грн. які знаходяться на депозитному рахунку суду. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/4 частини оспорюваної квартири, залишивши у власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 по 1/4 частини спірної квартири. Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2016 року рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року змінено в частині суми стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 1/4 частини квартири з 49 500,00 грн до 110 991,62 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Згідно з договором дарування частини квартири від 08 лютого 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області Іваніщенко С.І., зареєстрованим у реєстрі за N 145, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подарували ОСОБА_3, а остання прийняла у дар 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала їм на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року та рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року. Право власності на 3/4 частини вказаної вище квартири на підставі договору дарування від 08 лютого 2016 року зареєстровано 08 лютого 2016 року, а на 1/4 частки - на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року та рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року - зареєстровано 28 січня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 (а. с. 10, 11). Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 06 липня 2016 року, яке залишене без змін ухвалами Апеляційного суду Херсонської області від25 серпня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року, у задоволенні позову ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, приватний нотаріус Новокаховського нотаріального округу Іваніщенко С.І., про визнання недійсним договору дарування частини квартири від 08 лютого 2016 року, відмовлено. Тобто ОСОБА_3 на час звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна та виключення його з акта опису й арешту майна була власницею квартири АДРЕСА_1. Згідно з актом опису й арешту майна, складеним 18 лютого 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження N 47980860, накладено арешт на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України). Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Статтею 368 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Оскільки під час винесення постанови державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ від 18 лютого 2016 року про накладення арешту на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, власником цієї частини квартири була позивачка, то її вимоги про зняття арешту з квартири є обґрунтованими. Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно задовольнив позов. Посилання ПАТ "Альфа-Банк" на те, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, є помилковим з наступних підстав. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, у якій визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад цього спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (тут і далі - КАС України, у редакції чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Отже, одним із учасників адміністративного спору є суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства. Також КАС України, як у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, так і в редакції від 03 жовтня 2017 року, надає визначення публічно-правового спору - як спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та пункт 1 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року) та адміністративного судочинства - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ у порядку, встановленому цим законом (пункт 4 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та пункт 5 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року). У статті 17 КАС України вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір. Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У даній справі суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки позивачка звернулася до суду за захистом свого цивільного права, а саме права власності на майно, яке не визнавалося. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі N 640/7794/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі N 658/715/16-ц, і підстав для відступу від такої позиції не вбачається. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ПАТ "Альфа-Банк" на підставі листа Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" стосовно того, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту, оскільки позов подано лише про зняття арешту з майна без вимоги про визнання права власності, а також про те, що у такому разі мають застосовуватися інші способи судового захисту, наприклад, оскарження постанови державного виконавця про арешт майна згідно зі статтею 383 ЦПК України, припинення на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України дії, яка порушує право. Суди правильно встановили, що право власності на оспорювану квартиру позивачка набула в законний спосіб, а саме згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 06 травня 1997 року та договором дарування від 08 лютого 2016 року. Наведені в касаційній скарзі інші доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення. Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  6. Дело в ДВС на стадии исполнение решения суда по взысканию долга по кредитному договору. Наложен арест на все что только можно )) Однако идет спор с ДВС о том, что срок подачи исполнительного листа был уже пропущен. Сейчас стали известны обстоятельства по делу, которые заемщику не были известны ранее, на основании которых долг должен быть в 2 раза меньше. Есть желание подать заявление по вновь открывшемся обстоятельствам и ходатайства об приостановлении исполнения ДВС. Абстрагируясь от сути этих обстоятельств, прошу помочь в понимании нескольких моментов: 1. После вынесения решения судом по заявлению по вновь открывшимся обстоятельствам (не важно какое), что будет с открытым производством в ДВС? Его по любому закроют или это будет зависеть от решения? 2. Если решение будет негативным, производство в ДВС продолжат, то что будет со сроком по исполнительному листу? Его могут восстановить (т.е. будет прерывание просроченного старого ИЛ) и отсчет 3-х летнего срока начнется с начала? 3. Если решение будет позитивным, то производствово в ДВС старое должны будут закрыть, а в случае подачи нового исполнительного по новому решению суда открыть заново. Так или нет? 4. Или если спор с ДВС о пропуске срока на подачу ИЛ, решится позитивно, и ДВС должно будет закрыть производство, то может и не надо "дергаться" с заявой по нововыявленным обстоятельствам и пытаться уменьшить долг?
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2019 року м. Київ Справа N 908/595/18 Провадження N 12-41гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Кібенко О.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" (далі - ТОВ "Торговий дім "Украгропром") на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Широбокової Л.П., Орєшкіної Е.В., Кузнєцової І.Л., за скаргою ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - ВДВС), у справі Господарського суду Запорізької області за позовом ТОВ "Торговий дім "Украгропром" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "Таврія") про стягнення 6 793 672,50 грн. Історія справи Короткий зміст та підстави скарги 1. 01 жовтня 2018 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії ВДВС, у якій просило: - визнати неправомірними дії державного виконавця, що полягають у винесенні, порушенні строків і способу надсилання постанови від 19 вересня 2018 року у виконавчому провадженні N 57016167 про повернення стягувачу наказу цього ж суду від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18; - зобов'язати ВДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника); - скасувати цю постанову ВДВС про повернення стягувачу виконавчого документа. 2. Скаргу мотивовано тим, що оскаржувану постанову винесено державним виконавцем внаслідок не здійснення ТОВ "Торговий дім "Украгропром" додаткового авансування витрат у сумі 177 000 грн. що становить вартість робіт по оцінці арештованого постановою ВДВС від 12 липня 2018 року майна, понесених у зведеному виконавчому провадженні N 44561389. Також ТОВ "Торговий дім "Украгропром" указало, що оскаржувану постанову державного виконавця надіслано йому не рекомендованою кореспонденцією та не на наступний робочий день, тобто з порушенням норм чинного законодавства стосовно строків і способу такого надсилання. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. 09 липня 2018 року на виконання рішення від 05 червня 2018 року у справі N 908/595/18 Господарський суд Запорізької області видав наказ про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів. 4. Разом з тим, на виконанні у ВДВС перебувало зведене виконавче провадження N 44561389 відносно ДП "Таврія", у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. 5. 17 липня 2018 року ВДВС звернувся з вимогою до стягувачів, в тому числі ТОВ "Торговий дім "Украгропром", яке є стягувачем у інших виконавчих провадженнях, що входять до складу зведеного виконавчого провадження N 44561389, про сплату цієї вартості робіт по оцінці арештованого майна. 6. У відповіді від 27 липня 2018 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" відмовилося від оплати цих витрат, посилаючись на те, що на нерухоме майно ДП "Таврія", що має державну частку у розмірі 100 %, поширюється дія встановленого Законом України від 29 листопада 2001 року N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторію - заборона примусової реалізації об'єктів нерухомого майна. Кошти, отримані від примусової реалізації нерухомого майна боржника, не будуть спрямовані на погашення заборгованості перед ТОВ "Торговий дім "Украгропром", що виключає необхідність оплати ним цих витрат. Зазначило про готовність фінансування, але лише витрат, спрямованих на забезпечення виконання судового рішення на користь ТОВ "Торговий дім "Украгропром". Просило зосередити зусилля на здійсненні арешту та примусовій реалізації майна боржника, на яке не розповсюджується дія мораторію. 7. Виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18 відкрито старшим державним виконавцем Веселівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області лише 16 серпня 2018 року, про що винесено постанову N 57016167. 8. 06 вересня 2018 року виконавче провадження N 57016167 передано на виконання до ВДВС у зв'язку з перебуванням у ньому зведеного виконавчого провадження N 44561389 відносно боржника - ДП "Таврія". 9. 17 вересня 2018 року ВДВС прийняв виконавче провадження N 57016167 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року, а постановою від 19 вересня 2018 року приєднав це виконавче провадження до зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 (у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій), оскільки на виконанні у державного виконавця перебувало декілька виконавчих проваджень щодо стягнення коштів з одного боржника. 10. 19 вересня 2018 року ВДВС виніс постанову про виведення виконавчого провадження ВП N 57016167 зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389. 11. Того ж дня ВДВС окремою постановою повернув стягувачу (ТОВ "Торговий дім "Украгропром") виконавчий документ у виконавчому провадженні ВП N 57016167 у зв'язку з тим, що позивач відмовився здійснювати додаткове авансування витрат виконавчого провадження. 12. У подальшому ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії державного виконавця стосовно повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 13. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 09 листопада 2018 року зазначену скаргу задовольнив з мотивів неправомірності оспорюваних дій ВДВС. Суд першої інстанції послався на незаконне виведення виконавчого провадження N 57016167 із зведеного виконавчого провадження N 44561389, оскільки таке можливо лише у разі завершення виконавчого провадження. Також послався на те, що ВДВС не вчинив відповідних дій щодо перевірки наявності оборотних активів підприємства і встановив порушення строків надіслання сторонам виконавчого провадження постанови про повернення виконавчого документа. 14. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 28 січня 2019 року ухвалу місцевого господарського суду скасував, провадження у справі за цією скаргою закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки скарги на дії державних виконавців під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 15. Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що предметом оскарження у цій справі є дії державного виконавця в межах виконавчого провадження N 57016167, виведеного зі зведеного виконавчого провадження N 44561389 одночасно зі здійсненням оскаржуваних дій (внаслідок повернення виконавчого документа стягувачеві), а звідси, оскільки розгляд такої скарги матиме правові наслідки для усіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження N 44561389 з виконання рішень судів, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 16. 22 лютого 2019 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 17. Скаржник послався на неможливість розгляду скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у судах адміністративної юрисдикції та правильність розгляду цієї скарги саме господарським судом, який розглянув справу як суд першої інстанції, оскільки оскаржуються дії державного виконавця щодо повернення стягувачу наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18 у виконавчому провадженні N 57016167, виведеному зі зведеного виконавчого провадження N 44561389. 18. Вимога ВДВС до стягувачів зведеного виконавчого провадження N 44561389 про здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження надіслана 17 липня 2018 року, заперечення на цю вимогу ТОВ "Торговий дім "Украгропром" надало 27 липня 2018 року, тоді як виконавче провадження N 57016167 у справі N 908/595/18 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року відкрито лише 16 серпня 2018 року, тобто після відмови ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у здійсненні додаткового авансування виконавчих витрат, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв?язку між цією вимогою ВДВС і поверненням виконавчого документа. 19. Також скаржник послався на неврахування апеляційним господарським судом тих обставин, що Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 02 жовтня 2018 року скасував постанову ВДВС про опис та арешт майна (коштів) боржника від 12 липня 2018 року у зведеному виконавчому провадженні N 44561389, на підставі якої арештовано будівлі та споруди боржника. Тобто на час розгляду скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" вже скасована постанова ВДВС, яка була підставою вимоги здійснити додаткове авансування витрат виконавчого провадження. Доводи інших учасників справи 20. ДП "Таврія" у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у її задоволенні, погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність розгляду цієї скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у судах адміністративної юрисдикції, оскільки оскарження рішень та дій державного виконавця відбувалося під час виконання ним зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано судові рішення, ухвалені за правилами різних юрисдикцій. Боржник вважає, що виконавчий документ повернуто стягувачу саме зі зведеного виконавчого провадження, оскільки у самій постанові ВДВС про повернення виконавчого документа зазначено підстави, встановлені під час вчинення зведеного виконавчого провадження, а у постанові про виведення виконавчого провадження зазначено підставою необхідність повернення виконавчого документа стягувачу. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 березня 2019 року відкрила касаційне провадженнята на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил предметної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій 22. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 23. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 24. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України). 25. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 26. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 27. Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 28. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 29. Крім того, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 30. З наведених правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України, вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства відповідно. 31. Разом з тим, оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 32. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі N 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах N 927/395/13, N 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі N 904/7326/17, від 13 лютого 2019 року у справі N 808/2265/16. 33. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій. 34. Так, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, якою закрито провадження за скаргою ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця, мотивовано тим, що оскільки результат розгляду вказаної скарги матиме правові наслідки для всіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 з виконання рішень суду, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, то відповідна скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 35. Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що предмет скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП N 57016167 (з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі), яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389. 36. Предмет скарги позивача стосується оскарження дій державного виконавця саме з повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167, при цьому дії державного виконавця щодо зобов'язання ТОВ "Торговий дім "Украгропром" зі здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження (сплати вартості робіт з оцінки арештованого нерухомого майна боржника) в межах зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 чи дії цього державного виконавця стосовно виведення виконавчого провадження ВП N 57016167 зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 не оскаржуються. Тобто скарга ТОВ "Торговий дім "Украгропром" не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389. 37. Отже, скарга ТОВ "Торговий дім "Украгропром" щодо винесення державним виконавцем постанови від 19 вересня 2018 року про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП N 57016167 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами господарського судочинства. 38. За таких обставин, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" про підвідомчість цього спору (який стосується судового оскарження дій державного виконавця під час виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) господарському суду є обґрунтованими. Натомість твердження ДП "Таврія", викладені у відзиві на касаційну скаргу, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як помилкові. 39. Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром", Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця стосовно повернення стягувачу виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167 не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, а звідси - оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 40. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 41. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розглядує порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановления незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 42. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Украгропром" слід задовольнити частково, оскаржувану постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Щодо судових витрат 43. 3 огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" задовольнити частково. 2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року у справі N 908/595/18 скасувати. 3. Справу N 908/595/18 направити для продовження розгляду до Центрального апеляційного господарського суду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2019 року м. Київ Справа N 586/77/17 Провадження N 14-556цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересована особа - державний виконавець Ямпільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - Ямпільський МВДВС ГТУЮ у Сумській області), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Войнової Тетяни Миколаївни на ухвалу Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року у складі судді Темірова Ч.М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів Собини О.І., Левченко Т.А., Хвостика С.Г. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області та зобов'язання вчинити певні дії, та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаною скаргою, у якій просив: визнати дії державного виконавця Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області Снігура О.В. щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року N ВП53070678 незаконними і передчасними; зобов'язати державного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ, який не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначив, що вироком Ямпільського районного суду Сумської області 04 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 09 серпня 2016 року (справа N 586/816/15-к), його було засуджено за частиною другою статті 332 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено основне і додаткове покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді обмеження волі на строк 4 (чотири) роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Речові докази, а саме: автомобіль марки Toyota, моделі Land Cruiser, державний номерний знак НОМЕР_1, як засіб вчинення злочину конфісковано в дохід держави. 08 грудня 2016 року державний виконавець Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області Снігур О.В. на підставі виконавчого листа N 1-кп/590/2, виданого 19 серпня 2016 року Середино-Будським районним судом Сумської області, прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження N ВП53070678 про конфіскацію у нього зазначеного автомобіля. Однак Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 09 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3 - Войнової Т.М. на вирок Ямпільського районного суду Сумської області від 04 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 09 серпня 2016 року, а тому, на думку ОСОБА_3, зазначений вирок суду не може бути звернутий до виконання, у зв'язку з чим дії державного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження є незаконними і передчасними. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час постановлення ухвал). Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд керувався тим, що вирок суду, дії державного виконавця з виконання якого оскаржуються, ухвалено відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), яким не встановлено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тому скарга на дії державного виконавця не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції адміністративного суду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Короткий зміст вимог касаційної скарги У квітні 2017 року представник ОСОБА_3 - адвокат Войнова Т.М. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі в порядку кримінального судочинства. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргумотивовано тим, що суд не врахував, що заявником оскаржувалися дії державного виконавця, пов'язані з виконанням вироку суду, які підлягають розгляду в порядку, визначеному статтею 539 КПК України, а тому ця скарга має розглядатися в порядку кримінального, а не адміністративного чи цивільного судочинства. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 09 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Відповідно до статті 383ЦПК України (у редакції, чинній на час подання скарги до суду) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексускарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Отже, як право на звернення зі скаргою в порядку цивільного судочинства, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом державної виконавчої служби чи приватним виконавцем. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України. У разі оскарження дій державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання задоволеного в межах кримінального провадження цивільного позову, такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України у постановах від 07 червня 2016 року, 22 лютого 2017 року, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2018 року та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року, 21 листопада 2018 року (справа N 569/12295/16-ц) та інших. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон N 1404-VIII. Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частинами першою, другоюстатті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У поданій скарзі ОСОБА_3 просив визнати дії державного виконавця Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області Снігура О.В. щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року N ВП53070678 незаконними і передчасними та зобов'язати державного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ. Скаргу обґрунтовано посиланням на статті 42, 43, 45, 535 КПК України, статтю 74 Закону N 1404-VIII. Тобто ОСОБА_3 як сторона виконавчого провадження (боржник) оскаржує законність дій державного виконавця, пов'язаних з виконанням судового рішення, ухваленого за правилами КПК України, та у зв'язку з порушенням державним виконавцем, на його думку, порядку прийняття до виконання виконавчого документа, виданого на виконання вироку. Положеннями статті 539 КПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою) визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеною нормою закону не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконання вироку суду. Відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України. Разом з тим частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою)передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Ця норма узгоджується з правилами адміністративної юрисдикції, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України (у зазначеній редакції), що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Оскільки у даному випадку стороною виконавчого провадження - боржником ОСОБА_3 - оскаржуються дії державного виконавця з прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року N ВП53070678 з виконання вироку суду у частині конфіскації автомобіля і законами України не встановлено іншого порядку оскарження цих дій, то суди зробили правильний висновок, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки правило статті 181 КАС України є універсальним. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із твердженням ОСОБА_3, що для оскарження рішення, дій або бездіяльності державного виконавця щодо виконання вироку суду встановлено інший порядок, передбачений нормами КПК України, з наступних підстав. Розділ VIII КПК України передбачає порядок виконання судових рішень. Зокрема згідно з частиною першою статті 533 цього Кодексу вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. У разі, якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження (частина третя статті 535 КПК України). Частиною другою статті 534 КПК України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. За змістом частини п'ятої статті 534 КПК України у взаємозв'язку зі статтею 537 цього Кодексу процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні (наприклад, подання скарг на бездіяльність слідчого, прокурора; оскарження ухвал про накладення арешту на майно та інші), вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Тобто положеннями КПК України (Розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні. Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено у Законі N 1404-VIII. Як частиною другою статті 74 названого закону, так і статтею 181 КАС України передбачено загальний порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання рішень, щодо яких не встановлено у спеціальних законах особливого порядку оскарження. Відділ державної виконавчої служби є уповноваженим органом приймати для примусового виконання виконавчі документи чи не приймати їх з підстав, визначених чинним законодавством України. Здійснюючі делеговані йому функції в цій частині, відділ державної виконавчої служби діє як суб'єкт владних повноважень, рішення, дії або бездіяльність якого, його посадових осіб, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити у порядку адміністративного судочинства, що відповідає завданням цього судочинства, передбаченим у статті 2 КАС України. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанцій, що вказаний спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суди обґрунтовано відмовили у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), оскільки чинним законодавством, КПК України чи ЦПК України не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, тобто не віднесено розгляд таких скарг до цивільної юрисдикції. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на вказане, оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Войнової Тетяни Миколаївни залишити без задоволення. Ухвалу Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2019 року м. Київ Справа N 821/197/18/4440/16 Провадження N 11-1200апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про визнання рішення протиправним за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року (суддя Морська Г.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (судді Яковлєв О.В., Танасогло Т.М., Запорожан Д.В.), УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" (далі - ТОВ "Дісплей-Плюс") звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірною виконану суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 та прийняту Корабельним районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - ДВС) при здійсненні виконавчого провадження оцінку вартості нерухомого майна. 2. Позов мотивовано тим, що відповідачем - суб'єктом оціночної діяльності протиправно, всупереч вимогам законодавства та із заниженням реальної вартості здійснено оцінку нерухомого майна позивача, а замовником оцінки майна - ДВС протиправно передано нерухоме майно за такою вартістю на примусові торги. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Херсонський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 лютого 2018 року відмовив у відкритті провадження у цій справі. 4. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03 квітня 2018 року ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року змінив, доповнивши її резолютивну частину роз'ясненням щодо можливості звернення позивача до суду в порядку цивільного судочинства. 5. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки вони виникли з приводу оскарження висновків суб'єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні, які є результатом його підприємницької діяльності. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 6. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ТОВ "Дісплей-Плюс" подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. 7. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. 8. Обґрунтовуючи скаргу, ТОВ "Дісплей-Плюс" указує, зокрема, на те, що спір у цій справі має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, оскільки відповідач як орган державної виконавчої служби є суб'єктом владних повноважень, а спір пов'язаний з примусовим виконанням рішення, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин. Рух касаційної скарги 9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року відкрив провадження за касаційною скаргою ТОВ "Дісплей-Плюс", а ухвалою від 01 жовтня 2018 року призначив справу до розгляду. 10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 жовтня 2018 року справу за позовом ТОВ "Дісплей-Плюс" до ДВС, суб'єкта оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), про визнання рішення протиправним передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). 11. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року прийняла та призначила справу до свого розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи. 12. Рішення суду попередньої інстанції переглядається в межах наведених у касаційній скарзі доводів відповідно до статті 341 КАС. Позиція інших учасників справи 13. Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило. Установлені судами обставини справи 14. На виконанні ДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису N 17492, виданого приватним нотаріусом Чуловським В.А., про стягнення з ТОВ "Дісплей-Плюс" на користь ПАТ "Укрсоцбанк" боргу в розмірі 938 398,40 грн. Згідно з висновком експерта про вартість описаного та арештованого майна, яке належить ТОВ "Дісплей-Плюс", вартість нежитлового приміщення загальною площею 505,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, складає 2 070 528,00 грн. 15. Не погодившись з оцінкою вартості нерухомого майна, ТОВ "Дісплей-Плюс" звернулося до суду. Позиція Великої Палати Верховного Суду Релевантні джерела права й акти їх застосування 16. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 17. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. 19. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 20. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом. 21. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС). 22. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 23. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 24. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження"). 25. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"). 26. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, якзабезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. 27. За змістом частин першої - третьої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. 28. За приписами частини п'ятої цієї статті виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. 29. Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції 30. У касаційній скарзі ТОВ "Дісплей-Плюс" зазначає, що спірні правовідносини виникли внаслідок примусового виконання за виконавчим документом - виконавчим написом нотаріуса. Учасником цих правовідносин є орган державної виконавчої служби, який уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень, а отже, спір має вирішуватися в порядку КАС. 31. На думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. 32. За правилами статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду. 33. Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання виконавчого напису нотаріуса, то в силу вимог частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідачем у такому випадку має бути орган державної виконавчої служби, а суб'єкт оціночної діяльності може бути залучений як третя особа. 34. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо непоширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 35. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 36. Відповідно до частини першої статті 353КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 37. Ураховуючи наведене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, а отже, наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень. Висновки щодо розподілу судових витрат 38. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 39. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду повернула справу для продовження розгляду, то немає підстав для зміни розподілу судових витрат. Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" задовольнити. 2. Ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року скасувати. 3. Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про визнання рішення протиправним направити для продовження розгляду до Херсонського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
  10. Державний герб України Постанова Іменем України 20 лютого 2019 року м. Київ справа № 761/27123/16-ц провадження № 61-16696св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., учасники справи: позивач - ОСОБА_4, відповідачі: відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державна казначейська служба України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на рішення Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д., від 25 січня 2017 року, ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві), Управління державної казначейської служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2014 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким стягнув з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на її користь заборгованість за договорами банківських строкових вкладів у розмірі 1 818 251,25 грн. 08 січня 2015 року видано виконавчий лист та 14 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення суду. Вказувала на те, що вказане судове рішення не виконано, виконавче провадження закрито у зв'язку із тим, що у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розпочато процедуру ліквідації, а вона змогла отримати свої кошти лише частково, в межах гарантованої суми відшкодування на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Виконавче провадження тривало довгий час, рішення державного виконавця у ньому визнавались незаконними, а дії - неправомірними, що спричинило невиконання судового рішення та порушення її прав як стягувача. З урахуванням зазначеного та посилаючись на положення статей 1173, 1174 ЦК України, ОСОБА_4 просила стягнути з держави Україна в особі Державної виконавчої служби України на її користь 1 671 793,71 грн на відшкодування майнової шкоди, оскільки саме таку суму, з урахуванням отриманого нею гарантованого відшкодування, вона повинна була б отримати за умов належного виконання судового рішення, а також просила стягнути з держави Україна на її користь майнову шкоду, яка полягає в матеріальних втратах від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції, у розмірі 651 999,55 грн та заподіяну моральну шкоду у розмірі 50 000 грн шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Юзькової О. Л. від 14 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у вигляді не стягнутих за рішенням суду грошових коштів (депозитного вкладу) та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем заподіяння їй такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою державного виконавця. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, за бюджетною програмою 3504030, на користь ОСОБА_4 2 248 733,26 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що тривалим невиконанням судового рішення, що в подальшому призвело до унеможливлення його виконання, ОСОБА_4 завдано матеріального збитку у розмірі нестягнутої на її користь суми у розмірі 1 617 793,71 грн, а тому дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування вказаної суми з урахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Також внаслідок невиконання судового рішення, ухваленого на її користь, позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави. Короткий зміст вимог касаційних скарг У лютому 2017 року Державна казначейська служба України подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У лютому 2017 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи осіб, що подали касаційні скарги Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4, рішення суду про стягнення майнової шкоди з Державного бюджету України є таким, що не відповідає вимогам закону. Суд апеляційної інстанції не врахував, що на підставі постанови Національного банку України з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в банку, що є боржником у виконавчому провадженні, а з 18 грудня 2015 року розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів прийнята саме у зв'язку з відкликанням банківської ліцензії та ліквідацією банку, що, у свою чергу, не залежить від дій як державного виконавця, що здійснював виконавче провадження, так і від органу ДВС в цілому. Отже, відсутні неправомірні дії державного виконавця, що спричинили шкоду позивачу. Крім того, виконавчий документ про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому визначення розміру майнової шкоди у сумі, що підлягала стягненню з банку, призведе до її подвійного стягнення. Касаційна скарга ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем фізичним або юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження з наявністю у виконавчої служби обов'язку виконати грошове зобов'язання боржника перед стягувачем. Судові рішення про визнання неправомірними дій державного виконавця не перебували у причинно-наслідковому зв'язку з невиконанням судового рішення, оскільки існувала судова заборона накладати арешт на кошти боржника. Крім того, розмір шкоди у розмірі суми, що підлягала стягненню за невиконання судового рішення, нічим не обґрунтовано, а нараховані інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України є безпідставними, оскільки за своєю правовою природою інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, яким є банк, а не ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У червні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, з врахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вона має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваного рішення до закінчення касаційного розгляду. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Справа передана до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами У справі, що переглядається, установлено, що Шевченківським районним судом міста Києва 08 січня 2015 року виданий виконавчий лист на примусове виконання рішення про стягнення з ПАТ «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_4 грошових коштів за договором банківського вкладу на загальну суму 1 818 251,25 грн. 14 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого документа про стягнення боргу у сумі 1 871 793,71 грн (а. с. 10). 24 грудня 2015 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закриття зазначеного виконавчого провадження у зв'язку із прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Фінанси та Кредит» та виконавчий документ направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Рішення, бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві у вказаному виконавчому провадженні оскаржувались позивачем та визнавались неправомірними ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, від 21 січня 2016 року та від 22 лютого 2016 року. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційні скарги Державної казначейської служби України та ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві підлягають частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Щодо позовних вимог про стягнення майнової шкоди. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом статті 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За змістом статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 посилалась на те, що неправомірні дії державних виконавців призвели до невиконання судового рішення, а тому у встановленому законом порядку на відшкодування майнової шкоди з держави Україна має бути стягнуто 1 671 793,71 грн та інфляційні втрати у сумі 651 999,55 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заподіяння позивачу майнової шкоди, пов'язаної з порушенням її законних прав щодо своєчасного, належного та повного виконання рішення суду, підтверджуються судовими рішеннями, якими визнані неправомірними дії державного виконавця при примусовому виконанні судового рішення. Так, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року у справі № 761/23077/15-ц скаргу ОСОБА_4 про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо нерозгляду заяв представника стягувача про накладення арешту на кошти боржника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у межах суми стягнення (від 18 лютого 2015 року та від 06 липня 2015 року) та невинесення постанови про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження № 46487445. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 січня 2016 року у справі № 761/31688/15-ц скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано неправомірними дії начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві щодо винесення постанови про об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 14 липня 2015 року. У задоволені іншої частини скарги відмовлено. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі № 761/15595/14-ц скаргу ОСОБА_4 задоволено. Визнано неправомірними дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві при винесенні постанови про прийняття до виконання виконавчого провадження від 19 серпня 2015 року. Скасовано постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження від 19 серпня 2015 року № 46487445. Зі змісту наведених судових рішень слідує, що дії державних виконавців щодо об'єднання та прийняття до виконання виконавчих проваджень, визнані неправомірними судовими рішеннями від 21 січня та 22 лютого 2016 року, враховуючи їх організаційний зміст, не перебувають у причинному зв'язку із спричиненням позивачу майнової шкоди, внаслідок несвоєчасного виконання судового рішення. При цьому суд бере до уваги, що невиконання судового рішення у передбачений законом строк пов'язане з ліквідацією у вересні 2015 року банку - боржника у виконавчому провадженні, а не з діями державних виконавців щодо об'єднання або прийняття до виконання виконавчого провадження. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, встановленим вказаними судовими рішеннями, а тому дійшов помилкового висновку про те, що позивач довела позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, а саме: заподіяння їй такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою державного виконавця. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 та стягуючи на її користь майнову шкоду, апеляційний суд не врахував, що невиконання рішення суду щодо нестягнутих грошових коштів не може ототожнюватися із заподіяною позивачу майновою шкодою, оскільки існує можливість виконання рішення щодо стягнення з боржника грошових коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення майнової шкоди та, відповідно, помилково стягнув інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. За таких обставин рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до положень частини першої статті 1167 ЦК України, статті 1174 ЦК України, частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця, відшкодовується державою. Встановлено, що внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця щодо нерозгляду заяв представника ОСОБА_4 від 18 лютого та 06 липня 2015 року про накладення арешту на кошти боржника, яка встановлена ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, була втрачена можливість своєчасно застосувати такий захід примусового стягнення як арешт коштів боржника. Вказане негативно вплинуло на дотримання прав позивача щодо належного і своєчасного виконання судового рішення. Посилання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві у касаційній скарзі на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року у справі № 810/1455/15, якою було заборонено проводити арешт та примусове стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як на підставу не застосування арешту коштів боржника, є необґрунтованим, оскільки у період з 18 лютого 2015 року по 28 квітня 2015 року не існувало будь-яких обмежень для арешту коштів боржника в межах виконавчого провадження № 46487445. Вказана неправомірна бездіяльність призвела до порушення строків виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, та спричинило їй моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою державного виконавця щодо неї. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та правильно визначив її розмір, врахувавши характер і обсяг душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 10 травня 2017 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для його скасування в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні, тому виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає поновленню. Керуючись статтями 400, 410, 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Державної казначейської служби України та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2016 року. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишити без змін. Поновити виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80330318
  11. ЦІКАВА ПОЗИЦІЯ ВСУ щодо арешту коштів, що містяться на зарплатному рахунку! @vyconavec Обставини справи: Скаржник звернулась до суду із вказаною скаргою та просила визнати протиправними дії державного виконавця Першого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ в Чернівецькій області Донських В. Б. щодо винесення постанови від 19 квітня 2018 року про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження № 55877484 та скасувати вказану постанову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми Закону України «Про виконавче провадження», якими регулюється звернення стягнення на заробітну плату та пенсію, звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Також суди не застосували положення банківського законодавства стосовно порядку виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів. ПОЗИЦІЯ СУДУ: Відмовляючи у задоволенні скарги Ткача Ф. Г. в інтересах ОСОБА_4 на дії державного виконавця Першого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника для забезпечення реального виконання рішення суду вчинені в межах його повноважень, є правомірними та узгоджуються з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в оскаржуваній постанові він зазначив про накладення арешту на кошти на одному рахунку за № НОМЕР_2 (стандартний), відкритому в ТВБВ № 10025/057 Чернівецького облуправління АТ «Ощадбанк», а також вказав про накладення арешту на кошти, які знаходяться на всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, зробивши зауваження ? крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику. ПОВНА СТАТТЯ: t.me/vyconavec/426 РІШЕННЯ СУДУ: reyestr.court.gov.ua/Review/79745077
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2019 року м. Київ Справа N 920/149/18 Провадження N 12-297гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (далі - ПАТ "Сумигаз") на ухвалу Господарського суду Сумської області від 14 травня 2018 року, постановлену суддею Коваленком О.В., та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Слободіна М.М., Сіверіна В.І., Терещенко О.І., за скаргою ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумської області (далі - державний виконавець) у справі Господарського суду Сумської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даск Ойл" (далі - ТОВ "Даск Ойл") до ПАТ "Сумигаз" про визнання незаконним повідомлення про припинення (обмеження) газопостачання Історія справи Короткий зміст та підстави скарги 1. 03 травня 2018 року ПАТ "Сумигаз" звернулось до місцевого господарського суду зі скаргою N Sm007-СК-2518 від 02 травня 2018 року на рішення та дії державного виконавця, у якій просило скасувати його постанову N 56186714 від 13 квітня 2018 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року у справі N 920/149/18. 2. Обґрунтовуючи обставини дотримання строків оскарження рішень та дій державного виконавця, ПАТ "Сумигаз" зазначило, що постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження N 56186714 від 13 квітня 2018 року товариство отримало 18 квітня 2018 року, і відповідно до частини першої статті 116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з 19 квітня 2018 року почався перебіг процесуального строку для подання цієї скарги. При цьому ПАТ "Сумигаз" послалося на положення частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", яка передбачає право особи оскаржити рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби (далі - ДВС) щодо виконання судового рішення протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, та зазначило про дотримання цього строку. Фактичні обставини справи, установлені судами 3. 01 березня 2018 року ТОВ "Даск Ойл" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ "Сумигаз" про визнання незаконним повідомлення про припинення (обмеження) газопостачання N Sm03.1-КЛ-1032-0218 від 26 лютого 2018 року у зв'язку з існуючою заборгованістю (донарахований обсяг природного газу) у сумі 1 046 679,96 грн. Згідно із цим повідомленням з 10 години 02 березня 2018 року позивачу припиняється газопостачання. 4. ТОВ "Даск Ойл" також подало до місцевого господарського суду заяву про забезпечення позову, у якій просило заборонити відповідачу, в тому числі будь-яким його структурним підрозділам, відділенням, службам, вчиняти будь-які дії, спрямовані на обмеження чи припинення постачання (транспортування, подачі) природного газу позивачу на підставі боргу (донарахований обсяг природного газу) до вирішення справи по суті. 5. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року заяву ТОВ "Даск Ойл" про забезпечення позову задоволено: заборонено ПАТ "Сумигаз", в тому числі будь-яким його структурним підрозділам, відділенням, службам, вчиняти будь-які дії, спрямовані на обмеження чи припинення постачання (транспортування, подачі) природного газу позивачу на підставі боргу (донарахований обсяг природного газу) до вирішення справи по суті. 6. Не погодившись із цією ухвалою місцевого господарського суду, ПАТ "Сумигаз" подало апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду, який ухвалою від 26 березня 2018 року відкрив апеляційне провадження та зупинив дію ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року. 7. 13 квітня 2018 року ТОВ "Даск Ойл" звернулось до Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми із заявою про примусове виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову N 56186714 про відкриття виконавчого провадження. 8. У подальшому Харківськийапеляційнийгосподарський суд постановою від 26 квітня 2018 року скасував ухвалу Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року та відмовив ТОВ "Даск Ойл" у задоволенні заяви про забезпечення позову. 9. 03 травня 2018 року Господарський суд Сумської області ухвалою залишив без розгляду позов ТОВ "Даск Ойл", заходи забезпечення позову скасував. 10. 03 травня 2018 року ПАТ "Сумигаз" звернулось до Господарського суду Сумської області зі скаргою на рішення та дії державного виконавця, у якій просило скасувати його постанову про відкриття виконавчого провадження від 13 квітня 2018 року. Зазначило, що отримало її 18 квітня 2018 року, і відповідно до частини першої статті 116 ГПК з 19 квітня 2018 року почався перебіг 10-денного строку для подання цієї скарги. При цьому послалося на частину п?яту статті 74 Закону "Про виконавче провадження", що передбачає 10 робочих днів на оскарження. 11. 14 травня 2018 року Господарський суд Сумської області ухвалою у задоволенні скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця відмовив унаслідок пропуску скаржником 10-денного строку, встановленого частини першої статті 341 ГПК та відсутності клопотання про його поновлення. 12. 21 травня 2018 року державний виконавець виніс постанову N 56186714 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року у справі N 920/149/18 унаслідок ухвалення місцевим й апеляційним господарськими судами цих судових рішень. 13. 01 червня 2018 року ПАТ "Сумигаз" звернулося з апеляційною скаргою на ухвалу Господарський суд Сумської області від 14 травня 2018 року. 14. 12 липня 2018 року Харківський апеляційний господарський суд залишив без змін цю ухвалу. 15. ПАТ "Сумигаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Господарського суду Сумської області від 14 травня 2018 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року і задоволення скарги ПАТ "Сумигаз". Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 16. Господарський суд Сумської області від 14 травня 2018 року ухвалою, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року, у задоволенні скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця відмовив.При цьому суд послався на пропуск скаржником установленого частиною першою статті 341 ГПК України десятиденного строку на їх оскарження та відсутність клопотання або заяви скаржника про його поновлення. 17. Суди встановили, що оскаржувану постанову державного виконавця ПАТ "Сумигаз" отримало 18 квітня 2018 року, проте до суду звернулося 03 травня 2018 року, тобто з пропуском на один день установленого статтею 341 ГПК України строку. При цьому суди відхилили доводи скаржника про те, що при обчисленні строку на оскарження дій державного виконавця застосуванню підлягають приписи частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", якою встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. Наявна колізія законодавчих актів однакової юридичної сили, на думку судів, підлягає вирішенню шляхом застосування закону, який прийнято пізніше. У цьому випадку таким законом є ГПК України у новій редакції, яким передбачено строк десять календарних днів на оскарження до суду дій державного виконавця. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 18. ПАТ "Сумигаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, а скаргу на рішення та дії державного виконавця задовольнити. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 19. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували приписів частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", якою передбачено десять робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів на оскарження рішення та дій виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення, і помилково дійшли висновку про те, що ПАТ "Сумигаз" пропустило строк на оскарження дій державного виконавця. Скаржник стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 341 ГПК України, оскільки в цьому випадку підлягає застосуванню стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", яка є спеціальною нормою. Вважає, що суди неправильно вирішили колізію правових норм одного рівня, оскільки при оскарженні дій державного виконавця щодо виконання судового рішення норма частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" є спеціальною по відношенню до норм ГПК України, а тому має пріоритет у застосуванні. У цьому випадку застосуванню підлягають саме норми спеціального закону, яким передбачено інший, відмінний від положень чинного ГПК України, порядок оскарження дій посадових осіб органів ДВС. Доводи інших учасників справи 20. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав. Надходження касаційної скарги на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду 21. Ухвалою від 12 вересня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження, а ухвалою від 10 грудня 2018 року передала справу разом з касаційною скаргою ПАТ "Сумигаз" на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 22. Мотивуючи ухвалу про передачу справи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. За висновком суду, правова колізія виникла між нормою частини першої статті 341 ГПК України та нормою частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" щодо строку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої служби. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 23. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав. 24. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України). 25. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 26. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС передбачено частинами першою та п'ятою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". Згідно із цими нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. 27. ГПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, положення щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення передбачають вчинення таких дій у строки, що обчислюються не в робочих, а календарних днях. 28. Так, згідно зі статтею 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Одночасно підпунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. 29. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 липня 1998 року N 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: "Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні. 30. З огляду на встановлений статтею 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України. 31. Таким чином, існують два законодавчі акти однакової юридичної сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення. Щодо співвідношення норм як загальної і спеціальної 32. Згідно із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України "Про міжнародне приватне право", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". 33. ГПК України регулює порядок оскарження саме до господарського суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VI цього Кодексу "Судовий контроль за виконанням судових рішень". Стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів. Так, відповідно до частини третьої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. 34. Стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів. Так, у частині першій статті 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постановидержавних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3-9). 35. Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС. Щодо юридичної визначеності норми закону та передбачуваності наслідків її застосування 36. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. 37. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. 38. У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. 39. Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. 40. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини"). 41. Практика ЄСПЛ щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду. 42. Аналізуючи таку практику у контексті гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, можна зробити висновок, що причини порушення прав людини частіше за все полягають у недосконалому законодавстві або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями. 43. ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 2005 року у справі "Салов проти України" зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатись "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія. Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості й статусу тих, до кого він застосовується. 44. ПАТ "Сумигаз" звернулося до суду із пропуском десятиденного строку, встановленого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України, про зміст якої скаржник не міг не бути обізнаним, адже ГПК України є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства господарськими судами і відповідно визначає процесуальний порядок звернення з такими скаргами та їх розгляду судом. 45. Скаржник звернувся зі скаргою на рішення та дії державного виконавця 03 травня 2018 року, тобто майже через півроку після набрання чинності змінами до ГПК України, внесених Законом України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що передбачають строк оскарження дій державних виконавців протягом 10 календарних днів. Таким чином, застосування відповідних процесуальних обмежень було передбачуваним для ПАТ "Сумигаз" і тому відповідає принципу юридичної визначеності. 46. Скаржник як юридична особа, що багато років здійснює професійну господарську діяльність на ринку України з виробництва та постачання газу і має значний досвід участі у судових процесах (як свідчать дані з Єдиного державного реєстру судових рішень), міг передбачити наслідки несвоєчасного звернення з такою скаргою. Щодо правомірності відмови у задоволенні скарги 47. Процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування. 48. Водночас за правилами статей 113, 115, 119 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення. 49. Крім того, відповідно до частини другої статті 341 ГПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги на дії органів ДВС може бути поновлено судом. 50. Хоча частина п'ята статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" і створює більш сприятливі умови для скаржника, але з огляду на передбачену частиною другою статті 341 ГПК України можливість поновлення судом пропущеного строку для подання такої скарги, скаржника позбавлено права на захист його інтересів, оскільки відмовлено у задоволенні його скарги саме з підстав пропуску ним десятиденного строку для її подання. 51. Отже, господарські суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні скарги на рішення та дії державного виконавця, допустили порушення норм процесуального права, оскільки за приписами частини другої статті 118 ГПК України скарги, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, що не позбавляє скаржника в подальшому права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 52. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду. 53. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права (стаття 310 ГПК України). 54. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця до розгляду. Щодо судових витрат 55. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття до розгляду скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Висновки щодозастосування норм права 56. Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом "а" частини першої статті 341 цього Кодексу. Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" задовольнити частково. 2. Ухвалу Господарського суду Сумської області від 14 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року у справі N 920/149/18скасувати. 3. Справу N 920/149/18 направити до Господарського суду Сумської області зі стадії прийняття до розгляду скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Яновська О.Г.
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2019 року м. Київ Справа N 320/4537/16-ц Провадження N 14-581цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересовані особи: старший державний виконавець Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Вознесенівський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області) Гогунська Поліна Михайлівна, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів Трофимової Д.А., Крилової О.В., Дзярука М.П. у справі за скаргою ОСОБА_3 на рішення і дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М., заінтересована особа - ПАТ "УкрСиббанк", та УСТАНОВИЛА: У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на рішення і дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М. На обґрунтування скарги ОСОБА_3 зазначив, що є боржником у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 щодо стягнення з нього на користь ПАТ "УкрСиббанк" кредитної заборгованості. Вказані виконавчі провадження перебувають на виконанні у Вознесенівському ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області. У травні 2016 року стягувач ПАТ "УкрСиббанк" звернувся до державного виконавця із заявою про закриття виконавчого провадження у зв'язку з повним погашенням боржником заборгованості. Незважаючи на це, у червні 2016 року старший державний виконавець Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунська П.М. прийняла постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258, а в липні відкрила шість виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Посилаючись на те, що судове рішення щодо стягнення з нього заборгованості він виконав у добровільному порядку, що свідчить про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору, ОСОБА_3 просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо прийняття постанов від 29 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 про стягнення виконавчого збору та постанов від 30 червня 2016 року про відкриття виконавчих проваджень за номерами 51532481, 51531919, 51532379, 51532357, 51532218, 51532303 з виконання постанов про стягнення виконавчого збору, а також скасувати ці постанови. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконними дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М. щодо прийняття постанов від 29 червня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору та постанов від 30 червня 2016 року про відкриття виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Скасовано постанови від 29 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 щодо стягнення з боржника виконавчого збору. Скасовано постанови від 30 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 51532481, 51531919, 51532379, 51532357, 51532218, 51532303 щодо відкриття виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для стягнення з боржника у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 - ОСОБА_3 виконавчого збору у зв'язку з добровільним виконанням ним рішення про стягнення заборгованості та відсутністю доказів здійснення державним виконавцем будь-яких заходів з примусового виконання судового рішення. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу головного державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Святченко Є.В. задоволено частково. Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року скасовано, провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 оскаржує дії і рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, а не щодо виконання ухваленого в порядку цивільного судочинства судового рішення про стягнення заборгованості, тому скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року і залишити в силі ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно зі статтею 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) і статтею 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) дії і рішення державного виконавця оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ, тому скарга підлягає розгляду саме Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області як судом, що ухвалив рішення про стягнення заборгованості і видав виконавчі документи на його виконання. Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не надав належної оцінки доводам про добровільне виконання судового рішення про стягнення заборгованості, що підтверджує безпідставність стягнення з нього виконавчого збору. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 07 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон N 606-XIV, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Закону передбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Тобто і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням. Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Суди встановили, що на виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року у справі N 815/152/2012 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості 30 вересня 2013 року головним державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції винесено постанови про відкриття стосовно ОСОБА_3 виконавчих проваджень про стягнення боргу: ВП N 39983902 (у розмірі 10 130,92 грн); ВП N 39983503 (у розмірі 298 304,81 грн); ВП N 39984012 (у розмірі 86 457,36 грн); ВП N 39984505 (у розмірі 1 700,00 грн); ВП N 39984665 (у розмірі 120,00 грн); ВП N 39983258 (у розмірі 1 625 449,29 грн. (а. с. 5-7). 11 травня 2016 року стягувач - ПАТ "УкрСиббанк" направив заяви до начальника Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про закриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення із ОСОБА_3 боргу та судових витрат у зв'язку з їх сплатою у повному обсязі (а. с. 20?25). 29 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунською П.М. прийняті постанови про стягнення із ОСОБА_3 виконавчого збору: ВП N 39983902 (у розмірі 1 013,02 грн); ВП N 39983503 (у розмірі 29 830,48 грн); ВП N 39984505 (у розмірі 1 700,00 грн); ВП N 39984665 (у розмірі 120,00 грн); ВП N 39983258 (у розмірі 162 544,92 грн); ВП N 39984012 (у розмірі 8 645,73 грн)) (а. с. 8?13). 30 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькійобласті Гогунською П.М. прийняті постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі зазначених постанов про стягнення із ОСОБА_3 виконавчого збору (а. с. 14?19). Не погодившись із прийняттям державним виконавцем зазначених постанов, у липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просив визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови скасувати. На час звернення ОСОБА_3 зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), так і частини третьої статті 3 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Оскільки висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 13 червня 2018 року у справі N 307/1451/15-ц (провадження N 14-177цс18). Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2018 року м. Київ Справа N 727/1256/16-ц Провадження N 14-229цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересована особа - старший державний виконавець Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції (далі - Першотравневий ВДВС Чернівецького МУЮ) Чабан Галина Юріївна, розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року в складі колегії суддів Кузнєцова В.О., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Кадєтової О.В., Мостової Г.І. у справі за скаргою ОСОБА_3 на постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. та УСТАНОВИЛА: У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження. На обґрунтування скарги ОСОБА_3 посилався на те, що 22 січня 2016 року він звернувся до Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ із заявою, в якій просив прийняти до виконання виконавчий лист Шевченківського районного суду м. Чернівці, виданий 23 жовтня 2014 року, однак постановою державного виконавця від 22 січня 2016 року йому відмовлено у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Вважав, що строк пред'явлення вказаного виконавчого листа не був пропущений, оскільки він раніше вже пред'являвся до виконання, на підставі чого державним виконавцем Сидорчук М.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19 грудня 2014 року N 45871737, а постанова про повернення виконавчого документа стягувачу винесена 29 січня 2015 року, тобто, на його думку, мало місце переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання відповідно до вимог статті 23 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV). Просив скасувати постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції керувався тим, що переривання строку пред'явленого до виконання виконавчого документа відбулося не внаслідок часткового виконання судового рішення чи наявного рішення суду про відстрочку або розстрочку рішення суду, а внаслідок заяви ОСОБА_3 від 23 січня 2015 року, в якій останній просив повернути йому без виконання виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення про зобов'язання не чинити перешкод у спілкуванні з донькою. Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року. Постановлено нову ухвалу, якою визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 23 жовтня 2014 року N 727/10594/13-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівці на виконання рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2014 року. Зобов'язано Першотравневий ВДВС Чернівецького МУЮ вирішити питання про відкриття виконавчого провадження. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє права стягувача повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків. Тобто повторна заява ОСОБА_3 про прийняття до виконання вказаного виконавчого листа подана ним у передбачений законом строк. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційну скаргу Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ задоволено, скасовано ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року та залишено в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року. Суд касаційної інстанції у своїй ухвалі керувався тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, а не за заявою стягувача. У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, підстав: неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Просив ухвалу суду касаційної інстанції скасувати, ухвалу суду апеляційної інстанції залишити в силі. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_3 посилався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року, від 30 березня 2016 року та від 06 квітня 2016 року, постанови Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року, 16 липня 2013 року та 01 жовтня 2014 року, постанову Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані норми матеріального права, а саме статті 22, 23 Закону N 606-XIV. Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 червня 2017 року відкрито провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. 12 січня 2018 року Верховний Суд України передав заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року до Верховного Суду. Згідно з абзацом другим частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана ОСОБА_3 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Доводи, наведені у заяві про перегляд судових рішень Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить: - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року у справі N 6-49403св13; - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року у справі N 6-34св16; - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року; - постанову Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі N 3/76-34/303; - постанову Вищого господарського суду України від 16 липня 2013 року у справі N 24/361; - постанову Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2014 року у справі N 5008/258/2011. Заявник зазначає, що у вказаних судових рішеннях по-іншому ніж у спірній ухвалі застосовано статті 22, 23 Закону N 606-XIV, що є підставою для перегляду за пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент подання заяви про перегляд). Також заявник указує на невідповідність ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі N 3-698гс16 щодо застосування в подібних правовідносинах статей 22, 23 Закону N 606-XIV. Позиція Великої Палати Верховного Суду Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого. Установлений статтею 355 ЦПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним. Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) має місце в разі, якщо суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Суди встановили, що на підставі рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини Шевченківський районний суд м. Чернівці 23 жовтня 2014 року видав виконавчий лист з зазначенням строку пред'явлення до виконання - до 15 жовтня 2015 року. 19 грудня 2014 року державним виконавцем Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Постановою державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 29 січня 2015 року виконавчий лист повернуто Божескулу С.В. на підставі його заяви згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону N 606-XIV. 22 січня 2016 року ОСОБА_3 повторно звернувся до Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ із заявою про прийняття до виконання згаданого виконавчого листа. Постановою державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 22 січня 2016 року у відкритті виконавчого провадження відмовлено з мотивів пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Керуючись статтею 23 Закону N 606-XIV, суд касаційної інстанції зробив висновок, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, а не за заявою стягувача, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_3 звернувся до виконавчої служби у межах строку, передбаченого статтею 22 Закону N 606-XIV. З наданої для порівняння постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги на постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з тим, що виконавчий документ, виданий на підставі рішення, повторно був пред'явлений до виконання поза межами строків, установлених статтею 22 Закону N 606-XIV, а питання про поновлення пропущеного строку у встановленому статтею 371 ЦПК України порядку стягувачем не заявлялося та судом не вирішувалося. З аналізу зазначеної ухвали також не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року у справі N 6-49403св13 скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції та залишено в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Постановляючи ухвалу, касаційний суд керувався тим, що 01 квітня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про повернення стягувачеві виконавчого листа у зв'язку з неможливістю реалізувати іпотечне майно і при відкритті виконавчого провадження 03 квітня 2013 року державний виконавець діяв у межах повноважень та спосіб, що передбачені статтями 17, 19, 20, 25 Закону N 606-XIV. Тобто обставини справи не є тотожними з обставинами справи, що переглядається. На підтвердження своїх доводів про те, що ухвала касаційного суду у справі не відповідає викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року N 3-698гс16. Верховний Суд України у зазначеній постанові зробив висновок, що постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам закону не позбавляє стягувача права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону N 606-XIV. Таким чином, цей висновок не суперечить висновку, викладеному в оскаржуваній ухвалі касаційного суду, адже обставини у справах різні. Разом з тим в ухвалі Вищого господарського суду України від 16 липня 2013 року у справі N 24/361 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що строк пред'явлення наказу Господарського суду Донецької області від 21 серпня 2012 року було перервано пред'явленням виконавчого листа до виконання, а строк повторного пред'явлення виконавчого листа до виконання слід відраховувати починаючи з 25 січня 2013 року (повернення виконавчого документа у зв'язку з поданням стягувачем заяви про повернення виконавчого документа без виконання). Суд касаційної інстанції зробив висновок, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється відповідно до частини другої статті 23 Закону N 606-XIV, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тобто повторне пред'явлення наказу до виконання було здійснено стягувачем з додержанням строку, встановленого статтею22 Закону N 606-XIV. Із наданої для порівняння заявником ухвали Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі N 3/76-34/303 вбачається, що суд касаційної інстанції визнав незаконною постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження згідно з частиною п'ятою статті 47 названого Закону, якою встановлено, що повернення виконавчого документа у зв'язку з письмовою відмовою стягувача не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону N 606-XIV. Аналогічні висновки зробили і колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року у справі N 6-34св16, а також Вищий господарський суд України у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі N 5009/258/2011. Велика Палата Верховного Суду вважає, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 22, 23 Закону N 606-XIV. Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом N 606-XIV. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону N 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню,? з наступного дня після його постановлення. Відповідно до вимог частини першої статті 25 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. У пункті 1 частини першої статті 26 Закону N 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання. Згідно з вимогами статті 23 Закону N 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника,? з моменту закінчення дії відповідної заборони. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону N 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача. Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. З аналізу зазначених статей вбачається, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Суд касаційної інстанції не врахував, що апеляційним судом встановлено, що фактичною підставою повернення виконавчого листа була неможливість на той час реального виконання судового рішення та необхідність його роз'яснення. У період з 23 жовтня 2014 року по 29 січня 2015 року виконавчий лист перебував на примусовому виконанні й 29 січня 2015 року був повернутий стягувачу в порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 47 Закону N 606-XIV. Оскільки з цього часу строк розпочав свій перебіг заново, то в силу вимог статей 22, 23 згаданого Закону стягувач повторно 22 січня 2016 року, тобто у встановлений законом строк, звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і правильно застосував норми матеріального права, обґрунтовано визнав оскаржувану постанову державного виконавця від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження неправомірною та скасував її. Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону N 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню,? з наступного дня після його постановлення. Згідно з вимогами статті 23 Закону N 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. З аналізу зазначених статей вбачається, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII). Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядалися Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу в указаній редакції. За таких обставин постановлена у справі ухвала суду касаційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню з залишенням в силі ухвали суду апеляційної інстанції. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Заяву ОСОБА_3 про перегляд судових рішень задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року скасувати, ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2019 року м. Київ Справа N 657/233/14-ц Провадження N 14-447цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересовані особи: Каланчацький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - Каланчацький РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області), Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - УДВС ГТУЮ у Херсонській області), відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (далі - ТОВ "ФК "Приватні інвестиції"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 на ухвалу Каланчацького районного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року в складі судді Скригун В.В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2018 року в складі колегії суддів Ігнатенко П.Я., Воронцової Л.П., Полікарпової О.М. у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області та УСТАНОВИЛА: У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області, у якій зазначав, що 06 червня 2015 року відкрито виконавче провадження N 48033021, яке у подальшому об'єднане у зведене виконавче провадження N 48233457. Постановою головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області від 22 листопада 2017 року виконавче провадження N 48033021 передано до ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області, у мотивувальній частині якої зазначено, що підставою для її винесення є постанова начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області. На думку ОСОБА_3, відсутні законні підстави для такої передачі виконавчого провадження, у зв'язку з чим просив: визнати дії начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області та головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області протиправними, скасувати вказані постанови та зобов'язати ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області передати виконавче провадження N 48033021 до Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області. Ухвалою Каланчацького районного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року у задоволенні скарги відмовлено. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що постанова начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області про передачу виконавчого провадження є законною, оскільки на момент прийняття такого рішення існували обставини, що ускладнювали виконання державними виконавцями Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції", а саме - відсутність у штаті цього відділу виконавчої служби достатньої кількості осіб для своєчасного виконання судових рішень. Крім того, ОСОБА_3 має право оскаржити будь-які дії або бездіяльність чи рішення державних виконавців ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області. Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2018 року ухвалу Каланчацького районного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року залишено без змін. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції зробив правильний та обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги, оскільки стаття 25 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) не містить вичерпного переліку підстав для передачі виконавчого провадження від одного органу виконавчої служби до іншого. У червні 2018 року ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просили скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення - про задоволення скарги. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На думку заявників, справа за скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства, а суд апеляційної інстанції був неправомочний переглядати в апеляційному порядку справу як цивільну. Також заявники зазначали, що суди не з'ясували повно і всебічно всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суди необґрунтовано визнали правомірною передачу виконавчого провадження з одного органу виконавчої служби до іншого. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 вересня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені,? за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (частина перша статті 14 Закону N 1404-VIII). Права та обов'язки виконавця передбачені у статті 18 Закону N 1404-VIII. Відповідно до статей 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон N 1403-VIII) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Частиною першою статті 4 Закону N 1403-VIII передбачено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (частина перша статті 6 Закону N 1403-VIII). Згідно зі статтею 7 Закону N 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Відповідно до вимог частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, насамперед цивільних, господарських та адміністративних, між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Відповідно до статті 383 ЦПК України в редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексускарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. Відповідно до пункту 9 частини першої розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції, яка набрала чинності 15 грудня 2017 року та була чинною на час розгляду скарги у суді першої та апеляційної інстанцій, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Так розділом VII ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги у суді першої та апеляційної інстанцій, врегульовано питання щодо судового контролю за виконанням судових рішень. Зокрема, згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій). Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС, передбачені нормами ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства України, твердження у касаційній скарзі про те, що нормами ЦПК України, а саме частиною першою статті 19 (у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій), суди загальної юрисдикції не уповноважені розглядати такі справи. У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час подання скарги до суду, зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічне положення міститься й у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій). Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 287 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду скарги у судах першої та апеляційної інстанцій). Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльність ВДВС, крім тих, що передбачені прямо в окремому законі. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Оскільки порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція. Сама наявність зведеного виконавчого провадження не свідчить про адміністративну юрисдикційність скарги на рішення, дії чи бездіяльність відділу державної виконавчої служби. Визначальним критерієм для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є наявність у зведеному виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню. Разом із тим, ні в ЦПК України, ні в КАС України не врегульовано порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон N 1404-VIII. Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області щодо організації виконання виконавчого листа, виданого Каланчацьким районним судом Херсонської області 18 листопада 2014 року, про стягнення з нього на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" грошових коштів у розмірі 384 623,70 грн. Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду, і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому ухвалені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню. У порядку адміністративного судочинства розглядаються скарги на дії, бездіяльність та рішення державного виконавця у виконавчому провадженні, у якому, окрім виконавчих листів, виданих на виконання рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, об'єднані рішення інших органів чи примусово виконуються судові рішення, ухвалені за правилами різних процесуальних законів. Зокрема, такі висновки містяться в постановах від 14 березня 2018 року в справі N 14-19цс18, від 20 червня 2018 року в справі N 14-207цс18, від 12 вересня 2018 року в справі N 11-675апп18, і підстав для відступу від такої позиції не вбачається. Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки як судом першої, так і апеляційної інстанцій встановлено, що оскаржуються дії виконавця та начальника державної виконавчої служби щодо виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. У матеріалах справи відсутні докази того, що у зведеному виконавчому провадженні об'єднано виконавчі документи, видані на виконання судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, чи містяться рішення інших органів, і судами першої та апеляційної інстанцій таких обставин не встановлено. Щодо вирішення судами попередніх інстанцій скарги ОСОБА_3 по суті Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Суди установили, що рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 27 серпня 2014 року у цивільній справі N 657/233/14-ц за позовом ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 серпня 2008 року N 13/а-06 у розмірі 384 623,70 грн. На виконання зазначеного рішення Каланчацьким районним судом Херсонської області 18 листопада 2014 року видано виконавчий лист N 657/233/14-ц. Постановою головного державного виконавця ВДВС Каланчацького РУЮ від 06 липня 2015 року відкрито виконавче провадження з виконання вказаного вище виконавчого листа, номер виконавчого провадження 48033021. Зі змісту постанови начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області від 14 листопада 2017 року вбачається, що у зв'язку з недостатньою чисельністю особового складу, значним надходженням виконавчих документів до виконання та значним навантаженням виконавчих проваджень на кожного виконавця вирішено передати виконавче провадження N 48033021 для подальшого виконання з Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області до ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області, зобов'язавши Каланчацький РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області передати зазначене виконавче провадження. Постановою головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області від 22 листопада 2017 року на підставі постанови начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області від 14 листопада 2017 року про передачу виконавчого провадження N 48033021, керуючись частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", вирішено передати виконавчий документ до ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області. Постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області прийнято до виконання виконавче провадження N 48033021 для примусового виконання виконавчого листа N 657/233/14-ц, виданого 18 листопада 2014 року Каланчацьким районним судом Херсонської області. Згідно з частиною третьою статті 25 Закону N 1404-VIII у разі відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби, утворення виконавчої групи, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного органу державної виконавчої служби до іншого. Передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України (частина четверта статті 25 Закону N 1404-VIII). Тобто Закон N 1404-VIII наділяє орган державної виконавчої служби дискреційними повноваженнями щодо передачі виконавчих проваджень, перелік обставин яких не є вичерпним. Доказів на спростування заперечень Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області щодо наявності підстав для передачі виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості не надано. Разом із тим суди дослідили заперечення Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області та УДВС ГТУЮ у Херсонській області щодо відповідності дій зазначених осіб як Закону N 1404-VIII, так і Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року N 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802. За таких обставин, відмовляючи у задоволенні скарги, суди зробили обґрунтований висновок, що примусове виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області державними виконавцями ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області жодним чином не порушує прав боржника ОСОБА_3 Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів, що оскаржувані дії головного державного виконавця Каланчацького РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області та начальника УДВС ГТУЮ у Херсонській області є правомірними. Наведені в касаційній скарзі доводи, що неукомплектованість штату у Каланчацькому РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області не дають підстав для передачі виконавчого провадження іншому органу виконавчої служби, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини, вивчили надані сторонами докази, надали їм правову оцінку. Статтею 89 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо сукупності доказів, оцінки цих доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування норм матеріального і процесуального права, відповідають вимогам статті 263 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) щодо законності й обґрунтованості. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на вказане оскаржувані судові рішення у цій справі необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, перерозподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 залишити без задоволення. Ухвалу Каланчацького районного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  16. ПОСТАНОВА Іменем України 21 листопада 2018 року м. Київ Справа N 569/12295/16-ц Провадження N 14-451цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2016 року (суддя Першко О.О.) та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 27 грудня 2016 року (судді Хилевич С.В., Шеремет А.М., Боймиструк С.В.), у цивільній справі за скаргою Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на дії державного виконавця Острозького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ВСТАНОВИЛА: У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (далі - ПАТ "Брокбізнесбанк") звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Острозького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - Острозький РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області) щодо повернення виконавчого документа. Скаргу мотивовано тим, що 31 серпня 2016 року державним виконавцем Острозького РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області винесено постанову про повернення виконавчого документа. Банк вважав, що вказану постанову державного виконавця винесено з порушенням прав та законних інтересів стягувача, оскільки державним виконавцем не вжито всіх заходів щодо виконання рішення суду, передбачених Законом України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". ПАТ "Брокбізнесбанк" просило визнати дії державного виконавця Острозького РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Семенюк К.А. щодо примусового виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 травня 2013 року у справі N 569/4579/13-к про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 785 тис. 846 грн 34 коп. незаконними, скасувати постанову державного виконавця від 31 серпня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачу та зобов'язати державного виконавця вжити передбачених законодавством заходів для виконання вказаного рішення суду про стягнення заборгованості. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 27 грудня 2016 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що розгляд скарги на дії державного виконавця не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) скарга на дії державного виконавця підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У лютому 2017 року ПАТ "Брокбізнесбанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просило скасувати ухвали судів попередніх інстанцій. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір, який виник у цих правовідносинах, не підлягає розгляду за правилами КАС України та має бути вирішений в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали, а ухвалою від 25 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У квітні 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 12 вересня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ПАТ "Брокбізнесбанк" оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 8 жовтня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року справу прийнято до розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Суди встановили, що 9 травня 2013 року Рівненський міський суд Рівненської області видав виконавчий лист у кримінальній справі N 569/4579/13-к, вироком від 13 травня 2013 року в якій з ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Лишня Макарівського району Київської області, зареєстрований у АДРЕСА_1, стягнуто на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" 785 тис. 846 грн 34 коп. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди (а. с. 4). 26 травня 2016 року банк повторно направив до Острозького РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області заяву про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення у справі N 569/4579/13-к, виданого 29 травня 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області. 31 серпня 2016 року державний виконавець зазначений виконавчий лист повернув стягувачу через відсутність у боржника майна, належного для опису та арешту (а. с. 3). Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що розгляд скарги на дії державного виконавця не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки на виконанні державного виконавця перебував виконавчий лист, виданий на виконання вироку суду в частині цивільного позову, а тому відповідно до статті 181 КАС України скарга на дії державного виконавця у цьому випадку підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. 05 жовтня 2016 року набрали чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. ПАТ "Брокбізнесбанк" оскаржує постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу за виконавчим листом, виданим у справі N 569/4579/13-к про задоволення цивільного позову банку в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, виданого Рівненським міським судом Рівненської області 29 травня 2013 року. Цивільний позов банку було пред'явлено в кримінальному провадженні N 569/4579/13-к та задоволено вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 13 травня 2013 року. Підстави та порядок звернення й розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 128 КПК України форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, установленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним із позовним провадженням, врегульованим ЦПК України. Відповідно до статті 383 ЦПК України у редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (далі - ДВС) під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно із частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи ДВС розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Тобто право на звернення зі скаргою та порядок її розгляду й постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства та його примусовим виконанням. Як убачається з матеріалів справи, виконавчий лист було видано в кримінальній справі N 569/4579/13-к за наслідками розгляду цивільного позову ПАТ "Брокбізнесбанк". У справі, яка розглядається, суди за вищевикладених обставин дійшли помилкового висновку про те, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки банк оскаржує дії державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання задоволеного в межах кримінального провадження цивільного позову, а тому такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України у постановах від 7 червня 2016 року, 22 лютого 2017 року, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2018 року та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року. Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 27 грудня 2016 року прийнято з порушенням норм процесуального права, тому касаційна скарга ПАТ "Брокбізнесбанк" є обґрунтованою, зазначені судові рішення слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОскількиВелика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що справу необхідно направити до суду першої інстанції, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат. Керуючись статтями 402-404, 409, 406, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" задовольнити частково. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 27 грудня 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв
  17. ПОСТАНОВА Іменем України 5 грудня 2018 року м. Київ Справа N 422/2248/17 Провадження N 14-494цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці у Львівській області) на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року (у складі судді Герасимків Л.І.) та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 4 липня 2017 року (у складі суддів Бойко С.М., Копняк С.М., Ніткевича А.В.) за заявою ГУ Держпраці у Львівській області, заінтересовані особи: Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Дрогобицький міськрайонний ВДВС ГТУЮ у Львівській області), товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурова техніка" (далі - ТОВ "Універсальна бурова техніка"), про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, ВСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області звернулося до суду із зазначеною заявою, посилаючись на те, що 16 серпня 2016 року уповноваженою посадовою особою позивача винесено постанови про накладення на ТОВ "Універсальна бурова техніка" штрафів за порушення законодавства про працю в порядку, передбаченому частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Зазначений штраф є фінансовою санкцією. Постанова про накладення такого штрафу є виконавчим документом, та підлягає виконанню органами державної виконавчої служби. 29 грудня 2016 року вказані постанови надіслано для примусового виконання до Дрогобицького міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Львівській області. 30 січня 2017 року стягувача повідомлено про повернення виконавчих документів без прийняття до виконання у зв'язку з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 12 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (тут і далі - Закон N 1404?VIII). Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року у відкритті провадження у справі за цією заявою відмовлено. Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що поновлення строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання можливе лише стосовно виконавчих документів, які видані судом. Ураховуючи положення статті 371 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду заяви, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 4 липня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд не має повноважень поновити строк на пред'явлення до виконання виконавчого документа, який судом не видавався. Постанови ГУ Держпраці у Львівській області від 16 серпня 2016 року про накладення її уповноваженою особою штрафу на ТОВ "Універсальна бурова техніка" були винесені у порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а тому порядок вирішення питань, пов'язаних із пред'явленням їх до виконання, регулюється положеннями статей 298-305 цього Кодексу. У липні 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 4 липня 2017 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що ця справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Норми Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та КУпАП юрисдикцію спірного питання не визначають, оскільки штраф, накладений у порядку статті 265 КЗпП України, не є адміністративною санкцією; його накладено на суб'єкта господарювання - юридичну особу, яка не може бути суб'єктом адміністративної відповідальності за правопорушення. Постанови ГУ Держпраці у Львівській області про накладення штрафу є виконавчим документом, а згідно з частиною шостою статті 12 Закону N 1404-VIII стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. На думку заявника, ця норма не перешкоджає можливості поновлення строків для пред'явлення постанови іншого органу до виконання. Згідно з частиною першою статті 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Частиною першою статті 3 Закону N 1404-VIII передбачено види виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню. Виконавчі листи, які видаються судами, є лише одним із видів таких виконавчих документів поряд з рішеннями інших органів, які законом визнані виконавчими документами (пункт 7 статті 3 Закону N 1404-VIII). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито провадження у цій справі, витребувано її матеріали та надано особам, які беруть участь у справі, строк для подачі заперечень на касаційну скаргу. Учасники справи у визначений ухвалою суду строк не скористалися наданим їм процесуальним законом правом на подання заперечень. У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 3 жовтня 2018 року- передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 5 листопада 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Статтею 1 Закону N 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У статті 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється державною виконавчою службою, у пунктах 1, 11, 2 частини першої перераховано виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; а у пункті 7 частини першої зазначено і рішення інших державних органів та рішення Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами. Необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою у порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень (постанов, наказів, ухвал та інших документів) інших органів, які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону N 1404?VIII. Як убачається з матеріалів справи, 16 серпня 2016 року начальник ГУ Держпраці у Львівській області винесла постанови N 13031011236-0244 та N 13031011236?0245 про накладення штрафу на ТОВ "Універсальна бурова техніка" у розмірі 4 350 грн та 1 450 грн відповідно за порушення законодавства про працю. Статтею 265 КЗпП України урегульовано питання відповідальності за порушення законодавства про працю, зокрема частиною четвертою передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби (частина шоста статті 265 КЗпП України). Тому вказані постанови про накладення штрафів є виконавчими документами у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII і підлягають примусовому виконанню. У грудні 2016 року ГУ Держпраці у Львівській області надіслало зазначені постанови для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби та у лютому 2017 року отримало повідомлення Дрогобицького міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Львівській області від 27 січня 2017 року про повернення виконавчих документів (постанов N 13031011236-0244 та N 13031011236?0245) стягувачу без прийняття до виконання, оскільки заявником пропущено встановлений законом строк для їх пред'явлення. Звертаючись до суду з указаною заявою, ГУ Держпраці у Львівській області просило поновити строк пред'явлення до виконання постанов N 13031011236?0244 та N 13031011236-0245 про накладення штрафу, посилаючись на поважні причини його пропуску. Підставою такого звернення стало повідомлення міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Львівській області про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, тобто конкретне рішення органу державної виконавчої служби. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), передбачені розділом VI ЦПК України. Так, згідно з вимогами статті 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 12 Закону N 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання (частина шоста статті 12 зазначеного Закону у редакції, чинній на час звернення до суду із цією заявою). ЦПК України (стаття 371 у редакції, чинній на час звернення із заявою), Господарський процесуальний кодекс України (стаття 119 у редакції, чинній на час звернення із заявою) та КАС України (стаття 261 у редакції, чинній на час звернення із заявою) передбачали можливість розгляду заяв про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у виконавчому провадженні, яке відкрито на виконання відповідного судового рішення. Разом із тим у статті 181 КАС України у редакції, що діяла на час звернення до суду ГУ Держпраці у Львівській області, передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. У частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Оскільки у справі, яка розглядається, заявником до виконання пред'явлено виконавчий документ, виданий не судом на виконання судового рішення, а іншим органом на виконання своїх повноважень, а саме ГУ Держпраці у Львівській області, то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про неможливість її розгляду на той час у порядку цивільного судочинства. Суд обґрунтовано зробив висновок про наявність правових підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції до внесення змін Законом N 2147-VIII, для відмови у відкритті провадження у справі. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що при розгляді справи суд першої інстанції не зазначив, у якому провадженні належить розглядати таку заяву, а суд апеляційної інстанції помилково послався на КУпАП, тобто суди допустили порушення норм процесуального права і заявнику необхідно роз'яснити, що вказана заява мала розглядатися за правилами КАС України. Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до неправильного розуміння норм законодавства України та не спростовують висновків судів. При визначенні юрисдикції справи за заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання необхідно встановити на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження. Якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою або приватним виконавцем на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII, тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом,? заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні. Якщо примусове виконання здійснювалось на підставі документів, виданих іншими органами, такі заяви учасників виконавчого провадження мали розглядатися у порядку, передбаченому статтею 181 КАС України у редакції, що була чинною на час звернення до суду. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі N 442/2270/17-ц. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - доповненню у частині роз'яснення заявникові, що вказана заява, з урахуванням дати звернення до суду, має розглядатися судом за місцем виконання постанови у порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань праці у Львівській області задовольнити частково. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 4 липня 2017 року змінити, доповнивши тим, що заява підлягає розгляду судом за місцем виконання виконавчого документа у порядку адміністративного судочинства. В іншій частині Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 4 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2018 року м. Київ Справа N 757/61236/16-ц Провадження N 14-431цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк"), заінтересовані особи: старший державний виконавець Бабушкінського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Бабушкінський ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області) Григорчук Павло Васильович розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Родовід Банк" на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року у складі судді Остапчук Т.В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів Андрієнко А.М., Заришняк Г.М., Мараєвої Н.Є. у справі за скаргою ПАТ "Родовід Банк" на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. та УСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року ПАТ "Родовід Банк" звернулося до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. Вимоги обґрунтовувало тим, що 10 жовтня 2016 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва Шапутько С.В. у межах досудового розслідування кримінального провадження N 12012000000000054 за клопотанням прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Щербака А.М. ухвалено рішення про накладення арешту на нежитлову будівлю, загальною площею 2718 кв. м, що розташована за адресою: вул. Старокозацька (Комсомольська), 40Б, Бабушкінський (Кіровський) район, м. Дніпро, шляхом заборони розпорядження, відчуження та користування зазначеним майном. Зазначало, що у подальшому банк звернувся до Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вищевказаного судового рішення. Проте 29 листопада 2016 року отримав повідомлення від 24 листопада 2016 року N 0314/18666/12 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. у виконавчому провадженні N 52987094, оскільки виконавчий документ на виконання надійшов без квитанції про сплату авансового внеску. На думку ПАТ "Родовід Банк", такі дії державного виконавця вчинені з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило визнати незаконними дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. у виконавчому провадженні при складанні повідомлення від 24 листопада 2016 року N 0314/18666/12 про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання та скасувати це повідомлення. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у порядку цивільного судочинства у справі за скаргою ПАТ "Родовід Банк". Роз'яснено заявнику право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником оскаржуються дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. щодо повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні N 52987094, відкритому на підставі ухвали слідчого судді, постановленої у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), а не на виконання рішення суду, ухваленого у порядку Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). За таких обставин, скарга підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки скарга ПАТ "Родовід Банк" на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. має розглядатися у порядку адміністративного судочинства. У квітні 2017 року ПАТ "Родовід Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не врахували правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі N 6-2187цс15 та від 16 березня 2016 року у справі N 6-30цс16. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 18 жовтня 2017 року - призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 02 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (Bezymyannaya v. Russia) (заява N 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони". Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)). У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Відповідно до статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та на час її розгляду у суді першої й апеляційної інстанцій) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Отже, як право на звернення зі скаргою в порядку цивільного судочинства, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС. Судами установлено, що ПАТ "Родовід Банк" звернулося до Печерського районного суду міста Києва у порядку цивільного судочинства зі скаргою на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В., у якій просило визнати незаконними дії цього державного виконавця при складанні повідомлення від 24 листопада 2016 року N 0314/18666/12 про повернення стягувачу виконавчого документа, виданого Печерським районним судом міста Києва на виконання ухвали слідчого судді цього суду у межах досудового розслідування кримінального провадження N 12012000000000054 про накладення арешту на нежитлову будівлю, без прийняття до виконання через несплату авансового внеску, а також скасувати повідомлення від 24 листопада 2016 року. Тобто стягувач (ПАТ "Родовід Банк"), як сторона виконавчого провадження, оскаржує законність дій державного виконавця, пов'язаних із виконанням судового рішення, ухваленого за правилами КПК України, та у зв'язку з порушенням державним виконавцем, на думку заявника, порядку звернення до виконання виконавчого листа через несплату авансового внеску. У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - КАС України у редакції, чинній на час подання скарги до суду та на час її розгляду у суді першої та апеляційної інстанцій) зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльності ВДВС, крім тих, що передбачені прямо у окремому законі. Так порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII). Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. У даному випадку стороною виконавчого провадження оскаржуються дії державного виконавця, а саме постанова щодо стягнення витрат виконавчого провадження, якими є сплата авансового внеску. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. При цьому Велика Палата Верховного Суду не погоджується із твердженням заявника про те, що для оскарження рішення, дій або бездіяльності державного виконавця щодо виконання ухвали слідчого судді про накладення арешту встановлено інший порядок, передбачений нормами КПК України, з наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а в частині п'ятій статті 173 цього Кодексу зазначено, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу. Відповідно до положень частини першої статті 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором. Розділ VIII КПК України передбачає порядок виконання судових рішень, зокрема згідно з частиною першою статті 533 цього Кодексу вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження (частина третя статті 535 КПК України). Частиною другою статті 534 КПК України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. Однак не є тотожним право фізичної чи юридичної особи на оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення із нормами частини п'ятої статті 534 КПК України, за умовами якої процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні (наприклад, подання скарг на бездіяльність слідчого, прокурора; оскарження ухвал про накладення арешту на майно), вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Тобто положеннями КПК України (Розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні. Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено у Законі N 1404-VIII. У даному випадку сторона виконавчого провадження оскаржує постанову державного виконавця щодо сплати авансового внеску, тобто питання стосується витрат виконавчого провадження, а відтак урегульовано у статті 181 КАС України та статті 74 Закону N 1404-VIII, оскільки у КПК України чи іншому законі не передбачено особливостей примусового виконання такої ухвали суду. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. ВДВС є уповноваженим органом приймати для примусового виконання виконавчі документи чи не приймати їх з підстав, визначених чинним законодавством України. Здійснюючі делеговані йому функції в цій частині, діє як суб'єкт владних повноважень, рішення, дії або бездіяльність якого, його посадових осіб, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити у порядку, встановленому законом. За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що вказаний спір належить до компетенції адміністративного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій правильно відмовили у відкритті провадження у справі у порядку цивільного судочинства на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, оскільки законом (КПК України) не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб. Посилання ПАТ "Родовід Банк" на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі N 6-2187цс15 та від 16 березня 2016 року у справі N 6-30цс16, не є коректним, оскільки у них встановлені інші, ніж у даній справі, обставини та відповідні їм правовідносини, які не є подібними. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на вказане, оскаржувані судові рішення у цій справі необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, перерозподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2018 року м. Київ Справа N 640/17552/16-ц Провадження N 14-418цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідачі: ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області) Барсегян Арутюн Овсепович, старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Сидоренко Ольга Миколаївна розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2017 року в складі судді Попрас В.О. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року в складі колегії суддів Карімової Л.В., Бурлака І.В., Яцини В.Б. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Барсегян А.О., старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Сидоренко О.М., про звільнення майна з-під арешту та УСТАНОВИЛА: У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 05 травня 2008 року між ним та ОСОБА_7 укладено договір позики, за яким останній отримав у борг 57 500 доларів США. Неодноразово до цього договору укладалися додаткові угоди про збільшення суми позики. На забезпечення виконання зобов'язань позичальника 05 травня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки, з наступним внесенням змін до нього, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1. Позивач указував, що через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми позики, в останнього виникла заборгованість. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 липня 2013 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача борг за договором позики в розмірі 3 161 068 грн. а рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2016 року у рахунок погашення цього боргу звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що знайшов покупця, який погодився придбати іпотечне майно, проте позбавлений можливості реалізувати предмет іпотеки для задоволення своїх вимог за договором позики, оскільки державними виконавцями та судом накладені обтяження, що перешкоджають укладенню та нотаріальному посвідченню договору купівлі-продажу житлового будинку, ОСОБА_3 просив звільнити іпотечне майно, а саме - житловий будинок АДРЕСА_1 з-під арештів, накладених на підставі: постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02 лютого 2016 року та від 29 серпня 2014 року; ухвал Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року та від 14 серпня 2014 року. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження порушення його прав чи законних інтересів, а виконавчі провадження, за якими накладено арешти на предмет іпотеки, відкриті за заявами стягувача ОСОБА_3 Тобто позивач є стороною відповідних виконавчих проваджень (стягувачем), а тому має право самостійно звернутися до відповідних державних виконавців із заявою (клопотанням) про скасування арештів за реєстровими номерами 13092359 та 6835065, а у разі відмови у задоволенні таких заяв - оскаржити відповідні рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців до суду в порядку розділу VII Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) шляхом подання скарги. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, судом також зазначено, що у цивільному провадженні неможливо розглядати вимоги щодо звільнення майна з-під арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні N 640/18667/15-к. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2017 року залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При цьому зазначено, що арешти на майно накладені в інтересах ОСОБА_3, який є стороною виконавчого провадження, однак відповідного клопотання про зняття арешту не заявляв. У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Доводи, наведені в касаційній скарзі Одним із доводів касаційної скарги є те, що питання про звільнення майна з-під арешту, накладеного в порядку досудового кримінального провадження, якщо його ініціює іпотекодержатель, вирішується в порядку цивільного судочинства, а тому, на думку заявника, суди помилково вважали, що справа у цій частині підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства. При цьому суди не звернули увагу, що він не є підозрюваним, обвинуваченим, їх захисником чи законним представником у справі N 640/18667/15-к, у рамках якої був накладений арешт на нерухоме спірне майно. ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначав, що як іпотекодержатель, а не власник чи володілець іпотечного майна, не наділений правом подавати слідчому судді клопотання про зняття арешту з іпотечного майна у порядку статті 174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Крім того, особа, яка подала касаційну скаргу, вказувала, що арешти іпотечного майна за реєстровими номерами 13092359, 6835065, накладені державними виконавцями відповідно 02 лютого 2016 року, 29 серпня 2014 року, тобто в період дії чинного на той час Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV). У силу положень статті 54 Закону N 606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а статтею 60 цього ж Закону обумовлено випадки, підстави й порядок зняття арешту з майна, у тому числі відповідно до частини п'ятої цієї статті у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт із майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Вважав, що оскільки у даній справі немає жодної визначеної частинами першою - четвертою статті 60 Закону N 606-XIV підстави для зняття арешту з іпотечного майна самим державним виконавцем за заявою стягувача, відтак підлягає застосуванню частина п'ята статті 60 Закону N 606-XIV. На думку ОСОБА_3, ним обрано належний спосіб захисту своїх прав іпотекодержателя і він правомірно звернувся до суду з позовом про звільнення іпотечного майна з-під накладених державними виконавцями арештів у рамках незавершених виконавчих проваджень. Крім того, заявник не погоджувався із тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо зняття арешту з майна, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2014 року у справі N 640/14037/14-ц, з тих підстав, що цей арешт має бути скасований в іншому порядку за заявою ОСОБА_3 згідно з правилами про скасування заходів забезпечення позову. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. 23 листопада 2017 року ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх відповідність нормам матеріального та процесуального права. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. У червні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції зазначеного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ухвалою Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою цього ж суду від 05 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами установлено, що 05 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено договір позики, згідно з яким останній отримав у позику 57 500 доларів США та зобов'язався повертати частинами по 1 250 доларів США не пізніше 05 числа кожного місяця у період до 05 жовтня 2008 року, здійснити остаточне повернення позики у розмірі 51 250 доларів США не пізніше 05 листопада 2008 року. На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором позики 05 травня 2008 року між сторонами укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. за реєстровим N 1568, за яким ОСОБА_7 передав ОСОБА_3 в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 180,4 кв. м, житловою площею 106,7 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці площею 738 кв. м, на якій розташовані житловий будинок літ. С-2, огорожа N 1, 2, за адресою: АДРЕСА_1. У подальшому сторонами вносилися зміни до договору позики та до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Внаслідок неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за договором позики утворилася заборгованість, яка заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 липня 2013 року стягнута на користь позикодавця. Після ухвалення вказаного судового рішення іпотечне майно без відома позивача тричі відчужувалось, останнім набувачем є ОСОБА_5 Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та звернення стягнення на предмет іпотеки позов задоволено частково. Визнано недійсними договори купівлі-продажу спірного будинку. У рахунок задоволення вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_7 за договором позики від 05 травня 2008 року з наступними змінами на суму 3 161 068,65 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування визначеної статтею 38 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_3 права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на його власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижче, ніж за визначеною згідно звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська інвестиційна агенція нерухомості" ціною на рівні 2 000 200 грн. Передано предмет іпотеки в управління ОСОБА_3 на період до його реалізації за визначеною статтею 38 Закону N 898-IV процедурою продажу. Постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Сидоренко О.М. від 29 серпня 2014 року накладено арешт на все майно ОСОБА_7 у виконавчому провадженні ВП N 44551381 з виконання виконавчого листа N 640/3913/13-ц, виданого 21 серпня 2014 року Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 3 161 068,65 грн. зареєстровано державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Коваленком А.В. за N 6835065. Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Барсегяна А.О. від 02 лютого 2016 року накладено арешт на все майно ОСОБА_7 у виконавчому провадженні ВП N 46541449 з виконання виконавчого листа N 2/640/1611/13/17, виданого 21 серпня 2014 року Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 3 161 068,5 грн. зареєстровано державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Плугатирьовим П.В. за N 13092359. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні N 640/18667/15-к за клопотанням слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Колісник М.В. накладено арешт на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 180,4 кв. м, житловою площею 106,7 кв. м ОСОБА_3 не є підозрюваним, обвинуваченим чи цивільним позивачем у вказаному кримінальному провадженні. Звертаючись до суду, ОСОБА_3 просив звільнити іпотечне майно, а саме - житловий будинок АДРЕСА_1 з-під арештів, накладених на підставі: постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02 лютого 2016 року та від 29 серпня 2014 року; ухвал Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року та від 14 серпня 2014 року, посилаючись на те, що знайшов покупця, який погодився придбати іпотечне майно, проте позбавлений зазначеними обтяженнями можливості реалізувати предмет іпотеки для задоволення своїх вимог за договором позики. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, як суб'єкт цивільних, земельних, сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку, якщо такий спір є спором цивільним. У разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України. Згідно з частиною першою статті 174 КПК України від 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження? судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України від 2012 року). Зазначені вимоги співпадають з положеннями частини четвертої статті 21 КПК України (згідно з якою здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час його здійснення порушуються права і свободи людини, гарантовані Конституцією і міжнародними договорами України) та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка передбачає право особи на ефективний засіб правового захисту на національному рівні від порушень прав і свобод, гарантованих цією Конвенцією. Тобто чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження і, разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства. Посилаючись на те, що позивач не є учасником у кримінальному провадженні N 640/18667/15-к, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно вважали, що справа у цій частині підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди неправильно застосували норми процесуального права, а саме: статті 15, 16 ЦПК України та положення КПК України у редакціях, чинних на час подання позову до суду, оскільки обмеження прав позивача як іпотекодержателя щодо нерухомого майна відбулися у порядку кримінального судочинства на підставі ухвали суду. Оцінку правомірності процесуального документа, ухваленого в порядку кримінального судочинства, не може бути надано у порядку іншого, а саме цивільного судочинства, оскільки КПК України передбачено порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності органу досудового розслідування. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині зняття арешту з нерухомого майна, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні N 640/18667/15-к, неправильно застосували норми процесуального права. Оскільки розгляд цього питання передбачено в установленому кримінальним процесуальним законом порядку, суди неправомірно розглянули спір по суті у порядку цивільного судочинства, відмовивши у задоволенні усіх позовних вимог, чим порушили предметну юрисдикцію спору. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне закрити провадження у справі у частині вимог про звільнення майна з-під арешту, накладеного на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні N 640/18667/15-к, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачу слід роз'яснити його право на судовий захист у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. З висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у частині звільнення майна з-під арештів, накладених на підставі постанов державних виконавців ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02 лютого 2016 року та від 29 серпня 2014 року, Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з наступних підстав. Відповідно до статті 124 Конституції України неможливість вирішити спір у суді пов'язується з наявністю закону, яким би передбачалася можливість розглянути спір іншими органами та пряма заборона розгляду спору судом. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. Згідно з пунктами першим, третім частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій) у порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, з єдиним обмеженням, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про звільнення майна, що є предметом іпотеки, з-під арештів, накладених 02 лютого 2016 року головним державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Барсегян А.О. та 29 серпня 2014 року старшим державним виконавцем Сидоренко О.М. за реєстровими номерами 13092359, 6835065 відповідно, тобто в період дії Закону N 606-XIV. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову у суд, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), заяви N N 6878/75, 7238/75). ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)). Статтею 60 Закону N 606-ХІV обумовлено випадки, підстави та порядок зняття арешту з майна. Конкретні випадки визначені в частинах першій - четвертій цієї статті Закону N 606-XIV, зокрема, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодження або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 60 Закону N 606-XIV). Частиною першою статті 54 Закону N 606-XIV передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (частина четверта статті 54 Закону N 606-XIV). За таких обставин, суди неправильно застосували положення статей 54, 60 Закону N 606-XIV та відмовили у задоволенні позовних вимог про звільнення майна з-під арешту, накладеного постановами державних виконавців. Відповідно до положень частин четвертої, шостої статті 411 ЦПК України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про звільнення майна з-під арешту, накладеного на підставі постанов державних виконавців ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02 лютого 2016 року та від 29 серпня 2014 року, підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому необхідно врахувати, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2016 року задоволено позов ОСОБА_3 та звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ОСОБА_3 права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі на власний розсуд. Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги про звільнення майна з-під арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2014 року у справі N 640/14037/14-ц, з підстав того, що цей арешт має бути скасований в іншому порядку за заявою ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову є правильним. Згідно з частиною третьою статті 154 ЦПК України (у редакції чинній, на час звернення з позовом до суду) заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. При цьому із заявою про скасування заходів забезпечення позову (накладенням арешту на майно) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору (частина четверта статті 154 ЦПК України). Відповідно до пункту другого частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала суду першої інстанції щодо забезпечення позову. Крім того, як убачається зі змісту ухвали Київського районного суду м. Харкова від 20 липня 2017 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, заяву ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову задоволено. Скасовано накладений ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2014 року арешт на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, загальною площею 180,4 кв. м, житловою площею 106,7 кв. м, та знято заборону його відчуження та зміну власника, видачу правовстановлюючих документів (а. с. 162). У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від наведених у касаційній скарзі доводів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року суд своє ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження, розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, відтак спір у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року в частині позовних вимог про звільнення майна з-під арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні N 640/18667/15-к, підлягають скасуванню, а провадження у справі у цій частині - закриттю. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. За таких обставин рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року в частині позовних вимог про звільнення майна з-під арешту, накладеного на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2014 року, необхідно залишити без змін. Оскільки суд касаційної інстанції залишає оскаржувані судові рішення в частині без змін, то розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 259, 268, 402, 409, 410, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року в частині позовних вимог про звільнення майна з-під арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні N 640/18667/15-к, скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегян АрутюнОвсепович, старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Сидоренко Ольга Миколаївна, в частині вимог про звільнення майна з-під арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні N 640/18667/15-к, - закрити. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року в частині позовних вимог про звільнення майна з-під арешту, накладеного на підставі постанов державних виконавців відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02 лютого 2016 року та від 29 серпня 2014 року,? скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2018 року м. Київ Справа N 465/650/16-ц Провадження N 14-356цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., учасники справи: позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, відповідачі: Сихівський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Сихівський ВДВС Львівського МУЮ), Приватне підприємство "Нива-В.Ш." (далі - ПП "Нива-В.Ш."), ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_7, ОСОБА_5 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 липня 2016 року у складі судді Масендич В.В. та рішення Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2016 рокуу складі колегії суддів Ніткевича А.В., Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Сихівського ВДВС Львівського МУЮ, ПП "Нива-В.Ш.", ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання прилюдних торгів недійсними, та УСТАНОВИЛА: У лютому 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, у якому просиливизнати недійсними прилюдні торги від 21 листопада 2011 року з реалізації 1/2 частини нежитлових приміщень загальною площею 241,2 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за якими переможцем визнано ОСОБА_5 Позов мотивовано тим, що на виконанні у Сихівському ВДВС Львівського МУЮ перебувало виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_6 грошових коштів. 21 листопада 2011 року ПП "Нива-В.Ш." провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - 1/2 частини нежитлових приміщень загальною площею 241,2 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Переможцем цих торгів визнано ОСОБА_5, котрий запропонував за нерухоме майно ціну у 492 тис. грн. На підставі акта державного виконавця Сихівського ВДВС Львівського МУЮ від 22 листопада 2011 року переможець торгів оформив право власності на вказане нерухоме майно. На думку позивачів, торги проведені з порушенням норм чинного законодавства, оскільки ОСОБА_3 як боржника у виконавчому провадженні не було належним чином повідомлено про місце та час проведення торгів, що позбавило її можливості розрахуватися зі стягувачами та потягло втрату належного їй майна. Крім того, оголошення про проведення торгів опубліковане без зазначення площі та опису нерухомого майна, адреса місцезнаходження майна вказана неправильно, зазначено, що реалізується частина приміщення, в той час як фактично реалізовувалося окреме приміщення. Указані порушення призвели до проведення торгів з реалізації фактично неіснуючого майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 12 липня 2016 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсними прилюдні торги з реалізації арештованого майна, проведені ПП "Нива-В.Ш." 21 листопада 2011 року, з реалізації 1/2 частини нежитлових приміщень загальною площею 241,2 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за якими переможцем прилюдних торгів згідно з протоколом N 1411222-1 визнано учасника прилюдних торгів N 1 ОСОБА_5 Вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме: стягнуто солідарно із Сихівського ВДВС Львівського МУЮ, ПП "Нива-В.Ш." в особі філії N 14, ОСОБА_5 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 826,82 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на прилюдних торгах було реалізоване майно, якого фактично не існувало, оскільки на час проведення торгів боржнику ОСОБА_3 належало на праві власності не 1/2 частини нежитлових приміщень площею 241,2 кв. м, на АДРЕСА_1, а окреме нежитлове приміщення загальною площею 180,2 кв. м по АДРЕСА_2. Оголошення про проведення прилюдних торгів не містить інформації про площу та опис нерухомого майна, адресу місцезнаходження майна вказано неправильно. Реалізоване приміщення є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_3 як боржник не була повідомлена про місце та час проведення торгів. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 11 листопада 2016 року про виправлення описки, апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 липня 2016 року змінено в частині розподілу судових витрат, а саме: стягнуто в рівних частинах із Сихівського ВДВС Львівського МУЮ, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 826,82 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті спору є правильними; суд надав належну правову оцінку доказам, які підтверджують його висновки. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначено, що суд першої інстанції помилково стягнув з відповідачів на користь позивачів судові витрати в солідарному порядку, не врахувавши, що солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено. Крім цього, стягнувши судовий збір з відповідача ПП "Нива-В.Ш.", суд не звернув уваги на те, що це підприємство припинило свою діяльність. 27 листопада 2016 року ОСОБА_7 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі. Доводи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_7 Касаційна скарга мотивована тим, що на час подання позовної заяви ПП "Нива-В.Ш." ліквідовано, а тому суди повинні були закрити провадження стосовно цього відповідача. ОСОБА_5 є неналежним відповідачем, оскільки він не був організатором прилюдних торгів, а тому мав бути залучений до участі у справі як третя особа. Суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності. Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися з вимогами про визнання недійсними торгів, у тому числі, і до Сихівського ВДВС Львівського МУЮ, який є суб'єктом владних повноважень, то спори, які виникають з такими суб'єктами, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 28 листопада 2016 року з касаційною скаргоюзвернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_5 Касаційна скарга мотивована тим, що суди повинні були закрити провадження стосовно відповідача ПП "Нива-В.Ш.", оскільки ця юридична особа ліквідована. Він та Сихівський ВДВС Львівського МУЮ з урахуванням змісту позовних вимог є неналежними відповідачами. Крім цього, пред'явлений позов не підлягав задоволенню по суті. Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2016 року та від 30 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами, а ухвалою цього ж суду від 10 травня 2017 року - справу призначено до судового розгляду. 03 березня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10 подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_7, а 22 березня 2017 року ОСОБА_4 - на касаційну скаргу ОСОБА_5, в яких зазначили про законність оскаржуваних судових рішень і просили відмовити у задоволенні скарг, посилаючись, зокрема, на те, що позов пред'явлено до належних відповідачів. Оскільки позивачі не оскаржували рішення, дії чи бездіяльність Сихівського ВДВС Львівського МУЮ як суб'єкта владних повноважень, позовні вимоги стосуються виключно визнання прилюдних торгів недійсними, то спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Хоча прилюдні торги проводило ПП "Нива-В.Ш.", однак саме Сихівський ВДВС Львівського МУЮ надав недостовірну інформацію щодо нерухомого майна. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 05 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди установили, що на виконанні у Сихівському ВДВС Львівського МУЮ перебувало зведене виконавче провадження з виконання виконавчого листа N 2-987/11, виданого 25 березня 2011 року Сихівським районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 заборгованості у розмірі 2 278 372,08 грн та виконавчого напису N 1037, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 10 червня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_12 заборгованості в розмірі 1 117 000 грн на підставі договору позики. Постановою старшого державного виконавця Сихівського ВДВС Львівського МУЮ Карпина В.З. від 12 вересня 2011 року виконавче провадження N 25801103 у частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі 2 278 372,08 грн на виконання виконавчого листа від 25 березня 2011 року N 2-987/11 закінчено з підстав затвердження ухвалою Сихівського районного суду м. Львова 18 липня 2011 року мирової угоди. 12 вересня 2011 року постановою старшого державного виконавця Сихівського ВДВС Львівського МУЮ Карпина В.З. виведено провадження N 25801103 з примусового виконання виконавчого листа від 25 березня 2011 року N 2-987/11 із зведеного виконавчого провадження N 27607593, яке перебувало у Сихівському ВДВС Львівського МУЮ. 20 липня 2011 року державний виконавець Карпин В.З. склав акт опису й арешту майна, яким проведено опис нерухомого майна, що знаходилось за адресою: АДРЕСА_1, а саме: 1/2 частини нежитлових приміщень загальною площею 241,2 кв. м Постановою державного виконавця Сихівського ВДВС Львівського МУЮ від 15 серпня 2011 року призначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Периметр" (далі - ТОВ "Периметр") експертом для участі у виконавчому провадженні N 27094364. 22 серпня 2011 року ТОВ "Периметр" склало висновок оцінювача, відповідно до якого ринкова вартість об'єкта оцінки - 1/2 частини нежитлових приміщень загальною площею 241,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, склали 491 808 грн без ПДВ. 14 жовтня 2011 року Сихівський ВДВС Львівського МУЮ направив заяву на реалізацію 1/2 частини нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1. 03 листопада 2011 року директор філії 14 ПП "Нива-В.Ш." направив повідомлення на адресу Сихівського ВДВС Львівського МУЮ, стягувача ОСОБА_7 та боржника ОСОБА_3 про те, що прилюдні торги з реалізації арештованого майна, а саме лот N 1 - 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, відбудуться 21 листопада 2011 року о 09 год. 00 хв.; початкова ціна лота - 491 808 грн без ПДВ. Цього самого дня філія 14 ПП "Нива-В.Ш." опублікувала повідомлення про проведення прилюдних торгів N 398442, за яким оголошено про продаж частини нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, який відбудеться 21 листопада 2011 року, зазначено реєстраційний номер лота, найменування, опис, ціну. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, що були проведені ПП "Нива B.Ш." 21 листопада 2011 року N 1411222-1, переможцем визнано ОСОБА_5, котрий запропонував за нерухоме майно ціну 492 000 грн. Також суди установили, що станом на день складання акта опису майна ОСОБА_3 належала на праві власності не 1/2 частини нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, а окреме нежитлове приміщення загальною площею 180,2 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлові приміщення від 13 лютого 2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 березня 2009 року N 22101565. Зазначені правовстановлюючі документи видані на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 04 грудня 2008 року N 1202, яким затверджено висновки міжвідомчої комісії, а також затверджено висновок Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 19 вересня 2008 року N 10/3881 "Про визначення ідеальних часток між співвласниками будинку АДРЕСА_1", за яким співвласник ПП "Віктор-Сервіс" займає приміщення загальною площею 288,90 кв. м, що складають 62 % від всього будинку, або 31/50 ідеальних часток, а співвласник ОСОБА_3 займає приміщення загальною площею 180,2 кв. м, що складає 38 % від всього будинку, або 31/50 ідеальних часток. Цим самим розпорядженням присвоєно 31/50 часткам нежитлових приміщень площею 288,90 кв. м на АДРЕСА_3, а 19/50 часткам - окремий будинковий номер АДРЕСА_2. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява N 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту". Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з вимогами частин першої та третьої статті 62 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу. Ураховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року N 656/5 (далі - Тимчасовий порядок, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну (пункт 1 розділу 1 Тимчасового порядку), а також передбачено правила, що визначають процедуру підготовки, проведення торгів, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів, та правила щодо оформлення результатів торгів. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу IX Тимчасового порядку, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами в договорі купівлі-продажу є продавець і покупець. Відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу). Отже, позовні вимоги про визнання прилюдних торгів недійсними підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки не є публічно-правовими і стосуються захисту цивільних прав осіб у приватноправових відносинах. Зважаючи на особливості правовідносин, пов'язаних із проведенням прилюдних торгів, на яких Сихівський ВДВС Львівського МУЮ виступає продавцем майна, помилковими є доводи касаційної скарги, що Сихівський ВДВС Львівського МУЮ є суб'єктом владних повноважень, тому спори, які виникають з такими суб'єктами, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Підстав для висновків, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стосовно судових рішень по суті вирішеного спору Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Умови та порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, на які звернуто стягнення відповідно до чинного законодавства, а також розрахунки за придбане майно станом на час проведення торгів визначалися Законом N 606-XIVтa Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року N 68/5 (далі - Тимчасове положення, яке було чиним на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 3.5 Тимчасового положення спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує в порядку, визначеному Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року N 43/5, зареєстрованим 21 травня 2003 року за N 388/7709 (зі змінами), на відповідному веб-сайті інформацію про нерухоме майно, що реалізується. Оголошення про проведення повторних торгів має бути розміщене не пізніше семи днів з моменту переоцінки майна. Одночасно ця інформація може бути розміщена в засобах масової інформації. Зміст інформаційного повідомлення повинен містити: 1) найменування, опис і характеристику нерухомого майна; 2) його місцезнаходження (адресу); 3) стартову ціну; 4) строки сплати та суму гарантійного внеску учасника прилюдних торгів, найменування, адресу банку, номер рахунка спеціалізованої організації для його сплати; 5) порядок та строки розрахунку за придбане на публічних торгах майно, номер депозитного рахунка органу державної виконавчої служби для сплати коштів; 6) дату, час та місце ознайомлення з майном; 7) дату, час та місце проведення прилюдних торгів; 8) реквізити спеціалізованої організації, яка проводить прилюдні торги; 9) кінцевий термін реєстрації для участі у прилюдних торгах; 11) інші відомості, потрібні для проведення прилюдних торгів (пункт 3.6 Тимчасового положення). Згідно з пунктом 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені. У поданому позові з урахуванням додаткових пояснень (т. 1, а. с. 30-32) позивачі зазначали, що прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна проведені з порушенням норм чинного законодавства, а саме Закону N 606-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та пунктів 3.2, 3.6 і 3.11 Тимчасового положення. Зокрема, у додаткових поясненнях позивачі вказали, що під час підготовки до проведення оспорюваних прилюдних торгів державний виконавець порушив вимоги Тимчасового положення. Зазначені торги проведені на підставі зведеного виконавчого провадження з виконання виконавчого листа N 2-987/11, виданого 25 березня 2011 року Сихівським районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 заборгованості у розмірі 2 278 372,08 грн та виконавчого напису N 1037, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 10 червня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_12 заборгованості в розмірі 1 117 000 грн на підставі договору позики. Однак постановою державного виконавця Сихівського ВДВС Львівського МУЮ від 12 вересня 2011 року виконавче провадження у частині стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 2 278 372,08 грн закінчено. Крім того, в акті опису й арешту майна від 08 листопада 2010 року описано нерухоме майно - 1/2 частини нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 241,2 кв. м, проте на той час ОСОБА_3 належало окреме приміщення площею 180,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_2. Державний виконавець не надав документів, що характеризують об'єкт нерухомості (копію технічного паспорта на нерухоме майно). Опубліковане ПП "Нива B.Ш." оголошення про проведення прилюдних торгів не містило площі й опису нерухомого майна, адреса нерухомого майна вказана неправильно. Вказані порушення, на думку позивачів, призвели до того, що фактично на торги виставлено неіснуючий об'єкт. Порушення організаторами прилюдних торгів норм чинного законодавства позбавили ОСОБА_3 можливості розрахуватися зі стягувачами до дня проведення цих торгів, а також призвело до порушення майнових прав ОСОБА_4, оскільки реалізоване майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками судів про задоволення позову з огляду на таке. У справі на а. с. 70, т. 1 знаходиться заява Сихівського ВДВС Львівського МУЮ про застосування позовної давності, яка обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_3 була ознайомлена з результатами прилюдних торгів ще 27 вересня 2012 року, про що свідчить наявне у матеріалах виконавчого провадження клопотання її представника ОСОБА_11 про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, яке міститься на а. с. 73, т. 1. Тобто про порушення своїх прав позивач ОСОБА_3 дізналася 27 вересня 2012 року, а до суду з цим позовом звернулася в лютому 2016 року. У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України). Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Суд зробив висновок, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності з посиланням на те, що відповідач не довів, що позивачам було відомо про проведення оспорюваних торгів, але такі висновки є помилковими та спростовуються як нормами процесуального права, так і матеріалами справи. У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення цього суду у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Статтею 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Указані положення норм процесуального права залишилися поза увагою суду, який обов'язок доказування обставин щодо пропуску позовної давності поклав на сторону відповідача, у той час як спростувати цю обставину повинен позивач. На порушення вимог статей 212, 213, 214 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суд не перевірив належним чином доводів заяви відповідача про застосування позовної давності та документів, на які він посилався на обґрунтування заяви, що призвело до неправильних висновків по суті вирішеного спору. Крім того, заслуговують на увагу доводи касаційних скарг стосовно вимог до ПП "Нива-В.Ш.", яке, за твердженнями заявників, ліквідовано. Відповідно до частин першої, четвертої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно з частиною першою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Як зазначено у частині п'ятій названої статті, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до частини першої статті 37 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді) у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі (пункт 7 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді). На обставину щодо ліквідації ПП "Нива-В.Ш." звертав увагу Сихівський ВДВС Львівського МУЮ у запереченнях на позовну заяву (т. 1, а. с. 68, 69), проте суди не перевірили вказані доводи, не дослідили чи дійсно ліквідовано ПП "Нива-В.Ш.", не з'ясували наявність правонаступника та можливості участі у справі як сторони ліквідованої юридичної особи. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року). Оскільки Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості встановити нові обставини, дослідити нові докази та надати їм відповідну правову оцінку, справа підлягає направленню на розгляд до суду першої інстанції. У такому разі розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційні скарги ОСОБА_7, ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2016 рокускасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Князєв В.С.
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2018 року м. Київ Справа N 904/7326/17 Провадження N 12-197гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенко О. Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2018 року, постановлену суддею Євстигнеєвою Н.М., та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Широбокової Л.П., Орєшкіної Е.В., Подобєд І.М., за скаргою Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на дії та бездіяльністьприватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріметалс Текнолоджіз Україна" до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" про стягнення 5 129 953,56 грн Історія справи Короткий зміст та підстави наведених у скарзі вимог 1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 16 листопада 2017 року, позов задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (далі - ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріметалс Текнолоджіз Україна" (далі - ТОВ "Пріметалс Текнолоджіз Україна") заборгованість у розмірі 3 758 331,32 грн. 3 % річних у сумі 272 130,14 грн та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 60 456,92 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Видано наказ. 2. 21 грудня 2017 року ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області (далі - приватний виконавець) Лисенка Ю.О. з вимогами: - визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Лисенка Ю.О. в частині непередачі до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС) виконавчих проваджень N 55418627, 55418622, 55418610 для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження; - визнати неправомірними дії приватного виконавця Лисенка Ю.О. в частинах: накладення арешту на кошти, що належать ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", шляхом винесення постанови від 20 грудня 2017 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП N 55418627; пред'явлення до банківських установ, у яких відкрито рахунки ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", платіжної вимоги N 7 від 20 грудня 2017 року на суму 10 151 304,38 грн з метою примусового стягнення коштів на підставі наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року N 904/7325/17, від 11 грудня 2017 року N 904/7327/17, від 22 листопада 2017 року N 904/7326/17, постанови приватного виконавця від 20 грудня 2017 року N 55418627; - зобов'язати приватного виконавця Лисенка Ю.О. передати до ВДВС виконавчі провадження N 55418627, 55418622, 55418610 для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження; - зобов'язати приватного виконавця Лисенка Ю.О. усунути допущені порушення шляхом скасування постанови від 20 грудня 2017 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП N 55418627; відкликання з установ банків, у яких відкрито рахунки ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", платіжної вимоги N 7 від 20 грудня 2017 року на суму 10 151 304,38 грн з метою примусового стягнення коштів на підставі наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року N 904/7325/17, від 11 грудня 2017 року N 904/7327/17, від 22 листопада 2017 року N 904/7326/17, постанови приватного виконавця від 20 грудня 2017 року N 55418627. 3. На обґрунтування вимог скарги ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" посилалось на те, що приватний виконавець Лисенко Ю.О. при здійсненні виконавчих дій порушив приписи законодавства щодо передання виконавчих документів до ВДВС, який раніше відкрив виконавче провадження стосовно цього товариства, тавинесення виконавчих документів на суму, що перевищує дозволену законом. 4. Скаржник звернув увагу суду на ту обставину, що перше виконавче провадження з примусового виконання рішення про стягнення з ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" коштів відкрито постановою головного державного виконавця ВДВС від 03 травня 2017 року ВП N 53873574. У цьому виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" у межах суми стягнення 3 474 302 315,07 грн та накладено арешт на все майно, що належить боржнику. Згідно з постановою державного виконавця у виконавчому провадженні ВП N 53873574 від 28 липня 2017 рокувиконавчі провадження N 53832028, 53873574 об'єднано у зведене виконавче провадження. 5. Приватний виконавець Лисенко Ю.О. у запереченнях на скаргу стверджував про дотримання ним вимог Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII). Зазначав про відповідність своїх дій принципу диспозитивності виконавчого провадження, згідно з яким стягувач має право вільно обирати того виконавця, якому довіряє виконання судового рішення з метою задоволення своїх вимог, а також указував, що своїми діями він не порушував прав боржника. 6. ТОВ "Пріметалс Текнолоджіз Україна" у відзиві на скаргу ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" посилалось на відсутність правових підстав для передачі виконавчого провадження від приватного до державного виконавця, стверджувало про наявність у нього права вільно обирати виконавця судового рішення, а також звертало увагу суду на те, що боржник не обґрунтував порушення своїх прав. Фактичні обставини справи, установлені судами 7. 22 листопада 2017 року Господарський суд Дніпропетровської області видав наказ N 904/7326/17 про примусове виконання судових рішень про стягнення з ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" на користь ТОВ "Пріметалс Текнолоджіз Україна" заборгованості в розмірі 3 758 331,32 грн. 3 % річних у сумі 272 130,14 грн та витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, у розмірі 60 456,92 грн. 8. 20 грудня 2017 року приватним виконавцем Лисенком Ю.О. винесено: - постанову про відкриття виконавчого провадження ВП N 55418627 щодо виконання згаданого наказу за заявою ТОВ "Пріметалс Текнолоджіз Україна"; - постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП N 5418622 та ВП N 55418610 за наказами Господарського суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року N 904/7325/17 та від 11 грудня 2017 року N 904/7327/17 про стягнення зПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" на користь ТОВ "Пріметалс Текнолоджіз Україна" 1 537 703,65 грн боргу за поставлений товар, 113 371,05 грн 3 % річних та 24 766,12 грн витрат зі сплати судового збору, а також 3 157 134,32 грн заборгованості, 253 269,86 грн 3 % річних та 51 156,06 грн витрат зі сплати судового збору відповідно; - постанову ВП N 55418627 про об'єднання виконавчих проваджень N 55418610, 55418622, 55418627 у зведене виконавче провадження N 55419819; - постанову ВП N 55418627 про арешт коштів ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" при примусовому виконанні згаданих наказів Господарського суду Дніпропетровської області на загальну суму 10 151 304,38 грн. 9. Водночас на виконанні ВДВС перебувало зведене виконавче провадження N 54404570 з примусового стягнення заборгованості щодо цього ж боржника - ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", що підтверджується постановою від 03 травня 2017 року про відкриття виконавчого провадження ВП N 53873574 з виконання наказу N 910/2031/16 про стягнення на користь ТОВ "Метінвест Холдинг" 2 565 769,84 грн боргу, 437 385 554,08 грн пені, 155 395 326,15 грн - 3 % річних; постановою ВП N 53873574 від 03 травня 2017 року про накладення арешту на кошти боржника; постановою від 18 вересня 2017 року заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про передачу виконавчого провадження ВП N 54282626 до ВДВС для приєднання до зведеного виконавчого провадження. 10.03 січня 2018 року приватним виконавцем Лисенко Ю.О. винесено постанову ВП N 55418627 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року N 904/7326/17. 11.Указані обставини встановлені судами та не оспорюються сторонами. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 12.Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 02 січня 2018 року скаргу ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" на дії та бездіяльність приватного виконавця Лисенка Ю.О. задовольнив частково, а саме в частині виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року N 904/7326/17. 13.Суд зазначив, що в силу норм Закону N 1404-VIII наявність двох або більше зведених виконавчих проваджень щодо одного і того ж боржника є недопустимим, оскільки порушується принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення їх вимог. 14.Суд дійшов висновку про те, що оскільки приватний виконавець Лисенко Ю.О. не здійснював відкриття першого виконавчого провадження щодо боржника - ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", то він зобов'язаний був передати відповідні накази органу державної виконавчої служби, який відкрив перше виконавче провадження відносно цього боржника, для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження. 15.Також суд першої інстанції указав на неправомірність накладення приватним виконавцем Лисенком Ю.О. арешту на кошти на рахунку зі спеціальним режимом використання, а також на порушення приписів пункту 11 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII, оскільки виконавець у період до 01 січня 2018 року прийняв на виконання за зведеним виконавчим провадженням виконавчі документи на загальну суму 10 151 304,38 грн. тоді як він обмежений законодавством меншою сумою стягнення. 16.Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 28 лютого 2018 року залишив ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2018 року без змін. 17.Погодившись із висновком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки приватний виконавець Лисенко Ю.О. не здійснював відкриття першого виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника - ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", то зазначене зобов'язує його передати відповідні накази на виконання органу державної виконавчої служби, який відкрив перше виконавче провадження відносно цього боржника, для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження. 18.Суд апеляційної інстанції послався на порушення прав боржника, який мав законні сподівання на вчинення щодо нього дій державного чи приватного виконавця відповідно до законодавства та погашення заборгованості у порядку черговості її виникнення. 19.Також суд зазначив про відсутність підстав для скасування оскаржуваної приватним виконавцем Лисенком Ю.О. ухвали у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення у цій справі, оскільки останнім (приватним виконавцем Лисенко Ю.О.) не доведено в суді таке фактичне виконання на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали. 20.Водночас суд апеляційної інстанції спростував висновок суду першої інстанції щодо накладення приватним виконавцем арешту на кошти на рахунку зі спеціальним режимом використання, а також не погодився з висновком місцевого господарського суду щодо порушення приватним виконавцем пункту 11 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII стосовно обмеження суми стягнення, оскільки вважав, що таке обмеження стосується одного виконавчого документа, а не їх сукупності. Водночас апеляційний суд указав, що такі помилкові висновки суду не вплинули на ухвалення правильного та законного судового рішення по суті скарги. Короткий зміст вимог касаційної скарги 21.19 березня 2018 року приватний виконавець Лисенко Ю.О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги на його дії та бездіяльність. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 22.Узагальнені доводи касаційної скарги приватного виконавця Лисенка Ю.О. зводяться до того, що: - суди не врахували принципу диспозитивності виконавчого провадження (стаття 2 Закону N 1404-VIII, стаття 4 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон N 1403-VIII), що полягає у наданні права стягувачу за виконавчим провадженням визначити орган, який буде здійснювати примусове стягнення, обираючи при цьому між державною службою та системою приватних виконавців; - суди порушили норми матеріального права, а саме статтю 30 Закону N 1404-VIII, предметом регулювання якої є порядок виконання декількох виконавчих документів щодо одного боржника у зведеному виконавчому провадженні державними та приватними виконавцями незалежно один від одного; - суди неправильно застосували пункти 14, 15 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802 (далі - Інструкція), які слід розуміти як врегулювання порядку об'єднання виконавчих проваджень та приєднання до зведеного виконавчого провадження, що знаходяться саме у приватного виконавця. Також суди не врахували, що Закон N 1404-VIII та Інструкція не зобов'язують приватного виконавця передавати матеріали виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби для приєднання до зведеного виконавчого провадження; - суди не встановили порушень прав боржника діями або бездіяльністю приватного виконавця. Доводи інших учасників справи 23.ТОВ "Пріметалс Текнолоджіз Україна" подало відзив на касаційну скаргу, у якому погодилося з доводами касаційної скарги та просило скасувати ухвалені у цій справі судові рішення. Доводи відзиву стягувача по суті тотожні доводам, наведеним у касаційній скарзі. 24.ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Вважає, що із системного тлумачення статті 30 Закону N 1404-VIII та пункту 14 розділу III Інструкції вбачається, що приватний виконавець уповноважений на виконання зведеного виконавчого провадження лише в разі, якщо він першим відкрив відповідне виконавче провадження. Рух касаційної скарги 25.Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 липня 2018 року на підставі частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом з касаційною скаргою приватного виконавця Лисенка Ю.О. на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Стосовно дотримання принципу диспозитивності виконавчого провадження 26.У силу статей 1, 5 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом N 1403-VIII. 27.Законом N 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3) 28.Пункт 6 частини першої статті 4 Закону N 1403-VIIIтa пункт 4 частини першої статті 2 Закону N 1404-VIII установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов'язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями. 29.Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред'явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону N 1404-VIII віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону). Тобто вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями. 30.Частина перша статті 27 Закону N 1403-VIII і частина друга статті 24 Закону N 1404-VIII також передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом N 1404-VIII. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. 31.Залежно від вибору стягувача та після пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону N 1404-VIII права й обов'язки, зокрема обов'язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. 32.Застосування правила щодо обов'язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом. 33.На підтвердження цього висновку Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне додатково зазначити таке. Системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та замінними. Так, для стягувача має значення звертатися до органу державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, адже умови співпраці з державним та приватним виконавцем різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачу можливість користуватися такими гарантіями і можливостями: - обов'язкове страхування цивільної відповідальності приватного виконавця; - можливість фінансування виконавчих витрат на виконання за власний рахунок приватного виконавця (тоді як орган державної виконавчої служби у разі недостатності авансового внеску завжди вимагає покриття додаткових витрат стягувачем); - можливість встановлення в договорі з приватним виконавцем іншого розміру додаткової винагороди чи авансового внеску, своєчасного покриття витрат, пов'язаних зі здійсненням виконавчих дій, тобто можливість передбаченим законом способом вплинути на ефективність примусового виконання важливого для нього рішення шляхом відповідної мотивації приватного виконавця. Наведена мотивація є неможливою у разі здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби. 34.Забезпечення рівноцінної конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 - 2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року N 276/2015. 35.Примусова передача виконавчого провадження від приватного виконавця до органів державної виконавчої служби позбавить стягувача вищенаведених прав та гарантій, установлених законодавством. 36.Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцю, який перший відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений виконувати виконавчі документи по всій території України, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це може спричинити суттєве підвищення витрат на виконання, які буде змушений нести стягувач і які можуть бути не покриті за рахунок коштів боржника. 37.Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами приватного виконавця Лисенка Ю.С. щодо права стягувача вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення - державну виконавчу службу або приватного виконавця. Стосовно дотримання порядку виконання декількох виконавчих документів щодо одного боржника (формування зведеного провадження) 38.Відповідно до абзацу першого частини першої статті 30 Закону N 1404-VIII виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Абзацом другим частини першої цієї норми передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. 39.За висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, норми зазначеної вище статті слід розглядати нерозривно, і положення другого абзацу частини першої статті 30 Закону 1404-VIII, можливо застосувати лише при відкритті приватним виконавцем першого виконавчого провадження стосовно відповідного боржника. 40.ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується із наведеним вище висновком суду, виходячи з таких міркувань. 41.Положення, викладені у двох абзацах частини першої статті 30 Закону N 1404-VIII, по суті становлять два логічно завершених автономних аспекти регулювання, що відносяться до предмета цієї статті, яка визначає особливості виконання кількох рішень державним або приватним виконавцем залежно від того, до кого надійшли на виконання кілька виконавчих документів щодо одного боржника. 42.Разом з тим установлене абзацом першим частини першої статті 30 Закону N 1404-VIII правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, тоді як щодо останніх діє правило абзацу другого частини першої цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження. 43.Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема неправильне застосування статті 30 Закону N 1404-VIII, предметом регулювання якої є лише порядок виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника у зведеному виконавчому провадженні державним або приватним виконавцем незалежно один від одного. Щодо обов'язку приватного виконавця передавати матеріали виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби для приєднання до зведеного виконавчого провадження 44.Закон N 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів N 1403-VIII і N 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню. 45.Пункт 14 розділу III цієї Інструкції регламентує дії державного виконавця у випадках, якщо відкрито декілька виконавчих проваджень відносно одного боржника, та встановлює обов'язок перевірити наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження. 46.У разі, якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби, таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції. У разі, якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або ВДВС, виконавче провадження передається на виконання до цих відділів. 47.Згідно із пунктом 15 розділу III Інструкції об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження здійснюється приватним виконавцем у порядку, визначеному пунктом 14 цього розділу. 48.Виходячи із змісту наведених вище норм Інструкції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі зведеного виконавчого провадження приватний виконавець, на якого розповсюджується дія цієї Інструкції, повинен діяти відповідно до положень пункту 14 розділу III, тобто приєднати виконавче провадження до зведеного, зокрема до того, яке першим відкрите чи перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 49.ВеликаПалата Верховного Суду вважає такий висновок суду апеляційної інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне. 50.Згідно із пунктом 1 розділу І Інструкції вона розроблена відповідно до законів N 1403-VIII та N 1404-VIII, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону N 1404-VIII підлягають примусовому виконанню. 51.Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог цих законів, та такі, що не можуть їм суперечити, в тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена. 52.Так, положення Закону N 1404-VIII не зобов'язують приватного виконавця передавати виконавче провадження, яке перебуває у нього на виконанні, державному виконавцю з тієї підстави, що державний виконавець відкрив перше виконавче провадження щодо одного боржника. 53.Натомість частина п'ята статті 5 цього Закону допускає передачу виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої приватному виконавцю лише за заявою стягувача. 54.Системний аналіз норм законів N 1403-VIII і 1404-VIII свідчить про те, що закодавством визначено неоднаковий порядок дій для державних та приватних виконавців у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника;допустив можливість одночасного виконання судових рішень щодо одного боржника різними виконавцями у випадку обрання стягувачем приватного виконавця для примусового виконання виконавчого документа, тоді як Інструкція не може визначати такого обов'язку. 55.Окрім того, за змістом положень законодавства, яким визначено порядок здійснення виконавчого провадження, будь-яка передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від одного виконавця до іншого здійснюється лише за згодою стягувача. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з огляду на таке. 56.Закони N 404-VIII, N 1403-VIII та Інструкція фактично визначають три ключові процедури (механізми), пов'язані з рухом виконавчого документа та виконавчого провадження між приватними виконавцями та/або органами державної виконавчої служби, а саме "об'єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження", "передача виконавчого документа" та "передача виконавчого провадження". 57.Так, механізм об'єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження передбачений статтею 30 Закону N 1404-VIII та після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом може здійснюватися: - органом державної виконавчої служби згідно з абзацом першим частини першої статті 30 Закону N 1404-VIII, пунктом 14 розділу III Інструкції (державна виконавча служба має визначений законом та підзаконними нормативними актами порядок взаємодії своїх органів: державний виконавець може сам сформувати зведене провадження за наявності у нього декількох виконавчих документів або формування такого провадження може відбуватися у межах державної виконавчої служби шляхом передачі всіх виконавчих проваджень щодо одного боржника державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження); - приватним виконавцем згідно з абзацом другим частини першої статті 30 Закону N 1404-VIII, пунктом 15 розділу III Інструкції (формування зведеного виконавчого провадження та приєднання до нього наступних проваджень у випадку звернення до цього ж приватного виконавця стягувача чи стягувачів з виконавчими документами щодо одного й того ж боржника). При цьому в обох зазначених цих випадках згоди стягувача на формування зведеного виконавчого провадження чи приєднання до нього інших проваджень не потрібно, оскільки не йдеться про зміну виконавця. 58.Передача виконавчого документа визначається, зокрема, частиною п'ятою статті 5 Закону N 1404-VIII та розділом V Інструкції та може здійснюватися: - від органу державної виконавчої служби до приватного виконавця; - від приватного виконавця до органу державної виконавчої служби; - від одного приватного виконавця до іншого. Причому в усіх наведених випадках передача виконавчого документа здійснюється лише за заявою стягувача (принцип диспозитивності). 59.Порядок передачі виконавчого провадження визначається статтями 42 і 44 Закону N 1403-VIII. Така передача відбувається лише у прямо передбачених законом випадках, зокрема в разізупинення діяльності сам приватний виконавець або Міністерство юстиції України (у випадку припинення діяльності на підставі наказу за наявності незакінчених проваджень) вирішує питання про заміщення такого приватного виконавця іншим приватним виконавцем. Така передача здійснюється за погодженням із стягувачем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення останнього передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю. 60.Принцип передачі виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, повною мірою не може бути реалізований щодо приватних виконавців, оскільки вони мають низку обмежень у своїй діяльності, зокрема: - щодо змісту рішень (частина друга статті 5 Закону N 1404-VIII містить перелік рішень, які можуть виконуватися лише державними виконавцями. За змістом цієї норми до таких рішень фактично відносяться рішення, де боржником чи стягувачем є держава, або здійснюється виконання рішень адміністративних судів, рішень Європейського суду з прав людини, рішень про виселення та вселення фізичних осіб, рішень про конфіскацію майна, рішень, де боржники - діти або недієздатні особи та інші); - щодо кількості виконавчих документів (згідно з пунктом 1 частини третьої статті 5 Закону N 1404-VIII приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу, якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця); - щодо суми стягнення (протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті (абзац тринадцятий частини другої статті 5 Закону N 1404-VIII). 61.Таким чином, поширення на приватних виконавців дії правила щодо передачі всіх виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, призведе до створення для державних виконавців більш сприятливих умов діяльності, що є неприйнятним з огляду на мету реформи системи примусового виконання рішень - дотримання балансу повноважень приватних і державних виконавців. 62.Виходячи з наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача. Розглядаючи скаргу боржника на дії та бездіяльність приватного виконавця, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування положень законів N 1403-VIII і N 1404-VIII, не врахували принципу диспозитивності виконавчого провадження, щопризвело до помилкових висновків стосовно виникнення у приватного виконавця Лисенка Ю.О. обов'язку передати виконавче провадження до ВДВС, який відкрив перше виконавче провадження щодо ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", натомість такі дії вчиняються лише за заявою стягувача. Щодо черговості задоволення вимог стягувача 63.Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що, виходячи із системного аналізу норм Закону N 1404-VIII, наявність двох або більше зведених виконавчих проваджень щодо одного і того самого боржника є недопустимим, оскільки порушується принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів. 64.ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується із наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій та зауважує на тому, що черговість задоволення вимог стягувачів, що закріплена у статті 46 Закону N 1404-VIII, визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого знаходиться декілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті уникнення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Це створювало б ризик вчинення виконавцем корупційних порушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки Закон N 1404-VIII прямо цього не передбачає. Такий висновок випливає також із положень інших чинних нормативно-правових актів: - виконання виконавчих документів банком шляхом списання коштів з рахунку за датою надходження (банк не виконує їх відповідно до черговості, передбаченої статтею 46 Закону N 1404-VIII, а виконує відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, згідно зі статтею 1072 Цивільного кодексу України, пунктом 10.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин); - звернення стягнення на майно здійснюється відповідно до черговості накладення арешту (закони N 1404-VIII, "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року N 1255-IV, від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не визначають обмеження щодо можливості звернення стягнення на майно, обтяжене (арештоване) іншими виконавцями). 65.Окрім того, якщо виконавець чи стягувач, отримавши інформацію про наявність декількох виконавчих проваджень чи арештів одного і того ж майна, виявить, що майна боржника не вистачає на покриття всіх вимог, має бути ініційована процедура банкрутства. Поширення дії статті 46 Закону N 1404-VIII на всю систему примусового виконання означатиме, що створюється друга конкурсна черговість задоволення вимог кредиторів, аналогічна тій, яка вже запроваджена законодавством про банкрутство. 66.Отже, передбачені статтями 45, 46 Закону N 1404-VIII правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого цими порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у випадку неплатоспроможності боржника, до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 67.Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що відповідають вимогам закону, посилання скаржника у касаційній скарзі на відсутність обов'язку у приватного виконавця Лисенка Ю.О., який не здійснював відкриття першого виконавчого провадження щодо боржника - ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", передати відповідні накази органу державної виконавчої служби, що відкрив перше виконавче провадження відносно цього боржника, для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження, тоді як висновки судів попередніх інстанцій в цій частині є помилковими. Щодо порушення прав боржника під час виконання судового рішення 68.Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. 69.Суд апеляційної інстанції обґрунтовано спростував помилковий висновок суду першої інстанції про порушення прав ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат",яке, на думку суду, полягало у накладенні приватним виконавцем арешту на кошти на рахунку зі спеціальним режимом використання. При цьому апеляційний суд не встановив порушення виконавцем пункту 11 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII щодо здійснення виконання рішень, за якими сума стягнення перевищила передбачений законом розмір. 70.Разом з тим необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про порушення прав ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", яке апеляційний господарський суд вбачав у законних сподіваннях боржника на вчинення дій щодо нього державним чи приватним виконавцем відповідно до законодавства та погашення заборгованості в порядку черговості її виникнення. 71.Так, виконання судового рішення є прямим обов'язком боржника (частина друга стаття 15 Закону N 1404-VIII), а розподіл грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) відповідно до положень статей 45, 46 цього Закону здійснюється у встановленій черговості вже після їх стягнення з боржника. 72.Суд апеляційної інстанції не навів правової підстави свого висновку виконання судових рішень щодо стягнення з боржника коштів саме в порядку черговості виникнення заборгованості та не обґрунтував порушення його прав з огляду на обов'язковість виконання судових рішень. 73.Звертаючись до суду на підставі статті 339 ГПК України, боржник не довів наявності порушень своїх прав рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі. Крім того, у поданих приватним виконавцем Лисенком Ю.О. додаткових поясненнях до касаційної скарги він обґрунтував наявність достатніх коштів у боржника для задоволення всіх виконавчих проваджень, що перебували (та перебувають) на той час у ВДВС, що також свідчить про відсутність порушень прав боржника. 74.Викладене свідчить про те, що, розглядаючи скаргу ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" на дії та бездіяльність приватного виконавця Лисенка Ю.О. в частині виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року N 904/7326/17, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування положень статті 4 Закону N 1403-VIII, статей 2, 30 Закону N 1404-VIII, пунктів 14, 15 розділу III Інструкції, та порушили статтю 339 ГПК України, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень. 75.Додатково слід зазначити, що це провадження стосується здійснення господарськими судами судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у справі N 904/7326/17, у частині виконання приватним виконавцем Лисенком Ю.О. наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року. 76.Аналіз правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону N 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України, дає підстави для висновку про те, що якщо скаргу подано на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби або приватного виконавцящодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення. 77.У постанові від 14 березня2018 року у справі N 660/612/16-ц (провадження N 14-19цс18) ВеликаПалата Верховного Суду розглянула питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця та зробила висновок про те, що вказані справи мають розглядатися в порядку того судочинства, у якому постановлено судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, і це правило діє і при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції. 78.Пред'явлення ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат" у скарзі на дії та бездіяльність приватного виконавця Лисенка Ю.О. вимог у частині виконання наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року N 904/7325/17, від 11 грудн'я 2017 року N 904/7327/17 здійснено поза межами цих справ, а тому судовий контроль за виконанням цих судових рішень не підлягає здійсненню в межах справи N 904/7326/17. Відступ від правового висновку ВеликоїПалати Верховного Суду 79.У постанові від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц (провадження N 14-19цс18) ВеликаПалата Верховного Суду зробила висновок про те, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Такий висновок зроблено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі N 906/530/17 (провадження N 12-213гс18); від 17 жовтня 2018 року у справах N 5028/16/2/2012 (провадження N 12-192гс18) та N 927/395/13 (провадження N 12-189гс18). 80.Ураховуючи викладені вище аргументи, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного у згаданих постановах, шляхом його уточнення. Стаття 30 Закону N 1404-VIII передбачає обов'язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Щодо суті касаційної скарги 81.Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 82.Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 83.Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України). 84.За вказаних обставин касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні скарги на дії та бездіяльність приватного виконавця. Висновок щодо застосування норм права 85. Стаття 30 Закону N 1404-VIII передбачає обов'язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження. 86. Передбачені статтями 45, 46 Закону N 1404-VIII правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень, відкритих щодо боржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича задовольнити. 2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2018 року у справі N 904/7326/17 скасувати та ухвалити нове рішення. 3. У задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича відмовити повністю. 4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (51925, Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, вул. Соборна, 18-Б, код ЄДРПОУ 05393043) на користь приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича (АДРЕСА_1, посвідчення НОМЕР_2 видане 30 травня 2017 року Міністерством юстиції України, паспорт НОМЕР_1) 3 524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
  22. Постанова Іменем України 22 серпня 2018 року м. Київ Справа N 658/715/16-ц Провадження N 14-299цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєв В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до ОСОБА_4 (далі також - відповідач), треті особи без самостійних вимог - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство (далі також - ПАТ) "Альфа-Банк", про зняття арешту з майна за касаційною скаргою ПАТ "Альфа-Банк" на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року, ухвалене суддею Подіновською Г.В., й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року, постановлену колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі Пузанової Л.В., Фурман Т.Г., Семиженка Г.В. Учасники справи: позивач: ОСОБА_3; відповідачі: ОСОБА_4; треті особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (представник - адвокат Суічмезов Роман Володимирович). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив зняти арешт з судна - прогулянкового катера "BOMBARDIER SPEEDSTER 200" (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) (далі - судно) - та виключити його з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного в рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860, яке знаходиться на виконанні Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. 2. Мотивував тим, що на виконанні перебуває виконавчий лист N 661/1456/13-ц, виданий ПАТ "Альфа-Банк" 17 квітня 2014 року Новокаховським міським судом Херсонської області про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 335 432 306,07 грн. 3. 25 квітня 2014 року державний виконавець постановою наклав арешт на все рухоме і нерухоме майно відповідача та заборонив здійснювати відчуження будь-якого належного йому майна. 4. 30 червня 2015 року державний виконавець постановою приєднав виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа N 661/1456/13-ц до зведеного виконавчого провадження N 47980860. 5. Позивач вказувала, що під час примусового виконання судових рішень у зведеному виконавчому провадженні державний виконавець 18 лютого 2016 року склав акт опису й арешту майна відповідача, яким описав і наклав арешт на судно. Останнє належить позивачеві на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року. Проте, оскільки вона не є боржником у вказаному зведеному виконавчому провадженні, то просить суд зняти арешт з судна та виключити його з акта опису й арешту майна. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 26 жовтня 2016 року Каховський міськрайонний суд Херсонської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю. 7. Мотивував тим, що 18 жовтня 2010 року Новокаховський міський суд Херсонської області ухвалив рішення, яким визнав за позивачем право власності на судно. Тому судно було помилково включене до акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, і позивач як власник судна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власним майном. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 8. 17 січня 2017 року Апеляційний суд Херсонської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. 9. Мотивував тим, що позивач підтвердила факт набуття права власності на судно. Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Короткий зміст вимог касаційних скарг 10. У лютому 2017 року ПАТ "Альфа-Банк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 11. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 12. 13 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 13. Мотивував тим, що ПАТ "Альфа-Банк" оскаржує рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 14. ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що особа, яка звернулася до суду з позовом про зняття арешту з майна, повинна довести факт наявності у неї права власності на це майно. А відповідно до довідки Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 27 листопада 2014 року власником судна є саме відповідач. Тому ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що державний виконавець обґрунтовано наклав арешт на це майно. 15. Крім того, вказує, що виконавче провадження, в якому накладений арешт на майно відповідача, відкрите на підставі виданого ПАТ "Альфа-Банк" Новокаховським міським судом Херсонської області виконавчого листа, і сторонами цього виконавчого провадження є боржник-відповідач та стягувач - ПАТ "Альфа-Банк". Тому, на думку останнього, для позивача як особи, яка не є учасником виконавчого провадження, цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість оскарження дій державного виконавця за правилами цивільного судочинства. ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що з огляду на лист Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2009 року N 1276/10/13-09 розгляд вимог позивача має відбуватися за правилами адміністративного судочинства. 16. ПАТ "Альфа-Банк" також вказало не те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки відповідно до листа Верховного Суду від 1 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" не можна задовольняти вимоги про зняття арешту з майна без визнання на нього права власності. 17. Звертає увагу на те, що ПАТ "Альфа-Банк" залучено до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору, а не відповідачем, як передбачала постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року N 6. (2) Позиції інших учасників справи 21. Інші учасники справи відзиви на касаційні скарги не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 23. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (пункт 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" від 3 червня 2016 року N 5). 24. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (пункт 5 зазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ). 25. Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. 26. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся з позовом до відповідачів, вважаючи порушеним накладеним арештом на судно право власності на нього, визнане на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року. Відповідачем у спорі визначений боржник, якому судно, на яке накладено арешт, більше не належить, а третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучені орган державної виконавчої служби, який виконує судові рішення, а також банк, в інтересах якого накладено арешт. З огляду на вказане суди вірно визначили юрисдикцію у цій справі. Підстави для її розгляду за правилами адміністративного судочинства - відсутні. 27. Визначення процесуального статусу ПАТ "Альфа-Банк" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення. 28. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ПАТ "Альфа-Банк" на підставі листа Верховного Суду України від 1 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" стосовно того, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки подав позов лише про зняття арешту з майна без вимоги про визнання права власності, а також про те, що у такому разі мають застосовуватись інші способи судового захисту, наприклад, оскарження постанови державного виконавця про арешт майна згідно зі статтею 383 ЦПК України, припинення на підставі пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України дії, яка порушує право. 29. Суди встановили, що право власності на судно було визнане за позивачем Новокаховським міським судом Херсонської області на підставі рішення від 18 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили. Тому позивач не мала повторно пред'являти вимогу про визнання права власності на судно одночасно з вимогою про зняття з нього арешту та виключення з акта опису й арешту майна. 30. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 31. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду неповноважна вирішувати питання про недоведеність права власності позивача на судно та про перевагу довідки Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 27 листопада 2014 року над чинним рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року. (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг (2.1) Щодо суті касаційної скарги 32. Згідно із частиною пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 33. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 34. Оскільки касаційна скаргу ПАТ "Альфа-Банк" є необґрунтованою, рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. (2.2) Щодо судових витрат 35. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ПАТ "Альфа-Банк". На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення. 2. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 30 жовтня 2018 року.
  23. Постанова Іменем України 29 серпня 2018 року м. Київ Справа N 201/10328/16-ц Провадження N 14-192 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за скаргою ОСОБА_3 (далі також - скаржник) про скасування розрахунку заборгованості з аліментів, заінтересовані особи: Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (змінена назва - Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області) (далі також - відділ ДВС), ОСОБА_4, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року, постановлену суддею Антонюком О.А., й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Каратаєвої Л.О., Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю. Учасники справи: скаржник: ОСОБА_3, заінтересовані особи: Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (змінена назва - Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області), ОСОБА_4. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 14 липня 2016 року скаржник звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати розрахунок заборгованості з аліментів у розмірі 22 793,53 грн станом на 15 жовтня 2009 року у виконавчому провадженні за виконавчим листом N 2-3481 від 3 листопада 2000 року, що виданий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська. 2. Мотивував скаргу тим, що дії державних виконавців відділу ДВС з розрахунку заборгованості є незаконними, оскільки з 3 листопада 2000 року по 15 жовтня 2009 року ОСОБА_4 як стягувач аліментів не подавала письмових заяв про примусове виконання судового рішення; крім того, відсутні докази підтвердження вручення скаржнику постанови про відкриття виконавчого провадження. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 29 грудня 2016 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою відкрив провадження у справі. 4. 13 квітня 2017 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою закрив провадження у справі, оскільки вважав, що ця скарга має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 5. Мотивував тим, що до цивільної юрисдикції віднесені лише спори щодо рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень, які ухвалені судами за правилами Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України 2004 року. Суд першої інстанції вказав, що справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень загальних судів та інших рішень, ухвалених за правилами ЦПК України 1963 року, відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали) розглядаються за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 6 липня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін. 7. Мотивував тим, що у випадку оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами ЦПК України 2004 року, розгляд таких скарг здійснюється за правилами цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ. У разі ж оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами ЦПК України 1963 року, а також у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця особами, які не є учасниками виконавчого провадження, така скарга має розглядатися відповідно до статті 181 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 14 липня 2017 року скаржник звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, вважаючи, що суди першої й апеляційноїінстанцій порушилинорми матеріального та процесуального права. 9. Просить скасувати постановлені у справі ухвали та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 10. 11 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 11. Обґрунтував тим, що скаржник оскаржує ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Скаржник вважає, що суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, постановляючи ухвалу від 13 квітня 2017 року, та колегія суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області, постановляючи ухвалу від 6 липня 2017 року, порушили принципи об'єктивності та неупередженості і не застосували ЦПК України 2004 року. 13. Вказує, що суди не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі N 6-2946цс16, відповідно до якої учасники виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушено їх права чи свободи; така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Тому скаржник вважає, що правомірно звернувся до суду саме зі скаргою, а не з адміністративним позовом. (2) Позиція інших учасників процесу 13. Інші учасники процесу відзиву на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 14. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 15. 14 липня 2016 року скаржник звернувся до суду за правилами ЦПК України, який набрав чинності 1 вересня 2005 року, зі скаргою, в якій просив скасувати розрахунок заборгованості за виконавчим провадження, відкритим ще 4 листопада 2009 року. Спірні правовідносини виникли з приводу дій відділу ДВСз розрахунку заборгованості за аліментами у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого листа N 2-3481/2000, виданого 3 листопада 2000 року. 16. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства відповідно до статті 181 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки рішення суду у справі було ухвалене за правилами ЦПК України 1963 року. Проте Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів не погоджується. 17. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 18. Відповідно до частини дев'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час розгляду скарги судами першої й апеляційної інстанцій) спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. 19. Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" у вказаній редакції рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 20. Скаржник звернувся 14 липня 2016 року до суду не з адміністративним позовом, а зі скаргою на дії державного виконавця під час виконання судового рішення, обґрунтованою статтями 383 - 389 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статтею 194 Сімейного кодексу України. Просив суд, який розглядав спір і ухвалив судове рішення, оцінити дії державного виконавця на предмет їх законності. 21. Згідно зі статтею 383 ЦПК України у вказаній редакції сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи. 22. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК Україниу тій же редакції). 23. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій неправильно встановили наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цієї скарги. 24. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства. 25. Близького за змістом висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі N 6-2946цс16, в якій скаржники оскаржували дії та бездіяльність державних виконавців у зведеному виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчих листів, виданих судом на виконання його вироку, яким було частково задоволено цивільний позов і стягнуто із засудженого на користь кожного зі скаржників кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди і витрат на правову допомогу. Верховний Суд України вказав на помилковість підходу судів нижчих інстанцій, які відмовили у відкритті провадження за скаргою на дії державних виконавців, вважаючи, що її слід розглядати за правилами статті 181 КАС України. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 26. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 27. Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. 28. Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. 29. З огляду на надану оцінку аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. А тому ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року слід скасувати, а справу направити для продовження розглядудо суду першої інстанції. Керуючись частиною першою статті 400, частиною четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 16 листопада 2018 року.
  24. ПОСТАНОВА Іменем України 31 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 905/2087/17 Провадження N 12-237гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області (далі - Держказкачейство, Управління Держказначейства у м. Маріуполі відповідно) на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27 червня 2018 року (головуючий Москальова І.В., судді Дучал Н.М., Мартюхіна Н.О.) та ухвалу Господарського суду Донецької області від 14 травня 2018 року (суддя Левшина Я.О.), прийняті за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком") в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" на бездіяльність Управління Держказначейства у м. Маріуполі, у справі Господарського суду Донецької області N 905/2087/17 за позовом ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради про стягнення 127949,19 грн. 1. Доводи учасників спору щодо скарги 1.1. Господарський суд Донецької області рішенням від 17 жовтня 2017 року позовні вимоги ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради про стягнення 127949,19 грн задовольнив у повному обсязі; стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 127949,19 грн. а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1919,24 грн. На виконання вказаного рішення виданий відповідний наказ. 1.2. 2 травня 2018 року від ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" надійшла скарга на бездіяльність Управління Держказначейства у м. Маріуполі, в якій скаржник просив: визнати незаконними та протиправними дії Управління Держказначейства у м. Маріуполі щодо повернення без виконання наказу Господарського суду Донецької області від 30 жовтня 2017 року; зобов'язати Управління Держказначейства у м. Маріуполі здійснити дії, що передбачені Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року N 845 (далі - Порядок). 1.3. На обґрунтування скарги скаржник посилається на те, що Управління Держказначейства у м. Маріуполі безпідставно повернуло листом N 04-25/686 від 12 квітня 2018 року наказ Господарського суду Донецької області від 30 жовтня 2017 року без виконання, посилаючись на пункт 9 Порядку. 1.4. Заперечуючи проти скарги, Управління Держказначейства у м. Маріуполі посилається на те, що скарга ПАТ "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком" не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та прийнята з порушенням предметної підсудності. Також заперечення обґрунтовано правомірністю повернення наказу без виконання на підставі підпункту 3 пункту 9 Порядку, оскільки на момент звернення стягувача із заявою Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради не мало відкритих рахунків в Управлінні Держказначейства у м. Маріуполі. Крім того, Управління Держказначейства у м. Маріуполі зазначає, що боржник у справі є органом місцевого самоврядування, а не державним органом і на нього не поширюється дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Донецької області ухвалою від 14 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Донецького