Search the Community

Showing results for tags 'исполнительное производство'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 277 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 753/12729/15-ц Провадження N 14-317цс18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Служба у справах дітей), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року у складі судді Сухомлінова С.М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року у складі колегії суддів Прокопчук Н.О., Антоненко Н.О., Семенюк Т.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей, про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення і вселення та УСТАНОВИЛА: У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він на прилюдних торгах придбав квартиру АДРЕСА_2, яка на праві власності належала відповідачу ОСОБА_4 Проте відповідач зі своїм малолітнім сином добровільно не звільняють указану квартиру. Посилаючись на викладене, позивач просив усунути йому перешкоди в користуванні приватною власністю шляхом виселення ОСОБА_4 та його малолітнього сина ОСОБА_5 з указаної квартири. Як на правові підстави своїх вимог позивач посилався на статті 316, 317, 319, 321, 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідач ОСОБА_4 позову не визнав та пояснив, що вказана квартира є єдиним житлом його малолітнього сина. Крім того, громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду. Квартиру АДРЕСА_2, яку передано в іпотеку, було придбано не за рахунок кредитних коштів, а тому його та малолітнього сина не може бути виселено з квартири без надання іншого жилого приміщення. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 без надання іншого житла; вселено ОСОБА_3 у вказану квартиру. Вирішено питання щодо судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що порушене право власності позивача підлягає захисту шляхом вселення його у спірну квартиру. Положення статті 40 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) та статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) не поширюються на спірні правовідносини, оскільки відносини між колишнім та новим власником житла регулюються нормами ЦК України. Згода органу опіки та піклування на виселення малолітнього ОСОБА_5 не потрібна, оскільки купівля-продаж нерухомого майна на прилюдних торгах проводилася виконавчою службою на підставі акта державного виконавця, який не є правочином щодо нерухомого майна. Задовольняючи позовні вимоги про вселення ОСОБА_3, суд першої інстанції зробив висновок про те, що його порушене право як нового власника спірної квартири підлягає захисту на підставі статей 317, 321, 391 ЦК України. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року залишено без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що вимоги позивача є обґрунтованими та відповідають положенням статті 16 ЦК України. У вересні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення, які просить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач заявив вимоги про виселення, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 109 ЖК УРСР. У ЦК України немає положень, які б визначали порядок виселення громадян із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, переданого на забезпечення кредитного договору. Спірна квартира придбана у 2004 році за власні кошти ОСОБА_4, тоді як кредитний договір з Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") укладено у 2007 році. При виселенні відповідача та його малолітнього сина за рішенням суду їм має бути надане житло. Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі N 6-1049цс15, від 21 жовтня 2015 року у справах N 6-1484цс15 та N 6-1033цс15, від 16 грудня 2015 року у справі N 6-1469цс15, від 02 березня 2016 року у справі N 6-3064цс15 та від 22 червня 2016 року у справі N 6-197цс16. Суд не застосував норм статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року N 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", незважаючи на те, що в разі виселення з указаної квартири малолітній ОСОБА_5 буде позбавлений житла. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 05 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину першу статті 404, підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України (від 22 червня 2016 року у справі N 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1731цс16). Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, при цьому не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Суди у справі, що розглядається, установили, що 26 березня 2007 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк") в особі Харківського відділення Київської міської філії АКБСР "Укрсоцбанк" укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії N 032/29-075К. На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору укладено договір іпотеки від 25 березня 2007 року N 02-10/985, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим N 1249, за яким в іпотеку передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, яка на той час належала ОСОБА_4 на праві приватної власності. 28 лютого 2012 року ОСОБА_3 на прилюдних торгах придбав квартиру АДРЕСА_2, а 13 березня 2015 року він зареєстрував своє право власності на квартиру. Отже, підстава продажу - прилюдні торги. У вказаній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_4 та малолітній ОСОБА_5, що підтверджується довідкою Комунального концерну "Центр комунального сервісу" Дарницького району від 09 грудня 2015 року (а. с. 34). Також установлено, що квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_4 придбав не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося шляхом позасудового врегулювання спору за виконавчим написом нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 21 липня 2010 року N 4457. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що до спірних правовідносин про усунення перешкод у користуванні майном підлягають застосуванню вимоги статті 319 ЦК України, оскільки між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. У зв'язку з відчуженням квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 право власності ОСОБА_4 на цю квартиру припинилося. Про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 391 ЦК України і захист права нового власника майна зробила висновок і колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі про направлення справи до Великої Палати Верховного Суду. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що по своїй суті вирішення судом спору між новим та старим власником житла щодо усунення перешкод у користуванні майном новому власнику та виселення попереднього власника є втручанням держави у право на мирне володіння своїм майном, оскільки з одного боку, державою задекларовано непорушність права власності, а з іншого боку, для колишніх власників майна, яке було передане в іпотеку та відчужене примусово з метою забезпечення вимог кредитора, передбачені умови виселення з такого майна. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що застосування положень статті 40 Закону N 898-IV та статті 109 ЖК УРСР при вирішенні спорів за вимогами нового власника житла про усунення йому перешкод у користуванні власністю шляхом виселення колишнього (колишніх) власника (власників) житла, яке було предметом іпотеки, суперечить основним принципам непорушності та недоторканності права власності. Наявність такого правового механізму, як унеможливлення виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, яке має бути зазначено в рішенні суду, нівелює сутність конституційних прав і свобод титульного власника майна, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними й такими, що позбавлені реального механізму захисту, крім того, покладають на нового власника, який не був пов'язаний з попереднім власником умовами іпотечного договору, індивідуальний надмірний тягар у вигляді обов'язку із забезпечення колишнього власника іпотечного майна постійним жилим приміщення, яке має бути надане одночасно з виселенням. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок про те, що до спірних правовідносин застосовується стаття 391 ЦК України та що порушене право власника підлягає захисту шляхом виселення колишнього власника та членів його сім'ї, який, передавши майно в іпотеку, не міг не усвідомлювати того, що предмет іпотеки може бути відчужений, тобто він зобов'язаний був передбачати, що може втратити власність у випадку невиконання чи неналежного виконання взятого на себе основного зобов'язання. ОСОБА_4, передаючи квартиру в іпотеку та у зв'язку із заборгованістю надаючи свою згоду на позасудовий спосіб її реалізації шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, знав та повинен був знати про те, що в разі реалізації іпотекодержателем цього майна він втратить статус власника та буде зобов'язаний виселитися з квартири відповідно до положень Закону N 898-IV. У свою чергу ОСОБА_3, який придбав спірну квартиру на прилюдних торгах, не може реалізувати свою правомочність власника, оскільки квартира фактично обтяжена правом на проживання у ній колишнього власника та члена його сім'ї. Отже, порушується справедливий баланс інтересів сторін у справі, оскільки новий власник несе "індивідуальний і надмірний тягар" (individual and excessive burden), який полягає у тому, що він не може в повній мірі використовувати свою власність через ускладнену процедуру виселення з іпотечного майна колишнього власника квартири, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла. Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі N 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону N 898-IV та частини третьої статті 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону N 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Аналогічний висновок висловлено і в постанові від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1731цс16. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У справі, що розглядається, новий власник, який придбав житло на прилюдних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник, який втратив право власності на житло, відмовляється виселятися з нього. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне застосувати до спірних правовідносин вимоги статті 391 ЦК України і захистити права неволодіючого власника. Разом з тим з усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (заява N 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію "законів". Таким законом, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Продовжуючи далі про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки" (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява N 26449/95. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення від 05 січня 2000 року у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява N 33202/96. Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland), заява N 44158/98. У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29-30 рішення від 24 березня 2009 року у справі "Тудор Тудор проти Румунії" (Tudor Tudor v. Romania), заява N 21911/03, та пункти 34-37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі "Стефаніка та інші проти Румунії" (Stefanica and Others v. Romania), заява N 38155/02. У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах), згідно з якою завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Те саме міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, яка відповідає статті 5 цього Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року). Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria"), заява N 1365/07; пункт 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України", заява N 21722/11. Невиконання кредитних зобов'язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла. Це створило напругу в суспільстві, яка могла призвести до масових заворушень. Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі N 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1731цс16, роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону N 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону N 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Верховний Суд України застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, тобто суд діяв згідно із законом. Дійсно, внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення, неволодіючий власник несе певні обмеження. Разом з тим спірне житлове приміщення вказаним власником придбане на прилюдних торгах 28 лютого 2012 року (а. с. 4), при підготовці до яких мали бути зазначені обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов'язані з придбанням спірної нерухомості. Однак до суду з цим позовом ОСОБА_3 звернувся у липні 2015 року (а. с. 2). Крім того, у вказаний проміжок часу 03 червня 2014 року прийнято Закон України N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, а саме: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону N 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Можна зробити висновок, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов'язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб'єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. Разом з тим не можна не звернути уваги на порушення прав нового власника. Однак при цьому необхідно врахувати, що спірна квартира придбана при реалізації предмета іпотеки державним виконавцем. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім'ї, серед яких є неповнолітня дитина. Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення. Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов'язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону N 898-IV та статті 109 ЖК УРСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі N 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника. Зважаючи на викладене, немає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України (від 22 червня 2016 року у справі N 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1731цс16). Відповідно до частини першої статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами перегляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини шостої статті 355 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Суд апеляційної інстанції, відступивши від правового висновку Верховного Суду України, не навів мотивів такого відступу. Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Таким чином, судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним правовим висновкам Верховного Суду України, а суди, вирішуючи спір, неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного його розгляду, що в силу вимог статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні указаного позову. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу відповідача задоволено та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову, то з позивача ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_4 необхідно стягнути судовий збір, який останній сплатив за подання апеляційної скарги у розмірі 303,16 грн. що підтверджується відповідними квитанціями (а. с. 76, 92), та за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн (а. с. 124), в загальному розмірі 964,60 грн. Керуючись статтями 141, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення і вселення - відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) судовий збір у сумі 964,60 грн (дев'ятсот шістдесят чотири гривні шістдесят копійок). Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  2. ПОСТАНОВА Іменем України 17 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 5028/16/2/2012 Провадження N 12-192гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г. розглянула касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", стягувач, скаржник) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року (судді Чорна Л.В., - головуючий, Разіна Т.І., Яковлєв М.Л.) та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 7 березня 2018 року (суддя Сидоренко А.С.) у справі N 5028/16/2/2012 за скаргою ПАТ НАК "Нафтогаз України" на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Ленька А.М. (далі - УДВС) у справі N 5028/16/2/2012 Господарського суду Чернігівської області за позовом заступника прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі: Міністерства палива та енергетики України (далі - Міністерство), ПАТ "НАК "Нафтогаз України", Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" (далі - ПАТ "Чернігівгаз") до Відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" (далі - відповідач, боржник) про стягнення 4906261,27 грн. 1. Короткий зміст вимог скарги на дії державного виконавця 1.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22 березня 2012 року у справі N 5028/16/2/2012, позов задоволено частково; стягнуто з боржника на користь ПАТ "Чернігівгаз" 4867474,09 грн основного боргу, 21972,10 грн інфляційних та 25815,08 грн - 3 % річних; в частині стягнення 14304427,2 грн провадження у справі припинено; в решті позову відмовлено; стягнуто на користь державного бюджету суму судового збору. 1.2. На виконання вказаного рішення Господарський суд Чернігівської області видав наказ від 3 квітня 2012 року у справі N 5028/16/2/2012. 25 квітня 2012 року державний виконавець УДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження N 32349359 з виконання вказаного наказу. 1.3. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 8 листопада 2012 року здійснено процесуальне правонаступництво на стадії виконання рішення суду, замінено сторону (стягувача) ПАТ "Чернігівгаз" на його правонаступника - ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу N 5028/16/2/2012 від 3 квітня 2012 року. 1.4. Виконавче провадження N 32349359 було приєднано до зведеного виконавчого провадження N 15700088, а 19 лютого 2018 року до скаржника надійшла постанова про зупинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні N 15700088 в частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ з виконавчими документами, зокрема, за наказом від 3 квітня 2012 року у справі N 5028/16/2/2012. 1.5. 2 березня 2018 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало до господарського суду скаргу на дії органу державної виконавчої служби, в якій просило суд: визнати незаконними дії головного державного виконавця УДВС щодо зупинення вчинення виконавчих дій в межах зведеного виконавчого провадження N 15700088 в частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів, річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ) на користь стягувача за наказом Господарського суду Чернігівської області N 5028/16/2/2012 від 3 квітня 2012 року; зобов'язати начальника відділу, якому підпорядкований головний державний виконавець УДВС скасувати винесену 15 лютого 2018 року постанову в межах зведеного виконавчого провадження N 15700088 у вказаній частині. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 7 березня 2018 року скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії головного державного виконавця УДВС залишено без розгляду. 2.2. Обґрунтовуючи прийняту ухвалу, господарський суд вказав на порушення скаржником встановленого пунктом "а" частини першої статті 341 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) десятиденного строку на оскарження дій або бездіяльності державного виконавця, враховуючи також відсутність заяви про поновлення такого строку. 2.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 7 березня 2018 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. 2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками господарського суду щодо пропуску скаржником строку, встановленого для подання скарги на дії державного виконавця, вказавши при цьому, що у разі суперечності щодо застосування норм, які мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає та з них, яка прийнята пізніше, та відхиливши доводи апеляційної скарги щодо застосування у спірних правовідносинах Закону України "Про виконавче провадження" як спеціального. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 3.1. У травні 2018 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 7 березня 2018 року у справі N 5028/16/2/2012, в якій просив вказану судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 3.2. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме щодо застосування норм ГПК України. Скаржник вказав, що суди неправильно визначили форму правової колізії щодо строків оскарження дій державного виконавця, передбачених частиною першою статті 341 ГПК України (десятиденний строк) та частиною п'ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (десять робочих днів), як спеціальної норми закону, та як наслідок, неправильно визначили принцип врегулювання такої колізії. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 липня 2018 року справу N 5028/16/2/2012 разом з касаційною скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог частини п'ятої статті 302 ГПК України. 4.2. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що дана справа містить виключну правову проблему, яка полягає у колізії законодавчих актів однакової юридичної сили, а саме у різному визначенні строків для подання скарги на дії державного виконавця. Так, суд вказав, що підпунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушене право, натомість положеннями частини п'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено строк для оскарження рішення та дій державного виконавця у 10 робочих днів. 4.3. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року прийнято до розгляду справу N 5028/16/2/2012 з касаційною скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 7 березня 2018 року та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 5. Позиція учасників справи 5.1. Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури у поясненнях до касаційної скарги погодився з її доводами, просив суд касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані постанову та ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 5.2. Сторони не скористались процесуальним правом надання відзиву на касаційну скаргу. 6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства 6.1. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 6.2. За змістом частини першої статті 115 ГПК України у редакції, чинній на момент прийняття рішення місцевим господарським судом, рішення господарського суду, що набрало законної сили, є обов'язковим і виконується у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 6.3. За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 6.4. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС врегульовано частиною першою статті 74 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", за змістом якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 6.5. Стаття 1 ГПК України (тут і надалі - у чинній редакції) встановлює, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. 6.6. Розділ VI ГПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень" регулює питання реалізації сторонами виконавчого провадження права на звернення до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно). 6.7. Таким чином, право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ГПК України, та діями відповідної посадової особи під час примусового виконання цього рішення. 6.8. Однак згідно із приписами статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. 6.9. Отже, при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких указані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження вимагається наявність підстав для завершення виконавчого провадження, а таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову. 6.10. У зведеному виконавчому провадженні виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені. 6.11. Водночас Закон України "Про виконавче провадження" не передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. 6.12. Хоча порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця при виконанні зведеного виконавчого провадження окремо не визначено, однак стаття 287 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця. 6.13. Згідно з положеннями частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 6.14. У частині п'ятій цієї ж статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. 6.15. Тобто частина п'ята статті 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції. 6.16. Оскільки чинне законодавство не регулює іншим чином порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то у такому випадку застосовується частина перша статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. 6.17. Отже, оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. 6.18. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц (провадження N 14-19гс18) від 6 червня 2018 року у справі N 921/16/14-г/15 (провадження N 12-93гс18), від 12 вересня 2018 року справа N 906/530/17 (провадження N 12-213гс18). 6.19. Оскільки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просило скасувати постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій в межах зведеного виконавчого провадження N 15700088 та визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Ленька А.М. щодо зупинення вчинення виконавчих дій у межах цього ж зведеного виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність залишення без розгляду скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі частини другої статті 118 ГПК України внаслідок пропуску встановленого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України десятиденного строку для її подання. 6.20. Суд першої інстанції не врахував положення пункту 1 частини першої та частини шостої статті 175 ГПК України, якими передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. 6.21. Апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд справи, та, приймаючи оскаржувану постанову, допущені місцевим господарським судом порушення не усунув. 6.22. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм процесуального права і дійшли помилкового висновку про те, що скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Ленька А.М., яка не підлягала розгляду за правилами господарського судочинства, підлягає залишенню без розгляду внаслідок пропуску строку на її подання. 6.23. Оскарження відповідного рішення та дій державного виконавця органу державної виконавчої служби під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. 6.24. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що подана скаржником скарга на дії органу державної виконавчої служби не підлягає розгляду в порядку, передбаченому Розділом VI ГПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень", відповідно положення статті 341 ГПК України у спірних правовідносинах не застосовуються. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 7.1. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду. 7.2. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України). 7.3. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування прийнятих у справі судових рішень, та направлення справи до Господарського суду Чернігівської області для вирішення питання про прийняття до розгляду скарги на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Ленька А.М. у справі N 5028/16/2/2012 зі стадії відкриття провадження. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 7 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та у справі N 5028/16/2/2012 скасувати. Справу передати до Господарського суду Чернігівської області для продовження вирішення питання щодо прийняття до розгляду скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зі стадії відкриття провадження в ній. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв О.Г. Яновська
  3. Державний герб України 03.12.2018 Справа 431/3945/15-ц Провадження 4-с/431/3/18 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2018 року Старобільський районний суд Луганської області у складі: головуючого - судді Колядова В.Ю., при секретарі Хорольській І.Ю., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_2, встановив: Представник заявника ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_2, в якій просить визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_2 щодо не складення акту про відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення. Визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_2 щодо не винесення постанови про повернення стягувачу виконавчого документа. Зобовязати приватного виконавця ОСОБА_2 скласти акт про відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення. Зобовязати приватного виконавця ОСОБА_2 винести постанову про повернення стягувачу виконавчого документа. В обґрунтування своєї скарги, скаржник посилається на те, що на виконанні приватного виконавця ОСОБА_2 перебуває виконавчий лист №431/3945/15-ц, виданий 18.11.2015, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» заборгованості за договором лізингу в сумі 1 683 602,73 грн. та судових витрат у розмірі 25 674,04 грн. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувану, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Вважає, що виконавчий лист №431/3945/15-ц, виданий 18.11.2015, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» заборгованості за договором лізингу в сумі 1 683 602,73 грн. та судових витрат у розмірі 25 674,04 грн, має бути повернутий стягувану на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, обєкти інтелектуальної , творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_1 знаходиться наступне нерухоме майно:квартира №20, яка знаходиться у м. Луганськ, вул. Советская, 65; будинок, з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться у м. Луганськ, Антрацитівський район, с. Вишневе, вул. Свердлова, 61; житловий будинок, з надвірною будівлею, який знаходиться у Харківській області, Балаклійський район, с. Довгалівка, вул. Лімонта, 118. З приводу квартири №20, яка знаходиться у м. Луганськ, вул. Советская, 65, та будинку, з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться у м. Луганськ, Антрацитівський район, с. Вишневе, вул. Свердлова, 61, вважаємо за необхідне зазначити, що вказане нерухоме майно розташоване в зоні проведення АТО. Отже, звернути стягнення на вказану вище нерухомість, з об'єктивних причин не представляється можливим. Щодо житлового будинку, який знаходиться у Харківській області, Балаклійський район, с. Довгалівка, вул. Лімонта, 118, звертаємо увагу, що його реалізація не призведе до виконання рішення суду, у зв'язку з його низькою вартістю. Інше нерухоме та рухоме майно у власності ОСОБА_1 - відсутнє. Готівкові кошти та кошти на рахунках у банках у ОСОБА_1 також відсутні. Отже, на даний час у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а тому, вважаємо, що у державного виконавця наявні всі законні підстави для повернення виконавчого документа стягувану. За змістом ч. ч. 2 та 4 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт; про повернення стягувану виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Звертає увагу суду, що заявник вже звертався до приватного виконавця з заявою про повернення виконавчого листа стягувану з наведених вище підстав. Однак, листом від 14.08.2018 №56517531, приватним виконавцем було повідомлено боржника про відсутність правових підстав для повернення виконавчого листа стягувану. Заявник та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не зявились , до суду надали заяву в якій просили суд розглянути справу без їхньої участі на задоволенні скарги наполягали. Приватний виконавець ОСОБА_2 був відсутнім в залі судового засідання, був повідомлений належним чином та завчасно про розгляд справи. Вислухавши сторони, дослідивши матеріали скарги та зведеного виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобовязаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно п. 4, 5, 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження мас право: 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у звязку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження»: 1. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. 2. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Таким чином, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Керуючись ст. ст. 447-453 ЦПК України,ст. ст. 11, 13, 18, 56, 74 Закону України «Про виконавче провадження», суд У Х В А Л И В: Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_2 задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_2 щодо не складення акту про відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення. Визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_2 щодо не винесення постанови про повернення стягувачу виконавчого документа. Зобовязати приватного виконавця ОСОБА_2 скласти акт про відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення. Зобовязати приватного виконавця ОСОБА_2 винести постанову про повернення стягувачу виконавчого документа. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду протягом пятнадцяти днів з дня її проголошення. Суддя Колядов В.Ю. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78392390
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 707/28/17-ц Провадження N 14-354цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., учасники справи: заявник - Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (далі - ПАТ "Брокбізнесбанк"), заінтересовані особи: державний виконавець та начальник Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Центральний ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області), ОСОБА_3, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 30 січня 2017 року у складі судді Балабан В.Г. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л. у справі за скаргою ПАТ "Брокбізнесбанк" на бездіяльність державного виконавця та начальника Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області, та УСТАНОВИЛА: У січні 2017 року ПАТ "Брокбізнесбанк" звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та начальника Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області. Вимоги обґрунтовувало тим, що 06 листопада 2015 року до відділу державної виконавчої служби Черкаського районного управління юстиції (далі - ВДВС Черкаського РУЮ) направлено виконавчий лист, виданий Черкаським районним судом Черкаської області 16 жовтня 2015 року у справі про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" заборгованості за кредитним договором від 13 серпня 2007 року в розмірі 506 227,67 грн. У заяві про примусове виконання рішення суду, крім іншого, містилося клопотання про залучення представника стягувача до проведення виконавчих дій та його повідомлення про місце, дату та час їх проведення на поштову адресу: просп. Перемоги, 41, м. Київ. Проте на адресу стягувача не надходило жодних документів про хід виконавчого провадження, чим, на думку заявника, порушено вимоги частин першої, другої та п'ятої статті 25, частини першої статті 31 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), чинного на час здійснення виконавчих дій. 04 січня 2017 року на адресу банку надійшла копія позовної заяви ОСОБА_4 про зобов'язання вчинення дій та вилучення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо транспортного засобу марки Nisan Maxima, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Зі змісту позовної заяви стало відомо, що ОСОБА_4 29 липня 2016 року став переможцем на електронних торгах, організатором яких виступило Державне підприємство "СЕТАМ" за заявкою Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області з реалізації зазначеного транспортного засобу, який перебуває у заставі банку на підставі договору застави від 04 листопада 2009 року, укладеного між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_3 Банк вважав, що без відома й погодження з ним відбулася реалізація належного йому заставного майна за зниженою ціною, що спричинило заставодержателю майнової шкоди, оскільки ПАТ "Брокбізнесбанк" позбавлено можливості ознайомитися з висновком про вартість рухомого майна та, як наслідок, можливості подати заяву про рецензування звіту. Заявник зазначав, що такими діями Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області порушено вимоги частин третьої, четвертої статті 58 Закону N 606-XIV та пунктів 3, 4 розділу II Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року N 2710/5 та чинного на момент реалізації арештованого майна. На думку банку, усупереч положенням частин першої та другої статті 83 Закону N 606-XIV начальник Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області не здійснив належного контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем зазначеного відділу, що порушило права стягувача. Заявник просив поновити строк на подання скарги до суду та визнати неправомірною бездіяльність начальника Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області щодо нездійснення контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішення державним виконавцем у виконавчому провадженні N 51288542 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" заборгованості за кредитним договором від 13 серпня 2007 року в розмірі 506 227,67 грн на підставі виконавчого листа, виданого Черкаським районним судом Черкаської області 16 жовтня 2015 року у цивільній справі N 2/707/100/15; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області щодо неповідомлення про здійснення виконавчих дій та незалучення представників ПАТ "Брокбізнесбанк" до проведення виконавчих дій у межах здійснення вказаного виконавчого провадження. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 30 січня 2017 року скаргу ПАТ "Брокбізнесбанк" задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність начальника Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області щодо нездійснення контролю за своєчасним, правильним і повним виконанням рішення суду в рамках здійснення державним виконавцем виконавчого провадження N 51288542 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" заборгованості за кредитним договором від 13 серпня 2007 року в розмірі 506 227,67 грн на підставі виконавчого листа, виданого Черкаським районним судом Черкаської області 16 жовтня 2015 року у цивільній справі N 2/707/100/15. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області щодо неповідомлення про здійснення виконавчих дій та незалучення представників ПАТ "Брокбізнесбанк" до проведення виконавчих дій у межах указаного виконавчого провадження. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що державний виконавець Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області не направляв ПАТ "Брокбізнесбанк" жодних документів виконавчого провадження, що залишилося поза увагою начальника Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області, який відповідно до вимог частин першої, другої статті 83 Закону N 606-XIV повинен здійснювати контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем. У зв'язку з цим банк був позбавлений можливості ознайомитися з висновком про вартість рухомого майна та подати заяву про рецензування звіту в порядку, передбаченому частиною третьою статті 58 Закону N 606-XIV. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області відхилено, ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 30 січня 2017 року залишено без змін. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно визначив правову природу спірних правовідносин, надав належну правову оцінку доказам, які містяться у матеріалах справи, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги ПАТ "Брокбізнесбанк" на бездіяльність державного виконавця та начальника Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області. У квітні 2017 року Центральний ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та вирішити скаргу по суті. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що справу розглянуто з порушенням правил юрисдикції, оскільки державний виконавець вчинив дії щодо реалізації заставного майна з метою виконання зведеного виконавчого провадження, а не окремого виконавчого провадження, тому скарга ПАТ "Брокбізнесбанк" підлягала розгляду за правилами адміністративного судочинства. Заявник зазначив, що суди не з'ясували повно і всебічно усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, не взято до уваги, що банк пропустив строк звернення до суду, передбачений статтею 385 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, не відповідає дійсності висновок, що стягувач повідомляв виконавчу службу про належну адресу направлення кореспонденції, оскільки в матеріалах зведеного виконавчого провадження немає такої заяви. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. У червні 2017 року ПАТ "Брокбізнесбанк" подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просило відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 19 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до вимог частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, насамперед цивільних, господарських та адміністративних між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Відповідно до статті 383 ЦПК України в редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно із частиною другою статті 384 цього Кодексускарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби (далі - ДВС), рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом ДВС. У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльність відділу ДВС, крім тих, що передбачені прямо в окремому законі. Оскільки порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС, вчинених на виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція. Тобто сама наявність зведеного виконавчого провадження не свідчить про адміністративну юрисдикційність скарги на рішення, дії чи бездіяльність відділу ДВС. Визначальним критерієм для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є наявність у зведеному виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню. Разом з тим, ні в ЦПК України, ні в КАС України не урегульовано порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб ДВС щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон N 1404-VIII. Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У справі, яка переглядається, ПАТ "Брокбізнесбанк" звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та начальника Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області щодо виконання виконавчого листа, виданого Черкаським районним судом Черкаської області 16 жовтня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь банку грошових коштів у розмірі 506 227,67 грн. тобто на виконання рішення, ухваленого у порядку цивільного судочинства. Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що державний виконавець вчиняв дії щодо реалізації заставного майна з метою виконання зведеного виконавчого провадження, а не окремого виконавчого провадження, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є необґрунтованими, оскільки у цьому випадку ПАТ "Брокбізнесбанк" оскаржило дії та бездіяльність посадових осіб органів ДВС під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання декількох судових рішень, ухвалених судами за правилами цивільної юрисдикції. Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 березня 2018 року в справі N 14-19цс18, від 20 червня 2018 року в справі N 14-207цс18. З цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому постановлені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню. Підстав для відступу від такого висновку не вбачається. Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки як судом першої інстанції, так і апеляційної інстанції не встановлено, що до зведеного виконавчого провадження долучено інше рішення, яке підлягало примусовому виконанню, і таке рішення ухвалене не в порядку цивільного судочинства. На таку обставину не посилалися й органи відділу ДВС, бездіяльність та дії яких оскаржуються, ні в запереченнях на позовну заяву, ні в апеляційній та касаційній скаргах. Щодо вирішення судами попередніх інстанцій скарги ПАТ "Брокбізнесбанк" по суті Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Суди встановили, що згідно з рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2015 року у цивільній справі N 2/707/100/15 за позовом ПАТ "Брокбізнесбанк" до ОСОБА_3, Приватного підприємства "ФІН" (далі - ПП "ФІН") про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Брокбізнесбанк", третя особа - ПП "ФІН", про визнання договору поруки припиненим стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ПП "ФІН" на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" заборгованість за договором від 13 серпня 2007 року N 11-2007 у розмірі 506 227,67 грн. На виконання зазначеного рішення Черкаським районним судом Черкаської області 16 жовтня 2015 року видано виконавчий лист, у якому вказано адресу стягувача: вул. Кірова, 55, м. Черкаси. У листопаді 2015 року зазначений виконавчий лист ПАТ "Брокбізнесбанк" надіслало до ВДВС Черкаського РУЮ до примусового виконання разом із заявою, в якій банк, крім іншого, зазначив адресу, за якою необхідно повідомляти представника стягувача про місце, дату та час проведення виконавчих дій: просп. Перемоги, 41, м. Київ. У подальшому постановою головного державного виконавця ВДВС Черкаського РУЮ від 05 квітня 2016 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 16 жовтня 2015 року у цивільній справі N 2/707/100/15 у зв'язку з направленням виконавчого документа за належністю. 05 квітня 2016 року ВДВС Черкаського РУЮ направив виконавчий лист від 16 жовтня 2015 року у цивільній справі N 2/707/100/15 до Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області, оскільки в останнього перебуває зведене виконавче провадження N 51288543 про стягнення з ОСОБА_3 на користь фізичних, юридичних осіб і держави боргів на загальну суму 2 632 434,42 грн. Того ж дня Центральний ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області виніс постанову про відкриття виконавчого провадження та надіслав її сторонам, проте як у постанові, так і в супровідному листі вказав адресу стягувача: вул. Кірова, 55, м. Черкаси. Про всі наступні дії, вчинені у виконавчому провадженні, у тому числі звіт про оцінку майна від 10 травня 2016 року, акт уцінки арештованого майна від 04 липня 2016 року, акти опису й арешту майна боржника від 05 та 07 липня 2016 року, висновки суб'єктів оціночної діяльності про вартість майна, постанову про звернення стягнення на майно боржника від 17 жовтня 2016 року та інші дії, Центральний ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області повідомляв ПАТ "Брокбізнесбанк" також за адресою: вул. Кірова, 55, м. Черкаси. Суди зробили обґрунтований висновок, що Центральний ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області був обізнаний про належну адресу для направлення повідомлень стягувачу з огляду на зміст самої постанови головного державного виконавця ВДВС Черкаського РУЮ від 05 квітня 2016 року та супровідного листа до неї, в яких зазначено адресу стягувача для повідомлення про місце, дату та час проведення виконавчих дій: просп. Перемоги, 41, м. Київ. Однак Центральний ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області вказані відомості не взяв до уваги та направляв документи стягувачу за іншою адресою. Посилання особи, яка подала касаційну скаргу, що у матеріалах зведеного виконавчого провадження немає заяви ПАТ "Брокбізнесбанк" про належну адресу направлення кореспонденції, не спростовують наведених висновків судів, оскільки стягувач не може відповідати за дії органів ДВС щодо змісту пакету документів, направлених одним відділом ДВС до іншого для об'єднання виконавчих проваджень у зведене, так як стягувач належним чином повідомив орган ДВС про правильну адресу для направлення повідомлень і мав обґрунтовані надії на достатню уважність та турботливість державного виконавця щодо виконання ним своїх обов'язків. При перевірці відповідності рішень, дій чи бездіяльності органів ДВС при вчиненні виконавчих дій суди повинні керуватися нормами, які були чинними саме на час вчинення таких рішень, дій чи бездіяльності. Необхідно враховувати, що рішення про прийняття виконавчих документів і відкриття виконавчого провадження є одномоментною дією, яка підтверджується відповідним процесуальним актом і не є триваючою у часі. Згідно із частинами першою, другою статті 25 Закону N 606-XIV, який діяв на час вчинення дій державним виконавцем, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу ДВС. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (частина п'ята статті 25 Закону N 606-XIV). У частині першій статті 31 Закону N 606-XIV зазначено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Тобто чинне законодавство України не передбачає надіслання копії постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження стягувачу саме за адресою, зазначеною у виконавчому листі, така вимога діє лише щодо боржника. За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що державний виконавець Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області порушив вимоги закону щодо належного повідомлення стягувача про здійснення виконавчих дій та незалучення представників ПАТ "Брокбізнесбанк" до проведення виконавчих дій у межах здійснення вказаного виконавчого провадження. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів, що дії державного виконавця Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області щодо неналежного направлення ПАТ "Брокбізнесбанк" документів виконавчого провадження залишилося поза увагою начальника Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області, який відповідно до вимог частин першої, другої статті 83 Закону N 606-XIV повинен здійснювати контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем. У зв'язку з цим банк був позбавлений можливості ознайомитися з висновком про вартість рухомого майна та подати заяву про рецензування звіту в порядку, передбаченому частиною третьою статті 58 Закону N 606-XIV. Наведені в касаційній скарзі доводи, що банк пропустив строк звернення до суду, передбачений статтею 385 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій встановили обставини щодо строку на оскарження рішення, дій чи бездіяльності органу ДВС, вивчили надані сторонами докази, надали їм правову оцінку і зробили обґрунтований висновок, що строк не пропущено. Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо сукупності доказів, оцінки цих доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування норм матеріального і процесуального права, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на вказане оскаржувані судові рішення у цій справі необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, перерозподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області залишити без задоволення. Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Кібенко О.Р.
  5. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2018 року м.Суми Справа №591/2839/17 Номер провадження 22-ц/788/1889/18 Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Левченко Т. А., Криворотенка В. І. за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., представника заявника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби м.Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на ухвалу Зарічного районного суду м.Суми від 03 листопада 2017 року в складі судді Бурди Б.В., постановленої у м. Суми, повний текст якого складений 06 листопада 2017 року, - в с т а н о в и в: Статтею 351 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. 06 червня 2017 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м.Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижника В.О. та просив визнати протиправними дії останнього щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/26-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м.Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 607 195,75 грн., а також витрат в сумі 6 071,95 грн., а всього 613 257,70 грн. та скасувати вищевказану постанову про відкриття виконавчого провадження від 06 лютого 2017року. Свої вимоги представник заявника адвокат ОСОБА_2 мотивував тим, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 не існує, він ніколи не проживав та не був зареєстрований на території Дніпропетровської області та, окрім того, державний виконавець відкрив виконавче провадження за виконавчим документом, який не відповідає вимогам закону. Ухвалою Зарічного районного суду м.Суми від 03 листопада 2017 року скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову ВП №53347428 від 06 лютого 2017 року старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам'янске Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижника В.О. про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року. Вказану ухвалу суду Заводський відділ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відділ ДВС, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги Заводський відділ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області мотивує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги того факту, що відкриваючи виконавче провадження ВП №53347428, окрім обов'язкових дій, зазначених у ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем було зроблено перевірку наявності відповідного рішення суду, на підставі якого був виданий виконавчий документ, у реєстрі судових рішень та зроблено з нього витяг (копія якого додається до апеляційної скарги). Як вважає виконавча служба, відповідно до витягу рішення суду відповідає реквізитам виконавчого документу, який надійшов на виконання до Заводського ВДВС м.Кам'янського. Також, відділ ДВС вказав, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 07 лютого 2017 року були направлені сторонам виконавчого провадження, у тому числі й ОСОБА_1, на адресу, яка була зазначена у виконавчому документі відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з положеннями якої боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішення, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. З огляду на викладене, заявник апеляційної скарги вважає, що ОСОБА_1 пропустив встановлений законом десятиденний строк для оскарження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 06 лютого 2017 року, оскільки скаргу боржник подав лише 07 червня 2017 року, однак, суд першої інстанції не звернув уваги на вказану обставину. Крім того, підтвердженням обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження є його неодноразові звернення до Заводського ВДВС м.Кам'янського. У свою чергу, представник заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржену ухвалу суду залишити без змін. При цьому, представник заявника вважає, що судове рішення постановлене у відповідності до вимог чинного законодавства та є законним і обґрунтованим, а державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження не звернув уваги на невідповідність виконавчого документа вимогам ч.2 Розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, в якому, зокрема, в графі «місце знаходження/місце проживання...» взагалі відсутня інформація про боржника. Крім того, у виконавчому документі не зазначено, як того вимагає п.3 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», дата народження боржника - фізичної особи. Також, у виконавчому листі взагалі відсутня інформація щодо предмета позову, суті позову та сторін. Більше того, на думку представника заявника, виконавчий документ містить відмітку про його видання 20 листопада 2016 року, але при цьому зазначено про те, що рішення суду набрало законної сили 26 листопада 2016 року, з чого можна зробити висновок, що виконавчий лист було видано до того, як рішення суду набрало законної сили. Також представник заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 вказав, що лише за результатами розгляду третього запиту, який ОСОБА_1 було направлено 27 квітня 2017 року, ДВС надав запитувану інформацію та надіслав постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 06 лютого 2017 року, які заявник отримав 22 травня 2017 року, а скаргу до Зарічного районного суду м.Суми він направив поштою 01 червня 2017 року, тобто, у передбачений законом 10 денний строк. Також ОСОБА_2 послався на те, що жодних доказів, які б підтверджували відправлення ОСОБА_5 спірної постанови відповідно до вимог ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» матеріали виконавчого провадження не містять. Крім того, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1, а адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи від 29 червня 2016 року №3004015346. В той же час, за адресою, що вказана у виконавчому документі: АДРЕСА_3 він жодної господарської діяльності не здійснює, майно за даною адресою за ним не зареєстровано і йому взагалі нічого невідомо про дану адресу. Постановою Апеляційного суду Сумської області від 09 січня 2018 року апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби м. Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було задоволено частково. Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 03 листопада 2017 року було скасовано, а скаргу ОСОБА_1 - залишено без розгляду. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що про сам факт наявності виконавчого документа ОСОБА_1 дізнався у лютому 2017 року, проте, скаргу на дії державного виконавця направив до суду 01 червня 2017 року, тобто, поза межами десятиденного строку, визначеного статтею 385 ЦПК України 2004 року. Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2, подану в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Сумської області від 09 січня 2018 року скасовано, а справу передано до апеляційного суду на новий розгляд. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 про залишення оскарженого судового рішення без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2017 року до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам'янске Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області надійшов на примусове виконання виконавчий лист, виданий Зарічним районним судом м. Суми 20 листопада 2016 року, у справі № 591/324/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607195,75 грн., а також судових витрат в сумі 6 071,95 грн. (а.с.14). Постановою старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам'янске Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижника В.О. від 06 лютого 2017 року було відкрито виконавче провадження ВП №53347428 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа за №591/324/16-ц (т. 1 а.с.16). Також, судом першої інстанції встановлено, що Зарічним районним судом м.Суми не розглядалася цивільна справа 591/324/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року. Під №591/324/16-ц у місцевому суді обліковується цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року, по якій виконавчий лист видавався представнику позивача 01 грудня 2016 року. Вказані обставини підтверджуються листом Зарічного районного суду м. Суми від 14 червня 2017 року (т. 1 а.с. 89). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначені вимоги до виконавчого документа, згідно з яким у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника-фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання. Відповідно до п.п. 1, 6 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею. У ст. 81 ЦПК України йдеться про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Задовольняючи скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам закону державний виконавець замість того, щоб прийняття рішення про повернення виконавчого листа, який не відповідає нормам Закону України «Про виконавче провадження», відкрив виконавче провадження та розпочав його примусове виконання. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо задоволення скарги, оскільки встановлені в справі обставини дають підстави стверджувати, що виконавчий лист, за яким відкрите виконавче провадження, щодо чого оскаржується відповідна постанова, не відповідає вимогам закону, зокрема, у ньому не зазначено справу, у якій видано виконавчий лист, та суть позову. Також виконавчий лист містить відмітку, що його було видано 20 листопада 2016 року, але при цьому зазначено, що рішення суду набирало законної сили 26 листопада 2016 року. До того ж, як вбачається з матеріалів справи, Зарічний районний суд м. Сум взагалі не розглядав цивільної справи № 591/324/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року, а під № 591/324/16-ц зареєстрована інша цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, рішення по якій ухвалено 30 вересня 2016 року, а виконавчий лист був виданий представнику позивача 01 грудня 2016 року. З огляду на викладене, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що виконавчий лист, виданий Зарічним районним судом м. Суми 20 листопада 2016 року у справі № 591/324/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607195,75 грн., а також судових витрат в сумі 6 071,95 грн. відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». До того ж, відповідно до ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року визнано таким, що не підлягає виконанню. Твердження відділу ДВС в апеляційній скарзі, що ОСОБА_1 пропустив встановлений законом десятиденний строк для оскарження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 06 лютого 2017 року, так як скаргу боржник подав лише 07 червня 2017 року, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами. Зокрема, з паспортних даних та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29 червня 2016 року вбачається, що фактичним місцем проживання ОСОБА_1 значиться АДРЕСА_2, а місце реєстрації - АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 19 - 22). Також матеріалами справи доведено та сторонами не спростовується, що представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 лише 22 травня 2017 року отримав надіслані відділом ДВС наступні документи: виконавчий лист Зарічного районного суду м. Сум від 30 вересня 2016 року, повідомлення Заводського відділу державної виконавчої служби м. Кам'янського Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 06 лютого 2017 року про відкриття виконавчого провадження, що 06 лютого 2017 року було надіслано ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3, за якою він не зареєстрований та не проживає, постанову про відкриття виконавчого провадження від 06 лютого 2017 року, лист Заводського відділу державної виконавчої служби м. Кам'янського Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 06 лютого 2017 року про арешт коштів боржника, який також був надісланий ОСОБА_1 на вказану вище адресу, постанови Заводського відділу державної виконавчої служби м. Кам'янського Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 06 лютого 2017 року про арешт коштів боржника. Вказана обставина також підтверджується поштовим конвертом та роздруківкою Укрпошти про отримання 22 травня 2017 року за дорученням відправлення 5192503385702 у відділенні Київ 53 (т. 1 а.с. 26 - 27). 01 червня 2017 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 надіслав на адресу Зарічного районного суду м. Сум дану скаргу на дії старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Кам'янського Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижника В. О. Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_1 про порушення свого права дізнався 22 травня 2017 року, а скаргу до суду направив 01 червня 2017 року, тобто, в межах десятиденного строку, визначеного законом, тому колегія суддів не вбачає підстав вважати, що строк на звернення зі скаргою є пропущеним. Та обставина, що відкриваючи виконавче провадження ВП №53347428, окрім обов'язкових дій, зазначених у ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем було зроблено перевірку наявності відповідного рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ, у реєстрі судових рішень та зроблено з нього витяг не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги. Так, з витягу з рішення, доданого до апеляційної скарги, вбачається, що у тексті рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 вересня 2016 року сторони у справі є знеособленими. Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для скасування ухвали суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що постановлена судом ухвала відповідає вимогам процесуального права, тому її необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу, відповідно, - залишити без задоволення. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби м.Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а ухвалу Зарічного районного суду м.Суми від 03 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: С.Г. Хвостик (суддя - доповідач) Т.А. Левченко В.І. Криворотенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/78235414
  6. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65441736 Державний герб України ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ---------------------- У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2017 р. Справа № 814/1727/16 Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Шеметенко Л.П. розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії, - встановиЛА: Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо зняття з майна яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1), накладений в рамках виконавчого провадження №37676191. Зобов'язано Інгульський відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції Миколаївської області зняти арешт з майна, яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1), накладений в рамках виконавчого провадження №37676191. Інгульський відділ Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 08 грудня 2016 року по справі № 814/1727/16 та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволені позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні Інгуського відділу ДВС м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції Миколаївської області перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/1412/2510 виданого 17.04.2013 року виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення боргу з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 447643,52 грн. 20 червня 2013 року державним виконавцем в рамках ВП№№37676191 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 05 серпня 2013 року Державним виконавцем Щербатих М.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №37676191, якою виконавчий лист Заводського районного суду м. Миколаїв №2/1412/2510 від 17.04.2013 року повернуто стягувачу, у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення. 04 липня 2016 року позивач звернувся до Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області із заявою про зняття арешту з майна, оскільки виконавче провадження №37676191 є закінченим. За результатами розгляду вищезначеної заяви позивача Інгульським ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області надіслано Лист-відповідь від 12.07.2016 р. №30138 в якому зазначено, що виконавче провадження №37676191 завершено на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ повернуто стягувачу у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення), а також повідомлено, що підстав для зняття арешту не має. Не погодившись з позицією відповідача позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року визнано протиправною бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо зняття з майна яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1) та зобов'язано Інгульський відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції Миколаївської області зняти арешт з майна, яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1), накладений в рамках виконавчого провадження №37676191. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до п.5 ч.3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-ХІV, державному виконавцю надано право у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його у встановленому законом порядку. Крім того, за змістом ч. 2 ст. 25 названого Закону за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Водночас згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: - закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; - повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; - повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. Водночас ч. 4 ст. 47 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема, у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Відповідно до ч. 5 цієї статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. За приписами частини першої статті 50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. При цьому, обов'язку державного виконавця знімати накладені арешти в межах виконавчого провадження, у разі повернення виконавчого документу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, з підстав визначених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону, не передбачено. Зазначена норма необхідна для забезпечення прав стягувача, у разі його повторного пред'явлення виконавчого документу протягом строків, визначених ст.ст. 22, 23 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно з цим відповідачем не надано до суду докази того, що повторно протягом року до відділу пред'являлися до виконання виконавчі документи, раніше повернуті по виконавчому провадженню № ЄДРВП №37676191. Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, що стягувач своїм правом на повторне пред'явлення до виконання виконавчих документів не скористалися. Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що арешт майна боржника порушує його права, як власника адже у теперішній час строк, визначених ст.ст. 22, 23 Закону України «Про виконавче провадження», сплив. Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Водночас, слід наголосити, що зазначене судове рішення не позбавляє можливості відповідача накласти повторні арешти на майно позивача у разі необхідності по іншим виконавчим провадженням, або у разі повторного пред'явлення до виконання виконавчих документів, раніше повернутих стягувачам. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_5 про зобов'язання вчинити певні дії належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін. Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, - залишити без задоволення. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року по справі № 814/1727/16, - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя Л.П. Шеметенко
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 158/534/16-а Провадження N 11-835апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Ківерцівського районного управління юстиції у Волинській області (далі - відділ ДВС) про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанов за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Глушка І.В., Большакової О.О., Макарика В.Я.), УСТАНОВИЛА: 1 березня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу ДВС Котельчук Н.С., а також визнати неправомірними та скасувати його постанови: - від 12 травня 2015 року про накладення штрафів у сумі 170 грн та 340 грн у виконавчих провадженнях N 45604617 та N 45604909 на ОСОБА_3; - від 7 грудня 2015 року про відкриття виконавчих проваджень N 49582617 та N 49582276 з приводу стягнення з ОСОБА_3 по 170 грн штрафу та виконавчих проваджень N 49582717 та N 49582355 щодо стягнення з нього штрафу по 340 грн; - від 7 грудня 2015 року про відкриття виконавчих проваджень N 49582512 та N 49581375 щодо стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору в сумі 680 грн. Ківерцівський районний суд Волинської області постановою від 5 грудня 2016 року позов задовольнив. У ході розгляду справи суд установив таке. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2014 року ОСОБА_3 зобов'язано: - усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_5 земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом звільнення частини земельної ділянки площею 0,0165 га, а саме 5,07 м від поворотної точки А по межі БА, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2012 року; - знести частину господарської споруди (гаража для сільгосптехніки), що розташована в межах частини самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0165 га на АДРЕСА_1. На підставі зазначеного судового рішення головний державний виконавець відділу ДВС Котельчук Н.С. 25 листопада 2014 року відкрила виконавчі провадження із зазначенням терміну самостійного виконання рішення до 2 грудня 2014 року. Перевірку виконання судового рішення було здійснено 24 квітня 2015 року, у ході якої з'ясовано, що самостійно ОСОБА_3 воно не виконане. Боржнику було повторно надано строк для самостійного виконання рішення до 5 травня 2015 року. 27 квітня 2015 року головним державним виконавцем відділу ДВС Котельчук Н.С. винесено постанови про накладення на ОСОБА_3 в обох виконавчих провадженнях 170 грн штрафу за невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк без поважних причин. Цього ж дня державний виконавець виніс постанови про стягнення з ОСОБА_3 680 грн виконавчого збору у згаданих виконавчих провадженнях. Проведеною 8 травня 2015 року перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 не виконав дій на виконання судового рішення. У зв'язку із цим 12 травня 2015 року головним державним виконавцем відділу ДВС Котельчук Н.С. винесено постанови про накладення на ОСОБА_3 штрафу в розмірі 340 грн в обох виконавчих провадженнях. 4 грудня 2015 року винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень. 7 грудня 2015 року зазначеним державним виконавцем відкрито виконавчі провадження: N 49582512 та N 49581375 про стягнення з ОСОБА_3 по 680 грн виконавчого збору, N 49582617 та N 49582276 про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави штрафу по 170 грн. N 49582717 та N 49582355 про стягнення з ОСОБА_3 штрафу по 340 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 не був у змозі самостійно виконати згадане вище рішення суду про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки для цього (встановлення кутів та поворотів на місцевості, а також для встановлення відповідної площі за вказаними у рішеннях межах) потрібен відповідний спеціаліст. При цьому такого спеціаліста (представника відділу Держгеокадастру Ківерцівського району Волинської області) на виконання рішення суду було вперше залучено за постановою державного виконавця лише 24 листопада 2015 року на 3 грудня 2015 року, який на вказану дату не прибув. Таким чином, на думку суду першої інстанції, ОСОБА_3 був позбавлений права на самостійне добровільне виконання рішення, тому оскаржувані постанови державного виконавця винесені з порушенням вимог ЗаконуУкраїни від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 606-XIV). Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 лютого 2017 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник посилається на те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції, вони видані. Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду), наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. З установлених судами обставин убачається, що предметом перевірки у цій справі на відповідність вимогам Закону N 606-XIV є дії та рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та штрафів, учинені та прийняті у виконавчих провадженнях, відкритих на виконання ухваленого в цивільній справі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2014 року про зобов'язання позивача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання його знести частину споруди. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. На час звернення ОСОБА_3до суду з цим позовом та його розгляду судами частиною першою статті 181 КАС було визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. Тобто, якщо законом було установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, було визначено розділом VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) та Законом N 606-XIV. Відповідно до частини четвертої статті 82 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ. За приписами статті 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК). Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК). На час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII). Положення зазначеного Закону, зокрема й частини другої статті 74, якою надано справо сторонам, іншим учасникам та особам оскаржувати постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, набрали чинності 5 жовтня 2016 року. Таким чином спори про оскарження постанов державних виконавців щодо стягнення виконавчого збору, накладення штрафів відносяться до юрисдикції адміністративних судів з 5 жовтня 2016 року. Відповідно до пункту 10 розділу XIII Закону N 1404-VІІІскарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, подані в установленому законом порядку до набрання чинності цим Законом, розглядаються у строки та порядку, що діяли до набрання чинності цим Законом. Спірні правовідносини у цій справі виникли у грудні 2015 року, а позивач звернувся до суду у березні 2016 року, коли діяли норми, за якими юрисдикція адміністративних судів не поширювалась на публічно-правові спори про оскарження дій та рішень органів державної виконавчої служби у виконавчих провадженнях щодо виконання рішень, ухвалених за правилами ЦПК. Таким чином оскарження ОСОБА_3зазначених у його позовній заяві постанов державного виконавця та розгляд таких скарг мав відбуватися за правилами цивільного судочинства судом цивільної юрисдикції. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в грудні 2015 року ОСОБА_3 подавав аналогічний адміністративний позов до Волинського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 21 грудня 2015 року відмовив у відкритті провадження у справі, вказавши на те, що цей спір має розглядатися судом, який ухвалив рішення у порядку цивільного судочинства. У зв'язку із цим ОСОБА_3 в порядку ЦПК подав скаргу до Ківерцівського районного суду, який ухвалою від 29 грудня 2015 року, залишеною без змін апеляційним судом, відмовив у відкритті провадження за скаргою, пославшись на те, що оскарження постанов державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та штрафу має здійснюватися до суду адміністративної юрисдикції. Тому ОСОБА_3 і подав цей позов саме в порядку КАС до місцевого суду як адміністративного. Як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплено "право на суд" разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява N 36760/06, § 230). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 рокуу справі "Андрієвська проти України" (заява N 34036/06), в якому визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України, який відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08), в якому визнано, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07), у якому зроблено висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)). З огляду на викладене та враховуючи неодноразове звернення ОСОБА_3 за вирішенням цього спору до судів як адміністративної, так і цивільної юрисдикцій, які зрештою спрямували його саме до адміністративного суду, постановлення судом апеляційної інстанції у цій справі ухвали про закриття провадження поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила ОСОБА_3 перешкоди у реалізації права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію доходить висновку, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Таким чином, ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Щодо вимог скарги ОСОБА_3 про залишення в силі постанови суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки прийняття відповідного рішення можливе лише в разі апеляційного перегляду такої постанови по суті, який у цій справі не відбувся у зв'язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав. Керуючись статтями 345, 349, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року скасувати. 3. Справу за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Ківерцівського районного управління юстиції у Волинській області про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постановнаправити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  8. Державний герб України Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Харків "23" грудня 2016 р. № 820/6376/16 Харківський окружний адміністративний суд у складі Головуючого судді Спірідонов М.О. за участю секретаря судового засідання Хмелівська Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 до Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії , В С Т А Н О В И В: Позивач, Харківське державне вище училище фізичної культури № 1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: 1. Визнати протиправними дії Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (вул. Бакуліна, б. 18, м. Харків, 61166, код ЄДР 37999654) із здійснення безспірного списання коштів на підставі наказу господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12; 2. Зобов'язати Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (вул. Бакуліна, б. 18, м. Харків, 61166, код ЄДР 37999654) на підставі п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, у зв'язку з пред'явленням до виконання з пропущенням установленого строку, повернути наказ господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12 товариству з обмеженою відповідальністю Буд-Норма (вул. ОСОБА_1 (Котлова), б. 19, м. Харків, 61017, код ЄДР 34390176); 3. Зобов'язати Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (вул. Бакуліна, б. 18, м. Харків, 61166, код ЄДР 37999654) утриматися від вчинення дій, направлених на здійснення безспірного списання коштів на підставі наказу господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12; В обґрунтування позову зазначено, що позивачем від відповідача отримано повідомлення про здійснення безспірного списання коштів з рахунків № 05-23/805 від 16.11.2016 на підставі наказу Господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12, при тому, що строк предявлення цього наказу до виконання встановлено судом до 16.04.2015, тобто такий строк на момент предявлення наказу до виконання є пропущеним, що унеможливлює здійснення безспірного списання коштів з рахунків позивача за таким наказом. Позивач з зазначеним не погоджується, вважає такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують його законні права та інтереси. Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду письмові заперечення проти позовних вимог та просив суд розгляд справи провести за його відсутності. Судом встановлено, що Господарським судом Харківської області 07.05.2014 на виконання рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2012 та постанови Вищого господарського суду від 15.04.2014 по справі № 5023/2735/12 видано наказ про стягнення боргу з Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 на користь ТОВ «Буд-Норма», строк предявлення до виконання якого встановлено судом до 16.04.2015, тобто в межах одного року згідно з пунктом 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999, редакція якого діяла на момент видачі такого наказу. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 по справі № 5023/2735/12, залишеною без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 та Вищого господарського суду України від 04.10.2016, у задоволені заяви ТОВ «Буд-Норма» про визнання поважними причин пропуску строку предявлення на виконання вказаного наказу та його відновлення відмовлено у повному обсязі. 15.11.2016 відповідачем від ТОВ «Буд-Норма» отримано заяву про виконання наказу Господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12 та розпочате його фактичне виконання шляхом здійснення безспірного списання коштів з рахунків позивача згідно з повідомлення № 05-23/805 від 16.11.2016. Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. Суд зазначає, 02.06.2016 Верховною Радою України прийнятий Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон України № 1404-VIII), який набрав чинності 05.10.2016, тобто з одночасним набранням чинності Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII, відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення». Згідно з ч. 1 ст. 12 вказаного Закону України № 1404-VIII виконавчі документи предявляються до примусового виконання протягом трьох років. Відповідно до ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону України № 1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Відповідно до п. 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вищевказаного Закону виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, предявляються до виконання у строки, встановлені цим Законом, тобто протягом трьох років. Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з ч. 3 ст. 5 Цивільного Кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. У рішенні Конституційного Суду України від 05.04.2001 по справі № 3-рп/2001 зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Цим же рішенням Конституційного Суду України встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з ст. 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. Статтею 94 Конституції України визначено порядок набрання чинності прийнятими законами України. Таким чином, на момент початку вчинення оспорюваної дії відповідачем, а саме здійснення безспірного списання коштів з рахунків згідно повідомлення № 05-23/805 від 16.11.2016 на підставі наказу Господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12, строк предявлення до виконання останнього був вже пропущений, а у визнанні поважними причин такого пропущення та відновлення такого строку судом було відмовлено. Частиною 6 ст. 12 Закон України № 1404-VIII встановлено, що виключно у судовому порядку здійснюється поновлення пропущеного строку для предявлення виконавчого документу до виконання. Отже, безпідставними є трактування відповідачем у своїх письмових запереченнях застосування пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, на підставі якого ним фактично надається зворотня дія цьому закону, всупереч положень ст. 58 Конституції України. З тих же підстав судом не береться до уваги субєктивне розуміння відповідачем правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99, оскільки у цьому рішенні Конституційний Суд України вирішив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Проте, спірні правовідносини, які є предметом розгляду у справі, не полягають у площині юридичної відповідальності фізичних осіб, що і виключає можливість зворотної дії часу Закону України № 1404-VIII відносно них, адже субєктами таких правовідносин є саме юридичні особи. Згідно з ст. 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обовязковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Таким чином суд приходить до висновку, що положення Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» в частині строків предявлення виконавчих документів до виконання, визначених у ч. 1 ст. 12 цього Закону, в аспекті положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, розповсюджуються виключно на виконавчі документи видані з дня прийняття цього Закону та до набрання ним чинності, оскільки застосування поняття «набрання чинності законом» у спірних правовідносинах не може зводитись лише до визначення певної календарної дати, а повинно невідємно повязуватись із моментом прийняття відповідного закону при неухильному дотримуванні принципу незворотності дії законів у часі. Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача із здійснення безспірного списання коштів на підставі наказу господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12 є такою, що підлягає задоволенню. Що стосується інших вимог позивача, а саме вимог щодо зобовязань відповідача на підставі п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, у звязку з пред'явленням до виконання з пропущенням установленого строку, повернути наказ господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12 товариству з обмеженою відповідальністю «Буд-Норма» та зобовязання утриматися від вчинення дій, направлених на здійснення безспірного списання коштів на підставі такого наказу, суд зазначає наступне. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за № 13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Як зазначено Європейським судом з прав людини у рішеннях по справах "Кумпене і Мазере проти Румунії" від 17.12.2004, "Фадєєва проти Росії" від 09.06.2005, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи державної влади. Пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 передбачено, що Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, яка відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, здійснює виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, а отже повноваження відповідача щодо прийняття виконавчих документів до виконання чи відмову у прийняття та їх повернення належить до виключної компетенції відповідача, а тому суд згідно положень ч. 3 п. 4 ст. 17 КАС України не може підміняти собою відповідача, оскільки дана дія є виключною компетенцією відповідача. Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, - П О С Т А Н О В И В: Адміністративний позов Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 до Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправними дії Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (вул. Бакуліна, б. 18, м. Харків, 61166, код ЄДР 37999654) із здійснення безспірного списання коштів на підставі наказу господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Якщо субєкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Постанова у повному обсязі виготовлена 26 грудня 2016 року. Суддя Спірідонов М.О. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63675777
  9. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2016 року Справа № 905/3472/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Грека Б.М., - (доповідача у справі), суддів :Малетича М.М., Могил С.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційних скарг Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гірничі машини" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2016 р.у справі №905/3472/15 господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гірничі машини" до Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1" про стягнення заборгованості за участю Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за участю представників від: позивача Гриневського В. В. (дов. від 28.04.16), від повідачане з'явилися, були належно повідомлені, департаменту МЮУ - Пацюк К.І. (дов. від 01.11.16) В С Т А Н О В И В : 08.06.2016 р. до господарського суду Донецької області за вх. № 17860/16 від 08.06.2016 р. надійшла скарга Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" (відповідача) вих. № 1223 від 03.06.2016 р. про визнання дій головного державного виконавця незаконними, скасування постанови про арешт коштів боржника, в якій скаржник просив визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 25.05.2016 р. ЗВП № 51233374 незаконними; скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. про арешт коштів боржника від 25.05.2016 р. ЗВП № 51233374. Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.06.2016 р.(суддя Д.М. Огороднік) (з урахуванням ухвали господарського суду Донецької області, згідно ст. 89 ГПК України) скаргу Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. задоволено частково: - визнано дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. щодо винесення постанови про арешт коштів Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" від 25.05.2016 р. № 51233374 в частині примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 17.03.2016 р. № 905/3472/15 в частині накладення арешту на рахунок № 26003011382402, який відкритий в ПАТ "Альфа-Банк" та в частині накладення арешту на рахунках № 260413021335, № 260423011335, які відкриті у АТ "Державний ощадний банк України" такими, що не відповідають нормам чинного законодавства; - визнано недійсною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. про арешт коштів Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" від 25.05.2016 р. № 51233374 в частині примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 17.03.2016 р. № 905/3472/15 в частині накладення арешту на рахунок № 26003011382402, який відкритий в ПАТ "Альфа-Банк" та в частині накладення арешту на рахунки № 260413021335, № 260423011335, які відкриті у АТ "Державний ощадний банк України". Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2016 р. у справі №905/3472/15 (судді: Н.В. Будко, А.М. М'ясищев, О.І. Склярук) ухвалу місцевого суду залишено без змін. Не погоджуючись із постановою апеляційного суду Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гірничі машини" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять її скасувати, та в задоволенні скарги на дії ДВС відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гірничі машини" м. Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" м. Вугледар про стягнення суми основного боргу у розмірі 16726986,00 грн. та суми 3 % річних у розмірі 247492,48 грн. Рішенням господарського суду Донецької області від 23.02.2016 р. позов Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" задоволено повністю. 17.03.2016 р. на виконання зазначеного рішення було видано відповідний наказ. 25.05.2016 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. в межах зведеного виконавчого провадження № 51233374 прийнято постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти у межах суми 198 092 075,32 грн. Не погодившись з зазначеною постановою державного виконавця, Державне підприємство "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1" (відповідач) звернулося до господарського суду Донецької області зі скаргою про визнання дій головного державного виконавця незаконними, скасування постанови про арешт коштів боржника, в якій скаржник просив визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 25.05.2016 р. ЗВП № 51233374 незаконними; скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. про арешт коштів боржника від 25.05.2016 р. ЗВП № 51233374. Задовольняючи частково скаргу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що накладення арешту на рахунки боржника, які призначені для виплати заробітної плати, та для обліку коштів соціального страхування в національній валюті унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян, що працюють на підприємстві. Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне. Згідно п.4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ. Відповідно до ст.33 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Державним виконавцем було відкрито декілька виконавчих проваджень, де боржником є ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1". Виконавчі провадження були об'єднані постановою від 24.07.2015 р. та утворено зведене виконавче провадження ЗВП №51233374, боржником за яким є Державне підприємство "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1". Залишок загальної суми заборгованості по зведеному виконавчому провадженню №51233374, яка підлягає арешту даною постановою з урахуванням частково стягнутих грошових коштів, склав 198092075,32 грн. На виконання рішень судів та постанов державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору накладено арешт на кошти у межах суми 198 092 075,32 грн., що містяться на рахунках. Статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. В той же час статтею 43 Конституції України гарантовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом; громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною 1 статті 115, ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю, ст. 22, ч.ч. 1, 6 ст. 24, ч. 3 ст.15 Закону України "Про оплату праці" визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України. Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку. Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону. Частиною 2 статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" встановлено, що страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону. Частиною 1 статті 72 Закону України "Про виконавче провадження" також встановлено, що на допомогу по державному соціальному страхуванню, яка виплачується в разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, стягнення може бути звернено тільки за рішеннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника. Дійсно, ст. 57 ЗУ "Про виконавче провадження" визначено, що арешт майна боржника направлений насамперед для забезпечення реального виконання рішення, тобто стягнення сум за виконавчим документом на користь стягувача. В той же час при наявності законодавчого обмеження та заборони на стягнення таких коштів, виконавчою службою під час розгляду справи не доведено підстав для застосування арешту коштів, які знаходяться на таких рахунках, та які в подальшому не можуть бути використані для погашення заборгованості перед стягувачем. Таким чином, накладення арешту на рахунки боржника, які призначені для виплати заробітної плати, та для обліку коштів соціального страхування в національній валюті унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян, що працюють на підприємстві. Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Отже, суди вірно зазначили, що накладення арешту на рахунок боржника №260030111382402 у ПАТ "Альфа Банк", який призначений для виплати заробітної плати, унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян, що працюють на підприємстві. Постановою про арешт коштів боржника ВП №5123374 від 25.05.2016 р. накладений арешт на кошти відповідача, що знаходяться на всіх його рахунках у банківських установах у тому числі і на кошти, які використаються для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням та на кошти, які використовуються для виплати допомоги від нещасних випадків на виробництві за рахунок коштів відповідного Фонду. Вказані дії державного виконавця унеможливлюють виплату відповідачем вказаних коштів, тим самим порушуючи права відповідача та права працівників відповідача. На підставі наведеного, дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника в частині примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 17.03.2016 р. №905/3472/15 в частині накладення арешту на рахунок №26003011382402, який відкритий в ПАТ "Альфа-Банк" та в частині накладення арешту на рахунках № 260413021335, №260423011335, які відкриті у АТ "Державний ощадний банк України", обґрунтовано зазначено судами, що є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, таку як ухвалену при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гірничі машини" залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2016 р. у справі № 905/3472/15 залишити без змін. Головуючий - суддя Б. М. Грек Судді М.М. Малетич С. К. Могил Справа № 905/3472/15 http://reyestr.court.gov.ua/Review/63086987
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 820/4243/17 Провадження N 11-1055апп 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року (головуючий суддя Донець Л.О., судді: Бенедик А.П., Мельнікова Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, державного виконавця Ступіна Володимира Віталійовича про визнання протиправними та скасування постанов, УСТАНОВИЛА: У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Ступіна В. В, прийняті в межах виконавчого провадження N 47556319, а саме: від 23 лютого 2017 року "Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника"; від 11 липня 2017 року "Про стягнення виконавчого збору"; від 11 липня 2017 року "Про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження". Харківський окружний адміністративний суд постановою від 09 жовтня 2017 року позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував оскаржувані постанови державного виконавця. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 листопада 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі, мотивуючи тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) мотивуючи тим, що в касаційній скарзі позивачка посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, що заявлений позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке. На виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебуває виконавчий напис N 6298, виданий 22 серпня 2013 року приватним нотаріусом Бондар І.М., за змістом якого йдеться про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3, на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" внаслідок заборгованості за кредитним договором на суму 346865,55 грн. 19 травня 2015 року державним виконавцем Чорним А.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП N 47556319 з примусового виконання вказаного виконавчого напису. У серпні 2015 року мало місце відчуження предмета іпотеки за згодою банку поза межами виконавчого провадження шляхом добровільної реалізації. 23 лютого 2017 року заступником начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харків головного територіального управління юстиції у Харківській області Ступіним В.В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, за змістом якої звернуто стягнення на доходи ОСОБА_3 та зобов'язано підприємство, на якому працює боржниця, здійснювати відрахування із її доходів у розмірі 20 відсотків суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а саме: виконавчого збору на користь держави в розмірі 34686,56 грн та витрат виконавчого провадження на користь держави в розмірі 198,71 грн (всього стягнути 34885,27 грн). 11 липня 2017 року заступником начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харків головного територіального управління юстиції у Харківській області Ступіним В.В. винесено постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Обґрунтовуючи свою позицію ОСОБА_3 зазначає, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню внаслідок неправильного застосування цим судом ст. 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) та ст. 181 КАС України. Велика Палата Верховного Суду приймає таку позицію з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. За ч. 1, 2 ст. 74 Закону N 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Водночас, закриваючи провадження в цій справі, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові позиції, висловлені Верховним Судом України у постановах від 30 червня 2015 року у справі N 825/2566/14 та 08 листопада 2016 року у справі N 804/19339/14, керувався тим, що оскільки позивачка оскаржила постанови державного виконавця, а виконавче провадження відкрито, то справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства відповідно до ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі - ЦПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Однак, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки ст. 383 ЦПК України пов'язує право на звернення до суду зі скаргою на рішення державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу. У справі, що розглядається, оскаржувані постанови державного виконавця прийняті у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого напису приватного нотаріуса. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Харківський апеляційний адміністративний суд помилково послався на правові позиції Верховного Суду України, висловлені у постановах від 30 червня 2015 року та 08 листопада 2016 року (справи N 825/2566/14, N 804/19339/14), оскільки у цих справах оскаржувані постанови державних виконавців пов'язані з виконанням саме судових рішень. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в силу вимог ч. 2 ст. 74 Закону N 1404-VIII постанови державного виконавця Ступіна В. В, прийняті в межах виконавчого провадження N 47556319, відкритого 19 травня 2015 року щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса від 22 серпня 2013 року N 6298, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду, а тому висновок суду апеляційної інстанції про належність цього спору до цивільної юрисдикції є помилковим. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з ч. 1 ст. 353 КАС України (у чинній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_3 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, державного виконавця Ступіна Володимира Віталійовича про визнання протиправними та скасування постанов направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
  11. Постанова Іменем України 03 жовтня 2018 року м. Київ справа N 487/3335/13-ц провадження N 14-111цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів:Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Дорпром" ПрохороваВолодимира Сергійовича, заінтересовані особи: ОСОБА_4, фізична особа-підприємець ОСОБА_5, фізична особа-підприємець ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю "Славич", фізична особа-підприємець ОСОБА_7, фізична особа-підприємець ОСОБА_8, фізична особа-підприємець ОСОБА_9, на дії та бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти Івана Миколайовича, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко Оксани Сергіївни за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року, постановлену у складі судді Темнікової А.О., та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: Локтіонової О.В., Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 22 лютого 2016 року ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "Славич" (далі - ТОВ "Славич") звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою, посилаючись на те, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2013 року позов ОСОБА_12 задоволено. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Дорпром" на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Славич" на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 68 496 339 грн 22 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 68 496 339 грн 22 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_9 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 68 496 339 грн 22 коп. Розподілено судові витрати. 2. Постановою від 18 вересня 2013 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрив виконавче провадження N 39816641 за виконавчими листами Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2013 року про стягнення вказаної вище заборгованості солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Дорпром". 3. Того ж дня, 18 вересня 2014 року, учасник (власник) ТОВ "Дорпром" прийняв рішення про припинення діяльності цього товариства шляхом ліквідації. 4. 13 жовтня 2015 року ліквідатор ТОВ "Дорпром" звернувся до державного виконавця із листом, в якому вимагав: направити йому як ліквідатору виконавчий лист для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення суду; зняти арешти з рахунків ТОВ "Дорпром", накладені у межах виконавчого провадження; закінчити виконавче провадження на підставі ст. 67 Закону України "Про виконавче провадження". Проте, державний виконавець листом від 01 грудня 2015 року відмовив у закінченні виконавчого провадження, мотивуючи відмову тим, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено можливості закінчення виконавчого провадження у разі ліквідації юридичної особи за рішенням засновників. 5. Посилаючись на неправомірність відмови державного виконавця, ліквідатор ТОВ "Дорпром" просив: визнати бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. неправомірною та зобов'язати його направити ліквідатору ТОВ "Дорпром" виконавчий лист N 2/487/1699/13, виданий 22 серпня 2013 року Заводським районним судом міста Миколаєва; зняти арешти, накладені у виконавчому провадженні N 39816641 на рахунки ТОВ "Дорпром"; закінчити виконавче провадження N 39816641. Короткий зміст судових рішень 6. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року, скаргу ліквідатора ТОВ "Дорпром" Прохорова В.С. задоволено. Визнано бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Іванюти І.М. щодо: ненаправлення ліквідатору ТОВ "Дорпром" Прохорову В.С. виконавчого листа N 2/487/1699/13, виданого 22 серпня 2013 року Заводським районним судом міста Миколаєва; незняття арештів, накладених у виконавчому провадженні N 39816641 на рахунки ТОВ "Дорпром"; незакінчення виконавчого провадження N 39816641 неправомірною. Зобов'язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Іванюту І.М. направити ліквідатору ТОВ "Дорпром" Прохорову В.С. виконавчий лист N 2/487/1699/13, виданий 22 серпня 2013 року Заводським районним судом міста Миколаєва. Зобов'язано державного виконавця зняти арешти, накладені у виконавчому провадженні N 39816641 на рахунки ТОВ "Дорпром", та закінчити це виконавче провадження. 7. Судові рішення мотивовані тим, що чинне законодавство передбачає виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, саме ліквідаційною комісією в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. У листопаді 2016 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні скарги ліквідатора ТОВ "Дорпром" Прохорова В.С. у повному обсязі. 9. Касаційна скарга мотивована тим, що у ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено виключний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, зокрема, у випадку ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження із внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. При цьому запис про ліквідацію ТОВ "Дорпром" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, що виключає можливість закриття виконавчого провадження. Щодо меж розгляду судом касаційної скарги 10. 18 жовтня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрив касаційне провадження у справі. 11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції. 12. Відповідно до п. 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 13. 29 січня 2018 року Верховний Суд призначив справу до розгляду. 14. 21 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до п. п. 7 п. 1 Прикінцевих положень ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, колегія суддів послалася на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі N 818/8714/13-а. 15. 30 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду та призначила її до розгляду в порядку письмового провадження. 16. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Позиція інших учасників справи 17. 28 грудня 2016 року ФОП ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому послалася на те, що обов'язок задоволення вимог кредиторів на стадії ліквідації (самоліквідації) юридичної особи покладений на ліквідаційну комісію (ліквідатора), а не на державного виконавця під час виконання рішення суду про стягнення коштів на користь одного з кредиторів. Позиція Верховного Суду 18. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. 19. Судами встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходилося виконавче провадження N 39816641 щодо примусового виконання виконавчого листа N 2/487/1699/13, виданого 22 серпня 2013 року Заводським районним судом м. Миколаєва, про стягнення солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Дорпром" на користь ОСОБА_12 заборгованості за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. 20. Рішенням учасника (власника) ТОВ "Дорпром" від 18 вересня 2014 року вирішено здійснити ліквідацію цього товариства та призначено ліквідатором Прохорова В.С., про що 23 вересня 2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис про перебування юридичної особи у стані припинення. 21. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 січня 2015 року замінено стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_12 на ОСОБА_4 22. 31 липня 2015 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюта І.М. виніс постанову про арешт коштів ТОВ "Дорпром" на рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "Марфін Банк" у межах суми заборгованості. 23. 13 жовтня 2015 року ліквідатор ТОВ "Дорпром" звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з листом про необхідність надіслання йому виконавчого листа N 2/487/1699/13, виданого 22 серпня 2013 року Заводським районним судом м. Миколаєва, зняття арештів з рахунку товариства та закінчення виконавчого провадження, проте отримав відповідь про неможливість закінчення виконавчого провадження до здійснення ліквідації товариства. 24. Статтею 383 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. 25. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 26. Частиною 1 ст. 6 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. 27. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 25 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. 28. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. 29. Статтею 67 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок звернення стягнення на майно у разі злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення та ліквідації боржника - юридичної особи; відповідно до змісту ч. ч. 2 та 3 вказаної вище статті у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом України. 30. Ліквідація компанії - це процедура, результатом якої є припинення юридичної особи, тобто внесення запису про припинення юридичної особи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, після чого компанія перестає існувати. 31. Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами, а також за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом. 32. Частиною 1 ст. 59 ГК України встановлено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. 33. Порядок здійснення розрахунків з кредиторами, зокрема з кредиторами, вимоги яких підтверджені рішенням суду, у разі ліквідації суб'єкта господарювання за рішенням власника (власників) визначено ст. ст. 111, 112 ЦК України; так, відповідно до ч. 1 ст. 111 ЦК України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки. 34. Згідно з ч. 9 ст. 111 ЦК України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому ст. 112 цього Кодексу України. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи. 35. Отже, вказаними вище нормами права встановлювався певний порядок задоволення вимог кредиторів у випадку, коли юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або уповноваженого органу, який є відмінним від порядку, передбаченого діючим у травні 2016 року Законом України "Про виконавче провадження". 36. Ліквідація юридичної особи, відповідно до ст. 111 ЦК проходить такими етапами: 1. Прийняття рішення власниками юридичної особи про добровільну ліквідацію компанії та фіксація такого рішення в протоколі загальних зборів учасників, або ж ухвалення рішення суду про ліквідацію юридичної особи та набрання ним чинності. 2. Направлення повідомлення державному реєстратору Державної реєстраційної служби України про початок процедури ліквідації юриичнїособи. З дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи. 3. Направлення повідомлення, іншим державним органам влади про початок процедури ліквідації. 4. Виявлення кредиторів та повідомлення останніх про початок процедури ліквідації. 5. Продаж усіх активів юридичної особи, задоволення вимог кредиторів, проведення розрахунків з власниками (учасниками, акціонерами) у відповідності до розміру їх корпоративних прав, оформлення ліквідаційного балансу юридичної особи 6. Закриття всіх банківських рахунків юридичної особи. 7. Отримання від податкового органу та управління пенсійного фонду довідок про відсутність заборгованості по сплаті податків, зборів та про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також страхових внесків. 8. Передача до відповідної архівної установи документів, які підлягають тривалому зберіганню, знищення печаток, штампів. 37. Ліквідаційна процедура господарського товариства налічує декілька етапів, одним з яких є розрахунок з кредиторами, та після завершення яких до єдиного державного реєстру вноситься запис про припинення цього товариства (ч. 5 ст. 104 ЦК України). 38. Слід відзначити, що після внесення до державного реєстру запису про припинення юридичної особи боргові вимоги до останньої не можуть бути пред'явленими. Відтак, закінчення виконавчого провадження та надіслання виконавчого документа ліквідатору лише після внесення запису про припинення юридичної особи є нелогічним та неправильним, оскільки після внесення такого запису всі заборгованості юридичної особи вважаються погашеними. 39. Стягнення заборгованості з юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, поза межами встановленої Законом ліквідаційної процедури, зокрема й державним виконавцем у порядку Закону України "Про виконавче провадження", могло надати перевагу одній особі над іншими, вимоги яких підлягають задоволенню в першу чергу. Тобто, незакінчення виконавчого провадження після початку процедури ліквідації боржника та ненадіслання виконавчого документу ліквідаційній комісії (ліквідатору) було порушенням процедури ліквідації та могло спричинити порушення прав інших кредиторів, у тому числі й колишніх працівників юридичної особи-банкрута щодо стягнення невиплаченої заробітної плати. 40. З наведеного вище слід дійти висновку, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 41. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність бездіяльності державного виконавця та зобов'язання його закрити виконавче провадження зі зняттям арештів з рахунків ТОВ "Дорпром", яке перебуває у стані ліквідації. 42. Щодо посилань Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду стосовно наявності підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 01 грудня 2015 року у справі N 818/8714/13-а, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне. 43. У зазначеній вище постанові Верховний Суд України дійшов висновку про те, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, що перебуває в стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 44. З такою позицією Верховного Суду України у вказаній справі слід погодитися, оскільки вона відповідає законодавчому регулюванню на час ухвалення судового рішення в першій інстанції. 45. Отже, підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі N 21-3331а15, немає. 46. За правилами ч. 1 ст. 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат 47. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. 2. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року залишити без змін. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2018 року м. Київ Справа N 545/3611/17-ц Провадження N 14-287цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області), стягувач - Публічне акціонерне товариство "Марфін банк" (далі - ПАТ "Марфін банк"), боржник - ОСОБА_3, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Марфін банк" на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року в складі судді Путрі О.Г. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року в складі колегії суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І., Чумак О.В. у цивільній справі за поданням старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасла Миколи Миколайовича про примусове проникнення до володіння боржника, заінтересовані особи: ПАТ "Марфін банк", ОСОБА_3, УСТАНОВИЛА: 03 грудня 2017 року старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасло М.М. звернувся до суду із поданням, у якому зазначав, що на примусовому виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області перебуває виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 27 лютого 2017 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Марфін банк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 8 688 949,88 грн. 3 436 188,07 грн заборгованості за відсотками та 181 877,07 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору. Вказував, що за місцем проживання ОСОБА_3: АДРЕСА_1 та за місцем знаходження належного останньому нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 у с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області, у зв'язку з відсутністю боржника та відсутністю доступу до приміщення, державний виконавець не зміг вчинити виконавчі дії. Таким чином, боржник своєю бездіяльністю перешкоджає примусовому виконанню вищезазначеного рішення суду. Ураховуючи наведене, державний виконавець просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлового приміщення, власником якого є ОСОБА_3, а саме: кафе площею 154,8 кв. м по АДРЕСА_2 у с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області, з метою проведення опису та подальшої реалізації майна. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року у задоволенні подання старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасла М.М. про примусове проникнення до приміщення боржника відмовлено. Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції керувався тим, що державним виконавцем не надано суду доказів на підтвердження ознайомленості боржника існуванням виконавчого провадження про стягнення з нього заборгованості. Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Марфін банк" задоволено частково. Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі частини першої статті 377 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що відсутність у Господарському процесуальному кодексі України (далі - ГПК України) порядку вирішення питань про надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) не є підставою для розгляду відповідного подання державного виконавця на підставі статті 376 ЦПК України (у редакції на час розгляду подання судом першої інстанції), оскільки розділом VI ЦПК України "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" визначено компетенцію загального суду щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень саме у цивільних справах. У березні 2018 року ПАТ "Марфін банк" звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким подання державного виконавця задовольнити. Доводи, наведені у касаційній скарзі Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що апеляційний суд безпідставно закрив провадження у справі, оскільки процесуально питання підлягало вирішенню у порядку, передбаченому статтею 376 ЦПК України (у редакції на час розгляду подання судом першої інстанції), оскільки у ГПК України у розділі "Виконання рішень" відсутнє таке поняття, як надання дозволу на примусове проникнення до майна боржника. Також банк зазначав, що грошові кошти на рахунку боржника відсутні, а ненадання дозволу на проникнення у заставне майно боржника порушує права стягувача та застоводержателя на погашення боргу за кредитним договором, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні подання державного виконавця. Ухвалою судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 06 червня 2018 року - справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. У пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (заява N 18357/91) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. … Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. У статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Особливістю вказаної справи є те, що державний виконавець звернувся з поданням до місцевого суду у порядку цивільного судочинства для отримання дозволу на вчинення виконавчих дій на виконання рішення, ухваленого у порядку господарського судочинства. За загальним правилом, усі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах вирішуються відповідно до вимог РозділуV ГПК України. Разом з тим чинне процесуальне законодавство містить певні особливості, за яких уможливлюється вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, ухвалених у господарських та адміністративних справах саме у порядку цивільного судочинства. Така логіка законодавця пов'язана з тим, що вказані виконавчі дії виходять за межу публічно-правових правовідносин чи господарських правовідносин, і стосуються виключно цивільних прав фізичних чи юридичних осіб. Відповідно до пункту 13 частини третьої статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. За наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи виконавець має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону N 1404-VIII). Стаття 376 ЦПК України розміщена у розділі VI| "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)". Тобто за правилами ЦПК України розгляд процесуальних питань, пов'язаних з виконанням рішень інших органів чи судів інших юрисдикцій, якщо спеціальним законом не врегульовано певної процедури здійснення окремих виконавчих дій, зокрема, надання дозволу на примусове проникнення до приміщення, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України (у редакції на час звернення до суду з поданням) питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 439 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Вказані норми встановлюють особливі правила підсудності, а саме, що подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника розглядається не судом, який видав виконавчий документ, а судом за місцем знаходження житла чи іншого володіння особи. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) ні в редакції, чинній на час звернення державного виконавця з поданням до суду та його розгляду судом першої інстанції, ні в редакції, чинній на час перегляду справи апеляційним та касаційним судом, не містить норм, які б регулювали можливість звернення органів державної виконавчої служби до суду з поданням про надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи в порядку господарського судочинства. У справі, що розглядається, старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасло М.М. просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлового приміщення, власником якого є ОСОБА_3, а саме: кафе площею 154,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області. Таким чином, старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасло М.М. правильно звернувся з зазначеним поданням до суду за місцем знаходження нежитлового приміщення, яке належить ОСОБА_3, тобто до Полтавського районного суду Полтавської області. Апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, його висновок про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку вирішення судами подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника, тому ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Оскільки на перегляді перебуває ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі, суд касаційної інстанції не має повноважень про перегляд ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року, так як суд апеляційної інстанції ухвалу суду першої інстанції, якою у задоволенні подання відмовлено, не переглядав, закривши провадження у справі відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України. Провадження за касаційною скаргою ПАТ "Марфін банк" на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року підлягає закриттю з огляду на наступне. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення ПАТ "Марфін банк" з касаційною скаргою) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Із матеріалів справи вбачається, що оскаржувана ухвала Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року в апеляційному порядку по суті не переглядалася, тому касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року відкрито помилково і підлягає закриттю. Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марфін банк" задовольнити частково. Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Марфін банк" на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року закрити. Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  13. ПОСТАНОВА Іменем України 3 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 201/17676/16-ц Провадження N 14-305цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року (у складі колегії суддів: Максюти Ж.І., Демченко Е.В., Куценко Т.Р.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Яніни Олексіївни щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити певні дії і ВСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити певні дії. Скарга мотивована тим, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року було закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого 01 лютого 2016 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити йому грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня". Зазначена постанова державного виконавця була постановлена на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", в якій йдеться про виконання рішень немайнового характеру, у той час як виконавчий лист N 201/14973/15-а виданий щодо вимог майнового характеру. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд: скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження; зобов'язати державного виконавця направити оригінал виконавчого листа у справі N 201/14973/15-а до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для продовження примусового виконання виконавчого листа; зобов'язати державного виконавця вжити передбачені статтями 48, 56, 61 Закону України "Про виконавче провадження" заходи для примусового виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 1 лютого 2016 року. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2017 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 7 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження скасовано. В іншій частині скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Частково задовольняючи скаргу ОСОБА_3 та скасовуючи постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив із того, що зазначена постанова була винесена на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", в якій йдеться про виконання рішень немайнового характеру, тоді як виконавчий лист N 201/14973/15-а видано щодо вимог майнового характеру, а саме щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_3 грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня". Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що виконавчий документ, щодо виконання якого оскаржуються дії державного виконавця, видано в адміністративній справі за адміністративним позовом заявника, а тому скарга підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що його скарга на дії державного виконавця щодо виконання виконавчого листа, виданого у адміністративній справі, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки зазначений виконавчий лист був виданий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, а не адміністративним судом. Відзив на касаційну скаргу не надходив. 21 вересня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 17 травня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_3 оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції з підстав порушення предметної та суб'єктної юрисдикції. 27 червня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року справу прийнято до розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Суди встановили, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року було закінчено виконавче провадження N 50161735 з виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 01 лютого 2016 року щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_3 грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня". Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявник оскаржує дії державного виконавця з виконання виконавчого документа, який був виданий адміністративним судом, а отже цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Погоджуючись із такими висновками суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 05 жовтня 2016 року набрали чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 383 ЦПК України у редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи ДВС розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. За частиною другою статті 74 Закону N 1404-VIII рішенн'я, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Як убачається з матеріалів справи, виконавчий лист було видано в адміністративній справі N 201/14973/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплатити грошову винагороду, на виконання якого державним виконавцем було відкрито виконавче провадження. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки скаржником оскаржуються дії державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання судового рішення, ухваленого за правилами КАС України, а тому такий спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року постановлено з додержанням норм процесуального права, а тому зазначене судове рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 927/395/13 Провадження N 12-189гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Кібенко О.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 07 березня 2018 року, постановлену суддею Беловим С.В., та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 травня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Тищенко А.І., Михальської Ю.Б., Скрипки І.М., у справі Господарського суду Чернігівської області за позовом прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі 1) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та 2) Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") до Публічного акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" (далі - ПАТ "Облтеплокомуненерго") про стягнення заборгованості в сумі 1 544 147,47 грн. Історія справи Короткий зміст та підстави скарги 1. 02 березня 2018 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало до Господарського суду Чернігівської області скаргу на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - УДВС ГТУЮ у Чернігівській області) Ленька А.М., у якій просило визнати незаконними його дії щодо зупинення вчинення виконавчих дій у межах зведеного виконавчого провадження N 15700088 у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 01 липня 2016 року для виробництва теплової й електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за наказом Господарського суду Чернігівської області у справі N 927/395/13 від 31 травня 2013 року. Також просило зобов'язати начальника цього відділу скасувати у вказаній частині постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій від 15 лютого 2018 року, винесену в межах зведеного виконавчого провадження N 15700088. Фактичні обставини справи, установлені судами 2. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17 травня 2013 року присуджено до стягнення з ПАТ "Облтеплокомуненерго" на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України" грошові кошти в сумі 1 387 096,15 грн основного боргу, 5 553,93 грн інфляційних нарахувань, 3 % річних у сумі 28 098,51 грн і 776,77 грн пені та на виконання цього рішення 31 травня 2013 року видано наказ, який пред'явлено до виконання до органів державної виконавчої служби (далі - ДВС). 3. 18 вересня 2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження N 39850408. 4. 26 вересня 2013 року цим же виконавцем винесено постанову про приєднання вищезазначеного виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження N 15700088, у якому ПАТ "Облтеплокомуненерго" є боржником і яке веде цей відділ. До цього зведеного виконавчого провадження входять виконавчі провадження, відкриті за виконавчими листами, виданими господарськими судами і судами загальної юрисдикції, а також виконавчими написами нотаріусів. 5. 15 лютого 2018 року державним виконавцем цього відділу на підставі пункту 10 частини першої, частини четвертої статті 34 та статті 35 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні N 15700088 у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 01 липня 2016 року для виробництва теплової й електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та її Дочірньої компанії "Газ України" за виконавчими документами, в тому числі за наказом Господарського суду Чернігівської області у справі N 927/395/13 від 31 травня 2013 року. Зупинення виконавчих дій відбулось у зв'язку з включенням ПАТ "Облтеплокомуненерго" до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання, на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України N 268 від 10 жовтня 2017 року. 6. Не погодившись із такими діями державного виконавця, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 02 березня 2018 року звернулось до місцевого господарського суду з вищезазначеною скаргою, мотивуючи її незаконним зупиненням вчинення виконавчих дій за цим наказом та неправильність застосування до цих правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло енергогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та пункту 10 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" щодо зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні. 7. Скаржник послався на те, що, зупиняючи вчинення виконавчих дій, державний виконавець не з'ясував чи є стягувач у виконавчому провадженні -ПАТ "НАК "Нафтогаз України", постачальником природного газу. Також ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зазначало, що воно не відповідає критеріям, визначеним пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло енергогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки його зобов'язання у цій справі виникли з договору про відступлення права вимоги, за яким йому передано право вимоги від ПАТ "Чернігівгаз". 8. Обґрунтовуючи обставини дотримання строків оскарження дій державного виконавця, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило, що отримало постанову про зупинення вчинення виконавчих дій 19 лютого 2018 року, і в силу частини першої статті 116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з 20 лютого 2018 року почався перебіг процесуального строку для подання скарги на дії державного виконавця. При цьому ПАТ "НАК "Нафтогаз України" послалось на положення частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", яка передбачає право особи оскаржити рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, та зазначило про дотримання цього строку. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 9. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03 травня 2018 року, скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії державного виконавця Ленька А.М. залишено без розгляду внаслідок пропуску скаржником установленого частиною першою статті 341 ГПК України десятиденного строку на оскарження дій державного виконавця та відсутності клопотання або заяви скаржника про його поновлення. 10. Так, суди постались на те, що оскаржувану постанову державного виконавця ПАТ "НАК "Нафтогаз України" отримало 19 лютого 2018 року, проте до суду звернулося 02 березня 2018 року, тобто з пропуском на один день установленого статтею 341 ГПК Українистроку. При цьому суди відхилили доводи скаржника про те, що при обчисленні строку на оскарження дій державного виконавця застосуванню підлягають приписи частини п'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. Наявна колізія законодавчих актів однакової юридичної сили, на думку судів, підлягає вирішенню шляхом застосування закону, який прийнято пізніше. У цьому випадку таким законом є ГПК України у новій редакції, яким передбачено строк десять календарних днів на оскарження до суду дій державного виконавця. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 11. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували приписів частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", якою передбачено десять робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів на оскарження рішення та дій виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, і помилково дійшли висновку про те, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пропустило строк на оскарження дій державного виконавця. Скаржник стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 341 ГПК України, оскільки в цьому випадку підлягає застосуванню стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження", яка є спеціальною нормою. Отже, скаржник вважає, що суди неправильно визначили принцип урегулювання колізії правових норм одного рівня, оскільки при оскарженні дій державного виконавця щодо виконання судового рішення норма частини п'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" є спеціальною по відношенню до норм ГПК України, а тому має пріоритет у застосуванні. Застосуванню у цьому випадку підлягають саме норми спеціального закону, яким передбачено інший, відмінний від положень чинного ГПК України, порядок оскарження дій посадових осіб органів ДВС. Доводи інших учасників справи 13. Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в поясненнях на касаційну скаргу підтримав вимоги скаржника та просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій з підстав, аналогічних наведеним у касаційній скарзі. Зазначив про те, що суди попередніх інстанцій установили наявність колізії правової норми щодо оскарження дій посадових осіб органів ДВС і неправильно визначили принцип урегулювання такої колізії, унаслідок чого постанову та ухвалу прийнято з неправильним застосуваннями норм процесуального права. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 14. Ухвалою від 04 червня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження, а ухвалою від 27 червня 2018 року на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 15. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що дана справа містить виключну правову проблему, яка полягає у колізії законодавчих актів однакової юридичної сили, а саме в різному визначенні строків для подання скарги на дії державного виконавця. За висновком суду така колізія виникла між нормою кодифікованого процесуального закону, а саме пункту "а" частини першої статті 341 ГПК України, яким установлено, що відповідну скаргу може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушене право, та нормою спеціального закону, зокрема частиною п'ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено строк для оскарження рішення та дій державного виконавця у 10 робочих днів. 16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2018 року прийняла цю справу до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 17. Як зазначалося вище, Господарський суд Чернігівської області від 17 травня 2013 року прийняв рішення у даній справі, яке відповідно до частини першої статті 115 ГПК України у редакції, чинній на момент його прийняття, є обов'язковим і виконується у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 18. Згідно зі статтею 339 ГПК Українисторонам виконавчого провадження надано право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Одночасно підпунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. 19. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ГПК України, та його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VI цього Кодексу "Судовий контроль за виконанням судових рішень". Крім того частиною третьою стаття 1291 Конституції України контроль за виконанням судового рішення покладено на суд. 20. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС також передбачено частиною першою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". 21. Згідно із цими нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 22. Відповідно до приписів статті 30 цього ж Закону виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. 23. Отже, при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких указані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження вимагається наявність підстав для завершення виконавчого провадження, а таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову. 24. Водночас цим законом не передбачено порядку розгляду скарг щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. 25. У касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України" посилається на те, що державним виконавцем винесено постанову про приєднання відкритого виконавчого провадження N 39850408 у даній справі до зведеного виконавчого провадження N 15700088, до якого входять виконавчі провадження, відкриті за виконавчими листами, виданими господарськими судами і судами загальної юрисдикції, а також виконавчими написами нотаріусів. 26. У зведеному виконавчому провадженні виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені. 27. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця при виконанні зведеного виконавчого провадження не визначено. 28. У статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця. 29. Згідно з положеннями частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 30. У частині п'ятій цієї ж статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. 31. Тобто частина п'ята статті 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції. 32. Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, у такому випадку застосовується частина перша статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. 33. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц. 34. Оскільки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просило скасувати постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій від 15 лютого 2018 року, винесену в межах зведеного виконавчого провадження N 15700088 та визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Ленька А.М. щодо зупинення вчинення виконавчих дій у межах цього ж зведеного виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність залишення без розгляду скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі частини другої статті 118 ГПК України внаслідок пропуску встановленого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України десятиденного строку для її подання. 35. У такому випадку суду першої інстанції слід було застосувати положення пункту 1 частини першої та частини шостої статті 175 ГПК України, якими передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 36. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. 37. Апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд справи, та, приймаючи оскаржувану постанову, допущені місцевим господарським судом порушення не усунув. 38. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм процесуального права і дійшли помилкового висновку про те, що скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Ленька А.М., яка не підлягала розгляду за правилами господарського судочинства, підлягає залишенню без розгляду внаслідок пропуску строку на її подання. 39. Оскарження відповідного рішення та дій державного виконавця органу державної виконавчої служби під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. 40. Оскільки скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, і, відповідно, до спірних правовідносин не може бути застосований ГПК України, Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо розв'язання виключної правової проблеми, яка полягає у колізії норм пункту "а" частини першої статті 341 ГПК України та частини п'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" щодо встановлених строків на оскарження рішень та дій державного виконавця (10 робочих або календарних днів). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 41. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду. 42. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України). 43. Враховуючи викладене касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження за скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" для продовження вирішення питання щодо прийняття її розгляду. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково. 2. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 07 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 травня 2018 року у справі N 927/395/13 скасувати. 3. Справу передати до Господарського суду Чернігівської області для продовження вирішення питання щодо прийняття до розгляду скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зі стадії відкриття провадження у ній. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2018 року м. Київ Справа N 324/1018/17 Провадження N 14-245цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (далі - ПФУ, Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області відповідно), заінтересовані особи: Комунарський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Комунарський РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області), ОСОБА_3, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області на ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року в складі судді Каретник Ю.М. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року в складі колегії суддів Дашковської А.В., Кримської О.М., Подліянової Г.С. у справі за заявою Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області, заінтересовані особи: Комунарський РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області, ОСОБА_3, про заміну сторони виконавчого провадження та УСТАНОВИЛА: У липні 2017 року Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області звернулося до суду з указаною заявою, в якій просило замінити стягувача у виконавчому провадженні, відкритому на виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення від 30 квітня 2013 року N 20. На обґрунтування вказаних вимог заявник зазначив, що 30 квітня 2013 року начальником Управління ПФУ в Оріхівському районі Запорізької області (далі - УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області) винесено постанову N 20 у справі про адміністративне правопорушення щодо керівника філії "Оріхівський райавтодор" - Дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" (далі - ДАК "Автомобільні дороги України") ОСОБА_3 Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року N 1055 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" територіальний орган ПФУ - УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області реорганізовано шляхом злиття в Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області. 31 березня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців унесено запис про припинення УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області шляхом злиття та створення Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області. Таким чином, Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області є правонаступником усіх прав та обов'язків припиненого УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області. При пред'явленні виконавчого документа із заявою про примусове стягнення Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області надало документи про правонаступництво. Посилаючись на вимоги статей 31, 378 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах), Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області просило замінити сторону виконавчого провадження - стягувача, а саме: УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області на його правонаступника - Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області, для стягнення з ОСОБА_3 боргу в сумі 3 400,00 грн. Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що заява Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області про заміну сторони виконавчого провадження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області відхилено, ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, оскільки відсутні підстави розглядати справу в порядку цивільного судочинства. У грудні 2017 року Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та постановити нову ухвалу про відкриття провадження та розгляд справи по суті. Наведені в касаційній скарзі доводи Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди зробили помилковий висновок про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки постанова про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_3, винесена начальником Управління ПФУ в Запорізькій області, тому суд може замінити сторону виконавчого провадження при примусовому виконанні не лише за виконавчим документом, виданим судом при розгляді цивільної справи у порядку цивільного судочинства, але й на підставі рішень інших органів (посадових осіб), як це передбачено розділом VI ЦПК України. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 16 травня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. У справі, яка переглядається, до суду звернулося Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області із заявою (а. с. 1), в якій просило замінити стягувача у виконавчому провадженні, відкритому державним виконавцем на виконання постанови УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області від 30 квітня 2013 року N 20 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п'ятою статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП; у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн. з урахуванням положень частини другої статті 308 КУпАП (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) у разі несплати ОСОБА_3 штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), та примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби, постановлено стягнути з ОСОБА_3 подвійний розмір штрафу - 3 400,00 грн (а. с. 7). У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" передбачає, зокрема, й дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Визначення юрисдикційності скарги (заяви) залежить від установлення судами таких обставин: чи вказана скарга є реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб'єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення із заявою та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). У статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII, у редакції, що діяла на час звернення УПФУ із заявою) зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У статті 3 названого Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється державною виконавчою службою, у пунктах 1, 11, 2 частини першої вказано виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; а в пункті 6 частини першої цієї статті згадані й постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону N 1404-VIII. Згідно із частиною п'ятою статті 15 Закону N 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно зважати, що ЦПК України, Господарський процесуальний кодекс України та КАС України мають розділи "Судовий контроль за виконанням судових рішень", у яких передбачено розгляд заяв про заміну сторони у виконавчому провадженні, відкритому на виконання відповідного судового рішення. Разом з тим у статті 181 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення до суду) передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. А в частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Оскільки у справі, яка розглядається, виконавче провадження відкрите на виконання не судового рішення, а постанови, виданої іншим органом, а саме УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області, то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про юрисдикційність зазначеної справи адміністративному суду та неможливість її розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд обґрунтовано зробив висновок про наявність правових підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України, для відмови у відкритті провадження у справі. З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до неправильного розуміння норм законодавства України та не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів, зроблених на підставі правильного визначення характеру спірних правовідносин. При визначенні юрисдикційності справи за заявою про заміну сторони виконавчого провадження, скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно встановити, на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження. Якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII, тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, а також судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, то заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні. Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими органами, - такі заяви та скарги учасників виконавчого провадження розглядають у порядку, передбаченому статтею 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду) чи статтею 287 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив рішення і не ухвалив нового, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін, то судові витрати в такому випадку розподілу не підлягають. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2018 року м. Київ Справа N П/811/84/16 Провадження N 11-748апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N П/811/84/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" (далі - ПАТ "Банк "Форум") до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - ГТУЮ у Кіровоградській області) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ПАТ "Банк "Форум" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року (у складі колегії суддів Уханенка С.А., Богданенка І.Ю., Дадим Ю.М.), УСТАНОВИЛА: У січні 2016 року ПАТ "Банк "Форум" звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання платіжного доручення та зобов'язати подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області (далі - Управління) платіжне доручення про переказ коштів у сумі 148 510, 97 грн з призначенням платежу "Заборгованість ОСОБА_3 згідно з виконавчим листом N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда"; зобов'язати ГТУЮ у Кіровоградській області подати до Управління зазначене платіжне доручення та перерахувати Управлінню кошти в сумі 148 510, 97 грн. На обґрунтування позовних вимог ПАТ "Банк "Форум" зазначило, що в ході виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, реалізовано майно боржника ОСОБА_3 за 192 800 грн. з яких 148 510, 97 грн належало перерахувати ПАТ "Банк "Форум". Позивач вказує, що кошти в сумі 148 510, 97 грн. отримані від реалізації заставного майна, до стягувача не надійшли, оскільки у платіжному дорученні N 262, поданому 28 лютого 2014 року Головним управлінням юстиції у Кіровоградській області до Управління зазначено призначення платежу "Борг зг. наказу N 5013/2433/11 від 14.03.2012 госп. суду Кіров.обл., б-к ОСОБА_3". Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 травня 2016 року позовну заяву ПАТ "Банк "Форум" залишив без розгляду в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГТУЮ у Кіровоградській області щодо неподання до Управління платіжного доручення про переказ коштів у сумі 148 510, 97 грн з призначенням "Заборгованість ОСОБА_3 згідно з виконавчим листом N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда". Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 16 травня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково: зобов'язав ГТУЮ у Кіровоградській області перерахувати ПАТ "Банк "Форум" кошти в сумі 148 510, 97 грн. які надійшли від реалізації нерухомого майна ОСОБА_3 під час виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда (виконавче провадження N 21336560). У задоволенні інших позовних вимог відмовив. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 червня 2016 року постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час вирішення питання судом, оскільки справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цьому випадку правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються оскарження дій державного виконавця при виконанні судових рішень, ухвалених за нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), а тому цей спір не є публічно-правовим у розумінні положень КАС. Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини. 14 вересня 2010 року старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження N 21336560 стосовно виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда щодо стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь АКБ "Форум" в особі Кіровоградської філії АКБ "Форум" заборгованості за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року N 0028/07/28 у розмірі 36 034,17 дол. США, що у гривневому еквіваленті згідно з офіційним курсом Національного банку України становило 288 561,63 грн. а також неустойки у вигляді пені за кожний день прострочки у розмірі 0,2 % у сумі 13 264,54 грн та судового збору в розмірі 1700 грн і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. Відповідно до постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції від 23 липня 2013 року матеріали виконавчого провадження N 21336560 передано на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області. Згідно з протоколом N 1213329 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3, затвердженого 17 лютого 2014 року директором філії 12 ПП "Нива-В.Ш.", встановлено, що нежитлове приміщення загальною площею 32,7 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1, реалізовано за 192 800 грн. З огляду на розрахунок стягнутих з боржника сум, затверджений 26 лютого 2014 року, на користь ПАТ "Банк "Форум" підлягало перерахуванню 148 510,97 грн. Тобто викладені обставини свідчать про те, що предметом спору у справі є подання ГТУЮ у Кіровоградській області до Управління платіжного доручення про переказ коштів в сумі 148 510,97 грн та перерахування цих коштів під час примусового виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда. При цьому матеріали справи свідчать, що вказаний виконавчий лист виданий на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства за нормами ЦПК. Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, ПАТ "Банк "Форум" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року залишити без змін. На обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на суб'єктний склад учасників спору. У запереченнях на касаційну скаргу ГТУЮ у Кіровоградській області вказало на відсутність підстав для її задоволення. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. У частині першій статті 181 КАСу редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Отже, якщо закон установлює інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється. За частинами четвертою та п'ятою статті 82 Закону від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - N 606-XIV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Як убачається з матеріалів справи, що розглядається, предметом спору у цій справі є подання ГТУЮ у Кіровоградській області до Управління платіжного доручення про переказ коштів в сумі 148 510,97 грн та перерахування цих коштів під час примусового виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда. При цьому, як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, вказаний виконавчий лист виданий на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. За правилами статті 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК). У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється в позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Ураховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС, оскільки до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону N 606-XII, крім тих, щодо яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження, а в цьому випадку правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються оскарження дій державного виконавця під час виконання судових рішень, ухвалених за нормами ЦПК. За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та закрив провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами ЦПК. Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" залишити без задоволення. 2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 461/5045/16-а Провадження N 11-675апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу судді Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2016 року (суддя Лялюк Є.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року (судді Макарик В.Я., Гуляк В.В., Глушко І.В.) у справі N 461/5045/16-а за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - управління ДВС) про бездіяльність службових осіб та ВСТАНОВИЛА: У серпні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до управління ДВС про невиконання статей 32, 34, 40 та 124 Конституції України заступником начальника управління - начальником відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книшем С.М. На обґрунтування позову заявники зазначили, що 03 липня 2015 року державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зореною П.І. (далі - державний виконавець; Галицький ВДВС відповідно) винесено постанову про зупинення виконавчого провадження по виконанню рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2011 року N 2-446/11. До моменту звернення до суду з цим позовом заступник начальника управління - начальник відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книш С.М. надавав неправдиві відповіді на звернення позивачів, що є порушенням їх прав, гарантованих статтями 32, 34 та 124 Конституції України. Суддя Галицького районного суду м. Львова ухвалою від 13 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаним позовом та роз'яснив позивачам право на звернення до Галицького районного суду м. Львова з аналогічними вимогами в порядку цивільного судочинства. Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що позивачі оскаржують бездіяльність посадових осіб відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС, а не Галицького ВДВС, тому за правилами частини другої статті 2 та частин другої і третьої статті 17 КАС України такий спір підсудний адміністративному суду. На думку скаржника, та обставина, що спірні відносини виникли у зв'язку з примусовим виконанням судового рішення у цивільній справі, не позбавляє його права оскаржити в порядку адміністративного судочинства дії або бездіяльність посадових осіб органу державної виконавчої служби, з вини яких це судове рішення не виконується. На підставі викладеного в касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення - про задоволення вимог позивачів. Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 червня 2018 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України. Відзиву на касаційну скаргу відповідач не подав. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Як убачається з матеріалів справи, 01 листопада 2011 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист N 2-446/2011 про зобов'язання Львівського міського комунального підприємства "Айсберг" виконати вимогу Закону України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" щодо укладення договору "Про надання послуг з утримання будинку" та укласти договір "Про надання послуг з утримання будинку" з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1. 28 вересня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 11 статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), яку скасовано ухвалою Галицького районного суду м. Львова. 13 лютого 2015 року державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження. Позивачі неодноразово звертались із заявами до управління ДВС щодо невиконання виконавчого листа N 2-446/2011. Вважаючи, що заступник начальника управління - начальник відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книш С.М. надав неправдиві відповіді та свідомо вводить позивачів в оману, порушуючи статті 32, 34 та 124 Конституції України, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з цим позовом. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаним позовом, суддя Галицького районного суду м. Львова, з яким погодився Львівський апеляційний адміністративний суд, керувався тим, що позивачі оскаржують дії (бездіяльність) посадових осіб управління ДВС, вчинені під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Галицьким районним судом м. Львова в цивільній справі, що виключає можливість розгляду заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. На момент звернення позивачів до суду з позовом до управління ДВС особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби визначалися статтею 181 КАС України. Згідно із частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. На підставі частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до частини першої статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень; далі - ЦПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про невиконання статей 32, 34, 40 та 124 Конституції України заступником начальника управління - начальником відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книшем С.М. під час примусового виконання виконавчого листа N 2-446/2011, виданого 01 листопада 2011 року Галицьким районним судом м. Львова у цивільній справі. Отже, позивачі, які є стороною виконавчого провадження, звернулися до суду з позовом на дії (бездіяльність) посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України. За таких обставин, ураховуючи наведені вище положення частини першої статті 181 КАС України, частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та частини першої статті 383 ЦПК України (у вказаних редакціях), оскарження дій (бездіяльності) заступника начальника управління - начальника відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книша С.М. під час примусового виконання виконавчого листа N 2-446/2011, виданого 01 листопада 2011 року Галицьким районним судом м. Львова у цивільній справі, має відбуватися шляхом звернення до суду зі скаргою в порядку, визначеному статтею 383 ЦПК України. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. З огляду на викладене правильним є рішення судді Галицького районного суду м. Львова, залишене без змін оскаржуваною ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в адміністративній справі. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Ухвалу судді Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 906/530/17 Провадження N 12-213гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області) - на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року, постановлену суддею Шніт А.В., та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Петухова М.Г., Гудака А.В., Маціщук А.В., у справі Господарського суду Житомирської області за позовом ТОВ "Патріа-Баланс" до ТОВ "Темп" про стягнення 1 100 000 грн. за скаргою ТОВ "Патріа-Баланс" на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16 серпня 2017 року у справі N 906/530/17 позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Темп" на користь ТОВ "Патріа-Баланс" 2 400 714 грн попередньої оплати і 36 010,71 грн судових витрат. На виконання цього рішення 06 вересня 2017 року видано наказ. 2. 20 грудня 2017 року ТОВ "Патріа-Баланс" звернулося до цього ж суду зі скаргою на дії ВДВС, у якій товариство просило визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо: - складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору в сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області N 32467845 (виконавче провадження N 40551574); - неперерахування на користь ТОВ "Патріа-Баланс'як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн. стягнутих з боржника - ТОВ "Темп"; - зарахування призначених для ТОВ "Патріа-Баланс'як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн з метою погашення заборгованості по виконавчому збору за зведеним виконавчим провадженням N 40709665. Фактичні обставини справи, установлені судами 3. 08 вересня 2017 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області відкрив виконавче провадження N 54665544 за наказом Господарського суду Житомирської області від 06 вересня 2017 року у справі N 906/530/17 про стягнення з ТОВ "Темп" на користь ТОВ "Патріа-Баланс" 2 400 714 грн попередньої оплати та 36 010,71 грн судових витрат. 4. У зв'язку з тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіперебувало зведене виконавче провадження N 48314803 від 31 липня 2015 року щодо боржника - ТОВ "Темп", до цього провадження приєднано виконавче провадження N 54665544. 5. Внаслідок проведення торгів з реалізації описаного й арештованого майна ТОВ "Темп", а саме: нежилого приміщення N 1 загальною площею 562,4 кв. м і земельної ділянки загальною площею 0,2420 га, на депозитний рахунок Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від переможця електронних торгів надійшли кошти від реалізації майна ТОВ "Темп" в сумі 1 137 767,12 грн. 6. Після складання розрахунку 13 листопада 2017 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області встановив, що стягувачу - ТОВ "Патріа-Баланс" з метою погашення боргу за рішенням суду необхідно перерахувати кошти в сумі 277 929,92 грн (після відрахування виконавчого збору). 7. Водночас, на виконанні Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області також перебувало зведене виконавче провадження N 40709665 про стягнення з ТОВ "Патріа-Баланс" на користь держави заборгованості в сумі 1 117 611,06 грн. до складу якого входили виконавчі провадження: N 34670293, 34669844, 34670166 з примусового виконання постанов N 15010637, 26579441, 26579441, виданих 09 жовтня 2012 року ВДВС про стягнення з ТОВ "Патріа-Баланс" виконавчого збору у розмірі 536 318,04 грн. витрат на проведення виконавчих дій в сумі 3 619,42 грн. виконавчого збору у розмірі 577 673,60 грн. 8. Оскільки ТОВ "Патріа-Баланс" одночасно було боржником за зведеним виконавчим провадженням N 40709665, державним виконавцем зараховано кошти в сумі 277 929,92 грн у рахунок погашення заборгованості за цим провадженням. 9. Не погодившись із діями Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області, ТОВ "Патріа-Баланс" звернулося до Господарського суду Житомирської області з вищезазначеною скаргою, оскільки вважає, що цей Відділ зарахував належні ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувачу у виконавчому провадженні N 54665544 кошти в сумі 277 929,92 грн у рахунок погашення боргу за виконавчим провадженням N 40709665, у якому це товариство є боржником. 10. На виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області також перебувало виконавче провадження N 40551574, відкрите згідно з постановою цього Відділу N 32467845 від 11 червня 2012 року на підставі виконавчого листа N 850/24/12 від 17 лютого 2012 року, виданого на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2011 року у справі N 753/4846/14 про стягнення з ТОВ "Темп", ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на користь ПАТ "Сведбанк" 3 681 297,75 грн. 11. 11 червня 2012 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області виніс постанову про стягнення з ТОВ "Темп" виконавчого збору в сумі 368 129,78 грн. а 04 листопада 2013 року повернув вищевказаний виконавчий лист N 850/24/12 від 17 лютого 2012 року за заявою стягувача. 12. 05 листопада 2013 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області відкрив виконавче провадження щодо стягнення з боржника - ТОВ "Темп" на користь держави нестягнутого виконавчого збору в сумі 366 483,41 грн. В подальшому з ТОВ "Темп" на користь держави стягнуто 25 220,45 грн виконавчого збору, залишок боргу по сплаті виконавчого збору у цьому виконавчому провадженні склав 341 262,96 грн. 13. Згідно з розрахунком від 13 листопада 2017 року розподілу стягнутої з ТОВ "Темп" суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням, Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області розподілив стягнення виконавчого збору згідно з постановою цього Відділу від 11 червня 2012 року N 32467845 у сумі 341 262,96 грн на користь держави. 14. ТОВ "Патріа-Баланс" вважає, що Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області не мав підстав у зведеному виконавчому провадженні здійснювати розподіл стягнутих з ТОВ "Темп" коштів з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн та стягувати цю суму коштів на користь держави. 15. За вказаних обставин ТОВ "Патріа-Баланс" стверджує, що дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області у частині визначення сум, що підлягають перерахуванню стягувачам у зведеному виконавчому провадженні відносно ТОВ "Темп", є неправомірними. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 16. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року частково задоволено скаргу ТОВ "Патріа-Баланс"; визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо неперерахування на користь ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн. стягнутих з боржника - ТОВ "Темп"; визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіщодо зарахування призначених для ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн з метою погашення заборгованості з виконавчого збору у зведеному виконавчому провадженні N 40709665; у задоволенні іншої частини скарги відмовлено. 17. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року скасовано ухвалу Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 у справі N 906/530/17 у частині відмови в задоволенні вимог ТОВ "Патріа-Баланс" про визнання неправомірними дій Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області N 32467845 у виконавчому провадженні N 40551574; прийнято в цій частині нове рішення про задоволення скарги ТОВ "Патріа-Баланс" щодо визнання неправомірними дій Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області N 32467845 у виконавчому провадженні N 40551574; викладено резолютивну частину ухвали Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року у справі N 906/530/17 у такій редакції: "1. Скаргу ТОВ "Патріа-Баланс" на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області від 19 грудня 2017 року у справі N 906/530/17 задовольнити. 2. Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови N 32467845 Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області (виконавче провадження N 40551574). 3. Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо неперерахування на користь ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн. стягнутих з боржника ТОВ "Темп". 4. Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо зарахування призначених для ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн з метою погашення заборгованості з виконавчого збору у зведеному виконавчому провадженні N 40709665". Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 18. У травні 2018 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати вищезазначені ухвалу та постанову господарських судів попередніх інстанцій. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 19. Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області, зокрема, послався на положення частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби при примусовому виконанні постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та під час зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Скаржник зазначив, що, господарські суди попередніх інстанцій, приймаючи до розгляду скаргу ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у межах цієї справи, надали оцінку рішенням і діям Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області при примусовому виконанні постанови про стягнення виконавчого збору, винесеної внаслідок виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі N 753/4846/14. Оскільки зазначена постанова винесена під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, вказані обставини унеможливлюють розгляд цього спору судами господарської юрисдикції. Доводи інших учасників справи 20. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило. Надходження касаційної скарги на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду 21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2018 року відкрила касаційне провадження та ухвалою від 31 липня 2018 року на підставічастини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 22. ВеликаПалата Верховного Суду прийняла цю справу до розгляду у зв'язку з посиланням у касаційній скарзі Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіна порушення правил предметної юрисдикції, зокрема на те, що при виконанні зведеного виконавчого провадження виконувалися не лише рішення, постановлені загальними судами в порядку цивільного судочинства, але й наказ, виданий на виконання рішення господарського суду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 23. Як зазначалося вище, Господарський суд Житомирської області 16 серпня 2017 року прийняв рішення у справі N 906/530/17, яке відповідно до частини першої статті 115 ГПК України у редакції, чинній на момент його прийняття, є обов'язковим і виконується у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 24. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів передбачалось статтею 121? цього ж Кодексу у вказаній редакції. 25. Аналогічна норма містилася у статтях 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час вирішення спору у справі N 753/4846/14-ц Дарницького районного суду міста Києва. Цими нормами передбачалося право сторін виконавчого провадження звернутися до суду зі скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Така скарга подавалася до суду, який видав виконавчий документ. 26. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України, ЦПК України й Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у нових редакціях. 27. Так, ГПК України в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій скарги ТОВ "Патріа-Баланс", поданої до Господарського суду Житомирської області 20 грудня 2017 року, установлював, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно). 28. У частині першій статті 447 та частині першій статті 448 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій скарги ТОВ "Патріа-Баланс", поданої до Господарського суду Житомирської області 20 грудня 2017 року, зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 29. Зазначеними нормами ГПК України, ЦПК України і Закону України "Про виконавче провадження" не урегульовано порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень при вчиненні дій у зведеному виконавчому провадженні. 30. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 31. Згідно з приписами статті 30 цього ж Закону виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. 32. Отже, при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких указані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження вимагається наявність підстав для завершення виконавчого провадження, а таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову. 33. Водночас цим законом не передбачено порядку розгляду скарг щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. 34. У касаційній скарзі Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіпосилається на те, що оскаржувані виконавчі дії вчинялися на виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі листи, видані на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухваленого в порядку цивільного судочинства, та рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого у порядку господарського судочинства. Тобто у зведеному виконавчому провадженні об'єднані виконавчі провадження щодо виконання декількох судових рішень, тоді як скарга ТОВ "Патріа-Баланс" розглянута лише в частині, яка стосується виконання саме рішення, ухваленого в порядку господарського судочинства. 35. Разом з тим за зведеним виконавчим провадженням виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені. 36. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця при виконанні зведеного виконавчого провадження не визначено, а тому учасники виконавчого провадження оскаржують одні й ті самі рішення, дії чи бездіяльність державної виконавчої служби в судах різних юрисдикцій. 37. У статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця. 38. Згідно з положеннями частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 39. У частині п'ятій цієї ж статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. 40. Тобто частина п'ята статті 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції. 41. Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, у такому випадку застосовується частина перша статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. 42. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц. 43. Як зазначалося вище, Рівненський апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу місцевого господарського суду у цій справі, дійшов висновку, що Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областібезпідставно перерахував грошові кошти у розмірі 341 262,96 грн у рахунок погашення виконавчого збору під час виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі N 753/4846/14 від 24 травня 2011 року, яке 06 травня 2014 року скасовано ухвалою цього ж суду, та зазначив, що стягнута сума виконавчого збору підлягає поверненню. 44. Господарський суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги ТОВ "Патріа-Баланс" у межах цієї справи визнав неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіщодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з ТОВ "Темп" суми за зведеним виконавчим провадженням N 48314803, до якого приєднано виконавче провадження N 54665544 за наказом Господарського суду Житомирської області від 06 вересня 2017 року у справі N 906/530/17, з урахуванням виконавчого збору у розмірі 341 262,96 грн за виконавчим провадження N 40551574, відкритим на виконання рішення суду загальної юрисдикції. 45. Згідно із частиною другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 46. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. 47. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. 48. Відтак господарський суд першої інстанції як суд, який видав виконавчий документ на виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 16 серпня 2017 року у справі N 906/530/17, розглянувши по суті скаргу ТОВ "Патріа-Баланс" на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіщодо проведення виконавчих дій та перерахування грошових коштів у розмірі 341 262,96 грн у рахунок погашення виконавчого збору на виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі N 753/4846/14 від 24 травня 2011 року, порушив відповідні норми процесуального права, оскільки не звернув уваги на те, що такі вимоги стосувалися стягнення виконавчого збору, тому не підлягають розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства. 49. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі N 921/16/14-г/15 (провадження N 12-93гс18) та у справі N 127/9870/16-ц (провадження N 14-166цс18). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 50. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 ГПК України. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 313 ГПК України). 51. Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 53. ОскількиВелика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність оскарження у порядку адміністративного судочинства рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, скарга ТОВ "Патріа-Баланс" не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. 54. Відповідно ухвала Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Щодо судових витрат 55. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Висновки про правильне застосування норм права 56. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. 57. Законом України "Про виконавче провадження" встановлений спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Керуючись статтями 231, 300 - 302, 308, 313 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областізадовольнити. 2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року у справі N 906/530/17 скасувати. 3. Провадження у справі Господарського суду Житомирської області N 906/530/17 за поданою ТОВ "Патріа-Баланс" 20 грудня 2017 року скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області - закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Яновська О.Г.
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 442/2270/17-ц Провадження N 14-276цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - Головне управління Державної служби України з питань праці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці у Львівській області), заінтересовані особи: Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Дрогобицький відділ ДВС), Комунальне підприємство "Комбінат міського господарства" (далі - КП "Комбінат міського господарства"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ГУ Держпраці у Львівській області на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року у складі судді Гарасимків Л.І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів Копняк С.М., Бойко С.М., Ніткевича А.В. у цивільній справі за заявою ГУ Держпраці у Львівській області, заінтересовані особи: Дрогобицький відділ ДВС, КП "Комбінат міського господарства", про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, УСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області звернулося до суду із заявою про поновлення строку для пред'явлення до виконання постанови від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 про накладення штрафу на КП "Комбінат міського господарства" у розмірі 1 450 грн. Заяву мотивовано тим, що 03 серпня 2016 року першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О. винесено постанову N 13031011135-0219 про накладення штрафу на КП "Комбінат міського господарства" у розмірі 1 450 грн. Зазначений штраф є фінансовою санкцією за допущене порушення законодавства про працю. Відповідно до частини шостої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби. 22 грудня 2016 року вказану постанову надіслано для примусового виконання в Дрогобицький відділ ДВС, проте листом від 31 січня 2017 року її повернуто ГУ Держпраці у Львівській області без виконання у зв'язку з пропущенням стягувачем строку, встановленого частиною першою статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII). Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, оскільки виконавчий документ? постанова від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 видана не судом, а ГУ Держпраці у Львівській області, проте відповідно до вимог статті 24 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), статті 371 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року залишено без змін. Залишаючи ухвалу місцевого суду без змін, суд апеляційної інстанції керувався тим, що норма статті 371 ЦПК України поширюється лише на виконання судових рішень у цивільних справах, при цьому щодо виконання виконавчих документів, які судом не видавалися, ця норма не поширюється. Крім того, зважаючи на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення була постановлена в порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), порядок вирішення питань, пов'язаних із пред'явленням її до виконання, регулюється вимогами статей 298-305 цього Кодексу. У липні 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Доводи, наведені у касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що постанова ГУ Держпраці у Львівській області від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 про накладення штрафу є виконавчим документом, а згідно з частиною шостою статті 12 Закону N 1404-VIII стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. На думку заявника, ця норма не перешкоджає можливості поновлення строків для пред'явлення постанови іншого органу до виконання. Також ГУ Держпраці у Львівській області зазначало, що ЦПК України містить розділ VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)". Згідно з частиною першою статті 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Частиною першою статті 3 Закону N 1404-VIII передбачено види виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню. Виконавчі листи, які видаються судами, є лише одним із видів таких виконавчих документів, поряд з рішеннями інших органів, які законом визнані виконавчими документами (пункт 7 статті 3 Закону N 1404-VIII). Крім того, заявник не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що питання, пов'язані з пред'явленням постанови ГУ Держпраці у Львівській області від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 про накладення штрафу до виконання, мають вирішуватися відповідно до положень статей 298?305 КУпАП. ГУ Держпраці у Львівській області вказувало, що даний штраф не є адміністративним стягненням, передбаченим КУпАП, оскільки накладається за порушення, передбачене КЗпП України, на суб'єкта господарювання - юридичну особу, а тому вважало, що розгляд цього питання відповідно до розділу VI ЦПК України належить до компетенції цивільних судів, оскільки на вказані правовідносини норми Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не поширюються. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 23 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Визначення юрисдикційності скарги (заяви) залежить від установлення судами таких обставин: чи є вказана скарга реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб'єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). У статті 1 Закону N 1404-VIII у редакції, що діяла на час звернення ГУ Держпраці у Львівській області з заявою, зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У статті 3 названого Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється державною виконавчою службою, у пунктах 1, 11, 2 частини першої перераховано виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; а у пункті 7 частини першої перераховані і рішення інших державних органів та рішення Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами. Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою у порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень (постанов, наказів, ухвал та інших документів) інших органів, які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону N 1404-VIII. Як убачається з матеріалів справи, 03 серпня 2016 року першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О. винесено постанову N 13031011135-0219 про накладення штрафу на КП "Комбінат міського господарства" у розмірі 1 450 грн за порушення законодавства про працю. Статтею 265 КЗпП України урегульовано питання відповідальності за порушення законодавства про працю, зокрема частиною четвертою передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби (частина шоста статті 265 КЗпП України). Тому вказана постанова N 13031011135-0219 про накладення штрафу є виконавчим документом у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII і підлягає примусовому виконанню. У лютому 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області отримало повідомлення Дрогобицького відділу ДВС від 31 січня 2017 року про повернення виконавчого документа (постанови N 13031011135-0219) стягувачу без прийняття до виконання, оскільки заявником пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Звертаючись до суду з указаною заявою, ГУ Держпраці у Львівській області просило поновити строк пред'явлення до виконання постанови N 13031011135-0219 про накладення штрафу, посилаючись на поважні причини його пропуску. Підставою такого звернення стало повідомлення Дрогобицького відділу ДВС про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, тобто конкретне рішення органу державної виконавчої служби. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), передбачені розділом VI ЦПК України. Так, згідно з вимогами статті 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 12 Закону N 1404-VIII у редакції, чинній на час звернення до суду, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню? з наступного дня після його прийняття. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. При вирішенні питання про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання необхідно зважати, що ЦПК України, Господарський процесуальний кодекс України та КАС України передбачають можливість розгляду заяв про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у виконавчому провадженні, яке відкрито на виконання відповідного судового рішення. Разом з тим у статті 181 КАС України у редакції, що діяла на час звернення до суду, передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. У частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Оскільки у справі, яка розглядається, виконавче провадження відкрито не на виконання судового рішення, а постанови, виданої іншим органом, а саме першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О., то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про неможливість її розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд обґрунтовано зробив висновок про наявність правових підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України від 2004 року, для відмови у відкритті провадження у справі. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що при розгляді справи суд першої інстанції не зазначив, у якому провадженні належить розглядати таку заяву, а суд апеляційної інстанції помилково послався на КУпАП, тобто суди допустили порушення норм процесуального права і заявнику необхідно роз'яснити, що вказана заява має розглядатися за правилами КАС України. Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до неправильного розуміння норм законодавства України та не спростовують висновків судів. При визначенні юрисдикційності справи за заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання необхідно встановити на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження. Якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою або приватним виконавцем на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII, тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні. Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими органами, такі заяви учасників виконавчого провадження розглядаються у порядку, передбаченому статтею 181 КАС України у редакції, що була чинною на час звернення до суду, чи статтею 287 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - доповненню у частині роз'яснення заявнику, що вказана заява має розглядатися судом за місцем виконання постанови у порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань праці у Львівській області задовольнити частково. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року змінити, доповнити тим, що заява підлягає розгляду судом за місцем її виконання у порядку адміністративного судочинства. В іншій частині ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 916/223/17 Провадження N 12-196гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ Держказначейства) на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року (судді: Таран С.В. - головуючий, Будішевська Л.О., Аленін О.Ю.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року (суддя Оборотова О.Ю.) у справі за скаргою Приватного підприємства "Ремерцентр" (далі - ПП "Ремерцентр") на дії ГУ Держказначейства у справі N 916/223/17 за позовом ПП "Ремерцентр" до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ГУ Держказначейства, про стягнення 3 млн 242 тис. 232 грн 81 коп. та ВСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст вимог скарги на дії ГУ Держказначейства 1.1. 14 лютого 2018 року ПП "Ремерцентр" звернулось до Господарського суду Одеської області зі скаргою у порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в якій просило визнати протиправними дії (бездіяльність) ГУ Держказначейства, які полягають у відмові від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 6 березня 2017 року та в поверненні без виконання наказу цього ж суду від 24 березня 2017 року у справі N 916/223/17 (далі - Наказ). 1.2. Вимоги скарги мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Одеської області від 6 березня 2017 року у справі N 916/223/17 позовні вимоги ПП "Ремерцентр" задоволено частково, стягнуто на його користь із Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації 3 % річних у сумі 712 тис. 901 грн 24 коп. інфляційні витрати у сумі 252 млн 7 тис. 669 грн 24 коп та витрати зі сплати судового збору в сумі 48 тис. 608 грн 56 коп. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. 1.3. На виконання вказаного рішення Господарський суд Одеської області 24 березня 2017 року видав Наказ, однак Головне управління Держказначейства після отримання Наказу повернуло його листом стягувачу без виконання. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, скаргу ПП "Ремерцентр" задоволено, визнано протиправною бездіяльність ГУ Держказначейства з невиконання Наказу. 2.2. Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновком суду першої інстанції, виходив з того, що в органу державної казначейської служби немає підстав для повернення Наказу без виконання, оскільки цей виконавчий документ було видано та оформлено з дотриманням установлених вимог. 2.3. Крім того, орган державної казначейської служби, виконуючи рішення суду, діє в межах Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження"), з особливостями, визначеними Законом України від 5 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"), а тому, скарги на дії органу державної казначейської служби підлягають розгляду в межах господарського процесу. 3. Короткий зміст касаційної скарги 3.1. 15 травня 2018 року ГУ Держказначейства подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року та відмовити в задоволенні скарги ПП "Ремерцентр" у повному обсязі. 3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами, зокрема, про те, що ГУ Держказначейства не входить до системи органів Державної виконавчої служби України і є юридичною особою публічного права, а тому спір про оскарження його дій чи бездіяльності як суб'єкта владних повноважень вирішується в порядку адміністративного судочинства. 3.3. Скаржник зазначає, що ГУ Держказначейства не мало повноважень щодо виконання Наказу, а тому не має права вимагати від боржника вжиття заходів щодо виконання виконавчого документа. 3.4. Крім того, у Наказі неправильно зазначено найменування боржника - Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації замість Департаменту житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації. 4. Доводи інших учасників справи 4.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Ремерцентр" зазначає, що Наказ було видано без помилок, із зазначенням правильного найменування боржника, оскільки на момент винесення судового рішення суду першої інстанції та видачі Наказу за наведеним у ньому кодом ЄДРПОУ 33659544 згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржник був зареєстрований під тим найменуванням, яке вказано в Наказі, а саме Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації. 4.2. Крім того, скарга на дії (бездіяльність) органів казначейства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки оскарження дій чи бездіяльності цього органу господарським процесуальним законодавством не визначено, тому з урахуванням правових висновків Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 28 жовтня 2013 року N 12/203 та від 24 вересня 2013 року N 32/37-10, а також частини четвертої статті 82 ЗУ "Про виконавче провадження", такі скарги подаються до суду, який видав виконавчий документ. 4.3. У цьому випадку ГУ Держказначейства діє, як орган, на який відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року N 845 (далі - Порядок), покладений обов'язок з виконання рішення суду. 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держказначейства для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та ухвали Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15 червня 2018 року. 5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2018 року справу N 916/223/17 разом з указаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 5.3. Ухвалою від 20 серпня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу N 916/223/17 та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на 12 вересня 2018 року. 6. Фактичні обставини справи 6.1. 20 грудня 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до ГУ Держказначейства із заявою щодо виконання Наказу. 6.2. Листом від 16 січня 2018 року N 16-08/66-279 ГУ Держказначейства з посиланням на пункт 9 Порядку повернуло стягувачу Наказ без виконання як такий, що виданий або оформлений з порушенням установлених вимог. 6.3. Повернення Наказу обґрунтовано тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за вказаним у виконавчому документі кодом ЄДРПОУ 33659544 зареєстровано Департамент житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а не Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, який значиться боржником згідно з Наказом. 6.4. 14 лютого 2018 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії ГУ Держказначейства в порядку статті 339 ГПК України. 7. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 7.1. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору в цій справі, Велика Палати Верховного Суду виходить з такого. 7.2. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 7.3. Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. 7.4. Згідно зі статтею 1 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 7.5. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 2 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів") (частина перша статті 5 ЗУ України "Про виконавче провадження"). 7.6. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.7. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених ЗУ "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. 7.8. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.9. Державний виконавець (виконавець) зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.10. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.11. Водночас ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" установлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених ЗУ "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. 7.12. За нормами ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. 7.13. Указаним законом також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.14. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N 215 (далі - Положення), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.15. Згідно з пунктом 3 Положення основними завданнями Держказначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. 7.16. Пунктом 9 Положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. 7.17. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком. 7.18. За правилами пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). 7.19. Відповідно до зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України. 7.20. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному ЗУ "Про виконавче провадження", а є встановленою ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених цим Законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.21. Відповідно до положень пункту 15 Порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства. 7.22. Разом з тим ЗУ "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом; водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не передбачені. 7.23. Водночас у ЗУ "Про виконавче провадження" та ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", що визначають основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, не визначено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства. 7.24. До того ж положеннями статті 339 ГПК України визначається порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, відповідно до якого сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 7.25. Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ГПК України та ЗУ "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ. 7.26. Водночас, як зазначалось вище, відповідно до пункту 1 Положення державне казначейство - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.27. Разом з тим згідно з положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 7.28. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. 7.29. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 7.30. Отже, з огляду на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду скарги ПП "Ремерцентр" на дії ГУ Держказначейства в порядку господарського судочинства. 7.31. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 7.32. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 7.33. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, ухвали Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року та закриття провадження у справі в частині розгляду скарги ПП "Ремерцентр" на дії ГУ Держказначейства. 8. Висновок Великої Палати Верховного Суду 8.1. Спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, установленому ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються в порядку адміністративного судочинства (статті 2, 5, 19 КАС України) 8.2. Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справах N 916/1226/16 та N 916/1227/16. Керуючись статтями 306, 308, 313 - 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року у справі N 916/223/17 скасувати. Провадження у справі N 916/223/17 в частині розгляду скарги Приватного підприємства "Ремерцентр" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області закрити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  21. Доброго всем дня. Ситуация в следующем; сегодня получила письмо "счастья" от Банка с информацией о передаче денежных требований "Браво" . Тело + проценты в долларах насчитанные с начала просрочки. История отношения с Банком; 2012 г. решение суда о выплате денежных средств. И тишина до сегодня. 1.Имел ли Банк право продать долг физ. лица? 2. Может ли "Браво" подать в суд. 3. Какова судьба решения суда с банком? Очень хочется понимать как бороться и на что еще остались права.
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 761/12665/14-ц Провадження N 14-134цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача ОСОБА_2, суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: стягувач - ОСОБА_3, боржник -Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - ПАТ "Авіакомпанія "МАУ"), заінтересована особа -державний виконавець відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві) Салеомон АртемАндрійович, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року, прийняту колегією суддів у складі судді Піхур О.В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року у складі колегії суддів Рубан С.М., Желепи О.В., Іванченко М.М., у справі за скаргою ОСОБА_3 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А., заінтересована особа - ПАТ "Авіакомпанія "МАУ", Історія справи Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1. У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А., у якій зазначав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року стягнуто з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь ОСОБА_3 308 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 17 листопада 2014 року еквівалентно 4 746,28 грн. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року залишено без змін. 3. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою на вказані судові рішення. 4. 08 червня 2015 року на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року видано виконавчий лист. 5. 19 червня 2015 року постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А. за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження N 47915448 та надано боржнику семиденний строк для самостійного виконання рішення суду. 6. ОСОБА_3 зазначав, що на його валютний рахунок надійшли грошові кошти у розмірі 173,46 долара США, і тому оскільки, на його думку, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року виконано не у повному обсязі, просив постанову державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 30 серпня 2016 року про закінчення виконавчого провадження N 47915448 визнати протиправною та скасувати; визнати протиправною бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А. щодо вчинення виконавчих дій з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року у справі N 761/12665/14-ц. 7. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено. 8. Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що боржник - ПАТ "Авіакомпанія "МАУ"? сплатив стягувачу стягнуті за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року 308 доларів США в еквіваленті до гривні, що станом на день ухвалення рішення складало 4 746,28 грн. тому державний виконавець правомірно закрив виконавче провадження у зв'язку із виконанням вказаного рішення в повному обсязі. 9. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року залишено без змін. 10. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що дії державного виконавця щодо винесення 30 серпня 2016 року постанови про закінчення виконавчого провадження правомірні, а скарга не підлягає задоволенню, оскільки кошти в розмірі 4 746,28 грн на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року боржником сплачені в повному обсязі. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 11. 29 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення його скарги. 12. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що правовідносини сторін у цивільній справі є валютними в розумінні частини другої статті 192, частини третьої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки всі розрахунки між сторонами здійснювалися виключно в іноземній валюті (доларах США), а відтак правових підстав для конвертування зобов'язань з іноземної валюти у національну валюту України (гривню) немає. Враховуючи, що в резолютивній частині рішення суду зазначено суму стягнення в іноземній валюті (доларах США) з одночасним зазначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення, то стягненню в порядку примусового виконання державним виконавцем підлягають кошти саме в іноземній валюті (доларах США), а не їх гривневий еквівалент на час ухвалення рішення. Тому рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року виконано частково, оскільки на рахунок стягувача перераховано лише 173,46 долара США, тоді як розмір стягнутої рішенням суду шкоди становить 308 доларів США. 13. Таким чином, державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві виніс постанову про закінчення виконавчого провадження N 47915448 з порушенням норм Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV). 14. Також заявник посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 01 листопада 2017 року у справі N 6-1063цс17, від 12 липня 2017 року у справі N 6-708цс17, від 10 лютого 2016 року у справі N 6-1680цс15. Доводи інших учасників справи 15. 26 лютого 2018 року представник ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначає, що судовими рішеннями на користь ОСОБА_3 постановлено стягнути кошти, які перераховуються на території України, тому сплата здійснюється саме у гривні на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, що відповідає роз'ясненням Міністерства юстиції України від 03 липня 2015 року N 6878-0-30-15/20. Матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" має виконати свої зобов'язання перед заявником саме в іноземній валюті (доларах США). 16. 19 березня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду пояснення до касаційної скарги, у яких зазначає, що наведені представником боржника доводи у відзиві на касаційну скаргу є безпідставними, оскільки листом Міністерства юстиції України від 03 липня 2015 року N 6878-0-30-15/20, на який посилається представник боржника, підтверджується позиція саме заявника про те, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягненню під час примусового виконання підлягає саме іноземна валюта, визначена цим рішенням. Положення пункту 28.6.1 Правил авіаперевезення, погоджених Державіаслужбою України 19 червня 2014 року та норми Варшавської Конвенції 1929 року не містять приписів щодо обов'язкової конвертації в гривню чи в іншу валюту сум, належних до сплати на користь авіапасажира в порядку відшкодування. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" та частину п'яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 18. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах положень пункту 8 частини першої статті 49 Закону N 606-XIVпри вирішенні питання щодо виконання державним виконавцем судового рішення про стягнення суми, визначеної у рішенні суду в іноземній валюті, із зазначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на час вирішення спору, зокрема, у постановах від 12 липня 2017 року (справа N 6-708цс18) та 01 листопада 2017 року (справа N 6-1063цс17) висловив правовий висновок, протилежний висновку, який міститься у його ж постанові від 13 вересня 2017 року (справа N 6-1445цс17). 19. Зазначене, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, свідчить про виключну правову проблему, коли правова позиція найвищого суду в державі в системі судоустрою за однакових фактичних і правових обставин, подібних правовідносин різна. 20. Колегія суддів вважає, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1445цс17), оскільки порушується принцип виконання рішення у повному обсязі, закріплений пунктом 1 частини другої статті 11 Закону N 606-XIV. 21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 квітня 2018 року прийняла до розгляду зазначену справу у зв'язку із оскарженням ОСОБА_3 ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та постанови Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" та частиною п'ятою статті 403 ЦПК України. Позиція Великої Палати Верховного Суду 22. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке. 23. Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, відступити від висновку щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону N 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1445цс17, тому саме у цьому контексті Велика Палата Верховного Суду розглядає справу. 24. У справі, яка переглядається, встановлено, що у резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року зазначено про стягнення з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь ОСОБА_3 308 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 17 листопада 2014 року становило 4 746,28 грн (а. с. 21?28, т. 1). 25. Рішення набрало законної сили 26 травня 2015 року відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2015 року, яким змінено мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року, виключивши з неї посилання на пункт 13.8.3 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу (умов перевезення) ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (а. с. 73, т. 1). 26. У виконавчому листі, виданому 08 червня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва, зазначено, що підлягає стягненню з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь ОСОБА_3 308 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 17 листопада 2014 року становило 4 746,28 грн (а. с. 3, т. 1). 27. У постанові старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А. про відкриття виконавчого провадження від 19 червня 2015 року зазначено про стягнення на користь ОСОБА_3 308 доларів США, які належало сплатити на відкритий рахунок стягувача в Публічному акціонерному товаристві "Укрексімбанк" (далі - ПАТ "Укрексімбанк") у доларах США (а. с. 24, т. 1). 28. 16 липня 2015 року ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (платник, код - 14348681) перерахувало на рахунок ОСОБА_3 в ПАТ "Укрексімбанк" 4 746,28 грн (а. с. 54, т. 1). 29. 22 липня 2015 року ОСОБА_3 подав до філії ПАТ "Укрексімбанк" заяву про повернення вказаних коштів ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" як помилково надісланих (а. с. 62, т. 1). 30. 23 липня 2015 року зазначені грошові кошти повернуті ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (а. с. 55, т. 1). 31. 31 серпня 2015 року ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (платник, код - 14348681) перерахувало на рахунок ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві (отримувач, код - 34967593) грошові кошти у розмірі 4 746,28 грн (призначення платежу - перерахування коштів для закриття виконавчого провадження ВП N 47915448 від 19 червня 2015 року) (а. с. 74, т. 1). 32. 21 вересня 2015 року ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з заявою про роз'яснення рішення від 17 листопада 2014 року у частині щодо валюти, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_3. 33. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року у задоволенні цієї заяви ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" відмовлено (а. с. 30, т. 1). 34. Додана до позовної заяви ОСОБА_3 фотокопія меморіального ордеру N 129355070 про перерахування на його валютний рахунок платником - "Коррахунок" (код - 26296587) грошових коштів у розмірі 173,46 доларів США не зазначена у мотивувальній частині ухвал судів попередніх інстанцій, ними не досліджувалася і правова оцінка їй не надавалася (а. с. 5, т. 1). 35. Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 36. За частиною першою статті 6 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. 37. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 38. Відповідно до положень статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. 39. Аналогічні положення закріплені у статті 446 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним та касаційним судом). 40. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. 41. Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. 42. За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. 43. Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. 44. У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. 45. Позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" 308 доларів США задоволенорішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2015 року, у зв'язку із застосуванням підпункту "б" пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 року N 1535 "Про застосування Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації", за яким страхова сума, встановлена договором обов'язкового страхування, не повинна бути меншою під час виконання міжнародних польотів? у межах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни (у тому числі для військових та пов'язаних з ними ризиків), на території якої здійснюються пасажирські перевезення, відповідно до уніфікованих умов об'єднання лондонських страховиків або інших умов, що застосовуються у міжнародній практиці; за втрату або шкоду, заподіяну багажу, пошті або вантажу,? суми, еквівалентної 20 доларам США за офіційним обмінним курсом НБУ, за кожен кілограм ваги. 46. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. 47. При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. 48. Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону N 606-XIV. 49. Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби. 50. Із матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. 51. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. 52. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті Україниза офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. 53. ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновком колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону N 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1445цс17. Висновки щодо застосування норм права 54. У статті 53 Закону N 606-ХІV закріплено особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті. 55. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. 56. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена урезолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 57. Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу. 58. Згідно з частиною першою статті 412 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Щодо судових витрат 59. За пунктом 2 частини п'ятої статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат. 60. Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2018 року у справі N 12-66гс18, перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон N 3674-VI), і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби. Водночас у частині другій статті 4 вказаного Закону не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, проте визначено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку. 61. На час подання ОСОБА_3 апеляційної скарги редакція частини другої статті 4 Закону N 3674-VI передбачала ставку судового збору за подання фізичною особою до суду апеляційної скарги на ухвалу суду - 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (275,60 грн); редакція частини другої статті 4 вказаного Закону станом на час подання касаційної скарги передбачала ставку судового збору за подання фізичною особою до суду касаційної скарги на ухвалу суду - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (352,40 грн). 62. Оскільки скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, враховуючий правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2018 року у справі N 12-66гс18, на ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві покладається обов'язок зі сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом апеляційної та касаційної скарг у справі в розмірі 628 грн у дохід держави. Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року скасувати. 3. Постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 30 серпня 2016 року про закінчення виконавчого провадження N 47915448 визнати протиправною та скасувати. 4. Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Салеомона АртемаАндрійовича щодо вчинення виконавчих дій з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року у справі N 761/12665/14-ц. 5. Стягнути з відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 110, код ЄДРПОУ 34967593) судовий збір у розмірі 628 (шістсот двадцять вісім) гривень в дохід держави. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Відповідно до вимог частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Кібенко О.Р. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 815/2255/16 Провадження N 11-177апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року (судді Стас Л.В., Турецька І.О., Косцова І.П.) у справі N 815/2255/16 за позовом ОСОБА_3 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - управління ДВС) про визнання протиправними дій і ВСТАНОВИЛА: У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до управління ДВС, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії відповідача щодо складання відповідно до постанови ВП N 45925604 акта опису та арешту майна від 17 квітня 2015 року про вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що у визначений законом спосіб набула право власності на автотранспортний засіб марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, проте державний виконавець Хлєбников О.В. здійснив дії з вилучення вказаного автомобіля та передачі його третім особам з порушенням норм чинного законодавства України. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 26 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задовольнив повністю. Суд визнав протиправними дії управління ДВС щодо складання акта опису і арешту майна від 17 квітня 2015 року, складеного відповідно до постанови ВП N 45925604, вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, та передачі третім особам на відповідальне зберігання. Суд також постановив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 551 грн 20 коп. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 серпня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із наведеною ухвалою суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, у якій зазначив про те, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: частини першої статті 181 КАС України, частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), роз'яснень, що містяться у пунктах 5 та 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року N 3 "Про практику застосування адміністративними судами України законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби". На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у вказаному виконавчому провадженні був наявний виконавчий напис нотаріуса, а арешт автомобіля здійснювався на підставі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Крім того, суд не взяв до уваги, що позивач вже звертався із позовом про зняття майна з-під арешту до Приморського районного суду м. Одеси, однак ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року у справі N 522/11717/15-ц провадження у справі було закрито і роз'яснено позивачу право на звернення до адміністративного суду. У зв'язку з викладеним в касаційній скарзі сторона позивача просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 26 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 28 жовтня 2016 року управління ДВС подало заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначило, що ця скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки Одеський апеляційний адміністративний суд при постановленні оскаржуваної ухвали правильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема положення частини першої статті 60 Закону N 606-XIV, відповідно до яких особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року касаційну скаргу представника позивача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 03 листопада 2014 року у справі N 2-7122/11 задовольнив подання Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Другий Приморський ВДВС) про визнання мирової угоди на стадії виконання судового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та визнав мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, укладену 29 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Відповідно до вказаної ухвали суду ОСОБА_5 визнав заборгованість перед ОСОБА_3, що зазначена в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2011 року, у розмірі 186 тис. 167 грн 30 коп. В рахунок погашення заборгованості у вказаному розмірі згідно із цим рішенням ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_3 автомобіль марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2. У зв'язку з досягненням домовленості та добровільним врегулюванням порядку виконання судового рішення вказаною ухвалою суду закінчено виконавче провадження N 31752247 щодо виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2011 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 186 тис. 167 грн 30 коп. Зазначений автотранспортний засіб знаходився на відповідальному зберіганні в порядку Закону N 606-XIV у ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2. На примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління ДВС перебувало виконавче провадження N 45925604 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, зареєстрованого за реєстровим N 1114, виданого 13 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, за рахунок реалізації якої підлягають задоволенню вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Кредитні ініціативи" в розмірі 4 млн. 411 тис. 454 грн. 57 коп. 05 січня 2015 року у зв'язку з невиконанням боржником вимог виконавчого документа в наданий для самостійного виконання строк державний виконавець Хлєбников О.В. відповідно до статті 28 Закону N 606-XIV виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 441 тис. 145 грн 57 коп. на користь держави. Постановами державного виконавця Хлєбникова О.В. від 05 січня 2015 року накладено арешт на майно боржника - квартиру АДРЕСА_1, а також на все майно, що належить ОСОБА_5, у межах суми звернення стягнення - 4 млн. 411 тис. 454 грн. 57 коп. 17 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС в межах стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 441 тис. 145 грн 57 коп. на користь бюджету проведено опис й арешт автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передано його на відповідальне зберігання громадянці ОСОБА_7 Позивач ОСОБА_3 не є стороною виконавчого провадження N 45925604. Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до управління ДВС про визнання протиправними дій, Одеський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що позивач повинен звертатись до загального місцевого суду з позовом про визнання права власності на майно та про зняття з нього арешту. ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. На підставі частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону N 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про визнання протиправними дій державного виконавця щодо складання відповідно до постанови ВП N 45925604 акта опису та арешту майна від 17 квітня 2015 року про вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. Як установлено судами попередніх інстанцій, оскаржені дії вчинені старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС в межах стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору на користь бюджету у зв'язку з невиконанням в наданий для самостійного виконання строк боржником вимог виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, позивач ОСОБА_3, яка не є стороною виконавчого провадження N 45925604, оскаржує дії державного виконавця управління ДВС, вчинені в межах стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору на користь бюджету у зв'язку з невиконанням в наданий для самостійного виконання строк боржником вимог виконавчого напису нотаріуса. За таких обставин відповідно до наведених вище норм частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону N 606-XIV (у вказаній вище редакції) цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року закрито провадження у цивільній справі N 522/11717/15-ц за скаргою ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Хлєбникова О.В. щодо порушення порядку проведення виконавчого провадження N 45925604. За висновком, викладеним апеляційним судом у вказаному рішенні, яке набрало законної сили, захист прав ОСОБА_3 має відбуватися в порядку адміністративного судочинства. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити. 2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.
  24. После прочтения данной темы возник вопрос - существуют ли сроки, в которые исполнитель должен/обязан/может вернуть стягувачу исполнительный лист по причине отсутствия у должника имущества и денежных средств? В законе об ИП я ответа не нашла, возможно что-то есть во внутренних инструкциях ДВС? Хочу разобраться в этом вопросе, поскольку на протяжении уже 6 лет тянется производство по взысканию долга по кредиту, последнее действие исполнителя - временный запрет на выезд за границу должнику, причем в ходатайстве в суд исполнитель указал, что должник имущества не имеет (это судя из Ухвали на сайте Судовой влади). Заранее благодарна за отклик.
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві в особі начальника відділу ОСОБА_3, старшого державного виконавця ОСОБА_4 незаконними та відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року, в с т а н о в и л а: У травні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, у якому, посилаючись на тривале невиконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 квітня 2014 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2014 року, просили стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 збитків у гривневому еквіваленті на день проведення розрахунку, завданих під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_1, у сумі 158 доларів США 83 центи та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди і на користь ОСОБА_2 168 доларів США 49 центів у гривневому еквіваленті на день проведення розрахунку збитків, завданих під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_2, та 8 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 26 січня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 жовтня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1. У заяві ОСОБА_1 порушується питання про скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року та ухвалення нового судового рішення з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 96, 176, 1174 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», статті 86 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», статей 56, 68, 124 Конституції України. Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_1 посилається на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. За статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до суду, у якому просили стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ» «Надра») проценти за банківським вкладом, індекс інфляції, три проценти річних та неодержані доходи за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів за користування коштами. Шосткинський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 11 квітня 2014 року стягнув: на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом – 86 доларів США 86 центів, індекс інфляції – 299 доларів США 53 центи, 3 % річних – 74 долари США 54 центи, неодержані доходи (упущена вигода) – 148 доларів США 89 центів; на користь ОСОБА_2 проценти за банківським вкладом – 92 долари США 19 центів, індекс інфляції – 373 долари США, 3 % річних – 79 доларів США 2 центи, неодержані доходи (упущену вигоду) – 158 доларів США 4 центи. Апеляційний суд Сумської області рішенням від 25 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував у частині стягнення індексу інфляції та упущеної вигоди, змінив рішення у частині стягнення процентів за банківськими вкладами, стягнувши на користь ОСОБА_1 84 долари США 29 центів та на користь ОСОБА_2 89 доларів США 47 центів. 18 липня 2014 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області на виконання вказаних рішень судів першої та апеляційної інстанцій видав виконавчі листи, що були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі – ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві). На підставі цих виконавчих листів 13 серпня 2014 року старший державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 винесла постанови про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2. 12 червня 2015 року старший державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 винесла постанови про закінчення зазначених виконавчих проваджень. За скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Шосткинський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 7 серпня 2015 року визнав незаконними і скасував постанови про закінчення виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2; визнав незаконною бездіяльність начальника ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_3 щодо забезпечення виконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 квітня 2014 року, рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2014 року, встановив порушення Закону України «Про звернення громадян» щодо ненадання відповіді на скаргу; визнав незаконними дії та бездіяльність старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_4 щодо забезпечення виконання зазначених виконавчих проваджень. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, застосувавши, зокрема, статтю 56 Конституції України, статі 1166, 1167, 1172–1174 ЦК України, виходив з того, що Державне казначейство України не порушувало прав та свобод позивачів, а шкода повинна стягуватися з рахунків тієї бюджетної організації, яка завдала такої шкоди. Постановляючи ухвалу про залишення рішення суду першої інстанції без зміни, суд апеляційної інстанції, застосувавши, зокрема, статтю 56 Конституції України, статтю 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», статтю 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», статті 23, 1174 ЦК України, дійшов висновку, що додана до позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 копія ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 7 вересня 2015 року не підтверджує спричинення їм збитків та моральної шкоди внаслідок неправомірних дій та бездіяльності посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2016 року зазначено, що бездіяльність державної виконавчої служби, яка встановлена судовими рішеннями, призвела не лише до порушення строків виконання судового рішення, а й до спричинення моральної шкоди, передбаченої статтею 56 Конституції України, статями 23, 1167, 1173 ЦК України, статтею 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», що є підставою для її відшкодування за рахунок держави. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2016 року, що надані заявником для порівняння, не можуть бути підтвердженням неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 56 Конституції України, статей 23, 1173 ЦК України, статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» в частині відшкодування моральної шкоди, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України. Крім того, у статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов’язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід’ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»). У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. У справі, яка переглядається, суди, розглядаючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві в особі начальника відділу ОСОБА_3, старшого державного виконавця ОСОБА_4 незаконними, відшкодування, зокрема, моральної шкоди та посилаючись на положення статей 1173 та 1174 ЦК України, не з’ясували, кого саме вважають заподіювачем шкоди позивачі та які саме незаконні рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу чи його посадової або службової особи, на думку позивачів, завдали їм шкоди. Без надання оцінки судом першої інстанції вказаним обставинам ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі №6-99цс17 Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Здійснивши аналіз, указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної, рішеннями, діями (бездіяльністю) державного виконавця відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 8 листопада 2017 року № 6-99цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0C02BAD4B8FB6ABEC22581EE0053ECBA