Search the Community

Showing results for tags 'ликвидация банка'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 227 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2018 року м. Київ Справа N 911/2666/15 Провадження N 12-131гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Кібенко О.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання - Черненка О.В., представників учасників справи: Публічного акціонерного товариства "Златобанк" - Онішкевича М.М., Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" - не з'явились, Києво-Святошинського районного управління юстиції в особі Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції - не з'явились, Національного банку України - Софіна О.В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Костюкова Д.І., Цуканової С.Г., Шевченко Ю.А., Товариства з обмеженою відповідальністю "Пашківочка" - не з'явились, Товариства з обмеженою відповідальністю "Пашківка" - не з'явились, ОСОБА_8 - ОСОБА_9, Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - Саковця А.О., Авраменка С.В., Тарасенкова В.В. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Сітайло Л.Г., Пашкіної С.А., Калатай Н.Ф., у справі Господарського суду Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (далі - АТ "Златобанк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (далі - ТОВ "ТЛК "Арктика"), Києво-Святошинського районного управління юстиції (далі - Києво-Святошинського РУЮ) в особі Реєстраційної служби Києво-Святошинського РУЮ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: - Національний банк України (далі - НБУ), - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пашківочка" (далі - ТОВ "Пашківочка), - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пашківка" (далі - ТОВ "Пашківка"), - ОСОБА_8 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ПАТ "Ощадбанк", про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У червні 2015 року ПАТ "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "ТЛК "Арктика", Києво-Святошинського РУЮ в особі Реєстраційної служби Києво-Святошинського РУЮ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: НБУ, Фонд, ТОВ "Пашківочка", ТОВ "Пашківка", ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПАТ "Ощадбанк", про визнання недійсним договору і застосування наслідків недійсності правочину. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Рішенням Господарського суду Київської області від 03 вересня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. 3. Постановою Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2016 року судові рішення попередніх інстанцій скасовані, а справа направлена на новий розгляд до Господарського суду Київської області. 4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 14 грудня 2017 року позов залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції. Суд мотивував своє рішення тим, що позовну заяву у цій справі підписано особою, яка не має права її підписувати. 5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2018 року скасовано ухвалу Господарського суду Київської області від 14 грудня 2017 року, а справу повернуто до місцевого господарського суду для розгляду. 6. Апеляційний господарський суд послався на те, що на час підписання позовної заяви довіреність на представництво ПАТ "Златобанк" видавалась уповноваженою особою Фонду і була дійсною. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. У лютому 2018 року АТ "Ощадбанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2018 року, у якій просить її скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 14 грудня 2017 року - залишити в силі. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 8. Скаржник вважає, що приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у частині виведення неплатоспроможного банку з ринку та відповідно наявності повноважень у Фонду на здійснення таких функцій, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки відсутнє рішення Національного банку України (далі - НБУ) про віднесення АТ "Златобанк" до неплатоспроможних внаслідок прийняття судового рішення про визнання його неправомірним і скасування. 9. Також АТ "Ощадбанк" зазначило про безпідставність застосування судом апеляційної інстанції положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо порядку припинення представництва за довіреністю з огляду на те, що позовна заява підписана не представниками, які діяли на підставі довіреності уповноваженої особи Фонду. Позов підписаний безпосередньо уповноваженою особою Фонду Славінським В.І., який діяв від імені позивача без довіреності на підставі рішення Фонду, в подальшому скасованого адміністративним судом в іншій справі. 10. У поясненнях до касаційної скарги АТ "Ощадбанк" зазначило, що, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на те, що на час винесення ухвали про залишення позову без розгляду ПАТ "Златобанк" знаходиться у стані припинення, а керівником вказано уповноважену особу Фонду Славкіну М.А. Однак ПАТ "Ощадбанк" вважає цей висновок суду апеляційної інстанції таким, що суперечить наявним у матеріалах доказам і даним, що містилися у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр). Доводи інших учасників справи 11. У поясненнях на касаційну скаргу НБУ погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності повноважень в уповноваженої особи Фонду на дату подання позовної заяви. 12. Фонд у відзиві на касаційну скаргу стверджує, що до встановлення законного способу і порядку виконання рішення адміністративного суду, його повного виконання, повернення ПАТ "Златобанк" на ринок і підтвердження цього НБУ, Фонд здійснює усі повноваження щодо збереження активів і майна банку в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також Фонд підтримав позицію НБУ про те, що на момент подання позову суд першої інстанції не виявив будь-яких порушень у повноваженнях особи, яка подала цей позов. Рух касаційної скарги 13. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою АТ "Ощадбанк" на розгляд Великої Палати Верховного Суду, пославшись на наявність виключної правової проблеми у вирішенні питання моменту втрати чинності скасованих адміністративним судом постанов НБУ та рішень Фонду в контексті з'ясування наявності повноважень уповноваженої особи Фонду на підписання позовної заяви. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 14. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України. 15. Частиною першою статті 54 цього ж Кодексу у цій же в редакції передбачено, що позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. 16. Згідно із частинами першою та другою статті 22 ГПК України у вказаній редакції справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. 17. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (частини перша та третя статті 92 ЦК України). 18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, господарський суд залишає позов без розгляду, зокрема, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати. 19. Залишаючи вищезазначений позов без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 81 ГПК України у вказаній редакції, місцевий господарський суд указав на відсутність повноважень в уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Златобанк" Славінського В.І. на підписання позовної заяви від імені цього банку. При цьому послався на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року, змінену постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, якою визнано протиправними і скасовано постанову Правління НБУ від 13 лютого 2015 року N 105 "Про віднесення АТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних", рішення Фонду від 13 лютого 2015 року N 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Златобанк", постанову Правління НБУ від 12 травня 2015 року N 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Златобанк", рішення Фонду від 13 травня 2015 року N 99 "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", рішення Фонду від 18 травня 2015 року N 100 "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 року N 99 "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", Рішення Фонду від 24 березня 2016 року N 391 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ "Златобанк" на два роки до 13 травня 2018 року включно". Зобов'язано НБУ надати АТ "Златобанк" установлений частиною сьомою статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" строк, за винятком використаного, для проведення дій з фінансового оздоровлення АТ "Златобанк" після проведення заходів з його ліквідації. 20. Скасовуючи вищевказану ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції указав на помилковість висновку Господарського суду Київської області про відсутність повноважень в особи, яка підписала цей позов, зважаючи на таке. 21. Подана до Господарського суду Київської області 25 червня 2015 року позовна заява підписана від імені ПАТ "Златобанк" уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінським В.І. 24 червня 2015 року, провадження у справі порушено 26 червня 2015 року. При цьому позовну заяву підписано, подано до суду та порушено провадження у справі під час здійснення Фондом та НБУ заходів щодо ліквідації ПАТ "Златобанк". 22. Процедуру ліквідації ПАТ "Златобанк" з усіма передбаченими Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наслідками, в тому числі прийняття Фондом рішення про призначення Славінського В.І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк", розпочато на підставі прийнятих і чинних на момент підписання, подання позовної заяви та порушення провадження у справі: - рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 99 від 13 травня 2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку". - постанови Правління НБУ від 13 лютого 2015 року N 105 "Про віднесення АТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" і рішення Фонду від 13 лютого 2015 року N 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Златобанк"; - постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 року N 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та рішення Фонду від 13 травня 2015 року N 99 "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк". 23. Відповідно до частин першої та другої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку. 24. Таким чином, з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 25. Згідно з пунктом першим частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції станом на день подання позовної заяви з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку. 26. Повноваження уповноваженої особи Фонду з дня свого призначення передбачалися статтею 48 цього ж Закону, зокрема до її повноважень належало виконання повноважень, які визначені частиною другою статті 37 цього Закону. 27. Серед визначених частиною другою статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень уповноваженої особи Фонду є право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи (пункт 5). 28. Відповідно до частин третьої та четвертої цієї ж статті уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень така особа, зокрема: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку. 29. Для вирішення питання щодо наявності повноважень підписання позовної заяви в уповноваженої особи Фонду не мають значення відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі щодо осіб, які мають діяти від імені банку, станом на час ухвалення рішень судом першої чи апеляційної інстанції у цій справі. 30. Для визначення правомірності відкриття провадження за позовною заявою, підписаною Славським В.І. від імені ПАТ "Златобанк", важливим є лише факт обізнаності суду, який відкрив провадження у справі, щодо повноважень Славінського В.І. діяти від імені банку на дату звернення ним до суду. 31. Така обізнаність суду, який відкрив провадження у справі, не залежить від того, чи будуть у майбутньому скасовані чи визнані нечинними постанови НБУ чи рішення Фонду, на підставі яких діяла уповноважена особа. 32. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру (а. с. 122 - 124, т. 1) станом на 26 травня 2015 року в графі "Прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи" зазначено Славінського В.І. як керівника (уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" з 13 травня 2015 року). 33. Відповідно до частин першої та четвертої статті 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. 34. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. 35. Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. 36. Якщо відомості, що підлягають внесенню до єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. 37. З огляду на наведене і на ту обставину, що на момент звернення Славінського В.І. до суду від імені банку відомості про нього як уповноваженого представника позивача містились у Єдиному державному реєстрі, а значить, були достовірними для суду. Відповідно суд і будь-які інші треті особи не знали і не могли знати про те, що Славінський В.І. на момент звернення до суду від імені ПАТ "Златобанк" не мав таких повноважень з представництва банку. 38. Отже, вирішуючи питання про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції мав спершу дати оцінку позиції позивача в особі його належного представника на час розгляду цього питання, чого зроблено не було. Зокрема, судом першої інстанції не враховано, що позивач в особі його належного представника на час вирішення питання про залишення позову без розгляду не звертався до суду з заявою ані про залишення позову без розгляду, ані про відмову від позову. 39. Уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (стаття 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). 40. Беручи до уваги вищезазначені обставини справи в сукупності та враховуючи вимоги чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає, що господарський суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду. 41. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час ухвалення рішення адміністративним судом про скасування спірних постанов НБУ та рішень Фонду, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. 42. З урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду вважає, що визнання протиправним та скасування судом у цілому чи окремих положень постанов НБУ та рішень Фонду, в тому числі якими особу наділено повноваженнями щодо представництва банку, не є безумовною підставою для залишення позову, підписаного такою особою як представником банку, без розгляду. 43. Слід зазначити, що сторони в процесі мають права й обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України у зазначеній редакції, зокрема, позивач вправі до прийняття рішення у справі відмовитися від позову. 44. Зі свого боку згідно із частиною третьою статті 43 цього ж Кодексу господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. 45. Суд також не позбавлений права у випадку наявності сумнівів щодо волевиявлення нового керівника (представника) юридичної особи на предмет обґрунтованості позову, підписаного іншою уповноваженою особою, з'ясувати ці обставини, оцінивши наявні докази. 46. З метою з'ясування цих питань, а також з огляду на те, що представник позивача не з'явився у перше судове засідання, місцевий господарський суд мав право відкласти розгляд справи на підставі статті 77 ГПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 47. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. 48. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України). 49. Оскільки апеляційний господарський суд ухвалив правильне по суті рішення у справі, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу АТ "Ощадбанк" без задоволення, а постанову - без змін. 50. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм процесуального права. Щодо судових витрат 51. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2018 року у справі N 911/2666/15 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя -доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Яновська О.Г.
  2. Державний герб України Постанова Іменем України 17 жовтня 2018 року м. Київ справа № 761/24136/15-ц провадження № 61-35120св18 головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач) учасники справи: заявник - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» Кашути Дмитра Євгеновича, позивач - ОСОБА_2, відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» Кашути Дмитра Євгеновича на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанови Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Семенюк Т. А., Шкоріної О. І., ВСТАНОВИВ: У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» КашутиД. Є. звернулося до суду із заявою про роз'яснення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року. Заява мотивована тим, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року змінено спосіб та порядок виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача фінансових послуг, а саме шляхом зарахування коштів у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_2 у неплатоспроможному банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та виплати ОСОБА_2 гарантованої суми відшкодування коштів за договором вкладу від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації (далі - Фонд) у межах визначеного розміру відшкодування. Зважаючи на те, що в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» введено тимчасову адміністрацію і неможливо стягнути кошти в будь-який інший спосіб, ніж той, що передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» КашутиД.Є. просило роз'яснити порядок і спосіб виконання ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року заяву ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» Кашути Д. Є. про роз'яснення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року залишено без розгляду. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб та у його уповноваженої особи відсутні визначені законом повноваження вчиняти будь-які дії від імені банку ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», який не віднесено до категорії неплатоспроможних банків у встановленому законом порядку і в якому не проводиться тимчасова адміністрація Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 826/11415/16 постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних визнано протиправною та скасовано (т. 2, а. с. 135). Таким чином, ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесено до категорії неплатоспроможних, а тому в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д. Є. відсутні правові підстави для звернення до суду у вересні 2017 року із заявою про роз'яснення ухвали У грудні 2017 року ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д. Є. звернулося до суду із заявою про визнання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва у цій справі, таким, що не підлягає виконанню. Заява мотивована тим, що на примусовому виконанні у Печерському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції перебуває виконавчий документ, виданий Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, станом на день звернення до суду банк виконав всі зобов'язання перед вкладником. Ураховуючи викладене, ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» КашутиД.Є. просило визнати виконавчий лист, виданий Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року заяву ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» Кашути Д. Є. про визнання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, таким, що не підлягає виконанню, залишено без розгляду. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заяву від імені ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про визнання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва у цій справі, таким, що не підлягає виконанню, подано неповноважною особою, яка не має передбачених законом повноважень на вчення дій від імені заінтересованої особи. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесено до категорії неплатоспроможних, а тому в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» КашутиД. Є. були відсутні правові підстави для звернення до суду у грудні 2017 року із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. У червні 2018 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашута Д. Є. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалені судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційні скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що уповноважена особа Фонду ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» КашутаД.Є. є керівником ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива». Крім того, у разі виведення Фондом гарантування неплатоспроможного банку з ринку, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здійснює заходи, покладені на нього законодавством. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» призначено КашутуД. Є. У серпні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги від уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д. Є., в яких зазначено, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року заяву Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16 задоволено частково. Скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16. Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Національного банку України щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань про продовження строку користування кредитами та невнесення змін до кредитних договорів закрито, роз'яснено право звернення із цими позовними вимогами до суду господарської юрисдикції. У липні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги від ОСОБА_2, в якому він просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення в цивільній справі № 761/24136/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача фінансових послуг. Заявник мотивував свої вимоги тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача фінансових послуг відповідача зобов'язано вчинити певні дії на користь позивача. На виконання рішення судом видано відповідний виконавчий лист. 17 березня 2016 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження за виконавчим листом у справі № 761/24136/15-ц; в той же день виконавче провадження зупинено державним виконавцем на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Додатково державним виконавцем роз'яснено, що в подальшому, після відкликання у боржника банківської ліцензії і запровадження ліквідаційної процедури, зазначене виконавче провадження підлягає закінченню без виконання на підставі пункту 31 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому виконавчий документ буде надіслано до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку на підставі частини п'ятої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки в банку-боржника ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» здійснюється тимчасова адміністрація Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, то заявник звертався до банку-боржника в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також безпосередньо до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявами про виконання рішення в цивільній справі № 761/24136/15-ц, однак відповіді не отримав. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року в цивільній справі № 761/24136/15-ц про зобов'язання ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» вчинити дії на користь ОСОБА_2 залишається не виконаним, жодних дій на його виконання не вчинено. Виконання цього рішення в порядку примусового виконання державним виконавцем органу Державної виконавчої служби України вбачається неможливим на підставі пункту 9 частини першої статті 37, пункту 31 частини першої статті 49, частини п'ятої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Виходячи з викладеного та посилаючись на принцип обов'язковості виконання судових рішень, викладений у статях 55, 124-129 Конституції України, статті 14 ЦПК України, а також на норми законодавства про гарантування вкладів фізичних осіб, заявник просив суд у порядку, передбаченому статтею 373 ЦПК України, змінити спосіб та порядок виконання судового рішення у справі № 761/24136/15-ц на такий, який буде можливо реалізувати (виконати фактично) в межах чинного законодавства, та який належним чином захистить та поновить порушене право. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 змінено спосіб та порядок виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц, встановлено спосіб і порядок виконання судового рішення за положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме шляхом зарахування коштів у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_2 в неплатоспроможному банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»; виплатити ОСОБА_2 гарантовану суму відшкодування коштів за договором вкладу від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 за рахунок коштів Фонду в межах визначеного розміру відшкодування. Також судами встановлено, що ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» віднесено до категорії неплатоспроможних банків постановою Правління Національного банку України від 23 червня 2015 № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» (т. 1, а. с. 247). На підставі зазначеної постанови № 408 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», якою в банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці - з 24 червня 2015 року по 23 вересня 2015 року включно (т. 1, а. с. 248). Надалі, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 10 вересня 2015 року № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», яким строк здійснення тимчасової адміністрації в банку продовжено на один місяць - до 23 жовтня 2015 року включно (т. 3, а. с. 9). 23 жовтня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 193 «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» (т. 3, а. с. 10). 04 листопада 2015 року прийнято рішення № 200 з такою самою назвою «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» (т. 1, а. с. 249; т. 3, а. с. 11). Вказаними рішеннями виконавчою дирекцією Фонду продовжено повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в частині забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку - Кашуті Д. Є. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 826/11415/16 постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» - визнано протиправною та скасовано (т. 2, а. с. 135). Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 зазначеного Закону, неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. За приписами пункту 17 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Таким чином, у разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних його тимчасовим адміністратором є Фонд, який може делегувати свої повноваження уповноваженій особі Фонду. При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 826/11415/16 постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» визнано протиправною та скасовано (т. 2, а. с. 135). Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесено до категорії неплатоспроможних, то в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д. Є. були відсутні правові підстави для звернення до суду у вересні та грудні 2017 року із заявами про роз'яснення ухвали та про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Разом з тим у серпні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги від уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д. Є., в яких зазначено, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року заяву Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16 задоволено частково. Скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16. Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Національного банку України щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань про продовження строку користування кредитами та невнесення змін до кредитних договорів закрито, роз'яснено право звернення із цими позовними вимогами до суду господарської юрисдикції. Обставини, викладені у додаткових поясненнях до касаційної скарги, надані уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашутою Д. Є., що надійшли до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у серпні 2018 року, на підставі положень статті 400 ЦПК України не можуть буди предметом оцінки суду касаційної інстанції, оскільки не досліджувалися судами попередніх інстанцій. Враховуючи, що на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень, а саме: ухвал Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року та постанов Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року, була чинною постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року, якою і керувалися суди, а постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийнята лише 31 липня 2018 року, тобто вже після вирішення судами заяв ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» КашутиД. Є., колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про залишення заяв ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» КашутиД. Є. без розгляду. Доводи в касаційній скарзі про те, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» Кашута Д.Є. є керівником ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», не можуть бути підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки такі є різними юридичними особами. Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» Кашути Дмитра Євгеновича залишити без задоволення. Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року та постанови Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько С.Ф. Хопта Ю.В.Черняк http://reyestr.court.gov.ua/Review/77589993
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 826/25825/15 Провадження N 11-824апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (у складі колегії суддів Мацедонської В.Е., Лічевецького І.О., Мельничука В.П.) у справі N 826/25825/15 за позовом Державної іпотечної установи до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни (далі - уповноважена особа Фонду; ПАТ "КБ "Надра" відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: У травні 2015 року Державна іпотечна установа звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду, Фонду, у якому просила: - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо відхилення та неакцептування (невключення до реєстру акцептованих вимог кредиторів) вимог позивача у розмірі 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп.; - зобов'язати уповноважену особу Фонду акцептувати раніше неакцептовану вимогу позивача у розмірі 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп. та включити позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів; - зобов'язати виконавчу дирекцію Фонду затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів у ПАТ "КБ "Надра" після включення вимог позивача у розмірі 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 04 жовтня 2016 року відмовив у задоволенні позову. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 грудня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції й закрив провадження у справі на підставіп. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У березні 2017 року Державна іпотечна установа звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року і направити справу на новий розгляд до цього ж суду, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 15 жовтня 2008 року між Державною іпотечною установою (кредитор) та ПАТ "КБ "Надра" (позичальник) укладено кредитний договір N 7/1, за умовами якого кредитор надав позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, використати за цільовим призначенням і повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 млн грн. а також сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку й на умовах, визначених цим договором. Кредит рефінансування надавався позичальнику на строк до 10 квітня 2009 року. 23 березня 2009 року між Державною іпотечною установою (кредитор) та ПАТ "КБ "Надра" (позичальник) укладено додаткову угоду N 1 до кредитного договору N 7/1, згідно з якою з 23 березня 2009 року сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає позичальнику, а останній зобов'язується повернути, складає 693 млн 595 тис. 80 грн. Зміна суми кредиту рефінансування не вважається достроковим погашенням. Залишок кредиту рефінансування у сумі 693 млн 695 тис. 80 грн позичальник повернув позивачу 31 січня 2013 року. У зв'язку з неналежним виконанням банком свого обов'язку зі своєчасного повернення кредиту рефінансування у липні 2014 року заступником прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної іпотечної установи подано позов до Господарського суду м. Києва, в якому він просив стягнути з ПАТ "КБ "Надра" відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228 млн 140 тис. 524 грн 16 коп. Рішенням Господарського суду м. Києва від 01 серпня 2014 року у справі N 910/14247/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 12 березня 2015 року, позов задоволено. Постановлено стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228 млн 140 тис. 524 грн 16 коп. Крім того, Державна іпотечна установа зверталася до Господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "КБ "Надра" у справі N 5011-35/14679-2012, за результатами розгляду якої 14 серпня 2013 року прийнято додаткове рішення про стягнення з банку на користь Державної іпотечної установи 3 відсотків річних на суму заборгованості за основним боргом, що становить 26 млн 123 тис. 909 грн 01 коп. Рішенням Господарського суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року у справі N 54/267 постановлено стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи інфляційні втрати в розмірі 69 млн 359 тис. 508 грн та 3 відсотки річних в розмірі 28 млн 731 тис. 938 грн 65 коп. Рішенням Господарського суду м. Києва від 11 вересня 2013 року у справі N 34/218-22/171 постановлено стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи інфляційні втрати у розмірі 19 млн 539 тис. 267 грн та пеню за прострочення виконання зобов'язань по поверненню кредиту у розмірі 4 млн 168 тис. 221 грн 39 коп. Згідно з постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 05 лютого 2015 року N 83 "Про віднесення ПАТ "КБ "Надра" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра" від 05 лютого 2015 року N 26. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року N 356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" від 05 червня 2015 року N 113. 08 липня 2015 року позивачем на адресу уповноваженої особи Фонду подано заяву про вимоги кредитора на загальну суму 438 млн 786 тис. 432 грн 77 коп. 20 жовтня 2015 року листом N 26-5-27531 уповноважена особа Фонду повідомила про акцептування вимог Державної іпотечної установи в частині суми 333 млн 203 тис. 584 грн 29 коп. У визнанні решти заявлених вимог було відмовлено через їх невідповідність балансовим даним та документам, що знаходяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду. Указані обставини стали підставою для звернення Державної іпотечної установи до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів. Закриваючи провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом). Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України). Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду та Фонду щодо невключення кредиторських вимог Державної іпотечної установи до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання включити позивача до зазначеного реєстру на суму 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп. та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки у ПАТ "КБ "Надра" існує заборгованість перед позивачем. Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаногоЗакону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом. За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку. Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у п. 3 ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI. Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між банком і Державною іпотечною установою кредитного договору, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є обґрунтованими. Цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивача. Саме така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16 та від 22 серпня 2018 року у справі N 809/654//16. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук О.Г. Яновська
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2018 року м. Київ Справа N 804/15260/15 Провадження N 11-149апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта-банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів Чабаненко С.В., Прокопчук Т.С., Шлай А.В.), УСТАНОВИЛА: У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила: - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) N 008-03616-250215 "Найкращий від Миколая" від 25 лютого 2015 року, укладеного між позивачем і Банком (далі - Договір банківського владу), оформлені листом відповідача від 23 вересня 2015 року N 8821/312; - зобов'язати уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням суми, яка підлягає відшкодуванню за названим вище договором, - 161 тис. 148 грн 68 коп., а також подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, якій необхідно здійснити виплату відшкодування у зазначеній сумі; - зобов'язати Фонд включити ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, для здійснення їй виплати вказаної суми відшкодування. У ході розгляду Дніпропетровським окружним адміністративним судом цієї справи встановлено такі фактичні обставини. 30 жовтня 2014 року Національний банк України (далі - НБУ) прийняв постанову N 692/БТ "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою, зокрема, було заборонено здійснювати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, що призводять до збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами фізичних осіб. Зазначена постанова доведена до відома посадових осіб Банку лише 15 січня 2015 року. 25 лютого 2015 року між ОСОБА_3 (вкладник) та банком укладено Договір банківського вкладу у доларах США. На виконання умов підпункту 1.6 Договору, позивачу було відкрито вкладний (депозитний) рахунок N НОМЕР_1. Згідно з підпунктом 1.2 Договору сума вкладу становила 6 тис. доларів США. Підпунктом 1.8 Договору зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого у Банку, або готівкою через касу Банку в день укладання сторонами Договору. Пунктом 1 Додаткової угоди від 25 лютого 2015 року N 1 до Договору банківського вкладу передбачено, що зарахування вкладу на рахунок може бути здійснено шляхом перерахування з відкритого у Банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента. 25 лютого 2015 року (в день укладення Договору) на рахунок позивача з рахунку ОСОБА_6 було перераховано суму вкладу у розмірі 6 тис. доларів США, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності, N 46454462. Відповідно до підпункту 1.3 Договору вклад залучався на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок по 26 травня 2015 року, тобто на три календарні місяці. У підпункті 1.10 Договору сторонами було визначено, що у разі закінчення строку залучення вкладу або в разі дострокового припинення дії цього Договору вклад виплачується шляхом зарахування на поточний рахунок, відкритий на ім'я вкладника в установі Банку. 2 березня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ від цієї ж дати N 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", за яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку призначено Кадирова В.В. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 8 квітня 2015 року N 71 тимчасову адміністрацію у Банку запроваджено на шість місяців - з 3 березня 2015 року до 2 вересня 2015 року включно. 26 травня 2015 року закінчився строк дії Договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до Банку з вимогою повернути йому як вкладнику кошти, що були ним розміщені у Банку згідно з умовами Договору. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 серпня 2015 року N 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у Банку продовжено до 2 жовтня 2015 року включно. Постановою НБУ від 2 жовтня 2015 року N 664 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано Банк. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду ухвалено рішення N 181 про початок процедури ліквідації Банку з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно. На виконання наказу уповноваженої особи Фонду від 29 травня 2015 року N 408 та рішення виконавчої дирекції Фонду від 27 липня 2015 року N 174/15 Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку було здійснено перевірку щодо виявлення договорів (правочинів) за вкладними операціями, що є нікчемними з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 4452-VI). За результатами цієї перевірки названа Комісія дійшла висновку, що умови, зокрема, Договору банківського вкладу, укладеного ОСОБА_3 та Банком, за якими здійснювалося перерахування коштів на вкладний рахунок позивача з рахунку іншої фізичної особи-вкладника Банку, надають позивачу як кредитору Банку переваги перед іншими кредиторами, а отже, такий Договір є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI. У зв'язку з наведеним Тимчасова адміністрація Банку направила позивачу лист від 23 вересня 2015 року N 8821/312 (отриманий на початку жовтня 2015 року), яким повідомлено, що згідно із зазначеною вище нормою Закону N 4452-VI Договір банківського вкладу є нікчемним та відповідно до статті 216 Цивільного Кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 3 грудня 2015 року позов задовольнив. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції вказав на безпідставність висновку уповноваженої особи Фонду про нікчемність Договору банківського вкладу з визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI передумов, а відтак і відсутність підстав для невключення ОСОБА_3 допереліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. При цьому суд виходив із того, що Договір банківського вкладу не відноситься до категорії операцій за чинними станом на 30 жовтня 2014 року договорами, цей договір є новим правочином, укладеним між позивачем-вкладником та Банком відповідно до поточних на той час ринкових умов та внутрішніх правил Банку, які були доступними будь-якому його вкладнику. Зарахування ж ОСОБА_6 коштів на вкладний (депозитний) рахунок позивача було здійснено на виконання зобов'язань, що виникли безпосередньо між ним та позивачем. Нарахування процентів за Договором банківського вкладу відбувалося на розрахунковий рахунок, що відкритий на ім'я саме ОСОБА_3, що свідчить про безпідставність тверджень відповідачів щодо створення для кредитора ОСОБА_6 додатках переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами Банку. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, провадження в адміністративній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки з огляду на положення Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у чинній на час прийняття ухвали редакції; далі - ГПК) спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. У своєму рішенні апеляційний суд також послався на необхідність застосування при розгляді справи висновків Верховного Суду України, зокрема, викладених у постановах цього суду від 16 лютого 2016 року (N 21-4846а15)та 15 червня 2016 року (N 21-286а16). 25 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову суду першої інстанції про задоволення позову. Загалом доводи скаржника зводяться до того, що спеціальним законом у спірних відносинах, яким, крім іншого, визначено і процедуру ліквідації банків, є саме Закон N 4452-VI, і тому застосування апеляційним судом у цій справі Закону N 2343-XII є помилковим. Зважаючи на положення пункту 7 частини першої статті 3 КАС у чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали редакції, Фонд є суб'єктом владних повноважень, а його функції за Законом N 4452-VI пов'язані зі здійсненням владних управлінських повноважень, тому спір у цій справі відноситься до публічно-правових та підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції. 14 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС. Фонд у відзиві на касаційну скаргу вказав, зокрема, на те, що цей спір є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами КАС. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин. Позивач оскаржує дії щодо невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування. У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються. Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Статтею 6 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) закріплено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень. За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій. Частинами першою та другою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Законом N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із частиною першою статті 4 Закону N 4452-VІосновним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року та 15 червня 2016 року у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14 відповідно, у яких, з посиланням на норми Закону 2343-XII та приписи статті 12 ГПК, було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. ВеликаПалата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постановах від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16. Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки. Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд. Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме: - уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку; - уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; - виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; - уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…). Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника. Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється. Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам. Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали), а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється. Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України. З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС (у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення), є помилковим. Отже, касаційна скарга в частині скасування ухвали апеляційного суду підлягає задоволенню. Водночас не підлягають задоволенню вимоги скарги про залишення в силі постанови суду першої інстанції, оскільки прийняття такого рішення можливе лише у разі його апеляційного перегляду по суті, який у цій справі не відбувся у зв'язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду. Відповідно до частини першої статті 353 КАС (у зазначеній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Ураховуючи наведене, ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього ж суду для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року скасувати. 3. Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта-банк" Кадирова Владислава Володимировичапро визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії направити до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.М. Ситнік В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  5. ПОСТАНОВА Іменем України 18 вересня 2018 року Київ справа N 826/10002/15 адміністративне провадження N К/9901/12618/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого Гриціва М.І., суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Гімона М.М., Коваленко Н.В.,- розглянув у порядку письмового провадження справу за заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь" (далі - Уповноважена особа; Фонд та Банк відповідно) про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі - ТОВ) до Уповноваженої особи, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення щодо визнання правочинів нікчемними, ВСТАНОВИВ: У травні 2015 року ТОВ звернулося до адміністративного суду позовними вимогами визнати протиправним та скасувати оформлене листом від 30 квітня 2015 року N 3591/16 рішення Уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину з перерахування грошових коштів у сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2, на рахунок N НОМЕР_3, який належить ТОВ, з призначенням платежу - надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором від 19 березня 2015 року N 1, і про визнання нікчемним правочину з перерахування грошових коштів у сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_3, який належить ТОВ, відкритий у Банку, на рахунок N НОМЕР_1 з призначенням платежу - погашення кредиту за кредитним договором від 08 квітня 2013 року N 33290-20/13-1. Суди встановили такі обставини. Правління Національного банку України (далі - НБУ) 19 березня 2015 року прийняло по постанову N 190 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавча дирекція Фонду 19 березня 2015 року прийняла рішення N 61 про запровадження з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку. За наслідками перевірки правочинів, укладених Банком до запровадження тимчасової адміністрації, Уповноважена особа надіслала ТОВ лист від 30 квітня 2015 року за N 3590/16 з повідомленням про те, що правочин із перерахування грошових коштів в сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2 та відкритий у Банку, на рахунок N НОМЕР_3, належний ТОВ і відкритий у Банку, з призначенням платежу "надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором від 19 березня 2015 року N 1", а також правочин з перерахування грошових коштів в сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_3, що належить ТОВ, відкритий у Банку, на рахунок N НОМЕР_1 з призначенням платежу "погашення кредиту за кредитним договором від 8 квітня 2013 року N 33290-20/13-1", визнано нікчемними. За змістом листа від 30 квітня 2015 року за N 3590/16 правовою підставою для визнання нікчемними правочинів, вчинених на підставі платіжних доручень N N 1876, 9557 від 19 березня 2015 року, стали положення пунктів 2, 6 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Перерахування грошових коштів в означеній вище сумі та з названих рахунків здійснювалися на підставі платіжного доручення ОСОБА_2 за N 1876 від 19 березня 2015 року, в якому вказано призначення платежу як "надання безповоротної фінансової допомоги згідно з договором від 19 березня 2015 року N 1". З цим договором ОСОБА_2 надає ТОВ шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок останнього безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у вигляді грошових коштів в національній валюті України розміром 9 500 000 грн. яку ТОВ зобов'язалось повернути терміном до 31 грудня 2015 року. Перерахування грошових коштів здійснювалося з поточного рахунку ОСОБА_2 на поточний рахунок позивача, реквізити яких вказано в договорі про надання поворотної фінансової допомоги від 19 березня 2015 року. Того самого дня ТОВ перерахувало зі свого поточного рахунку N НОМЕР_3 кошти сумі 9 500 000 грн на свій позичковий рахунок N НОМЕР_1 з призначенням платежу "погашення кредиту за кредитним договором від 8 квітня 2013 року". Цю банківську операцію Банк виконав на підставі платіжного доручення N 9557 від 19 березня 2015 року, а перераховані кошти зарахував на погашення кредиту, який позивач отримав на умовах кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 8 квітня 2013 року N 33290-20/13-1, укладеного з Банком. За цим кредитним договором (в його редакції від 5 грудня 2014 року) рахунок N НОМЕР_1 відкрито для обліку строкової заборгованості позичальника за кредитом та на який згідно з п. 4.1 кредитного договору здійснюється повернення кредиту позичальником з його поточного рахунку. Суди відзначили, що згаданий вище кредитний договір є дійсним, доказів його нікчемності чи визнання недійсним немає. Встановлено також, що 02 липня 2014 року Банк і ОСОБА_2 уклали договір банківського вкладу в іноземній валюті "Супер-вклад" за N 76841-29.1.2, відповідно до пункту 2.1 якого вкладник надав Банку, а Банк прийняв від вкладника на зберігання грошові кошти у формі депозитного вкладу в сумі 500 000 доларів США з терміном внесення вкладу 02 липня 2014 року. Додатковою угодою від 02 лютого 2015 року про внесення змін та доповнень до договору банківського вкладу, сторони домовились продовжити дію цього договору до 06 грудня 2015 року. 19 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до директора департаменту роздрібного бізнесу Банку з вимогою про дострокове повернення частини коштів у сумі 415 000 доларів США, які знаходилися в Банку згідно з договором банківського вкладу N 76841-29.1.2 від 02 липня 2014 року. Відтак грошові кошти у сумі 9 545 000 грн на підставі меморіального ордеру від 19 березня 2015 року N 1886 з призначенням платежу - зарахування гривні на поточний рахунок згідно з постановою НБУ N 160 були зараховані на належний ОСОБА_2 рахунок N НОМЕР_2, відкритий у Банку, і того самого дня грошові кошти у сумі 9 500 000 грн платіжним дорученням від 19 березня 2015 року N 1876 були перераховані з рахунку N НОМЕР_2 на рахунок ТОВ N НОМЕР_3 зі згаданим вище призначенням. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 червня 2015 року позов задовольнив. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 березня 2016 року це рішення скасував та постановив нове - про відмову у задоволенні позову. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 березня 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року скасував, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2015 року залишив в силі. Уповноважена особа 27 червня 2017 року подала заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 (за змістом заяви насправді має бути посилання на пункт 5) частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду касаційної інстанції. Просить це рішення та рішення судів попередніх інстанцій скасувати і закрити провадження у справі. Вважає, що на спір про визнання нікчемними правочинів, який виник у цій справі, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки вони були здійснені Банком, що знаходився в процедурі ліквідації у зв'язку з визнанням його неплатоспроможним. Попри посилання на пункт 1 (неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах) та пункт 4 (5) (невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України (далі -- ВСУ) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права) статті 237 КАС основним, домінуючим мотивом для втручання в оспорені рішення визначено, як видно з аргументації заяви, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права (пункт 2 частини першої статті 237 цього Кодексу). На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права Уповноважена особа додає рішення суду касаційної інстанцій від 14 червня і 04 липня 2016 року (справи N N К/800/16033/16, К/800/17863/16 відповідно). Обґрунтовуючи підстави перегляду, передбачені пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, посилається на викладені у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі N 6-3133цс15 і від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15 висновки, яким, з погляду заявника, суперечить оспорене рішення суду касаційної інстанції. Суддя Верховного Суду України ухвалою від 22 липня 2017 року відкрив провадження у справі та витребував її з Окружного адміністративного суду міста Києва. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону N 2147-VIII заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу. На підставі наведених вище вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону N 2147-VIII керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 передав заяву Уповноваженої особи до Касаційного адміністративного суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року для розгляду заяви Уповноваженої особи визначено суддю-доповідача Гриціва М.І. та колегію суддів. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 лютого 2018 року заяву уповноваженої особи передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06 червня 2018 року справу повернула до касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду у відповідній колегії. Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді від 17 липня 2018 року визначено розгляд заяви провести колегією суддів у складі п'яти суддів. В аспекті заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд дійшов висновку про таке. У рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, йдеться про рішення Уповноваженої особи, яким визнано нікчемними два правочини, вчинені на підставі платіжних доручень. Предметом судового контролю були розрахункові банківські операції з перерахування коштів спершу з поточного рахунка ОСОБА_2 на рахунок ТОВ, яке в свою чергу перерахувало гроші на рахунок за кредитним договором з Банком. З огляду на те, що ОСОБА_2 згідно з Правилами залучення коштів фізичних осіб в публічному акціонерному товаристві "Банк "Київська Русь" подав заяву про дострокове розірвання договору банківського вкладу, станом на час проведення операцій жодних обмежень щодо розрахунково-касового обслуговування клієнтів не було, тому ці дії не були визнані протиправними. У справі N 820/4082/15 (провадження N К/800/17863/16), наданій для порівняння, суд касаційної інстанції, коли формулював свою згоду із висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, виходив зі змісту спірних правовідносин, які склалися між сторонами. Зокрема, у цій справі предметом спору були вимоги спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові заявлені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи цього Фонду, треті особи публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Брокбізнесбанк", Управління Державної служби охорони ГУ МВС у Харківській області, про включення грошових вимог податкового органу до боржника ПАТ "Брокбізнесбанк" до реєстру кредиторських вимог у повному обсязі в сумі 646910,62 грн. Вимоги мотивувалися тим, що заявлена до внесення до реєстру сума боргу виникла внаслідок несплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість державної служби охорони в розмірі 630 000 грн. На цю суму боргу була нарахована пеня за порушення строку зарахування податку до бюджетів або державних цільових фондів в розмірі 16 910 грн 62 коп. У відповідь Уповноважена особа листом повідомила про безпідставність цих вимог, оскільки клієнтом ПАТ "Брокбізнесбанк" є управління державної служби охорони при ГУ МВС України у Харківській області, саме клієнт, а не отримувач коштів (у цьому випадку податковий орган) є кредитором банку ПАТ "Брокбізнесбанк", а отже грошові вимоги державної служби охорони акцептовані на підставі заяви про кредиторські вимоги у сумі 630 000 грн будуть задоволені у 7 чергу. В іншій, наданій для порівняння, справі N 826/2043/15 (провадження К/800/16033/16) спір виник, щодо наказу тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "РАДИКАЛ БАНК" від 09 листопада 2015 року N 204 про визнання нікчемними на підставі частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI ряду правочинів, повязаних із розміщення через систему АБС Б2 коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси Банку 09 липня 2015 року поза межами робочого часу та/або операційного дня, а також трансакції в системі АБС Б-2 щодо розміщення коштів на депозитний поточних рахунок клієнта через рахунки каси Банку 09 липня 2015 року за одним й тим самим часом проведення трансакції в одній касі одним і тим самим касиром, які пов'язані з вкладними (депозитними) операціями за договорами банківського вкладу (депозиту) та/або договорами банківського рахунку (поточними рахунками), а також зарахування грошових коштів на рахунки таких осіб в ПАТ "РАДИКАЛ БАНК". На підставі цього наказу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" направила на адресу позивача повідомлення про те, що відповідно до положень частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI є нікчемною трансакція ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" із перерахування на користь фізичної особи грошової суми з призначенням платежу "Внесення коштів на власний рахунок" на суму 200 000 грн. вчиненої 09 липня 2015 року о 16:25. У цих рішеннях суд касаційної інстанції схвалив рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі. У першому і другому випадках, суд касаційної інстанції, коли приймав такі рішення, виходив з того, що вимоги про протиправність дій та рішень Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банків заявлялись тоді, коли відбувалася процедура виведення банків з ринку як неплатоспроможних та їх ліквідація, тобто тому і тоді, як можна зрозуміти з мотивації цих рішень, коли кожен із банків у цих справах перебував на стадії його ліквідації, на якій на прийняті Уповноваженою особою дії і рішення не поширюється юрисдикція адміністративних судів. У кожному із цих рішень просто робилося посилання на правову позицію Верховного Суду України у справі N 21-4846а15, але не досліджувалися і не аналізувалися зміст (суть) спірних правовідносин кожної зі справ і не мотивувалася відповідність, схожість фактичних обставин цих справ з реальними передумовами, на підстав яких формувався правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року. У цій постанові Верховний Суд України підсумував, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Підґрунтям цьому висновку стали обставини про відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" визнати та внести до реєстру вимог кредиторів суми боргу в розмірі 2 409 грн 25 коп., на які посилалося управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області. Пенсійний орган свої вимоги мотивував тим, що відповідач протиправно не визнав і не включив до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області в означеному розмірі. Зіставлення фактичних обставин оспореного та порівнюваних судових рішень суду касаційної інстанції і застосованих до них положень матеріального закону випливає, що вони різняться між собою за обсягом, характером та спрямованістю вимог, юридичними підставами ухвалення рішень. У рішенні, що переглядається, висновки судів формулювалися на підставі дослідження правомірності рішення Уповноваженої особи про віднесення згаданих у ньому правочинів до нікчемних, тоді як у справі N 820/4082/15 (провадження N К/800/17863/16) вимоги про протиправне визнання правочинів нікчемними не заявлялися, а у справі N 826/2043/15 (провадження К/800/16033/16), хоча й заявлялися чимось подібні вимоги, але висновок про закриття провадження у справі висновувався не з оцінки змісту спірних правовідносин, а тільки через посилання на правову позицію Верховного Суду України, яка формувалася на іншій казуальній основі. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального, але не процесуального права. У зв'язку з цим посилання заявника на невідповідність оспореного судового рішення правовим висновкам, викладених у постановах ВСУ від 20 січня 2016 року у справі N 6-3133цс15 і від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15 не можуть бути підставами для втручання в нього, оскільки в розумінні пункту 5 частини першої статті 237 КАС не утворюють предмет перегляду. Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно. Отож, заява Уповноваженої особи задоволенню не підлягає, позаяк обставини цієї справи, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь" відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Гриців М.І. Судді: Берназюк Я.О. Бучик А.Ю. Гімон М.М. Коваленко Н.В.
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 825/3598/15-а Провадження N 11-148апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" (далі - уповноважена особа; Фонд; ПАТ "КБ "Південкомбанк" або Банк відповідно) на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року (суддя Падій В.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року (судді Вівдиченко Т.Р., Гром Л.М., Міщук М.С.) у справі N 825/3598/15-а за позовом ОСОБА_3 до Фонду та уповноваженої особи Штогріної Ірини Вікторівни про визнання протиправною бездіяльності й зобов'язання вчинити певні дії та ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи щодо невнесення відомостей про ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "КБ "Південкомбанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; - зобов'язати уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення, за рахунок коштів Фонду; - зобов'язати Фонд внести відомості про ОСОБА_3 до реєстру вкладників ПАТ "КБ "Південкомбанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що уклала з ПАТ "КБ "Південкомбанк" договір банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф з поповненням та виплатою процентів щомісяця в готівковій формі та додаткову угоду від 12 червня 2013 року, за умовами яких кошти в розмірі 240 тис. грн вона внесла на відповідний рахунок на строк 370 днів. На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року N 305 "Про віднесення ПАТ "КБ "Південкомбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 травня 2014 року N 37 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Південкомбанк", згідно з яким з 26 травня по 25 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу. 08 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернуласядо Фонду із заявоюпро включення її до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та просила відшкодувати їй кошти в сумі 200 тис. грн. Листом від 23 жовтня 2015 року N 14/4258 уповноважена особа повідомила ОСОБА_3про те, що оскільки зобов'язань позичальника перед банком, передбачених умовами кредитних договорів від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю та від 13 червня 2013 року N 54К-60Ю, у повному обсязі вона не виконала, то з огляду на норми пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) кошти вкладника у межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом. На думку позивача, таке рішення уповноваженої особи є безпідставним, необґрунтованим і таким, що порушує її конституційні права. Чернігівський окружний адміністративний суд постановоювід 09 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнив частково. Суд зобов'язав уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 за рахунок коштів Фонду відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття такого рішення. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи, а також суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, а саме частину другу статті 16, частини першу та другу статті 27, статтю 28 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу", пункт 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI, статті 526, 527, 599, 1049, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). На думку скаржника, укладення договору між первісним та новим кредиторами про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором застави, а також зняття обтяження з договору застави первісним кредитором на підставі укладення вказаного вище договору про відступлення права вимоги не припиняють дії самого договору застави. Зобов'язання позичальника перед Банком, передбачені умовами кредитного договору від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, в повному обсязі не виконані, а відтак кошти вкладника в межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом. Крім того, скаржник указує на те, що цей спір не є публічно-правовим, а тому справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з викладеним уповноважена особа просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2016 року відкрито касаційне провадження в цій справі. 25 липня 2016 року уповноважена особа подала заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09 лютого 2018 року прийняв до провадження справу, а ухвалою від 13 лютого 2018 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України. У запереченнях на касаційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржувані судові рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи з урахуванням клопотання уповноваженої особи про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. Суди попередніх інстанцій установили, що 10 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Південкомбанк" укладено договір банківського вкладу "Стандарт" N 2532Д-60Ф з поповненням та виплатою процентів щомісяця в готівковій формі, згідно з умовами якого вкладник передає, а Банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 240 тис. грн на строк 370 днів. Дата початку строку розміщення вкладу - 10 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 15 червня 2014 року, процентна ставка за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно. 11 червня 2013 року ОСОБА_3 на депозитний рахунок N НОМЕР_1 перерахувала грошові кошти в розмірі 240 тис. грн. що підтверджується квитанцією N 955599. 12 червня 2013 року укладено такі правочини: - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська чайна компанія" (позичальник; далі - ТОВ "Чернігівська чайна компанія") - договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії N 53К-60Ю, згідно з умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на таких умовах: ліміт кредитування - 225 тис. грн. кінцевий строк дії кредитної лінії - 10 червня 2014 року; ціль використання коштів - поповнення обігових коштів; процентна ставка - 25,2 % річних; комісія за підготовку та оформлення договору - 360 грн; - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (заставодержатель) та ОСОБА_3 (заставодавець) - договір застави майнових прав на депозитний вклад N 53З-60Ю, відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеного між заставодержателем і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", за умовами якого позичальник зобов'язаний до 10 червня 2014 року повернути заставодержателю кредитні кошти, отримані за кредитним договором у межах відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 225 тис. грн. сплатити 25,2 % річних за його користування, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором, інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. З метою забезпечення виконання зобов'язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, розміщений на рахунку N 2635.3.027861.021, відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ "КБ "Південкомбанк"; - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" та ОСОБА_3 (вкладник) - додаткову угоду N 1 до договору банківського вкладу N 2532Д-60Ф "Стандарт", згідно з умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю в частині виконання ТОВ "Чернігівська чайна компанія" своїх зобов'язань за кредитним договором встановлюється у розмірі 240 тис. грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між Банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року N 305 "Про віднесення ПАТ "КБ "Південкомбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 травня 2014 року N 37 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Південкомбанк", згідно з яким з 26 травня по 25 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу. Рішенням Фонду від 15 серпня 2014 року N 71 дію тимчасової адміністрації продовжено до 25 вересня 2014 року. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року N 598 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 вересня 2014 року N 101 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначено уповноважену особи Фонду на ліквідацію цього банку. У зв'язку з невиконанням ТОВ "Чернігівська чайна компанія" зобов'язань за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю уповноважена особа за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду прийняла рішення про реалізацію прав вимоги за кредитним договором шляхом відступлення права вимоги. Протоколом засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ "КБ "Південкомбанк" від 07 вересня 2015 року N 07/09-03 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Некстджен фінанс" (далі - ТОВ "ФК Некстджен фінанс") визнано переможцем повторного конкурсу за лотом N 1369 з продажу права вимоги за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між Банком і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", та договором забезпечення виконання зобов'язання з ціновою конкурсною пропозицією 74 тис. 100 грн. 11 вересня 2015 року між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N А-09/02-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між первісним кредитором і ТОВ "Чернігівська чайна компанія"; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між первісним кредитором і ОСОБА_3, згідно з пунктом 1.2 якого до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року. 14 вересня 2015 року між ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" (кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N 48, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного ним і ПАТ "КБ "Південкомбанк" договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року N А-09/02-КЮ, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ТОВ "Чернігівська чайна компанія"; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ОСОБА_3На підставі пункту 1.2 цього договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору. Того ж дня між ОСОБА_3 (кредитор) та ТОВ "Чернігівська чайна компанія" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N 1, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором і ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року N 48, і стає кредитором за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ТОВ "Чернігівська чайна компанія". Згідно з пунктом 1.2 цього договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору. 08 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернуласядо Фонду із заявоюпро включення її до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та просила відшкодувати їй кошти в сумі 200 тис. грн. які вона розмістила в ПАТ "КБ "Південкомбанк" згідно з договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф. Уповноважена особа листом від 23 жовтня 2015 року N 14/4258 повідомила позивача про те, що оскільки зобов'язання позичальника перед банком, передбачені умовами кредитних договорів від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю та від 13 червня 2013 року N 54К-60Ю, у повному обсязі позивач не виконав, то з урахуванням положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI кошти вкладника у межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом. Вважаючи відмову відповідача включити її до переліку вкладників Банку, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, протиправною й такою, що порушує її права, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом. Установлених судами попередніх інстанцій обставин справи її учасники не оспорюють. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, Чернігівський окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився і Київський апеляційний адміністративний суд, керувався тим, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та при цьому наявні підстави для зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення, за рахунок коштів Фонду. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованимиці висновки судів попередніх інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, направленим на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, шляхом зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, укладеним з ПАТ "КБ "Південкомбанк", але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України. Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки. Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд. Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону N 4452-VI). Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: - уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; - уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; - виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; - Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника. Саме тому на банки не поширюється дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII), що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI. Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, але процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам. Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється. З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає. При цьому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16. Щодо висновків судів попередніх інстанції по суті вирішення справи Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - це фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Як зазначено вище, частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VI визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті. На підставі частини першої статті 27 вказаного Закону уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно - правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Як установлено матеріалами справи, 10 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Південкомбанк" укладено договір банківського вкладу "Стандарт" N 2532Д-60Ф з поповненням та виплатою процентів щомісяця в готівковій формі, згідно з умовами якого вкладник передає, а Банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 240 тис. грн на строк 370 днів. Дата початку строку розміщення вкладу - 10 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 15 червня 2014 року, процентна ставка за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно. 11 червня 2013 року ОСОБА_3 перерахувала на депозитний рахунок N НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 240 тис. грн. що підтверджується квитанцією N 955599. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року N 598 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 вересня 2014 року N 101 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію цього банку. 08 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Фонду із заявою про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та просила відшкодувати їй кошти в сумі 200 тис. грн. які вона розмістила в ПАТ "КБ "Південкомбанк" згідно з договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф. Уповноважена особа листом від 23 жовтня 2015 року N 14/4258 повідомила ОСОБА_3 про те, що оскільки зобов'язань позичальника перед банком, передбачених умовами кредитних договорів від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю та від 13 червня 2013 року N 54К-60Ю вона в повному обсязі не виконала, то з урахуванням положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI кошти вкладника у межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом. Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань. Суди попередніх інстанцій установили, що 12 червня 2013 року укладено такі правочини: - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська чайна компанія" (позичальник; далі - ТОВ "Чернігівська чайна компанія") - договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії N 53К-60Ю, згідно з умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на таких умовах: ліміт кредитування - 225 тис. грн. кінцевий строк дії кредитної лінії - 10 червня 2014 року; ціль використання коштів - поповнення обігових коштів; процентна ставка - 25,2 % річних; комісія за підготовку та оформлення договору - 360 грн; - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (заставодержатель) та ОСОБА_3 (заставодавець) - договір застави майнових прав на депозитний вклад N 53З-60Ю, відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеного між заставодержателем і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", за умовами якого позичальник зобов'язаний до 10 червня 2014 року повернути заставодержателю кредитні кошти, отримані за кредитним договором у межах відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 225 тис. грн. сплатити 25,2 % річних за його користування, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором, інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. З метою забезпечення виконання зобов'язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, розміщений на рахунку N 2635.3.027861.021, відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ "КБ "Південкомбанк"; - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" та ОСОБА_3 (вкладник) - додаткову угоду N 1 до договору банківського вкладу N 2532Д-60Ф "Стандарт", згідно з умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю в частині виконання ТОВ "Чернігівська чайна компанія" своїх зобов'язань за кредитним договором встановлюється у розмірі 240 тис. грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між Банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. У зв'язку з невиконанням ТОВ "Чернігівська чайна компанія" зобов'язань за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю уповноважена особа за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду прийняла рішення про реалізацію прав вимоги за кредитним договором шляхом відступлення права вимоги. Протоколом засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ "КБ "Південкомбанк" від 07 вересня 2015 року N 07/09-03 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Некстджен фінанс" (далі - ТОВ "ФК Некстджен фінанс") визнано переможцем повторного конкурсу за лотом N 1369 з продажу права вимоги за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між Банком і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", та договором забезпечення виконання зобов'язання з ціновою конкурсною пропозицією 74 тис. 100 грн. 11 вересня 2015 року між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N А-09/02-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між первісним кредитором і ТОВ "Чернігівська чайна компанія"; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_3, згідно з пунктом 1.2 якого до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року. Цей договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно із цим договором у повному обсязі (пункт 7.1 договору). Отже, з моменту укладення ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року N А-09/02-КЮ вклад ОСОБА_3 за договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф перестав використовуватися позивачем перед ПАТ "КБ "Південкомбанк" як засіб забезпечення виконання зобов'язання за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю. Таким чином, на момент звернення ОСОБА_3 до уповноваженої особи із заявою від 08 жовтня 2015 року про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, була відсутня передбачена пунктом 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI підстава для відмови Фондом у відшкодуванні коштів позивачу за договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимог позивача, а саме зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 за рахунок коштів Фонду відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, Велика Палата Верховного Суду залишає касаційну скаргу уповноваженої особи без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" залишити без задоволення. 2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  7. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2018 року м. Київ Справа № 916/2024/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г. за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В. учасники справи: позивач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб від імені та в інтересах Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" представник позивача -Гуленко Ю.М., Жигулін Ю.М. відповідачі - (1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Дасті", (2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрегат" представник відповідача - 1 - не з'явився представник відповідача - 2 - не з'явився розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від імені та в інтересах Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду у складі Діброви Г.І. - головуючого, Принцевської Н.М., Ярош А.І. від 25 травня 2018 року Історія справи Короткий зміст позовних вимог 1. У серпні 2017 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб від імені та в інтересах Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дасті" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" (далі - відповідач-2) про визнання недійсними: укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору про відступлення права вимоги від 21.11.2014, тристороннього договору від 26.12.2014 між позивачем та відповідачами про заміну сторони та договору від 06.01.2015 про внесення змін до договору від 21.11.2014. 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі не є фінансовими установами, а тому не могли бути стороною договору від 21.11.2014, який за своїм змістом є договором факторингу; договір від 21.11.2011 є удаваним правочином, оскільки при його укладенні позивач не мав на меті реального отримання коштів (фінансування); спірний правочин направлений виключно на неправомірне заволодіння активами позивача, що порушує інтереси інших кредиторів банку - суспільства та держави, а отже свідчить про нікчемність правочину в силу статей 228, 235 Цивільного кодексу України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року позов задоволений повністю. Визнано недійсними: (1) укладений між позивачем та відповідачем-2 договір про відступлення права вимоги від 21.11.2014; (2) тристоронній договір між позивачем та відповідачами про заміну сторони у зобов'язанні від 26.12.2014; (3) договір між позивачем та відповідачем-1 від 06.01.2015 про внесення змін до договору від 21.11.2014. 4. Судом першої інстанції встановлено, що 21.11.2014 між ПАТ "Імексбанк" (первісний кредитор) та ТОВ "Фрегат" (новий кредитор) укладений договір про відступлення прав вимоги кредитного портфеля в загальній сумі 312 237 465,66 грн., за що відповідач-2 зобов'язався заплатити позивачу винагороду в сумі 28 260 000 грн. 26.12.2014 між ПАТ "Імексбанк", ТОВ "Фрегат" та ТОВ "Компанія Дасті" укладений договір про внесення змін до вказаного договору від 21.11.2014, за яким новим кредитором за договором про відступлення прав вимоги стало ТОВ "Компанія Дасті". Договором від 06.01.2015, укладеним між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Компанія Дасті", внесено зміни в договір від 21.11.2014 щодо переліку кредитних договорів та зменшення обсягу відступлених вимог до суми 307 953 215,96 грн. 5. Суд першої інстанції, з посиланням на статті 203, 215, 1054 Цивільного кодексу України виходив того, що спірний договір про відступлення права вимоги від 21.11.2014 є договором факторингу, кредитором (фактором) з яким в силу прямої норми законодавства може бути виключно фінансова установа, якою ні відповідач-1, ні відповідач-2 не являються, тобто не мають відповідного обсягу цивільної дієздатності на укладення такого правочину. Спірний договір є удаваним правочином, оскільки позивач при його укладенні не мав на меті отримання грошових коштів від відповідачів, а його метою було виключно виведення активів із банківської установи. Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції 6. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25 травня 2018 року рішення Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові. 7. Суд апеляційної інстанції встановив, що ПАТ "Імексбанк" з 27.05.2015 перебуває в процедурі ліквідації і позов у даній справі від імені ПАТ "Імексбанк" заявлено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд). У той же час у силу статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заявляти позови від імені неплатоспроможного банку має право Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй таких повноважень. Відповідним рішенням виконавчої дирекції Фонду уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" було призначено Матвієнко А.А., який і виконує функції керівника такого неплатоспроможного банку. У зв'язку з чим до моменту відкликання Фондом відповідних повноважень саме уповноважена особа одноосібно виконує функції органів управління неплатоспроможного банку (позивача) з правом у тому числі заявлення позовів від його імені. Отже, за умови чинності повноважень уповноваженої особи Фонд безпосередньо, як юридична особа, не має права на звернення до суду з позовом в інтересах ПАТ "Імексбанк". Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. Не погоджуючись із указаною постановою, Фонд звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено) 9. У силу прямої норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо виконує повноваження тимчасового адміністратора (ліквідатора) Банку, а тому може подавати позови від імені Банку, щодо якого введено відповідну процедуру, незалежно від факту делегування повноважень працівнику Фонду - уповноваженій особі, оскільки делегування повноважень уповноваженій особі не позбавляє сам Фонд таких повноважень, які також можуть реалізовуватись ним. Позиція Верховного Суду Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій 10. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги Фонду та зазначає про таке. 11. Відповідно до статті 3 та пункту 8 частини 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. Аналіз функцій Фонду, викладених в статтях 4, 37 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків рішення, а з іншого, здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. 12. Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. 13. За змістом частин 1, 3, 5 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі. 13.1. Аналогічні приписи стосовно делегування Фондом своїх повноважень містить частина 3 статті 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка врегульовує організацію роботи уповноваженої особи Фонду в процедурі ліквідації банку та передбачає, що всі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко зазначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі. 14. Так, відповідно до частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діючи як орган управління банку, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень мають право, зокрема заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду, зокрема діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (частина 4 вказаної статті) . 14.1. Аналіз першого речення частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наступного змісту: "Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право:" із застосуванням граматичного способу тлумачення норм права у системному взаємозв'язку з частиною 3 статті 47 цього Закону свідчить про те, що вживання законодавцем у вказаній нормі саме розділового сполучника "або", а не єднального "та", "і" означає неможливість одночасної реалізації Фондом безпосередньо та призначеною ним уповноваженою особою тотожних функцій, зокрема органу управління неплатоспроможного банку. 15. Таким чином, з моменту запровадження в банку тимчасової адміністрації (ліквідації) Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій та може діяти особисто або шляхом делегування своїх повноважень (всіх або частини) відповідній уповноваженій особі. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 16. При цьому внаслідок делегування Фондом своїх повноважень ліквідатора конкретного банка визначеній ним уповноваженій особі саме остання одноосібно набуває повноважень органу управління банку та з метою їх реалізації має право у тому числі заявляти та підписувати від імені банку позови до суду. Натомість Фонд безпосередньо у цьому випадку (делегування повноважень), хоча і залишається носієм законодавчо закріплених за ним повноважень органу управління банку, тобто відповідних повноважень не втрачає, проте на період делегування втрачає правомочності з їх реалізації, якими на цей період наділяється виключно уповноважена особа Фонду. В іншому випадку одночасна реалізація вказаних повноважень як Фондом безпосередньо, так і уповноваженою особою Фонду, означатиме існування одночасно двох окремих органів управління юридичної особи з тотожним змістом повноважень та функцій, у тому числі представництва юридичної особи, що суперечить змісту вищенаведених положень статей 34, 37, 47 України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 17. Враховуючи вищенаведене, Фонд безпосередньо може реалізовувати законодавчо визначені повноваження органу управління конкретного банку тільки у випадку, якщо такі повноваження не були ним делеговані уповноваженій особі або раніше делеговані повноваження уповноваженої особи були відкликані (повернуті) Фондом. 18. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позов у даній справі в серпні 2017 року від імені та в інтересах ПАТ "Імексбанк" поданий безпосередньо Фондом і позовна заява підписана представником Фонду Жегуліним Ю.М. на підставі довіреності. 19. У той же час відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 21.05.2015 № 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27.05.2015 № 105 "Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації Северина Ю.П. строком на 1 рік з 27.05.2015 до 26.05.2016. У подальшому процедура ліквідації була продовжена до 26.05.2020 і уповноваженою особою Фонду призначено Матвієнка А.А, який виконує функції керівництва неплатоспроможного банку від імені Фонду до моменту його ліквідації (рішення виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016 №1697). Відомості щодо уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" Матвієнка А.А. розміщені на офіційному сайті Фонду (режим доступу: http//www.fg.gov.ua/not-paying/temporary/96-imexbank). Також відомості щодо уповноваженої особи Матвієнка А.А., як одноосібного керівника ПАТ "Імексбанк" з 05.09.2016, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та згідно з положеннями статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. 20. Доказів відкликання Фондом делегованих уповноваженій особі повноважень органу управління банку на момент заявлення позову в даній справі судом апеляційної інстанції не встановлено. Отже, внаслідок делегування повноважень органу управління ПАТ "Імексбанк" уповноваженій особі Фонду, сам Фонд, як юридична особа, на період делегування позбавлений можливості реалізації таких повноважень, а отже не має права звертатися особисто до суду з позовом від імені ПАТ "Імексбанк". 21. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позовна заява у даній справі від імені ПАТ "Імексбанк" підписана неуповноваженою особою (Фондом). 22. Разом з тим, дійшовши вірного висновку про те, що поданий позов підписаний від імені ПАТ "Імексбанк" особою, яка не має права її підписувати, суд апеляційної інстанції за наслідками встановлення такої обставини прийняв помилкове рішення про відмову в позові, оскільки така процесуальна дія вчиняється судом виключно за наслідком розгляду позовних вимог по суті (статті 232, 237 ГПК України). Наслідком же встановлення судом після порушення провадження у справі факту підписання позовної заяви особою, яка не має права підписувати її, є залишення такого позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 23. За таких обставин Верховний Суд вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені частиною 1 статті 313 Господарського процесуального кодексу України, скасувати прийняті у справі судові рішення та залишити поданий від імені ПАТ "Імексбанк" позов Фонду без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись статтями 226, 300, 301, 306, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : 1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від імені та в інтересах Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" задовольнити частково. 2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25 травня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року у справі № 916/2024/17 скасувати. 3. Позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від імені та в інтересах Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Дасті" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" про визнання договорів недійсними залишити без розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Міщенко І.С. Судді Берднік І.С. Суховий В.Г. http://reyestr.court.gov.ua/Review/77183922
  8. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2018 року м. Київ Справа № 910/8117/17 Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т.Б, – головуючого, Булгакової І.В., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г., секретар судового засідання: Підгірська Г.О. за участю представників: позивача – Ільюченко А.М., Кілічава Т.М., Пилип В.М., відповідача – Тинна Д.С., Пекар А.О., Бондарчук В.В., третіх осіб – Гуленко Ю.М., розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Оболонь" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 (судді: Зеленін В.О., Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 (суддя Головіна К.І.) у справі № 910/8117/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до Приватного акціонерного товариства "Оболонь", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і Національного банку України, про стягнення 169 298 974,35 грн, В С Т А Н О В И Л А: 1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень 1.1. У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (далі – ПАТ "Українська інноваційна компанія") звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" (далі – ПрАТ "Оболонь") про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03.05.2007 № 14/07 про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (далі - ПАТ "Укрінбанк"), набувачем прав та обов'язків якого є позивач - ПАТ "Українська інноваційна компанія", з ПрАТ "Оболонь", у сумі 169 298 974,35 грн, а саме: за гривневим кредитом 2 650 565,56 грн, з яких: 1 900 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 242 950,82 грн - заборгованість за процентами, 442 612,10 грн - пеня за прострочення повернення кредиту і 65 002,63 грн - пеня за прострочення сплати процентів, а також за кредитом в іноземній валюті 6 295 665 92 доларів США, що еквівалентно 166 648 408,80 грн станом на 30.04.2017, з яких 4 600 200 доларів США (еквівалент 122 141 994,09 грн) - заборгованість за кредитом, 369 411,66 доларів США (еквівалент 9 808 416,31 грн) - заборгованість за процентами, 1 207 088,71 доларів США (еквівалент 32 049 959,15 грн) - пеня за прострочення повернення кредиту, 118 965,55 доларів США (еквівалент 2 648 039,25 грн) - пеня за прострочення сплати процентів (згідно із заявою про зменшення позовних вимог, прийнятою судом, том 2, а.с. 86 - 87). Позовні вимоги із посиланням на положення статей 525 - 527, 530, 546 - 548, 550, 553, 554, 612, 623, 625, 1054 Цивільного кодексу України, статей 193, 216 Господарського кодексу України обґрунтовано тим, що 03.05.2007 між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Українська інноваційна компанія", і Закритим акціонерним товариством "Оболонь" (на час звернення до суду – ПрАТ "Оболонь") (позичальник) укладено кредитний договір № 14/07 про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії, із подальшим укладенням до нього додаткових договорів (від 24.10.2007 № 1, від 05.11.2007 № 2, від 29.04.2008 № 3, від 10.07.2009 № 4, від 27.04.2010 № 5, від 21.07.2010 № 6, від 22.04.2011 № 7, від 30.06.2011 № 8, від 31.10.2012 № 9, від 24.01.2013 № 10, від 09.10.2013 № 11, від 11.12.2014 № 12, від 31.03.2015 № 13, від 30.04.2015 № 14). Так, у позовній заяві ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначило, що відповідно до пункту 1 договору про внесення змін від 30.04.2015 № 14 до кредитного договору пункт 3.1 цього договору викладено у новій редакції, згідно з якою банк надає позичальнику кредит на умовах мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 5 000 000,00 грн і 5 000 000,00 доларів США на термін до 10.07.2016 включно, та встановлено графік зменшення ліміту кредитної лінії: до 10.05.2016 – 2 100 200,00 доларів США, до 10.06.2016 – 2 500 000,00 доларів США, до 10.06.2016 – 2 500 000,00 доларів США, до 10.07.2016 – 1 900 000, 00 грн. За змістом пункту 2 договору про внесення змін до кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами по 31.03.2015 у розмірі 23 % річних у гривні та 13 % річних – у доларах США, із 01.04.2015 – 24 % річних у гривні та 13 % річних – у доларах США. Підтвердженням надання кредиту позичальникові є валютне платіжне доручення від 24.01.2013 № 518435 у сумі 5 000 000,00 доларів США та виписка щодо руху коштів на рахунку. Проте відповідач неналежно виконує зобов'язання за кредитним договором у частині своєчасного повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що тягне нарахування пені. Щодо правового статусу позивача ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначила, що 24.12.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних", а згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 у ПАТ "Укрінбанк" запроваджено тимчасову адміністрацію, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку. Разом із цим постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016, постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 визнано незаконними і скасовано. Зазначену ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 826/1162/16 залишено без змін ухвалою колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 (справи № К/800/11245/16, К/800/11692/16, К/800/11968/16). Крім того, 22.03.2016 Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", на підставі якої Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Проте постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, зазначені постанову Правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 385 визнано незаконними і скасовано. Отже, позивач наголосив, що з 13.07.2016 ліквідаційну процедуру стосовно ПАТ "Укрінбанк" припинено за рішенням суду. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не мав юридичних підстав на здійснення спеціальних функцій щодо виведення ПАТ "Укрінбанк" із ринку. 13.07.2016 наглядовою радою ПАТ "Укрінбанк" було ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Укрінком", змінено місцезнаходження товариства, затверджено нову редакцію статуту, змінено КВЕДи та призначено голову правління і членів правління. Державну реєстрацію відповідних змін до установчих документів позивача було проведено 13.07.2016 приватним нотаріусом, реєстраційна дія № 10741050132038947. Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком" від 28.03.2017 знову змінено назву на ПАТ "Українська інноваційна компанія" шляхом вчинення 03.04.2017 реєстраційної дії № 10701200000007396. Позивач наголосив, що відповідно до пункту 1.1 статуту товариства у редакції від 13.07.2016 ПАТ "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Укрінком", яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ "Укрінбанк". Згідно з пунктом 1.1 статуту позивача у редакції від 18.03.2017 ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінком" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ "Укрінбанк" і ПАТ "Укрінком". 1.2. ПрАТ "Оболонь" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позовної заяви, наголошуючи, що у цьому випадку відповідач не мав жодних правовідносин із ПАТ "Українська інноваційна компанія", а отже не порушував законних прав та інтересів позивача. Станом на час звернення із позовом ПАТ "Українська інноваційна компанія" не має банківської ліцензії, відомості про нього не внесено до Державного реєстру банків, найменування позивача не містить слова "банк". Відповідач зазначив, що за змістом положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди Національним банком України та за умови відкликання банківської ліцензії. Таким чином, на думку ПрАТ "Оболонь", відновлення діяльності ПАТ "Укрінбанк" 13.07.2016 фактично не відбулося. Банк повинен був діяти виключно в межах Закону України "Про банки і банківську діяльність" і лише після отримання згоди Національного банку України та отримання відповідної ліцензії. Однак на звернення ПрАТ "Оболонь" щодо надання інформації про відновлення діяльності ПАТ "Укрінбанк" Національний банк України звернув увагу, зокрема, що ПАТ "Укрінком" не є банківською установою, а багатьма судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено відсутність у позивача статусу банку та банківської ліцензії. Отже, ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є правонаступником ПАТ "Укрінбанк" і не є банком, тобто відсутня сторона за кредитним договором від 03.05.2007 № 14-07 і, відповідно, ПрАТ "Оболонь" не порушувало законних прав та інтересів позивача. 1.3. ПАТ "Українська інноваційна компанія" у письмових запереченнях додатково звернуло увагу, що чинне законодавство України не містить такої підстави для припинення кредитного договору, а також і для втрати кредитором права вимоги за кредитним договором, як відкликання банківської ліцензії у банка – кредитора та виключення його із Державного реєстру банків. При цьому питання правомірності вчинення 13.07.2016 реєстраційної дії № 10741070127038947 із реєстрації нової редакції статуту ПАТ "Укрінбанк" і зміни його назви на ПАТ "Укрінком" було предметом судового розгляду у межах справи № 826/11199/16, в якій судами встановлено наявність в органів управління ПАТ "Укрінбанк" права приймати рішення про зміну найменування, місцезнаходження, керівника, затвердження нової редакції статуту тощо. Крім того, відповідно до чинного законодавства зміна найменування юридичної особи не є реорганізацією, тобто зміни кредитора за зобов'язаннями, що виникли із кредитного договору, у розумінні статті 510 Цивільного кодексу України не відбулося. Станом на час звернення із позовом до суду ПАТ "Українська інноваційна компанія" має ідентифікаційний код 05839888, такий само, як і мало ПАТ "Укрінбанк" до зміни найменування, а статутом позивача передбачено, що ПАТ "Укр/ін/ком" є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ Укрінбанк". Щодо посилань відповідача на судові рішення ПАТ "Українська інноваційна компанія" наголосила, що предметом дослідження у цих справах було питання, чи є ПАТ "Укр/ін/ком" банком і чи має банківську ліцензію. Проте позивач не заперечував того факту, що він не є банківською установою та не має банківської ліцензії, однак станом на час укладення кредитного договору позивач мав спеціальну правосуб'єктність і відкликання банківської ліцензії не свідчить про припинення кредитного договору та зобов'язань за ним, а чинність зобов'язань відповідача за кредитним договором не залежить від поновлення позивачем банківської діяльності. 2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017, позовні вимоги ПАТ "Українська інноваційна компанія" задоволено, стягнуто з ПрАТ "Оболонь" 169 298 974,35 грн, а саме: заборгованість за кредитом у національній валюті: заборгованість за кредитом - 1 900 000,00 грн, заборгованість за процентами - 242 950,82 грн, пеню за прострочення повернення кредиту - 442 612,10 грн, пеню за прострочення сплати процентів - 65 002,63, а також заборгованість за кредитом в іноземній валюті: заборгованість за кредитом - 4 600 200,00 доларів США, що становить 122 141 994,09 грн, заборгованість за процентами - 369 411,66 доларів США, що становить 9 808 416,31 грн, пеню за прострочення повернення кредиту - 1 207 088, 71 доларів США, що становить 32 049 959,15 грн, пеню за прострочення сплати процентів - 118 965,55 доларів США, що становить 2 648 039,25 грн, і витрати зі сплати судового збору - 240 000,00 грн. Під час апеляційного провадження згідно з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб і Національний банк України. 2.2. Суди попередніх інстанцій установили, що наявність заборгованості у ПрАТ "Оболонь" перед позивачем за кредитним договором є доведеною, тому позовні вимоги позивача про стягнення цієї заборгованості за кредитним договором є правомірними та обґрунтованими. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що на час укладення кредитного договору банк - ПАТ "Укрінбанк" мав відповідну банківську ліцензію, яку було відкликано постановою правління Національного банку України 22.03.2016 № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", винесеною на підставі рішення Виконавчого комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385, які у подальшому було скасовано як незаконні. При цьому чинне законодавство України не передбачає такої підстави для припинення кредитного договору і втрати кредитором права вимоги за таким кредитним договором до боржника як відкликання банківської ліцензії у банка – кредитора та виключення його із Державного реєстру банків. Зміна найменування юридичної особи не є його реорганізацією, а тому заміни кредитора у зобов’язанні, що виникло із кредитного договору, у розумінні положень статті 510 Цивільного кодексу України, не відбулося. 3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї 3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПрАТ "Оболонь" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на залишення судами поза увагою, що позивач станом на час подання позову не мав банківської ліцензії, не є банківською установою і не має права здійснювати банківську діяльність, а тому не має права на стягнення грошових коштів за кредитним договором. Так, скаржник наголошує, що виникнення правонаступництва у зв'язку із перейменуванням банку на небанківську установу не відповідає фактичним обставинам і суперечить судовим рішенням у справах № 826/5325/16 і № 826/1162/16, якими фактично відновлено становище, що існувало до 24.12.2015, щодо ПАТ "Укрінбанк", а не удаваного правонаступника банківських прав і обов'язків ПАТ "Укрінком". На думку заявника касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували, що у статутах ПАТ "Укрінком" і ПАТ "Українська інноваційна компанія" ведення банківської діяльності передбачено не було, ліцензії про здійснення банківської діяльності ці установи не отримували, а рішення про перейменування прийнято без дотримання вимог чинного законодавства та у порушення вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо внесення змін до статуту банку на підставі такого погодження Національним банком України. ПрАТ "Оболонь" у касаційній скарзі зазначає про залишення судами поза увагою положень статті 1046 Цивільного кодексу України, за змістом якої зобов'язання позичальника виникає виключно перед позикодавцем, яким у цьому випадку може виступати виключно банк або інша фінансова установа, проте ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є ані банком, ані фінансовою установою, станом на час розгляду справи у позивача немає банківської ліцензії, позивач із власної ініціативи вніс зміни до статуту і виключив із переліку видів діяльності товариства банківську діяльність, а отже не є банком і не має права здійснювати банківську діяльність, відповідно, не має права і на стягнення суми боргу за кредитним договором, пені та процентів, передбачених цим кредитним договором. Крім того, ПрАТ "Оболонь", посилаючись на порушення судами норм процесуального права, зазначило про заявлення ним клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8117/17 до розгляду Вищим адміністративним судом України справи № 826/11199/16, оскільки у разі задоволення касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в адміністративній справі буде скасовано внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань щодо ПАТ "Укрінком" та, відповідно, встановлено незаконність його перейменування на ПАТ "Українська інноваційна компанія", тобто буде з'ясовано відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у справі № 910/8117/17. Однак, у порушення вимог частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не навів жодного правового обґрунтування відмови у задоволенні цього клопотання про зупинення провадження у справі. 3.2. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Українська інноваційна компанія" просило відмовити у її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, наголошуючи на правомірності встановлення судами наявності правових підстав для звернення ПАТ "Українська інноваційна компанія" до суду, детальному дослідженні судами правового статусу позивача, відсутності законодавчо визначеної підстави для припинення кредитного договору та втрати кредитором права вимоги за кредитним договором у зв'язку із відкликанням банківської ліцензії у банка – кредитора та виключенням його із Державного реєстру банків. ПАТ "Українська інноваційна компанія" у відзиві на касаційну скаргу також наголошує, що на час подання позову про стягнення заборгованості за кредитним договором цей договір не визнано недійсним, припиненим чи неукладеним, отже у ПрАТ "Оболонь" немає правових підстав стверджувати про недійсність укладеного кредитного договору та відсутність у ПАТ "Українська інноваційна компанія" права вимагати сплати грошових коштів за цим договором. Зазначені обставини підтверджуються рішенням Господарського суду м. Києва від 29.11.2017 у справі № 910/12513/17, в якій у задоволенні позову ПрАТ "Оболонь" до ПАТ "Українська інноваційна компанія" про припинення зобов'язань та визнання такими, що не підлягають виконанню, зобов'язань за кредитним договором від 03.05.2007 № 14/07 відмовлено. Крім того тотожний за змістом висновок щодо застосування аналогії закону до кредитних правовідносин надано експертом у галузі права Київського регіонального центру Національної академії наук України. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначило, що судовим рішенням у справі № 910/19381/16, зокрема, визнано, що позивач - ПАТ "Українська інноваційна компанія" є правонаступником ПАТ "Укрінбанк", за яким установлено право на отримання майна та документації ПАТ "Укрінбанк", що перебуває у володінні уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Натомість рішенням Господарського суду м. Києва від 24.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 і постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі № 910/20761/16, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язано не чинити перешкод у доступі до всіх приміщень, активів, майна, що належать на праві власності ПАТ "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінком"). Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 у справі № 826/14033/17 задоволено позов ПАТ "Українська інноваційна компанія" до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, повторно визнано протиправною і скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239. Зокрема, у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва зазначено, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань свідчать про обставини правонаступництва між ПАТ "Українська інноваційна компанія" і ПАТ "Укрінбанк". 3.3. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на касаційну скаргу підтримав вимоги ПрАТ "Оболонь", зазначаючи, зокрема, про невідповідність посилань позивача на те, що він є правонаступником ПАТ "Український інноваційний банк", що підтверджено також і судовими рішеннями у справі № 910/7828/17. Крім того, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зауважив про скасування Верховним Судом України згідно з постановою від 24.10.2017 судових рішень у справі № 826/1162/16 про визнання протиправними та скасування постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" і делегування повноважень тимчасового адміністратора банку. При цьому справа № 826/5325/16 щодо оскарження постанови Правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Укрінбанк" і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385 про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" перебуває на розгляді у Верховному Суді. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на касаційну скаргу також зазначає про помилковість посилань ПАТ "Українська інноваційна компанія" на правонаступництво ПАТ "Український інноваційний банк", оскільки за змістом статті 90 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 1, частини 4 статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" та положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" ПАТ "Укрінбанк" повинно було діяти відповідно до вимог, установлених саме Законом України "Про банки і банківську діяльність" і здійснювати будь-які зміни щодо своєї діяльності, у тому числі зміну назви, лише після отримання на це згоди Національного банку України. З огляду на положення відповідних спеціальних нормативно-правових актів, що регламентують правовідносини у сфері діяльності банків і фінансових установ, немає жодних доказів правомірності переходу до ПАТ "Укрінком" прав та обов'язків банківської установи (правонаступництва після ПАТ "Укрінбанк"), адже зміна назви установи шляхом заміни слова "банк" на "компанія" не є достатнім доказом правонаступництва між банківською та небанківською установою, якою, на думку ПАТ "Укрінком", воно є на час розгляду справи у суді. При цьому правонаступництво банківської установи відбувається лише у разі її реорганізації відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наголосив, що кредитний договір укладено між ПАТ "Укрінбанк" як банківською установою та боржником. Правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні згідно зі статтею 510 Цивільного кодексу України не здійснено, правонаступництва між ПАТ "Український інноваційний банк" і ПАТ "Укрінком" не відбулося, передавального акта або розподільчого балансу немає. Виконання обов'язку боржника поручителем, заставодавцем, третьою особою також не відбулося. За даними Державного реєстру фінансових установ Державної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків, ПАТ "Укрінком" не є фінансовою установою. Наведені обставини досліджено та встановлено Київським апеляційним господарським судом у справі № 910/7828/17 (постанова від 27.11.2017, залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.02.2018, яка набрала законної сили), натомість визначення статусу ПАТ "Укрінком" як правонаступника, про що зазначено у судових рішеннях у справах № 910/3883/17 і № 910/20761/16, не може бути взято до уваги як преюдиційне, оскільки іншими судами цю обставину не досліджено, а сприйнято апріорі, тому вона ґрунтується виключно на припущеннях/твердженнях сторін і не підтверджена належними доказами. 4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи 4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. 4.2. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 03.05.2007 між Акціонерним товариством "Український інноваційний Банк" (банк) і Закритим акціонерним товариством "Оболонь" (правонаступником якого є ПрАТ "Оболонь") (позичальник) укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 14/07 (далі – кредитний договір), до якого сторони неодноразово вносили зміни згідно з договорами про внесення змін. Так, судами попередніх інстанцій установлено, що укладаючи договір про внесення змін від 24.01.2013 № 10, сторони погодилися змінити тип кредитування на мультивалютну відновлювальну кредитну лінію та викласти кредитний договір у новій редакції. Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.04.2015 № 14) банк надає позичальнику кредит на умовах мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 5 000 000,00 грн та 5 000 000,00 доларів США на термін до 10.07.2016 (включно). Згідно з пунктом 3.5.1 кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 11.12.2014 № 12) граничним терміном повернення кредиту визначено 10.07.2016 та передбачено, що у випадку якщо розмір заборгованості позичальника за кредитом перевищує розмір ліміту кредитної лінії згідно з графіком, наведеним у пункті 3.1, така різниця вважається простроченою заборгованістю з дня виникнення. 4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що постановою Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 ПАТ "Укрінбанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 запроваджено тимчасову адміністрацію і призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних. 22.03.2016 на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Правлінням Національного банку України винесено постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк". 22.03.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк". Суди також установили, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016, визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до категорії несплатоспроможних", визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Проте згідно з постановою Верховного Суду України від 24.10.2017 у справі № 826/1162/16 задоволено заяву Національного банку України, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання протиправними постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 відмовлено. 4.4. Крім того, у справі № 826/5325/16 (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016), зокрема було визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" з моменту її прийняття та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" з моменту його прийняття. Натомість згідно з ухвалою Верховного Суду України від 23.04.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України у справі № 826/5325/16 на судові рішення у цій справі. 4.5. Касаційне провадження відповідно до ухвали Верховного Суду від 29.03.2018 відкрито також і у справі № 826/14033/17, на рішення у якій послався позивач в обґрунтування своїх вимог. Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017, залишеним без змін ухвалою Київського адміністративного суду від 20.02.2018 у зазначеній справі, задоволено позов ПАТ "Українська інноваційна компанія" та, зокрема, визнано протиправними і скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". 4.6. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінбанк"), оформленим протоколом від 22.11.2016 № 3, змінено найменування товариства як юридичної особи - з ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Укрінком". Затверджено статут у новій редакції. Згідно з пунктом 1.1 статуту ПАТ "Укрінком", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів, ПАТ "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Український інноваційний банк", перереєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 05.06.2015, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на ПАТ "Укрінком", яке є правонаступником усіх прав та обов’язків ПАТ "Український інноваційний банк". У подальшому, як установлено судами, рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", оформленим протоколом від 28.03.2017 № 6, змінено найменування товариства як юридичної особи з ПАТ "Укрінком" на ПАТ "Українська інноваційна компанія". Затверджено статут у новій редакції. Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ "Укрінком" ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінком", перереєстрованого приватним нотаріусом Сазоновою О.М. 13.07.2016, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов’язків ПАТ "Український інноваційний банк" і ПАТ "Укрінком". 4.7. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що на час розгляду цієї справи ПАТ "Українська інноваційна компанія" має ідентифікаційний код юридичної особи 05839888, тобто такий само, як мало ПАТ "Укрінбанк" до зміни найменування, а відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ "Українська інноваційна компанія", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінбанк", оформленим протоколом від 28.03.2017 № 6, ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов’язків ПАТ "Український інноваційний банк" і ПАТ "Укрінком". 4.8. Як убачається із матеріалів справи, предметом спору у ній є вимога ПАТ "Українська інноваційна компанія" про стягнення з ПрАТ "Оболонь" заборгованості за кредитним договором від 03.05.2007 № 14/07 (зі змінами та доповненнями) про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії. 5. Передача справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 5.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т.Б. – головуючого, Кушніра І.В., Чумака Ю.Я. від 02.05.2018 справу № 910/8117/17 разом із касаційною скаргою ПрАТ "Оболонь" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 і рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2017 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв'язку із необхідністю відступлення від висновку про застосування норм матеріального права щодо інституту правонаступництва, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 910/7828/17. 6. Позиція Верховного Суду 6.1. За змістом статей 80, 83 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом. Положення глави 7 цього Кодексу застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом. 6.2. Законом України "Про акціонерні товариства" визначено порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів. Відповідно до частини 6 статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства" особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм цього Закону з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу. 6.3. Законом України "Про банки і банківську діяльність" (далі за текстом – у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону). У статті 2 цього Закону надано значення термінів, які вживаються у цьому Законі, зокрема передбачено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Відповідно до статті 4 цього Закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання та нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки діяльності таких банків. За змістом статті 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 6.4. Згідно з частинами 1 і 7 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом. Зважаючи на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. У справі, що розглядається, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, спір виник у сфері, у якій так само, як і у справі "Котов проти Російської Федерації" "порушення процедури … могло мати руйнівні наслідки для економіки держави, тим самим зачепивши велику кількість індивідуальних майнових прав" (п. 117 постанови Великої Палати ЄСПЛ від 2 квітня 2012, справа "Котов проти Російської Федерації", скарга № 54522/00). У цій справі ЄСПЛ визнав, що за певних обставин стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції може вимагати заходів, які необхідні для захисту права власності навіть у справах, які стосуються спорів між фізичними особами або компаніями (п. 112 постанови). У справі "Прессос Компанія Нав'єра С. А." та інші проти Бельгії (рішення від 20 листопада 1995, Series A No. 332) ЕСПЛ підкреслив, що національні органи мають широкі межі розсуду при визначенні того, що є "в інтересах суспільства". Суд наголосив, що цілком прийнятним є те, що законодавець користується більшими можливостями для здійснення соціально-економічної політики, і Суд поважає підхід законодавця до проблеми вимог, пов'язаних з "інтересами суспільства". У справі, розглядається, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, це означає, що у відносинах, пов'язаних зокрема з реорганізацією або ліквідацією банків неухильне виконання процедурних вимог, встановлених спеціальним законодавством у цій сфері, може мати вирішальне значення для виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків у суб'єктів цих відносин. 6.5. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, зміна його організаційно-правової форми (перетворення), наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 6.6. Главою 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено порядок реорганізації банку. Згідно зі статтями 26– 27 цього Закону банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов'язання. Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови надання попереднього дозволу Національного банку України на реорганізацію банку та затвердження Національним банком України плану реорганізації банку. У разі здійснення реорганізації банку за рішенням його власників шляхом перетворення план реорганізації банку не складається. Національний банк України визначає перелік документів, які подаються для отримання дозволу на реорганізацію та затвердження плану реорганізації банку. Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації та/або банк, який не припиняється як юридична особа у результаті приєднання до нього або виділу з нього, не будуть відповідати вимогам щодо економічних нормативів їх діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності. Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію. 6.7. Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 6.8. Водночас відповідно до частин 1 - 3 статті 15 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням. Слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України. 6.9. За змістом статті 16 цього Закону статут банку складається з урахуванням положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону та інших законів України. Статут банку обов'язково має містити таку інформацію про банк: 1) найменування банку (повне та скорочене); 2) його місцезнаходження; 3) організаційно-правову форму; 4) види діяльності, які має намір здійснювати банк; 5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами; 6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; 7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону; 8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку; 9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; 10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків; 11) положення про аудиторську перевірку банку; 12) положення про органи внутрішнього аудиту банку. Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження Національним банком України. 6.10. Отже, як реорганізація, так і ліквідація банку з ініціативи власників, а також внесення змін до статуту банку, відповідно до закону можливі лише після надання на це згоди Національним банком України. При цьому зважаючи на положення Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема статтю 2 цього Закону, передача, прийняття майна банку, його коштів, прав та обов'язків правонаступникам є наслідком саме реорганізації банку, проведеної із дотриманням процедури, визначеної цим Законом. Крім того, згідно зі статтею 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність" правління банку зобов'язане протягом трьох робочих днів інформувати Національний банк України про наступні свої дії: звільнення керівника (керівників) банку та про кандидатуру на призначення на цю посаду; зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку та його відокремлених підрозділів; припинення банківської діяльності. 6.11. Ураховуючи зазначені положення законодавства, за установлених судами обставин про здійснення дій щодо реєстрації нової редакції статуту ПАТ "Укрінбанк", зміни назви на ПАТ "Укрінком", а в подальшому на ПАТ "Українська інноваційна компанія", зміни місцезнаходження товариства та видалення певних видів діяльності товариства на підставі рішень позачергових загальних зборів акціонерів, висновок судів попередніх інстанцій про правонаступництво ПАТ "Укрінком" і ПАТ "Українська інноваційна компанія" ПАТ "Укрінбанк" без дотримання відповідної процедури є помилковим і таким, що не відповідає положенням чинного законодавства. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження переходу до ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов’язків саме банківської установи - ПАТ "Укрінбанк" згідно із законодавчо встановленою процедурою. Водночас залишення позивачем у цьому випадку ідентифікаційного коду юридичної особи (05839888), який було присвоєно ПАТ "Укрінбанк", суперечить наведеному вище. 6.12. Отже, зазначені обставини спростовують доводи позивача про наявність у нього на час звернення з позовом до суду правових підстав для стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, укладеним банківською установою - ПАТ "Укрінбанк" стосовно якої, за інформацією, викладеною Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на офіційному сайті (http://www.fg.gov.ua), запроваджено процедуру ліквідації, поза межами порядку щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку, встановленого законами України "Про банки і банківську діяльність" та "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 6.13. Зважаючи на викладене, об'єднана палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 14.02.2018 у справі № 910/7828/17, стосовно того, що виключення кредитною установою зі своєї назви слова "банк" та із переліку видів своєї діяльності банківської діяльності без дотримання процедури, передбаченої статтями 2, 16, 26, 28, 46, 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не дає підстав вважати її правонаступником кредитної установи (банку). 7. Висновки Верховного Суду 7.1. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 1, 3 статті 311 цього Кодексу). Отже, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Українська інноваційна компанія" як правонаступника ПАТ "Укрінбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" і Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань", суди першої та апеляційної інстанцій не застосували положення Закону України "Про акціонерні товариства" у частині переваги норм законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, а також положень Закону України "Про банки і банківську діяльність", які підлягали застосуванню під час вирішення спору у цій справі та на які у судових рішення взагалі не має жодного посилання. Ураховуючи викладене, судові рішення у справі підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ "Українська інноваційна компанія" до ПрАТ "Оболонь" з ухваленням нового рішення про відмову у позові повістю. 8. Розподіл судових витрат За змістом статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, у зв’язку з чим судовий збір, сплачений ПрАТ "Оболонь" за подання апеляційної та касаційної скарги підлягає стягненню з ПАТ "Українська інноваційна компанія". Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 3 частини 1 статті 308, статтями 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : 1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Оболонь" задовольнити. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 і рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2017 у справі № 910/8117/17 скасувати. 3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до Приватного акціонерного товариства "Оболонь"у повному обсязі. 4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Оболонь" судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, - 264 000,00 грн і судовий збір за подання касаційної скарги, - 480 000,00 грн. 5. Доручити Господарському суду м. Києва видачу наказу на виконання цієї постанови. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Т.Б. Дроботова Судді: І.В. Булгакова Л.Й. Катеринчук Б.Ю. Львов К.М. Пільков І.В. Ткач Н.Г. Ткаченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/75976268
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 521/11503/15-ц Провадження N 14-238цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноважена особа Фонду на ліквідацію Акціонерного товариства "Фінростбанк" (далі - уповноважена особа Фонду; АТ "Фінростбанк" відповідно), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року в складі колегії суддів Драгомерецького М.М., Черевка П.М., Громіка Р.Д., у справі за позовом ОСОБА_3 до Фонду, уповноваженої особи Фонду про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, УСТАНОВИЛА: У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що наказом уповноваженої особи Фонду від 25 червня 2015 року N 54-К його звільнено з посади начальника юридичного відділу з 30 червня 2015 року за пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважав звільнення незаконним, таким, що проведено всупереч вимогам частини другої статті 39-1 КЗпП України та з порушенням частини третьої статті 53 Закону України від 14 жовтня 2014 року N 1700-VII "Про запобігання корупції". Просив визнати наказ уповноваженої особи Фонду про його звільнення незаконним, а також стягнути з Фонду грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 71 999,46 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 615,38 грн та 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У грудні 2016 року уповноважена особа Фонду звернулася до суду першої інстанції із заявою про закриття провадження у справі з підстав недотримання правил предметної юрисдикції. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року у задоволенні клопотання уповноваженої особи Фонду про закриття провадження у справі відмовлено. Суд першої інстанції керувався тим, що спір є трудовим, виконувана ОСОБА_3 робота не є публічною службою, а тому спірні трудові правовідносини підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року скасовано ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року, провадження у справі закрито, роз'яснено позивачу право на звернення із заявленим позовом до господарського суду для його розгляду в порядку господарського судочинства. Ухвала апеляційного суду обґрунтована тим, що суд першої інстанції, аналізуючи вимоги статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не врахував, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Апеляційний суд керувався правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, відповідно до якого на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідні спори мають розглядатися за правилами господарського судочинства, про що безпосередньо зазначено в мотивувальній частині постанови суду. У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначив, що закриваючи провадження у справі, апеляційний суд не врахував ухвалу Апеляційного суду Одеської області у цій справі від 03 березня 2016 року, в якій зроблено висновок про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі. Крім того, відносно АТ "Фінростбанк" жодний господарський суд справу про банкрутство не порушував, а процедуру ліквідації банку як неплатоспроможного розпочав Фонд і на час подання касаційної скарги вона не завершена, тому відсутні підстави для застосування статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 06 липня 2017 року - справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 19 квітня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ОСОБА_3 разом з матеріалами справи до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке. Питання стосовно юрисдикційності спору урегульовано у ЦПК України у редакції, чинній на час вчинення вказаних процесуальних дій. Це правило закріплене як у частині третій статті 2 названого Кодексу, так і частині третій статті 3 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, щодо здійснення провадження у цивільних справах відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Тому тут і далі застосовуються норми ЦПК та ГПК України у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_3 з позовом та вчинення процесуальних дій судами першої та апеляційної інстанцій. Позовна заява ОСОБА_3 надійшла до суду 16 липня 2015 року, ухвала про відмову у закритті провадження у справі постановлена Малинівським районним судом м. Одеси 12 грудня 2016 року, а ухвала Апеляційного суду Одеської області про закриття провадження у справі - 30 березня 2017 року. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядали в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. За вимогами статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пунктів 2, 7 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема: справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. З мотивувальної частини оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що судом надано переваги нормам Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII), як такого, що регулює спірні правовідносини. Разом з тим суд навів вимоги Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III) та Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Керуючись зазначеною нормою, апеляційний суд зробив висновок, що справа за позовом ОСОБА_3 до Фонду, уповноваженої особи Фонду про визнання наказу про звільнення незаконним, зобов'язання виплатити компенсацію, збитки за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - має розглядатися в порядку господарського судочинства. Такі висновки суду є помилковими. При визначенні юрисдикційності спору необхідно встановити склад сторін, обсяг позовних вимог та визначити, норми якого із наведених Законів регулюють спірні правовідносини. Згідно з частиною першою статті 1 Закону N 2343-XII банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Згідно зі статтею 9 зазначеного Закону справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. За частиною третьої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника. Відповідно до статті 12 Закону N 2343-XII у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті або для повернення заяви про порушення справи про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить ухвалу. У частинах першій, шостій статті 16Закону N 2343-XII закріплено, що перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Законом. За наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу, зокрема, про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство. Згідно з частиною п'ятнадцятою статті 16 Закону N 2343-XII з моменту відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство; пред'явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися у випадку та порядку, передбачених цим Законом. Можна зробити висновок, що застосування частини четвертої статті 10 Закону N 2343-XII про те, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, можливо лише у випадку прийняття відповідним господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство, винесення ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство. У даному випадку відповідач, який заявив клопотання про закриття провадження у справі, не надав жодних доказів про існування справи про банкрутство АТ "Фінростбанк". Тому підстав для застосування вимог Закону N 2343-XII, та розглядати справу за правилами ГПК України не вбачається. Разом з тим при розгляді питання про юрисдикційність спору необхідно проаналізувати норми Закону N 4452-VI, які є спеціальними при вирішенні питання про неплатоспроможність банку. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону N 4452-VI неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом N 2121-III. Визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку (у тому числі ліквідація) у порядку Закону N 4452-VI відрізняється від процедури визнання банку банкрутом та застосування ліквідаційної процедури в порядку Закону N 2343-XII. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює спеціальна юридична особа публічного права - Фонд (частина друга статті 3 Закону N 4452-VI), який має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду в один із способів, визначених статтею 39 Закону N 4452-VI (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону). Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вчиняти дії, передбачені планом врегулювання. Згідно з вимогами частини першої статті 36 цього Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Згідно з частиною другою статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом. Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачені у статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга вказаної статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку. А у частині першій статті 48 зазначеного Закону вказано, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю. У даному випадку позивач оскаржує трудовий договір, укладений між ним та уповноваженою особою Фонду, оформлений відповідним наказом, та просить визнати наказ про його звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору. Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження. Таким чином, у спорах, пов'язаних зі звільненням працівників, у тому числі прийнятих на роботу для забезпечення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку чи його ліквідації, застосуванню підлягають норми Закону N 4452-VI, які є спеціальними. Із матеріалів справи вбачається, що з 16 липня 2014 року у АТ "Фінростбанк" рішенням виконавчої дирекції Фонду від 15 липня 2014 року N 55 запроваджена тимчасова адміністрація Фонду строком на 3 місяці до 16 жовтня 2014 року з призначенням уповноваженої особи Фонду Волкова О.Ю. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16 жовтня 2014 року N 113 розпочата процедура ліквідації банку строком на 1 рік по 16 жовтня 2015 року включно. 17 жовтня 2014 року уповноваженою особою Фонду видано наказ від N 1/1 про скорочення штату працівників у зв'язку з ліквідацією банку. Наказом уповноваженої особи Фонду від 10 грудня 2014 року N 276-К звільнено ОСОБА_3 з посади директора юридичного управління на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників. 24 грудня 2014 року ОСОБА_3 прийнято на посаду директора юридичного відділу на період з 24 грудня 2014 року по 31 березня 2015 року на підставі наказу уповноваженої особи Фонду від 24 грудня 2014 року N 359-К. Наказом уповноваженої особи Фонду від 31 березня 2015 року N 21-К продовжено термін дії строкового трудового договору з ОСОБА_3 до 30 червня 2015 року включно. Наказом уповноваженої особи Фонду від 25 червня 2015 року N 54-К ОСОБА_3 звільнено з 30 червня 2015 року з посади начальника юридичного відділу у зв'язку з закінченням строку трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовна заява ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства не відповідає вимогам як статті 15 ЦПК України, так і статтям 1, 2, 12 ГПК України з огляду на суб'єктний склад та зміст правовідносин, оскільки відносно АТ "Фінростбанк" жодний господарський суд справу про банкрутство не порушував, процедуру ліквідації банку як неплатоспроможного розпочав Фонд відповідно до вимог Закону N 4452-VI, норми якого є спеціальними. До суду звернулася фізична особа з позовом до Фонду та його уповноваженої особи з вимогами, що стосуються порушення її трудових прав, тобто спір є приватноправовим і відповідно до суб'єктного складу має розглядатись у порядку цивільного судочинства. Оскільки висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є помилковим, то відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  10. Постанова Іменем України 27 червня 2018 року м. Київ Справа N 755/543/16-ц Провадження N 14-175 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" (далі також - відповідач; ПАТ "УПБ"), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1" (далі також - третя особа), про визнання зобов'язань за договором поруки припиненими шляхом їх повного належного виконання за заявою відповідача про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Прокопчук Н.О., Лапчевської О.Ф. і Саліхова В.В., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелика С.П. (далі також - заява про перегляд судових рішень). Учасники справи: позивач: ОСОБА_3, відповідач: Публічне акціонерне товариство "Український Професійний Банк", третя особабез самостійних вимог на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 30 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував його тим, що 3 листопада 2008 року третя особа уклала з відповідачем договір про відкриття мультивалютної траншевої кредитної лінії N 75 (далі - кредитний договір). Згідно з цим договором відповідач відкрив позичальнику кредитну лінію у межах суми 2 442 520 доларів США терміном до 17 жовтня 2016 року зі сплатою 10 процентів річних. 2. Відповідно до кредитного договору виконання третьою особою зобов'язань забезпечувалось порукою позивача згідно з договором поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року (далі - договір поруки), а також порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблокінвестмент". Після того як позивач здійснив повне дострокове погашення кредиту, а кредитний договір був розірваний, відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), повідомив позивача про нікчемність договору поруки, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості третьої особи за кредитним договором. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 30 травня 2016 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. 4. Мотивував тим, що 29 травня 2015 року в ПАТ "УПБ" строком на три місяці запроваджено тимчасову адміністрацію. Станом на 27 травня 2015 року залишок коштів на кореспондентських рахунках відповідача становив значно менше, аніж сума коштів, про переказ якої на рахунок третьої особи стверджував позивач. Також суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази проходження платежів з погашення кредитної заборгованості через кореспондентський рахунок відповідача, відкритий у Національному банку України (далі також - НБУ). А умовами підписаного договору поруки взагалі не передбачена можливість дострокового повернення кредитних коштів. Вказане в сукупності стало підставою для висновку суду про відсутність фактичного погашення заборгованості за кредитним договором і для відмови у задоволенні позову. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 4 серпня 2016 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким скасував рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року й ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги. 6. Мотивував тим, що наявність на кореспондентських рахунках відповідача, відкритих в інших установах, коштів у розмірі, меншому ніж внесені позивачем для сплати кредиту, не дають підстав для висновку про те, що зобов'язання є невиконаним. Кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, а договір поруки, укладений з позивачем, не містив заборон з цього приводу. На думку суду апеляційної інстанції, правочини щодо перерахування коштів з рахунку на рахунок є банківськими операціями, а тому не можуть визнаватися нікчемними. Також суд зазначив, що дії позивача не суперечать вимогам пункту 8 частини другої статті 46 Закону, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів 27 травня 2015 року, і того ж дня такий перерахунок був проведений, тобто до початку процедури ліквідації відповідача, що розпочалася наступного робочого дня. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. 25 серпня 2016 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відхилив касаційну скаргу відповідача, залишивши в силі рішення суду апеляційної інстанції. 9. Мотивував, зокрема, тим, що кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, і позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів до початку процедури його ліквідації, що відповідає приписам пунктів 1 і 8 частини другої статті 46 Закону. Також суд касаційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні відомості, про те, що внаслідок укладення угод, про нікчемність яких стверджував відповідач, останній став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень 10. 17 вересня 2017 року відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на той час, відповідач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень. 11. Підставами для такого перегляду вважає неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 38 Закону та норм процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 13. 4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує судові рішення з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції з посиланням на відповідні рішення цих судів. А тому заява про перегляд судових рішень згідно з приписами підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України N 2147-VIII була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень 15. Відповідач вказує про те, що суди по-різному визначали правові наслідки укладення договорів неплатоспроможним банком, неоднаково застосували норми процесуального права, а також звертає увагу на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у цій справі висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України. 16. На підтвердження підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, відповідач надав як зразки для порівняння копії: 16.1. Постанов Вищого господарського суду України від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 12 грудня 2016 року у справі N 922/2337/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16; 16.2. Постанов судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16; 16.3. Постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц. Доводи інших учасників справи 17. 25 травня 2018 року на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача, мотивовані висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 16 квітня 2018 року у справі N 755/7502/16-ц. Позивач вказав на те, що у зазначеній постанові Верховний Суд за результатами перегляду аналогічної до його справи підтвердив правильність рішень судів попередніх інстанцій про правомірність повного погашення кредиту поручителями позичальника до введення в банку тимчасової адміністрації. 18. 26 червня 2018 року позивач надав додаткові письмові пояснення, в яких просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 21 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц. Вказує на те, що обставини у згаданій справі та справі, яка переглядається, є аналогічними, і при вирішенні цих справ суди попередніх інстанцій застосували одні і ті самі норми права. 19. Третя особа пояснення щодо заяви про перегляд судових рішень не подала. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів (1.1) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах 20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 21. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у різному тлумаченні судами змісту норм права, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання одних і тих самих відносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах. 22. На підтвердження неоднакового застосування судами пункту 7 частини третьої статті 38 Закону відповідач надав копії постанов Вищого господарського суду України від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16 та від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16. 23. У справі, яка переглядається, суди встановили: 23.1. 3 листопада 2008 року між третьою особою та відповідачем був укладений кредитний договір в межах суми 2 442 520 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 18 жовтня 2016 року зі сплатою 10 % річних. 23.2. 30 квітня 2015 року Правління НБУ прийняло Постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку". 23.3. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа уклали додатковий договір, яким пункт 2.1 кредитного договору виклали у новій редакції, зазначивши, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань перед банком є порука та застава майна ТзОВ "Лендблокінвестмент" (договір поруки N 75-4 від 29 червня 2010 року й іпотечний договір від 29 червня 2010 року), а також порука позивача (договір поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року). 23.4. Згідно з пунктом 1.1 договору поруки від 27 травня 2015 року N 75-6 непогашена частина кредиту станом на 27 травня 2015 року становила 2 429 520 доларів США. 23.5. Позивач як поручитель достроково погасив залишок кредиту третьої особи у день укладання договору поруки: відповідно до платіжних доручень від 27 травня 2015 року N 5 і N 6 з його поточного рахунку у ПАТ "УПБ" було перераховано 2 429 520 доларів США та 20 635, 92 доларів США на погашення кредитних зобов'язань третьої особи. 23.6. Погашення кредиту третьої особи відбулося шляхом перерахування коштів з рахунку позивача N 262055072840, відкритого у ПАТ "УПБ", на позичковий рахунок третьої особи N 20680214020075, відкритий в цьому ж банку. 23.7. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа підписали договір про розірвання кредитного договору. 23.8. 28 травня 2015 року правління НБУ прийнято Постанову N 348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 28 травня 2015 року N 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці (з 29 травня по 28 серпня 2015 року) та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" Пантіну Л.О. 23.9. Листом від 11 серпня 2015 року N 01-10/3840 відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону, повідомив позивача про нікчемність договору поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості за кредитним договором. 24. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що договір поруки укладався з позивачем у період віднесення банку до категорії проблемних; умови договору поруки прямо передбачають передачу позивачу, який є одночасно кредитором банку, права кредитора (майнових прав), зокрема, за кредитним договором, а отже, надають позивачу переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що неприпустимо і згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону є ознакою нікчемності правочину. 25. Суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, яким було скасовано рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач виконав зобов'язання за договором поруки шляхом перерахування коштів на погашення кредитної заборгованості у повному обсязі до початку процедури ліквідації банку. Даючи оцінку доводам відповідача щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, суд касаційної інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що внаслідок укладення вказаних договорів відповідач став неплатоспроможним або частково неплатоспроможним; навпаки, останній отримав кошти в якості повернення кредиту за кредитним договором. 26. У наданих для порівняння судових рішеннях суд касаційної інстанції зробив такі висновки: 26.1. У постанові від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" зобов'язане було сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 259 456,56 грн без ПДВ. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" було запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відступлення ПАТ "УПБ" права вимоги за договором від 26 травня 2015 року було безоплатним, оскільки кошти за таке відступлення на кореспондентський рахунок ПАТ "УПБ" не надходили, а постанова Правління НБУ N 293/БТ передбачала обов'язок проводити всі розрахунки у національній валюті через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ. Крім того, суди встановили, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" є кредитором ПАТ "УПБ" за депозитним договором, а тому, уклавши договір від 26 травня 2015 року, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", які не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду, який визнав нікчемним договір від 26 травня 2015 року на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону; 26.2. У постанові від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 71 823,66 грн без ПДВ. На підставі Постанови Правління НБУ N 348 від 28 травня 2015 року з 29 травня по 28 серпня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині визнання нікчемним договору від 26 травня 2015 року, апеляційний суд вважав, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс", яке водночас є кредитором ПАТ "УПБ" за укладеним депозитним договором, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", що не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду про визнання договору від 26 травня 2015 року нікчемним на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону; 26.3. У постанові від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги, на підставі якого ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі, визначеній цим договором. Втім, наявне у матеріалах справи платіжне доручення фактично виконане не було. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було кредитором банку за депозитним договором і внаслідок уступки йому права вимоги до третьої особи за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором набуло переваг щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ". Суд вказав, що коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань не може свідчити про оплатність спірного договору відступлення. На підставі викладеного касаційний суд дійшов висновку, що договір від 26 травня 2015 року є нікчемним з підстав передбачених у пунктах 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону. 27. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у вказаних судових рішеннях і в ухвалі суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не є подібними предмет спору та фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права. 28. Зважаючи на відмінність фактичних обставин у наведених справах і у справі, що переглядається, суди касаційних інстанцій не допустили неоднакового застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону. 29. Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц. 30. Постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16 також не є прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки у цих справах суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд у зв'язку з порушенням цими судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення та перевірку фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. (1.2) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права 31. Неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм процесуального права відповідач обґрунтував висновками Вищого господарського суду України у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі N 922/2337/16. 32. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, така заява може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. 33. Тобто, перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції норми процесуального права був можливий у чітко визначених законом випадках. 34. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 липня 2017 року, яку відповідач просить переглянути, відхилив його касаційну скаргу та залишив без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року через відсутність порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні цим судом рішення у справі. 35. Отже, зазначена ухвала суду касаційної інстанції не є судовим рішенням, яке може бути переглянуте з підстави неоднакового застосування норм процесуального права, оскільки вона не пов'язана ні з перешкоджанням подальшому розгляду справи, ні з порушенням правил підсудності чи встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. 36. Таким чином, підстава для перегляду судових рішень, передбачена пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення, відсутня. (1.3) Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права 37. У касаційній скарзі відповідач, не конкретизуючи норму матеріального права, вказує про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції у його справі висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16. 38. У постанові від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16 Верховний Суд України зазначив, що за оспорюваними договорами про розірвання договорів застави й уступки права вимоги, укладеними сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов'язання боржника за кредитними договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом року до запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Імексбанк". Недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, встановлено законом: такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. 39. У постанові від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 Верховний Суд України керувався тим, що згідно з договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними ПАТ "Златобанк" (кредитором) і ТзОВ "ТД "Агрохімхолдинг" (боржником), кредитор відмовився від 7 квартир, переданих в іпотеку для забезпечення зобов'язання за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк". Верховний Суд України вказав про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що частина друга та пункт 1 частини третьої статті 38 Закону не застосовуються до спірних правовідносин і не є підставою для визнання спірних договорів недійсними. 40. У постанові від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16 Верховний Суд України вказав, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону містить ознаки нікчемності правочину, а тому застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України. 41. З огляду на вказане у наданих для порівняння постановах Верховний Суд України вважав, що за оспорюваними договорами банки відмовилися від майнових вимог за договорами про забезпечення виконання зобов'язань боржників за кредитними договорами і від майнових вимог за договором про депозитний вклад. Натомість, у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що позивач погасив залишок кредиту третьої особи в день укладення договору поруки. Суд вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості, що внаслідок укладення договору з позивачем відповідач став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. 42. З огляду на те, що обставини у порівнюваних справах не є подібними, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 та від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16. 43. Відповідач також вказує на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у його справі в частині застосування приписів пункту 2 частини третьої статті 38 Закону висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справах N 914/1318/16 і N 761/37555/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, а також постанові Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції". 44. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані постанови Верховного Суду України від 5 липня, а також від 9 і від 16 серпня 2017 року не є прикладами неоднакового застосування пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд України не робив висновків, щодо правильного застосування норми права, на яку посилається у заяві про перегляд судових рішень відповідач. 45. Надана для порівняння постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" не є постановою Верховного Суду України, прийнятою у порядку, визначеному главою 3 розділу V ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень. А тому ця постанова не може підтверджувати підставу для перегляду судових рішень, визначену пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції. (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень (2.1)Щодо суті заяви про перегляд судових рішень 46. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3603ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою, за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова про відмову у задоволенні заяви. 47. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. 48. Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у задоволенні заяви про перегляд судових рішень слід відмовити. (2.2) Щодо судових витрат 49. З огляду на висновок щодо суті заяви про перегляд судових рішень судові витрати покладаються на відповідача. Керуючись пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, пунктом 2 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 19 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови складений 12 липня 2018 року.
  11. ПОСТАНОВА Іменем України 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 826/1476/15 Провадження N 11-104апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в письмовому провадженні справу N 826/1476/15 за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова СергіяІвановича (далі - Уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, Історія справи Короткий зміст позовних вимог 1. 30 січня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просила: 1) визнати протиправною (незаконною) бездіяльність Фонду щодо невключення позивача до Реєстру (Загального реєстру) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) визнати протиправною (незаконною) бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 3) зобов'язати Фонд включити позивача до Реєстру (Загального реєстру) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 4) зобов'язати Уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію щодо вкладника - позивача, якій необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2. 26 червня 2014 року між Банком та ОСОБА_3 (Вкладник) укладено договір N 42016 банківського вкладу (депозиту) "ПЛАНЕР" (далі - Договір). 3. Згідно з пунктом 1.1. Договору Банк приймає від Вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти у сумі 168 231 грн 11 коп у тимчасове користування на строк до 28 липня 2014 року та зобов'язується сплачувати проценти за їх користування. 4. Пунктом 2.1.1 Договору передбачено, що Банк зобов'язується відкрити вкладний (депозитний) рахунок за визначеним номером Вкладнику та прийняти вклад. 5. Відповідно до платіжних доручень від 26 червня 2014 року N TR.56306.492.372, N TR.56306.488.372, N TR.56306.484.372, платниками за якими були ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідно на вкладний (депозитний) рахунок ОСОБА_3 перераховано кошти в загальній сумі 168 231 грн 11 коп. 6. 14 серпня 2014 року Постановою Правління НБУ прийнято рішення N 491 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" до категорії неплатоспроможних". Цього ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 14 серпня 2014 року N 69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український фінансовий світ". 7. 30 жовтня 2014 року тимчасова адміністрація Банку видала наказ N 34 про створення комісії щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), які обліковуються на балансі Банку, а 10 листопада 2014 року за наслідками засідання цієї комісії визначили нікчемним, зокрема, Договір банківського вкладу ОСОБА_3 та проведені згідно з ним транзакції у зв'язку з тим, що він мав на меті збільшення гарантованої суми, що відшкодовується Фондом. 8. Постановою Правління НБУ від 10 листопада 2014 року N 717 відкликано банківську ліцензію Банку, а рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 листопада 2014 року N 119 розпочато процедуру його ліквідації, уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку строком на 1 рік призначено Гончарова С.І. 9. 18 листопада 2014 року Уповноваженою особою Фонду видано наказ N 6, яким на підставі вищезгаданих висновків комісії визнано нікчемним, зокрема, Договір банківського вкладу ОСОБА_3 10. 23 грудня 2014 року ОСОБА_3 через свого представника звернулася до відповідачів із заявою про включення її до Переліку (реєстру) вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та виплату залишку гарантованої суми відшкодування за Договором банківського вкладу. 11. Уповноважена особа Фонду листом від 23 грудня 2014 року N 001/3759 повідомила позивача, що укладений нею з Банком договір банківського вкладу та операції з внесення та перерахування грошових коштів по відкритому за ним рахунку є нікчемними відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року N 4452-VI (далі - Закон N 4452-VI) та статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв'язку з чим позивача не було включено до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 12. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. 13. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції вказав на відсутність підстав до включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також відсутність ознак протиправної бездіяльності Уповноваженої особи Фонду, оскільки наказ останньої від 18 листопада 2014 року щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу ОСОБА_3 є чинним і позивачем не оскаржується. При цьому перевіркою, яка передувала виданню такого акта, було встановлено, що кошти на депозитний рахунок, відкритий на ім'я позивача, надійшли від трьох різних фізичних осіб внаслідок "розбивки" їх великих вкладів з метою створення в майбутньому штучного зобов'язання Фонду з відшкодування грошових коштів за рахунок держави. 14. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки реальні кошти позивачем на вкладний рахунок не перераховувались, а мало місце лише документальне оформлення перерахування, про що було відомо працівникам Банку, то укладання Договору та проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів на рахунок, відкритий на ім'я позивача, погіршувало фінансове становище Банку і сприяло приведенню його до неплатоспроможності. І такі обставини за частиною третьою статті 38 Закону N 4452-VI є підставою для визнання правочинів Банку нікчемними. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 15. 25 серпня 2015 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на вищенаведені судові рішення, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове - про задоволення позову. 16. Скаржник вказує на помилковість висновків судів щодо нікчемності договору, укладеного між позивачем і банком, та причетності позивача до кримінального правопорушення. 17. ОСОБА_3 такожнаголошує, що Уповноважена особа Фонду перевищила свої повноваження, визнавши договір банківського вкладу позивача від 26 червня 2014 року N 42016 нікчемним, оскільки в даному випадку відсутні обставини, передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України. 18. Крім того позивач посилається на неправильне застосування судами положень пункту 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI, оскільки договір банківського вкладу не може бути нікчемним з підстав наявності порушень, вчинених іншими клієнтами банку (не позивачем) та працівниками банку. 19. Скаржник вважає безпідставними та надуманими посилання Уповноваженої особи Фонду на той факт, що в даному випадку йдеться про дроблення вкладу з метою отримання відшкодування за рахунок Фонду. Доводи інших учасників справи 20. Відповідачами заперечень на касаційну скаргу не подано. 21. Проте в запереченнях на позовну заяву та апеляційну скаргу Уповноважена особа Фонду зазначила, що після введення тимчасової адміністрації в Банку тимчасовою комісією вжито заходи з метою виявлення правочинів, які мають ознаки нікчемності. Встановлено, що фізичні особи, які мали значні суми грошових коштів на поточних/депозитних рахунках домовлялись з працівниками банку про "подрібнення вкладів". З цього приводу Уповноваженою особою Фонду подано заяву про вчинення кримінального правопорушення. До переліку правочинів, які визнані нікчемними, увійшов і зазначений банківський вклад позивача, а тому ОСОБА_3 не включено до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 22. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 жовтня 2015 року відкрив касаційне провадження у справі, копії касаційної скарги скерував відповідачам з установленням строку для подання заперечень. 23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року за наслідками попереднього розгляду матеріалів касаційної скарги ОСОБА_3 справу за її позовом на підставі частини п'ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 24. Таке рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду обґрунтовано тим, що спірні в цій справі правовідносини містять виключну правову проблему та є очевидною необхідність формування єдиної правозастосовчої практики за цією категорією справ. 25. Про наведене свідчить таке: - відсутність єдиного правового висновку Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України щодо застосування статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; - наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; - велика кількість подібних справ, які перебувають на розгляді адміністративних судів України, а саме: між фізичними особами та уповноваженими особами Фонду щодо відшкодування коштів, які були розміщені на рахунках фізичних осіб у збанкрутілих банках; - необхідність досягнення визначеної частиною другою статті 1 згаданого Закону мети: захистити права й законні інтереси вкладників банків. 26. З ухвали вбачається, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає, що спори, які виникають між фізичними особами та банком предметом яких є рішення Фонду чи його уповноваженої особи щодо визнання нікчемним правочинів та/або визнання протиправною бездіяльності щодо не включення до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, містять виключну правову проблему з огляду на наявність неоднакової правозастовчої практики в зазначених справах. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визначення юрисдикції 27. Законом N 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1). 28. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. 29. Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. 30. Згідно з положеннями статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 31. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 32. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. 33. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 34. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. 35. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків. 36. Ухвалюючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій послались на постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. Проте, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року, яка відступила від висновків Верховного Суду України, такі правовідносини врегульовуються спеціальним Законом N 4452-VI, а тому підстав для розгляду даної справи в порядку господарського судочинства, з посиланням на зазначену правову позицію, немає. 37. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15. Щодо правомірності дій та рішень Фонду 38. Розглядаючи спір про визнання протиправними дій чи рішень Фонду щодо відмови у включенні позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, адміністративні суди з урахуванням конкретних обставин справи повинні перевірити обґрунтованість такої відмови. 39. Виходячи із вимог статті 71 КАС, суди повинні враховувати, що обов'язок доведення відповідних обставин покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Отже, суди повинні досліджувати доводи Фонду чи його уповноваженої особи, які підтверджують наявність обставин, що свідчать про нікчемність правочинів та, як наслідок, унеможливлюють включення особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. 40. Суди першої та апеляційної інстанцій припустилися низки помилок, дійшовши висновку про правомірність невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. 41. Так, суди у цій справі встановили, що підставою для віднесення правочинів, вчинених позивачем, до нікчемних є частина третя статті 38 Закону N 4452-VI, про що зазначено в наказі Уповноваженої особи Фонду Гончарова С.І. "Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів" N 6 від 18.11.2014 року. Проте суди не надали оцінки тому, що у наказі не визначено, відповідно до якого саме пункту частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI правочини позивача визначені як нікчемні. При цьому Фонд у поясненнях неодноразово посилається на статтю 228 ЦК України як на підставу для віднесення правочинів позивача до категорії нікчемних. 42. Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону N 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону N 4452-VI. 43. Поняття "подрібнення вкладів", "розбивка вкладів", вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під "подрібненням" чи "розбивкою" розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки правовим підставам перерахування коштів з рахунків третіх осіб на рахунок позивача, належно не мотивували участь позивача у "кримінальних схемах з дроблення вкладів". 44. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено, який саме правочин є нікчемним (відкриття ОСОБА_3 рахунку у банку, тобто Договір N 42016, чи операції з перерахування коштів на цей рахунок з рахунків інших фізичних осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8), як і не встановлено які умови договору N 42016 чи інших договорів передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг) прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку. 45. Суди також не аргументували, чому платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рахунок позивача, є правочинами між банком та позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України. Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року N 492, та договорами з відповідними клієнтами. банку. 46. Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею. 47. Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону N 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів. 48. При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Тому факт того, що наказ уповноваженої особи Фонду не був оскаржений позивачем і є чинним, жодним чином не впливає на нікчемність правочину. 49.З огляду на вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволені позову без встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, є передчасними. 50. Разом з тим, з'ясування зазначених обставин має істотне значення при вирішенні спору для встановлення обґрунтованості позовних вимог. 51. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 52. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 53. Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 353 цього ж Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. 54. За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними і зробленими без дослідження всіх зібраних у справі доказів, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. 55. Під час нового розгляду справи місцевому адміністративномусуду необхідно врахувати викладене, в повній мірі дослідити всі зібрані у справі докази (платіжні доручення N TR.56306.492.372 від 26 червня 2014 року, N N TR.56306.488.372 від 26 червня 2014 року, N TR.56306.484.372 від 26 червня 2014 року (а. с. 16-18), довідку про рух коштів по рахункам клієнтів ПАТ "КБ "УФС" дата формування 25 лютого 2015 року (а. с. 35), наказ уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "КБ "УФС" від 18 листопада 2014 року N 6 (а. с. 39), витяг з додатку N 1 до наказу від 18 листопада 2014 року (а. с. 34) надати належну правову оцінку аргументам учасників справи, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. Ураховуючи наведене та керуючись статтями 327, 341,349, 353, 355, 356, 359КАС, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2.Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у справі N 826/1476/15 скасувати. 3. Справу N 826/1476/15 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанова оформлена суддею Кібенко О.Р. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  12. Постанова Іменем України 08 серпня 2018 року м. Київ справа N 711/10205/16-ц провадження N 61-19095св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Лесько А.О., Пророка В.В. (суддя-доповідач), Фаловської І.М., Штелик С.П., учасники справи: позивач-ОСОБА_7, відповідач-публічне акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Капітал", розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас у складі судді Демчик Р.В. від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Ювшина В.І., від 15 серпня 2017 року, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" (далі - ПАТ "АКБ "Капітал") про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу. Позовні вимоги ОСОБА_7 мотивував тим, що 28 лютого 2013 року між ним та ПАТ "АКБ "Капітал" укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, за умовами якого банк прийняв від позивача грошові кошти у розмірі 15 000,00 дол. США на строк 28 днів, з 28 лютого 2013 року до 28 березня 2013 року, та зобов'язався повернути вклад і сплатити проценти на умовах і в порядку, встановлених договором. Заборгованість відповідача перед позивачем становить 15 000,00 дол. США основного боргу та 3 375,61 дол. США процентів на суму вкладу за період з 28 лютого 2013 року до 21 листопада 2016 року. ОСОБА_7 неодноразово звертався до відповідача з вимогою про видачу відповідних коштів за договором, однак йому безпідставно у цьому відмовлено. Вказані обставини стали підставою звернення ОСОБА_7 до суду з позовом. На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_7 просив суд стягнути з ПАТ "АКБ "Капітал" на свою користь заборгованість за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578 в сумі 15 000,00 дол. США, що в еквіваленті станом на 28 листопада 2016 року становить 385 860,00 грн. та 3 412,60 дол. США процентів, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 87 785,72 грн. Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "АКБ "Капітал" на користь ОСОБА_7 за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578 в сумі 15 000,00 дол. США заборгованість, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 385 860,00 грн. та 3 412,60 дол. США процентів, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 87 785,72 грн. Стягнуто з ПАТ "АКБ "Капітал" на користь Держави судовий збір в розмірі 4 736,45 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при розгляді справи позивач довів і відповідач не спростував того, що після закінчення строку дії депозитного договору ПАТ "АКБ "Капітал" не виконало своїх договірних зобов'язань щодо повернення позивачу внесених ним коштів та нарахованих процентів, а тому суд вважав за необхідне задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь позивача відповідну заборгованість з використанням правового механізму статей 533, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року відхилено і залишено без змін заочне рішення районного суду. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних по суті, законних і обґрунтованих висновків щодо доведеності та обґрунтованості вимог позову. У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Фонд, крім іншого, просить скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові. Касаційна скарга Фонду обґрунтована тим, що при вирішені цього спору суди порушили права Фонду, оскільки Фонд здійснює керування діяльністю ПАТ "АКБ "Капітал" відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") який підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначених обставин суди попередніх інстанцій не врахували при розгляді справи. Крім того, Фонд, звертає увагу касаційного суду на те, що позивач не довів належними і допустимими доказами наявності між сторонами у справі зобов'язальних правовідносин, оскільки належні докази про внесення грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/057Н у вигляді квитанції або іншого платіжного документа про внесення готівки в касу банку позивач не надав, і це виключає можливість стягнення судом з відповідача на користь позивача грошових коштів у межах цього позову. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, роз'яснено учасникам справи право на подання відзиву на касаційну скаргу, зупинено виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі. У квітні 2018 року ОСОБА_7 подав до касаційного суду заперечення на касаційну скаргу Фонду, у яких просив суд відхилити касаційну скаргу і залишити без змін ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій. Заперечення на касаційну скаргу мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій належним чином встановили характер правовідносин між сторонами у справі на підставі поданих позивачем і не спростованих відповідачем доказів на підтвердження існування відповідних зобов'язальних правовідносин і невиконання відповідачем умов договору банківського вкладу, та ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення про задоволення позову. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Положеннями статті 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 20 квітня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2018 року вказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що справа містить виключну правову проблему, оскільки виникла правова ситуація, коли особа наділена правом захисту свого права в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" що встановлено при розгляді цивільного позову, не може таким правом скористатися, оскільки це встановлено при розгляді іншої справи, розглянутої в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду розглянула вказану справу та ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу за позовом ОСОБА_7 до ПАТ "АКБ "Капітал" про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу повернула на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний вимір відбиває той факт, що вона є не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже є, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційна скарга Фонду підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Судами попередніх інстанцій правильно і обґрунтовано встановлено, що 28 лютого 2013 року між ОСОБА_7 та ПАТ "АКБ "Капітал" укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, строком на 28 днів, а саме з 28 лютого 2013 року до 28 березня 2013 року. Відповідно до умов договору банк прийняв кошти в сумі 15 000,00 дол. США від ОСОБА_7 та зобов'язався повернути вклад вкладнику та сплачувати проценти за вкладом на умовах і в порядку, встановлених договором. Ці обставини встановлено судом першої інстанції на підставі наданого позивачем оригіналу його примірника договору строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, відсутністю будь-яких доказів відповідача у справі на спростування цих обставин. Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем зі сплати грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578. Слід зазначити, що посилання в касаційній скарзі на відсутність доказів про внесення позивачем грошових коштів за договором і відсутність обов'язку відповідача щодо їх повернення, були предметом дослідження апеляційного суду, який обґрунтовано визнав такі посилання Фонду безпідставними. Зокрема апеляційний суд встановив, що за цим вкладом позивачу в березні 2013 року виплачувались проценти з вказівкою змісту операції - оплата відсотків згідно з договором вкладу від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578, що підтверджує наявність у позивача з банком відповідних депозитних правовідносин. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до необхідності переоцінки касаційним судом зібраних у справі доказів, що не відповідає положенням статті 400 ЦПК України, а тому висновки судів попередніх інстанцій про доведеність підстав позову є правильними по суті та обґрунтованими. Водночас, частиною першою статті 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом. Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі. Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом, що унормовує ці правовідносини. У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним стосовно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. У пункті 1 частини шостої статті 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті. Відповідно до частини другої статті 46 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси. Згідно з частиною п'ятою статті 45 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. При розгляді цієї справи суди встановили, що з 20 липня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "АКБ "Капітал", а також встановили, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року в справі N 805/3464/15-а визнано протиправною та скасовано постанову Національного банку України від 20 липня 2015 року "Про віднесення ПАТ "АКБ "Капітал" до категорії неплатоспроможних"; скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року N 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Капітал". Також постановою Донецького окружного адміністративного суду України від 25 грудня 2015 року скасовано постанову Національного банку України від 29 жовтня 2015 року N 753 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал", зобов'язано Національний банк України повернути ПАТ "АКБ "Капітал" банківську ліцензію ПАТ "АКБ "Капітал" від 24 жовтня 2011 року N 122 та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операції ПАТ "АКБ "Капітал" від 24 жовтня 2011 року N 122; скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду від 29 жовтня 2015 року N 195 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку", зобов'язано Фонд повернути ПАТ АКБ "Капітал" свідоцтво учасника фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 березня 2011 року N 26, скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 листопада 2015 року N 196 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку". Таким чином, на час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій ліквідаційна процедура ПАТ "АКБ "Капітал" скасована в судовому порядку, і підстав для застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" немає. На час розгляду справи в суді касаційної інстанції постановами Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року (справи N N 805/3464/15-а, 805/4956/15-а) було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нові рішення суду, якими підтверджено законність, правомірність та обґрунтованість рішень Національного банку України, в тому числі щодо виведення з ринку неплатоспроможного банку ПАТ "АКБ "Капітал". За таких обставин, на час розгляду цієї справи касаційним судом до спірних правовідносин положення ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підлягають застосуванню, однак ця обставина не є підставою, обов'язковою для скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року. Як зазначено вище, запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Проте, цим Законом питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів не регулюється. Дійсно, статтею 36 цього Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку. Результат системного аналізу норм вказаного Закону свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункті 1 частини шостої статті 36 Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку, а уповноважена особа має право діяти від імені банку без довіреності (статті 36, 37 Закону). Порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України "Про виконавче провадження", якими передбачено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду. Саме таким чином і в такий спосіб може бути реалізовано положення ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо неможливості стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом, на стадії виконання оспорюваних у касаційному порядку судових рішень у справі за цим позовом ОСОБА_7 Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11 липня 2018 року зазначила про те, що Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд. При визначенні того, чи суперечить наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні. Крім того, положеннями пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України визначено правовий механізм перегляду за нововиявленими або виключними обставинами рішення, постанови або ухвали суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, у разі скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Таким правовим механізмом особа, яка подала касаційну скаргу, не обмежена у праві скористатися. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і такі судові рішення є правильними по суті, законними і обґрунтованими, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції немає підстав для зміни розподілу судових витрат визначених судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2016 року у справі N 711/10205/16-ц було зупинено виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження, то його необхідно поновити. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення. Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін. Поновити виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року. Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Висоцька В.С. Лесько А.О. Пророк В.В. Фаловська І.М. Штелик С.П.
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2018 року м. Київ Справа N 819/583/16 Провадження N 11-188апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" Ларченко І.М. (далі - Фонд; уповноважена особа Фонду; ПАТ "Банк Форум" відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Курильця А.Р., Кушнерика М.П., Мікули О.І.), УСТАНОВИЛА: У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії та зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок погашення кредитних зобов'язань позивача за кредитним договором від 4 липня 2008 року грошові кошти, а саме 6,23 грн та 7654,03 долари США, заявлені як кредиторські вимоги перед ПАТ "Банк Форум". На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив про те, що він 20 листопада 2015 року надіслав до уповноваженої особи Фонду заяву про зарахування в рахунок погашення кредитних зобов'язань грошових коштів (6,23 грн та 7 654,03 долари США), заявлених ним як кредиторські вимоги перед ПАТ "Банк Форум". Проте уповноважена особа Фонду надала відповідь, що на підставі пункту 7 статті 52 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" ОСОБА_3 визначено пов'язаною з банком особою, що унеможливлює зарахування зустрічних однорідних вимог та спрямування грошових коштів, які визнані кредиторськими вимогами, в рахунок погашення зобов'язань перед ПАТ "Банк Форум". Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 7 червня 2016 року позов задовольнив. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 вересня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження в адміністративній справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній на той час редакції. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 17 жовтня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права при визначенні підсудності спору, скаржник просив скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду. У запереченнях на касаційну скаргу уповноважена особа Фонду вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції є законною, постановлена з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 На підставі частини шостої статті 346 КАС справа за позовом ОСОБА_3 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 341 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції встановив такі фактичні обставини. На підставі постанови Правління Національного банку України від 13 червня 2014 року N 335 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Форум" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 червня 2014 року N 49 "Про початок ліквідації ПАТ "Банк Форум". 18 червня 2014 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб. За рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 травня 2015 року N 106 "Про продовження строку здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" строк здійснення процедури ліквідації цього Банку продовжено на один рік до 16 червня 2016 року. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року N 840 "Про продовження строку здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" строк здійснення процедури ліквідації Банку продовжено на два роки до 15 червня 2018 року. Згідно з довідкою від 5 серпня 2014 року N 574/3500 залишок коштів на рахунках позивача, відкритих у банку, становив 6,23 грн та 7654,03 долари США. Станом на 7 червня 2016 року депозитні рахунки позивача закриті. Позивача включено до реєстру кредиторів. Розмір суми кредиторських вимог складає 89 868,34 грн. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції та надані на противагу їм заперечення на касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС). Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. ОСОБА_3 у позовній заяві зазначає, що визнання його пов'язаною із банком особою та відмова на підставі цього в зарахуванні зустрічних однорідних вимог та спрямуванні грошових коштів, що визнані кредиторськими вимогами, в рахунок погашення його зобов'язань перед банком не відповідають закону. Вважає, що порушене його право на зарахування зустрічних однорідних вимог та спрямування грошових коштів, що визнані кредиторськими вимогами, в рахунок погашення його зобов'язань перед банком, підлягає захисту та відновленню шляхом зобов'язання уповноваженої особи Фонду зарахувати в рахунок погашення його кредиторських зобов'язань за кредитним договором від 4 липня 2008 року грошові кошти (6,23 грн та 7654,03 долари США), заявлені ним як кредиторські вимоги перед банком. Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Згідно з частиною другою статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом. За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, за змістом наведених правових норм, на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації. Спір у цій справі стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо відмови ОСОБА_3 у зарахуванні в рахунок погашення його кредитних зобов'язань за кредитним договором від 4 липня 2008 року грошових коштів (6,23 грн та 7654,03 долари США), заявлених ним як кредиторські вимоги перед ПАТ "Банк Форум". Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань. Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 36 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог. Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини виникли у зв'язку з наявністю у позивача зобов'язань за кредитним договором, уповноважена особа Фонду в цьому випадку діє як орган управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втраті майна та грошових коштів. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги позивача про зарахування в рахунок погашення його кредитних зобов'язань за кредитним договором грошових коштів, заявлених ним як кредиторські вимоги перед банком, прямо пов'язані з виконанням позивачем інших зобов'язань перед цим банком (умов кредитного договору), а тому цей спір не є публічно-правовим та не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є обґрунтованим. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, не врахувавши суб'єктний склад правовідносин. Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_3 та юридичною особою ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду. Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття рішень; далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою, другою статті 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі N 811/568/16, від 6 червня 2018 року у справі N 813/2776/16. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Статтею 351 КАС у чинній редакції закріплено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у чинній редакції, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року змінити в частині визначення підсудності справи господарській юрисдикції, визначивши право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства. В іншій частині судове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає. У повному обсязі постанову складено 6 липня 2018 року. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 826/5668/16 Провадження N 11-161апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк") на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року (суддя Погрібніченко І.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року (судді Оксененко О.М., Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі N 826/5668/16 за позовом АТ "Укрексімбанк" до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" Матвієнка Андрія Анатолійовича (далі - уповноважена особа; Фонд, ПАТ "ЧБРР", Банк відповідно), третя особа - Фонд, про визнання протиправною бездіяльності й зобов'язання вчинити певні дії та ВСТАНОВИЛА: У квітні 2016 року АТ "Укрексімбанк" звернулося до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду, у якому просило: 1) визнати протиправними дії уповноваженої особи щодо відхилення кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" на загальну суму 20 тис. 969 грн 11 коп., 695 доларів США 68 центів та 5 тис. 893 євро 78 євроцентів; 2) зобов'язати відповідача: - включити кредиторські вимоги АТ "Укрексімбанк" на зазначені вище суми до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЧБРР" як такі, що підлягають задоволенню позачергово за рахунок заставного майна згідно з договором гарантійного депозиту від 30 серпня 2007 року N 24-4/023-6 та договором застави майнових прав N 24-5/023-6; - окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги АТ "Укрексімбанк" на зазначені вище суми як такі, що забезпечені заставою майна ПАТ "ЧБРР" згідно з вказаними вище договорами. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 08 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, АТ "Укрексімбанк" в касаційній скарзі зазначає, що суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувані ухвали є незаконними та необґрунтованими, такими, що перешкоджають подальшому провадженню у справі та підлягають скасуванню, оскільки судами було порушено норми матеріального та процесуального права. На думку скаржника, після введення в банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа діє як суб'єкт публічного права, а відтак цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У зв'язку з викладеним в касаційній скарзі сторона позивача просить скасувати оскаржувані ухвали та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 02 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 16 серпня 2016 року ПАТ "ЧБРР" подало заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначило, що ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року є законними, а підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року касаційну скаргу АТ "Укрексімбанк" передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 30 серпня 2007 року між позивачем та ПАТ "ЧБРР" було укладено, серед інших, договори гарантійного депозиту N 24-4/023-6 та застави майнових прав N 24-5/023-6. На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 вересня 2015 року N 578 "Про ліквідацію ПАТ "ЧБРР" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 вересня 2015 року N 165 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ЧБРР" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено уповноважену особу, якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "ЧБРР" строком на 1 рік з 04 вересня 2015 року по 03 вересня 2016 року включно. Станом на 05 жовтня 2015 року заборгованість ПАТ "ЧБРР" перед АТ "Укрексімбанк" склала 20 тис. 969 грн 11 коп., 695 доларів США 68 центів та 5 тис. 893 євро 78 євроцентів. 07 жовтня 2015 року АТ "Укрексімбанк" звернулось до уповноваженої особи із заявою про визнання кредиторських вимог, у якій просило визнати вимоги АТ "Укрексімбанк" у вказаних вище розмірах та внести їх до реєстру кредиторів ПАТ "ЧБРР". Листом від 24 грудня 2015 року N 103/15-л уповноважена особа повідомила позивача про відсутність законних підстав для включення вимог АТ "Укрексімбанк" до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЧБРР", оскільки станом на день розгляду вказаної вимоги в уповноваженої особи тимчасово відсутній доступ до первинних бухгалтерських документів Банку, юридичних справ клієнтів, а також серверів (із встановленою базою даних клієнтів ПАТ "ЧБРР"), інших документів та технічних засобів Банку, за допомогою яких на виконання вимог законодавства уповноважена особа зобов'язана здійснити звірку заявлених вимог до ПАТ "ЧБРР" із фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи, а отже, визначити суму заборгованості кожному кредитору та внести вимоги до певної черги погашення. Указані обставини стали підставою для звернення АТ "Укрексімбанк" до суду з адміністративним позовом. Закриваючи провадження в цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідачем не здійснюються владні управлінські функції на основі законодавства, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України є необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи, направленим на включення кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЧБРР" згідно з договором гарантійного депозиту N 24-4/023-6 та договором застави майнових прав N 24-5/023-6 від 30 серпня 2007 року. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. На підставі частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом. За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб'єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку. Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону N 4452-VI. Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені АТ "Укрексімбанк" вимоги випливають із зобов'язань Банку за укладеними між ними договорами, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ГПК України) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), а також про підвідомчість цього спору судам господарської юрисдикції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах N 826/7532/16 та N 811/568/16 відповідно. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення. 2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 826/6506/16 Провадження N 11-173апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Стартап" (далі - ПАТ "ЗНВКІФ "Стартап") на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року (суддя Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року (судді Желтобрюх І.Л., Мамчур Я.С., Шостак О.О.) у справі N 826/6506/16 за позовом ПАТ "ЗНВКІФ "Стартап" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) та уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" Шкурка Віктора Михайловича (далі - уповноважена особа; ПАТ Банк "Контракт", Банк відповідно) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та ВСТАНОВИЛА: У квітні 2016 року ПАТ "ЗНВКІФ "Стартап" звернулося до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, у якому просило: - визнати протиправними дії уповноваженої особи щодо відмови в прийнятті заяви позивача про включення до реєстру кредиторів ПАТ Банк "Контракт"; - зобов'язати уповноважену особу прийняти заяву про визнання ПАТ "ЗНВКІФ "Стартап" кредитором ПАТ Банк "Контракт" до розгляду та включити ПАТ "ЗНВКІФ "Стартап" у реєстр кредиторів Банку. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року, відмовлено у відкритті провадження за вказаним позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати в поряду адміністративного судочинства. Не погодившись із зазначеними ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суди при вирішенні справи дійшли помилкового висновку про необхідність її розгляду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), оскільки відповідач у справі не є суб'єктом господарювання і між сторонами відсутні господарські відносини в розумінні статті 3 Господарського кодексу України. При цьому з моменту призначення уповноваженої особи ПАТ Банк "Контракт" перестало здійснювати господарську діяльність як самостійний господарюючий суб'єкт, а функції щодо управління ним здійснює уповноважена особа, тому у спірних правовідносинах відповідачі виконують спеціальні функції у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку, покладені на них законом, та в силу своєї компетенції є особами публічного права. У зв'язку з викладеним скаржник просить скасувати оскаржувані ухвали та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надіслали. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. За змістом позовної заяви, на підставі договору банківського рахунку від 03 грудня 2013 року N 14766-00, укладеного між ПАТ "ЗНВКІФ "Стартап" та ПАТ Банк "Контракт", було відкрито для обслуговування поточний рахунок N 2650900014766. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10 грудня 2015 року N 876 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк "Контракт" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 10 грудня 2015 року N 220 "Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк "Контракт" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено уповноважену особу, якій делеговано всі повноваження ліквідатора строком на два роки з 11 грудня 2015 року по 10 грудня 2017 року. 18 березня 2016 року позивач звернувся до Фонду з листом N 1-18/03 про визнання ПАТ "ЗНВКІФ "Стартап" кредитором. Листом уповноваженої особи від 28 березня 2016 року N 51/07-716 позивача повідомлено про те, що кредиторські вимоги ПАТ "ЗНВКІФ "Стартап" є погашеними, оскільки заяву про включення до реєстру кредиторів товариство подало після закінчення встановленого терміну. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) та висновки Верховного Суду України у справах цієї категорії дають підстави вважати, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. З таким висновком суду першої інстанції погодився й апеляційний суд, зазначивши при цьому, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій. Разом з тим у цьому випадку ПАТ Банк "Контракт" знаходиться на стадії ліквідації як юридична особа, що свідчить про відсутність у нього статусу суб'єкта владних повноважень та унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду погоджується з указаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи про визнання його кредитором, оскільки за договором банківського рахунку від 03 грудня 2013 року N 14766-00, укладеного між ПАТ "ЗНВКІФ "Стартап" і ПАТ Банк "Контракт", було відкрито для обслуговування поточний рахунок N 2650900014766, на який у червні-липні 2015 року контрагент - ПАТ "Верхньодніпровський машинобудівний завод" здійснив платіж на користь позивача у сумі 619 тис. 366 грн 99 коп. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. На підставі частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом. За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб'єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку. Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону N 4452-VI. Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені ПАТ "ЗНВКІФ "Стартап" вимоги випливають із зобов'язань Банку за укладеними між ними договорами, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), а також про підвідомчість цього спору судам господарської юрисдикції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах N 826/7532/16 та N 811/568/16 відповідно. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Стартап" залишити без задоволення. 2. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.
  16. ПОСТАНОВА Іменем України 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 461/519/17 Провадження N 14-264цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачук О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року (судді Ванівський О.М., Цяцяк Р.П., Шеремета Н.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Львівського відділення N 1 Публічного акціонерного товариства "Дельта банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича про зобов'язання вчинити дії та відшкодування коштів за договором строкового банківського вкладу, ВСТАНОВИЛА: У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - АТ "Дельта банк"), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), у якому просила суд зобов'язати Уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ "Дельта банк" Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа Фонду) надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про неї як вкладника стосовно включення до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк"; зобов'язати Львівське відділення N 1 АТ "Дельта банк" в особі Фонду відшкодувати їй кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" N НОМЕР_1 від 25 лютого 2015 року (далі - Договір депозиту). Позовну заяву мотивувала тим, що 25 лютого 2015 року між нею та АТ "Дельта банк" укладено Договір депозиту, згідно з умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США у тимчасове платне строкове користування до 24 серпня 2015 року. На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта банк" виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня року прийнято рішення N 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта банк" та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації АТ "Дельта банк", а саме провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В., строком на два роки з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року. ОСОБА_3 отримала від Уповноваженої особи Фонду повідомлення про нікчемність правочину, в якому було зазначено, що Договір депозиту є нікчемним. Позивачку не внесли до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. ОСОБА_3 звернулася до Уповноваженої особи Фонду з кредиторською вимогою від 26 жовтня 2015 року N 3137467, у якій просила визнати її кредитором АТ "Дельта банк" та здійснити виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом. Однак відповіді на кредиторську вимогу ОСОБА_3 не отримала. Листом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк") N 060-12/787 від 18 березня 2016 року позивачку було повідомлено, що АТ "Укрексімбанк" є банком-агентом Фонду щодо здійснення виплат гарантованих сум відшкодувань вкладникам АТ "Дельта банк". Згідно з реєстром вкладників АТ "Дельта банк", наданого Фондом, до АТ "Укрексімбанк" на її ім'я надійшов грошовий переказ у сумі 66 грн 61 коп. ОСОБА_3 вважає, що рішення Уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними Договору депозиту є незаконним, безпідставним та порушує її цивільні права як вкладника банку. Позивачка вважає, що Фонд повинен затвердити включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк" відповідно до додаткової інформації, наданої Уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації АТ "Дельта банк" Кадировим В.В., та визначити суму відшкодування коштів у розмірі 3 тис. 500 доларів США за рахунок коштів Фонду. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 21 червня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду надати на затвердження Фонду додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк", а Львівське відділення N 1 АТ "Дельта банк" в особі Фонду - відшкодувати ОСОБА_3 кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США за її вкладом за Договором депозиту, укладеним між нею та АТ "Дельта банк". Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не навів правових підстав для визнання нікчемним Договору депозиту, укладеного між позивачем та АТ "Дельта банк", а також не надав доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави, та не довів наявності правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників АТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року апеляційну скаргу АТ "Дельта банк" задоволено частково. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 21 червня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію AT "Дельта банк" надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк" закрито та роз'яснено, що спір в частині згаданих позовних вимог відноситься до юрисдикції адміністративних судів. У задоволенні позовних вимог про зобов'язання Львівського відділення N 1 АТ "Дельта банк" в особі Фонду відшкодувати ОСОБА_3 кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США за її вкладом за Договором депозиту, укладеним між АТ "Дельта банк" та ОСОБА_3, відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у спірних відносинах між позивачкою, як вкладником АТ "Дельта банк" та Уповноваженою особою Фонду Кадировим В.В. як особою, наділеною владними управлінськими функціями щодо вкладників АТ "Дельта банк", склалися відносини влади та підпорядкування, тобто наявний публічно-правовий спір, тому провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк" підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Щодо вимог позивачки про зобов'язання Львівського відділення N 1 ПАТ "Дельта Банк" в особі Фонду відшкодувати ОСОБА_3 кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США за Договором депозиту, то колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки обраний позивачкою спосіб захисту цивільних прав та інтересів не відповідає вимогам закону, а саме спосіб захисту щодо визнання права вкладника за Договором депозиту між нею та АТ "Дельта банк" не передбачений статтями 16, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 26 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій вона, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Галицького районного суду міста Львова від 21 червня 2017 року. Касаційну скаргу позивачка обґрунтувала тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального закону та помилково визначив підсудність спору в частині позовних вимог адміністративним судам, оскільки вона звернулася до суду за захистом своїх прав, що виникли із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. 13 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ "Дельта банк" на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначав, що судове рішення апеляційного суду є законним та просив касаційну скаргу відхилити, постанову апеляційного суду залишити без змін. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою суду від 25 квітня 2018 року справу призначив до розгляду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 06 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 25 червня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволеннючастково. Під час розгляду справи суди встановили, що 25 лютого 2015 року між АТ "Дельта банк" в особі Саврук'Ю.В., яка діяла на підставі довіреності б/н від 05 вересня 2013 року, та ОСОБА_3 укладено Договір депозиту, відповідно до умов якого банк прийняв від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 3 тис. 500 дол. США у тимчасове строкове користування до 24 серпня 2015 року та зобов'язався сплачувати проценти за користування коштами. Відповідно до Договору депозиту банк зобов'язувався при настанні дати повернення вкладу або в разі дострокового припинення дії цього Договору повернути вкладнику суму вкладу та нараховані проценти. Кошти на депозитний рахунок ОСОБА_3 надійшли від ОСОБА_7 02 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) за N 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року за N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Дельта банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк". Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк" призначено Кадирова В.В. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08 квітня 2015 року N 71 тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта банк" запроваджено на шість місяців з 03 березня по 02 вересня 2015 року включно. 03 серпня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року. Постановою НБУ N 664 від 02 жовтня 2015 року відкликано банківську ліцензію та запроваджено ліквідацію АТ "Дельта банк". Рішенням виконавчої дирекції Фонду N 181 від 02 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено Уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації в АТ "Дельта банк" Кадирова В.В. 20 лютого 2017 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 619 продовжено строк процедури ліквідації АТ "Дельта банк" до 04 жовтня 2019 року. Частиною першою статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"; далі - Закону N 2147-VIII). Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII). З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року N 4452-VI (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 цього Закону, здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI (у редакції чинній на 08 березня 2015 року) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Нормами статті 27 Закону N 4452-VI (у редакції чинній на 02 жовтня 2015 року) встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Відповідно до частини першої зазначеної статті уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Зокрема, уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, а також переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-11 частини четвертої статті 26 цього Закону (частини друга та шоста статті 27 Закону N 4452-VI). Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина п'ята статті 27 Закону N 4452-VI). Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, за змістом наведених правових норм Фонд є державною спеціалізованою установою, юридичною особою публічного права, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15 та від 20 червня 2018 року у справі N 813/5250/15. Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовними вимогами зобов'язати уповноважену особу Фонду Кадирова В.В. надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників у порядку адміністративного судочинства - справа N 813/1995/16. Однак ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, яка набрала законної сили, провадження у зазначеній справі було закрито, оскільки суд дійшов висновку, що спір є таким, що виник на стадії ліквідації (банкрутства) банку, тому з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного правового висновку, що зазначено в постановах від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява N 36760/06, § 230). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява N 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)). З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду, не відступаючи від правових висновків, викладених у постановах від 06 червня 2018 року у справі N 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15 та від 20 червня 2018 року у справі N 813/5250/15, з метою забезпечити позивачці право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважає за можливе розглянути справу, яка переглядається в касаційному порядку в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію AT "Дельта банк" надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк", - за правилами цивільного судочинства. Щодо висновків апеляційного суду в частині позовних вимог про зобов'язання Львівського відділення N 1 АТ "Дельта банк" в особі Фонду відшкодувати ОСОБА_3 кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США за Договором депозиту Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке. Колегія суддів апеляційного суду відмовила ОСОБА_9 у задоволенні вищезазначених вимог, керуючись тим, що обраний нею спосіб захисту цивільних прав та інтересів не відповідає вимогам закону, а саме спосіб захисту щодо визнання права вкладника за Договором депозиту між нею та АТ "Дельта банк" не передбачений статтями 16, 215 ЦК України. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не перевірив чи можна вважати Львівське відділення N 1 АТ "Дельта банк" належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, з огляду на те, що це відділення не є самостійною юридичною особою та стороною Договору депозиту. Окрім того, спірні правовідносини стосуються відшкодування коштів за вкладом (Договором депозиту) у межах граничної суми відшкодування, визначеної статтею 26 Закону N 4452-VI, та регулюються положеннями розділу V "Гарантії Фонду та відшкодування коштів за вкладами" цього Закону, фактично такі правовідносини складаються без участі банку боржника. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не з'ясував правової природи спірних правовідносин та дійшов передчасних висновків, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту щодо визнання права вкладника за Договором депозиту між нею та АТ "Дельта банк". Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, предметом позову є відшкодування Львівським відділенням N 1 АТ "Дельта банк" в особі Фонду коштів за її вкладом за Договором депозиту. Позивачкою вимоги щодо визнання Договору депозиту дійсним не заявлялися. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. У силу вимог чинного цивільного процесуального законодавства суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні, чи відкинуті ним. Оскільки справу в частині вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк" апеляційний суд фактично не переглядав, не надав також належної правової оцінки доказам та обставинам справи в частині позовних вимог щодо відшкодування коштів за Договором депозиту, а до повноважень Великої Палати Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, тому Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості ухвалити власне рішення. Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта цієї ж статті). З урахуванням викладеного та обставин справи, постанова апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова апеляційного суду - скасуванню, а справа - направленню до апеляційного суду на новий розгляд. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки справа направляється на новий апеляційний розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 815/1992/16 Провадження N 11-125апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року (суддя Вовченко О.А.) та Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року (судді Ступакова І.Г., Бітов А.І., Милосердний М.М.) у справі N 815/1992/16 за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправною бездіяльності й зобов'язання вчинити певні дії та ВСТАНОВИЛА: У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Фонду, у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незатвердження змін до реєстру вкладників Акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - АТ "Імексбанк", Банк), які мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, на підставі доповненого переліку вкладників АТ "Імексбанк", наданого Фонду уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" (далі - Уповноважена особа Фонду), до якого включено ОСОБА_3; - зобов'язати Фонд затвердити зміни до реєстру вкладників АТ "Імексбанк", які мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, на підставі доповненого переліку вкладників АТ "Імексбанк", наданого Фонду Уповноваженою особою Фонду, до якого включено ОСОБА_3; - стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 1 тис. 102 грн 42 коп. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що вказані ухвали винесено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а саме абзацу другого частини першої статті 244-2, пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, частини восьмої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). На думку скаржника, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Крім того, жодних майнових вимог до банку, що ліквідується, у ОСОБА_3 немає, адже Уповноважена особа Фонду виконала свій обов'язок щодо включення позивача до переліку вкладників. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалиОдеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, а також стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 2 тис. 756 грн. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 26 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення. З матеріалів справи вбачається, що 16 січня 2015 року між ОСОБА_3 та АТ "Імексбанк" укладено договір банківського рахунку N 30023609, відповідно до якого Банк відкрив позивачу поточний рахунок НОМЕР_1 у доларах США. На виконання умов цього договору на поточний рахунок ОСОБА_3 було перераховано грошові кошти в сумі 9 тис. 800 доларів США. Ці кошти перерахувала ОСОБА_6 на виконання грошових зобов'язань перед ОСОБА_3 за договором позики від 01 серпня 2014 року. Того ж дня між ОСОБА_3 та Банком було укладено договір N 30023611 про приєднання до публічного договору N 1 банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2014 року - вклад "ПКлієнт3 м6 % _" (вид вкладу - "Постійний клієнт" 3 міс. щоміс. ") на суму 9 тис. 800 доларів США зі ставкою 6 відсотків річних строком на 3 місяці з датою повернення вкладу - 21 квітня 2015 року. На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року N 50 "Про віднесення ПАТ "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 січня 2015 року N 16 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Імексбанк", згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в АТ "Імексбанк". У зв'язку з прийняттям Правлінням Національного банку України постанови від 21 травня 2015 року N 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Імексбанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 27 травня 2015 року N 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації АТ "Імексбанк" та призначено Уповноважену особу Фонду ОСОБА_7 строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно. Листом від 26 травня 2015 року Уповноважена особа Фонду повідомила позивача, що в результаті проведеної перевірки було встановлено, що до моменту запровадження тимчасової адміністрації за участю ОСОБА_3 в установі АТ "Імексбанк" було проведено низку операцій, які за своєю правовою суттю є правочинами, що за попередніми висновками можуть містити ознаки нікчемності та підпадати під критерії нікчемності, передбачені підпунктом 7 статті 38 Закону N 4452-VI. 03 серпня 2015 року Уповноважена особа Фонду отримала лист слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, у якому зазначалося, що клієнти-вкладники Банку не могли знати про наявність постанови Національного банку України від 15 січня 2015 року N 16/БТ. 22 вересня 2015 року Уповноважена особа Фонду надіслала лист директору-розпоряднику Фонду про доповнення переліку вкладників АТ "Імексбанк", які мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, разом зі списком осіб, якими має бути доповнено цей перелік. 26 лютого 2016 року представник позивача звернувся до Уповноваженої особи Фонду з адвокатським запитом щодо надання інформації про направлення листом від 22 вересня 2015 року N 6009 на адресу Фонду доповненого переліку вкладників АТ "Імексбанк", до якого включено ОСОБА_3 02 березня 2016 року у відповідь на вказаний запит Уповноважена особа Фонду надіслала лист N 1193, відповідно до якого ОСОБА_3 було включено до переліку вкладників АТ "Імексбанк", які мають право на гарантоване відшкодування за вкладом. Станом на момент звернення до суду із цим позовом Фонд не включив ОСОБА_3 до реєстру вкладників, які мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду. Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Фонду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, Одеський окружний адміністративний суд керувався тим, що цей спір не містить ознак публічно-правового з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. Залишаючи без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, Одеський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 11 жовтня 2016 року зазначив, що погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спір про включення особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами у банку, який знаходиться на стадії ліквідації (банкрутства), не є справою адміністративної юрисдикції, а повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до Фонду про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незатвердження змін до реєстру вкладників АТ "Імексбанк", які мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, на підставі доповненого переліку вкладників АТ "Імексбанк", наданого Фонду Уповноваженою особою Фонду, до якого включено ОСОБА_3, а також про зобов'язання Фонду затвердити зміни до вказаного реєстру вкладників з включенням до нього ОСОБА_3 Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України. Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій керувалися правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у яких з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16. Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів відшкодувань вкладникам, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, складаються без участі банку-боржника. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки. Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд. Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону N 4452-VI). Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: - уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; - уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; - виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; - Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника. Саме тому на банки не поширюється дія Закону N 2343-XII, що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI. Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам. Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється. З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду щодо виконання покладених на нього владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає. При цьому ВеликаПалата Верховного Суду зазначає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Отже, висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є помилковим. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно із частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних ухвал судів попередніх інстанцій з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити. 2. Ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 808/273/16 Провадження N 11-171апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року (судді Прокопчук Т.С., Божко Л.А., Лукманова О.М.) у справі N 808/273/16 за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" Додусенка Володимира Івановича (далі - уповноважена особа; Фонд; ПАТ "Банк Камбіо" відповідно), треті особи: Фонд, ПАТ "Банк Камбіо", про визнання бездіяльності протиправною й зобов'язання вчинити певні дії та ВСТАНОВИЛА: У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до уповноваженої особи, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення її як вкладника за договором строкового банківського вкладу (депозиту) "CLASSIC" в іноземній валюті зі сплатою процентів наприкінці строку без права поповнення від 17 вересня 2014 року N ЗФ-05/1437 до повного переліку вкладників ПАТ "Банк Камбіо", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; - зобов'язати уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника за договором строкового банківського вкладу (депозиту) "CLASSIC" в іноземній валюті зі сплатою процентів наприкінці строку без права поповнення від 17 вересня 2014 року N ЗФ-05/1437, яка має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Камбіо" за рахунок Фонду; - стягнути з уповноваженої особи на користь ОСОБА_3 судові витрати. Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 01 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задовольнив повністю. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 жовтня 2016 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень - уповноважена особа, яка на час виникнення спірних правовідносин була наділена владними управлінськими функціями на основі законодавства. Таким чином, спір у даній справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки він не стосується процедури банкрутства. Окрім цього, скаржник зазначив, що спірні правовідносини регулюються Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), який є спеціальним у цьому випадку, оскільки процедура ліквідації банку в контексті цього Закону відрізняється від процедури ліквідації, передбаченої нормами Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII). Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 28 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 10 листопада 2016 року уповноважена особа подала заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року (справа N 21-48а15) та від 15 червня 2016 року (справа N 826/20410/14), у яких суд дійшов висновку, що із системного аналізу положень статті 2 Закону N 2343-XII, статті 1 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III), статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) випливає, що спори з банком, який знаходиться в стані ліквідації, повинні розглядатися за правилами господарського судочинства. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року передав згадану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення. Судами попередніх інстанцій установлено, що 17 вересня 2014 року між ПАТ "Банк Камбіо" та ОСОБА_3 укладено договір N ЗФ-05/1437 строкового банківського вкладу (депозиту) "CLASSIC" в іноземній валюті зі сплатою процентів наприкінці строку без права поповнення. Строк розміщення вкладу становить 93 дні - з 17 вересня по 19 грудня 2014 року. З метою розміщення депозиту вкладнику відкривається вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1. Проценти на вклад нараховуються щомісячно та сплачуються в день повернення вкладу разом із сумою вкладу. Повернення вкладу та нарахованих процентів відбувається в готівковій формі через касу банку або в безготівковій формі шляхом перерахування на поточний/картковий рахунок вкладника (за його заявою). Того ж дня на вказаний рахунок з поточного рахунку позивача НОМЕР_2 надійшли грошові кошти в розмірі 10 тис. доларів США, які були перераховані ОСОБА_3 з поточного рахунку фізичної особи ОСОБА_7 НОМЕР_3. Правління Національного банку України постановою від 25 вересня 2014 року N 603/БТ віднесло ПАТ "Банк Камбіо" до категорії проблемних. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 04 грудня 2014 року N 782 "Про віднесення ПАТ "Банк Камбіо" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 04 грудня 2015 року N 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Камбіо" з 05 грудня 2014 року по 04 березня 2015 року". На підставі постанови Правління Національного банку України від 27 лютого 2015 року N 144 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" виконавча дирекція Фонду 02 березня 2015 року прийняла рішення N 46 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", яким розпочато процедуру ліквідації банку, призначено уповноважену особу, якій делеговано всі повноваження ліквідатора строком на один рік з 02 березня 2015 року по 01 березня 2016 року включно. 17 квітня 2015 року позивач звернувся до Фонду із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування, на що листом від 14 липня 2015 року N 02-036-23134/15 його було повідомлено, що в переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, що надається уповноваженою особою, інформація відносно позивача відсутня. ОСОБА_3, не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невключення її до реєстру вкладників, звернулася до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що на порушення вимог Закону N 4452-VI відповідач не включив відомостей про позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Закриваючи провадження в цій справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ПАТ "Банк Камбіо" знаходиться в процесі ліквідації у зв'язку з неплатоспроможністю, а тому такий спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із цим висновком апеляційного суду з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи про визнаня протиправною бездіяльності відповідача щодо невключення позивача як вкладника за договором строкового банківського вкладу до переліку вкладників ПАТ "Банк Камбіо", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та про зобов'язання уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Камбіо" за рахунок Фонду. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у якій з посиланням на норми Закону N 2343-XII та приписи статті 12 ГПК України, було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16. Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів відшкодувань вкладникам, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, складаються без участі банку-боржника. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки. Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд. Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 вказаного Закону). Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: - уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; - уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; - виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; - Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника. Саме тому на банки не поширюється дія Закону N 2343-XII, що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI. Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам. Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється. З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), є помилковим. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно із частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити. 2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.
  19. ПОСТАНОВА Іменем України 16 травня 2018 року м. Київ Справа N 569/1437/16-ц Провадження N 14-67цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року у складі судді Першко О.О. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року у складі колегії суддів Буцяка З.І., Боймиструка С.В., Рожина Ю.М. в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за депозитними правочинами та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила суд стягнути на свою користь з відповідачів: за договором-заявою N 300131/122846/370-14 від 23 жовтня 2014 року -проценти в розмірі 2 тис. 466 грн 75 коп. та пеню в розмірі 3 тис. 299 грн 91 коп.; за договором-заявою N 300131/160628/7-15 від 20 січня 2015 року - 10 тис. 180 грн 12 коп. процентів, 15 тис. 627 грн 88 коп. пені; за договором N 300131/122861/370-14 від 23 жовтня 2014 року - 7 тис. 643 грн 77 коп. пені; за договором N 300131/124661/6-14 від 28 жовтня 2014 року - 7 тис. 643 грн 77 коп. пені; за договором-заявою N 300131/127222/370-14 від 03 листопада 2014 року -1 тис. 798 грн 19 коп. процентів та 2 тис. 144 грн 93 коп. пені; за договором-заявою N 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року - 1 тис. 583 грн 70 коп. процентів, 1 тис. 979 грн 94 коп. пені; за договором-заявою N 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року - 41 грн 28 коп. процентів, 37 грн 80 коп. пені, 08 грн 96 коп. інфляційних втрат; за договором N 300131/168216/07-15 від 05 лютого 2015 року - 672 грн процентів, 604 грн 93 коп. пені, 143 грн 36 коп. інфляційних втрат; за договором N 300131/168218/07-15 від 05 лютого 2015 року - 420 грн процентів, 378 грн 09 коп. пені, 89 грн 60 коп. інфляційних втрат, а також 10 тис. грн моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначала, що між нею та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") укладено договори депозиту: N 300131/122846/370-14 та N 300131/122861/370-14 від 23 жовтня 2014 року, N 300131/124661/6-14 від 28 жовтня 2014 року, N 300131/127222/370-14 від 03 листопада 2014 року, N 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року, N 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року, N 300131/160628/7-15 від 20 січня 2015 року, N 300131/168216/07-15 та N 300131/168218/07-15 від 05 лютого 2015 року. ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" не повернуло внесків та не сплатило процентів за вказаними договорами депозиту у визначені строки, чим порушило умови укладених договорів. У зв'язку із зазначеним ОСОБА_3 уже зверталася до суду за захистом своїх прав, і заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року її вимоги були частково задоволені за період до 30 липня 2015 року. На час повторного звернення до суду суми внесків разом із сумами нарахованих процентів їй не повернуто та не сплачено в повному обсязі. Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонду) на її користь за період з 31 липня по 17 вересня 2015 року за договором-заявою N 300131/122846/370-14 від 23 жовтня 2014 року - 2 тис. 466 грн 75 коп. процентів; за договором-заявою N 300131/160628/7-15 від 20 січня 2015 року - 10 тис. 180 грн 12 коп. процентів; за договором-заявою N 300131/127222/370-14 від 03 листопада 2014 року - 1 тис. 798 грн 19 коп. процентів; за договором-заявою N 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року - 1 тис. 583 грн 70 коп. процентів; за договором-заявою N 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року - 41 грн 28 коп. процентів, 08 грн 96 коп. інфляційних втрат; за договором N 300131/168216/07-15 від 05 лютого 2015 року - 672 грн процентів, 143 грн 36 коп. інфляційних втрат; за договором N 300131/168218/07-15 від 05 лютого 2015 року - 420 грн процентів, 89 грн 60 коп. інфляційних втрат, а всього 17 403 грн 96 коп. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 31 липня по 17 вересня 2015 року належні позивачці кошти за вказаними депозитними договорами їй не повернуто, тому на її користь підлягають стягненню проценти за користування коштами за період з 31 липня по 17 вересня 2015 року в розмірах, передбачених цими договорами. ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" прострочило виконання грошового зобов'язання, оскільки не надало вкладнику реальної можливості отримати вклади та розпорядитися ними на власний розсуд, тому на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимоги позивачки про стягнення інфляційних втрат також підлягають задоволенню. Вимоги ж щодо стягнення пені суд визнав безпідставними, оскільки сторони перебувають у договірних відносинах і відповідно до пункту 7.1 Основних умов залучення банківських вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", затверджених наказом Голови Правління АТ "Банк "Фінанси та кредит" N 630-о від 08 серпня 2013 року, із змінами внесеними згідно із наказом N 681-о від 19 серпня 2013 року та наказом N 712-о від 29 серпня 2013 року (далі - Основні умову) у разі невиконання або неналежного виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена частиною другою статті 625 ЦК України. Відшкодування ж моральної шкоди не передбачено ні умовами договорів, ні чинним законодавством України. Оскільки на час ухвалення рішення у справі в ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" введено тимчасову адміністрацію, а з часу прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банк не має права виконувати будь-яких операцій за рахунками власних клієнтів, то вимоги позивачки про стягнення інфляційних втрат і процентів за користування грошовими коштами підлягають задоволенню шляхом стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд). Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог до Фонду про стягнення коштів за депозитними договорами та відшкодування моральної шкоди скасовано. Провадження у справі у цій частині закрито. В іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що спір у справі виник з приводу стягнення з Фонду грошових коштів за депозитними вкладами та відшкодування моральної шкоди. У пункті 25 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" роз'яснено, що згідно із частинами першою та другою статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є установою, яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права та державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами КАС України. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ "Банк Фінанси та кредит" про стягнення коштів за депозитними правочинами та відшкодування моральної шкоди в апеляційному порядку не оскаржено. У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постановлені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір стосується захисту права власності фізичної особи за договором банківського вкладу та повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. ОСОБА_3 також вважає безпідставною відмову суду в задоволенні її вимог щодо стягнення пені та відшкодування моральної шкоди. Відповідачі своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалися. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи, а ухвалою від 13 березня 2017 року справу призначено до розгляду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 24 січня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної і суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 02 березня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Під час розгляду справи судами встановлено, що 23 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" " в особі відділення N 51 укладено договір-заяву N 300131/122846/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 370 днів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 230 доларів США на строк з 23 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 12,20 % річних. Відповідно до пункту 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. Пунктом 5 договору передбачено право вкладника вимагати дострокового повернення суми вкладу. 23 жовтня 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 укладено договір N 300131/122861/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&аав;К "Золотий". Відповідно до пункту 1.1 договору банк відкриває клієнту депозитний рахунок у банківському металі - золото, а клієнт вносить на цей рахунок банківський метал загальною вагою 100,0 грам або 3,22 тройських унції металу на строк з 23 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2015 року. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати клієнтові проценти за час користування банківським металом (вкладом) за ставкою 2,25 % річних. Відповідно до пункту 2.3 договору повернення вкладу та виплата нарахованих на нього процентів здійснюється банком у день закінчення строку, визначеного пунктом 1.1 договору. Пунктом 2.5 договору передбачено право клієнта на дострокове повернення вкладу. 28 жовтня 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 укладено договір N 300131/124661/6-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&ано;К "Золотий". Відповідно до пункту 1.1 договору банк відкриває клієнту депозитний рахунок у банківському металі - золото, а клієнт вносить на цей рахунок банківський метал загальною вагою 100,0 грам або 3,22 тройських унцій металу на строк з 28 жовтня 2014 року по 28 квітня 2015 року. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати клієнтові проценти за час користування банківським металом (вкладом) за ставкою 1,75 % річних. Відповідно до пункту 2.3 договору повернення вкладу та виплата нарахованих на нього процентів здійснюється банком у день закінчення строку, визначеного пунктом 1.1 договору. 3 листопада 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 було укладено договір-заява N 300131/127222/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 370 днів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 1 тис. 150 дол. США на строк з 3 листопада 2014 року по 8 листопада 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 12,10 % річних. За пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. Пунктом 5 договору передбачено право вкладника вимагати дострокового повернення суми вкладу. 10 листопада 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 було укладено договір-заяву N 300131/130339/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 5 місяців в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 1 тис. дол. США на строк з 10 листопада 2014 року по 10 квітня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 11,60 % річних. Згідно з пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. 24 грудня 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" " в особі відділення N 51 було укладено договір-заяву N 300131/154545/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 370 днів у національній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок у сумі 500 грн на строк з 24 грудня 2014 року по 29 грудня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 26,10 % річних. Згідно з пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. Пунктом 5 договору передбачено право вкладника вимагати дострокового повернення суми вкладу. 20 січня 2015 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 укладено договір-заяву N 300131/160628/7-15 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 7 місяців в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 9 тис. 400 дол. США на строк з 20 січня по 20 серпня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 11,60 % річних. Згідно з пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. 5 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 було укладено договір N 300131/168218/07-15 про банківський строковий вклад (депозит) "Блискуча сімка" в національній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в національній валюті в сумі 5 тис. грн на строки, визначені підпунктами 1.1.1 - 1.1.3, з 5 лютого по 6 травня 2015 року без права поповнення вкладу. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами за ставками 20,0 - 21,2 % річних. Згідно з пунктом 2.4 договору повернення суми вкладу клієнту здійснюється банком у день закінчення одного з строків, визначених підпунктами 1.1.1-1.1.13 договору. 5 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" " в особі відділення N 51 було укладено договір N 300131/168216/07-15 про банківський строковий вклад (депозит) "Блискуча сімка" в національній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в національній валюті в сумі 8 тис. грн на строки, визначені підпунктами 1.1.1 - 1.1.3, з 5 лютого по 6 травня 2015 року без права поповнення вкладу. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами за ставками 20,0 - 21,2 % річних. Згідно з пунктом 2.4 договору повернення суми вкладу клієнту здійснюється банком у день закінчення одного зі строків, визначених підпунктами 1.1.1 - 1.1.13 договору. Позивач ОСОБА_3 виконала всі зобов'язання за вказаними договорами в частині внесення коштів на депозитні рахунки банку. 19 лютого, 16 та 17 березня і 10 квітня 2015 року ОСОБА_3 зверталася до відповідача з письмовими заявами про розірвання договорів банківського вкладу та повернення суми вкладів, однак, відповіді не отримала. Вищезазначені обставини встановлені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року, яким позов ОСОБА_3 до ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" про захист прав споживача, стягнення грошових коштів та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" на користь ОСОБА_3 заборгованість: за договором-заявою N 300131/122846/370-14 від 23 жовтня 2014 року в сумі 492 грн. 90 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором N 300131/122861/370-14 від 23 жовтня 2014 року - 78 тис. 213 грн 52 коп. вкладу та 887 грн 13 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором N 300131/124661/6-14 від 28 жовтня 2014 року - 78 тис. 213 грн 52 коп. вкладу та 887 грн 13 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором-заявою N 300131/127222/370-14 від 3 листопада 2014 року - 28 тис. 427 грн 26 коп. вкладу та 322 грн 26 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором-заявою N 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року в сумі 240 грн 32 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором-заявою N 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року - 500 грн вк