Search the Community

Showing results for tags 'ликвидация банка'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 227 results

  1. ПОСТАНОВА Іменем України 18 квітня 2018 року м. Київ Справа N 910/8132/17 Провадження N 12-27гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (представник - адвокат Бесєдін В.І.), відповідач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадиров Владислав Володимирович (представник - адвокат Свистунов А.В.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представник - не з'явився), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 910/8132/17 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року (суддя Отрош І.М.) й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року (головуючий - Калатай Н.Ф., судді Жук Г.А., Власова Ю.Л.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ "Дельта Банк", відповідно) про: визнання протиправними дій відповідача щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів сьомої черги погашення кредиторських вимог позивача на загальну суму 1 432 549 832,60 грн. зобов'язання відповідача включити кредиторські вимоги позивача на загальну суму 1 438 976 238,43 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк"; зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 у сумі 416 131 602,83 грн як забезпечені заставою та іпотекою майна ПАТ "Дельта Банк". Позов заявлено з таких підстав. 2. Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року N 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 02 березня 2015 року N 51, яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року. 3. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08 квітня 2015 року N 71 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02 жовтня 2015 року включно. 4. 02 жовтня 2015 року відповідно до постанови Правління Національного банку України N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 181, яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" і делеговано повноваження ліквідатора банку відповідачу. 5. Водночас 02 березня 2015 року позивач звернувся до ПАТ "Дельта Банк" з вимогою про дострокове погашення заборгованості від 26 лютого 2015 року N 029-01/1328 (отримана ПАТ "Дельта Банк" 11 березня 2015 року), яка виникла на підставі невиконання останнім умов укладеного між сторонами кредитного договору від 04 листопада 2011 року N 21911D2 (зі змінами та доповненнями) щодо прострочення платежу з повернення кредиту в розмірі 50 541 414,22 грн і несплати процентів за користування кредитом у розмірі 3 691 600,28 грн. у зв'язку із чим позивач нарахував 1 272 662,67 грн пені. Крім того, з огляду на невиконання ПАТ "Дельта Банк" зобов'язань за цим договором, АТ "Укрексімбанк" вимагало достроково повернути кредит з усіма нарахованими процентами за фактичну кількість днів користування кредитом. 6. Надалі, 04 листопада 2015 року, АТ "Укрексімбанк" звернулося до уповноваженої особи Фонду з заявою N 010-05/6910 про визнання його кредиторських вимог до ПАТ "Дельта Банк" у загальному розмірі 1 438 976 238,43 грн. та просило включити їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів, у тому числі внести окремо до цього реєстру грошові вимоги за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 у розмірі 416 131 602,83 грн як забезпечені заставою майна ПАТ "Дельта Банк". 7. За твердженням позивача, зазначені кредиторські вимоги до ПАТ "Дельта Банк" у загальному розмірі 1 438 976 238,43 грн складаються із: - заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2, а саме: 404 331 313,76 грн простроченої заборгованості за кредитом, 7 264 116,68 грн прострочених процентів за користування ним, 1 388 850,37 грн пені за несвоєчасну сплату кредиту, 126 290,90 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, 108 006,31 грн -3 % річних (за несвоєчасне погашення кредиту), 10 228,17 грн - 3 % річних (за несвоєчасну сплату процентів), 2 648 183,78 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати основного боргу), а також 254 616,86 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати процентів за кредитом); - 943 500 000,00 грн заборгованості за номінальною вартістю облігацій серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1, емітованих ПАТ "Дельта Банк", а також 5 486 950,00 грн заборгованості зі сплати відсотків за цими облігаціями; - 71 967 452,16 грн грошових коштів, що знаходяться на рахунку позивача на підставі укладеного з ПАТ "Дельта Банк" договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л, а також 579 058,13 грн пені, 47 593,82 грн - 3 % річних і 1 263 581,49 грн втрат від інфляції, нарахованих на підставі цього договору у зв'язку з невиконанням ПАТ "Дельта Банк" міжбанківського розрахункового документа SWIFT МТ202 ref:ZS4062 від 18 лютого 2015 року щодо переказу коштів позивача в сумі 52 641 647,74 грн 8. Також АТ "Укрексімбанк" зазначило, що кредиторські вимоги до ПАТ "Дельта Банк", які виникли на підставі кредитного договору від 04 листопада 2011 року N 21911D2, є забезпеченими заставою (договір застави від 31 жовтня 2012 року N 21912Z4) та іпотекою (іпотечні договори від 15 листопада 2012 року N 21912Z6, від 09 березня 2013 року N 21913Z1 і від 31 січня 2014 року N 21913Z2). 9. У результаті розгляду зазначеної заяви відповідач включив вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" у загальному розмірі 1 432 549 832,60 грн. з яких: - 404 331 313,76 грн простроченої заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 та 7 264 116,68 грн процентів за користування кредитом; - 943 500 000,00 грн заборгованості за номінальною вартістю облігацій і 5 486 950,00 грн заборгованості зі сплати відсотків за цими облігаціями; - 71 967 452,16 грн грошових коштів, які знаходяться на рахунку позивача на підставі укладеного з ПАТ "Дельта Банк" договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л. 10. Разом із тим, відповідач не включив до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" вимоги АТ "Укрексімбанк" в загальному розмірі 6 426 405,83 грн щодо нарахування позивачем штрафних санкцій та інфляційних втрат за порушення ПАТ "Дельта Банк" зобов'язань, передбачених кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 і договором про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л. 11. У подальшому АТ "Укрексімбанк" звернулося до суду із зазначеним позовом. 12. Позов обґрунтовано тим, що відповідач не визнав у повному обсязі кредиторські вимоги позивача до визнаного неплатоспроможним ПАТ "Дельта Банк". Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій 13. Господарський суд міста Києва рішенням від 08 серпня 2017 року позов задовольнив частково. Зобов'язав відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" кредиторські вимоги позивача в розмірі 5 103 866,29 грн. в іншій частині в задоволенні позову суд відмовив. 14. Київський апеляційний господарський суд постановою від 13 листопада 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року залишив без змін. 15. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками про те, що із загального розміру заявлених позивачем кредиторських вимог (1 438 976 238,43 грн), вимоги в розмірі 1 437 653 698,89 грн підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а тому відповідач безпідставно не включив до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" вимоги в розмірі 5 103 866,29 грн. які складаються з пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення сплати процентів за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 та за невиконання міжбанківського розрахункового документа SWIFT МТ202 ref:ZS4062 від 18 лютого 2015 року щодо переказу коштів позивача на підставі договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л. 16. Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 у розмірі 416 131 602,83 грн як забезпечені заставою та іпотекою, суд першої інстанції керувався тим, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить винятків щодо позачергового задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою, а лише передбачає спеціальний порядок погашення таких вимог шляхом продажу Фондом заставленого майна. 17. Також суди попередніх інстанцій визначили, що оскільки цей спір виник на підставі цивільно-правових угод між позивачем та банком, в якому запроваджено процедуру ліквідації та призначено відповідну уповноважену особу Фонду на її здійснення, то з огляду на суб'єктний склад сторін цей спір є підвідомчим господарським судам і на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Короткий зміст вимог касаційних скарг 18. 05 грудня 2017 року до Вищого господарського суду України звернулася уповноважена особа Фонду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року. 19. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду просить скасувати зазначені судові рішення, а в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. 20. Разом із тим 06 грудня 2017 року АТ "Укрексімбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні вимог позивача і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги 21. Мотивуючи касаційну скаргу, уповноважена особа Фонду зазначила, що реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" був складений правомірно та відповідно до положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 22. Водночас, на думку відповідача, оскільки правилами здійснення бухгалтерського обліку та звітності в банках, установленими Національним банком України, не передбачено можливості самостійного нарахування банком штрафних та економічних санкцій за невиконання чи неналежне виконання ним зобов'язань за господарськими договорами та відображення таких санкцій у власному бухгалтерському обліку, а позивач не звертався до суду з позовом про стягнення з ПАТ "Дельта Банк" штрафних санкцій за неналежне виконання умов кредитного договору та договору банківського рахунку, то включення судами цих грошових коштів до зазначеного реєстру акцептованих вимог кредиторів є безпідставним. 23. Також відповідач зазначив, що суди неправомірно відмовили в задоволенні його клопотання про припинення провадження у справі, оскільки спір у цій справі не підлягає вирішенню в господарському суді, а відноситься до справ адміністративної юрисдикції; позов подано до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності й не є учасником корпоративних відносин. 24. Натомість, наведені в касаційній скарзі АТ "Укрексімбанк" вимоги обґрунтовані безпідставним віднесенням відповідачем забезпечених заставою та іпотекою кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" у розмірі 416 131 602,83 грн до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів, а також невключенням до цього реєстру підтверджених первинною бухгалтерською документацією вимог на суму 6 426 405,83 грн. нарахованих позивачем штрафних санкцій за неналежне виконання ПАТ "Дельта Банк" зобов'язань. 25. Крім того, позивач указав, що законно визначив розмір штрафних санкцій за неналежне виконання ПАТ "Дельта Банк" умов кредитного договору та договору банківського рахунку станом на дату, яка передувала даті введення в ньому тимчасової адміністрації, що відповідає вимогам чинного законодавства, а зокрема й Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційні скарги 26. 29 січня 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення (відзив) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на касаційну скаргу АТ "Укрексімбанк", в якому стверджується, що задоволення кредиторських вимог Фондом гарантування вкладів фізичних осіб може здійснюватися виключно в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який містить вичерпний перелік черг кредиторів неплатоспроможного банку, тому, оскільки чинним законодавством не передбачено "спеціальних" чи "окремих" черг, відповідні позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Натомість, забезпечені заставою та іпотекою майна вимоги позивача задовольнятимуться за рахунок реалізації такого майна, незалежно від того, до якої черги такі вимоги відносяться. 27. Також 31 січня 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення (відзив) АТ "Укрексімбанк" на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду, в якому позивач вкотре наголосив на обґрунтованості вимог, викладених у касаційній скарзі, а також заперечує щодо доводів відповідача про порушення судами норм процесуального права стосовно розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки уповноважена особа Фонду не здійснює владних управлінських функцій, а є ліквідатором юридичної особи, яка не припинена, тому спір між двома суб'єктами господарювання, зокрема між боржником і кредитором, підлягає розгляду саме господарським судом. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 28. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "Укрексімбанк" та уповноваженої особи Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року, призначив їх розгляд на 06 лютого 2018 року, а також відмовив у задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду про зупинення виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку. 29. 06 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу N 910/8132/17 разом із касаційними скаргами АТ "Укрексімбанк" та уповноваженої особи Фонду на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 30. Зазначену ухвалу Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду мотивував тим, що однією з підстав оскарження судових рішень у цій справі є порушення підвідомчості спору господарським судам, а також звернув увагу на різність у застосуванні Верховним Судом України частини третьої статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом N 2147-VIII) щодо юрисдикції адміністративних судів з розгляду спорів, що стосуються оскарження дій, бездіяльності, рішень уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку та зобов'язання її вчинити дії, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15, від 15 червня 2016 року у справі N 21-286а16 та від 20 вересня 2016 року у справі N 21-2288а16. 31. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 32. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз судового рішення колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що воно не містить мотивів необхідності відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених постановах Верховного Суду України, при розгляді цієї справи. Натомість розмежування юрисдикції адміністративних та господарських судів щодо наведених спорів, які виникають під час ліквідації банку, є виключною правовою проблемою, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що є підставою для розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 33. Доводи уповноваженої особи Фонду щодо юрисдикції адміністративних судів при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке. 34. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 35. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 36. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 37. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 38. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 39. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, уповноважена особа Фонду зазначила, що спори за участю Фонду та уповноваженої особи Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими доводами скаржника, з огляду на таке. 40. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. 41. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 42. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. 43. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 44. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. 45. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. 46. Відтак помилковим є застосування статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. 47. Водночас структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III), за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. 48. Натомість Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. 49. Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 цього Закону). 50. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. 51. Водночас у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом N 2121-III. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). 52. За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). 53. За змістом частин першої, другої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку. 54. Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 55. Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 56. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що визначений статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій. 57. Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим. При цьому, виходячи із суті позовних вимог, відповідачем у цій справі фактично є ПАТ "Дельта Банк" (в особі уповноваженої особи Фонду), а не сама уповноважена особа Фонду, як помилково вказано в позовній заяві. 58. Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи уповноваженої особи Фонду про непідвідомчість цього спору господарському суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої й апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. 59. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15 і від 15 червня 2016 року у справі N 21-286а16, щодо застосування статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції господарських судів на всі спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд (його уповноважена особа). Адже при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них Фонду чи його уповноваженої особи) на стадії ліквідації чи банкрутства банку), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. (1.2) Щодо вирішення спору по суті 60. За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з погляду адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями чинного законодавства). 61. У цій справі предметом позову є вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо включення його кредиторських вимог до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів неплатоспроможного банку, зобов'язання відповідача включити всі заявлені вимоги позивача до цього реєстру та окремо внести до нього грошові вимоги за кредитним договором, забезпечені заставою та іпотекою. 62. При цьому в касаційній скарзі уповноважена особа Фонду зазначила, що включення судами штрафних та економічних санкцій за неналежне виконання ПАТ "Дельта Банк" зобов'язань за господарськими договорами до зазначеного реєстру акцептованих вимог кредиторів є безпідставним, оскільки позивач не звертався до суду з відповідним позовом про стягнення з ПАТ "Дельта Банк" штрафних санкцій за неналежне виконання умов кредитного договору від 04 листопада 2011 року N 21911D2 та договору банківського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л. 63. Проте Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками, з огляду на таке. 64. За змістом статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 65. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України). 66. Згідно з приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. 67. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України). 68. Приписами статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. 69. Разом із тим, згідно з положеннями статей 1054 та 1058 Цивільного кодексу України предметом кредитного договору та договору банківського вкладу можуть бути лише грошові кошти, а тому при вирішенні спорів, пов'язаних з неналежним виконанням зобов'язань, що випливають із зазначених договорів, підлягають застосуванню норми частини другої статті 625 цього Кодексу, за змістом яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 70. Аналіз зазначених норм чинного законодавства та положень укладених між сторонами договорів свідчить, що наявність чи відсутність судового рішення про стягнення суми боргу за спірними договорами, які боржник не виконав, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора його права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення. 71. Водночас відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 72. Як зазначалося вище, суди попередніх інстанцій установили, що позивач є кредитором ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2, облігаціями серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1, номінальною вартістю 943 500 000,00 грн. а також за договором про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л. 73. Так, 04 листопада 2011 року між АТ "Укрексімбанк" (кредитор) та ПАТ "Дельта Банк" (позичальник) укладено кредитний договір N 21911D2, за умовами якого (зі змінами, викладеними сторонами в додаткових угодах до цього договору) кредитор надав позичальнику кредит у сумі 1 347 771 045,80 грн строком з 04 листопада 2011 року по 04 листопада 2016 року за ставкою розміром 10,75 % річних, який відповідач був зобов'язаний погасити частинами шляхом перерахування коштів на рахунок позивача за визначеним графіком: 03 грудня 2011 року - 943 439 732,04 грн. 04 лютого 2015 року - 50 541 414,22 грн. 05 травня 2015 року - 50 541 414,22 грн. 04 серпня 2015 року - 50 541 414,22 грн. 04 листопада 2015 року - 50 541 414,22 грн. 04 лютого 2016 року - 50 541 414,22 грн. 05 травня 2016 року - 50 541 414,22 грн. 04 серпня 2016 року - 50 541 414,22 грн і 04 листопада 2016 року - 50 541 414,22 грн (пункти 2.1.1, 2.1.4 і 2.3.1 цього договору). 74. На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим договором сторони уклали договір застави від 31 жовтня 2012 року N 21912Z4 й іпотечні договори від 15 листопада 2012 року N 21912Z6, від 09 березня 2013 року N 21913Z1 та від 31 січня 2014 року N 21913Z2 загальною сумою забезпечення - 416 131 602,83 грн 75. Надалі, 04 лютого 2015 року, позичальник не здійснив чергового погашення кредиту за погодженим з кредитором графіком, а також не сплатив відсотків за користування кредитом сумою 3 691 600,28 грн. на підставі чого 02 березня 2015 року АТ "Укрексімбанк" звернулося до нього з вимогою про дострокове погашення виниклої заборгованості, процентів за користування кредитом і нарахованої пені, а також з вимогою про дострокове повернення кредиту разом з нарахованими процентами за користування ним з огляду на невиконання позичальником відповідних договірних зобов'язань. 76. Також на підставі договорів від 13 грудня 2011 року N 1320;695-Д/2011, N 1319;694-Д/2011, N 1318;693-Д/2011, N 1317;692-Д/2011, N 1316;691-Д/2011, N 1315;690-Д/2011, N 1314;689-Д/2011, N 1313;688-Д/2011, укладених між АТ "Укрексімбанк" та ПАТ "Дельта Банк" на фондовій біржі Публічного акціонерного товариства "Фондова біржа "Перспектива", та договорів, укладених між ними на фондовій біржі Публічного акціонерного товариства "Фондова біржа "ПФТС", позивач є власником емітованих ПАТ "Дельта Банк" облігацій серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1 номінальною вартістю 943 500 000,00 грн. загальну вартість яких і відповідну заборгованість за ними він просив у подальшому стягнути з ПАТ "Дельта Банк". 77. Разом з тим, 11 вересня 2012 року між АТ "Укрексімбанк" (кореспондент) та ПАТ "Дельта Банк" (банк) уклали договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку N 110912-Л, за змістом якого сторони встановлюють кореспондентські відносини з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства України; для проведення розрахунків банк відкриває позивачу кореспондентський рахунок типу "Лоро" в українських гривнях, виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору та здійснює його обслуговування, при цьому міжбанківські розрахункові документи позивача виконуються датою валютування поточним робочим днем у разі наявності всіх необхідних реквізитів за умови надходження в банк (за київським часом) до 17:30, а міжбанківські розрахункові документи кореспондента, отримані після вищезазначеного часу, виконуються банком не пізніше наступного робочого дня за днем отримання доручення (пункти 1.1, 3.3 цього договору). 78. 18 лютого 2015 року позивач направив ПАТ "Дельта Банк" SWIFT-доручення на переказ розміщених на кореспондентському рахунку власних коштів у розмірі 52 641 647,74 грн на його рахунок, на підставі невиконання якого АТ "Укрексімбанк" направило ПАТ "Дельта Банк" вимогу про повернення розміщених на цьому кореспондентському рахунку 71 967 452,16 грн і сплату штрафних санкцій за невиконання покладених на останнього зобов'язань за цим договором. 79. На підставі зазначеного суди попередніх інстанцій визначили, що в позивача виникли кредиторські вимоги до ПАТ "Дельта Банк", які складаються із заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2, зокрема із забезпечених заставою та іпотекою 404 331 313,76 грн простроченої заборгованості за кредитом, 7 264 116,68 грн прострочених процентів за користування ним, 1 388 850,37 грн пені за несвоєчасну сплату кредиту, 126 290,90 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, 108 006,31 грн - 3 % річних (за несвоєчасне погашення кредиту), 10 228,17 грн - 3 % річних (за несвоєчасну сплату процентів), 2 648 183,78 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати основного боргу) і 195 654,81 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати процентів за кредитом); 943 500 000,00 грн заборгованості за номінальною вартістю облігацій серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1, емітованих ПАТ "Дельта Банк", і 5 486 950,00 грн заборгованості зі сплати відсотків за цими облігаціями; а також із 71 967 452,16 грн грошових коштів, які знаходяться на рахунку позивача на підставі укладеного з ПАТ "Дельта Банк" договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л, 579 058,13 грн пені і 47 593,82 грн - 3 % річних, нарахованих на підставі цього договору у зв'язку з невиконанням ПАТ "Дельта Банк" покладених на нього зобов'язань. 80. Перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційних скарг, Велика Палата Верховного Суду погоджується з їх висновками про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" вимоги в розмірі 5 103 866,29 грн. які складаються з пені, 3 % річних і правильно обчисленого судами розміру інфляційних втрат, оскільки підставою для їх нарахування стало саме порушення особою зобов'язання. 81. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при постановленні зазначених вище судових рішень у частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" кредиторські вимоги позивача щодо нарахованих ним штрафних санкцій, правильність визначення та обґрунтованість нарахування яких були встановлені судами в цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо наявності правових підстав для включення цих вимог у розмірі 5 103 866,29 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк". 82. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій і про відмову в задоволенні позовних вимог у частині зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 у сумі 416 131 602,83 грн як забезпечених заставою та іпотекою майна ПАТ "Дельта Банк" з огляду на таке. 83. Відповідно до статей 546, 574 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України, стаття 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу"). 84. Відповідно до статті 584 Цивільного кодексу України, статей 4, 12 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута угода. 85. Натомість за змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. 86. Згідно зі статтею 589 Цивільного кодексу України, з якою кореспондуються положення частини першої статті 33 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку", в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. 87. Отже, основні положення про заставу та іпотеку, а також порядок задоволення забезпечених ними зобов'язань, визначаються загальними нормами цивільного законодавства України, у тому числі й відповідними Законами України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" і від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку". 88. Проте порядок задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів банку, який знаходиться у стані ліквідації (відносини, що виникають у зв'язку з виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків) регулюється спеціальними нормами відповідного законодавства, а саме Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 89. За змістом частин першої, другої статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет та здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку. 90. Відповідно до пункту 3 частини другої та частини третьої статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, установлених нормативно-правовими актами Фонду, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. 91. Згідно з частиною першою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом. 92. При цьому майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом (частина третя статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). 93. Аналіз зазначених положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" свідчить, що встановлені цим Законом черговість та порядок задоволення вимог кредиторів банку жодним чином не суперечать відповідним приписам щодо позачергового задоволення вимог заставодержателя за рахунок майна банку, що є предметом застави. Отже, віднесення кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк", у тому числі й забезпечених заставою, не позбавляє позивача права на позачергове задоволення цих вимог за рахунок цього майна у встановленому чинним законодавством порядку. 94. Велика Палата Верховного Суду окремо звертає увагу на те, що 21 серпня 2017 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 3711, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 вересня 2017 року за N 1104/30972, затверджено Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, за змістом пунктів 13, 14 розділу VIII "Заходи щодо задоволення акцептованих вимог кредиторів" якого в разі продажу майна (активів) банку, що є предметом застави за кредиторськими вимогами заставодержателя, здійснюється позачергове задоволення вимог такого заставодержателя; у разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом із нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна, решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. Проте спірні правовідносини у цій справі виникли раніше (2015 рік), а відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому приписи зазначеного Положення застосуванню не підлягають. 95. За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 96. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 97. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційні скарги АТ "Укрексімбанк" та уповноваженої особи Фонду - без задоволення. Щодо судових витрат 98. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. 99. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційних скарг АТ "Укрексімбанк" та уповноваженої особи Фонду без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржників. Висновок про правильне застосування норм права 100. За змістом статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з урахуванням приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", справи у спорах між суб'єктами господарювання, де однією зі сторін є банк, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, у тому числі в особі уповноваженої особи (осіб) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відносяться до юрисдикції господарських судів. Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 23 квітня 2018 року. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  2. Державний герб України Постанова Іменем України 13 березня 2018 року м. Київ Справа № 415/2542/15-ц Провадження № 14-40 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого - Князєва В.С., судді-доповідача - Гудими Д. А., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Златобанк» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Фінансова компанія «Морган Кепітал») до Приватного підприємства (далі - ПП) «Снабтехмонтаж», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт» про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, ухвалене суддею Фастовцем В. М., й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Лозко Ю. П., Оробцової Р. І., Українцевої Л. Д. Учасники справи: позивач: ТзОВ «Фінансова компанія «Морган Кепітал»; відповідачі: ПП «Снабтехмонтаж», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт». ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У квітні 2015 року ПАТ «Златобанк» звернулось до суду з позовом до ПП «Снабтехмонтаж» (далі також - позичальник, боржник за основним зобов'язанням), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 6 грудня 2013 року № 307/19/13-KLMV (далі - кредитний договір), яка складається з: основного боргу у сумі 234 000,00 доларів США, боргу за процентами у сумі 10 731,50 доларів США, пені у сумі 13 854,87 грн, штрафу за неналежне виконання зобов'язань у сумі 5 000,00 грн. 2. Позовна заява мотивована неналежним виконанням ПП «Снабтехмонтаж» зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 7 квітня 2015 року виникла вказана заборгованість. 3. У зв'язку з дією договорів поруки, укладених з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і з ТзОВ «Сав-пласт» (далі разом - поручителі), позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором з ПП «Снабтехмонтаж» як з боржника за основним зобов'язанням і з поручителів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 4. 24 вересня 2015 року Лисичанський міський суд Луганської області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. 5. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на рахунках ПП «Снабтехмонтаж» та ОСОБА_4, відкритих у позивача, було достатньо коштів для погашення заборгованості за кредитом. Оскільки ПП «Снабтехмонтаж» і ОСОБА_4 погодили списання коштів з їхніх рахунків на користь позивача для погашення заборгованості за кредитним договором, то позов до всіх відповідачів у справі не підлягає задоволенню у повному обсязі. Задоволення позову за вказаних обставин не відповідало би принципу справедливості та вимогам національного і міжнародного права. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 26 травня 2016 року Апеляційний суд Луганської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу. У цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково: - стягнув з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 234 000,00 доларів США і за процентами у розмірі 10 731,50 доларів США; - стягнув з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 234 000,00 доларів США і за процентами у розмірі 10 731,50 доларів США; - стягнув з ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі у 234 000,00 доларів США і за процентами у розмірі 10 731,50 доларів США; - вирішив питання про розподіл судових витрат; - в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 7. 26 травня 2016 року Апеляційний суд Луганської області ухвалою скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ПП «Снабтехмонтаж» і ТзОВ «Сав-пласт», а провадження у цій частині закрив. 8. Закриваючи провадження, суд апеляційної інстанції на підставі частин першої та другої статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), статей 1 і 12 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) дійшов висновку, що позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором до юридичних осіб (ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника і ТзОВ «Сав-пласт» як поручителя), а тому справа у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 9. У червні 2016 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргудо Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. 10. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог до ПП «Снабтехмонтаж» ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року та залишити в силі рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 вересня 2015 року. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 11. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 12. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ОСОБА_3 оскаржує рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 13. ОСОБА_3 вважає, що суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ПП «Снабтехмонтаж», оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку (іншої фінансової установи) до фізичної особи-позичальника і до юридичної особи-поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих кредитних правовідносин. 14. Крім того, вказує на те, що обов'язок нести солідарну відповідальність визначає обов'язок боржника та всіх поручителів, а не окремих з них. 15. Поручителі не несуть між собою солідарної відповідальності за кредитним договором і у разі погашення заборгованості не зможуть звернутися з відповідними вимогами один до одного або припинити виконання зобов'язання у разі погашення суми заборгованості одним із них. 16. Ухвалюючи 26 травня 2016 року рішення, суд апеляційної інстанції вийшов за межі заявлених позивачем позовних вимог, оскільки позивач просив стягнути заборгованість у сумі 234 000,00 доларів США та проценти у сумі 10 731,50 доларів США солідарно з усіх відповідачів (ПП «Снабтехмонтаж», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт»), а в ухваленому рішенні суд стягнув кошти лише з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, чим поклав на них надмірний тягар. (2) Позиції інших учасників справи 17. ОСОБА_4 надав пояснення, в яких підтримав касаційну скаргу. 18. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 20. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 21. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12). 22. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20). 23. Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання. 24. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника, який допустив неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також поручителів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ТзОВ «Сав-пласт». 25. Апеляційний суд Луганської області 26 травня 2016 року постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позову до ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника і ТзОВ «Сав-пласт» як поручителя, оскільки вимоги до цих відповідачів не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, й ухвалив рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором лише з поручителів-фізичних осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 26. Правовою підставою для постановлення ухвали апеляційний суд вважав приписи частини першої та другої статті 15 і статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 27. Так, стаття 16 ЦПК України вказувала на те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів. 28. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони. 29. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій. 30. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника за кредитним договором, а також до його поручителів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ТзОВ «Сав-пласт», кожен з яких за умовами договорів поруки погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором. 31. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями, частина з яких є фізичними особами. 32. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу. 33. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника й одного поручителя, які є юридичними особами, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. 34. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника й одного з поручителів, які є юридичними особами, та про задоволення позовних вимог до поручителів-фізичних осіб. 35. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову. 36. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. 37. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого. 38. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав окремі договори поруки з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і з ТзОВ «Сав-пласт». Ці договори не передбачають солідарної відповідальності поручителів. Відтак, вказані особи не несуть солідарної відповідальності перед позивачем. 39. Відповідальність поручителів перед позивачем є солідарною разом з ПП «Снабтехмонтаж» як боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пунктів 1.2 договорів поруки № 307/19/13-KLMV/P-1, укладеного з ОСОБА_3, № 307/19/13-KLMV/P-2, укладеного з ОСОБА_4, № 307/19/13-KLMV/P-3, укладеного з ОСОБА_5, і № 307/19/13-KLMV/P-4, укладеного з ТзОВ «Сав-пласт». 40. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. 41. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо. 42. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів. 43. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх. 44. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. 45. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на відступлення у цій справі від висновків, яких дійшов Верховний Суд України у постанові від 1 березня 2017 року, ухваленій у справі № 6-923цс16 за позовними вимогами юридичної особи-кредитора до юридичної особи-боржника, юридичних осіб-поручителів і фізичної особи-поручителя, які виникли з окремих договорів кредиту та поруки і не передбачали солідарну відповідальність поручителів між собою. 46. Такі позовні вимоги до відповідачів, як встановив Верховний Суд України, можуть бути самостійними й окремими предметами позовів, пред'явлених залежно від суб'єктного складу сторін за правилами господарського чи цивільного судочинства. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і кількох поручителів у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього. Вказане підтверджує і припис пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (див. пункти 22-23 цієї постанови). 47. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителів, один з яких є юридичною особою, а інші - фізичними особами. 48. Відтак, ВеликаПалата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 49. Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 50. Відповідно до статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. 51. Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції. 52. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому ухвала Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року підлягають скасуванню, а матеріали справи - передачі на новий розгляд до Апеляційного суду Луганської області. (2.2) Щодо судових витрат 53. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. (3) Висновки про правильне застосування норм права 54. Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. 55. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого. 56. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. 57. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Тому можливим є пред'явлення позову до кількох відповідачів стосовно стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та з кількох поручителів, якщо останні не є солідарними боржниками між собою. 58. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх. За умови розгляду такого спору в межах однієї справи одним судом гарантується ефективний захист прав та інтересів позивача, що вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. 59. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями, частина з яких є фізичними особами. 60. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу. 61. Таким чином, позовні вимоги кредитора до поручителів, які не мають солідарного обов'язку, та до боржника за основним зобов'язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. 62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції вказаного Закону України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. 63. Тобто, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. 64. Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання. З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року скасувати, а матеріали справи передати на новий розгляд до Апеляційного суду Луганської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Повний текст постанови підписаний 6 квітня 2018 року. Головуючий В. С. КнязєвСуддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Б. Прокопенко С. В. БакулінаЛ. І. Рогач В. В. БританчукІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська Н. П. Лященко http://reyestr.court.gov.ua/Review/73219876
  3. ПОСТАНОВА Іменем України 24 квітня 2018 року м. Київ Справа N 755/1700/16-ц Провадження N 14-89цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 березня 2016 року (суддя Астахова О.О.) та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року (судді Корчевний Г.В., Лапчевська О.Ф., Слободянюк С.В.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - ОСОБА_5, про зарахування грошових коштів на погашення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум"), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором. У судовому засіданні представник відповідача Фонду заявив клопотання про закриття провадження у цій справі, оскільки спір, на її думку, підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства з огляду на те, що Фонд є юридичною особою публічного права. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 березня 2016 року клопотання представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено: провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Банк Форум", Фонду про зарахування грошових коштів на погашення заборгованості закрито. Роз'яснено ОСОБА_3 її право звернутися до суду з позовом у порядку адміністративного судочинства. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з положень статей 2, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та вказав, що спір між сторонами виник зі звернення до суб'єкта владних повноважень у сфері публічно-правових правовідносин, тому належить до адміністративної юрисдикції, а його розгляд повинен здійснюватися в порядку, передбаченому нормами цього Кодексу. Не погодившись із указаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила її в апеляційному порядку. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 березня 2016 року залишено без змін. Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з його висновком про те, що цей спір належить до адміністративної юрисдикції, а його розгляд повинен здійснюватися в порядку, передбаченому нормами КАС України. 05 травня 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі ухвали судів та передати справу на розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неправильно застосували норми законодавства щодо підсудності такої категорії справ, зокрема, для визначення юрисдикції спору врахували лише суб'єктний склад правовідносин, проте не дали оцінки предмету спору, який виник щодо порушеного права позивача як сторони цивільно-правової угоди. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі. 22 червня 2016 року ПАТ "Банк Форум" направило до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а судові рішення у справі залишити без змін. Заперечення мотивовано тим, що ПАТ "Банк Форум" перебуває в процедурі ліквідації, яку здійснює Фонд через Уповноважену особу Фонду на ліквідацію цього банку. Оскільки вимоги ОСОБА_3 пов'язані зі спором, який є публічно-правовим у розумінні статті 17 КАС України, то вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 24 січня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 6 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Частиною другою статті 389 ЦПК України (у зазначеній редакції) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції від 19 жовтня 2016 року, чинній на час розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Під час розгляду справи суди встановили, що між Акціонерним комерційним банком "Форум" (правонаступник - ПАТ "Банк Форум", далі - Банк) та ОСОБА_5 25 березня 2008 року було укладено кредитний договір N 0011/08/00-CL, за умовами якого позичальнику було відкрито відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 188 тис. 830 доларів США на строк до 23 березня 2018 року. У забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки від 25 березня 2008 року. Згідно постанови Правління Національного банку України від 13 червня 2014 року N 355 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 49 з 16 червня 2014 року було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Банку. Товариство з обмеженою відповідальністю "Спорт Маркет Плюс" (далі - ТОВ "Спорт Маркет Плюс") 19 червня 2014 року платіжним дорученням N 79 помилково перерахувало грошові кошти у сумі 375 тис. 30 грн 63 коп. на рахунок ТОВ "Прем'єр-Ліга", які були зараховані на кореспондентський рахунок ПАТ "Банк Форум". Згідно статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком). Відповідно до абзацу 10 пункту 2.8 глави 2 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 липня 2012 N 2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 р. за N 1581/21893, Уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй Фондом повноважень ліквідатора) зобов'язана: повертати ініціаторам переказу коштів їх кошти, що надійшли на накопичувальний рахунок або кореспондентський рахунок банку протягом процедури його ліквідації, у разі їх помилкового переказу або в разі, якщо їх перерахування пов'язано з виплатами пенсії, зарплатами державних службовців, поверненням платежів від державних органів (установ, організацій) або соціальними виплатами (лікарняні, декретні тощо). Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною другою статті 4 КАС України, у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закону), у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Частиною 2 статті 37 цього Закону визначено повноваження Фонду безпосередньо або уповноваженої особи Фонду у разі делегування їй повноважень, до яких належать, зокрема, право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (частини третя та четверта статті 37 Закону, у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції). Аналіз наведених норм свідчить про те, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду, у разі делегування їй повноважень, після запровадження тимчасової адміністрації в банку, фактично набуває всіх повноваження органів управління та контролю банку та діє в тому числі як представник останнього, зокрема в договірних правовідносинах з клієнтами банку. Разом з тим, Фонд як самостійна юридична особа є особою публічного права (частини перша і друга статті 3 Закону, у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції). Тому, юрисдикція спору, однією зі сторін яких є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин та функцій Фонду або його уповноваженої особи. Відповідно до статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. 25 лютого 2015 року ТОВ "Спорт Маркет Плюс" уклало з ОСОБА_3 договір про відступлення права вимоги N 1, за умовами якого передало останній право вимоги грошових коштів у сумі 375 тис. 030 гривень 63 коп., яке належало первісному кредитору, у зв'язку з помилковим перерахуванням коштів за платіжним дорученням N 79 на поточний рахунок ТОВ "Прем'єр Ліга". Для виконання своїх зобов'язань за договором поруки та на підставі пункту третього частини першої статті 512, статей 526, 528 Цивільного кодексу України та пункту 5.4 Кредитного договору позивач 23 вересня 2015 року звернулась до банку з заявою про зарахування грошових коштів у сумі 375 тис. 030 гривень 63 коп. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором N 0011/08/00-CL від 25 березня 2008 року. Отже, за своїм змістом (суттю, характером) спір, що виник між сторонами, не має ознак публічно-правового, оскільки обумовлений порушенням прав позивача неналежним виконанням банком взятих на себе договірних зобов'язань, а позовні вимоги ОСОБА_3 не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду, як державної спеціалізованої установи. У зв'язку з викладеним, суди дійшли помилкового висновку, що позовні вимоги до Фонду є публічно-правовим і підлягають розгляду за правилами КАС України. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково вважав спір між сторонами публічно-правовим, та необґрунтовано закрив провадження у цивільній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії). Частиною 4 статті 406 ЦПК України (у чинній редакції) передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України (у чинній редакції) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року постановлено з порушенням норм процесуального права, а тому зазначені судові рішення відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України (у чинній редакції) необхідно скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 квітня 2016 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  4. Державний герб України ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА справа № 753/23813/17 провадження № 2/753/8757/17 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" грудня 2017 р. Дарницький районний суд м.Києва в особі судді Вовка Є.І., при секретарі Крамарчук А.О. в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва, в судовому засіданні розглянувши заяву про забезпечення позову за позовною заявою Народного депутата України Луценка Ігоря Вікторовича (адреса: АДРЕСА_1) до ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_4), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_5), ОСОБА_7 (адреса: АДРЕСА_6), ОСОБА_8 (адреса: АДРЕСА_7), ОСОБА_9 (адреса: АДРЕСА_8), ОСОБА_10 АДРЕСА_11.), ОСОБА_11 (адреса: АДРЕСА_9), щодо трудових правовідносин, третя особа - Національний банк України, ВСТАНОВИВ: До Дарницького районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява від позивача - Народного депутата України Луценка Ігоря Вікторовича, зокрема з вимогою щодо припинення протиправних дій ОСОБА_4 (зокрема вчинення яких заборонено ст.65 Закону України "Про Національний банк України") та заява про забезпечення позову. Відповідно до вимог ч.6 ст.187 ЦПК України - до відкриття провадження по справі судом очікуються відповіді на запити до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів, в тому числі, щодо ОСОБА_12, адреса якого вказана у позові: АДРЕСА_2. Відповідно до вимог ч.7 ст.187 ЦПК України - інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Проте, відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України: забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому судом враховано, що відповідно до імперативних приписів ч.1 ст.153 ЦПК України - заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). У позові зазначено, що відповідно до п.1 ч.1 ст.24 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат зобов'язаний дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави. Відповідно до ч.5 ст.17 Закону України "Про статус народного депутата України" - народний депутат як представник державної влади у разі порушення прав, свобод чи інтересів людини та громадянина, що охороняються законом, та інших порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів державної влади припинити такі порушення. Враховуючи, викладене позивач, навівши вищевказане обґрунтування саме щодо виконання обов'язків Народного депутата України, повідомив, що йому стало відомо про втрату бездоганної репутації, численних випадків забороненої діяльності вказаного відповідача (зокрема ст.65 Закону України "Про Національний банк України"), під час виконання нею трудових обов'язків на посаді заступника голови правління Національного банку України (призначеної на підставі відповідного рішення Ради вказаної третьої особи 25 жовтня 2016 року), в тому числі, щодо співробітництва з сином останньої, при виконанні ним трудових обов'язків у банку "Платинум Банк" (щодо конфлікту інтересів), а також щодо системних випадків діяльності цього відповідача спрямованої на неофіційне сприяння приватним фізичним особам (зокрема акціонерам приватних банків) у вирішенні їх питань, зокрема шляхом вчинення під час виконання трудових обов'язків дій, потрібних для вказаних осіб - всупереч інтересам та стабільності банківської системи України (на підтвердження чого в позові містяться посилання на аудіо докази та їх роздруківки). Крім того, позивач наголошує на тому, що такі дії, діяльність цього відповідача несуть загрозу стабільності банківської системи, а також зводять нанівець всі зусилля держави у боротьбі з корупцією в Україні. Крім того, позивач вказує, що на даний час посада вказаного відповідача не є посадою державної служби та державною політичною посадою, у зв'язку з чим діяльність на зазначеній посаді не є публічною службою. Також, позивач наголошує, що між позивачем та вказаним відповідачем відсутні відносини публічно-правового характеру, остання не виконує публічно-владні управлінські функції відносно позивача, в той же час у даному спорі наявні трудові відносини (тобто відносини найму), які регулюються законодавством про працю, таким чином, діяльність вказаного відповідача підпадає під дію загальних положень законодавства про працю, зокрема Кодексу законів про працю України, з урахуванням особливостей, що передбачені спеціальним Законом. При цьому, зазначено, що відповідно до п.9 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами, а ч.8 ст.20 Закону України "Про Національний банк України" визначено, що вказаний заступник звільняється з посади зокрема у випадку: втрати бездоганної ділової репутації (п.5); виникнення обставин, що виключають можливість особи бути вказаним заступником (п.9). При цьому, позивач звертає увагу, що відповідно до п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України, трудовий договір може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків вказаним заступником, а відповідно до імперативних приписів ст.65 Закону України "Про Національний банк України" встановлено наступні заборони: на членів Правління Національного банку та інших службовців Національного банку поширюються обмеження, передбачені законодавством у сфері запобігання корупції, у тому числі щодо запобігання конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів виникає, якщо члени Правління Національного банку та інші службовці Національного банку, члени Ради Національного банку мають приватні інтереси, які впливають або ймовірно можуть вплинути на неупереджене та об'єктивне виконання ними своїх обов'язків; службовцям Національного банку та їхнім родичам першого ступеня споріднення забороняється входити до органів управління та/або бути акціонерами банків, споріднених та афілійованих з банками осіб, у тому числі учасників банківської групи, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до ч.1, 2, 8 ст.8 ЦПК України: суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Вказана заява про забезпечення позову позивача - Народного депутата України Луценка Ігоря Вікторовича, в якій останній просить заборонити ОСОБА_4 брати участь в роботі та засіданнях Правління Національного банку України, а також заборонити вчиняти та/або виконувати всі та будь-які дії, пов'язані з виконанням та/або здійсненням повноважень заступника Голови Національного банку України, та/або будь-яку іншу діяльність на посаді заступника Голови Національного банку України до вирішення даного спору по суті, обґрунтована ризиками щодо продовження виконання ОСОБА_4 вказаної діяльності - чим здійснюватиметься нанесення непоправної шкоди благу України та Українського народу шляхом активного сприяння незаконному задоволенню та заохоченню приватних інтересів акціонерів приватних банків та інших фізичних осіб у сфері банківської діяльності, що відповідно грубо порушує права та законні інтереси позивача як Народного депутата України, який зобов'язаний дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави. Розглянувши клопотання, всебічно та повно дослідивши доводи позивача та наявні дані, суд прийшов до висновку, що клопотання підлягає задоволенню у зв'язку з вищевикладеним та враховуючи наступне. Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України - суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України - заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України - позов зокрема забезпечується забороною вчиняти певні дії. Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат зобов'язаний дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави. Відповідно до ч.5 ст.17 Закону України "Про статус народного депутата України" - народний депутат як представник державної влади у разі порушення прав, свобод чи інтересів людини та громадянина, що охороняються законом, та інших порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів державної влади припинити такі порушення. Відповідно до приписів ст.2 ЦПК України: завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Враховуючи, все вищевикладене судом враховано, що на даний час не спростовані дані про те, що позивачу як Народному депутату України об'єктивно стало відомо про втрату бездоганної репутації, численних випадків забороненої діяльності вищевказаного відповідача (зокрема ст.65 Закону України "Про Національний банк України"), під час виконання нею трудових обов'язків на посаді заступника голови правління Національного банку України (призначеної на підставі відповідного рішення Ради вказаної третьої особи 25 жовтня 2016 року), в тому числі, щодо співробітництва з сином останньої, при виконанні ним трудових обов'язків у банку "Платинум Банк" (щодо конфлікту інтересів), а також щодо системних випадків діяльності цього відповідача спрямованої на неофіційне сприяння приватним фізичним особам (зокрема акціонерам приватних банків) у вирішенні їх особистих питань, зокрема шляхом вчинення під час виконання трудових обов'язків дій, потрібних для вказаних осіб - всупереч інтересам та стабільності банківської системи України (на підтвердження чого в позові містяться посилання на аудіо докази та їх роздруківки, тобто позивач посилається на наявні та конкретні докази, достовірність яких на даний час не спростована, а отже мається вірогідність існування вищевказаних обставин, на які посилається позивач в обґрунтуванні позову). При цьому, зазначені Народним депутатом України питання виникли на тлі майже щоденного знецінення гривні (що на думку суду є загальновідомою в Україні обставиною, яка підтверджена відповідною динамікою її падіння згідно з офіційним курсом НБУ, так згідно з загально доступною інформацією курс саме НБУ гривні за 1 долар США був визначений станом на: 04 грудня 2017 року у розмірі 27.0543 грн.; 05 грудня 2017 року - 27.2153 грн.; 15 грудня 2017 року - 27.41 грн., а станом на 22 грудня 2017 року вже 27.8559 грн. за 1 долар) і причинний зв'язок з питаннями, зазначеними Народним депутатом України Луценком І.В. у вказаному позові не виключений, а отже суд має діяти і враховуючи крайню важливість та необхідність щодо тієї загрози стабільності банківської системи України та добробуту Українського народу, на наявність якої наполягає і Народний депутат України Луценко І.В. у вказаних зверненнях. При цьому, ч.8 ст.20 Закону України "Про Національний банк України" визначено, що вказаний заступник звільняється з посади зокрема у випадку: втрати бездоганної ділової репутації (п.5); виникнення обставин, що виключають можливість особи бути вказаним заступником (п.9). Відповідно до імперативних приписів ст.65 Закону України "Про Національний банк України" встановлено наступні заборони: на членів Правління Національного банку та інших службовців Національного банку поширюються обмеження, передбачені законодавством у сфері запобігання корупції, у тому числі щодо запобігання конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів виникає, якщо члени Правління Національного банку та інші службовці Національного банку, члени Ради Національного банку мають приватні інтереси, які впливають або ймовірно можуть вплинути на неупереджене та об'єктивне виконання ними своїх обов'язків; службовцям Національного банку та їхнім родичам першого ступеня споріднення забороняється входити до органів управління та/або бути акціонерами банків, споріднених та афілійованих з банками осіб, у тому числі учасників банківської групи, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" - розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. За наявності вищенаведених умов, суд прийшов до висновку про наявність підстав та ризиків, визначених ст.149 ЦПК України, для забезпечення позову, зокрема щодо неможливості забезпечення ефективного захисту прав та інтересів позивача - Народного депутата України, а отже заява останнього підлягає задоволенню у повному обсязі. Підстави для застосування зустрічного забезпечення судом не вбачаються. Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.149-159, 260, 353, 354 ЦПК України, суд, УХВАЛИВ: Заяву позивача народного депутата України Луценка Ігоря Вікторовича задовольнити - в якості забезпечення позову: Заборонити ОСОБА_4 брати участь в роботі та засіданнях Правління Національного банку України, а також заборонити вчиняти та/або виконувати всі та будь-які дії, пов'язані з виконанням та/або здійсненням повноважень заступника Голови Національного банку України, та/або будь-яку іншу діяльність на посаді заступника Голови Національного банку України до вирішення даного спору по суті. Стягувач: Луценко Ігор Вікторович, місце проживання: 01014, АДРЕСА_10, РНОКПП НОМЕР_1, телефон: НОМЕР_2 Боржники: заступник Голови Національного банку України Рожкова Катерина Вікторівна, місце проживання: 04119, АДРЕСА_3, місце роботи: Національний банк України, 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, В.о. Голови Національного банку України Смолій Яків Васильович, місце проживання: 02068, АДРЕСА_2, Національний банк України, 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення - 26 грудня 2017 року та підлягає негайному виконанню, а її оскарження не зупиняє її виконання. Ухвала є обов'язковою на всій території України та може бути пред'явлена до примусового виконання протягом 3 років в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи - протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали до Апеляційного суду міста Києва в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України. СУДДЯ: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72990426
  5. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 03 жовтня 2017 року № 826/17586/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., при секретарі судового засідання Борсуковській А.О., за участю сторін: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Гуленко Ю.М., представника третьої особи - Якименко Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерства юстиції України, про визнання незаконним та нечинним абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку №826 від 26.05.2016 року, - ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_4 (далі - позивач) з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач, Фонд) про визнання незаконним та нечинним абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 року №826. В обґрунтування позовних вимог, з посиланням на частину другу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач зазначив про те, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Відтак, вважає, що Фонд зобов'язаний здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів) протягом дії тимчасової адміністрації в банку. Натомість оспорюваний абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку №826 від 26.05.2016 року, передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. Отже, на думку позивача, відповідач в абзаці другому пункту 5 розділу ІІ Порядку передбачив можливість проведення Фондом перевірки правочинів, укладених банком на предмет їх нікчемності, протягом процедури ліквідації банку, що не відповідає вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на їх безпідставність, з посиланням на частині другу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою на Фонд покладено обов'язок забезпечити проведення перевірок правочинів, на предмет виявлення серед них нікчемних. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. З матеріалів справи вбачається, що позивачем у Публічному акціонерному товаристві «ПІРЕУС БАНК МКБ» відкрито поточний рахунок, на обслуговування якого видано банківську картку НОМЕР_1. У свою чергу, Публічне акціонерне товариство «ПІРЕУС БАНК МКБ» є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто кошти, розміщені у даному банку, у тому числі і на поточних рахунках гарантуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Так, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року №4452-VІ регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Згідно частини першої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Отже, дії по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку. Аналогічно вказане питання врегульовано пунктом 2 розділу І Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року №826, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року за №863/28993 (далі - Порядок №826), яким встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. Відповідно, суд приходить до висновку, що нормами чинного законодавства передбачено здійснення такої процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, тільки під час запровадження тимчасової адміністрації банку. Поряд з цим, абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку №826 передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. За рішенням виконавчої дирекції Фонду перевірку може бути продовжено, але не більше, ніж на шість місяців. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Згідно частин першої-третьої статті 6 вказаного Закону, у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Фонд видає нормативно-правові акти у формі інструкцій, положень, правил. Пунктом 10 частини першої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що виконавча дирекція Фонду приймає нормативно-правові акти Фонду. Відповідно до частини третьої статті 38 вказаного Закону, порядок виявлення нікчемних правочинів порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду. Отже, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що Фонд наділений повноваженнями приймати нормативно-правові акт, зокрема і з питань встановлення порядку виявлення нікчемних договорів. керуючись при цьому вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суд звертає увагу на невідповідність вказаної норми частині другій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів», тобто вимогам нормативно-правового акту, що має вищу юридичну силу, та вважає за необхідне зазначити, що норми Закону України «Про систему гарантування вкладів» або будь-якого іншого закону не дозволяють здійснювати процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, після дня початку процедури ліквідації банку. При цьому слід також зазначити, що згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Відповідно до частини першої статті вказаної статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень. При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України. Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті. Аналізуючи вказані норми, суд погоджується з доводами позивача про невідповідність абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 року №826 приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Поряд з цим не заслуговують на увагу висновки позивача про нечинність спірного абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку, з підстав його не відповідності вимогам частини третьої статті 6 закону України «Про систему гарантування вкладів», оскільки частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо передбачає, що Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дії Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представника позивача стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для їх задоволення. Частиною першою статті 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити. Визнати незаконним та нечинним абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 року №826. Стягнути на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 551,21 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова, відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя Є.В. Аблов http://reyestr.court.gov.ua/Review/70760507
  6. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2018 року м. Київ Справа № 820/11591/15 Провадження № 11-239апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І. В., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року (суддя Мельников Р. В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року (у складі колегії суддів Старосуда М. І., Лях О. П., Яковенка М. М.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків, треті особи: Публічне акціонерне товариство «АКТАБАНК» в особі відділення № 11 «Харківське регіональне управління» ПАТ «АКТАБАНК», Публічне акціонерне товариство «АКТАБАНК», про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми, УСТАНОВИЛА: У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків (далі - уповноважена особа Фонду), треті особи: Публічне акціонерне товариство «АКТАБАНК» в особі відділення № 11 «Харківське регіональне управління» ПАТ «АКТАБАНК», Публічне акціонерне товариство «АКТАБАНК»(далі - ПАТ «АКТАБАНК»),у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просив: - зобов'язати Уповноважену особу Фонду внести ОСОБА_3 до списку вкладників за договорами банківського вкладу ПАТ «АКТАБАНК»; - стягнути з Фонду на користь ОСОБА_3 гарантовану суму відшкодування вкладу разом із нарахованими процентами в розмірі 199 тис. 324 грн за банківським вкладом на депозитному рахунку НОМЕР_1, який відкритий у ПАТ «АКТАБАНК» згідно договору банківського вкладу «Універсальний» від 05 серпня 2014 року № В11-0571/Т630507. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначив, що має право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду та здійснення виплати гарантованої суми відшкодування, а відмова у розгляді його звернень щодо повернення коштів з його депозитного рахунку порушує право позивача, гарантоване Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаних ухвал, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди зазначили, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року і направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 червня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 лютого 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку, визначеному ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Частиною 6 ст. 346 КАС України встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної підсудності. Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ «АКТАБАНК» було укладено договір банківського вкладу у сумі 193 тис. грн. На підставі постанови правління Національного банку України від 15 січня 2015 року № 19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» 16 січня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 6 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКТАБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочала процедуру ліквідації банку і виплату коштів вкладникам цього банку, про що в газеті «Голос України» від 22 січня 2015 року № 10 було опубліковано відповідне оголошення. 16 лютого 2015 року ОСОБА_3 направив на ім'я уповноваженої особи Фонду заяву, в якій просив включити його до переліку вкладників за договорами банківського вкладу ПАТ «АКТАБАНК» та повідомити коли він зможе отримати кошти з його депозитного рахунку. Проте ані уповноваженою особою Фонду, ані Фондом не надано позивачу відповіді на цю заяву та не виплачено належні йому кошти. Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на його думку, прав та інтересів. Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин. В обсязі конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, що виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються. Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Статтею 6 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України(у редакції, чинній на час прийняття рішень) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій. Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС України(у редакції, чинній на час прийняття рішень) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Законом № 4452-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 4452-VI, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону. Крім того, відповідно до ст. 6 Закону № 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VI,рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, керувався правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, відповідно до якої, з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України в цій справі з огляду на таке. Нормами Закону № 2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. У ч. 3 ст. 2 цього Закону встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. З аналізу норм законодавства, яке регулює питання ліквідації боржників через їх неплатоспроможність, випливає, що в будь-якому разі учасником спору в процесі ліквідації певного суб'єкта є цей суб'єкт, тобто боржник. Згідно зі ст. 1 Закону № 2343-ХІІ учасники у справі про банкрутство - це сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Всі перелічені особи в той чи інший спосіб є учасникам певних правовідносин, у яких бере участь безпосередньо боржник. Разом з тим правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в них виникають відповідні права та обов'язки. Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих, хто має право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд. Так, згідно з ч. 1, 2 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Відповідно до ст. 27 Закону № 4452-VIуповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…). Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої ст. 26 цього Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 4452-VIФонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. Отже правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника і не породжують прав та обов'язків для банку. Саме тому у ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI зазначено, що дія Закону № 2343-ХІІ на банки не поширюється. Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються за участі банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування вкладникам. Наведене свідчить, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і не є спором у зв'язку з процесом ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI). Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до цих спорів немає підстав застосовувати приписи ст. 12 ГПК України та поширювати на такі спори юрисдикцію господарських судів. Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Закон України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ) і Закон № 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним. У разі наявності суперечності між нормами законів, що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. Системний аналіз викладених норм дає підстави констатувати, що Закон № 4452-VI є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин і прийнятий пізніше від Закону № 2343-ХІІ. Норми Закону № 2121-ІІІ як додаткові до Закону № 2343-ХІІ не враховуються, а тому й сам Закон № 2343-ХІІ не може застосовуватись до спірних правовідносин. З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону № 2121-ІІІ відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстави для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства відсутні. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Закон № 4452-VI є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин і відповідно до цього Закону Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Таким чином висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є помилковим. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України(у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків, треті особи: Публічне акціонерне товариство «АКТАБАНК» в особі відділення № 11 «Харківське регіональне управління» ПАТ «АКТАБАНК», Публічне акціонерне товариство «АКТАБАНК», про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми - направити для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська В.С. Князєв http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73500822
  7. Добрый вечер. Подскажите пожалуйста, брала кредит 05.05.2016 в ПАТ "Траст Банк". Наличными и карта. С определенного момента перестала платить. В апреле пришло письмо от "Примоколлект" о взыскании долга Траста. Написала письмо в Примоколлект с просьбой о реструктуризации. В ответ мне пришло письмо такого содержания: " В первую, очередь позвольте от имени ООО «Примоколлект» поблагодарить Вас за Ваше письмо и, пользуясь случаем, засвидетельствовать Вам свое уважение., « Банк Траст » на основании Агентского договора от _22 марта 2017г. поручило ООО «Примоколлект» взыскание Вашей просроченной задолженности по договору № R091.0073435 от 05.05.2016г. Мы внимательно рассмотрели и проанализировали Ваше обращение, и можем сообщить следующее, что для решения данного вопроса, Вам необходимо написать письменное обращение в «Банк Траст», поскольку ООО «Примоколлект» действует по его поручению в рамках агентского договора." Я писала непосредственно в банк. Но ответа не последовало дважды. На днях явились двое представителей " ТОВ "Дебтфорт Украина" по адресу прописки и вручили родителям письмо, в котором сумма долга 56952,62 грн. Ни единого письма с оповещением о передаче долга мне не приходило. Договора у меня нет и письмо только последнее. остальные родители оказывается выкинули. Что можно сделать в данной ситуации. Учитывая что на данный момент у меня нет паспорта так, как он украден, стою в очереди на оформление нового.
  8. Державний герб України ПОСТАНОВА Іменем України 13 березня 2018 року м. Київ Справа № 910/23398/16 Провадження № 12-20гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача БакуліноїС.В. , суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І. Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М., розглянуласправу за позовом фізичної особи - підприємця Щербини Валерія Юхимовича до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення суми банківського вкладу за договором № 300131/166785/14-15 у національній валюті в розмірі 30000,00 грн та залишку коштів на рахунку № 2600.0.008926501 за договором № 16/50815-08 у розмірі 68405,72 грн, а всього 98405,72 грн за заявою фізичної особи - підприємця Щербини Валерія Юхимовича про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року, постановленої колегією суддів Шевчук С.Р., Барицької Т.Л., Демидової А.М., Учасники справи: позивач - не з'явився відповідач - не з'явився ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У грудні 2016 року фізична особа - підприємець Щербина Валерій Юхимович (далі - ФОП Щербина В.Ю., позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», відповідач) про стягнення суми банківського вкладу за договором № 300131/166785/14-15 у національній валюті в розмірі 30000,00 грн та залишку коштів на рахунку № 2600.0.008926501 за договором № 16/50815-08 у розмірі 68405,72 грн, а всього 98405,72 грн. 1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП Щербина В.Ю. посилається на обставини, відповідно до яких відповідач, усупереч умовам укладених з позивачем договорів, не виконав свого обов'язку щодо повернення грошових коштів, розміщених на рахунках ФОП Щербини В.Ю. 1.3. Як на правові підстави позову ФОП Щербина В.Ю. посилається на статтю 41 Конституції України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 15, 16, 526, 1058, 1060, 1061, 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункти 3.1, 3.3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516. 1.4. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на такі обставини: 1.5. На час розгляду справи в суді першої інстанції щодо ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було розпочато процедуру ліквідації та відкликано банківську ліцензію, а отже, вимоги позивача підпадають під обмеження, встановлені пунктами 1 - 3 частини п'ятої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 1.6. 30 грудня 2015 року ФОП Щербина В.Ю. скористався своїм правом на звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із кредиторською вимогою на суму 98405,72 грн. Вказану заяву було зареєстровано за вх. № 7856 та включено до реєстру кредиторів банку (7 черга) відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 1.7. Як на правові підстави заперечень проти позову відповідач посилається на статтю 1074 ЦК України, пункти 1 - 3 частини п'ятої статті 36, частину п'яту статті 49, статтю 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2.1. 02 лютого 2015 року між ФОП Щербиною В.Ю. (клієнт) та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (банк) було укладено договір № 300131/166785/14-15 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Зручний» в національній валюті. (а.с. 14). 2.2. За умовами зазначеного договору клієнт вносить, а банк приймає кошти в гривнях на депозитний рахунок № 2610.9.089265.007 у сумі 30000,00 грн (вклад). 2.3. Грошові кошти, що розміщуються клієнтом на депозитному рахунку, перераховуються з власного поточного рахунку № 2600.0.008926501, відкритого в банку. За час користування коштами вкладу протягом строків, визначених договором, банк нараховує і сплачує клієнту проценти. 2.4. Пунктом 2.10. договору передбачено, що після закінчення строку, визначеного підпунктом 1.1.12 договору (по 08 травня 2015 року), кошти з депозитного рахунку № 2610.9.089265.007 повертаються клієнту. Клієнт підписанням договору уповноважує банк після закінчення строку, визначеного підпунктом 1.1.12 договору, перерахувати на власний поточний рахунок клієнта № 2600.0.008926501, відкритий у банку, кошти вкладу; після чого дія договору припиняється. 2.5. 30 грудня 2015 року позивач звернувся до банку з кредиторською вимогою про отримання коштів, які знаходяться на його рахунку, у розмірі 98405,72 грн (а.с.16). 2.6. Згідно з виданою позивачу банківською довідкою № 220/38 на 16 грудня 2015 року залишок коштів на депозитному рахунку за договором № 300131/166785/14-15 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Зручний» у національній валюті складав 30000,00 грн, та по договору № 16/50815-08 залишок коштів на рахунку № 2600.0.008926501 становив 68405,72 грн. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2017 року в справі № 910/23398/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. 3.2. Рішення судів умотивовані посиланням на встановлені обставини перебування ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на час розгляду справи в суді першої інстанції у процедурі ліквідації, що зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків: - виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; - обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, передбаченого приписами частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 4. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень 4.1. 08 листопада 2017 року ФОП Щербина В.Ю. звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на момент звернення з цією заявою, а саме з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. 4.2. Заявник просить скасувати рішення місцевого, постанови апеляційного та касаційного господарських судів, та прийняти нове рішення про задоволення позову. 5. Наведені в заяві доводи 5.1. Заявник вважає, що: - відмовляючи повернути належні позивачу грошові кошти, відповідач та суди порушили гарантоване положеннями статті 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право позивача на мирне володіння майном. - питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не регулюється. 5.2. На обґрунтування неоднакового застосування судами касаційних інстанції одних і тих самих норм матеріального права ФОП Щербина В.Ю. додав до заяви копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року в справі 6-30668ск15, від 23 березня 2016 року в справі 6-34921ск15, від 24 лютого 2016 року в справі 6-25751ск15. 5.3. У наданих для порівняння ухвалах Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, як суд касаційної інстанції зазначив таке: 5.4. справа 6-30668ск15 - запровадження тимчасової адміністрації і ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) набуває лише право кредитора банку на відшкодовані вкладникам кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов'язаннями відповідає банк; - при відсутності в законі заборони на подання позову і його вирішення в суді відмова в задоволенні вимог до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, до внесення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи, є порушенням права особи на судовий захист; - системний аналіз норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункті 1 частини шостої статті 36 цього Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду, на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку. Суд також зазначив, що належним відповідачем у справі є саме банк між яким та вкладником існують матеріально-правові відносини з приводу виконання укладеного між цими особами договору та його виконання; 5.5. справа 6-34921ск15 - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів не регулюється; - системний аналіз норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункті 1 частини шостої статті 36 цього Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку. При цьому, суд зазначив, що належним відповідачем у справі є саме банк між яким та вкладником існують матеріально-правові відносини з приводу виконання укладеного між цими особами договору та його виконання; 5.6. справа 6-25751ск15 - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлено підстав припинення майнових прав вкладників на внесені до банку кошти; - за наявності неприпиненого зобов'язання між сторонами, порушення зобов'язаною стороною майнових прав вкладника щодо користування та розпорядження грошима, які були передані банку на виконання умов договору банківського вкладу, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу 1 Конвенції, статті 3 Цивільногго процесуального кодексу України і статті 15 ЦК України, виключається відмова судом у захисті порушених прав. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду по справі 6.1. Щодо наявності підстав для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, слід зазначити таке. 6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 111-16 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення ФОП ЩербиниВ.Ю. до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень у цій справі) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 6.3. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, якщо господарська справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним господарським судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 6.4. Проаналізувавши правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року та в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року в справі 6-30668ск15, від 23 березня 2016 року в справі 6-34921ск15, від 24 лютого 2016 року в справі 6-25751ск15, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували норми статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 6.5. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. 6.6. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. 6.7. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. 6.8. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. 6.9. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси. 6.10. Суди встановили, що ФОП Щербина В.Ю. звернувся до ПАТ Банк «Фінанси та кредит» із кредиторською вимогою про повернення коштів у розмірі 98405,72 грн 30 грудня 2015 року, тобто після відкликання банківської ліцензії та початку процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит». 6.11. Ураховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів стосовно того, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом. 6.12. Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» суди застосували правильно, судові рішення у справі, які переглядаються, є законними, а тому в задоволенні заяви слід відмовити. 6.13. Доводи заявника про порушення судами гарантованого положеннями статті 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на мирне володіння майном Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки судовими рішеннями у цій справі не було порушено майнових прав позивача, а лише вказано на визначену Законом процедуру відновлення порушених банком прав. 7. Висновок Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права 7.1. Згідно з системним аналізом норм пункту 6 статті 2, пункту 16 статті 2, підпунктів 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедурою. Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. У задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Щербини Валерія Юхимовича про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року у справі №910/23398/16 відмовити. 2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. 3. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 4. Повний текст постанови складено 19 березня 2018 року. Головуючий-суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач С.В. БакулінаСудді:Н. О. АнтонюкО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д.А. ГудимаІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік О. Р. КібенкоО. С. Ткачук Л. М. ЛобойкоВ. Ю. Уркевич Н. П. ЛященкоО. Г. Яновська http://reyestr.court.gov.ua/Review/72909655
  9. Інформація заборонена для оприлюднення згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" (п. 4 ст. 7). http://reyestr.court.gov.ua/Review/65620728 - решение первой инстанции Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15685/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А Суддя-доповідач: Ганечко О.М. УХВАЛА Іменем України 30 травня 2017 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Ганечко О.М., суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю., при секретарі Біднячук Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся з позовом до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик". Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Представник апелянта та представник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Представник позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, та представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін. Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (банк) укладено договір №230D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1,3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_3 в сумі 26 000,00 доларів США на термін з 29 січня 2016 року по 29 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9% процентів річних. Внесення коштів підтверджується меморіальним валютним ордером №230/16369 від 29 січня 2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи. Окрім того, 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7078 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2630.9.036474.037, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 30 491,05 доларів США на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних. 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7079 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок НОМЕР_2, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 100 000,00 грн. - на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 22,25% процентів річних. 25 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7252 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2б30.7.036474.040, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 11 938,55 доларів США на термін з 25 січня 2016 року по 25 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних. 29 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7977 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається Банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок №26300001230/2630.5.036474.042, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 40 000,00 гривень на термін з 29 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 20,25% процентів річних. Вищевказані обставини в ході розгляду даної справи сторонами не заперечувалися та визнавалися. Разом з тим, 04 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України №231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" обмеження в його діяльності, а також зобов'язано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства. 05 квітня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", відповідно до якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 квітня 2016 року №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 квітня 2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. У відповідності до даного рішення продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка І.І. з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року №46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 06 червня 2016 року по 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Костенку І.І. На своєму сайті Фонд оприлюднив інформацію про те, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку", Фонд з 09 червня 2016 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 09 червня 2016 року до 21 липня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду: АТ "ОЩАДБАНК", ПАТ "ПУМБ", АБ "ПІВДЕННИЙ" та АТ "УКРСИББАНК". Відповідно до виписки за договором №230 D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1, 3 місяці) від 25 квітня 2016 року, укладеного ОСОБА_2 із ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", залишок коштів за даним договором становив 26 000,00 доларів США. Згідно з довідкою ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/3/9592 від 30 вересня 2016 року акцептована сума в еквіваленті склала 458 806,59 грн. Відповідно до довідки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/39596 від 30 вересня 2016 року акцептована сума за договорами, укладеними ОСОБА_3 з ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", в еквіваленті склала 1 012 308,92 грн. Як стверджують позивачі, станом на момент звернення до суду банк повинен був повернути їм вклади з нарахованими відсотками, однак, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних та його ліквідації вклади не повернуто. Позивачі вважають, що така ситуація склалась внаслідок бездіяльності відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про Національний банк України", що призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та унеможливило повернення належних позивачам грошових коштів. Відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України", головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Відповідно до статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу. Згідно із статтею 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду. Статтею 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Згідно із статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: 1) письмове застереження; 2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо; 4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; 5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; 6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; 7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами; 8) заборона надавати бланкові кредити; 9) накладення штрафів; 10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу); 11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади; 11№) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій; 12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; 13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку. Застосування одного заходу впливу не виключає можливості застосування ще й іншого. Статтею 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України. Водночас положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на 2015 рік) визначено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4№) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами. У відповідності до статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; 5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами; 6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку. Зі змісту листа Національного банку України "Про результати інспекційної перевірки" (вих. від 17 вересня 2014 року №42-011/52329/65), який адресовано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", вбачається, що за результатами здійснення Національним Банком України планової інспекційної перевірки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи. Зокрема, результати інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" свідчать про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів. Розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8). За результатами інспектування чистий операційний дохід має від'ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Параметри ризику ліквідності, визначені інспектуванням, несуть загрозу спроможності банку своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов'язання у майбутньому. Кількість ринкових ризиків значна. Інспектуванням встановлений недостатній рівень контролю за підготовкою та складанням статистичної звітності. Внутрішня нормативна база Банку потребує доопрацювання. Якість управління СУІБ на дату інспектування потребує вдосконалення. За результатами комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01 травня 2014 року за період діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як "4", в тому числі за компонентами: "Капітал" (C) - "4"; "Активи" (A) - "4"; "Менеджмент" (M) - "4"; "Надходження" (E) - "4"; "Ліквідність" (L) - "3"; "Чутливість до ринкових ризиків" (S) - "3". У зв'язку із наведеним суд зазначає, що CAMELS - це американська рейтингова система оцінки банків, створена в 1978 році. В Україні порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS встановлювався постановою Національного банку України від 05 травня 2002 року №171 та постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року №312. Зокрема, основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами: Достатність капіталу (C); Якість активів (A); Менеджмент (M); Надходження (E); Ліквідність (L); Чутливість до ринкового ризику (S). Рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу. Рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва. Рейтингова оцінка менеджменту "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту "4" встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банк з рейтинговою оцінкою надходжень "4" має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу). Рейтингова оцінка ліквідності "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності "3" до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов'язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду. Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику "3" має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "3" означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов'язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку. Загалом за системою оцінки CAMELS комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду. Тобто, з наведеного вбачається, що ще у 2014 році за результатами інспектування відповідачем виявлено дуже великі фінансові проблеми у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", які потребували негайного вжиття Національним банком України адекватних та дієвих заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану. До того ж, як стверджують позивачі та не заперечується відповідачем, згідно фінансової звітності за ІІ та ІІІ квартали 2015 року показники діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" були значно нижчими, ніж встановлено відповідними нормативами, а саме: нормативом миттєвої ліквідності (Н4), нормативом короткострокової ліквідності (Н6), нормативом максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативом великих кредитних ризиків (Н8), нормативом максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9). Пунктом 3.2 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року №346, визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування. Однак, з урахуванням виявлених низьких показників діяльності банку, відповідач з моменту виявлення під час інспектування недоліків у роботі банку не вжив належних адекватних, негайних та рішучих дій, не прийняв своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за результатами інспекційної перевірки, передбачених статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що призвело, як наслідок, до значного погіршення фінансового стану та рейтингу ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик". Посилання ж відповідача на обставини прийняття 19 березня 2015 року Правлінням Національного банку України Постанови №189/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення куратора" не свідчить про адекватність та достатність застосованих відповідачем заходів банківського нагляду щодо поліпшення фінансового стану банку та збереження його активів, враховуючи також те, що згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, а не основним заходом впливу, які згідно статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" застосовуються у разі здійснення банком ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), колегія суддів приходить до висновку, що Національним банком України допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на підставі проведеного інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS, що не узгоджується із нормами статті 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів. Колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача про те, що позивачі не є особами, які охоплюються наглядової діяльністю Національного банку України, а тому не можуть оскаржувати у суді його дії, рішення чи бездіяльність, та зазначає про наступне. Оскаржувана бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів реагування по відношенню до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", на переконання позивачів, призвела до порушення їхніх прав та унеможливила повернення депозитних вкладів, а тому, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, позивачі є суб'єктами, які здатні особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, тобто мають адміністративну процесуальну дієздатність та право на звернення до суду із даним позовом, мають інтерес. Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 10 листопада 2016 року у справі №К/800/13559/16. Крім того, колегія суддів не приймає до уваги, посилання представника апелянта на те, що об'єкту застосування певного заходу не було, оскільки не було встановлених законом умов в сукупності. Однак, характер виявлених під час перевірки банку стану справ, свідчить про те, що у апелянта були підстави для вжиття ще й інших заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", окрім тих, що були вжиті, однак апелянт не реалізував надане йому право добросовісно. За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України. Головуючий суддя: О.М. Ганечко Судді: Н.М. Літвіна А.Ю. Коротких Головуючий суддя Ганечко О.М. Судді: Коротких А. Ю. Літвіна Н. М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/66909110
  10. Печерський районний суд міста києва Справа № 757/44399/17-к У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2017 року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Цокол Л.І., при секретарі Стороженко С.О., за участі прокурора Ковальова І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання старшого прокурора групи прокурорів - прокурор другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України Ковальова І.І. про призначення позапланової документальної перевірки,- В С Т А Н О В И В : Старший прокурор групи прокурорів - прокурор другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України Ковальова І.І., розглянувши матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017000000001823 від 06.06.2017 за фактами доведення колишніми службовими особами ПАТ «КБ «ПриватБанк» банку до неплатоспроможності, тобто вчинення пов'язаною з банком особою будь-яких дій, що призвели до віднесення банку до категорії неплатоспроможних; фальсифікації колишніми службовими особами ПАТ «КБ «ПриватБанк» фінансових документів та звітності фінансової організації, приховування неплатоспроможності фінансової установи або підстав для відкликання (анулювання) ліцензії фінансової установи; створення злочинної організації, керівництва такою організацією та участі у ній колишніми посадовими та службовими особами ПАТ «КБ «ПриватБанк», які залучивши власників та керівників низки суб'єктів господарювання, а також представників та кінцевих бенефіціарів низки іноземних компаній, що є пов'язаними з банком особами, упродовж 2008 - 2016 років заволоділи грошовими коштами ПАТ «КБ «ПриватБанк» в особливо великих розмірах, тобто за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 218-1, 220-2, 255 ч. 1 КК України, звернувся до слідчого судді із клопотанням про призначення позапланової документальної перевірки. Клопотання обґрунтовано наступними обставинами. Під час здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні встановлено, що колишнім керівництвом ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом 2015-2016 року, було надано кредитів (реструктуризовано) 28-ми юридичним особам на загальну суму 1 млрд. доларів США строком від 8 до 10 років за ставкою 10,5 відсотків річних. Вказані юридичні особи були зареєстровані у один період часу, статутний капітал становив 1000 грн., що може означати фіктивність цих товариств. Надання кредитів не було забезпечено заставним майном та на теперішній час усі юридичні особи знаходяться у стадії банкрутства. З метою встановлення об'єктивної істини та виконання завдань кримінального провадження, що передбачені ст. 2 КПК України. в органу досудового розслідування виникла необхідність у зверненні із клопотанням до слідчого судді з метою призначення перевірки додержання вимог земельного законодавства. В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити . Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Згідно ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Згідно ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом. Згідно пп. 78.1.11 Податкового Кодексу України, згідно з яким контролюючий орган проводить перевірку у разі коли отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону. Разом з тим, чинний КПК України не містить норми, яка б передбачала призначення податкової перевірки слідчим суддею під час досудового розслідування, в тому числі як захід забезпечення кримінального провадження. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2,3,21,26 ,131-132,309 ПК України слідчий суддя,- У Х В А Л И В : В задоволенні клопотання старшого прокурора групи прокурорів - прокурор другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України Ковальова І.І. про призначення позапланової документальної перевірки - відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Слідчий суддя Л.І. Цокол http://reyestr.court.gov.ua/Review/68128584
  11. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2016 року Справа № 910/9633/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючогоГубенко Н.М.суддівІванової Л.Б. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" на рішення від 12.07.2016 Господарського суду міста Києва та на постанову від 21.09.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду № 910/9633/16 міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" про стягнення коштів у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Прокопенко Т.В.;- відповідача - третьої особи Штогріна С.В.; повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ: 26.05.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення суми безпідставно утриманих коштів у розмірі 9 073,26 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 (суддя Комарова О.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючий суддя, судді: Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) у справі № 910/9633/16, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/9633/16, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/9633/16 залишити без змін. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 розпочато процедуру виведення ПАТ "Енергобанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 13.02.2015 по 12.06.2015. Постановою Правління Національного банку України від 11.06.2015 № 370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі Фонд) від 12.06.2015 № 115 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" з 12.06.2015 було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Енергобанк". Згідно із пунктом 2 Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування в фізичних осіб від 14.07.2015 № 136 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" уповноваженою особою на ліквідацію Банку призначено Брайка Станіслава Анатолійовича з 15.07.2015. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 № 842 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк" строком на два роки по 11.06.2018. та продовжено повноваження ліквідатора ПАТ "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича строком на два роки по 11.06.2018. 13.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" помилково здійснило перерахування грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" на рахунок № 26000311703401, раніше відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк" в розмірі 9 073,26 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 228 від 13.02.2015. Водночас, станом на 23.01.2015 поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" у Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк" № 26000311703401 було закрито, на підтвердження чого позивачем було надано лист Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" № 55/33.1 від 09.04.2015. Звертаючись до Господарського суду міста Києва із даним позовом, позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він 28.04.2015 звернувся до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" з вимогою № 21 про повернення помилково перерахованих коштів, однак кошти повернуті не були, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Господарський суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому не можуть бути задоволені його вимоги до відповідача про стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 9 073,26 грн. під час запровадження у останнього тимчасової адміністрації. У свою чергу, Київський апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що зобов'язальні відносини, що склалися між третьої особою та відповідачем на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, а відтак у даному випадку третя особа є кредитором банку за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами; при цьому, в правовідносинах між клієнтом і банком клієнт (ТОВ "Алекс Авто") є єдиною особою, яка має право вимагати від банку при закритті рахунку отримання залишку коштів на ньому, в тому числі помилково перерахованих; оскільки щодо банку введено ліквідаційну процедуру, то такі вимоги мають бути пред'явлені клієнтом банку у рамках дотримання цієї процедури; банк у даному спорі не набув майно у користування, адже залишок коштів на закритому розрахунковому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто", на який позивач помилково перерахував кошти, третьою особою як кредитором (за якою обліковується спірна сума) банку, що перебуває в стадії банкрутства, знятий не був; відтак, особою, яка має відповідати за даними позовними вимогами є ТОВ "Алекс Авто". Однак, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися із вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно із п. 1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Згідно із п. 22.6 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" обслуговуючий отримувача банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України / реєстраційним (обліковим) номером платника податків / реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і зараховувати кошти на рахунок отримувача лише в разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача. Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Згідно із п. 2.31 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, банк отримувача зобов'язаний зарахувати на рахунки своїх клієнтів кошти, що надійшли за електронними розрахунковими документами протягом операційного дня, у день їх отримання, якщо під час проведення контролю за реквізитами цих документів, що здійснюється відповідно до цієї глави, не виявлено розбіжностей. Банк отримувача зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку отримувача і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і зараховувати кошти на рахунок отримувача, лише якщо вони збігаються. У разі їх невідповідності банк має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів (у які враховується і день надходження до банку отримувача електронного розрахункового документа) для встановлення належного отримувача цих коштів, яку зараховує на рахунок "Кредитові суми до з'ясування". Банк має забезпечити зберігання належним чином оформленої/го (засвідченої/го підписом відповідального виконавця чи електронним цифровим підписом) паперової копії електронного розрахункового документа чи електронного розрахункового документа. Для встановлення належного отримувача банк отримувача зобов'язаний надіслати банку платника запит щодо уточнення номера рахунку та/або коду отримувача. Обмін запитами щодо уточнення цих реквізитів та відповідями здійснюється засобами платіжної системи в захищеному вигляді за допомогою окремих типів електронних документів, формати та правила заповнення яких визначаються цією платіжною системою. У разі надання банком платника уточнених даних щодо номера рахунку та/або коду отримувача з метою зарахування коштів на його рахунок банк отримувача оформляє меморіальний ордер на підставі електронного розрахункового документа та уточнених даних банку платника щодо номера рахунку та/або коду отримувача. У реквізиті "Призначення платежу" меморіального ордера банк отримувача зазначає номер і дату електронного розрахункового документа та повторює текст реквізиту "Призначення платежу" цього документа. Документ про уточнені дані щодо номера рахунку та/або коду отримувача зберігається разом із паперовою копією електронного розрахункового документа або в електронній формі. На вимогу отримувача банк надає йому паперову копію електронного розрахункового документа, реквізити якого уточнювалися, та копію документа про уточнені дані. Якщо немає змоги встановити належного отримувача, або не надійшли уточнені дані від банку платника, то банк не пізніше четвертого робочого дня зобов'язаний повернути кошти банку, що обслуговує платника, із зазначенням номера та дати електронного розрахункового документа та причини повернення. Відповідальність за шкоду, завдану суб'єктам переказу у разі недотримання цих вимог, покладається на банк, що обслуговує отримувача (п. 2.32 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті). Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Водночас, в силу положень ч. 7 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, що надійшли протягом дії тимчасової адміністрації до неплатоспроможного банку, у разі неможливості встановити належного отримувача мають бути повернуті банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини повернення у порядку, встановленому законодавством. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.01.2015 поточний рахунок № 26000311703401 Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" в ПАТ "Енергобанк" було закрито. При цьому, позивач 13.02.2015 помилково перерахував кошти у розмірі 9 073,26 грн. зі свого рахунку, відкритого у ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", на уже закритий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто". Таким чином, оскільки на момент здійснення платежу Товариством з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" вже був закритий, то, відповідно, у відповідача була відсутня можливість зарахувати кошти на користь останнього. Отже, в силу вимог наведених вище норм чинного законодавства та на підставі ч. 7 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" було зобов'язане повернути кошти, які надійшли протягом дії тимчасової адміністрації до неплатоспроможного банку на закритий рахунок, банку, що обслуговує позивача протягом 4 робочих днів з дня виявлення такої ситуації. При цьому, не заслуговують на увагу посилання апеляційного господарського суду на висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 18.08.2016 у справі № 910/9602/15, оскільки судові рішення у справі № 910/9602/15 прийнято з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин цієї справи, які відрізняються від обставин даної справи, зокрема, у даній справі позивачем помилково перераховано кошти на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто", який на момент перерахування вже був закритий відповідачем, в той час як у справі № 910/9602/15 позивач просив зобов'язати банк повернути помилково перераховані кошти, які були зараховані на відкритий рахунок третьої особи (клієнта банку). Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, положень Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення. За приписами ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення місцевого суду чи постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Зважаючи на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню. Оскільки, обставини справи не потребують додаткового дослідження, Вищий господарський суд України вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд та постановити нове рішення про задоволення позову. Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 11111 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення. Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" за подання апеляційної та касаційної скарг, підлягає відшкодуванню за рахунок Публічного акціонерного товариства "Енергобанк". Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" задовольнити. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/9633/16. Прийняти нове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2, код ЄДРПОУ 19357762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код ЄДРПОУ 36425268) суму безпідставно утриманих коштів у розмірі 9 073 (дев'ять тисяч сімдесят три) грн. 26 коп. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2, код ЄДРПОУ 19357762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код ЄДРПОУ 36425268) 1 515, 80 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, 1 653, 60 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання цієї постанови. Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО Судді Л.Б. ІВАНОВА В.І. КАРТЕРЕ http://reyestr.court.gov.ua/Review/62621939
  12. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 05 жовтня 2017 року № 826/4885/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_1до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання Договору № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року нікчемним, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року; - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо не внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу, а отже, рішення Уповноваженої особи в частині визнання такого правочину нікчемним є протиправним та підлягає скасуванню, а встановлення неправомірності зазначеного рішення, в свою чергу, вказує на наявність достатніх і необхідних правових підстав для захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання Уповноваженої особи подати Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду. Представник Уповноваженої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, в письмових запереченнях на позов вказав, що операція з перерахування грошових коштів з поточного рахунку третьої особи безпосередньо на депозитний рахунок позивача суперечить п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у АТ "Дельта Банк", що є обов'язковим до застосування сторонами (умов договору), зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається. Фактично ж кошти на рахунок позивача вносилися третьою особою, шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням умов договору та п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк". Просив в задоволенні адміністративного позову відмовити. Представник Фонду також надав через канцелярію суду письмові заперечення. Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи наведене, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне: 23 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 2250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) доларів США 00 центів; вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний у п. 1.6 цього Договору, та по " 25" березня 2015 р. включно; процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 (п'ять цілих п'ять десятих) процентів річних. У відповідності до п. 1.6 Договору Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2. Згідно з п. 1.10. Вклад виплачується Вкладнику у разі закінчення строку розміщення Вкладу, або в інший термін дострокового припинення дії цього Договору у випадках, передбачених цим Договором та Правилами, шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_3, відкритий на ім`я Вкладника в установі Банку. Пунктом 2.10 Договору передбачено, що вкладник підтверджує, що Банк до укладання цього Договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI, щодо умов гарантування вкладів фізичних осіб коштів за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тис. грн. для одного вкладника в одному банку. Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 46296889 від 23.02.2015 на рахунок позивача перераховано 2250,00 доларів США. Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. 02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича. В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: "2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.". Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно. Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", призначеної наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" №408 від 29 травня 2015 року, від 15 вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452-VI). Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, в тому числі й договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" №813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку №1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року №664, виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №181. Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки, з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно. Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20 лютого 2017 р. № 619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «ДЕЛЬТА БАНК» на два роки до 04 жовтня 2019 року. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «ДЕЛЬТА БАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року. Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон). Частиною першою статті 3 Закону визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Згідно з ч. 2 - ч. 4 ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноваженою особою Фонду створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "Дельта Банк". За результатами роботи вказаної Комісії 15.09.2015р. складено протокол засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", яким запропоновано Уповноваженій особі Фонду визнати нікчемними правочини (договори) вкладів (депозитів), перелік в яких наведено Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Протоколу. З урахуванням висновків Комісії та рішення Виконавчої дирекції Фонду Уповноваженою особою Фонду наказом від 16.09.2015р. № 813 визнано нікчемними правочини (договори) згідно переліку, в тому числі договір банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк". З матеріалів справи вбачається, що договір визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, а саме, перерахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок для Вкладника від третьої особи. Згідно ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Приписи ч. 3 ст. 38 Закону визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Наведене дає підстави для висновку про наявність в Уповноваженої особи обов'язку забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, а також права на вчинення дій щодо повідомлення осіб про нікчемність договорів і застосування наслідків їх нікчемності. Разом з тим, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 18.12.2015 року у справі №К/800/39816/15. Крім того, суд звертає увагу, що Уповноваженою особою не визначена конкретна підстава нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у ч. 3 ст. 38 Закону, та не доведено, що вказаний договір банківського вкладу (депозиту) має ознаки нікчемного правочину. Уповноваженою особою не надані докази того, що вказаний договір, укладений між Позивачем та АТ «Дельта Банк», є нікчемним у розумінні вимог цивільного законодавства України. Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом із тим відповідачем не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку; відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу позивача, як і судового рішення за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження, відповідачем не надано. Крім того, статтею 1062 Цивільного кодексу України встановлено, що на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу. Відповідно до пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003р. за №1172/8493 кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти з вкладного (депозитного) рахунку повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок. На вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім'я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. У цьому разі вважається, що власник рахунку погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про свій вкладний (депозитний) рахунок. Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідачем доказів на підтвердження факту того, що дії вкладника банку, яким перераховано кошти на депозитний рахунок позивача суперечать закону не надано. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності договору банківського вкладу з мотивів перерахування коштів на рахунки позивача іншою фізичною особою, не ґрунтуються на нормах законодавства. Суд зазначає, що Закон не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником. В свою чергу, сам факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів відповідачами не заперечується. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 12.01.2016 року К/800/46158/15 по справі №826/12161/15. Відповідач зазначив, що операція із перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача була здійснена в період дії Постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», а тому є підстави вважати її укладеною з порушенням вимог, що були встановлені Національним Банком України, у зв'язку з чим і визнано укладений договір нікчемним. Частиною 6 статті 67 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено право Національного банку України запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленим статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку, Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Статтею 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку (п 5.1. Положення). Згідно з п.п.5.2., 5.3. Положення Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України. Отже, згадуваними законодавчими актами не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Отже, позивач не міг знати про віднесення Банку до категорії проблемних. Щодо посилання відповідача на п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ "Дельта Банк" протокол №14 від 20.03.2013, суд зазначає наступне. Відповідно до п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ "Дельта Банк" протокол №14 від 20.03.2013 зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладників від третьої особи не допускається. Також, відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Проте, такі Правила не є нормою закону в розмінні ст. 215 Цивільного кодексу України. Відповідачем не надано суду доказів ознайомлення позивача з вказаними Правилами. Відповідачем також не наведено інших підстав, з яких вбачається, що договір банківського вкладу, що укладений з позивачем, має ознаки нікчемного правочину. Разом з тим, такі підстави, як "вчинення правочинів з метою штучного створення обов'язку Фонду гарантування щодо відшкодування грошових коштів, яке Фонд гарантування здійснюватиме за рахунок державних коштів", чи "правочини мають на меті збільшення гарантованої суми, що відшкодовується вкладникам Фондом гарантування вкладів фізичних осіб", "дроблення коштів вкладника" не відносяться до переліку підстав, за якими договір вкладу позивача можна вважати нікчемним. Крім того, Уповноваженою особою не доведено, що укладення депозитного договору та перерахування коштів на депозитний рахунок містить ознаки правочину, який міг би спричинити неплатоспроможність Банку. З матеріалів справи вбачається, що 23 лютого 2015 року на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у розмірі 2250,00 доларів США,. Суд звертає увагу, що переказ грошових коштів здійснено до запровадження тимчасової адміністрації, тобто до 02.03.2015 року. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем в ході розгляду справи не доведено будь - якими належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання нікчемним вказаного договору банківського вкладу (депозиту) та й відповідно прийняття ним наказу від 16.09.2015 №813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями», яким визнано нікчемним, зокрема правочин укладений позивачем з ПАТ «Дельта Банк», Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення даних про позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд приходить до висновку щодо їх необґрунтованості з огляду на те, що під час розгляду справи було встановлено, що Уповноваженою особою було видано Наказ № 813 від 16.09.2015 року, яким доручено комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" здійснити перевірку договорів (правочинів) за вкладними операціями на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та за результатами проведеної перевірки укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 договір банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" № 007-28552-230215 від 23.02.2015 року було визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону. Вказані обставини свідчать про те, що Уповноваженою особою вчинялися дії, яким судом було надано правову оцінку, а тому твердження позивача щодо бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є безпідставними та не підлягають задоволенню. Крім того, відповідно до ст. 27 Закону № 4452-VI (в редакції чинній на момент запровадження у банку тимчасової адміністрації) Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Починаючи з 1 липня 2016 року, За правилами частин першої-другої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 цього Закону; 3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; 4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; 5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак. Частиною ж третьою статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (надалі - Положення), Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, окрім іншого, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення. Переліки, зазначені у цьому пункті, надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються назви переліків, кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум. Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною додатком 4 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону. Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків. Також п.п. 1, 2 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд завантажує поданий уповноваженою особою Фонду Перелік до програмно-апаратного комплексу Фонду та здійснює його перевірку в частині: 1) невключення до Переліку інформації про рахунки вкладників, розмір залишку гарантованої суми яких становить менше 10 гривень або більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, незалежно від кількості вкладів в одному банку; 2) невключення до Переліку інформації про рахунки: вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону; за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону; 3) наявності необхідних для проведення ідентифікації реквізитів вкладника; 4) коректності реквізитів вкладника та іншої інформації. Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Відповідно до пунктів 4, 5 розділу ІІІ Положення на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України (здійснює перерахування гарантованої суми відшкодування та передачу інформації про вкладників, яким здійснюється виплата відшкодування, до банків-агентів відповідно до умов договорів із банками-агентами) не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Фонд здійснює відшкодування коштів за вкладами відповідно до Загального реєстру за частинами Загального реєстру. Якщо виплати відшкодувань розпочинаються під час дії тимчасової адміністрації, до першої частини Загального реєстру включаються ГСР за вкладами, щодо яких Фондом або уповноваженою особою Фонду не обмежено здійснення банком операцій (з причин відсутності первинних документів, виявлення помилкових записів, невідповідності реквізитів вкладника первинним документам тощо): за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; за договорами банківського рахунку. Якщо виплати відшкодувань розпочинаються під час ліквідації, до першої частини Загального реєстру включаються ГСР за вкладами, щодо яких Фондом або уповноваженою особою Фонду не обмежено здійснення банком операцій (з причин відсутності первинних документів, виявлення помилкових записів, невідповідності реквізитів вкладника первинним документам тощо): за договорами банківського вкладу незалежно від закінчення строку їх дії; за договорами банківського рахунку. ГСР за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчується після початку тимчасової адміністрації, виплачуються після прийняття рішення про ліквідацію банку. До чергових частин Загального реєстру включаються ГСР за договорами банківського вкладу, що не були включені до першої частини Загального реєстру, та за договорами банківського рахунку після отримання Фондом інформації про операції, здійснені платіжною системою (внутрішньодержавною та міжнародною). Частини Загального реєстру та дати початку виплат за ними затверджуються виконавчою дирекцією Фонду. Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку рахунків до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку рахунків Реєстру відшкодувань вкладникам (Загального реєстру); 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Реєстру відшкодувань вкладникам (Загального реєстру). При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації доповнення до переліку рахунків, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства на час виведення неплатоспроможного банку з ринку та винесення рішення по суті Уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду доповнення до переліку рахунків в частині даних про вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Повного переліку вкладників, наданого уповноваженою особою Фонду, суд зазначає наступне. Пунктом 6 р. III Положення № 14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення. За наведеного, суд дійшов висновку про те, що надання Уповноваженою особою додаткової інформації про вкладника на підставі п. 6 р. III Положення № 14 є підставою для включення такого вкладника до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Враховуючи, що інформація про позивача до переліку вкладників внесена не була, а Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткова інформація про позивача не надавалася, позовна вимога про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є передчасною та такою що не підлягає задоволенню. Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне. Згідно з ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне. Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України). Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України. Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI. Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства. Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді. Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає. Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: - понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України; - визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України; - встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України); - встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України). З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8. Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року. Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов задовольнити частково. 2. Визнати протиправним та скасувати рішення бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання Договору № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року нікчемним, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року; 3. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами. 4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. 5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1102 (одна тисяча сто два) грн. 42 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного банку "Дельта Банк" через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя А.С. Мазур http://reyestr.court.gov.ua/Review/69331077
  13. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 05 жовтня 2017 року № 826/4051/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо невнесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями. - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів у сумі 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів у сумі 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства, не включено позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу, що порушує її майнові права. Під час судового засідання представник позивача повністю підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав викладених в адміністративному позові. Уповноважена особа в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, надавши до суду письмові заперечення проти позову. Представник Фонду заперечив в судовому засіданні проти адміністративного позову з підстав викладених у письмових запереченнях, що надавались до суду через канцелярію. Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи наведене, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне: 21 листопада 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір № 2630-121-227192 банківського вкладу («Депозит Delta Premier (без поповнення)»), відповідно до умов якого сума вкладу складає 176697 (сто сімдесят шість тисяч шістсот дев'яносто сім) доларів США 54 центи; вклад залучається на строк, що обчислюється з дати його зарахування на рахунок по дату повернення вкладу - 20 травня 2015 року; процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 (п'ять цілих п'ять десятих) процентів річних. Пунктом 2.7 Договору передбачено, що вкладник підтверджує, що Банк до укладання цього Договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI, щодо умов гарантування вкладів фізичних осіб коштів за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тис. грн. для одного вкладника в одному банку. Крім того, у додатковій угоді № 1 від 21 листопада 2014 року до Договору банківського вкладу («Депозит Delta Premier (без поповнення)») № 2630-121-227192 від 21 листопада 2014 року зазначено, що сторони домовились викласти пункт 1.4 Договору в наступній редакції: « 1.4. На суму Вкладу Банк нараховує проценти у розмірі 6,00 % (шість цілих) процентів річних (надалі за текстом - «процентна ставка»).» Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. 02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича. В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: "2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.". Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно. Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", призначеної наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" №408 від 29 травня 2015 року, від 15 вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452-VI). Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, в тому числі й договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" №813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку №1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року №664, виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №181. Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки, з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно. 20 лютого 2017 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від № 619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 року. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року. Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-УІ від 23.02.2012 (далі-Закон № 4452, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин). Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 4452 Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами визначений статтею 27 Закону № 4452. Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку). Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-11 частини четвертої статті 26 цього Закону. Статтею 28 Закону № 4452 передбачено, що фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника). Відповідно до Закону № 4452 розроблено Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі Положення № 14). Згідно з пунктами 3,4 Положення № 14, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Частиною 1 статті 52 Закону № 4452-VI встановлено наступну черговість задоволення вимог до неплатоспроможного банку: Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом. Вказаний перелік черговості кредиторів є вичерпним, а Закон не передбачає більш широкого його тлумачення. Уповноважена особа Фонду визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення. Як вбачається з матеріалів справи, позивача віднесено до сьомої черги кредиторів, у зв'язку з тим, що позивач значиться у переліку вкладників, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих умовах ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Уповноважена особа вказує, що спірний договір банківського вкладу від 21.11.2014 р. №2630/121/227192 (та додаткова угода №1 до договору), укладений позивачем з ПАТ «Дельта Банк», не є публічним договором, а умови вказаного договору (додаткової угоди) є спеціальною пропозицією процентних ставок та були надані виключно позивачу. Однак, вказані доводи Уповноваженої особи суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки спеціальні пропозиції банку, на підставі яких позивач уклав депозитні договори, не можуть вважатися індивідуальними умовами. При цьому, банк не довів, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб. Аналогічна правова позиція підтверджується і судовою практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в ухвалах від 20.05.2014 (справа № К/800/37060/13) та від 05.02.2014 (справа № К/800/31692/13) та судовою практикою Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною, зокрема, в ухвалі від 01.06.2017 (справа № 826/10451/16). У відповідності до ч. 2 ст. 1058 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу). В частинах 1 і 2 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Коли спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні. Програмами лояльності або спеціальні пропозиції, які передбачають додавання певних процентів на депозит у зв'язку з уточненням умов договору, його пролонгацією договору, соціальним статусом вкладника, акції під певні свята тощо, є публічним пропозиціями, розрахованими на необмежене коло осіб. Умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Разом з тим, вкладом, розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися лише такий вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто на умовах, які не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку, такі умови договору не можуть вважатися індивідуальними. Вказане свідчить про помилкове включення позивача до переліку осіб, які на індивідуальній основі отримують від АТ «Дельта Банк» проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах. Також суд звертає увагу, що застережень щодо негарантування Фондом коштів на поточному рахунку вказаний договір банківського вкладу не містить, а підстави, передбачені ч. 4 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (випадки, коли вклади не гарантуються та не відшкодовуються), у даному випадку відсутні. Сума вкладу на зазначеному рахунку значно перевищує суму гарантовану Фондом, а отже, позивач мав бути включений до переліку вкладників які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду в межах гарантованої суми відшкодування 200 000 грн. Натомість, позивачу відшкодовано за рахунок Фонду тільки 74 736,56 грн. Відповідно до п. 4 ст. 45 Закону №4452 Уповноважена особа Фонду в семиденний строк з дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів. Частиною 5 ст. 45 Закону №4452 передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Відповідно до абз.4 ч. 1 ст. 48 Закону № 4452 Уповноважена особа Фонду з дня свого призначення, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів. Згідно ст. 49 Закону № 4452 Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів уповноважена особа Фонду сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці. Уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними. Статтею 162 КАС України встановлено, зокрема, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. З вказаного слідує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 4 ст. 55 Конституції України). Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Тобто, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. В той же час, згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Таким чином, з огляду на наведене, а також беручи до уваги здійснений судом аналіз законодавчих положень, та насамперед задля повного захисту інтересів позивача у даній справі, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шодо невключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.; визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», якій необхідно здійснити виплату відшкодування у розмірі 125 263,44 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.); зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк». Отже, враховуючи наведене у сукупності, а також виходячи з наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне. Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України). Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України. Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI. Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства. Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді. Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає. Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: - понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України; - визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України; - встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України); - встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України). З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8. Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року. Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов задовольнити повністю. 2. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шодо невключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.; 3. Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; 4. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», якій необхідно здійснити виплату відшкодування у розмірі 125 263,44 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.); 5. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк». 6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 63 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного банку "Дельта Банк" через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя А.С. Мазур http://reyestr.court.gov.ua/Review/69330955
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представників: Державної іпотечної установи – ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» – ОСОБА_8, ОСОБА_9, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_10, Генеральної прокуратури України – Скрипки М.В., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») і Державної іпотечної установи (далі – ДІУ) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15 за позовом ДІУ до ПАТ «Дельта Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (далі – ТОВ «Яблуневий Дар»), третя особа – Кабінет Міністрів України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), за участю прокуратури м. Києва, про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним, в с т а н о в и л а: У вересні 2015 року ДІУ звернулася до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Яблуневий Дар» про визнання недійсним зарахування вимог, здійсненого на підставі заяви ТОВ «Яблуневий Дар» від 2 грудня 2014 року № 1142 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: вимог ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Яблуневий Дар» за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року № НКЛ-2005469/2 (далі – Кредитний договір) і вимог ТОВ «Яблуневий Дар» до ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для Друга) у гривнях від 4 серпня 2014 року НОМЕР_1 (далі – Депозитний договір). В обґрунтування позову ДІУ послалася на те, що між нею і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір застави майнових прав і договір відступлення права вимоги (з відкладальною умовою) щодо майнових прав за Кредитним договором, тому односторонній правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснений ТОВ «Яблуневий Дар» порушує її інтереси як нового кредитора; зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) і ст. 203 Господарського кодексу України. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року позов задоволено: визнано недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви ТОВ «Яблуневий Дар» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 2 грудня 2014 року № 1142, а саме вимог ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Яблуневий Дар» за Кредитним договором і вимог ТОВ «Яблуневий Дар» до ПАТ «Дельта Банк» за Депозитним договором. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16). В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 12 березня 2012 року у справі № 9/112, від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г, від 11 квітня 2016 року у справі № 914/2246/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 4 травня 2016 року у справі № 910/21378/15. У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України, ДІУ просить скасувати судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16). В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявниками доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заяви не підлягають задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 19 липня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» як кредитором і ТОВ «Яблуневий Дар» як позичальником укладено Кредитний договір. Згідно з п. 1.1 цього договору (з урахуванням наступних змін і доповнень) кредитор надав позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах невідновлювальної кредитної лінії в сумі 19 672 500,55 євро з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 20 січня 2015 року. У забезпечення виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором між банком і товариством укладено шість договорів застави. 27 лютого 2013 року між ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського рахунка № 26/995-070 (далі – Договір банківського рахунка), згідно з яким ДІУ розмістила кошти на своєму рахунку в ПАТ «Дельта Банк». 4 серпня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 (вкладник) укладено Депозитний договір. Сума вкладу становить 88 570 939,47 грн. Строк залучення вкладу – до 9 серпня 2015 року включно. Вклад виплачується вкладнику або уповноваженому представнику вкладника по закінченні строку залучення вкладу шляхом виплати готівкою з каси відділення банку, в якому вклад було оформлено, відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 1.10 Депозитного договору). Згідно з п. 1.11 Депозитного договору у редакції додаткового договору від 4 серпня 2014 року № 1 протягом строку залучення вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку відповідно до вимог чинного законодавства України або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритий в установі банку, на підставі письмової заяви вкладника або письмово укладеної додаткової угоди до цього договору. Вкладник зобов’язується повідомляти про часткове відкликання суми вкладу не менш ніж за три банківських дні до очікуваної дати відкликання частини вкладу. У випадку, якщо вкладник вимагає повернення всієї суми вкладу до закінчення строку, зазначеного в п. 1.3 договору, дія цього договору вважається припиненою достроково. 5 серпня 2014 року між ТОВ «Яблуневий Дар» як новим кредитором і ОСОБА_1 як первісним кредитором укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ОСОБА_1 відступає товариству частину прав вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за Депозитним договором, а саме – право вимагати виплати частини вкладу у розмірі 86 450 912,53 грн. У забезпечення виконання зобов'язань банку перед ДІУ за Договором банківського рахунка 4 вересня 2014 року між ДІУ (заставодержатель) і ПАТ «Дельта Банк» (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 (далі – Договір застави), предметом якого є, зокрема, майнові права заставодавця за Кредитним договором, детальну інформацію щодо яких та структуру їх забезпечення наведено у додатку № 1 до цього договору. У матеріалах справи наявні надані сторонами підписані та скріплені печатками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» екземпляри Договору застави, які містять розбіжності у тексті, зокрема у п.п. 2.1.1, 3.1.2, 3.1.4. В одному із екземплярів зазначено, що набуття ДІУ права вимоги за цим договором пов’язано з прийняттям Національним банком України (далі – НБУ) рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в іншому таких положень немає. 4 вересня 2014 року між ДІУ (новий кредитор) і ПАТ «Дельта Банк» (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 (далі – Договір відступлення). Пунктом 1.2 Договору відступлення встановлено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, зазначеними у додатках до цього договору (далі – права вимоги). Згідно з додатком № 1 до Договору відступлення первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема за Кредитним договором. У матеріалах справи наявні надані сторонами підписані та скріплені печатками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» екземпляри Договору відступлення, які містять розбіжності у тексті, зокрема у п.п. 2.2, 3.1.2. В одному із екземплярів зазначено, що набуття ДІУ права вимоги за цим договором пов’язано з прийняттям НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в іншому таких положень немає. У додатку № 1 до Договору застави та додатку № 1 до Договору відступлення наведено перелік майнових прав та структуру забезпечення за Кредитним договором із зазначенням договорів забезпечення (договорів застави, укладених між банком і товариством у забезпечення виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором). У матеріалах справи міститься повідомлення ТОВ «Яблуневий Дар» банку від 12 листопада 2014 року про заміну кредитора у зобов’язанні та заява товариства до ПАТ «Дельта Банк» від 26 листопада 2014 року про дострокове відкликання частини вкладу за Депозитним договором у сумі 86 450 912,53 грн із проханням перерахувати зазначену суму коштів на рахунок ТОВ «Яблуневий Дар». 2 грудня 2014 року ТОВ «Яблуневий Дар» звернулося до ПАТ «Дельта Банк» із заявою № 1142 про припинення зобов’язань товариства перед банком щодо сплати частини заборгованості за Кредитним договором у розмірі 4 599 700,59 євро (загальна сума прострочених зобов’язань – 11 072 500,55 євро) та банку перед товариством щодо сплати частини заборгованості за Депозитним договором у розмірі 86 450 912,53 грн (що станом на 1 грудня 2014 року становить еквівалент 4 599 700,59 євро) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ТОВ «Яблуневий Дар» із претензією від 6 лютого 2015 року, посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором, у зв’язку із чим утворилася загальна заборгованість товариства перед банком за Кредитним договором у сумі 11 203 550,41 євро, яку банк просив погасити. На підставі постанови правління НБУ від 2 березня 2015 року № 150 про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року № 51 про запровадження в банку тимчасової адміністрації із 3 березня до 2 червня 2015 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 серпня 2015 року № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» продовжено до 2 жовтня 2015 року включно. Відповідно до постанови правління НБУ від 2 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Рішенням уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» від 24 вересня 2015 року № 8951 повідомлено ДІУ про нікчемність правочинів, зокрема Договору застави та Договору відступлення. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, у справі № 826/23041/15 задоволено позов ДІУ до уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» про визнання протиправним та скасування рішення. Визнано протиправним і скасовано рішення у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» про нікчемність правочинів від 24 вересня 2015 року № 8951, прийняте на підставі протоколу від 22 вересня 2015 року № 54. Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у справі № 826/23041/15 (№ К/800/5993/16). Задовольняючи позов ДІУ, суд першої інстанції виходив із того, що п. 2.2 Договору відступлення встановлено, що незалежно від випадків, передбачених п. 2.1 цього договору, п. 1.2 набирає чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (у день винесення рішення). Отже, у зв'язку із запровадженням у банку тимчасової адміністрації ДІУ правомірно заявляє про набуття з 2 березня 2015 року усіх прав вимоги за Кредитним договором і договорами забезпечення до нього. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що оригінали договорів відступлення, надані представниками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк», містять розбіжності у текстах. Проте сторони не надали суду апеляційної інстанції переконливих аргументів і доказів того, що підписаний та скріплений печатками сторін екземпляр такого договору, п. 2.2 якого містив застереження про набуття ним чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, має перевагу над іншим долученим до матеріалів справи екземпляром договору з таким самим номером та датою укладення, який цього застереження не містить. Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, що оформляється заявою однієї із сторін, до якої, відповідно, застосовуються загальні положення про правочин, зокрема ст. 215 ЦК, якою визначено можливість оспорювання правочину заінтересованою особою. Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Учасники судового процесу не скористалися своїм правом щодо доведення належними засобами доказування автентичності Договору відступлення в частині наявності/відсутності у ньому застереження щодо умов набуття ним чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (п. 2.2). Клопотань про проведення експертизи цього договору щодо встановлення його автентичності сторони не заявляли. Відтак, ДІУ не довела наявності у неї правосуб'єктності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та/або інтересів у спірних правовідносинах на підставі застереження, наведеного у п. 2.2 зазначеного договору. Разом із тим з огляду на долучені до матеріалів справи два відмінних один від одного варіанти зазначених договорів суд апеляційної інстанції критично оцінює твердження позивача в частині настання обставин, які свідчать про виникнення у нього права вимоги за цим правочином, а відтак і наявність факту порушення його прав та/або інтересів. За усталеною судовою практикою Верховного Суду України щодо застосування положень ст.ст. 11114–11126 ГПК заява про перегляд судового рішення з підстав, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК, може бути подана за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. З наданих заявниками копій постанов суду касаційної інстанції вбачається, що у справі, яка розглядається, та у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. У зазначених справах суд встановив різні фактичні обставини та прийняв відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які є підставою для перегляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК. У постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 викладено висновок про те, що виходячи із системного аналізу ч. 3 ст. 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», п. 6 ст. 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та враховуючи положення ст. 12 ГПК, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, також не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені у справах фактичні обставини та матеріально-правове регулювання відповідних їм правовідносин не є подібними. Ураховуючи викладене, обставини, на які посилаються заявники в обґрунтування заяв про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 ГПК для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року, не знайшли свого підтвердження. Згідно з ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. З огляду на викладене заяви ПАТ «Дельта Банк» і ДІУ про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15 задоволенню не підлягають. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Відмовити у задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» і Державної іпотечної установи про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 29 березня 2017 року № 3-1308гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5D1BD3CB6472584BC225810700408398
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у справі № 916/2216/16 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн 00 коп., в с т а н о в и л и: У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» (далі – ПАТ«ІМЕКСБАНК») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК», в якій просив суд зобов’язати ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно Позивача, як вкладника, стягнути (зобов’язати до виконання обов’язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів за вкладами на користь Позивача у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» в м. Одесі, МФО 300023. 3 жовтня 2016 року від Позивача надійшло клопотання в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог, в якому він просив суд зобов’язати ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно Позивача, як вкладника, зокрема, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, із зазначенням дати його отримання; зобов’язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно Позивача; зобов’язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів за вкладами у ПАТ «ІМЕКСБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; стягнути (зобов’язати до виконання обов’язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів по вкладам на користь Позивача у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх зазначених інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» в м. Одесі, МФО 300023. Збільшення позовних вимог прийнято до розгляду господарським судом Одеської області. Рішенням господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 позов задоволено частково, зобов’язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів по вкладам у ПАТ «ІМЕКСБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп., у решті позовних вимог відмовлено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 змінено. Позовні вимоги Позивача до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн 00 коп. задоволено частково. Зобов’язано ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» відшкодувати Позивачу грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн. 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, на рахунок у Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» за процедурою, встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року залишено без змін. У заяві про перегляд судових рішень у справі № 916/2216/16, поданій із підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Вищого господарського суду України, а також в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 1 та 12 ГПК, просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року та припинити провадження у цій справі. На підтвердження вказаних вище підстав заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2017 року у справі № 910/17696/16, від 3 травня 2017 року у справі № 922/3107/16, від 8 лютого 2017 року у справі № 910/18201/16, від 18 квітня 2017 року у справі № 903/1024/16, від 27 квітня 2017 року у справі № 910/18085/16 та копію постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 727/7647/15-ц. Ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року справу № 916/2216/16 допущено до провадження Верховного Суду України, відкрито провадження за заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у зазначеній справі, здійснено підготовчі дії. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 18 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза і фізичними особами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Позивачем були укладені договори про спільний захист соціальних прав, на підставі яких у випадку виникнення загрози неплатоспроможності банку, у якому розміщені вклади Фонду, останній відповідно до положень статті 512 Цивільного кодексу України уступає вищезазначеним особам право вимоги на дані вклади у відповідному банку. 19 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза й ПАТ «ІМЕКСБАНК» було укладено два договори банківського вкладу строком на один рік з оплатою по ставці 20 % річних, а саме № 369/13 («Стандарт+») на суму в розмірі 1 230 000 грн 00 коп. і № 371/13 («Стандарт+») на суму в розмірі 130 000 грн. До моменту закінчення строку договору № 371/13 на депозиті залишилося 20 000 грн. Постановою Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних», визнано банк неплатоспроможним та на цій підставі виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ІМЕКСБАНК», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 27 січня 2015 року по 26 квітня 2015 року включно та призначено Северина Ю.П. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 строк проведення тимчасової адміністрації в ПАТ «ІМЕКСБАНК» та повноваження Уповноваженої особи Фонду продовжено до 26 травня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ІМЕКСБАНК». Фізичні особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Позивач на підставі договорів про заміну кредитора в зобов’язанні звернулись до Приморського районного суду з позовом до ПАТ «ІМЕКСБАНК» про визнання з 27 січня 2015 року їх прав, як нових кредиторів і вкладників банку за договорами банківського вкладу, укладених між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза та ПАТ «ІМЕКСБАНК». Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, визнано з 27 січня 2015 року вкладниками ПАТ «ІМЕКСБАНК»: - ОСОБА_2 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_3 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_4 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_5 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_6 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_7 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_1 – на суму 130 000 гривень. У лютому 2016 року вищезазначені особи звернулись до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» та в порядку статей 1, 3, 40, 46 Конституції України, статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» просили забезпечити відшкодування інвалідам грошових коштів у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц. Дане звернення отримано банком 17 лютого 2016 року, про що свідчить відмітка банку на зверненні. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом від 8 квітня 2016 року № 27-18601/16 повідомив, що згідно з наявною у Фонді інформацією зазначені особи не є вкладниками банку, а є особами, на користь яких юридичною особою – Фондом соціальної допомоги ім. доктора Ф.П. Гааза укладено договори про заміну кредитора у зобов’язанні. Фонд гарантує відшкодування в розмірі до 200 000 грн саме фізичній особі, якій як вкладнику безпосередньо відкрито рахунок у банківській установі. Вдруге Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відмовив у виплаті внесків означеним фізичним особам, серед яких є і Позивач, листом від 24 червня 2016 року № 27-036-28991/16. Відмова Фонду гарантування вкладів відшкодування Позивачу, як одному з вищезазначених осіб, грошових коштів у розмірах, визначених у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом. У справі, що переглядається, частково задовольняючи позов про зобов’язання ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» відшкодувати Позивачу грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що даний спір за позовом Позивача підвідомчий Господарському суду Одеської області та повинен розглядатися за правилами господарського судочинства відповідно до статей 1, 12 ГПК. Водночас у справах № 910/17696/16, № 922/3107/16, № 910/18201/16, № 903/1024/16, № 910/18085/16, а також у справі № 727/7647/15-ц, суди дійшли висновку про те, що зважаючи на суб’єктний склад даного спору, в якому позивач виступає як фізична особа, а не як суб’єкт підприємницької діяльності, вказаний спір не підвідомчий господарським судам, а норми, встановлені статтею 12 ГПК, у даному випадку, не можуть бути застосовані. Отже, цей спір підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції і за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК). Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм процесуального права, Судові палати у господарських справах та у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Статтею 1 ГПК визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі – «підприємства та організації»), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Позивачем у даній справі є фізична особа ОСОБА_1, який звернувся до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб про відшкодування коштів від імені сторони правочину, тобто, спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди. За таких обставин, спір, в якому Позивач звернувся за захистом своїх порушених прав, що виникли з цивільних відносин, а саме з цивільно-правової угоди, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки, згідно частин першої та другої статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС або ГПК віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Таким чином, неправильне застосування судами норм процесуального права призвело до того, що господарський суд помилково розглянув спір, який не підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, а тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із припиненням провадження у справі на підставі статей 80, 11125 ГПК. Керуючись статтями 80, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити. Рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у справі № 916/2216/16 скасувати. Припинити провадження у даній справі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий А.А. Ємець Судді: І.С. Берднік Н.П. Лященко В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Т.Є. Жайворонок В.М. Сімоненко Постанова від 18 жовтня 2017 року № 3-958гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E52FA098D8E4F07EC22581C9005683A5
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., Суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача, стягнення коштів за договором банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року, в с т а н о в и л а : У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь 9 335 грн. 96 коп. за договором строкового банківського вкладу, строк якого закінчився до введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра». На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 18 липня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) НОМЕР_1, оформлений у межах ПУ «Перший», відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. Після закінчення строку дії договору він звернувся до банку з вимогою про виплату вкладу, проте банк зобов'язання щодо повернення депозитних коштів та процентів належним чином не виконав. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з процентами в розмірі 54,32 долари США була перерахована на його (позивача) поточний банківський рахунок, однак у подальшому фактично кошти виплачувались частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року; банк обґрунтовував такі виплати відсутністю належної до видачі суми готівки. За вказаний період виплачено 578 доларів США. З 06 лютого 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а 24 квітня 2015 року позивачу виплачено кошти за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в розмірі 26 573 грн. 41 коп., що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі – НБУ) складає 1 148,87 доларів США. Позивач вважав, що має право на повернення недоплачених коштів за вкладом з невиплаченими процентами та на отримання передбачених договором процентів за використання депозитних коштів за період із дня витребування вкладу до дня запровадження тимчасової адміністрації, а також на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), за цей же період. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 за договором НОМЕР_1 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в межах «ПУ «Перший» від 18 липня 2014 року, 7 897 грн. 50 коп., що в еквіваленті за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 06 лютого 2015 року, становить 341,44 долари США, з яких: 327,45 доларів США - сума вкладу та проценти за договором на 20 жовтня 2014 року, що становило 7 573 грн. 91 коп.; 13,99 доларів США - 3 % річних за прострочення повернення вкладу з 20 жовтня 2014 року до 06 лютого 2015 року, що становило 323 грн. 59 коп. У решті позову відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року зазначене рішення суду в частині вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасовано та провадження у справі в цій частині закрито. Рішенням цього ж суду від 19 січня 2016 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року змінено, виключено з його резолютивної частини словосполучення «в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб». У решті рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року скасовано рішення та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Останнім рішенням апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року скасовано рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції з ухваленням нового рішення, яким надати висновок про правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, а саме пункту 1 частини п’ятої, пункту 1 частини шостої статті 36, частин першої, п’ятої статті 26, статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» - ОСОБА_2, представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Суд установив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений в межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з відсотками в розмірі 54,32 долари США була перерахована на поточний банківський рахунок позивача. 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу. У подальшому кошти виплачувались позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За цей період йому було виплачено всього 578 доларів США. На підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. З метою збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Надра», запобігання втраті майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 квітня 2015 року № 85 щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно. 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., сплачені за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Задовольняючи позов у частині сплати банком недоплаченої суми вкладу з розрахунку курсу долара США, встановленого 06 лютого 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що положенням пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено застосування курсу іноземної валюти на початок дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації або на такий момент. За таких обставин підлягає стягненню недоплачена сума та 3 % річних, оскільки ПАТ «КБ «Надра» не виконало умов договору та не здійснило виплати належних ОСОБА_1 грошових коштів, що знаходяться на його рахунку у відповідача. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився й касаційний суд, виходив з того, що суд першої інстанції не врахував положень пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, а не за середньозваженим курсом продавців і покупців, а також не врахував доводів уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про те, що офіційний курс гривні до іноземних валют на день початку процедури виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, тобто 06 лютого 2015 року о 09.00 год. Становив 1799,9763 грн. за 100 доларів США. З урахуванням коштів, що були сплачені позивачу у період з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року в сумі 578 доларів США, та 24 квітня 2015 року в сумі 26 573 грн. 41 коп., апеляційний суд вважав, що відповідачі повністю виплатили позивачу кошти за депозитним вкладом та проценти, що були нараховані станом на день закінчення договору (2 000 доларів США та 54,32 долари США). Окрім того, оскільки на час ухвалення рішення у справі, тобто 03 листопада 2015 року, у банку вже було введено тимчасову адміністрацію (із 06 лютого 2015 року), то обґрунтованим є висновок про те, що стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим. Разом з тим позивач протягом 30 календарних днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку не подав кредиторські вимоги уповноваженій особі Фонду на ліквідацію у ПАТ «КБ «Надра», тому згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» будь-які майнові вимоги позивача вважаються погашеними. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції щодо встановленого офіційного курсу гривні до долара США станом на 06 лютого 2015 року в розмірі 23, 1305 грн. за один долар США. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції керувався тим, що, вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача вкладу з нарахованими за період дії договору процентами, суд правильно виходив з того, що зобов'язання банку з повернення вкладу належно не виконано, тому проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. З урахуванням уведення із 06 лютого 2015 року тимчасової адміністрації банку проценти за користування вкладом та 3 % річних за несвоєчасне повернення вкладу мають бути нараховані і повернуті вкладнику за період з 20 жовтня 2014 року до 05 лютого 2015 року. Стягнення процентів за користування вкладом та пені за несвоєчасне повернення вкладу за період з 20 жовтня 2014 року по день уведення тимчасової адміністрації у банку - 05 лютого 2015 року не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року суд касаційної інстанції виходив з того, що пунктом 10 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах. Таким чином, гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у банківських металах. Однак цим Законом передбачено порядок повернення вкладів у банківських металах. Статтею 27 цього ж Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а статтею 52 Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів. Згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 1. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Положеннями частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. За умовами пункту 2.2 укладеного між сторонами договору банківського вкладу від 18 липня 2014 року строк дії вкладу складав 3 місяці від дати фактичного його надходження на відповідний рахунок, тобто до 18 жовтня 2014 року. Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів. Проте ПАТ «КБ «Надра» кошти виплачував позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За вказаний період позивачу було виплачено всього 578 доларів США. 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав у межах суми відшкодування кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., чим ПАТ «КБ «Надра» порушило свої грошові зобов’язання. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача процентів за банківським вкладом станом на 20 жовтня 2014 року, а також 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини п’ятої статті 1061, частини другої статті 625 ЦК України. 2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Суд встановив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений у межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. З огляду на зазначене, необґрунтованими є висновки суду апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в позові, зокрема, з підстави статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 3. Разом з тим із 06 лютого 2015 року в ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 85 від 23 квітня 2015 року щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно. Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним у спорах щодо виконання банком, у якому введено тимчасову адміністрацію чи розпочато процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед вкладниками (кредиторами). Отже, до правовідносин, які склалися між сторонами, застосовуються спеціальні норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України. Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів. З огляду на зазначене, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюється на спірні правовідносини у справі, рішення в якій переглядаються. 4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації. За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Тобто в розумінні статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є саме робочий, а не календарний день, і саме в цьому контексті слід розуміти зазначене уточнення. Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». Зазначене Положення – це нормативно-правовий акт НБУ, прийнятий у межах його компетенції, що регулює управління готівковим грошовим обігом. Положення не є нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет. На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. Суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково застосували курс гривні до долара США, що був установлений на день прийняття рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», хоча початком запровадження тимчасової адміністрації є саме робочий день 06 лютого 2015 року. Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2000 доларів США з відсотками в розмірі 54, 32 долари США була перерахована банком на поточний банківський рахунок позивача, і в подальшому кошти в загальній сумі 578 доларів США були фактично отримані ним частинами шляхом видачі готівки в період з 20 жовтня 2014 року по 06 січня 2015 року. Тобто на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації - 06 лютого 2015 року розмір заборгованості за вкладом та відсотками становив 1476, 32 доларів США (2000 + 54, 32 - 578 = 1476, 32 доларів США), що не оспорювалось сторонами у справі, така ж позиція висловлена у письмових запереченнях банку (а.с. 63, т.1). 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» позивач отримав у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України кошти у розмірі 26 573, 41 грн., що за курсом гривні до долара США (26 573, 41 грн. / 2313, 0580) становило 1 148, 84 доларів США. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заборгованості за вкладом та відсотками, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 327, 45 доларів США (1476, 32 - 1 148, 84 = 327, 45 доларів США), що згідно з офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (06 лютого 2015 року), становить 7 573, 92 грн. та 3 % річних. Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому рішення цих судів підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції як помилково скасованого. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року скасувати, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року залишити в силі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-1297цс17 1. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. 2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. 3. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України. 4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації. За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет. На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-1297цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BD11356A8F2946DAC22581C4002FC0D7
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» про стягнення трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, відсотків за банківським вкладом за прострочений строк виконання зобов’язання, пені та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем було укладено договір банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1 на суму 17 тис. 495 доларів США, строк дії якого закінчився 10 січня 2015 року. Посилаючись на те, що відповідач мав можливість у період з 12 січня до 4 лютого 2015 року виконати своє зобов’язання з повернення суми банківського вкладу з урахуванням обмежень Національного банку України (далі – НБУ) щодо виплати не більше 15 тис. грн щодня, однак належним чином не виконав умов повернення суми банківського вкладу, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» (далі – ПАТ «ПтБ») за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виплати депозиту – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; суму в розмірі 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Солом’янський районний суд міста Києва заочним рішенням від 8 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд міста Києва скасував заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року і ухвалив у справі нове рішення від 3 лютого 2016 року, яким позов задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання в сумі 76 доларів США 84 центи; за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи, що за курсом НБУ станом на 8 вересня 2015 року було еквівалентно 458 грн 72 коп.; в іншій частині позову суд відмовив. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року залишив без змін. У липні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження своїх доводів заявник послався на висновки Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладені в постанові від 11 травня 2016 року. У зв’язку з цим ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення місцевого суду. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу. Суди встановили, що 8 січня 2014 року між ОСОБА_1 і ПАТ «ПтБ» було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1, загальна сума якого становила 17 тис. 495 доларів США, зі строком дії до 10 січня 2015 року. 12 та 13 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявами і просив повернути йому банківський вклад з процентами, але вказану грошову суму не отримав. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач порушив вимоги статей 526, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), то з нього з урахуванням правових приписів, закріплених у статтях 23, 611, 625, 1167 цього Кодексу на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів слід стягнути 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, при цьому виходив, зокрема, з того, що оскільки обов’язки сторін та відповідальність за їх невиконання повністю регулюються умовами укладеного між ними договору банківського вкладу та нормами ЦК України, зокрема частиною другою статті 625 цього Кодексу, то вимоги частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 3% річних вартості послуги за кожен день прострочення не застосовуються. Крім того, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що на дані правовідносини не поширюються вимоги пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України, що унеможливлює стягнення сум на відшкодування моральної шкоди. У наданій для порівняння постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року зазначено, що вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. На час дії постанови Правління НБ України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», а саме з 2 вересня до 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів. Тому положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на спірні правовідносини у поєднанні з постановою Правління НБУ від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України». Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22); продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець – це суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до частини п’ятої статті 10 цього Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов’язання в натурі. Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності. Однак, повертаючи частинами грошові кошти за договором банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1, банк посилався на постанови Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», у яких передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України. Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів. Одночасно слід звернути увагу на те, що відповідно до рішення Правління НБУ від 23 лютого 2017 року № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ПтБ» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ПтБ», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ПтБ». Оскільки Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 360-2 ЦПК України не може встановлювати фактичні обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. За таких обставин судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції. Керуючись статями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-1881цс16 Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності. Однак у постановах Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України. Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BB13D1F77CA6E519C22581A600443317
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Ємця А.А., Романюка Я.М., – Лященко Н.П., за участю представника позивача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року у справі № 910/15939/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича до товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» (далі – ТОВ «ВГФ 2014») про визнання нікчемного правочину недійсним, в с т а н о в и л и: У серпні 2016 року ПАТ «Банк національний кредит» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за умовами укладеного між ним і ТОВ «ВГФ 2014» депозитного договору у разі його дострокового розірвання з ініціативи вкладника проценти виплачуються відповідачеві за зниженою ставкою. Крім того, між ПАТ «Банк національний кредит» і відповідачем укладено договір про внесення змін до депозитного договору, за змістом якого повернення коштів у разі дострокового розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника здійснюється без застосування зниженої процентної ставки. Відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, яку було задоволено, на рахунок відповідача повернуто всю суму депозиту та суму нарахованих процентів без їх перерахування за зниженою ставкою. Договір про внесення змін до депозитного договору вчинено протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації банку. Перевіркою, проведеною уповноваженою особою Фонду, виявлено, що договір про внесення змін є нікчемним у силу положень ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і запропоновано ТОВ «ВГФ 2014» повернути ПАТ «Банк національний кредит» кошти у сумі 399 452,05 грн, отримані на виконання такого правочину. Відповідач коштів не повернув і користується ними без достатніх правових підстав. Посилаючись на положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ПАТ «Банк національний кредит» просило визнати недійсним нікчемний договір від 27 червня 2014 року про внесення змін № 1 до депозитного договору від 26 червня 2014 року № DU1235/2014-1, укладений між ним і ТОВ «ВГФ 2014», у частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на свободу договору та відсутність підстав для висновку про нікчемність правочину. Рішенням Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 та п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 і від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року у справі № 753/9201/16-ц, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (банк) і ТОВ «ВГФ 2014» (вкладник) укладено договір про депозитний вклад «Стандартний» № DU1235/2014-1 строком на 12 місяців+1 день (367 днів) у національній валюті (без капіталізації процентів) (далі – Договір). За умовами п.п. 2.1–2.3 Договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок у ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн у національній валюті на умовах цього Договору. Депозит розміщується на строк із 26 червня 2014 року по 27 червня 2015 року включно. Банк сплачує вкладникові процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних. Порядок повернення депозиту та сплати процентів визначено у розділі 3 Договору, згідно з п. 3.1 якого банк приймає на зберігання грошові кошти вкладника на умовах і в терміни, передбачені п.п. 2.1–2.3 цього Договору. Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит». У випадку розірвання Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку (п. 3.7 Договору). Якщо сума раніше сплачених вкладникові процентів перевищує суму процентів, що належить до виплати за перерахуванням, то різниця між ними утримується банком у момент дострокового повернення вкладу із суми вкладу або вноситься вкладником на рахунок банку (п. 3.8 Договору). Відповідно до п. 4.2 Договору банк має право самостійно розраховувати суму процентів, а також визначати у кожному конкретному випадку умови договорів про зміну умов Договору, в тому числі зміну розміру процентів за результатами переговорів. Банк має право у разі дострокового розірвання Договору за ініціативою вкладника повернути суму депозиту вкладнику за мінусом суми, утриманої з суми депозиту згідно з п. 3.8 цього Договору. У розділі 7 Договору наведено заключні положення, за змістом п. 7.2 якого всі інші зміни та доповнення до нього, в тому числі щодо зміни розміру процентної ставки за користування депозитом, має бути вчинено у письмовій формі та підписано належним чином сторонами з обов'язковим посиланням на цей Договір. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (заставодержатель), ТОВ «ВГФ 2014» (заставодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (далі – ТОВ «Факторинг Фінанс», позичальник) укладено договір застави майнових прав № 04-1276/1-1 (далі – Договір застави), за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 1 червня 2013 року № 05.1-85ю/2013/2-1, укладеним між банком і ТОВ «Факторинг Фінанс» (далі – Кредитний договір), передав заставодержателю у заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 3 000 000,00 грн за Договором, у тому числі сам вклад і нараховані проценти в розмірі 22 %. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВГФ 2014» укладено договір про внесення змін № 1 до Договору, згідно з яким сторони, зокрема: – доповнили Договір положенням про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ТОВ «Факторинг Фінанс» за Кредитним договором; – змінили пункт 2.6 Договору, відповідно до якого передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму Депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, натомість визначили, що 26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії Договору застави; – виклали п. 3.7 Договору в новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії Договору застави звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії Договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника; – доповнили Договір положеннями про те, що вкладник має право на дострокове розірвання договору, але тільки після припинення дії Договору застави, повідомивши про це банк за 10 робочих днів. 26 лютого 2015 року відповідач звернувся до позивача з листом № 3, в якому просив достроково припинити дію Договору без втрати нарахованих відсотків і повернути депозитні кошти разом із відсотками на поточний рахунок позивача. 29 квітня 2015 року ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «Факторинг Фінанс» уклали договір про розірвання Кредитного договору. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 з 8 червня 2015 року у ПАТ «Банк національний кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію. 31 серпня 2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит». Виписка по особовому рахунку ТОВ «ВГФ 2014», надана банком, містить інформацію про те, що проводку на суму 3 439 397,26 грн (двома платежами по 439 397,26 грн – проценти за депозитними коштами і 3 000 000,00 грн – депозитні кошти) здійснено 28 серпня 2015 року. У листах від 2 жовтня 2015 року № 10/15-8 та від 17 листопада 2015 року № 04-08/2091 уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» за наслідками проведеної перевірки повідомила ТОВ «ВГФ 2014» про нікчемність договору про внесення змін до Договору на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та просила повернути банку кошти у сумі 399 452,05 грн. Зазначені повідомлення залишено відповідачем без відповіді та виконання. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, виходячи із загальних положень ЦК і Господарського кодексу України про зобов’язання, свободу договору та договір банківського вкладу, дійшли висновку, що сторони, уклавши договір про внесення змін № 1 до Договору, на власний розсуд виклали п. 3.7 Договору в новій редакції, згідно з якою виключили положення про виплату процентів за зниженою процентною ставкою у разі дострокового розірвання Договору. Договір про внесення змін № 1 до Договору в частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника не суперечить законодавству, чинному на момент його укладення. Зазначили, що виплата банком процентів за користування депозитом не може вважатися відмовою банку від власних майнових вимог у розумінні ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з огляду на таке. Між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського вкладу, які мають майново-грошовий характер і в яких відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з повернення його коштів і сплати процентів, а банк, відповідно, є боржником, тобто особою, на яку договором і законом покладено обов'язок виплатити вкладникові суму вкладу та проценти на нього або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Отже, за Договором майновими вимогами був наділений саме відповідач, а не банк, а тому доводи позивача стосовно того, що уклавши оспорювану додаткову угоду, банк відмовився від власних майнових вимог, є помилковими. Разом із тим у справі № 924/293/16 суд касаційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про задоволення позову ПАТ «Банк національний кредит» до приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» про зобов’язання повернути кошти з огляду на таке. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача повернути позивачеві грошові кошти, одержані за нікчемною додатковою угодою до депозитного договору з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачеві грошових коштів. Встановивши нікчемність цієї угоди на підставі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 215 ЦК, суд застосував наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені ст. 216 ЦК. Таких висновків дійшли суди касаційної інстанції й у справах № 910/31/16 та № 753/9201/16-ц, копії постанов у яких надано для порівняння, залишаючи без змін судові рішення апеляційної інстанції про задоволення аналогічних позовів. Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За змістом ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК. Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Частиною 1 ст. 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. При цьому ч.ч. 3 та 4 наведеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади. Положення ЦК щодо неможливості одностороннього втручання в розмір винагороди за строковими вкладами, покликані забезпечувати розумність, справедливість та добросовісність виконання сторонами своїх зобов’язань: банку – щодо виплати вкладникові очікуваних відсотків за користування коштами, вкладника – щодо дозволу банкові користуватись своїми коштами протягом усього періоду, на який укладено договір. У цьому проявляється збалансованість інтересів сторін. Проте, коли особа заявляє вимогу про дострокове повернення свого строкового вкладу, банк в значній мірі позбавляється того, на що розраховував, укладаючи такий договір. Водночас у ЦК відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу. Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майновим інтересам інших вкладників такого банку. Так, відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Всупереч наведеному у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням Договору та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договору про внесення змін до нього щодо незастосування зниженої процентної ставки у разі дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, який було укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зосередившись на такій засаді цивільного права як свобода договору, суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою інші принципи – справедливість, добросовісність та розумність. Неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК. Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення – скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду м. Києва. Керуючись п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, ст.ст. 11114, 11123–11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року у справі № 910/15939/16 задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, рішення Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/15939/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Я.М. Романюк Постанова від 23 серпня 2017 року № 3-587гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0819BB6E17ECE89EC22581990027BB77
  19. ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ (ВССУ) вул. П. Орлика, 4а, м. Київ, 01043, тел. 591-10-00 http://sc.gov.ua; e-mail: inbox@sc.gov.ua; код ЄДРПОУ 37317811 від 09.08.2017 № 9-1524/0/4-17 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вул. Січових стрільців, 17, м. Київ, 04053 У ВССУ розглянуто лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 липня 2017 року №27-14219/17 (вх. № 857/0/1-17 від 12 липня 2017 року) щодо висловлення правової позиції стосовно представництва Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) у судах на підставі Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», у зв’язку з чим повідомляємо таке. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набув чинності 30 вересня 2016 року, запроваджено професійну правничу допомогу. Так, відповідно до частини першої статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. При цьому частиною третьою цієї статті передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Запровадження професійної правничої допомоги згідно з Перехідними положеннями Конституції України (далі - Перехідні положення) здійснюється поетапно. Так, згідно з абзацом першим підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень із дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» представництво відповідно до статті 131-2 цієї Конституції виключно адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Із зазначеної загальної норми щодо строків запровадження професійної правничої допомоги передбачений виняток щодо представництва в суді органів державної влади і місцевого самоврядування. Їх представництво в судах згідно з абзацом другим підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень виключно прокурорами або адвокатами має здійснюватися з 1 січня 2020 року. Разом з тим слід звернути увагу, що відповідно до абзацу третього підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Слід зауважити, що у ВССУ зазначені положення закону дотримуються в повному обсязі. Враховуючи зазначене, для вирішення питання про те, яка з норм Перехідних положень щодо строків запровадження професійної правничої допомоги (загальна чи спеціальна) підлягає застосуванню до представництва Фонду в суді, необхідно визначити його правовий статус. Так, відповідно до ч. 1 ст. З Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. При цьому ч. 2 цієї статті встановлено, що Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Учасниками Фонду відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є банки. Таким чином, зміст норм щодо правового статусу Фонду не дає підстав для віднесення його до державних органів у розумінні норми абзацу другого підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень, незважаючи на те, що повноваження Фонду мають публічно-правовий характер. Крім того, перелік органів державної влади та органів місцевого самоврядування наведений в Конституції України та в низці законів, зокрема, в законах України «Про центральні органи виконавчої влади», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації». Таким чином, можна дійти висновку, що представництво Фонду в суді виключно адвокатом має здійснюватись на підставі загальної норми, передбаченої абзацом першим підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень, щодо поетапного запровадження професійної правничої допомоги починаючи з 1 січня 2017 року. Наведене узгоджується з роз’ясненнями, наданими Апеляційному суду Донецької області листом ВССУ від 12 липня 2017 року № 9-1289/0/4-17 (копія додається). Додаток: на 1 арк. в 1 прим. Заступник Голови М. Червинська ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ (ВССУ) вул. П. Орлика, 4а, м. Київ, 01043, тел. 591-10-00 http://sc.gov.ua; e-mail: inbox@sc.gov.ua; код ЄДРПОУ 37317811 від 12.07.2017 №9-1289/0/4-17 Голові Апеляційного суду Донецької області Лісовому О. О. Шановний Олександре Олександровичу! У ВССУ розглянуто лист секретаря судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області Пономарьової О. М. від 18 травня 2017 року № 3.6-10/282/2017 (вх. № 617/0/1-17 від 22 травня 2017 року) щодо роз’яснення питання про наявність підстав для звільнення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від сплати авансового внеску за виконання рішення суду, у зв’язку з чим повідомляємо таке. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску. Водночас зазначеною статтею передбачено, що державні органи звільняються від сплати авансового внеску. Для вирішення питання про наявність підстав для звільнення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) від сплати авансового внеску необхідно насамперед визначити його правовий статус. Так, відповідно до ч. ] ст. З Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. При цьому ч. 2 цієї статті встановлено, що Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Учасниками Фонду відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є банки. Таким чином, зміст норм щодо правового статусу Фонду не дає підстав для віднесення його до державних органів у розумінні ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» незважаючи на те, що повноваження Фонду мають публічно-правовий характер. Крім того, стягувачем у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду про стягнення заборгованості є банк, а не Фонд, що підтверджується нормою п. 5 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду в разі делегування їй повноважень має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. На це також вказав Верховний Суд України у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1521цс15 за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначивши, що спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й уповноважена особа Фонду виступає в указаному спорі від імені сторони такого правочину, не здійснюючи при цьому владних повноважень. Враховуючи наведене, підстав для звільнення Фонду від сплати авансового внеску за виконання рішення суду згідно зі ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» немає. З повагою Заступник Голови М. Червинська http://sc.gov.ua/uploads/tinymce/files//Лист - Фонд гарантування вкладів.pdf Лист - Фонд гарантування вкладів.pdf
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року у справі № 910/1574/16 за позовом публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» про зобов’язання вчинити дії, в с т а н о в и л а: У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» (далі – ТОВ «ВВМ 2014») про зобов'язання повернути грошові кошти у сумі 281 687,67 грн, одержані відповідачем за договором про внесення змін від 30 квітня 2015 року (далі – договір про внесення змін від 30 квітня 2015 року) до договору про депозитний вклад від 26 червня 2014 року № DU1244/2014-1 (далі – депозитний договір № DU1244/2014-1). Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначену суму процентів було необґрунтовано виплачено ПАТ «Банк національний кредит» відповідачеві на підставі договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року, який є нікчемним відповідно до положень частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі – Закон № 4452-VI), оскільки призвів до зменшення активів банку. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вищий господарський суд України постановою від 7 вересня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2016 року. У заяві (з урахуванням уточнень) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини 2, пункту 1 частини 3 статті 38 та пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4452-VI, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року та прийняти нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування своїх доводів ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16, правовідносини в яких, на думку заявника, є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (банк) і ТОВ «ВВМ 2014» (вкладник) укладено депозитний договір № DU1244/2014-1. Відповідно до пунктів 2.1–2.3 депозитного договору № DU1244/2014-1 вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок у ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти у сумі 1 600 000,00 грн у національній валюті на умовах цього договору. Депозит розміщується на строк із 26 червня 2014 року по 27 червня 2015 року включно. Банк сплачує вкладникові процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних. У пункті 3.7 депозитного договору № DU1244/2014-1 передбачено, що вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит». У випадку розірвання договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (заставодержатель), ТОВ «ВВМ 2014» (заставодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (далі – ТОВ «Факторинг Фінанс» (позичальник) укладено договір застави майнових прав № 04-1285/1-1 (далі – договір застави № 04-1285/1-1), за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 30 серпня 2010 року № 49Ю/2010/05-81/2-1 (далі – кредитний договір № 49Ю/2010/05-81/2-1), укладеним між банком і ТОВ «Факторинг Фінанс», передав заставодержателю у заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 1 600 000,00 грн за депозитним договором № DU1244/2014-1, у тому числі сам вклад і нараховані проценти. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВВМ 2014» укладено договір про внесення змін № 1 до депозитного договору № DU1244/2014-1, згідно з яким сторони, зокрема: – доповнили зазначений депозитний договір підпунктом 2.1.1 про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ТОВ «Факторинг Фінанс» за кредитним договором № 49Ю/2010/05-81/2-1; – змінили пункт 2.6 депозитного договору № DU1244/2014-1, яким передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, встановивши, що 26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії договору застави № 04-1285/1-1; – виклали пункт 3.7 депозитного договору № DU1244/2014-1 у новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії договору застави № 04-1285/1-1 звернутися з проханням про дострокове розірвання депозитного договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання депозитного договору. Датою розірвання депозитного договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Після припинення дії договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання депозитного договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника. 25 липня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВВМ 2014» укладено договір про внесення змін № 2 до депозитного договору № DU1244/2014-1, згідно з яким сторони, зокрема, внесли зміни до депозитного договору в частині строку розміщення депозиту, а саме з 26 червня 2014 року по 31 липня 2015 року, а також встановлено процентну ставку за користування депозитом у розмірі 23 % річних. Крім цього, пункт 2.6 депозитного договору № DU1244/2014-1 викладено у новій редакції, де зазначено, що 31 липня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника в ПАТ «Банк національний кредит», але в будь-якому разі після припинення дії договору застави № 04-1285/1-1. 30 квітня 2015 року між сторонами договору застави № 04-1285/1-1 було укладено договір про розірвання договору застави, згідно з яким права та обов'язки сторін за договором застави припиняються. 30 квітня 2015 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВВМ 2014» укладено договір про внесення змін до депозитного договору № DU1244/2014-1, зокрема сторони виклали пункт 3.7 договору в новій редакції, згідно з якою у випадку розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою 23 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку. На підставі постанови правління Національного банку України (далі – НБУ) від 5 червня 2015 року «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду 5 червня 2015 року було прийнято рішення № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит», згідно з яким із 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду у ПАТ «Банк національний кредит». Правлінням НБУ 28 серпня 2015 року прийнято постанову № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит». На виконання зазначеної постанови рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 159 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит». Відповідно до частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» провела перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення таких правочинів, що є нікчемними. Листом від 17 листопада 2015 року № 04-08/2097 уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» повідомила ТОВ «ВВМ 2014» про нікчемність договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року на підставі статті 38 Закону № 4452-VІ і просила повернути банку кошти, сплачені на виконання нікчемного правочину, у сумі 281 687,67 грн (різниця між процентами за ставкою при поверненні вкладу в кінці строку депозиту за період із 26 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року та сумою процентів за ставкою при достроковому розірванні депозитного договору (26 827,40 грн). Оскільки вимогу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк національний кредит» від 17 листопада 2015 року про повернення надміру виплачених банком відповідачеві сум відповідачем не було виконано, позивач, посилаючись на те, що до суми виплачених відсотків неправомірно включено грошові кошти у розмірі 281 687,67 грн, просив суд зобов’язати відповідача повернути ці кошти як такі, що були сплачені на виконання нікчемного правочину. У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, погодився з їх висновком про відсутність підстав для застосування зниженої відсоткової ставки внаслідок розірвання депозитного договору № DU1244/2014-1 з ініціативи вкладника та зобов'язання відповідача (вкладника) повернути безпідставно виплачені грошові кошти, оскільки умова про виплату банком вкладнику процентів за депозитним договором № DU1244/2014-1 не у зниженому розмірі при достроковому розірванні депозитного договору з ініціативи вкладника була погоджена між банком і вкладником шляхом укладення між сторонами договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року до депозитного договору № DU1244/2014-1, який був чинним на час розгляду справи. Разом із тим у справах №№ 924/293/16 та 910/31/16 за аналогічних обставин справ і заявлених позовних вимог Вищий господарський суд України дійшов висновку, що договори про внесення змін до депозитних договорів, якими змінено умови цих договорів і передбачено незастосування банком перерахунку нарахованих відсотків за зниженою відсотковою ставкою у випадку дострокового розірвання депозитних договорів з ініціативи вкладника, нікчемні відповідно до положень статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки є відмовою банку від власних майнових вимог, що призвело до необґрунтованої виплати відповідачам грошових коштів, а тому ці кошти підлягають стягненню на користь позивача. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За змістом статті 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. У справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК. Так, відповідно до частин 1, 3 статті 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вк