Search the Community

Showing results for tags 'ликвидация банка'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 220 results

  1. Державний герб України ПОСТАНОВА Іменем України 13 березня 2018 року м. Київ Справа № 910/23398/16 Провадження № 12-20гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача БакуліноїС.В. , суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І. Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М., розглянуласправу за позовом фізичної особи - підприємця Щербини Валерія Юхимовича до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення суми банківського вкладу за договором № 300131/166785/14-15 у національній валюті в розмірі 30000,00 грн та залишку коштів на рахунку № 2600.0.008926501 за договором № 16/50815-08 у розмірі 68405,72 грн, а всього 98405,72 грн за заявою фізичної особи - підприємця Щербини Валерія Юхимовича про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року, постановленої колегією суддів Шевчук С.Р., Барицької Т.Л., Демидової А.М., Учасники справи: позивач - не з'явився відповідач - не з'явився ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У грудні 2016 року фізична особа - підприємець Щербина Валерій Юхимович (далі - ФОП Щербина В.Ю., позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», відповідач) про стягнення суми банківського вкладу за договором № 300131/166785/14-15 у національній валюті в розмірі 30000,00 грн та залишку коштів на рахунку № 2600.0.008926501 за договором № 16/50815-08 у розмірі 68405,72 грн, а всього 98405,72 грн. 1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП Щербина В.Ю. посилається на обставини, відповідно до яких відповідач, усупереч умовам укладених з позивачем договорів, не виконав свого обов'язку щодо повернення грошових коштів, розміщених на рахунках ФОП Щербини В.Ю. 1.3. Як на правові підстави позову ФОП Щербина В.Ю. посилається на статтю 41 Конституції України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 15, 16, 526, 1058, 1060, 1061, 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункти 3.1, 3.3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516. 1.4. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на такі обставини: 1.5. На час розгляду справи в суді першої інстанції щодо ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було розпочато процедуру ліквідації та відкликано банківську ліцензію, а отже, вимоги позивача підпадають під обмеження, встановлені пунктами 1 - 3 частини п'ятої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 1.6. 30 грудня 2015 року ФОП Щербина В.Ю. скористався своїм правом на звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із кредиторською вимогою на суму 98405,72 грн. Вказану заяву було зареєстровано за вх. № 7856 та включено до реєстру кредиторів банку (7 черга) відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 1.7. Як на правові підстави заперечень проти позову відповідач посилається на статтю 1074 ЦК України, пункти 1 - 3 частини п'ятої статті 36, частину п'яту статті 49, статтю 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2.1. 02 лютого 2015 року між ФОП Щербиною В.Ю. (клієнт) та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (банк) було укладено договір № 300131/166785/14-15 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Зручний» в національній валюті. (а.с. 14). 2.2. За умовами зазначеного договору клієнт вносить, а банк приймає кошти в гривнях на депозитний рахунок № 2610.9.089265.007 у сумі 30000,00 грн (вклад). 2.3. Грошові кошти, що розміщуються клієнтом на депозитному рахунку, перераховуються з власного поточного рахунку № 2600.0.008926501, відкритого в банку. За час користування коштами вкладу протягом строків, визначених договором, банк нараховує і сплачує клієнту проценти. 2.4. Пунктом 2.10. договору передбачено, що після закінчення строку, визначеного підпунктом 1.1.12 договору (по 08 травня 2015 року), кошти з депозитного рахунку № 2610.9.089265.007 повертаються клієнту. Клієнт підписанням договору уповноважує банк після закінчення строку, визначеного підпунктом 1.1.12 договору, перерахувати на власний поточний рахунок клієнта № 2600.0.008926501, відкритий у банку, кошти вкладу; після чого дія договору припиняється. 2.5. 30 грудня 2015 року позивач звернувся до банку з кредиторською вимогою про отримання коштів, які знаходяться на його рахунку, у розмірі 98405,72 грн (а.с.16). 2.6. Згідно з виданою позивачу банківською довідкою № 220/38 на 16 грудня 2015 року залишок коштів на депозитному рахунку за договором № 300131/166785/14-15 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Зручний» у національній валюті складав 30000,00 грн, та по договору № 16/50815-08 залишок коштів на рахунку № 2600.0.008926501 становив 68405,72 грн. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2017 року в справі № 910/23398/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. 3.2. Рішення судів умотивовані посиланням на встановлені обставини перебування ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на час розгляду справи в суді першої інстанції у процедурі ліквідації, що зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків: - виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; - обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, передбаченого приписами частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 4. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень 4.1. 08 листопада 2017 року ФОП Щербина В.Ю. звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на момент звернення з цією заявою, а саме з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. 4.2. Заявник просить скасувати рішення місцевого, постанови апеляційного та касаційного господарських судів, та прийняти нове рішення про задоволення позову. 5. Наведені в заяві доводи 5.1. Заявник вважає, що: - відмовляючи повернути належні позивачу грошові кошти, відповідач та суди порушили гарантоване положеннями статті 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право позивача на мирне володіння майном. - питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не регулюється. 5.2. На обґрунтування неоднакового застосування судами касаційних інстанції одних і тих самих норм матеріального права ФОП Щербина В.Ю. додав до заяви копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року в справі 6-30668ск15, від 23 березня 2016 року в справі 6-34921ск15, від 24 лютого 2016 року в справі 6-25751ск15. 5.3. У наданих для порівняння ухвалах Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, як суд касаційної інстанції зазначив таке: 5.4. справа 6-30668ск15 - запровадження тимчасової адміністрації і ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) набуває лише право кредитора банку на відшкодовані вкладникам кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов'язаннями відповідає банк; - при відсутності в законі заборони на подання позову і його вирішення в суді відмова в задоволенні вимог до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, до внесення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи, є порушенням права особи на судовий захист; - системний аналіз норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункті 1 частини шостої статті 36 цього Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду, на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку. Суд також зазначив, що належним відповідачем у справі є саме банк між яким та вкладником існують матеріально-правові відносини з приводу виконання укладеного між цими особами договору та його виконання; 5.5. справа 6-34921ск15 - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів не регулюється; - системний аналіз норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункті 1 частини шостої статті 36 цього Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку. При цьому, суд зазначив, що належним відповідачем у справі є саме банк між яким та вкладником існують матеріально-правові відносини з приводу виконання укладеного між цими особами договору та його виконання; 5.6. справа 6-25751ск15 - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлено підстав припинення майнових прав вкладників на внесені до банку кошти; - за наявності неприпиненого зобов'язання між сторонами, порушення зобов'язаною стороною майнових прав вкладника щодо користування та розпорядження грошима, які були передані банку на виконання умов договору банківського вкладу, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу 1 Конвенції, статті 3 Цивільногго процесуального кодексу України і статті 15 ЦК України, виключається відмова судом у захисті порушених прав. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду по справі 6.1. Щодо наявності підстав для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, слід зазначити таке. 6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 111-16 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення ФОП ЩербиниВ.Ю. до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень у цій справі) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 6.3. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, якщо господарська справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним господарським судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 6.4. Проаналізувавши правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року та в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року в справі 6-30668ск15, від 23 березня 2016 року в справі 6-34921ск15, від 24 лютого 2016 року в справі 6-25751ск15, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували норми статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 6.5. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. 6.6. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. 6.7. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. 6.8. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. 6.9. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси. 6.10. Суди встановили, що ФОП Щербина В.Ю. звернувся до ПАТ Банк «Фінанси та кредит» із кредиторською вимогою про повернення коштів у розмірі 98405,72 грн 30 грудня 2015 року, тобто після відкликання банківської ліцензії та початку процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит». 6.11. Ураховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів стосовно того, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом. 6.12. Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» суди застосували правильно, судові рішення у справі, які переглядаються, є законними, а тому в задоволенні заяви слід відмовити. 6.13. Доводи заявника про порушення судами гарантованого положеннями статті 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на мирне володіння майном Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки судовими рішеннями у цій справі не було порушено майнових прав позивача, а лише вказано на визначену Законом процедуру відновлення порушених банком прав. 7. Висновок Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права 7.1. Згідно з системним аналізом норм пункту 6 статті 2, пункту 16 статті 2, підпунктів 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедурою. Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. У задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Щербини Валерія Юхимовича про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року у справі №910/23398/16 відмовити. 2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. 3. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 4. Повний текст постанови складено 19 березня 2018 року. Головуючий-суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач С.В. БакулінаСудді:Н. О. АнтонюкО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д.А. ГудимаІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік О. Р. КібенкоО. С. Ткачук Л. М. ЛобойкоВ. Ю. Уркевич Н. П. ЛященкоО. Г. Яновська http://reyestr.court.gov.ua/Review/72909655
  2. Інформація заборонена для оприлюднення згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" (п. 4 ст. 7). http://reyestr.court.gov.ua/Review/65620728 - решение первой инстанции Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15685/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А Суддя-доповідач: Ганечко О.М. УХВАЛА Іменем України 30 травня 2017 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Ганечко О.М., суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю., при секретарі Біднячук Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся з позовом до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик". Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Представник апелянта та представник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Представник позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, та представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін. Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (банк) укладено договір №230D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1,3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_3 в сумі 26 000,00 доларів США на термін з 29 січня 2016 року по 29 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9% процентів річних. Внесення коштів підтверджується меморіальним валютним ордером №230/16369 від 29 січня 2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи. Окрім того, 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7078 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2630.9.036474.037, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 30 491,05 доларів США на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних. 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7079 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок НОМЕР_2, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 100 000,00 грн. - на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 22,25% процентів річних. 25 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7252 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2б30.7.036474.040, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 11 938,55 доларів США на термін з 25 січня 2016 року по 25 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних. 29 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7977 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається Банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок №26300001230/2630.5.036474.042, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 40 000,00 гривень на термін з 29 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 20,25% процентів річних. Вищевказані обставини в ході розгляду даної справи сторонами не заперечувалися та визнавалися. Разом з тим, 04 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України №231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" обмеження в його діяльності, а також зобов'язано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства. 05 квітня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", відповідно до якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 квітня 2016 року №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 квітня 2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. У відповідності до даного рішення продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка І.І. з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року №46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 06 червня 2016 року по 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Костенку І.І. На своєму сайті Фонд оприлюднив інформацію про те, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку", Фонд з 09 червня 2016 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 09 червня 2016 року до 21 липня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду: АТ "ОЩАДБАНК", ПАТ "ПУМБ", АБ "ПІВДЕННИЙ" та АТ "УКРСИББАНК". Відповідно до виписки за договором №230 D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1, 3 місяці) від 25 квітня 2016 року, укладеного ОСОБА_2 із ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", залишок коштів за даним договором становив 26 000,00 доларів США. Згідно з довідкою ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/3/9592 від 30 вересня 2016 року акцептована сума в еквіваленті склала 458 806,59 грн. Відповідно до довідки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/39596 від 30 вересня 2016 року акцептована сума за договорами, укладеними ОСОБА_3 з ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", в еквіваленті склала 1 012 308,92 грн. Як стверджують позивачі, станом на момент звернення до суду банк повинен був повернути їм вклади з нарахованими відсотками, однак, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних та його ліквідації вклади не повернуто. Позивачі вважають, що така ситуація склалась внаслідок бездіяльності відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про Національний банк України", що призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та унеможливило повернення належних позивачам грошових коштів. Відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України", головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Відповідно до статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу. Згідно із статтею 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду. Статтею 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Згідно із статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: 1) письмове застереження; 2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо; 4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; 5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; 6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; 7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами; 8) заборона надавати бланкові кредити; 9) накладення штрафів; 10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу); 11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади; 11№) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій; 12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; 13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку. Застосування одного заходу впливу не виключає можливості застосування ще й іншого. Статтею 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України. Водночас положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на 2015 рік) визначено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4№) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами. У відповідності до статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; 5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами; 6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку. Зі змісту листа Національного банку України "Про результати інспекційної перевірки" (вих. від 17 вересня 2014 року №42-011/52329/65), який адресовано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", вбачається, що за результатами здійснення Національним Банком України планової інспекційної перевірки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи. Зокрема, результати інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" свідчать про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів. Розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8). За результатами інспектування чистий операційний дохід має від'ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Параметри ризику ліквідності, визначені інспектуванням, несуть загрозу спроможності банку своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов'язання у майбутньому. Кількість ринкових ризиків значна. Інспектуванням встановлений недостатній рівень контролю за підготовкою та складанням статистичної звітності. Внутрішня нормативна база Банку потребує доопрацювання. Якість управління СУІБ на дату інспектування потребує вдосконалення. За результатами комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01 травня 2014 року за період діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як "4", в тому числі за компонентами: "Капітал" (C) - "4"; "Активи" (A) - "4"; "Менеджмент" (M) - "4"; "Надходження" (E) - "4"; "Ліквідність" (L) - "3"; "Чутливість до ринкових ризиків" (S) - "3". У зв'язку із наведеним суд зазначає, що CAMELS - це американська рейтингова система оцінки банків, створена в 1978 році. В Україні порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS встановлювався постановою Національного банку України від 05 травня 2002 року №171 та постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року №312. Зокрема, основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами: Достатність капіталу (C); Якість активів (A); Менеджмент (M); Надходження (E); Ліквідність (L); Чутливість до ринкового ризику (S). Рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу. Рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва. Рейтингова оцінка менеджменту "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту "4" встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банк з рейтинговою оцінкою надходжень "4" має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу). Рейтингова оцінка ліквідності "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності "3" до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов'язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду. Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику "3" має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "3" означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов'язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку. Загалом за системою оцінки CAMELS комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду. Тобто, з наведеного вбачається, що ще у 2014 році за результатами інспектування відповідачем виявлено дуже великі фінансові проблеми у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", які потребували негайного вжиття Національним банком України адекватних та дієвих заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану. До того ж, як стверджують позивачі та не заперечується відповідачем, згідно фінансової звітності за ІІ та ІІІ квартали 2015 року показники діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" були значно нижчими, ніж встановлено відповідними нормативами, а саме: нормативом миттєвої ліквідності (Н4), нормативом короткострокової ліквідності (Н6), нормативом максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативом великих кредитних ризиків (Н8), нормативом максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9). Пунктом 3.2 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року №346, визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування. Однак, з урахуванням виявлених низьких показників діяльності банку, відповідач з моменту виявлення під час інспектування недоліків у роботі банку не вжив належних адекватних, негайних та рішучих дій, не прийняв своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за результатами інспекційної перевірки, передбачених статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що призвело, як наслідок, до значного погіршення фінансового стану та рейтингу ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик". Посилання ж відповідача на обставини прийняття 19 березня 2015 року Правлінням Національного банку України Постанови №189/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення куратора" не свідчить про адекватність та достатність застосованих відповідачем заходів банківського нагляду щодо поліпшення фінансового стану банку та збереження його активів, враховуючи також те, що згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, а не основним заходом впливу, які згідно статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" застосовуються у разі здійснення банком ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), колегія суддів приходить до висновку, що Національним банком України допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на підставі проведеного інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS, що не узгоджується із нормами статті 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів. Колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача про те, що позивачі не є особами, які охоплюються наглядової діяльністю Національного банку України, а тому не можуть оскаржувати у суді його дії, рішення чи бездіяльність, та зазначає про наступне. Оскаржувана бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів реагування по відношенню до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", на переконання позивачів, призвела до порушення їхніх прав та унеможливила повернення депозитних вкладів, а тому, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, позивачі є суб'єктами, які здатні особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, тобто мають адміністративну процесуальну дієздатність та право на звернення до суду із даним позовом, мають інтерес. Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 10 листопада 2016 року у справі №К/800/13559/16. Крім того, колегія суддів не приймає до уваги, посилання представника апелянта на те, що об'єкту застосування певного заходу не було, оскільки не було встановлених законом умов в сукупності. Однак, характер виявлених під час перевірки банку стану справ, свідчить про те, що у апелянта були підстави для вжиття ще й інших заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", окрім тих, що були вжиті, однак апелянт не реалізував надане йому право добросовісно. За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України. Головуючий суддя: О.М. Ганечко Судді: Н.М. Літвіна А.Ю. Коротких Головуючий суддя Ганечко О.М. Судді: Коротких А. Ю. Літвіна Н. М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/66909110
  3. Печерський районний суд міста києва Справа № 757/44399/17-к У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2017 року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Цокол Л.І., при секретарі Стороженко С.О., за участі прокурора Ковальова І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання старшого прокурора групи прокурорів - прокурор другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України Ковальова І.І. про призначення позапланової документальної перевірки,- В С Т А Н О В И В : Старший прокурор групи прокурорів - прокурор другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України Ковальова І.І., розглянувши матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017000000001823 від 06.06.2017 за фактами доведення колишніми службовими особами ПАТ «КБ «ПриватБанк» банку до неплатоспроможності, тобто вчинення пов'язаною з банком особою будь-яких дій, що призвели до віднесення банку до категорії неплатоспроможних; фальсифікації колишніми службовими особами ПАТ «КБ «ПриватБанк» фінансових документів та звітності фінансової організації, приховування неплатоспроможності фінансової установи або підстав для відкликання (анулювання) ліцензії фінансової установи; створення злочинної організації, керівництва такою організацією та участі у ній колишніми посадовими та службовими особами ПАТ «КБ «ПриватБанк», які залучивши власників та керівників низки суб'єктів господарювання, а також представників та кінцевих бенефіціарів низки іноземних компаній, що є пов'язаними з банком особами, упродовж 2008 - 2016 років заволоділи грошовими коштами ПАТ «КБ «ПриватБанк» в особливо великих розмірах, тобто за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 218-1, 220-2, 255 ч. 1 КК України, звернувся до слідчого судді із клопотанням про призначення позапланової документальної перевірки. Клопотання обґрунтовано наступними обставинами. Під час здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні встановлено, що колишнім керівництвом ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом 2015-2016 року, було надано кредитів (реструктуризовано) 28-ми юридичним особам на загальну суму 1 млрд. доларів США строком від 8 до 10 років за ставкою 10,5 відсотків річних. Вказані юридичні особи були зареєстровані у один період часу, статутний капітал становив 1000 грн., що може означати фіктивність цих товариств. Надання кредитів не було забезпечено заставним майном та на теперішній час усі юридичні особи знаходяться у стадії банкрутства. З метою встановлення об'єктивної істини та виконання завдань кримінального провадження, що передбачені ст. 2 КПК України. в органу досудового розслідування виникла необхідність у зверненні із клопотанням до слідчого судді з метою призначення перевірки додержання вимог земельного законодавства. В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити . Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Згідно ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Згідно ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом. Згідно пп. 78.1.11 Податкового Кодексу України, згідно з яким контролюючий орган проводить перевірку у разі коли отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону. Разом з тим, чинний КПК України не містить норми, яка б передбачала призначення податкової перевірки слідчим суддею під час досудового розслідування, в тому числі як захід забезпечення кримінального провадження. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2,3,21,26 ,131-132,309 ПК України слідчий суддя,- У Х В А Л И В : В задоволенні клопотання старшого прокурора групи прокурорів - прокурор другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України Ковальова І.І. про призначення позапланової документальної перевірки - відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Слідчий суддя Л.І. Цокол http://reyestr.court.gov.ua/Review/68128584
  4. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2016 року Справа № 910/9633/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючогоГубенко Н.М.суддівІванової Л.Б. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" на рішення від 12.07.2016 Господарського суду міста Києва та на постанову від 21.09.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду № 910/9633/16 міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" про стягнення коштів у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Прокопенко Т.В.;- відповідача - третьої особи Штогріна С.В.; повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ: 26.05.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення суми безпідставно утриманих коштів у розмірі 9 073,26 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 (суддя Комарова О.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючий суддя, судді: Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) у справі № 910/9633/16, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/9633/16, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/9633/16 залишити без змін. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 розпочато процедуру виведення ПАТ "Енергобанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 13.02.2015 по 12.06.2015. Постановою Правління Національного банку України від 11.06.2015 № 370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі Фонд) від 12.06.2015 № 115 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" з 12.06.2015 було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Енергобанк". Згідно із пунктом 2 Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування в фізичних осіб від 14.07.2015 № 136 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" уповноваженою особою на ліквідацію Банку призначено Брайка Станіслава Анатолійовича з 15.07.2015. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 № 842 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк" строком на два роки по 11.06.2018. та продовжено повноваження ліквідатора ПАТ "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича строком на два роки по 11.06.2018. 13.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" помилково здійснило перерахування грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" на рахунок № 26000311703401, раніше відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк" в розмірі 9 073,26 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 228 від 13.02.2015. Водночас, станом на 23.01.2015 поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" у Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк" № 26000311703401 було закрито, на підтвердження чого позивачем було надано лист Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" № 55/33.1 від 09.04.2015. Звертаючись до Господарського суду міста Києва із даним позовом, позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він 28.04.2015 звернувся до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" з вимогою № 21 про повернення помилково перерахованих коштів, однак кошти повернуті не були, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Господарський суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому не можуть бути задоволені його вимоги до відповідача про стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 9 073,26 грн. під час запровадження у останнього тимчасової адміністрації. У свою чергу, Київський апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що зобов'язальні відносини, що склалися між третьої особою та відповідачем на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, а відтак у даному випадку третя особа є кредитором банку за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами; при цьому, в правовідносинах між клієнтом і банком клієнт (ТОВ "Алекс Авто") є єдиною особою, яка має право вимагати від банку при закритті рахунку отримання залишку коштів на ньому, в тому числі помилково перерахованих; оскільки щодо банку введено ліквідаційну процедуру, то такі вимоги мають бути пред'явлені клієнтом банку у рамках дотримання цієї процедури; банк у даному спорі не набув майно у користування, адже залишок коштів на закритому розрахунковому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто", на який позивач помилково перерахував кошти, третьою особою як кредитором (за якою обліковується спірна сума) банку, що перебуває в стадії банкрутства, знятий не був; відтак, особою, яка має відповідати за даними позовними вимогами є ТОВ "Алекс Авто". Однак, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися із вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно із п. 1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Згідно із п. 22.6 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" обслуговуючий отримувача банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України / реєстраційним (обліковим) номером платника податків / реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і зараховувати кошти на рахунок отримувача лише в разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача. Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Згідно із п. 2.31 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, банк отримувача зобов'язаний зарахувати на рахунки своїх клієнтів кошти, що надійшли за електронними розрахунковими документами протягом операційного дня, у день їх отримання, якщо під час проведення контролю за реквізитами цих документів, що здійснюється відповідно до цієї глави, не виявлено розбіжностей. Банк отримувача зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку отримувача і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і зараховувати кошти на рахунок отримувача, лише якщо вони збігаються. У разі їх невідповідності банк має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів (у які враховується і день надходження до банку отримувача електронного розрахункового документа) для встановлення належного отримувача цих коштів, яку зараховує на рахунок "Кредитові суми до з'ясування". Банк має забезпечити зберігання належним чином оформленої/го (засвідченої/го підписом відповідального виконавця чи електронним цифровим підписом) паперової копії електронного розрахункового документа чи електронного розрахункового документа. Для встановлення належного отримувача банк отримувача зобов'язаний надіслати банку платника запит щодо уточнення номера рахунку та/або коду отримувача. Обмін запитами щодо уточнення цих реквізитів та відповідями здійснюється засобами платіжної системи в захищеному вигляді за допомогою окремих типів електронних документів, формати та правила заповнення яких визначаються цією платіжною системою. У разі надання банком платника уточнених даних щодо номера рахунку та/або коду отримувача з метою зарахування коштів на його рахунок банк отримувача оформляє меморіальний ордер на підставі електронного розрахункового документа та уточнених даних банку платника щодо номера рахунку та/або коду отримувача. У реквізиті "Призначення платежу" меморіального ордера банк отримувача зазначає номер і дату електронного розрахункового документа та повторює текст реквізиту "Призначення платежу" цього документа. Документ про уточнені дані щодо номера рахунку та/або коду отримувача зберігається разом із паперовою копією електронного розрахункового документа або в електронній формі. На вимогу отримувача банк надає йому паперову копію електронного розрахункового документа, реквізити якого уточнювалися, та копію документа про уточнені дані. Якщо немає змоги встановити належного отримувача, або не надійшли уточнені дані від банку платника, то банк не пізніше четвертого робочого дня зобов'язаний повернути кошти банку, що обслуговує платника, із зазначенням номера та дати електронного розрахункового документа та причини повернення. Відповідальність за шкоду, завдану суб'єктам переказу у разі недотримання цих вимог, покладається на банк, що обслуговує отримувача (п. 2.32 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті). Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Водночас, в силу положень ч. 7 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, що надійшли протягом дії тимчасової адміністрації до неплатоспроможного банку, у разі неможливості встановити належного отримувача мають бути повернуті банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини повернення у порядку, встановленому законодавством. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.01.2015 поточний рахунок № 26000311703401 Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" в ПАТ "Енергобанк" було закрито. При цьому, позивач 13.02.2015 помилково перерахував кошти у розмірі 9 073,26 грн. зі свого рахунку, відкритого у ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", на уже закритий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто". Таким чином, оскільки на момент здійснення платежу Товариством з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" вже був закритий, то, відповідно, у відповідача була відсутня можливість зарахувати кошти на користь останнього. Отже, в силу вимог наведених вище норм чинного законодавства та на підставі ч. 7 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" було зобов'язане повернути кошти, які надійшли протягом дії тимчасової адміністрації до неплатоспроможного банку на закритий рахунок, банку, що обслуговує позивача протягом 4 робочих днів з дня виявлення такої ситуації. При цьому, не заслуговують на увагу посилання апеляційного господарського суду на висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 18.08.2016 у справі № 910/9602/15, оскільки судові рішення у справі № 910/9602/15 прийнято з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин цієї справи, які відрізняються від обставин даної справи, зокрема, у даній справі позивачем помилково перераховано кошти на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто", який на момент перерахування вже був закритий відповідачем, в той час як у справі № 910/9602/15 позивач просив зобов'язати банк повернути помилково перераховані кошти, які були зараховані на відкритий рахунок третьої особи (клієнта банку). Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, положень Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення. За приписами ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення місцевого суду чи постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Зважаючи на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню. Оскільки, обставини справи не потребують додаткового дослідження, Вищий господарський суд України вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд та постановити нове рішення про задоволення позову. Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 11111 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення. Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" за подання апеляційної та касаційної скарг, підлягає відшкодуванню за рахунок Публічного акціонерного товариства "Енергобанк". Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" задовольнити. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/9633/16. Прийняти нове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2, код ЄДРПОУ 19357762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код ЄДРПОУ 36425268) суму безпідставно утриманих коштів у розмірі 9 073 (дев'ять тисяч сімдесят три) грн. 26 коп. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2, код ЄДРПОУ 19357762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код ЄДРПОУ 36425268) 1 515, 80 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, 1 653, 60 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання цієї постанови. Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО Судді Л.Б. ІВАНОВА В.І. КАРТЕРЕ http://reyestr.court.gov.ua/Review/62621939
  5. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 05 жовтня 2017 року № 826/4885/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_1до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання Договору № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року нікчемним, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року; - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо не внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу, а отже, рішення Уповноваженої особи в частині визнання такого правочину нікчемним є протиправним та підлягає скасуванню, а встановлення неправомірності зазначеного рішення, в свою чергу, вказує на наявність достатніх і необхідних правових підстав для захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання Уповноваженої особи подати Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду. Представник Уповноваженої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, в письмових запереченнях на позов вказав, що операція з перерахування грошових коштів з поточного рахунку третьої особи безпосередньо на депозитний рахунок позивача суперечить п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у АТ "Дельта Банк", що є обов'язковим до застосування сторонами (умов договору), зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається. Фактично ж кошти на рахунок позивача вносилися третьою особою, шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням умов договору та п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк". Просив в задоволенні адміністративного позову відмовити. Представник Фонду також надав через канцелярію суду письмові заперечення. Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи наведене, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне: 23 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 2250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) доларів США 00 центів; вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний у п. 1.6 цього Договору, та по " 25" березня 2015 р. включно; процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 (п'ять цілих п'ять десятих) процентів річних. У відповідності до п. 1.6 Договору Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2. Згідно з п. 1.10. Вклад виплачується Вкладнику у разі закінчення строку розміщення Вкладу, або в інший термін дострокового припинення дії цього Договору у випадках, передбачених цим Договором та Правилами, шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_3, відкритий на ім`я Вкладника в установі Банку. Пунктом 2.10 Договору передбачено, що вкладник підтверджує, що Банк до укладання цього Договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI, щодо умов гарантування вкладів фізичних осіб коштів за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тис. грн. для одного вкладника в одному банку. Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 46296889 від 23.02.2015 на рахунок позивача перераховано 2250,00 доларів США. Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. 02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича. В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: "2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.". Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно. Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", призначеної наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" №408 від 29 травня 2015 року, від 15 вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452-VI). Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, в тому числі й договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" №813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку №1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року №664, виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №181. Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки, з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно. Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20 лютого 2017 р. № 619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «ДЕЛЬТА БАНК» на два роки до 04 жовтня 2019 року. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «ДЕЛЬТА БАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року. Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон). Частиною першою статті 3 Закону визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Згідно з ч. 2 - ч. 4 ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноваженою особою Фонду створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "Дельта Банк". За результатами роботи вказаної Комісії 15.09.2015р. складено протокол засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", яким запропоновано Уповноваженій особі Фонду визнати нікчемними правочини (договори) вкладів (депозитів), перелік в яких наведено Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Протоколу. З урахуванням висновків Комісії та рішення Виконавчої дирекції Фонду Уповноваженою особою Фонду наказом від 16.09.2015р. № 813 визнано нікчемними правочини (договори) згідно переліку, в тому числі договір банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк". З матеріалів справи вбачається, що договір визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, а саме, перерахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок для Вкладника від третьої особи. Згідно ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Приписи ч. 3 ст. 38 Закону визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Наведене дає підстави для висновку про наявність в Уповноваженої особи обов'язку забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, а також права на вчинення дій щодо повідомлення осіб про нікчемність договорів і застосування наслідків їх нікчемності. Разом з тим, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 18.12.2015 року у справі №К/800/39816/15. Крім того, суд звертає увагу, що Уповноваженою особою не визначена конкретна підстава нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у ч. 3 ст. 38 Закону, та не доведено, що вказаний договір банківського вкладу (депозиту) має ознаки нікчемного правочину. Уповноваженою особою не надані докази того, що вказаний договір, укладений між Позивачем та АТ «Дельта Банк», є нікчемним у розумінні вимог цивільного законодавства України. Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом із тим відповідачем не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку; відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу позивача, як і судового рішення за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження, відповідачем не надано. Крім того, статтею 1062 Цивільного кодексу України встановлено, що на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу. Відповідно до пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003р. за №1172/8493 кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти з вкладного (депозитного) рахунку повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок. На вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім'я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. У цьому разі вважається, що власник рахунку погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про свій вкладний (депозитний) рахунок. Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідачем доказів на підтвердження факту того, що дії вкладника банку, яким перераховано кошти на депозитний рахунок позивача суперечать закону не надано. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності договору банківського вкладу з мотивів перерахування коштів на рахунки позивача іншою фізичною особою, не ґрунтуються на нормах законодавства. Суд зазначає, що Закон не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником. В свою чергу, сам факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів відповідачами не заперечується. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 12.01.2016 року К/800/46158/15 по справі №826/12161/15. Відповідач зазначив, що операція із перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача була здійснена в період дії Постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», а тому є підстави вважати її укладеною з порушенням вимог, що були встановлені Національним Банком України, у зв'язку з чим і визнано укладений договір нікчемним. Частиною 6 статті 67 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено право Національного банку України запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленим статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку, Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Статтею 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку (п 5.1. Положення). Згідно з п.п.5.2., 5.3. Положення Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України. Отже, згадуваними законодавчими актами не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Отже, позивач не міг знати про віднесення Банку до категорії проблемних. Щодо посилання відповідача на п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ "Дельта Банк" протокол №14 від 20.03.2013, суд зазначає наступне. Відповідно до п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ "Дельта Банк" протокол №14 від 20.03.2013 зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладників від третьої особи не допускається. Також, відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Проте, такі Правила не є нормою закону в розмінні ст. 215 Цивільного кодексу України. Відповідачем не надано суду доказів ознайомлення позивача з вказаними Правилами. Відповідачем також не наведено інших підстав, з яких вбачається, що договір банківського вкладу, що укладений з позивачем, має ознаки нікчемного правочину. Разом з тим, такі підстави, як "вчинення правочинів з метою штучного створення обов'язку Фонду гарантування щодо відшкодування грошових коштів, яке Фонд гарантування здійснюватиме за рахунок державних коштів", чи "правочини мають на меті збільшення гарантованої суми, що відшкодовується вкладникам Фондом гарантування вкладів фізичних осіб", "дроблення коштів вкладника" не відносяться до переліку підстав, за якими договір вкладу позивача можна вважати нікчемним. Крім того, Уповноваженою особою не доведено, що укладення депозитного договору та перерахування коштів на депозитний рахунок містить ознаки правочину, який міг би спричинити неплатоспроможність Банку. З матеріалів справи вбачається, що 23 лютого 2015 року на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у розмірі 2250,00 доларів США,. Суд звертає увагу, що переказ грошових коштів здійснено до запровадження тимчасової адміністрації, тобто до 02.03.2015 року. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем в ході розгляду справи не доведено будь - якими належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання нікчемним вказаного договору банківського вкладу (депозиту) та й відповідно прийняття ним наказу від 16.09.2015 №813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями», яким визнано нікчемним, зокрема правочин укладений позивачем з ПАТ «Дельта Банк», Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення даних про позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд приходить до висновку щодо їх необґрунтованості з огляду на те, що під час розгляду справи було встановлено, що Уповноваженою особою було видано Наказ № 813 від 16.09.2015 року, яким доручено комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" здійснити перевірку договорів (правочинів) за вкладними операціями на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та за результатами проведеної перевірки укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 договір банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" № 007-28552-230215 від 23.02.2015 року було визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону. Вказані обставини свідчать про те, що Уповноваженою особою вчинялися дії, яким судом було надано правову оцінку, а тому твердження позивача щодо бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є безпідставними та не підлягають задоволенню. Крім того, відповідно до ст. 27 Закону № 4452-VI (в редакції чинній на момент запровадження у банку тимчасової адміністрації) Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Починаючи з 1 липня 2016 року, За правилами частин першої-другої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 цього Закону; 3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; 4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; 5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак. Частиною ж третьою статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (надалі - Положення), Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, окрім іншого, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення. Переліки, зазначені у цьому пункті, надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються назви переліків, кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум. Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною додатком 4 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону. Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків. Також п.п. 1, 2 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд завантажує поданий уповноваженою особою Фонду Перелік до програмно-апаратного комплексу Фонду та здійснює його перевірку в частині: 1) невключення до Переліку інформації про рахунки вкладників, розмір залишку гарантованої суми яких становить менше 10 гривень або більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, незалежно від кількості вкладів в одному банку; 2) невключення до Переліку інформації про рахунки: вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону; за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону; 3) наявності необхідних для проведення ідентифікації реквізитів вкладника; 4) коректності реквізитів вкладника та іншої інформації. Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Відповідно до пунктів 4, 5 розділу ІІІ Положення на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України (здійснює перерахування гарантованої суми відшкодування та передачу інформації про вкладників, яким здійснюється виплата відшкодування, до банків-агентів відповідно до умов договорів із банками-агентами) не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Фонд здійснює відшкодування коштів за вкладами відповідно до Загального реєстру за частинами Загального реєстру. Якщо виплати відшкодувань розпочинаються під час дії тимчасової адміністрації, до першої частини Загального реєстру включаються ГСР за вкладами, щодо яких Фондом або уповноваженою особою Фонду не обмежено здійснення банком операцій (з причин відсутності первинних документів, виявлення помилкових записів, невідповідності реквізитів вкладника первинним документам тощо): за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; за договорами банківського рахунку. Якщо виплати відшкодувань розпочинаються під час ліквідації, до першої частини Загального реєстру включаються ГСР за вкладами, щодо яких Фондом або уповноваженою особою Фонду не обмежено здійснення банком операцій (з причин відсутності первинних документів, виявлення помилкових записів, невідповідності реквізитів вкладника первинним документам тощо): за договорами банківського вкладу незалежно від закінчення строку їх дії; за договорами банківського рахунку. ГСР за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчується після початку тимчасової адміністрації, виплачуються після прийняття рішення про ліквідацію банку. До чергових частин Загального реєстру включаються ГСР за договорами банківського вкладу, що не були включені до першої частини Загального реєстру, та за договорами банківського рахунку після отримання Фондом інформації про операції, здійснені платіжною системою (внутрішньодержавною та міжнародною). Частини Загального реєстру та дати початку виплат за ними затверджуються виконавчою дирекцією Фонду. Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку рахунків до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку рахунків Реєстру відшкодувань вкладникам (Загального реєстру); 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Реєстру відшкодувань вкладникам (Загального реєстру). При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації доповнення до переліку рахунків, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства на час виведення неплатоспроможного банку з ринку та винесення рішення по суті Уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду доповнення до переліку рахунків в частині даних про вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Повного переліку вкладників, наданого уповноваженою особою Фонду, суд зазначає наступне. Пунктом 6 р. III Положення № 14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення. За наведеного, суд дійшов висновку про те, що надання Уповноваженою особою додаткової інформації про вкладника на підставі п. 6 р. III Положення № 14 є підставою для включення такого вкладника до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Враховуючи, що інформація про позивача до переліку вкладників внесена не була, а Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткова інформація про позивача не надавалася, позовна вимога про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є передчасною та такою що не підлягає задоволенню. Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне. Згідно з ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне. Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України). Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України. Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI. Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства. Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді. Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає. Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: - понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України; - визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України; - встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України); - встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України). З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8. Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року. Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов задовольнити частково. 2. Визнати протиправним та скасувати рішення бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання Договору № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року нікчемним, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року; 3. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами. 4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. 5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1102 (одна тисяча сто два) грн. 42 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного банку "Дельта Банк" через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя А.С. Мазур http://reyestr.court.gov.ua/Review/69331077
  6. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 05 жовтня 2017 року № 826/4051/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо невнесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями. - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів у сумі 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів у сумі 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства, не включено позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу, що порушує її майнові права. Під час судового засідання представник позивача повністю підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав викладених в адміністративному позові. Уповноважена особа в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, надавши до суду письмові заперечення проти позову. Представник Фонду заперечив в судовому засіданні проти адміністративного позову з підстав викладених у письмових запереченнях, що надавались до суду через канцелярію. Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи наведене, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне: 21 листопада 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір № 2630-121-227192 банківського вкладу («Депозит Delta Premier (без поповнення)»), відповідно до умов якого сума вкладу складає 176697 (сто сімдесят шість тисяч шістсот дев'яносто сім) доларів США 54 центи; вклад залучається на строк, що обчислюється з дати його зарахування на рахунок по дату повернення вкладу - 20 травня 2015 року; процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 (п'ять цілих п'ять десятих) процентів річних. Пунктом 2.7 Договору передбачено, що вкладник підтверджує, що Банк до укладання цього Договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI, щодо умов гарантування вкладів фізичних осіб коштів за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тис. грн. для одного вкладника в одному банку. Крім того, у додатковій угоді № 1 від 21 листопада 2014 року до Договору банківського вкладу («Депозит Delta Premier (без поповнення)») № 2630-121-227192 від 21 листопада 2014 року зазначено, що сторони домовились викласти пункт 1.4 Договору в наступній редакції: « 1.4. На суму Вкладу Банк нараховує проценти у розмірі 6,00 % (шість цілих) процентів річних (надалі за текстом - «процентна ставка»).» Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. 02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича. В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: "2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.". Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно. Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", призначеної наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" №408 від 29 травня 2015 року, від 15 вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452-VI). Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, в тому числі й договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" №813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку №1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року №664, виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №181. Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки, з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно. 20 лютого 2017 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від № 619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 року. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року. Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-УІ від 23.02.2012 (далі-Закон № 4452, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин). Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 4452 Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами визначений статтею 27 Закону № 4452. Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку). Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-11 частини четвертої статті 26 цього Закону. Статтею 28 Закону № 4452 передбачено, що фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника). Відповідно до Закону № 4452 розроблено Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі Положення № 14). Згідно з пунктами 3,4 Положення № 14, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Частиною 1 статті 52 Закону № 4452-VI встановлено наступну черговість задоволення вимог до неплатоспроможного банку: Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом. Вказаний перелік черговості кредиторів є вичерпним, а Закон не передбачає більш широкого його тлумачення. Уповноважена особа Фонду визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення. Як вбачається з матеріалів справи, позивача віднесено до сьомої черги кредиторів, у зв'язку з тим, що позивач значиться у переліку вкладників, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих умовах ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Уповноважена особа вказує, що спірний договір банківського вкладу від 21.11.2014 р. №2630/121/227192 (та додаткова угода №1 до договору), укладений позивачем з ПАТ «Дельта Банк», не є публічним договором, а умови вказаного договору (додаткової угоди) є спеціальною пропозицією процентних ставок та були надані виключно позивачу. Однак, вказані доводи Уповноваженої особи суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки спеціальні пропозиції банку, на підставі яких позивач уклав депозитні договори, не можуть вважатися індивідуальними умовами. При цьому, банк не довів, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб. Аналогічна правова позиція підтверджується і судовою практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в ухвалах від 20.05.2014 (справа № К/800/37060/13) та від 05.02.2014 (справа № К/800/31692/13) та судовою практикою Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною, зокрема, в ухвалі від 01.06.2017 (справа № 826/10451/16). У відповідності до ч. 2 ст. 1058 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу). В частинах 1 і 2 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Коли спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні. Програмами лояльності або спеціальні пропозиції, які передбачають додавання певних процентів на депозит у зв'язку з уточненням умов договору, його пролонгацією договору, соціальним статусом вкладника, акції під певні свята тощо, є публічним пропозиціями, розрахованими на необмежене коло осіб. Умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Разом з тим, вкладом, розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися лише такий вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто на умовах, які не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку, такі умови договору не можуть вважатися індивідуальними. Вказане свідчить про помилкове включення позивача до переліку осіб, які на індивідуальній основі отримують від АТ «Дельта Банк» проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах. Також суд звертає увагу, що застережень щодо негарантування Фондом коштів на поточному рахунку вказаний договір банківського вкладу не містить, а підстави, передбачені ч. 4 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (випадки, коли вклади не гарантуються та не відшкодовуються), у даному випадку відсутні. Сума вкладу на зазначеному рахунку значно перевищує суму гарантовану Фондом, а отже, позивач мав бути включений до переліку вкладників які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду в межах гарантованої суми відшкодування 200 000 грн. Натомість, позивачу відшкодовано за рахунок Фонду тільки 74 736,56 грн. Відповідно до п. 4 ст. 45 Закону №4452 Уповноважена особа Фонду в семиденний строк з дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів. Частиною 5 ст. 45 Закону №4452 передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Відповідно до абз.4 ч. 1 ст. 48 Закону № 4452 Уповноважена особа Фонду з дня свого призначення, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів. Згідно ст. 49 Закону № 4452 Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів уповноважена особа Фонду сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці. Уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними. Статтею 162 КАС України встановлено, зокрема, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. З вказаного слідує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 4 ст. 55 Конституції України). Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Тобто, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. В той же час, згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Таким чином, з огляду на наведене, а також беручи до уваги здійснений судом аналіз законодавчих положень, та насамперед задля повного захисту інтересів позивача у даній справі, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шодо невключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.; визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», якій необхідно здійснити виплату відшкодування у розмірі 125 263,44 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.); зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк». Отже, враховуючи наведене у сукупності, а також виходячи з наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне. Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України). Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України. Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI. Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства. Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді. Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає. Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: - понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України; - визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України; - встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України); - встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України). З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8. Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року. Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов задовольнити повністю. 2. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шодо невключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.; 3. Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; 4. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», якій необхідно здійснити виплату відшкодування у розмірі 125 263,44 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.); 5. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк». 6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 63 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного банку "Дельта Банк" через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя А.С. Мазур http://reyestr.court.gov.ua/Review/69330955
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представників: Державної іпотечної установи – ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» – ОСОБА_8, ОСОБА_9, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_10, Генеральної прокуратури України – Скрипки М.В., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») і Державної іпотечної установи (далі – ДІУ) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15 за позовом ДІУ до ПАТ «Дельта Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (далі – ТОВ «Яблуневий Дар»), третя особа – Кабінет Міністрів України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), за участю прокуратури м. Києва, про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним, в с т а н о в и л а: У вересні 2015 року ДІУ звернулася до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Яблуневий Дар» про визнання недійсним зарахування вимог, здійсненого на підставі заяви ТОВ «Яблуневий Дар» від 2 грудня 2014 року № 1142 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: вимог ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Яблуневий Дар» за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року № НКЛ-2005469/2 (далі – Кредитний договір) і вимог ТОВ «Яблуневий Дар» до ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для Друга) у гривнях від 4 серпня 2014 року НОМЕР_1 (далі – Депозитний договір). В обґрунтування позову ДІУ послалася на те, що між нею і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір застави майнових прав і договір відступлення права вимоги (з відкладальною умовою) щодо майнових прав за Кредитним договором, тому односторонній правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснений ТОВ «Яблуневий Дар» порушує її інтереси як нового кредитора; зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) і ст. 203 Господарського кодексу України. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року позов задоволено: визнано недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви ТОВ «Яблуневий Дар» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 2 грудня 2014 року № 1142, а саме вимог ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Яблуневий Дар» за Кредитним договором і вимог ТОВ «Яблуневий Дар» до ПАТ «Дельта Банк» за Депозитним договором. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16). В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 12 березня 2012 року у справі № 9/112, від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г, від 11 квітня 2016 року у справі № 914/2246/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 4 травня 2016 року у справі № 910/21378/15. У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України, ДІУ просить скасувати судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16). В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявниками доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заяви не підлягають задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 19 липня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» як кредитором і ТОВ «Яблуневий Дар» як позичальником укладено Кредитний договір. Згідно з п. 1.1 цього договору (з урахуванням наступних змін і доповнень) кредитор надав позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах невідновлювальної кредитної лінії в сумі 19 672 500,55 євро з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 20 січня 2015 року. У забезпечення виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором між банком і товариством укладено шість договорів застави. 27 лютого 2013 року між ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського рахунка № 26/995-070 (далі – Договір банківського рахунка), згідно з яким ДІУ розмістила кошти на своєму рахунку в ПАТ «Дельта Банк». 4 серпня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 (вкладник) укладено Депозитний договір. Сума вкладу становить 88 570 939,47 грн. Строк залучення вкладу – до 9 серпня 2015 року включно. Вклад виплачується вкладнику або уповноваженому представнику вкладника по закінченні строку залучення вкладу шляхом виплати готівкою з каси відділення банку, в якому вклад було оформлено, відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 1.10 Депозитного договору). Згідно з п. 1.11 Депозитного договору у редакції додаткового договору від 4 серпня 2014 року № 1 протягом строку залучення вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку відповідно до вимог чинного законодавства України або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритий в установі банку, на підставі письмової заяви вкладника або письмово укладеної додаткової угоди до цього договору. Вкладник зобов’язується повідомляти про часткове відкликання суми вкладу не менш ніж за три банківських дні до очікуваної дати відкликання частини вкладу. У випадку, якщо вкладник вимагає повернення всієї суми вкладу до закінчення строку, зазначеного в п. 1.3 договору, дія цього договору вважається припиненою достроково. 5 серпня 2014 року між ТОВ «Яблуневий Дар» як новим кредитором і ОСОБА_1 як первісним кредитором укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ОСОБА_1 відступає товариству частину прав вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за Депозитним договором, а саме – право вимагати виплати частини вкладу у розмірі 86 450 912,53 грн. У забезпечення виконання зобов'язань банку перед ДІУ за Договором банківського рахунка 4 вересня 2014 року між ДІУ (заставодержатель) і ПАТ «Дельта Банк» (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 (далі – Договір застави), предметом якого є, зокрема, майнові права заставодавця за Кредитним договором, детальну інформацію щодо яких та структуру їх забезпечення наведено у додатку № 1 до цього договору. У матеріалах справи наявні надані сторонами підписані та скріплені печатками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» екземпляри Договору застави, які містять розбіжності у тексті, зокрема у п.п. 2.1.1, 3.1.2, 3.1.4. В одному із екземплярів зазначено, що набуття ДІУ права вимоги за цим договором пов’язано з прийняттям Національним банком України (далі – НБУ) рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в іншому таких положень немає. 4 вересня 2014 року між ДІУ (новий кредитор) і ПАТ «Дельта Банк» (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 (далі – Договір відступлення). Пунктом 1.2 Договору відступлення встановлено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, зазначеними у додатках до цього договору (далі – права вимоги). Згідно з додатком № 1 до Договору відступлення первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема за Кредитним договором. У матеріалах справи наявні надані сторонами підписані та скріплені печатками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» екземпляри Договору відступлення, які містять розбіжності у тексті, зокрема у п.п. 2.2, 3.1.2. В одному із екземплярів зазначено, що набуття ДІУ права вимоги за цим договором пов’язано з прийняттям НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в іншому таких положень немає. У додатку № 1 до Договору застави та додатку № 1 до Договору відступлення наведено перелік майнових прав та структуру забезпечення за Кредитним договором із зазначенням договорів забезпечення (договорів застави, укладених між банком і товариством у забезпечення виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором). У матеріалах справи міститься повідомлення ТОВ «Яблуневий Дар» банку від 12 листопада 2014 року про заміну кредитора у зобов’язанні та заява товариства до ПАТ «Дельта Банк» від 26 листопада 2014 року про дострокове відкликання частини вкладу за Депозитним договором у сумі 86 450 912,53 грн із проханням перерахувати зазначену суму коштів на рахунок ТОВ «Яблуневий Дар». 2 грудня 2014 року ТОВ «Яблуневий Дар» звернулося до ПАТ «Дельта Банк» із заявою № 1142 про припинення зобов’язань товариства перед банком щодо сплати частини заборгованості за Кредитним договором у розмірі 4 599 700,59 євро (загальна сума прострочених зобов’язань – 11 072 500,55 євро) та банку перед товариством щодо сплати частини заборгованості за Депозитним договором у розмірі 86 450 912,53 грн (що станом на 1 грудня 2014 року становить еквівалент 4 599 700,59 євро) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ТОВ «Яблуневий Дар» із претензією від 6 лютого 2015 року, посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором, у зв’язку із чим утворилася загальна заборгованість товариства перед банком за Кредитним договором у сумі 11 203 550,41 євро, яку банк просив погасити. На підставі постанови правління НБУ від 2 березня 2015 року № 150 про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року № 51 про запровадження в банку тимчасової адміністрації із 3 березня до 2 червня 2015 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 серпня 2015 року № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» продовжено до 2 жовтня 2015 року включно. Відповідно до постанови правління НБУ від 2 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Рішенням уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» від 24 вересня 2015 року № 8951 повідомлено ДІУ про нікчемність правочинів, зокрема Договору застави та Договору відступлення. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, у справі № 826/23041/15 задоволено позов ДІУ до уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» про визнання протиправним та скасування рішення. Визнано протиправним і скасовано рішення у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» про нікчемність правочинів від 24 вересня 2015 року № 8951, прийняте на підставі протоколу від 22 вересня 2015 року № 54. Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у справі № 826/23041/15 (№ К/800/5993/16). Задовольняючи позов ДІУ, суд першої інстанції виходив із того, що п. 2.2 Договору відступлення встановлено, що незалежно від випадків, передбачених п. 2.1 цього договору, п. 1.2 набирає чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (у день винесення рішення). Отже, у зв'язку із запровадженням у банку тимчасової адміністрації ДІУ правомірно заявляє про набуття з 2 березня 2015 року усіх прав вимоги за Кредитним договором і договорами забезпечення до нього. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що оригінали договорів відступлення, надані представниками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк», містять розбіжності у текстах. Проте сторони не надали суду апеляційної інстанції переконливих аргументів і доказів того, що підписаний та скріплений печатками сторін екземпляр такого договору, п. 2.2 якого містив застереження про набуття ним чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, має перевагу над іншим долученим до матеріалів справи екземпляром договору з таким самим номером та датою укладення, який цього застереження не містить. Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, що оформляється заявою однієї із сторін, до якої, відповідно, застосовуються загальні положення про правочин, зокрема ст. 215 ЦК, якою визначено можливість оспорювання правочину заінтересованою особою. Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Учасники судового процесу не скористалися своїм правом щодо доведення належними засобами доказування автентичності Договору відступлення в частині наявності/відсутності у ньому застереження щодо умов набуття ним чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (п. 2.2). Клопотань про проведення експертизи цього договору щодо встановлення його автентичності сторони не заявляли. Відтак, ДІУ не довела наявності у неї правосуб'єктності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та/або інтересів у спірних правовідносинах на підставі застереження, наведеного у п. 2.2 зазначеного договору. Разом із тим з огляду на долучені до матеріалів справи два відмінних один від одного варіанти зазначених договорів суд апеляційної інстанції критично оцінює твердження позивача в частині настання обставин, які свідчать про виникнення у нього права вимоги за цим правочином, а відтак і наявність факту порушення його прав та/або інтересів. За усталеною судовою практикою Верховного Суду України щодо застосування положень ст.ст. 11114–11126 ГПК заява про перегляд судового рішення з підстав, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК, може бути подана за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. З наданих заявниками копій постанов суду касаційної інстанції вбачається, що у справі, яка розглядається, та у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. У зазначених справах суд встановив різні фактичні обставини та прийняв відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які є підставою для перегляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК. У постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 викладено висновок про те, що виходячи із системного аналізу ч. 3 ст. 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», п. 6 ст. 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та враховуючи положення ст. 12 ГПК, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, також не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені у справах фактичні обставини та матеріально-правове регулювання відповідних їм правовідносин не є подібними. Ураховуючи викладене, обставини, на які посилаються заявники в обґрунтування заяв про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 ГПК для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року, не знайшли свого підтвердження. Згідно з ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. З огляду на викладене заяви ПАТ «Дельта Банк» і ДІУ про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15 задоволенню не підлягають. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Відмовити у задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» і Державної іпотечної установи про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 29 березня 2017 року № 3-1308гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5D1BD3CB6472584BC225810700408398
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у справі № 916/2216/16 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн 00 коп., в с т а н о в и л и: У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» (далі – ПАТ«ІМЕКСБАНК») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК», в якій просив суд зобов’язати ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно Позивача, як вкладника, стягнути (зобов’язати до виконання обов’язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів за вкладами на користь Позивача у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» в м. Одесі, МФО 300023. 3 жовтня 2016 року від Позивача надійшло клопотання в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог, в якому він просив суд зобов’язати ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно Позивача, як вкладника, зокрема, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, із зазначенням дати його отримання; зобов’язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно Позивача; зобов’язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів за вкладами у ПАТ «ІМЕКСБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; стягнути (зобов’язати до виконання обов’язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів по вкладам на користь Позивача у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх зазначених інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» в м. Одесі, МФО 300023. Збільшення позовних вимог прийнято до розгляду господарським судом Одеської області. Рішенням господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 позов задоволено частково, зобов’язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів по вкладам у ПАТ «ІМЕКСБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп., у решті позовних вимог відмовлено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 змінено. Позовні вимоги Позивача до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн 00 коп. задоволено частково. Зобов’язано ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» відшкодувати Позивачу грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн. 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, на рахунок у Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» за процедурою, встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року залишено без змін. У заяві про перегляд судових рішень у справі № 916/2216/16, поданій із підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Вищого господарського суду України, а також в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 1 та 12 ГПК, просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року та припинити провадження у цій справі. На підтвердження вказаних вище підстав заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2017 року у справі № 910/17696/16, від 3 травня 2017 року у справі № 922/3107/16, від 8 лютого 2017 року у справі № 910/18201/16, від 18 квітня 2017 року у справі № 903/1024/16, від 27 квітня 2017 року у справі № 910/18085/16 та копію постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 727/7647/15-ц. Ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року справу № 916/2216/16 допущено до провадження Верховного Суду України, відкрито провадження за заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у зазначеній справі, здійснено підготовчі дії. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 18 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза і фізичними особами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Позивачем були укладені договори про спільний захист соціальних прав, на підставі яких у випадку виникнення загрози неплатоспроможності банку, у якому розміщені вклади Фонду, останній відповідно до положень статті 512 Цивільного кодексу України уступає вищезазначеним особам право вимоги на дані вклади у відповідному банку. 19 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза й ПАТ «ІМЕКСБАНК» було укладено два договори банківського вкладу строком на один рік з оплатою по ставці 20 % річних, а саме № 369/13 («Стандарт+») на суму в розмірі 1 230 000 грн 00 коп. і № 371/13 («Стандарт+») на суму в розмірі 130 000 грн. До моменту закінчення строку договору № 371/13 на депозиті залишилося 20 000 грн. Постановою Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних», визнано банк неплатоспроможним та на цій підставі виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ІМЕКСБАНК», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 27 січня 2015 року по 26 квітня 2015 року включно та призначено Северина Ю.П. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 строк проведення тимчасової адміністрації в ПАТ «ІМЕКСБАНК» та повноваження Уповноваженої особи Фонду продовжено до 26 травня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ІМЕКСБАНК». Фізичні особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Позивач на підставі договорів про заміну кредитора в зобов’язанні звернулись до Приморського районного суду з позовом до ПАТ «ІМЕКСБАНК» про визнання з 27 січня 2015 року їх прав, як нових кредиторів і вкладників банку за договорами банківського вкладу, укладених між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза та ПАТ «ІМЕКСБАНК». Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, визнано з 27 січня 2015 року вкладниками ПАТ «ІМЕКСБАНК»: - ОСОБА_2 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_3 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_4 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_5 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_6 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_7 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_1 – на суму 130 000 гривень. У лютому 2016 року вищезазначені особи звернулись до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» та в порядку статей 1, 3, 40, 46 Конституції України, статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» просили забезпечити відшкодування інвалідам грошових коштів у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц. Дане звернення отримано банком 17 лютого 2016 року, про що свідчить відмітка банку на зверненні. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом від 8 квітня 2016 року № 27-18601/16 повідомив, що згідно з наявною у Фонді інформацією зазначені особи не є вкладниками банку, а є особами, на користь яких юридичною особою – Фондом соціальної допомоги ім. доктора Ф.П. Гааза укладено договори про заміну кредитора у зобов’язанні. Фонд гарантує відшкодування в розмірі до 200 000 грн саме фізичній особі, якій як вкладнику безпосередньо відкрито рахунок у банківській установі. Вдруге Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відмовив у виплаті внесків означеним фізичним особам, серед яких є і Позивач, листом від 24 червня 2016 року № 27-036-28991/16. Відмова Фонду гарантування вкладів відшкодування Позивачу, як одному з вищезазначених осіб, грошових коштів у розмірах, визначених у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом. У справі, що переглядається, частково задовольняючи позов про зобов’язання ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» відшкодувати Позивачу грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що даний спір за позовом Позивача підвідомчий Господарському суду Одеської області та повинен розглядатися за правилами господарського судочинства відповідно до статей 1, 12 ГПК. Водночас у справах № 910/17696/16, № 922/3107/16, № 910/18201/16, № 903/1024/16, № 910/18085/16, а також у справі № 727/7647/15-ц, суди дійшли висновку про те, що зважаючи на суб’єктний склад даного спору, в якому позивач виступає як фізична особа, а не як суб’єкт підприємницької діяльності, вказаний спір не підвідомчий господарським судам, а норми, встановлені статтею 12 ГПК, у даному випадку, не можуть бути застосовані. Отже, цей спір підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції і за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК). Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм процесуального права, Судові палати у господарських справах та у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Статтею 1 ГПК визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі – «підприємства та організації»), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Позивачем у даній справі є фізична особа ОСОБА_1, який звернувся до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб про відшкодування коштів від імені сторони правочину, тобто, спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди. За таких обставин, спір, в якому Позивач звернувся за захистом своїх порушених прав, що виникли з цивільних відносин, а саме з цивільно-правової угоди, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки, згідно частин першої та другої статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС або ГПК віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Таким чином, неправильне застосування судами норм процесуального права призвело до того, що господарський суд помилково розглянув спір, який не підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, а тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із припиненням провадження у справі на підставі статей 80, 11125 ГПК. Керуючись статтями 80, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити. Рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у справі № 916/2216/16 скасувати. Припинити провадження у даній справі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий А.А. Ємець Судді: І.С. Берднік Н.П. Лященко В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Т.Є. Жайворонок В.М. Сімоненко Постанова від 18 жовтня 2017 року № 3-958гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E52FA098D8E4F07EC22581C9005683A5
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., Суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача, стягнення коштів за договором банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року, в с т а н о в и л а : У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь 9 335 грн. 96 коп. за договором строкового банківського вкладу, строк якого закінчився до введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра». На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 18 липня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) НОМЕР_1, оформлений у межах ПУ «Перший», відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. Після закінчення строку дії договору він звернувся до банку з вимогою про виплату вкладу, проте банк зобов'язання щодо повернення депозитних коштів та процентів належним чином не виконав. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з процентами в розмірі 54,32 долари США була перерахована на його (позивача) поточний банківський рахунок, однак у подальшому фактично кошти виплачувались частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року; банк обґрунтовував такі виплати відсутністю належної до видачі суми готівки. За вказаний період виплачено 578 доларів США. З 06 лютого 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а 24 квітня 2015 року позивачу виплачено кошти за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в розмірі 26 573 грн. 41 коп., що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі – НБУ) складає 1 148,87 доларів США. Позивач вважав, що має право на повернення недоплачених коштів за вкладом з невиплаченими процентами та на отримання передбачених договором процентів за використання депозитних коштів за період із дня витребування вкладу до дня запровадження тимчасової адміністрації, а також на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), за цей же період. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 за договором НОМЕР_1 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в межах «ПУ «Перший» від 18 липня 2014 року, 7 897 грн. 50 коп., що в еквіваленті за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 06 лютого 2015 року, становить 341,44 долари США, з яких: 327,45 доларів США - сума вкладу та проценти за договором на 20 жовтня 2014 року, що становило 7 573 грн. 91 коп.; 13,99 доларів США - 3 % річних за прострочення повернення вкладу з 20 жовтня 2014 року до 06 лютого 2015 року, що становило 323 грн. 59 коп. У решті позову відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року зазначене рішення суду в частині вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасовано та провадження у справі в цій частині закрито. Рішенням цього ж суду від 19 січня 2016 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року змінено, виключено з його резолютивної частини словосполучення «в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб». У решті рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року скасовано рішення та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Останнім рішенням апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року скасовано рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції з ухваленням нового рішення, яким надати висновок про правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, а саме пункту 1 частини п’ятої, пункту 1 частини шостої статті 36, частин першої, п’ятої статті 26, статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» - ОСОБА_2, представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Суд установив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений в межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з відсотками в розмірі 54,32 долари США була перерахована на поточний банківський рахунок позивача. 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу. У подальшому кошти виплачувались позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За цей період йому було виплачено всього 578 доларів США. На підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. З метою збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Надра», запобігання втраті майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 квітня 2015 року № 85 щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно. 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., сплачені за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Задовольняючи позов у частині сплати банком недоплаченої суми вкладу з розрахунку курсу долара США, встановленого 06 лютого 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що положенням пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено застосування курсу іноземної валюти на початок дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації або на такий момент. За таких обставин підлягає стягненню недоплачена сума та 3 % річних, оскільки ПАТ «КБ «Надра» не виконало умов договору та не здійснило виплати належних ОСОБА_1 грошових коштів, що знаходяться на його рахунку у відповідача. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився й касаційний суд, виходив з того, що суд першої інстанції не врахував положень пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, а не за середньозваженим курсом продавців і покупців, а також не врахував доводів уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про те, що офіційний курс гривні до іноземних валют на день початку процедури виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, тобто 06 лютого 2015 року о 09.00 год. Становив 1799,9763 грн. за 100 доларів США. З урахуванням коштів, що були сплачені позивачу у період з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року в сумі 578 доларів США, та 24 квітня 2015 року в сумі 26 573 грн. 41 коп., апеляційний суд вважав, що відповідачі повністю виплатили позивачу кошти за депозитним вкладом та проценти, що були нараховані станом на день закінчення договору (2 000 доларів США та 54,32 долари США). Окрім того, оскільки на час ухвалення рішення у справі, тобто 03 листопада 2015 року, у банку вже було введено тимчасову адміністрацію (із 06 лютого 2015 року), то обґрунтованим є висновок про те, що стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим. Разом з тим позивач протягом 30 календарних днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку не подав кредиторські вимоги уповноваженій особі Фонду на ліквідацію у ПАТ «КБ «Надра», тому згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» будь-які майнові вимоги позивача вважаються погашеними. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції щодо встановленого офіційного курсу гривні до долара США станом на 06 лютого 2015 року в розмірі 23, 1305 грн. за один долар США. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції керувався тим, що, вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача вкладу з нарахованими за період дії договору процентами, суд правильно виходив з того, що зобов'язання банку з повернення вкладу належно не виконано, тому проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. З урахуванням уведення із 06 лютого 2015 року тимчасової адміністрації банку проценти за користування вкладом та 3 % річних за несвоєчасне повернення вкладу мають бути нараховані і повернуті вкладнику за період з 20 жовтня 2014 року до 05 лютого 2015 року. Стягнення процентів за користування вкладом та пені за несвоєчасне повернення вкладу за період з 20 жовтня 2014 року по день уведення тимчасової адміністрації у банку - 05 лютого 2015 року не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року суд касаційної інстанції виходив з того, що пунктом 10 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах. Таким чином, гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у банківських металах. Однак цим Законом передбачено порядок повернення вкладів у банківських металах. Статтею 27 цього ж Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а статтею 52 Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів. Згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 1. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Положеннями частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. За умовами пункту 2.2 укладеного між сторонами договору банківського вкладу від 18 липня 2014 року строк дії вкладу складав 3 місяці від дати фактичного його надходження на відповідний рахунок, тобто до 18 жовтня 2014 року. Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів. Проте ПАТ «КБ «Надра» кошти виплачував позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За вказаний період позивачу було виплачено всього 578 доларів США. 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав у межах суми відшкодування кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., чим ПАТ «КБ «Надра» порушило свої грошові зобов’язання. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача процентів за банківським вкладом станом на 20 жовтня 2014 року, а також 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини п’ятої статті 1061, частини другої статті 625 ЦК України. 2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Суд встановив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений у межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. З огляду на зазначене, необґрунтованими є висновки суду апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в позові, зокрема, з підстави статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 3. Разом з тим із 06 лютого 2015 року в ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 85 від 23 квітня 2015 року щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно. Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним у спорах щодо виконання банком, у якому введено тимчасову адміністрацію чи розпочато процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед вкладниками (кредиторами). Отже, до правовідносин, які склалися між сторонами, застосовуються спеціальні норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України. Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів. З огляду на зазначене, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюється на спірні правовідносини у справі, рішення в якій переглядаються. 4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації. За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Тобто в розумінні статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є саме робочий, а не календарний день, і саме в цьому контексті слід розуміти зазначене уточнення. Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». Зазначене Положення – це нормативно-правовий акт НБУ, прийнятий у межах його компетенції, що регулює управління готівковим грошовим обігом. Положення не є нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет. На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. Суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково застосували курс гривні до долара США, що був установлений на день прийняття рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», хоча початком запровадження тимчасової адміністрації є саме робочий день 06 лютого 2015 року. Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2000 доларів США з відсотками в розмірі 54, 32 долари США була перерахована банком на поточний банківський рахунок позивача, і в подальшому кошти в загальній сумі 578 доларів США були фактично отримані ним частинами шляхом видачі готівки в період з 20 жовтня 2014 року по 06 січня 2015 року. Тобто на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації - 06 лютого 2015 року розмір заборгованості за вкладом та відсотками становив 1476, 32 доларів США (2000 + 54, 32 - 578 = 1476, 32 доларів США), що не оспорювалось сторонами у справі, така ж позиція висловлена у письмових запереченнях банку (а.с. 63, т.1). 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» позивач отримав у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України кошти у розмірі 26 573, 41 грн., що за курсом гривні до долара США (26 573, 41 грн. / 2313, 0580) становило 1 148, 84 доларів США. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заборгованості за вкладом та відсотками, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 327, 45 доларів США (1476, 32 - 1 148, 84 = 327, 45 доларів США), що згідно з офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (06 лютого 2015 року), становить 7 573, 92 грн. та 3 % річних. Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому рішення цих судів підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції як помилково скасованого. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року скасувати, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року залишити в силі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-1297цс17 1. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. 2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. 3. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України. 4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації. За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет. На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-1297цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BD11356A8F2946DAC22581C4002FC0D7
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» про стягнення трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, відсотків за банківським вкладом за прострочений строк виконання зобов’язання, пені та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем було укладено договір банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1 на суму 17 тис. 495 доларів США, строк дії якого закінчився 10 січня 2015 року. Посилаючись на те, що відповідач мав можливість у період з 12 січня до 4 лютого 2015 року виконати своє зобов’язання з повернення суми банківського вкладу з урахуванням обмежень Національного банку України (далі – НБУ) щодо виплати не більше 15 тис. грн щодня, однак належним чином не виконав умов повернення суми банківського вкладу, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» (далі – ПАТ «ПтБ») за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виплати депозиту – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; суму в розмірі 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Солом’янський районний суд міста Києва заочним рішенням від 8 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд міста Києва скасував заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року і ухвалив у справі нове рішення від 3 лютого 2016 року, яким позов задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання в сумі 76 доларів США 84 центи; за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи, що за курсом НБУ станом на 8 вересня 2015 року було еквівалентно 458 грн 72 коп.; в іншій частині позову суд відмовив. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року залишив без змін. У липні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження своїх доводів заявник послався на висновки Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладені в постанові від 11 травня 2016 року. У зв’язку з цим ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення місцевого суду. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу. Суди встановили, що 8 січня 2014 року між ОСОБА_1 і ПАТ «ПтБ» було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1, загальна сума якого становила 17 тис. 495 доларів США, зі строком дії до 10 січня 2015 року. 12 та 13 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявами і просив повернути йому банківський вклад з процентами, але вказану грошову суму не отримав. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач порушив вимоги статей 526, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), то з нього з урахуванням правових приписів, закріплених у статтях 23, 611, 625, 1167 цього Кодексу на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів слід стягнути 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, при цьому виходив, зокрема, з того, що оскільки обов’язки сторін та відповідальність за їх невиконання повністю регулюються умовами укладеного між ними договору банківського вкладу та нормами ЦК України, зокрема частиною другою статті 625 цього Кодексу, то вимоги частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 3% річних вартості послуги за кожен день прострочення не застосовуються. Крім того, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що на дані правовідносини не поширюються вимоги пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України, що унеможливлює стягнення сум на відшкодування моральної шкоди. У наданій для порівняння постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року зазначено, що вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. На час дії постанови Правління НБ України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», а саме з 2 вересня до 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів. Тому положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на спірні правовідносини у поєднанні з постановою Правління НБУ від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України». Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22); продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець – це суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до частини п’ятої статті 10 цього Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов’язання в натурі. Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності. Однак, повертаючи частинами грошові кошти за договором банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1, банк посилався на постанови Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», у яких передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України. Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів. Одночасно слід звернути увагу на те, що відповідно до рішення Правління НБУ від 23 лютого 2017 року № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ПтБ» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ПтБ», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ПтБ». Оскільки Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 360-2 ЦПК України не може встановлювати фактичні обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. За таких обставин судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції. Керуючись статями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-1881цс16 Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності. Однак у постановах Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України. Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BB13D1F77CA6E519C22581A600443317
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Ємця А.А., Романюка Я.М., – Лященко Н.П., за участю представника позивача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року у справі № 910/15939/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича до товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» (далі – ТОВ «ВГФ 2014») про визнання нікчемного правочину недійсним, в с т а н о в и л и: У серпні 2016 року ПАТ «Банк національний кредит» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за умовами укладеного між ним і ТОВ «ВГФ 2014» депозитного договору у разі його дострокового розірвання з ініціативи вкладника проценти виплачуються відповідачеві за зниженою ставкою. Крім того, між ПАТ «Банк національний кредит» і відповідачем укладено договір про внесення змін до депозитного договору, за змістом якого повернення коштів у разі дострокового розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника здійснюється без застосування зниженої процентної ставки. Відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, яку було задоволено, на рахунок відповідача повернуто всю суму депозиту та суму нарахованих процентів без їх перерахування за зниженою ставкою. Договір про внесення змін до депозитного договору вчинено протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації банку. Перевіркою, проведеною уповноваженою особою Фонду, виявлено, що договір про внесення змін є нікчемним у силу положень ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і запропоновано ТОВ «ВГФ 2014» повернути ПАТ «Банк національний кредит» кошти у сумі 399 452,05 грн, отримані на виконання такого правочину. Відповідач коштів не повернув і користується ними без достатніх правових підстав. Посилаючись на положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ПАТ «Банк національний кредит» просило визнати недійсним нікчемний договір від 27 червня 2014 року про внесення змін № 1 до депозитного договору від 26 червня 2014 року № DU1235/2014-1, укладений між ним і ТОВ «ВГФ 2014», у частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на свободу договору та відсутність підстав для висновку про нікчемність правочину. Рішенням Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 та п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 і від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року у справі № 753/9201/16-ц, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (банк) і ТОВ «ВГФ 2014» (вкладник) укладено договір про депозитний вклад «Стандартний» № DU1235/2014-1 строком на 12 місяців+1 день (367 днів) у національній валюті (без капіталізації процентів) (далі – Договір). За умовами п.п. 2.1–2.3 Договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок у ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн у національній валюті на умовах цього Договору. Депозит розміщується на строк із 26 червня 2014 року по 27 червня 2015 року включно. Банк сплачує вкладникові процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних. Порядок повернення депозиту та сплати процентів визначено у розділі 3 Договору, згідно з п. 3.1 якого банк приймає на зберігання грошові кошти вкладника на умовах і в терміни, передбачені п.п. 2.1–2.3 цього Договору. Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит». У випадку розірвання Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку (п. 3.7 Договору). Якщо сума раніше сплачених вкладникові процентів перевищує суму процентів, що належить до виплати за перерахуванням, то різниця між ними утримується банком у момент дострокового повернення вкладу із суми вкладу або вноситься вкладником на рахунок банку (п. 3.8 Договору). Відповідно до п. 4.2 Договору банк має право самостійно розраховувати суму процентів, а також визначати у кожному конкретному випадку умови договорів про зміну умов Договору, в тому числі зміну розміру процентів за результатами переговорів. Банк має право у разі дострокового розірвання Договору за ініціативою вкладника повернути суму депозиту вкладнику за мінусом суми, утриманої з суми депозиту згідно з п. 3.8 цього Договору. У розділі 7 Договору наведено заключні положення, за змістом п. 7.2 якого всі інші зміни та доповнення до нього, в тому числі щодо зміни розміру процентної ставки за користування депозитом, має бути вчинено у письмовій формі та підписано належним чином сторонами з обов'язковим посиланням на цей Договір. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (заставодержатель), ТОВ «ВГФ 2014» (заставодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (далі – ТОВ «Факторинг Фінанс», позичальник) укладено договір застави майнових прав № 04-1276/1-1 (далі – Договір застави), за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 1 червня 2013 року № 05.1-85ю/2013/2-1, укладеним між банком і ТОВ «Факторинг Фінанс» (далі – Кредитний договір), передав заставодержателю у заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 3 000 000,00 грн за Договором, у тому числі сам вклад і нараховані проценти в розмірі 22 %. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВГФ 2014» укладено договір про внесення змін № 1 до Договору, згідно з яким сторони, зокрема: – доповнили Договір положенням про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ТОВ «Факторинг Фінанс» за Кредитним договором; – змінили пункт 2.6 Договору, відповідно до якого передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму Депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, натомість визначили, що 26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії Договору застави; – виклали п. 3.7 Договору в новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії Договору застави звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії Договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника; – доповнили Договір положеннями про те, що вкладник має право на дострокове розірвання договору, але тільки після припинення дії Договору застави, повідомивши про це банк за 10 робочих днів. 26 лютого 2015 року відповідач звернувся до позивача з листом № 3, в якому просив достроково припинити дію Договору без втрати нарахованих відсотків і повернути депозитні кошти разом із відсотками на поточний рахунок позивача. 29 квітня 2015 року ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «Факторинг Фінанс» уклали договір про розірвання Кредитного договору. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 з 8 червня 2015 року у ПАТ «Банк національний кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію. 31 серпня 2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит». Виписка по особовому рахунку ТОВ «ВГФ 2014», надана банком, містить інформацію про те, що проводку на суму 3 439 397,26 грн (двома платежами по 439 397,26 грн – проценти за депозитними коштами і 3 000 000,00 грн – депозитні кошти) здійснено 28 серпня 2015 року. У листах від 2 жовтня 2015 року № 10/15-8 та від 17 листопада 2015 року № 04-08/2091 уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» за наслідками проведеної перевірки повідомила ТОВ «ВГФ 2014» про нікчемність договору про внесення змін до Договору на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та просила повернути банку кошти у сумі 399 452,05 грн. Зазначені повідомлення залишено відповідачем без відповіді та виконання. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, виходячи із загальних положень ЦК і Господарського кодексу України про зобов’язання, свободу договору та договір банківського вкладу, дійшли висновку, що сторони, уклавши договір про внесення змін № 1 до Договору, на власний розсуд виклали п. 3.7 Договору в новій редакції, згідно з якою виключили положення про виплату процентів за зниженою процентною ставкою у разі дострокового розірвання Договору. Договір про внесення змін № 1 до Договору в частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника не суперечить законодавству, чинному на момент його укладення. Зазначили, що виплата банком процентів за користування депозитом не може вважатися відмовою банку від власних майнових вимог у розумінні ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з огляду на таке. Між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського вкладу, які мають майново-грошовий характер і в яких відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з повернення його коштів і сплати процентів, а банк, відповідно, є боржником, тобто особою, на яку договором і законом покладено обов'язок виплатити вкладникові суму вкладу та проценти на нього або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Отже, за Договором майновими вимогами був наділений саме відповідач, а не банк, а тому доводи позивача стосовно того, що уклавши оспорювану додаткову угоду, банк відмовився від власних майнових вимог, є помилковими. Разом із тим у справі № 924/293/16 суд касаційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про задоволення позову ПАТ «Банк національний кредит» до приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» про зобов’язання повернути кошти з огляду на таке. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача повернути позивачеві грошові кошти, одержані за нікчемною додатковою угодою до депозитного договору з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачеві грошових коштів. Встановивши нікчемність цієї угоди на підставі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 215 ЦК, суд застосував наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені ст. 216 ЦК. Таких висновків дійшли суди касаційної інстанції й у справах № 910/31/16 та № 753/9201/16-ц, копії постанов у яких надано для порівняння, залишаючи без змін судові рішення апеляційної інстанції про задоволення аналогічних позовів. Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За змістом ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК. Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Частиною 1 ст. 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. При цьому ч.ч. 3 та 4 наведеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади. Положення ЦК щодо неможливості одностороннього втручання в розмір винагороди за строковими вкладами, покликані забезпечувати розумність, справедливість та добросовісність виконання сторонами своїх зобов’язань: банку – щодо виплати вкладникові очікуваних відсотків за користування коштами, вкладника – щодо дозволу банкові користуватись своїми коштами протягом усього періоду, на який укладено договір. У цьому проявляється збалансованість інтересів сторін. Проте, коли особа заявляє вимогу про дострокове повернення свого строкового вкладу, банк в значній мірі позбавляється того, на що розраховував, укладаючи такий договір. Водночас у ЦК відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу. Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майновим інтересам інших вкладників такого банку. Так, відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Всупереч наведеному у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням Договору та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договору про внесення змін до нього щодо незастосування зниженої процентної ставки у разі дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, який було укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зосередившись на такій засаді цивільного права як свобода договору, суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою інші принципи – справедливість, добросовісність та розумність. Неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК. Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення – скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду м. Києва. Керуючись п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, ст.ст. 11114, 11123–11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року у справі № 910/15939/16 задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, рішення Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/15939/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Я.М. Романюк Постанова від 23 серпня 2017 року № 3-587гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0819BB6E17ECE89EC22581990027BB77
  12. ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ (ВССУ) вул. П. Орлика, 4а, м. Київ, 01043, тел. 591-10-00 http://sc.gov.ua; e-mail: inbox@sc.gov.ua; код ЄДРПОУ 37317811 від 09.08.2017 № 9-1524/0/4-17 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вул. Січових стрільців, 17, м. Київ, 04053 У ВССУ розглянуто лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 липня 2017 року №27-14219/17 (вх. № 857/0/1-17 від 12 липня 2017 року) щодо висловлення правової позиції стосовно представництва Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) у судах на підставі Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», у зв’язку з чим повідомляємо таке. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набув чинності 30 вересня 2016 року, запроваджено професійну правничу допомогу. Так, відповідно до частини першої статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. При цьому частиною третьою цієї статті передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Запровадження професійної правничої допомоги згідно з Перехідними положеннями Конституції України (далі - Перехідні положення) здійснюється поетапно. Так, згідно з абзацом першим підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень із дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» представництво відповідно до статті 131-2 цієї Конституції виключно адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Із зазначеної загальної норми щодо строків запровадження професійної правничої допомоги передбачений виняток щодо представництва в суді органів державної влади і місцевого самоврядування. Їх представництво в судах згідно з абзацом другим підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень виключно прокурорами або адвокатами має здійснюватися з 1 січня 2020 року. Разом з тим слід звернути увагу, що відповідно до абзацу третього підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Слід зауважити, що у ВССУ зазначені положення закону дотримуються в повному обсязі. Враховуючи зазначене, для вирішення питання про те, яка з норм Перехідних положень щодо строків запровадження професійної правничої допомоги (загальна чи спеціальна) підлягає застосуванню до представництва Фонду в суді, необхідно визначити його правовий статус. Так, відповідно до ч. 1 ст. З Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. При цьому ч. 2 цієї статті встановлено, що Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Учасниками Фонду відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є банки. Таким чином, зміст норм щодо правового статусу Фонду не дає підстав для віднесення його до державних органів у розумінні норми абзацу другого підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень, незважаючи на те, що повноваження Фонду мають публічно-правовий характер. Крім того, перелік органів державної влади та органів місцевого самоврядування наведений в Конституції України та в низці законів, зокрема, в законах України «Про центральні органи виконавчої влади», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації». Таким чином, можна дійти висновку, що представництво Фонду в суді виключно адвокатом має здійснюватись на підставі загальної норми, передбаченої абзацом першим підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень, щодо поетапного запровадження професійної правничої допомоги починаючи з 1 січня 2017 року. Наведене узгоджується з роз’ясненнями, наданими Апеляційному суду Донецької області листом ВССУ від 12 липня 2017 року № 9-1289/0/4-17 (копія додається). Додаток: на 1 арк. в 1 прим. Заступник Голови М. Червинська ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ (ВССУ) вул. П. Орлика, 4а, м. Київ, 01043, тел. 591-10-00 http://sc.gov.ua; e-mail: inbox@sc.gov.ua; код ЄДРПОУ 37317811 від 12.07.2017 №9-1289/0/4-17 Голові Апеляційного суду Донецької області Лісовому О. О. Шановний Олександре Олександровичу! У ВССУ розглянуто лист секретаря судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області Пономарьової О. М. від 18 травня 2017 року № 3.6-10/282/2017 (вх. № 617/0/1-17 від 22 травня 2017 року) щодо роз’яснення питання про наявність підстав для звільнення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від сплати авансового внеску за виконання рішення суду, у зв’язку з чим повідомляємо таке. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску. Водночас зазначеною статтею передбачено, що державні органи звільняються від сплати авансового внеску. Для вирішення питання про наявність підстав для звільнення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) від сплати авансового внеску необхідно насамперед визначити його правовий статус. Так, відповідно до ч. ] ст. З Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. При цьому ч. 2 цієї статті встановлено, що Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Учасниками Фонду відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є банки. Таким чином, зміст норм щодо правового статусу Фонду не дає підстав для віднесення його до державних органів у розумінні ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» незважаючи на те, що повноваження Фонду мають публічно-правовий характер. Крім того, стягувачем у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду про стягнення заборгованості є банк, а не Фонд, що підтверджується нормою п. 5 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду в разі делегування їй повноважень має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. На це також вказав Верховний Суд України у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1521цс15 за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначивши, що спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й уповноважена особа Фонду виступає в указаному спорі від імені сторони такого правочину, не здійснюючи при цьому владних повноважень. Враховуючи наведене, підстав для звільнення Фонду від сплати авансового внеску за виконання рішення суду згідно зі ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» немає. З повагою Заступник Голови М. Червинська http://sc.gov.ua/uploads/tinymce/files//Лист - Фонд гарантування вкладів.pdf Лист - Фонд гарантування вкладів.pdf
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року у справі № 910/1574/16 за позовом публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» про зобов’язання вчинити дії, в с т а н о в и л а: У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» (далі – ТОВ «ВВМ 2014») про зобов'язання повернути грошові кошти у сумі 281 687,67 грн, одержані відповідачем за договором про внесення змін від 30 квітня 2015 року (далі – договір про внесення змін від 30 квітня 2015 року) до договору про депозитний вклад від 26 червня 2014 року № DU1244/2014-1 (далі – депозитний договір № DU1244/2014-1). Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначену суму процентів було необґрунтовано виплачено ПАТ «Банк національний кредит» відповідачеві на підставі договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року, який є нікчемним відповідно до положень частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі – Закон № 4452-VI), оскільки призвів до зменшення активів банку. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вищий господарський суд України постановою від 7 вересня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2016 року. У заяві (з урахуванням уточнень) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини 2, пункту 1 частини 3 статті 38 та пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4452-VI, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року та прийняти нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування своїх доводів ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16, правовідносини в яких, на думку заявника, є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (банк) і ТОВ «ВВМ 2014» (вкладник) укладено депозитний договір № DU1244/2014-1. Відповідно до пунктів 2.1–2.3 депозитного договору № DU1244/2014-1 вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок у ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти у сумі 1 600 000,00 грн у національній валюті на умовах цього договору. Депозит розміщується на строк із 26 червня 2014 року по 27 червня 2015 року включно. Банк сплачує вкладникові процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних. У пункті 3.7 депозитного договору № DU1244/2014-1 передбачено, що вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит». У випадку розірвання договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (заставодержатель), ТОВ «ВВМ 2014» (заставодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (далі – ТОВ «Факторинг Фінанс» (позичальник) укладено договір застави майнових прав № 04-1285/1-1 (далі – договір застави № 04-1285/1-1), за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 30 серпня 2010 року № 49Ю/2010/05-81/2-1 (далі – кредитний договір № 49Ю/2010/05-81/2-1), укладеним між банком і ТОВ «Факторинг Фінанс», передав заставодержателю у заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 1 600 000,00 грн за депозитним договором № DU1244/2014-1, у тому числі сам вклад і нараховані проценти. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВВМ 2014» укладено договір про внесення змін № 1 до депозитного договору № DU1244/2014-1, згідно з яким сторони, зокрема: – доповнили зазначений депозитний договір підпунктом 2.1.1 про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ТОВ «Факторинг Фінанс» за кредитним договором № 49Ю/2010/05-81/2-1; – змінили пункт 2.6 депозитного договору № DU1244/2014-1, яким передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, встановивши, що 26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії договору застави № 04-1285/1-1; – виклали пункт 3.7 депозитного договору № DU1244/2014-1 у новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії договору застави № 04-1285/1-1 звернутися з проханням про дострокове розірвання депозитного договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання депозитного договору. Датою розірвання депозитного договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Після припинення дії договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання депозитного договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника. 25 липня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВВМ 2014» укладено договір про внесення змін № 2 до депозитного договору № DU1244/2014-1, згідно з яким сторони, зокрема, внесли зміни до депозитного договору в частині строку розміщення депозиту, а саме з 26 червня 2014 року по 31 липня 2015 року, а також встановлено процентну ставку за користування депозитом у розмірі 23 % річних. Крім цього, пункт 2.6 депозитного договору № DU1244/2014-1 викладено у новій редакції, де зазначено, що 31 липня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника в ПАТ «Банк національний кредит», але в будь-якому разі після припинення дії договору застави № 04-1285/1-1. 30 квітня 2015 року між сторонами договору застави № 04-1285/1-1 було укладено договір про розірвання договору застави, згідно з яким права та обов'язки сторін за договором застави припиняються. 30 квітня 2015 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВВМ 2014» укладено договір про внесення змін до депозитного договору № DU1244/2014-1, зокрема сторони виклали пункт 3.7 договору в новій редакції, згідно з якою у випадку розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою 23 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку. На підставі постанови правління Національного банку України (далі – НБУ) від 5 червня 2015 року «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду 5 червня 2015 року було прийнято рішення № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит», згідно з яким із 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду у ПАТ «Банк національний кредит». Правлінням НБУ 28 серпня 2015 року прийнято постанову № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит». На виконання зазначеної постанови рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 159 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит». Відповідно до частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» провела перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення таких правочинів, що є нікчемними. Листом від 17 листопада 2015 року № 04-08/2097 уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» повідомила ТОВ «ВВМ 2014» про нікчемність договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року на підставі статті 38 Закону № 4452-VІ і просила повернути банку кошти, сплачені на виконання нікчемного правочину, у сумі 281 687,67 грн (різниця між процентами за ставкою при поверненні вкладу в кінці строку депозиту за період із 26 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року та сумою процентів за ставкою при достроковому розірванні депозитного договору (26 827,40 грн). Оскільки вимогу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк національний кредит» від 17 листопада 2015 року про повернення надміру виплачених банком відповідачеві сум відповідачем не було виконано, позивач, посилаючись на те, що до суми виплачених відсотків неправомірно включено грошові кошти у розмірі 281 687,67 грн, просив суд зобов’язати відповідача повернути ці кошти як такі, що були сплачені на виконання нікчемного правочину. У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, погодився з їх висновком про відсутність підстав для застосування зниженої відсоткової ставки внаслідок розірвання депозитного договору № DU1244/2014-1 з ініціативи вкладника та зобов'язання відповідача (вкладника) повернути безпідставно виплачені грошові кошти, оскільки умова про виплату банком вкладнику процентів за депозитним договором № DU1244/2014-1 не у зниженому розмірі при достроковому розірванні депозитного договору з ініціативи вкладника була погоджена між банком і вкладником шляхом укладення між сторонами договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року до депозитного договору № DU1244/2014-1, який був чинним на час розгляду справи. Разом із тим у справах №№ 924/293/16 та 910/31/16 за аналогічних обставин справ і заявлених позовних вимог Вищий господарський суд України дійшов висновку, що договори про внесення змін до депозитних договорів, якими змінено умови цих договорів і передбачено незастосування банком перерахунку нарахованих відсотків за зниженою відсотковою ставкою у випадку дострокового розірвання депозитних договорів з ініціативи вкладника, нікчемні відповідно до положень статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки є відмовою банку від власних майнових вимог, що призвело до необґрунтованої виплати відповідачам грошових коштів, а тому ці кошти підлягають стягненню на користь позивача. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За змістом статті 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. У справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК. Так, відповідно до частин 1, 3 статті 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно з частиною 1 статті 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Частиною 1 статті 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. При цьому частини 3 та 4 зазначеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади. У ЦК немає положень щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу. Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку. Так, відповідно до частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI). Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина 4 статті 38 Закону № 4452-VI). Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, спрямовані на встановлення нікчемності правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI містить ознаки нікчемності правочину, а тому підлягають застосуванню наслідки, передбачені статтею 216 ЦК. Всупереч наведеному у справі, яка розглядається, суд не надав належної правової оцінки положенням депозитного договору № DU1244/2014-1 та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договорів про внесення змін до нього від 25 липня 2014 року та від 30 квітня 2015 року, які були укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону № 4452-VI. Неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому всі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини 2 статті 11125 ГПК. При новому розгляді суду слід врахувати також те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17 листопада 2016 року в іншій справі № 910/17004/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» до ТОВ «ВВМ 2014», яке набрало законної сили, визнано недійсними нікчемні договори № 1 від 27 червня 2014 року та від 30 квітня 2015 року про внесення змін до депозитного договору № DU1244/2014-1. Беручи до уваги викладене, заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року, постанова Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року і рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2016 року у справі № 910/1574/16 – скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123–11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2016 року у справі № 910/1574/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий І.С. Берднік судді: А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Постанова від 16 серпня 2017 року № 3-364гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/384D4B9C5E33C845C225818B00218733
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представників: публічного акціонерного товариства «Імексбанк» – ОСОБА_1, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (далі – ПАТ «Імексбанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 26 липня 2016 року у справі № 914/1318/16 за позовом ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Авенсіс» (далі – ТОВ «Авенсіс»), товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ажур» (далі – ТОВ «ТК «Ажур»), треті особи: Фонд, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, про визнання недійсними договорів і застосування наслідків недійсності правочину, в с т а н о в и л а: У травні 2016 року ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, у якому просило визнати недійсним договір про розірвання договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року, укладений 23 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк», ТОВ «ТК «Ажур» і ТОВ «Авенсіс»; визнати недійсним договір про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року, укладений 23 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Авенсіс»; застосувати наслідки недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав і повернути сторони у первісний стан шляхом поновлення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису № 14195484 з контрольною сумою ЕДВ98БГ68В про державну реєстрацію обтяження рухомого майна ТОВ «Авенсіс» на підставі договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року з дати вилучення, а саме із 14 січня 2015 року. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПАТ «Імексбанк», розірвавши договори застави майнових прав та уступки права вимоги, які забезпечували виконання зобов’язання ТОВ «ТК «Ажур» за кредитним договором, укладеним з позивачем, за наявності непогашеної заборгованості ТОВ «ТК «Ажур» за цим договором, безпідставно та безоплатно відмовилося від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника, що у подальшому призвело до неплатоспроможності банку, тому оспорювані договори відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є нікчемними. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26 липня 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін. У заяві, з урахуванням заяви про доповнення, про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 914/1318/16 із підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статей 1, 7, 16, 17 Закону України «Про заставу», статей 572, 579, 586, 589, 593 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року, рішення Господарського суду Львівської області від 26 липня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2017 року у справі № 914/1316/16, копії постанов Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі № 910/22664/15 (№ 3-1295гс16) та у справі № 910/22662/15 (№ 3-1487гс16). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Імексбанк» і Фонду, перевіривши наведені ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 18 лютого 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (кредитор) і ТОВ «ТК «Ажур» (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 7/14, за умовами якого кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (пункт 1.1). Відповідно до пункту 1.1.1 договору, у редакції додаткової угоди від 23 грудня 2014 року № 5, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, у межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 139 488 208,00 грн, зі сплатою фіксованої процентної ставки – 17,8 % річних і кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 20 серпня 2015 року (включно) на умовах, визначених цим договором. Пунктом 3.2.10 договору передбачено, що у випадку непогашення кредиту та/або процентів кредитор має право звернути стягнення на предмет застави (іпотеки) та в інших випадках, встановлених цим договором або законодавством України. У разі прийняття застави, яка є забезпеченням за двома (або більше) кредитними операціями, у тому числі за договором наступної застави, якщо погашення боргу за одним із таких кредитів прострочено понад 30 календарних днів, банк має право на дострокове стягнення боргу за всіма іншими кредитами та/або його дострокове погашення за рахунок реалізації предмета застави. Додатковими угодами від 30 квітня 2014 року № 1, від 27 травня 2014 року № 2, від 31 липня 2014 року № 3, від 15 вересня 2014 року № 4, від 23 грудня 2014 року № 5 до зазначеного договору було внесено зміни в частині умов забезпечення вимоги кредитора, зміни майнових поручителів, з якими укладається окремий договір забезпечення, максимального ліміту заборгованості, процентної ставки та строку повернення кредиту. 18 лютого 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (заставодержатель), ТОВ «Авенсіс» (заставодавець) і ТОВ «ТК «Ажур» (боржник) укладено договір застави майнових прав, за умовами якого заставодавець (майновий поручитель) передав у заставу заставодержателю майнові права, що випливають із договору від 01 березня 2013 року, укладеного між ТОВ «Авенсіс» і товариством з обмеженою відповідальністю «Південінвестсервіс» (далі – ТОВ «Південінвестсервіс») (пункт 1.1.); зазначені майнові права ТОВ «Авенсіс» передає у заставу заставодержателю з метою забезпечення своєчасного та повного виконання ТОВ «ТК «Ажур» своїх зобов’язань за кредитним договором від 18 лютого 2014 року № 7/14 та всіма додатковими угодами до нього (пункт 1.2 договору); заставлені майнові права оцінені сторонами у сумі 113 800 000,00 грн (пункт 1.3 договору); за рахунок заставлених майнових прав заставодержатель задовольняє свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, у тому числі відшкодування витрат, пов’язаних із пред’явленням вимоги і зверненням стягнення на заставлені майнові права, сплату процентів, неустойки, основної суми боргу, відшкодування збитків, завданих порушенням заставодавцем (майновим поручителем) забезпеченого зобов’язання або умов договору застави (пункт 1.5 договору). Відповідно до пункту 4.1 договору заставодержатель має право звернути стягнення на заставлені майнові права, якщо на момент виконання забезпечених заставою зобов’язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту, та/або при несплаті/частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій). Пунктом 4.3 договору передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється: шляхом уступки заставодавцем (майновим поручителем) заставодержателю вимоги, що випливає із заставлених майнових прав; шляхом звернення заставодержателя до суду з вимогою переводу на нього заставлених майнових прав. Згідно з пунктом 6.1 цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором. 18 лютого 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (заставодержатель) і ТОВ «Авенсіс» (заставодавець) укладено договір про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року, за умовами якого заставодавець уступив, а заставодержатель прийняв у повному обсязі право вимоги на всі майнові права за договором від 01 березня 2013 року, укладеним між ТОВ «Авенсіс» і ТОВ «Південінвестсервіс», які є забезпеченням виконання зобов’язань за кредитним договором від 18 лютого 2014 року № 7/14, укладеним між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «ТК «Ажур» (пункт 1.1 договору); права та обов’язки сторін за цим договором виникають у випадку невиконання/неналежного виконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором, а також невиконання/неналежного виконання заставодавцем своїх зобов’язань за договором застави майнових прав від 18 лютого 2014 року (пункт 1.3 договору); цей договір є невід’ємною частиною договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року та вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань. Відомості щодо застави майнових прав внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 20 лютого 2014 року за реєстраційним № 14195484. 23 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (заставодержатель), ТОВ «Авенсіс» (заставодавець) і ТОВ «ТК «Ажур» (боржник) укладено договір про розірвання договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року, за умовами якого сторони дійшли згоди розірвати договір застави майнових прав від 18 лютого 2014 року і домовилися про те, що розриваючи цей договір, вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов’язаних з виконанням своїх обов’язків за зазначеним договором. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. 23 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (заставодержатель) і ТОВ «Авенсіс» (заставодавець) укладено договір про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року. 14 січня 2015 року із Державного реєстру обтяжень рухомого майна вилучено запис № 14195484 з контрольною сумою ЕДВ98БГ68В про державну реєстрацію обтяження рухомого майна ТОВ «Авенсіс» на підставі договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року. У зв’язку з невиконанням ТОВ «ТК «Ажур» своїх зобов’язань за кредитним договором від 18 лютого 2014 року № 7/14 рішенням Господарського суду Одеської області від 28 вересня 2015 року у справі № 916/1422/15-г стягнуто з ТОВ «ТК «Ажур» на користь ПАТ «Імексбанк» 139 488 208,00 грн заборгованості за кредитом, 13 196 731,33 грн заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами та 3 415 737,34 грн пені. Це рішення набрало законної сили; наказ Господарського суду Одеської області від 30 жовтня 2015 року стягувачем пред’явлено до виконання, а 23 грудня 2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 49711266. За розрахунками позивача, станом на 01 квітня 2016 року заборгованість ТОВ «ТК «Ажур» за кредитним договором становить 223 004 947,68 грн. У зв’язку зі здійсненням ПАТ «Імексбанк» ризикової діяльності, що призвела до втрати ліквідності, виникнення реальної загрози невиконання ним своїх зобов’язань перед клієнтами і кредиторами, постановою Правління Національного банку України від 15 січня 2015 року № 16/БТ ПАТ «Імексбанк» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів і встановлено певні обмеження в його діяльності. На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» Северина Ю.П. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк» до 26 травня 2015 року включно та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у цьому банку. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Імексбанк» і призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Северина Ю.П. строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19 жовтня 2015 року № 189 відкликано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Імексбанк» у Северина Ю.П. з 20 жовтня 2015 року та призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гаджиєву С.О. з 20 жовтня 2015 року. Під час перевірки уповноваженою особою Фонду встановлено, що протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк», зокрема протягом листопада – грудня 2014 року, відбулося вилучення ліквідних предметів застави та іпотеки шляхом укладення договорів про розірвання відповідних договорів застави та іпотеки, у тому числі договорів у справі, яка розглядається. На виконання приписів частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду Гаджиєвим С.О. 22 січня 2016 року відповідачам направлено повідомлення про нікчемність правочинів про розірвання договору застави майнових прав та договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав з підстав, передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, відповідне оголошення опубліковано у газеті «Голос України» 30 березня 2016 року № 57 (6311). Судові рішення у справі, яка розглядається, з посиланням на положення статей 203, 215, 216 ЦК, статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закону України «Про заставу», мотивовано тим, що на момент укладення оспорюваних договорів – 23 грудня 2014 року ТОВ «ТК «Ажур» не мало простроченої заборгованості за кредитним договором, кінцевий строк повернення кредиту не настав, ПАТ «Імексбанк» не мало майнових вимог до боржника за цим договором, а відтак і майнових вимог за забезпечувальними обтяженнями до цього кредитного договору, факт укладення оспорюваних договорів не свідчить про відмову банку від своїх майнових вимог, яких на момент укладення цих договорів не існувало. Водночас суд зауважив, що за оспорюваними договорами відбулася відмова банку від вимоги про забезпечення своїх майнових вимог за кредитним договором, а не від майнової вимоги, як такої, що була реалізована позивачем у межах справи № 916/1422/15-г про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором. Суд встановив, що письмову вимогу банку про сплату кредитних коштів (дострокове повернення), несплачених відсотків і пені боржник отримав лише 15 березня 2015 року, натомість договори забезпечення від 18 лютого 2014 року було розірвано ще 23 грудня 2014 року. Позивач не довів, що банк безоплатно відмовився від майнових вимог до ТОВ «Авенсіс», а також те, що розірвання договорів застави майнових прав та уступки права вимоги може призвести до неможливості виконання ТОВ «ТК «Ажур» зобов’язань за кредитним договором, а відтак, до порушення прав позивача, третіх осіб і вкладників банку. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28 вересня 2015 року у справі № 916/1422/15-г встановлено факт належної заміни предметів застави на підставі додаткової угоди від 23 грудня 2014 року № 5 до кредитного договору, що свідчить про відсутність факту відмови банку від власних майнових вимог. Крім того, суд зазначив, що рішення про визнання оспорюваних правочинів нікчемними із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент запровадження у ПАТ «Імексбанк» тимчасової адміністрації), уповноваженою особою Фонду протягом дії тимчасової адміністрації не приймалося. Натомість таке рішення, всупереч положенням частини другої статті 38 цього Закону, було прийнято тільки під час ліквідації банку, що є істотним порушенням визначеної законом процедури. Посилаючись на викладені обставини, суди всіх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов’язує можливість визнання нікчемними правочинів, вчинених банком із передбачених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав. Разом із тим у справі № 914/1316/16 за позовом про визнання недійсними договорів про розірвання договорів застави майнових прав та про уступку права вимоги до договору застави майнових прав, копію постанови у якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закону України «Про заставу», статей 215, 572, 589, 593 ЦК, дійшов висновку, що недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, встановлена законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а спори щодо нікчемності таких правочинів підлягають вирішенню судом. Отже, висновки судів про те, що посилання позивача на нікчемність правочину можливе лише виключно під час дії тимчасової адміністрації, є помилковими. Також суд касаційної інстанції зауважив, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, не врахували правову природу права застави та не взяли до уваги, що право застави виникає з моменту укладення договору і з цієї дати у сторін виникають взаємні права та обов'язки, одним з яких є право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави в разі порушення боржником основного зобов’язання. У постановах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі № 910/22664/15 (№ 3-1295гс16) та у справі № 910/22662/15 (№ 3-1487гс16), копії яких надано заявником, викладено правовий висновок про те, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. У справі, яка розглядається, судом встановлено, що за спірними договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними між кредитором і боржником, кредитор відмовився від нерухомого майна, переданого в іпотеку на забезпечення зобов’язання за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку. Аналіз наведених норм матеріального права та обставини, встановлені судом у справі, яка розглядається, свідчать про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що положення частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не є підставою для визнання спірних договорів недійсними. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. У справі, яка розглядається, предметом позову є вимога ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» про визнання недійсними договорів про розірвання договорів застави та уступки права вимоги, укладених на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, із тих підстав, що банк, укладаючи оспорювані договори протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, при непогашеній кредитній заборгованості, безоплатно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця, а також від свого права звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника. Отже, за змістом статей 572, 589, 590 ЦК, статей 1, 3, 4, 16 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту тощо. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню – з моменту нотаріального посвідчення цього договору. При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. З аналізу наведених норм вбачається, що застава є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання; заставодержатель (кредитор) набуває права майнової вимоги на підставі, зокрема, договору, що встановлює зобов’язальні відносини між особою, яка забезпечує виконання основного зобов’язання боржника, та кредитором боржника, з моменту укладення/нотаріального посвідчення цього договору. Реалізація кредитором (заставодержателем) права майнової вимоги у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання відбувається, зокрема, шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Таким чином, у справі, що розглядається, висновок суду про відсутність у кредитора майнових вимог до поручителя на час вчинення оспорюваних договорів є помилковим. Згідно з положеннями статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК. Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК). Отже, нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк») протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тих підстав, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина четверта статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). У справі, яка розглядається, судом установлено, що кредитний договір, виконання зобов’язань за яким забезпечувалося договорами застави майнових прав та уступки права вимоги до договору застави майнових прав, укладався на умовах, зокрема, забезпеченості. За цими договорами заставодавець (майновий поручитель) зобов’язався виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права до повного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором. За оспорюваними договорами про розірвання договорів застави та уступки права вимоги, укладеними між сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов’язання боржника за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк». Отже, недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. При цьому відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом. Отже, висновки судів про те, що позивачем порушено процедуру прийняття рішення про визнання правочинів нікчемними, є помилковими. Висновки суду про те, що банк реалізував право майнової вимоги шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, що підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 28 вересня 2015 року у справі № 916/1422/15-г, також не можна визнати обґрунтованими, оскільки зазначені обставини, навпаки, підтверджують факт нікчемності правочинів про розірвання договорів забезпечення з огляду на відмову банку від власних майнових вимог до заставодавця, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника, наявність якої установлено зазначеним судовим рішенням. Адже наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Таким чином, у справі, що розглядається, суди на зазначені вимоги чинного законодавства уваги не звернули, не дали належної правової оцінки положенням кредитного договору, договорів застави та уступки права вимоги, результатам перевірки, проведеної уповноваженою особою Фонду, під час якої виявлено факти вилучення банком ліквідних предметів застави та іпотеки шляхом укладення договорів про розірвання відповідних договорів протягом листопада – грудня 2014 року, належним чином не з’ясували умов, порядку та дотримання строків виконання боржником зобов’язань за кредитним договором на час укладення оспорюваних у справі договорів. Тобто суди належним чином не з’ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не дали відповідної правової оцінки доводам позивача та наданим ним доказам. За таких обставин висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позову є передчасними, тому ухвалені судові рішення у справі, яка розглядається, підлягають скасуванню. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до вимог статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, тому справа підлягає передачі на розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 26 липня 2016 року у справі № 914/1318/16 скасувати, справу передати на розгляд до Господарського суду Львівської області. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 9 серпня 2017 року № 3-597гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2DDAB856DD5B309FC225818C00227553
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 серпня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_1 про повернення коштів за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року, в с т а н о в и л и: У грудні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – уповноважена особа Фонду; Фонд; ПАТ «Банк національний кредит» відповідно) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про повернення коштів. Позивач зазначав, що 26 листопада 2014 року між банком та відповідачем було укладено договір депозитного вкладу «Стандарт» (далі – договір депозитного вкладу) строком на 3 місяці у національній валюті, відповідно до умов якого банк відкрив депозитний рахунок, а відповідач вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 200 тис. грн зі ставкою 24,5 % річних, а у разі дострокового розірвання договору – 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 11 лютого 2015 року відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору. У цей же день між банком та відповідачем укладено договір про внесення змін до договору депозитного вкладу, за умовами якого банк прийняв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит» з 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит». У результаті проведення уповноваженою особою Фонду перевірки вказаного договору про внесення змін було виявлено, що цей договір є нікчемним у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу коштів у розмірі 7 тис. 660 грн 77 коп. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив зобов'язати відповідача повернути вказані грошові кошти. Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» відмовив. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 березня 2017 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» надала копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та постанов Вищого господарського суду України від 23 листопада, 7 грудня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 листопада 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір депозитного вкладу строком на 3 місяці (92 дні), за яким банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти у розмірі 200 тис. грн зі сплатою банком вкладнику 24,5 % річних. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (пункт 3.7 договору депозитного вкладу). 11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, за яким сторони домовились внести зміни до пункту 3.7 договору банківського вкладу та викласти його у такій редакції: у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 24,5 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 11 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу та повернення суми депозиту й нарахованих процентів та отримав кошти за вкладом за відповідною ставкою 24,5 %. Постановою Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 ПАТ «Банк національний кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних банків. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит» з 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит». Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації банку. Проведеною перевіркою договору про внесення змін до договору банківського вкладу було виявлено, що цей договір є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки унаслідок незастосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 7 тис. 660 грн 77 коп. У зв'язку з викладеним банк звертався до відповідача із заявою про повернення надміру сплачених коштів. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що оскільки оспорюваний правочин було укладено 11 лютого 2015 року посадовими особами банку, які на той час мали відповідні повноваження, і банк був платоспроможним, то посилання позивача на нікчемність вказаного правочину є безпідставним. Крім того, суди вважали, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог, оскільки фактично сторони дійшли згоди щодо виключення з умов договору санкцій за дострокове розірвання договору за ініціативою споживача, тим самим усунувши дисбаланс договірних прав і обов’язків сторін, тому вказане не може вважатись безумовною підставою нікчемності правочину. Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та постановах Вищого господарського суду України від 23 листопада, 7 грудня 2016 року, ухвалених за результатами розгляду справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами, суди касаційної інстанції дійшли протилежного висновку про те, що укладення додаткового договору до договору банківського вкладу, за яким банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог, тому такий додатковий договір є нікчемним на підставі статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначеної норми матеріального права до подібних правовідносин, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Разом з тим, спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. У справі, яка переглядається, оскільки зі збільшенням процентної ставки збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, суди безпідставно не застосували норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та дійшли помилкового висновку про те, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог, та що відсутні у зв’язку із цим правові підстави нікчемності оспорюваного правочину. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню відповідно до статті 3604 ЦПК України. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи щодо розміру суми, яку відповідач повинен повернути позивачу, перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-1121цс17 Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук Постанова від 9 серпня 2017 року № 6-1121цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C8264E180A03902FC2258180002C4ACD
  16. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua Справа: № 826/22323/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2016 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І., за участю секретаря Лісник Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного банку України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: - визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 19.03.2015 р. № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних»; - визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 16.07.2015 р. № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь»; - зобов'язати відповідача надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведення заходів з його ліквідації. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про задоволення позовних вимог, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є акціонером ПАТ «Банк Київська Русь», якому належить 29,4 % акцій у статутному капіталі даного товариства. На виконання постанови Правління НБУ від 12.05.2014 р. № 272 «Про здійснення діагностичного обстеження банків» ПАТ «Банк «Київська Русь» подало до НБУ план капіталізації, яким передбачено збільшення статутного капіталу Банку на 182 млн. грн. у строк до 28.02.2015 р. 11.12.2014 р. постановою Правління НБУ № 805/БТ «Про затвердження капіталізації банків 2 та 3 груп за результатами їх діагностичного обстеження» було затверджено програму капіталізації ПАТ «Банк «Київська Русь», яка передбачає докапіталізацію Банку в розмірі 199 млн. грн. у строк до 28.02.2015 р. Станом на 04.03.2015 р. ПАТ «Банк «Київська Русь» було частково виконано зазначену програму, а саме залучено на рахунок 5004 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом» кошти на суму 75 млн. грн. 05.03.2015 р. у зв'язку з невиконанням Банком плану капіталізації Правлінням НБУ було прийнято постанову № 165/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії проблемних». 19.03.2015 р. Правлінням НБУ було прийнято постанову № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», в якій, зокрема встановлено невиконання Банком плану капіталізації, значні ризики для вкладників і кредиторів Банку та зазначено, що за результатами аналізу даних статистичної звітності Банку станом на 17.03.2015 р. встановлено погіршення показників його діяльності після віднесення до категорії проблемних, зменшення обсягу високоліквідних активів на 14 млн. грн., збільшення обсягів негативно класифікованих активів на 84 млн. грн., прострочення кредитів на 24 млн. грн., погіршення якості кредитного портфелю, продовження відливу коштів фізичних осіб, зниження нормативу поточної ліквідності, розбалансованість активів і пасивів, зменшення ліміту короткої відкритої валютної позиції Банку. 16.07.2015 р. за результатами розгляду пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь» та пояснювальної записки Департаменту банківського нагляду Правлінням НБУ було прийнято постанову № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь». Вважаючи зазначені постанови НБУ від 19.03.2015 р. № 190 та від 16.07.2015 р. № 460 протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови прийняті відповідачем на підставі, у спосіб та в межах його повноважень, передбачених чинним законодавством, а отже, є правомірними. Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Законами України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV), «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-V), «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» від 28.12.2014 р. № 78-VІІІ (далі - Закон № 78-VІІІ), Постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу» від 17.08.2012 р. № 346 (далі - Положення № 346). Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У ст. 2 Закону № 679-XIV визначено, що Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Згідно зі ст. 1 Закону № 679-XIV банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Відповідно до ст. 55 Закону № 679-XIV головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Згідно з ч. 1-3, 5 ст. 67 Закону № 2121-ІІІ метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. Національний банк України для цілей банківського нагляду має право отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу банку. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов'язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків. У п. 12 ч. 1 ст. 73 Закону № 2121-ІІІ закріплено, що в разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного. Статтею 75 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами. Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України. Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством. Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Згідно з ч. 1 ст. 76 Закону № 2121-ІІІ Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; 5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами; 6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку. Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1 Закону № 78-VІІІ в разі якщо банк не надав програму капіталізації/план реструктуризації банку, що відповідає вимогам Національного банку України, або учасники банку не спроможні забезпечити рівень капіталізації, передбачений частиною першою цієї статті, Національний банк України приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних із застосуванням процедур, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 4452-V Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Статтею 77 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що Банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду. Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора. У п.п. 3.3, 3.4 Положення № 346 визначено, що рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет з питань нагляду) відповідно до цього Положення. Факт здійснення банком ризикової діяльності установлює Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду. Національний банк має право зробити висновок про здійснення банком ризикової діяльності на підставі результатів аналізу звітності банку, за результатами банківського нагляду, перевірок дотримання банками вимог валютного законодавства або законодавства з питань фінансового моніторингу. Ознаками здійснення банком ризикової діяльності, зокрема, можуть бути: 1) здійснення банком операцій (прямо або опосередковано), що не мають очевидної економічної доцільності (сенсу); 2) здійснення опосередкованого кредитування пов'язаних із банком осіб; 3) невключення до переліку пов'язаних із банком осіб, які мають ознаки пов'язаності з банком, та з якими банк здійснює операції прямо чи опосередковано; 4) здійснення операцій з цінними паперами, що мають ознаки фіктивності; 5) використання банком фінансових інструментів, що призводить до штучного поліпшення фінансового результату банку або викривлення його звітності; 6) дострокове повернення строкових коштів, залучених від пов'язаних з банком осіб; 7) одноразове грубе або систематичні порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу. Національний банк здійснює контроль за усуненням банком порушень у його діяльності, виконанням рішень Національного банку про застосування заходів впливу, виконанням пред'явлених (висунених) вимог, припиненням здійснення ризикової діяльності в порядку, установленому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами Національного банку. Згідно з п.п. 9 п. 12.2 Положення № 346 Національний банк має право віднести банк до категорії проблемних у разі здійснення ризикової діяльності. Пунктом 13.1 Положення № 346 визначено, що Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством. Отже, законодавством регламентовано повноваження НБУ здійснювати нагляд за банками та в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних, визнання банку неплатоспроможним та його ліквідація. Разом з тим, застосування зазначених заходів впливу є правомірним лише у разі наявності для цього відповідних правових підстав, дотримання НБУ законодавчо визначеної процедури їх застосування, строків притягнення Банку до відповідальності та реалізації головної мети банківського нагляду - забезпечення стабільності банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів відповідного Банку. При цьому, статті 75, 76 Закону № 2121-ІІІ, визначаючи порядок приведення проблемним Банком своєї діяльності у відповідність до вимог чинного законодавства та підстави для визнання його неплатоспроможним, регламентують строк 180 днів, протягом якого Банк повинен привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства, і водночас не пізніше якого НБУ зобов'язано вирішити питання про визнання його неплатоспроможним. Таким чином, зазначені нормативні конструкції з одного боку регламентують гарантії надання Банку можливості привести його діяльність у відповідність до вимог законодавства у межах вказаного строку, а з іншого боку, передбачаючи повноваження НБУ прийняти рішення про неплатоспроможність Банку у будь-який строк до 180 днів - їх нівелюють, тим самим утворюючи потенційну можливість передчасного та/або безпідставного визнання банку неплатоспроможним, що загрожує стабільності банківської системи та створює додаткові ризики порушення інтересів вкладників і кредиторів цього банку, а тому, прямо суперечить сутності і цільовому призначенню банківського нагляду. Отже, приписи ст.ст. 75, 76 Закону № 2121-ІІІ є нечіткими, неузгодженими і непередбачуваними у застосуванні, оскільки допускають декілька варіантів юридично значимої поведінки суб'єктів правовідносин та множинне розуміння їх прав і обов'язків, що є порушенням принципу правової визначеності. Водночас, відповідно до принципу правової визначеності, орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта, що визначає правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням, яке використовується у публічно-правовій галузі фінансового права, під дію якого підпадає, зокрема діяльність НБУ. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 31.08.2016 р. по справі № 826/1162/16. При цьому, у рішенні від 03.04.2008 р. по справі «Корецький та інші проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи. Закон має достатньо чітко визначати межі дискреції суб'єкта влади та порядок її реалізації. З огляду на ч. 2 ст. 8 КАС України, у відповідності до якої, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів при вирішенні даного спору приймає до уваги та застосовує наведену правову позицію ЄСПЛ. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що постановою НБУ від 05.03.2015 р. № 165/БТ ПАТ «Банк «Київська Русь» (далі - Банк) було визнано проблемним через невиконання ним рішення НБУ про збільшення статутного капіталу (плану капіталізації банку), однак, конкретного строку у межах 180 днів, продовж якого Банк мав привести свою діяльність у відповідність до законодавства, вказаною постановою НБУ не встановлено, реальної можливості провести процедури фінансового оздоровлення Банку не надано та вже через 14 календарних днів (10 робочих, банківських днів) його визнано неплатоспроможним, тобто вищезазначену нечіткість законодавчих норм НБУ було використано не в інтересах особи (Банку) та не з метою забезпечення банківської стабільності і забезпечення інтересів інших фізичних і юридичних осіб - вкладників, кредиторів, а у власних цілях. Більш того, як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2015 р. Банк, діючи на підставі та на виконання вимог ст. 75 Закону № 2121-ІІІ, у межах семиденного строку з дня визнання його проблемним, повідомив НБУ про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність до законодавства, а саме про заходи для виконання плану його капіталізації та про їх хід - прийняття Загальними зборами акціонерів Банку рішення від 05.12.2014 р. про приватне розміщення акцій загальною номінальною вартістю 182 000 000,00 грн., реєстрацію 13.01.2015 р. випуску акцій та проспекту їх емісії в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку, укладання з учасниками договорів купівлі-продажу акцій на вищевказану суму, внесення 23.02.2015 р. учасниками коштів на суму 74 800 000,00 грн. та здійснення іншої частини внесків у розмірі 107 200 000,00 грн. та повне виконання плану капіталізації Банку до 15.04.2015 р. /Т.1 а.с.11/. Водночас, ані жодного зауваження, як таке передбачено ст. 75 Закону № 2121-ІІІ та п.12.5 Положення № 346, ані будь-якої відповіді на вказаний лист Банку, наприклад щодо встановлення іншого строку його капіталізації, ніж до 15.04.2015 р., НБУ надано не було, а натомість прийнято оскаржувану постанову від 19.03.2015 р. № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». У контексті викладеного, судова колегія зазначає, що встановлення саме таких строків здійснення купівлі-продажу акцій Банку (60 днів), про які він повідомив НБУ вказаним листом від 12.03.2015 р., відповідає вимогам спеціалізованого законодавства в галузі цінних паперів, зокрема ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок», що регулює певну процедуру емісії акцій та їх викупу, яка не можу бути проведена миттєво або за кілька днів, що також помилково не було враховано відповідачем. Судова колегія також звертає увагу на те, що як вбачається за матеріалів справи та підтверджено представником НБУ у судовому засіданні, єдиною підставою визнання Банку неплатоспроможним у постанові НБУ № 190 вказано нездатність його учасників забезпечити рівень капіталізації у відповідності з Планом, що є необґрунтованим і голослівним, оскільки, з огляду на вищевикладене, на виконання даного плану ними були вжиті заходи, які навпаки підтверджують їх наміри і здатність докапіталізувати Банк. При цьому, жодної іншої підстави для прийняття вказаної постанови НБУ не застосовано, а наведені у ній фінансові показники, як зазначено представником НБУ, є лише інформацією, отриманою шляхом моніторингу і з пояснювальної записки. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо порядку здійснення моніторингу, його періодичності, повноти, правильності та об'єктивності даних, врахованих відповідачам та викладених у пояснювальній записці, законності способу отримання таких даних, вірності показників. Разом з тим, судова колегія відзначає, що така пояснювальна записка не мітить дати її складання, номеру, посади та прізвищ всіх осіб, які її підписали /Т.4 а.с.2-3/, а присутня в судовому засіданні представник НБУ взагалі не змогла пояснити ким саме було складено підписано такий документ, які посади ці особи займали, що у сукупності надає підстави вважати, що пояснювальна записка не відповідає вимогам належності та допустимості доказів у розумінні ст. 70 КАС України, а тому до уваги судом не може бути прийнятою. Крім того, судова колегія відзначає, що у вказаній Постанові № 190 НБУ посилається лише на деякі фінансові показники Банку і не визначає яким чином ним встановлено неспроможність безпосередньо учасників здійснити його капіталізацію, що вказує на невмотивованість такого рішення суб»єкту владних повноважень. Більш того, апеляційний суд зазначає, що визнання Банку неплатоспроможним було здійснено відповідачем у період проведення інспекційної перевірки /Т.3 а.с.113/, тобто без повного і всебічного встановлення всіх його фінансових показників. Враховуючи вищевикладені обставини та докази у їх сукупності, у відповідності до вимог ст. 86 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що постанова НБУ від 19.03.2015 р. № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» прийнята відповідачем передчасно, без дотримання балансу приватного та публічного інтересу, є необґрунтованою, нерозсудливою, нераціональною та необ'єктивною і не відповідає цільовому призначення банківського нагляду, а навпаки - створює загрозу стабільності банківської системи та ризик порушення інтересів вкладників і кредиторів Банку, отже є протиправною та підлягає скасуванню. При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 31.07.2008 р. по справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки», в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що висновки адміністративних органів, викладені у прийнятих ними рішеннях, не повинні бути довільними, нераціональними та непідтвердженими доказами. З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що прийняття НБУ зазначеної постанови фактично позбавило Банк можливості привести його діяльність у відповідність з вимогами чинного законодавства і в наступному стало підставою для звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з пропозицією щодо його ліквідації та прийняття похідної постанови від 16.07.2015 р. № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь», що зумовлює її протиправність і необхідність скасування. При цьому, апеляційний суд відзначає, що задоволення адміністративного позову лише в частині визнання протиправними і скасування постанов Правління НБУ від 19.03.2015 р. № 190 та від 16.07.2015 р. № 460 не забезпечить повного і всебічного захисту порушеного права позивача як акціонера ПАТ «Банк «Київська Русь» і призведе до правової невизначеності щодо дій сторін на виконання даного судового рішення. Разом з тим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду. Аналогічна права позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 826/4418/14, висновок якого, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. З огляду на це, колегія суддів вважає, що в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для зобов'язання відповідача надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведення заходів з його ліквідації. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно встановлено фактичні обставини справи та порушено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому. Відповідно до п. 1, 4 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2016 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову у повному обсязі. Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2016 року - скасувати. Адміністративний позов ОСОБА_3 до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 19.03.2015 р. № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». Визнати протиправною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 16.07.2015 р. № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь». Зобов'язати відповідача надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведення заходів з його ліквідації. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 06 грудня 2016 року. Головуючий суддя: Судді: Головуючий суддя Епель О.В. Судді: Кобаль М.І. Карпушова О.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/63188566
  17. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2017 року м. Київ К/800/35885/16 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого Донця О.Є., суддів: Голяшкіна О.В., Мороза В.Ф., при секретарі Кальненко О.І., за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника Національного банку України - Маслової В.М., представника Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - Шевченка Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Національного банку України, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії, в с т а н о в и л а: У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову правління Національного банку України від 19.03.2015 рок № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних»; - визнати протиправною та скасувати постанову правління Національного банку України від 16.07.2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь»; - зобов'язати Національний банк України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації. Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 було задоволено. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 року - скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_5 - задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». Визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 16.07.2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь». Зобов'язано Національний банк України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації. У касаційній скарзі Національний банк України, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 року. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є акціонером ПАТ «Банк Київська Русь», якому належить 29,4 % акцій у статутному капіталі даного товариства. На виконання постанови правління Національного банку України від 12.05.2014 року № 272 «Про здійснення діагностичного обстеження банків» ПАТ «Банк «Київська Русь» подало до Національного банку України план капіталізації, яким передбачено збільшення статутного капіталу Банку на 182 млн. грн. у строк до 28.02.2015 року. Постановою правління Національного банку України від 11.12.2014 року № 805/БТ «Про затвердження капіталізації банків 2 та 3 груп за результатами їх діагностичного обстеження» було затверджено програму капіталізації ПАТ «Банк «Київська Русь», яка передбачає докапіталізацію банку в розмірі 199 млн. грн. у строк до 28.02.2015 року. Станом на 04.03.2015 року ПАТ «Банк «Київська Русь» залучено на рахунок 5004 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом» кошти на суму 75 млн. грн. У зв'язку з невиконанням ПАТ «Банк «Київська Русь» плану капіталізації правлінням Національного банку України 05.03.2015 року було прийнято постанову № 165/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії проблемних». 19 березня 2015 року правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», якою, зокрема встановлено невиконання банком плану капіталізації, значні ризики для вкладників і кредиторів Банку та зазначено, що за результатами аналізу даних статистичної звітності банку станом на 17.03.2015 року встановлено погіршення показників його діяльності після віднесення до категорії проблемних, зменшення обсягу високоліквідних активів на 14 млн. грн., збільшення обсягів негативно класифікованих активів на 84 млн. грн., прострочення кредитів на 24 млн. грн., погіршення якості кредитного портфелю, продовження відливу коштів фізичних осіб, зниження нормативу поточної ліквідності, розбалансованість активів і пасивів, зменшення ліміту короткої відкритої валютної позиції банку. За результатами розгляду пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь» та пояснювальної записки Департаменту банківського нагляду правлінням Національного банку України 16.07.2015 року прийнято постанову № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь». Вважаючи постанови Національного банку України від 19.03.2015 року № 190 та від 16.07.2015 року № 460 протиправними, ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом. Статтею 2 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національний банк України», банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства; банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Згідно із статтею 55 Закону України «Про Національний банк України», головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначено Законом України «Про банки і банківську діяльність». Статтею 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах, зокрема, адміністративне регулювання здійснюється щодо реєстрації банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків. Відповідно до статті 67 Закону «Про банки і банківську діяльність», метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. Національний банк України для цілей банківського нагляду має право отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу банку. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов'язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків. Пунктом 12 частини 1 статті 73 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного. Статтею 75 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами. Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України. Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством. Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Часиною 1 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; 5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами; 6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», у разі якщо банк не надав програму капіталізації/план реструктуризації банку, що відповідає вимогам Національного банку України, або учасники банку не спроможні забезпечити рівень капіталізації, передбачений частиною першою цієї статті, Національний банк України приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних із застосуванням процедур, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Частиною 1 статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Так, статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду. Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора. Відповідно до пункту 3.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346, рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет з питань нагляду) відповідно до цього Положення. Факт здійснення банком ризикової діяльності установлює Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду. Національний банк має право зробити висновок про здійснення банком ризикової діяльності на підставі результатів аналізу звітності банку, за результатами банківського нагляду, перевірок дотримання банками вимог валютного законодавства або законодавства з питань фінансового моніторингу. Ознаками здійснення банком ризикової діяльності, зокрема, можуть бути: 1) здійснення банком операцій (прямо або опосередковано), що не мають очевидної економічної доцільності (сенсу); 2) здійснення опосередкованого кредитування пов'язаних із банком осіб; 3) невключення до переліку пов'язаних із банком осіб, які мають ознаки пов'язаності з банком, та з якими банк здійснює операції прямо чи опосередковано; 4) здійснення операцій з цінними паперами, що мають ознаки фіктивності; 5) використання банком фінансових інструментів, що призводить до штучного поліпшення фінансового результату банку або викривлення його звітності; 6) дострокове повернення строкових коштів, залучених від пов'язаних з банком осіб; 7) одноразове грубе або систематичні порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу. Відповідно до підпункту 9 пункту 12.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, Національний банк має право віднести банк до категорії проблемних у разі здійснення ризикової діяльності. Згідно із пунктом 12.5 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, банк (філія іноземного банку) подає у строк, визначений статтею 75 Закону про банки: заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства; план фінансового оздоровлення, розроблений та затверджений згідно з вимогами, викладеними в розділі IV цього Положення, якщо віднесення банку до категорії проблемних пов'язане з погіршенням фінансового стану банку. Відповідно до пункту 13.1 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством. Виходячи із вищенаведених норм, Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд за банками, а в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних, визнання банку неплатоспроможним та його ліквідація. Застосування зазначених заходів впливу є правомірним лише у разі наявності для цього відповідних правових підстав, дотримання НБУ законодавчо визначеної процедури їх застосування, строків притягнення Банку до відповідальності та реалізації головної мети банківського нагляду - забезпечення стабільності банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів відповідного Банку. Умови частини 6 статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо зобов'язання проблемного банку у строк до 180 дніів привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства слід розуміти так, що даний обов'язок повинно бути виконано банком у будь-який момент, але не пізніше дня спливу шестимісячного строку. Наведений строк є законодавчою гарантією для проблемного банку від потенційних протиправних дій та рішень Національного банку як державного владного суб'єкта. Натомість частини 8, 9 статті 75 цього Закону допускають протилежну фактичну і правову ситуацію, оскільки нормативні конструкції цих приписів, які виражені у словосполученнях «протягом 180 днів з дня...» та «не пізніше ніж через 180 днів», передбачають прийняття Національним банком рішень щодо проблемного банку ще до того, як він приведе свою діяльність у відповідність до вимог законодавства. Таким чином, приписи частин 6, 8, 9 статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є нечіткими, неузгодженими і непередбачуваними у застосуванні, адже допускають декілька варіантів юридично значимої поведінки суб'єктів правовідносин та множинне розуміння їх прав та обов'язків, що є порушенням принципу правової визначеності. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості та однозначності правових норм, зокрема передбачуваності (прогнозованості) законодавчої політики в соціальній сфері та стабільності правових норм. Тож, принцип правової визначеності вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій та правовідносин, що виникають. Правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна відповідати за недоліки своєї законодавчої діяльності відповідно до правила пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням. Правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням використовується у публічно-правовій галузі фінансового права, під дію якого підпадає й діяльність Національного банку України у частині здійснення банківського нагляду. У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Корецький та інші проти України» зазначено, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи. Закон має достатньо чітко визначати межі дискреції суб'єкта влади та порядок її реалізації. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що постановою Національного банку України від 05.03.2015 року № 165/БТ, якою ПАТ «Банк «Київська Русь» визнано проблемним через невиконання ним рішення Національного банку України про збільшення статутного капіталу (плану капіталізації банку), однак, конкретного строку у межах 180 днів, продовж якого банк мав привести свою діяльність у відповідність до законодавства, вказаною постановою не встановлено, реальної можливості провести процедури фінансового оздоровлення банку не надано та вже через 14 календарних днів (10 робочих, банківських днів) його визнано неплатоспроможним, тобто вищезазначену нечіткість законодавчих норм відповідачем не було використано в інтересах особи (позивача) та з метою забезпечення банківської стабільності і забезпечення інтересів інших фізичних і юридичних осіб - вкладників, кредиторів. Як встановлено судом, ПАТ «Банк «Київська Русь» 12.03.2015 року, тобто у межах семиденного строку з дня визнання його проблемним, як того вимагає стаття 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», повідомив Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність до законодавства, а саме про заходи для виконання плану його капіталізації та про їх хід - прийняття Загальними зборами акціонерів Банку рішення від 05.12.2014 року про приватне розміщення акцій загальною номінальною вартістю 182000000,00 грн., реєстрацію 13.01.2015 року випуску акцій та проспекту їх емісії в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку, укладання з учасниками договорів купівлі-продажу акцій на вищевказану суму, внесення 23.02.2015 року учасниками коштів на суму 74800000,00 грн. та здійснення іншої частини внесків у розмірі 107200000,00 грн. та повне виконання плану капіталізації банку до 15.04.2015 року. Однак, Національний банк України не взяв до уваги вищевказане повідомлення ПАТ «Банк «Київська Русь» та не врахував вимоги спеціального закону в галузі цінних паперів - Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», який регулює процедуру емісії акцій та їх викупу, яка не може бути проведена за кілька днів та прийняв оскаржувану постанову від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Оскільки, відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваної постанови від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», а зібраними у справі доказами підтверджена її протиправність, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, визнавши протиправною та скасувавши дану постанову. Враховуючи, що постанова Національного банку України від 16.07.2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь» є похідною від постанови Національного банку України від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», яка є протиправною, дана постанова також підлягає скасуванню. Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем. Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Пунктом 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» передбачено, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Оскільки, вимога про зобов'язання Національний банк України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації є такою, що прогнозує можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, дана вимога задоволенню не підлягає. Статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29- 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Касаційну скаргу Національного банку України - задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року - змінити. Рішення в частині зобов'язання Національного банку України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовити. В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді: О.Є. Донець О.В. Голяшкін В.Ф. Мороз http://reyestr.court.gov.ua/Review/67092383
  18. НБУ вважає, що після скасування постанови про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, ліквідація банку продовжується.
  19. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2017 року м. Київ К/800/51146/15 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Суддів:Черпіцької Л.Т. Мороза В.Ф. Донця О.Є. провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. у справі № 808/2992/15 за позовом ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення його до повного переліку вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; - зобов'язати Уповноважену особу надати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «БАНК КАМБІО» за рахунок Фонду; - зобов'язати Фонд включити його до Реєстру вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідачів суперечать нормам законодавства та порушують його права і законні інтереси як вкладника. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенка Володимира Івановича щодо невключення ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенка Володимира Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в публічному акціонерному товаристві «БАНК КАМБІО» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Реєстру переказів вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенком Володимиром Івановичем. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. скасовано в частині зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Реєстру переказів вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенком Володимиром Івановичем. В цій частині прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року залишено без змін. На постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. надійшла касаційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.09.2014р. між ПАТ «Банк Камбіо» (Банк) та ОСОБА_5 (Клієнт) укладено договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку № НОМЕР_2 у національній валюті, згідно з п.1.1 якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок та здійснює його розрахунково-касове обслуговування згідно Статуту Банку, нормативно-правових актів НБУ та інших актів законодавства України. Позивачем 25.09.2014р. підписано повідомлення, яким він підтвердив, що ознайомився з інформацією про систему гарантування вкладів фізичних осіб та умови вкладу за яким Фонд не відшкодовує кошти згідно ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 25.09.2014р. між ТОВ «ВТД «Будкамінь» та ОСОБА_5 укладено договір позики №50, згідно з пунктами 1.1, 2.1, 4.1 якого займодатель передає у власність позичальнику грошові кошти у сумі 200000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути займодателю вказану грошову суму у строк по 31.12.2016 р. включно. Платіжним дорученням №3292 від 25.09.2014 р. ТОВ «ВТД «Будкамінь» перерахувало на рахунок ОСОБА_5 у ПАТ «Банк Камбіо» 200 000,00 грн. з призначенням платежу: перерахування поворотної фінансової допомоги згідно з договору №50 від 25.09.2014 р. без податку на додану вартість. Постановою правління Національного Банку України від 04.12.2014 р. № 782 ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04.12.2014 р. № 140 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Камбіо» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 05.12.2014 р. по 04.03.2015 р. Призначено Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Камбіо» Бондаря Ю.М. Постановою Правління Національного Банку України № 144 від 27.02.2015 р. відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк Камбіо» та вирішено ліквідувати ПАТ «Банк Камбіо». Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 46 від 02.03.2015 р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до Плану врегулювання з 02.03.2015 р. та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» Додусенка В.І. На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оприлюднено оголошення про те, що Фонд з 06.03.2015 р. розпочинає виплати коштів вкладникам банку. В оголошенні зазначено, що для отримання коштів вкладники банку з 06.03.2015 р. по 17.04.2015 р. включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду ПАТ «УКРІНБАНК». Згідно з випискою з особового рахунку, на ім'я позивача у ПАТ «Банк Камбіо» відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2.980 у національній валюті України і 25.09.2014 р. на цей рахунок з поточного рахунку № НОМЕР_3 у національній валюті України, від юридичної особи ТОВ «ВТД «Будкамінь» надійшли кошти в розмірі 200000,00 грн. 11.03.2015 р. позивач надіслав на адресу голови ліквідаційної комісії ПАТ «Банк Камбіо» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заяву про включення до реєстру кредиторів. 17.04.2015 р. позивачем направлено на адресу Директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заяву про виплату йому гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у ПАТ «Банк Камбіо». Листом від 10.06.2015 року №02-036-181547/15 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив позивача про те, що у Переліку вкладників інформація щодо нього відсутня. Листом від 07.04.2015р. №19/1261 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» повідомив позивача про те, що операції по рахунку підпадають під ознаки, за якими необхідно провести перевірку. Повідомлено про те, що зареєстровано кримінальне провадження №22015000000000082 за фактом вчинення службовими особами ПАТ «Банк Камбіо» злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України та здійснення досудового розслідування Головним слідчим управлінням СБ України. Відповідач-2 зазначив, що після отримання відповіді про законність дій по рахунку позивача, Фондом будуть вжиті заходи щодо розблокування виплат та включення їх до відповідного реєстру. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, він звернувся до суду з даним позовом. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування за вкладами встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI). Відповідно до частини першої статті 3, частини першої статті 4, частини першої статті 26, частин першої, другої, четвертої статті 27 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. За змістом статті 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду. Виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах. З аналізу викладених норм вбачається, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням обставини, передбаченої частиною другою статті 26 Закону № 4452-VI. Повноваження уповноваженої особи Фонду передбачені статтею 37 Закону № 4452-VI. Згідно з частинами першою та другою зазначеної норми Закону уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 4) повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 6) звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку (частини друга і третя статті 37 Закону № 4452-VI). Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. За нормами частини п'ятої статті 27 Закону № 4452-VI протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону (частина шоста статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (Положення №14), уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку повинна забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. У пункті 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Таким чином, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Із матеріалів справи вбачається, що позивача як вкладника за договором банківського вкладу не включено до переліку вкладників у зв'язку з визнанням нікчемним договору банківського вкладу на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України з посиланням на те, що вказаний правочин порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном держави. Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (частина третя статті 38 Закону № 4452-VI). Згідно з частиною четвертою статті 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. Відповідно до частини п'ятої статті 38 цього ж Закону у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачами не надано доказів наявності підстав, які наведені у статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається. Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом із тим відповідачами не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку. Відповідачами також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. За таких обставин твердження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності договору банківського вкладу є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку. Стосовно відповідачів на те, що позивача не включено до переліку вкладників на підставі норм пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки кошти на вкладний рахунок позивача надійшли внаслідок так званого "дроблення" вкладу інших клієнтів банку, що є порушенням вимог договору банківського вкладу, колегія суддів зазначає наступне. Матеріали справи містять платіжне доручення №3292 від 25.09.2014р., яким ТОВ «ВТД «Будкамінь» перерахувало на рахунок ОСОБА_5 у ПАТ «Банк Камбіо» 200 000,00 грн. з призначенням платежу: перерахування поворотної фінансової допомоги згідно з договору №50 від 25.09.2014р. Отже, кошти внесено через касу банку - ПАТ «Банк Камбіо» до запровадження тимчасової адміністрації. Слід зазначити, що доводи відповідачів про нікчемність договорів банківського вкладу у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок "дроблення" іншого вкладу є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачами не заперечується. Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що кошти на рахунок позивача надішли від іншої особи, оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Згідно з ч.1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм слід дійти висновку, що чинне законодавство прямо перебачає, що грошові кошти на депозитний рахунок можуть бути внесені як безпосередньо вкладником, так і іншою особою для вкладника. Таким чином, відповідачем не доведено наявність правових підстав стосовно невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Банк Камбіо», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду як вкладника відповідно до договору банківського вкладу, а тому така бездіяльність уповноваженої особи суперечить приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є протиправною. Ураховуючи викладене ОСОБА_5 є тією особою, яка набула право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому вона протиправно не була включена до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів. Отже, бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є протиправною. Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Фонду ГВФО включити його до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Камбіо», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу, що виконавча дирекція Фонду ГВФО затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду ГВФО переліку вкладників. Оскільки Уповноваженою особою Фонду ГВФО ПАТ «Банк Камбіо» не б