Search the Community

Showing results for tags 'ликвидация банка'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 227 results

  1. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2017 року м. Київ К/800/51146/15 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Суддів:Черпіцької Л.Т. Мороза В.Ф. Донця О.Є. провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. у справі № 808/2992/15 за позовом ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення його до повного переліку вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; - зобов'язати Уповноважену особу надати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «БАНК КАМБІО» за рахунок Фонду; - зобов'язати Фонд включити його до Реєстру вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідачів суперечать нормам законодавства та порушують його права і законні інтереси як вкладника. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенка Володимира Івановича щодо невключення ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенка Володимира Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в публічному акціонерному товаристві «БАНК КАМБІО» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Реєстру переказів вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенком Володимиром Івановичем. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. скасовано в частині зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Реєстру переказів вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенком Володимиром Івановичем. В цій частині прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року залишено без змін. На постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. надійшла касаційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.09.2014р. між ПАТ «Банк Камбіо» (Банк) та ОСОБА_5 (Клієнт) укладено договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку № НОМЕР_2 у національній валюті, згідно з п.1.1 якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок та здійснює його розрахунково-касове обслуговування згідно Статуту Банку, нормативно-правових актів НБУ та інших актів законодавства України. Позивачем 25.09.2014р. підписано повідомлення, яким він підтвердив, що ознайомився з інформацією про систему гарантування вкладів фізичних осіб та умови вкладу за яким Фонд не відшкодовує кошти згідно ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 25.09.2014р. між ТОВ «ВТД «Будкамінь» та ОСОБА_5 укладено договір позики №50, згідно з пунктами 1.1, 2.1, 4.1 якого займодатель передає у власність позичальнику грошові кошти у сумі 200000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути займодателю вказану грошову суму у строк по 31.12.2016 р. включно. Платіжним дорученням №3292 від 25.09.2014 р. ТОВ «ВТД «Будкамінь» перерахувало на рахунок ОСОБА_5 у ПАТ «Банк Камбіо» 200 000,00 грн. з призначенням платежу: перерахування поворотної фінансової допомоги згідно з договору №50 від 25.09.2014 р. без податку на додану вартість. Постановою правління Національного Банку України від 04.12.2014 р. № 782 ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04.12.2014 р. № 140 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Камбіо» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 05.12.2014 р. по 04.03.2015 р. Призначено Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Камбіо» Бондаря Ю.М. Постановою Правління Національного Банку України № 144 від 27.02.2015 р. відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк Камбіо» та вирішено ліквідувати ПАТ «Банк Камбіо». Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 46 від 02.03.2015 р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до Плану врегулювання з 02.03.2015 р. та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» Додусенка В.І. На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оприлюднено оголошення про те, що Фонд з 06.03.2015 р. розпочинає виплати коштів вкладникам банку. В оголошенні зазначено, що для отримання коштів вкладники банку з 06.03.2015 р. по 17.04.2015 р. включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду ПАТ «УКРІНБАНК». Згідно з випискою з особового рахунку, на ім'я позивача у ПАТ «Банк Камбіо» відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2.980 у національній валюті України і 25.09.2014 р. на цей рахунок з поточного рахунку № НОМЕР_3 у національній валюті України, від юридичної особи ТОВ «ВТД «Будкамінь» надійшли кошти в розмірі 200000,00 грн. 11.03.2015 р. позивач надіслав на адресу голови ліквідаційної комісії ПАТ «Банк Камбіо» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заяву про включення до реєстру кредиторів. 17.04.2015 р. позивачем направлено на адресу Директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заяву про виплату йому гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у ПАТ «Банк Камбіо». Листом від 10.06.2015 року №02-036-181547/15 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив позивача про те, що у Переліку вкладників інформація щодо нього відсутня. Листом від 07.04.2015р. №19/1261 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» повідомив позивача про те, що операції по рахунку підпадають під ознаки, за якими необхідно провести перевірку. Повідомлено про те, що зареєстровано кримінальне провадження №22015000000000082 за фактом вчинення службовими особами ПАТ «Банк Камбіо» злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України та здійснення досудового розслідування Головним слідчим управлінням СБ України. Відповідач-2 зазначив, що після отримання відповіді про законність дій по рахунку позивача, Фондом будуть вжиті заходи щодо розблокування виплат та включення їх до відповідного реєстру. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, він звернувся до суду з даним позовом. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування за вкладами встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI). Відповідно до частини першої статті 3, частини першої статті 4, частини першої статті 26, частин першої, другої, четвертої статті 27 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. За змістом статті 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду. Виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах. З аналізу викладених норм вбачається, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням обставини, передбаченої частиною другою статті 26 Закону № 4452-VI. Повноваження уповноваженої особи Фонду передбачені статтею 37 Закону № 4452-VI. Згідно з частинами першою та другою зазначеної норми Закону уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 4) повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 6) звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку (частини друга і третя статті 37 Закону № 4452-VI). Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. За нормами частини п'ятої статті 27 Закону № 4452-VI протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону (частина шоста статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (Положення №14), уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку повинна забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. У пункті 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Таким чином, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Із матеріалів справи вбачається, що позивача як вкладника за договором банківського вкладу не включено до переліку вкладників у зв'язку з визнанням нікчемним договору банківського вкладу на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України з посиланням на те, що вказаний правочин порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном держави. Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (частина третя статті 38 Закону № 4452-VI). Згідно з частиною четвертою статті 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. Відповідно до частини п'ятої статті 38 цього ж Закону у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачами не надано доказів наявності підстав, які наведені у статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається. Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом із тим відповідачами не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку. Відповідачами також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. За таких обставин твердження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності договору банківського вкладу є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку. Стосовно відповідачів на те, що позивача не включено до переліку вкладників на підставі норм пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки кошти на вкладний рахунок позивача надійшли внаслідок так званого "дроблення" вкладу інших клієнтів банку, що є порушенням вимог договору банківського вкладу, колегія суддів зазначає наступне. Матеріали справи містять платіжне доручення №3292 від 25.09.2014р., яким ТОВ «ВТД «Будкамінь» перерахувало на рахунок ОСОБА_5 у ПАТ «Банк Камбіо» 200 000,00 грн. з призначенням платежу: перерахування поворотної фінансової допомоги згідно з договору №50 від 25.09.2014р. Отже, кошти внесено через касу банку - ПАТ «Банк Камбіо» до запровадження тимчасової адміністрації. Слід зазначити, що доводи відповідачів про нікчемність договорів банківського вкладу у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок "дроблення" іншого вкладу є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачами не заперечується. Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що кошти на рахунок позивача надішли від іншої особи, оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Згідно з ч.1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм слід дійти висновку, що чинне законодавство прямо перебачає, що грошові кошти на депозитний рахунок можуть бути внесені як безпосередньо вкладником, так і іншою особою для вкладника. Таким чином, відповідачем не доведено наявність правових підстав стосовно невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Банк Камбіо», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду як вкладника відповідно до договору банківського вкладу, а тому така бездіяльність уповноваженої особи суперечить приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є протиправною. Ураховуючи викладене ОСОБА_5 є тією особою, яка набула право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому вона протиправно не була включена до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів. Отже, бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є протиправною. Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Фонду ГВФО включити його до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Камбіо», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу, що виконавча дирекція Фонду ГВФО затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду ГВФО переліку вкладників. Оскільки Уповноваженою особою Фонду ГВФО ПАТ «Банк Камбіо» не було включено позивача до переліку вкладників, слід констатувати, що, відповідно, у Фонду ГВФО не виникло обов'язку щодо включення ОСОБА_5 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, а розв'язання спору на майбутнє чинним законодавством не передбачено. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога стосовно включення ОСОБА_5 до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Камбіо», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною. За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовано до них норми матеріального права. Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України УХВАЛИЛА: Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. залишити без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/67035090
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2017 року м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Прокопенка О.Б., суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., за участю представників: позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2, Національного банку України (далі – НБУ) – Рудалєвої Л.В., Сапальова В.В., Григорчука В.І., Коренчука А.О., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) – Шевченка Ю.А., Костюкова Д.І., третьої особи – публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Союз» (далі – Банк) – Бруска О.В., Качанової Т.І., – розглянувши у закритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до НБУ та Фонду, третя особа – Банк, про визнання протиправними і скасування постанови та рішення, зобов’язання вчинити певні дії, в с т а н о в и л а: У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НБУ та Фонду, у якому просив: – визнати протиправною та скасувати постанову Правління НБУ від 15 березня 2016 року № 162/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Союз» (далі – Постанова НБУ); – визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду від 15 березня 2016 року № 343 «Про початок процедури ліквідації АТ «КБ «Союз» та делегування повноважень ліквідатора банку» (далі – Рішення Фонду); – зобов’язати НБУ (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування Банку як банківської установи – в обсязі та стані, який існував до прийняття Постанови НБУ (в тому числі, але не виключно – дозволити всі початкові платежі Банку у системі електронних платежів (СЕП) та відновити роботу Банку у системі обміну інформацією та виконання платежів SWIFT. НБУ повідомити усі банки про відновлення роботи Банку в зазначених вище системах). На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що: Банк не допускав систематичного порушення законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення; оскаржувані рішення порушують передбачені, зокрема, статтею 41 Конституції України, статтями 316, 319 Цивільного кодексу України, статтями 3, 25 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» права позивача на отримання дивідендів, участь в управлінні справами Банку, розпорядження своїми акціями, отримання у разі ліквідації банку частини його майна або вартості частини його майна тощо та інтереси акціонера. Суд установив, що ОСОБА_1 є власником простих іменних акцій Банку в кількості 1 343 849 800 штук номінальною вартістю 0,25 грн загальною номінальною вартістю 335 962 450 грн, що складає 99,9888 % частки у статутному капіталі Банку. 26 лютого 2016 року НБУ прийняв розпорядження № 77-р «Про проведення позапланової виїзної перевірки АТ «КБ «Союз»» (далі – розпорядження № 77-р), яким зобов’язав департамент фінансового моніторингу НБУ здійснити з 29 лютого до 12 березня 2016 року позапланову виїзну перевірку Банку (м. Київ, вул. Суворова, буд. 4) стосовно дотримання окремих вимог законодавства з питань фінансового моніторингу за період діяльності з 25 квітня 2015 року до 12 березня 2016 року. 9 березня 2016 року НБУ прийняв розпорядження № 99-р «Про внесення змін до розпорядження Національного банку України від 26 лютого 2016 року № 77-р», яким у зв’язку з виробничою потребою змінено «12 березня» на «9 березня». За результатами перевірки складено довідку про позапланову перевірку від 9 березня 2016 року, у якій вказано про порушення вимог: - абзацу першого частини першої статті 6 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі – Закон № 1702-VII) в частині неналежного виконання обов’язку розробляти, впроваджувати та постійно з урахуванням законодавства оновлювати правила фінансового моніторингу, програми його здійснення та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу; - пункту 13 частини другої статті 6 Закону № 1702-VII та пунктів 16, 18 розділу ІІ Положення про порядок організації та проведення перевірок з питань запобігання та протидії легалізації «відмиванню» доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та розповсюдження зброї масового знищення (затвердженого постановою Правління НБУ від 20 червня 2011 року № 197, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 липня 2011 року за № 852/19590; далі – Положення № 197) в частині неподання Банком на запит інспекційної групи НБУ як суб’єкта державного фінансового моніторингу документів (у зазначених у запиті обсягах, форматі, порядку і термінах), необхідних для виконання відповідним суб’єктом державного фінансового моніторингу функцій з державного регулювання і нагляду за Банком як суб’єктом первинного фінансового моніторингу. Розглянувши інформацію департаменту фінансового моніторингу НБУ, Правління НБУ встановило, що Банк допустив систематичне порушення вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, внаслідок чого прийнято спірну у цій справі Постанову НБУ. 15 березня 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла оскаржуване Рішення. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 вересня 2016 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року залишив без змін. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), НБУ зазначає, що в доданих до заяви (та доповненнях до неї) ухвалах Вищого адміністративного суду України від 9 лютого 2012 року, 16 липня 2015 року та 9 червня 2016 року (справи №№ К/9991/19230/11, К/800/15389/15 (К/800/15168/15), К/800/4153/16 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано одні й ті ж самі норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Просить скасувати всі рішення у справі та ухвалити нове, яким позовну заяву залишити без розгляду. Перевіривши наведені у заяві та доповненнях до неї доводи, заперечення на них, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їхнім висновком про те, що відповідач у справі не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності з боку позивача порушень, виявлених за результатом перевірки та викладених у довідці від 9 березня 2016 року, а відтак про наявність підстав для визнання протиправною та скасування Постанови НБУ. Оскільки передумовою початку процедури ліквідації Банку є прийняття НБУ постанови про відкликання ліцензії та ліквідацію Банку, то суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування Рішення Фонду як похідного. Крім того, касаційний суд погодився з доводами суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до вимог статті 6 КАС ОСОБА_1 вправі звертатися в порядку адміністративного судочинства для захисту своїх прав, оскільки вважав, що оскаржуваними Постановою НБУ та Рішенням Фонду були порушені його права. Натомість у наданій на обґрунтування заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 9 лютого 2012 року цей суд дійшов висновку про відсутність у позивача адміністративної процесуальної дієздатності, оскільки така особа не має права оскаржувати рішення НБУ, що не стосуються цієї особи як такої, що охоплюється наглядовою діяльністю НБУ. В ухвалі від 9 червня 2016 року Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з останніми, що невиконання керівництвом фінансової установи вимог щодо організації, розроблення, впровадження, функціонування, моніторингу, перегляду, підтримання та вдосконалення системи управління інформаційною безпекою призвело до заниження рівня інформаційної безпеки та збільшення інформаційної небезпеки банку; застосування до банку заходів впливу шляхом прийняття рішення про віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, навіть якщо ці порушення безпосередньо не призвели до погіршення фінансового стану банку, але несуть загрозу інтересам вкладників та кредиторів, є правомірними; права та інтереси фізичної особи – акціонера акціонерного товариства в аспекті господарських правовідносин, на які вказує позивач, не є тотожними правам та інтересам акціонерного товариства у спірних правовідносинах. Позивач не має належним чином оформленого повноваження представляти інтереси товариства, членом якого він є, звертатися до суду за захистом порушених прав акціонерного товариства. Ухвалою від 16 липня 2015 року Вищий адміністративний суд України рішення судів попередніх інстанцій скасував і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди при вирішенні спору не дослідили сукупність ознак, які свідчили б про систематичність порушень, вчинених банком; обсяг та характер порушених прав позивачів оскаржуваними рішеннями, у зв’язку з чим не надав правової оцінки співрозмірності обраного позивачами способу захисту порушених прав. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС. Отже, обов’язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Статтею 79 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі – Закон № 2121-ІІІ) передбачено, що банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність НБУ чи його посадових осіб. Відповідно до частини першої статті 72 Закону № 2121-ІІІ НБУ має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки НБУ має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов’язані подавати НБУ затребувану інформацію у визначений ним строк. Згідно з частиною другою зазначеної статті цього Закону до осіб, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ, належать власники істотної участі у банку та учасники банківських груп. Водночас згідно з пунктом 13 частини першої статті 73 Закону № 2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об’єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належить відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку. Таким чином, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що відповідно до Закону № 2121-ІІІ до суб’єктів оскарження рішень та дій НБУ крім банків віднесено й «інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ». При цьому норма статті 79 Закону № 2121-ІІІ сформульована у загальному вигляді – як наділення таких суб’єктів правом на оскарження рішень НБУ без конкретизації предмета оскарження. Крім того, зі змісту статті 79 Закону № 2121-ІІІ убачається, що в ній не міститься жодних застережень щодо можливості оскарження такими особами лише рішень НБУ, які прямо адресовані цим особам. Тому колегія суддів вважає, що вона поширюється на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ порушуються права та законні інтереси також й інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ. Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом № 2121-ІІІ, є заходами адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду. У зазначених правовідносинах важливі повноваження набуває Фонд, що виконує спеціальні функції. Так, відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон № 4452-VI) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно зі статтею 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд підзвітний Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та НБУ (стаття 5 Закону № 4452-VI). Пунктом 7 статті 3 Закону № 4452-VI передбачено, що взаємодія Фонду з НБУ та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства. Частиною першою статті 35 Закону № 4452-VI встановлено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд може делегувати призначеній виконавчою дирекцією уповноваженій особі Фонду. Крім того, статтею 55 Закону № 4452-VI визначена співпраця та координація діяльності між Фондом та НБУ. Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку. Зі змісту наведених норм Закону № 4452-VI, виходячи із спеціальних функцій та завдань діяльності Фонду колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що нормами чинного законодавства діяльність Фонду спрямована на співпрацю з НБУ. Водночас згідно з положеннями частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії і внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, який ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв’язку з ліквідацією банку. Таким чином, на підставі аналізу змісту Закону № 4452-VI можна дійти висновку, що після введення тимчасової адміністрації всі повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі ліквідації – припиняються. Виходячи з викладеного банк як юридична особа в особі її органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду за захистом порушених прав банку (його акціонерів) з метою оскарження відповідного рішення НБУ, зокрема, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Водночас Фонд чи уповноважена особа Фонду, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку (ліквідатора), в силу норм Закону № 4452-VI у своїй діяльності діє в інтересах НБУ та спрямована на співпрацю з НБУ, а не на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій НБУ та/або оскарження прийнятих НБУ рішень. Стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Закон № 3477-IV) встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – Суд) як джерело права. У свою чергу, стаття 18 Закону № 3477-IV визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду, тобто відповідно до статті 1 цього Закону – практику Суду та Європейської комісії з прав людини. Суд зазначає, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць (справа Brumarescu v. Romania). Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб’єкта. Іншим важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права». Крім того, у справі Camberrow MM5 AD against Bulgaria Суд зазначив: «Суд також нагадує, що зневажання правосуб’єктності компанії стосовно того питання, чи є вона «особою», яка безпосередньо постраждала, буде виправданим лише за виняткових обставин, зокрема, коли буде прямо встановлено, що для компанії є неможливим звернення до Суду через органи, створені згідно з її статутом, або – у випадку ліквідації або банкрутства – через її ліквідаторів або конкурсних керуючих (справа Agrotexim and Others v. Greece). За таких обставин Суд вважає, що через конфлікт інтересів між «ДКБ АД» та його спеціальними керуючими і конкурсними керуючими для самого банку було неможливо подати позов до Суду. Більше того, Суд нагадує, що заявник володів суттєвою часткою участі у розмірі 98 % у банку. Він діяв з веденням частини своєї діяльності через банк і, таким чином, мав пряму особисту зацікавленість у предметі заяви (справа G.J. v. Luxembourg). Таким чином, Суд встановив, що за особливих обставин цієї справи заявник може заявляти себе потерпілим від заявлених порушень Конвенції, які порушують права «ДКБ АД». Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право на вільне володіння своїм майном. Жодна особа не може бути позбавлена свого майна, окрім як в інтересах держави та на умовах, передбачених законодавством і загальними принципами міжнародного права. Проте викладені вище положення жодним чином не повинні порушувати право Держави приводити у виконання такі закони, які вона вважатиме необхідними з метою контролю використання майна відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків або інших внесків або штрафів. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, визначені у Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості. За викладених обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що Суд, ухвалюючи рішення у зазначеній справі, дійшов висновку, що акції, якими володіє акціонер, є його майном, і позбавлення акціонера можливості отримувати прибуток від таких акцій є порушенням його прав. Крім того, відповідно до Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою НБУ від 8 березня 2011 року № 306, внаслідок ліквідації Банку ділова репутація позивача втрачає свою бездоганність, у зв’язку з чим він не зможе бути керівником в інших банківських установах, а також позбавлений можливості придбавати банківські установи та розвивати банківський бізнес і продовжувати займатися банківською справою протягом десяти років, що може свідчити про порушення статті 8 Конвенції. На підставі викладеного колегія суддів виходячи з принципу верховенства права та практики Суду вважає, що ОСОБА_1, який є акціонером, до того ж і власником істотної участі в Банку, мав право звертатись до суду у зв’язку із втручанням органів державної влади в особі НБУ та Фонду у його права, зокрема право власності, яке закріплено статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправною та скасування Постанови НБУ, суди дійшли висновку, що НБУ, приймаючи оскаржувану Постанову, діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції та законам України. Також суди зазначили, що скасування оскаржуваної Постанови НБУ тягне і скасування Рішення Фонду, оскільки останнє прийняте виключно на підставі Постанови НБУ. Проте зазначені висновки суду, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, є передчасними. Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України [стаття 6 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі – Закон № 679-XIV)]. Згідно зі статтею 7 Закону № 679-XIV НБУ виконує й інші функції, зокрема здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі. Банківський нагляд – це система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац п’ятий частини першої статті 1 Закону № 679-XIV). Статтею 55 Закону № 679-XIV встановлено, що головна мета банківського регулювання і нагляду – це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. НБУ здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ і економічних нормативів. НБУ не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Отже, НБУ здійснює банківське регулювання та нагляд, метою яких є забезпечення стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Відповідно до статті 3 Закону № 2121-ІІІ цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Положення цього Закону та нормативно-правові акти НБУ застосовуються як до банків, так і до філій іноземних банків. Положення зазначеного Закону застосовуються до представництв іноземних банків, що діють на території України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами (угодами), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також до філій українських банків за кордоном та до пов’язаних з банком осіб, визначених статтею 52 Закону № 2121-ІІІ. Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі зобов’язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов’язана з функціонуванням банків. Частиною другою статті 63 Закону № 2121-III передбачено, що НБУ при здійсненні нагляду за діяльністю банків проводить перевірку банків з питань дотримання ними вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та достатності заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Правління НБУ згідно з вимогами абзацу дев’ятнадцятого пункту 1 статті 15 Закону № 679-XIV приймає рішення про застосування заходів впливу (санкцій) до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється НБУ відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України. За змістом частини першої статті 73 Закону № 2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів НБУ відповідно до цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, до яких належить, зокрема, відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку. Підстави відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку визначені у статті 77 Закону № 2121-III, за змістом частин першої та другої якої банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду. НБУ має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Відповідно до пункту 1.2 розділу ІІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку приймає Правління НБУ. Відповідно до підпункту 2 пункту 11 розділу ІІ Положення № 197 національний банк за наявності обґрунтованих підстав, зокрема, інформації інших підрозділів НБУ, державних органів, органів нагляду іноземних держав про факти, що свідчать/можуть свідчити про порушення вимог законодавства з питань фінансового моніторингу, може прийняти рішення про проведення позапланової виїзної перевірки банку/установи. Згідно з пунктом 12 розділу ІІ цього Положення позапланова виїзна перевірка призначається за окремим дорученням Голови НБУ або уповноваженої ним особи, що оформляється розпорядженням, у якому зазначаються найменування банку/установи, що перевіряється, підстава (підстави), передбачена (передбачені) пунктом 11 цього розділу для проведення виїзної перевірки, строки проведення виїзної перевірки (дати початку і закінчення), період, що підлягає виїзній перевірці, склад інспекційної групи та її керівник (із зазначенням прізвища, імені, по батькові, посади), перелік питань, які підлягають виїзній перевірці, інше (за потреби). Пунктом 16 розділу ІІ Положення № 197 керівник або заступник керівника інспекційної групи під час проведення виїзної перевірки має право подавати банку/установі запити в письмовій формі про надання необхідних для виїзної перевірки інформації, матеріалів (у тому числі в електронному вигляді у визначених структурі та форматі), документів (їх копій та/або витягів з них) та письмових пояснень щодо проведених фінансових операцій і з інших питань діяльності банку/установи (далі – запит інспекційної групи). Банк/установа зобов’язаний(а) своєчасно та в повному обсязі надати у визначених форматі, структурі та вигляді на запит інспекційної групи/вимогу керівника НБУ достовірну інформацію, матеріали, документи (їх копії та/або витяги з них), у яких можна прочитати всі написані в них відомості, а також не створювати перешкод проведенню перевірки та надати на першу вимогу доступ керівнику та членам інспекційної групи до всіх оригіналів документів, матеріалів та інформації, у тому числі до тих, що становлять інформацію з обмеженим доступом, що містить захищену законом таємницю, зокрема банківську, комерційну, таємницю фінансового моніторингу, іншу таємницю, та конфіденційну інформацію, необхідних для перевірки, до системи автоматизації банківських операцій, ресурсів автоматизованих банківських систем/автоматизованих систем, що забезпечують здійснення фінансового моніторингу банку/установи, інформаційних ресурсів, до всіх приміщень банку/установи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 9 КАС суд при вирішенні справи керується принципом законності, згідно з яким вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а згідно з частиною першою статті 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Частина третя статті 2 КАС регламентує, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). У цій справі висновки судів про задоволення позову в основному мотивовані тим, що НБУ не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності з боку позивача порушень, виявлених за результатами перевірки та викладених у довідці від 9 березня 2016 року, а відтак – про наявність підстав для визнання протиправною та скасування Постанови НБУ та Рішення Фонду, тобто жодний факт порушення Банком з питань фінансового моніторингу не був пов’язаний саме з легалізацією (відмиванням) доходів, фінансуванням тероризму та розповсюдженням зброї масового знищення. Доказів на підтвердження факту наявності вказаних суспільно небезпечних дій у діяльності Банку та його клієнтів сторони не надали. Натомість раніше виявлені порушення стосуються порушень різних норм законодавства, що мають здебільшого технічний характер і не мають жодних ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення. В оскаржуваних судових рішеннях наводяться окремі міркування щодо визнання протиправними та скасування Постанови НБУ і Рішення Фонду, проте суди не дослідили всі обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, які стосуються суті спірних правовідносин, зокрема: рішення судів не містять належного обґрунтування відсутності у НБУ підстав для ухвалення розпорядження № 77-р та розпорядження від 4 березня 2016 року № 90-р «Про внесення змін до розпорядження Національного банку України від 26 лютого 2016 року № 77-р» і проведення відповідної перевірки Банку; не у повній мірі з’ясовано та належним чином не визначено обсяг і характер встановлених Постановою НБУ порушень Банку, що підлягав судовому захисту, у тому числі й обставини щодо порушення Банком вимог пункту 13 частини другої статті 6 Закону № 1702-VII та пунктів 16, 18 розділу II Положення № 197 у частині неподання Банком на запит інспекційної групи НБУ як суб’єкта державного фінансового моніторингу документів (у зазначених у запиті обсягах, форматі, порядку і термінах), необхідних для виконання відповідним суб’єктом державного фінансового моніторингу функцій з державного регулювання і нагляду за Банком як суб’єктом первинного фінансового моніторингу. Водночас ненадання під час перевірки необхідних документів унеможливлювало подальше проведення зазначеної перевірки та могло створити перешкоду для забезпечення виконання НБУ своїх функцій щодо здійснення нагляду за діяльністю Банку, адже саме зазначені обставини стали причиною дострокового закінчення перевірки. Крім того, зі змісту Постанови НБУ вбачається, що детальний опис виявленого порушення Банку міститься в доповідній записці департаменту фінансового моніторингу НБУ, а також у довідці перевірки від 9 березня 2016 року, проте зазначені обставини залишилися не дослідженими і не з’ясованими судами, у тому числі – стан організації та функціонування ІТ-систем, процесів та ІТ-інфраструктури банку, дотримання ним вимог стандартів СУІБ, виконання вимог інформаційного забезпечення операційної діяльності банку (у тому числі відповідності програмного забезпечення) щодо захисту інформації та документів від підроблення, викривлення та знищення, а також обставини щодо неналежного виконання обов’язку розробляти, впроваджувати та постійно з урахуванням законодавства оновлювати правила фінансового моніторингу, програми його здійснення та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу відповідно до абзацу першого частини першої статті 6 Закону № 1702-VII. Таким чином, лише після встановлення цих та інших обставин, які мають суттєве значення для вирішення справи, зокрема і щодо систематичного порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, можна дійти висновку щодо обґрунтованості застосування статей 73, 77 Закону № 2121-III, тобто застосування заходу впливу у вигляді ліквідації Банку за систематичне порушення законодавства з питань фінансового моніторингу та висновку щодо співмірності його застосування при встановленні порушень вимог пункту 13 частини другої статті 6 Закону № 1702-VII та пунктів 16, 18 розділу ІІ Положення № 197. Враховуючи зазначене, суди без належного з’ясування фактичних обставин справи передчасно дійшли висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими. Водночас для ухвалення рішення по суті позовних вимог з урахуванням наведеного вище правового висновку Верховного Суду України необхідно повно, всебічно та об’єктивно дослідити всі докази у справі та дати їм належну оцінку. Верховний Суд України, розглядаючи справу у межах визначеної главою 3 розділу IV КАС компетенції, позбавлений можливості встановлювати необхідні обставини у цій справі та усувати ті порушення, які можуть бути усунуті лише під час нового судового розгляду. У зв’язку з цим постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду слід вжити передбачених законом заходів, необхідних для з’ясування всіх обставин у справі, та постановити законне й обґрунтоване рішення. Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву Національного банку України задовольнити частково. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2016 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до окружного адміністративного суду міста Києва. Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. Кривенда Постанова від 27 червня 2017 року № 21-3739а16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2A973BCA49C8FCFBC2258164002D613A
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 липня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року, в с т а н о в и л и: У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії. Позивач зазначав, що 26 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу (в національній валюті) без капіталізації процентів (далі – договір банківського вкладу) та додаткову угоду № 1, за умовами яких банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 5 млн 217 тис. 600 грн зі ставкою 25% річних на строк з 26 грудня 2011 року до 9 листопада 2016 року. Згідно з пунктом 2.3 договору банківського вкладу у разі його розірвання з ініціативи вкладника в період із 32 дня до кінцевої дати дії депозитного договору проценти нараховуються та сплачуються із розрахунку 15 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 4 лютого 2015 року відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу, внаслідок чого згідно з пунктом 2.3 цього договору, банк повинен був сплатити проценти за ставкою 15 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 16 лютого 2015 року між банком та відповідачем було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, відповідно до якого банк узяв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою. На підставі постанови Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 «Про віднесення ПАТ «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – виконавча дирекція Фонду, Фонд відповідно) прийняла рішення про запровадження тимчасової адміністрації у банку з 8 червня 2015 року. Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит». Під час проведення уповноваженою особою Фонду перевірки договору про внесення змін від 16 лютого 2015 року до договору банківського вкладу було виявлено, що цей договір є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, оскільки тим самим банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 2 млн 487 тис. 891 грн 86 коп. Посилаючись на те, що на підставі пункту 4 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідачу було направлено повідомлення з пропозицією повернути банку вказані грошові кошти, проте добровільно він цих коштів не повернув та користується ними без достатніх правових підстав, чим спричиняє збитки вкладникам та іншим кредиторам банку, позивач просив зобов'язати відповідача повернути ці грошові кошти. Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 1 липня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк національний кредит» відмовив. Апеляційний суд м. Києва 23 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким зобов’язав ОСОБА_1 повернути ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в розмірі 2 млн 487 тис. 891 грн 86 коп, одержані за договором про внесення змін від 16 лютого 2015 року до договору банківського вкладу. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 березня 2017 року рішення апеляційного суду залишила без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, 18 січня 2017 року та постанови Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 грудня 2011 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу, за умовами якого банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 5 млн 217 тис. 600 грн зі ставкою 25 % річних на строк з 26 грудня 2011 року до 9 листопада 2016 року. Відповідно до пункту 2.3 договору банківського вкладу часткова видача депозиту до закінчення строку, визначеного в пункті 1.2 цього договору, прирівнюється до його розірвання з ініціативи вкладника. У разі розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника в період з 1 до 31 дня від дати розміщення вкладу проценти нараховуються та сплачуються з розрахунку 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. У разі розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника в період з 32 дня до кінцевої дати дії цього договору проценти нараховуються та сплачуються з розрахунку 15 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 4 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Банк національний кредит» із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу та виплату суми депозиту і нарахованих процентів у гривнях (без втрати процентів та штрафних санкцій). 16 лютого 2015 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, відповідно до якого пункт 2.3 договору банківського вкладу викладено в новій редакції: «У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 25,0 % процентів річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку». Згідно з випискою з особового рахунку за період з 26 грудня 2011 року до 16 лютого 2015 року 26 грудня 2011 банк прийняв у відповідача кошти на депозитний рахунок у розмірі 5 млн 217 тис. 600 грн, а 16 лютого 2015 року банківський вклад було повернуто вкладнику та виплачено проценти за користування грошовими коштами в розмірі 25% річних у зв’язку з достроковим розірванням договору банківського вкладу в сумі 4 млн 826 тис. 870 грн 53 коп. На підставі постанови Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 «Про віднесення ПАТ «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду цього ж дня прийняла рішення № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит», згідно з яким розпочато з 8 червня 2015 року процедуру виведення цього банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 8 червня до 7 вересня 2015 року включно. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит» призначено Онищука Д.В. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 липня 2015 № 126 «Про заміну уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит» відсторонено Онищука Д.В. від виконання обов'язків уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит» з 3 липня 2015 року та призначено до виконання цих обов’язків Паламарчука В.В. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк національний кредит» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28 серпня 2015 року № 159 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «Банк національний кредит» з 31 серпня 2015 року. Згідно із цим рішенням з 31 серпня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делеговано всі повноваження ліквідатора банку, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Паламарчуку В.В. строком на 1 рік із 31 серпня 2015 року до 30 серпня 2016 року включно. Наказом Фонду від 28 серпня 2015 року № 276 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» відкликано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Банк національний кредит» у Паламарчука В.В. з 31 серпня 2015 року. Призначено Паламарчука В.В. уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делеговано йому повноваження ліквідатора цього банку, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на один рік до 30 серпня 2016 року включно. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк національний кредит», суд першої інстанції вважав, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Банк національний кредит», апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що зі збільшенням процентної ставки на 2 млн 487 тис. 891 грн 86 коп. з вирахуванням необхідних платежів збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, отже, банк відмовився від власних майнових вимог, тому договір про внесення змін до договору банківського вкладу укладений з порушенням вимог пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є нікчемним, відтак відповідач повинен повернути грошові кошти, які банк виплатив згідно з цим договором про внесення змін. Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, 18 січня 2017 року, постановлених у справах з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку про те, що за договором банківського вкладу саме на банк покладається обов’язок з виплати вкладнику коштів, при цьому банк не має жодних майнових вимог до вкладника, тому договір про внесення змін до договору банківського вкладу, відповідно до якого банк узяв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою, укладено з дотриманням норм, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та не можна вважати нікчемним. У постанові Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції, дійшовши аналогічного висновку, крім того, зауважив, що положення такого договору про внесення змін до договору банківського вкладу не суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір процентів на банківський вклад, у тому числі і більш високий розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, передбачено частиною третьою статті 1060 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору; далі – ЦК України) та частинами першою, другою статті 1061 цього Кодексу. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права до подібних правовідносин, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Разом з тим, спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. За таких обставин, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, установивши, що зі збільшенням процентної ставки збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, правильно застосував норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк відмовився від власних майнових вимог, отже, договір про внесення змін до договору банківського вкладу укладений з порушенням вимог зазначеної норми та є нікчемним, тому з відповідача підлягає стягненню сума, яку банк виплатив згідно із цим договором про внесення змін. Таким чином, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року немає. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-881цс17 Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук Постанова від 5 липня 2017 року № 6-881цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/93A609D4166E8619C225815C004DA652
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С. та Жайворонок Т.Є., за участю представника публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит», розглянувши у відкритому судовому засіданні заявy публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» (далі – ТОВ «ВВМ 2014») про зобов’язання повернути грошові кошти, в с т а н о в и л а: 2 лютого 2016 року ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «ВВМ 2014» про зобов’язання повернути грошові кошти. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на виконання п. 3.7 Депозитного договору від 26 червня 2014 року № DU1242/2014-1 (далі – Договір), з урахуванням договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року, були повернуті відповідачу депозитні грошові кошти у розмірі 1 800 000 грн., а також нараховані проценти у розмірі 347 079 грн. 45 коп. Проте, уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено перевірку спірного договору та виявлено, що він є нікчемним у зв’язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою. Таким чином, банк відмовився від власних майнових прав, що потягло за собою виплату відповідачеві грошових коштів в розмірі 316 898 грн. 63 коп. Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що станом на 30 квітня 2015 року – момент внесення сторонами змін до Договору – положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були виключені із умов Договору на підставі договору про внесення змін від 27 червня 2014 року № 1. Тому відсутні підстави для повернення відповідачем 316 898 грн. 63 коп. грошових коштів. ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) подав заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16, в яких, на його думку, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права. Ухвалою Верховного Суду України від 27 березня 2017 року справу № 910/1577/16 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у цій справі. У заяві ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 та прийняти нове судове рішення про задоволення позову. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПАТ «Банк національний кредит», перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як встановлено судами, 26 червня 2014 року сторони уклали Договір строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) у національній валюті (без капітілізації процентів). Згідно з пунктом 2.1 Договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок № 26151099509003 в ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в сумі 1 800 000 грн. в національній валюті на умовах цього договору. У пункті 2.2 Договору сторони визначили строк депозиту – з 26 червня 2014 року до 27 червня 2015 року включно. Відповідно до пукту 2.3 Договору банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом з розмірі 22 % річних. У пункті 3.7 Договору сторони погодили умови повернення депозиту та сплати відсотків у разі дострокового розірвання Договору. Зокрема, в абзаці третьому пункту 3.7 Договору зазначено, що у випадку розірвання цього Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. Наступного дня, 27 червня 2014 року, між сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до Договору, яким, зокрема, було змінено пункт 3.7 Договору та викладено його в такій редакції: «Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1283/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1283/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника № 26001099509001/980, відкритий у банку». Договором від 25 липня 2014 року про внесення змін № 2 до Договору внесено зміни в частині строку розміщення депозиту, а саме: з 26 червня 2014 року по 31 липня 2015 року, а також встановлено процентну ставку за користування депозитом у розмірі 23 % річних. 30 квітня 2015 року сторонами було укладено договір про внесення змін до Договору, яким абзац третій пункту 3.7 Договору викладено в новій редакції, зокрема: “у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 23 процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку». Тобто, сторонами було досягнуто згоду, що у разі розірвання Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 23 %, а не 2%. Разом з тим, постановою правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» із 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит». 17 листопада 2015 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк національний кредит» було направлено на адресу відповідача повідомлення № 04-08/2095 щодо встановлення факту нікчемності договору від 30 квітня 2015 року про внесення змін до Договору, а у зв’язку з цим – вимогу повернути грошові кошти у розмірі 316 898 грн. 63 коп., як такі, що були сплачені на виконання нікчемного правочину. Оскільки кошти не були повернуті, Фонд звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ВВМ 2014» зазначеної вище суми грошових коштів. Вищий господарський суд України постановою від 14 грудня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 30 березня 2016 року, якими у задоволенні позову відмовлено. Свої висновки касаційний суд мотивував тим, що станом на 30 квітня 2015 року – дату внесення сторонами змін до Договору – положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були вже виключені із умов Договору на підставі договору про внесення змін від 27 червня 2014 року № 1. Водночас у долучених заявником копіях постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16 зроблено висновки, що сторони депозитного договору з метою уникнення негативних наслідків для вкладника у вигляді втрати нарахованих відсотків уклали додаткову угоду, внаслідок чого Банк відмовився від власних майнових вимог щодо права утримати із суми депозиту різницю між сумою раніше сплачених вкладнику процентів та сумою процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою. Жодної вигоди від вказаного правочину Банк не отримав, і це потягло за собою необгрунтовану виплату відповідачу грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про нікчемність такого правочину. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Разом з тим, спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон), у частині другій статі 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій вказаних положень Закону не врахували та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. При цьому суди не дали належної правової оцінки положенням Договору та договорів про внесення змін до нього від 27 червня 2014 року та від 30 квітня 2015 року, які були укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, через призму відповідності їх умов вимогам Закону; не з’ясували тієї обставини, чи в результаті цих договорів банк здійснив фактично відмову від власних майнових вимог. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до статті 11123 ГПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, то справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК України. Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення – скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду м. Києва. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123–11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 30 березня 2016 року у справі № 910/1577/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий А.А. Ємець Судді: І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок Постанова від 21 червня 2017 року № 3-363гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/01C34537BAAB2A9FC2258153004F3AD1
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-банк», уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у тимчасовій адміністрації публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-банк» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-банк» (надалі – ПАТ «КБ «Актив-банк») про зобов’язання укласти додаткову угоду до договору банківського вкладу НОМЕР_1. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 5 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2016 року, провадження у справі закрито у зв’язку з тим, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвали попередніх судових інстанцій залишені без змін. 14 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції, а саме пункту 1 частини першої статті 205 цього Кодексу. На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня, 8 липня, 25 листопада, 23 грудня 2015 року, в яких, на її думку, по-іншому застосована зазначена норма процесуального права. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанції, виходив з того, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня, 8 липня, 25 листопада, 23 грудня 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвали судів попередніх інстанцій та передаючи справи до судів першої інстанції для продовження розгляду по суті, виходив з безпідставності застосування судами положень пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України, оскільки спір у частині вимог до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) не носить ознак публічно-правового спору. Отже, наявне неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих положень пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України у подібних правовідносинах. Усуваючи неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб’єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною другою статті 4 цього Кодексу визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Частиною 2 статті 37 цього Закону визначено, що уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (частина четверта статті 37 цього Закону). Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними. Аналіз навдених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо управління банком, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, є по суті керівником банківської установи, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження, а в правовідносинах банку, які випливають з договорів, ним укладених, уповноважена особа Фонду діє як представник сторони договірних відносин. Разом з тим, Фонд як самостійна юридична особа є особою публічного права. (частини перша і друга статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Отже, юрисдикція спорів, однією зі сторін яких є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин та функцій Фонду або його уповноваженої особи. Згідно зі статтею 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Актив-банк»», а також до уповноваженої особи Фонду у тимчасовій адміністрації ПАТ «КБ «Актив-Банк», суди не звернули уваги на зазначені норми закону, не врахували, що за змістом правовідносин спір не носить ознак публічно-правового як у частині вимог до банку, так і в частині вимог до уповноваженої особи Фонду, оскільки виник з приводу виконання умов договору банківського вкладу щодо укладення додаткової угоди до договору. Саме до цього зводяться висновки, викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми процесуального права. Відповідно до частини другої статті 3604 за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ має право скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції. За таких обставин відповідно до статті 3604 ЦПК України судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 5 листопада 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 скасувати, справу передати до суду першої інстанції для розгляду справи по суті. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 15 травня 2017 року 6-1489цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B847EB06F8B361DFC225812A004B7169
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 червня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про захист прав споживачів та стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року, в с т а н о в и л а : У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»), порушуючи умови договору депозитного вкладу, не повернуло йому суми вкладу та належних відсотків за користування коштами після закінчення строку дії договору. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 7 грудня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. У липні 2016 року від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 1058 – 1061, 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На підтвердження зазначеної підстави заявник додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 і 23 березня 2016 року, в яких, на його думку, вказані норми матеріального права застосовані по-іншому. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Під час розгляду справи суди встановили, що 26 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» був укладений договір банківського вкладу на строк 5 місяців в іноземній валюті на суму 13996,03 доларів США зі сплатою 13 % річних за користування коштами. 27 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» із письмовою заявою про повернення йому вкладу та відсотків за користування коштами. 17 вересня 2015 року Постановою Правління Національного банку України № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з 18 вересня 2015 року. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що 18 вересня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з ринку, а тому інтереси позивача підлягають захисту відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 і 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення вкладів за договорами депозиту після введення тимчасової адміністрації, виходив з того, що порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, визначено відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, - його закінчення з надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду. Саме у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних Фонд запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з ринку. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшеннню ліквідаційної маси. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції, правильно виходили з того, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (10 листопада 2015 року) у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» застосовано правильно, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Правова позиція у справі № 6-1809цс16 Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно виходив з того, що з 03 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко Постанова від 7 червня 2017 року № 6-1809цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D5CC2FAC7F19BCAEC225813D0046DE33
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Берднік І.С., суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року у справі № 910/22662/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг», Харківського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, третя особа – Національний банк України, про визнання недійсними договорів, визнання публічного акціонерного товариства «Златобанк» іпотекодержателем нерухомого майна, скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно, в с т а н о в и л а: У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Златобанк» (далі – ПАТ «Златобанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «Златобанк» Славінського Валерія Івановича звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» (далі – ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг»), Харківського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (далі – Харківське МУЮ), третя особа – Національний банк України (далі – НБУ), про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки № 133, укладеного 24 липня 2013 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдінг» (далі – договір іпотеки № 133), а саме: – договору від 7 листопада 2014 року (далі – договір про внесення змін від 7 листопада 2014 року); – договору від 17 грудня 2014 року (далі – договір про внесення змін від 17 грудня 2014 року); – договору від 19 січня 2015 року (далі – договір про внесення змін від 19 січня 2015 року); – договору від 13 лютого 2015 року (далі – договір про внесення змін від 13 лютого 2015 року). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначені договори є нікчемними відповідно до положень частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі – Закон № 4452-VI), оскільки їх укладення призвело до зменшення активів банку, відмови від власних майнових вимог, зниження платоспроможності банку, та ці договори укладено з порушенням вимог статей 579, 586 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), статті 7, статті 17 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ (далі – Закон № 2654-ХІІ), положень договору про заставу майнових прав № 12/ЗМП від 5 березня 2014 року (далі – договір застави № 12/ЗМП) – без згоди НБУ як заставодержателя. Крім того, позивач у порядку застосування наслідків недійсності правочинів просив: – визнати ПАТ «Златобанк» іпотекодержателем із 24 липня 2013 року нерухомого майна, що є предметом іпотеки згідно з договором іпотеки № 133, а саме квартир №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3; – скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки і обтяжень обтяжувача ПАТ «Златобанк» щодо квартир №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними договори про внесення змін від 7 листопада 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 19 січня 2015 року та від 13 лютого 2015 року. Визнано ПАТ «Златобанк» іпотекодержателем із 24 липня 2013 року нерухомого майна, що є предметом іпотеки згідно з договором іпотеки № 133, а саме квартир №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» у дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 090,00 грн. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2015 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Златобанк» на користь ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» 26 796,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Вищий господарський суд України постановою від 29 серпня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року, поданій з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Златобанк», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 579 та частини 2 статті 586 ЦК, статті 7 та частини 2 статті 17 Закону № 2654-ХІІ, пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року та прийняти нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування своїх доводів ПАТ «Златобанк» долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15 та від 7 вересня 2016 року у справі № 911/3818/15. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. У справі № 910/22662/15, яка розглядається, судами встановлено, що 31 травня 2013 року між ПАТ «Златобанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Укртрансхім» (далі – ТОВ «Укртрансхім») було укладено кредитний договір № 156/1/13-KLМV (далі – кредитний договір № 156/1/13-KLМV), за умовами якого ПАТ «Златобанк» зобов'язалося надати ТОВ «Укртрансхім» грошові кошти (кредит), а ТОВ «Укртрансхім» – повернути кредит і сплатити проценти за користування ним. З метою забезпечення виконання ТОВ «Укртрансхім» зобов'язань, взятих за умовами кредитного договору № 156/1/13-KLМV, 24 липня 2013 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» було укладено договір іпотеки № 133, згідно з пунктом 1.2 якого предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно: 53 квартири, зокрема №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3. 7 листопада 2014 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки № 133, за умовами якого сторони змінили предмет іпотеки – сторони домовилися, що стосовно квартири № 225 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3, іпотека припиняється (пункти 1.2, 1.3, 2). У зв’язку з наведеним до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Реєстр) внесено записи: – від 7 листопада 2014 року, 11:33:31 про припинення іпотеки № 1824560 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 17036965 від 7 листопада 2014 року, 11:45:44; – від 7 листопада 2014 року, 12:08:51 про припинення обтяження № 1825999 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 17038976 від 7 листопада 2014 року, 12:15:26. 17 грудня 2014 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки № 133, за умовами якого сторони змінили предмет іпотеки – сторони домовилися, що стосовно квартир №№ 264, 265 у житловому будинку літ. А-25, що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3, іпотека припиняється (пункти 1.2, 1.3, 2). З огляду на викладене до Реєстру внесено записи: – від 17 грудня 2014 року, 13:33:27, про припинення іпотеки (щодо квартири № 264) № 1872782 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18075519 від 17 грудня 2014 року, 13:43:30; – від 17 грудня 2014 року, 14:04:39, про припинення обтяження (щодо квартири № 264) № 1872933 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18076939 від 17 грудня 2014 року, 14:08:17; – від 17 грудня 2014 року, 14:21:20, про припинення іпотеки (щодо квартири № 265) № 1873076 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18078086 від 17 грудня 2014 року, 14:24:48; – від 17 грудня 2014 року, 14:38:56, про припинення обтяження (щодо квартири № 265) № 1873125, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18079308 від 17 грудня 2014 року, 14:41:14. 19 січня 2015 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки № 133, за умовами якого сторони змінили предмет іпотеки – сторони домовилися, що стосовно квартир №№ 252, 258, 345 і 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3, іпотека припиняється (пункти 1.2, 1.3, 2). У зв’язку з наведеним до Реєстру внесено записи: – від 19 січня 2015 року, 11:41:41, про припинення іпотеки (щодо квартири № 252) № 1868580 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18699582 від 19 січня 2015 року, 11:48:03; – від 19 січня 2015 року, 12:02:23, про припинення обтяження (щодо квартири № 252) № 1869092 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18700508 від 19 січня 2015 року, 12:05:37; – від 19 січня 2015 року, 12:20:41, про припинення іпотеки (щодо квартири № 258) № 1871073, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18701370 від 19 січня 2015 року, 12:24:58; – від 19 січня 2015 року, 12:38:24, про припинення обтяження (щодо квартири № 258) № 1871213, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18702053 від 19 січня 2015 року, 12:40:58; – від 19 січня 2015 року, 12:53:58, про припинення іпотеки (щодо квартири № 345) № 1945757 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18702720 від 19 січня 2015 року, 12:57:47; – від 19 січня 2015 року, 13:11:20, про припинення обтяження (щодо квартири № 345) № 1947742, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18703130 від 19 січня 2015 року, 13:13:45; – від 19 січня 2015 року, 13:27:02, про припинення іпотеки (щодо квартири № 351) № 1951734, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18703515 від 19 січня 2015 року, 13:30:53; – від 19 січня 2015 року, 13:49:28, про припинення обтяження (щодо квартири № 351) № 1963507, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18704130 від 19 січня 2015 року, 13:53:02. 13 лютого 2015 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки № 133, за умовами якого сторони змінили предмет іпотеки – сторони домовилися, що стосовно квартири № 269 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3, іпотека припиняється (пункти 1.2, 1.3, 2). З огляду на викладене до Реєстру внесено записи: – від 13 лютого 2015 року, 13:22:55 про припинення іпотеки (щодо квартири № 269) № 1873528, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 19322742 від 13 лютого 2015 року, 13:29:55; – від 13 лютого 2015 року, 13:43:27 про припинення обтяження (щодо квартири № 269) № 1873576, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 19323529 від 13 лютого 2015 року, 13:47:52. 5 березня 2014 року між НБУ (заставодержатель) і ПАТ «Златобанк» заставодавець) було укладено договір застави № 12/ЗМП як забезпечення наданого НБУ ПАТ «Златобанк» рефінансування. Договором застави № 12/ЗМП передбачено, що предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, укладеними між заставодавцем (ПАТ «Златобанк») і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору, у тому числі майнові права за кредитним договором № 156/1/13-KLМV (пункти 1.1, 1.3). Відповідно до пунктів 3.4.2, 3.4.5 договору застави № 12/ЗМП заставодавцю (ПАТ «Златобанк») заборонено відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов’язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (НБУ); вносити зміни до кредитних договорів і забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя. В електронному листі від 13 травня 2015 року № 20-02012/32318 НБУ підтвердив ненадання ним згоди на відчуження заставленого за договором застави № 12/ЗМП у забезпечення кредитного договору майна. На підставі постанови Правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду 13 лютого 2015 року прийнято рішення № 30 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в банку. Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено строком на три місяці з 14 лютого по 13 травня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк». 21 липня 2015 року відповідно до пункту 4 частини 2 статті 37 Закону № 4452-VI уповноваженою особою Фонду ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» і ТОВ «Укртрансхім» було направлено повідомлення про нікчемність правочинів, а саме: – договору про внесення змін від 7 листопада 2014 року; – договору про внесення змін від 17 грудня 2014 року; – договору про внесення змін від 19 січня 2015 року; – договору про внесення змін від 13 лютого 2015 року. У зв'язку з наявністю спору позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки № 133 від 7 листопада 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 19 січня 2015 року і від 13 лютого 2015 року, згідно з якими припинено іпотеку щодо квартир №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3, мотивуючи свої вимоги, в тому числі, й тим, що в результаті укладення спірних договорів позивач у річний термін, який передував введенню стосовно нього тимчасової адміністрації, своїми діями фактично відмовився від власних майнових активів. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що укладення оскаржуваних договорів про внесення змін від 7 листопада 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 19 січня 2015 року та від 13 лютого 2015 року призвело до зменшення активів банку, зниження його платоспроможності; ці договори є нікчемними відповідно до частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI. Одночасно суд зазначив, що укладаючи договори про внесення змін від 7 листопада 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 19 січня 2015 року та від 13 лютого 2015 року без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено умовами договору застави № 12/ЗМП, ПАТ «Златобанк» порушило вимоги статей 579, 586 ЦК, статей 7, 17 Закону № 2654-ХІІ і пунктів 3.4.2, 3.4.5 договору застави № 12/ЗМП. Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Вищий господарський суд України, зазначив про відсутність підстав для висновку про невідповідність оспорюваних договорів приписам положень частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, статей 579, 586 ЦК, статті 7, статті 17 Закону № 2654-ХІІ, положень договору застави № 12/ЗМП. Разом із тим у справі № 922/3883/15 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки, укладених між ПАТ «Златобанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлобудінвест» на забезпечення кредитного договору, на підставі положень статті 38 Закону № 4452-VI і зазначив, що зміна шляхом виключення спірних квартир із переліку майна, переданого в іпотеку, предмета договору іпотеки укладеного з метою забезпечення кредитного договору, майнові права за яким передано в заставу НБУ, призвела до зміни предмета договору застави, оскільки зменшила обсяг переданих майнових прав. Одночасно суд касаційної інстанції звернув увагу на недійсність цих договорів, оскільки їх укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено договором застави, у зв’язку з чим порушено вимоги статей 579, 586 ЦК, статей 7, 17 Закону № 2654-ХII (постанова від 30 березня 2016 року). У справі № 911/3818/15 суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним (нікчемним) договору про розірвання (припинення) договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення кредитного договору, та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Суд виходив із того, що договір укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено договором застави, у зв’язку з чим порушено вимоги статей 579, 586 ЦК, статей 7, 17 Закону № 2654-XII; розірвавши договір іпотеки, банк втратив право у разі неповернення кредитних коштів задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, тобто фактично відмовився від майнового права, що є підставою для застосування у зазначеному спорі положень статті 38 Закону № 4452-VI (постанова від 7 вересня 2016 року). Таким чином, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що подана ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Златобанк» Славінського В.І. заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статей 3, 7, 33 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. З аналізу наведених норм вбачається, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлено статтями 215, 216 ЦК. Відповідно до статей 215, 216 ЦК, статті 207 Господарського кодексу України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності. Про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити збереження активів та документації банку (частина 1 статті 38). Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті (частина 2 статті 38). Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38). У справі, що розглядається, судом встановлено, що за спірними договорами про внесення змін до договору іпотеки № 133 кредитор відмовився від 8 квартир, переданих в іпотеку на забезпечення зобов’язання за кредитним договором № 156/1/13-KLMV, що призвело до втрати права у разі неповернення кредитних коштів задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Тобто уклавши оспорювані договори про внесення змін до договору іпотеки № 133, ПАТ «Златобанк» фактично відмовилося від майнового права. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк». Аналіз наведених норм матеріального права та встановлені судом у справі, яка розглядається, обставини дають підстави для висновку, що суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що положення частини 2, пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України № 4452-VI не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не є підставою для визнання спірних договорів недійсними. Крім того, за змістом статей 11, 509, 626, 629 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до статей 546, 574 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК, стаття 1 Закону № 2654-XII). Предметом застави можуть бути майно та майнові права. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода (стаття 584 ЦК, статті 4, 12 Закону № 2654-ХII). Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (статті 579, 586 ЦК, статті 7, 17 Закону № 2654-ХII). У справі, яка розглядається, судами також встановлено, що ПАТ «Златобанк», уклавши спірні договори, порушило умови договору застави № 12/ЗМП. Виходячи із викладеного, Київський апеляційний господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, та Вищий господарський суд України, погоджуючись із таким висновком, допустили порушення наведених норм матеріального права, а відтак постанова Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Господарського суду міста Києва від 14 січня 2016 року, який правильно застосував норми матеріального права. Відповідно до статті 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з платіжними дорученнями від 29 квітня 2016 року № 2224 та від 22 червня 2016 року № 3081 (#1334839001) ПАТ «Златобанк» сплачено судовий збір у розмірі 7 308,00 грн та 1 462,00 грн відповідно, а разом – 8 770,00 грн за подання касаційної скарги та згідно з платіжним дорученням від 30 вересня 2016 року № 1335 (#1409851401) у розмірі 31 668,00 грн за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України. Таким чином, із ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» підлягають стягненню на користь ПАТ «Златобанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 40 438,00 грн. Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року у справі № 910/22662/15 скасувати. Рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2015 року у справі № 910/22662/15 залишити в силі. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» (01034, м. Київ, вул. Чапаєва, 12, літ. «Б», код ЄДРПОУ 31958717) на користь публічного акціонерного товариства «Златобанк» (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 17/52, код ЄДРПОУ 35894495) 40 438,00 грн (сорок тисяч чотириста тридцять вісім гривень) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК. Головуючий І.С. Берднік судді: А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Постанова від 17 травня 2017 року № 3-1487гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D5C3583D85E30A65C225813D00481691
  8. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2016 р. Справа № 816/140/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі Головуючого судді: Бенедик А.П. Суддів: Калиновського В.А. , Філатова Ю.М. за участю секретаря судового засідання Тітової А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016р. по справі №816/140/16 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" про визнання дій протиправними, ВСТАНОВИЛА: Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду із адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Банк Форум", в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між позивачем та АКБ "Форум" від 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року. В обґрунтування позовних вимог вказує, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася. Банк втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ "Форум" 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року. Стягнуто з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. на користь позивача судові витрати у розмірі 701,4 грн. Не погодившись із судовим рішенням, ПАТ "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що право позикодавця на отримання відсотків за користування кредитними коштами передбачено чинним законодавством, що регулює загальні питання позики та не вимагає для цього наявності відповідної ліцензії. Так, діючим законодавством встановлений обов'язок банку надати банківські послуги (кредитні кошти) та, відповідно, зобов'язання боржника сплатити передбачені кредитним договором проценти. В свою чергу, припинення зобов'язання та відміну процентів за користування грошовими коштами у зв'язку з відкликанням або припиненням дії ліцензії кредитора, чинним законодавством не передбачено. Таким чином, нарахування позивачу процентів за кредитним договором було здійснено правомірно. Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався. Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 03.06.2008 року між ОСОБА_2 та АБ "Форум" було укладено кредитний договір №0007/07/25-N (далі по тексту - Кредитний договір), за яким позивачу надано кредит в розмірі 58900,00 доларів США, зі сплатою 12,0 % річних. Кредитні кошти надані в строк до 16.05.2026 року (а.с.14-15). До червня 2014 року ОСОБА_2 сплачував за графіком тіло кредиту та відсотки, що нараховувалися банком. На підставі постанови Правлінням Національного банку України № 355 від 13.06.2014 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Форум", виконавчою дирекцією Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.06.2014 року № 49 "Про початок ліквідації ПАТ "Банк "Форум" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію". Пунктом 2 вказаного Рішення, призначено уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" начальника відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Соловйову Н.А. строком на 1 рік з 16.06.2014 року по 16.06.2015 року. У відповідності до Рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 10 від 19.01.2015 року, призначено з 19.01.2015 року уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М. Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 106 від 28.05.2015 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" на один рік до 16.06.2016 року включно; продовжено строк повноважень провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М. на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" до 16.06.2016 року включно. Позивач вказує, що відповідач звернувся з позовом до Київського районного суду м.Полтави про стягнення відсотків за користування коштами за кредитним договором за період з 16.06.2014 року по 09.08.2015 року. Не погоджуючись із діями відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором за період з 16.06.2014 року по 09.11.2015 року, позивач звернувся до суду із даним позовом. Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для звернення із даним позовом, слугувала незгода позивача із діями Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. щодо нарахування відсотків за користування кредитом по кредитному договору № 0007/07/25-N від 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року. Вказаний кредитний договір укладений між АКБ "Форум", правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум" та ОСОБА_2 Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації, ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася. Банк втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до частини 3 статті 91 Цивільного кодексу України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України "Про банки і банківську діяльність". Згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк, це - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, документи для отримання банківської ліцензії (ст. 19 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Відповідно до статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківська ліцензія, це - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг, зокрема належать розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ, зокрема, належать банки; фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до ч.1 ст. 3 вказаного Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 48 Закону України "Про систаму гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює зокрема повноваження органів управління банку. Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла на момент призначення уповноваженої особи Фонду), з дня призначення уповноваженої особи фонду, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси. У відповідності до ч. 9 ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії. Виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася, в зв'язку з чим, втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ "Форум" 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року є протиправними. Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України. Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції по справі. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 року по справі №816/140/16 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі. Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни залишити без задоволення. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016р. по справі №816/140/16 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" про визнання дій протиправними залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Філатов Ю.М. Повний текст ухвали виготовлений 18.05.2016 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/57755600
  9. Державний герб України Провадження № 1-кс/760/7902/17 у справі № 760/9240/17 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2017 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва Коробенко С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання детектива Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Аршавіна Т.В., погоджене з начальником шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України радником юстиції Козачиною С.С., про тимчасовий доступ до речей і документів в рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52016000000000119 від 27.04.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191 та ч.3 ст.209 КК України, - В С Т А Н О В И В : До Солом'янського районного суду м. Києва надійшло клопотання з якого вбачається, що у провадженні Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України знаходиться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52016000000000119 від 27.04.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191 та ч.3 ст.209 КК України. У клопотанні детектив просив надати тимчасовий доступ та дозвіл на вилучення (виїмку) завірених копій всіх наявних документів та відомостей (у паперовій та електронній формі), які перебувають у володінні ПАТ «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020), який зареєстрований за адресою : м. Київ, вул. Євгена Коновальця (колишня вулиця Щорса), 36-Б, (головний офіс якого знаходиться за адресою : м. Київ, бульвар Дружби Народів, 38) зокрема : 1) звіти ПАТ «Дельта Банк» за формами № 302 «Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності» та № 604 «Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків» за період з 25.11.2011 по 03.03.2015; 2) інформацію щодо всіх виконавців із числа співробітників банку (в тому числі інформацію згідно внутрішньобанківських операційних комплексів) щодо формування, отримання та направлення наступних SWIFT-повідомлень: - 24.10.2012 о 11:32:56 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1231 121024DELKUAUKAXXX1378063789, «transaction reference number» - MEINL/20121024; - 25.01.2013 о 10:34:19 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1107 130125DELKUAUKAXXX1394075291, «transaction reference number» - MEINL/20130125; - 13.12.2011 о 11:27:33 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за ідентифікаційними даними: «message input reference: 1126 111213DELKUAUKAXXX1287042096, transaction reference number - DELK/20111213; - 04.12.2012 о 17:18:49 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1807 121204DELKUAUKAXXX1386069613, «transaction reference number» - MEINL/20121204; - 25.10.2012 о 14:00:02 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1456 121025DELKUAUKAXXX1378064046, «transaction reference number» - MEINL/20121025; - 22.01.2015 о 12:31:30 від «Meinl Bank Aktiengeselschaft» в адресу ПАТ «Дельта Банк» за ідентифікаційними даними: «message input reference: 1231 150122MEINATWWAXXX8510436930, «transaction reference number» - 150122AZV241/1; - 22.01.2015 о 12:33:05 від «Meinl Bank Aktiengeselschaft» в адресу ПАТ «Дельта Банк» за ідентифікаційними даними: «message input reference: 1232 150122MEINATWWAXXX8510436931, «transaction reference number» - 150122AZV241/2. 3) інформацію а також копії відповідних сторінок журналів вхідної кореспонденції щодо отримання та обліку у внутрішніх документах посилки від компанії «DHL» за ідентифікаційними ознаками: «tracking number 7604217552» (отримано співробітником банку - «ZALEPA» 23.01.2015 о 11:23 у м. Києві) а також копій документів, які знаходились у вказаній посилці; 4) копії сторінок журналів вхідної кореспонденції, в тому числі з бази електронного документообігу ПАТ «Дельта Банк» за період з 23.01.2015 по 24.01.2015; 5) копії усіх наявних документів (в тому числі листів, службових записок, розпоряджень та інших документів), на підставі яких ПАТ «Дельта Банк» здійснив перерахування 85 795 000 доларів США на кореспондентський рахунок №AT521924000100462894 (долари США) ПАТ «Дельта Банк» відкритого у «Meinl Bank Aktiengeselschaft»; 6) копії усіх наявних документів щодо результатів оцінки фінансового стану, кредитоспроможності, стану, справ, статусу і характеру «Silisten Trading Limited». В ході досудового слідства встановлено, що у період 2014-2015 років службові особи Національного банку України, діючи умисно, зловживаючи своїм службовим становищем в інтересах третіх осіб, за попередньою змовою зі службовими особами ПАТ «КБ «Південкомбанк», ПАТ «Банк «Київська Русь», ПАТ «Міський Комерційний Банк», ПАТ «Автокразбанк», ПАТ «Терра Банк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ "КБ "Хрещатик", АТ "Банк "Фінанси та кредит", ПАТ "Фінростбанк", ПАТ "Інтеграл-Банк" розтратили кошти Національного банку України на загальну суму понад 12 млрд. гривень на користь вказаних комерційних банків, шляхом їх незаконного рефінансування. Крім того слідством встановлено, що у період 2014-2015 років службові особи ПАТ «КБ Південкомбанк», ПАТ «Банк «Київська Русь», ПАТ «Міський Комерційний Банк», ПАТ «Автокразбанк», ПАТ «Терра Банк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «КБ «Хрещатик» та АТ «Банк «Фінанси та Кредит», ПАТ "Фінростбанк", ПАТ "Інтеграл-Банк", ПАТ "Банк "Таврика", а також Національного банку України, діючи за попередньою змовою, з використанням кореспондентських рахунків вказаних приватних банківських установ, відкритих у «Meinl Bank Aktiengeselschaft» (Відень, Австрійська республіка), Bank Frick & CjAG (Ліхтенштейн), Bank Winter & CO AG (Австрія), East-West United Bank SA (Люксембург), вчинили фінансові операції з коштами на загальну суму понад 12 млрд. гривень, які попередньої були розтрачені з Національного банку України в якості кредитів рефінансування вказаним банкам, а також безпосередньо з комерційних банків, шляхом погашення кредиторської заборгованості підконтрольних підприємств, яка виникла на підставі кредитних договорів, укладених ними з «Meinl Bank Aktiengeselschaft» (Відень, Австрійська республіка), Bank Frick & CjAG (Ліхтенштейн), Bank Winter & CO AG (Австрія), East-West United Bank SA (Люксембург) протягом 2011-2015 років. Зокрема слідством встановлено, що 25.11.2011 ПАТ «Дельта Банк» відкрито кореспондентські рахунки №AT521924000100462894 (долари США) та №AT781924000000462895 (Євро) у «Meinl Bank Aktiengeselschaft». Детектив зазначив, що 22.10.2012 службові особи ПАТ «Дельта Банк» уклали з «Meinl Bank Aktiengeselschaft» договір застави (договір відповідального зберігання та забезпечення), згідно до якого ПАТ «Дельта Банк» надав грошові кошти на своєму кореспондентського рахунку у «Meinl Bank Aktiengeselschaft», у якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань компанією «Silisten Trading Limited» (Британські Віргінські острови) перед «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за кредитним договором від 22.10.2012. Яз вказав детектив, протягом 2014-2015 ПАТ «Дельта Банк» було отримано кредити рефінансування та стабілізаційні кредити Національного банку України на загальну суму 10 166 289 тис. грн. (що еквівалентно приблизно 630 млн. доларів США). Детектив стверджує, що 19.01.2015 грошові кошти з кореспондентського рахунку ПАТ «Дельта Банк» №AT521924000100462894 (долари США) у «Meinl Bank Aktiengeselschaft» у розмірі 87 294 251,67 доларів США, були списані «Meinl Bank Aktiengeselschaft» (Відень, Австрійська Республіка) в наслідок невиконання компанією «Silisten Trading Limited» (Британські Віргінські острови) своїх кредитних зобов'язань перед «Meinl Bank Aktiengeselschaft». Слідством встановлено, що грошові кошти, надані в якості позики «Silisten Trading Limited» в розмірі 84 490 159,38 доларів США, перераховані на рахунок «Silisten Trading Limited» № LV44BLIB1001014885001, відкритий в «Baltic International Bank» (BIC code: BLIBLV22XXX, Латвійська Республіка, Рига). В подальшому частина зазначених коштів у сумі 5 706 767 доларів США на підставі договору позики між «Silisten Trading Limited» та «Jamico Finance Limited» (Британські Віргінські острови) перераховані на рахунок «Jamico Finance Limited» №LV25BLIB100101487701, відкритий також в «Baltic International Bank». 03.03.2015 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних та запроваджено у ньому тимчасову адміністрацію. Тимчасовою адміністрацією, запровадженою Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, не виявлено у ПАТ «Дельта Банк» договору застави (договору відповідального зберігання та забезпечення) від 22.10.2012, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та «Meinl Bank Aktiengeselschaft» та рішень керівних органів управління банком щодо надання дозволу на укладення подібного договору. Тобто фактично вказаний договір посадовими особами ПАТ «Дельта Банк» не був відображений у звітності банку. Досудовим розслідуванням перевіряються факти розтрати службовими особами ПАТ «Дельта Банк», коштів стабілізаційних кредитів та кредитів рефінансування Національного банку України, а також коштів банку, під виглядом виконання зобов'язань по договору застави (договору відповідального зберігання та забезпечення) від 22.10.2012, згідно до якого ПАТ «Дельта Банк» надав у забезпечення виконання кредитних зобов'язань компанією «Silisten Trading Limited» перед «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за кредитним договором (договором позики) від 22.10.2012, грошові кошти на своєму кореспондентського рахунку у «Meinl Bank Aktiengeselschaft». Крім того, під час досудового розслідування встановлено, що на виконання вимог «Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України», затвердженої постановою правління НБУ № 481 від 27.12.2007, та «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків», затвердженої постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000, посадові особи ПАТ «Дельта Банк» зобов'язані були здійснити облік зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави і сформувати резерв для покриття кредитного ризику з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність «Silisten Trading Limited», а також зобов'язані були внести до звітів ПАТ «Дельта Банк» за формами № 302 «Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності» та № 604 «Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків» відомості щодо відображення зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави грошових коштів, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та «Meinl Bank Aktiengeselschaft». Також в ході досудового розслідування встановлено, що, хоча у бухгалтерській звітності ПАТ «Дельта Банк» службовими особами не було відображено договір зберігання та застави з «Meinl Bank Aktiengeselschaft», але фактично щодо заключення та підписання вказаного договору між банками (ПАТ «Дельта Банк», «Meinl Bank Aktiengeselschaft») здійснювалась переписка SWIFT-повідомленнями. Так 24.10.2012 о 11:32:56 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» відправлено SWIFT-повідомлення за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1231 121024DELKUAUKAXXX1378063789, «transaction reference number» - MEINL/20121024; 25.01.2013 о 10:34:19 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» відправлено SWIFT-повідомлення за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1107 130125DELKUAUKAXXX1394075291, «transaction reference number» - MEINL/20130125; 13.12.2011 о 11:27:33 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» відправлено SWIFT-повідомлення за ідентифікаційними даними: «message input reference: 1126 111213DELKUAUKAXXX1287042096, transaction reference number - DELK/20111213; 04.12.2012 о 17:18:49 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» відправлено SWIFT-повідомлення за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1807 121204DELKUAUKAXXX1386069613, «transaction reference number» - MEINL/20121204; 25.10.2012 о 14:00:02 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» відправлено SWIFT-повідомлення за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1456 121025DELKUAUKAXXX1378064046, «transaction reference number» - MEINL/20121025; 22.01.2015 о 12:31:30 від «Meinl Bank Aktiengeselschaft» в адресу ПАТ «Дельта Банк» відправлено SWIFT-повідомлення за ідентифікаційними даними: «message input reference: 1231 150122MEINATWWAXXX8510436930, «transaction reference number» - 150122AZV241/1; 22.01.2015 о 12:33:05 від «Meinl Bank Aktiengeselschaft» в адресу ПАТ «Дельта Банк» відправлено SWIFT-повідомлення за ідентифікаційними даними: «message input reference: 1232 150122MEINATWWAXXX8510436931, «transaction reference number» - 150122AZV241/2. Крім того, встановлено, що у своєму SWIFT-повідомленні «Meinl Bank Aktiengeselschaft» на адресу ПАТ «Дельта Банк» повідомив про списання грошових коштів з кореспондентського рахунку ПАТ «Дельта Банк» та про направлення документів посилкою з використанням компанії «DHL» за ідентифікаційними ознаками: «tracking number 7604217552». Також встановлено, що зазначену посилку отримала ZALEPA (інші дані відсутні) 23.01.2015 о 11:23 у м. Києві. Детектив зазначив, що звіти ПАТ «Дельта Банк» за формами № 302 «Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності» та № 604 «Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків» за період з 25.11.2011 по 03.03.2015, інформація щодо всіх виконавців із числа співробітників банку щодо формування, отримання та направлення зазначених вище SWIFT-повідомлень (в тому числі інформація згідно внутрішньобанківських операційних комплексів), інформація а також копії відповідних сторінок вхідних журналів щодо отримання та обліку у внутрішніх документах посилки від компанії «DHL» за ідентифікаційними ознаками: «tracking number 7604217552» (отримано співробітником банку - «ZALEPA» 23.01.2015 о 11:23 у м. Києві) а також документів, які знаходились у вказаній посилці; копії сторінок журналів вхідної кореспонденції, в тому числі з бази електронного документообігу ПАТ «Дельта Банк» за період з 23.01.2015 по 24.01.2015 - перебувають у володінні ПАТ «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020) який зареєстрований за адресою : м. Київ, вул. Євгена Коновальця (колишня вулиця Щорса), 36-Б, (головний офіс якого знаходиться за адресою : м. Київ, бульвар Дружби Народів, 38). Досудовим розслідуванням встановлено, що на кореспондентський рахунок №AT521924000100462894 (долари США) ПАТ «Дельта Банк» відкритого у «Meinl Bank Aktiengeselschaft» перераховано 85 795 000 доларів США. На даний час відсутні будь-які документи, на підставі яких ПАТ «Дельта Банк» здійснив перерахування зазначених грошових коштів на вказаний кореспондентський рахунок. Звіти ПАТ «Дельта Банк» за формами № 302 «Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності» та № 604 «Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків» за період з 25.11.2011 по 03.03.2015; інформація щодо всіх виконавців із числа співробітників банку щодо формування, отримання та направлення зазначених вище SWIFT-повідомлень (в тому числі інформація згідно внутрішньобанківських операційних комплексів); інформація а також копії відповідних сторінок вхідних журналів щодо отримання та обліку у внутрішніх документах посилки від компанії «DHL» за ідентифікаційними ознаками: «tracking number 7604217552» (отримано співробітником банку - «ZALEPA» 23.01.2015 о 11:23 у м. Києві) а також документів, які знаходились у вказаній посилці; копії сторінок журналів вхідної кореспонденції, в тому числі з бази електронного документообігу ПАТ «Дельта Банк» за період з 23.01.2015 по 24.01.2015, копії усіх наявних документів (в тому числі листів, службових записок, розпоряджень та інших документів), на підставі яких ПАТ «Дельта Банк» здійснив перерахування 85 795 000 доларів США на кореспондентський рахунок №AT521924000100462894 (долари США) ПАТ «Дельта Банк» відкритого у «Meinl Bank Aktiengeselschaft»; документи щодо результатів оцінки фінансового стану, кредитоспроможності, стану, справ, статусу і характеру «Silisten Trading Limited» щодо наданої позики - мають значення для всебічного, повного та об'єктивного проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні та можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні, а іншими способами, крім отримання до них тимчасового доступу з можливістю вилучення (виїмки) завірених копій, довести обставини які мають значення для розслідування кримінального правопорушення неможливо. Надаючи пояснення з приводу заявленого клопотання, детектив підтримав подане клопотання та просив його задовольнити з зазначених у ньому підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 163 КПК України, після отримання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд здійснює судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, за винятком випадку, встановленого частиною другою цієї статті. Згідно ч. 2 ст. 163 КПК України якщо сторона кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться. Суд вважає за можливе розглянути клопотання без виклику осіб, у володінні яких знаходяться документи, тимчасовий доступ до яких просить надати детектив. Згідно з ч. 1 ст. 159 КПК України, тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку). Відповідно до ч. 5 ст. 163 КПК України, слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи: 1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; 2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв'язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 6 ст. 163 КПК України слідчий суддя постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів. Статтею 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. №2121 зі змінами та доповненнями передбачено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта (в тому числі відомості про стан рахунків клієнтів), яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнтів є банківською таємницею. Згідно з п.2 статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. №2121 зі змінами та доповненнями, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, може розкриватися банками за рішенням суду. Банківською таємницею є зокрема: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Згідно з ч. 7 ст. 163 КПК України, слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів. Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013 року № 223-558/0/4-13 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» ухвала слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження повинна відповідати вимогам закону, містити чіткі формулювання, вказівку на вчинення конкретних дій. Наприклад, надати (ким та кому) тимчасовий доступ до речей і/або документів (яких саме) чи надати тимчасовий доступ до речей і/або документів та можливість вилучити їх. Перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши докази по даних матеріалах, суд приходить до висновку, що клопотання сторони кримінального провадження про тимчасовий доступ до речей і документів підлягає задоволенню, оскільки вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вказані документи мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні. Керуючись ст. 159, 160, ч. 7 ст. 162, 163,164,166 КПК України, слідчий суддя - У Х В А Л И В: Клопотання задовольнити. Надати особам, які здійснюють розслідування у кримінальному провадженні - групі детективів Національного антикорупційного бюро України у складі : старший детектив Скомаров Олександр Вікторович, детектив Дмитрієнко Володимир Павлович, детектив Садовничий Богдан Олександрович, старший детектив Савкін Олег Сергійович, детектив Мирко Богдан Миколайович, старший детектив Кабаєв Віталій Миколайович, детектив Кривоспицький Олександр Миколайович, детектив Аршавін Тимур Вікторович, старший детектив Єршов Павло Анатолійович, детектив Дерій Наталія Олександрівна тимчасовий доступ та дозвіл на вилучення (виїмку) завірених копій всіх наявних документів та відомостей (у паперовій та електронній формі), які перебувають у володінні ПАТ «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020), який зареєстрований за адресою : м. Київ, вул. Євгена Коновальця (колишня вулиця Щорса), 36-Б, (головний офіс якого знаходиться за адресою : м. Київ, бульвар Дружби Народів, 38) зокрема : 1) звіти ПАТ «Дельта Банк» за формами № 302 «Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності» та № 604 «Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків» за період з 25.11.2011 по 03.03.2015; 2) інформацію щодо всіх виконавців із числа співробітників банку (в тому числі інформацію згідно внутрішньобанківських операційних комплексів) щодо формування, отримання та направлення наступних SWIFT-повідомлень: - 24.10.2012 о 11:32:56 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1231 121024DELKUAUKAXXX1378063789, «transaction reference number» - MEINL/20121024; - 25.01.2013 о 10:34:19 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1107 130125DELKUAUKAXXX1394075291, «transaction reference number» - MEINL/20130125; - 13.12.2011 о 11:27:33 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за ідентифікаційними даними: «message input reference: 1126 111213DELKUAUKAXXX1287042096, transaction reference number - DELK/20111213; - 04.12.2012 о 17:18:49 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1807 121204DELKUAUKAXXX1386069613, «transaction reference number» - MEINL/20121204; - 25.10.2012 о 14:00:02 від ПАТ «Дельта Банк» в адресу «Meinl Bank Aktiengeselschaft» за ідентифікаційними даними: «correspondent input reference: 1456 121025DELKUAUKAXXX1378064046, «transaction reference number» - MEINL/20121025; - 22.01.2015 о 12:31:30 від «Meinl Bank Aktiengeselschaft» в адресу ПАТ «Дельта Банк» за ідентифікаційними даними: «message input reference: 1231 150122MEINATWWAXXX8510436930, «transaction reference number» - 150122AZV241/1; - 22.01.2015 о 12:33:05 від «Meinl Bank Aktiengeselschaft» в адресу ПАТ «Дельта Банк» за ідентифікаційними даними: «message input reference: 1232 150122MEINATWWAXXX8510436931, «transaction reference number» - 150122AZV241/2. 3) інформацію а також копії відповідних сторінок журналів вхідної кореспонденції щодо отримання та обліку у внутрішніх документах посилки від компанії «DHL» за ідентифікаційними ознаками: «tracking number 7604217552» (отримано співробітником банку - «ZALEPA» 23.01.2015 о 11:23 у м. Києві) а також копій документів, які знаходились у вказаній посилці; 4) копії сторінок журналів вхідної кореспонденції, в тому числі з бази електронного документообігу ПАТ «Дельта Банк» за період з 23.01.2015 по 24.01.2015; 5) копії усіх наявних документів (в тому числі листів, службових записок, розпоряджень та інших документів), на підставі яких ПАТ «Дельта Банк» здійснив перерахування 85 795 000 доларів США на кореспондентський рахунок №AT521924000100462894 (долари США) ПАТ «Дельта Банк» відкритого у «Meinl Bank Aktiengeselschaft»; 6) копії усіх наявних документів щодо результатів оцінки фінансового стану, кредитоспроможності, стану, справ, статусу і характеру «Silisten Trading Limited». При відсутності вище перелічених документів, зазначити письмово про причину ненадання документів. У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку згідно з положеннями КПК України з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів. Ухвала діє протягом одного місяця з дня її постановлення. Ухвала оскарженню не підлягає. Слідчий суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/66895761
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представників: приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Буковина» – Величка О.В., публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» – Бондара Е.А., Щербака Є.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» (далі – ПАТ «Укргазпромбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 квітня 2016 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року у справі № 926/985/15 за позовом ПАТ «Укргазпромбанк» до приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Буковина» (далі – ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина») про стягнення заборгованості в сумі 2 780 318,46 доларів США та пені в сумі 620 580,81 грн; за зустрічним позовом ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» до ПАТ «Укргазпромбанк», треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Укргазпромполіс» (далі – ПАТ «СК «Укргазпромполіс»), про визнання кредитного зобов’язання у сумі 1 425 627,28 доларів США припиненим, в с т а н о в и л а: У червні 2015 року ПАТ «Укргазпромбанк» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» про стягнення заборгованості за договором банківського кредиту від 29 грудня 2008 року № 1301-К/08 у сумі 2 780 318,46 доларів США та пені в сумі 620 580,81 грн. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором у частині повернення кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитом. У липні 2015 року ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» звернулося до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Укргазпромбанк» про визнання кредитного зобов’язання у сумі 1 425 627,28 доларів США припиненим, посилаючись на те, що 24 березня 2015 року направило відповідачеві заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, тому згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) кредитні зобов’язання позивача у сумі 1 425 627,28 доларів США є припиненими. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року, позов ПАТ «Укргазпромбанк» задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» на користь ПАТ «Укргазпромбанк» заборгованість у сумі 1 354 690,46 доларів США та пеню в сумі 620 580,81 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 354 691,18 доларів США відмовлено. Зустрічний позов задоволено; визнано припиненими з 24 березня 2015 року зобов’язання ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» перед ПАТ «Укргазпромбанк» за договором банківського кредиту від 29 грудня 2008 року № 1301-К/08 на загальну суму 1 425 627,28 доларів США. Постановою Вищого господарського суду України від 11 квітня 2016 року зазначені судові рішення в частині вирішення позову ПАТ «Укргазпромбанк» змінено, позов задоволено частково; стягнуто з ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» на користь ПАТ «Укргазпромбанк» 1 354 691,18 доларів США; у задоволенні позову в частині стягнення 1 425 627,28 доларів США відмовлено. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року в частині стягнення з ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» пені в сумі 620 580,81 грн і судових витрат скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення залишено без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 926/985/15 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Укргазпромбанк», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 514, 515, 601 ЦК, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 11 квітня 2016 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року, рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Укргазпромбанк» у повному обсязі. В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 10 серпня 2016 року у справі № 910/32744/15, від 12 липня 2016 року у справі № 914/2170/15, від 13 липня 2016 року у справі № 916/4737/14, від 13 липня 2016 року у справі № 910/25484/15, від 20 липня 2016 року у справі № 914/2753/15, а також копію постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-174гс16, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спору у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Укргазпромбанк», ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина», перевіривши наведені ПАТ «Укргазпромбанк» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 29 грудня 2008 року між акціонерним банком «Укргазпромбанк» (далі – АБ «Укргазпромбанк»; правонаступником якого є ПАТ «Укргазпромбанк») і відкритим акціонерним товариством «Авіакомпанія «Буковина» (правонаступником якого є ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина») (позичальник) укладено договір банківського кредиту № 1301-К/08, за умовами якого (з урахуванням умов додаткових угод від 24 червня 2009 року № 5, від 26 грудня 2014 року № 38) банк відкрив позичальникові відновлювальну кредитну лінію з граничним лімітом у розмірі 2 667 082,00 доларів США та 1 090 000,00 грн. Згідно з додатковою угодою від 04 січня 2012 року № 14 до цього договору відповідач зобов’язався повертати кредит за графіком повернення кредиту до 06 листопада 2015 року та сплачувати процентну ставку з 01 січня 2012 року у розмірі 12,0 % річних при наданні кредиту у доларах США та у розмірі 20,0 % річних при наданні кредиту у національній валюті України. Погашення заборгованості за кредитною лінією здійснюється у валюті фактичної заборгованості згідно з встановленим додатком від 26 грудня 2014 року № 1 до цього договору графіком повернення кредиту, що є невід’ємною частиною договору. Сплата процентів за користування кредитом і погашення заборгованості за кредитом здійснюється у валюті, в якій фактично надавалися кредитні кошти. Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 кредитного договору у разі порушення позичальником будь-якого зобов’язання за цим договором та/або договорами, укладеними у забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення наданого кредиту та звернути стягнення на заставлене майно для задоволення своїх вимог. Пунктом 5.1 договору передбачено, що позивач за невиконання грошового зобов’язання, як то неповернення кредиту та/або несплата процентів за користування кредитом, сплачує банку пеню у сумі, що розраховується виходячи із подвійної облікової ставки Національного Банку України (далі – НБУ). ПАТ «Укргазпромбанк» свої зобов’язання з видачі кредиту виконав, що підтверджується меморіальними ордерами. За розрахунками банку, станом на 10 червня 2015 року прострочені зобов’язання відповідача за кредитним договором становлять 2 780 318,46 доларів США у тому числі: прострочена заборгованість за кредитом 160 000,00 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом за період із січня 2015 року по квітень 2015 року – 105 883,28 доларів США, заборгованість за кредитом, що стягується достроково, 2 487 082,00 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом за травень 2015 року, що стягується достроково, 27 353,18 доларів США, пеня – 620 580,81 грн. 06 квітня 2009 року між АБ «Укргазпромбанк» і відкритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Укргазпромполіс» (правонаступником якого є ПАТ «СК «Укргазпромполіс») (вкладник) укладено генеральну угоду № С-USD-101 про порядок укладання договорів банківських вкладів з юридичною особою. 22 серпня 2014 року між ПАТ «Укргазпромбанк» і ПАТ «СК «Укргазпромполіс» (вкладник) укладено договір банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-14», за умовами якого вкладник розмістив у банку депозитний вклад на загальну суму 1 370 000,00 доларів США, що підтверджується копією відповідного платіжного доручення від 22 серпня 2014 року № 66 і випискою з поточного рахунка ПАТ «СК «Укргазпромполіс» від 22 серпня 2014 року. Згідно з додатковим договором від 24 грудня 2014 року № 4 до договору банківського вкладу «Короткостроковий-14» строк дії цього договору продовжено до 24 березня 2015 року, а сума вкладу зменшено до 34 000,00 доларів США. 24 грудня 2014 року між ПАТ «Укргазпромбанк» і ПАТ «СК «Укргазпромполіс» (вкладник) укладено договір банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-15», за умовами якого вкладник розмістив у банку депозитний вклад на загальну суму 1 336 000,00 доларів США, що підтверджується копією відповідного платіжного доручення від 24 грудня 2014 року та випискою з поточного рахунка ПАТ «СК «Укргазпромполіс» від 24 грудня 2014 року. Термін повернення вкладу – 24 березня 2015 року. 19 січня 2015 року між ПАТ «СК «Укргазпромполіс» (первісний кредитор) і ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги на вкладному (депозитному) рахунку № 04/15, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) у власність новому кредиторові право вимоги грошових коштів у розмірі 34 000,00 доларів США, які обліковуються на депозитному рахунку первісного кредитора за генеральною угодою від 06 квітня 2009 року № С-USD-101 і договором банківського вкладу від 22 серпня 2014 року № С-USD-101 «Короткостроковий-14», а новий кредитор приймає їх у власність і набуває всіх відповідних прав кредитора у зобов’язаннях, за що сплачує первісному кредитору визначену договором ціну. 19 січня 2015 року між ПАТ «СК «Укргазпромполіс» (первісний кредитор) і ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги на вкладному (депозитному) рахунку № 05/15, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) у власність новому кредиторові право вимоги грошових коштів у розмірі 1 336 000,00 доларів США, які обліковуються на депозитному рахунку первісного кредитора за генеральною угодою від 06 квітня 2009 року № С-USD-101 і договором банківського вкладу від 24 грудня 2014 року № С-USD-101 «Короткостроковий-15», а новий кредитор приймає їх у власність і набуває всіх відповідних прав кредитора у зобов’язаннях, за що сплачує первісному кредитору визначену договором ціну. За актами приймання-передачі документів до договорів про відступлення права вимоги від 19 січня 2015 року первісний кредитор передав новому кредитору документи, які посвідчують право вимоги. У подальшому ПАТ «СК «Укргазпромполіс» направило ПАТ «Укргазпромбанк» повідомлення, які отримано банком 19 березня 2015 року (вхідний № 1128), про передачу (відступлення) права вимоги за цими договорами, а саме про заміну кредитора у зобов’язанні за договорами банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-14» і № C-USD-101 «Короткостроковий-15». 23 березня 2015 року ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» направило ПАТ «Укргазпромбанк» заяви № 51-89к та № 51-90к про повернення в повному обсязі вкладів, які обліковуються на депозитних рахунках за договорами банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-14» і № C-USD-101 «Короткостроковий-15» у розмірі 34 000,00 та 1 336 000,00 доларів США на підставі статей 512, 1060 ЦК. ПАТ «Укргазпромбанк» у листі від 26 березня 2015 року № 800 відмовило ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» у поверненні вкладу за договором банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-14». Разом із тим у листі від 26 березня 2015 року № 801 ПАТ «Укргазпромбанк» повідомило ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» про неможливість повернути вклад у сумі 1 336 000,00 доларів США за договором банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-15» у зв’язку з тим, що по закінченні строку дії зазначеного договору вклад у повному розмірі 24 березня 2015 року повернуто вкладнику на його поточний рахунок. 14 серпня 2012 року між ПАТ «Укргазпромбанк» і ОСОБА_2 укладено договір банківського рахунка № 5479, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній та/або іноземній валюті для розрахунків при здійсненні поточних операцій, визначених законодавством; договір є укладеним на невизначений строк і діє до закриття рахунку. 27 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «Укргазпромбанк» із заявою про видачу коштів у сумі 48 728,81 доларів США, розміщених на його поточному рахунку, однак у листі від 05 березня 2015 року № 485 банк повідомив про неможливість задоволення вимоги ОСОБА_2 у зв’язку з обмеженням видачі готівкових коштів в іноземній валюті з поточних рахунків клієнтів (до 15 000 грн на добу на одного клієнта). 02 березня 2015 року між ОСОБА_2 (первісний кредитор) і ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» (новий кредитор) укладено договір передачі (відступлення) права вимоги на поточних рахунках № 2/П, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) у власність новому кредиторові право вимоги грошових коштів у сумі 48 728,81 доларів США, які обліковуються на поточному рахунку первісного кредитора за договором банківського рахунка від 14 серпня 2012 року № 5479, а новий кредитор приймає їх у власність і набуває всіх відповідних прав кредитора у зобов’язаннях, за що сплачує первісному кредиторові визначену договором ціну. На виконання цього договору між сторонами складено акт приймання-передачі документів. ОСОБА_2 у листі від 11 березня 2015 року (отримано позивачем 19 березня 2015 року) повідомив ПАТ «Укргазпромбанк» про передачу (відступлення) права вимоги за договором банківського рахунка № 5479 новому кредиторові – ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина». 05 листопада 2012 року між ПАТ «Укргазпромбанк» і ОСОБА_1 укладено договір банківського рахунка № 17800, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній та/або іноземній валюті для розрахунків при здійсненні поточних операцій, визначених законодавством; договір є укладеним на невизначений строк і діє до закриття рахунка. 12 березня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Укргазпромбанк» із заявою про видачу коштів у сумі 6 900,00 доларів США, розміщених на її поточному рахунку, однак у листі від 25 березня 2015 року № 759 банк повідомив про неможливість задоволення цієї вимоги у зв’язку з обмеженням видачі готівкових коштів. 13 березня 2015 року між ОСОБА_1 (первісний кредитор) і ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» (новий кредитор) укладено договір передачі (відступлення) права вимоги на поточних рахунках № 1/Б, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) у власність новому кредиторові право вимоги грошових коштів у розмірі 6 900,00 доларів США, які обліковуються на поточному рахунку первісного кредитора за договором банківського рахунка від 05 листопада 2012 року № 17800, а новий кредитор приймає їх у власність і набуває всіх відповідних прав кредитора у зобов’язаннях, за що сплачує первісному кредиторові визначену договором ціну. На виконання цього договору між сторонами складено акт приймання-передачі документів. ОСОБА_1 у листі від 17 березня 2015 року (отримано позивачем 19 березня 2015 року) повідомила ПАТ «Укргазпромбанк» про передачу (відступлення) права вимоги за договором банківського рахунка № 17800 новому кредиторові – ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина». 24 березня 2015 року ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» звернулося до ПАТ «Укргазпромбанк» із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначило, що воно є кредитором за зазначеними договорами про відступлення права вимоги по відношенню до банку на суму 1 425 628,00 доларів США, строк сплати яких настав; одночасно ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» є боржником банку на суму 2 699 141,28 доларів США за договором банківського кредиту від 29 грудня 2008 року № 1301-К/08 (з урахуванням вимоги банку за лютий 2015 року щодо дострокового повернення кредиту). Отже, на підставі статті 601 ЦК ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» зазначило, що його зобов’язання на загальну суму 1 425 627,28 доларів США (проценти за кредитом: за січень 2015 року у розмірі 27 353,18 доларів США, за лютий 2015 року у розмірі 24 706,10 доларів США та заборгованість за кредитом у розмірі 1 373 568,72 доларів США) є припиненими; після зарахування зустрічних однорідних вимог станом на 24 березня 2015 року заборгованість ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» за тілом кредиту становить 1 273 513,28 доларів США, за процентами – 0. 22 січня 2015 року правлінням НБУ прийнято постанову № 42/БТ «Про віднесення ПАТ «Укргазпромбанк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку». 07 квітня 2015 року правлінням НБУ прийнято постанову № 217 «Про віднесення ПАТ «Укргазпромбанк» до категорії неплатоспроможних», а згідно з рішеннямм Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 квітня 2015 року № 70 з 08 квітня 2015 року розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації до 07 липня 2015 року, яку в подальшому продовжено до 07 серпня 2015 року; з 07 серпня 2015 року припинено тимчасову адміністрацію ПАТ «Укргазпромбанк». Судові рішення у справі, яка розглядається, мотивовано тим, що ПАТ «СК «Укргазпромполіс», ОСОБА_1, ОСОБА_2, скориставшись своїм правом, передбаченим статтею 512 ЦК, правомірно відступили ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» право вимоги за договорами банківського вкладу та банківського рахунка; вимоги первісних кредиторів на момент відступлення цих прав були дійсними; зазначені особи належним чином повідомили ПАТ «Укргазпромбанк» про заміну кредитора у зобов’язанні та надали відповідні докази прав нового кредитора; – набувши право вимоги на об’єкт вимоги – грошові кошти, ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» стало кредитором ПАТ «Укргазпромбанк» за майновими зобов’язаннями; водночас ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» є боржником перед ПАТ «Укргазпромбанк» за договором банківського кредиту, за умовами якого у відповідача з лютого 2015 року виникло зобов’язання щодо дострокового погашення кредитної заборгованості внаслідок прострочення платежів; – зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша – боржником, а в другому – навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Однорідність цих вимог випливає з їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань; зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією зі сторін у зобов'язанні, не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною; – заява ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24 березня 2015 року як односторонній правочин, а також договори про відступлення права вимоги у встановленому порядку недійсними не визнані, а заява ПАТ «Укргазпромбанк» щодо недійсності правочину про зарахування вимог, а у подальшому – про нікчемність правочинів, не взято судом до уваги, оскільки з такими вимогами банк звернувся під час перегляду справи в апеляційному порядку без обґрунтування причин неподання таких заяв до суду першої інстанції; – зарахування зустрічних однорідних вимог проведено ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» 24 березня 2015 року, до введення у ПАТ «Укргазпромбанк» тимчасової адміністрації, отже вимоги частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо заборони зарахування зустрічних вимог під час процедури здійснення тимчасової адміністрації порушено не було, а підстави нікчемності правочину відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні; – постанова НБУ № 42/БТ «Про віднесення ПАТ «Укргазпромбанк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» не містить заборони на здійснення зарахування зустрічних вимог. За таких обставин суди, встановивши факт наявності між сторонами у справі взаємних зустрічних однорідних (грошових) зобов’язань, строк виконання яких настав, дійшли висновку про наявність правових підстав для припинення з 24 березня 2015 року зобов’язання ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» перед ПАТ «Укргазпромбанк» за договором банківського кредиту від 29 грудня 2008 року № 1301-К/08 на загальну суму 1 425 627,28 доларів США. Відповідно до положень статті 11114 ГПК Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом. Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Із наданої заявником для порівняння копії постанови суду касаційної інстанції від 10 серпня 2016 року у справі № 910/32744/15 вбачається, що у цій справі та у справі, яка розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. У зазначених справах суд встановив різні фактичні обставини та прийняв відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які є підставою для перегляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 ГПК. У справах № 914/2170/15, № 916/4737/14, № 910/25484/15, № 914/2753/15, копії постанов у яких надано заявником на підтвердження підстав для перегляду судового рішення в порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справи передав на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, й безпосередньо впливають на висновок суду про наявність або відсутність підстав для задоволення позову. Ці постанови не містять висновків, які б свідчили про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, також не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені у справах фактичні обставини та матеріально-правове регулювання відповідних їм правовідносин не є подібними. Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. Зважаючи на те, що обставини, на які посилається заявник як на підставу для перегляду судових рішень, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи № 926/985/15, заява ПАТ «Укргазпромбанк» не підлягає задоволенню. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 квітня 2016 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року у справі № 926/985/15 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 17 травня 2017 року № 3-1272гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/308D5807586EDE94C2258131004A93CF
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представників: приватного акціонерного товариства «МТС Україна» – Лиштви Ю.В., Коломійця Є.В., публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» – Гамея В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «МТС Україна» (далі – ПрАТ «МТС Україна») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року у справі № 910/30487/15 за позовом ПрАТ «МТС Україна» до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі – ПАТ «Платинум Банк») про стягнення 250 000 000,00 грн, в с т а н о в и л а: У грудні 2015 року ПрАТ «МТС Україна» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Платинум Банк» про стягнення 250 000 000,00 грн – заборгованості за генеральним договором депозитної лінії від 10 жовтня 2014 року № 500.004.26053, яка складається із заборгованості з повернення вкладу за договорами строкового банківського вкладу (депозиту): від 10 жовтня 2014 року № 500.004.26055 у розмірі 100 000 000,00 грн, від 01 грудня 2014 року № 500.004.26450 у розмірі 70 000 000,00 грн, від 11 грудня 2014 року № 500.004.26548 у розмірі 80 000 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо повернення вкладів зі спливом строку, встановленого договорами строкового банківського вкладу. Рішенням Господарського суду м. Києва від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Платинум Банк» на користь ПрАТ «МТС Україна» 250 000 000,00 грн заборгованості за генеральним договором депозитної лінії від 10 жовтня 2014 року № 500.004.26053 та витрати зі сплати судового збору у розмірі 182 700,00 грн. Постановою Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року зазначені судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПрАТ «МТС Україна», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 241, 525, 526, 626, 629, 1058, 1060, 1061, 1066, 1074 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК), статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», просить скасувати постанову суду касаційної інстанції, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 24 грудня 2015 року залишити в силі. В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 13 лютого 2014 року у справі № 910/16052/13, від 04 червня 2014 року у справі № 910/21669/13, від 23 червня 2015 року у справі № 916/377/15-г, від 05 жовтня 2015 року у справі № 910/2368/15-г, від 02 листопада 2015 року у справі № 910/9323/15, від 09 листопада 2015 року у справі № 915/542/15, від 26 лютого 2014 року у справі № 910/17856/13, від 17 листопада 2014 року у справі № 910/2951/14, від 16 квітня 2014 року у справі № 910/15479/13, від 22 липня 2015 року у справі № 904/1380/15, а також копію постанови Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спору у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ПрАТ «МТС Україна» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 10 жовтня 2014 року між ПАТ «Платинум Банк» (банк) і ПрАТ «МТС Україна» (вкладник) укладено генеральний договір депозитної лінії № 500.004.26053, за умовами якого банк відкриває вкладний (депозитний) рахунок для розміщення та обліку грошових коштів вкладника, внесених на умовах (сума, строк зберігання, процентна ставка, період нарахування та сплати процентів, умови дострокового розірвання), які визначаються при внесенні вкладу на вкладний (депозитний) рахунок, про що укладається окремий договір строкового банківського вкладу (депозиту), який після набуття чинності є невід’ємною частиною цього договору (пункт 1.1); строк зберігання кожного окремого грошового вкладу на вкладному рахунку не може перевищувати 365 днів (пункт 1.3); банк зобов’язався забезпечити збереження та повернення вкладів і нарахованих процентів відповідно до умов укладених договорів строкових банківських вкладів (депозитів) (пункт 2.4.4); на підставі цього договору банк приймає від вкладника на вкладний рахунок перший вклад у розмірі 1 000,00 грн зі строком повернення 09 жовтня 2015 року та процентною ставкою у розмірі 23 % річних (пункти 1.4, 3.1, 3.3, 3.4); наступні грошові вклади розміщуються вкладником на вкладному рахунку виключно на умовах, що визначаються сторонами в окремих договорах строкового банківського вкладу (депозиту) (пункт 3.13); договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до дня повернення банком вкладнику останнього грошового вкладу, що розміщується та обліковується на вкладному рахунку, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов’язків за цим договором (пункт 5.1). У подальшому в рамках генерального договору депозитної лінії від 10 жовтня 2014 року № 500.004.26053 між ПАТ «Платинум Банк» і ПрАТ «МТС Україна» було укладено ряд договорів строкового банківського вкладу (депозиту), які є невід’ємною частиною цього генерального договору. Так, 10 жовтня 2014 року між сторонами укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 500.004.26055, за умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний рахунок грошову суму у розмірі 100 000 000,00 грн (пункт 1.1) і зобов’язується повернути вклад 10 грудня 2014 року (пункт 1.3); процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 21,5 % річних (пункт 1.4); після закінчення строку зберігання вкладу у дату, визначену у пункті 1.3 договору, банк повертає вкладнику суму вкладу на його поточний рахунок (пункт 2.2); дострокове повернення вкладу здійснюється банком за письмовою заявою вкладника, яку останній зобов’язаний подати до банку за 3 банківських дні до бажаної дати повернення вкладу (пункт 2.3); у разі отримання заяви вкладника про повернення частини вкладу банк повертає вкладнику всю наявну суму вкладу і дія договору припиняється (пункт 2.4); сплата нарахованих процентів здійснюється в кінці строку зберігання вкладу в день закінчення дії договору (пункт 3.3); строк зберігання вкладу може бути подовжений за згодою сторін, новий строк зберігання вкладу, дата повернення вкладу та розмір процентної ставки за ним, що будуть діяти протягом подовженого строку зберігання вкладу, погоджуються сторонами шляхом укладання додаткового договору до цього договору не пізніше дати повернення вкладу, що зазначена у пункті 1.3 договору (пункт 3.5); договір вважається укладеним з дня його підписання сторонами, строк дії договору збігається зі строком зберігання вкладу (пункт 4.1). Додатковими договорами від 10 грудня 2014 року, від 11 лютого 2015 року, від 15 квітня 2015 року, від 02 червня 2015 року до договору від 10 жовтня 2014 року № 500.004.26055 вносилися зміни щодо строку зберігання вкладу та процентної ставки до 23 % річних, видалення пунктів 2.3 – 2.5 договору, а в редакції додаткового договору від 31 липня 2015 року сторони остаточно погодили дату повернення вкладу – 30 вересня 2015 року. 01 грудня 2014 року між тими ж сторонами укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 500.004.26450, за умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний рахунок грошову суму у розмірі 70 000 000,00 грн (пункт 1.1) і зобов’язується повернути вклад 02 лютого 2015 року (пункт 1.3); процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 22 % річних (пункт 1.4). Інші умови договору аналогічні умовам попереднього договору. Додатковими договорами від 06 квітня 2015 року, від 02 червня 2015 року до договору від 01 грудня 2014 року № 500.004.26450 було внесено зміни щодо строку зберігання вкладу, видалення пунктів 2.3–2.5 договору й у редакції додаткового договору від 31 липня 2015 року сторони остаточно погодили дату повернення вкладу – 30 вересня 2015 року. 11 грудня 2014 року між тими самими сторонами укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 500.004.26548, за умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний рахунок грошову суму у розмірі 80 000 000,00 грн (пункт 1.1) і зобов’язується повернути вклад 10 лютого 2015 року (пункт 1.3); процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 23 % річних (пункт 1.4). Інші умови договору аналогічні умовам попередніх договорів. Додатковими договорами від 10 лютого 2015 року, від 14 квітня 2015 року, від 02 червня 2015 року до договору від 11 грудня 2014 року № 500.004.26548 було внесено зміни щодо строку зберігання вкладу, видалення пунктів 2.3–2.5 договору й у редакції додаткового договору від 31 липня 2015 року сторони остаточно погодили дату повернення вкладу – 30 вересня 2015 року. Факт розміщення позивачем коштів на вкладних рахунках за вищезазначеними договорами підтверджується платіжними дорученнями: від 10 жовтня 2014 року № 9900000002 у розмірі 1 000,00 грн, від 10 жовтня 2014 року № 9900200001 у розмірі 100 000 000,00 грн, від 01 грудня 2014 року № 0010228664 у розмірі 70 000 000,00 грн, від 11 грудня 2014 року № 0010238955 і № 0010238954 у розмірі 80 000 000,00 грн. 06 жовтня 2015 року ПрАТ «МТС Україна» у листі № FD-15-18442 повідомило банк про відмову від продовження дії договорів строкового банківського вкладу (депозиту) і просило повернути депозит на загальну суму 250 000 000,00 грн у зв’язку зі спливом строку, встановленого договорами строкового банківського вкладу. 09 жовтня 2015 року ПАТ «Платинум Банк» повернуло суму вкладу, внесену ПрАТ «МТС Україна» на підставі генерального договору, у розмірі 1 000,00 грн, що підтверджується відповідною випискою з рахунка позивача. Вклад у розмірі 250 000 000,00 грн відповідач не повернув, що послужило підставою для звернення ПрАТ «МТС Україна» до суду з відповідним позовом. Суди першої та апеляційної інстанцій послалися у своїх рішеннях на положення статей 525, 526, 530, 610, 1058, 1060, 1061, 1066, 1068 ЦК, статей 173–175, 193 ГК та зазначили про неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо повернення суми вкладів у строки, визначені умовами договорів строкового банківського вкладу (депозиту). Разом із тим суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на те, що всупереч положенням статуту ПАТ «Платинум Банк» договори строкового банківського вкладу (депозиту) як значні правочини було укладено без погодження спостережної ради банку, з перевищенням повноважень посадових осіб банку щодо підписання таких договорів, з огляду на недоведеність цих обставин. Крім того, суд зазначив, що у період з 28 листопада 2014 року по 04 травня 2016 року ПАТ «Платинум Банк» виплачував позивачеві проценти за вкладами згідно з умовами договорів, що свідчить про подальше схвалення цих правочинів відповідачем і виключає можливість визнання їх недійсними. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд, виходив із того, що судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи. Відповідно до положень статті 11114 ГПК Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом. Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Із наданих для порівняння копій постанов Вищого господарського суду України вбачається, що суд касаційної інстанції за наслідками перегляду судових рішень попередніх інстанцій, у сукупності зі встановленими фактичними обставинами у справах та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, погодився з їхніми висновками про те, що невиконання відповідачем договірних зобов’язань щодо повернення суми вкладу у строки, передбачені умовами договору, є підставою для стягнення з відповідача основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК, а також процентів, нарахованих до дня фактичного повернення вкладу банком. Натомість у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи, а саме: чи відбулося фактичне припинення дії договорів, укладених між сторонами у справі, чи можна вважати продовженими ці договори на умовах вкладу на вимогу та чи була така вимога реалізована у встановленому законом порядку; судами не досліджено правову природу коштів, сплачених відповідачем на користь позивача після 30 вересня 2015 року, а також не надано відповідної правової оцінки умовам договорів зі змінами і доповненнями щодо нового строку зберігання вкладу та наявності погодженого розміру процентів за ним згідно з пунктом 3.5 цих договорів, тому висновки судів щодо доведеності позовних вимог є передчасними. Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав для висновку про різне застосування положень статей 241, 525, 526, 626, 629, 1058, 1060, 1061, 1066, 1074 ЦК, статті 193 ГК, статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки ці рішення ухвалено з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, при чому у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції зауважив про неповне з’ясування судами, у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору й безпосередньо впливають на висновок суду про наявність або відсутність підстав для задоволення позову. Доводи заявника про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, викладеному в постанові Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права також не можна визнати обґрунтованими, оскільки обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, у цих справах не є подібними з огляду на те, що предметом спору у справі № 6-39цс13 є стягнення з банку на користь позивачів процентів за користування депозитними коштами, нарахованих за період прострочення до дня фактичного повернення цих коштів вкладникам, а також 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК. Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. Зважаючи на те, що обставини, на які посилається заявник як на підставу для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи № 910/30487/15, заява ПрАТ «МТС Україна» не підлягає задоволенню. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «МТС Україна» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року у справі № 910/30487/15 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 17 травня 2017 року № 3-159гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E679DB830D25FEABC2258131002F96EB
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представників: публічного акціонерного товариства «Златобанк» – ОСОБА_1, Національного банку України – ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» – ОСОБА_4, ОСОБА_5, – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі – ПАТ «Златобанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славінського Валерія Івановича про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року у справі № 910/22664/15 за позовом ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» Славінського Валерія Івановича до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» (далі – ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг»), Харківського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Національний банк України (далі – НБУ), про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації, в с т а н о в и л а: У серпні 2015 року ПАТ «Златобанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як кредитодавцем і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» як позичальником було укладено кредитний договір. На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки, предметом якої є 64 квартири у житловому будинку. У подальшому між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» укладено 4 договори про внесення змін до договору іпотеки, згідно з якими припинено іпотеку щодо 7 квартир та припинено обтяження щодо цих об’єктів нерухомого майна. Посилаючись на те, що договори про внесення змін до договору іпотеки укладено всупереч умовам договору застави, укладеного між ПАТ «Златобанк» і НБУ, без отримання згоди НБУ та що ці договори є нікчемними згідно з п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки банк безоплатно відмовився від власних майнових вимог, ПАТ «Златобанк» просило: визнати недійсними договори про внесення змін від 26 вересня 2014 року, від 7 листопада 2014 року, від 30 грудня 2014 року та від 20 січня 2015 року до договору іпотеки від 25 липня 2012 року № 1060; визнати ПАТ «Златобанк» з 25 липня 2012 року іпотекодержателем нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки, а саме квартир №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3; скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо зазначеного нерухомого майна. Рішенням Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року позов задоволено частково: визнано недійсними договори про внесення змін від 26 вересня 2014 року, від 7 листопада 2014 року, від 30 грудня 2014 року та від 20 січня 2015 року до договору іпотеки від 25 липня 2012 року № 1060, укладені між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг»; скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо квартир №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. 579, ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ст. 7, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15 та від 7 вересня 2016 року у справі № 911/3818/15. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 16 травня 2012 року між ПАТ «Златобанк» як кредитодавцем і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» як позичальником укладено кредитний договір № 106/12-KL (далі – Кредитний договір). З метою забезпечення виконання ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» зобов’язань за Кредитним договором 25 липня 2012 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим № 1060 (далі – Договір іпотеки). Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно: 64 квартири, в тому числі №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25, розташованому за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3 (п. 1.2 Договору іпотеки). Заставна вартість предмета іпотеки становить 63 667 953,75 грн (п. 1.3 Договору іпотеки). 5 березня 2014 року між НБУ як заставодержателем і ПАТ «Златобанк» як заставодавцем укладено договір застави майнових прав № 12/ЗМП (далі – Договір застави), предметом якого є майнові права за кредитними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору. За змістом Договору застави зобов’язання, що випливають із кредитних договорів, забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки тощо. Станом на 26 лютого 2014 року заборгованість за цими кредитними договорами становила 3 082 025 020,89 грн (п. 1.1 Договору застави). Згідно з додатком № 1 до Договору застави у забезпечення надано, зокрема, майнові права за Кредитним договором. За умовами п. 3.4.2 Договору застави ПАТ «Златобанк» зобов’язане не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов’язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди НБУ. ПАТ «Златобанк» зобов’язується не вносити надалі зміни до кредитних договорів та забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди НБУ (п. 3.4.5 Договору застави). 26 вересня 2014 року, 7 листопада 2014 року, 30 грудня 2014 року та 20 січня 2015 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» укладено договори про внесення змін до Договору іпотеки, згідно з якими сторони погодили, що іпотека припиняється стосовно квартир №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3. У зв’язку із цим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про припинення іпотеки та про припинення обтяження у виді заборони відчуження зазначених 7 квартир. 14 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк». 13 травня 2015 року НБУ у листі № 20-02012/32318 повідомив уповноважену особу Фонду, що ним як заставодержателем не надавалося згоди заставодавцю ПАТ «Златобанк» на відчуження заставленого майна шляхом уступки прав вимоги за кредитними договорами, наведеними в додатку № 1 до листа від 19 березня 2015 року № 721, які забезпечують виконання зобов`язань за кредитами НБУ. 8 червня 2015 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» направила ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» повідомлення про нікчемність договорів про внесення змін до Договору іпотеки від 26 вересня 2014 року, 7 листопада 2014 року, 30 грудня 2014 року та від 20 січня 2015 року. Повідомлення мотивовано тим, що вивівши нерухоме майно з іпотеки, банк зменшив вартість власних майнових прав на суму вартості квартир, які виключено з іпотеки, а тому на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зазначені правочини є нікчемними. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що виключення 7 квартир із переліку переданого в іпотеку майна призвело до зменшення активів банку, зниження його платоспроможності, порушення прав заставодержателя, а отже є підставою для визнання договорів недійсними. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, із висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що: – положення ч. 2 та п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки майнові права на квартири могли виникнути у ПАТ «Златобанк» лише у випадку невиконання боржником зобов’язань за Кредитним договором, а тому, укладаючи договори про внесення змін до іпотеки, банк майнові права відчужити не міг; – основна сума заборгованості за Кредитним договором на момент укладення Договору застави становила 114 742 639,20 грн, а сума забезпечення згідно з додатком № 1 до Договору застави становила 205 510 711,42 грн, тобто вартість заставленого майна була майже удвічі перевищувала заборгованість. Позивачем не надано доказів, що виведення з іпотеки 7 квартир може призвести до неможливості виконання ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» зобов’язань за Кредитним договором. У випадку недостатньої вартості заставленого майна для задоволення вимог, що випливають із Кредитного договору, позивач не позбавлений права звернути стягнення на інше майно чи грошові кошти, що належать ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг». Внаслідок внесення змін до Договору іпотеки не відбулося відмови банку від майнових прав, а посилання позивача на те, що спірні правочини є нікчемними, необґрунтовані; – сторони Договору застави (ПАТ «Златобанк» і НБУ) чітко визначили предмет застави, а саме майнові права за договорами згідно з додатком № 1 до Договору застави. У переліку договорів, за якими передано майнові права, Договору іпотеки, до якого було внесено зміни спірними договорами, немає, а відповідно, він не є предметом застави; – Договір застави, укладений між ПАТ «Златобанк» і НБУ, є обов’язковим для виконання сторонами, які його уклали. Невиконання цього договору особою, яка не є його стороною, не може бути підставою для притягнення її до відповідальності; – позивач порушив узяті на себе зобов’язання за Договором застави. ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» не було зобов’язано узгоджувати з НБУ внесення змін до Договору іпотеки. ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» не допустило порушення прав та охоронюваних законом інтересів ПАТ «Златобанк». Суд касаційної інстанції також зауважив, що відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про заставу» та ст. 584 ЦК у договорі застави має бути визначено опис предмета застави. Місцевий господарський суд необґрунтовано розширив предмет застави та зазначив, що в заставу НБУ передано й майнові права за Договором іпотеки. У справі № 922/3883/15, копію постанови в якій надано для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки, укладених між ПАТ «Златобанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлобудінвест» на забезпечення Кредитного договору, оскільки їх укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено Договором застави, у зв’язку із чим порушено вимоги ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу» та п.п. 3.4.2, 3.4.5 Договору застави. Зміна предмета договору іпотеки шляхом виключення спірних квартир із переліку майна, переданого в іпотеку, укладеного з метою забезпечення Кредитного договору, майнові права за яким передано в заставу НБУ, призвела до зміни предмета Договору застави, оскільки зменшила обсяг переданих майнових прав, на той час як ПАТ «Златобанк» мало право внести зміни до договору іпотеки лише за попередньої письмової згоди НБУ. Факт відчуження відповідачем спірних квартир (5 із 78 квартир, переданих в іпотеку) не припиняє дії Договору застави щодо зазначених об'єктів нерухомого майна. Відтак, правочини неплатоспроможного банку, на підставі яких він безоплатно відмовився від власних майнових вимог, є нікчемними в силу положень п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У справі № 911/3818/15, копію постанови в якій надано для порівняння, за позовом про визнання нікчемним договору про розірвання (припинення) договору іпотеки та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним (нікчемним) договору про розірвання (припинення) договору іпотеки, предметом якого є земельна ділянка і торгово-розважальний центр. Суд виходив із того, що договір укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено договором застави, у зв’язку з чим порушено вимоги ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу» та п.п. 3.4.2, 3.4.5 договору застави. Майнові права за кредитними договорами було передано в заставу НБУ за договором застави, а отже укладання договору про розірвання договору іпотеки призвело до зміни предмета договору застави, оскільки внаслідок цього зменшився обсяг переданих майнових прав. Розірвавши договір іпотеки, банк втратив право у разі неповернення кредитних коштів задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, тобто фактично відмовився від майнового права і доказів співмірної заміни не надав, що є підставою для застосування положень ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом ст.ст. 3, 7, 33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення Договору іпотеки) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. З аналізу наведених норм вбачається, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За змістом ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» і вчинення Фондом відповідних дій, передбачених цим Законом). У справі, яка розглядається, судом встановлено, що за спірними договорами про внесення змін до Договору іпотеки, укладеними між ПАТ «Златобанк» (кредитором) і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» (боржник), кредитор відмовився від 7 квартир, переданих в іпотеку на забезпечення зобов’язання за Кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк». Аналіз наведених норм матеріального права та обставини, встановлені судом у справі, яка розглядається, свідчать про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що положення ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не є підставою для визнання спірних договорів недійсними. Крім того, за змістом положень ст.ст. 11, 509, 626, 629 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.ст. 546, 574 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК, ст. 1 Закону України «Про заставу»). Предметом застави можуть бути майно та майнові права. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода (ст. 584 ЦК, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про заставу»). Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу»). У справі, яка розглядається, судами також встановлено, що ПАТ «Златобанк», уклавши спірні договори, порушило умови Договору застави, укладеного між ним і НБУ. За таких обставин апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову у справі, яка розглядається, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанова Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року. Відповідно до ст. 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з платіжними дорученням від 11 квітня 2016 року № 656 та від 19 вересня 2016 року № 701 ПАТ «Златобанк» сплачено судовий збір у розмірі 18 190,00 грн за подання касаційної скарги та 19 705,40 грн за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно. Таким чином, із ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» підлягають стягненню на користь ПАТ «Златобанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 37 895,40 грн. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року у справі № 910/22664/15 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року скасувати, рішення Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року залишити в силі. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» на користь публічного акціонерного товариства «Златобанк» 37 895,40 грн (тридцять сім тисяч вісімсот дев’яносто п’ять гривень сорок копійок) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України. Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 17 травня 2017 року № 3-1295гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/954BCCEE6A813A49C225812C0046C37A
  13. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17 травня 2017 року N 826/20239/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є.В., суддів - Літвінової А.В., Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрія Миколайовича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗБАНК", про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання,- ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "АКЦЕНТ-БАНК" (далі також - ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", позивач) з адміністративним позовом до Національного банку України (далі також - відповідач-1, НБУ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-2, Фонд, ФГВФО), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, ПАТ "УКРГАЗБАНК", в якому позивач, з урахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог та про зміну предмету позову, просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" пов'язаною з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особою. - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 в частині визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77 в частині визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними, кореспондентськими чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної А.М. та ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. - визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року, були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": 363 645 240, 00 грн. - в якості суми грошових коштів, списаних з кореспондентських рахунків, 5 785, 89 євро, 5 559 754, 09 грн., 15 804, 91 доларів США - в якості не нарахованих процентів за користування грошовими коштами Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року на користь ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року, Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44, в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави, протиправним віднесенням позивача до категорії пов'язаних з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" осіб та протиправним віднесенням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до категорії пов'язаних з позивачем осіб, що в сукупності призвело до порушення прав позивача на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном, а саме грошовими коштами, що були розміщені ним в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Представники відповідачів заперечували щодо задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи. Так, НБУ проти позову заперечив з підстав відповідності оскаржуваних рішень та договорів вимогам закону, та вказав про таке: ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" мають спільну інфраструктуру, зокрема, спільні інформаційні системи, які дозволяють переглядати та формувати фінансову звітність, кореспондентські відносини, при цьому ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" більшість грошових коштів розміщував на рахунках в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", власник істотної участі в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" Суркіс І.Р. одночасно володіє істотною участю в ТОВ "Студія " 1+1", яка є спорідненою з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Крім того, НБУ посилається на те, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" використовує типові форми договорів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", між банківськими установами відбувається трудова міграція. З тих та інших підстав просить суд в задоволені позову відмовити. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у письмовому запереченні проти позову зазначив, що позивачем всупереч п. 9 ч. 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України не спрямовано позовних вимог до відповідачів - Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Крім того, при прийнятті оскаржуваних рішень Уповноважені особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб діяли як посадови особи ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а не як суб'єкт владних повноважень. З цих та інших причин Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив у задоволенні позову відмовити. Відповідно до ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Під час розгляду справи в судовому засіданні 24 квітня 2017 року суд, на підставі наведених вимог статті 128 КАС України, з огляду на неявку у судове засідання окремих відповідачів по справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, та відсутність необхідності у заслуховуванні свідка або експерта, перейшов до її розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи. Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. На підставі Договору N 3064/UAH від 02 грудня 2004 року про встановлення кореспондентських відносин ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступні рахунки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - UAH 16000003064001 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - UAH 16009003064002 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК. На підставі Договору N 3064/val-1 від 13 грудня 2007 року про встановлення кореспондентських відносин ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступні рахунки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - EUR 16004003064063 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - RUB 16004003064007 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - USD 16008003064003 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - EUR 16006003064072 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - USD 16007003064004 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК. На підставі Договору N 1/gar від 31 березня 2009 року і N 2/gar від 22 листопада 2010 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступний рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - USD 16029003064101 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК. На підставі Генеральної угоди 126-1 від 18 червня 2009 року про порядок проведення міжбанківських операцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступні рахунки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - EUR 16215003064153 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1130NUB02H81); - UAH 16216003064107 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1130UAB02JJI); - UAH 16237003064108 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1125UAB0201I); - USD 16213003064207 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1130NUB02H7I). 24 червня 2016 року рішенням Комісії НБУ N 47 було вирішено визначити пов'язаними з банком особами та включити до уточненого Звіту ПАТ А-БАНК про активні операції з пов'язаними особами, зокрема, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Проте, позивач не погодився з висновками, визначеними у рішенні N 47 від 24 червня 2016 року та висловив звою незгоду листами та скаргами про перегляд рішення від 04 липня 2016 року N E.72.0.0.0/3-773 БТ, від 15 липня 2016 року N E.72.0.0.0/3-844, від 20 вересня 2016 року N E.72.0.0.0 / 3-1385, копії яких містяться в матеріалах справи. 13 жовтня 2016 року рішенням Комісії НБУ N 77 було вирішено залишити в силі Рішення Комісії N 47 від 24 червня 2016 року, в частині визнання ПАТ КБ ПРИВАТБАНК пов'язаним по відношенню до позивача. Згідно з рішенням Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідно до статей 7, 55 Закону України "Про Національний банк України", статей 52, 66, 67 та 69 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розділу І, пункту 6 та розділу IV, пункту 181 постанови Правління Національного банку України від 31 липня 2015 року N 506 "Про затвердження Положення про Комісію з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами", Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року N 315, та за результатами розгляду пропозиції, підготовленої Управлінням моніторингу пов'язаних з банками осіб на підставі інформації та підтвердних документів, що були отримані Національним банком України від ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" під час проведення інспекційних перевірок, що зафіксовано протоколом засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 12 грудня 2016 року, вирішено визначити пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" осіб згідно переліку, серед яких за порядковим номером 640 у переліку значиться ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", номер ознаки пов'язаної особи з банком - 529. Відповідно до протоколу Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38), зазначено, що за результатами проведеної з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" роботи вдалося зібрати належні докази для підтвердження пов'язаності осіб з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", серед яких, за порядком номером N 640 значиться ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", номер ознаки пов'язаної особи з банком - 529. 20 грудня 2016 року наказом Уповноваженої особи Соловйової Н.А. "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" N 22 заборонено з 20 грудня 2016 року здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку, визначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4), та доручено забезпечити блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку. 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", доручено уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені набувачів - пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіній М.А. доручено укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйовій Н.А. доручено забезпечити списання з рахунків пов'язаних з банком осіб грошових коштів після виконання зазначених вище договорів, погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 2891 "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були заборонені операції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з пов'язаними особами. 20 грудня 2016 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіною М.А. від імені ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченко А.М. від імені ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", як пов'язаної особи ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", укладений Договір про придбання акцій N 4/2016. Згідно вказаного договору, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченко А.М. здійснене придбання акцій додаткової емісії ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в обмін на грошові вимоги ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема, встановлено, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" відступає банку права вимоги в загальній сумі 363 645 240, 00 грн. Згідно підписаного акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016, визначено, що набувач ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" підтверджує припинення належних прав вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед набувачем. 21 грудня 2016 року наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" N 44 керівникам структурних департаментів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" доручено в термін до 19:00 21 грудня 2016 року провести операцій з розблокування рахунків, розторгнення договорів та перерахування коштів пов'язаних осіб на транзитні рахунки ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Згідно витягу з додатку N 1 до Наказу N 44 від 21 грудня 2016 року розторгнення договорів та перерахування коштів здійснювалось в тому числі стосовно ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". 21 грудня 2016 року наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. "Про закриття операційного дня" N 54 надлишкові кошти клієнтів, що перевищують суму перерахування на поповнення статутного капіталу поверненні на клієнтські рахунки. 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погодженні умови договору продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Міністерству фінансів України. 21 грудня 2016 року згідно договору N БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку 100 % акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" продано Міністерству фінансів України за ціною продажу в 1 (одну) гривню 00 коп. На думку позивача, всі зазначені рішення та договори в частині, що стосується його прав та оспорюваних інтересів, є протиправними, оскільки прийняті у зв'язку з безпідставним визначенням його в якості пов'язаної особи з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та порушенням порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Згідно з ч. 2 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. Частина 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачає, що Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1-9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. Відповідно до ч. 4 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою. Наведені норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" вказують, що Національний банк України може прийняти рішення щодо визначення пов'язаними з банком осіб, зазначених у пунктах 1-9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", інших законодавчих актів України з метою визначення пов'язаних із банком осіб, порядку подання банками інформації Національному банку України (далі - Національний банк) про таких осіб, а також ознак, за наявності яких Національний банк має право визначити фізичних та юридичних осіб такими, що є пов'язаними з банком особами, розроблено Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року N 315 (далі по тексту - Положення N 315). Пункт 1 глави 1 розділу II Положення N 315 визначає, що банк визначає перелік пов'язаних із банком осіб, який затверджується правлінням банку, відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та з урахуванням цього Положення. Особа є пов'язаною з банком із моменту виникнення підстав для визначення такої особи пов'язаною з банком відповідно до вимог зазначеної статті закону. Згідно з п. п. 1-3 глави 2 розділу II Положення N 315, Національний банк може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із застосуванням, зокрема, ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Національний банк може визначати пов'язаною з банком особу, використовуючи одну або декілька ознак одночасно. Рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - Комісія). Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Національний банк не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про визначення особи (осіб) пов'язаними з банком засобами електронного зв'язку доводить його до відома банку або надсилає його в письмовій формі. У главі 3 Положення N 315 встановлено ознаки визначення Національним банком фізичних або юридичних осіб такими, що є пов'язаними з банком особами, а саме: 1. За характером взаємовідносин: 1) винятковість: особа є боржником/контрагентом лише одного банку або пов'язаних із ним осіб, а операції, які здійснюються з такою особою, є економічно необґрунтованими (за винятком випадків, коли одержання фінансування від більше ніж одного банку є недоцільним, наприклад іпотечний кредит, наданий фізичній особі для придбання житла, що є єдиним місцем проживання цієї особи); у особи, у тому числі новоствореної, відсутня кредитна історія з іншими фінансовими установами, не пов'язаними з банком; 2) економічна залежність: особа здійснює свою господарську діяльність у секторі економіки, де банк або пов'язані з ним особи відіграють дуже важливу роль (уключно з діяльністю з надання допоміжних послуг); основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов'язань особи, є кошти банку та/або пов'язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності; особа не має суттєвої господарської діяльності або доходів (включаючи, але не обмежуючись офшорними та фіктивними компаніями і підставними особами); особа є залежною від банку та/або від пов'язаних із ним особами, внаслідок чого проблеми в діяльності банку або пов'язаних із ним осіб із великою вірогідністю призведуть до проблем у діяльності цієї особи; особа діє переважним чином як представник інтересів банку та/або пов'язаної з банком особи; особа належить до групи осіб, одна з яких є позичальником банку та якій банк надав значні кредити, які пов'язані між собою спільною господарською діяльністю або участю в статутному капіталі іншої особи, та одна із цих осіб є пов'язаною з банком особою; особа належить до групи осіб, пов'язаних між собою спільною господарською діяльністю, забезпечення за кредитами яких надано одним заставодавцем, та хоча б один з позичальників є пов'язаною з банком особою; 3) спільна інфраструктура: особа має спільні або дуже близькі адреси (фізичні або віртуальні), фактичні місцезнаходження, нефізичне розміщення (наприклад інтернет-сайт) із банком та/або пов'язаними з ним особами; особа має спільні операційні структурні елементи, зокрема IT системи, бухгалтерський облік із банком або пов'язаними з ним особами (уключаючи аутсорсинг); особа має спільного з банком та/або пов'язаними з ним особами керівника, або працівник особи є керівником (менеджером) у банку та/або пов'язаній з ним особі та навпаки; особа має спільних юридичних радників із банком або довіреності надані банком та/або пов'язаними з ним особами, або вона є спеціально створеною компанією для виконання конкретних завдань та є контрольованою банком та/або пов'язаними з ним особами; особа має спільних постачальників, провайдерів послуг або клієнтів із банком чи пов'язаними з ним особами; особа має в банку спільного з пов'язаними з банком особами менеджера з кредитування/надання послуг; 4) недостатня прозорість: інформація про структуру власності особи не дає можливості встановити всіх власників істотної участі та/або кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) та/або всіх ключових учасників у структурі власності особи; інформації щодо діяльності кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) особи немає або її недостатньо; структура власності особи невиправдано складна; особа не співпрацює з Національним банком з питань з'ясування інформації щодо її відносин з банком та/або пов'язаними з ним особами; особа зареєстрована не в країні, де здійснюється її основна діяльність, без наявності для цього економічних і фінансових підстав; особа, щодо якої наявна відкрита інформація про її пов'язаність із банком документально нею не спростована. 2. За характером операцій: 1) мета трансакції та використання коштів: мета трансакції та використання коштів не відповідає основному виду діяльності (типовій господарській діяльності) особи; кошти, отримані особою, використані для інших цілей, ніж передбачено в договорі; кошти використовуються пов'язаними з банком особами або в їх інтересах прямо чи опосередковано (уключаючи, але не обмежуючися погашенням кредитів в інших фінансових установах, купівлею активів та оплатою послуг); використання коштів чітко не визначено або не контролюється банком належним чином; 2) документація: необхідна документація стосовно трансакції відсутня або документація не відповідає встановленим вимогам (у тому числі недостатня кількість або відсутність документів); наявна документація не відображає реальні характеристики, економічну суть трансакції; 3) операційні стандарти. Трансакція не була б проведена за таких умов іншим банком, уключаючи, але не обмежуючись такими ситуаціями: деякі стандарти кредитування не представлені або визначені не повністю у внутрішніх положеннях банку; трансакція проведена з недотриманням внутрішніх положень банку; сума наданого кредиту не відповідає обсягам діяльності боржника; існує суттєва диспропорція між надходженнями особи, змістом та умовами трансакції; здійснення операцій, юридична форма яких відрізняється від їх економічної суті; особа має договірні відносини, що передбачають право на відмову від узятих на себе зобов'язань перед банком (виконання визначених умов) та/або передавання боргів пов'язаній із банком особі; установлення для боржника/контрагента індивідуальних умов сплати боргу, відмінних від поточних ринкових умов; штатна чисельність особи не відповідає обсягам її діяльності та/або обсягом активних операцій, що проводяться банком із такою особою; відсутність у особи протягом півроку з дати фактичного отримання кредиту необхідної документації чи дозволів для забезпечення виконання робіт, на цілі яких надавався кредит (наприклад відсутність дозволів на земельну ділянку під будівництво, на яке надано кредит, або взагалі ліцензії на будівництво тощо); 4) заборгованість та кредитоспроможність. Кредит не був би наданий особі іншим банком, що притримується ефективної банківської практики, уключаючи, але не обмежуючися такими ситуаціями: кредитоспроможність або обсяги надходжень за грошовими потоками, що надходять на рахунки особи, не забезпечують своєчасного повернення кредиту; надходження, які планується отримати від інвестування коштів, наданих у кредит, не забезпечують своєчасного та належного повернення кредиту; здійснення операцій із особою, кредитний рейтинг якої або оцінка якості її активів, розрахованих банком, є нижче прийнятних; продовження строку користування кредитом на строк більше одного року без наявності фактів сплати відсотків за кредитом; 5) інструменти внутрішнього контролю. Внутрішній контроль за операцією недостатній порівняно з тим, що застосовується в аналогічних операціях, уключаючи, але не обмежуючись такими ситуаціями: операція була здійснена банком за процедурою, відмінною від процедури, визначеної для аналогічних контрагентів; немає обґрунтованого висновку підрозділу з управління ризиками під час здійснення активної операції або є негативний висновок щодо цього; операція з особою здійснена в розмірі, що перевищує встановлений банком внутрішній ліміт для такого виду контрагентів без належного економічного обґрунтування; активи/послуги, продані/надані банку особою, не можуть бути ідентифіковані або немає жодних доказів їх ймовірного існування на момент здійснення трансакції; оцінка щодо застави, отриманої банком, не проведена своєчасно або відсутні документи, що свідчать про обтяження майна та його державну реєстрацію відповідно до вимог законодавства та внутрішніх процедур банку; кредити, надані особі, не класифікуються як проблемні, коли це необхідно (уключаючи чисто формальну реструктуризацію кредиту) або резерви на покриття можливих втрат за активними банківськими операціями розраховані неналежним чином; зволікання, затягування банком процедури стягнення боргу за кредитами або стягнення застави за кредитами; 6) відсоткові ставки, комісії та ціни: процентні, комісійні та операційні доходи (витрати) за операціями з особою є відмінними від поточних ринкових умов/умов операцій з іншими боржниками/контрагентами; ціни, за якими відбувся продаж активів та/або надання послуг банком особі, суттєво відрізняються від ринкових; ціни, за якими відбувся викуп активів та/або отримання послуг банком від особи, суттєво відрізняються від ринкових; 7) заставне забезпечення та гарантії: наявність у особи договорів із банком та/або пов'язаною з банком особою щодо забезпечення виконання зобов'язань один за одного; прийняття від боржника/контрагента меншого забезпечення виконання зобов'язань або забезпечення нижчої якості, ніж приймається від інших клієнтів. Положення також визначає типи пов'язаної з банком особи та відповідні коди типу пов'язаності, зокрема: 529 - будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Таким чином, особа може бути визнана пов'язаною із банком, за умови її відповідності визначенню п. п. 1-9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ознакам за характером взаємовідносин та за характером операцій, що передбачені у главі 3 Положення N 315. Наведене, у свою чергу свідчить про помилковість твердження НБУ щодо можливості визначати пов'язаність особи із банком виключно на підставі норм ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" без застосування ознак за характером взаємовідносин та за характером операцій. Позивачем надано суду докази, які свідчать про те, що у ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" існують кореспондентські відносини ще з рядом банків, крім як з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема: - Договором N 05-2016/35 від 14 квітня 2016 року укладеним між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "ДІАМАНТБАНК" сторони домовилися встановити кореспондентські відносини; - Договорами N 15/4-12/67 від 21 жовтня 2016 року та N 15/4-12/66 від 21 жовтня 2016 року укладеними між ПАТ "АКЦЕНТ БАНК" та ПАТ "Державний ощадний банк України" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК"; - Угодою N РВР-06/070916 від 07 вересня 2016 року укладеною між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "АБ РАДАБАНК" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК"; - Угодою N ИКСВ/4/2016 від 01 грудня 2016 року укладеною між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "СБЕРБАНК" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК"; - Договором N 214-р/2016 від 19 серпня 2016 року укладеним між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Разом з тим, відповідно до наданої позивачем довідки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" про укладені договори оренди разом з копіями договорів, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" має 195 відокремлених підрозділи. При цьому, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладено 193 договори оренди нежитлових приміщень, серед яких немає договорів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Два відділення ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" знаходяться у приміщеннях, які належать ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" на праві приватної власності. Отже, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" не орендує жодних приміщень у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" для розміщення відділень банку. Натомість, згідно довідки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" про договори суборенди, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладено 24 договори суборенди нерухомих приміщень, з них лише 2 було укладено з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". В письмових запереченнях на адміністративний позов НБУ посилається на ліцензійні угоди та договори, які укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та зазначає, що ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" передано практично всі програмні комплекти для обслуговування та здійснення банківської діяльності, що, на думку відповідача, свідчить про спільність інфраструктури. Крім того, умови зазначених угод не є ринковими, ціни для ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" є пільговими. Водночас, судом встановлено, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладено ряд договорів щодо надання послуг, з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, які надають ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" аналогічні/схожі послуги. Так, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладені договори щодо технічної підтримки та використання комп'ютерних програм з ТОВ "УКРДІЛІНГ", ТОВ "БI МОБАІЛ", ТОВ "Д.I.О.-ТРЕЙДЕР ІНТЕРНАЦІОНАЛ", ВАТ "Копмас Плюс", ТОВ "Х'юлет- Пакард Ю.Ей", ТОВ "ФОСС-ОН-ЛАЙН", тощо; договори з колекторськими компаніями про надання послуг з повернення проблемної заборгованості з ТОВ "Вердикт Коллекшен", ТОВ "Примоколект. Центр Денежных требований", ТОВ "ЕОС Украина", ТОВ "ТІРЕЛ", тощо; договори з суб'єктами оціночної діяльності з ТОВ "ОЦІНОЧНИЙ СТАНДАРТ", ТОВ "ПБ-КОНСАЛТІНГ", ТОВ "Базіс-Центр", тощо; договори про надання інформаційно-консультаційних послуг ТОВ "КРЕДИТНА ТОЧКА", ТОВ "ЦЕНТР ІНВЕСТИЦІЙНОГО КОНСАЛТИНГУ", ТОВ "ЛЕБОТ", тощо; договори щодо надання послуг з технічної підтримки та телекомунікаційних послуг та доступу до мережі Інтернет з ТОВ "ЗАКАРПАТІНФОКОМ", ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ", ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ТЕЛЕСИСТЕМИ УКРАЇНИ", ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ФІЛІЯ СПІЛЬНОГО УКРАІНСЬКОГО-НІМЕЦЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА "ІНФОКОМ", ЗАТ "ДАТАГРУП", ТОВ "УКРКОМ", ТОВ "ТЕЧКОМ ЛАЙН", ТОВ "ТРК ЕФІР", ТОВ "МАКЛАУТ РЕГІОН", ТОВ "НІКО ТЕЛ ЗВ'ЯЗОК", ТОВ БАГАТОПРОФІЛЬНА ФІРМА "ЕКСПРЕС ЛТД", ТОВ "РЕГІОНАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ", ТОВ "БАГАТОПРОФІЛЬНА ФІРМА ЕКСПРЕС, ЛТД", ТОВ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ТЕЛНЕТ СЕРВІС", ПАТ "ПОЛТАВАІНФОКОМ", ПАТ "КИЇВСТАР", ЛФ СПІЛЬНЕ УКРАІНСЬКО-НІМЕЦЬКЕ ПІДПРИЕМСТВО В ФОРМІ ТОВ "ІНФОКОМ", ТОВ "ВОЛЯ-КАБЕЛЬ", ПАТ "ФАРЛЕП-ІНВЕСТ", ТОВ "КОМПАНІЯ "СКАЙЛАЙН ТЕЛЕКОМ", ТОВ "ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ ЛІНК", тощо. Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не мають спільної інфраструктури, а укладені ліцензійні договори та передане в користування програмне забезпечення не свідчить про наявність ознаки пов'язаної особи N 529, оскільки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" має розгалужені економічні відносини та аналогічні договори з іншими постачальниками таких послуг. Також, в письмових запереченнях НБУ обґрунтовує ознаку пов'язаної особи N 529 укладенням ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" договорів уступки прав вимоги, використання банками однакових типових форм договорів/бланків та так званою "трудовою міграцією". Разом з тим, НБУ не наводить жодної норми права та жодного нормативного акту, який був порушений такими діями ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Сам факт укладення та існування договірних зобов'язань в даному випадку, на думку колегії суддів, не свідчить про наявність ознаки пов'язаних осіб N 529 чи інших підстав, визначених статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Стосовно поняття "трудової міграції", яка на думку відповідачів, мала місце між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК", суд зазначає про наступне. Відповідно до вимог п. 23 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", трудова міграція - переміщення особи, пов'язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи. Враховуючи, що станом на дати прийняття оскаржуваних рішень ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були зареєстровані та знаходилися в м. Дніпро (Україна), суд вважає недоведеними факти "трудової міграції" за відсутності перетинання державного кордону та адміністративно-територіальних одиниць. Більше того, "трудова міграція" взагалі не визначена в статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положенні N 315 в якості підстави визначення пов'язаних із банком осіб. Аналогічної позиції колегія суддів притримується і питанні так званого доступу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до звітності та інформації про клієнтів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", оскільки НБУ не було доведено порушення таким доступом нормативних актів НБУ та не встановлено фактів використання такого доступу для проведення ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" операцій в інтересах ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", як це встановлено у п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". При розгляді даного адміністративного позову судом також враховано міжнародні стандарти визначення відносин контролю. Уніфікованими міжнародними принципами визначення пов'язаних осіб зафіксовані в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку N 24, зокрема, передбачено, що суб'єкт господарювання є пов'язаним із суб'єктом господарювання, що звітує, якщо виконується будь-яка з таких умов: i) суб'єкт господарювання та суб'єкт господарювання, що звітує, є членами однієї групи (а це означає, що кожне материнське підприємство, дочірнє підприємство або дочірнє підприємство під спільним контролем є пов'язані одне з одним); ii) один суб'єкт господарювання є асоційованим підприємством або спільним підприємством іншого суб'єкта господарювання (чи асоційованим підприємством або спільним підприємством члена групи, до якої належить інший суб'єкт господарювання); iii) обидва суб'єкти господарювання є спільними підприємствами однієї третьої сторони; iv) один суб'єкт господарювання є спільним підприємством третього суб'єкта господарювання, а інший суб'єкт господарювання є асоційованим підприємством цього третього суб'єкта господарювання; v) суб'єкт господарювання є програмою виплат по закінченні трудової діяльності працівників суб'єкта господарювання, що звітує, або будь-якого суб'єкта господарювання, який є пов'язаним із суб'єктом господарювання, що звітує. Якщо суб'єкт господарювання, що звітує, сам є такою програмою виплат, то працедавці-спонсори також є пов'язаними із суб'єктом господарювання, що звітує; vi) суб'єкт господарювання перебуває під контролем або спільним контролем особи, визначеної в пункті а); vii) особа, визначена в пункті а) і), має значний вплив на суб'єкт господарювання або є членом провідного управлінського персоналу суб'єкта господарювання (або материнського підприємства суб'єкта господарювання). Тобто, визначальним критерієм для віднесення особи до пов'язаних з банком є існування відносин одностороннього чи взаємного контролю. В свою чергу, статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" контроль визначений, як можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та/або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння однією особою самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння можливість здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином. Як зазначено в Рішенні правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року N 498-рм/БТ, власниками істотної участі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Водночас, виходячи з офіційних відомостей державного реєстру ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не здійснюють та не здійснювали контроль над ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Виходячи з наведеного, судом встановлено, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не мали спільних власників істотної участі та відносин контролю. Отже, між позивачем та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відсутні відносини прямого чи опосередкованого контролю, тобто, відсутні ознаки пов'язаних осіб, оскільки позивач був лише клієнтом банківської установи та не міг впливати на управління чи діяльність ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК". На обґрунтування власної позиції, НБУ до матеріалів справи долучено відомості щодо структури власності ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", згідно яких Суркіс І.Р. володіє істотною участю в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" через BOLVIK VENTURES LTD, а ОСОБА_11 через компанію HARLEY TRADING LIMITED є власниками істотної участі в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". В свою чергу ОСОБА_11, згідно відомостей про остаточних ключових учасників у структурі власності ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", був власником 41,65 % ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" момент прийняття оскаржуваних рішень від 13 грудня 2016 року N 105, від 24 червня 2016 року N 47 та від 13 жовтня 2016 року N 77. Водночас, позивачами були надані суду копії довідок BOLVIK VENTURES LTD від 01 лютого 2017 року та 06 лютого 2017 року, з яких вбачається, що Суркіс І.Р. не здійснює участі в BOLVIK VENTURES LTD, директором BOLVIK VENTURES LTD є Menelaos Sazos, який самостійно здійснює управління BOLVIK VENTURES LTD. Відповідно до статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними. Як зазначено в п. 9 постанови Вищого адміністративного суду міста Києва "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20 травня 2013 року N 7, за змістом пункту 3 частини першої статті 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати. Враховуючи наведене та оскільки позивачами та НБУ були долучені до матеріалів справи взаємовиключні докази щодо участі Суркіса І.Р. в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", суд виходить з наступного. ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 23729809. ТОВ "Гравіс-Кіно" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 36257228. ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 16391959. Пунктом 7 ч. 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Відповідно ж до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", Суркіс І.Р. не зазначений власником істотної участі, бенефіціаром, учасником, керівником чи будь-якою іншою особою відносно вказаних юридичних осіб. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Таким чином, судом встановлено, що Суркіс І.Р. не є власником істотної участі у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" і структура власності ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" жодним чином не може свідчити про пов'язаність Суркіса І.Р., і як наслідок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", уповноважені Національним банком України особи мають право одержувати від банку інформацію, документи та їх копії, письмові пояснення з питань діяльності банку, а також вилучати копії документів, що свідчать про порушення законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. У ході перевірки банку уповноважені Національним банком України особи мають право перевіряти будь-яку звітність афілійованої та спорідненої особи банку щодо взаємовідносин з банком з метою визначення впливу відносин з цією особою на стан банку. Для цілей перевірки афілійовані та споріднені особи сприяють Національному банку України відповідно до положень цієї статті у тому самому порядку, що застосовується до банків. Згідно з п. п. 3.8, 3.9 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 276, керівник інспекційної групи за результатами інспекційної перевірки з урахуванням довідок про перевірку та іншої інформації складає звіт про інспектування. Звіт про інспектування має визначену форму, яка затверджується уповноваженою посадовою особою Національного банку. Звіт про інспектування складається у двох примірниках і підписується керівником інспекційної групи та куратором перевірки. Перший примірник звіту про інспектування не пізніше ніж через 30 календарних днів із дати закінчення інспекційної перевірки, яка встановлюється в посвідченні на право проведення інспекційної перевірки/розпорядженні про інспекційну перевірку, надсилається до об'єкта перевірки з урахуванням вимог щодо пересилання документів з грифом конфіденційності, установлених Національним банком, із супровідним інформаційним листом, підписаним уповноваженою посадовою особою Національного банку, який містить загальний висновок про результати проведеної інспекційної перевірки. Другий примірник звіту про інспектування залишається у відповідного структурного підрозділу центрального апарату Національного банку для зберігання згідно з встановленими вимогами. Звіти про інспектування, довідки про перевірку та інші матеріали щодо інспекційної перевірки є конфіденційною інформацією та власністю Національного банку і не підлягають публічному розголошенню. Суд зазначає, що роздруківка з веб-сайту юридичної особи щодо структури її власності, так само як і інформація, отримана в інший ніж наведений вище спосіб, не є формою здійснення банківського нагляду Національним банком України, що передбачений Законом України "Про банки і банківську діяльність". Таким чином, відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що Суркіс І.Р. є власником будь-яких часток у статутному капіталі ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". Також, в оскаржуваних рішеннях Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України N 47 від 24 червня 2016 року, N 77 від 13 жовтня 2016 року та N 105 від 13 грудня 2016 року вказано, що вони прийнятті на підставі документів та пропозицій, які були зафіксовані протоколами засіданнь зазначеної Комісії Національного банку України. Так, рішення Комісії Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 прийняте за результатом розгляду пропозиції робочої групи, що зафіксовано протоколом засідання Комісії Національного банку України від 24 червня 2016 року. Рішення Комісії Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77 прийняте на підставі документів, що зафіксовано протоколом засідання Комісії Національного банку України від 13 жовтня 2016 року. Рішення Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 прийняте Комісією за результатом розгляду пропозиції, підготовленої Управлінням моніторингу пов'язаних з банками осіб на підставі інформації та підтвердних документів, що зафіксовано протоколом засідання Комісії Національного банку України 12 (13) грудня 2016 року. Відповідно до ч. ч. 4, 6 статті 71 КАС України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідач Національний банк України не надав суду копій протоколів засідання Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 24 червня 2016 року та від 13 жовтня 2016 року. До матеріалів справи долучено лише копію протоколу засідання Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38). Стосовно протоколів засідань Комісії НБУ колегія суддів вбачає за необхідне зазначити про наступне. Відповідно до ч. ч. 1-2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою. Згідно п. 2 глави 2 Положення N 315, рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами. Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що протоколи засідання Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України 24 червня 2016 року, 13 жовтня 2016 року та 12 (13) грудня 2016 року не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, тому їх висновки не можуть бути предметом спору. Протоколи засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 24 червня 2016 року, 13 жовтня 2016 року та 12 (13) грудня 2016 року є носіями доказової інформації про виявлені Комісією ознаки пов'язаних осіб, на підставі яких приймається відповідне рішення Комісії, а тому оцінка протоколів, в тому числі й оцінка дій службових осіб Комісії щодо його складання, викладення у них висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішень, прийнятих на підставі таких актів. Ураховуючи викладене, предметом судового оскарження в даному спорі є відповідні рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України N 47, N 77 та N 105, підстави та докази прийняття яких були зафіксовані протоколами Комісії від 24 червня 2016 року, 13 жовтня 2016 року та 12 (13) грудня 2016 року. Крім того, колегія суддів відзначає, що в оскаржуваному рішенні Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначено, що документи та інформація про пов'язаних осіб були зафіксовані протоколом Комісії Національного банку України від 12 грудня 2016 року, водночас до матеріалів справи долучено копію протоколу Комісії Національного банку України з іншою датою - 13 грудня 2016 року N (38). Додатково до наведеного вище, суд окремо звертає увагу на питання правомірності оскаржуваних рішень Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 в частині визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою та від 13 жовтня 2016 року N 77. Фактично позивача та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на підставі вказаних рішень було визнано пов'язаними особами за критерієм 528 - юридична особа, в яких асоційована особа керівника є керівником або власником істотної участі, у зв'язку з тим, що керівні посади в обох банках займали брати ОСОБА_13 (в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" на посаді Заступника Голови Правління Банку - Керівника Напрямку корпоративних продажів) та ОСОБА_14 (Генеральний Заступник Голови Правління ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"). Суд зазначає, що використання зазначених в Положенні N 315 ознак є обов'язковим при визначенні НБУ пов'язаної особи, відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Враховуючи передбачені Положенням N 315 обов'язкові ознаки пов'язаності, а також законодавчий обов'язок НБУ застосовувати ці ознаки при визначенні пов'язаних осіб, звичайні родинні зв'язки між керівниками двох банків не дають підстав вважати ці банки пов'язаними, а тому ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та позивач, на думку суду, не можуть бути визнані НБУ пов'язаними особами лише на підставі родинних зв'язків їхніх керівників. Як було зазначено позивачем в наданих НБУ за наслідком прийняття рішення від 24 червня 2016 року N 47 поясненнях, ОСОБА_13 вже більше 20 років працює на керівних посадах в різних банківських установах. Так, з 18 березня 1994 року по 11 травня 2005 року працював у Комерційному Банку "Земельний Капітал". З 01 червня 2005 року по 11 березня 2011 року працював у Морському Транспортному Банку. З 01 червня 2011 року працює в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" на посаді Заступника Голови Правління Банку - Керівника Напрямку корпоративних продажів. При цьому в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_13 ніколи не працював. Генеральний Заступник Голови Правління ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_14 згідно із отриманою від ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" інформацією, працює в значеному банку починаючи з 01 квітня 1992 року по даний час. В ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" ОСОБА_14 ніколи не працював. Безпосередньо в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" функції Заступника Голови Правління - Члена Правління та Члена Кредитного комітету ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" ОСОБА_13 виконує самостійно, незалежно від інших осіб, на підставі повноважень визначених статутом та внутрішніми документами банку. ОСОБА_14 не є учасником будь-яких органів управління або комітетів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", тому не має впливу на управління та прийняття рішень щодо діяльності ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Так само, ОСОБА_13 не є учасником будь-яких органів управління бо комітетів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", і не має впливу на управління та прийняття рішень щодо банківської діяльності ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Крім цього, позивачем зазначено, що наказом від 11 липня 2016 року ОСОБА_13 звільнений з посади заступника Голови Правління ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". У зв'язку з цією обставиною, а також з урахуванням вищенаведених обставин щодо відсутності взаємного впливу, згідно з статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" підстави вважати пов'язаними ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відсутні. Окремо суд зазначає, що відповідно до положень чинного законодавства, наявність значного або вирішального впливу однією юридичною особою на діяльність іншої юридичної особи може бути реалізована перш за все через наявність спільних бенефіціарних власників. Однак, структури власності ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" є різними та не мають спільних власників істотної участі. Таким чином, оскільки відповідачами інших обґрунтувань взаємного впливу ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" надано не було, жодних підстав для визнання ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаними особами немає. Відповідно, оскаржувані в межах розгляду даної справи рішення НБУ прийняті на підставі припущень, що не узгоджується з вимогами статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а отже за відсутності правових підстав. Суд, також, відзначає, що рішення N 77 від 13 жовтня 2016 року викладене на бланку Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами та підписано Головою комісії ОСОБА_15 Водночас, відповідно до п. 5 глави 2 Положення N 315, якщо банк доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то відповідне рішення Комісії скасовує/змінює Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет). Якщо банк не доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то Комітет залишає рішення Комісії без змін. Отже, уповноваженим на розгляд заперечень ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та перегляд рішення Комісії НБУ N 47 від 24 червня 2016 року був Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України, а не Комісія з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами, рішення якої переглядалось. Таким чином, рішення N 77 від 13 жовтня 2016 року прийняте не уповноваженим органом НБУ, який не мав права приймати це рішення, тобто, з грубим порушенням встановленої процедури, що додатково до наведеного вище свідчить про його протиправність. Суд також погоджується із твердженням позивача про те, що він не може вважатись пов'язаною з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особою протягом 15 днів із дня отримання банком відповідного повідомлення НБУ, а оскільки всі наступні рішення ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО, як і відповідні договори, були складені в межах такого строку і базувались вони саме на обставині пов'язаності позивача з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", вони є такими, що прийняті з порушенням встановленої законом процедури. Так, відповідно до положень ч. 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", про прийняте рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. З цією нормою кореспондується п. 4 глави 2 розділу II Положення N 315, відповідно до якого, особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання такого повідомлення Національного банку про визначення пов'язаною з банком особи не доведе протилежного. Буквальний зміст вказаних правових норм свідчить, що особа, визнана пов'язаною із банком вважається такою після спливу 15-денного строку, передбаченого для доведення протилежного банком. Матеріали справи підтверджують, що повідомлення про пов'язаність із позивачем надіслано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 14 грудня 2015 року, відповідно, позивач строком до 29 грудня 2016 року не вважався пов'язаною із банком особою, що додатково свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги позивача щодо скасування рішень Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, від 24 червня 2016 року N 47 та від 13 жовтня 2016 року N 77. Відповідно до вимог статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до ч. 1 статті 103 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Беручи до уваги, що на рішення Комісії НБУ N 47 від 24 червня 2016 року позивачем були висловлені заперечення, які розглянуті Комісією НБУ 13 жовтня 2016 року, колегія суддів вважає, що строк звернення з позовом відносно рішення N 47 від 24 червня 2016 року слід рахувати з 13 жовтня 2016 року. Таким чином, позивачем не був пропущений строк, визначений статтею 99 КАС України, для звернення з даним адміністративним позовом, а тому необґрунтованими є протилежні доводи НБУ. Досліджуючи позовні вимоги щодо скасування наказу Уповноваженої особи Соловйової Н.А., колегія суддів виходить з наступного. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2016 року N 2859 розпочато процедуру виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно) та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Соловйову Н.А., делегувавши їй повноваження, визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. Оскаржуваним наказом заборонено з 20 грудня 2016 року здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку, визначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4) та доручено забезпечити блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку. Позивач зазначає, що на підставі оскаржуваного наказу було заблоковано доступ до грошових коштів, що розміщені на його рахунках у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", внаслідок віднесення ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" до категорії пов'язаних з банком осіб. Разом з тим, виходячи із того, що рішенням Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" позивача визнано пов'язаною із банком особою суд вважає, що оскаржуваний наказ Уповноваженої особи є похідним від такого рішення та стосується усіх пов'язаних із банком осіб. Враховуючи, що, як вже було встановлено вище, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в частині визнання ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" пов'язаною особою суперечить вимогам статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормам Положення N 315, і те, що до 29 грудня 2016 року позивач не вважався пов'язаною із банком особою, суд вважає, що оскаржуваний наказ в частині, що стосується позивача, прийнятий за відсутності правових підстав для обмежень у видаткових операціях з рахунків, відкритих у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Таким чином, наказ Уповноваженої особи Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" щодо заборони здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, суд зазначає, що оскільки в оскаржуваному наказі не вказується про зупинення/припинення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за поточними, депозитними, кореспондентськими чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", яке про це зазначає позивач у своїх позовних вимогах, а йде мова лише про заборону здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та про блокування рахунків пов'язаних осіб банку, вказана вимога підлягає задоволенню шляхом саме визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується позивача, щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків позивача. Разом з тим, враховуючи, що рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2893, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 застосовані до ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", як до пов'язаної з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особи, дані рішення та накази є похідними від рішень НБУ про визнання осіб пов'язаними, суд вважає, що всі оскаржувані рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині, що стосується позивача, прийняті за відсутності правових підстав, а тому підлягають скасуванню. Щодо позовних вимог про визнання нечинними договорів та стягнення грошових коштів колегія суддів відзначає наступне. Статтею 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. Пунктами 10.2. - 10.4. Постанови Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", визначено, що із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Визнаючи протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремі положення, суд повинен зазначити дату, номер рішення, найменування органу, котрий видав рішення або його окремі пункт, абзац, частину, які визнано протиправними. Згідно загальних засад права, визнання договору недійсним/нечинним має наслідок у вигляді двосторонньої реституції, тобто, повернення сторін у стан, який передував укладенню договору - повернення кожною стороною усього отриманого за договором. Згідно оскаржуваних договорів про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року позивач без його відома, доручення чи будь-якої іншої правової підстави, що було встановлено вище, був позбавлений прав на грошові кошти, розміщенні у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. З системного тлумачення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 162 КАС України випливає, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання Договору про придбання акцій N 4/2016 нечинним з поворотом виконання зазначеного договору, шляхом стягнення на користь позивача усіх сум за зазначеним договором. З аналогічних підстав судом визнається нечинним і договір N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів позивача. Позивач зазначає, що у зв'язку з списанням грошових коштів з його рахунків відкритих у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не здійснювалось нарахування процентів згідно умов договорів, а саме станом на 22 лютого 2017 року: ВалютаСписана сумаДата списанняПоточна датаНомер рахункуПроцентна ставкаСума не нарахованих процентівEUR227 324,5922.12.201622.02.20171500001800006314,55 599,04EUR1 100 000,0022.12.201622.02.2017152110180004430,1186,85UAH4 540 538,4222.12.201622.02.20171500501800000220,5158 110,26UAH130 000 000,0022.12.201622.02.20171523301800000118,54 085 205,48UAH50 000 000,0022.12.201622.02.20171521901800030415,51 316 438,36USD100 000,0022.12.201622.02.2017150270100006020,584,93USD609 276,2222.12.201622.02.20171500601800000114,515 006,56USD4 200 000,0022.12.201622.02.2017152160180004150,1713,42Отже, загальна сума не нарахованих процентів за користування коштами ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" становила 5 785, 89 євро, 5 559 754, 09 грн., 15 804, 91 доларів США. При цьому судом використано наступну формулу розрахунку: "сума списана з кореспондентського рахунку" X "процент за користування коштами" X "кількість днів (63 дні станом на 22.12.2017)" / "кількість днів у році (365)" Х 100 % = "сума не нарахованих процентів за користування коштами". Таким чином, правомірним є стягнення з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в якості повороту виконання договору купівлі про придбання акцій N 4/2016 наступних сум: - 363 645 240, 00 грн. - в якості суми грошових коштів, списаних з кореспондентських рахунків; - 5 785, 89 євро, 5 559 754, 09 грн., 15 804, 91 доларів США. - в якості не нарахованих процентів за користування коштами ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". При цьому суд враховує приписи п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", відповідно до якого, у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суд у мотивувальній частині рішення повинен навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд може ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у справах щодо правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України). А згідно з ч. 3 статті 553 Цивільного кодексу України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно, на користь позивача грошові кошти підлягають стягненню як в національній, так і в іноземній валютах, згідно заявлених позовних вимог. Окремо суд звертає увагу на те, що стаття 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає певну послідовність дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо здійснення так званої процедури "bail-in". Зокрема, спочатку здійснюється обмін необтяжених грошових вимог на акції додаткової емісії, з подальшим формуванням резервів банку та аналізом стану капіталу банку, і лише у разі від'ємного чи нульового значення Фонд продає усі акції Міністерству фінансів України. Однак, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року N 961 установлено, що держава в особі Міністерства фінансів України придбаває акції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у повному обсязі за одну гривню. Тобто, вже станом на 18 грудня 2016 року, ще до проведення процедур передбачених статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", державними органами було визначено, що продаж 100 % акцій здійснюється за одну гривню. Разом з тим, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про погодження умов договору продажу 100 % акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 датоване 20 грудня 2016 року, в той же час з наданих Фондом виписок про операції з цінними паперами вбачається, що зарахування акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", які набув позивач, відбулось 21 грудня 2016 року. Тобто, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб приступив до продажу 100 % ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ще до набуття позивачем прав на акції, що свідчить про повне порушення процедури, визначеної статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При розгляді даної справи судом, також враховані наступне. Стаття 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Разом з тим, в межах правовідносин, що склались в даному випадку, позивач у примусовому порядку на підставі відповідних рішень відповідачів був позбавлений прав на належне йому майно, що за своєю суттю є конфіскацією майна. Водночас, відповідно до приписів статті 41 Конституції України, яка є нормою прямої дії, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки в даному випадку відсутнє будь-яке рішення суду, на підставі якого відповідачами вчинялись би дії по примусовому вилученню майна позивача, такі дії та рішення відповідачів є протиправними. Згідно з вимогами обов'язкової до застосування в Україні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до § 56 рішення Європейського суду з прав людини Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини, [ВП], N 13279/05 від 20 жовтня 2011 року: "Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом)". Зазначений принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Спорронг і Лоннрот проти Швеції" (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі статті 1 Першого протоколу. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Прессос компанія ОСОБА_16О." та інші проти Бельгії"). Разом із тим факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності. Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи. Як зазначено в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Застосовуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини суд та вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод приходить до висновку про порушення відповідачами в межах відносин, які досліджуються судом при розгляді даної адміністративної справи, балансу та рівноваги відносно прав позивачів, оскільки обставини справи свідчать, що позивач був протиправно позбавлений прав на грошові кошти без відшкодування їх вартості. Зазначене в сукупності з вже наведеними вище гарантіями ефективного правового захисту, що встановлені статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, додатково підтверджують правомірність позиції про необхідність задовольнити позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача грошових коштів а якості повороту виконання протиправних рішень відповідачів. Згідно з ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для прийняття оскаржуваних рішень. З урахуванням вимог, встановлених ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, позов підлягає задоволенню повністю. Додатково суд вважає за необхідне висловитись щодо підсудності даного спору адміністративному суду. Суду відома позиція Верховного Суду України, викладена у постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, згідно з якою на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Відповідно до ч. 1 статті 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15, суд встановив, що вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується обставин щодо включення грошових вимог органу Пенсійного фонду України до реєстру акцептованих вимог кредиторів; що стосується правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 з приводу включення фізичної особи - вкладника банку, до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у цій постанові. Так, висновок Верховного Суду України у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського судочинства. Проте, на думку суду, застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у контексті спірних правовідносин є помилковим, виходячи з такого. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Пункт 2 ч. 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Разом з цим, ч. 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Суд звертає увагу, на те, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним Законом, що визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Частина 8 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. У свою чергу норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають особливу процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, відмінну від порядку ліквідації банкрута, яка здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється на підставі відповідної постанови Правління Національного банку України за правилами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не передбачає порушення справи про банкрутство в господарському суді. Суд також зауважує, що за суб'єктним складом відповідачів та характером виконуваних ними функцій дана справа є публічно-правовим спором. Так, як вже зазначалось вище, згідно з ч. 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до визначення п. 7 ч. 1 статті 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції. За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Відповідно до ч. 1 статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Частина 1 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно з ч. 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює зокрема такі функції: здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. Відповідно до положень ч. ч. 1-3 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що Фонд та уповноважена особа Фонду виконують управлінські владні функції, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі по виконанню дій із забезпечення виведення банку з ринку та організації виплат відшкодувань за вкладами. Зазначене кореспондується із позицією, викладеною у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", а саме у пункті 25 зазначеної постанови Пленум Вищого адміністративного суду України вказав наступне: "Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України". Крім того, з урахуванням наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини виникли між позивачами та Фондом і його Уповноваженими особами як наслідок запровадження процедури тимчасової адміністрації банку, а не у межах процедури банкрутства, та без участі банку, як боржника. Отже, суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів. Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 562 556, 00 грн. Керуючись ст. ст. 94, 122, 128, 158-163 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Позовні вимоги публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" пов'язаною з ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" особою. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 в частині визнання ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77 в частині визнання ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та Публічним акціонерним товариством "АКЦЕНТ-БАНК", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016, були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": - 363 645 240, 00 (триста шістдесят три мільйони шістсот сорок п'ять тисяч двісті сорок) гривень, в якості суми грошових коштів, списаних з кореспондентських рахунків, - 5 785, 89 євро (п'ять тисяч сімсот вісімдесят п'ять тисяч євро вісімдесят дев'ять євроцентів), 5 559 754, 09 гривень (п'ять мільйонів п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят чотири гривні дев'ять копійок), 15 804, 91 (п'ятнадцять тисяч вісімсот чотири долари США дев'яносто один цент), в якості не нарахованих процентів за користування грошовими коштами за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року, наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 N 44, в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 562 556, 00 грн. (п'ять мільйонів п'ятсот шістдесят дві тисячі п'ятсот п'ятдесят шість гривень). Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Головуючий суддя: Аблов Є.В. Суддя: Літвінова А.В. Суддя: Мазур А.С. http://reyestr.court.gov.ua/Review/66547903
  14. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17 травня 2017 року N 826/20221/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є.В., суддів - Літвінової А.В., Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрія Миколайовича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗБАНК", про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання,- ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (разом далі також - позивачі) з адміністративним позовом до Національного банку України (далі також - відповідач-1, НБУ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-2, Фонд, ФГВФО), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, ПАТ "УКРГАЗБАНК", в якому позивачі, з урахуванням поданих заяв про зміну предмету позову, просили: - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами; - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_1, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_3, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_4, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_5, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_6, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК", в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": 151 011 000, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту та 72 353, 69 доларів США, 6 759, 52 євро в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_1, 514 126 000, 00 грн. - на користь ОСОБА_3, 163 052 960, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту, та 80 955, 90 доларів США, 1 105, 10 євро в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_4, 174 504 680, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту, та 91 850, 00 доларів США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_5, 44 835 000, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту, та 21 074, 00 доларів США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_6, як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105; рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887; рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891; Договору про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року; Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року; Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44, в частині, що стосується прав та інтересів позивачів. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави та протиправним віднесенням позивачів до категорії пов'язаних з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" осіб, що в сукупності призвело до порушення прав позивачів на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном, а саме грошовими коштами, що були розміщені ними в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Представники відповідачів заперечували щодо задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи. Так, НБУ у письмовому запереченні проти позову зазначив, що позивачі є пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами. Заперечення відповідача-1 обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником істотної участі у ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", ПАТ "Запорізький завод феросплавів", ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". В свою чергу власник істотної участі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" - ОСОБА_13 також володіє частками у зазначених ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно", ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", ПАТ "Запорізький завод феросплавів" в розмірі 51-53 %. Спільне володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_13 істотними частками у спільних підприємствах свідчить про спорідненість ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" і, як наслідок, пов'язаність позивача ОСОБА_1 з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". В свою чергу, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 є родичами ОСОБА_1, тобто, є асоційованими особами відносно ОСОБА_1 і на підставі п. 7 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Стосовно ОСОБА_4 НБУ зазначає, що вона є власником істотної участі в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", яке є афілійованим відносно ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в силу відносин фактичного контролю. Крім того, відповідач НБУ зазначає, що ОСОБА_5 є бенефіціарним власником компаній-нерезидентів на депозитних рахунках яких були розміщені грошові кошти, одержані в якості кредиту ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Таким чином, ОСОБА_5 є пов'язаною з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на підставі п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Усі наведені обставини відповідач-1 розглядає як докази та ознаки пов'язаних осіб. З цих та інших наведених у письмових запереченнях підстав відповідач-1 просив у задоволенні позову відмовити. ФГВФО у письмовому запереченні проти позову зазначив, що позивачами всупереч п. 9 ч. 2 статті 3 КАС України не спрямовано позовних вимог до відповідачів Уповноважених осіб ФГВФО. Крім того, при прийнятті оскаржуваних рішень Уповноважені особи ФГВФО діяли як посадови особи ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а не як суб'єкт владних повноважень. З цих та інших наведених у письмових запереченнях причин відповідач-2 просив у задоволенні позову відмовити. Міністерство фінансів України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у письмових запереченнях на позов посилались на безпідставність позову, вказували, що оскаржувані рішення прийнятті в межах та в спосіб, визначений законом. В судовому засіданні 12 квітня 2017 року представник позивачів позовні вимоги підтримав повністю, представники НБУ, ФГВФО та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" проти задоволення позову заперечували. Відповідачі ПАТ "УКРГАЗБАНК", Міністерства фінансів України, Уповноважені особи ФГВФО Соловйова Н.А., Шевченко А.М., Славкіна М.А. до суду не прибули, про дату, час та місце судового розгляду були повідомленні належним чином. Відповідно до ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Під час розгляду справи в судовому засіданні 12 квітня 2017 року суд, на підставі наведених вимог статті 128 КАС України, з огляду на неявку у судове засідання окремих відповідачів по справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, та відсутність необхідності у заслуховуванні свідка або експерта, перейшов до її розгляду в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи. Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. 05 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000703452255, за яким відкрито рахунок НОМЕР_6. 10 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000704259283, за яким відкрито рахунок НОМЕР_7. 01 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000704013447, за яким відкрито рахунок НОМЕР_8. 28 березня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN2500073417043, за яким відкрито рахунок НОМЕР_9. 17 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000700604762, за яким відкрито рахунок НОМЕР_10. 13 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN10000010512451, за яким відкрито рахунок НОМЕР_11. 22 лютого 2005 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN10000001978049, за яким відкрито рахунок НОМЕР_12. 12 грудня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN10000704820291, за яким відкрито рахунок НОМЕР_13. 22 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000711289441, за яким відкрито рахунок НОМЕР_14. 30 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN25000738896738, за яким відкрито рахунок НОМЕР_15. 29 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN25000738865116, за яким відкрито рахунок НОМЕР_16. Відповідно до протоколу Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38), зазначено, що за результатами проведеної з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" роботи вдалося зібрати належні докази для підтвердження пов'язаності осіб з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" осіб згідно переліку, серед яких значаться, зокрема, позивачі. 13 грудня 2016 року рішенням Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України Національного банку України N 105 позивачі були визнані пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами за номерами ознаки пов'язаної особи з Банком відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність": - ОСОБА_1 - N 525, 529. - ОСОБА_2 - N 527. - ОСОБА_3 - N 527. - ОСОБА_4 - N 527. - ОСОБА_5 - N 529. - ОСОБА_6 - N 527. 18 грудня 2016 року рішенням Правління Національного банку України N 498-рш/БТ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" віднесений до категорії неплатоспроможних. 18 грудня 2016 року рішенням Виконавчої Дирекції ФГВФО N 2859 розпочато процедуру виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно). Призначено строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно) уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ ПРИВАТБАНК" директора департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ФГВФО Соловйову Н.А. Делеговано Соловйовій Н.А. повноваження тимчасового адміністратора ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", визначені Законом, зокрема, статтями 37-39 Закону. 20 грудня 2016 року наказом Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. N 22 заборонено з 20 грудня 2016 року здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові банківські операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку, зазначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4), серед яких, зокрема, значаться позивачі. Також вказаним наказом заступнику Голови Правління банку, ІТ-директору ОСОБА_14 доручено забезпечити блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4). 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО N 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", доручено Уповноваженій особі ФГВФО Шевченку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені набувачів - пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Уповноваженій особі ФГВФО Славкіній М.А. доручено укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Уповноваженій особі ФГВФО Соловйовій Н.А. доручено забезпечити списання з рахунків пов'язаних з банком осіб грошових коштів після виконання зазначених вище договорів, погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". 20 грудня 2016 року рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО N 2891 "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були заборонені операції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з пов'язаними особами. 20 грудня 2016 року Уповноваженою особою ФГВФО Славкіною М.А. від імені ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та Уповноваженою особою ФГВФО Шевченко А.М. від імені ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, як пов'язаних осіб ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", укладені Договори про придбання акцій N N 83, 92, 100, 101, 102 та Акти приймання-передавання. Згідно вказаних договорів, Уповноваженою особою ФГВФО Шевченко А.М. здійснено придбання акцій додаткової емісії ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в обмін на грошові вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема, встановлено, що набувачі акцій відступають банку права вимоги у наступних сумах: ОСОБА_1 - 151 011 000, 00 грн. ОСОБА_3 - 514 126 200, 00 грн. ОСОБА_4 - 163 052 960, 00 грн. ОСОБА_6 - 44 835 000, 00 грн. ОСОБА_5 - 174 504 680, 00 грн. Згідно підписаних актів приймання-передавання за Договорами про придбання акцій N N 83, 92, 100, 101, 102, визначено, що Набувачі підтверджують припинення належних прав вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед набувачами. 21 грудня 2016 року наказом уповноваженої особи ФГВФО Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" N 44 керівниками структурних департаментів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" доручено в термін до 19:00 21 грудня 2016 року провести операцій з розблокування рахунків, розторгнення договорів та перерахування коштів пов'язаних осіб на транзитні рахунки ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Згідно витягу з додатку N 1 до Наказу N 44 від 21 грудня 2016 року, розторгнення договорів та перерахування коштів здійснювалось в тому числі стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО N 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погодженні умови договору продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Міністерству фінансів України. 21 грудня 2016 року, згідно договору N БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку, 100 % акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" продано Міністерству фінансів України за ціною продажу в 1 (одну) гривню 00 коп. На думку позивачів, всі зазначені рішення в частині, що стосується їх прав та оспорюваних інтересів, є протиправними, оскільки прийняті у зв'язку з їх безпідставним визначенням пов'язаними особами з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та порушенням порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що позивачі оскаржують законність рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами. Правовий статус пов'язаних з банком осіб визначений статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відповідно до якої, для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. Таким чином, право НБУ приймати рішення про визначення юридичної чи фізичної особи пов'язаною з банком визначене саме ч. 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка зобов'язує НБУ встановити відповідність такої особи критеріям ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з одночасною наявністю у неї ознак, визначених нормативними актами Національного банку України, з урахуванням характеру операцій/взаємовідносин з банком, наявністю інших зв'язків із банком. Згідно з п. п. 1-2 глави 2 Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління НБУ від 12 травня 2015 року N 315 (далі також - Положення N 315), Національний банк може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону із застосуванням зокрема ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Національний банк може визначати пов'язаною з банком особу, використовуючи одну або декілька ознак одночасно. Рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - Комісія). Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. "На підставі" - означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. "У межах повноважень" - означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. "У спосіб" - означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. Згідно наявної в матеріалах справи копії рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 та додатку до нього, за позивачами визначені наступні коди типів пов'язаних з банком осіб: ОСОБА_1 - N 525, 529; ОСОБА_2 - 527; ОСОБА_3 - 527; ОСОБА_4 - 527; ОСОБА_5 - 529; ОСОБА_6 - 527. Згідно Додатку до Положення N 315, визначені наступні типи пов'язаної особи: - N 525 - особи, які мають істотну участь у споріднених та афільованих особах банку; - N 527 - асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 частини першої статті 52 Закону; - N 529 - будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Відповідно до вимог п. п. 5, 7, 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Главою 3 Положення N 315 визначенні ознаки осіб такими, що є пов'язаними з банком особами, зокрема: 1. За характером взаємовідносин: 1) винятковість: особа є боржником/контрагентом лише одного банку або пов'язаних із ним осіб, а операції, які здійснюються з такою особою, є економічно необґрунтованими (за винятком випадків, коли одержання фінансування від більше ніж одного банку є недоцільним, наприклад, іпотечний кредит, наданий фізичній особі для придбання житла, що є єдиним місцем проживання цієї особи); у особи, у тому числі новоствореної, відсутня кредитна історія з іншими фінансовими установами, не пов'язаними з банком. 2) економічна залежність: особа здійснює свою господарську діяльність у секторі економіки, де банк або пов'язані з ним особи відіграють дуже важливу роль (уключно з діяльністю з надання допоміжних послуг); основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов'язань, особи є кошти банку та/або пов'язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності; особа не має суттєвої господарської діяльності або доходів (включаючи, але не обмежуючись офшорними та фіктивними компаніями і підставними особами); особа є залежною від банку та/або від пов'язаних із ним осіб, внаслідок чого проблеми в діяльності банку або пов'язаних із ним осіб із великою вірогідністю призведуть до проблем у діяльності цієї особи; особа діє переважним чином як представник інтересів банку та/або пов'язаної з банком особи; особа належить до групи осіб, одна з яких є позичальником банку та якій банк надав значні кредити, які пов'язані між собою спільною господарською діяльністю або участю в статутному капіталі іншої особи, та одна із цих осіб є пов'язаною з банком особою; особа належить до групи осіб, пов'язаних між собою спільною господарською діяльністю, забезпечення за кредитами яких надано одним заставодавцем, та хоча б один з позичальників є пов'язаною з банком особою; 2. За характером операцій: 1) мета трансакції та використання коштів: мета трансакції та використання коштів не відповідає основному виду діяльності (типовій господарській діяльності) особи; кошти, отримані особою, використані для інших цілей, ніж передбачено в договорі; кошти використовуються пов'язаними з банком особами або в їх інтересах прямо чи опосередковано (уключаючи, але не обмежуючись погашенням кредитів в інших фінансових установах, купівлею активів та оплатою послуг); використання коштів чітко не визначено або не контролюється банком належним чином. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи; споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі; афілійована особа банку - будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку; асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича. Відповідно до ч. 1 статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. На обґрунтування власної позиції, НБУ до матеріалів справи долучено відомості щодо структури власності ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", згідно яких ОСОБА_1 володіє істотною участю в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" через BOLVIK VENTURES LTD, а ОСОБА_13 через компанію HARLEY TRADING LIMITED є власником істотної участі в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". В свою чергу, ОСОБА_13 згідно відомостей про остаточних ключових учасників у структурі власності ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", був власником 41,65 % ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на момент прийняття оскаржуваного рішення від 13 грудня 2016 року N 105. Водночас, позивачами були надані суду копії довідок BOLVIK VENTURES LTD від 01 лютого 2017 року та 06 лютого 2017 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 не здійснює участі в BOLVIK VENTURES LTD, директором BOLVIK VENTURES LTD є Menelaos Sazos, який самостійно здійснює управління BOLVIK VENTURES LTD. Відповідно до статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними. Як зазначено в п. 9 постанови Вищого адміністративного суду міста Києва "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20 травня 2013 року N 7, за змістом пункту 3 частини першої статті 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати. Враховуючи наведене, та, оскільки позивачами та НБУ були долучені до матеріалів справи взаємовиключні докази щодо участі ОСОБА_1 в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", суд виходить з наступного. ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 23729809. ТОВ "Гравіс-Кіно" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 36257228. ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 16391959. Пунктом 7 ч. 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Відповідно ж до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", ОСОБА_1 не зазначений власником істотної участі, бенефіціаром, учасником, керівником чи будь-якою іншою особою відносно вказаних юридичних осіб. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Виходячи з наведених обставин, суд приходить до висновку про недоведеність істотної участі ОСОБА_1 в споріднених з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особах - ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" і, як наслідок, про відсутність ознак пов'язаності його особи з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на цих підставах. Таким чином, судом не встановлено відносин впливу чи контролю ОСОБА_1 на діяльність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" чи його органів управління. Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", уповноважені Національним банком України особи мають право одержувати від банку інформацію, документи та їх копії, письмові пояснення з питань діяльності банку, а також вилучати копії документів, що свідчать про порушення законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. У ході перевірки банку уповноважені Національним банком України особи мають право перевіряти будь-яку звітність афілійованої та спорідненої особи банку щодо взаємовідносин з банком з метою визначення впливу відносин з цією особою на стан банку. Для цілей перевірки афілійовані та споріднені особи сприяють Національному банку України відповідно до положень цієї статті у тому самому порядку, що застосовується до банків. Згідно з п. п. 3.8, 3.9 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 276, керівник інспекційної групи за результатами інспекційної перевірки з урахуванням довідок про перевірку та іншої інформації складає звіт про інспектування. Звіт про інспектування має визначену форму, яка затверджується уповноваженою посадовою особою Національного банку. Звіт про інспектування складається у двох примірниках і підписується керівником інспекційної групи та куратором перевірки. Перший примірник звіту про інспектування не пізніше ніж через 30 календарних днів із дати закінчення інспекційної перевірки, яка встановлюється в посвідченні на право проведення інспекційної перевірки/розпорядженні про інспекційну перевірку, надсилається до об'єкта перевірки з урахуванням вимог щодо пересилання документів з грифом конфіденційності, установлених Національним банком, із супровідним інформаційним листом, підписаним уповноваженою посадовою особою Національного банку, який містить загальний висновок про результати проведеної інспекційної перевірки. Другий примірник звіту про інспектування залишається у відповідного структурного підрозділу центрального апарату Національного банку для зберігання згідно з встановленими вимогами. Звіти про інспектування, довідки про перевірку та інші матеріали щодо інспекційної перевірки є конфіденційною інформацією та власністю Національного банку і не підлягають публічному розголошенню. Суд зазначає, що роздруківка з веб-сайту юридичної особи щодо структури її власності, так само як і інформація, отримана в інший ніж наведений вище спосіб, не є формою здійснення банківського нагляду Національним банком України, що передбачений Законом України "Про банки і банківську діяльність". Таким чином, відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 є власником будь-яких часток у статутному капіталі ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". Суд відзначає, що НБУ не надано суду документів, на підставі яких були прийняте оскаржуване рішення Комісії від 13 грудня 2016 року N 105, а саме пропозиції, підготовленої Управлінням моніторингу пов'язаних з банками осіб та звіту інспекційної перевірки встановленої форми. Письмові докази, якими відповідач НБУ обґрунтовує законність прийнятого рішення були одержані після прийняття оскаржуваного рішення. Щодо коду типу пов'язаної особи N 529 (особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини) відносно ОСОБА_1, суд відзначає, що згідно п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пов'язаною визнається особа, яка проводить операції в інтересах пов'язаних осіб банку. Разом з тим, суду не надано доказів здійснення таких операцій ОСОБА_1 і суд відхиляє доводи про те, що операції здійснені ПАТ "Запорізький завод феросплавів" та ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" вважаються здійсненими ОСОБА_1, оскільки це є різні суб'єкти. Більше того, НБУ не було доведено належними та допустимими доказами те, що кредити одержані ПАТ "Запорізький завод феросплавів" та ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" використовувалися ОСОБА_1, а компанії VISIC INVESTMENTS LIMITED, LOGARINVEST LIMITED, DIVOT ENTERPRISES LIMITED, ASKIFOU LIMITED, GEVELD HOLDINGS INC, ALBROATH INTERNATIONAL CORP., BRIMMILTON LIMITED, BIRGMINTON INVESTING ING, NEWELL INDUSTRIES LIMITED, LUCRINO INVESTMENTS LIMITED, GEORGIAN MANGANESE LLC йому підконтрольні. Крім того, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 не є учасником чи власником істотної участі вказаних юридичних осіб. При цьому, стосовно структури власності ПАТ "Запорізький завод феросплавів" позивачами надано суду документи, які свідчать про відсутність участі ТАПЕСТА ЛІМІТЕД, МАТРІМАКС ЛІМІТЕД, СОЛТЕКС ЛІМІТЕД, УОЛТРОН ЛІМІТЕД у роботі та керівництві господарською діяльністю ПАТ "Запорізький завод феросплавів". Отже, ОСОБА_1 не є особою, визначеною ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Більше того, відповідачами не доведено, а судом не встановлено, існування між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-яких відносин окрім відносин клієнта банку. Таким чином, характер взаємовідносин та операцій ОСОБА_1 з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не свідчить про їх пов'язаність. В свою чергу, позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, не можуть вважатися пов'язаними особами з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", як асоційовані з ОСОБА_1 особи, оскільки останній не є пов'язаним з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича. Виходячи з встановлених фактичних обставин, ОСОБА_4 також не є асоційованою особою відносно ОСОБА_1, оскільки приходиться йому племінницею. Таким чином, застосування коду типу пов'язаної особи N 527 (асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 частини першої статті 52 Закону) відносно ОСОБА_4 також є необґрунтованим. Стосовно обґрунтування коду типу пов'язаної особи N 525 "особи, які мають істотну участь у споріднених та афільованих особах банку" до ОСОБА_4 щодо її участі в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" /ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" суд відзначає, що посилання на зазначений критерій N 525 щодо ОСОБА_4 відсутнє в рішенні НБУ від 13 грудня 2016 року N 105. Більше того, з такого рішення НБУ вбачається, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не є афілійованими особами, оскільки відносно них зазначений код типу N 529 (будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини), а не N 524 (споріднені та афільовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи). Відносно ОСОБА_5 НБУ зазначено, що зміст операцій, які здійснювала ОСОБА_5 в інтересах пов'язаних осіб банку, полягав у операціях компаній Lumil Investments LLP, Berlini Commercial LLP, Sofinam Investments LLP. Разом з тим, суд відзначає невірне застосування вже наведеного вище п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки НБУ фактично підмінюється визначення "операції здійснені ОСОБА_5." на "операції Lumil Investments LLP, Berlini Commercial LLP, Sofinam Investments LLP". Враховуючи, що доказів здійснення ОСОБА_5 операцій в інтересах пов'язаних осіб банку відповідачами не надано, суд вважає необґрунтованим застосування коду типу пов'язаної особи N 529 щодо ОСОБА_5 Таким чином, беручи до уваги усі наведені вище обставини у сукупності з відповідними їм правовими положеннями, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для прийняття відповідачем НБУ оскаржуваного рішення N 105 від 13 грудня 2016 року в частині визнання позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами. При цьому необхідно зазначити, що у даному випадку суд не втручається у дискрецію відповідачів, зокрема щодо аналізу ознак, визначених у нормативно-правових актах НБУ щодо пов'язаності особи із банком, характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком, оскільки не зобов'язує їх вчиняти будь-які дії, а лише перевіряє відповідність оскаржуваних рішень критеріям правомірності відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, що є прямим обов'язком суду. Стосовно протоколу Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38), суд окремо зазначає наступне. Відповідно до ч. ч. 1-2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою. Згідно пункту 2 глави 2 Положення N 315, рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - Комісія). Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Отже, предметом оскарження відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи. Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що протокол засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України від 13 (12) грудня 2016 року не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Протокол засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 (12) грудня 2016 року є носієм доказової інформації про виявлені Комісією ознаки пов'язаних осіб, на підставі яких приймається відповідне рішення Комісії, а тому оцінка протоколу, в тому числі й оцінка дій службових осіб Комісії щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Ураховуючи викладене, предметом судового оскарження в даному спорі є рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", підстави та докази прийняття якого були зафіксовані протоколом Комісії від 13 (12) грудня 2016 року. Крім того, колегія суддів відзначає, що в оскаржуваному рішенні Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначено, що документи та інформація про пов'язаних осіб були зафіксовані протоколом Комісії Національного банку України від 12 грудня 2016 року, водночас до матеріалів справи долучено копію протоколу Комісії Національного банку України з іншою датою - 13 грудня 2016 року N (38). В частині решти позовних вимог, в тому числі заявлених до Уповноважених осіб ФГВФО, суд зазначає про наступне. Частиною 1 статті 3 Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку. Згідно з п. 17 ч. 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду гарантування фізичних осіб - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом гарантування фізичних осіб, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Відповідно до ч. 8 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Відповідно до статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: 1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Уповноважена особа Фонду має право: 1) призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов'язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю; 2) здійснювати інші повноваження, встановлені цим Законом, та делеговані їй Фондом. З наявних в матеріалах справи копій рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акту виконання зобов'язань, наказу Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 вбачається, що вони були застосовані відносно позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 як до пов'язаних з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" осіб. Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що усі оскаржувані рішення ФГВФО та НБУ об'єднані спільною підставою - визначення позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". При цьому, суду не зрозумілий критерій застосування вказаної процедури щодо ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та одночасного не застосування цієї ж процедури щодо ОСОБА_2, який теж був визнаний пов'язаним з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Відповідно до ч. 1 статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас ч. ч. 1, 2 статті 2 КАС України передбачено, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За приписами п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до п. п. 7, 14 ч. 1 статті 3 КАС України, адміністративний договір - дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Статтею 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. Таким чином, суд, зокрема, наділений правом визнавати нечинними адміністративні договори. Суд погоджується з доводами позивачів, що договори про придбання акцій є адміністративними договорами, оскільки фактично вони укладені за участі суб'єктів владних повноважень на виконання владних функцій, визначених статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому наділені відповідними ознаками адміністративних договорів. Враховуючи, що усі рішення та укладені за участі ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО договори мають похідний характер від рішення Комісії НБУ від 13 грудня 2016 року N 105, яке вище було визнане судом протиправним та необґрунтованим, колегія суддів вважає, що вказані похідні вимоги позивачів також підлягають задоволенню. Беручи до уваги наведене вище, суд приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення прийняті відповідачами на підставі припущень, що не узгоджується з вимогами статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Суд також погоджується із твердженням позивачів про те, що вони не можуть вважатись пов'язаними з банком особами протягом 15 днів із дня отримання банком відповідного повідомлення Національного банку України, а оскільки всі наступні рішення ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО, як і відповідні договори, були складені в межах такого строку і базувались вони саме на обставині пов'язаності позивачів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", вони є такими, що прийняті з порушенням встановленої законом процедури. Так, відповідно до положень ч. 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", про прийняте рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. Відповідно до п. 4 глави 2 розділу II Положення N 315, особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання такого повідомлення Національного банку про визначення пов'язаною з банком особи не доведе протилежного. Згідно з пунктом 5 глави 2 розділу II Положення якщо банк доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то відповідне рішення Комісії скасовує/змінює Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет). Якщо банк не доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то Комітет залишає рішення Комісії без змін. Буквальний зміст вказаних правових норм свідчить, що особа, визнана пов'язаною із банком вважається такою після спливу 15-денного строку, передбаченого для доведення протилежного банком. Матеріали справи підтверджують, що повідомлення про пов'язаність із позивачем надіслано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 14 грудня 2015 року, відповідно, позивачі строком до 29 грудня 2016 року не вважались пов'язаними із банком особами, що додатково свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Більше того, згідно вимог статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до здійснення внеску до статутного капіталу Фонд: має право розпорядитися необтяженими грошовими зобов'язаннями банку перед пов'язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов'язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов'язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов'язань на акції додаткової емісії банку. Позивачами до матеріалів справи долучені копії договорів застави від 19 грудня 2016 року згідно, яких права на депозити були обтяжені ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "МТІР ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ". Тобто, обмін прав вимоги позивачів до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на акції додаткової емісії здійснений з порушенням вимог статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, вказані приписи статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають, що на акції додаткової емісії банку не можуть обмінюватись кошти на за поточними та депозитними рахунками клієнтів банку. А оскільки матеріали справи свідчать, що кошти позивачів зберігались саме на депозитних рахунках ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", ФГВФО та Уповноважені особи ФГВФО були позбавлені права розпоряджатись такими грошовими зобов'язаннями банку перед позивачами шляхом їх обміну на акції додаткової емісії банку, що фактично мало місце, в результаті чого позивачі були протиправно позбавлені права розпоряджатись власним майном у вигляді грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Стосовно вимог про стягнення грошових коштів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь позивачів, суд зазначає про наступне. Відповідно до статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. З оскаржуваного наказу Уповноваженої особи ФГВФО N 44 від 21 грудня 2016 року "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" судом встановлено, що внаслідок дій ФГВФО та уповноважених осіб грошові кошти позивачів з їх рахунків були зараховані на транзитний рахунок 37397820000101. Враховуючи встановлену протиправність актів та договорів ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО, суд, керуючись наведеними приписами процесуального законодавства та з метою повного відновлення порушених прав позивачів, вбачає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а також процентів, які не були нараховані на них станом на 22 лютого 2017 року, згідно заявлених вимог позивачів. Формула розрахунку: "сума депозиту" X "процент за депозитом" X "кількість днів (63 дні станом на 22.02.2017)" / "кількість днів у році (365)" Х " 100 % " = "сума не нарахованих процентів за депозитом" - " 18 % податок на доходи фізичних осіб" - " 1,5 % військовий збір". N Позивачі N депозитного договоруВалютаСумма на 22.12.16 Списано 22.12.16 % -ставкаМало бути нараховано % з 22.12.16 по 22.02.17 (63 дні)Податок 19,5 % Мало бути виплачено1.ОСОБА_1SAMDN01000703452255USD5 207 354,005 207 354,0010,0089 880,3617 526,6772 353,692.ОСОБА_1SAMDN01000704259283EUR486 488,50486 488,5010,008 396,921 637,406 759,523.ОСОБА_6SAMDN25000738865116USD1 516 784,001 516 784,0010,0026 180,115 105,1221 074,994.ОСОБА_5SAMDN25000738896738USD6 610 575,506 610 575,5010,00114 100,3422 249,5791 850,785.ОСОБА_4SAMDN10000001978049USD2 053 581,102 053 581,1010,0035 445,376 911,8528 533,526.ОСОБА_4SAMDN10000010512451USD3 106 847,503 106 847,5010,0053 625,0410 456,8843 168,167.ОСОБА_4SAMDN10000704820291USD1 024 667,17948 185,206,5011 495,922 241,719 254,228.ОСОБА_4SAMDN01000711289441EUR79 535,2379 535,2310,001 372,80267,701 105,10При розгляді даної справи судом, також враховано наступне. Стаття 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Разом з тим, в межах правовідносин, що склались в даному випадку, позивачі у примусовому порядку на підставі відповідних рішень відповідачів були позбавлені прав на належне ним майно, що за своєю суттю є конфіскацією майна. Водночас, відповідно до приписів статті 41 Конституції України, яка є нормою прямої дії, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки в даному випадку відсутнє будь-яке рішення суду, на підставі якого відповідачами вчинялись би дії по примусовому вилученню майна позивачів, такі дії та рішення відповідачів є протиправними. Згідно з вимогами обов'язкової до застосування в Україні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до § 56 рішення Європейського суду з прав людини Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини, [ВП], N 13279/05 від 20 жовтня 2011 року: "Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом)". Зазначений принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Спорронг і Лоннрот проти Швеції" (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі статті 1 Першого протоколу. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Прессос компанія ОСОБА_11О." та інші проти Бельгії"). Разом із тим факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності. Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи. Як зазначено в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Застосовуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини суд та вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод приходить до висновку про порушення відповідачами в межах відносин, які досліджуються судом при розгляді даної адміністративної справи, балансу та рівноваги відносно прав позивачів, оскільки обставини справи свідчать, що позивачі були протиправно позбавлені прав на грошові кошти безкоштовно та без відшкодування їх вартості. За таких умов, та враховуючи гарантії ефективного правового захисту, встановлені статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про стягнення грошових коштів, як поворот виконання протиправних рішень відповідачів. При цьому, суд враховує приписи п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", відповідно до якого, у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суд у мотивувальній частині рішення повинен навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд може ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у справах щодо правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України). А згідно з ч. 3 статті 553 Цивільного кодексу України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно, на користь позивачів грошові кошти підлягають стягненню як в національній, так і в іноземній валютах, згідно заявлених позовних вимог. Згідно з ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для прийняття оскаржуваних рішень. З урахуванням вимог, встановлених ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, позов підлягає задоволенню повністю. При цьому, в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", суд зазначає, що оскільки в оскаржуваному наказі не вказується про зупинення/припинення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за поточними, депозитними, кореспондентськими чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а йде мова лише про заборону здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та про блокування рахунків пов'язаних осіб банку, вказана вимога підлягає задоволенню шляхом саме визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується позивачів, щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків позивачів. Додатково суд вважає за необхідне висловитись щодо підсудності даного спору адміністративному суду. Суду відома позиція Верховного суду України, викладена у постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, згідно з якою на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Відповідно до ч. 1 статті 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15, суд встановив, що вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується обставин щодо включення грошових вимог органу Пенсійного фонду України до реєстру акцептованих вимог кредиторів; що стосується правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 з приводу включення фізичної особи - вкладника банку, до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у цій постанові. Висновок Верховного Суду України у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського судочинства. Проте, на думку суду, застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у контексті спірних правовідносин є помилковим, виходячи з такого. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Пункт 2 ч. 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Разом з цим, ч. 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Суд звертає увагу, на те, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним Законом, що визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Частина 8 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. У свою чергу, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають особливу процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, відмінну від порядку ліквідації банкрута, яка здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється на підставі відповідної постанови Правління Національного банку України за правилами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не передбачає порушення справи про банкрутство в господарському суді. Суд також зауважує, що за суб'єктним складом відповідачів та характером виконуваних ними функцій дана справа є публічно-правовим спором. Так, як вже зазначалось вище, згідно з ч. 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до визначення п. 7 ч. 1 статті 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції. За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Відповідно до ч. 1 статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Частина 1 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно з ч. 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює зокрема такі функції: здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. Відповідно до положень ч. ч. 1-3 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що Фонд та уповноважена особа Фонду виконують управлінські владні функції, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі по виконанню дій із забезпечення виведення банку з ринку та організації виплат відшкодувань за вкладами. Зазначене кореспондується із позицією, викладеною у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", а саме у пункті 25 зазначеної постанови Пленум Вищого адміністративного суду України вказав наступне: "Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України". Крім того, з урахуванням наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини виникли між позивачами та Фондом і його Уповноваженими особами як наслідок запровадження процедури тимчасової адміністрації банку, а не у межах процедури банкрутства, та без участі банку, як боржника. Отже, суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів. Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивачів підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 понесені останніми витрати по сплаті судового збору у розмірі 12942,42 грн. кожен та на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4302,42 грн. Керуючись ст. ст. 94, 122, 128, 158-163 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місцезнаходження 49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) особами. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_1, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_1 Рахмілем Давидовичем, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_4, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_5, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_6, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ КБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": - 151 011 000, 00 (сто п'ятдесят один мільйон одинадцять тисяч) гривень, в якості основної суми списаного депозиту та 72 353, 69 доларів США (сімдесят дві тисячі триста п'ятдесят три долари США шістдесят дев'ять центів), 6 759, 52 євро (шість тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять євро п'ятдесят два євроценти) в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: Україна, індекс 03150, АДРЕСА_1), - 514 126 000, 00 (п'ятсот чотирнадцять мільйонів сто двадцять шість тисяч) гривень на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса реєстрації: Україна, АДРЕСА_2), - 163 052 960, 00 (сто шістдесят три мільйони п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 80 955, 90 доларів США (вісімдесят тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять доларів США дев'яносто центів), 1 105, 10 євро (одна тисяча сто п'ять євро десять євроцентів) в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, адреса реєстрації: Україна, індекс 01004, АДРЕСА_3), - 174 504 680, 00 (сто сімдесят чотири мільйони п'ятсот чотири тисячі шістсот вісімдесят) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 91 850, 00 (дев'яносто одна тисяча вісімсот п'ятдесят) доларів США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, адреса реєстрації: Україна, індекс 01133, м. Київ, узвіз. ПечерськийАДРЕСА_4), - 44 835 000, 00 (сорок чотири мільйони вісімсот тридцять п'ять тисяч) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 21 074, 00 (двадцять одна тисяча сімдесят чотири) долари США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, адреса реєстрації: Україна, індекс 01034, АДРЕСА_5), як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016, Договору про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року, Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44, в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 понесені останніми витрати по сплаті судового збору у розмірі 12942, 42 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот сорок дві гривні сорок дві копійки) кожному. Присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 302, 42 грн. (чотири тисячі триста дві гривні сорок дві копійки). Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Головуючий суддя: Аблов Є.В. Суддя: Літвінова А.В. Суддя: Мазур А.С. http://reyestr.court.gov.ua/Review/66547882
  15. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25604/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Безименна Н.В. УХВАЛА Іменем України 18 квітня 2017 року м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Безименної Н.В. суддів: Аліменка В.О., Бєлової Л.В. за участю секретаря Панчук А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Володимира Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" Кадирова Володимира Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Євро Модерн" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2015 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" Кадирова Володимира Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Євро Модерн", в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання транзакцій від 16.12.2014р. та від 12.02.2015р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1, та Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015р., нікчемними; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних додаткову інформацію щодо збільшення розміру відшкодування відносно ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести відповідні зміни до реєстру вкладників відносно ОСОБА_3 для здійснення виплат коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформлене наказом від 18.09.2015 № 822 щодо визнання транзакцій від 16.12.2014р. та від 12.02.2015р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1, та Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015- нікчемними; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних додаткову інформацію щодо збільшення розміру відшкодування відносно ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаною постановою, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" було подано апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_3 (Клієнт), з однієї сторони та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Банк), з іншої сторони 24 лютого 2014 року було укладено Договір №002-20705-240214 на відкриття та обслуговування поточного рахунку № 26200703292818, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів (а.с. 12). Згідно виписки по рахунку клієнта № 292818-2015/0917 за розрахунковий період з 24.02.2014 по 08.05.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» двічі було перераховано на банківський рахунок позивача НОМЕР_1 грошові кошти: 16 грудня 2014 року у сумі 50000,00 грн. та 12 лютого 2015 року у сумі 49916,19 грн. (а.с. 14-16). Кошти перераховувались на підставі протокольних рішень ТОВ «Фірма «Евро Модерн» від 10.11.2014 та від 09.02.2015, якими вирішено направити на виплату девідендів учасникам ТОВ «Фірма «Евро Модерн», у тому числі і позивачу чистий прибуток підприємства за 2011, 2012, 2013 та 2014 роки (а.с. 73-76). Також, 20 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено Договір банківського вкладу №10001010362369, предметом якого є прийняття на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів в сумі 65 000,00 грн. Згідно виписки по угоді 10001010362369 від 20.02.2015 року позивач перерахував із свого поточного рахунку НОМЕР_1 на депозитний рахунок, відкритий на підставі Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015 року, грошові кошти у розмірі 65 000,00 грн. (а.с. 17-19). Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" (а.с. 108), виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_7В.(а.с. 110). Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 № 71 внесено зміни до рішення від 02.03.2015 № 51 та викладено п. 2 зазначеного рішення в наступній редакції; «тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015» (а.с. 111) Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 серпня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» продовжено до 02 жовтня 2015 року включно (а.с. 112), а рішенням від 02.10.2015 № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта банк» з 05.10.2015 по 04.10.2017 та призначено Уповноваженою особою ОСОБА_7 (а.с. 114). Згідно протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів від 17.09.2015 визнано нікчемними, у тому числі правочини від 12.02.2015 та 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. відповідно на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року, що підтверджується протоколом та додатками № 1 та № 3 до зазначеного протоколу (а.с. 99-102, 104). 18 вересня 2105 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації було винесено наказ від 18 вересня 2015 року № 822, яким визнано нікчемними, у тому числі правочини (договори, операції) від 12.02.2015 та від 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року (а.с. 105-106). Відповідач встановив, що перерахування юридичними особами, які є кредиторами банку коштів на поточні рахунки фізичних осіб, які в такому разі отримали б право на гарантоване відшкодування коштів Фондом, мало наслідком надання Банком кредиторам преваги перед іншими кредиторами. Така перевага полягала у можливості отримати відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб, якими є фізичні особи - клієнти банку. Листом від 29.09.2015 № 9294/229 представник АТ «Дельта Банк» повідомив позивача про нікчемність вищезазначених правочинів (договорів, операцій) (а.с. 20). Постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», на підставі чого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким вирішено розпочати процедуру ліквідації Публічного акціонерного банку «Дельта Банк» та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного банку «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (а.с. 72-73). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними доказами наявність підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк». Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду. Виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визначені у ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Згідно з ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. Згідно з ч. 2, 3 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 4) повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 6) звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (ч. 2, 3 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з ч. 6 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (далі - Положення №14), уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку повинна забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Положення №14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Згідно з п. 2, 3 розділу IV Положення №14 Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Таким чином, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Із матеріалів справи вбачається, що позивача як вкладника за договором банківського вкладу не включено до переліку вкладників у зв'язку з визнанням нікчемним договору банківського вкладу на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Відповідно до ч. 2 ст. 1058 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу). У ч. 1, 2 ст. 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з ч. 6 ст. 633 Цивільного кодексу України умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними. Пропозиція банку укласти договір на однакових для всіх умовах, є публічною офертою, а сам договір - договором приєднання. Публічна оферта - це адресована невизначеному колу осіб пропозиція, яка містить всі істотні умови договору та з якої вбачається воля оферента укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто відгукнеться. Згідно із частиною першою ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Якщо будь-хто може скористатися спеціальною пропозицією банку, яка не змінюється під конкретного вкладника, відповідні депозитні договори є такими, що укладаються на звичайних умовах. Вклади, розміщені в рамках проведення будь-яким банком спеціальних пропозицій, акцій або надання бонусних процентів, не можна віднести до таких, що розміщені на індивідуальних, більш вигідних умовах, якщо за умовами проведення акцій цю пропозицію було розраховано на широке необмежене коло осіб, і будь-хто міг скористатися нею. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2014 року (К/800/37060/13). Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів наявності підстав, які наведені у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається. Зокрема, відповідачем не доведено, що банк уклав правочин з позивачем, умови якого передбачають платіж з метою надання переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом із тим відповідачем не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку. Відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. За таких обставин твердження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності договору банківського вкладу є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку. Для застосування наслідків, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Водночас, у контексті зазначеної статті, суд зазначає, що уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних. Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердження