Search the Community

Showing results for tags 'ликвидация банка'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 216 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представників: публічного акціонерного товариства «Златобанк» – ОСОБА_1, Національного банку України – ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» – ОСОБА_4, ОСОБА_5, – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі – ПАТ «Златобанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славінського Валерія Івановича про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року у справі № 910/22664/15 за позовом ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» Славінського Валерія Івановича до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» (далі – ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг»), Харківського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Національний банк України (далі – НБУ), про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації, в с т а н о в и л а: У серпні 2015 року ПАТ «Златобанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як кредитодавцем і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» як позичальником було укладено кредитний договір. На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки, предметом якої є 64 квартири у житловому будинку. У подальшому між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» укладено 4 договори про внесення змін до договору іпотеки, згідно з якими припинено іпотеку щодо 7 квартир та припинено обтяження щодо цих об’єктів нерухомого майна. Посилаючись на те, що договори про внесення змін до договору іпотеки укладено всупереч умовам договору застави, укладеного між ПАТ «Златобанк» і НБУ, без отримання згоди НБУ та що ці договори є нікчемними згідно з п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки банк безоплатно відмовився від власних майнових вимог, ПАТ «Златобанк» просило: визнати недійсними договори про внесення змін від 26 вересня 2014 року, від 7 листопада 2014 року, від 30 грудня 2014 року та від 20 січня 2015 року до договору іпотеки від 25 липня 2012 року № 1060; визнати ПАТ «Златобанк» з 25 липня 2012 року іпотекодержателем нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки, а саме квартир №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3; скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо зазначеного нерухомого майна. Рішенням Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року позов задоволено частково: визнано недійсними договори про внесення змін від 26 вересня 2014 року, від 7 листопада 2014 року, від 30 грудня 2014 року та від 20 січня 2015 року до договору іпотеки від 25 липня 2012 року № 1060, укладені між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг»; скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо квартир №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. 579, ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ст. 7, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15 та від 7 вересня 2016 року у справі № 911/3818/15. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 16 травня 2012 року між ПАТ «Златобанк» як кредитодавцем і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» як позичальником укладено кредитний договір № 106/12-KL (далі – Кредитний договір). З метою забезпечення виконання ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» зобов’язань за Кредитним договором 25 липня 2012 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим № 1060 (далі – Договір іпотеки). Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно: 64 квартири, в тому числі №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25, розташованому за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3 (п. 1.2 Договору іпотеки). Заставна вартість предмета іпотеки становить 63 667 953,75 грн (п. 1.3 Договору іпотеки). 5 березня 2014 року між НБУ як заставодержателем і ПАТ «Златобанк» як заставодавцем укладено договір застави майнових прав № 12/ЗМП (далі – Договір застави), предметом якого є майнові права за кредитними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору. За змістом Договору застави зобов’язання, що випливають із кредитних договорів, забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки тощо. Станом на 26 лютого 2014 року заборгованість за цими кредитними договорами становила 3 082 025 020,89 грн (п. 1.1 Договору застави). Згідно з додатком № 1 до Договору застави у забезпечення надано, зокрема, майнові права за Кредитним договором. За умовами п. 3.4.2 Договору застави ПАТ «Златобанк» зобов’язане не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов’язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди НБУ. ПАТ «Златобанк» зобов’язується не вносити надалі зміни до кредитних договорів та забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди НБУ (п. 3.4.5 Договору застави). 26 вересня 2014 року, 7 листопада 2014 року, 30 грудня 2014 року та 20 січня 2015 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» укладено договори про внесення змін до Договору іпотеки, згідно з якими сторони погодили, що іпотека припиняється стосовно квартир №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3. У зв’язку із цим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про припинення іпотеки та про припинення обтяження у виді заборони відчуження зазначених 7 квартир. 14 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк». 13 травня 2015 року НБУ у листі № 20-02012/32318 повідомив уповноважену особу Фонду, що ним як заставодержателем не надавалося згоди заставодавцю ПАТ «Златобанк» на відчуження заставленого майна шляхом уступки прав вимоги за кредитними договорами, наведеними в додатку № 1 до листа від 19 березня 2015 року № 721, які забезпечують виконання зобов`язань за кредитами НБУ. 8 червня 2015 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» направила ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» повідомлення про нікчемність договорів про внесення змін до Договору іпотеки від 26 вересня 2014 року, 7 листопада 2014 року, 30 грудня 2014 року та від 20 січня 2015 року. Повідомлення мотивовано тим, що вивівши нерухоме майно з іпотеки, банк зменшив вартість власних майнових прав на суму вартості квартир, які виключено з іпотеки, а тому на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зазначені правочини є нікчемними. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що виключення 7 квартир із переліку переданого в іпотеку майна призвело до зменшення активів банку, зниження його платоспроможності, порушення прав заставодержателя, а отже є підставою для визнання договорів недійсними. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, із висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що: – положення ч. 2 та п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки майнові права на квартири могли виникнути у ПАТ «Златобанк» лише у випадку невиконання боржником зобов’язань за Кредитним договором, а тому, укладаючи договори про внесення змін до іпотеки, банк майнові права відчужити не міг; – основна сума заборгованості за Кредитним договором на момент укладення Договору застави становила 114 742 639,20 грн, а сума забезпечення згідно з додатком № 1 до Договору застави становила 205 510 711,42 грн, тобто вартість заставленого майна була майже удвічі перевищувала заборгованість. Позивачем не надано доказів, що виведення з іпотеки 7 квартир може призвести до неможливості виконання ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» зобов’язань за Кредитним договором. У випадку недостатньої вартості заставленого майна для задоволення вимог, що випливають із Кредитного договору, позивач не позбавлений права звернути стягнення на інше майно чи грошові кошти, що належать ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг». Внаслідок внесення змін до Договору іпотеки не відбулося відмови банку від майнових прав, а посилання позивача на те, що спірні правочини є нікчемними, необґрунтовані; – сторони Договору застави (ПАТ «Златобанк» і НБУ) чітко визначили предмет застави, а саме майнові права за договорами згідно з додатком № 1 до Договору застави. У переліку договорів, за якими передано майнові права, Договору іпотеки, до якого було внесено зміни спірними договорами, немає, а відповідно, він не є предметом застави; – Договір застави, укладений між ПАТ «Златобанк» і НБУ, є обов’язковим для виконання сторонами, які його уклали. Невиконання цього договору особою, яка не є його стороною, не може бути підставою для притягнення її до відповідальності; – позивач порушив узяті на себе зобов’язання за Договором застави. ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» не було зобов’язано узгоджувати з НБУ внесення змін до Договору іпотеки. ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» не допустило порушення прав та охоронюваних законом інтересів ПАТ «Златобанк». Суд касаційної інстанції також зауважив, що відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про заставу» та ст. 584 ЦК у договорі застави має бути визначено опис предмета застави. Місцевий господарський суд необґрунтовано розширив предмет застави та зазначив, що в заставу НБУ передано й майнові права за Договором іпотеки. У справі № 922/3883/15, копію постанови в якій надано для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки, укладених між ПАТ «Златобанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлобудінвест» на забезпечення Кредитного договору, оскільки їх укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено Договором застави, у зв’язку із чим порушено вимоги ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу» та п.п. 3.4.2, 3.4.5 Договору застави. Зміна предмета договору іпотеки шляхом виключення спірних квартир із переліку майна, переданого в іпотеку, укладеного з метою забезпечення Кредитного договору, майнові права за яким передано в заставу НБУ, призвела до зміни предмета Договору застави, оскільки зменшила обсяг переданих майнових прав, на той час як ПАТ «Златобанк» мало право внести зміни до договору іпотеки лише за попередньої письмової згоди НБУ. Факт відчуження відповідачем спірних квартир (5 із 78 квартир, переданих в іпотеку) не припиняє дії Договору застави щодо зазначених об'єктів нерухомого майна. Відтак, правочини неплатоспроможного банку, на підставі яких він безоплатно відмовився від власних майнових вимог, є нікчемними в силу положень п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У справі № 911/3818/15, копію постанови в якій надано для порівняння, за позовом про визнання нікчемним договору про розірвання (припинення) договору іпотеки та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним (нікчемним) договору про розірвання (припинення) договору іпотеки, предметом якого є земельна ділянка і торгово-розважальний центр. Суд виходив із того, що договір укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено договором застави, у зв’язку з чим порушено вимоги ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу» та п.п. 3.4.2, 3.4.5 договору застави. Майнові права за кредитними договорами було передано в заставу НБУ за договором застави, а отже укладання договору про розірвання договору іпотеки призвело до зміни предмета договору застави, оскільки внаслідок цього зменшився обсяг переданих майнових прав. Розірвавши договір іпотеки, банк втратив право у разі неповернення кредитних коштів задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, тобто фактично відмовився від майнового права і доказів співмірної заміни не надав, що є підставою для застосування положень ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом ст.ст. 3, 7, 33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення Договору іпотеки) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. З аналізу наведених норм вбачається, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За змістом ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» і вчинення Фондом відповідних дій, передбачених цим Законом). У справі, яка розглядається, судом встановлено, що за спірними договорами про внесення змін до Договору іпотеки, укладеними між ПАТ «Златобанк» (кредитором) і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» (боржник), кредитор відмовився від 7 квартир, переданих в іпотеку на забезпечення зобов’язання за Кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк». Аналіз наведених норм матеріального права та обставини, встановлені судом у справі, яка розглядається, свідчать про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що положення ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не є підставою для визнання спірних договорів недійсними. Крім того, за змістом положень ст.ст. 11, 509, 626, 629 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.ст. 546, 574 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК, ст. 1 Закону України «Про заставу»). Предметом застави можуть бути майно та майнові права. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода (ст. 584 ЦК, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про заставу»). Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу»). У справі, яка розглядається, судами також встановлено, що ПАТ «Златобанк», уклавши спірні договори, порушило умови Договору застави, укладеного між ним і НБУ. За таких обставин апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову у справі, яка розглядається, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанова Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року. Відповідно до ст. 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з платіжними дорученням від 11 квітня 2016 року № 656 та від 19 вересня 2016 року № 701 ПАТ «Златобанк» сплачено судовий збір у розмірі 18 190,00 грн за подання касаційної скарги та 19 705,40 грн за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно. Таким чином, із ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» підлягають стягненню на користь ПАТ «Златобанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 37 895,40 грн. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року у справі № 910/22664/15 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року скасувати, рішення Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року залишити в силі. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» на користь публічного акціонерного товариства «Златобанк» 37 895,40 грн (тридцять сім тисяч вісімсот дев’яносто п’ять гривень сорок копійок) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України. Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 17 травня 2017 року № 3-1295гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/954BCCEE6A813A49C225812C0046C37A
  2. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17 травня 2017 року N 826/20239/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є.В., суддів - Літвінової А.В., Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрія Миколайовича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗБАНК", про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання,- ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "АКЦЕНТ-БАНК" (далі також - ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", позивач) з адміністративним позовом до Національного банку України (далі також - відповідач-1, НБУ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-2, Фонд, ФГВФО), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, ПАТ "УКРГАЗБАНК", в якому позивач, з урахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог та про зміну предмету позову, просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" пов'язаною з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особою. - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 в частині визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77 в частині визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними, кореспондентськими чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної А.М. та ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. - визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року, були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". - стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": 363 645 240, 00 грн. - в якості суми грошових коштів, списаних з кореспондентських рахунків, 5 785, 89 євро, 5 559 754, 09 грн., 15 804, 91 доларів США - в якості не нарахованих процентів за користування грошовими коштами Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року на користь ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року, Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44, в частині, що стосується прав та інтересів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави, протиправним віднесенням позивача до категорії пов'язаних з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" осіб та протиправним віднесенням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до категорії пов'язаних з позивачем осіб, що в сукупності призвело до порушення прав позивача на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном, а саме грошовими коштами, що були розміщені ним в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Представники відповідачів заперечували щодо задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи. Так, НБУ проти позову заперечив з підстав відповідності оскаржуваних рішень та договорів вимогам закону, та вказав про таке: ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" мають спільну інфраструктуру, зокрема, спільні інформаційні системи, які дозволяють переглядати та формувати фінансову звітність, кореспондентські відносини, при цьому ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" більшість грошових коштів розміщував на рахунках в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", власник істотної участі в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" Суркіс І.Р. одночасно володіє істотною участю в ТОВ "Студія " 1+1", яка є спорідненою з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Крім того, НБУ посилається на те, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" використовує типові форми договорів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", між банківськими установами відбувається трудова міграція. З тих та інших підстав просить суд в задоволені позову відмовити. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у письмовому запереченні проти позову зазначив, що позивачем всупереч п. 9 ч. 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України не спрямовано позовних вимог до відповідачів - Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Крім того, при прийнятті оскаржуваних рішень Уповноважені особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб діяли як посадови особи ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а не як суб'єкт владних повноважень. З цих та інших причин Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив у задоволенні позову відмовити. Відповідно до ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Під час розгляду справи в судовому засіданні 24 квітня 2017 року суд, на підставі наведених вимог статті 128 КАС України, з огляду на неявку у судове засідання окремих відповідачів по справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, та відсутність необхідності у заслуховуванні свідка або експерта, перейшов до її розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи. Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. На підставі Договору N 3064/UAH від 02 грудня 2004 року про встановлення кореспондентських відносин ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступні рахунки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - UAH 16000003064001 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - UAH 16009003064002 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК. На підставі Договору N 3064/val-1 від 13 грудня 2007 року про встановлення кореспондентських відносин ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступні рахунки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - EUR 16004003064063 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - RUB 16004003064007 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - USD 16008003064003 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - EUR 16006003064072 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК; - USD 16007003064004 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК. На підставі Договору N 1/gar від 31 березня 2009 року і N 2/gar від 22 листопада 2010 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступний рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - USD 16029003064101 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК. На підставі Генеральної угоди 126-1 від 18 червня 2009 року про порядок проведення міжбанківських операцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відкрито наступні рахунки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК": - EUR 16215003064153 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1130NUB02H81); - UAH 16216003064107 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1130UAB02JJI); - UAH 16237003064108 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1125UAB0201I); - USD 16213003064207 ПАО "А-БАНК" ДНЕПРОПЕТРОВСК (N сделки в информационно-дилинговой системе G1130NUB02H7I). 24 червня 2016 року рішенням Комісії НБУ N 47 було вирішено визначити пов'язаними з банком особами та включити до уточненого Звіту ПАТ А-БАНК про активні операції з пов'язаними особами, зокрема, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Проте, позивач не погодився з висновками, визначеними у рішенні N 47 від 24 червня 2016 року та висловив звою незгоду листами та скаргами про перегляд рішення від 04 липня 2016 року N E.72.0.0.0/3-773 БТ, від 15 липня 2016 року N E.72.0.0.0/3-844, від 20 вересня 2016 року N E.72.0.0.0 / 3-1385, копії яких містяться в матеріалах справи. 13 жовтня 2016 року рішенням Комісії НБУ N 77 було вирішено залишити в силі Рішення Комісії N 47 від 24 червня 2016 року, в частині визнання ПАТ КБ ПРИВАТБАНК пов'язаним по відношенню до позивача. Згідно з рішенням Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідно до статей 7, 55 Закону України "Про Національний банк України", статей 52, 66, 67 та 69 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розділу І, пункту 6 та розділу IV, пункту 181 постанови Правління Національного банку України від 31 липня 2015 року N 506 "Про затвердження Положення про Комісію з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами", Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року N 315, та за результатами розгляду пропозиції, підготовленої Управлінням моніторингу пов'язаних з банками осіб на підставі інформації та підтвердних документів, що були отримані Національним банком України від ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" під час проведення інспекційних перевірок, що зафіксовано протоколом засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 12 грудня 2016 року, вирішено визначити пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" осіб згідно переліку, серед яких за порядковим номером 640 у переліку значиться ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", номер ознаки пов'язаної особи з банком - 529. Відповідно до протоколу Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38), зазначено, що за результатами проведеної з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" роботи вдалося зібрати належні докази для підтвердження пов'язаності осіб з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", серед яких, за порядком номером N 640 значиться ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", номер ознаки пов'язаної особи з банком - 529. 20 грудня 2016 року наказом Уповноваженої особи Соловйової Н.А. "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" N 22 заборонено з 20 грудня 2016 року здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку, визначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4), та доручено забезпечити блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку. 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", доручено уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені набувачів - пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіній М.А. доручено укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйовій Н.А. доручено забезпечити списання з рахунків пов'язаних з банком осіб грошових коштів після виконання зазначених вище договорів, погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 2891 "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були заборонені операції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з пов'язаними особами. 20 грудня 2016 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіною М.А. від імені ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченко А.М. від імені ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", як пов'язаної особи ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", укладений Договір про придбання акцій N 4/2016. Згідно вказаного договору, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченко А.М. здійснене придбання акцій додаткової емісії ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в обмін на грошові вимоги ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема, встановлено, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" відступає банку права вимоги в загальній сумі 363 645 240, 00 грн. Згідно підписаного акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016, визначено, що набувач ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" підтверджує припинення належних прав вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед набувачем. 21 грудня 2016 року наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" N 44 керівникам структурних департаментів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" доручено в термін до 19:00 21 грудня 2016 року провести операцій з розблокування рахунків, розторгнення договорів та перерахування коштів пов'язаних осіб на транзитні рахунки ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Згідно витягу з додатку N 1 до Наказу N 44 від 21 грудня 2016 року розторгнення договорів та перерахування коштів здійснювалось в тому числі стосовно ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". 21 грудня 2016 року наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. "Про закриття операційного дня" N 54 надлишкові кошти клієнтів, що перевищують суму перерахування на поповнення статутного капіталу поверненні на клієнтські рахунки. 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погодженні умови договору продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Міністерству фінансів України. 21 грудня 2016 року згідно договору N БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку 100 % акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" продано Міністерству фінансів України за ціною продажу в 1 (одну) гривню 00 коп. На думку позивача, всі зазначені рішення та договори в частині, що стосується його прав та оспорюваних інтересів, є протиправними, оскільки прийняті у зв'язку з безпідставним визначенням його в якості пов'язаної особи з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та порушенням порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Згідно з ч. 2 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. Частина 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачає, що Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1-9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. Відповідно до ч. 4 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою. Наведені норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" вказують, що Національний банк України може прийняти рішення щодо визначення пов'язаними з банком осіб, зазначених у пунктах 1-9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", інших законодавчих актів України з метою визначення пов'язаних із банком осіб, порядку подання банками інформації Національному банку України (далі - Національний банк) про таких осіб, а також ознак, за наявності яких Національний банк має право визначити фізичних та юридичних осіб такими, що є пов'язаними з банком особами, розроблено Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року N 315 (далі по тексту - Положення N 315). Пункт 1 глави 1 розділу II Положення N 315 визначає, що банк визначає перелік пов'язаних із банком осіб, який затверджується правлінням банку, відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та з урахуванням цього Положення. Особа є пов'язаною з банком із моменту виникнення підстав для визначення такої особи пов'язаною з банком відповідно до вимог зазначеної статті закону. Згідно з п. п. 1-3 глави 2 розділу II Положення N 315, Національний банк може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із застосуванням, зокрема, ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Національний банк може визначати пов'язаною з банком особу, використовуючи одну або декілька ознак одночасно. Рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - Комісія). Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Національний банк не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про визначення особи (осіб) пов'язаними з банком засобами електронного зв'язку доводить його до відома банку або надсилає його в письмовій формі. У главі 3 Положення N 315 встановлено ознаки визначення Національним банком фізичних або юридичних осіб такими, що є пов'язаними з банком особами, а саме: 1. За характером взаємовідносин: 1) винятковість: особа є боржником/контрагентом лише одного банку або пов'язаних із ним осіб, а операції, які здійснюються з такою особою, є економічно необґрунтованими (за винятком випадків, коли одержання фінансування від більше ніж одного банку є недоцільним, наприклад іпотечний кредит, наданий фізичній особі для придбання житла, що є єдиним місцем проживання цієї особи); у особи, у тому числі новоствореної, відсутня кредитна історія з іншими фінансовими установами, не пов'язаними з банком; 2) економічна залежність: особа здійснює свою господарську діяльність у секторі економіки, де банк або пов'язані з ним особи відіграють дуже важливу роль (уключно з діяльністю з надання допоміжних послуг); основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов'язань особи, є кошти банку та/або пов'язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності; особа не має суттєвої господарської діяльності або доходів (включаючи, але не обмежуючись офшорними та фіктивними компаніями і підставними особами); особа є залежною від банку та/або від пов'язаних із ним особами, внаслідок чого проблеми в діяльності банку або пов'язаних із ним осіб із великою вірогідністю призведуть до проблем у діяльності цієї особи; особа діє переважним чином як представник інтересів банку та/або пов'язаної з банком особи; особа належить до групи осіб, одна з яких є позичальником банку та якій банк надав значні кредити, які пов'язані між собою спільною господарською діяльністю або участю в статутному капіталі іншої особи, та одна із цих осіб є пов'язаною з банком особою; особа належить до групи осіб, пов'язаних між собою спільною господарською діяльністю, забезпечення за кредитами яких надано одним заставодавцем, та хоча б один з позичальників є пов'язаною з банком особою; 3) спільна інфраструктура: особа має спільні або дуже близькі адреси (фізичні або віртуальні), фактичні місцезнаходження, нефізичне розміщення (наприклад інтернет-сайт) із банком та/або пов'язаними з ним особами; особа має спільні операційні структурні елементи, зокрема IT системи, бухгалтерський облік із банком або пов'язаними з ним особами (уключаючи аутсорсинг); особа має спільного з банком та/або пов'язаними з ним особами керівника, або працівник особи є керівником (менеджером) у банку та/або пов'язаній з ним особі та навпаки; особа має спільних юридичних радників із банком або довіреності надані банком та/або пов'язаними з ним особами, або вона є спеціально створеною компанією для виконання конкретних завдань та є контрольованою банком та/або пов'язаними з ним особами; особа має спільних постачальників, провайдерів послуг або клієнтів із банком чи пов'язаними з ним особами; особа має в банку спільного з пов'язаними з банком особами менеджера з кредитування/надання послуг; 4) недостатня прозорість: інформація про структуру власності особи не дає можливості встановити всіх власників істотної участі та/або кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) та/або всіх ключових учасників у структурі власності особи; інформації щодо діяльності кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) особи немає або її недостатньо; структура власності особи невиправдано складна; особа не співпрацює з Національним банком з питань з'ясування інформації щодо її відносин з банком та/або пов'язаними з ним особами; особа зареєстрована не в країні, де здійснюється її основна діяльність, без наявності для цього економічних і фінансових підстав; особа, щодо якої наявна відкрита інформація про її пов'язаність із банком документально нею не спростована. 2. За характером операцій: 1) мета трансакції та використання коштів: мета трансакції та використання коштів не відповідає основному виду діяльності (типовій господарській діяльності) особи; кошти, отримані особою, використані для інших цілей, ніж передбачено в договорі; кошти використовуються пов'язаними з банком особами або в їх інтересах прямо чи опосередковано (уключаючи, але не обмежуючися погашенням кредитів в інших фінансових установах, купівлею активів та оплатою послуг); використання коштів чітко не визначено або не контролюється банком належним чином; 2) документація: необхідна документація стосовно трансакції відсутня або документація не відповідає встановленим вимогам (у тому числі недостатня кількість або відсутність документів); наявна документація не відображає реальні характеристики, економічну суть трансакції; 3) операційні стандарти. Трансакція не була б проведена за таких умов іншим банком, уключаючи, але не обмежуючись такими ситуаціями: деякі стандарти кредитування не представлені або визначені не повністю у внутрішніх положеннях банку; трансакція проведена з недотриманням внутрішніх положень банку; сума наданого кредиту не відповідає обсягам діяльності боржника; існує суттєва диспропорція між надходженнями особи, змістом та умовами трансакції; здійснення операцій, юридична форма яких відрізняється від їх економічної суті; особа має договірні відносини, що передбачають право на відмову від узятих на себе зобов'язань перед банком (виконання визначених умов) та/або передавання боргів пов'язаній із банком особі; установлення для боржника/контрагента індивідуальних умов сплати боргу, відмінних від поточних ринкових умов; штатна чисельність особи не відповідає обсягам її діяльності та/або обсягом активних операцій, що проводяться банком із такою особою; відсутність у особи протягом півроку з дати фактичного отримання кредиту необхідної документації чи дозволів для забезпечення виконання робіт, на цілі яких надавався кредит (наприклад відсутність дозволів на земельну ділянку під будівництво, на яке надано кредит, або взагалі ліцензії на будівництво тощо); 4) заборгованість та кредитоспроможність. Кредит не був би наданий особі іншим банком, що притримується ефективної банківської практики, уключаючи, але не обмежуючися такими ситуаціями: кредитоспроможність або обсяги надходжень за грошовими потоками, що надходять на рахунки особи, не забезпечують своєчасного повернення кредиту; надходження, які планується отримати від інвестування коштів, наданих у кредит, не забезпечують своєчасного та належного повернення кредиту; здійснення операцій із особою, кредитний рейтинг якої або оцінка якості її активів, розрахованих банком, є нижче прийнятних; продовження строку користування кредитом на строк більше одного року без наявності фактів сплати відсотків за кредитом; 5) інструменти внутрішнього контролю. Внутрішній контроль за операцією недостатній порівняно з тим, що застосовується в аналогічних операціях, уключаючи, але не обмежуючись такими ситуаціями: операція була здійснена банком за процедурою, відмінною від процедури, визначеної для аналогічних контрагентів; немає обґрунтованого висновку підрозділу з управління ризиками під час здійснення активної операції або є негативний висновок щодо цього; операція з особою здійснена в розмірі, що перевищує встановлений банком внутрішній ліміт для такого виду контрагентів без належного економічного обґрунтування; активи/послуги, продані/надані банку особою, не можуть бути ідентифіковані або немає жодних доказів їх ймовірного існування на момент здійснення трансакції; оцінка щодо застави, отриманої банком, не проведена своєчасно або відсутні документи, що свідчать про обтяження майна та його державну реєстрацію відповідно до вимог законодавства та внутрішніх процедур банку; кредити, надані особі, не класифікуються як проблемні, коли це необхідно (уключаючи чисто формальну реструктуризацію кредиту) або резерви на покриття можливих втрат за активними банківськими операціями розраховані неналежним чином; зволікання, затягування банком процедури стягнення боргу за кредитами або стягнення застави за кредитами; 6) відсоткові ставки, комісії та ціни: процентні, комісійні та операційні доходи (витрати) за операціями з особою є відмінними від поточних ринкових умов/умов операцій з іншими боржниками/контрагентами; ціни, за якими відбувся продаж активів та/або надання послуг банком особі, суттєво відрізняються від ринкових; ціни, за якими відбувся викуп активів та/або отримання послуг банком від особи, суттєво відрізняються від ринкових; 7) заставне забезпечення та гарантії: наявність у особи договорів із банком та/або пов'язаною з банком особою щодо забезпечення виконання зобов'язань один за одного; прийняття від боржника/контрагента меншого забезпечення виконання зобов'язань або забезпечення нижчої якості, ніж приймається від інших клієнтів. Положення також визначає типи пов'язаної з банком особи та відповідні коди типу пов'язаності, зокрема: 529 - будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Таким чином, особа може бути визнана пов'язаною із банком, за умови її відповідності визначенню п. п. 1-9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ознакам за характером взаємовідносин та за характером операцій, що передбачені у главі 3 Положення N 315. Наведене, у свою чергу свідчить про помилковість твердження НБУ щодо можливості визначати пов'язаність особи із банком виключно на підставі норм ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" без застосування ознак за характером взаємовідносин та за характером операцій. Позивачем надано суду докази, які свідчать про те, що у ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" існують кореспондентські відносини ще з рядом банків, крім як з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема: - Договором N 05-2016/35 від 14 квітня 2016 року укладеним між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "ДІАМАНТБАНК" сторони домовилися встановити кореспондентські відносини; - Договорами N 15/4-12/67 від 21 жовтня 2016 року та N 15/4-12/66 від 21 жовтня 2016 року укладеними між ПАТ "АКЦЕНТ БАНК" та ПАТ "Державний ощадний банк України" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК"; - Угодою N РВР-06/070916 від 07 вересня 2016 року укладеною між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "АБ РАДАБАНК" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК"; - Угодою N ИКСВ/4/2016 від 01 грудня 2016 року укладеною між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "СБЕРБАНК" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК"; - Договором N 214-р/2016 від 19 серпня 2016 року укладеним між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" останнім було відкрито кореспондентський рахунок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Разом з тим, відповідно до наданої позивачем довідки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" про укладені договори оренди разом з копіями договорів, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" має 195 відокремлених підрозділи. При цьому, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладено 193 договори оренди нежитлових приміщень, серед яких немає договорів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Два відділення ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" знаходяться у приміщеннях, які належать ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" на праві приватної власності. Отже, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" не орендує жодних приміщень у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" для розміщення відділень банку. Натомість, згідно довідки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" про договори суборенди, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладено 24 договори суборенди нерухомих приміщень, з них лише 2 було укладено з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". В письмових запереченнях на адміністративний позов НБУ посилається на ліцензійні угоди та договори, які укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та зазначає, що ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" передано практично всі програмні комплекти для обслуговування та здійснення банківської діяльності, що, на думку відповідача, свідчить про спільність інфраструктури. Крім того, умови зазначених угод не є ринковими, ціни для ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" є пільговими. Водночас, судом встановлено, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладено ряд договорів щодо надання послуг, з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, які надають ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" аналогічні/схожі послуги. Так, ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" укладені договори щодо технічної підтримки та використання комп'ютерних програм з ТОВ "УКРДІЛІНГ", ТОВ "БI МОБАІЛ", ТОВ "Д.I.О.-ТРЕЙДЕР ІНТЕРНАЦІОНАЛ", ВАТ "Копмас Плюс", ТОВ "Х'юлет- Пакард Ю.Ей", ТОВ "ФОСС-ОН-ЛАЙН", тощо; договори з колекторськими компаніями про надання послуг з повернення проблемної заборгованості з ТОВ "Вердикт Коллекшен", ТОВ "Примоколект. Центр Денежных требований", ТОВ "ЕОС Украина", ТОВ "ТІРЕЛ", тощо; договори з суб'єктами оціночної діяльності з ТОВ "ОЦІНОЧНИЙ СТАНДАРТ", ТОВ "ПБ-КОНСАЛТІНГ", ТОВ "Базіс-Центр", тощо; договори про надання інформаційно-консультаційних послуг ТОВ "КРЕДИТНА ТОЧКА", ТОВ "ЦЕНТР ІНВЕСТИЦІЙНОГО КОНСАЛТИНГУ", ТОВ "ЛЕБОТ", тощо; договори щодо надання послуг з технічної підтримки та телекомунікаційних послуг та доступу до мережі Інтернет з ТОВ "ЗАКАРПАТІНФОКОМ", ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ", ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ТЕЛЕСИСТЕМИ УКРАЇНИ", ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ФІЛІЯ СПІЛЬНОГО УКРАІНСЬКОГО-НІМЕЦЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА "ІНФОКОМ", ЗАТ "ДАТАГРУП", ТОВ "УКРКОМ", ТОВ "ТЕЧКОМ ЛАЙН", ТОВ "ТРК ЕФІР", ТОВ "МАКЛАУТ РЕГІОН", ТОВ "НІКО ТЕЛ ЗВ'ЯЗОК", ТОВ БАГАТОПРОФІЛЬНА ФІРМА "ЕКСПРЕС ЛТД", ТОВ "РЕГІОНАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ", ТОВ "БАГАТОПРОФІЛЬНА ФІРМА ЕКСПРЕС, ЛТД", ТОВ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ТЕЛНЕТ СЕРВІС", ПАТ "ПОЛТАВАІНФОКОМ", ПАТ "КИЇВСТАР", ЛФ СПІЛЬНЕ УКРАІНСЬКО-НІМЕЦЬКЕ ПІДПРИЕМСТВО В ФОРМІ ТОВ "ІНФОКОМ", ТОВ "ВОЛЯ-КАБЕЛЬ", ПАТ "ФАРЛЕП-ІНВЕСТ", ТОВ "КОМПАНІЯ "СКАЙЛАЙН ТЕЛЕКОМ", ТОВ "ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ ЛІНК", тощо. Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не мають спільної інфраструктури, а укладені ліцензійні договори та передане в користування програмне забезпечення не свідчить про наявність ознаки пов'язаної особи N 529, оскільки ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" має розгалужені економічні відносини та аналогічні договори з іншими постачальниками таких послуг. Також, в письмових запереченнях НБУ обґрунтовує ознаку пов'язаної особи N 529 укладенням ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" договорів уступки прав вимоги, використання банками однакових типових форм договорів/бланків та так званою "трудовою міграцією". Разом з тим, НБУ не наводить жодної норми права та жодного нормативного акту, який був порушений такими діями ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Сам факт укладення та існування договірних зобов'язань в даному випадку, на думку колегії суддів, не свідчить про наявність ознаки пов'язаних осіб N 529 чи інших підстав, визначених статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Стосовно поняття "трудової міграції", яка на думку відповідачів, мала місце між ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК", суд зазначає про наступне. Відповідно до вимог п. 23 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", трудова міграція - переміщення особи, пов'язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи. Враховуючи, що станом на дати прийняття оскаржуваних рішень ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були зареєстровані та знаходилися в м. Дніпро (Україна), суд вважає недоведеними факти "трудової міграції" за відсутності перетинання державного кордону та адміністративно-територіальних одиниць. Більше того, "трудова міграція" взагалі не визначена в статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положенні N 315 в якості підстави визначення пов'язаних із банком осіб. Аналогічної позиції колегія суддів притримується і питанні так званого доступу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до звітності та інформації про клієнтів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", оскільки НБУ не було доведено порушення таким доступом нормативних актів НБУ та не встановлено фактів використання такого доступу для проведення ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" операцій в інтересах ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", як це встановлено у п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". При розгляді даного адміністративного позову судом також враховано міжнародні стандарти визначення відносин контролю. Уніфікованими міжнародними принципами визначення пов'язаних осіб зафіксовані в Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку N 24, зокрема, передбачено, що суб'єкт господарювання є пов'язаним із суб'єктом господарювання, що звітує, якщо виконується будь-яка з таких умов: i) суб'єкт господарювання та суб'єкт господарювання, що звітує, є членами однієї групи (а це означає, що кожне материнське підприємство, дочірнє підприємство або дочірнє підприємство під спільним контролем є пов'язані одне з одним); ii) один суб'єкт господарювання є асоційованим підприємством або спільним підприємством іншого суб'єкта господарювання (чи асоційованим підприємством або спільним підприємством члена групи, до якої належить інший суб'єкт господарювання); iii) обидва суб'єкти господарювання є спільними підприємствами однієї третьої сторони; iv) один суб'єкт господарювання є спільним підприємством третього суб'єкта господарювання, а інший суб'єкт господарювання є асоційованим підприємством цього третього суб'єкта господарювання; v) суб'єкт господарювання є програмою виплат по закінченні трудової діяльності працівників суб'єкта господарювання, що звітує, або будь-якого суб'єкта господарювання, який є пов'язаним із суб'єктом господарювання, що звітує. Якщо суб'єкт господарювання, що звітує, сам є такою програмою виплат, то працедавці-спонсори також є пов'язаними із суб'єктом господарювання, що звітує; vi) суб'єкт господарювання перебуває під контролем або спільним контролем особи, визначеної в пункті а); vii) особа, визначена в пункті а) і), має значний вплив на суб'єкт господарювання або є членом провідного управлінського персоналу суб'єкта господарювання (або материнського підприємства суб'єкта господарювання). Тобто, визначальним критерієм для віднесення особи до пов'язаних з банком є існування відносин одностороннього чи взаємного контролю. В свою чергу, статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" контроль визначений, як можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та/або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння однією особою самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння можливість здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином. Як зазначено в Рішенні правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року N 498-рм/БТ, власниками істотної участі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Водночас, виходячи з офіційних відомостей державного реєстру ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не здійснюють та не здійснювали контроль над ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Виходячи з наведеного, судом встановлено, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не мали спільних власників істотної участі та відносин контролю. Отже, між позивачем та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відсутні відносини прямого чи опосередкованого контролю, тобто, відсутні ознаки пов'язаних осіб, оскільки позивач був лише клієнтом банківської установи та не міг впливати на управління чи діяльність ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК". На обґрунтування власної позиції, НБУ до матеріалів справи долучено відомості щодо структури власності ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", згідно яких Суркіс І.Р. володіє істотною участю в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" через BOLVIK VENTURES LTD, а ОСОБА_11 через компанію HARLEY TRADING LIMITED є власниками істотної участі в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". В свою чергу ОСОБА_11, згідно відомостей про остаточних ключових учасників у структурі власності ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", був власником 41,65 % ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" момент прийняття оскаржуваних рішень від 13 грудня 2016 року N 105, від 24 червня 2016 року N 47 та від 13 жовтня 2016 року N 77. Водночас, позивачами були надані суду копії довідок BOLVIK VENTURES LTD від 01 лютого 2017 року та 06 лютого 2017 року, з яких вбачається, що Суркіс І.Р. не здійснює участі в BOLVIK VENTURES LTD, директором BOLVIK VENTURES LTD є Menelaos Sazos, який самостійно здійснює управління BOLVIK VENTURES LTD. Відповідно до статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними. Як зазначено в п. 9 постанови Вищого адміністративного суду міста Києва "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20 травня 2013 року N 7, за змістом пункту 3 частини першої статті 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати. Враховуючи наведене та оскільки позивачами та НБУ були долучені до матеріалів справи взаємовиключні докази щодо участі Суркіса І.Р. в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", суд виходить з наступного. ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 23729809. ТОВ "Гравіс-Кіно" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 36257228. ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 16391959. Пунктом 7 ч. 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Відповідно ж до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", Суркіс І.Р. не зазначений власником істотної участі, бенефіціаром, учасником, керівником чи будь-якою іншою особою відносно вказаних юридичних осіб. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Таким чином, судом встановлено, що Суркіс І.Р. не є власником істотної участі у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" і структура власності ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" жодним чином не може свідчити про пов'язаність Суркіса І.Р., і як наслідок ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", уповноважені Національним банком України особи мають право одержувати від банку інформацію, документи та їх копії, письмові пояснення з питань діяльності банку, а також вилучати копії документів, що свідчать про порушення законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. У ході перевірки банку уповноважені Національним банком України особи мають право перевіряти будь-яку звітність афілійованої та спорідненої особи банку щодо взаємовідносин з банком з метою визначення впливу відносин з цією особою на стан банку. Для цілей перевірки афілійовані та споріднені особи сприяють Національному банку України відповідно до положень цієї статті у тому самому порядку, що застосовується до банків. Згідно з п. п. 3.8, 3.9 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 276, керівник інспекційної групи за результатами інспекційної перевірки з урахуванням довідок про перевірку та іншої інформації складає звіт про інспектування. Звіт про інспектування має визначену форму, яка затверджується уповноваженою посадовою особою Національного банку. Звіт про інспектування складається у двох примірниках і підписується керівником інспекційної групи та куратором перевірки. Перший примірник звіту про інспектування не пізніше ніж через 30 календарних днів із дати закінчення інспекційної перевірки, яка встановлюється в посвідченні на право проведення інспекційної перевірки/розпорядженні про інспекційну перевірку, надсилається до об'єкта перевірки з урахуванням вимог щодо пересилання документів з грифом конфіденційності, установлених Національним банком, із супровідним інформаційним листом, підписаним уповноваженою посадовою особою Національного банку, який містить загальний висновок про результати проведеної інспекційної перевірки. Другий примірник звіту про інспектування залишається у відповідного структурного підрозділу центрального апарату Національного банку для зберігання згідно з встановленими вимогами. Звіти про інспектування, довідки про перевірку та інші матеріали щодо інспекційної перевірки є конфіденційною інформацією та власністю Національного банку і не підлягають публічному розголошенню. Суд зазначає, що роздруківка з веб-сайту юридичної особи щодо структури її власності, так само як і інформація, отримана в інший ніж наведений вище спосіб, не є формою здійснення банківського нагляду Національним банком України, що передбачений Законом України "Про банки і банківську діяльність". Таким чином, відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що Суркіс І.Р. є власником будь-яких часток у статутному капіталі ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". Також, в оскаржуваних рішеннях Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України N 47 від 24 червня 2016 року, N 77 від 13 жовтня 2016 року та N 105 від 13 грудня 2016 року вказано, що вони прийнятті на підставі документів та пропозицій, які були зафіксовані протоколами засіданнь зазначеної Комісії Національного банку України. Так, рішення Комісії Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 прийняте за результатом розгляду пропозиції робочої групи, що зафіксовано протоколом засідання Комісії Національного банку України від 24 червня 2016 року. Рішення Комісії Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77 прийняте на підставі документів, що зафіксовано протоколом засідання Комісії Національного банку України від 13 жовтня 2016 року. Рішення Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 прийняте Комісією за результатом розгляду пропозиції, підготовленої Управлінням моніторингу пов'язаних з банками осіб на підставі інформації та підтвердних документів, що зафіксовано протоколом засідання Комісії Національного банку України 12 (13) грудня 2016 року. Відповідно до ч. ч. 4, 6 статті 71 КАС України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідач Національний банк України не надав суду копій протоколів засідання Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 24 червня 2016 року та від 13 жовтня 2016 року. До матеріалів справи долучено лише копію протоколу засідання Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38). Стосовно протоколів засідань Комісії НБУ колегія суддів вбачає за необхідне зазначити про наступне. Відповідно до ч. ч. 1-2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою. Згідно п. 2 глави 2 Положення N 315, рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами. Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що протоколи засідання Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України 24 червня 2016 року, 13 жовтня 2016 року та 12 (13) грудня 2016 року не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, тому їх висновки не можуть бути предметом спору. Протоколи засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 24 червня 2016 року, 13 жовтня 2016 року та 12 (13) грудня 2016 року є носіями доказової інформації про виявлені Комісією ознаки пов'язаних осіб, на підставі яких приймається відповідне рішення Комісії, а тому оцінка протоколів, в тому числі й оцінка дій службових осіб Комісії щодо його складання, викладення у них висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішень, прийнятих на підставі таких актів. Ураховуючи викладене, предметом судового оскарження в даному спорі є відповідні рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України N 47, N 77 та N 105, підстави та докази прийняття яких були зафіксовані протоколами Комісії від 24 червня 2016 року, 13 жовтня 2016 року та 12 (13) грудня 2016 року. Крім того, колегія суддів відзначає, що в оскаржуваному рішенні Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначено, що документи та інформація про пов'язаних осіб були зафіксовані протоколом Комісії Національного банку України від 12 грудня 2016 року, водночас до матеріалів справи долучено копію протоколу Комісії Національного банку України з іншою датою - 13 грудня 2016 року N (38). Додатково до наведеного вище, суд окремо звертає увагу на питання правомірності оскаржуваних рішень Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 в частині визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою та від 13 жовтня 2016 року N 77. Фактично позивача та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на підставі вказаних рішень було визнано пов'язаними особами за критерієм 528 - юридична особа, в яких асоційована особа керівника є керівником або власником істотної участі, у зв'язку з тим, що керівні посади в обох банках займали брати ОСОБА_13 (в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" на посаді Заступника Голови Правління Банку - Керівника Напрямку корпоративних продажів) та ОСОБА_14 (Генеральний Заступник Голови Правління ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"). Суд зазначає, що використання зазначених в Положенні N 315 ознак є обов'язковим при визначенні НБУ пов'язаної особи, відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Враховуючи передбачені Положенням N 315 обов'язкові ознаки пов'язаності, а також законодавчий обов'язок НБУ застосовувати ці ознаки при визначенні пов'язаних осіб, звичайні родинні зв'язки між керівниками двох банків не дають підстав вважати ці банки пов'язаними, а тому ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та позивач, на думку суду, не можуть бути визнані НБУ пов'язаними особами лише на підставі родинних зв'язків їхніх керівників. Як було зазначено позивачем в наданих НБУ за наслідком прийняття рішення від 24 червня 2016 року N 47 поясненнях, ОСОБА_13 вже більше 20 років працює на керівних посадах в різних банківських установах. Так, з 18 березня 1994 року по 11 травня 2005 року працював у Комерційному Банку "Земельний Капітал". З 01 червня 2005 року по 11 березня 2011 року працював у Морському Транспортному Банку. З 01 червня 2011 року працює в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" на посаді Заступника Голови Правління Банку - Керівника Напрямку корпоративних продажів. При цьому в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_13 ніколи не працював. Генеральний Заступник Голови Правління ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ОСОБА_14 згідно із отриманою від ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" інформацією, працює в значеному банку починаючи з 01 квітня 1992 року по даний час. В ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" ОСОБА_14 ніколи не працював. Безпосередньо в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" функції Заступника Голови Правління - Члена Правління та Члена Кредитного комітету ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" ОСОБА_13 виконує самостійно, незалежно від інших осіб, на підставі повноважень визначених статутом та внутрішніми документами банку. ОСОБА_14 не є учасником будь-яких органів управління або комітетів ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", тому не має впливу на управління та прийняття рішень щодо діяльності ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". Так само, ОСОБА_13 не є учасником будь-яких органів управління бо комітетів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", і не має впливу на управління та прийняття рішень щодо банківської діяльності ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Крім цього, позивачем зазначено, що наказом від 11 липня 2016 року ОСОБА_13 звільнений з посади заступника Голови Правління ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". У зв'язку з цією обставиною, а також з урахуванням вищенаведених обставин щодо відсутності взаємного впливу, згідно з статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" підстави вважати пов'язаними ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відсутні. Окремо суд зазначає, що відповідно до положень чинного законодавства, наявність значного або вирішального впливу однією юридичною особою на діяльність іншої юридичної особи може бути реалізована перш за все через наявність спільних бенефіціарних власників. Однак, структури власності ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" є різними та не мають спільних власників істотної участі. Таким чином, оскільки відповідачами інших обґрунтувань взаємного впливу ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" надано не було, жодних підстав для визнання ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаними особами немає. Відповідно, оскаржувані в межах розгляду даної справи рішення НБУ прийняті на підставі припущень, що не узгоджується з вимогами статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а отже за відсутності правових підстав. Суд, також, відзначає, що рішення N 77 від 13 жовтня 2016 року викладене на бланку Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами та підписано Головою комісії ОСОБА_15 Водночас, відповідно до п. 5 глави 2 Положення N 315, якщо банк доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то відповідне рішення Комісії скасовує/змінює Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет). Якщо банк не доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то Комітет залишає рішення Комісії без змін. Отже, уповноваженим на розгляд заперечень ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та перегляд рішення Комісії НБУ N 47 від 24 червня 2016 року був Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України, а не Комісія з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами, рішення якої переглядалось. Таким чином, рішення N 77 від 13 жовтня 2016 року прийняте не уповноваженим органом НБУ, який не мав права приймати це рішення, тобто, з грубим порушенням встановленої процедури, що додатково до наведеного вище свідчить про його протиправність. Суд також погоджується із твердженням позивача про те, що він не може вважатись пов'язаною з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особою протягом 15 днів із дня отримання банком відповідного повідомлення НБУ, а оскільки всі наступні рішення ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО, як і відповідні договори, були складені в межах такого строку і базувались вони саме на обставині пов'язаності позивача з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", вони є такими, що прийняті з порушенням встановленої законом процедури. Так, відповідно до положень ч. 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", про прийняте рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. З цією нормою кореспондується п. 4 глави 2 розділу II Положення N 315, відповідно до якого, особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання такого повідомлення Національного банку про визначення пов'язаною з банком особи не доведе протилежного. Буквальний зміст вказаних правових норм свідчить, що особа, визнана пов'язаною із банком вважається такою після спливу 15-денного строку, передбаченого для доведення протилежного банком. Матеріали справи підтверджують, що повідомлення про пов'язаність із позивачем надіслано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 14 грудня 2015 року, відповідно, позивач строком до 29 грудня 2016 року не вважався пов'язаною із банком особою, що додатково свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги позивача щодо скасування рішень Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, від 24 червня 2016 року N 47 та від 13 жовтня 2016 року N 77. Відповідно до вимог статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до ч. 1 статті 103 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Беручи до уваги, що на рішення Комісії НБУ N 47 від 24 червня 2016 року позивачем були висловлені заперечення, які розглянуті Комісією НБУ 13 жовтня 2016 року, колегія суддів вважає, що строк звернення з позовом відносно рішення N 47 від 24 червня 2016 року слід рахувати з 13 жовтня 2016 року. Таким чином, позивачем не був пропущений строк, визначений статтею 99 КАС України, для звернення з даним адміністративним позовом, а тому необґрунтованими є протилежні доводи НБУ. Досліджуючи позовні вимоги щодо скасування наказу Уповноваженої особи Соловйової Н.А., колегія суддів виходить з наступного. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2016 року N 2859 розпочато процедуру виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно) та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Соловйову Н.А., делегувавши їй повноваження, визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. Оскаржуваним наказом заборонено з 20 грудня 2016 року здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку, визначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4) та доручено забезпечити блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку. Позивач зазначає, що на підставі оскаржуваного наказу було заблоковано доступ до грошових коштів, що розміщені на його рахунках у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", внаслідок віднесення ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" до категорії пов'язаних з банком осіб. Разом з тим, виходячи із того, що рішенням Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" позивача визнано пов'язаною із банком особою суд вважає, що оскаржуваний наказ Уповноваженої особи є похідним від такого рішення та стосується усіх пов'язаних із банком осіб. Враховуючи, що, як вже було встановлено вище, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в частині визнання ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" пов'язаною особою суперечить вимогам статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормам Положення N 315, і те, що до 29 грудня 2016 року позивач не вважався пов'язаною із банком особою, суд вважає, що оскаржуваний наказ в частині, що стосується позивача, прийнятий за відсутності правових підстав для обмежень у видаткових операціях з рахунків, відкритих у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Таким чином, наказ Уповноваженої особи Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" щодо заборони здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, суд зазначає, що оскільки в оскаржуваному наказі не вказується про зупинення/припинення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за поточними, депозитними, кореспондентськими чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", яке про це зазначає позивач у своїх позовних вимогах, а йде мова лише про заборону здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та про блокування рахунків пов'язаних осіб банку, вказана вимога підлягає задоволенню шляхом саме визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується позивача, щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків позивача. Разом з тим, враховуючи, що рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2893, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 застосовані до ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", як до пов'язаної з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особи, дані рішення та накази є похідними від рішень НБУ про визнання осіб пов'язаними, суд вважає, що всі оскаржувані рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині, що стосується позивача, прийняті за відсутності правових підстав, а тому підлягають скасуванню. Щодо позовних вимог про визнання нечинними договорів та стягнення грошових коштів колегія суддів відзначає наступне. Статтею 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. Пунктами 10.2. - 10.4. Постанови Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", визначено, що із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Визнаючи протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремі положення, суд повинен зазначити дату, номер рішення, найменування органу, котрий видав рішення або його окремі пункт, абзац, частину, які визнано протиправними. Згідно загальних засад права, визнання договору недійсним/нечинним має наслідок у вигляді двосторонньої реституції, тобто, повернення сторін у стан, який передував укладенню договору - повернення кожною стороною усього отриманого за договором. Згідно оскаржуваних договорів про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року позивач без його відома, доручення чи будь-якої іншої правової підстави, що було встановлено вище, був позбавлений прав на грошові кошти, розміщенні у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. З системного тлумачення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 162 КАС України випливає, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання Договору про придбання акцій N 4/2016 нечинним з поворотом виконання зазначеного договору, шляхом стягнення на користь позивача усіх сум за зазначеним договором. З аналогічних підстав судом визнається нечинним і договір N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів позивача. Позивач зазначає, що у зв'язку з списанням грошових коштів з його рахунків відкритих у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не здійснювалось нарахування процентів згідно умов договорів, а саме станом на 22 лютого 2017 року: ВалютаСписана сумаДата списанняПоточна датаНомер рахункуПроцентна ставкаСума не нарахованих процентівEUR227 324,5922.12.201622.02.20171500001800006314,55 599,04EUR1 100 000,0022.12.201622.02.2017152110180004430,1186,85UAH4 540 538,4222.12.201622.02.20171500501800000220,5158 110,26UAH130 000 000,0022.12.201622.02.20171523301800000118,54 085 205,48UAH50 000 000,0022.12.201622.02.20171521901800030415,51 316 438,36USD100 000,0022.12.201622.02.2017150270100006020,584,93USD609 276,2222.12.201622.02.20171500601800000114,515 006,56USD4 200 000,0022.12.201622.02.2017152160180004150,1713,42Отже, загальна сума не нарахованих процентів за користування коштами ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" становила 5 785, 89 євро, 5 559 754, 09 грн., 15 804, 91 доларів США. При цьому судом використано наступну формулу розрахунку: "сума списана з кореспондентського рахунку" X "процент за користування коштами" X "кількість днів (63 дні станом на 22.12.2017)" / "кількість днів у році (365)" Х 100 % = "сума не нарахованих процентів за користування коштами". Таким чином, правомірним є стягнення з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в якості повороту виконання договору купівлі про придбання акцій N 4/2016 наступних сум: - 363 645 240, 00 грн. - в якості суми грошових коштів, списаних з кореспондентських рахунків; - 5 785, 89 євро, 5 559 754, 09 грн., 15 804, 91 доларів США. - в якості не нарахованих процентів за користування коштами ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". При цьому суд враховує приписи п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", відповідно до якого, у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суд у мотивувальній частині рішення повинен навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд може ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у справах щодо правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України). А згідно з ч. 3 статті 553 Цивільного кодексу України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно, на користь позивача грошові кошти підлягають стягненню як в національній, так і в іноземній валютах, згідно заявлених позовних вимог. Окремо суд звертає увагу на те, що стаття 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає певну послідовність дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо здійснення так званої процедури "bail-in". Зокрема, спочатку здійснюється обмін необтяжених грошових вимог на акції додаткової емісії, з подальшим формуванням резервів банку та аналізом стану капіталу банку, і лише у разі від'ємного чи нульового значення Фонд продає усі акції Міністерству фінансів України. Однак, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року N 961 установлено, що держава в особі Міністерства фінансів України придбаває акції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у повному обсязі за одну гривню. Тобто, вже станом на 18 грудня 2016 року, ще до проведення процедур передбачених статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", державними органами було визначено, що продаж 100 % акцій здійснюється за одну гривню. Разом з тим, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про погодження умов договору продажу 100 % акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 датоване 20 грудня 2016 року, в той же час з наданих Фондом виписок про операції з цінними паперами вбачається, що зарахування акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", які набув позивач, відбулось 21 грудня 2016 року. Тобто, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб приступив до продажу 100 % ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ще до набуття позивачем прав на акції, що свідчить про повне порушення процедури, визначеної статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При розгляді даної справи судом, також враховані наступне. Стаття 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Разом з тим, в межах правовідносин, що склались в даному випадку, позивач у примусовому порядку на підставі відповідних рішень відповідачів був позбавлений прав на належне йому майно, що за своєю суттю є конфіскацією майна. Водночас, відповідно до приписів статті 41 Конституції України, яка є нормою прямої дії, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки в даному випадку відсутнє будь-яке рішення суду, на підставі якого відповідачами вчинялись би дії по примусовому вилученню майна позивача, такі дії та рішення відповідачів є протиправними. Згідно з вимогами обов'язкової до застосування в Україні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до § 56 рішення Європейського суду з прав людини Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини, [ВП], N 13279/05 від 20 жовтня 2011 року: "Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом)". Зазначений принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Спорронг і Лоннрот проти Швеції" (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі статті 1 Першого протоколу. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Прессос компанія ОСОБА_16О." та інші проти Бельгії"). Разом із тим факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності. Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи. Як зазначено в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Застосовуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини суд та вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод приходить до висновку про порушення відповідачами в межах відносин, які досліджуються судом при розгляді даної адміністративної справи, балансу та рівноваги відносно прав позивачів, оскільки обставини справи свідчать, що позивач був протиправно позбавлений прав на грошові кошти без відшкодування їх вартості. Зазначене в сукупності з вже наведеними вище гарантіями ефективного правового захисту, що встановлені статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, додатково підтверджують правомірність позиції про необхідність задовольнити позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача грошових коштів а якості повороту виконання протиправних рішень відповідачів. Згідно з ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для прийняття оскаржуваних рішень. З урахуванням вимог, встановлених ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, позов підлягає задоволенню повністю. Додатково суд вважає за необхідне висловитись щодо підсудності даного спору адміністративному суду. Суду відома позиція Верховного Суду України, викладена у постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, згідно з якою на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Відповідно до ч. 1 статті 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15, суд встановив, що вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується обставин щодо включення грошових вимог органу Пенсійного фонду України до реєстру акцептованих вимог кредиторів; що стосується правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 з приводу включення фізичної особи - вкладника банку, до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у цій постанові. Так, висновок Верховного Суду України у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського судочинства. Проте, на думку суду, застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у контексті спірних правовідносин є помилковим, виходячи з такого. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Пункт 2 ч. 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Разом з цим, ч. 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Суд звертає увагу, на те, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним Законом, що визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Частина 8 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. У свою чергу норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають особливу процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, відмінну від порядку ліквідації банкрута, яка здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється на підставі відповідної постанови Правління Національного банку України за правилами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не передбачає порушення справи про банкрутство в господарському суді. Суд також зауважує, що за суб'єктним складом відповідачів та характером виконуваних ними функцій дана справа є публічно-правовим спором. Так, як вже зазначалось вище, згідно з ч. 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до визначення п. 7 ч. 1 статті 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції. За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Відповідно до ч. 1 статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Частина 1 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно з ч. 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює зокрема такі функції: здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. Відповідно до положень ч. ч. 1-3 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що Фонд та уповноважена особа Фонду виконують управлінські владні функції, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі по виконанню дій із забезпечення виведення банку з ринку та організації виплат відшкодувань за вкладами. Зазначене кореспондується із позицією, викладеною у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", а саме у пункті 25 зазначеної постанови Пленум Вищого адміністративного суду України вказав наступне: "Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України". Крім того, з урахуванням наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини виникли між позивачами та Фондом і його Уповноваженими особами як наслідок запровадження процедури тимчасової адміністрації банку, а не у межах процедури банкрутства, та без участі банку, як боржника. Отже, суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів. Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 562 556, 00 грн. Керуючись ст. ст. 94, 122, 128, 158-163 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Позовні вимоги публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" пов'язаною з ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" особою. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47 в частині визнання ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77 в частині визнання ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" пов'язаною з ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" особою. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та Публічним акціонерним товариством "АКЦЕНТ-БАНК", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016, були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": - 363 645 240, 00 (триста шістдесят три мільйони шістсот сорок п'ять тисяч двісті сорок) гривень, в якості суми грошових коштів, списаних з кореспондентських рахунків, - 5 785, 89 євро (п'ять тисяч сімсот вісімдесят п'ять тисяч євро вісімдесят дев'ять євроцентів), 5 559 754, 09 гривень (п'ять мільйонів п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят чотири гривні дев'ять копійок), 15 804, 91 (п'ятнадцять тисяч вісімсот чотири долари США дев'яносто один цент), в якості не нарахованих процентів за користування грошовими коштами за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 24 червня 2016 року N 47, рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 жовтня 2016 року N 77, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 4/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 4/2016, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року, наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 N 44, в частині, що стосується прав та інтересів Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК". Присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 562 556, 00 грн. (п'ять мільйонів п'ятсот шістдесят дві тисячі п'ятсот п'ятдесят шість гривень). Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Головуючий суддя: Аблов Є.В. Суддя: Літвінова А.В. Суддя: Мазур А.С. http://reyestr.court.gov.ua/Review/66547903
  3. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17 травня 2017 року N 826/20221/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є.В., суддів - Літвінової А.В., Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрія Миколайовича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗБАНК", про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання,- ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (разом далі також - позивачі) з адміністративним позовом до Національного банку України (далі також - відповідач-1, НБУ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-2, Фонд, ФГВФО), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Міністерства фінансів України, ПАТ "УКРГАЗБАНК", в якому позивачі, з урахуванням поданих заяв про зміну предмету позову, просили: - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами; - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_1, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_3, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_4, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_5, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної М.А., та ОСОБА_6, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. ; - визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко А.М. в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК", в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів; - стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": 151 011 000, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту та 72 353, 69 доларів США, 6 759, 52 євро в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_1, 514 126 000, 00 грн. - на користь ОСОБА_3, 163 052 960, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту, та 80 955, 90 доларів США, 1 105, 10 євро в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_4, 174 504 680, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту, та 91 850, 00 доларів США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_5, 44 835 000, 00 грн., в якості основної суми списаного депозиту, та 21 074, 00 доларів США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_6, як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105; рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887; рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891; Договору про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року; Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року; Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року; Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44, в частині, що стосується прав та інтересів позивачів. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави та протиправним віднесенням позивачів до категорії пов'язаних з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" осіб, що в сукупності призвело до порушення прав позивачів на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном, а саме грошовими коштами, що були розміщені ними в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Представники відповідачів заперечували щодо задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи. Так, НБУ у письмовому запереченні проти позову зазначив, що позивачі є пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами. Заперечення відповідача-1 обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником істотної участі у ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", ПАТ "Запорізький завод феросплавів", ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК". В свою чергу власник істотної участі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" - ОСОБА_13 також володіє частками у зазначених ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно", ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", ПАТ "Запорізький завод феросплавів" в розмірі 51-53 %. Спільне володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_13 істотними частками у спільних підприємствах свідчить про спорідненість ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" і, як наслідок, пов'язаність позивача ОСОБА_1 з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". В свою чергу, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 є родичами ОСОБА_1, тобто, є асоційованими особами відносно ОСОБА_1 і на підставі п. 7 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Стосовно ОСОБА_4 НБУ зазначає, що вона є власником істотної участі в ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК", яке є афілійованим відносно ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в силу відносин фактичного контролю. Крім того, відповідач НБУ зазначає, що ОСОБА_5 є бенефіціарним власником компаній-нерезидентів на депозитних рахунках яких були розміщені грошові кошти, одержані в якості кредиту ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Таким чином, ОСОБА_5 є пов'язаною з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на підставі п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Усі наведені обставини відповідач-1 розглядає як докази та ознаки пов'язаних осіб. З цих та інших наведених у письмових запереченнях підстав відповідач-1 просив у задоволенні позову відмовити. ФГВФО у письмовому запереченні проти позову зазначив, що позивачами всупереч п. 9 ч. 2 статті 3 КАС України не спрямовано позовних вимог до відповідачів Уповноважених осіб ФГВФО. Крім того, при прийнятті оскаржуваних рішень Уповноважені особи ФГВФО діяли як посадови особи ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а не як суб'єкт владних повноважень. З цих та інших наведених у письмових запереченнях причин відповідач-2 просив у задоволенні позову відмовити. Міністерство фінансів України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у письмових запереченнях на позов посилались на безпідставність позову, вказували, що оскаржувані рішення прийнятті в межах та в спосіб, визначений законом. В судовому засіданні 12 квітня 2017 року представник позивачів позовні вимоги підтримав повністю, представники НБУ, ФГВФО та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" проти задоволення позову заперечували. Відповідачі ПАТ "УКРГАЗБАНК", Міністерства фінансів України, Уповноважені особи ФГВФО Соловйова Н.А., Шевченко А.М., Славкіна М.А. до суду не прибули, про дату, час та місце судового розгляду були повідомленні належним чином. Відповідно до ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Під час розгляду справи в судовому засіданні 12 квітня 2017 року суд, на підставі наведених вимог статті 128 КАС України, з огляду на неявку у судове засідання окремих відповідачів по справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, та відсутність необхідності у заслуховуванні свідка або експерта, перейшов до її розгляду в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи. Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. 05 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000703452255, за яким відкрито рахунок НОМЕР_6. 10 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000704259283, за яким відкрито рахунок НОМЕР_7. 01 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000704013447, за яким відкрито рахунок НОМЕР_8. 28 березня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN2500073417043, за яким відкрито рахунок НОМЕР_9. 17 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000700604762, за яким відкрито рахунок НОМЕР_10. 13 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN10000010512451, за яким відкрито рахунок НОМЕР_11. 22 лютого 2005 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN10000001978049, за яким відкрито рахунок НОМЕР_12. 12 грудня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN10000704820291, за яким відкрито рахунок НОМЕР_13. 22 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN01000711289441, за яким відкрито рахунок НОМЕР_14. 30 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN25000738896738, за яким відкрито рахунок НОМЕР_15. 29 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" було укладено Договір банківського вкладу N SAMDN25000738865116, за яким відкрито рахунок НОМЕР_16. Відповідно до протоколу Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38), зазначено, що за результатами проведеної з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" роботи вдалося зібрати належні докази для підтвердження пов'язаності осіб з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" осіб згідно переліку, серед яких значаться, зокрема, позивачі. 13 грудня 2016 року рішенням Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України Національного банку України N 105 позивачі були визнані пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами за номерами ознаки пов'язаної особи з Банком відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність": - ОСОБА_1 - N 525, 529. - ОСОБА_2 - N 527. - ОСОБА_3 - N 527. - ОСОБА_4 - N 527. - ОСОБА_5 - N 529. - ОСОБА_6 - N 527. 18 грудня 2016 року рішенням Правління Національного банку України N 498-рш/БТ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" віднесений до категорії неплатоспроможних. 18 грудня 2016 року рішенням Виконавчої Дирекції ФГВФО N 2859 розпочато процедуру виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно). Призначено строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно) уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ ПРИВАТБАНК" директора департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ФГВФО Соловйову Н.А. Делеговано Соловйовій Н.А. повноваження тимчасового адміністратора ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", визначені Законом, зокрема, статтями 37-39 Закону. 20 грудня 2016 року наказом Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. N 22 заборонено з 20 грудня 2016 року здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові банківські операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку, зазначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4), серед яких, зокрема, значаться позивачі. Також вказаним наказом заступнику Голови Правління банку, ІТ-директору ОСОБА_14 доручено забезпечити блокування рахунків пов'язаних осіб банку та клієнтів банку зазначених у переліку (Додатки 1, 2, 3, 4). 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО N 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", доручено Уповноваженій особі ФГВФО Шевченку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені набувачів - пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Уповноваженій особі ФГВФО Славкіній М.А. доручено укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Уповноваженій особі ФГВФО Соловйовій Н.А. доручено забезпечити списання з рахунків пов'язаних з банком осіб грошових коштів після виконання зазначених вище договорів, погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". 20 грудня 2016 року рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО N 2891 "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були заборонені операції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з пов'язаними особами. 20 грудня 2016 року Уповноваженою особою ФГВФО Славкіною М.А. від імені ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та Уповноваженою особою ФГВФО Шевченко А.М. від імені ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, як пов'язаних осіб ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", укладені Договори про придбання акцій N N 83, 92, 100, 101, 102 та Акти приймання-передавання. Згідно вказаних договорів, Уповноваженою особою ФГВФО Шевченко А.М. здійснено придбання акцій додаткової емісії ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в обмін на грошові вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема, встановлено, що набувачі акцій відступають банку права вимоги у наступних сумах: ОСОБА_1 - 151 011 000, 00 грн. ОСОБА_3 - 514 126 200, 00 грн. ОСОБА_4 - 163 052 960, 00 грн. ОСОБА_6 - 44 835 000, 00 грн. ОСОБА_5 - 174 504 680, 00 грн. Згідно підписаних актів приймання-передавання за Договорами про придбання акцій N N 83, 92, 100, 101, 102, визначено, що Набувачі підтверджують припинення належних прав вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед набувачами. 21 грудня 2016 року наказом уповноваженої особи ФГВФО Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" N 44 керівниками структурних департаментів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" доручено в термін до 19:00 21 грудня 2016 року провести операцій з розблокування рахунків, розторгнення договорів та перерахування коштів пов'язаних осіб на транзитні рахунки ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Згідно витягу з додатку N 1 до Наказу N 44 від 21 грудня 2016 року, розторгнення договорів та перерахування коштів здійснювалось в тому числі стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 20 грудня 2016 року Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО N 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були погодженні умови договору продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Міністерству фінансів України. 21 грудня 2016 року, згідно договору N БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку, 100 % акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" продано Міністерству фінансів України за ціною продажу в 1 (одну) гривню 00 коп. На думку позивачів, всі зазначені рішення в частині, що стосується їх прав та оспорюваних інтересів, є протиправними, оскільки прийняті у зв'язку з їх безпідставним визначенням пов'язаними особами з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та порушенням порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що позивачі оскаржують законність рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами. Правовий статус пов'язаних з банком осіб визначений статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відповідно до якої, для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. Таким чином, право НБУ приймати рішення про визначення юридичної чи фізичної особи пов'язаною з банком визначене саме ч. 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка зобов'язує НБУ встановити відповідність такої особи критеріям ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з одночасною наявністю у неї ознак, визначених нормативними актами Національного банку України, з урахуванням характеру операцій/взаємовідносин з банком, наявністю інших зв'язків із банком. Згідно з п. п. 1-2 глави 2 Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління НБУ від 12 травня 2015 року N 315 (далі також - Положення N 315), Національний банк може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону із застосуванням зокрема ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Національний банк може визначати пов'язаною з банком особу, використовуючи одну або декілька ознак одночасно. Рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - Комісія). Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. "На підставі" - означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. "У межах повноважень" - означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. "У спосіб" - означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. Згідно наявної в матеріалах справи копії рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 та додатку до нього, за позивачами визначені наступні коди типів пов'язаних з банком осіб: ОСОБА_1 - N 525, 529; ОСОБА_2 - 527; ОСОБА_3 - 527; ОСОБА_4 - 527; ОСОБА_5 - 529; ОСОБА_6 - 527. Згідно Додатку до Положення N 315, визначені наступні типи пов'язаної особи: - N 525 - особи, які мають істотну участь у споріднених та афільованих особах банку; - N 527 - асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 частини першої статті 52 Закону; - N 529 - будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Відповідно до вимог п. п. 5, 7, 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Главою 3 Положення N 315 визначенні ознаки осіб такими, що є пов'язаними з банком особами, зокрема: 1. За характером взаємовідносин: 1) винятковість: особа є боржником/контрагентом лише одного банку або пов'язаних із ним осіб, а операції, які здійснюються з такою особою, є економічно необґрунтованими (за винятком випадків, коли одержання фінансування від більше ніж одного банку є недоцільним, наприклад, іпотечний кредит, наданий фізичній особі для придбання житла, що є єдиним місцем проживання цієї особи); у особи, у тому числі новоствореної, відсутня кредитна історія з іншими фінансовими установами, не пов'язаними з банком. 2) економічна залежність: особа здійснює свою господарську діяльність у секторі економіки, де банк або пов'язані з ним особи відіграють дуже важливу роль (уключно з діяльністю з надання допоміжних послуг); основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов'язань, особи є кошти банку та/або пов'язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності; особа не має суттєвої господарської діяльності або доходів (включаючи, але не обмежуючись офшорними та фіктивними компаніями і підставними особами); особа є залежною від банку та/або від пов'язаних із ним осіб, внаслідок чого проблеми в діяльності банку або пов'язаних із ним осіб із великою вірогідністю призведуть до проблем у діяльності цієї особи; особа діє переважним чином як представник інтересів банку та/або пов'язаної з банком особи; особа належить до групи осіб, одна з яких є позичальником банку та якій банк надав значні кредити, які пов'язані між собою спільною господарською діяльністю або участю в статутному капіталі іншої особи, та одна із цих осіб є пов'язаною з банком особою; особа належить до групи осіб, пов'язаних між собою спільною господарською діяльністю, забезпечення за кредитами яких надано одним заставодавцем, та хоча б один з позичальників є пов'язаною з банком особою; 2. За характером операцій: 1) мета трансакції та використання коштів: мета трансакції та використання коштів не відповідає основному виду діяльності (типовій господарській діяльності) особи; кошти, отримані особою, використані для інших цілей, ніж передбачено в договорі; кошти використовуються пов'язаними з банком особами або в їх інтересах прямо чи опосередковано (уключаючи, але не обмежуючись погашенням кредитів в інших фінансових установах, купівлею активів та оплатою послуг); використання коштів чітко не визначено або не контролюється банком належним чином. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи; споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі; афілійована особа банку - будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку; асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича. Відповідно до ч. 1 статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. На обґрунтування власної позиції, НБУ до матеріалів справи долучено відомості щодо структури власності ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", згідно яких ОСОБА_1 володіє істотною участю в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" через BOLVIK VENTURES LTD, а ОСОБА_13 через компанію HARLEY TRADING LIMITED є власником істотної участі в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". В свою чергу, ОСОБА_13 згідно відомостей про остаточних ключових учасників у структурі власності ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", був власником 41,65 % ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на момент прийняття оскаржуваного рішення від 13 грудня 2016 року N 105. Водночас, позивачами були надані суду копії довідок BOLVIK VENTURES LTD від 01 лютого 2017 року та 06 лютого 2017 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 не здійснює участі в BOLVIK VENTURES LTD, директором BOLVIK VENTURES LTD є Menelaos Sazos, який самостійно здійснює управління BOLVIK VENTURES LTD. Відповідно до статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними. Як зазначено в п. 9 постанови Вищого адміністративного суду міста Києва "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20 травня 2013 року N 7, за змістом пункту 3 частини першої статті 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати. Враховуючи наведене, та, оскільки позивачами та НБУ були долучені до матеріалів справи взаємовиключні докази щодо участі ОСОБА_1 в ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", суд виходить з наступного. ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 23729809. ТОВ "Гравіс-Кіно" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 36257228. ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" є юридичною особою та зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за кодом 16391959. Пунктом 7 ч. 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Відповідно ж до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ", ОСОБА_1 не зазначений власником істотної участі, бенефіціаром, учасником, керівником чи будь-якою іншою особою відносно вказаних юридичних осіб. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Виходячи з наведених обставин, суд приходить до висновку про недоведеність істотної участі ОСОБА_1 в споріднених з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особах - ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ" і, як наслідок, про відсутність ознак пов'язаності його особи з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на цих підставах. Таким чином, судом не встановлено відносин впливу чи контролю ОСОБА_1 на діяльність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" чи його органів управління. Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", уповноважені Національним банком України особи мають право одержувати від банку інформацію, документи та їх копії, письмові пояснення з питань діяльності банку, а також вилучати копії документів, що свідчать про порушення законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. У ході перевірки банку уповноважені Національним банком України особи мають право перевіряти будь-яку звітність афілійованої та спорідненої особи банку щодо взаємовідносин з банком з метою визначення впливу відносин з цією особою на стан банку. Для цілей перевірки афілійовані та споріднені особи сприяють Національному банку України відповідно до положень цієї статті у тому самому порядку, що застосовується до банків. Згідно з п. п. 3.8, 3.9 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 276, керівник інспекційної групи за результатами інспекційної перевірки з урахуванням довідок про перевірку та іншої інформації складає звіт про інспектування. Звіт про інспектування має визначену форму, яка затверджується уповноваженою посадовою особою Національного банку. Звіт про інспектування складається у двох примірниках і підписується керівником інспекційної групи та куратором перевірки. Перший примірник звіту про інспектування не пізніше ніж через 30 календарних днів із дати закінчення інспекційної перевірки, яка встановлюється в посвідченні на право проведення інспекційної перевірки/розпорядженні про інспекційну перевірку, надсилається до об'єкта перевірки з урахуванням вимог щодо пересилання документів з грифом конфіденційності, установлених Національним банком, із супровідним інформаційним листом, підписаним уповноваженою посадовою особою Національного банку, який містить загальний висновок про результати проведеної інспекційної перевірки. Другий примірник звіту про інспектування залишається у відповідного структурного підрозділу центрального апарату Національного банку для зберігання згідно з встановленими вимогами. Звіти про інспектування, довідки про перевірку та інші матеріали щодо інспекційної перевірки є конфіденційною інформацією та власністю Національного банку і не підлягають публічному розголошенню. Суд зазначає, що роздруківка з веб-сайту юридичної особи щодо структури її власності, так само як і інформація, отримана в інший ніж наведений вище спосіб, не є формою здійснення банківського нагляду Національним банком України, що передбачений Законом України "Про банки і банківську діяльність". Таким чином, відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 є власником будь-яких часток у статутному капіталі ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", ТОВ "Гравіс-Кіно" та ПрАТ "Телекомпанія "ТЕТ". Суд відзначає, що НБУ не надано суду документів, на підставі яких були прийняте оскаржуване рішення Комісії від 13 грудня 2016 року N 105, а саме пропозиції, підготовленої Управлінням моніторингу пов'язаних з банками осіб та звіту інспекційної перевірки встановленої форми. Письмові докази, якими відповідач НБУ обґрунтовує законність прийнятого рішення були одержані після прийняття оскаржуваного рішення. Щодо коду типу пов'язаної особи N 529 (особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини) відносно ОСОБА_1, суд відзначає, що згідно п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пов'язаною визнається особа, яка проводить операції в інтересах пов'язаних осіб банку. Разом з тим, суду не надано доказів здійснення таких операцій ОСОБА_1 і суд відхиляє доводи про те, що операції здійснені ПАТ "Запорізький завод феросплавів" та ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" вважаються здійсненими ОСОБА_1, оскільки це є різні суб'єкти. Більше того, НБУ не було доведено належними та допустимими доказами те, що кредити одержані ПАТ "Запорізький завод феросплавів" та ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" використовувалися ОСОБА_1, а компанії VISIC INVESTMENTS LIMITED, LOGARINVEST LIMITED, DIVOT ENTERPRISES LIMITED, ASKIFOU LIMITED, GEVELD HOLDINGS INC, ALBROATH INTERNATIONAL CORP., BRIMMILTON LIMITED, BIRGMINTON INVESTING ING, NEWELL INDUSTRIES LIMITED, LUCRINO INVESTMENTS LIMITED, GEORGIAN MANGANESE LLC йому підконтрольні. Крім того, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 не є учасником чи власником істотної участі вказаних юридичних осіб. При цьому, стосовно структури власності ПАТ "Запорізький завод феросплавів" позивачами надано суду документи, які свідчать про відсутність участі ТАПЕСТА ЛІМІТЕД, МАТРІМАКС ЛІМІТЕД, СОЛТЕКС ЛІМІТЕД, УОЛТРОН ЛІМІТЕД у роботі та керівництві господарською діяльністю ПАТ "Запорізький завод феросплавів". Отже, ОСОБА_1 не є особою, визначеною ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Більше того, відповідачами не доведено, а судом не встановлено, існування між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-яких відносин окрім відносин клієнта банку. Таким чином, характер взаємовідносин та операцій ОСОБА_1 з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не свідчить про їх пов'язаність. В свою чергу, позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, не можуть вважатися пов'язаними особами з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", як асоційовані з ОСОБА_1 особи, оскільки останній не є пов'язаним з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича. Виходячи з встановлених фактичних обставин, ОСОБА_4 також не є асоційованою особою відносно ОСОБА_1, оскільки приходиться йому племінницею. Таким чином, застосування коду типу пов'язаної особи N 527 (асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 частини першої статті 52 Закону) відносно ОСОБА_4 також є необґрунтованим. Стосовно обґрунтування коду типу пов'язаної особи N 525 "особи, які мають істотну участь у споріднених та афільованих особах банку" до ОСОБА_4 щодо її участі в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" /ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" суд відзначає, що посилання на зазначений критерій N 525 щодо ОСОБА_4 відсутнє в рішенні НБУ від 13 грудня 2016 року N 105. Більше того, з такого рішення НБУ вбачається, що ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не є афілійованими особами, оскільки відносно них зазначений код типу N 529 (будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у частині першій статті 52 Закону, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини), а не N 524 (споріднені та афільовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи). Відносно ОСОБА_5 НБУ зазначено, що зміст операцій, які здійснювала ОСОБА_5 в інтересах пов'язаних осіб банку, полягав у операціях компаній Lumil Investments LLP, Berlini Commercial LLP, Sofinam Investments LLP. Разом з тим, суд відзначає невірне застосування вже наведеного вище п. 9 ч. 1 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки НБУ фактично підмінюється визначення "операції здійснені ОСОБА_5." на "операції Lumil Investments LLP, Berlini Commercial LLP, Sofinam Investments LLP". Враховуючи, що доказів здійснення ОСОБА_5 операцій в інтересах пов'язаних осіб банку відповідачами не надано, суд вважає необґрунтованим застосування коду типу пов'язаної особи N 529 щодо ОСОБА_5 Таким чином, беручи до уваги усі наведені вище обставини у сукупності з відповідними їм правовими положеннями, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для прийняття відповідачем НБУ оскаржуваного рішення N 105 від 13 грудня 2016 року в частині визнання позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" особами. При цьому необхідно зазначити, що у даному випадку суд не втручається у дискрецію відповідачів, зокрема щодо аналізу ознак, визначених у нормативно-правових актах НБУ щодо пов'язаності особи із банком, характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком, оскільки не зобов'язує їх вчиняти будь-які дії, а лише перевіряє відповідність оскаржуваних рішень критеріям правомірності відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, що є прямим обов'язком суду. Стосовно протоколу Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 грудня 2016 року N (38), суд окремо зазначає наступне. Відповідно до ч. ч. 1-2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою. Згідно пункту 2 глави 2 Положення N 315, рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - Комісія). Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави. Отже, предметом оскарження відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи. Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що протокол засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України від 13 (12) грудня 2016 року не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Протокол засідання Комісії визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами від 13 (12) грудня 2016 року є носієм доказової інформації про виявлені Комісією ознаки пов'язаних осіб, на підставі яких приймається відповідне рішення Комісії, а тому оцінка протоколу, в тому числі й оцінка дій службових осіб Комісії щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Ураховуючи викладене, предметом судового оскарження в даному спорі є рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", підстави та докази прийняття якого були зафіксовані протоколом Комісії від 13 (12) грудня 2016 року. Крім того, колегія суддів відзначає, що в оскаржуваному рішенні Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 "Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначено, що документи та інформація про пов'язаних осіб були зафіксовані протоколом Комісії Національного банку України від 12 грудня 2016 року, водночас до матеріалів справи долучено копію протоколу Комісії Національного банку України з іншою датою - 13 грудня 2016 року N (38). В частині решти позовних вимог, в тому числі заявлених до Уповноважених осіб ФГВФО, суд зазначає про наступне. Частиною 1 статті 3 Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку. Згідно з п. 17 ч. 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду гарантування фізичних осіб - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом гарантування фізичних осіб, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Відповідно до ч. 8 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Відповідно до статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: 1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Уповноважена особа Фонду має право: 1) призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов'язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю; 2) здійснювати інші повноваження, встановлені цим Законом, та делеговані їй Фондом. З наявних в матеріалах справи копій рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за ним, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акту виконання зобов'язань, наказу Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 вбачається, що вони були застосовані відносно позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 як до пов'язаних з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" осіб. Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що усі оскаржувані рішення ФГВФО та НБУ об'єднані спільною підставою - визначення позивачів пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". При цьому, суду не зрозумілий критерій застосування вказаної процедури щодо ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та одночасного не застосування цієї ж процедури щодо ОСОБА_2, який теж був визнаний пов'язаним з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Відповідно до ч. 1 статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас ч. ч. 1, 2 статті 2 КАС України передбачено, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За приписами п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до п. п. 7, 14 ч. 1 статті 3 КАС України, адміністративний договір - дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Статтею 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. Таким чином, суд, зокрема, наділений правом визнавати нечинними адміністративні договори. Суд погоджується з доводами позивачів, що договори про придбання акцій є адміністративними договорами, оскільки фактично вони укладені за участі суб'єктів владних повноважень на виконання владних функцій, визначених статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому наділені відповідними ознаками адміністративних договорів. Враховуючи, що усі рішення та укладені за участі ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО договори мають похідний характер від рішення Комісії НБУ від 13 грудня 2016 року N 105, яке вище було визнане судом протиправним та необґрунтованим, колегія суддів вважає, що вказані похідні вимоги позивачів також підлягають задоволенню. Беручи до уваги наведене вище, суд приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення прийняті відповідачами на підставі припущень, що не узгоджується з вимогами статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Суд також погоджується із твердженням позивачів про те, що вони не можуть вважатись пов'язаними з банком особами протягом 15 днів із дня отримання банком відповідного повідомлення Національного банку України, а оскільки всі наступні рішення ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО, як і відповідні договори, були складені в межах такого строку і базувались вони саме на обставині пов'язаності позивачів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", вони є такими, що прийняті з порушенням встановленої законом процедури. Так, відповідно до положень ч. 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", про прийняте рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного. Відповідно до п. 4 глави 2 розділу II Положення N 315, особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання такого повідомлення Національного банку про визначення пов'язаною з банком особи не доведе протилежного. Згідно з пунктом 5 глави 2 розділу II Положення якщо банк доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то відповідне рішення Комісії скасовує/змінює Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет). Якщо банк не доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то Комітет залишає рішення Комісії без змін. Буквальний зміст вказаних правових норм свідчить, що особа, визнана пов'язаною із банком вважається такою після спливу 15-денного строку, передбаченого для доведення протилежного банком. Матеріали справи підтверджують, що повідомлення про пов'язаність із позивачем надіслано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 14 грудня 2015 року, відповідно, позивачі строком до 29 грудня 2016 року не вважались пов'язаними із банком особами, що додатково свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Більше того, згідно вимог статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до здійснення внеску до статутного капіталу Фонд: має право розпорядитися необтяженими грошовими зобов'язаннями банку перед пов'язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов'язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов'язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов'язань на акції додаткової емісії банку. Позивачами до матеріалів справи долучені копії договорів застави від 19 грудня 2016 року згідно, яких права на депозити були обтяжені ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "МТІР ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ". Тобто, обмін прав вимоги позивачів до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на акції додаткової емісії здійснений з порушенням вимог статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, вказані приписи статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають, що на акції додаткової емісії банку не можуть обмінюватись кошти на за поточними та депозитними рахунками клієнтів банку. А оскільки матеріали справи свідчать, що кошти позивачів зберігались саме на депозитних рахунках ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", ФГВФО та Уповноважені особи ФГВФО були позбавлені права розпоряджатись такими грошовими зобов'язаннями банку перед позивачами шляхом їх обміну на акції додаткової емісії банку, що фактично мало місце, в результаті чого позивачі були протиправно позбавлені права розпоряджатись власним майном у вигляді грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Стосовно вимог про стягнення грошових коштів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь позивачів, суд зазначає про наступне. Відповідно до статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. З оскаржуваного наказу Уповноваженої особи ФГВФО N 44 від 21 грудня 2016 року "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" судом встановлено, що внаслідок дій ФГВФО та уповноважених осіб грошові кошти позивачів з їх рахунків були зараховані на транзитний рахунок 37397820000101. Враховуючи встановлену протиправність актів та договорів ФГВФО та уповноважених осіб ФГВФО, суд, керуючись наведеними приписами процесуального законодавства та з метою повного відновлення порушених прав позивачів, вбачає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а також процентів, які не були нараховані на них станом на 22 лютого 2017 року, згідно заявлених вимог позивачів. Формула розрахунку: "сума депозиту" X "процент за депозитом" X "кількість днів (63 дні станом на 22.02.2017)" / "кількість днів у році (365)" Х " 100 % " = "сума не нарахованих процентів за депозитом" - " 18 % податок на доходи фізичних осіб" - " 1,5 % військовий збір". N Позивачі N депозитного договоруВалютаСумма на 22.12.16 Списано 22.12.16 % -ставкаМало бути нараховано % з 22.12.16 по 22.02.17 (63 дні)Податок 19,5 % Мало бути виплачено1.ОСОБА_1SAMDN01000703452255USD5 207 354,005 207 354,0010,0089 880,3617 526,6772 353,692.ОСОБА_1SAMDN01000704259283EUR486 488,50486 488,5010,008 396,921 637,406 759,523.ОСОБА_6SAMDN25000738865116USD1 516 784,001 516 784,0010,0026 180,115 105,1221 074,994.ОСОБА_5SAMDN25000738896738USD6 610 575,506 610 575,5010,00114 100,3422 249,5791 850,785.ОСОБА_4SAMDN10000001978049USD2 053 581,102 053 581,1010,0035 445,376 911,8528 533,526.ОСОБА_4SAMDN10000010512451USD3 106 847,503 106 847,5010,0053 625,0410 456,8843 168,167.ОСОБА_4SAMDN10000704820291USD1 024 667,17948 185,206,5011 495,922 241,719 254,228.ОСОБА_4SAMDN01000711289441EUR79 535,2379 535,2310,001 372,80267,701 105,10При розгляді даної справи судом, також враховано наступне. Стаття 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Разом з тим, в межах правовідносин, що склались в даному випадку, позивачі у примусовому порядку на підставі відповідних рішень відповідачів були позбавлені прав на належне ним майно, що за своєю суттю є конфіскацією майна. Водночас, відповідно до приписів статті 41 Конституції України, яка є нормою прямої дії, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки в даному випадку відсутнє будь-яке рішення суду, на підставі якого відповідачами вчинялись би дії по примусовому вилученню майна позивачів, такі дії та рішення відповідачів є протиправними. Згідно з вимогами обов'язкової до застосування в Україні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до § 56 рішення Європейського суду з прав людини Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини, [ВП], N 13279/05 від 20 жовтня 2011 року: "Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом)". Зазначений принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Спорронг і Лоннрот проти Швеції" (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі статті 1 Першого протоколу. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Прессос компанія ОСОБА_11О." та інші проти Бельгії"). Разом із тим факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності. Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи. Як зазначено в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Застосовуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини суд та вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод приходить до висновку про порушення відповідачами в межах відносин, які досліджуються судом при розгляді даної адміністративної справи, балансу та рівноваги відносно прав позивачів, оскільки обставини справи свідчать, що позивачі були протиправно позбавлені прав на грошові кошти безкоштовно та без відшкодування їх вартості. За таких умов, та враховуючи гарантії ефективного правового захисту, встановлені статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про стягнення грошових коштів, як поворот виконання протиправних рішень відповідачів. При цьому, суд враховує приписи п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", відповідно до якого, у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суд у мотивувальній частині рішення повинен навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд може ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у справах щодо правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України). А згідно з ч. 3 статті 553 Цивільного кодексу України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно, на користь позивачів грошові кошти підлягають стягненню як в національній, так і в іноземній валютах, згідно заявлених позовних вимог. Згідно з ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для прийняття оскаржуваних рішень. З урахуванням вимог, встановлених ч. 2 статті 19 Конституції України та ч. 3 статті 2 КАС України, позов підлягає задоволенню повністю. При цьому, в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 в частині, що стосується прав та інтересів позивачів щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", суд зазначає, що оскільки в оскаржуваному наказі не вказується про зупинення/припинення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за поточними, депозитними, кореспондентськими чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а йде мова лише про заборону здійснювати у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" будь-які видаткові операції - безготівкові та готівкові, з рахунків пов'язаних осіб банку та про блокування рахунків пов'язаних осіб банку, вказана вимога підлягає задоволенню шляхом саме визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Соловйової Н.А. від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується позивачів, щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків позивачів. Додатково суд вважає за необхідне висловитись щодо підсудності даного спору адміністративному суду. Суду відома позиція Верховного суду України, викладена у постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, згідно з якою на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Відповідно до ч. 1 статті 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15, суд встановив, що вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується обставин щодо включення грошових вимог органу Пенсійного фонду України до реєстру акцептованих вимог кредиторів; що стосується правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 з приводу включення фізичної особи - вкладника банку, до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд вважає за можливе відступити від правової позиції, викладеної у цій постанові. Висновок Верховного Суду України у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського судочинства. Проте, на думку суду, застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у контексті спірних правовідносин є помилковим, виходячи з такого. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Пункт 2 ч. 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Разом з цим, ч. 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Суд звертає увагу, на те, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним Законом, що визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Частина 8 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. У свою чергу, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають особливу процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, відмінну від порядку ліквідації банкрута, яка здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється на підставі відповідної постанови Правління Національного банку України за правилами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що не передбачає порушення справи про банкрутство в господарському суді. Суд також зауважує, що за суб'єктним складом відповідачів та характером виконуваних ними функцій дана справа є публічно-правовим спором. Так, як вже зазначалось вище, згідно з ч. 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до визначення п. 7 ч. 1 статті 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції. За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Відповідно до ч. 1 статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Частина 1 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно з ч. 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює зокрема такі функції: здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. Відповідно до положень ч. ч. 1-3 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що Фонд та уповноважена особа Фонду виконують управлінські владні функції, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі по виконанню дій із забезпечення виведення банку з ринку та організації виплат відшкодувань за вкладами. Зазначене кореспондується із позицією, викладеною у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", а саме у пункті 25 зазначеної постанови Пленум Вищого адміністративного суду України вказав наступне: "Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України". Крім того, з урахуванням наведеного суд вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини виникли між позивачами та Фондом і його Уповноваженими особами як наслідок запровадження процедури тимчасової адміністрації банку, а не у межах процедури банкрутства, та без участі банку, як боржника. Отже, суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів. Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивачів підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 понесені останніми витрати по сплаті судового збору у розмірі 12942,42 грн. кожен та на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4302,42 грн. Керуючись ст. ст. 94, 122, 128, 158-163 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105 в частині визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пов'язаними з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місцезнаходження 49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) особами. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни від 20 грудня 2016 року N 22 "Про заборону видаткових операцій з рахунків пов'язаних осіб" в частині, що стосується ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, щодо заборони будь-яких видаткових операцій - безготівкових та готівкових, у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та блокування рахунків ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887 в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891 в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_1, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_1 Рахмілем Давидовичем, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_4, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_5, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати нечинним з моменту укладення Договір про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року, що укладені між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_6, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович. Визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ КБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44 в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Стягнути з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": - 151 011 000, 00 (сто п'ятдесят один мільйон одинадцять тисяч) гривень, в якості основної суми списаного депозиту та 72 353, 69 доларів США (сімдесят дві тисячі триста п'ятдесят три долари США шістдесят дев'ять центів), 6 759, 52 євро (шість тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять євро п'ятдесят два євроценти) в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: Україна, індекс 03150, АДРЕСА_1), - 514 126 000, 00 (п'ятсот чотирнадцять мільйонів сто двадцять шість тисяч) гривень на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса реєстрації: Україна, АДРЕСА_2), - 163 052 960, 00 (сто шістдесят три мільйони п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 80 955, 90 доларів США (вісімдесят тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять доларів США дев'яносто центів), 1 105, 10 євро (одна тисяча сто п'ять євро десять євроцентів) в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, адреса реєстрації: Україна, індекс 01004, АДРЕСА_3), - 174 504 680, 00 (сто сімдесят чотири мільйони п'ятсот чотири тисячі шістсот вісімдесят) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 91 850, 00 (дев'яносто одна тисяча вісімсот п'ятдесят) доларів США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, адреса реєстрації: Україна, індекс 01133, м. Київ, узвіз. ПечерськийАДРЕСА_4), - 44 835 000, 00 (сорок чотири мільйони вісімсот тридцять п'ять тисяч) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 21 074, 00 (двадцять одна тисяча сімдесят чотири) долари США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, адреса реєстрації: Україна, індекс 01034, АДРЕСА_5), як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року N 105, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 20 грудня 2016 року N 2891, Договору про придбання акцій N 83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 83/2016, Договору про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 92/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 100/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 101/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій N 102/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов'язань до Договору купівлі-продажу акцій банку N БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" N 2893 від 20 грудня 2016 року, Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Соловйової Наталії Анатоліївни "Про перерахування коштів пов'язаних осіб" від 21 грудня 2016 року N 44, в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 понесені останніми витрати по сплаті судового збору у розмірі 12942, 42 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот сорок дві гривні сорок дві копійки) кожному. Присудити в рівних частинах за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 302, 42 грн. (чотири тисячі триста дві гривні сорок дві копійки). Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Головуючий суддя: Аблов Є.В. Суддя: Літвінова А.В. Суддя: Мазур А.С. http://reyestr.court.gov.ua/Review/66547882
  4. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25604/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Безименна Н.В. УХВАЛА Іменем України 18 квітня 2017 року м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Безименної Н.В. суддів: Аліменка В.О., Бєлової Л.В. за участю секретаря Панчук А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Володимира Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" Кадирова Володимира Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Євро Модерн" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2015 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" Кадирова Володимира Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Євро Модерн", в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання транзакцій від 16.12.2014р. та від 12.02.2015р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1, та Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015р., нікчемними; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних додаткову інформацію щодо збільшення розміру відшкодування відносно ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести відповідні зміни до реєстру вкладників відносно ОСОБА_3 для здійснення виплат коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформлене наказом від 18.09.2015 № 822 щодо визнання транзакцій від 16.12.2014р. та від 12.02.2015р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1, та Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015- нікчемними; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних додаткову інформацію щодо збільшення розміру відшкодування відносно ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаною постановою, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" було подано апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_3 (Клієнт), з однієї сторони та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Банк), з іншої сторони 24 лютого 2014 року було укладено Договір №002-20705-240214 на відкриття та обслуговування поточного рахунку № 26200703292818, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів (а.с. 12). Згідно виписки по рахунку клієнта № 292818-2015/0917 за розрахунковий період з 24.02.2014 по 08.05.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» двічі було перераховано на банківський рахунок позивача НОМЕР_1 грошові кошти: 16 грудня 2014 року у сумі 50000,00 грн. та 12 лютого 2015 року у сумі 49916,19 грн. (а.с. 14-16). Кошти перераховувались на підставі протокольних рішень ТОВ «Фірма «Евро Модерн» від 10.11.2014 та від 09.02.2015, якими вирішено направити на виплату девідендів учасникам ТОВ «Фірма «Евро Модерн», у тому числі і позивачу чистий прибуток підприємства за 2011, 2012, 2013 та 2014 роки (а.с. 73-76). Також, 20 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено Договір банківського вкладу №10001010362369, предметом якого є прийняття на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів в сумі 65 000,00 грн. Згідно виписки по угоді 10001010362369 від 20.02.2015 року позивач перерахував із свого поточного рахунку НОМЕР_1 на депозитний рахунок, відкритий на підставі Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015 року, грошові кошти у розмірі 65 000,00 грн. (а.с. 17-19). Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" (а.с. 108), виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_7В.(а.с. 110). Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 № 71 внесено зміни до рішення від 02.03.2015 № 51 та викладено п. 2 зазначеного рішення в наступній редакції; «тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015» (а.с. 111) Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 серпня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» продовжено до 02 жовтня 2015 року включно (а.с. 112), а рішенням від 02.10.2015 № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта банк» з 05.10.2015 по 04.10.2017 та призначено Уповноваженою особою ОСОБА_7 (а.с. 114). Згідно протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів від 17.09.2015 визнано нікчемними, у тому числі правочини від 12.02.2015 та 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. відповідно на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року, що підтверджується протоколом та додатками № 1 та № 3 до зазначеного протоколу (а.с. 99-102, 104). 18 вересня 2105 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації було винесено наказ від 18 вересня 2015 року № 822, яким визнано нікчемними, у тому числі правочини (договори, операції) від 12.02.2015 та від 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року (а.с. 105-106). Відповідач встановив, що перерахування юридичними особами, які є кредиторами банку коштів на поточні рахунки фізичних осіб, які в такому разі отримали б право на гарантоване відшкодування коштів Фондом, мало наслідком надання Банком кредиторам преваги перед іншими кредиторами. Така перевага полягала у можливості отримати відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб, якими є фізичні особи - клієнти банку. Листом від 29.09.2015 № 9294/229 представник АТ «Дельта Банк» повідомив позивача про нікчемність вищезазначених правочинів (договорів, операцій) (а.с. 20). Постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», на підставі чого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким вирішено розпочати процедуру ліквідації Публічного акціонерного банку «Дельта Банк» та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного банку «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (а.с. 72-73). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними доказами наявність підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк». Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду. Виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визначені у ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Згідно з ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. Згідно з ч. 2, 3 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 4) повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 6) звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (ч. 2, 3 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з ч. 6 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (далі - Положення №14), уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку повинна забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Положення №14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Згідно з п. 2, 3 розділу IV Положення №14 Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Таким чином, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Із матеріалів справи вбачається, що позивача як вкладника за договором банківського вкладу не включено до переліку вкладників у зв'язку з визнанням нікчемним договору банківського вкладу на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Відповідно до ч. 2 ст. 1058 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу). У ч. 1, 2 ст. 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з ч. 6 ст. 633 Цивільного кодексу України умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними. Пропозиція банку укласти договір на однакових для всіх умовах, є публічною офертою, а сам договір - договором приєднання. Публічна оферта - це адресована невизначеному колу осіб пропозиція, яка містить всі істотні умови договору та з якої вбачається воля оферента укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто відгукнеться. Згідно із частиною першою ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Якщо будь-хто може скористатися спеціальною пропозицією банку, яка не змінюється під конкретного вкладника, відповідні депозитні договори є такими, що укладаються на звичайних умовах. Вклади, розміщені в рамках проведення будь-яким банком спеціальних пропозицій, акцій або надання бонусних процентів, не можна віднести до таких, що розміщені на індивідуальних, більш вигідних умовах, якщо за умовами проведення акцій цю пропозицію було розраховано на широке необмежене коло осіб, і будь-хто міг скористатися нею. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2014 року (К/800/37060/13). Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів наявності підстав, які наведені у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається. Зокрема, відповідачем не доведено, що банк уклав правочин з позивачем, умови якого передбачають платіж з метою надання переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом із тим відповідачем не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку. Відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. За таких обставин твердження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності договору банківського вкладу є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку. Для застосування наслідків, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Водночас, у контексті зазначеної статті, суд зазначає, що уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних. Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу. Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб'єкта владних повноваження не є обґрунтованим. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року (К/800/24809/15). Щодо укладання договору банківського вкладу 02 лютого 2015 року, тобто після прийняття рішення про визнання Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» проблемним, колегія суддів зазначає таке. Статтею 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346 (далі - Положення №346). Згідно з п.п.5.2., 5.3. Положення №346 Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України. Отже, чинним законодавством України не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. А тому, позивач не міг знати про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних. Слід зазначити, що доводи відповідача про нікчемність договору банківського вкладу у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок «дроблення» іншого вкладу є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачами не заперечується. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року (К/800/19323/16), від 07 лютого 2017 року (К/800/28503/15) та у постанові від 02 березня 2017 року ( К/800/24998/15). Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, правочини від 12.02.2015 та від 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року не мають ознак нікчемних з підстав, перелічених у ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформлене наказом від 18.09.2015 № 822. Отже, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадировим В.В. не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування, а тому така бездіяльність Уповноваженої особи суперечить приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції не вбачається. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 160, 165, 199, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Володимира Володимировича- залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Повний текст виготовлено 20 квітня 2017 року. Головуючий суддя Н.В. Безименна Судді В.О. Аліменко Л.В. Бєлова Головуючий суддя Безименна Н.В. Судді: Бєлова Л.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66106388
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про перегляд судових рішень, в с т а н о в и л а : У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі – ПАТ «Банк Форум») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_3 звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що позичальник порушує умови договору щодо щомісячного погашення кредиту та сплати процентів за користування грошовими коштами. Банк просив суд достроково стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, а саме: 29 260,95 доларів США – заборгованість за кредитом; 4 099,79 доларів США – заборгованість за процентами; 28 776 грн. 26 коп. – пеня за прострочену заборгованість за кредитом та відсотками; 5 000 грн. – штраф за невиконання зобов’язань, передбачених п. 3.3.7 кредитного договору. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 4 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 5 липня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 465,52 доларів США, з яких: 29 260,95 доларів США – заборгованість за кредитом; 1 204,57 доларів США – заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 1 квітня 2015 року по 24 липня 2015 року, 4 341 грн. 02 коп. – пеня на прострочену заборгованість за кредитом та процентами за період 1 квітня 2015 року по 24 липня 2015 року. Урешті позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Форум» просить змінити рішення судів шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 613 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_4, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Суд встановив, що 10 червня 2008 року між АКБ «Форум» в особі Тернопільської філії, правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на суму 42 000 доларів США на термін до 1 червня 2033 року зі сплатою 13 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором 10 червня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідно до п.п. 2.3, 2.7 кредитного договору позичальник щомісячно зобов'язувався здійснювати погашення частини кредиту в сумі не менше 140 доларів США та сплачувати проценти за кредитом не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами. 30 грудня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір НОМЕР 1 про внесення змін до кредитного договору, відповідно до умов якого пункт 2.3 кредитного договору викладено в такій редакції: позичальник здійснює повернення кредиту частинами щомісячно, починаючи з квітня 2009 року в сумі не менше 145 доларів США на відкритий йому позичковий рахунок. 19 квітня 2010 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір НОМЕР 2, згідно з яким викладено в новій редакції п.п. 1.1, 1.3, 2.3, 2.7 кредитного договору. Згідно з п. 4.1 кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та несвоєчасну повну чи часткову оплату процентів позичальник сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2 % за кожен день прострочення, що обчислюється із суми неповернутого платежу та/або несплачених процентів. У зв'язку з цим банк має право на стягнення з відповідача нарахованої згідно п. 4.1 укладеного договору пені за порушення термінів оплати кредитних договорів та процентів. За положеннями п. 4.4 кредитного договору за кожен випадок невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 3.3 (крім п. 3.3.2) договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 5 000 грн. Відповідно до п. 7.5 кредитного договору усі зміни та доповнення до нього, крім випадків, передбачених п. 5.1, 5.2, 5.3 цього договору, набувають чинності тільки за умов укладення в письмовій формі та підписання сторонами додаткових угод, які стають невід'ємною частиною цього договору. Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 січня 2015 року № 10 «Про призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_3 призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Форум». Відповідно до листа Національного банку Украйни (далі – НБУ) від 30 листопада 2015 року ПАТ «Банк Форум» виключено з довідника учасників СЕП з 25 червня 2014 року. Запис щодо виключення відділення № 3500 Тернопільської дирекції ПАТ «Банк Форум» було внесено до Державного реєстру банків 1 вересня 2014 року. У зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань утворилась заборгованість, яка станом на 20 березня 2015 року складалась із: 29 260,95 доларів США – тіло кредиту; 2 271,80 доларів США – прострочені відсотки; 496,62 доларів США – строкові проценти; 537,55 доларів США – пеня за несвоєчасну сплату процентів. 26 березня 2015 року відповідачам було направлено вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором із зазначенням суми, що підлягає сплаті, та реквізитів рахунків банку, на які повинні бути перераховані кошти. Зазначені вимоги ОСОБА_1 та батько ОСОБА_2 отримали особисто 31 березня 2015 року, що підтверджується відміткою на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний та касаційний суди, виходили з того, що відповідачі порушили права банку, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором, заборгованість по процентах за користування кредитними коштами та пені. При цьому суди зазначили, що із серпня 2014 року рахунки відділення Тернопільської дирекції ПАТ «Банк Форум» були закриті у зв’язку із закриттям відділення банку, інші фінансові установи відмовлялися приймати платежі. Однак, 26 березня 2015 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» відповідачам надіслано письмову вимогу про дострокове виконання зобов’язань, де зазначено номер рахунку, на який слід сплачувати заборгованість, відповідачі отримали дану вимогу лише 31 березня 2015 року, у зв'язку із чим проценти, пеня чи штраф із серпня 2014 року по 31 березня 2015 року відповідачам не повинні нараховуватись, оскільки відбулось прострочення кредитора в розумінні ч. 4 ст. 613 ЦК України. Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: - від 7 вересня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов про стягнення кредитної заборгованості, виходив з того, що кредитор не вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, оскільки він не відмовився прийняти належне виконання з боку відповідачів у справі, більше того, він не вчиняв дій, які б об’єктивно перешкоджали виконати позичальнику належним чином свої кредитні зобов’язання. Навпаки, позивач у силу вимог статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та п.п.3.2, 3.3 п. 3 розділу V Положення «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку» здійснив заходи щодо відкриття накопичувального рахунку неплатоспроможного банку та повідомив через загальнодоступні засоби масової інформації (мережа Інтернет, офіційні видання друкованих засобів масової інформації), у тому числі відповідачів, про нові реквізити для сплати кредитних коштів. Невнесення змін у кредитний договір у частині реквізитів розрахункових рахунків не може бути перешкодою для належного виконання боржником/поручителем зобов’язань зі сплати кредитної заборгованості, оскільки в даному випадку положеннями спеціального законодавства, що регулює правовідносини з тимчасової адміністрації та ліквідації банків, передбачено, що існує єдиний накопичувальний рахунок, на котрий мають надходити кошти, у тому числі і від боржників для належного виконання ними своїх зобов’язань; - 21 грудня 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що відмова кредитора від запронованого боржником виконання договору можлива лише тоді, якщо кредитор міг прийняти виконання від боржника, однак із суб’єктивних причин відмовився це зробити, натомість не вважається відмовою об’єктивна неможливість прийняти виконання боржника, оскільки в такому випадку буде не відмова від прийняття виконання, а лише неможливість прийняти виконання. Апеляційний суд не врахував, що неповідомлення боржника про нові реквізити банківської установи не звільняє його від виконання обов’язку з погашення кредитної заборгованості та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин статті 613 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк у стані тимчасової адміністрації та ліквідації у своїй діяльності керується Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положенням «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 1581/21893 від 14.09.2012 р. (далі – Положення). Згідно із п.п. 2.17 п. 2 розділу V Положення (в редакції, чинній станом на момент виведення банку з ринку) уповноважена особа Фонду на ліквідацію банка з дня її призначення вживає таких заходів: здійснює відкриття накопичувального рахунку. Відповідно до п.п. 3.2 п. 3 розділу V Положення з метою забезпечення процедури ліквідації уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку ініціює відкриття накопичувального рахунку неплатоспроможного банку у національній валюті та іноземній валюті (за необхідності) в територіальному управлінні НБУ або в Операційному управлінні НБУ. За змістом п.п. 3.3 п. 3 розділу V Положення після відкриття накопичувального рахунку за розпорядженням уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку залишок коштів із кореспондентського рахунку банку перераховується на накопичувальний рахунок і вживаються заходи щодо закриття кореспондентського рахунку такого банку та виключення його з учасників системи електронних платежів (СЕП) у порядку, визначеному нормативно-правовим актом НБУ, що визначає порядок міжбанківського переказу грошей в Україні в національній валюті, а також повертаються кредиторам розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини банку, що враховувалися на відповідному позабалансовому рахунку (якщо такий облік вівся в територіальному управлінні НБУ за договором з таким банком). Змістом п.п 3.4 п. 3 розділу V Положення передбачено, що на накопичувальний рахунок банку зараховуються кошти такого банку і надходження на його користь. З цього рахунку проводяться розрахунки з кредиторами й оплата витрат на здійснення процедури ліквідації. Частинами 1, 2 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено обов'язок Фонду не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розмістити інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а також здійснити опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті). Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу). Однак у справі, яка переглядається, судом не було встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме: чи був відкритий уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку накопичувальний рахунок неплатоспроможного банку у національній валюті та іноземній валюті (за необхідності) в територіальному управлінні НБУ або в Операційному управлінні НБУ; чи була розміщена інформація на офіційній сторінці Інтернет про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку та чи були опублікуванні відомості про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України», а відтак суд дійшов передчасного висновку про те, що відбулося прострочення кредитора, не встановивши факту відмови банком прийняття належного виконання боржником своїх зобов’язань, чи наявності перешкод для належного виконання боржником своїх грошових зобов’язань, що є основним критерієм у застосуванні статті 613 ЦК України. За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог необхідно скасувати та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Форум» задовольнити частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 5 липня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-546цс17 Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк у стані тимчасової адміністрації та ліквідації у своїй діяльності керується Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положенням «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 1581/21893 від 14.09.2012 р. Згідно із п.п. 2.17 п. 2 розділу V Положення (в редакції, чинній станом на момент виведення банку з ринку) уповноважена особа Фонду на ліквідацію банка з дня її призначення вживає таких заходів: здійснює відкриття накопичувального рахунку. Відповідно до п.п. 3.2 п. 3 розділу V Положення з метою забезпечення процедури ліквідації уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку ініціює відкриття накопичувального рахунку неплатоспроможного банку у національній валюті та іноземній валюті (за необхідності) в територіальному управлінні НБУ або в Операційному управлінні НБУ. За змістом п.п. 3.3 п. 3 розділу V Положення після відкриття накопичувального рахунку за розпорядженням уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку залишок коштів із кореспондентського рахунку банку перераховується на накопичувальний рахунок і вживаються заходи щодо закриття кореспондентського рахунку такого банку та виключення його з учасників системи електронних платежів (СЕП) у порядку, визначеному нормативно-правовим актом НБУ, що визначає порядок міжбанківського переказу грошей в Україні в національній валюті, а також повертаються кредиторам розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини банку, що враховувалися на відповідному позабалансовому рахунку (якщо такий облік вівся в територіальному управлінні НБУ за договором з таким банком). Змістом п.п 3.4 п. 3 розділу V Положення передбачено, що на накопичувальний рахунок банку зараховуються кошти такого банку і надходження на його користь. З цього рахунку проводяться розрахунки з кредиторами й оплата витрат на здійснення процедури ліквідації. Частинами 1, 2 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено обов'язок Фонду не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розмістити інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а також здійснити опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті). Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу). Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 19 квітня 2017 року № 6-546цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/54E64E335013A754C225810D004B8227
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення грошових коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2016 року, в с т а н о в и л а : 18 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 11 листопада 2012 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського рахунку фізичної особи, відповідно до якого позивач в січні та у лютому 2015 року розпорядився перерахувати кошти в розмірі 1 100 000 грн. та 497 000 грн. на рахунок у іншому банку, про що відповідачу було подано відповідні заяви разом із платіжними дорученнями, проте ПАТ «Дельта Банк» зазначені розпорядження не виконав. Окрім того ОСОБА_1 посилався на те, що 23 травня 2013 року між сторонами було укладено договір банківського рахунку фізичної особи, відповідно до якого позивач 30 грудня 2014 року розпорядився перерахувати кошти в розмірі 137 392 доларів США на рахунок у іншому банку, проте банк зазначене розпорядження не виконав. Враховуючи зазначене, позивач просив стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на свою користь грошові кошти у розмірі 1 100 000 грн. та 497 000 грн. за договором банківського рахунку від 1 листопада 2012 року; пеню у розмірі 11 264 грн. за порушення термінів перерахування грошових коштів; 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; 137 392 доларів США, що в еквіваленті становить 3 410 069 грн. 44 коп., за договором банківського рахунку фізичної особи від 23 травня 2013 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 614 107 грн. 64 коп. за договором банківського рахунку від 11 листопада 2012 року та 138 807, 44 доларів США, що еквівалентно 2 951 046 грн. 17 коп., за договором банківського рахунку від 23 травня 2013 року. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу направити на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 36, 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Суд встановив, що на підставі умов укладеного договору про відкриття банківського рахунку фізичної особи від 1 листопада 2012 року ОСОБА_1 23 січня та 13 лютого 2015 року подав до ПАТ «Дельта Банк» заяви про здійснення перерахунку грошових коштів в розмірі 1 100 000 грн. та 497 000 грн. з його поточного рахунку НОМЕР_1 на поточний рахунок НОМЕР_2, відкритих на підставі зазначеного договору, а у подальшому просив перерахувати грошові кошти на поточний рахунок у публічному акціонерному товаристві «Радикал Банк» (далі – ПАТ «Радикал Банк»), про що банком прийняті відповідні заяви та платіжні доручення, а позивачем сплачено банку винагороду за проведення вказаних транзакцій. 30 грудня 2014 року позивачем, на підставі умов укладеного договору про відкриття банківського рахунку фізичної особи від 23 травня 2013 року, було подано заяву до ПАТ «Дельта Банк» про перерахунок грошових коштів у розмірі 138 807, 44 доларів США на поточний рахунок в іншому банку. Розпорядження позивача про перерахунок коштів до інших банків виконано не було. 3 березня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних, запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. Згідно виписки від 27 серпня 2015 року на поточному рахунку ОСОБА_1, відкритого на підставі укладеного договору від 1 листопада 2012 року, наявний залишок грошових коштів в розмірі 1 613 111, 8 грн. та 996, 56 грн., а на поточному рахунку, відкритого на підставі укладеного договору від 23 травня 2013 року, наявний залишок грошових коштів в розмірі 138 807, 44 доларів США. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Дельта Банк» ухиляється від виконання визначених законодавством та взятих на себе за укладеними між сторонами договорами зобов’язань, оскільки з листопада 2014 року і до цього часу порушує право на вільне користування належних позивачу грошових коштів, що полягає у відмові перерахунку та видачі готівкою грошових коштів з поточного рахунку, належного позивачу. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що з 3 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку, а тому захист інтересів позивача повинен відбуватися виходячи з положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Окрім того, суд касаційної інстанції зазначив, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним і підлягає застосуванню при вирішенні вказаного спору. Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідач, всупереч умовам та порядку укладеного з ОСОБА_4 депозитного договору, не виконав свого обов’язку по виплаті прийнятих від вкладника грошових сум (вкладів) на першу його вимогу, чим порушено майнові права позивача на належні йому кошти та передані банку за договором банківського вкладу, тому неповернуті суми коштів за договором банківського вкладу підлягають стягненню з ПАТ «Дельта Банк» у судовому порядку. У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня та 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Саме таким чином і у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів, а не шляхом відмови у позові вкладника до банку і у разі встановлення порушення, невизнання чи оспорення його прав та позбавлення останнього права на судовий захист. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 3 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних Фонд запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно виходив з того, що з 03 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» застосовано правильно, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити. Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-350цс17 Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно виходив з того, що з 03 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 12 квітня 2017 року № 6-350цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B6504493282327A3C225810900316DA6
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С. та Жайворонок Т.Є., за участю представників: публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – Мединського М.М., Державної іпотечної установи – Боднар О.О. та Євченко В.Є., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – Костюкова Д.І., товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» – Дудяка Р.А. та Кулака І.О., Генеральної прокуратури України – Скрипки М.В., Кабінету Міністрів України – Мельник А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») та Державної іпотечної установи про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15 за позовом Державної іпотечної установи до ПАТ «Дельта Банк» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» (далі – ТОВ «Танк Транс»), треті особи – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Кабінет Міністрів України, за участю прокуратури м. Києва, – про визнання недійсним зарахування зустрічних однорідних вимог, в с т а н о в и л а: У вересні 2015 року Державна іпотечна установа звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Танк Транс» про визнання недійсним зарахування зустрічних однорідних вимог. Позовні вимоги мотивовані тим, що заява ТОВ «Танк Транс» про припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року суперечить приписам статей 215, 512, 513, 517, 601 ЦК України і статті 203 ГК України, а тому є недійсною. Рішенням Господарського суду м. Києва від 4 грудня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 4 грудня 2015 року залишено без змін. В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що станом на момент укладення спірного правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року позивач не довів реального порушення цим договором своїх прав як заставодержателя. Крім того, відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки зобов’язання ТОВ «Танк Транс» за кредитним договором та зобов’язання ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу є зустрічними та однорідними, а позивач не довів, що в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року) не були дотримані вимоги, встановлені статтями 203, 601 ЦК України. До Верховного Суду України звернулися ПАТ «Дельта Банк» і Державна іпотечна установа із заявами про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 215, 512-514, 516-517, 601, 1066, 1068, 1071 ЦК України, а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. В обґрунтування неоднаковості застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права заявниками надано копії постанов Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 12 березня 2012 року у справі № 9/112, від 11 квітня 2016 року у справі № 914/2246/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 4 травня 2016 року у справі № 910/21378/15 та від 24 травня 2016 року у справі № 902/1538/15. Також заявниками додано копії постанов Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 922/3131/14, від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г, від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, від 16 лютого 2016 року в справі № 826/2043/15, в яких, на їх думку, викладені висновки щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, яким не відповідає судове рішення суду касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду України від 16 січня 2017 року справу № 910/25485/15 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявами ПАТ «Дельта Банк» та Державної іпотечної установи про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у цій справі. У заяві ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року і рішення Господарського суду міста Києва від 4 грудня 2015 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Державна іпотечна установа в заяві просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року і рішення Господарського суду міста Києва від 4 грудня 2015 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявниками доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заяви не підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Предметом розгляду в справі, що переглядається, є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, Вищий господарський суд України виходив із того, що станом на момент укладення спірного правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року позивач не довів реального порушення цим договором своїх прав як заставодержателя. Крім того, відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки зобов’язання ТОВ «Танк Транс» за кредитним договором та зобов’язання ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу є зустрічними та однорідними, а позивач не довів та не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року) не були дотримані вимоги, встановлені статтями 203, 601 ЦК України. Водночас із постанов Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 12 березня 2012 року у справі № 9/112, від 11 квітня 2016 року у справі № 914/2246/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 4 травня 2016 року у справі № 910/21378/15 та від 24 травня 2016 року у справі № 902/1538/15, на які посилаються заявники як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, вбачається, що вони є прийнятими внаслідок інших фактичних обставин справи, встановлених судом, та за іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, аніж у справі, що переглядається. Враховуючи те, що факт подібності правовідносин у наведених заявниками випадках не підтвердився, підстави для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права відсутні. Аналіз змісту постанов Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 922/3131/14, від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г, від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, від 16 лютого 2016 року в справі № 826/2043/15 та оскарженої постанови суду касаційної інстанції, яка є предметом перегляду в цій справі, свідчить, що правовідносини у зазначених справах не є подібними. Відтак, не знайшло підтвердження обгрунтованість посилань ПАТ «Дельта Банк» і Державної іпотечної установи як на підставу для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15, передбачену пунктом 3 частини першої статті 111-16 ГПК України. Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У зв’язку з викладеним Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяв ПАТ «Дельта Банк» і Державної іпотечної установи про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» і Державної іпотечної установи про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий А.А. Ємець Судді: І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок Постанова від 29 березня 2017 року № 3-1309гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/21C2333FB2DE76EDC225810200491251
  8. Державний герб України Ухвала іменем україни 29 березня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Червинської М.Є., суддів: Коротуна В.М., Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання правочинів недійсними, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а : У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБіБанк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило своє найменування на ПАТ «ВіЕйБіБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 19/37, за умовами якого останній отримав кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у сумі 65 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року. Крім того, між банком та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, а саме: додаткова угода № 1 від 29 березня 2007 року та додаткова угода № 2 від 17 липня 2007 року, за умовами яких ОСОБА_3 отримав транш кредиту в сумі 50 000 дол. США та 15 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року, а також додаткові угоди № 3 від 07 листопада 2008 року та № 4 від 22 листопада 2008 року, за умовами яких плата за користування кредитними коштами встановлювалася в розмірі 16% та 18% річних відповідно. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 січня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язувалась нести солідарну відповідальність з ОСОБА_3 за кредитним договором № 19/37. Крім того, ПАТ «ВіЕйБіБанк» зазначало, що 26 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 6 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, за умовами якого сторони погодили розмір мінімальної процентної ставки за користування кредитними коштами 16 % річних та строк користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року, при цьому додатково встановлена щорічна комісія в розмірі 0,5 % річних. 26 серпня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до договору поруки від 28 січня 2009 року, за умовами якого ОСОБА_4 погодилася з новим графіком погашення заборгованості та збільшенням строку користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року. Внаслідок невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 06 липня 2015 року становила 730 417 грн 47 коп. та якуПАТ «ВіЕйБіБанк» просило стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ВіЕйБіБанк» про визнання правочинів недійсними, обґрунтовуючи його тим, що додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 рокудо кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року він не підписував, а тому на підставі ст. 215 ЦК України просив визнати їх недійсними. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБіБанк» відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсними: додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків», додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «ВіЕйБіБанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБіБанк» - Славкіної М.А., посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБіБанк» в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» ВССУ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ознайомившись із поданими запереченнями, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБіБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що банком пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Договір поруки суд вважав припиненим з 30 вересня 2012 року на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходи із того, що підписи від імені позичальника в додатковому договорі № 6 від 26 серпня 2009 рокудо кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додатку № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковому договорі № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, виконані не ОСОБА_3, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення зазначених правочинів. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Судами встановлено, що 29 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило своє найменування на ПАТ «ВіЕйБіБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 19/37, за умовами якого останній отримав кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у сумі 65 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року. Крім того, між банком та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, а саме: додаткова угода № 1 від 29 березня 2007 року та додаткова угода № 2 від 17 липня 2007 року, за умовами яких ОСОБА_3 отримав транш кредиту в сумі 50 000 дол. США та 15 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року, а також додаткові угоди № 3 від 07 листопада 2008 року та № 4 від 22 листопада 2008 року, за умовами яких плата за користування кредитними коштами встановлювалася в розмірі 16% та 18% річних відповідно. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 січня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язувалась нести солідарну відповідальність з ОСОБА_3 за кредитним договором № 19/37. Крім того, позивач зазначав, що 26 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 6 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, за умовами якого сторони погодили розмір мінімальної процентної ставки за користування кредитними коштами 16 % річних та строк користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року, при цьому додатково встановлена щорічна комісія в розмірі 0,5 % річних. 26 серпня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до договору поруки від 28 січня 2009 року, за умовами якого ОСОБА_4 погодилася з новим графіком погашення заборгованості та збільшенням строку користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року. Звертаючись до суду із позовом, ПАТ «ВіЕйБіБанк» зазначало, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором та додатковими угодами до нього належним чином не виконує, у зв'язку із чим станом на 06 липня 2015 року заборгованість за договором становила 730 417 грн 47 коп. ОСОБА_3 зазначав, що з серпня 2009 року він не здійснював жодних платежів за кредитним договором, а тому банк пропустив строк позовної давності, при цьому додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року, умовами якого було збільшено строк повернення кредиту до 29 березня 2022 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року він не підписував. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2015 року підписи від імені ОСОБА_3 в додатковому договорі № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додатку № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковому договорі № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, виконані не ОСОБА_3. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленіч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Враховуючи, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2015 року ОСОБА_3 не підписував додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на укладення зазначених правочинів, що є підставою для визнання їх недійсними. Доводи касаційної скарги щодо прийняття ОСОБА_3 умов, встановлених додатковим договором № 6 від 26 серпня 2009 року, зокрема шляхом їх виконання, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази зазначеного. Безпідставними є також доводи щодо сплати ОСОБА_3 платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 19/37 до жовтня 2014 року, що свідчить про відсутність пропуску строку позовної давності при зверненні до суду із даним позовом. За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16. Враховуючи, що кредитний договір № 19/37 від 29 березня 2007 року укладений зі строком його дії до 29 березня 2012 року, графік погашення платежів, закріплений у додатку № 1 до кредитного договору, а також додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року, умовами якого було змінено строк повернення кредиту до 29 березня 2022 року, ОСОБА_3 не підписував, при цьому в матеріалах справи відсутні докази сплати грошових коштів за кредитним договором з серпня 2009 року, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про пропуск ПАТ «ВіЕйБіБанк» строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом у липні 2015 року. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки. Докази та обставини, на які посилається уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБіБанк» - Славкіна М.А. у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права. З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень. Керуючись ст. ст. 336, 337, 343-345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - Славкіної Марини Анатоліївни відхилити. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.Є. Червинська Судді: В.М. Коротун Л.М.Мазур Т.О.Писана О.В. Попович http://reyestr.court.gov.ua/Review/65895256
  9. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2016 року Справа № 910/19621/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого Кочерової Н.О. (доповідач), суддів: Владимиренко С.В., Дунаєвської Н.Г., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Фідобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 у справі № 910/19621/15 господарського суду міста Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомтрейд -альянс" до публічного акціонерного товариства "Фідобанк" про стягнення збитків в розмірі 500 000,00 грн за участю представників сторін: від позивачів: не з'явилися від відповідача: не з'явилися ВСТАНОВИВ: У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомтрейд -альянс" звернулося до публічного акціонерного товариства "Фідобанк" про стягнення 500 000,00 грн збитків. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення ст. 17 Закону України "Про іпотеку", п. 25 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою КМУ № 410 від 31.03.2004, п. 9 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" не виключив з Державних реєстрів записи про обтяження майна іпотекою та заборону відчуження нерухомого майна після реалізації такого майна 12.07.2011 органом ДВС відповідачу на аукціоні на підставі виконавчих написів нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, вчинених на користь відповідача. За твердженням позивача, наявність вказаних записів порушила його право розпорядження придбаним нерухомим майном, яке він мав намір відчужити, та стало наслідком понесення ним збитків у вигляді сплати на користь ймовірного покупця майна штрафних санкцій за попередніми договорами від 05.04.2012. Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2015 (склад колегії суддів: Комарова О.С. - головуючий, Ковтун С.А., Морозов С.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Фідобанк" на користь ТОВ "Агрокомтрейд-альянс" 500 000,00 грн основного боргу та 10 000,00 грн судового збору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 (склад колегії суддів: Чорногуз М.Г. - головуючий, Агрикова О.В., Рудченко С.Г.) апеляційну скаргу ПАТ "Фідобанк" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2015 - без змін. При цьому, суди попередніх інстанцій визнали позовні вимоги обґрунтованими, оскільки позивачем було доведено наявність всіх елементів складу вчиненого відповідачем правопорушення. В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Фідобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 12.07.2011 в порядку примусового виконання органом ДВС виконавчих написів нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, вчинених на користь відповідача, відбулись прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, що належало ТОВ "Помічнаагропродукт", на яких позивач придбав наступне майно: - комплекс будівель загальною площею 4677,1 кв.м., до складу якого входять: адміністративна будівля (літера А,) - 250,2 кв.м., склад №3 з навісом (літери Б.Б-1) - 1127,6 кв.м., склад №2 (літера В) - 1104,5 кв.м., склад №1 (літера Г) - 1091,8 кв.м., склад №4 (літери Д,Д-2,Д-3), підвал (літери Д-1,д.,.-1,д-2) - 1011,4 кв.м., вагова з навісом (літера Е,Е-1) - 91,6 кв.м., водойми, рампа, огорожа бетонна, ворота, залізничний тупик (літери Ж, Л, К, №-1, №-2, №-3), який знаходиться за адресою м. Помічна, вул. Гагаріна, 56а, Добровеличківського району, Кіровоградської області. - майновий комплекс загальною площею 1009,1 кв.м., до складу якого входять: склад (літери А,а,а-1) - 524,5 кв.м., склад (літери Б.б.,б-1) - 212,4 кв.м., сторожка (літера В) - 12,5 кв.м., адміністративні приміщення (літери Г., г.) - 45,8 кв.м., вбиральня, склад (літери Д.,Е.), склад (літера Е) - 41,4 кв.м., залізниця (літери №1,№2), який знаходиться за адресою: м. Помічна, вул. Гагаріна, 64, Добровеличківського району, Кіровоградської області. 04.08.2011 державним нотаріусом Добровеличківської районної нотаріальної контори Кіровоградської області відповідно до ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" та на підставі акту про проведення прилюдних торгів, затвердженого 01.08.2011 начальником підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Кіровоградській області позивачу було видано два свідоцтва про придбання зазначеного вище нерухомого майна з прилюдних торгів. 04.08.2011 право власності позивача на придбане нерухоме майно було зареєстроване Ульяновським комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації у реєстрі під номерами 31865818 та 31864157. Рішенням господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі №33/268, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2012, в задоволенні позову ПАТ "Ерсте Банк" (в подальшому перейменованого на ПАТ "Фідобанк") про визнання торгів такими, що не відбулися, відмовлено повністю. Вказаним рішенням встановлено факт правомірного набуття ТОВ "Агрокомтрейд-альянс" права власності на об'єкти нерухомості за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 64 та вул. Гагаріна, 56а. 05.04.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокомтрейд-альянс" (продавець, позивач) та приватним підприємством "Центр-Актив" (покупець) було укладено два попередні договори купівлі-продажу, а саме: - попередній договір купівлі-продажу комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Потьомкіною І.А. та зареєстрований в реєстрі за №775 (далі за текстом - договір-1), відповідно до умов якого продавець та покупець зобов'язалися в строк до 12.04.2012 укласти у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим попереднім договором, основний договір купівлі-продажу комплексу, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 56а. - попередній договір купівлі-продажу майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Потьомкіною І.А., зареєстрований в реєстрі за №776 (далі за текстом - договір-2), відповідно до умов якого продавець та покупець зобов'язалися в строк до 12.04.2012 укласти у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим попереднім договором, основний договір купівлі-продажу комплексу, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 64. В пункті 2.5. вказаних попередніх договорів визначено, що продавець доводить до відома покупця, що вищезазначений об'єкт на день укладання попереднього договору не переданий ним в іпотеку, не знаходиться під арештом та не відчужений шляхом продажу, але покупцю відомо, що у Єдиному реєстрі заборон наявний запис про накладену 06.12.2007 нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області заборону відчуження вказаного в попередніх договорах нерухомого майна, у зв'язку з посвідченням 06.12.2007 договору іпотеки між ТОВ "Помічнаагропродукт" та ВАТ "Ерсте-Банк". В пункті 2.6. попередніх договорів визначено, що продавець зобов'язався вирішити питання по вилученню відповідних записів з Єдиного реєстру заборон та Державного реєстру іпотек до дня укладення основного договору. В пунктах 4 попередніх договорів сторони встановили суму зобов'язань, що витікають із цих договорів у розмірі 439 500,00 грн за попереднім договром-1 та у розмірі 60 500,00 грн за попереднім договором-2, а в пунктах 6 погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором винна у такому порушенні сторона повинна сплатити іншій стороні штраф у розмірі 100% від суми цього зобов'язання, вказаної у п. 4 договору. Передача суми штрафу має бути здійснена не пізніше трьох діб з моменту отримання продавцем вимоги, у будь-якій формі. На виконання умов попередніх договорів 09.04.2012 позивач звернувся до ПП "Центр-Актив" з листами №№ 47, 48, в яких запропонував укласти договори купівлі-продажу комплексів, розташованих за адресою: Кіровоградська обл., Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 56а та вул. Гагаріна, 64, а також виставив відповідачу рахунки-фактури для оплати вартості об'єктів нерухомості за основними договорами. Приватне підприємство "Центр-Актив" в листах №№ 16, 17 від 13.04.2012 повідомило позивача про відмову приватного нотаріуса посвідчувати основні договори купівлі-продажу комплексів з огляду на наявність у Державних реєстрах записів про знаходження нерухомого майна, яке є предметом основних договорів купівлі-продажу, в іпотеці та про заборону відчуження такого майна. Крім того, ПП "Центр-Актив" вимагало не пізніше трьох робочих днів від дати отримання зазначених листів сплатити штраф в сумі 439 500,00 грн по попередньому договору-1 та в сумі 60 500,00 грн по попередньому договору-2., посилаючись на невиконання позивачем своїх зобов'язань за попередніми договорами з вчинення дій по вилученню таких записів. 17.04.2012 ПП "Центр-Актив" повторно звернулось до ТОВ "Агрокомтрейд-Альянс" з вимогою сплатити штраф за невиконання умов попередніх договорів (лист № 18 від 17.04.2012). Позивач на виконання умов попередніх договорів та вимог ПП "Центр-Актив" відповідно до платіжних доручень № 193 від 17.07.2012, № 192 від 17.04.2012 та № 191 від 17.04.2012 сплатив на користь ПП "Центр-Актив" штраф у загальній сумі 500 000,00 грн. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2012 у справі №5013/2260/11 рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2012 у вказаній справі змінено, позов задоволено частково. Вилучено з Державного реєстру іпотек запис із змінами про обтяження іпотекою об'єкта нерухомості за адресою: місто Помічна, вулиця Гагаріна, 56а, Добровеличківського району Кіровоградської області (реєстраційний номер у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 31865818), зареєстрований 06.12.2007 за № 6173081 реєстратором Добровеличківською державною нотаріальною конторою на підставі договору іпотеки ВКВ292956- ВКВ292959 від 06.12.2007. Знято заборону відчуження вказаного об'єкту нерухомості. Знято заборону відчуження об'єкта нерухомості нежиле приміщення, склади, перевалки за адресою: м. Помічна, вул. Гагаріна, 64, Добровеличківського району Кіровоградської області, зареєстрований 06.12.2007 р. 13:33:40 за № 6172698 реєстратором - Добровеличківською державною нотаріальною конторою на підставі договору іпотеки ВКВ292948- ВКВ292951 від 06.12.2007 року (власник ПП "Агроконтакт"). Знято заборону відчуження об'єкта нерухомості цілого майнового комплексу за адресою: с. Олександрівка Добровеличківського району Кіровоградської області, зареєстрований 06.12.2007 за № 6172804 реєстратором - Добровеличківською державною нотаріальною конторою на підставі договору іпотеки ВКВ292948- ВКВ292951 від 06.12.2007 (власник ПП "Агроконтакт"). В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Вказана постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.07.2012 у справі №5013/2260/11 набула законної сили. Сплативши на користь ПП "Центр-Актив" зазначену вище суму штрафу, позивач - ТОВ "Агрокомтрейд-Альянс" звернувся до господарського суду з позовом у даній справі, посилаючись на те, що сплачені ним штрафні санкції є його збитками, які він поніс внаслідок невиконання відповідачем передбаченого чинним законодавством України зобов'язання з вчинення дій, направлених на виключення з Державних реєстрів записів про обтяження майна іпотекою та заборону відчуження нерухомого майна Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України). Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону чи іншого нормативного акту, або виявляється у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи. Відповідно до п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. В пункті 25 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 410 від 31.03.2004, який діяв станом на момент проведення аукціонів з реалізації нерухомого майна, на яких позивачем було придбано нерухоме майно, визначено, що після виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель зобов'язаний протягом десяти днів надіслати реєстратору письмове повідомлення про виключення запису з Реєстру з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Згідно з п.п 1, 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в якій наведені визначення термінів, що вживаються у цьому Законі, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав; Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону заявником може бути іпотекодержатель, особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено іпотеку, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення іпотеки. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" в редакції, чинній станом на момент проведення 12.07.2011 аукціону з реалізації нерухомого іпотечного майна, накладення та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна віднесено до нотаріальних дій. Згідно з п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004, яка була чинна станом на момент проведення 12.07.2011 аукціону з реалізації нерухомого іпотечного майна і до 07.03.2012, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) за заявою, зокрема заставодержателя (іпотекодержателя) у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) на підставі виконавчого напису нотаріуса. Як встановлено судами попередніх інстанцій, нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Добровеличківський район, Кіровоградська область, м. Помічна, вул. Гагаріна, 56а та 64 та яке знаходилось в іпотеці у відповідача, було реалізовано 12.07.2011 з прилюдних торгів в порядку примусового виконання органом ДВС виконавчого напису нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на користь відповідача. Господарським судом міста Києва в рішенні від 29.11.2011 та Київським апеляційним господарським судом у постанові від 05.03.212 у справі № 33/268 були встановлені обставини дотримання порядку проведення прилюдних торгів. З огляду на викладене, іпотека вказаного нерухомого майна припинилася на підставі п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" у зв'язку з реалізацією предмета іпотеки. Однак, як встановлено судами, відповідач в порушення наведених норм чинного законодавства України, зокрема ч. 3 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", п. 25 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою КМУ № 410 від 31.03.2004, законодавства про нотаріат, не вчинив у визначені законом строки дій, направлених на виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження нерухомого майна іпотекою, а також з Єдиного реєстру запису про заборону відчуження нерухомого майна, обтяженого іпотекою. Докази надіслання відповідачем, як іпотекодержателем, державному реєстратору відповідного письмового повідомлення щодо виключення запису про іпотеку з Реєстру іпотек та докази надіслання нотаріусу заяви про зняття заборони відчуження нерухомого іпотечного майна в матеріалах справи відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач всупереч вимогам чинного законодавства не виконав обов'язку щодо зняття заборони відчуження об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: Кіровоградська область, Добровеличківський район, м. Помічна, вул. Гагаріна, 64 та вул. Гагаріна, 56а, тобто своєю бездіяльністю допустив протиправну поведінку. При цьому, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач не довів належними та допустимими доказами відсутність своєї вини у невчиненні дій по зняттю заборони відчуження іпотечного майна. За змістом ст.ст. 224, 225 ГК України додаткові витрати, зокрема штрафні санкції, є збитками, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення. Судами також вірно встановлено, що внаслідок зазначеної бездіяльності відповідача (причинно-наслідковий зв'язок) позивач поніс фактичні витрати на суму 500 000,00 грн у вигляді сплати на користь ПП "Центр-Актив" штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за попередніми договорами від 05.04.2012 з вилучення відповідних записів з Єдиного реєстру заборон та Державного реєстру іпотек до дня укладення основного договору і такі витрати відповідно до ст.ст. 224, 225 ГК України є збитками позивача, розмір яких підтверджено наявними в матеріалах справи доказами - належним чином завіреними фотокопіями платіжних доручень № 192 від 17.04.2012, № 193 від 17.04.2012 та № 191 від 17.04.2012 з відмітками банку про проведення платежів за ними. Таким чином, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що у спірних правовідносинах мають місце всі обов'язкові елементи складу правопорушення: протиправна бездіяльність відповідача, який спричинив для позивача збитки, причинний зв'язок між протиправною бездіяльністю відповідача та збитками, та вина відповідача у спричиненні збитків. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнили позов у даній справі. Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин, вирішив спір у справі. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін. Посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Фідобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 у справі № 910/19621/15 - без змін. Головуючий Н. Кочерова Судді С. Владимиренко Н. Дунаєвська Справа № 910/19621/15 http://reyestr.court.gov.ua/Review/59514908
  10. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 22ц/796/446/2017 Головуючий у 1-й інстанції - Юзькова О.Л. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі : головуючого - Шахової О.В. суддів Вербової І.М. Поливач Л.Д. при секретарі - Горак Ю.М. розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, Управління державної казначейської служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Держаної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником ОСОБА_2, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року, ВСТАНОВИЛА: У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 18 серпня 2014 року Шевченківським районним судом м. Києва винесено рішення про стягнення з ПАТ «Банк» Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами банківських строкових вкладів, яке набрало законної чинності. 08 січня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове стягнення та державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення суду. На день звернення з позовом, рішення не виконано, виконавче провадження закрито у зв'язку із тим, що у ПАТ «Фінанси та Кредит» розпочато процедуру ліквідації. Виконавче провадження тривало довгий час, рішення держаного виконавця у ньому визнавались незаконними, а дії неправомірними. В порядку положень ст. 1173,1174 ЦК України, стягнути з Держава Україна в особі Державної виконавчої служби України на її користь 1 671 793,71 грн - на відшкодування майнової шкоди, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України, відкритого в установленому порядку в Державний казначейській службі України; стягнути з Держави Україна на її користь майнову шкоду, яка полягає в матеріальних втратах від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції у розмірі 651 999,55 грн., шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України, відкритого в установленому порядку в Державний казначейській службі України; стягнути з Держави Україна на її користь на відшкодування заподіяної моральної шкоди 50 000 грн шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України. Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування своїх доводів, вказує зокрема, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги та не надано правової оцінки ряду доказів, в тому числі і письмових. Поза увагою суду залишитись обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Інші особи в судове засідання не з'явились. Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог, у зв'язку з їх недоведеністю. Проте з такими висновками суду погодитися не можливо. За приписами ст. 1 ЦПК Українизавданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються визначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Згідно зі ст. 11 ЦК Україницивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом третім частини другої статті 11 ЦК Українипередбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, як юридичний факт, є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків. Відповідно до ст. 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Згідно зі ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування й моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Як роз'яснено у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно роз'яснень, наданих у п.п. 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України). Дані статті є спеціальними, тобто в них передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей можна віднести: а) Суб'єктний склад завдавачів шкоди. Суб'єктами завдання шкоди є органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові чи службові особи. б) Завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними організаційно-розпорядчих функцій, покладених на них законами або іншими нормативними актами. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми. Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані. Поряд із діями, тобто активною поведінкою державних органів, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, шкода у зазначеній сфері може бути заподіяна і шляхом протиправної бездіяльності, оскільки в області владно-адміністративних відносин та організаційно-розпорядчих функцій вимагається активність, і неприйняття необхідних мір чи заходів, передбачених законами або іншими правовими актами, може призвести до завдання шкоди. в) Завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів, посадових чи службових осіб, а також бездіяльність останніх, тобто невиконання покладених на них службових, посадових обов'язків. Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава, Автономна республіка Крим та орган місцевого самоврядування. Тобто, шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування. Відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими чи службовими особами, настає незалежно від вини цих органів та осіб, тобто і при випадковому завданні. Згідно ст. 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК Українисудовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст. 14 ЦПК України). Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. При цьому затримка у виконанні судового рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі», заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V), у зв'язку з чим саме на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Основи організації та діяльності Державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів Державної виконавчої служби визначаються Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР(далі: Закон № 202/98-ВР). Згідно ст.ст. 1, 2 вказаного ЗаконуДержавна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону № 202/98-ВРвиконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців. Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до законупідлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, безпосередньо визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі: Закон № 606-XIV). Відповідно до ст. 1 указаного Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Законупідлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу та здійснюється державними виконавцями на підставі виконавчих документів, у тому числі й виконавчих листів, що видаються судами (ст.ст. 2, 17 Закону № 606-XIV). Таким чином виконання судових рішень - це заключна стадія цивільного процесу, тобто заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи враховується період із надходження до суду позовної заяви й до виконання рішення суду. Наведене узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) указаний суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду. Поняття сторін виконавчого провадження (стягувача та боржника) містить стаття 8 Закону № 606-XIV. Згідно частини 2 зазначеної статті, стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. Основний перелік прав та обов'язків сторін виконавчого провадження наведений у статті 12 Закону № 606-XIV. Відповідно до частини 1 коментованої статті сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Права та обов'язки державних виконавців визначені законодавцем у ст. 11 Закону № 606-XIV. Відповідно до вказаної правової норми державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання. У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець наділений широким спектром повноважень, у межах яких, зокрема має право: - проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; - з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; - безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; - накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; - накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; - звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення; - викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; - накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; - вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; - здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами. Порядок прийняття виконавчого документа до виконання, врегульований ст. 25 Закону № 606-XIV, відповідно до частини першої якої державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом (ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV). Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (ч. 5 ст. 25 Закону № 606-XIV). За правилами ст. 20 Закону № 606-XIV виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. При цьому, право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу. Державний виконавець вправі провадити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, які перебувають на рахунках та вкладах боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу. У разі якщо у процесі виконавчого провадження з'ясувалося, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, але майно боржника виявлено на території іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на таке майно в порядку, передбаченому цим Законом, за погодженням з начальником відділу державної виконавчої служби, якому він підпорядкований. Про вчинення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби державний виконавець повідомляє начальникові такого органу. Відповідно до ст. 27, 32 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Заходами примусового виконання рішень зокрема є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням. Згідно ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Закономпорядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Відповідно до ст. 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. Особливості звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи, передбачені у Главі 5 Закону № 606-XIV. Так, відповідно до статті 65 цього Закону готівка в національній та іноземній валюті, що перебуває в касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складання відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника - юридичної особи. Вилучена готівка зараховується на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби не пізніше наступного робочого дня з моменту вилучення. Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. За приписами ст. 66 Закону № 606-XIV у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно, з накладенням арешту на таке майно з метою його подальшої реалізації. Відповідно до ст. 67 Закону № 606-XIV у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому закономпорядку, а виконаче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом. Захист прав сторін у виконавчому провадженні врегульовано ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частини 2 коментованої правової норми збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», якою регламентована відповідальність державних виконавців, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Як роз'яснено в п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Судом встановлено, що Шевченківським районним судом м. Києва 08 січня 2015 року видано виконавчий лист на примусове виконання рішення про стягнення з ПАТ «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором банківського вкладу у сумі 1818251,25 грн., суми невиплачених відсотків за договором № 300131/30652/6-14 від 31 березня .2014 року за період з 30 червня 2014 року по 08 серпня 2014 року в розмірі 8 219,18 грн, 3% річних за період з 23 квітня 2014 року по 08 серпня 2014 року в сумі 2663,01 грн та інфляційних втрат у сумі 12 900 грн; суми відсотків за договором № 8628/370-13 від 01 липня 2013 року за період з 07 липня 2014 року по 08 серпня 2014 року в розмірі 21 369,86 грн, 3% річних за період з 07 липня 2014 року по 08 серпня 2014 року в розмірі 3390,41 грн та інфляційні втрати в сумі 5 000 грн. 14 лютого 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва від 08 січня 2015 року про стягнення боргу у розмірі 1 871 793,71 грн. 24 грудня 2015 року заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закриття виконавчого провадження по стягнення з ПАТ «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 суми у розмірі 1 871 793, 71 грн. у зв'язку із прийняттям НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Фінанси та Кредит» та виконавчий документ направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Рішення, бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві у даному виконавчому провадженні, оскаржувались представником позивача та визнавались не правомірними (ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року, ухвала Шевченківського районного уду м. Києва від 21 січня 2016 року, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року). При цьому судами встановлено неправомірні дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві НідзельськоїА.В., начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Применко О.А., заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гоцій Б.І. під час проведення зазначеного виконавчого провадження. Таким чином, оскільки дії співробітників державної виконавчої служби неодноразово були визнані судовими рішеннями неправомірними і ці обставини в силу ст.61 ЦПК України не потребують доказування, а відтак - заподіяння позивачу майнової та моральної шкоди, пов'язаної з порушенням їїзаконних прав щодо своєчасного, належного та повного виконання рішення суду, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, знайшли своє підтвердження в процесі розгляду цієї цивільної справи. З огляду на вказане, враховуючи, що тривалим невиконанням судового рішення, що в подальшому призвело до унеможливлення його виконання ОСОБА_1 завдано матеріального збитку в розмірі не стягнутої на її користь суми 1 617 793,71 грн, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування вказаної суми з врахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Законом України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, передбачено, що така компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Розрахунок інфляційних втрат за період з 14 лютого 2015 року по 24 грудня 2015 року (в межах заявлених позовних вимог) розраховується за наступною формулою. Сума боргу з урахуванням індекса інфляції розрахувується шляхом множення суми заборгованості на моменти її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.Сукупний індекс інфляції розраховується за формулою:ІІс = (ІІ1:100) х (ІІ2:100) х (ІІ3:100) х ... (ІІZ:100), деІІ-1 - індекс інфляції за перший місяць прострочки,ІІ-2 - індекс інфляції за другий місяць прострочки,ІІ-Z - індекс інфляції за останній місяць прострочки. Згідно з рекомендаціями Верховного Суду України враховується, що сума, внесена за період з 1 по 15 число місяця, індексується за період с урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. І якщо погашення заборгованості відбулось з 1 по 15 число місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця. У період з 14 лютого 2015 року по 24 грудня 2015 року індекс інфляції становив 1,39 %. Загальна сума заборгованості складає: 1 617 793,71 грн х 1,39 = 2 248 733,26 грн. Інфляційне збільшення заборгованості: 2 248 733,26 грн - 1 617 793,71 грн = 630 939,55 грн. Також встановлено, що позивач зазнала душевних страждань, тому згідно зі ст. 56 Конституції України має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави . Враховуючи характер порушення прав позивачки, глибини її душевних страждань, вимоги розумності і справедливості, колегія суддів визначила моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. На обґрунтування зазначених висновків колегія суддів вважає за можливе послатись також на практику розгляду справ Європейським судом з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні. Зокрема в рішенні по справі «Ромашов проти України»від 27 липня 2004 року суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина суду. А оскільки п.1 ст.6 §1 Конвенції про права людини і основоположних свобод гарантує кожному право на суд, це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (бюджетних установ) визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою КМУ від 3 серпня 2011 року № 845, у редакції постанови КМУ № 45 від 30 січня 2013 р.(далі - Порядок). Згідно з п. З Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Відповідно до пунктів 36-38 Порядку № 845 виконання зазначених судових рішень здійснюється Казначейством України. Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок за бюджетною програмою. Додатком № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено розподіл видатків Державного бюджету України на 2017 рік, які закріплені за Державною казначейською службою України, в тому числі по коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504030 - відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Отже, стягнення зазначеної шкоди здійснюється з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030. Суд першої інстанції на зазначене належної уваги не звернув, з характером правовідносин, що виникли між сторонами цивільно-правового спору та нормами матеріального права, які регулюють ці правовідносини, належним чином не визначився, в зв'язку з чим, приймаючи рішення у справі, безпідставно відмовив у задоволенні позову. Заперечення на апеляційну скаргу з вищезазначених підстав є безпідставними та спростовуються зазначеними встановленими обставинами справи та нормами матеріального права. За таких обставин, враховуючи наведене вище, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року, не може бути визнано законним та обґрунтованим, а тому судова колегія вважає за необхідне скасувати судове рішення, та об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, з урахуванням характеру та суті допущеного відповідачем правопорушення, його правових наслідків, ступеню перенесених позивачем душевних і моральних страждань та переживань, які вочевидь мали місце, частково задовольнити заявлені нею вимоги, стягнувши з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030на її користь 2 248 733,26 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок неправомірної бездіяльності державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві при виконанні рішення суду. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів, ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, задовольнити частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030 на користь ОСОБА_1 2 248 733 (два мільйони двісті сорок вісім тисяч сімсот тридцять три), 26 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 (п'ять тисяч) грн - у відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64308653
  11. Державний герб України ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА справа № 753/10904/16-ц провадження № 2/753/5534/16 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" грудня 2016 р. Дарницький районний суд м.Києва в складі головуючого судді Шклянки М.П. при секретарі Галян Л.В. розглянувши в судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, В С Т А Н О В И В: Позивачка в червні 2016 року звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 14 липня 2014 року між нею та ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», головним акціонером якого є відповідач ОСОБА_3, було укладено Договір банківського вкладу «Стандарт» № 300937/43272/370-14, відповідно до умов якого Відповідачем було взято зобов'язання прийняти від Позивача грошову суму (вклад) на період з 14.07.2014 року по 19.07.2015 року та, відповідно, виплатити вкладнику - позивачу суму вкладу та проценти по ньому. В подальшому, на виконання умов договору банківського вкладу Позивачем було надано, а Відповідачем прийнято грошові кошти у сумі 44 000 (сорок чотири тисячі) Євро під 12,5 відсотків річних. 24 липня 2015 року Позивач звернулась до ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», із заявою про повернення грошових коштів та дострокового розірвання Договору банківського вкладу № 300937/43272/370-14, від 14.07.2014 р. 21 серпня 2015 року Позивачем було отримано від ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» лист, в якому банк посилаючись на несприятливі фінансово-економічні показники, відмовив у поверненні вкладу. 17 вересня 2015 року Національним банком України було прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в банку «Фінанси та кредит», про що є інформація на офіційному сайті НБУ. Таким чином, сума вкладу, а також нараховані проценти позивачу повернуті не були. Позивач вважає, що власник істотної частки банку - відповідач не вжив своєчасних та дієвих заходів щодо відновлення платоспроможності ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та порушив вимоги ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а тому позивач вважає, що невиплачена сума вкладу із відсотками, що в гривневому еквіваленті становить суму в розмірі 1032560,00 грн. підлягає стягненню з відповідача. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, в подальшому написав заяву про слухання справи без його участі та не заперечував щодо винесення заочного рішення. Відповідач в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином,в тому числі через засоби масової інформації, причини неявки суду не повідомив. Відповідно ст..224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який був повідомлений належним чином і від якого не надійшло заяви про розгляд справи у його відсутність або якщо зазначені ним причини неявки визнані судом не поважними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Суд, дослідивши матеріали справи та наявні докази, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що між позивачем та ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», головним акціонером якого є відповідач ОСОБА_3, було укладено Договір банківського вкладу «Стандарт» № 300937/43272/370-14, відповідно до умов якого Відповідачем було взято зобов'язання прийняти від Позивача грошову суму (вклад) на період з 14.07.2014 року по 19.07.2015 року та, відповідно, виплатити вкладнику - позивачу суму вкладу та проценти по ньому, що передбачено в п.1 Договору. На виконання умов договору банківського вкладу Позивачем було надано, а Відповідачем прийнято грошові кошти у сумі 44 000 (сорок чотири тисячі) Євро, що в гривневому еквіваленті становило 699 646,16 грн., під 12,5 відсотків річних, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. 24 липня 2015 року Позивач звернувся до ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», головним акціонером якого є ОСОБА_3 із заявою про повернення грошових коштів та дострокового розірвання Договору банківського вкладу № 300937/43272/370-14, від 14.07.2014 р. 21 серпня 2015 року Позивачем було отримано від ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» лист, в якому банк посилаючись на несприятливі фінансово-економічні показники, відмовив у поверненні вкладу. 17 вересня 2015 року Національним банком України було прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в банку «Фінанси та кредит», про що є інформація на офіційному сайті НБУ. Таким чином, позивач є особою, яка є кредитором банку в заявленому розмірі позовних вимог, оскільки станом на час розгляду справи депозити позивачу не повернуто. Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позивачці було повернуто 200 000 грн. Зазначена сума правомірно визначена позивачем як збитки, виходячи з наступного. Згідно ч. 2, 3 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. За таких обставин, позивач є особою, яка є належним позивачем щодо позовних вимог про повернення (відшкодування) належних йому коштів у будь-який спосіб і від будь-якої особи, до якої можуть бути пред'явлені вимоги згідно чинного законодавства. Відповідно до ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та іншої майнової шкоди. Статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції станом на час звернення позивача до суду, надалі - Закон) передбачено, що банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Позивач вважає, що в даному випадку є підстави для висновку про те, що цивільно-правову відповідальність за завдану банку (і позивачу як кредитору) шкоду мають нести, в тому числі, пов'язані з банком особи, якими є відповідач у справі. Згідно ст. 52 Закону для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Згідно ст. 2 Закону істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи; контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином. Відповідно до тієї інформації, яка розміщена на сайті НБУ (http://www.bank.gov.ua/files/Shareholders/300131/300131 20150813.pdf), акціонером Банку ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», є ОСОБА_3, який є громадянином України та володіє 97.6693 % акцій банку В даному випадку, відповідач ОСОБА_3, має істотну участь у ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», тобто, є пов'язаною особою з банком в розумінні ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», оскільки здійснює пряме володіння самостійно та спільно з іншими особами і йому належить більше відсотків статутного капіталу та/або права голосу акцій юридичної особи і у сукупності має можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Визначення ж поняття істотної участі банку наведене у пункті 1.12. Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368, за яким істотна участь у банку або іншій юридичній особі означає, що фізична або юридична особа прямо та/або опосередковано (наприклад, отримання в управління пакета акцій, набуття особою права голосу на загальних зборах акціонерів банку за дорученням акціонера (учасника) банку, який є власником істотної участі в банку тощо), самостійно чи спільно з іншими особами має: а) участь/частку в статутному капіталі банку чи іншої юридичної особи (та/або право голосу акцій, паїв, часток) у розмірі 10 і більше відсотків. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Стаття 59 ЦПК України містить поняття допустимості доказів, за якою суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. З врахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку про те, що відповідач у справі є особою, на яку може бути покладено відповідальність за завдані позивачу збитки згідно ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами. Постановою Правління Національного банку України № 612 від 17.09.2015 р. Публічне акціонерне товариство «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» віднесено до категорії неплатоспроможних, тому у суду є підстави для висновку про наявність причинного зв'язку між діями відповідача як пов'язаної з банком особи, яка фактично керувала його діяльністю, та негативними наслідками, що настали для банку (в вигляді настання його неплатоспроможності) та позивача (у вигляді завдання йому збитків - неможливості розпорядження належними йому коштами) внаслідок їх діяльності. Крім визнання відповідача пов'язаною з банком особою, для притягнення їх до цивільно-правової відповідальності, передбаченоїст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", необхідним є встановлення їх вини у завданні позивачу збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками. При чому, діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно ст. 58 Закону порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності. В даному випадку позивачем надано достатньо доказів про допущення вказаних порушень, які призвели до визнання банку неплатоспроможним. Так, відповідачем не вжито своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, не надано реальної фінансової підтримки банку, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності. Частина 1 статті 211 Господарського кодексу встановлює обов'язок певних осіб (засновників, учасників, власників майна, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування) вживати заходів щодо попередження неспроможності боржника. Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, наслідком таких дій відповідача настала неплатоспроможність ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», що завдало збитків позивачу. Отже, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь держави суму судового збору в розмірі 6890 грн. На підставі вищенаведеного та ст. ст. 15, 16, 22, 625 ЦК України, ст.ст. 2, 52, 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212, 213, 215, 224 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди в сумі 1 032 560 (один міліон тридцять дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави суму судового збору в розмірі 6890.00 грн. Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення ухвали до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63861948
  12. Державний герб України ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.12.2015 Справа №910/28919/15 Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до 1) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" третя особа-1, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" третя особа-2, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар" третя особа-2, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог Представники: від позивача Корнєв В.М. - представник за довіреністю Коцюба О.В. - представник за довіреністювід відповідача-1 Мостепанюк В.І. - представник за довіреністю від відповідача-2 Кулак І.О. - представник за довіреністювід третьої особи-1 ОСОБА_8 представник за довіреністювід третьої особи- 2 не з'явились від третьої особи-3 не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 11.11.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.02.2015 № б/н, а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" щодо сплати суми заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 у розмірі 3 335 458 грн 92 коп., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо сплати заборгованості за договором банківського вкладу № 10004006546754 від 27.03.2014 у розмірі 120 139 доларів США 92 центи, суперечить приписам статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, а тому є недійсною, оскільки є необґрунтованою, а також відступлення здійснено на більшу суму, а зарахування на меншу. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2015 порушено провадження у справі № 910/28919/15 та справу призначено до розгляду на 30.11.2015. 18.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про видачу копії ухвали. 30.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. 30.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву. 30.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли відзив на позовну заяву на документи на виконання вимог ухвали суду. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 розгляд справи відкладено на 10.12.2015, у зв'язку з неявкою представників відповідача-2, третьої особи-2 та третьої особи-3. 02.12.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. 09.12.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли довідки. Представники третіх осіб 2 та 3 у судове засідання 10.12.2015 не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подали, вимоги суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. У судове засідання 10.12.2015 з'явились представники позивача, відповідачів та третьої особи-1, та надали пояснення по суті справи. Представники позивача в повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги та просять суд їх задовольнити. Представники відповідачів та третьої особи-1 надали пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечують проти заявлених позовних вимог та просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. У судовому засіданні 10.12.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-1, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд ВСТАНОВИВ: 15.12.2010 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (кореспондент за договором) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк за договором) укладено договір № 151210-Л1 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (надалі - договір рахунку-1), відповідно до умов якого банк викриває кореспонденту мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро", № 16000804033 у валютах згідно заяви кореспондента та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування. 15.12.2010 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (кореспондент за договором) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк за договором) укладено договір №151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (надалі - договір рахунку-2), згідно з яким банк відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро", у українських гривнях (980) №16001804043 та виконує за дорученням і за кошти Кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування. В рахунок забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за вказаними договорами рахунку, між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (заставодержателем) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавцем) було укладено ряд договорів, а саме: - договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293 (надалі - договір застави-1), за яким заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, а саме: майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами (договорами забезпечення), вичерпний перелік яких наведено в додатку № 1 до цього договору. Пункт 1.2. договору застави-1 передбачає, що вартість предмета застави станом на момент укладення цього договору становить 459 484 167 грн 00 коп.; - договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 294 (надалі - договір застави-2), за яким заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, а саме: майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами (договорами забезпечення), вичерпний перелік яких наведено в додатку №1 до цього договору. Пункт 1.2. договору застави-2 передбачає, що вартість предмета застави станом на момент укладення цього договору становить 1 298 834 955 грн 00 коп.; - договір застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 (надалі - договір застави ЦП), за яким заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу предмет застави, а саме: цінні папери - облігації підприємств відсоткові іменні незабезпечені (звичайні), емітовані ТОВ "ЕСУ", бездокументарна форма існування, серія "С", ISIN UA4000163901, загальна кількість - 160 872 штуки, номінальна вартість одного цінного паперу - 1 000 грн 00 коп. загальна вартість предмета застави становить 160 872 000 грн 00 коп.; - договір щодо звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015 (надалі - договір звернення стягнення на ЦП); - іпотечний договір від 29.12.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. за реєстровим № 1871 (надалі - договір іпотеки), за яким заставодавець передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки, що належить іпотекодавцю на праві власності, а саме - 11 земельних ділянок. 29.05.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (позичальник) укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11, відповідно до умов якого надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 206 000 000 грн 00 коп. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 15 % річних, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 01.07.2015, за умови виконання позичальником умов пунктів 3.3.12.7, 3.3.12.8 договору. За умови виконання позичальником умов пункту 3.3.12.7 договору та невиконання позичальником умов пункту 3.3.12.8 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості буде не пізніше 02.03.2015. За умови невиконання позичальником умов пункту 3.3.12.7 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості буде не пізніше 20.01.2015. Майнові права за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 та всіма додатковими угодами до даного договору, а також договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, перебувають в заставі Публічного акціонерного товариству "Державний ощадний банк України" відповідно до договору застави майнових прав від 25.02.2015, реєстровий № 293, укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та забезпечують виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за договорами кореспондентських рахунків. Договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, майнові права за якими також перебувають в заставі Публічного акціонерного товариству "Державний ощадний банк України" згідно з договором застави майнових прав від 25.02.2015, реєстровий № 293 є: - договір застави майнових прав № ВКЛ-2005880/11/S1 від 29.05.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"; - договір відступлення прав вимоги від 29.05.2014 за договором купівлі-продажу № 11/PR/2014 від 21.04.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" та Україно-німецьким спільним підприємством "Агро-Поділля", що укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"; - договір застави майнових прав № ВКЛ-2005880/11/S2 від 17.06.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ТОВ "Яблуневий дар"; - договір застави майнових прав № ВКЛ-2005880/11/S3 від 12.09.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"; - договір відступлення прав вимоги від 12.09.2014 за договором купівлі-продажу № 04/08/2014 від 04.08.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" та Україно-німецьким спільним підприємством "Агро-Поділля". 03.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (новий кредитор) та ОСОБА_3 (первісний кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу, відповідно до у мов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги у розмірі 134 539,85 доларів США до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" у доларах США від 27.03.2014 (сума вкладу 136 359,00 доларів США, строк залучення вкладу до 01.04.2015, процента ставка за вкладом - 11,50 % річних), а новий кредитор зобов'язується сплати первісному кредиторові ціну відступлення за права вимоги, що відступаються за цим договором. 20.02.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" на адресу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" були направлені повідомлення від 20.02.2015 про заміну кредитора у зобов'язанні, а саме за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" у доларах США від 27.03.2014 на підставі укладеного 03.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (новий кредитор) та ОСОБА_3 (первісний кредитор) договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу, та заява про дострокове відкликання частини вкладу за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 у сумі 134 539,85 доларів США, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису вкладення у цінний лист № 469175 від 20.02.2015. Як вбачається з копії опису вкладення у цінний лист № 469124 від 27.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" направило на адресу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, а саме припинення в зобов'язань щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" суми заборгованості за кредитом за договором кредитної лінії N ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 у розмірі 3 335 458 грн 92 коп. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.215 складає еквівалент 120 139,92 доларів США ), та припинення зобов'язань щодо сплати Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" заборгованості за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 на загальну суму 120 139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.2015, складає еквівалент 3 335 458 грн 92 коп.), внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач на те, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.02.2015 № б/н, а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" щодо сплати суми заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 у розмірі 3 335 458 грн 92 коп., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо сплати заборгованості за договором банківського вкладу № 10004006546754 від 27.03.2014 у розмірі 120 139 доларів США 92 центи, суперечить приписам статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, а тому є недійсною, оскільки є необґрунтованою, а також відступлення здійснено на більшу суму, а зарахування на меншу. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У відповідності до статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Згідно зі статтями 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також, згідно части 2 цієї ж статті, в разі його розірвання або визнання недійсним за рішення суду. Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Відповідно до частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника. Фактично припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, до якої, відповідно, застосовуються загальні положення про правочин. Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. З урахуванням норм статті 601 Цивільного кодексу України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду (гроші, однорідні речі); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку. Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" є боржником Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за кредитним договором № ВКЛ-2005880/11 від 25.04.2014 на суму 3 335 458 грн 92 коп. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.215 складає еквівалент 120 139,92 доларів США), а Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" є боржником Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 на суму 120 139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.2015, складає еквівалент 3 335 458 грн 92 коп.), права вимоги за яким відступлені за договором відступлення прав вимоги від 03.08.2014. Отже, зазначені вимоги є зустрічними. Згідно із положеннями статті 601 Цивільного кодексу України вимоги, що зараховуються мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом. Як встановлено судом, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" за кредитним договором ВКЛ-2005880/11 від 25.04.2014 та зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 є грошовими, тобто однорідними. При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо). За змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У відповідності до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Вираження грошового зобов'язання у різних валютах та відповідний валютний курс, що являється виразом ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях, за висновками суду не змінюють самої суті грошового зобов'язання. Таким чином, на юридичну однорідність вимог не впливає та чи інша валюта, у якій виражене грошове зобов'язання чи курс однієї валюти по відношенню до іншої, а має значення лише природа зобов'язання. В силу положень чинного законодавства для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим, особа, яка отримала заяву про зарахування може спростувати правомірність такого зарахування, на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України. Розмір заборгованості, який припиняється шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог визначається станом на з'явлення відповідної заяви. Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується представниками відповідачів, на час заявлення вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" по кредиту за кредитним договором № ВКЛ-2005880/11 від 25.04.2014 складала 3 335 458 грн 92 коп. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.215 складає еквівалент 120 139,92 доларів США) та заборгованість Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 становить 120 139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.2015, складає еквівалент 3 335 458 грн 92 коп.). Доказів наявності спору щодо розміру заборгованості за вказаними договорами сторонами не надано. Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених статтею 203 та статтею 601 Цивільного кодексу України, в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015), з огляду на вищевикладене вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Судом не приймаються до уваги твердження відповідача-1 та третьої особи-1 щодо відсутності у позивача права на позов, у зв'язку з нікчемністю, в силу частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293, договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 294, іпотечного договору від 29.12.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. за реєстровим № 1871, договору щодо звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015 та договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015, оскільки дійсність вказаних правочинів не є предметом розгляду у даній справі. Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Kеруючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: В позові відмовити повністю. Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва. Повне рішення складено: 15.12.2015 Суддя Н.Б. Плотницька http://reyestr.court.gov.ua/Review/54328856
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року, в с т а н о в и л а: У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії. Зазначав, що 20 грудня 2013 року він уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу НОМЕР_1 строком на один рік, сума вкладу становила 1 млн. 100 тис. грн. Після закінчення строку дії договору 25 грудня 2014 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, станом на 25 грудня 2014 року сума становила 1 146 910 грн. 3 жовтня 2014 року ОСОБА_1 уклав з відповідачем договір НОМЕР_3 про строковий банківський вклад строком на три місяці, сума вкладу становила 128 000 грн. Після закінчення строку дії цього договору 6 січня 2015 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, загальна сума на поточному рахунку дорівнювала 1 312 164 грн 65 коп. 9 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького відділення ПАТ «Дельта Банк» з вимогою виплати 1 312 164 грн 65 коп. готівкою з поточного рахунку НОМЕР_2, але йому було відмовлено у зв’язку з відсутністю коштів. 28 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_4 про отримання товарного кредиту на суму 27 698 грн 90 коп. на придбання телевізора зі сплатою 1,01 % річних строком на 37 місяців. У погашення кредиту в період із січня 2013 року по лютий 2015 року ним було здійснено платежі, які проводилися в безготівковій формі з його поточного рахунку НОМЕР_2. 24 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою здійснити грошовий переказ з його поточного рахунку НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк» на погашення всієї заборгованості за кредитом згідно з договором НОМЕР_4 у повному обсязі в розмірі 17 216 грн 69 коп., проте йому було відмовлено через дію в банку тимчасової адміністрації. Позивач просив визнати відмову ПАТ «Дельта Банк» в зарахуванні зустрічних однорідних вимог, а саме: погашення заборгованості за кредитом коштами з його поточного рахунку – такою, що не відповідає вимогам закону, та зобов’язати відповідача здійснити зарахування зустрічних вимог за кредитом і виплатити з належних йому коштів, що перебувають на його рахунку в ПАТ «Дельта Банк», суму 17 216 грн 69 коп. Також просив вважати датою погашення заборгованості за кредитом 24 березня 2015 року та визнати незаконними нараховані після 27 березня 2015 року відсотки за кредит і штрафні санкції за його непогашення. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 3 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: зобов’язано ПАТ «Дельта Банк» зарахувати вимоги за кредитним договором НОМЕР_4 від 28 грудня 2013 року за рахунок коштів, розміщених на поточному рахунку НОМЕР_2, відкритому в ПАТ «Дельта Банк» на ім’я ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено, судові рішення залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 601, 602 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 36, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Дельта Банк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня та 17 червня 2015 року, 20 січня та 20 липня 2016 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір строкового банківського вкладу НОМЕР_1 строком на один рік, сума вкладу становила 1 млн. 100 тис. грн. Після закінчення дії договору 25 грудня 2014 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, станом на 25 грудня 2014 року сума коштів на рахунку становила 1 146 910 грн. 3 жовтня 2014 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_3 про строковий банківський вклад строком на три місяці, сума вкладу становила 128 тис. грн. Після закінчення строку дії договору 6 січня 2015 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, загальна сума на поточному рахунку дорівнювала 1 312 164 грн 65 коп. 9 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького відділення ПАТ «Дельта Банк» з вимогою виплати готівкою всі кошти з його поточного рахунку, проте йому було відмовлено у зв’язку з відсутністю коштів. 28 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_4 про отримання товарного кредиту на суму 27 698 грн 90 коп. на придбання телевізора під 1,01 % річних строком на 37 місяців. У погашення кредиту в період із січня 2013 року по лютий 2015 року ним було здійснено платежі, які проводилися в безготівковій формі з його поточного рахунку. 24 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою здійснити грошовий переказ з його поточного рахунку НОМЕР_2 в ПАТ «Дельта Банк» у погашення всієї заборгованості за отриманим кредитом згідно з договором НОМЕР_4 станом на 24 березня 2015 року в повному обсязі – у розмірі 17 216 грн 69 коп., йому було відмовлено через уведення в банк тимчасової адміністрації. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 одночасно є як кредитором на суму 1 312 164 грн 65 коп., так і боржником ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 28 грудня 2013 року (загальна сума отриманого кредиту 27 713 грн 90 коп.), на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку кошти позивача в сумі 1 312 164 грн 65 коп. перебували в банку на поточному рахунку НОМЕР_2, договірне списання з цього рахунку боргу ОСОБА_1 за кредитним договором передбачено умовами договору кредиту та до лютого 2015 року списання здійснювалося банком, а тому на відповідача слід покласти обов’язок зарахувати вимоги за кредитним договором НОМЕР_4 від 28 грудня 2013 року за рахунок поточного рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2. Надані заявником ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня та 17 червня 2015 року, 20 січня 2016 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій, передав справу на новий розгляд у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити й перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, наданій заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог клієнта банку з банком, у якому на час такого звернення введено тимчасову адміністрацію, є неможливим відповідно до вимог статті 36 Закону, у зв’язку із чим відмова банку задовольнити таку заяву позивача є правомірною. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. З матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким із 3 березня 2015 року в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію строком до 2 жовтня 2015 року включно. Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань. Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинних шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі. Процедуру щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульовано Законом, який є спеціальним законом, що регулює ці правовідносини. Стаття 1 Закону визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв’язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону тимчасова адміністрація – процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку, в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 згаданої статті Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але й регулюють будь-які відносини, що виникають у зв’язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносини з клієнтами – фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку. Стаття 34 Закону встановлює, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Нормами статті 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, відповідно до частини п’ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов'язанням банку перед кредиторами. Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань. Відповідно до частини третьої статі 46 даного Закону вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів. Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається. З огляду на наведене Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними. Оскільки неправильне застосування судами зазначених норм матеріального права в справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої й другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 3 лютого 2016 року та рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16 Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов’язанням банку перед кредиторами. Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань. Відповідно до частини 3 статі 46 даного Закону вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів. Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається. Постанова від 21 грудня 2016 року № 6-2047цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DCDDE28193A27D22C2258096004C6F26
  14. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/26255/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Безименна Н.В. У Х В А Л А Іменем України 26 квітня 2016 року м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю., за участю секретаря Шутовської І.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «САНКО» до Національного банку України, третя особа: Публічне акціонерне товариство «УКРГАЗПРОМБАНК» про визнання протиправною бездіяльності В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2015 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Національного банку України, третя особа: Публічне акціонерне товариство «УКРГАЗПРОМБАНК» про визнання протиправною бездіяльності. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року позов задоволено: - визнано протиправною бездіяльність Національного банку України в період з листопада 2014 року по квітень 2015 року - щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» на підставі проведеної перевірки та складеного Звіту про інспектування ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» за період з серпня 2011 року по вересень 2014 року та встановленої рейтингової оцінки САМЕLS, що є порушенням вимог ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність», норм Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою САМЕLS; - визнано протиправною бездіяльність Національного банку України в період з серпня 2011 року по вересень 2014 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» на підставі проведеної перевірки та складеного Звіту про інспектування ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» та встановленої рейтингової оцінки САМЕLS, що є порушенням вимог ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність», норм Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою САМЕLS; - визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо не вжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках публічного акціонерного товариства «УКРГАЗПРОМБАНК», яка виразилась у порушенні строків: надання публічному акціонерному товариству «УКРГАЗПРОМБАНК» результатів інспекційної перевірки за період з серпня 2011 року по вересень 2014 року встановлених статтею 19 Господарського кодексу України; повідомлення публічного акціонерному товариству «УКРГАЗПРОМБАНК» про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційної перевірки за період з серпня 2011 року по вересень 2014 року. Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить її скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано жодного належного в розумінні КАС України доказу порушень бездіяльністю НБУ його прав, позовні вимоги обґрунтовані виключно припущеннями про те, що його вимоги як кредитора ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» не будуть задоволені у зв'язку з ліквідацією банку. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін. Як вбачається з матеріалів справи, 28 серпня 2014 року між ТОВ «Торговий дім «САНКО» та ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» було укладено договір банківського рахунку № 8421, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у погоджених між сторонами Договору валютах та зобов'язується приймати та здійснювати операції за рахунком відповідно до чинного законодавства України і умов Договору (а.с. 25-27). На виконання умов даного договору, Банком було відкрито позивачу поточний рахунок № 26004084211 (а.с. 32). В подальшому, ТОВ «Торговий дім «САНКО» звернулося до ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» з листами від 17.02.2015 № 1221-51502230003 та від 12.03.2015 № 1220-11503120004 в яких зазначило про те, що ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» в порушення вимог договору банківського рахунку № 8421 від 28 серпня 2014 року не здійснив перерахування грошових коштів згідно платіжних доручень: від 09.02.2015 № 84 на суму 5 100 000 грн., № 86 на суму 2 852 000 грн., від 23.02.2015 № 75 на суму 3 000 000 грн., № 76 на суму 3 852 000 грн., № 78 на суму 5 000 000 грн., № 79 на суму 5 000 000 грн., № 80 на суму 5 500 000 грн., № 81 на суму 5 000 000, № 82 на суму 4 146 000 грн., № 83 на суму 4 500 000 грн., № 86 на суму 5 000 000 грн., № 87 на суму 5 000 000 грн. на які отримало відповідь від 19.03.2015 № 657, в якій ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» гарантувало вирішення вказаної проблеми (а.с. 28-30). 07 квітня 2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 217 «Про віднесення ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» до категорії неплатоспроможних». На підставі вищевказаної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 07.04.2015 № 70 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», згідно з яким в ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці з 08.04.2015 по 07.07.2015 включно та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» - Ожга Є.В. 06 липня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення № 128, яким продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» Ожга Є.В. до 07 серпня 2015 включно. 14 вересня 2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 602 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК». На підставі вищевказаної постанови, виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 вересня 2015 № 168 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», призначено уповноважену особу Фонду та строком на 2 роки з 15 вересня 2015 до 14 вересня 2017 включно делеговано всі повноваження ліквідатора «УКРГАЗПРОМБАНК» Ожго Є.В. 16 жовтня 2015 року ТОВ «ТД «САНКО» звернулось до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», Ожго Є.В. із заявою про визнання кредитором та включення ТОВ «ТД «САНКО» до реєстру кредиторів ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» (а.с. 35). Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об'єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Відповідно до змісту ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду. Згідно ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку. Відповідно до п. 1.1 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 276 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 серпня 2001 року за №703/5894, положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок (далі - Положення) регулює процес планування та проведення інспектування службою банківського нагляду та уповноваженими Національним банком України (далі - Національний банк) особами банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку. Пунктом 1.11 вказаного Положення встановлено, що планова перевірка банку/філії іноземного банку проводиться не рідше одного разу на 36 місяців з дня останньої планової інспекційної перевірки. З аналізу вищевикладеного вбачається, що інспекційна планова перевірка Національним банком банку/філії іноземного банку здійснюється не частіше одного разу на рік та не рідше одного разу на 36 місяців з дня останньої планової інспекційної перевірки. Водночас, згідно з п. 1.6 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок датою, з якої починається відлік річного строку для визначення початку наступної планової інспекційної перевірки, є дата закінчення попередньої планової інспекційної перевірки, що зазначена в посвідченні на право проведення цієї перевірки. Період інспектування, який вже підлягав перевірці, не включається до періоду наступної перевірки з питань, що були охоплені попередньою перевіркою. Як вбачається зі звіту про інспектування банку - юридичної особи ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», уповноваженими особами відповідача було проведено інспектування третьої особи за період з 01.08.2011 по 01.09.2014 (тобто за 37 місяців а.с. 64-101). Таким чином, зважаючи на те, що інспекційна планова перевірка ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» проведена уповноваженими особами відповідача більше ніж за 3 роки (36 місяців), тобто, в контексті вимог п. 1.6 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, фактично проведена вперше за такий період, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача у період з серпня 2011 року по вересень 2014 року щодо порушення строків проведення інспекційної планової перевірки ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» та відповідно невжиття у цей період адекватних, негайних та рішучих дій, не прийняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» на підставі проведеної перевірки, складеного за її наслідками звіту та оцінки встановленої рейтингової оцінки CAMELS. Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача у період з листопада 2014 року по квітень 2015 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» на підставі проведеної перевірки, складеного за її наслідками звіту та оцінки встановленої рейтингової оцінки CAMELS та визнання протиправної бездіяльності НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», яка виразилась у порушенні строків: надання ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» результатів інспекційної перевірки за період з серпня 2011 року по вересень 2014 року встановлених статтею 19 Господарського кодексу України; повідомлення публічному акціонерному товариству «УКРГАЗПРОМБАНК» про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційної перевірки за період з серпня 2011 року по вересень 2014 року, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 7 ст. 19 ГК України суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Як вбачається з матеріалів справи, інспектування ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» за період з 01.08.2011 по 01.09.2014 проведено уповноваженими особами Національного банку України у вересні 2014 року, про результати якої відповідач повідомив ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» листом від 29.01.2015 № 42-011/5521/БТ (а.с. 61). Тобто, з моменту закінчення перевірки, до моменту отримання ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» інформації про результати інспектування і перевірки його діяльності, пройшло більше ніж три місяці, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем вимог ч. 7 ст. 19 ГК України. Також, вказаним листом від 29.01.2015 № 42-011/5521/БТ відповідач повідомив ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» про загальну рейтингову оцінку за системою CAMELS, а також рейтингові оцінки за складовими CAMELS встановлені за результатами інспектування (а.с. 61). За змістом п. 2 розділу I Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS, затвердженого постановою Правління НБУ від 8 травня 2002 року № 171, рейтинг банку доводиться Національним банком України до відома кожного окремого банку протягом 10 робочих днів після його погодження (затвердження) в порядку, визначеному в розділі III цього Положення. Банк має право використовувати інформацію про свій рейтинг на власний розсуд. Згідно з п. 2 розділу III Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS рейтинг банку, встановлений за результатами інспекційної перевірки, яку проводять працівники територіального управління Національного банку, затверджується начальником територіального управління Національного банку (або його заступником) та надсилається окремим файлом електронною поштою не пізніше ніж через 14 робочих днів після закінчення інспекційної перевірки разом із супровідним інформаційним листом і звітом про інспекційну перевірку для їх погодження Департаментом інспектування та моніторингу банків. Таким чином, відповідач також порушив встановлені даним Положенням строки повідомлення банку про встановлений за результатами інспекційної перевірки рейтинг, у зв'язку з чим колегія суддів вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо порушення строків повідомлення банку про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційної перевірки за період з серпня 2011 року по вересень 2014 року. Як вбачається з листа директора Генерального департаменту банківського нагляду НБУ 29.01.2015 № 42-011/5521/БТ ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» за результатами інспектування також встановлена загальна рейтингова оцінка за системою CAMELS - 5, в тому числі за компонентами: достатність капіталу - 5; якість активів - 5; менеджмент - 5; надходження - 4; ліквідність - 4; ринкові ризики - 4. Так, згідно з п.п. 4, 5 розділу І Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку « 4» або « 5», мають серйозні проблеми, що вимагають ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду. До банків, що отримали комплексні рейтингові оцінки « 3» або « 4», або « 5», застосовуються відповідні заходи впливу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку. Відповідно до змісту ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: 1) письмове застереження; 2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо; 4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; 5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; 6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; 7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій; 8) заборона надавати бланкові кредити; 9) накладення штрафів на: керівника банку у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банк відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більш як 1 відсоток суми зареєстрованого статутного капіталу; власників істотної участі у банку в разі порушення ними вимог статті 34 цього Закону щодо порядку набуття або збільшення істотної участі в банку у розмірі до 10 відсотків придбаної (збільшеної) частки; 10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв); 11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади; 12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; 13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку. За змістом п. 2.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902, Національний банк має право прийняти рішення про скликання загальних зборів учасників банку в разі погіршення фінансового стану банку, зокрема якщо обсяг негативно класифікованих активів становить 20 відсотків і більше від загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку. Негативно класифіковані активи складаються з наданих кредитів / фінансових зобов'язань, операцій з розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках, цінних паперів, що обліковуються в портфелях банку на продаж та до погашення, дебіторської заборгованості, що класифіковані за IV та V категоріями якості, цінних паперів, що обліковуються в торговому портфелі банку, за якими сума накопиченої уцінки перевищує 50 відсотків від вартості їх придбання (тобто балансової вартості цінних паперів без уключення накопиченої уцінки та нарахованих доходів за ними), уключаючи нараховані доходи за всіма цими операціями (далі - негативно класифіковані активи). Відповідно до п. 3.2 вказаного Положення заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) щодо порушення банками вимог, установлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон про систему гарантування), результатів перевірки банків Фондом гарантування. Згідно з п. 7.6 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства Національний банк у разі здійснення банком операцій, які призвели до погіршення якості активів (у тому числі негативно класифіковані активи становлять 10 відсотків і більше від загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку) та/або збитків за результатами фінансового року, та/або більше двох разів протягом місяця порушення нормативу миттєвої ліквідності (Н4), має право прийняти рішення про обмеження операцій у вигляді встановлення вимог щодо: укладання банком коштів у безризикові активи в розмірах та на умовах, передбачених пунктом 3.6 глави 3 цього розділу, та/або заборони на здійснення банком активних операцій з інсайдерами/пов'язаними особами банку, та/або заборони здійснення банком пасивних операцій з фізичними особами (заборони залучення вкладів), та/або заборони банку надавати своїм клієнтам фінансові послуги через юридичну особу - комерційного агента банку на підставі укладеного агентського договору. Відповідно до п. 8.1 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства Національний банк має право прийняти рішення про заборону надавати бланкові кредити банку обсяг негативно класифікованих активів якого перевищує 10 відсотків суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку. Згідно з п. 4.4 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, у редакції, чинній на момент проведення інспектування ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», Національний банк має право встановити особливий режим контролю за діяльністю банку й усуненням ним допущених порушень, який передбачає обмеження щодо діяльності банку шляхом призначення куратора банку (далі - особливий режим контролю). Національний банк для здійснення особливого режиму контролю одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Національний банк застосовує особливий режим контролю в разі наявності хоча б однієї з таких ознак: невиконання керівниками банку вимог Національного банку щодо усунення виявлених порушень; відсторонення керівників банків від посади; виявлення за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки фактів здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів, порушень банківського законодавства, а також одержання доходів із порушенням законодавства України, навіть якщо ці порушення не призвели до погіршення фінансового стану банку; виникнення реальної загрози невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами; потреба в посиленому контролі за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами; потреба в контролі за діяльністю банку протягом шести місяців із дня втрати ним статусу перехідного; наявність публічного конфлікту в керівництві банку. Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені у Звіті інспектування численні порушення допущені ПАТ «УКРАЗПРОМБАНК», необхідність (в контексті загальної рейтингової оцінки ПАТ «УКРАЗПРОМБАНК» за системою CAMELS та рейтингових оцінок за складовими системи CAMELS), негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику та вжиття інших заходів, передбачених Положенням про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS, широкий спектр інструментів (заходів) впливу (реагування), який наявний у відповідача згідно з чинним законодавством України для реагування у подібних ситуаціях, колегія суддів приходить до висновку про протиправну бездіяльність Національного банку України в періоди з листопада 2014 року по квітень 2015 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «УКРАЗПРОМБАНК» на підставі проведеної перевірки та складеного Звіту про інспектування ПАТ «УКРАЗПРОМБАНК» за період з 01.08.2011 по 01.09.2014 та встановленої рейтингової оцінки САМЕLS, що є порушенням вимог ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 5 гл. 2., п. 4 гл. 3, п. 5 гл. 4, п. 5 гл. 5, п. 4 гл. 6 Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою САМЕLS. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що позивач не є належною стороною у справі, оскільки останній є кредитором ПАТ «УКРАЗПРОМБАНК», а допущена протиправна бездіяльність відповідача призвела до порушень його прав та законних інтересів. Також, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції втрутився в діяльність НБУ та перебрав на себе його дискреційні повноваження, оскільки оскаржуваною постановою не зобов'язано відповідача прийняти конкретне рішення, а лише визнано протиправною його бездіяльність, щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «УКРАЗПРОМБАНК». Така ж сама правова позиція викладена в ухвалі ВАС України по справі № К/800/31676/15 від 21.10.2015, за наслідками оскарження якої, ухвалою Верховного суду України відмовлено у допуску до провадження справи (том 1 а.с. 151-195). Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів У Х В А Л ИЛА: Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року- залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Повний текст ухвали виготовлено 28 квітня 2016 року. Головуючий суддя Н.В. Безименна Судді В.О. Аліменко А.Ю. Кучма Головуючий суддя Безименна Н.В. Судді: Кучма А.Ю. Аліменко В.О. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57490685
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2015 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що 3 липня 2014 року він видав публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Актив-банк» (далі – ПАТ «КБ «Актив-банк») письмове розпорядження про перерахування з його поточного валютного рахунка грошових коштів у сумі 1 тис. 200 доларів США на його рахунок у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» (далі – ПАТ «КБ «Хрещатик») (НОМЕР_1 від 3 липня 2014 року). 4 липня 2014 року позивач видав ПАТ «КБ «Актив-банк» письмові розпорядження про здійснення двох перерахувань грошових коштів по 1 тис. 200 доларів США та одного в розмірі 1 тис. 100 доларів США з його поточного валютного рахунка на його рахунок у ПАТ «КБ «Хрещатик» (платіжні доручення НОМЕР_1–3 від 4 липня 2014 року). Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 2 вересня 2014 року № 545 ПАТ «КБ «Актив-банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого Фонд запровадив у банку тимчасову адміністрацію. Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив стягнути з Фонду: суму коштів, що надійшли на його рахунок під час здійснення тимчасової адміністрації, у розмірі 1 тис. 200 доларів США; упущену вигоду в розмірі 10,5 % річних з 9 вересня 2014 року на суму невиконаних розпоряджень про здійснення перерахувань грошових коштів відповідно до наданого розрахунку; 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди; суму грошових коштів, яку позивач перерахував на свій рахунок з іншого банку, а саме: у розмірі 1 тис. 200 доларів США відповідно до платіжного доручення НОМЕР_ 1 від 3 липня 2014 року; у розмірі 1 тис. 200 доларів США відповідно до платіжного доручення НОМЕР_2 від 4 липня 2014 року; у розмірі 1 тис. 100 доларів США відповідно до платіжного доручення НОМЕР_3 від 4 липня 2014 року, а всього 3 тис. 500 доларів США. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 17 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 9 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року скасував; провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди закрив. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати вказані судові рішення в частині закриття провадження у справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 15 цього Кодексу, статей 17, 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, 14 вересня 2016 року та постанов Верховного Суду України від 18 червня 2013 року, 7 жовтня 2015 року, 16 лютого та 9 листопада 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. За положенням пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суд установив, що 3 липня 2014 року ОСОБА_1 видав ПАТ КБ «Актив-банк» письмове розпорядження про перерахування з його поточного валютного рахунка грошових коштів у сумі 1 тис. 200 доларів США на його рахунок у ПАТ «КБ «Хрещатик» (платіжне доручення НОМЕР_1 від 3 липня 2014 року). 4 липня 2014 року позивач видав ПАТ «КБ «Актив-банк» письмові розпорядження про здійснення двох перерахувань грошових коштів по 1 тис. 200 доларів США та одного в розмірі 1 тис. 100 доларів США з його поточного валютного рахунка на його рахунок у ПАТ «КБ «Хрещатик» (платіжні доручення НОМЕР_ 1–3 від 4 липня 2014 року). Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 2 вересня 2014 року № 545 ПАТ «КБ «Актив-Банк» банк віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого Фонд запровадив у банку тимчасову адміністрацію. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у цій справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку; Фонд є особою публічного права. При цьому суд вважав, що оскільки спір виник з приводу стягнення коштів з Фонду, тобто зі звернення до суб’єкта владних повноважень у сфері публічно-правових правовідносин, то він підлягає розгляду за правилами КАС України. Разом з тим у судових рішеннях судів касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки: - в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року зазначено, що спір за позовом банку в особі уповноваженої особи Фонду щодо стягнення з фізичної особи – боржника заборгованості за кредитним договором, який укладено між суб’єктом господарювання та фізичною особою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; - в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року зауважено, що оскільки спір у справі виник з правовідносин між фізичною особою – вкладником та банком і Фондом щодо стягнення сум за поточним вкладом на підставі цивільно-правової угоди, а в силу вимог закону саме на Фонд покладено обов’язок відшкодувати ці кошти від імені сторони договору (банку), не здійснюючи при цьому владних повноважень, то вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; - у постанові Верховного Суду України від 18 червня 2013 року зазначено, що у спорі між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівської області та Чернігівським обласним військовим комісаріатом щодо визнання протиправною бездіяльності та відшкодування суми зайво сплаченої пенсії відповідач не виконував функцій суб’єкта владних повноважень, а виступав організацією, установою, яка мала надати документи, необхідні для перерахунку пенсії органами, що призначають пенсії, отже, спір не належить до компетенції адміністративних судів; - у постановах Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року та 16 лютого 2016 року висловлено правовий висновок про те, що спір, який виник між фізичною особою та Фондом із цивільних правовідносин, а саме із цивільно-правової угоди (зокрема, кредитного або депозитного договору), підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; - у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року зазначено, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 15 ЦПК України, статей 17, 21 КАС України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають