Search the Community

Showing results for tags 'налоги'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 70 results

  1. ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 910/5478/17 Провадження N 12-98гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М., представника позивача - Богач М.М., представника відповідача - не з'явився, розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Калатай Н.Ф., Зеленін В.О.) та ухвалу Господарськогосуду міста Києва від 06 червня 2017 року (суддя Шкурдова Л.М.) у справі N 910/5478/17 Господарського суду міста Києва за позовом Одеської митниці Державної фіскальної служби України до Командитного товариства "Донтрансгарант і компанія" про стягнення 121433879,63 грн. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У квітні 2017 року Одеська митниця Державної фіскальної служби України (далі - Митниця, позивач, скаржник) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Командитного товариства "Донтрансгарант і компанія" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення суми митних платежів у розмірі 121433879,63 грн та 240000 грн судового збору. 1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22 листопада 2012 року між Митницею та Товариством як гарантом укладено угоду N 771 про надання фінансових гарантій митним органам незалежним фінансовим посередником, якою врегульовано взаємовідносини між Митницею та гарантом щодо надання фінансових гарантій сплати митних платежів у разі невиконання особою, відповідальною за сплату митних платежів, узятих перед митним органом зобов'язань, що випливають з митних процедур відповідно до Митного кодексу України (далі - МК України). 1.3. У лютому 2014 року згідно з митними деклараціями N 500090008/2014/00121, N 500090008/2014/000122, N 500060705/2014/000246, N 500060705/2014/000254, N 500060705/2014/000255, N 500060705/2014/000256, N 500060705/2014/000260, N 500060705/2014/000261, N 500060705/2014/000262, N 500060705/2014/000263 компанією "Ksandro Enterprise Ltd" ввезено на митну територію України товар - дистиляти, газойлі, дизельне паливо, бензин автомобільний. 1.4. У вказаних митних деклараціях зазначено, що особою, відповідальною за фінансове врегулювання, є Товариство, яке надало компанії "Ksandro Enterprise Ltd" гарантійні документи з метою забезпечення сплати митних платежів. 1.5. У березні 2014 року Південною митницею Міністерства доходів і зборів України складено акти N 1-10 про настання гарантійного випадку, у яких визначено суму податків і зборів, які потрібно сплатити за митне оформлення товару, а також направлено вимоги відповідачу про сплату коштів за гарантійним документом. 1.6. Позивач зазначає, що в разі несплати гарантом коштів за фінансовими гарантіями ці суми вважаються податковим боргом гаранта та стягуються в порядку, встановленому податковим законодавством, що стало підставою для звернення з позовом до суду. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 06 червня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року, припинив провадження у справі N 910/5478/17 на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. 2.2. Судові рішення умотивовано тим, що позовні вимоги про стягнення митних платежів до Державного бюджету України свідчать про наявність публічно-правових відносин між сторонами, Митниця є державним органом, а тому спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. 10 листопада 2017 року Митниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 червня 2017 року у справі N 910/5478/17, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на розгляд до Господарського суду міста Києва. 3.2 Скаржник вважає, що: - суди неправомірно припинили провадження у справі з підстав непідвідомчості цього спору господарським судам з посиланням на норми статті 12, 80 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; - суди порушили положення частин шостої та сьомої статті 311 МК України, частини першої статті 560, частини першої статті 563, частини першої статті 566 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які передбачають цивільно-правову відповідальність гаранта в разі порушення боржником забезпеченого гарантією зобов'язання - стягнення з гаранта грошової суми відповідно до умов гарантії, а тому згідно зі статтею 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спір у справі підвідомчий господарському суду. 4. Доводи інших учасників справи 4.1. У клопотанні про припинення провадження у справі відповідач зазначає про те, що суми коштів, не сплачені за наданими фінансовими гарантіями, є податковим боргом та стягуються компетентними органами в порядку, встановленому законодавством для стягнення податкового боргу, зокрема Кодексом адміністративного судочинства України. 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено у новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд. 5.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 5.3. Відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 5.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 квітня 2018 року відкрив касаційне провадження у справі N 910/5478/17 за касаційною скаргою Митниці на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 червня 2017 року; справу N 910/5478/17 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб'єктної та предметної юрисдикції. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 6.1. Відповідно до статті 12 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство. 6.2. Статтею 546 МК України визначено, що митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. До таких завдань належить, зокрема, забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених цим Кодексом, ПК України та іншими актами законодавства України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митних платежів, взаємодія з банківськими установами та незалежними фінансовими посередниками, що надають такі гарантії (пункт 6 частини другої статті 544 МК України). 6.3. Митниця Державної фіскальної служби України за організаційно-правовою формою - орган державної влади. 6.4. Відповідно до пункту 27 частини першої статті 4 МК України до митних платежів належать: а) мито; б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції). 6.5. Митниця звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 121433879,63 грн у зв'язку з несплатою гарантом (відповідачем) коштів за фінансовими гарантіями. 6.6. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 306 МК України фінансова гарантія - це спосіб забезпечення сплати митних платежів. 6.7. Взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та гарантами регулюються на підставі укладених угод. Фінансова гарантія видається гарантом і надається органам доходів і зборів особою, відповідальною за сплату митних платежів, або будь-якою іншою особою на користь особи, відповідальної за сплату митних платежів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. У разі невиконання особою зобов'язання зі сплати митних платежів, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, орган доходів і зборів із залученням представників гаранта, що видав таку гарантію, з'ясовує обставини невиконання зобов'язання, після чого направляє цьому гарантові вимогу щодо сплати належної суми митних платежів. До вимоги додаються завірені органом доходів і зборів копії документів, що підтверджують невиконання зобов'язання. Процедура направлення вимоги та перелік обов'язкових документів, що до неї додаються, визначаються в угоді, передбаченій частиною третьою статті 314 цього Кодексу (частини друга, третя, п'ята статті 307 МК України). 6.8. Забезпечення сплати митних платежів фінансовою гарантією здійснюється у таких формах: 1) надання фінансової гарантії, виданої гарантом (гарантія, що надається у вигляді документа); 2) внесення коштів на відповідний рахунок або в касу органу доходів і зборів (грошова застава) (стаття 309 МК України). 6.9. Згідно із частинами першою та другою статті 312 МК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, суми митних платежів, що підлягають сплаті, повинні бути перераховані гарантом на рахунок органу доходів і зборів упродовж трьох банківських днів з дня отримання гарантом вимоги органу доходів і зборів про таку сплату. Форма вимоги встановлюється в угоді, передбаченій частиною третьою статті 314 цього Кодексу. Отримані від гаранта кошти в рахунок погашення зобов'язань перераховуються органом доходів і зборів до державного бюджету впродовж одного робочого дня. 6.10.У частині третій статті 314 МК України унормовано, що взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та гарантами регулюються на підставі укладених угод, у яких зазначається обов'язок гаранта безумовно сплатити суму митних платежів у разі невиконання відповідними особами зобов'язань перед органами доходів і зборів. 6.11. У разі несплати або неповної сплати митних платежів у встановлений строк такі платежі стягуються в порядку та строки, визначені ПК України. Належні до сплати суми митних платежів стягуються з осіб, відповідальних за їх сплату (частини перша, друга статті 303 МК України). 6.12. Позов про примусове стягнення з відповідача як з особи, відповідальної за сплату митних платежів до державного бюджету, подано Митницею в порядку виконання нею завдань, покладених на органи доходів і зборів, а спір виник у зв'язку з невиконанням вимог Митниці як суб'єкта владних повноважень про таку сплату. 6.13. Державна митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки. Державна митна політика є складовою частиною державної економічної політики. Митні інтереси України - це національні інтереси держави, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійснення державної митної справи. Митна безпека - це стан захищеності митних інтересів України. Встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу (статті 5, 6, частина перша статті 7 МК України). 6.14. Укладення сторонами спору угоди, на підставі якої відповідач видав гарантії у вигляді документа, не є способом забезпечення виконання зобов'язань у сфері приватного права, а способом забезпечення сплати обов'язкових митних платежів до державного бюджету, який запроваджено законодавством України з питань державної митної справи з метою захисту митних інтересів України у процесі здійснення державної митної справи. 6.15. Статтею 1 ЦК України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. 6.16. Відповідно до статті 4 ГПК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. 6.17. Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній на час звернення Митниці з позовом, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. 6.18. Вимога про стягнення органом доходів і зборів з відповідача як особи, відповідальної за сплату митних платежів у сумі 121433879,63 грн до Державного бюджету України, є публічно-правовим спором на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. 6.19. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення Митниці з позовом) у зв'язку з його непідвідомчістю господарському суду. 6.20. Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення судами приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження матеріалами справи, а тому підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року та ухвали Господарського суду міста Києва від 06 червня 2017 року у справі N 910/5478/17 немає. Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 червня 2017 року у справі N 910/5478/17 - без змін. 2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко О.С. Ткачук Н.П. Лященко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  2. ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 810/7225/14 Провадження N 11-459ас18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі N 810/7225/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, Київської митниці Міндоходів, Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИЛА: У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" (далі - ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна") звернулося з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (далі - Київська міська митниця ДФС), Київської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - ГУ ДКС України в м. Києві), Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області (далі - ГУ ДКС України в Київській області), у якому просило: 1) визнати протиправною бездіяльність Київської міської митниці ДФС, що виявилась у невнесенні змін до митних декларацій за заявами позивача: від 20 жовтня 2014 року N 348-10, 349-10, 350-10, 351-10, 352-10, 353-10, 354-10, 355-10, 356-10, 359-10, 360-10, 361-10, 362-10, 363-10, 365-10, 366-10, 367-10, 369-10, 370-10, 371-10, 372-10, 373-10, 374-10, 375-10, 376-10, 377-10, 378-10, 381-10, 382-10, 385-10, 386-10, 387-10, 389-10, 390-10, 391-10, 392-10, 395-10, 396-10, 397-10, 398-10, 399-10, 400-10, 401-10, 402-10, 403-10, 404-10, 405-10, 406-10; від 04 листопада 2014 року N 480-11, 481-11, 482-11, 483-1, 484-11, 485-11, 496-11, 497-11, 498-11, 500-11, 501-11, 507-11, 508-11, 514-11, 518-11, 519-11; від 07 листопада 2014 року N 530-11, 531-11, 532-11, 533-11, 534-11, 535-11, 536-11, 537-11, 538-11, 539-11, 541-11, а також неповерненні за заявами позивача від 20 жовтня 2014 року N 407-10, від 07 листопада 2014 року N 528-11, 542 сплачених сум податку на додану вартість (далі - ПДВ); 2) визнати протиправною бездіяльність Київської митниці Міндоходів, що виявилась у невнесенні змін до митних декларацій за заявами позивача: від 20 жовтня 2014 року N 408-10, 409-10, 410-10, 411-10, 412-10, 413-10, 414-10, 415-10, 416-10, 417-10, 418-10, 419-10, 420-10, 421-10, 422-10, 423-10, 429-10, 430-10, 431-10, 432-10, 433-10 434-10, 435-10, 436-10, 437-10, 439-10, 440-10, 441-10, 442-10, 443-10, 444-10, 445-10, 446-10, 447-10, 448-10; від 13 листопада 2014 року N 542-11, 543-11, 544-11, 553-11, 554-11, 555-11, 556-11, а також неповерненні за заявами позивача від 20 жовтня 2014 року N 465-10, від 07 листопада 2014 року N 542-11 сплачених сум ПДВ; 3) стягнути з Державного бюджету України (через Київську міську митницю ДФС) на користь позивача помилково (надміру) сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 6292750,09 грн; 4) стягнути з Державного бюджету України (через Київську митницю Міндоходів) на користь позивача помилково (надміру) сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 3289280,49 грн. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неправомірну відмову митних органів у внесенні змін до митних декларацій та поверненні коштів. Позивач також зазначив, що нібито при заповненні митних декларацій під час митного оформлення товарів (дитячі підгузки Huggies, жіночі гігієнічні прокладки Kotex i Lidie та жіночі гігієнічні тампони Kotex), які є медичними виробами та ввозились на територію України, ним були допущені помилки в частині визначення ставки оподаткування ПДВ товарів - замість ставки 7 % від митної вартості товару в деклараціях зазначено ставку оподаткування в розмірі 20 %, що призвело до надмірної сплати податку до державного бюджету. Київський окружний адміністративний суд постановою від 29 січня 2015 року позовні вимоги задовольнив повністю: визнав протиправними рішення Київської міської митниці ДФС від 03 грудня 2014 року N 67/6/26-63-04 про відмову у внесенні змін до митних декларацій ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" за його заявами, а також від 18 грудня 2014 року N 415/6/26-70-25-04 про відмову в поверненні надміру сплачених коштів ПДВ; визнав протиправним рішення Київської митниці Міндоходів від 25 листопада 2014 року N 06.1-47/4/15-9009 про відмову у внесенні змін до митних декларацій ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" за його заявами та поверненні з Державного бюджету України надміру сплачених коштів ПДВ; стягнув з Державного бюджету України (за операціями з митного оформлення товарів через Київську міжрегіональну митницю Міндоходів) на користь ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" надміру сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 6292750,09 грн. стягнув з Державного бюджету України (за операціями з митного оформлення товарів через Київську митницю Міндоходів) на користь ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" надміру сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 3289280,49 грн. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 травня 2015 року скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна". Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 січня 2016 року відхилив касаційну скаргу ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" та залишив постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції, з якою погодився й касаційний суд, мотивована відсутністю правових підстав для оподаткування імпортованих позивачем товарів за ставкою ПДВ у розмірі 7 %. За правовою позицією судів ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" самостійно визначило грошове зобов'язання за ставкою ПДВ у розмірі 20 % та сплатило митні платежі в повному обсязі, тобто таке грошове зобов'язання по імпортним митним деклараціям є узгодженим. 27 січня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд цим судом ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року за правилами п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Як на підставу для перегляду зазначеної ухвали заявник посилається на постанову Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року у справі N 910/7664/16, ухвали Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року у справі N К/800/18315/16, від 19 квітня 2016 року у справі N К/800/15415/15, від 08 липня 2015 року у справі N К/800/33363/13 і від 16 грудня 2014 року у справі N К/800/51869/14. Верховний Суд України ухвалою від 07 березня 2017 року відкрив провадження у цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 1 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. 12 січня 2018 року заяву ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 квітня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII). За приписами підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Оскільки справа за вказаними заявами згідно із ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який згідно з підп. 1 п. 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2018 року прийняла до розгляду заяву ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження на 30 травня 2018 року. 23 травня 2018 року заявник подав до Великої Палати Верховного Суду додаткові пояснення, в яких просив розглянути його заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року з урахуванням доданих до заяви рішень касаційних судів як на підтвердження неоднакового застосування судами норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке. ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" у період з 02 липня по 10 вересня 2014 року здійснювало ввезення на митну територію України (імпорт) товарів (дитячих підгузків Huggies, жіночих гігієнічних прокладок Kotex i Lidie та жіночих гігієнічних тампонів Kotex), митне оформлення яких здійснювалось через Київську міжрегіональну митницю Міндоходів (правонаступник - Київська міська митниця ДФС) та через Київську митницю Міндоходів (правонаступник - Київська митниця ДФС). Загалом у цей період позивач здійснив митне оформлення на підставі митних декларацій загальною вартістю 7 3707927,55 грн із застосуванням 20 % ставки ПДВ до оподаткування вказаних операцій. З матеріалів справи вбачається, що задекларований товар було випущено у вільний обіг без затримок після сплати належних митних платежів, згідно з митними деклараціями. В подальшому ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" звернулося до Київської міської митниці ДФС із заявами від 20 жовтня 2014 року N 407-10, від 07 липня 2014 року N 528-11 та N 542; до Київської митниці Міндоходів із заявами від 20 жовтня 2014 року N 465-10, від 07 листопада 2014 року N 542-11, які мотивовані тим, що товариством при визначенні ставки ПДВ допущено помилки у визначені розміру ставки ПДВ при розмитнені товарів. На його думку, застосуванню підлягає ставка ПДВ у розмірі 7 %, оскільки вони вважають, що імпортовані на територію України товари відносяться до медичних виробів. Київська міська митниця ДФС та Київська митниця Міндоходів відмовили у внесенні змін до митних декларацій та у поверненні позивачеві надміру сплачених сум ПДВ. Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" звернулося до суду із вказаним позовом. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень у адміністративних справах є: (…) неоднакове застосування судом (судами) касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (…). Однією з підстав звернення із такою заявою до суду ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" зазначило про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме застосування п. 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року N 450 (далі - Положення N 450) щодо права суб'єктів господарювання вносити зміни до митних декларацій. На підтвердження вказаного заявник додав до заяви постанову Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року у справі N 910/7664/16. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця постанова не є такою, що прийнята у подібних правовідносинах та може бути підставою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України у цій справі, з наступних мотивів. У справі, яка розглядається, ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" оскаржує рішення Київської міської митниці ДФС та Київської митниці Міндоходів про відмову у внесенні змін до його митних декларацій та повернення, на його думку, надмірно сплаченого ПДВ. Позивач вважає, що митними органами протиправно відмовлено у внесенні змін до митних декларацій, а Вищий адміністративний суд України дійшов помилкового висновку, що позивач самостійно визначив у митних деклараціях грошове зобов'язання за ставкою 20 %, а тому такі декларації є узгодженими. Зокрема, за правовою позицією Вищого адміністративного суду, викладеною в ухвалі від 28 січня 2016 року, у разі якщо підприємство самостійно визначило суму, яка підлягає сплаті, то у митного органу немає правових підстав для повернення коштів, які на думку позивача, є надмірно сплаченими. Натомість, предметом господарського позову у справі N 910/7664/16, на яку посилається ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна", є стягнення з Державної казначейської служби України та Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) 999,91 грн матеріальної шкоди, завданої бездіяльністю КМУ, яка виразилась у ненаданні відповіді на звернення і недоповненні Положення N 450 розділом, що регулює порядок внесення змін до митної декларації на підставі самостійного рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів. Тобто, спірні правовідносини пов'язані зі стягненням завданої матеріальної шкоди. При вирішенні господарського спору суди керувались виключно нормами зобов'язального права та положеннями цивільного і господарського кодексів України, що стосуються зобов'язальних, приватноправових, а не публічно-правових відносин. Аналізуючи правовий зміст ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року, яка є предметом перегляду, та постанови Вищого господарського суду України у справі N 910/7664/16, Велика Палата Верховного Суду встановила, що у цих справах та відмінні правовідносини, а тому постанова Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року безпідставно надана ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" у якості доказу неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що нібито спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Обґрунтовуючи свою заяву, ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" зазначило також про наявність підстав для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у зв'язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме порушення принципу стабільності, визначеного п. 4.1.9 Податкового кодексу України, що, на думку позивача, підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про безпідставність застосування в поточному році ставки податку, установленої в середині бюджетного року. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними аргументами заявника, з таких мотивів. У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, погодився з її висновком про необґрунтованість вимог позивача, зокрема з підстав, що на час розмитнення товарів діяли положення Постанови N 216, згідно із якими митне оформлення медичних виробів, які підлягають обкладанню ПДВ за ставкою 7 %, здійснювалось за умови відповідності товарів терміну "медичний виріб" у значенні, наведеному в підп. 9 п. 2 Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2013 року N 753 (далі - Технічний регламент N 753). Судом також зроблено висновок, що з наданих позивачем документів убачається, що товари, які були предметом митного оформлення, не є медичними виробами в розумінні Технічного регламенту N 753, а тому відсутні підстави для оподаткування цих товарів ПДВ за ставкою 7 %. Натомість в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року у справі N 800/18315/16, яка надана ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" на підтвердження наведених доводів, підставою для звернення до суду було оскарження податкових повідомлень-рішень. Зокрема, у цьому судовому рішенні судом зроблено висновок, що ставка податку за користування надрами для видобування нафти у новому розмірі не підлягає застосуванню, оскільки відповідні зміни були прийняті в середині 2014 бюджетного року, що є прямим порушенням принципу стабільності. Такі правовідносини не є подібними до справи, яка є предметом цього розгляду, оскільки до імпортованих ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" товарів не застосовано ставку ПДВ у розмірі 7 %, у зв'язку з тим, що такі товари, враховуючи вимоги Постанови N 216 та Технічного регламенту N 753, не відносяться до медичних виробів, а не у зв'язку зі змінами податкового законодавства щодо розміру ставки ПДВ. ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" також зазначає про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України в подібних правовідносинах визначення ставки ПДВ у спірному періоді та класифікації медичних виробів митними органами на підставі Постанови N 216. За позицією заявника судом касаційної інстанції по-різному тлумачиться положення вказаної Постанови N 216 стосовно застосування ставки ПДВ у розмірі 7 % та щодо повноважень митних органів класифікувати товари як медичні вироби. На підтвердження вказаного товариством додано до заяви ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2016 року у справі N К/800/15415/15, від 08 липня 2015 року у справі N К/800/33363/13 і від 16 грудня 2014 року у справі N К/800/51869/14. Дослідивши ці ухвали, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вони не є такими, що прийняті у подібних правовідносинах та можуть бути підставою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у цій справі, оскільки у судових рішеннях, на які посилається заявник, предметом позову є правомірність винесеної картки відмови у митному оформленні і правомірність податкових повідомлень рішень, прийнятих за результатами проведених митними органами перевірок. Крім того, як убачається із заяви про перегляд, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків касаційного суду, фактично зводяться до переоцінки обставин у справі та дослідження доказів, що суперечить нормам ст. 235 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (ч. 1 ст. 244 КАС України в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду). Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241, 242, 244 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підп. 1, 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі N 810/7225/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, Київської митниці Міндоходів, Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  3. I. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 22.05.2018 (№К/9901/30642/18) 820/4605/17. Правова позиція Верховного Суду, щодо скасування наказу на документальну позапланову виїзну перевірку. Верховний Суд задовольняючи касаційну скаргу контролюючого органу зазначив, що документальна позапланова виїзної перевірка відповідає вимогам податкового законодавства. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов з огляду на положення статей 73, 75, 78 ПК України, висновувався на відсутності дотримання податковим органом порядку формування запитів на отримання інформації, що запитувалась, безпосередньо відсутності чітко сформованих змістовних підстав, з якими відповідач пов'язував можливість допущених порушень позивачем податкового законодавства для призначення та проведення перевірки. Однак, колегія суддів Верховного Суду дійшла протилежного висновку та зазначила, що вимоги, які висуваються до змісту запиту є нормативно визначеними і поширювальному тлумаченню не підлягають. Запити, направлені контролюючим органом на адресу платника податків містили вказівку на фактичну і правову підстави направлення запиту - пункт 73.3, статі 73, підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а також обставини, встановлені за наслідком діяльності інформаційних систем автоматизованого моніторингу. Запити містили опис інформації, що запитується, та орієнтовний перелік документів, що її підтверджують. З огляду на наявні в матеріалах справи письмові запити, Суд не встановив їх невідповідність вищенаведеним вимогам законодавства, що надавало б позивачу можливість не надавати відповідь на такі обов'язкові запити та відмовити у цьому. В той же час, в основу оскаржуваного наказу про проведення перевірки покладені підстави та умови для прийняття саме не надання позивачем пояснень та документів щодо цих п'яти контрагентів на чотири письмові запити протягом 15 робочих днів з дня їх отримання. За таких обставин на позивача покладався обов'язок щодо надання інформації, про надання якої і складений запит податкового органу, а у податкового органу виникло право на її проведення внаслідок безпідставної відмови у цьому. Відповідно до статті 81 ПК України у наказі на проведення документальної позапланової перевірки повинно бути зазначено підставу для її проведення із зазначенням відповідного підпункту пункту 78.1 статті 78 Кодексу. Вказівка позивача на окремі дефекти запиту про надання інформації і наказу про призначення податкової перевірки для вирішення оспорюваного питання значення немає, оскільки відповідно до усталеної судової практики, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти Кодексу не повинні розглядатися як підстава для визнання наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки. Фактичною підставою для проведення позапланової виїзної перевірки позивача стало ненадання ним пояснень та їх документального підтвердження на обов'язкові письмові запиту. Письмові запити щодо необхідності подання пояснень сформовані податкових органом на підставі інформації з інформаційних систем автоматизованого моніторингу. II. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 23.05.2018 (№ К/9901/5683/17) 806/1545/17. Траспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік. Одна з позовних вимог платника податків, крім скасування податкового повідомлення-рішення грунтувалася у складанні та подачі до Бердичівського Управління ДКС контролюючим органом висновку про повернення суми надмірно сплаченого транспортного податку з фізичних осіб за 2016 р. у розмірі 25000 грн. Верховний Суд залишаючи касаційну скаргу фізичної особи без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, заначив, що «…судами не встановлено обставин, які б спростовували правомірність здійсненого розрахунку вартості належного позивачу транспортного засобу, у тому числі перевищення фактичного пробігу автомобіля над нормативним середньорічним пробігом, а також невідповідності застосованих при розрахунку інших складових транспортного засобу, які впливають на коефіцієнт коригування ринкової вартості. Не встановлено й обставин звернення позивача до контролюючого органу для проведення звірки даних щодо об'єкту оподаткування, що перебуває у власності платника податку, у порядку пп. 267.6.10 п.267.6 ст. 267 ПК України…». IIІ. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 23.05.2018 (№ К/9901/6486/18) 826/16865/14. Вирок по 205 КК України створення фіктивного підприємництва. Верховний Суд задовольняючи Заяву ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду від 02.03.2016 р. зазначив, що «…статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/5096/12 (К/9901/12890/18), від 30.01.2018 у справі № 2а-0870/6083/11 (К/9901/541/18), а також у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №21-3788а15 (№826/15034/14), від 14.03.2017 у справі №21-1513а16..». IV. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 22.05.2018 (№ К/9901/932/17) 805/3054/17-а. Верховний Суд неодноразово при розгляді аналогічних спорів акцентував свою увагу, що: «…наявність сертифіката Торгово-промислової палати України не є обов'язковою підставою для звільнення платників від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати єдиного внеску, в даному випадку, зважаючи на законодавче закріплення такого права, достатньо підтвердженого факту знаходження платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення АТО. Аналогічний висновок висловлений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час розгляду зразкової справи, - рішення від 30.03.2018 (справа № Пз/9901/22/18 (812/292/18)…». V. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 23.05.2018 (№ К/9901/8336/18) 804/14320/14. Верховний Суд роз’яснив, що «…дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки (чи звірки) є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 17.11.2015 у справі № 21-1852а15 та від 01.12.2015 у справі № 21-3133а15…». VI. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 22.05.2018 (№ К/9901/27053/18) 815/2405/16. Сплата платником податку з помилковим зазначенням коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні, такий платник податку не вважається, що пропустив строк сплати податкового зобов’язання. Верховний Суд вже неодноразово надав правову оцінку, щодо правильного застосування п. 57.1 ст. 57 ПК України, що «…помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК України строк, а відтак і для застосування на підставі п. 126.1 ст 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій. Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16.06.2015 у справі 21-377а15…». VІI. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 22.05.2018 (№К/9901/19084/18) 804/505/16. Верховний Суд наголосив, що «…з моменту прийняття банком зобов'язання з виконання доручення клієнта на переказ коштів, платник внесків не може нести відповідальності у вигляді штрафних санкцій за невчасну сплату внесків, при умові що такий платних звернувся до банку у строк сплати цих внесків. За наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України…». VІIІ. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 22.05.2018 (№К/9901/11314/18) 819/2147/13-а. Верховний Суд задовольняючи Заяву Бучацької ОДПІ Головного управління ДФС у Тернопільській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду від 12.09.2017 р. зазначив, що «…неперерахування сільськогосподарським підприємством сум ПДВ до бюджету, а залишення їх на своєму спеціальному рахунку і використання на цілі та в порядку, що встановлені податковим законодавством, є пільгою (преференцією), що надається цій категорії спеціальних суб'єктів оподаткування з урахуванням особливостей їх статусу та сфери діяльності. Однак така пільга не звільняє від виконання інших обов'язків у разі настання обставин, з якими ПК України пов'язує вчинення певних дій, зумовлених цим податком, зокрема й строків сплати узгоджених податкових зобов'язань встановлених ст. 126 ПК України. Та обставина, що сільськогосподарське підприємство не сплачує суми податкового зобов'язання до бюджету, а залишає їх у своєму розпорядженні й акумулює на спеціальному рахунку, не означає, що цей платіж перестає бути податком, а тому до позивача можуть застосовуватись штрафні санкції за порушення вимог податкового законодавства, зокрема й щодо порушення строків перерахування таких на спеціальний рахунок. Аналогічна правова позиція щодо застосування штрафних санкцій передбачених ПК України до осіб, що обрали спеціальний режим оподаткування сільськогосподарських підприємств, висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 2а/2370/2588/2012 (ЄДРСР № 56786270)…». IX. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 16.05.2018 (№К/9901/41754/18) П/811/1839/16. «…фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідач нарахував земельний податок, обов'язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. При цьому не приймаються до уваги доводи позивача про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Земельного чи Цивільного Кодексів України, так як вказаними положеннями врегульовані правовідносини набуття права користування земельної ділянки, що в даному разі виникає з моменту набуття позивачем у власність об'єкту нерухомості, що на ній розташований. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 08.06.2016 (справа №21-804а16) та від 12.09.2017 (справа №21-3078а16)…». X. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 16.05.2018 (№К/9901/41761/18) 818/1530/16. ДПІ звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила надати дозвіл на призначення позапланової виїзної документальної перевірки Товариства. Відмовляючи ДПІ у задоволенні адміністративного позову суди дійшли висновку, що у зв'язку із відсутністю обов'язкових умов для здійснення позапланової перевірки платника податків, зокрема наявності сукупності обставин, які б були підставою для її проведення: виявлення недостовірності даних, поданих платником податків у податковій звітності, та ненадання пояснень на письмовий запит. Також суди зауважили, що судові рішення про призначення перевірки приймаються в межах кримінального провадження, а не в порядку адміністративного судочинства. У зв'язку із відсутністю обов'язкових умов для здійснення позапланової перевірки платника податків, зокрема наявності сукупності обставин, які б були підставою для її проведення: виявлення недостовірності даних, поданих платником податків у податковій звітності, та ненадання пояснень на письмовий запит. Автор дайджесту: Хітько Василь Миколайови
  4. Державний герб України ПОСТАНОВА Іменем України Київ 20 березня 2018 року справа №805/2195/17-а адміністративне провадження №К/9901/3362/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач), суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Добропільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Компанієць І.Д., Васильєвої І.А., Гаврищук Т.Г. у справі №805/2195/17-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Добропільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В : 07 червня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач у справі) звернувся до суду з позовною заявою до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неповернення помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року, зобов'язання повернути помилково сплачений єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 13 січня 2009 року є пенсіонером за віком та звільнений від обов'язку сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI, а тому сплачені ним у період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року суми єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування підлягають поверненню відповідно до Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 16 січня 2016 року № 6, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2016 року № 193/28323 (далі - Порядок № 6). Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення позивачу помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне страхування за період з вересня 2011 року по січень 2017 року у сумі 26417,92 грн. та зобов'язано податковий орган повернути помилково сплачений єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування за період з вересня 2011 року по січень 2017 року у сумі 26417,92 грн. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність податкового органу щодо неповернення позивачу помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне страхування за період з 24 квітня 2014 року по січень 2017 року у сумі 18330,58 грн. та зобов'язано відповідача повернути надміру сплачений єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування за період з 25 квітня 2014 року по січень 2017 року у сумі 18330 гривень 58 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині того, що позивач з певного періоду часу звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464, оскільки є пенсіонером за віком. Суди попередніх інстанцій також дійшли однакової позиції щодо обрання способу захисту порушеного права позивача, зобов'язавши податковий орган повернути помилково сплачену суму єдиного внеску позивачу. Між тим, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в частині позовних вимог, застосувавши положення пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України, дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту в межах строку 1095 днів (з 25 квітня 2014 року), який обраховується від дня подання позивачем заяви про повернення сум грошового зобов'язання, тобто з 25 квітня 2017 року. У листопаді 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не звільняється від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, оскільки на час звернення до податкового органу позивач не досяг 60-річного віку, а отже не був пенсіонером за віком в розумінні частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). 16 листопада 2017 року (відбиток поштового штампу на конверті) податковим органом до Вищого адміністративного суду України надіслані доповнення до касаційної скарги, які разом із касаційною скаргою передані до Верховного Суду за правилами підпункту 4 пункту першого Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діє з 15.12.2017 року, та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до частин першої та другої статті 337 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни. За положеннями частини другої статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги), касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі. Як вбачається з матеріалів справи, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду прийнята у відкритому судовому засіданні 10 жовтня 2017 року за участю представника відповідача, повний текст постанови складений цього ж дня. Отже, останнім днем подання касаційної скарги було 30 жовтня 2017 року. Відтак, відповідачем доповнення до касаційної скарги подані поза межами строку на касаційне оскарження (16 листопада 2017 року), а тому не підлягають врахуванню судом при розгляді касаційної скарги. Крім того, докази надсилання копій доповнень до касаційної скарги іншим учасникам справи податковим органом не надано, що також є підставою для не врахування судом таких доповнень. Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду судових рішень. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом 26 лютого 2009 року, є платником єдиного податку. Згідно пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 виданого 13 травня 2009 року, позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». 25 квітня 2017 року позивач звернувся до податкового органу із заявою №3 про повернення коштів, що були ним сплачені як єдиний соціальний внесок за підприємця платника єдиного податку в період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року у сумі 29063,11 грн. 10 травня 2017 року відповідач листом №3672/05-07-13-13-9 відмовив в поверненні коштів. Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного. Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058), Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788) тощо. Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 та підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010р. № 21-5, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. За положеннями статті 1 Закону № 1058 пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464 (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07 липня 2011 року № 3609, який набув чинності з 06 серпня 2011 року), особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Статтею 2 Закону №1788 визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років). Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 цього Закону та частиною першою статті 26 Закону № 1058. Таке право виникає у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу. При цьому, статтею 13 Закону № 1788, на підставі якої позивач отримує пенсію, передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах за наявності відповідного трудового стажу та за умови праці у відповідних умовах праці. З огляду на вищенаведені положення Законів, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до статті 13 Закону № 1788 (у тому числі позивач у справі) мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною особою-підприємцем статусу пенсіонера за віком. Доводи відповідача у касаційній скарзі щодо незастосування до позивача положень частини четвертої статті 4 Закону № 2464 у зв'язку з недосягненням ним 60-річного віку є неприйнятними, оскільки вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком. Факт надмірної/помилкової сплати позивачем єдиного внеску обумовлює повернення цих коштів податковим органом у передбаченому законодавством порядку. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача, є зобов'язання податкового органу повернути помилково сплачену суму єдиного внеску позивачу за його заявою від 25 квітня 2017 року відповідно до положень Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 року №6, який розроблено відповідно до статей 9 та 11 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та який визначає процедуру, зокрема, повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску. Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Добропільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у справі №805/2195/17-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова Судді С.С.Пасічник В.П.Юрченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/72866983
  5. Державний герб України ПОСТАНОВА Іменем України Київ 27 березня 2018 року справа №820/6849/16 адміністративне провадження №К/9901/40419/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач), суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у складі судді Тітова О.М. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів Дюкарєвої С.В., Жигилія С.П., Перцової Т.С. у справі №820/6849/16 за позовом ОСОБА_1 до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 травня 2015 року №231/1704, скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 17 вересня 2015 року №259, визнання протиправними дій зі складання акту опису майна від 17 вересня 2015 року №259 і включення всього майна на суму 25000 грн. до податкової застави, У С Т А Н О В И В : У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі податковий орган, відповідач у справі), в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2015 року №231/1704, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25000 грн., скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 17 вересня 2015 року №259 та визнати протиправними дії податкового органу зі складання акту опису майна від 17 вересня 2015 року №259 і включення всього майна позивача на суму 25000 грн. до податкової застави згідно акту від 17 вересня 2015 року №259. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовані податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2015 року №231/1704, рішення про опис майна у податкову заставу від 17 вересня 2015 року №259, визнані протиправними дії податкового органу з проведення опису майна у податкову заставу платника податків, що оформлені актом опису майна від 17 вересня 2015 року №259. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані висновком про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із транспортного податку у 2015 році, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому таке підлягає скасуванню. Рішення про опис майна та дії відповідача щодо складання акту опису майна є протиправними, оскільки є похідними від прийняття податкового повідомлення-рішення, яке визнано судом протиправним. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він виклав позицію, яка повністю збігається з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач є власником транспортного засобу марки TOYOTA HIGHLANDER, об'єм двигуна 3456 куб.см., рік випуску 2010. 21 січня 2015 року тридцять шостою сесією Харківської міської ради 6 скликання прийнято рішення № 1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 р. № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України"" в частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік. 26 травня 2015 податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення - рішення № 231/1704, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок в розмірі 25000 грн. 17 вересня 2015 року відповідачем прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №259 та складено акт опису майна №259. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю. Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення. Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради. Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок. В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку. При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік. Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради. Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік. Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою. При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України. Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків. Вказане вбачається також з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку. Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню. Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок. Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік. Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року. Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік. В такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року. Щодо позовних вимог про скасування рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 17 вересня 2015 року № 259 та визнання протиправними дій податкового органу зі складання акту опису майна від 17 вересня 2015 року № 259, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ці вимоги є похідними від прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення, протиправність якого встановлена судом в межах розгляду даної справи, а тому також є протиправними. Опис майна у податкову заставу передбачає наявність у платника податку податкового боргу. Відсутність податкового боргу виключає прийняття податковим органом рішення про опис майна та складання акту. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі №820/6849/16 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р.Ф.Ханова Судді І.А.Гончарова І.Я.Олендер http://reyestr.court.gov.ua/Review/73042882
  6. Державний герб України РІШЕННЯ Іменем України Київ 30 березня 2018 року справа №812/292/18 адміністративне провадження №Пз/9901/22/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Шипуліної Т.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження позов Обласної комунальної установи «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень» (ЄДРПОУ 26349958, вул. Федоренка, 33, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93406) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області (ЄДРПОУ 39591445, вул. Енергетиків, 72, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93400) про скасування рішення, УСТАНОВИВ : І. ПРОЦЕДУРА У лютому 2018 року Обласна комунальна установа «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень» (далі - позивач у справі) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просить скасувати рішення від 13 грудня 2017 року № 0040151304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску в загальній сумі 45 082,77 грн, у тому числі штраф у розмірі 10% до 01 січня 2015 року за період з 21 серпня 2014 року по 13 лютого 2015 року в розмірі 5078 грн 24 коп., штраф у розмірі 20% за період з 21 січня 2015 року по 25 грудня 2015 року в розмірі 29 222 грн 58 коп., пеня в розмірі 10 781 грн 95 коп. у розмірі 0,1% суми недоїмки, а також стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору. 5 березня 2018 року Верховний Суд ухвалою відкрив провадження в цій адміністративній справі як зразковій на підставі подання судді Луганського окружного адміністративного суду Секірської А.Г., а також матеріалів інших типових справ з аналогічними позовними вимогами, підставами та з посиланням на ті ж самі норми права, що регулюють спірні правовідносини. Справа № 812/1022/17 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (Код ЄДРПОУ 32292929) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 13 травня 2017 року № 0002484708 про застосування штрафних санкцій за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 93113, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Свердлова, буд. 371, офіс 1А, як платник єдиного внеску Товариство перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області з 12 березня 2003 року. Справа № 812/133/18 за адміністративним позовом Комунальної установи «Кремінський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» (код ЄДРПОУ 38086042) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення від 31 жовтня 2017 року № 0026051303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 92905, Луганська обл., м. Кремінна, вул. Побєди, 1а, як платник єдиного внеску Установа перебуває на обліку в Рубіжанській об`єднаній державній податковій інспекції (Кремінське відділення) з 16 листопада 2012 року. Справа № 812/136/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпроект-Ойл» (код ЄДРПОУ 37945064) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення від 17 листопада 2017 року № 0030081304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: вул. 8-го Березня, 15, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93404, як платник єдиного внеску Товариство перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області з 8 лютого 2012 року. Справа № 812/137/18 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Хімпроект» (код ЄДРПОУ 23487660) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16 листопада 2017 року № 0029931304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, просп. Космонавтів, буд. 15а, як платник єдиного внеску Товариство перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області з 30 червня 1996 року. Справа № 812/145/18 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації (код ЄДРПОУ 05451150) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про скасування рішення від 13 листопада 2017 року № 0007334709 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, буд. 87, як платник єдиного внеску Товариство перебуває на обліку в Запорізькому відділенні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (місцезнаходження ВП: 69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, Вознесенський р-н, просп. Соборний, буд.190а) з 15 грудня 1995 року. Справа № 812/228/18 за адміністративним позовом Управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області (код ЄДРПОУ 03196937) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення від 30 жовтня 2017 року № 0025551303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, зобов`язання віповідача звільнити Управління від виконання своїх обов`язків щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до чинного законодавства. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 92900, Луганська обл., Кремінський р-н, м. Кремінна, вул. Побєди, буд. 1а, як платник єдиного внеску Управління перебуває на обліку в Рубіжанській об`єднаній державній податковій інспекції (Кремінське відділення) з 15 лютого 1991 року. Справа № 812/234/18 за адміністративним позовом Комунального підприємства «Лисичанськміськсвітло» (код ЄДРПОУ 03339816) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про скасування рішення від 18 жовтня 2017 року № 0023791301 про застосування штрафу за несплату (неперерахування) або несвоєчасну плату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 93110, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Круглова, 2а, як платник єдиного внеску Управління перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області з 15 вересня 2000 року. Справа № 812/344/18 за адміністративним позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (код ЄДРПОУ 41313100) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про скасування рішення від 24 листопада 2017 року № 25926690/1221/1 про застосування штрафу за несплату (неперерахування) або несвоєчасну плату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням позивача у цій справі є: 93411, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, просп. Гвардійський, буд. 30, як платник єдиного внеску Управління перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м.Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області з 4 травня 2017 року. Справа № 812/392/18 за адміністративним позовом Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» (код ЄДРПОУ 35520810) до Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення від 8 грудня 2017 року№ 0038331308 про застосування штрафу та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 92703, Луганська обл., м. Старобільськ, вул. Трудова, 18, як платник єдиного внеску Спілка перебуває на обліку в Старобільській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області з 29 квітня 2008 року. Ознаками цих типових справ є предмет позову, а саме рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), а також перебування позивачів як платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, що обумовлює звільнення від застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску відповідно до пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI на період проведення антитерористичної операції. 16 березня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. 26 березня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, в якій він просить скасувати спірне рішення з підстав, наведених у позовній заяві. ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Луганській області щодо нього 13 грудня 2017 року прийнято рішення № 0040151304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску в загальній сумі 45 082,77 гривні, у тому числі штраф у розмірі 5078,24 гривні (10% до 01 січня 2015 року за період з 21 серпня 2014 року до 13 лютого 2015 року), штраф у розмірі 29 222,58 гривні (20% з 01 січня 2015 року за період з 21 січня 2015 року до 25 грудня 2015 року) та нараховано пеню у розмірі 10781,95 гривні. Позивач спірне рішення оскаржив до Державної фіскальної служби України. За результатами розгляду скаргу залишено без задоволення. На думку позивача, це рішення є неправомірним, не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позові. Зокрема, на час прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у Луганській області спірного рішення населені пункти м. Луганськ та м. Сєвєродонецьк є територіями, де проводилась та проводиться антитерористична операція. Поряд з цим відповідач залишив поза увагою той факт, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону. З огляду на дію пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI позивача звільнено від виконання зобов'язань платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 цього Закону, у тому числі передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті. Станом на час прийняття рішення посадовими особами податкового органу приписи Закону № 2464-VI щодо звільнення певної категорії платників єдиного соціального внеску від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону, є чинними. З урахуванням цього позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню. У відзиві на позов податковий орган зазначає про безпідставність непритягнення платника до відповідальності у зв'язку з тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII внесено зміни до Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) та виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VII та скасовано пункт 9-3 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, зокрема, щодо звільнення від виконання обов'язків платників єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, а також щодо списання недоїмки, що виникла у таких платників єдиного внеску. Крім того, податковий орган вказує, що позивачем не подано в порядку Закону №2464-VI заяву про звільнення від виконання обов'язків, передбачених статтею 6 цього Закону, а також не підтверджено існування надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання його обов'язків як платника єдиного внеску. У відповіді на відзив відповідача позивач вказує, що він є суб'єктом правовідносин, який підпадає під застосування розділу 8 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, у силу тієї обставини, що він перебуває на обліку в податковому органі, розміщеному на території населеного пункту, включеного до відповідного затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку проведення антитерористичної операції. Зазначає, що посилання податкового органу на неподання позивачем заяви про звільнення від обов'язків, передбачених Законом № 2464-VI, а також непідтвердження ним настання форс-мажорних обставин, з якими пов'язане невиконання обов'язків платника, не узгоджуються з вимогами чинного законодавства. Звільнення від відповідальності передбачено імперативним приписом Закону щодо всіх платників єдиного внеску, які перебувають в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком. Подання будь-яких заяв про звільнення від відповідальності, сертифікатів тощо до закінчення антитерористичної операції Законом № 2464-VI не вимагається. ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ У СПРАВІ ОБСТАВИНИ 13 грудня 2017 року податковий орган прийняв рішення № 0040151304, яким до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску в загальній сумі 45 085,77 гривні, у тому числі: за період до 01 січня 2015 року штраф у розмірі 5078,24 гривні (10%), за період з 21 серпня 2014 року до 13 лютого 2015 року штраф у розмірі 29 222,58 гривні (20%), за період з 21 січня 2015 року до 25 грудня 2015 року пеня у розмірі 10 781,95 гривні. 24 січня 2018 року Державна фіскальна служба України скаргу позивача на рішення податкового органу від 13 грудня 2017 року № 0040151304 залишила без задоволення. Позивач, Обласна комунальна установа «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень», місцезнаходження юридичної особи: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул.Федоренка, буд. 33, з 21 травня 2003 року перебуває на обліку як платник єдиного внеску в Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (код ЄДРПОУ 39890583, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., м.Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, буд. 72). Кабінет Міністрів України Розпорядженнями «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 2 грудня 2015 року № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включене місто Сєвєродонецьк. Станом на дату прийняття спірного рішення податкового органу (13 грудня 2017 року) антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, не припинена. ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464-VI. Частиною восьмою цієї статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Стаття 25 Закону № 2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Частиною одинадцятою цієї статті передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (у редакції Закону до 01 січня 2015 року - 10 відсотків). Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон № 1669-VII), який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає, серед іншого, тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підпункт «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13 березня 2015 року) такого змісту: « 9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу». Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». V. ОЦІНКА СУДУ Надаючи правову оцінку обставинам цієї справи, суд виходить з того, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464-VІ. Місто Сєвєродонецьк Луганської області, на території якого розташовані Державна податкова інспекція у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, в якій на обліку як платник єдиного внеску перебуває позивач, та Головне управління Державної фіскальної служби України у Луганській області, яке прийняло спірне рішення, входять до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р (чинне). З огляду на дію абзацу третього пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Отже, позивач звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населенного пункту, де проводилася така операція. Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення податкового органу прийняте 13 грудня 2017 року відповідно до частини десятої, яка передбачає нарахування пені за кожний день прострочення платежу, та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VІ, яка передбачає накладення штрафу, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску. У межах спірних відносин накладення штрафу та нарахування пені відбулося за період з 21 серпня 2014 року до 25 грудня 2015 року, тобто за період проведення антитерористичної операції, за наявності умови перебування позивача як платника єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому в місті проведення цієї операції, без врахування положень Закону, який прямо забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, що прямо передбачено пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ. Таким чином, застосування до позивача штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 21 серпня 2014 року до 25 грудня 2015 року є протиправним. Водночас Верховний Суд зазначає, що Закон № 2464-VІ не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Суд виходить з того, що пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ є чинним на цей час, зміни безпосередньо до Закону № 2464-VІ щодо виключення або викладення в новій редакції тощо пункту 9-4 розділу VIII цього Закону не внесені, чим спростовуються доводи податкового органу щодо втрати чинності положень цього пункту. Безпідставними є також посилання податкового органу на неподання позивачем у порядку Закону № 2464-VІ заяви про звільнення від обов'язків, передбачених цим Законом, з огляду на те, що антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, триває, спірне рішення прийняте в період проведення цієї операції. Крім того, відповідальність урегульована окремою нормою цього пункту. Вимоги щодо заяви платника єдиного внеску як підстави для звільнення від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення атитерористичної операції, не можна виривати з контексту норми, яка вимагає системного аналізу положень у сукупності статей 6, 25 та пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ. Необхідність подання заяви обумовлена низкою підстав, зокрема визнання безнадійною недоїмки, яка підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Можливість подання такої заяви має місце виключно після закінчення антитерористичної операції. Натомість, звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення, оскільки норма встановлює «незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій» та вона адресована насамперед до осіб, які наділені повноваженнями щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій. Доводи податкового органу щодо ненадання позивачем контролюючтому органу сертифіката Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин, які призвели до несвоєчасної сплати єдиного внеску в період 2014-2015 років, є неприйнятними з огляду на відсутність такої умови для звільнення від відповідальності у нормі прямої дії пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ, який є спеціальним у розумінні статті 2 цього Закону. Потреба в цьому сертифікаті виникне при визнанні безнадійної недоїмки та її списанні. VI. ОБСТАВИНИ, ЯКІ МОЖУТЬ ВПЛИВАТИ НА ІНШЕ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА, НІЖ У ЗРАЗКОВІЙ СПРАВІ Перебування платника єдиного внеску, місцезнаходження якого зареєстроване на території населених пунктів, визначених переліком, де проводилася антитерористична операція, на обліку в органі доходів і зборів, яке розташоване за межами території проведення антитерористичної операції, виключає звільнення такого платника від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом № 2464-VІ. Дочірні підприємства юридичної особи, структурні підрозділи юридичної особи, які є самостійними платниками єдиного внеску, підпадають під дію Закону № 2464-VІ в частині звільнення від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій за умови перебування саме їх на обліку в органах доходів і зборів, які розташовані на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція. Суд вважає, що відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені абзацом третім пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, не застосовуються виключно в цей період. Положення цієї норми не застосовуються до платників єдиного внеску за невиконання обов'язків, які виникли до 14 квітня 2014 року та/або після закінчення антитерористичної операції. Обставини типових справ вказують на те, що відповідальність застосовується відповідно до Закону, перелік населених пунктів, на території яких проводилася антитерористична операція, в яких розташовані органи доходів і зборів, де платники єдиного внеску перебувають на обліку, прийнятий на виконання Закону № 1669-VII відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2014 року № 405/2014, за своїм правовим навантаженням визначає виключно території, на яких здійснюється ця операція. Неприйняття (несвочасне прийняття) або зупинення дії цього переліку не є підставою для відмови платнику єдиного внеску у звільненні від відповідальності, застосуванні штрафних та фінансових санкцій, за умови подальшого включення до нього населенних пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція. На підставі встановленого факту протиправності застосування податковим органом штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Керуючись статтями 2, 4, 7- 14, 19, 143, 241- 246, 262, 290 Кодексу адміністративного судочинства України, ВИРІШИВ : Позовні вимоги Обласної комунальної установи «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень» задовольнити. Скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області від 13 грудня 2017 року № 0040151304 про застосування штрафних санкцій та застосування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в загальній сумі 45 082,77 гривні. Стягнути на користь Обласної комунальної установи «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень» (вул. Федоренка, 33, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93406, ЄДРПОУ 26349958, р/р 35417097029460 в ГУ ДКСУ в Луганській області, МФО 804013) суму сплаченого судового збору в розмірі 1762,00 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області (вул. Енергетиків, 72, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93400, ЄДРПОУ 39591445). Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Головуючий суддя Р.Ф.Ханова Судді Л.І.Бившева І.А.Гончарова І.Я.Олендер Т.М.Шипуліна http://reyestr.court.gov.ua/Review/73108956
  7. Добрий день! Допоможіть. Існує така проблема, щодо сплати ПДФО. Майно не придбавалося за кредитні кошти, а тільки будувалося за них. Як можна не платити його в даній ситуації? У зв’язку з можливістю врегулювання спору з приводу погашення заборгованості за кредитним договором, який укладений між Публічним акціонерним товариством «______ Банк» та мною прошу Вас надати роз’яснення з приводу виникнення податкового зобов’язання сторін кредитного договору зі сплати податків у разі передачі у власність фінансовій установі заставленого майна. Так, 30 серпня 2007 року між мною, як позичальником, та Відкритим акціонерним товариством «____________ Банк» (повним правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «____________ Банк»), як кредитором, укладено кредитний договір відповідно до якого мені надано кредитні кошти у розмірі 40000,00 (Сорок тисяч Доларів США). В якості забезпечення виконання зобов’язань по вищевказаному кредитному договорі між сторонами укладено іпотечний договір відповідно до якого я, як іпотекодавець, передала в іпотеку кредитору недобудову (фундамент у місті ___________________________. Балансова вартість об’єкту іпотеки 14451 грн. Сторони оцінили предмет іпотеки у 252500 грн. Кошти отримані в кредит в сумі 40000 доларів США були спрямовані на будівництво торгово-офісного приміщення на вищезгаданому фундаменті та було добудовано мною до показника готовності 35 %. Так як отриманих коштів для добудови торгово-офісного приміщення було недостатньо, 07 лютого 2008 року між мною та ПАТ «______________ Банк», як кредитором, укладено ще один кредитний договір відповідно до якого мені надано кредитні кошти у розмірі 86 500дол США. В якості забезпечення виконання зобов’язань між сторонами укладено іпотечний договір відповідно до якого я передала в іпотеку банку вищевказану недобудову в розмірі 35% готовності. Всі кредитні кошти були спрямовані мною на будівництво, т.ч. я змогла добудувати 80 % торгово-офісного приміщення. 29 травня 2008 року між мною та тим самим банком, як кредитором, укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг відповідно до якого мені надано кредитні кошти у розмірі 125000,00 доларів США, які були спрямовані на добудову та введення в експлуатацію того самого торгово-офісного приміщення. В якості забезпечення виконання зобов’язань між сторонами укладено іпотечний договір відповідно до якого я передала в іпотеку вищевказаному банку незавершену будівництвом будівлю торгово-офісних приміщень 80 % готовності у місті __________________________________. На сьогоднішній день в мене існує заборгованість перед ПАТ «_________________ Банк» за кредитом в розмірі 170000 доларів США . Ринкова вартість збудованих та введених в експлуатацію за кредитні кошти торгово-офісних приміщень згідно оцінки експерта також становить 170000 доларів США . Також між мною та банком розглядається в суді спір щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами. Для позасудового врегулювання спору я можу реалізувати банку заставлене майно шляхом звернення стягнення банком на таке майно у зв’язку з невиконанням мною своїх зобов’язань за договором кредиту . Також є можливим врегулювання даного спору шляхом задоволення судом позову банку в частині визнання за ним права власності на предмет іпотеки, який знаходиться у моїй власності та переданий в забезпечення ПАТ «____________________ Банк» за моїми зобов’язаннями та реєстрація права власності на вказане майно на підставі рішення суду. Відповідно до п. 172.8 ст. 172 Податкового кодексу України для цілей цієї статті під продажем (за договором купівлі-продажу, звернення стягнення, визнання права власності з нереалізованого майна з торгів) слід розуміти будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування п. 2.2 даної норми визначає, що податок утримується у випадку, якщо за рішенням суду Банк має право стягнути заборгованість у певному розмірі в рахунок погашення заборгованості забирає нереалізоване на торгах майно. Відповідно до пп. 165.1.16 п. 165.1. ст. 165 цього Кодексу не включаються до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку доходи, отримані внаслідок реалізації заставленого майна, майна платника, при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно, у зв’язку з невиконанням платником своїх зобов’язань за договором кредиту (позики) за умови, що таке майно було придбано за рахунок такого кредиту (позики). Податок не утримується у випадку, якщо об’єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Згідно з пп “б” п. 172.5 ст. 172 ПКУ сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, у власності якої перебував об’єкт нерухомості. Відповідно до п. 14.1.172 ст. 14 Податкового кодексу України під податковою консультацією розуміється допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган». У такому випадку прошу Вас надати роз’яснення щодо правильного застосування окремих норм податкового законодавства, зокрема , при зверненні стягнення банком заставного майна вартість якого становить 170000 доларів США та яке було збудоване за кредитні кошти та введене в експлуатацію як торгово-офісне приміщення по зобов’язанням в сумі становить 170000 доларів США. зокрема: Чи виникає у заявника податкове зобов’язання (обов’язок по сплаті податку) на доходи отримані внаслідок відчуження за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на заставлене майно, яке було мною збудоване за кредитні кошти та передане в іпотеку банку . Чи виникає у заявника податкове зобов’язання (обов’язок по сплаті податку) на доходи отримані внаслідок реалізації заставленого майна при зверненні стягнення банком (фінансовою установою) на таке майно у зв’язку з невиконанням мною зобов’язань за договором кредиту. Якщо так, то в якому розмірі. Відповідь податкової у вкладенні. 444444444.pdf
  8. Державна фіскальна служба України розглянула лист …… щодо оподаткування спадщини, отриманої фізичною особою – резидентом за кордоном, і повідомляє таке. Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі – Кодекс), п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого встановлено, що платниками податку є, зокрема фізичні особи – резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Іноземні доходи – це доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України, які є об’єктом оподаткування резидента (п.п. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 Кодексу). Згідно з п.п. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід, отриманий з джерел за межами України – це будь-який дохід, отриманий резидентами за межами митної території України, зокрема у вигляді спадщини. Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів (п. 164.4 ст. 164 Кодексу). Порядок оподаткування іноземних доходів передбачено п. 170.11 ст. 170 Кодексу, п.п. 170.11.1 якого визначено, у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку – отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою 18 відсотків, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу. Абзацом першим п.п. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 Кодексу встановлено, що у разі якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації. Відповідно до п.13.4 ст.13 Кодексу суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими Кодексом. Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України (п. 13.5 ст. 13 Кодексу). Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу). Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу (п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу). Отже, дохід, отриманий фізичною особою – резидентом з джерел за межами України у вигляді спадщини, включається такою особою до загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. Перший заступник Голови С.В. Білан http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-fizichnih-osib/72647.html
  9. Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо оподаткування відсотків по депозиту неприбуткових організацій та, керуючись ст. 52 Кодексу, повідомляє таке. Порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань визначаються Законом України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об’єднання» (далі – Закон № 4572). Одним із принципів утворення і діяльності громадських об’єднань, встановлених п. 6 ст. 3 Закону № 4572 є відсутність майнового інтересу, яка передбачає, що члени (учасники) громадського об’єднання не мають права на частку майна громадського об’єднання та не відповідають за його зобов’язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об’єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об’єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи). Відповідно до п.п. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Кодексу юридичні особи, внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій, не є платниками податку на прибуток підприємств. Підпунктом 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що доходи (прибутки) неприбуткової організації повинні використовуватися виключно на фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами. Таким чином, у разі отримання доходів (прибутків) неприбутковою громадською організацією в межах своєї статутної діяльності та використання їх на фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами без розподілу таких доходів (прибутків) серед засновників (учасників), така організація не позбавляється статусу неприбуткової. Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-yuridichnih-osib/72774.html
  10. ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА СЛУЖБА ЛИСТ 01.03.2018 № 6185/7/99-99-15-02-01-17 Головні управління ДФС в областях та м. Києві, Офіс великих платників податків ДФС Про внесення змін до Податкового кодексу України з питань трансфертного ціноутворення Державна фіскальна служба України з метою належного адміністрування податку на прибуток підприємств та забезпечення податкового контролю з питання трансфертного ціноутворення повідомляє таке. 01 січня 2018 року набрав чинності Закон України від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» (далі – Закон № 2245). Основними змінами Закону № 2245 стосовно трансфертного ціноутворення є такі: Нові суб’єкти контролю за трансфертним ціноутворенням З 01.01.2018 господарські операції, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні, визнаються контрольованими за умови, що їх обсяг перевищує 10 млн. грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік. Відповідні зміни внесено до підпунктів 39.2.1.1, 39.2.1.4 та 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України (далі – Кодекс). При цьому на відміну від інших платників податку, які здійснюють контрольовані операції, для постійного представництва нерезидента не встановлено критерію щодо обсягу отриманого річного доходу за відповідний податковий (звітний) рік для визнання господарських операцій контрольованими. З урахуванням того, що постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, згідно з п.п. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Кодексу є платниками податку на прибуток та у зв’язку із поширенням з 01.01.2018 контролю за трансфертним ціноутворенням на операції між нерезидентом та його постійним представництвом, господарські операції резидентів України з постійними представництвами нерезидентів не визнаються контрольованими відповідно до ст. 39 Кодексу. Нові критерії визнання осіб пов’язаними До п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу повернуто норми, чинні у 2013, 2014 роках: юридичні особи визнаються пов’язаними, якщо повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна і та сама особа. Приклад: Фізична особа є директором в ТОВ «А» та в ТОВ «Б». Юридичні особи ТОВ «А» та ТОВ «Б» визнаються пов’язаними особами; якщо фізична особа визнається пов’язаною з іншими особами, такі особи визнаються пов’язаними між собою. Приклад: Фізичні особи А (чоловік) та Б (дружина) перебувають у шлюбі. Чоловік володіє 100 відс. корпоративних прав ТОВ «В», а дружина володіє 51 відс. корпоративних прав ПрАТ «С». Юридичні особи ТОВ «В» та ПрАТ «С» визнаються пов’язаними між собою. Також п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу доповнено новими критеріями: пов’язаними визнаються юридична особа та фізична особа, яка є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) такої юридичної особи; юридичні особи є пов’язаними особами, якщо їх кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є одна і та сама фізична особа. Відповідно до п. 20 ст. 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою; права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління; або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов’язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі. При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права. Згідно зі ст. 641 Господарського кодексу України підприємства (крім державних та комунальних) зобов’язані встановлювати свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом. Обсяг контрольованих операцій визначається за цінами, які відповідають принципу «витягнутої руки» Статтю 39 Кодексу доповнено новою нормою, відповідно до якої обсяг господарських операцій платника податків з кожним контрагентом для цілей розрахунку вартісного критерію, встановленого п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу (10 млн. грн. за вирахуванням непрямих податків) обраховується за цінами, які відповідають принципу «витягнутої руки». Таким чином, якщо обсяг потенційно контрольованих операцій за договірними цінами становить менше 10 млн. грн., але у випадку коригування відповідно до ціни (показника рентабельності), що відповідає принципу «витягнутої руки», обсяг операцій перевищив би 10 млн. грн., то такі операції визнаються контрольованими та мають бути відображені у звіті про контрольовані операції. Нові критерії формування переліку держав (територій), операції із резидентами яких визнаються контрольованими Змінами до п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу визначено додаткові критерії, які враховуються під час формування переліку «низькоподаткових» юрисдикцій, що затверджується відповідно до п.п. «в» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу. Зокрема до переліку може бути включено держави (території), які надають суб’єктам господарювання пільгові режими оподаткування, чи в яких особливості розрахунку бази оподаткування фактично дозволяють суб’єктам господарювання не сплачувати податок на прибуток підприємств (корпоративний податок) або сплачувати за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні. Слід зазначити, що з 01 січня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1045 «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, та визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 977» (далі – постанова № 1045), якою затверджено новий перелік держав (територій), операції з резидентами яких визнаються контрольованими для цілей трансфертного ціноутворення. Загальна кількість юрисдикцій у переліку збільшилась з 65 до 85. Порівняно з попереднім переліком до нового додалися такі країни як Бурунді, Гваделупа, Гватемала, Грузія, Республіка Джібуті, Співдружність Домініки, Домініканська Республіка, Естонія, Іран, Куба, Лаос, Латвія, Ліван, Маврикій, Мальта, Марокко, Монако, Об’єднані Арабські Емірати, Пуерто-Ріко, Самоа, Сінгапур, Угорщина. Водночас вилучено Королівство Лесото та Французьку Гвіану. Враховуючи, що 22 нові країни внесено до переліку у 2017 році (постанову № 1045 прийнято та опубліковано у грудні 2017 року), відповідно до п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу операції з контрагентами, зареєстрованими у цих державах, визнаються контрольованими з 01 січня 2018 року. Набрання чинності та застосування переліку організаційно-правових форм нерезидентів, затвердженого відповідно до п.п. «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу Змінами до п.п. «г» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу визначено, що операції з контрагентом, зареєстрованим у державі (на території), включеній до переліку організаційно-правових форм, визнаються контрольованими з 01 січня звітного року, наступного за календарним роком, у якому держави (території) було включено до такого переліку (аналогічно до переліку «низькоподаткових» юрисдикцій). Водночас з 01.01.2018 сферу застосування переліку організаційно-правових форм нерезидентів (наразі цей перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 липня 2017 року № 480 та включає 95 організаційно-правових форм нерезидентів з 26 країн світу) поширено, крім ст. 39 Кодексу, також на неконтрольовані операції у випадках, визначених п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу. Таким чином, у разі придбання у 2018 році товарів, робіт та послуг у нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого постановою № 480, компанії зобов’язані збільшити фінансовий результат податкового (звітного) періоду на суму 30 відс. вартості таких товарів (робіт, послуг) або підтвердити суму витрат у цих операціях за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої ст. 39 Кодексу. У разі незастосування платником податків різниці відповідно до п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу обґрунтування «ринковості» цін таких операцій згідно з методологією трансфертного ціноутворення платник податків має надати на вимогу контролюючого органу під час документальної перевірки та/або у випадках, передбачених п. 73.3 ст. 73 Кодексу. Перевірка незастосування платниками різниць, передбачених підпунктами 140.5.4, 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Кодексу З метою виключення зайвих суперечок з платниками податків щодо неоднозначного трактування норм п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Кодексу стосовно заборони контролюючому органу під час проведення планових документальних перевірок здійснювати перевірку дотримання платником податків принципу «витягнутої руки», змінами до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Кодексу уточнено, що таке обмеження не стосується перевірки контролюючим органом дотримання платниками податків вимог підпунктів 140.5.4, 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Кодексу щодо застосування (незастосування) ними відповідних різниць. Отримання податкової інформації під час зустрічних звірок Оновленим п. 73.5 ст. 73 Кодексу передбачено можливість для контролюючого органу, який здійснює перевірку платника податків з питань дотримання принципу «витягнутої руки», отримувати від суб’єктів господарювання та інших суб’єктів інформаційних відносин шляхом проведення зустрічної звірки податкову інформацію, яка необхідна для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки». Самостійне коригування для цілей трансфертного ціноутворення Підрозділ 10 розділу ХХ Кодексу доповнено п. 48, яким визначено, що самостійне коригування, передбачене п.п. 39.5.4.1 п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 Кодексу щодо контрольованих операцій, здійснених платниками податків у 2015 та 2016 роках, проводиться відповідно до норм ст. 39 Кодексу в чинній редакції на день проведення самостійного коригування, тобто з 01.01.2018 платники податків можуть самостійно відкоригувати ціни контрольованих операцій (суму податкових зобов’язань) щодо контрольованих операцій, здійснених у 2015 та 2016 роках, до мінімального/максимального значення діапазону цін (рентабельності). Варто зазначити, що за наслідками перевірки контрольованих операцій коригування буде проводитись контролюючим органом до медіани діапазону. Також з урахуванням змін до п. 50.1 ст. 50 Кодексу, у разі якщо платником податків під час підготовки звіту про контрольовані операції буде встановлено, що умови його контрольованих операцій не відповідають принципу «витягнутої руки», він може здійснити самостійне коригування та подати уточнюючий розрахунок до податкової декларації з податку на прибуток підприємств до 1 жовтня року, наступного за звітним, без застосування штрафної санкції. Крім того, п.п. 39.5.4.3 п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 Кодексу уточнено, що обмеження проводити самостійне коригування під час проведення перевірки платника податків з питань дотримання принципу «витягнутої руки» стосується виключно контрольованих операцій, перевірка яких триває, та не поширюється на контрольовані операції інших звітних періодів. Документація з трансфертного ціноутворення Змінами до п.п. 39.4.5 п. 39.4 ст. 39 Кодексу збільшено термін для підготовки документації з трансфертного ціноутворення та передбачено надіслання ДФС запиту платнику податків на надання документації не раніше 1 жовтня року, що настає за календарним роком, в якому було здійснено відповідні контрольовані операції. Разом з цим уточнено вимоги до змісту документації. Зокрема, додатково до чинних раніше вимог п.п. 39.4.6 п. 39.4 ст. 39 Кодексу у документації має бути також зазначена така інформація: дані про особу, яка є стороною контрольованої операції, та пов’язаних осіб платника податків, які володіють його корпоративними правами й корпоративними правами яких володіє сам платник (інформація має бути надана щодо звітного періоду, в якому здійснювалась контрольована операція, та на момент подання документації); опис структури управління платника податків, схема його організаційної структури із зазначенням загальної кількості працюючих осіб та в розрізі окремих підрозділів компанії станом на дату операції або на кінець звітного періоду; дані про фінансові показники, які використовувались під час розрахунку показників рентабельності контрольованої операції, мають бути підтверджені даними фінансової та бухгалтерської звітності платника податків або його контрагента (залежно від сторони контрольованої операції, яка досліджувалась). Строк зберігання документів щодо контрольованих операцій З метою забезпечення можливості контролюючому органу здійснювати контроль за трансфертним ціноутворенням з урахуванням строку, встановленого ст. 102 Кодексу (протягом семи років замість трьох за загальними правилами), оновленим п. 44.3 ст. 44 Кодексу встановлюється обов’язок для платників податків зберігати документи та інформацію, яка є необхідною для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням протягом 2555 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи. Особливості проведення перевірок контрольованих операцій за 2013, 2014 роки Законом № 2245 доповнено підрозділ 10 розділу ХХ Кодексу п. 47, яким визначено, що призначення та проведення перевірок з питань повноти нарахування та сплати податків у контрольованих операціях, здійснених платниками податків у 2013, 2014 звітних роках, здійснюється за нормами чинної редакції ст. 39 Кодексу та/або підпунків 78.1.14 – 78.1.16 п. 78.1 ст. 78 Кодексу. Такі перевірки проводяться відповідно до положень глави 8 розділу II Кодексу з урахуванням особливостей, визначених ст. 39 Кодексу, у редакції, що була чинна до 01 січня 2015 року (на момент здійснення контрольованих операцій). Отже, контролюючий орган призначає перевірку контрольованих операцій, здійснених платниками податків у 2013, 2014 звітних роках, відповідно до процедури чинних норм Кодексу. Водночас під час проведення перевірки цих звітних періодів використовується методологія визначення звичайної ціни, що діяла на момент здійснення таких контрольованих операцій. Необхідність прийняття вказаних норм обумовлено методологічними та процедурними відмінностями у чинній редакції ст. 39 Кодексу та правилах, що діяли у 2013, 2014 роках (у цих періодах здійснювався контроль за звичайною ціною, були інші підстави для проведення перевірок). Вдосконалення процедури попереднього узгодження ціноутворення Змінами, внесеними до п. 39.6 ст. 39 Кодексу, впроваджено нові правила до процедури попереднього узгодження ціноутворення, за результатами якої великий платник податків має можливість укласти із ДФС договір про попереднє узгодження ціноутворення. Нові правила передбачають таке: дія договору, укладеного за результатами попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, може бути розповсюджена на весь звітний період, в якому було укладено договір, та/або до звітних періодів, які передують набранню його чинності; у разі дотримання великим платником податків умов такого договору та за незмінності узгоджених критеріїв для визначення відповідності умов контрольованих операцій принципу «витягнутої руки», його дія може бути подовжена на новий строк; передбачено гарантії стабільності умов договору про попереднє узгодження ціноутворення у разі зміни податкового законодавства, внесення в нього змін, припинення дії або втрати платником податків статусу великого платника податків. Також конкретизовано вимоги до змісту Порядку попереднього узгодження ціноутворення у контрольованих операціях, за результатами якого укладаються договори, що мають односторонній, двосторонній та багатосторонній характер, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Різниці, які виникають при здійсненні фінансових операцій Законом № 2245 уточнено норми підпунктів 140.5.1 та 140.5.2 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, якими конкретизовано, що при визначенні різниць договірною (контрактною) вартістю реалізованих та придбаних товарів (робіт, послуг) при здійсненні контрольованих операцій вважається вартість, за якою відповідна операція повинна відображатися при формуванні фінансового результату до оподаткування згідно з правилами бухгалтерського обліку. Головним управлінням ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС довести зазначений лист до відома платників податку і підпорядкованих підрозділів з метою використання у роботі та забезпечити врахування під час проведення контрольно-перевірочної роботи. В.о. Голови М.В. Продан http://sfs.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/listi-dps/72854.html
  11. ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА СЛУЖБА ЛИСТ 26.03.2018 № 8773/7/99-99-15-02-02-17 Головні управління ДФС в областях та м. Києві, Офіс великих платників податків ДФС Про надання роз’яснення Державна фіскальна служба України з метою належного адміністрування податку на прибуток та у зв’язку з надходженням запитів платників податків стосовно нарахування та сплати платниками єдиного податку авансового внеску з податку на прибуток під час виплати дивідендів та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України у редакції, чинній з 01.01.2018 (далі – Кодекс), повідомляє. Відповідно до п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дивіденди – платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. Згідно з п. 297.4 ст. 297 Кодексу дивіденди, що виплачуються платниками єдиного податку третьої групи (юридичними особами) та четвертої групи власникам корпоративних прав (засновникам таких платників єдиного податку), оподатковуються за правилами, встановленими розділами II і IV цього Кодексу. Відповідно до п.п. 57.1.11 п. 57.11. ст. 57 Кодексу у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів платник податку на прибуток – емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними ст. 137 цього Кодексу. Згідно з п.п. 57.1.12 п. 57.11. ст. 57 Кодексу крім випадків, передбачених п.п. 57.1 1.3 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів. З урахуванням внесених Законом України від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» змін, які набули чинності з 01.01.2018, обов’язок з нарахування та сплати авансового внеску з податку за визначеною п. 136.1 ст. 136 цього Кодексу ставкою не покладається на платників єдиного податку. Отже, починаючи з 01.01.2018, платниками єдиного податку не здійснюється нарахування та сплата авансового внеску під час виплати дивідендів. Таким чином, під час виплати дивідендів у 2018 році за результатами фінансово-господарської діяльності за 2016, 2017 роки, платники єдиного податку у 2018 році не нараховують та не сплачують до бюджету авансові внески з податку на прибуток. Якщо рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам було прийнято платником єдиного податку – емітентом корпоративних прав у 2017 році, але виплата таких дивідендів до 01.01.2018 не відбулася, то у разі виплати таких дивідендів у 2018 році платник єдиного податку – емітент корпоративних прав авансовий внесок із податку на прибуток не сплачує. Головним управлінням ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС довести зазначений лист до відома платників податку і підпорядкованих підрозділів з метою використання у роботі та забезпечити врахування під час проведення контрольно-перевірочної роботи. В.о. Голови М.В. Продан http://sfs.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/listi-dps/72871.html
  12. Державний герб України ПОСТАНОВА Іменем України Київ 27 лютого 2018 року справа №802/1853/16-а адміністративне провадження №К/9901/4639/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач), суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П. при секретарі судового засідання Гутніченко А.М. за участю представників: від позивача - Герасимишиної Т.В. на підставі ордеру серії ВН №020012 від 23.02.2018 р., від відповідача - не з'явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року (головуючий суддя - Дмитришена Р. М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів: Білоус О. В., Соврига Д. І., Курко О.П.) у справі 802/1853/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гайсинський молокозавод» до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, У С Т А Н О В И В : 08 листопада 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гайсинський молокозавод» (далі - Товариство, платник податків, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - податковий орган, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницької області від 27 жовтня 2016 року за № 0003381401, № 0003421402, з мотивів протиправності їх прийняття. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області від 27.10.2016 №0003381401 та №0003421402. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишено без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року - без змін. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності формування позивачем даних бухгалтерського та податкового обліку, яка підтверджена висновком судового експерта, за результатами експертизи, призначеної і проведеної у даній справі. 15 листопада 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області звернулось із касаційною скаргою на постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції. 28 грудня 2017 року Верховному Суду передано касаційну скаргу відповідача по справі, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. У доводах касаційної скарги податковий орган посилається на непідтвердження реальності господарських операцій з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Торглайнсенд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Дайнекс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Рокдейл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Стайл-ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ромаростар». Вказує на наявність обвинувальних вироків щодо директорів Товариства з обмеженою відповідальністю «Торглайнсенд» (ОСОБА_2) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайнекс» (ОСОБА_3). Обґрунтовує завищення підприємством витрат відповідно актів списання запасних частин сум вартості нових автомобільних шин пневматичних та сум вартості акумуляторних батарей при установці їх на транспортні засоби. У касаційній скарзі необхідність подання Звіту про здійснення контрольованих господарських операцій обґрунтовується податковим органом положеннями п.п.39.2.1.2, п.п. 39.2.1.4. п.п. 39.2.1.7. п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39, п.п. 39.4.2 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України. Позивачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому він спростовує доводи касаційної скарги і просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без мін. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги. За змістом частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції не відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року від 12.10.2016 за №150/1401/34309918. Податковим повідомленням-рішенням від 27.10.2016 №0003381401 Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 5081737,00 грн., в тому числі основного платежу - 4171409,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції 910328,00 грн. Податковим повідомленням-рішенням від 27.10.2016 №0003421402 до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 365400,00 грн. за неподання звіту по контрольованим операціям. Щодо доводів касаційної скарги. Реальність господарських операцій. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в 2014-2015 роках між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торглайнсенд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Дайнекс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Стайл ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «Рокдейл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ромаростар» мали місце правовідносини з приводу поставки молочної продукції. На виконання вказаних договорів Товариство у 2014 року - першому півріччі 2016 року отримало від контрагентів в оплату за реалізовану продукцію в сумі 22 471 813,07 грн. Суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на первинні документи податкової та бухгалтерської звітності, висновок експерта, яким досліджено 55 томів первинних документів Товариства, а також відсутність преюдиціального значення вироків, ухвалених на підставі угод стосовно двох керівників підприємств, яким Товариство здійснювало постачання виключно власної продукції, визнали спірні господарські операції реальними. Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій щодо реальності господарських операцій такими, що узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Доведення факту здійснення операцій, як продажу, так і придбання товарів доводить правомірність формування доходів та витрат за спірні звітні податкові періоди 2014 року, 2015 року, першого кварталу 2016 року, півріччя 2016 року. Щодо вироків. Податковий орган під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій та в касаційній скарзі посилається на вироки, якими директорів Товариства з обмеженою відповідальністю «Торглайнсенд» - ОСОБА_2, а також Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайнекс» - ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених відповідно ч. 5 ст. 205 та ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, тобто фіктивне підприємництво. У вироках, на які посилається відповідач, зафіксовано об'єктивну сторону складу злочину. Жодних обставин, які б свідчили про здійснення господарських операцій саме з позивачем, у вироках не встановлено. Колегія суддів зазначає, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили. Саме таке дослідження здійснене судом апеляційної інстанції, яким встановлено, що зазначені підприємства були виключно споживачами продукції Товариства. Внаслідок чого, отримані від цього Товариства кошти безпідставно розцінені податковим органом як безповоротна фінансова допомога, та віднесена до складу доходів, як інші операційні доходи, за 2014 рік - 19 909 624 грн. та за 2015 рік - 2 562 191 грн. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність податкового правопорушення в розумінні пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, а саме наявності сум безповоротної фінансової допомоги для цілей оподаткування, оскільки матеріалами справи доведений факт отримання платником податку коштів за молочну продукцію. Щодо завищення підприємством витрат на придбання. Податковий орган дійшов висновку про завищення витрат на підставі того, що Товариством бухгалтерською проводкою Дт 235 «Ремонти» Кт 207 «запасні частини» списано на витрати відповідно до актів списання запасних частин суми вартості нових придбаних пневматичних шин та акумуляторних батарей при установці їх на транспортні засоби на загальну суму 663 459, 44 за 2015-2016 роки. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають фактично здійснені і підтверджені належними первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з фізичними особами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків. Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року затверджено Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (далі по тексту - Інструкція № 291). Вказана інструкція встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності За змістом положень Інструкції № 291, автомобільні шини в запасі та обороті обліковуються на субрахунку 207. За дебетом цього субрахунку відображають залишок й оприбуткування шин, за кредитом - їх витрачання, реалізацію та інше вибуття. Облік шин та акумуляторів на складі ведеться в Картці складського обліку матеріалів типової форми № М-12, а видача зі складу в експлуатацію та їх повернення супроводжуються складанням Накладної-вимоги типової форми № М-11. Обидві форми затверджені Міністерством статистики України від 21.06.1996 року № 193. Крім того, поточні експлуатаційні характеристики кожної шини та АБ наводяться: для шин - у Картці обліку пробігу (наробітку) пневматичної шини (далі - Картка шини) за формою додатка 5 до Наказів Мінтрансу «Експлуатаційні норми середнього ресурсу пневматичних шин колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі» від 20.05.2006 року № 488; для АБ - у Картці обліку наробітку та відстеження обороту АБ (далі - Картка АБ) за формою додатка 12 до Правил експлуатування акумуляторних свинцевих стартерних батарей колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі, затверджених Міністерством транспорту і зв'язку України № 795 від 02.08.2008 року. Судами попередніх інстанцій досліджені всі операції, пов'язані з формуванням витрат Товариством, зокрема встановлено, що позивачем підтверджений той факт, що при передачі шин та акумуляторів в експлуатацію відразу списується повна вартість таких комплектуючих, адже заміна комплектуючих це робота, пов'язана з підтриманням транспортного засобу у робочому стані. Податковим органом висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем як платником податків доходів і витрат не спростовані. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо безпідставності визначення спірним податковим повідомленням-рішенням податку на прибуток. Безпідставність визначення податку обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій. Щодо контрольованих операцій Позивач здійснював господарські операції у 2015 році з Товариством з обмеженою відповідальністю «Шериф» (нерезидент, Республіка Молдова) та «RINCOM-GROUP» (нерезидент, Республіка Молдова). За даними бухгалтерського обліку обсяг здійснених господарських операцій позивача протягом 2015 року з кожним із контрагентів-нерезидентів перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за 2015 рік та становить: - по контрагенту-нерезиденту Товариством з обмеженою відповідальністю «Шериф» у сумі - 6 116 226, 69 грн.; - по контрагенту-нерезиденту «RINCOM-GROUP» - 5 728 200,09 грн. Задекларований дохід позивача у 2015 році становить 91 999 011, 00 грн, тобто річний дохід платника податків перевищує 50 млн. грн. З матеріалів справи вбачається, що суми надходжень і розрахунків за 2015 рік у цій частині жодною із сторін не оспорюються. Предметом спору є необхідність подання Звіту про здійснення контрольованих господарських операцій. З 01 січня 2015 року до 12 серпня 2015 року відповідно до п.п. 39.2.1.7 ст. 39 Податкового кодексу України для визнання господарських операцій контрольованими мали одночасно виконуватись такі умови: - загальний обсяг доходу платника податків та/або його пов'язаних осіб від усіх видів діяльності, що враховується під час визначення об'єкта обкладення податком на прибуток підприємств, перевищує 20 млн. гривень за відповідний податковий (звітний) календарний рік; - обсяг групи таких господарських операцій платника податків та/або його пов'язаних осіб з одним контрагентом перевищує 1 млн. гривень (без урахування податку на додану вартість) або 3 відсотки доходу, що враховується під час визначення об'єкта обкладення податком на прибуток підприємств, платника податків за відповідний податковий (звітний) рік. З урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансферного ціноутворення» - (далі по тексту - Закон № 609 (набрав чинності з 13 серпня 2015 року), згідно з п.п. 39.2.1.7 ст. 39 Кодексу для визнання господарських операцій контрольованими необхідним є одночасне виконання наступних умов: - річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік; - обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік. Разом з цим, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 609 визначено, що формування звіту про контрольовані операції та у випадках, передбачених Податковим кодексом України, документації з трансфертного ціноутворення за господарські операції, здійснені у 2015 році, здійснюється на підставі та з урахуванням норм цього Закону. Таким чином, для всіх господарських операцій, передбачених п.п. 39.2.1.1 - 39.2.1.3 і п.п. 39.2.1.5 ст. 39 Податкового кодексу України, та здійснених платниками податків з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, вартісний критерій визначається відповідно до норм п.п. 39.2.1.7 ст. 39 Кодексу, у редакції Закону № 609. Відповідно до п.п. 39.2.1.2 ст. 39 Податкового кодексу України для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими є господарські операції, що впливають на об'єкт оподаткування платника податків, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України. Операції з контрагентом, зареєстрованим у державі (на території), включеній до зазначеного переліку, визнаються контрольованими з дати включення держави (території) до такого переліку. Протягом 2015 року діяло декілька затверджених розпорядженнями Кабінету Міністрів України відповідних переліків, а саме: перелік держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 1042 (діяв до 14.05.2015); перелік держав (територій), які відповідають критеріям, установленим п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 року № 449-р (термін дії з 14.05.2015 до 16.09.2015); перелік держав (територій), які відповідають критеріям, установленим п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 977-р (діє з 16.09.2015). У кожному із цих Порядків зазначено Республіку Молдову як державу (територію) які відповідають критеріям, установленим п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України. З урахуванням положень п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, для визнання господарських операцій платника податків з контрагентами-нерезидентами контрольованими, застосовується затверджений Кабінетом Міністрів України перелік держав (територій), чинний на час здійснення таких господарських операцій, за умови дотримання вартісного критерію, встановленого п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу. Для визначення обсягу господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, передбаченого п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу (більше 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік), враховуються тільки обсяг господарських операцій з таким контрагентом, здійснених під час, коли відповідна країна була включена до вищезазначених переліків держав (територій). При цьому обсяг річного доходу платника податків відповідно до п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу розраховується за весь податковий (звітний) рік. Таким чином, для платника податків, річний дохід якого від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, в цілому за 2015 рік перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків), контрольованими операціями згідно з п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України будуть визнаватись виключно господарські операції, здійснені з нерезидентом в період, коли відповідна держава (територія) була включена до вищезазначених переліків, за умови, що обсяг таких операцій перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків). Інформація про ці контрольовані операції має бути відображена у звіті про контрольовані операції. З огляду на зазначене касаційна скаргу у цій частині підлягає задоволенню. Товариство як платник податків не врахував зміни у законодавстві, які відбулись з 01 січня 2015 року, внаслідок чого не був поданий звіт про контрольовані операції, що обумовило правомірність застосування штрафу спірним податковим повідомленням-рішенням № 0003421402. Судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми матеріального права у частині застосування штрафу щодо подання звіту про контрольовані операції, що відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині. Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області задовольнити частково. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 802/1853/16-а скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003421402 від 27 жовтня 2016 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 365400 грн., та в цій частині відмовити у задоволенні позову. В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 802/1853/16-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р.Ф. Ханова Судді: І. А. Васильєва, Юрченко В.П. http://reyestr.court.gov.ua/Review/72486810
  13. Державний герб України ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.01.2018 Київ К/9901/1367/18 804/12558/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т.М., суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 (суддя Конєва С.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 (головуючий суддя - Бишевська Н.А., судді: Добродняк І.Ю, Семененко Я.В.) у справі № 804/12558/14 за позовом Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В: Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання дій щодо проведення перевірки протиправними, визнання протиправним та скасування рішення від 30.07.2014 № 0000534001 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 805191,15 грн. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17.09.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовив. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.02.2015 залишив постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 без змін. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» оскаржило їх в касаційному порядку. В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2014, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування своїх вимог Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статей 79, 85, 86, пунктів 83.1.1 - 83.1.6 пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 455. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 04.07.2014 по 08.07.2014 проведено документальну невиїзну перевірку Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» з питання своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2014 року, за результатами якої складено акт від 14.07.2014 № 400/21-01-10-01-14308368. За наслідками здійсненого контрольного заходу Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів дійшла висновку про порушення позивачем пунктів 8, 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI з огляду на несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2014 року в сумі 6863360,47 грн. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято рішення від 30.07.2014 № 0000534001 про застосування до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 805191,15 грн. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт порушення позивачем вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI в частині перерахування єдиного внеску за квітень 2014 року в період з 21.05.2014 по 24.06.2014, тобто з порушенням строку його сплати, підтверджується зібраними у справі доказами та не спростовано платником. При цьому судові інстанції відхилили доводи Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про протиправність проведеної перевірки з підстави вручення платнику наказу на її здійснення та повідомлення про проведення такої перевірки лише 08.07.2014 (тобто коли контрольний захід вже був завершений), оскільки це, на переконання судів попередніх інстанцій, не свідчить про порушення відповідачем порядку проведення документальної невиїзної перевірки. Однак, судами не враховано, що нормами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок проведення перевірок, в тому числі документальних невиїзних. Лише їх дотримання може бути підставою для висновку про законність такої перевірки. Зокрема, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. Пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Зазначений висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Таким чином, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання, в свою чергу, вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії. Наведене правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27.01.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгарантінвест-55» до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та визнання протиправними дій, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України. У справі, що розглядається, суди, встановили, що наказ про перевірку від 03.07.2014 № 366 та повідомлення від 03.07.2014 № 70/28-01-40-01 про дату її початку та місце проведення направлено контролюючим органом на адресу позивача засобами поштового зв'язку 03.07.2014 та отримано Державним підприємством «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» 08.07.2014, що підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальним чеком підприємства поштового зв'язку та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 103, 105). Тобто, в даному випадку позивач був об'єктивно позбавлений можливості ознайомитись у встановлений законом спосіб із зазначеними документами до початку здійснення контрольного заходу, що обумовлює протиправність дій відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова». У випадку ж незаконності перевірки, як у спірному випадку, прийнятий за результатами такої перевірки акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норму матеріального права - пункт 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення адміністративного позову. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» задовольнити. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 у справі № 804/12558/14 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправними дії Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів щодо проведення документальної невиїзної перевірки Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» з питання своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2014 року, результати якої оформлено актом від 14.07.2014 № 400/21-01-10-01-14308368. Визнати протиправним та скасувати рішення від 30.07.2014 № 0000534001 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Стягнути на користь Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» витрати зі сплати судового збору в розмірі 6576,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т.М. Шипуліна Судді Л.І. Бившева http://reyestr.court.gov.ua/Review/71829364
  14. Державний герб України ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.01.2018 Київ К/9901/1286/18 №2а/1270/8688/12 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т.М., суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 (головуючий суддя - Компанієць І.Д., судді: Шальєва В.А., Бишов М.В.) у справі № 2а/1270/8688/2012 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області Державної податкової служби про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати протиправними дії контролюючого органу щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 19.10.2012 № 0000471704, від 19.10.2012 № 0000511704, від 19.10.2012 № 0000481704, від 19.10.2012 № 0000521704, а також визнати нечинними та скасувати вказані акти індивідуальної дії. Луганський окружний адміністративний суд постановою від 04.12.2012 адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 19.10.2012 № 0000471704, від 19.10.2012 № 0000511704, від 19.10.2012 № 0000481704, від 19.10.2012 № 0000521704. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 20.02.2013 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2012 скасував. В задоволенні позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржила його в касаційному порядку. В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2012. В обґрунтування своїх вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України. Вищим адміністративним судом України ініційовано питання про відновлення Луганським окружним адміністративним судом втраченого судового провадження у справі № 2а/1270/8688/2012 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області Державної податкової служби про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень. Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 11.11.2015 відновив втрачене судове провадження в адміністративній справі № 2а/1270/8688/2012 в частині. Суд дійшов висновку щодо можливості здійснення касаційного перегляду на підставі відновлених матеріалів справи, оскільки у даній справі спірним є правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні розглядуваних правовідносин. В той же час встановлені судами обставини сторонами не оспорюються. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та на виконання постанови слідчого слідчого відділу податкової міліції Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області Державної податкової служби від 06.09.2012 у кримінальній справі № 10/12/8026 проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2007 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт від 03.10.2012 № 31/17-0118/253421215562. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 19.10.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000471704, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1002197,50 грн., у тому числі 798766,00 грн. за основним платежем та 203431,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000511704, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2343968,75 грн., у тому числі 1872183,00 грн. за основним платежем та 471785,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000481704, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, в розмірі 51088,81 грн. за основним платежем; № 0000521704, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, в розмірі 1209630,63 грн. за основним платежем. Визнаючи протиправними та скасовуючи зазначені акти індивідуальної дії, суд першої інстанції виходив з того, що за наслідками розгляду кримінальної справи № 10/12/8026, в межах якої призначено спірну перевірку позивача, судове рішення не прийнято, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем без дотримання процедури, встановленої пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та є передчасними. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2012, зазначив, що контролюючий орган має право визначити суми грошових зобов'язань, але не може прийняти податкові повідомлення-рішення, виключно у випадку порушення кримінальної справи, предметом якої є податки та збори, стосовно платника податків, перевірку якого призначено. В усіх інших випадках - за результатами перевірок платників податків, відносно яких або їх посадових осіб кримінальну справу не порушено, або порушено кримінальну справу, предметом якої не є податки та збори, податкові повідомлення-рішення щодо таких платників приймаються в загальному порядку. Таким чином, оскільки стосовно Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не порушувалась кримінальна справа про злочин, предметом якого є податки та збори, Донецький апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що відповідач правомірно прийняв спірні податкові-повідомлення рішення. Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії, слід враховувати, що згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у випадку, коли отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні. Відповідно до пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність. Разом з тим, згідно з вимогами пункту 58.4 статті 58 Податкового кодексу України (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Системний та буквальний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що матеріали документальної позапланової перевірки, проведеної на виконання постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27.01.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві, Державної податкової адміністрації України, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України. У справі, що розглядається, суди встановили, що на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а також на момент вирішення спору в попередніх судових інстанціях у відповідача не було відомостей про прийняття судом рішення в кримінальній справі № 10/12/8026, в межах якої проведено документальну перевірку позивача. За таких обставин, підтримані Донецьким апеляційним адміністративним судом доводи контролюючого органу про правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ґрунтуються на нормах Податкового кодексу України, чинних з 04.01.2013 (набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів» від 20.11.2012 № 5503-VI), а не чинних на час виникнення спірних правовідносин (проведення контрольного заходу та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в жовтні 2012 року). З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасував постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2012, яка відповідає закону. Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 у справі № 2а/1270/8688/2012 скасувати. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04.12.2012 у справі № 2а/1270/8688/2012 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т.М. Шипуліна Судді Л.І. Бившева В.В. Хохуляк http://reyestr.court.gov.ua/Review/71789896
  15. Справа №127/24449/15-к Провадження №1-кп/127/27/17 ВИРОК ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2018 року м. Вінниця Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Каленяка Р.А. при секретарях Табачук В.О., Сташко В.С., за участю: прокурорів Степанова Д.В., Олексієнка О.Ю., Калитко В.В., захисників Опанасюка П.П., Кудельського А.А., обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Вінниці матеріали кримінального провадження №42014020000000040, які надійшли з прокуратури Вінницької області з обвинувальним актом по обвинуваченню: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки смт. Дашів, Іллінецького району, Вінницької області, громадянки України, українки, працюючої на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, розлученої, на утриманні неповнолітній син, з вищою освітою, раніше не судимої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки с. Городківка, Крижопільського району, Вінницької області, громадянки України, українки, з вищою освітою, працюючої на посаді начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_3 згідно наказу виконувача начальника Головного Управління Міндоходів у Вінницькій області від 23 травня 2013 року №7-0, призначена на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області. Відповідно до посадової інструкції головного державного ревізора - інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3, зобов'язана проводити дослідження за матеріалами оперативних та слідчих підрозділів фінансових розслідувань територіальних органів Міндоходів, правоохоронних органів та інших організацій, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) доходів та іншими правопорушеннями, організовувати та проводити заходи з відпрацювання сумнівних фінансових операцій, які проводяться суб'єктами господарювання в пріоритетних галузях економіки та оформлювати їх результати, організовувати та проводити фінансові розслідування діяльності платників податків та осіб щодо ризику легалізації (відмивання) доходів за типом-використання бюджетних коштів, шляхом обробки зовнішніх та внутрішніх інформаційних джерел, отримувати відомості за індивідуальними запитами, використовувати типології Держфінмоніторингу та оформлювати їх результати, використовувати бази даних та інших інформаційних ресурсів Міндоходів, отриманих у рамках міжвідомчої взаємодії, діючих нормативно-правових актів, угод, протоколів, використовувати у встановленому порядку базами даних інформаційними джерелами органів державної податкової служби, інших державних та правоохоронних органів для отримання інформації, необхідної для роботи відділу та створення на її основі банку даних про сумнівні операції, несе персональну відповідальність за виконання покладених на неї завдань і функцій згідно з чинним законодавством, являючись державним службовцем 11 рангу 6 категорії, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» являючись працівником правоохоронного органу вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України, а саме співучасть у виді виконавця у службовому підроблені, тобто складані службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу та внесення до нього завідомо неправдивих відомостей за наступних обставин. Головний державний ревізор - інспектор відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3, будучи службовою особою - представником влади, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» являючись працівником правоохоронного органу 25 липня 2013 року перебуваючи у своєму службовому кабінеті в приміщенні Головного управління Міндоходів у Вінницькій області у м. Вінниці, вул. Хмельницьке Шосе, 7, діючи умисно, на виконання письмової вказівки (резолюції) начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4, з метою збільшення розміру донарахованих податків та надання можливості органу досудового розслідування (СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області) безпідставного внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 212 КК України відносно службових осіб ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика», у порушення п. 191.1.35 ст. 191, п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, п. 4.1 Порядку взаємодії між підрозділами боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом та підрозділами податкової міліції затвердженого наказом ДПС України від 05 грудня 2011 року № 196, без проведення належної перевірки склала офіційний документ - висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року, до якого внесла завідомо неправдиві відомості про те, що ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» у порушення п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України у квітні 2012 безпідставно проведено коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 91452,00 грн., у сторону зменшення по податковій накладній № 176 від 28 квітня 2012 року, яка виписана ДП «Кондитерська корпорація «Рошен», внаслідок чого у висновку спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року ОСОБА_3 недостовірно вказала, що вбачається заниження ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» сум податку на додану вартість у розмірі 91452,00 грн., в зв'язку із безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року, після чого підписала в графі: «Головний державний податковий ревізор-інспектор відділу фінансових розслідувань УБВДОЗШ ДПС у Вінницькій області ОСОБА_3» та передала вказаний офіційний документ для погодження начальнику управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4 У подальшому, з метою реалізації вищевказаного умислу, 25 липня 2013 року ОСОБА_3 слала лист «Про надання матеріалів», який був підписаний начальником управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4 та зареєстрований 25 липня 2013 року за № 65/16-01-12, згідно якого висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року із внесеними вищевказаними завідомо неправдивими відомостями, в порушення вимог п. 2.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків затверджених наказом ДПС України від 31 жовтня 2012 року № 948 безпідставно передано на адресу виконувача обов'язків начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_5 для прийняття відповідного рішення. Листом від 30 липня 2013 року № 137/07-07-04 за підписом виконувача обов'язків начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_5 повідомлено начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4 про те, що в результаті розгляду матеріалів перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» в висвітлених у висновку спеціаліста від 25 липня 2013 року № 25/16-01/00382013 складеного УБВДОЗШ ГУ Міндоходів у Вінницькій області 25.07.2013 слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Вінницькій області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №32013010000000162 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України. Недостовірність внесених відомостей ОСОБА_3 до висновку спеціаліста від 25 липня 2013 року № 25/16-01/00382013 в частині: «вбачається заниження ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» сум податку на додану вартість у розмірі 91452,00 грн., в зв'язку із безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року» підтверджено висновком експертного дослідження Вінницького відділення КНДІСЕ від 30 серпня 2013 року № 1673/13-21 та висновком експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області № 11 від 07 жовтня 2014 року. ОСОБА_4 згідно наказу виконувача начальника Головного Управління Міндоходів у Вінницькій області від 23 травня 2013 року № 19-0, призначена на посаду начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області. Відповідно до Положення про управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у?Вінницькій області ОСОБА_4 безпосередньо здійснює всі необхідні організаційні і методичні заходи для забезпечення своєчасного та якісного виконання всіма працівниками покладених на Управління завдань та організовує їх роботу з виявлення фактів відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом, координації діяльності з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, з іншими структурними підрозділами органів ДПС та забезпечує дотримання законності при виконанні службових обов'язків працівниками Управління, надає працівникам вказівки організаційно-розпорядчого характеру та щодо основної діяльності Управління, контролює їх виконання, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Управління основних завдань і функцій згідно з чинним законодавством, являючись державним службовцем 9 рангу 6 категорії, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» являлась працівником правоохоронного органу. Начальник управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4, будучи службовою особою - представником влади, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», являючись працівником правоохоронного органу 25 липня 2013 року у своєму службовому кабінеті в приміщенні Головного управління Міндоходів у Вінницькій області у м. Вінниці, вул. Хмельницьке Шосе, 7, діючи умисно, з метою збільшення розміру донарахованих податків та надання можливості органу досудового розслідування (СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області) безпідставного внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 212 КК Українивідносно службових осіб ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика», у порушення п. 19-1.1.35 ст. 19-1 п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, п. 4.1 Порядку взаємодії між підрозділами боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, та підрозділами податкової міліції затвердженого наказом ДПС України від 05 грудня 2011 року № 196, надала головному державному ревізору - інспектору відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3 письмову вказівку (резолюцію), проставлену на доповідній записці за підписом начальника відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_6 від 25 липня 2013 року, про написання висновку спеціаліста щодо ухилення від сплати податків ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика». У подальшому, 25 липня 2013 року ОСОБА_4, продовжуючи реалізацію вказаного умислу, погодила шляхом підписання офіційний документ - висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року, який складений ОСОБА_3 без проведення належної перевірки та до якого ОСОБА_3 внесено завідомо неправдиві відомості про те, що ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» у порушення п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України у квітні 2012 безпідставно проведено коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 91452,00 грн. у сторону зменшення по податковій накладній № 176 від 28.04.2012, яка виписана ДП «Кондитерська корпорація «Рошен», у наслідок чого у висновку спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року ОСОБА_3 недостовірно вказано, що вбачається заниження ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» сум податку на додану вартість у розмірі 91452 грн. Цього ж дня, тобто 25 липня 2013 року ОСОБА_4 будучи службовою особою - представником влади, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» являючись працівником правоохоронного органу у своєму службовому кабінеті в приміщенні Головного управління Міндоходів у Вінницькій області у м. Вінниці, вул. Хмельницьке Шосе, 7, діючи умисно, з метою збільшення розміру донарахованих податків та надання можливості органу досудового розслідування (СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області) безпідставного внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 212 КК України відносно службових осіб ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика», у порушення п. 2.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків затверджених наказом ДПС України від 31 жовтня 2012 року № 948, внесених ОСОБА_3 до офіційного документу - висновку спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013, підписала складений ОСОБА_3 супровідний лист № 65/16-01-12 від 25 липня 2013 та надала офіційний документ - висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013, до якого внесено завідомо неправдиві відомості про заниження ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» сум податку на додану вартість у розмірі 91452,00 грн., в оперативне управління Головного управління Міндоходів у Вінницькій області для прийняття рішення згідно ст. 214 КПК України. Листом від 30 липня 2013 року № 137/07-07-04 за підписом виконувача обов'язків начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_5 повідомлено начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4 про те, що в результаті розгляду матеріалів перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» в висвітлених у висновку спеціаліста від 25 липня 2013 року № 25/16-01/00382013 складеного УБВДОЗШ ГУ Міндоходів у Вінницькій області 25.07.2013 слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Вінницькій області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 32013010000000162 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України. Недостовірність внесених відомостей ОСОБА_3 до висновку спеціаліста від 25 липня 2013 року № 25/16-01/00382013 в частині: «вбачається заниження ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» сум податку на додану вартість у розмірі 91452,00 грн., в зв'язку із безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року» підтверджено висновком експертного дослідження Вінницького відділення КНДІСЕ від 30 серпня 2013 року № 1673/13-21 та висновком експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області № 11 від 07 жовтня 2014 року. Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні не визнала. Суду пояснила, що на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області вона працює з червня 2013 року. У її обов'язки входить проведення фінансових розслідувань, досліджень, встановлення фактів легалізації доходів одержаних злочинним шляхом та інше. ОСОБА_3 25 липня 2013 року отримала доповідну записку начальника відділу аналізу сумнівних операцій УБЗВДОЗШ ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_6 про те, що на виконання контрольного завдання Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Міністерства доходів і зборів України від 11 липня 2013 року проаналізовано результати планової виїзної перевірки ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" від 16 липня 2013 року. За результатами проведеного аналізу встановлено, що ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" 17 травня 2012 року подала розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року по коригуванню податкових зобов'язань в сторону зменшення на обсяг постачання 457 259 грн. та ПДВ на суму 91 452 грн. по податковій накладній, яка була виписана ДП „Кондитерська корпорація „Рошен". Підставою для коригування податкових зобов'язань з ПДВ вказано „Зміна номенклатури". Відповідно до п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України зміна асортименту після переходу права власності на поставлені товари не є підставою для коригування податкових зобов'язань. У зв'язку з цим ОСОБА_6 просила розглянути питання щодо доцільності написання висновку спеціаліста по виявлених додаткових ймовірних фактах заниження сум податку на додану вартість в розмірі 91 452 грн. в зв'язку з безпідставним коригуванням податкових зобов'язань ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" за квітень 2012 року, що дасть можливість збільшити загальний розмір ухилення від сплати податків, з метою порушення кримінального провадження за ч. 1 ст. 212 КК України та прискорить відшкодування збитків державі. Дана доповідна записка, згідно резолюції начальника управління ОСОБА_8 була розписана на неї „для написання висновку спеціаліста". ОСОБА_3 на підставі службової записки ОСОБА_6 та на виконання вказівки начальника управління боротьби з відмиванням доходів одержаних злочинним шляхом ОСОБА_8 був написаний висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року, де були підтверджені викладені в службовій записці ОСОБА_6 порушення податкового законодавства з боку ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" та було зазначено, що вбачається заниження ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" сум податку на додану вартість в розмірі 91 452 грн., в зв'язку з безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року. Даний висновок спеціаліста був погоджений начальником УБЗВДОЗШ ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8 Висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року листом № 65/16-01-12 від 25 липня 2013 року був переданий на оперативне управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області у відповідності до п.2.5. Наказу ДПС України „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків" від 31 жовтня 2012 року № 948. При складанні висновку ОСОБА_3 використовувала доповідну записку начальника відділу ОСОБА_6 від 25 липня 2013 року, копія акту перевірки від 16 липня 2013 №2415/2201/00382013 „Про результати планової перевірки ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика", копія податкового повідомлення-рішення від 23 липня 2013, копія розрахунку коригування сум ПДВ за квітень 2012 року №9027303443 від 17 травня 2012 року та бази даних. Порядок дослідження питань щодо можливого ухилення від слати податків суб'єктами господарювання передбачений наказом ДПС України від 05 грудня 2011 року №196, яким зокрема передбачено, що в ході практичного відпрацювання сумнівних фінансових операцій підрозділами боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом проводиться детальний аналіз фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, які підозрюються в їх проведенні, готуються запити до державних органів та суб'єктів господарювання про надання податкової інформації, здійснюється опитування осіб, причетних до проведення фінансових операцій. Висновок спеціаліста фактично обвинувачена склала на підставі доповідної записки ОСОБА_6, все, що було зазначено у службовій записці ОСОБА_3 відобразила у висновку. Відповідно до вказівки начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ОСОБА_8 ОСОБА_3 висновок спеціаліста №25/16-01/00382013 від 25.07.13 року передала в оперативне управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області для прийняття відповідного рішення. ОСОБА_3 проводила аналіз (дослідження) фінансово-господарської діяльності з метою встановлення сумнівних фінансових операцій, в ході проведення якого, було встановлено факт ймовірного, безпідставного коригування податкового зобов'язання ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» за квітень 2011 року. Начальником управління ОСОБА_8 надавалась ОСОБА_3 вказівка у вигляді резолюції «Для написання висновку спеціаліста». Крім того, ОСОБА_6 усно наголошувала про необхідність термінового написання висновку. Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні не визнала. Суду пояснила, що на посаді начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області вона працює з 01 червня 2013 року. 25 липня 2013 на виконання контрольного завдання Міндоходів від 11 липня 2013 начальником відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_6 було проведено аналіз результатів планової виїзної перевірки ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика", які відображені в акті від 16 липня 2013 №2415/2201/00382013. В ході аналізу ОСОБА_6 встановлено, що ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" 17 травня 2012 подано розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року по коригуванню податкових зобов'язань в сторону зменшення на обсяг постачання 457 259 грн. в т.ч. ПДВ 91452 грн. по податковій накладній № 176 від 28.04.2008 р. Підставою для коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розрахунку коригування вказано „зміна номенклатури". В службовій записці в тому числі зазначено, що відповідно до п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. підставою для коригування суми податкових зобов'язань після постачання товарів є будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, тобто зміна асортименту не є підставою для коригування податкових зобов'язань. У зв'язку із цим, ОСОБА_6 запропонувала розглянути питання щодо доцільності написання висновку спеціаліста по виявлених додаткових ймовірних фактах заниження сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн., в зв'язку із безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" за квітень 2012 року. Дана доповідна записка нею була розписана на головного державного ревізор-інспектора відділу аналізу сумнівних операцій ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3 з резолюцією „для написання висновку спеціаліста". 25 липня 2013 року ОСОБА_3 складений висновок спеціаліста, відповідно до якого встановлено порушення податкового законодавства з боку ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" та було зазначено, що вбачається заниження ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн., в зв'язку з безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року. Відповідно до п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України зміна асортименту після переходу права власності на поставлені товари не є підставою для коригування податкових зобов'язань тому встановлено заниження платником сум податку на додану вартість в розмірі 91 452 грн. внаслідок безпідставного коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року. Вказаний висновок зроблений на підставі баз даних АІС „Податки", „Податковий блок". Обвинувачена ОСОБА_4 проводила аналіз фінансово-господарської діяльності ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» на підставі положення про управління та наказу ДПС України №196 від 05 грудня 2011, наказу ДПС України від 31 жовтня 2012 №948. В ході проведення аналізу обвинуваченою досліджувався акт № 2415/2201/00382013 від 16.07.2013 року про результати планової виїзної перевірки ПАТ «ВКФ». Обвинуваченій ОСОБА_3 з приводу складання висновку спеціаліста № 25/16-01-00382013 від 25.07.2013 року ОСОБА_4 надала вказівку у вигляді резолюції «Для написання висновку спеціаліста». Незважаючи на невизнання обвинуваченими вини у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України їх вина доведена показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні. Свідок ОСОБА_9, допитана в судовому засіданні, суду пояснила, що на теперішній час вона працює старшим слідчим з особливо важливих справ Слідчого Управління Головного Управління Державної Фіскальної Служби України. У липні 2013 року вона працювала слідчим з ОВС ВКР слідчого управління фінансових розслідувань головного управління Міндоходів у Вінницькій області. Керівником ОСОБА_9 було розписано до виконання матеріали, які свідок вивчила та прийняла рішення в порядку ст. 214 КПК України, а саме про внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення за ознаками ч.1 ст.212 КК України стосовно службових осіб ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика». Після внесення слідчим відомостей в ЄРДР начальник слідчого відділу підтверджує їх внесення до ЄРДР, після чого вказана інформація направляється до прокуратури, де створюється група прокурорів - процесуальних керівників. Які саме документи стали підставою внесення відомостей до ЄРДР свідок не пам'ятає. Свідок не пам'ятає чи призначала вона виїзну перевірку у Вінницькій кондитерській фабриці. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що на посаді начальника відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області працює з червня 2013 року. В її обов'язки входить виявлення сумнівних операцій, які можуть бути пов'язані із легалізацією доходів, формування банку даних, забезпечення роботи по відпрацюванню сумнівних операцій. Обвинувачених вона знає, перебуває в робочих стосунках. 25 липня 2013 року свідком на виконання контрольного завдання Міндоходів від 11 липня 2013 було проведено аналіз результатів планової виїзної перевірки ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика", які відображені в акті від 16 липня 2013 №2415/2201/00382013. В ході аналізу встановлено, що ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" проводила сумнівні операції які були описані в акті перевірки. Виявлені сумнівні операції були внесені до банку даних сумнівних операцій. При аналізі баз даних встановлено, що 17 травня 2012 ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" подано розрахунок коригування сум податку на додану вартість, до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року по коригуванню податкових зобов'язань в сторону зменшення на обсяг постачання 457259 грн. в тому числі ПДВ 91452 грн. по податковій накладній № 176 від 28 квітня 2008 р. Підставою для коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розрахунку коригування вказано „зміна номенклатури". Відповідно до п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755 - VI підставою для коригування суми податкових зобов'язань після постачання товарів є будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, тобто зміна асортименту не є підставою для коригування податкових зобов'язань. Перевірка даного питання не відображена в актах перевірок ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" У зв'язку вище викладеним свідком підготовлена доповідна записка, в якій запропоновано розглянути питання щодо доцільності написання висновку спеціаліста по виявлених додаткових ймовірних фактах заниження сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн., в зв'язку із безпідставним проведенням коригування податкових зобовязань ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" за квітень 2012 року. Вказана доповідна записка від 25 липня 2013 була передана начальнику управління ОСОБА_4 для прийняття рішення. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що на посаді заступника начальника відділу організації викриття економічних злочинів ОУ ГУ Міндоходів у Вінницькій області він працює з травня 2013 року, в його обов'язки входить організація роботи підпорядкованого відділу. 25 липня 2013 за № 65/16-01-12 на ім'я виконувача обов'язків начальника ОУ ОСОБА_5 від начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8 скеровано матеріали перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» для прийняття відповідного рішення. До матеріалів перевірки входили: копія доповідної записки начальника відділу аналізу сумнівних операцій ОСОБА_6 висновок № 25/16-01/00382013 від 25.07.2013 та додаток до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 рік ПАТ «Вінницька кондитерська компанія». Вказані матеріали розписані на нього ОСОБА_5 Він доручив проаналізувати матеріали старшому о/у з ОВС ОСОБА_11 У подальшому вказані матеріали направлені до СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області у порядку ст. 214 КПК України. На ім'я виконувача обов'язків начальника ОУ ОСОБА_5 від начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8 направлено копія доповідної записки начальника відділу аналізу сумнівних операцій ОСОБА_6 висновок № 25/16-01/00382013 від 25.07.2013 та додаток до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 рік ПАТ «Вінницька кондитерська компанія» для прийняття відповідного рішення. Згідно супровідного листа від 25.07.2013 за № 65/16-01-12, до оперативного управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області направлені матеріали перевірки ПАТ «ВКФ» у відповідності до п.2.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДПС України від 31.10.2012 № 948. Пунктом 2.5 встановлено порядок передачі матеріалів до слідчих підрозділів податкової міліції. Відповідно до пункту 2.5.1., якщо за наслідками перевірки зменшено до відшкодування суми податку на додану вартість або виявлено порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за якими сума завданої державі шкоди або замаху на заподіяння шкоди є достатньою для притягнення до кримінальної відповідальності, підрозділ, який проводив перевірку, зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем прийняття податкового повідомлення-рішення, письмово повідомити про це підрозділ податкової міліції і передати матеріали перевірки для прийняття рішення згідно зі ст.ст. 97, 112 КПК України (з моменту набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом України - ст.214) незалежно від оскарження в адміністративному чи судовому порядку зменшених до відшкодування сум податку на додану вартість або донарахованих податкових зобов'язань», чи уповноважене оперативне управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області приймати рішення в порядку ст. 214 КПК України. Свідок ОСОБА_11, допитаний в судовому засіданні суду пояснив, що працює на посаді оперуповноваженого з ОВС відділу організації викриття економічних злочинів ОУ ГУ Міндоходіву Вінницькій області з липня 2013. В його обов'язки входить документування та викриття економічних злочинів. 25.07.2013 року за № 65/16-01-12 на ім'я виконувача обов'язків начальника ОУ ОСОБА_5 начальником управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8 скеровано матеріали перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» для прийняття відповідного рішення. До матеріалів перевірки входили: копія доповідної записки начальника відділу аналізу сумнівних операцій ОСОБА_6, висновок № 25/16-01/00382013 від 25.07.2013 та додаток до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року ПАТ «Вінницька кондитерська компанія». Вказані матеріали розписані на свідка, з резолюцією проаналізувати та/або доповісти. Після вивчення вказаних матеріалів свідок доповів ОСОБА_10 про наявність ймовірної суми ухилення від сплати податків посадовими особами ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» згідно висновку № 25/16-01-00382013 від 25.07.2013. Згідно висновку № 25/16-01-00382013 від 25.07.2013 встановлено ймовірне заниження сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн. У подальшому вказані матеріали направлені до СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області у порядку ст. 214 КПК України. В подальшому слідчим ОСОБА_9 надавались свідку письмові доручення у вище вказаному кримінальному провадженні, зокрема щодо встановлення місць реєстрації, місць фактичного проживання службових осіб ПАТ «ВКФ». Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що з 2 грудня 2006 року він працює на посаді директора ТОВ Вінницького комбінату хлібопродуктів №2. Свідку відомо, що слідчим управлінням ГУ Міндоходів на підставі акту перевірки було внесено відомості до ЄРДР за ч.1 ст. 212 КК України, за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ПАТ «ВКФ». Не погодившись з даними рішеннями ГУ Міндоходів у Вінницької області, ТОВ Вінницький комбінат хлібопродуктів №2 дані факти оскаржив до Вінницького окружного адміністративного суду. В подальшому у ході розслідування кримінального провадження слідчим було призначено додаткову камеральну перевірку діяльності вказаного підприємства, а саме дотримання вимог нарахування податку на прибуток за 2012 та 2013 роки, за результатами якої складено акт про порушення нарахування податку на прибуток на 1370000 грн. За результатами розгляду позовів ТОВ ВКХП №2 до ГУ Міндоходів у Вінницькій області щодо скасування рішення-повідомлення за результатами перевірки від липня 2013 та акту камеральної перевірки в рамках кримінального провадження, рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду дані процесуальні акти ГУ Міндоходів були скасовані, а кримінальне провадження було закрито. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що вона працює на посаді головного бухгалтера ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» з листопада 2013 року. Упродовж з 13.05.2013 по 12.07.2013 на ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» працівниками Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС була проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. На той час свідок працювала на посаді заступника головного бухгалтера. Усі документи, що витребовувались працівниками, що здійснювали перевірку надавались у їх розпорядження. За наслідками проведеної планової виїзної документальної перевірки, складено акт № 2415/2201/00382013 від 16.07.13, яким встановлено порушення ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" норм Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено факт заниження податку на додану вартість на загальну суму 504263 грн. На підставі даного акту Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 23.07.13 № 0003892202 про нарахування грошового зобов'язання підприємству в сумі 630329 грн. ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» не бажаючи створення конфліктних ситуацій оплатило суму грошового зобов'язання в розмірі 630329 грн., що підтверджується платіжними дорученням № 25647 від 24.07.2013. Згідно ухвали слідчого судді, на підприємстві вилучались бухгалтерські документи стосовно господарських операцій, які стосувались порушень відповідно до висновків акту № 2415/2201/00382013 від 16.07.13 року. Зі змісту ухвали суду про проведення обшуку стало відомо, що підставою для внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення стали акт № 2415/2201/00382013 від 16.07.13 року та висновок спеціаліста № 25/16-01-00382013 від 25.07.2013, у якому ніби то вбачається заниження службовими особами ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" сум податку на додану вартість у розмірі 91 452,00 грн. На підприємстві проводилась позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за лютий-квітень 2012» за наслідками якої складено акт від 04.10.2012 № 2336/15/00382013, під час проведення якої порушень, що зазначені у висновку спеціаліста № 25/16-01-00382013 від 25.07.2013 встановлено не було. Також, з метою визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.07.13 № 0003892202 про нарахування ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» грошового зобов'язання в сумі 630329 грн., за результатами проведеної перевірки по акту № 2415/2201/00382013 від 16.07.13 року підприємство 09.08.2013 року звернулось із адміністративним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.09.2013 року адміністративний позов ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» задоволено частково, а саме визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.07.2013 № 0003892202 Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що з 2001 року вона працює на посаді начальника юридичного відділу ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика». У 2013 році на ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» працівниками Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.11 року по 31.12.12 року, по податку на додану вартість. За наслідками проведеної планової виїзної документальної перевірки, складено акт № 2415/2201/00382013 від 16.07.13 року, яким встановлено порушення ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" норм Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 504263 грн. На підставі даного акту Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 23.07.13 № 0003892202 про нарахування грошового зобов'язання підприємству в сумі 630329 грн. 24.07.2013 року ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» не бажаючи створення конфліктних ситуацій оплатило суму грошового зобов'язання в розмірі 630329 грн., що підтверджується платіжними дорученням № 25647 від 24.07.2013. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що станом на 2012 рік він працював першим заступником начальника слідчого управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області. У його обов'язки входило загальне керівництво слідчим управлінням. 25 липня 2013 року з оперативного управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області надійшли матеріали, що свідчили про наявність в діях службових осіб ПАТ «ВКФ» ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України. Начальником СУ ФР Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_16 накладено резолюцію, якою його зобов'язано розглянути, прийняти рішення, та 25 липня 2013 року доповісти про результати розгляду. ОСОБА_15 передав вказані матеріали слідчому ОСОБА_9 з резолюцією «розглянути по суті вирішити в порядку чинного законодавства України. Доповісти». ОСОБА_9 доповіла свідку, що згідно акту планової виїзної документальної перевірки підприємства № 2415/2201/00382013 від 16 липня 2013 року встановлено, що ПАТ «ВКФ» занижено податок на додану вартість на суму 504263 грн. Згідно висновку спеціаліста від 25.07.2013 року, який підписаний ОСОБА_3 та погоджений з ОСОБА_8 вбачається заниження ПАТ «ВКФ» сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн., у зв'язку з безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року. За наслідками вказаної розмови із працівниками галузевого відділу було прийнято рішення про внесення відомостей до ЄРДР, щодо службових осіб ПАТ «ВКФ» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, про що ним повідомлено начальника ОСОБА_16 25.07.2013 року слідчий ОСОБА_9 внесла відомості до ЄРДР з наступним змістом «Службові особи ПАТ «ВКФ» за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 згідно акту перевірки № 2415/2201/00382013 встановлено факт заниження податку на додану вартість на загальну суму 504315 грн., та згідно висновку спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25.07.2013 встановлено заниження сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн. Враховуючи вищевикладене службові особи ухилились від сплати податків на загальну суму 595767 грн.». Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що обвинувачених знає, перебуває в робочих стосунках. Станом на 2013 рік свідок працював інспектором в структурі ДФС України. Свідку відомо, що на ВК "Вінницька кондитерська фабрика» проводились перевірки на податок на доходи фізичних осіб. ОСОБА_17 перевіряв правильність податку на доходи фізичних осіб. За результатами перевірки було складено відповідний акт, у якому свідок поставив свій підпис. По перевірці податку на доходи фізичних осіб ВК "Вінницька кондитерська фабрика» порушень не виявлено. Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що до жовтня 2013 року вона працювала головним бухгалтером Вінницької кондитерської фабрики. Свідку відомо, що на фабриці проводились перевірки податкової інспекції, за результатами якої було відкрито кримінальне провадження. Підставою для внесення відомостей до ЄДРДР став висновок спеціаліста. В подальшому вищевказане кримінальне провадження було закрито в зв'язку з відсутністю складу злочину. Свідок ОСОБА_18 допитана в судовому засіданні, суду пояснила, що обвинувачених вона знає, перебуває з ними в нормальних стосунках. У 2013 році свідок входила до складу комісії, перевіряла податок з фізичних осіб «Вінницької кондитерської фабрики Рошен». За результатами перевірки було складено акт, підприємство погодилось з виявленими порушеннями, та усунуло їх. Свідок ОСОБА_19, допитана в судовому засіданні суду пояснила, що на даний час вона працює в ГУ ДФС у Вінницькій області, з обвинуваченими перебуває в робочих стосунках. В 2013 році свідок працювала на посаді ревізора у валютному відділі Вінницької ОДПІ, входила до комісії та здійснювала планову перевірку в валютному відділі ВКФ «Вінницька кондитерська фабрика». Порушень виявлено не було, про що було складено відповідний акт. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що на даний час працює менеджером на підприємстві "Земля Поділля". Станом на 2013 рік свідок працював головним державним ревізор-інспектором по відшкодуванню ПДВ Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів . У 2012 році у «ВК Вінницька кондитерська фабрика» проводилась перевірка, за результатами якої було складено висновок, було виявлено порушення на 1630 грн., про що відображено було в акті за період лютого 2012 року по квітень 2012 року. Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_21 суду пояснив, що він на теперішній час працює на посаді заступника директора Вінницького НДЕКЦ МВС України. Відповідно до постанови слідчого прокуратури ОСОБА_22 він проводив судово-економічну експертизу, за результатами проведення якої було складено висновок. Свій висновок №11 від 07 жовтня 2014 року підтверджує, про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку попереджений. Документи, які були передані до експертної установи через канцелярію для проведення вищевказаної експертизи ОСОБА_21 досліджував та вказав їх у своєму висновку. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 суду пояснив, що він працює головним державним ревізором-інспектором Вінницької ОДПІ. З обвинуваченими перебуває в робочих стосунках. Свідок входив до складу ревізор-інспекторів ВОДПІ під час проведення планових виїзних перевірок. В обов'язки ОСОБА_23, в ході планової виїзної перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року, з 01.11.2012 по 30.11.2012 року, входило здійснення перевірки прибутку, податку на додану вартість, коригування податкового кредиту. В ході перевірки були виявлені порушення були вказані в акті №2415/2201/00382013 від 16 липня 2013 року. Вищевказаний акт був оголошений під підпис уповноваженим працівниками ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика». Свідок ОСОБА_24 суду пояснила, що вона працює на посаді заступника начальника управління відділу документальних перевірок ГУ ДФС у Вінницькій області. З обвинуваченими перебуває в робочих стосунках. Станом на 2013 рік свідок працювала начальником відділу організації та супроводження перевірок платників податків. ОСОБА_24 в ході планової виїзної перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року, з 01.11.2012 по 30.11.2012 року, здійснювала перевірку податку на прибуток, податку на додану вартість, коригування податкового кредиту, про що складений відповідний акт. В ході вказаної перевірки було виявлено ряд порушень, які були оголошені уповноваженим особам ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика». Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_25 суду пояснила, що вона працює головним державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у Вінницькій області. ОСОБА_25 входила до складу комісії, яка здійснювала планову виїзну перевірку ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року, з 01.11.2012 по 30.11.2012 року. Свідок здійснювала перевірку готівкових розрахунків, застосування реєстратора розрахункових операцій, по яких порушень не встановлено. За результатами проведеної перевірки було складено акт №2415/2201/00382013 від 16 липня 2013 року. Інші свідки, які вказані в реєстрі матеріалів досудового розслідування судом не допитувалися, так як сторони провадження не заявляли клопотань про їх допит. Крім показань свідків вина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.27, ч.1 ст. 366 КК України підтверджується і іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні: - витягом з кримінального провадження №42014020000000040 відповідно до якого 14 березня 2014 року до ЄРДР внесено відомості за ч.1 ст.365 КК України; - витягом з кримінального провадження №42014020000000041 відповідно до якого 14 березня 2014 року до ЄРДР внесено відомості за ч.1 ст.366 КК України; - постановою про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 17 березня 2014 року, відповідно до якої об'єднано матеріали кримінального провадження №42014020000000040 з №42014020000000041; - скаргою директора ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» ОСОБА_26 на неправомірні дії посадових осіб Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області; - висновком №16 начальника відділу оперативних розробок УВБ ГУ Міндоходів у Вінницькій області підполковника податкової міліції ОСОБА_27, складеного за матеріалами службової перевірки розгляду скарги директора ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» ОСОБА_26 на неправомірні дії посадових осіб Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області, відповідно до якого на адресу начальника ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_28 направлено подання про вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8, начальника відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_6 та головного державного ревізор-інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3; - рапортом начальника відділу прокуратури Вінницької області Білоуса С. від 14 березня 2014 року, відповідно до якого встановлено порушення працівниками УБЗВДОЗШ ГУ Міндоходів положень законодавства, які перевищуючи свої службові повноваження, склали завідомо неправдивий висновок спеціаліста від 25 липня 2013 року, внаслідок якого СУ ГУ Міндоходів безпідставно розпочало кримінальне провадження за ч.1 ст. 212 КК України за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика»; - положенням про управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області, яким визначені посадові обов'язки та відповідальність начальника управління; - посадовою інструкцією головного державного ревізора-інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3; - податковою накладною ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» від 28 квітня 2012 року, на загальну суму з урахуванням ПДВ 548711,03 грн.; - розрахунком №177 від 28 квітня 2012 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної за договором від 01 січня 2012 року, відповідно до якого сума коригування податкового зобов'язання та податкового кредиту на суму 91451, 84 грн.; - актом №734 здачі-прийняття робіт за квітень 2012 року на суму 144 000 грн. від 30 квітня 2012 року; - актом №735 здачі-прийняття робіт за квітень 2012 року на суму 378066,25 грн. від 30 квітня 2012 року; - актом №722 здачі-прийняття робіт за квітень 2012 року на суму 25007,76 грн. від 30 квітня 2012 року; - актом №780 здачі-прийняття робіт за квітень 2012 року на суму 1637,02 грн. від 30 квітня 2012 року; - актом Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції №2336/15/00382013 від 04 жовтня 2012 року, відповідно до якого встановлено, що на порушення пп.198.6 ст. 198, п.200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року ПАТ «ВКФ» у податковій декларації з ПДВ за березень 2012 року з врахуванням уточнюючих розрахунків завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на 1630 грн.; - податковою декларацією з податку на додану вартість ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» за квітень 2012 року ; - розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» за квітень 2012 року ; - розрахунком коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість Д1 ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» за квітень 2012 року ; - журналом вхідної та вихідної кореспонденції управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області за липень 2013 року; - висновком експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження за заявою адвоката Білошкурського О.В. №1673/13-21 від 30 серпня 2013 року, відповідно до якого коригування кількісних і вартісних показників (розрахунок №177 від 28 квітня 2012) до податкової накладної №176 від 28.04.2012 на загальну суму 548711,03 грн. в тому числі ПДВ 91451,84 грн. проведене у відповідності до вимог Податкового кодексу України та Порядку №1379 і відповідає даним бухгалтерського та податкового обліку ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика». Висновки акту перевірки від 04.10.2012 року №2336/15/00382013 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» (код ЄДРПОУ - 00382013) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за лютий - квітень 2012 року» документально підтверджуються; - актом № 2415/2201/00382013 від 16.07.13 року, яким встановлено порушення ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" норм Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 504263 грн. - доповідною запискою від 25 липня 2013 року начальника відділу аналізу сумнівних операцій УБВДОЗШ ОСОБА_6; - висновком спеціаліста головного державного ревізора - інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3 № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року, погодженого начальником управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8, відповідно до якого за результатами проведеного аналізу встановлено, що ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» 17.05.2012 року за реєстраційним номером 9027303443 подано розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1) за квітень 2012 року по коригуванню податкових зобов'язань в сторону зменшення на обсяг постачання 457259 грн. та ПДВ на 91452 грн. по податковій накладній №176 від 28.04.2008р., яка була виписана ДП «Кондитерська корпорація «Рошен». Підставою для коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість вказано «зміна номенклатури». Відповідно до п. 192.1 ст.192 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), підставою для коригування суми податкових зобов'язань після постачання товарів є будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадку повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів, тобто зміна асортименту після переходу права власності на поставлені товари не є підставою для коригування податкових зобов'язань. Таким чином, вбачається заниження ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн., в зв'язку з безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року; - висновком судового експерта ОСОБА_21 №11 від 07 жовтня 2014 року, відповідно до якого документально підтверджується коригування кількісних\вартісних показників (розрахунок №177 від 28.04.2012) до податкової накладної № 176 від 28.04.2012 на загальну суму 548711,03 грн. в т.ч. ПДВ 91451,84 грн. проведене у відповідності до вимог Податкового кодексу України та Порядку 1379 і відображено в бухгалтерському та податковому обліку ПАТ Вінницька кондитерська фабрика». Висновок акту № 2336/15/00382013 від 04.10.2012 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на подану вартість за лютий - квітень 2012 року щодо завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового - кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 1630,00 грн., документально та нормативно не підтверджується. Висновок акту № 2415/2201/00382013 від 16.07.2013 «Про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.10.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, по податку на додану вартість за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 з 01.05.2012 по 30.09.2012 з 01.11.2012 по 30.11.2012 щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 504263,00 грн., документально та нормативно не підтверджується; - наказом голови Державної податкової служби України № 196 від 05 грудня 2011 року «Про затвердження порядку взаємодії між підрозділами боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом та підрозділами податкової міліції»; - податковою декларацією з податку на додану вартість ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» за серпень 2012 року ; - податковою накладною ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» від 24 лютого 2012 року ; - податковою накладною ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» від 01 червня 2012 року. Оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що вина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.27, ч.1 ст. 366 КК України знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду. Показання свідків логічні та узгоджені між собою, тоді як пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, суперечать іншим показанням та фактичним обставинам справи, тому суд критично оцінює показання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про їх невинність і вважає, що таким чином вони намагаються ввести суд в оману та прагнуть уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. Адвокат Опансюк П.П. в інтересах обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заявив клопотання про визнання недопустимими доказів по кримінальному провадженні, а саме: - роздруківки з Інтернет ресурсу «Єдина база податкових знань»; - роздруківки консультації Інтернет ресурсу Ліга-Закон; - висновок експертного дослідження Вінницького відділення КНДІСЕ від 30 серпня 2013 року №1673/13-21; - висновок експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області №11 від 07 жовтня 2014 року; - письмовий носій інформації, що має назву Наказ ДПС України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами державної податкової служби під час організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків №948 від 31 жовтня 2012 року; - письмовий носій інформації невідомого процесуального походження із колонтитулом «Додаток 1 до наказу ДПС України від ___.____.2012 року №___» із рукописним написом «Порядок передачі документів»; - первинну бухгалтерську (накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) та податкову (два примірники декларації з ПДВ за серпень 2012 року, розрахунок коригування до податкової декларації з ПДВ (Д1) документацію ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» по взаємовідносинам з ТОВ «Наяда Україна», ТОВ «Альтаїр Альфа Плюс», ТОВ «ВКП «Котлогаз», ПП «Вінкабель», за серпень 2012 року, в зв'язку з тим, що останні докази отримані з порушенням вимог Кримінально-процесуального законодавства. Суд не бере до уваги клопотання адвоката про визнання недопустимими доказами, а саме висновку експертного дослідження Вінницького відділення КНДІСЕ від 30 серпня 2013 року №1673/13-21, висновку експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області №11 від 07 жовтня 2014 року, так як вони проводились відповідно до вимог чинного Кримінального-процесуального кодексу України. Крім того, в судовому засіданні допитувався експерт ОСОБА_21, який проводив експертизу №11 від 07 жовтня 2014 року та підтвердив її. Роздруківки з Інтернет ресурсу «Єдина база податкових знань», роздруківки консультації Інтернет ресурсу Ліга-Закон, письмовий носій інформації, що має назву Наказ ДПС України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами державної податкової служби під час організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків №948 від 31 жовтня 2012 року, письмовий носій інформації невідомого процесуального походження із колонтитулом «Додаток 1 до наказу ДПС України від ___.____.2012 року №___» із рукописним написом «Порядок передачі документів», первинну бухгалтерську (накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) та податкову (два примірники декларації з ПДВ за серпень 2012 року, розрахунок коригування до податкової декларації з ПДВ (Д1) документацію ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» по взаємовідносинам з ТОВ «Наяда Україна», ТОВ «Альтаїр Альфа Плюс», ТОВ «ВКП «Котлогаз», ПП «Вінкабель», за серпень 2012 року, судом не досліджувався, а тому суд також не бере вказані документи до уваги, як докази по кримінальному провадженню. Згідно довідок КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. Ющенка» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на обліку не перебувають. Згідно довідок Вінницького обласного наркологічного диспансеру «Соціотерапія» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на обліку не перебувають. За місцем проживання та роботи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 характеризуються позитивно. Оцінивши досліджені докази, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення повністю знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому суд кваліфікує її дії за ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України, тобто співучасть у виді виконавця у службовому підробленні, тобто складані службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу та внесення до нього завідомо неправдивих відомостей. Оцінивши досліджені докази, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення повністю знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому суд кваліфікує її дії за ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України, тобто співучасть у виді виконавця у службовому підробленні, тобто видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу; Обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судом не встановлені. Кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 було вчинене 25 липня 2013 року. Відповідно до вимог ст. 12 КК України злочин, передбачений ч.1 ст. 366 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості. Відповідно до вимог ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе ніж обмеження волі, пройшло два роки. Таким чином, виходячи з вищенаведеного, обвинувачена ОСОБА_3 підлягає звільненню від відбування призначеного їй покарання. Крім того, кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 було вчинене 25 липня 2013 року. Відповідно до вимог ст. 12 КК України злочин, передбачений ч.1 ст. 366 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості. Відповідно до вимог ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе ніж обмеження волі, пройшло два роки. Таким чином, виходячи з вищенаведеного, обвинувачена ОСОБА_4 підлягає звільненню від відбування призначеного їй покарання. При обрані виду та міри покарання обвинуваченій ОСОБА_3 суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, що відносяться до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на утримання неповнолітнього сина. При обрані виду та міри покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, що відносяться до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Також суд вважає, що судові витрати по проведенню експертизи слід покласти на обвинувачених, оскільки її проведення було зумовлено розслідуванням вчинення ними кримінального правопорушення. З урахуванням викладеного, конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченої, суд вважає, що виправлення та запобігання вчинення нових злочинів ОСОБА_3 можливе без ізоляції її від суспільства, а тому їй необхідно призначити покарання у виді штрафу, з позбавленням права обіймати певні посади на певний строк. З урахуванням викладеного, конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченої, суд вважає, що виправлення та запобігання вчинення нових злочинів ОСОБА_4 можливе без ізоляції її від суспільства, а тому їй необхідно призначити покарання у виді штрафу, з позбавленням права обіймати певні посади на певний строк. На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 370, 371, 374 КПК України, ч.1 ст.49 КК України, суд, - УХВАЛИВ: Визнати винною ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України і призначити їй покарання у виді штрафу, в розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, 4250 грн. з позбавлення права обіймати посади в органах ДФС України строком на три роки. Звільнити ОСОБА_3 від призначеного судом основного та додаткового покарання, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Визнати винною ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України і призначити їй покарання у виді штрафу, в розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, 4250 грн. з позбавлення права обіймати посади в органах ДФС України строком на три роки. Звільнити ОСОБА_4 від призначеного судом основного та додаткового покарання, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Стягнути на користь держави витрати за проведення експертних досліджень та експертиз солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - 17592 (сімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто дві) грн. 96 коп. На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області протягом 30 діб з моменту його проголошення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71491896
  16. Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо віднесення органу самоорганізації населення до неприбуткової установи (організації) та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє. Підпунктом 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам: утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації; установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їх праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов'язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу; установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об'єднання та асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків; внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр). Обов'язковою умовою для неприбуткової організації є використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами такої організації (п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу). Порядок ведення Реєстру, включення неприбуткових організацій до Реєстру та виключення з Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 440 (далі – Порядок). Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення визначає Закон України від 11 липня 2001 року № 2625-III «Про органи самоорганізації населення» (далі – Закон № 2625). Згідно зі ст. 2 Закону № 2625 органи самоорганізації населення – представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом. Статтею 3 Закону № 2625 встановлено, що орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення. Органами самоорганізації населення є будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети. Основними завданнями органів самоорганізації населення є: створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України; задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг; участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм. Відповідно до ст. 12 закону № 2625 основні завдання та напрями діяльності органу самоорганізації населення; порядок використання коштів та іншого майна, порядок звітності; порядок припинення діяльності органу самоорганізації населення тощо зазначаються у Положенні про орган самоорганізації населення (далі – Положення), яке затверджується зборами жителів на підставі рішення сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради про створення органів самоорганізації населення. Згідно зі ст. 13 Закону № 2625 легалізація органу самоорганізації населення є обов'язковою і здійснюється шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації орган самоорганізації населення набуває статусу юридичної особи. Статтями 16, 17 Закону № 2625 передбачено, що фінансовою основою діяльності органу самоорганізації населення є: кошти відповідного місцевого бюджету, які надаються йому сільською, селищною, міською, районною у місті (у разі її створення) радою для здійснення наданих органу самоорганізації населення повноважень; добровільні внески фізичних і юридичних осіб; інші надходження, не заборонені законодавством. Орган самоорганізації населення самостійно використовує фінансові ресурси, отримані з місцевого бюджету, на цілі та в межах, визначених відповідною радою. Матеріальною основою діяльності органу самоорганізації населення є майно, передане йому радою в оперативне управління. Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи самоорганізації населення входять до системи місцевого самоврядування, орган самоорганізації населення може бути включений до Реєстру за умови, що такий орган самоорганізації населення зареєстрований як юридична особа та відповідає вимогам п. 133.4 ст. 133 Кодексу. Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-fizichnih-osib/72697.html
  17. Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо збереження первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з нарахуванням податків та зборів, понад 1095 днів з дня подання податкової звітності та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке. Згідно з пунктом 44.3 статті 44 Кодексу платники податків зобов’язані забезпечити зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання – з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 статті 44 Кодексу, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів (2555 днів для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу), що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву. При цьому, якщо документи, визначені у пункті 44.1 статті 44 Кодексу, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 статті 44 Кодексу (пункт 44.4 статті 44 Кодексу). Слід звернути увагу, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 статті 44 Кодексу, платник податків зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. При цьому зазначаємо, що при розгляді питання щодо строків зберігання документів необхідно враховувати також, що наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5 (зі змінами), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 року за № 571/20884, затверджено Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів. Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-yuridichnih-osib/72702.html
  18. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 12 грудня 2017 року № 826/14574/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шейко Т.І., суддів Пащенка К.С. Чудак О.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРКОЙЛ" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення № 216283/39076029, зобов'язання вчинити дії В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕРКОЙЛ" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України в якому просило: - скасувати рішення від 10 жовтня 2017 року № 216283/39076029 комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових або відмову в такій реєстрації, про відмову у реєстрації податкової накладної від 19 вересня 2017 року № 3; - зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 19 вересня 2017 року № 3, подану Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕРКОЙЛ" за датою її подання. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що комісія Державної фіскальної служби України, відмовляючи у реєстрації податкової накладної від 19 вересня 2017 року № 3, у рішенні від 10 жовтня 2017 року № 216283/39076029, безпідставно не врахувала пояснення та документи позивача та не зазначила, які саме документи складені з порушенням законодавства або є недостатніми. В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов і просив задовольнити його у повному обсязі. Представник відповідача позов не визнав. Суд, з урахуванням думок представників сторін, ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, на підставі договору постачання № 033/12-МО від 17 грудня 2015 року позивач 19 вересня 2017 року придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Вест-Ойл" (код ЄДРПОУ 40044939) бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5 (код УКТ ЗЕД - 2710124194) у кількості 22,024 т, що дорівнює 29,702 куб. м на суму 657899,18 грн., у тому числі ПДВ - 109649,86 грн. На придбаний обсяг товару виписана видаткова накладна № РН-0000540 від 19 вересня 2017 року. Придбання здійснювалось на умові EXW. Розташування резервуарів нафтобази: Київська область, Васильківський район, село Путрівка, вулиця Коцюбинського 133. Придбання підтверджується податковою накладною № 43 від 19 вересня 2017 року, зареєстрованою 04 жовтня 2017 року та виписаною і зареєстрованою акцизною накладною за № 587/3 від 19 вересня 2017 року (реєстраційний номер - 9200210733 від 29 вересня 2017 року). В подальшому, згідно договору постачання нафтопродуктів № М-5/15 від 29 квітня 2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕРКОЙЛ" реалізувало придбаний бензин у тій же кількості, а саме - бензин автомобільний А-92-Євро5-Е5 (код УКТ ЗЕД - 2710124194) у кількості 22,024 т, що дорівнює 29,702 куб. м на суму 662354,62 грн., у тому числі ПДВ - 110392,44 грн. підприємству Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогруппа-2005" (код ЄДРПОУ - 34094924). На відвантажений товар була виписана видаткова накладна № РН-0000022 від 19 вересня 2017 року. Транспортування здійснювалось автотранспортом покупця та за рахунок покупця. Факт транспортування підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів № ТН 0267 від 19 вересня 2017 року. Також, реалізація підтверджується акцизною накладною № 30/2 виписаною 19 вересня 2017 року. Реєстрація в CEA РП підтверджується Квитанцією № 2-АН від 03 листопада 2017 року. Згідно діючих умов розрахунків, реалізація була здійснена на умовах відстрочення платежу. За результатами вищевказаної господарської операції з реалізації нафтопродуктів позивачем виписана податкова накладна № 3 від 19 вересня 2017 року. 04 жовтня 2017 року вказану податкову накладну подано на реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних. 04 жовтня 2017 року позивачем отримано квитанцію № 1, де зазначено, що відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної зупинена, оскільки дана податкова накладна відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 567. За результатами опрацювання системою моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінювання ступеню ризиків виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 2710. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. 05 жовтня 2017 року позивачем подано пояснення та копії документів, вичерпний перелік яких встановлено наказом Міністерства фінансів України № 567 від 13 червня 2017 року та таблицю даних платника податків, яка передбачена пунктом 4 вказаного наказу. 10 жовтня 2017 року комісією Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийнято рішення № 216283/39076029 про відмову в реєстрації податкової накладної № 3 від 19 вересня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою. 23 жовтня 2017 року позивачем отримано рішення комісії з питань розгляду скарг від 20 жовтня 2017 року № 18338/39076029 про залишення скарги без задоволення та рішення Державної фіскальної служби України без змін. Позивач, не погоджуючись з таким рішенням контролюючого органу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи спір, суд виходить з наступного. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI. Згідно абзацу 1 пункту 201.1 розділу V Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Згідно абзацу 1 пункту 201.10 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Згідно абзацу 5 пункту 201.10 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Відповідно до пункту 12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29 грудня 2010 року, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16статті 201 розділу V Податкового кодексу України. Згідно підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 розділу V Податкового Кодексу України у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації. У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: а) порядковий номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Вичерпний перелік таких документів у розрізі критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджений Наказом міністерства фінансів України № 567 від 13 червня 2017 року. Згідно підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України письмові пояснення та/або копії документів, зазначені у підпункті "в" підпункту 201.16.1 цього пункту, платник податку має право подати до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податку протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у такій податковій накладній/розрахунку коригування. Такі документи передаються контролюючим органом за основним місцем обліку платника податку не пізніше наступного робочого дня з дня їх отримання до комісії центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Згідно підпункту 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Зазначена комісія приймає рішення про: - реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; - відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок роботи комісії визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних приймається та надсилається платнику податку протягом п'яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та документів, поданих відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту. Форма таких рішень встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку. Відповідно до пункту 1 Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 566 від 13 червня 2017 року, цей Порядок визначає організаційні та процедурні засади діяльності комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, а також права та обов'язки її членів. Відповідно до пункту 2 Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, комісія є постійно діючим колегіальним органом при ДФС, що діє в межах повноважень, визначених пунктом 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року № 190 «Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації». В постанові Кабінету Міністрів України № 190 від 29 березня 2017 року «Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації» зазначено, що підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є: - ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.16 статті 201 Кодексу; - ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу; - надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування. Комісія ДФС не може відмовити платнику податків у розгляді додаткових письмових пояснень та/або копій документів щодо підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, якщо такі пояснення та/або копії документів подано платником податку до органу Державної фіскальної служби за основним місцем обліку не пізніше строку, визначеного підпунктом 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 Кодексу. Аналізуючи вищенаведені положення та наявні документи по справі, вбачається, що подання 04 жовтня 2017 року позивачем на реєстрацію податкової накладної № 3 від 19 вересня 2017 року на суму 662354,62 грн., у тому числі ПДВ - 110392,44 грн. в Єдиному державному реєстрі податкових накладних відповідає нормам податкового законодавства. Натомість квитанція № 1 про зупинення реєстрації, отримана позивачем 04 жовтня 2017 року, не містить чіткого Критерію, як це передбачено підпунктом «б» підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України та пункту 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 567 від 13 червня 2017 року, а тому не конкретизує, які саме документи були б достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної та які, відповідно, необхідно подати. В запереченні на адміністративний позов відповідач не вказав, які саме документи необхідно було надати позивачу для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а лише процитував положення Вичерпного переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 567 від 13 червня 2017 року. У відповідності до матеріалів справи, як зазначено у позовній заяві, в оскаржуваному позивачем рішенні від 10 жовтня 2017 року № 216283/39076029 комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових або відмову в такій реєстрації, про відмову у реєстрації податкової накладної від 19 вересня 2017 року № 3, податковим органом не вказано, які саме документи, надані позивачем, складені з порушенням законодавства або є недостатніми. В судовому засіданні представник відповідача наголосив на тому, що позивачем не надані в межах встановленого строку такі копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних: заявки, додаткової угоди, товарно-транспортної накладної до договору постачання (щодо господарської операції на придбання товару). У додаткових поясненнях до адміністративного позову позивач звертає увагу, що причиною відмови у рішенні комісії Державної фіскальної служби України від 10 жовтня 2017 року № 216283/39076029 про відмову в реєстрації податкової накладної № 3 від 19 вересня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, є надання платником податку копій документів складених з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією Державної фіскальної служби України рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування, а тому вищевказані заперечення відповідача стосовно ненадання позивачем в межах встановленого строку таких копій документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, як заявки, додаткової угоди, товарно-транспортної накладної до договору постачання (щодо господарської операції на придбання товару), є безпідставними. Окрім того, як зазначає позивач, згідно пункту 6.2. договору постачання № 033/12-МО від 17 грудня 2015 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕРКОЙЛ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НК Вест-Ойл", строк дії цього договору складає 1 рік з дати його підписання, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх проведення. Цей термін автоматично подовжується на наступні періоди в 1 рік кожен, якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону за 30 днів до закінчення кожного однорічного періоду дії цього договору про намір припинити дію, а отже позивач не повинен був укладати додаткову угоду до договору постачання № 033/12-МО від 17 грудня 2015 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕРКОЙЛ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НК Вест-Ойл". Також, згідно пункту 1.2. договору постачання нафтопродуктів № М-5/15 від 29 квітня 2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕРКОЙЛ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогруппа-2005", асортимент, кількість, ціна одиниці товару, а також інші умови, що не зазначені в цьому договорі, узгоджуються сторонами в Додатках та/або Додаткових угодах, що є невід'ємною частиною цього договору і вказуються в товарно-транспортних накладних і видаткових накладних, а також за погодженням сторін в рахунках, виписаних Постачальником відповідно до заявок Покупця, а отже не обов'язковим для сторін є складання та погодження у письмовому вигляді заявок покупця на придбання товару. До того ж, як зазначає позивач, з чим погоджується суд, реальність господарських операцій з придбання бензину у Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Вест-Ойл" та його постачання Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтогруппа-2005" підтверджена відповідними первинними документами, а отже необхідність надання податковому органу товарно-транспортної накладної в якості підтвердження здійснення поставки товару - відсутня. Таким чином, виходячи з наведеного, рішення комісії ДФС № 216283/39076029 від 10 жовтня 2017 року, про відмову в реєстрації податкової накладної від 19 вересня 2017 року № 3, є необґрунтованим, оскільки господарські операції за податковою накладною, у реєстрації якої позивачу було відмовлено, підтверджуються відповідними документами, які, зокрема, надавалися Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕРКОЙЛ" контролюючому органу. З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а відтак задовольняє їх у повному обсязі. Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Керуючись статтями 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРКОЙЛ» задовольнити повністю. 2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України від 10 жовтня 2017 року № 216283/39076029 про відмову у реєстрації податкової накладної від 19 вересня 2017 року № 3 в Єдиному реєстрі податкових накладних. 3. Зобов'язати Державну фіскальну службу України вчинити дії щодо реєстрації податкової накладної від 19 вересня 2017 року № 3, складеної Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕРКОЙЛ", в Єдиному реєстрі податкових накладних. 4. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРКОЙЛ» (код ЄДРПОУ: 39076029, 04050, місто Київ, вулиця Глибочицька, 17, корпус 2, офіс 306) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, 04655, м. Київ, Львівська площа, 8) судові витрати у розмірі 3200,00 (три тисячі двісті) грн. Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку, встановленому статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Шейко Т.І. Судді Пащенко К.С. Чудак О.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/70998458
  19. Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо правомірності укладання неприбутковою організацією договору на отримання платних юридичних послуг з ФОП 3 групи, що є співзасновником такої організації, та,керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє. Відповідно до п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 ПКУ неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам: утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації; установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених п.п.133.4.2 п.133.4; установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків; внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. Обов’язковою умовою для неприбуткових організацій є використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами (п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 ПКУ). Таким чином, доходи (прибутки), отримані неприбутковою організацією від будь якої діяльності, мають використовуватись виключно на реалізацію своєї статутної діяльності без розподілу таких доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхпраці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших, пов’язаних з ними осіб. Отже, не вважаються розподілом доходу (прибутків) виплати неприбуткової організації на користь засновників (учасників), працівників, членів такої організації (у т.ч. на підставі цивільно-правового договору), якщо такі витрати є фінансуванням видатків на своє утримання, реалізацію мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами такої неприбуткової організації. Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-fizichnih-osib/72609.html
  20. Державна фіскальна служба України розглянула лист …… щодо оподаткування спадщини, отриманої фізичною особою – резидентом за кордоном, і повідомляє таке. Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі – Кодекс), п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого встановлено, що платниками податку є, зокрема фізичні особи – резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Іноземні доходи – це доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України, які є об’єктом оподаткування резидента (п.п. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 Кодексу). Згідно з п.п. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід, отриманий з джерел за межами України – це будь-який дохід, отриманий резидентами за межами митної території України, зокрема у вигляді спадщини. Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів (п. 164.4 ст. 164 Кодексу). Порядок оподаткування іноземних доходів передбачено п. 170.11 ст. 170 Кодексу, п.п. 170.11.1 якого визначено, у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку – отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою 18 відсотків, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу. Абзацом першим п.п. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 Кодексу встановлено, що у разі якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації. Відповідно до п.13.4 ст.13 Кодексу суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими Кодексом. Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України (п. 13.5 ст. 13 Кодексу). Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу). Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу (п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу). Отже, дохід, отриманий фізичною особою – резидентом з джерел за межами України у вигляді спадщини, включається такою особою до загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. Перший заступник Голови С.В. Білан http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-fizichnih-osib/72647.html
  21. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" вересня 2017 р. м. Київ К/800/5707/17 Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2016 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 23.09.2016 року №0010641305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 113 449,80 грн., в тому числі за основним платежем 90 759,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 22 689,96 грн., №0010651305, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 193,86 грн., у тому числі за основним платежем 7 355,09 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 838,77 грн. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано. Рішення судів обґрунтовано висновком про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та зобов'язання з податків та зборів не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому такі підлягають скасуванню. Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_4 з питання отримання додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованої кредитором за період з 01.01.2015 року до 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 02.09.2016 року № 683/21-03-13-05/НОМЕР_1. Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 1.4 п. 16№ підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування та несплати податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 90 759,84 грн. та військового збору у сумі 7 355,09 грн. Висновки фахівців контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивачем не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага (анулювання (прощення) боргу) у сумі 490 339,39 грн. (21 687,53 дол. США) за кредитним договором від 22.07.2008 року № 1601/0708/98-132 та не сплачено з такого доходу податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік та військовий збір за вказаний період. Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08.10.2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Ерсте Банк» був укладений кредитний договір №014/3728/74/05367, за яким Банк надав позивачу кредит у сумі 75 000 дол. США із сплатою 11% річних. В подальшому банк запропонував укласти додатковий договір, відповідно до умов якого позивач повинен внести на рахунок банку 27 000 дол. США, а залишок заборгованості банком буде анульовано. На виконання умов додаткового договору, 22.10.2015 року ОСОБА_4 було внесено на рахунок банківської установи кошти в сумі 27 000 дол. США, що еквівалентно 610 450,51 грн., в свою чергу банком було анульовано залишок заборгованості позивача в сумі 21 783,29 дол. США. Відповідно до повідомлення ПАТ «ФІДОБАНК», який є повним правонаступником ВАТ «Ерсте Банк», про анулювання (прощення) боргу, що наявне в матеріалах справи (а.с. 9) 22.10.2015 року банківською установою прийнято рішення про прощення ОСОБА_4 боргу в загальній сумі 21 783,29 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 22.10.2015 року становив 492 504,45 грн.), у тому числі : - прострочений до повернення кредит (основний борг за кредитом) у сумі 21 687,53 дол. США (гривневий еквівалент - 490 339,39 грн.); - строкові відсотки за користування кредитом у сумі 95,76 дол. США (гривневий еквівалент - 2 165,06 грн.). Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Так, відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Згідно до п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. За приписами п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (пп. 14.1.47, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України). Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України. Платник податку - позивач, у відповідності до пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, зобов'язаний до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку як платник податків (податковою адресою), відобразити в ній вказаний дохід та у відповідності до п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в декларації. З аналізу вказаних правових норм, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анульовання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. Проте, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання вищенаведених правовідносин та дійшли помилкового висновку щодо правовідносин які склались в даному випадку. Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 9) позивач був належним чином повідомлений про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором від 08.10.2007 року №014/3728/74/05367 та про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору з суми прощеного (анульованого) боргу та відображення такої інформації у річній податковій декларації про майновий стан і доходи. Посилання суду апеляційної інстанції на п. 8 пр. 1 р. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в даному випадку є недоречними, адже стосується прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, щодо якого було проведено зміну валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, а тому до правовідносин у даній справі застосовуватись не може, оскільки зміни валюти зобов'язання не відбувалось. Суд також звертає увагу на те, що однією із вимог пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, за якої до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, є обов'язкове включення Кредитором (ПАТ «ФІДОБАНК») суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Проте, як вбачається з судових рішень як першої так і апеляційної інстанції, під час розгляду справи судами вказаного досліджено не було. Таким чином для правильного вирішення справи суду необхідно встановити чи включено ПАТ «ФІДОБАНК» анульований (прощений) борг позивача до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено). Отже, вказані обставини в їх сукупності свідчить про неповне з'ясування всіх обставин по справі для її правильного вирішення, а тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання. Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов. Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення. Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду. Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - У Х В А Л И В: Касаційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області задовольнити частково. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року у справі № 821/1498/16 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді: І.Я. Олендер Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна http://reyestr.court.gov.ua/Review/68694768
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 жовтня 2017 року м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Гриціва М.І., суддів: Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., за участі: секретаря судового засідання Ключник А.Ю., представника державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – Підприємство) – Павловського Р.В., – розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – відділення Фонду, Фонд відповідно) до Підприємства про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, встановила: У травні 2013 року відділення Фонду звернулося з позовом до суду, в якому просило стягнути з Підприємства адміністративно-господарські санкції в сумі 6 409 642 грн 5 коп. та пеню в сумі 1281 грн 93 коп. Свої вимоги обґрунтувало тим, що відповідач на порушення вимог Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 875-XII) в 2012 році неправильно відобразив у звіті за формою № 10-ПІ кількість місць для працевлаштування інвалідів, у зв’язку з чим самостійно у строк до 15 квітня 2013 року повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 6 409 642 грн 5 коп. та пеню в сумі 1281 грн 93 коп. Суди встановили, що зі звіту відповідача за формою № 10-ПІ за 2012 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 7251 особу, кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII, зазначена Підприємством як 76. Така кількість робочих місць для інвалідів розрахована відповідачем з фактичних робочих місць, на яких не заборонена праця інвалідів. Фонд провів невиїзну перевірку стану виконання Підприємством статей 19, 20 Закону № 875-XII, за наслідками якої встановлено, що кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону № 875-XII, – 290 осіб, оскільки цю кількість необхідно вираховувати із загальної чисельності працюючих на Підприємстві, тобто із 7251 особи. Підприємство самостійно не нарахувало адміністративно-господарські санкції, у зв’язку з чим Фонд відповідно до вимог статті 20 Закону № 875 XII визначив суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 6 409 642 грн 5 коп., яку Підприємство повинно перерахувати до державного бюджету. Згідно зі звітом Фонду за формою № 10-ПІ за 2012 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 7251 особу, кількість інвалідів – штатних працівників, які фактично працювали на робочих місцях у відповідача за 2012 рік, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII, становила 155 осіб. Позивач вважає, що на Підприємстві не виконаний норматив щодо працевлаштування 135 інвалідів. Суди розглядали справу неодноразово. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 21 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, позов задовольнив: постановив стягнути з Підприємства заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 6 409 642 грн 5 коп. та пені в сумі 1281 грн 93 коп. Свій висновок суди мотивували тим, що до обов’язків Підприємства входить створення робочих місць для інвалідів у розрахунку чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік та інформування держави про наявність таких місць шляхом подання щорічної звітності до Фонду та щомісячної звітності до районного центру зайнятості. Як убачається з матеріалів справи, відповідач подав позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2012 рік, в якому він самостійно зазначив середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу – 7251 особа, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 155 осіб, а кількість місць для працевлаштування інвалідів – 76, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів розраховувалася виходячи з розрахунку робочих місць, на яких не була заборонена праця інвалідів, – 1897. Такий розрахунок нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, на думку суду, не відповідає вимогам закону з огляду на те, що він має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто виходячи із загальної чисельності працюючих). Із наведеним обґрунтуванням не погодився Вищий адміністративний суд України й своєю постановою від 7 червня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове рішення – про відмову у задоволенні позову. Касаційний суд, зокрема, дійшов висновку, що тільки факт неправильного зазначення Підприємством кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів не є єдиною та достатньою підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності за невиконання вимог Закону № 875-XII. При цьому послався на встановлені судами обставини – вчасне подання Підприємством звітів до центру зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, на які було направлено тільки 6 осіб, організація і проведення Підприємством у 2012 році ярмарку вакантних посад. Зазначив також, що проведена відділенням Фонду перевірка Підприємства є протиправною у зв’язку з порушенням порядку її проведення. Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, відділення Фонду звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 19, 20 Закону № 875-XII. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені заявником доводи, заслухала пояснення представника відповідача і дійшла висновку про таке. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Постанова Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року (справа № 21-227а13), на яку робиться посилання в заяві, не містить правового висновку про те, як саме має застосовуватися норма матеріального права, що, на думку заявника, була неоднаково застосована, оскільки правовідносини у справі, що розглядалась, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень у яких додано до заяви. З огляду на відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви. Водночас слід зазначити, що Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію у цій категорії справ, яка полягає в наведеному нижче. За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих (середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік). Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом <...>. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих). З тексту рішень судів всіх інстанцій у справі, що розглядається, вбачається, що їхні висновки відповідають цій правовій позиції. Суд касаційної інстанції, не відступаючи від наведеної позиції Верховного Суду України, свої доводи щодо відсутності в діях Підприємства складу адміністративного правопорушення обґрунтовує наявністю оправданих передумов. Посилаючись на матеріали справи та встановлені обставини, Вищий адміністративний суд України зазначив, що Підприємство систематично проводило роботу по інформуванню центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів та інші заходи, як цього вимагає Закон № 875-XII. Протягом 2012 року центр зайнятості запропонував подані Підприємством вакансії лише 6 особам з інвалідністю. З огляду на це зазначення останнім у звіті за формою № 10-ПІ за 2012 рік меншої 135 кількості вакантних місць для працевлаштування інвалідів не може свідчити про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення. Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно. Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви відділення Фонду слід відмовити. Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий М.І. Гриців Судді: О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко Постанова від 3 жовтня 2017 року № 21-2469а17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5B412C21782A6705C22581BF00455927
  23. ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ ЛИСТ від 13.11.2017 № 30794/7/99-99-15-02-02-17 Головні управління ДФС в областях, м. Києві, Офіс великих платників податків ДФС Про врахування банками балансової вартості активів (кредитів) при розрахунку різниці відповідно до положень п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Податкового кодексу України Державна фіскальна служба України з метою належного адміністрування податку на прибуток та у зв’язку з надходженням запитів платників податків стосовно врахування балансової вартості активів (кредитів) при розрахунку різниці для цілей оподаткування відповідно до положень п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє, що позиція Міністерства фінансів України з цього питання викладена у листі від 18.09.2017 № 11210-09-10/25081 і полягає у такому. Підпунктом 139.3.1 п. 139.3 ст. 139 Кодексу визначено, що банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, визнають для оподаткування резерв, сформований у зв'язку із знеціненням (зменшенням корисності) активів згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності. Положеннями п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Кодексу встановлено, що фінансовий результат до оподаткування збільшується на перевищення розміру резерву станом на кінець податкового (звітного) періоду, над лімітом, 20 відсотків (на період з 1 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року – 30 відсотків, на період з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2018 року – 25 відсотків) сукупної балансової вартості активів, знецінення яких визнається шляхом формування резерву, збільшеної на суму резерву, за такими активами згідно з даними фінансової звітності за звітний період. Пунктом 2 ст. 121 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що банки складають фінансову звітність за міжнародними стандартами. Так, облік фінансових активів, у тому числі відображення зменшення корисності фінансових активів, регулюється МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» (далі – МСБО 39). Згідно з п. 45 МСБО 39 фінансові активи поділяють на: фінансові активи, що обліковуються за справедливою вартістю через прибутки або збитки; фінансові активи, доступні для продажу; позики та дебіторська заборгованість; інвестиції, утримувані до погашення. При цьому згідно з п. 58 МСБО 39 наприкінці кожного звітного періоду підприємство має оцінювати, чи є об'єктивне свідчення того, що корисність фінансового активу або групи фінансових активів зменшується. Якщо таке свідчення є, то необхідно застосовувати відповідні положення МСБО 39 для визначення суми будь-якого збитку від зменшення корисності. Пунктами 58 – 62 МСБО 39 описуються вимоги щодо оцінювання наявності об'єктивного свідчення зменшення корисності фінансових активів, які оцінюються за амортизованою собівартістю. У тому числі п. 59 МСБО 39 наводяться події, що можуть бути свідченням зменшення корисності фінансових активів. Оскільки п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Кодексу визначає загальну характеристику активів, балансова вартість яких враховується для розрахунку ліміту, то розрахунок ліміту не обмежується застосуванням виключно балансової вартості знецінених активів. Таким чином, для визначення граничного ліміту, перевищення розміру резерву над яким збільшує фінансовий результат до оподаткування, має використовуватись сукупна балансова вартість активів, яким притаманний ризик знецінення відповідно до положень міжнародних стандартів фінансової звітності, незалежно від факту формування резерву за такими активами. В.о. Голови М.В. Продан http://sfs.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/listi-dps/72588.html
  24. Про порядок оподаткування ПДВ операцій із заставним майном Державна фіскальна служба України розглянула лист про надання індивідуальної податкової консультації щодо порядку оподаткування податком на додану вартість (далі – ПДВ) операцій із заставним майном, яке переходить у власність банку згідно з умовами договору застави, і повідомляє таке. Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України (далі – Цивільний кодекс) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Статтею 593 Цивільного кодексу визначено, що право застави припиняється, зокрема, у разі набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) визначено, що постачання товарів – є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Об’єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Кодексу є операції з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору). Отже, для заставодавця операції з передачі банку у власність заставленого майна в рахунок погашення заборгованості перед таким банком розцінюються як операції з постачання такого майна. При цьому, якщо заставодавець є зареєстрованим платником ПДВ, такий заставодавець зобов’язаний визначити податкові зобов’язання за такою операцією та скласти податкову накладну, яка підлягає обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН). Для банківської установи (заставоутримувача) операція з оприбуткування об’єкта застави на баланс (у разі звернення стягнення на предмет застави шляхом набуття на нього права власності) розглядається податковим законодавством як операція з придбання такого майна. Відповідно до пункту 189.15 статті 189 Кодексу у разі постачання (продажу, відчуження іншим способом) банками та іншими фінансовими установами майна, набутого ними у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною постачання та ціною придбання такого майна. Ціна придбання визначається як вартість майна, за якою таке майно набуте у власність. У разі придбання майна у платника податку ціна придбання визначається з урахуванням ПДВ. Якщо за таким майном суми податку були включені до складу податкового кредиту банком, іншою фінансовою установою, застосовуються положення пункту 198.5 статті 198 Кодексу. Згідно з пунктом 197.12 статті 197 Кодексу звільняються від оподаткування ПДВ операції банків та інших фінансових установ з постачання (продажу, відчуження іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб’єктами підприємницької діяльності – приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу, у тому числі іпотеку, та на яке було звернено стягнення. Звільняються від оподаткування операції банків та інших фінансових установ з постачання майна, набутого ними у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно. Звільнення від оподаткування стосується тієї частини вартості майна, за якою воно було набуте у власність в рахунок погашення зобов’язань за договором кредиту (позики). Отже, при здійсненні банком та іншими фінансовими установами операцій з постачання майна, набутого ними у власність від платника ПДВ, внаслідок звернення стягнення на таке майно такий банк (фінансова установа) зобов’язані: до частини вартості майна, за якою таке майно було набуте банком (фінансовою установою) у власність в рахунок погашення зобов’язань за договором кредиту (позики), застосувати режим звільнення від оподаткування ПДВ на підставі абзацу другого пункту 197.12 статті 197 Кодексу та скласти і зареєструвати в ЄРПН податкову накладну за такою звільненою від оподаткування операцією; у разі якщо під час придбання банком такого майна суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту, – нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН у терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну; нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ виходячи з бази оподаткування, визначеної як позитивна різниця між ціною постачання та ціною придбання такого майна, та скласти і зареєструвати в ЄРПН податкову накладну за такою операцією. При цьому ціна придбання такого майна визначається з урахуванням ПДВ, незалежно від того, включив банк (фінансова установа) під час придбання такого майна суми ПДВ до складу податкового кредиту чи ні. Перший заступник Голови С.В. Білан http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-yuridichnih-osib/72581.html
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Прокопенка О.Б., суддів: Гриціва М.І., Кривенди О.В., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., за участю представників: позивача – ОСОБА_1, відповідача – ОСОБА_2, – розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство) «Укртранснафта» (далі – Товариство) до спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (правонаступником якої є Міжрегіональне головне управління ДФС – Центральний офіс з обслуговування великих платників; далі – МГУ ДФС) про визнання частково протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в с т а н о в и л а: У серпні 2009 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення податкового органу від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 в частині донарахувань податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств на загальну суму 12 090 218 грн 90 коп., у тому числі 6 104 906 грн 35 коп. − основний платіж, 5 985 312 грн 55 коп. − штрафні (фінансові) санкції. На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що викладені в акті перевірки висновки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є частково необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства. Суди встановили, що з 1 червня по 14 липня 2009 року контролюючий орган провів планову документальну виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28 липня 2009 року № 282/41-20/31570412 (далі – Акт перевірки). З Акта перевірки вбачається, що однією з підстав для зазначеного вище висновку податкового органу є те, що позивач порушив вимоги статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), оскільки до складу валових витрат віднесено витрати у розмірі 54 600 грн., які пов’язані з послугами розробки законодавчого та нормативного забезпечення, які були надані позивачу товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбудінформатика» (далі – ТОВ) за темою: «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів», які, на думку податкового органу, не пов’язані з господарською діяльністю позивача. На підставі Акта перевірки МГУ ДФС прийняла спірне рішення. Не погоджуючись зі спірним рішеннями, Товариство звернулося до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 лютого 2012 року позов задовольнив частково і скасував податкове повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 в частині донарахування суми грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 11 649 302 грн 61 коп. В іншій частині донарахування суми грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств податкове повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 залишив без змін. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 травня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував у частині відмови у задоволенні позову, позов задовольнив повністю і скасував податкове повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 повністю. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 грудня 2015 року залишив у силі рішення суду апеляційної інстанції. При цьому касаційний суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що розробка проекту Закону України з робочою назвою «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів в Україні», проектів підзаконних нормативних актів та програм створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні з боку позивача пов’язана з існуванням законодавчо неврегульованого питання проведення господарської діяльності при створенні, зберіганні нафти та нафтопродуктів стабілізаційного фонду України, а тому пов’язана з господарською діяльністю позивача. Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду касаційної інстанції, МГУ ДФС звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), та просить скасувати ухвалу касаційного суду від 14 грудня 2015 року в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 щодо віднесення Товариством до складу валових витрат суми 54 600 грн, яка пов’язана з оплатою роботи ТОВ за темою «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів». На підтвердження наявності різного застосування норм матеріального права МГУ ДФС посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2012 року [№ 22-а 42772/08 (К-57795/09)], яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування положень підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.2, 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР в частині питань допустимості віднесення до складу валових витрат вартості послуг з розроблення проектів нормативно-правових актів, що призвело до прийняття різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У зазначеній ухвалі від 11 квітня 2012 року касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову Товариства, зазначив, що згідно зі статутом останнього не передбачено здійснення позивачем діяльності, пов’язаної з розробкою проектів законів України, тому оплата таких послуг не належать до валових витрат, оскільки вони не пов’язані з господарською діяльністю позивача, а отже, й неправомірно включені до складу валових витрат. У судовому засіданні представник позивача просить відмовити у задоволенні заяви, а представник відповідача підтримав подану заяву про перегляд судових рішень, крім того, просить суд скасувати всі судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява МГУ ДФС підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Так, за правилами пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР як валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) законодавець розуміє суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. У підпункті 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3–5.7 цієї статті. Згідно з положеннями пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР як «господарську діяльність» у цьому Законі розуміють будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Як безпосередню участь слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що обов’язковою умовою допустимості визнання валових витрат такими, на суму яких може бути зменшений валовий дохід звітного періоду при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток (пункт 3.1 статті 3 Закону № 334/94-ВР), за наведеними вище приписами є їх здійснення виключно у зв’язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), охороною праці, тобто для цілей ведення регулярної, постійної господарської діяльності, безпосереднього та суттєвого отримання відповідним підприємством доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. За положеннями статуту Товариства основним видом його господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку, є транспортування сирої нафти магістральними нафтопроводами. Так, у підпункті 3.1 пункту 3 статуту метою діяльності позивача визначено здійснення транспортування, закупівлі, зберігання, переробки, перевалки та реалізації нафти і нафтопродуктів, надання супутніх послуг резидентам та нерезидентам України, провадження іншої підприємницької діяльності на території України та за її межами з метою отримання прибутку. Ураховуючи наведене, сума оплачених Товариством послуг з розроблення проектів нормативно-правових актів за темою «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів» відповідно до акта здавання-приймання робіт від 29 травня 2008 року за договором № 16-07 від 22 березня 2007 року у розмірі 54 600 грн, у тому числі податок на додану вартість – 9 100 грн, не може вважатися валовими витратами позивача в розумінні положень пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, оскільки сплата зазначених коштів не пов’язана з веденням Товариством основної господарської діяльності з транспортування нафти магістральними нафтопроводами, безпосередньо з отриманням доходу (прибутку). При цьому, хоча сама тематика замовлених та оплачених нормопроектних робіт частково й відповідає профілю діяльності Товариства, однак за чинним законодавством України здійснення функцій з розроблення проектів правових актів, їх погодження та несення витрат на їх проведення належить до виключної компетенції відповідних профільних органів влади. Це не може перекладатися на суб’єктів господарювання й становити їх правомірні (легальні) витрати, які можуть враховуватися при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток за положеннями статті 5 Закону № 334/94-ВР. Отже, рішення судів про задоволення позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 щодо віднесення Товариством до складу валових витрат суми 54 600 грн, яка пов’язана з оплатою роботи ТОВ за темою «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів», не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, тому у цій частині підлягають скасуванню із постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а в решті – залишенню без змін. Відповідно до статті 8 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. За клопотанням МГУ ДФС ухвалою Верховного Суду України від 10 травня 2016 року заявнику відстрочено сплату судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2015 року – до розгляду справи Верховним Судом України по суті (ухвалення судового рішення у справі). За правилами частини першої статті 98 КАС суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Відповідно до частини шостої статті 94 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що заява МГУ ДФС підлягає частковому задоволенню, витрати зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень слід покласти на позивача. Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 94, 98, 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву Міжрегіонального головного управління ДФС – Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково. Скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2015 року, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2012 року, окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року в частині визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 щодо віднесення позивачем до складу валових витрат суми 54 600 грн та постановити нове рішення, яким відмовити публічному акціонерному товариству «Укртранснафта» у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 в частині віднесення до складу валових витрат суми 54 600 грн, яка пов’язана з оплатою роботи розроблення проектів нормативно-правових актів. В іншій частині судові рішення залишити без змін. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» (код 31570412) судовий збір за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України у справі № 2а-9849/09/2670 у розмірі 4 грн 42 коп. (чотири гривні сорок дві копійки) до спеціального фонду Державного бюджету України, реквізити: отримувач коштів – УДКСУ у Печерському районі, 22030102, р/о № 31213207700007; банк отримувача – ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету – 22030102; код банку отримувача – 820019; код отримувача (код за ЄДРПОУ) – 38004897 (у графі платіжного доручення «Призначення платежу» зазначається «Судовий збір (Верховний Суд України, 060)», символ звітності 207). Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда Постанова від 26 вересня 2017 року № 21-1235а16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/907269433DC39BEDC22581BF00447652