Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'нарушение конституции'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Найдено 49 результатов

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35232846 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 листопада 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Ткачука О.С. Суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Савченко В.С., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 6 березня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2013 року, - в с т а н о в и л а: У липні серпні 2009 року позивач ПАТ «МетаБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів на його користь в солідарному порядку заборгованість по кредитному договору у розмірі 342887,13 грн.; звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру загальною площею 67,56 кв.м, житловою площею 41,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання за банком права власності на зазначений об'єкт нерухомості в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором; солідарно стягнути з відповідачів на користь банку суму сплачених судових витрат. Позов мотивований тим, що 8 серпня 2008 року між Акціонерним банком «Металург» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з яким остання отримала кредит у сумі 300 922 грн. на строк 240 місяців, по 8 серпня 2028 року включно. Кредит надано шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_5, відкритий у банку. ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання здійснити повне погашення кредиту в строк не пізніше дня, наступного за 8 серпня 2028 pоку, сплатити 19,95 % річних за користування кредитними коштами. Крім того, ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання здійснювати щомісячне погашення частин кредиту в сумі 1254 грн. З метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором 8 серпня 2008 року було укладено: договір поруки з ОСОБА_6, договір поруки з ОСОБА_7, договір поруки з ОСОБА_8 Згідно п. 1 відповідних договорів поруки, поручителі зобов'язались сплатити борг, відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі ОСОБА_5 банку відповідно до умов кредитного договору. Відповідно до п.4 договорів поруки, поручителі зобов'язані самостійно слідкувати за виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором. Також, між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір від 10 лютого 2009 року, згідно якого іпотекою забезпечується виконання ОСОБА_5 усіх її зобов'язань за кредитним договором від 8 серпня 2008 року. ОСОБА_6 відповідно до цього договору є майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_5 Предметом іпотеки за іпотечним договором є квартира загальною площею 67,56 кв.м, житловою площею 41,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 і ОСОБА_6 по 1/2 частці кожній. Згідно п.1.3 іпотечного договору, сторони на підставі взаємної згоди визначили вартість предмету іпотеки у розмірі 278685 грн. та передбачили, що у випадку невиконання ОСОБА_5 умов кредитного договору, AT «МетаБанк» набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки (або на його частину) на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса чи шляхом позасудового врегулювання. AT «МетаБанк» має право звернути стягнення за цим договором шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки. Станом на 21 липня 2010 року заборгованість за кредитним договором складає 341 788,02 грн., у тому числі заборгованість за кредитом - 248 309,87 грн., заборгованість за відсотками - 63 731,53 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків - 29 746,62 грн. Боржник вказану заборгованість не погашає, у зв'язку із чим, звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення вказаної заборгованості в солідарному порядку з боржника та поручителів, а також звернення стягнення на іпотечне майно. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 6 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2013 року, позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки (на підставі іпотечного договору від 10 лютого 2009 року) - нерухоме майно - квартиру, загальною площею 67,56 кв.м., житловою 41,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по Ѕ частці кожній, вартістю 278 685 грн., шляхом визнання за ПАТ «МетаБанк» права власності на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 8 серпня 2008 року у розмірі 278 685 грн. Стягнуто на користь ПАТ «МетаБанк» в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 8 серпня 2008 року з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 по 63 103,02 грн. з кожного. Відповідач ОСОБА_5, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов та виходячи з положень ст.ст.525, 526, 543, 509, 554, 1050, 1054 ЦК України, умов кредитного договору, укладеного між сторонами дійшов висновку про стягнення з відповідачів суми заборгованості як із солідарних боржників та необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно висновків апеляційного суду, відсутність з боку банку заяви -повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки є несуттєвим, оскільки відповідно до ч.2 ст.35 Закону України «Про іпотеку» ця обставина не перешкоджає реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені судом без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Дана цивільна справа вже була предметом розгляду судом касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року скасовані рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року та ухвала апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2011 року з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд. При новому розгляді справи та ухваленні оскаржуваних у даному випадку рішень суд першої інстанції у повному обсязі не виконав вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року, а апеляційний суд, дотримання цих вимог місцевим судом не перевірив. Так, зазначеним рішенням суду касаційної інстанції вказувалось на те, що згідно наданого позивачем розрахунку заявлена до стягнення сума 30 845,73 грн. є неустойкою, що нарахована відповідно до п. 6.4 кредитного договору в різних розмірах за кожний випадок порушення зобов'язання. Зазначена сума обрахована позивачем з врахуванням суми пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків у розмірі 29 746,62 грн. та суми штрафу за несвоєчасні виплати у розмірі 1099,11 грн. Отже, за порушення позичальником строків виконання зобов'язання за кредитним договором банком одночасно нараховано пеню та штраф, що свідчать про безпідставне намагання кредитора застосувати до боржника (відповідача) подвійну цивільно-правову відповідальність одного і того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання). Вказані обставини не перевірені судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи, жодної правової оцінки зазначеному не надано. Крім того, апеляційним судом не прийнято до уваги наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Разом з тим ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі). Наведеними вище нормами законодавства не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом. Разом з тим, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за банком права власності на нього, вказаних норм закону не врахував та не дав належної оцінки правовідносинам, що виникли між сторонами, зокрема не перевірив наявність у договорі іпотечного застереження. Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, неповноту перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого суду, порушення норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу, призвело до поверхневого вирішення спору. За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст.ст.336, 338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж суду. Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2013 року скасувати. Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Ткачук О.С.судді Висоцька В.С. Колодійчук В.М. Савченко В.О. Умнова О.В. a
  2. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у І інстанції Пташник А.М. Категорія: 19 Доповідач Половінкіна Н.Ю. № 22ц-201 2013 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2013 року м. Чернівці Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі: головуючого Половінкіної Н. Ю. суддів Савчук М.В., Бреславського О.Г. секретаря Скрипник С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про накладення арешту на майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2012 року, встановила: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» у листопаді 2012 року звернулося до суду з заявою про накладення арешту на майно. Зазначало, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 4 жовтня 2011 року постановлено визнати договір між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 іпотеки №123/03/07М/к від 20 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2, недійсним, зобов»язати приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2 зняти заборону відчуження житлового будинку з належними надвірними спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, та земельної ділянки, що розташована в с.Годилів Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, яка належить на праві власності ОСОБА_1, виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження даного майна, зареєстрований 20 квітня 2007 року №1521. Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» просило накласти арешт на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, та земельна ділянка, що розташована в с.Годилів Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області. Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2012 року заяву задоволено. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи заяву публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про накладення арешту на майно, суд першої інстанції керувався положеннями ч.5 ст.1057-1 ЦК України та послався на визнання договіру між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 іпотеки №МК 74/1 від 20 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2, який забезпечував виконання зобов»язання, недійсним. Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна. За змістом ч.5 ст.1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов»язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Цивільний кодекс України доповнено ст.1057-1 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов»язань» №5405-УІ від 2 жовтня 2012 року, що набрав чинності 4 листопада 2012 року. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом»якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно приписів ч.1, 2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом»якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Отже, положення ч.5 ст.1057-1 ЦК України щодо права кредитодавця звернутися до суду з заявою про накладення арешту на майно застосовуються лише до відносин, що виникли після набрання ним чинності. З матеріалів справи видно, що договір між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 іпотеки №МК 74/1 посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2 20 квітня 2007 року. Таким чином, приписи ч.5 ст.1057-1 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин з договору між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 іпотеки №МК 74/1 від 20 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2 Ураховуючи наведене судом першої інстанції застосовано норму права, яка не поширюється на спірні правовідносини. Разом з тим судове рішення викладено судом першої інстанції у формі рішення, а не ухвали, яка стосується питання, визначеного ч.2 ст208 ЦПК України. Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. За таких обставин судове рішення підлягає скасуванню. З огляду на те, що правовідносини з договору між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 іпотеки №МК 74/1 від 20 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2, виникли до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов»язань» №5405-УІ від 2 жовтня 2012 року, у задоленні заяви кредитодавця про накладення арешту на майно з підстав, передбачених ч.5 ст.1057-1 ЦК України слід відмовити. Керуючись п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів вирішила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2012 року скасувати. У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про накладення арешту на майно відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/29848936
  3. Державний герб України РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" квітня 2013 р. Справа № 19/55/2012/5003 Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя Гулова А.Г. суддя Маціщук А.В. , суддя Петухов М.Г. при секретарі Басюку Р.О. за участю представників сторін: від позивача: не з'явився від відповідача: Верещака В.М. - представника за довіреністю від 30.07.2010р. №463/11.5.2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", м.Вінниця на ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.02.13 р. за заявою ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" про арешт нерухомого майна у справі № 19/55/2012/5003 (суддя Яремчук Ю.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто", м.Вінниця до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", м.Вінниця про визнання недійсним іпотечного договору ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.02.2013р. у справі №19/55/2012/5003 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсним іпотечного договору в задоволені заяви ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" від 12.12.2012р. №2794/700-2 про арешт нерухомого майна: на вбудовані приміщення магазину, загальною площею 780,00кв.м., які знаходяться в м.Вінниця по вул. Хмельницьке шосе, буд. №11, яке було предметом за іпотечним договором №08.48/08-ДІ від 01.08.2008р. відмовлено. Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким накласти арешт на нерухоме майно: вбудовані приміщення магазину, загальною площею 780,00кв.м, які знаходяться в м. Вінниці по вул. Хмельницьке шосе, буд. №11, яке було предметом договору іпотеки від 01.08.2008р. №08.48/08-ДІ, який визнано недійсним. Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне: - згідно ч.5 ст.1057-1 Цивільного кодексу України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті; - у відповідності до ч.3 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься також щодо накладення арешту на майно або зняття з нього арешту у разі визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором; - відмовляючи у задоволені заяви банку про накладення арешту на майно боржника із застосуванням ст.1057-1 ЦК України господарський суд Вінницької області керувався ст.5 ЦК України і інформаційним листом Вищого господарського суду України від 27.12.2012 року №01-06/1941/2012 року; - вважає невірним висновок суду про неможливість застосування ст.1057-1 ЦК України виключно з позиції того, що кредитний договір позивача з банком був укладений до набуття чинності ст.1057-1 ЦК України і, відповідно, вищевказану норму закону, щодо наслідків недійсного договору застави неможливо застосувати в силу дії ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду ухвали місцевого господарського суду. Ухвала суду від 22.03.2013р. про прийняття до розгляду апеляційної скарги на 02.04.2013р. о 15:20год. учасникам судового процесу надіслана у встановленому порядку, що підтверджується відміткою канцелярії суду у лівому нижньому куті на зворотній стороні зазначеної ухвали, реєстром відправи рекомендованої кореспонденції Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2013р.. В матеріалах справи відсутні докази повернення підприємством зв'язку поштового повідомлення з ухвалою суду від 22.03.2013р., яка була надіслана на адресу позивача, за адресою: м.Вінниця, вул.Київська, 16, Замостянський район Вінницької області, зазначеною у апеляційній скарзі від 05.03.2013р. №612/700-2 та заяві ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" від 12.12.2012р. №2794/700-2 про арешт нерухомого майна, яке було предметом іпотечного договору №08.48/08-ДІ від 01.08.2008р., стороною якого був позивач. Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. N18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з подальшими змінами та доповненнями, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача, якому ухвала суду від 22.03.2013р. про дату, час та місце розгляду справи надіслана у встановленому порядку, не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника позивача. Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Вінницької області від 30.08.2012р. у справі №19/55/2012/5003 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсним договору іпотеки №08.48/08 - ДІ від 01.08.2008р., укладеного між ПАТ "ВТБ Банк" в особі "Вінницької регіональної дирекції" ПАТ ВТБ "Банк" та ТОВ "Девелопментська компанія - Центр комерційної нерухомості" (у 2011р. змінило назву на ТОВ "Конхесіменто"). Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що право на укладення договору іпотеки та передання майна за іпотечним договором належить виключно власнику майна, яким, як встановлено судом, позивач не є. Постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 02.10.2012р. та Вищого господарського суду України від 12.12.2012р., рішення місцевого господарського суду від 30.08.2012р. у справі №19/55/2012/5003 залишено без змін. 13.12.2012р. до господарського суду Вінницької області від ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" надійшла заява від 12.12.2012р. №2794/700-2 про накладення арешту на нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором, визнаним недійсним, зокрема на майно: на вбудовані приміщення магазину, загальною площею 780,00кв.м., які знаходяться в м. Вінниця по вул. Хмельницьке шосе, буд. №11, в порядку ст.1057-1 Цивільного кодексу України. На обґрунтування вказаної вище заяви, банк посилається на ст.ст.15, 16, 345, 1057-1 ЦК України, ст.86 ГПК України та, зокрема, зазначає, що відповідно до ст.1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Як вже зазначалося, ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.02.2013р. у справі №19/55/2012/5003 в задоволені заяви ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" від 12.12.2012р. №2794/700-2 про арешт нерухомого майна: на вбудовані приміщення магазину, загальною площею 780,00кв.м., які знаходяться в м.Вінниця по вул. Хмельницьке шосе, буд. №11, яке було предметом за іпотечним договором №08.48/08-ДІ від 01.08.2008р., відмовлено. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. В силу ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо, цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 розтлумачено, що дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. При цьому положення ч.1 ст.58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується лише людини і громадянина (фізичної особи) і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012р. N5405-VI, який набрав чинності 04.11.2012р., крім пункту 6 розділу I, який набрав чинності 19.01.2013р., Цивільний кодекс України доповнено ст.1057-1, ст.86 ГПК України - частиною третьою. Згідно ч.4, 5 ст.1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави; такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Частиною 3 ст. 86 ГПК України встановлено, що ухвала про накладення арешту на майно або зняття з нього арешту може бути винесена господарським судом у разі: - визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна; - визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. У інформаційному листі від 27.12.2012р. №01-06/1941/2012 Вищого господарського суду України вказано, що відповідно до приписів ст. 1057-1 ЦК України господарський суд зобов'язаний вирішувати питання щодо накладення арешту на майно у випадках, передбачених ч.2, 5 цієї статті ЦК України, але разом з тим вказано, що дія вище вказаного Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012р. N5405-VI поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності. Визнаний судом недійсним договір іпотеки укладено 01.08.2008р.. Крім того слід зазначити, за змістом ч.5 ст.1057-1 ЦК України, ч.3 ст.86 ГПК України питання щодо накладення арешту на заставлене майно вирішується відповідним господарським судом під час прийняття рішення про визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою, або про визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Як вбачається з матеріалів справи, рішення господарського суду Вінницької області, яким визнано недійсним договір іпотеки від 01.08.2008р. №08.48/08-ДІ , залишене без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій, прийняте 30.08.2012р., тобто до набрання чинності 04.11.2012р. Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012р. N5405-VI. Відтак, на час прийняття судом рішення у даній справі були відсутні правові підстави для накладення арешту на заставлене згідно недійсного договору майно. Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" від 12.12.2012р. №2794/700-2 про арешт нерухомого майна: на вбудовані приміщення магазину, загальною площею 780,00кв.м., які знаходяться в м.Вінниця по вул.Хмельницьке шосе, буд. №11, яке було предметом за іпотечним договором №08.48/08-ДІ від 01.08.2008р.. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. А тому, ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.02.2013р. у справі №19/55/2012/5003 слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,- ПОСТАНОВИВ: 1. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.02.2013р. у справі №19/55/2012/5003 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "ВТБ Банк" в особі Відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", м.Вінниця - без задоволення. 2. Матеріали оскарженої ухвали у справі №19/55/2012/5003 повернути до господарського суду Вінницької області. Головуючий суддя Гулова А.Г. Суддя Маціщук А.В. Суддя Петухов М.Г. Віддрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу, 3 - відповідачу. http://reyestr.court.gov.ua/Review/30402842
  4. Державний герб України Справа № 1307/988/12 Провадження № 22-ц/783/5127/13 Головуючий у 1 інстанції: Цюмрак М.Д. Доповідач в 2-й інстанції: Гірник Т. А. Категорія:19 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого - судді - Гірник Т.А. суддів - Бакуса В.Я., Ніткевича А.В. секретар - Глинський О.А., з участю представника позивачів - ОСОБА_2, представника відповідача ПАТ "Мегабанк"- Заставного Р.А., представника відповідача ТзоВ "Мальви -Маркет" - Івченка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ "Мегабанк" на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет", Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", третіх осіб на стороні позивачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19,ОСОБА_20, Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, третіх осіб на стороні відповідача : ОСОБА_21, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 про визнання недійсним іпотечного договору , скасування обтяження на нерухоме майно на підставі договору іпотеки , ВСТАНОВИЛА: Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які відповідними заявами збільшувались та уточнювались до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет", Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", третіх осіб на стороні позивачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_23, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, третіх осіб на стороні відповідача: ОСОБА_21, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 - визнано недійсним іпотечний договір від 2 серпня 2007 року, укладений між ТзОВ "Мальви -Маркет" та ВАТ "Мегабанк", згідно якого об"єкт незавершеного будівництва - багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться у АДРЕСА_1 передано в іпотеку та скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 03.08.2007 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об»єктів нерухомого майна реєстратором - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 на підставі договору іпотеки 3833 від 2 серпня 2007 року, реєстраційний номер обтяження 5420446 та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна запис про обтяження за реєстраційним номером №5420446; скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 03.08.2007 року у Державному реєстрі іпотек реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22. на підставі договору іпотеки 3833 від 2 серпня 20007 року, реєстраційний номер обтяження 5422594 та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження за реєстраційним номером 5422594; скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 11.09.2008 року у Державному реєстрації іпотек реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 на підставі договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки 3859 від 11.09.2008 року реєстраційний номер обтяження 5422693 та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження за реєстраційним номером 5422693. Відмовлено ПАТ "Мегабанк" у задоволенні заяви про накладення арешту на предмет іпотеки - багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 17 травня 2013 року за заявою представника позивачів, одна із заявлених останніми вимог, а саме про визнання за позивачами права спільної часткової власності в рівних долях/ частках на нежитлові торгово-офісні приміщення загальною площею 250, 4 м кв які знаходяться у багатоквартирному житловому будинку на АДРЕСА_1 та зняття арешту з цих приміщень- залишена без розгляду. Рішення оскаржив відповідач ПАТ "Мегабанк". Вважає, що висновки суд не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Висновки суду про те, що оспорюваний позивачами договір іпотеки укладений між сторонами з порушенням вимог ст. 16,18 ЗУ "Про іпотеку", а саме, що іпотечний договір не містить положень про передачу в іпотеку прав на земельну ділянку, що в результаті спричиняє відсутність однієї з істотних умов договору іпотеки - опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані - є необгрунтований. Згідно п. 1.2 оспорюваного договору - предмет іпотеки визначено як об»єкт незавершеного будівництва, багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться за адресою Львівська область Жидачівський район АДРЕСА_1. У визначені предмета іпотеки вказано його реєстраційних номер, який присвоюється індивідуально кожному об»єкту і залишається незмінним. Згідно витягу від 29.11.2006 року про реєстрацію права власності на це нерухоме майно визначено у тому числі тип об»єкта: об»єкт незавершеного будівництва; земельна ділянка. Отже вирішено питання майнових прав на земельну ділянку при укладенні договорів щодо даного нерухомого майна при реєстрації права власності в органах БТІ. Посилаючись на договори комісії від 12.10.2006 року на купівлю цінних паперів, укладених між позивачами та ВАТ "Мегабанк", позивачі фактично утотожнюють поняття права власності та право вимоги на майно. За цими договорами позивачі не набули і не могли набути право власності на приміщення у будинку. Об»єкт незавершеного будівництва в цілому, а отже із включенням приміщень, права на які бажають захистити позивачі, - багатоквартирний житловий будинок в цілому належав на праві власності ТзОВ "Мальви -Маркет", що підтверджується витягом від 29.11.2006 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Тому ТзОВ мало повне право на укладення оскаржуваного позивачами договору іпотеки від 02.08.2007 року на підставі якого відбулась державна реєстрація обтяження на нерухоме майно. За позивачами спірні приміщення не реєструвались і станом на 02 серпня 2007 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстроване обтяження на приміщення, як на частину внутрішнього об»єму багатоквартирного житлового будинку. Оскільки ТзОВ "Мальви -Маркет" порушило перед банком умови кредитного договору, то іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Суд не врахував, що за змістом п. 1.2 договорів купівлі-продажу цінних паперів - дата початку погашення визначена 17 квітня 2008 року. Таким чином станом на 2 серпня 2007 року - що є датою укладення іпотечного договору, жодні права позивачів не були порушені. Безпідставно суд відмовив у задоволенні вимоги банку про накладення арешту на майно з мотивів набрання чинності нормою, котра врегульовує це питання - ст. 1057-1 ЦК України з 04.11. 2012 року. Суд не врахував, що визнаючи недійсним оспорюваний позивачами договір іпотеки, в такий спосіб не можуть бути виконані відповідні судові рішення господарських судів, якими визнано право банку звернути стягнення на предмет іпотеки, а отже визнання такими рішення факту дійсності цього договору, що має преюдиційне значення. В такий спосіб судом порушено вимоги ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 8, 129 Конституції України та практики Європейського суду з прав людини. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові . При розгляді справи представник ПАТ "Мегабанк" мотиви апеляційної скарги підтримав. Представник позивачів проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване залишити без змін. Мотивує тим, що договір іпотеки укладено з порушенням ст.16 ЗУ "Про іпотеку" у діючій на момент його укладення редакції. За змістом якої - передача в іпотеку об»єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об»єкт незавершеного будівництва. На момент укладення спірного договору - ТзОВ "Мальви-Маркет" було лише користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди 23.05.2006 року, відтак предметом договору іпотеки щодо земельної ділянки могло бути лише право на укладення договору оренди, яке не передавалось за умовами цього договору. Реєстрацію майнових прав на землю / права власності чи договорів оренди землі/ згідно діючого на той час законодавства, здійснювало підприємство "Цент держаного земельного кадастру", а не БТІ, тому Стрийське МБТІ не могло здійснювати реєстрацію майнових прав на землю разом з об»єктом незавершеного будівництва. Суд вірно врахував положення ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", що дає підстави для висновку, що сам цінний папір посвідчує майнові права особи, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила /видала/ і власника, та передбачають виконання зобов»язання згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Відтак цільові облігації посвідчують право позивачів отримати у власність нежитлові приміщення. Суд обгрунтовано врахував, що діючими на час укладення договору іпотеки нормами, щодо застосування наслідків визнання недійсними договорів, ст. 216 ЦК України - не передбачає накладення арешту у випадку визнання недійсним договору. Не обгрунтованими є твердження апелянта про встановлення рішеннями господарських судів факту дійсності оспорюваного позивачами іпотечного договору, оскілки означеними судовим рішенням було лише встановлено факт наявності у ПАТ "Мегабанк" права на звернення стягнення на предмет іпотеки з врахуванням чинності на той час договору іпотеки, який оспорюється та інших договорів, якими забезпечувалось виконання кредитного договору між банком та ТзоВ . Представник відповідача ТзОЗ "Мальви -Маркет" підтримав письмові заперечення на апеляційну скаргу. Звертає увагу на те, що укладаючи іпотечний договір 02.08.2007 року, згідно якого в іпотеку передавався об»єкт незавершеного будівництва, ПАТ "Мегабанк" знав, що під будівництво цього житлового будинку випущені цільові облігації, так як був зберігачем цих облігацій, а тому усвідомлював виникнення прав власників облігацій - позивачів у справі на нежитлові приміщення першого поверху будинку. Незавершене будівництво по АДРЕСА_1 було не єдиним майном, яке передавалось в іпотеку у забезпечення виконання кредитного договору між банком та ТзоВ від 25 липня 2006 року, який при укладенні уже був забезпечений іпотекою. Власником земельної ділянки на час укладенні договору іпотеки 02.08.2007 року була Жидачівська міська рада, яка своє погодження на передачу земельної ділянки в іпотеку не надавала. Реєстрація майнових прав ТзОВ на земельну ділянку Стрийським МБТІ взагалі не здійснювалась, тому витяг з реєстру, на який є посилання у оскаржуваному договорі не відображав прав підприємства на земельну ділянку на якій знаходився предмет іпотеки. Підтримав позицію представника позивачів щодо не обгрунтованого посилання апелянта на преюдиційне значення рішень господарський судів Харківської області, якими було лише підтверджені права банку на звернення стягнення на предмет іпотеки, а правова оцінка означеному договору не надавалась. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Треті особи та їх представники в судове засідання не з»явились, належно повідомлені про розгляд справи за апеляційною скаргою. З врахуванням думки представників сторін, відсутність доказів про поважну причину неявки третіх осіб, колегія суддів вважає можливим розгляд справи в їх відсутності, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 305 ЦПК України. Крім того, при вирішенні справи за апеляційною скаргою, колегія суддів звертає увагу на те, що залучення до справи третіх осіб на стороні позивачів обумовлено тим, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року зобов»язано Стрийське міжрайонне БТІ зареєструвати у загальнодержавну власність в сферу управління Міністерства оборони України 19 квартир в будинку АДРЕСА_1, мешканці яких, як треті особи у справі, залучені до справи Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законим є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" укладено договір комісії за № 547, за яким комісіонер зобов»язується за дорученням комітента за плату вчинити купівлю цінних паперів / облігацій / надалі ЦП від свого імені, але за рахунок Комітента /а.с. 7-9 том. 1/. Аналогічні договори у цей же день, а саме за № 543 - укладено з позивачем ОСОБА_7 та за № 546 з позивачем ОСОБА_8 / а.с. 29 , 51 том. 1 /. У виконання цих договорів, громадянином ОСОБА_21 з одного боку, як продавцем та ВАТ "Мегабанк" з другого боку, як покупцем - 12 жовтня 2006 року укладено три договори купівлі-продажу облігацій / ЦП / за №К. 548 у виконання договору комісії №К 547 від 12.10.2006 року з ОСОБА_6, за №544 від 12.10.2006 року у виконання договору комісії №543 від 12.10.2006 року з ОСОБА_7, за №К 546 від 12.10. 2006 року у виконання договору комісії №К 545 від 12.10.2006 року з ОСОБА_8 За змістом кожного з цих договорів - продавець передав, а банк прийняв ЦП та сплатив за них визначену у п. 1.2 договорів загальну договірну вартість. За кожним з означених договорів банк сплатив за 855 одиниць ЦП номінальною вартістю одиниці - 97, 00 гр. загальною договірною вартістю 146 803, 50 гр. по кожному договору / а.с. 10, 32, 54 том. 1 /. 16 жовтня 2006 року за умовами договору № 2-П "Про бронювання приміщення для передачі у власність", гр-н ОСОБА_6 як замовник та ТзОВ "Мальви -Маркет", як виконавець взяло на з себе зобов»язання по бронюванню приміщення визначеного цим договором, як закріплення Виконавцем за Замовником указаного в цьому договорі приміщення та гарантію передачі приміщення у власність Замовника на передбачених цим договором умовах. За приміщеннями, які бронюються за даним договором, закріплюються облігації поділені на лоти, емітовані Виконавцем, які придбані Замовником на підставі Договору купівлі-продажу облігацій №К 548 від 12 жовтня 2006 року. Договором обумовлено неподільність лоту облігацій, що означає, що лише цілісний лот облігацій, визначений цим договором, надає право замовнику отримати у власність заброньоване приміщення в результаті погашення лоту облігацій. За п. 1.5 Договору - характеристика приміщення, яке Виконавець бронює за Замовником для передачі його у власність Замовнику є приміщенням підземного паркінгу за адресою АДРЕСА_1 із зазначенням номерів та площ приміщень на першому поверсі з попередньо визначеною загальною площею згідно з проектною документацією 85, 5 кв м за попередньо визначеною загальною договірною вартістю приміщення - 146 803, 50 гр. із визначенням запланованого терміну введення будинку в експлуатацію, в якому знаходяться приміщення - березень 2008 року. Протягом дії договору Виконавець обліковує за замовником право на придбання приміщення та не має права протягом дії договору брати на себе зобов»язання продажу приміщення третім особам. Згідно п. 2.6 договору Замовник зобов»язується перераховувати ЦП для погашення зі свого рахунку у цінних паперах на рахунок у цінних паперах виконавця, у строк та в порядку, визначених умовами випуску облігацій. За п. 2.7 Договору погашення облігацій здійснюється у строк з 17 квітня 2008 року по 30 травня 2008 року / а.с. 12- 14 том. 1/ Аналогічні за змістом договори про бронювання приміщення для передачі у власність від 16.10. 2006 року за № 4-П було укладено ТзОВ "Мальви Маркет" з ОСОБА_7 та за № 3-П від 16.10. 2006 року з ОСОБА_8 та ТзОВ "Мальви Маркет" / а.с. 34 , 56 том. 1/. Зобов»язання за цими договорами зі сторони Замовників / позивачів/ виконані повністю . Договорами бронювання передбачалось, що передача приміщень у власність буде здійснюватись шляхом укладення та виконання договору купівлі-продажу приміщень між позивачами та ТзОВ "Мальви Маркет" у тримісячний термін з моменту здачі нежитлових приміщень. 15 грудня 2006 року між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_6 укладено Кредитний договір № 198/2006 за умовами якого, банк надав позичальникові грошові кошти на придбання нерухомості нерухомого призначення, що будується за адресою Жидачів, АДРЕСА_1 в розмірі 23 256, 00 доларів США в строк з 15 грудня 2006 року до 14.12.2021 року. Зобов»язання за договором забезпечується іпотекою нерухомого майна згідно з іпотечним договором, заставою облігацій, згідно з договором застави, порукою фізичної особи згідно з договором поруки, заставою майнових прав на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна згідно з договором застави /а.с. 18 том. 1./ Додатковою угодою 28.04.2007 року внесено зміни щодо графіку виплати процентів / а.с. 23 том. 1 /. За договором застави майнових прав № 117/2006 -з від 15 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" у виконання зобов»язання за кредитним договором предметом застави були визначені майнові права заставодавця на укладення ним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 85, 5 м кв на 1-му поверсі розташованих за адресою м. Жидачів, АДРЕСА_1 / п. 1.2 Договору/, які виникли на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів та договору про бронювання приміщення про передачу у власність із зазначенням дат та номерів цих договорів, про які описано вище. 15 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" укладено договір № 120/2006-з застави цінних паперів у забезпечення виконання того ж кредитного договору із визначенням заставної вартості предмета застави 146 803, 50 грн. / а.с. 26 том. 1. / Аналогічні Кредитні договори 15.12.2006 року та додаткові угоди до таких від 28.04. 2007 року : а саме від 15 грудня 2006 року за № 200/2006 на ту ж саму суму укладено кредитний договір з ОСОБА_7, за № 199/2006 на аналогічну суму з ОСОБА_8 та договори застави майнових прав від 15.12.2006 року за № 119/2006 -з, за № 118/2006 -з від 15.12.2006 року з ОСОБА_8 та договори застави цінних паперів від 15.12.2006 року за № 122/2006- з ОСОБА_7 та за № 121/ 2006 -з від 15.12. 2006 року з ОСОБА_8 , які укладались в ті самі дні між ВАТ "Мегабанк" з посиланням на відповідні договори купівлі цінних паперів та договорів про бронювання приміщень про передачу у власність / а.с. 40, 45, 46, 48, 62,67, 68, 70 том. 1/. Зобов»язання за кредитними договорами позивачами виконані повністю. Перелічені вище договори, стороною в яких виступав ВАТ "Мегабанк" - дають підстави для висновку про цілковиту обізнаність банку про права позивачів на нежитлові приміщення та підстави виникнення цих прав, що обгрунтовано врахував суд першої інстанції при вирішенні спору. З матеріалів справи вбачається, що у заплановані строки - березнь 2008 року будинок не був зданий в експлуатацію, в зв»язку з цим між ТзОВ "Мальви Маркет" та позивачами 15 квітня 2008 року були внесені зміни до договорів бронювання приміщень для передачі у власність, які передбачали вже строк вводу будинку в експлуатацію березень 2011 року. Рішенням виконавчого комітету Жидачівської міської ради № 279 від 13.11.2009 року ТзОВ "Мальви - Маркет" надано дозвіл на зміну цільового призначення нульового поверху, а саме заміни гаражів /паркінгу/ на приміщення комерційного призначення при будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1. 26 червня 2010 року позивачами та відповідачем ТзоВ "Мальви-Маркет" внесено зміни до відповідних договорів бронювання, які передбачали замість підземних паркінгів передати у спільну часткову власність позивачів в рівних долях по 1/3 нежитлові торгово-офісні приміщення загальною площею 250, 4 м кв. В такому виді приміщення існують на момент 14.06.2011 року, коли зареєстровано Декларацію про готовність об»єкта до експлуатації / а.с. 73- 80 том. 1/. 02.08.2007 року між ТзоВ "Мальви -Маркет" та ВАТ "Мегабанк" на забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором № 119/2006 від 25 липня 2006 року за яким банк надав підприємству кредит у формі відновлювальної кредитної лінії у наступних розмірах: 2410 000 гр з 25.07.2006 року по 24.07.2011 року та 1 009 104 гр. з 25.07. 2006 року по 24.07.2011 року - укладено договір іпотеки / оскаржуваний договір/ а.с. 90 -93том. 1/. За п. 1.2 Договору іпотеки предметом іпотеки значився об»єкт незавершеного будівництва багатоквартирний житловий будинок, реєстраційний номер 16934798, який знаходиться за адресою Жидачів, АДРЕСА_1.- далі предмет іпотеки . У договорі зазначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцеві на праві власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1269 8086, виданим 29.11.2006 року КП ЛОР "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки". Сторони домовились про вартість предмета іпотеки 1 560 025, 00 гр. Додатковими договорами від 11.09.2008 року внесено зміни до договору іпотеки в тому числі щодо визначення його вартості - 6 864 595, 00 гр./ а.с. 94 том 1/. Задовільняючи позовні вимоги позивачів про визнання недійсним означеного договору іпотеки, суд першої інстанції дав вірну правову оцінку спірним правовідносинам та врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способи захисту цивільних права та інтересів, серед іншого, можуть бути: визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним /оспорюваний правочин/. Із змісту цієї норми вбачається наявність права у позивачів на оспорювання договору іпотеки, оскільки з врахуванням перелічених вище договорів, оспорюваним правочином безперечно порушено їх права . Судом першої інстанції вірно враховано, що спірні правовідносини в тому числі регулюються Законом України "Про іпотеку". Із змісту ч. 2 ст. 16 означеного закону в чинній на час укладення оскаржуваного договору редакції - передача в іпотеку об»єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об»єкт незавершеного будівництва. Вказана норма закону при укладення оспорюваного договору дотримана не була . Згідно п.3 ч.1 ст.18 ЗУ "Про іпотеку" в чинній на час укладення оскаржуваного договору редакції - однією з істотних умов договору іпотеки є опис предмета іпотеки достатній його ідентифікації, та /або його реєстраційні дані, а у разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення Із змісту ч. 2 ст. 18 цього ж Закону - у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з істотних умов, він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду . Оскаржуваний договір не містить даних щодо земельної ділянки і в такому - в абз.3 п. 1.2 Договору іпотеки зазначено, що предметом іпотеки є об»єкт незавершеного будівництва -багатоквартирний житловий будинок реєстраційний номер 16934798, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Правових підстав поширено тлумачити цей пунк договору немає і в такому відсутні дані про земельну ділянку. Зазначення у договорі, що предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його при належностями також не дає підстав для висновку про обумовлення у договорі передачі банку будь-яких прав на земельну ділянку. Крім того, у цьому ж пункті договору Іпотеки зазначено, що право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12698086, виданого 29.11.2006 року КП ЛОР "Стрийське міжобласне бюро технічної інвентаризації", що також не відображає даних щодо земельної ділянку. Крім того, бюро технічної інвентаризації не уповноважені були на здійснення реєстрації майнових прав на землю, що обгрунтовано враховано судом першої інстанції. Такими органами були органи "Деркомзему". З долученого до заперечень на апеляційну скаргу договору оренди від 26.07.2005 року вбачається, що власником земельної ділянки - Жидачівською міською радою передано в оренду ТзОВ "Мальви Маркет" 0,2000 га земельної ділянки із земель громадської забудови, яка знаходиться у АДРЕСА_1 /а.с. 211 том. 2/. Будь яких даних про означену земельну ділянку оскаржуваний договір не містить, в тому числі дані про її розмір, приналежність, цільове призначення, правовий режим. Такі обставини спростовують мотиви апеляційної скарги про обумовлення передачі майнових прав на земельну ділянку іпотекодержателю при передачі в іпотеку об»єкту незавершеного будівництва по вказаній адресі. Крім того, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції на підставі досліджених доказів, що гарантії, надані Іпотекодавцем - ТзОВ "Мальви -Маркет" відображені у п. 2.1 оскаржуваного договору про те, що будь-які вимоги третіх осіб не забезпечені і не будуть забезпечені предметом іпотеки чи правом на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог, були невідповідними, оскільки суперечили змісту договорів із позивачами За змістом ч.3 ст.6 Закону України "Про іпотеку" в чинній на час укладення оспорюваного договору редакції - іпотекодавець зобов»язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов»язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов»язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків. Доказів виконання ТзОВ "Мальви Маркет" вимог означеного закону при укладенні оспорюваного договору - не здобуто, що також дає підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного договору і в цій частині вимогам закону та вірно послався на вимоги ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України, за змістом яких при здійснення своїх прав, особа зобов»язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Отже, суд вірно дійшов висновку про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону. Враховуючи, що укладення оскаржуваного договору іпотеки мало місце 02.08.2007 року, а з жовтня 2006 року діяли укладені з позивачами та відповідачами перелічені вище договори, які надави право позивачам на отримання у власність нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 у рівних частинах, а також існування на цей час договорів між позивачами та ТзОВ "Мальви-Маркет" про бронювання приміщень для передачі у власність, якими гарантувалась передача у власність позивачами означених у договорі приміщень, то правильними є висновки суду про порушення прав позивачів укладенням оспорюваного договору . З наведених мотивів спростованою є позиція представника ПАТ "Мегабанк" про те, що банком не порушено прав позивачів, так як їх право на спірні приміщенні не були зареєстровані на момент укладення оспорюваного договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - на приміщення як частину внутрішнього об»єму спірного багатоквартирного житлового будинку, і що оспорюваний договір іпотеки укладено раніше він настання строку погашення облігацій, про що звертає увагу в апеляційній скарзі. З приводу цього судом враховано, що законодавство не встановлює обов»язку для власників облігацій реєструвати обтяження на нерухоме майно, права на яке надають їм облігації. З врахуванням, у тому числі договорів бронювання приміщень, такі були гарантією забезпечення прав позивачів на передачу їм у власність приміщень цокольного поверху. Крім того, така позиція банку не узгоджується з наведеною вище правовою нормою - ч.3 ст. ЗУ "Про іпотеку". Суд першої інстанції підставно визнав, що суть цільових облігацій полягає у тому, що такі з моменту придбання надають їх власнику право на отримання товару у власність, в даному випадку нежитлових приміщень визначених певними ознаками та ціною. Мотиви заперечень позову банком та пояснення представника апелянта при розгляді справи з апеляційною скаргою про те, що банк є велика структура, в якому одні працівники виконують одні функції, а інші другі, що не виключає відсутність інформації про існування станом на 2007 рік даних про укладення з позивачами та банком договорів 2006 року, про які детально описано вище - не можна приймати до уваги як обгрунтовані. У всіх договорах представники ВАТ "Мегабанк" діяли виключно від імені юридичної особи, а отже стороною в договорах була одна і та сама юридична особа - банк, незалежно від проведення будь-якої підготовчої роботи та представництво різними його працівниками. Відмовляючи в задоволенні заяви ПАТ "Мегабанк" з посиланням на вимоги ст.1057-1 ЦК України, ч.5 якої передбачає, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов»язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов»язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов»язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до ч. 1 цієї статті. Судом враховано, що вказана нормою доповнено ЦК України згідно із ЗУ від 02.10.2012 року № 5405-УІ і така набрала чинності з 04.11.2012 року. Нею встановлено відповідальність іпотекодавця, яка не була передбачена на час укладення оспорюваного правочину. Тому суд правильно застосував ст.5 ЦК України, за змістом ч.2 якої - акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часті, крім випадків, коли він пом»якшує або скасовує цивільну відповідальність особи . Мотиви апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням суду безпідставно не взято до уваги встановлені обставини законності оскаржуваного договору іпотеки рішеннями від 18 січня 2011 року господарського суду Харківської області є спростованим, оскільки предметом цього спору було невиконання ТзОВ "Мальви -Маркет" умов кредитного договору від 25.07.2006 року та заборгованості за іпотечними договорами та звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення в тому числі на предмет іпотеки обумовлений оскаржуваним договором - не дає підстав для висновку про встановлення рішенням Господарської суду його чинності, оскільки виходячи із змісту рішення - правова оцінка цьому договорі при вирішення господарського спору не надавалась /а.с. 96-116 том. 1/. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2012 року, в тому числі визнано недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна - об»єкту незавершеного будівництва чотирьохповерхового житлового будинку з цокольним та мансардним поверхом по АДРЕСА_1, що проведені 13.12.2011 року. / а.с. 107 -117 том. 1/. При перегляді означеного рішення Львівським апеляційним господарським судом 23.04.2012 року - вказане рішення скасоване, однак з ухваленням нового рішення за яким у тому числі визнано недійсними прилюдні торги, що проведені 13.12. 2011 року - цього ж об»єкту незавершеного будівництва. Правова оцінка договору іпотеки від 02.08.2007 року цими рішеннями не надавалась. / а.с. 136-143 том. 1/. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку з посиланням на п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року, якою роз»яснено, що за змістом ст. 216 ЦК України та, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Тому з метою повернення сторін до попереднього стану, суд вирішив про скасування обтяження нерухомого майна іпотекою, яке підлягає державній реєстрації в порядку встановленому законодавством /ст. 4 ЗУ "Про іпотеку"/, які були зареєстровані на предмет іпотеки на підставі оспорюваного іпотечного договору та внесених змін до нього означеними вище угодами та постановив про виключення з Державного реєстру іпотек реєстратором приватним нотаріусом ОСОБА_22. на підставі договору іпотеки 3833 від 02.08.2007 року, та на підставі договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки 3859 від 11.09.2008 року, про що зазначив у судовому рішенні. На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 303, 304,п.1.ч.1 ст.307, ст. 308, 313, п.1ч.1ст.314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу представника ПАТ "Мегабанк" відхилити. Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскарженою в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/32909888
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33982087 Державний герб України У Х В А Л А іменем україни 25 вересня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Журавель В.І., Кадєтової О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилалося на те, що 18 серпня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (який змінив свою назву на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір у сумі 29 750,00 доларів США, розмір процентної ставки за користування кредитом - 11,00 %. Термін дії Кредитного договору - до 18 серпня 2025 року. 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги, згідно з якими до позивача переходять усі права банку за кредитним договором та договорами забезпечення між банком та відповідачем. Станом на 22 травня 2012 року заборгованість відповідача перед позивачем за Кредитним договором складає 990 810,54 грн. та 33 875,15 доларів США, у тому числі: заборгованість за відсотками - 10 681,35 доларів США; заборгованість за кредитом - 23 193,80 доларів США; пеня - 990 810,54 грн. Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № МL-100/932/2005 від 18 серпня 2005 року, відсотками за користування та нарахованою неустойкою у сумі 33 875,15 доларів США та 990 810 грн 54 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у сумі 3 219 грн. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач постійно порушував умови кредитного договору щодо строків та сум сплати заборгованості за кредитом. Однак з такими висновками судів попередніх судових інстанцій не можна погодитись з таких підстав. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 18 серпня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (який змінив свою назву на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір у сумі 29 750,00 доларів США, розмір процентної ставки за користування кредитом - 11,00 %. Термін дії Кредитного договору - до 18 серпня 2025 року. 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги згідно з якими до Позивача переходять усі права банку за Кредитним договором та договорами забезпечення між банком та Відповідачем. Станом на 22 травня 2012 року заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором складає 990 810,54 грн. та 33 875,15 доларів США, у тому числі: заборгованість за відсотками - 10 681,35 доларів США; заборгованість за кредитом - 23 193,80 доларів США; пеня - 990 810,54 грн. Банком надано розрахунки заборгованості ОСОБА_3 зі сплати кредиту, процентів за користування кредитом та пені. При цьому судами не перевірено правильність наданого банком розрахунку, оскільки з кредитного договору та додаткових угод вбачається, що розрахунковим періодом для нарахування процентів є календарний місяць, з першого по останнє число. Разом з тим з наданого розрахунку не вбачається за який термін виникла заборгованість зі сплати кредиту, що унеможливлює прийняття розрахунку, не перевірено коли і які суми вносились відповідачем на погашення кредиту. Крім того, договором не передбачалося стягнення пені у доларах США. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Колегія суддів вважає, що вказана вимога ні судами першої та апеляційної інстанції дотримана не була. Також судами не враховано з цього приводу правову позицію Верховного Суду України про неможливість застосування різних санкцій за одне і те ж порушення. Оскільки судами не встановлено фактичних обставин по справі, на стадії касаційного перегляду справи виправити вказані недоліки неможливо, колегія суддів вважає, що необхідно судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до Ворошиловського районного суду м. Донецька. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна судді:О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова В.І. Журавель О.В. Кадєтова
  6. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1622/10007/2012 Номер провадження 22-ц/786/308/2013 Головуючий у 1-й інстанції Троцька А.Т. Доповідач Омельченко Л. М. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2013 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого: судді Омельченко Л.М. Суддів: Лобова О.А., Пікуля В.П. При секретарі: Ачкасовій О.Н. З участю представника позивача ОСОБА_1 Представника відповідача ОСОБА_2 розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, третя особа - ВАТ «Полтаватрансбуд»,- про визнання недійсним іпотечного договору, припинення правовідносин, зобов»язання про виключення з державного реєстру іпотек запису та зняття заборони. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду ОСОБА_6, ВСТАНОВИЛА: У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, третя особа - ВАТ «Полтаватрансбуд»,- про визнання неправомірним набуття права власності, який під час розгляду справи місцевим судом змінив (т.1 а.с. 224-229). Прохав суд визнати недійсним Іпотечний договір від 10.06.2008 року, укладений між ОСОБА_4, як іпотекодавцем, та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2151,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1; припинити правовідношення між ОСОБА_4, як іпотекодавцем, та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, які виникли на підставі Іпотечного договору від 10.06.2008 року відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2151,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1; зобов»язати приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з Державного реєстру іпотек запис 4055 про внесення відомостей про обтяження та провести реєстрацію зняття заборони відчуження, зробленої за реєстровим номером 4056/88 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об»єктів нерухомого майна, відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2151,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Постановлено визнати недійсним Іпотечний договір від 10.06.2008 року, укладений між ОСОБА_4, як іпотекодавцем, та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2155,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Припинено правовідношення між ОСОБА_4, як іпотекодавцем, та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, які виникли на підставі Іпотечного договору від 10.06.2008 року відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2155,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1. Зобов»язано приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з Державного реєстру іпотек запис 4055 про внесення відомостей про обтяження та провести реєстрацію зняття заборони відчуження, зробленої за реєстровим номером 4056/88 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об»єктів нерухомого майна, відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2155,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 37 грн.00 коп. 14.11.2012 року ПАТ «Укрсоцбанк» подав до суду заяву про застосування правових наслідків недійсності Іпотечного договору від 10.06.2008 року, передбачених ст. 1057-1 ЦК України, а саме: накладення арешту на нежитлові приміщення (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2155,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 т.2 а.с. 85-87). Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2012 року у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про накладення арешту на вищевказане нерухоме майно відмовлено. Виправлено описку в рішенні Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2012 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, третя особа - ВАТ «Полтаватрансбуд»,- про визнання недійсним іпотечного договору, припинення правовідносин, зобов»язання про виключення з державного реєстру іпотек запису та зняття заборон, а саме: вірно зазначено по всьому тексту рішення розмір нежитлового приміщення - 2151,1 кв.м. Рішення місцевого суду в апеляційному порядку оскаржило Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» в особі представника за довіреністю Судак Д.Г. Апелянт прохає рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню. Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції вірно встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 10 червня 2008 року між відповідачем ОСОБА_4, як іпотекодавцем, та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Чернігівської обласної філії АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, для забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов»язань за договором невідновлюваної кредитної лінії № 959/2-017 від 10.06.2008 року укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 ( т.1 а.с.29-31). Накладено заборону на відчуження зазначених в іпотечному договорі нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів) за адресою: АДРЕСА_1. Також правильно з»ясовано, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24.09.2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 4.11.2010 року, було змінено сторону (пайовика) у договорі № 4 від 4 січня 2006 року про пайову участь в будівництві та у договорі № 5 від 18 червня 2007 року про пайову участь в будівництві, укладеного з виконавцем ВАТ «Полтаватрансбуд», а саме: пайовика ОСОБА_4 замінено на пайовика ОСОБА_3 Скасовано рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради № 515 від 23.10.2007 року та свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ 281664 від 24.10.2007 року, видане Управлінням житлово-комунального господарства на ім»я ОСОБА_4 Також скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення (магазин непродовольчих товарів) за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване на ім»я ОСОБА_4, та визнано за ОСОБА_3 право власності на дане нерухоме майно внаслідок заміни сторони у договорі (т.1 а.с.14-19). На виконання вищевказаного рішення суду першої інстанції та, відповідно до Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року №7/5, були скасовані реєстратором записи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 і створені нові записи про право власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення (магазин непродовольчих товарів) площею 2151,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить Витяг про державну реєстрацію прав від 3 грудня 2010 року № 28233129 ( т.1 а.с.66). Тому є вірним висновок місцевого суду, що в даному випадку не відбулося переходу права власності на спірне майно від ОСОБА_4 до ОСОБА_3, оскільки попередній запис права власності було анульовано, а рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24.09.2010 року встановлено право власності позивача на дане нерухоме майно з моменту здійснення ним інвестування будівництва. Згідно ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об»єктів нерухомого майна за умов, що дане майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього, відповідно до законодавства, може бути звернено стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об»єкт права власності, якщо інше не встановлено законом. Встановивши зазначені вище обставини і давши належну оцінку доводам сторін, та, врахувавши, що відповідач ОСОБА_4 незаконно оформила на себе право власності на спірне нерухоме майно, передавши його в подальшому Банку в іпотеку, місцевий суд дійшов вірного висновку про необхідність застосування до даних правовідносин ст. 215 ЦК України щодо визнання недійсним Іпотечного договору та припинення правовідносин, які виникли згідно цього договору. Тому суд правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 Рішення суду є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв»язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для його скасування. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неврахування судом вимог чинного законодавства щодо необхідності надання ОСОБА_3 статусу іпотекодавця, так як ОСОБА_4 не здійснювала йому відчуження спірного нерухомого майна (приміщення магазину непродовольчих товарів) по АДРЕСА_1. До того ж, право власності на дане майно у позивача виникло з моменту проведення ним інвестицій ВАТ «Полтаватрансбуд» за договорами про пайову участь у будівництві. Доводи апелянта про порушення місцевим судом вимог ст.338 п.4 ЦПК України теж не заслуговують на увагу, оскільки позивач під час повторного розгляду даної цивільної справи 13.08.2012 року змінив предмет позову, і суд розглянув позовні вимоги у відповідності до вимог ст. 11 ЦПК України. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи скарги про невірне посилання місцевого суду на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 14.05.2012 року по іншій аналогічній цивільній справі, оскільки дана обставина не впливає на законність ухваленого рішення. Посилання апелянта на неправильне зазначення судом у своєму рішенні розміру спірного нежитлового приміщення спростовуються наявною ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 21.12.2012 року, якою виправлені допущені в рішенні місцевого суду описки відносно загальної площі магазину непродовольчих товарів по АДРЕСА_1. Інші доводи також не заслуговують на увагу, оскільки не мають нових доказів та не спростовують правильне по суті рішення суду першої інстанції. Крім того, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані вимоги, передбачені ч.5 ст. 1057-1 ЦК України, оскільки дана норма Закону набрала чинності 04.11.2012 року і не може поширюватися на ті відносини, що виникли раніше. У зв»язку з цим, клопотання апелянта про накладення арешту на спірне нерухоме майно, відповідно до вимог даної статті, не підлягає задоволенню. За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2012 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: суддя (підпис) Л.М.Омельченко Судді: (підпис) О.А. Лобов (підпис) В.П. Пікуль Згідно: http://reyestr.court.gov.ua/Review/29452329
  7. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" липня 2013 р. Справа№ 911/1183/13 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дідиченко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Руденко М.А. при секретарі Кобець М.О. за участю представників: від позивача: Старжинська Т.Ю. - представник за довіреністю від 25.01.2013 року; від відповідача: Вакуленко О.М. - представник за довіреністю від 14.11.2012 року; від третіх осіб: 1) не з'явились; 2) не з'явились, розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 (суддя Заєць Д.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тілігул» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Треті особи: 1) Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Тетяна Анатоліївна 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» про визнання недійсним іпотечного договору та зобов'язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тілігул» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору від 12.11.2007 року та зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між позивачем та відповідачем договір іпотеки №09/І-124 від 12.11.2007 року суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсним у судовому порядку. Внаслідок визнання недійсним оскаржуваного іпотечного договору позивач просить суд зняти заборону відчуження, скасувати запис про обтяження вказаних нежилих приміщень та вилучити відповідний запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи, що на підставі іпотечного договору від 10 листопада 2009 року до Державного реєстру іпотек був внесений запис про обтяження вказаних нежилих приміщень, позивач, також, просить суд скасувати вказаний запис у Державному реєстрі іпотек. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 (суддя Заєць Д.Г.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 12.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул», який посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. 12.11.2007 року за реєстраційним № 6558, із змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29.12.2009 року за реєстраційним № 4323 та договором № 2 від 23.05.2011 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору за реєстраційним № 1779. Знято заборону відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі іпотечного договору, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним № 6558. Вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про заборону відчуження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі Іпотечного договору, який 12.11.2007 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним № 6558. Скасувано запис в Державному реєстрі іпотек про обтяження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що 12.11.2007 року був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Державного реєстру іпотек на підставі іпотечного договору, який 12.11.2007 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним №6558. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не припинив провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Крім того, апелянт зазначає, що предмет іпотеки був повернутий до стану зазначеного у правовстановлюючих документах, а отже на момент укладення іпотечного договору предмет іпотеки існував у вигляді, що відповідає його опису у правовстановлюючих документах. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 30.07.2013 року. Представник відповідача у судовому засіданні 30.07.2013 року підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні 16.07.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Як вбачається із матеріалів справи, 12.11.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» (надалі - позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (надалі - кредитор, відповідач) укладено договір відновлювальної кредитної лінії №06-10/363, за умовами якого, кредитор надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання в розмірі 3990000,00 грн. під 15,25 % річних, з кінцевим терміном погашення 11 листопада 2011 року на поповнення обігових коштів (далі - кредитний договір). Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23.05.2011 року встановлено новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості, а саме до 10.05.2014 року. В якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» зобов'язань перед відповідачем за договором відновлювальної кредитної лінії №06-10/363 від 12 листопада 2007 року, між позивачем (за договором - іпотекодавець) та відповідачем (за договором - іпотекодержатель) 12 листопада 2007 року укладено іпотечний договір за №09/І-124 (далі - іпотечний договір). Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору в якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» його зобов'язань перед іпотекодержателем за договором відновлювальної кредитної лінії №06-10/363, що укладений між іпотекодержателем та позичальником 12 листопада 2007 року, а також, виконання іпотекодавцем його зобов'язань перед іпотекодержателем за цим договором, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі, загальною площею 2522,00 м2 - приміщення адмінбудівлі під літерою "А", загальною площею 577,6 м2, приміщення цеху металообробки під літерою "Б", загальною площею 900,00 м2, приміщення цеху деревообробки під літерою "В", загальною площею 898,0 м2, приміщення пилорами під літерою "Г", загальною площею 146,4 м2, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70 (далі - предмет іпотеки). Згідно пункту 1.2 договору заставна вартість предмету іпотеки, за згодою сторін, становить 6 138 537,00 грн. Пунктом 1.3 іпотечного договору передбачено, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, вказаний у п. 1.1 цього договору, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серії І-КВ №002075, виданого Білоцерківською районною радою народних депутатів 30 березня 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198. Відповідно до пункту 1.7.9 іпотечного договору, предмет іпотеки належить позивачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 10 грудня 1997 року приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Є.В., зареєстрованого в реєстрі за №11650. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано Білоцерківським МБТІ 15 грудня 1997 року та записано в реєстрову книгу №9 за реєстровим №622. Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначив, що у зв'язку із світовою економічною кризою, позичальник не мав змоги належним чином здійснювати погашення кредиту, а тому звернувся листом № 33 від 21.01.2013 року до ТОВ «Тілігул» з проханням пошуку потенційних покупців на предмет іпотеки та здійснення експертної оцінки для подальшої її реалізації і погашення боргу. 13.02.2013 року позивач звернувся до ТОВ «Експертно-правове підприємство «Укрспецексперт» з клопотанням щодо проведення оцінки заставного майна для з'ясування дійсної ринкової вартості предмета іпотеки. У відповідь на зазначений лист експерт про неможливість проведення оцінки предмета іпотеки, оскільки в іпотечному договорі зазначено, що нежитлове приміщення під літ. «Г» становить 146, 4 кв.м, натомість фактично враховуючи добудову до будівлі під літ. «Г» вона становить 231, 8 кв.м. Водночас, площа, яка перевищує розмір, переданий в іпотеку, не може бути виділений окремо, оскільки зазначене приміщення є добудовою. Беручи до уваги викладене, позивач звернувся до суду першої інстанції про визнання договору іпотеки від 12.11.2007 року недійсним, оскілтьки зважаючи на те, що приміщення площею 85, 4 кв.м. під літ. «Г» хоч і не знаходяться в іпотеці у відповідача, позивач не може ним розпоряджатися, зокрема реалізувати його у зв'язку із тим, що воно є неподільним із частиною приміщення площею 146, 4 кв.м., яке знаходиться в іпотеці. Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, 16.09.2004 року між ТОВ «Тілігул» та ТОВ «Управління проектно-виробничих робіт» укладено договір про розроблення робочого проекту про переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування по вул. Храпачанській № 70 в м. Біла Церква, за умовами якого, генпроектувальник розробив проектування та переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування. 20.12.2004 року відділом містобудування, архітектури та ЖКГ Білоцерківської Районної державної адміністрації ТОВ «Тілігул» надано дозвіл на виконання будівельних робіт за №14/04 з переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування. 20.01.2005 року наказом за №7 Білоцерківської районної державної адміністрації затверджено акт державної технічної комісії по прийняттю в експлуатацію закінченої переобладнанням «Дільниці по розфасуванню круп для каш швидкого приготування», площею забудови 224,3 м2, кошторисна вартість 11378,03 грн.. Таким чином, судом встановлено, що під час реконструкції було змінено площу будівлі за літ. «Г» шляхом добудови загальною площею 85,4 кв.м., внаслідок чого площа забудови склала 231,8 кв.м. Крім того, судом встановлено, що на момент укладення спірного договору Комунальним підприємством «Білоцерківське МБТІ» було видано свідоцтво про право власності від 08.09.2005 року та витяг про реєстрацію права власності на частину нежитлової будівлі під літ. «Г», площею 85,4 кв.м., за реєстраційним №11999531 від 08.09.2005 року, номер запису 174 в книзі №2, Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Отже, на момент укладання іпотечного договору за позивачем було зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. «А» площею 577, 6 кв.м., «Б» площею 900, 0 кв.м., літ. «В» площею 898, 0 кв.м. та літ. «Г» площею 146, 4 кв.м., які розташовані за адресою м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70 та на частину нежитлової будівлі літ. «Г» площею 85, 4 кв. м., розташованою за адресою м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, яка не може бути відокремленою від частини будівлі під літ. «Г» площею 146, 4 кв.м. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що станом на 12.03.2013 року нежитлова будівля під літ. «Г» зареєстрована за позивачем вже загальною площею 231, 8 кв.м. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення. Так, відповідно, пунктом 1.1 спірного іпотечного договору встановлено, що за цим договором іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно - нежитлові будівлі, загальною площею 2 522, 00 кв.м., а саме: приміщення адмінбудівлі під літерою «А», загальною площею 577,6 кв.м., приміщення цеху металообробки під літерою «Б», загальною площею 900,00 кв.м., приміщення цеху деревообробки під літерою «В», загальною площею 898,0 кв.м., приміщення пилорами під літерою «Г», загальною площею 146,4 кв.м., розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Однак, як вже зазначалось вище, станом на день укладання іпотечного договору приміщення під літ. «Г» загальною площею 146,4 кв.м. не існувало, натомість, станом на день укладання спірного договору позивачу належало приміщення під літ. «Г», загальною площею 231,8 кв.м., яке розташоване за адресою Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70, що і мало б бути предметом іпотеки. Відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Отже, зі змісту п. 1.1 спірного договору іпотеки вбачається, що в ньому відсутній опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а саме: дані про дійсну площу та інформацію про введення в експлуатацію нежитлового приміщення літ. «Г», розташованого за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Крім того, як зазначалося раніше, пунктом 1.3 договору встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, вказаний у п. 1.1 цього договору, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серії І-КВ №002075, виданого Білоцерківською районною радою народних депутатів 30 березня 2001 року та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198. Проте, матеріали справи №911/1183/13 містять інші відомості відносно земельної ділянки, на якій знаходиться предмет іпотеки. Зокрема, в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 листопада 2004 року, з якого вбачається, що земельна ділянка, яка знаходиться на території Терезинської селищної ради, Білоцерківського району, Київської області за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, загальною площею 1,8079 га належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» на праві власності. До того ж, належність земельної ділянки на праві власності, яка розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку від 14.09.2010 року. Таким чином, не зважаючи на те, що станом на момент укладення спірного договору позивач не зареєстрував право власності на земельну ділянку, остання вже була передана йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.11.2004 року, і вказана обставина повинна була бути зазначена в договорі іпотеки, оскільки тягне за собою наслідок передбачений ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» Так, відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладання спірного договору), якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею). Таким чином, суд приходить до висновку, що в порушення умов Закону України «Про іпотеку», спірний договір іпотеки від 12.11.2007 року не містить усіх істотних умов, що вимагаються Законом України «Про іпотеку», зокрема опису предмета іпотеки, достатнього для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, також, в договорі відсутні умови передачі в іпотеку земельної ділянки, належної позивачу на праві власності. Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Як вже зазначалось судом, оскаржуваний договір іпотеки від 12.11.2007 року не містить усіх істотних умов договору, та не відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним іпотечний договір, укладений 12.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул», посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. 12.11.2007 року за реєстраційним №6558, із змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29.12.2009 року за реєстраційним №4323 та договором №2 від 23.05.2011 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору. Також, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги в частині зняття заборони відчуження в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про заборону відчуження предмету іпотеки, вилучення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про заборону відчуження предметів іпотеки та скасування запису в державному реєстрі іпотек про обтяження предмету іпотеки враховуючи наступне. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до пункту 2.6 порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом міністерства юстиції України 12 грудня 2011 року за №3502/5 для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу. 12.11.2007 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області внесено до реєстру заборон запис за № 6559 про заборону відчуження предмета іпотеки наступного змісту: «нежитлові будівлі літера «А», «Б», «В», «Г», площею 2522,00 кв.м., які знаходяться за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Храпачанська, будинок 70». Отже, підставою для внесення зазначеного запису №6559 до єдиного реєстру заборон був оскаржуваний іпотечний договір. Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, наслідком визнання іпотечного договору недійсним є скасування заборони відчуження предмета іпотеки і вилучення відповідного запису з єдиного реєстру іпотек. Крім того, під час судового розгляду справи відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності. Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як зазначалося раніше, позивач дізнався про порушення свого права в лютому 2013 року, коли експерт повідомив йому, що частина нежитлового приміщення під літ. «Г» площею 85,4 кв.м., яка не перебуває в іпотеці у відповідача, не може бути відділена від предмету іпотеки, а отже позивач не може вільно розпоряджатися нею. В той же час, позивач звернувся до суду з даним позовом 04.04.2013 року. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Крім того, відповідачем подано клопотання про застосування наслідків недійсності правочину. Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Згідно ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Частиною 2 ст. 5 Цивільного кодексу України передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Статтю 1057-1 Цивільного кодексу України доповнено до Цивільного кодексу України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» від 2 жовтня 2012 року за №5405-VI. У пункті 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27 грудня 2012 року за №01-06/1941/2012 «Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» Вищий господарський суд України зазначив, що дія Закону поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності. Оскільки, спірний договір іпотеки укладено 12 листопада 2007 року, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» набрав чинності 4 листопада 2012 року, крім пункту 6 розділу I, який набирає чинності 19 січня 2013 року, тому місцевий суд прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідача про застосування наслідків недійсності правочину задоволенню не підлягає. Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для припинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Так, статтею 5 спірного договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошевцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків. Положеннями ст. 5 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Отже, передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 9 грудня 2009 року за №6-20669св07. Водночас, судом встановлено, що між сторонами не існувало спору на момент укладання угоди. Таким чином, підстави для припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України відсутні. За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 - без змін. 3. Матеріали справи № 911/1183/13 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України. Головуючий суддя Дідиченко М.А. Судді Пономаренко Є.Ю. Руденко М.А. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32718428
  8. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 25 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання виконаним та припиненим кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 24 березня 2008 року між ним та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 55 тис. доларів США. Зазначав, що він повністю погасив даний кредит 18 травня 2010 року. Проте банк 30 березня 2011 року повідомив його про заборгованість по кредиту у розмірі 4 045 доларів США, а 1 червня 2011 року визначив розмір заборгованості у вигляд невиплаченої комісії за резервування коштів у розмірі 3 394 долари 80 центів США. Вважав такі дії та вимоги банку неправомірними та просив визнати його зобов'язання за кредитним договором виконаними, а дію договору - припиненою. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 червня 2012 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Визнано зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором від 24 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк», виконаними у повному обсязі. Визнано таким, що припинив свою дію, кредитний договір від 24 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Справа в апеляційному порядку розглядалась неодноразово. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із того, що встановлення визначеної кредитним договором суми винагороди за резервування ресурсів обмежується терміном до повного погашення кредиту, будь-які додаткові умови, що пов'язують дату повного погашення кредиту із графіком його погашення відсутні, тому нарахування такої винагороди повинно здійснюватися до повного погашення кредиту за фактичну кількість днів резервування. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, встановленим правовідносинам та нормам права, які вірно застосовані. Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що встановлення передбаченої кредитним договором суми винагороди за резервування ресурсів обмежується терміном до дати повного погашення кредиту, при цьому відсутні будь-які додаткові умови, що пов'язують дату повного погашення кредиту із графіком його фактичного погашення. Проте погодитись із таким висновками апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 55 тис. доларів США. 18 травня 2010 року ОСОБА_3 було повністю погашено кредит за кредитним договором шляхом проведення повного розрахунку. Згідно з довідкою від 20 травня 2010 року № 2411 на заставне майно: трьохкімнатну квартиру загальною площею 78,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем була надана згода на вилучення майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а також його вилучено з Державного реєстру іпотек. Також факт дострокового погашення ОСОБА_3 кредиту підтверджується копіями квитанцій, які судом першої інстанції належним чином оцінені. Відповідно до умов договору, погашення заборгованості за цим договором (за винятком, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступний спосіб: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 630 доларів 83 центи США згідно графіку погашення для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Згідно п. 8.5 договору при достроковому (як повному, так і частковому) погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом 0 % від суми кредиту, що погашається достроково. Згідно ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до п. 3.6 договору позичальник сплачує банку винагороду у розмірі й у строки, визначені п. 8.1 договору від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту. При цьому, незалежно від дня останнього періоду сплати до дня остаточного погашення кредиту винагорода сплачується у вказаному розмірі. У п. 4.4 договору передбачено, що винагорода за резервування ресурсів нараховується за весь час резервування (до дати погашення кредиту), при цьому сумою зарезервованих ресурсів вважається сума, вказана у графіку погашення кредиту. Пунктом 3.3 договору передбачено, що нарахування винагород, передбачених, зокрема п. 8.1 здійснюється в останню дату їх сплати, зазначену в п. 7.1 договору. Разом з тим, п. 7.1 кредитної угоди вказане положення не врегульоване. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 розтлумачено положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які поширюються на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право дострокового повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат. Споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує відсотки за користування кредитом та вартість всіх послуг, пов'язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом. Кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов'язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною. Отже, сплата винагороди за резервування кредитних ресурсів не є самостійним зобов'язанням за вказаним кредитним договором, а є похідним від основного кредитного зобов'язання, у зв'язку з виконанням позивачем обов'язку повернення суми кредиту у відповідача після цього відпала потреба у резервуванні таких ресурсів, і відповідно до останнього по нарахуванню такої винагороди неправомірні, оскільки ним фактично поставлено питання про сплату винагороди за послугу, яка вже не надається. Апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернувся та прийшов до помилкових висновків, відмовивши в задоволенні позову. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити. Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2013 року скасувати, залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 червня 2012 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/36369613
  9. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/793/1121/13 Категорія : 27 Головуючий по 1 інстанції Гончарук В.М. Доповідач в апеляційній інстанції Демченко В. А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Демченка В.А. суддів Бородійчука В. Г, Василенко Л.І. при секретарі Фоменко Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування Уманської міської ради про визнання нікчемною частини кредитного договору, визнання недійсним додаткового договору, договору іпотеки та виключення з державного реєстру іпотек реєстрацію договору іпотеки, - в с т а н о в и л а : Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приват Банк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Уманської міської ради про визнання нікчемним п.2.3.1 кредитного договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року. Свої вимоги мотивував тим, що він із ПАТ КБ «Приват Банк» уклав кредитний договір від 26 березня 2008 року і отримав кредит на купівлю квартири АДРЕСА_1. Згідно ч. 3 ст.1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка по кредитному договору є незмінною протягом усього строку кредитного договору, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Крім того, відповідач зобов'язаний був письмово повідомити позичальника протягом 7 календарних днів з дати її зміни, а тому позивач просив визнати недійсним додаткову угоду № 1/1-1 до зазначеного кредитного договору від 12 липня 2010 року про збільшення річної відсоткової ставки по кредиту до 14,62 %, оскільки текст угоди виконано на касовому апараті і має вигляд касового чеку, підписана касиром банку, яка не уповноважена на укладення угод та не скріплена печаткою банку, відсутнє його волевиявлення, як позичальника, він її підписав під час здійснення чергового платежу по кредитному договору в касі банку, вважаючи цей документ касовим чеком про платіж, тому ця додаткова угода є недійсною. Перед укладенням додаткового договору про збільшення відсоткової ставки відповідач повинен був надати письмове роз'яснення про сукупну вартість кредиту з урахуванням нової відсоткової ставки, але цього зроблено не було. В послідуючому, позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним договір іпотеки ВКК № 068803, укладений 1 квітня 2008 року на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що такої квартири не існує, а фактично квартира знаходиться по АДРЕСА_1. На час укладення договору в нього був малолітній син, про що було відомо представникам відповідача, але при посвідченні договору іпотеки нотаріусом було відсутнє рішення органу опіки та піклування Уманської міської ради, так як договір стосується права дитини на користування квартирою. Також, відсутня згода дружини на укладення ним договору іпотеки, дані обставини є істотними і тому договір іпотеки є недійсним. В разі визнання договору іпотеки недійсним є необхідність виключити з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна квартири АДРЕСА_1, оскільки така заборона накладена без відповідної правової підстави, так як предметом договору іпотеки в дійсності є квартира АДРЕСА_1 В судовому засіданні в суді першої інстанції позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, пояснивши, що він дійсно з ПАТ КБ «ПриватБанк» уклав кредитний договір від 26 березня 2008 року і отримав кредит на купівлю квартири АДРЕСА_1. Вказану квартиру заклав в іпотеку, але нотаріусом записано предмет іпотеки: кв. АДРЕСА_1, хоча заборона на відчуження квартири накладена на квартиру АДРЕСА_1. Крім цього, іпотека укладена без дозволу органу опіки та піклування Уманської міської ради, який мав би бути обов'язково, в зв'язку із наявністю в нього малолітнього сина, Ярослава, який проживав з ним та його дружиною за іншою адресою, а після купівлі квартири по АДРЕСА_1, вони переїхали туди проживати. До звернення з позовом до суду він сплачував кредит рівними платежами. В засіданні суду йому стало відомо про нібито укладену між ним та банком додаткову угоду, згідно якої процентна ставка по кредиту збільшилася з 12% річних до 14,62% річних, що є неправомірним. Рішенням Уманського міськрайонного суду у Черкаської області від 31 січня 2013 року позов ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Уманської міської ради, про визнання нікчемною частини кредитного договору, визнання недійсними додаткового договору, договору іпотеки, виключення з державного реєстру іпотек запис про реєстрацію договору іпотеки та з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна задоволено частково та визнано недійсним додатковий договір № 1/1-1 від 12 липня 2010 року укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, до кредитного договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту. Визнано збільшення відсоткової ставки ПАТ КБ «Приват Банк» 12 липня 2010 року по кредитному договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року неправомірним. Визнано недійсним договір іпотеки ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року укладений між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Виключено з державного реєстру іпотек запис за № 1-1335 від 1 квітня 2008 року про державну реєстрацію договору іпотеки ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року. Виключено з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 1-1336 від 1 квітня 2008 року щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про визнання нікчемним п.2.3.1 кредитного договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року укладеного між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 107 гривень 30 копійок. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 214 гривень 60 копійок. Не погоджуючись із рішенням суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити повністю, оскільки вважає його ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, інші сторони по справі, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду в засідання не з'явились, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення по наступних підставах. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і як наслідок ухвалив рішення по справі з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір від 26 березня 2008 року і отримано кредит на купівлю квартири АДРЕСА_1. Вказану квартиру взято в іпотеку, але нотаріусом записано предметом іпотеки: кв. АДРЕСА_1, хоча заборона на відчуження квартири накладена на квартиру АДРЕСА_1( а. с. 36 - 38). Відповідно до п.2.3.1 зазначеного кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юктури ринку грошових ресурс України, а саме зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% порівнянні з курсом долара США до гривні встановленого на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розмірі відрахувань у страховий фонд. При цьому банк надсилає позичальнику повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. ( а. с. 7 на звороті). Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки при укладенні кредитного договору 26.03.2008 року сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст. 628, 1054, 1055 ЦК України і в ньому сторони визначили умови підвищення процентної ставки в односторонньому порядку, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661, яким доповнено ЦК України ст.1056-1 та заборонено банкам збільшувати процентну ставку в односторонньому порядку, набув чинності з 10 січня 2009 року, тому, зважаючи на закріплене Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інші нормативно-правових актів (ч.1 ст.58), всі рішення банку у будь-якій формі щодо підвищення ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними (Рішення конституційного Суду України від лютого 1999 року № І-рп/99), дія вказаного Закону № 661 поширюється на п.2.3.1 кредитного договору. Тому, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним додаткового договору №1 від 12 липня 2010 року, до кредитного договору від 26 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту до 14,62 % річних, визнання даного збільшення неправомірним та визнання недійсним договору іпотеки серії ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, суд першої інстанції правильно визнав їх обґрунтованими та підтвердженими доказами. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що статтею 207 ЦК України, встановлено вимоги до письмової форми правочину, зокрема згідно ч.2, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими акт цивільного законодавства та скріплюється печаткою. Додаткова угода 1/1-1 від 12 липня 2010 року до кредитного договору від 26 березня 2008 року, не підписана уповноваженим працівником банку, так як відсутні відомості про представника банку та його повноваження, а представником відповідача не надано доказів з даного приводу у судовому засіданні, на угоді відсутня печатка банку, угода виконана у формі касового чеку, що дійсно свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_6 та домовленості обох сторін (а.с.153). Таким чином, зміст даного правочину суперечить ст. 1056-1 ЦК України, оскільки прийнятий після набрання чинності вказаною статтею. Також колегія погоджується із висновком суду першої інстанції відносно визнання недійсним договору іпотеки ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року укладеного між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк». В п.33.3 договору визначено, що предметом іпотеки ( а. с. 36 - 39) значиться квартира № 78 по вул. Ж.Революції - 21 у м. Умані Черкаської області, а згідно довідки Уманського виробничого відділку КП «ЧООБТІ» № 3677 від 28 листопада 012 року за адресою: вул. Ж.Революції - 21 у м. Умані рахується гуртожиток Уманського технікуму механізації і квартири № 78 в ньому не існує. Таким чином, даний запис предмета іпотеки записаний помилково замість квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачу ОСОБА_6, що не заперечували сторони в судовому засіданні, також підтверджується п.8.3 кредитного договору від 26 березня 2008 року, згідно якого забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає іпотека трикімнатної квартири АДРЕСА_1, тому договір іпотеки підлягає визнанню недійсним. Згідно Закону України «Про іпотеку» та п. 30 договору іпотеки від 01.04.2008 року, внесення змін до договору допускається лише за згодою сторін, вони вносяться у письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню. Сторони такої згоди не надали і судовому засіданні суду першої інстанції не досягли, а нотаріус позбавлений права самостійно з власної ініціативи внести відповідні зміни, тому залишення договору іпотеки чинним створить негативні правові наслідки, щодо права власності на нерухоме майно у вигляді гуртожитку Уманського технікуму механізації та порушить права інших осіб. Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3 статті 203 ЦК України, а саме, щодо додаткового договору № 1/1-1 від 12 липня 2010 року, до кредитного договору від 28 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту до 14,62 % річних, всіх трьох умов: ч. 1 - зміст правочину не може суперечити цьому кодексу; ч.2 - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності; ч.3 волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Щодо договору іпотеки від 1 квітня 2008 року ВКК № 168803, ч.1 - зміст правочину не може суперечити цьому правочину, моральним засадам суспільства, а також іншим актам цивільного законодавства, тобто Закону України «Про іпотеку», ст.5, згідно якої предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності, може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку, як окремий виділений в натурі об'єкт права власності. Судом установлено, що спірний договір іпотеки не відповідає зазначеним вимогам закону в частині предмета іпотеки і тому сам правочин втрачає правові наслідки, які сторони мали намір досягти. У відповідності до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У зв'язку з визнанням недійсним договору іпотеки від 1 квітня 2008 року ВКК № 068803, у суду першої інстанції були підстави для задоволення позовних вимог про виключення з державного реєстру іпотек запису за № 1-1335 від 1 квітня 2008 року про державну реєстрацію договору іпотеки та виключення з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 1-1336 від 1 квітня 2008 року щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, так як відсутня правова підстава даних записів. А тому, зважаючи на викладені положення законодавства та враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно було частково задоволено позовні вимоги позивача та ухвалено рішення при правильному застосуванні норм матеріального права, а тому доводи апеляційної скарги є не обгрунтованими і вона не підлягає до задоволення. Окрім цього, під час апеляційного розгляду справи, апелянт звернувся до апеляційного суду з заявою про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 в порядку ст.1057 - 1 ЦК України. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 N 5405-VI, який набрав чинності 04.11.2012, крім пункту 6 розділу I, який набирає чинності 19.01.2013, і яким введено в дію ст. 1057 - 1 ЦК України. Статтею 10571 ЦК України визначено також порядок забезпечення позову про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором. Так, під час розгляду справи або у прийнятті рішення про визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на таке майно. Відповідною нормою передбачено зняття арешту з майна у випадку, коли протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. При цьому, якщо у зазначений строк зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно. У такому разі арешт на майно підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом. Водночас під час розгляду справи або при прийнятті рішення про визнання недійсним договору застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Зняття такого арешту може мати місце після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої статті 10571 ЦК України. За змістом приписів статті 10571 ЦК України суд зобов'язаний вирішувати питання щодо накладення арешту на майно у випадках, передбачених частинами другою і п'ятою цієї статті ЦК України. Проте, дія ст. 1057 - 1 ЦК України поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності, у зв'язку з чим заява апелянта про накладення арешту на спірну квартиру задоволенню не підлягає. Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права та ухвалено рішення з додержанням положень законодавства, а доводи апелянта у апеляційній скарзі на те, що рішення суду незаконне нічим не підтверджено та не наведено підстави, передбачені ст. 309 ЦПК України , які б давали підстави скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі. Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ПАТ КБ « Приватбанк» відхилити. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ « Приватбанк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування Уманської міської ради про визнання нікчемною частини кредитного договору, визнання недійсним додаткового договору, договору іпотеки та виключення з державного реєстру іпотек реєстрацію договору іпотеки, а також заборону відчуження об'єкту нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення. Головуючий : Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/30731824
  10. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" лютого 2013 р. Справа№ 5011-37/12107-2012 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Пономаренка Є.Ю. суддів: Дідиченко М.А. Руденко М.А. за участю представників: від позивача - представник не прибув; від відповідача - Тарасенко Н.В., довіреність № 7-ГО/13 від 15.01.2013; від третьої особи - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан Алла Олексіївна - представник не прибув; від третьої особи - Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в особі Запорізької філії - представник не прибув; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" на рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 у справі № 5011-37/12107-2012 (суддя Гавриловська І.О.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мисан Алла Олексіївна, 2. Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в особі Запорізької філії про визнання недійсними іпотечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007, договору застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007 та усунення перешкод в користуванні та розпорядженні рухомим і нерухомим майном ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про визнання недійсними іпотечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007, договору застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007 та усунення перешкод в користуванні та розпорядженні рухомим і нерухомим майном, шляхом вилучення з Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна. Рішенням господарського суду міста Києва від 31.10.2012 у справі № 5011-37/12107-2012 позов задоволено частково: визнано недійсними іпотечний договір № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007 та договір застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007, укладені між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод"; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При ухваленні рішення про задоволення позову в частині визнання недійсними іпотечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007 та договору застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007 суд виходив з того, що оскільки рішенням господарського суду Рівненської області від 25.10.2011 року у справі № 5019/837/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2012 р., визнано недійсним договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р., укладений між ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" та ТОВ "Український промисловий банк", то оскаржувані договори, якими було забезпечено виконання зобов'язання позичальника за вищезазначеним кредитним договором, підлягають визнанню недійсними. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні рухомим і нерухомим майном шляхом вилучення з Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна, суд першої інстанції з огляду на недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2012 у справі № 5011-37/12107-2012 скасувати та припинити провадження у справі. Апеляційна скарга, мотивована, зокрема, тим, що судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення не було застосовано положення ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу країни, яка визначає правові наслідки недійсності кредитного договору, а також договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" у справі № 5011-37/12107-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Пономаренку Є.Ю. Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 було сформовано для розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" колегію суддів у складі головуючого судді Пономаренка Є.Ю., суддів: Дідиченко М.А., Буравльова С.І. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 у справі № 5011-37/12107-2012 апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" прийнята до провадження та її розгляд призначено на 23.01.2013. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2013 розгляд справи № 5011-37/12107-2012 відкладено на 11.02.2013. Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2013 у зв'язку з відпусткою судді Буравльова С.І. розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" по справі № 5011-37/12107-2012 визначено здійснити колегією суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.; судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А. Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 11.02.2013 підтримав вимоги за апеляційною скаргою. Позивач та треті особи не скористались правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином: ухвали суду направлялися за адресою, яка є їх офіційним місцезнаходженням. Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу. Водночас, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 № 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23). У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Крім того, явка представників сторін не визнавалася обов'язковою. Будь-яких заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи з наданням доказів поважності неможливості участі в засіданні суду від позивача та третьої особи не надійшло. Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. Між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (банк за договором) та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" (позичальник за договором) 19.10.2007 р. укладено договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07. Предметом договору є правовідносини, за якими Банк зобов'язався відкрити позичальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надати кредитні кошти на наступних умовах: ліміт кредитування -еквівалент 2 000 000 доларів США, що змінюється відповідно до графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку № 1 до цього договору, валюта ліміту кредитування - долар США, валюта кредиту - долар США, євро, гривня; строк кредитної лінії: з 19 жовтня 2007 року до 18 жовтня 2012 року включно, процентна ставка: у доларах США 13% процентів річних; у євро - 11, 5% процентів річних, у гривні 18,5% процентів річних; мета використання коштів -поповнення обігових коштів. Відповідно до п. 3.1 даного договору виконання позичальником зобов'язань за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів за користування ним, комісій, штрафних санкцій, інших платежів, передбачених цим договором) забезпечуються, зокрема, але не виключно: 3.1.1. Іпотекою: нежилі приміщення, загальною площею 16 313, 10 кв.м., які розташовані за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, що належить на праві власності ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод", ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 05467240. 3.1.2. Заставою рухомого майна: обладнання в кількості 587 одиниць, яке знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, що належить на праві власності ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод", ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 05467240; 3.1.3. Порукою фізичної особи - Попова Олега Анатолійовича, ідентифікаційний номер 2825508156. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", як іпотекодержателем та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод"), як іпотекодавцем 19.10.2007р. укладено іпотечний договір № 63/Zквіп-07, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан Аллою Олексіївною за реєстровим номером - 157. Іпотека за цим Договором забезпечує вимоги за кредитними договором № 63/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 19.10.2007 р. (а також будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо), укладеним між Іпотекодержателем і ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" (п.1.1 договору). Предметом іпотеки за даним іпотечним договором є нерухоме майно: - силікатний цех: будівля грохота (літ. Є), галерея №4 (літ. І), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 227,5 (двісті двадцять сім цілих п'ять десятих) кв. м.; - склад по ремонту контейнерів транспортно-збутового цеху (літ.С1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 58,8 (п'ятдесят вісім цілих вісім десятих) кв. м.; - приміщення обертової печі вапняного цеху (літ. 32), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 177,7 (сто сімдесят сім цілих сім десятих) кв. м.; - склад крейди вапняного цеху (літ. И2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 768,7 (сімсот шістдесят вісім цілих сім десятих) кв. м.; - паросиловий цех: будівля компресорної станції (літ. Л), добудова компресорної станції (літ. К), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 269,5 (двісті шістдесят дев'ять цілих п'ять десятих) кв. м.; - паросиловий цех: будівля котельні (літ. О), добудова котельні і бойлерної (літ. Н), будівля котельні (літ. П), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 1296,4 (одна тисяча дев'яносто шість цілих чотири десятих) кв. м.; - пожежне депо на 1 машину ЛВТ і А (літ. Б1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 228,5 (двісті двадцять вісім цілих п'ять десятих) кв. м.; - насосна водовідливна гірничого цеху (літ. 01), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 24,2 (двадцять чотири цілих дві десятих) кв. м.; - будівля збуту транспортно-збутового цеху (літ. ПІ), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 355,9 (триста п'ятдесят п'ять цілих дев'ять десятих) кВ. м.; - тепловозне депо транспортно-збутового цеху (літ. Р1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 104,4 (сто чотири цілих чотири десятих) кв. м.; - матеріальний склад (літ. Ф), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 687,5 (шістсот вісімдесят сім цілих п'ять десятих) кв. м.; - будинок, прорабський автодільниці (літ. Ю), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 517,2 (п'ятсот сімнадцять цілих дві десятих) кв. м.; - склад газобалонів (літ. У), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 17,5 (сімнадцять цілих п'ять десятих) кв. м.; - автогараж на 10 автомашин автотранспортного цеху (літ. Я), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 313,5 (триста тринадцять цілих п'ять десятих) кв. м.; - будівля складу паливно-мастильних матеріалів (літ. А1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 82,2 (вісімдесят дві цілих дві десятих) кв. м.; - силікатний цех: головний виробничий корпус (літ. Ж), автоклавне відділення /прибудова/ (літ. 3), прибудова пресового відділення (літ. Е), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 2892,1 (дві тисячі вісімсот дев'яносто дві цілих одна десята) кв. м.; - вапняний цех: виробничі приміщення завантаження (літ. В2), галерея №1 (літ. Г2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 468,0 (чотириста шістдесят вісім) кв. м.; - вапняний цех: відділення грануляції (літ. А2), будівля бункера над сушільною решіткою (літ. Б2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 111,4 кв.м.; - адміністративно-побутовий корпус вапняного цеху (літ ЦІ), галерея №5 силікатного цеху (літ. Ч1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 763,5 (сімсот шістдесят три цілих п'ять десятих) кв. м.; - електроцех: ЗРУ високовольтної 110-10 кв. (літ У1), ЗРУ-10 високовольтної підстанції (літ. Ф1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 346,4 (триста сорок шість цілих чотири десятих) кв. м.; - гірничий цех: склад техніки (літ. МІ), мотовозне депо (літ. НІ), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 345,2 (триста сорок п'ять цілих дві десятих) кв. м.; - будівля мазутопідігрівача паросилового цеху (літ. Р), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 202,7 (двісті дві цілих сім десятих) кв. м.; - будівля автосвердловини №1 паросилового цеху (літ. У), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 9,5 (дев'ять цілих п'ять десятих) кв. м.; - станція перекачки конденсату паросилового цеху (літ. X), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 4,4 (чотири цілих чотири десятих) кв. м.; - газорозподільний пункт паросилового цеху (літ. Т), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 54,7 (п'ятдесят чотири цілих сім десятих) кв. м.; - корпус заводоуправління (літ. А), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 1163,9 (одна тисяча шістдесят три цілих дев'ять десятих) кв.м.; - шліфувальне відділення ремонтно-механічного цеху (літ. К1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 583,1 (п'ятсот вісімдесят три цілих одна десята) кв. м.; - відділення ремонтно-механічної майстерні ремонтно-механічного цеху (літ. ЛІ), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 787,1 (сімсот вісімдесят сім цілих одна десята) кв. м.; - станція зворотного водопостачання паросилового цеху (літ. М), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 27,3 (двадцять сім цілих три десятих) кв. м.; - побутові приміщення паросилового цеху (літ. Й), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 65,4 (шістдесят п'ять цілих чотири десятих) кв. м.; - галерея №6 вапняного цеху (літ. Й2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 173,1 (сто сімдесят три цілих одна десятих) кв. м.; - бункерний склад вапняного цеху (літ. Л2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 315,0 (триста п'ятнадцять) кв. м.; - відділення перевантаження вапняного цеху (літ. Ш1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 175,8 (сто сімдесят п'ять цілих вісім десятих) кв. м.; - приміщення прийому піску силікатного цеху (літ. И), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 11,0 (одинадцять) кв. м.; - сторожова будка транспортно-збутового цеху (літ. ТІ), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 4,1 (чотири цілих одна десята) кв. м.; - склад вапна вапняного цеху (літ. К2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 38,4 (тридцять вісім цілих чотири десятих) кв. м.; - резервуар для паливо - мастильних матеріалів паросилового цеху (літ. Ч), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 69,8 (шістдесят дев'ять цілих вісім) кв. м.; - приміщення головки печі вапняного цеху (літ. Е2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 107,3 (сто сім цілих три десятих) кв. м.; - складські приміщення ремонтно-будівельного цеху (літ. Е2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 175,9 (сто сімдесят п'ять цілих дев'ять десятих) кв. м.; - склад солі паросилового цеху (літ. С), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 56,1 (п'ятдесят шість цілих одна десята) кв. м.; - ремонтно-будівельний цех: розчинний вузол (літ. Д1), прибудова розчинно-бетонного вузла (літ. Г2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 233,9 (двісті тридцять три цілих дев'ять десятих) кв. м.; - силікатний цех: головний виробничий корпус масозаготовочного відділення (літ. Б), галерея №7 (літ. В), побутове приміщення (літ. Г), прибудова побутового корпусу 2-й поверх (літ. Д), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 1970,5 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят цілих п'ять десятих) кв. м., що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Нова Любомирка, вулиця Промислова, буд. 1. Договором №1, укладеним 26.12.2007р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод") внесено зміни до п.1.1 іпотечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007 в частині процентної ставки за користування кредитом. Крім цього, також з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", як заставодержателем та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод"), як заставодавцем 19.10.2007 р. укладено договір застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан Аллою Олексіївною за реєстровим номером - І59. Застава за цим договором забезпечує вимоги Заставодержателя за кредитними договором № 63/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 19.10.2007 р. (а також будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо), укладеним між Заставодержателем і ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" (п.1.1 договору). Відповідно до п. 1.2 даного договору предметом застави є виробниче обладнання в кількості 587 одиниць, перелік якого викладений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Договором №1, укладеним 26.12.2007р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод") внесено зміни до п.1.1 договору застави № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007 в частині процентної ставки за користування кредитом. У зв'язку із укладенням вищезазначених договорів іпотеки та застави приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан Аллою Олексіївною та державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в особі Запорізької філії до Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Дtржавного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено записи про обтяження майна, що належить публічному акціонерному товариству "Любомирський вапняно-силікатний завод". Так, відповідно до витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 31.07.2012 р. № 37152083 (т.1, а.с. 79-97) приватним нотаріусом Мисан А.О. 19.10.2007 р. зареєстровано наступні заборони відчуження об'єктів нерухомого майна: - запис №1 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876576 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: силікатний цех: головний виробничий корпус масозаготовчого відцілення (літ.Б), галерея №7(літ.В), побутове приміщення(літ.Г), прибудова побутового корпусу 2-й поверх (літ.Д), номер за РПВН: 17046570, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №2 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876612 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: ремонтно будівельний цех: розчинний вузол (літ. Д1), прибудова розчинно-бетонного вузла (літ. Г2), номер за РПВН: 17053793, Рівненська область, Рівненський район, с.Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №3 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876621 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: склад солі паросилового цеху (літ. С), номер за РПВН: 17054016, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №4 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876632 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: складські приміщення ремонтно-будівельного цеху (літ. Е2), номер за РПВН: 17053825, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №5 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876646 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: приміщення головки печі вапняного цеху (літ. Е2), номер за РПВН: 17050959, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №6 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876654 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: резервуар для паливно мастильних матеріалів паросилового цеху (літ. Ч), номер за РПВН: 17054092, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №7 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876663 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: склад вапна вапняного цеху (літ. К2), номер за РПВН: 17051614, Рівненська область, Рівненський район, с.Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №8 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876669 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: сторожова будка транспортно-збутового цеху (літ. ТІ), номер за РПВН: 17053012, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №9 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876676 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: приміщення прийому піску силікатного цеху (літ. И), номер за РПВН: 17042627, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №10 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876682 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: відділення перевантаження вапняного цеху (літ. Ш1), номер за РПВН: 17051929, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №11 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876683 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: бункерний склад вапняного цеху (літ. Л2), номер за РПВН: 17051862, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №12 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876687 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: галерея №6 вапняного цеху (літ. Й2), номер за РПВН: 17051585, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №13 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876689 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: побутові приміщення паросилового цеху (літ. Й), номер за РПВН: 17053931, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №14 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876692 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: станція зворотнього водопостачання паросилового цеху (літ. М), номер за РПВН: 17053968, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №15 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876695 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: відділення ремонтно-механічної майстерні ремонтно-механічного цеху (літ. ЛІ), номер за РПВН: 17042879, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №16 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876699 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: шліфувальне відділення ремонтно-механічного цеху (літ. К1), номер за РПВН: 17042791, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис № 17 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876703 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: корпус заводоуправління (літ. А), номер за РПВН: 17040806, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №18 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876705 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: газорозподільний пункт паросилового цеху (літ. Т), номер за РПВН: 17054018, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №19 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876708 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: станція перекачки конденсату паросилового цеху (літ. X), номер за РПВН: 17054065, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №20 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876713 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: будівля автосвердловини №1 паросилового цеху (літ. У), номер за РПВН: 17054037, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №21 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876720 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: будівля мазутопідігрівача паросилового цеху (літ. Р), номер за РПВН: 17054005, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №22 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876726 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: гірничий цех: склад техніки (літ. МІ), мотовозне депо (літ. НІ), номер за РПВН: 17052463, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №23 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876728 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: електроцех: ЗРУвисоковольтної 110-10 кв. (літ. У1), ЗРУ-10 високовольтної підстанції (літ. Ф1) , номер за РПВН: 17053088, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №24 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876731 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: адміністративно- побутовий корпус вапняного цеху (літ. ЦІ), галерея №5 силікатного цеху (літ. 41), номер за РПВН: 17049045, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №25 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876734 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: силікатний цех: будівля грохота (літ. Є), галерея №4 (літ І), номер за РПВН: 17042684, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №26 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876736 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: склад по ремонту контейнерів транспортно-збутового цеху (літ. СІ), номер за РПВН: 17052976, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №27 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876738 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: приміщення обертової печі вапняного цеху (літ. 32), номер за РПВН: 17051011, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №28 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876739 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: склад крейди вапняного цеху (літ. И2), номер за РПВН: 17051518, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №29 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876740 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: паросиловий цех: будівля компресорної станції (літ. Л), добудова компресорної станції (літ. К), номер за РПВН: 17053962, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №30 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876741 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: паросиловий цех: будівля котельні (літ. О), добудова котельні і бойлерної (літ. Н), будівля котельні розширення (літ. П), номер за РПВН: 17054002, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №31 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876742 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: вапняний цех: виробничі приміщення завантаження (літ. В2), галерея №1 (літ. Г2), номер за РПВН: 17050904, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №32 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано:19.10.2007 за № 5876743 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: вапняний цех: відділення грануляції (літ. А2), будівля бункера над сушільною решіткою (літ. Б2), номер за РПВН: 17050782, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №33 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876746 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: пожежне депо на 1 машину ЛВТ і А (літ. Б1), номер за РПВН: 17053712, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №34 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876748 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: насосна водовідливна гірничого цеху (літ. 01), номер за РПВН: 17052571, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №35 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876750 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: будівля збуту транспортно-збутового цеху (літ. ПІ), номер за РПВН: 17052622, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №36 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876752 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: тепловозне депо транспортно-збутового цеху (літ. Р1), номер за РПВН: 17052937, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №37 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876754 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: матеріальний склад (літ. Ф), номер за РПВН: 17053347, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №38 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876755 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: будинок, прорабський автодільниці (літ. Ю), номер за РПВН: 17053425, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №39 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876757 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: автогараж на 10 автомашин автотранспортного цеху (літ. Я), номер за РПВН: 17053447, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №40 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876758 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: будівля складу паливно-мастильних матеріалів (літ. А1), номер за РПВН: 17053537, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №41 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876759 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: силікатний цех: головний виробничий корпус (літ. Ж), автоклавне відділення /прибудова/ (літ. 3), прибудова пресового відділення (літ. Е), номер за РПВН: 17042495, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №42 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5879832 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: склад газобалонів (літ. У), номер за РПВН: 17053395, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.. Згідно Витягу з державного реєстру іпотек від 01.08.2012 р. № 37182539 (т.1, а.с. 98-103), на підставі іпотечного договору №157 від 19.10.2007, приватним нотаріусом Мисан А.О. 30.10.2007 р. зареєстровано за № 5937479 іпотеку на об'єкти обтяження: силікатний цех: будівля грохота (літ. Є), галерея №4 (літ. І), номер за РПВН: 17042684, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; склад по ремонту контейнерів транспортно-збутового цеху (літ. СІ), номер за РПВН: 17052976, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; приміщення обертової печі вапняного цеху (літ. 32) номер за РПВН: 17051011, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; склад крейди вапняного цеху (літ. И2), номер за РПВН: 17051518, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; паросиловий цех: будівля компресорної станції (літ. Л), добудова компресорної станції (літ. К), номер за РПВН: 17053962, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; паросиловий цех: будівля котельні (літ. О), добудова котельні і бойлерної (літ. Н), будівля котельні розширення (літ. П), номер за РПВН: 17054002, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; пожежне депо на 1 машину ЛВТ і А (літ. Б1) номер за РПВН: 17053712, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; насосна водовідливна гірничого цеху (літ. 01) номер за РПВН: 17052571, Рівненська обл., Рівненський р.-н, с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; будівля збуту транспортно-збутового цеху (літ. ПІ), номер за РПВН: 17052622, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; тепловозне депо транспортно-збутового цеху (літ. Р1), номер за РПВН: 17052937, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; матеріальний склад (літ. Ф), номер за РПВН: 17053347, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; автогараж на 10 автомашин автотранспортного цеху (літ. Я), номер за РПВН: 17053447, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; будівля складу паливно-мастильних матеріалів (літ. А1), номер за РПВН: 17053537, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; силікатний цех: головний виробничий корпус (літ. Ж), автоклавне відділення /прибудова/ (літ. 3), прибудова пресового відділення (літ. Е) номер за РПВН: 17042495, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; вапняний цех: виробничі приміщення завантаження (літ. В2), галерея №1 (літ. Г2), номер за РПВН: 17050904, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; вапняний цех: відділення грануляції (літ. А2), будівля бункера над сушільною решіткою (літ. Б2), номер за РПВН: 17050782, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; адміністративно- побутовий корпус вапняного цеху (літ. ЦІ), галерея №5 силікатного цеху (літ. 41), номер за РПВН: 17049045, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; електроцех: ЗРУ високовольтної 110-Юкв. літ. У1), ЗРУ-10 високовольтної підстанції (літ. Ф1), номер за РПВН: 17053088, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; гірничий цех: склад техніки (літ. МІ), мотовозне депо (літ. НІ), номер за РПВН: 17052463, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; будівля мазутопідігрівача паросилового цеху (літ. Р), номер за РПВН: 17054005, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; будівля автосвердловини №1 паросилового цеху (літ. У), номер за РПВН: 17054037, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; станція перекачки конденсату паросилового цеху (літ. X), номер за РПВН: 17054065, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; газоросподільний пункт паросилового цеху (літ. Т), номер за РПВН: 17054018, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1;корпус заводоуправління (літ. А) номер за РПВН: 17040806, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; шліфувальне відділення ремонтно- механічного цеху (літ. К1), номер за РПВН: 17042791, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; відділення ремонтно-механічної майстерні ремонтно-механічного цеху (літ. ЛІ) номер за РПВН: 170542879, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; станція зворотнього водопостачання паросилового цеху (літ. М), номер за РПВН: 17053968, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; побутові приміщення паросилового цеху (літ. Й), номер за РПВН: 17053931, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; галерея №6 вапняного цеху (літ. Й2), номер за РПВН: 17051585, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; бункерний склад вапняного цеху (літ. Л2), номер за РПВН: 17051862, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; відділення перевантаження вапняного цеху (літ. Ш1), номер за РПВН: 17051929, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; приміщення прийому піску силікатного цеху (літ. И), номер за РПВН: 17042627, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; сторожова будка транспортно-збутового цеху (літ. ТІ), номер за РПВН: 17053012, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; склад вапна вапняного цеху (літ. К2), номер за РПВН: 17051614, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; резервуар для паливно мастильних матеріалів паросилового цеху (літ. Ч), номер за РПВН: 17054092, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; приміщення головки печі вапняного цеху (літ. Е2), номер за РПВН: 17050959, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; складські приміщення ремонтно-будівельного цеху (літ. Е2), номер за РПВН: 17053825, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; склад солі паросилового цеху (літ. С), номер за РПВН: 17054016, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; ремонтно будівельний цех: розчинний вузол (літ. Д1), прибудова розчино-бетонного вузла (літ. Г2), номер за РПВН: 17053793, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; силікатний цех: головний виробничий корпус масозаготовочного відділення (літ. Б), галерея №7 (літ. В), побутове приміщення (літ. Г), прибудова побутового корпусу 2-й поверх (літ. Д), номер за РПВН: 17046570, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; будинок, прорабський автодільниці (літ. Ю), номер за РПВН: 17053425, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; склад газобалонів (літ. У), номер за РПВН: 17053395, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1. Відповідно до Витягу з державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 37072839 від 25.07.2012 р. (т.1, а.с. 104-110) Запорізькою філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 22.10.2007 р. зареєстровано заставу рухомого майна за № 5880138, об'єкт обтяження: виробниче обладнання в кількості 587 одиниць, перелік якого викладений у Додатку № 1 до Договору застави рухомого майна(обладнання)№ 63/Zкв- 07-1 від 19.10.2007р. Рішенням господарського суду Рівненської області від 25.10.2011 року у справі № 5019/837/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2012 р., визнано недійсним договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р., укладений між ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" та ТОВ "Український промисловий банк". Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.05.2012 по справі № 5019/837/11 касаційну скаргу ТОВ "Український промисловий банк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 та рішення господарського суду Рівненської області від 25.10.2011 у справі № 5019/837/11 повернуто скаржнику на підставі п. 5 ч.1 ст. 111-3 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи визнання недійсним кредитного договору № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р., позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними іпотечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007 р., договору застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007 р., якими було забезпечено виконання зобов'язань позичальника за вищезазначеним кредитним договором, та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні рухомим і нерухомим майном шляхом вилучення з Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна. Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди). Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до зазначених норм ст. 203 Цивільного кодексу України: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як один із видів застави. Положеннями частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Таким чином, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність інших забезпечувальних зобов'язань. Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. У зв'язку з тим, що рішенням господарського суду Рівненської області від 25.10.2011 року у справі № 5019/837/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2012 р., визнано недійсним договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р., укладений між ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" та ТОВ "Український промисловий банк", то потечний договір № 63/Zквіп-07 від 19.10.07 р. та договір застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.07 р., якими було забезпечено виконання зобов'язання позичальника за вищезазначеним кредитним договором, підлягають визнанню недійсними. Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення не було застосовано положення ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу країни, яка визначає правові наслідки недійсності кредитного договору, а також договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань" № 5405-VI, яким доповнено Цивільний кодекс України вищенаведеною статтею, було прийнято 02.10.2012р. Чинності даний закон набрав 04.11.2012 р. Договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 та оскаржувані договори іпотеки та застави було укладено 19.10.2007 р., тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань" № 5405-VI від 02.10.2012р. Оскільки, згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, то до правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Крім цього, відповідно до п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.12.2012 №01-06/1941/2012 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань" дія цього закону поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності. Таким чином, положення ст. 1057-1 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись виключно до правовідносин, які виникли після доповнення Цивільного кодексу України вищезазначеною нормою. Оскільки, дані правовідносини виникли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань" № 5405-VI від 02.10.2012р., дія ст. 1057-1 Цивільного кодексу України на них не поширюється. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними потечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.07 р. та договору застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.07 р. Колегія суддів погоджується з відмовою у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні рухомим і нерухомим майном шляхом вилучення з Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про іпотеку", обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, на підставі повідомлення іпотекодержателя. Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Порядок державної реєстрації іпотек встановлюється Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації іпотек, затверджений Кабінетом Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (пункт 4 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про іпотеку"). Відповідно до пунктів 2, 4, 5 Тимчасового положення державна реєстрація відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором та передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної здійснюється шляхом внесення запису до Реєстру, а також змін і додаткових відомостей до запису, виключення запису з Реєстру. Державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою може здійснюватися будь-яким реєстратором. Реєстратори це державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком. Згідно з п. 25 Тимчасового положення, після виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель зобов'язаний протягом десяти днів надіслати реєстратору письмове повідомлення про виключення запису з Реєстру з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Пункт 2.1 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 № 85/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.06.1999 за № 364/3657, містить вичерпний перелік підстав для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна, а саме: - накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом - Реєстратором заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна; - заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна (додатки 1 - 3), що подається: державною нотаріальною конторою та приватним нотаріусом, які не є Реєстраторами, - у зв'язку з накладенням (зняттям) ними заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна; - судами (крім третейських судів) і слідчими органами - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту); - органами державної виконавчої служби - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту). Таким чином, безпосередньо на підставі судового акта до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна можуть бути внесені відомості про зняття заборони лише стосовно арештованих судом об'єктів нерухомого майна. Пунктом 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830, встановлено, що відомості про припинення обтяження реєструються на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи. Публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" звернулось до суду з вимогами про виключення з Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна. Згідно зі ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Відповідно до п. 5.1. глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за N 282/20595 нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки). Нотаріус та державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України не є відповідачами у даній справі. Тому, вказані вимоги пред'явлені до неналежного відповідача. При цьому, позивач не позбавлений права звернутись до приватного нотаріуса та державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України з повідомленням про виключення з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта). Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 у справі № 5011-37/12107-2012 - без змін. 2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі. 3. Матеріали справи № 5011-37/12107-2012 повернути до господарського суду міста Києва. 4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки. Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю. Судді Дідиченко М.А. Руденко М.А. http://reyestr.court.gov.ua/Review/29282189
  11. Державний герб України РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" грудня 2012 р. Справа № 21/5007/1076/12 Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя Огороднік К.М. суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В. при секретарі судового засідання Ващук К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" на рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.12 року у справі № 21/5007/1076/12 (суддя Вельмакіна Т.М.) за позовом Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Житомирської філії за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака Віктора Ярославовича про визнання договору іпотеки недійсним та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за участю представників сторін: позивача - не з'явився. відповідача - Богатирчук О.О., за довіреністю. Розпорядженням В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 року змінено склад колегії суддів у справі № 21/5007/1076/12 призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя -Огороднік К.М., судді Коломис В.В., Олексюк Г.Є., утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя -Огороднік К.М., суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В. В судовому засіданні 25.12.2012 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Спільне українсько-польське виробничо-сервісне і торгівельне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" (далі - Товариство) звернулось до господарського суду Житомирської області із позовною заявою про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2008 року, про визнання виконавчого напису, вчиненого 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. і зареєстрованого в реєстрі за № 11344, за яким звернено стягнення на предмет іпотеки, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року у позові відмовлено. Заяву про забезпечення позову від 05.09.2012 відхилено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Представник товариства в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі. Представник Банку в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Також представник Банку в судовому засіданні підтримав заяву про накладення арешту, яка ним подана через канцелярію апеляційного господарського суду, в якій Банк посилається на ст. 1057-1 ЦК України та ст. 86 ГПК України, просить суд накласти арешт на предмет іпотеки, та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського А.В. Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 ГПК України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 17.06.2008 року між АТ "Український інноваційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Український інноваційний банк" (кредитор) та фізичною особою - підприємцем Дахно Т.М. (боржник) було укладено кредитний договір № 2508, за умовами якого кредитор надає боржнику кредит в сумі 19000,00 доларів США строком на 9 місяців з кінцевим терміном погашення 17.03.2009 року. У відповідності до п. 3.7.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань боржника за цим договором є - іпотека нерухомого майна, яке є власністю Товариства, а саме: - однокімнатна квартира № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 72 згідно іпотечного договору від 17.06.2008 року; - порука Караєва В.Т., як фізичної особи, згідно договору поруки від 17.06.2008 року. 17.06.2008 року між Банком (іпотекодержатель) та Товариством (іпотекодавець) укладено іпотечний договір за умовами якого іпотекою забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 2508 від 17.06.2008 року, укладеного між боржником (фізичною особою - підприємцем Дахно Т.М.) та іпотекодержателем. Згідно п. 1.2. іпотечного договору, іпотекодавець з метою забезпечення виконання передбачених кредитним договором зобов'язань передає в іпотеку однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 72 (далі - предмет іпотеки). Предмет іпотеки складається з однієї житлової кімнати та службових приміщень, має загальну площу 33,4кв.м., в тому числі житловою 18,8кв.м. Договір 17.06.2008 року посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 4350. Наслідком невиконанням підприємцем Дахно Т.М. умов кредитного договору стало вчинення 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. виконавчого напису, яким звернено стягнення на однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 72. Посилаючись на ст.ст. 203, 215, 216, 236 ЦК України, Товариство вважає, що директор ТзОВ "Укрполь, ЛТД" Караєв В.Т., укладаючи спірний правочин від імені ТзОВ "Укрполь, ЛТД" не мав необхідний для такого правочину обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частиною 1 ст. 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно розумно та не перевищувати своїх повноважень. Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Місцевим господарським судом відмовлено в позові та встановлено, що статутом Товариства надання згоди на укладання угоди про передачу в заставу майна Товариства вартістю до 50000,00 доларів США до виключної компетенції загальних зборів не віднесена, звідси, в силу ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та Статуту Товариства, виконавчі органи товариства (дирекція, генеральний директор) повноважні приймати рішення про надання майна в заставу, іпотеку вартість якого не перевищує обумовлену статутом межу, а саме вартість майна до 50000,00 доларів США. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому, правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі (ст. 36 цього Закону). Апеляційним судом встановлено, що п. 6 договору іпотеки від 17.06.2008 року містить відповідне застереження. Пункт 6 договору іпотеки від 17.06.2008 року також передбачає право продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Згідно пп. 19 п. 5.9 статуту Товариства до виключної компетенції зборів учасників товариства належить прийняття рішення про відчуження, придбання та списання основних фондів. Тобто, статутні документи Товариства обмежували повноваження виконавчого органу щодо відчуження майна товариства. Збори учасників Товариства не приймали рішень щодо надання Караєву В.Т., як директору товариства, повноважень на розпорядження майном товариства та передачі майна товариства в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань Дахно Т.М. за кредитним договором. Отже, укладаючи іпотечний договір та самостійно визначивши порядок та спосіб відчуження основних фондів товариства на безоплатній основі в рахунок виконання зобов'язань третьої особи шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, виконавчий орган уклав правочин, який суперечить цілям та предмету діяльності товариства, вирішив питання, вирішив питання, яке відноситься до виключної компетенції зборів учасників. В силу ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, які він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Апеляційний суд не встановив факту наступного схвалення спірного правочину повноважним органом управління товариства. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст. 204 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Враховуючи викладене, колегія суддів України вважає, що задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору іпотеки як таких, що укладені зі сторони Товариства з пороком волі та неуповноваженою особою, є правомірним. Враховуючи існування законних підстав для визнання судом договору іпотеки недійсними, виконавчий напис, вчиненого 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. і зареєстрованого в реєстрі за № 11344, за яким звернено стягнення на предмет іпотеки, слід визнати таким, що не підлягає виконанню. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року скасувати в частині відмови в позові та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В решті рішення залишити без змін. При цьому колегією суддів враховано, що статтями 256, 257 ЦК України передбачено що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ст. 264 ЦК України). За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. Товариство просило суд визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною і відновити пропущений строк, обґрунтувавши пропуск вказаного строку розглядом в порядку цивільного судочинства справи за позовом Караєва В.Т. до ПАТ "Укрінбанк" в особі Житомирської філії ПАТ "Укрінбанк" та ТзОВ "Укрполь, ЛТД" про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2008 року. За результатами розгляду вищевказаної справи, рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01.08.2011 року позов Караєва В.Т. задоволено та визнано недійсним іпотечний договір від 17.06.2008 року. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 23.02.2012 року, залишеного в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 13.07.2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зважаючи на викладене та на встановлений факт укладення оскаржуваного договору неуповноваженою особою, колегія суддів вважає, що порушене право Товариства підлягає захисту. Колегія суддів вважає, що клопотання Банку про залучення до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського А.В. не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат", нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Отже, нотаріус не є заінтересованою особою у результаті вчинення правочину сторонами, а посвідчує факти, що мають юридичне значення та виконує інші обов'язки покладені на нього законодавством. Відповідно до пункту 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса. Вказані посилання відсутні. Щодо заяви Банку про накладення арешту на підставі ст. 1057-1 ЦК України та ст. 86 ГПК України, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України має перевіряти законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду за станом на момент його прийняття. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 року № 5405-VI, яким було внесено ряд змін в правовідносини між боржниками (в т.ч. позичальниками, поручителями) та кредиторами, набув чинності з наступного дня його опублікування, тобто з 04.11.2012 року. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України зазначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт, цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Таким чином, застосовувати правові наслідки недійсності правочинів у тому порядку, який визначає положення ст. 1057-1 ЦК України можливо тільки до тих правовідносин, які виникли після 04.11.2012 року. Крім того, ч. 3 ст. 86 ГПК України передбачає, що ухвала господарського суду, крім випадків, передбачених ч. 1 цієї статті, виноситься також щодо накладення арешту на майно або зняття з нього арешту у разі визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Товариство є майновим поручителем та не має зобов'язань за кредитним договором. Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" задоволити. 2. Рішення господарського суду Житомирської області у справі № 21/5007/1076/12 від 11.10.2012 року скасувати в частині відмови в позові. Прийняти в цій частині нове рішення. "Позов задоволити. Визнати недійсним Іпотечний договір від 17.06.2008 року, укладений між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Спільним українсько-польським виробничо-сервісним і торгівельним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД", посвідчений 17.06.2008 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрований в реєстрі за № 4350. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., зареєстрований у реєстрі за № 11344, яким звернуто стягнення на однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, № 72, яка належить на праві власності Спільним українсько-польським виробничо-сервісним і торгівельним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД".". В решті рішення залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий суддя Огороднік К.М. Суддя Тимошенко О.М. Суддя Коломис В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28302934
  12. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Номер провадження: №22-ц/791/1060/13 Головуючий в І інстанції: Кузьміна О.І. Категорія 27 Доповідач: Слюсаренко О.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2013 року червня місяця 07 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області у складі: головуючого : Радченко С.В. суддів: Вербицької Л.І. Слюсаренко О.В. при секретарі: Герасименко І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ''Ерсте Банк'' про визнання кредитного договору недійсним,- ВСТАНОВИЛА: У квітні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» ( далі за текстом - Банк) звернулось до суду зі вказаним цивільним позовом , посилаючись на те, що 28.03.2008 року з ОСОБА_2 укладено кредитний договір за умовами якого відповідачеві була відкрита відновлювальна кредитна лінія у розмірі 80 000 доларів США з кінцевим строком погашення до 27.03.2010 року із сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами. В забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору в той же день з ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1. У зв'язку з порушенням відповідачем строків погашення кредиту та відсотків за користування коштами позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитом у розмірі 80 000 дол. США, заборгованість по відсотках у сумі 34 743, 23 дол. США, пеню за несвоєчасну сплату кредиту у сумі 224 294,62 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 81 552,74 грн.; звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною встановленою на рівні не нижче від звичайної на цей вид майна на підставі проведеної оцінки та задовольнити за рахунок предмету іпотеки майнові вимоги Банку. У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Ерсте Банк» , посилаючись на те, що кредитний договір від 28.03.2008 року та інші надані Банком документи він не підписував, а про існування зазначеного договору йому стало відомо лише після пред'явлення позову до нього. Виходячи із зазначеного, просив суд визнати кредитний договір №014/5150/9/12425 від 28.03.2008 року недійсним. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 28.03.2008 р. укладений між ВАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_2, зобов'язано ОСОБА_2 повернути Банку грошові кошти у розмірі 73481, 86 дол. В задоволенні позовних вимог Банку відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року за заявою Банку накладено арешт на предмет іпотеки. ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на ухвалу суду від 14 лютого 2013 року , в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права , просить її скасувати та відмовити Банку у задоволенні заяви про накладення арешту. В апеляційній скарзі ПАТ «Ерсте Банк» просить скасувати рішення та ухвалити нове яким позовні вимоги по первинному позову задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_2, пославшись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального закону, неповне з'ясування обставин справи, просив рішення скасувати , ухвалити нове , яким відмовити у задоволенні позовних вимог Банку. В письмових заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу суду Банк просить її відхилити , а ухвалу залишити без змін. Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ПАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_2 підлягають відхиленню. Перевіривши доводи апеляційної скарги на ухвалу суду та її відповідність вимогам процесуального закону, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 належить задовольнити. Задовольняючи заяву Банку про накладення арешту на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з недійсності кредитного договору і наявності визначених ст. 1057-1 ЦК України підстав для накладення арешту на заставне майно. Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань " від 02.10.2012, який набрав чинності з 04.11.2012 року Цивільний кодекс України доповнено ст.1057-1. Відповідно до ч. 2 ст. 1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. А відтак дія норми ст. 1057-1 ЦК України поширюється на кредитні договори та договори застави , укладені після набрання ним чинності , тобто після 04.11.2012 року. Зважаючи, що спірний кредитний договір був укладений до набрання чинності зазначеним Законом, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про накладення арешту на предмет іпотеки, а тому ухвала суду від 14 лютого 2013 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову Банку у задоволенні заяви про накладення арешту на предмет іпотеки . Задовольняючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, та відмовляючи Банку у задоволенні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підпис на кредитному договорі виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою, через що він є недійсним . Відповідно до роз'яснень даних у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом , такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Судом встановлено, і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до умов договору від 28.03.2008 р. ВАТ " Ерсте Банк" , правонаступником якого є ПАТ" Ерсте Банк", відкриває позичальнику ОСОБА_2 відновлювану кредитну лінію в сумі 80000 грн. зі строком користування до 27.03.2010 р. 28.03.2008 року між ВАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором від 28.03.2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якої є житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 8076/02 від 31.10.2012 року підписи від імені ОСОБА_2 у кредитному договорі від 28.03.2008 р., у повідомленні позичальника- фізичної особи про умови надання кредиту від 28.03.2008 р., у розрахунку орієнтовної сукупної вартості споживчого кредиту виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Оцінивши висновки експерта відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що кредитний договір від 28.03.2008 р. укладений без вільного волевиявлення ОСОБА_2, як сторони правочину, оскільки він кредитний договір не підписував, а тому обґрунтовано визнав цей правочин недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України і застосував наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України. За таких обставин правильним є висновок суду про відмову Банку у задоволенні вимог про стягнення нарахованої заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов"язання не підлягає забезпеченню. Посилання судом при цьому на ст. 1057-1 ЦК України як підставу застосування наслідків недійсності правочину, яка не може бути застосована до спірних правовідносин , не впливає на правильність вирішення справи, а тому не вбачаться визначених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав для зміни рішення. Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що відсутність його підпису на кредитному договорі є підставою для визнання спірного договору неукладеним, не приймаються колегією суддів до уваги, як такі, що не ґрунтуються на законі, що регулює спірні правовідносини. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та доводи апеляції ПАТ «ЕрстеБанк», як такі , що не підтверджені належними доказами до уваги колегією суддів не приймаються і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції, який розглянув справу на підставі належної оцінки наданих сторонами доказів та в межах заявлених позовних вимог, норм матеріального та процесуального закону, як і б призвели до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.303, 307, 308, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" та ОСОБА_2 відхилити. Ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року скасувати, постановити нову . У задоволенні заяви ПАТ " Ерсте Банк" про накладення арешту на предмет іпотеки відмовити. Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і з цього часу протягом 20 днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку. головуючий: судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/31852325
  13. Державний герб України ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" грудня 2012 р. Справа № 5023/3920/12 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В. при секретарі Деппа-Крівіч А.О. за участю представників сторін: позивача -Бігдан О.А., довіреність б/н від 22.08.2012 р. 1-го відповідача -не з'явився 2-го відповідача -Криженка О.М., довіреність № 378 від 09.10.2012 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", м Київ (вх. № 3637 Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.12 у справі № 5023/3920/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгоритм" м. Харків до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Опціон", м. Харків; 2. Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", м Київ про визнання недійсним договору та стягнення коштів ВСТАНОВИЛА: У серпні 2012 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алгоритм", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Опціон", 80000,00 грн. шкоди, заподіяної незаконним розпорядженням належною позивачу нерухомості, шляхом передання її в іпотеку. До початку розгляду справи по суті позивачем доповнено предмет позову вимогою про визнання недійсним іпотечного договору № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., із змінами та доповненнями, укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк»в особі Харківської філії та ТОВ «Компанія «Опціон», посвідченого 18.12.2007 р. приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., та зареєстрованим в реєстрі за №5083В. Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.09.2012 р. прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, залучено до справи 2-го відповідача -Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", м Київ. Рішенням господарського суду Харківської області від 04.10.2012 р. у справі № 5023/3920/12 (суддя Жельне С.Ч.) усне клопотання представника другого відповідача про зупинення провадження у справі відхилено. Позов задоволено частково. Визнано іпотечний договір № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., із змінами та доповненнями, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»в особі Харківської філії ВАТ «Кредитпромбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Опціон», посвідчений 18.12.2007 р. приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., та зареєстрованим в реєстрі за № 5083 - недійсним. В решті позовних вимог позов залишено без розгляду. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Опціон»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алгоритм»солідарно судовий збір в сумі 1 073,00 грн. Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» з рішенням місцевого господарського суду не погодилося, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2012 р. у справі № 5023/3920/12 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Заявник скарги вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи рішення по справі, не врахував суть всіх сумнівних правовідносин, які зазначені в апеляційній скарзі; безпідставно відмовив в зупиненні провадження у справі; не застосував приписи ст. 23 Закону України «Про іпотеку». Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними 2-м відповідачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення -без змін. 04.12.2012 р. ПАТ «Кредитпромбанк»звернулось до суду апеляційної інстанції з клопотанням про накладення арешту, в порядку ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодекс України, на майно, яке є предметом іпотечного договору № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., як різновиду застави, а саме: на нежитлову будівлю, корпус літ. «1-Б», загальною площею 12758,97 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 1,3134 га та за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, вул. Петровського, б. 163-б. 05.12.2012 р. ПАТ «Кредитпромбанк» звернулось з клопотанням про зупинення провадження у справі до закінчення розслідування кримінальної справи № 60101507. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 р. в задоволенні клопотання ПАТ «Кредитпромбанк» про зупинення розгляду апеляційної скарги відмовлено. Розгляд справи відкладено на 13.12.2012 р. 12.12.2012 р. позивач надав додаткові пояснення по справі, в яких виклав свою позицію стосовно заяви ПАТ «Кредитпромбанк»про накладення арешту на предмет іпотеки та просив суд в задоволенні вказаної заяви відмовити. 1-й відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Опціон", своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористалося, про час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, що підтверджується наявним у справі повідомленнями про вручення поштового відправлення за № 017475. Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте 1-й відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника 1-го відповідача, за наявними у справі доказами. Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного. Як свідчать матеріали справи, 18 грудня 2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Опціон»(перший відповідач) та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», перейменованим в подальшому в Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», в особі Харківської філії ВАТ «Кредитпромбанк»(другий відповідач), був укладений іпотечний договір № 07/059/І02/06-КЛТ, посвідчений 18 грудня 2007 р. приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., та зареєстрованим в реєстрі за № 5083. Згідно п. 1.1 іпотечного договору № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., предметом іпотеки за ним є нежитлова будівля (корпус літ. «1-Б», загальною площею 12 758,97 кв.м.), що розташована за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б, та належна іпотекодавцю (відповідач-1) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.2007 р., укладеного між ТОВ «Алгоритм»та ТОВ «Компанія «Опціон». Звертаючись до господарського суду, позивач просив визнати іпотечний договір недійсним та стягнути збитки у вигляді упущеної вигоди з 1-го відповідача. В обґрунтування викладених вимог позивач послався на те, що рішенням господарського суду Харківської області від 26.02.2009 р. по справі № 40/38-09, що набрало законної сили, визнано недійсним з моменту підписання договір купівлі-продажу корпусу №1-Б, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б, загальною площею 12 758,97 кв.м., укладений між ТОВ «Алгоритм»та ТОВ «Компанія «Опціон» 15.10.2007 р., та посвідчений того ж дня приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гугель А.С.; визнано незаконним набуття відповідачем - ТОВ «Компанія «Опціон»права власності на корпус №1-Б, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б, з моменту реєстрації. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо визнання спірного іпотечного договору недійсним, місцевий господарський суд виходив з того, що зазначене рішення суду на час розгляду справи є чинним та не скасованим, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про не набуття покупцем за вказаним договором купівлі-продажу, ТОВ «Компанія «Опціон», статусу власника майна, відповідно до чого 1-й відповідач не мав правових підстав для укладання спірного іпотечного договору. Залишаючи без розгляду позовні вимоги про відшкодування шкоди у розмірі 80000,00 грн., заподіяної незаконним розпорядженням належною позивачу нерухомості шляхом передання її в іпотеку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належним та допустимим доказами факт спричинення йому 1-м відповідачем будь-яких матеріальних збитків, внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу та не надано на вимогу суду доказів в обґрунтування позовних вимог в частині стягнення коштів з 1-го відповідача. Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до п.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом. Таким чином, наслідком визнання договору купівлі-продажу від 15.10.2007 р. Недійсним є той факт, що 1-й відповідач не набув статусу власника на об'єкт нерухомості, що був предметом вказаного договору, а саме на нежитлову будівлю літ. «1-Б», розташовану за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б. Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Згідно ст. 583 ЦК України, заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Наведені норми кореспондуються із приписами ст. 5 закону України «Про іпотеку», відповідно до якої предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення. Відповідно до викладеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що, у зв'язку із визнанням договору купівлі-продажу від 15.10.2007р., укладеним щодо об'єкту нерухомості, який надалі був об'єктом оспорюваного договору іпотеки, недійсним, та, відповідно, відсутності набуття ТОВ «Компанія «Опціон»статусу власника майна, ТОВ «Компанія «Опціон»не мало право на укладання спірного іпотечного договору, в якості іпотекодавця, за відсутністю права власності на предмет іпотеки. Тобто, оспорюваний договір іпотеки підписаний з боку іпотекодавця особою - ТОВ «Компанія «Опціон», яка не мала правових підстав для його укладання. Вказане відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 22.06.2010 р. у справі № 38/9-09, відповідно до якої встановлення недійсності договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна, призводить до не набуття покупцем за договором права власності на такий об'єкт нерухомості, та, як наслідок, до відсутності правових підстав для подальшого укладення іпотечного договору щодо такого майна. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Відповідно до ст.182 ЦК України, ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. З матеріалів справи вбачається, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 06.08.2012 р. на даний час є заборона на нерухоме майно, зареєстрована приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. на підставі іпотечного договору №07/059/І02/06-КЛТ від 18 грудня 2007 р. Підставою внесення вказаного обтяження зазначений іпотечний договір № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі, зокрема, визнання іпотечного договору недійсним. Згідно ч. 2 ст. 593 Цивільного кодексу України, у разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. П. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначено, що відповідно до ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненням правочину. Відповідно до викладених фактів, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд в оскаржваноу рішенні дійшов до законного та обґрунтованого висновку про визнання недійсним спірного договору іпотеки. Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання. Отже, господарський договір, в тому числі спірний договір може бути визнаний за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним. Таким чином, на час вирішення спору, у зв'язку з існуванням заборони на підставі спірного іпотечного договору, позивач позбавлений можливості розпорядження належним йому, відповідно до рішення суду, майном, що є порушенням законних прав та інтересів позивача. Суд апеляційної інстанції критично ставиться до посилань заявника апеляційної скарги, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним іпотечного договору, на положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Колегія суддів зазначає, що визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості майна, встановлює факт того, що покупець відповідного об'єкту нерухомості не набув статусу власника предмета нерухомості, у зв'язку з чим були відсутні правові підстави для укладання іпотечного договору, та, відповідно, обтяження об'єкту нерухомості іпотекою, внаслідок чого застосування до спірних правовідносин приписів ст. 23 Закону України «Про іпотеку» є безпідставним. Посилання заявника скарги на безпідставну відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі є такими, що не відповідають обставинам справи оскільки в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що не вбачає підстав для зупинення провадження у справі до закінчення перегляду за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2009 р. по справі № 40/38-09, враховуючи відсутність доказів такого перегляду, а також факту оскарження 2-м відповідачем зазначеного рішення, яке на час прийняття оскаржуваного рішення є чинним. Стосовно заявленого ПАТ «Кредитпромбанк» клопотання про накладання арешту на майно, що було предметом іпотечного договору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Згідно ст. 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Отже, правова норма, на яку посилається заявник в якості обґрунтування клопотання, а саме ст. 1057-1 Цивільного кодексу України, внесена до Цивільного кодексу України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань»№ 5405-VІ від 02.10.2012 р., що набув чинності 04.11.23012 р. Таким чином, ставити питання щодо накладання арешту на об'єкти застави під час вирішення спору щодо недійсності договору застави кредитор вправі лише щодо оспорювання договорів застави, укладених після набрання чинності зазначеного закону, тобто після 04.11.2012 р. Оскільки оспорюваний правочин був укладений 18.12.2007 р., в зв'язку з чим у відповідності до ст. 5 Цивільного кодексу України, приписи ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України не можуть регулювати відносини, які виникли до 04.11.2012 р. Крім того, згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Таким чином, питання щодо накладення арешту на майно, що є предметом застави, має вирішувати відповідний господарський суд, який приймав рішення щодо визнання договору застави (іпотеки) недійсним, під час винесення рішення, в зв'язку з чим межі розгляду апеляційним господарським судом встановлені ст. 101 Господарського процесуального кодексу України. До того ж, колегією суддів в процесі апеляційного перегляду встановлено законність та обґрунтованість висновків, викладених в рішенні господарського суду про визнання договору іпотеки недійсним. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції представником скаржника подано клопотання про накладення арешту на майно, що було предметом іпотечного договору. Апелянт обґрунтовує клопотання посиланням на ч. 5 ст.1057-1 Цивільного кодексу України. Розглянувши подане клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 5 ст.1057-1 Цивільного кодексу України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Правова норма, на яку посилається скаржник в якості обґрунтування клопотання, а саме ст.1057-1 Цивільного кодексу України, внесена до Цивільного кодексу відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань»№5405-УІ від 02.10.2012р., що набув чинності 04.11.2012р. Таким чином, ставити питання перед судом щодо накладення арешту на об'єкт застави, під час спору щодо недійсності договору застави, кредитор вправі лише щодо оспорювання договорів застави, укладених після набрання чинності зазначеного закону, а саме після 04.11.2012 року. В той же час, оспорюваний правочин був укладений 18.12.2007 року, в зв'язку із чим, у відповідності до ст.5 ЦК України, приписи ч.5 ст.1057-1 ЦК України (що набули чинності 04.11.2012 року) не можуть регулювати відносини, які виникли до 04.11.2012 року. Крім того, відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду. Як було зазначено, відповідно до ч. 5 ст.1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Таким чином, питання щодо накладення арешту на майно, що є предметом застави, має вирішувати відповідний господарський суд, який приймав рішення щодо визнання договору застави (іпотеки) недійсним, під час винесення рішення. Тобто, апеляційний господарський суд має можливість вирішувати питання щодо накладення такого арешту лише у випадку скасування ним рішення господарського суду, та винесення ним нового рішення про визнання договору застави (іпотеки) недійсним. В той же час, по-перше, оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду, позов задоволено в частині визнання іпотечного договору недійсним, в зв'язку із чим межі розгляду апеляційним господарським судом встановлені ст.101 ГПК України. По-друге, як встановлено колегією суддів під час розгляду апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим. Таким чином, оскільки рішення про визнання іпотечного договору недійсним приймав місцевий господарський суд, а суд апеляційної інстанції, за наслідками перевірки законності та обґрунтованості рішення, не вбачає підстав для його скасування, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення заяви ПАТ «Кредитпромбанк»про накладення арешту на майно, яке було предметом спірного іпотечного договору. Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі ПАТ «Кредитпромбанк»і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження. Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2012 року по справі № 5023/3920/12 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування. На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ПАТ «Кредитпромбанк» залишити без задоволення. Рішення господарського Харківської області від 04.10.2012 року по справі №5023/3920/12 залишити без змін. В задоволенні заяви ПАТ «Кредитпромбанк» про накладення арешту на майно, яке було предметом спірного іпотечного договору, відмовити. Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів. Повний текст постанови підписано 14 грудня 2012 року. Головуючий суддя Тихий П.В. Суддя Ільїн О.В. Суддя Россолов В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28138610
  14. Державний герб України 26.04.2013 Справа № 756/2811/13-ц Унікальний номер 756/2811/13-ц Справа № 2/756/1840/13 РІШЕННЯ Іменем України 22 квітня 2013 року Оболонський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Богдан О.О. при секретарі Пождема В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, ВСТАНОВИВ: у лютому 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Зазначив, що 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» (далі ТОВ «ФК Єврокапітал») був укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747 про надання споживчого кредиту у сумі 49070,50 грн. на придбання автотранспортного засобу з кінцевим строком погашення кредиту 19.08.2013 року. На виконання договору відповідно до ст. ст. 628, 638 ЦК України сторони узгодили істотну, необхідну та обов»язкову умову кредитного договору - детальний розпис загальної вартості кредиту графіком платежів, за яким позивач був зобов»язаний сплачувати кредитору щомісяця фіксовану суму в розмірі 1476,70 грн., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування кредиту. Розмір плати за обслуговування кредиту за п.2.2.3 договору був узгоджений сторонами в грошовому виразі - 230,63 грн. на весь період дії договору. У разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника позивач зобов»язувався сплатити плату за дострокове погашення за формулою п.4.1 договору, а в разі часткового дострокового погашення кредиту плату за формулою п.4.3 договору. Позивач сумлінно виконував умови договору та своєчасно сплачував щомісячні платежі в повному обсязі відповідно до графіка . Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланнями СМС-повідомлень на мобільний телефон позивача відповідач вимагав сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулою п.2.2.3 договору. Позивач, не погоджуючись з новим розміром щомісячного платежу, сплачував платежі згідно затвердженого графіку. Рішенням Третейського суду при Асоціації «Бізнес центр «Правозахист» кредитний договір із забезпеченням №747 від 19.08.2008 року на вимогу ТОВ «ФК « Єврокапітал» був розірваний, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокапітал» заборгованість в розмірі 88506,02 грн., включаючи плату за обслуговування кредиту 33804,16 грн, яка була нарахована за формулою п.4.1 договору. Про порушення своїх прав, як споживача, позивач дізнався в лютому 2013 року. Вважає положення п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 договору, за якими передбачались зміни в витратах позичальника за формулою відповідно до зміни курсу долара США, крім відсоткової ставки - несправедливими, а відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов»язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. На підставі ст.ст.203, 215, 216, 217, 218, 228 ЦК України, п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив суд визнати недійсними п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» та визнати недійсним кредитний договір (із забезпеченням) №747від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал». В судове засідання позивач не з»явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав. Крім викладеного в позовній заяві пояснив, що вважає спірний кредитний договір, який є консенсуальним - нікчемним також з тих підстав, що сторони не дійшли згоди щодо основних умов договору при його підписанні, а отже можна вважати його неукладеним. Вважає, що відповідачем взагалі не доведено, що саме входить в поняття обслуговування кредиту, за яке здійснюється плата за формулою п.2.2.3. Пояснив, що положеннями п.п.2.23, 4.1, 4.3 кредитного договору, укладеного позивачем і відповідачем, передбачалися замни в витратах позивача за договором, крім відсоткової ставки, що є імперативно несправедливими положеннями кредитного договору та суперечило б вказаному закону і графіку платежів кредитного догвору, де плата за обслуговування кредиту була визначена 230,63 грн. на весь період дії договору. Крім того, зазначив, що боргові зобов»язання за п.2.2.3., 4.1., 4.3 позивача у договорі були визначені не у грошовому виразі, а формулами на вимогу відповідача, що суперечило п.6 ч.1.ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Спірний кредитний договір не був би укладений позивачем та відповідачем (не відбувся) без включення п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 до вказаного договору. Просив позов задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала. Пояснила суду, що кредитний договір №747, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» 19.08.2008 року розірваний рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центру «Правозахист» від 01.10.2010 року та з ОСОБА_1 стягнуто на користь товариства 88506,02 грн. та судові витрати. Вважає, що рішення третейського суду є обов»язковим і ним визначено законність кредитного договору, що вже не може оспорюватися. Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності і подав заяву про його застосування. Зазначила, що доказів на підтвердження обслуговування спірного кредитного договору, за що проводиться оплата, товариство не має. Пояснила, що сторони, підписуючи кредитний договір, досягли згоди, оспорювані пункти внесені до умов договору і позивач був з ними ознайомлений. Графік розрахунку був остаточний на момент підписання, оскільки не була відома відкладальна обставина, передбачена п.2.2.3. Вважає, що позов задоволенню не підлягає. Суд, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступне. 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 49070,50 грн., який підлягає погашенню в терміни, встановлені графіком платежів, але вбудь-якому разі не пізніше 19.08.2013 року. Кредит надано в цілях придбання позичальником транспортного засобу, який був переданий в заставу в забезпечення кредиту (а.с.6-16). Зазначений кредитний договір був підписаний на підставі звернення ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Єврокапітал» та оформлення анкети позичальника - заявки на кредит №5317 від 19.08.2008 р. Відповідно до зазначеної анкети товариством була вирахувана щомісячна сума до сплати за кредитом, включаючи плату за обслуговування кредиту в розмір 1476,70 грн., що становить 57,91% від вільних коштів сім»ї. В даній анкеті не зазначено про можливі зміни у щомісячній сумі до сплати. Графіком платежів, узгодженим сторонами, передбачено плату за обслуговування кредиту в розмірі 230,63 грн. щомісяця, при цьому будь-які вказівки щодо можливої зміни суми сплати відповідно до формул в графіку відсутні (а.с.17-19). Пунктом 2.2.3. договору передбачено плату за обслуговування кредиту, яка розраховується за формулою: Якщо коефіцієнт зміни курсу НБУ долара США до гривні Кн/Ко>=1,01, тоді Плата за обслуговування кредиту = СК*ОК+ (ЩП*Кн)/-ЩП, інакше = СК*ОК, де Кн - курс НБУ долара США до гривні на дату розрахунку плати за обслуговування кредиту; Ко - курс НБУ долара США до гривні на дату підписання кредитного договору; СК - сума кредиту згідно кредитного договору; ЩП - щомісячний платіж згідно графіку платежів передбаченого кредитним договором; ОК - розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту в відсотках. Згідно умов цього договору розмір ОК дорівнює 0,47%. З розрахунку позовних вимог, на підставі яких ухвалено рішення третейського суду, вбачається, що крім щомісячної плати за обслуговування кредиту, яка сплачувалась ОСОБА_1своєчасно, була нарахована плата за обслуговування кредиту згідно п.2.2.3, 4.1 і ця сума для дострокового погашення на 11.08.2010 року становила 33804,16 грн.,тоді як щомісячна плата за обслуговування становить 2767,56 грн. (а.с.78-80). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що розбіжність між розміром щомісячного платежу, визначеного графіком та розміром стягнутих платежів за рішенням третейського суду на підставі п.2.2.3. договору, являє собою плату за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до курсу НБУ долара США до гривні та як наслідок значно збільшив розмір щомісячного платежу та не був визначений в цьому розмірі в грошовій сумі. Крім того, п.4.1 договору кредиту передбачено умови дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника. Но підставі формули, визначеної в даному пункті договору була визначена сума заборгованості в розмірі 88506,02 грн., яка також не була передбачена у грошовому виразі в договорі. Позивач здійснював платежі відповідно до узгодженого графіка своєчасно і в повному розмірі, що підтверджується квитанціями (а.с.23-26). Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланням СМС-повідомлень відповідач вимагав від позивача сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулу п.2.2.3 договору. Зазначене підтвердили сторони в судовому засіданні. Письмових доказів зазначених вище повідомлень суду не надано. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, які грунтуються на вимогах Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов»язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі тана умовах, встановлених договором,а споживач зобов»язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що саме зазначається у договорі про надання споживчого кредиту. Така форма витрат як плата за обслуговування кредиту, на підтвердження змісту якої суду не надано доказів відповідачем, чинним законодавством України при укладенні кредитного договору не передбачена. Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до ст.6 ч.1 п.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі,строки його внесення та умови взаєморозрахунків. Оцінюючи в сукупності досліджені судом докази та враховуючи вищевикладені норми законодавства України, суд прийшов до висновку, що умови п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) від 19.08.2008 року є несправедливими, оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача, суперечать вимогам Закону та загальним засадам цивільного законодавства, а тому ці положення слід визнати недійсними з моменту укладення договору. Судом встановлено, що фактично кредитодавець переклав ризик знецінення гривні відностно інших валют по гривневевому кредиту на позичальника, що є ознакою нечесної підприємницької практики за п.14 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідно до ч.6 ст.19 зазначеного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, є недійсними. Оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Враховуючи викладене вище суд прийшов до висновку, що кредитний договір №747 від 19.08.2008 року здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності, а отже є недійсним (нікчесний правочин), і в частині позовних вимог про визнання його недійсним позивачу слід відмовити. Суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки лише в лютому 2013 року йому стало відомо, що підставою вважати, що права його порушені, є саме включення відповідачем до договору п.2.2.3, 4.1, 4.3. Строк дії договору закінчується 19.08.2013р., рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» про розірвання спірного договору прийняте 01.10.2010 року. Суд приймає до уваги складність правовідносин між сторонами, що є наслідком нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача і вважає, що держава повинна забезпечити особливий захист більш слабкого суб»єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносинах, шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування. Також суд вважає хибними посилання відповідача на те, що дійсність спірного кредитного договору та його законність підтверджена рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» від 01.10.2010 року №8-28/10, яким кредитний договір № 747 (із забезпеченням) від 19.08.2008 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал» та ОСОБА_1, розірвано та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 88506,02 грн. та судові витрати. Предметом розгляду зазначеної вище справи та рішення Третейського суду було стягнення заборгованості,а не визначення недійсності умов договору та договору вцілому, отже позивач вправі захистити свої права, звернувшись до суду з цим позовом, а згодом вимагати застосування наслідків укладення недійсного договору. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір. Враховуючи вищевикладене та керуючись Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011; Рішенням Конституційного СудуУкраїни від 10.01.2008 року №1-рп/2008; Постановою Верховного Суду України№6-80 цс від 12.09.2012року; ст.ст. 203, 215 ЦК України; ст.ст. 11,18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року задовольнити частково. Визнати недійсними п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ». В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» судовий збір в розмірі 114 грн. на користь держави. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва. Суддя: Богдан О.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31034891
  15. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ __________________________________________________________________ Провадження № 22ц/790/571/13 Справа № 2036/3662/2012 Головуючий 1 інст. - Білінська О.В. Категорія: договірна Доповідач - Яцина В.Б. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2013 року м. Харків Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі : Головуючого - судді - Яцини В.Б., суддів - Бурлака І.В., Карімової Л.В., при секретарі : Гопко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, Служба у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору іпотеки, скасування реєстраційного запису про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек, скасування реєстраційного запису про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, - ВСТАНОВИЛА: В липні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (нині - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», далі по тексту - Банк), після уточнення якого зазначила, що її чоловік ОСОБА_3 уклав кредитний договір, згідно з умовами якого отримав у банку кредит у розмірі 9900 тисяч доларів США, який зобов'язувався повернути в строк до 21.09.2012 року. В забезпечення виконання даного кредитного договору ОСОБА_3 уклав договір іпотеки від 22.09.2006 року, згідно з умовами якого надав в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. На час укладення договору та на теперішній час у даній квартирі вона проживала з чоловіком та трьома дітьми. Приватний нотаріус посвідчив договір іпотеки за відсутності згоди органу опіки та піклування. В квартирі, яка є предметом іпотеки, проживала неповнолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а відтак передача житла в іпотеку кредиторові порушує права неповнолітньої дитини, яка проживає і зареєстрована в цій квартирі. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на те, що позивач по справі не є стороною спірного договору іпотеки, жодні права позивача та її малолітньої дитини ОСОБА_5 не порушені, оскільки малолітні діти на момент укладення спірного договору іпотеки в іпотечній квартирі не проживали та невідповідності способу захисту порушених, на думку позивача, прав ОСОБА_5 обставинам справи і особі позивача. Третя особа приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, в письмових поясненнях зазначив, що позов не визнає та заперечує проти нього. Представник третьої особи Служби у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області в судове засідання не з'явився. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати як необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не надана належна оцінка фактичним обставинам справи, і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Судова колегія відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2004 року є власністю ОСОБА_3 22 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, відповідно до якого ОСОБА_3, для забезпечення повернення Банку до 21 вересня 2016 року отриманого у нього кредиту в сумі 9900 грн. передав в іпотеку вказану квартиру. Одночасно приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області було накладено заборону відчуження зазначеного в договорі нерухомого майна, яка належить ОСОБА_3, до припинення дії іпотечного договору. До укладення оспорюваного договору іпотеки позивач надав нотаріусу, який посвідчив спірний договір, правовстановлюючі документи та поінформував, що квартира належить йому на праві спільної сумісної з позивачкою ОСОБА_2, яка надала згоду на укладення цього договору. Відповідно до п. 44 постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02 червня 2005 року, при встановленні факту порушення прав дитини суд повинен виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотеко держателя після укладення договору іпотеки (наприклад реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Відмовляючи у задоволенні позову за його необґрунтованістю та недоведеністю суд першої інстанції послався на те, що позивач не надав жодних доказів проживання чи реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 за адресою переданої в іпотеку квартири, на день укладення цього договору. Окрім того, позов, який обґрунтований порушення прав неповнолітньої дитини, не був поданий в її інтересах. Однак при цьому районний суд з порушенням положень п. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і не роз'яснив позивачці вимоги закону про зміст належних доказів на підтвердження доводів позову, що зашкодило їй вчасно надати до суду довідку про реєстрацію її неповнолітньої доньки, ОСОБА_6, за адресою іпотечної квартири на день укладення цього договору, що за законом потребувало попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення цього договору, яка у даному випадку була відсутня, внаслідок чого з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України про законність та обґрунтованість рішення не застосував по справі норми частини першої статті 224 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ст. 17 Закону України «Про іпотеку», які підлягали застосуванню. Так, згідно до довідки начальника Чкаловського ВУЖКГ від 31.10.2013 року № 263 ОСОБА_2, яка з 01.12.2006 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, має наступний склад сім'ї: чоловік ОСОБА_3, зареєстрований за вказаною адресою з 18.01.2006 року; син ОСОБА_7, зареєстрований з 16.05.2007 року; донька ОСОБА_6, зареєстрована з 18.01.2006 року (а.с. 121). Зміст вказаної довідки узгоджується з даними, які були надані на запит апеляційного суду із Чкаловського ВУЖКГ та містяться у формах Б (поквартирна картка на всіх зареєстрованих за вказаною адресою осіб), у формах А на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з яких вбачається, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою іпотечної квартирии з 18.01.2006 року разом зі своїм батьком ОСОБА_3, який є її власником. ОСОБА_2, мати доньки, була зареєстрована за вказаною адресою пізніше у зв'язку з відсутністю документів на реєстрацію. Як вбачається із посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1, ОСОБА_2 приїхала з Грузії у 2003 році, а вказана посвідка була їй видана лише 16 жовтня 2006 року (а.с. 4). Як вбачається із копії тимчасового свідоцтва про народження, виданого 24.04.2001 року, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьками є ОСОБА_3 і ОСОБА_2. Ці дані узгоджуються із свідоцтвом про народження ОСОБА_6, яке було видано 19.04.2007 року, (а.с. 8). При цьому судова колегія відхиляє надану Банком копію довідки іх Чкаловського ПУЖКХ від 13.09.2006 року про те, що ОСОБА_3 проживає і зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, оскільки з огляду на невідповідність цих даних інформації, що міститься у вказаних формах В і А, які є первинними даними обліку, її достовірність викликає сумнів, і тому з цих підстав та відповідно до ст. 59 ЦПК України бере до уваги вказану довідку Чкаловського ВУЖКГ від 31.10.2013 року № 263, яка узгоджується із первинними даними обліку про місце реєстрації сім'ї Вартанян, на підставі чого вважає встановленим, що на день укладення договору іпотеки, 22 вересня 2006 року, в цій квартирі мешкали і були належним чином зареєстровані ОСОБА_3 та його малолітня донька ОСОБА_5. Однак при укладенні договору іпотеки 22 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 № 6/1/09/2006/980 - І 035 згоду чи дозволу органу опіки та піклування не було отримано. У Державному реєстрі іпотек за реєстраційним № 3781759 від 25.09.2006 року на підставі договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра» внесено відповідний реєстраційний запис, а також - у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3775971 від 22.09.2006 року, а саме - на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1. Згідно до ст. 17 закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Стаття 17 закону України «Про охорону дитинства» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. За статтею 18 закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до правової позиції, яка міститься у п.п. 4, 5 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статті 215 ЦК ( 435-15 ) необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Частиною 2 ст. 177 СК України передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо їх майнових прав, до яких належить й право користування, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Таким чином, оскільки всупереч наведених заборон, які викладені у ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та у ч. 2 ст. 177 СК України, договір іпотеки був укладений батьком малолітньої дитини, яка мала право користування предметом іпотеки - квартирою для свого проживання, за відсутності попередньої згоди чи дозволу органу опіки та піклування на вчинення такого правочину, то відповідно до приписів ст. 215 ЦК України такий договір іпотеки є нікчемним, внаслідок чого та згідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» встановлена таким договором іпотека підлягає припиненню, що вимагає скасування записів, які були внесені у відповідні реєстри на підставі цього договору. З огляду на наведені обставини та правове обґрунтування висновки районного суду з приводу того, що позивачка у даній справі не діяла в інтересах своєї малолітньої доньки є безпідставними. Оскільки суд не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи; його висновки не відповідають обставинам справи; внаслідок чого були порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, то з передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені позивачкою судові витрати. Під час апеляційного провадження ВАТ КБ «Надра» заявило про накладення арешту на вказану іпотечну квартиру в порядку ст. 1057-1 ЦК України, за якою визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Однак, оскільки вказаною нормою ЦК був доповнений законом України N 5405-VI від 02.10.2012 року, тобто після укладення договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035 від 22 вересня 2006 року, то вказаний закон відповідно до ст. 58 Конституції України не має зворотної дії в часі. Тому передбачений ст. 1057-1 ЦК України арешт у даній справі не може бути застосований і у задоволенні заяви Банку необхідно відмовити. Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1,4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року скасувати. Позов ОСОБА_2 задовольнити. В результаті припинення договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 стосовно належного йому нерухомого майна: 5-ти кімнатної квартири АДРЕСА_1: - скасувати запис про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним № 3781759 від 25.09.2006 року договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра»; - скасувати реєстраційний запис про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3775971 від 22.09.2006 року, а саме - на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1. Стягнути з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені при розгляді справи, в сумі 110 грн. У задоволенні заяви ПАТ КБ «Надра» про накладення арешту в порядку ст. 1057-1 ЦК України відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий : Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/31231332
  16. Державний герб України Справа № 0917/930/2012 Провадження по справі № 2/354/35/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2013 року м.Яремче Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі: головуючого судді Гандзюка Д.М. секретаря Вітюк Н.М. з участю: позивачки ОСОБА_1 представника позивачки ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3 нотаріуса ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, Яремчанської міської державної нотаріальної контори, Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання недійсними договорів, виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна,- встановив: Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_5, третіх осіб: Яремчанської міської державної нотаріальної контори; ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання недійсними кредитного договору № 825 від 25.12.2006 р. та іпотечного договору від 18.01.2007 р., виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи за №4368606 від 18.01.2007 р. і за №4368860 від 18.01.2007 р., зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Судом залучено до участі в справі як співвідповідачів замість третіх осіб: Яремчанську міську державну нотаріальну контору, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України". Позивачка позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно з сфальсифікованим договором дарування від 23.03.2005 р. ОСОБА_5 став власником земельної ділянки та будинку АДРЕСА_1. 25.12.2006 р. ОСОБА_5 уклав з Ощадним банком України кредитний договір № 825. За умовами названого договору було передбачено укладення для забезпечення виконання зобов'язання договору іпотеки. Не маючи наміру повертати кредит, ОСОБА_5 18.01.2007 р. уклав з банком іпотечний договір. Предметом іпотеки за названим договором є нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0.11 га та житловий будинок загальною площею 100.6 м2 по АДРЕСА_1. 18.01.2007 р. Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходиться вказаний будинок. Про накладення заборон внесено записи №4368606 і №4368860 в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. визнано недійсним договір дарування від 23.03.2005 р. житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрованого в реєстрі за № 478. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.11.2011 р. назване рішення залишено без змін. В зв'язку з цим рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19.08.2011 р. набрало законної сили. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.04.2012 р. відхилено касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України». Прокурор міста Яремче в інтересах ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся в Яремчанський міський суд з позовом до ОСОБА_5 про стягнення 727 000 грн. для повного погашення суми кредитного договору № 825 від 25.12.2006 р. Рішенням Яремчанського міського суду від 02.08.2010 р. названий позов задоволено повністю. Позивачка вважає, що названим рішенням інтереси банку були повністю захищені. 12.11.2012 р. Яремчанська міська державна нотаріальна контора на підставі заповіту видала позивачці свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Відповідно до названого свідоцтва позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Позивачка вважає, що предметом іпотеки не може бути майно, власником якого вона є. Такий правочин суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок і конституційні права людини, дозволяє незаконно заволодіти майном. Договір дарування визнаний судом недійсним і він є недійсним з моменту вчинення. Тому договір іпотеки 18.01.2007 р. укладений безпідставно. Позивачка просить визнати недійсним кредитний договір № 825 від 25.12.2006 р. та визнати недійсним договір іпотеки від 18.01.2007 р., які були укладені між ОСОБА_5 та ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Івано-Франківського обласного управління. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 4368606 від 18.01.2007 р. про накладення Яремчанською міською державною нотаріальною конторою заборони на будинок АДРЕСА_1 та запис № 4368860 від 18.01.2007 р. про накладення Яремчанською міською державною нотаріальною конторою заборони на земельну ділянку, реєстраційний номер 010629800078, кадастровий номер 2611040300:30:006:0046, що розташована по АДРЕСА_1 Зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Позивачка в судовому засіданні позов підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Вона пояснила, що договір дарування земельної ділянки та будинку визнано недійсним. У зв'язку з цим, всі договори, які ґрунтуються на цьому договорі, є нікчемними. Вона є власником майна, яке ОСОБА_5 передав в іпотеку. Позивачка не оформляла кредит і наявні заборони порушують її права. Позивачка просить задоволити позов. Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в судовому засіданні позов не визнав. Він пояснив, що кредитний договір укладений між відповідачем ОСОБА_5 та банком не порушує права позивачки. На виконання кредитного договору був підписаний договір іпотеки. Кредитний договір повинен був виконаний до 25.12.2011 р. Банк звертався до суду в зв'язку з невиконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором. Якщо суд визнає договір іпотеки недійсним, то він повинен накласти арешт на майно, яке було предметом іпотеки. Представник відповідача просить відмовити в позові. Нотаріус Яремчанської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 позов визнала частково. Вона пояснила, що 18.01.2007 р. посвідчено іпотечний договір між ОСОБА_5 та Ощадним банком України. Було накладено заборону на відчуження предмета іпотеки: будинок та земельну ділянку. На сьогоднішній день така заборона не знята. У випадку визнання недійсним договору іпотеки заборона буде знята. Належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився і не повідомив про причини неявки. Тому суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній доказів. Суд заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши письмові докази та оцінивши досліджені докази в сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Записами в кредитному договорі № 825 від 25.12.2006 р. (а.с.11-13), встановлено, що між відповідачами ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» було укладено кредитний договір. Відповідно до п.1.4.2. названого договору, умовою надання кредиту було укладення для забезпечення виконання зобов'язань за таким договором договору іпотеки. Записами в іпотечному договорі від 18.01.2007 р. (а.с.14-17), встановлено, що договір іпотеки укладено між відповідачами ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України». Предметом іпотеки за названим договором є земельна ділянка площею 0.1100 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд і розташований на ній житловий будинок АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок та державним актом на право приватної власності на землю. Пунктом 5.2 цього договору передбачено, що у випадку пред'явлення будь-яких претензій третіми особами стосовно предмета іпотеки, такі претензії повинні бути врегульовані за рахунок іпотекодавця. Записами у витязі з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.24), встановлено, що 18.01.2007 за № 4368606 Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на будинок АДРЕСА_1. Підставою обтяження є іпотечний договір від 18.01.2007 р. Записами у витязі про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.65), встановлено, що 18.01.2007 р. за № 4368860 Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на земельну ділянку кадастровий номер 2611040300:30:006:0046 по АДРЕСА_1 Підставою обтяження є іпотечний договір від 18.01.2007 р. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. (а.с.22), визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок від 23.03.2005 р., який укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 і посвідчений нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 478. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.04.2012 р. (а.с.20-21), рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19.08.2011 р. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.11.2011 р. залишено без змін. Рішенням Яремчанського міського суду від 02.08.2010 р. стягнуто з ОСОБА_5 на користь філії - Івано-Франківського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість згідно кредитного договору № 825 від 25.12.206 р. в сумі 727 010 грн. 59 коп. (а.с.39-40). Записами в свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 12.11.2012 р. (а.с.18,19), встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0.1100 га, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована в АДРЕСА_1 та житловий будинок АДРЕСА_1. Відповідно до положень ч.1 і ч.2 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правилами ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до положень ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правилами ч.1 ст.236 ЦК України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно положень ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, якщо нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності. Відповідно до положень ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 одержав кредит і для забезпечення виконання цього зобов'язання передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, які одержав згідно договору дарування. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. договір дарування визнано недійсним в зв'язку з тим, що дарувальник не підписував договір дарування від 23.03.2005 р., його волевиявлення не було вільним і він не мав наміру передавати цьому відповідачеві майно, вказане в договорі дарування. Позаяк правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення і недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, передача відповідачем ОСОБА_5 такого майна в іпотеку суперечить моральним засадам суспільства і він не мав необхідного обсягу дієздатності для передачі вказаного майна в іпотеку. Тому оспорюваний правочин не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і договір іпотеки слід визнати недійсним. Посвідчення договору іпотеки 18.01.2007 р. було підставою для проведення реєстрації обтяжень нерухомого майна позивачки, що порушує її права. В зв'язку з тим, що договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, тому зареєстровані обтяження нерухомого майна позивачки слід виключити з державного реєстру. Як вбачається із кредитного договору № 825 від 25.10.2006 р., він укладений між Ощадним банком України та ОСОБА_5 і позивачка не довела, що цей договір порушує її права. Посилання позивачки на наявність у договорі умови укладення для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором договору іпотеки не можна взяти до уваги. В зв'язку з цим відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору. Не підлягає задоволення також вимога зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Заявлена вимога по суті дублюється і позивачка не довела, що ухвалене судове рішення не буде виконано нотаріусом Заява банку про накладення арешту на майно, яке було предметом іпотеки: житловий будинок АДРЕСА_1 не підлягає задоволенню. Правилами ст.1057-1 ЦК України встановлено, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Відповідно положень ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, якщо нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності. Постільки судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 не могли належати на праві власності ОСОБА_5, це майно належить позивачці, яка не укладала договорів кредиту та іпотеки, тому на таке майно не може бути накладено арешт. Судові витрати позивача складають 10 107 грн. 30 коп. і стверджуються записами в квитанції (а.с.1) та додатку до угоди (а.с.42). Позаяк відповідач зобов'язувався, що у випадку пред'явлення будь-яких претензій третіми особами стосовно предмета іпотеки, такі претензії повинні бути врегульовані за рахунок іпотекодавця, тому судові витрати слід стягнути з ОСОБА_5 На підставі ч.1 і ч.2 ст.203, ст.ст.215, 216, 236 ЦК України, ч.2 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд,- в и р і ш и в : позов задоволити частково. Визнати недійсним іпотечний договір від 18.01.2007 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №49. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний запис № 4368606 від 18.01.2007 р. на будинок АДРЕСА_1 та реєстраційний запис № 4368860 від 18.01.2007 р. на земельну ділянку кадастровий номер 2611040300:30:006:0046 по АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 10107 гривень 30 копійок понесених судових витрат. В решті вимог відмовити. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення, до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Яремчанський міський суд. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Д. М. Гандзюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/29560927
  17. Державний герб України 2/754/2810/13 Справа № 754/6138/13-ц РІШЕННЯ Іменем України 28.08.2013 року Деснянський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Ярошенко С.В., при секретарі - Ткаченко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив солідарно стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі 707 478,61 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 06.05.08 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 490065958 про надання кредиту терміном до 06.05.15 року на суму 49 970,30 доларів США зі сплатою 14,5 % річних. Банк свої зобов'язання виконав, кредит надав, але відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, кредит та відсотки не сплачує. В подальшому позивач зменшив ціну позову на 94 521,20 грн., яка складається з відсотків та пені за період з 06.06.12 року по 06.02.13 року. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги. Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала. Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачів, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що 06.05.08 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 490065958 про надання кредиту терміном до 06.05.15 року на суму 49 970,30 доларів США зі сплатою 14,5 % річних. 06.05.08 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 490065958-П, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати за виконання боржником зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.ст. 625, 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, позивач, використавши своє право на судовий захист своїх законних прав та інтересів, звернувся з заявою про видачу судового наказу про стягнення боргу за кредитом до Шахтарського міськрайонного суду Донецької області. Шахтарським міськрайонним судом Донецької області 07 жовтня 2009 року видано судовий наказ № 2н-244, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі 372 885,37 грн., % - 19 953,80 грн., пеня - 13 207,99 грн., всього - 406 047,16 грн. та звернено стягнення на предмет застави - транспортний засіб. Відповідно до судового наказу за заявою позивача було відкрито виконавче провадження. У зв'язку з виконанням рішення суду - судового наказу, ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 10.06.11 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а кошти з продажу транспортного засобу були перераховані позивачу згідно з платіжним дорученням 13923 від 23.05.11 року. Постанова про закінчення виконавчого провадження не оскаржувалася. Виходячи з наведеного, позивач відповідно до ст. 589, ст. 590 ЦК скористався своїм правом, а саме задовольнив вимоги за кредитними зобов'язаннями відповідача. Так, відповідно, порушується ст. 61 Конституції України про неприпустимість притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення більше одного разу, а також порушується ст. 589 ЦК, а саме те, що у випадку задоволення заставодержателем його вимог за рахунок предмета застави повністю або частково, подальше задоволення вимог стягувача про стягнення з боржника та поручителя в судовому порядку повної суми боргу, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги, є неможливим. Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, суд не знаходить підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором Відповідно до вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням); 5) закриття провадження у справі. Враховуючи зазначене, та те, що наведені обставини дійсно мали місце, судовий збір підлягає поверненню. На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ВИРІШИВ: У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Зобов'язати Державне казначейство України повернути ПАТ «Альфа- Банк» сплачений ним судовій збір у розмірі 2 495,79 грн., що внесений за меморіальним ордером № 7051 від 22.03.13 року, банк одержувача: ГУДКСУ у м. Києві, МФО 820019, р/р 31217206700004. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Головуючий: http://reyestr.court.gov.ua/Review/33157808
  18. Как мне говорит моё предчувствие, я точно уже не дам соскучиться судьям и всем остальным до конца этого года. Кажется мой город Тор(п)ез, это точка отсчёта или новый Сталинград откуда начинается наступление на невидимого и видимого врага по всем направлениям фронта. Короче , наш местный прокурор г.Тор(п)еза ЛАЙЛО реально ЗАБИЛ на ЗАЯВЛЕНИЕ о совершении преступления по ч.1 cт. 367 УК Украины в отношении сотрудников 5 Банков,а Суд одобрил это невнесение. Я в свою очередь подал аппеляцию, а Донецкий апеляционный суд от имени судьи БРАГИНА ccылаясь на нормы ст. 395 УПК Украины!!!!! отказал мне в апеляции - якобы я не вложился в сроки!А сроки он привёл 5 дней " апеляционная жалоба подаётся на определение (ухвалу) следственного судьи - на протяжении 5 дней со дня её оглашения" Но ст.395 УПК Украины совершенно о другом говорит!!!! И если дело коснулось сроков то судья Гнатюк А.Н., в своём ОПРЕДЕЛЕНИИ указал что ".... может быть обжалована...... на протяжении 7 ней после её оглашения". А в Статье 349. Порядок и сроки апелляционного обжалования говорится о 15 днях. Апеляцию подал по почтe 4.11. 2013 г, (уведомление это подтверждает) а суд первой инстанции вынес Определение 25.10.2013 г. Подробнее:http://kodeksy.com.ua/ka/ugolovno_protsesualnij_kodeks_ukraini.htm Это действо наших прокуроров и судей заставило меня крепко задуматься над таким вопросом - СКОЛЬКО ОНИ ЗАПЛАТИЛИ И КОМУ чтобы сесть в эти кресла? А может Донбасс или Донецк это производное от слова ДОНЫ МАФИИ? Есть в нете игра такая где ДОН МАФИИ умело прикидывается комиссаром или простым жителем http://mafii.net/help/info_don_mafia Жаль не могу загрузить сканы - сайт пишет что файл недопустимого размера, странно но раньше всё грузилось, попробую это сделать в своём блоге
  19. Добрый день всем читающим. Хочу предложить к обсуждению новую тему. Недавно наткнулся на интересную статистику: в Украине около 8500 судей, а с начала 2013 года было подано 7500 жалоб на действия судей. Некоторые судьи, как например, судья, рассматривающий мое дело, фигурируют в этих жалобах неоднократно (в моем случае это, как минимум, 9 жалоб за последние 1,5 года). Для начала описываю свою ситуацию: Судья ведет дело с полным пренебрежением нормами ЦПК, не оформляя почти никаких процессуальных документов, в заседаниях ведет себя по-хамски и явно готовится отказать мне в моем, как мне кажется, 100%-но законном иске. Более детально о своих делах я рассказываю в другой теме: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=5884, а здесь хотел бы обсудить именно метод влияния на судью. На данной стадии (объявлен перерыв перед судебными дебатами) уже существует масса процессуальных нарушений со стороны судьи, которые заключаются в невыполнении обязательных процедур на стадии предварительного слушания и нарушении требований ЦПК при рассмотрении дела. Предлагаю высказываться по следующим вопросам: Основания для начала борьбы с судьей: за какие проступки можно и стоит обращаться с жалобами? Перспективы этой борьбы: к каким результатам может привести обращение с жалобами, как для судьи, так и для самого заявителя, желательно с конкретными примерами. Тактика борьбы: когда обращаться с жалобой? Очень часто предвзятость судьи, и, как следствие, нарушение им, как минимум, процессуальных норм проявляется уже на стадии подготовки дела к слушанию или предварительном слушании. Стоит ли ждать заведомо известного решения не в Вашу пользу? Знаком ли кто-то со случаями, когда какие-то конкретные шаги помогли поставить судью на место и заставить его рассматривать дело в соответствии с законом? Какие конкретно методы борьбы с такими судьями Вам известны: образцы жалоб, заявлений, каких-то других действий. Думаю, что этот вопрос будет интересен многим из Вас, ведь эта проблема касается почти каждого. К сожалению, как я вижу, многие сначала мирятся с нарушениями со стороны судьи, не желая ссориться с судьей до вынесения решения, а потом становится элементарно не до этого: подают апелляции, иногда пишут жалобу, но этим и ограничиваются, понимая, что уже ничего не вернешь и т.д. В общем, приглашаю к обсуждению.
  20. Добрый день, в 2006 году девочка принесла на работу карты привата,мы расписались в пофамильной ведомости,написанной от руки,о получении карты,и должны были через день-два предоставить документы и подписать договора с Приватом,но девочка больше не объявилась,а карта осталась на руках. В течении нескольких месяцев я по возможности выплачивала средства (процент за пользование 2000 гривен), но в связи с тяжелым положением прекратила выплаты во время декрета дочери-после 2х месячной неуплаты,с карты на которую я вернула всю сумму(2000,стремительно исчезли 400 гривен пени и процентов,даже если считать,что процент по карте был бы 36% ,это было занадто),я сняла остаток и отдала деньги дочке.(дата по письму привата 29.11.2007) 1) На квитанциях об оплате имя и фамилия мои,адрес,возраст-не мой,паспортные данные были продиктованы дочерью в телефонном порядке,в 2007 во время разговора с приватом. 3) 2008 год-коллекторские разборки,после посещения коллекторов и разъяснений с моей стороны-тишина(коллектор крутит пальцем у виска,обзывает Приват придурками,улыбается и машет ручкой.) 2) 2009 год-фальшивое решение суда,подана апелляция,дело закрыто в связи с отсутствием подобного решения.Сумма 11000 3) 2010-ничего 4)2011-ничего 5)2013-настойчивые звонки дочери,у нее открыты карточные счета в привате(копилка и расчетная карта-не кредит) Дочь объясняет ситуацию,и просит выслать копию договора или подать заявление в суд,так как никакого кредитного договора мною подписано не было(заявления,и т.д.) Сумма 7000. 6)Через пару месяцев начинается давление со стороны Примо-коллект,опять звонят дочери-пару раз отвечает,что кредит ее мама не брала,и все вопросы предлагает решить в суде.Звонит и подает жалобу в НацБанк на Прихват,добрая тете перезванивает и говорит,что жить нужно в свое удовольствие,и на приват столько жалоб,что продыху уже нет.Предлагает ждать суда,усомнившись,что иск будет подан. Примо-коллект в черный список-через 2 недели звонки и смс прекратились. 6)Сегодня-Письмо от Привата,с убедительной просьбой оплаты по договору. Договор,и иже с ним никогда не видела,поэтому сделать сверку не могу,для написания заявления о выдаче копии приват просит подойти с документами,(у них то копий нет),дата с писем привата(фиктивное решение суда) и дата с писем примо-коллекта и последнего письма банка о заключении договора отличаются на два месяца-февраль и апрель)) Платить-не хочется,начитавшись ваших ситуаций,смысла тоже не имеет-вполне возможно,что сей чудесный банк объявится еще лет через пять,ссуммой в десять раз больше. Суда-немного боюсь,но где наша не пропадала)) Посоветуйте-что делать в подобной ситуации? Сидеть и ждать,когда же на меня подадут в суд,или первой начать судебные разбирательства? Спасибо заранее)))
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., – Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., за участі: ОСОБА_1 та представника Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції – ОСОБА_2, розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України, Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції про відшкодування шкоди, в с т а н о в и л а: У лютому 2012 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 квітня 2008 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь борг за договором позики в розмірі 180 тис. грн та 49 тис. грн відсотків за користування позикою. Посилаючись на те, що зазначене рішення суду з 20 травня 2008 року знаходиться на виконанні в Автозаводському відділі державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції (далі – ВДВС), проте в порушення вимог Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV) своєчасно не виконано у зв’язку з бездіяльністю працівників виконавчої служби, ОСОБА_1 просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути на його користь із Державного бюджету України на відшкодування матеріальної шкоди 192 593 грн 11 коп. та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 серпня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У лютому 2013 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України, ВДВС про відшкодування шкоди для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року. Ухвалами судді Верховного Суду України від 27 квітня 2013 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до пункту 1 частини другої статті 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 56 Конституції України, статей 1167, 1173 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (далі – Закон № 202/98-ВР), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого, 14 березня, 27 червня, 11 липня, 30 травня та 5 грудня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та представника ВДВС – ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто в солідарному порядку борг за договором позики в сумі 180 тис. грн та 49 тис. грн відсотків за користування позикою (далі – рішення № 2-1636/2008). 22 травня 2008 року постановами ВДВС відкрито виконавчі провадження за виконавчим листом НОМЕР_1, виданим 20 травня 2008 року Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області. До теперішнього часу зазначене вище рішення суду не виконано. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 травня 2010 року було визнано неправомірною бездіяльність органу державної виконавчої служби – ВДВС; зобов’язано останнього вжити передбачених законом заходів для примусового виконання рішення № 2-1636/2008. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку, що сума боргу, нестягнутого ВДВС у порядку виконавчого провадження, не може вважатися збитками в розумінні статті 22 ЦК України. Відмовляючи позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, суди виходили з того, що обов’язок органу державної влади відшкодувати моральну шкоду відповідно до пункту 3 частини другої статті 1167 ЦК України повинен бути встановлений спеціальним законом, а оскільки Закон № 606-XIV не передбачає такого виду відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, завданої дією чи бездіяльністю державного виконавця, то позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків. З наданої заявником ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року вбачається, що суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанцій, яким частково задоволено позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Кіровського району м. Кіровограда, виходив із того, що тривале невиконання відповідачем судового рішення, яке призвело до унеможливлення його виконання взагалі, сталося з вини виконавчої служби, а тому позивачка має право на відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди. Ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня, 27 червня та 5 грудня 2012 року справи передано на новий розгляд до судів попередніх інстанцій із тих підстав, що, застосовуючи положення статті 56 Конституції України, статті 1173 ЦК України та частини третьої статті 11 Закону № 202/98-ВР і задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) працівників державної виконавчої служби, суди не з’ясували у достатньому обсязі характер спірних правовідносин та не визначилися з нормою права, яка підлягає застосуванню, і, як наслідок, помилково стягнули моральну шкоду з неналежної особи. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, завданої зволіканням працівників виконавчих служб під час виконання судових рішень, колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 22 лютого та 30 травня 2012 року виходила з доведеності факту неправомірної бездіяльності державних виконавців, заподіяння позивачам моральної шкоди, яка відповідно до вимог статей 1167, 1173 ЦК України підлягає відшкодуванню державою, оскільки за шкоду, заподіяну рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, несе відповідальність держава. Отже, доводи заяви та надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права рішення суду касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами статті 56 Конституції України, статей 1167, 1173 ЦК України та статті 11 Закону № 202/98-ВР у частині права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої державними виконавцями. У наданих на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права ухвалах касаційний суд обґрунтовано виходив із того, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до положень статті 11 Закону № 202/98-ВР шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Таким чином, касаційний суд у справі, рішення в якій переглядається, невірно виходив із того, що при відшкодуванні моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, потрібно застосовувати норми Закону № 606-XIV, яким такого виду відповідальності не передбачено. Оскільки, заявляючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на завдання моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону № 202/98-ВР. Разом із тим посилання ОСОБА_1 на неправильне застосування касаційним судом норм матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди не підтвердилося. Так, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди відмовлено (ухвала від 22 лютого 2012 року), суд касаційної інстанції виходив із того, що сам факт тривалого невиконання рішення суду не може бути підставою для безспірного стягнення збитків у вигляді нестягнутої за рішенням суду суми. У справі, судове рішення від 11 липня 2012 року в якій надано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, бездіяльність виконавчої служби призвела не лише до порушення передбачених законодавством термінів виконання судового рішення, а й до унеможливлення його виконання взагалі, що свідчить про різні обставини справ. Тому в частині посилань ОСОБА_1 на неоднакове застосування норм матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди заява не підлягає задоволенню. Судовим рішенням від 11 липня 2012 року було вирішено питання стосовно інших обставин, ніж у справі, рішення в якій переглядається, оскільки в ній не йшлося про унеможливлення виконання рішення про повернення боргу. Отже, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права лише щодо відшкодування моральної шкоди, якими встановлено право особи на відшкодування шкоди завданої неправомірними діями або бездіяльністю державних виконавців, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частини першої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції. За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 листопада 2012 року підлягає скасуванню в частині відшкодування моральної шкоди з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року в частині відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 вересня 2013 року (справа № 6-48 цс 13) При відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу». Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/85165AF532318D74C2257BE8001F3BAB
  22. У х в а л а іменем україни 16 травня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Кузнєцова В.О., суддів : Кадєтової О.В., Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, приватного малого підприємства «Омега» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 3 червня 2010 року, в с т а н о в и л а: У січні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ПМП «Омега» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивувало тим, що 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11/07/1047М, за яким останній отримав кредит в сумі 15 000 доларів США під 16% річних із терміном повернення відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, але не пізніше 5 листопада 2012 року. У забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПМП «Омега» було укладено договір застави автотранспорту. Посилаючись на порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору, позивач просив передати в заклад заставлені транспортні засоби шляхом їх вилучення у ПМП «Омега» та звернути стягнення на предмет застави шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ, а також надання банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 9 березня 2010 року позов задоволено. Постановлено звернути стягнення на автомобіль «КАМАЗ», 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобіль «DAF», 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, автомобіль «ПР HODGEP», 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, що належать ПМП «Омега» та є предметом договору застави автотранспорту від 12 листопада 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПМП «Омега» на суму боргу за кредитним договором № 11/07/1047М, укладеним 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у розмірі 12 856, 62 доларів США, з яких 11 639, 84 доларів США - заборгованість за кредитом, 563, 98 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, 10,38 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за кредитним договором, 31, 71 та 610, 71 доларів США - штрафи (фіксована частина та процентна складова), та передати вказане майно в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ПМП «Омега» належного йому на праві власності заставленого майна, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом переукладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 3 червня 2010 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду України від 25 листопада 2010 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 7 грудня 2011 року на підставі Закону України від 20 жовтня 2011 року № 3932-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ПМП «Омега» про стягнення заборгованості за кредитним договором передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до вимог ст.ст. 1, 3 Закону України «Про заставу», застава є способом забезпечення виконання і має похідний характер від забезпеченого нею основного зобов'язання. Виходячи з норм закону вимоги позивача, як заставодержателя, щодо звернення стягнення на предмет застави шляхом його реалізації не є самостійними вимогами, а лише способом задоволення вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням. Банком не було заявлено вимог про виконання відповідачем основного зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим без належних правових підстав передчасно задоволено вимоги про передачу в заклад та звернення стягнення на заставлене майно. Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна. Судами встановлено, що за кредитним договором № 11/07/1047М, укладеним 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, останній отримав кредит в сумі 15 000 доларів США під 16% річних за користування ним, нарахованих на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 5 листопада 2012 року. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за вказаним кредитним договором виконав у повному обсязі. ОСОБА_1 припинив сплачувати відсотки і погашати кредит щомісячними платежами у строки обумовлені договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 21 серпня 2009 року в розмірі 12 856, 62 доларів США. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до ч. 1 ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, якщо інше не встановлено договором. Згідно ст. 572 та ч. 1 ст. 573 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Укладення, у даному випадку договору застави, відповідно до ст. 547 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про заставу», тягне виникнення речових правовідносин, в силу яких, заставодержатель як кредитор має певні права встановлені договором та законом. Пунктами 2.2.2., 2.2.3., 2.2.4 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується проводити погашення кредиту та сплачувати відсотки за користування ним щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту, відсотків та винагороди, наведеного у Додатку №1 до кредитного договору, з урахуванням п. 4.11 даного договору. Відповідач ОСОБА_1 порушив умови договору, та має заборгованість за кредитом станом на станом на 21 серпня 2009 року в розмірі 12 856, 62 доларів США . Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Аналогічні наслідки порушення зобов'язань передбачені ст. 19 Закону України «Про заставу». Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Частинами 1 та 6 статті 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Пунктом 15.8.1 договору застави обумовлено, що з метою задоволення своїх вимог заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання заставодавцем якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, не буде виконано. Відповідно до п. 2.3.9 кредитного договору при настанні подій, зазначених в п. 2.3.3, зокрема, порушення кредитором зобов'язань, банк має право стягнути кредит до настання строків, встановлених п. 1.3 договору, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а також реалізувати свої вимоги за рахунок іншого майна позичальника, його гарантів і поручителів, відповідно до діючого законодавства. Тобто, невиконання боржником зобов'язання у визначений договором термін надає заставодержателю право звернення на предмет застави. Зазначене право, відповідно до норм закону та умов договору, є одним з засобів захисту прав кредитора, яке здійснюється за вибором заставодержателя (банку). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 301-304, 316 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув й дійшов передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для передачі у заклад заставлених транспортних засобів та звернення стягнення на предмет застави, при цьому належним чином не вмотивував та не обґрунтував такого висновку. З огляду на викладене рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим. Разом з тим, не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції. Як вбачається з розрахунку позовних вимог, до суми заборгованості за кредитним договором включено пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань в сумі 10,38 доларів США та штрафи в розмірі 31, 71 та 610, 71 доларів США (фіксована частина та процентна складова). Отже, за порушення позичальником строків виконання зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» одночасно нараховано пеню та штраф. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином, штраф та пеня є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій. Вирішуючи справу, суд першої інстанції на порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України положення ст. 549 ЦК України не врахував й визнаючи суму заборгованості з урахуванням нарахованої пені, а також сум штрафів, не звернув уваги на те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України. Крім того, при новому розгляді справи суди повинні з'ясувати питання чи підлягає зазначена справа розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства, оскільки позовні вимоги заявлені до заставодателя юридичної особи, а до боржника за основним зобов'язанням вимоги не заявлено. Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 9 березня 2010 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 3 червня 2010 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: О.В. Кадєтова Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/24550133
  23. ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2010 р. № 6/333д/09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого – судді Воліка І.М. суддів: Капацин Н.В. – доповідача у справі, Кролевець О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Корпоративний капітал" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.2010 у справі № 6/333д/09 господарського суду Запорізької області за позовом Публічного акціонерного товариства "МетаБанк" до Приватного підприємства "Корпоративний капітал" про визнання недійсним п. 5.11 договору за участю представників від: позивача не з"явився відповідача не з"явився В С Т А Н О В И В : Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.11.09р., залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.10р. у справі № 6/333д/09 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "МетаБанк", визнано недійсним пункт 5.11 договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 717/4, укладеного між Акціонерним банком "Металург" і Приватним підприємством "Корпоративний капітал". Стягнуто з Приватного підприємства "Корпоративний капітал" на користь Публічного акціонерного товариства "МетаБанк" судові витрати. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Приватне підприємство "Корпоративний капітал" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.09р. і постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.10р. у справі № 6/333д/09 та припинити провадження у справі. Скарга мотивована тим, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції не припинив провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки сторонами була укладена угода про передачу даного спору на вирішення третейського суду. Судами невірно застосовано положення статті 92 Цивільного кодексу України, оскільки ПП "Корпоративний капітал" не знало та не могло знати про той факт, що представник ПАТ "МетаБанк" обмежений у повноваженнях укладати договори. Сторони, відповідно до вимог статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомленні про час і місце розгляду касаційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 717/4 від 29.01.09р., укладеного між Акціонерним банком "Металург" (Банк) та Приватним підприємством "Корпоративний капітал" (Клієнт), Банк у порядку, встановленому законодавством України та цим договором, відкриває Клієнту поточні рахунки в національній та іноземній валюті і зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування відповідно до законодавства України та внутрішніх правил Банку, а Клієнт зобов'язується зберігати свої кошти на рахунках, розпоряджатися ними відповідно до законодавства України та оплачувати Банку за надані послуги. Пункт 5.11 вказаного договору передбачає, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, які виникають між сторонами підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Українській Товарній Біржі. Публічне акціонерне товариство "МетаБанк" (правонаступник Акціонерного банку "Металург") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємства "Корпоративний капітал" про визнання недійсним пункту 5.11 договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 717/4 від 29.01.09р. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги посилається на те, що представник АТ "МетаБанк" Сокирка А.В., яка підписала від імені банку договір № 717/4 від 29.01.09р., перевищила надані їй повноваження щодо цього договору. Відповідно до внутрішніх положень та наказів банку вона мала право укладати і підписувати тільки договори, які викладені виключно в редакції типових форм, затверджених внутрішніми положеннями Банку та включених до електронної бази договорів банку. Вносити будь-які зміни та доповнення до цих договорів, у тому числі до договору № 717/4 від 29.01.09р., вона не мала права та повноважень. Згідно з частиною 1 статті 241 Цивільного кодексу України правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов"язки особи, яку він представляє, лише у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що пункт 5.11 спірного договору не був схвалений, а тому в цій частині договору, договір не створює права та обов"язки осіб. Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Пункт 5.8 договору передбачає, що у разі здійснення з вини банку переказу з рахунку клієнта без законних підстав (тобто за відсутності відповідного розрахункового документа), або у разі порушення умов доручення клієнта на здійснення договірного списання відповідно до пункту 6.4 цього договору, повернення клієнту цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. Суд першої інстанції вказує, що даний пункт договору входить в протиріччя з третейським застереженням, передбаченим спірним пунктом 5.11 договору, і ставить його під сумнів. Згідно копії довіреності від 24.09.08р. № 10/008-200, на підставі якої представником банку укладено договір № 717/4 банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування, Сокирко Анжела Василівна має повноваження укладати договори із суб’єктами господарської діяльності у межах повноважень визначених внутрішніми документами банку. Наказом правління АБ "Металург" від 09.01.09р. № 16/1-ОД встановлено, що представники Банку укладають та підписують договори виключно у відповідності до типових шаблонів, які розміщені в системі електронного документообігу Банку та захищені від несанкціонованих модифікацій. У випадках, коли виникає необхідність внесення змін та доповнень до договорів та угод, розроблених на основі шаблонів Банку, такі зміни та доповнення попередньо узгоджуються з юридичним управлінням, ЦБ та ДМАРБ шляхом візування таких договорів уповноваженими особами. Суд апеляційної інстанції в постанові зазначає, що Приватне підприємство "Корпоративний капітал" на підставі повноважень представника банку, викладених в довіреності від 24.09.08р. № 10/008-200, зобов’язано було витребувати вказані внутрішні документи Банку та перевірити повноваження представника банку на підписання договору. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією суддів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог позивача, а щодо доводів скаржника вважає за необхідне зазначити наступне. Пунктом 3 ухвали Конституційного Суду України від 14.10.1997р. (№ 44-3) встановлено, що правосуддя –це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ. Натомість, третейський розгляд спорів –це вид недержавної юридичної діяльності. Статтею6 Конвенції про захист прав та основних свобод гарантовано право кожної особи, юридичної чи фізичної, на розгляд її справи справедливим неупередженим судом. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов’язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, юридичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У разі коли між сторонами у договорі передбачена третейська оговорка, але одна із сторін заперечує проти неї, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку. Конституція України гарантує кожній особі право на судовий захист своїх порушених прав та законних інтересів. Обмеження права на судовий захист суперечить конституційному принципу. Тому, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для припинення провадження у справі. Пункт 5.11 договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 717/4 від 29.01.09р. передбачає, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, які виникають між сторонами підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Українській Товарній Біржі. Статтею 12 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. У статті 215 Цивільного кодексу України визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною другою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до частини 3 статті 92 даного Кодексу орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права. Відповідно до пункту 1 статті1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене підстав для зміни чи скасування постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.10р. у справі № 6/333д/09 відсутні. Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного підприємства "Корпоративний капітал" залишити без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.2010 у справі № 6/333д/09 залишити без змін. Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя І.М. Волік Судді Н.В. Капацин О.А. Кролевець http://reyestr.court.gov.ua/Review/9989619
  24. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гончара В.П., Олійник А.С., Дербенцевої Т.П., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 6 грудня 2011 року, в с т а н о в и л а: У березні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав у кредит 15 тис. доларів США строком до 16 червня 2010 року. 19 червня 2008 року між тими ж сторонами укладено інший кредитний договір на суму 15 тис. доларів США строком до 11 червня 2018 року. Крім того, 16 квітня 2008 року між тими ж сторонами укладено наступний кредитний договір, згідно з яким відповідач отримав у кредит 27 тис. доларів США строком до 10 квітня 2018 року. У зв'язку з неналежним виконанням взятих за кредитним договором зобов'язань у відповідача перед позивачем утворилась кредитна заборгованість, яку на підставі судових рішень від 14 жовтня 2009 року, 10 вересня 2009 року та 25 листопада 2009 року стягнуто у солідарному порядку з відповідачів. Однак у червні 2009 року відповідач ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 належне йому на праві власності нерухоме майно - будівлю магазину АДРЕСА_1, ОСОБА_5. ПАТ КБ «ПриватБанк» вважає, що вказаний договір є фіктивним, оскільки не спрямований на досягнення цивільно-правових наслідків та має на меті недопущення опису й арешту вказаного майна, у зв'язку з виконанням судових рішень про стягнення кредитної заборгованості. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2011 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 6 грудня 2011 року скасовано рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2011 року, позов задоволено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 порушують питання про скасування ухваленого рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 30 червня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №1208, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 нежитлову будівлю магазину АДРЕСА_1, площею 226, 3 кв.м. У вказаному договорі нотаріусом зазначено, що під забороною відчуження згідно з витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна магазин не перебуває. Відповідно до витягу з реєстру права власності на нерухоме майно №23189476 від 2 липня 2009 року Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вищевказаний магазин. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2009 року з ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором №52/ЭС/2008 в сумі 108 831 грн. 39 коп. 10 вересня 2009 року Заводським районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення, яким із ОСОБА_4 та ОСОБА_9 стягнуто у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №27/МФ/2008 в сумі 121 836 грн. 41 коп. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2009 року з ОСОБА_4, ОСОБА_7 у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором №19МФ/2008 в сумі 217 355 грн. 06 коп. У відповідності до ч.ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Керуючись вищевказаними нормами матеріального закону, позивач звертався з цим позовом. Задовольняючи позов банку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорюваний договір дарування було укладено ОСОБА_4 за наявності непогашеного ним, як позичальником, боргу перед кредитором, під час знаходження у провадженні Заводського районного суду м. Миколаєва трьох справ за позовами банку про стягнення з ОСОБА_4 та поручителів заборгованості за кредитними договорами та, що майно відчужено на користь свояка-чоловіка сестри дружини боржника, що вцілому стало підставою для визнання правочину фіктивним у відповідності до ст. 234 ЦК України. Однак, такий висновок апеляційного суду є незаконним з огляду на наступне. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У відповідності до вимог ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з листом Заводського відділу державної виконавчої служби №21124/1 від 13 жовтня 2011 року державною виконавчою службою проводяться дії з примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_4, зокрема, здійснюється реалізація через аукціон транспортного засобу, а також відбуваються підготовчі заходи з реалізації на аукціоні житлового будинку, земельної ділянки, побутових предметів. Ураховуючи, що виконання вищевказаних рішень Заводського районного суду м. Миколаєва триває, остаточно рішення виконавчою службою у виконавчому провадженні не приймалось, магазин у заставу не передавався, а також, виходячи із положення ст. 41 Конституції України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно врахувавши, між іншим, що позивачем у відповідності до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не надано доказів, які б свідчили про порушення його права згідно зі ст. 3 ЦПК України в результаті укладення договору дарування. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України. Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону. Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 6 грудня 2011 року скасувати, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева А.С. Олійник О.В. Ступак http://reyestr.court.gov.ua/Review/23929575