Search the Community

Showing results for tags 'недействительность договора ипотеки'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 130 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40632892 Державний герб України У х в а л а іменем україни 25 вересня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № 199, яка станом на 31 травня 2013 року становить 303 827 грн 04 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, земельної ділянки площею 0,1500 га із цільовим призначенням під житлову забудову, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу на праві власності шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності, та судові витрати. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року, в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено, що ОСОБА_2 договір іпотеки не підписувала, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи проведеної під час розгляду іншої справи. Позивачем клопотання щодо призначення будь-якої іншої почеркознавчої-експертизи під час розгляду цієї справи не заявлялося. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвала апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Дем'яносов Судді: О.П. Касьян В.М. Коротун
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2014 року місто Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» (далі – ПАТ «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 38/9-09 за позовом відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» (далі – ВАТ «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів») до товариства з обмеженою відповідальністю «Іжиніринг груп» (далі – ТОВ «Іжиніринг груп»), публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі – ПАТ «Банк Кредит Дніпро»), за участю третіх осіб: першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В.М., товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Кредит», про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки, в с т а н о в и л а: ПАТ «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів», правонаступник ВАТ «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» (далі – Завод), звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням уточнень до позовної заяви) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 березня 2007 року, укладеного між Заводом і ТОВ «Іжиніринг груп», повернення всього майна, одержаного покупцем за цим договором, та визнання недійсним договору іпотеки від 21 грудня 2007 року № 211207-1/1, укладеного між ТОВ «Іжиніринг груп» і ПАТ «Банк Кредит Дніпро». Заяву обґрунтовано тим, що договір купівлі–продажу є недійсним, оскільки спостережна рада перевищила надані їй повноваження – перебрала на себе компетенцію правління товариства щодо прийняття рішення про відчуження нерухомого майна, уповноваживши голову правління самостійно підписати договір купівлі–продажу. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 9 листопада 2009 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 березня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 22 червня 2010 року скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 9 листопада 2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 березня 2010 року і прийнято нове рішення, яким позов задоволено. ПАТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 22 червня 2010 року. Заяву обґрунтовано неповідомленням позивачем про наявність договорів оренди нерухомого майна від 25 грудня 2007 року № 47/30-143/08 та № 47/30-141/08, договору дольового утримання залізничного шляху від 25 грудня 2007 року № 47/30-146/08, укладених між ТОВ «Іжиніринг груп» та Заводом, і протоколу загальних зборів акціонерів Заводу від 18 квітня 2008 року, яким затверджено звіт голови правління про результати діяльності за 2007 рік. Постановою Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року задоволено заяву ПАТ «Банк Кредит Дніпро». Постанову Вищого господарського суду України від 22 червня 2010 року скасовано, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 9 листопада 2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 березня 2010 року залишено без змін. Постанову суду касаційної інстанції обґрунтовано тим, що Статутом позивача не обмежені повноваження голови правління на укладання угод, вчинення правочинів від імені товариства без погодження з правлінням товариства. Завод у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) подав заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 38/9-09 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ, а саме частини 3 статті 92, частини 2 статті 98, статей 99, 161 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 18 травня 2010 року у справі № 38/8-09, від 9 жовтня 2008 року у справі № 45/271-6/268, від 8 квітня 2014 року у справі № 911/861/13-г, від 3 грудня 2008 року у справах № 7/6-08, № 7/7-08, від 10 квітня 2013 року у справі № 20/051-12, від 1 липня 2013 року у справі № 905/136/13-г, від 13 листопада 2013 року у справі № 5011-37/16335-2012, від 15 липня 2013 року у справі № 5006/14/223пд/2012, від 31 березня 2014 року у справі № 5002-22/1557-2011 та від 16 грудня 2008 року у справі № 2/303-08. Допускаючи справу № 38/9-09 до провадження Верховного Суду України, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у постанові Вищого господарського суду України від 18 травня 2010 року у справі № 38/8-09 за аналогічних підстав та предмета позову, змісту позовних вимог і матеріально-правового регулювання спірних правовідносин викладено протилежний правовий висновок: спірний договір укладено головою правління з перевищенням повноважень, оскільки голова правління не є самостійним органом і в силу вимог частини 2 статті 99 та статті 161 ЦК України був зобов’язаний передати питання відчуження майна на розгляд правління товариства, проте правління товариства (позивача) для вирішення цього питання не скликалося і відповідне рішення не приймалося. Отже, за відсутності рішення правління позивача про відчуження майна позивач не набув цивільних прав та обов’язків, що виникають з оспорюваного договору, оскільки обмеження повноважень щодо представництва у спірних правовідносинах встановлено законом. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Господарськими судами встановлено, що 28 березня 2007 року на засіданні спостережної ради було вирішено реалізувати на вільному ринку об’єкти нерухомого майна Заводу та уповноважити голову правління – ОСОБА_1 на підписання договору купівлі-продажу об’єктів нерухомого майна (далі – протокол засідання спостережної ради). На підставі протоколу засідання спостережної ради 30 березня 2007 року між Заводом (продавець) і ТОВ «Інжиніринг груп» (покупець) укладено договір купівлі–продажу (з відстрочкою платежу) частини нежитлових будівель та споруд АДРЕСА_1 (далі – договір купівлі–продажу). Згідно з пунктами 8.3.1, 8.3.4 Статуту Заводу (далі - Статут) спостережна рада є органом акціонерного товариства, який представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів акціонерів та з метою захисту інтересів акціонерів контролює і регулює діяльність правління акціонерного товариства, дочірніх підприємств, філій, представництв та до виключної компетенції якої, зокрема, належить погодження проведення операцій відчуження майна товариства на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна акціонерного товариства. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 98 ЦК України рішення загальних зборів про відчуження майна товариства на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства, приймаються більшістю не менш як у ѕ голосів, якщо інше не встановлено законом. Отже, Статут Заводу до компетенції спостережної ради відносить лише повноваження надати попереднє погодження на продаж майна на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків, для наступного розгляду цього питання загальними зборами. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, відповідно до пунктів 8.4.1, 8.4.2 Статуту є правління акціонерного товариства, до компетенції якого належать усі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що згідно з чинним законодавством, цим Статутом або рішенням вищого органу акціонерного товариства віднесені виключно до компетенції іншого органу акціонерного товариства. Питання про відчуження майна товариства на суму, яка є меншою за п’ятдесят відсотків, є компетенцією правління Заводу – колегіального органу, представленого п’ятьма членами, рішення якого приймають не менше трьох членів правління (пункти 8.4.1, 8.4.6 Статуту). За таких обставин спостережна рада при прийнятті рішення фактично підмінила компетенцію правління щодо прийняття відповідних рішень, порушуючи приписи статей 97, 99, 160 ЦК України, та вийшла за межі своїх повноважень. Статтею 112 ГПК України передбачено право господарського суду переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові. До нововиявлених обставин можуть бути віднесені матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Переглядаючи за нововиявленими обставинами постанову від 22 червня 2010 року, суд касаційної інстанції не звернув уваги, що протокол загальних зборів акціонерів Заводу від 18 квітня 2008 року, яким затверджено звіт голови правління про результати діяльності за 2007 рік, був предметом розгляду і оцінки господарських судів при розгляді справи, а договори оренди нерухомого майна від 25 грудня 2007 року № 47/30-143/08, № 47/30-141/08 і договір дольового утримання залізничного шляху від 25 грудня 2007 року № 47/30-146/08, укладені між ТОВ «Іжиніринг груп» і Заводом, є не нововиявленими обставинами, а новими доказами у справі, які не спростовують фактів і правових висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 22 червня 2010 року. За таких обставин заява Заводу підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 11123 – 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 38/9-09 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/AFAB14776051A6BBC2257D9000434566
  3. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37397121 Державний герб України Апеляційний суд міста Києва Справа № 22-ц/796/21/2014 Головуючий у 1-й інстанції - Бурлака О.В. Доповідач - Кабанченко О.А. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кабанченко О.А. суддів - Желепи О.В., Іванченка М.М. при секретарі - Кацідим В.О. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 березня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, в с т а н о в и л а: Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 5 березня 2013 року задоволено частково позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, загальною площею 45,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 04.11.2003 року за реєстром № 8098, зареєстрованим КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 07.11.2003 року, записаного у реєстрову книгу № д. 1036-15 за № 4175, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 522 773,00 грн. - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № МL-005/084/2008 від 15 квітня 2008 року у розмірі 89 070,75 доларів США, що еквівалентно 711 488,24 грн., та 200 000,00 грн. пені. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 2 823,00 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду, закрити провадження у справі. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Вказує, що судом при розгляді справи порушена Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах. Солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК України не передбачена і суд незаконно ухвалив стягнути з відповідача пеню у розмірі 200 000 грн. Також суд не взяв до уваги ухвалу про відкриття провадження у справі № 2-1670/13 за позовом ОСОБА_2 до «ОТП Банк» про розірвання договору іпотеки. Апеляційнва скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 15 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого в подальшому стало ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого, в свою чергу є позивач, був укладений Кредитний договір № МL-005/084/2008 (а.с. 9-17 т. 1). За умовами Кредитного договору банк надав відповідачу кредит в сумі 88 000,50 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фінансового відсотка 5,99% та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Кредиту, що розміщені в Банку) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIDR може змінюватись Банком (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку, передбаченому цим Договором. Інформація розміру ставки FIDR розміщується на сайті Банку, а також в приміщенні Банку (як в офісі так і в інших установах Банку) на інформативних стендах. Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1 № 1 Кредитного договору. Кредитні кошти були надані банком на підставі кредитної заявки позичальника від 15 квітня 2008 року в сумі 88 000,50 доларів США шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника у ЗАТ «ОТП Банк» (а.с. 22 т.1). З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки (майнової поруки) № РМL-005/084/2008 від 15 квітня 2008 року (а.с. 23-28 т. 1). За умовами Договору іпотеки (майнової поруки) відповідачем було передано банку в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності відповідно до Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 04 листопада 2003 року за реєстром № 8098, зареєстрованим Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна» 07 листопада 2003 року, записаного у реєстрову книгу № д. 1036-15 за №4175. За умовами п. 2.1 Договору іпотеки (майнової поруки) іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателяя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов'язань за Кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в Кредитному договорі, з змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії. Пунктом 6.1 Договору іпотеки (майнової поруки) встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: а) всі боргові зобов'язання, не сплачені боржником і б) стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням іпотекодавцем його зобов'язань за цим договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотекодержателем у зв'язку із реалізацією його прав за цим договором. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором, у нього виникла заборгованість перед банком, яка станом на 04 квітня 2012 року становила 89 070,75 доларів США, що еквівалентно 711488,24 грн., та 2 637 192, 88 грн., яка складається із: залишку заборгованості за кредитом в сумі 79 546,86 доларів США, що еквівалентно 635 412,36 грн., суми несплачених відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 9 523, 89 долари США, що еквівалентно 76 075,88 грн.; пені за прострочення виконання зобов'язань в сумі 2 637 192,88 грн. В грудні 2011 року позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнень та доповнень позовних вимог, просив постановити рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, загальною площею 45,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 522 773,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № МL-005/084/2008 від 15 квітня 2008 року у розмірі 89 070,75 грн. доларів США, що еквівалентно 711 488,24 грн., та 2 637 192,88 грн. пені, що разом складає 3 348 681,12 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, а саме звертаючи стягнення на предмет іпотеки суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок порушення позичальником ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором порушено право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки, яким забезпечене виконання зобов'язань за кредитним договором. Рішеннням суду в порядку ст. 551 ч. 3 ЦК України зменшений розмір пені, нарахованої позивачем за кредитним договором, до 200 000 грн. Судова колегія вважає, що такий висновок суду був передчасним, зважаючи на наступне. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду даної справи, у лютому 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про розірвання договору іпотеки № РМL-005/084/2008 від 15 квітня 2008 року, у зв'язку з чим відповідач просив зупинити провадження в даній справі до вирішення справи про розірвання договору іпотеки, у чому ухвалою суду від 5 лютого 2013 року було відмовлено. Проте рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили 9 січня 2014 року, був задоволений позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ПАТ «ОТП Факторинг Україна про визнання договору іпотеки № РМL-005/084/2008 від 15 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» недійсним. Враховуючи зазначені обставини та положення ст. 216 ЦК України, підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, який визнаний недійсним, відсутні, отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги про закриття провадження в даній справі, як такі, що не ґрунтуються на обставинах справи та положеннях процесуального закону, задоволенню не підлягають. Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 березня 2013 року скасувати. Ухвалити в справі нове рішення наступного змісту. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді:
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 липня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., - Лященко Н.П., за участі представника публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - ОСОБА_1, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти Херсона», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання договору недійсним, визнання майнових прав та зобов’язання вчинити певні дії за заявою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд ухвали судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Суворовського районного суду м. Херсона з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що 28 квітня 2006 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Квіти Херсона» (далі – ТОВ «Квіти Херсона») було укладено договір про спільну діяльність, за яким сторонами досягнута домовленість про співробітництво з метою будівництва магазину з офісними приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1. За змістом пункту 7.1 зазначеного договору після введення в експлуатацію магазину та за умови виконання ним у повному обсязі умов договору сторони реєструють право власності на новий об’єкт нерухомості у співвідношенні 50% на 50%. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2012 року встановлено факт виконання зобов’язань за договором про спільну діяльність. 6 липня 2007 року між ТОВ «Квіти Херсона» та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк»), укладено іпотечний договір НОМЕР_1, за умовами якого ТОВ «Квіти Херсона» з метою забезпечення виконання своїх зобов’язань за кредитним договором передало в іпотеку іпотекодержателю об’єкт незавершеного будівництва (готовність 80 %), а саме магазин площею S_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що укладений відповідачами договір іпотеки порушує його права, ОСОБА_2, доповнивши свої позовні вимоги, просив визнати зазначений договір недійсним, скасувати його державну реєстрацію, виключити запис про обтяження нерухомого майна з Державного реєстру іпотек за договором НОМЕР_1 та визнати за ним майнові права на спірну нерухомість. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 6 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 13 листопада 2013 року рішення суду попередньої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір іпотеки НОМЕР_1, укладений 6 липня 2007 року між ТОВ «Квіти Херсона» та АКБСР «Укрсоцбанк»; скасовано державну реєстрацію договору іпотеки та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження нерухомого майна – об’єкта незавершеного будівництва, а саме магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_2 майнові права на об’єкт незавершеного будівництва. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2013 року відмовлено ПАТ «Укрсоцбанк» у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У березні 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2013 року з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Квіти Херсона», ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору недійсним, визнання майнових прав та зобов’язання вчинити певні дії для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2013 року. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ПАТ «Укрсоцбанк» порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та ухвали касаційного суду й залишення без змін рішення районного суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 182, 317, 319, абзацу другого частини другої статті 331, частини першої статті 578 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), частини другої статті 5 та статті 28 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ПАТ «Укрсоцбанк» посилається на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року (справа № 6–2079св11) та від 11 квітня 2012 року (справа № 6–1460св12), а також ухвали цього самого суду від 13 липня 2011 року (справа № 6–21642ск11), від 15 травня 2013 року (справа № 6–251св13), від 23 жовтня 2013 року (справа № 6–22709св13), від 6 листопада 2013 року (справа № 6–25486ск13), від 11 грудня 2013 року (справа № 6–18576св13), від 24 січня 2014 року та від 16 квітня 2014 року (справи № 6–4478св14, № 6–53314св13). Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Укрсоцбанк» – ОСОБА_1, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідно до змісту статті 360–5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Судами встановлено, що 28 квітня 2006 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Квіти Херсона» був укладений договір про спільну діяльність. Відповідно до пункту 1.2 договору сторони домовились про співробітництво з метою будівництва на земельній ділянці, що орендується ТОВ «Квіти Херсона», магазину з офісними приміщеннями та введення його в експлуатацію. Після введення в експлуатацію зазначеного нерухомого майна та за умови виконання позивачем взятих на себе за договором від 28 квітня 2006 року зобов’язань у повному обсязі сторони реєструють право власності на об’єкт нерухомості у співвідношенні 50% на 50% (пункт 7.1 договору про співпрацю). Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2012 року встановлено факт виконання ОСОБА_2 умов договору від 28 квітня 2006 року. 6 липня 2007 року між ТОВ «Квіти Херсона» та АКБСР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір НОМЕР_1, за умовами якого ТОВ «Квіти Херсона» з метою забезпечення виконання своїх зобов’язань за кредитним договором передало в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, що будується, а саме магазин площею S_1, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Суд першої інстанції, залишаючи позовні вимоги ОСОБА_2 без задоволення, виходив із того, що договір іпотеки було укладено з дотриманням усіх передбачених чинним законодавством вимог, а також із того, що на момент його укладення майнові права на предмет іпотеки були зареєстровані за ТОВ «Квіти Херсона». Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, яким визнано недійсним договір іпотеки НОМЕР_1, скасовано державну реєстрацію зазначеного договору, виключено запис про обтяження нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, та визнано за ОСОБА_2 майнові права на об’єкт незавершеного будівництва – магазин з офісними приміщеннями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й касаційний суд, дійшов висновку про те, що ТОВ «Квіти Херсона» уклало спірний договір і передало в іпотеку нерухоме майно, будівництво якого було предметом договору про спільну діяльність від 28 квітня 2006 року, у порушення вимог статті 5 Закону № 898-IV, оскільки на момент підписання договору іпотеки майнові права на частину магазину з офісними приміщеннями відповідно до положень статті 190 ЦК України набув позивач. Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків. У доданому до заяви рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року (справа № 6–1460св12) касаційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що перехід права власності на квартиру до кредитора від позичальника у разі невиконання останнім зобов’язання щодо повернення ним коштів у визначений сторонами термін, за наявності такої домовленості, може бути реалізоване лише за умови набуття позичальником права власності на майно відповідно до вимог чинного законодавства, тобто після проведення державної реєстрації прав на нього. Це рішення не свідчить про подібність правовідносин зі справою, що переглядається. Звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на який перейшло від іпотекодавця до іншої особи, касаційним судом визнано правомірним (справа № 6–4478св14). Прийняте у справі судове рішення свідчить про те, що ним вирішено інший, неподібний справі, рішення про перегляд якого подано ПАТ «Укрсоцбанк» заяву, спір, а тому воно не може бути підставою для перегляду. Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року (справа № 6–25486ск13) та 16 квітня 2014 року (справа № 6–53314св13) прийняті у справах, предметом спору в яких було визнання недійсними договорів іпотеки нерухомого майна, а не майнових прав на таке майно, що має місце у справі, рішення в якій переглядається. Не свідчать про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права й додані ПАТ «Укрсоцбанк» до заяви рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року, а також ухвали цього самого суду від 13 липня 2011 року та від 11 грудня 2013 року, оскільки ними вирішено питання у справах, предметом спору в яких було визнання кредитного договору та договорів іпотеки недійсними у зв’язку з укладенням особами спірних правочинів у період проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Надана заявником ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року прийнята судом у справі, правовідносини в якій також склалися у сфері сімейного права. На невідповідність рішень судів попередніх інстанцій вимогам статей 212 – 213 ЦПК України посилався Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ, скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу № 6–251св13 на новий апеляційний розгляд. Так, розглядаючи справу про звернення банком стягнення на предмет іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що предметом іпотеки були майнові права на нерухоме майно, та не з’ясували, чи були виконані іпотекодавцем усі умови договору інвестування, у тому числі й грошові зобов’язання. Зазначене свідчить про те, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року, прийнята у справі № 6–251св13, не може бути підставою для задоволення заяви ПАТ «Укрсоцбанк», тому що така підстава для перегляду судових рішень Верховним Судом України, як неоднакове застосування касаційним судом норм процесуального права, чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачена. Не є підтвердженням неоднакового застосування норм матеріального права й ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2014 року про відкриття провадження у справі. За таких обставин, які свідчать про те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою немає підстав. Відповідно до статті 360 – 5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтями 355, 360 – 3, 360 – 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд ухвали судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2013 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2087548A55D6FB75C2257D0B001EAE5B
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, приватний нотаріус Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_3, Ізюмська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору іпотеки недійсними за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору іпотеки недійсними. Зазначав, що він разом зі своєю матір'ю, ОСОБА_2, та батьком, ОСОБА_4, проживав АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Після смерті батька відкрилася спадщина на зазначений будинок. 28 липня 2006 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину на S частину спірного будинку. Зазначав, що у 2010 році після відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі – ЗАТ КБ "ПриватБанк") про визнання договору іпотеки недійсним йому стало відомо, що 26 лютого 2008 року ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір іпотеки, предметом якого є спірний будинок. Посилаючись на те, що відповідно до статей 529, 549 Цивільного Кодексу Української РСР (далі – ЦК УРСР) він є спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину, оскільки на момент смерті батька був малолітньою дитиною й проживав із ним у спірному будинку, а ОСОБА_2 не мала права без його згоди укладати договір іпотеки, ОСОБА_1 просив на підставі статей 6, 17 Закону України «Про іпотеку», статті 578 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину, видане на ім'я ОСОБА_2, від 28 липня 2006 року на S частину будинку АДРЕСА_1 та договір іпотеки на цей будинок, укладений ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" і посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 26 лютого 2008 року. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 18 травня 2011 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2012 року рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року у відкритті касаційного провадження у справі відмовлено. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 548, 549 ЦК УРСР (тут і далі - у редакції від 18 липня 1963 року). В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додав до заяви ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2013 року та від 31 липня 2013 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що батьки ОСОБА_1: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - перебували в зареєстрованому шлюбі з вересня 1983 року. 4 червня 1988 року вони придбали будинок АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер. 28 липня 2006 року Ізюмською нотаріальною конторою Харківської області ОСОБА_2, на підставі її заяви, видано свідоцтво про право власності на S частину будинку АДРЕСА_1 та на S1 частину – свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка – ОСОБА_4. 26 лютого 2008 року ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір іпотеки, предметом якого став будинок АДРЕСА_1. Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 529, частини першої статті 549 ЦК УРСР дійшов висновку про те, що оскільки він як спадкоємець першої черги, який прийняв спадщину, набув права власності на спадкове майно з моменту відкриття спадщини, то отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на всю спадщину та укладення нею договору про передачу в іпотеку спірного будинку без згоди позивача суперечить вимогам статей 358, 578 ЦК України, статтям 5, 6 Закону України "Про іпотеку" і порушує його право власності на належну йому частину жилого будинку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 прийняв спадщину, однак після досягнення ним повноліття до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадкове майно не звертався, тому втратив право на спадщину, у зв’язку із чим ОСОБА_2 правомірно отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно і як власниця будинку на законних підставах передала цей будинок в іпотеку. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, а саме: ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2013 року та від 31 липня 2013 року, суд касаційної інстанції, застосовуючи норми статей 548, 549 ЦК УРСР, дійшов висновку про те, що спадкоємці, які проживали разом зі спадкодавцем на день відкриття спадщини, визнаються такими, що прийняли спадщину з моменту її відкриття, а отже, є власниками спадкового майна незалежно від факту отримання ними свідоцтва про право на спадщину. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – статей 548, 549 ЦК УРСР. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. У справі, яка переглядається, спадщина відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до 1 січня 2004 року, тому суд обґрунтовано застосував до спадкових відносин норми ЦК УРСР у редакції від 18 липня 1963 року. Згідно зі статтею 525 цього Кодексу часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Відповідно до частини першої статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Установивши, що на день смерті ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали, зокрема, його дружина, ОСОБА_2, та син – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, суд дійшов правильного висновку про те, що позивач є таким, що прийняв спадщину, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, і що прийнята спадщина на підставі частини другої статті 548 ЦК УРСР належить йому з моменту відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1. Разом із тим усупереч вимогам статей 548, 549 ЦК УРСР суд пов'язав збереження або втрату набутого спадкодавцем права власності на спадкове майно з фактом отримання чи неотримання ним свідоцтва про право на спадщину, у той час як свідоцтво є лише документальним підтвердженням цього права (стаття 560 ЦК УРСР). Крім того, ні стаття 561 ЦК УРСР, ні стаття 1298 ЦК України, які передбачають право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину, не містять обмежувального строку одержання такого свідоцтва. Більше того, частина третя статті 1296 ЦК України, яка була чинною на час одержання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину та на час передачі нею будинку в іпотеку, передбачала, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Отже, виходячи з вищезазначених норм законодавства ОСОБА_1 як спадкоємець, який прийняв спадщину, є власником спадкового майна – частини будинку – з моменту відкриття спадщини – з ІНФОРМАЦІЯ_1. Разом із тим, оскільки судом не встановлено, що з передбачених законом підстав (стаття 346 ЦК України) право власності ОСОБА_1 на спадкове майно (частину будинку) було припинено, то з моменту відкриття спадщини й до виникнення спору в суді (у тому числі й на момент отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину на весь будинок та передачі його в іпотеку), будинок перебував у спільній частковій власності сторін. За загальним правилом на здійснення права спільної часткової власності (володіння, користування та розпорядження спільним майном) необхідно одержати згоду інших співвласників (частина перша статті 358 ЦК України). З огляду на це жоден зі співвласників не має права укладати правочини щодо спільного майна без згоди інших співвласників (за винятком правочину з відчуження належної йому частки у праві власності – стаття 361 ЦК України). Правовідносини щодо передачі в іпотеку майна, що перебуває у спільній власності, урегульовані статтею 578 ЦК України та статтями 5, 6 Закону України «Про іпотеку». Згідно із зазначеними нормами майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено законом (частина третя статті 5 Закону України «Про іпотеку»). Передача в іпотеку нерухомого майна, яке іпотекодавцю не належить, законом не передбачена, оскільки тільки власнику належить право розпорядження майном (статті 316, 319 ЦК України, стаття 5 Закону України «Про іпотеку»). Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми статей 548, 549 ЦК УРСР, не застосував норми права – статті 358, 578 ЦК України та статті 5, 6 Закону України «Про іпотеку», які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, у зв’язку із чим дійшов помилкових висновків про втрату ОСОБА_1 права власності на спадкове майно й правомірність передачі цього майна в іпотеку та ухвалив незаконне рішення. За таких обставин заява ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року підлягає задоволенню з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор'єва Н.П. Лященко М.В. Патрюк Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко В.І. Гуменюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E274C7E72DFFB2A1C2257CDD00469AA1
  6. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 травня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: Червинської М.Є., Гулька Б.І., Черненко В.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Кам`янець-Подільська міська рада, управління Держкомзему у м. Кам`янець-Подільський Хмельницької області, публічне акціонерне товариство «ПриватБанк», про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, відшкодування моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_6 та публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 14 грудня 2011 року, в с т а н о в и л а: У липні 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що згідно договору дарування, укладеного 19 липня 2001 року, їй на праві приватної власності належав АДРЕСА_1 та земельна ділянка за тією ж адресою площею 0,0507 га, що підтверджується державним актом про право приватної власності на землю серії III-ХМ №030396, виданого Кам'янець-Подільською міською радою від 23 липня 2001 року. 5 березня 2008 року вона надала ОСОБА_7 довіреність на продаж її будинку та земельної ділянки за ціною та на умовах, найсприятливіших для неї. 18 червня 2008 року між нею та чоловіком, ОСОБА_6, розірвано шлюб, а вже наступного дня колишній чоловік запропонував їй виписатись з цього будинку, оскільки будинок проданий 14 травня 2008 року ОСОБА_5 його брату. ОСОБА_4 указувала, що про факт продажу житлового будинку та його вартість їй не повідомили і що договір купівлі-продажу, укладений на умовах вкрай невигідних для неї, грошей за проданий будинок вона не отримувала. Наразі вона позбавлена права на будинок, який був її єдиним житлом, все це призвело до нервового зриву, крім того, вона змушена шукати житло собі та своєму сину. У зв'язку з цим просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 14 травня 2008 року, скасувати державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_5 16 травня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. та понесені нею витрати по справі. Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 14 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 899. Скасовано державний акт про право власності на земельну ділянку розміром 0,0507 га по АДРЕСА_1 від 16 травня 2008 року на ім'я ОСОБА_5, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів про право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010874400196. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 6 травня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Ухвалою Верховного Суду України від 26 жовтня 2011 року рішення апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду. Підставою для скасування рішення апеляційного суду було те, що судом не було установлено чи був умисел в діях представника ОСОБА_4, чи усвідомлював він, що вчиняє правочин усупереч її інтересам, чи існувала домовленість між ним та покупцем. При новому розгляді, ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 14 грудня 2011 року рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2009 року залишено без змін. У касаційних скаргах ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» просять скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, законність та обґрунтованість судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами установлено, що ОСОБА_7 діяв не в інтересах ОСОБА_4, а в інтересах ОСОБА_6, що підтверджується укладеним договором купівлі-продажу будинку з його рідним братом, ОСОБА_5, розпискою ОСОБА_6 про отримані кошти за продаж будинку, кредитним договором від 4 червня 2008 року, укладеним ОСОБА_6 у ПАТ КБ «ПриватБанк» та укладеним того ж дня договором іпотеки, за яким іпотекодавцем є ОСОБА_5, який у забезпечення кредитного договору надав в іпотеку спірний житловий будинок та земельну ділянку. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з положень ч. 3 ст. 238 ЦК України, згідно якої представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або інтересах іншої особи, представником якої він є одночасно, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Таким чином, доводи касаційних скарг та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційні скарги ОСОБА_6 та публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 14 грудня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: М.Є. Червинська Б.І. Гулько В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/24531055
  7. http://reyestr.court.gov.ua/Review/21840030 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 лютого 2012 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В., суддів: Григорєвої Л.І., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: Крюківський відділ державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції в Полтавській області Міністерства юстиції України (далі ВДВС), ОСОБА_13, відділ обліку та розподілу житлової площі виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, про визнання недійсними договору застави, виконавчого напису, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів і за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, третя особа - комунальне госпрозрахункове житлово-експлуатаційне підприємство «Крюківське», про встановлення права власності на Ѕ частину квартири, зобовязання укласти договір найму жилого приміщення й договір на обслуговування та відкрити особистий рахунок для сплати комунальних послуг за скаргою ОСОБА_10 про перегляд у звязку з винятковими обставинами рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року, ухвали апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року та ухвали судді Верховного Суду України від 9 листопада 2009 року, в с т а н о в и л а: У липні та листопаді 2005 року ОСОБА_10 звернулася до суду із зазначеними позовами, посилаючись на те, що під час перебування у шлюбі вона та ОСОБА_11 придбали квартиру АДРЕСА_1. 26 травня 2004 року ОСОБА_11 уклав із ОСОБА_12 договір позики на суму 53 тис. грн., передавши в заставу вказану квартиру без її згоди та відома. 24 червня 2004 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення на зазначену квартиру. 29 липня 2004 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, вказану квартиру виставлено на продаж із прилюдних торгів. 26 квітня 2005 року ця квартира передана ОСОБА_12 у рахунок погашення боргу, про що 1 травня 2005 року приватним нотаріусом ОСОБА_12 видано свідоцтво про право власності. ОСОБА_10 просила визнати недійсними договір застави, виконавчий напис нотаріуса, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, встановити її право власності на Ѕ частину спірної квартири, зобовязати житлово-експлуатаційне підприємство укласти з нею договір найму жилого приміщення й договір на обслуговування та відкрити особистий рахунок для сплати комунальних послуг. Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року, у задоволенні позовів відмовлено. Ухвалою судді Верховного Суду України від 9 листопада 2010 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Першого заступника прокурора Полтавської області в інтересах ОСОБА_10 та ОСОБА_10 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року й ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року. ОСОБА_10 звернулася до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд судових рішень у звязку з винятковими обставинами й просить скасувати рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року, ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року та ухвалу судді Верховного Суду України від 9 листопада 2010 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанцій одного й того самого положення закону, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На підтвердження неоднакового застосування одного й того самого положення закону скаржниця надала ухвали Верховного Суду України від 14 лютого 2007 року, від 5 березня 2008 року та від 23 квітня 2008 року, в яких за аналогічних обставин суд дійшов висновку про те, що укладений без письмової згоди дружини договір, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, є недійсним із підстав недодержання в момент вчинення правочину вимог, установлених чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільним кодексом України (далі - ЦК України). 13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України». Зазначеним Законом внесено зміни до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453VI «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких скарги на судові рішення у цивільних справах у звязку з винятковими обставинами, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом, а подані після 15 жовтня 2010 року - передаються до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для розгляду питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі ЦПК України). Допущені до розгляду за винятковими обставинами до набрання чинності цим Законом цивільні, господарські та адміністративні справи розглядаються Верховним Судом України в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом. У звязку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 VI «Про судоустрій і статус суддів». Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав . Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного i того самого положення закону. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів виходить із такого. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що обставини, з якими закон повязує визнання угод недійсними, не встановлено; права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не була, незалежно від того, чи відповідає спірна угода вимогам закону; майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. З такими висновками судів погодитись не можна. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Статтею 578 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про заставу» встановлено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. За положеннями ст. 65 Сімейного кодексу України (далі СК України) при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Зазначені норми кореспондуються з положеннями ст. 369 ЦК України, відповідно до якої розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників . Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Таким чином, вчиняючи правочини, що передбачають наслідком розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що один співвласник (чоловік) діє як від свого імені, так і від імені другого співвласника (дружини), тобто останній також є стороною договору. За таких обставин співвласник, якого в договорі представляє інший співвласник, має право порушувати питання про визнання договору недійсним. Під час розгляду справи судом установлено, що 19 серпня 1988 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 25 січня 2002 року шлюб розірвано. Під час перебування у шлюбі ОСОБА_11 розпорядженням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради народних депутатів від 18 листопада 1996 року №1365-Р виділено в приватну власність квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Крюківського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2002 року визнано спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя й встановлено порядок користування нею шляхом виділення ОСОБА_10 окремої житлової кімнати площею 12,1 кв. м, комори площею 1, 1 кв. м, лоджії площею 1,5 кв. м, а ОСОБА_11 - окремої житлової кімнати площею 15,76 кв. м, комори площею 0,7 кв. м та балкона площею 1,0 кв. м і залишення кухні, коридору, ванної кімнати в спільному користуванні. 26 травня 2004 року між ОСОБА_11 і ОСОБА_12 укладено договір позики з одночасним забезпеченням його виконання заставою. За цим договором ОСОБА_12 передав ОСОБА_11 кошти в сумі 53 тис. грн., а ОСОБА_11 зобовязався повернути вказану суму в строк до 17 червня 2004 року. З метою забезпечення зобовязання ОСОБА_11 передав ОСОБА_12 у заставу зазначену квартиру. Приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу ОСОБА_13 указаний договір посвідчено та накладено заборону на відчуження квартири. 24 червня 2004 року цей же приватний нотаріус вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на спірну квартиру. 29 липня 2004 року постановою державного виконавця ВДВС відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса. Вказана квартира була виставлена на продаж із прилюдних торгів, що підтверджується копіями оголошення в газеті «Кремінь» від 28 січня 2005 року, актами реалізації арештованого майна від 17 лютого 2005 року №1943, від 24 лютого 2005 року №1948 і від 28 березня 2005 року №1959 та актом переоцінка майна від 23 лютого 2005 року. Постановою державного виконавця ВДВС від 26 квітня 2005 року спірну квартиру передано ОСОБА_12 у рахунок погашення боргу. Листом ВДВС від 30 вересня 2008 року №12430 повідомлено, що вказане виконавче провадження знищено за закінченням трирічного терміну зберігання на підставі наказу начальника ВДВС від 11 липня 2008 року № 82. 1 травня 2005 року приватний нотаріус ОСОБА_13 на підставі акта про проведення прилюдних торгів від 26 квітня 2005 року видала свідоцтво про право власності ОСОБА_12 на спірну квартиру. Наказами Полтавського обласного управління юстиції від 8 грудня 2005 року №338/11 і наказом Міністерства юстиції України від 3 травня 2007 року №577/7 призупинено приватну нотаріальну діяльність та анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю ОСОБА_13 відповідно. 6 червня 2005 року право власності ОСОБА_12 на спірну квартиру зареєстровано в бюро технічної інвентаризації. Договір застави був укладений ОСОБА_11 без письмової згоди співвласника ОСОБА_10, що суперечить вимогам ст. ст. 369, 578 ЦК України, ст. 65 СК України та ст. 6 Закону України «Про заставу», а тому висновок судів про відсутність підстав для визнання угоди недійсною є помилковим, так само як і висновок про те, що ОСОБА_10 не має права вимагати визнання угоди недійсною. Саме така правова позиція покладена в основу судових рішень касаційної інстанції, наданих для порівняння. Крім того, спірне майно було реалізовано на підставі виконавчого напису нотаріуса, що є лише одним із видів виконавчих документів, а не в порядку, установленому для виконання судових рішень, тому суди дійшли передчасного висновку про застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 388 ЦК України щодо неможливості витребування майна від добросовісного набувача. Таким чином, має місце неоднакове та неправильне застосування судами одного й того самого положення закону, тому рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року, ухвала апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року та ухвала судді Верховного Суду України від 9 листопада 2009 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Скаргу ОСОБА_10 задовольнити. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2009 року, ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 9 вересня 2009 року та ухвалу судді Верховного Суду України від 9 листопада 2009 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції . Ухвала оскарженню не підлягає Головуючий М.В. Патрюк Судді Л.І. Григорєва В.І. Гуменюк Т.Є.Жайворонок Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/16772836 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Юровської Г.В. суддів: Лесько А.О., Умнової О.В., Кафідової О.В., Ізмайлової Т.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк», ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання іпотечного договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калінінського районного суду міста Донецька Донецької області від 30 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 24 січня 2011 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що рішенням Калінінського районного суду міста Донецька від 09.07.2004 року було визнано за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, інша Ѕ частина квартири належала відповідачу ОСОБА_2 В березні 2007 року позивач дізналася, що 11 травня 2006 року між її колишнім чоловіком ОСОБА_2 та ВАТ «КБ «Промекономбанк» було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира, що належить їм з відповідачем на праві спільної власності. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 розпорядившись спільною квартирою, порушив її права власника, ОСОБА_1 просила про задоволення позову. Рішенням Калінінського районного суду міста Донецька Донецької області від 30 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 24 січня 2011 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вищезгадані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зареєструвала своє право власності на Ѕ частину переданої в іпотеку квартири 04 вересня 2006 року, тобто після укладення договору іпотеки № 47/ІП від 11 травня 2006 року, а відповідно на час набуття позивачкою права власності договір іпотеки вже було укладено та правових перешкод до його укладення не було. З таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав. Судами встановлено, що 11 травня 2006 року між ВАТ «Промекономбанк» та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки нерухомого майна двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 09 липня 2004 року було визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.6-8). Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно реєстрація права власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 була здійснена 04 вересня 2006 року (а.с. 9). Зазначеним рішенням суду встановлено, що подружжя ОСОБА_1 в період сумісного шлюбу в 1993 році набули однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, яку згодом обміняли на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджено договором купівлі-продажу від 18 вересня 1993 року та договором міни від 28 травня 1996 року. Відповідно до ст.22 КпШС України, чинної на час набуття подружжям ОСОБА_5 права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Таким чином суд першої інстанції неправильно повязував момент виникнення права власності ОСОБА_1 на квартиру, що стала предметом іпотеки , з моментом реєстрації її права власності на підставі рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 09 липня 2004 року, оскільки право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру в силу положень ст. 22 КпШС України виникло з моменту її набуття подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в шлюбі, тобто у 1993 році. Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 09 липня 2004 року був проведений поділ спільно набутого майна подружжя та внаслідок ухвалення цього рішення вид права спільної власності на квартиру змінився зі спільної сумісної на спільну часткову власність. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 на час укладення договору іпотеки № 47/ІП від 11 травня 2006 року, не ґрунтується на нормах матеріального права. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково залишив без змін рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також помилково виходив з того, що іпотечний договір не є тим договором, укладення якого згідно з вимогами ч.3 ст.65 СК України потребує письмової згоди другого з подружжя. За положеннями ст. 65 СК України дружина , чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена. Відповідно до ст. 577 ЦК України , якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. За таких обставин посилання апеляційного суду на те, що іпотечний договір не є тим договором, укладення якого згідно з вимогами ч.3 ст.65 СК України потребує письмової згоди другого з подружжя, як на підставу для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, не відповідає вимогам закону. Згідно ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обгрунтовувался вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам процесуального права рішення суду першої інстанції, помилково залишене без змін ухвалою апеляційного суду, не відповідає. Керуючись ст.ст. 333, 336, 338, 345 ЦПК України, судова колегія у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 30 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 24 січня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Г.В. Юровська Судді: А.О. Лесько О.В. Кафідова О.В. Умнова Т.Л. Ізмайлова
  9. в ипотеку неправомерно http://reyestr.court.gov.ua/Review/28179633 У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Демʼяносова М.В., Кафідової О.В.,Нагорняка В.А., Попович О.В.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» ОСОБА_6, Державної іпотечної установи, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Харківської області від 3 липня 2012 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 24 вересня 1980 року по 16 серпня 1995 року перебував з ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі. 14 травня 1993 року, під час шлюбу, за спільні кошти, було придбано квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу зазначеної квартири укладався на ім'я дружини. 23 квітня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» в особі Харківської філії та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір № 89Ф-СК-400 ДІУ/z1, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. У зв'язку з наведеним, просив суд визнати договір іпотеки від 23 квітня 2008 року № 89Ф-СК-400 ДІУ/z1, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_6, недійсним, оскільки зазначений договір був укладений без його згоди як співвласника квартири. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року позов задоволено частково. Визнано частково недійсним договір іпотеки від 23 квітня 2008 року № 89Ф-СК-400 ДІУ/z1 укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 для забезпечення виконання договору про іпотечний кредит № 89Ф-СК-400 ДІУ від 23 квітня 2008 року, укладеного між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_8, в частині включення до договору іпотеки Ѕ частини предмета іпотеки - квартиру АДРЕСА_1. Внесено до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру щодо Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5 Зобов'язано приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 зняти заборону на відчуження Ѕ частини предмета іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та внести відповідні зміни до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Вирішено питання про стягнення судових витрат. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 3 липня 2012 року, рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та ухвалите нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи спірний договір іпотеки, ОСОБА_6 діяла не в інтересах співвласника, не повідомила ОСОБА_5 про наміри укласти іпотечний договір та згоди на зазначене не отримала, чим порушила його права як співвласника квартири. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову, апеляційний суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено порушення його права, як співвласника квартири, оскільки рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2011 року відповідно до якого за ОСОБА_5 визнано право власності на Ѕ частини квартири скасовано рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 червня 2012 року. Проте з такими висновками судів погодитись не можна, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Судами встановлено, що в період з 24 вересня 1980 року по 16 серпня 1995 року ОСОБА_5 перебував з ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі. 21 травня 1993 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, який укладався на ім'я ОСОБА_6 (а.с. 100-103). 23 квітня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_8 був укладений договір про іпотечне кредитування № 89Ф-СК-400 ДІУ, відповідно до умов якого ОСОБА_8 надано грошові кошти в розмірі 404 000 гривень зі строком погашення до 23 квітня 2025 року (а.с. 21-28). На забезпечення виконання умов договору іпотечного кредиту, цього ж дня між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_6 був укладений спірний договір іпотеки предметом якого була квартира АДРЕСА_1 (а.с. 29-34). Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційним судом не було враховано, що відповідно до ст. 22 КпШС України, чинної на час набуття ОСОБА_6 права власності на зазначену квартиру, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. За положеннями ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжям без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена. Відповідно до ст. 577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Статтею 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. Зазначені вище положення норм матеріального закону судом апеляційної інстанції до правовідносин, які склались між сторонами, не застосовано, а тому зроблено помилковий висновок, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, однією з підстав для відмови у задоволені позову, було рішення апеляційного суду Харківської області від 27 червня 2012 року, яким скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2011 року, відповідно до якого у задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 відмовлено. Зазначене рішення апеляційного суду Харківської області від 27 червня 2012 року скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року, рішення суду першої інстанції залишено в силі. Також не може залишатися в силі рішення суду першої інстанції, оскільки судом не враховано, що відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Крім того, як зазначено у п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК України, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред'явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі. Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 3 липня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: О.О. Дьоміна Судді: М.В. Демʼяносов О.В. Кафідова В.А. Нагорняк О.В. Попович
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/24411362 У х в а л а іменем україни 11 травня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Пшонки М.П., суддів:Мазур Л.М., Маляренка А.В., Матвєєвої О.А.,Юровської Г.В., -розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_10, служба у справах дітей Московського району управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 3 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2012 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вищезазначеним позовом в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, мотивуючи свої вимоги тим, що він перебував з відповідачкою у шлюбі, від якого мають неповнолітню дочку ОСОБА_7. У період шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка є об'єктом спільної сумісної власності. Договір купівлі-продажу цієї квартири укладався на ім'я дружини. 30 листопада 2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був укладений договір позики на суму 111 тис. грн. строком до 30 листопада 2008 року. На забезпечення виконання умов договору позики між зазначеними особами укладено договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1. Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_6 просив визнати договір іпотеки недійсним, оскільки він був укладений без його згоди як співвласника квартири. Крім того, цей договір суперечить інтересам їхньої неповнолітньої дитини. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 3 жовтня року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалені у справі судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що правові підстави для визнання недійсною угоди, укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, відсутні. Судом встановлено, що у період з 13 серпня 1993 року до 21 жовтня 2003 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 перебували у шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10-12). 20 вересня 2002 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, який укладався на ім'я дружини - ОСОБА_8 (а.с. 13). Після розлучення квартира залишилася у користуванні та розпорядженні ОСОБА_8, яка 26 грудня 2003 року уклала шлюб зі ОСОБА_13, змінивши прізвище на ОСОБА_8 (а.с. 15). 30 листопада 2006 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 був укладений договір позики на суму 111 тис. грн. строком до 30 листопада 2008 року (а.с. 83). На забезпечення виконання умов договору позики у цей же день між вищезазначеними особами укладено спірний договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 (а.с. 14). Як правильно зазначено у рішенні суду, неповнолітня ОСОБА_7 права власності на квартиру, що є предметом іпотеки, не мала, оскільки на момент укладення договору у цій квартирі зареєстрована не була. Разом з тим, при ухваленні рішення суди не врахували, що відповідно до ст. 22 КпШС України, чинної на час набуття подружжям ОСОБА_6 - ОСОБА_8 права власності на спірну квартиру, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. За положеннями ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена. Відповідно до ст. 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, як зазначено у п. 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК України, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред'явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі. У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суди не звернули уваги на вищезазначені положення закону, не визначили, які правовідносини виникли між сторонами, виходячи із установлених фактичних обставин, та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи та невірному застосуванні норм матеріального права, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, ухвалені в даній справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 3 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.П. Пшонка Судді: Л.М. Мазур А.В. Маляренко О.А. Матвєєва Г.В. Юровська
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/23828793 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого суддів:Гвоздика П.О., Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І.,Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Миколаївської обласної філії про визнання недійсним договору іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 серпня 2011 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 9 листопада 2011 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2011 року позивач звернулася до суду з позовом в порядку ст.ст.11, 16, 31 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 74 СК України, в обґрунтування якого зазначила, що 19 травня 2008 року між ОСОБА_7 та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») в особі Миколаївської обласної філії укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_7 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а в порушення ст. 65 СК України договір іпотеки був укладений без її згоди, просила суд визнати його недійсним та виключити з Єдиного реєстру заборон та Єдиного реєстру іпотек запис про обтяження майна. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 серпня 2011 року позов задоволено частково. Ухвалено визнати недійсним договір іпотеки від 19 травня 2008 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Миколаївської обласної філії та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим в реєстрі за № 3013. В задоволенні вимоги про виключення з Єдиного реєстру заборон та Єдиного реєстру іпотек запису про обтяження майна відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 9 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції змінено. Ухвалено визнати недійсним іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим в реєстрі за № 3013, укладений 19 травня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Миколаївської обласної філії та ОСОБА_7 в частині передачі в заставу Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виключення з Єдиного реєстру заборон та Єдиного реєстру іпотек запису про обтяження майна, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Визнаючи недійсним договір іпотеки від 19 травня 2008 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що він укладений без нотаріальної згоди позивачки щодо об'єкта спільної сумісної власності подружжя. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що цей договір укладений без згоди позивачки щодо передачі в іпотеку частки, яка належала їй, а тому визнав його недійсним в частині Ѕ частки квартири. Проте з такими висновком апеляційного суду погодитися не можна. Згідно з правилами ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Окремим видом застави є іпотека. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Судами встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 26 вересня 2006 року. 16 травня 2008 року спірна квартира придбана на ім'я ОСОБА_7, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим за № 2991. Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. 19 травня 2008 року між ОСОБА_7 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Миколаївської обласної філії укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_7 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України). Відповідно до ч. 1 ст. 73 СК України за зобов'язанням одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Апеляційний суд правильно виходив з того, що чоловік або дружина вправі укласти з іншою особою договір купівлі-продажу або застави своєї частки після її визначення та виділу в натурі, однак залишив поза увагою, що майно, яке передане в іпотеку належить ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності і не є ні особистим майном одного з них, ні виділеною в натурі часткою зі спільної сумісної власності подружжя, інша письмова домовленість між ними щодо визначення правого статусу цього майна відсутня, а тому дійшов помилкового висновку про недійсність договору іпотеки в частині передачі Ѕ частки спірної квартири. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції на підставі ст.339 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 9 листопада 2011 року скасувати, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 серпня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарження не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко І.М. Завгородня О.М. Ситнік
  12. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у І інстанції Пташник А.М. Категорія: 19 Доповідач Половінкіна Н.Ю. № 22ц-201 2013 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2013 року м. Чернівці Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі: головуючого Половінкіної Н. Ю. суддів Савчук М.В., Бреславського О.Г. секретаря Скрипник С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про накладення арешту на майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2012 року, встановила: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» у листопаді 2012 року звернулося до суду з заявою про накладення арешту на майно. Зазначало, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 4 жовтня 2011 року постановлено визнати договір між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 іпотеки №123/03/07М/к від 20 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2, недійсним, зобов»язати приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2 зняти заборону відчуження житлового будинку з належними надвірними спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, та земельної ділянки, що розташована в с.Годилів Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, яка належить на праві власності ОСОБА_1, виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження даного майна, зареєстрований 20 квітня 2007 року №1521. Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» просило накласти арешт на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, та земельна ділянка, що розташована в с.Годилів Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області. Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2012 року заяву задоволено. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи заяву публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про накладення арешту на майно, суд першої інстанції керувався положеннями ч.5 ст.1057-1 ЦК України та послався на визнання договіру між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 іпотеки №МК 74/1 від 20 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2, який забезпечував виконання зобов»язання, недійсним. Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна. За змістом ч.5 ст.1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов»язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Цивільний кодекс України доповнено ст.1057-1 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов»язань» №5405-УІ від 2 жовтня 2012 року, що набрав чинності 4 листопада 2012 року. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом»якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно приписів ч.1, 2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом»якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Отже, положення ч.5 ст.1057-1 ЦК України щодо права кредитодавця звернутися до суду з заявою про накладення арешту на майно застосовуються лише до відносин, що виникли після набрання ним чинності. З матеріалів справи видно, що договір між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 іпотеки №МК 74/1 посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2 20 квітня 2007 року. Таким чином, приписи ч.5 ст.1057-1 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин з договору між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 іпотеки №МК 74/1 від 20 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2 Ураховуючи наведене судом першої інстанції застосовано норму права, яка не поширюється на спірні правовідносини. Разом з тим судове рішення викладено судом першої інстанції у формі рішення, а не ухвали, яка стосується питання, визначеного ч.2 ст208 ЦПК України. Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. За таких обставин судове рішення підлягає скасуванню. З огляду на те, що правовідносини з договору між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 іпотеки №МК 74/1 від 20 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2, виникли до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов»язань» №5405-УІ від 2 жовтня 2012 року, у задоленні заяви кредитодавця про накладення арешту на майно з підстав, передбачених ч.5 ст.1057-1 ЦК України слід відмовити. Керуючись п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів вирішила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2012 року скасувати. У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про накладення арешту на майно відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/29848936
  13. Державний герб України РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" квітня 2013 р. Справа № 19/55/2012/5003 Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя Гулова А.Г. суддя Маціщук А.В. , суддя Петухов М.Г. при секретарі Басюку Р.О. за участю представників сторін: від позивача: не з'явився від відповідача: Верещака В.М. - представника за довіреністю від 30.07.2010р. №463/11.5.2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", м.Вінниця на ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.02.13 р. за заявою ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" про арешт нерухомого майна у справі № 19/55/2012/5003 (суддя Яремчук Ю.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто", м.Вінниця до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", м.Вінниця про визнання недійсним іпотечного договору ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.02.2013р. у справі №19/55/2012/5003 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсним іпотечного договору в задоволені заяви ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" від 12.12.2012р. №2794/700-2 про арешт нерухомого майна: на вбудовані приміщення магазину, загальною площею 780,00кв.м., які знаходяться в м.Вінниця по вул. Хмельницьке шосе, буд. №11, яке було предметом за іпотечним договором №08.48/08-ДІ від 01.08.2008р. відмовлено. Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким накласти арешт на нерухоме майно: вбудовані приміщення магазину, загальною площею 780,00кв.м, які знаходяться в м. Вінниці по вул. Хмельницьке шосе, буд. №11, яке було предметом договору іпотеки від 01.08.2008р. №08.48/08-ДІ, який визнано недійсним. Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне: - згідно ч.5 ст.1057-1 Цивільного кодексу України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті; - у відповідності до ч.3 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься також щодо накладення арешту на майно або зняття з нього арешту у разі визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором; - відмовляючи у задоволені заяви банку про накладення арешту на майно боржника із застосуванням ст.1057-1 ЦК України господарський суд Вінницької області керувався ст.5 ЦК України і інформаційним листом Вищого господарського суду України від 27.12.2012 року №01-06/1941/2012 року; - вважає невірним висновок суду про неможливість застосування ст.1057-1 ЦК України виключно з позиції того, що кредитний договір позивача з банком був укладений до набуття чинності ст.1057-1 ЦК України і, відповідно, вищевказану норму закону, щодо наслідків недійсного договору застави неможливо застосувати в силу дії ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду ухвали місцевого господарського суду. Ухвала суду від 22.03.2013р. про прийняття до розгляду апеляційної скарги на 02.04.2013р. о 15:20год. учасникам судового процесу надіслана у встановленому порядку, що підтверджується відміткою канцелярії суду у лівому нижньому куті на зворотній стороні зазначеної ухвали, реєстром відправи рекомендованої кореспонденції Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2013р.. В матеріалах справи відсутні докази повернення підприємством зв'язку поштового повідомлення з ухвалою суду від 22.03.2013р., яка була надіслана на адресу позивача, за адресою: м.Вінниця, вул.Київська, 16, Замостянський район Вінницької області, зазначеною у апеляційній скарзі від 05.03.2013р. №612/700-2 та заяві ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" від 12.12.2012р. №2794/700-2 про арешт нерухомого майна, яке було предметом іпотечного договору №08.48/08-ДІ від 01.08.2008р., стороною якого був позивач. Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. N18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з подальшими змінами та доповненнями, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача, якому ухвала суду від 22.03.2013р. про дату, час та місце розгляду справи надіслана у встановленому порядку, не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника позивача. Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Вінницької області від 30.08.2012р. у справі №19/55/2012/5003 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсним договору іпотеки №08.48/08 - ДІ від 01.08.2008р., укладеного між ПАТ "ВТБ Банк" в особі "Вінницької регіональної дирекції" ПАТ ВТБ "Банк" та ТОВ "Девелопментська компанія - Центр комерційної нерухомості" (у 2011р. змінило назву на ТОВ "Конхесіменто"). Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що право на укладення договору іпотеки та передання майна за іпотечним договором належить виключно власнику майна, яким, як встановлено судом, позивач не є. Постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 02.10.2012р. та Вищого господарського суду України від 12.12.2012р., рішення місцевого господарського суду від 30.08.2012р. у справі №19/55/2012/5003 залишено без змін. 13.12.2012р. до господарського суду Вінницької області від ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" надійшла заява від 12.12.2012р. №2794/700-2 про накладення арешту на нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором, визнаним недійсним, зокрема на майно: на вбудовані приміщення магазину, загальною площею 780,00кв.м., які знаходяться в м. Вінниця по вул. Хмельницьке шосе, буд. №11, в порядку ст.1057-1 Цивільного кодексу України. На обґрунтування вказаної вище заяви, банк посилається на ст.ст.15, 16, 345, 1057-1 ЦК України, ст.86 ГПК України та, зокрема, зазначає, що відповідно до ст.1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Як вже зазначалося, ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.02.2013р. у справі №19/55/2012/5003 в задоволені заяви ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" від 12.12.2012р. №2794/700-2 про арешт нерухомого майна: на вбудовані приміщення магазину, загальною площею 780,00кв.м., які знаходяться в м.Вінниця по вул. Хмельницьке шосе, буд. №11, яке було предметом за іпотечним договором №08.48/08-ДІ від 01.08.2008р., відмовлено. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. В силу ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо, цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 розтлумачено, що дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. При цьому положення ч.1 ст.58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується лише людини і громадянина (фізичної особи) і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012р. N5405-VI, який набрав чинності 04.11.2012р., крім пункту 6 розділу I, який набрав чинності 19.01.2013р., Цивільний кодекс України доповнено ст.1057-1, ст.86 ГПК України - частиною третьою. Згідно ч.4, 5 ст.1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави; такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Частиною 3 ст. 86 ГПК України встановлено, що ухвала про накладення арешту на майно або зняття з нього арешту може бути винесена господарським судом у разі: - визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна; - визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. У інформаційному листі від 27.12.2012р. №01-06/1941/2012 Вищого господарського суду України вказано, що відповідно до приписів ст. 1057-1 ЦК України господарський суд зобов'язаний вирішувати питання щодо накладення арешту на майно у випадках, передбачених ч.2, 5 цієї статті ЦК України, але разом з тим вказано, що дія вище вказаного Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012р. N5405-VI поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності. Визнаний судом недійсним договір іпотеки укладено 01.08.2008р.. Крім того слід зазначити, за змістом ч.5 ст.1057-1 ЦК України, ч.3 ст.86 ГПК України питання щодо накладення арешту на заставлене майно вирішується відповідним господарським судом під час прийняття рішення про визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою, або про визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Як вбачається з матеріалів справи, рішення господарського суду Вінницької області, яким визнано недійсним договір іпотеки від 01.08.2008р. №08.48/08-ДІ , залишене без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій, прийняте 30.08.2012р., тобто до набрання чинності 04.11.2012р. Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012р. N5405-VI. Відтак, на час прийняття судом рішення у даній справі були відсутні правові підстави для накладення арешту на заставлене згідно недійсного договору майно. Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" від 12.12.2012р. №2794/700-2 про арешт нерухомого майна: на вбудовані приміщення магазину, загальною площею 780,00кв.м., які знаходяться в м.Вінниця по вул.Хмельницьке шосе, буд. №11, яке було предметом за іпотечним договором №08.48/08-ДІ від 01.08.2008р.. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. А тому, ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.02.2013р. у справі №19/55/2012/5003 слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,- ПОСТАНОВИВ: 1. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.02.2013р. у справі №19/55/2012/5003 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "ВТБ Банк" в особі Відділення "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", м.Вінниця - без задоволення. 2. Матеріали оскарженої ухвали у справі №19/55/2012/5003 повернути до господарського суду Вінницької області. Головуючий суддя Гулова А.Г. Суддя Маціщук А.В. Суддя Петухов М.Г. Віддрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу, 3 - відповідачу. http://reyestr.court.gov.ua/Review/30402842
  14. Державний герб України Справа № 1307/988/12 Провадження № 22-ц/783/5127/13 Головуючий у 1 інстанції: Цюмрак М.Д. Доповідач в 2-й інстанції: Гірник Т. А. Категорія:19 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого - судді - Гірник Т.А. суддів - Бакуса В.Я., Ніткевича А.В. секретар - Глинський О.А., з участю представника позивачів - ОСОБА_2, представника відповідача ПАТ "Мегабанк"- Заставного Р.А., представника відповідача ТзоВ "Мальви -Маркет" - Івченка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ "Мегабанк" на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет", Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", третіх осіб на стороні позивачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19,ОСОБА_20, Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, третіх осіб на стороні відповідача : ОСОБА_21, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 про визнання недійсним іпотечного договору , скасування обтяження на нерухоме майно на підставі договору іпотеки , ВСТАНОВИЛА: Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які відповідними заявами збільшувались та уточнювались до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет", Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", третіх осіб на стороні позивачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_23, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, третіх осіб на стороні відповідача: ОСОБА_21, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 - визнано недійсним іпотечний договір від 2 серпня 2007 року, укладений між ТзОВ "Мальви -Маркет" та ВАТ "Мегабанк", згідно якого об"єкт незавершеного будівництва - багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться у АДРЕСА_1 передано в іпотеку та скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 03.08.2007 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об»єктів нерухомого майна реєстратором - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 на підставі договору іпотеки 3833 від 2 серпня 2007 року, реєстраційний номер обтяження 5420446 та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна запис про обтяження за реєстраційним номером №5420446; скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 03.08.2007 року у Державному реєстрі іпотек реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22. на підставі договору іпотеки 3833 від 2 серпня 20007 року, реєстраційний номер обтяження 5422594 та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження за реєстраційним номером 5422594; скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 11.09.2008 року у Державному реєстрації іпотек реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 на підставі договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки 3859 від 11.09.2008 року реєстраційний номер обтяження 5422693 та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження за реєстраційним номером 5422693. Відмовлено ПАТ "Мегабанк" у задоволенні заяви про накладення арешту на предмет іпотеки - багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 17 травня 2013 року за заявою представника позивачів, одна із заявлених останніми вимог, а саме про визнання за позивачами права спільної часткової власності в рівних долях/ частках на нежитлові торгово-офісні приміщення загальною площею 250, 4 м кв які знаходяться у багатоквартирному житловому будинку на АДРЕСА_1 та зняття арешту з цих приміщень- залишена без розгляду. Рішення оскаржив відповідач ПАТ "Мегабанк". Вважає, що висновки суд не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Висновки суду про те, що оспорюваний позивачами договір іпотеки укладений між сторонами з порушенням вимог ст. 16,18 ЗУ "Про іпотеку", а саме, що іпотечний договір не містить положень про передачу в іпотеку прав на земельну ділянку, що в результаті спричиняє відсутність однієї з істотних умов договору іпотеки - опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані - є необгрунтований. Згідно п. 1.2 оспорюваного договору - предмет іпотеки визначено як об»єкт незавершеного будівництва, багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться за адресою Львівська область Жидачівський район АДРЕСА_1. У визначені предмета іпотеки вказано його реєстраційних номер, який присвоюється індивідуально кожному об»єкту і залишається незмінним. Згідно витягу від 29.11.2006 року про реєстрацію права власності на це нерухоме майно визначено у тому числі тип об»єкта: об»єкт незавершеного будівництва; земельна ділянка. Отже вирішено питання майнових прав на земельну ділянку при укладенні договорів щодо даного нерухомого майна при реєстрації права власності в органах БТІ. Посилаючись на договори комісії від 12.10.2006 року на купівлю цінних паперів, укладених між позивачами та ВАТ "Мегабанк", позивачі фактично утотожнюють поняття права власності та право вимоги на майно. За цими договорами позивачі не набули і не могли набути право власності на приміщення у будинку. Об»єкт незавершеного будівництва в цілому, а отже із включенням приміщень, права на які бажають захистити позивачі, - багатоквартирний житловий будинок в цілому належав на праві власності ТзОВ "Мальви -Маркет", що підтверджується витягом від 29.11.2006 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Тому ТзОВ мало повне право на укладення оскаржуваного позивачами договору іпотеки від 02.08.2007 року на підставі якого відбулась державна реєстрація обтяження на нерухоме майно. За позивачами спірні приміщення не реєструвались і станом на 02 серпня 2007 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстроване обтяження на приміщення, як на частину внутрішнього об»єму багатоквартирного житлового будинку. Оскільки ТзОВ "Мальви -Маркет" порушило перед банком умови кредитного договору, то іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Суд не врахував, що за змістом п. 1.2 договорів купівлі-продажу цінних паперів - дата початку погашення визначена 17 квітня 2008 року. Таким чином станом на 2 серпня 2007 року - що є датою укладення іпотечного договору, жодні права позивачів не були порушені. Безпідставно суд відмовив у задоволенні вимоги банку про накладення арешту на майно з мотивів набрання чинності нормою, котра врегульовує це питання - ст. 1057-1 ЦК України з 04.11. 2012 року. Суд не врахував, що визнаючи недійсним оспорюваний позивачами договір іпотеки, в такий спосіб не можуть бути виконані відповідні судові рішення господарських судів, якими визнано право банку звернути стягнення на предмет іпотеки, а отже визнання такими рішення факту дійсності цього договору, що має преюдиційне значення. В такий спосіб судом порушено вимоги ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 8, 129 Конституції України та практики Європейського суду з прав людини. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові . При розгляді справи представник ПАТ "Мегабанк" мотиви апеляційної скарги підтримав. Представник позивачів проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване залишити без змін. Мотивує тим, що договір іпотеки укладено з порушенням ст.16 ЗУ "Про іпотеку" у діючій на момент його укладення редакції. За змістом якої - передача в іпотеку об»єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об»єкт незавершеного будівництва. На момент укладення спірного договору - ТзОВ "Мальви-Маркет" було лише користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди 23.05.2006 року, відтак предметом договору іпотеки щодо земельної ділянки могло бути лише право на укладення договору оренди, яке не передавалось за умовами цього договору. Реєстрацію майнових прав на землю / права власності чи договорів оренди землі/ згідно діючого на той час законодавства, здійснювало підприємство "Цент держаного земельного кадастру", а не БТІ, тому Стрийське МБТІ не могло здійснювати реєстрацію майнових прав на землю разом з об»єктом незавершеного будівництва. Суд вірно врахував положення ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", що дає підстави для висновку, що сам цінний папір посвідчує майнові права особи, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила /видала/ і власника, та передбачають виконання зобов»язання згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Відтак цільові облігації посвідчують право позивачів отримати у власність нежитлові приміщення. Суд обгрунтовано врахував, що діючими на час укладення договору іпотеки нормами, щодо застосування наслідків визнання недійсними договорів, ст. 216 ЦК України - не передбачає накладення арешту у випадку визнання недійсним договору. Не обгрунтованими є твердження апелянта про встановлення рішеннями господарських судів факту дійсності оспорюваного позивачами іпотечного договору, оскілки означеними судовим рішенням було лише встановлено факт наявності у ПАТ "Мегабанк" права на звернення стягнення на предмет іпотеки з врахуванням чинності на той час договору іпотеки, який оспорюється та інших договорів, якими забезпечувалось виконання кредитного договору між банком та ТзоВ . Представник відповідача ТзОЗ "Мальви -Маркет" підтримав письмові заперечення на апеляційну скаргу. Звертає увагу на те, що укладаючи іпотечний договір 02.08.2007 року, згідно якого в іпотеку передавався об»єкт незавершеного будівництва, ПАТ "Мегабанк" знав, що під будівництво цього житлового будинку випущені цільові облігації, так як був зберігачем цих облігацій, а тому усвідомлював виникнення прав власників облігацій - позивачів у справі на нежитлові приміщення першого поверху будинку. Незавершене будівництво по АДРЕСА_1 було не єдиним майном, яке передавалось в іпотеку у забезпечення виконання кредитного договору між банком та ТзоВ від 25 липня 2006 року, який при укладенні уже був забезпечений іпотекою. Власником земельної ділянки на час укладенні договору іпотеки 02.08.2007 року була Жидачівська міська рада, яка своє погодження на передачу земельної ділянки в іпотеку не надавала. Реєстрація майнових прав ТзОВ на земельну ділянку Стрийським МБТІ взагалі не здійснювалась, тому витяг з реєстру, на який є посилання у оскаржуваному договорі не відображав прав підприємства на земельну ділянку на якій знаходився предмет іпотеки. Підтримав позицію представника позивачів щодо не обгрунтованого посилання апелянта на преюдиційне значення рішень господарський судів Харківської області, якими було лише підтверджені права банку на звернення стягнення на предмет іпотеки, а правова оцінка означеному договору не надавалась. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Треті особи та їх представники в судове засідання не з»явились, належно повідомлені про розгляд справи за апеляційною скаргою. З врахуванням думки представників сторін, відсутність доказів про поважну причину неявки третіх осіб, колегія суддів вважає можливим розгляд справи в їх відсутності, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 305 ЦПК України. Крім того, при вирішенні справи за апеляційною скаргою, колегія суддів звертає увагу на те, що залучення до справи третіх осіб на стороні позивачів обумовлено тим, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року зобов»язано Стрийське міжрайонне БТІ зареєструвати у загальнодержавну власність в сферу управління Міністерства оборони України 19 квартир в будинку АДРЕСА_1, мешканці яких, як треті особи у справі, залучені до справи Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законим є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" укладено договір комісії за № 547, за яким комісіонер зобов»язується за дорученням комітента за плату вчинити купівлю цінних паперів / облігацій / надалі ЦП від свого імені, але за рахунок Комітента /а.с. 7-9 том. 1/. Аналогічні договори у цей же день, а саме за № 543 - укладено з позивачем ОСОБА_7 та за № 546 з позивачем ОСОБА_8 / а.с. 29 , 51 том. 1 /. У виконання цих договорів, громадянином ОСОБА_21 з одного боку, як продавцем та ВАТ "Мегабанк" з другого боку, як покупцем - 12 жовтня 2006 року укладено три договори купівлі-продажу облігацій / ЦП / за №К. 548 у виконання договору комісії №К 547 від 12.10.2006 року з ОСОБА_6, за №544 від 12.10.2006 року у виконання договору комісії №543 від 12.10.2006 року з ОСОБА_7, за №К 546 від 12.10. 2006 року у виконання договору комісії №К 545 від 12.10.2006 року з ОСОБА_8 За змістом кожного з цих договорів - продавець передав, а банк прийняв ЦП та сплатив за них визначену у п. 1.2 договорів загальну договірну вартість. За кожним з означених договорів банк сплатив за 855 одиниць ЦП номінальною вартістю одиниці - 97, 00 гр. загальною договірною вартістю 146 803, 50 гр. по кожному договору / а.с. 10, 32, 54 том. 1 /. 16 жовтня 2006 року за умовами договору № 2-П "Про бронювання приміщення для передачі у власність", гр-н ОСОБА_6 як замовник та ТзОВ "Мальви -Маркет", як виконавець взяло на з себе зобов»язання по бронюванню приміщення визначеного цим договором, як закріплення Виконавцем за Замовником указаного в цьому договорі приміщення та гарантію передачі приміщення у власність Замовника на передбачених цим договором умовах. За приміщеннями, які бронюються за даним договором, закріплюються облігації поділені на лоти, емітовані Виконавцем, які придбані Замовником на підставі Договору купівлі-продажу облігацій №К 548 від 12 жовтня 2006 року. Договором обумовлено неподільність лоту облігацій, що означає, що лише цілісний лот облігацій, визначений цим договором, надає право замовнику отримати у власність заброньоване приміщення в результаті погашення лоту облігацій. За п. 1.5 Договору - характеристика приміщення, яке Виконавець бронює за Замовником для передачі його у власність Замовнику є приміщенням підземного паркінгу за адресою АДРЕСА_1 із зазначенням номерів та площ приміщень на першому поверсі з попередньо визначеною загальною площею згідно з проектною документацією 85, 5 кв м за попередньо визначеною загальною договірною вартістю приміщення - 146 803, 50 гр. із визначенням запланованого терміну введення будинку в експлуатацію, в якому знаходяться приміщення - березень 2008 року. Протягом дії договору Виконавець обліковує за замовником право на придбання приміщення та не має права протягом дії договору брати на себе зобов»язання продажу приміщення третім особам. Згідно п. 2.6 договору Замовник зобов»язується перераховувати ЦП для погашення зі свого рахунку у цінних паперах на рахунок у цінних паперах виконавця, у строк та в порядку, визначених умовами випуску облігацій. За п. 2.7 Договору погашення облігацій здійснюється у строк з 17 квітня 2008 року по 30 травня 2008 року / а.с. 12- 14 том. 1/ Аналогічні за змістом договори про бронювання приміщення для передачі у власність від 16.10. 2006 року за № 4-П було укладено ТзОВ "Мальви Маркет" з ОСОБА_7 та за № 3-П від 16.10. 2006 року з ОСОБА_8 та ТзОВ "Мальви Маркет" / а.с. 34 , 56 том. 1/. Зобов»язання за цими договорами зі сторони Замовників / позивачів/ виконані повністю . Договорами бронювання передбачалось, що передача приміщень у власність буде здійснюватись шляхом укладення та виконання договору купівлі-продажу приміщень між позивачами та ТзОВ "Мальви Маркет" у тримісячний термін з моменту здачі нежитлових приміщень. 15 грудня 2006 року між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_6 укладено Кредитний договір № 198/2006 за умовами якого, банк надав позичальникові грошові кошти на придбання нерухомості нерухомого призначення, що будується за адресою Жидачів, АДРЕСА_1 в розмірі 23 256, 00 доларів США в строк з 15 грудня 2006 року до 14.12.2021 року. Зобов»язання за договором забезпечується іпотекою нерухомого майна згідно з іпотечним договором, заставою облігацій, згідно з договором застави, порукою фізичної особи згідно з договором поруки, заставою майнових прав на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна згідно з договором застави /а.с. 18 том. 1./ Додатковою угодою 28.04.2007 року внесено зміни щодо графіку виплати процентів / а.с. 23 том. 1 /. За договором застави майнових прав № 117/2006 -з від 15 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" у виконання зобов»язання за кредитним договором предметом застави були визначені майнові права заставодавця на укладення ним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 85, 5 м кв на 1-му поверсі розташованих за адресою м. Жидачів, АДРЕСА_1 / п. 1.2 Договору/, які виникли на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів та договору про бронювання приміщення про передачу у власність із зазначенням дат та номерів цих договорів, про які описано вище. 15 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" укладено договір № 120/2006-з застави цінних паперів у забезпечення виконання того ж кредитного договору із визначенням заставної вартості предмета застави 146 803, 50 грн. / а.с. 26 том. 1. / Аналогічні Кредитні договори 15.12.2006 року та додаткові угоди до таких від 28.04. 2007 року : а саме від 15 грудня 2006 року за № 200/2006 на ту ж саму суму укладено кредитний договір з ОСОБА_7, за № 199/2006 на аналогічну суму з ОСОБА_8 та договори застави майнових прав від 15.12.2006 року за № 119/2006 -з, за № 118/2006 -з від 15.12.2006 року з ОСОБА_8 та договори застави цінних паперів від 15.12.2006 року за № 122/2006- з ОСОБА_7 та за № 121/ 2006 -з від 15.12. 2006 року з ОСОБА_8 , які укладались в ті самі дні між ВАТ "Мегабанк" з посиланням на відповідні договори купівлі цінних паперів та договорів про бронювання приміщень про передачу у власність / а.с. 40, 45, 46, 48, 62,67, 68, 70 том. 1/. Зобов»язання за кредитними договорами позивачами виконані повністю. Перелічені вище договори, стороною в яких виступав ВАТ "Мегабанк" - дають підстави для висновку про цілковиту обізнаність банку про права позивачів на нежитлові приміщення та підстави виникнення цих прав, що обгрунтовано врахував суд першої інстанції при вирішенні спору. З матеріалів справи вбачається, що у заплановані строки - березнь 2008 року будинок не був зданий в експлуатацію, в зв»язку з цим між ТзОВ "Мальви Маркет" та позивачами 15 квітня 2008 року були внесені зміни до договорів бронювання приміщень для передачі у власність, які передбачали вже строк вводу будинку в експлуатацію березень 2011 року. Рішенням виконавчого комітету Жидачівської міської ради № 279 від 13.11.2009 року ТзОВ "Мальви - Маркет" надано дозвіл на зміну цільового призначення нульового поверху, а саме заміни гаражів /паркінгу/ на приміщення комерційного призначення при будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1. 26 червня 2010 року позивачами та відповідачем ТзоВ "Мальви-Маркет" внесено зміни до відповідних договорів бронювання, які передбачали замість підземних паркінгів передати у спільну часткову власність позивачів в рівних долях по 1/3 нежитлові торгово-офісні приміщення загальною площею 250, 4 м кв. В такому виді приміщення існують на момент 14.06.2011 року, коли зареєстровано Декларацію про готовність об»єкта до експлуатації / а.с. 73- 80 том. 1/. 02.08.2007 року між ТзоВ "Мальви -Маркет" та ВАТ "Мегабанк" на забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором № 119/2006 від 25 липня 2006 року за яким банк надав підприємству кредит у формі відновлювальної кредитної лінії у наступних розмірах: 2410 000 гр з 25.07.2006 року по 24.07.2011 року та 1 009 104 гр. з 25.07. 2006 року по 24.07.2011 року - укладено договір іпотеки / оскаржуваний договір/ а.с. 90 -93том. 1/. За п. 1.2 Договору іпотеки предметом іпотеки значився об»єкт незавершеного будівництва багатоквартирний житловий будинок, реєстраційний номер 16934798, який знаходиться за адресою Жидачів, АДРЕСА_1.- далі предмет іпотеки . У договорі зазначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцеві на праві власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1269 8086, виданим 29.11.2006 року КП ЛОР "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки". Сторони домовились про вартість предмета іпотеки 1 560 025, 00 гр. Додатковими договорами від 11.09.2008 року внесено зміни до договору іпотеки в тому числі щодо визначення його вартості - 6 864 595, 00 гр./ а.с. 94 том 1/. Задовільняючи позовні вимоги позивачів про визнання недійсним означеного договору іпотеки, суд першої інстанції дав вірну правову оцінку спірним правовідносинам та врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способи захисту цивільних права та інтересів, серед іншого, можуть бути: визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним /оспорюваний правочин/. Із змісту цієї норми вбачається наявність права у позивачів на оспорювання договору іпотеки, оскільки з врахуванням перелічених вище договорів, оспорюваним правочином безперечно порушено їх права . Судом першої інстанції вірно враховано, що спірні правовідносини в тому числі регулюються Законом України "Про іпотеку". Із змісту ч. 2 ст. 16 означеного закону в чинній на час укладення оскаржуваного договору редакції - передача в іпотеку об»єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об»єкт незавершеного будівництва. Вказана норма закону при укладення оспорюваного договору дотримана не була . Згідно п.3 ч.1 ст.18 ЗУ "Про іпотеку" в чинній на час укладення оскаржуваного договору редакції - однією з істотних умов договору іпотеки є опис предмета іпотеки достатній його ідентифікації, та /або його реєстраційні дані, а у разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення Із змісту ч. 2 ст. 18 цього ж Закону - у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з істотних умов, він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду . Оскаржуваний договір не містить даних щодо земельної ділянки і в такому - в абз.3 п. 1.2 Договору іпотеки зазначено, що предметом іпотеки є об»єкт незавершеного будівництва -багатоквартирний житловий будинок реєстраційний номер 16934798, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Правових підстав поширено тлумачити цей пунк договору немає і в такому відсутні дані про земельну ділянку. Зазначення у договорі, що предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його при належностями також не дає підстав для висновку про обумовлення у договорі передачі банку будь-яких прав на земельну ділянку. Крім того, у цьому ж пункті договору Іпотеки зазначено, що право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12698086, виданого 29.11.2006 року КП ЛОР "Стрийське міжобласне бюро технічної інвентаризації", що також не відображає даних щодо земельної ділянку. Крім того, бюро технічної інвентаризації не уповноважені були на здійснення реєстрації майнових прав на землю, що обгрунтовано враховано судом першої інстанції. Такими органами були органи "Деркомзему". З долученого до заперечень на апеляційну скаргу договору оренди від 26.07.2005 року вбачається, що власником земельної ділянки - Жидачівською міською радою передано в оренду ТзОВ "Мальви Маркет" 0,2000 га земельної ділянки із земель громадської забудови, яка знаходиться у АДРЕСА_1 /а.с. 211 том. 2/. Будь яких даних про означену земельну ділянку оскаржуваний договір не містить, в тому числі дані про її розмір, приналежність, цільове призначення, правовий режим. Такі обставини спростовують мотиви апеляційної скарги про обумовлення передачі майнових прав на земельну ділянку іпотекодержателю при передачі в іпотеку об»єкту незавершеного будівництва по вказаній адресі. Крім того, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції на підставі досліджених доказів, що гарантії, надані Іпотекодавцем - ТзОВ "Мальви -Маркет" відображені у п. 2.1 оскаржуваного договору про те, що будь-які вимоги третіх осіб не забезпечені і не будуть забезпечені предметом іпотеки чи правом на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог, були невідповідними, оскільки суперечили змісту договорів із позивачами За змістом ч.3 ст.6 Закону України "Про іпотеку" в чинній на час укладення оспорюваного договору редакції - іпотекодавець зобов»язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов»язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов»язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків. Доказів виконання ТзОВ "Мальви Маркет" вимог означеного закону при укладенні оспорюваного договору - не здобуто, що також дає підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного договору і в цій частині вимогам закону та вірно послався на вимоги ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України, за змістом яких при здійснення своїх прав, особа зобов»язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Отже, суд вірно дійшов висновку про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону. Враховуючи, що укладення оскаржуваного договору іпотеки мало місце 02.08.2007 року, а з жовтня 2006 року діяли укладені з позивачами та відповідачами перелічені вище договори, які надави право позивачам на отримання у власність нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 у рівних частинах, а також існування на цей час договорів між позивачами та ТзОВ "Мальви-Маркет" про бронювання приміщень для передачі у власність, якими гарантувалась передача у власність позивачами означених у договорі приміщень, то правильними є висновки суду про порушення прав позивачів укладенням оспорюваного договору . З наведених мотивів спростованою є позиція представника ПАТ "Мегабанк" про те, що банком не порушено прав позивачів, так як їх право на спірні приміщенні не були зареєстровані на момент укладення оспорюваного договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - на приміщення як частину внутрішнього об»єму спірного багатоквартирного житлового будинку, і що оспорюваний договір іпотеки укладено раніше він настання строку погашення облігацій, про що звертає увагу в апеляційній скарзі. З приводу цього судом враховано, що законодавство не встановлює обов»язку для власників облігацій реєструвати обтяження на нерухоме майно, права на яке надають їм облігації. З врахуванням, у тому числі договорів бронювання приміщень, такі були гарантією забезпечення прав позивачів на передачу їм у власність приміщень цокольного поверху. Крім того, така позиція банку не узгоджується з наведеною вище правовою нормою - ч.3 ст. ЗУ "Про іпотеку". Суд першої інстанції підставно визнав, що суть цільових облігацій полягає у тому, що такі з моменту придбання надають їх власнику право на отримання товару у власність, в даному випадку нежитлових приміщень визначених певними ознаками та ціною. Мотиви заперечень позову банком та пояснення представника апелянта при розгляді справи з апеляційною скаргою про те, що банк є велика структура, в якому одні працівники виконують одні функції, а інші другі, що не виключає відсутність інформації про існування станом на 2007 рік даних про укладення з позивачами та банком договорів 2006 року, про які детально описано вище - не можна приймати до уваги як обгрунтовані. У всіх договорах представники ВАТ "Мегабанк" діяли виключно від імені юридичної особи, а отже стороною в договорах була одна і та сама юридична особа - банк, незалежно від проведення будь-якої підготовчої роботи та представництво різними його працівниками. Відмовляючи в задоволенні заяви ПАТ "Мегабанк" з посиланням на вимоги ст.1057-1 ЦК України, ч.5 якої передбачає, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов»язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов»язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов»язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до ч. 1 цієї статті. Судом враховано, що вказана нормою доповнено ЦК України згідно із ЗУ від 02.10.2012 року № 5405-УІ і така набрала чинності з 04.11.2012 року. Нею встановлено відповідальність іпотекодавця, яка не була передбачена на час укладення оспорюваного правочину. Тому суд правильно застосував ст.5 ЦК України, за змістом ч.2 якої - акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часті, крім випадків, коли він пом»якшує або скасовує цивільну відповідальність особи . Мотиви апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням суду безпідставно не взято до уваги встановлені обставини законності оскаржуваного договору іпотеки рішеннями від 18 січня 2011 року господарського суду Харківської області є спростованим, оскільки предметом цього спору було невиконання ТзОВ "Мальви -Маркет" умов кредитного договору від 25.07.2006 року та заборгованості за іпотечними договорами та звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення в тому числі на предмет іпотеки обумовлений оскаржуваним договором - не дає підстав для висновку про встановлення рішенням Господарської суду його чинності, оскільки виходячи із змісту рішення - правова оцінка цьому договорі при вирішення господарського спору не надавалась /а.с. 96-116 том. 1/. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2012 року, в тому числі визнано недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна - об»єкту незавершеного будівництва чотирьохповерхового житлового будинку з цокольним та мансардним поверхом по АДРЕСА_1, що проведені 13.12.2011 року. / а.с. 107 -117 том. 1/. При перегляді означеного рішення Львівським апеляційним господарським судом 23.04.2012 року - вказане рішення скасоване, однак з ухваленням нового рішення за яким у тому числі визнано недійсними прилюдні торги, що проведені 13.12. 2011 року - цього ж об»єкту незавершеного будівництва. Правова оцінка договору іпотеки від 02.08.2007 року цими рішеннями не надавалась. / а.с. 136-143 том. 1/. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку з посиланням на п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року, якою роз»яснено, що за змістом ст. 216 ЦК України та, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Тому з метою повернення сторін до попереднього стану, суд вирішив про скасування обтяження нерухомого майна іпотекою, яке підлягає державній реєстрації в порядку встановленому законодавством /ст. 4 ЗУ "Про іпотеку"/, які були зареєстровані на предмет іпотеки на підставі оспорюваного іпотечного договору та внесених змін до нього означеними вище угодами та постановив про виключення з Державного реєстру іпотек реєстратором приватним нотаріусом ОСОБА_22. на підставі договору іпотеки 3833 від 02.08.2007 року, та на підставі договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки 3859 від 11.09.2008 року, про що зазначив у судовому рішенні. На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 303, 304,п.1.ч.1 ст.307, ст. 308, 313, п.1ч.1ст.314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу представника ПАТ "Мегабанк" відхилити. Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскарженою в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/32909888
  15. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1622/10007/2012 Номер провадження 22-ц/786/308/2013 Головуючий у 1-й інстанції Троцька А.Т. Доповідач Омельченко Л. М. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2013 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого: судді Омельченко Л.М. Суддів: Лобова О.А., Пікуля В.П. При секретарі: Ачкасовій О.Н. З участю представника позивача ОСОБА_1 Представника відповідача ОСОБА_2 розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, третя особа - ВАТ «Полтаватрансбуд»,- про визнання недійсним іпотечного договору, припинення правовідносин, зобов»язання про виключення з державного реєстру іпотек запису та зняття заборони. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду ОСОБА_6, ВСТАНОВИЛА: У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, третя особа - ВАТ «Полтаватрансбуд»,- про визнання неправомірним набуття права власності, який під час розгляду справи місцевим судом змінив (т.1 а.с. 224-229). Прохав суд визнати недійсним Іпотечний договір від 10.06.2008 року, укладений між ОСОБА_4, як іпотекодавцем, та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2151,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1; припинити правовідношення між ОСОБА_4, як іпотекодавцем, та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, які виникли на підставі Іпотечного договору від 10.06.2008 року відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2151,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1; зобов»язати приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з Державного реєстру іпотек запис 4055 про внесення відомостей про обтяження та провести реєстрацію зняття заборони відчуження, зробленої за реєстровим номером 4056/88 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об»єктів нерухомого майна, відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2151,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Постановлено визнати недійсним Іпотечний договір від 10.06.2008 року, укладений між ОСОБА_4, як іпотекодавцем, та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2155,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Припинено правовідношення між ОСОБА_4, як іпотекодавцем, та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, які виникли на підставі Іпотечного договору від 10.06.2008 року відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2155,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1. Зобов»язано приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з Державного реєстру іпотек запис 4055 про внесення відомостей про обтяження та провести реєстрацію зняття заборони відчуження, зробленої за реєстровим номером 4056/88 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об»єктів нерухомого майна, відносно нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2155,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 37 грн.00 коп. 14.11.2012 року ПАТ «Укрсоцбанк» подав до суду заяву про застосування правових наслідків недійсності Іпотечного договору від 10.06.2008 року, передбачених ст. 1057-1 ЦК України, а саме: накладення арешту на нежитлові приміщення (магазин непродовольчих товарів), позначених за планом в будинку 2-А-10, загальною площею 2155,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 т.2 а.с. 85-87). Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2012 року у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про накладення арешту на вищевказане нерухоме майно відмовлено. Виправлено описку в рішенні Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2012 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, третя особа - ВАТ «Полтаватрансбуд»,- про визнання недійсним іпотечного договору, припинення правовідносин, зобов»язання про виключення з державного реєстру іпотек запису та зняття заборон, а саме: вірно зазначено по всьому тексту рішення розмір нежитлового приміщення - 2151,1 кв.м. Рішення місцевого суду в апеляційному порядку оскаржило Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» в особі представника за довіреністю Судак Д.Г. Апелянт прохає рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню. Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції вірно встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 10 червня 2008 року між відповідачем ОСОБА_4, як іпотекодавцем, та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Чернігівської обласної філії АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, для забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов»язань за договором невідновлюваної кредитної лінії № 959/2-017 від 10.06.2008 року укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 ( т.1 а.с.29-31). Накладено заборону на відчуження зазначених в іпотечному договорі нежитлових приміщень (магазин непродовольчих товарів) за адресою: АДРЕСА_1. Також правильно з»ясовано, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24.09.2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 4.11.2010 року, було змінено сторону (пайовика) у договорі № 4 від 4 січня 2006 року про пайову участь в будівництві та у договорі № 5 від 18 червня 2007 року про пайову участь в будівництві, укладеного з виконавцем ВАТ «Полтаватрансбуд», а саме: пайовика ОСОБА_4 замінено на пайовика ОСОБА_3 Скасовано рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради № 515 від 23.10.2007 року та свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ 281664 від 24.10.2007 року, видане Управлінням житлово-комунального господарства на ім»я ОСОБА_4 Також скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення (магазин непродовольчих товарів) за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване на ім»я ОСОБА_4, та визнано за ОСОБА_3 право власності на дане нерухоме майно внаслідок заміни сторони у договорі (т.1 а.с.14-19). На виконання вищевказаного рішення суду першої інстанції та, відповідно до Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року №7/5, були скасовані реєстратором записи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 і створені нові записи про право власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення (магазин непродовольчих товарів) площею 2151,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить Витяг про державну реєстрацію прав від 3 грудня 2010 року № 28233129 ( т.1 а.с.66). Тому є вірним висновок місцевого суду, що в даному випадку не відбулося переходу права власності на спірне майно від ОСОБА_4 до ОСОБА_3, оскільки попередній запис права власності було анульовано, а рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24.09.2010 року встановлено право власності позивача на дане нерухоме майно з моменту здійснення ним інвестування будівництва. Згідно ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об»єктів нерухомого майна за умов, що дане майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього, відповідно до законодавства, може бути звернено стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об»єкт права власності, якщо інше не встановлено законом. Встановивши зазначені вище обставини і давши належну оцінку доводам сторін, та, врахувавши, що відповідач ОСОБА_4 незаконно оформила на себе право власності на спірне нерухоме майно, передавши його в подальшому Банку в іпотеку, місцевий суд дійшов вірного висновку про необхідність застосування до даних правовідносин ст. 215 ЦК України щодо визнання недійсним Іпотечного договору та припинення правовідносин, які виникли згідно цього договору. Тому суд правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 Рішення суду є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв»язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для його скасування. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неврахування судом вимог чинного законодавства щодо необхідності надання ОСОБА_3 статусу іпотекодавця, так як ОСОБА_4 не здійснювала йому відчуження спірного нерухомого майна (приміщення магазину непродовольчих товарів) по АДРЕСА_1. До того ж, право власності на дане майно у позивача виникло з моменту проведення ним інвестицій ВАТ «Полтаватрансбуд» за договорами про пайову участь у будівництві. Доводи апелянта про порушення місцевим судом вимог ст.338 п.4 ЦПК України теж не заслуговують на увагу, оскільки позивач під час повторного розгляду даної цивільної справи 13.08.2012 року змінив предмет позову, і суд розглянув позовні вимоги у відповідності до вимог ст. 11 ЦПК України. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи скарги про невірне посилання місцевого суду на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 14.05.2012 року по іншій аналогічній цивільній справі, оскільки дана обставина не впливає на законність ухваленого рішення. Посилання апелянта на неправильне зазначення судом у своєму рішенні розміру спірного нежитлового приміщення спростовуються наявною ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 21.12.2012 року, якою виправлені допущені в рішенні місцевого суду описки відносно загальної площі магазину непродовольчих товарів по АДРЕСА_1. Інші доводи також не заслуговують на увагу, оскільки не мають нових доказів та не спростовують правильне по суті рішення суду першої інстанції. Крім того, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані вимоги, передбачені ч.5 ст. 1057-1 ЦК України, оскільки дана норма Закону набрала чинності 04.11.2012 року і не може поширюватися на ті відносини, що виникли раніше. У зв»язку з цим, клопотання апелянта про накладення арешту на спірне нерухоме майно, відповідно до вимог даної статті, не підлягає задоволенню. За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2012 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: суддя (підпис) Л.М.Омельченко Судді: (підпис) О.А. Лобов (підпис) В.П. Пікуль Згідно: http://reyestr.court.gov.ua/Review/29452329
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/21609022 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Нагорняка В.А., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (далі АКІБ «УкрСиббанк»), в особі відділення №463 АКІБ «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 про визнання угоди недійсною, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2011 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до АКІБ «УкрСиббанк» в особі відділення № 463 АКІБ «УкрСиббанк» про визнання угоди недійсною. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 25 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» в особі начальника відділення № 463 АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 були укладені кредитні договори № 11277152000, № 11277148000, № 11277120000, № 11277191000, № 11277181000, № 11277198000, згідно з якими останнім були надані кредитні кошти у сумі 200000 доларів США, 200 000 доларів США, 200000 доларів США, 133000 доларів США, 133000 доларів США, 134000 доларів США відповідно кожному. 29 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» в особі начальника відділення № 463 АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_11 та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 11277152000\Б6, згідно з яким останній як майновий поручитель по кредитним зобов'язанням ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 передав в іпотеку належне йому нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську. Під час укладання останнього договору від 29 липня 2008 року та на момент укладання цивільно-правових угод від 25 грудня 2007 року ОСОБА_3 не був визнаний недієздатним, але знаходився у стані тимчасового психічного розладу у зв'язку з вживанням спиртних напоїв та не міг усвідомлювати значення своїх дій і не міг керувати ними. За таких обставин, просив суд визнати договір іпотеки недійсним. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № 11277152000\Б6 від 29 липня 2008 року нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, укладений між АКІБ «УкСиббанк» та ОСОБА_3 Знято з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна заборону на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В касаційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що актом №106 амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 16 серпня 2010 року встановлено, що ОСОБА_3 в період часу 25 грудня 2007 року та 29 липня 2008 року мав психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром активної залежності та на час укладення договору іпотеки не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм процесуального права. Судом встановлено, що 29 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» в особі начальника відділення №463 АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_11 та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, предметом якого є приміщення АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську. Зазначений договір іпотеки був укладений у забезпечення виконання кредитних договорів від 25 грудня 2007 року, укладених між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, згідно з якими останнім були надані кредитні кошти у сумі 200000 доларів США, 200 000 доларів США, 200000 доларів США, 133000 доларів США, 133000 доларів США, 134000 доларів США відповідно кожному. Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначений правочин не відповідає положенням ст. ст. 203, 215, 225 ЦК України. З такими висновками суду погодитись не можна виходячи з наступного. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи. Правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, відповідно до ст. 212 ЦПК України. Як вбачається з акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 106 від 16 серпня 2010 року, у ОСОБА_3 виявлено психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром активної залежності, які перешкоджали йому у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент підписання договору іпотеки у грудні 2007 року та в липні 2008 року (т.1, а.с. 232-235). Таким чином, судово-психіатрична експертиза не дала однозначного висновку про те, чи усвідомлював ОСОБА_3 значення своїх дій та (або) міг керувати ними під час підписання спірних договорів. Згідно зі ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у звязку з цим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи. Крім того, за змістом ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є беззаперечним доказом і оцінюється судом за правилами, установленими ст. 212 ЦПК України. Обґрунтовуючи заперечення проти позову, представник відповідача, крім іншого, посилався на те, що ОСОБА_3 на час укладення договору розумів значення своїх дій і, оскільки висновок судово-психіатричної експертизи є неповним, необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи, просив призначити повторну експертизу. Як на підставу для призначення повторної експертизи відповідач також посилався на те, що у 2010 році позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в 6-й міській лікарні м. Дніпропетровська з приводу травми голови. Незважаючи на те, що зясування зазначеної обставини має істотне значення для правильності висновків експертів та оцінки показань позивача, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування відповідної медичної документації з метою її дослідження експертами. За таких обставин, у порушення вимог ст. ст. 143, 150 ЦПК України суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення повторної експертизи, належним чином не обґрунтувавши таку відмову. Всупереч ст. 214 ЦПК України суд належним чином не зясував і не вирішив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги й заперечення на них та якими доказами вони підтверджуються або спростовуються. З матеріалів справи вбачається, що ні сам позивач, ні його близькі та родичі жодного разу офіційно не зверталися до медичних закладів для надання позивачеві медичної допомоги та встановлення діагнозу, повязаного зі вживанням позивачем алкоголю. В матеріалах справи відсутні будь-які медичні документи, що підтверджували б наявність у ОСОБА_3 хвороби, повязаної зі зловживанням алкоголем, та відповідного діагнозу. Натомість, судами встановлено, що ОСОБА_3 має сталі соціальні звязки, сімейні та дружні відносини а також бізнес-інтереси. З долученої до матеріалів справи копії інвентаризаційної справи КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» вбачається, що саме ОСОБА_3 у 2008 році ініціював оформлення документів з метою подальшого укладання договору іпотеки, діючи при цьому як особисто, так і через свого представника (т.1, а.с. 148, 150). Згідно показань допитаного в судовому засіданні нотаріуса ОСОБА_10, яка посвідчувала спірний договір іпотеки, в момент укладення договору ОСОБА_3 поводився адекватно та повністю усвідомлював значення своїх дій. У порушення вимог ст. 214 ЦПК України суд зазначеним обставинам оцінки не дав та не зясував належним чином дійсний психічний стан позивача в момент укладення оспорюваного договору. Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суду необхідно належним чином зясувати психічний стан позивача в момент укладення оспорюваного договору, в тому числі і шляхом призначення повторної судово-психіатричної експертизи, інші фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалити у справі законне й обґрунтоване рішення. Керуючись ст.ст. 336, 338 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.М. Сімоненко Судді: В.І. Амелін В.П. Гончар В.А. Нагорняк О.В. Ступак
  17. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" липня 2013 р. Справа№ 911/1183/13 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дідиченко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Руденко М.А. при секретарі Кобець М.О. за участю представників: від позивача: Старжинська Т.Ю. - представник за довіреністю від 25.01.2013 року; від відповідача: Вакуленко О.М. - представник за довіреністю від 14.11.2012 року; від третіх осіб: 1) не з'явились; 2) не з'явились, розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 (суддя Заєць Д.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тілігул» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Треті особи: 1) Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Тетяна Анатоліївна 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» про визнання недійсним іпотечного договору та зобов'язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тілігул» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору від 12.11.2007 року та зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між позивачем та відповідачем договір іпотеки №09/І-124 від 12.11.2007 року суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсним у судовому порядку. Внаслідок визнання недійсним оскаржуваного іпотечного договору позивач просить суд зняти заборону відчуження, скасувати запис про обтяження вказаних нежилих приміщень та вилучити відповідний запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи, що на підставі іпотечного договору від 10 листопада 2009 року до Державного реєстру іпотек був внесений запис про обтяження вказаних нежилих приміщень, позивач, також, просить суд скасувати вказаний запис у Державному реєстрі іпотек. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 (суддя Заєць Д.Г.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 12.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул», який посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. 12.11.2007 року за реєстраційним № 6558, із змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29.12.2009 року за реєстраційним № 4323 та договором № 2 від 23.05.2011 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору за реєстраційним № 1779. Знято заборону відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі іпотечного договору, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним № 6558. Вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про заборону відчуження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі Іпотечного договору, який 12.11.2007 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним № 6558. Скасувано запис в Державному реєстрі іпотек про обтяження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що 12.11.2007 року був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Державного реєстру іпотек на підставі іпотечного договору, який 12.11.2007 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним №6558. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не припинив провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Крім того, апелянт зазначає, що предмет іпотеки був повернутий до стану зазначеного у правовстановлюючих документах, а отже на момент укладення іпотечного договору предмет іпотеки існував у вигляді, що відповідає його опису у правовстановлюючих документах. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 30.07.2013 року. Представник відповідача у судовому засіданні 30.07.2013 року підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні 16.07.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Як вбачається із матеріалів справи, 12.11.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» (надалі - позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (надалі - кредитор, відповідач) укладено договір відновлювальної кредитної лінії №06-10/363, за умовами якого, кредитор надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання в розмірі 3990000,00 грн. під 15,25 % річних, з кінцевим терміном погашення 11 листопада 2011 року на поповнення обігових коштів (далі - кредитний договір). Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23.05.2011 року встановлено новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості, а саме до 10.05.2014 року. В якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» зобов'язань перед відповідачем за договором відновлювальної кредитної лінії №06-10/363 від 12 листопада 2007 року, між позивачем (за договором - іпотекодавець) та відповідачем (за договором - іпотекодержатель) 12 листопада 2007 року укладено іпотечний договір за №09/І-124 (далі - іпотечний договір). Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору в якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» його зобов'язань перед іпотекодержателем за договором відновлювальної кредитної лінії №06-10/363, що укладений між іпотекодержателем та позичальником 12 листопада 2007 року, а також, виконання іпотекодавцем його зобов'язань перед іпотекодержателем за цим договором, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі, загальною площею 2522,00 м2 - приміщення адмінбудівлі під літерою "А", загальною площею 577,6 м2, приміщення цеху металообробки під літерою "Б", загальною площею 900,00 м2, приміщення цеху деревообробки під літерою "В", загальною площею 898,0 м2, приміщення пилорами під літерою "Г", загальною площею 146,4 м2, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70 (далі - предмет іпотеки). Згідно пункту 1.2 договору заставна вартість предмету іпотеки, за згодою сторін, становить 6 138 537,00 грн. Пунктом 1.3 іпотечного договору передбачено, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, вказаний у п. 1.1 цього договору, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серії І-КВ №002075, виданого Білоцерківською районною радою народних депутатів 30 березня 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198. Відповідно до пункту 1.7.9 іпотечного договору, предмет іпотеки належить позивачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 10 грудня 1997 року приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Є.В., зареєстрованого в реєстрі за №11650. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано Білоцерківським МБТІ 15 грудня 1997 року та записано в реєстрову книгу №9 за реєстровим №622. Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначив, що у зв'язку із світовою економічною кризою, позичальник не мав змоги належним чином здійснювати погашення кредиту, а тому звернувся листом № 33 від 21.01.2013 року до ТОВ «Тілігул» з проханням пошуку потенційних покупців на предмет іпотеки та здійснення експертної оцінки для подальшої її реалізації і погашення боргу. 13.02.2013 року позивач звернувся до ТОВ «Експертно-правове підприємство «Укрспецексперт» з клопотанням щодо проведення оцінки заставного майна для з'ясування дійсної ринкової вартості предмета іпотеки. У відповідь на зазначений лист експерт про неможливість проведення оцінки предмета іпотеки, оскільки в іпотечному договорі зазначено, що нежитлове приміщення під літ. «Г» становить 146, 4 кв.м, натомість фактично враховуючи добудову до будівлі під літ. «Г» вона становить 231, 8 кв.м. Водночас, площа, яка перевищує розмір, переданий в іпотеку, не може бути виділений окремо, оскільки зазначене приміщення є добудовою. Беручи до уваги викладене, позивач звернувся до суду першої інстанції про визнання договору іпотеки від 12.11.2007 року недійсним, оскілтьки зважаючи на те, що приміщення площею 85, 4 кв.м. під літ. «Г» хоч і не знаходяться в іпотеці у відповідача, позивач не може ним розпоряджатися, зокрема реалізувати його у зв'язку із тим, що воно є неподільним із частиною приміщення площею 146, 4 кв.м., яке знаходиться в іпотеці. Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, 16.09.2004 року між ТОВ «Тілігул» та ТОВ «Управління проектно-виробничих робіт» укладено договір про розроблення робочого проекту про переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування по вул. Храпачанській № 70 в м. Біла Церква, за умовами якого, генпроектувальник розробив проектування та переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування. 20.12.2004 року відділом містобудування, архітектури та ЖКГ Білоцерківської Районної державної адміністрації ТОВ «Тілігул» надано дозвіл на виконання будівельних робіт за №14/04 з переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування. 20.01.2005 року наказом за №7 Білоцерківської районної державної адміністрації затверджено акт державної технічної комісії по прийняттю в експлуатацію закінченої переобладнанням «Дільниці по розфасуванню круп для каш швидкого приготування», площею забудови 224,3 м2, кошторисна вартість 11378,03 грн.. Таким чином, судом встановлено, що під час реконструкції було змінено площу будівлі за літ. «Г» шляхом добудови загальною площею 85,4 кв.м., внаслідок чого площа забудови склала 231,8 кв.м. Крім того, судом встановлено, що на момент укладення спірного договору Комунальним підприємством «Білоцерківське МБТІ» було видано свідоцтво про право власності від 08.09.2005 року та витяг про реєстрацію права власності на частину нежитлової будівлі під літ. «Г», площею 85,4 кв.м., за реєстраційним №11999531 від 08.09.2005 року, номер запису 174 в книзі №2, Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Отже, на момент укладання іпотечного договору за позивачем було зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. «А» площею 577, 6 кв.м., «Б» площею 900, 0 кв.м., літ. «В» площею 898, 0 кв.м. та літ. «Г» площею 146, 4 кв.м., які розташовані за адресою м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70 та на частину нежитлової будівлі літ. «Г» площею 85, 4 кв. м., розташованою за адресою м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, яка не може бути відокремленою від частини будівлі під літ. «Г» площею 146, 4 кв.м. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що станом на 12.03.2013 року нежитлова будівля під літ. «Г» зареєстрована за позивачем вже загальною площею 231, 8 кв.м. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення. Так, відповідно, пунктом 1.1 спірного іпотечного договору встановлено, що за цим договором іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно - нежитлові будівлі, загальною площею 2 522, 00 кв.м., а саме: приміщення адмінбудівлі під літерою «А», загальною площею 577,6 кв.м., приміщення цеху металообробки під літерою «Б», загальною площею 900,00 кв.м., приміщення цеху деревообробки під літерою «В», загальною площею 898,0 кв.м., приміщення пилорами під літерою «Г», загальною площею 146,4 кв.м., розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Однак, як вже зазначалось вище, станом на день укладання іпотечного договору приміщення під літ. «Г» загальною площею 146,4 кв.м. не існувало, натомість, станом на день укладання спірного договору позивачу належало приміщення під літ. «Г», загальною площею 231,8 кв.м., яке розташоване за адресою Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70, що і мало б бути предметом іпотеки. Відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Отже, зі змісту п. 1.1 спірного договору іпотеки вбачається, що в ньому відсутній опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а саме: дані про дійсну площу та інформацію про введення в експлуатацію нежитлового приміщення літ. «Г», розташованого за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Крім того, як зазначалося раніше, пунктом 1.3 договору встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, вказаний у п. 1.1 цього договору, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серії І-КВ №002075, виданого Білоцерківською районною радою народних депутатів 30 березня 2001 року та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198. Проте, матеріали справи №911/1183/13 містять інші відомості відносно земельної ділянки, на якій знаходиться предмет іпотеки. Зокрема, в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 листопада 2004 року, з якого вбачається, що земельна ділянка, яка знаходиться на території Терезинської селищної ради, Білоцерківського району, Київської області за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, загальною площею 1,8079 га належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» на праві власності. До того ж, належність земельної ділянки на праві власності, яка розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку від 14.09.2010 року. Таким чином, не зважаючи на те, що станом на момент укладення спірного договору позивач не зареєстрував право власності на земельну ділянку, остання вже була передана йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.11.2004 року, і вказана обставина повинна була бути зазначена в договорі іпотеки, оскільки тягне за собою наслідок передбачений ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» Так, відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладання спірного договору), якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею). Таким чином, суд приходить до висновку, що в порушення умов Закону України «Про іпотеку», спірний договір іпотеки від 12.11.2007 року не містить усіх істотних умов, що вимагаються Законом України «Про іпотеку», зокрема опису предмета іпотеки, достатнього для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, також, в договорі відсутні умови передачі в іпотеку земельної ділянки, належної позивачу на праві власності. Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Як вже зазначалось судом, оскаржуваний договір іпотеки від 12.11.2007 року не містить усіх істотних умов договору, та не відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним іпотечний договір, укладений 12.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул», посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. 12.11.2007 року за реєстраційним №6558, із змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29.12.2009 року за реєстраційним №4323 та договором №2 від 23.05.2011 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору. Також, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги в частині зняття заборони відчуження в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про заборону відчуження предмету іпотеки, вилучення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про заборону відчуження предметів іпотеки та скасування запису в державному реєстрі іпотек про обтяження предмету іпотеки враховуючи наступне. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до пункту 2.6 порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом міністерства юстиції України 12 грудня 2011 року за №3502/5 для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу. 12.11.2007 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області внесено до реєстру заборон запис за № 6559 про заборону відчуження предмета іпотеки наступного змісту: «нежитлові будівлі літера «А», «Б», «В», «Г», площею 2522,00 кв.м., які знаходяться за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Храпачанська, будинок 70». Отже, підставою для внесення зазначеного запису №6559 до єдиного реєстру заборон був оскаржуваний іпотечний договір. Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, наслідком визнання іпотечного договору недійсним є скасування заборони відчуження предмета іпотеки і вилучення відповідного запису з єдиного реєстру іпотек. Крім того, під час судового розгляду справи відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності. Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як зазначалося раніше, позивач дізнався про порушення свого права в лютому 2013 року, коли експерт повідомив йому, що частина нежитлового приміщення під літ. «Г» площею 85,4 кв.м., яка не перебуває в іпотеці у відповідача, не може бути відділена від предмету іпотеки, а отже позивач не може вільно розпоряджатися нею. В той же час, позивач звернувся до суду з даним позовом 04.04.2013 року. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Крім того, відповідачем подано клопотання про застосування наслідків недійсності правочину. Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Згідно ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Частиною 2 ст. 5 Цивільного кодексу України передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Статтю 1057-1 Цивільного кодексу України доповнено до Цивільного кодексу України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» від 2 жовтня 2012 року за №5405-VI. У пункті 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27 грудня 2012 року за №01-06/1941/2012 «Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» Вищий господарський суд України зазначив, що дія Закону поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності. Оскільки, спірний договір іпотеки укладено 12 листопада 2007 року, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» набрав чинності 4 листопада 2012 року, крім пункту 6 розділу I, який набирає чинності 19 січня 2013 року, тому місцевий суд прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідача про застосування наслідків недійсності правочину задоволенню не підлягає. Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для припинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Так, статтею 5 спірного договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошевцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків. Положеннями ст. 5 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Отже, передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 9 грудня 2009 року за №6-20669св07. Водночас, судом встановлено, що між сторонами не існувало спору на момент укладання угоди. Таким чином, підстави для припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України відсутні. За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 - без змін. 3. Матеріали справи № 911/1183/13 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України. Головуючий суддя Дідиченко М.А. Судді Пономаренко Є.Ю. Руденко М.А. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32718428
  18. reyestr.court.gov.ua/Review/33835236 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Амеліна В.І., Кафідової О.В., Коротуна В.М., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2012 року, в с т а н о в и л а: У червні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2006 року, укладеного між ним та ОСОБА_4, ОСОБА_5, належить квартира АДРЕСА_1. Зазначаючи, що відповідачі не бажають звільняти зазначену квартиру, просив усунути перешкоди у здійсненні ним права власності та виселити зі спірної квартири відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 У листопаді 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що з 1993 року він являвся інвалідом 3-ї групи, а починаючи з 2007 року є інвалідом 2-ї групи. Скориставшись тяжкими для його сім'ї обставинами, ОСОБА_3 звернувся до них із пропозицією укласти договір купівлі-продажу спірної квартири, з подальшим поверненням їм квартири, для того аби отримати кредит у банку, пообіцявши винагороду у розмірі 1 000 доларів США. Вартість двокімнатної квартири загальною площею 54,3 кв.м, яка визначена договором купівлі-продажу від 15 березня 2006 року, становить 11 100 грн. Оскільки спірне житло є єдиним місцем його проживання, він сподівався, що ОСОБА_3 через тиждень після отримання кредиту поверне йому квартиру, однак цього не зробив. З огляду на зазначене, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 березня 2006 року між ОСОБА_3 - з одного боку та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - з іншого боку. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15 березня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 ПАТ «Дельта Банк», який набув право вимоги до боржників за кредитними договорами на підставі договору купівлі-продажу від 8 грудня 2011 року, який укладений з ПАТ «УкрСиббанк», не погоджуючись з рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року, оскаржив його в апеляційному порядку в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2012 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить змінити оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що внутрішня воля ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не була направлена на відчуження квартири та укладання договору купівлі-продажу не відповідало їх внутрішньому волевиявленню, спірний правочин був укладений ними під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах, за відсутності у продавців іншого житла, не співмірності вартості квартири, зазначеної в договорі купівлі-продажу, її дійсній (ринковій) вартості. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4, який був інвалідом третьої групи за загальним захворюванням на час укладання оспорюваного правочину і який є інвалідом другої групи з 2007 року, та його мати ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відносилися до кола незахищених людей. Знаходячись у тяжкому матеріальному стані, вони погодились укласти з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 у договорі купівлі-продажу від 15 березня 2006 року зазначена 11 100 грн (а.с. 60). Після укладання вищезазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 26 квітня 2006 року отримав в АКБ «Райффайзен Банк Україна» кредит у сумі 40 000 доларів США (а.с. 107) та 19 жовтня 2006 року уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту на суму 30 000 доларів США (а.с. 108-115). На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 19 жовтня 2006 року ОСОБА_3 передав в заставу банку спірну квартиру АДРЕСА_1, зазначивши вартість квартири, яка передана в заставу, не менше ніж 151 500 грн, а не 11 100 грн, як визначено у договорі купівлі-продажу від 15 березня 2006 року. Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно із ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. З огляду на зазначені вимоги закону, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, застосувавши до спірних правовідносин норму закону, яка підлягала до застосування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4, виходячи з того, що внутрішня воля ОСОБА_4 не була направлена на відчуження квартири та не відповідала їх волевиявленню, спірний правочин укладений під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для продавців умовах, за відсутності у них іншого житла, неспівмірності вартості квартири, зазначеної в договорі купівлі-продажу його дійсній (ринковій) вартості. Частиною першою статті 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Наведені в скаргах доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні. Відповідно до ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Правильно установивши, що правовідносини сторін виникли з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, суд першої інстанції як на одну з підстав для задоволення позову ОСОБА_4 помилково послався в мотивувальній частині також на ст. 230 ЦК України, зазначивши, крім іншого, що ОСОБА_3 при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу ввів продавців в оману. Таке посилання не є підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення, однак, як помилкове, воно підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2012 року залишити без змін. Виключити з мотивувальної частини рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року посилання на ст. 230 ЦК України. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Головуючий Судді:В.І. Амелін О.В. Кафідова В.М. Коротун С.П. ШтеликСудді:В.І. Амелін
  19. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ __________________________________________________________________ Провадження: 22-ц/790/476/13 Справа: № 2001/2999/2012 Категорія: «договірні правовідносини» Головуючий 1 інстанції: Феленко Ю.А. Доповідач: Малінська С.М. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі: Головуючого судді - Малінської С.М., Суддів - Швецової Л.А., Даниленка В.М., при секретарі - Колісник Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 27 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Балаклійського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним та скасування реєстраційних записів,- в с т а н о в и л а: У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням його уточнення, зазначала, що з 09 березня 1991 року вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та мешкає з ним однією сім'єю. Нещодавно вона дізналася про існування договору іпотеки від 22 травня 2008 року, який укладено між її чоловіком та ВАТ КБ «Надра», предметом якого є нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (будівля складу (А-1) та АДРЕСА_2 (будівля пожежного депо (Б). Зазначала, що вказаний договір суперечить її інтересам та порушує її права, оскільки згоди на його укладення та передачу в іпотеку майна, що є спільною сумісною власністю вона не давала. Крім того, як їй стало відомо з витягу Державного реєстру іпотек, її чоловіком нібито укладено договір іпотеки № 6/1/09/2007/980=1015 від 26 травня 2007 року, предметом якого є нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (будівля пожежного депо (Б). Проте вказаний договір її чоловіком ОСОБА_5 взагалі не укладався, а відомості внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек є недостовірними. У зв'язку з чим, позивач просила визнати недійсним договір іпотеки № 6/5/13/2008/980-І/166 від 22 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Балаклійського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 22 травня 2008 року за № 1486 на нерухоме майно, розташоване в АДРЕСА_1 (будівля складі (літ. «А-1») та по АДРЕСА_2 скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек за № 5027265 від 26 травня 2007 року за договором іпотеки № 6/1/09/2007/980-1015, укладеного між ОСОБА_5 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»; скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек за № 7237584 від 22 травня 2008 року іпотечного договору, реєстр № 1486 від 21 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»; скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 5027253 від 26 травня 2007 року, за договором іпотеки № 6/1/09/2007/980 -1015, реєстр № 1957 від 26 травня 2007 року, а саме на нерухоме майно, що розташовано в АДРЕСА_2 скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 7229967 від 21 травня 2008 року, за іпотечним договором, реєстр № 1486 від 21 травня 2008 року, а саме на нерухоме майно, розташоване в АДРЕСА_2 скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 7230014 від 21 травня 2008 року, за іпотечним договором, реєстр № 1486 від 21 травня 2008 року, а саме на нерухоме майно, що розташовано в АДРЕСА_1 (будівля складі (літ. «А-1»). Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 27 листопада 2012 року вищевказані позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № 6/5/13/2008/980-І/166 від 22 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Балаклійського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 22 травня 2008 року за № 1486 на нерухоме майно, що розташовано в АДРЕСА_1 (будівля складу (літ. «А-1») та по вул. Центральній, 81 (будівля пожежного депо (лат. «Б»). Скасовано реєстраційні записи про реєстрацію в державному реєстрі іпотек за № 5027265 від 26.05.2007р. договору іпотеки № 6/1/09/2007/980-1015, укладеного між ОСОБА_5 та ВІТ КБ «Надра»; за № 7237584 від 22.05.2008р. іпотечного договору, реєстр № 1486 від 21 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та ВАТ КБ «Надра». Скасовано реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 5027253 від 26.05.2007р., за договором іпотеки № 6/1/09/2007/980 -1015, реєстр № 1957, від 26.05.2007р., а саме на нерухоме майно, яке розташовано в АДРЕСА_2 Скасовано реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 7229967 від 21 травня 2008 року, за іпотечним договором, реєстр № 1486 від 21 травня 2008 року, а саме на нерухоме майно, розташоване в АДРЕСА_2 Скасовано реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 7230014 від 21 травня 2008 року за іпотечним договором, реєстр № 1486 від 21 травня 2008 року, а саме на нерухоме майно, що розташовано в АДРЕСА_1 (будівля складу (літ. «А-1»). Накладено арешт на нежитлову будівлю -склад літер «А-1»загальною площею 555,8 кв. м, розташовану в АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_5 Накладено арешт на нежитлову будівлю -пожежне депо літер «Б», загальною площею 327,5 кв. м, розташовану в АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_5 В апеляційній скарзі ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити постановлене по справі рішення суду, виключивши з резолютивної частини абзац про накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_5, що перебувало в іпотеці, а саме на нерухоме майно, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 (будівля складу (літ. «А-1») та по АДРЕСА_2, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлене по справі рішення суду та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Заслухавши суддю-доповідача , осіб , що приймали участь у справі , дослідивши матеріали справи , судова колегія вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 відхилити , апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав. Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених у суді першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції обґрунтовано , з посиланням на ст.ст. 60,63СК України; 575, 578 ЦК України ; 6, 18 ЗУ «Про іпотеку» та п.25 Постанови ВССУ України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року « Про практику застосування судами законодавства про вирішення спорів , що виникають з кредитних правовідносин», виходив з того , що при оспоренні договору застави(іпотеки )суд має враховувати положення ст. 578 ЦК України , згідно з якими майно , що є у спільній власності , може бути передано в заставу лише за згодою іншого подружжя. Оскільки оспорюванний договір іпотеки укладено без згоди подружжя , то у відповідності до вимог ст. ст. 203,215 ЦК України його визнано недійсним. Щодо посилання апелянта ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3, на те , що застосування судом ст. 1057-1 ЦК України про накладення арешту на майно , яке було предметом застави(іпотеки) , то судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги ,і вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав. Ч.5 ст. 1057-1 ЦК України передбачено , що визнаючи недійсним договір застави , який забезпечував виконання забов'язань позичальника за кредитним договором , суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно , яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання забов'язнь повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором. Дана норма права внесена до ЦК України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських забов'язань»№ 5405-У1 від 2 жовтня 2012 року та набула чинність з 04 листопада 2012 року відповідно до п.1 Прикінцевих положень. На момент ухвалення судового рішення 27 листопада 2012 року вищевказана норма права набула чинності , на а.с.100 міститься заява ПАТ «Комерційний банк «Надра» про накладення арешту на спірне майно, а тому посилання апелянта на безпідставність застосування судом першої інстанції даної норми права є необґрунтованими. Щодо посилань апелянта ОСОБА_4 на те ,що спірне майно належить відповідачу ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності , оскільки набуте в результаті розподілу майна КСП , то судова колегія не погоджується з даними доводами з наступних підстав. Статтею 57 СК України передбачено перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. В даний перелік спірне майно не входить. Згідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно , набуте подружжям за час шлюбу , належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Мирова угода , затверджена Балаклейським районним судом Харківської області ухвалою від 18.05.2004 року, та ухвалою про доповнення мирової уходи від 16.11.2006року( а.с.65-68), сторони по справі знаходять у шлюбі згідно до свідоцтва про шлюб з 09.03.1991року(а.с.22), доказів того, що спірне майно не є спільною сумісною власністю подружжя та, що ОСОБА_5 був членом КСП, матеріали справи не містять. Керуючись ст.ст. 292 ; 294-296; 303 ; 304 ; 307 ; 309 ; 313-315 ; 317 ; 319 ; 325 ЦПК України , судова колегія,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити. Рішення суду залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення , але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти діб з дня набрання законної сили. Головуючий : Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/28828828
  20. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/793/1121/13 Категорія : 27 Головуючий по 1 інстанції Гончарук В.М. Доповідач в апеляційній інстанції Демченко В. А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Демченка В.А. суддів Бородійчука В. Г, Василенко Л.І. при секретарі Фоменко Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування Уманської міської ради про визнання нікчемною частини кредитного договору, визнання недійсним додаткового договору, договору іпотеки та виключення з державного реєстру іпотек реєстрацію договору іпотеки, - в с т а н о в и л а : Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приват Банк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Уманської міської ради про визнання нікчемним п.2.3.1 кредитного договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року. Свої вимоги мотивував тим, що він із ПАТ КБ «Приват Банк» уклав кредитний договір від 26 березня 2008 року і отримав кредит на купівлю квартири АДРЕСА_1. Згідно ч. 3 ст.1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка по кредитному договору є незмінною протягом усього строку кредитного договору, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Крім того, відповідач зобов'язаний був письмово повідомити позичальника протягом 7 календарних днів з дати її зміни, а тому позивач просив визнати недійсним додаткову угоду № 1/1-1 до зазначеного кредитного договору від 12 липня 2010 року про збільшення річної відсоткової ставки по кредиту до 14,62 %, оскільки текст угоди виконано на касовому апараті і має вигляд касового чеку, підписана касиром банку, яка не уповноважена на укладення угод та не скріплена печаткою банку, відсутнє його волевиявлення, як позичальника, він її підписав під час здійснення чергового платежу по кредитному договору в касі банку, вважаючи цей документ касовим чеком про платіж, тому ця додаткова угода є недійсною. Перед укладенням додаткового договору про збільшення відсоткової ставки відповідач повинен був надати письмове роз'яснення про сукупну вартість кредиту з урахуванням нової відсоткової ставки, але цього зроблено не було. В послідуючому, позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним договір іпотеки ВКК № 068803, укладений 1 квітня 2008 року на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що такої квартири не існує, а фактично квартира знаходиться по АДРЕСА_1. На час укладення договору в нього був малолітній син, про що було відомо представникам відповідача, але при посвідченні договору іпотеки нотаріусом було відсутнє рішення органу опіки та піклування Уманської міської ради, так як договір стосується права дитини на користування квартирою. Також, відсутня згода дружини на укладення ним договору іпотеки, дані обставини є істотними і тому договір іпотеки є недійсним. В разі визнання договору іпотеки недійсним є необхідність виключити з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна квартири АДРЕСА_1, оскільки така заборона накладена без відповідної правової підстави, так як предметом договору іпотеки в дійсності є квартира АДРЕСА_1 В судовому засіданні в суді першої інстанції позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, пояснивши, що він дійсно з ПАТ КБ «ПриватБанк» уклав кредитний договір від 26 березня 2008 року і отримав кредит на купівлю квартири АДРЕСА_1. Вказану квартиру заклав в іпотеку, але нотаріусом записано предмет іпотеки: кв. АДРЕСА_1, хоча заборона на відчуження квартири накладена на квартиру АДРЕСА_1. Крім цього, іпотека укладена без дозволу органу опіки та піклування Уманської міської ради, який мав би бути обов'язково, в зв'язку із наявністю в нього малолітнього сина, Ярослава, який проживав з ним та його дружиною за іншою адресою, а після купівлі квартири по АДРЕСА_1, вони переїхали туди проживати. До звернення з позовом до суду він сплачував кредит рівними платежами. В засіданні суду йому стало відомо про нібито укладену між ним та банком додаткову угоду, згідно якої процентна ставка по кредиту збільшилася з 12% річних до 14,62% річних, що є неправомірним. Рішенням Уманського міськрайонного суду у Черкаської області від 31 січня 2013 року позов ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Уманської міської ради, про визнання нікчемною частини кредитного договору, визнання недійсними додаткового договору, договору іпотеки, виключення з державного реєстру іпотек запис про реєстрацію договору іпотеки та з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна задоволено частково та визнано недійсним додатковий договір № 1/1-1 від 12 липня 2010 року укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, до кредитного договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту. Визнано збільшення відсоткової ставки ПАТ КБ «Приват Банк» 12 липня 2010 року по кредитному договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року неправомірним. Визнано недійсним договір іпотеки ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року укладений між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Виключено з державного реєстру іпотек запис за № 1-1335 від 1 квітня 2008 року про державну реєстрацію договору іпотеки ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року. Виключено з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 1-1336 від 1 квітня 2008 року щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про визнання нікчемним п.2.3.1 кредитного договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року укладеного між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 107 гривень 30 копійок. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 214 гривень 60 копійок. Не погоджуючись із рішенням суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити повністю, оскільки вважає його ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, інші сторони по справі, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду в засідання не з'явились, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення по наступних підставах. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і як наслідок ухвалив рішення по справі з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір від 26 березня 2008 року і отримано кредит на купівлю квартири АДРЕСА_1. Вказану квартиру взято в іпотеку, але нотаріусом записано предметом іпотеки: кв. АДРЕСА_1, хоча заборона на відчуження квартири накладена на квартиру АДРЕСА_1( а. с. 36 - 38). Відповідно до п.2.3.1 зазначеного кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юктури ринку грошових ресурс України, а саме зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% порівнянні з курсом долара США до гривні встановленого на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розмірі відрахувань у страховий фонд. При цьому банк надсилає позичальнику повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. ( а. с. 7 на звороті). Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки при укладенні кредитного договору 26.03.2008 року сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст. 628, 1054, 1055 ЦК України і в ньому сторони визначили умови підвищення процентної ставки в односторонньому порядку, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661, яким доповнено ЦК України ст.1056-1 та заборонено банкам збільшувати процентну ставку в односторонньому порядку, набув чинності з 10 січня 2009 року, тому, зважаючи на закріплене Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інші нормативно-правових актів (ч.1 ст.58), всі рішення банку у будь-якій формі щодо підвищення ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними (Рішення конституційного Суду України від лютого 1999 року № І-рп/99), дія вказаного Закону № 661 поширюється на п.2.3.1 кредитного договору. Тому, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним додаткового договору №1 від 12 липня 2010 року, до кредитного договору від 26 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту до 14,62 % річних, визнання даного збільшення неправомірним та визнання недійсним договору іпотеки серії ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, суд першої інстанції правильно визнав їх обґрунтованими та підтвердженими доказами. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що статтею 207 ЦК України, встановлено вимоги до письмової форми правочину, зокрема згідно ч.2, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими акт цивільного законодавства та скріплюється печаткою. Додаткова угода 1/1-1 від 12 липня 2010 року до кредитного договору від 26 березня 2008 року, не підписана уповноваженим працівником банку, так як відсутні відомості про представника банку та його повноваження, а представником відповідача не надано доказів з даного приводу у судовому засіданні, на угоді відсутня печатка банку, угода виконана у формі касового чеку, що дійсно свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_6 та домовленості обох сторін (а.с.153). Таким чином, зміст даного правочину суперечить ст. 1056-1 ЦК України, оскільки прийнятий після набрання чинності вказаною статтею. Також колегія погоджується із висновком суду першої інстанції відносно визнання недійсним договору іпотеки ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року укладеного між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк». В п.33.3 договору визначено, що предметом іпотеки ( а. с. 36 - 39) значиться квартира № 78 по вул. Ж.Революції - 21 у м. Умані Черкаської області, а згідно довідки Уманського виробничого відділку КП «ЧООБТІ» № 3677 від 28 листопада 012 року за адресою: вул. Ж.Революції - 21 у м. Умані рахується гуртожиток Уманського технікуму механізації і квартири № 78 в ньому не існує. Таким чином, даний запис предмета іпотеки записаний помилково замість квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачу ОСОБА_6, що не заперечували сторони в судовому засіданні, також підтверджується п.8.3 кредитного договору від 26 березня 2008 року, згідно якого забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає іпотека трикімнатної квартири АДРЕСА_1, тому договір іпотеки підлягає визнанню недійсним. Згідно Закону України «Про іпотеку» та п. 30 договору іпотеки від 01.04.2008 року, внесення змін до договору допускається лише за згодою сторін, вони вносяться у письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню. Сторони такої згоди не надали і судовому засіданні суду першої інстанції не досягли, а нотаріус позбавлений права самостійно з власної ініціативи внести відповідні зміни, тому залишення договору іпотеки чинним створить негативні правові наслідки, щодо права власності на нерухоме майно у вигляді гуртожитку Уманського технікуму механізації та порушить права інших осіб. Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3 статті 203 ЦК України, а саме, щодо додаткового договору № 1/1-1 від 12 липня 2010 року, до кредитного договору від 28 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту до 14,62 % річних, всіх трьох умов: ч. 1 - зміст правочину не може суперечити цьому кодексу; ч.2 - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності; ч.3 волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Щодо договору іпотеки від 1 квітня 2008 року ВКК № 168803, ч.1 - зміст правочину не може суперечити цьому правочину, моральним засадам суспільства, а також іншим актам цивільного законодавства, тобто Закону України «Про іпотеку», ст.5, згідно якої предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності, може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку, як окремий виділений в натурі об'єкт права власності. Судом установлено, що спірний договір іпотеки не відповідає зазначеним вимогам закону в частині предмета іпотеки і тому сам правочин втрачає правові наслідки, які сторони мали намір досягти. У відповідності до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У зв'язку з визнанням недійсним договору іпотеки від 1 квітня 2008 року ВКК № 068803, у суду першої інстанції були підстави для задоволення позовних вимог про виключення з державного реєстру іпотек запису за № 1-1335 від 1 квітня 2008 року про державну реєстрацію договору іпотеки та виключення з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 1-1336 від 1 квітня 2008 року щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, так як відсутня правова підстава даних записів. А тому, зважаючи на викладені положення законодавства та враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно було частково задоволено позовні вимоги позивача та ухвалено рішення при правильному застосуванні норм матеріального права, а тому доводи апеляційної скарги є не обгрунтованими і вона не підлягає до задоволення. Окрім цього, під час апеляційного розгляду справи, апелянт звернувся до апеляційного суду з заявою про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 в порядку ст.1057 - 1 ЦК України. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 N 5405-VI, який набрав чинності 04.11.2012, крім пункту 6 розділу I, який набирає чинності 19.01.2013, і яким введено в дію ст. 1057 - 1 ЦК України. Статтею 10571 ЦК України визначено також порядок забезпечення позову про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором. Так, під час розгляду справи або у прийнятті рішення про визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на таке майно. Відповідною нормою передбачено зняття арешту з майна у випадку, коли протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. При цьому, якщо у зазначений строк зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно. У такому разі арешт на майно підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом. Водночас під час розгляду справи або при прийнятті рішення про визнання недійсним договору застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Зняття такого арешту може мати місце після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої статті 10571 ЦК України. За змістом приписів статті 10571 ЦК України суд зобов'язаний вирішувати питання щодо накладення арешту на майно у випадках, передбачених частинами другою і п'ятою цієї статті ЦК України. Проте, дія ст. 1057 - 1 ЦК України поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності, у зв'язку з чим заява апелянта про накладення арешту на спірну квартиру задоволенню не підлягає. Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права та ухвалено рішення з додержанням положень законодавства, а доводи апелянта у апеляційній скарзі на те, що рішення суду незаконне нічим не підтверджено та не наведено підстави, передбачені ст. 309 ЦПК України , які б давали підстави скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі. Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ПАТ КБ « Приватбанк» відхилити. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ « Приватбанк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування Уманської міської ради про визнання нікчемною частини кредитного договору, визнання недійсним додаткового договору, договору іпотеки та виключення з державного реєстру іпотек реєстрацію договору іпотеки, а також заборону відчуження об'єкту нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення. Головуючий : Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/30731824
  21. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" лютого 2013 р. Справа№ 5011-37/12107-2012 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Пономаренка Є.Ю. суддів: Дідиченко М.А. Руденко М.А. за участю представників: від позивача - представник не прибув; від відповідача - Тарасенко Н.В., довіреність № 7-ГО/13 від 15.01.2013; від третьої особи - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мисан Алла Олексіївна - представник не прибув; від третьої особи - Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в особі Запорізької філії - представник не прибув; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" на рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 у справі № 5011-37/12107-2012 (суддя Гавриловська І.О.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мисан Алла Олексіївна, 2. Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в особі Запорізької філії про визнання недійсними іпотечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007, договору застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007 та усунення перешкод в користуванні та розпорядженні рухомим і нерухомим майном ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про визнання недійсними іпотечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007, договору застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007 та усунення перешкод в користуванні та розпорядженні рухомим і нерухомим майном, шляхом вилучення з Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна. Рішенням господарського суду міста Києва від 31.10.2012 у справі № 5011-37/12107-2012 позов задоволено частково: визнано недійсними іпотечний договір № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007 та договір застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007, укладені між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод"; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При ухваленні рішення про задоволення позову в частині визнання недійсними іпотечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007 та договору застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007 суд виходив з того, що оскільки рішенням господарського суду Рівненської області від 25.10.2011 року у справі № 5019/837/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2012 р., визнано недійсним договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р., укладений між ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" та ТОВ "Український промисловий банк", то оскаржувані договори, якими було забезпечено виконання зобов'язання позичальника за вищезазначеним кредитним договором, підлягають визнанню недійсними. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні рухомим і нерухомим майном шляхом вилучення з Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна, суд першої інстанції з огляду на недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2012 у справі № 5011-37/12107-2012 скасувати та припинити провадження у справі. Апеляційна скарга, мотивована, зокрема, тим, що судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення не було застосовано положення ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу країни, яка визначає правові наслідки недійсності кредитного договору, а також договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" у справі № 5011-37/12107-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Пономаренку Є.Ю. Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 було сформовано для розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" колегію суддів у складі головуючого судді Пономаренка Є.Ю., суддів: Дідиченко М.А., Буравльова С.І. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 у справі № 5011-37/12107-2012 апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" прийнята до провадження та її розгляд призначено на 23.01.2013. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2013 розгляд справи № 5011-37/12107-2012 відкладено на 11.02.2013. Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2013 у зв'язку з відпусткою судді Буравльова С.І. розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" по справі № 5011-37/12107-2012 визначено здійснити колегією суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.; судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А. Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 11.02.2013 підтримав вимоги за апеляційною скаргою. Позивач та треті особи не скористались правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином: ухвали суду направлялися за адресою, яка є їх офіційним місцезнаходженням. Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу. Водночас, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 № 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23). У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Крім того, явка представників сторін не визнавалася обов'язковою. Будь-яких заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи з наданням доказів поважності неможливості участі в засіданні суду від позивача та третьої особи не надійшло. Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. Між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (банк за договором) та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" (позичальник за договором) 19.10.2007 р. укладено договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07. Предметом договору є правовідносини, за якими Банк зобов'язався відкрити позичальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надати кредитні кошти на наступних умовах: ліміт кредитування -еквівалент 2 000 000 доларів США, що змінюється відповідно до графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку № 1 до цього договору, валюта ліміту кредитування - долар США, валюта кредиту - долар США, євро, гривня; строк кредитної лінії: з 19 жовтня 2007 року до 18 жовтня 2012 року включно, процентна ставка: у доларах США 13% процентів річних; у євро - 11, 5% процентів річних, у гривні 18,5% процентів річних; мета використання коштів -поповнення обігових коштів. Відповідно до п. 3.1 даного договору виконання позичальником зобов'язань за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів за користування ним, комісій, штрафних санкцій, інших платежів, передбачених цим договором) забезпечуються, зокрема, але не виключно: 3.1.1. Іпотекою: нежилі приміщення, загальною площею 16 313, 10 кв.м., які розташовані за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, що належить на праві власності ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод", ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 05467240. 3.1.2. Заставою рухомого майна: обладнання в кількості 587 одиниць, яке знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, що належить на праві власності ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод", ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 05467240; 3.1.3. Порукою фізичної особи - Попова Олега Анатолійовича, ідентифікаційний номер 2825508156. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", як іпотекодержателем та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод"), як іпотекодавцем 19.10.2007р. укладено іпотечний договір № 63/Zквіп-07, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан Аллою Олексіївною за реєстровим номером - 157. Іпотека за цим Договором забезпечує вимоги за кредитними договором № 63/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 19.10.2007 р. (а також будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо), укладеним між Іпотекодержателем і ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" (п.1.1 договору). Предметом іпотеки за даним іпотечним договором є нерухоме майно: - силікатний цех: будівля грохота (літ. Є), галерея №4 (літ. І), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 227,5 (двісті двадцять сім цілих п'ять десятих) кв. м.; - склад по ремонту контейнерів транспортно-збутового цеху (літ.С1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 58,8 (п'ятдесят вісім цілих вісім десятих) кв. м.; - приміщення обертової печі вапняного цеху (літ. 32), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 177,7 (сто сімдесят сім цілих сім десятих) кв. м.; - склад крейди вапняного цеху (літ. И2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 768,7 (сімсот шістдесят вісім цілих сім десятих) кв. м.; - паросиловий цех: будівля компресорної станції (літ. Л), добудова компресорної станції (літ. К), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 269,5 (двісті шістдесят дев'ять цілих п'ять десятих) кв. м.; - паросиловий цех: будівля котельні (літ. О), добудова котельні і бойлерної (літ. Н), будівля котельні (літ. П), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 1296,4 (одна тисяча дев'яносто шість цілих чотири десятих) кв. м.; - пожежне депо на 1 машину ЛВТ і А (літ. Б1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 228,5 (двісті двадцять вісім цілих п'ять десятих) кв. м.; - насосна водовідливна гірничого цеху (літ. 01), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 24,2 (двадцять чотири цілих дві десятих) кв. м.; - будівля збуту транспортно-збутового цеху (літ. ПІ), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 355,9 (триста п'ятдесят п'ять цілих дев'ять десятих) кВ. м.; - тепловозне депо транспортно-збутового цеху (літ. Р1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 104,4 (сто чотири цілих чотири десятих) кв. м.; - матеріальний склад (літ. Ф), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 687,5 (шістсот вісімдесят сім цілих п'ять десятих) кв. м.; - будинок, прорабський автодільниці (літ. Ю), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 517,2 (п'ятсот сімнадцять цілих дві десятих) кв. м.; - склад газобалонів (літ. У), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 17,5 (сімнадцять цілих п'ять десятих) кв. м.; - автогараж на 10 автомашин автотранспортного цеху (літ. Я), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 313,5 (триста тринадцять цілих п'ять десятих) кв. м.; - будівля складу паливно-мастильних матеріалів (літ. А1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 82,2 (вісімдесят дві цілих дві десятих) кв. м.; - силікатний цех: головний виробничий корпус (літ. Ж), автоклавне відділення /прибудова/ (літ. 3), прибудова пресового відділення (літ. Е), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 2892,1 (дві тисячі вісімсот дев'яносто дві цілих одна десята) кв. м.; - вапняний цех: виробничі приміщення завантаження (літ. В2), галерея №1 (літ. Г2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 468,0 (чотириста шістдесят вісім) кв. м.; - вапняний цех: відділення грануляції (літ. А2), будівля бункера над сушільною решіткою (літ. Б2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 111,4 кв.м.; - адміністративно-побутовий корпус вапняного цеху (літ ЦІ), галерея №5 силікатного цеху (літ. Ч1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 763,5 (сімсот шістдесят три цілих п'ять десятих) кв. м.; - електроцех: ЗРУ високовольтної 110-10 кв. (літ У1), ЗРУ-10 високовольтної підстанції (літ. Ф1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 346,4 (триста сорок шість цілих чотири десятих) кв. м.; - гірничий цех: склад техніки (літ. МІ), мотовозне депо (літ. НІ), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 345,2 (триста сорок п'ять цілих дві десятих) кв. м.; - будівля мазутопідігрівача паросилового цеху (літ. Р), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 202,7 (двісті дві цілих сім десятих) кв. м.; - будівля автосвердловини №1 паросилового цеху (літ. У), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 9,5 (дев'ять цілих п'ять десятих) кв. м.; - станція перекачки конденсату паросилового цеху (літ. X), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 4,4 (чотири цілих чотири десятих) кв. м.; - газорозподільний пункт паросилового цеху (літ. Т), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 54,7 (п'ятдесят чотири цілих сім десятих) кв. м.; - корпус заводоуправління (літ. А), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 1163,9 (одна тисяча шістдесят три цілих дев'ять десятих) кв.м.; - шліфувальне відділення ремонтно-механічного цеху (літ. К1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 583,1 (п'ятсот вісімдесят три цілих одна десята) кв. м.; - відділення ремонтно-механічної майстерні ремонтно-механічного цеху (літ. ЛІ), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 787,1 (сімсот вісімдесят сім цілих одна десята) кв. м.; - станція зворотного водопостачання паросилового цеху (літ. М), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 27,3 (двадцять сім цілих три десятих) кв. м.; - побутові приміщення паросилового цеху (літ. Й), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 65,4 (шістдесят п'ять цілих чотири десятих) кв. м.; - галерея №6 вапняного цеху (літ. Й2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 173,1 (сто сімдесят три цілих одна десятих) кв. м.; - бункерний склад вапняного цеху (літ. Л2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 315,0 (триста п'ятнадцять) кв. м.; - відділення перевантаження вапняного цеху (літ. Ш1), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 175,8 (сто сімдесят п'ять цілих вісім десятих) кв. м.; - приміщення прийому піску силікатного цеху (літ. И), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 11,0 (одинадцять) кв. м.; - сторожова будка транспортно-збутового цеху (літ. ТІ), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 4,1 (чотири цілих одна десята) кв. м.; - склад вапна вапняного цеху (літ. К2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 38,4 (тридцять вісім цілих чотири десятих) кв. м.; - резервуар для паливо - мастильних матеріалів паросилового цеху (літ. Ч), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 69,8 (шістдесят дев'ять цілих вісім) кв. м.; - приміщення головки печі вапняного цеху (літ. Е2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 107,3 (сто сім цілих три десятих) кв. м.; - складські приміщення ремонтно-будівельного цеху (літ. Е2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 175,9 (сто сімдесят п'ять цілих дев'ять десятих) кв. м.; - склад солі паросилового цеху (літ. С), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 56,1 (п'ятдесят шість цілих одна десята) кв. м.; - ремонтно-будівельний цех: розчинний вузол (літ. Д1), прибудова розчинно-бетонного вузла (літ. Г2), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 233,9 (двісті тридцять три цілих дев'ять десятих) кв. м.; - силікатний цех: головний виробничий корпус масозаготовочного відділення (літ. Б), галерея №7 (літ. В), побутове приміщення (літ. Г), прибудова побутового корпусу 2-й поверх (літ. Д), що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, буд. 1, загальною площею 1970,5 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят цілих п'ять десятих) кв. м., що розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Нова Любомирка, вулиця Промислова, буд. 1. Договором №1, укладеним 26.12.2007р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод") внесено зміни до п.1.1 іпотечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007 в частині процентної ставки за користування кредитом. Крім цього, також з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", як заставодержателем та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод"), як заставодавцем 19.10.2007 р. укладено договір застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан Аллою Олексіївною за реєстровим номером - І59. Застава за цим договором забезпечує вимоги Заставодержателя за кредитними договором № 63/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 19.10.2007 р. (а також будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо), укладеним між Заставодержателем і ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" (п.1.1 договору). Відповідно до п. 1.2 даного договору предметом застави є виробниче обладнання в кількості 587 одиниць, перелік якого викладений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Договором №1, укладеним 26.12.2007р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод") внесено зміни до п.1.1 договору застави № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007 в частині процентної ставки за користування кредитом. У зв'язку із укладенням вищезазначених договорів іпотеки та застави приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан Аллою Олексіївною та державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в особі Запорізької філії до Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Дtржавного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено записи про обтяження майна, що належить публічному акціонерному товариству "Любомирський вапняно-силікатний завод". Так, відповідно до витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 31.07.2012 р. № 37152083 (т.1, а.с. 79-97) приватним нотаріусом Мисан А.О. 19.10.2007 р. зареєстровано наступні заборони відчуження об'єктів нерухомого майна: - запис №1 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876576 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: силікатний цех: головний виробничий корпус масозаготовчого відцілення (літ.Б), галерея №7(літ.В), побутове приміщення(літ.Г), прибудова побутового корпусу 2-й поверх (літ.Д), номер за РПВН: 17046570, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №2 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876612 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: ремонтно будівельний цех: розчинний вузол (літ. Д1), прибудова розчинно-бетонного вузла (літ. Г2), номер за РПВН: 17053793, Рівненська область, Рівненський район, с.Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №3 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876621 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: склад солі паросилового цеху (літ. С), номер за РПВН: 17054016, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №4 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876632 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: складські приміщення ремонтно-будівельного цеху (літ. Е2), номер за РПВН: 17053825, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №5 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876646 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: приміщення головки печі вапняного цеху (літ. Е2), номер за РПВН: 17050959, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №6 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876654 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: резервуар для паливно мастильних матеріалів паросилового цеху (літ. Ч), номер за РПВН: 17054092, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №7 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876663 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: склад вапна вапняного цеху (літ. К2), номер за РПВН: 17051614, Рівненська область, Рівненський район, с.Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №8 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876669 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: сторожова будка транспортно-збутового цеху (літ. ТІ), номер за РПВН: 17053012, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №9 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876676 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: приміщення прийому піску силікатного цеху (літ. И), номер за РПВН: 17042627, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №10 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876682 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: відділення перевантаження вапняного цеху (літ. Ш1), номер за РПВН: 17051929, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №11 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876683 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: бункерний склад вапняного цеху (літ. Л2), номер за РПВН: 17051862, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №12 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876687 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: галерея №6 вапняного цеху (літ. Й2), номер за РПВН: 17051585, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №13 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876689 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: побутові приміщення паросилового цеху (літ. Й), номер за РПВН: 17053931, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №14 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876692 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: станція зворотнього водопостачання паросилового цеху (літ. М), номер за РПВН: 17053968, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №15 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876695 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: відділення ремонтно-механічної майстерні ремонтно-механічного цеху (літ. ЛІ), номер за РПВН: 17042879, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №16 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876699 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: шліфувальне відділення ремонтно-механічного цеху (літ. К1), номер за РПВН: 17042791, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис № 17 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876703 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: корпус заводоуправління (літ. А), номер за РПВН: 17040806, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №18 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876705 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: газорозподільний пункт паросилового цеху (літ. Т), номер за РПВН: 17054018, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №19 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876708 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: станція перекачки конденсату паросилового цеху (літ. X), номер за РПВН: 17054065, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №20 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876713 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: будівля автосвердловини №1 паросилового цеху (літ. У), номер за РПВН: 17054037, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №21 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876720 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: будівля мазутопідігрівача паросилового цеху (літ. Р), номер за РПВН: 17054005, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №22 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876726 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: гірничий цех: склад техніки (літ. МІ), мотовозне депо (літ. НІ), номер за РПВН: 17052463, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №23 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876728 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: електроцех: ЗРУвисоковольтної 110-10 кв. (літ. У1), ЗРУ-10 високовольтної підстанції (літ. Ф1) , номер за РПВН: 17053088, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №24 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876731 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: адміністративно- побутовий корпус вапняного цеху (літ. ЦІ), галерея №5 силікатного цеху (літ. 41), номер за РПВН: 17049045, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №25 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876734 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: силікатний цех: будівля грохота (літ. Є), галерея №4 (літ І), номер за РПВН: 17042684, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №26 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876736 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: склад по ремонту контейнерів транспортно-збутового цеху (літ. СІ), номер за РПВН: 17052976, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №27 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876738 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: приміщення обертової печі вапняного цеху (літ. 32), номер за РПВН: 17051011, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №28 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876739 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: склад крейди вапняного цеху (літ. И2), номер за РПВН: 17051518, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №29 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876740 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: паросиловий цех: будівля компресорної станції (літ. Л), добудова компресорної станції (літ. К), номер за РПВН: 17053962, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №30 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876741 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: паросиловий цех: будівля котельні (літ. О), добудова котельні і бойлерної (літ. Н), будівля котельні розширення (літ. П), номер за РПВН: 17054002, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №31 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876742 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: вапняний цех: виробничі приміщення завантаження (літ. В2), галерея №1 (літ. Г2), номер за РПВН: 17050904, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №32 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано:19.10.2007 за № 5876743 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: вапняний цех: відділення грануляції (літ. А2), будівля бункера над сушільною решіткою (літ. Б2), номер за РПВН: 17050782, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №33 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876746 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: пожежне депо на 1 машину ЛВТ і А (літ. Б1), номер за РПВН: 17053712, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №34 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876748 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: насосна водовідливна гірничого цеху (літ. 01), номер за РПВН: 17052571, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №35 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876750 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: будівля збуту транспортно-збутового цеху (літ. ПІ), номер за РПВН: 17052622, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №36 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876752 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: тепловозне депо транспортно-збутового цеху (літ. Р1), номер за РПВН: 17052937, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №37 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876754 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: матеріальний склад (літ. Ф), номер за РПВН: 17053347, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №38 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876755 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: будинок, прорабський автодільниці (літ. Ю), номер за РПВН: 17053425, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №39 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876757 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: автогараж на 10 автомашин автотранспортного цеху (літ. Я), номер за РПВН: 17053447, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №40 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876758 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: будівля складу паливно-мастильних матеріалів (літ. А1), номер за РПВН: 17053537, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №41 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5876759 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: силікатний цех: головний виробничий корпус (літ. Ж), автоклавне відділення /прибудова/ (літ. 3), прибудова пресового відділення (літ. Е), номер за РПВН: 17042495, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.; - запис №42 з даними: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 19.10.2007 за № 5879832 реєстратором приватним нотаріусом Мисан А.О., об'єкт обтяження: склад газобалонів (літ. У), номер за РПВН: 17053395, Рівненська область, Рівненський район, с. Нова Любомирка, вул. Промислова, будинок 1; заявник приватний нотаріус Мисан А.О.; підстава обтяження: іпотечний договір, р.№157, 19.10.2007, приватний нотаріус Мисан А.О.. Згідно Витягу з державного реєстру іпотек від 01.08.2012 р. № 37182539 (т.1, а.с. 98-103), на підставі іпотечного договору №157 від 19.10.2007, приватним нотаріусом Мисан А.О. 30.10.2007 р. зареєстровано за № 5937479 іпотеку на об'єкти обтяження: силікатний цех: будівля грохота (літ. Є), галерея №4 (літ. І), номер за РПВН: 17042684, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; склад по ремонту контейнерів транспортно-збутового цеху (літ. СІ), номер за РПВН: 17052976, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; приміщення обертової печі вапняного цеху (літ. 32) номер за РПВН: 17051011, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; склад крейди вапняного цеху (літ. И2), номер за РПВН: 17051518, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; паросиловий цех: будівля компресорної станції (літ. Л), добудова компресорної станції (літ. К), номер за РПВН: 17053962, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; паросиловий цех: будівля котельні (літ. О), добудова котельні і бойлерної (літ. Н), будівля котельні розширення (літ. П), номер за РПВН: 17054002, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; пожежне депо на 1 машину ЛВТ і А (літ. Б1) номер за РПВН: 17053712, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; насосна водовідливна гірничого цеху (літ. 01) номер за РПВН: 17052571, Рівненська обл., Рівненський р.-н, с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; будівля збуту транспортно-збутового цеху (літ. ПІ), номер за РПВН: 17052622, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; тепловозне депо транспортно-збутового цеху (літ. Р1), номер за РПВН: 17052937, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; матеріальний склад (літ. Ф), номер за РПВН: 17053347, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; автогараж на 10 автомашин автотранспортного цеху (літ. Я), номер за РПВН: 17053447, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; будівля складу паливно-мастильних матеріалів (літ. А1), номер за РПВН: 17053537, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; силікатний цех: головний виробничий корпус (літ. Ж), автоклавне відділення /прибудова/ (літ. 3), прибудова пресового відділення (літ. Е) номер за РПВН: 17042495, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; вапняний цех: виробничі приміщення завантаження (літ. В2), галерея №1 (літ. Г2), номер за РПВН: 17050904, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; вапняний цех: відділення грануляції (літ. А2), будівля бункера над сушільною решіткою (літ. Б2), номер за РПВН: 17050782, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; адміністративно- побутовий корпус вапняного цеху (літ. ЦІ), галерея №5 силікатного цеху (літ. 41), номер за РПВН: 17049045, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; електроцех: ЗРУ високовольтної 110-Юкв. літ. У1), ЗРУ-10 високовольтної підстанції (літ. Ф1), номер за РПВН: 17053088, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; гірничий цех: склад техніки (літ. МІ), мотовозне депо (літ. НІ), номер за РПВН: 17052463, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; будівля мазутопідігрівача паросилового цеху (літ. Р), номер за РПВН: 17054005, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; будівля автосвердловини №1 паросилового цеху (літ. У), номер за РПВН: 17054037, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; станція перекачки конденсату паросилового цеху (літ. X), номер за РПВН: 17054065, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; газоросподільний пункт паросилового цеху (літ. Т), номер за РПВН: 17054018, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1;корпус заводоуправління (літ. А) номер за РПВН: 17040806, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; шліфувальне відділення ремонтно- механічного цеху (літ. К1), номер за РПВН: 17042791, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; відділення ремонтно-механічної майстерні ремонтно-механічного цеху (літ. ЛІ) номер за РПВН: 170542879, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; станція зворотнього водопостачання паросилового цеху (літ. М), номер за РПВН: 17053968, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; побутові приміщення паросилового цеху (літ. Й), номер за РПВН: 17053931, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; галерея №6 вапняного цеху (літ. Й2), номер за РПВН: 17051585, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; бункерний склад вапняного цеху (літ. Л2), номер за РПВН: 17051862, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; відділення перевантаження вапняного цеху (літ. Ш1), номер за РПВН: 17051929, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; приміщення прийому піску силікатного цеху (літ. И), номер за РПВН: 17042627, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; сторожова будка транспортно-збутового цеху (літ. ТІ), номер за РПВН: 17053012, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; склад вапна вапняного цеху (літ. К2), номер за РПВН: 17051614, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; резервуар для паливно мастильних матеріалів паросилового цеху (літ. Ч), номер за РПВН: 17054092, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; приміщення головки печі вапняного цеху (літ. Е2), номер за РПВН: 17050959, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; складські приміщення ремонтно-будівельного цеху (літ. Е2), номер за РПВН: 17053825, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; склад солі паросилового цеху (літ. С), номер за РПВН: 17054016, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; ремонтно будівельний цех: розчинний вузол (літ. Д1), прибудова розчино-бетонного вузла (літ. Г2), номер за РПВН: 17053793, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; силікатний цех: головний виробничий корпус масозаготовочного відділення (літ. Б), галерея №7 (літ. В), побутове приміщення (літ. Г), прибудова побутового корпусу 2-й поверх (літ. Д), номер за РПВН: 17046570, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; будинок, прорабський автодільниці (літ. Ю), номер за РПВН: 17053425, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1; склад газобалонів (літ. У), номер за РПВН: 17053395, Рівненська обл., Рівненський р., с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, будинок 1. Відповідно до Витягу з державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 37072839 від 25.07.2012 р. (т.1, а.с. 104-110) Запорізькою філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 22.10.2007 р. зареєстровано заставу рухомого майна за № 5880138, об'єкт обтяження: виробниче обладнання в кількості 587 одиниць, перелік якого викладений у Додатку № 1 до Договору застави рухомого майна(обладнання)№ 63/Zкв- 07-1 від 19.10.2007р. Рішенням господарського суду Рівненської області від 25.10.2011 року у справі № 5019/837/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2012 р., визнано недійсним договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р., укладений між ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" та ТОВ "Український промисловий банк". Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.05.2012 по справі № 5019/837/11 касаційну скаргу ТОВ "Український промисловий банк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 та рішення господарського суду Рівненської області від 25.10.2011 у справі № 5019/837/11 повернуто скаржнику на підставі п. 5 ч.1 ст. 111-3 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи визнання недійсним кредитного договору № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р., позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними іпотечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.2007 р., договору застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.2007 р., якими було забезпечено виконання зобов'язань позичальника за вищезазначеним кредитним договором, та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні рухомим і нерухомим майном шляхом вилучення з Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна. Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди). Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до зазначених норм ст. 203 Цивільного кодексу України: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як один із видів застави. Положеннями частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Таким чином, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність інших забезпечувальних зобов'язань. Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. У зв'язку з тим, що рішенням господарського суду Рівненської області від 25.10.2011 року у справі № 5019/837/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2012 р., визнано недійсним договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.2007 р., укладений між ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" та ТОВ "Український промисловий банк", то потечний договір № 63/Zквіп-07 від 19.10.07 р. та договір застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.07 р., якими було забезпечено виконання зобов'язання позичальника за вищезазначеним кредитним договором, підлягають визнанню недійсними. Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення не було застосовано положення ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу країни, яка визначає правові наслідки недійсності кредитного договору, а також договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань" № 5405-VI, яким доповнено Цивільний кодекс України вищенаведеною статтею, було прийнято 02.10.2012р. Чинності даний закон набрав 04.11.2012 р. Договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 та оскаржувані договори іпотеки та застави було укладено 19.10.2007 р., тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань" № 5405-VI від 02.10.2012р. Оскільки, згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, то до правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Крім цього, відповідно до п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.12.2012 №01-06/1941/2012 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань" дія цього закону поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності. Таким чином, положення ст. 1057-1 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись виключно до правовідносин, які виникли після доповнення Цивільного кодексу України вищезазначеною нормою. Оскільки, дані правовідносини виникли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань" № 5405-VI від 02.10.2012р., дія ст. 1057-1 Цивільного кодексу України на них не поширюється. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними потечного договору № 63/Zквіп-07 від 19.10.07 р. та договору застави рухомого майна (обладнання) № 63/Zкв-07-1 від 19.10.07 р. Колегія суддів погоджується з відмовою у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні рухомим і нерухомим майном шляхом вилучення з Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про іпотеку", обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, на підставі повідомлення іпотекодержателя. Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Порядок державної реєстрації іпотек встановлюється Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації іпотек, затверджений Кабінетом Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (пункт 4 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про іпотеку"). Відповідно до пунктів 2, 4, 5 Тимчасового положення державна реєстрація відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором та передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної здійснюється шляхом внесення запису до Реєстру, а також змін і додаткових відомостей до запису, виключення запису з Реєстру. Державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою може здійснюватися будь-яким реєстратором. Реєстратори це державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком. Згідно з п. 25 Тимчасового положення, після виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель зобов'язаний протягом десяти днів надіслати реєстратору письмове повідомлення про виключення запису з Реєстру з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Пункт 2.1 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 № 85/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.06.1999 за № 364/3657, містить вичерпний перелік підстав для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна, а саме: - накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом - Реєстратором заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна; - заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна (додатки 1 - 3), що подається: державною нотаріальною конторою та приватним нотаріусом, які не є Реєстраторами, - у зв'язку з накладенням (зняттям) ними заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна; - судами (крім третейських судів) і слідчими органами - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту); - органами державної виконавчої служби - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту). Таким чином, безпосередньо на підставі судового акта до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна можуть бути внесені відомості про зняття заборони лише стосовно арештованих судом об'єктів нерухомого майна. Пунктом 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830, встановлено, що відомості про припинення обтяження реєструються на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи. Публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" звернулось до суду з вимогами про виключення з Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна. Згідно зі ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Відповідно до п. 5.1. глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за N 282/20595 нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки). Нотаріус та державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України не є відповідачами у даній справі. Тому, вказані вимоги пред'явлені до неналежного відповідача. При цьому, позивач не позбавлений права звернутись до приватного нотаріуса та державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України з повідомленням про виключення з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна записів про обтяження майна. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта). Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 у справі № 5011-37/12107-2012 - без змін. 2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі. 3. Матеріали справи № 5011-37/12107-2012 повернути до господарського суду міста Києва. 4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки. Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю. Судді Дідиченко М.А. Руденко М.А. http://reyestr.court.gov.ua/Review/29282189
  22. Державний герб України РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" грудня 2012 р. Справа № 21/5007/1076/12 Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя Огороднік К.М. суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В. при секретарі судового засідання Ващук К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" на рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.12 року у справі № 21/5007/1076/12 (суддя Вельмакіна Т.М.) за позовом Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Житомирської філії за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака Віктора Ярославовича про визнання договору іпотеки недійсним та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за участю представників сторін: позивача - не з'явився. відповідача - Богатирчук О.О., за довіреністю. Розпорядженням В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 року змінено склад колегії суддів у справі № 21/5007/1076/12 призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя -Огороднік К.М., судді Коломис В.В., Олексюк Г.Є., утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя -Огороднік К.М., суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В. В судовому засіданні 25.12.2012 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Спільне українсько-польське виробничо-сервісне і торгівельне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" (далі - Товариство) звернулось до господарського суду Житомирської області із позовною заявою про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2008 року, про визнання виконавчого напису, вчиненого 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. і зареєстрованого в реєстрі за № 11344, за яким звернено стягнення на предмет іпотеки, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року у позові відмовлено. Заяву про забезпечення позову від 05.09.2012 відхилено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Представник товариства в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі. Представник Банку в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Також представник Банку в судовому засіданні підтримав заяву про накладення арешту, яка ним подана через канцелярію апеляційного господарського суду, в якій Банк посилається на ст. 1057-1 ЦК України та ст. 86 ГПК України, просить суд накласти арешт на предмет іпотеки, та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського А.В. Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 ГПК України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 17.06.2008 року між АТ "Український інноваційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Український інноваційний банк" (кредитор) та фізичною особою - підприємцем Дахно Т.М. (боржник) було укладено кредитний договір № 2508, за умовами якого кредитор надає боржнику кредит в сумі 19000,00 доларів США строком на 9 місяців з кінцевим терміном погашення 17.03.2009 року. У відповідності до п. 3.7.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань боржника за цим договором є - іпотека нерухомого майна, яке є власністю Товариства, а саме: - однокімнатна квартира № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 72 згідно іпотечного договору від 17.06.2008 року; - порука Караєва В.Т., як фізичної особи, згідно договору поруки від 17.06.2008 року. 17.06.2008 року між Банком (іпотекодержатель) та Товариством (іпотекодавець) укладено іпотечний договір за умовами якого іпотекою забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 2508 від 17.06.2008 року, укладеного між боржником (фізичною особою - підприємцем Дахно Т.М.) та іпотекодержателем. Згідно п. 1.2. іпотечного договору, іпотекодавець з метою забезпечення виконання передбачених кредитним договором зобов'язань передає в іпотеку однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 72 (далі - предмет іпотеки). Предмет іпотеки складається з однієї житлової кімнати та службових приміщень, має загальну площу 33,4кв.м., в тому числі житловою 18,8кв.м. Договір 17.06.2008 року посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 4350. Наслідком невиконанням підприємцем Дахно Т.М. умов кредитного договору стало вчинення 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. виконавчого напису, яким звернено стягнення на однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 72. Посилаючись на ст.ст. 203, 215, 216, 236 ЦК України, Товариство вважає, що директор ТзОВ "Укрполь, ЛТД" Караєв В.Т., укладаючи спірний правочин від імені ТзОВ "Укрполь, ЛТД" не мав необхідний для такого правочину обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частиною 1 ст. 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно розумно та не перевищувати своїх повноважень. Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Місцевим господарським судом відмовлено в позові та встановлено, що статутом Товариства надання згоди на укладання угоди про передачу в заставу майна Товариства вартістю до 50000,00 доларів США до виключної компетенції загальних зборів не віднесена, звідси, в силу ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та Статуту Товариства, виконавчі органи товариства (дирекція, генеральний директор) повноважні приймати рішення про надання майна в заставу, іпотеку вартість якого не перевищує обумовлену статутом межу, а саме вартість майна до 50000,00 доларів США. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому, правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі (ст. 36 цього Закону). Апеляційним судом встановлено, що п. 6 договору іпотеки від 17.06.2008 року містить відповідне застереження. Пункт 6 договору іпотеки від 17.06.2008 року також передбачає право продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Згідно пп. 19 п. 5.9 статуту Товариства до виключної компетенції зборів учасників товариства належить прийняття рішення про відчуження, придбання та списання основних фондів. Тобто, статутні документи Товариства обмежували повноваження виконавчого органу щодо відчуження майна товариства. Збори учасників Товариства не приймали рішень щодо надання Караєву В.Т., як директору товариства, повноважень на розпорядження майном товариства та передачі майна товариства в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань Дахно Т.М. за кредитним договором. Отже, укладаючи іпотечний договір та самостійно визначивши порядок та спосіб відчуження основних фондів товариства на безоплатній основі в рахунок виконання зобов'язань третьої особи шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, виконавчий орган уклав правочин, який суперечить цілям та предмету діяльності товариства, вирішив питання, вирішив питання, яке відноситься до виключної компетенції зборів учасників. В силу ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, які він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Апеляційний суд не встановив факту наступного схвалення спірного правочину повноважним органом управління товариства. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст. 204 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Враховуючи викладене, колегія суддів України вважає, що задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору іпотеки як таких, що укладені зі сторони Товариства з пороком волі та неуповноваженою особою, є правомірним. Враховуючи існування законних підстав для визнання судом договору іпотеки недійсними, виконавчий напис, вчиненого 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. і зареєстрованого в реєстрі за № 11344, за яким звернено стягнення на предмет іпотеки, слід визнати таким, що не підлягає виконанню. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року скасувати в частині відмови в позові та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В решті рішення залишити без змін. При цьому колегією суддів враховано, що статтями 256, 257 ЦК України передбачено що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ст. 264 ЦК України). За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. Товариство просило суд визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною і відновити пропущений строк, обґрунтувавши пропуск вказаного строку розглядом в порядку цивільного судочинства справи за позовом Караєва В.Т. до ПАТ "Укрінбанк" в особі Житомирської філії ПАТ "Укрінбанк" та ТзОВ "Укрполь, ЛТД" про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2008 року. За результатами розгляду вищевказаної справи, рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01.08.2011 року позов Караєва В.Т. задоволено та визнано недійсним іпотечний договір від 17.06.2008 року. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 23.02.2012 року, залишеного в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 13.07.2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зважаючи на викладене та на встановлений факт укладення оскаржуваного договору неуповноваженою особою, колегія суддів вважає, що порушене право Товариства підлягає захисту. Колегія суддів вважає, що клопотання Банку про залучення до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського А.В. не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат", нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Отже, нотаріус не є заінтересованою особою у результаті вчинення правочину сторонами, а посвідчує факти, що мають юридичне значення та виконує інші обов'язки покладені на нього законодавством. Відповідно до пункту 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса. Вказані посилання відсутні. Щодо заяви Банку про накладення арешту на підставі ст. 1057-1 ЦК України та ст. 86 ГПК України, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України має перевіряти законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду за станом на момент його прийняття. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 року № 5405-VI, яким було внесено ряд змін в правовідносини між боржниками (в т.ч. позичальниками, поручителями) та кредиторами, набув чинності з наступного дня його опублікування, тобто з 04.11.2012 року. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України зазначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт, цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Таким чином, застосовувати правові наслідки недійсності правочинів у тому порядку, який визначає положення ст. 1057-1 ЦК України можливо тільки до тих правовідносин, які виникли після 04.11.2012 року. Крім того, ч. 3 ст. 86 ГПК України передбачає, що ухвала господарського суду, крім випадків, передбачених ч. 1 цієї статті, виноситься також щодо накладення арешту на майно або зняття з нього арешту у разі визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Товариство є майновим поручителем та не має зобов'язань за кредитним договором. Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" задоволити. 2. Рішення господарського суду Житомирської області у справі № 21/5007/1076/12 від 11.10.2012 року скасувати в частині відмови в позові. Прийняти в цій частині нове рішення. "Позов задоволити. Визнати недійсним Іпотечний договір від 17.06.2008 року, укладений між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Спільним українсько-польським виробничо-сервісним і торгівельним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД", посвідчений 17.06.2008 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрований в реєстрі за № 4350. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., зареєстрований у реєстрі за № 11344, яким звернуто стягнення на однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, № 72, яка належить на праві власності Спільним українсько-польським виробничо-сервісним і торгівельним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД".". В решті рішення залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий суддя Огороднік К.М. Суддя Тимошенко О.М. Суддя Коломис В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28302934
  23. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Номер провадження: №22-ц/791/1060/13 Головуючий в І інстанції: Кузьміна О.І. Категорія 27 Доповідач: Слюсаренко О.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2013 року червня місяця 07 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області у складі: головуючого : Радченко С.В. суддів: Вербицької Л.І. Слюсаренко О.В. при секретарі: Герасименко І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ''Ерсте Банк'' про визнання кредитного договору недійсним,- ВСТАНОВИЛА: У квітні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» ( далі за текстом - Банк) звернулось до суду зі вказаним цивільним позовом , посилаючись на те, що 28.03.2008 року з ОСОБА_2 укладено кредитний договір за умовами якого відповідачеві була відкрита відновлювальна кредитна лінія у розмірі 80 000 доларів США з кінцевим строком погашення до 27.03.2010 року із сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами. В забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору в той же день з ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1. У зв'язку з порушенням відповідачем строків погашення кредиту та відсотків за користування коштами позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитом у розмірі 80 000 дол. США, заборгованість по відсотках у сумі 34 743, 23 дол. США, пеню за несвоєчасну сплату кредиту у сумі 224 294,62 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 81 552,74 грн.; звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною встановленою на рівні не нижче від звичайної на цей вид майна на підставі проведеної оцінки та задовольнити за рахунок предмету іпотеки майнові вимоги Банку. У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Ерсте Банк» , посилаючись на те, що кредитний договір від 28.03.2008 року та інші надані Банком документи він не підписував, а про існування зазначеного договору йому стало відомо лише після пред'явлення позову до нього. Виходячи із зазначеного, просив суд визнати кредитний договір №014/5150/9/12425 від 28.03.2008 року недійсним. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 28.03.2008 р. укладений між ВАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_2, зобов'язано ОСОБА_2 повернути Банку грошові кошти у розмірі 73481, 86 дол. В задоволенні позовних вимог Банку відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року за заявою Банку накладено арешт на предмет іпотеки. ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на ухвалу суду від 14 лютого 2013 року , в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права , просить її скасувати та відмовити Банку у задоволенні заяви про накладення арешту. В апеляційній скарзі ПАТ «Ерсте Банк» просить скасувати рішення та ухвалити нове яким позовні вимоги по первинному позову задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_2, пославшись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального закону, неповне з'ясування обставин справи, просив рішення скасувати , ухвалити нове , яким відмовити у задоволенні позовних вимог Банку. В письмових заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу суду Банк просить її відхилити , а ухвалу залишити без змін. Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ПАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_2 підлягають відхиленню. Перевіривши доводи апеляційної скарги на ухвалу суду та її відповідність вимогам процесуального закону, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 належить задовольнити. Задовольняючи заяву Банку про накладення арешту на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з недійсності кредитного договору і наявності визначених ст. 1057-1 ЦК України підстав для накладення арешту на заставне майно. Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань " від 02.10.2012, який набрав чинності з 04.11.2012 року Цивільний кодекс України доповнено ст.1057-1. Відповідно до ч. 2 ст. 1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. А відтак дія норми ст. 1057-1 ЦК України поширюється на кредитні договори та договори застави , укладені після набрання ним чинності , тобто після 04.11.2012 року. Зважаючи, що спірний кредитний договір був укладений до набрання чинності зазначеним Законом, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про накладення арешту на предмет іпотеки, а тому ухвала суду від 14 лютого 2013 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову Банку у задоволенні заяви про накладення арешту на предмет іпотеки . Задовольняючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, та відмовляючи Банку у задоволенні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підпис на кредитному договорі виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою, через що він є недійсним . Відповідно до роз'яснень даних у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом , такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Судом встановлено, і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до умов договору від 28.03.2008 р. ВАТ " Ерсте Банк" , правонаступником якого є ПАТ" Ерсте Банк", відкриває позичальнику ОСОБА_2 відновлювану кредитну лінію в сумі 80000 грн. зі строком користування до 27.03.2010 р. 28.03.2008 року між ВАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором від 28.03.2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якої є житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 8076/02 від 31.10.2012 року підписи від імені ОСОБА_2 у кредитному договорі від 28.03.2008 р., у повідомленні позичальника- фізичної особи про умови надання кредиту від 28.03.2008 р., у розрахунку орієнтовної сукупної вартості споживчого кредиту виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Оцінивши висновки експерта відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що кредитний договір від 28.03.2008 р. укладений без вільного волевиявлення ОСОБА_2, як сторони правочину, оскільки він кредитний договір не підписував, а тому обґрунтовано визнав цей правочин недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України і застосував наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України. За таких обставин правильним є висновок суду про відмову Банку у задоволенні вимог про стягнення нарахованої заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов"язання не підлягає забезпеченню. Посилання судом при цьому на ст. 1057-1 ЦК України як підставу застосування наслідків недійсності правочину, яка не може бути застосована до спірних правовідносин , не впливає на правильність вирішення справи, а тому не вбачаться визначених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав для зміни рішення. Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що відсутність його підпису на кредитному договорі є підставою для визнання спірного договору неукладеним, не приймаються колегією суддів до уваги, як такі, що не ґрунтуються на законі, що регулює спірні правовідносини. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та доводи апеляції ПАТ «ЕрстеБанк», як такі , що не підтверджені належними доказами до уваги колегією суддів не приймаються і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції, який розглянув справу на підставі належної оцінки наданих сторонами доказів та в межах заявлених позовних вимог, норм матеріального та процесуального закону, як і б призвели до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.303, 307, 308, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" та ОСОБА_2 відхилити. Ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року скасувати, постановити нову . У задоволенні заяви ПАТ " Ерсте Банк" про накладення арешту на предмет іпотеки відмовити. Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і з цього часу протягом 20 днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку. головуючий: судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/31852325
  24. Державний герб України ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" грудня 2012 р. Справа № 5023/3920/12 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В. при секретарі Деппа-Крівіч А.О. за участю представників сторін: позивача -Бігдан О.А., довіреність б/н від 22.08.2012 р. 1-го відповідача -не з'явився 2-го відповідача -Криженка О.М., довіреність № 378 від 09.10.2012 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", м Київ (вх. № 3637 Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.12 у справі № 5023/3920/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгоритм" м. Харків до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Опціон", м. Харків; 2. Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", м Київ про визнання недійсним договору та стягнення коштів ВСТАНОВИЛА: У серпні 2012 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алгоритм", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Опціон", 80000,00 грн. шкоди, заподіяної незаконним розпорядженням належною позивачу нерухомості, шляхом передання її в іпотеку. До початку розгляду справи по суті позивачем доповнено предмет позову вимогою про визнання недійсним іпотечного договору № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., із змінами та доповненнями, укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк»в особі Харківської філії та ТОВ «Компанія «Опціон», посвідченого 18.12.2007 р. приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., та зареєстрованим в реєстрі за №5083В. Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.09.2012 р. прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, залучено до справи 2-го відповідача -Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", м Київ. Рішенням господарського суду Харківської області від 04.10.2012 р. у справі № 5023/3920/12 (суддя Жельне С.Ч.) усне клопотання представника другого відповідача про зупинення провадження у справі відхилено. Позов задоволено частково. Визнано іпотечний договір № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., із змінами та доповненнями, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»в особі Харківської філії ВАТ «Кредитпромбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Опціон», посвідчений 18.12.2007 р. приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., та зареєстрованим в реєстрі за № 5083 - недійсним. В решті позовних вимог позов залишено без розгляду. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Опціон»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алгоритм»солідарно судовий збір в сумі 1 073,00 грн. Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» з рішенням місцевого господарського суду не погодилося, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2012 р. у справі № 5023/3920/12 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Заявник скарги вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи рішення по справі, не врахував суть всіх сумнівних правовідносин, які зазначені в апеляційній скарзі; безпідставно відмовив в зупиненні провадження у справі; не застосував приписи ст. 23 Закону України «Про іпотеку». Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними 2-м відповідачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення -без змін. 04.12.2012 р. ПАТ «Кредитпромбанк»звернулось до суду апеляційної інстанції з клопотанням про накладення арешту, в порядку ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодекс України, на майно, яке є предметом іпотечного договору № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., як різновиду застави, а саме: на нежитлову будівлю, корпус літ. «1-Б», загальною площею 12758,97 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 1,3134 га та за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, вул. Петровського, б. 163-б. 05.12.2012 р. ПАТ «Кредитпромбанк» звернулось з клопотанням про зупинення провадження у справі до закінчення розслідування кримінальної справи № 60101507. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2012 р. в задоволенні клопотання ПАТ «Кредитпромбанк» про зупинення розгляду апеляційної скарги відмовлено. Розгляд справи відкладено на 13.12.2012 р. 12.12.2012 р. позивач надав додаткові пояснення по справі, в яких виклав свою позицію стосовно заяви ПАТ «Кредитпромбанк»про накладення арешту на предмет іпотеки та просив суд в задоволенні вказаної заяви відмовити. 1-й відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Опціон", своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористалося, про час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, що підтверджується наявним у справі повідомленнями про вручення поштового відправлення за № 017475. Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте 1-й відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника 1-го відповідача, за наявними у справі доказами. Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного. Як свідчать матеріали справи, 18 грудня 2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Опціон»(перший відповідач) та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», перейменованим в подальшому в Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», в особі Харківської філії ВАТ «Кредитпромбанк»(другий відповідач), був укладений іпотечний договір № 07/059/І02/06-КЛТ, посвідчений 18 грудня 2007 р. приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., та зареєстрованим в реєстрі за № 5083. Згідно п. 1.1 іпотечного договору № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р., предметом іпотеки за ним є нежитлова будівля (корпус літ. «1-Б», загальною площею 12 758,97 кв.м.), що розташована за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б, та належна іпотекодавцю (відповідач-1) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.2007 р., укладеного між ТОВ «Алгоритм»та ТОВ «Компанія «Опціон». Звертаючись до господарського суду, позивач просив визнати іпотечний договір недійсним та стягнути збитки у вигляді упущеної вигоди з 1-го відповідача. В обґрунтування викладених вимог позивач послався на те, що рішенням господарського суду Харківської області від 26.02.2009 р. по справі № 40/38-09, що набрало законної сили, визнано недійсним з моменту підписання договір купівлі-продажу корпусу №1-Б, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б, загальною площею 12 758,97 кв.м., укладений між ТОВ «Алгоритм»та ТОВ «Компанія «Опціон» 15.10.2007 р., та посвідчений того ж дня приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гугель А.С.; визнано незаконним набуття відповідачем - ТОВ «Компанія «Опціон»права власності на корпус №1-Б, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б, з моменту реєстрації. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо визнання спірного іпотечного договору недійсним, місцевий господарський суд виходив з того, що зазначене рішення суду на час розгляду справи є чинним та не скасованим, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про не набуття покупцем за вказаним договором купівлі-продажу, ТОВ «Компанія «Опціон», статусу власника майна, відповідно до чого 1-й відповідач не мав правових підстав для укладання спірного іпотечного договору. Залишаючи без розгляду позовні вимоги про відшкодування шкоди у розмірі 80000,00 грн., заподіяної незаконним розпорядженням належною позивачу нерухомості шляхом передання її в іпотеку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належним та допустимим доказами факт спричинення йому 1-м відповідачем будь-яких матеріальних збитків, внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу та не надано на вимогу суду доказів в обґрунтування позовних вимог в частині стягнення коштів з 1-го відповідача. Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до п.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом. Таким чином, наслідком визнання договору купівлі-продажу від 15.10.2007 р. Недійсним є той факт, що 1-й відповідач не набув статусу власника на об'єкт нерухомості, що був предметом вказаного договору, а саме на нежитлову будівлю літ. «1-Б», розташовану за адресою Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського, б.163-б. Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Згідно ст. 583 ЦК України, заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Наведені норми кореспондуються із приписами ст. 5 закону України «Про іпотеку», відповідно до якої предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення. Відповідно до викладеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що, у зв'язку із визнанням договору купівлі-продажу від 15.10.2007р., укладеним щодо об'єкту нерухомості, який надалі був об'єктом оспорюваного договору іпотеки, недійсним, та, відповідно, відсутності набуття ТОВ «Компанія «Опціон»статусу власника майна, ТОВ «Компанія «Опціон»не мало право на укладання спірного іпотечного договору, в якості іпотекодавця, за відсутністю права власності на предмет іпотеки. Тобто, оспорюваний договір іпотеки підписаний з боку іпотекодавця особою - ТОВ «Компанія «Опціон», яка не мала правових підстав для його укладання. Вказане відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 22.06.2010 р. у справі № 38/9-09, відповідно до якої встановлення недійсності договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна, призводить до не набуття покупцем за договором права власності на такий об'єкт нерухомості, та, як наслідок, до відсутності правових підстав для подальшого укладення іпотечного договору щодо такого майна. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Відповідно до ст.182 ЦК України, ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. З матеріалів справи вбачається, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 06.08.2012 р. на даний час є заборона на нерухоме майно, зареєстрована приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. на підставі іпотечного договору №07/059/І02/06-КЛТ від 18 грудня 2007 р. Підставою внесення вказаного обтяження зазначений іпотечний договір № 07/059/І02/06-КЛТ від 18.12.2007 р. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі, зокрема, визнання іпотечного договору недійсним. Згідно ч. 2 ст. 593 Цивільного кодексу України, у разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. П. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначено, що відповідно до ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненням правочину. Відповідно до викладених фактів, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд в оскаржваноу рішенні дійшов до законного та обґрунтованого висновку про визнання недійсним спірного договору іпотеки. Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання. Отже, господарський договір, в тому числі спірний договір може бути визнаний за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним. Таким чином, на час вирішення спору, у зв'язку з існуванням заборони на підставі спірного іпотечного договору, позивач позбавлений можливості розпорядження належним йому, відповідно до рішення суду, майном, що є порушенням законних прав та інтересів позивача. Суд апеляційної інстанції критично ставиться до посилань заявника апеляційної скарги, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним іпотечного договору, на положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Колегія суддів зазначає, що визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості майна, встановлює факт того, що покупець відповідного об'єкту нерухомості не набув статусу власника предмета нерухомості, у зв'язку з чим були відсутні правові підстави для укладання іпотечного договору, та, відповідно, обтяження об'єкту нерухомості іпотекою, внаслідок чого застосування до спірних правовідносин приписів ст. 23 Закону України «Про іпотеку» є безпідставним. Посилання заявника скарги на безпідставну відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі є такими, що не відповідають обставинам справи оскільки в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що не вбачає підстав для зупинення провадження у справі до закінчення перегляду за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2009 р. по справі № 40/38-09, враховуючи відсутність доказів такого перегляду, а також факту оскарження 2-м відповідачем зазначеного рішення, яке на час прийняття оскаржуваного рішення є чинним. Стосовно заявленого ПАТ «Кредитпромбанк» клопотання про накладання арешту на майно, що було предметом іпотечного договору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Згідно ст. 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Отже, правова норма, на яку посилається заявник в якості обґрунтування клопотання, а саме ст. 1057-1 Цивільного кодексу України, внесена до Цивільного кодексу України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань»№ 5405-VІ від 02.10.2012 р., що набув чинності 04.11.23012 р. Таким чином, ставити питання щодо накладання арешту на об'єкти застави під час вирішення спору щодо недійсності договору застави кредитор вправі лише щодо оспорювання договорів застави, укладених після набрання чинності зазначеного закону, тобто після 04.11.2012 р. Оскільки оспорюваний правочин був укладений 18.12.2007 р., в зв'язку з чим у відповідності до ст. 5 Цивільного кодексу України, приписи ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України не можуть регулювати відносини, які виникли до 04.11.2012 р. Крім того, згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Таким чином, питання щодо накладення арешту на майно, що є предметом застави, має вирішувати відповідний господарський суд, який приймав рішення щодо визнання договору застави (іпотеки) недійсним, під час винесення рішення, в зв'язку з чим межі розгляду апеляційним господарським судом встановлені ст. 101 Господарського процесуального кодексу України. До того ж, колегією суддів в процесі апеляційного перегляду встановлено законність та обґрунтованість висновків, викладених в рішенні господарського суду про визнання договору іпотеки недійсним. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції представником скаржника подано клопотання про накладення арешту на майно, що було предметом іпотечного договору. Апелянт обґрунтовує клопотання посиланням на ч. 5 ст.1057-1 Цивільного кодексу України. Розглянувши подане клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 5 ст.1057-1 Цивільного кодексу України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Правова норма, на яку посилається скаржник в якості обґрунтування клопотання, а саме ст.1057-1 Цивільного кодексу України, внесена до Цивільного кодексу відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань»№5405-УІ від 02.10.2012р., що набув чинності 04.11.2012р. Таким чином, ставити питання перед судом щодо накладення арешту на об'єкт застави, під час спору щодо недійсності договору застави, кредитор вправі лише щодо оспорювання договорів застави, укладених після набрання чинності зазначеного закону, а саме після 04.11.2012 року. В той же час, оспорюваний правочин був укладений 18.12.2007 року, в зв'язку із чим, у відповідності до ст.5 ЦК України, приписи ч.5 ст.1057-1 ЦК України (що набули чинності 04.11.2012 року) не можуть регулювати відносини, які виникли до 04.11.2012 року. Крім того, відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду. Як було зазначено, відповідно до ч. 5 ст.1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Таким чином, питання щодо накладення арешту на майно, що є предметом застави, має вирішувати відповідний господарський суд, який приймав рішення щодо визнання договору застави (іпотеки) недійсним, під час винесення рішення. Тобто, апеляційний господарський суд має можливість вирішувати питання щодо накладення такого арешту лише у випадку скасування ним рішення господарського суду, та винесення ним нового рішення про визнання договору застави (іпотеки) недійсним. В той же час, по-перше, оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду, позов задоволено в частині визнання іпотечного договору недійсним, в зв'язку із чим межі розгляду апеляційним господарським судом встановлені ст.101 ГПК України. По-друге, як встановлено колегією суддів під час розгляду апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим. Таким чином, оскільки рішення про визнання іпотечного договору недійсним приймав місцевий господарський суд, а суд апеляційної інстанції, за наслідками перевірки законності та обґрунтованості рішення, не вбачає підстав для його скасування, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення заяви ПАТ «Кредитпромбанк»про накладення арешту на майно, яке було предметом спірного іпотечного договору. Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі ПАТ «Кредитпромбанк»і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження. Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2012 року по справі № 5023/3920/12 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування. На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ПАТ «Кредитпромбанк» залишити без задоволення. Рішення господарського Харківської області від 04.10.2012 року по справі №5023/3920/12 залишити без змін. В задоволенні заяви ПАТ «Кредитпромбанк» про накладення арешту на майно, яке було предметом спірного іпотечного договору, відмовити. Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів. Повний текст постанови підписано 14 грудня 2012 року. Головуючий суддя Тихий П.В. Суддя Ільїн О.В. Суддя Россолов В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28138610
  25. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ __________________________________________________________________ Провадження № 22ц/790/571/13 Справа № 2036/3662/2012 Головуючий 1 інст. - Білінська О.В. Категорія: договірна Доповідач - Яцина В.Б. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2013 року м. Харків Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі : Головуючого - судді - Яцини В.Б., суддів - Бурлака І.В., Карімової Л.В., при секретарі : Гопко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, Служба у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору іпотеки, скасування реєстраційного запису про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек, скасування реєстраційного запису про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, - ВСТАНОВИЛА: В липні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (нині - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», далі по тексту - Банк), після уточнення якого зазначила, що її чоловік ОСОБА_3 уклав кредитний договір, згідно з умовами якого отримав у банку кредит у розмірі 9900 тисяч доларів США, який зобов'язувався повернути в строк до 21.09.2012 року. В забезпечення виконання даного кредитного договору ОСОБА_3 уклав договір іпотеки від 22.09.2006 року, згідно з умовами якого надав в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. На час укладення договору та на теперішній час у даній квартирі вона проживала з чоловіком та трьома дітьми. Приватний нотаріус посвідчив договір іпотеки за відсутності згоди органу опіки та піклування. В квартирі, яка є предметом іпотеки, проживала неповнолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а відтак передача житла в іпотеку кредиторові порушує права неповнолітньої дитини, яка проживає і зареєстрована в цій квартирі. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на те, що позивач по справі не є стороною спірного договору іпотеки, жодні права позивача та її малолітньої дитини ОСОБА_5 не порушені, оскільки малолітні діти на момент укладення спірного договору іпотеки в іпотечній квартирі не проживали та невідповідності способу захисту порушених, на думку позивача, прав ОСОБА_5 обставинам справи і особі позивача. Третя особа приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, в письмових поясненнях зазначив, що позов не визнає та заперечує проти нього. Представник третьої особи Служби у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області в судове засідання не з'явився. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати як необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не надана належна оцінка фактичним обставинам справи, і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Судова колегія відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2004 року є власністю ОСОБА_3 22 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, відповідно до якого ОСОБА_3, для забезпечення повернення Банку до 21 вересня 2016 року отриманого у нього кредиту в сумі 9900 грн. передав в іпотеку вказану квартиру. Одночасно приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області було накладено заборону відчуження зазначеного в договорі нерухомого майна, яка належить ОСОБА_3, до припинення дії іпотечного договору. До укладення оспорюваного договору іпотеки позивач надав нотаріусу, який посвідчив спірний договір, правовстановлюючі документи та поінформував, що квартира належить йому на праві спільної сумісної з позивачкою ОСОБА_2, яка надала згоду на укладення цього договору. Відповідно до п. 44 постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02 червня 2005 року, при встановленні факту порушення прав дитини суд повинен виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотеко держателя після укладення договору іпотеки (наприклад реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Відмовляючи у задоволенні позову за його необґрунтованістю та недоведеністю суд першої інстанції послався на те, що позивач не надав жодних доказів проживання чи реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 за адресою переданої в іпотеку квартири, на день укладення цього договору. Окрім того, позов, який обґрунтований порушення прав неповнолітньої дитини, не був поданий в її інтересах. Однак при цьому районний суд з порушенням положень п. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і не роз'яснив позивачці вимоги закону про зміст належних доказів на підтвердження доводів позову, що зашкодило їй вчасно надати до суду довідку про реєстрацію її неповнолітньої доньки, ОСОБА_6, за адресою іпотечної квартири на день укладення цього договору, що за законом потребувало попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення цього договору, яка у даному випадку була відсутня, внаслідок чого з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України про законність та обґрунтованість рішення не застосував по справі норми частини першої статті 224 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ст. 17 Закону України «Про іпотеку», які підлягали застосуванню. Так, згідно до довідки начальника Чкаловського ВУЖКГ від 31.10.2013 року № 263 ОСОБА_2, яка з 01.12.2006 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, має наступний склад сім'ї: чоловік ОСОБА_3, зареєстрований за вказаною адресою з 18.01.2006 року; син ОСОБА_7, зареєстрований з 16.05.2007 року; донька ОСОБА_6, зареєстрована з 18.01.2006 року (а.с. 121). Зміст вказаної довідки узгоджується з даними, які були надані на запит апеляційного суду із Чкаловського ВУЖКГ та містяться у формах Б (поквартирна картка на всіх зареєстрованих за вказаною адресою осіб), у формах А на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з яких вбачається, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою іпотечної квартирии з 18.01.2006 року разом зі своїм батьком ОСОБА_3, який є її власником. ОСОБА_2, мати доньки, була зареєстрована за вказаною адресою пізніше у зв'язку з відсутністю документів на реєстрацію. Як вбачається із посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1, ОСОБА_2 приїхала з Грузії у 2003 році, а вказана посвідка була їй видана лише 16 жовтня 2006 року (а.с. 4). Як вбачається із копії тимчасового свідоцтва про народження, виданого 24.04.2001 року, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьками є ОСОБА_3 і ОСОБА_2. Ці дані узгоджуються із свідоцтвом про народження ОСОБА_6, яке було видано 19.04.2007 року, (а.с. 8). При цьому судова колегія відхиляє надану Банком копію довідки іх Чкаловського ПУЖКХ від 13.09.2006 року про те, що ОСОБА_3 проживає і зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, оскільки з огляду на невідповідність цих даних інформації, що міститься у вказаних формах В і А, які є первинними даними обліку, її достовірність викликає сумнів, і тому з цих підстав та відповідно до ст. 59 ЦПК України бере до уваги вказану довідку Чкаловського ВУЖКГ від 31.10.2013 року № 263, яка узгоджується із первинними даними обліку про місце реєстрації сім'ї Вартанян, на підставі чого вважає встановленим, що на день укладення договору іпотеки, 22 вересня 2006 року, в цій квартирі мешкали і були належним чином зареєстровані ОСОБА_3 та його малолітня донька ОСОБА_5. Однак при укладенні договору іпотеки 22 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 № 6/1/09/2006/980 - І 035 згоду чи дозволу органу опіки та піклування не було отримано. У Державному реєстрі іпотек за реєстраційним № 3781759 від 25.09.2006 року на підставі договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра» внесено відповідний реєстраційний запис, а також - у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3775971 від 22.09.2006 року, а саме - на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1. Згідно до ст. 17 закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Стаття 17 закону України «Про охорону дитинства» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. За статтею 18 закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до правової позиції, яка міститься у п.п. 4, 5 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статті 215 ЦК ( 435-15 ) необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Частиною 2 ст. 177 СК України передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо їх майнових прав, до яких належить й право користування, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Таким чином, оскільки всупереч наведених заборон, які викладені у ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та у ч. 2 ст. 177 СК України, договір іпотеки був укладений батьком малолітньої дитини, яка мала право користування предметом іпотеки - квартирою для свого проживання, за відсутності попередньої згоди чи дозволу органу опіки та піклування на вчинення такого правочину, то відповідно до приписів ст. 215 ЦК України такий договір іпотеки є нікчемним, внаслідок чого та згідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» встановлена таким договором іпотека підлягає припиненню, що вимагає скасування записів, які були внесені у відповідні реєстри на підставі цього договору. З огляду на наведені обставини та правове обґрунтування висновки районного суду з приводу того, що позивачка у даній справі не діяла в інтересах своєї малолітньої доньки є безпідставними. Оскільки суд не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи; його висновки не відповідають обставинам справи; внаслідок чого були порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, то з передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені позивачкою судові витрати. Під час апеляційного провадження ВАТ КБ «Надра» заявило про накладення арешту на вказану іпотечну квартиру в порядку ст. 1057-1 ЦК України, за якою визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Однак, оскільки вказаною нормою ЦК був доповнений законом України N 5405-VI від 02.10.2012 року, тобто після укладення договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035 від 22 вересня 2006 року, то вказаний закон відповідно до ст. 58 Конституції України не має зворотної дії в часі. Тому передбачений ст. 1057-1 ЦК України арешт у даній справі не може бути застосований і у задоволенні заяви Банку необхідно відмовити. Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1,4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року скасувати. Позов ОСОБА_2 задовольнити. В результаті припинення договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 стосовно належного йому нерухомого майна: 5-ти кімнатної квартири АДРЕСА_1: - скасувати запис про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним № 3781759 від 25.09.2006 року договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра»; - скасувати реєстраційний запис про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3775971 від 22.09.2006 року, а саме - на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1. Стягнути з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені при розгляді справи, в сумі 110 грн. У задоволенні заяви ПАТ КБ «Надра» про накладення арешту в порядку ст. 1057-1 ЦК України відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий : Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/31231332