Search the Community

Showing results for tags 'недействительность кредитного договора'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 117 results

  1. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2014 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Решетніка М.О. при секретарі - Медведєвій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ "ОТП Банк", третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 "Про визнання договорів недійсними", зустрічним позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 "Про стягнення заборгованості", - в с т а н о в и в: 08 червня 2010р. позивачі звернулися до суду із позовом до відповідача, який в подальшому уточнили (а.с.155 т.1), просили суд визнати недійсними кредитний договір №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р., додатковий договір №1 від 06 січня 2009р., і додатковий договір №1 від 15 червня 2009р., укладені між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, та застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки №РМL - 301/479/200 від 22.11.2007р., укладений ним із ЗАТ "ОТП Банк" в особі керуючого відділення "Воскресенське" ЗАТ "ОТП Банк" в м.Дніпропетровську, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 22.11.2007р., реєстр №288; виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна: житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 0,1069га, на якій розміщений вищевказаний житловий будинок; позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також просили визнати недійсними договір поруки №SR-301/489/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2, і договір поруки № SR- 301/488/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3. 11 червня 2010р. ПАТ "ОТП Банк", яке є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк" (далі Банк) звернувся до суду з позовом, який згодом неодноразово уточнювався, до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними зобов'язаннями. Свої вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що за умовами кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. Банк надає Позичальникові кредит на придбання нерухомого майна, тобто, споживчий кредит в розмірі 500000 (п'ятсот тисяч) доларів США, що згідно меморіального ордеру №28, на день укладання Договору становить 2525000грн., зі сплатою відсотків, розмір яких складається з фіксованого відсотку 3,99% річних та FIDR, зі строком повернення кредиту до 24.11.2031р. Вважає, що кредитний договір має бути визнано судом недійсним, як такий, яким встановлено сплату суми кредиту та процентів за договором у валюті кредиту - доларах США (п.1.11.1Частини 2), що суперечить вимогам законодавства. Крім того, кредитний договір містить суперечливі та дискримінаційні по відношенню до нього (позичальника), як споживача фінансових послуг, умови, що викладені в позові. Також в договорі відсутня дата видачі кредитних коштів, оскільки видача кредиту залежить від виконання позичальником інших умов договору (п.1.3 Частини 2 кредитного договору); неоднозначно та не чітко визначено розмір відсоткової ставки за кредитом, а розмір фіксованого відсотка - 3,99 річних, з не визначеним FIDR, не відповідає розрахункам, зазначеним в Графіку платежів, та є завищеним; в договорі відсутні ціна договору та розмір фактичного подорожчання кредиту. А отже всі ці показники, відповідно до Постанови НБУ №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", та згідно п.7.2 частини 2 Договору - є істотними умовами кредитного договору, але він не отримав достовірної та повної інформації про істотні умови кредитування. Також посилався на те, що Банком не була проведена переддоговірна робота з ним, як позичальником. При підписанні кредитного договору він цілком довіряв банківським працівникам, як спеціалістам, оскільки не володіє спеціальними знаннями в області юриспруденції та банківського права, проте Банк приховав від нього фактичні суми по кредиту, тим самим позбавив його права прийняти відповідно правильне рішення щодо умов кредитування взагалі. Тому вважає, що фактично не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Також заперечує отримання ним Траншу в розмірі 24461,07 доларів США чи в іншій сумі за Додатковою угодою від 15.06.2009р. Звідси просив визнати недійсним і договір іпотеки, як забезпечення недійсного договору, та зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 виключити запис про обтяження будинку і земельної ділянки, переданих в іпотеку, з реєстру іпотек. Позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 також просили визнати недійсними договори поруки, внаслідок недійсності основного кредитного зобов'язання позичальника ОСОБА_1 ПАТ "ОТП Банк" в обгрунтування своїх позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2, як солідарних боржників, заборгованості за кредитним договором, посилається на кредитний договір №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 500000 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №28 від 22.11.2007р., і зобов'язався повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом, за встановленою плаваючою процентною ставкою 4,99% річних + FIDR в строк до 24.11.2031р. Для забезпечення виконання ОСОБА_1 боргових зобов'язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_3, а також ОСОБА_2, із кожним окремо, 22.11.2007р. укладено договори поруки, відповідно до яких, кожен із них прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 всіх боргових зобов'язань перед Банком за кредитним договором. У зв'язку з невиконанням відповідачами зобов'язань за кредитним договором, щодо повернення кредиту та сплати процентів, утворилась заборгованість. Просить суд стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як солідарних боржників, суму боргу за кредитним договором №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. в розмірі 9560012,59грн., із яких: сума основного боргу в розмірі 501891,50 доларів США, що за курсом НБУ на 03.04.2014р. (12,5691грн./за 1 долар) становить 6308 324,46грн., відсотки за користування кредитом - 258704,93 долари США, що за курсом НБУ становить 3251688,14грн., та витрати по сплаті державного мита. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позові. Проти позову ПАТ "ОТП Банк" заперечувала, просила в задоволенні їх позовних вимог відмовити в повному обсязі. Надала до суду письмові заперечення (а.с.140-143 т.1), в яких посилалась на недоведеність Банком видачі та отримання ОСОБА_1 кредиту, дати видачі кредиту, суми та валюти кредиту, а також на відсутність документів, що свідчать про надання Банком 15.06.2009р. та отримання ОСОБА_1 траншу для погашення заборгованості по процентам. Вважає, що заборгованість за кредитним договором, розрахована Банком, не відповідає дійсності та набагато завищена, що також підтверджується висновками судово-економічної експертизи, проведеної за клопотанням ОСОБА_1 в ході судового розгляду справи. Також просила задовольнити позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в частині визнання недійсними договорів поруки, та пояснила, що про підвищення відсоткової ставки з 15.06.2009р., яка змінює розмір відповідальності поручителів, (Банк) їх не повідомив. Крім того, додатковою угодою від 15.06.2009р. змінено порядок та строки погашення частини кредиту з наданням ОСОБА_1 траншу в розмірі 24461,07 доларів США, про що також ОСОБА_2 не був повідомлений, додаткова угода з ним не укладалась, а ОСОБА_3 відмовилась від підписання додаткової угоди до договору поруки, про що свідчить копія цієї угоди, доданої до матеріалів справи (а.с.27 т.1). В судовому засіданні представник ПАТ "ОТП Банк" позовні вимоги Банку підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не визнає, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що згідно ч.2 ст.524 ЦК України сторони договору можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом. Зазначив, що Банк отримав генеральну банківську ліцензію за №191 від 02.03.1998р., дозвіл з додатками від 08.11.2006р. №191-1, що дає право здійснювати операції з валютними цінностями. Індивідуальні ліцензії на надання і одержання кредитів в іноземній валюті видаються, якщо терміни та суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, але на момент надання кредиту ОСОБА_1 чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень, щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті. Вважає вимоги позивачів щодо недійсності договорів поруки безпідставними, оскільки відповідно до п.2.2 Договорів поруки, на дату їх укладання, розмір боргових зобов'язань, забезпечених порукою становить 500000 доларів США. Порукою забезпечені боргові зобов'язання в разі зміни їх суми, відповідно до п.2.1 цих договорів. Третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5, в судове засідання не з'явилася, про час і місце судового засідання була повідомлена належним чином. Заслухавши пояснення та доводи осіб, що приймали участь у розгляді справи, дослідивши обставини справи, оцінивши у сукупності письмові докази, суд прийшов до наступного висновку. Відповідно до змісту ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно закону, договору. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки. У судовому засіданні встановлено, що 22 листопада 2007р. між ПАТ "ОТП Банк", який є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №ML-301/799/2007 (далі Договір), який складається з двох частин, що нерозривно пов'язані між собою (а.с.9-13 т.1). Відповідно до умов Частини №1 Договору Банк надає позичальнику кредит в розмірі 500000 доларів США, з цільовим використанням на придбання нерухомого майна, за сплати суми першочергового внеску в розмірі 33,04% вартості нерухомого майна у відповідності до договору купівлі-продажу (а.с.27 т.1). Строк повернення кредиту - 24 листопада 2031р. Річна база нарахування процентів - 360 календарних днів у році. Для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка з фіксованим відсотком - 3,99% річних + FIDR, що є процентною ставкою по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті цього кредиту, що розміщені у Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Повернення кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати платежів, що зменшуються. Додатком №1 до кредитного договору від 22.11.2007р. є "Графік платежів", викладений на 11 аркушах, із яких позичальнику було надано лише 2 аркуші: 2-й та 11-й. 06.01.2009р. між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було підписано додатковий договір №1, яким встановлено розрахунок процентів з плаваючою процентною ставкою з фіксованим відсотком 2,99 річних + FIDR, та встановлено підвищення процентної ставки на 4% річних за порушення позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором та цим додатковим договором (а.с.17 т.1). 15.06.2009р. між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було підписано додатковий договір №1 (а.с.18 т.1), яким було внесено зміни та доповнення до кредитного договору, та встановлено: до 15.06.09р. плаваюча процентна ставка з фіксованим відсотком - 3,99% + FIDR; з 15.06.2009р. до 16.11.2009р. - фіксована процентна ставка - 6,50%; з 16.11.2009р. до повного виконання зобов'язань за кредитним договором плаваюча процентна ставка з фіксованим відсотком - 4,62+ FIDR ( п.3.2- 3.4); повернення частини кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів (п.2.1.3.1; п.2.2.1.); надання позичальнику Траншу в сумі 24461,07 доларів США з метою погашення прострочених процентів (п.2.2.2). Як вбачається з матеріалів справи, кредит надано ОСОБА_1 з цільовим призначенням на придбання нерухомого майна, та в розумінні п.1.ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" є споживчим кредитом. Пунктом 4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно ст.10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі. В пункті 3.3 Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р., якою затверджені "Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (далі Правила) вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. В п/п "а" п.3.3 Правил наведена формула розрахунку значення реальної процентної ставки, елементами якої є процентна ставка, чиста сума кредиту, порядковий номер періоду дії кредитного договору та загальна кількість періодів. Застосування вищевказаної формули спрямоване на те, щоб точно розрахувати, з урахуванням дисконтування, усі майбутні грошові платежі споживача. Використання будь-яких інших показників для розрахунку реальної процентної ставки за кредитом законом не передбачено. Укладений між сторонами кредитний договір не містить вищевказаних відомостей. Натомість, всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, а саме: для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99 % річних + FIDR. FIDR формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Відповідно до ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. Внаслідок вищенаведеного ОСОБА_1, як споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом виконавця, суд дійшов висновку про те, що Банком фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача та його згоди. В п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту визначено, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Всупереч вищевказаній нормі закону порядок обчислення процентів встановлений оскаржуваним кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так пункт 1.4.1.6 Частини №2 Кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів Банку, що розмістили вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. За таких обставин суд дійшов висновку, що такий порядок розрахунку процентів за користування кредитом суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст.10561 ЦК України, ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", п.п.3.3 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту". Крім того, відповідно до п.3.8 Правил, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором. Однак всупереч вказаній нормі права Банк не попередив позичальника про те, що він несе валютні ризики. Доказів попередження позивача відповідачем (Банком) не надано, та в оскаржуваному кредитному договорі таке положення відсутнє. Судом також встановлено, що листом від 01.10.2007р. ОСОБА_1 був ознайомлений з "Умовами кредитування по програмі "Житло в кредит", однак в них жодного посилання на сплату відсотків за кредитом з використанням фіксованого відсотка + FIDR не значиться, та інформації про сукупну вартість кредиту не міститься, а зазначений в "Умовах…" Додаток №1 (інформація щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту) до суду не надано (а.с.124-125 т.2). В матеріалах справи міститься анкета-заява від 01.09.2007р. ОСОБА_1, в якій він зазначає (п.12), що бажає отримати кредит строком на 24 роки, з відсотковою ставкою 11% річних, бажано в розмірі 500000 доларів США зі стандартною формою погашення кредиту (а.с.194-202 т.1). Також в матеріалах справи міститься кредитна заявка від 22.11.2007р. ОСОБА_1 на видачу кредиту в розмірі 500000 доларів США шляхом перерахування коштів на поточний рахунок НОМЕР_2, відкритий у ПАТ "ОТП Банк". Заявка містить таблицю з зазначенням процентної ставки в розмірі 3,99% та рукою дописано + FIDR (а.с.193 т.1). Кредитна заявка від 15.06.2009р. ОСОБА_1 щодо видачі Траншу в розмірі 24461,07 доларів США шляхом перерахування коштів на поточний рахунок №2620 4 101585719, відкритий у ПАТ "ОТП Банк" також містить таблицю з зазначенням процентної ставки 6,5 (а.с.192 т.1). Згідно додатку №1 від 22.11.2007р. "Графік платежів", що є невід'ємною частиною кредитного договору, сума кредиту становить 500000 доларів США, процентна ставка - 11,49%, дата видачі -22.11.2007р., дата повернення кредиту - 24.11.2031р., щомісячний платіж не вказано, страхування майна -0,15% від його ринкової вартості, нещасного випадку - 0,25% від суми кредиту, страхування земельної ділянки - 0,30% від її ринкової вартості, абсолютне значення подорожчання кредиту в грн. - 748260,19 (а.с.134-144 т.2). Додатком №1 до додаткового договору №1 від 15.06.2009р. "Графік платежів" змінено, а саме: на 15.05.2009р. сума кредиту становить 501891,51 доларів США, процентна ставка до 15.06.2009р. - 13,49%, з 15.06. до 16.11.2009р. - 6,50%, з 16.11.2009р. до закінчення кредитного договору - 14,12%, щомісячний платіж встановлено - 6311,82 доларів США, страхування майна змінено на - 0,28%, нещасного випадку - на 0,32% (а.с.149 т.1). З огляду на викладене суд вважає, що при підписанні кредитного договору та додаткових договорів до нього сторонами не було досягнуто згоди, щодо істотних умов кредитного договору, а саме: сплати відсотків за користування кредитом та сплати страхових сум. Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, а також умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для укладання договорів. Згідно п.7.2 Частини 2 кредитного договору сторони погодили, що будь-які умови Договору є істотними та підлягають виконанню. Оскільки кредитний договір є видом договорів приєднання, умови якого розробляються банком, і позичальник не впливає на зміст договору, Банк, встановивши завищений розмір процентів, в ході виконання кредитного договору збільшив страхові платежі та змінивши умови щодо строку та порядку погашення кредиту, порушив принцип добросовісності, розумності та справедливості щодо споживача. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства передбачені також ст.3 ЦПК України і практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Із частини 8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" витікає, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Частинами 5,6 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути замінено або визнане недійсним, а коли визнання положення договору недійсним зумовлює зміну інших положень договору, то договір може бути визнаний недійсним в цілому. Однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд, розглянувши на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013р. справу №6-94цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними. Крім того, як в позовних вимогах, так в процесі розгляду справи, сторони по різному визначали суму та валюту кредиту: Банк стверджував видачу кредиту в розмірі 500000 доларів США, ОСОБА_1 та його представник заперечували, та посилались на отримання кредиту в розмірі два мільйони п'ятсот тисяч гривень, заперечували отримання 15.06.2009р. траншу в будь-якій сумі та валюті, а також заперечували розмір заборгованості за кредитом та клопотали про проведення судово-економічної експертизи. Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Як вбачається із висновку судово-економічної експертизи №25/06-2013 від 25.06.2013р., не надається за можливе встановити в якій сумі та в якій валюті був наданий кредит ОСОБА_1, оскільки згідно до валютного меморіального ордеру №29 від 22.11.2007р., в якому зазначено, що грошові кошти у сумі 500000 доларів США (в еквіваленті 2525000грн.) перераховані з рахунку НОМЕР_1, платник - ОСОБА_1, на рахунок НОМЕР_2, одержувач - ОСОБА_1 з призначенням платежу "Надання кредиту згідно кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007". Відповідно до Кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. відсутня інформація щодо відкриття на ім'я ОСОБА_1 рахунку за НОМЕР_1. Якщо рахунок НОМЕР_1 відкривався на ім'я ОСОБА_1, то списання грошових коштів повинно здійснюватись на підставі платіжного доручення або переказу із підписом власника рахунку ОСОБА_1 22.11.2007р. з поточного рахунку № НОМЕР_3 кошти у сумі 500000 доларів США були списані з призначенням "@844804(341) "Видача готівки з поточного рахунку згідно кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р.". Документ, що підтверджує видачу готівкових коштів у сумі 500000 доларів США з підписом отримувача коштів ОСОБА_1 для проведення експертизи не наданий. В досліджених кредитному договорі та додаткових договорах від 06.01.2009р. та від 15.06.2009р. не визначена відсоткова ставка в повному обсязі, яка погоджена сторонами та повинна застосовуватись при розрахунку відсотків за користування кредитом, оскільки ставка FIDR є невизначеною та залежить від низки чинників, які неможливо передбачити та врахувати, як на момент укладання, так і на період дії кредитного договору. В додатку №1 до кредитного договору "Графік платежів" від 22.11.2007р. зазначено, що відсоткова ставка становить 11,49%, а реальна відсоткова ставка визначена як 13,17%, але за результатами судово-економічної експертизи на момент видачі кредиту реальна відсоткова ставка за спірним кредитним договором становить 13,99%. Також в "Графіку платежів" від 22.11.2007р. в графі "11" - "Абсолютне подорожчання кредиту, грн." вказано лише суму 748260,19, в той час, як за результатами судово-економічної експертизи абсолютне подорожчання кредиту становить 782864,05 доларів США. Сума заборгованості за кредитним договором розраховувалась за різними показниками, проте за не визначеності та змінності відсоткової ставки за кредитом, та відсутності первинних бухгалтерських документів, оскільки не надані Банком та відсутні в матеріалах справи, встановити суму заборгованості неможливо навіть судовому експерту. Висновок експерта про те, що заборгованість за кредитним договором "може становити" є припущенням, тому не може бути прийнято судом, як належний письмовий доказ. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про поширення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" від 30.05.1997р. підкреслюється, що вся діяльність судів "повинна бути підпорядкована захисту прав і свобод людини і громадянина". Захист прав і свобод людини державою передбачає конкретну організацію діяльності державних установ щодо захисту проголошених прав та свобод людини і громадянина. Стаття 3 Конституції України закріплює, що права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Стаття 55 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод являє собою фундаментальну основу всього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб. Зокрема ст.6 Ковенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 10.11.2011 №15-рп/2011 дійшов висновку, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п.1 ч.2 ст.92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Частина 3 ст.203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі. Проте умови кредитування, які реально встановлені, не відповідають зазначеним вимогам, про що відображено у висновках судово-економічної експертизи. З урахуванням викладеного судом встановлено, що волевиявлення учасників спірного кредитного договору, зокрема позивача ОСОБА_1, не відповідало їх реальній волі. На підставі зазначеного вище суд дійшов висновку, що під час укладення кредитного договору відповідач (банк) приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування та вказав у договорі занижені значення показників істотних умов договору щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення здорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу по закінченню дії кредитного договору. Більше того, додатковими договорами Банк фактично змінив умови укладеного кредитного договору. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме відповідачем (Банком), суд вважає, що відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача. Таким чином укладений між сторонами кредитний договір та додаткові договори до кредитного договору необхідно визнати недійсними. Також судом встановлено, що на виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 сплатив на рахунок Банку за квитанціями кошти в розмірі 842232,39грн., що складає 135666,06 доларів США, з урахуванням курсу Банка на день внесення кожного платежу, та комісію в розмірі 24997,50грн., що на день оплати складає 4950 доларів США, а всього за кредитним договором сплачено 867229,89грн., або 140616,06 доларів США. Вказана сума також підтверджується висновками судово-економічної експертизи, та відповідає даним, що значаться в обліку поточного рахунку ОСОБА_1, наданій Банком. Крім того, із висновку судово-економічної експертизи (а.с.16 експертизи) слідує, що згідно виписки про рух коштів, на поточний рахунок ОСОБА_1 внесено кошти на загальну суму 82195,04 доларів США, що згідно виписки Банку, з урахуванням курсу на день оплати, становить: 27.11.07 р. - 4 919,04 24 841, 15 27.12.07р. - 4 902,00 24 755,10 28.01.08р. - 4 904,13 24 765,86 26.02.08р. - 4 814,01 24 310,75 26.03.08р. - 4 750,00 23 987,50 25.04.08р. - 4 784,00 24 159,20 27.05.08р. - 4 645,00 22 528,25 26.06.08р. - 4 640,00 22 502,61 28.07.08р. - 4 620,00 22 373,75 27.08.08р. - 4 544,00 22 018,86 29.09.08р. - 4 550,00 22 118,01 27.10.08р. - 4 433,00 23 140,98 27.11.08р. - 4 427,86 29 851,75 29.12.08р. - 2 892,00 22 268,40 05.01.09р. - 1 502,00 11 565,40 27.01.09р. - 4 326,00 33 310,20 13.02.09р. - 12 542,00 96 573,40 А всього: 82195,04 доларів США чи 475071,19грн. А враховуючи, що всі квитанції по оплаті вказаних сум ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні, експерт не врахувала їх в загальну суму сплачених коштів за кредитним договором. Разом з тим, враховуючи, що вказані суми внесені на поточний рахунок ОСОБА_1, а квитанції, зі слів представника, ним утрачені, та представником Банка вказані суми не заперечувались, суд вважає за необхідне зарахувати їх до загальної суми сплачених платежів за кредитним договором, а відтак загальна сума внесених ОСОБА_1 на рахунок Банку коштів складає всього 1342301,08грн. (867229,89грн. + 475071,19грн.) або 222811,1 доларів США (140616,06 + 82195,04). Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 заперечувала отримання її представником кредиту саме в доларах США (500000) та посилалася на видачу йому саме 2525000грн. Разом з тим із кредитної заявки (а.с.193 т.1), самого кредитного договору (а.с.9-13 т.1), анкети-заяви (а.с.194-202 т.1) та із витягу із рахунку на його ім'я (а.с.203-226 т.1) вбачається, що ОСОБА_1 просив видати йому кредит саме в сумі 500000 доларів США, саме така сума і була зарахована на його рахунок, а потім ним і використана за цільовим призначенням. Звідси для реституції, з урахуванням сплачених банку 222811,1 доларів США, із ОСОБА_1 на користь відповідача підлягає стягненню 277188,9 доларів США, що за курсом НБУ на день розгляду справи за 100 доларів США - 1178,5498грн., становить 3266809грн.20коп., а в іншій частині ПАТ "ОТП Банк" необхідно відмовити. Крім того, 22.11.2007р. між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 з метою повного і своєчасного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором було укладено договір іпотеки №РМL-301/479/2007, предметом якого є домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка, на якій розташований вищевказаний житловий будинок, загальною площею 0,1069га. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5, реєстр №6445, та накладена заборона відчуження зазначеного в договорі майна, реєстр №288 (а.с.21 т.1). Крім того, 22.11.2007р. на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором було укладено також договір поруки №SR-301/489/2007 між ПАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_2, та договір поруки №SR-301/488/2007 між ПАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_3 (а.с.25,26 т.1). Згідно ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання, або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання. Однак згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому суд дійшов висновку про необхідність визнання недійсними укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 вищевказаного договору іпотеки, та укладених із ОСОБА_2, як і з ОСОБА_3, вищевказаних договорів поруки, в зв'язку з чим приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 необхідно зобов'язати виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження житлового будинку і земельної ділянки площею 0,1069га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : Визнати недійсними: - Кредитний договір №ML-301/799/207 від 22 листопада 2007р., додатковий договір №1 до кредитного договору від 06 січня 2009р. та додатковий договір №1 від 15 червня 2009р., укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк"; - Договір іпотеки №HML-301/479/200 від 22 листопада 2007р., укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк"; - Договір поруки №SR-301/489/2007 від 22 листопада 2007р., укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "ОТП Банк"; - Договір поруки №SR-301/488/2007 від 22 листопада 2007р., укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "ОТП Банк". Зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження житлового будинку і земельної ділянки площею 0,1069га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" 277188,9 доларів США, що за курсом НБУ становить 3266809грн.20коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ "ОТП Банк" - відмовити. Строк апеляційного оскарження рішення - 10 днів. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39732868
  2. Державний герб України Справа № 202/4835/15-ц Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 12 серпня 2015 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді - Шклярука Д.С. при секретарі - Бєльченко Б.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», третя особа ОСОБА_2, про визнання недійсними окремих умов кредитного договору, визнання недійсним договору страхування, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», у якій просить суд: 1.визнати недійсним договір кредиту № 50009922 від 07.08.2013 року (з додатками, що є невідємною частиною цього договору) в частині посилання всіх грошових сум на еквівалент долару США; 2.визнати недійсним в договорі кредиту № 50009922 від 07.08.2013 року положення про курс для обчислення платежів за курсом філії «КІБ ПАТ «Креді ОСОБА_3»; 3.визнати недійсними п.п.1.3; 1.3.1; 1.3.2; 1.3.3, 2.4, 3, 5.5,5.6 загальних умов кредитування кредитного договору № 50009922 від 07.08.2013 року; 4.зобов'язати ТОВ «Порше Мобіліті» зробити перерахунок усіх надмірно отриманих грошових коштів в рахунок наступних щомісячних платежів; 5.визнати недійсним договір добровільного страхування наземного транспорту № 28-0199-рн2-13-00531 з дня його укладання. В обґрунтування таких позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на вимоги ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про фінансові послуги» зауважує на тому, що відповідач при укладанні договору не надав йому повної та достовірної інформацію про кредит та детально не проінформував про умови договору, зокрема, не надав достовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, у договорі кредиту неналежним чином визначено реальну ціна договору, та договір кредиту взагалі містить дискримінаційні і несправедливі умови відносно нього як споживача, що у сукупності має наслідком визнання вищевказаних умов договору недійсними. У договорі страхування ціна договору, що є істотною умовою, визначена неналежним чином, що тягне за собою визнання договору недійсним у цілому. В судовому засіданні позивач підтримав пред'явлену позовну заяву та просив її задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог посилався на викладені у позовні обставини. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала і просила у задоволенні заяви позивача відмовити у повному обсязі, посилалася на обставини викладені у письмових запереченнях проти позову. Представник ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» в судове засідання не з'явився, але від страхової компанії на адресу суду були надіслані письмові заперечення проти позовних вимог позивача. Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 та просила предявлений ним позов задовольнити у повному обсязі. Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та надані письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини. Так, 07 серпня 2013 року між позивачем та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено кредитний договір № 50009922 разом з додатками, за умовами якого позивач отримав у відповідача кредит у сумі 112 779,70 грн. на придбання транспортного засобу - автомобіля марки «VOLKSWAGEN POLO», 2013 року випуску, зі сплатою за користування кредитом процентної змінної ставки у розмірі 9,90%. Кредит було надано на строк 60 місяців. Також кошти були надані в рахунок додаткового кредиту для оплати за рахунок кредитних коштів страхових платежів ПрАТ «СК «Українська страхова група» у сумі 36 952,35 грн. згідно укладеного між позивачем та ПрАТ «СК «Українська страхова група» договору страхування, який також оспорюється позивачем. За належне виконання позичальником умов кредитного договору перед кредитором поручилася ОСОБА_2, яка взяла на себе зобовязання відповідати перед ТОВ «Порше Мобіліті» як солідарний із позичальником боржник. 08 серпня 2013 року в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № 50009922 між позичальником та ТОВ «Порше мобіліті» було укладено договір застави транспортного засобу - автомобіля НОМЕР_1. ТОВ «Порше Мобіліті» відповідно пункту 1.1 додаткової угоди до кредитного договору надало позивачу кредит у національній валюті України - гривні, але в кредитному договорі сума наданого кредиту прирівнюється до еквіваленту відповідної суми у доларах США. При цьому відповідач посилається на те, що ціна автомобіля відповідно до договору ТОВ «Порше мобіліті» з дилером автомобіля надана в еквіваленті 13 855,00 доларів США. Перший внесок в рахунок оплати автомобіля позивачем було здійснено у національній валюті України - гривні, що підтверджується квитанцією. Як вбачається з графіку погашення, який є невід'ємною частиною кредитного договору № 50009922 від 07.08.2013 року, сторонами погоджено погашення основного та додаткового кредитів, тіла та процентів у доларах США. Згідно з умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися на підставі рахунків, наданих кредитором позичальнику шляхом пересилки на електронну пошту останнього. До травня 2014 року позивач виконував всі зобовязання щодо щомісячного погашення заборгованості за кредитним договором, після чого через зростання курсу долара США порівняно до національної валюти України гривні перестав це робити через фінансову неспроможність. 16.05.2014 року між позивачем та ТОВ «Порше мобіліті» був укладений договір про внесення змін № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якого сторони погодили збільшення строку договору до 84 місяців. Статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача на інформацію про продукцію, а саме на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Відповідно п.п. «д» п.1 4.2, ч.4 п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги» фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. З метою мінімізації фінансових ризиків споживачів за споживчими кредитами з 16.11.2011 року частиною 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" заборонено надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України. Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Банки чи інші фінансові установи у відповідності до положень статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів" повинні надати споживачу повну інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. У графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору, зазначена таблиця вартості послуг, повязаних з одержанням та укладенням кредитного договору та орієнтована сукупна вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом (далі сукупна вартість кредиту). В таблиці сукупної вартості кредиту сума платежу наведена у грошовому виразі в національній валюті і еквіваленту у доларах США. На підставі даних сукупної вартості кредиту в грошовому виразі у національній валюті гривні зроблений наступний розрахунок грошової суми, що належить до сплати, і грошової суми, що сплачена фактично за наданими відповідачем рахунками за період з вересня 2013 року по квітень 2014 року та з травня 2014 року по травень 2015 року, тобто за 21 місяць. На рік сукупна вартість кредиту за період з вересня 2013 року по квітень 2014 року складає 9012,77 грн., що в місяць дорівнює 752 грн., за період з травня 2014 року по травень 2015 року складає 13906,17 грн., що в місяць дорівнює 1159 грн. Перший внесок позивачем був сплачений у сумі 19902,30 грн. Щомісячно, згідно сукупної вартості кредиту повинен вноситися загальний платіж за договором кредиту і договором страхування в загальній сумі 3026,81 грн., згідно рахунку, виставленому на момент оформлення договору. Всього, згідно сукупної вартості кредиту необхідно було сплатити з вересня 2013 року по травень 2015 року (21 місяць) 3026,81 х 21 = 63563,01 грн. Фактично позивачем було сплачено за рахунками відповідача з вересня 2013 року по травень 2015 року (21 місяць) 89042,55 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями. У відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів " та п.2. ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» кредитний договір має містити графік платежів у розмірі сум погашення основного боргу та відсотків. Але, всупереч ст.ст. 524, 524 ЦК України графік платежів наданий виключно в іноземній валюті - доларах США. Графіком погашення кредиту до кредитного договору встановлена сума щомісячного платежу, що складає до квітня 2014 року - 369,98 доларів США, з травня 2014 року - 296,15 доларів США, але відсутня сума щомісячного платежу в гривні. Згідно до вимог ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" забороняється фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом. Складання графіку погашення заборгованості за кредитом із зазначенням платежів лише в доларах США є незаконним, оскільки кредитор у відповідності до вимог ст. 1054 ЦК України надав кредитні кошти в національній валюті, а тому повернення кредиту та відсотків повинно відбуватися у валюті кредиту. Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до положень ст.ст. 638, 1054 ЦК України, ст.11 Закону України " Про захист прав споживачів" графік погашення кредиту обов'язково укладається при укладені споживачем кредитного договору, а тому наявність графіку погашення кредиту в валюті платежу - гривні за договором є істотною умовою цього договору. Таким чином, в порушення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови, якими передбачено сплата позичальником коштів на повернення кредиту в перерахунку за поточним обмінним курсом гривні до долара США, є дискримінаційним по відношенню до позичальника як до споживача, а вказані умови договору з цих підстав не можуть вважатися справедливими. Згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до положень ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Надання споживчих кредитів фінансовими установами регулюється Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про фінансові послуги». Спеціальною нормою права, а саме п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги» встановлено, що боргове зобов'язання в кредитному договорі повинне бути позначено в грошовому виразі, тобто, в національній або іноземній валюті. Разом з тим, статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» заборонено видачу споживчих кредитів в іноземній валюті. В графіках платежів до договору кредиту та договору страхування вказані загальна сума платежів і загальна сума відсотків виключно доларах США. Таким чином, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то такі положення не відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги». Частина 1 ст. 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частина 1 ст. 215 ЦК України передбачає підстави недійсності правочину, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до п. 7, ч. 1, ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та повязаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо ціну продукції визначено неналежним чином. Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит регулюються статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки (пункт 3); встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки (пункт 4). Згідно договору кредиту, договору страхування, п. 1.3.1 «Загальних умов кредитування» разова комісія за надання кредиту, щомісячна оплата тіла кредиту, вартості додаткового кредиту та відсотків встановлена в еквіваленті до долару США та розраховується по комерційному курсу долару США філії КІБ ПАТ «Креді ОСОБА_3» на момент виставлення рахунку, а (п. 1.3.1 Загальних умов кредитування) передбачає позитивне або від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на момент укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як корегування суми процентів. Згідно з умовами договору, процентна ставка 9,90 % є змінною, але, згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-ХІІ, у договорі про надання споживчого кредиту може вказуватися, що процентна ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну процентної ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення яка-небудь зміна облікової ставки є недійсною. ТОВ «Порше Мобіліті» жодного разу про такі зміни не повідомляло позивача. Сума до сплати розраховувалась не згідно до облікової ставки НБУ, а згідно з комерційним курсом долару США по курсу філії КІБ ПАТ «Креді ОСОБА_3», що не відповідає вимогам ст. 533 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до положень ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги» фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом. Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договорів, що обмежують права споживача, визнаються недійсними. До таких умов, відповідно ч. 1 вказаної норми Закону відносяться несправедливі умови. Згідно частині 5 даної правової норми, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Відповідно частині 7 вказаної правової норми положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. В кредитному договорі встановлені не тільки протиправні, але й дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки, що відповідно пункту 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою договору. До того ж в договорі кредиту передбачена зміна в усіх інших витратах за договором (разова комісія за надання кредиту, щомісячна оплата тіла кредиту, вартості додаткового кредиту), крім відсоткової ставки, що відповідно пункту 3 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» також є несправедливою умовою договору. Відповідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» положення кредитного договору, договору страхування, з яких встановлений розрахунок сплати платежів за разову комісію за надання кредиту, оплату основного кредиту, додаткового кредиту (на оформлення і оплату договору страхування автомобіля) та відсотків за цими договорами в грошовому еквіваленті до долару США на момент нарахування згідно з комерційним курсом долара США курсу філії КІБ ПАТ Креді ОСОБА_3 є недійсними з моменту укладення вказаних договорів. Наведена вище позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року по справі № 6-80 цс 12. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, згідно з яким за положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Аналіз указаних норм дав підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту, якщо вони визначені формулою зі змінними величинами, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Оскільки за умовами оспорюваного кредитного договору плата за обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту не є конкретною сумою, а формулою зі змінними величинами, така умова суперечить як ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, за яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю. В цивільному законодавстві діє принцип свободи договору. Разом з тим, урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Такий висновок зроблений у Постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі 6-52цс13. Частиною першою ст. 360-7 ЦПК України передбачена обовязковість судових рішень Верховного Суду України: висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Відповідно пункту 5.5 загальних умов кредитування ТОВ «Порше Мобіліті» оформив від імені позивача страхування майна (автомобіля), яким забезпечено виконання позичальником за кредитним договором, протягом усього строку дії кредитного договору в страховій компанії Українська страхова група, яка авторизована ТОВ «Порше Мобіліті». Сума страхового відшкодування привязана до курсу відповідної іноземної валюти відповідно привязки щодо повернення суми кредиту у кредитному договорі. В договорі добровільного страхування наземного транспорту всі суми: страхова сума, ліміт відповідальності, страховий платіж, суми платежів у порядку сплати страхового платежу тощо, вказані виключно у грошовому еквіваленті за комерційним курсом ПАТ «Креді ОСОБА_3» на дату розрахунку страхового платежу. Враховуючи такі обставини, ціна договору страхування визначена неналежним чином, у звязку з чим такий договір слід визнати недійсним в цілому. За встановлених в судовому засіданні обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок відповідачів. Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 174, 208, 215, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 50009922 від 07 серпня 2013 року з усіма додатками до нього укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» у частині здійснення розрахунку усіх сум договору із посиланням на еквівалент в доларах США. Визнати недійсними в кредитному договорі № 50009922 від 07 серпня 2013 року положення про курс для обчислення платежів згідно до курсу філії Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_3 банк». Визнати недійсними п.п. 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3, 2.4, 3, 5.5, 5.6 загальних умов кредитування за кредитним договором № 50009922 від 07 серпня 2013 року. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» зробити перерахунок усіх надмірно отриманих грошових коштів в рахунок наступних щомісячних платежів за кредитним договором. Визнати недійсним договір добровільного страхування наземного транспорту № 28-0199-РМ2-13-00531 від 08 серпня 2013 року укладений між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «Українська страхова група». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Д.С. Шклярук http://reyestr.court.gov.ua/Review/49368933
  3. Державний герб України Справа № 750/2601/15-ц Провадження № 22-ц/795/1169/2015 Головуючий у I інстанції: Литвиненко І. В. Категорія: цивільна Доповідач: Кузюра Л. В. ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ 24 червня 2015 року м. Чернігів Апеляційний суд Чернігівської області у складі: Головуючого судді Кузюри Л.В., Суддів: Губар В.С., Позігуна М.І. При секретарі: Козлачковій Ю.В. За участю: ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представників ТОВ «Порше Мобіліті» - Самойленко А.О., Семещенко В.О. Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Мобіліті" про визнання недійсним п.1.3.1 загальних умов кредитування, графіку погашення кредиту, кредитного договору № 50007581, договору застави транспортного засобу № 50007581, У С Т А Н О В И В : У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Мобіліті" про визнання недійсним п.1.3.1 загальних умов кредитування, графіку погашення кредиту, кредитного договору № 50007581, договору застави транспортного засобу № 50007581. Позовні вимоги мотивував тим, що 25.02.2013 року між ним та ТОВ "Порше Мобіліті" було укладено договір споживчого кредитування №50007581, згідно якого відповідач надав йому споживчий кредит на придбання автомобіля в сумі 92929,89 грн під 9% річних та додатковий кредит для оплати страхових платежів в сумі 27971,35 грн з тією ж платою за користування, строком на 60 місяців. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 28.02.2013 року між позивачем і відповідачем було укладено договір застави транспортного засобу «VOLKSWAGEN POLO», реєстраційний номер НОМЕР_1. Згідно додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 26 травня 2014 року та графіку погашення заборгованості строк надання кредиту було збільшено до 84 місяців. За даними кредитного договору останній складається з самого кредитного договору, додаткових угод, графіків погашення заборгованості , загальних умов кредитування підписаних сторонами. У зв"язку з визначенням у договорі та його складових еквіваленту зобов"язань в іноземній валюті, розмір щомісячних платежів позивачеві було обраховано відповідачем виходячи з курсу долара США, що, призвело до істотних збільшень його виплат за кредитним договором та, на думку позивача, є порушенням його прав як споживача кредитних послуг, а відтак просив визнати наведені правочини недійсними. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2015 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки істотним обставинам справи та його доводам про те, що фактично споживчий кредит відповідачем було видано в іноземній валюті всупереч законодавству України, судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. В запереченні ТОВ "Порше Мобіліті" просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни, зазначаючи, що твердження позивача суперечать узгодженим з ним умовам кредитного договору та вимогам закону, оскільки визначення розрахунку розмірів платежів шляхом застосування еквівалентів в іноземній валюті не суперечить вимогам цивільного законодавства України. Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що положення Цивільного кодексу України не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов"язання в іноземній валюті і саме з такими умовами кредитування погодився позивач, а тому його доводи щодо порушення його прав є безпідставними. З наведеними висновками суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 25.02.2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 50007581, відповідно до умов якого позивач отримав кредит в сумі 92929, 89 грн., що є еквівалентною 11408, 04 доларам США та додатковий кредит у сумі 27791, 35 грн, що є еквівалентною 3433,75 доларам США, строком на 60 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 9,9 % на придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, кузов НОМЕР_2, об'єм двигуна 1598 куб.см., рік випуску 2012. Також, 28.02.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу №50007581 (а.с.24-26), а 27.05.2014 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою було збільшено строк надання кредиту до 84 місяців (а.с. 21). Умовами зазначеного кредитного договору передбачено, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначеному відповідно до ст. 1.3 Загальних умов кредитування. Згідно п. 1.1. Загальних умов кредитування компанія зобов'язалася надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі, в українських гривнях. В кредитному договорі сторони встановили еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, прийнятній для сторін. Наступним п. 1.3. Загальних умов кредитування зазначено, що сторони погодили, що кошти у повернення кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання компанією очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі. Пунктом 1.3.1 Договору передбачено, що розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі. Позитивне або від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору(п. 1.3.1). Враховуючи те, що кредит було надано відповідачем позивачеві для придбання продукції, правовідносини між сторонами регулюються Законом України „Про захист прав споживачів", Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, що містять положення про захист прав споживачів. Положенням ч.2 ст.1054 ЦК України передбачено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом, яким у даному випадку є Закон України „Про захист прав споживачів". Згідно абзацу третього частини першої статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів", з 2011 року надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України заборонено. Зважаючи на вказаний припис закону, правила ст. 524 ЦК України в тій частині, що сторони вправі визначити грошовий еквівалент забов"язання в іноземній валюті, не можуть застосовуватись у правовідносинах споживчого кредитування, оскільки визначення валюти договору та платежу за зобов'язанням у прив'язці до іноземної валюти є порушенням прав споживача на отримання кредиту відповідно до законодавства в національній валюті України, права на отримання інформації щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, у відповідності з приписами ч.1, 2 с. 11 Закону України „Про захист прав споживачів". Крім зазначеного, положеннями ч. 5 ст. 1 вищенаведеного закону передбачено, що до договорів про надання споживчого кредиту мають застосовуватись положення даного закону про несправедливі умови в договорах, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. З матеріалів даної справи встановлено, що умовами кредитного договору та положеннями інших документів, що входять до його складу, передбачено визначення розміру щомісячних платежів шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, обмінного курсу банку чинного на момент виставлення боржникові рахунку. Наведена формула передбачає для боржника-споживача зміни у його щомісячних витратах з обслуговування зобов"язання за договором споживчого кредитування, а рахунки-фактури, приєднані до матеріалів справи, підтверджують фактичне збільшення витрат позивача (а.с. 28-49). Графік платежів за оспорюємим кредитним договором, незважаючи на валюту договору - українську гривню, визначено в іноземній валюті, доларах США, всупереч припису абзацу третього частини першої статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів". Вищенаведені обставини свідчать про те, що позивачем в силу статусу слабкої сторони, було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" договір споживчого кредитування, до якого, всупереч принципу добросовісності, було включено умови про визначення грошового еквіваленту суми кредиту та суми додаткового кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, зазначеному в договорі, відповідно до ст. 1.3. Загальних умов кредитування, які є несправедливими, оскільки мають своїм наслідком істотний дисбаланс прав та обов"язків на шкоду споживача. Положеннями ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливі положення договору, згідно з якими передбачаються зміни у будь-яких витратах за договором, можуть бути визнані недійсними, а якщо визнання положення недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача, договір може бути визнано недійсним у цілому. Статтею 8 Конституції України прописано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до принципу верховенства права , через призму ст. 3 Конституції України, людина та її права визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За визначенням Конституційного Суду України у постановлених ним рішеннях, верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змісом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності, тощо.Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується законодавством як однією з його форм, включаючи інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї, які легітимовані суспільством та відповідають ідеології справедливості. Зазначені принципии справедливості , добросовісності, рівності, співмірності та свободи у відносиних споживчого кредитування в певній мірі знайшли своє відображення у ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за приписами яких, неведений вище кредитний договір має бути визнаний недійсним в частині визначення грошового еквіваленту суми кредиту та суми додаткового кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США. Положеннями ст. 42, 92 Конституції України громадянам України гарантовано, що держава захищає права споживачів, здійснюючи контроль за якістю і безпечністю усіх видів послуг та встановлюючи законами України засади створення та функціонування грошового та кредитного ринків, має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг . Враховуючи те, що споживач фінансових послуг фактично є слабким суб»єктом економічних відносин , держава забезпечує його захист, а також рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Міжнародними актами, і зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів , серед яких визначено сприяння у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємств, яка негативно відбивається на споживачах. Хартією захисту споживачів, ухваленою 25 сесією консультативної асамблеї Европейського союзу у 1973 році за № 543, передбачено, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, оскільки споживачу під час укладення кредитного договору об»єктивно бракує знань для здійснення правильного вибору послуг із запропонованих на ринку та оцінки укладеного договору. Верховенство права, як принцип судочинства , визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Справедливим та ефективним повинен бути як судовий процес, так і результат судочинства. Оскільки суд першої інстанції на зазначені вище обставини належної уваги не звернув, невірно застосував норми матеріального права, рішення суду першої інстанції не можна вважати таким, що відповідає положенням ст. 212, 213 ЦПК України, воно підлягає скасуванню з постановленням апеляційним судом нового судового рішенні про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Кредитний договір № 50007581 від 25 лютого 2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 в частині визначення грошового еквіваленту суми кредиту та суми додаткового кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, зазначеному в договорі, відповідно до ст. 1.3. Загальних умов кредитування, графік погашення кредиту, як додаток до кредитного договору № 5007581 від 25 лютого 2013 року, та пункт 1.3.1 додатку до вказаного кредитного договору під заголовком „Загальні умови кредитування" мають бути визнані недійсними в силу положень ч. 1, 5 ст. 11, ч. 2, 4, 5 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів", ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст.215, 1054, 1056-1 ЦК України. Позовні вимоги ОСОБА_1 в іншій частині та в частині визнання недійсним договору застави транспортного засобу № 50007581 від 28 лютого 2013 року не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не наведено правових підстав для визнання недійсним договору споживчого кредитування, укладеного в національній валюті України та договору застави транспортного засобу, укладеного на забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов"язань за кредитним договором. Відповідно до приписів ч.1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги в сумі 2000 грн , а також на користь Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій в сумі 365 грн 40 коп. Керуючись ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст.215, ст. 524, 1054, 1056-1 ЦК України, ч. 1, 5 ст. 11, ч. 2, 4, 5 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів", ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, В И Р І Ш И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2015 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір №50007581 від 25 лютого 2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 в частині визначення грошового еквіваленту суми кредиту та суми додаткового кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, зазначеному в договорі, відповідно до статті 1.3. Загальних умов кредитування. Визнати недійсним графік погашення кредиту, як додаток до кредитного договору №50007581 від 25 лютого 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Порше Мобіліті" та ОСОБА_1, та його невід'ємну частину. Визнати недійсним пункт 1.3.1 додатку до кредитного договору №50007581 від 25 лютого 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Порше Мобіліті" та ОСОБА_1, під заголовком „Загальні умови кредитування" В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Мобіліті" відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Мобіліті" на користь ОСОБА_1 частково вартість витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, в сумі 2000 (дві тисячі) грн, на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій в сумі 365 (триста шістдесят п"ять) грн 40 коп. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів. Головуючий : Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/45972227
  4. Державний герб України Справа № 750/3715/15-ц Провадження № 22-ц/795/1273/2015 Категорія цивільна Головуючий у I інстанції - Логвіна Т. В. Доповідач - Євстафіїв О. К. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2015 року м. Чернігів АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі: головуючого - судді ОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3, при секретарі: ОСОБА_4, за участю: позивача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6, представників відповідача ТОВ «Порше Мобіліті» ОСОБА_7, ОСОБА_8, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання договору частково недійсним, в с т а н о в и в: У квітні 2015 р. ОСОБА_5 предявив позов до ТОВ «Порше Мобіліті», у якому просив визнати недійсним укладений ними 21.11.2012 р. договір кредиту № 50006745 в частині обовязку ОСОБА_5 повертати отримані в кредит кошти платежами у гривнях, розмір яких розраховано за відповідним обмінним курсом, який застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, що визначений відповідно до ст. 1.3 Загальних умов кредитування, які є додатком до цього договору, визнати недійсним графік погашення кредиту - додаток до цього ж договору, а також визнати недійсними статті 1.3, 1.3.1, 1.3.2 і 2.4 вищезгаданих умов кредитування. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до вказаного договору ОСОБА_5 отримав для придбання автомобіля у кредит кошти в сумі 61590 грн. 90 коп. і в сумі 28555 грн. 95 коп., які у договорі вказано в еквіваленті долара США 7529 доларів 45 центів і 3490 доларів 95 центів відповідно. Умовами договору передбачено, що: - договір між сторонами складає сам договір, Загальні умови кредитування і графік погашення кредиту (два додатки до нього), - усі платежі на погашення заборгованості за кредитом повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку в порядку, встановленому статтею 1.3 Загальних умов кредитування - за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до вказаного вище еквіваленту суми кредиту в доларах США. Тобто договором встановлено, що погашення заборгованості за кредитом здійснюється виключно в еквіваленті долара США - шляхом привязки розміру обовязкового щомісячного платежу у гривнях до відповідного курсу долара США, хоча кредит надано у гривнях. Такий механізм повернення кредиту в умовах девальвації гривні відносно долара США спричиняє різке збільшення розміру щомісячних платежів: він зріс з 1785 грн. 40 коп. до більш ніж 5000 грн. 00 коп., що суперечить ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і ст. 524 ЦК України. Оспорюваний договір фактично передбачає здійснення валютних операцій, а для їх здійснення необхідна наявність відповідної ліцензії та попередження позичальника про валютні ризики тощо. Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати дане рішення і постановити рішення про задоволення його позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до такого: - висновок суду про те, що умовами кредитного договору між сторонами суми погашення кредиту встановлено у гривнях, а не в іноземній валюті, суперечать змістові цього договору й додатків до нього. Так, у графіку погашення кредиту щомісячні платежі визначено виключно у доларах США. Крім того, у витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна розмір основного зобовязання ОСОБА_5 за даним договором вказано у доларах США, що повністю відповідає сумі, вказаній у договорі, - виставлені відповідачем позивачеві рахунки-фактури для оплати заборгованості за кредитом підтверджують незмінність суми щомісячного платежу у доларах США і суттєве його збільшення у гривневому еквіваленті, та підтверджують збільшення витрат на погашення кредиту, що свідчить про несправедливість умов договору, які оспорюються ОСОБА_5 До того ж, у цих рахунках-фактурах відсутня інформація, за яким курсом здійснюється конвертація вказаного в них у доларах США розміру щомісячного платежу у гривні. Це позбавляє позивача можливості перевірити правильність визначення розміру щомісячного платежу у гривнях і надає відповідачеві можливість маніпулювати розміром щомісячного платежу та можливість для відповідних зловживань. У такий спосіб відповідач поставив позивача у вкрай невигідне матеріальне становище, істотно порушивши принципи рівності сторін, добросовісності, розумності та справедливості й створивши суттєвий дисбаланс у відносинах між ними, - висновки суду про те, що позивач взяв на себе усі валютні ризики за укладеним з відповідачем кредитним договором, що позивач був попереджений про дані ризики та що він підписав Загальні умови кредитування, не відповідають змістові договору та всіх інших наявних у справі доказів, - зазначення у графіку погашення кредиту розміру місячних платежів у доларах США суперечить ст. 1054 ЦК України, т.я. ОСОБА_9 отримано кредит у гривнях, а тому його повернення теж має здійснюватися у гривнях. У судовому засіданні ОСОБА_9 та його представник підтримали апеляційну скаргу, а представники ТОВ «Порше Мобіліті» просили її відхилити за безпідставністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи рішення, що оскаржується, суд І інстанції виходив з того, що чинне законодавство не містить заборони на вираження у договорі грошових зобовязань в іноземній валюті, на визначення грошового еквівалента зобовязання в іноземній валюті та на здійснення перерахунку грошового зобовязання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України відносно іноземної валюти, що позивач погодився з усіма умовами кредитного договору шляхом їх підписання і взяв на себе усі валютні ризики, які виникають внаслідок застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу валют банку, та що позивач підписав Загальні умови кредитування, а отже він ознайомився з інформацією про кредит, передбаченою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», і з правилами надання відповідачем фінансових послуг. З такими висновками не погоджується апеляційний суд. Так, по справі встановлено наступне. З 02.07.2009 р. по цей час ТОВ «Порше Мобіліті» зареєстроване у встановленому законом порядку як фінансова установа, що підтверджується копіями свідоцтв відповідного змісту (а.с. 39-42). Згідно з укладеним 21.11.2012 р. ОСОБА_5 та ПрАТ «МЕТЕК» договором № 376076, останнє продало ОСОБА_5 автомобіль Volkswagen, моделі 6122G410, кузов № НОМЕР_1, рік випуску 2012. Остаточний розрахунок за цим договором з ПрАТ «МЕТЕК» за придбаний автомобіль у сумі 61590 грн. 90 коп. еквівалент 7529 доларів 45 центів США за комерційним курсом гривні до долара США, який вказано ТОВ «Порше Мобіліті» на своєму офіційному сайті, ОСОБА_5 зобовязався здійснити на підставі рахунку продавця шляхом отримання кредиту в ТОВ «Порше Мобіліті» протягом 2 банківських днів з дня отримання документів, необхідних для реєстрації автомобіля в органах ДАІ. Вищевказана сума остаточного розрахунку - 7529 доларів 45 центів США перераховується у гривні за комерційним курсом гривні до долара США, який вказано ТОВ «Порше Мобіліті» на своєму офіційному сайті на день здійснення ОСОБА_5 платежу; перерахунок валют здійснюється ПрАТ «МЕТЕК» у виставленому ОСОБА_5 рахунку на остаточну оплату вартості автомобіля. 21.11.2012 р. ТОВ «Порше Мобіліті» й ОСОБА_5 уклали кредитний договір № 50006745, додатками до якого є Загальні умови кредитування та графік погашення кредиту (їх копії на а.с. 3, 3 (зв.) - 7, 7 (зв.) - 8). Згідно з цим договором ТОВ «Порше Мобіліті» надало ОСОБА_5 кредит на 60 місяців у сумі 61590 грн. 90 коп., що є еквівалентом 7529 доларів 45 центів США, і додатковий кредит у сумі 28555 грн. 95 коп., що є еквівалентом 3490 доларів 95 центів США, під 9,90% (змінна ставка відповідно до ст. 2.3 Загальних умов кредитування). В даному договорі зазначено, що: - цільове призначення кредиту на придбання автомобіля VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1598 см3, рік випуску 2012, спосіб його надання - шляхом перерахування коштів на рахунок продавця ПрАТ «МЕТЕК» № 26001000002192 у ПАТ «Демарк», - цільове призначення додаткового кредиту оплата страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов кредитного договору, спосіб його надання - шляхом перерахування страхових премій рівними місячними платежами ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» на рахунок № 26501454, МФО 300335, - усі платежі за договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, який визначено відповідно до ст. 1.3 Загальних умов кредитування. Також у договорі зазначено, що таким курсом є курс ПАТ КІБ Креді Агріколь, У Загальних умовах кредитування, які є додатком до названого кредитного договору, зазначено таке: - сторони погоджуються, що кошти, які позичальником має бути сплачено у повернення кредиту та додаткового кредиту, відображають справедливу вартість кредиту та додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання кредитором очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі (п. 1.3), - розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невідємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених кредитором рахунків у гривні. При цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі. Позитивне або відємне значення різниці, що виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний кредитором, збільшиться більше, ніж на 2%, різниця, яка виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником. Додатково позичальник зобовязується компенсувати кредиторові витрати, повязані зі сплатою податку з доходів фізичних осіб (або іншого аналогічного податку), у звязку з виникненням у позичальника доходу, повязаного зі змінами курсу іноземної валюти, прийнятої сторонами у кредитному договорі, по відношенню до гривні (п. 1.3.1), - на часткову зміну зазначених вище положень кредитор матиме право вимагати, щоб платежі у погашення кредиту та додаткового кредиту були розраховані за обмінним курсом іншого банку замість обмінного курсу встановленого у договорі банку. Сторони погоджуються, що така вимога може бути поставлена на власний розсуд кредитором без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії кредитного договору, і для цього не вимагатиметься згода позичальника. Кредитор повинен повідомити позичальника про свій намір щодо зміни обмінного курсу за 7 робочих днів до дати відповідного платежу, який має бути сплачений позичальником. ОСОБА_6 обмінний курс, про який повідомить кредитор, в подальшому застосовуватиметься до усіх наступних платежів, які підлягають сплаті позичальником до того моменту, коли кредитор повідомить про інше у такому ж порядку. У випадку зміни обмінного курсу згідно з цим пунктом усі інші умови Загальних умов кредитування повинні у рівній мірі застосовуватися до нового обмінного курсу (п. 1.3.2), - у разі несплати позичальником платежів за новим обмінним курсом кредитор матиме право застосувати положення статті 3 умов («Порядок дострокового повернення кредиту»), - нарахування процентів здійснюється щомісячно, 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом «30/360» (з умовного розрахунку 30 календарних днів у місяці і 360 днів у році) відповідно до графіка погашення кредиту на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою відповідно до згаданого графіка. При цьому проценти не нараховуються за період з дати отримання кредиту і до першого календарного дня наступного місяця (п. 2.4). Вказаний кредит ТОВ «Порше Мобіліті» надано ОСОБА_5 у такий спосіб: - шляхом перерахування 26.11.2012 р. коштів у сумі 61590 грн. 90 коп. на рахунок продавця вищезгаданого автомобіля ПрАТ «МЕТЕК» № 26001000002192 у ПАТ «Банк «Демарк», МФО 353575, що підтверджено копією платіжного доручення ТОВ «Порше Мобіліті» № 50001307 від 26.11.2012 р. (а.с. 102), - шляхом здійснення щомісячних платежів ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» страхових премій відповідно до договору страхування, укладеного на виконання кредитного договору сторін від 21.11.2012 р. № 50006745 в частині надання ОСОБА_5 додаткового кредиту. Це підтверджено довідкою ТОВ «Порше Мобіліті» відповідного змісту (а.с. 97). У графіку погашення кредиту зазначено, що ОСОБА_5 має сплатити ТОВ «Порше Мобіліті» на погашення кредиту такі суми: - з грудня 2012 р. по червень 2013 р. 15 числа кожного з цих місяців по 218 доларів 27 центів США, - 15.07.2013 р. 343 долари 12 центів США, - з серпня 2013 р. по лютий 2014 р. 15 числа кожного з цих місяців по 215 доларів 31 цент США, - 15.03.2014 р. 257 доларів 09 центів США, - з квітня 2014 р. по грудень 2014 р. 15 числа кожного з цих місяців по 214 доларів 17 центів США, - 15.01.2015 р. 219 доларів 17 центів США, - з лютого по жовтень 2015 р. 15 числа кожного з цих місяців по 214 доларів 00 центів США, - з січня 2016 р. по жовтень 2017 р. 15 числа кожного з цих місяців по 218 доларів 27 центів США, - 15.11.2017 р. 218 доларів 17 центів США. У графіку також зазначено, що вартість послуг, повязаних з одержанням кредиту, укладенням договору, та орієнтовна сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки становить: разова комісія за надання кредиту 1539 грн. 77 коп. або 188 доларів 24 центи США, сума кредиту без урахування додаткового кредиту 61590 грн. 90 коп. або 7529 доларів 45 центів США, сума додаткового кредиту 5711 грн. 19 коп. або 698 доларів 19 центів США, сума процентів за користування кредитом (9,90%) 3349 грн. 14 коп. або 409 доларів 43 центи США, сума процентів за користування додатковим кредитом (9,90%) 47 грн. 12 коп. або 5 доларів 43 центи США. Копією витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 46675367 від 29.03.2015 р. (а.с. 26) підтверджено факт реєстрації ДП «Інформаційний центр» Мінюсту України приватного обтяження належного позивачеві автомобіля, обтяжувачем якого є ТОВ «Порше Мобіліті», яким забезпечено основне зобовязання ОСОБА_5 розміром 7529 доларів 45 центів США, строк виконання якого 15.11.2017 р. Згідно з рахунками-фактурами (їх копії на а.с. 21-25 (зв.), 69), на погашення кредитної заборгованості позивач мав сплатити відповідачеві такі суми: за грудень 2012 р. 1788 грн. 72 коп., за січень 2014 р. 1789 грн. 72 коп., за травень 2014 р. 2516 грн. 50 коп., за червень 2014 р. 2561 грн. 47 коп., за липень 2014 р. 2548 грн. 62 коп., за серпень 2014 р. 2659 грн. 99 коп., за вересень 2014 р. 2762 грн. 79 коп., за жовтень 2014 р. 2773 грн. 50 коп., за листопад 2014 р. 2773 грн. 50 коп., за грудень 2014 р. 3268 грн. 23 коп., за січень 2015 р. 3895 грн. 76 коп., за лютий 2015 р. 4322 грн. 80 коп., за березень 2015 р. 5350 грн. 00 коп. Сторони підтверджують, що позивач не має перед відповідачем заборгованості за кредитним договором, про який йдеться. За результатами планової виїзної комплексної перевірки ТОВ «Порше Мобіліті» Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за період діяльності товариства з 30.09.2010 р. по 30.09.2013 р. порушень з питань надання фінансових послуг не виявлено (копія витягу з акту відповідного змісту на а.с. 43-44). З встановленого апеляційний суд робить наступні висновки. Оскільки кредит позивачем отримано на придбання автомобіля і на сплату страхових платежів, то в силу абз. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» він є споживчим. ОСОБА_5 отримав у ТОВ «Порше Мобіліті» кредит у національній валюті України у гривнях. Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про захист прав споживачів» та параграфом 2 «Кредит» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 1054 цього параграфу, за кредитним договором кредитодавець зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. У частині 2 цієї статті зазначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Іншого в контексті спору між сторонами параграфом 2 не встановлено і з суті укладеного ними кредитного договору не випливає, у звязку з чим до спірних правовідносин апеляційний суд застосовує норми як цього параграфа, так і параграфа 1. Абзац 1 частини 1 ст. 1046 ЦК України приписує, що якщо за договором позики позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти, то позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Частина 1 ст. 1049 цього ж Кодексу приписує, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (у контексті спору між сторонами - грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Тож виходячи з норм ст. 1054, абз. 1 ч. 1 ст. 1046 і ч. 1 ст. 1049 ЦК України у їх сукупності, та з факту отримання позивачем від відповідача кредиту в гривнях, апеляційний суд доходить висновку про те, що позивач на виконання укладеного сторонами кредитного договору зобовязаний повернути відповідачеві отриману ним суму кредиту у гривнях, тобто 61590 грн. 90 коп. Зі змісту ч. 1 ст. 1054 і ст. 1056-1 ЦК України у їх взаємозвязку вбачається, що проценти за кредитним договором є похідною від основного зобовязання кредиту. Тобто розмір процентів за користування кредитом залежить (походить) перш за все від розміру отриманих у кредит коштів. Оскільки по даній справі встановлено, що ОСОБА_5 отримав у ТОВ «Порше Мобіліті» кредит у гривнях, то й проценти за користування ним він має сплачувати у гривнях. З викладеного випливає, що: - є такими, що суперечать ст. 1054, абз. 1 ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 і ст. 1056-1 ЦК України, положення укладеного ОСОБА_5 з ТОВ «Порше Мобіліті» кредитного договору № 50006745 від 21.11.2012 р. в частині обовязку ОСОБА_5 здійснювати платежі на його виконання у сумі, розрахованій за відповідним обмінним курсом гривні, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в розмірах 7529 доларів 45 центів США і 3490 доларів 95 центів США, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування, які є додатком до цього договору; - суперечать наведеним нормам права і пункти 1.3, 1.3.1, 1.3.2 цих умов, а також пункт 2.4 цих же умов в частині нарахування процентів за користування кредитом на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка повернення кредиту. Наведені у цьому абзаці положення кредитного договору порушують права позивача, т.я. згідно з ними всупереч ст. 1054, абз. 1 ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 і ст. 1056-1 ЦК України на позивача покладається обовязок повернути відповідачеві кредит у більшому розмірі, ніж він отримав, і сплатити проценти за користування кредитом у більшому розмірі, ніж він має їх сплатити. Тобто ці положення кредитного договору створюють істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду позивача. Отже вони суперечать і ч.ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Тож ці положення підлягають визнанню судом недійсними відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України. Разом з тим положення пункту 2.4 Загальних умов кредитування про періодичність нарахування процентів, про період, за який вони нараховуються, та про метод їх нарахування не суперечать нормам права, що регулюють спірні правовідносини. Отже вони не підлягають визнанню недійсними. Доводи ТОВ «Порше Мобіліті», з яких воно не визнає позов, апеляційним судом відкидаються, виходячи з такого: - твердження останнього про те, що воно правомірно, не порушуючи чинного законодавства, надає послуги з кредитування, не є вірним відносно прав та обовязків сторін, і спростовується описаними вище доказами. Посилання товариства на акт планової виїзної комплексної перевірки його діяльності Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за період з 30.09.2010 р. по 30.09.2013 р. не можна використати як доказ незаконності вимог позивача, т.я. з наданого суду витягу з цього акту не вбачається, що спірні правовідносини між сторонами були предметом перевірки цієї комісії, - статті 524 і 533 ЦК України містяться у його главі 48 «Виконання зобовязання» розділу І «Загальні положення про зобовязання» книги пятої «Зобовязальне право». Тобто ці статті є загальними нормами відносно спеціальних норм як статей 1046, 1049, 1054 і 1056-1 цього Кодексу, так і відносно Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки ці спеціальні норми спірні правовідносини між сторонами регулюють інакше, ніж ст.ст. 524 і 533 ЦК України, то для вирішення справи підлягають застосуванню саме спеціальні, а не загальні, норми. Отож посилання ТОВ «Порше Мобіліті» на ст.ст. 524 і 533 ЦК України як на підставу для відмови у задоволенні позову є юридично неспроможним; ст. 525 ЦК України спірні правовідносини не регулює і порушення її приписів у ході розгляду справи не встановлено, - саме по собі те, що кредитний договір між сторонами укладено без застосування насильства, обману чи зловживання довірою, і що підписом у цьому договорі позивач підтвердив факт розяснення йому умов кредитування, на суть спору між сторонами не впливає. Також не впливає на суть спору між сторонами і те, що розрахунки згідно з договором здійснюються у гривнях, т.я. по справі встановлено, що розмір платежів, які сплачує ОСОБА_5 у повернення кредиту, визначається у гривні, але в еквіваленті долара США на день укладення договору, виходячи з еквівалентів платежів у доларах США, вказаних у графіку погашення кредиту, на момент виставлення рахунку, за обмінним курсом банку, зазначеного у договорі, - твердження ТОВ «Порше Мобіліті» про те, що коригування суми процентів виходячи з гривневого еквіваленту долара США відповідає принципам справедливості й добросовісності, суперечить наявним у справі та описаним вище доказам. Посилання відповідача на те, що коригування суми процентів у вказаний спосіб здійснюється, серед іншого, і в інтересах позивача, є голослівним. Наявні у справі докази не підтверджують доводи відповідача про те, що таке коригування не призводить до додаткових витрат позивача. Також суперечить наявним у справі доказам і посилання товариства на відсутність істотного дисбалансу договірних прав і обовязків сторін, - практикою розгляду місцевими, апеляційними судами й касаційним судом України спорів між ТОВ «Порше Мобіліті» та його позичальниками апеляційний суд не може керуватися в силу ст. 2 ЦПК України. Таким чином, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з постановленням рішення про визнання недійсними: - укладеного сторонами кредитного договору в частині обовязку ОСОБА_5 здійснювати платежі на його виконання у сумі, розрахованій за відповідним обмінним курсом гривні, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в розмірах 7529 доларів 45 центів США і 3490 доларів 95 центів США, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування, які є додатком до цього договору, - пунктів 1.3, 1.3.1, 1.3.2 вказаних умов в цілому та пункту 2.4 цих же умов в частині нарахування процентів за користування кредитом на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка повернення кредиту. У задоволенні решти позову слід відмовити з вже наведених вище мотивів. Апеляційний суд вважає за необхідне вирішити справу як на підставі наданих суду І інстанції доказів, так і на підставі наявних у справі доказів, т.я. всі вони мають виключне значення для справи. У порядку ч. 5 ст. 88 ЦПК України з ТОВ «Порше Мобіліті» до бюджету належить стягти судовий збір у сумі 365 грн. 40 коп. - пропорційно до задоволеної частини вимог і за ставками судових витрат, що встановлені п/п п/п 2, 8 п. 1 ч. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 307, 309 ч. 1 п. 4, 314, 316 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково, рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 травня 2015 року скасувати, позов задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 50006745, укладений 21 листопада 2012 року між ОСОБА_5 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», в частині обовязку ОСОБА_5 здійснювати платежі на його виконання у сумі, розрахованій за відповідним обмінним курсом гривні, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в розмірі 6160 доларів 46 центів США, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування, які є додатком до цього договору. Визнати недійсними пункти 1.3, 1.3.1, 1.3.2 Загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору № 50006745, укладеного 21 листопада 2012 року ОСОБА_5 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті». Визнати недійсним пункт 2.4 Загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору № 50006745, укладеного 21 листопада 2012 року ОСОБА_5 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», в частині нарахування процентів за користування кредитом на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка повернення кредиту. У задоволенні решти позову відмовити. Стягти з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» 365 (триста шістдесят пять) грн. 40 коп. судового збору на розрахунковий рахунок № 31210206780002 (код бюджетної класифікації 22030001), отримувач УК у м. Чернігові/ м. Чернігів/ 22030001, код ЄДРПОУ 38054398, банк одержувача - ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але воно може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий:Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/47102957
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 жовтня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора м. Івано-Франківська в інтересах ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінстандарт», приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про визнання договорів недійсними та стягнення коштів за заявою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, в с т а н о в и л а: У березні 2014 року заступник прокурора м. Івано-Франківська в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінстандарт» (далі ТОВ «Укрфінстандарт»), приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ПрАТ «СК «ВУСО») про визнання договорів недійсними та стягнення коштів. Зазначав, що 23 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Укрфінстандарт» було укладено договір про надання послуг системи «Укрфінстандарт» НОМЕР_1, за умовами якого ОСОБА_1 стала учасником зазначеної системи послуг, взяла на себе зобов’язання здійснювати щомісячні внески та отримати право безвідсоткової позики, а відповідач взяв на себе зобов'язання забезпечити обслуговування учасників системи послуг, акумулювати кошти від учасників системи (замовників), організовувати та проводити розподіл грошового фонду замовників, здійснити надання безвідсоткової позики на користь замовників тощо. На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатила вступний внесок у сумі 3 тис. грн, а в подальшому внесла чергові платежі на суму 855 грн 56 коп., а також 23 серпня 2013 року уклала договір добровільного страхування від нещасного випаду НОМЕР_2 на суму позики, яку вона мала б отримати, та внесла страховий платіж у розмірі 750 грн. Посилаючись на те, що договір укладено всупереч вимогам закону, оскільки здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб потребує отримання відповідної ліцензії, а ТОВ «Укрфінстандарт» такої ліцензії не має, умови договору є несправедливими, укладені з використанням нечесної підприємницької практики, прокурор просив визнати цей договір недійсним. Оскільки відповідно до статті 548 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, прокурор у зв’язку з цим просив також визнати недійсним договір добровільного страхування від нещасного випадку. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 4 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2014 року, позов заступника прокурора м. Івано-Франківська в інтересах ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним договір про надання послуг (з додатками) від 23 серпня 2013 року НОМЕР_1, укладений між ТОВ «Укрфінстандарт» та ОСОБА_1; стягнуто з ТОВ «Укрфінстандарт» на користь ОСОБА_1 7 555 грн 56 коп.; визнано недійсним договір добровільного страхування від нещасного випадку від 23 серпня 2013 року НОМЕР_2, укладений між ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_1; стягнуто з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 750 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року касаційну скаргу ПрАТ «СК «ВУСО» відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року ПрАТ «СК «ВУСО» порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та ухвалення нового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 546 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПрАТ «СК «ВУСО» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2014 року. ПрАТ «СК «ВУСО» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти таке, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Ухвалюючи рішення про задоволення позову заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах ОСОБА_1 та визнаючи правочини недійсними, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з того, що договір про надання послуг від 23 серпня 2013 року НОМЕР_1, укладений між ТОВ «Укрфінстандарт» та ОСОБА_1, суперечить частині другій статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки товариство статусу фінансової установи не набувало, ліцензії на надання фінансових послуг не отримувало, а також вимогам статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вчинені з використанням нечесної підприємницької практики умови договору є несправедливими. Одночасно недійсним визнано й договір добровільного страхування від нещасного випадку, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «ВУСО», оскільки з урахуванням установлених під час розгляду справи обставин , умов оспорюваних договорів та наявних доказів суд дійшов висновку, що його було укладено на забезпечення виконання обов’язків ОСОБА_1 за основним договором, а відповідно до вимог частини 2 статті 548 ЦК України недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. На відміну від висновків, що містяться в оскаржуваному судовому рішенні у справі, яка переглядається в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2014 року, на яку посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 546 ЦК України, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, яким не встановлено підстав для визнання недійсним договору про надання послуг. Крім того, забезпечувальний відносно основного договору характер договору добровільного страхування не передбачений ні законом, ні договором, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи свою заяву про перегляд судового рішення, суди встановили різні фактичні обставини, що не вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 546 ЦК України. За таких обставин, які свідчать про те, що наведене заявником судове рішення не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою немає підстав. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтями 355, 3602, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/14BFEE48BACA4D34C2257EDD004975E6
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/49506538 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 серпня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Корчевного Г.В., суддів: Слободянюк С.В., Крижанівської Г.В., при секретарі Івченко О.М., Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» Караченцева Артема Юрійовича на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору, договору про забезпечення вимог іпотекодержателя, - УСТАНОВИЛА: Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору, договору про забезпечення вимог іпотекодержателя. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» Караченцев А.Ю. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 21 липня 2015 року, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Унікальний номер справи: 760/13408/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11979/2015Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Л.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржувана ухвала є безпідставною, незаконною та необґрунтованою, та постановлена з грубим порушенням норм процесуального права. Як на підставу скасування ухвали суду зазначає, що постановляючи ухвалу, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до ст. 109 ЦПК України вказаний позов повинен розглядатися судом за місцем реєстрації юридичної особи - відповідача, а саме Подільським районним судом міста Києва. Суд першої інстанції постановляючи ухвалу про відкриття провадження, виходив з того, що інформація, вказана позивачем у позовній заяві, свідчила про те, що позивач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, яка відноситься до Солом'янського району м. Києва. Разом з тим, позов подано на підставі Закону України «Про захист прав споживачів». Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки згідно ч. 3 ст. 122 ЦПК України якщо за результатом отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі п.4 ч. 3 ст. 121 цього Кодексу. Пункт 34 Постанови Вищого спеціалізованого суду України № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» передбачає, що питання про підсудність справ визначається ЦПК, зокрема: розділом II - щодо справ наказного провадження; главою 1 розділу III - щодо справ позовного провадження; розділом IV - щодо справ окремого провадження; розділами VI, VII - щодо заяв (скарг) стягувача, боржника, інших учасників виконавчого провадження, заяв (подання) державного виконавця з питань, пов'язаних з виконанням судових рішень; главами 1 і 2 розділу VII-1 - щодо заяв про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів; главами 1 і 2 розділу VIII - щодо клопотань про визнання, звернення до виконання рішень іноземних судів; статтею 404 - щодо заяв про відновлення втраченого судового провадження; статтею 414 - щодо справ за участю іноземних осіб. Якщо інше не встановлено ЦПК, позови пред'являються: до фізичної особи - до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування; до юридичної особи - за її місцезнаходженням (стаття 109 ЦПК), яке стосовно фізичної особи визначається відповідно до положень статті 29 ЦК і статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а щодо юридичної особи - за положеннями статті 93 ЦК. Разом з тим, у відповідності до ст. 110 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Таким чином, вказані у апеляційній скарзі доводи апелянта не мають правових підстав, оскільки позивач є належним чином зареєстрованим у Солом'янськомурайоні м. Києва. Отже, суд першої інстанції вірно відкрив провадження в справі, відтак підстави для скасування ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року відсутні. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 312-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, судова колегія,- У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» Караченцева Артема Юрійовича - відхилити. Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року - залишити без змін. Ухвала набирає чинності негайно, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді:
  7. http://antiraid.com.ua/news/22791-ukrainczam-razreshili-ne-platit-po-perekuplennym-kreditam.html Как я понимаю,можно теперь запросто послать Кредитинов куда подальше, тем более,что доказательств права требования от меня долга они так и не предоставили. Но как снять с реестра обтяжень квартиру, чтобы уже вздохнуть свободно? Какова разумная последовательность действий? Что скажете,уважаемые специалисты по данному вопросу?
  8. Здравствуйте. Помогите вот в каком вопросе, пожалуйста Банк подал в суд. Но.. как выяснилось, жена не давала согласия ни при подписании самого кредитного договора (автомобиль), ни в договоре о залоге нет письменного согласия. Банк к иску таковых документов не приложил, но и договор залога тоже чего-то не приложил.. И в требованиях о взысканиях на автомобиль ни слова.. Только о деньгах речь идет.. так вот встал такой вопрос.. что делать?? к кому не обращусь - везде разные мнения.. мне подавать встречный иск или жене подавать отдельный иск.. Или как вообще поступить..
  9. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2010 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Гончара В.П., Кузнєцова В.О., - розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «ОТП Банк», ОСОБА_6, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, ОСОБА_8, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, за касаційною скаргою ПАТ «ОТП Банк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір споживчого кредиту № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 визнати недійсним договір іпотеки (майнова порука), укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладенні між ОСОБА_6 та ПАТ «ОТП Банк» 17 травня 2008 року. Визнано недійсним Договір іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року. В порядку застосування недійсності Договору іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року, виключено з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію Договору іпотеки № МL, 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № МL 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року. У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судом установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишити без зміни. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: В.П. Гончар В.О. Кузнєцов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13146962
  10. Державний герб України Придніпровський районний суд м.Черкаси Справа № 711/4575/14-ц Провадження №2\711\1652\14 РІШЕННЯ \заочне\ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2014 року Придніпровський районний суд м . Черкаи в складі : - головуючого - Клочко О.В. - при секретарі - Туз Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м . Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору, змін та доповнень до нього , а також договору іпотеки недійсними - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору , змін та доповнень до нього та договору іпотеки недійсними. Свої доводи мотивує тим , що 14.12.2007 року між ним, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945. Відповідно до п. 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а він зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Пунктом 1.3 договору визначено його зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних. При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк». Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору , 14.12.2007 року між ним та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2. За цим іпотечним договором він передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м . Черкаси. Також, заявник вказує, що до укладення даного кредитного договору з АКБ «ТАС-Комерцбанк» ( на теперішній час - ПАТ «Сведбанк») він у період з 2005 по 2008 роки мав правовідносини з різними банківськими установами, уклав з ними багато договорів та являвся добросовісним платником за цими договорами, про що свідчать копії документів з банківськими установами - ВАТ «Кредобанк», «Індекс Банк», «УкрСиббанк» та «ТАС-Комерцбанк». По кредитному договору від 14.12.2007 року ним також виконано зобов'язання. Так, ним та банком в повному обсязі було виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а ним виведено предмет іпотеки , а саме , готельно - ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість. Проте , через декілька місяців його викликали до керівництва Черкаського відділення АКБ «ТАС - Комерцбанк», де в усній формі йому було повідомлено , що вони не мають можливості надавати йому наступні транші грошових коштів в кредит, оскільки в договорі маються певні неточності, які унеможливлюють здійснення перерахунок коштів. При цьому , надали йому на підпис зовсім інший кредитний договір, але також за № 2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року. Цей договір він підписав, оскільки йому терміново потрібні були кошти, а оформлювати кредит в іншій банківській установі він не побажав, так як це потребувало б значного часу. Згодом , в подальшому він виявив, що обидва договори мали однакові реєстраційні номери, дату їх укладення, але перший договір був укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» з ним, як з фізичною особою, а інший договір, як із приватним підприємцем. Після того, як правонаступником став ПАТ «Сведбанк» кошти в кредит він не отримував. В послідуючому , на його звернення до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір. При цьому, фактично змусили його укласти ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС- Комерцбанк». Зміни до договору з ним не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище. Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово: 1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору № 2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою). Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено. 2) 27.07.2009 року - ним підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюватися шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця. Крім цього , у цей же день між ним та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки. 3) 28.07.2009 року - він також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4. Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для нього обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом. 4) 17.09.2009 року - ним підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5. Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом. Після того , як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору , він в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те , що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню. Таким чином , відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення. Також, позивач у своєму позові вказує, що вищевказане невиконання ПАТ «Сведбанк» зобов'язань за кредитним договором, призвело до того , що 22 червня 2010 року його за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Також, його не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів. Разом з тим , йому відомо , а саме , з листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року про те , що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи». При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, він отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання його банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи». На цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи». Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року. Відповідно до вказаних рішень судів, оригінали платіжних документів він не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та порушено ряд кримінальних проваджень. Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях - не прийняті. Оскільки кредитні договори та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства, під обманом та спрямовані на порушення його прав, як споживача, вважає, що вони є недійсними. Крім того, вважає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки він є фізичною особою, яка придбала продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Також, продукт, що набувається, тобто кредит, який є предметом договору, відповідає ознакам продукту передбаченого вказаним Законом та до спірних правовідносин має застосовуватися саме Закон України «Про захист прав споживачів», що відповідає положенням і Рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року . Про порушення істотних умов правочину, а також про обставини обману , йому стало відомо із постанови Господарського суду Черкаської області від 15.08.2013 року. Вважає, що зміст спірного кредитного договору та внесені зміни та доповнення суперечать актам цивільного законодавства та є недійсним, так як не містять в собі детальний розпис загальної вартості кредиту , що не узгоджується із положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168. Так, відповідно до п. 3.1 Правил визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково - касове обслуговування, здійснення валютно - обмінних операцій, юридичне оформлення , тощо. Крім того, як зазначено у п. 3.3 вищевказаних Правил, банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Також, відповідно до додатку №1 до договору «Графік погашення кредиту» - не визначено , яку суму коштів він має сплачувати на погашення тіла кредиту та яку суму - на сплату процентів за користування кредитом. Також в договорі та в додатках до нього не зазначається за яким курсом та в якій валюті він має сплачувати кредит. Також, вважає, що відповідачем допущено порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося в тому , що його не повідомлено та йому не доведено: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту , варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, необхідність здійснення оцінки майна, та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, тощо. Також, вважає, що відповідачем допущено порушення його прав, визначених ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він не отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію , яким є кредит. Відповідачем допущено істотне порушення його прав, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання споживачу повної, своєчасної, достовірної інформації про послугу, яка є предметом договору. За таких обставин , він не мав можливості належним чином оцінити властивості такої фінансової послуги та можливі негативні наслідки. Також, вважає, що відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір від 14.12.2007 року, сам договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання йому кредиту в іноземній валюті та ці обставини є порушенням ч.5 ст. 203 ЦК України. Також, вважає, що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року , а крім того, невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, є прямим умислом , та свідчить , що договір вчинено під впливом обману. Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Також, вважає, що станом на 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» за умовами кредитного договору № 2301/1207/88 - 945 не мав права надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі у відповідності до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, відповідач не зазначив, що він має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій. Також, він не є суб'єктом валютного ринку України та він не підписував договір на розміщення коштів на депозитному рахунку. З часу укладення договору по теперішній час зріс курс \ співвідношення \ української гривні до американського долара та відбулася істотна зміна обставин валютного кредитного договору, що він не міг передбачити. Відповідач , надавши кредит в іноземній валюті ( в доларах США), переклав всі ризики, пов'язані із знеціненням національної валюти на нього , як на споживача. Крім того : - йому не був вручений оригінал другого примірника договору, чим порушено п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» - договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - відсутні умови про відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - вважає, що спірний кредитний договір є несправедливим та відповідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. На його погляд, наявні всі підстави для визнання в судовому порядку кредитного договору недійсним на підставі ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Отже, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним. Просив суд : - визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ним та АКБ «ТАС- Комерцбанк» \ правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк»\ , а також: - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк») - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року. Також, просив суд виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року,а саме: готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси АДРЕСА_1. В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився , надавши письмову заяву від 11.07.2014 року про те , що позовні вимоги підтримує, справу просив суд розглядати у його відсутність. Також, представник позивача - адвокат ОСОБА_3 надав суду заяву від 11.07.2014 року про те , що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує, справу просив суд розглядати також у його відсутність, як представника. Представник відповідача - ПАТ «Сведбанк» також до суду не з'явився , причин неявки не надав, незважаючи на те , що належним чином , у відповідності до ЦПК України повідомлений судом про день і час розгляду справи, чому підтвердження поштові рекомендовані повідомлення, які долучені до справи. У відповідності до ч.4 ст.169 ЦПК України , якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів \ постановляє заочне рішення \ . Дослідивши письмові матеріали справи та обставини , які викладені у позовній заяві, суд вважає, що за таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення. Відповідач жодного разу до суду на повідомлення не відреагував та не надав письмових заперечень на даний позов, обставини укладення договору та змін і доповнень до нього не роз'яснив, не виклав своє бачення щодо даного позову. Виходячи з наданих письмових матеріалів, вбачається , що 14.12.2007 року між ОСОБА_1, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945. Відповідно до п. 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а ОСОБА_1 зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних. При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше, ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк». Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору , 14.12.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2. За цим іпотечним договором ОСОБА_1 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м . Черкаси. Вбачається , що ОСОБА_1 та банком в повному обсязі виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а позивачем ОСОБА_1 виведено предмет іпотеки , а саме , готельно-ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість. Також, встановлено , що між сторонами , в послідуючому, було укладено рід змін та доповнень до кредитного договору за обставин , викладених в позовній заяві ОСОБА_1, що потягло порушення прав позивача. Встановлено , що позивач ОСОБА_1 підписав договір №2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року. Також, відповідно до обставин справи , після того , як правонаступником став ПАТ «Сведбанк», кошти в кредит позивач не отримував. В послідуючому , на звернення позивача до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір. При цьому, встановлено , що фактично з позивачем було укладено ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС-Комерцбанк». Згідно до позовної заяви , вбачається, що зміни до договору з позивачем ОСОБА_1 не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище. Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово: 1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою). Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено. 2) 27.07.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюється шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця. Крім цього , у цей же день між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки. 3) 28.07.2009 року - ОСОБА_1 також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4. Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для позивача обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом. 4) 17.09.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5. Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом. Після того , як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору , ОСОБА_1 в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те , що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню. Тобто, відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення. 22 червня 2010 року позивача за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Також, позивача не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів. З листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року позивач ОСОБА_1 дізнався про те , що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи». При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, позивач отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання ОСОБА_1 банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи». Вбачається , що на цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи». Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року. Також, встановлено , що позивач ОСОБА_1 у відповідності до вказаних рішень судів оригінали платіжних документів не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та у зв'язку з цим порушено ряд кримінальних проваджень. Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях ще не прийняті. Дослідивши надані письмові матеріали справи та викладені в позовній заяві обставини щодо укладення кредитного договору, послідуючі дії сторін, направлені на внесення змін та доповнень до цього договору, вбачається, що кредитний договір , а також зміни та доповнення до нього та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства та спрямовані на порушення прав ОСОБА_1, як споживача. В даному конкретному випадку кредитний договір є договором про надання банком фінансової послуги - споживчого кредиту. Правовідносини , які виникають на підставі такого договору регулюються ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» , Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», постановою Національного Банку України від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", іншими нормативно - правовими актами. А тому, посилання позивача в заяві на те , що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України «Про захист прав споживачів», суд вважає обґрунтованим. Відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року за №5, при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним судом мають враховуватися вимоги, додержання яких є необхідних для чинності правочину, зокрема ЦК \ ст.ст.215,1048-1052,1054,1055 \, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». \ п.14 постанови \ . Також, відповідно до вказаної постанови , суди мають з'ясувати виконання банком положень ст.ст.11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3,8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №54\13808 \ щодо укладення договір, укладених після набрання постановою чинності \, де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. Відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок тяжкої обставини, є оспорюваним. Позивач у своєму позові , як на правову підставу позовних вимог, посилається на ст.230 ЦК України, оскільки вважає, що дійсно, він, як сторона за кредитним договором ,введений іншою стороною в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. \ п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».\ Так, суд вважає обґрунтованими посилання ОСОБА_1 у позовній заяві про те , що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. У відповідності до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Станом на час підписання договору - 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» відповідно до умов кредитного договору № 2301/1207/88-945 не мав право надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі відповідно до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в кредитному договорі не зазначив, що має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на вчинення валютних операцій. Видача готівки іноземної валюти фізичним особам проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків, а тому, видача позивачу кредиту у готівковій іноземній валюті не відповідає вказаним вимогам Закону. Згідно позовної заяви ОСОБА_1, вбачається , що сторони не підписували договір на розміщення коштів на депозитному рахунку , у позивача ОСОБА_1 не був відкритий поточний рахунок, а тому , він не був суб'єктом валютного ринку України та являвся лише клієнтом банку. Крім того, суд враховує і посилання позивача на обставини щодо суттєвого підвищення курсу долару США по відношенню до національної валюти , що може бути кваліфіковано як істотна зміна обставин валютного кредитного договору. Згідно до позову , вбачається , що позивач ОСОБА_1 у момент укладення договору виходив з того, що не відбудеться різка зміна співвідношення гривні з валютою кредиту. В разі, якщо б він міг передбачити таку різку зміну, то не укладав би договір на таких умовах, а укладав кредит в національній валюті. Також, є суттєвими та обґрунтованими є і посилання позивача на обставини того, що подальше виконання договору в умовах зростання офіційного та комерційного курсу долара США по відношенню до української гривні, приведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін та позбавить його того, на що він розраховував при укладенні договору з банківською установою. Надавши кредит в доларах США, банківська установа тим самим переклала всі ризики із знеціненням національної валюти на позивача, тобто, внесено у договір такі положення, які завідомо є невигідними для нього, як споживача. Також, суд враховує і інші обставини , на які посилається позивач, як на підстави своїх вимог , а саме , про те , що : - після підписання кредитного договору ОСОБА_1 не був вручений оригінал його другого примірника, цим самим допущено порушення п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». - договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». - в договорі відсутні умови, які б регулювали відповідальність відповідача - банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». - банк включив в договір незаконні умови, які прямо порушують законодавство про захист прав споживачів та створюють дуже несприятливі умови для позичальника, переконавши та запевнивши позивача , що договір складено правильно, хоча позивачу не було надано всієї необхідної інформації про умови кредитування, яка має бути надана відповідно до вимог законодавства про захист прав споживачів. - відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. - відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Згідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. - відповідач - банк свідомо спонукав позивача на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах, які істотно порушують баланс договірних прав та обов'язків на корить банку. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що визначено ст.627 ЦК України. Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 217 ЦК України, якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаним судом недійсним у цілому. Таким чином, враховуючи вищенаведене , суд вважає, що наявні всі підстави для визнання судом на підставі ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитного договору недійсним. Відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. А тому, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним. У зв'язку з тим , що позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, підтверджені документально, має бути виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88 - 945 - І від 14.12.2007 року, а саме, готельно-ресторанний комплекс за адресою - м. Черкаси АДРЕСА_1. На підставі вищенаведеного , ст.ст.11,60, 213-215, 88, 224 ЦПК України , керуючись ст.ст. 202, 203, 215 -217, 230, 236, 548, 627 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", суд - В И Р І Ш И В : Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС- Комерцбанк», правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк». Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк»). Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року. Виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88.-.945.-.І від 14.12.2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси, АДРЕСА_1. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у розгляді справи , але не були присутні при проголошенні судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу на протязі десяти днів з дня отримання копії рішення. ГОЛОВУЮЧИЙ КЛОЧКО О.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39886737
  11. Державний герб України Провадження №2/522/6358/13 Справа №522/1937/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 30 травня 2013 року, Приморський районний суд міста Одеси у складі: головуючого - судді Турецького О.С., при секретарі Гасуляк С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду міста Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, уточненим 30.05.2013 року, до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів, вказуючи на те, що 02.11.2006 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено Кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) (далі Кредитний договір). Відповідно до Кредитного договору, Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США, під 10,30% річних. 23.10.2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» уклали договір про надання споживчого кредиту № 11239441000 (далі Договір про надання споживчого кредиту), відповідно до якого, Банк зобовязався надати позивачу грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США під 13,40% річних. Вказані вище Договори були забезпечені Договором поруки з ОСОБА_3 (далі Поручитель). Відповідно Договору поруки, Поручитель поручається перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитних договорів. Також в забезпечення виконання зобовязань, ОСОБА_1 передав, а Банк прийняв в іпотеку земельну ділянку, загальною площею 0,1439 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Кредитні договори передбачають, що кредит видається в іноземній валюті доларах США та розрахунки між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 мають здійснюватися в тій самій валюті, доларах США. Тобто, вказані вище кредити носили споживчий характер та іноземна валюта була видана ОСОБА_1 для споживчих цілей. Посилаючись на те, що порядок погашення кредиту не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України, позивач просив суд визнати Кредитний договір №925-7 ДОУ 1 Н від 02.11.2006 року та Договір про надання споживчого кредиту №1123944100 від 23.10.2007 року недійсними та виключити запис з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки. До судового засідання сторони не зявилися, від представника позивача ОСОБА_4 надійшла заява, про розгляд справи в його відсутність, уточнені позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує. Представники відповідачів та третя особа до судового засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, клопотань, доказів чи заперечень на позов до суду не надавали, про причини неявки в судове засідання суд не повідомляли. ОСОБА_5 ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності відповідачів. Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість задоволення позову, виходячи із нижче викладених підстав. Як випливає з матеріалів справи, 02.11.2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000). Відповідно до Кредитного договору, Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США, під 10,30% річних. 23.10.2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» уклали договір про надання споживчого кредиту №11239441000, відповідно до якого банк зобовязався надати позивачу грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США під 13,40% річних. Вказані вище Договори були забезпечені Договором поруки з ОСОБА_3 (далі Поручитель). Відповідно Договору поруки, Поручитель поручається перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитних договорів. Також в забезпечення виконання зобовязань, ОСОБА_1 передав, а Банк прийняв в іпотеку земельну ділянку, загальною площею 0,1439 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Істотна умова договору (порядок погашення кредиту) - не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України. ОСОБА_5 з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. ОСОБА_5 п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007р. і зареєстрованих Міністерством юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923: фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ, банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26..., «кошти клієнтів банку», згідно з «Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. ОСОБА_5 НБУ «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» АКІБ «УкрСиббанк» мав право відкривати і вести поточні рахунки клієнтам та надавати валютні кредити. Тобто, глава 72 ЦК України, Банківська ліцензія та письмовий Дозвіл на здійснення валютних операцій суворо регламентують механізм операцій банку з валютними цінностями. Іншими словами, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в готівковій іноземній валюті є: 1. Відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит; 2. Перерахування на поточний рахунок клієнта суми безготівкового кредиту у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку Банку; 3. Видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України»,затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто - за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта в рамках касового обслуговування поточного рахунку, відкритого клієнту у банку на підставі Договору банківського рахунку, як це передбачено главою 72 ЦК України, ОСОБА_5 пункту 3 глави 2 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003р.за № 768/8089 приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами: - за заявою на переказ готівки: від юридичних осіб-резидентів та представництв-нерезидентів - для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності - для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту - суб'єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних осіб - на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі. Тобто, за Заявою на переказ готівки фізична особа може внести готівку іноземної валюти до каси банку виключно для зарахування на її поточний рахунок. Іншого способу внесення готівки іноземної валюти за таким касовим документом - не існує. Відповідно пункту 2.2 розділу 2 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ №495 від 20.10.2004р., та зареєстрованої Міністерством юстиції України 08 листопада 2004р. за №1425/10024 операції з приймання готівки в національній та іноземній валютах від клієнтів через каси банків України відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних прибуткових касових документів, визначених Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 N 337 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за № 768/8089 (із змінами) (далі - Інструкція про касові операції), такими бухгалтерськими проводками: приймання готівки від фізичних осіб для зарахування на поточні, вкладні (депозитні) рахунки: Дебет-1001, 1002; Кредит - 2620, 2625, 2630, 2635. Таким чином, з врахуванням положень Генеральної ліцензії (письмового Дозволу НБУ з Додатком на право здійснення операцій з іноземною валютою) та положень правил ведення касових операцій і, відповідно, правил відображення таких операцій в бухгалтерському обліку в банках України, встановленому законом, погашення кредиту в іноземній валюті можливо виключно з використанням поточного рахунку клієнта, відкритого йому в установі банку на підставі договору банківського рахунку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Поточними рахунками клієнта, згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 є рахунки 2620, що призначені для обліку коштів клієнта. Разом з тим, пунктом 1.2.2. оскаржуваного Кредитного договору № 925-7 ДОУ 1 Н передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок №2233, відкритий у АКІБ «УкрСиббанк», а проценти, згідно п. 1.3.4 - на рахунок № 2238. ОСОБА_5 Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 зазначений рахунок є 2233 - довгострокові іпотечні кредити, що надані фізичним особам; - 2238 - нараховані доходи за іпотечними кредитами, що надані фізичним особам. ОСОБА_5 «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493, п. 1.8. - Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Договору на обслуговування рахунку № 2233 та № 2238 між Банком та Позичальником - не укладалося, вказаний рахунок - не є рахунком клієнта. Разом з тим, Договором про надання споживчого кредиту № 11239441000 взагалі не передбачено порядок виконання його умов, не вказаний рахунок. Оскільки, як зазначалося вище, суб'єктна дієздатність Банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку і в частині операцій з готівковою іноземною валютою банку було надано право лише на ведення рахунків клієнтів, відтак банк не мав права на використання транзитних рахунків на приймання від фізичних осіб готівки іноземної валюти на рахунок, відмінний від поточного, оскільки це є грубим порушенням Генеральної ліцензії банку, Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України. Таким чином, судом встановлено, що умови Кредитного договору № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) та Договору про надання споживчого кредиту № 11239441000, укладених між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» суперечать встановленому чинним законодавством порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, положенням Генеральної ліцензії банку, що дозволяла йому проведення операцій з іноземною валютою, Декрету Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання та валютний контроль» та є недійсними, оскільки не відповідає вимогам ст.203 ЦК України. Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Оскільки Генеральна ліцензія, як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993р., проте ні банк, а ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у строгій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. ОСОБА_5 частини другої вказаної статті, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Порядок погашення кредиту - є істотною умовою договору, оскільки істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. АТ «УкрСиббанк» є юридичною особою, господарським товариством, відтак його діяльність регламентується положеннями Господарського кодексу України. У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі -ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України). В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У відповідності до ч.2 статті 345 ГК України, істотними умовами договору є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. ОСОБА_5 ст. 203 ЦК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно зі статтею 217 ЦК України, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Недійсність пункту щодо погашення кредиту за кредитним договором тягне за собою недійсність кредитного договору в цілому, оскільки без шляхів погашення кредиту - кредитних договір неможливо виконувати. Судом встановлено, що перед підписанням кредитного договору, банк не повідомив належним чином Позичальника про особу кредитодавця, як того вимагає пп.1 п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»: ні в кредитному договорі, ні окремим документом Позичальнику не було надано інформацію про суб'єктну дієздатність банку, як кредитодавця, тобто Позичальнику не було надано для ознайомлення примірників письмового дозволу НБУ з переліком операцій, право на проведення яких було отримано АКІБ «УкрСиббанк» на момент укладення кредитного договору. Таким чином, Позичальника було введено в оману щодо права банку на проведення операцій з готівковою іноземною валютою на умовах, вказаних в договорі. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 № 1-26/2011 від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 надано офіційне тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). Вказаним Рішенням Конституційний Суд України постановив, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. У зв'язку з недійсністю Кредитного договору, недійсним є також і Договір іпотеки, який є похідним від нього і укладений з метою його забезпечення. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання; визнання іпотечного договору недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення про припинення іпотечного договору, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. Відповідно до п. 253 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Мінюсту України від 03.03.2004 р. № 20/5, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, за заявою: - Заставодавця (Іпотекодавця) та заставодержателя (Іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки). Відповідно до пунктів 25-28 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 410, запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду. У разі виключення запису до Реєстру вносяться: дата і номер повідомлення, що надійшло від Іпотекодержателя, чи рішення суду, яке є підставою для виключення запису; дата виключення; відомості про реєстратора. Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів обгрунтовані та підлягають задоволенню. На підставі ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 38, 44, 60, 109, 118, 208-209, 212 215, 218, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів - задовольнити. Визнати недійсним Кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) від 02.11.2006 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ». Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11239441000 від 23.10.2007 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ». Виключити запис № 8361 з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1439 гектарів, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Виключити запис № 9718 з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1439 гектарів, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у випадку коли сторони були відсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя:О.С.Турецький 30.05.2013 http://reyestr.court.gov.ua/Review/31862626
  12. Дата документу 23.01.2013 Справа № 815\11677\2012 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2013 року м. Мелітополь Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Колодіної Л.В., при секретарі - Арифовій Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» Третя особа: Відділ з розвитку підприємництва та захисту споживачів Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, Про визнання кредитного договору недійсним, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання кредитного договору недійсним. В позові позивач зазначає, що 25 жовтня 2006 року між ним та відповідачем був укладений Кредитний договір № KIA0GR00830019, згідно умов якого Банк повинен був надати позивачу кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 25.10.2006 року по 25.10.2010 рік включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 80 000 доларів США на придбання житла, а також у розмірі 13 125 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом. Позивач вважаю, що укладений кредитний договір суперечить чинному законодавству, що є підставою для визнання цього договору недійсним, з наступних підстав. Підписання зазначеного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав Позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку Банку, а саме: позивач вказує, що згідно п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» йому майже в повному обсязі не була дана інформація, вказана в цьому пункті закону. Також позивач вважає, що незаконність та неправомірність дій відповідача вбачається і в порушеннях ним інших вимог банківської діяльності, а саме - Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 14.08.2003 року № 337, оскільки позивач вказує, що він не укладав із Банком договір про відкриття поточного рахунку, йому були надані Банком не кредитні кошти, як це передбачено кредитним договором, а переказ у валюті, що в свою чергу ставить під сумнів правомірність дій Банку в частині нарахування процентів за користування коштами та видачу кредитних коштів взагалі. Позивач також вказує, що в порушення Постанови Правління НБУ від 17.06.2004 року № 280 Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України (що діяла на час укладення спірного договору), а також Постанови НБУ № 337, він не підписував та не погоджував із Банком перерахування валюти з позикового рахунку, отже рахунок за номером 2203 не може жодним чином бути відкритим йому позичковим рахунком, оскільки він є внутрішньобанківським рахунком для обліку виданих кредитів і своєї фінансової та бухгалтерської звітності. Крім того, позивач вважає, що згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923, фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Тому позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір № KIA0GR00830019, укладений 25 жовтня 2006 року між ним та відповідачем. В судове засідання сторони не з'явились. Від представника позивача - ОСОБА_3 до суду надійшла заява з проханням слухати справу у її відсутність, позовні вимоги позивача підтримує в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, не повідомивши суд про причини неявки. Про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. В матеріалах справи є заперечення представника відповідача, в якому він позовні вимоги позивача не визнає, з наступних підстав. Банк має право на підставі п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» здійснювати операції з валютними цінностями. Отже, можливість надання і повернення кредитів в іноземній валют не суперечить чинному законодавству. Визнання договорів недійсними неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як того вимагає позивач. Крім того, позивач обізнано обрав валюту кредитування та отримав кредит саме в іноземній валюті. Також представник відповідача вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності та зазначає, що 22 лютого 2012 року Мелітопольським міськрайонним судом по справі за позовом ОСОБА_1 з цих же підстав вже було винесено рішення, яким позивачу відмовлено, і яке набрало законної чинності. Тому представник відповідача вважає, що провадження по справі необхідно закрити. Від представника третьої особи - Бєлової С.Ю. до суду надійшло клопотання з проханням слухати справу у їх відсутність, з позовними вимогами позивача згодні. Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, з урахуванням заяви представника позивача про слухання справи за його відсутності та в зв'язку з неявкою відповідача, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 224-227 ЦПК України. Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Стаття 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що 25 жовтня 2006 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № KIA0GR00830019, згідно умов якого Банк зобов'язався надати позивачу кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 25.10.2006 року по 25.10.2021 рік включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 80 000 доларів США на придбання житла, а також у розмірі 13 125 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом. Період сплати вважати період з 15 по 20 число кожного місяця. \а.с. 8-9\ Згідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно до п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 вказаного Декрету. Так, дійсно, Банку видано Банківську ліцензію та Дозвіл на право здійснювати операції з валютними цінностями. \а.с. 30, 31-32\ і Банк на момент укладення вказаного Кредитного договору мав право на видачу кредиту у валюті. Відповідно до Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 14.08.2003 року № 337, видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо; за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, - фізичним особам. Отже, за «заявою на отримання готівки» фізичним особам без відкриття поточного рахунку можна отримати виключно переказ у валюті, або ж кредит у гривні. Згідно листа представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Ковалишкіна В.В. від 23 жовтня 2012 року, договір на відкриття банківського рахунку між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 не укладався. \а.с. 54\ Отже, суду не надано доказів факту отримання грошових коштів позивачем за кредитним договором. Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923, фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Згідно п 1.8. «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Тобто, глава 72 ЦК України, Банківська ліцензія та письмовий Дозвіл на здійснення валютних операцій строго регламентують механізми операції банку з валютними цінностями. Іншими словами, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в іноземній валюті є: - відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит (рахунок 2620, «рахунки клієнта», згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України»); - перерахування на поточний рахунок клієнта (рахунок 2620, згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України») суми кредиту у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку; - видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України», затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта. Видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У відповідності до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (надалі - Постанова) відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Згідно до п. 2 Постанови відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. З урахуванням вищенаведеного, спірний кредитний договір, як такий, що суперечить переліченим актам законодавства та зокрема ЦК, не відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже, є недійсним. Тому суд вважає необхідним визнати недійсним Кредитний договір № KIA0GR00830019, укладений 25 жовтня 2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VІ, від сплати судового збору звільняються споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Згідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при подачі позову і позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави також судовий збір в сумі 114 грн. 70 коп. Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 14.08.2003 року № 337, «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р., «Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/849, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , ст.ст. 203, 215, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, 179, 197, 212-215, 218, 223, 224-227 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», Третя особа: Відділ з розвитку підприємництва та захисту споживачів Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання кредитного договору недійсним - задовольнити в повному обсязі: Визнати недійсним Кредитний договір № KIA0GR00830019, укладений 25 жовтня 2006 року між Публічним Акціонерним Товариством Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1. Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570), юридична адреса: 49094 м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, судовий збір на користь держави в розмірі 114 гривень 70 копійок (отримувач - державний бюджет м. Мелітополя, Код отримувача 37968956, р\р 31215206700013, Код ЄДРПОУ суду 36969096, МФО 813015, код виду платежу: 22030001, п. 1.2 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір»). Заочне рішення може бути переглянуте Мелітопольським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії. На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Л.В. Колодіна http://reyestr.court.gov.ua/Review/29475133
  13. За результатами семінару-практикуму «Економічна експертиза в кредитних спорах», який відбувся 24 квітня під егідою Незалежного інституту судових експертиз, наразі готується новий випуск методичних рекомендацій від НІСЕ, на цей раз присвячений темі кредитних спорів та економічній експертизі. В методичці експерти розкажуть про практику проведення економічних досліджень в кредитних спорах, нададуть цінні поради та рекомендації. новий випуск методичних рекомендацій стане у нагоді всім, хто тією чи іншою мірою стикається з кредитними правовідносинами, тому просимо надсилати питання, які Вас цікавлять, на нашу електронну пошту: office@nise.com.ua Ми обов’язково висвітлимо їх на сторінках нашої методички! http://nise.com.ua/seminar-praktikum-nise-kredytni-spory Уважаемые форумчане. Кто был на семинаре поделитесь впечатлениями.
  14. Державний герб України Справа № 161/16470/13-ц Провадження № 22-ц/773/475/14 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Категорія: 27 Доповідач: Свистун О. В. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2014 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого судді - Свистун О.В., суддів - Грушицького А.І., Федонюк С.Ю., при секретарі - Губарик К.А., за участю : представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника відповідача Борща Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року, - В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Луцького міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки відмовлено за безпідставністю. В задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено за безпідставністю. У поданій апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Покликається на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування. Безпідставними також є висновки суду, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору. Також зазначає, що до даних правовідносин, які виникли між сторонами слід застосовувати норми ЗУ «Про захист прав споживачів». В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені в ній. Представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_4. апеляційну скаргу підтримала, покликаючись на доводи, викладені в ній. Представник відповідача Борщ Н.М. апеляційну скаргу заперечив, оскільки вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 26 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління, було укладено кредитний договір № 74-Б, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 74590 доларів США із строком повернення до 20 серпня 2028 року та відсотками за користування кредитом у розмірі 10,99 % річних. Цього ж числа між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки. 26 серпня 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління, було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1. 29 травня 2009 року укладено додаткову угоду № 2 до даного договору, якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання, зокрема щодо фіксованого щомісячного платежу. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суд виходив з того, що ОСОБА_1, перед укладенням кредитного договору був ознайомлений із загальними умовами кредитування і погодився з даними умовами. Укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач надав, а позивач прийняв кредит і зобов'язалася повернути його відповідачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки. Позивачем всупереч ст. 60 ЦПК України не доведено наявність умислу в діях відповідача щодо ненадання повної інформації по відсотках по даному кредиту. Однак, на думку колегії суддів, з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до пункту 1.2 Договору кредиту, кредит надається Позичальнику на наступні цілі: проведення розрахунків по договору купівлі продажу № 4132 від 26.08.2008 року, згідно якого позичальник придбаває у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; витрати страхувальника (Позичальника) по договору страхування нерухомого майна, визначеного у п. 2.1. цього договору; витрати пов'язані з оформленням кредиту. Згідно з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Отже, з умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Згідно п.3.4 розділу 3 Правил, Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. З п.3.2. розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила), вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Колегією суддів встановлено, що з Кредитного договору № 74-Б від 26 серпня 2008 року вбачається, що у ньому не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. З наданого розрахунку на час розгляду справи не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для споживача. Представник банку як спеціаліст з проведення розрахунку в судове засідання не з'явився. Із пояснень відповідача встановлено, що кінцева сума тільки одних відсотків перевищить суму кредиту у два рази. Детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача на день розгляду справи відповідач суду не надав. Отже, в порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не надав ОСОБА_1, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. Таким чином, колегія суддів вважає, що банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивачів в цій частині. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Із Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 74- Б від 26 серпня 2008 року слідує, що кредитний договір було доповнено пунктами 1.3.2 і 1.3.3 щодо плати за управління Кредитом, яка нараховується щомісячно, протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,30% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без врахування розміру відсотків, які Позичальник повинен сплатити Банку) та комісії за розрахунки за цим Договором, яка складає 3,8% від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів. Крім того, судом встановлено, що сума 0,30% сплачується від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом. Однак, зменшуючи суму тіла кредиту дане нарахування банк не зменшував. Колегія суддів вважає, що Банк, додатковою угодою № 1 до спірного договору про споживчий кредит, включив положення які відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживача» є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах. Крім того, враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився. З представленої представником відповідача суду довідки № 07/06 від 24.03.2014 року про нарахування та погашення відсотків, комісії та тіла кредиту згідно кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року укладеного ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_1 вбачається, що існує суттєва різниця між нарахованими відсотками, які підлягають сплаті позичальником та фактично сплаченими ним відсотками. Зазначена різниця фактично приводить до зменшення зарахувань на тіло кредиту і як наслідок приводить до збільшення розміру нарахованих відсотків та плати за управління кредитом, які нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом. Як приклад, з довідки № 07/68 від 24.03.2014 року вбачається, що нарахування відсотків та зарахування відсотків різні суми. При цьому враховуючи, що щомісячні платежі сплачуються щомісяця, однак сума на тіло кредиту чомусь не зараховується. Відомостей позивачам відповідач не надав, не зміг пояснити таке нарахування і в суді апеляційної інстанції. Із наданих суду розрахунків встановлено дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить в тяжке, не справедливе становище споживача в договірних зобов'язаннях. Судом встановлено, що графік погашення кредиту взагалі не видавався і які суми на які рахунки зараховувалися невідомо. Що є також несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку. Представник банку не дав чітких пояснень з проведення таких бухгалтерських операцій працівниками банку, при тому що операції по зарахуванню коштів повинні проводитись автоматично через програму комп'ютера. Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року розділ 3 кредитного договору було доповнено п. 3.5. згідно до якого при умові виконання позичальником умов Договору кредиту кожні 6 календарних місяців банк зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25% річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може вкладати більше ніж 1% річних від розміру, визначеного у п. 1.3 Кредитного договору. Зміна (зменшення) відсотком ставки відбувається шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору. Судом встановлено, що цей пункт договору не виконувався відповідачем, що також на думку колегії суддів є недобросовісним виконанням відповідачем своїх обов'язків по договору кредиту та є несправедливим по відношенню до споживача. Отже, із встановлених судом обставин, наданих сторонами доказів встановлено, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача. Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Враховуючи вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що при встановлених обставинах є всі підстави для задоволення позовних вимог позивачів у цій частині. Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Судом встановлено, що для забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління було укладено 26 серпня 2008 року договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1. Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Задовольняючи позовну вимогу позивачів про визнання недійсним кредитного договору, слід також визнати недійсними договір поруки та договір іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного договору. Однак, позивачі надають свій розрахунок розміру щомісячного ануїтетного платежу покликаючись на те, що до п. 3.3.1. кредитного договору, позичальник повертає кредит та сплачує нараховані відсотки шляхом сплати щомісячного мінімально необхідного платежу. Вважають, що розмір щомісячних платежів завищений та надають висновок спеціаліста з якого вбачається, що відсоткова ставка не відповідає 10.99%, а становить 14.76 %. Однак, від проведення бухгалтерської експертизи позивачі відмовилися. А тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають і суд першої інстанції правильно відмовив у задаволені позову у цій частині. Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Однак, відповідачем не надано доказів в підтвердження своїх доводів та заперечень та спростування доводів позивачів. На думку колегії суддів покликання позивачів на ст. 230 ЦК України є безпідставними, оскільки позивачі не довели обставин щодо перешкод вчинення правочину та не надали доказів про замовчування відповідачем їх існування. Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що із-за вищевказаних порушень норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов до неправильних висновків, що є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України для скасування постановленого ним судового рішення в частині його оскарження в апеляційній інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 316, 317, 319, 218, 60 ЦПК України, ст.ст. 203, 236, 548, 1054, 1055 ЦК України, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Законом України «Про захист прав споживачів», колегія суддів,- В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_9 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 74-Б від 26 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра». Визнати недійсним іпотечний договір від 26 серпня 2008 року укладений між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки №74-Б/П від 26 серпня 2008 року укладений між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_6. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39164438
  15. Шановна громада! Пропоную до Вашої уваги і обговорення тему «Істотні умови договору споживчого кредитування». Насамперед витяги з законів: ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ВИТЯГ Стаття 628. Зміст договору 1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 638. Укладення договору 1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Стаття 1055. Форма кредитного договору 1. Кредитний договір укладається у письмовій формі. 2. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Стаття 631. Строк договору 1. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. 2. Договір набирає чинності з моменту його укладення. 3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. 4. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Стаття 251. Поняття строку та терміну 1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Стаття 252. Визначення строку та терміну 1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. 2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Приписами ч.1 ст.638 встановлено, що істотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( в нашому випадку договору споживчого кредиту) ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист прав споживачів Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 19) продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; 22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; 23) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; Стаття 2. Законодавство про захист прав споживачів 1. Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів. Стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит 1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 4. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. Закони: п.7 ч.4 ст.11 ЗУ ПЗПС та ч.1 ст. 628 ЦКУ розширюють визначення істотних умов не тільки законами, а й актами цивільного законодавства (підзаконними актами), що містять положення про захист прав споживачів (ст.2 ЗУ ПЗПС). В нашому випадку це в першу чергу «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. Також про обов’язковість застосування НПА НБУ вказує закон: ЗАКОН УКРАЇНИ Про Національний банк України Стаття 56. Нормативно-правові акти Національного банку Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Істотні умови договорів споживчого кредитування визначені наступними законами: ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ВИТЯГ Стаття 1. Предмет регулювання 1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання 1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Стаття 345. Кредитні операції банків 1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. 2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. ЗАКОН УКРАЇНИ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг витяг Цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів 1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: 1) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг; 2) кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик; 3) фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент; 4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів; 5) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів; 2. Інші терміни, які вживаються в цьому Законі, застосовуються у значенні законів України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Стаття 3. Законодавство про регулювання діяльності з надання фінансових послуг 1. Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами. Розділ II. УМОВИ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ Стаття 4. Фінансові послуги 1. Фінансовими вважаються такі послуги: 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; Стаття 6. Договір про надання фінансових послуг 1. Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Уповноважений орган, встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про банки і банківську діяльність ВИТЯГ Стаття 61. Зобов'язання щодо збереження банківської таємниці Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати ВИТЯГ Цей Закон встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: договір про іпотечний борг - цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу; іпотечний борг - основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою; іпотечне кредитування - правовідносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами; Стаття 2. Договір про іпотечний борг Іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити: принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця. Умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє кредитодавець. ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. N 168 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за N 541/13808 Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту 3. Вимоги щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору 3.1. Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). 3.2. Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. 3.3. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням такої формули: , де d - реальна процента ставка; ЧСК - чиста сума кредиту, тобто сума коштів, які видаються споживачу або перераховуються на рахунок отримувача в момент видачі кредиту. Чиста сума кредиту розраховується як основна сума кредиту, що визначена згідно з умовами договору, мінус сума коштів, які утримуються банком під час видачі кредиту, а також мінус усі платежі за рахунок власних коштів споживача, що здійснені ним для виконання умов отримання кредиту; S - знак суми; t - порядковий номер періоду дії кредитного договору (місяць або день); n - загальна залишкова кількість періодів дії кредитного договору (місяців або днів) на дату розрахунку; Потікt - сума коштів, яку споживач сплачує банку та/або іншим особам за кредитом. До потоку включаються платежі в погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов'язані з обслуговуванням і погашенням кредиту; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. 3.4. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. 3.5. Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). 3.6. Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). 3.7. Якщо умовами кредитного договору передбачено або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг. 3.8. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Спробую систематизувати істотні умови договору споживчого кредиту. Ретельно проаналізуйте Ваші договори і встановіть відсутність хоча б однієї істотної умови: 1. детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативним вимогам п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимог п.3 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. 2. ГРАФІК ПЛАТЕЖІВ, згідно зі строковістю, зазначеною у договорі (щомісяця), у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов’язань споживача з розписаною сукупною вартістю кредиту за кожним платіжним періодом передбаченого пп.3.2 Правил по формі визначеною у додатку до Правил. 3. Не визначена реальна процентна ставка згідно вимогам пп.3.3 Правил 4. Не визначено абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді відповідно вимогам пп.3.3 Правил шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. 5. Не зазначено про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням згідно вимогам пп.3.4 Правил. 6. Не зазначена дата видачі кредиту згідно імперативній вимозі п.3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» . 7. Не визначений строк дії кредитного договору відповідно імперативним вимогам п.7 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 8. Не визначений порядок припинення дії кредитного договору згідно імперативним вимогам п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 9. Не визначений порядок повернення кредиту та порядок плати за кредит як того вимагають приписи ч.2 ст.345 Господарського кодексу України та п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». Такий порядок має відповідати вимогам НПА НБУ, а саме Інструкції про касові операції №337 НБУ. 10. Відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у відповідності імперативним вимогам ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність». 11. Відповідачем не надано і не оприлюднено інформацію про кредитування згідно вимог ст..2 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» 12. Відсутнє попередження позичальника про валютні ризики як цього вимагають норми пп.3.8 Правил. 13. Не зазначені вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості згідно вимог пп.3.4 Правил. 14. Не зазначені види забезпечення зобов’язань позичальника відповідно вимогам ч.2 ст.345 ГКУ ( подивіться чи зазначені в договорі договори поруки та іпотеки або застави) 15. Не зазначена відповідальність кредитора при порушені умов договору щодо умов видачі кредиту (наприклад дати видачі, суми наданого кредиту), щодо умов повернення кредиту (наприклад зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми ч.2 ст. 345 ГКУ та п.9 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 16. Відсутні умови дострокового розірвання договору (не плутати з достроковим поверненням кредиту), як того вимагають норми п.6 ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» 17. Відсутнє правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом згідно пп.3.4. Правил. 18. Відсутній порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; ( методи факт/факт, факт/360, 30/360) відповідно до п.3.1. Правил Добавте інші істотні умови договору, про які Ви знаєте. П О С Т А Н О В А № 5 ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення: 14. При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048–1052, 1054–1055), статті 18–19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов’язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз’яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК). 16. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. При цьому суди повинні з’ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов’язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе споживач. При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 6 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ВИТЯГ З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення: 8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. 28. До окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК). Таким чином матеріали пленумів говорять, що суди встановлюють обставини відсутності істотних умов договорів при розгляді позову про недійсність договору. Андрій Степаненко (Grand-insur) пропонує подавати позов про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотної (-их) умови договору споживчого кредитування. Дивись статтю: http://grand-insur.com/sud-s-bankom-nezaklyuchyonnye-dogovora ЦПК України: Глава 6. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення 1. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. 2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. 4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. З п.4 ст.256 ЦПКУ випливає, що необхідно подавати позов до банку про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотних умов договору. Питання до громади ( випереджуючи питання суддів): 1. Чи є такий спосіб захисту, як встановлення факту в позовному провадженні? Можливо як встановлено ст.16 ЦКУ «Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.» Закон в нашому випадку це ст.256 ЦПКУ? 2. Які права позичальника порушені відсутністю деяких істотних умов договору? Можливо виконувати неіснуючі зобов’язання по неукладеному договору? 3. Може хтось має досвід подачі такого позову? Поділіться досвідом з форумом.
  16. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1915/10350/2012 Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Доповідач - Парандюк Т.С. Провадження № 22-ц/789/1125/13 Категорія - 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Жолудько Л. Д., при секретарі - Матусів Ю.Б. з участю сторін - третя особа ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки, колегія суддів,- ВСТАНОВИЛА: ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на нежиле приміщення, площею 35, 8 кв. м. по АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки за договором іпотеки № 02-3.1/188 від 07.11.2007 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, а також із наданням ПАТ "Промінвестбанк"' усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 13.12.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_4 В порушення умов договору ОСОБА_4 не виконала взятих на себе зобов'язань по сплаті відсотків та щомісячних платежів за кредитом, тому банк на підставі ст. ст. 526, 611 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2013 року здійснено заміну позивача з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ТзОВ "Кредитні ініціативи", у зв"язку з укладенням між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційвий банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи", договору про відступлення права вимоги, в тому числі й за договором іпотеки із ОСОБА_3 Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 липня 2013 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки - відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" вказав, що рішення суду винесене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши їх вимоги в повному обсязі. Представник апелянта належним чином повідомлений про день та час розгляду справи і просять справу розглядати у їх відсутності. ОСОБА_3 належним чином повідомлена про розгляд справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення третьої сторони та її представника, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних мотивів. Згідно ст. 308 ЦПК України - апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір кредиту, на забезпечення якого підписано договір іпотеки, є припиненим в силу ст. 559 ч.1 ЦК України, банком не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику (ОСОБА_4) кредиту в сумі 35000 євро відповідно до умов кредитного договору, жодних прав та обов'язків у поручителя за договором іпотеки не виникало, і як наслідок - не виникло жодних прав у позивача за договором відступлення права вимоги. З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним; договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Судом встановлено, що 10.12.2007 року між ЗАТ "АК Промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є -ПАТ "Промінвестбанк" , з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої сторони, підписано кредитний договір № 03-2/855. На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 13.12.2007 року між банком та ОСОБА_3, як майновим поручителем підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5., зареєстрований в реєстрі за № 7802. Як вбачається із п. 2.1 кредитного договору,банк надає ОСОБА_1 кредит у сумі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) євро на умовах передбачених цим договором. Відповідно до п.2.2. кредитного договору за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10,5 % річних у валюті кредиту. 06.10.2008 року між банком та ОСОБА_1 підписано Договір про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007року відповідно до умов якого п.2.2, 2.4, 3.4, 5.2.1 викладено в новій редакції, зокрема: "2.2 За користування кредитом з 22.10.2008р. встановлюється процентна ставка в розмірі - 15 % річних у валюті кредиту. 2.4. Погашення кредиту за ним здійснюється позичальником щомісячно відповідності до графіку (Додаток №1 до Договору про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007 року), який є невід'ємною частиною договору. Погашення здійснюється валютою, якою отриманий кредит." 17.12.2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про відступлення права вимоги. З витягу до додатку №1 входить і кредитний договір з ОСОБА_1 Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Доводячи обставину про отримання ОСОБА_4 коштів, передбачених умовами кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року, банк посилається як на доказ - заяву на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року. Разом із тим, третя особа ОСОБА_4 заперечує факт отримання коштів у сумі 35 000 євро, посилаючись на те, що вказаний документ є лише проханням про видачу готівки і не підтверджує факту передачі-отримання коштів. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З огляду на це, представник третьої особи в порядку ст. 185 ЦПК України подала суду заяву про фальшивість заяви про видачу готівки як доказу про надання їй кредиту в іноземній валюті в сумі 35000 євро та клопотання про призначення судово-економічної експертизи. Із висновку № 08 від 21.03.2013 року, проведеної у справі судово-економічної експертизи, судом установлено, що : заява на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року, подана до філії ПАТ "Відділення Промінвестбанку в м. Тернополі" не відповідає вимогам чинних нормативно-правових актів України. Видача готівки іноземної валюти проводиться банком за заявою на видачу готівки юридичним особам або фізичним особам з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку оформлення ЗАТ «Промінвестбанк» операції з надання ОСОБА_4 кредиту у готівковій іноземній валюті за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року, не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів, оскільки видача готівки іноземної валюти фізичним особам за заявою на видачу готівки проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку; встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. Приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку. Відповідно до п. 4 глави 3 розділу III "Інструкції про касові операції і банках України" №337 від 14 серпня 2003 року ( із наступними змінами і доповненнями), видача готівки іноземної валюти здійснюється, зокрема, зі такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Згідно з заявою на видачу готівки №1 від 13.12.2007 року грошові кошти було видано з рахунку № 22038550686940. Про відкриття ОСОБА_4 поточного рахунку або в іноземній або в національній валюті в Договорі кредиту № 03-2/855 від 10.12.2007 року - не зазначено (п. 3. 9.), Інших доказів про відкриття такого поточного рахунку ОСОБА_4, в тому числі окремого договору, банк не надав, вказавши, що такий договір із позичальником не укладався. Відповідно до п.2 глави 3 розділу III вищевказаної Інструкції №337, за заявою на видачу готівки видача кредитних коштів фізичним особам може проводитись тільки в національній валюті - гривні. Отже, за даним документом можна видавати готівку в іноземній валюті фізичній особі тільки в разі відкриття їй поточного або депозитного (вкладного) рахунку або здійснення переказу без відкриття рахунку, або ж видача кредитних коштів може проводитись тільки в гривнях. Окрім цього, згідно з поданою до банку заявою від 15.08.2012 року ОСОБА_4 заявила про відмову від отримання кредиту за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року. Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту передачі ОСОБА_4 35 000 євро, тобто надання кредиту в іноземній валюті, згідно з п. 2.1 Кредитного договору, а доведеним є факт отримання ОСОБА_1 коштів в розмірі 259380,63 грн., що еквівалентно 35000 євро. Окрім наведеного, виходячи з вимог, передбачених п. З, п. 8 глави 2 розділу III "Інструкції про касові операції в банках України" №337 від 14 серпня 2003 року, п.2.2 та п.2.5 "Інструкції про бухгалтерський облік операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України" , затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 495 від 20 жовтня 2004 року, приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку, Погашення кредиту в іноземній валюті готівкою іноземної валюти здійснюється банком із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між банком та клієнтом договору. Як було вказано вище, поточного рахунку на ім'я ОСОБА_4 відкрито не було, отже порядок погашення кредиту, встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. З огляду на це наявні у справі квитанції : №val 1/102 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 2909150686940); № val 1/103 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 22038550686940);' №орег 27/2 від 29.09.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22038550686940); №орег 27/52 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22094550686940); №орег 27/51 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22083550686940), не доводять вчинення ОСОБА_4 дій щодо погашення кредиту в іноземній валюті. З цих підстав, встановлені судом обставини, з урахуванням підписання тексту кредитного договору, договору про внесення змін до кредитного договору та сукупності решти доказів, наявних у справі, свідчать про те, що правовідносин валютного кредитування між сторонами не виникали, оскільки без передбачених законом шляхів видачі та погашення валютного кредиту - кредитний договір неможливо виконувати. Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", встановлено, що судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (зокрема, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, між банком (Іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (майновим поручителем) підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 7802, де з п. 1.2 Договору іпотеки - предметом іпотеки є нежиле приміщення площею 35, 8 кв м в будинку АДРЕСА_1 Відповідно до ст.1 ЗУ "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст.11 ЗУ "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, з огляду на те, що кредитний договір (основне зобов'язання) не породив жодних юридичних наслідків (не відбувся), отже договір щодо забезпечення такого не існуючого зобов'язання також не породжує жодних прав та обов'язків, в тому числі і тих, які випливають із ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку", розділу 5 договору іпотеки "Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації". Крім того з тексту вказаного договору іпотеки вбачається, що він є змішаним договором, оскільки містить елементи договору іпотеки та договору поруки. Так, за змістом ч.І ст. 583 ЦК України та ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про іпотеку" заставодавцем (іпотекодавцем) може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зміст та розмір основного зобов'язання, передбачені п. 1.1 іпотечного договору, яким визначено, що майновий поручитель зобов'язався забезпечувати вимоги іподекодержателя (банку), що випливають із кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року щодо повернення позичальником кредиту в розмірі 35000 євро та процентів за користування ним у розмірі 10, 5 % річних. В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється в тому числі у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Наведене дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в тому числі в разі підвищення розміру процентів (Постанова ВСУ від 10.12.2012 року у справі №6-112цс12| прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч.І ст. 355 ЦПК України). Враховуючи те, що між банком та ОСОБА_1 06.10.2008 р. відсоткова ставка за користування кредитом була збільшена з 10,5 % до 15 %. без згоди поручителя, які привели до збільшення обсягу його відповідальності по основному зобов"язанню, тому суд вірно прийшов до переконання щодо припинення поруки. Доказів щодо згоди майнового поручителя ОСОБА_6 на внесення змін до основного зобов'язання апелянтом не представлено, а судом не здобуто. Так, відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з того, що порука припинена перед банком, тому й жодних прав чи обов'язків по договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року до TOB "Кредитні ініціативи", зокрема майна ОСОБА_3, переданого в іпотеку, не відбулось. Безпідставним є посилання апелянта щодо порушення судом норм матеріального права - ст.553-559 ЦК України, як поруки, оскільки спростовуються вищезгаданими доказами та нормами діючого законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає. Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 324, ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - відхилити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/34162178
  17. Державний герб України Справа № 725/330/13- ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.09.2013 року м. Чернівці Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі: головуючої судді Федіної А.В. при секретарі Сорокан М.М. за участю позивача ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідача Ємчук А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, до ТзОВ «Кредитні ініціативи» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), треті особи приватне підприємство «Сторожинецький Лісторг», приватний нотаріус ОСОБА_5, страхова компанія «Вексель» та страхове товариство «Вексель-життя» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1, в інтересах якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі структурного підрозділу «Відділення Промінвестбанку в м.Чернівці» (правонаступник ТзОВ «Кредитні ініціативи»), треті особи приватне підприємство «Сторожинецький Лісторг», приватний нотаріус ОСОБА_5, страхова компанія «Вексель» та страхове товариство «Вексель-життя» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним. Просив визнати недійсними кредитний договір №2759 від 26.10.2007 року, договір №1321 про внесення змін до вказаного кредитного договору, укладені між позивачем та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», іпотечний договір від 31.10.2007 укладений між ТзОВ «Сторожинецький Лісторг» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_5 виключити з реєстру обтяжень запис про майно передане в іпотеку відповідно до вище вказаного іпотечного договору, зобов'язати відповідача прийняти від позивача суму залишкової заборгованості в розмірі 339 тис. 830 грн. 26 коп., стягнути з відповідача матеріальну шкоду за приховування спорідненості з афілійованими особами страховиків та незаконного вимагання здійснення добровільного виду страхування в розмірі 9 тис. 799 грн. 50 коп. та внаслідок користування коштів, отриманих без достатньої правової підстави в розмірі 16 тис. 290 грн., а також відсотки за користування вказаними коштами в сумі 2 тис. 896 грн. 31 коп., стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн.. та застосувати до відповідача норми ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів». 08.08.2013 року позивач змінив позовні вимоги та просив визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладений між ним та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці», визнати недійсним з моменту укладення Іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг», посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу - ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №4713, стягнути з відповідача судові витрати пов'язані з явкою його представника до суду в розмірі 2 593 грн. 38 коп. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідно до п. 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати вид і предмет кожної сукупної послуги, яка надається споживачу та обґрунтовувати її вартість. Відповідно до змісту оскаржуваного договору кредиту, укладеного між позивачем та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (правонаступник ТзОВ «Кредитні ініціативи», останній являється змішаним, оскільки містить елементи різних договорів, зокрема кредиту та комісії, проте банком в установленому законом порядку не зазначено у кредитному договорі вид комісії відповідно до пп. а-в) п. 2.4 Глави 2 Розділу ІІ Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, чим порушено право позивача як споживача та надано кредитні кошти лише за умови придбання послуги з обслуговування кредиту. Окрім того, вказував на те, що банком не правомірно включено до суми комісії плати за відкриття і ведення рахунків при кредитуванні відповідно до пп. 3.1 та 3.3 оскаржуваного кредитного договору, оскільки це є прямим обов'язком банку відповідно до порядку організації бухгалтерського обліку обумовлених в Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладених (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ №481 від 27.12.2007 року та Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 17.06.2004 року №918/9517. Посилався на те, що фактично між позивачем та банком, правонаступником якого є ТзОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір приєднання, оскільки позивач був позбавлений можливості внести свої умови до кредитного договору та погодився на всі умови запропоновані банком. Вказував на те, що у відповідності до п.п. 3.1., 3.2, 3.3. Правил надання інформації про умови кредитування банки зобов'язанні в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентної і абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом, проте банком не було повідомлено позивача про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Вважає, що при укладені оскаржуваного кредитного договору банком не було дотримано вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, не повно надано позивачу інформацію щодо умов кредитування, що підтверджується висновком судово-економічної експертизи, та отримана позивачем інформація щодо умов кредитування була недостатньою для здійснення ним свідомого вибору запропонованих послуг, а тому, враховуючи невизначеність виду встановленої комісії, необґрунтованість її ціни та відсутність у банку права встановлювати платежі за дії на власну користь, приховування реальної процентної ставки, кредитний договір №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладений між ним та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» слід визнати недійсним з моменту укладення. Окрім того, посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 548 ЦК України, відповідно до якої недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, просив визнати недійсним з моменту укладення Іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг». В судовому засіданні позивач підтримав зміненні позовні вимоги та просив задовольнити позов з підстав викладених у заяві від 08.08.2013 року. Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та направив до суду заяву в якій просив справу слухати без його участі. Представник відповідача ТзОВ «Кредитні ініціативи» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив застосувати до спірних правовідносин позовну давність, посилаючись на те, що Закон України «Про захист прав споживачів» не містить окремих застережень щодо строку позовної давності, натомість згідно умов кредитного договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі структурного підрозділу «Відділення Промінвестбанку в м. Чернівці» передбачено право позивача на протязі 14 днів з моменту підписання договору відкликати свою згоду на його укладання, проте позивач своїм правом не скористався. Треті особи в судове засідання не з'явились, від приватного нотаріуса ОСОБА_5 та ТОВ «Сторожинецький Лісторг» до суду надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, решта осіб про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча повідомлялись судом про час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомили. Суд заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задовленню, виходячи з наступних підстав. Згідно ч.ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч.1, 2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Так, судом встановлено, що 26 жовтня 2007 року між позивачем та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком в особі відділення Промінвестбанку в м.Чернівці було укладено кредитний договір №2759 від 26.10.2007 року, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 99 000,00 дол. США, що на момент укладення договору було еквівалентно 499950 грн., за умовами договору встановлено відсоткову ставку в розмірі 13% річних в дол. США, кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 28 жовтня 2027 року (а/с 137). 30 вересня 2008 року між сторонами кредитного договору було укладено договір №1321 про внесення змін до кредитного договору №2759 від 26.10.2007 року, відповідно до якого проценти за користування кредитом встановлюються в розмірі 15 % річних в дол. США та нараховуються на залишок заборгованості за кредитом. Відповідно до п. 2.5 кредитного договору №2759 від 26.10.2007 року кредит позичальнику надавався на споживчі потреби. Згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Так аналіз положень ст. 1054-1056-1 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» дає можливість зробити висновок, що істотними умовами договору споживчого кредиту є предмет договору, строк його укладення, та ціна, тобто відсоткова ставка. Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У відповідності до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вбачається з висновку №8142 від 30.01.2013 року судово-економічної експертизи щодо кредитного договору №2759 від 26.10.2007 року, реальна відсоткова ставка за кредитом становить 17,72%, а не 15 % як зазначалось в кредитному договорі. Окрім того з дослідницької та резолютивної частини вказаного висновку експерта вбачається, що сукупна вартість кредиту становить 168876,57 дол. США та загальна вартість кредиту за весь термін кредитування складає 267876,57 дол. США, тобто більша ніж встановлюють базові умови кредитування. Тобто, під час укладання кредитного договору Банк приховав від позивача інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування, а також вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів в оману позивача щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би Банку, проводячи оплату встановленими у договорі розмірами щомісячних платежів у визначеній у договорі кількості таких платежів. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Так, фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватись до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (п.п. 9,13,14 преамбули Директиви Європейського Парламенту та Ради 2005/29/ЄС від 11.05.2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики). Таким чином, банком приховано від позивача під час укладення оскаржуваного кредитного договору реальну відсоткову ставку за договором та кінцеву сукупну вартість кредитування, у разі виплати позичальником усіх платежів відповідно до запропонованого банком графіку погашення заборгованості в кінцевому результаті призвело б до фактичної переплати позивачем у випадку добросовісного виконання умов договору вартості кредиту на суму 100170, 58 грн. Згідно із п. 20 Постанови Пленуму ВС України №9 від 06.11.09 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб. Отже, факт приховання Банком важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку і є введення в оману позивача. Таким чином, кредитний договір №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладений між позивачем та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» (правонаступником якого ТзОВ «Кредитні ініціативи») слід визнати недійсним з моменту укладення. Окрім того, судом встановлено, що 31 жовтня 2007 року в забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором №2759 від 26 жовтня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг» було укладено іпотечний договір (а/с 133). Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Оскільки оскаржуваний іпотечний договір укладено в забезпечення виконання зобов'язань позивача, суд вважає, що позивач являється заінтересованою особою та має право на заперечення дійсності вказаного договору відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Таким чином, іпотечний договір від 31.10.2007 укладений між ТзОВ «Сторожинецький Лісторг» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» слід визнати недійсним з моменту його укладення. Разом з тим, суд не приймає до уваги заяву представника відповідача щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, виходячи з наступних підстав. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 1 ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, як вбачається з матеріалів справи, зокрема висновку судово-економічної експертизи №8142 від 30.01.2013 року, позивачу стало відомо про порушення свого права з моменту звернення банку до нього з позовом про стягнення заборгованості, що і зумовило необхідність проведення вище вказаної експертизи, а тому строк позовної давності в даному випадку не сплив, окрім того строк дії оскаржуваного кредитного договору встановлено до 28 жовтня 2027 року. Відповідно до положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Таким чином, суд вважає, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави. Окрім того, відповідно до ст. 85 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Як вбачається з матеріалів справи представником позивача були понесені витрати у зв'язку з явкою до суду в розмірі 2593 грн. 38 коп. (а/с 172-178). Таким чином, понесені витрати, пов'язані з явкою до суду, повинен нести відповідач. На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 1,6,11,18,19, 22 Закону України «про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11,203,215,230,256,257,261,548,638,1054-1056-1 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 58, 60,61, 64, 85, 88, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №2759 від 26 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), правонаступником якого є ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_1. Визнати недійсним з моменту укладення Іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПромінвестБанку в м.Чернівці» (правонаступник ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), правонаступником якого є ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ТзОВ «Сторожинецький Лісторг», посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу - ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №4713. Стягнути з ТзОВ «Кредитні ініціативи» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») на користь держави судовий збір в розмірі 114 грн. 70 коп. Стягнути з ТзОВ «Кредитні ініціативи» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з явкою його представника до суду в розмірі 2 593 грн. 38 коп. (дві тис. п'ятсот дев'яносто три грн.. 38 коп.) Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Першотравневого районного суду м.Чернівці Федіна А. В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33402025
  18. Державний герб України ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 564/406/14-ц 13 листопада 2014 року Костопільський районний суд Рівненської області в складі: головуючий суддя - Олійник П.В. при секретарі - Гулов Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору № 92 К- 08 від 25.02.2008 року недійсним в зв"язку з укладенням його під впливом обману з боку банку та застосування наслідків недійсності кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008 р., ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, якому просив визнати недійсним кредитний договір № 92 К- 08 від 25.02.2008 року в зв"язку з укладенням його під впливом обману з боку банку та зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № 92 К- 08 від 25.02.2008 року безпідставно отримані від позивача кошти у виді комісії в сумі 7544,70 грн.. В обгрунтування позову покликається на те, що кредитний договір був укладений внаслідок обману зі сторони банку, який не виконав обов'язку про надання позичальнику повної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням, а під час укладення договору банком не було дотримано істотних умов, встановлених законодавством та встановлено несправедливі умови договору. В послідуючому позивач збільшив позовні вимоги і просив визнати порушеним його право як споживача фінансових послуг, визнати недійсним кредитний договір № 92 К- 08 від 25.02.2008 року в зв"язку з укладенням його під впливом обману з боку банку, зобов"язати відповідача зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № 92 К- 08 від 25.02.2008 року безпідставно отримані від ОСОБА_1 кошти у виді комісії в сумі 7544,70 грн. та зобов"язати відповідача повернути позивачу в натурі все те, що було отримано від нього на отримання та виконання кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008 р.. В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та з анлогічних підстав. Просить позов задоволити. Представник відповідача в попередньому судовому засіданні позов не визнав, а в послідуючому в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. За згодою позивача відповідно до ст.224 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Суд, заслухавши пояснення позивача, з"ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення. Судом встановлено, що 25 лютого 2008 року між Банком та позивачем було укладено кредитний договір №92К-08, згідно якого Банк надав позивачу кредит на споживчі цілі в розмірі 419 150,00 грн. на строк з 25.02.2008 року по 15.02.2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17,5 % річних. 15 серпня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, згідно якої було збільшено величину процентної ставки за кредитним договором з 17,5 % до 20 % річних та продовжено строк повернення кредиту до 15.02.2018 року. У відповідності до положень ст.ст. 1054,1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту. Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв»язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування». У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо. Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які розроблені у відповідності до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила). У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання в ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту. Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. У пункті 8.3. кредитного договору № 92 К- 08 від 25.02.2008 року зазначено, що «Позичальник підписанням цього Договору підтверджує, що до укладення цього Договору Позичальник був ознайомлений з усіма умовами кредитування, що пропонуються Банком, в обсязі і в порядку, що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» та нормативно - правовими актами Національного банку України». Разом з тим, із досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що позивач був ознайомлений лише з тією інформацією, яка була фактично викладеною безпосередньо в змісті самого договору, який був розроблений відповідачем. Судом не здобуто доказів про надання позивачу інших видів документів зокрема, у вигляді інформаційного листа банку чи пам'ятки позичальника, що свідчить про те, що відповідач дій щодо ознайомлення позичальника з усіма умовами кредитування перед укладенням кредитного договору не вчиняв. Із аналізу матеріалів кредитного Договору № 92К-08 від року та Додаткової Угоди № 1 від 15.08.2008 року до кредитного Договору № 92К-08 від року, встановлено, що в їх змісті відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме: - всупереч вимогам п.3.1 Правил та ст..11 ЗУ «Про захист прав споживачів» належно не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору, тощо; - всупереч вимогам п.3.2 Правил та ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитний договір і зокрема, графік платежів не містить відомостей (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі - щомісяця, щокварталу, тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, вартості сплати вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил; - всупереч вимогам п.3.3 Правил та ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, розрахунок якої здійснюється з використанням наведеної в Постанові Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року формули; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання,обслуговування та погашення кредиту. Оскільки, вказані обов'язкові відомості не зазначені в кредитному договорі, і докази про те, що ці відомості були офіційно оприлюднені є відсутніми, то відсутні підстави вважати, що кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства України. У відповідності до ст. 638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч.5 ст.11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Згідно п.З.б. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 р., банкам заборонено встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості тощо), або дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, тощо). З огляду на це, встановлена Банком в п.2.2. кредитного договору № 92К-08 від 25 лютого 2008р., умова, щодо обов'язку сплати Позичальником на користь банку комісії, за відкриття та ведення кредитного рахунку у розмірі 1,8 процента від суми Кредиту в національній валюті без ПДВ, на рахунок, вказаний Банком є такою, що суперечить вимогам ч,5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а сума комісії, сплаченої позивачем одноразовим платежем в розмірі 7 544,70 грн. згідно квитанції про сплату № 15 від 25.02.2008 року є незаконно отриманою банком. Відповідно до укладеного сторонами кредитного договору від 25.02.2008 року № 92К-08 та додатку № 1 до договору Банк надав позивачу кредит на споживчі цілі в розмірі 419 150,00 грн. на строк з 25.02.2008 року по 15.02.2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 17,5 % річних, а з 15 серпня 2008 року, величину процентної ставки за кредитним договором було збільшено згідно п.1.1 додаткової угоди №1 з 17,5% до 20 % річних та продовжено строк його повернення до 15.02.2018 року. За умовами п.2.1. кредитного договору позивач зобов'язався здійснювати своєчасне повернення кредиту у готівковій або у безготівковій формі на відкритий Банком позичковий рахунок згідно з графіком, викладеним в додатку №1 від 25.02.2008 року до цього договору, який є його невід'ємною часиною. Згідно висновку експерта від 27.06.2014 року № 0886 величина реальної процентної ставки за цим договором становить - 22,71% річних, що на - 2,71 % більше, ніж передбачено умовами укладеного між сторонами кредитного договору, а фактична сума абсолютного подорожчання (переплати) Позичальником по кредиту складає - 453725, 57 грн., що визначається як сума переплат за процентами, комісійними платежами та іншими додатковими витратами, які несе Позичальник за кредитним договором, від моменту отримання кредиту до моменту його погашення, а документальне оформлення АБ «Брокбізнесбанк» кредиту за кредитним договором № 92К-08 від 25 лютого 2008р., не відповідає всім вимогам Закону та нормативно - правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин. Таким чином даним експертним висновком підтверджується, що відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач , в порушення вимог ч. 2 ст. 11 та абзацу 16 ч.1 ст. 6 закону «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості , які потрібні клієнту при укладенні договору, та по суті примусив останнього до сплати платежів на незаконних підставах. Статтями 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання кредитного договору недійсним у випадку включення до нього умов, які є несправедливими та угод, які здійснені з використанням нечесної підприємницької практики. Несправедливими умовами зокрема є установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним. Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Відповідно до п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору Банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, обєктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, може свідчити про наявність умислу в діях відповідача. Зважаючи на вищевикладене та враховуючи висновок експерта, суд вважає доведеним, що при укладенні кредитного договору позивача було введене в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема, щодо його ціни), а тому позовна вимога про визнання його недійсним підлягає до задоволення. Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. На підставі наведеного суд вважає, що позивач повинен повернути відповідачу отриману суму кредиту з врахуванням фактично сплачених позивачем коштів на погашення кредиту в сумі 43938,83 грн. та отриманих Банком коштів у вигляді комісії в сумі 7 544,70 грн.. Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку з цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг. Щодо позовної вимоги про повернення позивачу в натурі всього, що було отримано відповідачем від нього на отримання та виконання кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008 р., то суд відмовляє в її задоволенні. Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір. На підставі викладеного, керуючись , ст.ст. 10, 60, 88, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору № 92 К- 08 від 25.02.2008 року недійсним в зв"язку з укладенням його під впливом обману з боку банку та застосування наслідків недійсності кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008 р. задоволити частково. Визнати порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг. Визнати недійсним кредитний договір № 92 К- 08 від 25.02.2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1, в зв"язку з укладенням його під впливом обману з боку банку. Зобов"язати ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству "Брокбізнесбанк" кошти в сумі 419550 грн., отримані за кредитним договором № 92 К- 08 від 25.02.2008 року. Зобов"язати Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № 92 К- 08 від 25.02.2008 року безпідставно отримані від ОСОБА_1 кошти у виді комісії в сумі 7544,70 грн. та 43938,83 грн. сплачених ОСОБА_1 як суми повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, пені та інших нарахувань, а всього 51483,53 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на користь держави 243,60 грн. судового збору. Заочне рішення може бути переглянуте Костопільським районний судом за письмовою заявою відповідача, шляхом подачі заяви про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Олійник П.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41908933
  19. Справа № 2-766/2011 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" грудня 2011 р. м. Кам’янка-Дніпровська Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: Головуючого судді Петрова В.В. при секретарі Крук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р. недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: 06 жовтня 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»звернулося до ОСОБА_1 з позовом про звернення стягнення, в якому зазначає, що 01.08.2008 року з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZPAOAN57660896, за яким останній 04.08.2008 року отримав кредит на суму 19 621,88 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном погашення до 03.08.2015 року. ПАТ КБ «Приватбанк» також зазначає, що у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у зв’язку з порушенням ним умов повернення кредиту. Так, станом на 22.08.2011 року вона становить 26204,61 доларів США, яка складається з таких сум: - 14362,27 доларів США –заборгованість за кредитом, - 4203,80 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, - 1126,88 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом, - 5233,985 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: - 31,36 доларів США –штраф (фіксована частина), - 1246,35 доларів США – штраф (процентна складова). Позивач зазначає, що в забезпечення зобов’язань за кредитним договором було укладено договір застави майна –автомобілю DAEWOO, модель: NEXIA, рік випуску 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі НОМЕР_2, р/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. «Приватбанк» бажає звернути стягнення та реалізувати предмет застави шляхом безпосереднього продажу автомобілю, однак зазначає, що це неможливо без фактичного знаходження предмету застави у володінні ПАТ КБ «Приватбанк». ПАТ КБ «Приватбанк» просить суд: 1. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPAOAN57660896 від 01.08.2008 р. в сумі 26204,61 доларів США, що за курсом 7,9715 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/316 від 19.08.2011 р. складає 208890,02 грн. 2. Звернути стягнення на предмет застави: автомобіль DAEWOO, модель: NEXIA, рік випуску 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі НОМЕР_2, р/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, зі зняттям вказаного автомобілю з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень для здійснення продажу. 3. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати. 13 грудня 2011 року ОСОБА_1 подав до ПАТ КБ «Приватбанк» зустрічний позов про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 року недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити певні дії. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає наступне: 01 серпня 2008 р. між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк», було укладено кредитно-заставний договір за № ZPAOAN57660896, відповідно до якого банком було надано кредитну суму 14 725,35 доларів США під процентну ставку 15 % річних, що передбачено розділом 17 договору. ОСОБА_1 вказує, що в договорі існує ряд положень, які не відповідають чинному законодавству та погіршують його становище як споживача у порівнянні із законодавчо визначеними умовами. Відповідач-позивач ОСОБА_1, посилаючись в позові на відповідні норми закону, вважає, що кредитно-заставний договір необхідно визнати недійсним з таких підстав: суттєво порушені його права як споживача, зокрема: договір містить ряд незаконних умов (право банку в односторонньому порядку підвищувати процентну ставку, вимогу про обов'язок ОСОБА_1 підшукувати покупця на предмет договору застави, деякі пункти взагалі протирічать нормам цивільного кодексу та звужують його права як споживача послуг по отриманню кредиту, умова щодо особистого визначення банком судів, де будуть вирішуватися спори. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що кредит було надано для певних цілей –оплати за придбання ним автомобілю, який і став предметом застави. Саме для цієї цілі були перераховані кошти організації, з якою ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу автомобілю, і кошти перераховувалися саме в гривні, а не в доларах. ОСОБА_1 як підставу своїх вимог про порушення його прав як споживача також вказує і те, що договір кредиту надруковано дуже мілким шрифтом, а розділ 17, який передбачає особливі умови, надруковано ще меншим шрифтом. Крім того, Банком порушено його права, оскільки несправедливою є умова в договорі, згідно з якою зокрема: споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача. В позові ОСОБА_1 зазначає, що п. 17.1.5 кредитно-заставного договору було зазначено, що датою погашення кредиту є 03.08.2015 року. Курс долару, згідно до додатку № 2 до кредитно-заставного договору, становив 4,64 грн. за 1 долар США. Сума кредиту становила 14 752,35 доларів США. Як видно з договору купівлі-продажу № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р., ОСОБА_1 придбав у TOB «Автоприват» автомобіль NEXIA-2, 2008 року випуску за 63 300 грн. та, згідно до п. 2.2 договору купівлі-продажу від 24.07.2008 р., зобов'язувався протягом одного банківського дня з моменту укладення цього договору внести аванс на поточний рахунок Продавця згідно реквізитів та призначення платежу, зазначених в рахунку-фактурі на автомобіль. Після зарахування авансу на поточний рахунок продавця останній виписує та надає покупцю довідку-рахунок на ім'я покупця з відміткою про те, що продаж автомобіля здійснено за рахунок кредиту із зазначенням напису: «Кредит через ПриватБанк». Саме в національній валюті було здійснено розрахунок, що підтверджується платіжним дорученням від 04.08.2008 р. Саме для цієї мети було надано кредит, що слідує із його змісту. Однак ПриватБанк угоду про надання кредиту в іноземній валюті замаскував під інший правочин: нібито ОСОБА_1 купив у них долари за своєю заявою від 01.08.2008 р. в м. Дніпропетровськ, хоча всі дії здійснювалися в м. Енергодар Запорізької області. Наступною підставою своїх вимог ОСОБА_1 вказує те, що Договір від 01.08.2008 р. є спільним договору і кредиту, і застави. Підпису його дружини на цьому договорі кредиту немає, лише на окремому аркуші від неї отримано згоду на укладення кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р., а також на передачу Банку у заставу будь-якого майна, що належить їм на праві спільної власності з метою забезпечення зобов'язань і реалізацію цього майна у випадку невиконання мною цього договору. Ця умова вважається відповідачем-позивачем незаконною та такою, що порушує права ОСОБА_3, яка, відповідно до ст. 60 CK України, є співвласником всього майна подружжя, набутого під час шлюбу. ОСОБА_1 в позові вказує, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Цієї вимоги закону ПриватБанком виконано не було. Жодних попереджень кредитно-заставний договір не передбачав. Такої умови не містить навіть розділ про права позичальника. Відповідач-позивач вважає, що кредитно-заставний договір необхідно визнати недійсним та зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» врегулювати відносини за правилами тієї угоди, яка була фактично здійснена, а саме, за угодою про надання споживчого кредиту в сумі 68450,90 грн. станом на дату кредитування 01.08.2008 р., та зобов'язання Відповідача здійснити перерахунок заборгованості, оскільки за купівлю автомобілю гроші були перераховані у гривнях. ОСОБА_1 зазначає, що кредитний договір є удаваним правочином, оскільки його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: було здійснено надання кредиту в національній валюті України - гривні. Кредит було видано шляхом зарахування грошових коштів на вказаний поточний рахунок, на цей же рахунок було зараховані грошові кошти, які нібито пройшли конвертацію. Тобто кредит з початку було видано з рахунку, який відкрито у національній валюті України - гривні. Відповідач-позивач в позові зазначає, що оскільки правочин вчинено з метою приховати інший правочин на підставі статті 235 ЦК України необхідно визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин; оскільки між позивачем та відповідачем фактично було укладено договір про надання позивачу кредиту в національній валюті України - гривні, в розмірі 68450,90 гривень, що було еквівалентно 14 752,35 доларів США по комерційному курсу відповідача, який на 01 серпня 2008 року складав 464 гривні за 100 доларів США, тобто відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором. ОСОБА_1 в позові наводить докази того, що з моменту укладення кредитного договору ним сумлінно виконувалися всі взяті на себе обов'язки по кредитному договору, в тому числі, відбувалося погашення боргових зобов'язань та плата за користування кредитом, встановлена кредитним договором та графіком платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору. Так ним було сплачено загальну суму 16330,24 грн. Оскільки сума кредиту становила 68450,90 грн. (14752,35 доларів США * 4,64 грн. = 68450,90 грн.), а ним вже сплачено 16 330,24 грн., то залишок кредиту становить 52120,66 грн. З розрахунку ОСОБА_1 доводить, що ним понесено витрати при купівлі валюті та при втратах на зарахуванні Банком як еквіваленту в такій сумі: 337,58 грн. Також ОСОБА_1 в позові вказує, що автомобіль, який вважався предметом застави, ним було передано представнику ПриватБанку 27.10.2009 р., тобто кредитом він користувався з 01.08.2008 р. по цю дату - 1 рік 2 місяці 26 днів, і вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість. Відповідач-позивач ОСОБА_1 просить: Захистити його права як споживача за договором про надання споживчого кредиту шляхом визнання дій відповідача неправомірними. Визнати кредитно-заставний договір № гРАОА№7660896 від 01.08.2008 року недійсним з часу його укладення. Зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" здійснити перерахунок заборгованості за час користування кредитом з 01 серпня 2008 р. по 27 жовтня 2009 р. із розрахунку суми кредиту 68450,90 грн. під 15% річних. В судовому засіданні представник позивача-відповідача ОСОБА_4, яка діє від імені ПАТ КБ «Приватбанк»на підставі довіреності (а.с. 33) позов ПАТ КБ «Приватбанк»повністю підтримала, дала пояснення, аналогічні викладеному у позові. Зустрічний позов ОСОБА_1 представник не визнала, просила залишити його без задоволення, суду пояснила, що до видачі кредиту позичальнику ОСОБА_1 була надана повна інформація про умови кредитування, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення тощо. Це власноручно підтвердив сам ОСОБА_1 своїм підписом на анкеті-заяві від 01.08.2008 р. та довідці про стандартні умови кредитування ПриватБанку та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 01.08.2008 р., на підставі якої відбулась видача кредиту. Крім того, зазначає, що до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, застосування законодавства про захист прав споживачів можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування, тому вважає, ОСОБА_1 помилково застосував положення ЗУ "Про захист прав споживачів" та безпідставно не сплатив судовий збір. Стосовно інших вимог позову представник ПАТ КБ "ПриватБанк" вказує, що ОСОБА_1 не взяв до уваги ст. 5 ЦК України (дія актів цивільного законодавства у часі), тому хибними є твердження ОСОБА_1, що в договорі є пункт 6.3.1., який містить право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки, оскільки кредитний договір був укладений 01.08.2008 року, а Закон який заборонив збільшувати процентну ставку в односторонньому порядку набрав чинності з 10 січня 2009 року. Також представник позивача ОСОБА_4 посилається на те, що ОСОБА_1 до банку звернувся добровільно та самостійно виявив бажання отримати кредит на умовах, зазначених у вище переліченому договорі. Тобто він свідомо звернувся до Банку з метою отримання кредиту та отримав кредит за своїм бажанням саме на умовах, що викладені в зазначеному вище договорі, який укладений належним чином із дотриманням принципу свободи договору, який тепер підлягає обов’язковому виконанню. В забезпечення виконання обов'язків по зазначеному кредитно-заставному договору ОСОБА_1 надав в заставу банку транспортний засіб. Після того, як він став порушувати умови погашення, він за власною волею віддав заставний транспортний засіб на реалізацію, про що свідчить його підпис на акті від 27.10.2009 р., але ж довіреності на право продажу не дав. Тобто транспортний засіб було передано банку на добровільних підставах. Але за таких підстав банк не мав права реалізувати транспортний засіб. На цих підставах представник вважає, що посилання відповідача-позивача на здійснення перерахунку заборгованості є безпідставним. Щодо видачі кредиту у валюті представник ПАТ КБ «Приватбанк»дала такі пояснення: Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валютні операції визначені як наступні: • операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; • операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; • операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Згідно чинного законодавства операцією банку, є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку. Договором, відповідно до статті 626 ЦК України, визначається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Аналіз зазначених дефініцій дозволяє зробити висновок про те, що договір, в тому числі кредитний, не є операцією, а є лише підставою для її здійснення. Таким чином, визнання договорів недійсними неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як того вимагає Позивач. Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що для надання банком кредиту в іноземній валюті необхідна індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій, представник вважає це твердження хибним з наступних причин. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню та іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, у кредит можуть бути надані як грошові одиниці України - гривні, так й іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання. Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93. Під валютними операціями, згідно ст. 1 Декрету, розуміються операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Отже, Декрет виокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно до ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави." Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому представник пояснила, що коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії. Відповідно до листа НБУ від 29.05.2001 р. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлено, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України. Хоча вказаний лист не є нормативним актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами. Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Представник позивача-відповідача ОСОБА_4 зазначила, що здійснювані на той час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк не вимагали отримання індивідуальної ліцензії Національного банку. Разом з цим, зауважила, що обраний позивачем засіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню Національним банком відповідно до Декрету, виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензії має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті, оскільки в силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З наведеного вбачається, що в момент вчинення правочину, тобто в момент укладення кредитного договору, жодних порушень порядку здійснення операцій з валютними цінностями допущено не було. Також представник ПАТ КБ «Приватбанк» зауважила, що колегією суддів судової палати суду у цивільних справах Верховного Суду України у своєму рішенні від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, зроблено висновок, що відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року за № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку. У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України. Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті. Також представник банку просить суд звернути увагу суду на той факт, що при укладенні зазначеного договору однією з умов, а саме п. 10.1.11 було передбачено, що Позичальник запевняє, що укладення і виконання договору не суперечить чинному законодавству України. Отже, за викладених вище обставин, посилання ОСОБА_1 на необхідність отримання банком індивідуальної ліцензії при видачі кредиту у валюті є необґрунтованими. А також ОСОБА_4 зазначила, що строк давності для звернення до суду ОСОБА_1 із позовом сплив, бо договір укладався 01.08.2008 р. Представник просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову до ПАТ КБ "ПриватБанк". В судовому засіданні відповідач-позивач ОСОБА_1 вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» повністю не визнав, просив їх залишити без задоволення, суду пояснив, що з позовними вимогами він не погоджується із наступних підстав: 1. Позивач в позові зазначає, що він просить в рахунок погашення заборгованості в сумі 26 204,61 доларів США, що за курсом 7,9715 складає 208 890,02 грн. звернути стягнення на автомобіль, що був предметом застави. Однак позивач взагалі не обґрунтовує саму суму заборгованості, а він категорично з нею не погоджується та має зустрічні вимоги до Банку. 2. Автомобіль DAEWOO модель NEXIA, 2008 р.в., д/н НОМЕР_1, 27 жовтня 2009 р. у нього було вилучено співпрацівником «Приватбанку» ОСОБА_6, що підтверджується копією акту про прийняття автомобілю боржника від 27.10.2009 р. Автомобіль було передано на реалізацію за ринковою ціною та доручено направити отримані від реалізації кошти на погашення заборгованості у випадку невиконання зобов’язань перед ПриватБанком. ОСОБА_1 вважає, що з цього часу заборгованість йому нараховувати позивач не мав права. Права на продаж автомобіля ним було передано, сам транспорт також у нього було вилучено, жодних дій, направлених на реалізацію заставленого майна Позивач не здійснив. 3. Строк договору кредиту спливає лише 03.08.2015 р. Позивач-відповідач, не дочекавшись закінчення строку договору, вживає таких дій як вилучення у ОСОБА_1 предмета застави та звернення до суду з позовом за чотири роки до закінчення строку договору. Відповідач-позивач вважає, якщо автомобіль у нього було вилучено 27.10.2009 року, то і заборгованість необхідно було нараховувати саме на цю дату, а не на 22.08.2011 р., як це зробив позивач. У п. 17.10 договору передбачено, що ціна заставленого майна становить 63 300 грн. Жодних дій, направлених на реалізацію предмета застави Позивач-відповідач не виконав. Крім того, вимоги ОСОБА_1 також направлено не було. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 вважає, що вимоги банку не обґрунтовані, безпідставні та є такими, що не підлягають задоволенню, тому просить позов ПАТ КБ «ПриватБанк»про звернення стягнення залишити без задоволення. Свої вимоги по зустрічному позову відповідач-позивач ОСОБА_1 підтримав у повному об’ємі, просив їх задовольнити, дав пояснення, аналогічні тим, що викладені ним у своєму позові. Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача-відповідача ПАТ КБ «Приватбанк»ОСОБА_4, а також пояснення відповідача-позивача ОСОБА_1, суд приходить до наступного висновку: Між сторонами 01 серпня 2008 року було укладено угоду, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 9-13), за якою банком було надано ОСОБА_1 як Позичальнику, кредитну суму 14 725,35 доларів США під процентну ставку 15 % річних, що передбачено розділом 17 договору. За змістом п. 17.1.3 цього кредитно-заставного договору № ZPAOAN57660896 від 01 серпня 2008 року кредит було надано для певної мети (а.с. 13): для придбання позичальником автомобілю, для оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту, для оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі, для оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується на момент кредиту, для оплати вартості поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що сплачується на момент видачі кредиту. Всі ці кошти Банком було сплачено у національній валюті –гривні, що підтверджується документами: договором купівлі-продажу у ТОВ «Автоприват» від 24.07.2008 р. за № СФ- 0023948 автомобілю ОСОБА_1, рахунком-фактурою № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р. на суму 63300 грн., платіжним дорученням від 04.08.2008 р., за яким Банком перераховано АвтоПланета_Запоріжжя_1 суму 63200 грн. в рахунок сплати за автомобіль згідно до рахунку № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р. ОСОБА_1, ордером-розпорядженням Бухгалтерії № 1 про списання з рахунку ОСОБА_1 суми 63200 грн. при цьому призначенням платежу є видача кредиту згідно кредитного договору № ZPAOAN57660896. Саме цим і підтверджується, що насправді було надано кредит у національній валюті –гривні, що не відповідає змісту договору. При чому гроші було зараховано на рахунок АвтоПланета_Запоріжжя_1, хоча за договором ОСОБА_1 придбав автомобіль у ТОВ «Автоприват». Також порушення прав ОСОБА_1 як споживача підтверджуються і заявою без номеру від 01.08.2008 р. про продаж іноземної валюти, за якою визначено, що винагорода банку складає різницю між ціною продажу, що була визначена підприємством, та більш вигідною ціною, за якою банк здійснив продаж іноземної валюти, винагорода сплачується в українських гривнях. При цьому призначенням платежу є перерахування коштів для продажу доларів, а вже гривні перераховуються знову ж таки на рахунок АвтоПланета_Запоріжжя_1 за автомобіль, Страховій компанії «Інгосстрах»як страхову премію за договором особистого страхування, і як страхову премію за договором страхування наземного транспорту, а також ДП «Інформаційний центр»за реєстрацію обтяжень рухомого майна на загальну суму 66461,80 грн., яка складається з сум: 63200 грн. + 316 грн. + 2911,80 грн. + 34 грн., що на 1989,10 грн., ніж надано кредит у гривневому еквіваленті (68 450,90 грн. –66 461,80 грн.) При чому Банк в цій заяві у примітці зазначив, що у випадку, якщо попит на валюту, яку клієнт продає на міжбанківському валютному ринку, відсутній, Банк має право за кошти Клієнта купувати іншу валюту на міжнародних ринках із подальшим продажем її за гривню на міжбанківському валютному ринку. Банк фактично продав ОСОБА_1 іноземну валюту, при цьому не зазначивши рахунок ОСОБА_1, і на цю валюту уклав з ним же кредитно-заставний договір, за яким вже у гривнях перераховував кошти для виконання цілей кредиту. Суд вважає, що дії банку суперечать п. 1.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року за № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493, який встановлює, що умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Такого договору між Банком і ОСОБА_1 укладено не було. Фактично Банк змусив ОСОБА_1 купувати у нього валюту за курсом, за яким Банк здійснював її продаж, і вже у валюті вносити кошти для погашення кредиту. Пункт 5.2 цієї Інструкції регламентує, що поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України, а також для проведення операцій, передбачених генеральною ліцензією Національного банку на здійснення валютних операцій. Який фактично було відкрито рахунок для погашення кредитів в іноземній валюті, Банк суду не довів. Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України обов’язок доказування покладено на сторону, яка посилається на обставини як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд приходить до висновку, що фактично мав місце договір кредиту в національній валюті, а договір кредитування в іноземній валюті приховує справжній правочин. Стаття 235 ЦК України зазначає, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Додатково представник ПАТ КБ «Приватбанк»посилається на те, що ОСОБА_1 своїм підписом на заяві-анкеті підтвердив правильність вчинюваних Банком дій та погодився з ними, однак замовчує про те, що ОСОБА_1 виявив бажання в цій же заяві про оформлення на своє ім’я кредитки «Універсальна»тип VISA валюта UAH з кредитним лімітом 3160 грн., в заяві зазначено і номер карти –НОМЕР_3. При цьому в базу даних дані про кредит внесено якраз у гривнях, а саме: вартість товару –63300 грн., аванс 100 грн., особисті характеристики ОСОБА_1: дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1, п. 2.4 –поточні зобов’язання 71 548,90 грн., що на 5 087,10 грн. більше, ніж було перераховано для цілей кредиту (71 548,90 грн. –66 461,80 грн.) і на 3 098 грн. більше, ніж було надано кредит у гривневому еквіваленті (71 548,90 грн. –68 450,90 грн.) Сертифікатом AFR 271844 підтверджується, що його видано ОСОБА_1 на придбання автомобілю DAEWOO Nexia 1.6 2008 вартістю 63300 грн за умови внесення першого внеску не менше 100 грн. на термін кредиту 7 років, кредитуючи організація ПриватБанк, оформлення кредиту при наданні сертифікату проводиться до 23.08.2008 р., сертифікат отримав, з умовами кредитування погодився 25.08.2008 року ОСОБА_1 Таким чином, цими документами також підтверджується фактичний кредит, наданий ОСОБА_1 у національній валюті –гривні. Згідно до п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від якого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. В пп. а) п. 13.7 договору кредиту передбачено, що витрати на юридичні послуги включаються до сум платежів, що не є правильним. Частиною 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»встановлено, що забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону. Договір кредиту надруковано дуже мілким шрифтом, а розділ 17, який передбачає особливі умови, надруковано ще меншим шрифтом. Це також є порушення прав споживача. Також підставою для визнання кредитно-заставного договору недійсним є те, що ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 на окремому від договорі аркуші зобов’язалися перед Банком всім своїм майном, набутим ними у період шлюбу, що протирічить закону. ОСОБА_8 з договором застави-кредиту від 01.08.2008 р. ознайомлена не була, про що свідчить те, що на цьому договорі відсутній її підпис та особисті дані. Посилання представника ПАТ КБ «Приватбанку»на те, що строк позовної давності сплив, оскільки договір було укладено 01.08.2008 р., суд до уваги не приймає, так як ст. 264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. ОСОБА_1 не знав про порушення своїх прав, що підтверджується тим, що ним частково було погашено кредит на умовах, що були виставлені Банком. Останній платіж ним було здійснено 29.05.2009 року, що підтверджується наданими до матеріалів справи оригіналами квитанцій, а строк договору ще триває до 03.08.2015 року. Тому суд вважає, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 не пропустив. Правонаступництво ПАТ КБ «Приватбанку»після ЗАТ КБ «Приватбанк»підтверджується наданої копією статуту (нової редакції) ПАТ КБ «Приватбанку». Згідно до матеріалів справи (а.с. 19) ПАТ КБ «ПриватБанк»29.07.2009 р. отримав банківську ліцензію № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пп. 5-1 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», які станом на 24.07.2009 передбачали, зокрема: - Ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» - На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. - Пункти 5-11 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»: Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 6) придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7) лізинг; 8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; 9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; 10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій. Однак договір було укладено із ЗАТ КБ «Приватбанк», а відповідно до копії дозволу № 22-2, виданого 29.07.2003 р. ЗАТ КБ «Приватбанк»мав право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу, який також є в матеріалах справи, та свідчить про те, що ЗАТ КБ «Приватбанк»мав право на перелік операцій: 1. Операції з валютними цінностями: - Неторговельні операції з валютними цінностями; - Ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; - Ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) в іноземній валюті; - Ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; - Відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій з ними; - Відкриття кореспондентських рахунків в банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій з ними; - Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, - Залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках, - Операції з банківськими металами на валютному ринку України, - Операції з банківськими металами на міжнародних ринках, - Інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках, Отже Банк оформив надання кредиту саме у іноземній валюті, не маючи ліцензії, посилаючись, що на той час вони мали дозвіл на це, хоча фактично надав гривневий кредит, що підтверджується вищезазначеними доказами. Твердження представника ПАТ КБ «Приватбанк»про те, що немає механізму надання індивідуальних ліцензій, і тому прямої заборони у видачі таких кредитів особам немає, суд оцінює критично з таких підстав: згідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Оскільки між сторонами фактично було укладено договір про надання позивачу кредиту в національній валюті України - гривні, відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором. ОСОБА_1 здійснював погашення кредиту, що підтверджується оригіналами квитанцій, що є в матеріалах справи. Так він сплатив кошти в сумі 16 330,24 грн: 09.09.2008 р. за 1563,95 грн. він купив по 4,86 грн. за 1 долар 321,8 доларів США, одночасно сплатив банку цю суму в доларах, яку банк вважав еквівалентною 1561,08 грн., 09.10.2008 р. - 1866,44 грн. за курсом 5,80 грн. за 1 долар на суму 321,8 доларів США, того ж дня цю суму в доларах сплачено банку, що еквівалентно 1585,35 грн., 13.11.2008 р. - 321,8 доларів США за курсом 5,86 грн., для чого знадобилось 1887,68 грн., сплативши цю суму в доларах банку, який виставляє цю суму, еквівалентну 1860,00 грн., 15.01.2008 р. ОСОБА_1 сплатив банку 2543,80 грн. як надходження на рахунки за вкладами, 15.01.2009 р. - за 1053,57 грн. за курсом конвертації 8,65 грн. за 1 долар ОСОБА_1 купив 121,80 доларів США, одночасно ним сплачено 200 доларів США , що еквівалентно 1540,00 грн., 10.03.2009 р. - 650 грн. курс конвертації 7,8156 грн. за 1 долар, банку сплатив 83,17 доларів США. 14.05.2009 р. - 111,38 грн., 140 доларів США, що еквівалентно 1067,29 грн., 20.05.2009 р. –ОСОБА_1 за 2289, грн. купив 300 доларів, вніс їх банку еквівалент у гривні - 2286,24 грн., та 38,79 грн., також ним внесено на рахунок 50 грн. та 110 грн., 29.05.2009 р . - за 2910,49 він купив 378,97 доларів за курсом 7,68 грн. за 1 долар, сплатив 39,01 грн., банку сплатив 378,97 доларів США, що еквівалентно у гривні - 2887,30 грн., що на 23.19 грн. дорожче, ніж банк вважав як еквівалент. Тому ОСОБА_1 Банку сплатив всього суму 16 330,24 грн., тоді залишок кредиту становить 52 120,66 грн. (68450,90 грн. –16330,24 грн.) Автомобіль, який вважався предметом застави, ним було передано представнику ПриватБанку 27.10.2009 р., тобто кредитом він користувався з 01.08.2008 р. по цю дату - 1 рік 2 місяці 26 днів. Суд вважає, що з цього розра хунку необхідно визначати заборгованість по кредиту. Надання кредитів в іноземній валюті передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ». Однак не лише відсутність права банку на кредитування у валюті є підставою для визнання договору недійсним, суд вбачає підстави для визнання договору недійсним, оскільки має місце удаваний правочин. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини. Згідно із ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця —гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. І саме у гривні було надано кредит, що знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст. ст. 4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій ПриватБанку в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Відповідно до п. 17.1.1 договору ПАТ КБ «Приватбанк»надав ОСОБА_1 кредит у сумі 14 752,35 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі. Відповідно до п.4.5 Кредитного договору сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на відкритий рахунок банку. Однак Банк не надав доказу того, що на ім’я ОСОБА_1 було відкрито валютний рахунок, договору про це між ними складено не було. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між сторонами в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, за відсутності договору про відкриття валютного рахунку суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Волевиявлення ОСОБА_1 оформлене ним в договорі на суму, еквівалентну 14732,35 доларам по курсу 4,64 грн. за 1 долар, в анкеті-заяві, в якій йому відкрито кредитну картку в гривнях, в договорі купівлі-продажу автомобілю в гривнях, в заяві про укладення договору страхування наземного транспорту від 01.08.2008 р. зі сплатою страхової премії в розмірі 4,6% від дійсної вартості автомобілю 63300 грн. в сумі 2911,80 грн., в самому договорі страхування наземного транспорту від 04.08.2008 р. із зазначенням в п. 10.1 страхового платежу, в заяві про укладення договору особистого страхування від 01.08.2008 р. і в договорі на суму 316 грн. Таким чином, суд приходить до висновку, що саме на досягнення таких цілей було направлено волевиявлення позичальника ОСОБА_1 Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способу захисту своїх порушених прав є визнання правочину недійсним. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Твердження представника ПАТ КБ «Приватбанк»про те, що ОСОБА_1 сам запевнив у договорі той факт, що порушень законодавства не було, суд до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_1 не є особою, що має спеціальні знання у юриспруденції, та не може засвідчувати такий факт, крім того, це твердження спростовується матеріалами справи, які обумовлені вище та яким судом дана оцінка як доказам. Щодо передачі автомобілю Банку, представник ПАТ КБ «Приватбанк» не надав жодних заперечень, не довів ті обставини, що були здійснені будь-які дії, які б свідчили про повідомлення ОСОБА_1 про існування у нього заборгованості після передачі предмету застави, жодних листів чи повідомлень йому направлено не було, жодних дій, направлених для реалізації автомобілю і для погашення кредиту Банком не проводилось, тому вина ОСОБА_1 у подальшому зростанні заборгованості за кредит не доведена. Стаття 614 ЦК України регламентує, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним. Актом від 27 жовтня 2009 р. (а.с. 39) про передачу автомобіля, який був предметом застави, представнику Приватбанку, ОСОБА_1 довів відсутність своєї вини, так як за умовами розділу 13 договору Банк мав право звернути стягнення на предмет застави, який був Банком прийнято від ОСОБА_1 27 жовтня 2009 року. Повідомлення про заборгованість банк надіслав лише два роки поспіль –22.09.2011 р., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 14), що також свідчить про недобросовісне надання Банком послуг по кредитуванню ОСОБА_1 як споживачу. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. встановлює, що виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; надання виконавцю права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання виконавцю права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю виконавцю права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; надання виконавцю права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку, що дії Банку є неправомірними. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Посилання представника позивача-відповідача ОСОБА_4 на ст. 19 Конституції України є таким, що невірно нею трактується, оскільки стаття 19 Конституції передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок являє собою стан впорядкованості, урегульованості, організованості суспільних відносин, який утворюється, існує і функціонує внаслідок реалізації норм права відповідно до принципу законності. У частині 2 цієї статті встановлюється відповідний спеціально-дозвільний тип правового регулювання, притаманний органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам. Фактично йдеться про принцип «заборонено все, крім дозволеного законом». ПАТ КБ «Приватбанк»не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. У випадку необхідності роз’яснення щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії вони мали право звернутися за офіційним роз’ясненням подальшого порядку в цій сфері. Щодо посилання на рішення Верховного Суду України від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, то суд приходить до висновку, що саме це рішення стосується тих сторін, що є учасниками тієї справи. Стаття 212 ЦПК України зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Прийняття судом рішення має ґрунтуватися на принципах законності та обґрунтованості, як того вимагає ст. 213 ЦПК України. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, у разі непогодження з судовим рішенням норми ЦПК України, зокрема стаття 13 ЦПК України забезпечує особам, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом, ці ж права передбачені в розділі 5 ЦПК України. На підставі об’єктивного, неупередженого, повного дослідження та налізу доказів суд приходить до висновку, що при укладенні договору між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 були порушені його суттєві умови, які є обов’язковими умовами договору, по суті було укладено договір кредиту на загальну суму 68450,90 грн., хоча лише 66461,80 грн. були перераховані Банком за необхідні цілі кредиту, ОСОБА_1 частково погасив кредит на суму 16 330,24 грн., залишок становить 52120,66 грн., кредитом ОСОБА_1 фактично користувався в період з 01.08.2008 року по 29 жовтня 2009 року - 1 рік 2 місяці 26 днів, коли передав автомобіль, його вини у подальшому зростанні заборгованості немає, тому суд вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість і необхідно здійснити її перерахунок. Позов ПАТ КБ «Приватбанку»не задоволено, тому в силу ст. 88 ЦПК України, судові витрати відносяться на його рахунок, а позов ОСОБА_1 задоволено, тому з ПАТ КБ Приватбканку»належить стягнути на рахунок держави судові витрати в сумі 94,10 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 99 Конституції України, ст. 3, ст. 16 ч. 2 п. 2, ст. 192 ч. 4, ст. 202 ч. 1, ст. 203 ч.ч. 1, 3, 5, ст. 215 ч. 1, ст. 216 ч. 1, ст. 227, ст.ст. 235, 264, 524, 533, 548 ч. 2, 614, 1054 ч. 1 ЦК України, ст. 3, 8 ч. 8, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, п. 2 ст. 1, ч. 1 та 2 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 2 ч. 2 та ч. 4 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1 та пп. 5-1 1 ч. 2 ст. 47 і п. 1-4 ч. 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України", Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ», п . 1.5, п. 5.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року за № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493, суд ВИРІШИВ: Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення –залишити без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р. недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити дії – задовольнити. Визнати дії закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», - неправомірними. Визнати кредитний договір № ZPAOAN57660896 від 01.08.2008 р. недійсним з часу його укладення. Зобов’язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» здійснити перерахунок заборгованості за час користування кредитом з 01 серпня 2008 року по 27 жовтня 2009 р. із розрахунку суми кредиту 68 450,90 грн. (шістдесят вісім тисяч чотириста п’ятдесят грн. 90 коп.) під 15 (п’ятнадцять) процентів річних. Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, індекс 49094, судовий збір на користь держави в сумі 94 грн. 10 коп. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Запорізького апеляційного суду через Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які приймали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя В. В. Петров http://reyestr.court.gov.ua/Review/20678133
  20. Хочу поділитись своїм досвідом боротьби з Прихватом. Маємо першу реальну перемогу завдяки цьому сайту. Державний герб України Справа № 0910/1915/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.02.2014 м. Косів Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Турянського І.Є., з секретарем Лазорик Л.В., з участю адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косів справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною з моменту укладення Додаткової угоди від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсним Додатку №1 до Додаткової угоди від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсними з моменту укладення наступних пунктів та розділів Кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, а саме п. 2.2.3, п. 2.2.4, п. 3.3 в частині визначення "360 днів у році", п. 3.6, розділу 4 "Резервування ресурсів" ( п. 4.1- 4.6), п. 8.1 в частині визначення суми кредитних коштів у розмірі 129460,00 грн. та в частині "сплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів", визнання недійсним з моменту укладення Додатку № 2 - "Графік погашення кредиту" до Кредитного договору № №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" зайво отриманих сум відсотків та винагороди у загальному розмірі 34169,45 грн., стягнення судових витрат, а також за зустрічним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року в розмірі 161393,00 грн., виселення відповідачки та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, стягнення судових витрат, в с т а н о в и в : ОСОБА_2 звернулася в суд з даним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», а ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд із даним зустрічним позовом до ОСОБА_2 Із змісту позовних вимог ОСОБА_2 вбачається, що підставою для звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів ОСОБА_2 послугувало наступне: 03 липня 2008 р. між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір №IFWWGA0000004210 за умовами якого Банк (п. 1.1) зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу або перерахування на рахунок. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, щомісячний платіж, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 8 договору. Відповідно до п. 8.1 банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти на строк з 03.07.2008 р. - 03.07.2028 р. у розмірі 129460,00 грн. на наступні цілі: у розмірі 104260,00 грн. на ремонт житла, з них 100 000,00 грн. на ремонт житла шляхом: видачі готівки через касу, а також у розмірі 3000,00 грн. на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 760,00 грн для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 500,00 грн. - для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 25200,00 грн. на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,67% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розміні 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів. 06 травня 2011 року через тривалий тиск зі сторони працівників банку та через постійні погрози з їхньої сторони про те що ОСОБА_2 змусять достроково повернути усю суму позики, ОСОБА_2 була змушена підписати ініційовану банком додаткову угоду до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року. Беручи до уваги те, що додаткова угода від 06.05.2011 р. не була належним чином підписана посадовою особою банку, якій згідно посадових обов'язків надано право на підписання такого роду договорів, а також не була підписана керівником банку який згідно статуту зобов'язаний вчиняти правочини від імені юридичної особи вважає, що банк як юридична особа не набув цивільних прав та обов'язків. Більше того, додаток №1 до додаткової угоди №1 аналогічно з самою додатковою угодою підписаний уповноваженою особою банку не був, тобто при вчинені правочину посадова особа, яка діяла від імені банку не мала необхідних цивільних прав на вчинення такого правочину. Просить визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнати недійсним Додаток №1 до Додаткової угоди від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнати недійсними з моменту укладення наступних пунктів та розділів Кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, а саме п. 2.2.3, п. 2.2.4, п. 3.3 в частині визначення "360 днів у році", п. 3.6, розділу 4 "Резервування ресурсів" ( п. 4.1- 4.6), п. 8.1 в частині визначення суми кредитних коштів у розмірі 129460,00 грн. та в частині "сплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів", визнання недійсним з моменту укладення Додатку № 2 - "Графік погашення кредиту" до Кредитного договору № №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" зайво отриманих сум відсотків та винагороди у загальному розмірі 34169,45 грн., стягнути судові витрати. 08.04.2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про зміну підстав та предмету позову, в якій зазначила, що при укладенні вищевказаного кредитного договору банк ввів позичальника - споживача кредитних послуг в оману щодо загальної вартості кредиту, щодо суми позики та відсоткової ставки, які нібито були погодженні сторонами, щодо кількості днів у році, по яких нараховувались відсотки, а також встановив незаконні платежі (резервування ресурсів), беручи до уваги положення чинного законодавства України, ОСОБА_2 змінює одну з вимог позову та замість визнання недійсними пунктів та розділів кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, просить суд визнати недійсним з моменту укладення весь кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року. Також новими позовними вимогами ОСОБА_2 є визнання недійсним іпотечного договору від 03.07.2008 року та повернення правовстановлювальних документів. Обгрунтування таких позовних вимог полягає у тому, що відповідно до іпотечного договору від 03.07.2008 року ОСОБА_2 на забезпечення виконання кредитного договору передала ЗАТ КБ "ПриватБанк" в іпотеку житловий дерев'яно-цегляний будинок, загальною площею 96,8 кв.м., житлова площа 61,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Враховуючи те, що є усі правові підстави для визнання недійсним кредитного договору, із врахуванням положення ст. 548 ЦК України, недійсним може бути визнано і вищевказаний іпотечний договір. Відповідно до акту прийому передачі від 03.07.2008 року ОСОБА_2 передала представнику банку оригінали правовстановлюваних документів, а саме: оригінал договору дарування, технічний паспорт, витяг із реєстру права власності на нерухоме майно. Враховуючи те, що після визнання іпотечного договору недійсним банк не буде мати правових підстав для утримування вищевказаних документів, то просить зобов'язати повернути оригінали правовстановлювальних документів. За таких обставин просила суд визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнати недійсним додаток №1 до додаткової угоди від 06.05.2011 року до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнати недійсним з моменту укладення додаток № 2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору, визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03.07.2008 року укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, зобов'язати ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_2 документи, які були отримані у неї по акту прийому передачі оригіналів правовстановлювальних документів на нерухомість від 03.07.2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" зайво отримані суму відсотків та винагороди у загальному розмірі 34169,45 грн., стягнути понесені судові витрати. 14.05.2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про заміну підстав позову, в якій вказала, що використовуючи своє право, крім позовних вимог викладених у заяві ОСОБА_2 про зміну підстав та предмету позову від 08.04.2013 року змінює одну із підстав позову виходячи із наступного. Відповідно до п. 30 іпотечного договору від 03.07.2008 року термін дії договору - до повного виконання іпотекодавцем зобов'язання за кредитним договором та всіма додатками до нього. Враховуючи те, що в іпотечному договорі від 03.07.2008 року відсутня така обов'язкова та необхідна умова, як строк дії іпотечного договору, у зв'язку з чим не можливо визначити строк, коли припиняється забезпечення, то просять визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03.07.2008 року, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 та стягнути зайво сплачені кошти у сумі 39527,11 грн. 11.02.2014 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 надійшла заява про зменшення позовних вимог, просить припинити розгляд позивних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 16.05.2011 року, визнання недійсним додатку №1 до додаткової угоди від 16.05.2011 року, стягнення з банку зайво сплачених коштів у сумі 34169,45 грн. В судове засідання ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 не з'явилися, подали заяви про підтримання позовних вимог, просять позов у зміненому та уточненому вигляді задоволити, у задоволенні зустрічного позову відмовити, а розгляд справи проводити без їхньої участі. Із змісту зустрічного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що відповідно до укладеного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 129460,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.07.2028 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору ОСОБА_2 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, що призвело до збитків, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченної заборгованності позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 станом на 15.02.2013 року має заборгованість - 161393,00 грн., яка складається з наступного: 122155,30 грн. - заборгованість за кредитом; 24135,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3068,88 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 4109,98 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина), 7673,48 грн. - штраф (процентна складова). Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна, (виключна підсудність). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 03.07.2008 року уклали договір іпотеки №IFWWGA0000004210. Згідно з договором іпотеки ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 96.80м.кв., житловою площею 61.20 м.кв., який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 152000 грн. 00 коп. Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Безбородько І.Д. в судове засідання не з'явився, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подав заяву, в якій просить зустрічний позов задоволити, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а розгляд справи проводити без його участі. Вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити із наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи в ході перебування справи під час розгляду справи у суді позовні вимоги ОСОБА_2, в силу об'єктивних обставин справи, неодноразово збільшувались та уточнювались, а тому на момент розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_2 наступні: визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсним з моменту укладення додатку № 2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору №2113 від 03.07.2008 року укладеного між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_2 документи, які були отримані у неї по акту прийому передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03.07.2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, а також стягнення судових витрат за проведення експертизи у загальному розмірі 3672 грн. На підставі ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області №0910/1915/2012 від 13.06.2013 року Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судово-економічну експертизу (а.с. 101). За результатом проведеної експертизи судовим експертом Андрощуком О.П. складено висновок №8081 від 11.11.2013 року, в якому зазначено, що реальна відсоткова ставка становить 31,75%, сума відсотків по договору має становити 321110,70 грн., винагорода за резервування 105531,49 грн. Натомість у кредитному договорі та додатках до нього вказано неправдиву інформацію, а саме те, що реальна відсоткова ставка становить 25,23%, а сума відсотків та винагород (разом) становить 429452,00 грн. Різниця між даними вказаними банком та фактичними (реальними) даними визначеними експертом становить: для реальної відсоткової ставки на 6,52% річних менше (приховано) (31,75-25,23), для відсотків та винагород 429452,00 - (321110,70 + 105 531,49) = 2809,81 грн., для щомісячного платежу 10,87 = 2223,80 - 2212,93 завищено. Таким чином дані вказані у додатках до кредитного договору та базові умови кредитування на які погоджувалась позичальниця містять значні розбіжності на користь банку, а тому є всі підстави вважати, що банк, який єдиний готував кредитний договір та додатки до нього, свідомо вводив позичальницю в оману з метою неправомірно отримати завищені суми по позиці. Також суд звертає увагу на те, що відповідно до висновку експерта обрахована та вказана банком у додатку №1 до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року (загальна вартість кредиту) та у додатку №2 (графік погашення кредиту) сума відсотків та винагород не відповідає базовим умовам кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року. Такі висновки експерта свідчать про те, що вже на момент укладення спірного кредитного договору ПАТ КБ "ПриватБанк" вводив споживача кредитних послуг, тобто ОСОБА_2, в оману з метою отримання завищеної, несправедливої, безпідставної винагороди. Крім цього, ПАТ КБ "ПриватБанк" у момент укладення спірного договору не було дотримано обов'язкових вимог, передбачених Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року, а сааме: банком у кредитному договорі та додатках до нього взагалі не було визначено абсолютного значення здорожчання кредиту, що свідчить про умисел банку на приховування реальних даних про вартість кредиту вцілому. Також ПАТ КБ "ПриватБанк" при укладенні договору та додатків до нього намагався неправомірно отримати завищені відсотки, а саме: як було визначено у висновку експерта сума відсотків повинна становити 321110,70 грн., а як випливає із графіку погашення кредиту (додаток №2 кредитного договору) позичальниця - ОСОБА_2 по закінченню сплати повинна виплатити банку лише відсотків у розмірі 440285,03 грн. Таким чином, з наведених обставин випливає, що ПАТ КБ "ПриватБанк" намагався на підставі додатку №2 до оспорюваного договору отримати від ОСОБА_2 на 119174,33 грн. більше ніж мав на це правові підстави згідно договору. Крім цього, про неправомірні дії ПАТ КБ "ПриватБанк" свідчать документи, які ним безпосередньо готувались, а саме: відповідно до додатку №1 кредитного договору «загальна вартість кредиту" випливає, що позичальник за весь час користування кредитом повинен виплатити банку суму відсотків та винагород у загальному розмірі 429452,00 грн.; відповідно до додатку №2 "графік погашення кредиту" за весь час користування кредитом позичальник повинен сплатити відсотків у розмірі 440285,03 грн. (підсумовано по графіку) та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 81688,96 грн. (підсумовано по графіку). Загалом ОСОБА_2 на підставі графіку погашення кредиту повинна сплатити, крім позики, 521973,99 грн., що є на 115967,82 грн. більше ніж фактично було вказано самим банком у графіку (додаток № 1) та на 95331,80 грн. більше ніж мала б сплатити ОСОБА_2 відповідно до висновку експертизи. Відповідно до ст. 230 ЦК України «Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману», якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Відповідно до п. 20 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. При цьому суд звертає увагу на той факт, що додатки до договору, як і самий кредитний договір, готувалися банком та надавалися на підпис ОСОБА_2 в приміщені банківської установи. Жодної можливості вплинути на порядок та спосіб готування графіку погашення кредиту у ОСОБА_2 не було, а тому дії банку щодо завідомо неправдивого внесення відомостей у графік погашення кредиту є доведеними та додаткового доказування не потребують. Більше того, суд звертає увагу на те, що розцінювати графік погашення кредиту як такий, що підготовлений виключно під впливом помилки, тобто помилково, не можна, оскільки як викладалось у позовній заяві, в графіку допущено непоодинокий факт порушення прав позичальниці, що спостерігається як на початку графіку погашення кредиту (період з 15.08.2008 року по 15.09.2011 року) так і в його кінці (період з 15.10.2027 року по 03.07.2028 року.) Тобто йде мова про включення у графік погашення кредиту сум з від'ємним значенням, що по своїй природі неможливо, адже графік повинен передбачати зменшення кредиту, а не його накопичення. Такі невідповідності графіку з умовами кредитного договору, що вже підтвердженні висновком судового експерта, свідчать виключно про умисел банку отримати більше коштів ніж передбачено базовими умовами договору, адже банк приймав від ОСОБА_2 кошти виключно по графіку і жодних перерахунків не здійснював. Суми погашення в додатку №2 до кредитного договору вказані з від'ємним значенням, тобто сплативши усю суму позики банк і надалі намагається отримати від позичальниці відсотки за користування кредитом, при цьому уже будучи винним самій же позичальниці. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України "Правові наслідки недійсності правочину" недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Враховуючи те, що ОСОБА_2 відповідно до даних положень має обов'язок повернути отримані від банку кошти у сумі 104260,00 грн., однак на виконання умов договору проводила щомісячні виплати, з'ясуванню підлягає сума коштів, яка має бути повернута сторонами. Для встановлення такої суми судом беруться до уваги дані, викладені у виписці по рахунку №29093058905504 відкритому на ім'я ОСОБА_2 для обліку усіх отриманих сум. За даними вказаної виписки випливає, що на рахунок банку (по кредиту рахунку) загалом надійшло 143787,11 грн. Враховуючи наведені обставин, на підставі вище вказаних вимог законодавства та керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд,- в и р і ш и в : Позов ОСОБА_2 задоволити. Визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2. Визнати недійсним з моменту укладення додаток № 2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, укладеного між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2. Визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03.07.2008 року, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2. Зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_2 документи, які були отримані у неї по акту прийому передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03.07.2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно. Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги №50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_3 виданий 06.03.1998 року Косівським РВ УМВС України в Івано-Франківській області, ІН НОМЕР_2 понесені судові витрати за проведення експертизи в сумі 3672 (три тисячі шістсот сімдесят дві) грн. У задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Івано-Франківської області через Косівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Турянський І.Є. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37105812 Державний герб України Справа № 0910/1915/2012 Провадження № 22-ц/779/768/2014 Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Турянський І.Є. І. Є. Суддя-доповідач Шишко А.І. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі: головуючого Шишка А.І., суддів: Мелінишин Г.П., Шалаути Г.І., секретаря Вилки І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсним з моменту укладення додатку №2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору №2113 від 03.07.2008 року, зобов'язання повернути документи, які були отримані по акту прийому-передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03.07.2008 року: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, а також стягнення судових витрат за проведення експертизи, за зустрічним позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року в розмірі 161393 грн., виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, стягнення судових витрат за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Косівського районного суду від 11 лютого 2014 року, - в с т а н о в и л а : Рішенням Косівського районного суду від 11 лютого 2014 року задоволено позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ "ПриватБанк". Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 Визнано недійсним з моменту укладення додаток №2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 Визнано недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 Зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_2 документи, які були отримані у неї по акту прийому-передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03.07.2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за проведення експертизи в сумі 3672 грн. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року в розмірі 161393 грн., виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, стягнення судових витрат. В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліка А.В. посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, за недоведеності обставин, які мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи. У зв'язку з цим, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а зустрічний позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги. Представник апелянта свої вимоги обґрунтовує тим, що 13.06.2013 року судом була постановлена ухвала, якою задоволено клопотання ОСОБА_2 та призначено судову економічну експертизу. Вказаною ухвалою на розгляд експерта було поставлено питання: який розмір щомісячного (ануїтетного) платежу повинен бути, виходячи із базових умов договору, вказаних у п.8.1. кредитного договору. Як вбачається з висновку експерта, останній здійснював всі свої розрахунки виключно на підставі п.8.1. кредитного договору без урахування взаємозв'язку з його іншими пунктами. В той же час, умовами договору є не положення якогось окремого пункту, а весь зміст договору в цілому. Судовий експерт невірно з'ясував, який саме метод нарахування процентів, передбачений у кредитному договорі. Зокрема, в пункті 3.3. кредитного договору передбачено, що сторони погодили порядок розрахунків за кредитним договором, а саме, що відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожен календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Проведення експертизи на підставі аналізу лише одного пункту договору призвело до неправильного розрахунку експертом як сукупної вартості кредиту, так і реальної відсоткової ставки. Експерт обчислював суми відсотків, виходячи з фактичної кількості днів у році та у кожному місяці. В той час, як умовами договору встановлено, що під час розрахунків у формулі використовується кількість днів у році - 360, а відтак кількість днів у кожному місяці є рівною - 30. Тобто, сума відсотків, обрахована експертом, кожного місяця все більше і більше відхилялася від умов кредитного договору. Помилковий розрахунок експерта призвів до помилкового висновку, що споживачу була надана невірна інформація під час укладення договору. Вислухавши суддю-доповідача, доводи представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості. Відповідно до ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів. Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 і визнаючи кредитний договір, додаток №2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору та іпотечний договір недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що дані вказані у додатках до кредитного договору та базові умови кредитування на які погоджувалась позичальник містять значні розбіжності на користь банку, а тому є всі підстави вважати, що банк, який готував кредитний договір та додатки до нього, свідомо вводив позичальника в оману з метою неправомірного отримання завищених сум винагороди. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.07.2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №IFWWGA0000004210, згідно якого позичальник отримала кредит в сумі 129460 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25,23% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 04.07.2028 року. 06 травня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, якою до кредитного договору внесено зміни. Зокрема, у додатковій угоді зазначено, що банк надає позичальнику кредитні кошти в сумі 146982 грн. 13 коп. на наступні цілі: 100000 грн. на споживчі цілі та 42722 грн. 13 коп. на сплату страхових платежів. Також внесено зміни до п.2.1.3 та п.2.2.7 кредитного договору, які стосуються винагороди банку, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості та відповідальності сторін. Відсоткова ставка встановлена у розмірі 2,08% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №IFWWGA0000004210, між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 03.07.2008 року укладено договір іпотеки №2113. Згідно даного договору ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме:будинок загальною площею 96,80 м.кв., житловою площею 61,20 м.кв., який розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Косів, вул. Б.Хмельницького, 26 та належить іпотекодавцю на праві власності. Судом першої інстанції встановлено, що умови кредитування, які були реально передбачені в кредитному договорі, не відповідають волевиявленню ОСОБА_2 та вимогам закону. Відповідно до висновку №8081 від 11.11.2013 року судово-економічної експертизи, реальна відсоткова ставка за кредитним договором №IFWWGA0000004210 становить 31,75%, сума відсотків по договору - 321110 грн. 70 коп., винагорода за резервування - 105531 грн. 49 коп. В той час як в кредитному договорі та додатках до нього вказано неправдиву інформацію про те, що реальна відсоткова ставка становить 25,23%, а сума відсотків та винагород становить 429452 грн. Таким чином, різниця між вказаними у кредитному договорі відсотками та тими, які мала сплатити позичальник складають 6,52%; для відсотків та винагород - завищено на 2809 грн. 81 коп.; для щомісячного платежу - завищено на 10 грн. 87 коп. Такі самі суми вказані у додатку №1 (загальна вартість кредиту) та додатку №2 (графік погашення кредиту) до кредитного договору №IFWWGA0000004210. При цьому, у кредитному договорі №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року та додатках до нього взагалі не вказано абсолютне значення здорожчання кредиту. Розмір відсотків, які зазначені в договорі та додатках до нього (321110 грн. 70 коп.) не відповідає реальному розміру відсотків, що мала сплатити ОСОБА_2 у разі належного виконання умов договору, однак цього в кредитному договорі зазначено не було, тобто мало місце приховування суттєвих умов договору. Загалом ОСОБА_2 на підставі графіку погашення кредиту повинна сплатити, крім позики, 521973 грн. 99 коп., що є на 115967 грн. 82 коп. більше ніж фактично було вказано банком у графіку (додаток №1) та на 95331 грн. 80 коп. більше ніж мала б сплатити ОСОБА_2 відповідно до висновку експерта. На думку колегії суддів це свідчить не про помилку відповідальної особи, яка оформляла відповідні документи, а про намір приховати реальну відсоткову ставку та винагороду банку. Всі ці розбіжності являються такими, що поліпшують становище банку, який розробляв спірний договір, а позичальник в момент підписання договору не могла точно вирахувати ці суми, що свідчить про намір ПАТ КБ "ПриватБанк" отримати завищені суми винагороди за надані послуги по кредитуванню. Зазначений висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. Виходячи з положень ст.ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, суд дійшов законного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2, оскільки в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах. Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Відповідно до п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї з сторін правочину. У рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг). Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів ( робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим, споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму ( ч.1ст.634 ЦК). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що банком належним чином було доведено до відома ОСОБА_2 зміст, умови та порядок виконання кредитного договору, наслідки його укладення, та що сторони при підписанні договору досягли згоди з усіх істотних його умов, оскільки зазначені доводи висновків суду не спростовують. Як правильно встановив суд першої інстанції, ОСОБА_2, підписуючи договір, підтвердила ознайомлення лише з тими положеннями, які були викладені банком в умовах договору. Однак банком була прихована інформація щодо дійсного розміру процентної ставки, яка, виходячи із розміру встановленого банком ануїтетного платежу, є вищою, ніж зазначено у договорі. Також не заслуговують на увагу доводи представника апелянта про те, що судовий експерт всі свої розрахунки робив виключно на підставі п.8.1. кредитного договору без урахування взаємозв'язку з його іншими пунктами. Як вбачається з експертного висновку №8081 від 11.11.2013 року, крім вирішення питання про розмір щомісячного (ануїтетного) платежу, згідно базових умов, вказаних у п.8.1. кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, судовому експерту також було поставлено ще два питання: щодо відповідності обрахованої та вказаної у додатку №1 та додатку №2 суми відсотків та винагород умовам кредитного договору; щодо реальної (фактичної) відсоткової ставки відповідно до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року та якою є сукупна вартість кредиту. По цих двох питаннях судовим експертом було надано експертний висновок, що являється неможливим без дослідження всіх умов кредитного договору та додатків до нього у їх сукупності (а.с.101-107, Т.2). Крім того, Висновки експертизи оцінювалися судом згідно зі ст.212 ЦПК України у сукупності з іншими доказами, які є в матеріалах справи. Висновки експертизи не викликають сумнів і у суду апеляційної інстанції. Враховуючи все вищенаведене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про визнання недійсними з моменту укладення: кредитного договору та додатку №2 "графік погашення кредиту". Оскільки недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність правочину щодо його забезпечення, тому суд правомірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання договору іпотеки №2113 недійсним та зобов'язав ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів на нерухомість. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують. Керуючись ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни відхилити. Рішення Косівського районного суду від 11 лютого 2014 року залишити без зміни. Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий А.І. Шишко Судді: Г.П. Мелінишин Г.І. Шалаута http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38127457
  21. Державний герб України Справа № 309/4868/14-ц Провадження № 2/309/245/15 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2015 року м. Хуст Хустський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Кемінь В.Д. при секретарі судового засідання Плиска Т.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Хустського відділення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів та визнання недійсними споживчих кредитних договорів, - В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду в особі свого представника ОСОБА_3 з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про визнання недійсними споживчих кредитних договорів та договорів іпотеки. Позов мотивовано тим, що 07 лютого 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №014/4047/82/37965 про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США строком користування до 06 лютого 2018 року. 08.02.2008 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з кредитного договору №014/40/47/82/37965 від 07.02.2008 року, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. 02 липня 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №010/03-3/174-М про надання кредиту в сумі 31000,00 доларів США строком користування до 01 липня 2018 року. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року, відповідно до якої банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США. Кредит надається двома траншами - 1-й транш 31 000 (тридцять одна тисяча) доларів США; 2-й транш 10 000 (десять тисяч) доларів США, строком з 02 липня 2008 року по 01 липня 2018 року. Того ж дня року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 41 000,00 (сорок одна тисяча) доларів США 00 центів. ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. Позивач вважає, що відповідач, надавши кредит в доларах США порушив норми статті 99 Конституції, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «;Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Вважає, що відповідач не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті (у даному випадку у доларах США) йому як резиденту України без індивідуальної ліцензії НБУ, а надавши кредит в доларах США порушив норми статті 99 Конституції, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «;Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Окрім того використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною, всупереч принципу добросовісності, має наслідок істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, що значно погіршує її становище, як споживача порівняно з відповідачем - надавачем фінансових послуг в разі настання певних подій, що дає їй право відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Посилаючись на зазначені обставини, а також в зв'язку з тим, що відповідач не мав права на здійснення валютних операцій по наданню кредитів фізичним особам, просив суд визнати недійсним кредитний договір №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року укладений між ним та ПАТ «Райффайзен банк Аваль», визнати недійсним кредитний договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 укладений між ним та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про надання кредиту в сумі 41000,00 доларів США, та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до кредитного договору №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року; до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та до додаткової угоді №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року. В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_4, ОСОБА_5, що діють на підставі повноважень наявних у матеріалах цивільної справи не з'явились, подали до суду заяву в якій просили суд розглядати справу у їх відсутності на підставі наявних матеріалів справи, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. Не заперечили, щодо проведення заочного розгляду справи. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом публікації в газеті «Урядовий кур'єр» № 244 від 30.12.2014 року. Причини його неявки суду не відомі. З врахуванням наведеного, у відповідності до ст. 169 ч. 4 ЦПК України, беручи до уваги наявні у справі дані про права і взаємовідносини сторін, а також те, що позивач та його представники не заперечили проти розгляду справи без участі відповідачів, суд ухвалив провести заочний розгляд справи, у відсутності представника ПАТ «Райффайзен банк Аваль». Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З'ясувавши обставини та дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення виходячи з наступного. Згідно з вимогами ст.60 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. В ході розгляду справи судом встановлено, що 07 лютого 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №014/4047/82/37965 про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США строком користування до 06 лютого 2018 року. 08.02.2008 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з кредитного договору №014/40/47/82/37965 від 07.02.2008 року, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. Також встановлено, що 02 липня 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №010/03-3/174-М про надання кредиту в сумі 31000,00 доларів США строком користування до 01 липня 2018 року. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року, відповідно до якої банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США. Кредит надається двома траншами - 1-й транш 31 000 (тридцять одна тисяча) доларів США; 2-й транш 10 000 (десять тисяч) доларів США, строком з 02 липня 2008 року по 01 липня 2018 року. Того ж дня року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 41 000,00 (сорок одна тисяча) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень Платежі, згідно умов кредитних договорів, повинні були вноситися відповідно до Додатку № 1 до кожного кредитного договору (Графік погашення кредиту). У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов'язаннями відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролюю який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання повноважень державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. 3, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та 6.2 Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. № 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - Сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3, пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд ( вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 визначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівку іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать( орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках, що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою з правом відкривати на території України пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. В ході розгляду справи відповідачем не надано будь-яких доказів, щодо спростування позовних вимог в тому числі, щодо підтвердження отримання останнім генеральної ліцензії на здійснення валютних операції для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Надана ліцензія банку не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Крім того, НБУ листом від 02.06.2000 р. «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вказує, що наявність у банку генеральної ліцензії не надає йому права на здійснення валютних операцій по наданню кредитів фізичним особам. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької ( господарської ) діяльності виключно на відповідача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Поряд з цим, Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Відповідно до ст.1 Закону «Про захист прав споживачів»: споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Частина 12. ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів», встановлює, що якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про надання послуг без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому ч. 12. ст. 10 Закону. Відповідно до ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів», у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними, тобто виходячи з вищевикладеного це є достатньою підставою для визнання Договорів недійсними. Проте як вбачається з матеріалів справи Банк не попередив позивача, що його послуги, зважаючи на їх ціну (вартість), явно не задовольнятимуть інтереси і вимоги позивача, також Банк не попередив і про те, що вартість кредиту може істотно зрости, ніж це очікувалось під час укладення договору. Позивачу з боку Банку не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання Позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит. Договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року містить несправедливі умови, які регулюють, внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку (див. п.1.9.3), і лише в інтересах та з боку Кредитора, що є порушенням як Закону України «Про захист прав споживачів» так і п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в частині того, що «…договір повинен містити: порядок зміни і припинення дії договору», отже відповідно до мети Закону, Договір повинен містити і умови, які регулювали б порядок змін та розірвання Договору, коли цього вимагає захист інтересів споживача (Позичальника). п.4.1.1. Договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року вказує, що «За порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього Договору». Відповідно до Постанови НБУ від 21.04.2008 р. N 107, на момент укладення договору облікова ставка НБУ встановлена у розмірі 12,0%. Таким чином, розмір неустойки - пені, встановлений у Кредитному договорі №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року складає: 12%*2*365 днів = 8760% річних що на 8710% перевищує встановлені законом норми, а тому є несправедливою умовою. Поряд з цим, зі змісту Кредитного договору №014/4047/82/37965 від 07.02.2008 року, а саме з п.16.3., вбачається що За прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим Договором позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 0,5% від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення. Таким чином, розмір неустойки - пені, встановлений у Кредитному договорі №014/4047/82/37965 від 07.02.2008 року складає: 0,5%*365 днів = 182,5% річних, що на 135,5% перевищує встановлені законом норми, а тому така умова є несправедливою. Згідно ч.5 п.3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» неспра