Search the Community

Showing results for tags 'недействительность кредитного договора'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 117 results

  1. Добрый день. Скажите, пожалуйста, можно ли каким-то законным образом ознакомиться с доверенностью, которая действовала у начальника отделения банка, когда он подписывал мой кредитный договор? Есть слабая надежда, что на день подписания КД доверенность была недействительна. Но как это узнать достоверно?
  2. Державний герб України Справа № 2-3078/11 Провадження № 2/522/1596/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2014 року Приморський районний суд у м. Одесі у складі : головуючого - судді Шенцевої О.П., при секретарі - Соболевій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства « Банк Національний кредит» до ОСОБА_3 та ТОВ «Надія» про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Національний кредит» та ТОВ «Надія» про визнання кредитного договору частково недійсним, - ВСТАНОВИВ: Позивач Публічне акціонерне товариство «Банк Національний кредит», який є правонаступником АКБ «Національний кредит » звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 та з ТОВ « Надія» заборгованість в сумі 598 428.17 грн. за кредитним договором № 02-67/14 від 25.01.2008 року, укладеним між позивачем та ОСОБА_3. Свої вимоги Банк обґрунтовував наданими копіями кредитного договору, договору поруки, укладеними від імені відповідачів, копією меморіального ордера, якими підтверджували факт отримання грошей за договором кредиту ОСОБА_3 і передачу їх в ТОВ «Надія». Крім того, Банк надав копії листа від 12.05.2008 та заяви від 15.12.2008 від імені ОСОБА_3 з проханням про відстрочку повернення боргу і згода на зміну процентної ставки за договором. ОСОБА_3 позов не визнав і звернувся з зустрічним позовом, в якому просив визнати частково недійсним оспорюваний договір кредиту, виключити його, ОСОБА_3, як боржника за кредитним договором і визнати боржником за даним договором товариство з обмеженою відповідальністю «Надія» . Надалі ОСОБА_3 уточнив позовні вимоги в порядку ст. 31 ЦПК України зменшив і виключив вимоги про визнання боржником по кредитному договору ТОВ «Надія», у зв'язку з тим що 28.12.2011 ухвалою Господарського суду Одеської області було задоволено вимоги ПАТ «Банк Національний кредит» до ТОВ « Надія», в тому числі і за кредитним договором на ім'я ОСОБА_3 № 02-67/14 від 25.01.2008. Свої позовні вимоги про визнання договору кредиту частково недійсним ОСОБА_3 і його представник обґрунтовують тим, що кредитний договір носив для ОСОБА_3 формальний характер, підписаний ним на наполегливе прохання з боку керівництва ТОВ «Надія», де він працював з 26.08.2004 на посаді механіка. Прохання фактично носило характер загрози, яка полягала в тому, що якщо ОСОБА_3 не підпише кредитний договір, то він буде звільнений з роботи. У зв'язку з тим , що ОСОБА_3 житель м. Рені , в якому у нього не було можливості працевлаштуватися, на руках троє неповнолітніх дітей і стара бабуся, з побоювання втратити роботу, він вимушено підписав за наполяганням фінансового директора ТОВ « Надія» Ситниченко О.В. пакет документів на отримання кредиту, запропонований йому Ситниченко О.В. При підписанні документів Ситниченко О.В. запевнила його, що кредит береться на користь ТОВ «Надія», вони ж будуть погашати кредит і той буде погашений в найкоротші терміни. Сам він ніяких документів у банк не надавав, ці документи були повністю виготовлені керівництвом ТОВ «Надія», копії документів про отримання кредиту не отримував на руки, з текстом не знайомий, договору поставки автомобіля з метою його придбання в особистих цілях з ТОВ «Надія» не укладав, ніяких доручень на виконання договору на перерахування грошей в ТОВ «Надія» банку не давав, також не був ознайомлений з умовами видачі кредиту відповідно до вимог ст. 11 Закону Про захист прав споживачів і взагалі грошей за даним договором кредиту не отримував і не розпоряджався ними. Крім того, ОСОБА_3 пояснив суду, що лист від 12.05.08 і заява від 15.12.08 про зміну терміну оплати та процентної ставки підписані не їм. ОСОБА_3 посилався на відсутність у нього копій зазначених документів, які підтверджують укладання спірного договору кредиту, отримання ним грошей за договором кредиту № 02-67/14 від 25.01.2008 в ПАТ «Банк Нацкредит», розпорядження ним отриманими грошима. Оригінали цих документів повинні зберігатися в Банку. Суд неодноразово зобов'язував Банк надати суду оригінали документів, що підтверджують видачу грошей за кредитним договором ОСОБА_3 та розпорядження ними ОСОБА_3 на користь ТОВ «Надія», однак Банк оригінали вищевказаних документів для огляду суду так і не надав. Посилаючись на вищевказані обставини, ОСОБА_3 і його представник просили позов ОСОБА_3 задовольнити, визнати договір кредиту № 02-67/14 від 25.01.2008, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк Національний кредит» частково недійсним, виключивши його, ОСОБА_3 як боржника за кредитним договором. Представник ПАТ «Банк Національний кредит» зустрічний позов не визнав і пояснив, що вважає доказом отримання ОСОБА_3 грошей меморіальний ордер, згідно з яким Банк перерахував гроші в ТОВ « Надію». Представник ТОВ «Надія» позов Банку до ОСОБА_3 не визнав, позов ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Нацкредит » і ТОВ «Надія» визнав повністю і підтвердив у суді, що дійсно у зв'язку з форс-мажорними для ТОВ «Надія» обставинами змушено оформили формальний кредит на ОСОБА_3, гроші отримали і використали на господарські потреби. Відсотки за користування кредитом та тіло кредиту відшкодовувала ТОВ «Надія», що випливає з бухгалтерських документів. Представник ТОВ «Надія» підтвердив, що ТОВ «Надія» вважає себе боржником по кредиту 302-67/14 від 25.01.2008 на ім'я ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Національний кредит» і просив суд визначити порядок стягнення заборгованості за кредитом з ТОВ «Надія». Надалі до суду надійшов лист арбітражного керуючого про те, що ТОВ «Надія» знаходиться у процедурі банкрутства, в якому арбітражний керуючий позов банку визнав, а від визнання позову ОСОБА_3 відмовився без пояснення спонукальних причин і підстав. Суд критично відноситься до даного листа представника арбітражного керуючого в суді, вважаючи їх наданими не уповноваженою особою. Судом також встановлено, що за умовою кредитного договору кредит видавався на споживчі потреби для придбання автомобіля ( п.2.5). Згідно п. 3.1 Договору Банк надає кредит згідно рахунком-фактурою № 58 від 22.01.2008 на суму 494 000.00 грн. (додаток до договору поставки автомобіля № 2008008 від 22.01.2008). Згідно п. 4.1 Договору виконання зобов'язань Позичальника за Договором забезпечується майновими правами на автомобіль Позичальника та товарами в обороті поручителя. У договорі застави майнових прав № 02-67/16 від 25.01.2008г . в п. 1.2 зазначено, що Заставодавець (ОСОБА_3) передає у заставу Заставодержателю (Банк) право вимоги на автомобіль АУДІ А6 2008 року випуску, який належить Заставодавцю згідно термінових зобов'язаннях за договором № 2008008 від 22.01.2008, укладеним з ТОВ «Надія». З матеріалів кредитної справи, переданого Банком на вимогу суду встановлено, що Договір № 2008008 від 22.01.2008 на поставку ОСОБА_3 вищевказаного автомобіля, ОСОБА_3 підписаний не був, тобто не укладався, отже у нього не виникло майнових прав на зазначений у цьому договорі автомобіль, а отже не виникли будь-які зобов'язання перед банком, тому що основною умовою видачі споживчого кредиту є придбання автомобіля за конкретним договором поставки. Договір застави товарів в обороті № 02-67/15 від 25.01.2008 підписаний керуючим банком і генеральним директором ТОВ «Надія». До цього договору докладено рішення зборів засновників ТОВ «Надія» про забезпечення товарами в обороті кредитного договору на ім'я ОСОБА_3, проте заяви ОСОБА_3 про надання йому подібної послуги з боку власників ТОВ «Надія » немає, тому що з таким проханням ОСОБА_3 до ТОВ «Надія» не звертався, підпису ОСОБА_3 на договорі застави товарів в обороті немає, зобов'язання за даним договором виникли перед Банком тільки у ТОВ «Надія». Надана банком квитанція до прибуткового ордеру № 308 / 1 про те, що ОСОБА_3 вніс до каси ТОВ « Надія» у вигляді передоплати гроші в сумі 165025.00 грн. не може бути прийнята судом як допустимий доказ по справі, що відноситься до обставин видачі кредиту, тому ОСОБА_3 22.01.2008 договір на поставку автомобіля з ТОВ « Надія» не укладав, в силу чого у ТОВ «Надії » не було підстав приймати від ОСОБА_3 платежі на виконання неіснуючого договору, а отже дана квитанція тільки створює видимість законності оспорюваного кредитного договору. За умовами кредитного договору п. 3.1. Банк надає кредит Позичальнику шляхом перерахування коштів на поточний ТОВ «Надія» згідно рахунку-фактурі № 58 від 22.01.2008. Відповідно до п. 3.2 відсотки за користування кредитом начинаються з дня його видачі готівкою Позичальнику безпосередньо з його поточного рахунку. На доказ видачі грошей ОСОБА_3 Банк не надав жодного документа, що підтверджує отримання саме ОСОБА_3 грошей готівкою в касі Банку. Ст. 22 Закону України «Про платіжні системи і перерахування грошей в Україні» в редакції, що діяла під час укладення оспорюваного договору, передбачала чотири види розрахункових документів, а саме: платіжне доручення, платіжна вимога - доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога. Даний перелік є вичерпним. Банк не надав суду розрахункові документи, передбачені законодавством, які підтверджували б, що ОСОБА_3 дав банку доручення про перерахування грошей з його поточного рахунку на рахунок ТОВ «Надія». Доданий банком до позовної заяви меморіальний ордер, з якого вбачається, що ТОВ «Надія» отримала гроші за зазначеною кредитним договором не відноситься до числа вищевказаних платіжних документів, які є підставою для перерахунку грошей. Підпису ОСОБА_3 на цьому ордері немає. Меморіальний ордер є внутрішнім обліковим документом банку і не може служити доказом волевиявлення ОСОБА_3 на перерахування грошей. Таким чином, банк не пред'явив в обґрунтування своїх вимог жодного доказу, в розумінні ст. 57 ЦПК України, що підтверджує дотримання банком умов кредитного договору, а саме: наявність договору поставки автомобіля, на виконання якого надавався кредит, оформлявся договір застави майнових прав на автомобіль, отримання ОСОБА_3 грошей за цим кредитним договором особисто, або шляхом видачі розпорядження про перерахування грошей. Позов банку заснований на припущеннях про те, що саме ОСОБА_3 отримав гроші за умовами договору, а згідно п.4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Формальність оспорюваного договору і відсутність реальних наслідків для ОСОБА_3 підтверджується також тим, що в кредитній справі відсутній підпис ОСОБА_3 на документі, що роз'яснює йому умови укладення кредитного договору для придбання автомобіля, можливість та умови зміни процентної ставки і т.д. Хартія захисту прав споживачів від 1973 року, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН « Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.05.1985, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», «Правила надання інформації споживачеві про умови кредитування і загальної вартості кредиту», затверджених постановою Національного Банку України від 10.05.2007 № 168 зобов'язують письмово інформувати споживача про умови видачі кредиту, його сукупної вартості з усіма наданими послугами, порядком повернення і т.д. Тобто ознайомити клієнта з усіма умовами та можливими змінами в кредитному договорі, процентній ставці під розпис. У кредитній справі на ім'я ОСОБА_3, наданій банком на вимогу суду, міститься повідомлення на ім'я ОСОБА_3, проте підпис ОСОБА_3 на ньому відсутній. На думку суду дана обставина свідчить про те, що банк не розглядав ОСОБА_3 як споживача банківського кредиту, в силу чого договір кредиту не носить реального характеру для ОСОБА_3 Ст. 202 ч.1 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України правочин не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі і вона повинна бать спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину (сторонами ) вимог, встановлених ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсність угоди не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з її недійсністю. Ст. 1054 ЦК України говорить про те, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові ... Ст. 1046 ЦК України (параграф 1 глава 71) передбачає, що договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Ст. 1051 ЦК України свідчить, що Позичальник має право оскаржити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були отримані ним від позикодавця. Банк нічим не обґрунтував свої вимоги до ОСОБА_3, не надав жодного допустимого доказу видачі їм грошових коштів саме ОСОБА_3, навпаки, незважаючи на ухвалу суду про надання таких доказів у вигляді оригіналів документів, що підтверджують отримання ОСОБА_3 коштів за договором кредиту, звернувся до суду із заявою слухати справу в його відсутність. Дані обставини дають підставу суду вважати докази видачі ОСОБА_3 коштів за договором кредиту № 02-67/14 відсутніми. Договір кредиту № 02-67/14 від 25.01.2007, підписаний ОСОБА_3 з ПАТ «Банк Національний кредит» не відповідає вимогам вищевказаних норм законодавства, що є підставою для визнання його недійсним. Суд вважає, що вимоги про визнання недійсним договору кредиту та виключення ОСОБА_3 з даного договору як позичальника теж підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Ст. 638 ч. 1 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору являються умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких хоча б за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Порядок укладення договорів, передбачений ст. ст. 640 - 646 ЦК України шляхом пропозиції укласти договір, що містить істотні умови договору і виражає намір особи, що її зробило, вважати себе зобов'язаною, у разі його прийняття, повним і безумовним відповіддю особі, котрому адресовано пропозицію укласти договір про його прийняття. Отримання грошей за оспорюваним договором кредиту посадовими особами ТОВ «Надія», подальша оплата підприємством в рахунок погашення кредиту та відсотків за його використання, є достатнім доказом, що ОСОБА_3 не є позичальником за даним договором кредиту. Ці обставини підтверджуються фактом відсутності договору поставки автомобіля між ОСОБА_3 і ТОВ «Надія», за яким ТОВ «Надія» зобов'язана і могла б надати автомобіль ОСОБА_3 і відсутністю вимоги банку на поставку автомобіля Покупцеві та виконання Продавцем зобов'язань поставки автомобіля, що свідчить про намір банку передати гроші за кредитним договором № 02-67/14 від 25.01.2008 не ОСОБА_3 для придбання автомобіля, а ТОВ «Надія» для потреб останнього, у зв'язку з чим суд вважає, що між ПАТ «Національний кредит » і ОСОБА_3 щодо договору кредиту не виникли реальні відносини, спрямовані на отримання грошових коштів за договором ОСОБА_3, що дає суду підстави визнати договір кредиту № 02-67-/14 від 25.01.2008 в частині видачі грошових коштів за цим договором недійсним. Керуючись ст. ст. 3, 10, 57, 60, 208 - 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 1046, 1051, 1054 ЦК України , суд - ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» відмовити. Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити. Визнати недійсним договір кредиту № 02-67/14 від 25.01.2008, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк Національний кредит» в частині зазначення ОСОБА_3 як Позичальника за даним договором кредиту. Рішення може бать оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення через Приморський районний суд м. Одеси. Суддя 23.04.2014 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38637479
  3. Державний герб України Справа № 206/2-1238/11 Провадження № 2/127/149/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.06.2013 року Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого - судді Овсюк Є. М., при секретарі Олійник І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог ПАТ «Сведбанк» в особі Вінницького відділення АТ «Сведбанк», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним, - ВТАНОВИВ : ОСОБА_1. звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог ПАТ «Сведбанк» в особі Вінницького відділення АТ «Сведбанк», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним. Позивач позов мотивував тим, що 15.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк»- правонаступником якого є відповідач ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ОСОБА_1, було укладено кредитний договір № 0101/0208/71-019 відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 75000 доларів США, і встановлено термін користування кредитом до 14.02.2038 року включно. Вказані кошти згідно п. 1.4. Договору № 0101/0208/71-019 було надано для здійснення розрахунків по Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_1 за договором № 0101/0208/71-019 від 15.02.2008 року було укладено договір іпотеки № 0101/0108/71-001-2-01 від 15.02.2008 року з ОСОБА_2 Згідно умов іпотечного договору (копія додається) в забезпечення виконання основного зобов'язання ОСОБА_1 передано в заставу нерухоме майно вартістю 84000 (вісімдесят чотири тисячі) доларів США, а саме: трикімнатну квартиру за АДРЕСА_1. Строк до якого повинен бути погашений кредит в повному обсязі становить 14.02.2038 року. Також 15.02.2008 року було укладено два договори поруки між Банком та ОСОБА_2 та між Банком та ОСОБА_3 Згідно умов п. 3.1.2 Кредитного договору позичальник ОСОБА_1 зобов'язувалась сплачувати позивачу кошти для погашення заборгованості за кредитним договором у формі щомісячного ануітетного платежу в розмірі 766 доларів США. Протягом 4 кварталу 2008 року фінансова криза в країні зумовила значне зростання курсу долару США по відношенню до гривні, що призвело до дорожчання розміру кредиту майже вдвічі. Адже, якщо на момент укладення кредитного договору вартість 766 доларів США (сума щомісячного платежу за кредитним договором) в перерахунку на національну валюту становила орієнтовно 3868,3 грн., а після дорожчання курсу долара США вона складала в середньому 6000 грн. Таким чином істотно змінились обставини, якими сторони керувались при укладенні договору, що поставило сторони договору в нерівні умови, а це викликає необхідність змінити договір, привівши його у відповідність з обставинами, які істотно змінились, що передбачено ч. 1 ст. 652 ЦК України. Її звернення до ПАТ «Сведбанк» про перенесення термінів платежів було проігноровано. Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п. З ч. З ст. 18); надання виконавцю права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається (п. 6 ч. З ст. 18); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п. 11 ч. З ст. 18). Згідно ч. 4 вказаної статті перелік несправедливих умов у договорах із споживачами визначений законом є не є вичерпним. Наведене змусило позивача звернутись до суду з позовом про визнання несправедливим і таким, що порушують принципи рівності сторін окремих положень договору, зміну положень п. 6.1.1 договору і доповнення його змісту положенням, щодо відповідальності банку за порушення умов договору. Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні надала заяву про збільшення позовних вимог та просила суд визнати несправедливими і такими, що порушують принцип рівності сторін договору умови кредитного договору № 0101/0208/71-019 від 15.02.2008 року укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, якими порушуються права споживача, у зв'язку з чим визнати даний кредитний договір недійсним. Представник відповідача ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про розгляд справи повідомлявся завчасно та належним чином. Суд, вирішив справу розглянути у їх відсутність. Представник третьої особи ПАТ «Сведбанк» в особі Вінницького відділення АТ «Сведбанк» Мельник О.О. в судове засідання, яке відбулось 17.06.2013 року не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, суд вирішив розглянути справу у її відсутність. В судовому засіданні, яке відбулось 30.05.2013 року представник третьої особи заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1 та просила суд відмовити в його задоволенні. Треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про розгляд справи повідомлялись завчасно та належним чином. Суд, вирішив розглянути справу у їх відсутність. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача суд встановив. 15.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» - правонаступником якого є відповідач ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та до ОСОБА_1, було укладено кредитний договір № 0101/0208/71-019 відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 75000 доларів США, і встановлено термін користування кредитом до 14.02.2038 року включно. Вказані кошти згідно п. 1.4. Договору № 0101/0208/71-019 було надано для здійснення розрахунків по Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_1 за договором № 0101/0208/71-019 від 15.02.2008 року було укладено договір іпотеки № 0101/0108/71-001-2-01 від 15.02.2008 року з ОСОБА_2 Згідно з умов іпотечного договору (копія додається) в забезпечення виконання основного зобов'язання ОСОБА_1 передано в заставу нерухоме майно вартістю 84000 (вісімдесят чотири тисячі) доларів США, а саме трикімнатну квартиру за АДРЕСА_1. Строк дії договору становить 14.02.2038 року. 15.02.2008 року було укладено договори поруки між Банком та ОСОБА_2 та між Банком та ОСОБА_3 Згідно умов п. 3.1.2 Кредитного договору позичальник ОСОБА_1 зобов'язувалась сплачувати позивачу кошти для погашення заборгованості за кредитним договором у формі щомісячного ануітетного платежу в розмірі 766 доларів США. Позивач ОСОБА_1 вважає умови договору несправедливими і такими, що порушують принцип рівності сторін кредитного договору, а поскільки ТОВ «Вектор Плюс» ставши новим кредитором, який має право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1001/0208/71-019 від 15.02.2008 року не може усунути порушення її прав і привести умови договору до вимог справедливості та розумності, просить визнати даний кредитний договір недійсним. Розглянувши всі обставини по справі суд вважає, дану вимогу позивача такою, підлягає до задоволення з врахуванням наступного. Відповідно до ст.. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливими, такими що обмежують права споживача, наслідком яких є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, такі умови може бути змінено або визнано недійсними. Як вбачається з умов кредитного договору, а саме з пунктів 3.7-3.9 банк наділений правом змінювати умови договору в сторону обтяження зобов'язань позичальника, в той час як позичальнику такого права не надано. В параграфі 2-4 п. 6.1.2 кредитного договору передбачено, що при істотній зміні обставин умови договору може бути змінено на користь банку без укладення будь - якої додаткової угоди. Пунктом 6.1.3. кредитного договору передбачено право банку звернути стягнення на предмет іпотеки, будь - яким способом на власний розсуд банку, при тому що власником предмету іпотеки виступає поручитель, який не є стороною кредитного договору. Зазначені положення кредитного договору № 1001/0208/71-019 від 15.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 є несправедливими і такими, що порушують принципи рівності сторін договору, а тому до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можуть бути змінені або визнані недійсними. Як видно з матеріалів справи фінансова криза в Україні зумовила значне зростання курсу Долара США по відношенню до гривні, що призвело до дорожчання розміру кредиту. Ця обставина є загальновідомою і державою були прийняті нормативно - правові акти направлені на її подолання, зокрема Закон України № 639 - VI «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 31.10.2008 року. Таким чином, підтверджено дані істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні кредитного договору, не на користь позичальника і це викликало потребу про зміну умов договору, але ВАТ «Сведбанк» до якого звернулась ОСОБА_1 з клопотанням про перенесення терміну платежів і зміни умов договору на це не відреагував. Відповідно до п.п. 4.5. ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь - якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору. Позивач з врахуванням зазначених обставин і зміну просить визнати кредитний договір в цілому недійсним. Відповідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України які приймались відповідно до Конституції України та ЦК України. Зміст правочину не повинен суперечити положенням інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно - правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Правочин може бути визнано недійсним лише з підстав визначених законом та і з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Поскільки в судовому засіданні найшло підтвердження того, положення кредитного договору № 1001/0208/71-019 від 15.02.2008 року суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», а ТОВ «»ФК «Вектор Плюс» не є банківською установою маються підстави для визнання правочину недійсним з застосуванням підстав його недійсності. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності, щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ст. 357 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки. Суд, з врахуванням того, що строк позовної давності минув, приймаючи до уваги неодноразові звернення позивача про зміну умов договору вважає причини пропуску строку позовної давності поважними і поновлює їх. Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.4, 10, 203,215, 216, 261, 357 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 213, 215, 634 ,651 ЦПК України,- В И Р І Ш И В : Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк для звернення до суду про захист цивільного права. Визнати кредитний договір № 0101/0208/71-019 від 15.02.2008 року укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 недійсним із застосуванням наслідків його недійсності. Зобов'язати сторони повернути другій стороні все що вони одержали на виконання цього правочину. Стягнути з ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на оплату ІТЗ розміром 37 гривень, витрати за судово - економічну експертизу у розмірі 2400 гривень. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/32148217
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/29246450 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Кузнєцова В.О., Суддів:Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,Мартинюка В.І., Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, визнання додаткової угоди до договору про іпотечний кредит недійсною, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 листопада 2012 року,- в с т а н о в и л а: У квітні 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, визнання додаткової угоди до договору про іпотечний кредит недійсною. Вимоги за позовом обґрунтовувала тим, що 03 квітня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір про іпотечний кредит, згідно якого позивачці було надано кредит у сумі 303 000,00 грн. зі сплатою за користування кредитом 15 % річних на строк до 03 грудня 2016 року. В забезпечення виконання умов вищевказаного договору 03 квітня 2008 року між банком, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір поруки згідно умов якого останній зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року. Крім того, договір про іпотечний кредит був забезпечений договором іпотеки від 03 квітня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_8, згідно якого остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме, житловий будинок зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомими майном, загальною площею 317,1 кв. м., що знаходиться по АДРЕСА_1. 24 вересня 2008 року позивачка уклала з відповідачем додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року, згідно якої договір викладено в новій редакції, а кредитні кошти, які вона отримала у національній валюті - гривні, були перераховані у долари США. Додатковою угодою передбачено, що погашення кредиту проводиться у порядку та строки відповідно до Графіка погашення кредиту, який є невід`ємною частиною додаткової угоди. Графік погашення кредиту представником банку підписаний не був, а підпис від її імені вчинений не нею. Позивачка вважає, що відсутність підписів сторін у Графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною додаткової угоди, свідчить про відсутність письмової форми додаткової угоди, вона не знає яку суму кредиту погасила і має погасити та у які строки, а також порядок нарахування пені та винагороди за резервування ресурсів, а тому звернулася до суду з вказаним позовом. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2012 року позов задоволено частково. Визнано недійсною Додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року, укладену 24 вересня 2009 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Приватбанк». Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позовних вимог. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 листопада 2012 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 24 вересня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Враховуючи, що заявником оскаржується рішення апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 24 вересня 2008 року, то колегія суддів вважає за необхідне переглядати рішення суду в межах касаційної скарги. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, в частині визнання недійсною додаткової угоди від 24 вересня 2008 року, суд першої інстанції виходив із того, що вищевказана угода не містить інформації щодо умов на яких видається кредит, а саме, Графіка погашення кредиту (додаток № 1), що є невід`ємною частиною додаткової угоди, що є істотними умовами для кредитного договору та являється підставою для визнання її недійсною. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсною додаткової угоди від 24 вересня 2008 року та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що оспорювана додаткова угода укладена у відповідності з вимогами ст.ст. 638, 1054 ЦК України та за відсутності підстав, визначених ст. 215 ЦК України для визнання її недійсною. Посилання ОСОБА_6 на те, що Графік погашення кредиту підписаний не нею є безпідставним, оскільки ОСОБА_6 не заявляла клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у суді першої інстанції, а призначення почеркознавчої експертизи на стадії апеляційного розгляду є неможливим, так як Графік погашення кредиту (Додаток №1) від 24 вересня 2008 року вилучений з архіву банку на підставі постанови Лозівського МВ ГУ МВС України у Харківській області від 21 вересня 2012 року. Згідно з вимогами ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судове рішення апеляційної інстанції не відповідає цим вимогам. Статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 вересня 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» була укладена додаткова угода до договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року, відповідно до якої зазначений договір було викладено у новій редакції, що передбачала перерахування залишку кредитних коштів, отриманих ОСОБА_6 03 квітня 2008 року у долари США. Розділом 8 Додаткової угоди від 24 вересня 2008 року визначено, що погашення кредиту проводиться в строки відповідно до Графіка погашення кредиту (Додаток № 1) . Пунктом 8.9 даної угоди передбачено, що невід`ємним додатком до даного договору є Додаток № 1 «Графік погашення кредиту». Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, не з`ясував фактичних обставин справи, а саме чи підписувався «Графік погашення кредиту» (додаток № 1) позивачкою, оскільки саме цю підставу для визнання недійсною додаткової угоди зазначала позивачка в своєму позові, та самостійно змінив підстави позову, зазначивши підставою для визнання недійсною додаткової угоди від 24 вересня 2008 року - недосягнення згоди між сторонами з усіх істотних умов договору, що є підставою для розірвання додаткової угоди, а не визнання її недійсною. Суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в частині визнання недійсною додаткової угоди від 24 вересня 2008 року, не визначився з характером спірних правовідносин та не врахував, що Графік погашення кредиту (Додаток № 1) є суттєвими умовами договору, оскільки являється невід`ємною частиною цієї угоди, яким визначено строки та розміри сплати заборгованості за договором про іпотечне кредитування від 03 квітня 2008 року, що впливає на визначення заборгованості в цілому. 18 вересня 2012 року в суді апеляційної інстанції, позивачка заявила клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, посилаючись на те, що підпис, який міститься в Графіку погашення кредиту (Додаток № 1) здійснений не нею. Згідно ч. 3 ст. 143 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив позивачці в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з тих підстав, що призначення експертизи є неможливим, так як оспорюваний Графік погашення кредиту, (Додаток № 1), вилучений у ПАТ КБ «ПриватБанк» і знаходиться в матеріалах кримінальної справи, чим порушив вимоги ст. 10 ЦПК України, а саме: не витребував у Лозівського МВ ГУ МВС України в Харківській області оригіналу Графіку погашення кредиту для його направлення експерту для проведення експертного дослідження, в зв'язку з чим не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому вищевказані рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2012 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 листопада 2012 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: Кузнєцов В.О. Ізмайлова Т.Л. Мартинюк В.І. Мостова Г.І. Остапчук Д.О.
  5. УПРЕК: Вы сами пришли к нам, мы дали Вам наши средства - возвращайте ! ОТВЕТ : Мы пришли к вам и тем предоставили Вам честь, заработать на нас деньги для себя!!! Если Вы оказались в созданном мной разделе "Судебная практика оспаривания исполнительного производства", значит Вам интересно как это делают другие. В наше время, все больше народа начинают учиться защищать свои права в судах. И я являюсь не исключением. Совершенно не имея знаний о том как это делается, я решил защищаться. Ведь я же не "тупой", я не "тварь дрожащая", почему я не могу отстоять свои права самостоятельно? Я делаю вызов не только самому себе, но и государству, которое допускает откровенное издевательство надо мной, в лице банков (ростовщичество). Ведь именно государство выдает лицензии ворам и мошенникам! Вот когда мои нарушенные права будут восстановлены, тогда и появяться предпосылки вспомнить об обязанностях. Может быть тогда я вспомню, за последние 20 лет, о всевозможных участиях в голосованиях и прочей "игрищах" власти, которые не дают достойно жить человеку в стране. Все это полемика и наверное нужно выходить "в суть"! Но прежде хочу сказать два слова о самом форуме. Форум, необычайной полезности (огромный респект создателям, и безкорыстным участникам-юристам котрые помогают людям)!!! Но все таки есть маленькая "чревоточинка" не дающая мне расслабиться. На форуме я видел одного участника, который открыто представлял "приматовские" интересы. А сколько "хамелеонов" - не известно. Я собираюсь выкладывать докуметы, но личные данные буду скрывать, хотя понимаю, что "вычислить" эти данные не так уж сложно (при определенной подготовке), меня волнует другое, "приматовские хамелеоны" тоже "держат руку на пульсе", и реагируют противодействием на полученную информацию из сети. А плюсом является то, что это будут видеть как можно больше народа, и не важно, проиграю я, или выграю дело с приматом, с меня взять нечего!!! Государственный орган (центр занятости населения) подтверждает то, что доходы за последние 3 года, составляют 0,0 гривен, и непостежимым образом, я умудряюсь оплачивать (с трудом), коммунальные услуги. Но это отдельная тема. Ну а Вам, оказавшимся "в теме", желаю удачи и успехов в борьбе зо злом под названием ростовщичество, не бойтесь этих гадов, отстаивайте свои права которые закреплены Конституцией страны, и теми законами и актами, помогающие эти права защитить. Они есть, ведь не может все это длиться вечно, мы - люди!!! Мы не "быдло"!!! И власть должна понимать, голодный и злой ЧЕЛОВЕК для нее опасен! Если ей этого не понять ..... Уверен что увидев сейчас мое заявление на кредит, половина моих соотечественников его узнают. Когда я просил этот кредит, он был настолько доступным, что не мудрено было его взять. Почему и нет, у всех была более менее достойная работа и заработок, я например хотел в хрущевке сделать ремонт. Тогда, (наивный) я планировал его отдать максимум за год. Кто же мог предполагать, что прийдется продать "Жигуленок", а провода в доме висят до сих пор... Договор: Итак. Начало. Представляю хронологию событий, лучше всего это покажет исковое заявление от банка, смотрим: Днепропетровск, Кировское отделение суда, судья Мармур Ф.Ф. 31.10.2013 год. Лист1 Лист2 Лист 3 Лист 4 Из иска видно, что нужно 31.10.2013 идти в суд. У меня было 4 дня на изучение. Говорю честно, паники совершенно никакой. Для меня было главное, как правильно написать встречную заяву, при этом я даже понятия не имел, что существуют этапы разбирательства. В ходе подготовки выяснилось, что существует предварительный этап, и мне позвонил помощник судьи с напоминанием о том что завтра суд. Я сообщил о готовности, и спросил: - "А на какой стадии находится слушание?". На что получил ответ что сразу "по сути". Вот тут я забеспокоился, дело в том, что мне нужен "передых", опять же, парни с форума предложили помощь. Идти за справкой к врачу?, так время уже 5 часов вечера. Стал писать ходатойство (заперечення). Написал, в принтере краска засохла, ну хоть волком вой!!! Соседи помогли, - распечатал клопотання. Вот текст. (Внимание! это не может служить "болванкой"!!!! Проконультируйтесь.) Естествено дело до написания встречного иска не дошло, вернее стал писать, знаете как "письмо на деревню дедушке", уже ночь, плюнул пошел спать. Но не могу уснуть, но зато хорошие мысли в голову пришли. Думаю так, если заперечення "не пролезут", попытаюсь отбится словесно, - добиться главного, перерыва в слушаниях. Я ее записал, вот она...(пожалуйста, не судите строго). В ней есть вопросы к представителю банка, которые на мой взгляд должны были достичь моей цели, отложить следующее заседание хотябы на неделю. Вот с этим я отправился в суд. Еще раз скажу, не паникуйте, расслабтесь. Представте что идете в магазин за колбасой. Когда смотрю на перепуганные лица посетителей, невольно и мне передается атмосфера. Не поддавайтесь. Старайтесь держаться уверенно, а это уже часть победы. Ведь судьи, они психологи, а порой и представители исца не хуже. С представителем мне повезло, это такой молодой человек, из армии тех, кто закончили "университеты юристов и адвокатов". После обязательной вступительной речи, судья спросил о клопотаннях, есть они у нас или нет. Вот тут я сделал ошибку, и сразу заявил о своем ходатайстве, ну кто мог подумать, что клопотання есть у представителя? Не нужно торопиться, это еще один урок. Оказывается, примат готовит дополнение к своим исковым требованиям. Помните я готовил этот вопрос в своей устной речи Заседание длилось минут 15. Судья удовлетворил просьбу исца и назначил заседание на 26.11.2013. Такого подарка я не ожидал. Теперь предлагаю всем нам проанализировать ситуацию. Думаю что примат "приперло", и липовый "расчет задолженности" видать никак не проходит. Значит они принесут это дополнение, и у меня появится еще время для его изучения? Это вопрос к знающим посетителям. То есть, я смогу на следующем заседании, ведь "в суть" мы так и не вышли, взять время для изучения того что "в клюве" принесет представитель банка? Верно? Теперь я хочу для себя уяснить. Что мне нужно сделать к 26.11.2013? Вопрос стоит о встречном иске, если писать его, то конечно нужна помощь. Помните как в "Собачьем сердце", Приображенский просил у чиновника бумагу? Что ему нужна такая бумага,...такая бумага, что ни одна (плохое слово) б..дь, не смогла отобрать комнату в его квартире. Может посредством форума, сообща накатаем такую бумагу? ХРОНОЛОГИЯ СОБЫТИЙ: 31.10.2013 - первое посещение суда. Представитель банка попросил отсрочку. "В суть" не вышли. 04.11.2013 - ходил в суд для ознакомления с делом. Дали без проблем, подвел фотоаппарат (мало света) хотел выложить на форуме. 26.11.2013 - второе посещение суда. ИСТОЧНИКИ ДЛЯ МОИХ ДОКУМЕНТОВ: (Читая весь форум, нахожу полезные материалы, и те которыми воспользовался, ссылки даю здесь.) 1. Почти полная копия моего дела "Решение Святошинского райсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по кредитному договору"пропущен срок исковой давности, нет доказательств выдачи 2. Похожее дело Решение Мелитопольского горрайсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженностипропущен срок исковой давности 3. Похожее дело Решение Измаильского межрайсуда оставленное в силе апелляцией об отказе Приватбанку во взыскании задолженностинет расчета и доказательств увеличения срока исковой 4. Похоже дело Решение Куйбышевского райсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженностинет доказательств выдачи кредита, подписания условий 5. Ценность в том, что "особа_6" вышла на кассацию (вот бедолага натерпелся). Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року, до ПАТ КБ «ПриватБанк» ВАШИ СОВЕТЫ ИЗ ПУБЛИКАЦИЙ В ТЕМЕ: (Ежедневно читая ответы в теме, смотрю что мне рекомендуют. То, чем могу воспользоваться и мне понятно, беру на заметку и "прикручиваю" к своей истории. Отозвавшимся моя огромная благодарность.) Доверенность представителя банка (хорошо для затягивания дела) ТЕМА!!!"Даже у карточного кредита есть реальній банковский счет. Банк ведь должен вести учет, Вы же у него не один такой." Только для карточных договоров не обязательно текущий счёт открывать ( есть такая вот фишка в виде маленькой оговорки, а общая норма гласит, что текущий счёт должен быть обязательно на основании заключённого договора банковского счёта). И эту тему можете применить, ведь, как Вы выше писали, никто не знает заранее, что у судьи и представителя в голове. Не пройдёт - за спрос в лоб не ударят. Р.S. Как и обещел, все что со мной будет происходить в суде, выкладывать буду здесь в хронологическом порядке.Общатся будем в постах ниже. Очень надеюсь на помощь знающих людей. Всех благодарю! Спасибо за участие. Заперечення.doc
  6. Добрый день, не могу решить вопрос с ВТБ банком. Переговоры зашли в тупик. Возможно пора переходить к этапу переписки и судов. Есть кредитная карта с лимитом в 30 000грн. Я пользуюсь 29 000грн. мин.платеж 7% от суммы. Вышла на просрочку в 3месяца(были кое какие трудности). Сегодня звонит отдел досудебки и говорит, что у меня 220дней просрочки. Говорят что у меня срок действия договора закончился в июне месяце и о своем желании продлить данный договор я должна была поставить банк в известность.!! В банке мне говорили что срок действия договора - это срок действия карты (я каждый год ее перевыпускаю). Но как оказалось, у меня нет даже этого договора о котором они говорят. И угрожают, что если я не оплачу до 20.01 то они блокируют мои счета, передают дело в суд и я вообще добровольно не смогу погашать задолженность! Что за бред? как такое вообще может быть? Они меня как споживача хотят лишить права добровольно погашать задолженность по кредиту? Помогите? Подскажите с чего начинать войну?
  7. http://reyestr.court.gov.ua/Review/26932658 Державний герб України У х в а л а іменем україни 18 жовтня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Карпенко С.О., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2011 року, в с т а н о в и л а: У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 7 вересня 2007 року уклала із закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», кредитний договір, за умовами якого отримала кредит у розмірі 224 000 доларів США. При укладенні договору Банк в порушення п.3.6 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ №168 від 10 травня 2007 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 54/13808, нарахував та стягнув плату за видачу кредиту у розмірі 4 480 доларів США. Просила визнати недійсним кредитний договір у частині платежів за надані супутні послуги на користь банку, зазначені у додатку № 1 до кредитного договору, застосувавши відповідно до ст.216 ЦК України реституцію, зобов'язавши відповідача повернути їй зайво сплачені кошти у розмірі 4 480 доларів США. Крім того просила визнати недійсним п.4.1.1 кредитного договору, посилаючись на те, що зазначений пункт договору є несправедливим, оскільки ним передбачено розмір пені за порушення зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів у розмірі 1 проценту від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки, тоді як відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 вересня 2011 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2011 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 2 вересня 2011 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним кредитного договору щодо визначення суми за розрахунково-касове обслуговування скасовано та ухвалено нове. Визнано недійсними умови кредитного договору № LL-0DE/92007 від 7 вересня 2007 року, зазначені у додатку № 1 до цього договору, у частині визначення суми за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 4 480 доларів США. Зобов'язано публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» зарахувати суму 4 480 доларів США в рахунок повернення ОСОБА_1 коштів за кредитним договором № LL-0DE/92007 від 7 вересня 2007 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У іншій частині рішення залишено без змін. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2011 року і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, вірно виходив із того, що умовами кредитного договору не передбачено нарахування 2 процентів річних за розрахунково-касове обслуговування від суми наданого кредиту у розмірі 224 000 доларів США, що складає 4 480 доларів США. Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, рішення апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2011 року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ч.3 ст.332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.О. Карпенко Судді В.П. Гончар Т.П. Дербенцева
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/19048809 Державний герб України ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ "25" жовтня 2011 р. Справа № 5019/837/11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" про стягнення 15 283 447 грн. 78 коп. Та зустрічним позовом ВАТ Любомирський вапняно-силікатний завод до ТОВ "Український промисловий банк" Про визнання недійсним договору Суддя Войтюк В.Р. Представники: Від позивача : ОСОБА_1 дов. у справі Від відповідача : ОСОБА_2. дов. у справі У судовому засідання 18 жовтня 2011 року оголошено перерву до 25 жовтня 2011 року. СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" звернулось до господарського суду з позовною заявою, у якій просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" за кредитним договором № 63/КВ-07 від 19.10.07 р. заборгованість: по кредиту у розмірі 10 100 000 грн. 00 коп., по процентам у розмірі 3 445 403 грн. 02 коп., по комісії у розмірі 945 146 грн. 51 коп., пеню за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 601 891 грн. 43 коп., пеню за несвоєчасне погашення комісії у розмірі 191 006 грн. 82 коп., всього на суму 15 283 447 грн. 78 коп. Представник у судовому засіданні вимоги підтримав у повному обсязі. Відповідач надав відзив в якому проти задоволення позовних вимог повністю заперечував з підстав невідповідності укладеного кредитного договору чинному законодавству. Водночас Відкрите акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" звернулося до господарського суду Рівненської області із зустрічним позовом про визнання Кредитного договору № 63/КВ-07 від 19.10.07 р. недійсним. Відповідач за зустрічним позовом проти задоволення вимог про визнання кредитного договору недійсним заперечував та надав суду пояснення такого змісту. Відповідно до частини 2 статті 60 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів. Згідно з частиною 1 статті 56 ГПК України, позивач зобов'язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. Проте, разом з зустрічною позовною заявою згідно листа з описом до Банку не надіслані усі документи, що подані до суду. Крім того, слід зауважити, що до суду не надано разом із матеріалами, що додаються до справи, документів, які б підтвердили повноваження ОСОБА_3 та перебування його на день видачі довіреності та подачі зустрічної позовної заяви на посаді Голови правління ВАТ “Любомирського вапняно-силікатного заводу”, оскільки довіреність представника не відповідає вимогам чинного законодавства. Ураховуючи викладене, відповідно до вимог статті 63 ГПК України, суд повертає позовну заяву у разі коли: 1) позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 2) не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Що стосується застосування частини 1 статті 60 ГПК України, то слід зауважити наступне. 20 квітня 2011 року господарський суд Рівненської області постановив ухвалу про відкриття провадження по справі за позовом ТОВ “Укрпромбанк”до ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод”про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 63/КВ-07 від 19.10.07. 15.06.11 судом постановлено ухвалу про зупинення провадження по справі. По справі неодноразово відбувались судові засідання (04.05.11, 17.05.11, 02.06.11,15.06.11). Під час судових засідань Боржником було надано відзив на позовну заяву із зазначенням позиції по справі (№ 415 від 30.05.11), здійснювались дослідження доказів наданих сторонами, тобто справа слухалась по суті. Ухвал про попереднє засідання до Банку не надходило, а тому слід вважати, що вимоги статті 65 ГПК України суддею були дотримано до початку розгляду справи по суті (ухвала від 20.04.11) та призначення засідання на 04.05.11, зокрема, зобов'язавши сторони провести звірку взаєморозрахунків з підписанням відповідного Акту, надати витяги з ЄДРПОУ та оригінали документів для дослідження у судовому засіданні тощо. Крім того, слід відмітити, що відповідно до статті 52 ГПК України перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі. З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується. Тобто, починаючи з липня 2010 року (зміни внесені Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-УІ) після того, як розпочався розгляд справи по суті та було відновлено провадження, строк розгляду справи не поновляється, а тому не можливо застосувати вимоги частини 1 статті 60 ГПК України як підстави для подання зустрічної позовної заяви. Вважає, що підстави для прийняття до провадження зустрічної позовної заяви відсутні, а сам зустрічний позов підлягає поверненню з посиланням на статтю 60 ГПК України. Що ж до змісту самого зустрічного позову, пояснює, що єдиною підставою, у зустрічній позовній заяві про визнання недійсним Кредитного договору № 63/КВ-07 від 19.10.07 (далі - Кредитний договір), є підписання зазначеного договору особою, яка не мала на те відповідних повноважень. Проте, з таким твердженням не погоджується з наступних підстав. Штатний розклад перелік посад постійних співробітників з вказівкою посадових окладів, особливостей оплати. Виконуючий обов'язки - це працівник, який фактично виконує роботу за конкретною вакантною посадою, не займаючи її. Тут мова йде безпосередньо про працівника, який здійснює функції і виконує обов'язки за вакантною, незайнятою посадою. Тобто, додавання до назви посади словосполучення „виконуючий обов'язки" свідчить лише про тимчасовість зайняття посади, яка є у штатному розкладі. Так, наприклад, під час хвороби головного бухгалтера чи перебування його у відпустці, виконання його обов'язків буде покладено на іншу особу, про що буде поінформовано у відповідному наказі: „... виконуючим обов'язки головного бухгалтера призначити .....". А тому не можливо зазначати, що призначення ОСОБА_4. виконуючим обов'язки суперечить Класифікатору професій ДК 003:2005 (затвердженого указом Держкомітету України з питань технічного регулювання й промислової політики від 26.12.2005 р. № 375) та іншим керівним документам у кадровій сфері. У Статуті Боржника не встановлено: - що до виконавчого органу Товариства відноситься Виконавчий директор Товариства, - неодноразове затвердження своїх же рішень Загальними зборами (зокрема, щодо виконання кожного етапу реалізації рішень Загальних борів). ВАТ „Любомирський вапняно-силікатний завод", як юридична особа, вправі укладати будь-які договори з фізичними та юридичними особами, самостійно розпоряджатись своїм майном, користуватись банківськими кредитами, в тому числі в іноземній валюті, здійснювати розрахунки за своїми зобов'язаннями, набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через свої органи. Боржник набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи: Загальні збори акціонерів, Спостережну раду, Правління. Так, Загальні збори акціонерів, Спостережна рада, Правління здійснюють управління та представництво ВАТ „Любомирський вапняно-силікатний завод", як юридичної особи та своїми діями створюють, змінюють і припиняють цивільні права та обов'язки для Товариства. Тобто, з моменту вчинення правочинів, а саме укладення 19.10.2007 р. між Банком та Боржником (від імені якого угоди підписував ОСОБА_4.) кредитного договору, у сторін за угодою виникли зобов'язання, передбачені цим договором. При цьому, слід відмітити, що ВАТ „Любомирський вапняно-силікатний завод", реалізовуючи своє бажання та згоду на виконання зобов'язань за Кредитним договором № 63/КВ-07 від 19.10.07, через свої відповідні органи (правління, бухгалтерія) протягом тривалого проміжку часу (більше року) вчиняло дії на виконання умов цих договорів, що вказує на повне схвалення їх стороною у зобов'язанні - ВАТ „Любомирський вапняно-силікатний завод". Ухвалою господарського суду Рівненської області від 15.06.2011 р. провадження у справі зупинено до розгляду господарським судом м. Києва справи № 38/187 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про визнання недійсним пункту 1 Додаткового договору № 2 до Договору № 63/КВ-07 від 19.10.07 р. Ухвалою господарського суду Рівненської області від 28 вересня 2011 р. провадження у справі поновлено у зв'язку із там, що рішенням господарським суду м. Києва у справі № 38/187, яке набуло законної сили, в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про визнання недійсним пункту 1 Додаткового договору № 2 до Договору № 63/КВ-07 від 19.10.07 р.відмовлено . Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд Рівненської області ВСТАНОВИВ: Рішенням загальних зборів Відкритого акціонерного товариства “Любомирський вапняно-силікатний завод”, які відбулися 17 жовтня 2007 року та оформлені протоколом №1 затверджено отримання кредиту (кредитної лінії) в банку “Форум”або ТОВ “Укрпромбанк”для розвитку господарської діяльності товариства на суму не більше 25 000 0000,00 грн., або еквівалент в іншій валюті на вказану суму на умовах, запропонованих банком та терміном користування 60 місяців з дати фактичного отримання коштів. Доручено виконуючому обов'язки Виконавчого директора товариства ОСОБА_4. звернутися до керівництв банку “Форум”або ТОВ “Укрпромбанк”із клопотанням про отримання кредитних коштів та підготувати всі необхідні документи для оформлення кредиту та укладення договорів (договору) про забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору. Крім того виконуючому обов'язки Виконавчого директора Товариства ОСОБА_4. надано повноваження на проведення переговорів від імені товариства із посадовими особами банку “Форум”та ТОВ “Укрпромбанк”про умови кредитування та забезпечення, підписання кредитного договору, договору застави, іпотечного договору, договору страхування та інших документів для отримання кредиту на умовах, запропонованих Банком та всі необхідні для отримання та забезпечення кредиту документи, представляти інтереси товариства в державних органах та органах нотаріату. 19 жовтня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк”(Банк) та Відкритим акціонерним товариством “Любомирський вапняно-силікатний завод”(позичальник) було укладено Кредитний договір №63/КВ-07 про відкриття відновлювальної мультивалютної лінії. Відповідно до пункту 1.1 Договору Банк зобов'язувався відкрити позичальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надати кредит на наступних умовах: ліміт кредитування: еквівалент 2 000 000,00 доларів США, строк кредитної лінії з 19 жовтня 2007 року по 18 жовтня 2012 року, процентна ставка 18,5% річних у гривні, комісія за підготовку та оформлення Договору - 150,00 грн. 26 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк”та Відкритим акціонерним товариством “Любомирський вапняно-силікатний завод”укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору №63/КВ-07 про відкриття відновлювальної мультивалютної лінії згідно до якого сторони дійшли згоди внести зміни до Кредитного договору №63/КВ-07 та визначити розмір процентної ставки 13% у доларах США, 11,5% в Євро та 17% річних у гривні. 01 листопада 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” та Відкритим акціонерним товариством “Любомирський вапняно-силікатний завод” укладено Додатковий договір №2 до Кредитного договору №63/КВ-07 про відкриття відновлювальної мультивалютної лінії згідно до якого сторони встановили, що комісія за підготовку та оформлення договору -150 грн., в т.ч. ПДВ 25,00 грн., щомісячна комісія за управління кредитною лінією із розрахунку 4% річних від суми фактичної заборгованості в гривні, щомісячна комісія за управління кредитною лінією із розрахунку 2 річних від суми фактичної заборгованості в доларах США та щомісячна комісія за управління кредитною лінією із розрахунку 2,5% річних від суми фактичної заборгованості в євро. Сплата комісії проводиться у національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати. Також, уклавши договір № 2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 63/КВ-07, сторони дійшли згоди викласти у новій редакції пункт 4.2., 4.3., 4.4. Розділу 4 Умови повернення кредиту, сплати процентів та комісії. Згідно до п.п.2.2. Кредитного договору Банк зобов'язався відкрити Позичальнику позичковий рахунок №2063101300808 в ТОВ “Укрпромбанк”(МФО 313935) та здійснювати видачу кредиту шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника №2600001300808, відкритий в Банку або шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів Позичальника. Спірний Кредитний договір та Додаткові договори № 1 та №2 від імені Позичальника підписано виконуючим обов'язки Виконавчого директора ОСОБА_4. Відповідно до меморіального ордеру №85324 від 22.07.2007 року Запорізькою філією ТОВ “Укрпомбанк”перераховано на позичковий рахунок ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод”№2063101300808 в ТОВ “Укрпромбанк”10 100 000,00 грн. Відповідачем за первісним позовом повернуто лише 2 509 364,67 грн., що підтверджується банківськими виписками від 31.10.2007 р, 20.11.2007р.30.11.2007 р.. 29.01.2008 р., 03.03.2008 р, 27.03.2008 р., 23.04.2007р., 29.04.2008 р., 29.05.2008 р., 26.06.2008 р., 28.07.2008 р., 29.08.2008 р., 29.09.2008 р., 31.10.2008 р., 01.12.2008 р., 11.12.2008 р., 16.12.2008 р., 17.12.2008р.,23.12.2208 р., 26.12.2008 р.,29.12.2008 р., 29.12.2008р., 05.01.2009 р., 22.01.2009р., 30.01.2009 р., 06.02.2009р., 10.03.2009 р., 18.03.2009 р., 24.03.2009р., 30.03.2009р.,31.03.2009 р., 10.04.2009 р., 16.04.2009 р., 17.04.2009р., 23.04.2009 р., 24.04.2009 р., 29.04.2009 р.,30.04.2009р. 08.05.2009 р.,15.05.2009 р., 26.05.2009 р., 27.05.2009 р., 22.06.2009 р., 30.06.2009 р., 17.07.2009 р., 21.08.2009., 21.09.2009 р.. Рішенням господарського суду Рівненської області від 15.06.2011 року, що набрало законної сили, визнано недійсними рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод", які відбулися 17 жовтня 2007 року і оформлені протоколом № 1 загальних зборів акціонерів ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" від 17 жовтня 2007 року. Рішення залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2011 року. З огляду на викладене, оскільки у встановленому законом порядку судом визнано рішення загальних зборів ВАТ “ЛВСЗ”, яким серед іншого було доручено ОСОБА_4. підписання кредитного договору з ТОВ “Укрпромбанком”, недійсним, вбачається що вказаний кредитний договір зі сторони товариства був підписаний особою, яка не мала на те відповідних повноважень. Крім того, відповідно до ст. 97 ЦК України управління господарським товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 47 Закону України “Про господарські товариства”(в редакції чинній на момент укладення спірного договору) виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства в межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор). Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів ВАТ “ЛВСЗ”від 17.10.2007 року посаду Голови правління на момент укладення спірного договору обіймав ОСОБА_3, а членами правління було обрано ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Таким чином, єдиним органом, який відповідно до Статуту ВАТ “ЛВСЗ”та Закону України “Про господарські товариства”, наділеній повноваженнями вирішувати всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства є виключно Правління ВАТ “ЛВСЗ”, яке очолює Голова правління. Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Окрім того, ОСОБА_4 відповідно до наказу №337 від 01.10.2007 було призначено на посаду виконуючого обов'язки виконавчого директора, а не виконавчого директора ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод”, тобто посади, яка взагалі не була передбачена ні штатним розкладом товариства, ні Статутом останнього. Таким чином призначення ОСОБА_4. на посаду, яка передбачає керівництво його поточною діяльністю товариства суперечить вимогам ст. 47 Закону України “Про господарські товариства”щодо повноважень виконавчого органу акціонерного товариства, а відтак не може свідчити про виникнення між ОСОБА_4 та ВАТ “ЛВСЗ”правовідносин представництва, що передбачені ст. 237 ЦК України. До того ж, відповідно до пп.15 п.11.2.2. ст.11 чинного на той час Статуту товариства (а/с.15-22, т.2) прийняття рішення про отримання кредиту відноситься до компетенції загальних зборів. Згідно заключних положень цієї ж статті 11 повноваження передбачені п.15 відносяться до виключної компетенції загальних зборів і не можуть бути передані іншим органам товариства. Відповідно до ч.1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Відповідно до меморіального ордеру № 85324 від 22.10.2007 року Запорізькою філією “ТОВ “Укрпромбанк”перераховано на позичковий рахунок ВАТ “ЛВСЗ”№ 2063101300808 в ТОВ “Укрпромбанк”10 100 000,00 грн. На даний час ВАТ “ЛВСЗ”повернуто ТОВ “Укрпромбанк”2 479 561,39 грн., що підтверджується банківськими виписками , а також актом звірки станом на 13 травня 2011 року за підписом ліквідатора банку Раєвського К.Є., надісланим на адресу ВАТ “ЛВСЗ”. Водночас, незважаючи на часткове повернення ВАТ “ЛВСЗ”грошових коштів, отриманих за спірним кредитним договором, відсутні будь-які рішення органів ВАТ “ЛВСЗ”, які наділені повноваженнями приймати рішення щодо отримання кредиту, які б свідчили про волевиявлення товариства в особі його повноважного органу про необхідність отримання грошових коштів на умовах, визначених у спірному кредитному договорі, а також і рішення таких органів, які б свідчили про схвалення спірного правочину. Як зазначено вище, таким рішенням може бути лише рішення загальних зборів. Відповідач за зустрічним позовом у своєму відзиві (а/с.82-83, т.2) зазначає, що товариство через свої відповідні органи (правління, бухгалтерія) протягом тривалого проміжку часу (більше року) вчиняло дії на виконання умов цих договорів, що вказує на повне схвалення їх стороною у зобов`язанні. Проте, суду не надано конкретних документів у яких було це схвалення, а тому він позбавлений можливості дати їм оцінку. До того ж, єдино можливим доказам у цих правовідношеннях може бути винятково рішення загальних зборів, а не правління та бухгалтерії, як посилається зустрічний відповідач. Згідно приписів ч. 1-3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недотримання стороною (сторонами) зазначених вимог є підставою недійсності цього правочину (ст.215 УК України). З огляду на викладене, підписання кредитного договору зі сторони ВАТ “ЛВСЗ”особою, яка не мала на те відповідних повноважень, а також відсутність подальшого схвалення зазначеного правочину уповноваженими органами ВАТ “ЛВСЗ”свідчить про невідповідність спірного договору про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії №63/КВ-07, укладеного між ВАТ “ЛВСЗ” та ТОВ “Укрпромбанком”19.10.2007р., вимогам ЦК України. Судом встановлено, що Ленінським районним судом м.Запоріжжя розглядалась справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Запорізької філії ТОВ "Укрпромбанк" до ОСОБА_3 та до Відкритого акціонерного товариства «Любомирський вапняно-силікатний завод»про стягнення 12130744 грн. 05 коп. заборгованості за кредитним договором № 63/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 19.10.2007 р. Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15 березня 2011 року по справі № 2-175/11 встановлено, що станом на дату подачі позовної заяви 26.01.2010р. у відповідача - ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод»утворилася заборгованість в гривневому еквіваленті в сумі 12 130 744,05 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 10 100 000,76 грн.; нараховані проценти за користування кредитом 103 490,42 грн.; прострочені проценти за користування кредитом 1 286 216,68 грн.; нарахована щомісячна комісія за управління кредитною лінією 24 350,70 грн.; прострочена щомісячна комісія за управління кредитною лінією 437 102,66 грн.; пеня за порушення строків (термінів) повернення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування кредитом та комісії 179 583,59 грн. Позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 та ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод»солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” 12 130 744,05 грн., а також держмито у розмірі 1700,00 грн. і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 серпня 2011 року рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15 березня 2011 року залишено без змін. 19 квітня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" за кредитним договором № 63/КВ-07 про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 19.10.07 р. заборгованість: по кредиту у розмірі 10 100 000 грн. 00 коп., по процентам у розмірі 3 445 403 грн. 02 коп., по комісії у розмірі 945 146 грн. 51 коп., пеню за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 601 891 грн. 43 коп., пеню за несвоєчасне погашення комісії у розмірі 191 006 грн. 82 коп., всього на суму 15 283 447 грн. 78 коп. 20 квітня 2011 року господарський суд Рівненської області прийняв вказану позовну заяву до розгляду та порушив провадження у справі № 5019/837/11. З вищевикладеного убачається, що є рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя, який вирішив спір між тими ж сторонами, що і у справі № 5019/837/11 і з тих же підстав, а тому провадження у справі № 5019/837/11 в частині стягнення 12 130 744,05 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 10 100 000,76 грн.; нараховані проценти за користування кредитом 103 490,42 грн.; прострочені проценти за користування кредитом 1 286 216,68 грн.; нарахована щомісячна комісія за управління кредитною лінією 24 350,70 грн.; прострочена щомісячна комісія за управління кредитною лінією 437 102,66 грн.; пеня за порушення строків (термінів) повернення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування кредитом та комісії 179 583,59 грн. слід припинити на підставі п.2 ст.80 ГПК України. У зв`язку з визнанням недійсним договору на підставі якого первинний позивач просить стягнути кошти, решта позовних вимог первісного позивача задоволенню не підлягають, оскільки він може стягнути лише фактично перераховані кошти без відсотків та штрафних санкцій на підставі усної домовленності, а не у відповідності із спірним договором. У процесі вирішення первинного позову судом прийнято до розгляду у справі № 5019/837/11 зустрічну позовну заяву з урахуванням наступного. Відповідно до ч.1 ст. 60 ГПК України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Так у випадку задоволення цього зустрічного позову ВАТ “ЛВСЗ”про визнання кредитного договору №63/КВ-07 про відкриття відновлювальної мультивалютної лінії від 19.10.2007 року недійсним відпадуть підстави для задоволення позовних вимог ТОВ “Український промисловий банк”за первісним позовом в частині стягнення процентів та неустойки, а відтак зустрічний та первісний позов є взаємопов'язаними. Первинний відповідач уперше звернувся із зустрічним позовом до суду 10.10.11 р. Проте, у зв`язку із ненаданням доказів оплати витрат на ІТЗ на установлений рахунок, ухвалою від 10.10.11 р. указану заяву повернуто. У подальшому, 14.10.10 р. товариство знову звернулось із зустрічним позовом до господарського суду Рівненської області і ухвалою від 17.10.10 р. її прийнято до спільного розгляду із первинним позовом. До звернення із зустрічним позовом по справі відбулось 4 судові засідання, проте розгляд спору по суті не проводився. Так, на судове засідання 04.05.11 р. сторони не з`явились. У засіданні 17.05.11 р. відповідач заявив клопотання про зупинення провадження, витребування доказів, відкладення розгляду справи. Відзиву по суті на надав, сторони взаємозвірки не провели, а тому розгляд справи відкладено. У засіданні 02.06.11 р. відповідач знову заявив клопотання про зупинення провадження у справі просив надати час для викладення його у письмовій формі та надання доказів. Звірка сторонами не проведена, судом відкладено розгляд справи. У засіданні 15.06.10 р. судом розглянуто письмове клопотання про зупинення провадження у справі та його задоволено. Відтак, розгляд справи по суті не проводився, що підтверджується протоколами судових засідань (а/с.65, 109,116, 131 т.1). Доводи зустрічного відповідача про відсутність документів, які підтверджують повноваження ОСОБА_3, спростовуються довідкою з ЄДР (а.с.106 т.1) де зазначено, що останній є керівником юридичної особи. Щодо неотримання зустрічним відповідачем разом з копією позовної заяви усіх документів, суд зазначає, що згідно вимог ст.22 ГПК України сторона має право знайомитись з усіма матеріалами справи у суді. До того ж, вирішення спору проводилось за участі його представника з дослідженням усіх обставин на які звертала увагу сторона. Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Статтею ст.ЗЗ ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Судові витрати між сторонами розподілити відповідно до вимог ст.49 ГПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, п.2 ст. 80, 82-84 ГПК України, суд ВИРІШИВ: Припинити провадження у справі в частині стягнення 12130744 грн. 05 коп. за первісним позовом. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог первинного позову. Задоволити зустрічний позов. Визнати недійсним договір про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 63/КВ-07 від 19.10.07 р. укладений між ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод” та ТОВ “Український промисловий банк”. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” (01133 м.Київ, вул.Л.Українки, 26, код ЄДРПОУ 19357325) на користь Вікдритого акціонерного товариства “Любомирський вапняно-силікатний завод” (35321 Рівненська обл. Рівненський район, с.Нова Любомирка, вул.Промислова 1, код ЄДРПОУ 193573325) 85 грн. витрат держмита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набранням судовим рішенням законної сили. Суддя Войтюк В.Р. Рішення підписане "31" жовтня 2011 року
  9. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Номер провадження: №22-ц/791/1060/13 Головуючий в І інстанції: Кузьміна О.І. Категорія 27 Доповідач: Слюсаренко О.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2013 року червня місяця 07 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області у складі: головуючого : Радченко С.В. суддів: Вербицької Л.І. Слюсаренко О.В. при секретарі: Герасименко І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ''Ерсте Банк'' про визнання кредитного договору недійсним,- ВСТАНОВИЛА: У квітні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» ( далі за текстом - Банк) звернулось до суду зі вказаним цивільним позовом , посилаючись на те, що 28.03.2008 року з ОСОБА_2 укладено кредитний договір за умовами якого відповідачеві була відкрита відновлювальна кредитна лінія у розмірі 80 000 доларів США з кінцевим строком погашення до 27.03.2010 року із сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами. В забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору в той же день з ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1. У зв'язку з порушенням відповідачем строків погашення кредиту та відсотків за користування коштами позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитом у розмірі 80 000 дол. США, заборгованість по відсотках у сумі 34 743, 23 дол. США, пеню за несвоєчасну сплату кредиту у сумі 224 294,62 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 81 552,74 грн.; звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною встановленою на рівні не нижче від звичайної на цей вид майна на підставі проведеної оцінки та задовольнити за рахунок предмету іпотеки майнові вимоги Банку. У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Ерсте Банк» , посилаючись на те, що кредитний договір від 28.03.2008 року та інші надані Банком документи він не підписував, а про існування зазначеного договору йому стало відомо лише після пред'явлення позову до нього. Виходячи із зазначеного, просив суд визнати кредитний договір №014/5150/9/12425 від 28.03.2008 року недійсним. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 28.03.2008 р. укладений між ВАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_2, зобов'язано ОСОБА_2 повернути Банку грошові кошти у розмірі 73481, 86 дол. В задоволенні позовних вимог Банку відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року за заявою Банку накладено арешт на предмет іпотеки. ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на ухвалу суду від 14 лютого 2013 року , в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права , просить її скасувати та відмовити Банку у задоволенні заяви про накладення арешту. В апеляційній скарзі ПАТ «Ерсте Банк» просить скасувати рішення та ухвалити нове яким позовні вимоги по первинному позову задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_2, пославшись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального закону, неповне з'ясування обставин справи, просив рішення скасувати , ухвалити нове , яким відмовити у задоволенні позовних вимог Банку. В письмових заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу суду Банк просить її відхилити , а ухвалу залишити без змін. Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ПАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_2 підлягають відхиленню. Перевіривши доводи апеляційної скарги на ухвалу суду та її відповідність вимогам процесуального закону, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 належить задовольнити. Задовольняючи заяву Банку про накладення арешту на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з недійсності кредитного договору і наявності визначених ст. 1057-1 ЦК України підстав для накладення арешту на заставне майно. Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань " від 02.10.2012, який набрав чинності з 04.11.2012 року Цивільний кодекс України доповнено ст.1057-1. Відповідно до ч. 2 ст. 1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. А відтак дія норми ст. 1057-1 ЦК України поширюється на кредитні договори та договори застави , укладені після набрання ним чинності , тобто після 04.11.2012 року. Зважаючи, що спірний кредитний договір був укладений до набрання чинності зазначеним Законом, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про накладення арешту на предмет іпотеки, а тому ухвала суду від 14 лютого 2013 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову Банку у задоволенні заяви про накладення арешту на предмет іпотеки . Задовольняючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, та відмовляючи Банку у задоволенні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підпис на кредитному договорі виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою, через що він є недійсним . Відповідно до роз'яснень даних у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом , такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Судом встановлено, і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до умов договору від 28.03.2008 р. ВАТ " Ерсте Банк" , правонаступником якого є ПАТ" Ерсте Банк", відкриває позичальнику ОСОБА_2 відновлювану кредитну лінію в сумі 80000 грн. зі строком користування до 27.03.2010 р. 28.03.2008 року між ВАТ « Ерсте Банк» та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором від 28.03.2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якої є житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 8076/02 від 31.10.2012 року підписи від імені ОСОБА_2 у кредитному договорі від 28.03.2008 р., у повідомленні позичальника- фізичної особи про умови надання кредиту від 28.03.2008 р., у розрахунку орієнтовної сукупної вартості споживчого кредиту виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Оцінивши висновки експерта відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що кредитний договір від 28.03.2008 р. укладений без вільного волевиявлення ОСОБА_2, як сторони правочину, оскільки він кредитний договір не підписував, а тому обґрунтовано визнав цей правочин недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України і застосував наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України. За таких обставин правильним є висновок суду про відмову Банку у задоволенні вимог про стягнення нарахованої заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов"язання не підлягає забезпеченню. Посилання судом при цьому на ст. 1057-1 ЦК України як підставу застосування наслідків недійсності правочину, яка не може бути застосована до спірних правовідносин , не впливає на правильність вирішення справи, а тому не вбачаться визначених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав для зміни рішення. Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що відсутність його підпису на кредитному договорі є підставою для визнання спірного договору неукладеним, не приймаються колегією суддів до уваги, як такі, що не ґрунтуються на законі, що регулює спірні правовідносини. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та доводи апеляції ПАТ «ЕрстеБанк», як такі , що не підтверджені належними доказами до уваги колегією суддів не приймаються і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції, який розглянув справу на підставі належної оцінки наданих сторонами доказів та в межах заявлених позовних вимог, норм матеріального та процесуального закону, як і б призвели до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.303, 307, 308, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" та ОСОБА_2 відхилити. Ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року скасувати, постановити нову . У задоволенні заяви ПАТ " Ерсте Банк" про накладення арешту на предмет іпотеки відмовити. Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 лютого 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і з цього часу протягом 20 днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку. головуючий: судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/31852325
  10. Державний герб України 26.04.2013 Справа № 756/2811/13-ц Унікальний номер 756/2811/13-ц Справа № 2/756/1840/13 РІШЕННЯ Іменем України 22 квітня 2013 року Оболонський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Богдан О.О. при секретарі Пождема В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, ВСТАНОВИВ: у лютому 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Зазначив, що 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» (далі ТОВ «ФК Єврокапітал») був укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747 про надання споживчого кредиту у сумі 49070,50 грн. на придбання автотранспортного засобу з кінцевим строком погашення кредиту 19.08.2013 року. На виконання договору відповідно до ст. ст. 628, 638 ЦК України сторони узгодили істотну, необхідну та обов»язкову умову кредитного договору - детальний розпис загальної вартості кредиту графіком платежів, за яким позивач був зобов»язаний сплачувати кредитору щомісяця фіксовану суму в розмірі 1476,70 грн., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування кредиту. Розмір плати за обслуговування кредиту за п.2.2.3 договору був узгоджений сторонами в грошовому виразі - 230,63 грн. на весь період дії договору. У разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника позивач зобов»язувався сплатити плату за дострокове погашення за формулою п.4.1 договору, а в разі часткового дострокового погашення кредиту плату за формулою п.4.3 договору. Позивач сумлінно виконував умови договору та своєчасно сплачував щомісячні платежі в повному обсязі відповідно до графіка . Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланнями СМС-повідомлень на мобільний телефон позивача відповідач вимагав сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулою п.2.2.3 договору. Позивач, не погоджуючись з новим розміром щомісячного платежу, сплачував платежі згідно затвердженого графіку. Рішенням Третейського суду при Асоціації «Бізнес центр «Правозахист» кредитний договір із забезпеченням №747 від 19.08.2008 року на вимогу ТОВ «ФК « Єврокапітал» був розірваний, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокапітал» заборгованість в розмірі 88506,02 грн., включаючи плату за обслуговування кредиту 33804,16 грн, яка була нарахована за формулою п.4.1 договору. Про порушення своїх прав, як споживача, позивач дізнався в лютому 2013 року. Вважає положення п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 договору, за якими передбачались зміни в витратах позичальника за формулою відповідно до зміни курсу долара США, крім відсоткової ставки - несправедливими, а відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов»язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. На підставі ст.ст.203, 215, 216, 217, 218, 228 ЦК України, п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив суд визнати недійсними п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» та визнати недійсним кредитний договір (із забезпеченням) №747від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал». В судове засідання позивач не з»явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав. Крім викладеного в позовній заяві пояснив, що вважає спірний кредитний договір, який є консенсуальним - нікчемним також з тих підстав, що сторони не дійшли згоди щодо основних умов договору при його підписанні, а отже можна вважати його неукладеним. Вважає, що відповідачем взагалі не доведено, що саме входить в поняття обслуговування кредиту, за яке здійснюється плата за формулою п.2.2.3. Пояснив, що положеннями п.п.2.23, 4.1, 4.3 кредитного договору, укладеного позивачем і відповідачем, передбачалися замни в витратах позивача за договором, крім відсоткової ставки, що є імперативно несправедливими положеннями кредитного договору та суперечило б вказаному закону і графіку платежів кредитного догвору, де плата за обслуговування кредиту була визначена 230,63 грн. на весь період дії договору. Крім того, зазначив, що боргові зобов»язання за п.2.2.3., 4.1., 4.3 позивача у договорі були визначені не у грошовому виразі, а формулами на вимогу відповідача, що суперечило п.6 ч.1.ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Спірний кредитний договір не був би укладений позивачем та відповідачем (не відбувся) без включення п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 до вказаного договору. Просив позов задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала. Пояснила суду, що кредитний договір №747, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» 19.08.2008 року розірваний рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центру «Правозахист» від 01.10.2010 року та з ОСОБА_1 стягнуто на користь товариства 88506,02 грн. та судові витрати. Вважає, що рішення третейського суду є обов»язковим і ним визначено законність кредитного договору, що вже не може оспорюватися. Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності і подав заяву про його застосування. Зазначила, що доказів на підтвердження обслуговування спірного кредитного договору, за що проводиться оплата, товариство не має. Пояснила, що сторони, підписуючи кредитний договір, досягли згоди, оспорювані пункти внесені до умов договору і позивач був з ними ознайомлений. Графік розрахунку був остаточний на момент підписання, оскільки не була відома відкладальна обставина, передбачена п.2.2.3. Вважає, що позов задоволенню не підлягає. Суд, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступне. 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 49070,50 грн., який підлягає погашенню в терміни, встановлені графіком платежів, але вбудь-якому разі не пізніше 19.08.2013 року. Кредит надано в цілях придбання позичальником транспортного засобу, який був переданий в заставу в забезпечення кредиту (а.с.6-16). Зазначений кредитний договір був підписаний на підставі звернення ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Єврокапітал» та оформлення анкети позичальника - заявки на кредит №5317 від 19.08.2008 р. Відповідно до зазначеної анкети товариством була вирахувана щомісячна сума до сплати за кредитом, включаючи плату за обслуговування кредиту в розмір 1476,70 грн., що становить 57,91% від вільних коштів сім»ї. В даній анкеті не зазначено про можливі зміни у щомісячній сумі до сплати. Графіком платежів, узгодженим сторонами, передбачено плату за обслуговування кредиту в розмірі 230,63 грн. щомісяця, при цьому будь-які вказівки щодо можливої зміни суми сплати відповідно до формул в графіку відсутні (а.с.17-19). Пунктом 2.2.3. договору передбачено плату за обслуговування кредиту, яка розраховується за формулою: Якщо коефіцієнт зміни курсу НБУ долара США до гривні Кн/Ко>=1,01, тоді Плата за обслуговування кредиту = СК*ОК+ (ЩП*Кн)/-ЩП, інакше = СК*ОК, де Кн - курс НБУ долара США до гривні на дату розрахунку плати за обслуговування кредиту; Ко - курс НБУ долара США до гривні на дату підписання кредитного договору; СК - сума кредиту згідно кредитного договору; ЩП - щомісячний платіж згідно графіку платежів передбаченого кредитним договором; ОК - розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту в відсотках. Згідно умов цього договору розмір ОК дорівнює 0,47%. З розрахунку позовних вимог, на підставі яких ухвалено рішення третейського суду, вбачається, що крім щомісячної плати за обслуговування кредиту, яка сплачувалась ОСОБА_1своєчасно, була нарахована плата за обслуговування кредиту згідно п.2.2.3, 4.1 і ця сума для дострокового погашення на 11.08.2010 року становила 33804,16 грн.,тоді як щомісячна плата за обслуговування становить 2767,56 грн. (а.с.78-80). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що розбіжність між розміром щомісячного платежу, визначеного графіком та розміром стягнутих платежів за рішенням третейського суду на підставі п.2.2.3. договору, являє собою плату за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до курсу НБУ долара США до гривні та як наслідок значно збільшив розмір щомісячного платежу та не був визначений в цьому розмірі в грошовій сумі. Крім того, п.4.1 договору кредиту передбачено умови дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника. Но підставі формули, визначеної в даному пункті договору була визначена сума заборгованості в розмірі 88506,02 грн., яка також не була передбачена у грошовому виразі в договорі. Позивач здійснював платежі відповідно до узгодженого графіка своєчасно і в повному розмірі, що підтверджується квитанціями (а.с.23-26). Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланням СМС-повідомлень відповідач вимагав від позивача сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулу п.2.2.3 договору. Зазначене підтвердили сторони в судовому засіданні. Письмових доказів зазначених вище повідомлень суду не надано. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, які грунтуються на вимогах Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов»язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі тана умовах, встановлених договором,а споживач зобов»язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що саме зазначається у договорі про надання споживчого кредиту. Така форма витрат як плата за обслуговування кредиту, на підтвердження змісту якої суду не надано доказів відповідачем, чинним законодавством України при укладенні кредитного договору не передбачена. Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до ст.6 ч.1 п.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі,строки його внесення та умови взаєморозрахунків. Оцінюючи в сукупності досліджені судом докази та враховуючи вищевикладені норми законодавства України, суд прийшов до висновку, що умови п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) від 19.08.2008 року є несправедливими, оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача, суперечать вимогам Закону та загальним засадам цивільного законодавства, а тому ці положення слід визнати недійсними з моменту укладення договору. Судом встановлено, що фактично кредитодавець переклав ризик знецінення гривні відностно інших валют по гривневевому кредиту на позичальника, що є ознакою нечесної підприємницької практики за п.14 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідно до ч.6 ст.19 зазначеного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, є недійсними. Оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Враховуючи викладене вище суд прийшов до висновку, що кредитний договір №747 від 19.08.2008 року здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності, а отже є недійсним (нікчесний правочин), і в частині позовних вимог про визнання його недійсним позивачу слід відмовити. Суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки лише в лютому 2013 року йому стало відомо, що підставою вважати, що права його порушені, є саме включення відповідачем до договору п.2.2.3, 4.1, 4.3. Строк дії договору закінчується 19.08.2013р., рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» про розірвання спірного договору прийняте 01.10.2010 року. Суд приймає до уваги складність правовідносин між сторонами, що є наслідком нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача і вважає, що держава повинна забезпечити особливий захист більш слабкого суб»єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносинах, шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування. Також суд вважає хибними посилання відповідача на те, що дійсність спірного кредитного договору та його законність підтверджена рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» від 01.10.2010 року №8-28/10, яким кредитний договір № 747 (із забезпеченням) від 19.08.2008 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал» та ОСОБА_1, розірвано та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 88506,02 грн. та судові витрати. Предметом розгляду зазначеної вище справи та рішення Третейського суду було стягнення заборгованості,а не визначення недійсності умов договору та договору вцілому, отже позивач вправі захистити свої права, звернувшись до суду з цим позовом, а згодом вимагати застосування наслідків укладення недійсного договору. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір. Враховуючи вищевикладене та керуючись Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011; Рішенням Конституційного СудуУкраїни від 10.01.2008 року №1-рп/2008; Постановою Верховного Суду України№6-80 цс від 12.09.2012року; ст.ст. 203, 215 ЦК України; ст.ст. 11,18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року задовольнити частково. Визнати недійсними п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ». В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» судовий збір в розмірі 114 грн. на користь держави. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва. Суддя: Богдан О.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31034891
  11. Державний герб України Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Андрюшина Л.А. Доповідач Маширо О.П. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі: головуючого Маширо О.П. суддів Баркова В.М., Зайцевої С.А. при секретарі Риндіній Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, на рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 25 грудня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, у с т а н о в и в : До апеляційного суду звернувся представник відповідача ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на рішення суду, яким були задоволені позовні вимоги банку, а у зустрічному позові ОСОБА_2 було відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що 26 жовтня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір на суму 750 720 грн., за яким банк строком до 26 жовтня 2016 року видав ОСОБА_2 кредитні кошти у сумі 736 000 грн., а 14 720 грн. були використані на сплату комісії, як це передбачено кредитним договором. У той же день на забезпечення цього договору між сторонами був укладений договір іпотеки, за яким позивач передав в іпотеку належне йому на праві власності вбудоване приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Суд першої інстанції встановив, що кредитний договір, договір іпотеки та заява від 26 жовтня 2007 року на видачу готівки були підписані позичальником особисто, що підтверджується висновком від 29 червня 2011 року судової почеркознавчої експертизи, проведеної Донецьким НДІ судових експертиз. Суд також встановив, що протягом 2007-2008 років від імені позичальника на рахунок банку переказувались певні кошти як погашення отриманого кредиту. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні його зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що той не надав переконливих доказів на підтвердження його доводів про те, що він не отримував кредитних коштів у банку. Суд не прийняв висновок експертизи від 14 вересня 2012 року, проведеної НД криміналістичним центром ГУМВС України в Донецькій області, оскільки цей висновок щодо відповідності підпису позичальника на банківських документах не є чітким та однозначним. За таких обставин суд першої інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_2 не тільки підписав кредитний та іпотечний договори, а й отримав кредитні кошти готівкою. Оскільки кредит був погашений позичальником частково, суд стягнув з позичальника на користь банку заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 1 348 234 грн. 22 коп. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким кредитній установі відмовити у задоволенні позову, а зустрічний позов задовольнити, оскільки вважає, що рішення суду є незаконним та не обґрунтованим, таким, що не відповідає вимогам матеріального закону. Зокрема, суд першої інстанції не врахував, що підписи від імені позичальника ОСОБА_2 на меморіальному ордері про переказ 14 720 грн. та на заяві про видачу готівки у сумі 736 000 грн. виконані не ОСОБА_2. При цьому, кредитна установа не надала ніяких доказів на підтвердження того факту, що саме позичальник ОСОБА_2 отримав вказані кредитні кошти. Заслухавши пояснення представників сторін , дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у позові банку відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити, з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 26 жовтня 2007 року сторони уклали кредитний договір, за яким відповідач ОСОБА_2 мав отримати у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії на суму 750 720 грн., з яких 736 000 грн. повинно було бути видано на споживчі цілі позичальнику, а 14 720 грн. - перераховано для використання на сплату процентів (а.с.5-10). У той же день був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку вбудоване приміщення літ. А-9 на цокольному поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Сторони не заперечують, що вказані договори були підписані особисто ОСОБА_2 Проте відповідач ОСОБА_2 категорично стверджував у суді, що грошові кошти за укладеним кредитним договором він не отримував, оскільки підписання кредитного та іпотечного договорів відбулось наприкінці дня у п»ятницю, а кошти він мав отримати у понеділок, однак за вихідні у нього змінились обставини, необхідність у кредитних коштах відпала, про що він повідомив працівників банку, яких добре знав, та відмовився від кредиту. Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що кошти за кредитним договором ОСОБА_2 отримав у день підписання договорів - 26 жовтня 2007 року, що підтверджується заявою на видачу готівки від тієї ж дати (а.с.53). Оскільки позичальник оспорював свій підпис у вказаному документі, судом першої інстанції було проведено дві почеркознавчі експертизи: висновком Донецького НДІ судових експертиз від 29 червня 2011 року було встановлено, що підпис на заяві про видачу готівки виконано ОСОБА_2, а підписи на заявах про переказ готівки до банку на погашення кредиту - іншою особою (а.с.121-130), а за висновком Донецького НД експертно-криміналістичного центру встановити, ким виконані підписи від імені ОСОБА_2 у заявах на видачу готівки - ОСОБА_2 чи іншою особою, не вдалось (а.с.194-210). В апеляційному суді позивач, скориставшись своїм правом, заявив клопотання про призначення повторної комплексної експертизи для усунення суперечностей двох попередніх висновків, оскільки таке клопотання було відхилене судом першої інстанції. Апеляційним судом це клопотання було задоволене. Згідно експертному висновку від 19 квітня 2013 року також не вдалось встановити, ким виконані підписи у фінансових документах - ОСОБА_2 чи іншою особою (а.с.308-312). З пояснень представника банку та з матеріалів кредитної справи № 014/11-175/0677 по ОСОБА_2, яка була витребувана апеляційним судом, вбачається, що оригінал заяви на видачу готівки у сумі 736 000 грн. та оригінал меморіального ордеру про переказ банком 14 720 грн. були нібито знищені у зв»язку із закінченням 5-річного строку зберігання, а кредитна справа, як і цивільна справа, містять тільки неякісні фотокопії цих фінансових документів. Між тим, згідно з вимогами Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 08 грудня 2004 року № 601, касові документи повинні зберігатись протягом 5-ти років в умовах особливого періоду, а меморіальні документи за довгостроковими кредитами - протягом 5-ти років після погашення кредиту (ст.ст.303, 676). Отже апеляційний суд вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_2 дійсно отримав кредитні кошти в обумовленій сумі, про що мав би власноручно розписатись у відповідному касовому документі, оригінал якого повинен зберігатись у кредитній справі позичальника протягом п»яти років з дня закінчення строку дії кредитного договору (або після повного погашення суми кредиту). У відповідності до вимог ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. Оскільки кредитний договір є різновидом договору позики, до нього застосовуються загальні положення про договір позики, зокрема, вимога про те, що договір вважається укладеним з моменту передання грошей. Натомість позивач - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що грошові кошти за кредитним договором дійсно були видані позичальникові у сумі, обумовленій договором, хоча у відповідності до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А відтак, заслуговують на увагу доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що грошові кошти за кредитним договором він не отримував, тому правовідносини між сторонами, які виникають з договору про надання кредиту, між ОСОБА_2 та банком не виникли. Вказаної обставини не врахував суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення із ОСОБА_2 суму боргу за кредитним договором та відмовляючи йому у задоволенні його позовних вимог, тому апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог банку відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки задовольнити. Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд в и р і ш и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, задовольнити. Рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 25 грудня 2012 року скасувати. Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки задовольнити. Кредитний договір № 014/11-175/0677 від 26 жовтня 2007 року та договір іпотеки № 014/11-175/0677 від 26 жовтня 2007 року, укладені між публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2, визнати недійсними. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/33459675 Решение первой инстанции - http://reyestr.court.gov.ua/Review/28706012
  12. Закон Украины "О защите прав потребителей" разрешает заемщику самостоятельно выбирать, в какой суд обращаться за защитой своих прав. Будучи абсолютно не согласен с категорическим обобщением "все они...." (дальше подставить свой вариант), предлагаю обсудить здесь суды, в которые Вы бы посоветовали обращаться, и наоборот - суды, от обращения в которые хорошего ничего ждать не приходится. Также можно и просто "пожаловаться" на конкретный суд или на судью, чтобы и другие форумчане были предупреждены.
  13. Добрый день, в 2006 году девочка принесла на работу карты привата,мы расписались в пофамильной ведомости,написанной от руки,о получении карты,и должны были через день-два предоставить документы и подписать договора с Приватом,но девочка больше не объявилась,а карта осталась на руках. В течении нескольких месяцев я по возможности выплачивала средства (процент за пользование 2000 гривен), но в связи с тяжелым положением прекратила выплаты во время декрета дочери-после 2х месячной неуплаты,с карты на которую я вернула всю сумму(2000,стремительно исчезли 400 гривен пени и процентов,даже если считать,что процент по карте был бы 36% ,это было занадто),я сняла остаток и отдала деньги дочке.(дата по письму привата 29.11.2007) 1) На квитанциях об оплате имя и фамилия мои,адрес,возраст-не мой,паспортные данные были продиктованы дочерью в телефонном порядке,в 2007 во время разговора с приватом. 3) 2008 год-коллекторские разборки,после посещения коллекторов и разъяснений с моей стороны-тишина(коллектор крутит пальцем у виска,обзывает Приват придурками,улыбается и машет ручкой.) 2) 2009 год-фальшивое решение суда,подана апелляция,дело закрыто в связи с отсутствием подобного решения.Сумма 11000 3) 2010-ничего 4)2011-ничего 5)2013-настойчивые звонки дочери,у нее открыты карточные счета в привате(копилка и расчетная карта-не кредит) Дочь объясняет ситуацию,и просит выслать копию договора или подать заявление в суд,так как никакого кредитного договора мною подписано не было(заявления,и т.д.) Сумма 7000. 6)Через пару месяцев начинается давление со стороны Примо-коллект,опять звонят дочери-пару раз отвечает,что кредит ее мама не брала,и все вопросы предлагает решить в суде.Звонит и подает жалобу в НацБанк на Прихват,добрая тете перезванивает и говорит,что жить нужно в свое удовольствие,и на приват столько жалоб,что продыху уже нет.Предлагает ждать суда,усомнившись,что иск будет подан. Примо-коллект в черный список-через 2 недели звонки и смс прекратились. 6)Сегодня-Письмо от Привата,с убедительной просьбой оплаты по договору. Договор,и иже с ним никогда не видела,поэтому сделать сверку не могу,для написания заявления о выдаче копии приват просит подойти с документами,(у них то копий нет),дата с писем привата(фиктивное решение суда) и дата с писем примо-коллекта и последнего письма банка о заключении договора отличаются на два месяца-февраль и апрель)) Платить-не хочется,начитавшись ваших ситуаций,смысла тоже не имеет-вполне возможно,что сей чудесный банк объявится еще лет через пять,ссуммой в десять раз больше. Суда-немного боюсь,но где наша не пропадала)) Посоветуйте-что делать в подобной ситуации? Сидеть и ждать,когда же на меня подадут в суд,или первой начать судебные разбирательства? Спасибо заранее)))
  14. Предыстория. Когда перевелся на новую работу, узнал, что зарплату перечисляют на карты «ПриватБанка». Пришел в отделение, получил пакет «зарплатный», в конверте помимо зарплатной карты была еще кредитка универсальная и карта-копилка. Сказал, что кредитка не нужна, на что получил ответ, что она обязательно идет в данном пакете, причем никаких документов по кредитке не получал, да и не подписывал. Когда пришел домой, кредитку утилизировал и забыл о ней. Собственно сама ситуация. Мне на email приходят письма от портала rabota.ua с предложениями вакансий по дополнительному заработку. Одним из таких предложений я заинтересовался. Фирма называлась «Орион СП», занималась фирма дистрибуцией планшетов посредством консигнации, мне предлагали стать торговым представителем в моем городе. Я вышел на «хозяина» фирмы, он сказал, что нужно заполнить договор, прочесть инструкции и ты принят. Только нужно будет еще оформить в «Привате» карту «расчетную», для того что-бы рассчитываться с ними посредством нее. (Суть работы была в сборе выручки от продажи планшетов и перечислении ее на эту карту). Карту я оформил, договор подписал, отправил все это через «Новую Почту» в г. Харьков. После чего мне позвонили и попросили пин-код карты, что я отправил (она была пустая), я продиктовал, потом позвонили и попросили диктовать пароли, что приходят мне на телефон, аргументируя это тем, что меняют привязку карты к другому телефону, их я тоже продиктовал. После этого я приступил к выполнению работы. Выполнял ее около недели. В конце недели я хотел заплатить за квартиру и обнаружил, что, оказывается, у меня на кредитке был лимит в 15000 и его оттуда весь увели через ту карту что я отправил, обналичив в Харькове. Телефоны той фирмы, естественно были уже давно отключены. Написал заявление в милицию (открыли уголовное дело), написал заявление в банк (ответили, что сам виноват и обязан платить), перевел начисление зарплаты на другой счет (что-бы проценты и прочую «долговую» чушь с зарплаты не снимали). Приват уже начинает начислять просрочку, так как не хочу платить, уже прозванивают, интересуются. Говорил с юристом (бесплатная консультация), он советовал ждать, пока приват не подаст в суд, но отнесся к моей проблеме как-то поверхностно. Посоветуйте, пожалуйста, как правильно поступить. Что писать Привату, или куда вообще лучше обратится? Заплатить возможность есть, но совсем нет желания, так как эти деньги брал не я, а у меня их украли. При чем, на руках ни договоров, ни кредитных лимитов, вообще ничего относительно кредитной карты, я ее даже не активировал. Хотелось бы услышать компетентный ответ.
  15. Державний герб України Справа № 212/4824/13-ц 2/212/2797/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2013 року м. Кривий Ріг Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді - Т.І. Тимошенко при секретарі - І.О. Мариненко розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю позивача та представника позивача ОСОБА_2., представника відповідача Курдюмова М М., в залі суду міста Кривого Рогу цивільну справу за позовом : ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», товариства з обмеженною відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним. В С Т А Н О В И В : 14 листопада 2011 року ПАТ «Сведбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованності за договором кредиту в якому зазначив: 03.06.2008р. між ВАТ "Сведбанк" правонаступником якого в свою чергу є ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №0307/0608/88-126 , відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 38 000,00 (тридцять вісім тисяч) дол. США сплатою 11,9% річних строком до 02.06.2018 р. на умовах, передбачених у договорі кредиту.Згідно п. З.1. договору кредиту позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів щомісяця, через касу банку, згідно додатку №1.Однак відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті процентів за договором кредиту у встановлені строки не виконує.У відповідності з п. п. 3.8, 3.9 договору кредиту 30.09.2011 р. в зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань, щодо строків оплати кредиту, Позивачем на адресу Відповідача була направлена вимога повідомлення про зміну умов кредитного договору та погашення заборгованості по кредиту в повному обсязі. Позивачем в зв'язку з порушенням умов кредитного договору встановлений 10 - денний строк для дострокового повернення кредиту та сплаті процентів за користування ним.Відповідно до умов кредитного договору, дата, з якої починається відлік зазначеного вище десятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку про відправлені листа з повідомленням про вручення. Дата отримання повідомлення вважається 08.10.2011 р. про що свідчить особистий підпис на повідомленні про вручення, але в супереч цього заборгованість відповідачем до теперішнього часу не сплачена. Згідно договору кредиту та чинного законодавства у випадку порушення позичальником умов договору кредитор має право пред'явити позов у відношенні до позичальника.Станом на 24.10.2011 р., заборгованість становить 38 308,34 доларів США (308 535,83 грн. по курсу НБУна 24.10.2011 р.-І долар США - 7,9757грн.), де: - заборгованість за кредитом - 35 558,52 доларів США (283 604,09 грн. по курсу НБУ на 24.10.2011 р. - 1 долар США - 7,9757 грн.), І - заборгованість за відсотками -1248,03 доларів США (9 953,91 грн. по курсу НБУ на 24.10.2011 р. - 1 ? долар США - 7,9757 грн.), - пеня - 1 501,79 доларів СІЛА (11 977,83 грн. по курсу НБУ на 24.10.2011 р. - 1 долар США - 7,9757 грн.).Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.Відповідно до п. 8.1. Договору кредиту за порушення строків кредиту або строків сплати процентів позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості.Таким чином, неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором кредиту, а саме непогашення кредиту та несплата процентів за користування кредитними коштами призвело до виникнення заборгованості, яка, станом на 24.10.2011 р. відповідно до п. 5.1.1 договору кредиту підлягає поверненню, та становить 305 535,83 грн. триста п 'ять тисяч п 'ятсот тридцять п'ять) грн. 83 коп. Ухвалою суду від 26 лютого 2013 року провадження за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованності за договором кредиту залишено без розгляду. 30 жовтня 2012 року ОСОБА_4 надав зустрічну позовну заяву , яку 2 липня 2013 року уточнив зазначивши що рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Сведбанк" змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Омега Банк", яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Публічного акціонерного товариства "Сведбанк". Статут ПАТ "Омега Банк" затверджено річними Загальними зборами акціонерів "Сведбанк" / протокол № 54 від 29 квітня 2013 року/ та погоджений з Національним Банком України 24 травня 2013 року. Державна реєстрація змін до установчих документів проведено 28 травня 2013 року. Була змінена і юридична адреса відповідача.З червня 2008 року між ним та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" був укладений кредитний договір №0307/0608/88-126. Відповідно до пп. 1.1, 1.3, 1.4 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 38000 доларів США для споживчих цілей строком з 03 червня 2008 року з терміном погашення до 02 червня 2018 року зі сплатою 11,9 відсотків річних. У додатку № 1 до кредитного договору зазначено, що позичальник зобов'язується щомісяця в термін до 20 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту рівними частинами у сумі 317 доларів США щомісяця. Зазначений договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного договору ним Банку була достовірно надана інформація про його фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів ним була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту.У забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором №0307/0608/88-126 від 03 червня 2008 року між ним та Банком був укладено Іпотечний договір № 5369 від 03 червня 2008 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, він передав Банку в іпотеку нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить йому на підставі договору купівлі-продажу. 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " був укладений договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, яким банк відступив Фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором та договором забезпечення. 28 листопада 2012 року між ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " та ТОВ "Кредитні ініціативи " був укладений договір факторингу від 28 листопада 2012 року, яким ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " відступило Фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором та договором забезпечення. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання. Так, іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.Відповідно до ч. 2 ст. 198 ЦК України, виконання грошових зобов'язань грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України.Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.Відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. На день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив Ш80=4,852 грн. і саме виходячи із такого курсу йому був наданий кредит, та на сьогоднішній день курс становить Ш8В~7,9757 грн. згідно з розрахунку заборгованості кредиту, що наведений у позовній заяві Банку. Отже, існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу, яку йому необхідно сплачувати, значно зросла, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Отже, неправомірне посилання Банку лише на долари (без вираження у національній валюті) у Кредитному договорі зумовило те, що при вчиненні правочину він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення для нього. З підвищенням курсу долара США (валюти платежу по договору) по відношенню до національної грошової одиниці, обумовлене незалежними від сторін зовнішньоекономічними факторами, на які він, як споживач послуг не розраховував при укладенні договору і не міг передбачити їх настання. В момент укладання договору сторони не знали і не могли передбачити що така зміна настане, і що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.Помилка щодо мотивів правочину в даному випадку має істотне значення для нього, як для сторони правочину. При укладенні Кредитного договору він не мав можливості передбачити, що співвідношення курсу валюти кредиту та гривні настільки зміниться, що мого доходу не вистачатиме на погашення платежів за доларовим кредитом. В зв'язку з цим на даний час він не може у повному розмірі сплачувати тіло кредиту та відсотки за кредитом, бо його доходу у гривнях на це не вистачає, а банк на заяви про реструктуризацію суми заборгованості та зміну умов договору навіть не відповів. По-друге, подальше виконання договору в умовах стрімкого падіння курсу гривні по відношенню до валюти кредиту призведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і лишить його як Позичальника того, на що він розраховував при укладенні договору (в результаті знецінювання гривні видатки Позичальника на погашення кредиту значно перевищують розмір видатків, на які він розраховував при укладанні договору). Всі умови, передбачені у статті 229 ЦК України, та необхідні для визнання договору недійсним, в даному випадку існують. Згідно заяви на видачу готівки № 660-1 від 03 червня 2008 року йому був виданий кредит в сумі 38000 доларів США, що еквівалентно 184376 грн., тобто доларова маса надавалася із розрахунку курсу долара США до української гривні 4,852 грн. / 184376 грн. : 38000 = 4,852 грн./ Так, якщо при укладанні кредитного договору він сплачував щомісяця тіло кредиту з розрахунку 317 доларів США та курсу долару до української гривні 4,852 грн. / 317 х 4,852 грн. = 1538,084 грн. / в сумі 1538 ,084 грн., то після підвищення курсу долару до межі 7,9757 грн. він змушений сплачувати тіло кредиту щомісячно відповідно у сумі 2528,30 грн. / 317 х 7,9757 = 2528,30 грн./.На момент укладання договору його заробітна плата складала 3958 грн., в даний час вона збільшилася не набагато, крім того, в його сім'ї є два непрацюючих члена сім'ї-дружина та син . Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час с порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг.Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.І статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, зизнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.У відповідності до законодавства у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Він отримав від банку суму еквівалентну 184376 грн. Загалом він банку сплатив 116411,90 грн. Посилаючись на платіжні документи, враховуючи отриману та сплачену ним суму вважає, що повинен повернути банкові кошти в сумі 67964,1 грн., що є залишком за тілом кредиту, з урахуванням сплачених по тілу кредиту та відсоткам платежів. Вважає повернути банку ці кошти, але у зв'язку з тим, що на даний час не може сплатити усі кошти одразу через фінансові ускладнення ( договором передбачено повернення коштів за 20 років), просить суд надати розстрочку на 60 місяців. Місячний платіж за таких умов складатиме 1132,73 грн., адже, відповідно до статті 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочинів, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для визнання угоди недійсною встановлений трирічний термін позовної давності, який пропущений ним з поважної причини. Він неодноразово звертався до відповідача Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" з заявами про зміну умов кредитного договору, як то передбачено п.7.1 кредитного договору, в надії вирішити всі спірні питання в добровільному порядку по узгодженості сторін, але відповіді на заяви не отримав. Так ним 18 грудня 2009 року була подана відповідачу заява про зміну умов кредитного договору та умови механізму реструктуризації в комбінації з капіталізацією заборгованості за кредитним договором , але на заяву йому відповіді не надано. Аналогічні заяви він неодноразово подавав і в 2010, 2011 та 2012 роках, але запропоновані ним умови зміни умов договору навіть відповідачем не були розглянуті.На підставі викладеного просить: 1. Поновити йому строк позовної давності для захисту свого порушеного права в суді. 2. Визнати недійсним Кредитний Договір № №0307/0608/88-126 від 03 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" / після перейменування Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ . 3. Визнати недійсним Іпотечний договір № 5369 від 03 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк "/ після перейменування Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ та посвідчений приватним нотаріусам Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованим в реєстрі за № 7440880 від 24.06. 2008 року. 4. Стягнути з нього на користь Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" кошти у сумі 67964,1 грн. з розстроченням платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячйий платіж буде складати 1132,73 грн . 5. Зобов'язати приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчужегійя нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Іпотечним договором №, 5369 від 03 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" / після перейменувати Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ , а саме нерухоме майно -домоволодіння АДРЕСА_1 Дніпропетровської, яке належить йому ОСОБА_4. Позивач ОСОБА_4. в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі вказавши що вимогу зазначену в пятому пункті викладає так: виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчужегійя нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Іпотечним договором № 5369 від 03 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк"/ після перейменувати Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ , а саме нерухоме майно -домоволодіння АДРЕСА_1 Дніпропетровської, яке належить ОСОБА_4 Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_4 підтримала , зізлавшись на обставини зазначені в уточненій зустрічній позовній заяві. Представник відповідача Курдюмов М М в судовому засіданні позов ОСОБА_4 не визнав зазначивши що, діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.Відповідно до ст. 36 Закону України "Про Національний банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.Поряд з цим Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного молена зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті та беручі на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором (перш за все позивач) повинні біли усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором. Відповідно до Статті 652 ЦК України Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Верховний суд України у своєму узагальненні від 07.10.2010 р. судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) зазначив, що п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачено, що в разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. При розгляді спорів щодо зміни або розірвання кредитного договору у зв'язку із істотною зміною обставин, що передбачено ст. 652 Цивільним Кодексом України, то суд має мати на увазі, що позичальнику необхідно довести, що у будь-якому випадку суд має мати на увазі, що поняття "істотна зміна обставин" є оціночною категорією, законодавець у п. 2 ч. 1 ст. 651 ЦК України дає визначення цього поняття, вказуючи на те, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.Таким чином, посилання позивача на зростання курсу долара США - валюти кредиту, як на несправедливість умов кредитного договору неправомірне, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті. Крім того, як вже зазначалося, діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.Слід зауважити, що аналогічної позиції також притримується Виший спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних, що відображено в п. 16 постанови Пленуму від З0 березня 2012 року N 5. Ст. 652 ЦК України зазначає у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто, як підставу для розірвання договору на вимогу однієї сторони закон передбачає не тільки факт порушення умов договору другою стороною, а й обов'язково наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.Позивачем не доведено жодним чином, що Банком була завдана будь-яка шкода. Відповідно до 4.4.1,2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальника Банком, при укладанні кредитного договору № 0307/0608/88-126 від 03.06.2008 року дотримані всі вимоги, встановлені чинним законодавством України.Стосовно посилань позивача на той факт, що начеб то їй не було надано усієї необхідної інформації. Це також не відповідає дійсності. П.10.12 підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що перед укладанням кредитного договору Банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування.Також при укладанні йому була надана вся необхідна інформація, передбачена "Правилами надання Банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" в повному обсязі. У зв'язку з цим, позивач був ознайомлений з усією необхідною інформацією. На підставі викладеного просять у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ПАТ "Омега Банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи", про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, відмовити в повному обсязі. Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», та третьої особи ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс» до залу судового засідання не прибули , належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, від приватного нотаріусу Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 надійшов лист з проханням розглядати справу за її відсутністтю. В судовому засіданні встановлено, що рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Сведбанк" змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Омега Банк", яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Публічного акціонерного товариства "Сведбанк". Статут ПАТ "Омега Банк" затверджено річними Загальними зборами акціонерів "Сведбанк" / протокол № 54 від 29 квітня 2013 року/ та погоджений з Національним Банком України 24 травня 2013 року. Державна реєстрація змін до установчих документів проведено 28 травня 2013 року. 3 червня 2008 року між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" був укладений кредитний договір №0307/0608/88-126.Відповідно до пп. 1.1, 1.3, 1.4 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 38000 доларів США для споживчих цілей строком з 03 червня 2008 року з терміном погашення до 02 червня 2018 року зі сплатою 11,9 відсотків річних. У додатку № 1 до кредитного договору зазначено, що позичальник зобов'язується щомісяця в термін до 20 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту рівними частинами у сумі 317 доларів США щомісяця. .У забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором №0307/0608/88-126 від 03 червня 2008 року між ОСОБА_4 та Банком був укладено Іпотечний договір № 5369 від 03 червня 2008 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, ОСОБА_4 передав Банку в іпотеку нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу. 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " був укладений договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, яким банк відступив Фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором та договором забезпечення. 28 листопада 2012 року між ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " та ТОВ "Кредитні ініціативи " був укладений договір факторингу від 28 листопада 2012 року, яким ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс " відступило Фактору свої права вимоги заборгованості за кредитним договором та договором забезпечення.Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.На день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти США становив 4,852 грн. і саме виходячи із такого курсу позивачу був наданий кредит, та на сьогоднішній день курс США становить 7,9757 грн. На думку суду заслуговує на увагу посилання позивача на ту обставину, що підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу, яку йому необхідно сплачувати, значно зросла, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Отже, неправомірне посилання банку лише на долари (без вираження у національній валюті) у Кредитному договорі зумовило те, що при вчиненні правочину позивач помилявся щодо обставин, які мають істотне значення для нього. З підвищенням курсу долара США (валюти платежу по договору) по відношенню до національної грошової одиниці, обумовлене незалежними від сторін зовнішньоекономічними факторами, на які позивач, як споживач послуг не розраховував при укладенні договору і не міг передбачити їх настання. В момент укладання договору сторони не знали і не могли передбачити що така зміна настане, і що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.Помилка щодо мотивів правочину в даному випадку має істотне значення для позивача, як для сторони правочину. При укладенні кредитного договору позивач не мав можливості передбачити, що співвідношення курсу валюти кредиту та гривні настільки зміниться, що його доходу не вистачатиме на погашення платежів за доларовим кредитом. Таке становище призвело до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і унеможливлює позивача як позичальника того, на що він розраховував при укладенні договору (в результаті знецінювання гривні видатки позичальника на погашення кредиту значно перевищують розмір видатків, на які він розраховував при укладанні договору). Всі умови, передбачені у статті 229 ЦК України та необхідні для визнання договору недійсним, в даному випадку існують. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства . При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. На думку суду за таких підстав кредитний договор та договор іпотеки є недійсним. В ч.І статі 203 Цивільного кодексу України зазначено зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,але в задоволенні вимоги позивача про стягнення з нього на користь Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" кошти у сумі 67964,1 грн. з розстроченням платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячйий платіж буде складати 1132,73 грн не підлягають задоволенню, оскільки це питання вирішує суд який вже ухвалив рішення в порядку виконання рішення. В матеріалах справи долучені позивачем листи до банку з пропозиціями врегулювати спір,але це питання банком не було вирішено на протязі тривалого часу, тому вимога про поновлення строку позовної давності для захисту порушеного права в суді підлягає задоволенню. Керуючись, ст. 15,203,215,229,267,524,533,548 ЦК України, ст. 10, 11, 60, 212-214, 256 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», товариства з обмеженною відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним задовольнити частково. Поновити ОСОБА_4 строк позовної давності для захисту його порушеного права в суді. Визнати недійсним Кредитний Договір № №0307/0608/88-126 від 03 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" / після перейменування Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ . Визнати недійсним Іпотечний договір № 5369 від 03 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк "/ після перейменування Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ та посвідчений приватним нотаріусам Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованим в реєстрі за № 7440880 від 24.06. 2008 року. Виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчужегійя нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Іпотечним договором №, 5369 від 03 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" / після перейменувати Публічне акціонерне товариство "Омега Банк"/ , а саме нерухоме майно -домоволодіння АДРЕСА_1 Дніпропетровської, яке належить ОСОБА_4. В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовити Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту цього рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Т.І. Тимошенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/33860849
  16. Державний герб України Справа № 2610/22817/2012 Провадження №2/761/1849/2013 РІШЕННЯ іменем України 03 жовтня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва В складі: головуючого судді Волокітіної Н.Б. При секретарі Михнюк В.М. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання недійсним кредитного договору, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що в 2011 році їй надійшла письмова вимога від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційного банк» щодо повернення грошових коштів в сумі 6060,96 грн. по кредитному договору НОМЕР_1 від 16.01.2007 року. У вищезазначеній вимозі було вказано, що нібито 16.01.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Акціонерно комерційним промислово-інвестиційним банком» було укладено кредитний договір про обслуговування та кредитування карткового кредиту №65/414 і вона, як позичальник зобов'язана сплатити Банку відповідну суму заборгованості по даному кредитному договору. У зв'язку даними обставинами, позивач звернулася до суду з позовом про визнання даного кредитного договору недійсним, оскільки даний договір вона не укладала, своїх підписів на відповідних документах щодо отримання кредиту не ставила та відповідно жодних грошових коштів від відповідача не отримувала. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні даного позову. Представник відповідача ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційного банк» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки на час розгляду справи суд не повідомив. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати дану справу у відсутність представника ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційного банк», за наявними у матеріалах справи доказами. Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Судом встановлено, що 16.02.2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та особою від імені ОСОБА_1 було укладено Договір про обслуговування та кредитування карткового рахунку НОМЕР_1, згідно якого позичальнику було надано кредит в розмірі 15000 грн. для споживчих потреб терміном на 24 місяці. 17.12.2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення права вимоги. Відповідно до умов даного договору до ПАТ «Кредитні ініціативи» перейшли права кредитора щодо майнових вимог до боржника по кредитному договору НОМЕР_1, який був укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 2062/13-32/2063/13-33, складеного 10.06.2013 року експертом Київського НДІ судових експертиз (а.с.73-87), підписи в графах «Клієнт ОСОБА_1», «Позичальник ОСОБА_3.» у Договорі №65\414 про обслуговування та кредитування карткового рахунку від 16.02.2007 року, в графах «Інформація, що міститься в даному документі, є достовірною», «Підтверджую, що вказані дані достовірні та відповідають моєму фінансовому стану», та в нижній частині 1-го, 2-го, 3-го аркушів заяви-анкети позичальника на отримання кредиту від імені ОСОБА_1 від 13.02.2007 року виконані не ОСОБА_4, а іншою особою. Відповідно до листа прокуратури Солом'янського району м. Києва, також було повідомлено, що за фактом вчинення службовими особами ТОВ «Сінт Про» злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 3 ст. 190 КК України було порушено кримінальну справу № 59-2950. Згідно постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 12.12.2011 року, проведеним у справі слідством встановлено, що службові особи ТОВ «Сінт Про», достовірно знаючи, що на вказаному підприємстві фізичні особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9 не працювали та заробітну плату не отримували, протягом 2006-2007 років видали довідки, в яких відобразили завідомо неправдиві дані щодо наявності між вказаними особами та ТОВ «Сінт Про» трудових відносин, а також завідомо неправдиві дані щодо отриманої ними заробітної плати. Також слідством було встановлено, що протягом 2007 року до філії Залізничного відділення ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в м. Києві, на підставі підроблених документів невстановлені особи шляхом отримання кредитів на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9 заволоділи грошовими коштами ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на загальну суму 75775,21 грн. На даний час матеріали кримінальної справи № 59-2950 були передані за підслідністю (для здійснення розслідування) до Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві. Згідно ч.1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 не підписувала Договір про обслуговування та кредитування карткового рахунку НОМЕР_1 від 16.02.2007 року. Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно ч 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі , якщо він підписаний його стороною ( сторонами). Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно вимог ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, суд встановив, що в матеріалах справи достатньо доказів, які вказують на те, що позивач не підписувала кредитний договір, а тому, відповідно до вимог чинного законодавства, вищевказаний договір визнається судом недійсними. Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи вищевикладене, суд вважає заявлені позові вимоги позивача законними та обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню. Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог ст. 79, 88 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 203, 207, 215, 216 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 79, 88, 212, 213, 214, 215, 218, 224-226 ЦПК України, суд ВИРІШИВ Позовні вимоги задовольнити. Визнати недійсним Договір НОМЕР_1 про обслуговування та кредитування карткового рахунку, укладеного 16 лютого 2007 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (попередня назва Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_1. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 214,60 грн., витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 3304,80 грн. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/33968608
  17. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц-1738/11 Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Категорія - 19 Доповідач - Костів О.З. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2011 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Ходоровського М. В., Гурзеля І. В., при секретарі - Бріль В.Л. з участю представника апелянта —Криницького А.П., позивача –ОСОБА_2, представника позивача –ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі –ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») в особі філії «Західне регіональне управління» Тернопільської обласної дирекції ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Західне регіональне управління» Тернопільської обласної дирекції ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним,- ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»про визнання недійсним кредитного договору №12-310/29 від 29 лютого 2008 року про надання споживчого кредиту, укладеного між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», оскільки вказаний договір містить суперечливі та дискримінаційні по відношенню до позичальника умови, у договорі не визначено його ціни, відповідачем не була проведена переддоговірна робота з позичальником. При попередньому судовому засіданні позивач ОСОБА_2 свої позовні вимоги уточнив та зазначив, що спірний кредитний договір був підписаний ним під впливом обману з боку банку, сторонами фактично не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, оскільки узгоджені у договорі розміри відсоткової ставки за кредитом, ціни договору та розмір фактичного здорожчання кредитиу в кінці періоду кредитування не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам. Також просив визнати недійсним договір іпотеки, як забезпечення недійсного договору, та зобов'язати приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити запис про обтяження квартири, переданої в іпотеку, з реєстру іпотек. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2011 року позов задоволено частково. Визнано недійсними з моменту укладення кредитний договір про надання споживчого кредиту від 29 лютого 2008 року та договір іпотеки від 04 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 № запису 2008, які укладені між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Західне регіональне управління»Тернопільської обласної дирекції ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказують, що судом невірно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначають, що перед укладенням кредитного договору позивач був належним чином ознайомлений з усіма умовами кредитування, про що свідчить його підпис в Інформації про умови кредитування, і що саме на цих умовах між позичальником і банком було укладено кредитний договір, висновок проведеної судово-економічної експертизи є необґрунтований та суперечливий, позивач певний час належним чином виконував умови спірного кредитного договору. Крім цього, в даний час наявне рішення суду, яке вступило в законну силу, про дострокове стягнення із позивача заборгованості за кредитним договором. Просять рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2011 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. У судовому засіданні представник апелянта Криницький А.П. підтримав вимоги скарги, пославшись на мотиви, зазначені в ній, та суду пояснив, що позивачем пропущено строк позовної давності. Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечили. Також ОСОБА_2 пояснив, що якби на момент укладення договору йому було відомо, що розмір відсоткової ставки за кредитом, ціна договору та розмір фактичного здорожчання кредиту в кінці періоду кредитування не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам та є більшими, він би відмовився від його укладення. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступних мотивів. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір від 29 лютого 2008 року укладений позивачем під впливом обману з боку банку. З таким висновком колегія суддів погоджується. Судом встановлено, що 29 лютого 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №12-310/29 (надалі - кредитний договір) споживчого кредиту, метою якого було придбання позичальником 3-х кімнатної житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1. У забезпечення кредиту 04 березня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким квартира, що придбавалася, була передана в іпотеку за кредитним договором. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований за № реєстру 2008. Перед підписанням кредитного договору відповідачем було надано позивачу Інформацію про умови кредитування, яка підписана сторонами 29 лютого 2008 року (додаток №1). Згідно п.3.3 Інформації про умови кредитування загальна вартість кредиту за весь термін кредитування, відповідно до Графіку зниження розміру заборгованості, складає 1257726.43 грн. Одночасно згідно Графіку зниження заборгованості, підписаного сторонами, як додаток до Інформації про умови кредитування, загальна вартість кредиту складає 1257726.43 грн. Абсолютне значення подорожчання кредиту –854017.30 грн.; реальна відсоткова ставка за виконання Позичальником кредитних зобов'язань перед Банком (за весь термін кредитування) –18.02 % річних. У справі за клопотанням позивача судом першої інстанції було призначено та проведено судово-економічну експертизу, в ході якої досліджено та визначено реальну відсоткову ставку, абсолютне значення здорожчання кредиту та розмір ануїтетного платежу, який відповідав би зазначеній в умовах кредитування загальній вартості кредиту. Частина 3 ст.203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що волевиявлення учасників спірного кредитного договору не відповідало їх реальній волі. Зокрема, волі позичальника відповідало отримання кредиту, загальна вартість якого складає 1257726.43 грн. на умовах сплати реальної відсоткової ставки 18.02 % та за умови здорожчання кредиту на суму 854017.30 грн. на користь банку та за умови здорожчання кредиту на суму 904655.33 грн. з врахуванням платежів на користь третіх осіб. Це вбачається із підписаних позивачем документів - спірного кредитного договору, Інформації про умови кредитування та Графіку зниження розміру заборгованості від 29 лютого 2008 року. Проте, умови кредитування, які реально встановлені, не відповідають зазначеним вимогам. Згідно із п.1 додатку №1 до кредитного договору, який є невід"ємною частиною вказаного договору, та додатку №1 до Інформації про умови кредитування, котрий був наданий відповідачем позивачу перед підписанням кредитного договору, загальна ціна договору становить 1257726.43 грн. Однак, згідно експертного висновку №37 від 05 серпня 2011 року судово-економічної експертизи встановлено, що загальна ціна договору становить 1398480.00 грн., що на 140753.57 грн. більше, ніж встановлено у договорі. Вказаний висновок є чітким та конкретним, обґрунтованим та належно мотивованим, виконаний на підставі відповідних методик, ґрунтується на матеріалах справи і чинному законодавстві, а тому колегія суддів вважає його належним та допустимим доказом по справі. Таким чином, колегія суддів вважає, що узгоджена сторонами у договорі ціна договору не відповідає реально встановленій у договорі. Вказана у п.2 Додатку №1 до кредитного договору реальна відсоткова ставка за кредитом становить 18.02 % річних. Але, згідно експертного висновку судово-економічної експертизи, реальна відсоткова ставка становить 22.09% річних, що на 4.07% річних більше, ніж встановлено у договорі. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що узгоджений у договорі розмір реальної відсоткової ставки не відповідає фактично встановленому у договорі. Вказаний у п.3 Додатку №1 до кредитного договору розмір фактичного здорожчання кредиту становить 854017.30 грн. Згідно експертного висновку судово-економічної експертизи абсолютне значення здорожчання кредиту становить 1015370.34 грн., що на 161352.70 грн. більше, ніж встановлено у договорі. Враховуючи викладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що узгоджений у договорі розмір абсолютного здорожчання кредиту не відповідає фактично встановленому у договорі. Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що волевиявлення позивача на укладення договору на умовах, з яких сторони формально дійшли згоди згідно наявних у справі письмових документів (Кредитний договір, Інформація про умови кредитування, Графік погашення заборгованості) не відповідає фактично встановленим істотним умовам договору. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами визначеного кредитного договору, зокрема, є відсоткова ставка та ціна договору. Судом встановлено, що у належній формі сторони (кредитор та позичальник) дійшли згоди щодо умов кредитування, визначених у кредитному договорі, Інформації про кредитування та Графіку зниження заборгованості. Однак, реальна відсоткова ставка за договором не відповідає визначеній у п.2 Додатку №1 до кредитного договору, а ціна договору фактично є на 140753.57 грн. більшою, ніж встановлена у п.1 Додатку №1 до кредитного договору. Крім того, погоджений сторонами розмір фактичного здорожчання кредиту не відповідає його фактичному розміру, який виявився на 161352.70 грн. більшим, ніж було погоджено сторонами у договорі. На підставі зазначеного вище суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що під час укладення кредитного договору відповідач (банк) приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування та вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів в оману позивача щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення здорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу, проводячи оплату встановленими у договорі розмірами щомісячних платежів у визначеній у договорі кількості таких платежів. В зазначених обставинах суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, вірно вбачав ознаки обману. Посилання представника апелянта на ту обставину, що позивач був в повній мірі ознайомлений з усіма умовами кредитування та підписав Додаток №1 до кредитного договору –«Інформацію про умови кредитування», колегія суддів до уваги не приймає, оскільки підписом позивача було підтверджено ознайомлення лише з тією інформацією, котру надав йому відповідач, а вона, як встановлено в ході судового розгляду справи, була неповною та недостатньою для здійснення свідомого вибору. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме відповідачем, колегія суддів вважає, що відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача. Оскільки всі вказані розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь відповідача, аналізуючи всі інші встановлені у судовому засіданні факти у сукупності, суд першої інстанції вірно прийшов до переконання, що підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено позивачем під впливом обману з боку відповідача. Мотивом обману, в даному випадку, було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку. Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що кредитний договір від 29 лютого 2008 року укладений позивачем під впливом обману з боку банку. Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивачем протягом певного періоду виконувалися умови кредитного договору, а також на дострокове стягнення із позивача згідно рішення суду заборгованості за кредитом, оскільки згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним укладений між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_2 договір іпотеки житлової квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5, № запису 2008 від 04 березня 2008 року. Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на пропуск позивачем строку позовної давності. У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач зазначає, що про наявність обману з боку банку при укладенні кредитного договору йому стало відомо лише в квітні 2011 року –при подачі уточнень до позовної заяви, і вказане твердження апелянтом не спростовано. Враховуючи викладене, судом першої інстанції повно і всебічно досліджено всі обставини справи, дана правильна правова оцінка зібраним доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачає. Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Західне регіональне управління» Тернопільської обласної дирекції ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - відхилити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2011 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів http://reyestr.court.gov.ua/Review/21255753
  18. Державний герб України РІШЕННЯ Іменем України 24 квітня 2013 року м. Ужгород Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі: судді-доповідача - Кеміня М.П., суддів - Джуги С.Д., Панька В.Ф., при секретарі: Балаж Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11 березня 2013 року по справі за позовом ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Фольксбанк», третя особа - ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним, - в с т а н о в и л а : У липні 2011 року ПАТ «Фольксбанк» звернувся до Мукачівського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовну вимогу обґрунтовував тим, що 10.11.2008 року між ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким остання отримала грошові кошти у розмірі 200 000 грн. під 23% річних. В рахунок забезпечення зобов'язань за даним кредитним договором 10.11.2008 року між ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Позичальник не здійснює платежів в рахунок погашення кредиту та нарахованих відсотків, чим порушує взяті на себе зобов'язання. Внаслідок таких дій виникла заборгованість по кредитному договору на загальну суму 339 686,38 грн. З таких обставин, просив суд в рахунок погашення вказаної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки. У листопаді 2011 року ОСОБА_2 пред'явила по даній справі зустрічний позов до ПАТ «Фольксбанк», третя особа - ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним. Позовну вимогу обґрунтовував тим, що вказаний кредитний договір вона не підписувала і не була присутня при його підписанні. Також її чоловік не підписував про своє ознайомлення з умовами кредитного договору. Вказаний оригінал кредитного договору вона не отримувала та з його умовами не була ознайомлена. Вважає, що кредитний договір не вчинений у письмовій формі, так як вона його не підписувала, а тому він підлягає визнанню недійсним. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11 березня 2013 року позов ПАТ «Фольксбанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором в розмірі 339 686,38 гр. звернуто стягнення на предмет іпотеки домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним - відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити, а у задоволенні первісного позову ПАТ «Фольксбанк» - відмовити. Зокрема зазначає, що хоча вона і не заперечує, що отримала в позивача необхідну їй суму у 200 000 грн. та підписала заяву про їх отримання, однак більше ніяких документів не підписувала, в тому числі додатки та додаткові угоди до кредитного договору, а також іпотечний договір. При цьому факт не підписання нею кредитного договору підтверджується висновком почеркознавчої експертизи і даний висновок не спростовується висновком повторної почеркознавчої експертизи. Вказує на безпідставність висновку суду першої інстанції про укладення сторонами усного правочину, а посилання суду на погашення нею кредиту є лише припущенням, оскільки кредит від її імені погашали інші особи, що допомогли їй отримати кошти. Також посилається на неправомірність дій суду при призначенні повторної почеркознавчої експертизи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що згідно кредитного договору № KF 53620 від 10.11.2008 року ОСОБА_2 отримала від ПАТ «Фольксбанк» кредит на суму 200 000 грн. під 23% річних. Даний договір підписаний представником ПАТ «Фольксбанк» та скріплений печаткою позивача, а також наявний підпис від імені ОСОБА_2 у графі «Позичальник» (т.1 а.с.7-9). 10.11.2008 року укладено договір іпотеки, з якого вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рахунок забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором передали в іпотеку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.17-20). В своєму зустрічному позові ОСОБА_2 просить визнати зазначений кредитний договір недійсним з тих підстав, що вона його не підписувала. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, однією з яких є вільне волевиявлення учасника правочину та відповідність волевиявлення його внутрішній волі. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно вимог ч.1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Оскільки в даному випадку ОСОБА_2, як на підставу свого зустрічного позову посилалася на не підписання нею кредитного договору, то вказана обставина може бути встановлена лише шляхом проведення судової почеркознавчої експертизи. Така експертиза була призначена судом згідно ухвали від 09.02.2012 року (т.1 а.с.138, 139). З висновку судової почеркознавчої експертизи № 937 від 16.05.2012 року вбачається, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі «Позичальник» у кредитному договорі № KF 53620 від 10.11.2008 року виконаний не громадянкою ОСОБА_2, а іншою особою (т.1 а.с.195-199). В подальшому, за клопотанням представника ПАТ «Фольксбанк» ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 19.07.2012 року призначено по даній справі повторну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено НДЕКЦ м.Києва (т.1 а.с.210, 211). У висновку експерта № 428/тдд від 12.12.2012 року зазначено, що вирішити питання «Чи належить підпис, що представлений в графі «підпис «ПОЗИЧАЛЬНИК»» на договорі кредиту № KF 53620 від 10.11.2008 року, наданого ПАТ (у минулому ВАТ) «ФОЛЬКСБАНКОМ», згідно якого позивач Банк надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 200 000 грн. - ОСОБА_2 чи іншій особі?» не виявилось можливим (т.1 а.с.222-228). Таким чином, вказаний висновок повторної почеркознавчої експертизи не спростовує висновку експерта № 937 від 16.05.2012 року, а тому оцінюючи вказані докази в сукупності, колегія суддів приходить до того ж висновку, що і суд першої інстанції, а саме, що ОСОБА_2 не підписувала оспорюваний нею кредитний договір. Задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що хоча ОСОБА_2 і не підписувала оспорюваний кредитний договір, однак дана обставина свідчить про недотримання сторонами правочину вимог закону щодо письмової форми кредитного договору, наслідком чого є його нікчемність (ст. 1055 ЦК України). В той же час, суд вважав, що оскільки ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в сумі 200 000 грн. та погашала суму кредиту і відсотки, то це надає суду право визнати укладений усно правочин дійсним (ч.2 ст. 218 ЦК України). Однак з даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Поняття письмової форми правочину дано в ст. 207 ЦК України. Зокрема згідно ч.ч.1, 2 вказаної статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. З оспорюваного кредитного договору вбачається, що кредитний договір № KF 53620 від 10.11.2008 року укладений у формі окремого письмового документа, підписаний представником ПАТ «Фольксбанк» та скріплений його печаткою, а в графі позичальник також наявний підпис вчинений від імені ОСОБА_2 Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину при укладені оспорюваного кредитного договору. При цьому сам по собі факт не підписання однією із сторін договору не свідчить про недотримання письмової форми правочину, оскільки форма і зміст правочину відповідає вимогам закону. Таким чином висновок суду першої інстанції про недотримання письмової форми кредитного договору є помилковим, а тому суд безпідставно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами приписи ч.2 ст. 218 ЦК України та вважав даний кредитний договір дійсним. В той же час, як уже було вищезазначено, належними та допустимими доказами доведено факт не підписання ОСОБА_2 кредитного договору № KF 53620 від 10.11.2008 року, що свідчить про відсутність її вільного волевиявлення при укладенні даного договору та відповідно до приписів ч.3 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання даного правочину недійсним. При цьому колегія суддів констатує, що із зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 чітко вбачається, що як на підставу для задоволення своїх позовних вимог остання вказала саме не підписання нею кредитного договору, а тому саме по собі помилкове посилання представника ОСОБА_2, що невідповідність вимогам закону вказаного кредитного договору полягає у недотриманні його письмової форми, не може бути підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а кредитний договір визнанню недійсним, з підстав передбачених ч.3 ст. 203 ЦК України. Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Частиною 2 ст. 548 ЦК України передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, позовні вимоги ПАТ «Фольксбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, який є недійсним, задоволенню не підлягають. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11.03.2013 року, відповідно до приписів п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням по даній справі нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Фольксбанк» та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 Згідно ч.ч.1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_2 при пред'явленні зустрічного позову понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 94,10 грн. (т.1 а.с.91). При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 1698,43 грн., що підтверджується відповідною квитанцією (т.2 а.с.29). Крім того, ОСОБА_2 по даній справі понесені судові витрати за проведення експертизи у розмірі 900,48 грн. (т.1 а.с.169-171). Таким чином з ПАТ «Фольксбанк» підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на загальну суму 2693,01 грн. (94,10 грн. + 1698,43 грн. + 900,48 грн. = 2693,01 грн.). Керуючись ст. 203, 207, 215, 216, 218 ЦК України, ст.ст. 88, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11 березня 2013 року скасувати та ухвалити по даній справі нове рішення. В задоволенні позову ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Фольксбанк», третя особа - ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № KF 53620 укладений між ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_2 10 листопада 2008 року. Стягнути з ПАТ «Фольксбанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2693 (дві тисячі шістсот дев'яносто три) гривні 01 (одна) копійка. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/30952794
  19. Державний герб України Справа № 2-458/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.02.2012 року Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Шелест І.М. За участю секретаря Вождаєвої Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк», треті особи, що не заявляють самостійних позовних вимог ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договору поруки недійсними; за зустрічним позовом АТ „ УкрСиббанк ” до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в подальшому неодноразово уточнював та доповнював і в остаточно просив суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007 р. та всі додаткові угоди, що укладені сторонами до нього, визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2007р., визнати недійсним договір поруки №П/11248925000 від 09.11.2007 р укладений з ОСОБА_2, та всі додаткові угоди, що укладені сторонами до нього, припинити взаємні права та обовязки сторін за Договором №11248925000, укладеним 09.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 подвійну суму завданих збитків, а саме 1156460,06 грн відповідно до наданого розрахунку, стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 15000,00 грн моральної шкоди, витрати повязані з проведенням судово-економічної експертизи, у сумі 4935,00 грн., витрати повязані з правовим обслуговуванням справи у сумі 8000,00 грн., зобовязати відповідача провести взаємозаліки по зустрічних зобовязаннях з позивачем, зобовязати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон запис №10901 від 09.11.2007р. про заборону відчуження майна: житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1000 га. У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, пояснила, що ПАТ «УкрСиббанк» навмисно ввів в оману позичальника при прийнятті рішення про отримання кредиту та під час підписання кредитного Договору №11248925000 від 09.11.2007р. Не повідомив позичальника про реальну процентну ставку та суму абсолютного значення подорожчання кредиту. Ці покажчики згідно Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» є істотними умовами кредитного договору. Позичальник не мав достовірну та повну інформацію про істотні умови кредитування про сукупну вартість кредиту до та під час підписання кредитного договору. Крім того, відповідач вніс оманну інформацію у графік погашення платежів до кредитного договору про залишки за кредитом кожного платіжного періоду у результаті чого позичальник повинен сплатити значно більшу суму, ніж це зазначено у тексті самого договору; навмисно ввів в оману ОСОБА_1 про необхідність сплати комісії у розмірі 29 329,98 грн., чим порушив Постанову НБУ №168, положення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»та положення ст.203 Цивільного Кодексу України. Також, введення в оману позичальника ОСОБА_1 виявилося у тому, що згідно п.п.1.1 та 1.5 Договору №11248925000 ПАТ «УкрСиббанк»зобовязався надати кредит у сумі 328 710,00 шв. франків, яка дорівнювала еквіваленту 1466498,00 грн. за курсом НБУ на день укладання Договору, шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника НОМЕР_2, який було відкрито на імя ОСОБА_1 у шв. франках. Згідно договору 878-283Ф вказаний рахунок не є мультивалютним. Відповідно до виписки банку по рахунку НОМЕР_2 за 09.11.2007 року на цей рахунок було перераховано кредит у сумі 1466498,00 грн., але за квитанцією №27 від 09.11.2007 року готівкою було видано кредит з поточного рахунку НОМЕР_2 в іншому розмірі - у сумі 1416 740,10 грн. Крім того, у процесі виконання своїх зобовязань банк ввів його в оману щодо продажу 328 710,00 шв.франків на Міжбанковському Валютному Ринку (далі МВР) України, в результаті чого позивач недоотримав кредитних коштів у сумі 49757,90 грн. Проте, відповідно до листа НБУ №06-042/9048 від 16.09.2010 року ПАТ «УкрСиббанк»09.11.2007 року не виходив на торги МВРУ з вищезазначеною сумою шв.франків. Зазначеними діями, банк оманним шляхом заволодів так званими курсовими різницями у розмірі 49 757,90 грн., чим завдав позичальникові збитків на цю суму. Відповідач АТ „УкрСиббанк”, який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» позовні вимоги не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11248925000 від 09.11.2007р. в сумі 322267 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення суду, та понесені ним судові витрати: судовий збір у розмірі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду - 120 грн. В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач зазначив, що 09.11.2007 р. між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11248925000, згідно з яким відповідач надав кредит у сумі 328710 швейцарських франків. Вказані грошові кошти було надано строком до 08.11.2024 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,49 % річних. Позичальник зобовязався, щомісячно сплачувати кредит та відсотки шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 3255 шв.франків 09 числа кожного календарного місяця. Відповідно до умов додаткової угоди №1 від 16.02.2009р. було змінено схему погашення кредиту, метод нарахування процентів і кінцевий термін повернення кредиту на 06.11.2026р. Проте, у звязку із неналежним виконанням умов договору саном на 11.06.2010р. загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає поверненню, складає 8896, 81 шв.франків, з яких 6244, 48 шв. франків прострочення заборгованість за кредитом; 2652, 33 шв.франків прострочена заборгованість за відсотками. Загальна сума нарахованої пені складає 145, 88 шв. франків, з яких 121,81 шв. франків пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 24,07 шв. франків пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Станом на 11.06.2010р. частина кредиту, що залишилася до виплати, становить 313224, 31 шв. Франків, які ОСОБА_1 до теперішнього часу не повернув. У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором було укладено договір поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р та додаткову угоду від 16.02.2009р. з ОСОБА_2, яка згідно з п. 1.3. договору поруки, зобовязалася відповідати перед банком в тому ж обсязі, що і позичальник. Пунктом 1.4 договору поруки встановлена солідарна відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Тому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за зустрічним позовом 322267 шв. франків. У судовому засіданні представник відповідача АТ «УкрСіббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» проти позову ОСОБА_1 заперечувала та пояснила, що банк отримав комісію за отримання кредиту у розмірі 29329,98грн. законно, відповідно до умов договору №878-283ф від 09.11.2007р. про відкриття поточного рахунку №НОМЕР_2 у швейцарських франках за тарифом «Базовий». Відповідач вважає, що на підставі ст.ст.229,1048-1052,1054ЦК України сукупна вартість кредиту не є істотною умовою кредитного договору. Крім того, на підставі п.2 ст.604 ЦК України після підписання додаткової угоди №1 від 16.02.2009 року, зобовязання між сторонами щодо «Графіку погашення платежів та визначення сукупної вартості кредиту», який було підписано 09.11.2007 року, припинилися. Банк свій обовязок за кредитним договором виконав у повному обсязі, шляхом зарахування на поточний рахунок позивача обумовленої договором суми кредиту 328710,00 швейцарських франків, що підтверджується даними меморіального ордеру №0609292194, який оформлено належним чином, у відповідності до Постанов НБУ №№316 від 06.12.1996 року та 132 від 15.04.2005 р. Вказані кредитні кошти позивач на власний розсуд вирішив обміняти на гривню, надавши відповідну заяву про продаж валюти. Банк належним чином провів продаж безготівкової валюти у шв. франках у розмірі 328710,00 на МВР України 09.11.2007р. за заявою Позивача. Гривневий еквівалент від такого продажу було видано Позивачу за заявкою на отримання готівки №27 від 09.11.2007 року у сумі 1416 740,10 грн. з рахунку №НОМЕР_2. Меморіальний ордер №0609292194, на думку Відповідача, оформлений належним чином та містить усі необхідні реквізити та підписи, у відповідності до Постанов НБУ №№316 від 06.12.1996 року та 132 від 15.04.2005 р. Третя особа за позовом ОСОБА_1, відповідач за зустрічним позовом -ОСОБА_2 позов свого чоловіка підтримала, проти зустрічного позову заперечувала, пояснила суду що до укладання кредитного договору банк не повідомив її та її чоловіка ОСОБА_1 про утримання комісії у розмірі 2% від виданої суми, не повідомив про неможливість видачі грошів безпосередньо у валюті - шф. франках та про необхідність здійснення валюто обмінної операції. У результаті чого при підписанні договору купівлі продажу домоволодіння їм не вистачило грошів у сумі 80000 грн. щоб розрахуватися з продавцем будинку. Крім того, лише після укладання договору вона та чоловік дізналися про необхідність розміщення депозиту у сумі 20 тисяч доларів США. Цю суму родина вимушена була позичати у сторонніх осіб під відсотки. В момент укладання кредитної угоди позивач та вона зрозуміли, що їх обібрали, але не мали будь-якої можливості відмовитися від угоди та змінити умови кредитування, оскільки внесли завдаток за будинок. До 16.02.2009р. позивач виконував свої зобовязання належним чином за графіком не допускаючи будь-якого відхилення. Але, після підписання додаткової угоди №1 до договору 16 лютого 2009р. йому надали новий графік погашення платежів, до якого як вхідний залишок була внесена інша сума ніж та, що лишилася до сплати за попереднім договором, а саме 319552,11 шв. франків, замість 283015,82 шв.франків. Додаткове збільшення складало 36536,29 шв.франків, але це не було передбачено додатковою угодою, вважає, що проведений розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає дійсності, не враховано всі внесені суми щодо погашення боргу. У звязку з такими обставинами ОСОБА_2 та її чоловік неодноразово зверталися до АТ «УкрСиббанк»з проханням розяснити графік та виправити помилку. У ході отримання інформації позивач зрозумів, що його обманули не лише при укладанні кредитного договору, а й ще продовжували обманювати протягом всього часу, коли він виконував зобовязання. Третя особа за первісним позовом ОСОБА_1 - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 до судового засідання не зявилась, надала до суду лист № 64 від 23.09.2010р., у якому повідомила, що вона посвідчувала договор іпотеки від 09.11.2007р.,. у звязку з чим нотаріусом було включено в реєстру іпотек та заборон запис №10901 від 09.11.2007р. Сторони прибули до нотаріальної контори з паспортами, кодами та належними повноваженнями. Просила справу слухати за її відсутності. Вислухавши сторони та вивчивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного. Судом встановлено і не заперечувалося сторонами у справі, що 09.11.2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11248925000 та додаткові угоди до нього. (том а.с. 9-18, 19 ) Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 11248925000 АКІБ зобовязався надати позивачу кредит у іноземній валюті у сумі 328 710 швейцарських франків, а позивач зобовязався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит та сплатити проценти за його використання 9,49% річних та наступним порядком погашення суми: шляхом внесення ануїтетних платежів щомісяця строком до 09.11.2024 р. Як зазначено у п. 1.1 вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1466498,00 грн. за курсом НБУ на день укладання договору. Цільове призначення кредиту придбання нерухомості. Відповідно до п. 1.5 кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням .(том а.с. 9-18, 83-92 ). Для забезпечення виконання умов боргових зобовязань за кредитним договором між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір іпотеки від 09.11.2007 р. (а.с. 37-38), а також був укладений Договір поруки за №П/11248925000 від 09.11.2007 р. з дружиною ОСОБА_2 (том а.с. 39 ). Відповідно до п.4 Постанови НБУ №254 від 18.06.2003р. «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України»вказано, що операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані; підставою для відображення операцій за рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи; первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення в паперовій та в електронній формі; незалежно від виду операцій та типу контрагентів одним з первинних документів банку є меморіальні ордери (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньо банківських операцій); у первинних документах мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом та кредитом, сума операції у грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера, підпис уповноваженої особи. Первинні документи складаються на бланках форм, відповідно до законодавства України, на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обовязкові реквізити: назву документу (форми), дату та місце складання, назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис, та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. До обовязкових реквізитів первинних документів, що використовуються для розрахунків, крім перелічених вище, також належать: назва одержувача коштів, сума операції, номери рахунків, назва банку (одержувача та платника коштів). Судом встановлено, що відповідно до даних про заяви про видачу готівки від 09.11.2001 року , посвідченою підписом працівників АКІБ «.УкрСиббанк»(ОСОБА_1 отримав готівкою 1416740,10 грн. (том 1 а.с. 49 ). Так, на підтвердження виконання Договору споживчого кредиту позивачем надано копію документу «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» відповідно до якого на розрахунковий рахунок позивача зараховано 328710 шв. франків (том 1 а.с. 186). Суд вважає, що зазначений документ - «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» не відповідає вимогам Постанови № 254, оскільки не містить: назви платника та одержувача коштів, підпису відповідальних осіб за здійснення операції, відмітку банку про виконання операції. Крім того, на момент укладання Договору і зарахування коштів банк мав назву АКІБ «УкрСиббанк», проте платником та одержувачем коштів у наданому суду на підтвердження належного виконання умов договору міститься назва платника та одержувача коштів - АТ «УкрСиббанк» (назва банку з 2010р). (том 1 а.с. 186). Відповідно до виписки банку про рух грошових коштів на рахунку № НОМЕР_2, що відкритий на імя ОСОБА_1, та на який зі слів представника відповідача була зарахована вказана сума, зазначений інший номер первинного документу (меморіальний ордер 644296). Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р. «в межах наданих на дослідження документів, встановити яку саме операцію по банківських рахунках ОСОБА_1 у АТ «УкрСиббанк», зарахування валюти у сумі 328710 шв. франків чи зняття готівки у національній валюті у сумі 1 424 072, 50 грн. вважати за фактичне отримання Позичальником кредиту не надається за можливе».(а.с. 24-39 том 2). Таким чином, відсутність відмітки про виконання операції, підписів відповідальних осіб, не зазначення належних реквізитів операції, відсутність документу у виписці з рахунку, свідчить, що копія документу «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» була складена штучно для предявлення до суду. Оригіналу доказу до суду надано не було. Тому суд, при вирішені питання про суму та валюту отриманого ОСОБА_1 кредиту керується іншими доказами, що містяться у матеріалах справи. Судом встановлено, що відповідно до заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів №1 від 09.11.2007р.» ОСОБА_1 доручив уповноваженому банку здійснити від його імя продаж валюти у сумі 328710 шф. франків та перерахувати на той же рахунок отримані від продажу гривні. Строк дії заяви - 1 день. (а.с. 185 том 1) Відповідно до Постанови Правління НБУ №435 від 18.12.2002р. та Постанови Правління НБУ №281 від 10.08.2005р., Постанови НБУ №40 від 10.02.2005р. встановлено, що уповноважені банки зобовязані здійснювати операції з купівлі та/або продажу безготівкової іноземної валюти за гривні протягом часу функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ з дотриманням нижчезазначених вимог: -Банк здійснює валютні операції у першу чергу безпосередньо зі своїми клієнтами (крім банків) в межах самого банку з 10-00 до 14- 00 години за Київським часом; -Банк від власного імені здійснює купівлю іноземної валюти від своїх клієнтів (крім банків) за узгодженим з ними курсом та продає її власним клієнтам (крім банків) також за узгодженим з ними курсом. Подання банками заявок, підтвердження угод між банками, між банком і НБУ, а також операції за заявами чи дорученнями клієнтів (крім банків), які банком фактично здійснені в межах самого банку, здійснюються під час функціонування Системи підтвердження угод з використанням її засобів з 12-00 до 16-00 годин за київським часом. Субєкт ринку зобовязаний виставити за дорученням клієнта на купівлю та /або продаж на прямому міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту з використанням засобів Системи підтвердження угод: виключно у сумі та за курсом, що визначені клієнтом у його заяві або дорученні; у той самий день, якщо заява або доручення клієнта отримано субєктом ринку не пізніше ніж за годину до часу закінчення функціонування Системи підтвердження угод, або на наступний робочий день, якщо заяву або доручення клієнту отримано після зазначеного часу. Якщо за курсом, що визначений клієнтом, іноземна валюта не була куплена або продана, то зазначена сума іноземної валюти виставляється субєктом ринку на купівлю або продаж, починаючи з наступного дня функціонування Системи підтвердження угод до дня її купівлі або продажу, або до зміни клієнтом заявленого курсу. Такі вимоги повністю підтверджуються розясненнями Управління НБУ у Харківській області листом №06-042/8366 від 31.08.2010 р. (а.с. 228-229 том 1) Відповідно до Витягу з Державного реєстру правочинів від 09.11.2007р. реєстрація договору купівлі- продажу житлового будинку АДРЕСА_1 відбулася 15 год.47 хв. (а.с. 73 т. 1). Кредитні кошти можуть бути видані банком лише для розрахунку по реальному зобовязанню. Таким чином, перерахувати кошти у сумі 328710 шф.франків раніше ніж був зареєстрований договор купівлі- продажу банк не міг. З таких обставин суд вважає, що з урахуванням часу реєстрації угоди - 15 год. 47 хв., та дотримання вимог Постанови НБУ № 435 банк не мав можливості своєчасно подати заявку на продаж валюти на МВР та здійснити такий продаж. Доказів на підтвердження обставин, викладених у запереченні представника відповідача за первісним позовом, які свідчать, що продаж фактично відбувся - суду не надано. Відповідно до с. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Відповідно до листа НБУ №06-042/9048 від 16.09.2010р. інформація про здійснення 09.11.2007 р. продажу іноземної валюти АТ «УкрСиббанк» в інтересах ОСОБА_1 відсутня. (а.с. 232 том 1). Таким суд вважає, що видавши кредитні кошти у гривневому еквіваленті у меншому розмірі, ніж зазначено у договорі споживчого кредиту на 49 757,90 грн. із посиланням на курсові різниці при виконанні його доручення про продаж іноземної валюти, відповідач ввів позивача ОСОБА_1 в оману, завдавши йому збитки на вказану суму.. Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий право чин визнається судом недійсним. Омана має місце , якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність зазначення обставин, що яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину немає істотного значення. Посилання позивача у позовній заяві про неправомірність отримання банком комісії за видачу кредитних коштів у розмірі 29329,98 грн. також знайшла своє підтвердження у судовому розгляді з наступних підстав. Відповідно до «Квитанції №11 від 09.11.2007р.»встановлено, що платник ОСОБА_1 перерахував АКІБ «УкрСиббанк»суму 29329,98 грн. призначення платежу: погашення нарахованих комісій. (том 1 а.с. 29) Відповідно до «Квитанції №16 від 09.11.2007р.»встановлено, що платник ОСОБА_1 перерахував АКІБ «УкрСиббанк»суму 111,53 грн. призначення платежу: погашення кредиторської заборгованості за кредитним договором №0000011248925 . Відповідно до Додатку №2 «Тарифи банку»до кредитного договору №11248925000 від 09.11.2007р. встановлено, що комісія за надання кредиту у CHF (шв. франки) становить еквівалент 25 CHF (а.с. 28) Відповідно до Додатку №1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту»графа «комісія за надання кредиту», стовбець 5, рядок 3 вказана сума 111, 54 грн. (а.с. 20-28 ) З наведений документів вбачається, що позивач сплатив належну за договором комісію у сумі 111,54 грн. (а.с. 50), перерахуванням суми 29329,98 грн. умовами договору передбачено не було. Посилання відповідача, на те, що вищевказана комісія було утримана з позивача не з приводу отримання ним кредиту, а як комісія, яка вживається за перерахування безготівкових коштів до поточного рахунку НОМЕР_2 у швейцарських франках за тарифом «Базовий»по договору№878-283 від 08.11.2007 р. не знайшло свого підтвердження матеріалами справи. Відповідно Договору 878-283Ф про відкриття рахунку від 08.11.2007 р., шляхом підписання Додаткової угоди №1 від 08.11.2007 р., банк сам змінив вказаний у договорі тариф «Базовий»на тариф «Офсет». Згідно тарифу «Офсет»безготівкове зарахування коштів на поточний рахунок у іноземній валюті здійснюється безкоштовно, що також підтверджується даними заяви про продаж валюти. . (а.с 171 том 1.) Висновки суду про необґрунтоване стягнення з позивача комісії у сумі 29329,98 грн. також зазначено у висновку судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р., де по пятому питанню зазначено, що «в межах наданих для дослідження документів, у відповідності до умов договору про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007р. розмір комісії за видачу кредиту складає 111,53 грн. Надлишкова сплата комісії позивачем у сумі 29329,98 грн. суд вважає збитками позивача. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що за змістом ст.216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію, як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст.11 ЦПК України. Вирішуючи зазначений спір щодо визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, суд виходить також знаступного. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч.3 ст.і 22 Закону України „Про захист прав споживачів“ у взаємозвязку з положеннями ч.4 ст.і 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) від 10.11. 2011 р. № 15-рп/2011 встановлено, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, обєктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого субєкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Згідно п. 2. ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови. Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою національного банку України від 10.05.2007р. №168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. (далі Постанова НБУ № 138). Вказана інформація і розрахунок сукупної вартості кредиту мають бути надані споживачу в письмовій формі до укладення ним кредитного договору. Ця інформація в більшій частині обсягу не була надана позивачу, таким чином в порушення вказаних норм Відповідачем не надана інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту. Згідно частині 2 п. 4 ст. 11 Закону україни "Про захист прав споживачів", у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Детальний розпис загальної вартості кредиту відсутній. Таким чином відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України). Згідно п. 6 ч. 2 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Суд вважає, що Графік №1 не відповідає вимогам умовам Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007р. та Додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007р. в частині нарахування процентів за користування кредитом. Істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, і якими сторони керувались при укладенні Договору кредиту, - підтверджується висновком судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р. встановити чи вірно розрахована реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту не надається за можливе, оскільки за проведеним розрахунком у таблиці у відповідності до п.3.3 цього положення, наявне неспівпадіння врахованих сум на певну дату і тих що наведені у Графіку. Отже не зрозуміло які саме і грошові зобов'язання за кредитом бралися банком до розрахунку чи в повній відповідності до вимог Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р. чи ні. Суд вважає, що складання графіку платежів таким чином, що навіть спеціаліст у галузі банківської справи не може вирахувати суму реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту є порушенням Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». На підставі викладеного, суд вважає доведеним факт обману збоку АКІБ «УкрСіббанк», який полягає у повідомленні відомостей, які не відповідають дійсності, видачі суми кредиту у меншому розмірі, ніж встановлено договором за рахунок нібито курсових коливань від продажу валют, безпідставного стягнення комісії, замовчувавання обставин, щодо мають істотне значення дійсної сукупної вартості кредиту, тому знаходить зустрічний позов в частині визнання Договору про надання споживчого кредиту недійсним та укладених щодо нього додаткових угод таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочинів, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. З таких обставин підлягають задоволенню вимоги позивача щодо визнання недійсним договору іпотеки від 09.11.2007р., засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, визнання недійсним договору поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р укладений з ОСОБА_2, зобовязання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон запис про заборону відчуження майна. Позовні вимоги позивача про припинення взаємних прав та обовязків сторін за Договором №11248925000, укладеним 09.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк»не підлягають задоволенню, оскільки на відповідно до абз.3 п.5 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що «вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги». Обставини, що викладені у позову про заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 з боку ПАТ «УкрСиббанк»належним чином доведені не були, у судовому засіданні підтвердження не знайшли, тому задоволенню не підлягають. Суд вважає правильним відмовити у задоволенні зустрічного позову ПАТ «УкрСиббанк», виходячи з наступного. Відповідно до оригіналів квитанцій, що залучені до матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з дати укладання кредитного договору № 11248925000 від 09.11.2007 р. щомісяця перераховував на користь банку у погашення кредитних зобовязань грошові кошти. Загальна сума коштів, що була перерахована складає: 27796,40 шв.франків, 34995 дол США та 179504,88 грн. На дату звернення до суду заборгованості за кредитом позивач не мав, тому не є обґрунтованим твердження відповідача про намагання ОСОБА_1 ухилитися від виконання зобовязань шляхом звернення до суду. Заборгованість за кредитом утворилася у позивача вже у період перебування справи у суді. Відповідач у зустрічній позовній заяві вказує на те, що станом на 11.06.2010р. загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає поверненню, складає 8896, 81 шв. франків, з яких 6244, 48 шв. франків прострочення заборгованість за кредитом; 2652, 33 шв. франків прострочена заборгованість за відсотками. Загальна сума нарахованої пені складає 145, 88 шв. франків, з яких 121,81 шв. франків пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 24,07 шв. франків пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що виконання чи не виконання сторонами зобовязань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч.1 ст.216 ЦК). Статтею 22 ЦК України надає визначення тих збитків, на відшкодування яких має право особа, право якої порушено, а саме: якщо особа, яка порушила право, одержала у звязку з цим доходи, то розмір збитків, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Згідно зі ст. 4 Законом України «Про оподаткування прибутку»№334/94-ВР до складу валових доходів фінансової установи входять комісії, пені, відсотки по виданих кредитах, курсові різниці, отримані у звязку із купівлею-продажем іноземної валюти. Отже, доходами відповідача, які він отримав у звязку з порушенням норм права є: -комісія у розмірі 29 329,98 грн -курсові різниці,отримані відповідачем внаслідок фіктивного продажу іноземної валюти, у розмірі 49 757,90 грн Відсотки, отримані за кредитним договором становлять 499 141, 61 грн., що містяться у розрахунку відповідача та підтверджені квитанціями позивача, які додано до матеріалів справи, за курсом НБУ на дату зарахування кожного платежу, який вказано у виписках по рахункам позивача . Отже, згідно ст. 230 ЦК України розмір збитків, який повинен відшкодувати відповідач, як особа яка застосувала обман дорівнює:(29 329,98 грн. + 49 757,90 грн. + 499 141,61 грн.)х2=1156458,98 грн. У відповідності до ст.216 ЦК у разі недійсності кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Також, у відповідності п.2 ст.216 ЦК України якщо у звязку із вчиненням недійсного правочину другій стороні, або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. У справі проведено заміну відповідача: притягнуто замість Публічного акціонерного товариства «УкрСіббанк» його правонаступника Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», оскільки у звязку з укладанням 08 грудня 2011 року мід АТ «УкрСіббанк»і АТ «Дельта банк»договору купівлі продажу прав вимог за кредитами від 08.12.2011 року за зобовязаннями, яке виникло на підставі Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007 року та заміною кредитора у зобовязанні. Застосування судом реституції, яка є наслідком недійсності правочину, та з урахуванням норм ст. 230 ЦК України, щодо недійсності правочину вчиненого під впливом обману, поверненню підлягає: стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк», 1424072,60 грн., які позивач отримав від відповідача згідно квитанцій №27 від 09.11.2007р. та №27 від 22.11.2007 р. стягнення з ПАТ «Дельта Банк», на користь ОСОБА_1 1156458,98 грн, що є подвійним розміром завданих збитків, та підлягає поверненню сума погашення позивачем основного тіла кредиту, а саме 47470,26 грн ( відповідно до квитанцій, які додані до матеріалів справи). Щодо проведення взаємозаліку, позовні вимоги задоволенню не підлягають, як безпідставні. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПАТ «Дельта Банк» підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати у сумі 12972 грн., які складаються з витрат, понесених на оплату судово економічної експертизи у розмірі 4935,00 грн. та на правову допомогу у розмірі 8000 грн. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 212, 214-215 ЦПК України, суд, В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства „УкрСиббанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», треті особи ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007р., додаткову угоду №1 від 09.11.2007р., додаткову угоду б/н від 09.12.2008р., додаткову угоду №1 від 16.02.2009р., що укладені між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1. Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину: - визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2007р., укладений між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1, реєстрацій №10900, засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3; договор поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р укладений з ОСОБА_2; - зобовязати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження предмету іпотеки, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,100 га за адресою : АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_1, які були передані у іпотеку за іпотечним договором від 09.11.2007 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 за реєстраційним № 10901. Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину - реституцію, за якою - стягнути з ОСОБА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1424072,60 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 1203 929, 24 грн, Стягнути з ПАТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 12972 грн. В задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовити. У задоволені зустрічної позовної заяви Публічного Акціонерного Товариства „УкрСиббанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором №11248925000 від 09.11.2007р. в сумі 322267 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату постановлення рішення суду на користь ПАТ «УкрСиббанк», стягнення державного мита у 1700 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду у сумі 120 грн. відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня проголошення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду Харківської області через Червоно заводський районний суд м. Харкова. Суддя І.М.Шелест http://reyestr.court.gov.ua/Review/21694127
  20. Державний герб України Справа № 0308/16552/12 Провадження № 2/161/371/13 ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (вступна та резолютивна частини) 04 квітня 2013 року місто Луцьк Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого - судді Пахолюка А.М. при секретарі - Шандерик В.В., з участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Юдіна С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» від імені якого діє відділення «Луцька регіональна дирекція» про визнання недійсним кредитного договору, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3,- Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 213, 214, 215, 360-7 ЦПК України, на підставі ст.ст. 203 - 210, 215, 229, 230, 638, 1046, 1054, 1055, 1057-1 Цивільного кодексу України, ст..56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, - в и р і ш и в : Позов задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №20.00.001258 від 25 грудня 2007 року, який укладений між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_1. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» в користь ОСОБА_1 понесені витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі - 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. Заяву Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про накладення арешту на майно задовольнити. До моменту повернення ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» коштів на загальну суму 52 569 (п?ятдесят дві тисячі п?ятсот шістдесят дев?ять) доларів США 81 цент, отриманих внаслідок укладення кредитного договору №20.00.001258 від 25 грудня 2007 року, - накласти арешт на квартиру №168 загальною площею 62,0 кв.м. по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі довідки Житлово-експлуатаційної контори Житлово-будівельних кооперативів №540 від 24.11.1993 року, зареєстрованої КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» згідно реєстраційного посвідчення від 10.12.1993 року, номер запису 6588, та передана в іпотеку Публічному акціонерному товариству «ВТБ Банк» згідно іпотечного договору від 25.12.2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_3. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Луцького міськрайонного суду А.М. Пахолюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/30840737
  21. 17.06.2013 Суддя: Тарасенко С. Б. Справа № 2-4246/11 РІШЕННЯ Іменем України 17 червня 2013 року Центрально-Міський районний суд міста Горлівка Донецької області в складі: Головуючого - судді Тарасенко С.Б., при секретарі - Гаврилюк К.К., Піднибесної В.А. за участі представника позивача - Груцинової І.О. представника відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівка Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору і договору застави та за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" і до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору застави ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що відповідно до укладеного договору № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 81192,88 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,52 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.08.2011 року, свої зобов'язання належним чином не виконала, має заборгованість 29627,63 доларів США, яка складається з наступного: 21051,93 доларів США - заборгованість за кредитом; 5697,91 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1003,32 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1874,47 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ „ ПриватБанк" і ОСОБА_3 уклали договір застави автотранспорту № б/н, а саме: автомобіль AUDI A6, рік випуска 2006, номер кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2. Просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № GOHЗАК10000530 от 03.08.2006 г. в сумі 29627,63 доларів США, що за курсом 7,97 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/382 від 05.10.2011 року складає 236212,21 грн., звернути стягнення на предмет застави шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ „ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути судові витрати. Відповідач за первинним позовом ОСОБА_3 надала зустрічний позов до ПАТ КБ „ПриватБанк", мотивуючи тим, що спірний договір був підписаний нею під впливом обману з боку банка, сторонами фактично не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, оскільки узгоджені в договорі розміри відсоткової ставки за кредитом, ціни договору та розмір фактичного здорожчання кредиту в кінці періоду кредитування не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам, заборгованість у первісному позові не відповідає умовам кредитування, кредитні кошти у сумі 59590,00 доларів США їй не надавались готівкою через касу банку, а були перераховані для оплати вартості спірного автомобілю у сумі 29 9265,00 грн., для отримання кредитних коштів у сумі 21 602,88 доларів США у банк не зверталась і не отримувала їх , про все це та про обов'язок погашення начебто виданих 21 602,88 доларів США їй стало відомо тільки 24.04.2012 року після ознайомлення її представника з матеріалами справи. Просить визнати недійсними з моменту укладання кредитний договір і договір застави рухомого майна, як забезпечення недійсного договору та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження спірного автомобіля. Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_4 подав позов до ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3, мотивуючи тим, що договір застави рухомого майна від 03.08.2006 року був укладений між ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 без його згоди, він перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 з 1994 року, спірний автомобіль був придбаний за час знаходження у шлюбі на ім'я ОСОБА_3 і належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Просить визнати недійсним договір застави нерухомого майна від 03.08.2006 року з моменту його укладання та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження спірного автомобіля. Представник позивача за первинним позовом Груцинова І.О., яка діє на підставі довіреності, подавала заяви від 20.07.2012 року та від 19.04.2013 рроку про зміну позовних вимог та просила витребувати у відповідача ОСОБА_3 та передати в заклад ПАТ КБ „ ПриватБанк" предмет застави: автомобіль AUDI A6, рік випуска 2006, номер кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2 і комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також звернути стягнення на предмет застави, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 шляхом його продажу позивачем з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ „ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № GOHЗАК10000530 от 03.08.2006 року в сумі 48076,31 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.04.2013 року складає 384129,72 грн., яка склалась з наступного: 21051,93 доларів США - заборгованість за кредитом; 16163,99 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 10860,39 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та надала суду пояснення аналогічні в заяві про зміну позовних вимог від 19.04.2013 року і наполягала на їх задоволенні. Зустрічний позов не визнала, надавши письмову заяву про застосування позовної давності та письмові заперечення, в яких послалась, що своєчасне погашення процентів і кредиту з 03.08.2006 року по 08.10.2009 року слід вважати згодою сторони з усіма умовами чим здійснено правочин, який відповідає вимогам законодавства. Позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 не визнала, надавши письмову заяву про застосування позовної давності та письмові заперечення, в яких послалась, що на момент оформлення договору застави від 03.08.2006 року діяла норма ст..13 закону України „Про заставу" у редакції від 04.10.2005 р., якою не було передбачено обов'язкове нотаріальне оформлення рухомого майна, а при укладанні кредитного договору ОСОБА_4 надав банку просту письмову форму своєї згоди на передачу в заставу автомобіля AUDI, номер кузова: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1 (4-а сторінка кредитного договору), тому вважає відсутніми підстави недійсності. Представник відповідача за первинним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, первинний позов не визнав, на вимогах зустрічного позову наполягав, позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 - визнав. При цьому додатково пояснив, що вважає необґрунтованими вимоги банку про звернення стягнення на автомобіль, який належить подружжю на праві спільної сумісної власності, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони по договору, тому звернення стягнення можливе тільки на його особисте майно і частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому у натурі, а у даному випадку частки не визначені і позов до другого співвласника банк не заявив, крім того банк не надав доказів щодо невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, сама позовна заява і заяви про зміну позовних вимог не містять таких даних, а лише констатують факт наявності розміру всієї суми непогашеного кредиту і це свідчить, що позивач за первинним позовом не довів наявність заборгованості за кредитним договором, що також виключає можливість звернення стягнення на спірне майно. Щодо зустрічного позова пояснив, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію про кінцеву сукупність вартості кредиту та вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів в оману позичальника щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного здорожчання кредиту та загальної суми кредиту, яку він сплатив би банку, проводячи оплату встановленими у договорі розмірами щомісячних платежів у визначеній у договорі кількості таких платежів, що вказує на обман і недійсність кредитного договору та договору застави рухомого майна, як забезпечення недійсного договору, крім того дописка на 4-й сторінці кредитного договору не може вважатися належним доказом письмової згоди ОСОБА_4 на укладення договору застави нерухомого майна з огляду на його твердження про її відсутність і відсутність взагалі на той час автомобіля у спільній сумісній власності. Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином і подав заяву провести судове засідання без його участі. Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного. 03.08.2006 року ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 уклали кредитний договір № GOHЗАК10000530, у відповідності до якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 03.08.2006 р. по 03.08.2011 р. включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 59590,00 доларів США для купівлі автомобіля, а також у розмірі 21602,88 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,96% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,25% від суми виданого кредиту, позичальник у свою чергу повинен надавати щомісячний платіж у сумі 1464,91 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Забезпеченням виконання зобов'язань виступає застава автомобіля AUDI A6, у зв'язку з чим ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 уклали договір застави рухомого майна № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року, на підставі якого до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено відповідний запис про обтяження спірного автомобіля. На 4-й сторінці кредитного договору після підпису сторін договору міститься текстова інформація з якої вбачається, що ОСОБА_4 начебто дає згоду на укладання позичальником кредитного договору № GOHЗАК10000530 від 03.08.20006 р., одержання кредитних коштів та їх використання відповідно до умов зазначеного договору, а також надання ним у заставу/іпотеку ПриватБанку будь-якого майна, що належить йому на праві спільної власності з позичальником (у тому числі автомобіль AUDI, номер кузова: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) з метою забезпечення виконання забов'язань по зазначеному договору. У випадку втрати або ушкодження майна, наданого в забезпечення за кредитним (повністю або частково), зобов'язуеться передати ПриватБанку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за цим договором, а також зазначена фамілія, ім'я та по батькові і міститься підпис. Зі змісту ст..65 СК України вбачається, що презумпція за якою при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя не поширюється на укладання одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, у випадку оформлення яких, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Частиною 2 цієї ж статті СК України передбачено можливість дружини, чоловіка на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладеній другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Із п.1 ч.1 ст.31 ЦК України вбачається, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Крім того, за ч.1 ст.6 закону України „Про заставу" та положеннями ст..578 ЦК України, майно яке перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників. У відповідності до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Таким чином, засада змагальності в цивільному судочинстві є засадою особистої автономії сторін у цивільному процесі. Від волевиявлення сторін повинні залежати дії суду в доказовій діяльності. Активне втручання суду в доказову діяльність сторін , без їх волі на те, суперечить суті і природі цивільних прав, які особа здійснює вільно, на власний розсуд. Суд не вважає належним доказом дописку на 4-й сторінці кредитного договору, яка на думку позивача, за первинним позовом свідчить про письмову згоду ОСОБА_4 на укладання саме договору застави рухомого майна № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року, оскільки дописка цього не містить, крім того мова йде про майно, що належить йому на праві спільної власності із позичальником (у тому числі автомобіль AUDI, номер кузова: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1), який на момент укладення кредитного договору від 03.08.2006 р. не міг знаходитись за вказаною адресою і взагалі ще не знаходився у власності подружжя, що викликає сумніви щодо належності підпису саме ОСОБА_4 який тим більше у позовній заяві стверджує про відсутність його письмової згоди, а банк не надав переконливих доказів і не заявив клопотання про призначення відповідної експертизи. Суд не може розглядати дописку і як зобов'язання ОСОБА_4, оскільки він не є стороною кредитного договору, який є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору (ч.1 ст.1054 ЦК України) і за відсутності обов'язкових для цього реквізитів у ній (підпису уповноваженої особи та печатки установи кредитодавця). Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.3 ст.203 ЦК України є підставою недійсності правочину. Таким чином, відсутність письмової згоди другого з подружжя ОСОБА_4 на укладання його дружиною ОСОБА_3 договору застави рухомого майна є наслідком його недійсності. З огляду на зазначене, позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 про визнання недійсним договору застави рухомого майна від 03.08.2006 р., укладеного між ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 підлягають задоволенню. Недійсність договору застави рухомого майна від 03.08.2006 р., укладеного між ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 виключає можливість звернення стягнення на це рухоме майно, у зв'язку з цим слід відмовити у повному обсязі в задоволені первинного позову ПАТ КБ „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави. Разом із тим, суд вважає за необхідне навести і інші для цього підстави. Згідно ч.1 ст.73 СК України, за зобов'язаннями одного із подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому у натурі. У даному випадку предмет застави не є особистим майном ОСОБА_3, а має режим спільної сумісної власності подружжя, частка ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності подружжя на спірне рухоме майно не виділена в натурі, тому звернення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки позивач за первинним позовом не надав доказів того, що договір було укладено в інтересах сім'ї і отримане за договором було використане на її потреби (ч.2 ст.73 СК України), крім того ПАТ КБ „ПриватБанк" не заявляв позовні вимоги до другого співвласника. Відповідно до ст..11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. З огляду на це, суд має право звернути стягнення на предмет застави лише за умови доведення позивачем за первинним позовом ПАТ КБ „ПриватБанк" факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання. Втім ПАТ КБ „ПриватБанк" у позовній заяві лише констатує факт наявності розміру всієї суми непогашеного кредиту і не надав належних доказів, підтверджуючих видачу і отримання кредиту, у тому числі, видачу і отримання кредитних коштів у розмірі 21602,88 доларів США на сплату страхових платежів, не надав взагалі платіжних документів, підтверджуючих погашення кредиту, що також виключає можливість задоволення первинного позову. Стосовно зустрічного позову суд дійшов до висновку, що кредитний договір від 03.08.2006 р. укладений позивачем за зустрічним позовом під впливом обману з боку банку. Частина 3 ст.203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі. Проте волевиявлення учасників спірного кредитного договору не відповідало їх реальній волі. Зокрема, волі позичальника відповідало отримання кредиту, загальна вартість якого складає 87894,60 доларів США, це вбачається із підписаного спірного договору з урахуванням щомісячного платежу 1464,91 доларів США за період з 03.08.2006 р. по 03.08.2011 р. Умови кредитування, які реально встановлені, не відповідають зазначеним вимогам, так як загальна ціна договору значно більше, ніж встановлено у договорі про що свідчить виписка банка, згідно якої ОСОБА_3 в рахунок погашення кредиту внесла кошти на загальну суму 75998,24 доларів США з 29.09.2006 р. по 25.11.2010 р., в позовній заяві станом на 06.10.2011 р. на кінець періоду кредитування банк вказує заборгованість 29627,63 доларів США, що у сумі значно перевищує загальну вартість ніж встановлено у договорі. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме банком, відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача. Оскільки вказані розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь банку, то суд вважае підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено ОСОБА_3 під впливом обману з боку банку. Мотивом обману , в даному випадку, було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку. Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях банку. Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Суд не приймає до уваги посилання представника банку на те, що позивачем протягом певного періоду виконувалися умови кредитного договору, оскільки згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо забезпечення, а тому суд визнає недійсність договору застави рухомого майна і з цих підстав. Суд вважає безпідставними посилання банку на пропуск ОСОБА_4 і ОСОБА_3 строку позовної давності. У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ОСОБА_4 про договір застави, а ОСОБА_3 про наявність обману з боку банку стало відомо після ознайомлення представника з матеріалами справи 24.04.2012 р., і вказане твердження банком не спростовано. Керуючись ст..ст.8, 209, 213, 215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави - відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 г. та договору застави рухомого майна- задовольнити. Позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" і до ОСОБА_3 про визнання недійним договору застави рухомого майна - задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року. Визнати недійсним з моменту укладення договір застави рухомого майна № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року. Виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстраційний запис 3550961 від 03.08.2006 р. відносно об'єкта обтяження: автомобіля AUDI A6, рік випуска 2006, номер кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя С. Б. Тарасенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/31896172
  22. Справа № 2610/18194/2012 Провадження №2/761/1527/2013 Р І Ш Е Н Н Я іменем України 08 квітня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі: головуючого-судді Гайдук С.В. при секретарі Назаренко М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» про визнання недійсним договору споживчого кредиту, в с т а н о в и в: в липні 2011 року позивачка звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору №1226-Ф від 25.06.2008 року. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 2001 року вона знайома з ОСОБА_2 У 2008 році ОСОБА_2 звернувся до неї з пропозицією взяти для нього кредит на її ім'я, під заставу його нерухомого майна. ОСОБА_2 запевнив її, що за будь-яких обставин банк не буде мати претензій до неї, оскільки працівникам банку відомо, що кредит отримує він, а не вона, і такий не буде мати для неї жодних правових наслідків. 25.06.2008 року між нею та Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» було підписано кредитний договір № 1226-Ф від 25.06.2008 року. Зазначила, що ціллю спірного договору було надання банком кредиту не їй, а ОСОБА_2, який не є стороною спірного договору. У червні 2009 року їй стало відомо, що ОСОБА_2 було вбито. Вважає, що вказаний договір є фіктивним тобто таким, що вчинений без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином. На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити. Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та зазначили, що доказами фіктивності та безгрошовості договору кредиту є те, що під час укладання договору кредиту банк навіть не мав документів, які підтверджували б платоспроможність позичальника. Заробітна плата позивачки у 2008 році становила 18012,98 грн., що еквівалентно 3721,69 доларів США, в той час як оплата одного місяця користування кредитними коштами становить 23333,33 доларів США. Також, на момент укладення договору кредиту у позивачки не було у власності предмету іпотеки, а саме нежитлової будівлі по АДРЕСА_1. Власником даної будівлі був ОСОБА_2, який отримав у банку грошові кошти по спірному договору кредиту. Всупереч вимог вказаного договору, ОСОБА_2 за час його дії, жодного разу не сплатив заборгованості за кредитом та проценти за його користування. За висновком експертизи в справі за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 в заяві на відкриття кредитної лінії, інформації про умови кредитування, додатку № 3 до договору були виконані не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням її підпису.Зазначили, що спірний договір вчинений без наміру створити правові наслідки, а тому є фіктивним. З цих підстав просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача ПАТ «Сведбанк» в судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, а тому суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутності, на підставі наявних у справі доказів. За клопотанням представника позивача до участі у справі було залучено співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», як особи до якої перейшло право вимоги за договором про відступлення права вимоги. У судовому засіданні представник співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» при вирішення даного спору покладається на розсуд суду. Вислухавши пояснення представників позивача, представника співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини. Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. За змістом ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів. Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Відповідно до частини третьої ст.61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Встановлено, що 25.06.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» було підписано кредитний договір № 1226-Ф (а.с.20-25). Згідно п.1.1 цього договору, банк відкриває позичальнику кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає позичальнику кредит у доларах США на умовах, передбачених Договором, а позичальник зобов'язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти у строки, визначені у Графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання, передбачені договором. В п. 1.2. даного договору передбачено, що загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією 2000000 доларів США (а.с.20). Позивачка просила визнати недійсними кредитний договір №1226-Ф від 25.06.2008 року, укладений між нею та відповідачем, на що слід зазначити наступне. Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Стаття 234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому, такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Як зазначено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Таким чином, за своєю правовою природою, правочин, який визнано фіктивним не є підставою для застосування реституції, як то притаманно іншим правочинам, визнаним недійсними, та що створює для його учасників правові наслідки. Викладена правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Проте, до спірних правовідносин відновлення первинного стану сторін не може бути застосовано. Отже, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. У відповідності до положень п.5.1.1. та п.5.1. оспорюваного договору виконання зобов'язань по договору забезпечувалось іпотекою нежитлової будівлі, заг. пл. 4245,60 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно рішення постійно діючого Третейського суду, право власності на вказану будівлю 22.04.2008 року було визнано за ОСОБА_2 (а.с.103-106). Передання в іпотеку на забезпечення виконання зобов'язань майна, яке належало ОСОБА_2, підтверджує ту обставину, що при вчиненні оспорюваного договору сторони мали інші цілі, ніж ті, що передбачені умовами правочину. Ціллю оспорюваного договору було надання банком кредиту не позивачу, а особі, яка не є стороною оспорюваного договору . Для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Проте, позивачка довела, що не намагалася створити для себе правових наслідків, укладаючи оспорюваний правочин, а відповідач не надав доказів того, що діяв з метою отримати правовий результат. При фіктивному правочині у сторін правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто, має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Фіктивний правочин взагалі може не мати правової мети. Будь-який правочин може бути визнаний фіктивним, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Фіктивний правочин є нікчемним, оскільки особи, що вчиняють його, не мають на увазі і не бажають настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення правочину такого типу. Сторони, укладаючи договір кредиту від 25.06.2008 року, заздалегідь знали, що договір позивачкою виконано не буде, що він не спрямований на настання будь-яких правових наслідків. Відповідно до п.24 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, а також ту обставину що сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, з пояснень сторін та з матеріалів справи випливає, що договір кредиту, укладений 25.06.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_1, не був спрямований на настання правових наслідків, сторонами не вчинялися дії по виконанню цього договору. Доказів протилежного суду не представлено. Таким чином, у суду є всі підстави вищеназваний договір кредиту визнати недійсним. Керуючись ст.ст.10, 27, 31, 60, 208, 209, 212, 214-216, 218 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 234, 626-628, 1051, 1054 ч.2, ЦК України, суд, - в и р і ш и в: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» про визнання недійсним договору споживчого кредиту - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 1226-Ф, укладений 25 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк». Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/31474765
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- Лященко Н.П., Патрюка М.В., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Дія Фінанс» (далі – ТОВ «Дія Фінанс») про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Зазначала, що 9 квітня 2012 року між нею та ТОВ «Дія Фінанс» було укладено договір про надання послуг НОМЕР_1, за умовами якого відповідач зобов’язався вчинити від її імені та за її рахунок певні дії (надати послуги), спрямовані на придбання товару (чи отримання відповідної суми в позику), зазначеного в додатку № 1 до цього договору, на умовах діяльності програми «Розвиваюча», що міститься в додатку № 2, який є невід’ємною частиною договору. Цього самого дня ОСОБА_1 сплатила 7 500 грн реєстраційного платежу за договором. У подальшому сплатила 1 041 грн 67 коп. щомісячного чистого внеску, 312 грн 50 коп. щомісячних адміністративних витрат та 13 грн 55 коп. додаткової комісії. Усього на виконання умов договору вона сплатила 8 867 грн 72 коп. Посилаючись на те, що вказаний договір не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон), оскільки містить несправедливі умови договору стосовно розподілу коштів, що залежить лише від волі відповідача, який сам на власний розсуд приймає таке рішення, процедура прийняття рішення про передачу товару є непрозорою, а інформація про результати проведених конкурсів та осіб, які отримали право на товар, є конфіденційною й не може бути перевірена позивачем, та вимогам ст. 19 Закону, що забороняє нечесну підприємницьку практику, яка вводить споживача в оману, зокрема, таку, як утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, і відсутність у відповідача ліцензії на надані фінансові послуги, ОСОБА_1 просила застосувати наслідки нікчемності правочину й стягнути з ТОВ «Дія Фінанс» на її користь 8 867 грн 72 коп., сплачених нею на рахунок відповідача за нікчемним правочином, та 1 тис. грн витрат за надання юридичної допомоги. Заочним рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 1 серпня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Дія Фінанс» на її користь 8 867 грн 72 коп. сплачених коштів за нікчемним правочином; в іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 20 листопада 2012 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 20 листопада 2012 року на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ст. 19 Закону щодо заборони нечесної підприємницької практики. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, 12 листопада 2012 року, 28 листопада 2012 року, 28 листопада 2012 року та 12 грудня 2012 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 9 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Дія Фінанс» був укладений договір про надання послуг НОМЕР_1 за умовами програми «Розвиваюча» (а.с. 4-7). Відповідно до умов договору ТОВ «Дія Фінанс» (далі – адміністратор), за згодою ОСОБА_1 (далі - учасник), зобов’язується вчинити від її імені та за її рахунок певні дії (надання послуг), спрямовані на придбання товару (чи отримання відповідної суми в позику), які зазначені в додатку № 31 до договору, на умовах діяльності програми «Розвиваюча», яка відповідно міститься в додатку № 2. Зокрема, адміністратор зобов’язався сформувати групу учасників, забезпечити її організацію та діяльність у системі адміністрування, присвоїти учаснику його код у групі, організувати та проводити заходи по розподілу коштів, здійснити оплату товару на користь учасника або надати учаснику відповідну суму в позику, надавати інші послуги та вчинити інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені договором і додатками до нього. Згідно зі ст. 2 цього договору учасник зобов’язується: одноразово сплатити реєстраційний платіж у день підписання сторонами даного договору та адміністративний платіж, якій сплачується не пізніше 15 банківських днів з моменту отримання дозволу; своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачувати загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого адміністратор здійснює оплату вартості товару чи надає відповідні суми в позику, та адміністративні витрати, що є сплатою за послуги адміністратора з організації діяльності програми; належним чином дотримуватися всіх умов договору та додатків до нього; після отримання дозволу: укласти договір позики; підписати додаток № 3 до договору з метою визначення заборгованості, виду забезпечення виконання своїх платіжних зобов’язань; укласти договір застави (іпотеки) майна або (за погодженням з адміністратором) договір поруки з одним або декількома поручителями; укласти договори страхування об’єкта застави (іпотеки) з визначенням вигодонабувача за умовами договору страхування ТОВ «Дія Фінанс». На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатила 8 867 грн 72 коп. Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами договір здійснений з використанням відповідачем нечесної підприємницької діяльності, а тому є нікчемним, оскільки його недійсність установлена ч. 6 ст. 19 Закону. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що позивачкою не доведено несправедливість умов спірного договору, він відповідає вимогам ст. ст. 627, 628 ЦК України про свободу договору й ознак його нікчемності не вбачається. Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин, суд касаційної інстанції в ухвалах від 11 липня 2012 року, від 12 листопада 2012 року, від 28 листопада 2012 року, від 28 листопада 2012 рок, від 12 грудня 2012 року дійшов висновку про те, що умови оспорюваних договорів про надання послуг є несправедливими та непрозорими й спрямовані на введення в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації пірамідальної схеми, що є нечесною підприємницькою діяльністю відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 19 Закону. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми. Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, 12 листопада 2012 року, 28 листопада 2012 року, 28 листопада 2012 року, 12 грудня 2012 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 19 Закону у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Оскільки ОСОБА_1 сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, і ТОВ «Дія Фінанс» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності програми «Розвиваюча», суд касаційної інстанції помилково погодився з висновками суду апеляційної інстанцій про те, що вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства й ознак нікчемності правочину не вбачається, тому що не порушує свободу та зміст договору, а діяльність ТОВ «Дія Фінанс» з реалізації програми «Розвиваюча» не є такою, що вводить споживача в оману. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк М.В. Патрюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.В. Онопенко http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...6d?OpenDocument
  24. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 ________________________________________________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" липня 2010 р. Справа № 19/87-10 вх. № 4533/2-19 Головуючий суддя суддя Суярко Т. Д. суддя Хотенець П. В. при секретарі судовогозасідання за участю представників сторін: Позивача : АТЗТ «Харківський канатний завод» в особі Уркевича В.Ю., дор. від 02.07.2010р. 1-го відповідача –ПАТ «Державний експортно –імпортний банк України, м. Київ в особі представника Сизова Л.В., дор. № 010-01/4900 від 03.07.2009р. 2-го відповідач - не з’явився розглянувши справу за позовом: АТВТ "Харківський канатний завод" м. Харків до: 1-й відповідач ПАТ «Державний експортно – імпортний банк України м. Київ 2-й відповідач Концерн «Харківський канатний завод» про визнання недійсним договору ВСТАНОВИЛА: Враховуючи складність виготовлення повного тексту рішення по справі, суддя за згодою сторін оголошує вступну та резолютивну частину рішення. Керуючись ст. 85 ГПК України,- ВИРІШИЛА: У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області відмовити. Позов задовольнити. Визнати недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між акціонерним товариством відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) і публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112). Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнути з концерну «Харківський канатний завод» (61020, місто Київ, вулиця Китаєнко, 1, код ЄДРПОУ 22608417) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Головуючий суддя Міньковський С.В. суддя Суярко Т. Д. суддя Хотенець П.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/10462892
  25. Справа № 2-2708/12 09.07.2012 РІШЕННЯ Іменем України 02 липня 2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Волчка А.Я. за участю секретаря Тичковської Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації, ОСОБА_3, про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: У червні 2012 року позивач звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації, ОСОБА_3, про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії. Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що 17 листопада 2006 року між нею та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»було укладено кредитний договір № 11078993000 про отримання нею кредитних коштів на придбання нерухомості в сумі 150 000 доларів США, що складало 757 000 грн. за курсом НБУ, строком з 17 листопада 2006 року до 17 листопада 2021 року включно зі сплатою процентів у розмірі 10,3 % річних. В забезпечення виконання за договором кредитування від 17 листопада 2006 року 25 травня 2007 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким позивач передала банку в заставу земельну ділянку розміром 0,24 га та будинок загальною площею 226,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. У забезпечення договору кредитування 17 листопада 2006 року між банком та третьою стороною ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 60609, згідно з яким поручитель поручався перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 11078993000. Окрім того, 31 січня 2009 року було укладено додаток № 1 до договору кредитування між позивачем та банком, відповідно до якого було змінено графік погашення заборгованості по основному кредитному договору та встановлено кінцевий термін погашення заборгованості 17 листопада 2031 року. На думку позивача, при підписанні Договорів кредитування іпотеки та поруки банком було порушено законні права позивача та третіх осіб. Кредитний договір № 11078993000 від 17 листопада 2006 року за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси. Порушення банком чинного законодавства України в галузі кредитування полягає в наступному: невиконання переддоговірної роботи з позичальником; зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства України; обмеження можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки, отримувати достовірну, повну та своєчасну інформацію щодо умов запропонованого кредиту. Щодо визнання договору іпотеки недійсним позивач додатково зазначила, що він повинен бути визнаний недійсним з підстав недотримання норм ст.ст. 203, 215 ЦК України. Так, при укладанні договору іпотеки банківськими працівниками юридичних служб та нотаріусом не було отримано дозвіл органу опіки та піклування на укладання договору іпотеки, оскільки позивач на момент укладання договору іпотеки мала неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. На момент укладання договору іпотеки діти мали право на користування житлом Позивача, оскільки договір кредитування укладався 17 листопада 2006 року, а договір іпотеки укладався 25 травня 2007 року. Позивачкою була надана повна інформація про свій сімейний, фінансовий стан тощо. Банку було відомо, що позичальниця має дитину від першого шлюбу та другу дитину від другого шлюбу, іншого місця для проживання не має, тобто іншим житлом не забезпечена. Не забезпечені житлом були і діти позивача. Дозволу органу опіки та піклування при укладанні даного договору іпотеки отримано не було. Також позивач звертала увагу суду на рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення пункту 23 ст. 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України. З огляду на наведене та посилаючись на норми закону, позивач просила суд: визнати недійсним Кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; зобов'язати банк прийняти у неї суму залишкової заборгованості рівними платежами до 17 листопада 2031 року; визнати недійсним договір іпотеки від 25 травня 2007 року; зобов'язати органи нотаріату зняти заборону відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926; зобов'язати органи нотаріату внести до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926, шляхом вилучення запису про заборону відчуження; зобов'язати органи нотаріату виключити запис з реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна; визнати недійсним договір поруки № 60609 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Позивач у судове засідання направила представника, яка позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові. Відповідач ПАТ «УкрСиббанк»у судове засідання свого представника не направив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений, причини своєї неявки суду не повідомив. Відповідач нотаріус ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням слухати справу у його відсутність. Третя особа служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації у судове засідання свого представника не направила, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, звернулась до суду із заявою про слухання справи у відсутність її представника, також повідомила, що на час укладання спірного договору іпотеки право проживати у спірному будинку мали неповнолітні діти ОСОБА_4, 1990 року народження, та ОСОБА_5, 1999 року народження, на укладання даного договору іпотеки дозвіл органу опіки та піклування не було отримано. Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений, причини своєї неявки суду не повідомив. Дослідивши матеріали справи, наявні письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 листопада 2006 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено кредитний договір № 11078993000 про надання кредиту в сумі 150 000 доларів США, що складало на час укладання даного договору 757 000 грн. за курсом НБУ, строком з 17 листопада 2006 року до 17 листопада 2021 року включно зі сплатою процентів у розмірі 10,3 % річних. У забезпечення договору кредитування 17 листопада 2006 року між позивачем, акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та третьою стороною ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 60609, згідно з яким поручитель поручався перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 11078993000. Також у забезпечення виконання за вже згаданим договором кредитування від 17 листопада 2006 року позивачем 25 травня 2007 року було укладено з акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», іпотечний договір, згідно з яким позивач передала банку в іпотеку земельну ділянку розміром 0,24 га та будинок загальною площею 226,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. 31 січня 2009 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено додаток № 1 до договору кредитування, відповідно до якого було змінено графік погашення заборгованості по основному кредитному договору та встановлено кінцевий термін повернення кредиту 17 листопада 2031 року. 26 березня 2009 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки від 25 травня 2007 року за реєстровим № 2-2926, згідно з яким було продовжено строк повернення кредиту до 17 листопада 2031 року. Позивачка має двох дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження. Для вирішення спору суд приходить до висновку про необхідність проаналізувати наступні правові норми. Згідно зі ст. 21 Конституції України: права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на житло. Виходячи зі змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. Виходячи зі ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Згідно зі ст. 203 ЦК України (в редакції на час укладання спірних правочинів): зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зважаючи на ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. У відповідності до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Згідно з п. 2. ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Пунктом 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем. У п. 4 ч. 5 ст. 11 цього ж Закону (у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) кредитодавцю забороняється вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення. Згідно з п. 5 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»кредитодавцю забороняється звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача. Виходячи з вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У відповідності до абз. 2. ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. У відповідності до абз. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування»добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Статтею 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. Зважаючи на зміст рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення пункту 23 ст. 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-XII, регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень ЦК України (далі - Кодекс). Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача. У п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вказано, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до п. 7 згаданої Постанови ПВСУ правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Пунктами 19, 20 даної Постанови Пленуму ВСУ визначено, що Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Виходячи зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Аналізуючи вище перелічені правові норми в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків. В силу абз. 2. ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) при укладанні кредитного договору № 11078993000 17 листопада 2006 року мало місце введення позивача в оману АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», так як зі змісту даного договору не вбачається, що позивача як споживача, у даному випадку, було у повній мірі проінформовано про кредитні умови, викладені у п. 2. ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), в тому числі і про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, а також переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, що б дало змогу зрозуміти ОСОБА_1, що при виборі даного виду кредитування всі валютні ризики покладаються саме на неї. Також, виходячи зі змісту п.п. 1.3.1, 1.3.2 та 9.2 оспорюваного кредитного договору, дані пункти містять дискримінаційні стосовно позивача як споживача правила зміни відсоткової ставки, тобто в силу п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) являються несправедливими, що в свою чергу, на підставі ст. 18 цього ж Закону тягне недійсність цих пунктів. Зважаючи на зміст ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, ч. 1 ст. 11 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», проценти являються істотною умовою кредитного договору, тобто недійсність положення спірного кредитного договору щодо процентів по договору тягне недійсність всього правочину, оскільки без цієї умови договір втрачає свою суть. До того ж, п. 4.5 оспорюваного правочину обмежує права позивача на укладання договору поруки по відношенню до інших юридичних та фізичних осіб без попередньої письмової згоди банку, що є порушенням вимог ст. 21 Конституції України та ст.ст. 6, 627 ЦК України, а отже, в силу ст. 27 ЦК України даний пункт являється нікчемним. Пункт 4.8 спірного кредитного договору містить вказівку на зобов'язання позивача застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії, що знову ж таки є порушенням вимог ст. 627 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування», тобто дана вимога є несправедливою у силу п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), а отже, на підставі ст. 18 цього ж Закону є недійсною. Пунктом п. 9.12 спірного правочину визначено, що позивач надає згоду банку вилучати продукцію у позивача без отримання на це його додаткової згоди та відповідного судового рішення, що є прямим порушенням вимог п. 2 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), тобто дана вимога теж є несправедливою та недійсною. Також у цьому ж пункті кредитного договору вказано, що позивач надає згоду банку звертатись за інформацією про його фінансове становище до третіх осіб, які пов'язані з нею сімейними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача, хоча це знову ж таки прямо заборонено у п. 5 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), що тягне за собою несправедливість та недійсність даної умови. А отже, АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було порушено вимоги ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), у зв'язку з цим суд не може прийняти як законний і п. 9.13 кредитного договору, так як він не відповідає дійсності, ряд умов договору повністю являються несправедливими та суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», до того ж, всупереч ст.ст. 10, 60 ЦПК України банком не було надано суду доказів того, що при укладанні договору позивач дійсно отримала повну інформацію відповідно до ч. 2 ст. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору). Суд також приймає доводи позивача про те, що АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», ввів її в оману, як це передбачено п. 6 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), адже ОСОБА_1 не було попереджено про те, що вона несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором, обираючи іноземну валюту кредитування. А отже, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України даний правочин є недійсним. Той факт, що АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було замовчано інформацію про покладення всіх валютних ризиків по договору кредитування на позивача призвело до того, що остання допустила помилку при укладанні даного правочину у іноземній валюті, а не в національній, тобто зазначений договір також є недійсним в розрізі ст. 229 ЦК України. Даний висновок підтверджується і змістом п. 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення п. 23 ст. 1, абз. 2 ч. 4, п. 2 ч. 7 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-XII, оскільки спірний договір кредитування має стандартну формулярну форму, передбачену ч. 1 ст. 634 ЦК України, що підтверджується змістом п. 9.13 спірного кредитного договору («всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього»), у зв'язку з чим для споживача існував ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Доводи позивача щодо недійсності спірного договору кредитування на підставі неправомірності п.п. 9.11 та 9.12 (щодо права банку передачі своїх прав та обов'язків по договору третім особам) кредитного договору, відсутності детального розпису вартості кредиту, тобто ціни договору, надання кредиту в іноземній валюті, порушення банком порядку і технології виконання операцій з іноземною валютою у зв'язку з виконанням даного кредитного договору -суд не бере до уваги як такі, що не узгоджуються з обставинами справи та вимогами законодавства України. З огляду на те, що суд приходить до висновку, що спірний кредитний договір є недійсним, то на підставі ст. 548 ЦК України недійсними є й правочини щодо його забезпечення, тобто оспорювані договір поруки та договір іпотеки. Додатково суд вважає за необхідне зауважити, що на момент укладання спірного договору іпотеки позивачка мала двох неповнолітніх дітей. А отже, зважаючи на ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»на час укладання договору іпотеки діти позивачки мали право користування житловим будинком, належним позивачці та переданим в іпотеку відповідачу АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», тобто в силу вимог ст. 177 СК України, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»для посвідчення даного договору іпотеки було необхідно попередньо отримати дозвіл органів опіки та піклування, який, зважаючи на лист Служби у справах дітей Біляївської районної державної нотаріальної контори № 11-45, не було отримано. Тобто, при укладанні зазначеного договору іпотеки було порушено вимоги ч.ч. 1 та 6 ст. 203 ЦК України, що додатково свідчить про недійсність даного правочину. З врахуванням того, що суд прийшов до висновку, що спірний кредитний договір являється недійним, згідно з вимогами ст. 216 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»суд вважає за необхідне застосувати у зв'язку з цим реституцію, стягнувши з позивача на користь ПАТ «УкрСиббанк»залишкову суму заборгованості по кредитному договору, що являє собою різницю між сумою отриманих в кредит грошей та загальною сумою вже сплачених позивачем грошових коштів по даному кредитному договору. Окрім цього, ст. 217 ЦПК України надано право суду встановити в рішенні порядок та строки його виконання. А тому, виходячи з того, що ПАТ «УкрСиббанк»з врахуванням додаткової угоди № 1 від 31 січня 2009 року до Договору про надання споживчого кредиту було надано позивачу кредитні кошти до 17 листопада 2031 року, тобто відповідач планував та очікував отримати їх саме до цієї дати, суд вважає за можливе визначити стягнення вище згаданої залишкової заборгованості по кредитному договору рівними платежами саме до цієї дати. А отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, що стосуються визнання оспорюваних договорів недійсними повинні бути задоволені, так як були обґрунтовані належними доказами та підтримані нормами законодавства, а в частині вимог про зобов'язання ПАТ «УкрСиббанк»прийняти у позивача суму залишкової заборгованості слід відмовити за безпідставністю у зв'язку із застосуванням наслідків недійсності кредитного договору -реституції. Зважаючи на вищевикладене, відповідно до ст.ст. 21, 33, 47, 55 Конституції України, ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011, ст.ст. 6, 15, 16, 27, 203, 215, 216, 229, 230, 236, 548, 627, 634, 638, 1054 ЦК України, ст. 177 СК України, ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про страхування», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», п. 5, 7, 19-20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст. 3, 4, 10, 11, 15, 59, 60, 209, 212-215, 217, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов задовольнити частково. Визнати недійсним Кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Застосувати реституцію у зв'язку з визнанням недійсним Кредитного договору про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», зобов'язавши ОСОБА_1 повернути публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк»суму залишкової заборгованості по Кредитному договору про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року з врахуванням вже сплачених грошових коштів по даному договору рівними платежами до 17 листопада 2031 року. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 25 травня 2007 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 за реєстровим № 2-2926. Зобов'язати органи нотаріату зняти заборону відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926. Зобов'язати органи нотаріату внести до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926, шляхом вилучення запису про заборону відчуження. Зобов'язати органи нотаріату виключити запис з реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна. Визнати недійсним договір поруки № 60609 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». В решті позовних вимог відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення. Суддя А.Я.Волчко http://reyestr.court.gov.ua/Review/25133810