Search the Community

Showing results for tags 'недействительность кредитного договора'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 117 results

  1. № 2-4936/11 РІШЕННЯ іменем України 21.11.2011 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Сеніна В.Ю. при секретарі Распутній Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, - в с т а н о в и в: у серпні 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», третя особа – приватний нотаріус КМНО ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що 24.05.2007 між ОСОБА_1 (далі –позивач-1) та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1929, відповідно до умов якого відповідач надав йому кредит в розмірі 76000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12,5% річних та кінцевим строком повернення кредиту 23.05.2017. В забезпечення виконання зобов’язань позивача-1 за кредитним договором, 24.05.2007 між відповідачем та ОСОБА_2 (далі –позивач-2) було укладено договір іпотеки № 921 за умовами якого вона передала відповідачу в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки кредит було видано в іноземній валюті без наявності на те індивідуальної ліцензії, а умови кредитного договору є несправедливими, оскільки курс іноземної валюти підвищився, а отже значно зросла і сума боргу, а також на те, що договір іпотеки є несправедливим по відношенню до ОСОБА_2, оскільки при його укладанні останній не було надано необхідної, доступної та достовірної інформації щодо виконання його умов та передбачуваних наслідків, просять визнати недійсними кредитний договір, договір іпотеки та зобов’язати приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_3 виключити з реєстру заборон запис про іпотеку, зазначену вище квартиру. В судовому засіданні представники позивачів –ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Будучи присутнім в минулих судових засіданнях проти позову заперечував, посилаючись на наявні у справі письмові заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Заслухавши пояснення представників та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В судовому засіданні встановлено, що 24.05.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1929, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу-1 кредит в розмірі 76000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12,5% річних та кінцевим строком повернення кредиту 23.05.2017. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет КМУ). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: - неторговельні операції з валютними цінностями; - операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; - ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; - залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; - інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України. З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, а тому, враховуючи наявність у відповідача банківської ліцензії та письмового дозволу, його дії щодо видачі валютного кредиту є законними. Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, на відсутність якої посилається позивач, то якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. За вказаних вище обставин та за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, а отже вимога про визнання кредитного договору є необґрунтованою та задоволенню не підлагає. Доводи позивачів про те, що ОСОБА_1 не міг передбачити зміну курсу валют, та те, що ця обставина є істотною, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, приписам чинного законодавства, а відтак не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти –гривні. Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено. Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому позивач-1 повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором. Щодо визнання недійсним договору іпотеки, суд зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі № 1-26/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі –Закон) у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Пленум Верховного Суду України у п. 7 своєї постанови № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» зазначив, що вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 4 Закону держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я та життєдіяльності. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов'язання продавців, виготівників, виконавців. Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними. Пунктом 4 статті 1 Закону передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця). Як зазначив відповідач у своїх запереченнях, ОСОБА_1 особисто надав до банку всі документи щодо поручителя –ОСОБА_2, а отже остання була позбавлена можливості прийняття самостійного рішення під час вибору послуги. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що враховуючи похилий вік ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач забезпечив їй можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійного рішення при вирішенні питання щодо укладання договору іпотеки. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечним боргом є основне зобов’язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Договір про іпотечний борг вказаним Законом визначено як цивільно-правову угоду, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу. Згідно з ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний борг виникає тільки при дотриманні сторонами договору про іпотечний борг умов, встановлених цим Законом. Статтею 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» передбачено, що основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Така інформація повинна бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити опис грошових зборів і витрат, пов’язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов’язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов’язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов’язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця. На момент розгляду справи відповідач не надав доказів того, що вказана інформація була письмово оприлюднена та надана позивачам. Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов’язковість її оприлюднення прямо передбачена законом (в даному випадку ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»). Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Отже, за вказаних вище обставин суд вважає, що при укладанні договору іпотеки зазначені вище вимоги законодавства дотримано не було, а тому іпотечний договір слід визнати недійсним. Оскільки суд визнає недійсним іпотечний договір, то є обґрунтованою та підлягає задоволенню вимога про зобов’язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру заборон відомості про іпотеку. Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України. Керуючись ст. 99 Конституції України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.ст. 192, 203, 215, 524, 533, 1054 ЦК України та ст.ст. 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в: позов задовольнити частково. Визнати недійсним іпотечний договір від 24 травня 2007 року № 921, укладений між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», в особі Шевченківського відділення № 5441, та ОСОБА_2. Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 у м. Києві. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»на користь ОСОБА_2 8 гривень 50 коп. судового збору та 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19928472
  2. Справа №2-2570/2010 р. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2010 року м. Запоріжжя Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Воробйова А.В., при секретарі Політайко Я.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в м. Запоріжжі, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки, зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» в особі філії в м. Запоріжжі про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки. Під час розгляду справи судом уточнено найменування відповідача – ПАТ «Перший Український Міжнародний банк». ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який ухвалою суду від 28.04.2010 року об’єднано в одне провадження з первісним позовом. У позовній заяві ОСОБА_4 просить визнати недійсним укладений між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ним кредитний договір № 5365675 від 18 квітня 2007 року, визнати недійсним укладений між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_1 договір іпотеки № 5367383 від 18 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М. за № 844, визнати недійсним укладений між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_3 договір поруки № 5367969 від 18 квітня 2007 року, зняти заборону на відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 та було передано в іпотеку ЗАТ «ПУМБ », а саме трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та встановити для нього розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» у сумі 231 024,23 грн. - по 2000,00 грн. щомісяця до повного погашення боргу. ПАТ «Перший Український міжнародний банк» у зустрічній позовній заяві просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором №5365675 від 18.04.2007 року в розмірі 69 118, 75 доларів США та 87 448, 48 грн., з яких : - заборгованість з основної суми кредиту – 59 930, 65 доларів США ; - заборгованість за сумою нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом - 9 188, 10 дол. США, а також судові витрати. В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підставах викладений у позовній заяві. Просить позовні вимоги задовольнити. Зустрічний позов не визнав. Вважає його необґрунтованим і таким що не підлягає задоволенню. Представник відповідача ПАТ «Перший Український міжнародний банк» Бойченко Д.О. позов ОСОБА_4 не визнав. Вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, і такими що не підлягають задоволенню. Зустрічний позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підстава викладений у позовній заяві. Просить зустрічній позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Третя особа ОСОБА_3 первісний позов ОСОБА_4 підтримала. Вважає його обґрунтованим і просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» не визнала. Вважає його необґрунтованим і таким що не підлягає задоволенню. Заслухавши пояснення осіб які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» задоволенню не підлягають з наступних підстав. Судом встановлено, що 18 квітня 2007 року між сторонами по справі було укладено Кредитний договір № 5365675 про надання кредитних коштів в сумі 70 000,00 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користуванням кредитом в розмірі 12,90 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 18.04.2017 року. У якості забезпечення умов ПАТ «ПУМБ» за Кредитним договором № 5365675 від 18.04.2007р., між сторонами було укладено договір поруки № 5367969 і іпотечний договір від 18.04.2007 № 5367383. Пунктом 3.2.1 спірного кредитного договору та додатком №1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Як встановлено судом за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли ці вільно-правові відносини. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується дати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмір та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку встановлених законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражено у грошовий одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засоби на території України, які приймаються усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунків, вклади акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законом засобом платежу, які застосовуються при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин порядок здійснення валютного контролю відповідальність за порушення валютного законодавства передбаченні Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст. 4,ст. 192 ЦК України єдиними нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов’язані з переходом право власності на валютні цінності, за винятком операції, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обсягу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції пов’язані з ввезенням переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національного оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальній ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п. «г» ч.4ст.5 Декрету КМУ, індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави. Згідно із п.1, 4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р.№ 483, яка зареєстрована в МЮУ 09.11.2004 р.№ 1429/10028, від використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаються. Відповідно до п.1, 2 договору ПАТ «ПУМБ» надав ОСОБА_1 кредит в сумі – 70 000 доларів США на споживчі потреби, які ОСОБА_1 отримав з каси банку у іноземній валюті готівкою, яка становить в гривневому еквіваленті на дату укладання договору – 353 000, 00 грн. по курсу НБУ на 19 квітня 2007 року. згідно якого 100 доларів США дорівнює 505,00 грн., згідно заяви на видачу готівки № 3 від 19.04.2007 року, що не оспорюється сторонами. Відповідно до п.3.2.1 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід’ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюються позивачем доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 70 000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом ( проценти) також проводиться позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з 19.04.2007 р. по 19.02.2009 р. ОСОБА_1 сплатив ПАТ «ПУМБ» 23 417, 00 дол. США ( сума складається за розрахунком). Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, передбачених п.п.3.1.1, 3.1.2 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, відповідно до ст.2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р «Про затвердження правил використання готівкою іноземної валюти на території України» , яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р.№ 245/2685( втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкою іноземної валюти як засобу платежу або застави дозволяються у разі відсутності у фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості валютної обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках : п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2.- на територіях вокзалів; п.2.3. – використання на території України готівкою іноземної валюти як засобу платежу дозволяється разі суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п 2.4. - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року суперечить приписам п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998р. Наданий банком до матеріалів справи дозвіл № 8-1 від 04.08.2009р.Національного банку України, як доказ наявності у відповідача на здійснення вказаних вище валютних опре цій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремних операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, у вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач не вказані операції по використанню готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операцій в іноземній валюті містять в особі п 11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.089.2006р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права позивачу використання готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою стороною в разі, якщо таким правочином порушено її право чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може бути суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення та шостою статі 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні, що вона одержала на виконання цього правочину. Позивач, на виконання цього правочину, отримав від банку 70 000 доларів США, що на день отримання становило 353 500,00 грн., виходячи із офіційного курсу НБУ на 19.04.2007р. 1 долар США = 5,05 грн. Банк на виконання цього правочину, отримав від ОСОБА_1 23 417, 00 доларів США, що на день отримання становило 122 475, 77 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим відповідачем та позивачем за спірним кредитним договором становить 231 024, 23 грн. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позивні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором №5365675 від 18 квітня 2007 року недійсним є правомірним та таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором іпотеки № 5367383 від 18 квітня 2007 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання не дійсним основного зобов’язання , забезпеченого договором іпотеки, як визнання не дійсним і додатково зобов’язанням. За таких обставин, беручи дот уваги висновки суду не дійсності про вотчину, який оформлений кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року, в забезпечення виконання обов’язків за яким було укладено договір поруки № 5367969 від 18 квітня 2007, останній підлягає визнанню судом не дійсним на підставі ч.2 ст.548 ЦК України. Згідно ст..ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на якій вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів. щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території Україні, як засобу платежу. Таким чином суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушенні наступні норми закону, які суперечить чинному законодавству, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили його стан, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов. встановленого чинним законодавством України, а саме: відповідач. надавши кредит у доларах США порушив статті: статтю 99 Конституції України,згідно якої грошовою одиницею є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України № 2346-111 «Про платіжні системи та переказ коштів в України», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця(національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкою іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти як засобу платежу, у розрахунках на території України та ст..3 Декрету КМУ від 19.02.1993 «Про кисету валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст..3 ЦК України загальними засобами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається установленими його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян(публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у ст..3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є не справедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Не справедливими є ,зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачаю згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитів у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб’єкт підприємницькою(господарської) діяльності виключно на позивача за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 цивільного кодексу України. Відповідно до ст.373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення суд, у виняткових випадках може розстрочити виконання рішення і враховуючи наявність таких обставин, оскільки видані банком кошти були використані позивачем на придбання квартири, суд вважає можливим встановити позивачу розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів банку у сумі 231 024,23 грн. по 2000 грн. щомісяця до повного погашення боргу. Таким чином оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позив підлягає задоволенню в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позиву відмовити в повному обсязі. Керуючись ст.ст. , 8, 13, 16, ч.2 ст. 192, 203, 215, 216, 227, 524,533, 548, 601, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 84, 88, 209, 213, 215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_4 – задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 5365675, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки № 5367383, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки № 5367969, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_3. Скасувати заходи забезпечення на заборону відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, а саме трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі - 231 024, 23 грн. ( двісті тридцять одна тисяча двадцять чотири гривень двадцять три копійки). Встановити для ОСОБА_1 розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів Публічному акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний банк» у сумі 231 024,23 гривень - по 2000,00 гривень щомісяця до повного погашення боргу. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 суму витрат пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду цивільної справи у розмірі 37 гривень, а також судовий збір в розмірі 8 гривень 50 копійок – в дохід держави. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Суддя А.В. Воробйов http://reyestr.court.gov.ua/Review/11384369
  3. Справа №2-3746-1/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого – судді : Вовк С.В., при секретарі : Горовій Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку «Трансбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2010 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до відповідача АКБ «Трансбанк», третьої особи ОСОБА_2, про визнання недійсним правочину, укладеного між ним та АКБ «Трансбанк», і оформленого кредитним договором № 29350709 від 17.09.2007 р.; визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ «Трансбанк», і оформленого договором поруки № 29350709 від 17.09.2007 р.; визнання недійсним правочину, укладеного між ним та АКБ «Трансбанк», і оформленого кредитним договором № 41150809 від 16.07.2008 р. Позов ОСОБА_1 мотивує тим, що підписання оскаржуваних кредитних договорів стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку АКБ «Трансбанк», а саме: невиконання переддоговірної роботи з позичальником; зміст правочинів суперечать чисельним нормам законодавства України, текст якого складений відповідачем, носить положення, які погіршили стан позивача; умови договорів є несправедливими, оскільки встановлюють дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. У судовому засіданні представник позивача та одночасно третьої особи підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просила їх задовольнити. Представник відповідача АКБ «Трансбанк» у судовому засіданні проти вимог позову заперечував, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, оскільки оскаржувані договори містять в собі розмір кредиту, умови його надання, строки повернення кредиту, порядок нарахування та сплату відсотків за користування кредитними коштами, тобто сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, які є обов’язковими для договорів цього виду, і правові підстави визнавати їх недійсність відсутні. Вислухавши пояснення учасників судового процесу, оголосивши та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного. Судом встановлено, що 17.09.2007 р. між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 29350709, предметом якого стало надання позичальникові кредит у сумі 245 000,00 доларів США 00 центів на строк з 17.09.2007 р. по 16.09.2010 р., процентна ставка за користування кредитом становить 15 % річних (а. с. 13-17). Також 17.09.2007 р. між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 29350709, відповідно до якого поручитель ОСОБА_2 зобов’язалася відповідати перед АКБ «Трансбанк» солідарно в повному обсязі за належне виконання боржником ОСОБА_1 усіх його зобов’язань за основним договором та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що можуть бути укладені в майбутньому (а. с. 25-27). Крім того, 16.07.2008 р. між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 41150809, згідно умов якого банк надав позичальнику відновлювальну кредитну лінію лімітом у сумі 878 000,00 доларів США в обмін на зобов’язання позичальника по поверненню кредиту і сплаті процентів згідно графіку погашення кредиту та процентів (додаток № 1 від 16.07.2008 р.), який є невід’ємною частиною цього договору, комісії, штрафу і пені в обумовлені даним договором терміни на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в цьому договорі. Згідно умов цього договору, кредит надається на строк до 15.07.2011 р. включно, для споживчих потреб (а. с. 28-34). Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. За своєю правовою природою між сторонами укладені кредитні договори, відповідно до яких виникли цивільно-правові відносини. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно положень ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Укладені кредитні договори є двосторонніми правочинами і вони укладені на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1-6 ст. 203 ЦК України. Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Також згідно положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як на правову підставу задоволення свого позову, позивач посилається на положення Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки кредитні кошти за укладеними кредитними договорами надавалися для споживчих потреб, на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем по справі поширюється Закон України «Про захист прав споживачів». Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою НБУ від 10.05.2007 р. № 168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. По кредитному договору № 29350709 від 17.09.2007 р. відповідач надав суду копію письмового повідомлення позивача відповідачем про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яке підписано позивачем 03.09.2007 р. Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містить в собі перелік кредитних умов, які обов’язково повинно містити в собі письмове повідомлення споживача кредитодавцем перед укладанням договору про надання споживчого кредиту і не надає право останньому самостійно вибирати, про які кредитні умови попереджати споживача, а про які ні. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Надана суду копія письмового повідомлення позивача відповідачем про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не відповідає, оскільки не містить в собі наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов’язанням споживача, орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуги з оформлення договору про надання кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію. По кредитному договору № 41150809 від 16.07.2008 р. відповідач надав суду копію заяви позивача, про те, що він ознайомлений з ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та отримав оригінал кредитного договору. Вищезазначена заява позивача не є письмовим повідомленням споживача кредитодавцем про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у розумінні ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і не є підтвердженням виконання відповідачем вищезазначеним вимог Закону. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що така інформація позивачу до укладення ним спірних договорів не надавалась, примірник кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р. позивач отримав лише в день укладення договору, про що свідчить заява позивача від 16.07.2008 р., та не мав змоги належним чином ознайомитись з його умовами. Представник відповідача хоча і заперечував проти такого, але не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач був ознайомлений з положеннями кредитних договорів до моменту їх укладання та отримав інформацію згідно вимог вищевказаних нормативних актів. Крім того, відповідач не надав суду жодних доказів того, що позивач отримав оригінал кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р. Таким чином, в порушення вказаних норм, відповідачем не була надана позивачу інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту по спірним кредитним договорам, яка була необхідна позивачу, як споживачу, для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення, що призвело до порушення його прав як споживача фінансових послуг. Відповідно до ч. 6 п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою практикою вважається підприємницька практика, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно з ч. 6 п. 5 ст. 19 цього Закону, правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Згідно з п. 4 ст. 11 «Закону України про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Пунктом 3.1 Постанови НБУ № 168 визначено, що банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Крім того, як зазначено у п. 3.3 Постанови НБУ № 168, банки зобов’язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов’язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. По кредитному договору № 29350709 від 17.09.2007 р. відповідач не надав суду доказів того, що спірний договір містить в собі детальний розпис загальної вартості кредиту або між сторонами було укладено додаток до спірного договору, який містить детальний розпис загальної вартості кредиту та графік погашення заборгованості. Жодних посилань на будь-які додатки, які б були невід’ємною частиною кредитного договору, останній не містить. По кредитному договору № 41150809 від 16.07.2008 р. відповідач також не надав суду підтвердження виконанням ним вимог п. п. 8.1.3 спірного договору, а саме, надати позичальнику детальний розпис сукупної вартості кредиту та оформити його додатком № 2 до цього договору, який є його невід’ємною частиною. Стосовно Додатку № 1 до спірного кредитного договору (графік погашення кредиту та процентів), слід зазначити наступне: Згідно з довідки відповідача, копія якої міститься в матеріалах справи, позивач за спірним кредитним договором отримав 576500 доларів США (а. с. 41). Відсотки за графіком погашення заборгованості нараховані саме на суму, яку отримав позивач, тобто на 576500 доларів США, але в останній місяць погашення заборгованості, 15.07.2011 р., позивач повинен сплатити 878000 доларів США, незалежно від того яку суму він дійсно отримав за кредитним договором (а. с. 36). Представник відповідача не зміг пояснити суду чому, відповідно до графіку погашення заборгованості, позивач повинен сплатити відповідачу 878000 доларів США, якщо він отримав від останнього тільки 576500 доларів США. Таким чином, суд вважає, що в даному графіку міститься прихований дохід відповідача, а оскільки Додаток № 1 є невід’ємною частиною кредитного договору, то це також є оманою позивача з боку відповідача. Крім того, умови кредитного договору щодо його строковості, платності, зворотності не містять в собі врахування, яку саме суму кредиту дійсно отримав позивач і яку він повинен повернути відповідачу. Разом з тим, відповідно до п. 1.3 Постанови, банки зобов’язані забезпечувати виконання Правил, затверджених Постановою НБУ № 168. Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитні договори № 29350709 від 17.09.2007 р. та № 41150809 від 16.07.2008 р. не містять обов’язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою НБУ №168, так як не містять в собі детального розпису сукупної вартості кредиту, графіку погашення заборгованості та загальну суму, яку позивач має сплачувати щомісяця. Відповідно до абз. , 6, 16 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими, зокрема, є умови договору: - становлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; - надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; - встановлення обов’язку споживача виконати всі зобов’язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх. Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Суд погоджується з доводами позивача щодо несправедливості, а отже і недійсності п.п. 7.1.4, 8.1.4, 9.2.10, 9.2.11, п.1.3, 7.2, 12.2, 12.3 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р., оскільки ці умови обмежують права споживача, зокрема: П.1.3 надає право відповідачу відкликати своє зобов’язання за цим договором в будь-який час з будь-яких підстав. При цьому суд зазначає, що право відкликати згоду на укладання кредитного договору в силу п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є виключно у споживача та у встановлений цим Законом термін. П.12.3 встановлює, що одностороннє розірвання кредитного договору позичальником не допускається, при цьому п.12.2. встановлює право відповідача розірвати договір в односторонньому порядку при настанні будь-яких умов, зазначених у пунктах 12.1.2, 12.1.3 договору, тобто з будь-яких підстав, оскільки, як зазначено нижче, права відповідача на вимогу дострокового повернення кредиту, а відповідно і право відповідача на одностороннє розірвання договору у разі порушення Позичальником цих умов, значно розширене, що суперечить ч. 10. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». П.9.2.10 встановлює дискримінаційні вимоги для відповідача щодо зміни відсоткової ставки, тобто не надає права позивачу відмовитись від згоди на зміну відсоткової ставки в редакції відповідача, оскільки при відмові позивача від зміни, відповідач набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій, тобто застосування відповідачем п.7.1.4 ст. 7 та п.п.12.1.2, 12.2 цього договору. Визнання недійсними вищезазначених умов договору зумовлює зміну інших умов договору, зокрема: п.п.8.1.2, 8.2.1, 9.2.6, 12.1.2 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р. Також суд погоджується з доводами позивача щодо несправедливості, а отже недійсності п.1.3, п.п. а). п. 4.1, 6.1.6, 6.1.10, 8.2.10, 11.2, 11.3 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р., оскільки ці умови обмежують права споживача, зокрема: П.1.3 надає право відповідачу відкликати своє зобов’язання за цим договором в будь-який час з будь-яких підстав, що є порушенням вимог Закону, як зазначається вище. П.п. а). п.4.1 умов договору, встановлює обмеження стосовно вільного обрання страхової компанії для виконання умов договору, що свідчить про порушення банком Закону України «Про страхування» та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». П.П. 8.2.10 встановлює дискримінаційні вимоги для відповідача щодо зміни відсоткової ставки. Відповідно до п.11.3 умов договору, позичальнику забороняється розірвати кредитний договір в односторонньому порядку, при цьому п.11.2 договору надає право Відповідачу розірвати договір в односторонньому порядку при настанні будь-якої з умов, зазначених у п.11.1.2-11.1.3 договору. П.6.1.6 фактично надає право відповідачу вимагати дострокового погашення заборгованості в будь-який час та з будь-яких підстав, тобто встановлює жорстокі обов’язки споживача, тоді як відповідач не несе жодної відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків за цим договором. Визнання недійсними вищезазначених умов договору зумовлює зміну інших умов договору, зокрема: п.п 4.4, 6.1.2, 7.1.3, 7.1.6, 8.2.7, 11.1.2, 11.4 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р. Крім того, стосовно змісту ст. 6 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р та ст. 7 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р., судом встановлено, що їх положення не відповідають вимогам ч. 10. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено наступне: якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та / або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту». Всупереч Закону України «Про захист прав споживачів», в ст. 6 та ст. 7 кредитних договорів значно розширені права відповідача на вимогу дострокового повернення кредиту у разі порушення позичальником умов вищезазначених кредитних договорів. Так, у ст. 6 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р. перелік прав відповідача на вимогу дострокового повернення кредитів доповнено, зокрема, наступним: - якщо позичальник ухиляється від надання забезпечення (р.4), що передбачено цим договором, у випадку втрати забезпечення або виникнення такої загрози; - у випадку ненадання документів, зазначених у п.8.2.5 цього Договору, протягом 10 робочих днів з дати пред’явлення вимоги кредитора про їх надання; - при невиконанні або неналежному виконанні позичальником будь-якого з зобов’язань, передбачених цим договором, договорами забезпечення або іншими договорами, укладеними між кредитором та позичальником; - у випадку невиконання умов страхування предмету забезпечення, передбачених р.4 цього договору; - в інших випадках, передбачених чинним законодавством України або цим договором. У ст. 7 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р. перелік прав відповідача на вимогу дострокового повернення кредитів доповнено, зокрема, наступним: - при відсутності у позичальника коштів для погашення платежу за цим договором і відсутності перспектив їх надходження; - у випадку ненадання документів, зазначених у п.9.2.5 цього договору, протягом 10 робочих днів з дати пред’явлення вимоги кредитора про їх надання; - в інших випадках, передбачених чинним законодавством України або цим договором. Аналізуючи зазначені положення кредитного договору в їх співвідношенні з обсягом прав, що наданий кредитним договором позичальнику і які фактично не окреслені в тексті договору, суд приходить до висновку, що банком в кредитному договорі передбачені підстави для набуття вимоги щодо повного погашення кредиту до настання кінцевого строку його погашення (фактично - дострокового розірвання кредитного договору в односторонньому порядку), в будь-який час та з будь-яких підстав, навіть якщо порушення умов кредитного договору з боку споживача не є істотним і суттєвими та не впливають на основні права банку і не завдають йому збитків, той час як споживачу договір такого права не надає взагалі, а отже є очевидним дисбаланс сторін договору, а самі умови договору по відношенню до споживача є дискримінаційними. Слід також зазначити, що згідно п. 3.6. Постанови НБУ № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Проте судом встановлено, що кредитний договір № 29350709 від 17.09.2007 р. передбачає умову, яка прямо суперечить вимогам вказаного пункту постанови НБУ, оскільки п. 9.2.12 кредитного договору передбачено зобов’язання позичальника сплатити комісію за відкриття рахунку по обліку заборгованості позичальника в розмірі 2474,50 грн. на рахунок № 36008501300692.980 в день укладання цього договору, тобто сплати винагороди банку за дії, які банк здійснює на власну користь. Теж саме стосується і п.8.2.14 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно- правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Кредитні договори № 29350709 від 17.09.2007 р та № 41150809 від 16.07.2008 р., через значну кількість несправедливих умов, порушують принцип рівності сторін договорів на шкоду позивача. Також невідповідність положень вищезазначених кредитних договорів законодавству України є підставою недійсності правочину згідно з вимогами ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Крім того, вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюванного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Позивач не заявляв в своєму позові про застосування наслідків недійсності правочину, але відповідач не позбавлений права звернутися до суду з самостійною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину. Відповідно до ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи вищевикладені висновки щодо недійсності правочинів, які оформлені кредитними договорами № 29350709 від 17.09.2007 року та № 41150809 від 16.07.2008 р., останні є такими з моменту їх вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором поруки № 29350709 від 17.09.2007 р., є також обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, приймаючи до уваги недійсність правочину, який оформлений кредитним договором № 29350709 від 17.09.2007 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким було укладено договір поруки № 29350709 від 17.09.2007 р., останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. На підставі ст. 88 ЦПК України, підлягають присудженню понесені та документально підтверджені судові витрати позивача, а саме 37,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд,- ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку «Трансбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними – задовольнити. Визнати правочин, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» і оформлений кредитним договором №29350709 від 17.09.2007 року – недійсним. Визнати правочин, укладений між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» і оформлений договором поруки №29350709 від 17.09.2007 року – недійсним. Визнати правочин, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» і оформлений кредитним договором №41150809 від 16.07.2008 року – недійсним. За правилами визначеними ст. 88 ЦПК України стягнути із акціонерного комерційного банку «Трансбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13226599
  4. Постанова №9/70пд ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2009р. Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Губенко Н.М., Суддів: Барицької Т.Л., Мирошниченка С.В. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги: ВАТ "ВТБ Банк" в особі Донецької філії ВАТ "ВТБ Банк", Національного Банку України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009 р. у справі № 9/70 пд господарського суду Донецької області за позовом ТОВ "Готель Централь" до ВАТ "ВТБ Банк" в особі Донецької філії ВАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсними кредитного, іпотечного договору та договору застави майнових права за участю представників сторін: позивача Дорошенко Д.П., відповідача НБУ Герасім Т.В., Ващенко Е.В., В С Т А Н О В И В: ТОВ “Готель Централь” звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ “ВТБ Банк” в особі Донецької філії ВАТ “ВТБ Банк” про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007, іпотечного договору №69Вз/2007, договору застави майнових прав №69Вз-1/2007. Рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2009 р. (судді: Марченко О.А., судді Іванченкова О.М., Нестеренко Ю.С.) позов задоволено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009 р. (судді: Акулова Н.В., Геза Т.Д., Старовойтова Г.Я.) вказане рішення залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Водночас, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся Національний банк України, який просив рішення та постанову у даній справі скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм права та направити справу на новий розгляд. Заслухавши пояснення представників сторін та Національного банку України, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, правильність застосування господарськими судами норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга Національного банку України підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановили суди попередніх інстанцій, 16.06.2007 р. сторони уклали кредитний договір №69В/2007, за яким відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13000000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013 р., а позивач взяв на себе обов'язок перерахувати банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 % річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту. Згідно договору №1 від 14.12.2007 р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р. сторони визначили, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п. 1.1.1 сума кредитної лінії 19400000 дол. США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1-13000000 дол. США; б) ліміт кредитування 2-6400000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 - долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубль, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.; п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 % річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США - 11,5 % річних, за користування часткою в російських рублях - 12,5 % річних, за користування часткою кредиту в гривнях - 16,5 відсотків річних. Як з’ясували господарські суди, 17.09.2008 р. сторони уклали договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р., текст договору викладено наступним чином: п. 1.1.1 сума кредитної лінії 19400000 дол. США, в т. ч., ліміт кредитування 1 - 13000000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6400000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 - долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубль, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013 р.; п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 % річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США - 11,5 % річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях -12,5 % річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях - 16,5 % річних. Суд першої інстанції встановив, що відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень. 16.06.2007 р. сторони підписали договір застави №69Вз-1/2007, за яким заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права; під зобов'язанням у договорі застави розуміється зобов'язання заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р. Відповідно до п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених договором №2 від 29.02.2008 р.) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008 р. та усіх додаткових угодах до нього, які є його невід'ємними частинами, укладеному між заставодавцем та ТОВ „РОСУКРОЙЛ", яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92112000 грн. 16.06.2007 р. сторони підписали договір іпотеки №69Вз/2007, згідно п.1.1 якого, предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п. 1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов'язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року. Як вбачається з п.1.3 іпотечного договору, предметом іпотеки є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А'-1) площею 5089,5 м2, підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 м2, заг. площею 7289,8 м2, що знаходяться у м. Донецьк, вул. Артема, 87. Таким чином, для забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007 р. сторони уклали договір застави №69Вз-1/2007 та договір іпотеки №69Вз/2007 від 16.06.2007 р. Предметом позовних вимог є визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007 р. Задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій застосували положення п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", згідно яких індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Господарські суди прийшли до висновків, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Зважаючи на відсутність у сторін індивідуальних ліцензій, господарські суди задовольнили позов та визнали недійсними укладені сторонами договори. Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на наступне. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Господарські суди не звернули увагу на наявність у відповідача банківської ліцензії № 79 від 20.04.2007 р., виданої Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Крім того, господарські суди не в повній мірі дослідили обставини щодо застосування положень Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Зокрема, п. 4 ст. 5 Декрету визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі . Проте, господарські суди не з’ясували чи встановлено чинним законодавством зазначені вище обмеження, а відтак чи підлягала застосуванню до спірних правовідносин сторін вказана норма. З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у порушення вимог ст. 43 ГПК України прийняті без всебічного, повного і об’єктивного розгляду обставин справи. Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справі лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти. Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд. При новому розгляді справи суду необхідно більш ретельно з’ясувати вимоги позивача, заперечення відповідачів, всім доказам дати оцінку у їх сукупності і в залежності від встановленого у відповідності з нормами закону вирішити спір. Керуючись ст.ст. 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ВАТ "ВТБ Банк" в особі Донецької філії ВАТ "ВТБ Банк" задовольнити частково, а касаційну скаргу Національного банку України задовольнити. Рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009 р. у справі № 9/70пд скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області. Головуючий Н. Губенко Судді Т. Барицька С. Мирошниченко
  5. Справа № 34/711-55/377 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.12.10 За позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” до 1. Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрконцепт” про стягнення 120 185 017,03 грн. за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” до Відкритого акціонерного товариства Акціонерного банку “Укргазбанк” про визнання недійсним кредитного договору за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” до Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом – Закрите акціонерне товариство “Сіті Нет” про визнання недійсним договору іпотеки Суддя Ягічева Н.І. Представники від ПАТ АБ “Укргазбанк” Сироїд А.В. –представник за довір. № 367 від 22.06.2010р.; Канюк Я.Ю. –представник за довір. № 653 від 07.09.2010р; від ЗАТ “Сіті Нет” Волосович В.І. –представник за довір. № б/н від 01.12.2010р. від ТОВ “Вант” Тараба Н.В., представник за дов. №б/н від 30.09.2010; від ТОВ “Укрконцепт” не з’явився; ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк “Укргазбанк”, яке є правонаступником ВАТ АБ “Укргазбанк” (далі –позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет”(далі –Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” (далі –Відповідач-2) про стягнення заборгованості в сумі 120 185 017,03 грн. за кредитним договором №65-V/2008 від 28.11.2008 (надалі-Кредитний договір) та звернення стягнення на предмет іпотеки. Первісна позовна заява мотивована тим, що на виконання умов Кредитного договору Відповідачу-1 було надано кредитні кошти в сумі 100 000 000 грн., що підтверджується випискою по рахунку №20622059856,980 з 28.11.2008 до 06.11.2009 про надання кредиту згідно Кредитного договору, тобто Позивач виконав свої зобов’язання в повному обсязі. Однак, Відповідач-1, як Позичальник за Кредитним договором, порушив його умови, а саме п.п.1.4.1, 1.4.2 п.1.4 щодо своєчасної сплати процентів, в зв’язку з чим станом на 05.11.2009 його заборгованість по несплачених процентах становила –18 570 701,73 грн. В зв’язку з порушенням Позичальником умов Кредитного договору, Позивач скористався своїм правом, передбаченим зокрема п.п.3.2.7 Кредитного договору та звернувся до суду за захистом своїх прав та вимагає дострокового повернення Позичальником частини кредиту, що залишилися, сплати процентів, нарахованих Банком згідно з умовами Кредитного договору. У ході проведення судового засідання 22.02.2010 представник Позивача звернувся до суду з уточненою позовною заявою, яка по собі є заявою про збільшення позовних вимог та просив суд стягнути з ЗАТ “Сіті Нет” на його користь заборгованість за Кредитним договором, яка становить 134 008 024,45 грн. та складається з: 100 000 000 грн. –заборгованості по кредиту; 2 219 178,08 грн. –заборгованості по процентах з 01.01.2010 до 27.01.2010; 22 570 701,44 грн. –заборгованості по процентах; 5 900 000 грн. –заборгованості по пені за несвоєчасне повернення кредиту; 3 318 144,93 грн. –заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів. В зв’язку з тим, що ТОВ “Вант” виступив майновим поручителем за зобов’язаннями ЗАТ “Сіті Нет”, позивач на підставі укладеного між ним та ТОВ “Вант” договору іпотеки без оформлення заставної 17.02.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. 17.02.2009 (далі –Іпотечний договір) просив звернути стягнення на предмет іпотеки,а саме, земельну ділянку, площею 0,8562 га, що розташована на вул. Січневого Повстання, 11-а, літ. “Б” у Печерському районі м. Києва та належить майновому поручителю ТОВ “Вант” на праві приватної власності. 22.02.2010 до загального відділу Господарського суду м. Києва надійшла зустрічна позовна заява Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” про визнання Кредитного договору недійсним. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2010 прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що Банк за попередньою змовою з колишнім головою Правління ЗАТ “Сіті Нет” Рум’янцевим Є.Ю. з метою привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем вчинили удаваний правочин –уклали Кредитний договір. Рум’янцев Є.Ю. не маючи за статутом Товариства повноважень на підписання подібних угод, надав Банку підроблений протокол загальних зборів ЗАТ “Сіті Нет”, а також підроблені протоколи про призначення його на посаду голови правління ЗАТ “Сіті Нет”, про звернення до ТОВ “Вант”, щодо вступу майновим поручителем за зобов’язаннями ЗАТ “Сіті Нет” та про затвердження правочину, що укладався ЗАТ “Сіті Нет” з Банком. Самі акціонери не були повідомленні про проведення загальних зборів з приводу отримання ЗАТ “Сіті Нет” даного кредиту та не мають відношення до підписання протоколів загальних зборів акціонерів, які були надані Рум’янцевим Є.Ю. до Банку з метою отримання кредиту. Кошти отримані за Кредитним договором були спрямовані на придбання цінних паперів таких емітентів, як ВАТ “Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестицій фонд “Дніпроінвестбуд” та ВАТ “Оболонський завод продтоварів”. За інформацією ЗАТ “Сіті Нет” емітованими ними цінні папери використовуються на ринку цінних паперів у шахрайських цілях для відмивання доходів та ухилення від оподаткування. Крім того, вказаний Кредитний договір від імені ЗАТ “Сіті Нет” підписаний не уповноваженою на це особою. Відтак, ЗАТ “Сіті Нет” на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України просив суд визнати Кредитний договір недійсним”. Банк проти зустрічного позову заперечив, з наступних підстав: - ЗАТ “Сіті Нет” не було надано доказів того, що сторони уклали удаваний правочин і не зазначено який саме правочин на його думку, був прихованим під даним Кредитним договором; - сплата ЗАТ “Сіті Нет” нарахованих Банком за період з 28.11.2008 до 30.11.2008 процентів за користування кредитом в сумі 163 934,43 грн. свідчить про схвалення позивачем за зустрічним позовом Кредитного договору, у відповідності до ст.241 ЦК України, а відтак, відсутні підстави для визнання його недійсним. 28.04.2010 до загального відділу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” надійшла зустрічна позовна заява до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” про визнання Іпотечного договору недійсним. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки Кредитний договір є таким, що має ознаки недійсного правочину, Іпотечний договір, укладений з метою забезпечення зобов’язань ЗАТ “Сіті Нет” за Кредитним договором, також є недійним, оскільки при його укладанні грубо порушено вимоги ст. 203 ЦК України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2010 прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача за зустрічним позовом Закрите акціонерне товариство “Сіті Нет”. Ухвалою суду від 17.05.2010 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрконцепт”. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2010р. у справі №34/711 у задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” відмовлено повністю. Зустрічний позов Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” задоволено, визнано недійсним з моменту укладення Кредитний договір №65-V/2008 від 28.11.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк” та Закритим акціонерним товариством “Сіті Нет”. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк”(03078, м. Київ, вул. Єреванська, 1; 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 39, ідентифікаційний код 23697280) на користь Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” (01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, буд. 15, ідентифікаційний код 20075595) 85 (вісімдесят п’ять) грн. –витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” – задоволений, визнано недійсним договір іпотеки без оформлення заставної, укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вант”, посвідчений 17.02.20098 Заєць І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстраційним номером 354. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” (03078, м. Київ, вул. Єреванська, 1; 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 39, ідентифікаційний код 23697280) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” (03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд.6, літера А, офіс 2, ідентифікаційний код 33060171) 85 (вісімдесят п’ять) грн. –витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010р. вищезазначене рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2010р. у справі №34/711 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк»задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010р. та рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2010р. у справі №34/711 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду, з підстав не дослідження судами попередніх інстанцій, того, чи були рішення загальних зборів ЗАТ «Сіті Нет», які оформлені спірними протоколами №1/07-2008 від 01.07.2008р., №28/1-2008 від 28.11.2008р., №01/12-008 від 01.12.2008р., №12/02-2009 від 12.02.2009р. оспорювані і чи визнавались вони недійсними в установленому законом порядку, оскільки чинним законодавством презюмується легітимність чинних рішень зборів учасників товариства, які не оспорені та не визнані недійсними в судовому порядку та інше. За резолюцією керівництва Господарського суду м.Києва, справа № 34/711 передана на новий розгляд судді Ягічевій Н.І. Ухвалою суду 08.11.10р. справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.12.2010р. о 12 год. 00 хв. 23.12.2010р. ТОВ «УКРКОНЦЕПТ»подано до суду клопотання про витребування доказів, яке було задоволено судом. Ухвалою суду від 23.12.2010р. суд ухвалив направити судовий запит до Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, яким витребувати висновки судово-почеркознавчих експертиз від 07.04.10р. та від 08.04.10р.; направити судовий запит до Закритого акціонерного товариства «Сіті Нет», яким витребувати оригінали протоколів, якими надавалася згода на укладання кредитного договору № 65-V/2008 від 28.11.08р. Обов`язок направити судові запити разом з ухвалами суду від 23.12.10р. та отримати письмові відповіді покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрконцепт», для чого його зобов`язано з`явитись до Господарського суду міста Києва 24.12.10р. для отримання ухвал та запитів. Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України та клопотання учасника процесу судовий розгляд справи 29.12.2010р. здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису. Представник ТОВ «Укрконцепт»у судове засідання 29.12.2010р. не з’явився, проте, через канцелярію суду 29.12.2010р. надійшли наступні Клопотання: - про залучення Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва до участі у справі; про зобов’язання Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва надати затребувані судом докази; відкласти розгляд справи для надання Слідчим відділенням податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва затребуваних судом доказів, в зв’язку з тим, що оригінали матеріалів кримінальної справи які витребувані судом третім особам які не є учасниками справ не видаються.; - про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами; - про зупинення провадження у справі до розгляду пов’язаної кримінальної справи №76-020254; - про вирішення питання щодо можливості надіслання матеріалів даної справи до Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва для розгляду пов’язаної кримінальної справи №76-020254. Судом задоволено клопотання про здійснення фіксації судового процесу. Представники Позивача за первісним позовом з’явилися, підтримали первісний позов, заперечили проти зустрічних позовів, заперечили проти заявлених клопотань ТОВ «Укрконцепт». Представники Відповідача 1-ТОВ «Сіті Нет»за первісним позовом у судове засідання 29.12.2010р. з’явилися, підтримали пояснення надані через канцелярію суду 02.12.2010р., зазначили, що у Вищого господарського суду підстав для скасування рішення та постанови було недостатньо, заперечили проти заявлених клопотань ТОВ «Укрконцепт». Крім того, надали Пояснення у справі та копії Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №56/406 та Постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2010р. у справі №56/406. Представник Відповідача 2 за первісним позовом –ТОВ «Вант»у судове засідання 29.12.2010р. з’явився, підтримав пояснення надані у судовому засіданні 23.12.2010р., зазначив, що в рамках справи №34/711-55/377 Відповідачами не розглядається питання притягнення Румянцева Є.Ю. до кримінальної відповідальності. Однак матеріали справи свідчать, що кредитний договір укладався без згоди загальних зборів акціонерів ЗАТ «Сіті Нет», оскільки відповідні протоколи було підроблено. Оскарження в судовому порядку рішень загальних зборів ЗАТ «Сіті Нет»оформлених підробленими протоколами, є лише зайвим затягуванням справи №34/711-55/377. ТОВ «Вант»вважає, що кредитний договір №65-V/2008 від 28.11.2008 року має бути визнаний недійсним і повністю підтримує позовні вимоги ЗАТ «Сіті Нет»за зустрічним позовом. Також договір іпотеки, посвідчений 17.02.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №354 також має бути визнаний недійсним. Крім того, підтримав позицію ЗАТ «Сіті Нет»викладену у поясненнях від 29.12.2010р. та заперечив проти заявлених клопотань ТОВ «Укрконцепт». Третя особа без самостійних вимог ТОВ «Укрконцепт»ухвали суду від 23.12.2010р. не виконала. Суд, керуючись ст.38, 34, 32, 79, 26 Господарського процесуального кодексу України відхиляє клопотання ТОВ «Укрконцепт»про залучення Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва до участі у справі; про зобов’язання Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва надати затребувані судом докази; відкласти розгляд справи для надання Слідчим відділенням податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва затребуваних судом доказів, в зв’язку з тим, що оригінали матеріалів кримінальної справи які витребувані судом третім особам які не є учасниками справ не видаються.; - про зупинення провадження у справі до розгляду пов’язаної кримінальної справи №76-020254; - про вирішення питання щодо можливості надіслання матеріалів даної справи до Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва для розгляду пов’язаної кримінальної справи №76-020254 в зв’язку з їх необґрунтованістю та доказовою неспроможністю. Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, враховуючи процесуальні строки розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини з урахуванням висновків Вищого господарського суду України, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: 28.11.2008 між ПАТ АБ “Укргазбанк” (Банком), в особі начальника Управління по роботі з системними VIP –клієнтами Лисого В.М., який діяв на підставі довіреності, посвідченої 14.03.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим №1953 та ЗАТ “Сіті Нет” в особі голови правління Рум’янцева Є.Ю., який діяв на підставі Статуту укладено Кредитним договір за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит в сумі 100 млн. грн. Пунктом 1.2 Кредитного договору сторони погодили цільове призначення (мету) кредиту: на поповнення обігових коштів, в т.ч. придбання цінних паперів. Згідно з п.п.1.3.1 п.1.3 Кредитного договору кредит надається з 28 листопада 2008 року до 27 листопада 2009 року. Позичальник в будь-якому випадку зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 27 листопада 2009 року, у будь-якому, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін цього договору або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу ІV даного договору. Відповідно до п.п.1.4.1 п.1.4 Кредитного договору за користування кредитом у межах встановленого в п.1.3 терміну кредитування процента ставка встановлюється в розмірі 20% річних. 31.12.2008р., 04.01.2009р., 17.02.2009р. сторонами Кредитного договору в особі тих же представників підписано зміни та доповнення №1, №2, №3 до Кредитного договору, яким внесено зміни до розділу ІІ «Умови забезпечення», розділу І «Предмет договору», а також розділів ІІ «Умови забезпечення кредиту», ІІІ «Права та обов’язки сторін»відповідно. В забезпечення вимог Банку, які випливають з Кредитного договору (а також будь-якими угодами до нього), укладеного між Банком та ЗАТ “Сіті Нет”, за умовами якого Позичальник зобов’язаний Іпотекодержателю не пізніше 27.11.2009 повернути кредит у розмірі 100 млн. грн., сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20% річних та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договором укладено Іпотечний договір. Пунктом 2.3 Іпотечного договору визначено, що згідно висновку про вартість земельної ділянки від 31.01.2009 ТОВ “Рента Груп” (ліценція серії АВ №332085, видана Державним агентством земельних ресурсів України 21.05.2007, сертифікат №5688/07 суб’єкта оціночної діяльності від 20.04.2007, виданий Фондом державного майна України) вартість предмету іпотеки становить 118 643 600 грн. За згодою сторін предмет іпотеки сторонами було оцінено в 118 643 600 грн. Дослідивши матеріали справи, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає вимоги Позивача до Відповідачів за первісним позовом такими що не підлягають задоволенню, а зустрічні вимоги такими що задовольняються судом, враховуючи наступне: Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом (частина перша статті 92). Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (частина третя статті 92). Як вбачається з матеріалів справи, Кредитний договір підписано головою правління ЗАТ «Сіті Нет» Рум’янцев Є.Ю. Пунктом 5 ст.65 ГК України визначено, що правом діяти від імені підприємств без довіреності наділяється його керівник, аналогічне положення також міститься у пунктах 16.8.3, 16.8.7 статуту ЗАТ «Сіті Нет»в редакції, чинній під час укладання оспорюваного договору. Згідно положень Статуту ЗАТ «Сіті Нет» в редакції затвердженої загальними зборів акціонерів від 20.09.2006р. вищим органом Товариства є загальні збори акціонерів (п.13.1); до компетенції зборів акціонерів віднесено затвердження правочинів на суму, що перевищує 1 мільйон доларів, або еквівалентну суму в іншій валюті (п.15.1.12); акціонерами товариства є Кирюшина Н.Б., Кольцова О.І., Садова Г.І. Чинним законодавством презюмується легітимність рішень зборів учасника товариства, які не оспорені та не визнані недійсними в судовому порядку (ч.5 ст.98 ЦК України). Відповідно до абз.2 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»№13 від 24.10.2008р., рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, що за своєю правовою природою є актами, дійсні, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше. Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи протоколи загальних зборів ЗАТ «Сіті Нет»№1/07-2008 від 01.07.2008р., №28/11-2008 від 28.11.2008р., №01/12-008 від 01.12.2008р., №12/02-2009 від 12.02.2009р. якими оформлено відповідні рішення про призначення Рум’янцев Є.Ю. на посаду голови правління товариства, про проведення необхідних заходів для отримання відповідного кредиту, уповноваження голови правління Рум’янцева Є.Ю. на підписання Кредитного договору, про затвердження Кредитного договору, а також про звернення до ТОВ «Вант»щодо виступу майновим поручителем за зобов’язаннями товариства по Кредитному договору не мають сили належних доказів з огляду на той факт, що Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №56/406 визнано недійсними рішення загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства "Сіті Нет" (01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 15, код 20075595), оформлені протоколами Загальних борів Закритого акціонерного товариства "Сіті Нет" від 01.07.2008 № 1/07-2008, від 28.11.2008 № 28/11-2008, від 01.12.2008 № 01/12-2008, від 12.02.2009 № 12/02-2009, оскільки вказані рішення постановлені з недодержанням процедури скликання загальних зборів. З наданої до матеріалів справи копії Постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2010р. вказане Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №56/406 залишено без змін та набуло законної сили. Враховуючи загальнообов’язковий статус зазначених судових актів, визначений ст.ст. 124, 129 Конституції України, усталену практику Європейського суду з прав людини (див., наприклад, Рішення Суду від 25.07.2002р. зі справи „Совтрансавто-Холдинг” проти України”, в якому визначено, що „одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів” ), яка (практика) є джерелом права для національних судів згідно із ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р., відповідні факти не можуть бути спростованими чи підданими сумніву за умов чинності рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №56/406. Жодних інших документів на підтвердження факту затвердження правочину, надання дозволу на звернення до Банку з заявою щодо надання кредиту в сумі 100 млн. грн., призначення на посаду голови правління Рум’янцева Є.Ю. та надання дозволу звернутися до ТОВ “Вант” як майнового поручителя Банком суду надано не було. За встановлених під час розгляду справи обставин, суд дійшов висновку, що Рум’янцев Є.Ю. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення такого правочину, як Кредитний договір на суму 100 000 000 грн. Крім того, судом встановлено що оспорюваний кредитний договір ЗАТ «Сіті Нет»не було прийнято юридичною особою до виконання, з огляду на наступні факти: За умовами Кредитного договору, Банк зобов’язався на умовах цього договору відкрити Позичальнику позичковий рахунок №20622059856.980, відкритий в ПАТ АБ “Укргазбанк”, МФО 320478, рахунок для погашення заборгованості по кредиту, процентам за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених договором №37392059856.980 відкритий в ПАТ АБ “Укргазбанк”, МФО 320478 та надати Позичальнику кредитні кошти на умовах, в сумі та термін, обумовлені цим договором за умови оформлення відповідного забезпечення, що задовольняє вимоги Банку за цим договором. Відповідно до картки із зразками підписів та відбитком печатки, при здійсненні операцій за рахунками ЗАТ “Сіті Нет”№260059856/980; 978; 840; 260619856/980 зразки підписів та печатки Рум’янцева Є.Ю. (перший підпис), як колишнього голови правління товариства та Дорошенко В.М. (другий підпис), як головного бухгалтера товариства посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрижаком Я.А. Як слідує з матеріалів справи, Рум’янцев Є.Ю., як посадова особа ЗАТ “Сіті Нет”, що мав право першого підпису, за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності отримав 28.11.2008 грошові кошти в розмірі 100 млн. грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку №20622059856.980 за період з 28.11.2008 до 06.11.2009. Що ж стосується посилання ПАТ АБ “Укргазбанк” щодо того, що сплата ЗАТ “Сіті Нет” відсотків за листопад 2008 року в сумі 163 934,43 грн. є схваленням ЗАТ “Сіті Нет” правочину, а відтак, відсутні підстави для визнання його недійсним, то відповідно до статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Не може вважатися схваленням правочину сплата Товариством відсотків за користування кредитом за листопад 2008 року, оскільки дана дія була вчинена саме гр. Рум’янцевим Є.Ю. по системі Клієнт-Банк, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відтак, схвалення правочину ЗАТ “Сіті Нет” не мало місця. Як вже зазначалося, статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Обсяг цивільної дієздатності особи, що вчиняє правочин від імені юридичної особи, визначається відповідно до установчих документів юридичної особи та закону; вчинення дій, що свідчать про прийняття правочину до виконання, вважається схваленням правочину у разі вчинення правочину особою з перевищенням наданих їй повноважень. За встановлених судом обставин суд вважає вимоги Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” визнаються судом законними, обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства, а відтак Кредитний договір підлягає визнанню недійсним. Щодо зустрічного позову ТОВ “Вант” суд зазначає наступне. Як було встановлено вище, в забезпечення вимог Банку, які випливають з Кредитного договору (а також будь-якими угодами до нього), укладеного між Банком та ЗАТ “Сіті Нет”, за умовами якого Позичальник зобов’язаний Іпотекодержателю не пізніше 27.11.2009 повернути кредит у розмірі 100 млн. грн., сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20% річних та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договором укладено Іпотечний договір. Предметом іпотеки є нерухоме майно –земельна ділянка, кадастровий №8000000000:82:006:0032, площею 0,8562 га, що розташована на вул. Січневого постання, 11-а, літ. “Б” у Печерському районі м. Києва, та належить Іпотекодавцю (ТОВ Вант”) на праві власності на підставі Державного акта про право власності на земельну ділянку серії КВ №137537, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.06.2007, на підставі рішення Київської міської ради від 29.03.2007 №389/1010 та договору купівлі-продажу земельної дільники несільськогосподарського призначення від 19.06.2007, посвідченого Кравченко Н.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 19.06.2007 за №371, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №02-8-00138. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про іпотеку” іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст. 3 Закону України “Про іпотеку ” іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки щодо недійсності Кредитного договору, Іпотечний договір підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, вказані договори є недійсними з моменту їх вчинення. Щодо первісного позову ПАТ АБ “Укргазбанк” про стягнення з ЗАТ “Сіті Нет” заборгованості, яка з урахуванням уточненої позовної заяви становить 134 008 024,45 грн., суд зазначає наступне. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Враховуючи той факт, що предметом первісного позову є стягнення заборгованості, яка виникла за Кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором, які визнані в судовому порядку недійсним, суд не вбачає правових підстав для його задоволення. Відтак, Позивач за первісним позовом не довів суду належними доказами своїх вимог. Таким чином, Господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ПАТ АБ “Укргазбанк”. Щодо укладання 02.04.2010 між Банком та ТОВ “Укрконцепт” Договору про відступлення права вимоги, за умовами якого Первісний кредитор відступає Новому кредитору своє право вимоги за Кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього, додатками до нього, що є його невід’ємною частиною, укладеним між Первісним кредитором та ЗАТ “Сіті Нет”, судом встановлено наступне: Пунктом 2.1 зазначеного договору встановлено, що до Нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов’язань Боржника за Кредитним договором. Тобто, до ТОВ “Укрконцепт” було відступлено всі права як за Кредитним договором, так і за Іпотечним договором. Умовами Договору відступлення права вимоги передбачено, що до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов’язань боржника за основним договором (пункт 2.1.). При цьому сторони в пункті 2.2. цього договору встановили, що договір відступлення права за Договором іпотеки укладається між первісним кредитором та новим одночасно з укладанням цього договору. Докази виконання ТОВ «Укрконцепт» передбаченого пунктом 2.4. Договору відступлення права вимоги від 02.04.2010р. обов’язку сплатити Банку 127 557 002,82 грн. в день укладання договору шляхом перерахування суми на рахунок Банку №37392059856, в матеріалах справи відсутні і сторонами не надані. Зважаючи на зазначене, а також виходячи з положень пункту 3.1 цього договору, згідно якого право вимоги за договором вважається відступленим первісним кредитором та прийнятим новим кредитором з моменту підписання договору та виконання останнім п.2.4., суд приходить до висновку про відсутність правових підстав вважати таким, що відбулося, відступлення Банком Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрконцепт» права вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки. Судові витрати, понесені ЗАТ “Сіті Нет” та ТОВ “Вант” відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на Позивача за первісним позовом. Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд ВИРІШИВ: 1.Відмовити у задоволені первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” у повному обсязі. 2.Зустрічний позов Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення Кредитний договір №65-V/2008 від 28.11.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк” та Закритим акціонерним товариством “Сіті Нет”. Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” (03078, м. Київ, вул. Єреванська, 1; 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 39, ідентифікаційний код 23697280) на користь Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” (01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, буд. 15, ідентифікаційний код 20075595) 85 (вісімдесят п’ять) грн. –витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 3. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” - задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки без оформлення заставної, укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вант”, посвідчений 17.02.20098 Заєць І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстраційним номером 354. Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” (03078, м. Київ, вул. Єреванська, 1; 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 39, ідентифікаційний код 23697280) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант”(03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд.6, літера А, офіс 2, ідентифікаційний код 33060171) 85 (вісімдесят п’ять) грн. –витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили У судовому засіданні 29.12.2010р. оголошено вступну і резолютивну частину рішення. Повний текст рішення підписаний 29.12.2010р. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом. Суддя Н.І. Ягічева http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13239322
  6. http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f...3D8929F08A3F642 Справа №9/70пд ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 РІШЕННЯ іменем України 20.08.09 р. Господарський суд Донецької області у складі: головуючого судді Марченко О.А., Судді Іванченкової О.М., судді Нестеренко Ю.С. при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м.Донецьк до відповідача Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р., договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. За участю представників сторін: від позивача: Дорошенко Д.П. – представник (за довіреністю б/н від 20.04.2009р.); від відповідача: Могольницька Н.В. – юрисконсульт (за довіреністю №632/11.5.2 від 18.12.2008р.). З 19.08.2009р. о 15год.00хв. по 20.08.2009р. о 16год.00хв. у судовому засіданні оголошено перерву згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України. СУТЬ СПРАВИ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України. Крім того, як вказує позивач, недійсність основного зобов’язання (кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.) спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення - іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. Відповідач надав відзив на позовну заяву №300-04-2 від 03.08.2009р., відповідно з яким проти позовних вимог заперечує, посилаючись на наявність у Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” дозволу №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями. Крім того, 20.08.2009р. відповідачем надані пояснення б/н від 20.08.2009р., відповідно з якими відповідач зазначає, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Позивачем надані додаткові пояснення б/н та дати, відповідно з якими останній зазначає, що на виконання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” від Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” були отримані кошти у сумі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. Крім того, позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами. Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України. Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив: 16.06.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (позичальник) підписаний кредитний договір №69В/2007. Згідно з умовами п.1.1 вказаного кредитного договору відповідач зобов’язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р. Одночасно, відповідно до п.1.1, п.8.1 укладеного договору позивач прийняв на себе обов’язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір. Згідно із ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 – долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних. 17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних. Як встановлено судом, Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» грошові кошти в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень. За приписами ст.199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 572 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України „Про заставу” передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За приписами ст.3 Закону України „Про заставу” заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Одночасно, згідно ст.4 вказаного нормативно-правового акту предметом застави можуть бути майно та майнові права. Як встановлено судом, з метою забезпечення виконання позивачем своїх обов’язків за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. між сторонами був підписаний договорів застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. За змістом п.1.1 вказаного договору заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права, за якими заставодавець є кредитором. Під зобов’язанням у договорі застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін та доповнень) розуміється зобов’язання заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору, а саме зобов’язання щодо: - повернення заставодержателю грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: - сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); - валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; - строк користування кредитом - до 17.06.2013р. - сплати заставодержателю плати за користування кредитом згідно з умовами п.1.1.4 кредитного договору, а саме: плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1 складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних. Згідно п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №2 від 29.02.2008р. про внесення змін) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008р. та усіх додаткових угодах до нього (договорах про внесення змін), які є його невід’ємними частинами, укладеному між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОСУКРОЙЛ”, яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92 112 000 грн. Одночасно, за змістом ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України одним із видів договору застави є іпотека. Відповідно до ст.1 Закону України „Про іпотеку” іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із ст.5 вказаного закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна. Як встановлено судом, 16.06.2007р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір іпотеки №69Вз/2007. Пунктом 1.1 зазначеного правочину встановлено, що предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п.1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов’язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. Предметом договору іпотеки, згідно із п.1.3 іпотечного договору, є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А’-1) площею 5089,5 кв.м, а також підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 кв.м, загальною площею 7289,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд.87. Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання вказаного положення, а також пунктів другого, третього, п’ятого, шостого ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вказувалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» звернулося до господарського суду з вимогами про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. Підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства. Недійсність договорів щодо забезпечення зобов’язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст.548 Цивільного кодексу України. Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в частині визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. підлягають задоволенню з урахуванням наступного: Відповідно до змісту ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі грошове зобов’язання виражається в договорі в національній валюті України – гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України. Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що вказаними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням приписів ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. За висновками суду, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. За приписами ст.14 Господарського кодексу України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Відповідно до ст.2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст.2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. При цьому, суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Як було встановлено судом вище, на момент укладання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 13 000 000 доларів США. Приймаючи до уваги положення п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та враховуючи встановлені судом обставини щодо укладання спірного договору на умовах надання кредиту в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Проте, як встановлено судом, індивідуальна ліцензія на надання Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” та отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. відсутня. При цьому, посилання відповідача на лист Національного банку України №28-313/2178 від 29.05. 2001р., за змістом якого на теперішній час здійснення резидентами операцій по наданню та одержанню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, суд до уваги не приймає враховуючи, що відповідно до ст.56 Закону України „Про Національний банк України” нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Діючим законодавством не встановлено нормативного-правового характеру документів, виданих Національним банком України у вигляді листів. Тобто, лист №28-313/2178 від 29.05.2001р. Національного банку України не є джерелом права та нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини в сфері проведення валютних операцій, оскільки носить лише інформативний характер. Одночасно, за висновками суду, якщо на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Як вказувалося вище, відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” використання іноземної валюти на території України як засобу платежу проводиться на підставі отриманої суб’єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.1.4 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних. Як було встановлено вище відповідно до банківських виписок, кредит в сумі 18832871,28 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого плата за користування кредитом (проценти) також проводилася Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті або банківських металах за період з червня 2007р. по лютий 2009р. Позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами. Одночасно, у судовому засіданні 20.08.2009р. відповідач підтвердив, що плата процентів за користування кредитом здійснювались позивачем в іноземній валюті, тобто в доларах США Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обов’язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що іноземна валюта – долар США – використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідачем не заперечуеться факт того, що оплата вищевказаних процентів в доларах США є засобом платежу, тобто валютною операцією (протокол судового засідання від 20.08.2009р.). Крім того, оплата позивачем боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, пені та штрафу, стягнення яких в іноземній валюті можливо у випадках, передбачених положеннями розділу 9 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Проте, як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». При цьому, наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України (додаток), як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. За висновками суду, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та не робить укладений кредитний договір законним. Щодо положеннь п.5.4 Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», відповідно до яких з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку здійснюються операції щодо перерахування грошових коштів для погашення заборгованості за отриманим кредитом в іноземній валюті (в тому числі проценти, комісійні, неустойка), то вказаний нормативно-правовий акт регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, проте не регулює порядок та умови здійснення валютних операцій. Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням змісту кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., судом встановлено, що сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; - індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Проте, як свідчать матеріали справи, зазначені індивідуальні ліцензії Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” у встановленому законодавством порядку отримані не були. Як вказувалося вище, відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Аналогічні положення щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст.524 Цивільного кодексу України. Судом встановлено, що у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р., передбачених п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.198 Господарського кодексу України, ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов’язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст.189, 198 Господарського кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.35 Закону України „Про Національний банк України”. Вказані вище обставини також підтверджуються висновками, викладеними у експертному дослідженні Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України. Зокрема, відповідно до змісту зазначеного документу, визначення сторонами у спірному кредитному договорі суми кредитної лінії та процентів за її використання в доларах США суперечить законодавству, в тому числі, нормам щодо обов’язкового вираження грошових зобов’язань в гривні. Крім того, виходячи з того, що валютою кредитної лінії є долар США і, як наслідок, проценти за користування кредитом також повинні сплачуватися в доларах США, при проведенні експертного дослідження науковою організацією зроблено висновок, що одна із сторін повинна була отримати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу. За приписами ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, в тому числі, письмовими доказами. При цьому, за змістом ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За таких обставин, виходячи зі змісту положень ст.ст.32, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до уваги експертне дослідження Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України як письмовий доказ по справі, та враховує висновки, викладені в ньому, при вирішенні спору, який виник між сторонами. Інші обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог відносно визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., за висновками суду, є неправомірними та безпідставними. Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України. За приписом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст спірного кредитного договору суперечить переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору №69В/2007 від 16.06.2007р., останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Оскільки недійсність договорів обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України. На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.11, 203, 215, 236, 509, 524, 546, 548, 572, 575, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.14, 174, 173, 189, 193, 198 Господарського кодексу України, Законами України „Про заставу”, „Про іпотеку”, „Про національний банк України”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» , ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Визнати недійсним іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Визнати недійсним договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк (за адресою: б-р Шевченко, 13а, м. Донецьк, 83003, код ЄДРПОУ 24453835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (за адресою: вул. Артема, 87, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 31178655) витрати по сплаті державного мита в сумі 42грн.50коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу в розмірі 59грн.00коп. Видати наказ після набуття рішенням законної сили. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. В судовому засіданні 20.08.2009р. оголошено повний текст рішення. Головуючий суддя Суддя Іванченкова О.М. Суддя Нестеренко Ю.С.
  7. Справа 2-3373/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „02” листопада 2010 року м. Київ Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді САВЛУК Т.В. при секретарі Потапові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними та самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними, в с т а н о в и в: ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просив суд: визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року, №1502 від 10 червня 2009 року, № 1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007, №1503 від 10 червня 2009 року, запис №1600к від 17 травня 2007 року. 04 жовтня 2010 року представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 надав до суду заяву про уточнення позовних вимог в частині правової позиції щодо підстав для визнання недійсним договорів, які зазначені в первісному позові, відповідно до поданої заяви позивач просив суд : визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року, №1502 від 10 червня 2009 року, № 1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007, №1503 від 10 червня 2009 року, запис №1600к від 17 травня 2007 року. (а.с.89-90) Під час розгляду судової справи, на підставі протокольної ухвали суду від 04 жовтня 2010 року залучено у якості третьої особи по справі по первісному позову ОСОБА_2. (а.с.91-92) 12 жовтня 2010 року третя особа ОСОБА_2 подала до суду від свого імені самостійний позов, відповідно до заявлених позовних вимог просила суд: визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року; №1502 від 10 червня 2009 року; № 1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007; №1503 від 10 червня 2009 року; запис №1600к від 17 травня 2007 року. (а.с.98-106) На підставі ухвали суду від 25 жовтня 2010 року об’єднано в одне провадження первісний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними та самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними. (а.с.123-124) Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 в судовому засіданні первісний позов ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях на заперечення відповідача на позов, які залучено до справи, також підтримав самостійний позов поданий третьою особою ОСОБА_2, додатково пояснив, що 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за №0095/07/01-CL, за умовами договору позивач отримав грошові кошти готівкою в розмірі 2 210 000 доларів США з визначеним строком поверхня - до 25 квітня 2017 року, при цьому повернення кредитних коштів та сплата процентів за користування кредитними коштами здійснювалась позивачем в іноземній валюті, як то безпосередньо передбачено умовами кредитного договору. З травня 2007 року по жовтень 2009 року позивач, на виконання умов договору, повернув відповідачу 1 210 000,00 доларів США та 502 211,61 доларів США процентів за користування кредитними коштами. Позивач не заперечує факт укладення кредитного договору, зобов’язання за договором виконувались позивачем, однак в подальшому позивачу стало відомо, що надання банком грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті потребують отримання індивідуальної ліцензії, яку банк не мав на день укладення кредитного договору, про ці обставини позивача не було попереджено при укладенні кредитного договору, тому виконання кредитного договору на умовах, які діють на даний час є порушенням принципу справедливості, а саме викладені в кредитному договорі положення щодо визначення та виконання зобов’язань в іноземній валюті порушують права позивача та прямо суперечать нормам прямої дії та цивільного законодавства. Крім того, наявність у кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між сторонами договору в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу суперечить положенням ст. 99 Конституції України, ч.3 ст.533, ст..524 ЦК України, ст.ст.3,5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного врегулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про національний банк України», тому недодержання в момент вчинення стороною вимог, які встановлені, зокрема ч.1 та ч.5 ст.203, 227 Цивільного кодексу України, тягнуть за собою наслідки недійсності кредитного договору. Враховуючи той факт, що в забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договори іпотеки, предметом яких виступало нерухоме майно, яке належить на праві власності позивачу та третій особі ОСОБА_2, тому в порядку ч.2 ст.548 ЦК України, позивач просить визнати недійсними: договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року, а також в порядку застосування наслідків недійсності правочину виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року; №1502 від 10 червня 2009 року; № 1599к від 17 травня 2007 року та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007; №1503 від 10 червня 2009 року; запис №1600к від 17 травня 2007 року. Представник відповідача Кузьмич О.Ю, в судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, які приєднано до матеріалів справи ( а.с.59-62), в подальшому в судове засідання не з’явилась, самостійний позов третьої особи ОСОБА_7 представник відповідача отримала особисто, що підтверджується розпискою про його отримання, однак правової позиції щодо заявлених позовних вимог не висловила. Представник третьої особи ОСОБА_2 – ОСОБА_4, в судовому засіданні самостійний позов третьої особи підтримав, також висловив свою позицію на підтримку первісного позову ОСОБА_1, пояснив, що в забезпечення виконання умов кредитного договору, який укладено між ОСОБА_1 та АКБ «Форум», ОСОБА_2 уклала договір іпотеки, тобто виступає майновим поручителем позивача перед відповідачем за виконання договірних зобов’язань, звертаючись з самостійним позовом до суду третя особа ґрунтує свої позовні вимоги на тих же підставах, які викладені в первісному позові ОСОБА_1 щодо підстав недійсності кредитного договору та відповідно, як наслідок його недійсності, договорів іпотеки, а враховуючи, що третя особа ОСОБА_2 має нести відповідальність за виконання умов кредитного договору. Тому, вважає звернення з самостійним позов в межах даного спору правомірним та спрямованим на захист її майнових інтересів, які пов’язані з реалізацією права власності на об’єкт нерухомого майна, який на даний час передано в іпотеки на забезпечення в майбутньому виконання зобов’язань по кредитному договору. Третя особа – Національний банк України, в судове засідання не з’явився, надав суду письмові пояснення та заяву про розгляд справи у відсутності представника третьої особи. (а.с.73-85) Третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М., в судові засідання не з’явилась, про час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, наведені сторонами доводи та заперечення, суд приходить до наступного. Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договорі за №0095/07/01-CL, відповідно до умов договору Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію для споживчих цілей у сумі 510 000 доларів США. Кредитні кошти надаються строком по 25 квітня 2017 року. За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 13 процентів річних. Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» є правонаступником по всіх правах та зобов’язаннях Акціонерного комерційного банку «Форум», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацією даною юридичної особи, яке змінено у зв’язку зі зміною найменування юридичної особи. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1393к. 10 червня 2009 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1502. 17 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1599к. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, вони з ними погодились, підписавши вказаний договір. Обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору, позивач ОСОБА_1 та третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 посилаються, як на підставу його недійсності, на те, що всупереч вимог чинного законодавства, при укладенні договору про надання споживчого кредиту, Банк визначив розмір зобов’язань (суму наданого кредиту) саме в іноземній валюті, а надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді валютного кредиту та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті ( в тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісії) за своєю правовою природою є валютною операцією, та відповідно потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такою операції, що передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка була відсутня у відповідача на день укладення кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, що зумовлює виникнення цивільно-правових відносин, для даного виду договорів суттєвими ознаками є умови та порядок проведення розрахунків. При цьому, в межах даного спору між сторонами виник спір щодо правомірності надання кредиту в іноземній валюті, а також проведення розрахунків за оспорюваним кредитним договором безпосередньо в іноземній валюті. Ці обставини підтверджуються умовами укладеного кредитного договору, та платіжними документами, що підтверджують факт надання позивачу ОСОБА_1 грошових коштів в іноземній валюті ( в доларах США) та виконання позивачем договірних зобов’язань в частині повернення коштів та сплати процентів, які здійснювались в іноземній валюті. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України «Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст. ст.4, 192 Цивільного кодексу України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Таким чином, надання кредитних коштів та проведення розрахунків на виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Як вбачається з матеріалів справи та наданих суду доказів, Публічне акціонерне товариство «Банк «Форум» виконало договірні зобов’язання по кредитному договору, надавши ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 510 000 доларів США на умовах забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі, факт отримання грошових коштів не заперечується позивачем. Відповідно до п.2.3 Кредитного договору передбачено, що Позичальник здійснює повернення кредиту щомісячно починаючи з травня 2008 року в сумі не менше 4722, 22 доларів США, на відритий йому позичковий рахунок. Проценти за користування кредитними коштами Позичальник сплачує самостійно в валюті кредиту на відповідний рахунок, щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця наступного за місяцем користування кредитними коштами. (п.2.7 Кредитного договору) Тому, беззаперечним є той факт, що кредит наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в іноземній валюті - доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з травня 2007 року по жовтень 2009 року позивач ОСОБА_1, на виконання умов кредитного договору, повернув відповідачу 1 210 000, 00 доларів США та 502 211,61 доларів США процентів за користування кредитними коштами. 26 березня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до АКБ «Форум» з письмовою заявою щодо недійсності кредитного договору, оскільки він укладений в іноземній валюті та виконання вимог ст. 216 Цивільного кодексу України. 07 квітня 2010 року (вих.. №231) АКБ «Форум» надав відповідь на звернення ОСОБА_1 з роз’ясненням положень чинного законодавства та відсутність підстав для застосування вимог ст. 215 Цивільного кодексу України, а саме підстав недійсності правочину. Відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Як з’ясовано під час розгляду справи, індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. В той же час, наявність у Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» дозволу за №62-3 зареєстрованому Національним банком України 31 січня 1994 року за №231, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, у вичерпному переліку операцій , які має право здійснювати відповідач , не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отримання позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, стаття 524 Цивільного кодексу України, ст.35 Закону України «Про Національний банк України», статті 6, 7 Постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Крім того, вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст.8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частин 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 укладений з порушенням норм чинного законодавства, тому позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. З метою надання повного правового захисту прав та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості позивача щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач ОСОБА_1 та третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 заставили своє нерухоме майно, суд вбачає за можливе в порядку застосування реституції за недійсними договорами іпотеки виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року; №1502 від 10 червня 2009 року; № 1599к від 17 травня 2007 року; та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007; №1503 від 10 червня 2009 року; запис №1600к від 17 травня 2007 року. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з урахуванням висновку суду щодо недійсності кредитного договору №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, а у якості забезпечення виконання даного договору укладено договір іпотеки від 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1393к., договір іпотеки від 10 червня 2009 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1502, договір іпотеки від 17 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_2, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1599к, тому зазначені договора іпотеки в цілому підлягають визнанню судом недійсним на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, наведені сторонами доводи та заперечення з приводу предмету позову, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними та самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Враховуючи наведене та керуючись ст.. 99 Конституції України, ст.ст. 6, 192, 202, 203, 215, 227, 524, 533, 548, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст.2, 35 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю, Постановою Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", ст.ст. 10, 58, 60, 208, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в : Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними задовольнити. Самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1393к. Визнати недійсним договір іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1502. Визнати недійсним договір іпотеки від 17 травня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_2, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1599к. Виключити з Державного реєстру іпотек запис за №1393к від 25 квітня 2007 року про державну реєстрацію Договору іпотеки від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Державного реєстру іпотек запис за № №1502 від 10 червня 2009 року про державну реєстрацію Договору іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 1599к від 17 травня 2007 року про державну реєстрацію Договору іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_2. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №1394к від 25 квітня 2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №1503 від 10 червня 2009 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №1600к від 17 травня 2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 травня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_2. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. С у д д я http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12952676
  8. Справа № 23/86пд ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.11.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Редрейтранс-ЛТД", м. Красний Луч Луганської області до Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку "НАДРА" в особі філії Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку "НАДРА" Луганського регіонального управління, м. Луганськ про визнання недійсною кредитної угоди Суддя Воронько В.Д. представники: від позивача –Овчарова Г.В., довіреність № 220 від 14.05.2010; від відповідача –Попович А.В., довіреність № 1-11-2133 від 08.02.2010. в с т а н о в и в: Між Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком “НАДРА” в особі Луганської філії та Товариством з обмеженою відповідальністю “Редрейтранс-ЛТД”15.08.2007 була укладена Кредитна угода № ПФ 01/07-03. На підставі вказаної Кредитної угоди позивачу надавався кредит, для фінансування Імпортних контрактів на купівлю-продаж транспортних засобів. Кредитування відповідачем позивача здійснювалось за рахунок грошових коштів, залучених КБ “Надра” від АКА Аusfuhrkredit-Gesellschaft m.b.H (Німеччина). Саме дана іноземна фінансова установа проводила фактичне фінансування імпортних контрактів ТОВ “Редрейтранс-ЛТД” у спосіб відкриття акредитиву на користь контрагента позивача –іноземного суб’єкта господарювання. Підпунктом 2.2. п. 2 Кредитної угоди чітко визначається структура кредитних ресурсів, які надавалися ТОВ “Редрейтранс-ЛТД”, а саме, кредит надається Позичальнику виключно на виконання зобов’язань по Договору на відкриття та оплату акредитиву в розмірі 467500,0 (чотириста шістдесят сім тисяч п’ятсот) євро 00 євроцентів, а саме: –фінансування 85% вартості товару, що імпортується на умовах Імпортного Контракту та сплату комісії ЕКА в сумі 35097 (тридцять п’ять тисяч дев’яносто сім) євро 00 євроцентів. В розділі Кредитної угоди “ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ” міститься визначення поняття “Експертне Кредитне Агентство (ЕКА)”, під яким розуміється Іноземне національне агентство експортного страхування кредитів Гермес, Німеччина, яке надає страхове покриття ризиків для фінансування Імпортного Контракту в розмірі не більше 85 % вартості такого (их) контракту (ів). У розділі 1 кредитної угоди –“Терміни та визначення” наводиться поняття кредиту та кредитних коштів. Даним поняттям охоплюється фінансування Імпортного Контракту шляхом залучення грошових коштів Банком на умовах Міжбанківської угоди, з метою фінансування 85% вартості Імпортного Контракту та оплати комісії ЕКА. У пункті 2 договору зазначено, що предметом цього Договору є порядок та умови надання Банком Позичальнику кредитних коштів на наступних умовах: - сума Кредиту складає 467500,0 ЄВРО 00 євроцентів, що складає 85% від загальної вартості Імпортного Контракту та комісію ЕКА в сумі 35097,0 ЄВРО 00 євроцентів; - Кредит надається Позичальнику виключно на виконання зобов'язань по Договору на відкриття та оплату акредитиву в розмірі 467500,0 ЄВРО 00 євроцентів, а саме –фінансування 85% вартості товару, що імпортується на умовах Імпортного Контракту та сплату комісії ЕКА в сумі 35097,0 ЄВРО 00 євроцентів; 30.09.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "Редрейтранс-ЛТД" звернулось до суду з даним позовом, вказуючи, що ситуація склалася таким чином, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Редрейтранс-ЛТД»при укладенні кредитної угоди № ПФ 01/07-03 від 15.08.2007 фактично допустило помилку щодо обставин, які мають істотне значення. Іншими словами, має місце правочин, вчинений під впливом помилки. Підпунктом 2.1. п. 2 Кредитної угоди чітко визначається структура кредитних ресурсів, які надавалися ТОВ «Редрейтранс-ЛТД», зокрема передбачалася сплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Редрейтранс-ЛТД»комісії ЕКА (Експортне Кредитне Агентство) в сумі 35097,00 (тридцять п’ять тисяч дев’яносто сім) ЄВРО 00 євроцентів. У 1 розділі Кредитної угоди «ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ» міститься визначення поняття «Експертне Кредитне Агентство (ЕКА)», під яким розуміється Іноземне національне агентство експортного страхування кредитів Гермес, Німеччина, яке надає страхове покриття ризиків для фінансування Імпортного Контракту в розмірі не більше 85 % вартості такого (- их) контракту (- ів). Позивач завжди був впевнений, що по п. п. 2.1.1., 2.1.3., 4.9., 4.11 вказаної кредитної угоди прописаний механізм страхування ризиків позивача від прострочення (неповернення) кредиту. Окрім того, зазначене переконання ґрунтувалося і підкріплювалося ще й тим, що на суму 35097,00 євро (на суму страхової комісії Експортного Кредитного Агентства) щомісячно сплачуються проценти. Тобто ТОВ «Редрейтранс-ЛТД» постійно й системно вносить платежі за страхове забезпечення повернення основної суми кредиту. Більше того, в одному із листів на адресу позивача Банк власноруч прямо визнав, що зазначеною угодою були застраховані не його (мається на увазі не Банку) страхові ризики, але страхові ризики ТОВ «Редрейтранс-ЛТД». Частиною 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. При цьому, слід зазначити, на даний момент набуло чинності судове рішення, в якому встановлені факти, які мають принципове значення для даної справи і не підлягають повторному доказуванню. Так, рішенням господарського суду Луганської області від 22 липня 2010 по справі № 7/113пд було встановлено, що при укладені кредитної угоди № ПФ 01/07-03 від 15.08.2007 ТОВ «Редрейтранс-ЛТД» припустилося істотної помилки стосовно предмету і наслідків цієї угоди. Суд у зазначеному рішенні встановив наступні факти: враховуючи положення Кредитної угоди в їхній сукупності, листи ВАТ КБ «НАДРА»в особі філії ВАТ КБ «Надра» ЛРУ (у яких міститься позиція Банку стосовно відносин з страхування кредитних ризиків), а також факт щомісячного нарахування Банком на суму 35097,00 євро (сплата комісії Експортному кредитному агентству) процентів, –ТОВ «Редрейтранс-ЛТД»вважало, що по п.п. 2.1.1., 2.1.3., 4.9., 4.11 Кредитної угоди прописаний механізм страхування ризиків саме ТОВ «Редрейтранс–ЛТД»від прострочення (неповернення) кредиту. Відповідач проти позову заперечив і вказав, що правова позиція позивача не ґрунтується на Законі, а поданням позову позивач намагається ухилитись від виконання зобов'язань. Враховуючи обставини справи, надані матеріали, суд приходить до наступного. Рішенням від 22 липня 2010 господарський суд Луганської області встановив факт, що ТОВ «Редрейтранс–ЛТД»при укладенні Кредитної угоди № ПФ 01/07-03 від 15 серпня 2007р. помилилось стосовно предмету цієї угоди й її правових наслідків. Приймаючи до уваги вищезазначене судове рішення у справі № 7/113пд, можна стверджувати, що Кредитна угода № ПФ 01/07-03 від 15 серпня 2007р. була укладена з порушенням норм чинного законодавства України, а саме: укладена під впливом помилки, яка має істотне значення. Господарський суд Луганської області при вирішенні спору між ТОВ «Редрейтранс–ЛТД»і ВАТ КБ «НАДРА»констатував, що при укладенні Кредитної угоди № ПФ 01/07-03 від 15 серпня 2007р. ТОВ «Редрейтранс–ЛТД»помилилося стосовно предмету цієї угоди й її правових наслідків. Верховний Суд України у своєму Узагальненні «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначив, що відсутність справжнього уявлення про те чи інше явище життя або природи прийнято називати помилкою. У цьому випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною природи правочину, прав та обов’язків сторін або інших істотних умов угоди (ст. 229 Цивільного кодексу України), що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підставою вважати, що в іншому разі угоду не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною. Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлюється, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому, стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює такі вимоги до правочину: 1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей». Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, визначені ч. 1 ст. 216 і ст. 229 Цивільного кодексу України. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. В даному випадку повинна бути застосована двостороння реституція, яка полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину. Таким чином, ВАТ КБ «НАДРА»повинне повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Редрейтранс-ЛТД»всі сплачені даним товариством Банку на виконання Кредитної угоди № ПФ 01/07-03 від 15 серпня 2007р. кошти. В свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю «Редрейтранс-ЛТД»повинно сплатити на користь Банку отриманий у відповідності до даної Кредитної угоди кредит. Позивачем 25.11.2010 заявлене клопотання про зарахування зустрічних однорідних вимог. У відповідності до Кредитної угоди № ПФ 01/07-03 від 15 серпня 2007 р. Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «НАДРА» надало Товариству з обмеженою відповідальністю «Редрейтранс-ЛТД»грошові кошти у сумі 502 597,00 (п’ятсот дві тисячі п’ятсот дев’яносто сім євро 00 євроцентів) євро. В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Редрейтранс-ЛТД»на виконання даної Кредитної Угоди сплатило на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «НАДРА»грошові кошти у сумі 61840,29 (шістдесят одна тисяча вісімсот сорок євро 29 євроцентів) євро. У суду є всі підстави застосувати правові наслідки недійсності правочину, що оскаржується, саме у тому розмірі грошових коштів, а також у тій самій валюті, що були надані на виконання цього правочину. В даному випадку йдеться про виконання одночасно двох зобов’язань: ВАТ КБ «Надра»повинно сплатити певну суму грошових коштів на користь ТОВ «Редрейтранс-ЛТД», а ТОВ «Редрейтранс-ЛТД», в свою чергу, повинно сплатити певну суму грошових коштів на користь ВАТ КБ «Надра». Стаття 601 Цивільного кодексу України передбачає спосіб припинення одночасно двох зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог: «1.Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. 2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін». Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами. Частина 2 вищенаведеної статті Цивільного кодексу України зазначає, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу України щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України). Подібної думки дотримується і Вищий господарський суд України, який зазначає, що "за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін. " (постанова Вищого господарського суду України від 22.07.2004 N 15-03/186). Таким чином позов підлягає задоволенню, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Редрейтранс-ЛТД" на користь Банку слід стягнути 440756,71 євро. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу Україні суд вважає за необхідне судові витрати покласти на сторони порівну, оскільки спірний договір підписаний обома сторонами. У судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: 1.Позов задовольнити повністю. 2.Визнати недійсною Кредитну угоду № ПФ 01/07-03 від 15.08.2007, укладену між Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «НАДРА»і Товариством з обмеженою відповідальністю «Редрейтранс–ЛТД». 3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Редрейтранс-ЛТД", Луганська область, м. Красний Луч, вул. Антрацитівське шосе, 36, ідентифікаційний код 24194606, на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку "НАДРА", м. Київ, вул. Артема, 15, ідентифікаційний код 20025456, в особі філії Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку "НАДРА" Луганського регіонального управління, м. Луганськ, вул. К. Маркса, 7, ідентифікаційний код 20165528 грошові кошти у розмірі 440756,71 євро, наказ видати відповідачу після набрання рішенням законної сили. 4.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку "НАДРА", м. Київ, вул. Артема, 15, ідентифікаційний код 20025456, в особі філії Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку "НАДРА" Луганського регіонального управління, м. Луганськ, вул. К. Маркса, 7, ідентифікаційний код 20165528, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Редрейтранс-ЛТД", Луганська область, м. Красний Луч, вул. Антрацитівське шосе, 36, ідентифікаційний код 24194606 державне мито у розмірі 42 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. 00 коп., наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили. 5.Судові витрати, а саме, державне мито у розмірі 42 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. 00 коп., покладаються на позивача. 6.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 7.Рішення підписано - 06.12.2010. Суддя В.Д. Воронько http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12673089
  9. Справа № 2 – 327 / 2010 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2010 року Чемеровецький районний суд Хмельницької області В складі: головуючого-судді - Назарчука Р.В. при секретарі - Ніколаєвій Л.М. представників - Кисіль Ю.В., ОСОБА_2, ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Чемерівці цивільну справу за позовами Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_5, третя особа без заявлення самостійних вимог – приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков І.В. про визнання недійсними кредитних договорів та договорів застави, зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа без заявлення самостійних вимог – приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков І.В. про захист прав споживача,- в с т а н о в и в : Позивач ПАТ "Універсал Банк" 21.05.2010р. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за укладеним ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитним договором №CL21427 від 29.02.2008р. в сумі 324112,21грн. ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 25.02.2010р. звернувся до суду з позовом до ПАТ "Універсал Банк" про визнання недійсним укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору № CL21427 від 29.02.2008р. Ухвалою Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 09.06.2010р. позов ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до ПАТ "Універсал Банк" про визнання кредитного договору недійсним об’єднано в одне провадження. 25.06.2010р. ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з уточненим позовом до ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про визнання недійсними укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 договору застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 договору застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008р., зобов’язання ПАТ "Універсал Банк" прийняти від ОСОБА_4 118504,57грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1975,08грн. До початку розгляду справи по суті 04.08.2010р. ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ПАТ "Універсал Банк", третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про захист прав споживача шляхом задоволення позову ОСОБА_4, відмови в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк", зобов’язання ПАТ "Універсал Банк" повернути ОСОБА_5 все одержане на виконання укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008р. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1/60 суми, яка підлягає поверненню. В судовому засіданні 06.10.2010р. представник ОСОБА_5 ОСОБА_3 зменшив розмір позовних вимог зустрічного позову і просить суд визнати недійсними кредитні договори №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL52689 від 20.06.2008р., договори застави №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р., зобов’язати ПАТ "Універсал Банк" прийняти від ОСОБА_5 24379,53грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 406,33грн. Третя особа приватний нотаріус Новченков І.В. в судове засідання не з'явився, однак до початку розгляду справи по суті подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги не визнає, оскільки договори застави посвідчено правомірно. Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. у судовому засіданні підтримав вимоги викладені у позовній заяві ПАТ "Універсал Банк", наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, проти позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 і зустрічного позову ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 заперечив та пояснив, що зустрічний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 не підлягає прийняттю до спільного розгляду з первісним позовом, оскільки поданий в порушення ч.1 ст. 123 ЦПК України після початку судового розгляду справи, в силу ст.ст. 73, 202-214, 371, 509-545, 626-637, 1046-1057 ЦК України, ст.ст. 65, 73 СК України, ч.8 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" допускається укладання кредитних договорів одним з подружжя без згоди іншого з подружжя, зобов’язання по таким договорам не створюють жодних правових наслідків для того з подружжя з ким кредитний договір не укладався оскільки валютні цінності одержанні за ними є особистою приватною власністю того з подружжя хто підписував кредитний договір, кредитні договори укладені ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 містять усі істотні умови передбаченні ст.ст. 207, 628, 638 ЦК України, ч.4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в силу ст.ст. 6, 13, 625, 627, 629, 1046, 1054 ЦК України ВАТ "Універсал Банк" не мав жодних переваг перед споживачами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за підписаними з ними кредитними договорами, положення ст.ст. 1, 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" не мають жодного відношення до підстав недійсності кредитних договорів, згідно положень п."г" ч.4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ч.2 ст. 192, ч.3 ст. 533, ст. 1049 ЦК України, ст. 2, п.3 ч.1, п.1 ч.2 ст. 47, ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пп. 2.1, 2.3, 5.3 "Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" затвердженого Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001р., п.1.5 "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.2004р., п.3 "Інструкції про касові операції в банках України" затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р., пп. 7, 13 "Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" затвердженої Постановою Правління НБУ №492 від 12.07.2003р. ВАТ "Універсал банк" правомірно укладав кредитні договори з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в іноземній валюті та видавав у ній кредити, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 повертати кредити зобов’язані у тій смій валюті, іноземна валюта є законним засобом платежу на території України. Представник ОСОБА_4 ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав вимоги викладені у своїй позовній заяві в інтересах ОСОБА_4, наполягає на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 визнав з підстав зазначених у ньому, проти позову ПАТ "Універсал Банк" заперечив та пояснив, що виходячи з ч.1 ст.215 ЦК України кредитні договори укладені ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є недійсними, оскільки їх зміст суперечить Конституції України, Цивільному, Господарському та Сімейному кодексам України, Законам України "Про захист прав споживачів", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", особи, які вчиняли правочини від імені ВАТ не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, просить суд застосувати вимоги ч.1 ст. 216 ЦК України з наданням розстрочки виконання на 60 місяців. Представник ОСОБА_5 ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав вимоги викладені у своїй зустрічній позовній заяві в інтересах ОСОБА_5, наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 визнав з підстав зазначених у ньому, проти позову ПАТ "Універсал Банк" заперечив, надав пояснення аналогічні поясненням ОСОБА_2, а також зазначив, що в даний час жодних договірних відносин ОСОБА_5 і ОСОБА_4 не мають з ПАТ "Універсал банк", оскільки юридична особа ВАТ "Універсал Банк" припинилася і не відбулося її заміни на ПАТ "Універсал Банк" в договірних відносинах з ОСОБА_5, ОСОБА_4 Заслухавши пояснення представників ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку що в задоволені позову ПАТ "Універсал Банк" слід відмовити, позов ОСОБА_4 і позов ОСОБА_5 підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Судом встановлено, що ВАТ "Універсал Банк" було резидентом України, з 20.01.1994р. по 06.07.2009р. (20.01.1994-08.10.1997рр. АБ "Оазис" (м. Тернопіль), 09.10.1997-29.04.2001рр. АБ "Євроцентр" (м. Львів), 30.04.2001-26.08.2007рр. ВАТ "Банк Універсальний" (м. Львів), 27.08.2007-06.03.2008рр. ВАТ "Універсал Банк" (м. Львів), 07.03.2008-06.07.2009рр. ВАТ "Універсал Банк" (м. Київ). З 08.07.2009р. розпочало свою діяльність ПАТ "Універсал Банк" (м. Київ). ПАТ "Універсал Банк" є резидентом України. Також це доведено: свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №479981 від 08.07.2009р., Статутом ПАТ "Універсал Банк" (нова редакція) від 07.07.2009р., Статутом ВАТ "Універсал Банк" (нова редакція) від 21.11.2008р., Змінами до Статуту ВАТ "Універсал Банк" від 07.03.2008р., Змінами до Статуту ВАТ "Банк Універсальний" від 09.11.2007р. ОСОБА_4, ОСОБА_5 є резидентами України, що стверджується довідкою про присвоєння ідентифікаційного коду НОМЕР_1 від 20.10.2000р. і карткою фізичної особи – платника податків НОМЕР_2 від 24.02.2003р. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є подружжя – чоловіком і дружиною, щостверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 від 02.12.1979р., паспортом серії НОМЕР_4 від 18.12.1999р., паспортом серії НОМЕР_5 від 27.11.1996р. 29.02.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 укладено у письмовій формі кредитний договір №CL21427 про надання ОСОБА_4 кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 37413,59 доларів США на придбання автомобіля TOYOTA Camry за договором купівлі-продажу автомобіля №GM-1-05.02.2008 від 05.02.2008р., укладеного з ТОВ "Грант Мотор", погашення заборгованості ОСОБА_4 перед страховою компанією по сплаті страхової премії за Комплексним договором добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО), водія та пасажирів від нещасних випадків (НВ) №06/02-029295 від 29.02.2008р. укладеного між ОСОБА_4 і ЗАТ УСК "Княжа", погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ВАТ "Універсал Банк" щодо сплати винагороди за ініціювання кредиту за цим договором, повернення ОСОБА_4 ВАТ "Універсал Банк" на протязі 96 місяців цього кредиту та процентів в розмірі 12,75% річних на день укладання і 38,25% річних в разі прострочення платежу. 29.02.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 укладено договір застави транспортного засобу №CL21427 посвідчений приватним нотаріусом Новчинковим І.В. про заставу ОСОБА_4 транспортного засобу належного на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 виданого 26.2008р. 2-м МРВ ДАІ м. Городок УМВС України в Хмельницькій області вартістю 198300 грн. з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором №CL21427. За наполяганням ВАТ "Універсал Банк" дружина ОСОБА_4 ОСОБА_5 надала письмову згоду на цю заставу їх спільної сумісної власності подружжя. Також це доведено цими договором, заявою ОСОБА_5 від 29.02.2008р. 20.06.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 укладено у письмовій формі кредитний договір №CL52689 про надання ОСОБА_5 кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 13188,52 доларів США на придбання автомобіля CHEVROLET AVEO SF69Y за договором купівлі-продажу автомобіля №18356 від 17.06.2008р., укладеного з ТзОВ "УКРАВТОЗАЗСЕРВІС", погашення заборгованості ОСОБА_5 перед страховою компанією по сплаті страхової премії за Договором добровільного страхування транспортного засобу №06/02-032235 від 21.06.2008р. укладеного між ОСОБА_5 і ЗАТ УСК "Княжа", погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ВАТ "Універсал Банк" щодо сплати винагороди за ініціювання кредиту за цим договором, повернення ОСОБА_5 ВАТ "Універсал Банк" на протязі 96 місяців цього кредиту та процентів в розмірі 15% річних на день укладання і 45% річних в разі прострочення платежу. Також це доведено цим договором. 20.06.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 укладено договір застави транспортного засобу №CL25689 посвідчений приватним нотаріусом Новчинковим І.В. про заставу ОСОБА_5 транспортного засобу належного на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 виданого 18.06.2008р. 2-м МРВ ДАІ м. Городок УМВС України в Хмельницькій області вартістю 65000грн. з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором № CL52689. За наполяганням ВАТ "Універсал Банк" чоловік ОСОБА_5 ОСОБА_4 надав письмову згоду на цю заставу їх спільної сумісної власності подружжя. Також це доведено цими договором, заявою ОСОБА_4 від 18.07.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ПАТ "Універсал Банк" письмово не повідомляли ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про зміну кредитора по кредитних договорах №№CL21427 і CL52689. ОСОБА_5 не давала згоди (усної чи письмової) на укладання кредитного договору №CL21427. ОСОБА_4 не надавав згоди (усної чи письмової) на укладання кредитного договору №CL52689. У ОСОБА_4 і ОСОБА_5 крім їх заробітних плат інших джерел доходів немає. Укладаючи кредитний договір №CL21427 ВАТ "Універсал Банк" знав, що сім’я ОСОБА_5 має борг перед ЗАТ КБ "Надра" в розмірі 148000грн., також укладаючи кредитний договір №CL52689 ВАТ "Універсал Банк" знав, що сім’я ОСОБА_5 має борги перед ЗАТ КБ "Надра" в розмірі 148000грн. і перед ВАТ "Універсал Банк" в розмірі 37413,59 доларів США. Кошти надані ВАТ "Універсал Банк" сім’ї ОСОБА_5 на виконання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 є споживчими кредитами. Також це доведено цими договорами, анкетою-заявою на отримання кредиту від 06.02.2008р., про що в судовому засіданні не заперечував представник ПАТ «Універсал Банк» Кисіль Ю.В. Перед укладання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" не повідомляв (усно чи письмово) ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно про наявні форми кредитування які банк проводить з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, що визнав в судовому засіданні представник ПАТ «Універсал Банк» Кисіль Ю.В. ВАТ "Універсал Банк" вказав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 страхову компанію, в якій вони зобов’язані застрахувати предмети застави та визначив як обов’язкову умову договорів страхування предметів застави, щоб вигодонабувачем був лише ВАТ "Універсал Банк". ВАТ "Універсал Банк", ОСОБА_4, ОСОБА_5 на момент укладання оспорюваних кредитних договорів не мали індивідуальних ліцензій на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі і на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно ч.5 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. пояснив, що ВАТ "Універсал Банк" перед наданням кредитів крім анкет-заяв на отримання кредитів інших відомостей про кредитоспроможність ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від них не вимагав. Надати пояснення за рахунок яких доходів чи майна ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ВАТ "Універсал Банк" розраховував одержати надані їм позики та процентів від суми позик представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. не зміг. Пояснення представника ПАТ "Універсал Банк" Кисіля Ю.В. про те, що такої заяви достатньо для з’ясування кредитоспроможності ОСОБА_4 і ОСОБА_5 суд оцінює критично і вважає, що ВАТ "Універсал Банк" надаючи кредити за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689 не додержався основних принципів кредитування – не перевірив кредитоспроможність позичальників. Згідно ч.3 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг. Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. пояснив, що зміст, умови кредитних договорів підписаних ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є типовим. Як видно з пп. 3.1.2 і 7.2.6 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно на всю суму отриманих кредитів в іноземній валюті здійснити купівлю у ВАТ "Універсал Банк" гривні та зарахувати їх в повному обсязі на свої поточні рахунки відповідно відкриті у ВАТ "Універсал Банк". Як видно з п. 3.3 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно застрахувати за їх відповідно рахунок належні їм автомобілі на користь ВАТ "Універсал Банк" в акредитованій ВАТ "Універсал Банк" страховій компанії, при настанні дати закінчення цих договорів страхування здійснювати подальше щорічне страхування (повне КАСКО) в акредитованій ВАТ "Універсал Банк" страховій компанії на користь ВАТ "Універсал Банк". Згідно п. 4.1 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно сплатити йому винагороду за ініціювання ним надання кредитів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно розміром 561,2 доларів США (рядок 2 додатку 1 до кредитного договору №CL21427) і 395,66 доларів США (рядок 2 додатку 1 до кредитного договору №CL52689). Суд вважає, що ВАТ "Універсал Банк" як умову надання кредитів вимагав від ОСОБА_4 і ОСОБА_5 придбати в нього товар (гривні), послуги (пропозиція надати кредит) і пов’язаної з ВАТ "Універсал банк" особи (страхової компанії) послугу (страхування). Згідно п.1 ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладання договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2) в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; 3) и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування,може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" 1. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. 2. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. ВАТ "Універсал Банк" підпункти 2в, 2д, 2и, 2і п.1 ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не виконав при наданні кредитів за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689. З урахуванням цього і п.4.1 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 суд погоджується з доводами представників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про те, що кредитні договори №№CL21427 і CL52689 на умовах зазначених в них були нав’язані ВАТ "Універсал Банк" ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно і останні не могли здійснити свідомий вибір і вважає, що ВАТ "Універсал Банк" займався нечесною підприємницькою практикою ввівши споживачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в оману. Згідно п.1 ч.6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Згідно ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи з цієї норми закону гроші одержані ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689 від ВАТ "Універсал Банк" є спільною сумісною власністю подружжя. Суд відхиляє твердження представника ПАТ "Універсал Банк" про те, що ці гроші є особистою приватною власністю кожного з подружжя ОСОБА_5, як необґрунтовані, такі, що спростовуються його-ж доводами про те, що надані ОСОБА_5 кредити повинні повертатися за рахунок заробітної плати кожного з них, яка є їх спільною сумісною власністю подружжя, спростовуються позицією ВАТ "Універсал Банк" при укладанні договорів застави транспортних засобів №№ CL21427 і CL25689, нотаріально засвідченими заявами кожного з подружжя ОСОБА_5 про згоду на надання в заставу спільної сумісної власності подружжя (автомобілів) і суперечать ст.ст. 57, 60, 61 СК України. Згідно ст. 65 СК України 1. Дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. 2. При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Згідно до ч.1 ст.31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Суд вважає, що грошові кошти в сумі 37413,59 доларів США і 13188,52 доларів США виходять за межі дрібних побутових, є цінним майном та відповідно ч. 4 ст. 65 СК України їх отримання кожним із подружжя створює обов’язки для другого із подружжя. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 при укладанні кредитного договору №CL21427, ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 при укладанні кредитного договору №CL52689 не виконали ч.3 ст. 65 СК України, оскільки не одержали письмової згоди на укладання цих договорів від другого з подружжя. Згідно ч.1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Згідно ч.3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Згідно ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Згідно ст. 192 ЦК України 1. Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ч.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Згідно ст. 524 ЦК України 1. Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. 2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ст. 533 ЦК України 1. Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. 2. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. 3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надавати фінансові кредити за рахунок залучених кошів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Згідно ст. 14 ГК України ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов’язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Аналогічні положення містяться в ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Згідно ч.2 ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності в галузі телебачення і радіомовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій, будівництві здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно ст. 19 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Згідно чч.1, 2, пп. в, г ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" 1. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. 2. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. 4. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Оскільки на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, суд вважає, що отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 при укладанні кредитного договору №CL21427, ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 при укладанні кредитного договору №CL52689 проігнорували ці норми Основного та інших законів. Наданий ПАТ "Універсал Банк" до матеріалів справи дозвіл №92-1 від 07.12.2007р. Національного банку України (додаток), як доказ наявності у ВАТ "Універсал Банк" права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до п.5.3 Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Посилання ПАТ "Універсал Банк" на п.1.5 "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.2004р., як на підставу законності укладання кредитних договорів в іноземній валюті з резидентами і здійснення оплати в ній на території України, суд відхиляє виходячи з припису ч.5 ст. 8 ЦПК України, як такий, що не відповідає ч.3 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ч.2 ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Оскільки "Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" затверджена Постановою Правління НБУ №492 від 12.07.2003р. регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, проте не регулює порядок та умови здійснення валютних операцій суд не вважає її належним доказом. Суд вважає за необхідне вказати про те, що оспорювання в ході судового слідства представником ПАТ "Універсал банк" Кисільом Ю.В. розміру суми, яка підлягає поверненню сторонам після визнання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 недійсними свідчить про фактичне визнання ПАТ "Універсал Банк" недійсності цих кредитних договорів. Таким чином при вчиненні правочинів: укладанні 29.02.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 і 20.06.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 не додержано сторонами вимог встановлених чч. 1-3 ст.203 ЦК України і ці правочини керуючись ч.3 ст. 215 ЦК України слід визнати недійсними, а в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" відмовити, як такому, що ґрунтується на недійсному правочину. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 останні є такими з моменту їх вчинення. Позови в частині визнання недійсними договорів застави транспортних засобів №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Параграфом 6 глави 49 ЦК України не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави, як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 від 29.02.2008р. і 20.06.2008р. відповідно, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені договори застави транспортних засобів №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. Згідно ч.1 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Аналогічну норму містять ч. 1 ст. 104 ЦК України, ч.1 ст. 59 ГК України, ч.1 ст. 79 Закону України "Про акціонерні товариства", ч.2 ст. 26 Закон України "Про банки і банківську діяльність". Згідно ст. 108 ЦК України 1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. 2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Аналогічну норм містять ч.3 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства", ч.1 ст. 87 Закону України "Про акціонерні товариства" і ч.5 ст. 59 ГК України. Згідно п.2 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Згідно ч.2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням. Згідно ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні. Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги. Як видно з свідоцтва про державну реєстрацію ПАТ "Універсал Банк" серії А01 №479981, п.1.1 Статуту ПАТ "Універсал Банк" 08.07.2009р. воно було перетворено з ВАТ "Універсал Банк" і до нього перейшли усі права та обов’язки ВАТ "Універсал Банк". Судом з’ясовано, що на момент закінчення судового слідства ПАТ "Універсал Банк" письмово не повідомило ОСОБА_4, ОСОБА_5 про заміну сторони в кредитних договорах №№CL21427 і CL52689 від 29.02.2008р. і 20.06.2008р. відповідно, не надав їм доказів того що до нього перейшли права у зобов’язаннях і договірні відносини виявилися не врегульованими, а тому суд не може до врегулювання сторонами питань заміни сторони (ВАТ "Універсал Банк" на ПАТ "Універсал Банк") виконати приписи ч.2 ст. 216 ЦК України. За таких обставин в задоволені позовних вимог представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008р., представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору CL52689 від 20.06.2008р. слід відмовити. Керуючись ст.ст. 192, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 19, 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 65 СК України, ст.ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України суд,- В И Р І Ш И В : В задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за укладеним Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 кредитним договором №CL21427 від 29.02.2008 року в сумі – 324 112 грн. 21 коп. - відмовити. Позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про визнання недійсними укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 договору застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 договору застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008 року, зобов’язання Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» прийняти від ОСОБА_4 – 118 504 грн. 57 коп. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1975 грн. 08 коп. - задовольнити частково. Зустрічний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про захист прав споживача шляхом задоволення позову ОСОБА_4, відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», зобов’язання Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» повернути ОСОБА_5 все одержане на виконання укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008 року з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1/60 суми, яка підлягає поверненню - задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір №CL21427 від 29.02.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4. Визнати недійсним кредитний договір №CL52689 від 20.06.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5. Визнати недійсним договір застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4. Визнати недійсним договір застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5. В решті позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: Р.В. Назарчук ПАТ «Універсал Банк» м. Хмельницький вул.. Гагаріна, 5/1 КОПІЯ: ОСОБА_2 жит. АДРЕСА_2 Хмельницької області КОПІЯ: ОСОБА_3 жит. АДРЕСА_1 Хмельницької області КОПІЯ: ОСОБА_4 ОСОБА_5 жит. АДРЕСА_3 Хмельницької області КОПІЯ: Новченкову І.В. м. Хмельницький вул.. Зарічанська, 26 Чемеровецький районний суд Хмельницької області надсилає копію рішення від 30.11.2010 року для відома. ДОДАТОК: копія рішення на 5 арк. Заступник голови Чемеровецького районного суду Р.В. Назарчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12827116
  10. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 53/314 18.11.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" про визнання недійсними договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. Суддя Грєхова О. А. Представники сторін: від позивача: Синявська О.В.- представник по довіреності від 30.09.2009р. від відповідача-1: Лиштва Ю.В.- представник по довіреності від 07.04.2010р. від відповідача-2: не з’явились СуТЬ СПОРУ: Заявлено позов про визнання недійсними договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 не було надано індивідуальної ліцензії на право надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; момент виникнення права позичальника на отримання кредиту (траншу) не виник, оскільки предмет застави розташований на земельній ділянці є комунальною власністю. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2010р. порушено провадження по справі № 53/314, розгляд справи призначено на 25.10.2010р. та відмовлено позивачу у задоволенні заяви про вжиття заходів щодо забезпечення позову. В судовому засіданні 25.10.2010р. представник відповідача 1 надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті резидентами не потребує одержання індивідуальної ліцензії, натомість відповідач 1 отримав банківську ліцензію на право здійснення банківських операцій, серед переліку якої передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями; відповідач 1 також зазначає про схвалення кредитних договорів; щодо іпотечних договорів, то їх підписав директор, який діє від імені підприємства та набуває відповідних повноважень у відповідності до чинного законодавства України та статутних документів підприємства. У зв’язку з нез’явленням в судове засідання 25.10.2010р. представника відповідача 2 розгляд справи було відкладено на 15.11.2010р. В судове засідання 15.11.2010р. представник позивача з’явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та вважає їх такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача 1 в судове засідання 15.11.2010р. з’явився та заперечив на позов. Представник відповідача 2 в судове засідання 15.11.2010р. не з’явився, проте через відділ Діловодства Господарського суду міста Києва подав пояснення на позовну заяву, в якому зазначив, що при винесенні рішення по справі повністю покладається на розсуд суду та просить розглянути справу без участі представника відповідача 2. На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи. У судовому засіданні 15.11.2010р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, Господарський суд міста Києва В С Т А Н О В И В: Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 04.02.2008р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір про надання кредитної лінії № СR 08-014/300 відповідно до умов якого Банк (відповідач 1) надає позичальнику (відповідач 2) кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов’язання, встановлені в цьому Договорі (п. 1.1 Договору № СR 08-014/300). Відповідно до п. 1.3 Договору № СR 08-014/300 одним з моментів виникнення права позичальника на отримання кредиту є укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 86, з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань та укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79 з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань. 04.02.2008р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір про надання кредитної лінії № СR 08-015/300 відповідно до умов якого Банк (відповідач 1) надає позичальнику (відповідач 2) кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов’язання, встановлені в цьому Договорі (п. 1.1 Договору № СR 08-015/300). Відповідно до п. 1.3 Договору № СR 08-015/300 одним з моментів виникнення права позичальника на отримання кредиту є укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 86, з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань та укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79 з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань. 13.02.2008р. між відповідачем 1 та позивачем було укладено Іпотечний Договір № РL 08-19/300 на забезпечення Договору № СR 08-015/300 про надання кредитної лінії та Договору № СR 08-014/300 про надання кредитної лінії, який був посвідчений нотаріально. Відповідно до п. 1.1 іпотечного Договору № РL 08-19/300 для забезпечення повного, належного та своєчасного виконання боржником (відповідача 2) боргових зобов’язань, в тому числі перерахованих у статті 2 цього Договору, Іпотекодавець (позивач) цим надає у іпотеку Предмет іпотеки. Предметом іпотеки по Іпотечному Договору № РL 08-19/300 є комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, будинок 86. 17.04.2008р. між відповідачем 1 та позивачем було укладено Іпотечний Договір № РL 08-20/300 на забезпечення Договору № СR 08-015/300 про надання кредитної лінії та Договору № СR 08-014/300 про надання кредитної лінії, який був посвідчений нотаріально. Відповідно до п. 1.1 іпотечного Договору № РL 08-20/300 для забезпечення повного, належного та своєчасного виконання боржником (відповідача 2) боргових зобов’язань, в тому числі перерахованих у статті 2 цього Договору, Іпотекодавець (позивач) цим надає у іпотеку Предмет іпотеки. Предметом іпотеки по Іпотечному Договору № РL 08-19/300 є комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79. Згідно зі ст. 202, ст. 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України. Відповідно до ст.ст. 1055, 1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України (далі –ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить , що має бути досягнуто згоди щодо певної умови. Відповідно до п. 1.3.6 Договору про надання кредитної лінії № СR 08-014/300 від 04.02.2008р. моментом виникнення права позичальника на отримання кредиту, а саме право позичальника на отримання кредиту (траншу) виникає з моменту настання наступних обставин, що предметом застави є нерухомість, що розташована на земельній ділянці, що належить третій особі (не застоводавцю), та не є державною або комунальною власністю –отримання банком від такої третьої особи письмової згоди з заставою такої нерухомості, а також письмового зобов’язання у випадку переходу права власності на таку нерухомість до нового власника оформити право користування такою земельною ділянкою з таким новим власником на умовах, прийнятих для банка. Відповідно до п. 1.3.6 Договору про надання кредитної лінії № СR 08-015/300 від 04.02.2008р. моментом виникнення права позичальника на отримання кредиту, а саме право позичальника на отримання кредиту (траншу) виникає з моменту настання наступних обставин, що предметом застави є нерухомість, що розташована на земельній ділянці, що належить третій особі (не застоводавцю), та не є державною або комунальною власністю –отримання банком від такої третьої особи письмової згоди з заставою такої нерухомості, а також письмового зобов’язання у випадку переходу права власності на таку нерухомість до нового власника оформити право користування такою земельною ділянкою з таким новим власником на умовах, прийнятих для банка. З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що сторони у справі погодили обов’язкову умову для видачі кредиту у відповідності до статті 638 ЦК України. Позивач, як власник майна за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79, що являється предметом спірних іпотечних Договорів зазначив, що вказана власність знаходиться на земельних ділянках, які є комунальною власністю, що підтверджується Договором земельної ділянки за адресою у м. Дніпропетровську по вул. Молодогвардійскій, 79. Таким чином, враховуючи, що обов’язкова умова (погоджена сторонами) для настання виникнення права позичальника на отримання кредиту не була виконана, то суду приходить до висновку, що при укладанні спірних кредитних Договорів є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. З огляду на вищенаведене, суд задовольняє вимоги позивач про визнання недійсними Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". Щодо позовної вимоги про визнання недійсними Іпотечних Договорів № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. необхідно зазначити наступне. Статтею 575 Цивільного кодексу України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки. Згідно статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Як раніше було встановлено Іпотечні Договори № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. були укладені на виконання Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". Таким чином, встановлена недійсність Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" тягне за собою недійсність похідних Іпотечного Договору № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" та Іпотечного Договору укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Враховуючи, що позивачем заперечується дійсність спірних договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р., судом визнається, що підстава щодо недодержання обов’язкової вимоги встановленої сторонами на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог свідчать про їх недійсність, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню. Щодо інших підстав визнання спірних договорів недійсними суд не приймає їх до уваги за недоведеністю. В зв’язку з задоволенням позову, відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача. Враховуючи те, що позивач, при поданні позовної заяви не доплатив державне мито за кожну позовну вимогу окремо, то сума недоплаченого державного мита в розмірі 255 грн. стягується з відповідачів в доход Державного бюджету України. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати недійсним Договір про надання кредиту № СR 08-014/300 від 04.02.2008р. укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". 3. Визнати недійсним Договір про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.2008 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". 4. Визнати недійсним Іпотечний Договір № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр". 5. Визнати недійсним Іпотечний Договір № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив –центр».6. 6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" (49055, м. Дніпропетровськ, тупик Запорізький, 5, кімната 5) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" (49000, м. Дніпропетровськ, тупик Запоріжський, 5, кімната 3, код ЄДРПОУ 31614281 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" (49055, м. Дніпропетровськ, тупик Запорізький, 5, кімната 5) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 8. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход державного бюджету України 112 (сто дванадцять) грн. 50 коп. державного мита. 9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" (49000, м. Дніпропетровськ, тупик Запоріжський, 5, кімната 3, код ЄДРПОУ 31614281 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход державного бюджету України 112 (сто дванадцять) грн. 50 коп. державного мита. Суддя Грєхова О.А. Повне рішення складено 22.11.2010р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12385507
  11. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 РІШЕННЯ іменем України 11.11.10 р. Справа № 1/191пд за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Мекрос” м. Донецьк до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” м. Київ в особі Донецької обласної Дирекції про визнання недійсним договору з додатковими угодами до нього Суддя З.П. Азарова В засіданні брали участь: Представники Від позивача: Ломоносова Н.П. – представник Від відповідача: Гаврюшенко С.А. – представник СУТЬ СПОРУ: В судовому засіданнях 26.10.2010р., 02.11.2010р., 09.11.2010р. оголошувались перерви Товариство з обмеженою відповідальністю “Мекрос” звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” м. Київ в особі Донецької обласної дирекції про визнання недійсним кредитного договору № 010/05/00172 від 14.04.2008р.з додатковими угодами №№ 010/05/00172/1 від 10.10.2008р., 010/05/00172 від 26.01.2009р. В обґрунтування позову позивач посилається на підписання договору неуповноваженою особою та надання кредиту в іноземній валюті, що протиречить умовам кредитного договору та чинного законодавствва, а саме: ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 41, 59 Закону Украъни «Про господарські товариства”, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. В якості доказів надані копії: Генеральної кредитної угоди № 010/08-3/0299 від 27.04.2006р. з додатковою угодою № 010/08-3/0299/3 від 08.04.2009р., кредитного договору № 010/05/00172 від 14.04.2008р. з додатковими угодами №№ 010/05/00172/1 від 10.10.2008р., 010/05/00172/2 від 26.01.2009р., графіку погашення заборгованості. 25.10.2010р. на адресу суду від позивача надійшли доповнення до позовних вимог, в якому він пояснив, що відповідно до пункту 5.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Мекрос”, зареєстрованого виконавчим комітетом Ворошиловської районної ради міста Донецька 02.04.2003р. згідно рішення № 100/6 реєстраційний номер запису Р04053186Ю0125634, учасниками товариства: є Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрросінвест”, якому належало 70% в статутному капіталі ТОВ “Мекрос”, директором якого є Севастьянова І.Б.; громадянин України Мега А.М., якому належало 30% в статутному капіталі товариства. Копія протоколу загальних зборів учасників ТОВ “Мекрос” від 17.03.2008р., в якому приймалося рішення про отримання кредиту позивачем та надання згоди на укладення кредитного договору № 010/05/00172 від 14.04.2008р., містить підпис особи, зазначеної як Севастьянова І.Б., однак не містить відбитку печатки ТОВ “Укрросінвет”. В зазначений період загальні збори учасників ТОВ “Мекрос” не скликались, відповідно, жодного документа з даного приводу не складалось. За умовою трудового договору Мега А.М. повинен був попередньо узгоджувати всі питання, пов’язані з отриманням кредитних ресурсів. До спірного кредитного договору були укладені додаткові угоди № 010/05/001172/1 від 10.10.2008р. та № 010/05/001172/2 від 26.01.2009р., рішення на укладення яких загальні збори також не надавали. Таким чином, на момент укладення спірного договору у директора ТОВ “Мекрос” не було необхідного обсягу повноважень для його укладення, оскільки була відсутня згода учасників товариства. Крім того, у відношенні керівника товариства порушена кримінальна справа. В судовому засіданні 26.10.2010р. відповідач надав відзив, в якому позов не визнав, посилаючись на прийняття загальними зборами засновників товариства рішення про отримання кредиту, а директору ТОВ “Мекрос” Мега А.М. було доручено підготувати та підписати усі необхідні для кредитування документи у тому числі кредитний договір, що підтверджується протоколом № 2 від 03.04.2006р. Згідно протоколу від 17.03.2008р. ТОВ “Мекрос” було прийнято рішення про збільшення ліміту діючої ГКУ № 010/08-3/0299 від 27.04.2006р. та доручено директору підготувати та підписати усі необхідні документи, у тому числі кредитний договір та інші необхідні договори та документи. Відповідно до протоколу № 4 від 18.09.2008р. товариством було прийнято рішення клопотати про можливість надання кредитних коштів у національній валюті за діючою кредитною угодою. Крім того, відповідно до пункту 8.11 статуту ТОВ “Мекрос” директор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть прийняти рішення про передачу частини своїх повноважень до компетенції директора товариства. Посилання позивача на те, що єдиним законним засобом платежу на території України є національна валюта – гривня, не може бути покладено за основу визнання частини або усього кредитного договору в іноземній валюті недійсним, оскільки операція з видачі банком кредиту та його повернення не є операцією, яка передбачає реалізацію функції грошових коштів як засобу платежу. В судовому засіданні було оголошено перерву, після якої позивач пояснив, що у відношенні засновника ТОВ “Мекрос” Мега А.М. 25.02.2009р. порушена кримінальна справа № 81-1292 за звинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст.191, ч. 2 ст. 222, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України. При розгляді вказаної кримінальної справи Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при Головному управлінні МВС України в Донецькій області була проведена криміналістична експертиза. У судовому засіданні було оголошено перерву для надання сторонами висновку вказаної експертизи. В наступному судовому засіданні позивач виконав вимоги суду, відповідач ознайомився з наданим висновком і у судовому засіданні 11.11.2010р. відповідач надав додаткові усні пояснення, в яких зазначив, що матеріалами слідчих органів протокол від 17.03.2008р. не досліджувався, але позивач пояснив, що вказаному протоколу надана оцінка в обвинувачувальному висновку. Розглянувши матеріали справи, додатково надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив, що 27.04.2006р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль” в особі Донецької обласної дирекції (правонаступником якого є позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Мекрос” (позичальником) була укладена Генеральна кредитна угода № 010/08-3/0299, відповідно до якої кредитор (банк, позивач) зобов’язався надавати позичальнику (відповідачу) кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах та додаткових угодах до них, укладених в рамках цієї Генеральної угоди і які є її невід’ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими кредитами не повинен перевищувати суму 2 500 000 грн. 00 коп. На виконання умов вказаної угоди сторони 14.04.2008р уклали кредитний договір № 010/05/00172, відповідно до якого кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 990 000,00 доларів США, але не більше суми еквівалентній 5 000 000 грн. 00 коп. на дату укладення цільового договору, а позичальник зобов’язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору, сплатити 13% річних за користування ним та комісії. Укладеною сторонами додатковою угодою № 010/05/00172/1 від 10.10.2008р. до вказаного договору були внесені зміни, згідно з якими кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит у сумі еквівалентній 5 000 000 грн. 00 коп. Вказаною угодою були змінені відсоткові ставки річних за надання коштів у національній валюті – 19% річних, у доларах США – 13% річних. Додатковою угодою № 010/05/00172/2 від 26.01.2009р. сторони знову змінили відсоткові ставки річних за користування коштами у національній валюті – 21% річних, у доларах США - 13% річних. Укладення договору в іноземній валюті відповідає статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, яка передбачає, що кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на вказаних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Пункт 2 статті 524 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, тому пунктом 1.1 оспорюваної договору встановлено, що предметом договору є надання кредиту у сумі, яка не може перевищувати 990 000 доларів США. Таким чином, сторони визначили, що кредит надається в іноземній валюті, яка може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. Кредитний договір за своєю правовою природою є договором позики, згідно з яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) (стаття 1046 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 1054 вказаного кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Стаття 345 Господарського кодексу України передбачає, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції,визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредитний договір № 010/05/00172 від 14.04.2008р. та додаткова угода № 010/05/00172/1 від 10.10.2008р. з боку позичальника (відповідача) були підписані директором Товариства з обмеженою відповідальністю “Мекрос” Мега Андрієм Миколайовичем на підставі статуту товариства. Позивач (позичальник) вважає вказаний договір та укладені до нього додаткові угоди недійсними, оскільки договір підписаний неуповноваженою особою. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). За приписами частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до п.1.1 Статуту ТОВ “Мекрос”, затвердженого загальними зборами акціонерів товариства (протокол №№ 1/2003 від 21.03.2003р., 1 від 29.03.2006р.) та зареєстрованого 02.04.2003р. та 30.03.2006р. Державним реєстратором виконавчого комітету Донецької міської ради, вказане товариство створено учасниками на необмежений строк згідно законодавства України, шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності його засновників (учасників) з метою отримання прибутку. Згідно з пунктом 6.3 статуту в редакції 2003р. у створенні статутного капіталу товариства беруть участь: Мега Андрій Миколайович – 5550 грн. 00 коп., що складає 30% статутного капіталу та Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрросінвест” – 12 950 грн. 00 коп., що складає 70% статутного капіталу. Згідно зі статтею 47 Закону України “Про господарські товариства” виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений Статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і Наглядової ради. Пунктом 8.1 статуту товариства в редакції 2006р., який діяв на момент укладення договору, передбачено, що вищим органом товариства є загальні збори учасників, які складаються із учасників або призначених ними представниками. Відповідно до пункту 8.5 вказаного статуту збори учасників визначаються правомочними, якщо в них беруть участь учасники (представники), що мають у сукупності більш як 60 відсотків голосів. Пунктом 8.10 статуту товариства передбачено, що виконавчим органом товариства є директор, який вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до компетенції зборів учасників, а пунктом 8.13 статуту товариства визначено, що директор діє від імені товариства в межах, встановлених законодавством України та установчими документами Директор товариства згідно вказаного статуту підписав кредитний договір з посиланням на надані йому повноваження загальними зборами товариства. Проте, як встановлено матеріалами справи, у відношенні директора товариства Слідчим управлінням МУМВС у Донецькій області була порушена кримінальна справа, в ході якої було встановлено, що директором для отримання кредиту були надані банку сфальсифіковані протоколи загальних зборів, про що стало відомо товариству в ході розслідування цієї кримінальної справи. Так, до підписання вказаного договору був наданий протокол загальних зборів учасників товариства від 17.03.2008р., згідно з яким було прийнято рішення клопотати перед банком про кредитування до 5 000 000 грн. 00 коп., в рамках якого слід відкрити кредитну лінію та доручити директору товариства підготувати та підписати всі необхідні для кредитування документи, в тому числі кредитний договір. Однак, матеріалами кримінальної справи встановлено, що загальні збори товариства фактично не скликалися. В протоколі відсутні номер та печатка товариства. До того ж, вказаний протокол містить посилання на генеральну угоду, а не на оспорюваний кредитний договір. Отже, з вказаного протоколу неможливо вважати надання повноважень директору на укладення кредитного договору. Протоколом № 4 загальних зборів засновників товариства від 18.09.2008р. було прийнято рішення клопотати про можливість надання кредитних коштів в національній валюті. Протокол був підписаний від імені учасників товариства Мега А.М. та Севастьяновою І.Б. В ході розслідування кримінальної справи 19.04.2010р. була проведена криміналістична експертиза Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при Головному управлінні МВС України в Донецькій області, якою встановлено, що вказаний протокол підписаний не головою правління товариства Севостьяновой І.Б., а іншою особою. Таким чином, вказаний протокол є недійсним і неможливо вважати, що директор був уповноважений укладати кредитний договір від імені товариства. В силу частини 2 статті 203 ЦКУ особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а відповідно до частини 2 статті 207 вказаного кодексу від імені юридичної особи правочин підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами. З огляду на надані докази, суд вважає, що директор товариства діяв без належних повноважень, не на користь товариства, що підтверджується матеріалами кримінальної справи, тому позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору з цієї підстави підлягають задоволенню. В силу статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, тому керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд – В И Р І Ш И В: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Мекрос” задовольнити. Визнати недійсними кредитний договір № 010/05/0017 від 14.04.2008р., укладений Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” м. Київ в особі Донецької обласної Дирекції з Товариством з обмеженою відповідальністю “Мекрос”, та додаткові угоди №№01/05/00172/1 від 10.10.2008р., 010/05/00172/2 від 26.01.1009р. В судовому засіданні 11.11.2010р. оголошена вступна та резолютивна частина рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Суддя Рішення підписано 12.11.2010р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12267945
  12. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ 04.10.10 Справа № 17/89-10. за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП», с. Сад, Сумський район до відповідача: Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» в особі Сумської філії, м. Суми про визнання недійсними договорів та за позовом: Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» в особі Сумської філії, м. Суми до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП», с. Сад, Сумський район про стягнення 1 154 734 грн. 81 коп. Суддя КОВАЛЕНКО О.В. Представники: Від позивача, відповідача за позовом №2: Івченко А.М., довіреність №149 від 22.07.2010 р. Від відповідача, позивача за позовом №2: Холодов Е.М., довіреність №13 від 01.03.2010 р.. У засіданні брали участь: секретар судового засідання Котенко Н.М. СУТЬ СПОРУ: 13.07.2010 р. господарським судом Сумської області було порушено провадження у справі №17/78-10 за позовом ВАТ Банк «БІГ Енергія» 12.07.2010 р. до ТОВ «ЖМ ГРУП» про стягнення 1 154 734 грн. 81 коп., з яких 1 125 168 грн. 49 коп. заборгованості по кредитному договору, 29 566 грн. 52 коп. – 3% річних, нарахованих у зв‘язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами кредитного договору №019 про надання кредиту в формі кредитної лінії від 27.07.2007 р. 05.08.2010 р. було порушено провадження у справі №17/89-10 за позовом ТОВ «ЖМ ГРУП» до ВАТ Банк «БІГ Енергія» про визнання недійсними кредитного договору №019 від 27.07.2007 року з усіма змінами та доповненнями до нього, а також іпотечного договору №019, укладених із ВАТ Банк «БІГ Енергія». В судовому засіданні 16.08.2010 р., враховуючи те, що у справах №17/89-10 та №17/78-10 беруть участь ті ж самі сторони, вказані справи пов‘язані між собою і є однорідними, відповідно до вимог ст. 58 ГПК України судом зазначені справи були об‘єднані до розгляду в одному провадженні з присвоєнням номеру справи - №17/89-10. У письмовому відзиві №06/96 від 16.08.2010 року представник ВАТ Банк «БІГ Енергія» пояснив, що ВАТ Банк «БІГ Енергія», який у встановленому порядку отримав банківську ліцензію та письмовий дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій має достатні юридичні підстави та законне право щодо укладання кредитних договорів в іноземній валюті. Таким чином, за наявності у відповідача банківської ліцензії НБУ і письмового дозволу на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання, надання кредитів (позик) в іноземній валюті та території України з боку відповідача є правомірними, при цьому наявності в уповноваженому банку індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції не потребується. Представник ТОВ «ЖМ ГРУП» подав суду заперечення від 09.09.2010 р. на відзив, де зазначив, що оскільки ініціатором (платником по кредиту) і отримувачем кредиту в іноземній валюті є ТОВ «ЖМ Груп», а не уповноважений банк, то використання іноземної валюти як засобу платежу за цією валютною операцією без індивідуальної ліцензії НБУ не дозволяється. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази по справі, суд встановив: 27 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Банк «БІГ Енергія» і Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП» був укладений кредитний договір №019 про надання кредиту в формі кредитної лінії (далі за текстом - «Договір1»), відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а відповідач зобов‘язувався погасити заборгованість за кредитом, сплатити відсотки за його користування та інші платежі на умовах, передбачених цим договором. Кредит надається в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 200 000, 00 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості 25 липня 2008 року. Сторонами встановлено, що повернення кредиту відповідачем здійснюється шляхом зменшення загального ліміту кредитування у наступні терміни: з 25 квітня 2008 року ліміт встановлюється у розмірі 150 000,00 доларів США; з 25 травня 2008 року ліміт встановлюється у розмірі 100 000,00 доларів США; з 25 червня 2008 року ліміт встановлюється у розмірі 50 000,00 доларів США; 25 липня 2008 року остаточний розрахунок за кредитом. Згідно додаткової угоди №1 від 07.11.2007 р. за згодою сторін ліміт кредитування по договору був встановлений сторонами в усім 250 000,00 доларів США. Зі змісту Додаткової угоди №2 від 25.07.2008 р. за згодою сторін ліміт кредитування по кредитному договору встановлений сторонами в сумі 220 000, 00 доларів США з кінцевим терміном повернення 26 січня 2009 року та сплатою відсотків за його користування у розмірі 18,0% річних, починаючи з 25.07.2008 року. Додатковою угодою №3 від 26.01.2009 року за згодою сторін був встановлений строк повернення кредиту 27.07.2009 року зі сплатою відсотків в розмірі 25,0% річних, починаючи з 26.01.2009 року. 27 липня 2007 року між ВАТ Банк «БІГ Енергія» і ТОВ «ЖМ ГРУП» в забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливає з Договору 1 був укладений іпотечний договір №019 (далі за текстом – «Договір 2»), відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно – адміністративний будинок під літ. Б-ІІ – цегляний, обкл. цеглою, загальною площею 1 023,8 кв.м., гараж під літ. «В» - цегляний, загальною площею 797,5 кв.м., котельня під літ. «Г» - цегляна, загальною площею 38,6 кв.м., павільйон під літ. «Д» - цегляний загальною площею 310,7 кв.м., що розташовані в селищі Сад, Сумського району, Сумської області, по вул. 60 років Жовтня, №1. Пунктом 3.3.5. Договору 1 передбачено, що відповідач зобов‘язаний в терміни, визначені цим Договором, повернути кредит та сплатити відсотки за його користування. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ЖМ Груп» отримало від ВАТ Банк «БІГ Енергія» суму кредиту в розмірі 250 000, 00 доларів США для здійснення ним своєї підприємницької діяльності. Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП» мотивує свої вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору тим, що останній укладений у валюті, відмінній від гривні України, а також тим, що іноземна валюта за спірним договором використовувалась ВАТ Банк «БІГ Енергія» як засіб платежу без відповідної індивідуальної ліцензії, що суперечить вимогам діючого законодавства. Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня. Згідно ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов‘язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов‘язання в іноземній валюті. Зі змісту ч.2 ст. 533 ЦК України вбачається, що якщо у зобов‘язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, що передбачено ч. 2 ст. 192 ЦК України. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Частиною 2 ст. 189 ГК України передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі в гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Статтею 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Відповідно до п. 1 ст. 3 даного Декрету валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Згідно п.п. «а», «в» та «е» підпункту 6.1. та підпункту 6.2. «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», затверджених постановою Національного банку України від 30.05.2007 № 200 (далі за текстом – «Правила»), фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Підпунктом 6.3. пункту 6 Правил встановлено, що фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Зі змісту підпункту 7.1. пункту 7 Правил вбачається, що резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України: а) на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень; б) на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Відповідно до ч. 1. ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 (далі за текстом – «Декрет») Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Частиною 2. ст. 5 цього ж Декрету передбачено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно ч. 3 ст. 5 Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв'язку, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами «в» та «г» п. 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави вимагає отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до п.5. ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Пунктом 1.4. «Положення про порядок видачі національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. №483, передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) є використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Суд не приймає до уваги заперечення Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» з приводу того, що наявність у нього банківської ліцензії НБУ та письмового дозволу на здійснення валютних операцій дозволяє йому здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії НБУ, виходячи з наступного. Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціатором є особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу. Пунктом 1.23 ст. 1 цього ж Закону встановлено, що отримувачем є особа, на рахунок якої нараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. В пункті 1.24 ст. 1 визначено, що переказ коштів – рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Відповідно до п. 1.5. Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Проте, оскільки ініціатором (платником по кредиту) і отримувачем кредиту в іноземній валюті є ТОВ «ЖМ ГРУП», а не уповноважений банк, то використання іноземної валюти як засобу платежу за цією валютною операцією без індивідуальної ліцензії НБУ не дозволяється. Таким чином, судом встановлено, що використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлене законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити діючому законодавству, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. На підставі викладеного вище суд дійшов до висновку про те, що умови кредитного договору №019 від 27.07.2007 року з усіма змінами та доповненнями до нього суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, що згідно зі ст. 215 ЦК України є підставою недійсності такого договору. Крім того, враховуючи те, що іпотечний договір №019 укладений між ВАТ Банк «БІГ Енергія» і ТОВ «ЖМ ГРУП» 27 липня 2007 року в забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору №019, він також підлягає визнанню недійсним. Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов‘язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до ч.5 ст. 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ЖМ ГРУП» в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору №019 перерахувало ВАТ Банк «БІГ Енергія» 108 031,86 доларів США. Крім того, на користь ВАТ Банк «БІГ Енергія» також були перераховані 79 681, 18 доларів США відсотків за користування кредитною лінією. Враховуючи вимоги ч.5 ст. 216 ЦК України з урахуванням сплачених відсотків в розмірі 79 681,18 доларів США, суд вважає не повернутою сумою 62 286,96 доларів США, що еквівалентно 314 549 грн. 15 коп., виходячи з курсу валют, встановленого Національним банком України станом на липень місяць 2007 року. Вказана сума підлягає стягненню з ТОВ «ЖМ Груп» на користь ВАТ Банк «БІГ Енергія». Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх доводів і заперечень, а відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які за законодавством мають підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Проаналізувавши докази, надані сторонами під час розгляду справи, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП» є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, а кредитний договір №019 від 27.07.2007 року з усіма змінами та доповненнями до нього, а також іпотечний договір №019, укладені між ВАТ Банк «БІГ Енергія» і ТОВ «ЖМ ГРУП» підлягають визнанню недійсними. Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по даному позову, пов‘язані з розглядом справи, підлягають стягненню з ВАТ Банк «БІГ Енергія» на користь ТОВ «ЖМ ГРУП». Позовні вимоги ВАТ Банк «БІГ Енергія» визнаються судом такими, що підлягають частковому задоволенню. Відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати, пов‘язані з розглядом даного позову в суді, підлягають стягненню з ТОВ «ЖМ ГРУП» на користь ВАТ Банк «БІГ Енергія» пропорційно задоволеним вимогам. Керуючись ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП» до відповідача: Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» в особі Сумської філії про визнання договорів недійсними задовольнити. 2. Визнати недійсними кредитний договір №019 від 27.07.2007 року з усіма змінами та доповненнями до нього, а також іпотечний договір №019 від 27.07.2007 р., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП» і Відкритим акціонерним товариством Банк «БІГ Енергія». 3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» в особі Сумської філії (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 15, код 20023463) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП» (42343, Сумська область, с. Сад, вул. 60 років Жовтня, 1, код 33525838) 170 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 4. Позов Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» в особі Сумської філії до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП» про стягнення 1 154 734 грн. 81 коп. задовольнити частково. 5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП» (42343, Сумська область, с. Сад, вул. 60 років Жовтня, 1, код 33525838) на користь Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» в особі Сумської філії (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 15, код 20023463) 314 549 грн. 15 коп. заборгованості, 3 145 грн. 49 коп. витрат по сплаті державного мита, 64 грн. 29 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 6. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11814028
  13. Справа № 2-5553/10 Р І Ш Е Н Н Я іменем України (заочне) 29 вересня 2010 року м. Донецьк Будьоннівський районний суд м. Донецька у складі: Головуючий - суддя Сенчишин Ф.М. При секретарі Вілкові М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним укладений між ним та відповідачем Комерційним банком „ПриватБанк” 17.09.2007 року кредитний договір № DN80FJ00000147, за яким він отримав у відповідача в кредит у розмірі 144672 долари США зі сплатою 29,44 % річних, терміном кінцевого погашення до 16 вересня 2037 року, а також укладений на виконання зазначеного договору договір іпотеки від 17 вересня 2007 року. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач не мав відповідної ліцензії на здійснення валютних операцій, тому не мав права надавати кредити у іноземній валюті. Позивач ОСОБА_1, належним чином та завчасно сповіщений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з’явився. Представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 надав суду письмову заяву, згідно якої підтримав заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Просить розглянути справу за відсутності позивача та його представника. Відповідач ПАТ КБ „ПриватБанк”, належним чином та завчасно сповіщений про час та місце розгляду справи, в судове засідання представника не направив. Надав суду факсом письмове клопотання, за яким заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просить справу розглянути за відсутності свого представника. За ухвалою суду розгляд справи проведений в порядку ст. 224 ЦПК України заочно за наявних в справі доказів. До матеріалів справи долучена копія оспорюваного правочину - кредитного договору № DN80FJ00000147 (а.с. 8-13), укладеного 17 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та Комерційним банком „ПриватБанк”, згідно якого згідно якого позивач отримав в банківській установі відповідача кредитні кошти у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 144672 доларів США на придбання нерухомості, сплату одноразової комісії та страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,83 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,32 % від суми виданого кредиту щомісяця. Виконання позивачем своїх зобов’язань за зазначеним договором було забезпечене шляхом укладення сторонами 17 вересня 2007 року договору іпотеки (а.с. 14-18), який посвідчений 17 вересня 2007 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Оруджевою О.В., та зареєстрований в реєстрі за № 2082. Згідно умов договору, позивач передав відповідачу в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Оцінюючи в сукупності досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що посилання позивача на те, що під час укладення зазначених договорів відповідач не мав права надавати кредити в іноземній валюті, підтверджуються наступними фактичними обставинами. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 19 лютого 1993 року, операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України, є влютними операціями. Згідно п. 1 ст. 5 зазначеного Декрету, валютні операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, здійснюються на підставі індивідуальної чи генеральної ліцензії, яка видається Національний банком України. Надання відповідачем позивачеві кредиту у іноземній валюті (долари США) є валютною операцією, яка потребує отримання перед видачею кредиту відповідачем в Національному банку України індивідуальної чи генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Згідно ч. 3 ст. 91 ЦК України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Ухвалою суду від 16 серпня 2010 року (а.с. 39) відповідача було зобов’язано до 15 вересня 2010 року надати суду засвідчену копію генеральної та/або індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, чинної на час укладення кредитного договору. Цією ж ухвалою суду відповідача було попереджено про те, що у разі не надходження до зазначеної дати до суду витребуваних документів, при прийнятті рішення по справі суд буде виходити з того, що такі ліцензії у банку відсутні. Копія ухвали суду була отримана відповідачем завчасно - 27 серпня 2010 року (а.с. 45). До цього часу відповідач вимогу суду не виконав і копію генеральної та/або індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, чинної на час укладення кредитного договору, суду не надав. Виходячи з визначеного ст. 60 ЦПК України обов’язку сторін по доведенню обставин, на які вони посилаються як на підставу для задоволення своїх вимог або заперечень проти них, а також враховуючи, яке значення для кожної із сторін мають не надані відповідачем докази, суд визнає доведеною відсутність таких ліцензій у відповідача на час укладення кредитного договору з позивачем. Отже за сукупності наведених обставин, на час укладення кредитного договору з позивачем відповідач не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності на здійснення валютних операцій. Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. З урахуванням того, що відповідач, на час укладення оспорюваного правочину (кредитного договору) не мав відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення валютних операцій, такий правочин на підставі ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 227 ЦК України підлягає визнанню судом недійсним і позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору підлягають задоволенню в повному обсязі. Згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсність основного зобов’язання (вимоги), спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлене цим Кодексом. Оскільки оспорюваний іпотечний договір був укладений для забезпечення виконання зобов’язань позивача за кредитним договором, який визнаний судом недійсним, це згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України спричиняє недійсність і іпотечного договору. За наведених обставин, позовні вимоги про визнання недійсним іпотечного договору також підлягають задоволенню в повному обсязі. Згідно вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України, кожна із сторін недійсного правочину зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. З відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 37 гривень. Решта понесених позивачем судових витрат розподілу між сторонами не підлягають, оскільки сплачену надмірно. З відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 8,50 гривень. Керуючись ч. 3 ст. 91, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 227, ч. 3 ст. 533, ч. 2 ст. 548 ЦК України, п. 2 ст. 1, п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 19 лютого 1993 року та ст.ст. 10, 11, 60, 212, 224 ЦПК України, суд, В И Р І Ш И В: ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними - задовольнити в повному обсязі. Визнати недійсними укладені 17 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк „ПриватБанк”: - кредитний договір № DN80FJ00000147; - договір іпотеки, посвідчений 17 вересня 2007 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Оруджевою О.В., та зареєстрований в реєстрі за № 2082 Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 37 (тридцять сім) гривень. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” до доходу держави судовий збір у розмірі 8 (вісім) гривень 50 (п’ятдесят) копійок. На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Донецької області через Будьоннівський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Відповідач, який не з’явився у судове засідання, може подати до Будьоннівського районного суду м. Донецька заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. Головуючий: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11820172
  14. ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2010 р. № 9/70пд Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Мирошниченка С.В. (доповідач), Суддів : Жукової Л.В., Подоляк О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Готель "Централь" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. у справі № 9/70 пд господарського суду Донецької області за позовом ТОВ "Готель "Централь" до ВАТ "ВТБ Банк" третя особа Національний Банк України про визнання недійсними договорів за участю представників сторін: позивача Бєломєстнов А.Ю., відповідача Могольницька Н.В., третя особа Ващенко Е.В. В С Т А Н О В И В: Рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010 р. (судді: Курило Г.Є., Левшина Г.В., Морщагіна Н.С.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. (судді: Волков Р.В., Запорощенко М.Д., Калантай М.В.) вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просив постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. У касаційній скарзі заявник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними та обгрунтованими. Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, зокрема, кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р., договір №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.; договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та інші докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевий та апеляційний господарські суди з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини. В силу вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести та обставина, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач не довів наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, відтак, господарські суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог. Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи. Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. ст. 1115, 1116, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ТОВ "Готель "Централь" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. у справі № 9/70пд залишити без змін. Головуючий С. Мирошниченко Судді Л. Жукова О. Подоляк http://reyestr.court.gov.ua/Review/11165140
  15. Справа № 2 - 2502/ 2010 Р І Ш Е Н Н Я ІМ'ЯМ УКРАЇНИ 18 червня 2010 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого - судді Чигриної Л.Г. при секретарі Рашиній І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Банку "Київська Русь" про визнання кредитного договору та договору застави майнових прав на вклад недійсними, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АБ " Київська Русь" про визнання кредитного договору та договору застави майнових прав на вклад недійсними. В обгрунтування позовних вимог позивачка послалась на те, що на підставі банківського вкладу за № 102-21/16/07/08 від 16.07.2008 року « Літній подарунок» АБ " Київська Русь» прийняв від неї грошові кошти в сумі 200 000 гр. на термін з 16.07.2008 року по 17.08.2009 року включно та зобов’язався виплатити їй таку суму і відсотки на неї в порядку і на умовах, визначених договором. За вказаним договором по вкладу була встановлена відсоткова ставка у розмірі 20,5% річних За умовами п.3.3.2 договору Банк зобов ’ язався повернути вклад, прийнятий від вкладника, по закінченню строку його зберігання. Згідно п. 4.1 договору № 102-21/16/07/08 від 16.07.2008 року « Літній подарунок» у випадку несвоєчасного повернення вкладу і нарахованих на нього відсотків Банк зобов’язався сплатити вкладнику пеню в розмірі 0,01 % заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з дня, наступного за днем виникнення зобов’язання по поверненню вкладу чи сплаті відсотків, але не більше 1% вкладу. Однак відповідач не виконав зобов’язання по вказаному договору. Після спливу строку договору вона звернулась до відповідача за отриманням свого депозитного вкладу, однак їй було відмовлено у з ’язку з тим, що у відношенні службових осіб АБ " Київська Русь» була порушена кримінальна справа, по якій під час досудового слідства було встановлено, що 6.11.2008 року від її імені та АБ " Київська Русь» був укладений кредитний договір за № 1636-21-08-2 на термін з 6.11.2008 року по 17.08.2009 року включно, згідно якого нібито вона отримала кредит у розмірі 180 000 гр. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 25,5 % річних. Також у ході досудового слідства було встановлено, що у забезпечення вказаного кредитного договору вона нібито передала в заставу майнові права на свій депозитний вклад, згідно договору застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 16.07.2008 року до остаточного погашення кредитного договору. Від співробітників АБ " Київська Русь» вона дізналась, що кредитний договір за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договір застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року від її ім’я, зловживаючи службовим становищем підписав та отримав кошти у касі банку колишній начальник Антрацитівського відділення ОСОБА_2. Послалась на те, що з кредитного договору № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договору застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року підписи від імені ОСОБА_2 відсутні, а від її імені виконані не нею, а іншою особою, що свідчить про недійсність договорів. У вироку Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 30.04.2010 року відносно ОСОБА_3 визнаної виною у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.1, 366 ч.2 КК України, відносно ОСОБА_4, визнаного винним у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України, відносно ОСОБА_5 визнаної виною у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України, зазначено, що ОСОБА_2, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, працюючи на посаді начальника Антрацитівського відділення Ліганської філії АБ " Київська Русь», діючи умисно та протиправно, із корисних мотивів, вступив у злочинний зговір зі співробітниками Антрацитівського відділення Ліганської філії АБ " Київська Русь» - економістом ОСОБА_5 та касиром ОСОБА_3, підробили підписи від її імені у кредитному договорі за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договорі застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року та заволоділи грошовими коштами, належними АБ " Київська Русь» в сумі 180 000 гр., звернувши зазначені кошти на свою користь. У вказаному вироку на підтвердження вини засуджених осіб по епізоду з оформленням кредиту від її імені, є посилання на такі докази, як висновок почеркознавської експертизи № 1949/143 від 24.03.2009 року, згідно якого підписи від її імені в кредитному договорі за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договорі застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року дійсно виконані не нею, а іншою особою. Просить визнати кредитний договір за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договір застави майнових прав на вклад №102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року укладені між нею, ОСОБА_1 та АБ " Київська Русь" - недійсними. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 вимоги підтримує, просить задовольнити їх у повному обсязі. В судовому засіданні представник відповідача - Акціонерного Банку " Київська Русь" – ОСОБА_6 позовні вимоги ОСОБА_1 визнав повністю і не заперечував проти їх задоволення у повному обсязі. Дослідивши матеріали справи, вислухавши позивачку ОСОБА_1, представника позивача - Акціонерного Банку " Київська Русь"- ОСОБА_6 , оцінивши, відповідно до ст.ст. 212,213 ЦПК України докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає, що позов заявлено обгрунтовано, його було підтверджено протягом судового засідання, тому він підлягає повному задоволенню з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що 16.07.2008 року між Акціонерним Банком "Київська Русь" та позивачкою ОСОБА_1 був укладений договір № 102-21/16/07/08 банківського вкладу в національній валюті « Літній подарунок».( а.с.6) Відповідно до вказаного договору позивачка ОСОБА_1 надала Банку, а останній прийняв на зберігання грошові кошти в формі депозитного вкладу в сумі 200 000 гр. на термін по 17.08.2009 року включно та зобов’язався виплатити ОСОБА_1 таку суму і відсотки на неї в порядку і на умовах, визначених договором. Згідно п.1.2 вказаного договору була встановлена відсоткова ставка у розмірі 20,5 % річних. За умовами п.3.3.2 договору Банк зобов’язався повернути вклад, прийнятий від вкладника, по закінченню строку його зберігання. Відповідно до п. 4.1 договору № 102-21/16/07/08 від 16.07.2008 року у випадку несвоєчасного повернення вкладу і нарахованих на нього відсотків Банк зобов’язався сплатити вкладнику пеню в розмірі 0,01 % заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з дня, наступного за днем виникнення зобов’язання по поверненню вкладу чи сплаті відсотків, але не більше 1% вкладу.( а.с.6) Відповідач АБ " Київська Русь" не виконав зобов’язання по вказаному договору, оскільки після спливу строку договору на вимогу позивачки ОСОБА_1 не видав банківський вклад. Також в судовому засіданні встановлено, що після спливу строку договору ОСОБА_1 звернулась до відповідача за отриманням свого депозитного вкладу, однак їй було відмовлено з посиланням на те, що відносно службових осіб АБ " Київська Русь» порушена кримінальна справа, під час розслідування якої було встановлено, що 6.11.2008 року між ОСОБА_1 та АБ " Київська Русь» був укладений кредитний договір за № 1636-21-08-2 на термін з 6.11.2008 року по 17.08.2009 року включно, згідно якого позивачка отримала кредит у розмірі 180 000 гр. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 25,5 % річних, а у забезпечення цього кредитного договору ОСОБА_1 передала в заставу майнові права на свій депозитний вклад, згідно договору застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 16.07.2008 року до остаточного погашення кредитного договору. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 наполягала на тому, що не укладала з відповідачем АБ " Київська Русь" кредитного договору за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договору застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року. Таке посилання позивачки ОСОБА_1 підтверджується наявною в матеріалах даної справи копією вироку Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 30.04.2010 року відносно ОСОБА_3 визнаної винною у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.1, 366 ч.2 КК України, відносно ОСОБА_4, визнаного винним у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України та відносно ОСОБА_5 визнаної виною у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України, який набрав законної чинності. ( а.с.8-46) Вказаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_2, матеріали відносно якого досудовим слідством виділені в окреме провадження, працюючи на посаді начальника Антрацитівського відділення Ліганської філії АБ " Київська Русь», діючи умисно та протиправно, із корисних мотивів, вступив у злочинний зговір зі співробітниками Антрацитівського відділення Ліганської філії АБ " Київська Русь» - економістом ОСОБА_5 та касиром ОСОБА_3, підробили підписи від імені ОСОБА_1 у кредитному договорі № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та в договорі застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року, шляхом зловживання своїм службовим становищем, заволоділи грошовими коштами, належними АБ " Київська Русь" в сумі 180 000 гр., яка більш ніж в 600 раз перевищує неоподаткований аналогом мінімум доходів громадян, звернувши грошові кошти на свою користь. ( а.с. 8-46) На підтвердження такого висновку щодо вини засуджених осіб по епізоду з оформленням кредиту від імені ОСОБА_1, Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області в своєму вироку від 30.04.2010 року послався, як на доказ, на висновок почеркознавської експертизи № 1949/143 від 24.03.2009 року, згідно якого підписи від імені ОСОБА_1 в кредитному договорі за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договорі застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року дійсно виконані не ОСОБА_1, а іншою особою. Згідно ст. 215 ЦК України недійсними правочинами є правочини, вчинені з недодержанням у момент вчинення стороною ( сторонами) вимог закону, які є необхідними для чинності правочину. За вказаною нормою недійсним правочином є дії осіб, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, які однак не створюють бажаних правових наслідків через порушення цими особами вимог закону під час вчинення правочину. Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь- якому елементі правочину. Суд вважає, що є всі підстави для визнання недійсними кредитного договору за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договору застави майнових прав на вклад №102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року, укладеними від імені позивачки ОСОБА_1 та АБ " Київська Русь", оскільки у вказаних договорах відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення, а саме, відсутня згода за всіма істотними умовами договору, не передані грошові кошти, передача яких передбачена договором, тобто зазначені договори є нікчемними. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 обґрунтований, підтверджений належними доказами, а відтак вважає на необхідне на вимогу позивачки ОСОБА_1 визнання недійсними кредитний договір за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договір застави майнових прав на вклад №102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року, укладені від імені позивачки ОСОБА_1 та АБ " Київська Русь" На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,60,79, 84,88, 209,212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 203,215 ЦК України, суд ВИРІШИВ : Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного Банку " Київська Русь" " Про визнання кредитного договору та договору застави майнових прав на вклад недійсними "- задовольнити повністю. 1 . Визнати кредитний договір за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договір застави майнових прав на вклад №102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року укладені між ОСОБА_1 та Акціонерним Банком " Київська Русь" - недійсними. Рішення може бути оскаржене в апеляційному суді Луганської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення через Антрацитівський міськрайонний суд. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження. Суддя Антрацитівського міськрайонного суду Чигрина Л.Г. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10063637
  16. Справа № 2-622/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва в складі : головуючого судді Букіної О.М. при секретарі Балагурі О.С., Турчак С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору, - ВСТАНОВИВ: 03 квітня 2009 року позивач звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Укргазбанк» та просив суд визнати недійсним з моменту його укладення кредитний договір № 307-Ф/08 укладений 06 серпня 2008 року між громадянином України ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк»; визнати недійсним з моменту його укладення договору іпотеки укладеного 06 серпня 2008 року між громадянином України ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» та покласти на позивача зобов’язання повернути відповідачу грошові кошти в сумі 1 220 135, 73 гривень. В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним з моменту його укладення кредитний договір № 307-Ф/08 укладений 06 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» відповідно до ст.225 ЦК України. Також просив застосувати правові наслідки передбачені ст. 116 ЦК України та покласти на позивача зобов’язання повернути відповідачу грошові кошти за кредитним договором в сумі 1 185 347, 28 гривень, що відповідно до офіційного курсу НБУ складає еквівалент 257 732, 22 доларів США. Також вважає, що відповідно до ст. 524 ЦК України , зобов’язання щодо повернення коштів відповідачу має бути зазначено у грошовій одиниці України - гривні. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 06 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» було укладено кредитний договір № 307-Ф/08, відповідно до умов якого позивач отримав у кредит грошові кошти у розмірі 300 000,00 доларів США, строком до 04 серпня 2028 року із встановленням процентної ставки за користування кредитом у розмірі 13,8% річних. В забезпечення виконання зобов’язання між позивачем та відповідачем 06 серпня 2008 року було укладено договір іпотеки без оформлення заставної, відповідно до вимог якого, позивач передав в іпотеку відповідачу нерухоме майно – трикімнатну квартиру № 9, загальною площею 131,8 кв.м., житловою площею 65, 9 кв. м., яка знаходиться за адресою м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, будинок № 10-А, корпус 3, яка належить позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серія САА № 192350 від 19 серпня 2004 року. Посилається на ту обставину, що в момент укладення кредитного договору позивач перебував у такому стані, що не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій та керував ними. Зазначає, що даний стан був викликаний загостренням захворювання, внаслідок черепно-мозкових травм в у 2002 та 2004 роках, що підтверджується наданою суду медичною документацією. Зазначає, що внаслідок отриманих у 2002 та 2004 роках черепно-мозкових травм у позивача виникли наступні захворювання : посттравматична енцефалопатія, стійкі залишкові явища після перенесених повторних закритих черепно-мозкових травм - струс головного мозку (2002, 2004), виражений церебрастеничний синдром, гіпоталомічний синдром з частими симпато-атреноловими кризами; органічне ураження центральної нервової системи, судинного генезу , виражений церебрастеничний синдром з елементами інтелектуально-мнестичного зниження, тривожно-депресивний синдром Р.06.6. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що в літку 2008 року стан здоров»я позивача значно погіршився, що призвело до того, що позивач при укладанні спірного договору не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не повною мірою був здатний своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також не повною мірою був здатний своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Вважає, що кредитний договір було укладено, коли позивач перебував у стані психічного розладу, не повною мірою усвідомлював значення своїх дій та керував ними, не повною мірою був здатний своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також не повною мірою був здатний своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Зазначає, що відповідачем було виконано зобов'язання за кредитним договором та надано позивачу грошові кошти в сумі 300 000, 00 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ складає еквівалент 1 453 350,00 гривень. При укладенні кредитного договору та на його виконання, позивачем сплачено Банку грошові кошти в загальній сумі 268 002, 72 гривні, що відповідно до офіційного курсу НБУ складає еквівалент 42 267, 78 доларів США. Враховуючи вищенаведене позивач та представник позивача просили суд задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на те, що Позивач звернувся до відповідача за отриманням кредиту 18 липня 2008 року та надав банку довідку про доходи та копію договору про співробітництво. Зазначає, що отримання кредиту вимагає певного часу для збирання відповідних документів та їх перевірки. На думку представника, позивач свідомо та заздалегідь готував документи для отримання кредиту у відповідача, оскільки звернувся з заявою про тримання кредиту 18 липня 2008 року, а кредитний договір підписав лише 06 серпня 2008 року. Крім того зазначає, що в день укладення кредитного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 посвідчувалася заява дружини позивача ОСОБА_3 про те, що вона не заперечує проти отримання кредиту та передачі чоловіком, придбаної ними під час перебування у шлюбі трикімнатної квартири за адресою : АДРЕСА_1, що свідчить про те, що дружині позивача було відомо про намір позивача укласти кредитний договір та договір іпотеки, що не заперечувалося останньою. Зазначає, що після отримання кредиту позивач протягом більше 6 місяців виконував свої зобов’язання за кредитним договором, тобто своїми діями (сплата кредиту, сплата відсотків за користування кредитом, комісії) підтвердив факт отримання кредиту та факт його волевиявлення щодо часткового виконання зобов’язань за кредитним договором. Додатково в обґрунтування заявлених заперечень представник відповідача посилається на ту обставину, що 06 серпня 2008 року під час підписання договору іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було встановлено дієздатність ОСОБА_1. Враховуючи вищенаведене представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків та судового експерта, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за № 9, правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Встановлено, що 06 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» було укладено кредитний договір № 307-Ф/08, відповідно до умов якого позивач отримав у кредит грошові кошти у розмірі 300 000,00 доларів США, строком до 04 серпня 2028 року із встановленням процентної ставки за користування кредитом у розмірі 13,8% річних (т.1 а.с.51-63). В забезпечення виконання зобов’язання між позивачем та відповідачем 06 серпня 2008 року було укладено договір іпотеки без оформлення заставної, відповідно до вимог якого позивач передав в іпотеку відповідачу нерухоме майно – трикімнатну квартиру № 9, загальною площею 131,8 кв.м., житловою площею 65, 9 кв. м., яка знаходиться за адресою м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, будинок № 10-А, корпус 3, яка належить позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серія САА № 192350 від 19 серпня 2004 року (т.1 а.с.64-70). В судовому засіданні представник позивача посилався на те, що в момент укладення спірного кредитного договору від 06.08.2008 року позивач перебував у такому стані, що не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій та керував ними. Зазначає, що даний стан був викликаний загостренням захворювання, внаслідок черепно-мозкових травм отриманих позивачем ОСОБА_1 у 2002 та 2004 роках, на підтвердження чого надав численну медичну документацію. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент укладання 6 серпня 2008 року кредитного договору № 307-Ф/08 страждав на психічне захворювання, а тому здатність усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними була обмеженою, що підтверджується наступним. З наявних в матеріалах справи доказах вбачається, що дійсно позивач ОСОБА_1 у 2002 році постраждав у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої отримав черепно-мозкову травму та проходив лікування у лікарні Швидкої медичної допомоги в м. Києві та у Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні № 1. За результатами медичного обстеження у позивача було встановлено діагноз: посткоммоційний синдром,Ф07,2, стійкий церебрастенічний синдром внаслідок отриманої закритої черепно-мозкової травми, дисциркуляторна енцефалопатія 1-2 ступеню у стадії загострення, що підтверджується випискою з медичної картки стаціонарного хворого № 15382 (т. 1 а.с.8), випискою з історії хвороби № 3544 (т. 1 а.с.9-10) та історією хвороби (т. 1 а.с.155-191). Також встановлено, що у 2004 році ОСОБА_1 переніс повторну черепно-мозкову травму. Як вбачається з наданої медичної документації, позивач з 25 грудня 2004 року по 6 січня 2005 року, проходив амбулаторне лікування та 6 разів відвідував невропатолога, який діагностував у позивача закриту черепно-мозкову травму та струс головного мозку, що підтверджується довідкою від 25 грудня 2004 року (т. 1 а.с.11), довідкою від 07 грудня 2004 року (т. 1 а.с.12), консультативним висновком спеціаліста (т. 1 а.с.13), електроенцефалографією № 1349 від 27 грудня 2004 року (т. 1 а.с.14-18), довідкою від 05 січня 2005 року (т. 1 а.с.19), довідкою від 06 січня 2005 року (т. 1 а.с.20). З матеріалів справи вбачається, що у зв’язку із загостренням хвороб, які виникли у позивача внаслідок черепно-мозкових травм у 2002 та 2004 роках, ОСОБА_1 у червні-вересні 2007 році проходив стаціонарне лікування в Інституті нейрохірургії імені академіка ОСОБА_4 ОСОБА_4 медичних наук України, де йому діагностувалися наслідки повторних черепно-мозкових травм 2002 та 2004 років. З наданої медичної документації встановлено, що клінічна картина порівняно із минулою травмою голови позивача мала негативну динаміку. При зверненні до медичної установи позивач скаржився на головні болі, головокружіння, емоційну лабільність, поганий сон. Після проходження стаціонарного лікування ОСОБА_1 був виписаний з лікарні з незначним покращенням стану, а саме у позивача зменшився головний біль, останній став спокійнішим, що підтверджується випискою з історії хвороби від 17 вересня 2007 року (т. 1 а.с.6-7) та історією хвороби № 3541 (т. 1 а.с.113-139). Судом встановлено, що 31 липня 2008 року ОСОБА_1, у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, звернувся за допомогою до лікаря-психотерапевта із скаргами на психоемоційний стан, зокрема, погіршення стану здоров’я, головний біль, слабкість, тривога, труднощі у зосередженні, розсіяність уваги, зниження пам’яті. У психічному статусі позивача відзначені : часом малопродуктивність контакту, труднощі у зосередженні, розгубленість, виснажливість, малопродуктивність при відповідях на питання. Під час проведення медичного огляду у Київській міській психоневрологічній лікарні № 1 було виявлено, що позивач астенізований, сенситивний, мислення уповільнене, малопродуктивне, пасивно підкоряємий, критика до стану була відсутня, пам'ять знижена. За результатами психологічного дослідження у позивача діагностувалися органічне ураження центральної нервової системи судинного ґенезу внаслідок отриманих черепно-мозкових травм у 2002 та 2004 роках. За результатами поведеного огляду позивачу призначено лікування амбулаторно, що підтверджується переписним епікризом з медичної карти (т. 1 а.с.57) та медичною картою амбулаторного хворого (т. 1 а.с.140-149). З патопсихологічного дослідження від 31 липня 2008 року вбачається, що у ОСОБА_1 відзначені нерівномірність рівня узагальнень та відволікань позивача, зниження рівня інтелектуальної діяльності, тенденція до конкретно-ситуативних відповідей, порушення послідовності суджень, пов’язане із швидкою виснажливістю психічних процесів. Психологом було зроблено висновок, що у позивача мали місце порушення протікання психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення) за органічним типом (т.1 а.с.142-143). Судом встановлено, що 4 серпня 2008 року при проведенні повторної консультації лікаря-психотерапевта, покращення стану ОСОБА_1 не відзначалося, останній знову скаржився на слабкість, тривогу, труднощі у зосередженні, розсіяність уваги, зниження пам’яті, порушення сну, зниження настрою. Мовний контакт з позивачем був часом малопродуктивний, відзначена «непродуктивність у поведінці та вчинках», асенізація, сенситивність, уповільненість мислення, відсутність критики до захворювання. У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 також звертався за консультативною допомогою до лікаря-психолога 11 та 15 серпня 2008 року, 4 вересня 2008 року, однак покращення стану здоров’я не було, відзначене лише незначне його погіршення, однак від стаціонарного лікування позивач відмовлявся, продовжував приймати ліки амбулаторно, що підтверджується медичною картою амбулаторного хворого (т. 1 а.с.140-149). З пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що відмовившись від продовження стаціонарного лікування в Інституті нейрохірургії м. Києва на початку 2008 року, позивач зробив для себе помилку, оскільки з початку літа 2008 року, з настанням спекотної пори року у позивача знову погіршився стан здоров'я, причому ще гірше, ніж влітку 2007 року. Пояснив, що влітку 2007 року у нього лише набрякала голова, було погано, в нього був кожного дня підвищений артеріальний тиск і пульс, напади кожний вечір на зміну погоди. Проте, влітку 2008 року у позивача додатково з'явилися безпідставний страх, тривога, розсіяність, депресія. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що коли вона познайомилася з ОСОБА_1 у 2000 році, то останній був життєрадісним, чудовою людиною, але після отриманих черепно-мозкових травм у 2002 та 2004 роках змінився, став агресивним, дратівливим, йому було все байдуже, вдома тільки їв та спав, втрачав інтерес до сім ’ ї, був у своїх думках. Зазначає, що навіть працівники Державної автомобільної інспекції зупиняли позивача та мали намір везти його на експертизу, оскільки вважали, що позивач перебуває в стані алкогольного сп’яніння чи є божевільним. В своїх показаннях посилається на ту обставину, що позивач дійсно збирався взяти у відповідача грошові кошти в кредит у розмірі 30 000, 00 доларів США, однак коли позивач підписував документи, то був до усього байдужий та спокійний. Проте, що позивач уклав кредитний договір на 300 000, 00 дол. США не знала. Стверджувала, що з позивачем була розмова про отримання коштів у сумі 30 000. 00 дол.США. Допитана у судовому засіданні ОСОБА_5, мати позивача, підтвердила, що після отриманих травм голови у 2002 та 2004 роках здоров’я її сина нібито оновилося, але у 2007 році відбулося загострення хвороби, в результаті чого він став «іншою людиною», неуважним, загальмованим, нібито не чув того, що йому казали. Доводилося повторювати йому по декілька разів, часом був агресивно налаштований, часом сміявся тоді, коли вже треба було зупинитися, доводилося робити йому зауваження. Він відійшов від друзів та на думку свідка став неадекватним. Для визначення питання про дієздатність ОСОБА_1 на період укладання 6 серпня 2008 року кредитного договору № 307-Ф/08, відповідно до ст. 143 ЦПК України з метою з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, 24 червня 2009 року судом було призначено судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлені наступні питання: - чи страждав ОСОБА_1 будь-яким психічним розладом на момент укладання 06.08.2008 року кредитного договору № 307-Ф/08 та договору іпотеки?; - якщо так, чи міг ОСОБА_1 на момент укладання кредитного договору № 307-Ф/08 та договору іпотеки від 06.08.2008 року розуміти значення своїх дій або керуватися ними ?. Експертне дослідження проведене відповідно до Закону України «Про судову експертизу» кваліфікованою експертною комісією у складі експерта-психіатра 1 класу ОСОБА_6, експерта-психіатра 4 класу ОСОБА_7 та експерта-психіатра 2 класу ОСОБА_8, які мають кваліфікацію судових експертів-психіатрів (т. 1 а.с.236-247).. ОСОБА_9 амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 698 від 14.10.2009 року щодо визначення дієздатності ОСОБА_1 на період укладання кредитного договору № 307-Ф/08 від 6 серпня 2008 року встановлено, що: ОСОБА_1 на момент укладання 6 серпня 2008 року кредитного договору № 307-Ф/08 та договору іпотеки страждав на органічне ураження головного мозку змішаного (судинно-травматичного) ґенезу із вираженим церебрастенічним синдромом та емоційно-вольовими розладами у вигляді генералізованої тривожної реакції (МКХ-10, F07/8, F41,1). Ступінь виразності психічних розладів у ОСОБА_1 6 серпня 2008 року була такою, що значно обмежувала його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними, тобто він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, але не повною мірою. З висновку судової експертизи вбачається, що у ОСОБА_1 станом на 06 серпня 2008 року мали місце ознаки психоорганічного синдрому, що виникли в результаті черепно-мозкових травм отриманих у 2002 та 2004 роках, що проявлялися в ослабленні пам’яті, зниженні інтелекту, нетриманням афекту, що підтверджується наявністю на той час у позивача порушень пам’яті, обмеженого обсягу уваги, зниження якості сприйняття, погіршення орієнтування в оточуючому, зниження рівня мислення, уповільненістю темпу мислення, торпідності мислення із схильністю до деталізацій, тощо. Також у позивача мали місце інтелектуальні розлади в формі недостатності понятійного апарату, зверхності, непослідовності та незрілості суджень в сполученні з домінуванням емоційної логіки, однобічним розумінням складної ситуації, недостатньою здатністю прогнозувати наслідки своїх дій, а також такі вольові та емоційні порушення, як підвищена навіюваність та підкоряємість, слабкість мотивації вчинків, порушення вольового контролю над своїми діями, нездатність до тривалої систематичної та цілеспрямованої діяльності, нестійкість життєвого та поведінкового динамічних стереотипів, лабільність та зверхність емоцій. Додатково вбачається наявність у ОСОБА_1 тривоги, яка носила генералізований та стійкий характер і супроводжувалося передчуттям якихось неприємних подій, страхом за себе та близьких родичів. Допитаний у судовому засіданні, судовий експерт ОСОБА_8 повністю підтвердив складений висновок, дав чіткі та вичерпні відповіді на поставлені сторонами запитання. Пояснив, що при проведеному дослідженні було встановлено, що позивач на поверхневому рівні, підтримував контакт із оточуючими, його дії мали певну цілеспрямованість, послідовність та мотивацію, проте вони були викривленими. Пояснив, що вказане свідчить про наявність у позивача значного впливу психічних розладів, які впливають на здатність позивача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Ст. 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Однак, висновок експертів для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК України. Судом встановлено, що ОСОБА_9 амбулаторно-психіатричної експертизи № 698 містить докладний опис проведеного експертами дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки з поставлених запитань. Оцінивши Висновок за правилами ст. 212 ЦПК України, суд не знаходить жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи, а тому приймає його до уваги в якості належного та допустимого доказу у справі. Суд також приймає до уваги покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які хоча і є близькими родичами позивача, проте їх свідчення узгоджується з дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, а саме: випискою з історії хвороби від 17 вересня 2007 року (т. 1 а.с.6-7), випискою медичної картки стаціонарного хворого № 15382 (т. 1 а.с.8), випискою з історії хвороби № 3544 (т. 1 а.с.9-10), довідкою від 25 грудня 2004 року (т. 1 а.с.11), довідкою від 07 грудня 2004 року (т. 1 а.с.12), консультативним висновком спеціаліста (т. 1 а.с.13), електроенцефалографією № 1349 від 27 грудня 2004 року (т. 1 а.с.14-18), довідкою від 05 січня 2005 року (т. 1 а.с.19), довідкою від 06 січня 2005 року (т. 1 а.с.20), переписним епікризом з медичної карти (т. 1 а.с.57), історією хвороби № 3541 (т. 1 а.с.113-139), медичною картою амбулаторного хворого (т. 1 а.с.140-149), історією хвороби (т. 1 а.с.155-191) . Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 на момент укладання 6 серпня 2008 року кредитного договору № 307-Ф/08 та договору іпотеки страждав на органічне ураження головного мозку змішаного (судинно-травматичного) ґенезу із вираженим церебрастенічним синдромом та емоційно-вольовими розладами у вигляді генералізованої тривожної реакції (МКХ-10, F07/8, F41,1) у зв’язку з чим не міг у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, укладаючи спірний договір, позивач в силу притаманного йому психічного захворювання не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій, правових наслідків вчиненого правочину, та не міг керувати ними. ОСОБА_9 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до ст.215 ЦК України для того, щоб правочин мав юридичну силу , він повинен відповідати встановленим ст.203 ЦК України умовам дійсності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі , правочин має вчинятися у формі встановленій законом , спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. ОСОБА_9 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір № 307-Ф/08 від 06 серпня 2008 року підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України. Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача перевірки діє здатності позивача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 виходячи з наступного. В судовому засіданні судовий експерт пояснив, що встановити повну дієздатність позивача в бесіді, на поверхневому рівні, без дослідження відповідної медичної документації неможливо, оскільки в контакті з оточуючими позивач мав цілеспрямованість, послідовність та мотивацію, проте вони були викривленими, що також вбачається з пояснень позивача щодо мети отримання кредитних коштів. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсність правочину не створює юридичних наслідків, кім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконанні робіт, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано , за цінами, які існували на момент відшкодування. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова № 9), судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків. Відповідно до п. 10 Постанови № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним. Судом встановлено та сторонами у судовому засіданні не заперечувалося, що ОСОБА_1 на підставі укладеного кредитного договору № 307-Ф/08 від 06 серпня 2008 року отримав від Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» грошові кошти у розмірі 300 000, 00 доларів США, що підтверджується анкетою позичальника (т. 1 а.с.96-99). Судом встановлено, що ОСОБА_1 за період з 06 серпня 2008 року по 30 квітня 2009 року виконував свої зобов’язання за кредитним договором № 307-Ф/08 від 06 серпня 2008 року та сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 268 002, 72 гривні, що складає еквівалент 42 267, 80 доларів США, що підтверджується відповідними квитанціями (т. 1 а.с.71-83, 202-204), відповідним розрахунком із зазначенням офіційного курсу НБУ гривні до долара США на момент здійснення операції (т. 1 а.с.205-206) та випискою з особового рахунку позивача ОСОБА_1 (т.2 а.с.54-68). Враховуючи вищенаведене та ту обставину, що судом було визнано кредитний договір № 307-Ф/08 від 06 серпня 2008 року недійсним, суд приходить до висновку, що позивач зобов’язаний повернути відповідачу грошові кошти отримані на підставі кредитного договору № 307-Ф/08 від 06 серпня 2008 року, за виключенням платежів здійснених позивачем за період його дії в сумі 257 732, 20 доларів США (двісті п’ятдесят сім тисяч сімсот тридцять два долари США двадцять центів). Оскільки позивачем укладався кредитний договір на отримання коштів в іноземній валюті, суд вважає, що позивач повинен повернути отримані кошти саме в зазначеній грошовій одиниці. Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення , суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума державного мита в розмірі 1 700, 00 грн. та витрати на оплату послуг з інформаційно-технічного забезпечення в розмірі 30, 00 грн., а всього 1 730, 00 грн. Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за №9, ст.ст. 202, 203, 215, 216, 225, 236, 524 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 143, 145, 147, 209, 212-215 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити. Визнати недійсним Кредитний договір за № 307-ф/08 р. від 06.08.2008 року укладений між ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що проживає за адресою: Київ, АДРЕСА_2) та Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк»( код ЄДРПОУ 23697280, місце знаходження : 03087, Київ, вул. Єреванська,1). Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 держмито в розмірі 1700, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи-30, 00 грн., а всього 1730, 00 грн. Зобов’язати позивача ОСОБА_1 повернути Відкритому акціонерному товариству Акціонерний банк «Укргазбанк» грошові кошти в сумі 257732,20 дол. США (двісті п’ятдесят сім тисяч сімсот тридцять два долари США двадцять центів). Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8636690
  17. Справа № 1/207 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2010 р. Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Разводової С.С.(доповідач), суддів Плюшко І.А., Бернацької Ж.О. розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Кристал" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.09р. у справі № 1/207 за позовом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Донецької обласної дирекції до ТОВ "Кристал" про стягнення 1298459,83 грн. За участю представників сторін від позивача Михайліченко Р.І. дов., від відповідача Потупаленко Я.В. дов., Шпортко В.А. дов. ВСТАНОВИВ: Відкрите акціонерне товариство ”Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної Дирекції звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ”Кристал” про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 1 295 995 грн. 00., пеню у сумі 2 464 грн. 83 коп. (з урахуванням заяви від 08.09.2009р. Рішенням господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року у справі № 1/207 (суддя Азарова З.П.) позов задоволено, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ”Кристал” на користь Відкритого акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної Дирекції заборгованість за кредитом у сумі 1 295 995 грн. 00., пеню у сумі 2 464 грн. 83 коп., судові витрати по сплаті державного мита в сумі 12 984 грн. 60 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 315грн. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2009 року у справі № 1/207 (судді Величко Н.Л., Алєєва І.В., М'ясищев А.М.) рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року у справі № 1/207 залишено без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Кристал" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.09р. по справі № 1/207 та рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 04.09.2007р. між відкритим акціонерним товариством ”Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної Дирекції та товариством з обмеженою відповідальністю ”Кристал” був укладений кредитний договір № 014/07-155/093, згідно з яким кредитор (позивач) зобов’язався відкрити позичальнику (відповідачу) на умовах цього договору та Генеральної кредитної угоди № 012/08-3/0471 відновлювальну кредитну лінію в сумі 200 000, 00 дол. США, в порядку передбаченому цим Договором, а позичальник (відповідач) зобов’язався повернути отримані грошові кошти до 25.07.2013р. та сплатити за користування кредитом відсотки в розмірі 13 % річних. Платіжними дорученнями № 3953 від 06.09.2007р. на суму 70 000 дол. США, № 4059 від 14.09.2007р. на суму 80 000 дол. США, від 21.09.2007р. на суму 50 000 дол. США підтверджується зокрема той факт, що позивач виконав свої договірні зобов’язання за кредитним договором № 014/07-155/093 від 04.09.2007р. та надав кредит у сумі в сумі 200 000, 00 дол. США. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач припинив сплату відсотків за користування кредитом з жовтня 2008 року, а з січня 2009 року не здійснює погашення заборгованості за кредитом. При цьому сума заборгованості складає 170 000 дол. США, що у еквіваленті по курсу НБУ станом на 15.05.2009р. складає 1 295 995грн. Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання. Відповідно до п. 10.2 договору за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, позичальник сплачує кредитору пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення. Як вказав суд апеляційної інстанції, позивач правомірно нарахував пеню в сумі 2 464 грн. 83 коп., оскільки матеріалами справи підтверджений факт прострочки виконання зобов’язань. Згідно п. 7.3 договору кредитор має право скасувати кредитний ліміт та достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у випадку неповернення одержаного кредиту та сплати нарахованих відсотків. У зазначених випадках вимога про погашення зобов’язань за договором може бути направлена кредитором позичальнику у будь-який час у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання кредитором. 01.07.2009р. позивач направив відповідачу лист № 24/32-8704 від 30.06.2009р. з вимогою достроково погасити заборгованість, проте вказана вимога залишена відповідачем без задоволення, тому позивач звернувся з позовом про дострокове повернення кредиту. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Залишаючи поза увагою посилання відповідача на те, що кредитний договір № 014/07-155/093 від 04.09.2007р. є змішаним та містить елементи кредитного договору, договору іпотеки та договору доручення, але у договорі відсутні деякі істотні умови, які передбачені зазначеними договорами та що згідно ч.2 ст.3 Закону України "Про іпотеку" взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення, а укладений сторонами договір нотаріально не посвідчений, тому на його думку, відповідно до ст.220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, суд апеляційної інстанції виходив з наступного. Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.230 ЦК України. За приписами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 638 ЦК України). Отже, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що у місцевого господарського суду були відсутні підстави вважати цей договір не укладеним або таким, що суперечить нормам чинного законодавства та відмовити у стягненні заборгованості за кредитним договором, у зв’язку з тим, що відповідачем не наведено підстав для визнання недійсним договору або не погодження сторонами істотних умов в частині що стосується кредитних відносин. Відхиляючи доводи відповідача про те, що ТОВ "Кристал" не має жодних прав щодо володіння, користування і розпорядження предметом іпотеки, про який йдеться у кредитному договорі № 014/07-155/093 від 04.09.2007р., оскільки належить учаснику (засновнику) ТОВ "Кристал" Шпортко Н.М. та угода щодо розпорядження нерухомим майном шляхом передачі в іпотеку, могла вчинятися лише власником цього майна від власного імені, однак умови іпотеки не були узгоджені належним чином з власником предмету іпотеки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказані доводи не мають відношення до предмету позову, тому що предметом позову є не звернення стягнення на майно поручителя у зв’язку з невиконанням боржником зобов’язань за договором кредитування, а стягнення боргу безпосередньо з боржника. Апеляційний суд також зазначив, що якщо майновий поручитель Шпортко Н.М вважає незаконним передачу нерухомого майна, яке належить йому на праві власності, у забезпечення кредитних зобов’язань юридичної особи –ТОВ "Кристал", то він має право звернутись за захистом своїх порушених прав та інтересів, але ніяк не юридична особа, засновником якої вона є, повинна захищати її права. Залишаючи поза увагою, посилання відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів перерахування повної суми кредиту у розмірі 200 000дол. США, суд попередньої інстанції зазначив, що наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 3953 від 06.09.2007р. на суму 70 000 дол. США, № 4059 від 14.09.2007р. на суму 80 000 дол. США, від 21.09.2007р. на суму 50 000 дол. США підтверджується перерахування кредиту відповідачу у сумі 200 000дол.США. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги твердження відповідача про те, що при розгляді вказаного спору слід застосувати п.1 ст.83 ГПК України, якою передбачено право господарського суду визнати недійсним повністю пов'язаний з предметом спору договір, через невідповідність кредитного договору вимогам ст.180 Господарського кодексу України, на підставі ст.215 та ч.1 ст.203 Цивільного коде ксу України, а також нормам Закону України "Про іпотеку". Так, пунктом 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду приймаючи рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК. Положення розділів I-X ГПК України мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин. Розділом ХІ ГПК України "Вирішення господарських спорів у першій інстанції" передбачено вчинення певних дій виключно судом першої інстанції. Таким чином, суд попередньої зазначив, що права щодо прийняття рішення визначені ст.83 розділу ХІ ГПК України відносяться виключно до повноважень суду першої інстанції. Відхиляючи доводи відповідача про те, що він не приймав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, оскільки не отримував ні позовної заяви, ні процесуальних документів суду першої інстанції, та, що позивач на момент подання позову знав про адресу фактичного місцезнаходження ТОВ "Кристал" в м. Маріуполі та про поштову адресу у місті Маріуполі по пр. Металургів, буд.83 кв.12, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не повідомив державного реєстратора відповідно до Закону України від 15.05.2003, № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" про зміну юридичної адреси та не вніс відповідних даних до реєстру, а також не повідомив сторону по договору про зміну юридичної адреси. Проте, колегія суддів не може погодитись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, оскільки останні протирічать нормам процесуального і матеріального права, виходячи з наступного. Предметом спору у даній справі є: право позивача на розірвання вищевказаного кредитного договору, у зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань за ним; виконання відповідачем зобов’язань за договором в частині повернення кредиту, сплати процентів та застосування до нього відповідальності за порушення таких зобов’язань, право позивача на звернення стягнення на заставлене майно. Задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача, в силу факту укладення кредитного договору, виникли зобов’язання, зокрема, по поверненню кредиту та сплаті процентів за ним. Разом з тим, вважаючи встановленим факт укладення кредитного договору, суд першої інстанції не взяв до уваги положення наступних норм матеріального права, що призвело до неповного встановлення обставин, які підлягали з’ясуванню для вирішення спору у даній справі. Так, укладений сторонами договір № 014/07-155/093 від 04.09.2007р. за своєю правовою природою є кредитним договором, що вірно визначено судом першої інстанції, враховуючи наступне. В силу ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, згідно ч.2 цієї норми, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України , якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Отже, до правовідносин сторін за кредитним договором підлягають застосуванню норми, які регулюють відносини позики, якщо це не суперечить суті кредитного договору. Посилання позивача на те, що договір кредиту є укладеним, як і договір позики, з моменту надання кредиту хибні, оскільки це суперечить природі кредитного договору, який є консенсуальним і вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всіх його істотних умовах, враховуючи наступне. Із змісту ст.1054 ЦК України вбачається, що за кредитним договором банк зобов’язується надати кредит, тобто надання кредиту не співпадає з моментом укладення договору, а відбувається пізніше. Крім того, ст.1056 ЦК України передбачає право кредитодавця на відмову від виконання зобов’язання з надання кредиту, що свідчить про те, що зобов’язання виникає у кредитодавця раніше вчинення відповідної дії – надання кредиту, а саме з моменту досягнення у встановленій формі згоди по всіх істотних умовах договору тощо. Однак, дослідження виконання позивачем зобов’язання з надання кредиту, як правильно вважає відповідач, є суттєвим для вирішення спору у даній справі з наступних підстав. В силу укладеного сторонами кредитного договору у сторін виникли зустрічні зобов’язання: у банка – надати кредит; у відповідача – повернути його та сплатити проценти. Відповідно до ч.1 ст.538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. За загальним правилом, визначеним ч.2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Виходячи з умов договору та суті зобов’язань, надання кредиту передує виконанню обов’язку з його повернення та сплаті процентів. Згідно ч.3 ст.538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або у повному обсязі. При цьому, посилання позивача на те, що відповідач не заперечував факт виконання відповідного зобов’язання ним, не можуть бути прийняті касаційною інстанцією, враховуючи наступне. В силу ч. 3 ст. 43 ГПК України, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом, за змістом ч.1 ст.32 ГПК України, на підставі доказів; до доказів в господарському процесі висуваються вимоги щодо їх належності та допустимості, що визначено ст.34 ГПК України. Таким чином, встановити відповідні обставини, суд першої інстанції може лише на підставі допустимих доказів, досліджених, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, відповідно до ст.43 ГПК України. Враховуючи зазначене, визнавши факт надання кредиту встановленим без витребування та дослідження відповідних доказів, господарські суди допустили порушення вказаних норм процесуального права. Крім того, визнаючи вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості, процентів, пені обґрунтованими та звертаючи стягнення за такими вимогами на предмет застави згідно іпотечного договору, суди мали встановити чи є такий договір дійсним, тобто таким, що породжує виникнення у його сторін визначених таким договором прав та обов’язків. Так, в силу ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому. договір, за змістом ч. 2 ст.204 ЦК України, є видом правочину. Таким чином, для визначення чи є відповідний іпотечний договір підставою для набуття сторонами відповідних прав та обов’язків, суди мали з’ясувати чи відповідає він вимогам ст.203 ЦК України, зокрема, встановити чи не суперечить він чинному законодавству. Посилання позивача у відзиві на касаційне подання на презумпцію правомірності правочину, що визначено ст.204 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки зазначена норма встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Однак, в силу ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин, у випадку невідповідності його ч.1 ст.203 ЦК України, в силу ст.215 ЦК України, є нікчемним. Крім того, як підставно зазначає заявник касаційної скарги, господарські суди попередніх інстанцій незважаючи на чисельні заяви і клопотання відповідача, не надали оцінку тому, що в 2007р. банківською ліцензією та дозволом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" не могло бути передбачено право на використання іноземної валюти як засобу платежу, в тому числі як такого, що може відноситись до поняття "інших операцій з валютними цінностями на валютному ринку України", зазначеного в п.п 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ від 17.07.2001р. № 275, в редакції від 04.08.09р., наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу у однієї з сторін спірного кредитного договору була обов'язковою. Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин справи, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи вищезазначені обставини мають знайти належну оцінку та господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ТОВ "Кристал" задовольнити частково. 2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.09р. по справі № 1/207 та рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року скасувати. 3. Справу передати до господарського суду Донецької області на новий розгляд. Головуючий, суддя С.С. Разводова Судді І.А. Плюшко, Ж.О. Бернацька http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8461357 за найденное решение спасибо vekt