Search the Community

Showing results for tags 'отказ взыскания ипотеки'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 187 results

  1. ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ЛИСТ Головам апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні 07 лютого 2014 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні. У зв'язку із цим надсилаємо витяг із зазначеного узагальнення. 1. Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (Закон N 3425-XII). Частиною 1 ст. 1 Закону N 3425-XII встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Частиною 2 ст. 1 Закону N 3425-XII передбачено: вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Згідно з ч. 4 ст. 1 Закону N 3425-XII у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені ст. 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. У ч. 5 ст. 1 Закону N 3425-XII зазначено, що вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України. Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у ст. 40 Закону N 3425-XII (ч. 6 ст. 1 Закону N 3425-XII). Статтею 50 Закону N 3425-XII передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта. Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій. Закон N 3425-XII поділяє об'єкти судового оскарження в межах нотаріального процесу на три групи: - нотаріальні дії; - відмова у вчиненні нотаріальних дій; - нотаріальні акти. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону N 3425-XII нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Поняття "нотаріальний акт" є значно ширшим за поняття "нотаріальна дія" і являє собою будь-яку дію, що є складовою частиною нотаріальної діяльності і вчиняється нотаріусом у межах виконання власних повноважень. Наприклад, у разі заведення спадкової справи нотаріусом у порушення вимог щодо належного місця її заведення, що саме по собі не є вчиненням нотаріальної дії, заінтересований спадкоємець має право оскаржити цей нотаріальний акт у судовому порядку і визнати його недійсним як такий, що вчинено з порушеннями. Обов'язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачений ч. 3 ст. 49 Закону N 3425-XII, де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні. Як випливає з п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону N 3425-XII, підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії можуть встановлюватися тільки цим Законом. Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій, зазначений у ст. 49 Закону N 3425-XII, не є вичерпним. За наявності умов, передбачених ст. 49 Закону N 3425-XII, на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства. Згідно з п. 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 4 ст. 49 Закону N 3425-XII відмова у вчиненні нотаріальної дії за загальним правилом здійснюється в усній формі, а у випадку наявності вимоги особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, - виноситься відповідна постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії. 2. Враховуючи норми ст. 50 Закону N 3425-XII та норми Прикінцевих та перехідних положень Цивільного процесуального кодексу (ЦПК), справи щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні повинні розглядатися в порядку позовного провадження як спір про право. Разом з тим процедура оскарження передбачає подання такого процесуального документа, як скарга, однак розгляд справи в порядку позовного провадження передбачає подання позовної заяви, а не скарги, тому назва та зміст ст. 50 Закону N 3425-XII, сформульовані відповідно до положень ЦПК 1963 року, є застарілими, не відповідають чинному процесуальному законодавству, тому є необхідність викладення ст. 50 Закону N 3425-XII в новій редакції. Проте з урахуванням вимоги ч. 1 ст. 2 ЦПК процесуальним документом, який подається до суду для вирішення спорів цієї категорії, є виключно позов. ЦПК не передбачає можливість розгляду скарг за такими справами. І навіть якщо позивач назвав свій процесуальний документ скаргою чи заявою, то суд в порядку ст. 121 ЦПК має усунути цей недолік та називати відповідний документ "позовом" чи "позовною заявою". Але, як вбачається із судової практики, нерідко допускаються помилки при визначенні процесуальних документів, які подаються до суду для вирішення спорів цієї категорії. Так, ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2012 року було відкрито провадження у справі N 0827/4286/12 за скаргою О. О. О. на постанову нотаріуса П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Отже, судом першої інстанції помилково прийнято до провадження скаргу на постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, що призвело до розгляду справи, яка мала бути розглянута за правилами позовного провадження у порядку окремого провадження. 3. Особливої уваги потребує дослідження питання, пов'язаного з розглядом справ щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки ст. 50 Закону N 3425-XII (після змін, унесених Законом України від 01 жовтня 2008 року N 614-VI "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат") не містить такого окремого способу захисту порушеного права. На сьогодні можливість вчинення виконавчого напису прямо передбачена ст. 18 Цивільного кодексу України (ЦК), ст. 110 ЦПК, главою 14 Закону N 3425-XII, ч. 6 ст. 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" (Закон N 2654-XII), ч. 3 ст. 33 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (Закон N 898-IV), постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (постанова Кабінету Міністрів України N 1172) та іншими законодавчими актами. У зв'язку з цим розгляд судом справи за позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є правомірним, і, крім того, відповідає конституційному положення про всеосяжність права на звернення до суду та юрисдикцію суду (статті 55, 124 Конституції України). 4. Ні ЦПК, ні Законом N 3425-XII не визначено, до суду якої юрисдикції має звертатися особа, права якої порушено нотаріальною дією або відмовою в її вчиненні. Судді повинні враховувати роз'яснення, надані судам у п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" (Постанова ВССУ N 3), де зазначено, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (КАС) (стаття 17 КАС), Господарським процесуальним кодексом України (ГПК) (статті 1, 12 ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями розмежування справ цивільної юрисдикції та інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Проведеним узагальненням встановлено, що питання визначення юрисдикції розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні з позицій судів зводиться до того, чи є нотаріус суб'єктом владних повноважень. Вирішення цього питання можливе на підставах з'ясування правової природи нотаріальної діяльності та складу повноважень нотаріуса. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Тлумачення поняття "суб'єкт владних повноважень" надано у п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС, де зазначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Система нотаріату не входить до системи органів виконавчої влади. Проте вважати діяльність нотаріуса як таку, у межах якої здійснюються владні управлінські функції, не можна. У діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень, хоча він і є посадовою особою (але не державним службовцем), а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністративною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб'єктів та структурою їх правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання. Крім того, якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом цієї діяльності є управлінське рішення, яким один суб'єкт приписує певну поведінку іншому суб'єкту, то метою діяльності нотаріату є захист і охорона існуючих суб'єктивних прав та інтересів, а результатом нотаріальної діяльності є нотаріальний акт як різновид правозастосовного юрисдикційного акта, що офіційно підтверджує вже об'єктивно існуючі факти, права та обов'язки, які суб'єкти права покладають на себе за своїм бажанням. Також слід зазначити, що структура нотаріату утворена таким чином, що вони не пов'язані між собою в організаційному відношенні і при вчиненні нотаріальних дій. Що ж до владності у нотаріальних правовідносинах, то вона виявляється лише в офіційній силі нотаріальних актів. Правовідносини, що виникають між нотаріусами та іншими суб'єктами нотаріальної діяльності, є суто процесуальними за своєю сутністю і не можуть характеризуватися як владні відносини у розумінні КАС. Слід зазначити, що незалежно від того, є нотаріус приватним чи працює у державній нотаріальній конторі (Закон N 3425-XII фактично прирівнює за правовим статусом державних і приватних нотаріусів), він не може вважатися суб'єктом владних повноважень. Таким чином, з урахуванням положень ст. 17 КАС можна дійти висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства справ щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні. А отже, виходячи з положень ст. 15 ЦПК, такі справи повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства. Аналогічно повинні розглядатись судами справи про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні щодо посадових осіб, на яких відповідно до статей 37, 38, 40 Закону N 3425-XII покладено право та обов'язок вчиняти нотаріальні дії, оскільки вони виконують дії, які слід відносити до нотаріальних. Наприклад, позов до секретаря сільської ради про визнання незаконними дій щодо посвідчення документів має розглядатися в порядку цивільного судочинства. Тобто дії секретаря сільської ради щодо посвідчення документів не можна вважати діями суб'єкта владних повноважень, оскільки в цей момент він не наділений владними повноваженнями та не виконує управлінських функцій. Узагальнення показало, що суди нерідко припускаються помилок при визначенні юрисдикції розгляду справ цієї категорії, і не лише між цивільною і адміністративною юрисдикціями, а й між цивільною та господарською. Так, ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2011 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Бериславської міської ради до Бериславської державної нотаріальної контори, ГУЮ у Херсонській області про визнання відмови державного нотаріуса Бериславської державної нотаріальної контори - М. Л. Ю. про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії - посвідчення договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки площею 0,15 га, придбаної з аукціонних торгів, скасування постанови та зобов'язання посвідчити вказаний договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Суд першої інстанції при прийнятті вказаного рішення помилково виходив із того, що розгляд даного спору належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки оскаржуються дії особи, що представляє державний орган, на яку за законом покладено обов'язок щодо вчинення нотаріальних дій. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 15 лютого 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції, справу передано до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Незважаючи на те, що сторонами у даній справі є юридичні особи, позовні вимоги про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та про зобов'язання державного нотаріуса вчинити певну дію повинні розглядатися в позовному провадженні за правилами цивільного судочинства як спір про право, оскільки між юридичними особами відсутній спір про право цивільне чи господарське, а правовідносини не є господарськими у розумінні ГПК. Як згадувалось вище, державний нотаріус згідно із Законом N 3425-XII не є суб'єктом владних повноважень чи юридичною особою. Слід звернути увагу суддів на те, що у зв'язку з прийняттям Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Закон N 1952-IV) державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону N 1952-IV у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт. Тобто держава в цій частині делегує нотаріусам владні повноваження. Тому судам при розгляді позовів щодо оскарження дій або бездіяльності нотаріуса як державного реєстратора прав на нерухоме майно слід пам'ятати, що це справи адміністративної юрисдикції згідно з п. 8 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів". Складним виявилося для деяких судів визначення юрисдикції розгляду справ за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та про оскарження виконавчого напису. Так, ухвалою Очаківського міжрайонного суду Миколаївської області від 20 червня 2011 року провадження у справі за позовом ВАТ до приватного нотаріуса О. Н. О., третя особа - ТОВ, госпрозрахункова фірма, про визнання дій приватного нотаріуса незаконними, визнання недійсним і скасування виконавчого напису нотаріуса закрито у зв'язку з тим, що даний позов відповідно до статей 1, 12 ГПК підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17 серпня 2011 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою ВССУ від 11 січня 2012 року ухвалу суду першої та апеляційної інстанції скасовано, так як підстави для висновку про неможливість вирішення такого спору в порядку цивільного судочинства відсутні, оскільки поданий позов стосується лише перевірки законності дій нотаріуса та їх відповідності вимогам чинного законодавства. Згідно з п. 16 Постанови ВССУ N 3 спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Частиною 3 ст. 15 ГПК також передбачено, що господарські справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача. Пунктом 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (Постанова ВГСУ N 10) передбачено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ст. 1 ГПК. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 Закону N 3425-XII нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства. Виходячи з п. 8 Постанови ВГСУ N 10, положень ст. 12 ГПК, та враховуючи, що господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, спір про визнання недійсним виконавчого напису буде підвідомчий саме господарському суду. Отже, при визначенні юрисдикції розгляду справ даної категорії необхідно у повній сукупності та послідовності застосовувати системний аналіз як норм процесуального права щодо юрисдикційних повноважень окремих судів, так і норм матеріального права у взаємозв'язку із судовою практикою та приписами вищих судових інстанцій, що стосуються даного питання, а також обов'язкові критерії розмежування справ цивільного судочинства і справ, які розглядаються за правилами інших видів судочинства - суб'єктний склад сторін та характер спірних правовідносин. 5. З причини відсутності в чинному ЦПК окремої категорії цивільних справ, такої як оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, та спеціальної норми щодо визначення підсудності справ цієї категорії це питання повинно вирішуватись судами за загальними правилами підсудності на підставі статей 107 - 117 ЦПК. ЦПК визначає підсудність справ щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса - за місцем його виконання відповідно до ч. 12 ст. 110 ЦПК. Місце виконання рішення визначене ст. 20 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (Закон N 606-XIV). Судами в основному правильно застосовувалися правила ч. 12 ст. 110 ЦПК щодо визначення підсудності. Проте спірним виявилося питання щодо визначення підсудності у такій справі. Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Миколаєва було відкрито провадження у справі за позовом П. О. В. до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Б. І. М. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в порядку ст. 114 ЦПК, оскільки за виконавчим написом стягнення було звернуто на нерухоме майно (квартиру), що знаходиться в Ленінському районі м. Миколаєва. У справі заявлено позовні вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, проте пред'явлені позовні вимоги стосуються стягнення за виконавчим написом нотаріуса щодо нерухомого майна (квартири). Разом із тим положення ст. 114 ЦПК не застосовуються, так як вказаний спір мав розглядатися з дотриманням правил ч. 12 ст. 110 ЦПК, оскільки в першу чергу судом розглядається спір про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а не з приводу нерухомого майна. Судам слід пам'ятати, що виключну підсудність згідно з п. 42 Постанови ВССУ N 3 встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч. 1 ст. 114 ЦПК). Згідно з положеннями ст. 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, якщо, наприклад, пред'явлені позовні вимоги стосуються нотаріально посвідченого договору про відчуження нерухомості, то позов подається з дотриманням правил про виключну підсудність, тобто до суду за місцезнаходженням майна або основної його частини. Стосовно інших справ щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні жодних спеціальних норм ані в ЦПК, ані в Законі N 3425-XII не закріплено. У зв'язку з цим застосовуються правила ч. 1 ст. 109 ЦПК щодо підсудності справ за місцезнаходженням відповідача, згідно з якою позови до фізичної особи пред'являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Тобто застосовуються правила загальної територіальної підсудності, оскільки ч. 12 ст. 110 ЦПК визначає альтернативну підсудність (за вибором позивача). У ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року N 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" наведені визначення понять "місце перебування" та "місце проживання". Проте подання такої позовної заяви до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача - нотаріуса неможливе, оскільки нотаріус діє не як фізична особа, а як орган юрисдикційної діяльності від імені держави. Отже, суди мають враховувати таке: у випадках оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, коли відповідачем у справі є приватний або державний нотаріус, позов повинен подаватися за місцем здійснення ним зареєстрованої нотаріальної діяльності, а не за місцем його зареєстрованого проживання чи перебування як фізичної особи. Слід зазначити, що законом визначено підсудність справ щодо оскарження дій посадових осіб, які посвідчують заповіти й доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (статті 37, 40 Закону N 3425-XII). Відповідно до п. 13 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року N 419, скарга на неправильне посвідчення заповіту чи довіреності або на відмову посадових, службових осіб у їх посвідченні подаються до суду за місцезнаходженням лікарні, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, санаторію, будинку для осіб похилого віку та інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, установи виконання покарань, слідчого ізолятора. Скарга на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в його посвідченні капітаном морського або річкового судна, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна. Відповідно до ст. 19 Консульського статуту України скарги на рішення, дії чи бездіяльність консульських посадових осіб і консульських службовців може бути оскаржено в порядку підлеглості або до суду. Такі скарги подаються на ім'я голови консульської установи України або на ім'я дипломатичного представника України в країні перебування або до Міністерства закордонних справ України. 6. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону N 3425-XII право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Тобто закон визначає досить широке коло осіб, правомочних оскаржувати нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні. Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір. Саме таке процесуальне правило визначення суб'єктного складу осіб наведене у ст. 50 Закону N 3425-XII. Як видно з проведеного узагальнення, нотаріуси брали участь у справах цієї категорії як відповідачі і як треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору. Так, в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 05 грудня 2007 року у справі N 6-16344св07 висловлена така правова позиція: "Відповідно до ст. 26 ЦПК особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи та їх представники. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов щодо предмета спору з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів, є третіми особами, які заявляють самостійні вимоги (ст. 34 ЦПК). Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів (ст. 35 ЦПК). Відповідно до ст. 1 Закону N 3425-XII нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Виходячи із системного аналізу зазначених правових норм, слід зробити висновок, що при вирішенні справ, які стосуються оспорювання прав і обов'язків сторін, набутих на підставі вчинених нотаріальних дій - посвідчення договорів, угод (крім справ за скаргами на нотаріальні дії чи відмову в їх вчиненні), нотаріуси в розумінні статей 30, 34, 35 ЦПК не є особами, прав і обов'язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення". У п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (Постанова ВСУ N 9) зазначено: "Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса". У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (Постанова ВСУ N 7) зазначено: "У справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі". У п. 16 Постанови ВССУ N 3 зазначено: "Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ч. 2 ст. 50 Закону N 3425-XII). Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства". З наведеного можна зробити висновок, що нотаріус може бути відповідачем у справах цієї категорії лише в разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення. При цьому такі вимоги до нотаріуса підлягають розгляду в позовному провадженні за правилами цивільного судочинства як спір про право. Тоді в разі подання позову щодо оскарження нотаріальної дії з підстав недотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства при їх вчиненні відповідачем буде сам приватний нотаріус. У разі пред'явлення вказаних позовних вимог до державного нотаріуса відповідачем буде відповідна державна нотаріальна контора. Це зумовлено тим, що державний нотаріус, крім загального статусу нотаріуса, також має особливий статус - працівника юридичної особи, тобто державної нотаріальної контори. Найбільш проблемним для судів було визначення процесуального статусу нотаріуса при розгляді справ про оскарження виконавчого напису нотаріуса, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом нотаріуса, що останнім часом набули значного поширення. Як правило, суди брали до уваги той склад сторін у спірних правовідносинах, який визначали позивачі у позовних заявах, не виконуючи вимог п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК. Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК. У разі якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за результатами розгляду суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. У багатьох справах нотаріус залучався як відповідач або співвідповідач. Так, ухвалою Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2011 року у справі за позовом В. В. А. до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Б. І. М., ТОВ, треті особи - АНД відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ, ПАТ "Банк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позовну заяву повернуто, оскільки належним відповідачем є не приватний нотаріус, а ПАТ "Банк", яким проведено стягнення заборгованості за кредитним договором на заставлене майно позивачки. У цьому прикладі між сторонами виник цивільно-правовий спір щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, який ґрунтується на вчиненій нотаріальній дії, але він не є наслідком незаконних чи недбалих дій нотаріуса, тому в цій справі участь нотаріуса можлива в якості третьої особи, а не співвідповідача чи відповідача. Суд першої інстанції з урахуванням ч. 4 ст. 10 ЦПК мав роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача. Але якщо позивач відмовився від заміни неналежного відповідача, суд мав залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача у порядку ст. 33 ЦПК. Суд справу розглядає спочатку після заміни відповідача або залучення до участі у справі нового співвідповідача за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача. Суд має прийняти рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача, відмовивши в позові до неналежного відповідача, нотаріуса, який не в змозі своїми діями або припиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права позивача. Так, ухвалою суду першої інстанції замінено первісного відповідача - ПАТ "Банк" - на належного відповідача - приватного нотаріуса, що вчинив виконавчий напис, а ПАТ "Банк" залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог. Суд першої інстанції у винесеному рішенні зазначив, що, оскільки оспорюється, передусім, правильність вчиненої нотаріусом дії, то нотаріус повинен бути відповідачем у справі. Водночас слід зазначити, що нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. За змістом ст. 32 ЦПК участь у справі кількох відповідачів допускається, коли предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох відповідачів, або права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави, або предметом спору є однорідні права і обов'язки. Виходячи з норм Закону N 3425-XII, у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному в статтях 1, 9 Закону N 3425-XII. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справа N 2/1304/671/12 Галицького районного суду міста Львова за позовом Т. З. Й. до ПАТ "Банк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, взагалі розглянута без участі нотаріуса. Таке процесуальне положення сторін не можна назвати правильним. У п. 16 Постанови ВССУ N 3 зазначено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. Отже, справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Інакше кажучи, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішення у таких справах фактично жодним чином не впливають на нотаріусів. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що питання про визначення складу учасників у справах цієї категорії та процесуального статусу нотаріуса має вирішуватися залежно від того, що є предметом оскарження. 7. Статтями 286, 287 ЦПК 1963 року було визначено десятиденний строк для звернення із скаргою з дня вчинення неправильної нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію та триденний строк з дня її одержання для передання скарги до суду разом з усіма матеріалами. Натомість чинним ЦПК та іншими нормативно-правовим актами спеціальні строки для розгляду справ цієї категорії невизначені, що означає застосування до цих правовідносин загальних строків. Така відсутність спеціальних скорочених строків для оскарження нотаріальних дій, як наслідок, призводить до затягування розгляду справ цієї категорії. Отже, можливість реалізації права на звернення з позовом про оскарження нотаріальної дії або відмову в її вчиненні обмежена загальним строком позовної давності, який визначається у ст. 257 ЦК та становить три роки. Перебіг строку на подання такої позовної заяви починається з дня, наступного за тим, коли позивачу стало відомо про вчинену нотаріальну дію або про відмову у вчиненні такої дії. Оскільки на прохання особи, яка отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії, причини відмови викладаються у письмовій формі, строк у такому разі має обчислюватися з дня, наступного за днем винесення постанови з викладенням мотивів. Питання про додержання позивачем встановленого для подання позову строку у справах цієї категорії вирішує суд у порядку, визначеному главою 19 ЦК. 8. Розгляд справ про оскарження нотаріальних дій або про відмову в їх вчиненні здійснюється судами за загальними правилами ЦПК. Під час розгляду справ цієї категорії суди мають керуватися загальними положеннями глави 5 розділу I ЦПК та ст. 212 ЦПК. Разом з тим відсутність у чинному ЦПК окремої глави, присвяченої специфіці розгляду цієї категорії справ, які мають особливий характер вимог, яка була наявна в ЦПК 1963 року, дещо ускладнює розгляд цих справ. 9. Позови у справах зазначеної категорії мають задовольнятися за умови подання належних та допустимих доказів з урахуванням вимог статей 57 - 66 ЦПК. Предметом судової діяльності у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є перевірка законності дії нотаріусів або відповідних посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії чи які відмовили в їх вчиненні. Перевіряючи законність дій нотаріуса, суддя повинен детально вивчити закон, на підставі якого діяв нотаріус чи інша посадова особа, уповноважена на вчинення нотаріальної дії, дослідити всі докази і з'ясувати обставини, що мають значення для справи. Це, у свою чергу, дає суду можливість винести законне й обґрунтоване рішення. Предметом доказування під час судового розгляду у справах про оскарження нотаріальних дій або про відмову в їх вчиненні згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у ч. 1 ст. 179 ЦПК, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ч. 2 ст. 179 ЦПК). Доказами у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні можуть бути документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії (оригінали нотаріально посвідченого договору, заповіту, свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя, довіреності, інші документи, видані нотаріусами; документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника, тощо); постанова нотаріуса або відповідний акт посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, про відмову вчинити дану нотаріальну дію; документи, які заявник просив засвідчити або посвідчити. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК суди повинні сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав, зокрема, щодо заявлення клопотань про забезпечення доказів: витребування правовстановлюючих документів на майно, належно завірених документів, необхідних для оформлення кредитів, реєстраційних посвідчень та інших документів. Проте витребування доказів від нотаріуса повинно здійснюватися з урахуванням вимог ст. 8 Закону N 3425-XII. Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону N 3425-XII довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду (письмовий запит або ухвала суду), прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв'язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов'язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу. Також слід зауважити, що згідно з ч. 4 ст. 8 1 Закону N 3425-XII вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій та документів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому цим Законом, а також печатки нотаріуса не допускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи чи печатка нотаріуса можуть бути надані суду за мотивованою постановою суду тільки для огляду і повинні бути повернуті судом негайно після огляду. Як показало проведене узагальнення, судами по-різному оцінювалися надані сторонами докази, не завжди в повній мірі з'ясовувалися обставини, що мають значення для справи, а позовні вимоги задовольнялися навіть у тих випадках, коли вони не були доведені належними і допустимими доказами. За результатами проведеного узагальнення встановлено, що в матеріалах більшості справ відсутні постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії, а в поодиноких випадках у матеріалах справ міститься лише позовна заява. Отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії має важливе значення, оскільки з часу відмови обчислюється строк для звернення до суду, і надання належної оцінки обґрунтованості вимог позивача неможливо без з'ясування причин та мотивів відмови у вчиненні нотаріальної дії. При цьому судам слід враховувати, що відсутність постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії не є безспірною підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії є доказом певної дії, а відсутність доказу не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Іноді нотаріуси, замість винесення мотивованих постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій, направляли письмові листи або в усній формі рекомендували звернутися до суду. Так, рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 16 березня 2012 року задоволено позов Б. О. О. до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу З. Н. В., третя особа - ВАТ "Банк", зобов'язано приватного нотаріуса у зв'язку із припиненням договору іпотеки (рішенням Суворовського районного суду від 21 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 19 квітня 2011 року, договір іпотеки, укладений між ПАТ "Банк" та Б. О. О., визнано недійсним) вилучити запис щодо зазначеної заборони з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вилучити запис щодо зазначеної заборони з Державного реєстру іпотек (справа N 2/2120/101/12). Проте в матеріалах справи є лише копія заяви Б. О. О. до приватного нотаріуса про вилучення заборони об'єкта нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон та виключення запису про обтяження майна іпотекою з Державного реєстру іпотек. Постанова приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії в матеріалах справи відсутня, тоді як предметом спору є саме відмова у вчиненні нотаріальної дії. Як вбачається з положень ст. 74 Закону N 3425-XII, нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. За таких обставин суд мав знати, що наявність рішення суду про визнання іпотечного договору недійсним, яке набрало законної сили, відповідно до ст. 17 Закону N 898-IV є підставою припинення іпотеки. Зняття заборони згідно із ст. 74 Закону N 3425-XII можливе також і за повідомленням установи банку про припинення іпотечного договору, проте банки ухиляються від надання таких повідомлень за наявності факту припинення іпотечного договору, що призводить до виникнення спору про зняття заборони та розгляду справ в судах. Судам слід пам'ятати про те, що особа, яка звертається до суду з позовом щодо відмови у вчиненні нотаріусом тієї чи іншої дії, повинна надати до позовної заяви постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка ним виноситься відповідно до вимог ч. 4 ст. 49 Закону N 3425-XII, та притримуватися при розгляді справ цієї категорії рекомендацій ВССУ, викладених у листі від 16 травня 2013 року N 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" (лист ВССУ N 24-753/0/4-13). У п. 1 листа ВССУ N 24-753/0/4-13 йдеться про обов'язковість у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК), закриття провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК) або залишення позовної заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК). 10. Переважна кількість справ цієї категорії щодо оскарження виконавчих написів пов'язана з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, однак практику їх вирішення не можна вважати усталеною і тому вважаємо за потрібне звернути увагу на кілька питань. Судам слід мати на увазі, що, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом N 3425-XII. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документам. Вимоги позивачів як правило сформульовані саме у вигляді прохання визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Мали місце і випадки формулювання позовних вимог таким чином: "оскаржити виконавчий напис"; "визнати виконавчий напис недійсним і таким, що не підлягає виконанню", "скасувати виконавчий напис", а нотаріуси були залучені до участі у справах як відповідачі, а інколи - як треті особи та співвідповідачі. Значна частина справ за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, залишалася без задоволення, і переважно з тих підстав, що позивачем (особою, яка оскаржує виконавчий напис нотаріуса) неправильно був обраний спосіб захисту порушеного права. У разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню. При цьому для суду не є важливим який предмет позову визначив позивач. Суд має право визначити предмет позову відповідно до вимог закону, якщо саме на це спрямована підстава позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги. Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 08 лютого 2012 року у справі за позовом ПАТ АКБ "Банк" до Т. Т. Т. та інших про виселення та зняття з реєстраційного обліку за зустрічним позовом Ш. Ш. Ш., Ч. Ч. Ч. до Т. Т. Т., ПАТ АКБ "Банк" та інших, треті особи - Шоста Запорізька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу - О. О. О., І. І. І. про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на майно в порядку спадкування, у задоволенні позову ПАТ АКБ "Банк" відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано недійсною довіреність від 31 серпня 2004 року, видану від імені І. Ч. І. на ім'я І. П. І. на право здійснення представницьких повноважень, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстрованому у реєстрі за N 3690. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 31 грудня 2004 року, укладений між І. П. І., яка діяла від імені І. Ч. І. та Д. Д. Д. Визнано недійсним договір застави нерухомого майна (іпотеки) житлового будинку, укладеного між Т. Т. Т. та ПАТ АКБ "Банк". Визнано недійсним виконавчий напис, виданий 07 вересня 2007 року, приватним нотаріусом Д. Д. Д. про звернення стягнення на житловий будинок, належний на праві приватної власності Т. Т. Т. та який передано в іпотеку ПАТ АКБ "Банк". Апеляційний суд Запорізької області, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання виконавчого напису недійсним, зазначив наступне. Частиною 12 ст. 110 ЦПК передбачено розгляд справ за позовами до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до вимог ст. 50 Закону N 3425-XII передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Спір про право, основою якого є вчинена нотаріальна дія, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса майна (грошей) розглядається судом за позовом боржника до стягувача. Статтями 34, 87, 88 Закону N 3425-XII передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, коли наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України N 1172. Таким чином, виконавчий напис в розумінні ЦК не є правочином, недійсність якого може бути встановлена судом, а тому він може бути визнаний лише таким, що не підлягає виконанню (справа N 22ц-2556/12). Статтею 9 Закону N 3425-XII передбачається, що нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними. Однак конструкція "є недійсними" щодо нотаріальної дії є некоректною і може зумовити виникнення ще однієї нової категорії позовів. Позовна вимога щодо визнання виконавчого напису недійсним не відповідає нормам цивільного та цивільно-процесуального законодавства України виходячи з такого. Виконавчий напис не є правочином. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 215 ЦК поняття недійсності застосовується до правочинів. Відповідно до ст. 18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 1 Закону N 606-XIV виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання рішень інших органів. Відповідно до зазначеного Закону одним із виконавчих документів є виконавчий напис нотаріуса, який підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою. Як бачимо, вчинення нотаріусом виконавчого напису є окремим, самостійним способом захисту цивільних прав серед інших способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених главою 3 розділу 1 ЦК. Отже, виконавчий напис у розумінні ЦК не є правочином, недійсність якого може бути встановлена судом, а тому він може бути визнаний лише таким, що не підлягає виконанню. Таким чином боржник може захищати свої права шляхом пред'явлення вимог, зокрема, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (повністю або частково). Як видно з матеріалів, надісланих на проведення узагальнення, підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і неправильність вимог боржника. Під час розгляду справ за позовами щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, судам необхідно перевіряти належність кредитору права звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення його вимог за кредитним договором, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі або встановити наявність (відсутність) об'єктивних обставин, коли виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню. Так, рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 лютого 2012 року апеляційну скаргу С. С. В. на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 21 жовтня 2011 року у цивільній справі за позовом С. С. В. до ПАТ "Банк", треті особи - Червоногвардійський відділ ДВС Макіївського МУЮ в Донецькій області, Приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу - К. О. Є. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано. Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу К. О. Є. від 25 жовтня 2006 року про звернення стягнення на будинок N 53 по вул. Т. м. Макіївки Донецької області для задоволення вимог іпотекодержателя ПАТ "Банк" у розмірі 35040,27 доларів США таким, що не підлягає виконанню. Задовольняючи апеляційну скаргу С. С. В., апеляційний суд Донецької області виходив з того, що відповідачем не було надано документів на підтвердження безспірності суми заборгованості. Так, 21 серпня 2006 року відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, де зазначена сума заборгованості за договором кредиту у розмірі 34284 доларів США і на таку суму заборгованості видано довідку, але виконавчий напис на підставі цієї заяви не було зроблено. В подальшому 25 жовтня 2006 року відповідач знову звертається до нотаріуса про вчинення виконавчого напису, де зазначає суму заборгованості 35040,27 доларів США. У день звернення до нотаріуса із зазначеною заявою - 25 жовтня 2006 року нотаріус вчинив виконавчий напис, який свідчить про те, що іпотекодавець не був повідомлений про наявність такої заяви про вчинення виконавчого напису із сумою заборгованості 35040,27 доларів США. Ці обставини свідчать про те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не мав можливості перевірити безспірність суми заборгованості і позбавив іпотекодавця можливості з'ясувати суму заборгованості. Отже, однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі. Як правило у виконавчому написі сума є більшою ніж у вимозі, але це пов'язано з часом, який пройшов від надіслання вимоги і вчинення виконавчого напису. Отже, якщо у письмовій вимозі боржнику повідомлено, що при вчиненні напису сума заборгованості може буде збільшена з урахуванням нарахування процентів та штрафних санкцій, то у такому випадку спірності суми немає. Неоднаковою слід вважати практику вирішення позовних вимог про оскарження виконавчих написів нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса. Під час розгляду таких спорів необхідно враховувати те законодавство, яке діяло на час вчинення спірних правовідносин, що суттєво буде впливати на правильність вирішення спору. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 6 ст. 20 Закону N 2654-XII встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Інше передбачено Законом України від 18 листопада 2003 року N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (Закон N 1255-IV), який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна, містить інші норми. Прикінцевими і перехідними положеннями цього Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон N 1255-IV є спеціальним законом з питань правого регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону N 2654-XII застосовуються лише в тій частині, що не суперечить Закону N 1255-IV. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону N 1255-IV звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Статтею 26 Закону N 1255-IV передбачено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких на підставі виконавчого напису нотаріуса звернення стягнення не передбачено. Водночас слід звернути увагу на те, що Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (Закон N 3795-VI), який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, ч. 1 ст. 26 Закону N 1255-IV, яка визначає позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження доповнено п. 5 такого змісту: "реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса". Так, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду від 23 листопада 2011 року у справі за позовом А. А. А. до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, ПАТ "Банк", третя особа - відділ ДВС Дніпропетровського МУЮ, про визнання дій неправомірними та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2012 року це судове рішення частково скасовано. Позовні вимоги А. А. А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволені. Визнано виконавчий напис за реєстраційним номером 272, вчинений 11 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на автомобіль марки OPEL таким, що не підлягає виконанню. В іншій частині рішення суду залишене без змін. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало те, що станом на 11 березня 2010 року, коли був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль, у відповідності до вимог ст. 26 Закону N 1255-IV був відсутній такий позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса. Такий спосіб, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, був передбачений з 22 вересня 2011 року у зв'язку із прийняттям Закону N 3795-VI, яким ч. 1 ст. 26 Закону N 1255-IV доповнено п. 5. Ухвалою ВССУ від 20 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції та апеляційного суду залишено без змін. Одним із проблемних питань при розгляді зазначених справ є встановлення безспірності заборгованості, що стягується на підставі виконавчого напису нотаріуса. Слід пам'ятати, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а перевіряє безспірність заборгованості в контексті наявності документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України N 1172 для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Позивачі, звертаючись до суду з такими позовами, посилаються на те, що доказом на підтвердження безспірності вимог може бути лише документ, яким боржник визнає суму заборгованості перед кредитором. При цьому за аналогією посилаються на Закон України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Закон N 2343-XII), яким визначено поняття безспірності вимог. Разом із тим положення Закону N 2343-XII, виходячи з його системного аналізу, застосовуються лише до правовідносин, які регулюються цим Законом. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 31 травня 2011 відмовлено у задоволенні позову С. О. В. до ПАТ "Банк", третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу - П. В. І., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Апеляційним судом Хмельницької області скасовано зазначене рішення суду першої інстанції і ухвалено нове, яким позовні вимоги С. О. В. задоволені, так як при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не були дотримані вимоги ст. 88 Закону N 3425-XII, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час виникнення спірних правовідносин), п. 1 постанови Кабінету Міністрів України N 1172. Судом першої інстанції як документ, що підтверджує безспірність заборгованості, було взято наданий банком розрахунок суми заборгованості станом на 16 вересня 2010 року. Проте цей розрахунок не є документом, який підтверджує безспірність вимог банку. Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (Закон N 996-XIV). Як зазначалось, виконавчий напис на договорі іпотеки/застави може бути вчинений лише у випадку, коли вимоги кредитора є безспірними і з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору минуло не більше трьох років (строк позовної давності). При цьому сам факт подання нотаріусу заперечень боржника чи іпотеко/заставодавця щодо зобов'язання, забезпеченого іпотекою/заставою, а також наявність судової справи про стягнення кредитної заборгованості свідчить про наявність спору між кредитором/заставодержателем і заставодавцем. У зв'язку з цим вчинення нотаріусом виконавчого напису може слугувати підставою для його оскарження. При розгляді цієї категорії справ виникало інше проблемне питання, що може бути фактом підтвердження належного вручення боржнику повідомлення про необхідність погашення заборгованості? Це питання судами вирішувалося по-різному. Проте належним чином вручене повідомлення боржника про вчинення виконавчого напису впливає на правильне вирішення справи. Так, рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2012 року задоволено позов М. В. М. до ПАТ "Банк", треті особи - приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу - В. В. І., відділ ДВС і Берегівське РУЮ, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Під час розгляду справи судом встановлено, що ПАТ "Банк" не надіслав боржнику вимогу про погашення боргу, не проінформував боржника про розмір заборгованості, та не менше, як за 30 днів до вчинення виконавчого напису не повідомив боржника про порушення кредитних зобов'язань, чим позбавив позивача права оскаржити вимоги у судовому порядку або виставити письмові заперечення кредитору. Приватний нотаріус при вчиненні виконавчого напису не пересвідчився про відсутність на час пред'явлення вимоги спору, чим порушив п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час вчинення нотаріальної дії). Письмова вимога банку боржнику повинна надсилатись способом, передбаченим договором. При цьому чинне законодавство не встановлює обов'язку банку, кредитора перевіряти фактичне місцезнаходження чи місце проживання боржника/іпотекодавця та його розшуку. Це означає, що кредитор повинен надіслати боржнику письмове повідомлення про початок звернення стягнення на предмет іпотеки чи повідомлення про необхідність виконання зобов'язання на адресу, зазначену в договорі кредиту/іпотеки. 11. Оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що нотаріус безпідставно (неправомірно) відмовив у вчиненні нотаріальної дії, порушивши тим самим покладений на нього обов'язок щодо вчинення нотаріальних дій. У такому разі оскаржується постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій повинні обов'язково обґрунтовуватися причини такої відмови. Предметом розгляду у справах за позовами щодо оскарження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій найчастіше були: видача свідоцтв про право на спадщину, видача виконавчих написів, накладення та зняття арешту з об'єктів нерухомості, посвідчення договорів відчуження жилих будинків та інше. Судам слід пам'ятати, що при оскарженні в судовому порядку відмови у вчиненні нотаріальних дій предмет доведення повинен визначатися з урахуванням підстав відмови у вчиненні нотаріальних дій, передбачених ст. 49 Закону N 3425-XII, оскільки від встановлення або невстановлення перелічених обставин залежить висновок про законність та обґрунтованість відмови у вчиненні нотаріальної дії. Як показує узагальнення, не завжди відмова нотаріусів у вчиненні нотаріальних дій була обґрунтованою. Так, рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 лютого 2011 року у задоволенні позову У. У. У. до державного нотаріального архіву в Кіровоградській області про визнання незаконною відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовлено. Позивач зазначала, що 22 квітня 2004 року їй та громадянину Б. Б. Б. подаровано однокімнатну квартиру. Двом співвласникам вручено один примірник нотаріально посвідченого договору, однак його було втрачено. За їх заявою 14 вересня 2005 року видано дублікат договору дарування, який знаходиться у громадянина Б. Б. Б. У 2010 році вона вирішила розпорядитися належною їй частиною квартири, однак не змогла це зробити за відсутності оригіналу договору дарування. 22 листопада 2010 року вона подала заяву до Державного нотаріального архіву про видачу дублікату, однак постановою державного нотаріуса їй відмовлено у видачі дублікату договору дарування, оскільки від співвласника квартири громадянина Б. Б. Б. не надійшла заява про видачу дубліката, що передбачено п. 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 17 травня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до п. 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких, або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, державним нотаріусом державного нотаріального архіву видається дублікат утраченого або зіпсованого документа. Звернення позивачки про видачу їй дублікату викликане тим, що вона, як власник, не має на руках правовстановлюючого документа на свою власність, а Б. Б. Б., стосовно якого також вчинялася нотаріальна дія, не бажає звертатися із заявою про видачу дубліката. Таким чином, штучно створена ситуація, яка позбавляє позивачку виконати будь-які дії щодо можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Апеляційний суд зазначив, що ст. 53 Закону N 3425-XII і п. 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачають, що видача дубліката можлива лише за заявою всіх осіб, щодо яких вчинялася нотаріальна дія, і неможлива за заявою лише однієї особи, щодо якої вчинялася нотаріальна дія. Тлумачення правових норм в спорі між громадянином і державним органом повинно бути на користь громадянина, в інтересах якого і повинні діяти всі державні органи. Необхідність задоволення вимог позивачки випливає також із загальних завдань цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК). Переважна кількість справ щодо оскарження відмов у вчиненні нотаріальних дій стосувалися спадкових правовідносин. Поширеними є спори щодо оскарження дій нотаріуса у зв'язку із видачею чи відмовою у видачі свідоцтв про право на спадщину згідно зі статтями 66 - 69 Закону N 3425-XII. Причинами відмови нотаріусів у видачі свідоцтв про право на спадщину були: відсутність належних правовстановлюючих документів на спадкове майно; наявність помилок у цих документах, які не можуть бути виправлені внаслідок смерті власника; наявність у спадкодавця спільної сумісної власності, що виключає можливість в порядку нотаріального провадження визначити його частку тощо. Так, рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2012 року у справі за позовом Р. Ю. В. до Першої Керченської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину позов задоволено, зобов'язано державну нотаріальну контору видати Р. Ю. В. свідоцтво про право на спадщину після смерті Р. М. І., оскільки спадкове майно у вигляді квартири належало позивачу та Р. М. І. на праві спільної сумісної власності і звернення до суду для виділу частки із спільного сумісного майна не вимагається. Таке рішення суду узгоджуються з роз'ясненням Постанови ВСУ N 7, згідно з п. 12 якої у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. Надані для проведення узагальнення справи, рішення, які не були предметом апеляційного розгляду, звертають увагу на кілька питань. Так, рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 листопада 2012 року у справі за позовом К. Н. В. в інтересах своєї неповнолітньої дочки К. К. В. до Третьої Херсонської державної нотаріальної контори, треті особи без самостійних вимог - Ш. Н. В., Служба у справах дітей виконкому Комсомольського району у м. Херсоні, про зобов'язання Третьої Херсонської державної нотаріальної контори внести зміни в свідоцтво про право на спадщину, видати К. К. В. свідоцтво про право на спадщину на 15/100 частин квартири N 14 в будинку N 25 на вул. Л. в м. Херсоні, позов задоволено. Зобов'язано Третю Херсонську державну нотаріальну контору внести зміни в свідоцтво про право на спадщину за законом видане Ш. Н. В. 24 грудня 2007 року за реєстровим N 3 - 723 на 1/3 частку двохкімнатної квартири N 14 на вул. Л., 25 в м. Херсоні, яке вона отримала після смерті батька Б. В. Г., який помер 30 березня 2007 року. Зобов'язано також Третю Херсонську державну нотаріальну контору видати К. К. В. 25 квітня 1999 року народження свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири N 14 в будинку N 25 на вул. Л. в м. Херсоні, яка відкрилася після смерті її батька. Розглянувши спір по суті, суд не звернув уваги на те, що фактично він виник між спадкоємцями першої черги, а тому відповідачем за цим позовом повинна бути Ш. Н. В., тобто спадкоємець, яка уже одержала спадщину і не дає своєї згоди на її перерозподіл, а не Третя Херсонська державна нотаріальна контора. Однак відповідачем у зазначеній справі є Третя Херсонська державна нотаріальна контора, а Ш. Н. В., до якої фактично пред'явлено вимогу щодо спадкового майна має статус третьої особи. Отже, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 33 ЦПК та у передбаченому ним порядку, не залучив останню до участі у справі як відповідача, вирішивши питання про її права і обов'язки в спірних правовідносинах, не дивлячись на її участь у справі як третьої особи. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1300 ЦК саме рішення суду про зобов'язання державної нотаріальної контори внести зміни в свідоцтво про право на спадщину є підставою для видачі нотаріусом нових свідоцтв про право на спадщину, а тому вимоги в частині зобов'язання нотаріуса видати свідоцтва про право на спадщину та ухвалене в цій частині рішення суду є безпідставним. Зобов'язуючи нотаріуса видати нові свідоцтва, суд виходить за межі повноважень, а також заявлених вимог, оскільки видача нотаріусом нових свідоцтв про право на спадщину є уже стадією виконання рішення суду. Крім того, оскільки зазначеним рішенням фактично підтверджується право спадкоємця на спадкування, який звернувся до нотаріальної контори після спливу строку для прийняття спадщини і вже коли спадщину прийняли інші спадкоємці, то судом вирішується лише питання про внесення змін до раніше виданих свідоцтв іншим спадкоємцям без розподілу часток, оскільки перерозподіл часток відноситься виключно до повноважень нотаріуса, який на підставі рішення суду видає нові свідоцтва про право на спадщину. І резолютивна частина рішення має бути викладена таким чином - "внести зміни до свідоцтва про право на спадщину виданого Ш. Н. В. 24 грудня 2007 року Третьою Херсонською державною нотаріальною конторою за реєстровим N 3-723 на 1/3 частку квартири N 14 на вул. Л., 25 в м. Херсоні". Так, рішенням Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 21 березня 2011 року у справі за позовом Р. Н. А. до державного нотаріуса Красногвардійської державної нотаріальної контори про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позов задоволено, скасовано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язано нотаріуса видати Р. Н. А. свідоцтво про право на спадщину у вигляді нежитлових будівель в с. Рівне вул. Т., які за життя належали на праві власності Р. В. О. Суд першої інстанції визнав відмову нотаріуса незаконною та скасував її, оскільки нотаріус при перевірці правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно піддав їх сумніву, проте ці документи не визнавались недійсними в судовому порядку. Як свідчать матеріали, надані для проведення узагальнення, останнім часом збільшилася кількість справ щодо оскарження відмови у посвідченні угод про відчуження нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, у якої відсутній кадастровий номер. Практику вирішення спорів щодо правомірності відмови нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу житлового будинку, належного на праві приватної власності через відсутність кадастрового номеру земельної ділянки, на якій він розташований, і яка не є предметом договору купівлі-продажу не можна вважати усталеною, водночас кількість рішень з цього приводу вказує на необхідність надання відповідного роз'яснення (справи Колимського районного суду Одеської області N 1430/12; N 1273/121559/12; N 1540/12; справа Приморського районного суду м. Одеси N 2-1358/11). Правова колізія полягає в тому, що 05 листопада 2009 року було прийнято Закон України N 1702-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" (Закон N 1702-VI), яким внесено зміни до ст. 377 ЦК та ст. 120 ЗК, що регулюють порядок переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження об'єкта нерухомості, що на ній розташований. Із набранням чинності Законом N 1702-VI, згідно з яким внесено такі зміни, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, стали істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти, при цьому такими правилами не конкретизовано, чи стосується така вимога всіх земельних ділянок, в тому числі й тих, що перебувають у державній та комунальній власності, чи такі вимоги слід застосовувати лише щодо приватизованих ділянок. Така законодавча невизначеність зумовила численні відмови нотаріусів у посвідченні правочинів про відчуження будинків за відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, на якій він розташований, що і змушує осіб звертатися до суду. Визнаючи відмову з таких підстав незаконною, суди першої інстанції виходили з того, що такою відмовою обмежується право власника на здійснення своїх повноважень щодо нерухомого майна. Також слід зазначити, що норми ст. 377 ЦК не повністю узгоджуються із нормами Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до п. 1.1 глави 2 якого правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. Згідно з п. 1.8 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда тощо збудовані (або будуються) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна. Отже, якщо земельна ділянка не є предметом угоди, то підставою для відмови у вчиненні дії посвідченні договору відчуження будинку, будівлі може бути лише відсутність документів про надання ділянки, однак не відсутність кадастрового номеру з огляду на вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Крім того, кадастровий номер є ознакою земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності, а тому при застосуванні норми ст. 377 ЦК до всіх відносин, відсутність приватизації ділянки буде перешкодою для розпорядження будинком, будівлею, що на ній розташований. Таке обмеження права власності суперечить принципам цивільного права і потребує на відповідне роз'яснення з метою уникнення появи значної кількості справ, спір щодо яких створений штучно недосконалим законодавством. Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2012 року у справі за позовом Гурзуфської селищної ради до приватного нотаріуса Ялтинського міського нотаріального округу про оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії позов задоволено та зобов'язано нотаріуса посвідчити договір купівлі-продажу частки будинку, що належить Гурзуфській селищній раді, без оформлення у власність або користування ділянки, на якій розташовано будинок. При вирішенні питання щодо обґрунтованості таких позовних вимог суд першої інстанції керувався положеннями ч. 1 ст. 377 ЦК, відповідно до якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Але суди, розглядаючи згадані позови, задовольняли їх без дотримання вимог ч. 2 ст. 377 ЦК, згідно якої розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків). Тому згідно з ч. 2 ст. 377 ЦК відсутність кадастрового номеру на земельну ділянку є підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій і у суду не було підстав зобов'язувати нотаріуса посвідчити договори купівлі-продажу нерухомості без зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, на якій вона розташована. Статтею 1 Закону України від 07 липня 2011 року N 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (із змінами і доповненнями) визначено, що кадастровий номер земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. 12. При складанні та ухваленні рішення суди мають керуватися роз'ясненнями, наданими Постановою ВСУ N 2, якою передбачено, що на справи за скаргами на нотаріальні дії або відмови в їх вчиненні поширюються загальні правила цивільного процесуального законодавства. Рішення у справах про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні повинно бути мотивованим і містити аналіз представлених у справі доказів, а також посилання на матеріальні й процесуальні норми права та відповідати вимогам статей 213 - 215 ЦПК. Відповідно до абзаців 2 та 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року N 2 "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" (Постанова ВСУ N 2) (із змінами), з урахуванням вимог ЦПК, у резолютивній частині рішення, зокрема, повинно бути зазначено про задоволення позову або про повне чи часткове залишення його без задоволення. При задоволенні позову про оскарження нотаріальних дій суд має зазначити, які саме нотаріальні дії, коли і ким вчинені, скасовуються. Задовольняючи позов про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії, суд в резолютивній частині рішення зазначає про скасування постанови (іншого відповідного акта) про це (з наведенням дати і органу, що її прийняв) і яку нотаріальну дію та хто повинен вчинити. Так, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року у справі за позовом М. Т. І до АБ "Банк", треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - К. Ю. В., відділ ДВС Оболонського РУЮ у м. Києві, М. С. Г., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позов задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 08 квітня 2011 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - К. Ю. В., зареєстрований в реєстрі за N 7674, яким запропоновано звернути стягнення на квартиру N 144 у буд. N 54-А на проспекті Г. у м. Києві, що належить на праві власності М.Т.І.; стягнуто з АБ "Банк" (код ЄДРПОУ 19338316) на користь М. Т. І. судовий збір у сумі 107 грн. 30 коп. (справа N 2/2605/6238/12, суддя - Андрейчук Т. В.). Відповідно до п. 14 Постанови ВСУ N 2 суд не може в таких справах замість скасування нотаріальних дій визнавати недійсними посвідчені угоди; вирішувати питання про відповідні дії (наприклад, дозволити подарувати чи продати певне майно замість зобов'язання нотаріального органу виконати відповідну нотаріальну дію); зобов'язати орган, що виконує нотаріальні дії, вчинити дію, яка суперечить закону (посвідчити договір дарування державним підприємством своєму працівникові жилого будинку при відсутності на це дозволу власника тощо), або вчинити нотаріальну дію у зв'язку з поданням суду документів чи доказів, відсутність яких у позивача викликала відмову у вчиненні цих дій, оскільки зазначена обставина є підставою для нового звернення до нотаріального органу, а не для скасування його постанови. У ряді випадків формулювання резолютивної частини рішень у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні є неправильним. Так, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2011 року позов Б. В. В., яка діє в інтересах неповнолітньої Б. В. О., до державного нотаріуса Мукачівської міської державної нотаріальної контори О. В. В. про скасування, як незаконної постанови державного нотаріуса Мукачівської державної нотаріальної контори - О. В. В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину частково задоволено, скасовано, як незаконну постанову державного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, зобов'язано державного нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину Б. В. В. після смерті її батька - Б. О. Л., який помер 13 лютого 2011 року. У цьому прикладі в резолютивній частині рішення не зазначено ні дату винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, ні її реєстровий номер. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 липня 2012 року у справі за позовом П. Н. І. до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Б. Т. П. про визнання неправомірною відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язання вчинити нотаріальну дію позов задоволено, визнано неправомірною відмову приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Б. Т. П. у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язано нотаріуса посвідчити договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1 га на вул. П., 42 в м. Хмельницькому, що належить П. Н. І. за умови одночасної купівлі в м. Хмельницькому в мікрорайоні "Дубово" на ім'я П. Н. І. для її проживання благоустроєної окремої квартири, що складається із 2-х кімнат, загальною площею не менше 45 кв. м. З урахуванням зазначеного, спірним є питання щодо виконання рішення суду про здійснення нотаріусом правочину під умовою. Рішення суду у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є обов'язковим не тільки для нотаріального органу, дії або відмова у вчиненні якого оскаржувалась, а і для іншого нотаріального органу. Якщо після судового розгляду зацікавлена особа звертається за вчиненням тієї чи іншої дії до іншого уповноваженого органу, останній не вправі ігнорувати правові висновки, які є у рішенні суду. Копія рішення має направлятися нотаріусу чи посадовій особі, яка вчинила нотаріальну дію. Рішення суду у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні можуть бути оскаржені на загальних підставах. 13. Проведеним узагальненням встановлено, що при розгляді справ цієї категорії невизначеним залишалося питання стосовно сплати судового збору під час подання до суду позовних заяв, так як Закон України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI) не виділив справи про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні в окрему категорію. Матеріали більшості вивчених справ свідчать про сплату позивачами судового збору як з немайнового спору. За подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір, що становить 0,1 розміру мінімальної заробітної плати (підп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону N 3674-VI), що на 2013 рік становило 114 грн. 70 коп. У випадках, коли подані позовні заяви не відповідають вимогам статей 119, 120 ЦПК та під час їх подання не сплачено судовий збір, державне мито, суддям слід виносити ухвали відповідно до ст. 121 ЦПК про залишення таких заяв без руху та вимагати від позивачів усунення недоліків. 14. Узагальнення судової практики у справах розгляду спорів про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні сприятиме правильному та однаковому вирішенню судами зазначеної категорії справ. Розгляд справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні у чіткій відповідності до закону має сприяти забезпеченню дотримання законності в своїй діяльності нотаріусів або відповідних посадових осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних дій, встановленню юридичних гарантій забезпечення дотримання прав громадян та організацій, які беруть участь в нотаріальному процесі, відновленню їх порушених прав. Голова Секретар Пленуму http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VRR00137.html
  2. Державний герб України справа № 361/4501/13-ц провадження № 2/361/1774/13 11.11.2013 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (вступна та резолютивна частини) 11 листопада 2013 року м. Бровари Броварський міськрайонний суд Київської області в складі: Головуючого судді - Пухної О.М. при секретарі - Якименко А.В..,. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - вирішив: В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити. Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги через Броварський міськрайонний суд до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Пухна О. М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34716685
  3. после уступки права требования http://reyestr.court.gov.ua/Review/24981064 Державний герб України Ухвала іменем україни 6 червня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Кадєтової О.В., Наумчука М.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суд м. Одеси від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2011 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір та на забезпечення зобов'язань за ним - договір іпотеки. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, у той час, як ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку він у добровільному порядку погасити відмовляється. Посилаючись на викладене, ПАТ «ОТП Банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності, із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а кошти від реалізації направити для погашення заборгованості останнього перед банком. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2011 року, позов задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, з направленням коштів від її реалізації на погашення заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № ML-506/003/2007. У касаційній скарзі ОСОБА_3. просить рішення Приморського районного суд м. Одеси від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2011 року скасувати, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок невиконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором, укладеним з ПАТ «ОТП Банк», утворилася заборгованість у сумі 261 984, 01 доларів США та 63 433 грн. 99 коп., вимоги банку підлягають задоволенню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Погоджуючись із рішенням районного суду, апеляційний суд виходив із того, що кредитний договір від імені банку підписано уповноваженою особою, яка діяла від імені банку на підставі довіреності; банк передав право вимоги за вказаним кредитним договором товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), у зв'язку з чим колегія суддів замінила позивача за клопотанням ТОВ «ОТП Факторинг Україна»; наявність виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджає зверненню стягнення на цей предмет іпотеки в судовому порядку. Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалені у справі судові рішення таким вимогам закону не відповідають. Судом установлено, що 20 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк», від імені якого діяло ПП «Агентство по торгівлі нерухомістю «Альянс» в особі ОСОБА_5 на підставі довіреності, укладено кредитний договір № ML-506/003/2007 на суму 227 151 доларів 76 центів США зі сплатою плаваючої процентної ставки та строком повернення кредиту до 20 листопада 2037 року. 20 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк», від імені якого діяло ПП «Агентство по торгівлі нерухомістю «Альянс» в особі ОСОБА_5 на підставі довіреності, укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір № PCL-506/003/2007, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. 26 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договори купівлі-продажу кредитного портфеля та відступлення права вимоги, за яким банк передав товариству сукупність прав, належних йому за договорами забезпечення, у тому числі правом звертати стягнення на майно згідно з додатком № 1 до договору відступлення права вимоги. Як убачається із встановлених обставин справи та підтверджується матеріалами справи, рішення суду першої інстанції від 21 грудня 2010 року про задоволення позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3 у порушення положень цивільного процесуального законодавства України було ухвалено після укладення між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договорів купівлі-продажу кредитного портфеля та відступлення права вимоги, тобто тоді, коли ПАТ «ОТП Банк» вже не мало права вимоги до ОСОБА_3 Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, замінивши при цьому позивача ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна», апеляційний суд вказану вище обставину залишив поза увагою, помилку, якої припустився суд першої інстанції, не виправив. Також поза увагою суду залишилося те, що в матеріалах справи відсутній додаток № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 26 листопада 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», лише зі змісту якого можливо встановити, що вимоги за договорами, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3, також відступлено. В матеріалах справи містяться тільки не завірені печаткою витяги з додатку № 1 до вказаного вище договору (а.с. 144, 145). Поза увагою суду залишилося й те, що ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Оскільки ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя висновок суду про те, що звернення стягнення на один предмет іпотеки може бути здійснено одночасно на підставі рішення суду та виконавчого напису нотаріуса - є помилковим. Посилання на те, що наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин між сторонами є вірним у тому розумінні, що саме по собі вчинення виконавчого напису, виконання якого не здійснено вчасно, не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання відсотків за користування кредитом і пені за несвоєчасну сплату кредиту. Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; запереченням відповідача оцінки не надав; розрахунок заборгованості не витребував та не перевірив, а тому дійшов передчасного висновку про наявність беззаперечних підстав для задоволення позову. Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги щодо розміру заборгованості за кредитним договором, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що постановленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Приморського районного суд м. Одеси від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2011 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова В.І. Мартинюк М.І. Наумчук
  4. Державний герб України печерський районний суд міста києва Справа № 757/14736/13-ц Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2014 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Цокол Л.І., при секретарі - Насурлаєва К. Е., секретарі Кирей О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1 Леовіча про звернення стягнення на предмет іпотеки, В С Т А Н О В И В : Позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся до суду із вимогами до відповідача ОСОБА_1 і просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2706/0806/88-329 від 16.08.2006р. , яка станом на 01.04.2013р. складає 277027,39грн. , та складається з заборгованості : за кредитом - 186759,88грн. , - по відсотках - 26823,23грн., - пеня - 63444, 28грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру під номером АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій, та відшкодувати судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено договір факторингу, відповідно до якого вимоги за кредитним договором №2706/0806/88-329 від 16.08.2006р. відступлені ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». В цей же день ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» продав позивачу кредитний договір, а відповідно усі права щодо кредитного договору , позичальником якого виступає ОСОБА_1 перейшли до ТОВ «Кредитні ініціативи». Відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання, оскільки станом на 01.04.2013р. заборгованість складає 277 027,39грн. В свою чергу кредитні зобов'язання позичальника були забезпечені іпотекою, предметом якої є нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1. Під час судового розгляду представник позивача ОСОБА_3 підтримав вимоги позову, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові. Представник відповідача ОСОБА_4 вимоги позивача не визнав, заперечував проти їх задоволення, як і представник відповідача ОСОБА_5, який в подальшому приймав участь у розгляді справи. Заперечення представників відповідача обґрунтовано відсутністю належних доказів ,які достовірно підтверджують перехід права вимоги щодо кредитного зобов'язання ОСОБА_1 до позивача. Суд вислухавши пояснення представників ОСОБА_3, ОСОБА_4, а в подальшому ОСОБА_5, вивчивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку. Згідно ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно ст. 33 цього ж Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Судом встановлено, що 16 серпня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2706/0806/88-329 , згідно якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 50 000 доларів США на строк з 16 серпня 2006 року по 16 серпня 2013 року з сплатою процентів за користування цими коштами у розмірі 15% річних за весь строк фактичного користування кредитом. 16 серпня 2006 року між цими ж особами було укладено іпотечний договір , в забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов'язань за договором №2706/0806/88-329 . Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1. Вказані обставини знайшли своє підтвердження під час судового розгляду наданими оригіналами вказаних договорів. В той же час інші обставини, на які позивач посилається в обгрунтування своїх вимог, свого підтвердження під час судового розгляду не знайшли. Частиною 2 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, а відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Для підтвердження вимог заявленого позову, представник позивача надав копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Кредитні ініціативи», копію свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «Кредитні ініціативи», витяг з договору факторингу № 15 від 25.11.2012 року укладеного між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»; копію договору факторингу від 28.11.2012 року укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ "Кредитні ініціативи", копію договору про передачу прав за іпотечним договором між ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи", витяги з реєстру заборгованостей боржників, витяг з договору про передачу прав за іпотечним догором, довідка розрахунок заборгованості за кредитним договором №2706/0806/88-329 від 16 серпня 2006 року. Відповідно до ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб,я кі беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 58 ЦПК України). Під час судового розгляду представником позивача були надані для огляду копії договору факторингу № 15 від 25.11.2012 року укладеного між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»; та копію з копії договору факторингу від 28.11.2012 року укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ "Кредитні ініціативи". Надані копії є неповними та викликають сумніви. Оригіналів вказаних договорів, та інших письмових доказів, які подані в копіях, під час судового розгляду надано не було. Із наданих копій не виявилось можливим встановити яка заборгованість боржника ОСОБА_1 , в розумінні договору факторингу, була передана ТОВ "Кредитні ініціативи" . Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України уступка вимоги є однією з підстав заміни сторони у цивільно-правовому зобов'язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно ст. 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення вимог позивача. Суд виходить з того, наданих представником позивача письмових доказів, які знаходяться в матеріалах справи, не достатньо для висновку про те, що позивач набув права вимоги за кредитним договором №2706/0806/88-329 від 16.08.2006р., в забезпечення якого було укладено іпотечний договір про передачу нерухомого майна відповідача. В судовому засідання також не було доведено, що відповідач порушив умови договору та у позивача є право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За таких обставин, суд надходить до висновку, що вимоги позивача ґрунтуються лише на припущеннях та є недоведеними, а тому в задоволенні позову слід відмовити. Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 512, 514, 517,1082 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", ст.ст. 4, 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : В задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1 Леовіча про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя Цокол Л.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37139936
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32667763 Державний герб України Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 липня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» в особі Регіональної дирекції ПАТ «Банк Кіпру» у м. Запоріжжя до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру», приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року,- в с т а н о в и л а: У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру» в особі Регіональної дирекції ПАТ «Банк Кіпру» у м. Запоріжжя ( далі - ПАТ «Банк Кіпру») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 1 423 774 грн 63 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, розмір якої буде визначено на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження, відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 22 вересня 2008 року між АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником усіх прав і обов'язків якого є ПАТ «Банк Кіпру», і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно якого банк відкрив боржнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 1 500 млн. грн., строком з 22 вересня 2008 року по 21 вересня 2018 року зі сплатою 19,0% річних за строковий кредит та 24% річних у разі порушення строків повернення кредиту за кредитним договором. ОСОБА_7 22 вересня 2008 року, у рахунок забезпечення виконання зобов'язань боржника, виступила майновим поручителем боржника та передала в іпотеку банку жилий будинок АДРЕСА_1, що підтверджується іпотечним договором від 22 вересня 2008 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2221. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Загальна сума заборгованості за кредитним договором, станом на дату смерті ОСОБА_6, склала 1 423 774 грн 63 коп., з них: заборгованість за кредитом - 1 402 700 грн, заборгованість за процентами - 21 074 грн 63 коп. Банк 12 липня 2011 року отримав від П'ятої Запорізької Державної нотаріальної контори повідомлення про те, що 6 липня 2011 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцю за законом ОСОБА_8 Банк 24 березня 2010 року отримав від П'ятої Запорізької Державної нотаріальної контори повідомлення про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Зазначав, що відповідно до цього повідомлення ОСОБА_5 отримала у спадщину спірний житловий будинок, який знаходиться в іпотеці у банку. На його думку, до ОСОБА_5, з прийняттям спадщини на нерухоме майно, перейшли всі права та зобов'язання за іпотечним договором. Вказував, що банк 26 листопада 2010 року направив ОСОБА_5 вимогу про усунення порушення та погашення заборгованості за кредитним договором, проте вимога банку залишена без задоволення. У листопаді 2011 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов, в якому просила визнати договір іпотеки припиненим, зобов'язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з Державного реєстру іпотек та зняти заборону щодо відчуження зазначеного в договорі іпотеки нерухомого майна та зобов'язати ПАТ «Банк Кіпру» здійснити усі необхідні дії щодо звільнення предмета іпотеки від зобов'язань, якими він був обтяжений згідно умов договору іпотеки. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що правонаступником обов'язків боржника за кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України, є ОСОБА_8 Зазначала, що житловий будинок АДРЕСА_1 вона отримала у спадщину після смерті ОСОБА_7 Після одруження вона змінила прізвище на ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. На її думку, вона, як майновий поручитель, відповідно до ч. 1 ст. 523 ЦК України, не давала згоду на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором новим боржником, а тому правовідносини по іпотечному договору припинились. Справа розглядалась судами неодноразово. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2012 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ «Банк Кіпру» до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним. Об'єднано даний позов з позовами ПАТ «Банк Кіпру» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Банк Кіпру» про визнання договору іпотеки недійсним в одне провадження. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року, первісний позов ПАТ «Банк Кіпру» про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, 3 лютого 2012 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2, за реєстровим № 108. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 вересня 2008 року в сумі 1 423 774 грн 63 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 283,0 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_5 Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, розмір якої буде визначено на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження, відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, яким її зустрічні позовні вимоги задовольнити, у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк Кіпру» відмовити. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, тому звернув стягнення на іпотечне майно, визнавши договір купівлі-продажу цього майна недійсним, виходячи з того, що приватним нотаріусом ОСОБА_3 з порушеннями вимог чинного законодавства були вилучені записи із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, внаслідок чого виявилося можливим відчуження предмета іпотеки. З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами установлено, що 22 вересня 2008 року між АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником усіх прав і обов'язків якого є ПАТ «Банк Кіпру», і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно якого банк відкрив боржнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 1 500 млн. грн., строком з 22 вересня 2008 року по 21 вересня 2018 року зі сплатою 19,0% річних за строковий кредит та 24% річних у разі порушення строків повернення кредиту за кредитним договором. У рахунок забезпечення належного виконання ОСОБА_6 умов кредитного договору 22 вересня 2008 року був укладений договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_7 передала банку в іпотеку належний їй на праві власності жилий будинок АДРЕСА_1. ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якого спадкоємцем за законом є ОСОБА_8 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті якої спадкоємцем за законом є ОСОБА_7 Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Таким чином, у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі за заявою ОСОБА_11 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_12, ОСОБА_11, які діють в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_13, до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання договору іпотеки припиненим. Суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, на вищезазначене уваги не звернув, не врахував, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_8, тобто за кредитним договором від 22 вересня 2008 року відбулась заміна боржника, при цьому ОСОБА_1 не погоджувалась забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, помилково вважали, що у разі смерті боржника, який був стороною кредитного договору, особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання зобов'язання, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, що свідчить про порушення судами вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України та неврахування норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що немає потреби у додатковому збиранні чи оцінці доказів, відповідно до ст. 341 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення. Керуючись ст. ст. 333, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в и р і ш и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» в особі Регіональної дирекції ПАТ «Банк Кіпру» у м. Запоріжжя до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру», приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки припиненим задовольнити. Визнати договір іпотеки № 126/08, укладений 22 вересня 2008 року між ОСОБА_7 та акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк», правонаступником усіх прав і обов'язків якого є ПАТ «Банк Кіпру», припиненим. Зобов'язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з Державного реєстру іпотек та зняти заборону щодо відчуження зазначеного у договорі іпотеки № 126/08 від 22 вересня 2008 року нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1. Зобов'язати ПАТ «Банк Кіпру» здійснити усі необхідні дії щодо звільнення предмета іпотеки від зобов'язань, якими він був обтяжений згідно умов договору іпотеки № 126/08 від 22 вересня 2008 року. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко
  6. Державний герб України печерський районний суд міста києва Справа № 2-2274/12 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Остапчук Т.В., при секретарі Фокіна А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки , зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" ,3-тя особа Національний банк України про визнання договорів недійсними ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те що 12.04.2007року було укладено кредитний договір між ЗАТ "Промінвестбанк" та відповідачем в сумі 377000 євро до 9.04.2010р. зі сплатою 12% річних . Відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором не виконує, до цього часу кошти не повернув, крім того, у зв'язку з невиконанням умов договору, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу, процент за користування кредитом, в зв'язку з чим має заборгованість. В забезпечення договору 13.04.2007р. укладено Договір іпотеки на земельну ділянку площею 0,056 га , яка розташована по АДРЕСА_1 на яку просить звернути стягнення в погашення заборгованості. 17.12.13р. між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" був укладений договір відступлення права вимоги та відбулась заміна позивача. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити , стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 301795,31 євро шляхом звернення стягнення на земельну ділянку з визначенням способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у виконавчому провадженні. Представник відповідача проти позову заперечував , пред"явив зустрічний позов про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним , оскільки договір був укладений в іноземній валюті , без відповідної валютної ліцензії НБУ . Представник відповідача по зустрічному позову ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в судове засідання не з"явився повторно, причину неявки не повідомив , надав письмові заперечення. Суд вважає можливим розглянути справу в його відсутність . Представник 3-ї особи по зустрічному позову НБУ в судове засідання не з"явився повторно, причину неявки не повідомив , надав письмові заперечення. Суд вважає можливим розглянути справу в його відсутність . Суд, вислухавши пояснення представників сторін , дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до слідуючого. В судовому засіданні встановлено, що між ЗАТ "Промінвестбанк"(правонаступником якого є Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк) та ОСОБА_1 12.04.2007року було укладено кредитний договір в сумі 377000євро до 9.04.2010р. зі сплатою 12% річних . В забезпечення договору 13.04.2007р. укладено Договір іпотеки на земельну ділянку площею 0,056 га , яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.10-25). 17.12.13р. між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" був укладений договір відступлення права вимоги Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов"язанні в обсязі і на умовах , що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договром або законом. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. Відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором не виконує, в зв'язку з чим має заборгованість по наданому кредиту станом на 10.09.2012р. 301795,31 євро ( заборгованість по кредиту 199446,54 євро , по процентам 70470,91 євро ,штраф 31877,86 євро ) , що складає 3159965 грн.67 коп (а.с. 3-5т.2 ) Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Відповідно ст. 611ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку". У чч. 2 і 3 цієї ж ст. 40 законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Відповідно до ч.ч.2,3 ст.35 Закону України "Про іпотеку" положення ч.1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду , у встановленому законом порядку , та не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені ст.12 цього Закону без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки. Позивачем не доведено те, що виникла внаслідок повідомлення відповідача затримка могла б спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки. Судом встановлено , що банком було направлено відповідачу письмову вимогу про усунення порушень від 26.04.2010р. (а.с.27-28) , яку як він вказував в судовому засіданні не отримував. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень , крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення не засновані на Законі України "Про іпотеку" , тому позов не підлягає задоволенню. Зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки основним законодавчим актом, що регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій із валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету. У ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" наявна як Банківська ліцензія № 1 (т.2, а.с.1, 2), так і Дозвіл № 1-3 . Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках і на умовах, встановлених законом. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ч. 1 ст.215 ЦК України передбачені підстави, за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним, а саме: недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, п'ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою ( правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 ЦК України. Таким чином, при підписанні кредитного договору, договору іпотеки всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що відповідач посилається у своїй позовній заяві. Виходячи з наведеного, відсутні підстави для визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, оскільки договори укладені відповідно до норм чинного законодавства, відповідач добровільно погодився на їх укладення. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 203,215 ,514, 525, 526, 530, 553, 554, 614, 615, 629, 1048, 1054 ЦК України,ст.33,35 Закону України "Про іпотеку" ст. ст. 3, 10, 60, 88, 209, 212-215ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : В позові ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. В зустрічному позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" ,3-тя особа Національний банк України про визнання договорів недійсними відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Остапчук Т.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32105094
  7. http://reyestr.court.gov.ua/Review/21840996 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 лютого 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2010 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору та звернення стягнення на предмет іпотеки, - в с т а н о в и в : У березні 2009 року позивач ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду із позовом, в якому просив достроково розірвати кредитний договір № PLF0GK08000001 від 07 лютого 2005 року, укладений між сторонами, та у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 07 лютого 2005 року, а саме житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташовані по АДРЕСА_1. Просив звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу будинку, з укладанням від імені відповідачки договору купівлі продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Крім того, просив виселити відповідачку із зазначеного житлового будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі реєстрації фізичних осіб Решетилівського РВ ГУМВС України в Полтавській області. В подальшому уточнив позовні вимоги та просив достроково розірвати кредитний договір № PLF0GK08000001 від 07 лютого 2005 року. Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2010 року, позов задоволено. Розірвано кредитний договір № PLF0GK08000001 від 07 лютого 2005 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLF0GK08000001 від 07 лютого 2005 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 07 лютого 2005 року житловий будинок № 17 загальною корисною площею 83,6 кв. м. з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташовані по АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у СГІРФО Решетилівського РВ ГУМВС України в Полтавській області. Вирішено питання про судові витрати. 17 січня 2012 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла вищезазначена цивільна справа, згідно ухвали Верховного Суду України від 07 грудня 2011 року, на підставі Закону України від 20 жовтня 2011 року №3932-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справи Верховним Судом України». У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалені судами рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 07 лютого 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № № PLF0GK08000001, відповідно до якого відповідачка отримала кредит в розмірі 12270,00 грн., з яких 11000,00 грн. на купівлю будинку та 1 270,00 грн. для оплати страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії 0,65% від суми виданого кредиту в розмірі 71,50 грн. щомісяця зі сплатою зазначених платежів в рахунок погашення заборгованості щомісячно в період з 15 по 25 число в розмірі 230,38 грн., з остаточним терміном повернення до 06 лютого 2015 року. Для забезпечення виконання зобовязань позичальника за кредитним договором, між сторонами 07 лютого 2005 року було укладено договір іпотеки (б/н), згідно з яким ОСОБА_3 передала в іпотеку банку житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 У звязку з неналежним виконанням умов кредитного договору, заборгованість за яким станом на 23.02.2009 року становила: 8549,63 грн. - заборгованість за кредитом, 496,12 грн. заборгованість за відсотками, 357,50 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом та 69,55 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за кредитним договором, позивач, використовуючи свою право, визначене п.2.3.2. кредитного договору на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у випадку невиконання відповідачем його умов та розірвання кредитного договору, звернувся до суду та просив достроково розірвати кредитний договір та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 9472,80 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем умови кредитного договору належним чином не виконуються, тому позивачем правомірно реалізовано право на дострокове стягнення заборгованості, передбачене п.2.3.2. кредитного договору. Проте, погодитися з висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до ст. ст. 33,35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. З положень ч. 1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцятиденний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки. В порушення зазначених вимог закону суди не з`ясували, чи надсилалась боржнику письмова вимога про усунення порушення, оскільки в матеріалах справи такі відомості відсутні. За відсутності таких відомостей рішення про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним. Крім того, ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві, порядок та процедура такого продажу. У ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Також, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не дослідив питання співмірності вартості предметів іпотеки, на які звернуто стягнення, із розміром заборгованості по кредиту. Крім того, в порушення вимог ст. 35,38 Закону України «Про іпотеку» суд взагалі не встановив вартість предметів іпотеки на день звернення з позовом. Ухвалюючи рішення про виселення іпотекодавця одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, судом першої інстанції не взято до уваги, що таке можливе лише за певних умов, серед яких, зокрема: якщо протягом місяця, з для отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, мешканці житлового приміщення, на яке було звернуто стягнення, добровільно його не звільнили. Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. На зазначені вимоги закону, суд першої інстанції уваги не звернув, апеляційний суд помилок суду першої інстанції не виправив та залишив рішення без змін. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду ухвалені з порушенням норм матеріального права, при неповному зясуванні обставин, які мають значення для справи, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ч.1 ст. 336, ч.2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: О.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька М.К. Гримич В.М. Колодійчук О.В. Умнова
  8. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Ткачука О.С. суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Савченко В.О., розглянувши у цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватне підприємство «Лубни-торг», Орган опіки та піклування Лубенської районної державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення та окрему ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року,- в с т а н о в и л а: У січні 2011 року позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 30.01.2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ПП «Лубни-торг» укладено договір про відновлювальну кредитну лінію №К-8-2008, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 444 000 гривень за процентною ставкою 17,5% річних, а у період з 29.01.2011 року до погашення заборгованості - за процентною ставкою 26,25% річних з остаточним терміном повернення до 28.01.2011 року. Крім цього, 30.01.2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №І-8-2008, відповідно до умов якого ОСОБА_3, в якості забезпечення виконання ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором №К-8-2008 від 30.01.2008 року, передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що складається з житлового будинку (Літер А-2), загальною площею 254,9 кв.м.,житловою площею 131,9 кв.м.; сарай (Літер Б); навіс (Літер В); вбиральня (Літер Г); огорожі (Літер №1); вигрібна яма (Літер №2); який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, несільськогосподарського призначення, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га. У зв’язку з неналежним виконанням ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 17.01.2011 року складає 780 461,29 гривень, з яких: 444 000,00 гривень - заборгованість за кредитом; 5 875,35 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками; 248 168,62 гривень - заборгованість за простроченими відсотками; 14 652,00 - заборгованість за простроченою комісією та 67 765,35 гривень - нарахована пеня. Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 06 квітня 2009 року стягнуто з ПП «Лубни-торг», ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за вказаним договором в сумі 468 848,05 гривень. Однак відповідачами судове рішення не виконується, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2011 року закрито провадження у справі на підставі п.2.ч.1. ст.. 205 ЦПК України в частині вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про виселення та зняття з реєстрації відповідачів, а рішенням суду від 21 квітня 2011 року позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року рішення та ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення залишено без задоволення з інших підстав. Крім того, апеляційним судом Полтавської області 25 липня 2011 року постановлено окрему ухвалу на адресу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яким, на думку суду, грубо порушено Закон України «Про іпотеку». В касаційній скарзі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить рішення апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також скасувати окрему ухвалу суду. Вивчивши матеріали цивільної справи, касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 30.01.2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ПП «Лубни-торг» укладено договір про відновлювальну кредитну лінію №К-8-2008, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 444 000 гривень за процентною ставкою 17,5% річних, а у період з 29.01.2011 року до погашення заборгованості за процентною ставкою 26,25% річних з остаточним терміном повернення до 28.01.2011 року. Крім цього, 30.01.2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №І-8-2008, відповідно до умов якого ОСОБА_3, в якості забезпечення виконання ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором №К-8-2008 від 30.01.2008 року, передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що складається з житлового будинку (Літер А-2), загальною площею 254,9 кв.м.,житловою площею 131,9 кв.м.; сарай (Літер Б); навіс (Літер В); вбиральня (Літер Г); огорожі (Літер №1); вигрібна яма (Літер №2); який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, несільськогосподарського призначення, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га. У зв’язку з неналежним виконанням ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 17.01.2011 року складає 780 461,29 гривень. 10.12.2010 року позивачем на адресу відповідачки ОСОБА_3 було направлено лист-вимогу, яка була повернута банку 12 січня 2011 року без вручення за закінченням терміну зберігання. При ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції, виходив з того, що укладений договір іпотеки суперечить правам та інтересам неповнолітніх дітей ОСОБА_3, оскільки при укладенні договору не було отримано дозволу органу опіки та піклування, що є порушенням ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що реєстрація неповнолітніх дітей в будинку, переданому в іпотеку, не свідчить про наявність у них майнових прав щодо будинку, тому, при посвідченні договору іпотеки, необхідності отримання дозволу органу опіки та піклування не було. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову з інших підстав, послався на те, що позивачем не дотримано вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», оскільки повідомлення банку про майбутнє звернення стягнення на предмет іпотеки була повернута банку не врученою, тому у позивача відсутнє право на звернення до суду з даним позовом. Також, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в частині виселення відповідачів з будинку та скасування їх реєстрації, апеляційний суд, зазначив, що суд першої інстанції помилково закрив провадження в цій частині, посилаючись на наявність рішення Лубенського районного суду Полтавської області від 08.09.2010 року, ухваленого між тими ж сторонами та з тих же підстав, яке набуло чинності, оскільки у цій справі діти відповідачки ОСОБА_3 були не стороною по справі , а третіми особами. Постановляючи окрему ухвалу, апеляційний суд, послався на те, що позивач, не дотримавшись вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», звернувся з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, без належного повідомлення боржника про виконання порушеного зобов’язання та звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому вважав за необхідне повідомити про дані порушення керуючого філією «Полтавське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для вжиття заходів по дотриманню Закону України «Про іпотеку». Проте, погодитися з висновками суду апеляційної інстанції не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на вказані вимоги закону та зміст договору іпотеки уваги не звернув. Апеляційний суд помилку суду першої інстанції виправив, проте допустив неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи окрему ухвалу, суд зазначив, що порушенням закону, у випадку виявлення якого суд має право реагувати окремою ухвалою, є порушення позивачем ст. 35 Закону України «Про іпотеку», а також повторність подачі позову щодо виселення неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що дублює підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Але зазначене обґрунтування окремої ухвали не відповідає вимогам ст. 211 ЦПК України. Відповідно до ст. 211 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов. З позовної заяви вбачається, що відповідачами у справі вказані неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в той час як відповідно до ст. 29 ЦПК України такі особи не мають цивільної процесуальної дієздатності. За таких обставин суд першої інстанції, отримавши неналежним чином оформлену позовну заяву повинен був у відповідності до ст. 119 ЦПК України ухвалою залишити її без руху та вказати позивачеві на необхідність приведення її у відповідність з п.4. ст. 119 ЦПК України та ст.. 29 ЦПК України, або вирішити вказане питання під час попереднього або підготовки до судового засідання. На вказані порушення, що потягли за собою ухвалення неправильного рішення, суд апеляційної інстанції уваги не звернув та зазначив це у якості підстав для винесення окремої ухвали суду. Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Також, апеляційний суд, ухвалюючи рішення, припустився помилки зазначивши, що у відповідності до ст. 35 Закону України «Про іпотеку" іпотекодержатель зобов’язаний повідомляти іпотекодавця належним чином, в той час як відповідно до цієї статті необхідним є направлення письмової вимоги іпотекодавцю, що залишилося не з’ясованим судами обох інстанції, оскільки в матеріалах справи міститься копія конверта про направлення відповідачам повідомлення про виселення (а.с. 19, застереження на бланку зворотнього повідомлення), яка апеляційним судом розцінена як повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки . На підставі наведеного, справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд з метою встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами відповідних норм матеріального права та ухвалення законного та обґрунтованого рішення . Керуючись ч.1 ст. 336, ч.2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» - задовольнити частково. Рішення та окрему ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: О.С. Ткачук судді: В.С. Висоцька М.К. Гримич В.М. Колодійчук В.О. Савченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/20206298
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33895294 Державний герб України У Х В А Л А і м е н е м у к р а ї н и 25 вересня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів:Колодійчука В.М., Умнової О.В., Савченко В.О., Фаловської І.М.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору іпотеки припиненим, усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпот ек записів про обтяження майна, яке було предметом іпотечного договору, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Обґрунтовуючи позов, зазначив, що 28 лютого 2007 року товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Елта-Трейдінг» (далі - ТОВ «Елта-Трейдінг») договір відновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 1000000 грн. під зворотне зобов'язання останнього повернути їх частинами до 27 лютого 2009 року, зі сплатою процентів за користування ними, виходячи із процентної ставки 18 % річних. 17 вересня 2007 року укладено додаткову угоду № 1, якою збільшено ліміт кредитування до 1215000 грн. 03 листопада 2008 року додатковою угодою № 3 внесені зміни, згідно яких позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строк з 26 числа кожного місяця, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця за наступними ставками: 18 % річних - за період з 28 лютого по 19 червня 2008 року; 20 % річних - за період з 20 червня по 02 листопада 2008 року; 23 % річних - за період з 03 листопада до строку повернення кредитних коштів; 30 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання до 27 лютого 2009 року; 30 % річних - за період з 27 лютого 2009 року до дня фактичного погашення заборгованості. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 01 березня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, із змінами внесеними додатковою угодою від 18 вересня 2007 року, за яким остання, як майновий поручитель, передала в іпотеку банку належні їй житловий будинок та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель розміром 1000 м2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв'язку із невиконанням належним чином ТОВ «Елта-Трейдінг» обов'язків за кредитним договором у нього виникла заборгованість за період з 01 березня 2007 року по 30 червня 2011 року у розмірі 1432440,46 грн., з яких 779500 грн. - основна заборгованість, 652940,46 грн. - заборгованість по відсоткам. Враховуючи зазначене та те, що боржником банку заборгованість не сплачена, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив в рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів. В січні 2013 року ОСОБА_6, не погоджуючись із вказаним позовом, звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору іпотеки припиненим та усунення перешкод у здійсненні права власності. Позов обґрунтовано тим, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21 березня 2012 року ТОВ «Елта-Трейдінг» ліквідовано. На підставі цього рішення 17 квітня 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про його припинення. Вважаючи, що основне зобов'язання припинено в зв'язку із ліквідацією боржника, уточнивши позовні вимоги просила визнати іпотечний договір таким, що припинив дію та усунути перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок та земельну ділянку, шляхом виключення та скасування записів про обтяження іпотекою з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2013 року, в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано таким, що припинив свою дію іпотечний договір, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 01 березня 2007 року. В задоволені решти зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити рішення про задоволення позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Установлено, що 28 лютого 2007 року ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», уклав з ТОВ «Елта-Трейдінг» договір відновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 1000000 грн. під зворотне зобов'язання останнього повернути їх частинами до 27 лютого 2009 року, зі сплатою процентів за користування ними, виходячи із процентної ставки 18 % річних. 17 вересня 2007 року укладено додаткову угоду № 1, якою збільшено ліміт кредитування до 1215000 грн. 03 листопада 2008 року додатковою угодою № 3 внесені зміни, згідно яких позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строк з 26 числа кожного місяця, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця за наступними ставками: 18 % річних - за період з 28 лютого по 19 червня 2008 року; 20 % річних - за період з 20 червня по 02 листопада 2008 року; 23 % річних - за період з 03 листопада до строку повернення кредитних коштів; 30 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання до 27 лютого 2009 року; 30 % річних - за період з 27 лютого 2009 року до дня фактичного погашення заборгованості. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 01 березня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, із змінами внесеними додатковою угодою від 18 вересня 2007 року, за умовами якого поручителем передано банку в іпотеку належні їй житловий будинок та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель розміром 1000 м2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв'язку із невиконанням належним чином ТОВ «Елта-Трейдінг» обов'язків за кредитним договором у нього виникла заборгованість за період з 01 березня 2007 року по 30 червня 2011 року у розмірі 1432440,46 грн., з яких 779500 грн. - основна заборгованість, 652940,46 грн. - заборгованість по відсоткам. Відмовляючи у задоволенні первісного позову та частково задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки на момент ухвалення рішення юридична особа - боржник була ліквідована, тобто запис про припинення юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру до ухвалення рішення у справі, зобов'язання боржника перед банком припинено відповідно до вимог ст. 609 ЦК України. Отже, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» припинив свою дію іпотечний договір. Вказаних висновків суди дійшли із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Згідно із ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно із ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21 березня 2012 року ТОВ «Елта-Трейдінг» ліквідовано. На підставі цього рішення 17 квітня 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про його припинення (а.с. 199). Таким чином, грошове зобов'язання ТОВ «Елта-Трейдінг» перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було припинено у зв'язку з ліквідацією цієї юридичної особи. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначено перелік підстав припинення іпотеки, зокрема однією з підстав є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Отже, оскільки на час ухвалення рішення у справі юридична особа - боржник була припинена, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що з припиненням основного зобов'язання, припинив свою дію іпотечний договір, а тому дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову та обґрунтовано задовольнив частково зустрічний позов. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною 1 ст. 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи в повному обсязі та надано належну оцінку наявним у справі доказам. Доводи скарги висновків судів не спростовують. Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення у справі ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. ТкачукСудді: В.М. Колодійчук В.О. Савченко О.В. УмноваІ.М. Фаловська
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35232846 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 листопада 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Ткачука О.С. Суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Савченко В.С., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 6 березня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2013 року, - в с т а н о в и л а: У липні серпні 2009 року позивач ПАТ «МетаБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів на його користь в солідарному порядку заборгованість по кредитному договору у розмірі 342887,13 грн.; звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру загальною площею 67,56 кв.м, житловою площею 41,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання за банком права власності на зазначений об'єкт нерухомості в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором; солідарно стягнути з відповідачів на користь банку суму сплачених судових витрат. Позов мотивований тим, що 8 серпня 2008 року між Акціонерним банком «Металург» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з яким остання отримала кредит у сумі 300 922 грн. на строк 240 місяців, по 8 серпня 2028 року включно. Кредит надано шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_5, відкритий у банку. ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання здійснити повне погашення кредиту в строк не пізніше дня, наступного за 8 серпня 2028 pоку, сплатити 19,95 % річних за користування кредитними коштами. Крім того, ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання здійснювати щомісячне погашення частин кредиту в сумі 1254 грн. З метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором 8 серпня 2008 року було укладено: договір поруки з ОСОБА_6, договір поруки з ОСОБА_7, договір поруки з ОСОБА_8 Згідно п. 1 відповідних договорів поруки, поручителі зобов'язались сплатити борг, відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі ОСОБА_5 банку відповідно до умов кредитного договору. Відповідно до п.4 договорів поруки, поручителі зобов'язані самостійно слідкувати за виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором. Також, між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір від 10 лютого 2009 року, згідно якого іпотекою забезпечується виконання ОСОБА_5 усіх її зобов'язань за кредитним договором від 8 серпня 2008 року. ОСОБА_6 відповідно до цього договору є майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_5 Предметом іпотеки за іпотечним договором є квартира загальною площею 67,56 кв.м, житловою площею 41,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 і ОСОБА_6 по 1/2 частці кожній. Згідно п.1.3 іпотечного договору, сторони на підставі взаємної згоди визначили вартість предмету іпотеки у розмірі 278685 грн. та передбачили, що у випадку невиконання ОСОБА_5 умов кредитного договору, AT «МетаБанк» набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки (або на його частину) на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса чи шляхом позасудового врегулювання. AT «МетаБанк» має право звернути стягнення за цим договором шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки. Станом на 21 липня 2010 року заборгованість за кредитним договором складає 341 788,02 грн., у тому числі заборгованість за кредитом - 248 309,87 грн., заборгованість за відсотками - 63 731,53 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків - 29 746,62 грн. Боржник вказану заборгованість не погашає, у зв'язку із чим, звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення вказаної заборгованості в солідарному порядку з боржника та поручителів, а також звернення стягнення на іпотечне майно. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 6 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2013 року, позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки (на підставі іпотечного договору від 10 лютого 2009 року) - нерухоме майно - квартиру, загальною площею 67,56 кв.м., житловою 41,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по Ѕ частці кожній, вартістю 278 685 грн., шляхом визнання за ПАТ «МетаБанк» права власності на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 8 серпня 2008 року у розмірі 278 685 грн. Стягнуто на користь ПАТ «МетаБанк» в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 8 серпня 2008 року з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 по 63 103,02 грн. з кожного. Відповідач ОСОБА_5, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов та виходячи з положень ст.ст.525, 526, 543, 509, 554, 1050, 1054 ЦК України, умов кредитного договору, укладеного між сторонами дійшов висновку про стягнення з відповідачів суми заборгованості як із солідарних боржників та необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно висновків апеляційного суду, відсутність з боку банку заяви -повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки є несуттєвим, оскільки відповідно до ч.2 ст.35 Закону України «Про іпотеку» ця обставина не перешкоджає реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені судом без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Дана цивільна справа вже була предметом розгляду судом касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року скасовані рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року та ухвала апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2011 року з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд. При новому розгляді справи та ухваленні оскаржуваних у даному випадку рішень суд першої інстанції у повному обсязі не виконав вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року, а апеляційний суд, дотримання цих вимог місцевим судом не перевірив. Так, зазначеним рішенням суду касаційної інстанції вказувалось на те, що згідно наданого позивачем розрахунку заявлена до стягнення сума 30 845,73 грн. є неустойкою, що нарахована відповідно до п. 6.4 кредитного договору в різних розмірах за кожний випадок порушення зобов'язання. Зазначена сума обрахована позивачем з врахуванням суми пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків у розмірі 29 746,62 грн. та суми штрафу за несвоєчасні виплати у розмірі 1099,11 грн. Отже, за порушення позичальником строків виконання зобов'язання за кредитним договором банком одночасно нараховано пеню та штраф, що свідчать про безпідставне намагання кредитора застосувати до боржника (відповідача) подвійну цивільно-правову відповідальність одного і того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання). Вказані обставини не перевірені судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи, жодної правової оцінки зазначеному не надано. Крім того, апеляційним судом не прийнято до уваги наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Разом з тим ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі). Наведеними вище нормами законодавства не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом. Разом з тим, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за банком права власності на нього, вказаних норм закону не врахував та не дав належної оцінки правовідносинам, що виникли між сторонами, зокрема не перевірив наявність у договорі іпотечного застереження. Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, неповноту перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого суду, порушення норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу, призвело до поверхневого вирішення спору. За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст.ст.336, 338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж суду. Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2013 року скасувати. Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Ткачук О.С.судді Висоцька В.С. Колодійчук В.М. Савченко В.О. Умнова О.В. a
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35316668 Державний герб України У Х В А ЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є., Лесько А.О., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року ПАТ «Ерсте Банк» звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 8 жовтня 2007 року банк уклав з ОСОБА_3 кредитний договір, на підставі якого відповідач отримав 149 310 доларів США строком до 7 жовтня 2037 року зі сплатою 12% річних. У забезпечення зобов'язання за кредитним договором з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Також у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором з ОСОБА_6 був укладений договір поруки. Однак, ОСОБА_8 умови кредитного договору належним чином не виконував, з січня 2009 року припинив сплачувати щомісячні платежі на погашення кредиту, у зв'язку із чим виникла заборгованість та право банку вимагати дострокового погашення кредитної заборгованості, як боржником, так і його поручителем, і звернути стягнення на предмет іпотеки. 4 лютого 2009 року та 9 липня 2010 року відповідачам були направлені вимоги про необхідність виконання взятих на себе зобов'язань, однак заборгованість за кредитним договором погашена не була. У зв'язку з цим позивач просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 227 032 доларів США 60 центів, визначивши суму стягнення у гривні по курсу НБУ на день ухвалення рішення, звернути стягнення на предмет іпотеки та зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 виселитися із квартири і знятися з реєстраційного обліку та стягнути з відповідачів солідарно судовий збір у сумі 3 219 грн. Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на користь АТ «Ерсте Банк» заборгованість за Кредитним договором № 014/3949/74/05340 від 08 жовтня 2007 року у сумі 1 814 671 грн. 57 коп. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки № 01405340/1 від 08 жовтня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_9 за реєстровим № 3041, на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45,62 кв.м, з метою задоволення грошових вимог ПАТ «Ерсте Банк» за Кредитним договором № 014/3949/74/05340 від 08 жовтня 2007 року у розмірі 1 814 671 грн. 57 коп. Визначено спосіб реалізації квартири АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», з встановленням початкової вартості на рівні ціни, не нижчої за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; визначити пріоритет позивача, як єдиного іпотекодержателя квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 виселитися та знятися з реєстраційного обліку з житлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з усіма особами, що проживають разом з ними. Вирішено питання судового збору. Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 березня 2013 року відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні заяви про скасування заочного рішення суду. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що боржником зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувались, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку слід стягнути солідарно з боржника та поручителя та звернути стягнення на предмет іпотеки. З такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають. Судом установлено, що 08 жовтня 2007 року між ПАТ "Ерсте Банк", правонаступником якого є ВАТ «Ерсте Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав 149 310 доларів США строком до 07 жовтня 2037 року зі сплатою 12% річних (а. с. 13-17). У забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 08 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки № 014/3949/74/05340/1, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 25-26). Також у забезпечення виконання умов кредитного договору 08 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 і ОСОБА_6 був укладений договір поруки (а. с. 27-29). ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер, свідоцтво про право на спадщину за законом видано 10 грудня 2009 року ОСОБА_4 (а. с. 50). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Станом на 11 травня 2012 року заборгованість за кредитним договором складала 227 032 доларів США 60 центів, що еквівалентно 1 814 671 грн. 57 коп., з яких тіло кредиту - 147 705 доларів США 22 центи, заборгованість по відсотках - 60 481 доларів США 27 центів, пеня за прострочення тіла кредиту - 217 доларів США 66 центів, пеня за прострочення відсотків 18 628 доларів США 45 центів (а. с. 11-12). Таким чином висновок судів про неналежне виконання ОСОБА_3 кредитного зобов'язання та існування заборгованості є вірним. Разом з тим не можна погодитися з висновком судів про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1. Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 09 липня 2010 року на адресу позичальника та майнових поручителів був направлений лист-вимога про усунення порушення умов кредитного договору, в якому зазначена сума заборгованості та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованості за кредитним договором, та виселення із квартири (а. с. 41-42). Вказаний лист отриманий майновими поручителями, що підтверджується розписками-повідомленнями (а. с. 43-44). Посилаючись на вищевказані обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки № 014/3949/74/05340/1 від 08 жовтня 2007 року, а саме: квартиру АДРЕСА_1. Проте, суди не звернули уваги на доводи заяви про перегляд заочного рішення та доводи апеляційної скарги щодо існування між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 договору іпотеки майнових прав № 014/3949/74/05340 від 08 жовтня 2007 року, ці доводи не перевірили, не з'ясували можливості звернення стягнення на ці майнові права, та не навели мотивів щодо відхилення зазначених доводів. Крім того, відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року з метою запобігання виникнення неясності при виконанні рішення у його резолютивні частині зазначається точне та повне найменування юридичної особи, прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, відносно яких суд вирішив питання. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (пункт 4 частини першої статті 331, пункт 4 частини першої статті 338 ЦПК України). Всупереч зазначених норм процесуального права, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зобов'язав ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 виселитися та знятися з реєстраційного обліку з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з усіма особами, що проживають разом з ними. Оскільки у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України судами не в повній мірі встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені судові рішення у частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року у частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35317575 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Олійник А.С., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою в інтересах ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а: У січні 2012 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 червня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір на суму 150 000 доларів США, строком до 1 червня 2022 року зі сплатою 14,5 % річних. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, предметом якого є належна останньому нежитлова будівля загальною площею 660,8 кв.м по АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором не виконує, станом на 8 грудня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 3 846 487,57 грн. З огляду на зазначене, банк з метою часткового погашення заборгованості просив звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 660,8 кв.м літ. «А-2», розташовану по АДРЕСА_1 шляхом надання банку права продати будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 1 547 000 грн згідно звіту про оцінку майна від 8 квітня 2011 року, наданого ПП «Абікон»; визнати за банком право отримати в КП «Харківське міське БТІ» витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно для укладання договору купівлі-продажу вищезазначеної нежитлової будівлі з будь-якою особою; з метою забезпечення збереження предмету іпотеки та надання позивачу можливості вільно реалізувати своє право передати спірну нежитлову будівлю загальною в управління банку до моменту укладання договору купівлі-продажу. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року, позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. З метою частково погашення заборгованості за кредитним договором від 1 червня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 660,8 кв.м лат. «А-2» розташовану по АДРЕСА_1 шляхом надання банку права продати будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 423 200 грн згідно звіту від 14 лютого 2012 року, наданого суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 Визнано за банком право отримати в КП «Харківське міське БТІ» витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно для укладання договору купівлі-продажу спірної нежитлової будівлі з будь-якою особою. З метою збереження предмету іпотеки та надання позивачу можливості вільно реалізувати своє право передано нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 в управління банку до моменту укладання договору купівлі-продажу. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати оскаржувані судові рішення та позов банку залишити без розгляду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_5, як боржник за кредитним договором, та ОСОБА_3, як іпотекодавець (майновий поручитель), не виконали в повному обсязі, тому для них настають правові наслідки, передбачені укладеними договорами. Проте з такими висновками судів погодитись не можна з наступних підстав. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Судами попередніх інстанцій установлено, що 1 червня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір на суму 150 000 доларів США, строком до 1 червня 2022 року зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитом (а.с. 7-9). На забезпечення виконання зобов'язання між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останньому нежитлова будівля загальною площею 660,8 кв.м. в літ «А-2», розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 19). Станом на 8 грудня 2011 року заборгованість за кредитним договором складає 3 846 487,57 грн (а.с. 46). Відповідно до звіту про незалежну оцінку № 486/12 від 14 лютого 2012 року ринкова вартість нежитлової будівлі літ «А-2» загальною площею 660,8 кв.м., по АДРЕСА_1 складає 604 100 грн (а.с. 40-90). Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції зазначив у рішенні в якості початкової ціни предмета іпотеки його ліквідаційну вартість, яка складає 423 200 грн, проте не звернув уваги на те, що вартість предмета іпотеки у договорі іпотеки визначена сторонами у розмірі 1 443 370 грн, а відповідно звіту про незалежну оцінку № 486/12 від 14 лютого 2012 року ринкова вартість іпотечного майна становить 604 100 грн . Звертаючись до суду з вказаним позовом, банк зазначав, що заборгованість за кредитним договором станом на 8 грудня 2011 року становить 3 846 487,57 грн, проте відповідно до повідомлення (вимоги) від 8 грудня 2011 року, яку банк надіслав на адресу позичальника та іпотекодавця, загальна сума заборгованості складає 1 625 975,81 грн та 157 756,70 грн пені (а.с. 22-25). Суд на зазначені суперечності щодо розміру заборгованості уваги не звернув та не усунув їх. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначав, що нарахована банком заборгованість за кредитним договором, зокрема, пеня за прострочення погашення кредиту та процентів, є необґрунтованою та значно перевищує суму заборгованості за тілом кредиту. Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не встановив обставини, що мають значення для справи, дійсні права й обов'язки сторін, які випливають із кредитного договору та договору іпотеки, не перевірив правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, не навів у рішенні розрахунок розміру цієї заборгованості і зокрема, пені, яка підлягає стягненню у межах встановленого законом строку позовної давності, не з'ясував наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) та, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, не обґрунтував застосування ліквідаційної вартості предмета іпотеки в якості його початкової ціни. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева А.С. Олійник І.К. ПаріноваСудді:В.І. Амелін
  13. Державний герб України справа № 361/4035/13-ц провадження № 2/361/1668/13 10.10.2013 РІШЕННЯ Іменем України 10 жовтня 2013 року м. Бровари Броварський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого-судді Телепенька А.Д. при секретарях: Срібній Ю.О., Смірновій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и в: У травні 2013 року до суду надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. В обгрунтування вимог позивач посилається на те, що 05 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2133/ФКВ-07, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 60000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,3 % річних з кінцевим терміном поверення до 04 грудня 2017 року. 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України (далі - НБУ) було укладено договір про передачу активів та кредитиних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк». Відповідно до п. 4.1 цього договору в порядку, обсязі та на умовах визначених договором, ТОВ «Укрпромбанк» передав АТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед НБУ, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінив ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора (став новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно п. 4.2 внаслідок передачі ТОВ «Укрпромбанк» АТ «Дельта Банк» права вимоги до боржників, АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ «Укрпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Вважає, що ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором № 2133/ФКВ-07 від 05 грудня 2007 року. Погашення заборгованості здійснюється за графіком погашення кредиту і процентів. Відповідно до п. 6.2 кредитного договору банк має право вимагати дострокового повного повернення кредиту, плати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або його поручителями (заставодавцями, гарантами, поручителями, майновими поручителями) умов цього договору та/або договорів, укладених у забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим договором, а позичальник зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги (а у випадку передбаченому п. 4.2.5 - не пізніше наступного робочого дня) повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у випадках, передбачених п.п. а-ж, в тому числі і у випадку порушення позичальником строків платежів, що встановлені договором. В забезпечення зобов'язання за кредитним договором ТОВ «Укрпромбанк» і відповідачем ОСОБА_2 05 грудня 2007 року був укладений іпотечний договір, предметом якого є трикімнатна квартира, загальною площею 72,8 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Позивач виконав свої зобов'язання. Позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконав, тому загальна сума заборгованості станом на 15 березня 2013 року становить 417961 грн., які позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 Крім того, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на трикімнатну квартиру, загальною площею 72,8 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Представник позивача Самойлова Є.О. у суді позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити. Відповідачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Представник відповідачів ОСОБА_4 у суді проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні, вважаючи що позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними, оскільки позивач не надав доказів переходу до нього, як до нового кредитора, прав у зобов'язанні. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини. Судом встановлено, що 05 грудня 2007 між ТОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2133/ФКВ-07, за яким останній отримав кредит у розмірі 60000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,3 % річних з кінцевим терміном поверення до 04 грудня 2017 року. 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та НБУ було укладено договір про передачу активів та кредитиних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ТОВ «Укрпромбанк» передає АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитинх зобов'язань перед НБУ, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно п. 4.2 внаслідок передачі ТОВ «Укрпромбанк» АТ «Дельта Банк» права вимоги до боржників, АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ «Укрпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредтиними та забезпечувальними договорами. 05 грудня 2007 року в забезпечення зобов'язання за кредитним договором ТОВ «Укрпромбанк» і відповідачем ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського округу ОСОБА_5 предметом якого є трикімнатна квартира, загальною площею 72,8 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 згідно свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 04 жовтня 2002 року, виданого Виконкомом Броварської міської ради на підставі рішення № 211 від 09 липня 2002 року, зареєстрованого у Броварському бюро технічної інвентаризації в книзі 24/3 за № 6715. Позичальник ОСОБА_1 зобов'язання за договором № 2133/ФКВ-07 належним чином не виконував, тому станом на 15 березня 2013 року виникла заборгованість - 417961 грн. яка, згідно з розрахунком заборгованості, складається з наступного: - 298856 грн. 91 коп. - заборгованість по кредиту; - 19104 грн. 09 коп. - заборгованість за відсотками. У ч. 1 ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимогі на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 60 доказування не може грунтуватися на припущеннях. У ч. 3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Судом встановлено, що у березні 2012 року позивач ПАТ «Дельта Банк» вже звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборговності за кредитним договором № 2133/ФКВ-07 у розмірі 382413 грн. 62 коп. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2012 року позов задоволено. Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2012 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2012 року скасовано та ухвалено нове, яким у позові ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборговності за кредитиним договором відмовлено. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. ст. 12, 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Частиною 2 ст. 571 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого зобов'язання новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. У рішенні колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2012 року вказано, що представником позивача не доведено у судовому засіданні про те, що новий кредитор а саме ПАТ «Дельта Банк» повідомив у встановленому порядку, відповідно до вимог п. 7.11 Кредитного договору, відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні та не надав відповідачу доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Відповідно до ст. 1 ч. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Отже, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання та не створює обов'язків для будь-яких осіб, крім сторін за договором. Так як позивач не довів факту про наявність обов'язку ОСОБА_1 виконувати зобов'язання перед позивачем, не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення коштів із ОСОБА_2 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити. Згідно із ч. 1 ст. 88 ЦПК України, не підлягають також задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідачів понесених позивачем судових витрат. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,- в и р і ш и в: У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборогованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Телепенько А. Д. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34413492
  14. Державний герб України Справа № 357/8387/13-ц 2/357/2786/13 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Дмитренко А. М. , при секретарі - Боженко Т. В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, 3-я особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених із боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, отже, фактично позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора /стягувача/ за договором від 10.06.2008 року, позичальником згідно якого є відповідач, 10.06.2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір з подальшим внесенням змін та доповнень, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в сумі 45 000 дол.США, а відповідач зобов'язувався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування коштами в строк, передбачений умовами договору, своїх зобов'язань відповідач не виконує, станом на 10.04.2013 року він має прострочену заборгованість за кредитом в сумі 47326,43 дол.США, по відсотках-6830,31 дол.США, пеня-1414,20 дол.США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 вартістю 240 154,77 грн., що в еквіваленті становить 30300 дол.США. Оскільки позичальником порушені умови кредитного договору, то позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10.06.2008 року № 2633/0608/45-002 станом на 10.04.2013 року в розмірі 444 178 грн.52 коп., а саме: за кредитом-378280,15 грн., по відсотках- 54594,67 грн., пеня-11303,70 грн., шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна; стягнути з відповідача судовий збір в сумі 3441 грн. В судовому засіданні представник позивача за довіреністю підтримав позовні вимоги. Відповідач, представник відповідача позов не визнали, представник відповідача пояснив, що розрахунок заборгованості за кредитним договором здійснено позивачем невірно і цей розрахунок є необґрунтованим, оскільки у ньому не зазначено дат погашення відповідачем кредиту, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, напрямки та підстави зарахування сплачених відповідачем коштів, залишок заборгованості, на який нараховується пеня, формула розрахунку пені, яка зазначена позивачем в доларах США, що є порушенням діючого законодавства. Позивач звернувся до суду з цим позовом з порушенням умов щодо дострокового стягнення кредиту, які передбачені кредитним договором та Законом України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення позичальника про таку вимогу. В матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за вказаним кредитним договором у ТОВ «Кредитні ініціативи», також позивачем не додано жодних документів, які підтверджують право ТОВ «Кредитні ініціативи» здійснювати обслуговування валютного кредиту, у позивача відсутня генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій. Важливим є те, що у квартирі, яка є предметом іпотеки, зареєстровані та проживають дружина відповідача та їхній малолітній син ОСОБА_2 2005 року народження, звернення стягнення на цю квартиру, яка є єдиним місцем проживання малолітньої дитини, призведе до порушення права сина відповідача на користування житлом, яке охороняється законом. За ухвалою суду від 24.07.2013 року до участі в розгляді даної справи в якості 3-ї особи без самостійних вимог на предмет спору було залучено Службу у справах дітей Білоцерківської міської ради, представник якої в судовому засіданні 26.09.2013 року просила суд відмовити в задоволенні позову, оскільки квартира, на яку звертається стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, є місцем проживання малолітньої дитини, яка має право на користування цим житлом, відчуження квартири призведе до порушення охоронюваних законом прав малолітньої дитини, крім того, звернути стягнення на предмет іпотеки та продати цю квартиру з прилюдних торгів неможливо без згоди органу опіки та піклування, а такої згоди Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради не надасть. До початку розгляду даної справи по суті представник відповідача звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором, яку обґрунтовано тим, що 28.03.2013 року та 24.05.2013 року відповідач звертався письмово до ТОВ «Кредитні ініціативи» та зазначав, що надіслані йому листи щодо заміни кредитора у зобов'язанні не містять жодних доказів переходу прав за кредитним договором від ВАТ «Сведбанк» до позивача, а тому згідно приписів ЦК боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, також відповідач просив відкрити рахунки для погашення ним заборгованості за кредитним договором у доларах США, але доказів переуступки права вимоги йому так і не було надано, отже, ТОВ «Кредитні ініціативи» не вчинило необхідних дій для того, щоб позичальник мав можливість погашати заборгованість за кредитним договором, а тому позивач вважається кредитором, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за кредитним договором в період з 28.11.2012 року по даний час. В суді відповідач та його представник підтримали зустрічну позовну заяву. Представник ТОВ «Кредитні ініціативи» зустрічний позов не визнав та пояснив, що відповідачу були надіслані повідомлення щодо заміни кредитора у зобов'язанні, відповідач здійснював оплату коштів на погашення кредиту на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» через ПАТ «Альфа-Банк», який обслуговує ТОВ «Кредитні ініціативи», тобто, відповідач не був позбавлений можливості виконання свого обов'язку щодо погашення кредиту перед новим кредитором, кошти приймаються банком у гривні і банк самостійно здійснює зарахування коштів за офіційним курсом НБУ на погашення кредитної заборгованості відповідача. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов та зустрічний позов не підлягають до задоволення з наступних підстав. Так, судом встановлено, що 10.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на купівлю житлової нерухомості № 2633/0608/45-002 на строк до 10.06.2038 року, згідно якого позичальнику було надано кредит у розмірі 45000 дол.США , а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором, що стверджується копією цього кредитного договору /а.с.6-10/. Відповідно до п.1.3 договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,90 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладенні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому договорі процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору у випадку і у порядку, встановленому договором. Згідно з п.3.1.1 договору, погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: починаючи з 10.07.2008 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом шляхом здійснення фіксованих платежів /далі-ануїтетний платіж/ у сумі 459,41 дол.США у чітко встановлений цим договором термін- 10 числа кожного місяця. Як вбачається з копії кредитного договору, цей договір підписано представником банку та позичальником, що свідчить про те, що позичальник з умовами договору був ознайомлений, повністю погодився з ними при підписанні договору. Згідно п.п.8.1-8.3 договору, за порушення терміну сплати ануїтетних платежів за цим договором позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, в тому числі і день погашення простроченої заборгованості. У випадку часткової сплати суми ануїтетного платежу пеня нараховується на його несплачену частину. Пені та/або штрафи сплачуються позичальником у національній валюті по офіційному курсу НБУ на день сплати. З матеріалів даної справи також вбачається, що 29.04.2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 2633/0608/45-002 від 10.06.2008 року, що слідує з копії цього договору /а.с.11-12/. Як передбачено вказаним договором, сторони домовились, що розмір строкової заборгованості за кредитом, що відображена на позичковому рахунку позичальника, складає 47868,34 дол.США, також погодили розмір простроченої заборгованості за кредитом на дату укладення договору-266,55 дол.США, розмір простроченої заборгованості по процентах-3101,88 дол.США, розмір строкової заборгованості по процентах-279,51 дол.США. Договором про внесення змін також визначено , що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі: 11,9% річних за період від дати укладання кредитного договору по 29.04.2010 року включно; 7 % річних з 30.04.2010 року по 09.03.2011 року; 10 % річних з 10.03.2011 року по 09.03.2012 року; 12,97 % річних з 10.03.2012 року по 10.06.2038 року /п.4 договору/. Цим договором змінено розмір ануїтетного платежу, а саме: з 10.06.2010 року -325,01 дол.США; починаючи з 10.04.2011 року-423,03 дол.США; з 10.04.2012 року-526,29 дол.США. Крім того, розмір ануїтетних платежів може бути змінено банком у зв'язку із змінами процентної ставки /п.5 договору/. Судом також встановлено, що 10.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем укладено іпотечний договір № 2633/0608/45-002-Z-1 в порядку забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором, що стверджується копією іпотечного договору /а.с.15-17/, який було посвідчено державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Київської області Магдич Т.І., зареєстровано в реєстрі за № 1-3010. Згідно з п.2 іпотечного договору, предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: квартира під АДРЕСА_1 загальною площею 36,3 кв.м, житловою площею 17,5 кв.м, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 1-3007 від 10.06.2008 року, заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 242781 грн., що еквівалентно 50058 дол.США. Відповідно до п. 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у т.ч. якщо іпотекодавець не поверне суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у т.ч. у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання /як основного боргу, так і процентів за ним/. При настанні зазначених випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. В п.12 іпотечного договору визначено способи звернення стягнення на предмет іпотеки, які застосовуються за вибором іпотекодержателя для задоволення його вимог, в т.ч. -за рішенням суду. Судом також встановлено, що 29.04.2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки № 2633/0608/45-002-Z-1 від 10.06.2008 року, який посвідчено державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Київської області Магдич Т.І., зареєстровано в реєстрі за № 1-1390, що слідує з копії цього договору /а.с.18/. Вказаним договором були внесені зміни щодо вартості предмета іпотеки, яка на дату укладання цього договору становить 240154,77 грн., що еквівалентно 30300 дол.США за офіційним курсом НБУ. Позивач звертається до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки посилаючись на те, що він набув прав вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договором. З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, за умовами якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу. При цьому сторони погодили, що право вимоги заборгованості по кредитних договорах та право вимоги по договорах забезпечення, укладених з боржниками, відступається банком фактору за цим договором без надання будь-яких гарантій, окрім тих, що вказані у цьому договорі, що стверджується копією договору /а.с. 28-34/. В судовому засіданні встановлено, що 28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» /клієнт/ та ТОВ «Кредитні ініціативи» /фактор/ укладено договір факторингу, за умовами якого клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників та у Переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги клієнту набуває права вимоги такої заборгованості від боржників. Після переходу прав вимоги заборгованості до фактора, останній має право нараховувати, в якості нового кредитора, проценти, комісії, штрафні санкції та інші обов'язкові платежі по відношенню до боржників у разі невиконання ними вимог кредитних договорів по сплаті обов'язкових платежів, строк оплати яких не настав на дату підписання цього договору, але настане у майбутньому, що стверджується копією цього договору /а.с. 35-39/. Також 28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечним договором, в якому передбачено, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28.11.2012 року, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, перелік яких наведено у Додатку № 1 до цього договору, що вбачається з копії договору, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 /а.с.41/. Згідно ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: в т.ч. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до приписів ст.514 цього Кодексу, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. А ст.516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. За ст.1078 цього Кодексу предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Приписами ст.1079 ЦК України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Кредитні ініціативи» зареєстровано як фінансову установу відповідно до розпорядження Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18.09.2008 року № 1121, що слідує з копії свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 214 від 22.09.2008 року /а.с.44/. Представником позивача надано суду копію Додатку № 1 до договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 року, оригінал оглядався в судовому засіданні, в Додатку під № 876 значиться іпотечний договір, який укладено з ОСОБА_1 /а.с.149-181/. Також в Реєстрі заборгованостей боржників № 1-Б під № 1937 зазначено відомості про ОСОБА_1 як боржника за кредитним договором, який було укладено між ним та ВАТ «Сведбанк», що стверджується випискою з цього Реєстру /а.с.207-209/. Про перехід до ТОВ «Кредитні ініціативи» прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами до боржників, в т.ч. і до відповідача, свідчать також акти прийому- передачі відповідної інформації в електронному вигляді та акт прийому -передачі Реєстру заборгованостей боржників за договором факторингу від 28.11.2012 року /а.с.186-188/, акти прийому передачі персональних даних та інформації в електронному вигляді за договором факторингу № 15 та акт прийому -передачі Реєстру заборгованостей боржників від АТ «Сведбанк» до ТОВ «Фаторингова компанія «Вектор Плюс» /а.с.210-211/. Отже, відповідно до вищенаведених правових норм та досліджених в судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку, що ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором та іпотечним договором з відповідними змінами, які були укладені 10.06.2008 року між відповідачем та ВАТ «Сведбанк», а тому необгрунтованими суд вважає посилання представника відповідача з приводу того, що позивачем не надано належних доказів щодо переходу до нього прав вимоги у спірних правовідносинах. В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що відповідачем порушено умови кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом та процентами, а тому позивач набув права достроково звернути стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. В ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання /неналежне виконання/. За ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. За ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно з ч.2 ст.590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк /термін/, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. За ч.1 ст.33 наведеного Закону, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Умовами іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання позичальником будь-яких умов кредитного договору, на що вказано вище в рішенні. Крім норм ст.1050 ЦК України, право позивача як кредитора вимагати дострокового повернення кредиту, передбачено і п.9.1 кредитного договору, згідно якого у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, встановлених договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним. Таким чином, згідно норм ЦК та умов кредитного і іпотечного договорів позивач має право достроково в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачу, що стверджується випискою з реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно /а.с.19/. Згідно ст.35 Закону «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Аналогічний порядок передбачений як умовами кредитного договору щодо дострокового погашення кредиту /п.п.9.2, 9.3/, так і умовами іпотечного договору /п.11/. Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, вимога про усунення порушень надсилалася позивачем на адресу боржника 13.05.2013 року, що слідує з копії цієї вимоги та реєстрів відправки рекомендованої кореспоенденції з відміткою відділення зв'язку /а.с.25-27/, дану позовну заяву зареєстровано в суді 11.06.2013 року. Як роз'яснено в п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України. А тому посилання представника відповідача на те, що позивачем порушено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки щодо повідомлення відповідача про усунення порушення не можуть прийматися судом до уваги, оскільки це не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування заперечень на позов, представник відповідача посилався також на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки є неможливим, оскільки у вказаній вище квартирі зареєстрований малолітній син відповідача, який має право на користування цим житловим приміщенням. Згідно довідки Комунального підприємства Білоцерківської міської ради ЖЕК № 1, копія якої є в матеріалах справи /а.с.63/, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані дружина відповідача ОСОБА_5 з 2008 року та малолітній син відповідача ОСОБА_2 2005 року народження -з 2009 року, іпотечний договір відповідачем укладено 10.06.2008 року. За приписами ст. 32 ЦК України, ст.177 СК України, ст..17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Відповідно до п.44 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Як встановлено судом, малолітній син відповідача був зареєстрований у квартирі, яка є предметом іпотеки, після укладення іпотечного договору, а тому факт його реєстрації у цій квартирі не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст.39 Закону «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. В п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» також передбачено, що в резолютивній частині рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). Отже, розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором з вказівкою всіх його складових є необхідним при вирішенні питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. До позовної заяви позивачем додано розрахунок заборгованості /а.с.24/, в якому вказано тільки загальні суми заборгованості по тілу кредиту, по відсотках та пеня, відсутній розрахунок заборгованості, в якому було б вказано сплачені відповідачем суми коштів, їх зарахування, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, розрахунок заборгованості по відсотках, процентна ставка, за якою проведено нарахування відсотків, оскільки згідно договору про внесення змін до кредитного договору ця процентна ставка є різною у відповідних періодах. Позивачем у розрахунку нараховано пеню у дол..США, що суперечить нормам діючого законодавства та умовам кредитного договору, на що вказано вище в рішенні. Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком. Неустойкою / штрафом, пенею/, за ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Отже, пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності за порушення зобов'язання. Виходячи з того, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству відповідно до ст.ст. 192, 533 ЦК України, Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», то є можливим нарахуванням основної заборгованості в іноземній валюті і також нарахування в іноземній валюті заборгованості за процентами, оскільки такий процент є платою за користування грошима, а не є фінансовою санкцією. Крім того, позивачем не зазначено при розрахунку пені період, за який проведено її нарахування, розмір облікової ставки НБУ, за якою розраховується пеня відповідно до умов кредитного договору, суму заборгованості, на яку нараховано пеню. В судовому засіданні неодноразово обговорювалося питання щодо розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором, представнику позивачу надавався час, в т.ч. і за його клопотанням, з метою підготовки належного розрахунку, але такий розрахунок суду так і не було надано, а представник позивача пояснив в судовому засіданні, що розрахунок заборгованості, в якому були б наведені всі зазначені вище дані, позивач надати не має можливості, також позивач не може надати суду доказів на обґрунтування доданого до позовної заяви розрахунку. Відсутність належного розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором позбавляє суд можливості вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Також важливим є врахування положення ст.39 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсягу його прав. Згідно з п.41 наведеної вище в рішенні Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність. Необгрунтований розрахунок заборгованості не дозволяє встановити, чи є дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки заходом, співмірним із вартістю іпотечного майна та допущеним відповідачем порушенням кредитного договору. При цьому судом враховуються ті обставини, що відповідачем постійно починаючи з 08.07.2008 року по березень 2013 року включно сплачувалися кошти на погашення кредиту, в 2011 році кошти сплачувалися в сумі, меншій за суму щомісячного платежу, визначеного договором, що підтверджується копіями квитанцій /а.с.84-114/, всі ці квитанції, дати та суми сплачених коштів вказані в додаткових запереченнях на позов /а.с.222-223/. Навіть в тому розрахунку заборгованості, який надано позивачем /а.с.24/, вказано суму поточної заборгованості за тілом кредиту на момент проведення розрахунку станом на 10.04.2013 року -57,52 дол.США, заборгованість за відсотками- 6830,31 дол.США, тоді як вартість предмета іпотеки, встановлена за згодою сторін, 30300 дол.США, тобто, вказана поточна заборгованість за кредитним договором не є співмірною з вартістю предмета іпотеки. Суд вважає, що порушення основного зобов'язання, допущене відповідачем, не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав, оскільки строк дії кредитного договору до 2038 року, позивач не позбавлений права на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором або звернення стягнення на предмет іпотеки в спосіб і за умов, передбачених договорами, в разі допущених боржником порушень основного зобов'язання та обґрунтованості позовних вимог належними доказами. Суд вважає за необхідне врахувати і ті обставини, що наданий відповідачу кредит на придбання житла-є споживчим кредитом і на спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011. Так, п.3.4 вказаного Рішення передбачено, що положення частин 4-11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача достроково повернути споживчий кредит, не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах, не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору. Щодо зустрічного позову відповідача, то суд виходить з наступного. Так, представник відповідача посилався на те, що згідно приписів ЦК боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, але доказів переуступки права вимоги відповідачу на його звернення до ТОВ «Кредитні ініціативи» так і не було надано, також відповідачу не відкрито валютний рахунок для оплати коштів у доларах США в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, отже, ТОВ «Кредитні ініціативи» не вчинило необхідних дій для того, щоб позичальник мав можливість погашати заборгованість за кредитним договором. За ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора. Щодо доказів правонаступництва ТОВ «Кредитні ініціативи» у спірних правовідносинах, то на це вказано вище в рішенні. Крім того, з наданих відповідачем квитанцій вбачається, що 07.12.2012 року, 09.01.2013 року, 08.02.2013 року та 07.03.2013 року ним сплачували кошти на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» через ПАТ «Альфа-Банк» на погашення заборгованості, що свідчить про те, що відповідач ніяким чином не позбавлений можливості виконувати свої зобов'язання за кредитним договором. Також не впливає на можливість виконання боржником своїх зобов'язань той факт, що позивач не відкрив для відповідача валютний рахунок. Як встановлено судом, відповідач сплачував частину коштів на погашення кредиту у національній грошовій одиниці навіть на користь ВАТ «Сведбанк» не дивлячись на те, що валютний рахунок на його ім'я був відкритий. Умовами кредитного договору передбачено право банку здійснювати списання коштів на рахунках позичальника для погашення кредиту як в національній, так і іноземній валюті. При цьому банк самостійно здійснює конвертацію списаних коштів у валюту зобов'язання /п.6.4 кредитного договору/. А як вбачається з листа ПАТ «Альфа-Банк» від 12.08.2013 року на звернення відповідача /а.с.148/, відповідачу запропоновано внесення коштів у гривні з метою подальшої конвертації банком цих коштів у валюту зобов'язання за курсом НБУ. А тому суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутні передбачені законом підстави для визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором. Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З врахуванням вищенаведеного суд вважає як основний, так і зустрічний позов необґрунтованими, а тому відмовляє в їх задоволенні. Керуючись ст.ст. 32, 192, 509, 512, 513, 516, 526, 533, 546, 549, 589, 590, 610, 611, 613, 1049,1050, 1054, 1077-1079 ЦК України, ст.ст.7, 33,34,35,39 Закону України «Про іпотеку», ст.177 СК України, ст.17 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, ст.ст.10,60,79,88, 209, 212-215 ЦПК України, суд- В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - відмовити. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовити. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя А. М. Дмитренко http://reyestr.court.gov.ua/Review/34572941
  15. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Касьяна О.П., Коротуна В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" в особі товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЛ" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 6 грудня 2011 року, в с т а н о в и л а: У липні 2009 року закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" в особі товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЛ" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 06 грудня 2011 року, позов закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" в особі товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЛ" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ЗАТ "Альфа-Банк" 174 265 грн. 76 коп. заборгованості за кредитним договором, звернувши стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу зазначеної квартири ЗАТ "Альфа-Банк" від свого імені, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності з наданням повноважень щодо продажу квартири. Виселено ОСОБА_5 із зазначеної квартири без надання іншого житла. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ЗАТ "Альфа-Банк" 1 700 грн. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в дольовому порядку по 650 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги Банку суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір про надання кредиту укладений сторонами відповідно до чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає стягненню заборгованість за цим договором, яка виниклі внаслідок невиконання позичальником свого обов'язку по погашенню кредиту. Проте, з таким висновком судів погодитися не можна. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Виходячи зі змісту зазначеної норми предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем - фінансова установа. Установлено, що 28 листопада 2007 року між ЗАТ «КБ «АльфаБанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №800002755 (а.с. 7-10). Відповідно до п. 2.6. кредит надається позичальнику в готівковій формі через касу Кредитора ( а.с. 7). Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги заявник указує на те, що матеріали справи не містять доказу, а саме оригіналу або належним чином завіреної копії квитанції про отримання ним кредитних коштів. У справі відсутній детальний розрахунок виниклої у неї заборгованості в розмірі 174 265 грн. 76 коп. Крім того, про підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку Банк повідомив лише при розгляді справи в апеляційному суді. Матеріали справи не містять доказів отримання кредитних коштів ОСОБА_3, як не містять вони й додатку № 1 до договору (графік платежів). Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України. Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). Вирішуючи спір, суд у порушення статей 213, 214 ЦПК України на вказане уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; заперечень відповідача не перевірив та не навів факти, які б спростували його заперечення. Отже, суд не з'ясував всіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи та прийшов до передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 06 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун http://reyestr.court.gov.ua/Review/25588272
  16. Державний герб України справа № 2110/6827/12 РІШЕННЯ Іменем України 10.12.2012 року Дніпровський районний суд м. Херсона в складі: головуючого судді Полив'яного В.М. при секретарі Стрекозовій О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,- ВСТАНОВИВ: ТОВ «ОТП Факторинг України» звернувся до суду з позовом, в якому вказує, що ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг України», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ML-400/344/2005KH від 08.09.2005 року, відповідно до якого Відповідач-1 отримав кредитні кошти в сумі 12 000 доларів США. Крім того, 23.08.2007 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-0AD/266/2007, згідно з яким позичальникові було надано кредит у сумі 13 000 доларів США. В якості забезпечення виконання Відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених договором від 08.09.2005 року, між Позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-400/405/2005 KH від 08.09.2005 року. Крім того, між Банком та Відповідачем-2 було укладено договір поруки № SR-0AD/248/2007 від 23.08.2007 року, відповідно до якого Відповідач-2 поручився за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором від 23.08.2007р. Разом з тим, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 08.09.2005 року між Позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № PCL-400/1039/2005KH від 09.09.2005 року, предметом якого є житлова квартира АДРЕСА_1. Також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 23.08.2007 року між Банком та Відповідачем-3 було укладено договір іпотеки № PCL-0AD/352/2007 від 23.08.2007 року, предметом якого є житлова квартира АДРЕСА_1. Стверджує, що Відповідач-1 належним чином умови договорів не виконує, в зв'язку з чим станом на 20.08.2012 року має заборгованість за кредитним договором від 08.09.2005 року в розмірі 445 547,09 грн. та заборгованість за кредитним договором від 23.07.2008 року в розмірі 62 065,41 грн. Просить суд стягнути достроково солідарно з Відповідача-1 та Відповідача-2 заборгованість за вказаними кредитними договорами на загальну суму 507 612,50 грн.; звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житлову квартиру АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості Відповідача-1 за вищевказаними кредитними договорами; стягнути судовий збір з відповідачів. В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги. Представник відповідача-3 - ОСОБА_3, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив застосувати позовну давність у відношенні до нарахованої пені за кредитними договорами. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно, належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Заслухавши представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне. Судом встановлено, що ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ML-400/344/2005KH від 08 вересня 2005 року, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти в сумі 12 000 доларів США. Згідно п.3 ч.1 Кредитного договору від 08.09.2005р. встановлено, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка в розмірі 11,5% та плаваюча процентна ставка, яка визначається як фіксований відсоток та FIDR, де фіксований відсоток дорівнює 5,99% річних. В якості забезпечення виконання Відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених договором від 08.09.2005 року, між Позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-400/405/2005 KH від 08.09.2005 року. Разом з тим, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 08 вересня 2005 року між Позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № PCL-400/1039/2005KH від 09.09.2005 року, предметом якого є житлова квартира АДРЕСА_1, яка належить останній на праві власності. Відповідно кредитного договору № ML-0AD/266/2007 від 23 серпня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» надав ОСОБА_1 кредит у сумі 13 000 доларів США, а Відповідач-1 зобов'язався виконувати своєчасно та належним чином виконувати зобов'язання за кредитним договором. Згідно договору поруки № SR-0AD/248/2007 від 23 серпня 2007 року, укладеного між Банком та ОСОБА_2, останній поручився за своєчасне та належне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором від 23.08.2007 року. Крім того, в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 23.08.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № PCL-0AD/352/2007 від 23.08.2007 року, предметом якого є житлова квартира АДРЕСА_1, яка належить останній на праві власності. Положеннями ст.514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, суд вважає, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набув права вимоги за кредитним договором № ML-400/344/2005KH від 08.09.2005р. та кредитним договором № ML-0AD/266/2007 від 23.08.2007р. Згідно наданих ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунків вбачається, що в порушення зобов'язань щодо своєчасного внесення платежів за кредитним договором № ML-400/344/2005KH від 08.09.2005 року, Відповідач-1 станом на 20.08.2012 року має заборгованість, яка в гривневому еквіваленті з урахуванням пені складає 62 065,41 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 1 689,58 доларів США, що еквівалентно 13 504,81 грн., відсотки за користування кредитом - 596,09 доларів США, що еквівалентно 4 764,55 грн., пеня - 43 976,05 грн. Крім того, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору № ML-0AD/266/2007 від 23.08.2007р., Відповідач-1 станом на 20.08.2012 року має заборгованість, яка в гривневому еквіваленті з урахуванням пені складає 445 547,09 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 12 441,74 доларів США, що еквівалентно 99 446,83 грн., відсотки за користування кредитом - 3 988,43 доларів США, що еквівалентно 31 959,45 грн., пеня - 314 140,81 грн. Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Положеннями ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, відповідно до яких позикодавець має право на отримання від позичальника відсотків від суми від суми позики, розмір яких встановлюється договором, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в строк та в порядку визначеному зобов'язанням. У випадку порушення зобов'язань позичальник несе відповідальність. Так, відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язань, забезпечених порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Суд не може погодитись з твердженнями представника Відповідача-3 щодо необхідності застосування позовної давності у відношенні до нарахованої пені за кредитними договорами, оскільки зобов'язання відповідачів виконувати належним чином умови договорів залишились не виконаними, що відповідно до вимог ст. 599 ЦК України не звільняє останніх від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань перед Банком. Приписами ч.1 ст.33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч.2 ст.39 Закону України "Про іпотеку", одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Відповідно до довідки наданої Комунальним підприємством «Дніпровський» за № 2703 від 05.10.2012 року за адресою: АДРЕСА_1 крім Відповідача-3 зареєстровані - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітні діти - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 Положеннями ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно вимог ст.177 СК України, батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла. Так, відповідно до довідок Адресно-довідкового сектора ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 12.12.2011 року неповнолітні ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстровані в АДРЕСА_1 з 12.08.2005 року, тобто до моменту укладення договорів іпотеки № PCL-400/1039/2005KH від 09.09.2005р. та № PCL-0AD/352/2007 від 23.08.2007р. Враховуючи, що Банком, при поданні позовної заяви не було отримано висновку органу опіки та піклування щодо доцільності та законності виселення неповнолітніх дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житлової квартиру АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, шляхом стягнення суми заборгованості за договором № ML-400/344/2005KH від 08.09.2005р. в розмірі 62 065,41 грн. та кредитним договором № ML-0AD/266/2007 від 23.08.2007р. в сумі 445 547,09 грн., солідарно з відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Крім того, ТОВ «ОТП Факторинг України» понесені витрати з оплати судового збору в сумі 3 219,60 грн., котрі суд в силу ст.88 ЦПК України стягує з відповідачів-1,2 в рівних частинах. Керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 526, 530, 533, 534, 546, 583, 589, 599, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» - задовольнити частково. Стягнути достроково солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» заборгованість за кредитним договором № ML-400/344/2005KH від 08 вересня 2005 року, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 1 689,58 доларів США, що еквівалентно 13 504,81 грн., відсотків за користування кредитом в сумі 596,09 доларів США, що еквівалентно 4 764,55 грн., пені в розмірі 43 976,05 грн., а всього на загальну суму 62 065,41 грн. (шістдесят дві тисячі шістдесят п'ять грн., 41 коп.) Стягнути достроково солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» заборгованість за кредитним договором № ML-0AD/266/2007 від 23 серпня 2007 року, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 12 441,74 доларів США, що еквівалентно 99 446,83 грн., відсотків за користування кредитом в сумі 3 988,43 доларів США, що еквівалентно 31 959,45 грн., пені в розмірі 314 140,81 грн., а всього на загальну суму 445 547,09 грн. (чотириста сорок п'ять тисяч п'ятсот сорок сім грн., 09 коп.) Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» в рівних частинах витрати з оплати судового збору в сумі 3 219,60 грн.(три тисячі двісті дев'ятнадцять грн., 60 коп.) В решті позовних вимог відмовити. На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Херсонської області через Дніпровський районний суд м. Херсона в десятиденний строк з дня винесення рішення. Головуючий Полив'яний В.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28055407
  17. Справа № 22ц-1030 Копія Головуючий у першій інстанції Чевилюк З.А. Справа № 22ц- 1030 Доповідач Карпусь С.А. Категорія № 19, 27 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2011 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі: головуючого судді Баса О.Г., суддів: Карпусь С.А., Гринчука Р.С. при секретарі Мороз А.В. з участю: представника ПАТ КБ „Приватбанк” розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-1030 за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому, про звернення стягнення на майно та виселення. Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів в с т а н о в и л а : В липні 2010 року ПАТ КБ „ПриватБанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно та виселення. В обґрунтування своїх вимог вказувало, що 22.11.2007 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 112142,86 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11, 04% на рік з кінцевим терміном повернення 21.11.2017 року. Того ж дня між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 надав в іпотеку житловий АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобовязання за кредитним договором і допустив заборгованість в сумі 113686,55 доларів США, тому у відповідності з ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 33,39 Закону України „Про іпотеку”, ст. 109 ЖК України позивач просив звернути стягнення на будинок та земельну ділянку шляхом продажу їх ПАТ КБ „ПриватБанк” з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою з наданням банку всіх повноважень, необхідних для цього та виселити його з будинку. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду від 20.08.2010 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_3, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому. У грудні 2010 року позивач збільшив позовні вимоги, просив звернути стягнення на предмет іпотеки з початковою ціною реалізації 721428, 56 грн. та виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою цього ж суду від 07 грудня 2010 року залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2 Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року ПАТ КБ „ПриватБанк” в позові відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ КБ „ПриватБанк” вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 15, 590, 625, 629 ЦК України, неправильне застосування ст. 39 Закону України „Про іпотеку”. На його думку, суд відмовляючи в позові обмежив права ПАТ КБ „ПриватБанк” щодо вибору способу захисту свого порушеного права. Невиконання боржником кредитних зобовязань та неповернення кредитних коштів відповідно до наведених норм дозволяє банку, як іпотекодержателю звертати стягнення на предмет іпотеки. Висновки суду про не співмірність заборгованості та вартості заставного майна не можуть бути підставою для відмови в позові. Крім того, відповідачі самі порушили права неповнолітніх дітей, зареєструвавши їх у спірному будинку, ст. 109 ЖК України передбачає виселення без надання іншого житлового будинку, незважаючи на наявність у позивачів дітей. В запереченні на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1, посилаючись на законність та обгрунтованість судового рішення, просив відхилити апеляційну скаргу. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлені обставини справи, визначено характер спірних правовідносин та застосовано норми матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлено, що 22 листопада 2007 року між ПАТ КБ „Приватбанк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на суму 1123142, 86 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.11.2017 року. ОСОБА_1 порушив узгоджений графік погашення кредиту, внаслідок чого станом на 06.12.2010 року утворилась заборгованість в розмірі 125799, 43 долара США, в тому числі заборгованість по кредиту 12032, 42 долари США, заборгованість по кредиту строкова 83870, 21 доларів США, заборгованість по процентах прострочена 12883, 75 доларів США, поточна заборгованість по відсотках 458,96 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту 8710, 33 долари США, прострочена заборгованість по комісії 2200, 00 доларів США, поточна заборгованість по комісії 200, доларів США. На забезпечення виконання цього зобовязання 22 листопада 2007 року сторони уклали договір іпотеки, за яким передане в іпотеку домоволодіння та земельна ділянка по пров. Натана Рибака, 2 в м. Шепетівці, що належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2007 року, вартість якого складає 142857, 14 доларів США. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами не оспорюються. Відповідно до довідки квартального комітету Шепетівської міської ради від 06.12.2010 року в АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3, сини ОСОБА_5., ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відмовляючи позивачу у зверненні стягнення на предмет іпотеки та виселенні усіх осіб, які мешкають у житловому будинку, суд керуючись положеннями Конвенції про права дитини, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 8,12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, враховуючи думку органу опіки та піклування, представник якої в судовому засіданні заперечував проти позбавлення дітей права користування житлом у разі звернення на нього стягнення, та враховуючи вимоги ст. 39 Закону України „Про іпотеку”, правильно виходив з того, що строк виконання зобовязання не настав, не співмірні розмір поточної простроченої заборгованості та вартість предмета іпотеки, іншим житлом неповнолітні діти позичальника не забезпечені. Такі висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають закону, а тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно зазначивши , що Банк не позбавлений можливості використати інші механізми захисту порушених інтересів. Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У відповідності з положеннями ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” для відчуження предмета іпотеки та виселення неповнолітніх дітей необхідна згода органу опіки та піклування, проте вказаний орган такої згоди не надав. Рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” відхилити. Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Копія вірна: суддя апеляційного суду С.А.Карпусь http://reyestr.court.gov.ua/Review/14513456
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а: У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до суду із зазначеним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Міком-Хаус" (далі – ТОВ "Міком-Хаус"), ОСОБА_1, ОСОБА_2, мотивуючи вимоги тим, що 1 серпня 2007 року між ним і ТОВ "Міком-Хаус" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк відкрив ТОВ "Міком-Хаус" невідновлювану кредитну лінію в сумі 7 млн доларів США, а ТОВ "Міком-Хаус" зобов'язалось повернути отримані кошти до 31 січня 2008 року зі сплатою 10,5 відсотків річних. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором 2 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у заставу банку належні йому об'єкти нерухомого майна. Посилаючись на те, що внаслідок порушення боржником умов основного зобов'язання щодо графіка погашення кредиту в ТОВ "Міком-Хаус" утворилась значна заборгованість перед кредитором, банк просив суд задовольнити заявлені вимоги та звернути стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ТОВ "Міком-Хаус" про визнання договору іпотеки недійсним із тих підстав, що вказаний договір не відповідає вимогам закону та порушує його права як власника переданого в іпотеку майна. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2010 року справи об'єднано в одне провадження. Ухвалою цього ж суду від 15 червня 2012 року провадження в цій справі в частині вимог ОСОБА_1 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "Міком-Хаус" закрито у зв'язку з ліквідацією зазначеного товариства. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2012 року в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та позову ОСОБА_1 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2012 року рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ТОВ "Міком-Хаус" перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором НОМЕР_1 від 1 серпня 2007 року в розмірі 55 919 455 грн звернено стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 2 серпня 2007 року, укладеного ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, з установленням початкової ціни для реалізації зазначеного майна на рівні, не нижчому ніж звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності – незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У решті – рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року рішення апеляційного суду м. Києва залишено без змін. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 559, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку" та передачі справи на новий касаційний розгляд. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додано рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року та від 5 грудня 2012 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, від 23 листопада 2012 року, від 23 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року, постанову Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України. Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Судами встановлено, що 1 серпня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ТОВ "Міком-Хаус" укладено кредитний договір НОМЕР_1. Згідно з умовами зазначеного договору позивач відкрив ТОВ "Міком-Хаус" невідновлювану кредитну лінію в сумі 7 млн доларів США, а ТОВ "Міком-Хаус" зобов'язалось повернути отримані кошти до 31 січня 2008 року зі сплатою 10,5 % річних. Згодом до кредитного договору укладено додаткові угоди, відповідно до яких розмір кредиту встановлено в сумі 5 млн доларів США з кінцевим терміном погашення до 31 грудня 2010 року та зі сплатою 13,5% річних. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором 2 серпня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у заставу банку належні йому об'єкти нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_2 площею 27 кв.м та нежиле приміщення НОМЕР_3 площею S кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. 16 травня 2011 року Господарським судом м. Києва порушено провадження у справі № 43/140 про банкрутство боржника ТОВ "Міком-Хаус". Ухвалою Господарського суду м. Києва від 6 березня 2012 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано банкрута - ТОВ "Міком-Хаус" - як юридичну особу у зв'язку з банкрутством. Цією самою ухвалою встановлено, що сума заборгованості ТОВ "Міком-Хаус" перед банком складає 55 919 455 грн. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 27 березня 2012 року державним реєстратором проведено реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ "Міком-Хаус" - у зв'язку з визнанням її банкрутом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, застосовуючи ст. 17 Закону України "Про іпотеку" та ч. 1 ст. 609 ЦК України, виходив із того, що договір іпотеки є припиненим у зв'язку з ліквідацією юридичної особи та припиненням основного зобов’язання. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, на підставі норм ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" та умов договору іпотеки від 2 серпня 2007 року (п. 5.2.), укладеного ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1, дійшов висновку про те, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки й у разі ліквідації боржника або визнання його банкрутом. Таким чином, у справі, про перегляд якої подана заява, судами на підставі ч. 1 ст. 609 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про іпотеку" вирішувалось питання про те, чи припиняється іпотека у разі припинення основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника, та зроблено висновок, що за умови визначення сторонами договору іпотеки інших підстав припинення договору договір іпотеки діє відповідно до умов договору. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях касаційної інстанції: у рішеннях та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, від 5 грудня 2012 року, від 23 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року суд дійшов висновку про те, що відповідно до ч. 1 ст. 609, ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки припиняється з припиненням основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника; в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року та від 23 листопада 2012 року суд дійшов висновку про те, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 609, 598, 599 ЦК України договір іпотеки припиняється з припиненням основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника. Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 609 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою. Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного зобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним. Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється. Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Отже, висновок суду касаційної інстанції про дію договору іпотеки після припинення дії основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи боржника є помилковим. Неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення касаційним судом у справі, яка переглядається, незаконного судового рішення. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу, і скасовує судове рішення повністю або частково та направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним. Керуючись ст. ст. 3602, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.В. Онопенко М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі 6-52цс13) Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою. Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного зобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним. Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється. Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7C4A51BDED240EF4C2257BE8001F3C5E
  19. Державний герб України Справа №2/528/804/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2012 року місто Краматорськ Краматорський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Кравченко О.Ю. при секретарі Супруновій І.М. за участю представника позивача-відповідача Бикової М.А. представника відповідача-позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»звернулося до суду з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. В обґрунтування позову посилається на те, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк»та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року, за умовами якого ОСОБА_3 (відповідач-1) отримав кредит у сумі 144400 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.08.2023 року. Відповідач-1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, допустив виникнення заборгованості, яка станом на 17.08.2011 року складає 166967,47 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк»та відповідачка ОСОБА_4 (відповідач-2) 04.08.2008 року уклали договір іпотеки №КТН3GA0000000036, відповідно до якого відповідач-2 надала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно: квартиру загальною площею 49,3 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року у розмірі 166967,47 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 49,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №ТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк»з укладанням від імені Відповідача-2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі за адресою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у Віділі по справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Донецькій області м.Краматорську; стягнути з відповідача ОСОБА_3 судовий збір у сумі 1669,67 грн.. Відповідачем ОСОБА_3 був наданий зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову відповідач-позивач посилається на те, що відповідно до кредитного договору №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року він отримав кредит у сумі 124900 грн. на споживчі цілі, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,67% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, тобто 20,04 % річних, зі строком погашення до 04.08.2023 року. Банк звернувся до суду з позовом до нього та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В підтвердження позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк»посилається на доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості, відповідно до якого поточна відсоткова ставка за кредитом складала 20,04% річних, а з 01.02.2009 року склала 24,96% річних. Про зазначене підвищення відсоткової ставки він дізнався лише з позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк». Жодних повідомлень про підвищення відсоткової ставки до цього часу він не отримував. Відповідно до п.2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом. При цьому банк надсилає позичальникові письмові повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 7 календарних днів з дати, коли змінена відсоткова ставка набирає чинності. Банком не виконані умови пункту 2.3.1 кредитного договору та ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»щодо направлення позичальнику письмового повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 7 календарних днів з дати, коли змінена відсоткова ставка набирає чинності. Іпотечним договором не забезпечуються виконання зобов'язання по кредитному договору №КТН3GА0000000036, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не укладав додаткову угоду з іпотекодавцем та позивальником, не надав доказів надання згоди іпотекодавця на збільшення обсягу зобов'язань забезпечених іпотекою. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 просить суд визнати дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк відносно збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 24,96% річних неправомірними, зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до умов укладеного договору. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. У судовому засіданні представник ПАТ КБ «ПриватБанк»за довіреністю - Бикова М.В. підтримала первісний позов та просила його задовольнити. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити, посилаючись на те, що банком дотримано умови кредитного договору та повідомлено належним чином позичальника про зміну відсоткової ставки. Представник відповідача за первісним позовом -позивача за зустрічним позовом за довіреністю ОСОБА_2 підтримав позов свого довірителя та суду пояснив, що ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений банком про зміну відсоткової ставки, тому оплата по кредиту проводилась та проводиться ним по ставці, вказаній в кредитному договорі, в якій зміни та доповнення не вносилися. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк»просив відмовити у повному обсязі. Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вислухав пояснення сторін, перевірив надані докази, суд приходить до висновку, що первісний позов ПАТ КБ «ПриватБанк»не підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Правовідносини по даній справі регулюються Цивільним Кодексом. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. До відносин за кредитним договором застосовуються положення статей 1046-1052 ЦК України. Відповідно до ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом встановлено, що 04.08.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк»(зараз ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №КТН3G0000000036, за яким ОСОБА_3. отримав кредит на споживчі цілі в сумі 144400 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,67% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з терміном погашення до 04.08.2023 року включно (а.с.8-14). В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором між банком та відповідачкою ОСОБА_4 укладено 04.08.2008 року договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_4 надала у іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13-15). Відповідно до довідки-розрахунку (а.с. 6-7) у ОСОБА_3 виникла заборгованість по кредиту в сумі 166967,47 гривень, яка складається з 124259,85 грн. заборгованість за кредитом; 32812,65 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 532,85- заборгованість по комісії; 1173,19 грн.- пеня, 250 грн. штраф (фіксована частина); 7938,93 штраф (процентна складова). Як вбачається з довідки-розрахунку, з 01.02.2009 року нараховані відсотки за користування кредитом збільшились з 20,04% до 24,96% річних. Згідно пункту 2.3.1 кредитного договору №КТН3G0000000036 від 04.08.2008 року закріплено право банка в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки. Згідно наведеного пункту Договору, банк повинен надіслати позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. 10 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»(далі - Закон). Зазначеним Законом ЦК України доповнено ст. 1056-1 «Проценти за кредитним договором», відповідно до ч. 2 та ч. 3 якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй постанові від 30.03.2012, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»роз'яснив, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. В обґрунтування заперечень проти зустрічної позовної заяви представник банку посилається на те, що позивач був повідомлений про зміну відсоткової ставки належним чином, про що свідчить реєстр поштових відправлень та лист банку. Як вбачається з копії листа ПАТ КБ «ПриватБанк»м.Дніпропетровськ №20.1.3.2/6-35789 від 31.12.2008 року, нова процентна ставка у розмірі 24,96% за кредитним договором набрала чинності з 01 лютого 2009 року (а.с.72). При цьому вказаний лист не містить будь-якого посилання на рішення Банку із зазначенням номеру та дати рішення, за яким було змінено процентну ставку. В обґрунтування належного повідомлення ОСОБА_3 про підвищення відсоткової ставки представник ПАТ КБ «ПриватБанк»надав реєстр поштових відправлень від 08.01.2009 року, за даними якого (пункт 11, лист №9311837) вбачається, що на адресу відповідача-позивача ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) було направлено рекомендований лист (а.с.78). Відповідач-позивач ОСОБА_3 заперечує отримання від ПАТ КБ «ПриватБанк»письмового повідомлення про підвищення відсоткової ставки за кредитом, згоди на підвищення процентів він не давав. Відповідно до листа центру поштового зв'язку №7 м.Краматорська від 18.06.2012 року документи на отримання письмової кореспонденції та вручення письмової кореспонденції за 2008-2009 роки знищені за закінченням терміну зберігання (а.с.76). Належним повідомленням боржника щодо підвищення процентної ставки за кредитом є спосіб, визначений сторонами у договорі. Банк має довести, що він повідомив боржника належним чином. Але умовами Кредитного договору (п.2.3.1) передбачено обов'язок банку повідомити протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки, а не з дня прийняття відповідного рішення банком. У судовому засіданні встановлено, що інших поштових відправлень про зміну відсоткової ставки банком на адресу позивача не направлялось. Таким чином, всупереч умовам кредитного договору позивач не був повідомлений належним чином про зміну відсоткової ставки за кредитом з 01.02.2009 року. З розрахунку заборгованості за спірним договором (а.с.6-7) вбачається, що ОСОБА_3 не визнав збільшення процентної ставки, що підтверджується сплатою ним чергових місячних платежів на рівні, передбаченому кредитним договором без врахування збільшеної процентної ставки. Крім того, процентну ставку за кредитом, виданим відповідачу-позивачу на споживчі цілі, підвищено в односторонньому порядку з 01 лютого 2009 року, тобто після набрання чинності ст. 1056-1 ЦК України. Оскільки позивач не надавав свою згоду на її зміну, відсоткова ставка за кредитним договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. Суд приходить до висновку, що дії відповідача по підвищенню в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитом є неправомірними, оскільки останнім порушені положення п.2.3.1 Договору, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу відносно умов кредитування та сукупної вартості кредиту, затверджених постановою НБУ №168 від 10.05.2007 року, щодо надання банком інформації споживачу про сукупну вартість кредиту. Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем-відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні не надано суду доказів неналежного виконання відповідачем-позивачем ОСОБА_3 умов кредитного договору та наявності заборгованості у сумі 166967,47 грн. З огляду на наведене, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення необхідно відмовити. Згідно ст.653 ЦК України відповідач-позивач ОСОБА_3 має право на відновлення порушеного права, завданого неправомірною зміною договору. З урахуванням викладеного, зустрічний позов ОСОБА_3 слід задовольнити та визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк»відносно збільшення з 01.02.2009 року відсоткової ставки за користування кредитом згідно договору № КТН 3GА0000000036 від 04.08.2008 року з 20,04% річних до 24,96 % річних неправомірними та зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк»провести нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору в розмірі 20,04% річних. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,60,88,212-215,223 ЦПК України, ст.ст. 526, 651, 653, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», - ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки -відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити. Визнати дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»відносно збільшення відсоткової ставки за користування кредитом згідно договору № КТН 3GА0000000036 від 04.08.2008 року до 24,96 % річних неправомірними. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»здійснити нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до умов договору №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року, укладеному між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк». Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 107,30 грн. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: Рішення ухвалене та надруковане в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25042192
  20. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 5011-54/14343-2012 30.11.12 Господарський суд м. Києва у складі судді Шкурдової Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп КО», м. Київ третя особа Ткаченко О.П. про стягнення 2713305,53 грн. за рахунок предмета іпотеки при секретарі судового засідання Білецькій О.В. представники: від позивача -не з'явився; від відповідача -Онопко В.О. (дов. від 06.11.2012 р.); від третьої особи - не з'явився СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі-позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп КО»(далі-відповідач), третя особа Ткачннко Олексій Петрович, про стягнення 2713305,53 грн., з яких 2205292,76 грн. заборгованості за кредитом, 312856,25 грн. заборгованості за відсотками, 195156,53 грн. пені, за рахунок предмета іпотеки -нежитлового приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщень № 64) в літ «А», загальною площею 70,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд. 4/6. Вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням третьою особою зобов'язання за Кредитним договором № СМ-SME 001/001/2008 від 08 січня 2008 року, укладеним між третьою особою та ПАТ «ОТП Банк», в забезпечення виконання якого між відповідачем та ПАТ «ОТП Банк»укладено Договір іпотеки № РМ - SME 001/001/2008 від 08 січня 2008 року, з огляду на що у третьої особи виникла заборгованість у розмірі 2713305,53 грн., право вимоги якої позивач набув на підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 квітня 2010 року.. Представник позивача в судові засідання не з'явився, про час і місце судового засідання позивач повідомлений належним чином, позивач про причини неявки представника в судове засідання суд не повідомив. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві. Представник третьої особи або особисто третя особа в судові засідання не з'явилися, третя особа пояснення по суті спору до суду не направила. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ: 08 січня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк»(банк) та Ткаченком Олексієм Петровичем (позичальник) укладено Кредитний договір № СМ-SME 001/001/2008, згідно умов якого Банк видає позичальнику кредит в розмірі 290000,00 доларів США на споживчі цілі з плаваючою процентною ставкою -фіксований відсоток 4,9% річних, який є незмінним на весь строк дії Кредитного договору,+FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщена в банку на строк в 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору; в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватися в порядку, передбаченому договором) та кінцевим терміном повернення -08 січня 2018 року. Згідно з п. 1.9.1. Договору від 08 січня 2008 року незважаючи на інші положення цього Договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначений банком частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором та/або Договором іпотеки. При цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу. Між банком та позичальником укладено додаток № 1 до Кредитного договору «Графік повернення кредиту та сплати процентів», яким встановлено розмір чергового платежу, розмір процентів за користування грошовими коштами та дату їх сплати позичальником. В забезпечення виконання зобов'язання Ткаченка Олексія Петровича за Кредитним договором СМ-SME 001/001/2008, 08 січня 2008 року між Банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Олімп ОК»(іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № РМ - SME 001/001/2008, предметом якого є нежитлові приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщень № 64) в літ «А», загальною площею 70,40 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд. 4/6. Вартість предмета іпотеки на момент укладення Договору становить 1872083,33 грн. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором. На виконання умов Кредитного договору № СМ-SME 001/001/2008 Банком видано позичальнику кредит в розмірі, визначеному умовами договору. В порушення умов договору, у строки передбачені умовами договору, позичальником не сплачено банку кредитні кошти. 29 квітня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк»(Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(Покупець) укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з умовами якого продавець продає (переуступає)покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори згідно з Додатком № 1 до Договору, а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на корить продавця винагороду. Згідно з п.п. 3.2., 3.3 Договору загальна сума заборгованості за кредитним договорами, що входять до кредитного портфелю на дату набрання чинності, складає 79445238,80дол. США, 1833123,06 грн., 353455,53 Євро, 1780167,01 швейцарських франків. Покупець набуває усі права вимоги за кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основаного боргу; правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій. За своєю правовою природою договір укладений між позивачем та ПАТ «ОТП Банк»є договором факторингу. Частиною 1 статті 1077 Цивільного кодексу України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога). Як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з Додатку № 1 до Договору від 29 квітня 2010 року, Банком передано позивачу прострочену заборгованість відповідача перед банком за Кредитним договором № СМ-SME 001/001/2008 в розмірі 315044,29 дол. США. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 2713305,53 грн., з яких 2205292,76 грн. заборгованості за кредитом, 312856,25 грн. заборгованості за відсотками, 195156,53 грн. пені, за рахунок предмета іпотеки -нежитлового приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщень № 64) в літ «А», загальною площею 70,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд. 4/6. Частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до п. 3.4. Договору від 29 квітня 2010 року права за договорами застави та/або іпотеки, укладеними між продавцем та боржниками/поручителями для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами не переходять до покупця. Передача (відступлення) прав за кредитним договорами покупцю не припиняє права продавця за договорами застави та/або іпотеки, укладеними між продавцем та боржниками для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Продавець звертає стягнення на заставлене майно та зобов'язується перерахувати покупцю усі кошти, отримані від реалізації заставного майна, а також будь-які інші платежі та кошти, отримані від боржників. Отже, при укладенні Договору від 29 квітня 2010 року сторони дійшли згоди щодо права за договорами іпотеки, укладеними в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договорами, позивачеві не передаються, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється продавцем-ПАТ «ОТП Банк». Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України). Доказів розірвання або зміни умов Договору від 29 квітня 2010 року щодо передачі позивачу права вимоги за Договорами іпотеки, укладеними в забезпечення виконання зобов'язання за Кредитними договорами, матеріали справи не містять, на вимогу суду вказані докази позивачем суду не надані. Таким чином, враховуючи, що за Договором від 29 квітня 2010 року позивачу не передано права за іпотечними договорами, у тому числі і за Іпотечним договором від 08 січня 2008 року, укладеними між ПАТ «ОТП Банк»та відповідачем, доказів зміни умов Договору від 29 квітня 2010 року щодо прав позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 08 січня 2008 року суду не надано, позивачем не доведено наявність обставин, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за рахунок предмета іпотеки, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2713305,53 грн. за рахунок предмета іпотеки задоволенню не підлягають. Судові витрати відповідно до статей 49 ГПК України покладаються судом на позивача. Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд вирішив: В позові відмовити. Повне рішення складено 04.12.2012 р. Суддя Л.М. Шкурдова http://reyestr.court.gov.ua/Review/27863027
  21. Державний герб України 10.01.2013 Справа № 0517/14175/2012 № провадження: 2/230/353/2013 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ /заочне/ 10 січня 2013 року Єнакіївський міський суд Донецької області у складі: головуючої судді Ференчук О.В. при секретарі Радько Н.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Єнакієве цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Позивач ТОВ «Кредит Колекшн Груп» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з неї боргу у сумі 52154,02 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, пояснив, що 27 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги банку, відповідно до п.1 якого ТОВ «Кредитні ініціативи»набуло право вимоги боргу до позичальників банку. 20 серпня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 0401/0808/50-177, за умовами якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в розмірі 10600,00 грн., а відповідач прийняв зобов'язання повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом. 14 липня 2010 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Кредит Колекшн Груп» був укладений Договір факторінгу, згідно якого ТОВ «Кредитні ініціативи» передав ТОВ «Кредит Колекшн Груп» всі права вимоги за кредитними Договорами. Станом на 14 липня 2010 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 0401/0808/50-177 від 20.08.208 року складає 52154,02 грн. Представник позивача до у судовому засідання не прибув, надавши заяву про розгляд справи за його выдсутністю. Відповідачі у судове засідання не прибув, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причину неявки не повідомив. З письмової згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Суд, вивчивши матеріали справи прийшов до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. В судовому засіданні було встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ЗАТ „Альфа-Банк»" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 500035376, за умовами якого позивач прийняв зобов'язання надати відповідачу кредит в розмірі 3450 доларів США, а відповідач прийняв зобов'язання повернути кредит та сплачуваним проценти за користування кредитом у розмірі 19,99 % річних. Кредит видавався на строк до 23 жовтня 2010 року. В результаті невиплати ОСОБА_2 чергових виплат виникла заборгованість перед позивачем. Відповідно до вимог договору та вимог Цивільного Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином. За зобов'язанням одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до договору факторінгу від 14.07.2010 року, укладеного між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Кредит Колекшн Груп». ТОВ «Кредитні ініціативи» передав ТОВ «Кредит Колекшн Груп» всі права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до Витягу із акту приймання передачі реєстру боржників від 14 липня 2010 року по Договору факторінгу від 14 липня 2010 року ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним Договором № 500035376 від 23.10.2007 року, яка складає 39561,05 грн. (а.с. 8) Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем не надано суду жодних доказів наявності кредитного договору № 04000001/08808/50/177 від 20.08.2008 року, суми заборгованості відповідачки за вказаним Договором в розмірі 52154,02 грн. Позивач фактично усунувся від обов'язку по доведенню фактичних обставин, хоча на позивача, як на ініціатора судового розгляду в першу чергу покладається обов'язок по доведенню фактичних обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог. Таким чином суд приходить до висновку, що позивач ТОВ «Кредит Колекшн Груп» не доказав свої позовні вимоги. За вказаних обставин у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредит Колекшн Груп суд вважає за необхідне відмовити. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. 3, 4, 6, 10, 122, 212 -215, 224-225 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором -відмовити. Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга на рішеня суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, або протягом десяти днів з дня отримання копіїї цього рішення і разі відсутності у судовому засіданні під час проголошення судового рішення. Суддя О.В. Ференчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28681244
  22. Державний герб України 01.11.2012 Апеляційний суд міста Севастополя Справа № 22ц-2790-1613/2012 р. Головуючий у 1 інстанції Щербаков С.О. Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції Колбіна Т.П. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі: головуючого судді - Колбіної Т.П., суддів - Сундукова В.М., Саліхова В.В., при секретарі - Мазнєві Ю.М., за участю представника ПАТ «Укрсоцбанк» - Лозицької І.В., ОСОБА_4, його представника - ОСОБА_5, розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2011 р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, звернення стягнення на квартиру, зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_6, приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним договору іпотеки, В С Т А Н О В И Л А: ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 та просив розірвати договір кредиту, укладений між позивачем та ОСОБА_6 та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на публічних торгах. Вимоги мотивує тим, що 21.12.2006 р. ОСОБА_6 одержав кредитні кошти за договором №945/841 в розмірі 38000,00 доларів США за умовою сплати 13% річних та кінцевим терміном повернення 10.12.2021 р. На забезпечення зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_4 укладений 21.12.2006 р. іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору дарування. Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору ОСОБА_6 у нього утворилася заборгованість, яка не погашена в добровільному порядку. Станом на 12.03.2011 р. загальна сума заборгованості складає 51457,74 доларів США, що за курсом НБУ складає 408322,31 гривень. ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом та просив визнати недійсним іпотечний договір, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4, як майновим поручителем ОСОБА_6 по кредитному договору від 21.12.2006 року за №945/841, з моменту укладення, а саме з 21.12.2006 року, зобов'язати нотаріуса внести в єдиний державний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та державного реєстру іпотек відповідні зміни, пов'язані з визнанням недійсним вищевказаного іпотечного договору від 21.12.2006 року, просить стягнення по кредитному договору покласти на відповідача ОСОБА_6 Вимоги обґрунтовує тим, що в забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язання за кредитним договором, ним з Банком був укладений договір іпотеки, предметом якого була двохкімнатна квартира, що належить йому на праві власності. Вважає, що зазначений договір іпотеки є недійсним, оскільки на час його укладення 21 грудня 2006 року у квартирі проживала та була зареєстрована неповнолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1, при укладенні зазначеного договору згода органу опіки та піклування отримана не була. Ухвалою суду від 28.12.2011 року зустрічна позовна заява прийнята судом до провадження. Заочним рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2011 року первісний позов задоволений. В задоволені зустрічного позову - відмовлено. Ухвалено розірвати договір про надання невідновлюваної кредитної лінії № 945/841 від 21 грудня 2006 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_6 На забезпечення вимог, щодо погашення заборгованості за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії № 945/841 від 21 грудня 2006 року у сумі 408322,31 грн., звернено стягнення на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору дарування, - шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження згідно Закону України «Про виконавче провадження». Вирішено питання про судові витрати. Ухвалою від 06 квітня 2012 року заява ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення. Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення зустрічного позову. Вказує, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_6 має заборгованість за кредитним договором, яку в добровільному порядку не сплачує, тому вимоги Банка щодо розірвання договору та зверненню стягнення на предмет іпотеки обґрунтовані та підлягають задоволенню. ОСОБА_4 є майновим поручителем боржника, тому відповідає перед кредитором в тому ж обсязі майном, переданим в іпотеку банку. Вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, оскільки на час укладення договору іпотеки неповнолітня дитина права власності чи права користування спірною квартирою не мала. З такими висновками не може погодиться колегія суддів з наступних підстав. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України правочин що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам малолітніх неповнолітніх та непрацездатних дітей. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст.177 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органів опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державної реєстрації. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі ґрунтування збереження права дитини на житло. Відповідно статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який набрав чинності з 01 січня 2006 року, передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Відповідно до ст. 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частини другої та третьої ст. 18 "Про охорону дитинства" діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла. Наведені положення узгоджується із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЖК України. Таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину. З матеріалів справи вбачається, що 21.12.2006 р. між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_6 укладений договір про надання невідновлюваної кредитної лінії №945/841, відповідно до умов якого позичальнику надані у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового використання грошові кошти, для чого відкрита кредитна лінія. Надання кредитних коштів здійснювалось окремими частками (траншами) з сплатою 13% річних у межах максимальної заборгованості 38000 доларів США та кінцевим строком використання кредитного ліміту до 29.12.2006 р. Погашення траншей кредиту здійснюється щомісячно до 10 числа кожного місяця в період з квітня 2007 року по листопад 2021 року включно рівними частками в розмірі 215 доларів США, до 10 грудня 2021 року - 160 доларів США, з кінцевим терміном погашення - 10 грудня 2021 року (арк.с.6-9). Зобов'язання Банка за кредитним договором виконані в повному обсязі. На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за вказаним кредитним договором ОСОБА_4 виступив в якості майнового поручителя. 21.12.2006 р. між Банком та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві власності (арк.с.10-13). Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_6 належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є батьком неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.с. 29). Згідно з довідкою №1992 від 04 жовтня 2012 року приватного підприємства «Ремснабсервіс», наданої суду на запит про склад та час реєстрації осіб за спірною адресою, у квартирі окрім відповідача зареєстровані: дружина - ОСОБА_9 - з 08.10.2002 р., та син - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк.с.131). Ця інформація підтверджується також карткою прописки (форма №16) ОСОБА_9, відповідно до якої вона зареєстрована у АДРЕСА_1 з 08.10.2002 р., та з нею зареєстрований її син - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.с.132). В судовому засіданні колегії суддів надана довідка ПП «Ремснабсервіс» №2501 від 30.10.2012 р., відповідно до якої неповнолітній ОСОБА_8 зареєстрований за спірною адресою з 19.11.2002 р. (арк.с.138). З матеріалів справи також вбачається, що для укладення договору іпотеки ОСОБА_4 надані Банку ксерокопії паспорту, на сторінці № 10 ( особливі відмітки) якого зазначено прізвище, ім'я, по батькові неповнолітньої дитини (арк.с.29), місцем проживання якого відповідно до ст. 29 ЦК України є місце проживання його батьків. Таким чином, на час укладення договору іпотеки від 21.12.2006 року дружина та неповнолітня дитина були зареєстровані та проживали в АДРЕСА_1, яка стала предметом іпотеки. При укладенні договору іпотеки відповідний дозвіл органу опіки та піклування не був отриманий. На підставі викладеного колегія приходить до висновку, що вказаний договір іпотеки порушує права неповнолітнього ОСОБА_8 Даний правочин укладено всупереч правам та інтересам неповнолітнього, з порушенням ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України, ст. 71, ст.ст.215, 216, 224 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним. Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки спірної квартири на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів ОСОБА_4, не з'ясував, з якого часу неповнолітня дитина була зареєстрована у спірній квартирі та чи мала вона право користування нею; не перевірив за даними відповідного органу інформацію про зареєстроване місце проживання дитини. Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення зустрічного позову. Доводи позивача стосовно того, що при укладенні спірного договору іпотеки ОСОБА_4 надав довідку, відповідно до якої в спірній квартирі зареєстрований лише він (п.1.6 договору, арк.с.10), не можуть бути прийняти, оскільки спростовуються наданими доказами. Частиною 5 статті 12 ЦК України встановлюється презумпція добросовісності та розумності особи при реалізації нею своїх цивільних прав. Оспорювання цієї презумпції здійснюється винятково у судовому порядку. Колегія суддів вважає, що недобросовісність дій ОСОБА_4 під час укладення договору іпотеки не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним. Таким чином, вимоги зустрічного позову щодо визнання недійсним договору іпотеки підлягають задоволенню. Вимоги щодо зобов'язання нотаріуса вчинити певні дії по внесенню в державний реєстр заборони відчуження об'єктів нерухомого майна та державного реєстру іпотек змін щодо відсутності обтяження майна не підлягають задоволенню, оскільки суду не надано доказів відмови нотаріуса у вчиненні цих дій. Враховуючи те, що вимоги банку за первісним позовом зводяться до розірвання договору кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Керуючись ст.303, ст.307, ст.308, ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України ЦПК України,колегія суддів,- В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити. Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2011 р. - скасувати. Ухвалити нове рішення. Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» в задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити. Позов ОСОБА_4 - задовольнити частково. Договір іпотеки від 21 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, що зареєстрований в реєстрі за №2548, визнати недійсним. В задоволенні позову ОСОБА_4 в частині зобов'язання приватного нотаріуса виконати певні дії по виключенню квартири АДРЕСА_1 з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна - відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: /підпис/ Т.П. Колбіна Судді: /підпис/ В.М. Сундуков /підпис/ В.В. Саліхов З оригіналом згідно: Суддя Апеляційного суду м. Севастополя Т.П. Колбіна http://reyestr.court.gov.ua/Review/27444765
  23. Державний герб України Справа № 212/8442/2012 Провадження № 22-ц/772/554/2013 Головуючий в суді першої інстанції: Саблук С.А. Категорія: 27 Доповідач: Шемета Т. М. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" березня 2013 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючої : Шемети Т. М., суддів: Матківської М.В., Сопруна В. В., при секретарі: Сніжко О.А. з участю: представника позивача Нижника В.П., відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи Киринюка І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року, по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа на боці відповідача яка не заявляє самостійних вимог ЗАТ НВФ «Елекомс», - в с т а н о в и л а : 21 лютого 2012 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на наступне: 15.09.2006 року між ним та третьою особою без самостійних вимог на боці відповідача ЗАТ НВФ «Елекомс» було укладено кредитний договір № 06/07-14-Кл. Кредитний договір передбачав отримання позичальником в кредит 760 000 грн., дата видачі кредиту 15.09.2006 року, кінцева дата погашення кредиту 15.02.2009 року. Одночасно 15.09.2006 року між позивачем, ТОВ НВФ «Елекомс» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 як іпотекодавець - майновий поручитель передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором Кредиту цілу квартиру за АДРЕСА_1 до квартири також відносяться частина підвалу під сарай площею 1,8 кв.м.. Наявність заборгованості по кредитному договору підтверджена Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року, якою з ТОВ НВФ стягнуто на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість по кредитному договору. Тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною незалежним суб'єктом оціночної діяльності для задоволення вимог ПАТ «Універсал Банк», що виникли на підставі Кредитного договору № 06/07-24-Кл від 15.09.2006 року в розмірі 805 670 грн. 48 коп. та просив стягнути з відповідача судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду в розмірі 3 219 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить ухвалене по справі рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В судовому засіданні представник ПАТ «Універсал Банк» Нижник В.П. подану апеляційну скаргу підтримав повністю. ОСОБА_3, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, представник ЗАТ НВФ «Елекомс» Киринюк І.С. вважає подану апеляційну скаргу безпідставною. Колегія суддів, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, прийшла до висновку, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи. Ухвалене по справі рішення не відповідає цим вимогам. Так, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач, не зважаючи на існування ще й договору застави майна ЗАТ НВФ «Елекомс», не звернув стягнення на це майно, а одразу звернувся з позовом про стягнення звернення на предмет іпотеки. Суд прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем укладено змішаний договір, так як іпотека - це майнова порука, тому застосував до даних правовідносин одночасно положення статті 559 ЦК України, статей 261, 257, 266 ЦК України та прийшов до висновку про припинення договору іпотеки з підстав пропуску строку звернення до суду. Пославшись на статтю 35 Закону України «Про іпотеку», дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню як необґрунтований. Відповідно до частини 3 статті 3030 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Мотивувальна частина рішення суду повинна містити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення не відповідає цим вимогам. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Всупереч цьому, суд першої інстанції виклав висновки про відмову в задоволенні позову і з мотивів недоведеності, і в зв'язку з пропуском позовної давності. Судом першої інстанції невірно встановлено характер правовідносин, що виникли між сторонами та невірно застосовано норми матеріального права, не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а тому це підлягає з'ясуванню судом апеляційної інстанції. Апеляційним судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини: 15 вересня 2006 року ВАТ «Банк Універсальний» та ЗАТ НВФ «Елекомс» уклали кредитний договір № 06/07-14-Кл, згідно якого ЗАТ НВФ «Елекомс» отримав у кредит 760 000 гривень з кінцевим терміном погашення кредиту 15лютого 2009 року (а.с.7-13). Одночасно з укладенням кредитного договору, ВАТ «Банк Універсальний», ЗАТ НВФ «Елекомс» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, яким було забезпечено вимоги ВАТ «Банк Універсальний», що випливали з кредитного договору № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року, шляхом передачі ОСОБА_3 в іпотеку квартири АДРЕСА_1, до квартири також відноситься частина підвалу під сарай площею 1,8 кв.м., інвентаризаційна вартість іпотечного майна склала 49 065 грн. (а.с.14-17). 27.08.2007 року ВАТ «Банк Універсальний» було перейменовано у відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк», а в подальшому назву ВАТ «Універсал Банк» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» який є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Банк Універсальний». Таким чином, між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 виникли правовідносини, що випливають із договору іпотеки. Причому слід зазначити, що в даному випадку боржник та іпотекодавець є відмінними особами. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, застосування судом першої інстанції до виниклих правовідносин положень частини 4 статті 559 ЦК України є невірним, а висновок про те, що іпотека як майнова порука є змішаним договором не ґрунтується на нормах закону та є власною думкою головуючого по справі. ПАТ «Універсал Банк» в 2011 році звернувся в господарський суд Вінницької області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Науково-виробнича фірма «Елекомс»» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року. Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.10.2011 року (а.с.116-120), частково зміненим Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року (а.с.18-22) позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» було задоволено та стягнуто з ЗАТ НВФ «Елекомс» на користь ПАТ «Універсал Банк» 558 070 грн. 68 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 247 599 грн. 80 коп. заборгованості по відсотках, 8 056 грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору та 149 грн. 13 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В судовому засіданні апеляційного суду було надано докази існування заборгованості по кредитному договору на момент звернення до суду: розрахунок заборгованості станом на 21.02.2012 року, копія постанова про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, на момент звернення позивача з позовом до ОСОБА_3 вже існувало рішення про стягнення заборгованості по кредитному договору з боржника ТОВ «НВФ Елекомс». Частиною другою ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, в тому числі одночасне чи окреме заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм права, звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим у разі невиконання боржником зобов'язання. Чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого майновими поручителями, у разі наявності невиконаних рішень суду про стягнення боргу з позичальника та доказів неможливості здійснення стягнення. Тому суд першої інстанції, вказуючи на те, що позивачем було укладено з третьою особою на боці відповідача договір застави (докази про це в матеріалах справи відсутні), що відбувається виконання рішення господарського суду і в зв'язку з цим накладено арешт на майно третьої особи, а тому цього достатньо для погашення заборгованості, а банк хоче продати лише квартиру ОСОБА_3, - допустив припущення, домисли, така позиція суду не ґрунтується на нормах права та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що зобов'язання боржника ТОВ НВФ «Елекомс» перед ПАТ «Універсал Банк» не виконано, позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим. Однак пропуск позовної давності для звернення до суду є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У відповідності до норми ч. 3 ст. 267 ЦК, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. Закон не містить вимог щодо певної обов'язкової форми такої заяви. Відповідач ОСОБА_3 заявив про застосування позовної давності до виниклих правовідносин, виклавши свої доводи в запереченнях проти позову та просив відмовити з цих підстав у позові. Тому посилання апелянта на те, що заяви про застосування наслідків спливу позовної давності ОСОБА_3 не заявляв є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Перевіривши під ставність заяви ОСОБА_3 про сплив позовної давності, судова колегія приходить до наступних висновків: Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом. Водночас за змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем). У зв'язку з цим, в статті 1 Закону України "Про іпотеку" також визначено, що майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. ПАТ «Універсал Банк» зазначає те, що строк позовної давності було перервано пред'явленням вимоги до одного з боржників: позову до ТОВ НВФ «Елекомс» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Така позиція позивача спростовується наступним: дійсно норма ч. 2 ст. 264 ЦК визначає підставою для переривання перебігу позовної давності пред'явлення позову до одного із кількох боржників. Однак дія норми в цій частині розповсюджується на випадки субсидіарної відповідальності осіб та на випадки, у яких виконання певного зобов'язання покладено одночасно на декількох осіб (стаття 619 ЦК України). Солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами цивільного кодексу не передбачена. А лише солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі (частина 2 статті 543 ЦК України). З цих підстав до даних правовідносин не можна застосовувати до виниклих правовідносин положення статті 264 ЦК України, оскільки позивач, пред'явивши позов до господарського суду з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором до ТОВ НВФ «Елекомс», не перервав, як він вважає перебіг позовної давності і щодо вимог до ОСОБА_3, так як останній не несе субсидіарної відповідальності та не був будь-яким чином залучений до справи чи повідомлений про судове слухання в господарському суді. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 стверджував, а представник позивача ПАТ «Універсал Банк» підтвердив, що будь-яких повідомлень щодо існування заборгованості по кредитному договору іпотекодавцеві ОСОБА_3 з боку ПАТ «Універсал Банк» за період з 15.02.2009 року по день звернення до суду не надсилалося, про існування заборгованості по кредитному договору, по якому відповідач є майновим поручителем, ОСОБА_3 дізнався в суді першої інстанції. Частина 5 статті 3 закону України «Про іпотеку»: Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Така ж норма закріплена в частині першій статті 17 закону України «Про іпотеку», згідно якої іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Як вже було зазначено вище, основне зобов'язання між ПАТ «Універсал Банк» та ЗАТ НВФ «Елекомс» не закінчене. Що стосується строку дії іпотечного договору, слід зазначити наступне: Позивач посилається на те, що п.6.3 договору іпотеки передбачено, що «цей Договір діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором», а тому строк позовної давності до вимог до іпотекодавцю ним не пропущено. Однак з приводу цього слід зауважити наступне: Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). При цьому сама по собі умова договору іпотеки про дію іпотеки до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором не може розглядатися як встановлення строку дії іпотеки, так як це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Як уже зазначалося вище, термін повернення заборгованості за договором кредиту № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року, сплив 15.02.2006 року, цей же термін зазначено в п.1.1. договору іпотеки, тому саме 15.02.2006 року слід розглядати як строк дії іпотечного договору. Таким чином, строк позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, сплив 15.02.2009 року. Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 21.02.2012 року. Оскільки будь-яких дій, які б свідчили про переривання позовної давності до даної вимоги позивачем вчинено не було, підстав для поновлення пропущеного строку позивач не навів, зважаючи на заяву відповідача ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в задоволенні позову слід відмовити з цих підстав. Таким чином, виходячи з наведеного, подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню як таке, що постановлене без повного з'ясування обставини, що мають значення для справи, з невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів, - В и р і ш и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року скасувати та ухвалити нове: Відмовити в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа на боці відповідача яка не заявляє самостійних вимог закрите акціонерне товариство науково-виробнича фірма «Елекомс». Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуюча: Т. М. Шемета Судді: В. В. Сопрун М.В.Матківська http://reyestr.court.gov.ua/Review/29780164
  24. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П. Суддів:Касьяна О.П.,Кафідової О.В., Коротуна В.М.,Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року, позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № SI20GA14481456 від 15 червня 2007 року, в розмірі 210275,77 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 40,3 кв.м, яка розташована АДРЕСА_1 Крим, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Публічному акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвали апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне. Судами встановлено, що 15 червня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_7 був укладений кредитний договір б/н, за умовами якого останній був наданий кредит у сумі 33180,00 доларів США строком до 15 червня 2017 року зі сплатою 0,92 % на місяць (11,04 % річних) за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 15 червня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано за № 697, відповідно до якого відповідач надав в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1. Станом на 25 серпня 2011 року у ОСОБА_7 виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 26383,41 доларів США, що за курсом НБУ становить 210275,77 грн. Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що оскільки відповідач не виконує свої зобов'язання по кредитному договору банк має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що відповідає ст. 33 Закону України «Про іпотеку». Однак, звертаючи стягнення на предмет іпотеки суди помилково не застосували вимоги ст. 39 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Пунктом 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 вересня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). В порушення вищевикладених вимог закону суд першої інстанції, задовольняючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки, в резолютивній частині рішення не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Суд апеляційної інстанції на вказане порушення уваги не звернув та залишив рішення суду першої інстанції без зміни. Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин, рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвала апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді:О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Попович http://reyestr.court.gov.ua/Review/26092902
  25. Державний герб України 336/3550/13-ц Пр. 2/336/1834/2013 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2013 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя У складі: головуючого судді Голубкової М.А., при секретареві Ходирєвій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення. В позові зазначено, що відповідно до укладеного договору № ZPAAGA0000000012 від 17.04.2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 22520,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,96 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.04.2015 року. Позивач умови кредитного договору виконав у повному обсязі, у свою чергу відповідачка умови кредитного договору виконала частково. У зв'язку з порушеннями відповідачкою умов кредитного договору, станом на 10.05.2011 року виникла заборгованість у розмірі 21025,50 доларів США, яка складається з наступного: 16767,57 доларів США - заборгованість за кредитом; 2010,08 доларів США -заборгованість по процентам за користування кредитом; 139,33 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1077,39 доларів США - пеня за своєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 31,41 доларів США -штраф (фіксована частина; 999,72 доларів США -штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17.04.2008 року сторони уклали договір іпотеки. Згідно з договором іпотеки відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 34,12 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. В позові позивач просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPAAGA0000000012 від 17.04.2008 року в сумі 21025,50 доларів США, що за курсом 7,96 відповідно до службового розпорядження НБУ № 417\152 від 21.04.2011 року складає 167362,94 гривень. Звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 34,12 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ( на підставі договору іпотеки № ZPAAG0000000012 від 17.04.2008 року) Публічним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі -продажу будь -яким способом з іншою особою -покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації осіб Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області. Стягнути з ОСОБА_1 держмито у розмірі 1686,13 гривень та витрати на інформаційно -технічне забезпечення у розмірі 120,00 гривень. У судовому засіданні представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог. Представник відповідача надав суду заперечення в якому вказує, що згідно п. 8.3 кредитного договору № ZPAAGA0000000012 від 17.04.2008 року забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає іпотека квартири 1-кімнатна квартира загальною площею 34, 12 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. В своїй позовній заяві позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 34,12 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини. Відповідно до укладеного договору № ZPAAGA0000000012 від 17.04.2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 22520,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,96 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.04.2015 року. Згідно п. 8.3 Договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним Договором виступає іпотека квартири: 1-кімнатна квартира загальною площею 34,21 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. (а.с.66) В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17.04.2008 року сторони уклали договір іпотеки квартири № ZPAAG0000000012. В п. 33.3. договору іпотеки вказано, що відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 34,12 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить відповідачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу(а.с.12). У витязі про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек об'єктом обстеження вказана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2(а.с. 51). В своєму позові позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 34,12 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.(а.с.2) При подачі позовної заяви до суду представник позивача був обізнаний про різницю в змісті кредитного договору та договору іпотеки, а саме, що в даних договорах вказані різні адреси предмету іпотеки та вказаний різний розмір загальної площі квартири: в кредитному договорі вказано: 1-кімнатна квартира загальною площею 34,21 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в договорі іпотеки: 1-кімнатна квартира загальною площею 34,12 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Однак не зважаючи на дану обставину представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому вказуючи в позові адресу предмету іпотеки: АДРЕСА_1. В зв'язку з невідповідністю кредитного договору № ZPAAGA0000000012 від 17.04.2008 року та договору іпотеки № ZPAAG0000000012 від 17.04.2008 року, що були укладені між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, а саме невідповідность адреси та розміру загальної площі предмету іпотеки, суд вважає необхідним в задоволенні позовних вимог позивача відмовити. Керуючись ст.ст.3,15,118, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя : М.А. Голубкова http://reyestr.court.gov.ua/Review/31419201