Search the Community

Showing results for tags 'отказ взыскания ипотеки'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 188 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року, в с т а н о в и л а: У травні 2014 року публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСиббанк”) звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 18 червня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” (далі – АКІБ “УкрСиббанк”), який у подальшому перейменований у ПАТ “УкрСиббанк”, та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 55 тис. 075 доларів США, а остання зобов'язувалась сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі не пізніше 16 червня 2023 року. Додатковою угодою до вказаного договору про надання споживчого кредиту, укладеною 14 січня 2010 року між ПАТ “УкрСиббанк” та ОСОБА_1, сторони домовились, що в період з 18 червня 2008 року до 13 січня 2011 року ОСОБА_1 сплачує за користування кредитом 9,5 % річних, а в період з 14 січня 2011 року до кінця терміну дії договору про надання споживчого кредиту – 15 % річних. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту 18 червня 2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” та: ОСОБА_3 укладено договір поруки, а в січні 2010 року додаткову угоду до нього; ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку належну йому квартиру Адреса_1 площею 38, 5 кв. метрів. У зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором станом на 21 травня 2014 року в неї перед банком утворилась заборгованість у розмірі 60 076,36 доларів США, що за курсом НБУ становить 704 тис. 287 грн 79 коп., яку ПАТ “УкрСиббанк” просило солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру Адреса_1, встановити спосіб реалізації квартири у межах процедури виконавчого провадження та встановити початкову ціну квартири, стягнути з відповідачів судовий збір. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2014 року, позов задоволено частково: ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ “УкрСиббанк” заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 60 076,36 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21 травня 2014 року становить 704 тис. 287 грн 79 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовити. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року відмовлено ПАТ “УкрСиббанк” у відкритті касаційного провадження у справі за його касаційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. У заяві про перегляд ПАТ “УкрСиббанк” порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме положень Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (далі – Закон України “Про мораторій”). Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ “УкрСиббанк” посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року (№ 6-42477св14) та 21 січня 2015 року (№ 6-45190св14) у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, у справах № 6-42477св14 та № 6-45190св14 суд касаційної інстанції залишив рішення судів апеляційної інстанції про задоволення позову без змін, якими звернуто стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами; зупинено виконання рішень у цій частині на час дії Закону України “Про мораторій”. Крім того, у справі № 6-45190св14 суд касаційної інстанції додатково зазначив, що Закон України “Про мораторій” має тимчасовий характер, а відмова в задоволенні позову на підставі цього Закону порушуватиме право позивача на отримання коштів від повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які виходили з того, що ОСОБА_1 не виконала належним чином умови договору про надання споживчого кредиту внаслідок чого в неї перед ПАТ “УкрСиббанк” виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Наявність іншого майна у відповідачів не встановлено, а ОСОБА_2 постійно проживає і зареєстрований у квартирі Адреса_1, тому позов у частині звернення стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки, задоволенню не підлягає, оскільки Законом України “Про мораторій” встановлено, що не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України “Про мораторій”. За змістом пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII “Про забезпечення права на справедливий суд” (далі – Закон України “Про забезпечення права на справедливий суд”) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 18 червня 2008 року між АКІБ “УкрСиббанк”, який у подальшому перейменований у ПАТ “УкрСиббанк”, та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 55 тис. 075 доларів США, а остання зобов'язувалась сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі не пізніше 16 червня 2023 року. Додатковою угодою до вказаного договору про надання споживчого кредиту, укладеною 14 січня 2010 року між ПАТ “УкрСиббанк” та ОСОБА_1, сторони домовились, що в період з 18 червня 2008 року до 13 січня 2011 року ОСОБА_1 сплачує за користування кредитом 9,5 % річних, а в період з 14 січня 2011 року до кінця терміну дії договору про надання споживчого кредиту – 15 % річних. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту 18 червня 2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” та: ОСОБА_3 укладено договір поруки, а в січні 2010 року додаткову угоду до нього; ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку належну йому квартиру Адреса_1 площею 38, 5 кв. метрів. ОСОБА_1 не виконала своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту, унаслідок чого в неї перед ПАТ “УкрСиббанк” виникла заборгованість. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частинами першою та третьою статті 33 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV “Про іпотеку” (далі – Закон України “Про іпотеку”) передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. 7 червня 2014 року набув чинності Закон України “Про мораторій”, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови. Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом України “Про мораторій” мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України “Про мораторій” протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України “Про мораторій” не підлягає виконанню. Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року (№ 6-42477св14) та 21 січня 2015 року (№ 6-45190св14), які надані як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах. Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон України “Про мораторій” не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів. Ураховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд”), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України (в редакціях, що діяли до набрання чинності Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд”) ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (в редакціях, що діяли до набрання чинності Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд”), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-57цс15 Згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню. Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядалася, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів. Справа № 6-57цс15 Головуючий у першій інстанції: Галайко Н.М. Доповідач Ярема А.Г. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F4180DDE9D23C883C2257E5A001EA982
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. ПАТ «ОТП Банк» зазначало, що 20 січня 2006 року між акціонерним комерційним банком (далі – АКБ) «Райффайзенбанк України», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав їй кошти в сумі 24 тис. доларів США зі сплатою 14 % річних на строк до 20 січня 2016 року. У той самий день з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між «ОТП Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1. Оскільки основний боржник не виконує зобов’язання відповідно до кредитного договору, ПАТ «ОТП Банк» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 20 січня 2006 року. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2014 року, у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2014 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України. У заяві ПАТ «ОТП Банк» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «ОТП Банк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року у справі № 6-35233св14, 24 грудня 2014 року у справі № 6-40734св14, 17 грудня 2014 року у справі № 6-39130св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-29969св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-31197св14, 29 жовтня 2014 року у справі № 6-32198св14. Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню. За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, у разі, якщо установить, що це рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20 січня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк України», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав їй кошти в сумі 24 тис. доларів США зі сплатою 14 % річних на строк до 20 січня 2016 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві власності. Порушуючи умови кредитного договору, ОСОБА_2 належним чином не виконувала взяті на себе зобов’язання щодо погашення кредиту, внаслідок чого станом на 30 грудня 2013 року виникла заборгованість на загальну суму 122 тис. 374 грн. 98 коп., що за курсом НБУ становила 15 тис. 310 доларів США 27 центів. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що на момент ухвалення рішення набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужено. Разом з тим в інших справах, що виникли з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «ОТП Банк», зокрема в ухвалах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-35233св14, 24 грудня 2014 року у справі № 6-40734св14, 17 грудня 2014 року у справі № 6-39130св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-29969св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-31197св14, 29 жовтня 2014 року у справі № 6-32198св14, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи судові рішення попередніх судів про відмову у задоволенні позовів про звернення стягнення на предмет іпотеки та направляючи справи на новий розгляд, виходив із того, що суди дійшли помилкового висновку про неможливість ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з тимчасовою забороною з примусової реалізації предмета іпотеки за валютними договорами, уведеною Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин; чинність вказаного Закону на час ухвалення рішення є підставою, у разі задоволення позову за наявності для цього підстав, для визначення порядку його виконання, зокрема вказівка на те, що рішення не підлягає примусовому виконанню на період чинності вказаного Закону. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов‘язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об‘єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об‘єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права. Саме таку правову позицію висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-35233св14, 24 грудня 2014 року у справі № 6-40734св14, 17 грудня 2014 року у справі № 6-39130св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-29969св14, 19 листопада 2014 року у справі № 6-31197св14, 29 жовтня 2014 року у справі № 6-32198св14, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «ОТП Банк». Таким чином, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано статтю 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до статті 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про перегляд судового рішення задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 6-58ЦС15 Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов‘язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об‘єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об‘єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко Окрема думка судді Верховного Суду України Сеніна Ю.Л. у справі № 6-58цс14 Рішенням Вінницького міського суду від 23 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «ОТП» Банк» до ОСОБА_1 про стягнення на предмет іпотеки – квартиру. Відмовляючи у задоволення позову в цій частині, суд керувався нормами Закону України від 3 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». З такими висновками погодились також суди апеляційної та касаційної інстанцій. Скасовуючи судове рішення суду касаційної інстанції і направляючи справу на новий касаційний розгляд, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що із змісту Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» випливає, що мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не підставою для звільнення особи від його виконання, чинність цього Закону на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права. З такими висновками не можу погодитись, виходячи із наступного. 3 червня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Прийняття даного закону було зумовлено, насамперед, проблемами економічного характеру, з якими стикнулася Україна, а саме, різким коливанням курсу іноземної валюти до національної грошової одиниці. Цим Законом визначено наступні випадки та обов’язкові умови, за яких він підлягає застосуванню, а інтереси іпотекодавців захисту: - кредит видано в іноземній валюті; - кредит повинен носити характер споживчого; - предмет іпотеки є постійним місцем проживання позичальника або майнового поручителя, якщо його особа є відмінною від позичальника; - предмет іпотеки повинен мати площу не більшу встановленої законом; - предмет іпотеки не знаходиться на території, визнаній тимчасово окупованою. - іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб’єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Таким чином, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих вище шести ознак. Встановлений Законом від 3 червня 2014 року мораторій на звернення стягнення на житло громадян, наданого в іпотеку для забезпечення їх зобов’язань за кредитними договорами в іноземній валюті, не передбачає втрату права кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише забороняє примусове стягнення в період дії мораторію. Системний аналіз змісту Закону від 3 червня 2014 року дає підстави для висновку, що позовні заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчі кредити в іноземній валюті, які перебувають на час дії Закону на розгляді судів розглядаються, а в задоволенні позову відмовляється у зв’язку із дією відповідного мораторію. Якщо судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (житло) було ухвалено до набуття чинності Закону від 3 червня 2014 року, то воно не підлягає примусовому виконанню, і виконавче провадження зупиняється. Важливо зазначити, що в таких випадках у задоволенні даних позовів відмовляється не з мотивів безпідставності позовних вимог, а у зв’язку з набуттям чинності Закону про мораторій, така відмова має лише тимчасове правове значення, і позичальник може звернутись із вказаними позовом після закінчення дії мораторію. У такому випадку відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України строк позовної давності зупиняється у зв’язку із відстрочення виконання зобов’язання (мораторієм) на підставах, встановлених законом, і поновлюється з часу втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як зазначено у статті 3 цього Закону. Судами під час розгляду справи не було порушено норми матеріального чи процесуального права, які б свідчили для про наявність підстав для їх скасування. Згідно правової позиції, яка викладена у постанові № 6-58цс15, при новому розгляді суду слід задовольнити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки і одночасно, вказати, що це рішення не підлягає виконанню у період дії Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Фактично це той саме результат, що мав би місце й при виконанні рішення, яке скасовано. Суддя Ю.Л. Сенін http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7906786CED2384D5C2257E59001DA699
  3. Державний герб України Ухвала іменем україни 18 березня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д. суддів: Журавель В.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А. розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа - служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на квартиру та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року, - в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 133 138,88 доларів США звернути стягнення на квартиру № 131, загальною площею 49,40 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування і перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідача та інших осіб із вказаної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 10 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 86 150 доларів США з річною процентною ставкою 11,04%, з кінцевим терміном повернення 8 жовтня 2027 року. В рахунок забезпечення виконання умов договору між банком та ОСОБА_1 10 жовтня 2007 року було укладено договір іпотеки нерухомого майна, за яким остання надала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,40 кв.м. Вказував, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 7 липня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 133 138,88 доларів США. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року, позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 133 138,88 доларів США, що еквівалентно 1 064 112 грн 50 коп., що складається із боргу за кредитом у розмірі 70 125,62 доларів США, боргу за відсотками за користування кредитом у розмірі 27 780,11 доларів США, заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 9 299,85 доларів США, пені у розмірі 19 563,56 доларів США і штрафів у розмірі 6 369,74 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,40 кв.м, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим № 661, шляхом продажу з прилюдних торгів із початковою ціною продажу предмета іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, а тому позов підлягає задоволенню. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що не можна застосувати Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 3 червня 2014 року на стадії апеляційного провадження, оскільки зазначений закон набув чинності після ухвалення рішення судом першої інстанції. Проте повністю погодитись з рішенням апеляційного суду не можна. Судами установлено, що 10 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 86 150 доларів США з річною процентною ставкою 11,04%, з кінцевим терміном повернення 8 жовтня 2027 року. В рахунок забезпечення виконання умов кредитного договору 10 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки нерухомого майна, за яким остання надала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,40 кв.м. та договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язалась відповідати солідарно за виконання божником своїх зобов'язань за кредитним договором. Також в рахунок забезпечення виконання умов договору 10 жовтня 2007 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» було укладено договір поруки, за умовами якого останнє зобов'язалось відповідати перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань. Станом на 7 липня 2012 року заборгованість за вищевказаним кредитним договором становить 133 138,88 доларів США, що підтверджується розрахунком банку. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як убачається з матеріалів справи, за умовами кредитного договору від 10 жовтня 2007 року, ОСОБА_1 зобов'язалась здійснювати своєчасне та повне погашення кредиту, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, встановлені договором. У випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань, сплатити штрафні санкції, у строки та умови, визначені кредитним договором. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК суди повинні розглядати питання можливості застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. Положення ч. 1 ст. 11 Закону № 898-ІV, яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов'язанням. Зважаючи на той факт, що чинне законодавство (ст. 39 Закону № 898-ІV) та відповідні роз'яснення (п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5) передбачають зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, беручи до уваги, що фактична ціна продажу цього майна в процесі його реалізації може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки, причому як у випадку, коли мало місце звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителю, так і тоді, коли іпотечне майно належить боржнику за основним зобов'язанням. Таким чином, суди повинні мати на увазі, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно постанова Верховного Суду України від 4 вересня 2013 року у справі № 6-73цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання. Згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідачем порушені умови кредитного договору та договору іпотеки, в установлений договором строк сума кредиту, процентів, комісій та штрафних санкцій сплачені не були. Разом із тим, перш ніж звертати стягнення на предмет іпотеки, суд зобов'язаний чітко, відповідно до вимог закону та умов договору визначити розмір заборгованості. Апеляційний суд на вказане уваги не звернув та не врахував наступне. З матеріалів справи убачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 729 378 грн 26 коп та судові витрати (а.с. 128-129 т. 1). Однак апеляційний суд вказане не врахував, та, вирішуючи спір, виходив із розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 7 липня 2012, згідно якого нараховано 133 138,88 доларів США , що складається з боргу за кредитом, відсотків та штрафів. Таким чином, апеляційний суд вважав, що банк має право також на стягнення з боржника відсотків за користування кредитом та пені після рішення суду, яким достроково вже стягнуто весь кредит. Тобто, апеляційний суд не звернув увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вищевказаного не врахував, розмір наявної заборгованості не перевірив, фактичних обставин справи не з'ясував, доводів апеляційної скарги не перевірив, не з'ясував чи виконане рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2010 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та дійшов передчасного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді В.І. Журавель А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43266776
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи” до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи” (далі – ТОВ “Кредитні ініціативи”) звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 8 листопада 2007 року між акціонерним комерційним банком “ТАС-Комерцбанк” (далі – АКБ “ТАС-Комерцбанк”) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати кредит у сумі 150 тис. дол. США, а ОСОБА_1 – повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, визначених кредитним договором. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того самого дня між АКБ “ТАС-Комерцбанк” та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 2006 року. Зазначав, що 28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством “Сведбанк” (далі – ПАТ “Сведбанк”), який є правонаступником АКБ “ТАС-Комерцбанк”, та товариством з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс” (далі – ТОВ “ФК “Вектор Плюс”) було укладено договір факторингу. Того ж дня ТОВ “ФК “Вектор Плюс” відступило фактору ТОВ “Кредитні ініціативи” свої права вимоги заборгованості за договорами, укладеними з ОСОБА_1. Посилаючись на зазначені обставини, зокрема неналежне виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка складала станом на 10 квітня 2013 року 188 513,51 дол. США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі – НБУ) становило 1 506 788,49 грн., а також на те, що внаслідок укладення договорів факторингу відбулась зміна кредитора на ТОВ “Кредитні ініціативи”, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Заочним рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року позов задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 1 506 788,49 грн шляхом проведення прилюдних торгів згідно з вимогами Закону України “Про виконавче провадження” з установленням початкової ціни предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна; вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року змінено: зменшено розмір пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Кредитні ініціативи” з 95 095,84 грн. до 22 178,02 грн, у зв’язку з чим загальна сума заборгованості становить 1 433 870, 67 грн; доповнено резолютивну частину рішення після абзацу другого наступним абзацом: рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”; абзаци третій, четвертий, п’ятий резолютивної частини вважати відповідно абзацами четвертим, п’ятим, шостим. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, відхилено, рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року в частині, що не змінена апеляційним судом, та рішення апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року залишено без змін. У лютому 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” ( далі – Закон № 1304-VII), та частин першої, третьої статті 33 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV “Про іпотеку” (далі – Закон № 898-IV), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимоги. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2015 року зазначену вище справу допущено до провадження Верховного Суду України. За змістом пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII “Про забезпечення права на справедливий суд” (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 8 листопада 2007 року між АКБ “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Сведбанк”, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати останньому на споживчі цілі кредит у сумі 150 тис. дол. США, а ОСОБА_1 – повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов’язання у повному обсязі й у строки, передбачені цим договором (а. с. 27 – 30). З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того самого дня між АКБ “ТАС-Комерцбанк” та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею S_1, жилою площею S_2. Договором НОМЕР_1 від 18 січня 2010 року сторонами внесено зміни до іпотечного договору та погоджено повернення позичальником кредиту в сумі 130 052,58 дол. США у строк до 8 листопада 2027 року, сплату процентів та виконання інших зобов’язань, передбачених кредитними договором, тощо. Відповідно до пункту 5 іпотечного договору, з урахуванням змін, внесених договором НОМЕР_1 від 18 січня 2010 року, сторони оцінили предмет іпотеки в 145 794 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 січня 2010 року складає 1 166 526,95 грн. 28 листопада 2012 року між ПАТ “Сведбанк”, який є правонаступником АКБ “ТАС-Комерцбанк”, та ТОВ “ФК “Вектор Плюс” укладено договір факторингу, відповідно до якого ПАТ “Сведбанк” відступив ТОВ “ФК “Вектор Плюс” свої права вимоги заборгованості за договорами, укладеними з ОСОБА_1, у тому числі за кредитним та іпотечним договорами від 8 листопада 2007 року (т.1, а. с. 195 – 227). Того ж дня між ТОВ “ФК “Вектор Плюс” та ТОВ “Кредитні ініціативи” укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ “ФК “Вектор Плюс” відступило фактору ТОВ “Кредитні ініціативи” свої права вимоги заборгованості за зазначеними договорами (т. 1 а. с. 170 – 194). Задовольняючи позовні вимоги ТОВ “Кредитні ініціативи”, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що невиконання зобов’язань за кредитним договором є підставою для задоволення вимог позивача за рахунок предмета іпотеки. Апеляційний суд, посилаючись на нарахування місцевим судом пені з порушенням правил позовної давності, зокрема вимог статей 258, 267 Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), ухвалив у цій частині нове рішення, а також доповнив резолютивну частину зазначивши, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VII, що набрав чинності 7 червня 2014 року. Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що оскільки відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, суди обґрунтовано звернули стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами і однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу заявник надав рішення Верховного суду України від 19 березня 2008 року, ухвалене ним як судом касаційної інстанції, а також ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2011 року, 21 грудня 2011 року, 23 грудня 2011 року, 19 квітня 2012 року, 6 червня 2012 року, 15 серпня 2012 року, 12 червня 2013 року, 21 травня 2014 року, 6 серпня 2014 року, 24 вересня 2014 року, 4 листопада 2014 року, 10 листопада 2014 року, 13 листопада 2014 року, 26 листопада 2014 року (справа № 6-32603св14), 26 листопада 2014 року (справа № 6-38586св14), 27 листопада 2014 року, 3 грудня 2014 року, 10 грудня 2014 року (справа № 6-37757св14), 10 грудня 2014 року (справа № 6-39857св14), 10 грудня 2014 року (справа № 6-28900св14), 24 грудня 2014 року (справа № 6-37811ск14), 24 грудня 2014 року (справа № 6-43491св14), 24 грудня 2014 року (справа № 6-44519ск14), 25 грудня 2014 року, 26 грудня 2014 року (справа № 6-44230ск14), 26 грудня 2014 року (справа № 6-44731ск14), 29 грудня 2014 року, 14 січня 2015 року, 21 січня 2015 року та 28 січня 2015 року в справах щодо стягнення заборгованості та (або) звернення стягнення на предмет іпотеки, у яких містяться такі висновки: - іпотечне майно, яке використовується як місце постійного проживання, не може бути примусово відчужене під час дії Закону № 1304-VII; - Закон № 1304-VII не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час ухвалення зазначеного рішення Закон не існував і місцевий суд не міг його застосувати; суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на законодавство, яке діяло на час його ухвалення; - відмова у задоволенні позовних вимог на підставі Закону № 1304-VII порушуватиме право позивача на отримання коштів від повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів; - апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, застосувавши Закон № 1304-VII, який був чинним на момент перегляду; - набрання чинності Законом № 1304-VII на день ухвалення рішення судом першої інстанції є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки; - Закон № 1304-VII містить норми як матеріального так і процесуального характеру, які необхідно застосовувати судам на будь-якій стадії розгляду справи, враховуючи те, що саме поняття “мораторій” є відстроченням виконання зобов’язань, які встановлюються на певний термін; набрання чинності цим Законом після прийняття рішення судом першої інстанції не позбавляє права, а зобов’язує суд апеляційної інстанції застосувати його норми при перегляді рішення суду першої інстанції, як і не виключає того, що суд має застосовувати цей Закон за наявності критеріїв, визначених у статті першій цього Закону; - за наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а саме підстав, визначених статтею 39 Закону № 898-IV, при ухваленні власного рішення апеляційний суд застосовує закон, який є чинним на час ухвалення такого рішення, зокрема може застосовувати положення Закону № 1304-VII; - вчинення виконавчого напису, виконання якого не здійснено вчасно, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання відсотків за користування кредитом і пенею за несвоєчасну сплату кредиту. Наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін; - наявність виконавчого напису нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про обрання банком способу захисту цивільних прав нотаріусом, тому договірні зобов’язання між сторонами припинились, порушене цивільне право позивача було захищене в обраний ним спосіб і підстави для задоволення позовних вимог у судовому порядку були відсутні; - відкриття виконавчих проваджень за виконавчим листом чи виконавчим написом нотаріуса щодо одного божника відповідно до вимог статті 33 Закону України “Про виконавче провадження” є підставою для об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження в межах загальної суми стягнення і не призводить до подвійного стягнення боргу. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону № 898-ІV передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до умов іпотечного договору, укладеного між сторонами, іпотекодержатель набуває право стягнення на предмет іпотеки в таких випадках: в разі невиконання боржником основного зобов’язання; у разі виконання або неналежного виконання іпотекодацем умов іпотечного договору; в інших випадках, передбачених договором (підпункт 10.3 та пункт 11 іпотечного договору). Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснене іпотекодерджателем на підставі рішення суду, виконавчого напису або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання, яким вважатиметься застереження, що міститься у пункті 12.3 підпунктах 12.3.1., 12.3.2 іпотечного договору тощо (пункт 12 іпотечного договору). Саме зазначеними нормами закону та положеннями договору іпотеки керувався суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону № 1304-VII не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку. За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Статтею 3 Закону № 1304-VII передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта. Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов’язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). З огляду на вищезазначене норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Саме з таких висновків виходив суд апеляційної інстанції, відхиляючи посилання ОСОБА_1 про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з набранням чинності Закону № 1304-VII. Апеляційний суд у межах наданих йому повноважень встановив підстави, передбачені нормами матеріального і процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції, зокрема нарахування місцевим судом пені з порушення правил позовної давності та вимог статей 258, 267 ЦК України, та ухвалив у цій частині нове рішення відповідно до вимог статті 309 ЦПК України. Доповнення резолютивної частини рішення застереженням, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VII, узгоджується з вимогами статті 303 ЦПК України. Саме до цього зводяться правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 4 грудня 2014 року. Отже, аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що судами касаційної інстанції було неоднаково застосовано Закон 1304-VII, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. При цьому у справі, що переглядається, зазначена норма матеріального права застосована правильно. За таких обставин підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року немає. Керуючись статтями 355, 3605 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VIII) та статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-46цс15 Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” ( далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку. За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта. Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов’язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). З огляду на вищезазначене норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DE1E86E0CAE41B77C2257E34001D333A
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 квітня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Григор'євої Л.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, діючої в своїх інтересах та в інтересах дочки – ОСОБА_2, треті особи: реєстраційна служба Головного управління юстиції у Запорізькій області, товариство з обмеженою відповідальністю "Техноекспорт", орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради Запорізької області про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року, в с т а н о в и л а: 9 вересня 2013 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі – ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 вересня 2007 року та 28 травня 2008 року з метою в забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Техноекспорт" (далі - ТОВ "Техноекспорт") зобов’язань за кредитними договорами НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року уклало з ОСОБА_3 договори іпотеки, за умовами яких останній передав в іпотеку нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавець помер. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_1 та неповнолітня дочка ОСОБА_2 Посилаючись на те, що ТОВ "Техноекспорт" взяті на себе зобов’язання за кредитними договорами від 3 вересня 2007 року та від 28 травня 2008 року не виконує, позивач просив суд на підставі статей 1281, 1282 ЦК України , статті 23 Закону України від 5 червня 2003 року № 898 –IV "Про іпотеку" (далі – Закону України "Про іпотеку") звернути стягнення на предмет іпотеки та визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження. У заяві про перегляд судового рішення ПАТ "УкрСиббанк" порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 23, 33 Закону України "Про іпотеку", частини п’ятої статті 1268, статті 1297 ЦК України. На обґрунтування заяви банк додав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми права. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. За змістом пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII “Про забезпечення права на справедливий суд” (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України ( в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України ( в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно зі статтею 3605 ЦПК України ( в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Техноекспорт" уклали два кредитні договори: НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року з терміном повернення кредиту не пізніше 2 вересня 2010 року та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року з терміном повернення кредиту не пізніше 27 травня 2011 року. 3 вересня 2007 року та 28 травня 2008 року ПАТ "УкрСиббанк" уклало з ОСОБА_3 два договори іпотеки з метою забезпечення кредитних зобов’язань ТОВ "Техноекспорт". Відповідно до них в іпотеку передана нежитлова будівля літ. А-3, площею 5 569 м кв., котельня літ. Б-1 та огорожа № 1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ринкова вартість якої згідно звіту суб’єкта оціночної діяльності складає 2 152 664 грн. Умовами кредитних договорів НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року передбачалося, що виконання зобов’язань позичальника за цими договорами забезпечуються заставою нерухомості – спірної нежитлової будівлі та порукою ОСОБА_4. Укладеним 3 вересня 2007 року договором іпотеки НОМЕР_3 між ПАТ "УкрСіббанк" і ОСОБА_3 передбачено, що іпотекою спірної нежитлової будівлі забезпечуються в повному обсязі усі грошові зобов’язання іпотекодавця як майнового поручителя ТОВ "Техноекспорт", зокрема за кредитним договором НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року, за яким отримано позичальником 70 тис. доларів США. Згідно з договором іпотеки НОМЕР_4 від 28 травня 2008 року іпотекою забезпечується виконання кредитного договору НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року, за яким ТОВ "Техноекспорт" отримало кредит на суму 207 920 доларів США. У зв’язку з невиконанням ТОВ "Техноекспорт" зобов’язань за кредитними договорами станом на 17 червня 2013 року утворилась заборгованість на загальну суму 572 525, 72 долари США, що за курсом НБУ складає 4 576 198 грн., з яких заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року складає 141016, 63 долари США (1127145 грн. 94 коп.); заборгованість за кредитним договором НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року 431509, 09 доларів США (3449052 грн. 17 коп.). ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавець помер. Спадкоємцями за законом після його смерті є його дружина ОСОБА_1 та неповнолітня дочка ОСОБА_2. 19 травня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. 28 січня 2011 року та 3 березня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видані свідоцтва про право на спадщину за законом на частину спадкового майна, за винятком спірної нежитлової будівлі, у зв’язку із накладенням на неї арешту за договором іпотеки та знаходженням у суді з грудня 2009 року справи про стягнення заборгованості за кредитами (справа № 2-882/2010 Мелітопольського районного суду Запорізької області). Так, у грудні 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Техноекспорт", ОСОБА_4 та ОСОБА_3 – спадкодавця про стягнення заборгованості, яка утворилася за кредитними договорами НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року у зв’язку з невиконанням боржниками вимоги кредитора про погашення заборгованості. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2010 року провадження у справі зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 201 ЦПК України у зв’язку зі смертю ОСОБА_3, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 71 т.1). Рішенням Мелітопольського районного суду Запорізької області від 4 травня 2012 року з боржника ТОВ "Техноекспорт" та поручителя ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" стягнуто солідарно суму заборгованості за кредитами у розмірі 4 041 028 грн 56 коп. Постановою державного виконавця від 10 вересня 2013 року виконавче провадження з виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 травня 2012 року закінчено та скасовані інші заходи примусового виконання рішення суду на підставі постанови Господарського суду Запорізької області від 17 червня 2013 року, якою ТОВ "Техноекспорт" визнано банкрутом та призначено ліквідатора (а.с. 54 т. 2). Заперечуючи проти позову, відповідачка 2 квітня 2014 року заявила суду про сплив позовної давності за вимогами до неї та про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 57 т. 2) В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 ПАТ "УкрСиббанк" стало відомо ще у липні 2010 року у процесі розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитами (ухвала суду від 13 липня 2010 року), та із її заяви на адресу банку від 26 листопада 2010 року про надання згоди на зняття іпотечної заборони на нежитлове приміщення з метою отримання нею свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка (а.с. 53, 71 т. 1). Крім того, 28 серпня 2013 року Мелітопольська державна нотаріальна контора повідомила ПАТ "УкрСиббанк" на його звернення від 19 серпня 2013 року про те, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 110, 123 т.1). 3 вересня 2013 року ПАТ "УкрСиббанк" направило ОСОБА_1 вимогу про погашення боргових зобов’язань ОСОБА_3 на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України, а 7 листопада 2013 року повідомило її про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 55, 62 т.2). Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на нерухоме майно суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, на підставі норм статей 1218, 1231, 1282, 1299 ЦК України та Закону України "Про іпотеку" дійшов висновку про те, що спадкоємці іпотекодавця право власності на іпотечне нерухоме майно не набули, оскільки на час розгляду справи у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину за законом не отримали, право власності на це майно не зареєстрували та не визначили частки у спадковому майні. Зазначивши, що підставою для відмови в позові є саме ці обставини, суд, крім того, послався й на те, що договором іпотеки НОМЕР_4 від 28 травня 2008 року не визначений обсяг зобов’язань, які забезпечуються іпотекою. Суд також зазначив, що оскільки позов є недоведеним, підстави для застосування позовної давності та наслідків її спливу відсутні. Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року судом на підставі статей 1268, 1297 ЦК України, статті 23 Закону України "Про іпотеку" зроблено висновок про те, що неотримання спадкоємцем свідоцтва про право власності на нерухоме спадкове майно, яке перебуває в іпотеці, не свідчить про неприйняття ним спадщини та не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на іпотечне майно. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини п’ятої статті 1268 та статті 1297 ЦК України у поєднанні з нормами статей 23, 33 Закону України "Про іпотеку" та нормами статей 1281, 1282 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 1 січня 2004 року, визначений Главою 87 ЦК України. Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов’язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України. Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України "Оформлення права на спадщину). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України). Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Відповідно до частини першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Частиною третьою статті 23 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, за змістом статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у статтях 12, 33 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до цих норм такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов’язання. Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. За таких обставин, судом касаційної інстанції норми статей 1268, 1296, 1297 ЦК України витлумачені неправильно. Разом з тим необхідно враховувати наступне. Оскільки зі смертю боржника зобов’язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов’язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців. Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Разом з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред’явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб’єктивне право, а не є строком позовної давності, як зазначив суд. У справі, яка переглядається, кредитор пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права вимоги до спадкоємців. Таким чином, правильно встановивши обставини справи, суд неправильно застосував до правовідносин сторін норми статей 1281, 1283, 1296, 1297 ЦК України, що однак не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця настає лише за умови додержання кредитором вимог статей 1281, 1282 ЦК України, які ним не дотримані. Крім того, відмовляючи в задоволенні вимог ПАТ "УкрСиббанк" суди послалися на частину другу статті 1299 ЦК України, проте на час вирішення судами спору згідно із Законом України від 4 липня 2013 року № 402-VII (набрав чинності 4 серпня 2013 року) ця норма була виключена із ЦК України. Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення справи, а правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, то відповідно до частин першої, другої статті 3605 ЦПК України ( в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) судове рішення скасуванню не підлягає. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України ( в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Л.І. Григор'єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-33 цс15) Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним. Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки. Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредита включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред’явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення вимог, (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Оскільки, кредитор пред’явив вимоги до спадкоємців поза межами зазначених строків, підставою для відмови кредитору у зверненні стягнення на спадкове іпотечне майно є саме ця обставина, а не факт неотримання спадкоємцями свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Таким чином, враховуючи, що неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення справи, а правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, підстави для скасування такого рішення відсутні. Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D8FFD2A161B0C3E9C2257E27001CBBF9
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначало, що 26 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») і ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту в розмірі 20 тис. доларів США на строк до 26 грудня 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 26 грудня 2007 року був укладений договір іпотеки, за умовами якого вони передали банку в іпотеку квартиру за АДРЕСА_1. ПАТ «УкрСиббанк» є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк». В порушення умов договору ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов’язання по погашенню кредиту, в результаті чого станом на 2 грудня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 16 650,72 доларів США. Посилаючись на викладене, ПАТ «УкрСиббанк» просило задовольнити позов – звернути стягнення на квартиру за АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 травня 2014 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме – квартиру за АДРЕСА_1; встановлено спосіб реалізації нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на праві приватної власності, а саме шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-ІV), та встановлено початкову ціну, визначену на підставі оцінки майна здійсненої суб’єктом оціночної діяльності; за рахунок коштів отриманих від реалізації заставного майна, у встановленому законом порядку, переважно перед іншими кредиторами, задоволено в повному обсязі вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у розмірі 16 650,72 доларів США, що за курсом Національного Банку України (далі – НБУ) становить 133 089 грн 18 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2014 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 травня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «УкрСиббанк» на рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2014 року з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про скасування зазначеного рішення і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 589, 590 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 33 Закону № 898-ІV та Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі – Закон № 1304-VII). Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «УкрСиббанк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року, від 10 грудня 2014 року та від 25 грудня 2014 року. ПАТ «УкрСиббанк» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_4, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 був укладений договір НОМЕР_1 про надання споживчого кредиту у розмірі 20 тис. доларів США на строк до 26 грудня 2017 року, згідно з графіком погашення кредиту, та сплатою 13,9 % річних за користування кредитом (а.с. 6-11). З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, того ж дня між між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, згідно з яким вони передали банку в іпотеку квартиру за АДРЕСА_1 (а.с. 12-14). ПАТ «УкрСиббанк» є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк». В порушення умов договору, ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов’язання по погашенню кредиту, в результаті чого, станом на 2 грудня 2013 року виникла заборгованість на загальну суму 16 650,72 доларів США, що за курсом НБУ становить 133 089 грн 18 коп. (а.с. 15-25). ПАТ «УкрСиббанк» 11 листопада 2013 року направило кожному з відповідачів вимогу від 31 жовтня 2013 року про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону № 898-ІV (а.с. 26-29). Задовольняючи позов в справі, яка переглядається, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник за кредитним договором допустив неналежне виконання його умов щодо повернення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, що дає право банку звернути стягнення на предмет іпотеки. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що на момент перегляду справи в апеляційному порядку, 7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужений. Крім того, зазначав, що відмова з цих підстав у задоволенні позову не позбавляє іпотекодержателя права на повторне звернення до суду в майбутньому, після зняття мораторію на задоволення вимог кредитора на стягнення майна за кредитами в іноземній валюті. Разом із тим у інших справах, що виникли з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на які, як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, посилається у своїй заяві ПАТ «УкрСиббанк», на відміну від справи, яка переглядається, зокрема, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року, від 10 грудня 2014 року та від 25 грудня 2014 року, містяться висновки про те, що сам по собі наведений вище Закон не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд не міг його застосувати, так як його не існувало, натомість суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке діяло на час його ухвалення. Крім того, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 589, 590 ЦК України, статті 33 Закону № 898-ІV та Закону № 1304-VII. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону № 898-ІV передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до пункту 4.1.1 договору іпотеки, укладеного між сторонами, іпотекодержатель має право в разі порушення іпотекодавцем зобов’язань звернути стягнення на предмет іпотеки. Саме із зазначених норм закону та положень договору іпотеки виходив суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. 7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 статті 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна плоша його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Проте за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Разом з тим, мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта. У частині першій статті 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачені статтею 309 ЦПК України, проте на жодну з них апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не послався. Норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, з огляду на вищезазначене, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VІІ. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частини першої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Я.М. Романюк В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 березня 2015 року у справі № 6-44цс15 За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Разом з тим мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачені статтею 309 ЦПК України, проте на жодну з них апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не послався. Норми Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, з огляду на вищезазначене, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційним судом. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5761DFCC8BBFAC8FC2257E180037F025
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку; за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання кредитного договору недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Московське відділення відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про визнання припиненим договору іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2014 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2009 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку. Позивач зазначав, що 13 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на строк до 12 червня 2028 року, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 46 120 доларів США на споживчі потреби, а відповідач зобов’язався вчасно сплачувати грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов договору. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 13 червня 2008 року між ПАТ «АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 13 червня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_2 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умови договору, у зв’язку з чим станом на 23 квітня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 66 787,48 доларів США та 163 573 грн. 10 коп., яка складається з: простроченої заборгованості по кредиту – 9 125,56 доларів США, строкової заборгованості по кредиту – 34 984 доларів США, простроченої заборгованості по процентах – 22 288,66 доларів США, поточної заборгованості по процентах – 389,26 доларів США, нарахованої пені за несвоєчасне повернення кредиту – 49 501 грн. 53 коп., нарахованої пені за несвоєчасну сплату процентів – 114 035 грн. 57 коп., у рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити ОСОБА_2 з переданої в іпотеку квартири. У свою чергу ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати недійсним кредитний договір від 13 червня 2008 року, посилаючись на те, що на час отримання кредиту він не займався підприємницькою діяльністю, не працював, кредит було отримано на прохання начальника відділення № 9 ПАТ «АБ «Укргазбанк» ОСОБА_5, який і займався оформленням усіх довідок, необхідних для отримання кредиту, без перевірки кредитоспроможності позичальника, запевнивши, що в разі несвоєчасного погашення кредиту той буде погашено за рахунок продажу іпотечної квартири. Після його підпису у касі банку він особисто отримав кошти і передав у кабінеті своєму знайомому – ОСОБА_6, отримавши при цьому від нього 3 000 доларів США. Крім того, посилався на те, що умови кредитного договору щодо сплати платежів в іноземній валюті не відповідають вимогам чинного законодавства. ОСОБА_3 звернулась до суду із аналогічним позовом до ПАТ «АБ «Укргазбанк», посилаючись на те, що на час укладення кредитного договору вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі з позичальником – ОСОБА_1., про те, що чоловік оформив на своє ім’я кредит їй стало відомо тільки у 2013 році. Зазначила, що кредит було отримано не в інтересах сім’ї, що суперечить ст. 65 Сімейного кодексу України. ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання припиненим договору іпотеки, посилаючись на те, що банком було підвищено процентну ставку по кредиту без надання її згоди. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2014 року, позов ПАТ «АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» прострочену заборгованість за кредитом станом на 23 квітня 2013 року у сумі 66 787,48 доларів США та 163 537 грн. 10 коп. В частині позову до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. У задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 про припинення договору іпотеки відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2014 року ПАТ «АБ «Укргазбанк» відмовлено у відкритті касаційного провадження. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ПАТ «АБ «Укргазбанк» просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту п. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Судами встановлено, що 13 червня 2008 року між ПАТ «АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на строк до 12 червня 2028 року, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 46 120 доларів США на споживчі потреби, а відповідач зобов’язався вчасно сплачувати грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов договору. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 13 червня 2008 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 13 червня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_2 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 23 квітня 2013 року утворилась заборгованість в загальній сумі 66 787,48 доларів США та 163 573 грн. 10 коп., яка складається з: простроченої заборгованості по кредиту – 9 125,56 доларів США, строкової заборгованості по кредиту – 34 984 доларів США, простроченої заборгованості по процентах – 22 288,66 доларів США, поточної заборгованості по процентах – 389,26 доларів США, нарахованої пені за несвоєчасне повернення кредиту – 49 501 грн. 53 коп., нарахованої пені за несвоєчасну сплату процентів – 114 035 грн. 57 коп. у рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити ОСОБА_2 з переданої в іпотеку квартири. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п. 3.3.8 договору іпотеки у разі внесенні змін та доповнень до кредитного договору стосовно розміру суми кредиту, розміру процентної ставки за користуванням кредиту і т.п., іпотекодержатель зобов’язаний укласти з іпотекодавцем нотаріально посвідчену угоду про внесення змін до цього договору. Проте ОСОБА_2 не було попереджено про підвищення процентної ставки за користування кредитом, додаткової угоди укладено не було, крім того іпотекодавець не отримувала від банку письмової вимоги про усунення порушень з виплати кредиту у тридцяти денний строк, що є підставою для відмови в задоволенні вимог позивача в частині стягнення на предмет іпотеки. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, який набрав чинності 7 червня 2014 року, де передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: 1 таке нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; 2 загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року та від 15 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційної інстанції, виходив з наступного. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у позові, виходив із того, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (набрав чинності 7 червня 2014 року), згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово стягнутий (відчужений без згоди власника), незалежно від того, що на час ухвалення рішення суду цього Закону України не було. Проте колегія суддів ВССУ дійшла висновку про те, що апеляційний суд мав би право на застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», але за наявності підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції, і в такому разі при ухваленні власного рішення суд застосовував би законодавство, яке існувало на час його ухвалення. Разом з тим, апеляційний суд на порушення вимог ст.ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України не вказав підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції та не надав оцінку доводам апеляційної скарги. Також касаційний суд вказав, що сам по собі наведений вище Закон України не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд і не міг його застосувати, адже його не існувало, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення. Разом із тим, у справі яка переглядається, суд апеляційної інстанції не скасовував рішення суду першої інстанції. Погодившись з рішенням Московського районного суду м. Харкова та залишаючи його без змін, апеляційний суд Харківської області крім того послався на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який на той час вже набрав чинності. Отже, надані заявником ухвали суду касаційної інстанції не можуть слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини. За таких обставин слід дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, а тому відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України у задоволенні заяви слід відмовити. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді В.І. Гуменюк Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/27BE45665EC9AD40C2257E15003064C7
  8. Державний герб України Справа №438/1289/13-ц; №2/438/505/2013 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2013 року Бориславський міський суд Львівської області в складі головуючого судді Посисень Л.М при секретарі: Гадубяк О.В. з участю адвоката: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориславі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки та про стягнення витрат по сплаті судового збору,- ВСТАНОВИВ: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернувся в суд з позовом, у якому просить на підставі ч.6 ст.3, 12, 33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.625, 626 ЦК України та положень Кредитного та Іпотечного договору в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №19/Кр15 від 25.01.2008 року, яка станом на 30.06.2013 року становить 214 481,65 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на: житловий будинок, позначений на плані літерою «А-1», дерев'яний, складається з двох житлових кімнат, однієї кухні та підвалу, загальною площею 261,4 кв.м, житловою площею 94,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з обов'язковим зняттям всіх мешканців зазначеного житла з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного РВ УМВС України. Предмет іпотеки належить відповідачу на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 22 січня 2008 року за реєстром №71, зареєстрованого Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 23.01.2008 року в книзі № 26 за номером запису 4136; комплекс до якого належить: склад позначений на плані літерою «Б-1», цегляний, загальною площею 99,7 кв.м, склад літ. «В-1», цегляний, загальною площею 87,9 кв.м, склад літ. «Д-1», цегляний, загальною площею 76,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить відповідачу на підставі договору дарування комплексу, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 22 січня 2008 року за реєстром №69, зареєстрованого Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 23.01.2008 року в книзі № 2 за номером запису 140, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій; та стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326353, п/р - 26507010332001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, Юридична адреса 07400, Київська область, м.Бровари, бульвар Незалежності, буд.14 - витрати по сплаті судового збору у сумі - 2144 грн. 82 коп. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що 17 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів укладених між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами. Відповідно до договору та чинного законодавства покупець набув усі права вимоги по відступленим кредитним договорам включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій. Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно вищезазначеного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 19/КР15 від 25.01.2008 року, що було укладено між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), який змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичною особою - громадянином України, яким є - ОСОБА_4, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи». Таким чином, на даний час усі права кредитора за вищевказаним кредитним договором належать ТОВ «Кредитні ініціативи» (надалі за текстом - Позивач, Новий кредитор). 25.01.2008 року Закрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (надалі за текстом - Банк, Первісний кредитор) та фізична особа - громадянин України, яким є - ОСОБА_4 (надалі за текстом - Боржник) уклали кредитний договір № 19/КР15, з подальшим внесенням змін та доповнень, (надалі за текстом - Кредитний договір). Відповідно до умов вищевказаного кредитного договору, банк зобов'язується надати боржнику (за кредитним Договором - Позичальникові) кредит у сумі 150000,00грн., а боржник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Банк (первинний кредитор) свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши Боржнику кредит у сумі 150000,00 грн. В свою чергу, боржник неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору в результаті чого станом на 30.06.2013 року має прострочену заборгованість: - за кредитом - 140 625,00 грн.; - по відсотках - 71 153,09 грн.; - пеня - 2 703,56 грн. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором № 19/КР15 від 25.01.2008 року Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) та фізична особа - громадянин України, яким є - ОСОБА_3 (надалі за текстом - Відповідач, Іпотекодавець), уклали 25.01.2008 року договір іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (надалі за текстом - Іпотечний договір), відповідно до якого останній передав банку в іпотеку наступне майно, а саме: - житловий будинок, позначений на плані літерою «А-1», дерев'яний, складається з двох житлових кімнат, однієї кухні та підвалу, загальною площею 261,4 кв.м, житловою площею 94,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з обов'язковим зняттям всіх мешканців зазначеного житла з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного РВ УМВС України. Предмет іпотеки належить відповідачу на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 22 січня 2008 року за реєстром № 71, зареєстрованого Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 23.01.2008 року в книзі № 26 за номером запису 4136. Сторони оцінили вищезазначений предмет іпотеки на день укладення іпотечного договору у 192 400,00 (сто девяносто дві тисячі чотириста гривень 00 копійок). З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором № 19/КР15 від 25.01.2008 року Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) та фізична особа - громадянин України, яким є - ОСОБА_3 (надалі за текстом - Іпотекодавець), уклали 25.01.2008 року договір іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (надалі за текстом - Іпотечний договір), відповідно до якого останній передав банку в іпотеку наступне майно, а саме: комплекс до якого належить: склад позначений на плані літерою «Б-1», цегляний, загальною площею 99,7 кв.м, склад літ. «В-1», цегляний, загальною площею 87,9 кв.м, склад літ. «Д-1», цегляний, загальною площею 76,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить відповідачу на підставі договору дарування комплексу, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 22 січня 2008 року за реєстром № 69, зареєстрованого Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 23.01.2008 року в книзі № 2 за номером запису 140. Сторони оцінили вищезазначений предмет іпотеки на день укладення Іпотечного договору у 136 500,00 (сто тридцять шість тисяч пятсот гривень 00 копійок). Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Відповідно до умов іпотечного договору, а саме п. 5.1. іпотекодержатель набуває право стягнення на предмет іпотеки у будь-якому з наступних випадків: у випадку невиконання боржником основного зобов'язання; у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов іпотечного договору; у інших випадках, передбачених законодавством. У разі порушення Боржником основного кредитного договору та/або порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та/або боржнику письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання за кредитним договором та/або зобов'язань, передбачених іпотечним договором, у тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, шляхом позасудового врегулювання, яким вважатиметься застереження, що міститиметься в іпотечному договорі або на підставі окремого договору, який може бути укладений між іпотекодавцем та іпотекодержателем з урахуванням вимог чинного законодавства України. На виконання умов кредитного договору та іпотечного договору відповідачу (Боржнику) було направлено вимогу, а саме: повідомлення про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки, але на дату подання позовної заяви вимога не виконана. Таким чином, зважаючи на невиконання боржником зобов'язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вправі вимагати стягнення заборгованості по кредиту, за відсотками, за пенею з останнього, за рахунок предмету іпотеки. Відповідно до ч.6 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 ЗУ «Про іпотеку». Враховуючи невиконання відповідачем основного зобов'язання, Позивач має право звернутися до останнього з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором Боржника. Представник позивача ТОВ «Кредитні ініціативи» в судове засідання не з»явився, однак від позивача ТОВ «Кредитні ініціативи» надійшла до суду заява, в якій позивач просить справу розглядати без участі представника. Представник відповідача ОСОБА_3 та третя особа - ОСОБА_4 позову не визнав. Представник відповідача ОСОБА_3 та третя особа - ОСОБА_4 допитаний як свідок, пояснив, що Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» без повідомлення про це позичальника ОСОБА_4 та іпотекодавця ОСОБА_3, самостійно, за власною ініціативою прийняв рішення про списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву банку і 29.12.2010 року списав безнадійну заборгованість за кредитним договором №19/КР15 від 25.01.2008 року та отримав відшкодування від держави, внаслідок чого втратив право вимоги за цим кредитним договором. Згодом, скриваючи дійсні обставини справи, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно 172868,46 грн. заборгованості за кредитним договором. Трускавецький міський суд Львівської області розглянув дану цивільну справу, і встановивши позовні вимоги банку безпідставними, відмовив банку в позові, про що ухвалив законне рішення. Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» достовірно відомо про рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 05 березня 2013 року у цивільній справі №1324/929/12, номер провадження №2/457/53/13, яке погодившись з цим рішенням, не оскаржувало його, і дане рішення суду набрало законної сили. Відтак, жодних договорів про відступлення прав вимоги, про передачу прав за договорами забезпечення ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з ТОВ «Кредитні ініціативи» 17 грудня 2012року укласти не міг та не укладав, тому позивачем не виконано ухвалу суду про забезпечення доказів у справі, та не надано оригіналів цих договорів, так як їх взагалі не існує, оскільки згідно чинного законодавства України відступити можна лише дійсні права вимоги за кредитним договором, які беруть участь у фінансово-господарській діяльності банку, а не за тими які списані як безнадійні, та одночасно по них закритий кредитний рахунок. Крім цього, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» не надсилав жодних повідомлень ні позичальнику ОСОБА_4, ні іпотекодавцю ОСОБА_3, про те, що начебто банк уступив 17.12.2012 року свої права вимоги за кредитним договором, так як на той час банк вже сам втратив право вимоги за цим договором. Також, позивач не надав суду доказів того, що саме він як на момент подачі до суду даного позову, так і в даний час є іпотекодержателем за договорами іпотеки, що свідчить про повну безпідставність пред'явленого позивачем позову. В позові просить відмовити. Вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, він і третя особа, допитаного як свідка, з»ясувавши обставини справи та оцінивши наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про те, що позов є безпідставний і до задоволення не підлягає з наступних підстав: СУДОМ ВСТАНОВЛЕНО, що між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області, Філія ліквідована) та ОСОБА_4 25 січня 2008 року укладено кредитний договір №19/Кр15, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 кредит у сумі 150000,00 грн. на споживчі цілі. 25.01.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської област., Філія ліквідована) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), укладено договір іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 25.01.2008 року за реєстровим №128, згідно умов якого для забезпечення вимоги іпотекодержателя ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», що випливають з кредитного договору №19/Кр15 від 25.01.2008 року, іпотекодавцем ОСОБА_3 передано в іпотеку житловий будинок, позначений на плані літерою «А-1», дерев'яний, складається з двох житлових кімнат, однієї кухні та підвалу, загальною площею 261,4 кв.м, житловою площею 94,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 25.01.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської област., Філія ліквідована) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), укладено договір іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 25.01.2008 року за реєстровим №126, згідно умов якого для забезпечення вимоги іпотекодержателя ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» що випливають з кредитного договору №19/Кр15 від 25.01.2008 року, іпотекодавцем ОСОБА_3 передано в іпотеку комплекс до якого належать: склад позначений на плані літерою «Б-1», цегляний, загальною площею 99,7 кв.м, склад літ. «В-1», цегляний, загальною площею 87,9 кв.м, склад літ. «Д-1», цегляний, загальною площею 76,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 05 березня 2013 року у цивільній справі №1324/929/12, номер провадження №2/457/53/13, за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно 172868,46 грн. заборгованості за кредитним договором, в задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - відмовлено. Ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2013 року у цивільній справі №1324/929/12, номер провадження №2/457/53/13 у справі за заявою ОСОБА_4 про виправлення описки у судовому рішенні, виправлено описку у рішенні Трускавецького міського суду Львівської області від 05 березня 2013 оку у цивільній справі №1324/929/12, номер провадження №2/457/53/13, за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно 172868,46 рн. заборгованості за кредитним договором, зокрема: в двадцять першому абзаці мотивувальної частини рішення Трускавецького міського суду після слів «позичальника» та «відповідача» замість «ОСОБА_4.» вказати «ОСОБА_4.». Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 05 березня 2013 року у цивільній справі №1324/929/12, номер провадження №2/457/53/13, як і ухвала Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2013 оку набрали законної сили, і цим рішенням суду встановлено, що позивач ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», який самостійно, на свій власний розсуд, без повідомлення про це позичальника ОСОБА_4 прийняв рішення про списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву банку і 29.12.2010 року списав безнадійну заборгованість за кредитним договором №19/Кр15 від 25.01.2008 року, і відніс її на збільшення валових витрат банку, - отримав відшкодування від держави, втратив право вимоги за кредитним договором №19/Кр15 від 25.01.2008 року. Позивач ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з часу отримання відшкодування втратив право вимоги за кредитним договором №19/Кр15 від 25.01.2008 року. Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до положень ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З наданих позивачем документів не вбачається підтвердження факту укладення 17 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк договору відступлення прав вимоги та договору про передачу прав за договорами забезпечення. Копії договору відступлення прав вимоги та договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року, які містяться у матеріалах справи є недопустимими доказами в розумінні ст.59 ЦПК України, оскільки містять ніким не застереженні виправлення та скриття тексту документа, а відтак судом до уваги не беруться як належні та допустимі докази. Крім того, позивачем жодних доказів тому, що ТОВ «Кредитні ініціативи» є іпотекодержателем за договором іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.01.2008 року, який посвідчено приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 25.01.2008 року за реєстровим №128, та за договором іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.01.2008 року, який посвідчено приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 25.01.2008 року за реєстровим №126, не надано і судом таких не здобуто. Відповідно до частин 4, 5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання. Враховуючи те, що рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 05 березня 2013 року у цивільній справі №1324/929/12, номер провадження №2/457/53/13, за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно 172868,46 грн. заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили, встановлено обставину про те, що ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з часу отримання відшкодування, тобто з часу подання 04.02.2011 року ДПІ у м.Бориславі декларації за ІV квартал 2010 року №19535 (тобто річної декларації за 2010 рік) втратив право вимоги за кредитним договором №19/Кр15 від 25.01.2008 року, внаслідок чого припинено основне зобов»язання за кредитним договором №19/Кр15 від 25.01.2008 року, тому з припиненням дії основного зобов'язання припинено дію і договору іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області, Філія ліквідована) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), який посвідчено приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 25.01.2008 року за реєстровим №128 та договору іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області, Філія ліквідована 02.03.2012 року) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), який посвідчено приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 25.01.2008 року за реєстровим №126. При встановлених у судовому засіданні обставинах позов до задоволення не підлягає. Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, ч.3 ст.209 ЦПК України, ч. 4, 5 ст.3 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.526, 575, 593, 1049, 1054 ЦК України, суд,- ВИРІШИВ: В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (ЄДРПОУ: 35326253, п/р 26507010332001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО: 300346, Юридична адреса: 07400, Київська область, м.Бровари, бул.Незалежності, 14), в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 19/КР15 від 25.01.2008 року, яка станом на 30.06.2013 року становить 214 481,65 грн. та складається з заборгованості: - за кредитом - 140 625,00 грн., - по відсотках - 71 153,09 грн., - пеня - 2 703,56 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на: житловий будинок, позначений на плані літерою «А-1», дерев'яний, складається з двох житлових кімнат, однієї кухні та підвалу, загальною площею 261,4 кв.м, житловою площею 94,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з обов'язковим зняттям всіх мешканців зазначеного житла з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного РВ УМВС України. Предмет іпотеки належить відповідачу на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 22 січня 2008 року за реєстром №71, зареєстрованого Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 23.01.2008 року в книзі № 26 за номером запису 4136; комплекс до якого належить.: склад позначений на плані літерою «Б-1», цегляний, загальною площею 99,7 кв.м, склад літ. «В-1», цегляний, загальною площею 87,9 кв.м, склад літ. «Д-1», цегляний, загальною площею 76,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить відповідачу на підставі договору дарування комплексу, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 22 січня 2008 року за реєстром №69, зареєстрованого Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 23.01.2008 року в книзі № 2 за номером запису 140, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій; та про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326353, п/р -26507010332001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, Юридична адреса 07400, Київська область, м.Бровари, бульвар Незалежності, буд.14 - витрати по сплаті судового збору у сумі - 2144 грн.82 коп. - відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Львівської області через Бориславський міський суд Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. СУДДЯ: http://reyestr.court.gov.ua/Review/36349630 Аналогичные решения данного судьи об отказе в иске Кредитным инициативам: http://reyestr.court.gov.ua/Review/36349632 http://reyestr.court.gov.ua/Review/36349532 http://reyestr.court.gov.ua/Review/36349261 http://reyestr.court.gov.ua/Review/36313949
  9. Державний герб України Ухвала іменем україни 10 грудня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (дала - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 08 травня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 45 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 08 травня 2017 року. Погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісяця. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 кредитних зобов'язань, у неї утворилась заборгованість у розмірі 108006,59 грн., в тому числі: 41 890,26 грн. - заборгованість за кредитом; 33 759,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2540,70 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 24 434,87 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250 грн. - штраф (фіксована частина), 5131,27 грн. - штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме - будинок, загальною площею 42,90 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1. Враховуючи викладене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2014 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 травня 2007 року в розмірі 86 266,51 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 41 890,26 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 28 666,80 грн., заборгованості з винагороди за надання фінансового інструменту - 2540,70 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 13 168,75 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1, зі встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок, загальною площею 42,90 кв. м, жилою площею 25,30 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, вартістю 45 000 грн., у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 08 травня 2007 року в розмірі 96 740,47 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 41 890,26 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 33 759,49 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 2540,70 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 13 168,75 грн., фіксованої частини штрафу у розмірі 250 грн., процентної складової штрафу у розмірі 5131,27 грн., шляхом продажу його ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У задоволенні позову в частині виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та / або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому по АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив того, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Визначаючи розмір заборгованості, місцевий суд виключив з її складової штраф (процентну складову) в розмірі 5131,27 грн. та штраф (фіксовану частину) в розмірі 250 грн. у зв'язку зі спливом строку позовної давності, зменшив розмір пені в межах строку позовної давності в один рік. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачем доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна. Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам судові рішення не відповідають. Установлено, що 08 травня 2007 року сторони уклали кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 08 липня 2007 року по 08 травня 2017 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 49500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту відсотки за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 05 серпня 2007 року уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: будинок, загальною площею 42,90 кв. м, який розташований АДРЕСА_1. Обумовлена сторонами ціна предмета іпотеки складає 45 000 грн. Банк свої зобов'язання за договором виконав, однак позичальник належним чином умови договору не виконує, внаслідок чого станом на 01 лютого 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 108006,59 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 41890,26 грн., заборгованість по процентам - 33759,49 грн., заборгованість з винагороди за надання фінансового інструменту (п. 7.1 кредитного договору) - 2540,70 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 24434,87 грн., штраф - 250 грн., штраф (відсоток від суми заборгованості) - 5131,26 грн. (а.с. 9 - 11). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором 11 квітня 2012 року. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу строку позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. За змістом цієї норми (ст. 261 ЦК України) початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Установлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати погашення заборгованості частинами (щомісячними платежами) у розмірі 852,34 грн. в період з 21 по 28 число кожного місяця (а.с. 16). Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Разом з тим, відповідно до положень частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Установлено, що представником відповідача заявлено клопотання про застосування позовної давності (а.с. 94). Проте, вирішуючи спір у справі суди всупереч вимогам статей 212 - 214 ЦПК України не врахували, що в матеріалах справи відсутній додаток до договору кредиту - графік погашення кредиту від 08 травня 2007 року, що унеможливлює перевірку судами обґрунтованості розрахунку загальної суми боргу, а також не перевірено дотримання позивачем строку звернення до суду та права нарахування платежів в заявленому розмірі із врахуванням строку позовної давності. Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. За змістом частин 1, 2 ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Проте справа в суді апеляційної інстанції була розглянута за відсутності відповідача та його представника за довіреністю, і докази, які б підтверджували належне повідомлення їх про судове засідання у матеріалах справи відсутні. За викладених обставин суд апеляційної інстанції, порушивши конституційні права ОСОБА_6 на участь у судовому засіданні, та не взявши до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, не перевірив, чи отримував відповідач або його представник повідомлення про призначення справи до розгляду, чим позбавив їх можливості обґрунтувати доводи, викладені у апеляційній скарзі. З огляду на викладене, всупереч ст. 6 Конвенції апеляційним судом не було забезпечено справедливої судової процедури. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: В.С. Висоцька М.К. Гримич О.В. УмноваІ.М. Фаловська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41993310
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34410873 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Касьяна О.П., Попович О.В., за участю представника ПАТ «Комерційний банк «Надра» Коріненка І.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі відділення публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра» Луганського регіонального управління до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 03 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі відділення публічного акціонерного товариства «Комерційнй банк «Надра» Луганського регіонального управління (далі ‒ ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 25 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ відмовлено. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 03 липня 2013 року рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 25 лютого 2013 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ про звернення стягнення на заставлене майно та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ задоволено. Звернуто стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ на заставлене майно, а саме: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований у АДРЕСА_2, що є предметом по договору іпотеки від 05 листопада 2007 року, за реєстровим номером 38, і квартиру АДРЕСА_1, що є предметом за договором іпотеки від 24 січня 2008 року за реєстровим номером 53. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ відмовити. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначені підстави припинення іпотеки, а саме: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відповідно до ст. ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Установлено, що 05 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № ПК 385/07-00, згідно з яким банк надав ОСОБА_5 кошти в сумі 153 тис. доларів США на придбання нерухомого майна у власність - житлового будинку АДРЕСА_2 05 листопада 2007 року укладено іпотечний договір, згідно з яким предметом іпотеки виступив житловий будинок за вищевказаною адресою, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8; накладено заборону на відчуження, про ще вчинено запис № 39; проведено реєстрацію в Державному реєстрі іпотек. 24 січня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № ПК 19/08-00, згідно з яким банк надав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 151 тис. доларів США для придбання нерухомого майна - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 В той же день між банком та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, згідно з яким предметом іпотеки виступила квартира за вищевказаною адресою; накладено заборону на відчуження, про ще вчинено запис № 54. Листом від 16 жовтня 2008 року за вих. № 7/0-287 за підписом начальника Центрального відділення філії ВАТ КБ «Надра» ЛРУ приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9 повідомлено про те, що ОСОБА_6 свої зобов'язання за кредитним договором № Г1К 19/08-00 від 24 січня 2008 року виконала в повному обсязі, кредит виплачено достроково; просили зняти заборону на відчуження. Зазначений лист був отриманий приватним нотаріусом. Листом від 16 жовтня 2008 року за вих. № 7/0-289 за підписом начальника Центрального відділення філії ВАТ КБ «Надра» ЛРУ приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9 було повідомлено, що ОСОБА_5 свої зобов'язання за кредитним договором № ПК 385/07-00 від 05 листопада 2007 року виконав у повному обсязі, кредит погашено достроково; просили зняти заборону на відчуження. Зазначений лист був отриманий приватним нотаріусом. Відповідно до розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на запит органу державної влади від 26 березня 2010 року № 26634494 квартира за адресою: АДРЕСА_1, неодноразово була предметом іпотеки в різних установах банку, в останнє за повідомленням банку № 7/0-287 від 16 жовтня 2008 року ВАТ КБ «Надра» обтяження було вилучено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_8 Відповідно до розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на запит органу державної влади від 26 березня 2010 року № 26634494 будинок за адресою: АДРЕСА_2, декілька разів був предметом іпотеки в різних установах банку, в останнє за повідомленням банку № 7/0-289 від 16 жовтня 2008 року ВАТ КБ «Надра» обтяження було вилучено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_8 01 грудня 2008 року між ОСОБА_5, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_4, було укладено договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 01 грудня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2. У зв'язку з невиконанням позичальниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 умов кредитних договорів, станом на 25 липня 2012 року утворилась заборгованість за кредитним договором № ПК 385/07-00 у боржника ОСОБА_5 перед банком у сумі 245 628,26 доларів США; за кредитним договором № ПК 19/08-00 у боржника ОСОБА_6 перед банком у сумі 251 000,38 доларів США. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 19 грудня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_4, який окрім інших позовних вимог просив визнати його добросовісним набувачем права власності на вказаний житловий будинок і зазначену квартиру, задоволено частково; зобов'язано ПАТ КБ «Надра» усунути перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження ОСОБА_4 майном - вищезазначеними квартирою та житловим будинком; знято заборону на відчуження будинку, вчинену приватним нотаріусом ОСОБА_8; зобов'язано приватного нотаріуса ОСОБА_8 зняти заборону з належного на праві власності ОСОБА_4 будинку; позовні вимоги ВАГ КБ «Надра» та ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 08 серпня 2012 року апеляційна скарга ВАТ КБ «Надра» задоволена частково. Рішення Ленінського районного суд м. Луганська від 19 грудня 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Надра» про усунення перешкод у користуванні власністю, зняття заборони на відчуження указаних будинку та квартири, в частині зобов'язання приватного нотаріуса зняти заборону з належного йому майна, а також в частині стягнення судових витрат скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2012 року касаційні скарги відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 19 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 08 серпня 2012 року залишено без змін. З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було предметом договору іпотеки, який ніким не оспорений і не визнаний недійсним, а банк як іпотекодержатель згоди на його відчуження не давав. У липні 2012 року ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами в розмірі 3969552 грн. 71 коп. шляхом звернення стягнення на заставлене майно (а.с. 8). Матеріали справи не містять доказів зміни позовних вимог. Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як ст. 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення ст. 11 Закону України «Про іпотеку» (або ст. 589 ЦК щодо заставодавця). Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України на вказане уваги не зверну та не визначився з характером спірних правовідносин, правовою нормою, що підлягає застосуванню, та не надав належної оцінки складу осіб, які беруть участь у справі. Крім цього апеляційний суд не встановив, чи несе ОСОБА_4 відповідальність як іпотекодавець, якщо іпотека на момент придбання ним майна була знята нотаріусом за вказівкою банку, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (чинної на момент укладання договорів) речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Луганської області від 03 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян В.М. Коротун О.В. Попович
  11. Суть дела: Кредит валютный (дол. США). Заемщик и ипотекодатель в одном лице. В начале 2009 года банк направляет должнику письмо - требование о досрочном возврате (30 дней) всей суммы кредита (+штрафные санкции). Через пол года, банк обращается в суд с иском о взыскании всей суммы задолженности и обращении взыскания на предмет ипотеки. Дополнительно просит, одновременно выселить всех проживающих в квартире. Суд открывает производство по делу... В начале 2010 года (дело ещё слушается в суде), банк обращает взыскание на предмет ипотеки путем исполнительной надписи нотариуса. В том же году ИНН направляют в ГИС где открывается исполнительное производство. В начале 2011 г. банк уступает право требования по кредиту ТОВ "Рога и копыта" (ТОВ "Рик"). Определением суда заменяется истец на ТОВ "РиК". После замены истца, новый истец (ТОВ "РиК") заявляет в суде отказ от исковых требований в части обращения взыскания на предмет ипотеки. Отказ принимается судом, производство по делу в части обращения взыскания на ипотеку закрывается, о чем постановляется определение (2011 г.) ,которое не обжалуется. Решением суда (2011г.) в исковых требованиях отказано (причина - есть исполнительная надпись). Апеляция косит решение и взыскивает сумму долга (обращая в решении внимание на отказ истца от взыскания на ипотеку). В это время, по исполнительной надписи торги не состоялись. Исп производство закрывается (2011 год), в дальнейшем никто повторно надпись нотаря не предъявляет к исполнению. В начале 2012 г. открывается исполнит. производство по взыканию задолженности. В начале 2014 г. действия госисполнителя по попытке продажи ипотеки обжалованы и признаны судом неправомерными (ухвала). В конце 2014 г. ТОВ "Рога и Копыта" обращается в суд с иском об обращении взыскания на предмет ипотеки (разница в сумме иска), добавляя в расчет задолженности начисленные проценты. Производство по делу открыто... Уважаемые специалисты, вопрос: Применяется в этом случае требование ч. 3 ст. 206 ЦПК Украины "У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. "? После решения суда было несколько платежей. Последний в январе 2012 г.
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41602302 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 26 листопада 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 березня 2008 року між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 180 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення до 4 березня 2018 року. На забезпечення виконання за цим договором між банком та позичальником було укладено договір іпотеки, предметом якої є вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначало, що 17 грудня 2012 року між банком та товариством було укладено договір про відступлення права вимоги, у тому числі і за вказаними кредитним та іпотечним договорами. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов договору утворилась заборгованість у розмірі 1 818 701 грн 24 коп. Ураховуючи наведене, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором від 18 березня 2008 року, яка станом на 30 червня 2013 року становить 1 818 701 грн 24 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - вбудоване нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовити. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого допустила заборгованість, то слід звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури його продажу іпотекодержателем. Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 18 березня 2008 року між Акціонерним комерційний промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 180 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим строком повернення до 4 березня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором міжбанком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якої є вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення права вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення, у тому числі і за зазначеними договорами. ОСОБА_3 не виконувала належним чином зобов'язання за договором, станом на 30 червня 2013 року за розрахунком позивача утворилась заборгованість у розмірі 1 818 701 грн 24 коп. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачем порушені умови кредитного договору та договору іпотеки, в установлений договором строк сума кредиту, процентів, комісій та штрафних санкцій сплачені не були. Разом із тим, перш ніж звертати стягнення на предмет іпотеки, суд зобов'язаний чітко, відповідно до вимог закону та умов договору визначити розмір заборгованості. Однак суди, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, виходили із розрахунку ТОВ «Кредитні ініціативи». При цьому суди не врахували, що згідно цього розрахунку заборгованість нарахована з березня 2008 року (а.с. 43). Також суди не врахували, що п. 3.3 кредитного договору визначено,що проценти за користування кредитом нараховуються банком в останній робочий день поточного місяця в період з першого по останній календарний день поточного місяця та сплачуються позичальником щомісяця на протязі 15 календарних днів з дати їх нарахування. Пунктом 2.3 кредитного договору визначений кінцевий термін погашення заборгованості 4 березня 2018 року. Графіком погашення кредиту встановлено щомісячне погашення кредитної заборгованості до 25 числа кожного місяця. Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору та графіку погашення заборгованості погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, а процентів - щомісяця на протязі 15 календарних днів з дати їх нарахування, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6 - 20 цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Крім того, суди виходили з того, що правильність нарахованої ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості по пені не спростована відповідачем. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Проте суди у порушення ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не звернули на те, що хоча у наданому ТОВ «Кредитні ініціативи» розрахунку заборгованості зазначено, що заборгованість по пені виникла у березні 2013 року, проте на початок обчислення вже становила 1 287 доларів 85 центів США. Тобто, суди не перевірили розрахунок на відповідність вимогам закону та умовам договору, не з'ясували момент настання строку погашення кожного чергового платежу, з якого повинна обчислюватись позовна давність та розрахунок заборгованості по неустойці. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: А.О.Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  13. № 201/8672/14 ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2015 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Антонюка О.А. при секретарі Дашкевич Х.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, стягнення витрат, - ВСТАНОВИВ: ПАТ КБ "ПриватБанк" 07 липня 2014 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки як задоволення за рахунок його вартості заборгованості по кредитному договору, виселення та стягнення витрат. Позивач у своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилається на те, що 09 серпня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав в у позивача в банку в цей день в кредит 69000 доларів США під 11.04% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 09 серпня 2037 року, кошти були надані, договір почав виконуватися. В якості забезпечення виконання зобов'язань вказаної особи між позивачем (іпотекодержателем) та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 09 серпня 2007 року. Банк повністю виконав взяті на себе кредитним договором і договором іпотеки зобов'язання щодо надання позичальнику кредиту. В порушення умов вказаних угод позичальник своєчасно зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків згідно графіку щомісячних платежів за угодами і договором не виконав, погашення кредиту не проводив, в зв'язку є заборгованість, яку на день подання позову відповідачем не погашено ні в добровільному, ні в примусовому порядку. Оскільки банк несе витрати по оплаті залучених коштів (розміщених засобом кредитування), то зволікання з повернення кредитного боргу зумовлює збитки, що і стало підставою для подання до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Борг за кредитним договором не погашено, в добровільному порядку питання не вирішене, тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно) шляхом реалізації предмету іпотеки і укладання від імені відповідача договору купівлі-продажу на його житло, з реєстрацією угоди і отримання необхідних документів, тобто надання позивачу права продажу предмету іпотеки через виконавчу службу, виселення відповідача та інших осіб, які там зареєстровані або мешкають та стягнути судові витрати, задовольнивши позов у повному обсязі. Представник відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, погодившись, що дійсно з відповідачем позивач уклав кредитний договір на кредитні кошти, було укладено договори кредиту та іпотеки, але заборгованість утворилася з об'єктивних причин, в нього тяжке сімейне та матеріальне становище. Банк не підтвердив належними доказами надання відповідачу кредитних коштів, не зроблено належний розрахунок заборгованості. При укладанні договору іпотеки були порушені його права, оскільки договір валютний, то є державний мораторій на відчуження такого майна і вказана квартира є постійним і єдиним місцем його мешкання, позбавлення житла в протиправний спосіб порушує права родини відповідача. Вважає позовні вимоги необґрунтованими і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, з'ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд уважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню. Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судом в судовому засіданні встановлено, що 09 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є позивач ПАТ "КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNUOGL00000232, відповідно до якого відповідач отримав в у позивача в банку в цей день 09 серпня 2007 року в кредит 69000 доларів США під 11.04% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 09 серпня 2037 року, кошти були надані, договір почав виконуватися. В якості забезпечення виконання зобов'язань вказаної особи між позивачем (іпотекодержателем) та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 09 серпня 2007 року, предметом цього договору іпотеки є належна відповідачу квартира АДРЕСА_1. Банк повністю виконав взяті на себе кредитним договором і договором іпотеки зобов'язання щодо надання позичальнику кредиту. В порушення умов вказаних угод позичальник своєчасно зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків згідно графіку щомісячних платежів за угодами і договором не виконав, погашення кредиту не проводив, в зв'язку є заборгованість, яку на день подання позову відповідачем не погашено ні в добровільному, ні в примусовому порядку. Оскільки банк несе витрати по оплаті залучених коштів (розміщених засобом кредитування), то зволікання з повернення кредитного боргу зумовлює збитки, що і стало підставою для подання до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до умов зазначеного кредитного договору позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені кредитним договором терміни. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором (угодою) банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України). Але взяті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором позичальник не виконує стосовно своєчасного повернення сум отриманих кредитів та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні кредитним договором терміни. Ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів (ст. 1050 ЦК України). Відповідно до вказаного кредитного договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті. Пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування. Відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. В порушення умов кредитного договору позичальник своєчасно зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків згідно графіку щомісячних платежів за угодою не виконав, погашення кредиту не проводив, в зв'язку з чим станом на 16 квітня 2014 року утворилася заборгованість: всього 165166.45 доларів США, що еквівалентно 2044760 грн. 65 коп., з яких - 889379 грн. 94 коп. (71840.06 доларів США) - заборгованість за кредитом, 604469 грн. 60 коп. (48826.30 доларів США) - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 13661 грн.95 коп. (1103.55 долари США) - заборгованість по комісії за користування кредитом і 537249 грн. 16 коп. (43396.54 доларів США) - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. З питанням стягнення вказаної суми з боржника, іпотекодавця, банк в передбаченому законом порядку з позовом до суду не звертався. Банк направив позичальнику та іпотекодавцям вимоги про необхідність повернути кредит, сплатити відсотки, штрафні санкції та намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки, вимога банку не виконана. В добровільному порядку спір не вирішено. Оскільки банк несе витрати по оплаті залучених коштів (розміщених засобом кредитування), то зволікання з повернення кредитного боргу зумовлює збитки, що і стало підставою для подання до суду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного. Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: " 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…". Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" № 898-IV від 5 червня 2003 року в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Статтею 12 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. На виконання вказаної норми банком, було направлено іпотекодавцю попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання зобов'язання за кредитним договором, однак вимога позивача залишилася без задоволення. Згідно з п. 9 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" виключно позивачеві належить право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо). Судом встановлено, що відповідно до позовних вимог, наданих позивачем 07 липня 2014 року, ПАТ "КБ "ПраватБанк" просить звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатна квартира АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2007 року. Однак, як вбачається з позову і матеріалів справи, позивачу невідомо і в судовому засіданні належними доказами не встановлено, хто конкретно фактично мешкає у вказаному житлі (а позовні вимоги про це заявлено - їх виселення). Крім того, позивачем не надано дані про сімейний стан відповідача, наявність неповнолітніх дітей та інш., їх мешкання та інш., інтереси яких при подачі позову не враховані. У статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодавець - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотеко держателем. іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника. У даному випадку ОСОБА_1 є боржником, який має власні зобов'язання перед ПАТ "КБ "ПриватБанк", він же є і майновими поручителем, який передав в іпотеку власне майно для забезпечення зобов'язань перед банком. Частиною 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Отже, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд зобов'язаний визначити початкову ціну предмету іпотеки. Зазначене покладає на особу, що звертається до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначити в позові початкову ціну предмета іпотеки і надати суду належні докази на підтвердження її обґрунтованості. Однак позивач до цього часу вимоги ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеки" не виконав. Запропонований позивачем спосіб визначення початкової ціни предмета іпотеки - здійснення оцінки предмета іпотеки та його реалізація вже після ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, не відповідає приписам статті 39 Закону України "Про іпотеку". В той же час, відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Законом України "Про заставу" або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку" та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується, як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку. Судом при розгляді справи встановлено, що позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2007 року. Таким чином загальна площа квартири, що перебуває в іпотеці становить 53.50 кв. м., а отже не перевищує 140 квадратних метрів. Позивачем не надано доказів про те, що вказане нерухоме житлове майно не використовується як місце постійного проживання іпокодавця та що у іпотекодавця у власності знаходиться інше нерухоме майно. Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС УДМС України в Дніпропетровській області відповідач не зареєстрований у спірній квартирі, але зі слів його представника, це постійне і єдине житло відповідача. Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно позивача, крім вказаних в договорі кредиту та договорі іпотеки сторін, а позивач цього не довів, сторони самі погодилися на всі умови договорів і добровільно підписали їх, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням. Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню. Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується. При таких обставинах суд вважає можливим ПАТ "Комерційний банк "ПриватБанк" в задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, стягнення витрат відмовити. Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню повністю. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 526, 625, 627, 629, 632, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 1, 12, 33, 35, 37, 39, 40 Закону України "Про іпотеку", п. 1 ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "ПриватБанк" в задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, стягнення витрат відмовити. Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42236424
  14. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42008487 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2014 рокум. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Леванчук А.О., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», подану представником Петрушанко В.П., на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 6 листопада 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и в: У травні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачу. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 6 листопада 2014 року, в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, із ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи». При цьому відмовляючи у зверненні стягнення на предмет іпотеки, суди вірно вважали, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 7 червня 2014 року і діяв на час ухвалення оскаржуваних судових рішень. У зв'язку з цим у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: А.О. Леванчук
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» (далі – ПАТ «Укргазбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру за АДРЕСА_1. Зазначало, що 26 грудня 2007 року між ПАТ «Укргазбанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2 644 000 доларів США зі строком повернення до 25 грудня 2012 року й сплатою відсотків за користування кредитом у порядку та в розмірах, установлених у кредитному договорі. З метою забезпечення повного та своєчасного виконання кредитних зобов’язань 9 червня 2008 року між ПАТ «Укргазбанк», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки НОМЕР_1, відповідно до пункту 2.1.1 якого предметом іпотеки є багатоквартирний житловий будинок за АДРЕСА_1. Відомості про іпотеку внесені до реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна. У зв’язку з невиконанням умов договору та утворенням заборгованості рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укргазбанк» 1 664 543 грн 02 коп. та 2 630 252,33 доларів США. Рішення суду виконано не було. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року визнано недійсним вищезазначений договір іпотеки, укладений 9 червня 2008 року, запис про іпотеку виключено з реєстру іпотек. У період чинності зазначеного рішення спірну квартиру було двічі відчужено ОСОБА_1: уперше – на підставі договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2009 року та вдруге – на підставі договору дарування від 17 червня 2011 року. 4 квітня 2012 року апеляційним судом Харківської області вищезазначене рішення скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено. Посилаючись на те, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця й має всі його права та несе всі його обов’язки за іпотечним договором, ПАТ «Укргазбанк» просило задовольнити позов з підстав статей 23, 33, 39 Закону України «Про іпотеку». Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 2 квітня 2014 року, позов ПАТ «Укргазбанк» задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру за АДРЕСА_1, що на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 17 червня 2011 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2007 року НОМЕР_2 позичальника ОСОБА_2 у розмірі 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945 грн 13 коп. пені на користь ПАТ «Укргазбанк» шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження»; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 2 квітня 2014 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: частини 1 статті 23 Закону України «Про іпотеку» (далі – Закон). Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2012 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права щодо дії договору іпотеки незалежно від відсутності зареєстрованого обтяження на момент набуття заявником права власності на квартиру, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ОСОБА_1 – ОСОБА_5 та ПАТ «Укргазбанк» - ОСОБА_6, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав. На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між ПАТ «Укргазбанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав від банку кредит у розмірі 2 644 000 доларів США зі строком повернення до 25 грудня 2012 року й сплатою відсотків за користування кредитом у порядку та в розмірах, установлених у кредитному договорі, і зі строком дії такого договору до 26 грудня 2013 року. Пунктом 3.2.8 указаного кредитного договору передбачено, що в разі невиконання позичальником зобов’язань, передбачених цим договором, відшкодування заборгованості здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно з договором іпотеки. З метою забезпечення повного й своєчасного виконання боргових зобов’язань перед банком 9 червня 2008 року між банком, з однієї сторони, і ОСОБА_2. та ОСОБА_3 з іншої сторони, укладено договір іпотеки НОМЕР_1. Відповідно до пункту 2.1.1 цього договору предметом іпотеки є багатоквартирний житловий будинок за АДРЕСА_1, загальною площею S_1, житловою площею S_2, усього на 123 квартири. Відомості про іпотеку нотаріусом внесені до реєстру іпотек, на відчуження нерухомого майна накладено заборону (т. 1 а.с. 18-23). Пунктом 3.1.6 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору, за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами. ОСОБА_2 належним чином грошові зобов’язання перед банком не виконав, у зв’язку із чим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь банку 1 664 543 грн. 02 коп. та 2 630 252,33 доларів США в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2007 року, рішення суду не виконано (т. 1 а.с. 27-29). Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 9 червня 2008 року визнано недійсним, виключено запис про іпотеку з реєстру іпотек. У період чинності зазначеного рішення спірну квартиру було двічі відчужено ОСОБА_1: уперше – на підставі договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2009 року та вдруге – на підставі договору дарування від 17 червня 2011 року. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 4 квітня 2012 року вищезазначене судове рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 і ОСОБА_3, реєстрацію обтяжень на спірну квартиру поновлено (т.1 а. с. 24-26, 30-36). Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Укргазбанк» суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідно до статті 23 Закону у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Разом із тим в іншій справі з подібних правовідносин, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, судом, на відміну від справи, яка переглядається, зазначено, що оскільки на момент переходу права власності на будинок на підставі рішення суду договір іпотеки було визнано недійсним, відповідний запис був вилучений з Реєстру відомостей про обтяження майна іпотекою, а тому стаття 23 Закону до спірних правовідносин не застосовується. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 1 Закону іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною 1 статті 4 Закону обтяження нерухомого майна підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 затверджено Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек, відповідно до статей 6, 25, 26 якого внесення до Реєстру відомостей про обтяження майна іпотекою здійснюється реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду. Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов’язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду. Статтею 23 Закону визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Установивши, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 9 червня 2008 року визнано недійсним і на його підставі запис про обтяження майна іпотекою виключено з Реєстру, суд дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону. Під час переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_1 спірна квартира предметом іпотеки не була. Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини 1 статті 360-3, частиною 1 статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-201цс14 Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Установивши, що рішенням суду договір іпотеки було визнано недійсним і на його підставі запис про обтяження майна іпотекою виключено з Реєстру, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону, оскільки під час переходу права власності на спірну квартиру до заявника вона предметом іпотеки не була. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4CF186C31C18A19EC2257DBD004C7896
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41317384 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2014 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мазур Л.М., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и в: До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ТОВ «ФК «Вектор Плюс» разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року. Клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження можна визнати поважними. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року залишено без змін. У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Вектор Плюс», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», врахував роз'яснення, викладені у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм процесуального права. Суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень. Керуючись ст. 325, п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в : Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року задовольнити. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» строк на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Л.М. Мазур
  17. другому делу, которое было основанием для остановки производства http://reyestr.court.gov.ua/Review/41557383 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К., Коротуна В.М., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 08 травня 2008 року між публічним акціонерним товариством "Сведбанк та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 1701/0508/88-055 відповідно до якого вона отримала кредит у сумі 34 тис. доларів США. На забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. 28 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі ? ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс") та ПАТ "Сведбанк" укладено договір факторингу, відповідно до якого права вимоги за вказаним кредитним договором були відступлені ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". 28 листопада 2012 року ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" продала кредитний договір від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055 ТОВ "Кредитні ініціативи". Таким чином усі права кредитора за вищевказаним кредитним договором належать ТОВ "Кредитні ініціативи". Взяті зобов'язанні за кредитним договором позичальник не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту, відсотків, пені. Загальна сума боргу станом на 01 березня 2013 року становить 446 379 грн 55 коп. Претензія банку до відповідача залишилась без задоволення. Зважаючи на невиконання позичальником зобов'язання щодо виконання умов кредитного договору, позивач вправі вимагати стягнення заборгованості зі сплати кредиту, відсотків, пені за рахунок предмета іпотеки. Позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055, яка станом на 01 березня 2013 року складає 446 379 грн 55 коп., та складається із заборгованості: за кредитом - 251 520 грн 93 коп., за відсотками - 96 592 грн 84 коп., пені ? 98 265 грн 78 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 33,6 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року в задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2014 року рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено. У рахунок погашення 446 379 грн 55 коп. заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055, з яких: заборгованість за кредитом складає 251 520 грн 93 коп., за відсотками - 96 592 грн 84 коп., пенею - 98 265 грн 78 коп., звернуто стягнення на нерухоме майно, право власності на яке належить ОСОБА_3 та є предметом договору іпотеки від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055-Z-1, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу ТОВ "Кредитні ініціативи" предмета іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ТОВ "Кредитні ініціативи" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; встановлено початкову ціну предмета іпотеки ? 215 494 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" судовий збір у розмірі 3 441 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заявник указує на те, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року визнано недійсними кредитний договір від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055 укладений між банком та ОСОБА_4 та договір іпотеки від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055-Z-1, укладений між ним та ПАТ "Сведбанк". Рішення вступило в законну силу і є обов'язковим до виконання відповідно до п. 9 ст. 129 Конституції України, ст. 14 ЦПК України. Крім цього, апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" подано з пропуском строку, встановленого для звернення з апеляційною скаргою, клопотання про поновлення цього строку не заявлялося, однак справу розглянуто по суті. За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК України). Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Установлено, що ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2014 року зупинено провадження у справі до вирішення питання про перегляд заочного рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Сведбанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними (а. с. 97). Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 27 лютого 2014 року відновлено провадження у цій справі, оскільки станом на 27 лютого 2014 року рішення Здолбунівського районного суду від 12 липня 2013 року не вступило в законну силу (а. с. 104). На запит апеляційного суду Рівненської області від 21 лютого 2013 року про стан рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року районним судом повідомлено, що 06 грудня 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подано заяву про перегляд заочного рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року у справі. Розгляд заяви призначено на 06 березня 2014 року, у зв'язку з цим вказане заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року не набрало законної сили. Ураховуючи наведене колегія суддів апеляційного суду, постановляючи ухвалу про відновлення провадження у справі, не звернула уваги на те, з яких підстав вона постановлена ухвала про зупинення провадження у справі, та відновивши таке, не сприяла встановленню фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім цього встановлено, що копію рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" отримали 13 листопада 2013 року (а. с. 72 повідомлення про вручення поштового відправлення). З апеляційною скаргою ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося 26 листопада 2013 року (штемпель на конверті), хоча останнім днем для звернення було 25 листопада 2013 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 294 ЦПК України. Однак апеляційний суд на це уваги не звернув та відкрив апеляційне провадження у справі. Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України на вказане уваги не звернув, не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; доводи відповідача належним чином не перевірив та не навів факти, які б спростували ці доводи, обмежився лише поясненнями та доказами, наданими позивачем, таким чином обмеживши права відповідача та не забезпечивши належним чином відповідача правом на судовий захист; суд не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов В.М. Коротун І.К. Парінова О.В. Ступак 6 № 6-16308св14 Головуючий у І інстанції: Шуляк А.С. Доповідач: Дем'яносов М.В.
  18. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40632892 Державний герб України У х в а л а іменем україни 25 вересня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № 199, яка станом на 31 травня 2013 року становить 303 827 грн 04 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, земельної ділянки площею 0,1500 га із цільовим призначенням під житлову забудову, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу на праві власності шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності, та судові витрати. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року, в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено, що ОСОБА_2 договір іпотеки не підписувала, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи проведеної під час розгляду іншої справи. Позивачем клопотання щодо призначення будь-якої іншої почеркознавчої-експертизи під час розгляду цієї справи не заявлялося. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвала апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Дем'яносов Судді: О.П. Касьян В.М. Коротун
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40907934 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О., Мостової Г.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування виконкому Новоград-Волинської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 05 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір відступлення прав вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 30 від 31 січня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 Останній за вказаним договором отримав кредит у розмірі 23 560 доларів США. Станом на 31 травня 2013 року, внаслідок неналежного виконання договору позичальником, його заборгованість складає 143 318,18 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язання, між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, згідно умов якого, в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 58,1 кв. м. З урахуванням наведеного, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 30 від 31 січня 2008 року, що складає 143 318,18 грн, з яких заборгованість по кредиту 142 038,99 грн, по відсоткам 1 193,01 грн, по пені 86,18 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за ціни на цей вид майна. Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 05 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій із ухваленням нового рішення, яким задовольнити позов, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що підстави для скасування судових рішень відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено факту отримання права вимоги за вказаними договорами, оскільки копії договорів про відступлення прав вимоги та договору про передачу прав за договором забезпечення від 17 грудня 2012 року, укладених між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» належним чином не завірені, зміст певних пунктів прихований. Крім того, з додатку № 1 до договору неможливо встановити розмір грошового зобов'язання, по якому передається право вимоги. Доводи касаційної скарги, перевірені вивченням матеріалів справи, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи було неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору. Згідно з ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення судового рішення без змін, оскільки судом першої та апеляційної інстанцій не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, керуючись ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и в : Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити. Заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 05 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О.В. Кадєтова В.О. Кузнєцов Г.І. Мостова
  20. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41181399 Державний герб України У х в а л а іменем україни 29 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Коротуна В.М., Штелик С.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що у 2006 році ВАТ «Сведбанк» та відповідач уклали кредитний договір, згідно з яким останній одержав кредит у розмірі 100 тис. грн. Свої зобов'язання за даним договором позичальник виконував неналежно внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 100 957 грн 14 коп. На забезпечення виконання грошового зобов'язання ОСОБА_2 передав банку в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією адресою. Посилаючись на те, що згідно договорів відступлення права вимоги до позивача перейшло право вимоги за іпотечним договором ТОВ «Кредитні ініціативи» просило в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації його на прилюдних торгах. Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог не передаючи справу на новий розгляд. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, оскільки згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Як роз'яснено в п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Судами встановлено, що відповідач неналежним чином виконує умови укладеного між ним та ВАТ «Сведбанк» кредитного договору, на забезпечення виконання якого було укладено договір іпотеки, в результаті чого утворилася заборгованість. Відповідно до укладених договорів ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги за вказаним договором. Сума заборгованості відповідача перед позивачем є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки та перевищує суму боргу в п'ять разів. Отже, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що сума заборгованості за кредитним договором та вартість іпотечного майна є неспівмірними, порушення основного зобов'язання не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка. Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити, рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Дем'яносов Судді: В.М. Коротун С.П. Штелик
  21. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39593063 Державний герб України Справа№ 305/1860/13 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2014 року м. Ужгород Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі: Головуючого - судді Бисага Т.Ю., суддів - Фазикош Г.В., Куцин М.М., при секретарі -Чучка Н.В., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою представника за довіреністю Грицюк В.П., який діє в інтересах ТОВ «Кредитні ініціативи», на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись та вважаючи незаконним рішення першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи це неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи та порушенням норм матеріального і процесуального права. Сторони у судове засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. У відповідності до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, колегією встановлено, що між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ОСОБА_2, був укладений кредитний договір №205 від 17 травня 2006 року, за яким банк надав останній кредит в сумі 500000 гривень із зобов'язанням повернути ці кошти і проценти за користування ними в строк та на умовах, передбачених кредитним договором. 7 липня 2006 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір №1 до кредитного договору № 205 від 17 травня 2006 року, згідно якого змінено редакцію пп 2.1. п.2 та пп.4 п.4 вказаного кредитного договору, де банк надав позичальнику кредит в сумі 124800 гривень. 7 вересня 2007 року додатковим договором №2 до кредитного договору № 205 від 17 травня 2006 року, укладеним між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 внесено зміни до пп. 2.1. п.2 та пп.4 п.4 вказаного кредитного договору, де банк надав позичальнику кредит в сумі 175000 гривень. В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між ОСОБА_2 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк», було укладено іпотечні договори №205 від 17 травня 2006 року, №205/205 від 18 травня 2006 року. 17 грудня 2012 року між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення права вимоги і відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору первинний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає портфель, внаслідок чого новий кредитор набуває всіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, в тому числі по кредитному договору №205 та додатковими договорами укладеного між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_2 Згідно п. 2.2 договору відступлення прав вимоги, внаслідок передачі (відступлення) Кредитного портфеля за цим Договором, Новий кредитор набуває усіх Прав Вимоги Первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом на звернення стягнення за зобов'язаннями позичальників на заставлене майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. Згідно термінів (ст. 1 договору): Кредитним портфелем вважається сукупність усіх прав вимоги, які передаються за цим Договором новому кредитору; «дата передання Прав Вимоги - дата фактичного підписання Сторонами Реєстру Позичальників»; «грошові зобов'язання» - розмір основних грошових зобов'язань щодо кожного окремого позичальника зазначається у Реєстрі позичальників; «Реєстр позичальників» - підписання Сторонами реєстру позичальників засвідчує передачу (відступлення) прав вимоги Первісним кредитором Новому кредитору. Згідно п. 4.1. договору: відступлення прав вимоги Первісним кредитором Новому кредитору, набуття Новим кредитором права вимоги та заміни кредитора за правами вимоги на Нового кредитора набувають чинності у день укладення Договору, за умов належного оформлення Сторонами (підписання та скріплення відбитками печаток Сторін) Реєстру позичальників. Згідно п. 4.3. договору, Сторони підписують Реєстр позичальників, що є Додатком № 1 до Договору. Виходячи з вищевказаного, належним доказом, який засвідчує факт відступлення (набуття) прав вимоги позивачем по кредитному і іпотечному договорах, є належно оформлені і підписані договір відступлення прав вимоги і Реєстр позичальників. Надана позивачем копія договору відступлення прав вимоги є неповною, містить підчистки, які не застережені відповідними записами (виправленому вірити тощо), та викликає сумніви. Оригіналу договору відступлення прав вимоги під час судового розгляду позивачем не надано. Крім того, ця копія договору не містить відомостей, що за ним відступаються права вимоги конкретно по кредитному договору. Сам лише договір відступлення прав вимоги не засвідчує факту відступлення (набуття) позивачем прав вимоги по кредитному договору. Як передбачено п. 16.3. договору відступлення прав вимоги, цей договір та інші документи, зазначені у договорі, становлять цілісний договір та домовленість сторін стосовно відступлення прав вимоги. Оскільки згідно договору Реєстр позичальників визначений додатком до нього, під терміном «інші документи» слід розуміти також Реєстр позичальників, належним чином оформлений згідно умов договору (підписаний і скріплений печатками обох сторін), тому відсутність такого Реєстру виключає цілісність договору відступлення прав вимоги. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано Реєстру позичальників, належним чином оформленого згідно умов статті 1, пунктів п. 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги як Додатку № 1 до нього, підписаного обома сторонами, у т.ч. ПАТ «АКПІБ». З наданого позивачем документа як Витяг з Додатку №1 Договору про передачу прав за іпотечним договором від 17.12.12 р. вбачається, що цей документ не є Реєстром позичальників в розумінні ст. 1, п. п. 2.1., 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги, немістить підпису та відбитку печатки кредитора та складений і підписаний одноособово позивачем. Договору про передачу прав за іпотечним договором від 17.12.2012 р., посилання на який містить наданий позивачем Витяг, матеріали справи не містять. Наданий позивачем Договір про передачу прав за договорами забезпечення, укладений з ПАТ «АКПІБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 1423 від 17.12.2012 р., також не містить відомостей про відступлення кредитором позивачу прав вимоги конкретно за кредитним договором. Інших доказів набуття права вимоги до ОСОБА_2 позивачем не надано. Посилання представника позивача на те, що договір відступлення прав вимоги з додатками до нього є банківською таємницею, у зв'язку з чим їх оригінали суду не можуть бути надані, суд сприймає критично, оскільки сторони звільняються від закріпленого ст. 60 ЦПК України обов'язку доведення обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, лише у випадках, передбачених ст. 61 ЦПК України, а серед передбачених ст. 61 ЦПК України підстав, які звільняють сторони від обов'язку доказування, така підстава як банківська таємниця - відсутня. Частиною 2 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, а відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 р., зі змінами і доповненнями, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно ст. 4 цього Закону державній реєстрації підлягають, зокрема, обтяження на нерухоме майно іпотекою. Згідно ст. 4 закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пункту 57 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМ України № 703 від 22.06.2001 р. (чинна на момент укладення договору відступлення прав вимоги), обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором підлягають державній реєстрації. Виходячи з наведеного, права на нерухоме майно та їх обтяження виникають з моменту державної реєстрації, а не з моменту укладення договору відступлення прав за іпотечним договором, який в такому випаду є підставою для реєстрації, а не доказом виникнення такого права. Разом з цим, позивачем не надано доказів державної реєстрації відступлення (набуття) прав вимоги за іпотечним договором на підставі договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 р. Крім того, судом встановлено, що раніше Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 9 листопада 2011 року було задоволено позов кредитора до ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_7 та стягнуто заборгованість по кредитному договору № 508 від 17 травня 2007 р. у розмірі 158085,16 грн. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена. Згідно розрахунку заборгованості за договором №205 від 17 травня 2006 року, здійсненого аналітиком ТОВ "Кредитні ініціативи", позивачем вимагається звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка станом на 30 червня 2013 року становить 199372,43 грн. та складається із заборгованості за кредитом - 142499 гривень, по відсотках - 54095,47 грн., пені - 2827,96 грн., який на думку суду не можна вважати належним та допустимим доказом визначення заборгованості по даному кредиту. Крім того, в матеріалах справи містяться банківські квитанції за 2013 рік спрямовані на погашення відповідачкою кредитного боргу, які не взяті до уваги представником позивача. Невиконання рішення суду про стягнення з позичальника заборгованості у процедурі виконавчого провадження є наслідком власної бездіяльності самого кредитора, тим самим кредитор сам фактично сприяв виникненню збитків. Даючи оцінку обставинам даних правовідносин і співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, суд першої інстанції вірно встановив, що не і заперечувалося позивачем, що відповідач як іпотекодавець , не допускав порушень умов п. 4.1.1. - 4.1.12. іпотечного договору. Вартість предмета іпотеки згідно п. 1.4. іпотечного договору сторонами погоджена у розмірі 399 703,00 грн., у даній справі заявлені вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 199 372,43 грн., а отже вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заявлених вимог. Суд враховує, що невиконання раніше прийнятого судом рішення про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості у сумі 158 085,16 грн., яка включає також і суму основного боргу по кредиту з відсотками за період до прийняття судом рішення, заявлену до стягнення й у даній справі, стало наслідком бездіяльності самого кредитора, який своєю бездіяльністю сприяв збільшенню розміру відсотків за користування кредитом у період після прийняття судом рішення до порушення провадження у даній справі (збитків), у виникненні яких вина відповідачів відсутня, а можливість стягнення з позичальника заборгованості у виконавчому провадженні з виконання рішення суду від 9 листопада 2011 року р. кредитором не втрачена. Враховуючи вищенаведені обставини, колегія вважає, що Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть. Керуючись ст.ст. 307-308, 315 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу представника за довіреністю Грицюк В.П., - відхилити. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області 12 березня 2014 року, - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги. Головуючий: Судді:
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41111718 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2014 рокум. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Дербенцева Т.П., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - в с т а н о в и л а: Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, - у х в а л и л а: Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2014 року. Додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Т.П. Дербенцева
  23. Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/778/1139/14 Головуючий у 1 інстанції: Рибалко Н.І. Суддя-доповідач: Маловічко С.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2014 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі Головуючого: Кочеткової І.В., суддів Маловічко С.В., Воробйової І.А. при секретарі: Свинаренко О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 28.11.2012р. між ПАТ «Сведбанк», який, в свою чергу, виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. договору Банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. 28.11.2012 року між ТОВ Факторингова компанія «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору клієнт - ТОВ Факторингова компанія «Вектор плюс» відступає фактору - ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставах доданої документації. Позивач в особі ТОВ «Кредитні ініціативи» вважає, що набув статусу нового кредитора /стягувача/ за договором № 0703/0807/88-262 від 09.08.2007р., позичальником згідно до якого є відповідач ОСОБА_2, який отримав від АКБ «ТАС-Комерцбанк» у відповідності до вказаного договору кредит у сумі 62 000 доларів США. Зобов'язання за Кредитним договором було забезпечено укладеним 09.08.2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 договором іпотеки № 0703/0807/88-262-Z-1 нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1, що належить відповідачу на праві приватної власності. Відповідач ОСОБА_2 порушив зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 30.07.2013 р. за розрахунком позивача становить 1 127 258,95 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 441 845,05 грн., заборгованість по відсоткам - 270 656,17 грн., пеня - 414 757,73 грн. Позивач з підстав, передбачених ст.ст. 3, 12, 33 Закону України «Про іпотеку», просив в рахунок погашення заборгованості за кредитом у розмірі 1 127 258,95 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеною суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2013 року в задоволені позову відмовлено. На зазначене рішення ТОВ «Кредитні Ініціативи» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що згідно з укладеним 09.08.2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк») та фізичною особою - громадянином України ОСОБА_2 кредитним договором № 0703/0807/88-262, останній отримав 62 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних строком до 08.08.2017р. Зобов'язання за Кредитним договором було забезпечено укладеним 09.08.2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 договором іпотеки № 0703/0807/88-262-Z-1 нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1, що належить відповідачу на праві власності. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 30 липня 2013 року утворилась заборгованість, яка згідно з позовною заявою становить 1 127 258, 95 гривень, з яких заборгованість за кредитом - 441 845,05 грн., заборгованість по відсоткам - 270 656, 17 грн., пеня - 414 757, 73 грн. 28.11.2012р. між ПАТ «Сведбанк», який, в свою чергу, виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. цього договору банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. Відповідно до п. 2.3 цього договору сторони в день його укладення складають та скріплюють своїми печатками Акт прийому-передачі Реєстру заборгованості за формою, встановленою у Додатку № 2 до цього договору. Пунктом 2.4 зазначеного договору факторингу передбачено, що перехід прав вимоги за договорами забезпечення відбувається одночасно з переходом прав вимоги заборгованості у момент укладення договорів щодо відступлення прав вимоги за договорами забезпечення. Розрахунок боргу ОСОБА_2 на користь кредитної установи доданий до названого договору не був. 28.11.2012р. між ТОВ «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено наступний договір факторингу. Як передбачено вказаним договором факторингу, а саме п. 2.3 договору, сторони в день укладення цього договору складають та скріплюють своїми печатками Акт прийому-передачі Реєстру заборгованості за формою, встановленою в Додатку № 2 до цього Договору. Пунктом 2.4 зазначеного договору факторингу передбачено, що перехід прав вимоги за договорами забезпечення відбувається одночасно з переходом прав вимоги заборгованості у момент укладення договорів щодо відступлення прав вимоги за договорами забезпечення. В той же день, 28.11.2012 року між ТОВ «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено нотаріально посвідчений договір про передачу прав за іпотечними договорами, перелік яких наведений в додатку № 1 до цього договору. Позивач вважав, що набув право вимоги до боржника ОСОБА_2 на підставі договору факторингу від 28.11.2012р., згідно з яким до нього, як нового кредитора, перейшло право вимагати заборгованість за кредитним договором № 0703/0807/88-262 та право на задоволення грошових вимог за рахунок іпотечного майна за іпотечним договором № 0703/0807/88-262-Z-1, укладеними між ОСОБА_2 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк»). Тому позивач, наголошуючи на тому, що своєчасно попередив відповідача про заміну кредитора та направив вимогу про погашення всієї заборгованості із попередженням про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання вимоги, просив звернути стягнення на іпотечну квартиру задля погашення суму заборгованості відповідача за кредитним договором у загальному розмірі 1 127 258, 95 гривень, з яких заборгованість за кредитом - 441 845,05 грн., заборгованість по відсоткам - 270 656, 17 грн., пеня - 414 757, 73 грн. Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів переходу до нього прав грошової вимоги за кредитним договором № 0703/0807/88-262 та іпотечним договором № 0703/0807/88-262-Z-1, укладеними між ОСОБА_2 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк»). Колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають наявним матеріалам справи та вимогам застосованих судом норм матеріального права. За правилами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду допустимих доказів виконання вищезазначених договорів факторингу, та, як наслідок цього, доказів переходу до ТОВ «Кредитні ініціативи» права грошової вимоги за кредитним договором та права за іпотечним договором, укладеними 09.08.2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 В якості доказу переходу до нього права звернути стягнення на предмет іпотеки позивач надав до позовної заяви копію Витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу, укладеного 28.11.2012р., а також копію Витягу з Додатку № 1 до Договору про передачу прав за Іпотечним договором від 28.11.2012р., укладеним між ТОВ «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» ( а.с. 26, 27). Але суд вважав ці витяги недопустимими доказами, тому не взяв їх до уваги, на що як на процесуальне порушення посилається в апеляційній скарзі позивач. Так, позивач вказує, що ці витяги з Додатків завірені аналітиком ТОВ «Кредитні ініціативи» Матяш Є.М., якому надані такі повноваження згідно з виданою довіреністю. Дійсно, доданою до апеляційної скарги довіреністю № ДВК-107 від 05.11.2012р., яка була чинною до 01.09.2013р., директор ТОВ «Кредитні ініціативи» Тєлєшев М.Л. уповноважив Матяша Є.М. діяти в якості повноважного представника Довірителя та підписувати від імені Товариства витяги з реєстрів боржників, що є додатками до договорів купівлі-продажу кредитних портфелів, завіряти копії документів товариства ( а.с. 96). При цьому, оспорюючи висновки суду щодо неприйняття Витягів як доказів у справі, апелянт посилається лише на ст.ст. 57, 58 ЦПК України, за визначенням яких ці витяги можна вважати доказами у справі, але не враховує, що, крім цього, документ стає доказом у справі, коли відповідає одночасно ще й вимогам ст. 59 ЦПК України, тобто є допустимим. Тому, незалежно від того, що Витяги завірені повноважною особою товариства, з огляду на форму та зміст наданих витягів вони не можуть бути прийнятними для того, щоб вважати їх допустимими доказами, оскільки такими доказами є лише самі Додатки, в яких передбачені певні реквізити: п/п номер, номер кредитного договору, дата його укладення, найменування позичальника, сума кредиту, строк дії договору, заборгованість станом на момент передачі кредитної справи, договір забезпечення. Доводи апелянта про те, що такі додатки є об»ємними, через що, на думку апелянта, їх можна замінити на Витяги, є неспроможним, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В судовому засіданні апеляційного суду 06 березня 2014р. представник апелянта Цуканова М.В. пояснила, що у позивача маються всі відповідні документи на підтвердження набуття права вимоги за договором факторингу, але, оскільки вони зберігаються у головному офісі в м. Києві та їх надання до судів інших областей є утрудненим, потрібна ухвала про витребування доказів. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2014р. витребувано у ТОВ «Кредитні ініціативи» наступні документи: Додаток № 1 до договору факторингу від 28.11.2012р. ( де зазначено кредитний договір № 0703/0807/88-262 від 09.08.2007р.); Додаток № 1 до договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012р. ( де зазначено іпотечний договір № 0703/0807/88-262-Z-1 від 09.08.2007р.); Витяг з реєстру іпотек щодо зміни іпотекодержателя за іпотечним договором № 0703/0807/88-262-Z-1 від 09.08.2007р.; посилання на пункт в договорі факторингу від 28.11.2012р., укладеному між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі якого можливо укладати наступний договір факторингу та згода на це від Банку; зворотні повідомлення про отримання ОСОБА_2 листів про зміну кредитора та вимоги про дострокове погашення заборгованості із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку її невиконання. Вказану ухвалу отримано власноручно представником Цукановою М.В. 11.03.2014р. ( а.с. 132), проте її вимоги апелянтом не виконано. Замість цього іншим представником ТОВ «Кредитні ініціативи» Грицаєм В.О. до апеляційного суду спрямовано заяву про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача на підставі наявних у справі доказів і матеріалів. Іншою заявою представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Грицай В.О. просить не приймати до уваги попередню заяву, а залишити позов без розгляду у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, яка не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду. Зазначене право позивача передбачено при розгляді справи у суді першої інстанції. В апеляційному суді цей порядок має свої винятки і доповнення, встановлені главою 1 "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК України. Права особи, яка подала апеляційну скаргу, визначені ст. 300 ЦПК України, яка надає їй право на доповнення, зміну апеляційної скарги або її відкликання чи відмови від неї. Статтею 306 ЦПК України позивачеві надано право відмовитись від позову, а сторонам укласти мирову угоду. Аналіз наведених норм свідчить про те, що на стадії апеляційного розгляду позивачеві не надано право заявляти клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, таке право він може реалізувати лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до постановлення судом рішення. Таким чином, заява ТОВ «Кредитні ініціативи» про залишення позову без розгляду, спрямована до апеляційного суду, не може бути задоволена на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки з відповідною заявою позивач не звертався до суду першої інстанції. Оскільки апелянтом не виконані вимоги ухвали про витребування доказів, а надано заяву про розгляд апеляційної скарги на підставі наявних матеріалів справи, колегія вважає висновки суду про недоведеність позову обґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. З матеріалів справи вбачається, що обидва договори факторингу укладені в один день 28.11.2012р., але позивачем як наступним фактором за другим договором факторингу не надано доказів, що перший фактор в особі Факторингової компанії «Вектор Плюс» встиг прийняти документацію від клієнта ПАТ «Сведбанк», зареєструвати свої права за переданими іпотечними договорами в Державному реєстрі обтяжень, отримати згоду Банку на наступне відступлення права грошової вимоги. Не надано доказів також на підтвердження того, що відступлення права грошової вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» справді мало місце, оскілький останнє не надало суду першої інстанції Додатків, які містять перелік кредитних договорів, зокрема, договір з ОСОБА_2, а також Витягу з Державного реєстру обтяжень про внесення змін щодо себе як іпокодержателя за іпотечним договором з ОСОБА_2 Не надано позивачем також Актів приймання-передачі Реєстру заборгованості, складеного за формою, встановленою Додатком № 2 до договору факторингу. Натомість, надані позивачем на підтвердження набуття права грошової вимоги за договором факторингу від 28.11.2011р. повідомлення про здіснення розрахунків з клієнтом та копії кредитного і іпотечного договорів, укладених між банком та ОСОБА_2, не доводять факту передачі йому кредитного портфелю по кредитному договору № 0703/0807/88-262 від 09.08.2007р. та набуття права іпотекодавця за іпотечним договором № 0703/0807/88-262-Z-1 від 09.08.2007р. Таким чином, як в ході розгляду справи у суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді справи, попри наявність ухвали про витребування доказів від 06.03.2014р., позивачем не було надано документів, які підтверджують набуття ним права грошової вимоги за кредитним договором та прав за іпотечним договором, укладеними між Банком та ОСОБА_2 Крім того, не надано також доказів про отримання відповідачем повідомлень про зміну кредитора та вимоги про дострокове погашення всієї суми за кредитним договором з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку її невиконання. З урахуванням вказаних обставин та заяви представника апелянта про розгляд справи за його відсутності по наявним матерілам справи, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги, а тому і позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», не мається, так як позивач всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не довів обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. Беручи до уваги викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції постановив рішення з дотриманням норм матеріального і процессуального права, а його висновки грунтуються на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, тому у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України оскаржуване рішення слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу як необгрунтовану. Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» відхилити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2013 року у цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: Кочеткова І.В. Судді: Маловічко С.В. Воробйова І.А. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37757934
  24. когда ипотекодержатель узнал о нарушении своих прав. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40230089 Державний герб України ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.08.2014 року Справа № 904/4027/13 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Величко Н.Л. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Широбокової Л.П., при секретарі судового засідання: Погорєлова Ю.А. за участю представників сторін: від позивача: Ягодка О.О. представник, довіреність №1684 від 20.06.12; від відповідача: Криворучка С.М. представник, посвідчення №01/1 від 19.06.14; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/4027/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський аракс", Дніпропетровська обл., м. Жовті Води про звернення стягнення на нерухоме майно ВСТАНОВИВ: 1. Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 у справі №904/4027/13 (головуючий суддя Колісник І.І., судді: Бєлік В.Г., Мартинюк С.В.) було частково задоволено позовні вимоги, звернуто стягнення на нерухоме майно за іпотечним договором № 04/2007/1 від 01.03.2007 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством "Донгорбанк" і Товариством з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" та посвідченим державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О. (реєстр. № 595), а саме: нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 26 від 21.02.2005 року, виданого виконавчим комітетом Жовтоводської міської ради та зареєстрованого Жовтоводським міжміським БТІ в реєстрову книгу: 2-134, номер запису: 25 під реєстраційним номером 6084640, шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надання права продажу вказаного предмету іпотеки Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" з укладенням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з наданням усіх необхідних повноважень для такого продажу, в тому числі реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно предмета іпотеки за Товариством з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс". Кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки, направлено на погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" за кредитним договором № 04/2007 від 01.03.2007 року, розмір якої станом на 04.03.2013 року (включно) складає 1 514 797,42 грн., з яких: - заборгованість за основною сумою кредиту - 699 389,74 грн.; - заборгованість за непогашеними в строк відсотками за користування кредитом у сумі 806 910,37 грн.; - пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом у сумі 8 497,31 грн. Передано предмет іпотеки: нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, в управління Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" на період його реалізації з правом безперешкодного доступу до об'єкта іпотеки з метою організації його продажу (демонстрації потенційним покупцям, огляду спеціалістами, оцінювачами), з правом на отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно, нотаріусів, будь-яких документів (їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок), необхідних для управління, укладення договорів найму, оренди, суборенди предмета іпотеки, в тому числі права змінювати, розривати, укладати правочини, договори, угоди оренди, суборенди, найму, піднайму, користування предметом іпотеки, право на отримання всіх орендних, суборендних, будь-яких інших платежів за користування предметом іпотеки. Встановлено початкову вартість нежилого приміщення загальною площею 972,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, у розмірі 797 093,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" судовий збір у сумі 15 941,86 грн. та судові витрати з проведення судової експертизи у сумі 7065,60 грн. У решті позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що не надано доказів щодо виконання рішення господарського суду, яким стягнуто заборгованість за кредитом у сумі 699 389, 74 грн. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04.03.2013 року складає 1 514 797,42 грн. Також, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надання права продажу предмета іпотеки позивачу є правомірним і можливим поряд із його вимогою передати цей предмет іпотеки йому в управління на період його реалізації. 2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення. Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" подало апеляційну скаргу про скасування зазначеного рішення та відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, та має місце неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи Порушення норм матеріального права полягає в тому, що судом першої інстанції помилково не застосовано правові норми, які підлягали застосуванню по даній справі - ч.ч. 3, 5 ст. 112, ч.ч. 3, 4 ст. 267, ст.ст. 589, 590 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст.ст. 12, 33 Закону України "Про іпотеку", п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» та застосовано правову норму, яка не підлягала застосуванню - ст. 264 ЦК України. Зазначає, що перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки вираховується відносно кожної частини вимоги окремо. Тобто, перебіг позовної давності за першим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.08.2008 року розпочався з 30.08.2008 року та сплинув 30.08.2011 року, оскільки останнім день строку позовної давності було - 30.08.2011 року і так щодо кожного наступного платежу. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін, тому 27.02.2010 року не може вважатися одночасно днем початку перебігу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) для всіх сум траншів, що підлягали щомісячному поверненню протягом 2008-2010 років. Відповідно 27.02.2013р. не може вважатися останнім днем строку позовної давності для всіх сум неповернутих траншів за ці періоди. Оскільки дата кінцевого повернення кредиту є 26.02.2010р., то строк позовної давності щодо кінцевого повернення кредиту сплив 27.02.2013р. Неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи полягає в тому, що судом першої інстанції зазначено про те, що «вимога про усунення порушення основного зобов'язання за кредитним договором була направлена позивачем на адресу відповідача листом №DNI-61/107 від 21.12.2012р.» проте не враховано та не з'ясоване те, що Позивач відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України скористався правом дострокового повернення кредиту та, вважаючи своє право порушеним, Позивач звертався з аналогічними вимогами до Відповідача 11.03.2009р. за №102 та 14.04.2009р. за №374 про сплату заборгованості по кредиту та сплаті відсотків за користування ним. Дані обставини встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010р. по справі №40/45-10, та, відповідно до ст. 35 ГПК України не доводяться знову. Тобто, фактично з 11.03.2009р. у Позивача виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки та розпочався перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на нерухоме майно, яка сплила 12.03.2012р. Факт пропуску Позивачем позовної давності додатково підтверджується і оригіналом листа приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 18.06.2009р. № 132/02 20 який надійшов до ТОВ «Жовтоводський Аракс» разом з копією заяви ЗАТ «Донгорбанк» про вчинення виконавчого напису від 16.06.2009р. № 6519 та оригіналом заперечення ПАТ «Донгорбанк» на позовну заяву ТОВ «Жовтоводський Аракс» від 25.08.2009р. №000/02-28 від 25.02.2010р. за №1422 по справі №408254пд, яка розглядалася в господарському суді Донецької області, в якому банк визнає той факт, що ТОВ «Жовтоводський Аракс» «з 03 листопада 2008р. не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором щодо сплати кредиту та відсотків за графіком, ПАТ «Донгорбанк» скориставшись своїм правом, передбаченим п.п. 3.1.4 Кредитного договору, відповідно до Повідомлення звернулося 11.03.2009р. з вимогою до Позивача про дострокове погашення кредиту та відсотків протягом 30 днів, яке було отримане Позивачем 13 квітня 2009 року». Дані документи свідчать про те, що заборгованість за кредитним договором по даній справі у Відповідача перед Позивачем виникла з 03.11.2008р., та, починаючи з цього часу банк мав право звернути стягнення на майно (предмет іпотеки). Відзначити, що в порушення вимог п.3 ч. 1 ст.84 ГПК України судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні взагалі не зазначено доводів, за якими господарський суд відхилив вищевказані докази, що надані відповідачем. Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності з посиланням на приписи ст. 264 ЦК України (в зв'язку з пред'явленням особою позову до одного із кількох боржників), суд першої інстанції помилково застосував дану норму права, так як відповідач не вчиняв будь-яких дій, які б були підставою для зупинення чи переривання строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом не враховано те, що 21.01.2013р. засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яке внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом серії АЖ №318938 від 15.02.2013р. 15.02.2013р. відповідно до вимог ст. 60 ГК України ліквідаційною комісією повідомлено явних (відомих) кредиторів, в тому числі і ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» про те, що засновником ТОВ «Жовтоводський аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та запропоновано направити на адресу ліквідаційної комісії заяву з кредиторськими вимогами до боржника. Листом від 04.03.2013р. за bиx. №DNI-6 1/202 ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернувся до ліквідаційної комісії ТОВ «Жовтоводський Аракс» з грошовими вимогами до боржника у розмірі 1652766,08 грн., з яких ліквідаційною комісією за результатами їх розгляду визнано частково в сумі 1080741,06 грн., а в сумі 572025,02 грн. відхилено, про що листом від 15.05.2013р. повідомлено ПАТ «ПУМБ». Відповідно до ч.6 ст.105 ЦК України ліквідаційна комісія зобов'язана була направити кредитору рішення, яке прийнято за вищевказаними вимогами боржника не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора, тобто не пізніше 12.04.2013р., а Позивач в строк до 12.05.2013р. мав право звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. З огляду на приписи ч.6 ст.105, ч.ч.3,5 ст.112 ЦК України, вважаємо, що Позивачем пропущено місячний строк з дня коли він мав дізнатися про відмову ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, та звернутися до суду, в зв'язку з чим його вимоги в сумі 572025,02 грн. вважаються погашеними. Крім того, також вважаємо помилковим твердження суду першої інстанції по даній справі з приводу того, що «з урахуванням ціни позову у сумі 797093,00 грн. судовий збір повинен складати 15941,86 грн. (797093,00 грн. * 2%=15941,86 грн.).» Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ» №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості тощо). Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна. По даній справі позивачем заявлено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) після вирішення 30.09.2010р. господарським судом Дніпропетровської області по справі №40/45-10 вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості), в зв'язку з чим вважаємо, що по даній справі судовий збір повинен бути сплачений як вимога немайнового характеру. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. 3. Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, вважає рішення таким, що прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з чітким дотриманням норм матеріального та процесуального права, а подану представником Відповідача апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не ґрунтуються на нормах матеріального права з огляду на наступне. Вважає позицію Відповідача щодо пропуску строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки помилковою та такою, що не ґрунтується на нормах матеріального права з огляду на наступне. Згідно поданої апеляційної скарги та усних пояснень представник Відповідача вважає, що у Позивача починаючи з 11.03.2009 року виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки і відповідно з 11.03.2009 року розпочався перебіг строку позовної давності за такими вимогами і даний строк сплив 12.03.2012 року. Але така правова позиція не відповідає обставинам справи та положенням ст.ст. 256, 257, 264 ЦК України, ст.ст. 1, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку». Згідно з умовами укладеного між сторонами 01.03.2007 року Кредитного договору №04/2007, строк остаточного повернення кредиту встановлено 26 лютого 2010 року. Однак у встановлений договором строк зобов'язання виконано не було. Враховуючи порушення Відповідачем умов Кредитного договору, Позивачем 30.07.2010 року до господарського суду Дніпропетровської області було направлено позов про стягнення з Відповідача суми боргу за кредитним договором (докази направлення позову було долучено до матеріалів справи). 05.08.2010 року господарським судом Дніпропетровської області винесено ухвалу про порушення провадження у справі №40/45-10. 30.09.2010 року господарським судом Дніпропетровської області по зазначеному Кредитному договору було винесено рішення у справі № 40/45-10 стосовно Боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський Аракс», згідно з яким позовні вимоги задоволено повністю. З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Жовтоводський Аракс» був укладений Іпотечний договір № 04/2007/1, що 01.03.2007 року посвідчений державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О., реєстровий номер 595, згідно з яким Відповідач передав в іпотеку Банку в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66. Звернення Позивача 30.07.2010 року до суду з позовом про стягнення суми боргу за Кредитним договором здійснено в межах строків позовної давності як окремих платежів згідно графіку погашення кредиту (перша дата повернення частини кредиту до 29.08.2008 року - строк позовної давності до 30.08.2011 року), так і остаточної дати повернення кредиту - 26.02.2010 року. Звернувшись до суду з позовом про стягнення суми боргу Позивачем було перервано перебіг строків позовної давності як за основними вимогами так і за додатковими, тобто за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується, строк позовної давності, протягом якого Позивач мав право пред'явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено до 30.07.2013 року (три роки від дати направлення позовної заяви про стягнення суми боргу за кредитом). А оскільки позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, справа №904/4027/13, було направлено 20.05.2013 року, Позивачем повністю дотримано строки позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, господарський суд Дніпропетровської області при вирішенні питання дотримання Позивачем строків звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки правильно встановив положення норм матеріального права, які підлягали застосуванню та прийняв правильне рішення. Щодо позиції представника Відповідача про необхідність проведення у справі повторної судової експертизи. Сторони при укладені договору, який є обов'язковим для виконання, погодили вартість предмета іпотеки на рівні 972 200,00 гривень. Однак, у зв'язку з тим, що між сторонами при погодженні питання вартості виник спір, тобто в розумінні ч.2 ст.43 Закону України "Про іпотеку" не було досягнуто згоди вартості майна та з метою визначення дійсної вартості предмета іпотеки, що повинна бути проведена відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність виникла необхідність у поведені у справі судової експертизи. Ухвалою суду від 29.07.2013 року по справі була призначена судова експертиза, проведення якої було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 17). За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11.01.2014 року № 1948-13, здійсненої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах розгляду даної справи, ринкова вартість предмету іпотеки - нежитлового приміщення літера А загальною площею 972,3 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, склала 797 093,00 гривень. Відповідачем до суду не було надано належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість проведеної судової експертизи та необхідність проведення повторної судової експертизи. Єдиною метою проведення повторної експертизи для Відповідача було лише затягування процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки дане майно за функціональним призначенням є закладом громадського харчування - кафе «Лаванда» і затягуючи строки звернення стягнення, Відповідач має можливість отримувати прибутки від використання такого приміщення. Таким чином, на судом було правильно встановлені фактичні обставини справи, належним чином надано оцінку наявним доказам та правомірно відмовлено в проведенні повторної експертизи. Звертає увагу суду, що згідно ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки в розмірі 797 093,00 гривень є лише, початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Щодо прийнятого рішення про припинення товариства шляхом ліквідації та прав позивача звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідач вважає, що оскільки засновником ТОВ «ЖОВТОВОДСЬКИЙ АРКАС» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та створення ліквідаційної комісії товариства, саме ліквідаційна комісія має самостійно реалізувати майно, що є предметом застави і за рахунок отриманих від реалізації коштів задовольнити вимоги ПАТ «ПУМБ». Вважає, що у позивача за таких обставин відсутні правові підстави на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Але така думка не відповідає положенням ст.1, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку». З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Жовтоводський Аракс» був укладений Іпотечний договір № 04/2007/1, що 01.03.2007 року посвідчений державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О., реєстровий номер 595, згідно з яким Відповідач передав в іпотеку Банку в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66. 27.02.2013 року на адресу позивача надійшов лист голови ліквідаційної комісії ТОВ «Жовтоводський Аракс» Горячева М.П. згідно якого було повідомлено, що 21.01.2013 року засновником Відповідача прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яке внесено до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджуються витягом серії АЖ №318938 від 15.02.2013 року. Знаходження Відповідача в стадії ліквідації не позбавляє Позивача реалізувати встановлені Законом України «Про іпотеку» та укладеним між сторонами Іпотечним договором права звернути стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту прав Позивача поряд із стягненням заборгованості за кредитним договором в тому числі шляхом направлення до ліквідаційної комісії товариства заяви з кредиторськими вимогами. Отже правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. Зазначене також відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 16.10.2012 року у справі №5004/2440/11. При цьому, знаходження боржника в процедурі ліквідації не позбавляє право кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту цивільних прав. Вказаної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.03.2013р. по справі №54/226-69/112-2012. Таким чином, у Позивача виникло передбачене ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та пп. 4.1., 4.2. Іпотечного договору право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч. 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" та п. 4.1., 4.5. Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі на підставі рішення суду. Щодо відсутності правових підстав для зупинення провадження до розгляду справи №904/7129/13. В рамках розгляду справи в суді першої інстанції представником Відповідача було заявлено клопотання про зупинення провадження до розгляду справи №904/7129/13 за позовом ПАТ «ПУМБ» до ліквідаційної комісії Відповідача про визнання відхилених вимог кредитора. Вважаємо, що суд першої інстанції правильно вирішив це питання виходячи з наступного. 21.01.2013 року засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яким призначено комісію з припинення товариства (ліквідаційну комісію) та встановлено порядок та строки припинення товариства. Всупереч нормам права ліквідаційною комісією лише 14.02.2013 року повідомлено державного реєстратора про припинення юридичної особи та відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у відношенні ТОВ «Жовтоводський Аракс» саме 14 лютого 2013 року було вчинено останню реєстраційну дію -«Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи». 27 лютого 2013 року на адресу ПАТ «ПУМБ» надійшло повідомлення ліквідаційної комісії Відповідача, вих. №000/02/15/02/13 від 15.02.2013 року про прийняття власником Боржника рішення про припинення діяльності підприємства та про наявність у Банка права на звернення з претензіями - кредиторськими вимогами до Боржника. На підставі вищевикладеного, ПАТ «ПУМБ» до Відповідача було направлено свої грошові вимоги, які станом на 04.03.2013 р. складали 1 652 766,08 грн. Однак, ліквідаційною комісією ТОВ «Жовтоводський Аракс» не дотримано вимог ч. 5 ст. 105 ЦК України та не повідомлено позивача про результати вимог кредитора. В свою чергу ПАТ «ПУМБ» вважав заявлені кредиторські вимоги до відповідача визнаними в повному обсязі, оскільки такі вимоги були обґрунтовані наявністю судового рішення. Так, 30 вересня 2010 року господарським судом Дніпропетровської області було винесено рішення у справі № 40/45-10 стосовно Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський Аракс», згідно з яким позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» задоволено повністю: стягнуто з Відповідача - ТОВ «Жовтоводський Аракс» на користь позивача - Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк» (83086, м. Донецьк, вул. Артема, 38; код ЄДРПОУ 20365318), правонаступником за всіма правами та зобов'язаннями якого є ПАТ «ПУМБ», заборгованість за кредитним договором № 04/2007 від 01 березня 2007 року. Разом з цим, в рамках розгляду справи №904/4027/13, ухвалою господарського суду від 19.06.2013 року у Відповідача були витребувані письмові матеріали процесу припинення діяльності Відповідача шляхом ліквідації. 23.07.2013 року представник Позивача, ознайомившись з матеріалами справи №904/4027/13, зокрема письмовими матеріалами щодо ліквідації діяльності Відповідача, довідався, що в матеріалах справи наявний лист Відповідача щодо результатів розгляду кредиторських вимог ПАТ «ПУМБ» (лист б/н від 15.05.2013 року). Згідно такого листа частина кредиторських вимог в сумі 1 080 741,06 гривень були визнані ліквідаційною комісією Відповідача, а частина кредиторських вимог в сумі 572 025,02 гривень ліквідаційною комісією були відхилені. При чому, такий лист на адресу Позивача не направлявся, а про відхилення частини позовних вимог в сумі 572 025,02 гривень Позивач дізнався лише 23.07.2013 року з листа б/н від 15.05.2013 року ознайомившись з матеріалами справи №904/4027/13 (заява про ознайомлення та відмітка з датою ознайомлення міститься в матеріалах справи). Згідно ч. 3 ст. 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Таким чином, оскільки позивач довідався про відхилення частини своїх кредиторських вимог лише 23.07.2013 року, то відповідно подана позовна заява направлена до суду в межах місячного терміну, що відповідає положенням ч. 3 ст. 112 ЦК України. Тим більше, розгляд справи №904/7129/113 ухвалою господарського суду від 21.11.2013 року був зупинений і вона не розглядалася, що в розумінні ст. 79 ГПК України було перешкодою для зупинення провадження у справі №904/4027/13. Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи викладені у запереченнях на апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.07.2014р. було апеляційну скаргу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л. (доповідач), суддів - Іванова О.Г., Подобєда І.М. Розпорядженням секретаря судової палати № 647 від 01.08.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Подобєда І.М. у відпустці, було визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л. (доповідач), суддів - Іванова О.Г., Широбової Л.П. У судовому засіданні 18.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. 4. Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський встановив наступні обставини: 01.03.2007 року між Публічним акціонерним товариством "Донгорбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" було укладено кредитний договір №04/2007 згідно з яким сторони банк зобов'язався видати позичальнику кредит в режимі відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії 400 000,00 грн., для поповнення обігових коштів, строк повернення кредиту - згідно наведеного в додатку № 1 до даного договору, дата кінцевого повернення кредиту - 26.02.2010 року, відсотки за користування кредитом по терміновій заборгованості у розмірі 18 % річних, відсотки за безпідставне користування кредитом по терміновій заборгованості - 23 % річних, комісія за ведення кредитної справи по кредитній лінії 2 % річних від невикористаної суми ліміту кредитної лінії. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і припиняє свою дію після повного виконання позичальником усіх зобов'язань за цим договором (п. 7.1. договору). Додатковою угодою № 7 від 10.11.2008 року сторони погодили зміни у п. 1.1. договору, встановили ліміт кредитної лінії у сумі 699389,74 грн. та строк повернення кредиту - згідно графіку в Додатку № 1, дата кінцевого повернення кредиту - 26.12.2010 року. Графіком повернення кредиту, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 7, повернення кредиту передбачено щомісячно, рівними частинами по 36850,00 грн. та в останньому місяці 36700,00 грн. Строк повернення першого платежу з дати видачі кредиту по 29.09.2008 року, а останнього - по 26.02.2010 року. Згідно додаткової угоди № 6 від 18.09.2008 року процентні ставки за кредитом були збільшені: проценти за користування кредитом за строковою заборгованістю - 22 % річних, за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю - 27 % річних. Згідно п.4.1 договору забезпеченням зобов'язань позичальника за даним договором є нежиле приміщення,розташоване за адресою Дніпропетровська область,м.Жовті води,вул. Заводська 8/66 згідно договору №04/2007 від 1.03.2007р. 01.03.2007 року між ПАТ "Донгорбанк" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Жовтоводський Аракс" Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки № 04/2007/1, який 01.03.2007 року посвідчено та зареєстровано державним нотаріусом. (т. 1, а.с. 24-26) Відповідно до пункту 1.1. договору іпотеки іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення, опис якого наведений у пункті 1.2. цього договору. Згідно пункту 1.2. договору іпотеки до предмету іпотеки входить: нежиле приміщення, розташоване у м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, літера А, загальна площа 972,3 кв. м. Відповідно до пункту 2.3. договору, іпотекою забезпечено: повернення іпотекодержателю основної суми боргу в розмірі ліміту кредитної лінії 700 000,00 грн. в строк до 26.02.2010 року, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 18% річних, сплата процентів за безпідставне користування кредитом у розмірі 23% річних, комісія за ведення кредитної справи по кредитній лінії у розмірі 2% річних від невикористаної суми ліміту кредитної лінії, сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування усіх витрат та збитків іпотекодержателя згідно з умовами основного зобов'язання. Пунктом 2.4. договору передбачено, що у разі зміни (збільшення або зменшення) основної суми боргу та/або розміру процентів за основним зобов'язанням про ці зміни повідомляється іпотекодавцю іпотекодержателем шляхом надання копій відповідних додаткових угод до основного зобов'язання і при цьому зміни та/або доповнення до цього договору з цього приводу не вносяться. Згідно з пунктом 4.3. договору, у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) основного зобов'язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. 30.07.2010 року ПАТ «Донгорбанк» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою та з урахуванням уточнень від 10.09.2010 року просив стягнути з ТОВ "Жовтоводський Аракс" заборгованість за кредитом у сумі 699 389,74 грн., заборгованість за нарахованими процентами у сумі 334 382,84 грн., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 36 034,41 грн. (станом на 01.09.2010 року) та судові витрати. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10 було позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Жовтоводський Аракс" на користь ПАТ "Донгорбанк", заборгованість за кредитом у сумі 699 389, 74 грн., заборгованість за нарахованими процентами у сумі 334382,84 грн., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 36 034,41 грн., 10 698,07 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Загальна сума стягнутих судових витрат складає 10934,07 грн. (т. 1 а.с. 30-31) Зазначеним рішенням встановлено, що на виконання умов договору позивачем було надано відповідачу кредитні кошти у сумі 699389грн.74 коп. Відповідач кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув. Позивач звернувся з повідомленням №102 від 11.03 2009р. до відповідача з вимогою погасити суму кредиту та сплатити відсотки за користування ним. Позивачем на виконання умов іпотечного договору№04/2007/1 від 1.03.2007р. було виготовлено виконавчий напис від 13.07.2009р.,реєстр№1434,який виготовлений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті води, вул. Заводська, 8/66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп. ДВС 17.08.2009р. винесено постанову відкриття виконавчого провадження, а 17.02.2010р. було складено акт опису й арешту нерухомого майна. Постановою про закінчення виконавчого провадження від 9.09.2010р., винесеної державним виконавцем ДВС Собко О.Г., на виконання вимог виконавчого документа виконавчого напису від 13.07.2009р.,зареєстрованого в реєстрі за № 1434, виготовленого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. жовті води ,вул.Заводська,8\66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп. було закінчено виконавче провадження Виконавчий напис повернено позивачу на підставі п.9 ст.37 Закону України про виконавче провадження з підстав письмової вимоги стягувача, про що вказано в мотивувальній частині постанови про закінчення виконавчого провадження від 9.10.2010р. Зазначене рішення набрало законної сили 15.10.2010р. Відповідно до ст..35 ГПК України зазначені обставини не підлягають доведенню знову. На виконання зазначеного рішення 15.10.2010р. було видано наказ. 04.11.2010р. ВДВС Жовтоводського міського управління юстиції було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 22345042 з виконання наказу № 40/45 від 15.10.2010р. (т. 1 а.с. 33) 28.03.2011р. ВДВС Жовтоводського міського управління юстиції було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 22345042 у зв'язку з розпочатою ліквідаційною процедурою за рішенням власника №8 від 4.03.2011р. (а.с.35). 19.08.2011р.ТОВ «Жовтоводський Аракс» повідомлено ПАТ «Донгорбанк» про рішення засновника від 15.08.11р. відміну припинення юридичної особи та відміну попереднього рішення власника №8 від 4.03.2011р. та повернув наказ по справі №40/45-10.На зазначеному листі наявний штамп філії ПАТ»ПУМБ» у м. Дніпропетровську вхідний №119/2796/03 від 9.09.2011р. та штамп Головного офісу Першого Українського міжнародного банку м. Донецьк за №119/7681/104 від 7.09.2011р. 21.01.2013р. засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» було прийнято Рішення № 10, про припинення товариства шляхом його ліквідації у добровільному порядку; призначено ліквідаційну комісію та наділено її повноваженнями керівника; затверджено порядок проведення ліквідаційної процедури; встановлено шестимісячний строк для проведення ліквідаційної процедури. 5. Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови: Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем допущено порушення умов кредитного договору №04/2007 від 1.03.2007р. щодо своєчасного повернення кредитних коштів. За розрахунком позивача, здійсненого станом на 04.03.2013 року, загальна сума процентів за користування кредитом складає 806 910,37 грн., з яких: 334 382,84 грн. за період з 01.10.2008 року до 01.09.2010 року відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10; 472 527,53 грн. - за період з 01.09.2010 року по 04.03.2013 року. За порушення строків сплати процентів за простроченою заборгованістю за кредитом розрахована у загальній сумі 46 909,82 грн., з яких: 36 034,41 грн. станом на 01.09.2010 року відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10; 10 875,41 грн. - за період з 11.03.2012 року по 04.03.2013 року. Суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок пені з урахуванням строку позовної давності та пунктів 1.1., 7.1. кредитного договору щодо нарахування та сплати процентів за несплаченим кредитом протягом усього часу існування заборгованості, та дійшов висновку, що з урахуванням строку позовної давності позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості з пені обмежуються сумою 8 947,31 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04.03.2013 року складає 1 514 797,42 грн., з яких: - 699 389, 74 грн. - заборгованість за кредитом; - 806 910,37 грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; - 8497,31 грн. - пеня за порушення строків сплати процентів за користування кредитом. Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, передбачено статтею 36 Закону України "Про іпотеку" у якості позасудового врегулювання. Частиною першою статті 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Враховуючи положення статті 16 Цивільного кодексу України та статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», судова колегія дійшла висновку, що передбачені законом позасудові способи реалізації прав іпотекодержателя не виключають можливості захисту його права у судовому порядку при наявності такого застереження в договорі. Пунктом 4.9 іпотечного договору №04/2007/1 від 1.03.2007 року передбачено право іпотекодержателя на продаж від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві, тому висновок суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та надання права продажу предмета іпотеки позивачу та передання предмету іпотеки йому в управління на період його реалізації є таким, що відповідає обставинам справи та нормам матеріального права. Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, окрім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11.01.2014 року № 1948-13, здійсненої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах розгляду даної справи, ринкова вартість предмету іпотеки - нежитлового приміщення літера А загальною площею 972,3 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, складає 797 093,00 грн. (а.с. 3 - 22 том 2). Поряд з цим, судова колегія вважає, що у суду не було підстав для задоволення позову з огляду на таке. Представником відповідача подана заява про застосування строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності . Відхиляючи зазначену заяву суд виходив з того, що встановлений кредитним договором графік погашення кредиту, за яким строк позовної давності закінчився: щодо першого платежу -30.08.2011р. щодо останнього 27.02.2013р., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та заборгованості за процентами у межах трирічного строку позовної давності давності-30.07.2010р. та дійшов висновку, що з 30.07.2010р. строк позовної давності щодо вимог про стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення зазначеної заборгованості перервався з огляду на приписи статті 264 Цивільного кодексу України, за змістом якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Новий строк позовної давності визначається періодом з 30.07.2010р.по 30.07.2013р. Позов у цій справі поданий 20.05.2013р., у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності Але такі висновки є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Стаття 266 Цивільного кодексу України встановлює, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів «зазначено, що оскiльки зi спливом позовної давностi до основної вимоги позовна давнiсть спливає i до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України ), то господарським судам слiд мати на увазi таке. До вiдповiдних додаткових вимог належать, крiм зазначених у цiй нормi, порука i притримання, а також iншi види забезпечення виконання зобов'язань, якi можуть бути встановленi договором або законом (частина друга статтi 546 ЦК України ). Водночас до них не вiдносяться гарантiя, яка не залежить вiд основного зобов'язання. Позовна давнiсть обчислюється окремо щодо основної i щодо кожної додаткової вимоги. Вiдтак можливий сплив позовної давностi щодо додаткової вимоги, тодi як за основною вимогою позовна давнiсть триватиме. Але якщо позовна давнiсть спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла i стосовно додаткової вимоги. Суд першої інстанції, визначаючи строки позовної давності щодо основної заборгованості за кредитним договором та констатуючи про переривання строку щодо стягнення заборгованості, процентів, пені за кредитним договором у зв'язку поданням позову до боржника та рішенням про стягнення цього боргу у справі № 40/45-10 від 30.07.2010р.вважав, що строк позовної давності перервався відповідно до вимог п.2 ст. 264 ЦК України та новий строк позовної давності визначається періодом з 30.07.2010р. по 30.07.2013р. і щодо додаткової вимоги, а саме до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, не звернувши увагу на те, що позовна давність повинна обчислюватися окремо щодо основної та кожної додаткової вимоги окремо. Положеннями чинного законодавства України не встановлено спеціальних строків позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до таких вимог підлягає застосуванню загальний строк тривалістю в три роки. Пред'явлення позову про стягнення основної заборгованості за кредитним договором не впливає на перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки Відповідно до п. 4.3 іпотечного договору №04/2007/1 від 1.03.2007 року у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) основного зобов'язання та або умов цього договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. В матеріалах справи наявне повідомлення ЗАТ «Донгорбанк» до боржника, який є іпотекодавцем за вихідним номером 1746 від 13.10.2009 року в порядку ст..35 Закону «Про іпотеку» з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.2а.с.143) у зв'язку з наявністю простроченого боргу по кредитному договору станом на 8.10.2009р. 699389,74 грн. простроченим процентам 119681,34 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів 12512,61 грн. Повідомлення від 11.03.2009р.№102 з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки та наявністю простроченої заборгованості станом на 11.03.2009р. 140100грн., заборгованості по кредиту 599289,74грн., заборгованість по процентам 63912,34 грн., повідомлення від 14.04.2009р.№ 374 про борг станом на 14.04.2009р. прострочений за кредитом 186800,0грн. заборгованість по кредиту 512589,74 грн. прострочена заборгованість по процентам 72632,91 грн. В матеріалах справи наявна вимога позивача до відповідача про усунення порушення основного зобов'язання від 21.12.2012р. відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Тобто позивачу ще в 2009 році було відомо про порушення його прав, тим більш, що рішенням у справі № 40/45-10 від 30.07.2010р. було встановлено, що позивачем у 2009році було використано один із інструментів звернення стягнення на майно боржника, шляхом виготовлення виконавчого напису від 13.07.2009р., реєстр № 1434, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті води, вул. Заводська, 8/66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп., виконавче провадження за яким було закінчено за заявою стягувача. Звернення стягнення на майно за виконавчим написом нотаріуса не впливає на перебіг строку позовної давності за іншими видами звернення стягнення на майно відповідно договору іпотеки. Як вже зазначалось, сторони погодили графік повернення кредиту, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 7, повернення кредиту передбачено щомісячно, рівними частинами по 36850,00 грн. та в останньому місяці 36700,00 грн. Строк повернення першого платежу з дати видачі по 29.08.2008 року, а останнього - по 26.02.2010 року. Тобто, перебіг позовної давності за першим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.08.2008 року розпочався з 30.08.2008 року та сплив 30.08.2011 року, за другим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.09.2008 року розпочався з 30.09.2008 року та сплинув 30.09.2011 року, за третім неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.10.2008 року розпочався з 30.10.2008 року та сплинув 30.10.2011 року, за четвертим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 28.11.2008 року розпочався з 29.11.2008 року та сплинув 29.11.2011 року, за п'ятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.12.2008 року розпочався з 30.12.2008 року та сплинув 30.12.2011 року, за шостим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.01.2009 року розпочався з 30.01.2009 року та сплинув 30.01.2012 року, за сьомим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.02.2009 року розпочався з 28.02.2009 року та сплинув 28.02.2012 року, за восьмим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.03.2009 року розпочався з 28.03.2009 року та сплинув 28.03.2012 року, за дев'ятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.04.2009 року розпочався з 30.04.2009 року та сплинув 30.04.2012 року, за десятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.05.2009 року розпочався з 30.05.2009 року та сплинув 30.05.2012 року, за одинадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.06.2009 року розпочався з 30.06.2009 року та сплинув 30.06.2012 року, за дванадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.07.2009 року розпочався з 30.07.2009 року та сплинув 30.07.2012 року, за тринадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 28.08.2009 року розпочався з 29.08.2009 року та сплинув 29.08.2012 року, за чотирнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.09.2009 року розпочався з 30.09.2009 року та сплинув 30.09.2012 року, за п'ятнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.10.2009 року розпочався з 30.10.2009 року та сплинув 30.10.2012 року, за шістнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.11.2009 року розпочався з 28.11.2009 року та сплинув 28.11.2012 року, за сімнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.12.2009 року розпочався з 30.12.2009 року та сплинув 30.12.2012 року, за вісімнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.01.2010 року розпочався з 30.01.2010 року та сплинув 30.01.2013 року. За останнім неповернутим платежем в сумі 36700 грн. до 26.02.2010 року розпочався з 27.02.2010 року та сплинув 27.02.2013 року Як встановлено позов у справі подано 20.05.2013р. тобто поза межами строку позовної давності на звернення стягнення на предмет іпотеки за всіма сумами простроченого боргу, тому суд повинен був застосувати до вимог про звернення стягнення на майно строк позовної давності Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність проведення повторної судової експертизи то судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано їх відхилив з посиланням на те, що відповідач не обґрунтував необхідність призначення повторної експертизи, тим більш, що згідно ч.1 ст.39 Закону України « Про іпотеку» вартість предмета іпотеки в розмірі 793093 грн. встановлена експертизою є лише початковою ціною предмета іпотеки для її подальшої реалізації. Відхиляються також посилання апелянта на те, що власником прийнято рішення про припинення юридичної особи, що позивач листом від 4.03.2013р. за вих. 1-61/202 звернувся до ліквідаційної комісії відповідача з грошовими вимогами у розмірі 1652766,08грн.,з яких ліквідаційною комісією визнано суму 1080741,06 грн., а суму 572025,02грн. відхилено, з посиланнями на ст. ч. 6 ст. 105, ч. 3, 5ст. 112 ЦК України вважає ці вимоги погашеними, так як позивач у місячний строк з моменту відмови йому у задоволенні вимог не звернувся до суду. Відповідно до ч.3 ст.112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволені вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Позивач стверджує, що дізнався про відхилення кредиторський вимог 23.07.2013р. з матеріалів справи №904/4027/2013, при ознайомленні з його матеріалами та подав до суду відповідну заяву, за якою порушено провадження у справі №904/7129/113. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати апелянта покласти на Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк". Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101-103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" - задовольнити частково. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/4027/13 - скасувати. В задоволенні позову Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" - відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у до Вищого господарського суду України. Повний тест постанови виготовлено 22.08.2014р. Головуючий суддя Н.Л. Величко Суддя О.Г. Іванов Суддя Л.П. Широбокова
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – орган опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року, встановила: У червні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено кредитний договір на суму 100 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 31 березня 2018 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 3 квітня 2008 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 15 квітня 2013 року утворилась заборгованість перед банком у розмірі 351 904 грн 70 коп., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та /або проживають у будинку, що є предметом договору іпотеки, та зняти цих осіб з реєстраційного обліку. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 січня 2014 року, у задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ “ПриватБанк” на вищенаведені судові рішення на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ КБ “ПриватБанк” просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року, а справу передати на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 18 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-III “Про охорону дитинства” (далі – Закон “Про охорону дитинства”) та статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року №2623-IV “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” (далі – Закон “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”). На підтвердження своїх доводів ПАТ КБ “ПриватБанк” наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року, від 10 жовтня 2012 року та від 18 грудня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року поновлено строк на подання заяви про перегляд ухвали цього суду від 5 березня 2014 року, справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ “ПриватБанк”, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено кредитний договір на 100 000 грн. 3 квітня 2008 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належний йому на праві приватної власності житловий будинок загальною площею S_1, житловою площею S_2 та земельну ділянку, що знаходиться у його користування, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Свої зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконувала, у результаті чого виникла заборгованість в сумі 351 904 грн 70 коп. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох неповнолітніх дітей, які з 2002 року проживали і продовжують проживати в будинку, переданому в іпотеку. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що недотримання сторонами під час укладення іпотечного договору вимог законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку з органом опіки та піклування передачі в іпотеку будинку, право користування яким на час укладення договору іпотеки мали діти, має наслідком нікчемність даного правочину. Разом із тим у наданих для порівняння рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовів про визнання договорів іпотеки недійсними, виходив із того, що на момент укладення оспорюваних договорів діти не проживали у житловому приміщенні, переданому в іпотеку, їх вселення мало місце після укладення договорів іпотеки без згоди іпотекодержателя, а тому встановлені факти не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним у зв’язку з невиконанням вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1038019FF28BB7C4C2257D96003040FD Решения предыдущих инстанций: Державний герб України Справа № 152/1352/13-ц Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 листопада 2013 року Шаргородський районний суд Вінницької області в складі: головуючої судді Соколовської Т.О. при секретарі Рошак К.В. з участю представників позивача ОСОБА_1 відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 представника відповідача ОСОБА_4 представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації) про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, в с т а н о в и в: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося в Шаргородський районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації) про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. Позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 гривень звернути стягнення на будинок загальною площею 83 м кв., житловою площею 50.50 м кв. та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 03.04.2008 року Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; висилити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд.8 зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку; стягнути з відповідачів судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року ОСОБА_3 отримала у позивача кредит у розмірі 100000,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 31.03.2018 року. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 03.04.2008 року уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_2 надав в іпотеку житловий будинок, загальною площею 83 м кв., житловою площею 50.5 м. кв., та земельну ділянку, розташовані за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8, з ціною предмету іпотеки 243251,00 грн. За умовами укладеного договору кредит мав погашатись щомісяця. Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. ОСОБА_3 зобовязань, взятих на себе згідно укладеного договору належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 15.04.2013 року виникла заборгованість, в розмірі 351904,70 гривень. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності № 1405 -0 від 15.05.2013 року (а.с.66) позовні вимоги підтримала, посилаючись на ті ж обставини, що і в позові. Просила суд винести рішення, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 гривень звернути стягнення на будинок, загальною площею 83 м кв., житловою площею 50.5 м. кв., та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 03 квітня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; висилити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані та проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8 зі зняттям з реєстраційного обліку у Шаргородському РВ УМВС України у Вінницькій області; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати. Відповідач ОСОБА_2, будучи одночасно законним представником неповнолітнього відповідача ОСОБА_7 (а.с.170) в судовому засіданні позов визнав, суду пояснив, що його колишня дружина ОСОБА_3 сама займалася оформленням усіх документів по отриманню кредиту і укладенню договору іпотеки, який він лише підписав, і не цікавився його змістом і умовами. В даний час в будинку по вулиці Зеленій,8 проживає ОСОБА_3 та їхні сини - ОСОБА_6, ОСОБА_7 Він теж зареєстрований за даною адресою, але не проживає там через неприязні стосунки з колишньою дружиною ОСОБА_3 Відповідачка ОСОБА_3, будучи одночасно законним представником неповнолітнього відповідача ОСОБА_7 (а.с.170), та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечували проти позову, посилаючись на те, що, у будинку, який є предметом іпотеки, зареєстровані і проживають діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які на час укладення договору іпотеки були неповнолітніми, один із яких не досяг десятирічного віку. Зміна місця реєстрації неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 на час укладення договору іпотеки не має значення, оскільки останні так і залишилися проживати зі своєю матір'ю та батьком у будинку, переданому в іпотеку. Крім того, Банком відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була направлена письмова вимога про усунення порушень з виплати кредиту, яка не відповідає вимогам ЗУ "Про іпотеку", оскільки не підписана представником банку, а земельна ділянка, на їх думку, взагалі не може бути предметом іпотеки, оскільки відповідач ОСОБА_2 не набув на неї права власності у спосіб, визначений законом, і не виконав умови договору іпотеки щодо отримання правовстановлюючих документів на неї. Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 повторно у судове засідання не зявилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.99-102,109,110,133) про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи у їх відсутності до суду не надходило. За таких обставин суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності. Представник третьої особи органу опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації ОСОБА_5 вважає, що прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення неповнолітнього ОСОБА_7 з будинку порушуватиме інтереси останнього, оскільки на час укладення договору іпотеки він проживав і проживає до цього часу в будинку, переданому в іпотеку, а відтак його виселення з будинку буде незаконним. Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. 31 березня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.46) та ОСОБА_8, якій після реєстрації розірвання шлюбу з ОСОБА_2 присвоєно прізвище ОСОБА_3 (а.с.113) було укладено кредитний договір (а.с.21-26). Згідно п. 1.1. кредитного договору банк зобовязується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у п.8.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 8 договору. Пунктами 8.1. - 8.4. кредитного договору передбачалось, що банк зобовязується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 31 березня 2008 року по 31 березня 2018 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії (далі кредит) у розмірі 117162,60 гривень на наступні цілі: на споживчі потреби у сумі 100000 грн., а також у розмірі 17162,60 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,38 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та 0,0% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 8.2. даного Договору. Періодом сплати є період з 25 по 30 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1786,64 грн для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди. Для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок № 29095058184927 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсотках, винагороді та ін. платежах. Кредит надається в обмін на зобовязання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки. У разі порушення термінів оплати, передбачених п.8.1.1 ( в т.ч. оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. Забезпеченням виконання позичальником зобовязань за даним договором виступає іпотека будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: Вінницька область, Шаргородський район, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8 (п.8.3 Договору). 03 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержатель), та ОСОБА_2 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Шаргородського районного нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за № 480, та в Державному реєстрі іпотек 03.04.2008 року, № витягу 17909147 (а.с.152). За умовами іпотечного договору ОСОБА_2 виступив майновим поручителем позичальника ОСОБА_3 В забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобовязань за кредитним договором, ОСОБА_2, згідно пункту 35.3. іпотечного договору, передав в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями ї спорудами та земельну ділянку, які розташовані в м. Шаргород Вінницької області по вул. Зелена під № 8. Даним будинком відповідач ОСОБА_2 володіє на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Шаргородської міської ради 19.03.2008 року, зареєстрованого КП "Могилів Подільське МБТІ" 20.03.2008 року за № 1922 (а.с.149). Земельна ділянка площею 0,08 га, на якій розташований предмет іпотеки, знаходиться у користуванні іпотекодержателя, що підтверджується довідкою виконкому Шаргородської міської ради Вінницької області № 272 від 02.04.2008 року (а.с.155). Технічна документація по виготовленню державного акту на приватну власність зазначеної земельної ділянки знаходиться в стадії виготовлення. Іпотекодавець свідчить, що його право власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, не оформлене і зобов'язується одержати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на протязі одного року, тобто до 03.04.2009 року та укласти з Іпотекодержателем додатковий правочин до даного Договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою (п.35.4 Договору). Вказану вимогу договору щодо оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_2, у строки визначені договором, не виконав, додатковий правочин до іпотечного договору, передбачений п.35.5 договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою сторонами не укладався. Таким чином, позивач виконав взяті на себе зобовязання, тобто надав кредит в розмірі та у строки, встановлені кредитним договором, що вбачається з ордеру розпорядження про видачу строкового кредиту від 03.04.2008 року та заяви на видачу готівки № 100 від 03.04.2008 року (а.с. 115,116) та не заперечувалось в судовому засіданні відповідачкою ОСОБА_3 Водночас ОСОБА_3 зобовязання за кредитним договором не виконувала належним чином і станом на 15.04.2013 року має заборгованість за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 гривень , із яких 98966,60 грн. заборгованість за кредитом, 104880,70 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 3271,10 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, 127790,84 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, 250 грн. штраф (фіксована частина), 16745,46 грн. штраф (процентна складова). Факт невиконання зобовязань за кредитним договором відповідачка ОСОБА_3 визнала в судовому засіданні, а також він підтверджується розрахунком заборгованості за договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року (а.с.11-15). Нас час розгляду справи судом позичальниця ОСОБА_3 продовжує не виконувати зобовязання за договором кредиту, заборгованість значно виросла, що не заперечувала в судовому засіданні ОСОБА_3 Листом від 02.03.2013 року № 30.1.0.0/2-076 позивач повідомив відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про існуючу заборгованість за кредитом та вимагав в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги повернути суму кредиту в повному обсязі, а також проценти, комісію та штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту. Цим же листом, позивач повідомляв відповідачів про те, що у разі невиконання зобовязання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги він має намір, зокрема, звернути стягнення на предмет іпотеки, у звязку з чим, згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку», вимагав добровільно звільнити житловий будинок, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., м. Шаргород, вул. Зелена,8 разом з усіма членами сімї та іншими мешканцями (а.с.16 - 17). Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, що регулюються ч.1 ст.16 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789 Х11 від 27.02.1991 року, Цивільним кодексом України, Законом України «Про іпотеку», Законом України "Про охорону дитинства", Законом України " Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", і виникають із кредитного договору, забезпеченого іпотекою. Так, згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Договір є обовязковим для виконання сторонами ( ч.1 ст.629 ЦК України). Частиною1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За частиною 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою, в силу якої за ст. 572 ЦК України - кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Пунктом 18.8.1 Іпотечного договору сторони встановили, що Іпотекодержатель має право стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь якого із зобовязань, що передбачені кредитним договором, вони не будуть виконані. Згідно з ст.ст. 7 та 33 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Під час укладення та нотаріального посвідчення іпотечного договору сторони виходили з того, що згідно довідки № 264 від 01.04. 2008 року, виданої міським головою м. Шаргорода для предявлення нотаріусу (а.с.154) у будинку номер 8 по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який передавався в іпотеку, проживали і були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Малолітні та неповнолітні діти за вищевказаною адресою не зареєстровані (а.с.154). Вказану обставину підтвердив допитаний в судовому засіданні приватний нотаріус Шаргородського районного нотаріального округу ОСОБА_9, який нотаріально посвідчував 03.04.2008 року іпотечний договір. Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають двох синів: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на час укладення іпотечного договору були неповнолітніми, що підтверджується свідоцтвами про їх народження (а.с.170 171). Діти з 2002 року проживали і продовжують проживати у спірному будинку. За приписами ч.3 ст.17 ЗУ "Про охорону дитинства" заборонено батькам, або особам, які їх заміняють, без дозволу органу опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобовязуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання. Згідно з ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх, чи непрацездатних дітей. Статтею 18 ЗУ "Про охорону дитинства" визначено, що діти члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобовязані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх заміняють майнових та житлових прав при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла". Згідно з вимогами ч.4 ст.12 ЗУ "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" для вчинення будь яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Відповідно до розяснень, що містяться у п.44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 " Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", згідно зі ст. 32 ЦК України, ст.177 СК України та ст.17 ЗУ "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобовязуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання. У звязку з наведеним суди повинні виходити з того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладання договору іпотеки. Згідно довідки № 264 від 01.04. 2008 року, виданої міським головою м. Шаргорода для предявлення нотаріусу (а.с.154), у будинку номер 8 по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який передавався в іпотеку проживали і були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Малолітні та неповнолітні діти за вищевказаною адресою не зареєстровані (а.с.154). В цей же день, діти за заявою матері ОСОБА_3, були зняті з реєстрації (а.с.170 -171). 03.04.2008 року був підписаний іпотечний договір. Як вбачається із домової книги, оглянутої в судовому засіданні (а.с.123 130), та адресних довідок (а.с.169) неповнолітні члени сім'ї - син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітній син ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.170 171), які проживали і проживають за вказаною адресою із 2002 року були зняті з реєстрації на слідуючий день після підписання кредитного договору - 01.04.2008 року і за день до підписання іпотечного договору - 01.04.2008 року. Вказаного факту не заперечували в судовому засіданні відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 При цьому ОСОБА_3 суду пояснила, що зняла дітей з реєстрації в будинку з метою отримання кредиту у сто тисяч гривень. Діти фактично проживали з 2002 року і продовжують проживати у будинку. Водночас, у домовій книзі та адресних листках вибуття зазначено, що ОСОБА_6 вибув у м. Вінниця, а ОСОБА_7 у село Гибалівка Шаргородського району Вінницької області, без вказівок на повну адресу місця проживання, і 31.10.2008 року знов зареєстровані у предметі іпотеки житловому будинку, який знаходиться за адресою: м. Шаргород Вінницької області вул. Зелена, 8 з порушенням вимог іпотечного договору, оскільки, як пояснила в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3, після укладення іпотечного договору вона особисто зареєструвала синів в зазначеному будинку, проте дозволу банку на це не отримувала. Представник позивача ОСОБА_1 підтвердила, що банк не давав дозволу на реєстрацію ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в будинку, переданому в іпотеку. Вказані обставини в судовому засіданні підтвердив завідувач Шаргородським РС УДМС України у Вінницькій області ОСОБА_12 Дані про те, що відповідачі у вказаний час мали інше житло у матеріалах справи відсутні. Згідно довідки № 1597, виданої Гибалівською сільською радою Шаргородського району Вінницької області 01.11.2013 року ОСОБА_3 на території Гибалівської сільської ради житлового будинку не має. Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 12635241 від 12.11.2013 року відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 відсутні (а.с.172). Згідно свідоцтв про народження дітей (а.с.170 -171) на момент укладення іпотечного договору дітям відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - сину ОСОБА_10 виповнилось сімнадцять років а ОСОБА_7 вісім років. Діти проживали і проживають разом з матір'ю ОСОБА_3 у будинку номер вісім по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який є предметом іпотеки. Вказаний факт також підтверджується довідкою директора Шаргородської СЗОШ 1 111 ступенів № 208 від 01.11.2013 року, із якої вбачається, що учні школи - ОСОБА_6 із 2001 по 2009 рік навчався у вказаній школі, здобув повну загальну середню освіту, а ОСОБА_7 навчається в школі з 2006 року по даний час. Навчання у 2008 2009 навчальному році ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не переривали (а.с. 137). Відповідно до вимог ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час посвідчення іпотечного договору проживали у будинку номер вісім по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який є предметом іпотеки, отже місцем проживання дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 є також спірний житловий будинок. Положення ст.12 ЗУ №2623 1У від 02.06.2005 року "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", які вимагають попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування якими мають безпритульні діти, чинні з 01 січня 2006 року, що свідчить про недотримання сторонами на час укладення іпотечного договору від 03.04.2008 року вимог законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку органу опіки та піклування на передачу в іпотеку будинку, право користування яким мали діти. Згідно з ч.1 ст.224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним. Таким чином право дитини - ОСОБА_13, 25.11. ІНФОРМАЦІЯ_3 на недоторканість житла при задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" буде порушено.. Згідно положень ч.1 ст.16 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року ( в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789 Х11 від 27.02.1991 року кожна дитина не може бути обєктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканість житла… Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання. Виходячи з обставин, викладених вище, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог. Ухвалюючи таке рішення суд виходить із захисту найвищих інтересів дитини, забезпечення її права на користування житлом, отриманням умов, необхідних для життєдіяльності, збереження того рівня життя, яке дитина мала до порушення її прав умовами укладеного іпотечного договору. Посилання представника позивача ОСОБА_1 на те, що під час укладання та нотаріального посвідчення договору іпотеки ОСОБА_3 умисно надала банку недостовірні дані про те, що в будинку проживає лише вона та її чоловік ОСОБА_2, не виконувала кредитних зобовязань, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, тому відповідно до договору та ст.1 ЗУ "Про іпотеку" банк має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки є слушними, проте не може бути підставою для порушення права неповнолітніх осіб на користування житлом, і не позбавляє позивача права задоволення своїх вимог іншим способом, передбаченим договором чи законом. Враховуючи викладене, керуючись ч.1 ст.16 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (в редакції зі змінами схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789 Х11 від 27.02.1991 року, ст.ст. 10, 11, 57, 58, 59, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, на підставі ст.ст. 15, 16, ч.4 ст. 29, ст.ст. 203,509, 526, 530, 546, 572, 575, 610, 611, 1049, 1050, 1054 ЦК України; ст.ст. 7, 33, 39 Закону України «Про іпотеку»; ст. 109 ЖК Української РСР, ст.17,18 ЗУ "Про охорону дитинства", ст.12 ЗУ "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" суд, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації) про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення набирає законної сили через 10 днів після його проголошення, якщо не було подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення суду набирає законної сили після розгляду в апеляційній інстанції. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35379232 Державний герб України Копія: Справа № 152/1352/13-ц Провадження № 22-ц/772/127/2014Головуючий в суді першої інстанції:Соколовська Т. О.Категорія: 27Доповідач: Стадник І. М. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА Іменем України 14 січня 2014 року м. ВінницяКолегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі: Головуючого, судді Стадника І.М., Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б., при секретарі Куленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, - встановила: ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся в районний суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. Позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 грн. звернути стягнення на будинок загальною площею 83 кв. м., житловою площею 50,50 кв. м. та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 03.04.2008 року Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за вищевказаною адресою, зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку; стягнути судові витрати з відповідачів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року ОСОБА_4 отримала у позивача кредит у розмірі 100000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 31.03.2018 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТК КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3 03.04.2008 року уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_3 надав в іпотеку житловий будинок, загальною площею 83 кв. м., житловою площею 50,5 кв. м., та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з ціною предмета іпотеки 243251 грн. За умовами укладеного договору кредит мав погашатися щомісяця. Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. ОСОБА_4 зобов'язання, взяті на себе згідно укладеного договору належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 15.04.2013 року виникла заборгованість в розмірі 351904,70 грн. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням, ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В судовому засіданні представник позивача Олішевський Д.А. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити. Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 проти вимог апеляційної скарги заперечують, просять її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне і обґрунтоване. Відповідач ОСОБА_3, повідомлений в установленому порядку про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з'явився, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Орган опіки і піклування Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області подав суду заяву про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Судом встановлено, що 31 березня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» , правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, якій після реєстрації розірвання шлюбу з ОСОБА_3 присвоєно прізвище ОСОБА_4, було укладено кредитний договір №VIS0GA0000002076, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит в розмірі 100000 грн. зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 16,56% річних на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 березня 2018 року. Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_4 не виконувала належним чином і станом на 15.04.2013 року має заборгованість в розмірі 351904,70 грн., із яких 98966,60 грн. - заборгованість за кредитом, 104880,70 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3271,10 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 127790,84 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 16745,46 грн. - штраф (процентна складова). Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами у справі і сторонами не заперечуються. Крім того, 03 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Шаргородського районного нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за №480, та в державному реєстрі іпотек 03.04.2008 року. За умовами іпотечного договору ОСОБА_3 виступив майновим поручителем позичальника ОСОБА_4 та в забезпечення виконання останньою своїх зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_3 згідно пункту 35.3 іпотечного договору передав в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1. Вищевказаний будинок належить ОСОБА_3 на праві власності, на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Шаргородської міської ради від 19.03.2008 року, зареєстрованого КМ «Могилів-Подільське МБТІ» 20 березня 2008 року за №1922. Земельна ділянка площею 0,08 га, на якій розташований предмет іпотеки, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується довідкою виконкому Шаргородської міської ради Вінницької області №272 від 02.04.2008 року, проте вимогу іпотечного договору щодо оформлення права власності на неї, у визначені договором строки ОСОБА_3 не виконав, додатковий правочин до іпотечного договору, передбачений п. 35.5 договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою сторонами не укладався. Згідно довідки №264 від 01.04.2008 року, виданої міським головою м. Шаргорода для пред'явлення нотаріусу, у будинку номер АДРЕСА_1, який 03.04.2008 року передано в іпотеку, проживали і були зареєстровані лише ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Малолітні та неповнолітні діти за вищевказаною адресою не зареєстровані. Разом з тим, в цей же день, тобто 01.04.2008 року діти за заявою матері ОСОБА_4 були зняті з реєстрації, а 03.04.2008 року підписаний іпотечний договір. З оглянутої судом домової книги та адресних довідок випливає, що неповнолітній син ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, були зняті з реєстрації на наступний день після підписання кредитного договору і за два дні до підписання іпотечного договору. При цьому ОСОБА_4 суду пояснила, що зняла дітей з реєстрації в будинку саме з метою отримання кредиту в 100000 грн. Діти ж фактично проживали з 2002 року і продовжують проживати в зазначеному будинку. Адреси вибуття в адресних листках є неповними, а 31.10.2008 року діти знову зареєстровані у предметі іпотеки. Дані про те, що відповідачі у вказаний час мали інше житло в матеріалах справи відсутні. Відповідно до свідоцтв про народження дітей на момент укладення іпотечного договору дітям відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - сину ОСОБА_5 виповнилося 17 років, а ОСОБА_6 - 8 років. Діти проживали і продовжують проживати разом з матір'ю ОСОБА_4 у будинку номер АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки. Діти навчалися в Шаргородській ЗОШ І-ІІІ ступенів і 2008-2009 роках навчання не переривали, що також підтверджує незмінність їх фактичного місця проживання. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час посвідчення іпотечного договору проживали у будинку номер АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки, а отже спірний житловий будинок є місцем проживання дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Згідно з статтею 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання. Згідно з ч. 2 ст. 177 СК України, ч. 3 ст. 17 Закону України від 26.04.2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Частиною 2 статті 18 зазначеного Закону встановлено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України від 02.06.2005 року №2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 44 Постанови від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» згідно зі статтею 32 ЦК України, статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових право, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення до говору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Положення статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року №2623-IV«Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», яка вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування якими мають безпритульні діти, діють з 1 січня 206 року і на договори, укладені до цієї дати. не поширюються. Згідно з ч. 6 статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити права та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правові наслідки вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування передбачені статтею 224 ЦК України, відповідно до якої правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього кодексу), є нікчемним. Суд першої інстанції повно й всебічно дослідив обставини справи і встановивши, що іпотечний договір від 03.04.2008 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3 є нікчемним, так як вчинений без дозволу органу опіки та піклування й суперечить найвищим інтересам дитини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на іпотечне майно та виселення з нього. Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи. На підставі викладеного, керуючись статтями 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: /підпис/ Стадник І.М. Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Войтко Ю.Б. Стадник І.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36686151