Search the Community

Showing results for tags 'отказ взыскания ипотеки'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 190 results

  1. Державний герб України Справа № 22ц-841 Головуючий у першій інстанції Дручкова С.П. Справа № 22ц-841 Доповідач Костенко А.М. Категорія : 27 Копія АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ _________________________________________________ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2011 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі : головуючого судді Костенка А.М., суддів: Ніколової Б.Ю., Фанди В.П. при секретарі : Гриньовій А.М., з участю ОСОБА_1 розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-841 за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Теофіпольського районного суду від 10 листопада 2010 року по справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення. Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, колегія суддів в с т а н о в и л а : ПАТ КБ "ПриватБанк", звертаючись до суду з позовом, вказувало, що 30 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір за яким відповідачка отримала 73480 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22,92 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 30 квітня 2023 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передала в іпотеку, належний їй на праві власності житловий АДРЕСА_1, Теофіпольського району. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість у зв'язку з чим, позивач вважав, що є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому, уточнивши позовні вимоги, просив в рахунок погашення заборгованості в розмірі 79668 грн. 02 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки : будинок, загальною площею 86, 60 кв.м., житловою площею 47, 50 кв.м., який розташований за адресою : АДРЕСА_1, Теофіпольського району, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Приватбанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу предмету застави від імені заставодавця, виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які зареєстровані і проживають у вказаному будинку, судові витрати покласти на відповідачів. Під час розгляду справи до участі у справі в якості відповідача залучено ОСОБА_4 Рішенням Теофіпольського районного суду від 15 вересня 2009 року вказаний позов був задоволений. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку. Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 січня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Теофіпольського районного суду від 15 вересня 2009 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Теофіпольського районного суду від 10 листопада 2010 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати вказане рішення суду, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не застосовано положення Закону України "Про іпотеку", Цивільного кодексу України, які слід було застосувати при вирішенні цього спору. Також, вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив умови кредитного договору, договору іпотеки та прийшов до необґрунтованого висновку про їх невідповідність вимогам чинного законодавства. Апеляційну скаргу слід відхилити з слідуючи мотивів. У відповідності до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, дана їм належна оцінка, а його висновки узгоджуються з матеріалами справи, відповідають закону. Судом встановлено, що 30 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк»укладено договір про іпотечний кредит № HMTWGA0000000057, відповідно до умов якого кредитор ЗАТ КБ «Приватбанк»зобовязується надати позичальнику ОСОБА_2 кредит в сумі суму 73480 грн. строком до 30 квітня 2023 року. В забезпечення виконання цього договору ОСОБА_3, яка є майновим поручителем ОСОБА_2, та закрите комерційне товариство комерційний банк «Приватбанк» 30 квітня 2008 року уклали договір іпотеки предметом якого є житловий АДРЕСА_1 Теофіпольського району Хмельницької області. В даному будинку, як на момент укладення договору іпотеки так і на час розгляду справи в суді крім ОСОБА_3 і її чоловіка ОСОБА_5, проживають і їх неповнолітні діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після укладення даних договорів ОСОБА_2 отримала кредит в сумі відповідно до кредитного договору. Однак ОСОБА_2 належним чином не виконує умови договору, не сплачує кредит та відсотки за його користування, внаслідок чого утворилась заборгованість по вказаному кредитному договорі, в звязку з чим Банк подав позов про звернення стягнення для погашення заборгованості по кредиту на предмет іпотеки житловий будинок Віповідно до частини 6 статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно ст. 2 Закону України від 02.06.2005 р. № 2623-IV „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” (захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо житлових приміщень ): 1. Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. 2. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. 3. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав та інтересів дітей. 4. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. У відповідності зі ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства” батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. За ст. 18 зазначеного Закону діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи віком до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків. З матеріалів справи вбачається, що діти ОСОБА_3 на момент укладення договору іпотеки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживали і проживають на даний час разом з матірю в АДРЕСА_1 Теофіпольського району Хмельницької області При укладенні договору іпотеки попередньої згоди органів опіки і піклування отримано не було. Крім того, на час розгляду справи в суді орган опіки і піклування виконавчий комітет Новоставецької сільської ради Теофіпольського району на запит суду у відповідності до ст. 18 Закону України „Про охорону дитинства” відмовив у наданні згоди на звернення стягнення на предмет іпотеки житловий будинок у якому проживають неповнолітні діти ОСОБА_3 При таких обставинах, оскільки виселення неповнолітніх дітей і фактично позбавлення їх житла призведе до порушення їх конституційних прав, порушення їх прав як неповнолітніх та вимог чинного законодавства, доводи апеляційної скарги відповідача слід визнати необґрунтованими. Крім того, відповідно до ст. 35 закону України «Про іпотеку»у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.. Також згідно ч. 3 ст. 109 Житлового Кодексу України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. П. 24 Договору іпотеки від 30 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк» встановлено, що у випадку порушення Кредитного договору Позичальником Іпотекодержатель направляє Іпотекодавцю та Позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцяти денного строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення Іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Однак, як вбачається з матеріалів справи, таких письмових вимог на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не направлялось. Таким чином не була дотримана процедура звернення стягнення на предмет іпотеки, що є однією з підстав для відмови в задоволенні позову. Наявність в справі таких письмових повідомлень від квітня 2010 року суд не приймає до уваги, оскільки такі письмові повідомлення були направлені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді після скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції про задоволення позову, тобто фактично після подачі до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. З цих підстав посилання апелянта на наявність відповідних повідомлень є необґрунтованими. Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційної скарги. Рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги і вимог позивача не вбачається. Керуючись ст.ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відхилити. Рішення Теофіпольського районного суду від 10 листопада 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий : (підпис) Судді : (підписи) З оригіналом згідно : Суддя А.М.Костенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/14796818
  2. Державний герб України Справа № 1703/910/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2013 року Гощанський районний суд Рівненської області в особі судді Чорноус Л.І. при секретарі Зубко Є.В. за участю: представника позивача Нестерука В.Ю. представника відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_3 органу опіки та піклування Гощанської РДА Хідашелі Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Гоща цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третьої особи на стороні відповідача , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору органу опіки та піклування Гощанської районної державної адміністрації про звернення стягнення В С Т А Н О В И В: ПАТ КБ „ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третьої особи на стороні відповідача , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору органу опіки та піклування Гощанської районної державної адміністрації про звернення стягнення, посилаючись на те, що 16 травня 2008 року між ОСОБА_11 та позивачем було укладено кредитний договір № ROG0GA0000000781 на отримання кредиту в сумі 10535,51 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення -16.05.2028 р. Відповідно до п.8.1 кредитного договору позивач зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти на строк з 16.05.2008 року по 16.05.2028 року включно у розмірі 10535 , 51 доларів США на споживчі цілі , зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом . ОСОБА_11 зобов'язалася в період з 16 по 23 число кожного місяця сплачувати банку платіж у сумі 137 , 56 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором , що складається із заборгованості по кредиту , відсотках, винагороди , комісії. Згідно п.5.1 кредитного договору позичальник , у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту , сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочки , але не менше 1 грн. З дня видачі кредиту за кредитним договором ОСОБА_11 свої зобов'язання виконала частково, згідно розрахунку заборгованості від 18 травня 2012 року. У зв'язку з порушенням графіку погашення кредиту у боржника ОСОБА_11 утворилася заборгованість по платежах на загальну суму 20325,72 доларів США , що є еквівалентним 162422,83 грн. , з якого прострочена заборгованість по тілу кредиту 365,83 доларів США , а загальна сума боргу по тілу кредиту 8589,85 доларів США , заборгованість за відсотками в сумі 4297,03 доларів США , комісія 1166,39 доларів США , пеня у розмірі 5274,76 доларів США та штрафи: в розмірі 31,29 доларів США- фіксована частина, 966,40 доларів США- процентна складова. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № ROG0GA0000000781 від 16.05.2008 р. позивач уклав договір іпотеки № ROG0GA0000000781 від 16.05.2008 р. з відповідачкою ОСОБА_2 Згідно п. 7 договору іпотеки відповідачка ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 59,40 кв. м., житловою площею 26, 10 кв. м., що розташований за адресою : АДРЕСА_1 і який належить відповідачці на праві власності на підставі свідоцтва про право власності , виданого виконкомом Гощанської селищної ради Рівненської області , б/н від 16.08.1977 року та зареєстрований в Рівненському ОБТІ в книзі 2 , № запису 62-212 , реєстраційний номер 23105522. Свої зобов'язання за кредитним договором позивач виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_11 кредит в розмірі 10535,51 доларів США. У зв'язку з невиконанням відповідачкою взятих на себе зобов'язань у добровільному порядку , ПАТ КБ „ПриватБанк" було змушене звернутися до суду. Представник позивача Нестерук В.Ю. в судовому засіданні позов підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві. Представник відповідачки ОСОБА_2 -ОСОБА_3 в судовому засіданні позову не визнала і пояснила , що ОСОБА_11, яка є дочкою відповідачки , дійсно взяті на себе зобов'язання по кредиту виконує не в повному обсязі , так як у їх сім'ї склалось надзвичайно тяжке матеріальне становище, бо на утриманні ОСОБА_11 перебуває четверо неповнолітніх дітей і іншого житла у розпорядженні їх сім'ї , де б вони могли проживати , не має. Крім того , позивач належним чином не повідомив відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є порушенням вимог чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову про звернення стягнення на будинок, надавши можливість погашати заборгованість по кредиту щомісячно. Відповідачка ОСОБА_11, яка діє самостійно і як представник неповнолітніх відповідачів : ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в судовому засіданні позову не визнала і пояснила , що в той час , коли вона взяла у банку кредит , то курс долара США був набагато нижчим , ніж на сьогоднішній день. Крім того , після укладення договору змінились інші обставини -вона пішла з роботи через вагітність, помер її чоловік , на її утриманні хвора матір та четверо неповнолітніх дітей , що і стало причиною того , що взяті на себе зобов'язання , нею не були виконані належним чином. Просить відмовити у задоволенні позову про звернення стягнення на будинок , оскільки іншого житла у розпорядженні їх сім'ї, де б вони могли проживати з неповнолітніми дітьми, не має. Відповідач ОСОБА_10 в судовому засіданні позову не визнав і пояснив , що він з 31 серпня 2010 року зареєстрований та проживає у будинку своєї матері ОСОБА_2 по АДРЕСА_1. Крім нього та матері , у будинку проживає його сестра ОСОБА_11 з чотирма неповнолітніми дітьми. Під час отримання сестрою кредиту , він зобов'язувався забезпечувати житлом неповнолітніх племінників за адресою АДРЕСА_2. Проте , це житло на даний час не придатне для проживання і потребує капітального ремонту. Представник третьої особи на стороні відповідача , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - органу опіки та піклування Гощанської районної державної адміністрації Хідашелі Т.В. в судовому засіданні пояснила , що хоча і ОСОБА_11 не виконує взяті на себе зобов'язання по кредиту , а відповідач ОСОБА_10 при отриманні ОСОБА_11 кредиту давав зобов'язання забезпечити житлом неповнолітніх племінників і органом опіки та піклування було дано дозвіл на передачу житла в іпотеку за кредитним договором , виселення сім'ї з житлового будинку є неможливим. Орган опіки та піклування провів обстеження матеріально - побутових умов будинку по АДРЕСА_2 , який перебуває у власності ОСОБА_10 , і було встановлено , що даний житловий будинок потребує капітального ремонту і не придатний для проживання, так як у ньому більше десяти років ніхто не проживає. Заслухавши пояснення учасників судового розгляду , оцінивши, досліджені в судовому засіданні докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. В судовому засіданні встановлено , що 16 травня 2008 року між ОСОБА_11 та позивачем було укладено кредитний договір № ROG0GA0000000781 на отримання кредиту в сумі 10535,51 доларів США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення -16.05.2028 р. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № ROG0GA0000000781 від 16.05.2008 р. між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № ROG0GA0000000781 , предметом якого є житловий будинок загальною площею 59,40 кв. м., житловою площею 26, 10 кв. м., що розташований за адресою : АДРЕСА_1 . Згідно розрахунку заборгованості від 18 травня 2012 року ОСОБА_11 свої зобов'язання виконала частково і за нею рахується заборгованість на загальну суму 20325,72 доларів США , що є еквівалентним 162422,83 грн. У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Частина 2 ст. 1050 ЦК України передбачає, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до положень статей 33,35 Закону України „ Про іпотеку " , згідно з якими в разі порушення основного зобов'язання та / або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику , якщо він є відміним від іпотекодавця , письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк . У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення , іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Аналогічні положення містяться і в пункті 24 договору іпотеки від 16.05.2008 року, укладеного сторонами. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст.25 Закону України „Про іпотеку". Разом з тим судом встановлено , що до боржника з такою вимогою позивач не звертався взагалі . Надані позивачем суду реєстр рекомендованої кореспонденції та повідомлення від 26.04.2012 року на адресу відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_11 не свідчить про отримання останніми такої вимоги і доводить наявність порушення позивачем вищевказаних вимог Закону. Не надано позивачем доказів і про те , що повідомлення іпотекодавцеві, який є відмінним від боржника , не було направлене , оскільки викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення , пошкодження чи втрату предмета іпотеки. Як встановлено в судовому засіданні , згідно розрахунку заборгованості , доданого ПАТ „ПриватБанк" до позовної заяви , із загальної суми заборгованості ОСОБА_11 - 20325,72 доларів США , що еквівалентно 162422,83 грн., станом на день звернення до суду прострочена заборгованість по тілу кредиту складає 365,83 доларів США , а загальна сума боргу по тілу кредиту 8589,85 доларів США , заборгованість за відсотками в сумі 4297,03 доларів США , комісія 1166,39 доларів США , пеня у розмірі 5274,76 доларів США та штрафи: в розмірі 31,29 доларів США- фіксована частина, 966,40 доларів США- процентна складова. Тобто , сума простроченої заборгованості за кредитним договором 365,83 доларів США по тілу кредиту , заборгованість за відсотками в сумі 4297,03 доларів США , а решта суми : 8589,85 доларів США- залишок по тілу кредиту строк сплати якого не настав та штрафні санкції в сумі 7438,84 доларів США. Згідно договору іпотеки до кредитного договору , вартість предмета іпотеки складає 70000 грн., що на день розгляду справи, еквівалентно 8757,66 доларів США. У відповідності до п. 41 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року „ Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів , що виникають із кредитних правовідносин " при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна , якщо допущене боржником або іпотекодавцем , якщо він є відмінним від боржника , порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Відмовляючи в задоволенні позову , суд виходить з того , що у спірному будинку з моменту свого народження , проживають і зареєстровані четверо неповнолітніх дітей боржника - 1998 р. народження , 2004 р. народження та 2007 р. народження, 2011 року народження, прострочена заборгованість за кредитним договором є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки , а доказів , що порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору завдасть збитків іпотекодержателю чи змінить обсяг його прав ,позивачем не надано, як і не надано доказів на отримання відповідачами повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Аналогічної позиції дотримується і апеляційний суд Рівненської області та Вищий Спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ( ухвала апеляційного суду від 11.04.2011 року по справі №22-796-2011 р., ухвала Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.11.2011 року по справі №6-20754 св 11 ). Крім того , вимога позивача про стягнення пені та штрафів у сумі 7438,84 доларів США у відповідності до ч. 2 ст.625 ЦК України є заходом цивільно - правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання і , в даному випадку , він значно перевищує суму основного боргу , а тому суд не може враховувати дану суму при визначенні простроченої заборгованості боржника на день звернення. За таких обставин суд вважає , що позивач передчасно ставить вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно і не може бути задоволена вимога про виселення відповідачів із житлового будинку , який розташований в АДРЕСА_1. Керуючись ст.ст.10, 60, 209 , 212, 213, 215, ЦПК України, в силу ст. ст. 526, 611, 625, 1050 ЦК України, ст. ст. 33,35 Закону України «Про іпотеку», суд в и р і ш и в: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третьої особи на стороні відповідача , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору органу опіки та піклування Гощанської районної державної адміністрації про звернення стягнення на житловий будинок загальною площею 59,4 м.кв. , який розташований в АДРЕСА_1 та виселення - відмовити. На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Рівненської області через Гощанський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами , які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання ними копії рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги , якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя : Повний текст рішення виготовлено 16 січня 2013 року. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28619777
  3. Державний герб України РІШЕННЯ Іменем України 24 квітня 2013 року м. Ужгород Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі: судді-доповідача - Кеміня М.П., суддів - Джуги С.Д., Панька В.Ф., при секретарі: Балаж Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11 березня 2013 року по справі за позовом ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Фольксбанк», третя особа - ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним, - в с т а н о в и л а : У липні 2011 року ПАТ «Фольксбанк» звернувся до Мукачівського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовну вимогу обґрунтовував тим, що 10.11.2008 року між ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким остання отримала грошові кошти у розмірі 200 000 грн. під 23% річних. В рахунок забезпечення зобов'язань за даним кредитним договором 10.11.2008 року між ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Позичальник не здійснює платежів в рахунок погашення кредиту та нарахованих відсотків, чим порушує взяті на себе зобов'язання. Внаслідок таких дій виникла заборгованість по кредитному договору на загальну суму 339 686,38 грн. З таких обставин, просив суд в рахунок погашення вказаної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки. У листопаді 2011 року ОСОБА_2 пред'явила по даній справі зустрічний позов до ПАТ «Фольксбанк», третя особа - ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним. Позовну вимогу обґрунтовував тим, що вказаний кредитний договір вона не підписувала і не була присутня при його підписанні. Також її чоловік не підписував про своє ознайомлення з умовами кредитного договору. Вказаний оригінал кредитного договору вона не отримувала та з його умовами не була ознайомлена. Вважає, що кредитний договір не вчинений у письмовій формі, так як вона його не підписувала, а тому він підлягає визнанню недійсним. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11 березня 2013 року позов ПАТ «Фольксбанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором в розмірі 339 686,38 гр. звернуто стягнення на предмет іпотеки домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним - відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити, а у задоволенні первісного позову ПАТ «Фольксбанк» - відмовити. Зокрема зазначає, що хоча вона і не заперечує, що отримала в позивача необхідну їй суму у 200 000 грн. та підписала заяву про їх отримання, однак більше ніяких документів не підписувала, в тому числі додатки та додаткові угоди до кредитного договору, а також іпотечний договір. При цьому факт не підписання нею кредитного договору підтверджується висновком почеркознавчої експертизи і даний висновок не спростовується висновком повторної почеркознавчої експертизи. Вказує на безпідставність висновку суду першої інстанції про укладення сторонами усного правочину, а посилання суду на погашення нею кредиту є лише припущенням, оскільки кредит від її імені погашали інші особи, що допомогли їй отримати кошти. Також посилається на неправомірність дій суду при призначенні повторної почеркознавчої експертизи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що згідно кредитного договору № KF 53620 від 10.11.2008 року ОСОБА_2 отримала від ПАТ «Фольксбанк» кредит на суму 200 000 грн. під 23% річних. Даний договір підписаний представником ПАТ «Фольксбанк» та скріплений печаткою позивача, а також наявний підпис від імені ОСОБА_2 у графі «Позичальник» (т.1 а.с.7-9). 10.11.2008 року укладено договір іпотеки, з якого вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рахунок забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором передали в іпотеку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.17-20). В своєму зустрічному позові ОСОБА_2 просить визнати зазначений кредитний договір недійсним з тих підстав, що вона його не підписувала. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, однією з яких є вільне волевиявлення учасника правочину та відповідність волевиявлення його внутрішній волі. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно вимог ч.1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Оскільки в даному випадку ОСОБА_2, як на підставу свого зустрічного позову посилалася на не підписання нею кредитного договору, то вказана обставина може бути встановлена лише шляхом проведення судової почеркознавчої експертизи. Така експертиза була призначена судом згідно ухвали від 09.02.2012 року (т.1 а.с.138, 139). З висновку судової почеркознавчої експертизи № 937 від 16.05.2012 року вбачається, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі «Позичальник» у кредитному договорі № KF 53620 від 10.11.2008 року виконаний не громадянкою ОСОБА_2, а іншою особою (т.1 а.с.195-199). В подальшому, за клопотанням представника ПАТ «Фольксбанк» ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 19.07.2012 року призначено по даній справі повторну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено НДЕКЦ м.Києва (т.1 а.с.210, 211). У висновку експерта № 428/тдд від 12.12.2012 року зазначено, що вирішити питання «Чи належить підпис, що представлений в графі «підпис «ПОЗИЧАЛЬНИК»» на договорі кредиту № KF 53620 від 10.11.2008 року, наданого ПАТ (у минулому ВАТ) «ФОЛЬКСБАНКОМ», згідно якого позивач Банк надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 200 000 грн. - ОСОБА_2 чи іншій особі?» не виявилось можливим (т.1 а.с.222-228). Таким чином, вказаний висновок повторної почеркознавчої експертизи не спростовує висновку експерта № 937 від 16.05.2012 року, а тому оцінюючи вказані докази в сукупності, колегія суддів приходить до того ж висновку, що і суд першої інстанції, а саме, що ОСОБА_2 не підписувала оспорюваний нею кредитний договір. Задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що хоча ОСОБА_2 і не підписувала оспорюваний кредитний договір, однак дана обставина свідчить про недотримання сторонами правочину вимог закону щодо письмової форми кредитного договору, наслідком чого є його нікчемність (ст. 1055 ЦК України). В той же час, суд вважав, що оскільки ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в сумі 200 000 грн. та погашала суму кредиту і відсотки, то це надає суду право визнати укладений усно правочин дійсним (ч.2 ст. 218 ЦК України). Однак з даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Поняття письмової форми правочину дано в ст. 207 ЦК України. Зокрема згідно ч.ч.1, 2 вказаної статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. З оспорюваного кредитного договору вбачається, що кредитний договір № KF 53620 від 10.11.2008 року укладений у формі окремого письмового документа, підписаний представником ПАТ «Фольксбанк» та скріплений його печаткою, а в графі позичальник також наявний підпис вчинений від імені ОСОБА_2 Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину при укладені оспорюваного кредитного договору. При цьому сам по собі факт не підписання однією із сторін договору не свідчить про недотримання письмової форми правочину, оскільки форма і зміст правочину відповідає вимогам закону. Таким чином висновок суду першої інстанції про недотримання письмової форми кредитного договору є помилковим, а тому суд безпідставно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами приписи ч.2 ст. 218 ЦК України та вважав даний кредитний договір дійсним. В той же час, як уже було вищезазначено, належними та допустимими доказами доведено факт не підписання ОСОБА_2 кредитного договору № KF 53620 від 10.11.2008 року, що свідчить про відсутність її вільного волевиявлення при укладенні даного договору та відповідно до приписів ч.3 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання даного правочину недійсним. При цьому колегія суддів констатує, що із зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 чітко вбачається, що як на підставу для задоволення своїх позовних вимог остання вказала саме не підписання нею кредитного договору, а тому саме по собі помилкове посилання представника ОСОБА_2, що невідповідність вимогам закону вказаного кредитного договору полягає у недотриманні його письмової форми, не може бути підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а кредитний договір визнанню недійсним, з підстав передбачених ч.3 ст. 203 ЦК України. Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Частиною 2 ст. 548 ЦК України передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, позовні вимоги ПАТ «Фольксбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, який є недійсним, задоволенню не підлягають. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11.03.2013 року, відповідно до приписів п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням по даній справі нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Фольксбанк» та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 Згідно ч.ч.1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_2 при пред'явленні зустрічного позову понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 94,10 грн. (т.1 а.с.91). При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 1698,43 грн., що підтверджується відповідною квитанцією (т.2 а.с.29). Крім того, ОСОБА_2 по даній справі понесені судові витрати за проведення експертизи у розмірі 900,48 грн. (т.1 а.с.169-171). Таким чином з ПАТ «Фольксбанк» підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на загальну суму 2693,01 грн. (94,10 грн. + 1698,43 грн. + 900,48 грн. = 2693,01 грн.). Керуючись ст. 203, 207, 215, 216, 218 ЦК України, ст.ст. 88, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11 березня 2013 року скасувати та ухвалити по даній справі нове рішення. В задоволенні позову ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Фольксбанк», третя особа - ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № KF 53620 укладений між ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_2 10 листопада 2008 року. Стягнути з ПАТ «Фольксбанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2693 (дві тисячі шістсот дев'яносто три) гривні 01 (одна) копійка. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/30952794
  4. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2008 року з ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким останні передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, станом на 4 серпня 2011 року допустив заборгованість зі сплати кредиту та процентів у розмірі 61 326,76 доларів США. Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати договір іпотеки дійсним, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, виселити відповідачів з квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року позовну заяву в частині визнання дійсним договору іпотеки залишено без розгляду. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 серпня 2008 року в розмірі 31 326,76 доларів США, що є еквівалентом 488 774 грн 24 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу зазначеної квартири позивачем з укладенням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем із отримання витягу з Державного реєстру прав власності. Виселено відповідачів з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника, ОСОБА_6, просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не врахована співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна, оскільки вартість квартири значно перевищує основний борг за кредитним договором. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, у зв'язку з чим на підставі ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку», п. 2.3.7 кредитного договору та п. 18.8.1 договору іпотеки іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим на вимогу позивача у встановлений останнім строк відповідачі не звільнили жиле приміщення, яке є предметом іпотеки. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 1 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідачі передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса. Згідно з п. 24 договору іпотеки від 1 серпня 2008 року у випадку порушення кредитного договору позичальником або договору іпотеки іпотекодавцями іпотекодержатель направляє іпотекодавцям і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцтридцяти денногоку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотеко держатель праві почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Однак, ухвалюючи рішення, апеляційний суд не звернув уваги, що іпотекодавцями є три особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте відповідна вимога була направлена банком лише ОСОБА_3 та особі з ініціалами «ОСОБА_7» без зазначення прізвища. Також апеляційний суд не з'ясував, чи повідомлявся іпотекодавець ОСОБА_5 про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором, як це передбачено п. 24 договору іпотеки. Пунктом 8.1. кредитного договору та п. 35.2 договору іпотеки передбачено, що винагорода за надання фінансового інструменту складає 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. З матеріалів справи вбачається, що за період з 4 серпня 2008 року до 4 серпня 2011 року банком щомісячно нараховувалась комісія/винагорода. Крім того, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував, що пеня за прострочення сплати процентів за кредитом умовами кредитного договору не передбачена, а строк позовної давності по сплаті пені по тілу кредиту становить один рік та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Також відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/29059588
  5. Державний герб України 01.11.2012 Апеляційний суд міста Севастополя Справа № 22ц-2790-1613/2012 р. Головуючий у 1 інстанції Щербаков С.О. Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції Колбіна Т.П. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі: головуючого судді - Колбіної Т.П., суддів - Сундукова В.М., Саліхова В.В., при секретарі - Мазнєві Ю.М., за участю представника ПАТ «Укрсоцбанк» - Лозицької І.В., ОСОБА_4, його представника - ОСОБА_5, розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2011 р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, звернення стягнення на квартиру, зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_6, приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним договору іпотеки, В С Т А Н О В И Л А: ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 та просив розірвати договір кредиту, укладений між позивачем та ОСОБА_6 та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на публічних торгах. Вимоги мотивує тим, що 21.12.2006 р. ОСОБА_6 одержав кредитні кошти за договором №945/841 в розмірі 38000,00 доларів США за умовою сплати 13% річних та кінцевим терміном повернення 10.12.2021 р. На забезпечення зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_4 укладений 21.12.2006 р. іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору дарування. Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору ОСОБА_6 у нього утворилася заборгованість, яка не погашена в добровільному порядку. Станом на 12.03.2011 р. загальна сума заборгованості складає 51457,74 доларів США, що за курсом НБУ складає 408322,31 гривень. ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом та просив визнати недійсним іпотечний договір, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4, як майновим поручителем ОСОБА_6 по кредитному договору від 21.12.2006 року за №945/841, з моменту укладення, а саме з 21.12.2006 року, зобов'язати нотаріуса внести в єдиний державний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та державного реєстру іпотек відповідні зміни, пов'язані з визнанням недійсним вищевказаного іпотечного договору від 21.12.2006 року, просить стягнення по кредитному договору покласти на відповідача ОСОБА_6 Вимоги обґрунтовує тим, що в забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язання за кредитним договором, ним з Банком був укладений договір іпотеки, предметом якого була двохкімнатна квартира, що належить йому на праві власності. Вважає, що зазначений договір іпотеки є недійсним, оскільки на час його укладення 21 грудня 2006 року у квартирі проживала та була зареєстрована неповнолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1, при укладенні зазначеного договору згода органу опіки та піклування отримана не була. Ухвалою суду від 28.12.2011 року зустрічна позовна заява прийнята судом до провадження. Заочним рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2011 року первісний позов задоволений. В задоволені зустрічного позову - відмовлено. Ухвалено розірвати договір про надання невідновлюваної кредитної лінії № 945/841 від 21 грудня 2006 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_6 На забезпечення вимог, щодо погашення заборгованості за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії № 945/841 від 21 грудня 2006 року у сумі 408322,31 грн., звернено стягнення на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору дарування, - шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження згідно Закону України «Про виконавче провадження». Вирішено питання про судові витрати. Ухвалою від 06 квітня 2012 року заява ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення. Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення зустрічного позову. Вказує, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_6 має заборгованість за кредитним договором, яку в добровільному порядку не сплачує, тому вимоги Банка щодо розірвання договору та зверненню стягнення на предмет іпотеки обґрунтовані та підлягають задоволенню. ОСОБА_4 є майновим поручителем боржника, тому відповідає перед кредитором в тому ж обсязі майном, переданим в іпотеку банку. Вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, оскільки на час укладення договору іпотеки неповнолітня дитина права власності чи права користування спірною квартирою не мала. З такими висновками не може погодиться колегія суддів з наступних підстав. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України правочин що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам малолітніх неповнолітніх та непрацездатних дітей. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст.177 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органів опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державної реєстрації. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі ґрунтування збереження права дитини на житло. Відповідно статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який набрав чинності з 01 січня 2006 року, передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Відповідно до ст. 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частини другої та третьої ст. 18 "Про охорону дитинства" діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла. Наведені положення узгоджується із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЖК України. Таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину. З матеріалів справи вбачається, що 21.12.2006 р. між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_6 укладений договір про надання невідновлюваної кредитної лінії №945/841, відповідно до умов якого позичальнику надані у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового використання грошові кошти, для чого відкрита кредитна лінія. Надання кредитних коштів здійснювалось окремими частками (траншами) з сплатою 13% річних у межах максимальної заборгованості 38000 доларів США та кінцевим строком використання кредитного ліміту до 29.12.2006 р. Погашення траншей кредиту здійснюється щомісячно до 10 числа кожного місяця в період з квітня 2007 року по листопад 2021 року включно рівними частками в розмірі 215 доларів США, до 10 грудня 2021 року - 160 доларів США, з кінцевим терміном погашення - 10 грудня 2021 року (арк.с.6-9). Зобов'язання Банка за кредитним договором виконані в повному обсязі. На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за вказаним кредитним договором ОСОБА_4 виступив в якості майнового поручителя. 21.12.2006 р. між Банком та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві власності (арк.с.10-13). Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_6 належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є батьком неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.с. 29). Згідно з довідкою №1992 від 04 жовтня 2012 року приватного підприємства «Ремснабсервіс», наданої суду на запит про склад та час реєстрації осіб за спірною адресою, у квартирі окрім відповідача зареєстровані: дружина - ОСОБА_9 - з 08.10.2002 р., та син - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк.с.131). Ця інформація підтверджується також карткою прописки (форма №16) ОСОБА_9, відповідно до якої вона зареєстрована у АДРЕСА_1 з 08.10.2002 р., та з нею зареєстрований її син - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.с.132). В судовому засіданні колегії суддів надана довідка ПП «Ремснабсервіс» №2501 від 30.10.2012 р., відповідно до якої неповнолітній ОСОБА_8 зареєстрований за спірною адресою з 19.11.2002 р. (арк.с.138). З матеріалів справи також вбачається, що для укладення договору іпотеки ОСОБА_4 надані Банку ксерокопії паспорту, на сторінці № 10 ( особливі відмітки) якого зазначено прізвище, ім'я, по батькові неповнолітньої дитини (арк.с.29), місцем проживання якого відповідно до ст. 29 ЦК України є місце проживання його батьків. Таким чином, на час укладення договору іпотеки від 21.12.2006 року дружина та неповнолітня дитина були зареєстровані та проживали в АДРЕСА_1, яка стала предметом іпотеки. При укладенні договору іпотеки відповідний дозвіл органу опіки та піклування не був отриманий. На підставі викладеного колегія приходить до висновку, що вказаний договір іпотеки порушує права неповнолітнього ОСОБА_8 Даний правочин укладено всупереч правам та інтересам неповнолітнього, з порушенням ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України, ст. 71, ст.ст.215, 216, 224 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним. Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки спірної квартири на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів ОСОБА_4, не з'ясував, з якого часу неповнолітня дитина була зареєстрована у спірній квартирі та чи мала вона право користування нею; не перевірив за даними відповідного органу інформацію про зареєстроване місце проживання дитини. Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення зустрічного позову. Доводи позивача стосовно того, що при укладенні спірного договору іпотеки ОСОБА_4 надав довідку, відповідно до якої в спірній квартирі зареєстрований лише він (п.1.6 договору, арк.с.10), не можуть бути прийняти, оскільки спростовуються наданими доказами. Частиною 5 статті 12 ЦК України встановлюється презумпція добросовісності та розумності особи при реалізації нею своїх цивільних прав. Оспорювання цієї презумпції здійснюється винятково у судовому порядку. Колегія суддів вважає, що недобросовісність дій ОСОБА_4 під час укладення договору іпотеки не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним. Таким чином, вимоги зустрічного позову щодо визнання недійсним договору іпотеки підлягають задоволенню. Вимоги щодо зобов'язання нотаріуса вчинити певні дії по внесенню в державний реєстр заборони відчуження об'єктів нерухомого майна та державного реєстру іпотек змін щодо відсутності обтяження майна не підлягають задоволенню, оскільки суду не надано доказів відмови нотаріуса у вчиненні цих дій. Враховуючи те, що вимоги банку за первісним позовом зводяться до розірвання договору кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Керуючись ст.303, ст.307, ст.308, ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України ЦПК України,колегія суддів,- В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити. Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 28 грудня 2011 р. - скасувати. Ухвалити нове рішення. Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» в задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити. Позов ОСОБА_4 - задовольнити частково. Договір іпотеки від 21 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, що зареєстрований в реєстрі за №2548, визнати недійсним. В задоволенні позову ОСОБА_4 в частині зобов'язання приватного нотаріуса виконати певні дії по виключенню квартири АДРЕСА_1 з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна - відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: /підпис/ Т.П. Колбіна Судді: /підпис/ В.М. Сундуков /підпис/ В.В. Саліхов З оригіналом згідно: Суддя Апеляційного суду м. Севастополя Т.П. Колбіна http://reyestr.court.gov.ua/Review/27444765
  6. Державний герб України печерський районний суд міста києва Справа № 2-2274/12 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Остапчук Т.В., при секретарі Фокіна А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки , зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" ,3-тя особа Національний банк України про визнання договорів недійсними ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те що 12.04.2007року було укладено кредитний договір між ЗАТ "Промінвестбанк" та відповідачем в сумі 377000 євро до 9.04.2010р. зі сплатою 12% річних . Відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором не виконує, до цього часу кошти не повернув, крім того, у зв'язку з невиконанням умов договору, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу, процент за користування кредитом, в зв'язку з чим має заборгованість. В забезпечення договору 13.04.2007р. укладено Договір іпотеки на земельну ділянку площею 0,056 га , яка розташована по АДРЕСА_1 на яку просить звернути стягнення в погашення заборгованості. 17.12.13р. між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" був укладений договір відступлення права вимоги та відбулась заміна позивача. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити , стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 301795,31 євро шляхом звернення стягнення на земельну ділянку з визначенням способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у виконавчому провадженні. Представник відповідача проти позову заперечував , пред"явив зустрічний позов про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним , оскільки договір був укладений в іноземній валюті , без відповідної валютної ліцензії НБУ . Представник відповідача по зустрічному позову ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в судове засідання не з"явився повторно, причину неявки не повідомив , надав письмові заперечення. Суд вважає можливим розглянути справу в його відсутність . Представник 3-ї особи по зустрічному позову НБУ в судове засідання не з"явився повторно, причину неявки не повідомив , надав письмові заперечення. Суд вважає можливим розглянути справу в його відсутність . Суд, вислухавши пояснення представників сторін , дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до слідуючого. В судовому засіданні встановлено, що між ЗАТ "Промінвестбанк"(правонаступником якого є Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк) та ОСОБА_1 12.04.2007року було укладено кредитний договір в сумі 377000євро до 9.04.2010р. зі сплатою 12% річних . В забезпечення договору 13.04.2007р. укладено Договір іпотеки на земельну ділянку площею 0,056 га , яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.10-25). 17.12.13р. між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" був укладений договір відступлення права вимоги Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов"язанні в обсязі і на умовах , що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договром або законом. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. Відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором не виконує, в зв'язку з чим має заборгованість по наданому кредиту станом на 10.09.2012р. 301795,31 євро ( заборгованість по кредиту 199446,54 євро , по процентам 70470,91 євро ,штраф 31877,86 євро ) , що складає 3159965 грн.67 коп (а.с. 3-5т.2 ) Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Відповідно ст. 611ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку". У чч. 2 і 3 цієї ж ст. 40 законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Відповідно до ч.ч.2,3 ст.35 Закону України "Про іпотеку" положення ч.1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду , у встановленому законом порядку , та не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені ст.12 цього Закону без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки. Позивачем не доведено те, що виникла внаслідок повідомлення відповідача затримка могла б спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки. Судом встановлено , що банком було направлено відповідачу письмову вимогу про усунення порушень від 26.04.2010р. (а.с.27-28) , яку як він вказував в судовому засіданні не отримував. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень , крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення не засновані на Законі України "Про іпотеку" , тому позов не підлягає задоволенню. Зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки основним законодавчим актом, що регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій із валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету. У ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" наявна як Банківська ліцензія № 1 (т.2, а.с.1, 2), так і Дозвіл № 1-3 . Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках і на умовах, встановлених законом. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ч. 1 ст.215 ЦК України передбачені підстави, за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним, а саме: недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, п'ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою ( правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 ЦК України. Таким чином, при підписанні кредитного договору, договору іпотеки всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що відповідач посилається у своїй позовній заяві. Виходячи з наведеного, відсутні підстави для визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, оскільки договори укладені відповідно до норм чинного законодавства, відповідач добровільно погодився на їх укладення. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 203,215 ,514, 525, 526, 530, 553, 554, 614, 615, 629, 1048, 1054 ЦК України,ст.33,35 Закону України "Про іпотеку" ст. ст. 3, 10, 60, 88, 209, 212-215ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : В позові ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. В зустрічному позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" ,3-тя особа Національний банк України про визнання договорів недійсними відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Остапчук Т.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32105094
  7. РІШЕННЯ іменем україни 22 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Юровської Г.В. суддів: Журавель В.І., Маляренка А.В., Мазур Л.М., Нагорняка В.А. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства „Місто Банк" до приватного підприємства „Нива-В.Ш." в особі філії № 16 приватного підприємства „Нива-В.Ш.", ОСОБА_3, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, комунальне підприємство „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" про визнання проведених прилюдних торгів такими, що проведені з порушенням вимог закону, визнання протоколу проведення прилюдних торгів недійсним, відновлення положення, яке існувало до порушення, визнання незаконним акту державного виконавця, визнання незаконним і скасування свідоцтва, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до приватного нотаріуса ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства „Місто Банк", треті особи: приватне підприємство „Нива-В.Ш.", відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, приватний нотаріус ОСОБА_4 про усунення перешкод, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Місто Банк» на рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2013 року,- в с т а н о в и л а: У лютому 2012 року ПАТ „Місто Банк" звернулося до суду з позовом, у якому після неодноразових уточнень просив визнати проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що проведені з порушенням вимог закону, визнати протокол проведення прилюдних торгів недійсним, відновити положення, яке існувало до порушення, визнати незаконним акт державного виконавця про реалізацію нерухомого майна - земельної ділянки загальною площею 0,0551 га, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, садового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 30,8 кв. м, що розташований у АДРЕСА_1, яке придбане ОСОБА_3, визнати незаконним і скасувати свідоцтво, видане ОСОБА_3 на придбане майно та скасувати реєстрацію права власності на нього. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 16 лютого 2012 року банком були отримані протокол № 1611256-1 від 29 грудня 2011 року про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6 ОСОБА_7 та акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 20 січня 2012 року, з яких їм стало відомо про проведення прилюдних торгів з реалізації вищевказаного нерухомого майна. Вважає, що зазначені прилюдні торги проведені, а протокол і акт державного виконавця складені з грубими порушеннями діючого законодавства та порушують їх (позивача) охоронювані законом майнові права та інтереси, як стягувача та іпотекодержателя. Зокрема, зазначав, що на реалізований предмет іпотеки вже було звернуто стягнення і порушено виконавче провадження по виконанню виконавчого напису нотаріуса, реалізація предмета іпотеки проведена без відома і письмового повідомлення іпотеко держателя з суттєвими системними порушеннями законодавства про порядок проведення прилюдних торгів. Заперечуючи проти позову ПАТ «Місто Банк», у червні 2012 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження придбаним з прилюдних торгів майном шляхом зобов'язання приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 скасувати заборону на відчуження згаданої вище земельної ділянки та виключити її з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2013 року, у задоволені позову ПАТ „Місто Банк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Усунено перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 5110136900:38:016:0077, загальною площею 0,0551 га, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, а також садовим будинком з надвірними спорудами загальною площею 30,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 скасувати заборону на відчуження вказаної земельної ділянки, виключити її та садовий будинок з надвірними спорудами з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі, поданій через свого представника Рябко Л.Г., ПАТ «Місто Банк» просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову і відмову в задоволенні зустрічного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають. Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Судами під час розгляду справи встановлено, що 11 грудня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на садовий будинок з надвірними спорудами за НОМЕР_1 загальною площею 30,8 кв. м та земельну ділянку площею 0,0551 га, в і по угіддях: 0,0376 га, багаторічні насадження; 0,0175 га, в тому числі по угіддях: 0,0376 га, багаторічні насадження 0,0175 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями, кадастровий номер 5110136900:38:016:0077, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_6 на підставі купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального ОСОБА_8 26.05.2008 року за реєстром № 1068, та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 26 травня 2008 року за реєстром №1074, і були передані в іпотеку комерційному банку товариству з обмеженою відповідальністю «Місто Банк» в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 049-Сп/2-23/Ф/840, укладеним між КБ ТОВ «Місто Банк» та ОСОБА_6 26 травня 2008 року на суму 3763812,37 грн. На виконання виконавчого напису нотаріуса 22 грудня 2009 року постановою заступника начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Плахутою Д.В. відкрито виконавче провадження №В-7/1105 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2010 року задоволено позов ПАТ „Місто Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_22, ОСОБА_7, ОСОБА_23, ОСОБА_17 про стягнення заборгованості за банківськими кредитами. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_17 на користь публічного акціонерного товариства «Місто Банк» заборгованість по договору №032-Сп/2-23/Ф/840 від 10.04.2008 року по кредиту, відсоткам та пені в загальному розмірі 5 155 333,39 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь публічного акціонерного товариства «Місто Банк» заборгованість за договором № 049-Сп/2-23/Ф/840 від 26.05.2008 року по кредиту, відсоткам та пені в загальному розмірі 4 190 045,06 грн. 01 лютого 2011 року на підставі рішення суду ПАТ „Місто Банк" отримало виконавчий лист № 2-1054/10 про стягнення солідарно з відповідачів кредитної заборгованості в розмірі 5155333,39 грн та звернулося до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області з заявою про відкриття виконавчого провадження. 21 березня 2011 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження ВП № 2531 7246 та накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_6 в межах суми звернення стягнення. Після отримання звіту про незалежну оцінку арештованого майна, 09 грудня 2011 року між відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області та філією 16 ПП „Нива В.Ш." укладено договір № 1611256 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки). 29 грудня 2011 року відбулися прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6, ОСОБА_7, переможцем яких став ОСОБА_3 Відмовляючи в задоволені позову ПАТ „Місто Банк", суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що державному виконавцю примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області не було відомо, що 11 грудня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу був здійснений виконавчий напис та Другим Київським відділом виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 22 грудня 2009 року було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса, а вказані обставини стали відомі тільки в березні 2012 року. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд вважав, що ОСОБА_3 набув майно на законних підставах. З такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в ч. 5 ст. 55 цього Закону, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах та комісійних засадах. Прилюдні торги - це продаж майна, на яке звернено стягнення і яке підлягає реалізації. Під час проведення прилюдних торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої, з одного боку, є покупець - учасник прилюдних торгів, котрим може бути фізична чи юридична особа, а з другого - продавець - відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, яка організовує та провадить ці прилюдні торги за договором з Державною виконавчою службою. Власником цього майна стає покупець, котрий запропонував за нього у ході торгів найвищу ціну. Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, визначає умови і порядок проведення прилюдних торгів з продажу квартир, будинків, підприємств як цілісного майнового комплексу, інших приміщень, земельних ділянок, що є нерухомим майном, на які звернено стягнення відповідно до чинного законодавства. Таким чином, під час проведення прилюдних торгів укладається угода про передачу майна у власність. З матеріалів справи вбачається, що протоколом №1611256-1 від 29 грудня 2011 року проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6, ОСОБА_7, та актом державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 20 січня 2012 року оформлено результати проведених прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:38:016:0077, загальною площею 0,0551 га, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва та садового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 30,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Реалізація вказаного майна на оскаржуваних прилюдних торгах відбулась в рамках виконавчого провадження №ВП 25317246, відкритого 21 березня 2011 року у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області (а.с. 11) по примусовому виконанню виконавчого листа у справі №2-1054/10, виданого Приморським районним судом м. Одеси (а.с. 12) про стягнення солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_17 на користь АТ «Місто Банк» заборгованості у розмірі 5155333,39 грн, яка винесена у зв'язку з невиконанням ОСОБА_20 умов кредитного договору №032-Сп/2-23/Ф/840 від 10 квітня 2008 року. Тобто, на прилюдних торгах було продано майно, на яке вже було звернуто стягнення за виконавчим написом приватного нотаріуса у зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 умов іншого кредитного договору. В оскаржуваному акті державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 20 січня 2012 року зазначено, що майно було продане при виконанні виконавчого листа №2-1054/10 про стягнення грошових коштів солідарно з ОСОБА_6 та солідарних поручителів-боржників. Вказаним виконавчим листом не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки. Таке звернення стягнення на іпотечне майно раніше здійснено за іншим виконавчим документом - виконавчим написом від 11.12.2009 за реєстраційним номером №3651, на виконання якого порушено інше виконавче провадження Другим Київським відділом державної виконавчої служби. Таким чином, існувало два виконавчих провадження за різними виконавчими документами, а саме: про стягнення боргу в грошовій формі і звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса. Вказані провадження були об'єднані у зведене виконавче провадження постановою від 28 березня 2011 року. Тому колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції з приводу того, що на дату спірних прилюдних торгів державний виконавець не був обізнаний з наявністю іншого виконавчого провадження про звернення стягнення на іпотечне майно. Про це свідчить наявний в матеріалах справи витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 69, 71, запис 4) на момент відкриття спірного виконавчого провадження від 21.03.2011 року №ВП 25317246 по виконанню рішення суду і реалізації проданого майна у його межах 28 листопада 2010 року вже було відкрите інше виконавче провадження про виконанню виконавчого напису нотаріуса і ще 12 березня 2010 року накладено арешт на майно з метою забезпечення виконання виконавчого документа. Державний виконавець в судовому засіданні підтвердив доступ всіх державних виконавців до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Зазначений висновок суду також спростовується вимогами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої з метою забезпечення електронного документообігу в органах державної виконавчої служби, ведення обліку виконавчих проваджень, контролю за дотриманням державними виконавцями вимог законодавства під час здійснення виконавчих дій, надання оперативного доступу сторонам виконавчого провадження до його матеріалів Міністерство юстиції України забезпечує функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень. Порядок ведення такого реєстру, умови доступу до нього та отримання інформації встановлюються Міністерством юстиції України у Положенні про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 року №43/5, зареєстрованому 21 травня 2003 року за № 388/7709 (зі змінами). Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що державний виконавець у спірних відносинах самовільно змінив спосіб виконання виконавчого документа та здійснив стягнення на передане в іпотеку майно. Так, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних и кримінальних справ у ч. 2 п. 45 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що у разі якщо за судовим рішенням із відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то судом не може бути змінений спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику. Вказане свідчить, що спірні прилюдні торги проданого майна проведено з порушенням вимог закону поза межами виконавчого провадження із звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про порушення вимог закону в момент проведення прилюдних торгів та незаконну організацію їх проведення. Судами не застосовано до спірних відносин норми ч.2 ст.11, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 373 ЦПК України, ч.3 ст. 33, ст. 39 Закону України «Про іпотеку», які підлягали застосуванню. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при проведенні оспорюваних прилюдних торгів порушено встановлені законом правила їх підготовки в частині належного повідомлення про їх проведення. Так, згідно ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку". Відповідно ч. 5 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» не пізніше дня публікації повідомлення про проведення прилюдних торгів у засобах масової інформації, тобто не пізніше ніж за 15 днів до проведення торгів організатор прилюдних торгів письмово сповіщає іпотекодержателя, державного виконавця, іпотекодавця та всіх осіб, що мають зареєстровані у встановленому законом порядку права та вимоги на предмет іпотеки, про день, час і місце проведення прилюдних торгів та про початкову ціну продажу майна. Відповідно до п. 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року №68/5, спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Згідно ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмове повідомлення особи має бути доведене письмовими доказами. Згідно ст. 62 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Довідка Одеської дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 27.05.2011 №373/12 (а.с.124), свідчить про те, що письмове повідомлення - лист від ПП «Нива-В.Ш.» іпотекодержателю АТ «Місто Банк» про проведення торгів, призначених на 28 грудня 2011 року було відправлено лише 20 грудня 2012 року, тобто за 9 днів до оспорюваних торгів (а не 15, як встановлено законом), не надходив до іпотекодержателя та його відділення зв'язку, тому, згідно діючих правил поштового зв'язку, зазначений лист був повернутий організатору прилюдних торгів та вручений 27 грудня 2011 року уповноваженому представнику ПП «НИВА-ВШ» Тимофеєвій. Інших письмових доказів письмового повідомлення АТ «Місто Банк» про дату торгів в матеріалах справи не має. На зазначене суд також уваги не звернув та помилково не застосував ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 5 ст. 43 Закону України «Про іпотеку», п. 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, які підлягали застосуванню та порушив ст.ст. 59,62 ЦПК України про відповідність засобів доказуванню. Згідно ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах Відповідно п. 3.5. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує на відповідному веб-сайті інформацію про нерухоме майно, що реалізується, в порядку, визначеному Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 року №43/5, зареєстрованим у Мінюсті 21 травня 2003 року за № 388/7709 (зі змінами). Згідно п. п. 3.6, 3.8 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна зміст інформаційного повідомлення про торги повинен містити встановлений перелік характеристик продажу нерухомого майна, в тому числі земельної ділянки, та умов торгів. Інформаційне повідомлення №405774 про проведення спірних торгів (а. с. 107) свідчить, що повідомлення про продаж іпотечного садового будинку та земельної ділянки не містить відомості про: - строки сплати гарантійного внеску учасника прилюдних торгів, - найменування, адресу банку, номер рахунка спеціалізованої організації для його сплати; - дату, час та місце ознайомлення з майном; - правовий режим земельної ділянки; - цільове призначення земельної ділянки; - обмеження на використання земельної ділянки (установлені на підставі містобудівних та санітарних норм і правил). Відсутність в інформаційному повідомленні про торги вищевказаної інформації є порушенням законодавства України і суттєвим порушенням процедури торгів. Це порушення, допущене під час підготовки торгів, є таким, що може вплинути на результати торгів, зменшити можливість участі в торгах потенційних покупців і вплинути на формування ціни реалізації, що порушує права іпотекодержателя на погашення боргу за рахунок продажу предмета іпотеку за найкращою ціною. Викладене свідчить, що порушення процедури проведення торгів і невідповідність змісту інформаційного повідомлення вимогам, встановленим п.п. 3.6, 3.8 вказаного вище Положення, є підставою для визнання торгів такими, що проведені з порушенням вимог закону. Публікації в газетах «Наш город» №48 від 10 грудня 2011 року і «Наша область» №48 від 14 грудня 2011 року (а.с. 108, 109) на порушення п. 3.8 згаданого Положення не містять відомостей про правовий режим земельної ділянки та про обмеження на використання земельної ділянки (установлені на підставі містобудівних та санітарних норм і правил). Вирішуючи спір, суд не звернув увагу і на положення п.п. 3.6, 3.8 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, не застосував до спірних правовідносин норми ч.3 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» щодо обов'язкової інформації при реалізації земельних ділянок. При проведенні оспорюваних прилюдних торгів також порушено встановлений законом порядок їх організації. Відповідно п. 4.2. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців. Згідно п.7.1. вказаного Положення прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися у разі наявності 1 покупця. В той же час, спірний протокол проведення прилюдних торгів свідчить, що у торгах брала участь лише одна особа. Таким чином, державним виконавцем і торгівельною організацією порушено закон і встановлені законодавством правила проведення прилюдних торгів, які є заходом примусового стягнення в межах виконавчого провадження з виконання судового рішення, що здійснюється в порядку, передбаченому законом; порушено встановлені законом підстави, правила та процедура прилюдних торгів . Помилковим є і застосування судами норм ч.3 ст.45 Закону України «Про іпотеку», оскільки з прилюдних торгів реалізовувалось не іпотечне, а арештоване майно. У разі, якщо проведені на виконання судового рішення прилюдні торги з реалізації майна визнано судом такими, що проведені з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, то особа, яка придбала це майно, не є добросовісним набувачем, у якого майно не може бути витребувано відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України. У таких випадках застосовуються наслідки недійсності правочину, тобто реституція. Проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про внесення ОСОБА_3 коштів на рахунок ДВС чи про їх перерахування банківській установі. Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України, доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, допущені місцевим судом помилки не виправив, залишивши його без змін. Згідно зі ст. 341 ЦПК України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами як першої, так і апеляційної інстанцій ухвалені помилкові судові рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.341 ЦПК України є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про часткове задоволення первісного позову ПАТ «Місто Банк» за виключенням вимог щодо скасування реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3. Оскільки відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, рішення суду, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що включає відповідно до статті 2 зазначеного Закону також і припинення таких прав, у задоволенні вимог до КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об»єктів нерухомості» про скасування державної реєстрації слід відмовити. Оскільки задоволено основний позов ПАТ «Місто Банк», відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 Керуючись ст.341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішила: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2012 року скасувати. Ухвалити нове рішення наступного змісту. Позов публічного акціонерного товариства „Місто Банк" до приватного підприємства „Нива-В.Ш." в особі філії № 16 приватного підприємства „Нива-В.Ш.", ОСОБА_3, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, комунальне підприємство „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" про визнання проведених прилюдних торгів такими, що проведені з порушенням вимог закону, визнання протоколу проведення прилюдних торгів недійсним, відновлення положення, яке існувало до порушення, визнання незаконним акту державного виконавця, визнання незаконним і скасування свідоцтва, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно задовольнити. Визнати проведені 29 грудня 2011 року на виконання судового рішення за виконавчим листом Приморського районного суду м. Одеси у справі №2-1054/10 прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки - земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:38:016:0077, загальною площею 0,0551 га, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва та садового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 30,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, щодо якого вчинено виконавчий напис за виконавчим написом від 11 грудня 2009 року за реєстраційним номером №3651 такими, що проведені з порушенням вимог закону. Визнати недійсним протокол філії 16 Приватного підприємства «НИВА-В.Ш.» №161125601 від 29 грудня 2011 року з проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6, ОСОБА_7. Визнати незаконним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 20 січня 2012 року, затверджений начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Шапошниковим В.В. про реалізацію нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:38:016:0077, загальною площею 0,0551 га, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва та садового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 30,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, яке придбане ОСОБА_3. Визнати незаконним і скасувати свідоцтво, видане ОСОБА_3 на майно, що складається з садового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 30,8 кв. м, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 23 січня 2012 року за реєстровим №34. У задоволенні вимог про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, зареєстроване КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 31 січня 2012 року за №21287974, номер запису: 764 в книзі 12с-159, що складається з садового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 відмовити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до приватного нотаріуса ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства „Місто Банк", треті особи: приватне підприємство „Нива-В.Ш.", відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, приватний нотаріус ОСОБА_4 про усунення перешкод відмовити. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий Г.В. Юровська Судді: В.І. Журавель Л.М. Мазур А.В. Маляренко В.А. Нагорняк http://reyestr.court.gov.ua/Review/31459539
  8. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 5011-54/14343-2012 30.11.12 Господарський суд м. Києва у складі судді Шкурдової Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп КО», м. Київ третя особа Ткаченко О.П. про стягнення 2713305,53 грн. за рахунок предмета іпотеки при секретарі судового засідання Білецькій О.В. представники: від позивача -не з'явився; від відповідача -Онопко В.О. (дов. від 06.11.2012 р.); від третьої особи - не з'явився СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі-позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп КО»(далі-відповідач), третя особа Ткачннко Олексій Петрович, про стягнення 2713305,53 грн., з яких 2205292,76 грн. заборгованості за кредитом, 312856,25 грн. заборгованості за відсотками, 195156,53 грн. пені, за рахунок предмета іпотеки -нежитлового приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщень № 64) в літ «А», загальною площею 70,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд. 4/6. Вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням третьою особою зобов'язання за Кредитним договором № СМ-SME 001/001/2008 від 08 січня 2008 року, укладеним між третьою особою та ПАТ «ОТП Банк», в забезпечення виконання якого між відповідачем та ПАТ «ОТП Банк»укладено Договір іпотеки № РМ - SME 001/001/2008 від 08 січня 2008 року, з огляду на що у третьої особи виникла заборгованість у розмірі 2713305,53 грн., право вимоги якої позивач набув на підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 квітня 2010 року.. Представник позивача в судові засідання не з'явився, про час і місце судового засідання позивач повідомлений належним чином, позивач про причини неявки представника в судове засідання суд не повідомив. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві. Представник третьої особи або особисто третя особа в судові засідання не з'явилися, третя особа пояснення по суті спору до суду не направила. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ: 08 січня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк»(банк) та Ткаченком Олексієм Петровичем (позичальник) укладено Кредитний договір № СМ-SME 001/001/2008, згідно умов якого Банк видає позичальнику кредит в розмірі 290000,00 доларів США на споживчі цілі з плаваючою процентною ставкою -фіксований відсоток 4,9% річних, який є незмінним на весь строк дії Кредитного договору,+FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщена в банку на строк в 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору; в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватися в порядку, передбаченому договором) та кінцевим терміном повернення -08 січня 2018 року. Згідно з п. 1.9.1. Договору від 08 січня 2008 року незважаючи на інші положення цього Договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначений банком частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором та/або Договором іпотеки. При цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу. Між банком та позичальником укладено додаток № 1 до Кредитного договору «Графік повернення кредиту та сплати процентів», яким встановлено розмір чергового платежу, розмір процентів за користування грошовими коштами та дату їх сплати позичальником. В забезпечення виконання зобов'язання Ткаченка Олексія Петровича за Кредитним договором СМ-SME 001/001/2008, 08 січня 2008 року між Банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Олімп ОК»(іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № РМ - SME 001/001/2008, предметом якого є нежитлові приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщень № 64) в літ «А», загальною площею 70,40 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд. 4/6. Вартість предмета іпотеки на момент укладення Договору становить 1872083,33 грн. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором. На виконання умов Кредитного договору № СМ-SME 001/001/2008 Банком видано позичальнику кредит в розмірі, визначеному умовами договору. В порушення умов договору, у строки передбачені умовами договору, позичальником не сплачено банку кредитні кошти. 29 квітня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк»(Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(Покупець) укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з умовами якого продавець продає (переуступає)покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори згідно з Додатком № 1 до Договору, а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на корить продавця винагороду. Згідно з п.п. 3.2., 3.3 Договору загальна сума заборгованості за кредитним договорами, що входять до кредитного портфелю на дату набрання чинності, складає 79445238,80дол. США, 1833123,06 грн., 353455,53 Євро, 1780167,01 швейцарських франків. Покупець набуває усі права вимоги за кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основаного боргу; правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій. За своєю правовою природою договір укладений між позивачем та ПАТ «ОТП Банк»є договором факторингу. Частиною 1 статті 1077 Цивільного кодексу України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога). Як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з Додатку № 1 до Договору від 29 квітня 2010 року, Банком передано позивачу прострочену заборгованість відповідача перед банком за Кредитним договором № СМ-SME 001/001/2008 в розмірі 315044,29 дол. США. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 2713305,53 грн., з яких 2205292,76 грн. заборгованості за кредитом, 312856,25 грн. заборгованості за відсотками, 195156,53 грн. пені, за рахунок предмета іпотеки -нежитлового приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщень № 64) в літ «А», загальною площею 70,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд. 4/6. Частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до п. 3.4. Договору від 29 квітня 2010 року права за договорами застави та/або іпотеки, укладеними між продавцем та боржниками/поручителями для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами не переходять до покупця. Передача (відступлення) прав за кредитним договорами покупцю не припиняє права продавця за договорами застави та/або іпотеки, укладеними між продавцем та боржниками для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Продавець звертає стягнення на заставлене майно та зобов'язується перерахувати покупцю усі кошти, отримані від реалізації заставного майна, а також будь-які інші платежі та кошти, отримані від боржників. Отже, при укладенні Договору від 29 квітня 2010 року сторони дійшли згоди щодо права за договорами іпотеки, укладеними в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договорами, позивачеві не передаються, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється продавцем-ПАТ «ОТП Банк». Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України). Доказів розірвання або зміни умов Договору від 29 квітня 2010 року щодо передачі позивачу права вимоги за Договорами іпотеки, укладеними в забезпечення виконання зобов'язання за Кредитними договорами, матеріали справи не містять, на вимогу суду вказані докази позивачем суду не надані. Таким чином, враховуючи, що за Договором від 29 квітня 2010 року позивачу не передано права за іпотечними договорами, у тому числі і за Іпотечним договором від 08 січня 2008 року, укладеними між ПАТ «ОТП Банк»та відповідачем, доказів зміни умов Договору від 29 квітня 2010 року щодо прав позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 08 січня 2008 року суду не надано, позивачем не доведено наявність обставин, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за рахунок предмета іпотеки, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2713305,53 грн. за рахунок предмета іпотеки задоволенню не підлягають. Судові витрати відповідно до статей 49 ГПК України покладаються судом на позивача. Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд вирішив: В позові відмовити. Повне рішення складено 04.12.2012 р. Суддя Л.М. Шкурдова http://reyestr.court.gov.ua/Review/27863027
  9. Справа № 2-210/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2010 року Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Макарчук В.О. при секретарі Кахарової В.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії цивільну справу за позовом Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу Шендрик Світлана Андріївна про визнання договору кредиту неукладеним, договору іпотеки - недійсним, В С Т А Н О В И В Акціонерний комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» звернувся до Євпаторійського міського суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовну заяву мотивують тим, що 9 листопада 2006 року між Євпаторійським відділенням АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № 08м-485/06, за яким банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 230000 гривень зі сплатою 18 % річних з терміном повернення 5 листопада 2011 року. За п. 3.3.4 договору позичальник був зобовязаний здійснювати погашення кредиту та сплачувати проценти у строк, передбачений п.п. 1.1, 2.5 договору кредиту та графіком погашення. На підставі п.п. 4.2, 4.3. договору при простроченні строків здійснення платежу позичальник повинен сплатити пеню у розмірі 1 % у валюті кредиту, вказаній у п. 1.1 від несвоєчасно повернутої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період невиконання зобовязань за кредитним договором, а також виплатити штраф у розмірі 25 % від суми кредиту за кожний випадок порушення вимог п.п. 3.3.2 - 3.3.6, 3.3.8 - 3.3.15 договору. Однак в супереч зазначених умов договору взяті на себе зобовязання ОСОБА_1 не виконав, внаслідок чого станом на 20 жовтня 2007 року він заборгував банку 198 434 гривень 47 копійок, яка складається із заборгованості по кредиту на суму 195500 гривень 03 копійок, по процентам - 2934 гривень 44 копійки. Для забезпечення виконання ОСОБА_1 зобовязань за договором кредиту ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором № 2257 від 9 листопада 2007 року в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1. Оскільки у добровільному порядку заборгованість по кредитному договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не погашена, просять звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною у розмірі 303 000 гривен, яка визначена сторонами у договорі іпотеки, для задоволення вимог «Укрсоцбанк» по кредитному договору № 08м - 485/06 від 9 листопада 2006 року на загальну суму 198 434 гривні 47 копійок, а також за витратами по сплаті судового збору на суму 1 700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривень. Також просять відповідно до ч. 2 ст. 39, ст.. 40 Закону України «Про іпотеку» висилити усіх мешканців, які зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1. В уточненій заяві Акціонерний комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» заявив вимогу про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 08м - 485/06 від 9 листопада 2006 року у розмірі 519674 гривні 25 копійок та звернення стягнення на заставлена майно - квартиру АДРЕСА_1. (т. 1 а. с. 159) ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали суду зустрічну заяву до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу Шендрик С. А. про визнання договору кредиту № 08 м - 485/06 від 9 листопада 2006 року неукладеним, договору іпотеки № 2257 від 9 листопада 2006 року - недійсним. Заява мотивована тим, що 9 листопада 2006 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений договір кредиту № 08м - 485/06, за п. 1.1 якого Євпаторійське відділення банку взяло на себе зобовязання видати ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 230 000 гривен з виплатою 18 % річних, але грошові кошти видані не були, платіжних документів про видачу кредитів немає. 9 листопада 2006 року для забезпечення договору кредиту ОСОБА_2 уклав з Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» договір іпотеки, предметом якого стала трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Оскільки договір кредиту не виконаний, то і договір іпотеки ОСОБА_2 також повністю не оформив, ним не було укладено договору страхування предмету іпотеки та не була підписана угода про оцінку предмету іпотеки. Звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на заставлене майно, «Укрсоцбанк» надав суду підроблені угоду про оцінку предмету іпотеки, договір страхування предмету іпотеки, сфальсифіковані електрофотокопії платіжних документів. У листі від 21 серпня 2007 року № 562212586 за підписом начальника Євпаторійського відділення «Укрсоцбанк» зазначено, що у кредитній справі відсутні оригінал довідки Державної податкової інспекції про валовий прибуток поквартально та 1 квартал 2007 року чи звіт субєкту підприємницької діяльності за 2006 рік та 1 квартал, 2 квартал 2007 року, довідка з «Райффайзен - банку - Аваль» про існування заборгованості по кредиту, свідоцтво про оплату єдиного податку за 2006 та 2007 роки. Таким чином необхідних документів для укладення кредиту за листопад 2006 року у банку не було. ОСОБА_1 укладав 9 листопада 2006 року договір кредиту з банком як приватний підприємець і поставив на договорі печатку приватного підприємця, але в суд надана електрофотокопія договору кредиту, укладеного з ОСОБА_1 як з фізичною особою. ОСОБА_1 не утримував грошові кошти від банку, у звязку з чим кредитний договір фактично є підписаним, але не укладеним. На підставі викладеного просять договір кредиту № 08 м - 485/06 від 9 листопада 2006 року, підписаний між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» визнати неукладеним, а іпотечний договір № 2257 від 9 листопада 2006 року - недійсним. У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, зустрічній позов не визнала, зазначивши, що заявки на видачу готівки та заявки на перерахування готівки підтверджують факт видачі ОСОБА_1 кредитних коштів, їх отримання та повернення, порушень умов кредитного договору з боку банку допущено не було. Відповідач ОСОБА_2 та представник по довіреності відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги не визнали, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, свій зустрічний позов підтримали. Відповідачка ОСОБА_3 третя особа за зустрічним позовом та у судове засідання не зявилися. Про день, час та місце розгляду справи сповіщалися належним чином, причин неявки суду не повідомили. Суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутності на підставі наданих доказів. Вислухавши доводи учасників процесу, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» задоволенню не підлягають, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню в силу наступних підстав. Як вбачається з п.п. 1.1, 2.4, 2.5 договору кредиту № 08м-485/06 від 9 листопада 2006 року (т. 1 а. с. 7-14) Акціонерний комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» взяв на себе зобовязання надати ОСОБА_1 грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 230 000 гривень зі сплатою 18 процентів річних, з порядку погашення заборгованості за кредитом згідно графіку погашення та кінцевим терміном повернення до 5 листопада 2011 року. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на суму дійсної заборгованості за кредитом, у валюті кредиту, щомісячно, за методом факт/ 360, де факт - фактична кількість днів у місяці, 360 - умовна кількість днів у році. У разі прострочення строків платежів в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів згідно графіку, та визначених п.п. 1.1, 2.5, 2.8.3, 3.2.4, 3.3.4, 3.3.6, 4.5, 5.4 договору, ОСОБА_1 зобовязувався сплатити банку пеню у розмірі 1 % у валюті кредиту, вказаній в п. 1.1. від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період невиконання зобовязань за договором. При порушенні вимог п.п. 3.3.2 - 3.3.6, 3.3.8 - 3.3.15 договору ОСОБА_1 зобовязувався сплатити банку штраф у розмірі 25 % від суми кредиту, визначеної п. 1.1 договору, за кожний випадок. Відповідно до заяви від 9 листопада 2006 року ОСОБА_1 у касі Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» було видано 230000 гривень (т.1 а. с. 54, 67). Заявами на переказ готівки № kr 72904 від 7 серпня 2007 року до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» ОСОБА_1 для погашення кредиту та відсотків було внесено 7050 гривень 67 копійок, за № kr 46255 від 5 лютого 2007 року на суму 7279 гривень 49 копійок, за № kr 35761 від 5 грудня 2006 року на суму 6938 гривень, за № kr 42144 від 5 січня 2007 року на суму 4172 гривні 58 копійок, за № kr 64142 від 7 червня 2007 року на суму 3833 гривні 33 копійки, за № kr 59860 від 8 травня 2007 року на суму 7208 гривень 58 копійок, за № kr 55481 від 6 квітня 2007 року на суму 7162 гривні 58 копійок, за № kr 50936 від 6 березня 2007 року на суму 6892 гривні 33 копійки, за № kr 69775 від 11 липня 2007 року на суму 3833 гривні 33 копійки ( т.1 а. с. 52 - 53, 55 - 61, 68 - 76). Станом на 18 серпня 2008 року ОСОБА_1 Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» була нарахована заборгованість по кредиту у розмірі 195500 гривень 03 копійки, по процентам - 36951 гривню 44 копійки, пеня - 28972 гривні 78 копійок, штраф - 172500 гривень, а усього 519674 гривні 25 копійок. (т. 1 а. с. 162-163) Згідно з висновком почеркознавчої експертизи Кримського науково-дослідницького інституту судових експертиз від 17 травня 2010 року № 999 підписи від імені ОСОБА_1 у договорі кредиту № 08м-485/06 від 9 листопада 2006 року у графах «від імені позичальника ОСОБА_1, та у графі «Сторона 2. Позичальник» виконані, вірогідно, не ним, а іншої особою. Підписи від імені ОСОБА_1, розташовані у договорі кредиту № 08м-485/06 від 9 листопада 2006 року у графах «Від імені позичальника ОСОБА_1» та у графі «Сторона 2. Позичальник», і в договорі № 485/ 440 від 1 серпня 2005 року у графі «Від імені Клієнта» «Сторона 2. Клієнт» виконані різними особами. Відповісти на питання, ким ОСОБА_1 чи іншою особою виконані підписи у заявах на видачу готівки № 27 від 9 листопада 2006 року у графі «Підпис отримувача», у заявах на переказ готівки № kr 72904 від 7 серпня 2007 року, № kr 46255 від 5 лютого 2007 року, № kr 35761 від 5 грудня 2006 року, № kr 42144 від 5 січня 2007 року, № kr 64142 від 7 червня 2007 року, № kr 59860 від 8 травня 2007 року, № kr 55481 від 6 квітня 2007 року, № kr 50936 від 6 березня 2007 року, № kr 69775 від 11 липня 2007 року у графі «Підпис платника» не представляється можливим по причині малого обєму графічного матеріалу, який міститься у досліджених підписах. (т. 2 а. с. 73- 76). Відповідно до судово-економічної експертизи Кримського науково-дослідницького інституту судових експертиз від 9 червня 2010 року № 1000 заява на видачу готівки № 27 від 9 листопада 2006 року, за якою ОСОБА_1 отримав кредит № 08м-485/06 від 9 листопада 2006 року, оформлена з дотриманням Інструкції про касові операції у банках України від 14 серпня 2003 року № 337. Банківська операція з погашенню кредиту готівкою за договором кредиту № 08м-485/06 від 9 листопада 2006 року відображаються у бухгалтерському обліку банку по кредитному рахунку № 22038485347541. Провести аналіз облікових даних з питань погашення кредиту не представляється можливим, оскільки операції по видачі кредиту, нарахування процентів за користування кредитом, погашенню кредиту за договором кредиту № 08м-485/ 06 від 9 листопада 2006 року повинно відображатися у бухгалтерському обліку банку на відповідних рахунках. Документом, який узагальнює усі операції по рахункам ОСОБА_1 за договором кредиту № 08м-485/06 від 9 листопада 2006 року є меморіальний ордер чи виписка банку за відповідним кредитним рахунком, по рахунку простроченої заборгованості, по рахунку нарахованих доходів по кредиту, однак дані документи на дослідження надані не були. (т. 2 а. с. 78 - 84). Ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ст. 543 ч. ч. 1, 4 ЦК України у разі солідарного обовязку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обовязку у повному обсязі одним із боржників припиняє обовязок решта солідарних боржників перед кредитором. На підставі ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, заставою, одним із видів якої є іпотека. Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. (ч. 1, 2 ст. 548 ЦК України). Як вбачається з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 жовтня 2006 року № 12230718 ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі розпорядження Ради Міністрів Української АССР від 21 серпня 1991 року № 353-р належить квартира АДРЕСА_1. (т.1 а. с. 189), яка зареєстрована на його імя 23 липня 1993 року, що підтверджується копією реєстраційного посвідчення Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторія (т. 1 а. с. 192). За нотаріально посвідченою згодою дружини ОСОБА_3 зазначену квартиру він передав в іпотеку на підставі договору іпотеки № 2257 від 9 листопада 2006 року, за яким він є майновим поручителем ОСОБА_1 перед Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» для забезпечення виконання грошових зобовязань за кредитним договором. (т. 1 а. с. 190, т. 2 а.с. 93 - 94). У матеріалах справи міститься угода про оцінку предмету іпотеки, укладена 9 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, за якою ОСОБА_2 як майновий поручитель ОСОБА_1 в якості забезпечення зобовязання за договором кредиту № 08м-485/06 від 9 листопада 2006 року, передав в іпотеку трьохкімнатну квартиру № 30 загальної площі 83, 6 кв. м, жилої площі 53, 3 кв. м у будинку № 82 по вул. 9 Травня в м. Євпаторії, яка оцінена у 303000 гривень. (т. 1 а.с. 15), а 10 листопада 2006 року за договором № D 8485-018/ 06/СМ уклав договір страхування майна (іпотеки) у Відкритому акціонерному товаристві Національна акціонерна Страхова Компанія «ОРАНТА» згідно зі ст. 8 Закону України «Про іпотеку» застрахував майно, що знаходиться у його власності та є предметом застави (іпотеки) (т.2 а.с. 95 - 98). Однак за висновками почеркознавчих експертних досліджень Кримського науково-дослідницького інституту судових експертиз № 1013 від 8 липня 2008 року, № 1764 від 24 липня 2009 року, проведених у рамках кримінальної справи, порушеної за заявою ОСОБА_2 по факту підробки документа за ознаками ст. 358 ч. 1 КК України, підпис від його імені в електрофотокопії угоди про оцінку предмету іпотеки від 9 листопада 2006 року у графі «іпотекодавець - поручитель» виконана не ним, а іншою особою; підпис у договорі страхування майна (іпотеки) № D 8485-018/ 06/СМ від 10 грудня 2006 року та у додатку до нього виконані не ним, а іншою особою (т. 2 а.с. 99-103). В силу ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У ст. ст. 10, 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Беручи до уваги встановлені факти та відповідні їм правовідносини, а також оцінюючи надані докази, суд вважає, що оскільки договір кредиту № 08м-485/06 від 9 листопада 2006 року ОСОБА_1 не підписував, що викликає сумніви і в отриманні ним грошових коштів, а доказів того, що Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» йому видавалися 230000 гривень не надано, договір кредиту № 08м-485/06 від 9 листопада 2006 року належить визнати неукладеним, у звязку з чим посвідчений для його забезпечення договір іпотеки № 2257 від 9 листопада 2006 року є недійсним. В силу ч. 1 ст. 88 ЦПК України стягнути з Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 290 гривень та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень. Керуючись ст.ст. 525, 526, 543, 546, 548, 554, 625, 651, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212- 215, 218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу Шендрик Світлана Андріївна про визнання договору кредиту неукладеним, договору іпотеки - недійсним повністю задовольнити. Визнати договір кредиту № 08м-485/06 від 9 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» неукладеним. Визнати договір іпотеки № 2257 від 9 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» недійсним. Стягнути з Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 290 гривень та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень. У задоволенні позовних вимог Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити у повному обємі.. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АР Крим через Євпаторійський міський суд. Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом 10 днів після проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження. Суддя В.О. Макарчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/10494623
  10. Справа № 22ц-1030 Копія Головуючий у першій інстанції Чевилюк З.А. Справа № 22ц- 1030 Доповідач Карпусь С.А. Категорія № 19, 27 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2011 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі: головуючого судді Баса О.Г., суддів: Карпусь С.А., Гринчука Р.С. при секретарі Мороз А.В. з участю: представника ПАТ КБ „Приватбанк” розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-1030 за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому, про звернення стягнення на майно та виселення. Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів в с т а н о в и л а : В липні 2010 року ПАТ КБ „ПриватБанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно та виселення. В обґрунтування своїх вимог вказувало, що 22.11.2007 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 112142,86 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11, 04% на рік з кінцевим терміном повернення 21.11.2017 року. Того ж дня між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 надав в іпотеку житловий АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобовязання за кредитним договором і допустив заборгованість в сумі 113686,55 доларів США, тому у відповідності з ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 33,39 Закону України „Про іпотеку”, ст. 109 ЖК України позивач просив звернути стягнення на будинок та земельну ділянку шляхом продажу їх ПАТ КБ „ПриватБанк” з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою з наданням банку всіх повноважень, необхідних для цього та виселити його з будинку. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду від 20.08.2010 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_3, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому. У грудні 2010 року позивач збільшив позовні вимоги, просив звернути стягнення на предмет іпотеки з початковою ціною реалізації 721428, 56 грн. та виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою цього ж суду від 07 грудня 2010 року залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2 Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року ПАТ КБ „ПриватБанк” в позові відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ КБ „ПриватБанк” вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 15, 590, 625, 629 ЦК України, неправильне застосування ст. 39 Закону України „Про іпотеку”. На його думку, суд відмовляючи в позові обмежив права ПАТ КБ „ПриватБанк” щодо вибору способу захисту свого порушеного права. Невиконання боржником кредитних зобовязань та неповернення кредитних коштів відповідно до наведених норм дозволяє банку, як іпотекодержателю звертати стягнення на предмет іпотеки. Висновки суду про не співмірність заборгованості та вартості заставного майна не можуть бути підставою для відмови в позові. Крім того, відповідачі самі порушили права неповнолітніх дітей, зареєструвавши їх у спірному будинку, ст. 109 ЖК України передбачає виселення без надання іншого житлового будинку, незважаючи на наявність у позивачів дітей. В запереченні на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1, посилаючись на законність та обгрунтованість судового рішення, просив відхилити апеляційну скаргу. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлені обставини справи, визначено характер спірних правовідносин та застосовано норми матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлено, що 22 листопада 2007 року між ПАТ КБ „Приватбанк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на суму 1123142, 86 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.11.2017 року. ОСОБА_1 порушив узгоджений графік погашення кредиту, внаслідок чого станом на 06.12.2010 року утворилась заборгованість в розмірі 125799, 43 долара США, в тому числі заборгованість по кредиту 12032, 42 долари США, заборгованість по кредиту строкова 83870, 21 доларів США, заборгованість по процентах прострочена 12883, 75 доларів США, поточна заборгованість по відсотках 458,96 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту 8710, 33 долари США, прострочена заборгованість по комісії 2200, 00 доларів США, поточна заборгованість по комісії 200, доларів США. На забезпечення виконання цього зобовязання 22 листопада 2007 року сторони уклали договір іпотеки, за яким передане в іпотеку домоволодіння та земельна ділянка по пров. Натана Рибака, 2 в м. Шепетівці, що належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2007 року, вартість якого складає 142857, 14 доларів США. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами не оспорюються. Відповідно до довідки квартального комітету Шепетівської міської ради від 06.12.2010 року в АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3, сини ОСОБА_5., ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відмовляючи позивачу у зверненні стягнення на предмет іпотеки та виселенні усіх осіб, які мешкають у житловому будинку, суд керуючись положеннями Конвенції про права дитини, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 8,12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, враховуючи думку органу опіки та піклування, представник якої в судовому засіданні заперечував проти позбавлення дітей права користування житлом у разі звернення на нього стягнення, та враховуючи вимоги ст. 39 Закону України „Про іпотеку”, правильно виходив з того, що строк виконання зобовязання не настав, не співмірні розмір поточної простроченої заборгованості та вартість предмета іпотеки, іншим житлом неповнолітні діти позичальника не забезпечені. Такі висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають закону, а тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно зазначивши , що Банк не позбавлений можливості використати інші механізми захисту порушених інтересів. Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У відповідності з положеннями ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” для відчуження предмета іпотеки та виселення неповнолітніх дітей необхідна згода органу опіки та піклування, проте вказаний орган такої згоди не надав. Рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” відхилити. Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Копія вірна: суддя апеляційного суду С.А.Карпусь http://reyestr.court.gov.ua/Review/14513456
  11. Ухвала іменем україни 26 жовтня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д. суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмети іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 лютого 2011року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2011року, в с т а н о в и л а: У січні 2010 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 серпня 2006 року між АКБ СК «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 06/П/236-К, згідно з яким останньому надано кредит у сумі 12 тис. доларів США зі сплатою 13,00 % річних та кінцевим терміном повернення до 18 серпня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобовязань, що виникають із кредитного договору № 06/П/236-К, між АКБ СК «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки від 18 серпня 2006 року, предметом якого є належна останній однокімнатна квартира АДРЕСА_1. У звязку з невиконанням порядку та строків погашення кредиту та нарахування відсотків за користування кредитом загальна сума заборгованості ОСОБА_4 станом на 14 грудня 2009 року склала 96775 грн. 19 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом 8204 доларів США 60 центів, що за офіційним курсом НБУ складає 65495 грн. 68 коп., заборгованість за відсотками 10914 грн., пеня за прострочення повернення кредиту 16154грн. 85 коп., пеня за прострочення сплати відсотків 1336 грн. 85коп., штраф за невиконання зобовязань 2873 грн. 81 коп. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні не нижчому ніж звичайні ціни на цей вид майна, отримані від продажу квартири кошти перерахувати на рахунок ПАТ «Укрсоцбанк». Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2011 року, позовні вимоги задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №06/П/236-К від 18 серпня 2006 року в розмірі 96775 грн. 19 коп. звернуто стягнення на предмет застави однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка складається з коридору № 1 площею 5,2 кв.м., кімнати №3площею 14,1кв.м.; санвузла № 2 площею 3,2 кв.м.; кухні № 4 площею 7,3 кв.м.; лоджії площею 2,8 кв.м., та належить ОСОБА_3, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 лютого 2006 року, (реєстраційний номер квартири у реєстрі прав власності на нерухоме майно 13773143), шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому звичайної ціни на цей вид майна. Отримані від продажу квартири кошти зобовязано перерахувати на рахунок ПАТ «Укрсоцбанк». Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, просить скасувати ухвалені судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права та передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що третя особа -ОСОБА_4 - у встановлені кредитним договором строки не погашав кредит, нараховані відсотки, пеню, а, оскільки відповідачем був укладений договір іпотеки нерухомого майна - однокімнатної квартири, ПАТ«Укрсоцбанк» має право на погашення заборгованості за цим кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте з такими висновками судів цілком погодитися не можна. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Ухвалені в справі судові рішення цим вимогам закону не відповідають. Судами встановлено, що 18 серпня 2006 року між АКБ СК«Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та третьою особою - ОСОБА_4 - укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит у сумі 12 тис. доларів США зі сплатою 13,00% річних та кінцевим терміном повернення до 18 серпня 2013 року (а.с. 7-10). 18 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, згідно цього договору ОСОБА_3 є майновим поручителем за зобовязаннями ОСОБА_4 за договором кредиту. Предметом іпотеки є однокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 (а.с.15-17). У звязку з неналежним виконанням ОСОБА_4 умов договору щодо порядку та строків погашення кредиту у нього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 96775 грн. 19 коп., у тому числі заборгованість за кредитом 8204 доларів США 60 центів, що за офіційним курсом НБУ складає 65495 грн. 68 коп., заборгованість за відсотками 10914 грн., пеня за прострочення повернення кредиту 16154грн. 85 коп., пеня за прострочення сплати відсотків 1336 грн. 85 коп., штраф за невиконання зобовязань 2873 грн. 81 коп., про що банк в порядку ст.35Закону України «Про іпотеку» надіслав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 письмову вимогу про усунення порушення основного зобовязання. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Правові наслідки порушення зобовязання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК України. Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Суди на вимоги цієї норми закону уваги не звернули. Порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобовязання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобовязання. Відповідно до ст. 39 Закону України « Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У порушення вказаної норми закону судове рішення суду апеляційної інстанції у порушенні ст. 315 ЦПК України не містять даних про початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, його вартості. Крім того, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, оскільки згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Однак судові рішення у порушенні вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України в даній справі не містять мотивів, з яких суд дійшов висновків щодо співмірності вартості предмету іпотеки, на який звернуто стягнення, із розміром заборгованості по кредиту, оскільки вартість квартири на час предявлення банком вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки судом не встановлена. За таких обставин відповідно до ст. 338 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 338, 343, 345 ЦПК України, судова колегія у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24травня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д.Луспеник судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18986391
  12. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Ткачука О.С. суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Савченко В.О., розглянувши у цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватне підприємство «Лубни-торг», Орган опіки та піклування Лубенської районної державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення та окрему ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року,- в с т а н о в и л а: У січні 2011 року позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 30.01.2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ПП «Лубни-торг» укладено договір про відновлювальну кредитну лінію №К-8-2008, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 444 000 гривень за процентною ставкою 17,5% річних, а у період з 29.01.2011 року до погашення заборгованості - за процентною ставкою 26,25% річних з остаточним терміном повернення до 28.01.2011 року. Крім цього, 30.01.2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №І-8-2008, відповідно до умов якого ОСОБА_3, в якості забезпечення виконання ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором №К-8-2008 від 30.01.2008 року, передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що складається з житлового будинку (Літер А-2), загальною площею 254,9 кв.м.,житловою площею 131,9 кв.м.; сарай (Літер Б); навіс (Літер В); вбиральня (Літер Г); огорожі (Літер №1); вигрібна яма (Літер №2); який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, несільськогосподарського призначення, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га. У зв’язку з неналежним виконанням ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 17.01.2011 року складає 780 461,29 гривень, з яких: 444 000,00 гривень - заборгованість за кредитом; 5 875,35 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками; 248 168,62 гривень - заборгованість за простроченими відсотками; 14 652,00 - заборгованість за простроченою комісією та 67 765,35 гривень - нарахована пеня. Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 06 квітня 2009 року стягнуто з ПП «Лубни-торг», ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за вказаним договором в сумі 468 848,05 гривень. Однак відповідачами судове рішення не виконується, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2011 року закрито провадження у справі на підставі п.2.ч.1. ст.. 205 ЦПК України в частині вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про виселення та зняття з реєстрації відповідачів, а рішенням суду від 21 квітня 2011 року позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року рішення та ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення залишено без задоволення з інших підстав. Крім того, апеляційним судом Полтавської області 25 липня 2011 року постановлено окрему ухвалу на адресу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яким, на думку суду, грубо порушено Закон України «Про іпотеку». В касаційній скарзі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить рішення апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також скасувати окрему ухвалу суду. Вивчивши матеріали цивільної справи, касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 30.01.2008 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ПП «Лубни-торг» укладено договір про відновлювальну кредитну лінію №К-8-2008, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 444 000 гривень за процентною ставкою 17,5% річних, а у період з 29.01.2011 року до погашення заборгованості за процентною ставкою 26,25% річних з остаточним терміном повернення до 28.01.2011 року. Крім цього, 30.01.2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №І-8-2008, відповідно до умов якого ОСОБА_3, в якості забезпечення виконання ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором №К-8-2008 від 30.01.2008 року, передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що складається з житлового будинку (Літер А-2), загальною площею 254,9 кв.м.,житловою площею 131,9 кв.м.; сарай (Літер Б); навіс (Літер В); вбиральня (Літер Г); огорожі (Літер №1); вигрібна яма (Літер №2); який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, несільськогосподарського призначення, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га. У зв’язку з неналежним виконанням ПП «Лубни-торг» зобов’язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 17.01.2011 року складає 780 461,29 гривень. 10.12.2010 року позивачем на адресу відповідачки ОСОБА_3 було направлено лист-вимогу, яка була повернута банку 12 січня 2011 року без вручення за закінченням терміну зберігання. При ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції, виходив з того, що укладений договір іпотеки суперечить правам та інтересам неповнолітніх дітей ОСОБА_3, оскільки при укладенні договору не було отримано дозволу органу опіки та піклування, що є порушенням ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що реєстрація неповнолітніх дітей в будинку, переданому в іпотеку, не свідчить про наявність у них майнових прав щодо будинку, тому, при посвідченні договору іпотеки, необхідності отримання дозволу органу опіки та піклування не було. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову з інших підстав, послався на те, що позивачем не дотримано вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», оскільки повідомлення банку про майбутнє звернення стягнення на предмет іпотеки була повернута банку не врученою, тому у позивача відсутнє право на звернення до суду з даним позовом. Також, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в частині виселення відповідачів з будинку та скасування їх реєстрації, апеляційний суд, зазначив, що суд першої інстанції помилково закрив провадження в цій частині, посилаючись на наявність рішення Лубенського районного суду Полтавської області від 08.09.2010 року, ухваленого між тими ж сторонами та з тих же підстав, яке набуло чинності, оскільки у цій справі діти відповідачки ОСОБА_3 були не стороною по справі , а третіми особами. Постановляючи окрему ухвалу, апеляційний суд, послався на те, що позивач, не дотримавшись вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», звернувся з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, без належного повідомлення боржника про виконання порушеного зобов’язання та звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому вважав за необхідне повідомити про дані порушення керуючого філією «Полтавське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для вжиття заходів по дотриманню Закону України «Про іпотеку». Проте, погодитися з висновками суду апеляційної інстанції не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на вказані вимоги закону та зміст договору іпотеки уваги не звернув. Апеляційний суд помилку суду першої інстанції виправив, проте допустив неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи окрему ухвалу, суд зазначив, що порушенням закону, у випадку виявлення якого суд має право реагувати окремою ухвалою, є порушення позивачем ст. 35 Закону України «Про іпотеку», а також повторність подачі позову щодо виселення неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що дублює підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Але зазначене обґрунтування окремої ухвали не відповідає вимогам ст. 211 ЦПК України. Відповідно до ст. 211 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов. З позовної заяви вбачається, що відповідачами у справі вказані неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в той час як відповідно до ст. 29 ЦПК України такі особи не мають цивільної процесуальної дієздатності. За таких обставин суд першої інстанції, отримавши неналежним чином оформлену позовну заяву повинен був у відповідності до ст. 119 ЦПК України ухвалою залишити її без руху та вказати позивачеві на необхідність приведення її у відповідність з п.4. ст. 119 ЦПК України та ст.. 29 ЦПК України, або вирішити вказане питання під час попереднього або підготовки до судового засідання. На вказані порушення, що потягли за собою ухвалення неправильного рішення, суд апеляційної інстанції уваги не звернув та зазначив це у якості підстав для винесення окремої ухвали суду. Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Також, апеляційний суд, ухвалюючи рішення, припустився помилки зазначивши, що у відповідності до ст. 35 Закону України «Про іпотеку" іпотекодержатель зобов’язаний повідомляти іпотекодавця належним чином, в той час як відповідно до цієї статті необхідним є направлення письмової вимоги іпотекодавцю, що залишилося не з’ясованим судами обох інстанції, оскільки в матеріалах справи міститься копія конверта про направлення відповідачам повідомлення про виселення (а.с. 19, застереження на бланку зворотнього повідомлення), яка апеляційним судом розцінена як повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки . На підставі наведеного, справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд з метою встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами відповідних норм матеріального права та ухвалення законного та обґрунтованого рішення . Керуючись ч.1 ст. 336, ч.2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» - задовольнити частково. Рішення та окрему ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: О.С. Ткачук судді: В.С. Висоцька М.К. Гримич В.М. Колодійчук В.О. Савченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/20206298
  13. № 2-1064/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.07.2011 року м. Київ Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого-судді Мазурик О.Ф., секретаря Василишиної О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припинення правовідношення, В С Т А Н О В И В : В жовтні 2010 року позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави. В обґрунтування позовних вимог в позові зазначив, що 11.08.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № К2НСАЕ00000436 (далі –Договір), відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит у розмірі 19182,77 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,04 % та кінцевим терміном повернення 09.08.2013 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором, ОСОБА_1 передав в заставу належний на праві власності автомобіль марки VOLKSWAGEN T4, рік випуску: 2002, тип ТЗ: легковий автомобіль, реєстраційний номер: НОМЕР_1. Посилаючись на те, що у зв’язку з неналежним виконанням своїх обов’язків за кредитно-заставним договором відповідач має заборгованість в розмірі 31695,29 доларів США, просив суд в рахунок погашення заборгованості за даним кредитно-заставним договором звернути стягнення на предмет застави. Відповідач заперечуючи проти позовних вимог звернувся до суду з зустрічним позовом від свого імені та від імені ОСОБА_2 про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припинення правовідношення, пограбування, вилучення, угон та зберігання з метою збуту (а.с. 138). В обґрунтування позовних вимог в позові зазначив, що 11.08.2008 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання законного платіжного засобу, було укладено кредитно-заставний договір № К2НСАЕ00000436, з кінцевим терміном повернення 09.08.2013 року. Посилаючись на те, що договір укладено внаслідок омани, просив, з підстав передбачених ст. 230 ЦПК України, визнати його недійсним; визнати, що ним отримано законний платіжний засіб у розмірі 79808 грн.; визнати заборгованість відповідачем у розмірі 111426 грн. та накласти на відповідача штрафні санкції за порушення законодавства, щодо валютного регулювання і валютного контролю (а.с. 138-207). Також з зустрічної позовної заяви вбачається, що позовна заява містить позовні вимоги ОСОБА_3, який не є стороною у справі. Заявлені ним зустрічні позовні вимоги з приводу правовідношення за договором поруки, що не є предметом первісного позову (а.с. 205). Крім того, відповідачем ОСОБА_1 доказів на підтвердження повноважень діяти від імені ОСОБА_2 суду надано не було. Відповідно до ст. 31 ЦПК України право на пред’явленя зустрічного позову має лише відповідач у справі. Законом не передбачено права інших осіб звернутися до суду з зустрічними позовними вимогами. На підставі викладеного, ухвалою суду від 17.05.2011 року до спільного розгляду з первісним позовом прийнято лише зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 Не прийняття судом до спільного розгляду зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 не позбавляє останнього звернутися до суду з вказаними позовними вимогами на загальних підставах. ОСОБА_2 не звертався до суду з заявою про залучення до участі у справі у якості третьої особи та як третя особа не заявляв самостійних вимог. Оскільки ОСОБА_1 не заявляв клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_2, враховуючи предмет та підстави суду, відсутні підстави для залучення до участі у справі ОСОБА_2 з власної ініціативи. Ухвалою суду від 11.07.2011 року провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк»про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припинення правовідношення, пограбування, вилучення, угон та зберігання з метою збуту в частині позовних вимог про пограбування, вилучення, угон та зберігання з метою збуту - закрито. В судовому засіданні представник позивача позов, з підстав викладених в позовній заяві, підтримав та просив задовольнити в повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову просив відмовити. Відповідач просив в задоволенні позову відмовити. Свої зустрічні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Заслухавши сторони, що беруть участь у справі, повно і всебічно з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними письмовими доказами, суд дійшов висновку, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк»та зустрічний позов ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 11.08.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № К2НСАЕ00000436, відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит у розмірі 19182,77 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,04 % та кінцевим терміном повернення 09.08.2013 року. Згідно п. 4.4. Договору погашення заборгованості здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до ст. 17.8. Договору, до складу яких входять платежі за винагородою (у випадку її наявності), процентами та кредитом. Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд виходив з положень, передбачених статтями 628, 629 ЦК України, відповідно до яких зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до п.12.1. кредитно-заставного договору будь-яка з наступних подій: затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, перевищення заборгованості більш як на 10 % суми наданого кредиту, несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % суми наданого кредиту, відмова позичальника в оформленні (переоформленні) будь-якого з договорів страхування відповідно до вимог п. 3.1.3 договору, несплата чергових страхових платежів за договорами страхування за умов, визначених п. 3.4.3. договору, порушення позичальником умов щодо цільового використання будь-якої частини кредиту, з урахуванням умов ст. 11 договору, предмет застави став недоступним для банку внаслідок втрати, знищення (повного або часткового) суттєвого пошкодження, непридатності до експлуатації предмета застави або його недосяжність для банку з будь-якої іншої причини, недотримання позичальником будь-якої заяви чи запевнення, що визначені у п. 10.1. цього договору, подання позичальником повідомлення про неспроможність виконати свої зобов’язання за договором, за відсутності клопотання, поданого згідно із п. 6.4.4. договору, або відмови у його задоволенні, інше істотне порушення позичальником умов договор вважається подією дефолту. Згідно із п. 12.2.1., у разі настання події дефолту банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. У повідомленні про дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов’язань за договором. Пунктом 12.2.6. укладеного між сторонами Договору передбачено, що якщо протягом строку, вказаного у п. 12.2.5. (30 календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт), позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов’язаний негайно повернути суму кредиту в повному обсязі, виплатити винагороду, проценти за користування кредитом, виконати усі інші грошові зобов’язання за договором в повному обсязі. Пунктом 13.1. вказаного договору передбачено, що після настання події дефолту та спливу строку встановленого у п. 12.2.5. договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення з його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог. Статтями 11, 60 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень Позивачем будь-яких доказів на підтвердження того, що він на час звернення до суду належним чином повідомляв відповідача про настання події дефолту та зареєстрував у Державному Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави не надано. Судом встановлено факт неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, якими передбачено порядок внесення грошових коштів в рахунок часткового погашення заборгованості, що є порушенням умов договору. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Згідно ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, термін виконання зобов’язання, забезпеченого заставою спливає 09.08.2013 року. При цьому, передбачене договором право ПАТ КБ «ПриватБанк»звернути стягнення на предмет застави у разі настання події дефолту не може бути застосоване в даному випадку, оскільки без належного повідомлення відповідача про дострокове повернення наданої суми кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов’язань за договором, що відповідно до змісту укладеного між сторонами договору є істотною умовою щодо набуття права дострокового звернення стягнення ПАТ КБ «ПриватБанк»на предмет застави, у позивача не настали підстави для звернення до суду із вказаними вимогами, суд вважає що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивач фактично розпочав процедуру звернення стягнення на предмет застави всупереч умов договору, що не відповідає вимогам Закону. Відмовляючи позивачу в задоволенні клопотання про прийняття уточнень до позову, відповідно до яких позивач намагався змінити і предмет і підставу позову, суд роз’яснив позивачу про право звернення до суду з новими позовними вимогами в загальному порядку. Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, суд виходив з наступного. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06.11.2009 року передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях ПАТ КБ «ПриватБанк», істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що 11.08.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № К2НСАЕ00000436. На підставі ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору. Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши Договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов даного договору. Відповідно до ст. 10 та ст. 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Оскільки відповідачем не доведено факт обману зі сторони позивача при укладанні Договору, відсутні правові підстави для задоволення його зустрічних позовних вимог та визнання Договору недійсним. В зв’язку з тим, що зустрічні позовні вимоги про визнання договору недійснім, в задоволенні яких відповідачу відмовлено, є первинними, не підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги про припинення правовідношення. Також є необґрунтованими позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 отримання законного платіжного засобу у розмірі 79 808 грн. Обставини на які посилається відповідач як на докази, спростовуються матеріалами справи, а саме: повідомленням про умови кредитування (а.с. 112-113), заявою на видачу готівки № 7 від 11.08.2008 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 отримав 17 200 доларів США. Щодо позовних вимог про накладення на відповідача штрафних санкцій за невиконання вимог визначених у обов’язках Агента валютного контролю, то суд виходив з наступного. В обґрунтування своїх позовних вимог, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 524 ЦК України, грошові зобов’язання мають бути виражені у грошовій одиниці України –гривні. Суд не погоджується з таким твердженням відповідача з наступних підстав. Так, дійсно положеннями статті 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня. Але вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю (стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. Спеціальне банківське законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Крім того, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом допускається використання іноземної валюти при виконанні зобов’язань. Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобов’язань у іноземній валюті, у випадках встановлених законом. Щодо здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, то у позивача є усі правові підстави для їх проведення, з огляду на таке. У ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»( далі –Закон) зазначено, що кредитними операціями є операції, що зокрема в п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, а саме операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Пунктом 3 ч. 1 ст. 47 Закону передбачено, що операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі ліцензії не (генеральної чи індивідуальної). Згідно абзацу 8 ч. 1 ст. 2 Закону, банківською ліцензією є документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону, операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (серед яких операції з розміщення залучених коштів в національній та іноземній валюті) належать виключно до банківських операцій, здійснювати, які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет) –індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Пунктом «в»ст. 5 Декрету встановлено вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. З матеріалів справи, а саме з банківської ліцензії № 22, виданої Національним Банком України 19 березня 1992 року та Додатку дозволу № 22-1 від 04.12.2001 року, вбачається, що позивач мав право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»(а.с. 103-104). На даний час, законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Пунктом 1.5 Положення НБУ № 843 від 14.10.2004 року визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 рок № 15-93 визначено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій, на весь період дії режиму валютного регулювання. Таким чином, спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути суб’єктом кредитних зобов’язань. Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Як вбачається з листа Національного Банку України від 05.11.2010 року, фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами (крім банків та інших фінансово-кредитних установ) та застосування фінансових санкцій, передбачених п. 2 статті 16 Декрету, у разі виявлення порушень валютного законодавства здійснюється органами державної податкової служби (а.с. 240). На підставі викладеного суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню. На підставі викладеного та керуючись ст. 20 Закону України «Про заставу», ст. ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 214, 215, 224-233 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 584, 589, 590, 610, 612, 628, 629, 1050, 1054 ЦК України, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави –відмовити. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припинення правовідношення –відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/17524919 аудио запись не получается скинуть но более реалистично и пояснительно именно она в скайпе чат антирейд ребята что касаемо решений то поймите это не моя заслуга. а наша от меня требовалось только баранье упорство и способность проходить сквозь стены верить в себя и видеть цель и идти к ней не замечая препятствий но нужна будет помощ спеца по криминалу для подачи в сбу как сама судья порекомендовала спасибо ето ваша заслуга но самое глвное в переди
  14. Справа №2-2144/2009, 2-136/2010р. РІШЕННЯ Іменем України 14 липня 2010 року Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області в складі : головуючого судді – Якимець Т.Є. при секретарі – Бучинській І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці цивільну справу за позовом юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, державних органів КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит», за участю третьої особи державних органів органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука , СГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення, зняття з реєстрації; за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» за участю третьої особи фізичної особи ОСОБА_2, державного органу органу опіки та піклування Крюківської райради м.Кременчука про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти, встановив: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ»Ерсте Банк» про розірвання кредитного договору. ПАТ «Ерсте Банк»звернулося в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення,зняття з реєстрації . В судовому засіданні ОСОБА_1 змінив предмет та підстави позову, звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти. Ухвалою Крюківського районного суду м.Кременчука від 04.06.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Ерсте Банк» про розірвання кредитного договору та передачу квартири в рахунок погашення заборгованості залишені без розгляду. В судовому засіданні представник позивача він же відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, дала пояснення, що 30.04.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ «Ерсте Банк» кредитний договір №014/6211/3/14669, згідно якого отримав 35000 доларів США на срок до 29.04.2018року зі сплатою 14,5 відсотків річних на споживчу цілі під заставу нерухомості – житлового приміщення двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки між ВАТ»Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2. Єдиним законним засобом платежу, який застосовується без обмежень при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законами України не передбачено здійснення фізичною особою розрахунків за договірними зобов’язаннями в іноземній валюті, тому встановлення в договорі зобов’язання розрахунків за кредитом та здійснення інших платежів в іноземній валюті є незаконним. На здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які видаються банком, та терміну їх повернення позичальником. Проведення розрахунків, в тому числі оплата процентів, комісій та інших платежів позичальником в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії. Індивідуальна ліцензія на проведення разової валютної операції з надання ОСОБА_1 кредиту в доларах США, з повернення кредиту та сплати процентів в доларах США за кредитним договором з фізичною особою № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року у відповідача відсутня. Умови кредитного договору порушують права та законні інтереси позивача, містять дискримінаційні правила, є несправедливими та такими, що всупереч принципу добросовісності мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позичальника, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності. Несправедливими та дискримінаційними є, зокрема, умови щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та інших платежів в доларах США. При цьому всі ризики всупереч закону відповідач, як суб’єкт господарської діяльності, надавач фінансових послуг переклав виключно на позичальника за кредитним договором – фізичну особу, споживача кредитних послуг, що є зловживанням прав та грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України. Якщо положення договору визнається несправедливим таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Ч.2 п.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює право споживача вимагати визнання договору недійсним в цілому. Зміст кредитного договору суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, умови договору є несправедливими відносно позивача як споживача кредитних послуг, тому такий договір має бути визнаний недійсним. Договір застави має похідний характер від забезпеченого ним зобов’язання . Недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. При визнанні недійсним кредитного договору з фізичною особою договір іпотеки підлягаю визнанню недійсним. При визнанні кредитного договору недійсним позивач повинен повернути банку 126221 грн.92 коп.. Прохає суд визнати недійсним кредитний договір №014/6211/3/14669, укладений між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 30.04.2008 року; визнати недійсним договір іпотеки № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року, зобов’язати ВАТ»Ерсте Банк» прийняти від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 126221 грн.92 коп. ;в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації ПАТ «Ерсте Банк» відмовити, оскільки термін повернення кредиту закінчується 29.04.2018 року, розмір поточної заборгованості значно менший від вже сплачених коштів за кредитним договором та мізерний в порівнянні з вартістю предмету іпотеки, вимоги банку є неспіврозмірними в порівнянні з поточною заборгованістю. Представник позивача він же відповідача ПАТ «Ерсте Банк» позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» підтримав, дав пояснення, що 30.04.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/6211/3/14669 про надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 35 тисяч доларів США зі строком користування кредитними коштами до 29.04.2018року зі сплатою 14,5% річних на споживчі цілі. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки , предметом застави якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. На виконання умов кредиту ОСОБА_1 було перераховано 35000 доларів США з позичкового рахунку на поточний. ОСОБА_1 зобов’язаний був використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту, сплату нарахованих відсотків та інших платежів здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу банку щомісячно до 15 числа кожного місяця , починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, оплату суми кредиту, сплату суми кредиту проводити згідно з графіком платежів та остаточно погасити отриманий кредит та сплату нарахованих відсотків до 29.04.2018 р.. Починаючи з квітня 2009 р. ОСОБА_1 неодноразово порушував обов’язки по кредитному договору щодо своєчасної сплати нарахованих відсотків. Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, а саме непогашення кредиту згідно графіка, передбаченого договором, та не сплата відсотків за користування кредитними коштами призвело до виникнення заборгованості. Відповідно до п.1.3 Статуту, зареєстрованого Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 16.11.2009 року за № 10741050009014602, ПАТ «Ерсте Банк» є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» за всіма правами та зобов’язаннями. Жоден нормативно-правовий акт не містить заборони проводити операції з валютними цінностями в порядку та на умовах визначених чинним законодавством України .Банк має банківську ліцензію № 224 на право здійснення банківських операцій та Дозвіл № 224-2 на право здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Отримувати індивідуальну ліцензію для проведення валютної операції банку не потрібно. Укладаючи кредитний договір банк діяв виключно в межах та на підставі Закону, тому ніяких порушень діючого законодавства при цьому не допущено. Розрахунок заборгованості, наведений ОСОБА_1 С,Я., що підлягає поверненню банку є неправильним., оскільки складений з порушенням норм чинного законодавства. На час укладання договору іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований тільки ОСОБА_1. Неповнолітня ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, не мала права користування предметом іпотеки. Зобов’язання як іпотекодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконали неналежним чином. Прохають стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте банк» заборгованість за кредитним договором № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року станом на 11.03.2010 року в сумі 36202 доларів США 18 центів, а саме: заборгованість за кредитом – 32 305 дол.США 07центів; заборгованість по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом - 3478 доларів США 74 центи; пеню, нараховану за порушення строків повернення кредиту , - 37 доларів США 35 центів; пеню, нараховану за порушення строків оплати відсотків, 381 долар США 02 центи шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку реалізувати на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження ; встановити початкову ціну для реалізації на рівні 231795 грн. без ПДВ згідно звіту про незалежну експертну оцінку ринкової вартості квартири станом на 23.04.2008 року; виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1; зняти з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач вона ж третя особа ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, ПАТ «Ерсте Банк» не визнала, дала пояснення, що іншого житла, крім спірної квартири вона та вся її сім’я не мають, тому в задоволенні позовних вимог ПАТ «Ерсте Банк» прохає відмовити. Представник відповідача КМУ ГУ МВС України в Полтавській області в судове засідання не з’явився , про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Представник відповідача ТОВ «Добробит» в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, покладаються на розсуд суду, прохають суд розглянути справу та прийняти рішення в відсутність їх представника. Представник третьої особи органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука в судовому засіданні підтримав рішення комісії від 01.04.2010 року (протокол № 6) про доцільність при вирішенні спірного питання покластися на розсуд суду, не порушуючи житлові права малолітньої ОСОБА_4. Представник третьої особи СВГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, покладаються на розсуд суду, прохають суд розглянути справу та прийняти рішення в відсутність їх представника. Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представника, представника ПАТ «Ерсте Банк», представника органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» підлягають частковому задоволенню. В судовому засіданні встановлено, що 30.04.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ «Ерсте Банк» кредитний договір №014/6211/3/14669, згідно якого отримав 35000 доларів США на срок до 29.04.2018року зі сплатою 14,5 відсотків річних на споживчу цілі під заставу нерухомості – житлового приміщення двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г., р.№ 12739,про що 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки між ВАТ»Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2. На виконання умов кредиту ОСОБА_1 було перераховано 35000 доларів США з позичкового рахунку на поточний. ОСОБА_1 зобов’язаний був використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту, сплату нарахованих відсотків та інших платежів здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу банку щомісячно до 15 числа кожного місяця , починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, оплату суми кредиту, сплату суми кредиту згідно з графіком платежів та остаточно погасити отриманий кредит та сплату нарахованих відсотків до 29.04.2018 р.. Відповідно до п.1.3 Статуту, зареєстрованого Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 16.11.2009 року за № 10741050009014602, ПАТ «Ерсте Банк» є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» за всіма правами та зобов’язаннями. Починаючи з квітня 2009 р. ОСОБА_1 неодноразово порушував обов’язки по кредитному договору щодо своєчасної сплати нарахованих відсотків. Станом на 11.03.2010 року заборгованість за кредитним договором № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року складає 36202 долари США 18 центів, а саме: заборгованість за кредитом – 32 305 дол.США 07центів; заборгованість по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом - 3478 доларів США 74 центи; пеню, нараховану за порушення строків повернення кредиту , - 37 доларів США 35 центів; пеню, нараховану за порушення строків оплати відсотків, 381 долар США 02 центи. Відповідно до ст.ст. 526, 530,1049,1050, 1054 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України. Із ч.3 ст.533 ЦК України вбачається, що використання іноземної валюти , а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Частиною 2 ст.524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Ст.192 ЦК України також передбачає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійснення валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом. Ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 09.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено , що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. До компетенції комерційних банків віднесено операції з валютними цінностями за ліцензією Національного банку України. ВАТ «Ерсте Банк» має банківську ліцензію, зареєстровану Національним банком України 25.01.2006 року за номером № 303 та дозвіл № 224-2, виданий національним банком України 29.05.2007 року, на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5.11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також додаток до дозволу № 224-2 від 18.09.2007 року про перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ «Ерсте Банк». П.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого Постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275 передбачено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом № 15-93. Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно довідок ТОВ «Добробит» від 05.09.2008 року за № 1320 в квартирі 68 по вул.Воровського,28 в м.Кременчуці зареєстрований ОСОБА_1, відповідно до довідок від 17.03.2010 року за № 791 та № 1782 від 20.05.2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були прописані в АДРЕСА_1 з 15.12.2004 року по 25.04.2008 року, з 25.04.2008 по 29.07.2008 року року були зареєстровані в однокімнатній АДРЕСА_2 , що на праві власності належить матері ОСОБА_2, де також зареєстровані власник ОСОБА_7 та її мати ОСОБА_8; виписані 29.07.2008 року і в цей же день зареєстровані в АДРЕСА_1. Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперчити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Із змісту ч.3 ст.215,ч. ст..216 ЦК України вбачається, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні вартість того,що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Дійсно ст.548 ЦК України встановлює, що недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦК України. Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Якщо мешканці не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти – члени сім’ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Захист інтересів дітей також здійснюється і на підставі Закону України « Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Зокрема ст..12 цього закону зазначає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Суд вважає, що кредитний договір №014/6211/3/14669, укладений 30.04.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, укладений у чіткій відповідності з нормами чинного законодавства, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, отримувати індивідуальну ліцензію для проведення валютної операції банку не потрібно, кредитний договір укладався за волевиявленням сторін, підстав для визнання його недійсним немає, підстав для визнання недійсним договору іпотеки немає. Оскільки ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, має заборгованість по договору, суд вважає за необхідне позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк про стягнення заборгованості за кредитним договором задовільнити, стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» 36202 долара США 18 центів, ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійними, зобов’язання ПАТ «Ерсте Банк» прийняти кошти від ОСОБА_1 відмовити. Оскільки в квартирі АДРЕСА_1, крім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,проживає їх малололітня донька, ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, звернення стягнення на квартиру шляхом її продажу, виселення та зняття з реєстрації власників та її малолітньої доньки призведе до порушення житлових прав малолітньої, тому суд вважає за необхідне ПАТ «Ерсте Банк» в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 ПАТ «Ерсте Банк» відмовити. Суд також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» понесені судові витрати: оплата судового збору в сумі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.. Керуючись ст.ст.10, 11,60, 79,81,88, 212,213,215 ЦПК України,ст.ст. 13, 16, 203, 215,192, 509, 524, 525, 526, 533, 548, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про захист прав споживачів»,постановою Пленуму Верховного Суду України « про судове рішення в цивільній справі»,Законом України «Про охорону дитинства», суд, вирішив: Позовні вимоги юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, державних органів КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення,зняття з реєстрації задовольнити частково. В задоволенні позовних вимог фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства заборгованість за кредитним договором №014/6211/3/14669 від 30 квітня 2008 року в сумі 36202 (тридцять шість тисяч двісті два) долара США 18 центів, з яких: 32305 доларів США 07 цента – сума заборгованості за кредитом; 3478 доларів США 74 центи – сума відсотків; 37 доларів США 35 цента – сума пені за порушення строків повернення кредиту; 381 долар США 02 цента – пеня за порушення строків сплати відсотків. В задоволенні інших позовних вимог Відкритому акціонерному товариству ПАТ «Ерсте Банк» вімовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» понесені судові витрати: 1700 грн. – оплата судового збору та 120 грн. – оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10536922
  15. Цивільна справа №2-1879-1/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2010 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Зінченко С.В. при секретарі Шолудченко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на заставне майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, в с т а н о в и в : Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило звернути стягнення на заставлене майно належне останній, а саме будинок АДРЕСА_2 в м. Києві та земельну ділянку кад. №8000000000:69:269:0012, на якій розташований вказаний будинок. В обґрунтування поданого позову позивач вказує, що 02.02.2007 року між ним та третьою особою у справі – ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання останньому кредиту в сумі 950000,00 доларів США на придбання будинку АДРЕСА_1 в м. Києві з кінцевим терміном повернення кредиту до 01.02.2017 року зі сплатою 12% річних. В забезпечення виконання вказаного кредитного договору між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки від 22.10.2007 року, за яким іпотекодавець (відповідач) передала, а іпотекодержатель (позивач) прийняв в іпотеку наступне нерухоме майно: земельна ділянка кад. №8000000000:69:269:0012, площею 0,0457 га, та житловий будинок із спорудами загальною площею 341,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Як вказує позивач, відповідачем та третьою особою неналежним чином виконуються умови кредитного та іпотечних договорів в частині своєчасного погашення чергової суми кредиту та відсотків (з 30.10.2007 року), погашення відсотків, нарахованих за користування кредитом, взагалі не здійснюється з 29.04.2009 року та не поновлена дія договорів страхування предмету іпотеки та позичальника від нещасних випадків. Також позивач зазначає, що відповідач та третя особа залишили без належного реагування неодноразові листи-вимоги позивача щодо усунення порушень кредитного та іпотечного договорів, а тому згідно умов укладеного кредитного та іпотечного договорів та на підставі Закону України «Про іпотеку» позивач має право вимагати задоволення за рахунок заставленого майна всіх своїх вимог, які з урахуванням поданих позивачем уточнень до позову (а.с. 239-246) становлять 6 683 123,24 гривень. Крім того позивач просить визначити спосіб реалізації предмету іпотеку шляхом проведення прилюдних торгів, визначити початкову ціну предмету іпотеки в розмірі 4420058,00 гривень та пріоритет позивача, як єдиного іпотекодержателя, зобов’язати відповідача надати довідку про склад сім’ї та зареєстрованих осіб в будинку та виселитися з нього разом з усіма залежними особами, а також зобов’язати третю особу повернути оригінали документів на предмет іпотеки для забезпечення можливості реалізації предмету іпотеки. В свою чергу відповідач під час попереднього розгляду справи пред’явила до ПАТ «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.В. зустрічний позов, в якому просила визнати недійсними кредитний договір разом з додатковими угодами до нього та договір іпотеки із застосуванням наслідків щодо недійсності правочинів, передбачених цивільним законодавством. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 вказала, що кредитний договір від 02.02.2007 року укладений в іноземній валюті, сторони в момент його укладання не мали відповідної індивідуальної валютної ліцензії, що в сукупності суперечить вимогам чинного на території України законодавства, а також кредитний договір містить несправедливі умови в частині того, всі ризики пов’язані зі зміною курсу валюти, у якій укладений договір, несе позичальник, що на думку ОСОБА_1 суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». В подальшому до початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги та врешті остаточно просила визнати кредитний договір від 02.02.2007 року разом з додатковими угодами та договір іпотеки від 22.10.2007 року недійсними також у зв’язку з тим, що вона як дружина позичальника не давала своєї згоди на укладення договору кредиту, просила спонукати приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.В. зняти заборону відчуження майна та виключити з державного реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи про обтяження майна іпотекою та заборону його відчуження, а також просила стягнути з ПАТ «Ерсте Банк» 1 527 713,01 гривень сплачених банку відсотків в якості безпідставно набутого майна. Вказані вимоги представники ОСОБА_1 підтримали в судовому засіданні в повному обсязі та просили про їх задоволення, посилаючись на обставини викладені в зустрічному позові та уточненнях до нього. Представник ПАТ «Ерсте Банк» в судовому засіданні підтримала власні вимоги за первісним позовом, просила про задоволення первісного позову в повному обсязі. Проти задоволення вимог за зустрічним позовом заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, надавши письмові заперечення щодо цього (а.с. 95-100), які приєднані до матеріалів справи. Третя особа за первісним позовом та співвідповідач за зустрічним – ОСОБА_2 в судове засідання неодноразово не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованою адресою проживання, а тому з урахуванням того, що ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_1 і відповідно обізнаний про розгляд справи в суді, суд вважає його повідомленим про розгляд справи належним чином та про можливість розгляду справи за його відсутності. Співвідповідач за зустрічним позовом – приватний нотаріус Авдієнко В.В. в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, а також письмові пояснення по суті позову, в яких проти позовних вимог заперечував повністю, вказавши, що оспорювані ОСОБА_1 договори укладені у повній відповідності до чинного законодавства, а тому жодних правових підстав для визнання таких договорів недійсними не має. Заслухавши пояснення представника ПАТ «Ерсте Банк», представників ОСОБА_1 та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків. Так, судом встановлено, що 22 лютого 2007 року між ВАТ «АКБ «Престиж», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014-71/734, за яким останній отримав кредит в сумі 950000,00 доларів США на придбання будинку АДРЕСА_1 в м. Києві з кінцевим терміном повернення кредиту до 01.02.2017 року зі сплатою 12% річних. Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у вказаному розмірі сторонами не оспорюється. Згідно з п. 2.1 вказаного кредитного договору кредитні кошти призначені на/для придбання будинку, загальною площею 1024,5 кв.м. та земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходяться за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Бабушкіна, 24. Зазначене нерухоме майно згідно п. 3.5 кредитного договору мало бути використане в якості забезпечення кредитного договору на підставі відповідного договору іпотеки. Проте додатковими угодами від 23 липня 2007 року та 22 жовтня 2007 року змінено забезпечення кредитного договору та зазначено забезпеченням кредитного договору – договір іпотеки житлового будинку загальною площею 341,60 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею0,0457 га, за адресою: м. Київ, вул. постова, 49. Вказані зміни набули чинності з дня підписання додаткової угоди від 22.10.2007 року. Відповідно до вказаних змін основного договору між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності, було укладено договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року. Згідно п. 1.1 договору іпотеки, ним забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору №014-71/743 від 02.02.2007 року, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_2, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодержатель зобов’язується перед ОСОБА_2 надати йому кредит на умовах його забезпечення, строковості, платності та плати за користування, в сумі 950000,00 доларів США, а ОСОБА_2 в свою чергу зобов’язується повернути цей кредит до 01 лютого 2017 року, сплатити проценти за його користування в розмірі 12% річних, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати всі інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. Предметом іпотеки за вказаним договором іпотеки є земельна ділянка кад. №8000000000:69:269:0012, площею 0,0457 га, та житловий будинок із спорудами загальною площею 341,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Загальна вартість предмета іпотека визначена договором в розмірі 4420058,00 гривень. Згідно абзацу другого п. 1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на умовах даного договору. В позовній заяви (а.с. 7) позивач, посилаючись на пп. 3.1.4 договору іпотеки, вказує, що у випадку невиконання відповідачем, як іпотекодавцем, зобов’язань за договором іпотеки, а позичальником – за кредитним договором, позивач, як іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки. Проте судом встановлено, що згідно п.п 3.1.4 розділу 3 договору іпотеки, що регламентує права та обов’язки іпотекодержателя, і на який посилається позивач, іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов’язань за цим або за кредитним договорами звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до пункту 5 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, комісій, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат пов’язаних з реалізацією предмета іпотеки. Тобто, виходячи з вимог вказаного пункту договору іпотеки, право позивача на саме дострокове звернення стягнення на заставлене майно, як про те зазначає позивач, не передбачається, а натомість передбачено лише певний порядок звернення стягнення на заставлене майно, визначений пунктом 5 договору. Як зазначено вище та згідно пункту 1.3 кредитного договору визначено кінцевий термін повернення кредиту позичальником, а саме 01 лютого 2017 року. Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави, за якою заставлене нерухоме майно залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Також згідно ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. З наведеного вбачається, що право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки виникає лише в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання у кінцевий строк, визначений таким зобов’язанням. Таким чином, оскільки вказаними вище пунктами кредитного договору (1.2, 1.3), а також п. 1.1 договору іпотеки, визначено строк виконання основного зобов’язання ОСОБА_2 за кредитним договором, і який на момент звернення позивача до суду із вимогою про звернення стягнення на заставне майно не настав, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки до настання строку виконання основного зобов’язання позичальника. Вказане підтверджується також положеннями п. 6.5 кредитного договору, згідно з якими кредитор має право спочатку вимагати дострокового погашення заборгованості позичальника за кредитом у певних випадках, передбачених договором, і яке здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, тобто в певній черговості. Суд критично ставиться до посилань позивача про порушення відповідачем умов страхування предмету іпотеки, як на підставу позовних вимог, оскільки згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов’язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті (вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки), або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов’язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв’язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки. На переконання суду порушення іпотекодавцем іпотечного договору в частині страхування предмету іпотеки не можна оцінювати як істотне порушення умов зобов’язання, таке порушення не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», а тому суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, з цих підстав. Слід зазначити, що відповідно до п. 5.1 договору іпотеки у разі порушення основного зобов’язання, умов кредитних договорів або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менше ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на майно. Також згідно п. 5.3 іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання за кредитним договорами, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених цим договором або кредитними договорами. Як встановлено з матеріалів справи, позивачем було направлено листи №4.К.1.5-34-09-404 від 23.12.2009 року (а.с. 41) на адресу ОСОБА_2 та №4.К.1.5.34-09-405 від 23.12.2009 року (а.с. 46) на адресу ОСОБА_1, в яких позивачем зазначалось про порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором, запропоновано достроково здійснити погашення заборгованості за кредитним договором та попереджено про стягнення заборгованості в судовому порядку з ОСОБА_2 та можливість звернення стягнення на заставне майно ОСОБА_1. Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Як вбачається з наведеного чинним законодавством передбачений обов’язок іпотекодержателя надати іпотекодавцю та боржнику, якщо він відмінний від іпотекодавця, строк на добровільне виконання порушеного зобов’язання і такий строк не може бути меншим за тридцять днів. Як встановлено судом, в обох вищевказаних листах-вимогах про усунення порушень зазначається тридцятиденний строк, але не вказується від чого такий строк необхідно відраховувати, що на думку суду не дає підстав вважати, що така вимога залишена без задоволення іпотековдацем чи боржником, оскільки такою вимогою не встановлено конкретного строку (його початку) протягом якого вимоги іпотекодержателя мають бути задоволені. Крім того, позивачем не подано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взагалі отримувались такі листи-вимоги, в той час як на переконання суду строк, протягом якого мають бути усунені порушення зобов’язання, має відраховуватись саме з моменту отримання боржником чи іпотекодавцем такої вимоги. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що боржником та іпотекодавцем залишені без розгляду листи-вимоги про усунення порушень, оскільки позивачем не доведений факт отримання боржником та іпотекодавцем таких вимог, а зі змісту самих вимог неможливо встановити протягом якого строку боржник та іпотекодавець мали їх виконати. Суд критично ставиться до пояснень позивача щодо інших листів, які направлялись позивачем на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки такі листи стосуються лише питань наявності поточної заборгованості та не можуть бути підставою (складовою частиною) порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в розумінні ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Оцінюючи доводи позивача та його представника, суд звертає увагу на те, що пунктом 1.6 кредитного договору визначено, що повернення кредиту здійснюється позичальником щомісячно в розмірі 1/114 від суми отриманого кредиту, починаючи з серпня 2007 року; погашення відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно. Таким чином, виходячи з розміру отриманого кредиту, ОСОБА_2 взяв на себе зобов’язання сплачувати банку 8333,33 долари США щомісячно в рахунок погашення суми кредиту, починаючи з серпня місяця 2007 року. При цьому додатковою угодою від 12 вересня 2007 року, підписаною сторонами, пункт 1.6 доповнено новою частиною наступного змісту: «У разі дострокового погашення позичальником основної суми боргу шляхом внесення суми коштів, що є кратною розміру щомісячного платежу, визначеного частиною 1 цього пункту, за будь-який строк наперед, строк, за який сума боргу погашена зазначеним разовим платежем, не є простроченим. Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно.». Вказана додаткова угода набрала чинності з моменту її підписання, тобто з 12 вересня 2007 року. Тобто вказаними змінами до основного договору позичальнику надано право вносити чергові платежі в рахунок погашення основної суми боргу наперед і при цьому такий наперед оплачений строк не вважається простроченим. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 здійснено дострокове погашення основного боргу в сумі 50000,00 доларів США – 23.07.2007 року та в сумі 199793,00 доларів США – 22.10.2007 року. Факт сплати вказаних коштів підтверджується також розрахунками заборгованості, наданими позивачем. Тобто з наведеного вбачається, що ОСОБА_2 було здійснено оплату щомісячних платежів у встановленому договором розмірі наперед за (50000,00+199793,00=249793 долари США / 8333,33 місячного платежу = 29,9 місяців) майже 30 місяців. Враховуючи те, що за умовами пункту 1.6 кредитного договору повернення кредиту мало здійснюватись ОСОБА_2 з серпня 2007 року, то останній, сплативши наперед вказану суму коштів майже за 30 місяців, не міг допустити прострочення сплати основної суми боргу раніше січня місяця 2010 року. Вказане спростовує твердження представника позивача та виконаний і наданий суду позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_2, згідно з якими в останнього виникла прострочена заборгованість за основною сумою кредиту вже з серпня 2007 року, а потім після платежу в розмірі 50000,00 доларів США з листопада 2007 року, а тому суд вважає, що вимоги позивача в частині визначення розміру заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором необґрунтовані, суперечать умовам кредитного договору з додатковими угодами до нього та спростовуються матеріалами справи. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене вище та на підставі наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до остаточного висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача щодо звернення стягнення на заставлене майно відповідача, а тому вважає необхідним в їх задоволенні відмовити. Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, то суд приходить до наступного. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено, що: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Таким чином Цивільним кодексом України встановлений перелік вимог, недодержання яких у момент вчинення правочину, є підставою для визнання його недійсним. Як встановлено з матеріалів справи та пояснень сторін, наданих в судовому засіданні, також письмових пояснень, долучених до матеріалів справи, кредитний договір №014-71/743 від 02.02.2007 року та договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року не суперечать цивільному законодавству та іншим правовим актам, а також моральним засадам суспільства, особи, які їх вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення були вільним і відповідало їхній внутрішній волі, вказані правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Судом також встановлено, що умови укладених договорів сторонами визнавались та виконувались відповідно до порядку встановленого такими договорами, жодних вимог щодо зміни окремих положень даних договорів сторонами не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення сторін при укладанні таких договорів, повне розуміння сторонами змісту таких договорів та наслідки їх укладання. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи з обставин, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу позовних вимог, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено перед судом їх переконливості та обґрунтованості, не подано жодних достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, натомість доводи ОСОБА_1 та її представників спростовуються матеріалами справи, а отже в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 251, 253, 526, 553-554, 575, 590, 626, ст. 1050, ст.1052, ст.1054 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 35, 39 Закону України «Про іпотеку», постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд – в и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на заставне майно – відмовити. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки – відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Зінченко С.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12363474