Search the Community

Showing results for tags 'отказ взыскания ипотеки'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 186 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41317384 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2014 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мазур Л.М., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и в: До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ТОВ «ФК «Вектор Плюс» разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року. Клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження можна визнати поважними. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року залишено без змін. У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Вектор Плюс», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», врахував роз'яснення, викладені у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм процесуального права. Суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень. Керуючись ст. 325, п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в : Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року задовольнити. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» строк на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Л.М. Мазур
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – орган опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року, встановила: У червні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено кредитний договір на суму 100 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 31 березня 2018 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 3 квітня 2008 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 15 квітня 2013 року утворилась заборгованість перед банком у розмірі 351 904 грн 70 коп., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та /або проживають у будинку, що є предметом договору іпотеки, та зняти цих осіб з реєстраційного обліку. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 січня 2014 року, у задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ “ПриватБанк” на вищенаведені судові рішення на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ КБ “ПриватБанк” просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року, а справу передати на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 18 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-III “Про охорону дитинства” (далі – Закон “Про охорону дитинства”) та статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року №2623-IV “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” (далі – Закон “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”). На підтвердження своїх доводів ПАТ КБ “ПриватБанк” наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року, від 10 жовтня 2012 року та від 18 грудня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року поновлено строк на подання заяви про перегляд ухвали цього суду від 5 березня 2014 року, справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ “ПриватБанк”, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено кредитний договір на 100 000 грн. 3 квітня 2008 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належний йому на праві приватної власності житловий будинок загальною площею S_1, житловою площею S_2 та земельну ділянку, що знаходиться у його користування, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Свої зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконувала, у результаті чого виникла заборгованість в сумі 351 904 грн 70 коп. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох неповнолітніх дітей, які з 2002 року проживали і продовжують проживати в будинку, переданому в іпотеку. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що недотримання сторонами під час укладення іпотечного договору вимог законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку з органом опіки та піклування передачі в іпотеку будинку, право користування яким на час укладення договору іпотеки мали діти, має наслідком нікчемність даного правочину. Разом із тим у наданих для порівняння рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовів про визнання договорів іпотеки недійсними, виходив із того, що на момент укладення оспорюваних договорів діти не проживали у житловому приміщенні, переданому в іпотеку, їх вселення мало місце після укладення договорів іпотеки без згоди іпотекодержателя, а тому встановлені факти не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним у зв’язку з невиконанням вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1038019FF28BB7C4C2257D96003040FD Решения предыдущих инстанций: Державний герб України Справа № 152/1352/13-ц Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 листопада 2013 року Шаргородський районний суд Вінницької області в складі: головуючої судді Соколовської Т.О. при секретарі Рошак К.В. з участю представників позивача ОСОБА_1 відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 представника відповідача ОСОБА_4 представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації) про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, в с т а н о в и в: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося в Шаргородський районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації) про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. Позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 гривень звернути стягнення на будинок загальною площею 83 м кв., житловою площею 50.50 м кв. та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 03.04.2008 року Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; висилити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд.8 зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку; стягнути з відповідачів судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року ОСОБА_3 отримала у позивача кредит у розмірі 100000,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 31.03.2018 року. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 03.04.2008 року уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_2 надав в іпотеку житловий будинок, загальною площею 83 м кв., житловою площею 50.5 м. кв., та земельну ділянку, розташовані за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8, з ціною предмету іпотеки 243251,00 грн. За умовами укладеного договору кредит мав погашатись щомісяця. Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. ОСОБА_3 зобовязань, взятих на себе згідно укладеного договору належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 15.04.2013 року виникла заборгованість, в розмірі 351904,70 гривень. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності № 1405 -0 від 15.05.2013 року (а.с.66) позовні вимоги підтримала, посилаючись на ті ж обставини, що і в позові. Просила суд винести рішення, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 гривень звернути стягнення на будинок, загальною площею 83 м кв., житловою площею 50.5 м. кв., та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 03 квітня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; висилити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані та проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: Вінницька область, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8 зі зняттям з реєстраційного обліку у Шаргородському РВ УМВС України у Вінницькій області; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати. Відповідач ОСОБА_2, будучи одночасно законним представником неповнолітнього відповідача ОСОБА_7 (а.с.170) в судовому засіданні позов визнав, суду пояснив, що його колишня дружина ОСОБА_3 сама займалася оформленням усіх документів по отриманню кредиту і укладенню договору іпотеки, який він лише підписав, і не цікавився його змістом і умовами. В даний час в будинку по вулиці Зеленій,8 проживає ОСОБА_3 та їхні сини - ОСОБА_6, ОСОБА_7 Він теж зареєстрований за даною адресою, але не проживає там через неприязні стосунки з колишньою дружиною ОСОБА_3 Відповідачка ОСОБА_3, будучи одночасно законним представником неповнолітнього відповідача ОСОБА_7 (а.с.170), та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечували проти позову, посилаючись на те, що, у будинку, який є предметом іпотеки, зареєстровані і проживають діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які на час укладення договору іпотеки були неповнолітніми, один із яких не досяг десятирічного віку. Зміна місця реєстрації неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 на час укладення договору іпотеки не має значення, оскільки останні так і залишилися проживати зі своєю матір'ю та батьком у будинку, переданому в іпотеку. Крім того, Банком відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була направлена письмова вимога про усунення порушень з виплати кредиту, яка не відповідає вимогам ЗУ "Про іпотеку", оскільки не підписана представником банку, а земельна ділянка, на їх думку, взагалі не може бути предметом іпотеки, оскільки відповідач ОСОБА_2 не набув на неї права власності у спосіб, визначений законом, і не виконав умови договору іпотеки щодо отримання правовстановлюючих документів на неї. Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 повторно у судове засідання не зявилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.99-102,109,110,133) про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи у їх відсутності до суду не надходило. За таких обставин суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності. Представник третьої особи органу опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації ОСОБА_5 вважає, що прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення неповнолітнього ОСОБА_7 з будинку порушуватиме інтереси останнього, оскільки на час укладення договору іпотеки він проживав і проживає до цього часу в будинку, переданому в іпотеку, а відтак його виселення з будинку буде незаконним. Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. 31 березня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.46) та ОСОБА_8, якій після реєстрації розірвання шлюбу з ОСОБА_2 присвоєно прізвище ОСОБА_3 (а.с.113) було укладено кредитний договір (а.с.21-26). Згідно п. 1.1. кредитного договору банк зобовязується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у п.8.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 8 договору. Пунктами 8.1. - 8.4. кредитного договору передбачалось, що банк зобовязується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 31 березня 2008 року по 31 березня 2018 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії (далі кредит) у розмірі 117162,60 гривень на наступні цілі: на споживчі потреби у сумі 100000 грн., а також у розмірі 17162,60 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,38 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та 0,0% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 8.2. даного Договору. Періодом сплати є період з 25 по 30 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1786,64 грн для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди. Для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок № 29095058184927 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсотках, винагороді та ін. платежах. Кредит надається в обмін на зобовязання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки. У разі порушення термінів оплати, передбачених п.8.1.1 ( в т.ч. оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. Забезпеченням виконання позичальником зобовязань за даним договором виступає іпотека будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: Вінницька область, Шаргородський район, м. Шаргород, вул. Зелена, буд. 8 (п.8.3 Договору). 03 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержатель), та ОСОБА_2 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Шаргородського районного нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за № 480, та в Державному реєстрі іпотек 03.04.2008 року, № витягу 17909147 (а.с.152). За умовами іпотечного договору ОСОБА_2 виступив майновим поручителем позичальника ОСОБА_3 В забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобовязань за кредитним договором, ОСОБА_2, згідно пункту 35.3. іпотечного договору, передав в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями ї спорудами та земельну ділянку, які розташовані в м. Шаргород Вінницької області по вул. Зелена під № 8. Даним будинком відповідач ОСОБА_2 володіє на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Шаргородської міської ради 19.03.2008 року, зареєстрованого КП "Могилів Подільське МБТІ" 20.03.2008 року за № 1922 (а.с.149). Земельна ділянка площею 0,08 га, на якій розташований предмет іпотеки, знаходиться у користуванні іпотекодержателя, що підтверджується довідкою виконкому Шаргородської міської ради Вінницької області № 272 від 02.04.2008 року (а.с.155). Технічна документація по виготовленню державного акту на приватну власність зазначеної земельної ділянки знаходиться в стадії виготовлення. Іпотекодавець свідчить, що його право власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, не оформлене і зобов'язується одержати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на протязі одного року, тобто до 03.04.2009 року та укласти з Іпотекодержателем додатковий правочин до даного Договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою (п.35.4 Договору). Вказану вимогу договору щодо оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_2, у строки визначені договором, не виконав, додатковий правочин до іпотечного договору, передбачений п.35.5 договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою сторонами не укладався. Таким чином, позивач виконав взяті на себе зобовязання, тобто надав кредит в розмірі та у строки, встановлені кредитним договором, що вбачається з ордеру розпорядження про видачу строкового кредиту від 03.04.2008 року та заяви на видачу готівки № 100 від 03.04.2008 року (а.с. 115,116) та не заперечувалось в судовому засіданні відповідачкою ОСОБА_3 Водночас ОСОБА_3 зобовязання за кредитним договором не виконувала належним чином і станом на 15.04.2013 року має заборгованість за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 гривень , із яких 98966,60 грн. заборгованість за кредитом, 104880,70 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 3271,10 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, 127790,84 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, 250 грн. штраф (фіксована частина), 16745,46 грн. штраф (процентна складова). Факт невиконання зобовязань за кредитним договором відповідачка ОСОБА_3 визнала в судовому засіданні, а також він підтверджується розрахунком заборгованості за договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року (а.с.11-15). Нас час розгляду справи судом позичальниця ОСОБА_3 продовжує не виконувати зобовязання за договором кредиту, заборгованість значно виросла, що не заперечувала в судовому засіданні ОСОБА_3 Листом від 02.03.2013 року № 30.1.0.0/2-076 позивач повідомив відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про існуючу заборгованість за кредитом та вимагав в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги повернути суму кредиту в повному обсязі, а також проценти, комісію та штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту. Цим же листом, позивач повідомляв відповідачів про те, що у разі невиконання зобовязання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги він має намір, зокрема, звернути стягнення на предмет іпотеки, у звязку з чим, згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку», вимагав добровільно звільнити житловий будинок, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., м. Шаргород, вул. Зелена,8 разом з усіма членами сімї та іншими мешканцями (а.с.16 - 17). Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, що регулюються ч.1 ст.16 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789 Х11 від 27.02.1991 року, Цивільним кодексом України, Законом України «Про іпотеку», Законом України "Про охорону дитинства", Законом України " Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", і виникають із кредитного договору, забезпеченого іпотекою. Так, згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Договір є обовязковим для виконання сторонами ( ч.1 ст.629 ЦК України). Частиною1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За частиною 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою, в силу якої за ст. 572 ЦК України - кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Пунктом 18.8.1 Іпотечного договору сторони встановили, що Іпотекодержатель має право стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь якого із зобовязань, що передбачені кредитним договором, вони не будуть виконані. Згідно з ст.ст. 7 та 33 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Під час укладення та нотаріального посвідчення іпотечного договору сторони виходили з того, що згідно довідки № 264 від 01.04. 2008 року, виданої міським головою м. Шаргорода для предявлення нотаріусу (а.с.154) у будинку номер 8 по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який передавався в іпотеку, проживали і були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Малолітні та неповнолітні діти за вищевказаною адресою не зареєстровані (а.с.154). Вказану обставину підтвердив допитаний в судовому засіданні приватний нотаріус Шаргородського районного нотаріального округу ОСОБА_9, який нотаріально посвідчував 03.04.2008 року іпотечний договір. Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають двох синів: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на час укладення іпотечного договору були неповнолітніми, що підтверджується свідоцтвами про їх народження (а.с.170 171). Діти з 2002 року проживали і продовжують проживати у спірному будинку. За приписами ч.3 ст.17 ЗУ "Про охорону дитинства" заборонено батькам, або особам, які їх заміняють, без дозволу органу опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобовязуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання. Згідно з ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх, чи непрацездатних дітей. Статтею 18 ЗУ "Про охорону дитинства" визначено, що діти члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобовязані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх заміняють майнових та житлових прав при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла". Згідно з вимогами ч.4 ст.12 ЗУ "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" для вчинення будь яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Відповідно до розяснень, що містяться у п.44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 " Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", згідно зі ст. 32 ЦК України, ст.177 СК України та ст.17 ЗУ "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобовязуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання. У звязку з наведеним суди повинні виходити з того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладання договору іпотеки. Згідно довідки № 264 від 01.04. 2008 року, виданої міським головою м. Шаргорода для предявлення нотаріусу (а.с.154), у будинку номер 8 по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який передавався в іпотеку проживали і були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Малолітні та неповнолітні діти за вищевказаною адресою не зареєстровані (а.с.154). В цей же день, діти за заявою матері ОСОБА_3, були зняті з реєстрації (а.с.170 -171). 03.04.2008 року був підписаний іпотечний договір. Як вбачається із домової книги, оглянутої в судовому засіданні (а.с.123 130), та адресних довідок (а.с.169) неповнолітні члени сім'ї - син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітній син ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.170 171), які проживали і проживають за вказаною адресою із 2002 року були зняті з реєстрації на слідуючий день після підписання кредитного договору - 01.04.2008 року і за день до підписання іпотечного договору - 01.04.2008 року. Вказаного факту не заперечували в судовому засіданні відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 При цьому ОСОБА_3 суду пояснила, що зняла дітей з реєстрації в будинку з метою отримання кредиту у сто тисяч гривень. Діти фактично проживали з 2002 року і продовжують проживати у будинку. Водночас, у домовій книзі та адресних листках вибуття зазначено, що ОСОБА_6 вибув у м. Вінниця, а ОСОБА_7 у село Гибалівка Шаргородського району Вінницької області, без вказівок на повну адресу місця проживання, і 31.10.2008 року знов зареєстровані у предметі іпотеки житловому будинку, який знаходиться за адресою: м. Шаргород Вінницької області вул. Зелена, 8 з порушенням вимог іпотечного договору, оскільки, як пояснила в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3, після укладення іпотечного договору вона особисто зареєструвала синів в зазначеному будинку, проте дозволу банку на це не отримувала. Представник позивача ОСОБА_1 підтвердила, що банк не давав дозволу на реєстрацію ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в будинку, переданому в іпотеку. Вказані обставини в судовому засіданні підтвердив завідувач Шаргородським РС УДМС України у Вінницькій області ОСОБА_12 Дані про те, що відповідачі у вказаний час мали інше житло у матеріалах справи відсутні. Згідно довідки № 1597, виданої Гибалівською сільською радою Шаргородського району Вінницької області 01.11.2013 року ОСОБА_3 на території Гибалівської сільської ради житлового будинку не має. Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 12635241 від 12.11.2013 року відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 відсутні (а.с.172). Згідно свідоцтв про народження дітей (а.с.170 -171) на момент укладення іпотечного договору дітям відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - сину ОСОБА_10 виповнилось сімнадцять років а ОСОБА_7 вісім років. Діти проживали і проживають разом з матір'ю ОСОБА_3 у будинку номер вісім по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який є предметом іпотеки. Вказаний факт також підтверджується довідкою директора Шаргородської СЗОШ 1 111 ступенів № 208 від 01.11.2013 року, із якої вбачається, що учні школи - ОСОБА_6 із 2001 по 2009 рік навчався у вказаній школі, здобув повну загальну середню освіту, а ОСОБА_7 навчається в школі з 2006 року по даний час. Навчання у 2008 2009 навчальному році ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не переривали (а.с. 137). Відповідно до вимог ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час посвідчення іпотечного договору проживали у будинку номер вісім по вулиці Зеленій в м. Шаргород Вінницької області, який є предметом іпотеки, отже місцем проживання дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 є також спірний житловий будинок. Положення ст.12 ЗУ №2623 1У від 02.06.2005 року "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", які вимагають попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування якими мають безпритульні діти, чинні з 01 січня 2006 року, що свідчить про недотримання сторонами на час укладення іпотечного договору від 03.04.2008 року вимог законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку органу опіки та піклування на передачу в іпотеку будинку, право користування яким мали діти. Згідно з ч.1 ст.224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним. Таким чином право дитини - ОСОБА_13, 25.11. ІНФОРМАЦІЯ_3 на недоторканість житла при задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" буде порушено.. Згідно положень ч.1 ст.16 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року ( в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789 Х11 від 27.02.1991 року кожна дитина не може бути обєктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканість житла… Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання. Виходячи з обставин, викладених вище, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог. Ухвалюючи таке рішення суд виходить із захисту найвищих інтересів дитини, забезпечення її права на користування житлом, отриманням умов, необхідних для життєдіяльності, збереження того рівня життя, яке дитина мала до порушення її прав умовами укладеного іпотечного договору. Посилання представника позивача ОСОБА_1 на те, що під час укладання та нотаріального посвідчення договору іпотеки ОСОБА_3 умисно надала банку недостовірні дані про те, що в будинку проживає лише вона та її чоловік ОСОБА_2, не виконувала кредитних зобовязань, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, тому відповідно до договору та ст.1 ЗУ "Про іпотеку" банк має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки є слушними, проте не може бути підставою для порушення права неповнолітніх осіб на користування житлом, і не позбавляє позивача права задоволення своїх вимог іншим способом, передбаченим договором чи законом. Враховуючи викладене, керуючись ч.1 ст.16 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (в редакції зі змінами схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789 Х11 від 27.02.1991 року, ст.ст. 10, 11, 57, 58, 59, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, на підставі ст.ст. 15, 16, ч.4 ст. 29, ст.ст. 203,509, 526, 530, 546, 572, 575, 610, 611, 1049, 1050, 1054 ЦК України; ст.ст. 7, 33, 39 Закону України «Про іпотеку»; ст. 109 ЖК Української РСР, ст.17,18 ЗУ "Про охорону дитинства", ст.12 ЗУ "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" суд, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації) про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення набирає законної сили через 10 днів після його проголошення, якщо не було подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення суду набирає законної сили після розгляду в апеляційній інстанції. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35379232 Державний герб України Копія: Справа № 152/1352/13-ц Провадження № 22-ц/772/127/2014Головуючий в суді першої інстанції:Соколовська Т. О.Категорія: 27Доповідач: Стадник І. М. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА Іменем України 14 січня 2014 року м. ВінницяКолегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі: Головуючого, судді Стадника І.М., Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б., при секретарі Куленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, - встановила: ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся в районний суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування Шаргородської райдержадміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. Позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року в розмірі 351904,70 грн. звернути стягнення на будинок загальною площею 83 кв. м., житловою площею 50,50 кв. м. та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 03.04.2008 року Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за вищевказаною адресою, зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку; стягнути судові витрати з відповідачів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору №VIS0GA0000002076 від 31.03.2008 року ОСОБА_4 отримала у позивача кредит у розмірі 100000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 31.03.2018 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТК КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3 03.04.2008 року уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_3 надав в іпотеку житловий будинок, загальною площею 83 кв. м., житловою площею 50,5 кв. м., та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з ціною предмета іпотеки 243251 грн. За умовами укладеного договору кредит мав погашатися щомісяця. Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. ОСОБА_4 зобов'язання, взяті на себе згідно укладеного договору належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 15.04.2013 року виникла заборгованість в розмірі 351904,70 грн. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням, ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В судовому засіданні представник позивача Олішевський Д.А. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити. Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 проти вимог апеляційної скарги заперечують, просять її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне і обґрунтоване. Відповідач ОСОБА_3, повідомлений в установленому порядку про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з'явився, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Орган опіки і піклування Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області подав суду заяву про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Судом встановлено, що 31 березня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» , правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, якій після реєстрації розірвання шлюбу з ОСОБА_3 присвоєно прізвище ОСОБА_4, було укладено кредитний договір №VIS0GA0000002076, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит в розмірі 100000 грн. зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 16,56% річних на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 березня 2018 року. Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_4 не виконувала належним чином і станом на 15.04.2013 року має заборгованість в розмірі 351904,70 грн., із яких 98966,60 грн. - заборгованість за кредитом, 104880,70 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3271,10 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 127790,84 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 16745,46 грн. - штраф (процентна складова). Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами у справі і сторонами не заперечуються. Крім того, 03 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Шаргородського районного нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в нотаріальному реєстрі за №480, та в державному реєстрі іпотек 03.04.2008 року. За умовами іпотечного договору ОСОБА_3 виступив майновим поручителем позичальника ОСОБА_4 та в забезпечення виконання останньою своїх зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_3 згідно пункту 35.3 іпотечного договору передав в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1. Вищевказаний будинок належить ОСОБА_3 на праві власності, на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Шаргородської міської ради від 19.03.2008 року, зареєстрованого КМ «Могилів-Подільське МБТІ» 20 березня 2008 року за №1922. Земельна ділянка площею 0,08 га, на якій розташований предмет іпотеки, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується довідкою виконкому Шаргородської міської ради Вінницької області №272 від 02.04.2008 року, проте вимогу іпотечного договору щодо оформлення права власності на неї, у визначені договором строки ОСОБА_3 не виконав, додатковий правочин до іпотечного договору, передбачений п. 35.5 договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою сторонами не укладався. Згідно довідки №264 від 01.04.2008 року, виданої міським головою м. Шаргорода для пред'явлення нотаріусу, у будинку номер АДРЕСА_1, який 03.04.2008 року передано в іпотеку, проживали і були зареєстровані лише ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Малолітні та неповнолітні діти за вищевказаною адресою не зареєстровані. Разом з тим, в цей же день, тобто 01.04.2008 року діти за заявою матері ОСОБА_4 були зняті з реєстрації, а 03.04.2008 року підписаний іпотечний договір. З оглянутої судом домової книги та адресних довідок випливає, що неповнолітній син ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, були зняті з реєстрації на наступний день після підписання кредитного договору і за два дні до підписання іпотечного договору. При цьому ОСОБА_4 суду пояснила, що зняла дітей з реєстрації в будинку саме з метою отримання кредиту в 100000 грн. Діти ж фактично проживали з 2002 року і продовжують проживати в зазначеному будинку. Адреси вибуття в адресних листках є неповними, а 31.10.2008 року діти знову зареєстровані у предметі іпотеки. Дані про те, що відповідачі у вказаний час мали інше житло в матеріалах справи відсутні. Відповідно до свідоцтв про народження дітей на момент укладення іпотечного договору дітям відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - сину ОСОБА_5 виповнилося 17 років, а ОСОБА_6 - 8 років. Діти проживали і продовжують проживати разом з матір'ю ОСОБА_4 у будинку номер АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки. Діти навчалися в Шаргородській ЗОШ І-ІІІ ступенів і 2008-2009 роках навчання не переривали, що також підтверджує незмінність їх фактичного місця проживання. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час посвідчення іпотечного договору проживали у будинку номер АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки, а отже спірний житловий будинок є місцем проживання дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Згідно з статтею 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання. Згідно з ч. 2 ст. 177 СК України, ч. 3 ст. 17 Закону України від 26.04.2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Частиною 2 статті 18 зазначеного Закону встановлено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України від 02.06.2005 року №2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 44 Постанови від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» згідно зі статтею 32 ЦК України, статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових право, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення до говору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Положення статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року №2623-IV«Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», яка вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування якими мають безпритульні діти, діють з 1 січня 206 року і на договори, укладені до цієї дати. не поширюються. Згідно з ч. 6 статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити права та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правові наслідки вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування передбачені статтею 224 ЦК України, відповідно до якої правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього кодексу), є нікчемним. Суд першої інстанції повно й всебічно дослідив обставини справи і встановивши, що іпотечний договір від 03.04.2008 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3 є нікчемним, так як вчинений без дозволу органу опіки та піклування й суперечить найвищим інтересам дитини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на іпотечне майно та виселення з нього. Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи. На підставі викладеного, керуючись статтями 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: /підпис/ Стадник І.М. Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Войтко Ю.Б. Стадник І.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36686151
  3. другому делу, которое было основанием для остановки производства http://reyestr.court.gov.ua/Review/41557383 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К., Коротуна В.М., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 08 травня 2008 року між публічним акціонерним товариством "Сведбанк та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 1701/0508/88-055 відповідно до якого вона отримала кредит у сумі 34 тис. доларів США. На забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. 28 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі ? ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс") та ПАТ "Сведбанк" укладено договір факторингу, відповідно до якого права вимоги за вказаним кредитним договором були відступлені ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". 28 листопада 2012 року ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" продала кредитний договір від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055 ТОВ "Кредитні ініціативи". Таким чином усі права кредитора за вищевказаним кредитним договором належать ТОВ "Кредитні ініціативи". Взяті зобов'язанні за кредитним договором позичальник не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту, відсотків, пені. Загальна сума боргу станом на 01 березня 2013 року становить 446 379 грн 55 коп. Претензія банку до відповідача залишилась без задоволення. Зважаючи на невиконання позичальником зобов'язання щодо виконання умов кредитного договору, позивач вправі вимагати стягнення заборгованості зі сплати кредиту, відсотків, пені за рахунок предмета іпотеки. Позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055, яка станом на 01 березня 2013 року складає 446 379 грн 55 коп., та складається із заборгованості: за кредитом - 251 520 грн 93 коп., за відсотками - 96 592 грн 84 коп., пені ? 98 265 грн 78 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 33,6 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року в задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2014 року рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено. У рахунок погашення 446 379 грн 55 коп. заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055, з яких: заборгованість за кредитом складає 251 520 грн 93 коп., за відсотками - 96 592 грн 84 коп., пенею - 98 265 грн 78 коп., звернуто стягнення на нерухоме майно, право власності на яке належить ОСОБА_3 та є предметом договору іпотеки від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055-Z-1, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу ТОВ "Кредитні ініціативи" предмета іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ТОВ "Кредитні ініціативи" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; встановлено початкову ціну предмета іпотеки ? 215 494 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" судовий збір у розмірі 3 441 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заявник указує на те, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року визнано недійсними кредитний договір від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055 укладений між банком та ОСОБА_4 та договір іпотеки від 08 травня 2008 року № 1701/0508/88-055-Z-1, укладений між ним та ПАТ "Сведбанк". Рішення вступило в законну силу і є обов'язковим до виконання відповідно до п. 9 ст. 129 Конституції України, ст. 14 ЦПК України. Крім цього, апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" подано з пропуском строку, встановленого для звернення з апеляційною скаргою, клопотання про поновлення цього строку не заявлялося, однак справу розглянуто по суті. За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК України). Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Установлено, що ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2014 року зупинено провадження у справі до вирішення питання про перегляд заочного рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Сведбанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними (а. с. 97). Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 27 лютого 2014 року відновлено провадження у цій справі, оскільки станом на 27 лютого 2014 року рішення Здолбунівського районного суду від 12 липня 2013 року не вступило в законну силу (а. с. 104). На запит апеляційного суду Рівненської області від 21 лютого 2013 року про стан рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року районним судом повідомлено, що 06 грудня 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подано заяву про перегляд заочного рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року у справі. Розгляд заяви призначено на 06 березня 2014 року, у зв'язку з цим вказане заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року не набрало законної сили. Ураховуючи наведене колегія суддів апеляційного суду, постановляючи ухвалу про відновлення провадження у справі, не звернула уваги на те, з яких підстав вона постановлена ухвала про зупинення провадження у справі, та відновивши таке, не сприяла встановленню фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім цього встановлено, що копію рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" отримали 13 листопада 2013 року (а. с. 72 повідомлення про вручення поштового відправлення). З апеляційною скаргою ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося 26 листопада 2013 року (штемпель на конверті), хоча останнім днем для звернення було 25 листопада 2013 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 294 ЦПК України. Однак апеляційний суд на це уваги не звернув та відкрив апеляційне провадження у справі. Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України на вказане уваги не звернув, не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; доводи відповідача належним чином не перевірив та не навів факти, які б спростували ці доводи, обмежився лише поясненнями та доказами, наданими позивачем, таким чином обмеживши права відповідача та не забезпечивши належним чином відповідача правом на судовий захист; суд не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов В.М. Коротун І.К. Парінова О.В. Ступак 6 № 6-16308св14 Головуючий у І інстанції: Шуляк А.С. Доповідач: Дем'яносов М.В.
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40632892 Державний герб України У х в а л а іменем україни 25 вересня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № 199, яка станом на 31 травня 2013 року становить 303 827 грн 04 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, земельної ділянки площею 0,1500 га із цільовим призначенням під житлову забудову, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу на праві власності шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності, та судові витрати. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року, в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено, що ОСОБА_2 договір іпотеки не підписувала, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи проведеної під час розгляду іншої справи. Позивачем клопотання щодо призначення будь-якої іншої почеркознавчої-експертизи під час розгляду цієї справи не заявлялося. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвала апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Дем'яносов Судді: О.П. Касьян В.М. Коротун
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40907934 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О., Мостової Г.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування виконкому Новоград-Волинської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 05 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір відступлення прав вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 30 від 31 січня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 Останній за вказаним договором отримав кредит у розмірі 23 560 доларів США. Станом на 31 травня 2013 року, внаслідок неналежного виконання договору позичальником, його заборгованість складає 143 318,18 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язання, між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, згідно умов якого, в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 58,1 кв. м. З урахуванням наведеного, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 30 від 31 січня 2008 року, що складає 143 318,18 грн, з яких заборгованість по кредиту 142 038,99 грн, по відсоткам 1 193,01 грн, по пені 86,18 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за ціни на цей вид майна. Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 05 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій із ухваленням нового рішення, яким задовольнити позов, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що підстави для скасування судових рішень відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено факту отримання права вимоги за вказаними договорами, оскільки копії договорів про відступлення прав вимоги та договору про передачу прав за договором забезпечення від 17 грудня 2012 року, укладених між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» належним чином не завірені, зміст певних пунктів прихований. Крім того, з додатку № 1 до договору неможливо встановити розмір грошового зобов'язання, по якому передається право вимоги. Доводи касаційної скарги, перевірені вивченням матеріалів справи, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи було неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору. Згідно з ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення судового рішення без змін, оскільки судом першої та апеляційної інстанцій не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, керуючись ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и в : Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити. Заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 05 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О.В. Кадєтова В.О. Кузнєцов Г.І. Мостова
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41181399 Державний герб України У х в а л а іменем україни 29 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Коротуна В.М., Штелик С.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що у 2006 році ВАТ «Сведбанк» та відповідач уклали кредитний договір, згідно з яким останній одержав кредит у розмірі 100 тис. грн. Свої зобов'язання за даним договором позичальник виконував неналежно внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 100 957 грн 14 коп. На забезпечення виконання грошового зобов'язання ОСОБА_2 передав банку в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією адресою. Посилаючись на те, що згідно договорів відступлення права вимоги до позивача перейшло право вимоги за іпотечним договором ТОВ «Кредитні ініціативи» просило в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації його на прилюдних торгах. Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог не передаючи справу на новий розгляд. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, оскільки згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Як роз'яснено в п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Судами встановлено, що відповідач неналежним чином виконує умови укладеного між ним та ВАТ «Сведбанк» кредитного договору, на забезпечення виконання якого було укладено договір іпотеки, в результаті чого утворилася заборгованість. Відповідно до укладених договорів ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги за вказаним договором. Сума заборгованості відповідача перед позивачем є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки та перевищує суму боргу в п'ять разів. Отже, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що сума заборгованості за кредитним договором та вартість іпотечного майна є неспівмірними, порушення основного зобов'язання не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка. Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити, рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Дем'яносов Судді: В.М. Коротун С.П. Штелик
  7. Державний герб України Справа № 305/1799/13-ц Провадження по справі № 2/305/150/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.05.2014 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Тулик І.І. при секретарі - Шемота М.І. з участю представника позивача - Грицюка В.М. представника відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки ВСТАНОВИВ: ТзОВ "Кредитні ініціативи" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 квітня 2008 року Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_5 уклали кредитний договір №167, за умовами якого, остання отримала кредит в сумі 300000 гривень та зобов'язалася повернути отриманий кредит і сплатити проценти за користування в сумі та в строки передбачені кредитним договором. 17 грудня 2012 року між ТзОВ "Кредитні ініціативи" та ПАТ "АКПІБ" було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого первинний кредитор передає, а новий кредитор приймає кредитний портфель, унаслідок чого новий кредитор набуває всіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань. Згідно даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором № 167 від 15 квітня 2008 року, що був укладений між АКПІБ та ОСОБА_5. Боржник, ОСОБА_5 неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом на 30 червня 2013 року має прострочену заборгованість в сумі 556548,54 гривні, яка складається з 297169 гривень - за кредитом, 245652,33 гривень - по відсотках та 13727,21 гривень - пені. Крім того, з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ "АКПІБ" та ОСОБА_3, ОСОБА_4 уклали іпотечний договір відповідно до якого останні передали банку в іпотеку будинок загальною площею 122,36 кв.м., житловою площею 81,21 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1. Враховуючи порушення основним боржником свої зобов'язань, просили в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 617 від 15 квітня 2008 року, яка станом на 30 червня 2013 року складається із заборгованості: за кредитом - 297169 гривень, по відсотках - 245652,33 гривень, пені - 13727,21 гривень, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на будинок загальною площею 122,36 кв.м., житловою площею 81,21 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ "Про виконавче провадження", за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 3441 гривні. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві. Просить позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідачів ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що в порушення умов договору про відступлення права вимоги за договором забезпечення та Закону України "Про іпотеку" відповідачі та основний боржник - третя особа, не повідомлені про заміну кредитора у їх зобов'язанні. Крім того згідно чинного законодавства право вимоги на звернення стягнення на предмет іпотеки наступає з моменту реєстрації відомостей про відступлення права за іпотечним договором. Разом з тим, ні у договорі про відступлення права вимоги, ні в договорі про передачу прав за договорами забезпечення, не згадується конкретно ОСОБА_5 як боржник за основним зобов'язанням, і не вказується спірний житловий будинок, як заставне майно, на яке на думку позивача, перейшло право вимоги. Тов "Кредитні ініціативи" не надало суду актів прийому - передачі кредитних портфелів по зобов'язанням ОСОБА_5 Крім того, відповідно до договору відступлення прав вимоги, новий кредитор набуває права вимоги у день укладення договору, за умови належного оформлення сторонами реєстру позичальників. Позивач також не наводить суду факту наявності реєстру позичальників, оформлений належним чином. Посилання позивача на належне повідомлення відповідача щодо усунення порушень (вимога про добровільне виселення) від 15.07.2013 року, є необґрунтованим та неналежним доказом по справі, оскільки як вбачається із матеріалів позовної заяви, вимогу про добровільне виселення від 15.07.2013 року надіслано від імені представника ОСОБА_6 листом без відповідного скріплення цього листа печаткою за підписом уповноваженої особи. Просить відмовити у задоволенні позову. Третя особа без самостійних вимог- ОСОБА_5, будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в судове засідання не з"явилася. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та які мають значення для справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до наступного висновку. Судом встановлено, що між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 617 від 15 квітня 2008 року, за яким банк надав останній кредит в сумі 300000 гривень, із зобов'язанням повернути ці кошти і проценти за користування ними в строк та на умовах, передбачених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між майновими поручителем - відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним промислово- інвестиційним банком, було укладено іпотечний договір № 617 від 15 квітня 2008 року. Згідно умов договору іпотеки іпотекодавці ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у випадку невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором взяли на себе зобов'язання відповідати перед іпотекодержателем належним їм на праві власності нерухомим майном - житловим будинком загальною площею 122,36 кв.м., житловою площею 81,21 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2. Між тим, встановлено, що 17 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було укладено договір відступлення прав вимоги та договір про передачу права за договорами забезпечення. Підставами своїх вимог позивач зазначив наявність права звернення до суду у зв'язку з набуттям права вимоги, і наявність заборгованості за кредитним договором. Зокрема, відповідно до договору про відступлення права вимоги, договору про передачу прав за договорами забезпечення та чинного законодавства покупець в особі ТзОВ "Кредитні ініціативи" набув усі права вимоги по відступленим кредитним договорам, включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій та права вимоги звернення стягнення на предмети іпотеки, в тому числі і права вимоги за кредитним договором № 617 від 15 квітня 2008 року та іпотечним договором №617 від 15 квітня 2008 року, укладених між первісним кредитором АКПІБ та ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4. Однак, суд не погоджується з таким висновком позивача з огляду на таке. Основним законом відносно даних правовідносин, і який регламентує спірні правовідносини, в тому числі порядок відступлення прав за іпотечним договором є Закон України "Про іпотеку". Статтею 24 даного Закону визначено, що відступлення права за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Договір про передачу прав за договорами забезпечення (відступлення права за іпотечним договором) нотаріально посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори 15 квітня 2008 року, що відповідає вимогам ч.3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Так, відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України "Про іпотеку", іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення права за іпотечним договором і право вимоги за основним зобов'язанням. Даний обов'язок також передбачений пунктом 6.1 договору про відступлення прав вимоги, в якому визначено і порядок такого повідомлення. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" не надало суду докази того, що ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", як іпотекодержатель, повідомив у письмовій формі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відступлення права вимоги. Також згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно п. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). За пунктом 2.2. договору відступлення прав вимоги, внаслідок передачі (відступлення) кредитного портфеля за цим договором, новий кредитор набуває усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом на звернення стягнення за зобов'язаннями позичальників на заставлене майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. Згідно термінів (ст. 1 договору): кредитним портфелем вважається сукупність усіх прав вимоги, які передаються за цим договором новому кредитору; «дата передання прав вимоги - дата фактичного підписання сторонами реєстру позичальників»; «грошові зобов'язання» - розмір основних грошових зобов'язань щодо кожного окремого позичальника зазначається у реєстрі позичальників; «Реєстр позичальників» - підписання сторонами реєстру позичальників засвідчує передачу (відступлення) прав вимоги первісним кредитором новому кредитору. Згідно п. 4.1. договору: відступлення прав вимоги первісним кредитором новому кредитору, набуття новим кредитором права вимоги та заміни кредитора за правами вимоги на нового кредитора набувають чинності у день укладення договору, за умов належного оформлення сторонами (підписання та скріплення відбитками печаток сторін) реєстру позичальників. Згідно п. 4.3. договору, сторони підписують реєстр позичальників, що є додатком № 1 до Договору. Виходячи з вищевказаного, належним доказом, який засвідчує факт відступлення (набуття) прав вимоги позивачем по кредитному і іпотечному договорах, є належно оформлені і підписані договір відступлення прав вимоги і реєстр позичальників. Сам лише договір відступлення прав вимоги не засвідчує факту відступлення (набуття) позивачем прав вимоги по кредитному договору. Як передбачено п. 16.3. договору відступлення прав вимоги, цей договір та інші документи, зазначені у договорі, становлять цілісний договір та домовленість сторін стосовно відступлення прав вимоги. Оскільки згідно договору реєстр позичальників визначений додатком до нього, під терміном «інші документи» слід розуміти також реєстр позичальників, належним чином оформлений згідно умов договору (підписаний і скріплений печатками обох сторін), тому відсутність такого реєстру виключає цілісність договору відступлення прав вимоги. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано реєстру позичальників, належним чином оформленого згідно умов статті 1, пунктів п. 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги як додатку № 1 до нього, підписаного обома сторонами, у т.ч. ПАТ «АКПІБ». З наданого позивачем документа як Витяг з Додатку №1 до Договору про відступлення прав вимоги від 17.12.12 р. вбачається, що цей документ не є реєстром позичальників в розумінні ст. 1, п. п. 2.1., 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги, не містить підпису та відбитку печатки кредитора та складений і підписаний одноособово позивачем. Наданий позивачем договір про передачу прав за договорами забезпечення, укладений з ПАТ «АКПІБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий № 1423 від 17.12.2012 р., також не містить відомостей про відступлення кредитором позивачу прав вимоги конкретно за кредитним договором. Інших доказів набуття права вимоги до третьої особи позивачем не надано. Частиною 2 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, а відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно ст. 4 цього Закону державній реєстрації підлягають, зокрема, обтяження на нерухоме майно іпотекою. Згідно ст. 4 закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пункту 57 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМ України № 703 від 22.06.2001 р. (чинна на момент укладення договору відступлення прав вимоги), обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором підлягають державній реєстрації. Виходячи з наведеного, права на нерухоме майно та їх обтяження виникають з моменту державної реєстрації, а не з моменту укладення договору відступлення прав за іпотечним договором, який в такому випаду є підставою для реєстрації, а не доказом виникнення такого права. Разом з цим, позивачем не надано доказів державної реєстрації відступлення (набуття) прав вимоги за іпотечним договором на підставі договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 р. Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про те, що позивач набув права вимоги за кредитним договором та договором, що забезпечує його виконання (іпотеки), та є належним позивачем. Крім того, судом встановлено, що раніше рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області по справі № 2-466/10 від 27.10.2010 р. було задоволено позов кредитора до ОСОБА_5 та з неї стягнуто заборгованість по кредитному договору у розмірі 375 074,37 грн. Відповідно до статей 1, 2, 17, 19 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень судів покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, на підставі виконавчих листів, що видаються судами, на підставі яких за заявою стягувача державний виконавець відкриває виконавче провадження. Зі змісту заяви ЗАТ «АКПІБ» № 06-08/645 від 29.11.2010 р., зареєстрованої Рахівським районним судом (вх. № 2-/10 від 29.11.2010 р.), вбачається, що кредитор отримав 08.12.2010 р. виконавчий лист на виконання зазначеного рішення суду. З пояснень представника позивача встановлено, що на даний момент рішення суду не виконується. Разом з цим, позивач не надав суду доказів звернення кредитора до державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання листа, не обґрунтував жодним доказом, що невиконання рішення суду є наслідком обставин, які не залежали від волі кредитора та перешкоджали чи унеможливлювали виконання судового рішення. Отже, не виконання рішення суду про стягнення на користь кредитора з ОСОБА_5 кредитної заборгованості стала наслідком власної бездіяльності кредитора. Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. На відміну від банків, для фізичних осіб, які є позичальниками, споживачами фінансових послуг з кредитування, метою отримання ними кредиту є задоволення власних потреб, які не пов'язані з підприємницькою діяльністю. Діяльність банків з надання кредитів є підприємництвом, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власник ризик господарською діяльністю з метою одержання прибутку. Проценти (відсотки), які банк отримує за користування кредитом, в розумінні ст. 1054 ЦКУ, ст. ст. 42, 142 ГКУ, є його прибутком (доходом), який є показником фінансових результатів господарської діяльності банку. Такого висновку дозволяє дійти зміст ст. 1054 ЦКУ та кредитного договору, де зобов'язання позичальника з повернення кредиту та зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом є самостійними зобов'язаннями у кредитному зобов'язанні, за порушення яких встановлено самостійну відповідальність. Тому у разі їх невиконання кредитор вправі звернутися до суду як з позовом про стягнення заборгованості, яка складається з неповернутої основної суми кредиту і сплати відсотків, так і з самостійним позовами: або про стягнення несплаченої погашеної частини кредиту, або про стягнення відсотків за користування кредитом. Згідно ч. 2 ст. 22 ЦКУ збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Зі змісту ст. ст. 22, 1054 ЦКУ і умов кредитного договору, прострочені оплатою відсотки за користування кредитом в розумінні ст. 22 ЦКУ можна вважати не отриманим доходом кредитодавця, на який він мав право розраховувати у разі належного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно умов кредитного договору, тобто збитками. Оскільки не виконання рішення суду про стягнення з позичальника заборгованості у процедурі виконавчого провадження є наслідком власної бездіяльності самого кредитора, тим самим кредитор сам фактично сприяв виникненню збитків. Як зазначено у пунктах 30, 41 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 р.: Вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено, право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках. При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК). Даючи оцінку обставинам даних правовідносин і співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, суд встановив, що не заперечувалося позивачем, що відповідачі як іпотекодавці, виступаючи майновими поручителями останнього за виконання ним кредитних зобов'язань, не допускали порушень умов п. 4.1.1. - 4.1.12. іпотечного договору. Вартість предмета іпотеки згідно п. 1.4. іпотечного договору сторонами погоджена у розмірі 1 036 357 грн., в той час як у даній справі заявлені вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 556 548,54 грн., а отже вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заявлених вимог. Суд враховує, що не виконання раніше постановленого судом рішення про стягнення з позичальника на користь кредитора кредитної заборгованості у сумі 375 074,37 грн., яка включає також і суму основного боргу по кредиту з відсотками за період до прийняття судом рішення, заявлену до стягнення й у даній справі, стало наслідком бездіяльності самого кредитора, який тим самим сприяв збільшенню розміру відсотків за користування кредитом у період після прийняття судом рішення до порушення провадження у даній справі (збитків), у виникненні яких вина відповідачів відсутня, а можливість стягнення з позичальника заборгованості у виконавчому провадженні з виконання рішення суду від 27.10.2010 р. кредитором не втрачена. З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у позові. Керуючись ст. ст. 6, 8, 10,11, 57,58, 60, 61, 88, 212- 215, 223 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до цивільної палати апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Тулик І.І. З оригіналом вірно, Суддя Рахівського районного суду: Тулик І.І. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38727846
  8. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39593063 Державний герб України Справа№ 305/1860/13 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2014 року м. Ужгород Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі: Головуючого - судді Бисага Т.Ю., суддів - Фазикош Г.В., Куцин М.М., при секретарі -Чучка Н.В., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою представника за довіреністю Грицюк В.П., який діє в інтересах ТОВ «Кредитні ініціативи», на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись та вважаючи незаконним рішення першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи це неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи та порушенням норм матеріального і процесуального права. Сторони у судове засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. У відповідності до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, колегією встановлено, що між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ОСОБА_2, був укладений кредитний договір №205 від 17 травня 2006 року, за яким банк надав останній кредит в сумі 500000 гривень із зобов'язанням повернути ці кошти і проценти за користування ними в строк та на умовах, передбачених кредитним договором. 7 липня 2006 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір №1 до кредитного договору № 205 від 17 травня 2006 року, згідно якого змінено редакцію пп 2.1. п.2 та пп.4 п.4 вказаного кредитного договору, де банк надав позичальнику кредит в сумі 124800 гривень. 7 вересня 2007 року додатковим договором №2 до кредитного договору № 205 від 17 травня 2006 року, укладеним між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 внесено зміни до пп. 2.1. п.2 та пп.4 п.4 вказаного кредитного договору, де банк надав позичальнику кредит в сумі 175000 гривень. В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між ОСОБА_2 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк», було укладено іпотечні договори №205 від 17 травня 2006 року, №205/205 від 18 травня 2006 року. 17 грудня 2012 року між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення права вимоги і відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору первинний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає портфель, внаслідок чого новий кредитор набуває всіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, в тому числі по кредитному договору №205 та додатковими договорами укладеного між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_2 Згідно п. 2.2 договору відступлення прав вимоги, внаслідок передачі (відступлення) Кредитного портфеля за цим Договором, Новий кредитор набуває усіх Прав Вимоги Первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом на звернення стягнення за зобов'язаннями позичальників на заставлене майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. Згідно термінів (ст. 1 договору): Кредитним портфелем вважається сукупність усіх прав вимоги, які передаються за цим Договором новому кредитору; «дата передання Прав Вимоги - дата фактичного підписання Сторонами Реєстру Позичальників»; «грошові зобов'язання» - розмір основних грошових зобов'язань щодо кожного окремого позичальника зазначається у Реєстрі позичальників; «Реєстр позичальників» - підписання Сторонами реєстру позичальників засвідчує передачу (відступлення) прав вимоги Первісним кредитором Новому кредитору. Згідно п. 4.1. договору: відступлення прав вимоги Первісним кредитором Новому кредитору, набуття Новим кредитором права вимоги та заміни кредитора за правами вимоги на Нового кредитора набувають чинності у день укладення Договору, за умов належного оформлення Сторонами (підписання та скріплення відбитками печаток Сторін) Реєстру позичальників. Згідно п. 4.3. договору, Сторони підписують Реєстр позичальників, що є Додатком № 1 до Договору. Виходячи з вищевказаного, належним доказом, який засвідчує факт відступлення (набуття) прав вимоги позивачем по кредитному і іпотечному договорах, є належно оформлені і підписані договір відступлення прав вимоги і Реєстр позичальників. Надана позивачем копія договору відступлення прав вимоги є неповною, містить підчистки, які не застережені відповідними записами (виправленому вірити тощо), та викликає сумніви. Оригіналу договору відступлення прав вимоги під час судового розгляду позивачем не надано. Крім того, ця копія договору не містить відомостей, що за ним відступаються права вимоги конкретно по кредитному договору. Сам лише договір відступлення прав вимоги не засвідчує факту відступлення (набуття) позивачем прав вимоги по кредитному договору. Як передбачено п. 16.3. договору відступлення прав вимоги, цей договір та інші документи, зазначені у договорі, становлять цілісний договір та домовленість сторін стосовно відступлення прав вимоги. Оскільки згідно договору Реєстр позичальників визначений додатком до нього, під терміном «інші документи» слід розуміти також Реєстр позичальників, належним чином оформлений згідно умов договору (підписаний і скріплений печатками обох сторін), тому відсутність такого Реєстру виключає цілісність договору відступлення прав вимоги. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано Реєстру позичальників, належним чином оформленого згідно умов статті 1, пунктів п. 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги як Додатку № 1 до нього, підписаного обома сторонами, у т.ч. ПАТ «АКПІБ». З наданого позивачем документа як Витяг з Додатку №1 Договору про передачу прав за іпотечним договором від 17.12.12 р. вбачається, що цей документ не є Реєстром позичальників в розумінні ст. 1, п. п. 2.1., 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги, немістить підпису та відбитку печатки кредитора та складений і підписаний одноособово позивачем. Договору про передачу прав за іпотечним договором від 17.12.2012 р., посилання на який містить наданий позивачем Витяг, матеріали справи не містять. Наданий позивачем Договір про передачу прав за договорами забезпечення, укладений з ПАТ «АКПІБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 1423 від 17.12.2012 р., також не містить відомостей про відступлення кредитором позивачу прав вимоги конкретно за кредитним договором. Інших доказів набуття права вимоги до ОСОБА_2 позивачем не надано. Посилання представника позивача на те, що договір відступлення прав вимоги з додатками до нього є банківською таємницею, у зв'язку з чим їх оригінали суду не можуть бути надані, суд сприймає критично, оскільки сторони звільняються від закріпленого ст. 60 ЦПК України обов'язку доведення обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, лише у випадках, передбачених ст. 61 ЦПК України, а серед передбачених ст. 61 ЦПК України підстав, які звільняють сторони від обов'язку доказування, така підстава як банківська таємниця - відсутня. Частиною 2 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, а відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 р., зі змінами і доповненнями, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно ст. 4 цього Закону державній реєстрації підлягають, зокрема, обтяження на нерухоме майно іпотекою. Згідно ст. 4 закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пункту 57 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМ України № 703 від 22.06.2001 р. (чинна на момент укладення договору відступлення прав вимоги), обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором підлягають державній реєстрації. Виходячи з наведеного, права на нерухоме майно та їх обтяження виникають з моменту державної реєстрації, а не з моменту укладення договору відступлення прав за іпотечним договором, який в такому випаду є підставою для реєстрації, а не доказом виникнення такого права. Разом з цим, позивачем не надано доказів державної реєстрації відступлення (набуття) прав вимоги за іпотечним договором на підставі договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 р. Крім того, судом встановлено, що раніше Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 9 листопада 2011 року було задоволено позов кредитора до ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_7 та стягнуто заборгованість по кредитному договору № 508 від 17 травня 2007 р. у розмірі 158085,16 грн. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена. Згідно розрахунку заборгованості за договором №205 від 17 травня 2006 року, здійсненого аналітиком ТОВ "Кредитні ініціативи", позивачем вимагається звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка станом на 30 червня 2013 року становить 199372,43 грн. та складається із заборгованості за кредитом - 142499 гривень, по відсотках - 54095,47 грн., пені - 2827,96 грн., який на думку суду не можна вважати належним та допустимим доказом визначення заборгованості по даному кредиту. Крім того, в матеріалах справи містяться банківські квитанції за 2013 рік спрямовані на погашення відповідачкою кредитного боргу, які не взяті до уваги представником позивача. Невиконання рішення суду про стягнення з позичальника заборгованості у процедурі виконавчого провадження є наслідком власної бездіяльності самого кредитора, тим самим кредитор сам фактично сприяв виникненню збитків. Даючи оцінку обставинам даних правовідносин і співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, суд першої інстанції вірно встановив, що не і заперечувалося позивачем, що відповідач як іпотекодавець , не допускав порушень умов п. 4.1.1. - 4.1.12. іпотечного договору. Вартість предмета іпотеки згідно п. 1.4. іпотечного договору сторонами погоджена у розмірі 399 703,00 грн., у даній справі заявлені вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 199 372,43 грн., а отже вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заявлених вимог. Суд враховує, що невиконання раніше прийнятого судом рішення про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості у сумі 158 085,16 грн., яка включає також і суму основного боргу по кредиту з відсотками за період до прийняття судом рішення, заявлену до стягнення й у даній справі, стало наслідком бездіяльності самого кредитора, який своєю бездіяльністю сприяв збільшенню розміру відсотків за користування кредитом у період після прийняття судом рішення до порушення провадження у даній справі (збитків), у виникненні яких вина відповідачів відсутня, а можливість стягнення з позичальника заборгованості у виконавчому провадженні з виконання рішення суду від 9 листопада 2011 року р. кредитором не втрачена. Враховуючи вищенаведені обставини, колегія вважає, що Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть. Керуючись ст.ст. 307-308, 315 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу представника за довіреністю Грицюк В.П., - відхилити. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області 12 березня 2014 року, - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги. Головуючий: Судді:
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41111718 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2014 рокум. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Дербенцева Т.П., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - в с т а н о в и л а: Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, - у х в а л и л а: Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 4 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 червня 2014 року. Додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Т.П. Дербенцева
  10. когда ипотекодержатель узнал о нарушении своих прав. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40230089 Державний герб України ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.08.2014 року Справа № 904/4027/13 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Величко Н.Л. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Широбокової Л.П., при секретарі судового засідання: Погорєлова Ю.А. за участю представників сторін: від позивача: Ягодка О.О. представник, довіреність №1684 від 20.06.12; від відповідача: Криворучка С.М. представник, посвідчення №01/1 від 19.06.14; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/4027/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський аракс", Дніпропетровська обл., м. Жовті Води про звернення стягнення на нерухоме майно ВСТАНОВИВ: 1. Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 у справі №904/4027/13 (головуючий суддя Колісник І.І., судді: Бєлік В.Г., Мартинюк С.В.) було частково задоволено позовні вимоги, звернуто стягнення на нерухоме майно за іпотечним договором № 04/2007/1 від 01.03.2007 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством "Донгорбанк" і Товариством з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" та посвідченим державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О. (реєстр. № 595), а саме: нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 26 від 21.02.2005 року, виданого виконавчим комітетом Жовтоводської міської ради та зареєстрованого Жовтоводським міжміським БТІ в реєстрову книгу: 2-134, номер запису: 25 під реєстраційним номером 6084640, шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надання права продажу вказаного предмету іпотеки Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" з укладенням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з наданням усіх необхідних повноважень для такого продажу, в тому числі реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно предмета іпотеки за Товариством з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс". Кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки, направлено на погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" за кредитним договором № 04/2007 від 01.03.2007 року, розмір якої станом на 04.03.2013 року (включно) складає 1 514 797,42 грн., з яких: - заборгованість за основною сумою кредиту - 699 389,74 грн.; - заборгованість за непогашеними в строк відсотками за користування кредитом у сумі 806 910,37 грн.; - пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом у сумі 8 497,31 грн. Передано предмет іпотеки: нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, в управління Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" на період його реалізації з правом безперешкодного доступу до об'єкта іпотеки з метою організації його продажу (демонстрації потенційним покупцям, огляду спеціалістами, оцінювачами), з правом на отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно, нотаріусів, будь-яких документів (їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок), необхідних для управління, укладення договорів найму, оренди, суборенди предмета іпотеки, в тому числі права змінювати, розривати, укладати правочини, договори, угоди оренди, суборенди, найму, піднайму, користування предметом іпотеки, право на отримання всіх орендних, суборендних, будь-яких інших платежів за користування предметом іпотеки. Встановлено початкову вартість нежилого приміщення загальною площею 972,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, у розмірі 797 093,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" судовий збір у сумі 15 941,86 грн. та судові витрати з проведення судової експертизи у сумі 7065,60 грн. У решті позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що не надано доказів щодо виконання рішення господарського суду, яким стягнуто заборгованість за кредитом у сумі 699 389, 74 грн. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04.03.2013 року складає 1 514 797,42 грн. Також, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надання права продажу предмета іпотеки позивачу є правомірним і можливим поряд із його вимогою передати цей предмет іпотеки йому в управління на період його реалізації. 2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення. Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" подало апеляційну скаргу про скасування зазначеного рішення та відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, та має місце неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи Порушення норм матеріального права полягає в тому, що судом першої інстанції помилково не застосовано правові норми, які підлягали застосуванню по даній справі - ч.ч. 3, 5 ст. 112, ч.ч. 3, 4 ст. 267, ст.ст. 589, 590 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст.ст. 12, 33 Закону України "Про іпотеку", п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» та застосовано правову норму, яка не підлягала застосуванню - ст. 264 ЦК України. Зазначає, що перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки вираховується відносно кожної частини вимоги окремо. Тобто, перебіг позовної давності за першим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.08.2008 року розпочався з 30.08.2008 року та сплинув 30.08.2011 року, оскільки останнім день строку позовної давності було - 30.08.2011 року і так щодо кожного наступного платежу. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін, тому 27.02.2010 року не може вважатися одночасно днем початку перебігу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) для всіх сум траншів, що підлягали щомісячному поверненню протягом 2008-2010 років. Відповідно 27.02.2013р. не може вважатися останнім днем строку позовної давності для всіх сум неповернутих траншів за ці періоди. Оскільки дата кінцевого повернення кредиту є 26.02.2010р., то строк позовної давності щодо кінцевого повернення кредиту сплив 27.02.2013р. Неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи полягає в тому, що судом першої інстанції зазначено про те, що «вимога про усунення порушення основного зобов'язання за кредитним договором була направлена позивачем на адресу відповідача листом №DNI-61/107 від 21.12.2012р.» проте не враховано та не з'ясоване те, що Позивач відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України скористався правом дострокового повернення кредиту та, вважаючи своє право порушеним, Позивач звертався з аналогічними вимогами до Відповідача 11.03.2009р. за №102 та 14.04.2009р. за №374 про сплату заборгованості по кредиту та сплаті відсотків за користування ним. Дані обставини встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010р. по справі №40/45-10, та, відповідно до ст. 35 ГПК України не доводяться знову. Тобто, фактично з 11.03.2009р. у Позивача виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки та розпочався перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на нерухоме майно, яка сплила 12.03.2012р. Факт пропуску Позивачем позовної давності додатково підтверджується і оригіналом листа приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 18.06.2009р. № 132/02 20 який надійшов до ТОВ «Жовтоводський Аракс» разом з копією заяви ЗАТ «Донгорбанк» про вчинення виконавчого напису від 16.06.2009р. № 6519 та оригіналом заперечення ПАТ «Донгорбанк» на позовну заяву ТОВ «Жовтоводський Аракс» від 25.08.2009р. №000/02-28 від 25.02.2010р. за №1422 по справі №408254пд, яка розглядалася в господарському суді Донецької області, в якому банк визнає той факт, що ТОВ «Жовтоводський Аракс» «з 03 листопада 2008р. не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором щодо сплати кредиту та відсотків за графіком, ПАТ «Донгорбанк» скориставшись своїм правом, передбаченим п.п. 3.1.4 Кредитного договору, відповідно до Повідомлення звернулося 11.03.2009р. з вимогою до Позивача про дострокове погашення кредиту та відсотків протягом 30 днів, яке було отримане Позивачем 13 квітня 2009 року». Дані документи свідчать про те, що заборгованість за кредитним договором по даній справі у Відповідача перед Позивачем виникла з 03.11.2008р., та, починаючи з цього часу банк мав право звернути стягнення на майно (предмет іпотеки). Відзначити, що в порушення вимог п.3 ч. 1 ст.84 ГПК України судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні взагалі не зазначено доводів, за якими господарський суд відхилив вищевказані докази, що надані відповідачем. Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності з посиланням на приписи ст. 264 ЦК України (в зв'язку з пред'явленням особою позову до одного із кількох боржників), суд першої інстанції помилково застосував дану норму права, так як відповідач не вчиняв будь-яких дій, які б були підставою для зупинення чи переривання строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом не враховано те, що 21.01.2013р. засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яке внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом серії АЖ №318938 від 15.02.2013р. 15.02.2013р. відповідно до вимог ст. 60 ГК України ліквідаційною комісією повідомлено явних (відомих) кредиторів, в тому числі і ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» про те, що засновником ТОВ «Жовтоводський аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та запропоновано направити на адресу ліквідаційної комісії заяву з кредиторськими вимогами до боржника. Листом від 04.03.2013р. за bиx. №DNI-6 1/202 ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернувся до ліквідаційної комісії ТОВ «Жовтоводський Аракс» з грошовими вимогами до боржника у розмірі 1652766,08 грн., з яких ліквідаційною комісією за результатами їх розгляду визнано частково в сумі 1080741,06 грн., а в сумі 572025,02 грн. відхилено, про що листом від 15.05.2013р. повідомлено ПАТ «ПУМБ». Відповідно до ч.6 ст.105 ЦК України ліквідаційна комісія зобов'язана була направити кредитору рішення, яке прийнято за вищевказаними вимогами боржника не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора, тобто не пізніше 12.04.2013р., а Позивач в строк до 12.05.2013р. мав право звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. З огляду на приписи ч.6 ст.105, ч.ч.3,5 ст.112 ЦК України, вважаємо, що Позивачем пропущено місячний строк з дня коли він мав дізнатися про відмову ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, та звернутися до суду, в зв'язку з чим його вимоги в сумі 572025,02 грн. вважаються погашеними. Крім того, також вважаємо помилковим твердження суду першої інстанції по даній справі з приводу того, що «з урахуванням ціни позову у сумі 797093,00 грн. судовий збір повинен складати 15941,86 грн. (797093,00 грн. * 2%=15941,86 грн.).» Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ» №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості тощо). Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна. По даній справі позивачем заявлено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) після вирішення 30.09.2010р. господарським судом Дніпропетровської області по справі №40/45-10 вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості), в зв'язку з чим вважаємо, що по даній справі судовий збір повинен бути сплачений як вимога немайнового характеру. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. 3. Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, вважає рішення таким, що прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з чітким дотриманням норм матеріального та процесуального права, а подану представником Відповідача апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не ґрунтуються на нормах матеріального права з огляду на наступне. Вважає позицію Відповідача щодо пропуску строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки помилковою та такою, що не ґрунтується на нормах матеріального права з огляду на наступне. Згідно поданої апеляційної скарги та усних пояснень представник Відповідача вважає, що у Позивача починаючи з 11.03.2009 року виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки і відповідно з 11.03.2009 року розпочався перебіг строку позовної давності за такими вимогами і даний строк сплив 12.03.2012 року. Але така правова позиція не відповідає обставинам справи та положенням ст.ст. 256, 257, 264 ЦК України, ст.ст. 1, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку». Згідно з умовами укладеного між сторонами 01.03.2007 року Кредитного договору №04/2007, строк остаточного повернення кредиту встановлено 26 лютого 2010 року. Однак у встановлений договором строк зобов'язання виконано не було. Враховуючи порушення Відповідачем умов Кредитного договору, Позивачем 30.07.2010 року до господарського суду Дніпропетровської області було направлено позов про стягнення з Відповідача суми боргу за кредитним договором (докази направлення позову було долучено до матеріалів справи). 05.08.2010 року господарським судом Дніпропетровської області винесено ухвалу про порушення провадження у справі №40/45-10. 30.09.2010 року господарським судом Дніпропетровської області по зазначеному Кредитному договору було винесено рішення у справі № 40/45-10 стосовно Боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський Аракс», згідно з яким позовні вимоги задоволено повністю. З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Жовтоводський Аракс» був укладений Іпотечний договір № 04/2007/1, що 01.03.2007 року посвідчений державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О., реєстровий номер 595, згідно з яким Відповідач передав в іпотеку Банку в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66. Звернення Позивача 30.07.2010 року до суду з позовом про стягнення суми боргу за Кредитним договором здійснено в межах строків позовної давності як окремих платежів згідно графіку погашення кредиту (перша дата повернення частини кредиту до 29.08.2008 року - строк позовної давності до 30.08.2011 року), так і остаточної дати повернення кредиту - 26.02.2010 року. Звернувшись до суду з позовом про стягнення суми боргу Позивачем було перервано перебіг строків позовної давності як за основними вимогами так і за додатковими, тобто за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується, строк позовної давності, протягом якого Позивач мав право пред'явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено до 30.07.2013 року (три роки від дати направлення позовної заяви про стягнення суми боргу за кредитом). А оскільки позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, справа №904/4027/13, було направлено 20.05.2013 року, Позивачем повністю дотримано строки позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, господарський суд Дніпропетровської області при вирішенні питання дотримання Позивачем строків звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки правильно встановив положення норм матеріального права, які підлягали застосуванню та прийняв правильне рішення. Щодо позиції представника Відповідача про необхідність проведення у справі повторної судової експертизи. Сторони при укладені договору, який є обов'язковим для виконання, погодили вартість предмета іпотеки на рівні 972 200,00 гривень. Однак, у зв'язку з тим, що між сторонами при погодженні питання вартості виник спір, тобто в розумінні ч.2 ст.43 Закону України "Про іпотеку" не було досягнуто згоди вартості майна та з метою визначення дійсної вартості предмета іпотеки, що повинна бути проведена відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність виникла необхідність у поведені у справі судової експертизи. Ухвалою суду від 29.07.2013 року по справі була призначена судова експертиза, проведення якої було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 17). За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11.01.2014 року № 1948-13, здійсненої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах розгляду даної справи, ринкова вартість предмету іпотеки - нежитлового приміщення літера А загальною площею 972,3 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, склала 797 093,00 гривень. Відповідачем до суду не було надано належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість проведеної судової експертизи та необхідність проведення повторної судової експертизи. Єдиною метою проведення повторної експертизи для Відповідача було лише затягування процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки дане майно за функціональним призначенням є закладом громадського харчування - кафе «Лаванда» і затягуючи строки звернення стягнення, Відповідач має можливість отримувати прибутки від використання такого приміщення. Таким чином, на судом було правильно встановлені фактичні обставини справи, належним чином надано оцінку наявним доказам та правомірно відмовлено в проведенні повторної експертизи. Звертає увагу суду, що згідно ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки в розмірі 797 093,00 гривень є лише, початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Щодо прийнятого рішення про припинення товариства шляхом ліквідації та прав позивача звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідач вважає, що оскільки засновником ТОВ «ЖОВТОВОДСЬКИЙ АРКАС» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та створення ліквідаційної комісії товариства, саме ліквідаційна комісія має самостійно реалізувати майно, що є предметом застави і за рахунок отриманих від реалізації коштів задовольнити вимоги ПАТ «ПУМБ». Вважає, що у позивача за таких обставин відсутні правові підстави на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Але така думка не відповідає положенням ст.1, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку». З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Жовтоводський Аракс» був укладений Іпотечний договір № 04/2007/1, що 01.03.2007 року посвідчений державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О., реєстровий номер 595, згідно з яким Відповідач передав в іпотеку Банку в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66. 27.02.2013 року на адресу позивача надійшов лист голови ліквідаційної комісії ТОВ «Жовтоводський Аракс» Горячева М.П. згідно якого було повідомлено, що 21.01.2013 року засновником Відповідача прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яке внесено до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджуються витягом серії АЖ №318938 від 15.02.2013 року. Знаходження Відповідача в стадії ліквідації не позбавляє Позивача реалізувати встановлені Законом України «Про іпотеку» та укладеним між сторонами Іпотечним договором права звернути стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту прав Позивача поряд із стягненням заборгованості за кредитним договором в тому числі шляхом направлення до ліквідаційної комісії товариства заяви з кредиторськими вимогами. Отже правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. Зазначене також відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 16.10.2012 року у справі №5004/2440/11. При цьому, знаходження боржника в процедурі ліквідації не позбавляє право кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту цивільних прав. Вказаної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.03.2013р. по справі №54/226-69/112-2012. Таким чином, у Позивача виникло передбачене ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та пп. 4.1., 4.2. Іпотечного договору право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч. 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" та п. 4.1., 4.5. Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі на підставі рішення суду. Щодо відсутності правових підстав для зупинення провадження до розгляду справи №904/7129/13. В рамках розгляду справи в суді першої інстанції представником Відповідача було заявлено клопотання про зупинення провадження до розгляду справи №904/7129/13 за позовом ПАТ «ПУМБ» до ліквідаційної комісії Відповідача про визнання відхилених вимог кредитора. Вважаємо, що суд першої інстанції правильно вирішив це питання виходячи з наступного. 21.01.2013 року засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яким призначено комісію з припинення товариства (ліквідаційну комісію) та встановлено порядок та строки припинення товариства. Всупереч нормам права ліквідаційною комісією лише 14.02.2013 року повідомлено державного реєстратора про припинення юридичної особи та відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у відношенні ТОВ «Жовтоводський Аракс» саме 14 лютого 2013 року було вчинено останню реєстраційну дію -«Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи». 27 лютого 2013 року на адресу ПАТ «ПУМБ» надійшло повідомлення ліквідаційної комісії Відповідача, вих. №000/02/15/02/13 від 15.02.2013 року про прийняття власником Боржника рішення про припинення діяльності підприємства та про наявність у Банка права на звернення з претензіями - кредиторськими вимогами до Боржника. На підставі вищевикладеного, ПАТ «ПУМБ» до Відповідача було направлено свої грошові вимоги, які станом на 04.03.2013 р. складали 1 652 766,08 грн. Однак, ліквідаційною комісією ТОВ «Жовтоводський Аракс» не дотримано вимог ч. 5 ст. 105 ЦК України та не повідомлено позивача про результати вимог кредитора. В свою чергу ПАТ «ПУМБ» вважав заявлені кредиторські вимоги до відповідача визнаними в повному обсязі, оскільки такі вимоги були обґрунтовані наявністю судового рішення. Так, 30 вересня 2010 року господарським судом Дніпропетровської області було винесено рішення у справі № 40/45-10 стосовно Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський Аракс», згідно з яким позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» задоволено повністю: стягнуто з Відповідача - ТОВ «Жовтоводський Аракс» на користь позивача - Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк» (83086, м. Донецьк, вул. Артема, 38; код ЄДРПОУ 20365318), правонаступником за всіма правами та зобов'язаннями якого є ПАТ «ПУМБ», заборгованість за кредитним договором № 04/2007 від 01 березня 2007 року. Разом з цим, в рамках розгляду справи №904/4027/13, ухвалою господарського суду від 19.06.2013 року у Відповідача були витребувані письмові матеріали процесу припинення діяльності Відповідача шляхом ліквідації. 23.07.2013 року представник Позивача, ознайомившись з матеріалами справи №904/4027/13, зокрема письмовими матеріалами щодо ліквідації діяльності Відповідача, довідався, що в матеріалах справи наявний лист Відповідача щодо результатів розгляду кредиторських вимог ПАТ «ПУМБ» (лист б/н від 15.05.2013 року). Згідно такого листа частина кредиторських вимог в сумі 1 080 741,06 гривень були визнані ліквідаційною комісією Відповідача, а частина кредиторських вимог в сумі 572 025,02 гривень ліквідаційною комісією були відхилені. При чому, такий лист на адресу Позивача не направлявся, а про відхилення частини позовних вимог в сумі 572 025,02 гривень Позивач дізнався лише 23.07.2013 року з листа б/н від 15.05.2013 року ознайомившись з матеріалами справи №904/4027/13 (заява про ознайомлення та відмітка з датою ознайомлення міститься в матеріалах справи). Згідно ч. 3 ст. 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Таким чином, оскільки позивач довідався про відхилення частини своїх кредиторських вимог лише 23.07.2013 року, то відповідно подана позовна заява направлена до суду в межах місячного терміну, що відповідає положенням ч. 3 ст. 112 ЦК України. Тим більше, розгляд справи №904/7129/113 ухвалою господарського суду від 21.11.2013 року був зупинений і вона не розглядалася, що в розумінні ст. 79 ГПК України було перешкодою для зупинення провадження у справі №904/4027/13. Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи викладені у запереченнях на апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.07.2014р. було апеляційну скаргу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л. (доповідач), суддів - Іванова О.Г., Подобєда І.М. Розпорядженням секретаря судової палати № 647 від 01.08.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Подобєда І.М. у відпустці, було визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л. (доповідач), суддів - Іванова О.Г., Широбової Л.П. У судовому засіданні 18.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. 4. Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський встановив наступні обставини: 01.03.2007 року між Публічним акціонерним товариством "Донгорбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" було укладено кредитний договір №04/2007 згідно з яким сторони банк зобов'язався видати позичальнику кредит в режимі відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії 400 000,00 грн., для поповнення обігових коштів, строк повернення кредиту - згідно наведеного в додатку № 1 до даного договору, дата кінцевого повернення кредиту - 26.02.2010 року, відсотки за користування кредитом по терміновій заборгованості у розмірі 18 % річних, відсотки за безпідставне користування кредитом по терміновій заборгованості - 23 % річних, комісія за ведення кредитної справи по кредитній лінії 2 % річних від невикористаної суми ліміту кредитної лінії. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і припиняє свою дію після повного виконання позичальником усіх зобов'язань за цим договором (п. 7.1. договору). Додатковою угодою № 7 від 10.11.2008 року сторони погодили зміни у п. 1.1. договору, встановили ліміт кредитної лінії у сумі 699389,74 грн. та строк повернення кредиту - згідно графіку в Додатку № 1, дата кінцевого повернення кредиту - 26.12.2010 року. Графіком повернення кредиту, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 7, повернення кредиту передбачено щомісячно, рівними частинами по 36850,00 грн. та в останньому місяці 36700,00 грн. Строк повернення першого платежу з дати видачі кредиту по 29.09.2008 року, а останнього - по 26.02.2010 року. Згідно додаткової угоди № 6 від 18.09.2008 року процентні ставки за кредитом були збільшені: проценти за користування кредитом за строковою заборгованістю - 22 % річних, за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю - 27 % річних. Згідно п.4.1 договору забезпеченням зобов'язань позичальника за даним договором є нежиле приміщення,розташоване за адресою Дніпропетровська область,м.Жовті води,вул. Заводська 8/66 згідно договору №04/2007 від 1.03.2007р. 01.03.2007 року між ПАТ "Донгорбанк" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Жовтоводський Аракс" Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки № 04/2007/1, який 01.03.2007 року посвідчено та зареєстровано державним нотаріусом. (т. 1, а.с. 24-26) Відповідно до пункту 1.1. договору іпотеки іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення, опис якого наведений у пункті 1.2. цього договору. Згідно пункту 1.2. договору іпотеки до предмету іпотеки входить: нежиле приміщення, розташоване у м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, літера А, загальна площа 972,3 кв. м. Відповідно до пункту 2.3. договору, іпотекою забезпечено: повернення іпотекодержателю основної суми боргу в розмірі ліміту кредитної лінії 700 000,00 грн. в строк до 26.02.2010 року, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 18% річних, сплата процентів за безпідставне користування кредитом у розмірі 23% річних, комісія за ведення кредитної справи по кредитній лінії у розмірі 2% річних від невикористаної суми ліміту кредитної лінії, сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування усіх витрат та збитків іпотекодержателя згідно з умовами основного зобов'язання. Пунктом 2.4. договору передбачено, що у разі зміни (збільшення або зменшення) основної суми боргу та/або розміру процентів за основним зобов'язанням про ці зміни повідомляється іпотекодавцю іпотекодержателем шляхом надання копій відповідних додаткових угод до основного зобов'язання і при цьому зміни та/або доповнення до цього договору з цього приводу не вносяться. Згідно з пунктом 4.3. договору, у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) основного зобов'язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. 30.07.2010 року ПАТ «Донгорбанк» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою та з урахуванням уточнень від 10.09.2010 року просив стягнути з ТОВ "Жовтоводський Аракс" заборгованість за кредитом у сумі 699 389,74 грн., заборгованість за нарахованими процентами у сумі 334 382,84 грн., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 36 034,41 грн. (станом на 01.09.2010 року) та судові витрати. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10 було позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Жовтоводський Аракс" на користь ПАТ "Донгорбанк", заборгованість за кредитом у сумі 699 389, 74 грн., заборгованість за нарахованими процентами у сумі 334382,84 грн., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 36 034,41 грн., 10 698,07 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Загальна сума стягнутих судових витрат складає 10934,07 грн. (т. 1 а.с. 30-31) Зазначеним рішенням встановлено, що на виконання умов договору позивачем було надано відповідачу кредитні кошти у сумі 699389грн.74 коп. Відповідач кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув. Позивач звернувся з повідомленням №102 від 11.03 2009р. до відповідача з вимогою погасити суму кредиту та сплатити відсотки за користування ним. Позивачем на виконання умов іпотечного договору№04/2007/1 від 1.03.2007р. було виготовлено виконавчий напис від 13.07.2009р.,реєстр№1434,який виготовлений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті води, вул. Заводська, 8/66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп. ДВС 17.08.2009р. винесено постанову відкриття виконавчого провадження, а 17.02.2010р. було складено акт опису й арешту нерухомого майна. Постановою про закінчення виконавчого провадження від 9.09.2010р., винесеної державним виконавцем ДВС Собко О.Г., на виконання вимог виконавчого документа виконавчого напису від 13.07.2009р.,зареєстрованого в реєстрі за № 1434, виготовленого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. жовті води ,вул.Заводська,8\66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп. було закінчено виконавче провадження Виконавчий напис повернено позивачу на підставі п.9 ст.37 Закону України про виконавче провадження з підстав письмової вимоги стягувача, про що вказано в мотивувальній частині постанови про закінчення виконавчого провадження від 9.10.2010р. Зазначене рішення набрало законної сили 15.10.2010р. Відповідно до ст..35 ГПК України зазначені обставини не підлягають доведенню знову. На виконання зазначеного рішення 15.10.2010р. було видано наказ. 04.11.2010р. ВДВС Жовтоводського міського управління юстиції було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 22345042 з виконання наказу № 40/45 від 15.10.2010р. (т. 1 а.с. 33) 28.03.2011р. ВДВС Жовтоводського міського управління юстиції було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 22345042 у зв'язку з розпочатою ліквідаційною процедурою за рішенням власника №8 від 4.03.2011р. (а.с.35). 19.08.2011р.ТОВ «Жовтоводський Аракс» повідомлено ПАТ «Донгорбанк» про рішення засновника від 15.08.11р. відміну припинення юридичної особи та відміну попереднього рішення власника №8 від 4.03.2011р. та повернув наказ по справі №40/45-10.На зазначеному листі наявний штамп філії ПАТ»ПУМБ» у м. Дніпропетровську вхідний №119/2796/03 від 9.09.2011р. та штамп Головного офісу Першого Українського міжнародного банку м. Донецьк за №119/7681/104 від 7.09.2011р. 21.01.2013р. засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» було прийнято Рішення № 10, про припинення товариства шляхом його ліквідації у добровільному порядку; призначено ліквідаційну комісію та наділено її повноваженнями керівника; затверджено порядок проведення ліквідаційної процедури; встановлено шестимісячний строк для проведення ліквідаційної процедури. 5. Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови: Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем допущено порушення умов кредитного договору №04/2007 від 1.03.2007р. щодо своєчасного повернення кредитних коштів. За розрахунком позивача, здійсненого станом на 04.03.2013 року, загальна сума процентів за користування кредитом складає 806 910,37 грн., з яких: 334 382,84 грн. за період з 01.10.2008 року до 01.09.2010 року відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10; 472 527,53 грн. - за період з 01.09.2010 року по 04.03.2013 року. За порушення строків сплати процентів за простроченою заборгованістю за кредитом розрахована у загальній сумі 46 909,82 грн., з яких: 36 034,41 грн. станом на 01.09.2010 року відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10; 10 875,41 грн. - за період з 11.03.2012 року по 04.03.2013 року. Суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок пені з урахуванням строку позовної давності та пунктів 1.1., 7.1. кредитного договору щодо нарахування та сплати процентів за несплаченим кредитом протягом усього часу існування заборгованості, та дійшов висновку, що з урахуванням строку позовної давності позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості з пені обмежуються сумою 8 947,31 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04.03.2013 року складає 1 514 797,42 грн., з яких: - 699 389, 74 грн. - заборгованість за кредитом; - 806 910,37 грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; - 8497,31 грн. - пеня за порушення строків сплати процентів за користування кредитом. Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, передбачено статтею 36 Закону України "Про іпотеку" у якості позасудового врегулювання. Частиною першою статті 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Враховуючи положення статті 16 Цивільного кодексу України та статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», судова колегія дійшла висновку, що передбачені законом позасудові способи реалізації прав іпотекодержателя не виключають можливості захисту його права у судовому порядку при наявності такого застереження в договорі. Пунктом 4.9 іпотечного договору №04/2007/1 від 1.03.2007 року передбачено право іпотекодержателя на продаж від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві, тому висновок суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та надання права продажу предмета іпотеки позивачу та передання предмету іпотеки йому в управління на період його реалізації є таким, що відповідає обставинам справи та нормам матеріального права. Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, окрім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11.01.2014 року № 1948-13, здійсненої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах розгляду даної справи, ринкова вартість предмету іпотеки - нежитлового приміщення літера А загальною площею 972,3 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, складає 797 093,00 грн. (а.с. 3 - 22 том 2). Поряд з цим, судова колегія вважає, що у суду не було підстав для задоволення позову з огляду на таке. Представником відповідача подана заява про застосування строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності . Відхиляючи зазначену заяву суд виходив з того, що встановлений кредитним договором графік погашення кредиту, за яким строк позовної давності закінчився: щодо першого платежу -30.08.2011р. щодо останнього 27.02.2013р., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та заборгованості за процентами у межах трирічного строку позовної давності давності-30.07.2010р. та дійшов висновку, що з 30.07.2010р. строк позовної давності щодо вимог про стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення зазначеної заборгованості перервався з огляду на приписи статті 264 Цивільного кодексу України, за змістом якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Новий строк позовної давності визначається періодом з 30.07.2010р.по 30.07.2013р. Позов у цій справі поданий 20.05.2013р., у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності Але такі висновки є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Стаття 266 Цивільного кодексу України встановлює, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів «зазначено, що оскiльки зi спливом позовної давностi до основної вимоги позовна давнiсть спливає i до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України ), то господарським судам слiд мати на увазi таке. До вiдповiдних додаткових вимог належать, крiм зазначених у цiй нормi, порука i притримання, а також iншi види забезпечення виконання зобов'язань, якi можуть бути встановленi договором або законом (частина друга статтi 546 ЦК України ). Водночас до них не вiдносяться гарантiя, яка не залежить вiд основного зобов'язання. Позовна давнiсть обчислюється окремо щодо основної i щодо кожної додаткової вимоги. Вiдтак можливий сплив позовної давностi щодо додаткової вимоги, тодi як за основною вимогою позовна давнiсть триватиме. Але якщо позовна давнiсть спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла i стосовно додаткової вимоги. Суд першої інстанції, визначаючи строки позовної давності щодо основної заборгованості за кредитним договором та констатуючи про переривання строку щодо стягнення заборгованості, процентів, пені за кредитним договором у зв'язку поданням позову до боржника та рішенням про стягнення цього боргу у справі № 40/45-10 від 30.07.2010р.вважав, що строк позовної давності перервався відповідно до вимог п.2 ст. 264 ЦК України та новий строк позовної давності визначається періодом з 30.07.2010р. по 30.07.2013р. і щодо додаткової вимоги, а саме до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, не звернувши увагу на те, що позовна давність повинна обчислюватися окремо щодо основної та кожної додаткової вимоги окремо. Положеннями чинного законодавства України не встановлено спеціальних строків позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до таких вимог підлягає застосуванню загальний строк тривалістю в три роки. Пред'явлення позову про стягнення основної заборгованості за кредитним договором не впливає на перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки Відповідно до п. 4.3 іпотечного договору №04/2007/1 від 1.03.2007 року у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) основного зобов'язання та або умов цього договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. В матеріалах справи наявне повідомлення ЗАТ «Донгорбанк» до боржника, який є іпотекодавцем за вихідним номером 1746 від 13.10.2009 року в порядку ст..35 Закону «Про іпотеку» з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.2а.с.143) у зв'язку з наявністю простроченого боргу по кредитному договору станом на 8.10.2009р. 699389,74 грн. простроченим процентам 119681,34 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів 12512,61 грн. Повідомлення від 11.03.2009р.№102 з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки та наявністю простроченої заборгованості станом на 11.03.2009р. 140100грн., заборгованості по кредиту 599289,74грн., заборгованість по процентам 63912,34 грн., повідомлення від 14.04.2009р.№ 374 про борг станом на 14.04.2009р. прострочений за кредитом 186800,0грн. заборгованість по кредиту 512589,74 грн. прострочена заборгованість по процентам 72632,91 грн. В матеріалах справи наявна вимога позивача до відповідача про усунення порушення основного зобов'язання від 21.12.2012р. відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Тобто позивачу ще в 2009 році було відомо про порушення його прав, тим більш, що рішенням у справі № 40/45-10 від 30.07.2010р. було встановлено, що позивачем у 2009році було використано один із інструментів звернення стягнення на майно боржника, шляхом виготовлення виконавчого напису від 13.07.2009р., реєстр № 1434, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті води, вул. Заводська, 8/66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп., виконавче провадження за яким було закінчено за заявою стягувача. Звернення стягнення на майно за виконавчим написом нотаріуса не впливає на перебіг строку позовної давності за іншими видами звернення стягнення на майно відповідно договору іпотеки. Як вже зазначалось, сторони погодили графік повернення кредиту, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 7, повернення кредиту передбачено щомісячно, рівними частинами по 36850,00 грн. та в останньому місяці 36700,00 грн. Строк повернення першого платежу з дати видачі по 29.08.2008 року, а останнього - по 26.02.2010 року. Тобто, перебіг позовної давності за першим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.08.2008 року розпочався з 30.08.2008 року та сплив 30.08.2011 року, за другим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.09.2008 року розпочався з 30.09.2008 року та сплинув 30.09.2011 року, за третім неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.10.2008 року розпочався з 30.10.2008 року та сплинув 30.10.2011 року, за четвертим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 28.11.2008 року розпочався з 29.11.2008 року та сплинув 29.11.2011 року, за п'ятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.12.2008 року розпочався з 30.12.2008 року та сплинув 30.12.2011 року, за шостим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.01.2009 року розпочався з 30.01.2009 року та сплинув 30.01.2012 року, за сьомим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.02.2009 року розпочався з 28.02.2009 року та сплинув 28.02.2012 року, за восьмим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.03.2009 року розпочався з 28.03.2009 року та сплинув 28.03.2012 року, за дев'ятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.04.2009 року розпочався з 30.04.2009 року та сплинув 30.04.2012 року, за десятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.05.2009 року розпочався з 30.05.2009 року та сплинув 30.05.2012 року, за одинадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.06.2009 року розпочався з 30.06.2009 року та сплинув 30.06.2012 року, за дванадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.07.2009 року розпочався з 30.07.2009 року та сплинув 30.07.2012 року, за тринадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 28.08.2009 року розпочався з 29.08.2009 року та сплинув 29.08.2012 року, за чотирнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.09.2009 року розпочався з 30.09.2009 року та сплинув 30.09.2012 року, за п'ятнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.10.2009 року розпочався з 30.10.2009 року та сплинув 30.10.2012 року, за шістнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.11.2009 року розпочався з 28.11.2009 року та сплинув 28.11.2012 року, за сімнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.12.2009 року розпочався з 30.12.2009 року та сплинув 30.12.2012 року, за вісімнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.01.2010 року розпочався з 30.01.2010 року та сплинув 30.01.2013 року. За останнім неповернутим платежем в сумі 36700 грн. до 26.02.2010 року розпочався з 27.02.2010 року та сплинув 27.02.2013 року Як встановлено позов у справі подано 20.05.2013р. тобто поза межами строку позовної давності на звернення стягнення на предмет іпотеки за всіма сумами простроченого боргу, тому суд повинен був застосувати до вимог про звернення стягнення на майно строк позовної давності Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність проведення повторної судової експертизи то судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано їх відхилив з посиланням на те, що відповідач не обґрунтував необхідність призначення повторної експертизи, тим більш, що згідно ч.1 ст.39 Закону України « Про іпотеку» вартість предмета іпотеки в розмірі 793093 грн. встановлена експертизою є лише початковою ціною предмета іпотеки для її подальшої реалізації. Відхиляються також посилання апелянта на те, що власником прийнято рішення про припинення юридичної особи, що позивач листом від 4.03.2013р. за вих. 1-61/202 звернувся до ліквідаційної комісії відповідача з грошовими вимогами у розмірі 1652766,08грн.,з яких ліквідаційною комісією визнано суму 1080741,06 грн., а суму 572025,02грн. відхилено, з посиланнями на ст. ч. 6 ст. 105, ч. 3, 5ст. 112 ЦК України вважає ці вимоги погашеними, так як позивач у місячний строк з моменту відмови йому у задоволенні вимог не звернувся до суду. Відповідно до ч.3 ст.112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволені вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Позивач стверджує, що дізнався про відхилення кредиторський вимог 23.07.2013р. з матеріалів справи №904/4027/2013, при ознайомленні з його матеріалами та подав до суду відповідну заяву, за якою порушено провадження у справі №904/7129/113. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати апелянта покласти на Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк". Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101-103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" - задовольнити частково. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/4027/13 - скасувати. В задоволенні позову Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" - відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у до Вищого господарського суду України. Повний тест постанови виготовлено 22.08.2014р. Головуючий суддя Н.Л. Величко Суддя О.Г. Іванов Суддя Л.П. Широбокова
  11. Державний герб України Ухвала іменем україни 09 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Кафідової О.В., Попович О.В., Коротуна В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позову банк посилався на те, що 12 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 23 336,36 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном погашення - 12 вересня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідачі надали в іпотеку банку нерухоме майно - будинок загальною площею 76,80 м2 , житловою площею 50,40 м2 , АДРЕСА_1, в якому вони проживають. Майно належить відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09 квітня 1991 року. За умовами договору ціна предмету іпотеки складає 138 775,78 грн. ОСОБА_6 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, в зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість, яка станом на 03 лютого 2012 року складає 47 253,70 доларів США, що в національній валюті складає 377 542,88 грн. Враховуючи вищевикладене, банк просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки, будинок АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та виселити відповідачів із вказаного будинку. Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2012 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2014 року рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості в сумі 47253 доларів 70 центів США, що становить 377542,88 грн., за кредитним договором від 12 вересня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 76,80 м2 , житлова площа 50,40 м2 та земельну ділянку загальною площею 0,1158 га, що розташований АДРЕСА_1, шляхом укладення від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані і проживають в будинку, який є предметом іпотеки, і розташований за вказаною адресою зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 порушують питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та просять залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідачів іншого житла немає, одна з відповідачів - ОСОБА_7 має похилий вік, а інша - ОСОБА_6 не працевлаштована, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, які проживають разом з нею у вказаному будинку, сім'я перебуває у важкому матеріальному становищі, а тому вважав, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде суперечити моральним принципам суспільства та держави. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що внаслідок невиконання ОСОБА_6 умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, виникла заборгованість та були нараховані штрафні санкції за невиконання умов договору, в зв'язку із чим відповідно до вимог статей 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів. Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Установлено, що 12 вересня 2008 року ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_6 отримала кредит в розмірі 23 336,36 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 12 вересня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8, ОСОБА_7 12 вересня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого відповідачі надали в іпотеку банку нерухоме майно - будинок загальною площею 76,80 м2 , житловою площею 50,40 м2 , АДРЕСА_1. Майно належить відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09 квітня 1991 року. Відповідно до п. 35.5 договору іпотеки ціна предмету іпотеки складає 138 775,78 грн. Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Однак вирішуючи спір, апеляційний суд всупереч вимогам статей 214, 215 ЦПК України на вказане уваги не звернув та належним чином не встановив осіб, які проживають у спірному будинку. Крім того, задовольняючи позов в частині виселення відповідачів, суд апеляційної інстанції зобов'язав орган МВС України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, зняти останніх з реєстраційного обліку, тобто поклав обов'язок на особу, яка не була залучена до участі у справі. При новому розгляді справи апеляційний суд повинен звернути увагу на вищевказане та виправити допущені помилки. Крім того, вирішуючи питання звернення стягнення на предмет іпотеки врахувати те, що з 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», нормами якого встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Отже, суд апеляційної інстанції при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. ПоповичІ.М. Фаловська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39796369
  12. Державний герб України Ухвала іменем україни 24 вересня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, пені та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 07 липня 2014 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, пені та звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 07 липня 2014 року, позов публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту від 17 березня 2008 року № 11315583000 у розмірі 15 762,54 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 вересня 2013 року становить 125 989 грн 99 коп., з яких: 11 748,99 доларів США, що за курсом НБУ становить 99 909 грн 68 коп. кредитна заборгованість; 4 013,55 доларів США, що за курсом НБУ - 32 080 грн 31 коп. заборгованість по процентам, та заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит у розмірі 8 345 грн 89 коп., з яких: 5 409 грн 34 коп. пеня за прострочення сплати кредиту; 2 936 грн 55 коп. пеня за простеження сплати процентів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 1 343 грн 35 коп. В решті позову відмовлено. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на те, що позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» по зверненню стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог за основним зобов'язанням не можуть бути задоволені, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1, що виступає як забезпечення зобов'язань ОСОБА_2 за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті використовується як місце постійного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4, та загальна площа житлового будинку не перевищує 250 кв. м. Отже, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року та ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 07 липня 2014 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухвалені та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відхилити, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 07 липня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Дем'яносов Судді: О.П. Касьян В.М. Коротун http://reyestr.court.gov.ua/Review/40632918
  13. Державний герб України Справа № 759/11749/13-ц РІШЕННЯ іменем України "07" жовтня 2014 р. Святошинський районний суд м.Києва у складі: головуючого судді Кривов'яза А.П. при секретарі Тищенко М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, третя особа: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов»язання за договором, суд,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 23.06.2008р. між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 2631/0608/45-011, згідно з яким відповідачу було надано кредит в сумі 95 000,00 доларів США, який відповідачем не виконано. Також, у забезпечення виконання зобов'язань 23.06.2008р. з відповідачем ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 2631/0608/45-011-Р-1, предметом якого стала квартира що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договорів та непогашення кредиту, позивач просив у відшкодування заборгованості за кредитом, яка складає 1 037 369 грн. 03 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки. У судовому засіданні представник позивача підтримав свої первісні позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, стосовно зустрічного позову заперечував. Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, а також на ту обставину, що звернення стягнення на предмет іпотеки є неправомірними, оскільки воно порушує майнові та житлові права дитини на користування житловим приміщенням та проживанням в ньому. Також, відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором. Третя особа орган опіки та піклування Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації просив суд розглядати справу у відсутність його представника та постановити рішення на користь неповнолітньої дитини. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним у задоволенні первісного та в задоволенні зустрічного позовів відмовити, виходячи з наступного. Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що 23.06.2008р. між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 2631/0608/45-011, згідно з яким відповідачу було надано кредит в сумі 95 000,00 доларів США, який відповідачем не виконано. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 23.06.2008р. між ПАТ «Сведбанк» відповідачем ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 2631/0608/45-011-Р-1, предметом якого стала квартира що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 28.11.2012р. між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс». У свою чергу, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» уклало 28.11.2012р. з ТОВ «Кредитні ініціативи» також договір факторингу, відповідно до якого право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором перейшло до позивача. Позивач зазначив, що боржник неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору в результаті станом на 23.07.2013 року має прострочену заборгованість: за кредитом - 92 654,16 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 740 584,70 грн., по відсотках - 20 268,99 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 162 010,04 грн., пеня - 16 861,54 доларів США, що по курсу НБУ на дату розрахунку складає 134 774,29 грн. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов'язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата відсотків з користування ним у строки, в розмірі та валюті, як це визначається кредитним договором. Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що правовими наслідками порушення зобов'язання є, зокрема, сплата неустойки. Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статі 1048 цього Кодексу. Як встановлено у судовому засіданні, у зв'язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом умов кредитного договору та непогашення кредиту за кредитним договором станом на 1.03.2013р. існує заборгованість по тілу кредиту, відсотках і пені на загальну суму 2 958 942грн. 81коп. Разом з тим, позовні вимоги зустрічного позову про визнання кредитора ТОВ "Кредитні ініціативи" таким, що прострочив прийняття виконання зобов»язання за договором є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Так, відповідно до вимог ч.1 ст.613 ЦК України, якими позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої зустрічні вимоги, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. У ході судового розгляду, суду не надано будь-яких доказів щодо того, що ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовилось прийняти належне виконання, запропоноване боржником, тобто відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 Крім того, як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Кредитні ініціативи" повідомляло позивача за зустрічним позовом про укладення 28.11.2012р. договору факторингу, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором були відступлені. Зазначена обставина також підтверджується і власноручною заявою ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні ініціативи" у якій він сам зазначає, що йому неодноразово поштовою кореспонденцією надходили повідомлення від ТОВ "Кредитні ініціативи" про перехід до нього права вимоги за кредитним договором. (а.с.192-197) Крім цього, згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" по зверненню стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог за основним зобов'язанням не можуть бути задоволені, оскільки житлове приміщення, що виступає як забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, наданим в іноземній валюті використовується як місце постійного проживання відповідача за первісним позовом та членів його сім»ї та загальна площа житла не перевищує 250 кв. м. На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 525-526, 530, 553, 554, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.ст. 10, 11, 57-60, 84, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : У задоволенні первісного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, третя особа: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов»язання за договором відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення. СУДДЯ : http://reyestr.court.gov.ua/Review/40846023
  14. Державний герб України Апеляційний суд міста Києва Справа № 22-ц/796/5998/2014 Головуючий у 1-й інстанції - Миколаєць І.Ю. Доповідач - Кабанченко О.А. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кабанченко О.А. суддів - Желепи О.В., Рубан С.М.. при секретарі - Лапіній К.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Киринюк Людмили Анатоліївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які також діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_6, треті особи: Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ державної міграційної служби Святошинського РВ ГУВ МВС України в м. Києві про зняття з реєстраційного обліку та виселення. Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, - в с т а н о в и л а: Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року частково задоволено позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють також в інтересах малолітньої ОСОБА_6, неповнолітнього ОСОБА_6, про зняття з реєстраційного обліку та виселення. Визнано, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, підлягають до зняття з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду та визнати нікчемним п.п. h) п.5.2. Договору іпотеки, який був укладений 17листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3, про зобов'язання не реєструвати право проживання будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодержателя. Вважають, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Зазначають, що суд не взяв до уваги заперечення Служби у справах дітей від 12 серпня 2013 року № 42-2286 проти реалізації майна - предмета іпотеки та задовольнив позов в частині зняття з реєстрації малолітньої дитини, фактично дозволивши продавати квартиру на прилюдних торгах; не врахував, що відповідно до постанови ДВС Святошинського РУЮ у м. Києві ВП № 30328315 від 8 серпня 2013 року із заробітної плати відповідача щомісячно відраховується 20% для погашення заборгованості перед позивачем. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду в частині вирішення вимог про виселення відповідачів та зняття їх з реєстраційного обліку, ухвалити нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги, виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, зобов'язати Святошинський районний відділ головного управління державної міграційної служби м. Києва зняти їх з реєстраційного обліку за адресою вказаної квартири Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не було взято п. 5.1 (підпункт «І»), п. 5.2. (підпункт «h») Договору іпотеки, а також ст. 40 Закону України «Про іпотеку». Апеляційна скарга відповідачів підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 14 листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № МL-009/870/2006, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 70 000,00 доларів США, а останній зобов'язався його повернути рівними частинами до 14 листопада 2021 року (а.с.13-14). З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зазначеного кредитного договору, 17 листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки № РСL-009/870/2006, за яким іпотекодавець надала іпотекодержателю предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 16-18). За виконавчим написом № 12104 від 14 грудня 2009 року приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_7 постановою від 12 лютого 2010 року державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м. Києві Цимбал О.П. було відкрито виконавче провадження №18239795 про стягнення із ОСОБА_3 боргу в сумі 584 073,34 грн. (а.с. 19). В межах виконавчого провадження ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 3 грудня 2013 року здійснено заміну стягувача - на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а.с.27). У січні 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним розпочато процедуру примусового звернення стягнення на майна іпотекодавця - відповідача ОСОБА_3 за договором іпотеки, що був укладений 17 листопада 2006 року, та вчиненим приватним нотаріусом виконавчим написом, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору.. Виселення відповідачів та зняття їх з реєстраційного обліку у квартирі, яка є предметом іпотеки, є необхідним, оскільки проживання відповідачів у заставному майні та їх реєстрація там утруднює здійснення органом ДВС процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири на прилюдних торгах. Зняття з реєстраційного обліку неповнолітніх відповідачів обгрунтовував порушенням ОСОБА_3 умов договору іпотеки, зокрема пункту 5.2. договору щодо зобов'язання іпотекодавця не реєструвати право проживання будь-яких третіх осіб на площі предмета іпотеки без попередньо отриманої письмової згоди іпотекодержателя. ОСОБА_2, який діє від свого імені, від імені ОСОБА_3 за довіреністю та від імені неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_6 за законом, заперечував проти позову, посилався на труднощі у сплаті кредиту та можливість укладання договору реструктуризації боргу, що виник перед банком. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів та зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що така вимога є передчасною у зв'язку з неможливістю дослідити матеріали виконавчого провадження № 18239795 ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві про стягнення із ОСОБА_3 боргу у розмірів 584 074,34 грн., які б мали свідчити про початок реалізації нерухомого майна шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, а вимоги про зняття вказаних відповідачів з реєстраційного обліку є похідними від вимоги про виселення. Рішенням суду визнано, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, підлягають до зняття з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 з тих підстав, що діти були зареєстровані за адресою квартири, яка є предметом іпотеки, під час дії договору іпотеки в порушення його умов - без згоди іпотеко держателя. Судова колегія не може погодитись у повному обсязі з такими висновками суду з наступних підстав. Зокрема, не можна визнати обґрунтованим посилання суду на неможливість дослідити матеріали виконавчого провадження щодо стягнення суми боргу з відповідачів, оскільки вони взагалі не вмотивовані, і з матеріалів справи не вбачається, що судом були витребувані для дослідження матеріали виконавчого провадження, а сторонам роз'яснювалось їх право звернутись до суду з відповідним клопотанням. При цьому, колегією суддів встановлено, що постановою ВП №30328315 від 8 серпня 2013 року державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва відкрите виконавче провадження про щомісячне відрахування із заробітної плати ОСОБА_2 грошових коштів для погашення заборгованості за кредитним договором на підставі виконавчого листа, виданого судом 12 серпня 2011 року. Твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що ним проводиться погашення боргу позивачем не спростовані, відомостей про розмір боргу, що існує на даний час не надано. З постанови ВП № 182390795 від 29 серпня 2014 року старшого державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ м. Києва вбачається, що виконавчий документ - виконавчий напис №12104 від 14 грудня 2009 року про стягнення боргу із ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» шляхом звернення стягнення на предмет - іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 повернуто стягувачу на підставі ст. 47 п. 9 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Законом України №4953 від 29 травня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно боржника, крім того у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, що виключає можливість виконання рішення у встановлений ним спосіб. Таким чином, судова колегія вважає, що на даний час відсутні підстави для виселення відповідачів, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки не проводиться, виконавчий документ щодо звернення стягнення на предмет іпотеки повернутий стягувачу. Судом першої інстанції вірно визначено, що реєстрація фізичної особи у жилому приміщенні залежить від її права користування цим приміщенням, отже вимоги щодо зняття з реєстрації є похідними від вимог про виселення, проте судом при цьому були задоволені вимоги щодо зняття з реєстраційного обліку неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_6 без їх виселення чи позбавлення права користування жилим приміщенням. Крім того, рішення в частині задоволення зазначених вимог не відповідає заявленим позивачем вимогам - зобов'язати Відділ державної міграційної служби Святошинського РВ ГУВ МВС України в м. Києві (який не є відповідачем у справі) зняти відповідачів ОСОБА_6 з реєстраційного обліку. З огляду на наведене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги відповідачів про визнання нікчемним пункту договору іпотеки не можуть бути розглянуті, оскільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції, отже відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не підлягають розгляду апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, - вирішила: Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Киринюк Людмили відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, Анатоліївни задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року скасувати. Ухвалити в справі нове рішення наступного змісту. У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які також діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_6, треті особи: Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ державної міграційної служби Святошинського РВ ГУВ МВС України в м. Києві про зняття з реєстраційного обліку та виселення - відмовити. Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/40479305
  15. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Заєць Т.О. Доповідач: Шебуєва В.А. № 22-ц/796/11512/2014 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А., суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І., при секретарі Шпируку О.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,- встановила: Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. В апеляційній скарзі представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно послався на положення п.1 ч.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Вказаний Закон не має зворотної сили та не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами до набрання ним чинності і випливають з договору, укладеного 25 січня 2007 року. Суд першої інстанції неправильно застосував положення Конституції України, Закону України «Про іпотеку», яким прямо передбачено право іпотекодержателя задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі у разі його порушення за рахунок вартості предмета іпотеки та не звернув уваги на те, що застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» призведе до звуження змісту та обсягу прав ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Після втрати законної сили даним Законом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зможе задовольнити свої вимоги за кредитним договором за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вже буде рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні вимог про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_5. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 39 ЦПК України, ч.1 ст.154 СК України права малолітнього захищає його мати ОСОБА_2, яка була залучена до участі в розгляді справи. В апеляційній інстанції представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В судове засідання відповідач ОСОБА_3 та представник Служби в справах дітей Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації не з'явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність. Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 25 січня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено кредитний договір №МL-008/029/2007.. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику на споживчі цілі кредит в розмірі 95 000,00 доларів США терміном повернення до 25 січня 2017 року, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою 13,99 % річних шляхом сплати до 25 числа кожного місяця ануїтет них платежів у розмірі 1486,02 доларів США (а. с. 8-11). Пунктом 4.1.1. частини № 2 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки. 25 січня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (іпотекодавці) було укладено договір іпотеки № PML-008/029/2007, відповідно до якого ОСОБА_2, ОСОБА_3 в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №МL-008/029/2007 передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, загальною площею 60,1 кв. м., жилою площею 40,7 кв. м., та належить іпотекодавцям на праві власності (а. с. 14-17). 05 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» продало (переуступило) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори згідно додатку до договору, зокрема і кредитний договір №МL-008/029/2007 від 25 січня 2007 року, укладений з ОСОБА_2, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло такий кредитний портфель та зобов'язалося сплатити на користь продавця винагороду (а. с. 26-40). 05 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (фактор) та ПАТ «ОТП Банк» (клієнт) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1.1 якого ПАТ «ОТП Банк» передало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, зокрема, і за договором іпотеки № PML-008/029/2007 від 25 січня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2, ОСОБА_3, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно (а. с. 41-42). ОСОБА_2 належним чином зобов'язання за кредитним договором №МL-008/029/2007 не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка відповідно до наданих позивачем розрахунків станом на 03 березня 2014 року становить 112673,42 долари США, що еквівалентно 1092869,42 грн., та 3988973,40 грн. пені за прострочення виконання зобов'язань, з яких: 85965,30 доларів США - залишок заборгованості за кредитом, 26708,62 доларів США - сума несплачених відсотків, 3988973,40 грн. - пеня за прострочення виконання зобов'язань (а. с. 12). 17 лютого 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до відповідачів з вимогою про добровільне звільнення квартири АДРЕСА_1 (а. с. 19-22). Згідно довідки форми № 3 КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» від 11 червня 2014 року № 2017 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 3 особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 67). ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в судовому порядку порушило питання про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, загальною площею 60,1 кв. м., жилою площею 40,7 кв. м., належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 на праві власності та була передана ними в іпотеку ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі договору іпотеки № PML-008/029/2007 від 25 січня 2007 року, в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором №МL-008/029/2007 від 25 січня 2007 року шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; а також виселення з вказаної квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_5 (а. с. 103-110). З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки вони підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з ст. 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Згідно з п. 3, 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Таким чином, норми Закону України «Про іпотеку», зокрема і в частині задоволення вимог іпотекодержателя, мають бути застосовані з урахуванням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та виселення з вказаної квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_5. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та не має зворотної дії в часі. Даний Закон був прийнятий з метою підтримки громадян України, які вже мають невиконані зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів) шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України та з метою мінімізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, - ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відхилити, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/40726971
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/30681143 Державний герб України У х в а л а іменем україни 10 квітня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Донецьке РУ» на заочне рішення Київського районного суду м. Донецька від 20 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 10 січня 2013 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2012 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Донецьке регіональне управління» звернулося до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 29 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір про відкриття кредитної лінії №4746Р, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 300 000 грн. зі строком погашення до 29 листопада 2022 року з процентною ставкою 17,5% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29 листопада 2007 року банк і ОСОБА_3 уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній надав в іпотеку підвальне нежитлове приміщення, загальною площею 166 кв.м. (у результаті зносу перегородок та обшивки стін загальна площа змінилась та складає 164, 8 кв.м.) розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена нерухомість належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 24 вересня 2004 року за реєстровим номером д-705. Вказує, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, однак відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами належним чином не виконав, про що неодноразово повідомлявся банком. Посилаючись на наведене, банк просив у погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання йому права продажу від свого імені будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, а саме підвального приміщення загальною площею 166 кв.м. (у результаті зносу перегородок та обшивки стін загальна площа змінилась та складає 164, 8 кв.м.) розташованого за адресою: АДРЕСА_1, встановивши початкову ціну продажу у сумі 606 100 грн. Надати банку, в тому числі, але не обмежуючись: право підпису договорів купівлі-продажу; надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; право на отримання дублікату правовстановлюючих документів у відповідних установах організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату на предмет іпотеки (в т.ч. технічний поспорт); право банку здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмету іпотеки; право банку отримати в БТІ витяг з реєстру прав власності на предмет іпотеки; подавати від імені іпотекодавця в БТІ документи, необхідні для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, згідно отриманих дублікатів правовстановлюючих документів та отримувати останні, а також подавати відповідні заяви, документи та отримувати інші документи від імені іпотекодавця, які пов'язані з оформленням права власності. Стягнути з відповідача на користь банку судовий збір у розмірі 3 219 грн. Заочним рішенням Київського районного суду м. Донецька від 20 листопада 2012 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - підвальне приміщення, загальною площею 166 кв.м. (у результаті зносу перегородок та обшивки стін загальна площа змінилась та складає 164, 8 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 24 вересня 2004 року за реєстровим номером д-705. Встановлено початкову ціну продажу у сумі 606 100 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 січня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено. У рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії №4746Р від 29 листопада 2007 року у розмірі 880 125 грн. 21 коп., яка складає: 265 475 грн. 90 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 126 562 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам, 157 816 грн. 61 коп. - пеня по кредиту, 330 270 грн. 70 коп. - пеня по відсотках, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна, укладеним 29 листопада 2007 року між публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 фізичною особою - підприємцем, на підвальне нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 166, 8 кв. м. (у результаті зносу перегородок та обшивки стін загальна площа змінилась та складає 164, 8 кв.м.) за початковою вартістю на день укладання договору 823 918 грн., шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якому покупцю. В іншій частині рішення залишено без змін. У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Судами установлено, що 29 листопада 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 був укладений договір про відкриття кредитної лінії №4746Р, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 300 000 грн. зі строком погашення до 29 листопада 2022 року з оплатою по процентній ставці 17,5% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29 листопада 2007 року банк і ОСОБА_3 уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній передав в іпотеку нерухоме майно, а саме підвальне нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 166 кв.м. (у результаті зносу перегородок та обшивки стін загальна площа змінилась та складає 164, 8 кв. м.). У зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість ОСОБА_3 перед банком, яка станом на 3 квітня 2012 року складала 880 125 грн. 21 коп. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; право підпису договорів купівлі-продажу; право на отримання дублікату правовстановлюючих документів у відповідних установах організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату на предмет іпотеки (в т.ч. технічний поспорт); право банку здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмету іпотеки; право банку отримати в БТІ витяг з реєстру прав власності на предмет іпотеки; подавати від імені іпотекодавця в БТІ документи, необхідні для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, згідно отриманих дублікатів правовстановлюючих документів та отримувати останні, а також подавати відповідні заяви, документи та отримувати інші документи від імені іпотекодавця, які пов'язані з оформленням права власності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що їх об'єм і перелік міститься в Законі та прийняття судом рішення з цього приводу не потребує. Проте погодитися з такими висновками судів не можна. Згідно із ч. ч. 1,3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з ст.39 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; заходи щодо збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; приорітет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Положення ст. 38 Закону надають іпотекодержателю право на продаж предмету іпотеки будь-якій особі та передбачають порядок продажу предмета іпотеки іпотекодержателем. Проте Законом не визначене право іпотекодержателя вчиняти певні дії та мати права, необхідні для продажу предмету іпотеки від свого імені, враховуючи, що посвідчення таких договорів відбувається згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, за умови надання нотаріусу пакету необхідних документів. Зазначене залишилось поза увагою судів. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи в резолютивній частині рішення початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації 823 918 грн., не врахував вимоги ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», яка передбачає, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, та не зазначив правових підстав встановлення саме такої ціни продажу. Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не врахував роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», відповідно до яких суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Переглядаючи справу, апеляційний суд не врахував, що в апеляційній скарзі банку відсутні доводи щодо незаконності рішення в частині встановленої початкової ціни продажу предмета іпотеки та у порушення принципу диспозитивності й вимог ст. 303 ЦПК України вийшов за межі апеляційної скарги без наведення відповідних мотивів. За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Донецька від 20 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 10 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко І.М. Завгородня О.М. Ситнік
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40484712 Державний герб України Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ УХВАЛА іменем україни 3 вересня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - ПАТ «Альфа Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилалося на те, що 22 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2706/0508/77-277, відповідно до якого останній був наданий кредит у розмірі 108 500 дол. США зі сплатою відсотків та у строки, які обумовлені в договорі. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 22 травня 2008 року був укладений іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,1504 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, внаслідок чого останній набув право вимоги до боржників, в тому числі і до відповідача ОСОБА_3, яка свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 116 157, 19 дол. США, що еквівалентно 928 444 грн 42 коп., в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2014 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Альфа Банк» за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 2706/0508/77-277 в розмірі 116 157, 19 дол. США, що за курсом НБУ становить 928 444 грн 42 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1504 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_3, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна) під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів переходу до нового кредитора права вимоги та доказів наявності у ПАТ «Альфа Банк» права вимоги за вказаним кредитним договором. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи містяться копії договорів купівлі-продажу прав вимоги, з яких вбачається, що до ПАТ «Альфа Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 2706/0508/77-277-Z-1. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає виходячи з наступного. Судом касаційної інстанції встановлено, що 22 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2706/05/08/77-277, відповідно до якого останній був наданий кредит у розмірі 108 500 дол. США зі сплатою відсотків та у строки, що обумовлені в договорі. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 22 травня 2008 року укладений іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,1504 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, внаслідок чого останнє набуло право вимоги до боржників, в тому числі і до відповідача ОСОБА_3 Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов᾽язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов᾽язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовʼязання, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку» правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» на користь ПАТ «Альфа Банк» був укладений 15 червня 2012 року. Однак в матеріалах справи відсутній нотаріально посвідчений договір про відступлення прав за іпотечним договором, а наявна лише копія переліку із зазначенням номерів договорів, які не можуть слугувати доказом, оскільки з неї не вбачається, що це саме додаток до договору купівлі-продажу прав вимоги (а. с. 172-174). При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що в матеріалах справи містяться копії листів та реєстри поштових відправлень щодо повідомлення боржника про заміну кредитора новим (а. с. 182-186). Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Згідно з п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК ). Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд апеляційної інстанції, в порушення статей 212, 213-215, 316 ЦПК України не звернув уваги, що відповідачкою додано копії квитанцій про погашення нею заборгованості за кредитним договором, та не з'ясував, яким чином позивачем нараховувалась заборгованість, за який період, оскільки в матеріалах справи відсутній повний розрахунок боргу з урахуванням часткової його сплати, а отже, суд не надав оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна. Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. Згідно з абз. 2 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», за змістом пункту 6 частини третьої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. На зазначені обставини апеляційний суд увагу не звернув, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. . Головуючий П.О. Гвоздик Судді:Н.А. Горелкіна Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель
  18. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, Справа №760/25872/13 № апеляційного провадження:22-ц/796/14499/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Лозинська М.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі: Головуючого - Семенюк Т.А. Суддів - Кравець В.А., Музичко С.Г. при секретарі - Круглику В.В., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Шуліки Аліни Володимирівни - представника Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 липня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки,- ВСТАНОВИЛА: Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 липня 2014 року відмовлено у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано всі обставини, що мають значення для справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що у листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 23 листопада 2007 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір № К2НСGA00000125, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 91 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 листопада 2027 року. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 26 листопада 2007 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,60 кв. м., житловою площею 26,80 кв. м. Зазначив, що у порушення умов договору відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував у зв'язку із чим, станом на 7 листопада 2013 року виникла заборгованість у розмірі 196707,16 доларів США. Просив суд у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на вищезазначену квартиру. Як вбачається з матеріалів справи, 23 листопада 2007 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір № К2НСGA00000125, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 91 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 листопада 2027 року. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 26 листопада 2007 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,60 кв. м., житловою площею 26,80 кв. м. У зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань, виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 196707,16 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 5-7). Частиною 6 ст. З Закону «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. За положенням ч. 3 ст. 109 ЖК України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згідно до вимог ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитним установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно і загальна площа такого нерухомого майна не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв.м. для жилого будинку. Судом встановлено, що відповідачі підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта, що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», оскільки саме нормами даного Закону встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Також колегія суддів не може прийняти доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не перевірено, чи є іпотечне майно єдиним місцем проживання відповідачів, так як на підставі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказів щодо наявності у відповідачів у власності іншого нерухомого майна, суду не надано. Доводи апелянта про те, що Банк має право вимагати дострокового повернення частини кредиту та сплати відсотків за користування грошима не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки на час дії закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути звернуто стягнення на вищезазначене іпотечне майно. Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норми матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни - представника Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 липня 2014 року залишити без зміни. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/40707619
  19. История такова - в 2007 году заключен кредитный договор с Дельтабанком. В ипотеку по кредитному договору передан частный дом. Деньги получены на бизнес, который успешно прогорел в кризисные 2008-2009 года. Тогда же, в 2009 перестал платить по кредиту совсем, несколько раз звонили из банка, потом банк подал в суд. Пытались возражать, приводили аргументы, но в 2012 году суд вынес решение, конечно же взыскал всю сумму задолженности. Банк предъявил исполнительный лист в исполнительную службу, приходил исполнитель, якобы описал ипотечный дом (со слов исполнителя, потому что никаких документов мне не отдавали). И все. С конца 2013 года никто меня не беспокоит. У меня не такая большая задолженность, и я все это время искал покупателя на дом. Сейчас у меня есть покупатель на дом, сумма оговорена - хватит на погашение задолженности и даже мне остается. Я пришел в отдел Дельтабанка по проблемной задолженности, объяснил, что хочу продать дом в погашение кредита, для чего мне требуется согласие банка. Сотрудники банка мне сказали, что не дадут согласия на продажу дома, уже идет исполнительное производство, дом будет продан с торгов, я такой-сякой плохой на платил уже много лет и все в этом духе. Я пытался объяснить, что у меня покупатель на полную сумму задолженности, но они какие-то странные, вообще меня не услышали. После этого оставил письменное заявление в банке с просьбой разрешить продажу дома и снять арест ипотеки для продажи. Уважаемые форумчане и бывалые специалисты, подскажите, как возможно заставить банк дать согласие на добровольную продажу ? Знаю я эти торги в исполнительной службе и не хочу остаться быть должным после продажи моего дома. Другого имущества у меня нет.
  20. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37397121 Державний герб України Апеляційний суд міста Києва Справа № 22-ц/796/21/2014 Головуючий у 1-й інстанції - Бурлака О.В. Доповідач - Кабанченко О.А. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кабанченко О.А. суддів - Желепи О.В., Іванченка М.М. при секретарі - Кацідим В.О. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 березня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, в с т а н о в и л а: Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 5 березня 2013 року задоволено частково позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, загальною площею 45,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 04.11.2003 року за реєстром № 8098, зареєстрованим КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 07.11.2003 року, записаного у реєстрову книгу № д. 1036-15 за № 4175, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 522 773,00 грн. - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № МL-005/084/2008 від 15 квітня 2008 року у розмірі 89 070,75 доларів США, що еквівалентно 711 488,24 грн., та 200 000,00 грн. пені. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 2 823,00 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду, закрити провадження у справі. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Вказує, що судом при розгляді справи порушена Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах. Солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК України не передбачена і суд незаконно ухвалив стягнути з відповідача пеню у розмірі 200 000 грн. Також суд не взяв до уваги ухвалу про відкриття провадження у справі № 2-1670/13 за позовом ОСОБА_2 до «ОТП Банк» про розірвання договору іпотеки. Апеляційнва скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 15 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого в подальшому стало ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого, в свою чергу є позивач, був укладений Кредитний договір № МL-005/084/2008 (а.с. 9-17 т. 1). За умовами Кредитного договору банк надав відповідачу кредит в сумі 88 000,50 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фінансового відсотка 5,99% та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Кредиту, що розміщені в Банку) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIDR може змінюватись Банком (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку, передбаченому цим Договором. Інформація розміру ставки FIDR розміщується на сайті Банку, а також в приміщенні Банку (як в офісі так і в інших установах Банку) на інформативних стендах. Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1 № 1 Кредитного договору. Кредитні кошти були надані банком на підставі кредитної заявки позичальника від 15 квітня 2008 року в сумі 88 000,50 доларів США шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника у ЗАТ «ОТП Банк» (а.с. 22 т.1). З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки (майнової поруки) № РМL-005/084/2008 від 15 квітня 2008 року (а.с. 23-28 т. 1). За умовами Договору іпотеки (майнової поруки) відповідачем було передано банку в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності відповідно до Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 04 листопада 2003 року за реєстром № 8098, зареєстрованим Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна» 07 листопада 2003 року, записаного у реєстрову книгу № д. 1036-15 за №4175. За умовами п. 2.1 Договору іпотеки (майнової поруки) іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателяя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов'язань за Кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в Кредитному договорі, з змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії. Пунктом 6.1 Договору іпотеки (майнової поруки) встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: а) всі боргові зобов'язання, не сплачені боржником і б) стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням іпотекодавцем його зобов'язань за цим договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотекодержателем у зв'язку із реалізацією його прав за цим договором. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором, у нього виникла заборгованість перед банком, яка станом на 04 квітня 2012 року становила 89 070,75 доларів США, що еквівалентно 711488,24 грн., та 2 637 192, 88 грн., яка складається із: залишку заборгованості за кредитом в сумі 79 546,86 доларів США, що еквівалентно 635 412,36 грн., суми несплачених відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 9 523, 89 долари США, що еквівалентно 76 075,88 грн.; пені за прострочення виконання зобов'язань в сумі 2 637 192,88 грн. В грудні 2011 року позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнень та доповнень позовних вимог, просив постановити рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, загальною площею 45,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 522 773,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № МL-005/084/2008 від 15 квітня 2008 року у розмірі 89 070,75 грн. доларів США, що еквівалентно 711 488,24 грн., та 2 637 192,88 грн. пені, що разом складає 3 348 681,12 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, а саме звертаючи стягнення на предмет іпотеки суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок порушення позичальником ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором порушено право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки, яким забезпечене виконання зобов'язань за кредитним договором. Рішеннням суду в порядку ст. 551 ч. 3 ЦК України зменшений розмір пені, нарахованої позивачем за кредитним договором, до 200 000 грн. Судова колегія вважає, що такий висновок суду був передчасним, зважаючи на наступне. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду даної справи, у лютому 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про розірвання договору іпотеки № РМL-005/084/2008 від 15 квітня 2008 року, у зв'язку з чим відповідач просив зупинити провадження в даній справі до вирішення справи про розірвання договору іпотеки, у чому ухвалою суду від 5 лютого 2013 року було відмовлено. Проте рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили 9 січня 2014 року, був задоволений позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ПАТ «ОТП Факторинг Україна про визнання договору іпотеки № РМL-005/084/2008 від 15 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» недійсним. Враховуючи зазначені обставини та положення ст. 216 ЦК України, підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, який визнаний недійсним, відсутні, отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги про закриття провадження в даній справі, як такі, що не ґрунтуються на обставинах справи та положеннях процесуального закону, задоволенню не підлягають. Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 березня 2013 року скасувати. Ухвалити в справі нове рішення наступного змісту. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді:
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40098117 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 серпня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів:Завгородньої І.М., Горелкіної Н.А., Іваненко Ю.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до ОСОБА_4, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль Фулл», ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Енергобанк» на рішення апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк») звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 7 жовтня 2010 року між ним та ТОВ «Магістраль Фулл», від імені якого діяла директор - ОСОБА_4, укладено договір кредитної лінії № 1010-02 із змінами і доповненнями, внесеними згідно додаткових договорів: № 1 від 9 грудня 2010 року, № 2 від 14 січня 2011 року, № 3 та № 4 від 1 березня 2011 року, відповідно до умов якого позичальнику відкрито не відновлювальну кредитну лінію з лімітом 3 500 000 доларів США зі сплатою 13,5% річних строком до 7 жовтня 2012 року на рефінансування заборгованості за кредитним договором № 26 від 16 грудня 2009 року, укладеним між боржником та ВАТ «БГ Банк» та на поповнення обігових коштів. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 жовтня 2010 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, згідно якого остання передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, вартість якої була визначена в сумі 6 520 000 гривень. Посилаючись на те, що позичальником належним чином не виконувались зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 20 лютого 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 4 650 337,13 доларів США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленого Національним банком України становить 37 170 144 гривні 69 копійок, з яких: заборгованість за кредитом 3 449 544,51 доларів США, заборгованість за відсотками - 731 787,56 доларів США, пеня за прострочення сплати кредиту - 28 319,85 доларів США, пеня за прострочення сплати відсотків - 262 417,90 доларів США, 3% річних за прострочення сплати відсотків - 19 254,1 доларів США та 3% річних за прострочення сплати кредиту - 109 013,21 доларів США, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року позов задоволено. Ухвалено в порядку звернення стягнення на майно на підставі договору іпотеки, укладеного 28 жовтня 2010 року між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим № 2639 із змінами і доповненнями, внесеними в зазначений договір від 14 січня 2011 року, договору про внесення змін від 1 березня 2011 року, в рахунок часткового погашення боргу в сумі 4385000 гривень за договором кредитної лінії № 1010-02 від 7 жовтня 2010 року, укладеного між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Магістраль Фулл», визнати за ПАТ «Енергобанк» право власності на предмет іпотеки, а саме: чотирьохкімнатну квартиру, площею 122,1 кв.м, вартістю 4 385 000 гривень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про стягнення судового збору. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову. У касаційній скарзі ПАТ «Енергобанк» просить скасувати рішення апеляційного суду першої і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, є спільним сумісним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_5, частка, належна ОСОБА_4, в натурі не виділена, а тому на нього не може бути звернуто стягнення в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи апеляційним судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Енергобанк» відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Завгородня І.М. Горелкіна Н.А. Іваненко Ю.Г.
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40244949 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Амеліна В.І., Іваненко Ю.Г., Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 15 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 05 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство «МетаБанк» (далі - ПАТ «МетаБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 21 серпня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній відкрито відновлювальну кредитну лінію у розмірі 160 тис. грн зі сплатою 22,5 % річних строком до 20 грудня 2010 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору 21 серпня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 01 лютого 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 284 605 грн 75 коп., на погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 міської ради Херсонської області, що належить відповідачці на праві власності, шляхом продажу квартири з прилюдних торгів. Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 15 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 05 березня 2014 року, позов задоволено. На рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2008 року № 32-53-08/0023-К у розмірі 284 605 грн 75 коп., що складається із: заборгованості за кредитом - 185 970 грн 48 коп., заборгованості за відсотками - 29 633 грн 06 коп., заборгованості з комісії - 10 347 грн 82 коп., пені за несвоєчасну оплату кредиту та відсотків - 58 282 грн 45 коп., штрафу за несвоєчасну оплату частини кредиту - 371 грн 94 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки -трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 міської ради Херсонської області, що належить ОСОБА_6 на праві власності, заставною вартістю на день укладання договору 205 тис. грн, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена. Задовольняючи позов ПАТ «МетаБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що зобов'язання за кредитним договором, строк виконання якого настав 20 грудня 2010 року, ОСОБА_6 не виконано, тому відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Із такими висновками судів погодися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судами не дотримано. Встановлено, що 21 серпня 2008 року між Акціонерним Банком «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 32-53-08/0023-К, відповідно до умов якого останній відкрито відновлювальну кредитну лінію у розмірі 160 тис. грн строком до 20 грудня 2010 року зі сплатою 22,5 % річних (а.с. 7−13, т. 1). Додатковою угодою № 1 від 28 листопада 2008 року сторонами збільшена відсоткова ставка за користування кредитом до 25,8 % (а.с. 34, т. 1). На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21 серпня 2008 року між ПАТ «МетаБанк» та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 міської ради Херсонської області, що належить ОСОБА_6 Зазначений договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області ОСОБА_8, зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 2207, у Державному реєстрі іпотек за № 7780958 та внесено реєстраційний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 7780924 (а.с. 14, 20, 21, т.1). Банком надано суду розрахунок, згідно з яким станом на 01 лютого 2011 року заборгованість відповідачки за кредитним договором склала 284 605 грн 75 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 185 970 грн 48 коп., заборгованість за відсотками - 29 633 грн 06 коп., заборгованість з комісії - 10 347 грн 82 коп., пеня за несвоєчасну оплату кредиту та відсотків - 58 282 грн 45 коп., штраф за несвоєчасну оплату частини кредиту - 371 грн 94 коп. Стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 284 605 грн 75 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, що зазначено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13. На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув і не врахував, що 04 грудня 2013 року відповідачка зверталася до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності окремо по кожному простроченому платежу (а.с. 280, т. 1). За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Разом з тим у ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Суди не врахували, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду у січні 2013 року та просив стягнути неустойку, яка розрахована ним за період більше року, тобто з грудня 2010 року по січень 2011року. Не погоджуючись із розрахунком заборгованості, ОСОБА_6 15 січня 2014 року заявила клопотання про призначення і проведення судово-економічної експертизи (а.с. 298−300, т. 1). Вказане клопотання фактично судом першої інстанції не розглянуто, відхилене у протокольній формі, що вбачається із журналу судового засідання від 15 січня 2014 року, у день, коли судом ухвалене рішення, відсутнє будь-яке обґрунтування відмови у проведенні експертизи, що є порушенням вимог ст. 168 ЦПК України. Частиною 1 ст. 10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57−60 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів, шляхом отримання допомоги суду у вирішенні тих питань, які вона сама з об'єктивних причин не може вирішити, як у випадку з наданням власного розрахунку заборгованості за кредитним договором, що потребує певних знань та навиків проведення розрахунків. Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. На порушення вказаних вимог закону ні у рішенні суду першої інстанції, ні в ухвалі апеляційного суду не наведено розрахунку заборгованості та мотивів, за яких суд вважав, що банк надав розрахунок заборгованості, який відповідає дійсному. Не спростував суд і доводи відповідачки про те, що заборгованість за кредитом та відсотками менша, ніж надана банком, тобто висновки судів ґрунтуються на припущеннях. Судами не дотримано вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не встановлено фактичні обставини, не досліджено докази, надані сторонами, та не надано цим доказам відповідної правової оцінки, а суд касаційної інстанції зазначеними повноваженнями не наділений, тому судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити. Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 15 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 05 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарження не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: В.І. Амелін О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39891748 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 23 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про порушення прав споживачів, визнання кредитного договору удаваним правочином, визнання договору поруки припиненим, визнання договору іпотеки недійсним; за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційними скаргами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 20 травня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту у розмірі 195 тис. доларів США, що еквівалентно 984 750 грн, зі сплатою 14 % до 19 травня 2015 року. Цього ж дня на забезпечення виконання його зобов'язань за указаним кредитним договором, між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» були укладені угоди: договір поруки; договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1; договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою АДРЕСА_1. Вважають, що кредитний договір укладений з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» та його прав, оскільки у п. 1 договору зазначено, що банк зобов'язується надати йому кредит в іноземній валюті, а п. 5.3 договору передбачено підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку. З урахуванням зазначеного вище та уточнених вимог, позивачі просили: визнати укладений кредитний договір удаваним правочином, визнати його укладеним в національній валюті України, гривні; визнати недійсним пп. 1.1, 1.2.2, 1.3.3, п.3.4.1, підп. «в», п. 5.2, 7.1.1 цього договору, зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» провести перерахунок усіх його платежів залишків та відсотків, виходячи з розміру 984 750 грн без урахування зміни курсу долару США, згідно експертного висновку, зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» списати незаконно нараховану суму прострочених відсотків та пені; визнати договір укладений у національній валюті України, гривні, виконаним у повному обсязі; визнати недійсними указані договори поруки та іпотеки та виключити їх з реєстру заборон. У квітні 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і з урахуванням уточнених позовних вимог посилаючись на те, що ОСОБА_3 не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість ПАТ «УкрСиббанк» просив стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка є поручителем на його користь заборгованість за кредитом у розмірі 1 678 016 грн 02 коп., звернути стягнення на переданий ОСОБА_5 як майновим поручителем в іпотеку житловий будинок та виселити відповідачів та визнати їх такими, що втратили право користування цим житловим будинком. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 серпня 2013 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Визнано споживчий кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» удаваним правочином. Визнано споживчий кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» в національній валюті України, гривні. Визнано недійсним пп. 1.1, 1.2.2, 1.3.3, п.3.4.1, підп. «в» п. 5.2, 7.1.1 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» 20 травня 2008 року. Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» провести перерахунок усіх платежів ОСОБА_3 залишків та відсотків, виходячи з розміру 984 750 грн без урахування зміни курсу долару США, згідно експертного висновку. Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» списати незаконно нараховану суму прострочених відсотків та пені. Визнано кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» в національній валюті України, гривні, виконаним в повному обсязі. Договір поруки, укладений між поручителем ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» від 20 травня 2008 року, визнано недійсним. Визнано договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 від 20 травня 2008 року за реєстраційним номером 7038 та за номером заборони 7039, укладений між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк», недійсним. Виключено із реєстру реєстрації за № 7038 і номером заборони 7039 договір іпотеки. Визнано договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 від 20 травня 2008 року, реєстраційний номер 7040, номер заборони 7041, укладений між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» недійсним. Виключено із реєстру реєстрації за № 7040 і номером заборони 7041 договір іпотеки. У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2014 року рішення районного суду частково скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено. Провадження по даній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору поруки та договору іпотеки житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1, укладеним між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та виключення його з реєстру заборони відчуження майна закрито. Позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Звернуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнення на передане ОСОБА_5 в іпотеку майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 325, 6 кв. м, вартістю 1 518 833 грн, для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк» по договору про надання споживчого кредиту від 20 травня 2008 року, для погашення заборгованості у розмірі 1 678 016 грн 02 коп. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки по договору іпотеки від 12 травня 2008 року до кредитного договору від 20 травня 2008 року шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну для реалізації предмета іпотеки, яка буде встановлена суб'єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження; кошти отримані від реалізації предмету іпотеки по договору іпотеки з фізичною особою направити на погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «УкрСиббанк» по кредитному договору від 20 травня 2008 року, яка станом на 6 березня 2013 року складає 1 678 016 грн 02 коп., з яких: залишок основної заборгованості по кредиту 139 986,02 доларів США, що станом на 6 березня 2013 року за курсом Національного банку України складає 1 118 908 грн 26 коп.; прострочена заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом - 55 236,56 доларів США, що станом на 6 березня 2013 року за курсом Національного банку України складає 441 505 грн 82 коп.; сума пені за несвоєчасне погашення простроченої заборгованості за кредитом - 73 926 грн 46 коп.; сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом 43 175 грн 48 коп., 500 грн - сума штрафу згідно п. 4.3 кредитного договору. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції; ПАТ «УкрСиббанк» просить змінити рішення апеляційного суду та задовольнити позов у повному обсязі. Касаційні скарги ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 й ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції виходив із того, що спірний кредитний договір є удаваним правочином, укладеним на приховання іншого правочину і вважав доведеним, що фактично між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у національній валюті України, гривні, який останнім був виконаний у повному обсязі; спірний договір поруки визнаний недійсним рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 червня 2013 року, що набрало законної сили, тому ці обставини не підлягають доведенню, а договір іпотеки, укладений ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 з перевищенням повноважень, зазначених у довіреності, якою вона не мала права передавати житловий будинок на користь третіх осіб, є недійсним. Скасовуючи рішення районного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на переданий ОСОБА_5 в іпотеку житловий будинок та залишаючи в іншій частині рішення першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що спірні договори були укладені відповідно до вимог закону та без порушення прав ОСОБА_6, який не виконав зобов'язання за кредитним договором, допустив заборгованість за кредитом, і рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 червня 2013 року, що набрало законної сили, визнано недійсним договір поруки та відмовлено у визнанні договору іпотеки недійсним, тому обставини щодо законності укладеного договору іпотеки не підлягають доведенню, та обґрунтованими визнав вимоги про звернення стягнення на житловий будинок і вважав необґрунтованими вимоги про виселення, враховуючи, що банком не було дотримано визначену законом процедуру виселення осіб шляхом направлення відповідних письмових вимог. Проте повністю погодитись із таким висновком суду апеляційного не можна, оскільки апеляційний суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» не відповідає. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). Відповідно до п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України). Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ПАТ «УкрСиббанк» посилалось на те, що положення ЦК України передбачають правові наслідки за порушення виконання грошового зобов'язання, та про можливість стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та одночасного звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо позичальник та іпотекодавець є різні особи. У порушення наведених норм права апеляційний суд не розглянув вимогу банка про стягнення кредитної заборгованості. Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 травня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту у розмірі 195 тис. доларів США, що еквівалентно 984 750 грн, зі сплатою 14 % до 19 травня 2015 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за указаним кредитним договором, між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» були укладені угоди: договір поруки; договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1; договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою АДРЕСА_1. ОСОБА_3 не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1 678 016 грн 02 коп. Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 червня 2013 року, що набрало законної сили, визнано недійсним указаний договір поруки та відмовлено у визнанні спірного договору іпотеки недійсним. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-116 цс 13 від 6 листопада 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Заперечуючи проти позову ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_3 посилався на сплив строку позовної давності для стягнення кредитної заборгованості. При цьому зазначав, що останній платіж за кредитним договором здійснений 23 січня 2009 року, а з позовом ПАТ «УкрСиббанк» звернувся 14 березня 2013 року. У порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановив фактичних обставин та не зазначив у рішенні, чому не приймає доводи ПАТ «УкрСиббанк» про те, що вимога про стягнення заборгованості за кредитом не є тотожною вимозі про звернення стягнення на предмет іпотеки та доводи ОСОБА_3 про сплив строку позовної давності для стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, то колегія суддів вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. На підставі доказів, поданих сторонами, які належні чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), суди дійшли до правильного висновку про те, що спірні договори укладені відповідно до вимог закону та без порушення прав ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і підстави для задоволення їх позову відсутні. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 й ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2014 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині - судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  24. Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Ситнік О.М., Євграфової Є.П., Журавель В.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Київської області від 31 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі − ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 23 травня 2005 року між ним та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № К3WWGF15003379, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 35 459 доларів США зі сплатою 12 % річних строком повернення до 23 травня 2020 року. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 06 липня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого банку передано у заставу нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 43,50 кв. м, загальною площею 51,60 кв. м, що належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу. Оціночна вартість квартири на момент укладення договору іпотеки склала 148 470 грн. ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до умов кредитного договору виконав свої зобов'язання, ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за умовами договорів не виконала, у зв'язку з чим станом на 31 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 21 690,73 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 173 308 грн 93 коп., на погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2013 року позов задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно та надано право продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» квартири АДРЕСА_1, загальною площею 51,60 кв. м, житловою площею 43,50 кв. м, що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, шляхом укладення від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки на рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 травня 2005 року № К3WWGF15003379, що склала 21 690,73 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 173 308 грн 93 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 березня 2014 року заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2013 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами встановлено, що 23 травня 2005 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № К3WWGF15003379, за яким остання отримала кредит у розмірі 35 459 доларів США зі сплатою 12 % річних строком повернення до 23 травня 2020 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06 липня 2005 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого банку передано в заставу нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 43,50 кв. м, загальною площею 51,60 кв. м, що належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 23 травня 2005 року за реєстровим № 5126. Станом на 31 жовтня 2013 року заборгованість відповідачки за кредитним договором склала 21 690,73 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 173 308 грн 93 коп. та складається з: 20 258,67 доларів США заборгованості за кредитом; 1292,94 доларів США заборгованості за процентами; 76,18 доларів США заборгованості з комісії; 62,94 доларів США пені. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у позові банку, оскільки відповідачкою було надано апеляційному суду докази погашення поточної заборгованості у повному розмірі. При цьому колегія суддів касаційної інстанції враховує вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII. Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом апеляційної інстанції при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення апеляційного суду Київської області від 31 березня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: Ситнік О.М., Євграфова Є.П., Журавель В.І. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39870729
  25. ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ЛИСТ Головам апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні 07 лютого 2014 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні. У зв'язку із цим надсилаємо витяг із зазначеного узагальнення. 1. Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (Закон N 3425-XII). Частиною 1 ст. 1 Закону N 3425-XII встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Частиною 2 ст. 1 Закону N 3425-XII передбачено: вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Згідно з ч. 4 ст. 1 Закону N 3425-XII у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені ст. 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. У ч. 5 ст. 1 Закону N 3425-XII зазначено, що вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України. Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у ст. 40 Закону N 3425-XII (ч. 6 ст. 1 Закону N 3425-XII). Статтею 50 Закону N 3425-XII передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта. Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій. Закон N 3425-XII поділяє об'єкти судового оскарження в межах нотаріального процесу на три групи: - нотаріальні дії; - відмова у вчиненні нотаріальних дій; - нотаріальні акти. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону N 3425-XII нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Поняття "нотаріальний акт" є значно ширшим за поняття "нотаріальна дія" і являє собою будь-яку дію, що є складовою частиною нотаріальної діяльності і вчиняється нотаріусом у межах виконання власних повноважень. Наприклад, у разі заведення спадкової справи нотаріусом у порушення вимог щодо належного місця її заведення, що саме по собі не є вчиненням нотаріальної дії, заінтересований спадкоємець має право оскаржити цей нотаріальний акт у судовому порядку і визнати його недійсним як такий, що вчинено з порушеннями. Обов'язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачений ч. 3 ст. 49 Закону N 3425-XII, де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні. Як випливає з п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону N 3425-XII, підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії можуть встановлюватися тільки цим Законом. Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій, зазначений у ст. 49 Закону N 3425-XII, не є вичерпним. За наявності умов, передбачених ст. 49 Закону N 3425-XII, на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства. Згідно з п. 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 4 ст. 49 Закону N 3425-XII відмова у вчиненні нотаріальної дії за загальним правилом здійснюється в усній формі, а у випадку наявності вимоги особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, - виноситься відповідна постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії. 2. Враховуючи норми ст. 50 Закону N 3425-XII та норми Прикінцевих та перехідних положень Цивільного процесуального кодексу (ЦПК), справи щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні повинні розглядатися в порядку позовного провадження як спір про право. Разом з тим процедура оскарження передбачає подання такого процесуального документа, як скарга, однак розгляд справи в порядку позовного провадження передбачає подання позовної заяви, а не скарги, тому назва та зміст ст. 50 Закону N 3425-XII, сформульовані відповідно до положень ЦПК 1963 року, є застарілими, не відповідають чинному процесуальному законодавству, тому є необхідність викладення ст. 50 Закону N 3425-XII в новій редакції. Проте з урахуванням вимоги ч. 1 ст. 2 ЦПК процесуальним документом, який подається до суду для вирішення спорів цієї категорії, є виключно позов. ЦПК не передбачає можливість розгляду скарг за такими справами. І навіть якщо позивач назвав свій процесуальний документ скаргою чи заявою, то суд в порядку ст. 121 ЦПК має усунути цей недолік та називати відповідний документ "позовом" чи "позовною заявою". Але, як вбачається із судової практики, нерідко допускаються помилки при визначенні процесуальних документів, які подаються до суду для вирішення спорів цієї категорії. Так, ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2012 року було відкрито провадження у справі N 0827/4286/12 за скаргою О. О. О. на постанову нотаріуса П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Отже, судом першої інстанції помилково прийнято до провадження скаргу на постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, що призвело до розгляду справи, яка мала бути розглянута за правилами позовного провадження у порядку окремого провадження. 3. Особливої уваги потребує дослідження питання, пов'язаного з розглядом справ щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки ст. 50 Закону N 3425-XII (після змін, унесених Законом України від 01 жовтня 2008 року N 614-VI "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат") не містить такого окремого способу захисту порушеного права. На сьогодні можливість вчинення виконавчого напису прямо передбачена ст. 18 Цивільного кодексу України (ЦК), ст. 110 ЦПК, главою 14 Закону N 3425-XII, ч. 6 ст. 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" (Закон N 2654-XII), ч. 3 ст. 33 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (Закон N 898-IV), постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (постанова Кабінету Міністрів України N 1172) та іншими законодавчими актами. У зв'язку з цим розгляд судом справи за позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є правомірним, і, крім того, відповідає конституційному положення про всеосяжність права на звернення до суду та юрисдикцію суду (статті 55, 124 Конституції України). 4. Ні ЦПК, ні Законом N 3425-XII не визначено, до суду якої юрисдикції має звертатися особа, права якої порушено нотаріальною дією або відмовою в її вчиненні. Судді повинні враховувати роз'яснення, надані судам у п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" (Постанова ВССУ N 3), де зазначено, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (КАС) (стаття 17 КАС), Господарським процесуальним кодексом України (ГПК) (статті 1, 12 ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями розмежування справ цивільної юрисдикції та інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Проведеним узагальненням встановлено, що питання визначення юрисдикції розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні з позицій судів зводиться до того, чи є нотаріус суб'єктом владних повноважень. Вирішення цього питання можливе на підставах з'ясування правової природи нотаріальної діяльності та складу повноважень нотаріуса. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Тлумачення поняття "суб'єкт владних повноважень" надано у п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС, де зазначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Система нотаріату не входить до системи органів виконавчої влади. Проте вважати діяльність нотаріуса як таку, у межах якої здійснюються владні управлінські функції, не можна. У діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень, хоча він і є посадовою особою (але не державним службовцем), а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністративною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб'єктів та структурою їх правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання. Крім того, якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом цієї діяльності є управлінське рішення, яким один суб'єкт приписує певну поведінку іншому суб'єкту, то метою діяльності нотаріату є захист і охорона існуючих суб'єктивних прав та інтересів, а результатом нотаріальної діяльності є нотаріальний акт як різновид правозастосовного юрисдикційного акта, що офіційно підтверджує вже об'єктивно існуючі факти, права та обов'язки, які суб'єкти права покладають на себе за своїм бажанням. Також слід зазначити, що структура нотаріату утворена таким чином, що вони не пов'язані між собою в організаційному відношенні і при вчиненні нотаріальних дій. Що ж до владності у нотаріальних правовідносинах, то вона виявляється лише в офіційній силі нотаріальних актів. Правовідносини, що виникають між нотаріусами та іншими суб'єктами нотаріальної діяльності, є суто процесуальними за своєю сутністю і не можуть характеризуватися як владні відносини у розумінні КАС. Слід зазначити, що незалежно від того, є нотаріус приватним чи працює у державній нотаріальній конторі (Закон N 3425-XII фактично прирівнює за правовим статусом державних і приватних нотаріусів), він не може вважатися суб'єктом владних повноважень. Таким чином, з урахуванням положень ст. 17 КАС можна дійти висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства справ щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні. А отже, виходячи з положень ст. 15 ЦПК, такі справи повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства. Аналогічно повинні розглядатись судами справи про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні щодо посадових осіб, на яких відповідно до статей 37, 38, 40 Закону N 3425-XII покладено право та обов'язок вчиняти нотаріальні дії, оскільки вони виконують дії, які слід відносити до нотаріальних. Наприклад, позов до секретаря сільської ради про визнання незаконними дій щодо посвідчення документів має розглядатися в порядку цивільного судочинства. Тобто дії секретаря сільської ради щодо посвідчення документів не можна вважати діями суб'єкта владних повноважень, оскільки в цей момент він не наділений владними повноваженнями та не виконує управлінських функцій. Узагальнення показало, що суди нерідко припускаються помилок при визначенні юрисдикції розгляду справ цієї категорії, і не лише між цивільною і адміністративною юрисдикціями, а й між цивільною та господарською. Так, ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2011 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Бериславської міської ради до Бериславської державної нотаріальної контори, ГУЮ у Херсонській області про визнання відмови державного нотаріуса Бериславської державної нотаріальної контори - М. Л. Ю. про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії - посвідчення договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки площею 0,15 га, придбаної з аукціонних торгів, скасування постанови та зобов'язання посвідчити вказаний договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Суд першої інстанції при прийнятті вказаного рішення помилково виходив із того, що розгляд даного спору належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки оскаржуються дії особи, що представляє державний орган, на яку за законом покладено обов'язок щодо вчинення нотаріальних дій. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 15 лютого 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції, справу передано до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Незважаючи на те, що сторонами у даній справі є юридичні особи, позовні вимоги про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та про зобов'язання державного нотаріуса вчинити певну дію повинні розглядатися в позовному провадженні за правилами цивільного судочинства як спір про право, оскільки між юридичними особами відсутній спір про право цивільне чи господарське, а правовідносини не є господарськими у розумінні ГПК. Як згадувалось вище, державний нотаріус згідно із Законом N 3425-XII не є суб'єктом владних повноважень чи юридичною особою. Слід звернути увагу суддів на те, що у зв'язку з прийняттям Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Закон N 1952-IV) державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону N 1952-IV у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт. Тобто держава в цій частині делегує нотаріусам владні повноваження. Тому судам при розгляді позовів щодо оскарження дій або бездіяльності нотаріуса як державного реєстратора прав на нерухоме майно слід пам'ятати, що це справи адміністративної юрисдикції згідно з п. 8 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів". Складним виявилося для деяких судів визначення юрисдикції розгляду справ за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та про оскарження виконавчого напису. Так, ухвалою Очаківського міжрайонного суду Миколаївської області від 20 червня 2011 року провадження у справі за позовом ВАТ до приватного нотаріуса О. Н. О., третя особа - ТОВ, госпрозрахункова фірма, про визнання дій приватного нотаріуса незаконними, визнання недійсним і скасування виконавчого напису нотаріуса закрито у зв'язку з тим, що даний позов відповідно до статей 1, 12 ГПК підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17 серпня 2011 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою ВССУ від 11 січня 2012 року ухвалу суду першої та апеляційної інстанції скасовано, так як підстави для висновку про неможливість вирішення такого спору в порядку цивільного судочинства відсутні, оскільки поданий позов стосується лише перевірки законності дій нотаріуса та їх відповідності вимогам чинного законодавства. Згідно з п. 16 Постанови ВССУ N 3 спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Частиною 3 ст. 15 ГПК також передбачено, що господарські справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача. Пунктом 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (Постанова ВГСУ N 10) передбачено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ст. 1 ГПК. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 Закону N 3425-XII нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства. Виходячи з п. 8 Постанови ВГСУ N 10, положень ст. 12 ГПК, та враховуючи, що господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, спір про визнання недійсним виконавчого напису буде підвідомчий саме господарському суду. Отже, при визначенні юрисдикції розгляду справ даної категорії необхідно у повній сукупності та послідовності застосовувати системний аналіз як норм процесуального права щодо юрисдикційних повноважень окремих судів, так і норм матеріального права у взаємозв'язку із судовою практикою та приписами вищих судових інстанцій, що стосуються даного питання, а також обов'язкові критерії розмежування справ цивільного судочинства і справ, які розглядаються за правилами інших видів судочинства - суб'єктний склад сторін та характер спірних правовідносин. 5. З причини відсутності в чинному ЦПК окремої категорії цивільних справ, такої як оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, та спеціальної норми щодо визначення підсудності справ цієї категорії це питання повинно вирішуватись судами за загальними правилами підсудності на підставі статей 107 - 117 ЦПК. ЦПК визначає підсудність справ щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса - за місцем його виконання відповідно до ч. 12 ст. 110 ЦПК. Місце виконання рішення визначене ст. 20 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (Закон N 606-XIV). Судами в основному правильно застосовувалися правила ч. 12 ст. 110 ЦПК щодо визначення підсудності. Проте спірним виявилося питання щодо визначення підсудності у такій справі. Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Миколаєва було відкрито провадження у справі за позовом П. О. В. до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Б. І. М. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в порядку ст. 114 ЦПК, оскільки за виконавчим написом стягнення було звернуто на нерухоме майно (квартиру), що знаходиться в Ленінському районі м. Миколаєва. У справі заявлено позовні вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, проте пред'явлені позовні вимоги стосуються стягнення за виконавчим написом нотаріуса щодо нерухомого майна (квартири). Разом із тим положення ст. 114 ЦПК не застосовуються, так як вказаний спір мав розглядатися з дотриманням правил ч. 12 ст. 110 ЦПК, оскільки в першу чергу судом розглядається спір про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а не з приводу нерухомого майна. Судам слід пам'ятати, що виключну підсудність згідно з п. 42 Постанови ВССУ N 3 встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч. 1 ст. 114 ЦПК). Згідно з положеннями ст. 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, якщо, наприклад, пред'явлені позовні вимоги стосуються нотаріально посвідченого договору про відчуження нерухомості, то позов подається з дотриманням правил про виключну підсудність, тобто до суду за місцезнаходженням майна або основної його частини. Стосовно інших справ щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні жодних спеціальних норм ані в ЦПК, ані в Законі N 3425-XII не закріплено. У зв'язку з цим застосовуються правила ч. 1 ст. 109 ЦПК щодо підсудності справ за місцезнаходженням відповідача, згідно з якою позови до фізичної особи пред'являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Тобто застосовуються правила загальної територіальної підсудності, оскільки ч. 12 ст. 110 ЦПК визначає альтернативну підсудність (за вибором позивача). У ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року N 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" наведені визначення понять "місце перебування" та "місце проживання". Проте подання такої позовної заяви до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача - нотаріуса неможливе, оскільки нотаріус діє не як фізична особа, а як орган юрисдикційної діяльності від імені держави. Отже, суди мають враховувати таке: у випадках оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, коли відповідачем у справі є приватний або державний нотаріус, позов повинен подаватися за місцем здійснення ним зареєстрованої нотаріальної діяльності, а не за місцем його зареєстрованого проживання чи перебування як фізичної особи. Слід зазначити, що законом визначено підсудність справ щодо оскарження дій посадових осіб, які посвідчують заповіти й доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (статті 37, 40 Закону N 3425-XII). Відповідно до п. 13 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року N 419, скарга на неправильне посвідчення заповіту чи довіреності або на відмову посадових, службових осіб у їх посвідченні подаються до суду за місцезнаходженням лікарні, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, санаторію, будинку для осіб похилого віку та інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, установи виконання покарань, слідчого ізолятора. Скарга на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в його посвідченні капітаном морського або річкового судна, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна. Відповідно до ст. 19 Консульського статуту України скарги на рішення, дії чи бездіяльність консульських посадових осіб і консульських службовців може бути оскаржено в порядку підлеглості або до суду. Такі скарги подаються на ім'я голови консульської установи України або на ім'я дипломатичного представника України в країні перебування або до Міністерства закордонних справ України. 6. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону N 3425-XII право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Тобто закон визначає досить широке коло осіб, правомочних оскаржувати нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні. Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір. Саме таке процесуальне правило визначення суб'єктного складу осіб наведене у ст. 50 Закону N 3425-XII. Як видно з проведеного узагальнення, нотаріуси брали участь у справах цієї категорії як відповідачі і як треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору. Так, в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 05 грудня 2007 року у справі N 6-16344св07 висловлена така правова позиція: "Відповідно до ст. 26 ЦПК особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи та їх представники. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов щодо предмета спору з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів, є третіми особами, які заявляють самостійні вимоги (ст. 34 ЦПК). Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів (ст. 35 ЦПК). Відповідно до ст. 1 Закону N 3425-XII нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Виходячи із системного аналізу зазначених правових норм, слід зробити висновок, що при вирішенні справ, які стосуються оспорювання прав і обов'язків сторін, набутих на підставі вчинених нотаріальних дій - посвідчення договорів, угод (крім справ за скаргами на нотаріальні дії чи відмову в їх вчиненні), нотаріуси в розумінні статей 30, 34, 35 ЦПК не є особами, прав і обов'язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення". У п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (Постанова ВСУ N 9) зазначено: "Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса". У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (Постанова ВСУ N 7) зазначено: "У справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі". У п. 16 Постанови ВССУ N 3 зазначено: "Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ч. 2 ст. 50 Закону N 3425-XII). Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства". З наведеного можна зробити висновок, що нотаріус може бути відповідачем у справах цієї категорії лише в разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення. При цьому такі вимоги до нотаріуса підлягають розгляду в позовному провадженні за правилами цивільного судочинства як спір про право. Тоді в разі подання позову щодо оскарження нотаріальної дії з підстав недотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства при їх вчиненні відповідачем буде сам приватний нотаріус. У разі пред'явлення вказаних позовних вимог до державного нотаріуса відповідачем буде відповідна державна нотаріальна контора. Це зумовлено тим, що державний нотаріус, крім загального статусу нотаріуса, також має особливий статус - працівника юридичної особи, тобто державної нотаріальної контори. Найбільш проблемним для судів було визначення процесуального статусу нотаріуса при розгляді справ про оскарження виконавчого напису нотаріуса, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом нотаріуса, що останнім часом набули значного поширення. Як правило, суди брали до уваги той склад сторін у спірних правовідносинах, який визначали позивачі у позовних заявах, не виконуючи вимог п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК. Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК. У разі якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за результатами розгляду суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. У багатьох справах нотаріус залучався як відповідач або співвідповідач. Так, ухвалою Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2011 року у справі за позовом В. В. А. до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Б. І. М., ТОВ, треті особи - АНД відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ, ПАТ "Банк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позовну заяву повернуто, оскільки належним відповідачем є не приватний нотаріус, а ПАТ "Банк", яким проведено стягнення заборгованості за кредитним договором на заставлене майно позивачки. У цьому прикладі між сторонами виник цивільно-правовий спір щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, який ґрунтується на вчиненій нотаріальній дії, але він не є наслідком незаконних чи недбалих дій нотаріуса, тому в цій справі участь нотаріуса можлива в якості третьої особи, а не співвідповідача чи відповідача. Суд першої інстанції з урахуванням ч. 4 ст. 10 ЦПК мав роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача. Але якщо позивач відмовився від заміни неналежного відповідача, суд мав залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача у порядку ст. 33 ЦПК. Суд справу розглядає спочатку після заміни відповідача або залучення до участі у справі нового співвідповідача за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача. Суд має прийняти рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача, відмовивши в позові до неналежного відповідача, нотаріуса, який не в змозі своїми діями або припиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права позивача. Так, ухвалою суду першої інстанції замінено первісного відповідача - ПАТ "Банк" - на належного відповідача - приватного нотаріуса, що вчинив виконавчий напис, а ПАТ "Банк" залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог. Суд першої інстанції у винесеному рішенні зазначив, що, оскільки оспорюється, передусім, правильність вчиненої нотаріусом дії, то нотаріус повинен бути відповідачем у справі. Водночас слід зазначити, що нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. За змістом ст. 32 ЦПК участь у справі кількох відповідачів допускається, коли предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох відповідачів, або права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави, або предметом спору є однорідні права і обов'язки. Виходячи з норм Закону N 3425-XII, у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному в статтях 1, 9 Закону N 3425-XII. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справа N 2/1304/671/12 Галицького районного суду міста Львова за позовом Т. З. Й. до ПАТ "Банк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, взагалі розглянута без участі нотаріуса. Таке процесуальне положення сторін не можна назвати правильним. У п. 16 Постанови ВССУ N 3 зазначено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. Отже, справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Інакше кажучи, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішення у таких справах фактично жодним чином не впливають на нотаріусів. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що питання про визначення складу учасників у справах цієї категорії та процесуального статусу нотаріуса має вирішуватися залежно від того, що є предметом оскарження. 7. Статтями 286, 287 ЦПК 1963 року було визначено десятиденний строк для звернення із скаргою з дня вчинення неправильної нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію та триденний строк з дня її одержання для передання скарги до суду разом з усіма матеріалами. Натомість чинним ЦПК та іншими нормативно-правовим актами спеціальні строки для розгляду справ цієї категорії невизначені, що означає застосування до цих правовідносин загальних строків. Така відсутність спеціальних скорочених строків для оскарження нотаріальних дій, як наслідок, призводить до затягування розгляду справ цієї категорії. Отже, можливість реалізації права на звернення з позовом про оскарження нотаріальної дії або відмову в її вчиненні обмежена загальним строком позовної давності, який визначається у ст. 257 ЦК та становить три роки. Перебіг строку на подання такої позовної заяви починається з дня, наступного за тим, коли позивачу стало відомо про вчинену нотаріальну дію або про відмову у вчиненні такої дії. Оскільки на прохання особи, яка отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії, причини відмови викладаються у письмовій формі, строк у такому разі має обчислюватися з дня, наступного за днем винесення постанови з викладенням мотивів. Питання про додержання позивачем встановленого для подання позову строку у справах цієї категорії вирішує суд у порядку, визначеному главою 19 ЦК. 8. Розгляд справ про оскарження нотаріальних дій або про відмову в їх вчиненні здійснюється судами за загальними правилами ЦПК. Під час розгляду справ цієї категорії суди мають керуватися загальними положеннями глави 5 розділу I ЦПК та ст. 212 ЦПК. Разом з тим відсутність у чинному ЦПК окремої глави, присвяченої специфіці розгляду цієї категорії справ, які мають особливий характер вимог, яка була наявна в ЦПК 1963 року, дещо ускладнює розгляд цих справ. 9. Позови у справах зазначеної категорії мають задовольнятися за умови подання належних та допустимих доказів з урахуванням вимог статей 57 - 66 ЦПК. Предметом судової діяльності у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є перевірка законності дії нотаріусів або відповідних посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії чи які відмовили в їх вчиненні. Перевіряючи законність дій нотаріуса, суддя повинен детально вивчити закон, на підставі якого діяв нотаріус чи інша посадова особа, уповноважена на вчинення нотаріальної дії, дослідити всі докази і з'ясувати обставини, що мають значення для справи. Це, у свою чергу, дає суду можливість винести законне й обґрунтоване рішення. Предметом доказування під час судового розгляду у справах про оскарження нотаріальних дій або про відмову в їх вчиненні згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у ч. 1 ст. 179 ЦПК, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ч. 2 ст. 179 ЦПК). Доказами у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні можуть бути документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії (оригінали нотаріально посвідченого договору, заповіту, свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя, довіреності, інші документи, видані нотаріусами; документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника, тощо); постанова нотаріуса або відповідний акт посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, про відмову вчинити дану нотаріальну дію; документи, які заявник просив засвідчити або посвідчити. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК суди повинні сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав, зокрема, щодо заявлення клопотань про забезпечення доказів: витребування правовстановлюючих документів на майно, належно завірених документів, необхідних для оформлення кредитів, реєстраційних посвідчень та інших документів. Проте витребування доказів від нотаріуса повинно здійснюватися з урахуванням вимог ст. 8 Закону N 3425-XII. Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону N 3425-XII довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду (письмовий запит або ухвала суду), прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв'язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов'язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу. Також слід зауважити, що згідно з ч. 4 ст. 8 1 Закону N 3425-XII вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій та документів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому цим Законом, а також печатки нотаріуса не допускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи чи печатка нотаріуса можуть бути надані суду за мотивованою постановою суду тільки для огляду і повинні бути повернуті судом негайно після огляду. Як показало проведене узагальнення, судами по-різному оцінювалися надані сторонами докази, не завжди в повній мірі з'ясовувалися обставини, що мають значення для справи, а позовні вимоги задовольнялися навіть у тих випадках, коли вони не були доведені належними і допустимими доказами. За результатами проведеного узагальнення встановлено, що в матеріалах більшості справ відсутні постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії, а в поодиноких випадках у матеріалах справ міститься лише позовна заява. Отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії має важливе значення, оскільки з часу відмови обчислюється строк для звернення до суду, і надання належної оцінки обґрунтованості вимог позивача неможливо без з'ясування причин та мотивів відмови у вчиненні нотаріальної дії. При цьому судам слід враховувати, що відсутність постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії не є безспірною підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії є доказом певної дії, а відсутність доказу не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Іноді нотаріуси, замість винесення мотивованих постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій, направляли письмові листи або в усній формі рекомендували звернутися до суду. Так, рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 16 березня 2012 року задоволено позов Б. О. О. до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу З. Н. В., третя особа - ВАТ "Банк", зобов'язано приватного нотаріуса у зв'язку із припиненням договору іпотеки (рішенням Суворовського районного суду від 21 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 19 квітня 2011 року, договір іпотеки, укладений між ПАТ "Банк" та Б. О. О., визнано недійсним) вилучити запис щодо зазначеної заборони з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вилучити запис щодо зазначеної заборони з Державного реєстру іпотек (справа N 2/2120/101/12). Проте в матеріалах справи є лише копія заяви Б. О. О. до приватного нотаріуса про вилучення заборони об'єкта нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон та виключення запису про обтяження майна іпотекою з Державного реєстру іпотек. Постанова приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії в матеріалах справи відсутня, тоді як предметом спору є саме відмова у вчиненні нотаріальної дії. Як вбачається з положень ст. 74 Закону N 3425-XII, нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. За таких обставин суд мав знати, що наявність рішення суду про визнання іпотечного договору недійсним, яке набрало законної сили, відповідно до ст. 17 Закону N 898-IV є підставою припинення іпотеки. Зняття заборони згідно із ст. 74 Закону N 3425-XII можливе також і за повідомленням установи банку про припинення іпотечного договору, проте банки ухиляються від надання таких повідомлень за наявності факту припинення іпотечного договору, що призводить до виникнення спору про зняття заборони та розгляду справ в судах. Судам слід пам'ятати про те, що особа, яка звертається до суду з позовом щодо відмови у вчиненні нотаріусом тієї чи іншої дії, повинна надати до позовної заяви постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка ним виноситься відповідно до вимог ч. 4 ст. 49 Закону N 3425-XII, та притримуватися при розгляді справ цієї категорії рекомендацій ВССУ, викладених у листі від 16 травня 2013 року N 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" (лист ВССУ N 24-753/0/4-13). У п. 1 листа ВССУ N 24-753/0/4-13 йдеться про обов'язковість у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК), закриття провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК) або залишення позовної заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК). 10. Переважна кількість справ цієї категорії щодо оскарження виконавчих написів пов'язана з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, однак практику їх вирішення не можна вважати усталеною і тому вважаємо за потрібне звернути увагу на кілька питань. Судам слід мати на увазі, що, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом N 3425-XII. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документам. Вимоги позивачів як правило сформульовані саме у вигляді прохання визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Мали місце і випадки формулювання позовних вимог таким чином: "оскаржити виконавчий напис"; "визнати виконавчий напис недійсним і таким, що не підлягає виконанню", "скасувати виконавчий напис", а нотаріуси були залучені до участі у справах як відповідачі, а інколи - як треті особи та співвідповідачі. Значна частина справ за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, залишалася без задоволення, і переважно з тих підстав, що позивачем (особою, яка оскаржує виконавчий напис нотаріуса) неправильно був обраний спосіб захисту порушеного права. У разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню. При цьому для суду не є важливим який предмет позову визначив позивач. Суд має право визначити предмет позову відповідно до вимог закону, якщо саме на це спрямована підстава позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги. Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 08 лютого 2012 року у справі за позовом ПАТ АКБ "Банк" до Т. Т. Т. та інших про виселення та зняття з реєстраційного обліку за зустрічним позовом Ш. Ш. Ш., Ч. Ч. Ч. до Т. Т. Т., ПАТ АКБ "Банк" та інших, треті особи - Шоста Запорізька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу - О. О. О., І. І. І. про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на майно в порядку спадкування, у задоволенні позову ПАТ АКБ "Банк" відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано недійсною довіреність від 31 серпня 2004 року, видану від імені І. Ч. І. на ім'я І. П. І. на право здійснення представницьких повноважень, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстрованому у реєстрі за N 3690. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 31 грудня 2004 року, укладений між І. П. І., яка діяла від імені І. Ч. І. та Д. Д. Д. Визнано недійсним договір застави нерухомого майна (іпотеки) житлового будинку, укладеного між Т. Т. Т. та ПАТ АКБ "Банк". Визнано недійсним виконавчий напис, виданий 07 вересня 2007 року, приватним нотаріусом Д. Д. Д. про звернення стягнення на житловий будинок, належний на праві приватної власності Т. Т. Т. та який передано в іпотеку ПАТ АКБ "Банк". Апеляційний суд Запорізької області, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання виконавчого напису недійсним, зазначив наступне. Частиною 12 ст. 110 ЦПК передбачено розгляд справ за позовами до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до вимог ст. 50 Закону N 3425-XII передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Спір про право, основою якого є вчинена нотаріальна дія, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса майна (грошей) розглядається судом за позовом боржника до стягувача. Статтями 34, 87, 88 Закону N 3425-XII передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, коли наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України N 1172. Таким чином, виконавчий напис в розумінні ЦК не є правочином, недійсність якого може бути встановлена судом, а тому він може бути визнаний лише таким, що не підлягає виконанню (справа N 22ц-2556/12). Статтею 9 Закону N 3425-XII передбачається, що нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними. Однак конструкція "є недійсними" щодо нотаріальної дії є некоректною і може зумовити виникнення ще однієї нової категорії позовів. Позовна вимога щодо визнання виконавчого напису недійсним не відповідає нормам цивільного та цивільно-процесуального законодавства України виходячи з такого. Виконавчий напис не є правочином. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 215 ЦК поняття недійсності застосовується до правочинів. Відповідно до ст. 18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 1 Закону N 606-XIV виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання рішень інших органів. Відповідно до зазначеного Закону одним із виконавчих документів є виконавчий напис нотаріуса, який підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою. Як бачимо, вчинення нотаріусом виконавчого напису є окремим, самостійним способом захисту цивільних прав серед інших способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених главою 3 розділу 1 ЦК. Отже, виконавчий напис у розумінні ЦК не є правочином, недійсність якого може бути встановлена судом, а тому він може бути визнаний лише таким, що не підлягає виконанню. Таким чином боржник може захищати свої права шляхом пред'явлення вимог, зокрема, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (повністю або частково). Як видно з матеріалів, надісланих на проведення узагальнення, підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і неправильність вимог боржника. Під час розгляду справ за позовами щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, судам необхідно перевіряти належність кредитору права звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення його вимог за кредитним договором, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі або встановити наявність (відсутність) об'єктивних обставин, коли виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню. Так, рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 лютого 2012 року апеляційну скаргу С. С. В. на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 21 жовтня 2011 року у цивільній справі за позовом С. С. В. до ПАТ "Банк", треті особи - Червоногвардійський відділ ДВС Макіївського МУЮ в Донецькій області, Приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу - К. О. Є. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано. Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу К. О. Є. від 25 жовтня 2006 року про звернення стягнення на будинок N 53 по вул. Т. м. Макіївки Донецької області для задоволення вимог іпотекодержателя ПАТ "Банк" у розмірі 35040,27 доларів США таким, що не підлягає виконанню. Задовольняючи апеляційну скаргу С. С. В., апеляційний суд Донецької області виходив з того, що відповідачем не було надано документів на підтвердження безспірності суми заборгованості. Так, 21 серпня 2006 року відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, де зазначена сума заборгованості за договором кредиту у розмірі 34284 доларів США і на таку суму заборгованості видано довідку, але виконавчий напис на підставі цієї заяви не було зроблено. В подальшому 25 жовтня 2006 року відповідач знову звертається до нотаріуса про вчинення виконавчого напису, де зазначає суму заборгованості 35040,27 доларів США. У день звернення до нотаріуса із зазначеною заявою - 25 жовтня 2006 року нотаріус вчинив виконавчий напис, який свідчить про те, що іпотекодавець не був повідомлений про наявність такої заяви про вчинення виконавчого напису із сумою заборгованості 35040,27 доларів США. Ці обставини свідчать про те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не мав можливості перевірити безспірність суми заборгованості і позбавив іпотекодавця можливості з'ясувати суму заборгованості. Отже, однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі. Як правило у виконавчому написі сума є більшою ніж у вимозі, але це пов'язано з часом, який пройшов від надіслання вимоги і вчинення виконавчого напису. Отже, якщо у письмовій вимозі боржнику повідомлено, що при вчиненні напису сума заборгованості може буде збільшена з урахуванням нарахування процентів та штрафних санкцій, то у такому випадку спірності суми немає. Неоднаковою слід вважати практику вирішення позовних вимог про оскарження виконавчих написів нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса. Під час розгляду таких спорів необхідно враховувати те законодавство, яке діяло на час вчинення спірних правовідносин, що суттєво буде впливати на правильність вирішення спору. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 6 ст. 20 Закону N 2654-XII встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Інше передбачено Законом України від 18 листопада 2003 року N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (Закон N 1255-IV), який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна, містить інші норми. Прикінцевими і перехідними положеннями цього Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон N 1255-IV є спеціальним законом з питань правого регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону N 2654-XII застосовуються лише в тій частині, що не суперечить Закону N 1255-IV. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону N 1255-IV звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Статтею 26 Закону N 1255-IV передбачено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких на підставі виконавчого напису нотаріуса звернення стягнення не передбачено. Водночас слід звернути увагу на те, що Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (Закон N 3795-VI), який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, ч. 1 ст. 26 Закону N 1255-IV, яка визначає позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження доповнено п. 5 такого змісту: "реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса". Так, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду від 23 листопада 2011 року у справі за позовом А. А. А. до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, ПАТ "Банк", третя особа - відділ ДВС Дніпропетровського МУЮ, про визнання дій неправомірними та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2012 року це судове рішення частково скасовано. Позовні вимоги А. А. А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволені. Визнано виконавчий напис за реєстраційним номером 272, вчинений 11 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на автомобіль марки OPEL таким, що не підлягає виконанню. В іншій частині рішення суду залишене без змін. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало те, що станом на 11 березня 2010 року, коли був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль, у відповідності до вимог ст. 26 Закону N 1255-IV був відсутній такий позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса. Такий спосіб, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, був передбачений з 22 вересня 2011 року у зв'язку із прийняттям Закону N 3795-VI, яким ч. 1 ст. 26 Закону N 1255-IV доповнено п. 5. Ухвалою ВССУ від 20 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції та апеляційного суду залишено без змін. Одним із проблемних питань при розгляді зазначених справ є встановлення безспірності заборгованості, що стягується на підставі виконавчого напису нотаріуса. Слід пам'ятати, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а перевіряє безспірність заборгованості в контексті наявності документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України N 1172 для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Позивачі, звертаючись до суду з такими позовами, посилаються на те, що доказом на підтвердження безспірності вимог може бути лише документ, яким боржник визнає суму заборгованості перед кредитором. При цьому за аналогією посилаються на Закон України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Закон N 2343-XII), яким визначено поняття безспірності вимог. Разом із тим положення Закону N 2343-XII, виходячи з його системного аналізу, застосовуються лише до правовідносин, які регулюються цим Законом. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 31 травня 2011 відмовлено у задоволенні позову С. О. В. до ПАТ "Банк", третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу - П. В. І., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Апеляційним судом Хмельницької області скасовано зазначене рішення суду першої інстанції і ухвалено нове, яким позовні вимоги С. О. В. задоволені, так як при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не були дотримані вимоги ст. 88 Закону N 3425-XII, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час виникнення спірних правовідносин), п. 1 постанови Кабінету Міністрів України N 1172. Судом першої інстанції як документ, що підтверджує безспірність заборгованості, було взято наданий банком розрахунок суми заборгованості станом на 16 вересня 2010 року. Проте цей розрахунок не є документом, який підтверджує безспірність вимог банку. Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (Закон N 996-XIV). Як зазначалось, виконавчий напис на договорі іпотеки/застави може бути вчинений лише у випадку, коли вимоги кредитора є безспірними і з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору минуло не більше трьох років (строк позовної давності). При цьому сам факт подання нотаріусу заперечень боржника чи іпотеко/заставодавця щодо зобов'язання, забезпеченого іпотекою/заставою, а також наявність судової справи про стягнення кредитної заборгованості свідчить про наявність спору між кредитором/заставодержателем і заставодавцем. У зв'язку з цим вчинення нотаріусом виконавчого напису може слугувати підставою для його оскарження. При розгляді цієї категорії справ виникало інше проблемне питання, що може бути фактом підтвердження належного вручення боржнику повідомлення про необхідність погашення заборгованості? Це питання судами вирішувалося по-різному. Проте належним чином вручене повідомлення боржника про вчинення виконавчого напису впливає на правильне вирішення справи. Так, рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2012 року задоволено позов М. В. М. до ПАТ "Банк", треті особи - приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу - В. В. І., відділ ДВС і Берегівське РУЮ, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Під час розгляду справи судом встановлено, що ПАТ "Банк" не надіслав боржнику вимогу про погашення боргу, не проінформував боржника про розмір заборгованості, та не менше, як за 30 днів до вчинення виконавчого напису не повідомив боржника про порушення кредитних зобов'язань, чим позбавив позивача права оскаржити вимоги у судовому порядку або виставити письмові заперечення кредитору. Приватний нотаріус при вчиненні виконавчого напису не пересвідчився про відсутність на час пред'явлення вимоги спору, чим порушив п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час вчинення нотаріальної дії). Письмова вимога банку боржнику повинна надсилатись способом, передбаченим договором. При цьому чинне законодавство не встановлює обов'язку банку, кредитора перевіряти фактичне місцезнаходження чи місце проживання боржника/іпотекодавця та його розшуку. Це означає, що кредитор повинен надіслати боржнику письмове повідомлення про початок звернення стягнення на предмет іпотеки чи повідомлення про необхідність виконання зобов'язання на адресу, зазначену в договорі кредиту/іпотеки. 11. Оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що нотаріус безпідставно (неправомірно) відмовив у вчиненні нотаріальної дії, порушивши тим самим покладений на нього обов'язок щодо вчинення нотаріальних дій. У такому разі оскаржується постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій повинні обов'язково обґрунтовуватися причини такої відмови. Предметом розгляду у справах за позовами щодо оскарження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій найчастіше були: видача свідоцтв про право на спадщину, видача виконавчих написів, накладення та зняття арешту з об'єктів нерухомості, посвідчення договорів відчуження жилих будинків та інше. Судам слід пам'ятати, що при оскарженні в судовому порядку відмови у вчиненні нотаріальних дій предмет доведення повинен визначатися з урахуванням підстав відмови у вчиненні нотаріальних дій, передбачених ст. 49 Закону N 3425-XII, оскільки від встановлення або невстановлення перелічених обставин залежить висновок про законність та обґрунтованість відмови у вчиненні нотаріальної дії. Як показує узагальнення, не завжди відмова нотаріусів у вчиненні нотаріальних дій була обґрунтованою. Так, рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 лютого 2011 року у задоволенні позову У. У. У. до державного нотаріального архіву в Кіровоградській області про визнання незаконною відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовлено. Позивач зазначала, що 22 квітня 2004 року їй та громадянину Б. Б. Б. подаровано однокімнатну квартиру. Двом співвласникам вручено один примірник нотаріально посвідченого договору, однак його було втрачено. За їх заявою 14 вересня 2005 року видано дублікат договору дарування, який знаходиться у громадянина Б. Б. Б. У 2010 році вона вирішила розпорядитися належною їй частиною квартири, однак не змогла це зробити за відсутності оригіналу договору дарування. 22 листопада 2010 року вона подала заяву до Державного нотаріального архіву про видачу дублікату, однак постановою державного нотаріуса їй відмовлено у видачі дублікату договору дарування, оскільки від співвласника квартири громадянина Б. Б. Б. не надійшла заява про видачу дубліката, що передбачено п. 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 17 травня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до п. 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких, або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, державним нотаріусом державного нотаріального архіву видається дублікат утраченого або зіпсованого документа. Звернення позивачки про видачу їй дублікату викликане тим, що вона, як власник, не має на руках правовстановлюючого документа на свою власність, а Б. Б. Б., стосовно якого також вчинялася нотаріальна дія, не бажає звертатися із заявою про видачу дубліката. Таким чином, штучно створена ситуація, яка позбавляє позивачку виконати будь-які дії щодо можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Апеляційний суд зазначив, що ст. 53 Закону N 3425-XII і п. 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачають, що видача дубліката можлива лише за заявою всіх осіб, щодо яких вчинялася нотаріальна дія, і неможлива за заявою лише однієї особи, щодо якої вчинялася нотаріальна дія. Тлумачення правових норм в спорі між громадянином і державним органом повинно бути на користь громадянина, в інтересах якого і повинні діяти всі державні органи. Необхідність задоволення вимог позивачки випливає також із загальних завдань цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК). Переважна кількість справ щодо оскарження відмов у вчиненні нотаріальних дій стосувалися спадкових правовідносин. Поширеними є спори щодо оскарження дій нотаріуса у зв'язку із видачею чи відмовою у видачі свідоцтв про право на спадщину згідно зі статтями 66 - 69 Закону N 3425-XII. Причинами відмови нотаріусів у видачі свідоцтв про право на спадщину були: відсутність належних правовстановлюючих документів на спадкове майно; наявність помилок у цих документах, які не можуть бути виправлені внаслідок смерті власника; наявність у спадкодавця спільної сумісної власності, що виключає можливість в порядку нотаріального провадження визначити його частку тощо. Так, рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2012 року у справі за позовом Р. Ю. В. до Першої Керченської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину позов задоволено, зобов'язано державну нотаріальну контору видати Р. Ю. В. свідоцтво про право на спадщину після смерті Р. М. І., оскільки спадкове майно у вигляді квартири належало позивачу та Р. М. І. на праві спільної сумісної власності і звернення до суду для виділу частки із спільного сумісного майна не вимагається. Таке рішення суду узгоджуються з роз'ясненням Постанови ВСУ N 7, згідно з п. 12 якої у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. Надані для проведення узагальнення справи, рішення, які не були предметом апеляційного розгляду, звертають увагу на кілька питань. Так, рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 листопада 2012 року у справі за позовом К. Н. В. в інтересах своєї неповнолітньої дочки К. К. В. до Третьої Херсонської державної нотаріальної контори, треті особи без самостійних вимог - Ш. Н. В., Служба у справах дітей виконкому Комсомольського району у м. Херсоні, про зобов'язання Третьої Херсонської державної нотаріальної контори внести зміни в свідоцтво про право на спадщину, видати К. К. В. свідоцтво про право на спадщину на 15/100 частин квартири N 14 в будинку N 25 на вул. Л. в м. Херсоні, позов задоволено. Зобов'язано Третю Херсонську державну нотаріальну контору внести зміни в свідоцтво про право на спадщину за законом видане Ш. Н. В. 24 грудня 2007 року за реєстровим N 3 - 723 на 1/3 частку двохкімнатної квартири N 14 на вул. Л., 25 в м. Херсоні, яке вона отримала після смерті батька Б. В. Г., який помер 30 березня 2007 року. Зобов'язано також Третю Херсонську державну нотаріальну контору видати К. К. В. 25 квітня 1999 року народження свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири N 14 в будинку N 25 на вул. Л. в м. Херсоні, яка відкрилася після смерті її батька. Розглянувши спір по суті, суд не звернув уваги на те, що фактично він виник між спадкоємцями першої черги, а тому відповідачем за цим позовом повинна бути Ш. Н. В., тобто спадкоємець, яка уже одержала спадщину і не дає своєї згоди на її перерозподіл, а не Третя Херсонська державна нотаріальна контора. Однак відповідачем у зазначеній справі є Третя Херсонська державна нотаріальна контора, а Ш. Н. В., до якої фактично пред'явлено вимогу щодо спадкового майна має статус третьої особи. Отже, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 33 ЦПК та у передбаченому ним порядку, не залучив останню до участі у справі як відповідача, вирішивши питання про її права і обов'язки в спірних правовідносинах, не дивлячись на її участь у справі як третьої особи. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1300 ЦК саме рішення суду про зобов'язання державної нотаріальної контори внести зміни в свідоцтво про право на спадщину є підставою для видачі нотаріусом нових свідоцтв про право на спадщину, а тому вимоги в частині зобов'язання нотаріуса видати свідоцтва про право на спадщину та ухвалене в цій частині рішення суду є безпідставним. Зобов'язуючи нотаріуса видати нові свідоцтва, суд виходить за межі повноважень, а також заявлених вимог, оскільки видача нотаріусом нових свідоцтв про право на спадщину є уже стадією виконання рішення суду. Крім того, оскільки зазначеним рішенням фактично підтверджується право спадкоємця на спадкування, який звернувся до нотаріальної контори після спливу строку для прийняття спадщини і вже коли спадщину прийняли інші спадкоємці, то судом вирішується лише питання про внесення змін до раніше виданих свідоцтв іншим спадкоємцям без розподілу часток, оскільки перерозподіл часток відноситься виключно до повноважень нотаріуса, який на підставі рішення суду видає нові свідоцтва про право на спадщину. І резолютивна частина рішення має бути викладена таким чином - "внести зміни до свідоцтва про право на спадщину виданого Ш. Н. В. 24 грудня 2007 року Третьою Херсонською державною нотаріальною конторою за реєстровим N 3-723 на 1/3 частку квартири N 14 на вул. Л., 25 в м. Херсоні". Так, рішенням Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 21 березня 2011 року у справі за позовом Р. Н. А. до державного нотаріуса Красногвардійської державної нотаріальної контори про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позов задоволено, скасовано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язано нотаріуса видати Р. Н. А. свідоцтво про право на спадщину у вигляді нежитлових будівель в с. Рівне вул. Т., які за життя належали на праві власності Р. В. О. Суд першої інстанції визнав відмову нотаріуса незаконною та скасував її, оскільки нотаріус при перевірці правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно піддав їх сумніву, проте ці документи не визнавались недійсними в судовому порядку. Як свідчать матеріали, надані для проведення узагальнення, останнім часом збільшилася кількість справ щодо оскарження відмови у посвідченні угод про відчуження нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, у якої відсутній кадастровий номер. Практику вирішення спорів щодо правомірності відмови нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу житлового будинку, належного на праві приватної власності через відсутність кадастрового номеру земельної ділянки, на якій він розташований, і яка не є предметом договору купівлі-продажу не можна вважати усталеною, водночас кількість рішень з цього приводу вказує на необхідність надання відповідного роз'яснення (справи Колимського районного суду Одеської області N 1430/12; N 1273/121559/12; N 1540/12; справа Приморського районного суду м. Одеси N 2-1358/11). Правова колізія полягає в тому, що 05 листопада 2009 року було прийнято Закон України N 1702-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" (Закон N 1702-VI), яким внесено зміни до ст. 377 ЦК та ст. 120 ЗК, що регулюють порядок переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження об'єкта нерухомості, що на ній розташований. Із набранням чинності Законом N 1702-VI, згідно з яким внесено такі зміни, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, стали істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти, при цьому такими правилами не конкретизовано, чи стосується така вимога всіх земельних ділянок, в тому числі й тих, що перебувають у державній та комунальній власності, чи такі вимоги слід застосовувати лише щодо приватизованих ділянок. Така законодавча невизначеність зумовила численні відмови нотаріусів у посвідченні правочинів про відчуження будинків за відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, на якій він розташований, що і змушує осіб звертатися до суду. Визнаючи відмову з таких підстав незаконною, суди першої інстанції виходили з того, що такою відмовою обмежується право власника на здійснення своїх повноважень щодо нерухомого майна. Також слід зазначити, що норми ст. 377 ЦК не повністю узгоджуються із нормами Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до п. 1.1 глави 2 якого правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. Згідно з п. 1.8 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда тощо збудовані (або будуються) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна. Отже, якщо земельна ділянка не є предметом угоди, то підставою для відмови у вчиненні дії посвідченні договору відчуження будинку, будівлі може бути лише відсутність документів про надання ділянки, однак не відсутність кадастрового номеру з огляду на вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Крім того, кадастровий номер є ознакою земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності, а тому при застосуванні норми ст. 377 ЦК до всіх відносин, відсутність приватизації ділянки буде перешкодою для розпорядження будинком, будівлею, що на ній розташований. Таке обмеження права власності суперечить принципам цивільного права і потребує на відповідне роз'яснення з метою уникнення появи значної кількості справ, спір щодо яких створений штучно недосконалим законодавством. Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2012 року у справі за позовом Гурзуфської селищної ради до приватного нотаріуса Ялтинського міського нотаріального округу про оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії позов задоволено та зобов'язано нотаріуса посвідчити договір купівлі-продажу частки будинку, що належить Гурзуфській селищній раді, без оформлення у власність або користування ділянки, на якій розташовано будинок. При вирішенні питання щодо обґрунтованості таких позовних вимог суд першої інстанції керувався положеннями ч. 1 ст. 377 ЦК, відповідно до якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Але суди, розглядаючи згадані позови, задовольняли їх без дотримання вимог ч. 2 ст. 377 ЦК, згідно якої розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків). Тому згідно з ч. 2 ст. 377 ЦК відсутність кадастрового номеру на земельну ділянку є підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій і у суду не було підстав зобов'язувати нотаріуса посвідчити договори купівлі-продажу нерухомості без зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, на якій вона розташована. Статтею 1 Закону України від 07 липня 2011 року N 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (із змінами і доповненнями) визначено, що кадастровий номер земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. 12. При складанні та ухваленні рішення суди мають керуватися роз'ясненнями, наданими Постановою ВСУ N 2, якою передбачено, що на справи за скаргами на нотаріальні дії або відмови в їх вчиненні поширюються загальні правила цивільного процесуального законодавства. Рішення у справах про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні повинно бути мотивованим і містити аналіз представлених у справі доказів, а також посилання на матеріальні й процесуальні норми права та відповідати вимогам статей 213 - 215 ЦПК. Відповідно до абзаців 2 та 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року N 2 "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" (Постанова ВСУ N 2) (із змінами), з урахуванням вимог ЦПК, у резолютивній частині рішення, зокрема, повинно бути зазначено про задоволення позову або про повне чи часткове залишення його без задоволення. При задоволенні позову про оскарження нотаріальних дій суд має зазначити, які саме нотаріальні дії, коли і ким вчинені, скасовуються. Задовольняючи позов про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії, суд в резолютивній частині рішення зазначає про скасування постанови (іншого відповідного акта) про це (з наведенням дати і органу, що її прийняв) і яку нотаріальну дію та хто повинен вчинити. Так, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року у справі за позовом М. Т. І до АБ "Банк", треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - К. Ю. В., відділ ДВС Оболонського РУЮ у м. Києві, М. С. Г., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позов задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 08 квітня 2011 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - К. Ю. В., зареєстрований в реєстрі за N 7674, яким запропоновано звернути стягнення на квартиру N 144 у буд. N 54-А на проспекті Г. у м. Києві, що належить на праві власності М.Т.І.; стягнуто з АБ "Банк" (код ЄДРПОУ 19338316) на користь М. Т. І. судовий збір у сумі 107 грн. 30 коп. (справа N 2/2605/6238/12, суддя - Андрейчук Т. В.). Відповідно до п. 14 Постанови ВСУ N 2 суд не може в таких справах замість скасування нотаріальних дій визнавати недійсними посвідчені угоди; вирішувати питання про відповідні дії (наприклад, дозволити подарувати чи продати певне майно замість зобов'язання нотаріального органу виконати відповідну нотаріальну дію); зобов'язати орган, що виконує нотаріальні дії, вчинити дію, яка суперечить закону (посвідчити договір дарування державним підприємством своєму працівникові жилого будинку при відсутності на це дозволу власника тощо), або вчинити нотаріальну дію у зв'язку з поданням суду документів чи доказів, відсутність яких у позивача викликала відмову у вчиненні цих дій, оскільки зазначена обставина є підставою для нового звернення до нотаріального органу, а не для скасування його постанови. У ряді випадків формулювання резолютивної частини рішень у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні є неправильним. Так, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2011 року позов Б. В. В., яка діє в інтересах неповнолітньої Б. В. О., до державного нотаріуса Мукачівської міської державної нотаріальної контори О. В. В. про скасування, як незаконної постанови державного нотаріуса Мукачівської державної нотаріальної контори - О. В. В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину частково задоволено, скасовано, як незаконну постанову державного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, зобов'язано державного нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину Б. В. В. після смерті її батька - Б. О. Л., який помер 13 лютого 2011 року. У цьому прикладі в резолютивній частині рішення не зазначено ні дату винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, ні її реєстровий номер. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 липня 2012 року у справі за позовом П. Н. І. до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Б. Т. П. про визнання неправомірною відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язання вчинити нотаріальну дію позов задоволено, визнано неправомірною відмову приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Б. Т. П. у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язано нотаріуса посвідчити договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1 га на вул. П., 42 в м. Хмельницькому, що належить П. Н. І. за умови одночасної купівлі в м. Хмельницькому в мікрорайоні "Дубово" на ім'я П. Н. І. для її проживання благоустроєної окремої квартири, що складається із 2-х кімнат, загальною площею не менше 45 кв. м. З урахуванням зазначеного, спірним є питання щодо виконання рішення суду про здійснення нотаріусом правочину під умовою. Рішення суду у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є обов'язковим не тільки для нотаріального органу, дії або відмова у вчиненні якого оскаржувалась, а і для іншого нотаріального органу. Якщо після судового розгляду зацікавлена особа звертається за вчиненням тієї чи іншої дії до іншого уповноваженого органу, останній не вправі ігнорувати правові висновки, які є у рішенні суду. Копія рішення має направлятися нотаріусу чи посадовій особі, яка вчинила нотаріальну дію. Рішення суду у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні можуть бути оскаржені на загальних підставах. 13. Проведеним узагальненням встановлено, що при розгляді справ цієї категорії невизначеним залишалося питання стосовно сплати судового збору під час подання до суду позовних заяв, так як Закон України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI) не виділив справи про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні в окрему категорію. Матеріали більшості вивчених справ свідчать про сплату позивачами судового збору як з немайнового спору. За подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір, що становить 0,1 розміру мінімальної заробітної плати (підп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону N 3674-VI), що на 2013 рік становило 114 грн. 70 коп. У випадках, коли подані позовні заяви не відповідають вимогам статей 119, 120 ЦПК та під час їх подання не сплачено судовий збір, державне мито, суддям слід виносити ухвали відповідно до ст. 121 ЦПК про залишення таких заяв без руху та вимагати від позивачів усунення недоліків. 14. Узагальнення судової практики у справах розгляду спорів про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні сприятиме правильному та однаковому вирішенню судами зазначеної категорії справ. Розгляд справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні у чіткій відповідності до закону має сприяти забезпеченню дотримання законності в своїй діяльності нотаріусів або відповідних посадових осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних дій, встановленню юридичних гарантій забезпечення дотримання прав громадян та організацій, які беруть участь в нотаріальному процесі, відновленню їх порушених прав. Голова Секретар Пленуму http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VRR00137.html