Search the Community

Showing results for tags 'отказ взыскания'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 455 results

  1. Добрый день! Прошу совета.Я ФОП с сентября 2013 г., 3 группа. Узнал в январе 2015 г. (при сдаче очередных отчетов), что есть долг (недоимка) по ЕСВ. Выяснил причину - внесли электронные данные по ЕСВ за весь 2013 год и еще дополнительно насчитали штрафные санкции за несвоевременную уплату ЕСВ (месть налоговиков за печатные формы отчетов). В феврале 2015 г. была отправлена жалоба в областное управление ГФС, т.к. добиться решения по исправлению отчета в электронной базе от районной инспекции не получилось. В конце февраля 2015 г. получил информацию от государственной исполнительной службы о наличии двух исполнительных производств. Гос. исполнителем наложен арест на движимое имущество и в банке арестованы денежные ср-ва на текущем счете. Получен ответ в марте 2015 г. на жалобу от ГФС: а) наказан сотрудник, который не правильно внес данные в электронный учет; б) в марте направлено письмо с районной налоговой в ГФС Украины с просьбой помочь исправить ситуацию; в) проинформируют меня дополнительно после ответа от ГФС Украины. Подал письмо в областное управление ГФС с просьбой отозвать исполнение об уплате недоимок в гос. исполнительной службе. Что предпринять в данной ситуации? Исполнительная служба взыщет задолженность. Обращаться в суд? Ожидать, когда исправят в электронной базе мои учетные данные и районная налоговая вернет удержанные денежные средства с моего текущего счета обратно (сомневаюсь, что налоговики успеют отозвать в исполнительной службе исполнительные письма о взыскании недоимок)?
  2. Державний герб України Справа № 344/15676/14-ц Провадження № 2/344/4944/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі: головуючої - судді Польської М.В. при секретарі c/з Дзюбак Х.Б.. з участю відповідача 2 ОСОБА_2, представників відповідача 1 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості у розмірі 356 135.6 грн. за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року, судових витрат. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 04.04.2008 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та відповідач ОСОБА_6 уклали кредитний договір №123/Кр74, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_6 кредит у сумі 200 000,00 грн. 17.12.2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір відступлення права вимоги, в т.ч. за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року. Відповідач, не повертаючи кредит та не сплачуючи проценти за договором, порушує вимоги статті 1054 Цивільного кодексу України, щодо обов'язку позичальника (відповідача) повернути кредит та сплатити проценти. Станом на 21.07.2014 року заборгованість відповідача 1 перед позивачем становить у сумі 356 135.6 грн. Кредитний договір забезпечений Договором поруки, укладеним між позивачем та ОСОБА_2, відповідно до якого останній поручився за виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором. Представник позивача в судове засідання не з'явився, попередньо подав заяву про слухання справи у відсутності представника позивача, вимоги позову підтримав у повному обсязі та просив їх задоволити. Представники відповідача 1,2 та відповідач 2 позовні вимоги не визнали з підстав зазначених в запереченні. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі та з'ясувавши таким чином фактичні її обставини, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом встановлено в судовому засіданні з пояснень відповідача та представників відповідачів та поданих доказів, що жодних документів, в тому числі кредитного договору, договору поруки, додаткових угод тощо з Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" не укладали та не підписували. У 2008 році ОСОБА_6 уклав кредитний договір №123/Кр74 від 04.04.2008 року з ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (в особі керуючого Філією "Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області Токарчик Б.Й.) (а.с.6-8). Дана юридична особа законно ліквідована в 2011 році. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28.03.2013 року в задоволенні позову ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року, відмовлено (а.с.90-91), яким встановлено наступне. Відповідно до акту від 11.05.2011 року № 271/230/09325407 "Про результати виїзної позапланової перевірки Філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанку у м.Бориславі" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року" філією "Відділення ПАТ "Промінвестбанку у м.Бориславі" самостійно списано безнадійну заборгованість за рахунок страхового резерву, тобто банком списано безнадійну заборгованість їх, відповідачів, та віднесено в повному обсязі на збільшення валових витрат банку, що привело до зменшення поступлень до бюджету по податку на прибуток. Таким чином, списання їх заборгованості банком проведена самостійно, на свій власний розсуд, без повідомлення про це їх, тобто, банк скористався своїм правом відповідно до Постанови НБУ №424 від 13.09.2010 року. Списана безнадійна заборгованість на їх кореспондентському (основному) рахунку не числиться, тобто ліквідована та не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і не приймає участі у фінансовому балансі банку. Крім того, якщо банк списав безнадійну заборгованість за рахунок страхового резерву, це означає, що банк відшкодував собі витрати по списаному кредиту №123/Кр74 від 04.04.2008 року за рахунок страхового резерву банку, а отже, банк податки з даних кредитів не заплатив, а відніс собі на витрати. Банк у своїй декларації за 4-й квартал 2010 року, тобто у річній декларації за 2010 рік відобразив дані про загальну суму валових витрат, в тому числі і суму страхового резерву, в який входять і ці валові витрати. У чинному законодавстві не передбачено порядку проводки з позабалансового рахунку банку назад на баланс. Таким чином, банк самостійно визнав борги за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року як безнадійну заборгованість без повідомлення про це їх, відповідачів, списав її за рахунок страхового резерву банку і отримав відшкодування від держави, про що зазначив у своїй декларації за 2010 рік. Відповідно до Договору майнової поруки №74 від 04.04.2008 року, укладеного між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (в особі керуючого Філією "Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області Токарчика Б.Й.), ОСОБА_6, як позичальником, та ОСОБА_2, як поручителем, останній згідно п.п.2.2 Договору передав в заставу кредитору нерухоме майно - житловий будинок, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Борислав, вул.Галіберди, 34 та відповідно до п.п.2.3 Договору, зобов'язався у випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають з кредитного договору, відповідати перед кредитором як солідарний боржник у тому ж обсязі, що і позичальник (а.с.17-20). Перевіркою встановлено, що за перевірений період Філією "Відділення ПАТ "Промінвестбанку у м.Бориславі" проводилось списання безнадійних кредитів за рахунок страхового резерву, відповідно до п.п.12.3.13 п.12.3 ст.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 року № 2275-УІ та Постанови Правління НБУ від 13.09.2010 року №424 на загальну суму 4850432, 58 грн., в тому числі по фізичних особах на суму 2158681,93 грн. Порушень законодавства при самостійному списанні банком сумнівної (безнадійної) заборгованості перевіркою не встановлено. Страховий резерв, за рахунок якого відбулося списання 29.12.2010 року безнадійних кредитів, в тому числі і кредитного договору №123/Кр74 від 04.04.2008 року, в повній сумі віднесено на валові витрати банку та відшкодовано банку державою у повному обсязі, після подання банком річної декларації за 2010 р., а саме за 4-й квартал 2010 року. Вищезазначене підтверджено актом від 11.05.2011 року №271/230/09325407 "Про результати виїзної позапланової перевірки Філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанку у м.Бориславі" КОД за ЄДРПОУ 09325407, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року" та додатку до нього - розшифровкою безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву Філією "Відділення "Промінвестбанку м.Борислава" за період 01.01.2010 року по 18.03.2011 року. Крім цього, актом перевірки ДПІ у м.Бориславі від 11.05.2011 року №271/230/09325407 "Про результати виїзної позапланової перевірки Філії "Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі" стверджено, що Філією "Відділенням ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі" задекларовано скориговані валові витрати, які подавалися до головної установи "Промінвестбанку" у сумі 9778106,77 грн. Філія "Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі" у своїй декларації за IV квартал 2010 року №19535 (тобто річній декларації за 2010 р.), поданій ДТП у м.Бориславі 04.02.2011 року зазначила суму збільшення страхового резерву банку - 4770388,85 грн., за рахунок якого відбулося списання безнадійної заборгованості за кредитами, в тому числі і спірним кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року. Позивач в підтвердження переходу прав вимоги надав договір від 17.12.2012 року без належного засвідчення (а.с.25-35) та витяг з Реєстру до договору (а.с.47), однак преюдиційним є рішення Івано-Франківського міського суду яким встановлені обставини цивільної справи в т.ч. щодо списання заборгованості по даному кредитному договору, а отже і передача неіснуючого права вимоги іншій особі не є законною (ч.3 ст.61 ЦПК України). Оскільки позивач не набув право вимоги за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року та не довів своїх позовних вимог, тому при встановлених у судовому засіданні обставинах, позов до задоволення не підлягає. З урахуванням вищенаведеного, відповідно до ст.ст.526, 1049, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 61, 213-215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року - відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Суддя: Польська М.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41656581
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б. та Яреми А.Г., за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії АТ “Укрексімбанк” в місті Одесі (далі – Банк) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року у справі № 916/101/14 за позовом Банку до товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАРС” (далі – ТОВ “ЗАРС”), за участю третьої особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором та за зустрічним позовом про визнання поруки припиненою, встановили: До Верховного Суду України звернувся Банк із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року у справі № 916/101/14 із підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 червня 2011 року у справі № 33/509, від 18 лютого 2010 року у справі № 6/179/09, від 20 липня 2011 року у справі № 5021/80/2011, від 29 листопада 2011 року у справі № 04/5004/647/11(6/40-93), рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2011 року, в яких, на думку заявника, до подібних правовідносин по-іншому застосовано зазначену норму матеріального права. Ухвалою Вищого господарського суду України від 14 листопада 2014 року вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року. У заяві Банк просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року у справі № 916/101/14 та прийняти нове судове рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що слід відмовити у задоволенні заяви з таких підстав. Як встановлено судами, 27 грудня 2006 року між Банком і ОСОБОЮ_1 як позичальником укладено кредитний договір № 6306С28, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит у сумі 1 190 000 доларів США з кінцевою датою погашення 24 грудня 2027 року для оплати за дачні будівлі та гараж. 27 грудня 2006 року на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором № 6306С28 між Банком і ТОВ “ЗАРС” як поручителем укладено договір поруки. За змістом пункту 4.4.2 зазначеного договору поручитель зобов’язаний нести солідарну відповідальність за невиконання або неналежне виконання позичальником основного зобов’язання, включаючи, крім основного боргу, відсотки, пеню, інші витрати та збитки, понесені кредитором внаслідок неналежного виконання позичальником основного зобов’язання. Крім того, 15 квітня 2009 року між Банком та ОСОБОЮ_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 6306С28, за умовами якої сторони домовилися про встановлення Банком позичальнику повної відстрочки погашення основного боргу терміном на 6 місяців (починаючи з квітня 2009 року), та виклали пункт 2.2.1 кредитного договору у новій редакції. Зокрема, цей пункт доповнено реченням наступного змісту: “У разі невиконання Позичальником обов’язку, встановленого частиною шостою пункту 3.3.2 договору, щодо надання звітності про фінансово-майновий стан у зазначений договором строк, Банком буде підвищено відсоткову ставку за кредитом на 1 % річних”. Також Банком і боржником узгоджено інший графік погашення кредиту за кредитним договором, відповідно до якого місячний розмір повернення кредиту з 1 жовтня 2009 року збільшився з 4 722,22 доларів США до 4 851,60 доларів США. У зв’язку з порушенням боржником зобов’язань за кредитним договором Банк звернувся до суду з позовом про стягнення з поручителя боргу достроково. Водночас ТОВ “ЗАРС” подало зустрічну позовну заяву про визнання припиненою поруки, що виникла на підставі договору поруки від 27 грудня 2006 року. За результатами розгляду справи суди відмовили у задоволенні позову та задовольнили зустрічний позов (т. 2, а.с. 89-94, 160-168, 222-226). При цьому в основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що надання позичальнику додатковою угодою від 15 квітня 2009 року № 1 відстрочки з погашення кредиту строком на 6 місяців, під час якої ОСОБА_1 не здійснював чергові платежі за кредитним договором, призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди. Зокрема, збільшився розмір щомісячного платежу та сума залишку несплаченої кредитної заборгованості позичальника порівняно з графіком, визначеним до укладення додаткової угоди, а також збільшився розмір нарахованої пені за порушення виконання кредитного зобов’язання. Крім того, збільшилася сума відсотків, які нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом. Аналіз застосування частини першої статті 559 ЦК України Вищим господарським судом України у цій справі та в судових рішеннях, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, дає підстави для наступного висновку. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Отже, припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України можливе тоді, коли наслідком таких змін стало збільшення матеріальної відповідальності поручителя без його згоди. У зв’язку з цим надання Банком позичальнику повної відстрочки погашення основного боргу терміном на 6 місяців без продовження строку дії кредитного договору хоча і є зміною зобов’язань, але не припиняє поруки, оскільки не збільшує розміру відповідальності самого поручителя. Водночас ці висновки суду касаційної інстанції не спростовують правильності рішення про припинення поруки з іншої підстави. Так, за змістом частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Як встановлено судами, при укладенні додаткової угоди № 1 до кредитного договору сторони домовилися про викладення пункту 2.2.1 основного договору у новій редакції, у результаті чого передбачили можливість підвищення відсоткової ставки за кредитом на 1 % річних у разі невиконання позичальником обов’язку, встановленого частиною шостою пункту 3.3.2 договору, щодо надання звітності про фінансово-майновий стан у зазначений договором строк. При цьому згоди поручителя на таку зміну не було одержано та за умовами договору поруки не передбачено можливості зміни розміру процентів. Таким чином, у справі, що розглядається, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення. Відповідно до частини першої статті 11126 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Враховуючи викладене, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України відмовляють у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року у справі № 916/101/14. Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України: п о с т а н о в и л и: Відмовити у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії АТ “Укрексімбанк” в місті Одесі про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року у справі № 916/101/14. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E60F054F3C5F4154C2257DBD004E2D75
  4. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2015 року Справа № 910/15859/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Саранюка В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н.А. на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.12.2014 у справі № 910/15859/14 господарського суду міста Києва за позовом до про за зустрічним позовом до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом про Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н.А. Товариства з обмеженою відповідальністю "Секвена" стягнення 85 932 714,89 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "Секвена" Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н.А. Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛК Альфа" визнання права відсутнім, господарських зобов'язань припиненими та правовідносин такими, що припинилися за участю представників сторін:позивача за первісним позовом: позивача за зустрічним позовом: третьої особи: не з'явилися не з'явилися не з'явилися ВСТАНОВИВ: У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н.А. (ПАТ "Банк Форум") звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Секвена" (ТОВ "Секвена") про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2-0071/13/11-КL від 18.12.2013, укладеним між ними. Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, поданої в порядку частини 4 статті 22 ГПК України, позивач просив суд стягнути з відповідача 86 536 209,19 грн., з яких: 78 000 000,00 грн. - прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, 7 937 835,63 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 598 373,56 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату процентів. Також, в процесі розгляду справи, відповідно до частини 5 статті 22 ГПК України, ТОВ "Секвена" подало зустрічну позовну заяву до ПАТ "БАНК ФОРУМ" про визнання відсутнім права на стягнення, визнання правовідносин такими, що припинилися в зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2014 (суддя Шкурдова Л.М.) первісний позов задоволено повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2014 (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.) рішення господарського суду скасовано частково та прийняте нове рішення, яким первісний позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Секвена на користь ПАТ "Банк Форум" 7 937 835,63 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 598 373,56 грн. пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату процентів, 7 308,00 грн. витрат по сплаті судового збору; в частині стягнення 78 000 000,00 грн. в позові відмовлено; за зустрічним позовом провадження у справі припинено. Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Банк Форум" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про її скасування, та просить рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема статтей 553-555, 559 ЦК України та статей 34, 36, 39, 43 ГПК України. Сторони, згідно з приписами статті 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції. Перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.12.2013 між ПАТ "Банк Форум" (Банк) та ТОВ "Секвена" (Позичальник) укладено Кредитний договір № 2-0071/13/11-КL. Відповідно до умов Кредитного договору, Банк, на умовах, визначених договором, зобов'язався відкрити Позичальнику відновлювальну кредитну лінію, в рамках якої надає останньому кредитні кошти (надалі - Кредит) окремими частинами (надалі - Вибірка), на засадах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в межах визначеної Кредитним договором граничної суми коштів (надалі - Кредитний ліміт), а Позичальник зобов'язався вчасно погасити Банку заборгованість за Кредитом та сплачувати на користь Банка проценти та комісії в розмірі, в строки (терміни) та на умовах, визначених Кредитним договором. Умовами пункту 1.2. статті 1 Кредитного договору визначено, що максимальна заборгованість Позичальника за Кредитним договором (загальна сума усіх вибірок) не може перевищувати Кредитний Ліміт в сумі 78 000 000,00 грн. Згідно з пунктом 1.4. Кредитного договору, кінцевий термін, до настання якого має бути погашена заборгованість за кредитом - 17.12.2014, включно. Підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. статті 2 Кредитного договору передбачено, що Кредит надається шляхом перерахування Банком коштів з відповідного внутрішньобанківського позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Банку, в сумі, що буде зазначена в Заявці на отримання Вибірки. Відповідно до пункту 2.4. статті 2 Кредитного договору, днем (моментом) надання вибірки вважається день перерахування Банком коштів з відповідного внутрішньобанківського позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника, в сумі відповідної Вибірки. Положеннями пункту 3.1. статті 3 Кредитного договору визначено, що за користування Кредитом Позичальник сплачує Банку проценти у валюті відповідної вибірки, що нараховуються на суму фактичної заборгованості за Кредитом з періодичністю, визначеною в пункті 3.3. Кредитного договору. При розрахунку процентів враховується день надання Кредиту та не враховується день повного погашення заборгованості за Кредитом, використовується річна процентна ставка в розмірі, зазначеному в пункті 3.2. Кредитного договору, та приймається рік, що складається з фактичної кількості календарних днів у відповідному році - 365 або 366 днів. Згідно з пунктом 3.2. статті 3 Кредитного договору, за користування Кредитом Позичальник сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою, яка встановлюється на весь період дії Кредитного договору в розмірі 19,55% річних. Пунктом 4.1.5. Кредитного договору передбачено, що погашення вимог Банку за Кредитним договором, незалежно від призначення платежу, визначеного Позичальником у відповідному розрахунковому документі, здійснюється в наступній черговості: прострочені проценти, прострочені комісії, прострочена заборгованість за Кредитом, строкові проценти, строкові комісії, строкова заборгованість за Кредитом, неустойка (штраф, пеня), інші вимоги Банку (відшкодування завданих збитків тощо). Відповідно до пункту 8.2. Кредитного договору, за несвоєчасне погашення заборгованості за Кредитом, несвоєчасну сплату процентів та/або комісій за Договором, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме протягом відповідного порушення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня сплачується окремо від процентів, комісій та штрафу, що підлягають сплаті відповідно до Договору. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У відповідності до положень статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судами встановлено, що Банк виконав умови Кредитного договору щодо надання кредитних коштів Позичальнику, а Позичальник свої зобов'язання за Кредитним договором щодо своєчасного повернення кредитних коштів та внесення плати за користування кредитом не виконав, внаслідок чого станом на 04.08.2014 утворилася заборгованість у розмірі 86 536 209,19 грн., з яких 78 000 000,00 грн. - прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, 7 937 835,63 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 598 373,56 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату процентів. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З огляду на це, Банк звертався до Позичальника з вимогами № 1095/3.1 від 14.04.2014 та № 4105/4.1 від 15.07.2014 про дострокове виконання зобов'язань за Кредитним договором, проте вони залишені без відповіді та задоволення. Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Судами встановлено, що на забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, 18.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олк Альфа" (надалі - ТОВ "Олк Альфа") (Заставодавець) та ПАТ "Банк Форум" (Банк) укладено Договір застави № 1-0533/13/11 (надалі - Договір застави). Відповідно до пункту 1.2 Договору застави, предметом застави є право вимоги грошових коштів в сумі 78 000 000,00 грн., розміщених Заставодавцем на депозитному рахунку Банку за Договором банківського вкладу (депозиту) "Строковий" № 245/1 від 18.12.2013 (надалі - Договір банківського вкладу), укладеним між Позивачем та Заставодавцем. Відповідно до пункту 5.3 Договору застави сторони домовились про відступлення Заставодавцем права вимоги, що витікає з заставленого права, на користь Позивача в разі невиконання Позичальником хоча б одного із зобов'язань, передбачених Кредитним договором, якщо тільки Банк не направить Заставодавцю письмову відмову від отримання права вимоги, заставленого за Договором застави (в розмірі фактичних вимог Заставодержателя). Предмет застави вважається відступленим Заставодержателю без необхідності укладання будь-яких додаткових договорів між сторонами щодо такого відступлення з 31-ого календарного дня, що слідує за днем, в який мала відбутися, але не відбулася, оплата за Кредитним договором. Статтею 1 Закону України "Про заставу" встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Статтею 23 Закону України "Про заставу" встановлено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. При вирішені спору апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що пункт 5.3 Договору застави містить умови правочину уступки права вимоги. Умовою переходу права вимоги за Договором банківського вкладу (депозиту) до позивача (Банку) є невиконання відповідачем (Позичальником) хоча б одного із зобов'язань, передбачених Кредитним договором. Єдиним застереженням такого переходу права вимоги до Банку є письмова відмова позивача від отримання права вимоги. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ "Банк Форум" не направляв ТОВ "Олк Альфа" (Заставодавцю) письмову відмову від отримання права вимоги за Договором банківського вкладу (депозиту). Також, апеляційним господарським судом встановлено, що 18.12.2013 між ПАТ "Банк Форум" (Банк) та ТОВ "Олк Альфа" (Вкладник) укладено Договір про внесення змін №1 до Договору банківського вкладу (депозиту) "Строковий" № 245/1 від 18.12.2013 (надалі - Договір про внесення змін). Відповідно до пункту 2.2.1 Договору про внесення змін сторони домовились, що з метою задоволення вимог Банку за Кредитним договором, Вкладник доручає Банку здійснювати договірне списання коштів з депозитного рахунку, відкритого за Договором банківського вкладу. Договірне списання здійснюється на підставі цього договору з оформленням Банком відповідного розрахункового документу без будь-яких додаткових погоджень з Вкладником. При договірному списанні Банк одночасно виступатиме і отримувачем коштів і банком отримувача. Згідно умов даного пункту договору після порушення відповідачем умов Кредитного договору до Банку перейшло право вимоги грошових коштів за Договором банківського вкладу (депозиту) та обов'язок здійснити договірне списання коштів із депозитного рахунку без будь-яких додаткових погоджень з Вкладником. Врахувавши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що перехід права вимоги грошових коштів на користь позивача за Договором банківського вкладу привело до припинення зобов'язань за Кредитним договором та фактичну реалізацією права застави шляхом задоволення вимог позивача за Кредитним договором в сумі 78 000 000,00 грн. Суд апеляційної інстанції, встановивши належним чином порушення ТОВ "Секвена" зобов'язань у інші частині грошових вимог Банку, правомірно їх задовольнив. Також, апеляційний господарський суд правомірно на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України припинив провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ "Секвена" до ПАТ "Банк Форум" про визнання відсутнім права на стягнення, визнання правовідносин такими, що припинилися, з огляду на відсутність предмету спору. Доводи за касаційною скаргою не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 1115, 1117 ГПК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового акту. Згідно з пунктом 1 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н.А. у справі залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2014 у справі № 910/15859/14 залишити без змін. Головуючий суддя: О. Кот судді: Н. Кочерова В. Саранюк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43137719
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2015 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Потильчака О.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року, в с т а н о в и л и: У лютому 2010 року публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (далі – ПАТ «Західінкомбанк») звернулось до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Квасилівський завод комунального устаткування» (далі – ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування»), товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Еко Консалтінг» (далі – ТОВ «Енерго Еко Консалтінг»), товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Генерація» (далі – ТОВ «Енерго Генерація»), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Зазначало, що 31 березня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Західінкомбанк» (далі – ТОВ «КБ «Західінкомбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», і ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» було укладено кредитний договір, за умовами якого товариству надано кредит у розмірі 1 млн. 800 тис. грн зі сплатою 18% річних на строк до 30 березня 2011 року, а в разі невиконання (неналежного виконання) будь-якої з умов договору – в семиденний строк від дня отримання письмової вимоги кредитора. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 31 березня 2008 року між ПАТ «Західінкомбанк», ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування», ТОВ «Енерго Еко Консалтінг», ТОВ «Енерго Генерація», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені окремі договори поруки, згідно з умовами яких кожен із поручителів зобов’язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником у повному обсязі всіх зобов’язань, що випливають із кредитного договору й додаткових до нього договорів. У зв’язку з неналежним виконанням своїх зобов’язань за кредитним договором у ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» утворилась заборгованість, яку банк просив стягнути солідарно з відповідачів. Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 20 березня 2012 року позовну заяву ПАТ «Західінкомбанк» у частині вимог до ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування», ТОВ «Енерго Генерація» та ТОВ «Енерго Еко Консалтінг» залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 3 вересня 2013 року в задоволенні позову ПАТ «Західінкомбанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 4 листопада 2013 року вказане рішення суду першої скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Західінкомбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 040 117 грн 16 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Рівненської області від 4 листопада 2013 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 31 березня 2008 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк» і ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» було укладено кредитний договір, за умовами якого товариству надано кредит у розмірі 1 млн. 800 тис. грн зі сплатою 18% річних до 30 березня 2011 року, а в разі невиконання (неналежного виконання) будь-якої з умов договору – в семиденний строк від дня отримання письмової вимоги кредитора. У зв’язку з неналежним виконанням своїх зобов’язань за кредитним договором у ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» утворилась заборгованість. Відповідно до договорів поруки від 31 березня 2008 року, які укладені між банком і ОСОБА_1 НОМЕР_1 (а.с. 53) та між банком і ОСОБА_2 НОМЕР_2 (а.с. 54), зокрема пунктів 1.1 та 2.2, поручитель зобов’язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником ВАТ «Квасилівський завод комунального устаткування» у повному обсязі всіх зобов’язань позичальника, що випливають із кредитного договору й додаткових до нього договорів, укладених між кредитором і позичальником. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ПАТ «Західінкомбанк», суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що оскільки договори поруки, які укладені з відповідачами для забезпечення виконання зобов’язань за єдиним кредитним договором, не є припиненими, за вказаним кредитним договором наявна заборгованість, а тому вказана сума підлягає стягненню солідарно з поручителів на підставі пункту 1.1 договорів поруки та статті 554 ЦК України. Разом із тим у іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин, за аналогічних обставин суд касаційної інстанції в ухвалі Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року на підставі статті 554 ЦК України дійшов протилежного висновку – про неможливість солідарної відповідальності поручителів за окремо укладеними договорами поруки. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином та відповідно до умов договору. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов’язки, що складають зміст договірного зобов’язання (частина перша статті 628 ЦК України). Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки, оскільки у справі, яка переглядається, встановлено, що зобов’язання забезпечувалося кількома поручителями, які надали поруку за різними самостійними договорами поруки. У такому випадку останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. Кредитор має право пред’явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору. Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні. Саме до цього зводяться правові висновки суду касаційної інстанції, що викладені в постанові Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року, яка надана ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-35цс15 Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Якщо ж зобов’язання забезпечується кількома поручителями, які надали поруку за різними договорами поруки, то останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. У такому випадку кредитор має право пред’явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2A5DB230791C2955C2257E0C003F8176
  6. с новым иском к поручителю. http://reyestr.court.gov.ua/Review/42856932 Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/778/79/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мінасов В.В. Суддя-доповідач: Кухар С.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2015 року місто Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого, судді:Осоцького І.І.суддів:Панкеєва О.В. Кухаря С.В.при секретаріБуримі В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача у якому вказав, що 03.07.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", був укладений кредитний договір № 388-01/К-07, за умовами якого вона отримала кредитні ресурси у сумі 54900 доларів США строком до 02.07.2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних. В той же день для забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_6 та банком був укладений договір поруки № 388-01/П-07. ОСОБА_5 не виконані належним чином договірні зобов'язання і станом на 16.04.2014 р. заборгованість по кредитному договору складає 795134,49 грн., з яких: заборгованість за кредитом -540324,33 грн.; заборгованість за відсотками - 242225,8 грн. комісія - 12584,36 грн. Тому позивач просить суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану суму боргу та судові витрати. Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, на користь ПАТ "Дельта банк" заборгованість за кредитним договором № 388-01/К-07 від 03.07.2007 р. в розмірі 254810,16 грн., що складається: з заборгованості за відсотками - 242225,8 грн. комісії - 12584,36 грн., а також судовий збір в розмірі 2548,1 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом попередньої інстанції встановлено, що 03.07.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", був укладений кредитний договір № 388-01/К-07, за умовами якого вона отримала кредитні ресурси у сумі 54900 доларів США строком до 02.07.2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних. В той же день 03.07.2007 року для забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_6 та банком був укладений договір поруки № 388-01/П-07. ОСОБА_5 не виконані належним чином договірні зобов'язання і станом на 16.04.2014 року заборгованість по кредитному договору складає у визначеному судом розмірі 254810,16 грн., які суд і стягнув солідарно з відповідачів. Як на підставу скасування рішення суду апелянт посилається на необхідність застосування строків позовної давності до вимог банку. Однак відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Апелянт посилається на те, що вказана ним заява була зроблена усно в ході судового засідання 17.09.2014 року в якому і було ухвалено рішення. Однак, відповідно до акту складеного помічником судді, головним спеціалістом, та керівником апарату Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (а.с. 118) в результаті збою в роботі звукозаписуючого технічного засобу прослухати звукозапис судового засідання, яке відбулось 17.09.2014 року не має можливості. Письмові заяви у справі про застосування строку позовної давності відсутні. Посилань у оскаржуваному рішенні на наявність заяви про застосування строків позовної давності не має. Таким чином матеріали справи не містять доказів надання відповідачем (відповідачами) у суді першої інстанції заяви про застосування строку позовної давності. Положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якими кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, необхідно застосовувати у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, яка стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. Тому оскільки у відповідності з ч. 3 ст. 267 ЦК України заяви сторонами у справі заявлено не було, то відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності. Відносно доводів апелянта, щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке. Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття "пред'явлення вимоги" та "пред'явлення позову", як умови чинності поруки. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Зазначені вимоги закону судом не враховані, а тому висновки суду про солідарне стягнення коштів з як з боржника так і поручителя не ґрунтуються на законі. Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.04.2010 року, яке набрало законної сили 04.08.2010 року (а.с. 46-48) у іншій справі між тими ж сторонами за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позов банку був задоволений і за цими ж договорами кредиту та поруки з відповідачів стягнута виникла на той час заборгованість. З цього часу відповідачі жодної суми в погашення заборгованості не сплачували. В договорі поруги його строк дії не встановлено. З позовом до поручителя банк звернувся лише 06.06.2014 року (а.с. 2). Тобто за межами строку встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Тому порука на час звернення до суду припинилась і в цій частині щодо вимог банку до поручителя необхідно відмовити. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17.09.2014 року (справа №6-53цс14). Керуючись ст. 307, 309, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року у цій справі в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_6 відмовити повністю. Решту рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: Судді:
  7. Державний герб України Ухвала іменем україни 11 лютого 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, приватного підприємства «Будмашпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а : У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, приватного підприємства «Будмашпром» (далі - ПП «Будмашпром»), обґрунтовуючи вимоги тим, що 11 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_3 укладено договір № 11076799000, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 52 110 доларів США, що еквівалентно 263 155 грн 50 коп., строком до 14 листопада 2012 року зі сплатою 11 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 14 листопада 2006 року між банком та приватним підприємством «Модний», правонаступником якого є ПП «Будмашпром», укладено договір поруки № 59414. Між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» 08 грудня 2011 року укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, зокрема за зазначеними вище кредитним договором та договором поруки. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов'язання станом на 12 серпня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 214 248 грн 29 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів. У подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість, яка станом на 08 травня 2014 року становить 313 547 грн 07 коп. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року в позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року скасовано. Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 313 547 грн 07 коп. В іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає. Встановлено, що 11 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір № 11076799000, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 52 110 доларів США, що еквівалентно 263 155 грн 50 коп., зі сплатою 11 % річних за користування кредитом строком до 14 листопада 2012 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 14 листопада 2006 року між банком та приватним підприємством «Модний», правонаступником якого є ПП «Будмашпром», укладено договір поруки № 59414, відповідно до умов якого останнє несе солідарну відповідальність перед кредитором у випадку невиконання позичальником взятих зобов'язань. У порушення умов кредитного договору та положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України ОСОБА_3 зобов'язання за договором належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 08 травня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 313 547 грн 07 коп. 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги про передачу прав за кредитними договорами та договорами забезпечення. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із недоведеності розміру та періоду заборгованості, оскільки в розрахунку, наданому банком, відсутнє зазначення доларового еквівалента та курсу Національного банку України. Крім того, заборгованість розрахована виходячи зі ставки 13 % річних, а не з 11 % як зазначено у договорі. При цьому не зазначено, з якого часу та за яких обставин процентна ставка за кредитним договором була змінена. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконував свої обов'язки за кредитним договором та не спростував розрахунок заборгованості, наданий позивачем. Відмовляючи в позові в частині вимог, пред'явлених до поручителя, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такі вимоги заявлено позивачем поза межами строку, встановленого ст. 559 ЦК України. Повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Пунктом 9.2 кредитного договору від 11 листопада 2006 року № 11076799000 передбачено умови та порядок зміни розміру процентної ставки у сторону збільшення, за яким банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банк при зміні адреси. Такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. У разі незгоди із новим розміром процентної ставки позичальник у строк, не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дати початку дії нової ставки, зобов'язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання банком такого письмового повідомлення (відповіді) від позичальника, банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому розділом 11 цього договору. Сторони погодили, що факт неподання позичальником на зазначену у договорі адресу банку у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової процентної ставки письмового повідомлення (відповіді) позичальника про його незгоду із такою новою ставкою, вважається згодою позичальника на встановлення банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у повідомленні банку. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що він не був повідомлений про зміну розміру процентної ставки. Крім того, не погоджуючись із наданим банком розрахунком заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_3 надав квитанції про здійснення ним платежів на погашення кредиту (а. с. 124-167). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 305, 315 ЦПК України не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, визнаючи правомірним підвищення позивачем процентної ставки, не перевірив відповідність повідомлення позичальника щодо дії нової процентної ставки договору, встановленому п. 9.2 кредитного порядку, та не навів доводів на відхилення заперечень ОСОБА_3 у цій частині, ураховуючи те, що матеріали справи не містять повідомлень боржника позивачем про таке підвищення. Крім того, у порушення положень ст. ст. 59, 60 ЦПК України апеляційний суд належним чином не перевірив виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, не спростував доводи апеляційної скарги щодо неправильності нарахування боргу та його складових із урахуванням наданих ОСОБА_3 квитанцій щодо сум погашення кредиту. Посилання апеляційного суду на те, що відповідач визнав зміну процентної ставки шляхом сплати ним грошових зобов'язань у більшому розмірі, належним чином не обґрунтовано, ураховуючи те, що відповідачем сплачувалися кошти на погашення кредиту кожного місяця у неоднаковому розмірі. Оскільки апеляційним судом з порушенням норм процесуального права встановлені обставини наявності у відповідача простроченої заборгованості за тілом кредитом, що є підставою для нарахування процентів, розмір боргу ОСОБА_3 за кредитним договором підлягає перевірці. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови в позові до ПП «Будмашпром» з огляду на положення ч. 4 ст. 559 ЦК України та п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до яких порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Оскільки у договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, строк виконання основного зобов'язання встановлено 14 листопада 2012 року, а позивач звернувся до суду з позовом у грудні 2013 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку позовної давності для звернення до суду з вимогами до поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 11 листопада 2006 року № 11076799000, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 335, 336, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 11 листопада 2006 року № 11076799000, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем'яносов І.К. Парінова О.В. Ступак С.П. Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42767296
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31164865 Державний герб України Ухвала іменем україни 27 березня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О. суддів: Журавель В.І., Іваненко Ю.Г., Євтушенко О.І., Ситнік О.М. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: державний нотаріус Першої Криворізької державної нотаріальної контори ОСОБА_5 про задоволення вимог кредитора, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2012 року, - в с т а н о в и л а: В лютому 2012 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в розмірі 1234374. 47 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 грудня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого він є на даний час, та ОСОБА_6 було укладено генеральний договір, за яким останній отримав у тимчасове користування 160 000 доларів США з терміном повернення до 22 грудня 2017 року. В якості забезпечення за договором кредиту між банком та ОСОБА_6 25 грудня 2007 року було укладено іпотечний договір, відповідно до якого останній передав в іпотеку нерухоме майно. 26 грудня 2007 року укладено додаткову угоду, відповідно до якої ОСОБА_6 надано разовий кредит в сумі 160 000 доларів США. Із заяви ОСОБА_7 - представника ОСОБА_4 від 02 лютого 2009 року банку стало відомо про те, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. 03 березня 2009 року відповідачам, які є спадкоємцями після смерті ОСОБА_6, були направлені листи про необхідність погасити заборгованість за кредитним договором. З повідомлення нотаріуса банк дізнався, що за прийняттям спадщини на майно, яке передане ОСОБА_6 в іпотеку, ніхто не звертався і свідоцтво про право на спадщину не видавалося. Позивач вважає, що відповідачі навмисно не отримують свідоцтво про право на спадщину з метою уникнути задоволення за їх рахунок вимог кредитодавця, тому просив позов задовольнити. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 18 травня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено за недоведеністю. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідачів на користь позивача в межах вартості спадкового майна заборгованість за генеральним кредитним договором № 991\258\07 спадкодавця ОСОБА_6 станом на 05 січня 2012 року у розмірі 1234374,47 грн., яка складається із: заборгованості по кредиту - 1233465,32 грн.; заборгованості по відсотках - 369584,69 грн.; пені за несвоєчасне повернення кредиту - 909,15 грн. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, залишити в силі рішення місцевого суду від 18 травня 2012 року, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1281 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Частиною 1 ст. 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банк пред'явив вимоги до спадкодавців боржника з пропуском шестимісячного строку від дня, коли він дізнався про відкриття спадщини, тому втратив право на задоволення свої вимог. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що правила статті 1281 ЦК України щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою. Однак, з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного. Під час розгляду справи судами встановлено, що 25 грудня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого на даний час є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_6 будо укладено генеральний договір, відповідно до якого останньому надано у тимчасове користування 160000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2017 року. 26 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_6 до генерального договору було укладено додаткову угоду, згідно з якою останньому надано разовий кредит в сумі 160000 доларів США. В рахунок забезпечення умов кредитного договору, 25 грудня 2007 року між банківською установою та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, за яким останній передав в іпотеку нерухоме майно, яке сторони оцінили в 1 027372.00 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 року боржник ОСОБА_6 помер. 04 лютого 2009 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Першої Криворізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття вимог кредитора та необхідність повідомити про коло спадкоємців після смерті боржника ОСОБА_6, а 03 березня 2009 року - звернувся із листами до відповідачів, які є спадкоємцями після смерті ОСОБА_6, про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором. Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ «Укрсоцбанк» зазначало, що 25 грудня 2007 року між ним та померлим ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, додаткова угода до нього та іпотечний договір. Заперечуючи факт підписання померлим ОСОБА_6 вказаних угод і отримання ним кредиту, відповідачі просили суд витребувати у позивача оригінали вказаних правочинів на підставі ст.64 ЦПК України, якою встановлено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу. Оригінали письмових доказів, як зазначено у статті 138 ЦПК України, до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. Незважаючи на це, апеляційний суд у порушення вищевказаних норм процесуального закону, а також у порушення п. 6 ч.3 статті 295, ч.2 ст.303 та п. 1 ч.1 ст. 309 ЦПК, згідно з якими апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи ( з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку, клопотання ОСОБА_8 та ОСОБА_4 залишив без задоволення, оригінали вказаних документів не витребував і не дослідив, прийняв ксерокопії оспорюваних угод як належний доказ у справі та поклав їх в основу рішення, дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, суд залишив без задоволення і клопотання відповідачів про проведення експертизи, в якому останні посилались на те, що договір про внесення змін до кредитного договору укладений 21 жовтня 2008 року, тобто вже після смерті ОСОБА_6, що свідчить про те, що судом взагалі не встановлювались фактичні обставини по справі. Звертаючись до суду з даним позовом ПАТ «Укрсоцбанк» просив стягнути на його користь з відповідачів заборгованість в сумі 1234374,47 грн., яка складається з заборгованості по кредиту - 1233465,32 грн. та пені за несвоєчасне повернення кредиту - 909,15 грн. Втім, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі заявлених вимог, ухвалив рішення про стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості в розмірі 1234374,47 грн., яка складається із: заборгованості по кредиту - 1233465,32 грн.; заборгованості по процентах - 369584,69 грн.; пені за несвоєчасне повернення кредиту - 909,15 грн., не дивлячись на те, що вимога про стягнення заборгованості по процентах у розмірі 369584,69 грн. банком не заявлялась. Статтею 1282 ЦК України визначено, що спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальником за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями. В порушення вказаної норми, не перевіривши доводи позивача щодо обґрунтованості цих нарахувань, суд апеляційної інстанції стягнув відсотки та інші зобов'язання по кредитному договору, нараховані банком вже після смерті ОСОБА_6 Судом взагалі не перевірялось, чи мав ОСОБА_6 на час смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1 року) невиконані зобов'язання перед банком та заборгованість за кредитним договором. У порушення вимог ст. 212 ЦПК України також належним чином не перевірив належність і допустимість всіх наданих сторонами доказів та не дав їм правової оцінки. Зокрема, розрахунки стягнутих судом сум відрізняються від сум, вказаних в листах ПАТ «Укрсоцбанк» від 03 березня 2009 року (а.с.7), від 13 березня 2009 року (а.с.8), від 17 жовтня 2012 року (а.с.190). Вказані протиріччя апеляційним судом не усунені. У порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України, суд не визначив обсяг відповідальності відповідачів, як спадкоємців перед кредитором, не з'ясував вартість майна, прийнятого ними в спадщину. Вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому суду апеляційної інстанції необхідно було їх перевірити. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, всебічно, повно й об'єктивно не з»ясував обставини справи та не надав їм належної оцінки. ухвалив судове рішення, що не відповідає вимогам законності і обґрунтованості, у зв'язку з чим таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 338, 342,344 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: В.І. Журавель О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
  9. Державний герб України Справа 522/14080/13-ц Н.п. 2/522/479/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого судді: Бондаря В.Я. при секретарі: Іщик О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення суми боргу за кредитним договором, заборгованості за відсотками та судових витрат, посилаючись на такі обставини. 27 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11182156000, відповідно до якого банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 350 000,0 доларів США з розрахунку 13% річних на строк з 27 липня 2007 року по 27 липня 2017 року. Банк повністю та в строки виконав свої зобов'язання за кредитним договором, однак ОСОБА_2 не виконував умови договору, не здійснював погашення кредиту та не сплачував відсотки за користування коштами. На забезпечення виконання умов зазначеного договору було також укладено договори поруки № 126885 від 27.07.2007 року, № 126701 від 27.07.2007 року, № 126660 від 27.07.2007 року, відповідно до яких ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 взяли на себе зобов'язання відповідати за невиконання позичальником умов зазначеного кредитного договору. При цьому, 08.12.2011 року між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно з яким, як зазначає позивач, він набув права вимоги за вказаним кредитом. Представник позивача надав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив розглянути справу за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи. У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала, вважала їх необґрунтованими та такими, в задоволенні яких необхідно відмовити. Крім того, вказувала на те, що позивачем не надано належних доказів права звернення до суду з такими вимогами, зокрема, не доведено, що до нього перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором. Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 у судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи були сповіщенні належним чином. Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених письмових доказів. 27 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11182156000, відповідно до якого банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 350 000,0 доларів США з розрахунку 13% річних на строк з 27 липня 2007 року по 27 липня 2017 року На забезпечення виконання умов зазначеного договору 27 липня 2007 року укладено договори поруки № 126885, № 126701, № 126660, відповідно до яких ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 прийняли на себе зобов'язання відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2, які виникають з умов кредитного договору № 11182156000, проте відповідачі порушили умови повернення платежів, у результаті чого станом на 29.04.2013 року у них виникла заборгованість за договором кредиту у розмірі 3 990 959, 89 гривень. Між ПАТ «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» 08.12.2011р. був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Згідно до п.1.1 вищенаведеного Договору, перелік позивальників (боржників), відносно яких були продані права вимоги, зазначені в Додатку І (Перелік Прав вимоги за кредитами). Крім того, момент переходу прав вимоги від ПАТ «УкрСибанк» до ПАТ «ДельтаБанк» є момент підписання ними Акту приймання-передачі прав вимоги за кредитами у дату закриття, що передбачене п.2.3 Договору від 08.12.2011р. З огляду на наведене, суд не приймає до уваги у якості доказу факту передачі прав вимоги до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, що виникла за договором №11182156000 від 27.07.2007 року, а також моменту переходу прав вимоги за договором №11182156000 від ПАТ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк», так як цей акт був складений не на виконання п.п.1.1., яким встановлений обсяг переданих прав вимог з посиланням на Додаток І, та п.2.3, яким встановлюється, саме з якого моменту ПАТ «ДельтаБанк» набуває право вимоги, а на виконання п.4.2 Договору. При цьому, в тексті виписки з договору від 08.12.2011р., яка була завірена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, який був наданий до матеріалів справи, текст п.4.2 Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011р. відсутній. Інші докази, які б підтверджували передачу ПАТ «ДельтаБанк» права вимоги до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, що виникла за договором №11182156000 від 27.07.2007 року від ПАТ «УкрСиббанк», та момент переходу цих прав до ПАТ «ДельтаБанк» в матеріалах справи відсутні. Також, стосовно наданих позивачем копії виписки з договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами та акту прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, суд має констатувати, що вони є неналежними доказами, оскільки в них не міститься прямого посилання на передачу права вимоги саме за договором про надання споживчого кредиту №11182156000 від 27.07.2007 року, розміру зобов'язання на момент передачі, інформації (розрахунку), з чого складається невиконаний розмір грошового зобов'язання та за який період. Згідно з правилом ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У відповідності до ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Втім, згідно наданих документів, позивач не довів, а суд позбавлений підстав зробити висновок, що йому була передана кредитна справа в цілому та оригінали договору №11182156000 від 27.07.2007 року про відповідальне зберігання документів та акт прийому-передачі документів, а також інформацію про розрахунки між попереднім кредитором та боржником - відповідачем. У цьому суду вбачається порушення позивачем норм процесуального права, зокрема, положень статті 64 ЦПК України. Згідно зі ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не було дотримано процедури відступлення права вимоги за кредитним договором від первинного кредитора до позивача, а також порушено процесуальні принципи безпосередності дослідження усіх доказів в судому засіданні та гласності судового розгляду. З наведених обставин суд не вправі визнавати позивача належним кредитором у досліджуваних правовідносинах. У відповідності до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з правилом ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11182156000 від 27 липня 2007 року, укладеного між відповідачем та АКІБ «УкрСиббанк», суд вважає позов необґрунтованим належним чином та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити у повному обсязі. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів. Керуючись ст. ст. 16, 512, 516, 517 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд - В И Р І Ш И В : У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»- відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Бондар В.Я. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39177995
  10. Державний герб України Ухвала іменем україни 10 грудня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (дала - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 08 травня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 45 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 08 травня 2017 року. Погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісяця. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 кредитних зобов'язань, у неї утворилась заборгованість у розмірі 108006,59 грн., в тому числі: 41 890,26 грн. - заборгованість за кредитом; 33 759,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2540,70 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 24 434,87 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250 грн. - штраф (фіксована частина), 5131,27 грн. - штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме - будинок, загальною площею 42,90 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1. Враховуючи викладене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2014 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 травня 2007 року в розмірі 86 266,51 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 41 890,26 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 28 666,80 грн., заборгованості з винагороди за надання фінансового інструменту - 2540,70 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 13 168,75 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1, зі встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок, загальною площею 42,90 кв. м, жилою площею 25,30 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, вартістю 45 000 грн., у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 08 травня 2007 року в розмірі 96 740,47 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 41 890,26 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 33 759,49 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 2540,70 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 13 168,75 грн., фіксованої частини штрафу у розмірі 250 грн., процентної складової штрафу у розмірі 5131,27 грн., шляхом продажу його ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У задоволенні позову в частині виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та / або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому по АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив того, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Визначаючи розмір заборгованості, місцевий суд виключив з її складової штраф (процентну складову) в розмірі 5131,27 грн. та штраф (фіксовану частину) в розмірі 250 грн. у зв'язку зі спливом строку позовної давності, зменшив розмір пені в межах строку позовної давності в один рік. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачем доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна. Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам судові рішення не відповідають. Установлено, що 08 травня 2007 року сторони уклали кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 08 липня 2007 року по 08 травня 2017 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 49500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту відсотки за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 05 серпня 2007 року уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: будинок, загальною площею 42,90 кв. м, який розташований АДРЕСА_1. Обумовлена сторонами ціна предмета іпотеки складає 45 000 грн. Банк свої зобов'язання за договором виконав, однак позичальник належним чином умови договору не виконує, внаслідок чого станом на 01 лютого 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 108006,59 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 41890,26 грн., заборгованість по процентам - 33759,49 грн., заборгованість з винагороди за надання фінансового інструменту (п. 7.1 кредитного договору) - 2540,70 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 24434,87 грн., штраф - 250 грн., штраф (відсоток від суми заборгованості) - 5131,26 грн. (а.с. 9 - 11). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором 11 квітня 2012 року. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу строку позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. За змістом цієї норми (ст. 261 ЦК України) початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Установлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати погашення заборгованості частинами (щомісячними платежами) у розмірі 852,34 грн. в період з 21 по 28 число кожного місяця (а.с. 16). Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Разом з тим, відповідно до положень частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Установлено, що представником відповідача заявлено клопотання про застосування позовної давності (а.с. 94). Проте, вирішуючи спір у справі суди всупереч вимогам статей 212 - 214 ЦПК України не врахували, що в матеріалах справи відсутній додаток до договору кредиту - графік погашення кредиту від 08 травня 2007 року, що унеможливлює перевірку судами обґрунтованості розрахунку загальної суми боргу, а також не перевірено дотримання позивачем строку звернення до суду та права нарахування платежів в заявленому розмірі із врахуванням строку позовної давності. Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. За змістом частин 1, 2 ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Проте справа в суді апеляційної інстанції була розглянута за відсутності відповідача та його представника за довіреністю, і докази, які б підтверджували належне повідомлення їх про судове засідання у матеріалах справи відсутні. За викладених обставин суд апеляційної інстанції, порушивши конституційні права ОСОБА_6 на участь у судовому засіданні, та не взявши до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, не перевірив, чи отримував відповідач або його представник повідомлення про призначення справи до розгляду, чим позбавив їх можливості обґрунтувати доводи, викладені у апеляційній скарзі. З огляду на викладене, всупереч ст. 6 Конвенції апеляційним судом не було забезпечено справедливої судової процедури. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: В.С. Висоцька М.К. Гримич О.В. УмноваІ.М. Фаловська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41993310
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2015 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г., – розглянувши у відкритому спільному судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 серпня 2014 року в справі № 910/2184/14 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Вассма» (далі – ТОВ НВФ «Вассма») про часткове скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 20 березня 2013 року у третейській справі № 419/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма» (далі – ТОВ «ТД «Вассма»), ОСОБА_1, ТОВ НВФ «Вассма» про стягнення суми, встановили: До Верховного Суду України звернулося ПАТ «Укрсоцбанк» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 6 серпня 2014 року в справі № 910/2184/14. Заяву мотивовано тим, що суд касаційної інстанції у цій справі, залишаючи в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 20 березня 2014 року про задоволення заяви ТОВ НВФ «Вассма» про часткове скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 20 березня 2013 року у третейській справі № 419/12, застосувавши до спірних правовідносин положення частин 1, 4 статті 599 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), погодився з висновком суду першої інстанцій, що дію третейського застереження, обумовленого договором поруки, припинено, як і договір поруки, оскільки кредитор (банк) не пред’явив вимог до поручителя про сплату боргу упродовж 6 місяців із дня настання строку погашення заборгованості відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України. В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, ПАТ «Укрсоцбанк» надано копії постанов Вищого господарського суду України у справах № 65/220, № 27/79, № 30/156 та ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах № 6-3343св11, № 6-17677ск13, № 6-19467св13, № 6-1781св14, № 6-1649св14, № 6-49238св12. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ НВФ «Вассма» та ПАТ «Укрсоцбанк», перевіривши наведені заявником обставини, судові палати Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Проаналізувавши зміст наданих постанов та ухвал, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частин 1, 4 статті 599 ЦК України, статті 1225 ГПК України, частини 3 статті 51 Закону України «Про третейські суди». Однак поза увагою Вищого господарського суду України залишилася та обставина, що у постанові від 6 серпня 2014 року у справі № 910/2184/14 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 20 березня 2013 року у третейській справі № 419/12, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 1225 ГПК України. Разом із тим судові рішення, на які посилається заявник як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, прийнято залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та мотивовано відсутністю в частині 3 статті 51 Закону України «Про третейські суди», положення якої кореспондуються з положеннями статті 1225 ГПК України, такої підстави для скасування рішення третейського суду як припинення поруки згідно частини 4 статті 559 ЦК України, що не підтверджує доводів заявника про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Згідно з частиною 1 статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Зважаючи на те, що неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права не підтвердилося, заява ПАТ «Укрсоцбанк» не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановили: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/42AEC5725E174CFDC2257DE000307F1D
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32200370 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 липня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Макарчука М.А., суддів: Мостової Г.І., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., Остапчука Д.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання договорів недійсними, за участю прокуратури Приморського району м. Одеси, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2012 року, в с т а н о в и л а: У січні 2010 року ПАТ АБ «Укргазбанк» з урахуванням уточнень, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи його тим, що 13 вересня 2006 року між сторонами укладений кредитний договір із змінами та доповненнями, відповідно до якого позивач відкрив невідновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом 1 800 000 доларів США на строк з 13 вересня 2006 року до 12 травня 2008 року, а починаючи з 13 травня 2008 року до 13 вересня 2018 року невідновлювальну відкличну кредитну лінію з щомісячним графіком погашення згідно з п. 3.3.1, із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,9 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань 13 вересня 2006 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є домоволодіння та земельна ділянка. Позивач повністю виконав умови кредитного договору, а відповідач порушив умови договору, не здійснював обов'язкових платежів, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача в загальній сумі 2 262 643, 64 доларів США та 3 519 174 грн. 06 коп., з яких: заборгованість по кредиту строкова 1 108 800 доларів США, прострочена заборгованість по кредиту 521 716,48 доларів США, поточна заборгованість по процентам 1 900,48 доларів США, прострочена заборгованість по процентам 630 226, 68 доларів США, пеня за прострочення сплати кредиту 1 666 334 грн. 31 коп.; пеня за прострочення сплати процентів 1 852 839 грн. 75 коп., а також просив стягнути штраф у розмірі 888 045 грн. за порушення умов договору іпотеки та судові витрати. ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними з моменту укладення, мотивуючи його тим, що спірні договори укладено без дотримання вимог чинного законодавства. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2012 року, позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 214/П від 13 вересня 2006 року в сумі 2 262 643, 64 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день постановлення рішення суду становить - 18 084 179 грн. 29 коп., та 3 519 174 грн. 06 коп., з яких заборгованість за основною сумою кредиту - 1 108 800 доларів США, прострочена заборгованість по кредиту - 521 716, 48 доларів США, заборгованість зі сплати відсотків - 630 226, 68 доларів США, пеня за прострочення кредиту - 1 666 334 грн. 31 коп., пеня за прострочення сплати відсотків - 1 852 839 грн. 75 коп. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» штраф за порушення умов договору іпотеки від 13 вересня 2006 року, укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 в розмірі 888 045 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки відмовлено. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк») та ОСОБА_4 13 вересня 2006 року укладено кредитний договір № 214/П із подальшими змінами та доповненнями. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору банк відкрив позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом 1 800 000 доларів США на строк з 13 вересня 2006 року до 12 травня 2008 року, а починаючи з 13 травня 2008 року до 13 вересня 2018 року - невідновлювальну відкличну кредитну лінію з щомісячним графіком погашення, згідно п. 3.3.1, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13,9 % річних. Згідно з виписками з рахунку № 2620519941.840 з 13 вересня 2006 року до 23 жовтня 2006 року та № 220326019941.840 з 13 вересня 2006 року до 23 жовтня 2009 року, банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 214/П від 13 вересня 2006 року станом на 3 травня 2012 року у відповідача існує заборгованість у розмірі 2 262 643, 64 доларів США та 3 418 1784 грн. 06 коп., з яких: заборгованість по кредиту строкова - 1 108 800 доларів США; прострочена заборгованість по кредиту - 521 716 доларів США; поточна заборгованість по процентам - 1 900, 48 доларів США; поточна заборгованість по процентам - 630 226 доларів США; пеня за прострочення сплати кредиту - 1 666 334 грн. 31 коп.; пеня за прострочення сплати процентів - 1 852 839 грн. 75 коп. А також штраф у розмірі 888 045 грн. за порушення п. п. 3.3.2 - 3.3.5 договору іпотеки. Задовольняючи первісний позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач є боржником перед банком на підставі кредитного договору, умови договору не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. Крім того, суди попередніх інстанцій вважали, що відповідач порушив умови договору іпотеки, оскільки не надав банку документи на підтвердження страхування предмету іпотеки в обсягах і на умовах, передбачених договором, а також рішеннями суду було проведено відчуження предмету іпотеки без згоди іпотекодержателя, тому відповідач за первісним позовом зобов'язаний сплатити банку 5% від вартості заставленого майна. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюванні ОСОБА_4 договори відповідають вимогам діючого законодавства, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними. Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування дійсним обставин справи. Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду. Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 розгляд справ за позовами, що виникають із кредитним договорів повинен здійснюватися у точній відповідності із законом. Із матеріалів справи вбачається, що позивачем за первісним позовом надано розрахунок заборгованості та платежів за кредитним договором станом на 23 жовтня 2009 року (а.с. 28) та розрахунок заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів по кредитному договору (а.с. 193). Крім того, звертаючись до суду із зустрічним позовом, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 посилався на те, що за період з 15 вересня 2006 року по 8 вересня 2010 року ОСОБА_4 було повернуто ПАТ АБ «Укргазбанк» грошову суму в розмірі 4 159 536 грн. 60 коп., на підтвердження чого надано копії квитанцій (а.с. 69-93) та які не відображенні у розрахунку заборгованості та платежів за кредитним договором. Проводячи оцінку поданих банком розрахунків та покладаючи їх в основу свого рішення, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦК України, не звернув уваги на те, що вказані розрахунки не мають відповідної печатки банківської установи, складенні головним спеціалістом без підпису головного бухгалтера та в них відсутній розрахунок з урахуванням сплачених відповідачем коштів на погашення кредиту. Разом з тим, стягуючи з відповідача пеню та штраф, суд першої інстанції не перевірив чи не буде таке стягнення застосуванням подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що є порушенням ст. 61 Конституції України, у своєму рішенні висновків з цього приводу не навів. Посилаючись на порушення ОСОБА_4 п. 3.3.5 договору іпотеки щодо відчуження в будь-який спосіб предмета іпотеки без письмової згоди іподекодержателя, суд не врахував, що розподіл домоволодіння на підставі рішення суду не може вважатись порушенням вказаного пункту договору іпотеки, оскільки таке відчуження відбулося поза волею ОСОБА_4 Допущенні судом першої інстанції порушення норм процесуального права при вирішення первісного позову унеможливили встановлення фактичних обставин справи і, як наслідок, призвели до передчасного вирішення позову. Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 303, 309 ЦПК України, допущених судом помилок не виправив та залишив рішення без змін. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині первісних позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_4 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції. В частині зустрічних вимог ОСОБА_4 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що рішення суду в цій частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування в цій частині не встановлено та доводи касаційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2012 року в частині первісних позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2012 року в частині зустрічних вимог ОСОБА_4 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.А. Макарчук суддів: Г.І. Мостова В.А. Нагорняк Т.О. Писана Д.О. Остапчук
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34410873 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Касьяна О.П., Попович О.В., за участю представника ПАТ «Комерційний банк «Надра» Коріненка І.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі відділення публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра» Луганського регіонального управління до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 03 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі відділення публічного акціонерного товариства «Комерційнй банк «Надра» Луганського регіонального управління (далі ‒ ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 25 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ відмовлено. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 03 липня 2013 року рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 25 лютого 2013 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ про звернення стягнення на заставлене майно та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ задоволено. Звернуто стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ на заставлене майно, а саме: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований у АДРЕСА_2, що є предметом по договору іпотеки від 05 листопада 2007 року, за реєстровим номером 38, і квартиру АДРЕСА_1, що є предметом за договором іпотеки від 24 січня 2008 року за реєстровим номером 53. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» ЛРУ відмовити. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначені підстави припинення іпотеки, а саме: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відповідно до ст. ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Установлено, що 05 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № ПК 385/07-00, згідно з яким банк надав ОСОБА_5 кошти в сумі 153 тис. доларів США на придбання нерухомого майна у власність - житлового будинку АДРЕСА_2 05 листопада 2007 року укладено іпотечний договір, згідно з яким предметом іпотеки виступив житловий будинок за вищевказаною адресою, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8; накладено заборону на відчуження, про ще вчинено запис № 39; проведено реєстрацію в Державному реєстрі іпотек. 24 січня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № ПК 19/08-00, згідно з яким банк надав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 151 тис. доларів США для придбання нерухомого майна - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 В той же день між банком та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, згідно з яким предметом іпотеки виступила квартира за вищевказаною адресою; накладено заборону на відчуження, про ще вчинено запис № 54. Листом від 16 жовтня 2008 року за вих. № 7/0-287 за підписом начальника Центрального відділення філії ВАТ КБ «Надра» ЛРУ приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9 повідомлено про те, що ОСОБА_6 свої зобов'язання за кредитним договором № Г1К 19/08-00 від 24 січня 2008 року виконала в повному обсязі, кредит виплачено достроково; просили зняти заборону на відчуження. Зазначений лист був отриманий приватним нотаріусом. Листом від 16 жовтня 2008 року за вих. № 7/0-289 за підписом начальника Центрального відділення філії ВАТ КБ «Надра» ЛРУ приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9 було повідомлено, що ОСОБА_5 свої зобов'язання за кредитним договором № ПК 385/07-00 від 05 листопада 2007 року виконав у повному обсязі, кредит погашено достроково; просили зняти заборону на відчуження. Зазначений лист був отриманий приватним нотаріусом. Відповідно до розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на запит органу державної влади від 26 березня 2010 року № 26634494 квартира за адресою: АДРЕСА_1, неодноразово була предметом іпотеки в різних установах банку, в останнє за повідомленням банку № 7/0-287 від 16 жовтня 2008 року ВАТ КБ «Надра» обтяження було вилучено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_8 Відповідно до розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на запит органу державної влади від 26 березня 2010 року № 26634494 будинок за адресою: АДРЕСА_2, декілька разів був предметом іпотеки в різних установах банку, в останнє за повідомленням банку № 7/0-289 від 16 жовтня 2008 року ВАТ КБ «Надра» обтяження було вилучено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_8 01 грудня 2008 року між ОСОБА_5, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_4, було укладено договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 01 грудня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2. У зв'язку з невиконанням позичальниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 умов кредитних договорів, станом на 25 липня 2012 року утворилась заборгованість за кредитним договором № ПК 385/07-00 у боржника ОСОБА_5 перед банком у сумі 245 628,26 доларів США; за кредитним договором № ПК 19/08-00 у боржника ОСОБА_6 перед банком у сумі 251 000,38 доларів США. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 19 грудня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_4, який окрім інших позовних вимог просив визнати його добросовісним набувачем права власності на вказаний житловий будинок і зазначену квартиру, задоволено частково; зобов'язано ПАТ КБ «Надра» усунути перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження ОСОБА_4 майном - вищезазначеними квартирою та житловим будинком; знято заборону на відчуження будинку, вчинену приватним нотаріусом ОСОБА_8; зобов'язано приватного нотаріуса ОСОБА_8 зняти заборону з належного на праві власності ОСОБА_4 будинку; позовні вимоги ВАГ КБ «Надра» та ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 08 серпня 2012 року апеляційна скарга ВАТ КБ «Надра» задоволена частково. Рішення Ленінського районного суд м. Луганська від 19 грудня 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Надра» про усунення перешкод у користуванні власністю, зняття заборони на відчуження указаних будинку та квартири, в частині зобов'язання приватного нотаріуса зняти заборону з належного йому майна, а також в частині стягнення судових витрат скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2012 року касаційні скарги відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 19 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 08 серпня 2012 року залишено без змін. З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було предметом договору іпотеки, який ніким не оспорений і не визнаний недійсним, а банк як іпотекодержатель згоди на його відчуження не давав. У липні 2012 року ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами в розмірі 3969552 грн. 71 коп. шляхом звернення стягнення на заставлене майно (а.с. 8). Матеріали справи не містять доказів зміни позовних вимог. Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як ст. 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення ст. 11 Закону України «Про іпотеку» (або ст. 589 ЦК щодо заставодавця). Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України на вказане уваги не зверну та не визначився з характером спірних правовідносин, правовою нормою, що підлягає застосуванню, та не надав належної оцінки складу осіб, які беруть участь у справі. Крім цього апеляційний суд не встановив, чи несе ОСОБА_4 відповідальність як іпотекодавець, якщо іпотека на момент придбання ним майна була знята нотаріусом за вказівкою банку, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (чинної на момент укладання договорів) речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Луганської області від 03 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян В.М. Коротун О.В. Попович
  14. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39671388 Державний герб України Ухвала іменем україни 25 червня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Касьяна О.П., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 146 415,69 доларів США, що еквівалентно 1 170 300 грн 61 коп. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 02 жовтня 2008 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 6914102, згідно з яким останній отримав у кредит 82 тис. доларів США, за умови сплати 18 % річних, строком до 02 жовтня 2028 року. Проте відповідач не виконав належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань, що призвело до утворення заборгованості за кредитним договором у зазначеному розмірі. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2014 року, позов залишено без задоволення. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалу судів першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Статтею 335 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами попередніх інстанції установлено, що 02 жовтня 2008 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 6914102, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в сумі 82 тис. доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1, площею 64,7 кв. м, з кінцевим строком погашення до 02 жовтня 2028 року та сплатою 18 % річних. Згідно з умовами вказаного кредитного договору (п. 3.2.1) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. У пункті 5.1 цього договору також встановлено, що порушення позичальником умов вказаного договору є підставою для зміни умов кредитування за цим договором на вимогу банку (п. п. 3.5.7, 3.5.8). На забезпечення виконання зазначеного кредитного договору 02 жовтня 2008 року між тими ж сторонами укладено іпотечний договір № 6914163, за умовами якого відповідач передав позивачу в іпотеку зазначену вище квартиру. При цьому як свідчить вказаний договір при його підписанні вартість квартири сторонами була визначена у 583 700 грн. Також встановлено, що останній платіж зі сплати заборгованості за кредитом здійснено відповідачем 31 грудня 2008 року; з 02 січня 2009 року відповідач припинив виконувати зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом, а з 08 січня 2009 року - зобов'язання з погашення кредиту. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору 20 лютого 2009 року позивач надіслав відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором протягом 30 днів з моменту її отримання, яку відповідач отримав 21 березня 2009 року, тобто вимога мала бути виконана ним до 20 квітня 2009 року включно. За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, дійшов висновку про те, що надіслання зазначеної вимоги свідчить про зміну позивачем умов кредитування в частині строку виконання відповідачем зобов'язань з повернення кредиту та процентів (п. п. 3.5.1, 3.5.8, 5.1 кредитного договору). Крім того, судом встановлено що 24 грудня 2009 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 93-94) та 12 січня 2010 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення заборгованості за кредитом, процентами, штрафними санкціями в сумі 100 769,10 доларів США на предмет іпотеки (а. с. 100). В результаті примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса зазначена вище квартира була реалізована в порядку Закону України «Про виконавче провадження» та грошові кошти від продажу квартири надійшли позивачу, при цьому відповідно до наданої позивачем інформації, за продаж вказаної квартири позивач отримав 145 574 грн 71 коп., з яких 2500 грн було перераховано нотаріусу за вчинення виконавчого напису, а 143 074 грн 71 коп. зараховано у рахунок погашення заборгованості, що склало 17 900 доларів США, із яких: 16 749,45 доларів США зараховано на погашення процентів, а 1 150,55 доларів США - на погашення кредиту (а. с. 170). Таким чином звернення стягнення на предмет іпотеки проведено позивачем в позасудовому порядку та підставі виконавчого напису, що передбачено п. 4.2 умов іпотечного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності у три роки, а ст. 258 ЦК України передбачено однорічний строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1 ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Згідно з вимогами ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником грошового зобов'язання є недійсними. У ч. 4 ст. 267 ЦПК України зазначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. З огляду на вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції, який підтримав і апеляційний суд, про те, що право звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло у позивача 08 січня 2009 року, тобто саме з цього часу відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України почався перебіг строку позовної давності за його вимогами, проте до суду з цим позовом банк звернувся 18 листопада 2013 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач, що в силу вимог ч. 4 ст. 267 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні позову. Таким чином, відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з наявності підстав, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів. Вищевикладене дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» відхилити. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Ступак С.П. Штелик
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40429597 Державний герб України Ухвала іменем україни 10 вересня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Мазур Л.М., Умнової О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 липня 2014 року, встановила: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 112 810,90 грн та 76 855,22 грн процентів, нарахованих за користування кредитом. Позов мотивовано тим, що 7 червня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (після зміни найменування - публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк») укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 118 170 грн зі сплатою відповідних процентів зі строком повернення не пізніше 6 червня 2013 року. Неналежне виконання ОСОБА_3 умов указаного договору призвело до утворення заборгованості, яка в добровільному порядку сплачена не була. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 1 липня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі Банк просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права Відмовляючи в задоволенні суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду. Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Установлено, що 7 червня 2006 року між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 118 170 грн зі сплатою відповідних процентів зі строком повернення не пізніше 6 червня 2013 року. З матеріалів справи вбачається, що 16 квітня 2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на належне ОСОБА_3 нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості за вказаним договором, яка утворилась станом на 16 квітня 2007 року (а. с. 57). Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Запорізькій області від 23 квітня 2010 року виконавчий напис нотаріуса повернуто стягувачу без виконання (а. с. 70-71). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Ураховуючи викладене, висновок суду про пропуск строку позовної давності відповідає вимогам закону, оскільки з листопада 2006 року ОСОБА_3, перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, а Банк з позов звернувся лише в червні 2013 року. Наведені в касаційній скарзі доводи висновок суду не спростовують. Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Таким чином, під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, тому суд касаційної інстанції згідно ч. 1 ст. 337 ЦПК України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 липня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає Головуючий О.С. Ткачук Судді: В. С. Висоцька М.К. Гримич Л.М. Мазур О.В. Умнова
  16. Державний герб України ун. № 759/12760/13-ц пр. № 2/759/5329/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2013 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Миколаєць І.Ю. при секретарі Руденко Ю.Ф. за участю представника позивача Агабалаєвої Я.В. відповідача ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, Споживчого товариства «Віта», ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИВ : У серпні 2013 року представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до суду з позовною заявою у якій просить стягнути із ОСОБА_4 та СТ «Віта» суму боргу за договором споживчого кредиту № 11108108000 від 15.01.2007 року в розмірі 200320,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 02.08.2013 року становить 1601165,27 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну картиру, що є власністю ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 22.11.2006 року Святошинською районною у м. Києві радою, з метою задоволення вимог ТОВ «Кей-Колект» , що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту № 11108108000 укладеного 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 в розмірі 200320,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01.08.2013 року становить 1601165,27 грн. встановивши спосіб реалізації нерухомого майна - шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11108108000, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 133000,00 дол. США, а останній зобов'язувався сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 12,80% річних. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») та споживчим товариством «Віта» було укладено договір поруки № 86703 від 15.01.2007 року. 15.01.2007 року між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки № 43884 за яким останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. Всупереч умовам кредитного договору ОСОБА_4 не здійснював платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання. 12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1 за яким ПАТ «УкрСиббанк» передав останньому право вимоги за кредитними зобов'язаннями своїх боржників, в тому числі за кредитом ОСОБА_4 Справу просить вирішити на підставі ст. 525, 526, 530, 533, 546, 549, 611, 612, 627, 629, 632, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України. У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити. Представник ОСОБА_4 проти позову заперечував. Зазначив, що в результаті направлення 16.10.2009 року АКІБ «УкрСиббанк» вимоги до ОСОБА_4 про дострокове повернення кредиту, терміном повернення кредиту за умовами кредитного договору є 26.11.2009 р. Про таке право банк не тільки знав, а і намагався його реалізувати подавши в липні 2010 року до Святошинського районного суду м. Києва позов про стягнення заборгованості з відповідачів. Станом на день подачі позову до суду 19.08.2013 року ТОВ «Кей-Колект» як фактор пропустив строк позовної давності. Крім того представник ОСОБА_4 вважає, що за правилами ст. 266 ЦК України строк позовної давності сплинув і до додаткової вимоги. Також представником ОСОБА_4 зазначено про недоведеність частини позовних вимог, а саме права пред'явлення вимог, неправомірності нарахування процентів за користування кредитом. ОСОБА_2 проти позову заперечувала з таких же підстав. СП «Віта» явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялося належним чином, клопотання про розгляд справи у відсутність представника СП «Віта» до суду не надходило. ОСОБА_5, ОСОБА_6 також у судове засідання не з'явилися, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином, подали клопотання про розгляд справи у їхню відсутність. Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11108108000, за умовами якого банк зобов'язувався надати останньому кредит в іноземній валюті в сумі 133000,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день укладення договору складає 671650,00 грн., зі сплатою 12,8 % річних за його користування та кінцевим терміном повернення не пізніше 15.01.2017 р., а ОСОБА_4 зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повертати банку кредит та сплачувати проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором (а.с.7-14). З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором 15.01.2007 року були укладені наступні договори: між АКІБ «УкрСиббанк» та СП «Віта» договір поруки, за яким останнє поручилося перед банком за виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору від 15.01.2007 року (а.с.15-16) та між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 договір іпотеки № 43884, за яким останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17-20). Заставна вартість іпотеки склала 901749,86 грн. 16.10.2009 року ПАТ «УкрСиббанк» направило ОСОБА_4 досудову вимогу щодо дострокового виконання ним своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11108108000 від 15.01.2007 року (а.с 92). Підстава - порушення графіку платежів. Пунктом 5.5 договору про надання споживчого кредиту № 11108108000 передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісії строком більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього договору. Пунктом 11.1 зазначеного договору сторони погодили, що у разі настання обставин визначених у тому числі п. 5.5 договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення від банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення про дострокове повернення кредиту від банку. Зважаючи на п. 11.1 договору, на отримання відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту, право вимоги у банку виникло 17.11.2009 року. Відповідно до п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється, зокрема, вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У п.31 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», вказано, що враховуючи положення п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у справах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Отже, зважаючи на те, що право вимоги за кредитом ОСОБА_4 у АКІБ «УкрСиббанк» виникло 17.11.2009, ТОВ «Кей-Колект» як фактор звернувшись до суду 16.08.2013 року, пропустив строк позовної давності. Щодо вимог позивача, пов'язаних з договором іпотеки № 43884 від 15.01.2007 року. Згідно ч.1 ст. 575 «Окремі види застав» ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ч.5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Таким чином іпотека є одним із різновидів застави та має похідний характер від основного зобов'язання і діє до припинення основного зобов'язання по кредитному договору. Згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Відповідно до абз. 2 п. 31 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, положення п.7 ч. 13 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку. Отже враховуючи, що ОСОБА_4 отримав саме споживчий кредит та те, що строк давності за вимогами позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором минув за 10 місяців до дати подачі позовної заяви, суд застосовує до даних правовідносин приписи закону, що регламентують наслідки спливу позовної давності. Крім того суд вважає недоведеним факт відступлення права вимоги ПАТ «УкрСиббанк» ТОВ «Кей-Колект». Згідно п. 3.1. договору факторингу право вимоги переходить від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Кей-Колект») у дату відступлення. Згідно п. 3.2 договору факторингу відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору. Акт приймання-передачі прав вимоги складається сторонами виключно після одержання клієнтом суми фінансування. В матеріалах справи відсутній додаток 2 до договору факторингу, а тому суду не відомо чи був складений акт приймання-передачі, а відтак чи перейшло до ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_4 перед ПАТ «УкрСиббанк». Крім того виписка з договору факторингу № 1 (а.с.39), що була надана позивачем свідчить лише про наявність прізвища ОСОБА_4 у переліку первинних договорів із зазначенням номеру кредитного договору, дати його укладення. У договорі факторингу від 12.12.2011 року право вимоги загальної заборгованості по тілу кредиту в сумі 111183,84 дол. США не зазначено. Отже, позивачем не надано доказів свого права вимоги у відповідачів суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 200320,94 дол. США, з яких заборгованість за кредитом - 111183,84 дол. США. Суд вважає також неправомірним нарахування процентів за користування кредитом з 12.12.2011 року (дата укладення договору факторингу). Згідно ч.1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи - боржника. Відповідно до ч.1,3 ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції. В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 08.12.2011 року за № 732 згідно якого ТОВ «Кей-Колект» зареєстрована як фінансова установа (а.с.40). Враховуючи зазначене позивач є фінансовою установою, яка без додаткових дозволів та ліцензій може укладати договори факторингу та отримувати відповідно до їх умов право вимоги. Відповідно до п.1.2 положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 року № 281, банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги, передбачені ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з п. 2 ст. 5 Декрету № 15-93. Отже, згідно чинного законодавства та наданих дозволів позивач, як відповідна фінансова установа має право без додаткових дозволів та ліцензій укладати договори факторингу та виступати в них фактором, але на проведення валютних операцій, зокрема нарахування процентів за користування кредитом у іноземній валюті позивач повинен отримати індивідуальну чи генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Позивач не надав суду індивідуальну чи генеральну ліцензію, що свідчить про неправомірність нарахування відсотків. Враховуючи вищевикладене та застосовуючи строк позовної давності суд відмовляє у ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні позову. Керуючись ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку», ч.1 ст. 1077, ч.1,3 ст. 1079 ЦК України, п.1.2 Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 року № 281, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 205, 209, 212-215, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, Споживчого товариства «Віта», ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/35494483
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40244940 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Наумчука М.І., розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що 10 червня 2006 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримав кредитні кошти у національній валюті в розмірі 1 887 грн 55 коп., зі сплатою 24% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення - 9 червня 2007 року. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 27 жовтня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 36 723 грн 56 коп. Посилаючись на наведене, позивач просив суд задовольнити позов. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року, рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № КRKRRХ08531461 від 10 червня 2006 року станом на 27 жовтня 2011 року у розмірі 36723 грн 56 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 1887 грн 60 коп.; заборгованість по процентах за користування кредитом - 13420 грн 66 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 373 грн 80 коп.; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань - 18816 грн 57 коп., а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина) та 1724 грн 93 грн штраф (процентна складова). Вирішено питання про відшкодування судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 10 червня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № КRКRRХ08531461, згідно умов якого відповідач отримав кредитні кошти у національній валюті на споживчі потреби у розмірі 1887 грн 60 коп., зі сплатою 24 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення - 9 червня 2007 року. Згідно долучених до справи документів договір складається з заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Відповідно до умов укладеного договору відповідач зобов'язаний щомісяця сплачувати кредит, нараховані відсотки та комісії за користування кредитом. У разі неналежного виконання зобов'язань передбачено нарахування та сплата штрафних санкцій. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором станом на 27 жовтня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 36723 грн 56 коп. Скасовуючи рішенні суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно умов укладеного договору, який складається із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредитного фізичним особам сторони домовилися про збільшення строку позовної давності до п'яти років, тому задовольнив позов. Однак, повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. Із матеріалів справи вбачається, що додані банком Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), якими передбачено збільшення строку позовної давності, підписані головою ПАТ КБ «ПриватБанк». Однак, на час укладення кредитного договору, як вбачається із заяви позичальника, організаційно-правовою формою КБ «ПриватБанк» було закрите акціонерне товариство, і саме на підставі довіреності виданої ЗАТ КБ «ПриватБанк» уповноважена останнім особа перевіряла правильність і достовірність інформації, зазначеної в цій заяві. При вирішенні спору апеляційний суд на це уваги не звернув, ніякої оцінки цим обставинам не дав, не з'ясував чи дійсно надані банком умови були частиною кредитного договору та чи з ними погоджувався позичальник, яку на момент укладення договору «ПриватБанк» мав організаційну-правову форму, - ЗАТ чи ПАТ, а відповідно чи могли існувати на час укладення між сторонами договору Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), підписані головою ПАТ КБ «ПриватБанк». Допущені апеляційним судом порушення норм цивільного процесуального законодавства (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до цього суду. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до цього суду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко М.І. Наумчук
  18. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ситнік О.М.,суддів:Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,Писаної Т.О.,Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі − ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 01 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 490044614 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого ПАТ «Альфа-Банк» надало ОСОБА_6 кредит на загальну суму 56 450, 00 дол. США. У порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у результаті чого станом на 01 квітня 2012 року утворилась заборгованість за кредитом − 46 208,41 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі − НБУ) станом на 01 квітня 2012 року складає 369 052 грн 71 коп., за відсотками - 20 247, 58 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2012 року складає 161 711 грн 38 коп. Станом на 01 квітня 2012 року розмір неустойки (пеня) становить - 400 767, 29 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2012 року становить 3 200 808 грн 12 коп. Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість у сумі 3 731 572 грн 21 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 369 052 грн 71 коп., за відсотками - 161 711 грн 38 коп., пеня - 3 200 808 грн 12 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Задовольняючи позов ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що між сторонами було укладено кредитний договір, внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором у відповідача утворилась заборгованість, яка відповідно до чинного законодавства підлягає стягненню. Проте з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм процесуального та матеріального закону. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Однак висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав. Судами встановлено, що 01 серпня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір, за яким відповідачу надано кредит на загальну суму 56 450 дол. США з номінальною процентною ставкою − 12,00 % річних, з 01 вересня 2008 року − 14,5 % річних, реальна процентна ставка 18,57 % річних із остаточним строком погашення до 01 серпня 2012 року (а. с. 9 − 10). Відповідно до п. 3.4 кредитного договору, в разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно з умовами цього договору позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Частинами 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Як убачається з умов кредитного договору, ПАТ «Альфа-Банк» надало позичальнику кошти на споживчі цілі (придбання транспортного засобу), а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку відповідач посилався, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Однак суд першої інстанції, зазначивши, що внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором у відповідача утворилась заборгованість, яка відповідно до чинного законодавства підлягає стягненню, на порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України не врахував положень Закону України «Про захист прав позивачів», на які у запереченнях посилався ОСОБА_6, та не застосував їх при вирішенні спору, не перевірив його доводів щодо несправедливості умови п. 3.4 спірного договору. Суд першої інстанції не перевіряв відповідності умов п. 3.4 кредитного договору вимогам справедливості, а тому не звернув уваги на те, що передбачена в договорі у разі прострочення строків або суми повернення кредиту чи процентів пеня в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення в перерахунку становить 365 % річних. Крім того, слід зазначити, що ч. 3 ст. 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року № 6-100цс14. Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив та ухвалив рішення, що не відповідає вимогам законності і обґрунтованості. Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 частково задовольнити. Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2014 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.М. Ситнік Судді: А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана Г.В. Юровська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41986658
  19. Державний герб України Справа № 203/2221/13-ц Провадження № 2/0203/73/2014 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.05.2014 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі: головуючого судді Католікяна М.О., при секретарі Науменко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно, за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою, у с т а н о в и в: 28 березня 2013 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11233278000, за умовами якого третя особа отримала грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Третя особа не виконала свої зобов'язання за кредитним договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки житлового приміщення. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.а.с. 1 - 5). 23 квітня 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.12.2007 р. між АКІБ "УкрСиббанк" і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11280948000, за умовами якого ПП «Натал» отримало грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань позивач уклав з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори поруки. Відповідачі не виконують свої зобов'язання за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом (з урахуванням уточнень) про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у сумі 3 526 771,09 грн.(т. 2 а.с.а.с. 1 - 5, 144 - 148). 11 червня 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона доводиться дочкою ОСОБА_2, який уклав з АКІБ "УкрСиббанк" договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р., а згодом - додатковий договір до нього від 30.01.2009 р. На час укладення договору іпотеки позивач була неповнолітньою, а тому для укладення такого договору необхідно було надання відповідним органом опіки та піклування дозволу, якого отримано не було. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про (з урахуванням уточнень) визнання недійсними укладеного договору іпотеки та додаткового договору до нього, а також скасування заборони предмету іпотеки (т. 1 а.с.а.с. 92 - 95, т. 3 а.с.а.с. 19 - 22). 12 червня 2013 року ухвалою суду справи за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно були об'єднані у єдине провадження (т. 2 а.с. 127). 13 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи - ПП «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного ним договору поруки припиненим (т. 2 а.с.а.с. 162, 163). 21 січня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Разом з тим, за 3 дні до укладення договору поруки помер батько позивача, у зв'язку з чим вона перебувала у тяжкому психологічному стані. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного нею договору поруки припиненим та визнання його недійсним (т. 3 а.с.а.с. 109 - 111). 22 січня 2014 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі за позовом ОСОБА_5 в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 У судовому засіданні представник ПАТ "УкрСиббанк" підтримала заявлені ПАТ "УкрСиббанк" позови, заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Представник ОСОБА_5 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_1 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_4 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ПП "Натал", ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк", просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 У справі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП "Натал" та ОСОБА_3 подано заяви про застосування до спірних правовідносин правил позовної давності (т. 3 а.с.а.с. 24 - 29, 56 - 59, 101, 102, 104 - 106, 132, 133, 144 - 147, 157 - 159, 188 - 192). Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ПП "УкрСиббанк" не підлягають задоволенню, позови ОСОБА_5, ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником його є ПАТ "УкрСиббанк") та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11233278000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 3 746 426,90 грн. з кінцевим терміном повернення - 20.12.2010 р. (т. 1 а.с.а.с. 7- 14). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 на забезпечення кредитних зобов'язань за договором № 11233278000 було укладено договір іпотеки № 11233278000/3/1, за яким ОСОБА_2 передав у заставу АКІБ "УкрСиббанк" належну йому квартиру АДРЕСА_1. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 9616 (т. 1 а.с.а.с. 35, 36). 28 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11280948000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 970 415,00 грн. з кінцевим терміном повернення - 27.12.2010 р. (т. 2 а.с.а.с. 7- 18). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 11280948000/П, за яким ОСОБА_1 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 19 - 21). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 236911, за яким ОСОБА_2 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 22 - 24). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 236912, за яким ОСОБА_3 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 25 - 27). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 236913, за яким ОСОБА_4 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 28 - 30). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № 11233278000/3/1, який був також посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 534 (т. 1 а.с. 37). 05 серпня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарних днів достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11233278000, яка склала 1 168 047,82 грн. (т. 3 а.с.а.с. 51 - 55). Того ж дня ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адреси ПП "Натал", ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частин 2, 3 статті 18 Закону України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства" члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно зі статтею 12 Закону України від 02.06.2005 р. № 2623-ІV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. У відповідності з абзацом 1 пункту 67 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини" дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Судом встановлено, що на момент укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р. та додаткового договору № 1 до нього ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі, що стала предметом іпотеки (т. 1 а.с. 97), не досягла повноліття (т. 1 а.с. 96), тому мала статус дитини, отже для укладення спірного договору її батькові необхідно було отримати відповідний дозвіл органу опіки та піклування. Між тим, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 з такою заявою до виконавчого комітету Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради не звертався (т. 1 а.с. 99). За правилами частини 6 статті 203 ЦК правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 1 статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Відтак, оскільки під час укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 та додаткового договору № 1 не було дотримано приписи частини 6 статті 203 ЦК, позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню. При цьому суд критично ставиться до посилань ПАТ "УкрСиббанк" на довідку ОСББ "Співвласники будинку № 43" від 10.10.2007 р. № 2808/3, яку було надано нотаріусу при укладенні договору іпотеки (т. 3 а.с. 221), оскільки ця довідка спростовується рештою матеріалів справи, зокрема, листом Кіровського РВ в м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 10.09.2013 р. № 1681 (т. 1 а.с.а.с. 97, 98, т. 3 а.с. 46). Ураховуючи висновок суду про недійсність договору іпотеки, суд не вбачає підстав для задоволення позову ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до частин 1, 4 статті 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука також припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Судом встановлено, що у 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" висунув ОСОБА_1 та ОСОБА_4 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто за три з половиною років), отже, у розумінні приведеної норми, порука припинилася. Крім того, при укладенні кредитного договору № 11280948000 сторони узгодили відповідний розмір процентної ставки за користування кредитними коштами - 14 % (т. 2 а.с. 14). Згодом, 30.01.2009 р., сторони за кредитним договором уклали додаткову № 1 до додаткової угоди № 1, якою збільшити розмір процентної ставки до 35 % (т. 2 а.с. 18). Таким чином, після укладення договорів поруки №№ 11280948000/П, 236913 зобов'язання ПП "Натал" було суттєво змінено без згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_4 що також, безумовно, вплинуло на обсяг та зміст її зобов'язань. Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково (лише в частині припинення поруки). Відмовляючи ОСОБА_4 у позові про визнання договору поруки недійсним, суд виходить з того, що вона не довела належними та допустимими доказами наявність таких підстав, як введення її в оману та її обман, а доводи, викладені у позовній заяві, є непереконливими. Аналогічних висновків суд доходить і з приводу правовідносин, що виникли між ОСОБА_2, ОСОБА_7, з одного боку, та ПАТ "УкрСиббанк", з другого боку. Так, 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" також висунув ОСОБА_2 та ОСОБА_7 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто також за три з половиною років), отже, у розумінні частини 4 статті 559 ЦК, їх поруки також за законом припинилися. Відтак, підстав для стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором № 11280948000 суд також не знаходить. Згідно зі статтями 256, 257, частиною 1 статті 260 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. У відповідності з частиною 1 статті 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. За правилами частини 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4 статті 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Судом встановлено, що 05.08.2009 р. ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ПП "Натал" заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останньому вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Таким чином, за кредитним договором № 11280948000 позовна давність сплила, оскільки почалася 06.09.2009 р. (наступного дня після закінчення 31-денного строку) і закінчилася відповідно 05.09.2012 р. Відтак, оскільки ПП "Натал" звернулося до суду із заявою про застосування правил позовної давності, а ПАТ "УкрСиббанк" подало позов з порушенням вказаного строку (23.04.2013 р.) і не просило суд поновити його, суд, керуючись приписами частини 4 статті 267 ЦК, вважає за необхідне у позові до ПП "Натал" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11280948000 відмовити. Керуючись статтями 4 - 11, 15, 18, 57 - 60, 169, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно відмовити. Позов ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Визнати недійсним додатковий договір № 1 від 30 січня 2009 року до договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 534. Скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену 12 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (зареєстровано у реєстрі за № 9617) на підставі договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою задовольнити. Визнати договір поруки № 11280948000/П від 28 грудня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, припиненим. Зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою задовольнити частково. Визнати договір поруки № 236913 від 30 січня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, припиненим. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Повний текст рішення складено 21 травня 2014 року. Суддя М.О. Католікян http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38901099
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 11 жовтня 2007 року між ним і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 326 грн 40 коп. на строк до 10 жовтня 2014 року, а ОСОБА_1 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. Погашення заборгованості згідно з кредитним договором здійснюється в такому порядку: щомісяця в період з «11» до «15» числа позичальник сплачує банку щомісячний платіж, що складається із заборгованості за кредитом, процентами, винагородою. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 зобов’язання за вказаним кредитним договором не виконав, у зв’язку із чим станом на 19 лютого 2013 року виникла заборгованість у розмірі 43 145 грн 39 коп., а саме: 17 238 грн 41 коп. – заборгованість за кредитом; 10 099 грн 09 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 521 грн 92 коп. – заборгованість за комісією за користування кредитом; 11 285 грн 97 коп. – пеня, просило на підставі статей 526, 527, 530, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) стягнути з ОСОБА_1 43 145 грн 39 коп. заборгованості за кредитним договором. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 43 145 грн 39 коп. заборгованості за кредитним договором, а саме: 17 238 грн 41 коп. заборгованості за кредитом; 10 099 грн 09 коп. заборгованості за процентами; 4 521 грн 92 коп. заборгованості за комісією; 11 285 грн 97 коп. пені та 431 грн 45 коп. судових витрат. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 549, статті 1050 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року, від 16 травня 2012 року, від 19 березня 2014 року, від 28 травня 2014 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 326 грн 40 коп. на строк до 10 жовтня 2014 року, а ОСОБА_1 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. ОСОБА_1 у 2007 та 2008 роках належним чином виконував умови кредитного договору та сплатив за вказаний період на виконання умов кредитного договору 16 690 грн; у подальшому він припинив оплату чергових платежів. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором – несплатою кредиту та процентів за ним щомісячними платежами в порядку та у строки, передбачені кредитним договором, станом на 19 лютого 2013 року виникла заборгованість у розмірі 43 145 грн 39 коп., а саме: 17 238 грн 41 коп. – заборгованість за кредитом; 10 099 грн 09 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 521 грн 92 коп. – заборгованість за комісією за користування кредитом; 11 285 грн 97 коп. – пеня. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими, і дійшов висновку, що згідно з умовами кредитного договору та на підставі статей 525, 526, 617, 625, 627, 629 ЦК України стягненню з відповідача підлягає заборгованість за кредитом, процентами, комісією та пеня за період з 11 березня 2009 року (з моменту припинення погашення боржником щомісячних платежів) до 19 лютого 2013 року відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості. При цьому доводи ОСОБА_1 щодо спливу позовної давності, про застосування якої він заявив, суд залишив поза увагою. Разом із тим у судових рішеннях суду касаційної інстанції, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 549, статті 1050 ЦК України, містяться висновки про таке: – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року касаційний суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення пені за період, що перевищує один рік, не підлягають задоволенню в силу положень частини другої статті 258 ЦК України, за якими до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що початок позовної давності для стягнення періодичних платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди попередніх інстанцій, взявши за основу розрахунок позичальника, не перевірили його правильності, з урахуванням заперечень боржника щодо співмірності розміру пені, який значно перевищує розмір основного боргу; не з’ясували період, за який відбулось нарахування пені, і не перевірили дотримання позичальником строку позовної давності для пред’явлення вимог для її стягнення; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року міститься висновок про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 1050 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі цього договору. За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п’ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, суд установив, що позичальник у 2007 та 2008 роках належним чином виконував умови кредитного договору, а в подальшому припинив оплату чергових платежів, і що кредитор звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом у березні 2013 року, надавши розрахунок заборгованості станом на 19 лютого 2013 року. Оскільки умовами кредитного договору (пункт 7.1) установлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, ураховуючи, що у справі, яка переглядається, за пунктом 7.1 кредитного договору погашення кредиту (заборгованості за кредитом, процентами, винагородою) повинно здійснюватись позичальником частинами з «11» до «15» числа кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. Отже, аналізуючи умови кредитного договору та зміст зазначених правових норм, необхідно дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права в подібних правовідносинах. Ураховуючи викладене, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначених норм матеріального права не врахував та безпідставно не застосував позовну давність до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів, про застосування якої заявляв відповідач, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення пені за період з 11 березня 2009 року до 19 лютого 2013 року. Так, пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки. Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону. Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Саме таких висновків дійшов суд касаційної інстанції в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року та від 19 березня 2014 року, які надані заявником як приклад. Така сама правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Ураховуючи викладене, судове рішення суду касаційної інстанції в справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для його скасування. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-160цс14 Відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5B268FDDDDF4BACDC2257D9D00450BD9
  21. Державний герб України Справа № 342/587/14-ц Провадження № 22-ц/779/2152/2014 Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р.М. Суддя-доповідач Пнівчук О.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Беркій О.Ю., Соколовський В.М. секретаря Турів О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року,- в с т а н о в и л а : 07 травня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 3365, 24 дол. США, що еквівалентно 39039, 39 грн. Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 01.03.2007 року укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач, посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов»язання, просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, що станом на 31.03.2014 року становила 39039,39 грн. Рішенням Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. На дане рішення ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначив, що суд помилково застосував загальну позовну давність до спірних правовідносин. Так, із розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідач ОСОБА_2 здійснював погашення кредиту, а саме 25.06.2011 року вніс 199 дол. США, 29.09.2011 року, 26.10.2011 року та 01.12.2011 року по 100 дол. США, а тому позовна давність починає перебіг з дати останнього погашення, тобто з 01.12.2011 року та закінчується 01.12.2014 року, а тому позовна заява, подана 07.05.2014 року в межах строку позовної давності. Апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі. В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ПАТ КБ «ПриватБанк» Рокетська С.В. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заперечив доводи апелянта щодо погашення відповідачем кредиту в 2011 році та просив рішення суду залишити без зміни. Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 згідно поданої заяви від 01.03.2007 року отримав в ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит в розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20% на рік на суму залишку заборгованості кредитом. ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що подана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» і Тарифами складають договір про надання банківських послуг, про що свідчить його підпис (а.с. 15). Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов»язання за кредитним договором, пред»явив до останнього позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 31.03.2014 року становить 39039,39 грн. До матеріалів позовної заяви позивачем долучено розрахунок суми заборгованості, із якого вбачається нарахування суми боргу за період з 01.03.2007 року по 31.03.2014 року із зазначенням внесених позивачем сум на погашення кредитних зобов»язань (а.с. 9-12). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач пред»явив позов після спливу позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_2 01.03.2007 року отримав кредит у розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна». Термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії кредитної картки - березень 2009 року. Згідно Правил користування платіжною карткою після закінчення строку дії картка продовжується банком на новий строк, шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, якщо раніше від клієнта не поступало письмової заяви про закриття карткового рахунку. Позивач не представив доказів про отримання відповідачем ОСОБА_2 картки з новим строком дії картки. Тому з часу закінчення терміну дії картки «Універсальна», тобто з квітня 2009 року почався перебіг позовної давності. З врахуванням наведених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач пред»явивши позов 07 травня 2014 року пропустив встановлений ст. 257 ЦК України загальний трьохрічний строк позовної давності. Відповідач звернувся з письмовою заявою про застосування спливу позовної давності, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за спливом позовної давності. Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 здійснював погашення кредиту, а саме 25.06.2011 року вніс 199 дол. США, 29.09.2011 року, 26.10.2011 року та 01.12.2011 року по 100 дол. США не знайшли свого підтвердження. Представник апелянта на вимогу суду представила суду виписку по кредитному рахунку ОСОБА_2, однак із вказаної виписки встановлено, що погашення здійснено фізичною особою шляхом внесення готівкових коштів в касу банку для зарахування на картрахунок, при цьому платником зазначено ОСОБА_5, а не ОСОБА_2 Крім того, в розрахунку суми заборгованості, долученому до матеріалів позовної заяви та представленої в засіданні апеляційного суду виписки з кредитного рахунку містяться суттєві розбіжності щодо сум погашення кредиту так і суми заборгованості по ньому, а тому такі не можуть бути належними доказами як заборгованості за кредитом, так і погашення ОСОБА_2 кредиту в 2011 році, на що посилається апелянт, як доказ переривання перебігу позовної давності згідно ст. 264 ЦК України. Інших належних доказів на підтвердження обгрунтованості проведеного розрахунку суми заборгованості за кредитним договором представником позивача не представлено. Таким чином, рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. ст. 307,308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилити. Рішення Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили. Головуюча: Пнівчук О.В. Судді: Беркій О.Ю. Соколовський В.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41305209
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор‘євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про стягнення заборгованості, за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі – ТОВ «Автосервіс-Т») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Автосервіс-Т» кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим у базовій валюті, що дорівнює 18 міл. доларів США, зі сплатою 11,7 % річних за кредитом у доларах США та 20 % річних за кредитом у гривні й кінцевим терміном повернення не пізніше 30 квітня 2009 року. Зазначало, що ТОВ «Автосервіс-Т» належним чином не виконувало зобов‘язання з повернення належних до сплати частин кредиту та нарахованих процентів за його використання, у зв‘язку із чим 1 квітня 2009 року банком було направлено на адресу ТОВ «Автосервіс-Т» вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором у термін до 15 квітня 2009 року, яка була залишена без реагування. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг» (далі – ТОВ «Авто-Холдінг») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Авто-Холдінг» кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим у базовій валюті, що дорівнює 2 міл. 500 тис. доларів США, зі сплатою 12,2 % річних за кредитом в доларах США, 12 % річних за кредитами в євро і 20 % річних за кредитом в гривні та кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. Позивач указав, що ТОВ «Авто-Холдінг» належним чином не виконувало взятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим 1 квітня 2009 року банком було направлено на адресу ТОВ «Авто-Холдінг» вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, яка була залишена без реагування. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» (далі – ТОВ «Інтер-Авто») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Інтер-Авто» кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим у базовій валюті, що дорівнює 10 міл. доларів США, що на час укладення договору за курсом Національного Банку України еквівалентно 50 міл. 500 тис. грн, а з 24 квітня 2008 року –11 міл. 800 тис. доларів США, зі сплатою 13 % річних за кредитом у доларах США, 12 % річних за кредитом у євро та 20 % річних за кредитом в гривні та кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. Позивач указав, що ТОВ «Інтер-Авто» належним чином не виконувало взятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим 1 квітня 2009 року банком було направлено на адресу ТОВ «Інтер-Авто» вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором до 15 квітня 2009 року, яка була залишена без реагування. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі – ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 міл. 500 тис. доларів США. Позивач указав, що у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» взятих на себе зобов'язань 1 квітня 2009 року на адресу позичальника було направлено вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором до 15 квітня 2009 року, яка була залишена без реагування. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов'язався відповідати перед банком за належне виконання зобов'язань позичальниками, зокрема за повернення основної суми заборгованості, процентів за використання кредиту, а також сплату пені та інших штрафних санкцій, установлених договорами. Справа судами розглядалась неодноразово. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за вказаними кредитними договорами на адресу ОСОБА_1 2 квітня 2009 року було направлено вимогу про погашення до 12 квітня 2009 року заборгованості за кредитними договорами, яка останнім була залишена без реагування, тому ПАТ «УкрСиббанк» просило задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2013 року, позов задоволено. Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2013 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У березні 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», про стягнення заборгованості. У заяві ПАТ «УкрСиббанк» про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року порушується питання про скасування рішення касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що згідно з кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії від 3 травня 2007 року та з урахуванням додаткових угод до нього ТОВ «Автосервіс-Т» отримало в банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 18 міл. доларів США. Відповідно до пункту 1.1 вищезазначеного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у такій валюті: долар США та /або гривня України. Указані грошові кошти було надано до 30 квітня 2009 року зі сплатою процентів за використання кредитних коштів у розмірі 10,7 % річних – за кредитами в доларах США та 14,75 % річних за кредитами в гривні. У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору в ТОВ «Автосервіс-Т» утворилася заборгованість. Згідно з кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії від 3 травня 2007 року та з урахуванням додаткових угод до нього ТОВ «Авто-Холдінг» отримало кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 2 міл. 500 тис. доларів США. Відповідно до пункту 1.1 договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у такій валюті: долар США та/або євро, та/або гривня України. Згідно з положеннями вказаного договору ТОВ «Авто-Холдінг» зобов'язалось повернути отримані кошти в повному обсязі до 30 квітня 2009 року. У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору в ТОВ «Авто-Холдінг» утворилася заборгованість. Згідно з кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії від 3 травня 2007 року та з урахуванням додаткових угод до нього ТОВ «Інтер-Авто» отримало кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим у базовій валюті, що дорівнює 10 міл. доларів США. Відповідно до умов договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у такій валюті: долар США та/або євро, та/або гривня України. Згідно з пунктами 1.2, 4.1 указаного договору ТОВ «Інтер-Авто» зобов'язалось повернути отримані кошти в повному обсязі до 30 квітня 2009 року. У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору в ТОВ «Інтер-Авто» утворилась заборгованість. Згідно з кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії від 3 травня 2007 року та з урахуванням додаткових угод до нього ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» отримало кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 міл. 500 тис. доларів США. Пунктом 1.1 кредитного договору визначено, що кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у такій валюті: долар США та/або євро, та/або гривня України. За вказаним кредитним договором ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» надано кредит траншем у доларах США. Відповідно до пунктів 1.2, 4.1 кредитного договору ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов'язалось повернути отримані кошти в повному обсязі до 30 квітня 2009 року. Установлено, що ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» належним чином не виконувало умови кредитного договору, у зв'язку чим утворилась заборгованість. 29 травня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами між ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався солідарно з кожним окремо позичальником відповідати перед банком за невиконання ними зобов'язань за кредитними договорами. Згідно з пунктом 3.1 договору поруки договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржників за основними договорами. У зв'язку з неналежним виконанням позичальниками взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами банком 1 квітня 2009 року на адресу позичальників направлено вимоги про дострокове погашення кредитних заборгованостей, які слід було виконати до 15 квітня 2009 року. 2 квітня 2009 року на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу про погашення до 12 квітня 2009 року заборгованості за кредитними договорами, яка останнім була залишена без реагування. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції та відмовляючи в позові, вважав, що відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України порука поручителя припинилася, оскільки збільшення комісії за пролонгацію договорів та комісії за внесення змін до кредитних договорів без згоди поручителя призвело до збільшення обсягу його відповідальності. Крім того, суд дійшов висновку про те, що порука ОСОБА_1 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_1., не встановлений (умови договору про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржників за основними договорами, не є встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до поручителя ОСОБА_1 банк пред’явив після спливу визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У судових рішеннях, які надані заявником як приклад неоднакового застосування частини першої статті 559 ЦК України, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: – в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року та рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року, що підстави для застосування частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки за умовами договору поруки поручителю відомі всі умови основного договору, зокрема кредитним договором передбачено право банку збільшити процентну ставку; крім того, закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов’язання, забезпеченого порукою; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року, що оскільки додаткові угоди, якими внесені зміни до графіка погашення кредиту у зв’язку з перенесенням строків сплати кредиту, укладались із метою запобігання виникненню простроченої заборгованості за кредитом, при цьому строк дії, проценти та будь-які інші умови основного договору не змінювались, то положення частини першої статті 559 ЦК України застосуванню не підлягають; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року, що поручитель під час підписання договору поруки погодився з будь-яким розміром процентної ставки, якщо вона передбачена кредитним договором, у тому числі й додатковою угодою до нього, а отже, зміна розміру процентів за основним договором не тягне за собою збільшення обсягу відповідальності поручителя; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, що, ураховуючи те, що збільшення процентної ставки, зазначене в листах банку, фактично не відбулось, не збільшився й обсяг відповідальності поручителя; крім того, правовідносини, що виникають із договору іпотеки, регулюються спеціальним законом, – Законом України «Про іпотеку», а не статтями 553–559 ЦК України; порука припиняється з підстав, передбачених у статті 559 ЦК України, а припинення іпотеки відбувається з підстав, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку»; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, що підстави для припинення поруки в порядку частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки поручитель, підписуючи додаткову угоду до договору поруки, був ознайомлений із збільшеним обсягом своєї відповідальності та зі зміненими умовами кредитного договору, у тому числі й з новим графіком погашення кредиту; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року, що обсяг відповідальності поручителя не збільшився, оскільки додаткові кредитні угоди до основного договору укладались у межах кредитної лінії при наданні чергового траншу, що є однією з форм кредитування. У справі, яка переглядається, суд визнав поруку припиненою відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України, установивши, що збільшення комісії за пролонгацію договорів та комісії за внесення змін до кредитних договорів без згоди поручителя призвело до збільшення обсягу його відповідальності. Таким чином, у справах, на судові рішення яких посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, суди касаційної інстанції виходили з того, що зміна основного зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, відбулась за згодою поручителя (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року, від 6 лютого 2013 року, від 11 липня 2012 року) або таке збільшення обсягу відповідальності поручителя взагалі не відбулось (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 27 березня 2013 року, від 10 червня 2013 року). Отже, зміст доданих до заяви судових рішень, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Ураховуючи те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву ПАТ «УкрСиббанк» обґрунтованою в зазначеній частині немає підстав. Вирішуючи питання щодо неоднакового застосування частини четвертої статті 559 ЦК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із наступного. Для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норми матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, ПАТ «УкрСиббанк» надає ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 15 травня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 квітня 2013 року, від 21 листопада 2012 року, у яких суд касаційної інстанції, дійшов висновків, що підстави для застосування частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки вимогу до поручителя було пред’явлено в межах установленого шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов’язання. Проте у справі, яка переглядається, касаційний суд дійшов висновку про те, що порука ОСОБА_1 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_1., не встановлено, а вимогу до ОСОБА_1 банк пред’явив після спливу визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України строку. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини четвертої статті 559 ЦК України. Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Аналіз змісту статей 1054 та 559 ЦК України свідчить про таке. У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов‘язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред‘явлення вимоги поручителю обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника. Одночасне направлення боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредиту у зв’язку з наявністю заборгованості не є вимогою кредитора до поручителя в сенсі частини четвертої статті 559 ЦК України. Судом установлено, що у зв’язку з порушенням боржниками строків повернення кредиту та виникненням заборгованості за кредитними договорами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів, надіславши 1 квітня 2009 року боржникам вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів до 15 квітня 2009 року. Також 2 квітня 2009 року кредитором направлена вимога поручителю про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів до 12 квітня 2009 року. З урахуванням зазначених правових норм суд касаційної інстанції виходив із того, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум повинен обчислюватись від наступного дня після настання дати дострокового повернення заборгованості, та оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_1 більше ніж через шість місяців (5 березня 2012 року) після настання строку виконання зобов’язань, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинила свою дію. Зазначені правові висновки узгоджуються з нормами частини четвертої статті 559 ЦК України. За таких обставин підстави для скасування рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року відсутні. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-28цс14 У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов‘язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред‘явлення вимоги поручителю обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника. Одночасне направлення боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредиту у зв’язку з наявністю заборгованості не є вимогою кредитора до поручителя в сенсі частини четвертої статті 559 ЦК України. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BC981277A43AAE25C2257D7400235112
  23. Державний герб України Ухвала іменем україни 25 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Остапчука Д.О.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні лінії» (далі - ТОВ «Кредитні лінії») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позову товариство зазначало, що 23 січня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ Сведбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 17 000 доларів США, зі сплатою 14% річних та з кінцевим терміном погашення до 22 січня 2012 року, у забезпечення належного виконання якого між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1. Право вимоги за кредитним й іпотечним договорами 28 листопада 2012 року було відступлено товариству з обмеженою відповідальністю «Факторінгова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») та ТОВ «Кредитні ініціативи». Через неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного погашення кредиту виникла кредитна заборгованість, розмір якої станом на 1 квітня 2013 року складає 126 330 грн. 24 коп. Посилаючись на викладене, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило позов задовольнити й у рахунок погашення зазначеної кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1. Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 11 березня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні лінії» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 92 767 грн. 15 коп., яка складається з 74 269 грн. 60 коп. заборгованості за кредитом, 14 059 грн. 29 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 4 438 грн. 26 коп. пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, на користь ТОВ «Кредитні лінії» шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеку на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом, на стадії оцінки майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 березня 2014 року скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позов ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачами належним чином не виконуються зобов'язання за кредитним та іпотечним договорами, унаслідок чого виникла кредитна заборгованість, право вимоги якої перейшло до позивача. Проте з таким висновками судів повністю погодитися не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають. Судом установлено, що 23 січня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 17 000 доларів США, зі сплатою 14% річних та з кінцевим терміном погашення до 22 січня 2012 року. У забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором, того ж дня між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачі передали в іпотеку банку належний їм на праві власності будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1. 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» уклали договір факторингу за № 15, у цей же день 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» уклало договір факторингу з ТОВ «Кредитні ініціативи». Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. За правилами ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зазначали про те, що їх не було повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи» а також реквізити нових рахунків для сплати кредиту та відсотків, що в свою чергу унеможливило належне й своєчасне погашення кредиту. Також відповідачі заперечували розмір кредитної заборгованості, надавши при цьому свій розрахунок. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. 212-215, 303, 304, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; заперечень відповідачів не перевірили; не дослідили укладені між ПАТ Сведбанк», ТОВ «ФК «Вектор Плюс» й ТОВ «Кредитні ініціативи» договори факторингу, зокрема додатки до них, в яких міститься інформація щодо боржників та кредитних договорів, за якими передано право вимоги, й, відповідно, не встановили, чи набув фактор права на стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки саме за зобов'язаннями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 При цьому судами взагалі не встановлено дійсного розміру кредитної заборгованості, з урахуванням заперечень ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не досліджено документів первинної бухгалтерської документації й безпідставно відхилено клопотання відповідачів щодо призначення фінансово-економічної експертизи з цього приводу. Не перевірено судами належним чином і розрахунок пені. Також не витребувано судами й не досліджено доказів щодо надання Національним банком України повноважень ТОВ «Кредитні ініціативи» на здійснення операцій з іноземною валютою, про що представником ОСОБА_3 було заявлено клопотання (а.с. 82). Крім того, суд першої інстанції як на доказ наявності заборгованості у відповідачів посилається у рішенні на Реєстр заборгованостей боржників, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 190 - 193), однак зі змісту вказаної копії неможливо встановити хто саме з боржників має заборгованість перед позивачем та в якому розмірі, оскільки графи із зазначенням відповідних даних закреслені. Таким чином, судами не перевірено, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються, не надано належної оцінки наявним доказам у справі. Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 березня 2014 року скасувати. Справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: О.В. Кадєтова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560322
  24. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О.,суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 13 вересня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 1907/0907/88-010, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 15000 доларів США строком до 12 вересня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5% річних. 28 листопада 2012 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_5 за кредитним договором ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Того ж дня між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_5 за кредитним договором відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи». Посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконувала зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом 1 квітня 2013 утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 9 841,92 доларів США, що еквівалентно 78 666 гривням 47 копійкам; по відсоткам у розмірі 1509,06 долари США, що в гривневому еквіваленті складає 12 061 гривню 92 копійки та пеня у розмірі 3 188 доларів США, що становить 25481 гривню 69 копійок, а всього 11 6201 гривню 08 копійок, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року, позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 1907/0907/88-010 від 13 вересня 2007 року в сумі 116 210 гривень 08 копійок. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_5 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 1907/0907/88-010 від 13 вересня 2007 року, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Кредитні ініціативи». . Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов᾽язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов᾽язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Наявне в матеріалах справи повідомлення банку про відступлення прав вимоги заборгованості за кредитним договором (а.с. 127) не містить інформацію про укладення 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», а потім між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору факторингу та даних про отримання відповідачем повідомлення про заміну кредитора, а тому висновок судів про те, що неповідомлення боржника про заміну кредитора в зобов'язанні не звільняє його від обов'язку виконати взяте зобов'язання є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Вказана обставина має значення для вирішення справи, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності. Так, цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України). Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належить операції з факторингу. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Згідно з п. 13 Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. Так, відповідно до п.п.1.2 розпорядження № 231 від 3 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. В порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції не перевірив наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання, дійшовши передчасного висновку про наявність у ТОВ «Кредитні ініціативи» правових підстав для набуття прав кредитора. Крім того, умовами кредитного договору визначено як обов'язок позичальника повернути кредит в строк до 12 вересня 2017 року, так і право вимоги банку на дострокове виконання зобов'язань із зміною термінів повернення кредиту. Розглядаючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 8 грудня 2011 року на адресу ОСОБА_5 направлено повідомлення про зміну умов кредитного договору, відповідно до якого строк виконання зобов'язань за кредитним договором настає на десятий календарний день з 8 грудня 2011 року, зі спливом (збігом) якого відповідач зобов'язаний достроково сплатити заборгованість за кредитним договором у повному обсязі, не перевіривши правомірність підстав для нарахування банком відсотків за користування кредитом як на строковий (діючий) договір. Поряд з цим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України) та не перевірив чи поширюється вказана вимога у випадках зміни строку повернення кредиту. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на вказані порушення уваги не звернув, в порушення ст. 303 ЦПК України залишив заочне рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, заочне рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/38669478
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі – ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 919/699/13 за позовом ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до товариства з обмеженою відповідальністю «Композит-93» (далі – ТОВ «Композит-93»), товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпласт» (далі – ТОВ «Стройпласт») і товариства з обмеженою відповідальністю «Строитель» (далі – ТОВ «Строитель»), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «ОКСІ» (далі – ТОВ «ОКСІ»), про стягнення грошових коштів, – в с т а н о в и л а: У червні 2013 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до ТОВ «Композит-93», ТОВ «Стройпласт» і ТОВ «Строитель» про стягнення з поручителів солідарно заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 13 січня 2011 року № 01-В/11/55-1/ЮО (далі – кредитний договір) у сумі 16 449 738,16 грн. В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» зазначило, що ТОВ «ОКСІ» не погасило заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії, виконання зобов’язань за яким забезпечено договорами поруки від 1 березня 2011 року, укладеними позивачем із відповідачами: ТОВ «Композит-93», ТОВ «Строитель» і ТОВ «Стройпласт». Відповідачі проти позову заперечували, наголошуючи, що зазначеними договорами строки поруки не встановлено, як і не передбачено строк виконання основного зобов’язання, натомість цей строк визначено моментом пред’явлення вимоги за договором про відкриття кредитної лінії, у зв’язку з чим з огляду на положення статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) порука є припиненою. Рішенням господарського суду міста Севастополя від 14 листопада 2013 року у справі № 919/699/13, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року рішення господарського суду міста Севастополя від 14 листопада 2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 січня 2014 року залишено в силі. В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки, наведені та обґрунтовані у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що кредитором укладено договори поруки (окремо з кожним поручителем), умовами яких не передбачено спільної поруки, а отже, у цьому разі кредитор повинен пред’явити вимогу до кожного із поручителів на підставі відповідного договору. При цьому суд касаційної інстанції послався на те, що положення статті 554 ЦК України – особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором, – не можна застосовувати до правовідносин, що виникли із декількох договорів поруки, оскільки таку поруку не можна вважати спільною. ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 919/699/13 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 543 та 554 ЦК України у правовідносинах, що виникають із правочинів (договорів). На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 5015/4807/12, в якій висловлено правову позицію про те, що оскільки між кредитором і поручителем було укладено окремі договори поруки, є всі правові підстави для задоволення позову про стягнення з поручителів солідарно заборгованості за відповідним кредитним договором. Ухвалою Вищого господарського суду України від 25 червня 2014 року справу № 919/699/13 допущено до провадження Верховного Суду України. Ухвалою судді Верховного Суду України від 8 липня 2014 року відкрито провадження у справі № 919/699/13 щодо перегляду постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у цій справі. Справа № 919/699/13 надійшла до Верховного Суду України 24 жовтня 2014 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника сторони, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав. 1 березня 2011 року між акціонерним товариством «Сбербанк Росії» (далі – АТ «Сбербанк Росії») і ТОВ «Композит-93», ТОВ «Строитель» і ТОВ «Стройласт» укладено договори поруки № 01-В/11/55-1/ЮО-2, № 01-В/11/55-1/ЮО-3, № 01-В/11/55-1/ЮО-4 (далі – договори поруки) на виконання кредитного договору від 13 січня 2011 року № 01-В/11/55-1/ЮО, укладеного між АТ «Сбербанк Росії» і ТОВ «ОКСІ». Згідно з умовами договорів поруки поручителі взяли на себе відповідальність за виконання ТОВ «ОКСІ» зобов'язань за кредитним договором. Умови цих договорів передбачають їх дію до повного виконання основного зобов'язання. Предметом розгляду у цій справі є стягнення солідарно з поручителів заборгованості за кредитним договором. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку та відповідає за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, статтею 554 ЦК України передбачено солідарну відповідальність боржника і поручителя за договором поруки, а не декількох поручителів за різними договорами поруки, оскільки поручителі за різними договорами поруки не несуть солідарної відповідальності один перед одним. Відтак, суд касаційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що кредитор має право пред’явити вимоги до кожного із поручителів окремо на підставі відповідного договору поруки. За таких обставин відсутні підстави для скасування законної постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 919/699/13 та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, у зв’язку з чим у задоволенні заяви ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» слід відмовити. Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 919/699/13 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D391AEC6F2DFBA96C2257D90004347F3