Search the Community

Showing results for tags 'отказ взыскания'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 456 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі – ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 919/699/13 за позовом ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до товариства з обмеженою відповідальністю «Композит-93» (далі – ТОВ «Композит-93»), товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпласт» (далі – ТОВ «Стройпласт») і товариства з обмеженою відповідальністю «Строитель» (далі – ТОВ «Строитель»), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «ОКСІ» (далі – ТОВ «ОКСІ»), про стягнення грошових коштів, – в с т а н о в и л а: У червні 2013 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до ТОВ «Композит-93», ТОВ «Стройпласт» і ТОВ «Строитель» про стягнення з поручителів солідарно заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 13 січня 2011 року № 01-В/11/55-1/ЮО (далі – кредитний договір) у сумі 16 449 738,16 грн. В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» зазначило, що ТОВ «ОКСІ» не погасило заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії, виконання зобов’язань за яким забезпечено договорами поруки від 1 березня 2011 року, укладеними позивачем із відповідачами: ТОВ «Композит-93», ТОВ «Строитель» і ТОВ «Стройпласт». Відповідачі проти позову заперечували, наголошуючи, що зазначеними договорами строки поруки не встановлено, як і не передбачено строк виконання основного зобов’язання, натомість цей строк визначено моментом пред’явлення вимоги за договором про відкриття кредитної лінії, у зв’язку з чим з огляду на положення статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) порука є припиненою. Рішенням господарського суду міста Севастополя від 14 листопада 2013 року у справі № 919/699/13, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року рішення господарського суду міста Севастополя від 14 листопада 2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 січня 2014 року залишено в силі. В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки, наведені та обґрунтовані у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що кредитором укладено договори поруки (окремо з кожним поручителем), умовами яких не передбачено спільної поруки, а отже, у цьому разі кредитор повинен пред’явити вимогу до кожного із поручителів на підставі відповідного договору. При цьому суд касаційної інстанції послався на те, що положення статті 554 ЦК України – особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором, – не можна застосовувати до правовідносин, що виникли із декількох договорів поруки, оскільки таку поруку не можна вважати спільною. ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 919/699/13 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 543 та 554 ЦК України у правовідносинах, що виникають із правочинів (договорів). На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 5015/4807/12, в якій висловлено правову позицію про те, що оскільки між кредитором і поручителем було укладено окремі договори поруки, є всі правові підстави для задоволення позову про стягнення з поручителів солідарно заборгованості за відповідним кредитним договором. Ухвалою Вищого господарського суду України від 25 червня 2014 року справу № 919/699/13 допущено до провадження Верховного Суду України. Ухвалою судді Верховного Суду України від 8 липня 2014 року відкрито провадження у справі № 919/699/13 щодо перегляду постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у цій справі. Справа № 919/699/13 надійшла до Верховного Суду України 24 жовтня 2014 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника сторони, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав. 1 березня 2011 року між акціонерним товариством «Сбербанк Росії» (далі – АТ «Сбербанк Росії») і ТОВ «Композит-93», ТОВ «Строитель» і ТОВ «Стройласт» укладено договори поруки № 01-В/11/55-1/ЮО-2, № 01-В/11/55-1/ЮО-3, № 01-В/11/55-1/ЮО-4 (далі – договори поруки) на виконання кредитного договору від 13 січня 2011 року № 01-В/11/55-1/ЮО, укладеного між АТ «Сбербанк Росії» і ТОВ «ОКСІ». Згідно з умовами договорів поруки поручителі взяли на себе відповідальність за виконання ТОВ «ОКСІ» зобов'язань за кредитним договором. Умови цих договорів передбачають їх дію до повного виконання основного зобов'язання. Предметом розгляду у цій справі є стягнення солідарно з поручителів заборгованості за кредитним договором. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку та відповідає за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, статтею 554 ЦК України передбачено солідарну відповідальність боржника і поручителя за договором поруки, а не декількох поручителів за різними договорами поруки, оскільки поручителі за різними договорами поруки не несуть солідарної відповідальності один перед одним. Відтак, суд касаційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що кредитор має право пред’явити вимоги до кожного із поручителів окремо на підставі відповідного договору поруки. За таких обставин відсутні підстави для скасування законної постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 919/699/13 та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, у зв’язку з чим у задоволенні заяви ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» слід відмовити. Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 919/699/13 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D391AEC6F2DFBA96C2257D90004347F3
  2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40429668 Державний герб України Ухвала іменем україни 8 вересня 2014 рокум. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Висоцька В.С., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 1 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року станом на 31 березня 2013 року: відсотки за кредитом у сумі 25 315,30 доларів США що за офіційним курсом НБУ становить 202 345,149 грн та судовий збір в розмірі 2 023,45 грн. У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Із матеріалів касаційної скарги, ухвалених судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ В.С. Висоцька
  3. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40732093 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2014 рокум. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Макарчук М.А., розглянувши касаційну скаргу Грицая Валерія Олександровича в інтересах та за довіреністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року позовні вимоги залишено без задоволення. У касаційній скарзі Грицай В.О. в інтересах та за довіреністю ТзОВ «Кредитні ініціативи» просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваного рішення районного та ухвали апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою, докази та обставини, на які посилається представник позивача в касаційній скарзі були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні, судами були дотримані норми матеріального і процесуального права. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Грицай Валерію Олександровичу в інтересах та за довіреністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» у відкритті касаційного провадження на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: М.А.Макарчук
  4. пользу кредитора http://reyestr.court.gov.ua/Review/41005908 Державний герб України У х в а л а і м е н е м у к р а ї н и 11 вересня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Коротуна В.М., Дьоміної О.О., Штелик С.П., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2014 року, у задоволенні позову було відмовлено за безпідставністю позовних вимог. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати ухвалені судові рішення та справу передати на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, докази та обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження судами і при їх дослідженні та встановленні судами дотримані норми процесуального та матеріального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч.2 ст. 332, ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: В.М. Коротун О.О. Дьоміна С.П. Штелик
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40711249 Державний герб України У х в а л а і м е н е м у к р а ї н и 10 вересня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Коротуна В.М., Дьоміної О.О., Штелик С.П., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 17 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи вимоги тим, що 07 квітня 2008 року між ТОВ «ПростоФінанс» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 59 130,00 грн. 18 травня 2012 року ТОВ «ПростоФінанс» уклало з ТОВ «Кредитні ініціативи» договір франшизи, за яким відступив право вимоги за вказаним договором кредиту до боржника. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 10 вересня 2013 року становить 25840,57 грн, яку позивач і просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 17 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року, у задоволенні позову було відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суди, вирішуючи справу, дійшли вірного висновку про те, що позивач не надав належних доказів на які він посилався, як на підставу своїх позовних вимог. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, докази та обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження судами і при їх дослідженні та встановленні судами дотримані норми процесуального та матеріального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч.2 ст. 332, ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити. Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 17 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: В.М. Коротун О.О. Дьоміна С.П. Штелик
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41242840 Державний герб України Ухвала іменем україни 29 жовтня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Іваненко Ю.Г., Горелкіної Н.А, Журавель В.І.,розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виплат, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 06 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») був укладений договір відступлення прав вимоги, за яким ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів укладених між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами, у тому числі за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 534/Кр352 укладеним між Закритим акціонерним товариством акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ОСОБА_4 Відповідно до умов кредитного договору банк надав боржнику кредит у сумі 150 тис. грн, а боржник зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування у сумі, в строки та на умовах, передбачених кредитним договором. Боржник належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом 140 тис. грн, за відсотками - 56 337 грн 74 коп, пеня - 2 254 грн 26 коп. З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 534/Кр352 між Закритим акціонерним товариством акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ОСОБА_4 24 грудня 2007 року укладений договір іпотеки із застереженням вимог іпотекодержателя, за яким остання передала банку в іпотеку кватиру АДРЕСА_1. На виконання умов кредитного договору та іпотечного договору відповідачу була направлена вимога-повідомлення про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка залишена без виконання. Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 06 грудня 2014 року у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2014 року рішення Бориславського міського суду Львівської області від 06 грудня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просило скасувати рішення Бориславського міського суду Львівської області від 06 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2014 року ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2014 року, оскільки воно законне та обґрунтоване, так як обов'язок доказування факту виконання умов договору факторингу, купівлі права грошової та іпотечної вимоги, сплати ціни продажу, належного підписання та оформлення реєстру позичальників лежить на позивачеві, однак в матеріалах справи відсутні належні докази сплати позивачем ціни продажу та підписання і оформлення реєстру позичальників, а відтак і переходу до нього права вимоги. Крім того, позивачем належно не обґрунтовано та не підтверджено право вимоги з відповідача суми боргу у розмірі 198 592 грн за кредитним договором, оскільки відсутні дані про те, в якому розмірі відступалось право вимоги до боржника від первісного до нового кредитора. ТОВ "Кредитні ініціативи" не надало доказів того, що ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" як іпотекодержатель, повідомив у письмовій формі відповідача про відступлення права вимоги. Право вимоги на звернення стягнення на предмет іпотеки наступає з моменту реєстрації відомостей про відступлення права за іпотечним договором. Позивачем жодних доказів того, що на час звернення до суду з позовом відбулась державна реєстрація відомостей про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, а відтак і про те, що ТОВ "Кредитні ініціативи" є іпотекодержателем згідно договору іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 24 грудня 2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_5 24 грудня 2007 року за реєстровим № 1719, не надано. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити. Рішення апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Ю.Г.Іваненко Н.А. Горелкіна В.І. Журавель
  7. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40871346 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 жовтня 2014 рокум. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Леванчук А.О., розглянувши касаційну товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», подану представником Грицюк В.П., на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 серпня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 червня 2014 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») задоволено, стягнуто на його користь з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 337 від 5 березня 2008 року у розмірі 127 327 грн. 61 коп. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 19 серпня 2014 року рішення районного суду змінено, зменшено суму боргу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» з 127 327 грн. 61 коп. до 22 557 грн. 59 коп. У решті − рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги та оскаржуваного рішення суду апеляційного інстанції, яким частково змінено рішення суду першої інстанції, вбачається, що воно відповідає вимогам матеріального й процесуального права, а викладені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, у зв'язку з цим у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: А.О. Леванчук
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41181536 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Олійник А.С., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Савченко В.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 квітня 2014 року, - в с т а н о в и л а : У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Факторинг Україна» (далі - Банк), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги обґрунтовано тим, що 4 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 37 906,70 доларів США строком до 5 червня 2023 року з фіксованим відсотком 5,49 % річних + FIRD (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). У забезпечення виконання кредитного зобов'язання між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Право вимоги за указаним договором перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 червня 2010 року. Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 3 липня 2013 року утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 40 003,42 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 319 747 грн; заборгованість за простроченими процентами у розмірі 19 686,07 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 157 350, 75 грн, а також заборгованість за пенею у розмірі 1 658 392, 28 грн. Крім того, між банком та ОСОБА_3 10 березня 2006 року також був укладений кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 24 900 доларів США зі строком повернення до 10 березня 2016 року. Зобов'язання за цим кредитним договором відповідач не виконує. Станом на 14 серпня 2013 року заборгованість за договором від 10 березня 2006 року складає: за кредитом - 18 737, 64 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 149 769, 95 грн; за процентами - 420,82 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 3363,61 грн; за пенею - 69 928, 38 грн. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 4 червня 2008 року та за кредитним договором від 10 березня 2006 року у загальному розмірі 3 774 551, 97 грн, а також понесені судові витрати. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 квітня 2014 року, позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 4 червня 2008 року у розмірі 2 135 490,03 грн, та за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 223 061, 94 грн. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Оскаржувані судові рішення у справі ухвалено із порушенням наведених положень. Встановлено, що 10 березня 2006 року між ОСОБА_3 та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» був укладений кредитний договір (далі - кредитний договір № 1), за яким позичальник отримав кредит у розмірі 24 900 доларів США на умовах сплати 10, 50 % річних зі строком повернення до 10 березня 2016 року (Т. 1, а. с. 14-27). Додатковим договором до кредитного договору № 1 від 17 серпня 2009 року (Т. 1, а. с. 196-197) сторонами узгоджено, що на період із 17 серпня 2009 року по 14 січня 2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом використовується фіксована процентна ставка у розмірі 10, 50 % річних, із 15 січня 2010 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором - у розмірі 10, 57 % річних. Розмір виданого кредиту збільшено на суму траншу, який становить 954, 05 доларів США. За договором поруки від 10 березня 2006 року ОСОБА_4 зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_3 його боргових зобов'язань за кредитним договором № 1 як солідарний боржник (Т. 1, а. с. 28-29). 4 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір (далі - кредитний договір № 2), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 37 906,70 доларів США строком до 5 червня 2023 року з фіксованим відсотком 12, 99 % річних (5,49 % річних + FIRD) (Т. 1, а. с. 33-410). У забезпечення виконання кредитного зобов'язання за договором № 2 між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки від 4 червня 2008 року (Т. 1, а. с. 42). Згідно Додатку № 1 до додаткового договору № 1 до кредитного договору № 2 від 4 вересня 2009 року (Т. 1, а. с. 202) сторонами погоджено зміну розміру процентної ставки із 4 вересня 2009 року по 4 лютого 2010 року у 7, 48 % річних, із 4 лютого 2010 року до дати закінчення кредитного договору - у 13, 49 % річних. Додатковою угодою збільшено розмір виданого кредиту на суму траншу, який становить 2 938, 32 доларів США. Право вимоги за указаними договорами перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 червня 2010 року (Т. 1, а. с. 232-245). Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За умовами кредитування (з урахуванням положень додатково укладених угод) ОСОБА_3 зобов'язався здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та у строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом. Відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним передбачає сплату підвищених процентів (+4 % річних) за користування кредитом та неустойки. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із обґрунтованості позовних вимог та відсутності доказів на спростування розміру кредитної заборгованості. Разом з тим, при оцінці доказів, якими обґрунтовано вимоги банку про стягнення заборгованості, судами допущено порушення ст. ст. 58, 59, 212 ЦПК України. Розрахунок заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 1 від 10 березня 2006 року (Т. 1, а. с. 209) не відображає інформації щодо періоду та розміру внесених позичальником платежів (поточних, прострочених) на погашення вимог кредитора: суми основного боргу, процентів за користування ним тощо. Розрахунок боргу за кредитним договором № 2 від 4 червня 2008 року (Т. 1, а. с. 231) передбачає нарахування процентів виходячи зі ставок 13, 99 %, 12, 99 %, 11, 99 %, 7, 48 % та 13, 49 % річних. Правильність проведених нарахувань з огляду на погоджені сторонами ставки процентів та період їх дії (12, 99 %, 7, 48 %, 13, 49 % річних) судами не досліджено. У п. п. 8, 11 від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України. У мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічні вимоги до змісту рішення суду визначені п. 3 ч. 1 ст. 215 та п. 3 ч. 1 ст. 315 ЦПК України. Разом з тим, оскаржувані судові рішення не містять розрахунків стягнутих судами сум та висновків про достовірність доказів, на підставі яких проведено нарахування кредитної заборгованості. Згідно п. 4.1.1. кредитного договору № 1, № 2 за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені договором строки позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки. Враховуючи те, що пеня нараховується за кожним простроченим платежем, розмір невиконаного/неналежно виконаного боржником щомісячного зобов'язання є тією обставиною, встановлення якої судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором. Внаслідок допущених судами порушень у справі не встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Частина 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за власною ініціативою. Ухвалюючи рішення у справі, суд не взяв до уваги та не вирішив питання про можливість застосування положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з огляду на ті обставини, що розмір неустойки за договором кредиту № 2 від 4 червня 2008 року значно більший від розміру боргового зобов'язання: прострочене грошове зобов'язання становить 319 747 грн, проценти - 157 350, 75 грн, а пеня складає 1 658 392, 28 грн. З урахуванням наведеного, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.С. Олійник Судді: В.І. Амелін В.П. Гончар Т.П. Дербенцева В.О. Савченко
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41097119 Державний герб України У Х В А Л АІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2014 року м. Київ Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Журавель В.І., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2014 року, в с т а н о в и л а : У серпні року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути зі ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 135 722,50 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19 липня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «АК Промінвестбанк» (далі - ПАТ«АК Промінвестбанк») та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит у сумі 23 664 дол. США зі сплатою 9,5 % річних та кінцевим терміном повернення до 18 липня 2014 року. 17 грудня 2012 року ПАТ «АК Промінвестбанк» уклало з ТОВ «Кредитні ініціативи» договір відступлення права вимоги, у відповідності до якого ПАТ «АК Промінвестбанк» відступило, а ТОВ «Кредитні ініціативи» прийняло право грошової вимоги з боржників за вищевказаними договорами кредиту та поруки. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 кредитних зобов'язань станом на 28 лютого 2013 року виникла заборгованість у розмірі 16 980,17 дол. США, що еквівалентно 135 722,50 грн. Ураховуючи наведене, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило задовольнити позов. Рішенням Виноградівського районного суду від 07 листопада 2013 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи», заборгованість за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 1101 у розмірі 135 722,50 грн. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення місцевого суду від 07 листопада 2013 року, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Кредитні Ініціативи», суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, ТОВ «Кредитні Ініціативи», яке на підставі договору факторингу з ПАТ «АК «Промінвестбанк» набуло право на вимогу кредитної заборгованості, має право задовольнити свої вимоги шляхом її стягнення з боржника. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем кредитної заборгованості у відповідача у розмірі 135 722,50 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів. Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. З довідки ПАТ «АК «Промінвестбанк» в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Рахів Закарпатської області» від 10 квітня 2009 року № 171/114 вбачається, що отриманий кредит за кредитним договором № 1101 від 19 липня 2007 року у розмірі 23 644 дол. США ОСОБА_4 погасив 06 квітня 2009 року (а. с. 63). Відомості, наведені у зазначеній вище довідці позивачем не були спростовані під час розгляду даної справи. За таких обставин, оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшов висновку про відмову в позові. Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав вважати, що судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішення. Згідно із частиною першою статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду. Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити, рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Журавель Судді Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40995716 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2014 року м. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Юровська Г.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 4 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінчевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не виконав свої зобов'язання за договором належним чином, у зв'язку з чим станом на 27 лютого 2014 року виникла заборгованість у сумі 15 509 грн 56 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 3 996 грн 40 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом 5 901 грн 15 коп.; заборгованості з комісії 4 635 грн 36 коп.; штраф (фіксована частина) − 250 грн; штраф (процентна складова) - 726 грн 65 коп. На підставі наведеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача на свою користь загальну заборгованість у розмірі 15 509 грн 56 коп. за кредитним договором від 05 лютого 2008 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що банк звернувся до суду з порушенням строку позовної давності, про поновлення якого не просив (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України, у справі № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року). Крім того, до ухвалення рішення відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк»у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою на Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Г.В. Юровська
  11. Державний герб України ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 4 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору від 15 червня 2007 року ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив своїм підписом згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим в останнього утворилась заборгованість, яка станом на 31 серпня 2013 року становить 25 707 грн. 21 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 3 лютого 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України. Судами встановлено, що 15 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір на суму 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Картка «Кредитка Універсальна» видана ОСОБА_3 у червні 2007 року строком на 12 місяців (а.с. 7) Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH). Протягом встановленого строку відповідач не отримував карту з продовженням строку дії. Відповідно до положень ст. 257 та ч. 3 ст. 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що було зроблено відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції. Ураховуючи вищенаведене, суди дійшли правильного висновку про те, що у позивача виникло право вимагати повернення кредиту згідно умов договору 15 червня 2010 року. Проте, як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про захист свого порушеного права лише у жовтні 2013 року. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 4 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді:А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року, встановила: У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 8 500 грн на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до січня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконала своїх грошових зобов’язань, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 27 675 грн 26 коп. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2014 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено в повному обсязі. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 603 грн 75 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ “ПриватБанк” на рішення суду апеляційної інстанції та касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 липня 2013 року, від 29 січня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 19 березня 2014 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ “ПриватБанк”, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 27 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 8 500 грн на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 31 січня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Договір складається із заяви кредитора, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою. Згідно з пунктом 9.12 Правил надання банком послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк. Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки. Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця. Відповідно до довідки ПАТ КБ “ПриватБанк” строк дії кредитної картки, згідно договору від 27 грудня 2006 року, закінчився у січні 2009 року. Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку. Судом апеляційної інстанції також установлено, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_1 здійснила у травні 2009 року, після чого грошові зобов'язання за договором нею не виконувались. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк” у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка в порушення умов кредитного договору свої грошові зобов’язання не виконала, у зв’язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню. Строк закінчення дії картки не настав, оскільки ОСОБА_1 не зверталась до банку із заявою про закриття картрахунку, а тому строк дії картки та відповідно строк дії кредитного договору пролонгувався щороку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що останній платіж банком був нарахований за серпень 2013 року. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся до суду із зазначеним позовом 16 жовтня 2013 року, а тому з урахуванням загального строку позовної давності, з відповідачки підлягають стягненню кошти, нараховані банком, згідно умов договору, протягом трьох років до моменту нарахування банком останнього платежу. Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 3 липня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що звернення банку до суду після закінчення строку дії кредитного договору та терміну дії картки з пропуском строку позовної давності, за умови, що питання про його поновлення судом не обговорювалось, є підставою для відмови у позові. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов’язки виникають у кожного контрагента. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Аналогічну за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов’язкової для всіх судів України. Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, належним чином не з’ясовано. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, останній платіж здійснено в травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у жовтні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів в межах трьохрічного строку до моменту нарахування банком останнього платежу – 31 серпня 2013 року, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 27 грудня 2006 року не виконав. Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки останній платіж банком було нараховано за серпень 2013 року, є передчасним. Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду справи № 6-167 цс 14 У разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4. Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у жовтні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів в межах трьохрічного строку до моменту нарахування банком останнього платежу – 31 серпня 2013 року, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 27 грудня 2006 року не виконав. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C06334D69F209282C2257D9600304035
  13. Головуючий суду 1 інстанції - Резнік Н.І. Доповідач - Орлов І.В. Справа № 435/1204/14 Провадження № 22ц/782/2068/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2014 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі: головуючого: Орлова І.В., суддів: Масенка Д.Є., Коротких О.Г., при секретарі: Соловей А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 26 березня 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а: 05 лютого 2014 року представник Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк» або позивач) звернувся до ОСОБА_2 (далі - відповідач) з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла станом на 21 січня 2014 року за кредитним договором № DNH4KP27670031 від 27 квітня 2006 року в сумі 19.497,70 гривень та судові витрати в сумі 243,60 гривень. Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 26 березня 2014 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. В апеляційній скарзі представник відповідача - ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила: рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яки у задоволенні вимог ПАТ КБ «Приватбанк» відмовити. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе 27 квітня 2006 року договірні зобов'язання, які були викладені у заяві позичальника та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт); позивач звернувся до суду в межах визначеного кредитним договором п'ятирічного строку позовної давності; перебіг цього строку переривався, оскільки за даними меморіального ордеру № 1362 від 01 липня 2010 року відповідач на погашення кредитної заборгованості сплатив 200,00 гривень. З вищевказаними висновками суду погодитися неможна з огляду на наступні обставини. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 27 квітня 2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 за технологію кредитування Просто Кредит, на строк до 27 квітня 2008 року був укладений кредитний договір № DNH4KP27670031 (далі Договір). Відповідно до умов Договору відповідач отримав споживчий кредит у розмірі 2.112,50 гривень на строк 24 місяця до 27 квітня 2008 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Щомісячне погашення заборгованості (за кредитом, відсотками, комісією, іншими витратами згідно Умов), відповідач мав здійснювати в період з 21 по 28 число кожного місяця, шляхом надання Банку грошових коштів (щомісячний платіж) у сумі 201 гривня 22 копійки. З тексту заяви позичальника вбачається, що ОСОБА_2 ознайомився та був згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам. Своїм підписом відповідач погодився з тим, що Заява позичальника, разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами, складає кредитно-заставний договір. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 21 січня 2014 року за відповідачем рахується заборгованість за Договором у розмірі 19.497,70 гривень, яка складається: 1.144,38 гривень - заборгованість за кредитом; 6.029,08 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 10.919,59 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 500,00 гривень - штраф (фіксована частина); 904,65 гривень - штраф (процентна складова). З даних фотокопій квитанцій вбачається, що на погашення заборгованості за договором відповідач здійснив наступні платежі: у травні 2006 року - 201,22 гривень; у серпні 2006 року - 201,22 гривень; у листопаді 2006 року - 402,44 гривень, у серпні 2008 року - 2.000,00 гривень (а. 78). Між сторонами виник спір з приводу виконання умов кредитного договору. Правовідносини сторін врегульовані нормами цивільного законодавства України. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність згідно статті 257 ЦК України встановлена тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до пункту 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) - терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Строк дії укладеного сторонами договору визначений періодом з 27 квітня 2006 року по 27 квітня 2008 року. З 28 квітня 2008 року у ПАТ КБ «Приватбанк» виникло право для звернення до суду за захистом порушеного цивільного права. Відповідно до частин 1, 3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. 30 серпня 2008 року (після закінчення строку дії договору) відповідач перерахував 2.000,00 гривень на погашення кредитної заборгованості, тобто вчинив дії, що свідчать про визнання боргу. За таких обставин строк позовної давності закінчився 30 серпня 2013 року. Звернувшись до суду з позовом 05 лютого 2014 року (за даними реєстраційного штампу суду), позивач цей строк пропустив. Будь-яких заяв про поновлення пропущеного строку позовної давності ПАТ КБ «Приватбанк» не надавав. Відповідно до положень затвердженої Постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правових актів Національного банку. Висновок суду першої інстанції про переривання строку позивної давності з посиланням на меморіальний ордер № 1362 від 01.07.2010 року (а.с.43) є помилковим. За своєю юридичною природою меморіальний ордер, який складається за ініціативою банку (позивача у справі) для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника, не може розцінюватися як беззаперечний доказ на підтвердження дій фізичної особи (відповідача) про визнання нею свого боргу. Даними розрахунку (а.с.3) здійснення відповідачем виплат на погашення кредитної заборгованості у липні 2010 року не підтверджено. Представник відповідача під час розгляду справи просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності (а.с.30-32). Відповідно до частини 4 статті 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не визначився з нормою права, що підлягає застосуванню та за наявності спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. За таких обставин рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 14 листопада 2013 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Керуючись статтями 303, 307-308, 313-315, 316, 319, 325 ЦПК України, колегія судів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 26 березня 2014 року, - скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNH4KP27670031 від 27.04.2006 року відмовити за пропуском позовної давності. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів в касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39013912
  14. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/8509/14-ц пр. № 2/759/3635/14 06 листопада 2014 року Святошинський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді -Величко Т.О. при секретарі - Самайді А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" м. Бровари до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ : ТОВ «Кредитні Ініціативи» звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 28.11.2012 року між ВАТ «СВЕДБАНК», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та Факторинговою компанією «Вектор-Плюс» укладено Договір факторингу, згідно якого відступив фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу,яка належить Банку, у тому числі, права вимоги пов»язані щодо нарахованих та несплачених боржником процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов»язкових платежів. Позивач зазначав, що 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір Факторингу, згідно вимог якого,відступлено фактору свої права вимоги, заборгованості за кредитними договорами укладених з боржником, у тому числі, права вимоги пов»язані щодо нарахованих та несплачених боржником процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов»язкових платежів. Позивач зазначав, що внаслідок укладення вищевказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 24.08.2008 року №2619/0708/71-061 позичальником якого є ОСОБА_1. Позивач зазначав, що згідно умов вказаного кредитного договору Банк виконав свої зобов»язання та надав відповідачу кредит у розмірі 92000,00 доларів США, а відповідач зобов»язувався повертати кредитні кошти, сплачувати проценти за користування в сумі строки та на умовах передбачених кредитним договором та Додатком №1 до нього-графіком погашення заборгованості. Позивач зазначав,що між Банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 24.07.2008 року, яка поручилася за виконання зобов»язань ОСОБА_1 Позивач зазначав, що відповідачі свої зобов»язання за вказаним кредитним договором не виконали, у зв»язку із чим виникла прострочена заборгованість станом на 01.02.2014 року у розмірі 90330,55 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.02.2014 року складає 722 012,09 грн.; за відсотками -51 630,25 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку 01.02.2014 року складає 412 680,59 грн.; станом на 01.02.2014 року позивачем нарахований розмір неустойки - пеня у розмірі 85325,89 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.02.2014 року складає 682 009,84 грн.( в межах строку позовної давності пеня складає 19071,07 доларів США, що станом на 01.02.2014 року складає 152 435,05 грн., а тому просить суд позов задовольнити. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову та просив суд позов задовольнити на підставі письмових доказів поданих до позовної заяви. Відповідач, представник відповідача ОСОБА_1 подали заперечення проти позову (а.с.96-106, 231-236) просили суд у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що позивачем не надано детального розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед Банком, а з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалась сума несплачених відсотків за користування кредитом та пені та інших штрафних санкцій. Зазначали, що позивачем не враховано шість квитанцій, які підтверджують здійснення відповідачем оплат в рахунок погашення заборгованості, не одна квитанція не врахована позивачем при наданні розрахунку до суду, а тому на думку відповідача позивачем у порядку ст. 60 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами основну суму боргу,залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, всі суми коштів,що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх нарахування. Також щодо штрафних санкцій не вказано залишок заборгованості, на який нараховується пеня,на початок на кінець кожного періоду, розмір штрафної санкції у певній частці від суми боргу, формула за якою розраховувалася пеня. В наданих позивачем документах відсутні будь-які розрахунки суми пені в доларах США, як передбачено умовами договору з зазначенням еквіваленту суми в гривнях. Відповідач зазначає, що йому не було повідомлено Банком про заміну кредитора у зобов»язанні,а також не було повідомлено щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, виходячи із положень ст.ст.10,11 Закону України «Про захист прав споживачів», а ті докази про відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту, не можуть бути належним доказом про отримання відповідачем такої вимоги у розумінні ст.58 ЦПК України. Відповідач також заперечуючи проти позову зазначав, що заперечує що має заборгованість перед позивачем, оскільки кредитний договір був укладений із ВАТ «СВЕДБАНК» зазначає, що у матеріалах справи є два договори факторингу, що укладені між ПАТ «СВЕДБАНК» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а також між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» однак відсутні жодні документи, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «СВЕДБАНК» до ТОВ «Кредитні Ініціативи».Так, згідно з п. 2.3 Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «СВЕДБАНК» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» перехід від Банку до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Відповідач вважає, що надані позивачем документи до справи не дають можливості встановити факт оплати зазначеної вище ціни продажу, відповідно, факт здійснення переуступки прав новому кредитору. Оскільки позивач не надав суду будь-які докази що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за Кредитним договором у ТОВ «Кредитні Ініціативи». А тому вважає, що суд не має правових підстав для винесення рішення про стягнення заборгованості, не маючи у своєму розпорядженні документів, які б підтверджували право вимоги позивача і взагалі факт порушення його прав. Відповідач також повідомляв, що жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ВАТ «СВЕДБАНК» на користь інших осіб не отримував. Відповідач ОСОБА_2 належнимчином повідомлена в судове засідання не з"явилась, просила розглядати справу за відсутності. Відповідач ОСОБА_1 зазначав, що згідно ст. 516 ЦК України зазначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідач зазначав, що згідно ст. 517 ЦК України передбачає первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Таким чином, до надання доказів здійснення заміни кредитора у Кредитному договорі, відповідач має право не виконувати свої зобов'язання, не ризикуючи при цьому простроченням їх виконання, та вважає, що відповідна ситуація повинна розглядатись, як прострочення кредитора, яке тягне наслідки, передбачені ст. 613 ЦК України, що мають бути підтверджені позивачем. Відповідач зазначав, що згідно п.2.6.договору Факторингу №15 від 28.11.2012 року наступне відступлення Фактором Прав вимоги заборгованості до боржників будь-яким третім особам допускається виключно за умови отримання Фактором від Банку попереднього дозволу Спостережної ради Банку. З дня отримання Банком запиту Фактора щодо зазначеного дозволу, Банк надає попередній дозвіл або письмову відмову в наданні дозволу протягом трьох місяців, при цьому Банком приймається до уваги наступне: наявність у особи, що має намір придбати Право Вимоги необхідних обов»язкових дозволів згідно вимог чинного законодавства України ( п.2.6.2.), ТОВ «Кредитні Ініціативи» всупереч Договору факторингу не отримали передбачений п.2.6. цього ж договору письмовий дозвіл, т.б. позивач не мав та не має необхідних дозволів згідно вимог законодавства. Та вважає що ТОВ «Вектор Плюс» не мало права на укладення договору факторингу з позивачем. Відповідач також зазначав, що в матеріалах справи є два договори факторингу, але відсутні докази про, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «СВЕДБАНК» до ТОВ «Кредитні-ініціативи», а саме відсутні докази по Договору №15 від 28.11.2012 року переходу від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників після сплати фактором ціни продажу в повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором та набуває права вимоги, а тому вважає неналежним позивачем, у зв»язку із відсутністю доказів, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за кредитним договором. Відповідач також зазначив, що позивач не надав суду доказів, що підтверджують його право здійснювати операції з іноземною валютою. Відповідач також пояснював, що переуступка права вимоги за двома договорами факторингу, що є у матеріалах справи відбулась незаконно, оскільки відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за №373/16389 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів)1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги 2)набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення 3)отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, утому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподіл у відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Таким чином, розпорядженням передбачено, що фінансова послуга з факторингу, зокрема, полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб'єктами господарювання. А кошти за кредитним договором від 24.08.2008 року №2619/0708/71-061 позичальником якого є ОСОБА_1 було надано позичальнику який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Та вважає, що укладання не банківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог підпункту 2 пункту 12 зазначеного вище розпорядження, що не є предметом оскарження у цьому судовому засіданні. Також Відповідач зазначив, що згідно рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.04.2014 року, яка стосується ТОВ «Кредитні ініціативи», щодо визначення факту нікчемності того ж самого договору, на який посилається позивач в цій справі - Договір факторингу від 28.11.2012 року є такою що не підлягає доказуванню під час розгляду даної справи, а отже даний договір Факторингу є нікчемним. Відповіднодо ст 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень, крім випадів встановених цим кодексом. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає і рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття. Відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відпоідно до п. 6 ч. ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Заслухавши пояснення сторін у справі з посиланням на письмові докази подані до матеріалів спрви в обгрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти позову із посиланням на діюче законодавство України, що регулює спірні правовідносини,судом встановлено, наступне. Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ПАТ "СВЕДБАНК", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено Договір факторингу №15 (а.с.14-22) , відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З гідно повідомлення ТОВ Факторинговою компанією "Вектор Плюс» (а.с.23), останні повідомили що 28.11.2012 року ТОВ «КІ» здійснило розрахунок з ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у повному обсязі та в порядку, встановленому умовами договору. Але суду не надано доказів, що саме позивач ТОВ «Кредитні ініціативи», здійснило розрахунок з ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу ( а.с.24-33) , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні Ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. При цьому надано реєстр заборгованості відповідача (а.с.33) у якому не вказано, станом на яку дату складено вказаний розрахунок. В якій валюті розрахована основну суму боргу,залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, всі суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх нарахування. Згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" 1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. 3. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. 4. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. 5. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. 6. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. 7. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку тазабезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку. 8. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. 9. Копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством. Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. Судом встановлено, що позивачем не надано суду належних первинніх документів, щодо наявності заборгованості відповідача на час укладення кредитного договору, договорів факторингу, а також не повідомлено про підстави звільення від доказування виникнення саме такого розміру заборгованості. А тому позивач не довів належними та допустимими доказами, згідно поданого розрахунку заборгованості (а.с.49), яким чином та станом на яке число розраховувався вказаний розрахунок та по якому курсу НБУ в гривневому еквіваленті, з урахуванням доказу (а.с.33) на підставі якого первиннго документу, який би відповідав ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Також щодо штрафних санкцій не вказано залишок заборгованості, на який нараховується пеня, на початок на кінець кожного періоду, розмір штрафної санкції у певній частці від суми боргу, формула за якою розраховувалася пеня. А також не надано суду інформацію чи враховані надані відповідачем квитанції про внесення коштів за кредитним договором ( а.с.244-249). Судом встановлено, що позивач не довів належними та допустимим доказами , що відповідачі також були повідомлені про дострокове погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, та про зміну кредитора у зобов»язанні. А тому з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку,що позивачем не доведено належними та допустимим доказами, не надано розрахунок заборгованості з часу укладення кредитного договору, внесення коштів, залишок основного боргу, відсотків, штрафних санкцій,пені на час кожної зміни кредитора у зобов»язанні та рух внесених коштів по рахунку відповідача ОСОБА_1, який би відповідав ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" а тому позов не доведений та задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати відшкодуванню з відповідачів не підлягають. Керуючись ст.ст. 3, 10,11,15,57-60,131,208-218,294 ЦПК України, ст.ст. 6,11,14,15,16, 207,208, 525,526,610,611,629 ЦК України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні позову ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24.08.2008 року №2619/0708/71-061 - відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з часу його проголошення, у разі відсутності осіб, з часу отримання копії рішення суду. Суддя Т.О. Величко http://reyestr.court.gov.ua/Review/41232564
  15. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Кузнєцова В.О., суддів:Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Кадєтової О.В.,Остапчука Д.О.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу, який в цей же день з ТОВ «Кредитні ініціативи» також уклав договір факторингу. Згідно зазначених угод відбулося відступлення права вимоги за договором на обслуговування банківської платіжної картки № 353/Л-Р від 23 липня 2001 року, який був укладений між АКБ «Київ-Приват» та ОСОБА_6 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи». Позивач зазначив, що відповідно до додаткової угоди № 6 від 14 березня 2007 року банк надав відповідачу кредит у розмірі 150 000 доларів США, а відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав внаслідок чого станом на 01 лютого 2013 року має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 90 000 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 719 370 грн, за відсотками - 57 736 доларів США 50 центів, що за курсом НБУ становить 461 487 грн 84 коп., та пені яка становить 57 745 доларів США 72 центи, що за курсом НБУ становить 461 561 грн 53 коп., а всього 1 642 419 грн 37 коп., а тому просить стягнути з ОСОБА_6 вказану заборгованість. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2013 року у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у сумі 1 642 419 грн 34 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до умов додаткової угоди № 6 від 14 березня 2007 року до кредитного договору, банк надав відповідачу кредит у розмірі 150 000 доларів США на строк до 08 серпня 2011 року зі сплатою 15% річних. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав внаслідок чого має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 90 000 доларів США, що за курсом НБУ 719 370 грн, за відсотками - 57 736, 50 доларів США, що за курсом НБУ становить 461 487 грн 84 коп. та пені яка становить 57 745,72 доларів США, що за курсом НБУ 461 561 грн 53 коп., а всього 1 642 419 грн 37 коп. Проте повністю погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України). Судами встановлено, що згідно договору №353/Л/-Р між відповідачем та АКБ «Київ-Приват» 23 липня 2001 року було укладено договір на обслуговування банківської платіжної картки. Правонаступником АКБ «Київ-Приват» є АКБ «ТАС -Комерцбанк». Згідно з додатковою угодою №1 від 21 березня 2002 року до договору №353/л-р від 23 липня 2001 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» надав ОСОБА_6 право скористатись кредитним лімітом у розмірі 20 000 доларів США. Відповідно до додаткової угоди № 2 від 5 травня 2003 року до договору №353/л-р від 23 липня 2001 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» надав ОСОБА_6 право скористатись кредитним лімітом в сумі 40 000 доларів США. Згідно з додатковою угодою № 4 до кредитного договору №353/л-р від 27 липня 2001 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» 26 липня 2005 року надав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 40 000 доларів США. Відповідно до додаткової угоди № 5 від 7 червня 2006 року до кредитного договору №353/л-р від 23 липня 2001 року банк надав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 80 000 доларів США на строк до 8 серпня 2011 року. Згідно з додатковою угодою № 6 від 14 березня 2007 року до кредитного договору №353/л-р від 23 липня 2001 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» надав ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 150 000 доларів США на строк до 8 серпня 2011 року. 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» уклали договір факторингу за № 15. В цей же день 28 листопада 2012 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» уклала договір факторингу (далі - договір) з ТОВ «Кредитні ініціативи». Згідно з п. 2.1 договору, клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення право на вимогу належить клієнту на підставі документації, а фактор, шляхом надання фінансової послуги клієнту, набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає є клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», апеляційний суд не звернув уваги на те, що доказів отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 150 000 доларів США, матеріали справи не містять, адже відповідно до п. 1.1 додаткової угоди №6 від 14 березня 2007 року до кредитного договору №353/л-р від 23 липня 2001 року (а.с. 33) кредит надається лише після підписання додаткової угоди до договору застави. Апеляційним судом не досліджено документів первинної бухгалтерської документації, договору застави та додаткової угоди до нього та наявність вказаних документів. Крім того, відсутні дані щодо набуття фактором права на стягнення заборгованості саме за зобов'язаннями відповідача. Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, не надав належної оцінки наявним доказам у справі, не перевірив чим підтверджується отримання відповідачем кредитних коштів, за який період відповідачу була нарахована пеня. Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, 3ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/37097412
  16. Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/778/3505/14 Головуючий у 1 інстанції: Нікандрова С.О. Суддя-доповідач: Савченко О.В. 2014 р. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „02" жовтня 2014 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі: головуючого: Савченко О.В. суддів: Гончар М.С., Осоцького І.І. при секретарі: Мосіній О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. У позові зазначало, що 09.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11369056000( за додатковим договором від 17.04.2009 року номер було змінено на № 1369056001), за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 279 000,00 доларів США з розрахунку 13,50% річних за весь час фактичного користування кредитном на строк з 09.07.2008 року по 09.07.2018 року. Додатковою угодою від 17.04.2009 року сторони погодили, що позичальник зобов"язаний повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячних ануїтетних платежів у розмірі 3465 доларів США, кредит повернути у повному обсязі в термін не пізніше 09.07.2028 року, якщо тільки не буде встановлений інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору. Згідно п. 6.1 кредитного договору, сторони погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно п. 1.2.1 договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. В порядку забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором між АКІБ „УкрСиббанком" та ОСОБА_3 09.07.2008 року був укладений договір поруки №11369056000/П, а 17.04.2009 року - додаткова угода до цього договору, за умовами яких поручитель зобов"язувався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, несуть перед кредитором солідарну відповідальність 08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі і щодо боржника ОСОБА_2 Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором своєчасно та належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлялась, у тому числі шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов"язань, станом на 10.02.2014 року у неї утворилась заборгованість в сумі 4 284 957 грн. 42 коп., з яких за додатковою угодою №11369056001 сума заборгованості за кредитом складає 2 420 509 грн. 80 коп., сума заборгованості за відсотками - 1 845 425 грн. 82 коп., заборгованість по відсоткам за кредитним договором № 11369056000- 19 021 грн. 81 коп., просило стягнути з відповідачів солідарно зазначену суму заборгованості за кредитним договором, всього 4 284 957 грн. 42 коп., та судовий збір у розмірі 3 654 грн. 00 коп. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року в задоволені позовної заяви відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відмовляючи у задоволенні позову, суд, зокрема, послався на пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої було заявлено представником відповідачів. Вказаний висновок суду погоджується з обставинами справи та вимогами норм матеріального права. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ч.2 ст. 1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов"язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається, та сплати процентів. Згідно ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов"язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов"язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином (відступлення права вимоги), а згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов"язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Судом встановлено, що згідно кредитного договору № 11369056000, укладеному 09.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2( за додатковим договором від 17.04.2009 року номер було змінено на № 1369056001), відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 279 000,00 доларів США, з розрахунку 13,50% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 09.07.2008 року по 09.07.2018 року(а.с.6-15, 30-35). Додатковою угодою від 17.04.2009 року сторони домовились, що позичальник зобов"язаний повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 09.07.2028 року, якщо тільки не буде встановлений інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору. В порядку забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором між АКІБ „УкрСиббанком" та ОСОБА_3 09.07.2008 року був укладений договір поруки №11369056000/П, а 17.04.2009 року - додаткова угода до цього договору, за умовами яких поручитель зобов"язувався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, несуть перед кредитором солідарну відповідальність(а.с.36-38). 08.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тому числі і до відповідачів(а.с.54-56, 124-125). В обґрунтування заявленого у березні 2014 року позову до ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3, позивач посилався на те, що зобов"язання за укладеним 09.07. 2008 року кредитним договором позичальник не виконує, а направлені ПАТ „Дельта-Банк", як новим кредитором, досудові вимоги від 29.03. 2013 року про сплату простроченої заборгованості були залишені відповідачами без задоволення(а.с.44-53). За наданим позивачем розрахунком, станом на 10.02.2014 року розмір заборгованості за кредитним договором становив 4 284 957 грн. 42 коп., з яких за додатковою угодою №11369056001 сума заборгованості за кредитом складає 2 420 509 грн. 80 коп., сума заборгованості за відсотками - 1 845 425 грн. 82 коп., заборгованість по відсоткам за кредитним договором № 11369056000- 19 021 грн. 81 коп.(а.с.46, 47,88). Судом також встановлено, що за умовами кредитного договору (п. 6.1.2 ), сторони погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно п. 1.2.1 договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. Як передбачено п. 6.2 договору, у разі застосування банком права дострокового повернення кредиту, встановлено порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати за кредит. При цьому банк повідомляє позичальника про встановлення нового(дострокового терміну повернення всієї суми наданого кредиту та сплати плати за користування кредитом шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою за адресою позичальника. Терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов"язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту. Досудові вимоги на адресу ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_4, в яких ПАТ „Дельта-Банк" повідомляв відповідачів про заміну кредитора АТ „УкрСиббанк" на нового, а також пропонував сплатити поточну заборгованість за кредитним договором, що утворилася станом на 29.03.2013 року, були направлені 29.03.2013 року(а.с.44-49). Також встановлено, що виконувати зобов"язання з повернення кредиту ОСОБА_2 припинила ще з квітня 2009 року, у зв"язку з чим 15.10.2009 року їй особисто була вручена вимога ПАТ „УкрСиббанк" від 28.09.2009 року № 133-427/1960, в якій банк вимагав погасити прострочену заборгованість з виплати кредиту, процентів і пені та у відповідності до умов розділу 6 кредитного договору повідомляв, що у разі несплати заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання вимоги, термін повернення кредиту в повном обсязі буде визнано таким, що настав на 32 календарний день з дати отримання вимоги. Заборгованість у встановлений термін ОСОБА_2 не погасила, у зв"язку з чим строк виконання основного забов"язання за кредитним договором настав 16 листопада 2009 року. Вимога від 28.09.2009 року № 133-427/1958 щодо погашення заборгованості поручителю ОСОБА_4 була вручена особисто 16.10.2009 року( а.с.117). Таким чином, на час відступлення права вимоги за кредитами, у тому числі щодо ОСОБА_2, за договором купівлі-продажу між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», кінцевий термін повернення кредиту у повному обсязі за кредитним договором від 09.07. 2008 року був змінений на 16 листопада 2009 року і саме з вказаної дати суд правильно відлікував строк позовної давності. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов"язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила( ч.1 ст. 261 ЦК України). Між тим, з позовом до відповідачів ПАТ „Дельта-Банк" звернувся лише у березні 2014 року і з клопотанням про поновлення строку позовної давності, як пропущеного з поважних причин, не звертався. Отже враховуючи, що відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а заміна сторін у зобов"язанні не змінює порядку порядку обчислення та перебігу позовної давності, висновки суду про наявність таких підстав для відмови у задоволенні заявлених ПАТ „Дельта-Банк" вимог є правомірними. Самі по собі факти звернення як ПАТ „УкрСиббанк" у вересні 2010 року із позовами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по стягнення боргу за кредитним договоом, так і ПАТ „Дельта-Банк" у 2013 році з такими ж вимогами до відповідачів, в силу ч.1 ст. 265 ЦК України, перебігу строку позовної давності не зупиняли, враховуючи, що зазначені позови відповідними ухвалами Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2012 року та Василівського районного суду Запорізької області від 11 лютого 2012 року були залишені без розгляду(а.с..108-111). За вказаних обставин колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не є суттєвими і обгрунтований висновок суду щодо наявності умов для застосування строку позовної давності до вимог позивача вони не спростовують. Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року по даній справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/40828906
  17. Державний герб України Справа № 2-710/11 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Зарицької Ю. Л. , при секретарі - Лупіній Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Украгазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08. Відповідно до умов даного договору позивач відкрив ОСОБА_1 відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360000 доларів США, строком з 19.06.08 р. по 18.06.18 р. або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15% річних. Також згідно умов вказано договору банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок і рахунок для погашення заборгованості по кредиту, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених договором та видати позичальнику кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії з позичкового рахунка, шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». Банком було перераховано кошти на рахунок згідно з умовами даного договору. ОСОБА_1 свої зобов'язання за зазначеним кредитним договором щодо сплати процентів, суми кредиту належним чином не виконала. Так, позивач вказує на те, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 19.06.08 р., відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вказаному кредитному договору від 19.06.08 р., а також ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність з ОСОБА_1 перед позивачем за порушення виконання зобов'язань по кредитному договору. Тому позивач і звернувся до суду з позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 587 338, 93 дол. США та 2 171 998, 24 грн., з яких: заборгованість по кредиту строкова - 193 350 дол. США, заборгованість по кредиту прострочена - 159 647, 13 дол. США, заборгованість по процентах поточна - 2 390, 04 дол. США, заборгованість по процентах прострочена - 231 951, 76 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 863 563, 32 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 1 308 434, 92 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з зазначених вище підстав, просила позов задоволити, представник відповідачів позов визнав частково, заперечував проти задоволення позову в частині стягнення пені. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав. Судом встановлено, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08 (т. 1 а.с. 9-15). Відповідно до п. 1.1 даного договору, банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360 000 доларів США на строк з 19.06.08 р. по 18.06.18 р., або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15 % річних. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, комісія за відкриття позичкового рахунку - 1,5 % від ліміту кредитної лінії, зазначеного в п. 1.1, що становить 5 400 доларів США. Оплата здійснюється у національній валюті України за курсом НБУ на дату укладання договору на рахунок НОМЕР_2, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». З умов договору вбачається, що кредит надається на задоволення споживчих потреб. Відповідно до п. 1.6 даного договору, строк (термін) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим договором, вважається таким, що настав у разі настання строку/терміну, визначеного п. 1.1 даного договору, а також за рішенням банку у разі (незалежно від настання строку/терміну, на який надано кредит згідно п. 1.1 цього договору або строків/термінів часткової сплати кредиту та/або сплати процентів, встановлених цим договором) неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно даного договору та зокрема зобов'язань, передбачених п. 3.3 даного договору та/або у разі прострочення (включаючи одноразове прострочення) строків/термінів сплати процентів та/або часткового погашення кредиту згідно умов цього договору. У вказаному рішення банку зазначається дата настання строку (терміну) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки та інших видатків, передбачених цим договором. Згідно п. п. 3.1.4, 3.1.5 встановлено, що проценти розраховуються за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку, та при їх розрахунку мають бути враховані перший день користування кредитом і не враховується останній день користування кредитом. Відповідно до п. 3.1.10 вказаного договору, на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховувати, виходячи із процентної ставки - 15%, збільшеної на 1%, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості. Пунктом 3.1.14 кредитного договору визначено черговість оплати, а саме, в першу чергу -для оплати простроченої суми комісійних платежів, потім - простроченої заборгованості по процентах за кредит, потім - простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім пені, потім строкової заборгованості по процентах за користування кредитом. Сума, що залишилася, направляється для погашення строкової заборгованості по кредиту. З умов договору вбачається, що банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань позичальника за цим договором, забезпеченого заставою, у разі порушення строків/термінів сплати будь-яких платежів за договором, в тому числі сплати процентів, комісій, повного/часткового повернення кредиту та інших платежів, передбачених договором. За умовами договору позичальник зобов'язався повертати суми кредиту здійснювати на рахунок НОМЕР_2, відкритий у ВАТ АБ «Укргазбанк» щомісячно з 1-гопо 10-е число кожного місяця, починаючи з липня 2009 року, в розмірі відповідно до графіку зниження ліміту кредитної лінії. Пунктом 5.3 договору визначається, що за порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах строків позовної давності. Пунктом 5.8 договору встановлено, що строк позовної давності за вказаним договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та суми заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків понесених банком під час виконання умов договору. Додатком №2 до кредитного договору від 19.06.08 р. встановлений графік зниження ліміту кредитної лінії (т. 1 а.с.а.с. 17-19). Також позивачем було надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором (т. 1 а.с. а.с. 243-248). Судом встановлено, що 19.06.08 р. між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 322-Ф/08-Р, за яким ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вищевказаному кредитному договору (т. 1 а.с. 29). Відповідно до п. 2.1 вказаного договору поруки, у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, кредитор звертається з письмовою вимогою про виконання зобов'язань по кредитному договору до позичальника та/або поручителя. Відповідно до п. 2.2 договору поруки, поручитель зобов'язаний не пізніше 2-х днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором на рахунки, на яких враховується заборгованість позичальника в ВАТ АБ «Укргазбанк». Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до п. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та слати процентів. Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти в строки зазначені в договорі. В судовому засіданні представник відповідачів позовні вимоги визнав частково, заперечував в частині стягнення пені мотивуючи тим, що строк нарахування пені перевищує строк позовної давності, оскільки позовна давність, що встановлена умовами кредитного договору суперечить законодавству. Стаття 258 ЦК України передбачає спеціальну позовну давність. Так, згідно п. 1 ч. 2 даної статті, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Дана норма законодавства є імперативною, а тому будь-яка зміна порядку обчислення позовної давності за домовленістю сторін неможлива. Крім того, з розрахунків заборгованості, наданих позивачем, по пені вбачається, що період нарахування починається з 17.08.10 р. в той час, як позивач звернувся до суду з позовом 10.03.10 р.. За таких обставин, суд приходиться до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження звернення з письмовою вимогою до ОСОБА_2 щодо перерахування суми заборгованості, яке передбачено п. 2.1 укладеного договору поруки від 19.06.08 р.. Крім того, п. 5.2 даного договору поруки визначено, що порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Також даним пунктом договору поруки встановлено, що, якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладення цього договору. Крім того, з розрахунків по заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 припинила будь-які сплати за кредитним договором з червня 2010 року. З зазначених підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості солідарно не підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущений шестимісячний строк, встановлений у вказаному пункті договору поруки. Відповідно до офіційних даних НБУ, курс долару США станом на 27.08.13 р., тобто на день постановлення рішення, становить - 7, 993 грн. З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок. На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн. На підставі ст. ст. 258, 260, 526, 625, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : Позов задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (01004 м. Київ, вул. Червоноармійська, 39 код ЄДРПОУ 23697280) - прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок, - судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн., а всього стягнути 1820 (одну тисячу вісімсот двадцять) гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя Ю. Л. Зарицька http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33354076
  18. Державний герб України Справа № 2604/19543/12 Ухвала іменем України "22" жовтня 2012 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді: Антипової Л.О. при секретарі: Філімоновій Ю.О. розглянувши у судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «УкрСоцбанк» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.05.2012 року, суд - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 17 травня 2012 р. у справі №161/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. Свою вимогу мотивує тим, що пункт 3.2 договору банківського рахунку №091/1014-СД від 26 березня 2008 всупереч вимог ст. 12 Закону України «Про третейські суди» не містить предмету спору у третейському застереженні, відповідно, рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, склад суду не відповідав вимогам закону та регламенту третейського суду, третейський суд розглянув справу за відсутності заявника та договір поруки на час розгляду справи третейським судом був припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. В судове засідання представник позивача надав заяву, в якій підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить розглядати справу у його відсутність. Представник ПАТ «Укрсоцбанк»в судове засідання надав заяву про розгляд справи у його відсутність та просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених в запереченнях проти позову. Дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази суд приходить до наступного. В судовому засіданні встановлено, що 26.03.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегалит»від 26 березня 2008 укладено додаткову угоду №091/17-8 про надання овердрафту до договору банківського рахунку №091/1014-СД від 01.10.2007 р. з лімітом у загальній сумі 44 000 грн. зі сплатою процентів за користування коштами від 13% до 20%, в залежності від строку користування коштами та з кінцевим терміном повернення овердрафту не пізніше 25.03.2009 р. В якості забезпечення виконання зобов'язань за додатковою угодою №091/17-8 між ОСОБА_1, ТОВ «Мегалит»та АКБ «Укрсоцбанк»26.03.2008 р. був укладений договір поруки № 2, за яким ОСОБА_1 несе солідарну відповідальність за неналежне виконання ТОВ «Мегалит»умов додаткової угоди №091/17-8. Як передбачено статтею 5 «Врегулювання можливих спорів»Договору поруки, всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути між сторонами у зв'язку з укладенням та виконанням положень цього Договору вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. З матеріалів справи вбачається, що Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк». Рішенням Постійно діючого третейського суду від 17 травня 2012 р. були задоволені позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк»та стягнуто як із солідарних боржників ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 68 569, 99 грн. заборгованості та 1085,70 грн. судових витрат. Рішення третейського суду може бути оскаржено стороною у випадках, передбачених ЗУ «Про третейськи суди», до компетентного суду, відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ. Відповідно до ч.ч. 3,4,5 ст. 389-4 ЦПК України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду. Суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені ст. 389-5 цього Кодексу. Справа розглядається судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цією главою. Законом України «Про третейські суди» та ст. 389-5 ЦПК України, положеннями Цивільного процесуального Кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, а саме: 1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі. Як на одну з підстав для скасування рішення третейського суду заявник посилається на те, що третейським судом було прийнято рішення у спорі, який не передбачений третейською угодою, оскільки не містить предмету спору всупереч вимог ст. 12 Закону України «Про третейські суди», та наполягає на тому, що склад суду за обставин відсутності спору, не відповідає вимогам ЗУ «Про третейські суди»та Регламенту Третейського суду при АУБ. Статтею 12 Закону України "Про третейські суди» встановлені види і форми третейської угоди, зокрема передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Законом України від 05.03.2009 року було доповнено ст. 12 Закону України «Про третейські суди» частиною наступного змісту: третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. З матеріалів справи вбачається, що Додаткова угода №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Договір поруки № 2 від 26.03.2008 р. укладений між АКБ «УкрСоцбанк», ТОВ «Мегаліт» та ОСОБА_1, які містили третейське застереження, були укладені до набрання чинності Законом України «Про третейські суди» від 05.03.2009 року, яким було доповнено ст. 12 Закону. Закон зворотньої сили не має, отже, суд не може взятии до уваги твердження заявника щодо невідповідності складу суду ЗУ «Про третейські суди»та прийняття третейським судом рішення у спорі, який не передбачений третейською угодою. Твердження заявника, що третейський суд прийняв рішення за його відсутністю, таким чином вирішив питання про права і обов'язки особи, які не брали участь у справі, теж не можуть бути взяті судом до уваги, адже згідно ст.60 Регламенту третейського суду при АУБ, якщо сторону було повідомлено про судове засідання належним чином, але сторона не з'явилась на засідання, суд може слухати справу за її відсутністю. Також заявник вважає, що договір поруки є припиненим в зв'язку з тим, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України ПАТ «Укрсоцбанк»повинен був пред'явити до нього вимогу протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Так як згідно п.1.4 Кредитного договору та п.2.1.1 Договору поруки основне зобов'язання з погашення кредитної заборгованості повинно бути виконано до 25.03.2009 р., то строк пред'явлення вимоги до Поручителя (відповідно до ч.4 ст. 559 ЦКУ) скінчився через шість місяців від 25.03.2009 р., тобто 25. 09.2009 р. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання Як вбачається за матеріалів справи, ПАТ «Укрсоцбанк», у зв'язку з невиконанням ТОВ «Мегалит» своїх зобов'язань по овердрафту, та у відповідності договору поруки №2, направив на адресу Заявника вимогу про дострокову сплату заборгованості за вих. № 02.2./165 від 20.01.2009 р. Таким чином, у відповідності ч.4 ст. 559 ЦК України, ПАТ «Укрсоцбанк», у разі не виконання поручителем своїх обов'язків за договором поруки, мав у шестимісячний термін після надання вимоги про дострокове виконання зобов'язань, звернутись у компетентний суд з позовом до поручителя про стягнення заборгованості. У відповідності ч. 4 ст. 559 ЦК України, цей термін скінчився через шість місяців після подання вимого про дострокове виконання зобов'язань, а саме 21.07.2009 р. Таким чином, на момент винесення рішення Третейським судом рішення по справі №161/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. договір поруки № 2 від 26.03.2008 р., з огляду на вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України, був припинений з 21.07.2009 р. Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 14, 16, 17, 39, 51 Закону України «Про третейські суди», ст.ст. 389-4, 389-5, 389-6 ЦПК України, ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України суд, - УХВАЛИВ: Заяву ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «УкрСоцбанк» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.05.2012 року - задовольнити частково. Скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17 травня 2012 року по справі № 161/12 за позовом за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подання до Апеляційного суду м. Києва, протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/27306595
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2014 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г., Суддів: Барбари В.П., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Колесника П.І., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Потильчака О.І., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», приватного підприємства «УкрБелВест» про визнання поруки припиненою; зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», приватного підприємства «УкрБелВест» про визнання поруки припиненою, за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року, в с т а н о в и л и : У липні 2009 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 3 квітня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та приватним підприємством «УкрБелВест» (далі – ПП «УкрБелВест») було укладено кредитний договір про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування, за умовами якого ПАТ «КБ «Надра» встановив ліміт заборгованості за кредитною лінією у сумі, яка не може перевищувати 1 250 000 грн., до 2 квітня 2010 року включно, зі сплатою процентної ставки за користування кредитною лінією у розмірі 19,5 % річних. В той же день з метою забезпечення виконання названого кредитного договору між ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені окремі договори поруки, згідно умов яких поручителі зобов’язалися відповідати перед банком за невиконання позичальником умов кредитного договору у повному обсязі, включаючи сплату підприємством основного боргу, процентів та неустойки. У зв’язку з неналежним виконанням ПП «УкрБелВест» своїх зобов’язань за кредитним договором станом на 3 липня 2009 року утворилася заборгованість на загальну суму 1 320 743 грн. 44 коп., у зв’язку з чим позивач просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану заборгованість за кредитним договором. У подальшому банк уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 358 219 грн. 26 коп. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічними позовами до ПАТ «КБ «Надра», ПП «УкрБелВест» про визнання поруки припиненою, оскільки зобов’язання за вищевказаним кредитним договором було збільшено без згоди поручителів, у зв’язку з чим просили задовольнити їхні позовні вимоги. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2012 року в задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» відмовлено. Зустрічні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 29 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, у якому позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 3 квітня 2008 року, укладеним між ВАТ «КБ «Надра» та ПП «УкрБелВест» у розмірі 2 217 895 грн. 63 коп. В іншій частині позову ПАТ «КБ «Надра» відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2. У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підтримання заяви, а також представника ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_5 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню. Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом встановлено, що 3 квітня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра та ПП «УкрБелВест» було укладено кредитний договір про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування, за умовами якого ПАТ «КБ «Надра» встановив ліміт в сумі, яка не може перевищувати 1 250 000 грн., строком до 2 квітня 2010 року, зі сплатою 19,5 % річних за користування кредитною лінією. В той же день на забезпечення виконання зазначеного кредитного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали з ПАТ «КБ «Надра» два окремі договори поруки, згідно умов яких взяли на себе обов’язок перед банком відповідати по боргових зобов’язаннях ПП «УкрБелВест» у повному обсязі. Відповідно до п.п. 1.2 зазначених договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Поручитель повинен виконати зобов’язання в тому ж порядку, який встановлено для позичальника кредитним договором. У подальшому між банком та позичальником неодноразово укладалися додаткові угоди до кредитного договору, згідно умов яких зокрема було збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами з 19,5 % до 25 % річних. Зазначені додаткові угоди до кредитного договору були підписані директором ПП «УкрБелВест» - ОСОБА_2. Також судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником ПП «УкрБелВест». Частково задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що оскільки поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є відповідно власником та директором боржника - ПП «УкрБелВест», то «слід вважати, що вони знали про підвищення процентної ставки та надали свою згоду на це» (а.с. 329-336). Однак з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Згідно з матеріалами справи зобов’язання ПП «УкрБелВест» по кредитному договору з ПАТ «КБ «Надра» змінювалися неодноразово, в результаті чого розмір процентів за кредитом зріс спершу з 19,5 % до 23 %, а пізніше до 25 % (а.с. 129, 131). Зі зміною розміру процентів за кредитом до 23 % було укладено додаткові договори і до договорів поруки (а.с. 296, 297), за якими поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поручилися перед ПАТ «КБ «Надра» за повернення ПП «УкрБелВест» вже 2 750 000 грн. кредиту та 23 % за користування ним. Також ПАТ «КБ «Надра» та ПП «УкрБелВест» було запроваджено додаткові способи забезпечення виконання зобов’язання ПП «УкрБелВест» щодо повернення кредиту. Так, відповідно до додаткового договору № 16 від 6 серпня 2008 року (а.с. 149) ПП «УкрБелВест» передав ПАТ «КБ «Надра» в заставу майнові права за договором про закупівлю сільськогосподарської продукції з коефіцієнтом покриття поточної заборгованості за кредитом лінією на суму не менше 140 % від суми траншу, майнові права на виручку від реалізації сільськогосподарської продукції з коефіцієнтом покриття поточної заборгованості за кредитом лінією на суму не менше 140 % від суми траншу, автотранспортні засоби ліквідаційною вартістю не менше 773 869 грн. та майнові права на депозитний вклад в сумі 17 644 грн. 50 коп. Цим додатковим договором ПП «УкрБелВест» також зобов’язався забезпечувати надалі підтримання коефіцієнту покриття заставою поточної заборгованості за кредитом у розмірі не менше 168,7 %, та сплатити не менше 30 % вартості товару, купівля якого фінансується ним, за рахунок власних коштів. Після запровадження таких способів забезпечення виконання зобов’язання додаткові договори з поручителями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладалися, хоча розмір процентів за кредитом сторонами кредитного договору 15 жовтня 2008 року було збільшено до 25 % (а.с. 131), а сам кредитний договір 11 червня 2009 року було переукладено в новій редакції (а.с. 222-226). Оцінка цих обставин справи має значення для правильного вирішення питання про те, чи давали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як поручителі свою згоду на зміну зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг їх відповідальності. Однак, суд їх залишив поза увагою, оцінки їм не дав та не з’ясував, чи не свідчать вони про бажання сторін кредитного договору з огляду на збільшення суми кредиту та процентів за користування ним, а також небажання та неспроможність поручителів нести відповідальність за його повернення забезпечити його виконання в більш ефективний спосіб, ніж порука ОСОБА_1 та ОСОБА_2, так само як і не вказав, які саме дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як поручителів свідчать про надання ними згоди на збільшення обсягу своєї особистої відповідальності як поручителів, фактично поклавши в основу свого висновку припущення про таку згоду, яке ґрунтується на самому лише факті того, що ОСОБА_1 є власником, а ОСОБА_2 директором ПП «УкрБелВест». Разом з тим, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року, рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року та в постанові Вищого господарського суду України від 20 березня 2012 року, на які заявники посилаються як на приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції ч. 1 ст. 559 ЦК України, касаційними судами вказано, що висновок про припинення поруки залежить від встановленого судом факту надання чи ненадання поручителем згоди на зміну зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.П. Барбара П.І. Колесник І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін І.Б. Шицький ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ по справі № 6-101цс14 Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Вирішуючи питання про надання поручителем згоди на зміну зобов’язання, судами необхідна надаватися належна оцінка діям поручителя, які б свідчили про надання ним згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BE3F1D4FB444F20FC2257D800022F2BF
  20. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40795450 Державний герб України У х в а л а І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Нагорняка В.А., Леванчука А.О., Макарчука М.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач посилався на те, що 19 січня 2006 року відповідач отримав кредит в розмірі 10 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки. Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, утворилась заборгованість, яка станом на 31 липня 2013 року становить 44 810 грн 51 коп. Враховуючи вказане, позивач просив стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2014 року, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 07 листопада 2006 року здійснив останню проплату за картковим рахунком, а ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом лише 06 листопада 2013 року, тобто з пропуском позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України; відповідач ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 267 ЦК України подав заяву про застосування позовної давності. Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами попередніх інстанцій не вбачається. Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Нагорняк В.А. Леванчук А.О. Макарчук М.А.
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,- Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 4 грудня 2006 року банком і ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевими терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 5 грудня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 35 004 грн 23 коп., що складається з: 15 000 грн заборгованості за кредитом, 16 814 грн 04 коп. заборгованості за процентами, 1 047 грн 13 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина), 1 643 грн 06 коп. штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ “ПриватБанк” просило стягнути на його користь із відповідача, а також стягнути судові витрати. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року, позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 13 липня 2011 року у справі (№ 6-21792св11) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 25 червня 2012 року у справі (№ 6-11437св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 10 квітня 2013 року у справі (№ 6-49860св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 3 липня 2013 року у справі (№ 6-9172св13) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором. Так, у справі № 6-9172св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з позовом із пропуском трирічного строку позовної давності, який суд обчислив з моменту закінчення дії платіжної картки до моменту пред’явлення позову, оскільки після закінчення строку дії платіжної картки боржник не продовжував нею користуватися та не отримував нової картки. Аналогічних по суті висновків дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали у справах № 6-21792св11, № 6-11437св12 та № 6-49860св12. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що згідно з пунктом 3.1.3. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною договору, після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше не надійшла письмова заява держателя про закриття картрахунку. Такий строк продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. Відповідно до пункту 9.12. розділу І Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Оскільки відповідач міг за своєю заявою закрити картковий рахунок (пункт 9.5. розділу І Умов та правил надання банківських послуг), однак такої заяви до банку не подавав, дія договору на час подання банком позовної заяви не закінчилася. Крім того, у заяві про отримання відповідачем платіжної картки встановлено строк дії кредитного ліміту до 5 грудня 2016 року. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 4 грудня 2006 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 було укладено договір шляхом написання заяви, яка разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, тарифами складає між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ “ПриватБанк” виникла заборгованість. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Пунктом 2 розділу І Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення). Відповідно до пунктів 3.1.1., 5.4. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH). Із заяви від 4 грудня 2006 року, яка є невід’ємною частиною договору, укладеного ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1, убачається, що строк дії картки, виданої останньому, становить два роки. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права у березні 2012 року. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Відповідно до умов договору, укладеного ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1, кінцевий термін виконання кредитного зобов’язання відповідає строку дії картки. Строк дії картки в договорі визначений у два роки. Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов’язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов’язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки. З урахуванням цих обставин та факту пред’явлення ПАТ КБ “ПриватБанк” позову тільки у березні 2012 року, питання застосування чи незастосування строку позовної давності відповідно до статей 256 і 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України не вирішено. Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 18 березня 2014 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін Правова позиція у справі №6-127цс14 За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Справа № 6-127цс14 Головуючий у першій інстанції: Піх Ю.Р. Доповідач Ярема А.Г. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6439EA76BE6242FDC2257D7B001F74E9
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про комплексне банківське обслуговування за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра” (далі – ПАТ “КБ “Надра”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 31 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Надра”, яке було перейменоване в ПАТ “КБ “Надра”, і ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування, відповідно до умов якого банком видано ОСОБА_1 кредитну картку Visa Gold, відкрито картковий рахунок, установлено кредитний ліміт у розмірі 15 280 грн та надано кредит шляхом списання з карткового рахунку сум за рахунок кредитних коштів у межах установленого ліміту кредитування. Процентна ставка за користування кредитом становила 2,13 % щомісяця, а у разі перевищення ліміту кредитування чи прострочення сплати мінімального платежу – 2,99 % щомісяця. Розмір щомісячного мінімального платежу становив 4 % від фактичної кредитної заборгованості. Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів. Оскільки відповідач отримав та використав для споживчих потреб кошти, отримані в кредит, однак своїх зобов’язань щодо повернення коштів належним чином не виконав, ПАТ “КБ “Надра” просило стягнути з відповідача 32 156 грн 43 коп. заборгованості, що складається з: 15 395 грн 12 коп. заборгованості за кредитом, 15 521 грн 54 коп. заборгованості за процентами, 1 239 грн 77 коп. штрафу за несвоєчасне погашення мінімального платежу. Також ПАТ “КБ “Надра” просило стягнути з відповідача 321 грн 56 коп. судового збору. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року в задоволенні позову ПАТ “КБ “Надра” відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ “КБ “Надра” задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначене рішення апеляційного суду. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й прийняття нового судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 256 – 268 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 13 липня 2011 року у справі (№ 6-21792св11) за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) про стягнення заборгованості за кредитним договором; 25 червня 2012 року у справі (№ 6-11437св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 10 квітня 2013 року у справі (№ 6-49860св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 3 липня 2013 року у справі (№ 6-9172св13) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором. Так, у справі № 6-9172св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся з позовом до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, який суд обчислив з моменту закінчення дії платіжної картки до моменту пред’явлення позову, оскільки після закінчення строку дії платіжної картки боржник не продовжував нею користуватися та не отримував нову картку. Аналогічних по суті висновків дійшов Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали у справах № 6-21792св11, № 6-11437св12 та № 6-49860св12. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що згідно з пунктом 17.1. договору про комплексне банківське обслуговування, укладеного між банком і ОСОБА_1, договір діє до повного виконання сторонами всіх своїх зобов’язань. Відповідач не надав суду доказів виконання своїх зобов’язань, тому застосування судом першої інстанції встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності з посиланням на те, що кінцевий термін повернення кредиту є 31 липня 2008 року, а банк звернувся до суду з позовом лише в березні 2013 року, є передчасним, оскільки договір відповідно до пункту 17.1. діє. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 31 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Надра”, яке було перейменоване в ПАТ “КБ “Надра”, і ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 280 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою процентів за користування кредитом. Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів. Договір про комплексне банківське обслуговування був укладений шляхом отримання банком від ОСОБА_1 підписаних 31 липня 2007 року підтвердження про приєднання до умов договору, яким є анкета клієнта на оформлення кредитної картки, та виписки-повідомлення до договору. ОСОБА_1 своїх зобов'язань не виконав, унаслідок чого в нього утворилась заборгованість. Пунктами 5.2.4., 5.2.5. договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 31 липня 2007 року встановлено обов'язок позичальника здійснювати оплату послуг банку відповідно до тарифів у строки, передбачені умовами цього договору, а також здійснювати погашення обов`язкових мінімальних платежів з першого дня наступного розрахункового періоду до п`ятнадцятого числа наступного місяця включно. У пункті 1.71. договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 31 липня 2007 року зазначено, що строк дії картки та кредитної лінії один або два роки з автоматичним перевипуском та встановленням на новий термін кредитного ліміту при додержанні клієнтом умов договору. З анкети ОСОБА_1 на оформлення кредитної картки, яка є невід'ємною частиною вказаного договору, убачається, що строк дії кредитної картки, виданої ОСОБА_1, становить один рік. У липні 2008 року строк дії кредитної картки закінчився, а ПАТ “КБ “Надра” нової картки для відповідача не перевипускало. ПАТ “КБ “Надра” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права в березні 2013 року. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналізуючи умови договору в цій справі та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про комплексне банківське обслуговування, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Разом із тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками апеляційного суду, у справі, яка переглядається, не врахував, що передбачений законом строк позовної давності позивачем дотриманий не був, оскільки судами встановлено, що відповідач не виконував взятих на себе зобов’язань щодо погашення кредиту, після закінчення в липні 2008 року строку дії картки нова картка для відповідача не перевипускалась, проте ПАТ “КБ “Надра” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права лише в березні 2013 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 11 березня 2014 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-133цс14 За договором про комплексне банківське обслуговування, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Справа № 6-133цс14 Головуючий у першій інстанції: Андрейчук Т.В. Доповідач Ярема А.Г. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4B49773E9ECC7B9DC2257D6B0029B393
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Тіміда», про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року, в с т а н о в и л а : У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» (далі - ТОВ «Арнест Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Тіміда» (далі – ТОВ «Тіміда») про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором. Позивач зазначав, що 23 серпня 2011 року між ТОВ «Арнест Україна» та ТОВ «Тіміда» було укладено договір поставки товару. В той же день з метою забезпечення виконання названого договору між ТОВ «Арнест Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель ОСОБА_1 зобов’язалася відповідати перед ТОВ «Арнест Україна» за виконання зобов’язань ТОВ «Тіміда» по основному договору. У зв’язку з невиконанням ТОВ «Тіміда» своїх договірних зобов’язань за договором поставки товару утворилася заборгованість у розмірі 55 627 грн. 76 коп. Позивач просив стягнути зазначену суму заборгованості з поручителя. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2013 року, позов задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу касаційного суду та ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заявниці ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на підтримання заяви, які взяли участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом установлено, що 23 серпня 2011 року між ТОВ «Арнест Україна» та ТОВ «Тіміда» було укладено договір поставки товару. В той же день з метою забезпечення виконання названого договору ТОВ «Тіміда» між ТОВ «Арнест Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель ОСОБА_1 зобов’язалася відповідати перед ТОВ «Арнест Україна» за виконання зобов’язань ТОВ «Тіміда» по основному договору. Згідно із п. 8.4 договору поставки та додатком № 2 до цього договору розрахунок за поставлену продукцію за договором поставки відбувається на протязі 30 календарних днів з моменту поставки. Як установлено судами, ТОВ «Арнест Україна» здійснило останню поставку товару ТОВ «Тіміда» 30 грудня 2011 року. Згідно із п.7.1 договору поруки договір діє до моменту припинення дії основного договору. 23 травня 2013 року у зв’язку з невиконанням ТОВ «Тіміда» своїх договірних зобов’язань за договором поставки товару ТОВ «Арнест Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання за договором поруки, а посилання відповідача на ч. 4 ст. 559 ЦК України є безпідставними, оскільки на момент укладення договору поставки ОСОБА_1 була керівником ТОВ «Тіміда», а відтак не можна вважати, що з 29.01.2012 року, з часу останньої поставки, почався перебіг строку для звернення до суду. Однак з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки згідно із п. 7.1 цього договору встановлено, що він діє до моменту припинення дії основного договору. Згідно із п. 8.4 договору поставки та додатком № 2 до цього договору розрахунок за поставку продукції за договором поставки відбувається на протязі 30 календарних днів з моменту поставки. Як установлено судами, ТОВ «Арнест Україна» здійснило останню поставку товару ТОВ «Тіміда» 30 грудня 2011 року, а тому покупець відповідно до п. 8.4 договору поставки був зобов’язаний здійснити розрахунок за поставлену продукцію до 29 січня 2012 року. Оскільки ТОВ «Тіміда» на протязі 30 календарних днів з моменту поставки не здійснило розрахунок за поставлену продукцію, то у ТОВ «Арнест Україна» виникло право звернутися з вимогою до поручителя ОСОБА_1, починаючи з 29 січня 2012 року, протягом наступних 6 місяців. Однак, позивач пред’явив ОСОБА_1 вимогу про стягнення заборгованості та штрафних санкцій лише у травні 2013 року, тобто зі спливом встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку. До таких же висновків у своїй ухвалі від 22 серпня 2012 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_1. Саме такі правові висновки щодо застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України зробив і Верховний Суд України у своїх Постановах від 18 липня 2012 року та від 13 лютого 2013 року, на які як на приклади неоднакового застосування зазначеної норми матеріального права посилається заявниця. Разом з тим, ці судові рішення Верховного Суду України не можуть слугувати прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки зазначені судові рішення Верховним Судом України постановлені в порядку Глави 3 ЦПК України, тобто не судом касаційної інстанції. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-128 цс 14 Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до моменту припинення дії основного договору, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимогу до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/67CB0F29E4A074DDC2257D70002189FF
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Патрюка М.В., Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа – Банк» до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Альфа – Банк» про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство «Альфа – Банк» (далі – ПАТ «Альфа – Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 ., третя особа – ОСОБА_2., про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач указував, що 19 травня 2008 року між ним і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 16 073, 68 доларів США та прийняв від нього в заставу як забезпечення виконання зобов‘язань за договором автомобіль Шевроле Авео, а ОСОБА_2 зобов’язався в порядку й на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумах, строки й на умовах, які передбачені договором. Також з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 19 травня 2008 року між ПАТ «Альфа – Банк» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки. У зв’язку з неналежним виконанням боржником кредитних зобов’язань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 24 лютого 2012 року банком були надіслані вимоги про дострокове повернення кредиту протягом тридцяти днів, однак такі вимоги залишились не виконані. Посилаючись на це, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 228 858 грн 45 коп заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинска Дніпропетровської області від 23 липня 2012 року в задоволенні позову відмовлено з підстав того, що у зв’язку з видачею судового наказу про примусове стягнення заборгованості виконання зобов’язання повинно виконуватись відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог та зазначено, що відповідно до положень частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) порука припинилась. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження. У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ПАТ «Альфа – Банк» просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ «Альфа – Банк» – ОСОБА_3 – на підтримку заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що ПАТ «Альфа – Банк» скористалось у 2009 році своїм правом на дострокове повернення кредиту, звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу про дострокове стягнення суми за кредитним договором з ОСОБА_2 та звернення стягнення на заставлене майно, а із цим позовом до поручителя банк звернувся лише в 2012 році, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. У справі, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року), суд касаційної інстанції зазначив, що звернення стягнення на предмет застави не є вимогою про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, а тому строк виконання основного зобов’язання повинен відраховуватись від наступного дня, визначеного як строк дії кредитного договору. Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано частину четверту статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів. При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов’язання до настання строку виконання, визначеного договором. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. За положеннями частини першої статті 95 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу. Отже, визначення судового наказу як особливої форми судового рішення свідчить про те, що кредитор за наявності підстав має право на дострокове стягнення всього кредиту в судовому порядку за спрощеною процедурою (судовим наказом). Аналіз змісту статей 1054 і 559 ЦК України та статті 95 ЦПК України свідчить про таке. У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання (дострокове виконання основного зобов’язання), звернувшись до суду з вимогою про видачу судового наказу про дострокове стягнення з позичальника суми за кредитним договором, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред’явлення вимоги до поручителя обчислюється з наступного дня видачі судового наказу або з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як дата дострокового повернення всього кредиту. Судом установлено, що у зв’язку з порушенням боржником строків повернення кредиту та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право та звернувся до суду з вимогою про видачу судового наказу про стягнення суми за кредитним договором з ОСОБА_2. Судовим наказом від 7 жовтня 2009 року Шахтарським міськрайонним судом Донецької області з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 128 156 грн 34 коп. та в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет застави. З урахуванням зазначених правових норм суд касаційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум повинен обчислюватись з 8 жовтня 2009 року, та оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_1 більше ніж через шість місяців (4 квітня 2012 року) після настання строку виконання зобов’язань, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинила свою дію. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити. Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палати у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Альфа – Банк» відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.В. Патрюк Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-41цс14 У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання (дострокове виконання основного зобов’язання), звернувшись до суду з вимогою про видачу судового наказу про дострокове стягнення з позичальника суми за кредитним договором, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред’явлення вимоги до поручителя обчислюється з наступного дня видачі судового наказу або з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як дата дострокового повернення всього кредиту. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C28F51B3044F6319C2257D74002351D6
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що відповідно до договору від 26 грудня 2005 року відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що Банк умови договору виконав та надав кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідачка договір не виконує, кредит у повному обсязі не повертає, у зв’язку з чим станом на 20 вересня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 25 931 грн. 99 коп., позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом в сумі 4 160 грн. 77 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 20 060 грн. 77 коп., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. і штраф (відсоткова складова) в сумі 1 211 грн. 05 коп. Рішенням Селидівського міського суду від 16 січня 2014 року у позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 5 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року у відкритті касаційного провадження відмовлено. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу касаційного суду і ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 26 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір. Відповідно до нього ОСОБА_1 26 грудня 2005 року отримала кредит в розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, який становить два роки. Згідно з пунктом 9.12 Умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін. Задовольняючи позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що договір укладено на невизначений строк, а відповідач заяви про закриття карткового рахунку не подавав. В той же час, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, 25 червня 2012 року, 10 квітня та 3 липня 2013 року, що надані заявницею як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в справах з подібних правовідносин, касаційний суд дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії платіжної картки боржником була отримана нова картка. Таким чином, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами апеляційної та касаційної інстанцій залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) та що останній платіж здійснено в листопаді 2007 року, а дія картки закінчилась у жовтні 2007 року. Питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України, частини четвертої ст. 267 ЦК України з урахуванням цих обставин та факту пред’явлення позову тільки 16 жовтня 2013 року, не вирішено. Висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, про те, що позовна давність не сплила, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ № 134 цс 14 Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5CDEFD8145BAA3E9C2257D69001B11D8