Search the Community

Showing results for tags 'отказ взыскания'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 456 results

  1. Как лучше переоформить имущество от взыскания при неуплате по ипотеке? Оформить дарение родственнику, или как-бы взять в долг у родственника и заложить имущество под этот долг?
  2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40909616 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Кузнєцова В.О., Суддів:Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,Мостової Г.І., Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7, на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року,- в с т а н о в и л а: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту -ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги за позовом обґрунтовувало тим, що 25 липня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 року був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого останньому надано кредит в розмірі 23 377,03 доларів США, з терміном повернення 25 липня 2014 року із сплатою 13 % річних за користування кредитом. В забезпечення виконання позичальником зобов'язання за даним договором 25 липня 2007 року, між банком та ОСОБА_7, а 30 грудня 2008 року між банком та ОСОБА_8 були укладені договори поруки, згідно яких поручителі відповідають перед банком за виконання позичальником в повному обсязі усіх обов'язків, що виникли з кредитного договору. Оскільки боржник ОСОБА_6 належним чином не виконує свої зобов'язання по кредитному договору, позивач просив стягнути в солідарному порядку як з боржника так із поручителів заборгованість за кредитним договором станом на 11 квітня 2013 року в розмірі 29 785,72 доларів США, що в еквіваленті до гривні по курсу НБУ становить 238 077,26 грн. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 ОСОБА_8, ОСОБА_7 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2007 року в розмірі 238 077,26 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що в зв'язку з невиконанням зобов'язань належним чином і в установлений строк відповідно до умов кредитного договору, заборгованість має бути стягнута солідарно як з боржника так і з поручителів, як того вимагають ст.ст. 526, 527, 554,530, 629 ЦК України. Однак з такими висновками судів погодитись не можна. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому надано кредит розмірі 23 377,03 доларів США строком до 25 липня 2014 року. 25 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 був укладений договір поруки, відповідно до якого остання зобов'язалась відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_6 по кредитному договору від 25 липня 2007 року. Крім того, 30 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 був укладений договір поруки, відповідно до якого останній зобов'язався відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_6 по кредитному договору від 25 липня 2007 року. АКІБ «Укрсиббанк» 08 грудня 2011 року відступило право вимоги, в тому числі і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_6 ПАТ «Дельта Банк». ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості 09 липня 2013 року. Представник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 наполягали на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду з вказаним позовом. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та стягуючи кредитну заборгованість, на вказані вимоги закону уваги не звернув, не встановив фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме, коли ОСОБА_6 перестав виконувати умови кредитного договору, тобто коли банк дізнався про порушення свого права, оскільки саме з цієї дати необхідно обчислювати строк позовної давності по окремому платежу. Крім того, пунктом 6.1.2. Кредитного договору від 25 липня 2007 року, визначено, що у випадку порушення позичальником термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань за кредитним договором та/або термінів сплати плати за кредит строком більш ніж на один місяць, та/або порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право змінити термін погашення кредиту та плати за кредит за цим договором в порядку визначеному в п. 6.2. договору. Як вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2010 року АКІБ «Укрсиббанк» було пред'явлено вимогу до ОСОБА_6 про зміну терміну повернення кредиту та процентів за користування кредитом в сторону зменшення та повідомлено про дострокове повернення кредиту, а саме дострокове виконання боргових зобов'язань позичальника за кредитним договором в повному обсязі протягом 31 календарного дня з дати отримання цієї досудової вимоги. Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не з`ясував фактичні обставини справи, а саме, чи було банком встановлено новий строк повернення кредиту, що передбачено кредитним договором. Якщо так, то суд повинен це також врахувати при обчисленні строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не виконав, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги, не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи. За таких обставин, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», приватне підприємство «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою й за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав недійсними. Зазначав, що 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі – ТОВ «Автосервіс-Т») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 18 млн доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 10,7 % річних за кредитами в доларах США і 14,75 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Автосервіс-Т» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» (далі – ТОВ «Інтер-Авто») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 10 млн доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Інтер-Авто» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг» (далі – ТОВ «Авто-Холдінг») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 2 млн 500 тис. доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Авто-Холдінг» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі – ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 млн 500 тис. доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 кредитних договорів кредитування позичальників здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, а саме: за кредитним договором, укладеним між банком і ТОВ «Автосервіс-Т», на строк не більше ніж три місяці від моменту надання такого кредиту (траншу); за кредитними договорами, укладеними між банком і ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», на строк не більше ніж шість місяців від моменту надання такого кредиту (траншу). Надання кожного траншу оформляється шляхом укладання окремої угоди, в якій повинно бути вказано, що вона є додатковою угодою до кредитного договору, і зазначено валюту траншу, суму траншу та строк його повернення (якщо він відрізняється від загального строку повернення кредиту). При цьому строк повернення кожного кредитного траншу повинен бути не більше ніж три місяці від моменту надання цього траншу за кредитним договором, укладеним між банком і ТОВ «Автосервіс-Т», та не більше ніж шість місяців від моменту надання цього траншу за кредитними договорами, укладеними між банком і ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод». Указаний у такій угоді строк повернення траншу в будь-якому разі не може бути більше ніж строк, обумовлений кредитним договором, та автоматично змінюється в бік зменшення, якщо загальний строк повернення кредиту, установлений кредитним договором, вважається таким, що настав. Згідно з пунктом 11.1 кредитних договорів відповідно до статей 525, 611 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) сторони погодились, що у разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, що передбачені вказаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цього договору. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення від моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. У зв’язку з невиконанням ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами 1 квітня 2009 року банком була пред’явлена вимога до позичальників, в якій банк зазначив, що термін повернення кредиту в повному обсязі та процентів за користування кредитом є таким, що настав, від моменту отримання цієї письмової вимоги, і вимагав у термін до 15 квітня 2009 року повернути отриманий кредит та проценти за користування ним. Станом на 15 вересня 2009 року заборгованість ТОВ «Автосервіс-Т» за кредитним договором у доларах США становила 15 697 655,18 доларів США, в гривні – 66 981 109 грн 38 коп.; заборгованість ТОВ «Інтер-Авто» за кредитним договором у доларах США становила 15 122 157,38 доларів США, в гривні – 593 175 грн 48 коп.; заборгованість ТОВ «Авто-Холдінг» за кредитним договором у доларах США становила 2 529 692,75 доларів США, в гривні – 7 711 769 грн 11 коп.; заборгованість ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» за кредитним договором у доларах США становила 27 114 300,27 доларів США. Загальна заборгованість позичальників за вказаними кредитними договорами станом на 15 вересня 2009 року становила 60 445 805,58 доларів США та 75 286 053 грн 97 коп. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за вказаними кредитними договорами 29 травня 2007 року банком було укладено договір поруки з ОСОБА_1, за умовами якого поручитель відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. 4 березня 2009 року банк пред’явив вимогу до поручителя ОСОБА_1 про дострокове погашення заборгованості за зазначеними кредитними договорами на наступний день від дати отримання цієї вимоги. 2 квітня 2009 року банком пред’явлена поручителю ОСОБА_1 вимога, в якій банк вимагав до 15 квітня 2009 року виконати зобов’язання, забезпечені іпотекою, шляхом погашення заборгованості. Зазначав також, що оскільки ОСОБА_4, дружина ОСОБА_1, надала банку письмові погодження на укладення ОСОБА_1 договорів про внесення змін до вказаного договору поруки, то вона є солідарним із ним боржником за зобов’язаннями, які виникли із цього договору. Посилаючись на те, що в грудні 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та угоду про відчуження корпоративних прав приватного підприємства «Імпульс-В» (далі – ПП «Імпульс-В»), які, на його думку, є фіктивними, тому що укладені з наміром унеможливити звернення стягнення на майно, яке було предметом цих правочинів, для погашення заборгованості за кредитними договорами, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просив: стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 55 558 815,53 доларів США та 249 078 174 грн 98 коп. заборгованості за вказаними кредитними договорами; визнати недійсними: договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договір про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В», укладений 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3. У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними. Посилаючись на те, що спірні кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 Господарського кодексу України (далі – ГК України), статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», оскільки на момент їх укладення у сторін була відсутня ліцензія на надання банком кредиту в іноземній валюті та використання долара США як засобу платежу за кредитними договорами, крім того, договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і банком, не відповідає вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України, просив визнати зазначені кредитні договори та договір поруки недійсними. У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними. Зазначав, що з метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами, що укладені 3 травня 2007 року між ними й ПАТ «УкрСиббанк», 29 травня 2007 року було укладено договір поруки між ним і ПАТ «УкрСиббанк», за умовами якого він відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. Посилаючись на те, що вказані кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 ГК України, статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», крім того, договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і банком, не відповідає вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України, просив визнати зазначені кредитні договори та договір поруки недійсними. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2011 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 1 820 грн судових витрат; у задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: визнано недійсним договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 1 820 грн судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року скасовано у зв’язку з тим, що договір поруки не може бути визнаний недійсним із підстав відсутності згоди боржника на його укладення та положень щодо відплатності або безвідплатності послуг поручителя, і справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2011 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» просило: стягнути з ОСОБА_1 75 331 486,95 доларів США та 87 120 753 грн 95 коп. заборгованості за кредитом і процентами за вказаними кредитними договорами, 39 235 811 грн 44 коп. пені, 2 442 636 грн 35 коп. інфляційних збитків та 23 803 263 грн 04 коп. – 3 % річних; позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4, визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, укладеного 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В», укладеного 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, залишити без розгляду. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В» недійсними залишено без розгляду. У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим. Зазначав, що сторонами вказаних кредитних договорів було укладено додаткові угоди до них про збільшення процентних ставок за користування кредитом та за користування кредитом понад установлений термін, а також визначені збільшені строки повернення кредиту за угодами про надання траншів. Умовами вказаних угод без його згоди як поручителя було встановлено оплату додаткових комісій, які не були передбачені умовами цих кредитних договорів, зокрема комісій за пролонгацію договору та за внесення змін до кредитних договорів, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності як поручителя, а також визначено нові збільшені терміни повернення кредиту (траншів), що призвело до збільшення обсягу його відповідальності як поручителя внаслідок збільшення періоду, в якому можливе застосування збільшеного розміру процентної ставки за користування кредитом понад установлений термін та застосування штрафних санкцій. Крім того, банком пропущено передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред’явлення вимог до поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договорами, оскільки договором поруки не встановлено строк її припинення, а згідно з угодою про надання траншу від 8 серпня 2008 року до кредитного договору, укладеного між банком і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», строк повернення траншу становив не пізніше ніж 8 лютого 2009 року, проте за період з 8 лютого 2009 року до 8 серпня 2009 року він як поручитель вимоги банку не отримував. Посилаючись на ці обставини, на підставі частин першої, четвертої статті 559 ЦК України, просив визнати договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і ПАТ «УкрСиббанк», припиненим. У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим. Посилаючись на обставини, ідентичні обставинам, зазначеним у вказаній вище позовній заяві ОСОБА_2, на підставі частин першої, четвертої статті 559 ЦК України просив визнати договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк», припиненим. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині визнання договорів поруки недійсними залишено без розгляду. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено; позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано припиненим договір поруки від 29 травня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 114 грн 70 коп. судових витрат; позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: визнано припиненим договір поруки від 29 травня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 114 грн 70 коп. судових витрат. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 16, частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ «УкрСиббанк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року, від 27 березня 2013 року, від 6 лютого 2013 року, від 8 серпня 2012 року, від 10 червня 2013 року, від 9 жовтня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 15 травня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 квітня 2013 року, від 21 листопада 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, від 11 липня 2012 року, від 4 липня 2012 року, від 21 грудня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року цивільну справу за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ПП «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними й поруки припиненою та за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «УкрСиббанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 18 млн доларів США, зі сплатою 10,7 % річних за кредитами в доларах США і 14,75 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Автосервіс-Т» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж три місяці з моменту надання такого кредиту (траншу). За додатковою угодою, укладеною між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т» 11 грудня 2008 року, установлено розмір процентної ставки – 22% річних за кредитами в доларах США та 25% річних за кредитами в гривні – з 1 грудня 2008 року. За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін процентну ставку визначено в розмірі 33 % річних за кредитами в доларах США (з 11 грудня 2008 року) і 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року). З 3 травня 2007 року до 29 жовтня 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 77 514 716,80 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 70 545 316,80 доларів США. З 3 травня 2007 року до 12 листопада 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» видано 484 810 753 грн 22 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 449 342 953 грн 22 коп. З 29 жовтня 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 3 092 000 доларів США за угодами про надання траншів. З 12 листопада 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 6 924 440 грн. за угодами про надання траншів. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Інтер-Авто» укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 10 млн доларів США зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Інтер-Авто» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). Згідно з додатковою угодою, укладеною 15 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Інтер-Авто», було збільшено ліміт кредитної лінії. Зокрема, сторони погодили, що з 15 жовтня 2008 року ліміт кредитної лінії складатиме 11 800 000 доларів США. За додатковою угодою, укладеною між сторонами 11 грудня 2008 року, за використання кредитних коштів установлено розмір процентної ставки – 14,04 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 25% річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року). За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін процентна ставка визначена в розмірі 21,06 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року). З 3 травня 2007 року до 28 жовтня 2008 року ТОВ «Інтер-Авто» було видано 42 333 629,50 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 32 294 889,80 доларів США. З 3 травня 2007 року ТОВ «Інтер-Авто» видано 87 794 783 грн 17 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 87 440 955 грн 93 коп. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Авто-Холдінг» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 2 млн 500 тис. доларів США, зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Авто-Холдінг» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 вказаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). За додатковою угодою, укладеною 11 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Авто-Холдінг», за використання кредитних коштів установлено розмір процентної ставки 14,72 % річних за кредитами в доларах США (з 11 грудня 2008 року) та 25 % річних за кредитами в гривні (з 14 листопада 2008 року). За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений строк процентна ставка визначена в розмірі 22,8 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 14 листопада 2008 року). З 3 травня 2007 року ТОВ «Авто-Холдінг» було видано 7 698 820,67 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 6 025 136,67 доларів США. Починаючи з 3 травня 2007 року, ТОВ «Авто-Холдінг» видано 22 418 662 грн 44 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 17 660 270 грн. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 млн 500 тис. доларів США, зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). Згідно з додатковою угодою, укладеною 15 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», було збільшено ліміт кредитної лінії. Зокрема, сторони погодили, що з 15 жовтня 2008 року ліміт кредитної лінії складатиме 17 500 000 доларів США. З 3 травня 2007 року ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» видано 37 509 563,42 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 20 010 882,02 доларів США. За додатковою угодою, укладеною 1 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», за використання кредитних коштів з 1 грудня 2008 року встановлено розмір процентної ставки 19,04 % річних за кредитами в доларах США. За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений строк процентна ставка визначена в розмірі 28,56 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року). Відповідно до пункту 1.1 укладених сторонами кредитних договорів кредитування позичальників здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів). Додатковими угодами про надання траншу, що укладались без згоди поручителів, установлювались конкретні строки надання кредитних коштів і строк їх повернення, які неодноразово переносились та змінювались у бік збільшення. Позичальник у будь-якому разі був зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. За пунктом 11.1 кредитних договорів, яким визначався порядок дострокового повернення кредиту, відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодились, що у разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, що передбачені вказаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цього договору. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. У зв’язку з невиконанням позичальниками зобов’язань за кредитними договорами та виникненням заборгованості за кредитами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів і надіслав вимогу (повідомлення), у тому числі поручителям, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів, змінивши строк виконання основного зобов’язання та встановивши новий строк – 15 квітня 2009 року. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами 29 травня 2007 року банком було укладено договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що договір поруки діє до повного припинення всіх зобов’язань боржників за основними договорами. Позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами до поручителя ОСОБА_1 заявлені банком 18 вересня 2009 року, до поручителя ОСОБА_2 – 5 березня 2012 року. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у частині визнання поруки припиненою, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що умови додаткових угод, якими встановлено оплату додаткових комісій, укладених між банком і позичальниками, та умови угод про надання траншів щодо визначення строків повернення боржниками чергових траншів раніше ніж терміни, що передбачені умовами кредитних договорів, а також продовження строків повернення кредитних коштів за угодами про надання траншів, що надає право кредитору застосувати в разі порушення позичальниками зобов'язань збільшену процентну ставку за користування кредитом понад визначений термін і нарахувати пеню, призводять до збільшення обсягу відповідальності поручителів за основними зобов’язаннями без їхньої згоди, та дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання поруки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припиненою в порядку частини першої статті 559 ЦК України. Крім того, суди дійшли висновку про те, що порука ОСОБА_2 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_2, не встановлений (умови договору про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржників за основними договорами, не є встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до поручителя ОСОБА_2 банк пред’явив після спливу визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України строку, а саме 5 березня 2012 року. Разом із тим у судових рішеннях, які надані заявником як приклад, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: – в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року та рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року міститься висновок про те, що підстави для застосування частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки за умовами договору поруки поручителю відомі всі умови основного договору, зокрема кредитним договором передбачено право банку збільшити процентну ставку; крім того, закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов’язання, забезпеченого порукою; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року касаційний суд дійшов висновку про те, що оскільки додаткові угоди, якими внесені зміни до графіка погашення кредиту у зв’язку з перенесенням строків сплати кредиту, укладались із метою запобігання виникненню простроченої заборгованості за кредитом, при цьому строк дії, проценти та будь-які інші умови основного договору не змінювались, положення частини першої статті 559 ЦК України застосуванню не підлягають; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року міститься висновок про те, що поручитель під час підписання договору поруки погодився з будь-яким розміром процентної ставки, якщо вона передбачена кредитним договором, у тому числі й додатковою угодою до нього, а тому зміна розміру процентів за основним договором не тягне за собою збільшення обсягу відповідальності поручителя; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року міститься висновок про те, що, ураховуючи те, що збільшення процентної ставки, про яке зазначено в листах банку, фактично не відбулось, не збільшився й обсяг відповідальності поручителя; крім того, правовідносини, що виникають з договору іпотеки, регулюються спеціальним законом – Законом України «Про іпотеку», а не статтями 553-559 ЦК України; порука припиняється з підстав, передбачених у статті 559 ЦК України, а припинення іпотеки відбувається з підстав, визначених статтею 17 Закону України «Про іпотеку»; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року касаційний суд зазначив, що підстави для припинення поруки в порядку частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки поручитель, підписуючи додаткову угоду до договору поруки, був ознайомлений із збільшеним обсягом своєї відповідальності та зі зміненими умовами кредитного договору, у тому числі й з новим графіком погашення кредиту; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року міститься висновок про те, що обсяг відповідальності поручителя не збільшився, оскільки додаткові кредитні угоди до основного договору укладались у рамках кредитної лінії при наданні чергового траншу, що є однією з форм кредитування; – в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 15 травня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 квітня 2013 року, від 21 листопада 2012 року касаційний суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки вимогу до поручителя було пред’явлено в межах установленого шестимісячного строку від дня застосування банком права на дострокове повернення кредиту, при цьому диспозиція частини четвертої статті 559 ЦК України не встановлює обов’язок щодо судової форми пред’явлення вимоги до поручителя, якою в розумінні наведеної норми може бути й досудова вимога про погашення боргу; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року міститься про те, що чинне законодавство, у тому числі й положення статті 16 ЦК України, не передбачає такого способу захисту, як визнання в судовому порядку поруки припиненою у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 16, частини четвертої статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина третя статті 16 ЦК України). За змістом статей 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право й кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати. Ужитий законодавцем у частині першій статті 559 ЦК України термін «порука» використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки. Звертаючись до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, поручителі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 посилались на невизнання банком їхнього права, передбаченого частинами першою, четвертою статті 559 ЦК України, на припинення поруки у зв’язку зі зміною зобов’язань боржників за кредитними договорами без згоди поручителів, унаслідок чого збільшився обсяг їхньої відповідальності, та заявлення вимог після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо. Відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою, на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що обраний поручителями спосіб захисту своїх порушених прав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки у зв’язку з невизнанням цих прав кредитором, є таким, що відповідає вимогам цивільного законодавства, правильно застосувавши положення частини третьої статті 16 ЦК України. Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктами 3.1 цих договорів установлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором. Разом з тим, боржники – юридичні особи, а відтак і поручителі, взяли на себе зобов’язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 30 квітня 2009 року, сплачуючи окремі частини кредитних коштів (транші) згідно з умовами пунктів 1.1, 1.1.1 та 1.1.2 кредитних договорів. Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (повернення платежів), що входить до змісту основного зобов’язання, яке виникло на основі договору. У зв’язку з порушенням боржниками строків повернення кредиту, що встановлені угодами про надання траншів, та виникненням заборгованості за кредитними договорами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів, надіславши 1 квітня 2009 року боржникам і поручителям повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів до 15 квітня 2009 року. Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. З урахуванням зазначених правових норм суд касаційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками апеляційного суду про те, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителів про повернення боргових сум повинен обчислюватись з 16 квітня 2009 року, а оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_2 більше ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов’язань – 5 березня 2012 року, у силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась. Зазначені правові висновки узгоджуються з нормами частини четвертої статті 559 ЦК України, а доводи заяви ПАТ «УкрСиббанк» цих висновків не спростовують. Водночас у справі, яка переглядається, суди, установивши, що додатковими угодами, укладеними без згоди поручителів, були визначені конкретні строки надання та повернення кредитних коштів, відмінні від строків, які передбачені кредитними договорами, що надає право кредитору застосувати збільшену процентну ставку за користування кредитом понад установлені терміни й нарахувати пеню, та що додатковими угодами встановлено сплату комісійних винагород за перенесення строків, за збільшення ліміту й за внесення змін до кредитних договорів, що призвело до збільшення відповідальності поручителів за основним зобов’язанням, дійшли висновку, що порука припинилась на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Разом із тим у справах, на судові рішення в яких посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, суди касаційної інстанції виходили з того, що зміна основного зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, відбулась за згодою поручителя (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року, від 6 лютого 2013 року, від 11 липня 2012 року) або таке збільшення обсягу відповідальності поручителя взагалі не відбулось (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 27 березня 2013 року, від 10 червня 2013 року). Таким чином, зміст доданих до заяви судових рішень, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Ураховуючи те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву ПАТ «УкрСиббанк» обґрунтованою в зазначеній частині немає підстав. За таких обставин підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відсутні. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-32цс14 Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, а оскільки банком відповідно до умов кредитного договору змінений строк виконання основного зобов’язання, то відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України вимоги до поручителів повинні бути заявлені в межах шести місяців від дня настання цього строку. Суддя Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A6A11C0D06F77FBAC2257D6B0029B339
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про захист прав споживача та визнання правочину нікчемним за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року, встановила: У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 жовтня 2006 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір приєднання, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надло відповідачу кредит у розмірі 6 000 грн установленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, до 30 жовтня 2009 року. Оскільки договір неодноразово був пролонгований, а ОСОБА_1 не виконав належним чином своїх кредитних зобов’язань, банк просив стягнути з відповідача 33 170 грн 74 коп. У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ “ПриватБанк” про захист прав споживача та визнання правочину нікчемним. Посилаючись на те, що під час укладення кредитного договору були порушені вимоги закону щодо: письмової форми договору, надання банком повної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, наявності письмового підтвердження про ознайомлення споживача із зазначеною інформацією, порушення принципу рівності сторін договору, ОСОБА_1 просив суд задовольнити зустрічний позов і застосувати наслідки нікчемності правочину. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 4 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ “ПриватБанк” скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” 33 170 грн 74 коп., із яких: заборгованість за кредитним договором складає 7 954 грн 50 коп., заборгованість за процентами – 23 160 грн 49 коп., штраф за порушення умов договору – 2 337 грн 07 коп.; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 25 червня 2012 року, від 10 квітня 2013 року та від 3 липня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 13 жовтня 2006 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір приєднання, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачу кредит у розмірі 6 000 грн установленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, 30 жовтня 2009 року. Договір складається із заяви кредитора, тарифів надання кредиту, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою. Згідно з пунктом 9.12 Правил надання банком послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк. Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки. Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця. Строк дії картки “Універсальна”, яка видана на ім’я ОСОБА_1, закінчився 30 жовтня 2009 року. Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку. Судом першої інстанції також установлено, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_1 здійснив у листопаді 2008 року, після чого грошові зобов'язання за договором ним не виконувались. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив строк позовної давності, початок перебігу якого почався з грудня 2008 року, коли стало відомо про порушення його права, оскільки заборгованість за грошовими зобов’язаннями виникла з 28 листопада 2008 року, а банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у вересні 2013 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ПАТ КБ “ПриватБанк” і задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що з моменту укладення спірного договору ніхто зі сторін не заявляв про намір припинити його дію, а тому строк дії картки та відповідно строк дії спірного договору пролонгувався щороку й діяв до 13 жовтня 2013 року, у зв’язку із чим строк позовної давності на звернення до суду із зазначеним позовом не закінчився. Проте в наданих для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 25 червня 2012 року, від 10 квітня 2013 року та від 3 липня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що звернення банку до суду після закінчення строку дії кредитного договору та терміну дії картки з пропуском строку позовної давності, за умови, що питання про його поновлення судом не обговорювалось, є підставою для відмови в позові. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої, п’ятої статті 261 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов’язки виникають у кожного контрагента Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, належним чином не з’ясовано. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в листопаді 2008 року, дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо неодноразової пролонгації кредитного договору, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав ОСОБА_1 грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 13 жовтня 2006 року не виконав. Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки строк дії договору було пролонговано, а строк дії картки відповідає строку дії договору, є передчасним. Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду справи № 6-103 цс 14 У разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в листопаді 2008 року, дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо неодноразової пролонгації кредитного договору, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 13 жовтня 2006 року не виконав. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9A6AE3DA50881491C2257D650027A3FE
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36010143 Державний герб України Справа № 315/736/13-ц Номер провадження № 2/315/311/13 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2013 року Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі головуючого: судді Особа3 при секретарі:Особа4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Гуляйполе Запорізької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: 04.06.2013 року до суду звернулося Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В позові позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору б/н від 11.05.2006 року відповідач отримала кредит в сумі 2800 грн. зі сплатою 36 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, відповідно до п.9.12 умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий термін, однак порушила зобов`язання: кредит не повертає, заборгованість на 29.03.2013 року склала в сумі 36853,58 грн., з яких заборгованість по кредиту в сумі 9798,60 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 24823,86 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1731,12 грн., прохає стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 36853,58 грн., а також витрати на сплату судового збору в сумі 368,54 грн. 18.07.2013 року до суду звернувся представник позивача ОСОБА_2 з заявою про розгляд справи у відсутність представника позивача. 22.07.2013 року до суду звернулася відповідач з запереченнями на позов, в яких посилалася на те, що вважає, що не підлягає задоволенню вимоги про стягнення з неї заборгованості по кредиту, так як термін строку позовної давності про стягнення сплив 29.01.2013 року, прохала застосувати строк позовної давності і в задоволенні позову відмовити. 14.10.2013 року ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області явку представника позивача для надання особистих пояснень визнано обов`язковою. У судове засідання представник позивача ОСОБА_2, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у свою відсутність. Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у свою відсутність. Суд, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на повному, об`єктивному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає встановленими наступні обставини: 11.05.2006 року між сторонами укладено кредитний договір б/н, що підтверджується копією заяви відповідача (а.с. 14-15), умовами та правилами надання банківських послуг (а.с. 16-22). Відповідно до заяви позивач надав відповідачу кредит у сумі 2800 грн. на строк дії картки зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 36 % на рік шляхом перерахування коштів на картрахунок, погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами. Відповідач отримала кредитну картку, що підтверджується її підписом в заяві позичальника (а.с. 14). Відповідно до п.5.4 умов та правил надання банківських послуг строк погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць, строк погашення кредиту - в повному обсязі не не пізніше наступного дня місяця, вказаного на платіжній картці. Відповідно до п.3.1.1. умов та правил надання банківських послуг карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Відповідно до п.3.1.3 умов та правил надання банківських послуг по закінченню строку дії картка продовжується Банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії). Відповідач порушила зобов`язання щодо повернення кредиту та відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком заборгованості та запереченнями відповідача. 29.01.2009 року відповідач сплатила останній платіж. Заборгованість станом на 29.03.2013 року склала в сумі 36853,58 грн., з яких заборгованість по кредиту в сумі 9798,60 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 24823,86 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1731,12 грн. На момент розгляду справи судом відповідач заборгованість не погасила. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходить з наступного: Між сторонами склалися правовідносини по договору позики, які регулюються параграфом 1 Позика та параграфом 2 Кредит Цивільного кодексу України та умовами кредитного договору б/н від 11.05.2006 року, укладеного між сторонами, та умовами та правил надання банківських послуг. Відповідно до п.9.12 умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий термін. Судом встановлено, що відповідач порушила зобов`язання по поверненню отриманого кредиту та відсотків за його користування, останній платіж відповідача мав місце 29.01.2009 року, а тому позивач дізнався про порушення свого права у лютому 2009 року. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Відповідно до ч.1 абзацу 2 ст.259 ЦК України договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Договір між сторонами про збільшення позовної давності у письмовій формі не укладався. Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Судом встановлено, що до винесення рішення у справі відповідач звернулася до суду з заявою про застосування строку позовної давності, прохала відмовити в задоволенні позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. А тому суд відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, так як сплив строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, відмовляє в задоволенні позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності. А тому позов не підлягає задоволенню як такий, що не підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами. Керуючись ст.ст. 8-11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 256-257, 260, 267 ЦК України, В И Р І Ш И В: Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення. З рішенням в повному обсязі особи, які беруть участь у справі можуть ознайомитися 11.11.2013 року. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Гуляйпільський районний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особою, яка була відсутня в судовому засіданні, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Суддя: ОСОБА_3
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37757854 Державний герб України Справа № 315/502/13-ц Номер провадження № 2/315/5/14 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2014 року Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Каракай Н.Д. при секретарі Прокопенко С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гуляйполе Запорізької області цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: 16.04.2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по кредиту у розмірі 32845,32 грн., в якому вказує, що відповідно до укладеного договору № ZPXRRС05590362 від 02.07.2008 року, відповідач отримала кредит у розмірі 5598,18 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним та Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв'язку з зазначеним порушенням зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 28.03.2013 року має заборгованість 32845,32 грн., яка складається з наступного: - 5598,20 грн. - заборгованість за кредитом; - 687,70 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 1522,69 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; - 22996,48 грн. - пеня за своєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 1.5.20 Умов та правил надання банківських послуг: - 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), - 1540,25 грн. - штраф (процентна складова). Прохає суд стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 32845,32 грн. в рахунок погашення кредитної заборгованості та судові витрати. 25.09.2013 року ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області було призначено судову почеркознавчу експертизу (а.с. 44). В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, прохає їх задовольнити, додатково суду пояснив, що з висновками експертизи не погоджується, так як відповідачку було ідентифіковано згідно паспорту, який пізніше був втрачений, банк оплатив за придбаний товар. Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнавала, наполягала на висновках проведенної судово-почеркознавчої експертизи, яка підтвердила, що підпис в оригіналі заяви позичальника виконаний не нею, кредитний договір не підписувала, жодних правовідносин з банком не мала та гроші не отримувала, раніше отримувала заробітну плату в банку, тому копія паспорта була у позивача, який в неї був викрадений в 2008 році, просить в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити. Дослідивши матеріали справи, висновок судово-почеркознавчої експертизи від 31.01.2014 року, врахувавши пояснення сторін, суд прийшов до висновку, що даний позов необгрунтований і задоволенню не підлягає. 24.12.2008 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, був виданий Гуляйпільським РВ ГУМВС України в Запорізькій області паспорт серії НОМЕР_1 (а.с. 83). Відповідачка в судових засіданнях заперечувала проти викладених обставин, тому за її клопотаннями ухвалою суду від 25 вересня 2013 року було призначено судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання чи виконаний підпис в оригіналі заяви позичальника № ZPXRRС05590362 від 02.07.2008року на отримання строкового кредиту у сумі 5598,18грн. ОСОБА_1 (а.с. 44). Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи Д/№43 від 31.01.2013року Науково-дослідного експертно-криміналістичного Центру при ГУ УМВС України в Запорізькій області, підпис в графі «Підпис», в оригіналі заяви позичальника № ZPXRRС05590362 від 02.07.2008року на отримання строкового кредиту у сумі 5598,18грн., виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с.59-63). Згідно статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до вимог ч.3 ст.11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Висновок судово-почеркознавчої експертизи у суду не викликає сумнівів у його достовірності, оскільки він не протирічіть іншим даним, які встановлені в судовому засіданні під час розгляду даної справи та не спростовані будь-якими іншими доказами, наданими сторонами. В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори й інші правочини. Відповідно до ст. 626 ЦК України - договір є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Угодами є вольові акти поведінки людей, при цьому вольовий характер угод виявляється у тому, що сторони, укладаючи угоду, мають намір досягнути певного правового результату. Внутрішнє бажання особи укласти ту чи іншу угоду й тим самим досягнути певного правового результату іменується волею. Однак наявність внутрішньої волі особи недостатньо для укладання угоди. Зовнішнє вираження внутрішнього бажання особи є волевиявлення. Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Таким чином, під час судового розгляду встановлено, що підпис в договорі від 02.07.2008 року виконаний не відповідачкою ОСОБА_1, про що свідчить відсутність її волевиявлення на укладення даного договору та невідповідність вимогам ст. 203 ЦК України. Зазначена обставина спростовує доводи позивача про те, що договір позики між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений та грошові кошти були передані позичальнику. Позивачем не надано суду безперечних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, у зв'язку з чим відмовляє позивачу у задоволенні позову, так як відповідачка не підписувала кредитний договір, та позивач не надав суду доказів про те що саме ОСОБА_1 отримувала у банку грошові кошти у сумі 5598,18 гривень в 2008 році. Оскільки суд відмовляє позивачу в позові, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про відшкодування судових витрат згідно ст. 88 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 157, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 11, 203, 207, 215, 626, 1054 ЦК України, суд,- В И Р І Ш И В: Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення. З повним текстом рішення сторони можуть ознайомитися 20.03.2014 року. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Запорізької області протягом 10 днів з дня його проголошення. Суддя: Каракай Н. Д.
  7. за 3 года до подачи банком иска. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39927148 Державний герб України У Х В А Л А іменем україни 23 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 27 жовтня 2007 року із ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким йому надано кредит у розмірі 4 тис. грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевою датою повернення, що відповідає строку дії картки. Позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 3 вересня 2013 року, склала 29 551 грн 46 коп. У звґязку з цим позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені ним судові витрати. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2014 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 551 грн 46 коп. заборгованості за кредитним договором від 27 жовтня 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. При цьому, зазначив, що кредитна картка дійсна протягом 12 місяців з дня її видачі, 27 жовтня 2007 року. Такі висновки є правильними, відповідають вимогам закону, а наданим сторонами доказам судом дана правильна оцінка (ст. 212 ЦПК України). Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що у справі відсутні докази закінчення строку дії кредитної картки, оскільки жодна із сторін договору не заявила про його припинення, а тому її дія автоматично пролонговується на наступні 12 місяців. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 27 жовтня 2007 року ОСОБА_3 подано до ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву позичальника, яка разом з Умовами та Правилами про надання банківських послуг, складає договір про надання споживчого кредиту, за яким йому надано кредит у сумі 4 тис. грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевою датою повернення, що відповідає строку дії картки. За умовами договору позичальник зобов'язався сплачувати заборгованість за кредитним договором щомісяця. Жодних платежів за кредитним договором відповідачем не здійснювалось, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 3 вересня 2013 року, склала 29 551 грн 46 коп. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно розрахунку заборгованості, що наданий позивачем до суду першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_3 з моменту видачі йому картки, жодного платежу за кредитним договором не здійснив (а. с. 15-19). Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача виникло право вимагати повернення кредиту згідно умов договору з моменту несплати чергового платежу. Проте, як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про захист свого порушеного права лише у вересні 2013 року. Крім того, у матеріалах справи наявна заява відповідача про застосування строків позовної давності (а. с. 35-36). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14. Ухвалюючи рішення, апеляційний суд вказаних вимог закону не врахував, не звернув уваги, що строк дії картки, виданої відповідачу 27 жовтня 2007 року, закінчився 27 жовтня 2008 року. Ураховуючи викладене, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2014 року скасувати, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2014 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року, встановила: У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 8 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і товариством з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Фінінвестхліб» ( далі – ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб») було укладено кредитний договір про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом у сумі 10 млн грн на строк до 8 вересня 2010 року зі сплатою 22 % річних. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 8 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 зобов’язався відповідати перед банком за виконання ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб» зобов’язань за кредитним договором. 10 вересня 2010 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором було укладено договір застави, відповідно до умов якого вони передали в заставу банку 8 автомобілів КАМАЗ - 5312 та 7 причепів заставною вартістю 529 180 грн. Також для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 6 жовтня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом якого є чотирикімнатна квартира, загальною площею 76,9 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб» зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 1 жовтня 2013 року утворилась заборгованість перед банком у розмірі 19 452 681 грн 58 коп., позивач просив стягнути солідарно суму заборгованості з відповідачів за рахунок заставленого майна. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 у розмірі 19 452 681 грн 58 коп; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмети застави за договором застави від 10 вересня 2008 року НОМЕР_2, а саме: автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_3; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_4; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_5; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_6; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_7; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_8; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_9; автомобіль КАМАЗ-НОМЕР_10; причіп бортовий НОМЕР_11; причіп - контейнеровоз НОМЕР_12; причіп бортовий тентований НОМЕР_13; причіп - контейнеровоз НОМЕР_14; причіп - контейнеровоз НОМЕР_15; причіп бортовий НОМЕР_16; причіп - платформа НОМЕР_17, загальною заставною вартістю 529 180 грн, що на час укладення цього договору за офіційним курсом НБУ становить 109 195 доларів США, які належать на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, шляхом продажу цих предметів застави на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження . Також постановлено звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 6 жовтня 2008 року, посвідченим нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, а саме – чотирикімнатну квартиру загальною площею 76,9 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 1 362 068 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ на день укладення цього договору становило 280 260, 90 доларів США, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу цього предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково: рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором від 8 вересня 2008 року в загальному розмірі 19 452 681 грн 58 коп. скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині; в іншій частині рішення суду залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення районного суду в частині, яка залишена без змін рішенням апеляційного суду, і рішення апеляційного суду залишені без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить частково скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року й прийняти нову постанову, якою рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором скасувати, постановити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 546, 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів заявниця наводить рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 8 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб» було укладено договір про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 10 млн. грн на строк до 8 вересня 2010 року зі сплатою 22 % річних. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 8 вересня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 зобов’язався відповідати перед банком за виконання ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб» зобов’язань за кредитним договором. 10 вересня 2010 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором було укладено договір застави, відповідно до умов якого вони передали в заставу банку 8 автомобілів КАМАЗ-5312 та 7 причепів заставною вартістю 529 180 грн. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 6 жовтня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом якого є чотирикімнатна квартира загальною площею 76,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ЗК «Фінінвестхліб» не виконувало своїх зобов’язань перед позивачем за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість. Оскільки виконання основного зобов’язання забезпечено договорами поруки, застави та іпотеки, відповідачі несуть відповідальність перед банком як солідарні боржники. З такими висновками суду першої інстанції погодився й суд апеляційної інстанції, змінивши рішення районного суду лише в частині стягнення з ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором, і залишивши без змін рішення суду в іншій частині. З висновками суду апеляційної інстанції погодився й суд касаційної інстанції. Проте в наданому заявницею для порівняння рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року суд касаційної інстанції зазначив, що майнові поручителі відповідають перед кредитором лише в межах вартості заставленого майна. Також в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2013 року суд касаційної інстанції залишив у силі рішення апеляційного суду, яким на підставі Закону України «Про іпотеку» і Закону України «Про заставу», у рахунок погашення заборгованості за основним зобов’язанням звернуто стягнення на предмет іпотеки та застави лише в межах вартості заставленого майна. Наведене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком. Згідно із частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Частиною першою статті 554 ЦК України передбачено, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Аналогічні положення містять частина перша статті 20 Закону України «Про заставу» та частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку». Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов’язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. Однак суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення апеляційного суду, помилково погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо солідарного стягнення всієї заборгованості за основним зобов’язанням із майнових поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, висловлена ВСУ при розгляді справи № 6-109цс14 Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком. Згідно із частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Частиною першою статті 554 ЦК України передбачено, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Аналогічні положення містять частина перша статті 20 Закону України «Про заставу» та частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку». Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов’язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. Однак суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення апеляційного суду, помилково погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо солідарного стягнення всієї заборгованості за основним зобов’язанням із майнових поручителів. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9475F3BAEDDF15FAC2257D5F0020BE55
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40581576 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гончара В.П., Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що 05 вересня 2005 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кошти в розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку кредиту з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 32 667 грн 09 коп., з яких: 9 987 грн 02 коп. - заборгованість за кредитом, 20 648 грн 30 коп. - заборгованість за процентами, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 531 грн 77 коп. - штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 23 849 грн 39 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до п. 9.12 Умов і правил надання банківських послуг (далі - Умов) кредитний договір діє протягом 12 місяців та пролонгується на такий же термін у разі якщо жодна із сторін протягом цього терміну не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, доказів про припинення дії договору про надання банківських послуг відповідно до вказаного пункту Умов надано не було, а тому строк виконання зобов'язання за цим договором автоматично пролонговано. Однак з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Судами встановлено, що 05 вересня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кошти в розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку кредиту з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 32 667 грн 09 коп., з яких: 9 987 грн 02 коп. - заборгованість за кредитом, 20 648 грн 30 коп. - заборгованість за процентами, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 531 грн 77 коп. - штраф (процентна складова). Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 9.12 розділу І Умов встановлено, що кредитний договір від 05 вересня 2005 року діє впродовж 12 місяців з моменту підписання. Також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення договору (а. с. 19). Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до п. 3.5. Умов та правил надання банківських послуг порядок здійснення платіжних операцій з використанням платіжних карт, а також порядок отримання кредиту регулюється діючим законодавством України, нормами міжнародних платіжних систем Visa International, MasterCard International, даним договором, Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами Банку. Пам'ятка клієнта оформлюється та є невід'ємною частиною договору у випадку оформлення і видачі платіжної картки кредитною схемою. Зважаючи на відсутність у матеріалах справи Пам'ятки клієнта й Тарифів банку, які є невід'ємними частинами кредитного договору та визначають його умови, обставини щодо порядку погашення кредиту - строку, розміру та складових щомісячного зобов'язання ОСОБА_3 не встановлені. Поза увагою судів залишилося те, що строк дії платіжної картки зазначається на лицьовій стороні картки із зазначенням місяця та року. Відповідно до положень п. п. 9.3, 9.6 Умов для продовження дії платіжної картки на картрахунку платіжної картки повинні бути кошти в розмірі, достатньому для оплати послуг банка. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вищевказані вимоги закону та роз'яснення уваги не звернув, не встановив строк дії картки, виданої ОСОБА_3; не перевірив, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка, тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України вказані порушення суду першої інстанції не усунув; належним чином доводи апеляційної скарги не перевірив, не спростував їх та не дав належної оцінки умовам кредитного договору, тому передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.О. Ткачук Судді: В.С. Висоцька В.П. Гончар В.М. Колодійчук О.В. Умнова
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2010 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 16 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії (далі – Кредитний договір), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 2 млн грн на строк до 15 листопада 2009 року зі сплатою 16 % річних, а колективне підприємство «Цивільжитлобуд» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених Кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. З метою забезпечення виконання колективним підприємством «Цивільжитлобуд» зобов’язань за Кредитним договором 18 січня 2008 року Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором. Посилаючись на те, що колективне підприємство «Цивільжитлобуд» не виконує зобов’язання за Кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом, комісією за управління кредитними коштами та процентами за користування кредитом, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, на підставі статей 543, 553, 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2 669 305 грн 24 коп. заборгованості за Кредитним договором. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 28 грудня 2012 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2012 року змінено: виключено з мотивувальної частини рішення посилання на припинення поруки у зв’язку з непред’явленням вимоги до поручителів протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог та посилання на частину четверту статті 559 ЦК України; у решті – рішення суду залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року рішення апеляційного суду Хмельницької області від 28 грудня 2012 року та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2012 року в частині, яка не була змінена, залишено без змін. Ухвалою судді Верховного Суду України від 13 червня 2014 року поновлено ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» строк для подання заяви про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» надало ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2014 року цивільну справу за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 16 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» було укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 2 млн грн на строк до 15 листопада 2009 року зі сплатою 16 % річних, а колективне підприємство «Цивільжитлобуд» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених Кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. З метою забезпечення виконання колективним підприємством «Цивільжитлобуд» зобов’язань за Кредитним договором 18 січня 2008 року Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором. 8 травня 2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» було укладено договір про внесення змін до Кредитного договору, за яким розмір ліміту кредитування збільшено до 3 млн грн, а розмір процентної ставки за користування кредитом – до 18 % річних. 12 листопада 2009 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» укладено договір про внесення змін до Кредитного договору, за яким розмір ліміту кредитування зменшено до 2 960 тис. грн, строк повернення кредиту продовжено до 12 листопада 2010 року, а розмір процентної ставки за користування кредитом збільшено до 25 % річних. Станом на 30 липня 2012 року заборгованість колективного підприємства «Цивільжитлобуд» за Кредитним договором становила 2 669 305 грн 24 коп. Договір про внесення змін до Кредитного договору, що укладений 8 травня 2008 року, був підписаний від імені колективного підприємства «Цивільжитлобуд» його керівником – ОСОБА_2, який одночасно є поручителем як фізична особа за договором поруки від 18 січня 2008 року. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого в частині застосування частини першої статті 559 ЦК України погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ОСОБА_2, підписуючи договір від 8 травня 2008 року про внесення змін до Кредитного договору, як поручитель був обізнаний із збільшенням розміру процентної ставки за користування кредитом і дав на це згоду; разом із тим ОСОБА_1, поручитель за договором поруки від 18 січня 2008 року, своєї згоди на вказану зміну забезпеченого нею зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, не надала, а тому порука ОСОБА_1 є такою, що припинена на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Договір про внесення змін до Кредитного договору, який укладений 12 листопада 2009 року, був підписаний від імені колективного підприємства «Цивільжитлобуд» його керівником – ОСОБА_1. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого в частині застосування частини першої статті 559 ЦК України погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що на час укладення договору про внесення змін до Кредитного договору від 12 листопада 2009 року порука ОСОБА_1 уже була припинена, а поручитель ОСОБА_2 своєї згоди на вказану зміну забезпеченого ним зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, не надав, а тому порука ОСОБА_2 є такою, що припинена на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Разом із тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що поручитель – фізична особа, який водночас є директором товариства – боржника за основним договором, підписуючи від імені цього товариства додатковий договір до кредитного договору про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, дав свою згоду на таке збільшення відповідальності як поручитель. Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, на судове рішення в якій посилається ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в обґрунтування своєї заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України в подібних правовідносинах. Зміст доданого до заяви ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» судового рішення, його порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку з чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України слід відмовити. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/30CBB0A98E91D582C2257D5F0020BE03
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М.,- Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – Національний банк України в особі управління Національного банку України у Волинській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, встановила: У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (далі – ПАТ «Західінкомбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 19 липня 2002 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ТОВ «Алювіжен» укладено кредитний договір НОМЕР_1 з додатковими договорами до нього, згідно з умовами яких кредитор надав позичальнику кредит із максимальним лімітом у розмірі 970 тис. євро зі сплатою 11% річних за користування кредитом із кінцевим строком погашення до 23 липня 2011 року. З метою забезпечення виконання ТОВ «Алювіжен» зобов'язань за кредитним договором 24 травня 2007 року укладено договір поруки НОМЕР_2 з ОСОБА_1 і договір поруки НОМЕР_3 з ОСОБА_2, відповідно до умов яких останні поручилися перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання ТОВ «Алювіжен» усіх зобов'язань за кредитним договором та додатковими договорами до нього. Посилаючись на те, що ТОВ «Алювіжен» своїх зобов'язань, які передбачені кредитним договором, належним чином не виконало, у зв'язку із чим станом на 11 липня 2012 року виникла заборгованість перед ПАТ «Західінкомбанк» у розмірі 16 075 016 грн 37 коп., позивач просив позов задовольнити. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ «Західінкомбанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 15 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Західінкомбанк» 16 075 016 грн 37 коп. заборгованості за кредитним договором; стягнуто із ОСОБА_2 16 075 016 грн 37 коп. заборгованості за кредитним договором; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилено, рішення апеляційного суду Волинської області від 15 квітня 2013 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч. 4 ст. 559 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року та від 17 червня 2013 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Західінкомбанк» ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 липня 2002 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ТОВ «Алювіжен» укладено кредитний договір НОМЕР_1 з додатковими договорами до нього, згідно з умовами яких кредитор надав позичальнику кредит із максимальним лімітом у розмірі 970 тис. євро зі сплатою 11 % річних за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором, з кінцевим строком погашення до 23 липня 2011 року (а.с. 10-37). З метою забезпечення виконання ТОВ «Алювіжен» зобов'язань за кредитним договором 24 травня 2007 року укладено договір поруки НОМЕР_2 з ОСОБА_1 і договір поруки НОМЕР_3 з ОСОБА_2, за якими поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язання боржником. Свої зобов'язання, передбачені кредитним договором, ТОВ «Алювіжен» належним чином не виконало, у зв'язку з чим станом на 11 липня 2012 року виникла заборгованість перед ПАТ «Західінкомбанк» у розмірі 16 075 016 грн 37 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 9 712 568 грн 88 коп.; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитним коштами – 2 652 828 грн 32 коп.; штраф за несвоєчасне повернення кредиту – 2 913 770 грн 67 коп.; штраф за несвоєчасне повернення відсотків – 795 848 грн 50 коп., що підтверджується розрахунком (а.с. 9). 29 листопада 2011 року банк звернувся до ТОВ «Алювіжен» і відповідачів із письмовим повідомленням-вимогою про погашення кредитної заборгованості в розмірі 16 699 194 грн 81 коп. (а.с.48). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Західінкомбанк» суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що банк звернувся із письмовим повідомленням-вимогою до відповідачів про погашення кредитної заборгованості 29 листопада 2011 року, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України, а з часу звернення з письмовою вимогою в банку виникло право на пред'явлення позову до відповідачів у межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності, з яким він звернувся до суду 9 серпня 2012 року. Проте у справах, ухвали в яких надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України дійшов висновку про припинення договору поруки через непред’явлення вимог до поручителів шляхом звернення банку до суду в межах шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. При цьому зазначив, що пред’явлення письмової вимоги до поручителя в шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, не дає права кредитору на звернення до суду в межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов‘язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов‘язання боржником. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України). З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 3.2) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. У кредитному договорі строк виконання основного зобов’язання чітко визначений – строк повного погашення кредиту є 23 липня 2011 року. За таких обставин у банку виникло право пред‘явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов‘язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 23 липня 2011 року, протягом наступних шести місяців. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право. За таких обставин висновки суду про виникнення права в банку на пред'явлення позову до відповідачів у межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності з часу звернення з письмовою вимогою не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року в справі № 6-6цс14 Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3479CB22FBDCC04EC2257D5D002186B8
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40352560 Державний герб України У х в а л а іменем україни 20 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Касьяна О.П., Горелкіної Н.А., Штелик С.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі представника за довіреністю Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_4 12871, 74 долари США, що за курсом НБУ складає 102 845,20 грн., заборгованості за кредитним договором від 17 листопада 2003 року, посилаючись на ті обставини, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань по поверненню кредитних коштів та процентів за користування ними у визначеному договором порядку та строки, просило задовольнити позов. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 2235,40 доларів США заборгованості за тілом кредиту, що складає відповідно до службового розпорядження НБУ від 6 червня 2013 року 17 860 грн 84 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено за пропуском строку позовної давності. 23 квітня 2014 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області задоволено апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності для звернення до суду з позовом. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 07 травня 2014 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині позовних вимог у задоволенні яких відмовлено, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, у решті судові рішення залишити без змін, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим позовна давність спливла і до вимог про стягнення пені, а відповідач подав відповідну заяву про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, як передбачено ч. 4 ст. 267 ЦК України. Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. За таких обставин касаційну скаргу потрібно відхилити, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2014 року залишити без змін. Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів, у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни відхилити, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: О.П. Касьян Н.А. Горелкіна С.П. Штелик
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39671329 Державний герб України УХВАЛА іменем України 25 червня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання кредитного договору недійсним; за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2012 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що деякі положення кредитного договору від 03 березня 2008 року № МL-308/036/2008 є несправедливими, такими, що суперечать чинному законодавству України. Крім того, зобов'язання за договором виражено в іноземній валюті - доларах США, що суперечить нормам чинного законодавства. У судовому засіданні до участі у справі в якості співвідповідача було залучено ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке звернулось із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 03 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», відповідно правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № МL-308/036/2008, за умовами якого відповідачу надано кредит в розмірі 99 138,2 дол. США з кінцевим строком повернення до 04 березня 2030 року, зі сплатою плаваючої процентної ставки (фіксований відсоток у розмірі 4,49 % + FIDR) річних за користування кредитними коштами. З метою забезпечення виконання зобов'язань 03 березня 2008 року між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов'язувався відповідати в повному обсязі за борговим зобов'язанням ОСОБА_3 за кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, утворилась заборгованість, яка станом на 05 липня 2011 року склала 1 066 870 грн 17 коп. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 1 066 870 грн 17 коп. заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2008 року № ML-308/036/2008. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», відповідно правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № ML-308/036/2008, за умовами якого ОСОБА_3 надано кредит в розмірі 99 138,2 доларів США з кінцевим строком повернення до 04 березня 2030 року, зі сплатою плаваючої процентної ставки (фіксований відсоток у розмірі 4,49 % + FIDR) річних за користування кредитними коштами. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 03 березня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_4 укладений договір поруки, умовами якого поручитель зобов'язався відповідати в повному обсязі за борговими зобов'язаннями позичальника, що виникають з умов спірного кредитного договору. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того що кредитний договір між ним та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений з дотриманням вимог чинного законодавства і судом не встановлено порушень з боку відповідача при укладенні кредитного договору вимог, визначених в ст. 203 ЦК України, дотримання яких є необхідним для чинності, а також не допущено порушень законодавства, що регулює обіг національної та іноземної валюти України. Підстав для скасування судових рішень в зазначеній частині не вбачається. Між тим, ухвалюючи рішення в частині задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ «ОТП Факторінг Україна» про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором в сумі 1 066 870 грн 17 коп., а також судових витрат, суд першої інстанції припустився порушень процесуального закону, які залишились поза увагою апеляційного суду. Так, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2011 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 зустрічний позов ТОВ «ОТП Факторінг Україна», в якому одним із співвідповідачів зазначено ОСОБА_4 Докази належного повідомлення зазначеної особи про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, як і докази направлення копії позовної заяви в матеріалах справи відсутні. Докази належного повідомлення ОСОБА_4 під час апеляційного перегляду в матеріалах справи також відсутні. Повідомлення про вручення поштового відправлення про відкладення судового розгляду на 15 жовтня 2012 року, в якому наявний підпис про отримання відправлення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки на повідомленні відсутні відмітки про прийняття такого пересилання поштовим відділенням відповідно до встановлених Правил надання послуг поштового зв'язку. У п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Згідно із ч. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених ЦПК України, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а в разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом із нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки й цій особі. Розглянувши справу за відсутності ОСОБА_4, щодо якого відсутні докази повідомлення належним чином про час та місце розгляду справи, суд порушив його конституційне право на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості обґрунтувати свої твердження щодо позову і, таким чином, не взяв до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи в частині вимог, заявлених до ОСОБА_4, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають частковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2012 року в частині задоволення вимог про солідарне стягнення із ОСОБА_4 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель О.В. Попович
  14. Отсутствуют доказательства перехода права требования по кредитному договору http://reyestr.court.gov.ua/Review/40218313 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, тел./факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Справа № 22 ц - 796/6797/2014 Головуючий у І інстанції: Сирбул О.Ф. Доповідач: Корчевний Г.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі: Головуючого Корчевного Г.В., Суддів Лапчевської О.Ф., Оніщука М.І., при секретарі Лужецькій І.С., Меєчко Д.П., Івченко О.М. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Зяхор ОльгиВадимівни на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року у справі за позовом ТОВ «ОТП «Факторинг України» до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», АТ «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині,- УСТАНОВИЛА: У липні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в позовних вимогах просив стягнути з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № МL- 017/028/2008 від 06.08.2008 р. від 06 серпня 2008 року в розмірі 38 171 доларів США 79 центів, що еквівалентно 305 107,12 грн. та 1 113 640,95 грн., що разом складає 1 418 748,07 грн., судовий збір в розмірі 3 441,00 грн. ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині та просив визнати недійсним кредитний договір № МЬ- 017/028/2008 від 06.08.2008 р., в частині п. 4.1.1. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до розгляду в одному провадженні з позовом Зяхор Ольги Вадимівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року у задоволені позову Зяхор Ольги Вадимівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено повністю. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині відмовлено повністю. В апеляційній скарзі позивач представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Зяхор ОльгаВадимівна, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в матеріалах справи є досудова вимога, направлена від ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в якій зазначена інформація щодо нового кредитора, і що суд першої інстанції посилається на ч. 2 ст. 517 ЦК України, проте не враховує положення ч. 2 ст. 516 ЦК України, яким визначено: якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Вказує, що оскаржуване рішення було ухвалено судом на підставі досудової вимоги № 22-2/219509 від 27.10.2009р., проте не зрозуміло яким чином даний доказ був залучений до матеріалів справи. Відповідно до ст. 27 ЦПК України сторони мають право брати участь у дослідженні доказів, ст. 58 і 59 ЦПК України встановлює належність та допустимість доказів, яка повинна обгрунтовуватись в суді. Проте питання залучення даного доказу не обговорювалося. Зазначає, що ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Нагадує, що на сьогоднішній день Кредитний договір є чинним, дійсним, не припиненим, нерозірваним, датою остаточного повернення Кредиту відповідно до умов Кредитного договору є 07 серпня 2023 року, отже посилання суду на застосування строків позовної давності є не обґрунтованим. Посилається на формальний підхід суду першої інстанції при вирішенні справи, а саме: суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про долучення нових доказів, які підтверджують нові обставини, шо не були відомі під час попереднього засідання. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. 06 серпня 2008 року між ОСОБА_3 (надалі - Відповідач/Позичальник) та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та в'язками є АТ «ОТП Банк» (надалі - Банк), був укладений Кредитний договір № ML - 7/028/2008 (надалі - Кредитний договір). Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1. Частини № 1 Кредитного договору. Цільове використання кредиту - на споживчі цілі. Відповідно до умов Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 35 525,00 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого сотка у розмірі 5,49 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку (Позивачу) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). Кредитні кошти надавались Банком на підставі Кредитної заявки Позичальника від 06 серпня 2008 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Банку. В свою чергу Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені Кредитним договором (п. 2 частини № 1 кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені Кредитним договором. На підставі статті 1054 Цивільного кодексу України позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах встановлених оговором. Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватись Позичальником щомісяця. За умовами Кредитного договору та Додаткового договору Позичальник зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, але порушив умови відповідних договорів. За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочення, що передбачено п. 4.1.1. частини № 2 Кредитного договору. У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності до умов договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України. Судом першої інстанції встановлено, що станом на 04 березня 2013 року у Позичальника за Кредитним договором № ML- 017/028/2008 від 06 серпня 2008 року існує заборгованість перед Банком в сумі 38 171 доларів СІІІА 79 центів, що еквівалентно 305 107,12 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 1 113 640 (один мільйон сто тринадцять тисяч шістсот сорок) гривень і 95 копійок, що складається з: залишку заборгованості за кредитом у сумі 34 969 доларів США і 97 центів; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 3 201 доларів США і 82 цента; пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 1 113 640,95 грн. Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Невиконання Позичальником умов Кредитного договору на підставі п. 1.9.1. Кредитного договору дає право Позивачу достроково вимагати виконання боргових зобов'язань за кредитом у Позичальника. Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (надалі - Позивач) прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Відповідачем. Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент ходу цих прав. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до відповідача за кредитним договором № ML-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року. Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Судом першої інстанції встановлено, та знайшло підтвердження матеріалами справи, що 03.11.2009 року згідно опису вкладення в цінний лист, AT «ОТП Банк» відправив Відповідачу Досудову вимогу № 22-2/219509 від 27.10.2009 p., в якій кредитор на підставі п. 1.9. Кредитного договору вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі протягом 30 днів, зокрема повного погашення всієї суми кредиту в розмірі 34 969,97 доларів США (а.с. 136). Відповідно до п. 1.9. Кредитного договору, зобов'язання Позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу Позичальника відповідної Вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги. Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Відповідач отримав вищевказану вимогу та не виконав її протягом 30 днів, внаслідок чого, право AT «ОТП Банк» на дострокове стягнення всієї суми кредиту в розмірі 34 969,97 доларів СІЛА було порушене Відповідачем, про що кредитор знав, однак до суду в межах строків позовної давності не звернувся, що є підставою для відмови у позову, згідно ч. 4 ст. 267, ст. 266 Цивільного кодексу України. Згідно п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі. Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Оскільки, кредитор - AT «ОТП Банк» відправив Відповідачу Досудову вимогу № 22- 2/219509 від 27.10.2009 p., в якій на підставі п. 1.9. Кредитного договору № ML-017/028/2008 від 06.08.2008 р. вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі протягом 30 днів, в тому числі повного повернення всієї суми кредиту 34 969,97 доларів США, які не були виконані Відповідачем до 03.12.2009 року. Суд першої інстанції вірно визначив, що оскільки право кредитора на стягнення всієї суми кредиту було порушене Відповідачем з 03.12.2009 року, тому перебіг строку позовної давності почався з 04.12.2009 р. та закінчився 04.12.2012 р. Так як, позовна заява Позивача подана 05.07.2013 р., а строк позовної давності за основним зобов'язанням закінчився 04.12.2012 р., то позовна давність щодо стягнення кредиту, відсотків та пені закінчилася. Відповідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора у зобов'язанні. Суд першої інстанції, відмовляючи в первісному позові, вірно керувався тим, що оскільки в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази направлення відповідачу по первісному позову доказів, що підтверджують про перехід до нового кредитора прав у зобов'язанні, якими є договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідні додатки до нього, то відповідач правомірно застосував гарантоване йому право згідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які юна посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 нього Кодексу. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі. Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, позивач виявив власне волевиявлення та вільну внутрішню волю під час укладання оспорюваного кредитного договору, про що свідчать підписи позивача на кожній сторінці договору, що також не оспорювалось представником позивача в судовому засіданні. Як вбачається з преамбули частини № 1 кредитного договору, укладаючи цей договір, позичальник попередньо ознайомлений з вимогами чинного законодавства України щодо недійсності правочинів, розуміє значення своїх дій та діє добровільно. У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Тобто про зміну курсу долара США по відношенню до гривні банки України дізнаються після того як це питання вирішується на рівні НБУ. Позивач по зустрічному позову, вирішуючи питання про одержання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний ризик і достовірно знав про можливу нестабільність національної валюти гривні по відношенню до долара США. Звертаючись до банку із заявою про надання кредиту позивач по зустрічному позову обрав валюту кредитування на власний розсуд саме у доларах США, оскільки відсоткова ставка за даною валютою була вигідною позивачу. Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Приписами статті 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими умови договору можуть бути визнані в разі, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Однією з підстав визнання умов договору несправедливими є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі, як це передбачено п. 11 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Проте, як вбачається з п.п. 1,2 абзацу 4 частини 4 ст. 18 вказаного Закону, положення п.п. 8,11 та 13 частини 3 ст.18 не застосовуються до операцій з цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем, а також договорів про купівлю-продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. У ст. 2 вищезазначеного закону дається визначення поняття кошти, згідно якого кошти - це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквіваленті. Відповідно до п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», «Помилка слідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним». Відповідно до ч. З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судом першої інстанції рішення прийнято вірно, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вислухавши осіб, які приймали участь у справі, з'ясувавши обставини справи, що слід застосувати встановлену Цивільним кодексом України позовну давність та у задоволені первісного позову відмовити, посилання відповідача по первісному позову на те, що кредитний договір укладений в порушення вимог чинного законодавства не знайшов своїх підтверджень під час розгляду справи, тому у задоволенню зустрічного позову відмовлено правомірно. Колегія суду зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які відповідають чинному законодавству, так як із матеріалів справи чітко вбачається, що позивачем було пропущено строк позовної давності. Інші доводи апеляційної скарги висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Тому колегія суду вважає, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року обґрунтоване та законне і скасуванню не підлягає. Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Зяхор Ольги Вадимівни - відхилити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року - залишити без змін. Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий: Судді:
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35887336 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом, у якому вказувало, що 09 червня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитно-заставний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 804 грн. 92 коп. зі сплатою 9,6 % річних строком до 08 червня 2015 року. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 02 липня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 85 232 грн. 70 коп., яку банк просив стягнути з відповідачки. Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 березня 2013 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 84 982 грн. 70 коп., що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 30 559 грн. 83 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 8467 грн. 96 коп., пені у розмірі 21 867 грн. 39 коп., штрафів у розмірі 250 грн. та 4034 грн. 89 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено наявність заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд керувався тим, що заборгованість відповідачки підтверджена розрахунком заборгованості; заставний транспортний засіб реалізовано у липні 2009 року за 57 800 грн., що не є достатнім для задоволення вимоги кредитора у повному обсязі. Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано. Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладений кредитно-заставний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 804 грн. 92 коп. зі сплатою 9,6 % річних строком до 08 червня 2015 року. Предметом застави у договорі зазначено автомобіль Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 7−11). Відповідно до п. 7.2. кредитно-заставного договору від 09 червня 2008 року застава забезпечує забезпечені вимоги у розмірі їх повної вартості, незалежно від того, якою така вартість може бути у будь-який час протягом строку дії договору. 04 березня 2009 року позивачем в особі співробітника управління безпеки ПАТ «ПриватБанк» та відповідачкою, в особі представника ОСОБА_8, підписано акт приймання-передавання автомобіля Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, для його реалізації за ринковою ціною на погашення заборгованості у разі невиконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором (а.с. 36). Згідно з листом ПАТ КБ «ПриватБанк» 20 липня 2009 року автомобіль Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, реалізовано за 57 800 грн. (а.с. 71). Відповідно до ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» протягом десяти днів із дня продажу предмета забезпечувального обтяження обтяжувач-продавець відповідного рухомого майна зобов'язаний надати боржнику та всім обтяжувачам, на користь яких було встановлене зареєстроване обтяження цього рухомого майна, письмовий звіт про результати продажу. Відповідно до ст. 31 названого закону обтяжувач розподіляє доходи від продажу предмета забезпечувального обтяження у такій черговості: 1) покриття витрат на організацію продажу предмета забезпечувального обтяження; 2) задоволення забезпечених обтяженням вимог обтяжувачів з вищим пріоритетом; 3) задоволення власної забезпеченої обтяженням вимоги; 4) задоволення забезпечених обтяженням вимог обтяжувачів з нижчим пріоритетом; 5) повернення решти боржнику. Матеріали цивільної справи не містять доказів виконання вказаних вимог обтяжувачем, яким виступав ПАТ КБ «ПриватБанк», та що має істотне значення для вирішення спору по суті, оскільки від з'ясування вказаних обставин залежить результат розгляду справи та визначення розміру заборгованості за кредитно-заставним договором. Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість за договором від 09 червня 2006 року розрахована позивачем починаючи з 09 липня 2008 року і станом 02 липня 2012 року склала 85 232 грн. 70 коп. (а.с. 5−6). Суди при розгляді справи не врахували, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Частиною 1 ст. 10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57−60 ЦПК України. Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. На порушення вказаних вимог закону апеляційним судом не враховано, що позивачем не надано суду розрахунку заборгованості та доказів на підтвердження наявності такої заборгованості за кредитним договором. Мотиви, за яких суд вважав, що банк надав розрахунок заборгованості, який відповідає дійсному, у судовому рішення відсутні. Не спростував суд і доводи представника відповідача про те, що заборгованість за кредитом була погашена внаслідок реалізації заставного майна (а.с. 111). Судами не дотримано вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не встановлено фактичні обставини, не досліджено докази, надані сторонами, та не надано цим доказам відповідної правової оцінки, а суд касаційної інстанції зазначеними повноваженнями не наділений, тому судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити. Рішення апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді:Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель О.М. Ситнік
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40098016 Державний герб України Ухвала іменем України 06 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О., Наумчука М.І., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 15 лютого 2008 року між сторонами укладено договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Правила користування кредитом визначені Умовами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 14 листопада 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 13 520 грн 12 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 858 грн 04 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 342 грн 07 коп., заборгованості за комісією за користування кредитом - 8 200 грн, а також штрафів у загальному розмірі - 1120 грн 01 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_3 Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 520 грн 12 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 лютого 2014 року рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року змінено в частині стягнення кредитної заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року, яка станом на 14 листопада 2013 року становить 13 270 грн 13 коп., з яких: 858 грн 04 коп. - заборгованість за кредитом; 3 342 грн 07 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 8 200 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом; 250 грн - штраф (фіксована частина); 620 грн 01 коп. - штраф (процентна складова). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувані судові рішення указаним вимогам закону не відповідають. Судом встановлено, що 15 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 4 000 грн. із сплатою процентів за користування кредитним лімітом в розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до п. 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же термін. Пунктом 6.4 Умов передбачено, що у випадку незгоди із змінами правил та тарифів банку позичальник зобов'язаний повідомити банк у письмовому вигляді про розірвання договору і здійснити погашення заборгованості, яка виникла протягом 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателя і його довіреним особам. Також встановлено, що остання платіжна операція по кредитній картці проведена 23 січня 2009 року (а.с. 79-85). Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 в судовому засіданні заявила клопотання про застосування позовної давності. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого частково погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 усупереч умовам п. 6.4 Умов не повідомляла банк про розірвання договору, погашення заборгованості не здійснила, заяву про закриття карткового рахунку не подавала, отже розірвання договору не відбулося та кредитний договір автоматично пролонгований на новий строк. Оскільки строк дії картки поновлюється кожного разу із спливом терміну дії карти, то доводи відповідача про сплив строку позовної давності для звернення кредитором до суду з вимогами є безпідставними. Проте погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За правилами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Поза увагою судів залишилося те, що за умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу ІІ Умов строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. Крім того, зі змісту п. 5.4 Правил вбачається, що строк погашення кредиту у повному обсязі здійснюється не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці у полі «Month». Відповідно до п. 9.4 Умов вбачається, що у разі наявності перевитрати платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом на протязі шести місяців, картка закривається. Таким чином висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. У порушення вимог ст. ст. 214, 215, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернув, доводи та заперечення сторін належним чином не перевірили; не встановили строк дії картки, виданої ОСОБА_3, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка. Відповідальність за порушення клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених договором більше, ніж на 120 днів, визначена п. 8.6. розділу І Умов та полягає у обов'язку клієнта сплатити на користь банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. Оскільки строк виникнення прострочення за кредитом не встановлений, період нарахування штрафних санкцій також підлягає перевірці судом відповідно до вимог ст. ст. 60, 214 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: В.І. Амелін С.О. Карпенко М.І. Наумчук І.К. Парінова
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39784913 Державний герб України Ухвала іменем україни 09 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А. суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Юровської Г.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПАТ КБ «Приватбанк» ( далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі 20 102 грн 57 коп. та судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 18 червня 2006 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_6 кредит в сумі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У порушення умов кредитного договору позичальник кредитні кошти своєчасно не повернув. Загальна сума заборгованості відповідача перед банком станом на 10 листопада 2013 року становить 20 102 грн 57 коп. Звертаючись до суду, позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором в примусовому порядку з відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» та судові витрати. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 07 березня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 20 102 грн 57 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника за довіреністю ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду першої інстанції суду та ухвалу апеляційного суду, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, задовольняючи позов, керуючись положеннями ст. ст. 526, 527, 625, 1048 ЦК України, виходив із того, що відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з нього у встановленому законом порядку. Крім того, суд не застосував передбачений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, посилаючись на те, що згідно з умовами кредитного договору термін його дії автоматично пролонгується. Проте, з такими висновками судів не можна погодитись з наступних підстав. Судами встановлено, що відповідно до договору від 18 червня 2006 року б/н, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 банк надав відповідачеві кредит у сумі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а. с. 8-16). Зазначені умови викладені у заяві позичальника при отриманні кредиту, а не у кредитному договорі, однак вказана заява містить ознаки такого договору, відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами договору, про що свідчить його підпис. Відповідно до наданого позивачем розрахунку у зв'язку з неналежним виконанням умов договору заборгованість відповідача станом на 10 листопада 2013 року склала 20 102 грн 57 коп., з яких: 4 573 грн 56 коп. - заборгованість за кредитом; 14 095 грн 55 коп. - заборгованість за процентами; 14 095 грн 55 коп - заборгованість із несплачених процентів на прострочену заборгованість; 1 133 грн 46 - заборгованість із штрафів (а. с. 6-7). Відповідно до ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг, наданими позивачем, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань позичальника, які щомісячно підлягають сплаті позичальником протягом строку дії картки. Відповідно до п. 3.1. Умов та правил надання банківських послуг для надання послуг банк відкриває клієнту картрахунки, видає клієнту карти, їх вид та строк дії вказаний в заяві і в пам'ятці клієнта, підписанням якого банк та клієнт укладають договір про надання банківських послуг (а. с. 11). Відповідно до заяви клієнта термін дії картки визначено до травня 2008 року. Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк (а. с. 14). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 під час розгляду справи в суді першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 257, 261 ЦК України, звертався до суду з заявою про застосування строку позовної давності (а. с. 41). Однак суд першої інстанції та апеляційний суд вважали, що підстави для задоволення вказаної заяви відсутні. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами не враховано, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14 цс14, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж відповідач здійснив у серпні 2008 року (а. с. 5), строк дії картки закінчився у травні 2008 року, а з позовом до відповідача про стягнення заборгованості банк звернувся у серпні 2014 року. Таким чином, питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України з урахуванням цих обставин та за наявності відповідної заяви відповідача не вирішено. За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.О. Леванчук Л.М. Мазур В.А. Нагорняк Г.В. Юровська
  18. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39256456 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Кафідової О.В., Умнової О.В.,Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області 03 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором, укладеним між сторонами у справі 19 грудня 2006 року в розмірі 32 623 грн 37 коп. та судові витрати в розмірі 249 грн 66 коп. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 19 грудня 2006 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач кредитні зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 31 липня 2013 року складає: 32 623 грн 37 коп., з яких: - 9 528 грн 75 коп. - заборгованість за кредитом; - 15 919 грн 28 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5 145 грн 66 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також штрафи, відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн - штраф (фіксована частина); - 1 529 грн 68 коп. - штраф (процентна складова). Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 32 623 грн 37 коп. та 326 грн 23 коп. судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Ухвалюючи у справі судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки відповідач був ознайомлений та погодився з умовами та правилами надання банківських послуг, що підтверджується його підписом в заяві про надання кредиту, своїм підписом він підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування, після закінчення терміну дії картки не надав до банку письмової заяви про закриття карткового рахунку та заборгованість за кредитом не погасив. Оскільки договором передбачено пролонгацію його дії, заборгованості не погашено, то строк позовної давності не пропущено. З такими висновками судів повністю погодитися не можна. Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З матеріалів справи вбачається, що 19 грудня 2006 року ОСОБА_6 уклав з позивачем кредитний договір та отримав кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно п. 9.5 Умов договору та правил надання банківських послуг Картрахунок може бути закритий на підставі заяви Тримача, або Банк має право закрити Картрахунок, письмово повідомивши Тримача. При цьому Тримач повинен, не пізніше 30 днів з дня повідомлення повернути Карту в Банк, після чого обслуговування Карти припиняється. Тримач повинен погасити всі види заборгованості перед Банком, у тому числі що виникли протягом 30 днів з моменту повернення Карти. Банк закриває Картрахунок в строк не раніше 30-ти днів з дня припинення обслуговування Карти. Відповідно до п. 9.12 Умов договору та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Згідно п. 3.1.3 Умов договору та правил надання банківських послуг після закінчення терміну дії відповідна Карта подовжується Банком на новий термін(шляхом надання Клієнтові Карти з новим терміном дії), якщо раніше(до початку місяця закінчення терміну дії) не поступило письмова заява Тримача про закриття Картрахунку, а так само за умови наявності грошових коштів на Картрахунку для оплати послуг з виконання розрахункових операцій по Картрахунку (у передостанній день місяця закінчення терміну дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених Договором. Відповідно до розрахунку заборгованості наданої позивачем, станом на 31 липня 2013 року ОСОБА_6 має заборгованість за кредитом, яка складає: 32 623 грн 37 коп., з яких: - 9 528 грн 75 коп. - заборгованість за кредитом; - 15 919 грн 28 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5 145 грн 66 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також штрафи, відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн - штраф (фіксована частина); - 1 529 грн 68 коп. - штраф (процентна складова). Заперечуючи проти вимог позовної заяви, обґрунтовуючи вимоги апеляційної та касаційної скарг, відповідач наполягав на тому, що кредитною картою він закінчив користуватися ще до березня 2009 року і з того часу не проводив жодних операцій з картою. Відповідач під час розгляду справи оспорював надані банком розрахунки заборгованості, посилаючись на те, що розрахунки не відповідають даним банківських квитанцій що є у наявності відповідача. Крім того, відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності. У порушення ст. ст. 10, 60 ЦПК України, суди не перевірили доводи відповідача щодо припинення проведення розрахунків за картою з березня 2009 року, з врахуванням того, що строк дії карти закінчився в жовтні 2009 року. Матеріали справи не містять відомостей щодо фактичного руху коштів на рахунку. Апеляційний суд, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції встановив, що останнім днем отримання відповідачем кредитних коштів за картковим рахунком є 05 квітня 2011 року. Також судом встановлено, що розрахунок заборгованості, який міститься в матеріалах справи відповідає умовам кредитного договору і є правильним. Такі висновки апеляційного суду не підтверджені належними доказами, оскільки наведений в якості основного доказу розрахунок заборгованості (а. с. 5-8) належним чином не завірений та не підтверджений іншими доказами, незважаючи на те, що відповідачем він оспорюється. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) (а. с. 12), також залишено поза увагою доводи відповідача про те, що кредитною картою він закінчив користуватися ще до березня 2009 року і з того часу не проводив жодних операцій з картою, а строк дії карти закінчився в жовтні 2009 року. Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з врахуванням викладених вище обставин, факту пред'явлення позову у вересні 2013 року та невизнання відповідачем наявності кредитної заборгованості з березня 2009 року, не вирішено. Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та є передчасним. В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області 03 лютого 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді:О.В. Кафідова В.М. Колодійчук О.В. Умнова І.М. Фаловська
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40219508 Державний герб України Ухвала іменем україни 20 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Висоцької В.С., суддів: Кафідової О.В., Парінової І.К., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 21 липня 2006 року між сторонами укладено договір № б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 29 429 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 9 658 грн 36 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 17 893 грн 07 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 377 грн 57 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_3 Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 21 липня 2006 року в розмірі 29 429 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувані судові рішення указаним вимогам закону не відповідають. Судом встановлено, що 21 липня 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір б/н, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк, що відповідає строку дії картки. У заяві позичальника на отримання кредиту від 21 липня 2006 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що він ознайомлений і згодний із Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови), а також із Тарифами банку; погодився із тим, що заява разом із Умовами, Тарифами та Правилами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 9-10). ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 31 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 29 429 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 9 658 грн 36 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 17 893 грн 07 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 грн та штраф (процентна складова) - 1 377 грн 57 коп. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 9.12 розділу І Умов встановлено, що кредитний договір від 21 липня 2006 року діє впродовж 12 місяців з моменту підписання. Також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення договору (а. с. 15). Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що доказів про припинення дії договору про надання банківських послуг відповідно до п. 9.12 Умов надано не було, а тому строк виконання зобов'язання за цим договором автоматично пролонговано. Погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Порядок погашення боргового зобов'язання передбачено п. 5 розділу ІІ Умов, у якому зазначено, що строк і порядок погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками із встановленим мінімальним обов'язковим платежем наведений у Пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Вказано, що платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом (п. 5.3). За платіжними картками без встановлення мінімального обов'язкового платежу строк погашення за кредитом наведено у п. 5.4 розділу ІІ Умов, за яким строк погашення процентів за кредитом - щомісячно за попередній місяць, а строк погашення кредиту у повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці (в полі Month). Зважаючи на відсутність у матеріалах справи Пам'ятки клієнта й Тарифів банку, які є невід'ємними частинами кредитного договору та визначають його умови, обставини щодо порядку погашення кредиту - строку, розміру та складових щомісячного зобов'язання ОСОБА_3 не встановлені. Поза увагою судів залишилося те, що за умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу ІІ Умов строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Вирішуючи спір, суди не встановили строк дії картки, виданої ОСОБА_3, не перевірили, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка. Відповідальність за порушення клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених договором більше, ніж на 120 днів, визначена п. 8.6. розділу І Умов та полягає у обов'язку клієнта сплатити на користь банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. Враховуючи те, що строки виникнення прострочення за кредитом не встановлені, період нарахування штрафних санкцій також підлягає перевірці судом відповідно до вимог ст. ст. 60, 214 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.С. Висоцька Судді: О.В. Кафідова І.К. Парінова О.В. Умнова І.М. Фаловська
  20. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560960 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансові перспективи» про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (далі - ТОВ «Вердикт Фінанс») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27 вересня 2005 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 47 200 доларів США на строк до 27 вересня 2010 року з процентною ставкою 13,9 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання ОСОБА_3 передала в заставу банку належний їй на праві власності автомобіль КАМАЗ - 53229, державний номерний знак НОМЕР_1. 2 лютого 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено договори факторингу та відступлення прав за договором застави, згідно з якими публічне акціонерне товариство «Сведбанк» відступило ТОВ «Вердикт Фінанс» свої права вимоги з кредитними договорами від боржників та за договорами застави рухомого майна. 30 квітня 2013 року ТОВ «Вердикт Фінанс» уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові перспективи» (далі - ТОВ «Фінансові перспективи») договір поруки, за умовами якого обсяг відповідальності поручителя перед кредитором за невиконання ОСОБА_3 кредитного договору від 27 вересня 2005 року становить 2 тис. грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 30 квітня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп. Ураховуючи викладене, позивач просив суд: стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансові перспективи» на користь ТОВ «Вердикт Фінанс»; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року звернути стягнення на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; передати у володіння ТОВ «Вердикт Фінанс» предмет застави та комплект ключів від автомобіля; покласти на відповідачів судові витрати. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2013 року позов ТОВ «Вердикт Фінанс» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансові перспективи» на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» заборгованість за договором поруки від 30 квітня 2013 року в розмірі 2 тис. грн. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року в розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп., звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням ТОВ «Вердикт Фінанс» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Передано у володіння позивача предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, та комплект ключів від нього. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави в повному обсязі; звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року в розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп., на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням ТОВ «Вердикт Фінанс» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; солідарного стягнення з відповідачів судового збору, у скасованій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року в розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп., звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем; початкова ціна предмета застави встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом. Стягнуто на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» з ТОВ «Фінансові перспективи» 114 грн 70 коп. на відшкодування сплаченого судового збору, а з ОСОБА_3 - 377 грн 30 коп.; стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 2 949 грн. У решті - рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Вердикт Фінанс», суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Вердикт Фінанс» є належним позивачем та має право відповідної вимоги до ОСОБА_3 та поручителя, а оскільки боржник, позичальник, свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, утворилась відповідна заборгованість. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, разом з тим позивач скористався своїм правом звернення стягнення на предмет застави. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог та задовольняючи частково позов у цій частині, виходив із того, що зазначення у резолютивній частині рішення посилання на надання позивачу, у зв'язку зі звернення стягнення на заставлене майно, повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також надання ТОВ «Вердикт Фінанс» інших, не конкретизованих позивачем, повноважень для здійснення продажу є безпідставним. При цьому, зазначивши, що початкова ціна предмета застави встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом, та стягнувши судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення з ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансові перспективи» 2 тис. грн та звернення стягнення на предмет застави та зазначив, що оскільки позов заявлено на підставі договору факторингу та відступлення права за договором застави від 2 лютого 2012 року, договору поруки від 30 квітня 2013 року, у позивача право вимоги до ОСОБА_3 виникло не раніше 2 лютого 2012 року. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені. Судом установлено, що 27 вересня 2005 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 47 200 доларів США на строк до 27 вересня 2010 року з процентною ставкою 13,9 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання ОСОБА_3 передала в заставу банку належний їй на праві власності автомобіль КАМАЗ - 53229, державний номерний знак НОМЕР_1. 2 лютого 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено договори факторингу та відступлення прав за договором застави. 30 квітня 2013 року між ТОВ «Вердикт Фінанс» та ТОВ «Фінансові перспективи» укладено договір поруки, за умовами якого обсяг відповідальності поручителя становить 2 тис. грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 30 квітня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. З матеріалів справи також вбачається, що строк у зобов'язанні за договором застави від 27 вересня 2005 року не визначений, тому строк позовної давності відносно позовної вимоги про звернення стягнення на предмет застави починає свій перебіг у момент коли у заставодержателя виникає право пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання застави, зокрема, вимоги про звернення стягнення на предмет застави. Разом з тим внаслідок застосування кредитором механізму дострокового повернення кредитних грошових коштів, а саме направлення позичальнику вимоги про дострокове повернення грошових коштів, строк виконання кредитного зобов'язання був змінений та встановлений до 10 серпня 2009 року. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-155 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Проте апеляційний суд зазначене не врахував, не звернули уваги на те, що в матеріалах справи наявна заява відповідача ОСОБА_3, подана представником - ОСОБА_4, про застосування строків позовної давності (а.с. 72-73, т. 1). Крім того, згідно зі ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону не врахував; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову ТОВ «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3 За таких обставин рішення апеляційного в частині вимог до ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Прохання касаційної скарги про повне скасування рішення апеляційного суду безпідставне, оскільки ТОВ «Фінансові перспективи» не оскаржувало судові рішення, не надавало ОСОБА_3 повноважень представляти їх інтереси. Крім отого, доводи касаційної скарги не містять мотивів незаконності судових рішень щодо зазначеного товариства. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2014 року в частині позовних вимог ТОВ «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39037918 Державний герб України Ухвала іменем україни 28 травня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Касьяна О.П., Попович О.В., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 28 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 22 092 грн 59 коп., з яких: 2 700 грн - кредитні кошти, 10 461 грн 87 коп. - заборгованість зі сплати процентів, 7 402 грн 50 коп. - заборгованість із комісії за користування кредитом, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 028 грн 22 коп. - штраф (процентна складова). Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 06 грудня 2007 року ОСОБА_3 отримала кредитні кошти у сумі 3 тис. грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що внаслідок порушення відповідачем строку та порядку погашення кредиту утворилася заборгованість, позивач просив задовольнити позов. Не погоджуючись із позовом ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 просила застосувати позовну давність, відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку позовної давності. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 28 січня 2014 року рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 092 грн 59 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду судові та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України, рішення апеляційного суду повинно містити: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог. Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів. Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає. Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, без номера, відповідно до якого остання отримала у кредит 3 тис. грн, за умови сплати 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови) складає між нею та банком договір. Згідно з пунктом 9.12 Умов, які є складовою частиною кредитного договору, договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк (а. с. 20). Відповідно до п. 6.5 Умов позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Згідно п. 6.6 Умов позичальник зобов'язується у разі невиконання зобов'язань за договором на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Відповідно до п. 8.6 Умов при порушенні позичальником строків платежів за кожним з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що у спорі, який розглядається, дія кредитного договору не припинилася і строк його виконання не сплив, зокрема, відповідачем не надано доказів того, що дія договору в зазначеному вище порядку припинялася. Проте такі висновки апеляційного суду є помилковими, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Апеляційним судом залишено поза увагою те, що згідно з випискою з особового рахунку відповідач кредитні кошти останній раз отримала 11 лютого 2008 року, коштів на погашення отриманого кредиту не вносила, а до суду з цим позовом банк звернувся 03 жовтня 2013 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, на застосуванні якої наполягала відповідач. За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Сумської області від 28 січня 2014 року скасувати, рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: О.П. Касьян О.В. Попович О.В. Ступак С.П. Штелик
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39840299 Державний герб України У х в а л а іменем україни 16 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Дербенцевої Т.П., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Урктелеком» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Урктелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у результаті порушення умов договору про надання послуг електрозв'язку, укладеного з відповідачем 31 серпня 1999 року, та Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг за ОСОБА_3, який користувався установленим телефоном, утворилася заборгованість у розмірі 15 424 грн. 30 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року, позов ПАТ «Укртелеком» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укртелеком» заборгованість за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 15 424 грн. 30 коп. Розподілено судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі оплатив надані позивачем телекомунікаційні послуги. При цьому суд послався на те, що ПАТ «Укртелеком» не пропустило строк позовної давності, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 року, якою залишено без змін рішення апеляційного суду Закарпатської області про списання заборгованості, встановлено правомірність нарахованої відповідачеві заборгованості. Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 31 серпня 1999 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Укртелеком» було укладено договір про надання послуг електрозв'язку. Пред'являючи позов, ПАТ «Укртелеком» посилалось на те, що у результаті порушення відповідачем умов указаного договору за ним утворилася заборгованість. Суди дійшли до передчасного висновку про задоволення позову, оскільки у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірили тверджень ОСОБА_3 про пропуск позивачем строку позовної давності. Так, позов пред'явлено у липні 2013 року. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Суди помилково виходили із того, що строк позовної давності почав обчислюватися після постановлення 19 червня 2013 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укртелеком» про визнання незаконним нарахування заборгованості, якою залишено без змін рішення апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2013 року, оскільки ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що дана зазначений вище спір може бути лише підставою для поновлення строку позовної давності в разі визнання її поважною та при заявленні про це клопотання (ч. 5 ст. 267 ЦПК України), а не підставою для іншого, у порушення вимог закону, порядку обчислення строку позовної давності. Крім того, суди у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не перевірили правильності та періодів нарахування заборгованості, хоча строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому у зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116 цс 13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди наведеного не врахували та у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не дали оцінки рахунку, виставленому відповідачу, за листопад 2009 року на суму 11 892 грн. 90 коп., де запропоновано ОСОБА_3 оплатити його до 20 грудня 2009 року, що виконано не було. Отже, не виконавши своє зобов'язання ОСОБА_3 порушив умови договору, а у позивача у грудні 2009 року виникло право на пред'явлення позову, який подано до суду у липні 2013 року. вимог процесуального закону відносно перевірки доказів та належності позовних вимог, суди передчасно визнали позов ПАТ «Укртелеком» про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги таким, що пред'явлений у межах строку позовної давності. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування. Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька Т.П. Дербенцева В.М. Колодійчук І.М. Фаловська
  23. ние, исковая давность по процентам считается по каждому платежу отдельно. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36951000 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Остапчука Д.О., розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 18 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту під заставу транспортного засобу № 11171643000, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 17500 доларів США, що еквівалентно 88375 грн. Додатковою угодою № 1 від 5 лютого 2009 року до указаного кредитного договору сторони узгодили графік погашення кредиту та розмір ануїтентного платежу і визначили кінцевий термін повернення кредиту - 18 червня 2013 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 12878 від 18 червня 2007 року і додаткова угода до договору поруки № 1 від 5 лютого 2009 року. У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути із відповідачів. Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 16 серпня 2013 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 16 серпня 2013 року в частині позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту під заставу транспортного засобу № 11171643000 від 18 червня 2007 року станом на 21 вересня 2012 року у розмірі 17209,19 доларів США, що еквівалентно 137553 грн 6 коп. У частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про стягнення судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки строк дії кредитного договору та його виконання встановлено конкретною датою 18 червня 2011 року, а позивач звернувся до суду з позовом у січні 2013 року. Однак, повністю погодитись з такими висновками неможливо. Судами встановлено, що 18 червня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11171643000 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав споживчий кредит у розмірі 17 500 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 передав у заставу нерухоме майно транспортний засіб марки «Chery», модель «Tiggo», 2007 року випуску. Банк свої зобов'язання за договором виконав, однак позичальник належним чином умови договору не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, на погашення якої ОСОБА_3, не зважаючи на повідомлення кредитора, жодних дій не вчиняє. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 9.8. кредитного договору строк дії договору встановлюється з дати його укладення до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойки, у разі її нарахування. Пунктом 1.2.2. кредитного договору на позичальника покладено зобов'язання повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 18 червня 2011 року. Додатковою угодою від 5 лютого 2009 року до договору про надання споживчого кредиту змінено кінцевий термін повернення кредиту до 18 червня 2013 року та графік погашення кредиту. Відповідно до п. 3.1.2 кредитного договору у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або сплати за кредит, банк має право змінити термін погашення кредиту в порядку визначеному в розділі 6 договору. Згідно з положеннями п. 6.1.2 кредитного договору, у випадку не виконання позичальником своїх зобов'язань по своєчасному поверненню кредиту та плати за кредит банк має право визнати термін повернення кредиту, таким, що настав. При цьому термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов'язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. Про зміну терміну повернення кредиту банк повідомляв позичальника листом від 29 травня 2009 року № 37-1/30-26-28/657. З огляду на таке суду належало з'ясувати чи змінено банком терміни повернення кредиту виходячи з встановленого договором порядку такої зміни, а, відповідно, коли він має бути погашеним і коли у позивача виникло право на позов. Сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань (п. 9.8), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав сплаті в строк до 18 червня 2013 року. Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на підставі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, останні погашення заборгованості ОСОБА_3 здійснював у квітні 2009 року, з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 29 травня 2009 року направивши ОСОБА_3 листа. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами кредитного договору (п. 1.2.2) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами відповідно до графіку платежу, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. У зв'язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 18 червня 2011 року - з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що додатковою угодою від 5 лютого 2009 року до договору про надання споживчого кредиту змінено кінцевий термін повернення кредиту з 18 червня 2011 року до 18 червня 2013 року та графік погашення кредиту. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Такий правовий аналіз зазначених норм та обставин відповідає викладеним у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 висновкам. Вказане судове рішення згідно із положеннями ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із цим рішенням. Наведені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (ст. 10 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення апеляційного суду в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа передачі в цій частині на новий апеляційний розгляд. Оскільки рішення апеляційного суду в іншій частині не оскаржене, то суд касаційної інстанції не перевіряє його законність та обґрунтованість в цій частині. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року у частині задоволення позову публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді:Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук
  24. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37018852 Державний герб України У х в а л а іменем україни 29 січня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д. суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А. розглянувши у судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Боско», товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Укрфарм», товариство з обмеженою відповідальністю «Альфафарм», товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «КФК», про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою його представником ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року,- в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами у розмірі 42 809 869 грн 76 коп. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ТОВ «Боско», ТОВ «Ніка Холдінг Інвест», ТОВ «Виробниче Об'єднання «Укрфарм», ТОВ «Альфафарм», ТОВ «Фармацевтична фірма «КФК» і ТОВ «Віто-Фарм» (із змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою № 010/14/209/7 від 10 листопада 2009 року) було укладено генеральну кредитну угоду № 010/14/209, за умовами якої банк зобов'язувався надати позичальникам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в генеральній кредитній угоді та кредитних договорах, укладених в її рамках, що є його невід'ємними частинами. Загальний розмір основної (позичкової) заборгованості позичальника по кредитам в рамках генеральної кредитної угоди не повинен перевищувати суми, еквівалентної 42 500 000 грн. Термін користування кредитними коштами встановлювався - до 15 листопада 2012 року. Конкретні суми кредитів, строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки, об'єкти кредитування, були визначені сторонами окремо в кредитних договорах, що укладені в рамках даної угоди. З урахуванням додаткових угод до вказаної генеральної кредитної угоди (№ 010/14/04/056 від 5 лютого 2008 року, № 010/14/04/165 від 18 квітня 2008 року, № 010/14/209/90/1 від 10 листопада 2008 року, № 010/14/209/347 від 10 лютого 2009 року, № 010/14/209/674 від 30 червня 2009 року, № 010/14/209/6 від 1 жовтня 2009 року, № 010/14/209/7 від 10 листопада 2009 року, № 010/14/209/8 від 10 лютого 2010 року, № 010/14/209/9 від 10 березня 2010 року, № 010/14/209/10 від 4 червня 2010 року, № 010/14/209/11 від 19 жовтня 2010 року, № 010/14/209/12 від 25 листопада 2010 року, № 010/14/209/13 від 27 липня 2011 року, № 010/14/209/14 від 21 листопада 2011 року), загальний розмір заборгованості позичальників за укладеними в рамках цієї угоди договорами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 4 770 000,00 доларів США. Зазначав, що відповідно до п. 2.1. генеральної кредитної угоди, кредитні кошти надаються на умовах їх забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. На умовах генеральної кредитної угоди, на підставі письмових заяв, позивач укладав кредитні договори в рамках лімітів та сублімітів, встановлених в генеральній кредитній угоді, відкрито позичкові рахунки та надано кредитні кошти згідно з умовами кредитних договорів - п. 4.1. генеральної кредитної угоди. Згідно п. 5.1. генеральної кредитної угоди, треті особи зобов'язуються використати отримані кредитні кошти і забезпечити повернення одержаних кредитів, сплату нарахованих відсотків та комісійної винагороди відповідно до умов генеральної кредитної угоди та кредитних договорів, укладених в її рамках. За порушення строків повернення кредитів, відсотків за користування кредитами, передбачених кредитними договорами, укладеними в рамках даної генеральної кредитної угоди, позичальники сплачують позивачу пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення - для кредитів в національній валюті; в розмірі 0,05% (п'ять сотих відсотків) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення - для кредитів в іноземній валюті. В кожному окремому кредитному договорі, укладеному в рамках генеральної кредитної угоди, може визначитись інший порядок та розмір відповідальності за порушення зобов'язань по відповідним кредитним договорам - п.п. 10.2., 10.5. генеральної кредитної угоди. В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 27 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Боско» було укладено кредитний договір № 010/14/226 із змінами та доповненнями, внесеними до нього додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Боско» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 1 859 933 грн 65 коп. для фінансування поточної діяльності та на рефінансування кредитної заборгованості позичальника, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 19 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 18 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Боско» було укладено кредитний договір № 010/14/354 із змінами та доповненнями, внесених додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Боско» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 549 916,00 доларів США для фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю позичальника та переведення існуючої гривневої заборгованості в валютну, зі сплатою 10,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 19 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 1 жовтня 2009 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 19 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Виробниче Об'єднання «Укрфарм» було укладено кредитний договір № 010/14/218 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «ВО «Укрфарм» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 2 100 000 грн для поповнення оборотних коштів, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 19 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 18 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було укладено кредитний договір № 010/14/245/1 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було відкрито невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 2 627 451,00 доларів США для придбання та рефінансування витрат на придбання нежилих приміщень, корпоративних прав та основних засобів, зі сплатою 10,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 15 листопада 2012 року (згідно додаткових угод від 5 лютого 2008 року, від 30 жовтня 2009 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 29 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було укладено кредитний договір № 010/14/227 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було відкрито невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 789 337,00 доларів США для придбання та рефінансування витрат на придбання земельних ділянок, зі сплатою 10,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 15 листопада 2012 року (згідно додаткових угод від 5 лютого 2008 року, від 30 жовтня 2009 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 31 березня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Альфафарм» було укладено кредитний договір № 010/14/581 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Альфафарм» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 3 млн. грн для фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю позичальника, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 26 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 31 березня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фармацевтична фірма «КФК» було укладено кредитний договір № 010/14/580 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Фармацевтичній фірмі «КФК» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 2 692 500 грн для фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю позичальника, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 26 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за генеральною кредитною угодою між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено договори поруки від 19 листопада 2007 року, 21 жовтня 2010 року із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, за умовами яких ОСОБА_2 зобов'язався за повне виконання перед банком боргових зобов'язань третіх осіб - ТОВ «Боско», ТОВ «Віто-Фарм», ТОВ «Виробниче Об'єднання «Укрфарм», ТОВ «Ніка Холдінг Інвест», ТОВ «Альфафарм», ТОВ «Фармацевтична фірма «КФК», які виникають або виникнуть у майбутньому з умов вказаної генеральної кредитної угоди, укладеної між банком та третіми особами, а також з будь-яких додаткових угод до неї, та всіх укладених в її рамках договорів, які можуть бути укладені в майбутньому. ОСОБА_2, відповідно до п. 1.2. вищезазначених договорів поруки, відповідає за виконання кредитних зобов'язань у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені вищезазначеними кредитними договорами. Згідно п. 2.1., 2.2. договорів поруки, у випадку повного або частково невиконання (неналежного виконання) боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань, поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники; у випадку повного або частково невиконання (неналежного виконання) боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань в порядку та строки, встановлені кредитними договорами, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними кредитними зобов'язаннями; поручитель зобов'язується здійснити виконання порушених кредитних зобов'язань протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. АТ «Райффайзен Банк Аваль» 18 січня 2012 року було направлено ОСОБА_2 вимогу (претензію) про дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди, яку отримано відповідачем 24 січня 2012 року. Однак вказана вимога відповідачем не виконана. Вказував, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення кредитної заборгованості, у тому числі боргу за нарахованими, але не сплаченими відсотками, пені за порушення строків сплати кредиту та пені за порушення строків сплати відсотків, нарахування яких здійснювалось до 1 серпня 2013 року, а тому часткове погашення заборгованості за тілом кредиту в період з 1 серпня 2012 року по 17 грудня 2012 року не впливає на порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами, пені за порушення строків сплати кредиту і відсотків та їх розміри. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість у розмірі 42 809 439 грн 18 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що позичальники не виконують свої зобов'язання за кредитними договорами, а тому поручитель, як солідарний боржник, повинен нести відповідальність, оскільки взяв на себе такі зобов'язання. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що доводи апеляційної скарги є безпідставними. Проте, повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов᾽язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов᾽язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов᾽язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк. Відповідно до ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель, за змістом указаним норм матеріального права, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Із змісту договорів поруки від 19 листопада 2007 року та 21 жовтня 2010 року убачається, що поручитель, ОСОБА_2, відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржники. Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що термін погашення кредитів визначено - до 19 жовтня 2012 року та до 15 листопада 2012 року, вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами було направлено ОСОБА_2 18 січня 2012 року, при цьому позов подано до суду 15 серпня 2012 року. Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Таким чином, оскільки умовами генеральної кредитної угоди встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржників повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка, відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України. Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України, вищевказаного не врахував, доводи апеляційної скарги щодо суми заборгованості не перевірив, не встановив, з якого часу боржники почали не сплачувати заборгованість, а згідно розрахунків банку заборгованість нараховувалась з квітня 2010 року, листопада 2007 року (т. 2 а.с. 68-82), оскільки з цього часу настав строк вимоги, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів відповідача щодо суми заборгованості, оскільки з матеріалів справи убачається, що в рамках господарського судочинства з вищевказаних боржників - юридичних осіб стягується заборгованість за кредитними договорами, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди, на загальну суму 36 889 568 грн 82 коп. Однак, позивач звернувся з позовом до відповідача з вимогою про стягнення всієї суми заборгованості, яка виникла з кредитних договорів, укладених в рамках генеральної кредитної угоди. Суд не перевірив, яка сума вже погашена за рішеннями господарських судів. Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України позивач має право вимагати виконання обов'язку частково або у повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, однак вказане законодавче положення потрібно застосовувати у системному зв'язку з ч. 2 ст. 543 ЦК України, якою унормовано, що кредитор, який одержав виконання обов'язку у не повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Тобто ч. 2 ст. 543 ЦК України встановлено законодавчий припис, який обмежує право кредитора вимагати стягнення боргу або його частини від решти солідарних боржників поки цей кредитор не отримає виконання цього ж боргу або цієї його частини від іншого (інших) солідарного боржника, до якого (яких) з вимогою про повернення (стягнення) цього ж боргу або цієї його частини кредитор звернувся первісно. Крім того, поручителю вимога направлена 18 січня 2012 року. Отже, суду слід встановити, чи вказаною вимогою та зверненнями до господарських судів кредитор не змінив строк виконання основного зобов'язання, оскільки ч. 4 ст. 559 ЦК України саме з цього часу обчислює строк звернення до поручителя. За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, задовольнити. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38669480 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, на заочне рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 6 липня 2011 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір іпотечного кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 152 тис. грн. зі сплатою 18,5 % річних строком на 144 місяці, а з ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Оскільки свої зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не виконують належним чином, утворилась заборгованість у розмірі 194 749 грн 33 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь. Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року, позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «Державний ощадний бак України» заборгованість за кредитним договором від 6 липня 2011 року у розмірі 194 749 грн 33 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині стягнення з нього солідарно заборгованості та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до нього відмовити. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому згідно зі ст. 335 ЦПК України не переглядаються. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальник та поручитель допустили заборгованість за кредитним договором, а тому заборгованість підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку. Проте погодитись із таким висновком судів в частині вирішення позову ПАТ «Державний ощадний банк України»» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 6 липня 2011 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 було укладено договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 152 тис. грн зі сплатою 18,5 % річних на 144 місяці з 6 липня 2011 року по 5 липня 2023 року на придбання квартири за договором купівлі-продажу від 6 липня 2011 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Згідно ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З матеріалів справи вбачається, що в договорі іпотечного кредиту від 6 липня 2011 року строк основного зобов'язання визначений - не пізніше 5 липня 2023 року (а.с.4). Пунктом 3.4 цього договору передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов'язань у випадку невиконання позичальником або поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором або договором поруки. Із розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_3 вчасно здійснив щомісячні платежі по кредитному договору лише двічі, а саме у вересні та жовтні 2011 року. У зв'язку з несплатою подальших платежів, з 1 листопада 2011 року у позичальника виникла заборгованість. 15 серпня 2012 року, 11 жовтня 2012 року та 23 травня 2013 року позичальнику та поручителю були надіслані вимоги про дострокове погашення заборгованості у повному обсязі та процентів за користування кредитом, яке залишилось без реагування. Отже, пред'явивши вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості, при тому що в договорі поруки не зазначено про строк його дії згідно зі ст. 252 ЦК України, кредитор, банк, змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити вимогу до поручителя протягом шести місяців з цієї дати. У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Так, ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом до поручителя у червні 2013 року, при тому, що вимоги про дострокове погашення заборгованості, тобто про зміну дати виконання основного зобов'язання, надіслав 15 серпня 2012 року. Разом з тим договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а тому підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України, згідно з якими порука вважається припиненою, оскільки кредитор після настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-155цс13 від 29 січня 2014 року, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Також суди виходили з того, що договором про надання споживчого кредиту встановлено, що він діє до 5 липня 2023 року. ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулось до суду з позовом у червні 2013 року, тобто до закінчення строку дії основного боргу. Проте такі висновки судів є передчасними. Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку. ОСОБА_6 допустив неналежне виконання своїх обов'язків, передбачених кредитним договором у листопаді 2011 року, оскільки не сплатив кредит та проценти за його користування відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремо частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди у порушення ст. ст. 212-215, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не звернули уваги, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а, відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. ОСОБА_3 порушив зобов'язання у листопаді 2011 року, а позов до поручителя пред'явлено у червні 2013 року, тобто поза межами строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами щомісячно не пізніше останнього робочого місяця, наступного за звітним, початок позовної даності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення в частині позову до ОСОБА_4 відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, задовольнити частково. Заочне рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: О.В. Закропивний А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко