Search the Community

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М., - Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 2 квітня 2007 року банком і ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 14 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевими терміном повернення, що відповідає строку дії картки (грудень 2008 року). У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 21 травня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 54 334 грн 39 коп., що складається з: 11 693 грн 20 коп. заборгованості за кредитом, 39 577 грн 65 коп. заборгованості за процентами, 500 грн штрафу (фіксована частина), 2 563 грн 54 коп. штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ “ПриватБанк” просило стягнути на його користь із відповідача. Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 24 липня 2013 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 40 372 грн 17 коп.; у задоволенні решти позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 4 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 24 липня 2013 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовлено. У заяві ПАТ КБ “ПриватБанк” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й прийняття нового судового рішення про задоволення позову з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ КБ “ПриватБанк” посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року у справі за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Так, постановляючи ухвалу від 11 вересня 2013 року, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову й виходив із того, що відповідно до пункту 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною договору (за договором від 20 листопада 2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Таким чином, пролонгація договору полягає в продовженні його строку зі збереженням тих умов, на яких його було укладено, якщо інше не передбачено договором, зокрема щодо самої умови про порядок пролонгації договору. З моменту укладення договір діє та підстав для відмови в задоволенні позову у зв’язку зі спливом позовної давності немає. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що в позивача виникло право вимагати повернення кредиту згідно з умовами договору 31 грудня 2008 року, проте, як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 13 червня 2013 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволенню не підлягає з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 2 квітня 2007 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 було укладено договір шляхом написання заяви, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами складає між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 14 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевими терміном повернення, що відповідає строку дії картки (грудень 2008 року). ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ “ПриватБанк” виникла заборгованість. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Як установлено судами, відповідач не виконав взятих на себе зобов’язань щодо погашення боргу до 31 грудня 2008 року, проте ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 13 червня 2013 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. Таким чином, у справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, правильно вирішено питання про застосування статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України щодо строку позовної давності з урахуванням вищевказаних обставин і факту пред’явлення позову тільки 13 червня 2013 року, тому передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстава для перегляду судового рішення відсутня. Відповідно до статті 360–5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-61цс14 За договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України). Справа № 6-61цс14 Головуючий у першій інстанції: Писанець Н.В. Доповідач Ярема А.Г. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/505E43690F5D0BE0C2257D03001F7DB7

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560326 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Юровської Г.В., Леванчука А.О., Макарчука М.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання зобов'язання за договором поруки припиненим, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 13 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що 03 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 103951-CRED. Того ж дня, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки № 103951-cred. Позивач зазначав, що строк виконання чергової частини основного зобов'язання настав 09 січня 2009 року, а тому банк повинен був пред'явити вимогу у шестимісячний строк, тобто з 10 січня 2009 року по 10 липня 2010 року, отже з 11 липня 2010 року договір поруки припинив свою дію. За таких обставин, ОСОБА_4 просив суд визнати припиненим зобов'язання за договором поруки від 03 грудня 2007 року, укладеного між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк». Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 13 березня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненим договір поруки за № 103951-cred, укладений 03 грудня 2007 року ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк». Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що у договорі поруки строк після якого порука припиняється не встановлено. Кредитний договір укладено строком до 26 листопада 2010 року, за таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що право вимоги до поручителя у банку виникло із 27 листопада 2010 року протягом шести місяців, однак банк звернувся з позовом лише 30 січня 2013 року, тобто із спливом встановленого законом шестимісячного строку. Таким чином висновки суду є законним та обґрунтованими, відповідають матеріалам справи та доводами касаційної скарги не спростовуються. Із матеріалів справи та змісту судових рішень не вбачається, що судами при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішення. Доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, не спростовують. Частиною 3 статті 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 13 березня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Г.В. Юровська А.О. Леванчук М.А. Макарчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/37862374 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: Червинської М.Є., Лесько А.О., Черненко В.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Ансу факторинг» на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8 серпня 2008 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» (правонаступником якого є позивач), та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 11 103 дол. США. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 8 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір поруки. Позичальник належним чином умови кредитного договору не виконував, унаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка станом на 26 грудня 2012 року становить 10 205,41 дол. З урахуванням викладеного позивач просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 липня 2013 року позов ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 10 205,41 дол. США. Вирішено питання про судовий збір. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості скасовано, та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. У касаційній скарзі ТОВ «Ансу факторинг» (правонаступник ПАТ «Перший Український Міжнародний банк») просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що оскільки банк 21 червня 2011 року пред'явив вимогу до позичальника про дострокове повернення кредиту, встановивши тим самим новий строк повернення кредиту, з вимогою до поручителя банк звернувся 17 лютого 2012 року, тобто після встановленого законом шестимісячного строку для звернення кредитора до поручителя з вимогою про повернення кредиту, тому відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинилась і відсутні правові підстави для солідарного стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_5 Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення суду, не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Ансу факторинг» відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: М.Є. Червинська А.О. Лесько В.А. Черненко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39411295 Державний герб України У х в а л а і м е н е м у к р а ї н и 18 червня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Коротуна В.М., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 31.07.2007 року між АБ «Київська Русь» (в подальшому назву було змінено на ПАТ «Банк «Київська Русь») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_5 отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США, зі сплатою 12 % річних, зі строком до 30.07.2012 року. 31.07.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АБ «Київська Русь» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язання за кредитним договором. Вказував, що строк виконання зобов'язання за кредитним договором настав 30.07.2012 року, проте з позовом ПАТ «Банк «Київська Русь» до нього звернувся лише в березні 2013 року, у зв'язку з чим ПАТ «Банк «Київська Русь» було пропущено шестимісячний строк звернення до поручителя. Враховуючи вказане, позивач просив визнати припиненим укладений між ним та АБ «Київська Русь» договір поруки від 31.07.2007 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року, позов ОСОБА_4 було задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 31.07.2007 року, укладений між ОСОБА_4 та АТ «Банк «Київська Русь». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Київська Русь» просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, докази та обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження судами і при їх дослідженні та встановленні судами дотримані норми процесуального та матеріального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч.2 ст. 332, ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» відхилити. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: В.М. Коротун О.В. Ступак С.П. Штелик

в течении шести месяцев с момента окончания срока договора Банком пропущена исковая давность по требованиям о взыскании задолженности с заемщика Исковая давность начинает исчисляться с момента возникновения права на иск. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39933377 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ситнік О.М., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Журавель В.І., Касьяна О.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 15 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 14 462,30 доларів США зі сплатою 10 % річних строком до 20 грудня 2010 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 16 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 938 475 грн 07 коп., яку банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як з поручителя відповідно до договору поруки від 15 грудня 2005 року № 507/1. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2005 року № 8/2005/840-к/507-А у розмірі 333 570 грн 10 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 107 958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 70 785 грн 37 коп.; пеня - 100 449 грн 78 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп., комісія - 42 817 грн 14 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог до ОСОБА_7 та у частині стягнення пені, і ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити повністю. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд керувався тим, що кінцевий термін повернення кредиту - 20 грудня 2010 року, з позовом до суду ПАТ «КБ «Надра» звернулося 30 січня 2013 року, тобто у встановлений законом трирічний строк позовної давності. Погоджуючись із судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 559 ЦК України, апеляційний суд вказав, що банк звернувся з вимогою до поручителя з пропуском шестимісячного строку. Із такими висновками апеляційного суду повністю погодися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом у повному обсязі не дотримано. Встановлено, що 15 грудня 2005 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 14 462,30 доларів США на придбання автомобіля марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, строком до 20 грудня 2010 року зі сплатою 10 % річних та комісії за управління кредитом щомісячно у розмірі 0,5 % від розміру кредиту (т. 1, а.с. 6−7). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 507/1, за умовами якого останній зобов'язався відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що і основний боржник (т. 1, а.с. 8). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір застави № 507/І, згідно з умовами якого остання на забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором передала у заставу банку належний їй автомобіль Volkswagen Passat, 1999 року випуску (т. 1, а.с. 172−173). Банком надано суду розрахунок, згідно з яким станом на 16 січня 2013 року за ОСОБА_6 утворилася заборгованість у розмірі 117 412,12 доларів США, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 938 475 грн 07 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 13 506,58 доларів США, що еквівалентно 7958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 8855,92 доларів США, що еквівалентно 70 785 грн 37 коп., комісія - 5356,83 доларів США, що еквівалентно 42 817 грн 14 коп., пеня - 705 354 грн 75 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп. Стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 333 570 грн 10 коп, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13. На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув. Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. У частині відмови у позові рішення судів є законними і обґрунтованими, оскільки у кредитному договорі зазначено строк його дії - до 20 грудня 2010 року. У ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Банк звернувся до суду 31 січня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю письмової вимоги щодо виконання зобов'язань, за кредитним договором відповідно до вимог п. 2 договору поруки позивачем не надано. Апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення апеляційного суду у частині задоволення позову належить скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року у частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарження не підлягає. Головуючий: О.М. Ситнік Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.П. Касьян

заемщиком. Суды предыдущих инстанций не разъяснили ответчиком право на уменьшение пени, предусмотренное ч. 1 ст. 551 ЦК http://reyestr.court.gov.ua/Review/37824200 Державний герб України Ухвала іменем України 19 березня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ПАТ «КБ «Експобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між ВАТ «Комерційний банк «Експобанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_3 укладено кредитний договір від 26 лютого 2008 року (з додатком), зобов'язання за яким позивач виконав повністю - надав ОСОБА_3 кредит на суму 31 720 доларів США, а відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав. Станом на 19 вересня 2012 року відповідач не сплатив заборгованість за вказаним договором, яка відповідно до його умов складається із сум простроченої заборгованості та пені із щомісячної комісії; заборгованості за кредитом; заборгованості за нарахованими процентами; простроченої заборгованості за кредитом; простроченої заборгованості за нарахованими процентами; пені за несвоєчасне повернення кредиту; пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів; 26 лютого 2008 року укладено договір поруки між ВАТ «Комерційний банк «Експобанк» (правонаступником якого є позивач) та відповідачем ОСОБА_4, зобов'язання за яким остання не виконала - не оплатила позивачу вказану заборгованість ОСОБА_3 перед позивачем за вказаним кредитним договором. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.) та 22 555 грн 30 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з вимог ст. 525 ЦК України та зазначав, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору, тому з урахуванням вимог ст. 1054 ЦК України позичальник повинен повернути кредит та сплатити визначені умовами договору додаткові витрати. Указував суд також про те, що згідно з вимогами ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручався перед кредитором за боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у солідарному порядку у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Проте з такими висновками судів погодитися не можна з таких підстав. Судами встановлено, що між ВАТ «КБ «Експобанк», правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір від 26 лютого 2008 року (з додатком), зобов'язання за яким позивач виконав повністю - надав відповідачу кредит на суму 31 720 доларів США, а відповідач свої зобов'язання не виконав належним чином, станом на 19 вересня 2012 року не сплатив на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором, яка відповідно до його умов складається із сум простроченої заборгованості із щомісячної комісії в розмірі 7 426 грн 70 коп., пені за несвоєчасну сплату щомісячної комісії в розмірі 15 128 грн 60 коп. та з суми 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.), яка складається із: 14 640,3 доларів США - заборгованість за кредитом; 29,55 доларів США - нараховані проценти; 14 024,59 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 9 608,39 доларів США - прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 16 924,48 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 13 830,96 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів. Також між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 26 лютого 2008 року укладений договір поруки, згідно з яким остання зобов'язалась відповідати по зобов'язанням боржника ОСОБА_3 Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Покладаючи на поручителя солідарний обов'язок зі сплати сум заборгованості за кредитом, суд не звернув уваги на те, що вимога про дострокове погашення кредиту була надіслана позичальнику 03 червня 2009 року (а.с. 44) та 21 жовтня 2009 року (а.с. 45), а поручителю лише 19 вересня 2012 року (а.с. 47); чи не припинилась порука відповідачки у зв'язку з пропуском шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителя (ч. 4 ст. 559 ЦК України) не перевірив та дійшов передчасних висновків про наявність солідарного обов'язку відповідачів. Визначаючи суму заборгованості за кредитним договором у 69 058,27 доларів США, що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп. та 22 555 грн 30 коп., суд в мотивувальній частині рішення зазначив її складові, вказані в позовній заяві: станом на 19 вересня 2012 року заборгованість відповідно до умов кредитного договору складається із сум простроченої заборгованості за щомісячною комісією в розмірі 7 426 грн 70 коп., пені за несвоєчасну сплату щомісячної комісії в розмірі 15 128 грн 60 коп. та із суми 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.), яка складається із: 14 640,30 доларів США - заборгованості за кредитом; 29,55 доларів США - нарахованих процентів; 14 024,59 доларів США - простроченої заборгованості за кредитом; 9 608,39 доларів США - простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 16 924,48 доларів США - пені за несвоєчасне повернення кредиту; 13 830,96 доларів США - пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів. Разом із тим на порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України в резолютивній частині рішення не вказано суми коштів, що підлягають стягненню окремо за кожною позовною вимогою. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 16 924,48 доларів США за несвоєчасне повернення кредиту та в розмірі 13 830,96 доларів США за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, суд не звернув уваги, що її загальний розмір (30 755,44 доларів США) майже дорівнює розміру заборгованості за тілом кредиту (31 720 доларів США). На порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не роз'яснив відповідачам про можливість зменшення судом розміру неустойки в порядку, передбаченому 551 ЦК України. Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки судами не застосовано норму матеріального закону, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель О.М. Ситнік

http://reyestr.court.gov.ua/Review/38775076 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Завгородньої І.М., Горелкіної Н.А., Іваненко Ю.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 про стягнення боргу та за зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначив, що 2 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ТОВ «ВКФ Спайк» укладено кредитний договір № 011/03-11/31, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 1 496 800 гривень строком до 1 липня 2010 року зі сплатою 16 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 2 липня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 011/03-11/54, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався нести солідарну відповідальність з боржником за кредитним договором. Оскільки боржник по кредитному договору не виконував належним чином зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 24 липня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 1 731 611 гривень 55 копійок, з яких 982 509 гривень - основна сума кредиту та 749 102 гривні 55 копійок - відсотки за користування кредитом, позивач просив стягнути вказану суму заборгованості з поручителя. У жовтні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, посилаючись на те, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ні в шестимісячний термін до 1 січня 2011 року, ні в трирічний термін до 2 липня 2013 року, вимог про погашення заборгованості до поручителя не пред'явив. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано договір поруки 011/03-11/54 від 2 липня 2007 року укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 в забезпечення кредитного договору № 011/03-11/31 від 2 липня 2007 року припиненим з 2 липня 2013 року. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що банк звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором та наявність правових підстав для визнання поруки припиненою. Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І.М. Завгородня Н.А. Горелкіна Ю.Г. Іваненко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/38963183 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоЮровської Г.В., суддів: Гончара В.П., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Савченко В.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк», третя особа - ОСОБА_5, про визнання поруки припиненою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 16 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача, в обґрунтування якого зазначила, що 25 квітня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 Відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк» було укладено договір поруки, який забезпечував виконання умов договору відновлювальної кредитної лінії, що був укладений між відповідачем та ОСОБА_5 У вказаному договорі поруки зазначено, що строк виконання основного зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року за № 119/Зд/08 та в договорі поруки не встановлено. Строк виконання основного зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2018 року, встановлений моментом пред'явлення вимоги. Відповідно до п. п. 2.2.2 та 3.2.2 договору відновлювальної кредитної лінії при виникненні простроченої заборгованості за кредитом банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті за кредитним договором. 02 червня 2008 року відповідач направив на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 листи № № 91/01- 529А та 91/01-5296 з вимогою погасити заборгованість у повному обсязі та 02 вересня 2009 року пред'явив позов до боржника та поручителя, чим визнав той факт, що строк основного зобов'язання встановлений моментом пред'явлення вимоги. За таких обставин ОСОБА_4 просила суд визнати припиненим договір поруки, що був укладений 25 квітня 2008 року між нею та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 ВАТ «Ощадбанк». Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 16 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено за необгрунтованістю. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що встановлений у договорі кінцевий термін повернення ОСОБА_5 коштів за договором кредиту - 25 квітня 2018 року, а тому твердження ОСОБА_4 про те, що зазначений строк було перервано 29 вересня 2009 року пред'явленням вимоги, є безпідставними. Крім того, суд дійшов висновку про те, що позивачка звернулась до суду із позовом у серпні 2012 року. Проте з такими висновками судів не можна погодитись з наступних підстав. Судами під час розгляду справи встановлено, що 25 квітня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», ( далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_5 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 119/3д/08, за яким ОСОБА_5 отримав кредит у сумі 289 870 грн строком до 25 квітня 2018 року, зі сплатою 19,2 % річних (а. с. 7 - 10). У забезпечення умов виконання зобов'язань за вказаним договором 25 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 ВАТ «Ощадбанк» було укладено договір поруки, згідно з умовами якого остання взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за зобов'язаннями боржника - ОСОБА_5 (а. с. 11 -12). Рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 17 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили 25 квітня 2012 року, з боржника - ОСОБА_5 і поручителя - ОСОБА_4 солідарно на користь банку стягнуто заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року № 119/3д/08 в сумі 419 902 грн 63 коп. (а. с. 66). Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Зазначеним вище судовим рішенням було встановлено, що банк направив на адресу ОСОБА_5 лист від 02 червня 2008 року № 91/01-529А та до ОСОБА_4 лист від 02 червня 2008 року № 91/01-5296 з вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором, а також попередив про можливість звернення до суду у разі несплати заборгованості, що підтверджується письмовими доказами. Позовні вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором були пред'явлені ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 ВАТ «Ощадбанк» у вересні 2009 року. Пунктом 2.2.2 договору відновлюваної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року № 119/3д/08 передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування або інших платежів, що належать до спати за цим договором у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором або за договором іпотеки, у тому числі у разі затримання сплати частини кредиту/або процентів за користування кредитом, інших платежів за цим договором. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Згідно з пунктом 2.5 договору поруки від 25 квітня 2008 року передбачено, що поручитель приймає на себе зобов'язання у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому банком в письмовій вимозі протягом 5-ти банківських днів з дня отримання відповідної письмової вимоги банку. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. За таких обставин суд першої інстанції,з висновком якого погодився і апеляційний суд, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не визначився з характером спірних правовідносин, доводів позовної заяви не перевірив, не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, зокрема судом не встановлено, чи було змінено відповідно до п. 2.2.2., кредитного договору строк виконання основного зобов'язання пред'явленням відповідної вимоги, на яку позивач послався у позові на обґрунтування своїх доводів, які судом не перевірялись, належним чином судом не з'ясовано, чи пред'явив банк позов у межах встановленого законом шестимісячного строку з дня пред'явлення такої вимоги. Крім того, не можна погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк пред'явлення позову, з посиланням на те, що строк позовної давності починається від дня укладення договору поруки, тобто з 25 квітня 2008 року, а позивач звернувся з позовом у серпні 2012 року. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася про порушення свого права. Позивач посилався на те, що про порушення права йому стало відомо після пред'явлення банком позову до відповідача, а саме: з 02 вересня 2009 року. Ці доводи судом належним чином не враховані, а тому висновок суду щодо пропуску строку позовної давності не можна вважати безспірним. Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України судами неправильно застосовано норми матеріального права, не встановлено обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 16 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Г.В. Юровська Головуючий Судді: В.П. Гончар Л.М. Мазур В.А. Нагорняк В.О. Савченко Судді: Г.В. Юровська 5 № 6-6744св14Головуючий у першій інстанції: Калашник В.Л. Доповідач: Юровська Г.В.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560609 Державний герб України У х в а л а 26 червня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Леванчука А.О., Макарчука М.А., Нагорняка В.А.,- розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», подану представником Федоренком С.В., на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2010 року відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі філії ВАТ КБ «Надра» Київське регіональне управління звернулося з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 260/РП/39/2007-840 від 16 листопада 2007 року у розмірі 1 486 909 грн. 71 коп., з яких: 145 479,51 доларів США, що еквівалентно 1 157 202 грн. 21 коп. заборгованість за кредитом; 23 707,47 доларів США, що еквівалентно 188 578 грн. 67 коп. заборгованість по відсотках; 3 024,73 доларів США, що еквівалентно 24 059 грн. 95 коп. пеня; 14 717, 50 доларів США, що еквівалентно 117 068 грн. 88 коп. штраф. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року позов публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задоволено, стягнуто на його користь солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість у сумі 1 486 909 грн. 71 коп. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», стягнуто на його користь з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 260/РП/39/2007-840 від 16 листопада 2007 року у розмірі 1 483 302 грн. 83 коп., з яких: 145 479,51 доларів США, що еквівалентно 1 156 576 грн. 65 коп. заборгованість за кредитом; 23 707,47 доларів США, що еквівалентно 188 476 грн. 73 коп. заборгованість по відсотках; 21 243 грн. 86 коп. пеня; 14 717,50 доларів США, що еквівалентно 117 005 грн. 60 коп. штраф. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального та матеріального права, із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Ухвалюючи оскаржуване у справі судове рішення, апеляційний суд виходив із того, що банк звернувся із позовом до суду 8 червня 2010 року, отже з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», крім іншого, підлягає стягненню пеня у межах річного строку, на підставі заяви відповідача про застосування такого, тобто за період з 8 червня 2009 року по 23 березня 2010 року, в межах заявлених вимог, відповідно до ст. 11 ЦПК України. Висновок суду апеляційної інстанції у цій частині повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові № 6-101 цс12 від 21 листопада 2012 року. Крім того, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука є припиненою, оскільки з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу поручителю надано не було, а позов пред'явлено лише у червні 2010 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, що передбачено ч. 4 ст. 559 ЦК України. Висновок апеляційного суду у цій частині повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові № 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року. Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», подану представником Федоренком С.В., відхилити, рішення апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Леванчук А.О., Макарчук М.А., Нагорняк В.А.

Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Писаної Т.О.,Кафідової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2014 року, до якої в порядку, передбаченому ст. 329 ЦПК України приєдналася ОСОБА_7, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, як боржника та іпотекодавця, ОСОБА_7, як поручителя, про стягнення в солідарному порядку з останніх на свою користь 65 992,88 доларів США (еквівалентно 527 481 грн 09 коп.) заборгованості за кредитним договором, укладеним 30 березня 2006 року між ОСОБА_6 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ УкрСиббанк). Позовні вимоги обґрунтувало тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» набуло права вимоги щодо боржників публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» в тому числі відповідачів у справі, відповідно до договору факторингу від 12 грудня 2011 року, договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, акта прийому-передачі права вимоги від 12 грудня 2011 року. Відповідачами у справі порушено умови кредитного договору щодо порядку та строків повернення кредиту, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість, яку в добровільному порядку відповідачі відмовляються погашати. Дані обставини стали підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача 65 992, 88 доларів США кредитної заборгованості, що еквівалентно 527 481 грн 09 коп., а також 3 441 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Крім того, в порядку передбаченому ст. 329 ЦПК України до вказаної вище касаційної скарги приєдналася ОСОБА_7, яка підтримала вимоги касаційної скарги ОСОБА_6 Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судом першої інстанції встановлено, що 30 березня 2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 було укладено договір про надання споживчого кредиту. Згідно з кредитним договором ПАТ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_6 кредит на загальну суму 50 тис. доларів США терміном з 30 березня 2006 року до 29 березня 2013 року зі сплатою 13 % річних. Кредитні зобов'язання позичальника забезпечено іпотекою - квартирою АДРЕСА_1, яка є власністю ОСОБА_6, згідно укладеного 30 березня 2006 року між останнім та банком іпотечного договору. Також, між ОСОБА_7 та банком було укладено договір поруки від 30 березня 2006 року, згідно з яким, ОСОБА_7, як поручитель, зобов'язалась відповідати перед ПАТ «УкрСиббанк» за виконання усіх зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором. Згідно наданих позивачем розрахунків, станом на 21 січня 2013 року загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає сплаті, складає 65 992,88 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 33 776,86 доларів США; заборгованість по процентах за користування кредитом - 32 226,02 доларів США. Станом на дату розрахунку в еквіваленті на гривню за курсом Національного Банку України вказана заборгованість складає 527 481 грн 09 коп. Також районним судом встановлено, що відповідно до договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року, договору права вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, акту приймання-передачі права вимоги від 12 грудня 2011 року, до товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» перейшли права вимоги щодо боржників ПАТ «УкрСиббанк». Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. На підставі ст. ст. 525, 526, 530, 536, 543, 553, 554, 610, 612, 1050, 1056 ЦК України, з врахуванням доведеності факту неналежного невиконання боржником та поручителем кредитних зобов'язань, районний суд дійшов до висновків, що кредитна заборгованість в розмірі наведеному позивачем має бути стягнута в солідарному порядку з ОСОБА_6 (боржника) та ОСОБА_7 (поручителя) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», яке в даному випадку набуло відповідного права вимоги. З такими висновками погодився і апеляційний суд при розгляді справи в апеляційному порядку. Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційним судом вимоги вказаної вище норми процесуального права не дотримано та ухвалено у справі передчасне судове рішення про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Наявна в матеріалах справи вимога-повідомлення товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до відповідачів (а. с. 28) про наявність заборгованості за кредитним договором та необхідність її дострокового погашення в стислі терміни не містить інформації про попереднє письмове повідомлення боржників про заміну кредитора у зобов'язанні (матеріали справи також не містять належних доказів на підтвердження таких обставин). Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту надання боржникові та поручителеві доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. За таких обставин, апеляційний суд мав перевірити законність висновків районного суду про наявність права вимоги позивача до відповідачів у справі на повернення кредитної заборгованості. Крім того, вказана обставина має значення для правильного вирішення даного спору, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності. Так, цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України). Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належить операції з факторингу. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Згідно з п. 13 Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. Так, відповідно до п. п. 1.2 розпорядження № 231 від 03 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. В порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції при розгляді справи не перевірив наявності у фактора (позивача у справі) прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання (в даному випадку відповідачів у справі). Районним судом було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на вказані порушення уваги не звернув, недоліки допущені судом першої інстанції не виправив, та передчасно рішення районного суду про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишив без змін. За таких обставин, оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України. Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6, до якої в порядку, передбаченому ст. 329 ЦПК України приєдналася ОСОБА_7, задовольнити частково. Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 05 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Колодійчук Судді: В.С. Висоцька О.В. Кафідова Т.О. Писана І.М. Фаловська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39891694

Державний герб України Справа 206/387/14-ц Провадження 2/206/272/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" червня 2014 р. Самарський районний суд м.Дніпропетровська у складі: головуючий суддя Сухоруков А.О., при секретарі Сядро Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: 20 січня 2014р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який з урахуванням уточнених позовних вимог обґрунтував тим, що 26 січня 2009р. ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг НОМЕР_1. Згідно умов договору, відповідачу було відкрито рахунок і видано платіжну картку. Кредитний ліміт був відсутній. Клієнт мав можливість користуватися грошовими коштами лише в межах доступного залишку власних коштів на рахунку. З червня 2009р. по листопад 2009р. відповідач, перебуваючи на території Республіки Грузія, здійснив низку валютообмінних операцій в банкоматах комерційних банків. В результаті технічного збою в банкоматах був встановлений занижений курс купівлі-продажу валюти. Після виявлення технічної помилки Банком були скасовані всі проведені операції із заниженим курсом і проведені уточнюючі транзакції з використанням вірного курсу, який діяв на момент проведення транзакцій. В результаті чого станом на 31.10.2013р. заборгованість за картковим рахунком НОМЕР_1 складає 1617933,04грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 629796,14 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 910616,28 грн, а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина) та 77020,62грн. штраф (процентна складова). На підставі викладеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти 1617933,04 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача Стриженко Ю.О. позов підтримала та прохала його задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечувала посилаючись на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності у зв'язку з тим, що після закінчення терміну дії платіжної картки, нової платіжної картки не було видано, а отже строк перебігу позовної давності настав з дати закінчення терміну дії платіжної картки. Крім того нарахування спірної суми здійснено ще у 2009 році, і з того часу минуло понад чотири роки. Між банком та її довірителем дійсно існували певні правовідносини і відповідач одержував банківську картку, якою користувався в тому числі і у Республіці Грузія. Наполягала, що рахунок та картка мали дебетовий, а не кредитний характер, тобто її довіритель міг зняти лише ті грошові кошти, які були зараховані ним на рахунок, а не брати їх як кредит банку. Зауважила, що наявна у матеріалах справи копія заяви від імені ОСОБА_1 не містить підпису та жодних умов з нарахування відсотків. Розрахунок заборгованості невірний та не підтверджений жодним документом, а також посилалася на те, що відповідач не надавав своєї згоди і на заяві про ознайомлення з Правилами та Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою не має його підпису та ніякого кредитного договору не укладалося. (а.с.45-49). Вислухавши доводи та пояснення представника позивача, представника відповідача та самого відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав. Суд встановив, що згідно розрахунку заборгованості за договором №SAMDN08000026050665 від 26.01.2009р, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1, станом на 31.10.2013р. заборгованість становить 1617933,04 грн. (а.с.8-10). З копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що додана до позовної заяви, вбачається, що вона ніким не підписана (а.с.12). На ухвалу суду від 30 квітня 2014 року банком так і не було надано оригіналу кредитного договору, на який банк посилається як на підставу своїх вимог, навіть після надання судом додаткового часу для пошуку цього документа. З заяви ОСОБА_1 вбачається, що він 23 листопада 2009р. звертався до начальника відділу №77 з метою з'ясування причини виникнення негативного балансу по його дебітним картам та блокування заробітної плати. (а.с.52). На цю заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь, відповідно до якої вказано, що встановлення кредитного ліміту, тобто, можливості користуватися коштами (на умовах строковості, платності і повернення) з перевищенням доступного залишку коштів, - непередбачено. Внаслідок проведення валюто обмінних операцій по його картковим рахункам виникли несанкціоновані овердрафти (а.с.53). Як із розрахунку, наданого банком разом із позовом (а.с.7-9), так і з роздруківки руху коштів по рахунку ОСОБА_1 видно, що станом на 14.11.2009 року сальдо поточної заборгованості по кредиту та загальної заборгованості по процентам дорівнювали нулю, а через день, 16.11.2009 року сальдо заборгованості по кредиту стало 629796,00 грн., з цього дня розпочато щоденне нарахування значних відсотків, заборгованість по яким на 31.10.2013 року сягнула 910616,28 грн. Раптове виникнення цієї заборгованості відображене в руху коштів по рахунку, саме 16.11.2009 року операційною системою банку було здійснено понад 160 операцій в розмірах по 10-12 тисяч гривень кожна, опис кожної з цих транзакцій аналогічний - «отмена списания по трензакции в связи с неправильным курсом конвертации». Також з цього документа видно, що спочатку відбувалося поповнення рахунку в України в гривнях, потім - операції зі зняття готівки в Республіці Грузія в період з січня по серпень 2009 року (а.с.86-111). Вказані вище спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України. В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Позивачнм не надано жодного належного доказу на підтвердження існування правовідносин з відповідачем. Хоча відповідач і не заперечує самого факту правовідносин, проте є спірною і не доведеною правова природа цих правовідносин, зокрема підстави для нарахування відсотків. Також слід звернути увагу, що на користь доводів відповідача про користування послугами банку як дебетовим рахунком для переведення грошових коштів слугує те, що рахунок у першу чергу був поповнений значною сумою в гривнях, і після цього кошти знімалися у Республіці Грузія, і в такому порядку відбувалося неодноразово. В основі суми, яку просить стягнути банк, лежать 629796,00 грн., які виникли в якості заборгованості одним днем - 16.11.2009 року, шляхом відміни транзакцій. Проте банком при відміні транзакцій взагалі не бралися до уваги значні (десятки тисяч гривень) грошові кошти неодноразового поповнення рахунку в гривнях, жодного доказу щодо курсу національної валюти України та Грузії, який діяв на момент поповнення рахунку та зняття коштів, проведення транзакцій, позивачем надано не було, тобто ця сума виникла без жодної правової підстави, не підтверджена документально. Отже жодного достатнього і належного доказу існування самої суми кредитної заборгованості немає. Згідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Банку було відомо ще наприкінці 2009 року про наявність нарахувань в якості заборгованості по рахунку ОСОБА_1, проте понад три роки до суду з позовом не звертався, жодних поважних обставин не навів, що є окремою самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 629796,00 грн., які виникли 16.11.2009 року. Стаття 212 ЦПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Банк у складі суми до стягнення заявляє також 910616,28 грн. відсотків, розрахованих на 31.10.2013 року. Проте як зазначено вище, не доведена основа для їх нарахування. Крім того, у позові (а.с. 3) банк заначає відсотки у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, в уточненому позові (а.с. 82-85) взагалі не посилається на жодну відсоткову ставку. Проте виходячи з цієї відсоткової ставки, за умови обґгунтованості стягнення забооргованості по кредиту, заборгованість по відсоткам за три роки, які передували зверненню до суду з цим позовом, складали би 629796,00грн. Х 0,12% / 100 Х 3 = 2267,27 грн., що багатократно відрізняється від заявленої і нічим не підтвердженої суми відсотків. У своєму позові банк посилається на кредитний договір №SAMDN08000026050665, який відсутній у справі у вигляді копії, оригінал на ухвалу суду надано не було. Надана ж банком копія анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку з даними ОСОБА_1 (а.с. 12) не містять ні дати, ні номеру цього документа, ні підпису від імені відповідача. Нерозбірлива і така, що майже не піддається читанню текстової інформаці, ксерокопія із зображенням банківської картки та багатозначним номером угорі дійсно містить підпис від імені ОСОБА_1, проте цифри (номер) у верхній частині аркуша « 0210150000160032860» жодним чином не відповідають номеру кредитного договору, на який посилається банк у своєму позові, крім того перед підписом вбачаються цифри, які суд розуміє як дату підписання - « 21.06.2010», у той час як користування спірним рахунком відбувалося значно раніше, з січня 2009 року. Тобто ця копія вочевидь не може стосуватися спірних правовідносин, і не може братися до уваги. Суд, повністю відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, не надано жодного доказу щодо існування та правової природи банківських правовідносин з відповідачем, нарахування заборгованості не підтверджено документально різницею курсів валют, і кожна з цих окремо взятих обставин є достатньою та необхідною підставою для відмови в позові. Керуючись ст.ст. 4- 8, 10, 11, 18, 57- 64, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: У задоволенні позову відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя А.О. Сухоруков http://reyestr.court.gov.ua/Review/39588430

Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2014 р. м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки відповідач не виконує належним чином умови договору № 08004597222, укладеного 27 травня 2008 року між ТзОВ «Просто Фінанс» та ОСОБА_2 Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального право, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вивчивши касаційну скаргу вважаю, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Відповідно до частини 2 статті 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Керуючись ст. ст.. 324, 328 ЦПК України, у х в а л и л а : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя О.В. Попович http://reyestr.court.gov.ua/Review/39256380

Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2014 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Колодійчук В.М., розглянувши касаційну скаргу, подану представником товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Черкавським Юрієм Сергійовичем, на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2013 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и в : Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором, укладеним 27 грудня 2005 року між сторонами у справі. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2013 року, в позові відмовлено. Вирішено питання про відшкодування судових витрат. У касаційній скарзі представник правонаступника позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Черкавський Ю.С. просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи допущено порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень. На підставі наведеного та керуючись ст. 328 ЦПК України, суддя у х в а л и в: Представникові товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Черкавському Юрію Сергійовичу у відкритті касаційного провадження в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості відмовити. Додані до касаційної скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ В.М. Колодійчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/36893857

Державний герб України Ухвала іменем україни 11 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Журавель В.І., Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 816, 20 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 05 червня 2008 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 490075296, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 10 264,02 дол. США та передав у заставу транспортний засіб CHERY, А15 AMULET, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань станом на 05 січня 2012 року утворилась заборгованість, яка складається з заборгованості за кредитом - 9 738, 49 дол. США, що еквівалентно 77 808, 60 грн, за відсотками - 4 689, 46 дол. США, що еквівалентно 37 467, 88 грн, неустойки (пені) - 55 543,78 дол. США, що еквівалентно 443 783,70 грн. Зменшивши розмір нарахованої пені до 48 816, 20 грн, банк просив стягнути заборгованість у розмірі 164 092, 69 грн. Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Харківської області від 05 лютого 2014 року, позов задоволено. З ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа-Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 164 092, 69 грн та судовий збір 1 640, 93 грн, всього 165 733,62 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають. Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що 05 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 490075296, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 10264,02 дол. США зі сплатою 14,49 % річних на строк до 05 червня 2014 pоку для придбання транспортного засобу та сплати страхової суми страховику. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань станом на 05 січня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 164 092, 69 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач порушив умови кредитного договору щодо належного виконання обов'язків зі своєчасного повернення грошових коштів. Однак з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір, за умовами якого (п. 2.2.) кредит надавався під 14,49 % річних. З розрахунку, наданого банком, вбачається, що станом на 01 вересня 2008 pоку відсоткова ставка за вказаним вище договором становить 17,50 %. Відповідно до п. 6.2. кредитного договору банк має право змінити розмір процентів за користування кредитом у разі зміни ситуації на світових фінансових ринках або на фінансовому ринку України облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін). Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснюється за правилом, відповідно до якого процентна ставка підвищується а разі підвищення вартості кредитних ресурсів. Про зміну розміру процентної ставки за кредитом та внесення у зв'язку з цим змін до додатку № 1 до договору банк повідомляє позичальника за 7 днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого лиса на адресу позичальника, зазначену в розділі 1 договору. Вирішуючи спір та стягуючи кредитну заборгованість, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що банк не надав жодного документа про те, що ним приймалось відповідне рішення про збільшення відсоткової ставки з 14,49 % до 17,50 % та не надав доказів того, що підвищення відсоткової ставки було правомірним з огляду на лист НБУ від 05 січня 2009 pоку № 40-210/34-62, згідно з яким, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом: що саме може служити підставою для зміни процентної ставки; фактори, які свідчитимуть про обґрунтованість таких змін; правило впливу ринкових умов на розмір процентної ставки, тощо. Крім того, згідно з умовами договору та у контексті положень цивільного законодавства про намір змінити розмір ставки за наданим кредитом кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за 7 днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду про внесення змін до цього договору, яка повинна бути підписана або відхилена позичальником протягом зазначеного строку. Така угода та докази про повідомлення відповідача, зокрема, лист банку про підвищення відсоткової ставки, в матеріалах справи відсутні. Апеляційний суд зазначені обставини також не перевірив, не з'ясував, чи дотримано банком порядок повідомлення ОСОБА_3 про підвищення відсоткової ставки до 17,50 % річних, а також не перевірив правильність розрахунків заборгованості, на що посилався відповідач в апеляційній скарзі, погодився з висновками місцевого суду та залишив його рішення без змін. Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: В.І. Журавель Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко О.М. Ситнік http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39256328

после уступки права требования http://reyestr.court.gov.ua/Review/24981064 Державний герб України Ухвала іменем україни 6 червня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Кадєтової О.В., Наумчука М.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суд м. Одеси від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2011 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір та на забезпечення зобов'язань за ним - договір іпотеки. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, у той час, як ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку він у добровільному порядку погасити відмовляється. Посилаючись на викладене, ПАТ «ОТП Банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності, із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а кошти від реалізації направити для погашення заборгованості останнього перед банком. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2011 року, позов задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, з направленням коштів від її реалізації на погашення заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № ML-506/003/2007. У касаційній скарзі ОСОБА_3. просить рішення Приморського районного суд м. Одеси від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2011 року скасувати, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок невиконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором, укладеним з ПАТ «ОТП Банк», утворилася заборгованість у сумі 261 984, 01 доларів США та 63 433 грн. 99 коп., вимоги банку підлягають задоволенню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Погоджуючись із рішенням районного суду, апеляційний суд виходив із того, що кредитний договір від імені банку підписано уповноваженою особою, яка діяла від імені банку на підставі довіреності; банк передав право вимоги за вказаним кредитним договором товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), у зв'язку з чим колегія суддів замінила позивача за клопотанням ТОВ «ОТП Факторинг Україна»; наявність виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджає зверненню стягнення на цей предмет іпотеки в судовому порядку. Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалені у справі судові рішення таким вимогам закону не відповідають. Судом установлено, що 20 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк», від імені якого діяло ПП «Агентство по торгівлі нерухомістю «Альянс» в особі ОСОБА_5 на підставі довіреності, укладено кредитний договір № ML-506/003/2007 на суму 227 151 доларів 76 центів США зі сплатою плаваючої процентної ставки та строком повернення кредиту до 20 листопада 2037 року. 20 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк», від імені якого діяло ПП «Агентство по торгівлі нерухомістю «Альянс» в особі ОСОБА_5 на підставі довіреності, укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір № PCL-506/003/2007, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. 26 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договори купівлі-продажу кредитного портфеля та відступлення права вимоги, за яким банк передав товариству сукупність прав, належних йому за договорами забезпечення, у тому числі правом звертати стягнення на майно згідно з додатком № 1 до договору відступлення права вимоги. Як убачається із встановлених обставин справи та підтверджується матеріалами справи, рішення суду першої інстанції від 21 грудня 2010 року про задоволення позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3 у порушення положень цивільного процесуального законодавства України було ухвалено після укладення між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договорів купівлі-продажу кредитного портфеля та відступлення права вимоги, тобто тоді, коли ПАТ «ОТП Банк» вже не мало права вимоги до ОСОБА_3 Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, замінивши при цьому позивача ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна», апеляційний суд вказану вище обставину залишив поза увагою, помилку, якої припустився суд першої інстанції, не виправив. Також поза увагою суду залишилося те, що в матеріалах справи відсутній додаток № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 26 листопада 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», лише зі змісту якого можливо встановити, що вимоги за договорами, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3, також відступлено. В матеріалах справи містяться тільки не завірені печаткою витяги з додатку № 1 до вказаного вище договору (а.с. 144, 145). Поза увагою суду залишилося й те, що ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Оскільки ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя висновок суду про те, що звернення стягнення на один предмет іпотеки може бути здійснено одночасно на підставі рішення суду та виконавчого напису нотаріуса - є помилковим. Посилання на те, що наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин між сторонами є вірним у тому розумінні, що саме по собі вчинення виконавчого напису, виконання якого не здійснено вчасно, не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання відсотків за користування кредитом і пені за несвоєчасну сплату кредиту. Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; запереченням відповідача оцінки не надав; розрахунок заборгованості не витребував та не перевірив, а тому дійшов передчасного висновку про наявність беззаперечних підстав для задоволення позову. Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги щодо розміру заборгованості за кредитним договором, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що постановленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Приморського районного суд м. Одеси від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2011 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова В.І. Мартинюк М.І. Наумчук

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М.,- Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за заявами ОСОБА_1 та її представника, ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: 4 липня 2012 року публічне акціонерне товариство «Інноваційно-промисловий банк» (далі – ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості. Зазначало, що 3 липня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 36 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 3 липня 2009 року. Частково відсотки за користування кредитом і тіло кредиту відповідачка повернула, заборгованість складає 131 тис. грн 63 коп., яку позивач і просив стягнути. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2013 року, позов ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» задоволено: розірвано кредитний договір НОМЕР_1 від 3 липня 2008 року з усіма доповненнями та змінами, укладений між ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 131 тис. грн 63 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 87 651 грн 24 коп. та заборгованості за відсотками в сумі 43 349 грн 39 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. У поданих до Верховного Суду України заявах про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року ОСОБА_1 та її представник, ОСОБА_2, порушують питання про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 256, 257 та чч. 1, 5 ст. 261 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяв про перегляд судового рішення ОСОБА_1 та її представник, ОСОБА_2, посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2012 року, від 16 січня 2013 року, від 13 листопада 2013 року та постанову Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року. ОСОБА_1 та її представник, ОСОБА_2, указують на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 3 липня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 36 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних і кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 3 липня 2009 року. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов’язань утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 131 тис. грн 63 коп. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Інноваційно-промисловий банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що у зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у відповідачки виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку, а доводи ОСОБА_1 про пропущення банком строку позовної давності є безпідставними, оскільки перебіг строку позовної давності слід обраховувати з дня, наступного за днем спливу строку виконання зобов’язань за кредитним договором, а тому перебіг строку починається 4 липня 2009 року та закінчується 4 липня 2012 року. В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2012 року, від 16 січня 2013 року, від 13 листопада 2013 року, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилаються у своїй заяві заявниця та її представник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про сплив строку позовної давності в аналогічних спорах у відповідні місяць та число останнього року строку. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, що додана заявниками, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки в контексті гл. 3 розд. V ЦПК України не є рішенням суду касаційної інстанції. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, в свою чергу, до цього строку не включаються. Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу. Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку. Отже трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з 4 липня 2009 року і закінчується 3 липня 2012 року. У зв’язку з викладеним висновок суду про закінчення строку позовної давності 4 липня 2012 року не ґрунтується на законі. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяви ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-24цс14. Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу. Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку. Отже трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з 4 липня 2009 року і закінчується 3 липня 2012 року. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F95DA83E030D4228C2257CE8003FD700

Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 березня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів:Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БТА Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - ПАТ «БТА Банк») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2007 року з ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «БТА Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 520 грн 68 коп. та судові витрати в розмірі 873 грн 22 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «БТА Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач направив на адресу ОСОБА_1. повідомлення про погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок резервного фонду банку і заборгованість в розмірі 56 227 грн 47 коп. була включена до оподаткованого доходу відповідача. Крім того, 4 серпня 2011 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави. У задоволенні вимоги про стягнення пені суд відмовив за пропуском строку позовної давності. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента, а зобов'язання припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України. Разом з тим наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені. Судом установлено, що 1 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «БТА Банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави, за яким ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль ВАЗ - 2114, державний номерний знак НОМЕР_1. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що 4 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно та за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, пропонувалося задовольнити вимоги ПАТ «БТА Банк» у розмірі 57 772 грн 30 коп. Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Краснощоковим Л.В. відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису. Так, на час розгляду справи апеляційним судом предмет застави був реалізований, а грошові кошти виконавцем перераховані до Держказначейства. Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та стягнув з ОСОБА_1. заборгованість за кредитним договором без урахування факту реалізації державною виконавчою службою автомобіля. Разом з тим відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами кредитного договору від 1 серпня 2007 року погашення кредиту повинно здійснюватись ОСОБА_2 частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Крім того, зі спливом строків позовної давності до основної вимог, вважається, що позовна давність спливла й до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), що застосовується і до додаткових вимог банку. Отже, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом за період до 1 грудня 2009 року й те, що пеня нарахована позивачем на всю суму заборгованості в той час, як позов подано до суду в грудні 2012 року, тобто поза межами строку позовної давності для стягнення пені. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/37485391

Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В.,Мостової Г.І., Наумчука М.І.,Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Сумського регіонального управління до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 березня 2004 року між банком та відповідачем укладено кредитний договір на суму 16 640 доларів США зі сплатою 15,5 % річних із кінцевим строком повернення кредиту до 09 березня 2009 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 10 березня 2004 року було укладено договір поруки. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 17 964,11 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку на свою користь. Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2012 року позовні вимоги було задоволено. Стягнуто на користь ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованість за зазначеним кредитним договором в розмірі 2 247, 48 доларів США, що в перерахунку по курсу НБУ станом на 10 вересня 2012 року складало 17 964, 11 грн. Стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати. 26 березня 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2012 року. Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2013 року заяву ОСОБА_6 про скасування заочного рішення задоволено. Заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2012 року скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 11/2004/212822008 від 01 березня 2004 року у розмірі 15 550,54 грн заборгованості зі сплати процентів та 2 413,57 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року та залишення в силі рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2013 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення із зазначеним позовом, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України перебіг строку позовної давності в даному випадку розпочався 09 березня 2009 року, а позов подано у листопаді 2012 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що термін позовної давності за зазначеним позовом встановлено кредитним договором та складає п'ять років. Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне. Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10 березня 2004 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 16 640 доларів США в умовах сплати кредитору 15,5% річних, строком дії до 09 березня 2009 року. 10 березня 2004 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 лютого 2007 року позов ВАТ КБ «Надра» задоволено, стягнуто на користь останнього з ОСОБА_6 77 875, 21 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 15 листопада 2007 року, відповідно до квитанції № 1 боржником сплачено борг в повному обсязі, у зв'язку з чим виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-117 від 15 лютого 2007 року закрито. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 ЦК України. Частиною першою ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається із змісту позовної заяви позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість за користування грошовими коштами (кредитом) протягом періоду з 22 листопада 2006 року по 20 листопада 2007 року у розмірі 2 247 доларів США. Позовна заява подана до суду 14 листопада 2012 року, тобто із пропуском строку позовної давності встановленої законом. Оскільки кредитний договір від 10 березня 2004 року не містить умов щодо збільшення строку позовної давності, то колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку, що за домовленістю сторін позовна давність, встановлена законом, була збільшена. Висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які судом вірно застосовані. Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Помилково скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив порушення норм матеріального й процесуального права, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі. Керуючись ст.ст. 336, 339, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року скасувати, залишити в силі рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2013 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:В.О. Кузнєцов О.В. Кадєтова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/36264752

http://reyestr.court.gov.ua/Review/38469015 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Апеляційне провадження №22-ц/796/3527/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Кравець Д.І. Доповідач: Українець Л.Д. Р І Ш Е Н Н Я І м е н е м У к р а ї н и 23 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі : Головуючого - Українець Л.Д. суддів - Оніщука М.І. - Слободянюк С.В. при секретарі - Дем»янчук Т.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі філії Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Київське регіональне управління до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту в с т а н о в и л а : У червні 2010 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивував тим, що 16 листопада 2007 року між ним та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір № 260/РП/39/2007-840, за умовами якого надано кредит в розмірі 147 175 доларів 00 центів США строком до 10 жовтня 2032 року під 12,49 відсотків річних. У забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором, між ним та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 16 листопада 2007 року. Проте, відповідачі свої зобов'язання перед ним не виконують, у зв'язку з чим, станом на 24 березня 2010 року виникла заборгованість у сумі 186 929 доларів 21 центів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить - 1 486 909 грн. 71 коп., яку просив стягнути з відповідачів солідарно. Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року позов ВАТ КБ «Надра» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість в розмірі 1 486 909,71 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнуто 1488729,71 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 22 листопада 2010 року залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення заборгованості з неї та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 Зазначає, що загальна сума заборгованості є невірною, оскільки станом на 24 березня 2010 року еквівалент суми 186 929,21 дол. США становив 1 486 105,91 грн., що на 803,80 грн. більше ніж заявлено в позові та стягнуто судом. При цьому судом не взято до уваги всі оплати відповідачів за кредитним договором. Зауважує, що через неповідомлення її про час та місце розгляду справи, вона була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування спеціальної позовної давності щодо пені. Крім того, вона не отримувала письмової вимоги про усунення порушень зобов'язання, тому підстави для звернення до суду відсутні. Також вважає, що порука є припиненою згідно ч.4 ст. 559 ЦК України. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню. Судом встановлено, що 16 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 260/РП/З9/2007-840, за умовами якого відповідачу надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти на придбання у власність нерухомого майна в сумі 147 175 доларів 00 центів США, а відповідачем взято на себе зобов'язання повернути отримані кошти до 10 жовтня 2032 року і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12,49 % річних (а.с.8-12). В якості забезпечення зобов'язань, передбачених кредитним договором № 260/РП/З9/2007-840, між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 16 листопада 2007 року, згідно умов якого боржник та поручитель несуть перед банком солідарну відповідальність (а.с. 13-14). Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, про що свідчать Валютні меморіальні ордери № 1 від 16 листопада 2007 року (а.с. 15). Проте, ОСОБА_4 не виконано зобов'язань, визначених Кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування. В зв'язку з неналежним виконанням відповідачами зобов'язань за Кредитним договором, станом на 24 березня 2010 року сума заборгованості з боку відповідачів становила 186 929 доларів 21 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 486 909 грн. 71 коп. та складається з: заборгованості по кредиту - 145 479 доларів 51 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 157 202 грн. 21 коп.; заборгованості по відсотках - 23 707 доларів 47 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 188 578 грн. 67 коп.; пені - 3 024 доларів 73 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 24 059 грн. 95 коп.; штрафу - 14 717 доларів 50 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 117 068 грн. 88 коп., що підтверджується наданими позивачем розрахунками (а.с. 16-17). Щодо доводів представника апелянта про безпідставність стягнення штрафу, то такі доводи не ґрунтуються на доказах з огляду на таке. Відповідно до п. 5.3. кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.4.3. за виключенням п.4.3.3.,4.3.4. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної п.1.1. кредитного договору, за кожен випадок. Пунктом 4.3.14 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний у день укладення договору іпотеки здійснювати страхування: - нерухомого майна, яке вказано в п.2.1. цього договору на повну його вартість, згідно договору іпотеки; - позичальника від нещасних випадків, на суму не меншу розміру поточної заборгованості по зобов»язанням за цим договором. Страхування здійснюється шляхом укладення щорічно до 19 жовтня відповідних договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними банком. Предмет іпотеки та життя позичальника повинно бути застраховано протягом дії цього договору. Сторонами не заперечується, що 25 листопада 2008 року між ЗАТ «Український Страховий Дім» та ОСОБА_4 було укладено договір добровільного страхування майна фізичних осіб МН-08 №1322 Кв зі строком дії до 25 листопада 2009 року (а.с.155-157). Після закінчення строку дії данного договору, новий договір укладено не було, оскільки представником ОСОБА_2 не надано такого договору для огляду та долучення до матеріалів справи, як і не надано доказів сплати страхового платежу на підтвердження укладення такого договору. Враховуючи те, що позичальником порушено вимоги п.4.3.14 кредитного договору, оскільки не було укладено договори страхування щорічно до закінчення терміну дії договору, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення штрафуза порушення умов п.4.3.14. кредитного договору у розмірі 10%, що складає 14717,50 дол. США. Крім того, самим позичальником рішення суду, зокрема й в частині стягнення штрафу, не оскаржувалося. Разом з тим, задовольняючи позов в повному обсязі та стягуючи заборгованість в сумі 1 486 909 грн. 71 коп., в тому числі пеню за період з 24.03.2009 року по 23.03.2010 року, суд не звернув уваги на те, що аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. Враховуючи те, що банк звернувся з позовом до суду 08.06.2010 року, тому пеня мала б нараховуватись з 08.06.2009 року по 08.06.2010 року, проте позивач обмежився 23.03.2010 року, тому в силу ст.11 ЦПК України, пеня підлягає стягненню за період з 08.06.2009 року по 23.03.2010 року, яка становить 2 672,15 дол. США. Також заслуговують на увагу, посилання представника ОСОБА_2 на те, що загальна сума заборгованості є невірною, оскільки станом на 24 березня 2010 року 1 дол. США згідно курсу НБУ дорівнював 7,9501 грн., що підтверджується листом НБУ від 13.12.2013 року (а.с.104), проте розрахунок заборгованості проведений за курсом 1 дол. США = 7,9544 грн., що суперечить вимогам закону. За таких обставин, заборгованість за кредитним договором станом на 24 березня 2010 року становить 186 576, 63 дол. США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 483 302,83 грн. та складається з: заборгованості по кредиту - 145 479 доларів 51 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 156 576 грн. 65 коп.; заборгованості по відсотках - 23 707 доларів 47 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 188 476 грн. 73 коп.; пені в сумі 21 243 грн. 86 коп.; штрафу - 14 717 доларів 50 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 117 005 грн. 60 коп. На думку, колегії суддів, саме такий розмір заборгованості підлягає стягненню на користь позивача. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі та стягуючи заборгованість з позичальника та поручителя солідарно суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Проте з таким висновком суду погодитися неможливо, оскільки судом не враховано вимоги ч.4 ст.559 ЦК України з огляду на таке. На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Згідно п.3.3.3. кредитного договору передбачено, що позичальник мінімально необхідний платіж по кредиту щомісячно до 10 числа поточного місяця. Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. З матеріалів справи вбачається, що з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами. Доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу надано не було, а позов пред'явлено у червні 2010 року (що є основним в обчисленні строку). Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Враховуючи те, що з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу поручителю надано не було, а позов пред'явлено лише у червні 2010 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановлено ч.4 ст.559 ЦК України, тому колегія суддів приходить до висновку про безпідставність стягнення заборгованості з поручителя, оскільки порука є припиненою. З огляду на зазначене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково та стягнення заборгованості в розмірі 1 483 302,83 грн. виключно з позичальника. Крім того, у силу ч.5 ст.88 ЦПК України, з ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст. 256,257,261,267,526,559,610,629 ЦК України, ст.ст. 88,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 483 302,83 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий: Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/35917461 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хотицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2011 року публічне акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк»), звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 грудня 2008 року між ним та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 101 925 грн на строк до 9 грудня 2015 року зі сплатою 24 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 151 186 грн 46 коп. Оскільки відповідач ОСОБА_5 згідно з договором поруки поручилась перед кредитором за виконання ОСОБА_4 свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів у солідарному порядку. Рішенням Хотицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року, позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 грудня 2008 року в розмірі 151 186 грн 46 коп., 1 700 грн на відшкодування сплаченого судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до неї відмовити. У частині позову ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4 судові рішення не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов ПАТ «Креді Агріколь Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що посилання ОСОБА_5 на припинення договору поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки строк виконання основного зобов'язання не настав, так як строк дії кредитного договору - 9 грудня 2015 року. Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Судами попередніх інстанцій установлено, що 10 грудня 2008 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» уклало з ОСОБА_4 договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 101 925 грн на строк до 9 грудня 2015 року зі сплатою 24 % річних. ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним договором не виконав й допустив заборгованість. Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечене порукою на підставі договору поруки від 10 грудня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_5 На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Абзацом 2 п. 1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку щомісячно до 10 числа кожного місяця, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1). Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. З матеріалів справи вбачається, що з 10 вересня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, однак вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позичальнику та поручителю лише 13 липня 2010 року, а позов пред'явлено у лютому 2011 року (що є основним в обчисленні строку), тобто після шестимісячного строку. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, судове рішення апеляційного в частині вимог до ОСОБА_5 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_5 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Онопенка В.В., Сімоненко В.М. – розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а : У січні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 26 червня 2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг, які разом із Правилами користування платіжною карткою та заявою ОСОБА_1 складають між банком і відповідачкою договір, останній діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий самий термін. У порушення норм Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та умов договору відповідачка зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв’язку із чим утворилась заборгованість у сумі 26 167 грн 27 коп., яка складається з: 7 923 грн 15 коп. – заборгованість за кредитом; 16 521 грн 87 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 умов і правил надання банківських послуг: 500 грн – штраф (фіксована частина), 1 222 грн 25 коп. – штраф (відсоткова складова). Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 липня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 26 167 грн 27 коп. Вирішено питання про судові витрати. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У листопаді 2013 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року порушується питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року (справа № 6-21792 св 11), від 25 червня 2012 року (справа № 6-11437 св 12), від 10 квітня 2013 року (справа № 6-49860 св 12) та від 3 липня 2013 року (справа № 6-9172 св 13). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 26 червня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом приєднання (частина перша статті 634 ЦК України). Відповідно до нього ОСОБА_1 26 червня 2006 року отримала кредит у розмірі 3 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін. Крім того, відповідно до пункту 6.4 умов і правил надання банківських послуг уразі незгоди зі змінами правил чи тарифів обов’язок клієнта пред’явити банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити заборгованість, яка утворилась перед банком, у тому числі й заборгованість, яка утворилась упродовж 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю і його довіреним особам. 3 серпня 2009 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до філії «Західне головне регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» і в пункті 4 заяви зазначила, що з жодними новими умовами обслуговування та змінами тарифів, які банк ввів за цей час в односторонньому порядку з порушенням вимог чинного законодавства, не погоджується, а в разі їх наявності цією заявою ініціює розірвання договору. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що сторонами не доведено затвердження банком нових умов обслуговування, погашення заборгованості і зміни тарифів, а тому розірвання договору не відбулось, він продовжує свою дію. Оскільки строк дії картки відповідає строку дії договору, то доводи ОСОБА_1 про сплив строку позовної давності для звернення до суду є необґрунтованими, підстав для задоволення позову немає. Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених фактичних обставин справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків. Так, у справі № 6-9172 св 13 касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про задоволення подібних позовних вимог банку, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії платіжної картки боржником була отримана нова картка. Аналогічних висновків дійшов Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, приймаючи рішення в справах № 6-21792 св 11, № 6-11437 св 12 та № 6-49860 св 12. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) та що останній платіж здійснено в липні 2009 року, а дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року. Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред’явлення позову тільки 25 січня 2013 року, не вирішено. Висновок суду першої інстанції, з яким погодились апеляційний і касаційний суди, про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосувавши наведені норми, постановив ухвалу, яка є незаконною й підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6–14 цс 14) Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BEBB32418DC879B1C2257CA80023CF6B

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254392 Державний герб України У х в а л а іменем україни 3 липня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І., Мартинюка В.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідачем не виконуються умови кредитного договору від 17 березня 2005 року, за яким йому було надано кредит у розмірі 6 500 грн зі сплатою 36 % річних, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2012 року у відповідача перед банком виникла заборгованість у розмірі 23 371 грн 57 коп., яку останній добровільно сплачувати відмовляється. Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року скасовано, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 371 грн 57 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду, про застосування якого заявлено відповідачем. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що строк дії кредитного договору, укладеного між сторонами, було продовжено, що є підставою для задоволення позову. Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Судом установлено, що між сторонами 17 березня 2005 року було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 6 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії платіжної картки, який становить два роки. Платіжну картку банк видав ОСОБА_3 17 березня 2005 року, строк її дії закінчився 17 березня 2007 року. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності, що відповідно до чч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Крім того, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у випадку, якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю, зокрема, забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про продовження строку дії кредитного договору й, відповідно, дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що після закінчення строку дії платіжної картки, а саме - 17 березня 2007 року, відповідач продовжував нею користуватися, або отримував у ПАТ КБ «ПриватБанк» нову кредитну картку. Таким чином, строк позовної давності на вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором сплинув 17 березня 2010 року, а позивач звернувся до суду з такими вимогами лише у квітні 2012 року. Вивчивши матеріали справи та врахувавши її обставини, суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» пропущено строк позовної давності, клопотання про поновлення якого позивачем не заявлялося, а відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропущення такого строку в порядку ч. 3 ст. 267 ЦК України. Ураховуючи викладене, колегія судів дійшла висновку про те, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права й скасовано апеляційним судом помилково. Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року скасувати. Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня В.І. Мартинюк О.М. Ситнік

http://reyestr.court.gov.ua/Review/30912565 Державний герб України У х в а л а іменем україни 10 квітня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Юровської Г.В., Мазур Л.М., Маляренка А.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 01 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10 березня 2006 року між цим банком та ОСОБА_4 укладено договір, згідно з яким останній отримав 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки - 2 роки. Проте, взятих за вказаним договором відповідач не виконав належним чином, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 11 221 грн 83 коп., з яких: 3 997 грн 20 коп. - залишок заборгованості за кредитом; 6 214 грн 07 коп. - заборгованість з відсотків за користування кредитом; 500 грн - штраф у вигляді фіксованої частини; 510 грн 56 коп. - штраф у вигляді процентної складової. Рішенням Будьонівського районного суду м. Донецька від 01 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 листопада 2012 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Вивчивши матеріали справи та враховуючи її обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, клопотання про поновлення якого позивачем не заявлялося, а на застосуванні позовної давності наполягав відповідач. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, отже, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відхилити. Рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 01 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 листопада 2012 року залишити без зміни. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Г.В. Юровська Л.М. Мазур А.В. Маляренко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25394946 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Лесько А.О., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2012 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 14 березня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у сумі 3 800 грн. зі сплатою 48% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії строку картки. У зв'язку з порушенням відповідачем строків сплати за користування кредитом та відсотків по ньому, станом на 29 червня 2011 року виникла заборгованість у розмірі 18 272 грн. 37 коп., а саме: борг за кредитом 3 401 грн. 02 коп., заборгованість по процентам та штраф відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг 13 525 грн. 05 коп., штрафи 1 346 грн. 30 коп., яку ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Такий висновок відповідає нормам матеріального права і матеріалам справи, оскільки судами встановлено, що кредитний договір між сторонами був укладений 14 березня 2006 року зі строком дії 12 місяців, тобто до 14 березня 2007 року. Оскільки п. 9.12 укладеного між сторонами договору передбачає можливість його пролонгації на той же строк (12 місяців), якщо жодна із сторін під час його дії не проінформує другу про його припинення, тобто до 14 березня 2008 року, суди вірно вважали, що позовна заява від 03 серпня 2011 року подана до суду з пропущенням встановленої ст. 257 ЦК України позовної давності. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваних судових рішень без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А.О. Лесько Д.Д. Луспеник С.Ф. Хопта

http://reyestr.court.gov.ua/Review/17084703 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2011 року М. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М. суддів Демяносова М.В., Євтушенко О.І., Умнової О.В. Юровської Г.В., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 27квітня 2011 року, в с т а н о в и л а: У березні 2009 року ЗАТ КБ «Приват Банк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 23298грн. 04 коп., посилаючись на те, що 28 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приват Банк» було укладено договір про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, було відкрито картковий рахунок, видано платіжну картку та встановлено кредитний ліміт «Фінансовий автоматичний» у сумі 11000 гривень, тип картки - VISA COLD, вид картки особиста, з терміном дії 1 рік. ОСОБА_3І порушив умови укладеного договору в частині повернення грошових коштів, в результаті чого, станом на 02.11.2005 року виникла заборгованість по кредиту в сумі 10999 грн. 77 коп., а також починаючи з 01.11.2005 року на тіло кредиту нараховувались проценти у розмірі 1,40%, проценти за прострочений кредит у розмірі 2,10%, комісія за користування карткою кожний місяць складала 50 грн. Згідно уточнених позовних вимог заборгованість ОСОБА_3 станом на 11.10.2010 року складає 32064грн.56коп., з яких заборгованість за кредитом 10999 грн. 77 коп., заборгованість за процентами 20464 грн.79 коп., комісія 600 грн. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості по договору про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти у розмірі 32064 гривні 79 копійок відмовлено, у звязку з пропуском строку позовної давності звернення до суду, оскільки кредитний договір був укладений сторонами на один рік і закінчився 2 листопада 2005 року. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2011 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «Приватбанк» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» кредитну заборгованість по договору №V173 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки від 28.10.2004 року, що станом на 11.10.2010року складає 32064,56 гривень, а саме заборгованість за кредитом 10999,77 гривень, заборгованість за процентами 20464,79 гривень, комісія 600 гривень, та стягнуто судові витрати. У поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2011 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 28 жовтня 2004 року між ПАТ КБ «Приватбанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір №V173 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти, строком на один рік до 2 листопада 2005 року, оскільки картку відповідач отримав 1 листопада 2004 року. Після закінчення договору сторони його не продовжили, відповідної заяви про подовження договору та видачу нової картки відповідач не подавав, не користувався картковим рахунком, через відсутність відповідної картки з 2листопада 2005 року. Відповідно до ст..256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст..257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст..267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Враховуючи те, що ОСОБА_3 заявлено клопотання щодо застосування строку позовної давності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду, оскільки зпозовом позивач звернувся в березні 2009 року, в своїй позовній заяві не ставив питання про поновлення пропущеного строку позовної давності, поважних причин пропуску строку не зазначив. Доводи позивача про те, що в серпні 2008 року вони направили претензію відповідачу щодо погашення заборгованості, а тому строк позовної давності не пропущений, оскільки строк повного виконання зобовязання за договором настав 25 вересня 2009 року, правильно не прийняті судом до уваги, оскільки не ґрунтуються на законі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно з законом, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі. З урахуванням наведеного, рішення апеляційного суду Одеської області від 26 січня 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись п.5. ч.1. ст.336, ст.ст.341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4 задовольнити. Рішення апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2011 року скасувати, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.М. Сімоненко Судді: М.В. Демяносова О.І. Євтушенко О.В. Умнової Г.В. Юровської