Search the Community

Showing results for tags 'отказ взыскания'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 456 results

  1. Державний герб України Справа № 401/10023/12 (2/401/4277/12) РІШЕННЯ Іменем України 13.11.2012 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Чорнойван О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів, в обґрунтування якого зазначив, що 19.06.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 35/АК-00050.08.2. Відповідно до п.1.1. кредитного договору позивач надав позичальнику кредит на загальну суму 21 710,94 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредити не пізніше 19 червня 2015 року (включно) та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, передбачених кредитним договором. Згідно п.1.5. Кредитного договору процентна ставка встановлюється в розмірі 7,70 % річних. Підтвердженням виконанням умов договору щодо надання кредиту є заява на видачу готівки №1913_5 від 19.06.2008р. на суму 21 170, 94 доларів США, еквівалент 105 371, 88 гривень. Відповідно до п. 3.1.1. кредитного договору позичальник зобов'язався погашати кредит частками в сумі 258, 46 доларів США щомісячно починаючи з місяця наступного за звітним, в строк до 10 числа кожного місяця. Пунктом 1.5.1. кредитного договору передбачено, що за обслуговування кредиту встановлюється щомісячна плата в розмірі 0,3 %, що нараховується на суму виданого кредиту. Позичальник прийняті на себе зобов'язання за Кредитним договором не виконує, у визначені Кредитним договором строки заборгованість за кредитами не погасив, не сплатив нараховану пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за наданими кредитами та процентами за користування ними та таким чином ухиляється від виконання прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором, грубо порушуючи його умови та вимоги діючого законодавства. Відповідно до п.3.6 Кредитного договору Позичальник зобов'язався за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати Банку за кожен день прострочення пеню в розмірі 1,6% від суми простроченої заборгованості. Загальний розмір боргу за Кредитним договором станом на 05.09.2012 р. складається з : загальний розмір залишку по тілу кредиту - 3 530, 18 доларів США; розмір прострочених відсотків - 509, 77 доларів США; пеня - 8 175, 90 доларів США; плата за проведення розрахунків, в т.ч. просрочена - 19 146, 73 гривень; пеня - 166 314, 46 гривень; загальна сума заборгованості за кредитним договором на дату розрахунку становить (гривневий еквівалент за курсом НБУ) 283 102, 48 грн. Забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника перед позивачем є порука відповідача ОСОБА_2, яка, відповідно до укладеного нею Договору поруки б\н від 19.06.2008 року в якості солідарного боржника зобов'язалась відповідати у повному обсязі перед позивачем за повне та своєчасне виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором. На підставі вищевикладеного позивач просить стягнути солідарно з відповідачів загальну суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 283102,48 грн. Представник позивача у судовому засіданні свій позов підтримав та надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Відповідач ОСОБА_1 та його представник проти позову заперечували та суду пояснили, що відповідач дійсно мав заборгованість за кредитним договором, проте він передав банку заставлений автомобіль, який був реалізований в листопаді 2010 року, після чого йому працівники банку повідомили йому, що він не має заборгованості. Будь-яких повідомлень від банку про те, що у нього навіть після реалізації заставного майна є якась заборгованість, він не отримував, таким чином, суму заборгованості він не визнає, оскільки по його підрахункам він повністю сплатив банку як тіло кредиту, так і інші обов'язкові платежі за договором. Також посилались на неправильність розрахунку пені та порушення закону позивачем при укладенні договору. Просили у позові відмовити. Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явилась, повідомлена належним чином, тому суд вважає можливим розглядати справу у її відсутність. Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 35/АК-00050.08.2. Відповідно до п.1.1. кредитного договору позивач надав позичальнику кредит на загальну суму 21 710,94 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредити не пізніше 19 червня 2015 року (включно) та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, передбачених кредитним договором. Забезпеченням виконання зобов'язань останнього перед позивачем є порука відповідача ОСОБА_2, яка, відповідно до укладеного нею договору поруки б\н від 19.06.2008 року в якості солідарного боржника зобов'язалась відповідати у повному обсязі перед позивачем за повне та своєчасне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. Крім того, забезпеченням виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором є застава автомобіля, згідно з договором застави №35/АК-00050.08.2-3 від 19.06.2008 року, що вказано в п. 1.7 кредитного договору. У рахунок наявної заборгованості станом на 16.06.2010 року в розмірі 1184, 25 доларів США та 5192,95 грн., що вбачається з повідомлень позивача відповідачам (а.с.26,27), у листопаді 2010 року позивачем був реалізований предмет застави, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на кредитний рахунок відповідача ОСОБА_1 надійшли кошти в розмірі 13835 доларів США, що визнається сторонами та не підлягає доказуванню відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Проте, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності заборгованості у відповідача за вищевказаним кредитним договором, оскільки суду наданий лише розрахунок пені із зазначенням основної суми боргу, але не надана виписка по рахунку відповідача, без якої суд позбавлений можливості визначити наявність чи то відсутність такої заборгованості відповідно до платежів відповідача ОСОБА_1 Крім того, суд бере до уваги той факт, що відповідачі з червня 2010 року, тобто ще до реалізації заставного майна, ніяким чином не повідомлялись позивачем про наявність заборгованості за кредитним договором, що передбачено безпосередньо п.2.1 договору поруки. Також суд, критично оцінює наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості по платі за проведення розрахунків відповідно до п.1.5.1 кредитного договору проведений в національній валюті, що суперечить зазначеному пункту договору. Крім того, відповідачам нарахована пеня за прострочення плати за проведення розрахунків, в той час, як п.3.6 кредитного договору передбачає нарахування пені лише за порушення строків повернення кредиту чи сплаті процентів. Оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів тому, що відповідачі не виконували свої зобов'язання за договорами, укладеними між сторонами, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити. Керуючись ст.ст.10, 60, 130, 214, 215, 81, 88 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : У позовних вимогах публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- відмовити. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня його проголошення, а особами, що не були присутніми при його проголошенні -у той же строк з дня отримання копії рішення. Головуючий http://reyestr.court.gov.ua/Review/27467601 Державний герб України Ухвала іменем україни 3 липня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Журавель В.І., Мартинюка В.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» мотивувало тим, що відповідачі не виконують своїх зобов'язань за кредитним договором від 19 червня 2008 року та договором поруки від 19 червня 2008 року щодо повернення кредиту в розмірі 21 170, 94 доларів США, унаслідок чого виникла заборгованість за кредитом у розмірі 283 102 грн 48 коп., яку відповідачі у добровільному порядку не сплачують. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2012 року в задоволенні позову ПАТ «Родовід Банк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2013 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2012 року скасовано, позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково. Стягнуто з солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Родовід Банк» кредитну заборгованість у розмірі 160 189 грн 77 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2013 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із безпідставності та необґрунтованості позовних вимог та ненадання позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження невиконання відповідачами умов кредитного договору. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із часткової доведеності позовних вимог про наявність заборгованості, яка виникла внаслідок непогашення відповідачем кредиту. Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 19 червня 2008 року укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 21 710, 94 доларів США з кінцевим терміном повернення коштів - 19 червня 2015 року, та зі сплатою відсотків за користування кредитом на умовах, передбачених договором. На забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за вказаним договором, між банком та ОСОБА_4 того ж дня було укладено договір поруки. Також 19 червня 2008 року було укладено договір застави транспортного засобу, на придбання якого видавався кредит. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Заперечуючи проти позову, відповідачі зазначали, що дійсно для придбання автомобіля взяли у відповідача кредит, погашення якого здійснювали своєчасно та в повному розмірі. У 2010 року допустивши прострочення платежів з поважних причин, а саме: через хворобу та втрату роботи, вони у рахунок погашення кредитної заборгованості в травні 2010 року передали банку заставлений автомобіль, який був проданий за 13 835 доларів США, що надійшли на рахунок банку й повністю погасили заборгованість за укладеним між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 кредитним договором. Відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов'язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред'являти боржнику інші вимоги у зв'язку з виконанням цього зобов'язання. Згідно із ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі й щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів та висновків експертів. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, й дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо недоведеності позовних вимог, оскільки ПАТ «Родовід Банк» не надано жодного належного й допустимого доказу на підтвердження наявності кредитної заборгованості відповідачів перед банком. Крім того, на вимогу суду позивачем взагалі не надано виписку за рахунком ОСОБА_3, відсутність якої позбавляє можливості визначити наявність заборгованості відповідно до платежів, які були здійснені відповідачем. Також є правильним висновок суду першої інстанції про те, що кредитну заборгованість перед банком було погашено шляхом продажу заставленого майна, що не заперечується сторонами та відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково. Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні норм процесуального та матеріального закону. Згідно зі ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2013 року скасувати. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: В.І. Журавель І.М. Завгородня В.І. Мартинюк О.М. Ситнік http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32253976
  2. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа 2/3593/12 11 вересня 2012 року Дзержинський міський суд Донецької області в складі головуючої судді Мамедової Л.М. при секретарі Федорцової І.С. за участю представників відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернуся до суду із заявленими вимогами. В обґрунтування позову зазначив, що між ним та відповідачем 13.10.2005р. укладено договір , за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 4389,60 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в сумі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12.10.2007р.. Згідно умов укладеного договору, договір складається із Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. У порушення норм договору, відповідач належним чином зобов'язання не виконав та станом на 28.03.2012р. має заборгованість 36341 грн, з яких 2234,33 -заборгованість за кредитом, 12660,98 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, 19239,10 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 500 грн.- штраф, 1706, 72 грн. штраф за процентами. В судове засідання належним чином повідомлений представник позивача не прибув, надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю. Ухвалою суду від 27.08.2012 р. явку позивача до суду було визнано обов'язковою. В судове засідання належним чином повідомлений позивач не з'явився, в зв'язку з чим, справа розглянута відповідно до ст. 60 ЦПК України, на підставі наданих сторонами доказів. Представник відповідача ОСОБА_2 суду пояснив, що є батьком відповідача. Його донька дійсно брала гроші в кредит в Приватбанку у 2005році, але письмового договору з банком не укладала, а тільки написала заяву. На теперішній час вона повністю сплатила суму кредиту, але банк вимагає від неї платежів, пов'язаних з несвоєчасною виплатою кредиту, штрафних санкцій безпідставно. Просив суд відмовити в задоволенні вимог позивача. Представник відповідача ОСОБА_1 суду пояснила, що позивачем пропущений строк для звернення до суду із заявленими вимогами, оскільки після укладення договору сплинуло майже сім років. Фактично договір між сторонами у письмовій формі, як того вимагає ст. 1055 ЦК України, не укладався. Відповідачем написана заява до банку 13.10.2005р. на видачу кредиту, яка не має підпису уповноваженого представника ПАТ КБ «Приватбанку», умови на які посилається позивач та з яких за вимогами позивача повинен складатися сам Договір взагалі не підписані відповідачем та не мають дату їх складання. Враховуючи, що позивач за період з 2005р. неодноразово змінював умови надання споживчого кредиту, то взагалі не можна зробити висновок чи мають розповсюджуватися Умови кредитування, які надані позивачем до матеріалів справи до правовідносин, що виникли між сторонами. Просила суд відмовити в задоволенні вимог позивача. Заслухав учасників по справі дослідив письмові докази, суд приходить до висновку про наступне. Між сторонами виникли договірні правовідносини, з приводу споживчого кредитування, які регулюються нормами договору та Цивільного Кодексу України. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Судом встановлено, що 13.10.2005р. ОСОБА_3 звернулась із письмовою заявою до ПАТ КБ «Приватбанк»про надання їй споживчого кредиту в розмірі 4389,60 грн. на придбання в магазині ООО «Факстрот-Донецьк»двох телефонів, телевізору та тумби Адам. В поданій заяві як банківські послуги визначено строк кредитування до 12.10.2007р. та процентна ставка в розмірі 2,09% на місяць на залишок суми Для здійснення позичальником оплати в заяві також визначено строки погашення кредиту та банківські розрахунки. Копія заяви, що подана позивачем до матеріалів справи містить підпис позичальника ОСОБА_3 та підпис представника банку. В заяві , наданій представником відповідача відсутній підпис представника КБ «Приватбанку». Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо його зміст, зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що фактично між сторонами було укладено договір споживчого кредитування у письмовій формі, що підтверджується заявою відповідача від 13.10.2005р. Відповідно до ст.. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Кредитний договір є двостороннім правочином, а отже, відповідно до ст.. 202 ЦК України є погодженою дією двох сторін, що направлена на створення прав та обов'язків для двох сторін. Як вбачається з заяви позичальника від 13.10.2005р. договір споживчого кредитування укладався в присутності двох сторін. За таких обставин, обов'язковою умовою його дійсності відповідно до ст.. 202 та 203 ЦК України, є обоюдне волевиявлення сторін щодо кожної умови такого договору. До матеріалів справи позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ( «Розстрочка») (Стандарт), які фактично містять умови та порядок надання кредиту, права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, та положення щодо збільшення строку позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків, штрафних санкцій пені до п'яти років. Зазначені умови підписані головою правління Банку, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви Позичальника № DNH4КS530390278. Як вбачається з позовної заяви позивач зазначає, що договір між КБ «Приватбанком»та ОСОБА_3 складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не була отримана згода відповідача на укладення договору з позивачем саме за Умовами надання споживчого кредиту, на які посилається позивач та які надані ним до позовної заяви. В зв'язку з чим, правовідносини, що виникли між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки заявою позичальника, де строк виконання взятого нею зобов'язання по сплаті кредиту встановлений по 12.10.2007 рік. Позивач звернувся до суду із заявленими вимогами в квітні 2012 року. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а до вимог по сплаті пені та штрафу в один рік. Відповідно до ст.. 261 ч.5 за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ст..60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як а підставу своїх вимог та заперечень. В супереч зазначеній нормі, позивачем не надано суду повний розрахунок заборгованості відповідача із визначенням періоду погашення кредиту по місяцям. В зв'язку з чим, суд не має можливості визначити початок перебігу строку позовної давності за заявленими вимогами, адже відповідачем здійснювалось погашення боргу, про що свідчить сума непогашеного тіла кредиту, визначена позивачем в позові. За таких обстави, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк для звернення до суду із заявленими вимогами. Так, строк виконання зобов'язань за договором у відповідача сплинув 13.10.2007р. На час звернення позивача до суду пройшло п'ять років. Жодних клопотань про поновлення строку позивач суду не заявляв. В зв'язку з чим, в задоволенні вимог позивача слід відмовити. Керуючись ст.. 10, 60, 212-214 ЦПК України, суд- В И Р І Ш И В: В задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2005р. № DNH4КS530390278, відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти дів з дня його проголошення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/27680773
  3. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом кредитної спілки «Добробут-Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 21 серпня 2009 року,- в с т а н о в и л а: У листопаді 2007 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про солідарне стягнення боргу за кредитним договором №159К. В подальшому уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів 26744,00 грн, з яких 12160,0 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 14584,0 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитом. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 21 серпня 2009 року, позов КС «Добробут-Україна» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь КС «Добробут-Україна» заборгованість за кредитним договором у сумі 26 744, 00 грн. Стягнуто судові витрати по публікації оголошення про виклик відповідача, судовий збір та витрати на ІТЗ розгляду справи. 28 січня 2012 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла вищезазначена цивільна справа, згідно ухвали Верховного Суду України від 15 грудня 2011 року, на підставі Закону України від 20 жовтня 2011 року №3932-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справи Верховним Судом України». У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 05 березня 2007 року між КС «Добробут-Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №159К, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 12 160,00 грн. строком на 12 місяців на комерційні потреби, що підтверджується видатковим касовим ордером від 05.03.2007 року (а.с.5, 8). Крім того, цього ж дня, між КС «Добробут-Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов'язався солідарно з ОСОБА_1 відповідати перед кредитором у разі порушення останнім свої зобов'язань за кредитним договором. Згідно п.2.4 договору, відповідач ОСОБА_1 зобов'язався повертати кредит та вносити відсотки за користування ним згідно графіка погашення. Пунктом 3.1 договору кредиту передбачена плата за користування кредитом, яка встановлюється виходячи із процентної ставки 48% річних за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту. Базою для нарахування процентів є залишок заборгованості за основною сумою кредиту. Крім цього, згідно п.7.1 договору, спілка має право достроково розірвати договір, стягнути кошти повністю та відсотки за користування кредитом за весь час користування, зокрема у разі прострочення заборгованості більше ніж за один платіжний період. При порушенні сплати кредитних коштів та/або відсотків більше ніж три дні, процентна ставка, передбачена п.3.1 договору, подвоюється до повного погашення простроченої заборгованості. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору, утворилася заборгованість, яка становить 12 160,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 14 584,00 грн. заборгованість за відсотками (а.с.46). Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову КС «Добробут-Україна», суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що боржник за кредитним договором своїх зобов'язань не виконав, поручитель на вимогу позивача також заборгованості боржника не сплатив. Проте, суди дійшли таких висновків при неповному з'ясуванні обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. Згідно з ч.1.ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спідками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Абзацом 3 ч.1.ст. 21 цього Закону передбачено, що кредитна спілка відповідно до свого статуту надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі. Частиною 4 ст. 8 цього Закону передбачено, що ліцензуванню в кредитній спілці підлягає діяльність щодо залучення внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до Закону. Відповідно до п.4.ч.1.ст. 34 та ч.4.ст.8 цього ж Закону діяльність з надання фінансового кредиту підлягає обов'язковому ліцензуванню. Відповідно до ч.2.ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» здійснення діяльності з надання фінансових кредитів дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Відповідно до норм матеріального права, що діяли на час укладення кредитного договору між сторонами, КС «Добробут-Україна» повинна була мати необхідний обсяг цивільної дієздатності для видачі кредиту на зазначених умовах. Встановивши в ході судового розгляду факт невиконання відповідачем ОСОБА_1 у встановлений договором термін своїх зобов'язань по поверненню отриманих коштів, суд вважав, що на користь КС «Добробут-Україна» підлягає стягненню сума боргу за тілом кредиту та нараховані відсотки виходячи із процентної ставки 48% річних за фактичне число календарних днів користування кредитом. Проте, суди не з'ясували, за рахунок яких коштів надавався відповідачу кредит - капіталу самої кредитної спілки чи залучених коштів, та чи отримав на час укладення кредитного договору позивач ліцензію на право здійснення діяльності з надання таких фінансових послуг, а відтак, чи ґрунтуються на законі умови договору в частині процентів за користування отриманими коштами. Водночас, це має правове значення, оскільки в разі незаконності надання фінансових коштів у позику під проценти (фінансовий кредит), поверненню підлягає лише сума, отримана в позику. Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Керуючись п.1 ч.1 ст. 336, ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 21 серпня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук судді: В.С. Висоцька М.К. Гримич В.М. Колодійчук О.В. Умнова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23721770
  4. Справа № 22ц-931/11 Апеляційний суд Кіровоградської області Головуючий у суді І-ї інстанції Чохонелідзе Л.М. 26 Доповідач Гайсюк О. В. УХВАЛА Іменем України 30 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі: Головуючої: Белінської І.М. Суддів: Гайсюка О.В., Франко В.А. при секретарі: Ткач І.В. Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ КБ «Надра»на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 січня 2011 року,- Встановила: У лютому 2010 року ВАТ Комерційний банк «Надра»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості. Позивач зазначив, що відповідно до кредитного договору від 25 січня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра», ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 82911 доларів США на споживчі потреби, строком по 15 січня 2015 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитом –14,4% річних. Повернення кредиту та сплата відсотків повинна відбуватися за відповідним Графіком, який є невід’ємною частиною Договору. В забезпечення виконання зобов’язань за цим Договором було укладено Договір поруки від 25 січня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3. Листами-претензіями від 22.12.2009 року та від 09.10.2009 року, телефонними переговорами Банк нагадував відповідачам про необхідність погашення кредитної заборгованості, але до цього часу вона не погашена. Станом на 28 січня 2010 року кредитний борг становить 77808,11 доларів США, що за курсом НБУ на день пред’явлення позову становить 622651,62 грн. Основний борг-607088,71 грн. борг по відсоткам-9471,88 грн., пеня - 6091,03 грн. Основний борг-607088,71 грн., борг по відсоткам-9471,88 грн., пеня-6091,03 грн. Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно на свою користь 622651,62 грн. У березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до Банку із зустрічним позовом про внесення змін до кредитного договору. Посилаючись на те, що з листопада 2008 року істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні зазначеного кредитного договору, ОСОБА_2 просив суд доповнити договір пунктом 12.6 про відстрочку сплати суми основного боргу на два роки та встановити кінцевий термін кредиту не пізніше 15 січня 2017 року, встановити щомісячні платежі за кредитом не більше 35% доходу сім’ї позичальника, зобов’язати Банк скласти новий графік повернення кредиту та звільнити його від сплати пені (а.с.28-30). У грудні 2010 року позивач збільшив свої вимоги, просив стягнути з відповідачів на свою користь солідарно 556512 грн. та судові витрати (а.с. 92-93). Рішенням суду від 27.01.2011 року в задоволенні позову Банку та зустрічного позову відмовлено в повному обсязі (а.с.115). В апеляційній скарзі Банк просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення вимог Банку, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми матеріального та процесуального права. В судовому засіданні апеляційного суду, відповідач та його представник з доводами скарги не погодилися. Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання позивач повідомлений належним чином. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Із змісту позовної заяви позивача вбачається, що позивач вимагає дострокового повернення відповідачами всієї суми кредиту за кредитним договором від 25.01.2008 року (а.с.3-4). Відповідно до п.4.1.4 Кредитного договору сторони погодилися про на, що у випадку виникнення у позичальника прострочення сплати відсотків за користування Кредитом згідно з графіком за будь-який період, а також у випадку порушення Заставодавцем будь-якої умови договору застави (ст.3 цього Договору), Банк має право достроково витребувати наданий позичальнику кредит, в тому числі звернути стягнення на заставне майно. Про дострокове витребування Кредиту Банк письмово сповіщає позичальника (а.с10-11). Із текстів листів адресованих відповідачам від 9 жовтня 2009 року та від 22 грудня 2009 року (а.с.15,16) вбачається, що позивач вимагаючи дострокового погашення кредиту, не посилається на п.4.1.4 Договору і не повідомляє про виникнення у позичальника прострочення сплати відсотків за користування кредитом. В цих листах позивач посилається на п.7.1.3 Договору, який надає право позивачу звернути стягнення на заставне майно. До того, ж в справі відсутні докази того, що позивач зазначені листи-повідомлення направив відповідачам, а відповідачі ці повідомлення отримали. Відповідачі заперечують наявність прострочення сплати відсотків і надали довідку Банку про відсутність прострочення сплати відсотків (а.с.50,51). Позивач зазначені довідки не спростував і не довів того, що у нього виникло право дострокового витребування наданого позичальнику кредиту. Суд першої інстанції помилково зазначив в рішенні, що на час ухвалення рішення відсутня будь-яка заборгованість за кредитним договором (наявність боргу не заперечують відповідач і його представник), але висновок суду про те, що позивач передчасно звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення всієї суми кредиту і позивачу необхідно відмовити в задоволенні позову є правильним. Наведене вказує на те, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування чи зміни відсутні. Керуючись ст.ст.307,308,315 ЦПК України, колегія суддів,- Ухвалила: Апеляційну скаргу ВАТ КБ «Надра» відхилити. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 січня 2011 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий суддя: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14729158
  5. Справа № 2 – 327 / 2010 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2010 року Чемеровецький районний суд Хмельницької області В складі: головуючого-судді - Назарчука Р.В. при секретарі - Ніколаєвій Л.М. представників - Кисіль Ю.В., ОСОБА_2, ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Чемерівці цивільну справу за позовами Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_5, третя особа без заявлення самостійних вимог – приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков І.В. про визнання недійсними кредитних договорів та договорів застави, зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа без заявлення самостійних вимог – приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков І.В. про захист прав споживача,- в с т а н о в и в : Позивач ПАТ "Універсал Банк" 21.05.2010р. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за укладеним ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитним договором №CL21427 від 29.02.2008р. в сумі 324112,21грн. ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 25.02.2010р. звернувся до суду з позовом до ПАТ "Універсал Банк" про визнання недійсним укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору № CL21427 від 29.02.2008р. Ухвалою Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 09.06.2010р. позов ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до ПАТ "Універсал Банк" про визнання кредитного договору недійсним об’єднано в одне провадження. 25.06.2010р. ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з уточненим позовом до ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про визнання недійсними укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 договору застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 договору застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008р., зобов’язання ПАТ "Універсал Банк" прийняти від ОСОБА_4 118504,57грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1975,08грн. До початку розгляду справи по суті 04.08.2010р. ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ПАТ "Універсал Банк", третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про захист прав споживача шляхом задоволення позову ОСОБА_4, відмови в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк", зобов’язання ПАТ "Універсал Банк" повернути ОСОБА_5 все одержане на виконання укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008р. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1/60 суми, яка підлягає поверненню. В судовому засіданні 06.10.2010р. представник ОСОБА_5 ОСОБА_3 зменшив розмір позовних вимог зустрічного позову і просить суд визнати недійсними кредитні договори №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL52689 від 20.06.2008р., договори застави №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р., зобов’язати ПАТ "Універсал Банк" прийняти від ОСОБА_5 24379,53грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 406,33грн. Третя особа приватний нотаріус Новченков І.В. в судове засідання не з'явився, однак до початку розгляду справи по суті подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги не визнає, оскільки договори застави посвідчено правомірно. Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. у судовому засіданні підтримав вимоги викладені у позовній заяві ПАТ "Універсал Банк", наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, проти позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 і зустрічного позову ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 заперечив та пояснив, що зустрічний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 не підлягає прийняттю до спільного розгляду з первісним позовом, оскільки поданий в порушення ч.1 ст. 123 ЦПК України після початку судового розгляду справи, в силу ст.ст. 73, 202-214, 371, 509-545, 626-637, 1046-1057 ЦК України, ст.ст. 65, 73 СК України, ч.8 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" допускається укладання кредитних договорів одним з подружжя без згоди іншого з подружжя, зобов’язання по таким договорам не створюють жодних правових наслідків для того з подружжя з ким кредитний договір не укладався оскільки валютні цінності одержанні за ними є особистою приватною власністю того з подружжя хто підписував кредитний договір, кредитні договори укладені ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 містять усі істотні умови передбаченні ст.ст. 207, 628, 638 ЦК України, ч.4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в силу ст.ст. 6, 13, 625, 627, 629, 1046, 1054 ЦК України ВАТ "Універсал Банк" не мав жодних переваг перед споживачами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за підписаними з ними кредитними договорами, положення ст.ст. 1, 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" не мають жодного відношення до підстав недійсності кредитних договорів, згідно положень п."г" ч.4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ч.2 ст. 192, ч.3 ст. 533, ст. 1049 ЦК України, ст. 2, п.3 ч.1, п.1 ч.2 ст. 47, ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пп. 2.1, 2.3, 5.3 "Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" затвердженого Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001р., п.1.5 "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.2004р., п.3 "Інструкції про касові операції в банках України" затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р., пп. 7, 13 "Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" затвердженої Постановою Правління НБУ №492 від 12.07.2003р. ВАТ "Універсал банк" правомірно укладав кредитні договори з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в іноземній валюті та видавав у ній кредити, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 повертати кредити зобов’язані у тій смій валюті, іноземна валюта є законним засобом платежу на території України. Представник ОСОБА_4 ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав вимоги викладені у своїй позовній заяві в інтересах ОСОБА_4, наполягає на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 визнав з підстав зазначених у ньому, проти позову ПАТ "Універсал Банк" заперечив та пояснив, що виходячи з ч.1 ст.215 ЦК України кредитні договори укладені ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є недійсними, оскільки їх зміст суперечить Конституції України, Цивільному, Господарському та Сімейному кодексам України, Законам України "Про захист прав споживачів", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", особи, які вчиняли правочини від імені ВАТ не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, просить суд застосувати вимоги ч.1 ст. 216 ЦК України з наданням розстрочки виконання на 60 місяців. Представник ОСОБА_5 ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав вимоги викладені у своїй зустрічній позовній заяві в інтересах ОСОБА_5, наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 визнав з підстав зазначених у ньому, проти позову ПАТ "Універсал Банк" заперечив, надав пояснення аналогічні поясненням ОСОБА_2, а також зазначив, що в даний час жодних договірних відносин ОСОБА_5 і ОСОБА_4 не мають з ПАТ "Універсал банк", оскільки юридична особа ВАТ "Універсал Банк" припинилася і не відбулося її заміни на ПАТ "Універсал Банк" в договірних відносинах з ОСОБА_5, ОСОБА_4 Заслухавши пояснення представників ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку що в задоволені позову ПАТ "Універсал Банк" слід відмовити, позов ОСОБА_4 і позов ОСОБА_5 підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Судом встановлено, що ВАТ "Універсал Банк" було резидентом України, з 20.01.1994р. по 06.07.2009р. (20.01.1994-08.10.1997рр. АБ "Оазис" (м. Тернопіль), 09.10.1997-29.04.2001рр. АБ "Євроцентр" (м. Львів), 30.04.2001-26.08.2007рр. ВАТ "Банк Універсальний" (м. Львів), 27.08.2007-06.03.2008рр. ВАТ "Універсал Банк" (м. Львів), 07.03.2008-06.07.2009рр. ВАТ "Універсал Банк" (м. Київ). З 08.07.2009р. розпочало свою діяльність ПАТ "Універсал Банк" (м. Київ). ПАТ "Універсал Банк" є резидентом України. Також це доведено: свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №479981 від 08.07.2009р., Статутом ПАТ "Універсал Банк" (нова редакція) від 07.07.2009р., Статутом ВАТ "Універсал Банк" (нова редакція) від 21.11.2008р., Змінами до Статуту ВАТ "Універсал Банк" від 07.03.2008р., Змінами до Статуту ВАТ "Банк Універсальний" від 09.11.2007р. ОСОБА_4, ОСОБА_5 є резидентами України, що стверджується довідкою про присвоєння ідентифікаційного коду НОМЕР_1 від 20.10.2000р. і карткою фізичної особи – платника податків НОМЕР_2 від 24.02.2003р. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є подружжя – чоловіком і дружиною, щостверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 від 02.12.1979р., паспортом серії НОМЕР_4 від 18.12.1999р., паспортом серії НОМЕР_5 від 27.11.1996р. 29.02.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 укладено у письмовій формі кредитний договір №CL21427 про надання ОСОБА_4 кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 37413,59 доларів США на придбання автомобіля TOYOTA Camry за договором купівлі-продажу автомобіля №GM-1-05.02.2008 від 05.02.2008р., укладеного з ТОВ "Грант Мотор", погашення заборгованості ОСОБА_4 перед страховою компанією по сплаті страхової премії за Комплексним договором добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО), водія та пасажирів від нещасних випадків (НВ) №06/02-029295 від 29.02.2008р. укладеного між ОСОБА_4 і ЗАТ УСК "Княжа", погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ВАТ "Універсал Банк" щодо сплати винагороди за ініціювання кредиту за цим договором, повернення ОСОБА_4 ВАТ "Універсал Банк" на протязі 96 місяців цього кредиту та процентів в розмірі 12,75% річних на день укладання і 38,25% річних в разі прострочення платежу. 29.02.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 укладено договір застави транспортного засобу №CL21427 посвідчений приватним нотаріусом Новчинковим І.В. про заставу ОСОБА_4 транспортного засобу належного на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 виданого 26.2008р. 2-м МРВ ДАІ м. Городок УМВС України в Хмельницькій області вартістю 198300 грн. з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором №CL21427. За наполяганням ВАТ "Універсал Банк" дружина ОСОБА_4 ОСОБА_5 надала письмову згоду на цю заставу їх спільної сумісної власності подружжя. Також це доведено цими договором, заявою ОСОБА_5 від 29.02.2008р. 20.06.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 укладено у письмовій формі кредитний договір №CL52689 про надання ОСОБА_5 кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 13188,52 доларів США на придбання автомобіля CHEVROLET AVEO SF69Y за договором купівлі-продажу автомобіля №18356 від 17.06.2008р., укладеного з ТзОВ "УКРАВТОЗАЗСЕРВІС", погашення заборгованості ОСОБА_5 перед страховою компанією по сплаті страхової премії за Договором добровільного страхування транспортного засобу №06/02-032235 від 21.06.2008р. укладеного між ОСОБА_5 і ЗАТ УСК "Княжа", погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ВАТ "Універсал Банк" щодо сплати винагороди за ініціювання кредиту за цим договором, повернення ОСОБА_5 ВАТ "Універсал Банк" на протязі 96 місяців цього кредиту та процентів в розмірі 15% річних на день укладання і 45% річних в разі прострочення платежу. Також це доведено цим договором. 20.06.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 укладено договір застави транспортного засобу №CL25689 посвідчений приватним нотаріусом Новчинковим І.В. про заставу ОСОБА_5 транспортного засобу належного на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 виданого 18.06.2008р. 2-м МРВ ДАІ м. Городок УМВС України в Хмельницькій області вартістю 65000грн. з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором № CL52689. За наполяганням ВАТ "Універсал Банк" чоловік ОСОБА_5 ОСОБА_4 надав письмову згоду на цю заставу їх спільної сумісної власності подружжя. Також це доведено цими договором, заявою ОСОБА_4 від 18.07.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ПАТ "Універсал Банк" письмово не повідомляли ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про зміну кредитора по кредитних договорах №№CL21427 і CL52689. ОСОБА_5 не давала згоди (усної чи письмової) на укладання кредитного договору №CL21427. ОСОБА_4 не надавав згоди (усної чи письмової) на укладання кредитного договору №CL52689. У ОСОБА_4 і ОСОБА_5 крім їх заробітних плат інших джерел доходів немає. Укладаючи кредитний договір №CL21427 ВАТ "Універсал Банк" знав, що сім’я ОСОБА_5 має борг перед ЗАТ КБ "Надра" в розмірі 148000грн., також укладаючи кредитний договір №CL52689 ВАТ "Універсал Банк" знав, що сім’я ОСОБА_5 має борги перед ЗАТ КБ "Надра" в розмірі 148000грн. і перед ВАТ "Універсал Банк" в розмірі 37413,59 доларів США. Кошти надані ВАТ "Універсал Банк" сім’ї ОСОБА_5 на виконання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 є споживчими кредитами. Також це доведено цими договорами, анкетою-заявою на отримання кредиту від 06.02.2008р., про що в судовому засіданні не заперечував представник ПАТ «Універсал Банк» Кисіль Ю.В. Перед укладання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" не повідомляв (усно чи письмово) ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно про наявні форми кредитування які банк проводить з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, що визнав в судовому засіданні представник ПАТ «Універсал Банк» Кисіль Ю.В. ВАТ "Універсал Банк" вказав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 страхову компанію, в якій вони зобов’язані застрахувати предмети застави та визначив як обов’язкову умову договорів страхування предметів застави, щоб вигодонабувачем був лише ВАТ "Універсал Банк". ВАТ "Універсал Банк", ОСОБА_4, ОСОБА_5 на момент укладання оспорюваних кредитних договорів не мали індивідуальних ліцензій на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі і на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно ч.5 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. пояснив, що ВАТ "Універсал Банк" перед наданням кредитів крім анкет-заяв на отримання кредитів інших відомостей про кредитоспроможність ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від них не вимагав. Надати пояснення за рахунок яких доходів чи майна ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ВАТ "Універсал Банк" розраховував одержати надані їм позики та процентів від суми позик представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. не зміг. Пояснення представника ПАТ "Універсал Банк" Кисіля Ю.В. про те, що такої заяви достатньо для з’ясування кредитоспроможності ОСОБА_4 і ОСОБА_5 суд оцінює критично і вважає, що ВАТ "Універсал Банк" надаючи кредити за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689 не додержався основних принципів кредитування – не перевірив кредитоспроможність позичальників. Згідно ч.3 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг. Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. пояснив, що зміст, умови кредитних договорів підписаних ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є типовим. Як видно з пп. 3.1.2 і 7.2.6 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно на всю суму отриманих кредитів в іноземній валюті здійснити купівлю у ВАТ "Універсал Банк" гривні та зарахувати їх в повному обсязі на свої поточні рахунки відповідно відкриті у ВАТ "Універсал Банк". Як видно з п. 3.3 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно застрахувати за їх відповідно рахунок належні їм автомобілі на користь ВАТ "Універсал Банк" в акредитованій ВАТ "Універсал Банк" страховій компанії, при настанні дати закінчення цих договорів страхування здійснювати подальше щорічне страхування (повне КАСКО) в акредитованій ВАТ "Універсал Банк" страховій компанії на користь ВАТ "Універсал Банк". Згідно п. 4.1 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно сплатити йому винагороду за ініціювання ним надання кредитів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно розміром 561,2 доларів США (рядок 2 додатку 1 до кредитного договору №CL21427) і 395,66 доларів США (рядок 2 додатку 1 до кредитного договору №CL52689). Суд вважає, що ВАТ "Універсал Банк" як умову надання кредитів вимагав від ОСОБА_4 і ОСОБА_5 придбати в нього товар (гривні), послуги (пропозиція надати кредит) і пов’язаної з ВАТ "Універсал банк" особи (страхової компанії) послугу (страхування). Згідно п.1 ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладання договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2) в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; 3) и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування,може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" 1. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. 2. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. ВАТ "Універсал Банк" підпункти 2в, 2д, 2и, 2і п.1 ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не виконав при наданні кредитів за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689. З урахуванням цього і п.4.1 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 суд погоджується з доводами представників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про те, що кредитні договори №№CL21427 і CL52689 на умовах зазначених в них були нав’язані ВАТ "Універсал Банк" ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно і останні не могли здійснити свідомий вибір і вважає, що ВАТ "Універсал Банк" займався нечесною підприємницькою практикою ввівши споживачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в оману. Згідно п.1 ч.6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Згідно ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи з цієї норми закону гроші одержані ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689 від ВАТ "Універсал Банк" є спільною сумісною власністю подружжя. Суд відхиляє твердження представника ПАТ "Універсал Банк" про те, що ці гроші є особистою приватною власністю кожного з подружжя ОСОБА_5, як необґрунтовані, такі, що спростовуються його-ж доводами про те, що надані ОСОБА_5 кредити повинні повертатися за рахунок заробітної плати кожного з них, яка є їх спільною сумісною власністю подружжя, спростовуються позицією ВАТ "Універсал Банк" при укладанні договорів застави транспортних засобів №№ CL21427 і CL25689, нотаріально засвідченими заявами кожного з подружжя ОСОБА_5 про згоду на надання в заставу спільної сумісної власності подружжя (автомобілів) і суперечать ст.ст. 57, 60, 61 СК України. Згідно ст. 65 СК України 1. Дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. 2. При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Згідно до ч.1 ст.31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Суд вважає, що грошові кошти в сумі 37413,59 доларів США і 13188,52 доларів США виходять за межі дрібних побутових, є цінним майном та відповідно ч. 4 ст. 65 СК України їх отримання кожним із подружжя створює обов’язки для другого із подружжя. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 при укладанні кредитного договору №CL21427, ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 при укладанні кредитного договору №CL52689 не виконали ч.3 ст. 65 СК України, оскільки не одержали письмової згоди на укладання цих договорів від другого з подружжя. Згідно ч.1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Згідно ч.3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Згідно ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Згідно ст. 192 ЦК України 1. Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ч.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Згідно ст. 524 ЦК України 1. Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. 2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ст. 533 ЦК України 1. Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. 2. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. 3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надавати фінансові кредити за рахунок залучених кошів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Згідно ст. 14 ГК України ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов’язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Аналогічні положення містяться в ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Згідно ч.2 ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності в галузі телебачення і радіомовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій, будівництві здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно ст. 19 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Згідно чч.1, 2, пп. в, г ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" 1. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. 2. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. 4. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Оскільки на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, суд вважає, що отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 при укладанні кредитного договору №CL21427, ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 при укладанні кредитного договору №CL52689 проігнорували ці норми Основного та інших законів. Наданий ПАТ "Універсал Банк" до матеріалів справи дозвіл №92-1 від 07.12.2007р. Національного банку України (додаток), як доказ наявності у ВАТ "Універсал Банк" права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до п.5.3 Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Посилання ПАТ "Універсал Банк" на п.1.5 "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.2004р., як на підставу законності укладання кредитних договорів в іноземній валюті з резидентами і здійснення оплати в ній на території України, суд відхиляє виходячи з припису ч.5 ст. 8 ЦПК України, як такий, що не відповідає ч.3 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ч.2 ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Оскільки "Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" затверджена Постановою Правління НБУ №492 від 12.07.2003р. регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, проте не регулює порядок та умови здійснення валютних операцій суд не вважає її належним доказом. Суд вважає за необхідне вказати про те, що оспорювання в ході судового слідства представником ПАТ "Універсал банк" Кисільом Ю.В. розміру суми, яка підлягає поверненню сторонам після визнання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 недійсними свідчить про фактичне визнання ПАТ "Універсал Банк" недійсності цих кредитних договорів. Таким чином при вчиненні правочинів: укладанні 29.02.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 і 20.06.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 не додержано сторонами вимог встановлених чч. 1-3 ст.203 ЦК України і ці правочини керуючись ч.3 ст. 215 ЦК України слід визнати недійсними, а в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" відмовити, як такому, що ґрунтується на недійсному правочину. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 останні є такими з моменту їх вчинення. Позови в частині визнання недійсними договорів застави транспортних засобів №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Параграфом 6 глави 49 ЦК України не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави, як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 від 29.02.2008р. і 20.06.2008р. відповідно, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені договори застави транспортних засобів №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. Згідно ч.1 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Аналогічну норму містять ч. 1 ст. 104 ЦК України, ч.1 ст. 59 ГК України, ч.1 ст. 79 Закону України "Про акціонерні товариства", ч.2 ст. 26 Закон України "Про банки і банківську діяльність". Згідно ст. 108 ЦК України 1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. 2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Аналогічну норм містять ч.3 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства", ч.1 ст. 87 Закону України "Про акціонерні товариства" і ч.5 ст. 59 ГК України. Згідно п.2 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Згідно ч.2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням. Згідно ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні. Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги. Як видно з свідоцтва про державну реєстрацію ПАТ "Універсал Банк" серії А01 №479981, п.1.1 Статуту ПАТ "Універсал Банк" 08.07.2009р. воно було перетворено з ВАТ "Універсал Банк" і до нього перейшли усі права та обов’язки ВАТ "Універсал Банк". Судом з’ясовано, що на момент закінчення судового слідства ПАТ "Універсал Банк" письмово не повідомило ОСОБА_4, ОСОБА_5 про заміну сторони в кредитних договорах №№CL21427 і CL52689 від 29.02.2008р. і 20.06.2008р. відповідно, не надав їм доказів того що до нього перейшли права у зобов’язаннях і договірні відносини виявилися не врегульованими, а тому суд не може до врегулювання сторонами питань заміни сторони (ВАТ "Універсал Банк" на ПАТ "Універсал Банк") виконати приписи ч.2 ст. 216 ЦК України. За таких обставин в задоволені позовних вимог представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008р., представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору CL52689 від 20.06.2008р. слід відмовити. Керуючись ст.ст. 192, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 19, 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 65 СК України, ст.ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України суд,- В И Р І Ш И В : В задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за укладеним Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 кредитним договором №CL21427 від 29.02.2008 року в сумі – 324 112 грн. 21 коп. - відмовити. Позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про визнання недійсними укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 договору застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 договору застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008 року, зобов’язання Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» прийняти від ОСОБА_4 – 118 504 грн. 57 коп. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1975 грн. 08 коп. - задовольнити частково. Зустрічний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про захист прав споживача шляхом задоволення позову ОСОБА_4, відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», зобов’язання Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» повернути ОСОБА_5 все одержане на виконання укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008 року з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1/60 суми, яка підлягає поверненню - задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір №CL21427 від 29.02.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4. Визнати недійсним кредитний договір №CL52689 від 20.06.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5. Визнати недійсним договір застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4. Визнати недійсним договір застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5. В решті позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: Р.В. Назарчук ПАТ «Універсал Банк» м. Хмельницький вул.. Гагаріна, 5/1 КОПІЯ: ОСОБА_2 жит. АДРЕСА_2 Хмельницької області КОПІЯ: ОСОБА_3 жит. АДРЕСА_1 Хмельницької області КОПІЯ: ОСОБА_4 ОСОБА_5 жит. АДРЕСА_3 Хмельницької області КОПІЯ: Новченкову І.В. м. Хмельницький вул.. Зарічанська, 26 Чемеровецький районний суд Хмельницької області надсилає копію рішення від 30.11.2010 року для відома. ДОДАТОК: копія рішення на 5 арк. Заступник голови Чемеровецького районного суду Р.В. Назарчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12827116
  6. Цивільна справа №2-1879-1/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2010 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Зінченко С.В. при секретарі Шолудченко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на заставне майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, в с т а н о в и в : Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило звернути стягнення на заставлене майно належне останній, а саме будинок АДРЕСА_2 в м. Києві та земельну ділянку кад. №8000000000:69:269:0012, на якій розташований вказаний будинок. В обґрунтування поданого позову позивач вказує, що 02.02.2007 року між ним та третьою особою у справі – ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання останньому кредиту в сумі 950000,00 доларів США на придбання будинку АДРЕСА_1 в м. Києві з кінцевим терміном повернення кредиту до 01.02.2017 року зі сплатою 12% річних. В забезпечення виконання вказаного кредитного договору між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки від 22.10.2007 року, за яким іпотекодавець (відповідач) передала, а іпотекодержатель (позивач) прийняв в іпотеку наступне нерухоме майно: земельна ділянка кад. №8000000000:69:269:0012, площею 0,0457 га, та житловий будинок із спорудами загальною площею 341,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Як вказує позивач, відповідачем та третьою особою неналежним чином виконуються умови кредитного та іпотечних договорів в частині своєчасного погашення чергової суми кредиту та відсотків (з 30.10.2007 року), погашення відсотків, нарахованих за користування кредитом, взагалі не здійснюється з 29.04.2009 року та не поновлена дія договорів страхування предмету іпотеки та позичальника від нещасних випадків. Також позивач зазначає, що відповідач та третя особа залишили без належного реагування неодноразові листи-вимоги позивача щодо усунення порушень кредитного та іпотечного договорів, а тому згідно умов укладеного кредитного та іпотечного договорів та на підставі Закону України «Про іпотеку» позивач має право вимагати задоволення за рахунок заставленого майна всіх своїх вимог, які з урахуванням поданих позивачем уточнень до позову (а.с. 239-246) становлять 6 683 123,24 гривень. Крім того позивач просить визначити спосіб реалізації предмету іпотеку шляхом проведення прилюдних торгів, визначити початкову ціну предмету іпотеки в розмірі 4420058,00 гривень та пріоритет позивача, як єдиного іпотекодержателя, зобов’язати відповідача надати довідку про склад сім’ї та зареєстрованих осіб в будинку та виселитися з нього разом з усіма залежними особами, а також зобов’язати третю особу повернути оригінали документів на предмет іпотеки для забезпечення можливості реалізації предмету іпотеки. В свою чергу відповідач під час попереднього розгляду справи пред’явила до ПАТ «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.В. зустрічний позов, в якому просила визнати недійсними кредитний договір разом з додатковими угодами до нього та договір іпотеки із застосуванням наслідків щодо недійсності правочинів, передбачених цивільним законодавством. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 вказала, що кредитний договір від 02.02.2007 року укладений в іноземній валюті, сторони в момент його укладання не мали відповідної індивідуальної валютної ліцензії, що в сукупності суперечить вимогам чинного на території України законодавства, а також кредитний договір містить несправедливі умови в частині того, всі ризики пов’язані зі зміною курсу валюти, у якій укладений договір, несе позичальник, що на думку ОСОБА_1 суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». В подальшому до початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги та врешті остаточно просила визнати кредитний договір від 02.02.2007 року разом з додатковими угодами та договір іпотеки від 22.10.2007 року недійсними також у зв’язку з тим, що вона як дружина позичальника не давала своєї згоди на укладення договору кредиту, просила спонукати приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.В. зняти заборону відчуження майна та виключити з державного реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи про обтяження майна іпотекою та заборону його відчуження, а також просила стягнути з ПАТ «Ерсте Банк» 1 527 713,01 гривень сплачених банку відсотків в якості безпідставно набутого майна. Вказані вимоги представники ОСОБА_1 підтримали в судовому засіданні в повному обсязі та просили про їх задоволення, посилаючись на обставини викладені в зустрічному позові та уточненнях до нього. Представник ПАТ «Ерсте Банк» в судовому засіданні підтримала власні вимоги за первісним позовом, просила про задоволення первісного позову в повному обсязі. Проти задоволення вимог за зустрічним позовом заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, надавши письмові заперечення щодо цього (а.с. 95-100), які приєднані до матеріалів справи. Третя особа за первісним позовом та співвідповідач за зустрічним – ОСОБА_2 в судове засідання неодноразово не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованою адресою проживання, а тому з урахуванням того, що ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_1 і відповідно обізнаний про розгляд справи в суді, суд вважає його повідомленим про розгляд справи належним чином та про можливість розгляду справи за його відсутності. Співвідповідач за зустрічним позовом – приватний нотаріус Авдієнко В.В. в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, а також письмові пояснення по суті позову, в яких проти позовних вимог заперечував повністю, вказавши, що оспорювані ОСОБА_1 договори укладені у повній відповідності до чинного законодавства, а тому жодних правових підстав для визнання таких договорів недійсними не має. Заслухавши пояснення представника ПАТ «Ерсте Банк», представників ОСОБА_1 та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків. Так, судом встановлено, що 22 лютого 2007 року між ВАТ «АКБ «Престиж», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014-71/734, за яким останній отримав кредит в сумі 950000,00 доларів США на придбання будинку АДРЕСА_1 в м. Києві з кінцевим терміном повернення кредиту до 01.02.2017 року зі сплатою 12% річних. Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у вказаному розмірі сторонами не оспорюється. Згідно з п. 2.1 вказаного кредитного договору кредитні кошти призначені на/для придбання будинку, загальною площею 1024,5 кв.м. та земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходяться за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Бабушкіна, 24. Зазначене нерухоме майно згідно п. 3.5 кредитного договору мало бути використане в якості забезпечення кредитного договору на підставі відповідного договору іпотеки. Проте додатковими угодами від 23 липня 2007 року та 22 жовтня 2007 року змінено забезпечення кредитного договору та зазначено забезпеченням кредитного договору – договір іпотеки житлового будинку загальною площею 341,60 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею0,0457 га, за адресою: м. Київ, вул. постова, 49. Вказані зміни набули чинності з дня підписання додаткової угоди від 22.10.2007 року. Відповідно до вказаних змін основного договору між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності, було укладено договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року. Згідно п. 1.1 договору іпотеки, ним забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору №014-71/743 від 02.02.2007 року, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_2, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодержатель зобов’язується перед ОСОБА_2 надати йому кредит на умовах його забезпечення, строковості, платності та плати за користування, в сумі 950000,00 доларів США, а ОСОБА_2 в свою чергу зобов’язується повернути цей кредит до 01 лютого 2017 року, сплатити проценти за його користування в розмірі 12% річних, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати всі інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. Предметом іпотеки за вказаним договором іпотеки є земельна ділянка кад. №8000000000:69:269:0012, площею 0,0457 га, та житловий будинок із спорудами загальною площею 341,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Загальна вартість предмета іпотека визначена договором в розмірі 4420058,00 гривень. Згідно абзацу другого п. 1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на умовах даного договору. В позовній заяви (а.с. 7) позивач, посилаючись на пп. 3.1.4 договору іпотеки, вказує, що у випадку невиконання відповідачем, як іпотекодавцем, зобов’язань за договором іпотеки, а позичальником – за кредитним договором, позивач, як іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки. Проте судом встановлено, що згідно п.п 3.1.4 розділу 3 договору іпотеки, що регламентує права та обов’язки іпотекодержателя, і на який посилається позивач, іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов’язань за цим або за кредитним договорами звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до пункту 5 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, комісій, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат пов’язаних з реалізацією предмета іпотеки. Тобто, виходячи з вимог вказаного пункту договору іпотеки, право позивача на саме дострокове звернення стягнення на заставлене майно, як про те зазначає позивач, не передбачається, а натомість передбачено лише певний порядок звернення стягнення на заставлене майно, визначений пунктом 5 договору. Як зазначено вище та згідно пункту 1.3 кредитного договору визначено кінцевий термін повернення кредиту позичальником, а саме 01 лютого 2017 року. Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави, за якою заставлене нерухоме майно залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Також згідно ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. З наведеного вбачається, що право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки виникає лише в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання у кінцевий строк, визначений таким зобов’язанням. Таким чином, оскільки вказаними вище пунктами кредитного договору (1.2, 1.3), а також п. 1.1 договору іпотеки, визначено строк виконання основного зобов’язання ОСОБА_2 за кредитним договором, і який на момент звернення позивача до суду із вимогою про звернення стягнення на заставне майно не настав, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки до настання строку виконання основного зобов’язання позичальника. Вказане підтверджується також положеннями п. 6.5 кредитного договору, згідно з якими кредитор має право спочатку вимагати дострокового погашення заборгованості позичальника за кредитом у певних випадках, передбачених договором, і яке здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, тобто в певній черговості. Суд критично ставиться до посилань позивача про порушення відповідачем умов страхування предмету іпотеки, як на підставу позовних вимог, оскільки згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов’язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті (вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки), або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов’язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв’язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки. На переконання суду порушення іпотекодавцем іпотечного договору в частині страхування предмету іпотеки не можна оцінювати як істотне порушення умов зобов’язання, таке порушення не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», а тому суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, з цих підстав. Слід зазначити, що відповідно до п. 5.1 договору іпотеки у разі порушення основного зобов’язання, умов кредитних договорів або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менше ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на майно. Також згідно п. 5.3 іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання за кредитним договорами, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених цим договором або кредитними договорами. Як встановлено з матеріалів справи, позивачем було направлено листи №4.К.1.5-34-09-404 від 23.12.2009 року (а.с. 41) на адресу ОСОБА_2 та №4.К.1.5.34-09-405 від 23.12.2009 року (а.с. 46) на адресу ОСОБА_1, в яких позивачем зазначалось про порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором, запропоновано достроково здійснити погашення заборгованості за кредитним договором та попереджено про стягнення заборгованості в судовому порядку з ОСОБА_2 та можливість звернення стягнення на заставне майно ОСОБА_1. Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Як вбачається з наведеного чинним законодавством передбачений обов’язок іпотекодержателя надати іпотекодавцю та боржнику, якщо він відмінний від іпотекодавця, строк на добровільне виконання порушеного зобов’язання і такий строк не може бути меншим за тридцять днів. Як встановлено судом, в обох вищевказаних листах-вимогах про усунення порушень зазначається тридцятиденний строк, але не вказується від чого такий строк необхідно відраховувати, що на думку суду не дає підстав вважати, що така вимога залишена без задоволення іпотековдацем чи боржником, оскільки такою вимогою не встановлено конкретного строку (його початку) протягом якого вимоги іпотекодержателя мають бути задоволені. Крім того, позивачем не подано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взагалі отримувались такі листи-вимоги, в той час як на переконання суду строк, протягом якого мають бути усунені порушення зобов’язання, має відраховуватись саме з моменту отримання боржником чи іпотекодавцем такої вимоги. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що боржником та іпотекодавцем залишені без розгляду листи-вимоги про усунення порушень, оскільки позивачем не доведений факт отримання боржником та іпотекодавцем таких вимог, а зі змісту самих вимог неможливо встановити протягом якого строку боржник та іпотекодавець мали їх виконати. Суд критично ставиться до пояснень позивача щодо інших листів, які направлялись позивачем на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки такі листи стосуються лише питань наявності поточної заборгованості та не можуть бути підставою (складовою частиною) порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в розумінні ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Оцінюючи доводи позивача та його представника, суд звертає увагу на те, що пунктом 1.6 кредитного договору визначено, що повернення кредиту здійснюється позичальником щомісячно в розмірі 1/114 від суми отриманого кредиту, починаючи з серпня 2007 року; погашення відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно. Таким чином, виходячи з розміру отриманого кредиту, ОСОБА_2 взяв на себе зобов’язання сплачувати банку 8333,33 долари США щомісячно в рахунок погашення суми кредиту, починаючи з серпня місяця 2007 року. При цьому додатковою угодою від 12 вересня 2007 року, підписаною сторонами, пункт 1.6 доповнено новою частиною наступного змісту: «У разі дострокового погашення позичальником основної суми боргу шляхом внесення суми коштів, що є кратною розміру щомісячного платежу, визначеного частиною 1 цього пункту, за будь-який строк наперед, строк, за який сума боргу погашена зазначеним разовим платежем, не є простроченим. Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно.». Вказана додаткова угода набрала чинності з моменту її підписання, тобто з 12 вересня 2007 року. Тобто вказаними змінами до основного договору позичальнику надано право вносити чергові платежі в рахунок погашення основної суми боргу наперед і при цьому такий наперед оплачений строк не вважається простроченим. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 здійснено дострокове погашення основного боргу в сумі 50000,00 доларів США – 23.07.2007 року та в сумі 199793,00 доларів США – 22.10.2007 року. Факт сплати вказаних коштів підтверджується також розрахунками заборгованості, наданими позивачем. Тобто з наведеного вбачається, що ОСОБА_2 було здійснено оплату щомісячних платежів у встановленому договором розмірі наперед за (50000,00+199793,00=249793 долари США / 8333,33 місячного платежу = 29,9 місяців) майже 30 місяців. Враховуючи те, що за умовами пункту 1.6 кредитного договору повернення кредиту мало здійснюватись ОСОБА_2 з серпня 2007 року, то останній, сплативши наперед вказану суму коштів майже за 30 місяців, не міг допустити прострочення сплати основної суми боргу раніше січня місяця 2010 року. Вказане спростовує твердження представника позивача та виконаний і наданий суду позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_2, згідно з якими в останнього виникла прострочена заборгованість за основною сумою кредиту вже з серпня 2007 року, а потім після платежу в розмірі 50000,00 доларів США з листопада 2007 року, а тому суд вважає, що вимоги позивача в частині визначення розміру заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором необґрунтовані, суперечать умовам кредитного договору з додатковими угодами до нього та спростовуються матеріалами справи. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене вище та на підставі наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до остаточного висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача щодо звернення стягнення на заставлене майно відповідача, а тому вважає необхідним в їх задоволенні відмовити. Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, то суд приходить до наступного. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено, що: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Таким чином Цивільним кодексом України встановлений перелік вимог, недодержання яких у момент вчинення правочину, є підставою для визнання його недійсним. Як встановлено з матеріалів справи та пояснень сторін, наданих в судовому засіданні, також письмових пояснень, долучених до матеріалів справи, кредитний договір №014-71/743 від 02.02.2007 року та договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року не суперечать цивільному законодавству та іншим правовим актам, а також моральним засадам суспільства, особи, які їх вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення були вільним і відповідало їхній внутрішній волі, вказані правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Судом також встановлено, що умови укладених договорів сторонами визнавались та виконувались відповідно до порядку встановленого такими договорами, жодних вимог щодо зміни окремих положень даних договорів сторонами не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення сторін при укладанні таких договорів, повне розуміння сторонами змісту таких договорів та наслідки їх укладання. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи з обставин, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу позовних вимог, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено перед судом їх переконливості та обґрунтованості, не подано жодних достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, натомість доводи ОСОБА_1 та її представників спростовуються матеріалами справи, а отже в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 251, 253, 526, 553-554, 575, 590, 626, ст. 1050, ст.1052, ст.1054 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 35, 39 Закону України «Про іпотеку», постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд – в и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на заставне майно – відмовити. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки – відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Зінченко С.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12363474