Search the Community

Showing results for tags 'отсутствие расчета'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 69 results

  1. Державний герб України Справа № 638/20731/13-ц Провадження № 2/638/2507/15 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.06.15 року м. Харків Дзержинський районний суд м. Харкова у складі: Головуючого: судді Омельченко К.О. При секретарі: Забіякі Ю.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - В С Т А Н О В И В : Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, буд.226-Б, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року у розмірі 885206 гривень 36 коп. та 3441,00 гривень витрат по сплаті судового збору. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.11.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» (далі - ФК «Вектор Плюс») укладено Договір факторингу. Відповідно до п.2.1, 2.2. ОСОБА_3 відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі повязані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обовязкових платежів. Разом із тим, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу. Відповідно до п.2.1, 2.2. ОСОБА_3 Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі повязані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обовязкових платежів. Отже, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від №2001/0407/88-033 від 17.04.2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_2. Позивач зазначає що третя особа - ОСОБА_2 - неналежно виконує взяті на себе зобовязання, чим грубо порушує істотні умови Кредитного договору, в результаті чого станом на 01.11.2013 р., має прострочену заборгованість: за кредитом - 41 534,00 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 331981,26 грн., по відсотках - 28 906,53 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 231 049,89 грн. Відповідно до ст. 550 Цивільного кодексу України та діючого Кредитного договору, в звязку з систематичним порушенням Боржником своїх обовязків зі сплати кредиту нарахована неустойка: пеня - 40 307,17 дол. США, що по курсу НБУ на дату розрахунку складає - 32 2175,21 грн. Також позивач зазначає що відповідно до ч.б ст. З ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення Боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки та відповідно до ст. 12 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи невиконання Відповідачем основного зобовязання, Позивач звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним ОСОБА_3. Позивач у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі на підставі наданих доказів, в якій просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача - ОСОБА_1 - у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення вимог чинного законодавства при укладенні та виконанні договору факторингу, сплив строків позовної давності, наявність судових рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором. Третя особа - ОСОБА_2 - надала до суду письмові пояснення, в яких заперечувала проти позову та просила суд у позові відмовити, розглядати справу за її відсутністю. Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та представлені докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 квітня 2007 року ОСОБА_2 з АТ «Сведбанк» укладений кредитний договір №2001/0407/88-033 на суму 50000,00 доларів США на строк з 17 квітня 2007 року по 16 квітня 2017 року зі сплатою 14% щомісяця за користуванням кредитом. У забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року укладено іпотечний договір від 17 квітня 2007 року, згідно якого в іпотеку передано майно, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, буд.226-Б. У позовній заяві зазначено, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладений договір факторингу від 28 листопада 2012 року, за яким ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило своє право вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Кредитні Ініціативи». Згідно умов договору Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові своє право вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до договору. Отже, даний Додаток № 1 є підтвердженням переходу права вимоги за кредитним договором. Разом з тим, Додаток № 1 до договору факторингу від 28 листопада 2012 року позивачем не надано. Так само, не надано акт прийому-передачі реєстру заборгованості. На підтвердження переходу права вимоги до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» позивачем надано договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», згідно умов якого Фактор зобов'язується передати Додаток № 1 до договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року позивачем не надано. Відповідно до п.2.3 договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року перехід від Банку до Фактора права вимоги заборгованості до Боржників відбувається в розрахункову дату та після сплати Фактором ціни продажу в повному обсязі. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження виконання договору факторингу від 28 листопада 2012 року, а саме, передачі грошових коштів в розпорядження ПАТ «Сведбанк», отже, належних доказів на підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором від 17 лютого 2007 року № 2001/0407/88-033 від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» немає. Крім цього, позивачем надано до суду витяг з договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, який не містить підпису представника ПАТ «Сведбанк». Також відсутні істотні умови цього договору, а саме: ціна продажу, перелік документів, які передаються банком фактору, додатки до договору. Тому даний витяг з договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року не може бути допустимим та належним доказом того, що відбулося переуступлення права вимоги за кредитним договором від 17 лютого 2007 року № 2001/0407/88-033 від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Позивач є другою організацією, якій переуступили борг. Першою організацією, згідно ОСОБА_3 факторингу №15 від 28.11.2012 року, за яким сталася переуступка боргу, є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», а в подальшому, в цей же день, укладений Договір факторингу між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та позивачем у справі. Відповідно до ст.. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення право грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому. (ст.. 1078 ЦК України). Згідно зі ст.. 1082 ЦК України, боржник зобовязаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або від фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обовязку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обовязку перед ним. Наступне відступлення права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 ЦК України. (ст.. 1083 ЦК України). За змістом цієї норми, заборона наступного відступлення фактором права вимоги третій особі, тісно повязана із закріпленою в ст.. 1080 ЦК України недійсністю заборони відступлення права вимоги. Враховуючи те, що клієнт повинен компенсувати боржнику його збитки, що виникли внаслідок порушення умови договору про заборону відступлення права вимоги, а також те, що розмір таких збитків може бути збільшений у звязку із наступним відступленням цієї вимоги, законодавець заборонив факторові здійснювати наступну уступку вимог, отриманих за договором факторингу. Клієнтові надано право дозволити факторові наступне відступлення вимоги, про що повинно бути прямо зазначено у договорі факторингу. У цьому випадку наступне відступлення права вимоги здійснюється за правилами глави 73 ЦК України ( «Факторинг»), якими встановлені спеціальні вимоги до субєктного складу договору факторингу, особливості взаємовідносин між його сторонами, їх правовий статус, тощо. Відповідно до п. 2.6 договору факторингу № 15 від 28.11.12 року, окрім випадків, передбачених у п. 2.6.5, наступне відступлення Фактором права вимоги заборгованості до боржників будь-яким третім особам допускається виключно за умови отримання фактором від банку попереднього письмового дозволу (погодження) ОСОБА_4 Банку. Для цілей реалізації цього підпункту договору запит фактор надає банку виключно шляхом особистого вручення банку з отриманням відмітки банку про підтвердження факту його отримання. З дня отримання банком запиту фактора щодо зазначеного дозволу, банк надає попередній письмовий дозвіл або письмову відмову в наданні дозволу протягом 3 місяців. Згідно з п. 2.6.5 вказаного договору, письмовий дозвіл Банку не потрібен, якщо особа, яка має намір придбати у фактора право вимоги заборгованості від боржників є банківською установою або фінансовою установою (у тому числі факторинговою компанією). Але цим же пунктом передбачено, що у такому випадку фактор повинен повідомити банк про відступлення права вимоги не менш, як за 5 робочих днів до такого продажу (відступлення). Доказів додержання як банком, так і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а також і самим позивачем вимог ЦК України, які регулюють укладання та виконання договорів факторингу, в тому числі повідомлення боржника про відступлення права вимоги, суду не надано. Відповідно до ст.24 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Але ні ПАТ «Сведбанк», ні ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», ні ТОВ «Кредитні Ініціативи» у п'ятиденний строк про відступлення прав за іпотечним договором відповідача не повідомляли. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. У разі наявності нотаріально завіреного договору забезпечення кредиту (іпотеки, застави тощо) на виконання припису ч.1 ст.513 ЦК додатково укладається договір відступлення права вимоги, за яким новий кредитор набуває прав заставодержателя або іпотекодержателя за відповідним договором забезпечення. Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Позивачем не надано доказів внесення змін відомостей до запису у Державному реєстрі іпотек та Єдиному державному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо відступленням Новому іпотекодержателю прав за Іпотечним договором. Відповідно до вимог статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права та обовязки первісного кредитора у зобовязанні в обсязіта на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк дії кредитного договору №2001/0407/88-033, укладеного ОСОБА_2 з АТ «Сведбанк» 17 квітня 2007 року, встановлений наступним чином: з 17 квітня 2007 року по 16 квітня 2017 року, зі сплатою 14% щомісяця за користуванням кредитом. У той же час, відповідно до п.3.9 кредитного договору від 17 квітня 2007 року у разі несплати позичальником чергового платежу у строки, встановлені п. 3.1. цього договору, банк вправі вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків та інших платежів. У зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів за кредитним договором від 17 квітня 2007 року №2001/0407/88-033, 28.07.2009 року ОСОБА_2 особисто отримала в приміщенні банку повідомлення про зміну умов кредитного договору №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року, № 271-К від 28.07.2009 року. Згідно змін до умов кредитного договору строк виконання зобовязань за кредитним договором у повному обсязі (повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобовязань) встановлено на десятий календарний день із дати отримання повідомлення, тобто на 06.08.2009 року. Це свідчить про те, що термін виконання зобов'язання за цим договором банком змінено, і цей термін необхідно визнати таким, що настав з 06 серпня 2009 року. ВАТ «Сведбанк» у 2009 році скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. Наслідком такого звернення стало ухвалення 03 листопада 2009 року Дзержинським районним судом м. Харкова заочного рішення по справі № 2-7241/09, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Сведбанк» в особі ХВ ВАТ «Сведбанк» суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року в загальній сумі 345102,59 грн., а також стягнуто витрати по сплаті судового збору в сумі 1700,0 грн., витрати по виклику відповідача до суду у розмірі 59,50 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30,0 грн. При цьому, як на підставу для задоволення позову суд послався на ч.2 ст.1050 ЦК України та на умови договору про дострокове виконання зобов'язання за цим договором. Крім цього, ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Московського районного суду міста Харкова з позовом про стягнення заборгованості до ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2015 року по справі № 643/14501/14-ц в позові ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення з ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2015 року було залишено без змін рішення Московського районного суду м. Харкова. Рішення суду набрало законної сили. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додатковоївимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), зазначене вище правило застосовується й до додаткових вимог банку. ВАТ «Сведбанк» в односторонньому порядку змінило строк виконання відповідачем зобов'язань за договором, перебіг позовної давності почався зі спливом строку виконання зобов'язання - 06 серпня 2009 року, а тому позивачем ТОВ «Кредитні Ініціативи» 28 листопада 2013 року позов пред'явлено до суду за межами строку позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Крім цього, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, але позивачем, в порушення вимог цивільного законодавства, надано до суду розрахунок, здійснений за період починаючи з 17 квітня 2007 року, що значно перевищує термін позовної давності, встановлений до даної категорії вимог. Також у розрахунку не зазначено кількість днів прострочення платежу та не вказано розмір подвійної облікової ставки НБУ. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно з пунктом 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Пунктом 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), зазначене вище правило застосовується й до додаткових вимог банку. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до ст.. 88 ЦПК України, судові витрати суд покладає на позивача. Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88. 212-215, 218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - відмовити. Судові витрати покласти на позивача. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через районний суд протягом 10-ти днів з дня проголошення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/44955383
  2. Справа № 0308/13939/2012 провадження № 22-ц/0390/1801/2012 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І.Б. Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2012 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Стрільчука В. А., суддів - Здрилюк О.І., Веремчук Л.М., при секретарі - Масляній С.В., з участю представника позивача Горнік Т.А., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства (далі -ПАТ) «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року, в с т а н о в и л а : У травні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 серпня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі -ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким банк надав відповідачу на споживчі цілі грошові кошти в сумі 11200 доларів США зі сплатою 11,20 % річних за весь час фактичного користування кредитом до 11 серпня 2023 року. 30 серпня 2010 року між позивачем та ТОВ «Укрпромбанк» було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, відповідно до якого він набув права вимоги за вказаним кредитним договором. Згідно з кредитним договором ОСОБА_3 зобов'язався погашати заборгованість щомісячно частками у розмірі не менш як 62 долари США шляхом внесення на позичковий рахунок позичальника та/або шляхом внесення готівки в касу банку по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту. Додатковим договором між сторонами від 12 жовтня 2009 року розмір щомісячної сплати було збільшено до 66,66 доларів США, починаючи з 01 вересня 2010 року. Позичальником умови кредитного договору належним чином не виконувалися, внаслідок чого станом на 02 квітня 2012 року за ним утворилася заборгованість в розмірі 102526,67 грн. Тому просив стягнути з відповідача вказані кошти і понесені судові витрати. Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1299-017/ФКВ-08 від 15 серпня 2008 року в розмірі 102526 грн. 67 коп. та 1025 грн. 27 коп. судового збору. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права. Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів. На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що 15 серпня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1299-017/ФКВ-08, за яким банк надав відповідачу кредит в сумі 11200 доларів США на споживчі цілі до 11 серпня 2023 року зі сплатою 11,20 % річних за весь час фактичного користування кредитом (а. с. 6-12). Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до виникнення у нього заборгованості перед банком, яка згідно з довідкою позивача станом на 02 квітня 2012 року склала 102526,67 грн., з яких: 83005,22 грн. - сума неповерненого кредиту, 15433,98 грн. -несплачені відсотки та 4087,46 грн. -комісія (а. с. 19). Статтями 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору. Враховуючи наведені обставини і положення законодавства, суд задовольнив позов. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). З матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк»(а. с. 23-28). Пунктом 4.8 цього договору встановлено порядок повідомлення боржників про передачу «Укрпромбанком» «Дельта Банку» прав вимоги. Зокрема, п.п. 4.8.1, 4.8.2 договору передбачено, що «Дельта Банк»та «Укрпромбанк» зобов'язані письмово повідомити боржників про передачу відповідних прав вимоги шляхом направлення їм спільного повідомлення за формою, узгодженою «Дельта Банком» та Укрпромбанком в усіх істотних аспектах впродовж 5 (п'яти) робочих днів з дати укладення цього договору. Повідомлення направляються рекомендованими листами з повідомленням про вручення або цінними листами з описом вкладення (а. с. 26). ПАТ «Дельта Банк» не надав суду першої інстанції будь-яких доказів повідомлення відповідача про заміну кредитора, а апеляційному суду на підтвердження виконання вказаних вимог ним наданий список згрупованих поштових відправлень -рекомендованих листів з рекомендованим повідомленням, переданих у поштову установу 09 липня 2010 року, який у переліку містить відправлення ОСОБА_3, та копія спільного листа банків відповідного змісту без номера і дати відправлення, адресованого відповідачу. Однак дані документи не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке. Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку; рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення. Згідно з п. 91 цих Правил підлягають доставці додому: рекомендовані поштові картки, листи, секограми, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів. Виходячи з вищезазначеного, боржник вважається належним чином повідомленим про заміну кредитора у зобов'язанні в тому разі, коли банком не лише направлено на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку. Позивач не надав суду доказів про вручення адресату згаданого листа, а відповідач заперечує факт його отримання. Згідно з ч. 2 ст. 516 та ч. 2 ст. 517 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтями 628, 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Спосіб і порядок погашення кредиту був встановлений пунктами 2.7, 2.10, 2.17 кредитного договору і надавав можливість позичальнику сплачувати відповідні кошти шляхом безготівкового перерахування або шляхом внесення готівки у касу «Укрпромбанку» за визначеними у договорі реквізитами (номер рахунку, код ЄДРПОУ, код банку в системі електронних платежів тощо). Заміна кредитора у зобов'язанні потягнула за собою фактичну зміну вказаних пунктів (умов) кредитного договору в частині реквізитів для повернення коштів. Згідно з п. 6.1 кредитного договору у випадку зміни порядку кредитування банк має право переглянути умови кредитування, встановлені цим договором, про що повідомляє позичальника в письмовій формі за тридцять календарних днів до введення зазначених змін. Пунктами 7.7, 7.11 кредитного договору встановлено, що всі зміни та доповнення до цього договору вносяться в письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових договорів або шляхом надіслання банком позичальнику повідомлення у випадку, передбаченому п. 6.1. Всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі за підписом уповноваженого представника банку/ підписом позичальника, тобто сторони, що відправила повідомлення, засвідченої печаткою (для повідомлень банку) та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за адресами, зазначеними в цьому договорі. На порушення вказаних умов кредитного договору позивач не лише не уклав з відповідачем додаткових договорів, а й не повідомив його в установлений договором спосіб про зміну умов (пунктів) договору стосовно реквізитів для сплати коштів. Вже після постановлення оскаржуваного рішення в даній справі на письмове звернення ОСОБА_3 банк надіслав йому лист від 21 жовтня 2012 року вих. № 05-1007374, в якому повідомив про заміну кредитора і вказав нові реквізити для погашення заборгованості за кредитним договором. Та й цей лист не відповідає вимогам п. 7.11 Кредитного договору, оскільки він не засвідчений печаткою банку. Таким чином, не дотримання ПАТ «Дельта Банк»умов кредитного договору створило перешкоди ОСОБА_3 у виконанні взятих ним зобов'язань за цим договором. Правовою підставою позовних вимог про дострокове повернення відповідачем всієї суми заборгованості за кредитом банк зазначив прострочення боржника (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Однак з огляду на викладене вище в даному випадку мало місце прострочення кредитора, а не боржника. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора. Отже на час розгляду справи правові підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, позивач всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу (далі -ЦПК) України не надав суду належних і допустимих доказів щодо розміру заборгованості відповідача за кредитним договором. Апеляційним судом в порядку ч. 4 ст. 10 цього Кодексу було запропоновано ПАТ «Дельта Банк» надати такі докази -детальний розрахунок заборгованості позичальника із вказівками про те, коли (в які дні місяці та роки) він погашав свою заборгованість, яка частина сплачених сум йшла на погашення тіла кредиту, а яка -на погашення відсотків і комісій, якими первинними платіжними документами підтверджується кожна сплата. Дана пропозиція залишилася без задоволення. В судовому засіданні представник позивача Горнік Т.А. пояснила, що вона не може подати не лише первинні платіжні документи, а й детальний розрахунок заборгованості в період з часу отримання відповідачем кредиту 15 серпня 2008 року до моменту передачі активів та кредитних зобов'язань від «Укрпромбанку» на баланс «Дельта Банку», тобто до 01 липня 2010 року. З наданого банком апеляційному суду розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 01 липня 2010 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитом становила 10391,87 доларів США, за відсотками -189,02 доларів США, за комісією -344,96 грн. (без вказівки про те, яка частина цієї заборгованості є простроченою). Проте вказані суми не відповідають фактичному розміру невиконаного грошового зобов'язання за кредитним договором станом на 01 червня 2010 року, а значеному в додатку № 2 до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань «Укрпромбанку» на користь «Дельта Банку»- 10939,70 доларів США (а. с. 29). В судовому засіданні представник позивача висловила припущення, що зазначені розбіжності можуть пояснюватися тим, що у червні 2010 року відповідач погасив частину заборгованості, однак при цьому не надала жодних доказів на підтвердження такого припущення. Виходячи з викладеного, позов не може бути задоволений у зв'язку з безпідставністю позовних вимог та їх недоведеністю. Оскільки порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність його висновків обставинам справи призвели до неправильного її вирішення, оскаржуване рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові у відповідності з вимогами ст. 309 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України. Дане рішення апеляційного суду не перешкоджає ПАТ «Дельта Банк» після усунення порушень законодавства та виконання умов кредитного договору повторно пред'явити вимоги до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Як вбачається з наданої ОСОБА_3 квитанції, за подання апеляційної скарги ним сплачено судовий збір в сумі 513 грн. (а. с. 104). Тому ці кошти підлягають стягнення з позивача ПАТ «Дельта Банк»на користь апелянта. Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення. В позові публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»на користь ОСОБА_3 513 (п'ятсот тринадцять) грн. витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/27386518
  3. Державний герб України Справа № 755/20685/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" грудня 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді: БАРТАЩУК Л.П. при секретарі: Ізвольській С.С. за участю: представника позивача Кузик Т.С. представника відповідача Кравець Р.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач - ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся з позовом до відповідача - ОСОБА_3 і просить звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачці на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23 липня 2008 року в реєстрі № 7802 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23.07.2008 № 2615/0708/71-064, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, яка станом на 23.06.2013р. складає 1 422 332,37 грн., а саме: за кредитом 736 506,99 грн.; по відсотках - 304 430,75 грн.; - пеня - 381 394,63 грн., - шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна. Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. ТОВ «Кредитні ініціативи» належить право вимоги до боржника (відповідача ОСОБА_3) на підставі Договору факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ТОВ «ФК «Вектор Плюс», до якого, в свою чергу, таке право вимоги перейшло за Договором факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ПАТ «Сведбанк» (який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк»). Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора у зобов'язанні на TOB «Кредитні ініціативи», яке набуло статусу нового кредитора за Кредитним договором від 23.07.2008 № 2615/0708/71-064, де ОСОБА_3 є позичальником. 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №2615/0708/71-064. Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 93 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, які по передбачені Кредитним договором. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 93 000,00 дол. США. В свою чергу, відповідач неналежно виконувала взяті на себе зобов'язання, чим порушила істотні умови Кредитного договору, в результаті чого станом на 23.06.2013 р. утворилася прострочена заборгованість в сумі 177 947,25 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 1 422 332,37 грн. Вказана заборгованість складається з: заборгованості за кредитом - 92 144,00 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 736 506,99 грн., по відсотках - 38 087,17дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 304 430,75 грн. Крім того, на підставі ст. ст. 549, 550 Цивільного кодексу України та умов Кредитного договору, відповідачу, як позичальнику, була нарахована пеня в розмірі 47 716,08 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 381 394,63грн. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір № 2615/0708/71-064-Z-64, відповідно до якого ОСОБА_3 передала Банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Сторони оцінили вищезазначений предмет іпотеки в 596 236,00 грн. Відповідно до умов Іпотечного договору, Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання Боржником основного зобов'язання; у випадку невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем умов Іпотечного договору; - у інших випадках, передбачених законодавством. У разі порушення Боржником основного Кредитного договору та/або порушення Іпотекодавцем умов Іпотечного договору, Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та/або Боржнику письмову вимогу про усунення порушення Основного зобов'язання за Кредитним договором та/або зобов'язань, передбачених Іпотечним договором, у 30-денний строк, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов Іпотечного договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотеко держателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, шляхом позасудового врегулювання, яким вважатиметься застереження, що міститься у п.п. 12.3, 12.3.1 та 12.3.2 Іпотечного договору або на підставі окремого договору, який може бути укладений між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем з урахуванням вимог чинного законодавства України. На виконання умов договору, позивачем були направлені письмові вимоги про необхідність погашення заборгованості за Кредитним договором та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки вказані вимоги були залишені відповідачем без задоволення, позивач, як новий кредитор, звернувся до суду з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. Відповідач ОСОБА_3 позов ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки не визнала з підстав недоведеності позивачем зазначеного у позовній заяві розміру заборгованості, що унеможливлює при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна; передчасності позову з підстав порушення позивачем строків на повернення кредиту, передбачених ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ненадання їй документів на підтвердження переходу прав кредитора у зобов'язанні, як цього вимагає ст. 517 ЦК України; порушення позивачем її прав на належне виконання умов Кредитного договору через відсутність у позивача генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій і його неможливість приймати платежі в іноземній валюті, як це передбачено умовами Кредитного договору, і звернулася з зустрічним позовом про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором. Зустрічний позов обґрунтований тим, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не вчинило жодної дії, спрямованої на те, щоб ОСОБА_3 виконала умови кредитного договору (не надало їй доказів на підтвердження переходу прав кредитора у зобов'язанні, не відкрило рахунок для можливості погашення кредиту у валюті, не надала розрахунок заборгованості). Оскільки ст. 613 ЦК України передбачає відстрочення виконання зобов'язання на час прострочення кредитора, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 просить визнати кредитора - ТОВ Кредитні ініціативи» таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за Кредитним договором. Представники сторін у судовому засіданні підтримали первісний та зустрічний позови і надані письмові заперечення. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне. 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №2615/0708/71-064, з подальшим внесенням до нього змін та доповнень. Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 93 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, які по передбачені Кредитним договором. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір № 2615/0708/71-064-Z-64, відповідно до якого ОСОБА_3 передала Банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Сторони оцінили вищезазначений предмет іпотеки в 596 236,00 грн. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 93 000,00 дол. США. В свою чергу, відповідач ОСОБА_3, згідно наданих нею квитанцій, до листопада 2012 року належним чином виконувала свої обов'язки за Кредитним договором. Погашаючи тіло кредиту та сплачуючи проценти за користування кредитними коштами. Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, здійснені відповідачем платежі за Кредитним договором, які підтверджені квитанціями, не відображені в наданому суду розрахунку заборгованості. Згідно письмового повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 14.12.2012р. за вих. № 0014011 про відступлення права грошової вимоги до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», направленого ОСОБА_3, станом на 28.11.2012р. розмір заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором становив: по основній сумі кредиту - 2 271, 75 дол. США; заборгованість за процентами 187, 12 дол. США і нарахована пеня в сумі 790, 27 дол. США. Отже, на момент передачі права вимоги за Договором факторингу від 28.11.2012р., від ПАТ «Сведбанк» (змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк») до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», заборгованість ОСОБА_3 за Кредитним договором становила 2 458, 87 дол. США і нарахована пеня становила 790, 27 дол. США. Доказів переходу прав вимоги до ОСОБА_3 про стягнення іншого розміру заборгованості від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» суду не надано. Акт прийому-передачі Реєстру заборгованостей боржників за Договором факторингу від 28.11.2012р., наданий представником позивача, також не містить іншого розміру заборгованості ОСОБА_3, тому суд не може прийняти, як належний доказ заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором станом на 28.11.2012р. в сумі 160 993, 08 дол. США, наданий витяг Реєстру заборгованостей боржників до Договору факторингу від 28.11.2012р.,у кладеного між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи». Отже, розмір заборгованості ОСОБА_3 в сумі 177 947,25 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 1 422 332,37 грн., є недоведеним. Пунктом 41 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ передбачено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Необґрунтований та невірний розрахунок заборгованості відповідача за Кредитним договором не може бути доказом того, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки вартістю в 596 236, 00 грн. є спів мірним з наявною заборгованістю відповідача внаслідок порушення нею умов Кредитного договору. Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо відсутності у позивача права вимоги до ОСОБА_3, оскільки з матеріалів справи убачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» належить право вимоги до боржника (відповідача ОСОБА_3) на підставі Договору факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ТОВ «ФК «Вектор Плюс», до якого, в свою чергу, таке право вимоги перейшло за Договором факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ПАТ «Сведбанк» (який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк»), а наданими суду довідками від 02.10.2013р. за №448, 477 підтверджується факт розрахунків первинних кредиторів з факторами, що відповідає умовам договорів факторингу про момент переходу права вимоги за вказаними договорами. Натомість, оцінюючи доводи представника відповідача, суд вважає обгрунтованими їх в тій частині, що ОСОБА_3 не було надано належних документів, які б підтвердили перехід права вимоги до нових кредиторів, оскільки докази на підтвердження іншого в матеріалах справи відсутні. Заслуговують на увагу суду і доводи представника відповідача про неможливість належного виконання ОСОБА_3 умов Кредитного договору перед новим кредитором (ТОВ «Кредитні ініціативи») у запропонований ним строк, оскільки представник позивача визнав відсутність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій у TOB «Кредитні ініціативи» і неможливість відкриття відповідачці рахунку для внесення нею грошових коштів в іноземній валюті, як це передбачено умовами Кредитного договору. Даний факт підтверджується і листом Національного банку України на запит ОСОБА_3 від 10 січня 2013р. Як підтверджується наданими відповідачем суду листами, заявами та скаргами, ОСОБА_3 неодноразово зверталася до нових кредиторів з пропозицію погасити наявну заборгованість шляхом перерахування нею грошових коштів у валюті договору - доларах США, проте, об'єктивно не мала і на даний час не має можливості це зробити. Суд критично оцінює доводи представника позивача про можливість здійснення відповідачем з ним розрахунків у національній валюті, оскільки умови договору не передбачають обов'язку позичальника нести витрати на конвертацію валюти, а зобов'язання мають виконуватися відповідно до умов договору. Згідно ч.1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Наданими суду доказами підтверджується факт прострочення кредитора, оскільки рахунок, відкритий позичальнику ВАТ «Сведбанк» для здійснення розрахунків, згідно п. 3.2.1 Кредитного договору, - був закритий, а новим кредитором - ТОВ «Кредитні ініціативи» такий рахунок для здійснення відповідачкою платежів в іноземній валюті не було відкрито. Проте, зустрічний позов про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором задоволенню не підлягає через те, що такий спосіб захисту цивільного права і інтересу не передбачений ст. 16 ЦК України, а встановлення судом обставин прострочення прийняття виконання зобов'язання кредитором є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, який боржник не зміг виконати. Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 16, 517, 526, 613, 625 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 57-61, 208-209, 212-215, 218, 222, 223, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів після його проголошення в судовому засіданні, а учасниками судового розгляду, які не брали участь у справі протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. СУДДЯ: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35903877
  4. За результатами семінару-практикуму «Економічна експертиза в кредитних спорах», який відбувся 24 квітня під егідою Незалежного інституту судових експертиз, наразі готується новий випуск методичних рекомендацій від НІСЕ, на цей раз присвячений темі кредитних спорів та економічній експертизі. В методичці експерти розкажуть про практику проведення економічних досліджень в кредитних спорах, нададуть цінні поради та рекомендації. новий випуск методичних рекомендацій стане у нагоді всім, хто тією чи іншою мірою стикається з кредитними правовідносинами, тому просимо надсилати питання, які Вас цікавлять, на нашу електронну пошту: office@nise.com.ua Ми обов’язково висвітлимо їх на сторінках нашої методички! http://nise.com.ua/seminar-praktikum-nise-kredytni-spory Уважаемые форумчане. Кто был на семинаре поделитесь впечатлениями.
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/43266766 Державний герб України У х в а л а ІМенем УКраїни 11 березня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Олійник А.С., розглянувши цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промисловий банк», треті особи: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національний Банк України, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів, про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року, в с т а н о в и л а: ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду з указаним позовом. Зазначало, що 21 червня 2006 pоку між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 10479-к, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 45 000 доларів США. 17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір відступлення прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до якого банк відступив позивачу право вимоги за кредитними договорами, в т.ч. і за кредитним договором від 21 червня 2006 pоку. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, просило задовольнити позов. ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», у частині відступлення права вимоги, що виникла за договором про іпотечний кредит № 10479-к від 21 червня 2006 року, обґрунтовуючи його тим, що боргові зобов'язання у вказаному договорі виражені в іноземній валюті, - в доларах США, a у ТОВ «Кредитні Ініціативи» відсутня ліцензія на здійснення операцій з іноземною валютою, у зв'язку з чим, позивач не має права на отримання грошових коштів в іноземній валюті і до нього не могло перейти право вимоги таких коштів. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року рішення першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за договором кредиту № 10479-к від 21 червня 2006 року станом на 31 серпня 2013 року у розмірі 417 847 грн 42 коп., що за курсом НБУ на цей день складає 52 276, 67 доларів США. Вирішено питання про стягнення судових витрат. У іншій частині рішення районного залишено без змін. ОСОБА_3 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судами встановлено, що 21 червня 2006 pоку між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 10479-к, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 45 000 доларів США. 17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір відступлення прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до якого банк відступив позивачу право вимоги і за кредитним договором від 21 червня 2006 pоку. Скасовуючи рішення суду першої у частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» та ухвалюючи у цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що у ОСОБА_3 існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 417847 грн 42 коп., яку вона зобов'язана погасити. Однак повністю з такими висновками суду погодитися не можна. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Заперечуючи проти позову ТОВ "Кредитні ініціативи" ОСОБА_3 посилалась на зроблений нею розрахунок здійснення платежів згідно графіку наведеного у додатку № 1 до договору № 10479-к від 21 червня 2006 року на підтвердження якого надала документи про їх проведення та зазначила про помилковість визначення заборгованості у складеному позивачем розрахунку на спростування якого склала порівняльну таблицю. Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Однак, поклавши в основу висновку щодо розміру заборгованості наданий позивачем розрахунок, апеляційний суд не навів мотивів відхилення доводів ОСОБА_3 на спростування розміру боргу виходячи із складеної нею порівняльної таблиці (т. 3 а. с. 207) та наданих нею квитанцій (т. 3 а. с. 152-203). Крім того, перевіряючи законність рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року за апеляційною скаргою ТОВ "Кредитні ініціативи", яка була подана з пропущенням строку на його оскарження, апеляційний суд не звернув уваги, що ухвалою від 7 серпня 2014 року останньому було поновлено строк на апеляційне оскарження не цього рішення, а ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року. Без вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження або ж виправлення описки в ухвалі апеляційного суду м. Києва від 7 серпня 2014 року щодо судового рішення відносно оскарження якого поновлено строк на апеляційне оскарження, у разі, якщо таку було допущено, розгляд апеляційної скарги неможливий. Вказані порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 212 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, в зв'язку з чим рішення апеляційного суду у частині вирішення позову ТОВ "Кредитні ініціативи" не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до цього суду. В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, тому його законність не перевіряється. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року у частині вирішення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» скасувати, справу передати в цій частині на новий розгляд до цього суду. В іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді:В.І. Мартинюк Г.І. Мостова М.І. Наумчук А.С. Олійник
  6. Державний герб України Ухвала іменем україни 11 лютого 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, приватного підприємства «Будмашпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а : У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, приватного підприємства «Будмашпром» (далі - ПП «Будмашпром»), обґрунтовуючи вимоги тим, що 11 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_3 укладено договір № 11076799000, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 52 110 доларів США, що еквівалентно 263 155 грн 50 коп., строком до 14 листопада 2012 року зі сплатою 11 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 14 листопада 2006 року між банком та приватним підприємством «Модний», правонаступником якого є ПП «Будмашпром», укладено договір поруки № 59414. Між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» 08 грудня 2011 року укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, зокрема за зазначеними вище кредитним договором та договором поруки. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов'язання станом на 12 серпня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 214 248 грн 29 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів. У подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість, яка станом на 08 травня 2014 року становить 313 547 грн 07 коп. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року в позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року скасовано. Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 313 547 грн 07 коп. В іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає. Встановлено, що 11 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір № 11076799000, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 52 110 доларів США, що еквівалентно 263 155 грн 50 коп., зі сплатою 11 % річних за користування кредитом строком до 14 листопада 2012 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 14 листопада 2006 року між банком та приватним підприємством «Модний», правонаступником якого є ПП «Будмашпром», укладено договір поруки № 59414, відповідно до умов якого останнє несе солідарну відповідальність перед кредитором у випадку невиконання позичальником взятих зобов'язань. У порушення умов кредитного договору та положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України ОСОБА_3 зобов'язання за договором належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 08 травня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 313 547 грн 07 коп. 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги про передачу прав за кредитними договорами та договорами забезпечення. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із недоведеності розміру та періоду заборгованості, оскільки в розрахунку, наданому банком, відсутнє зазначення доларового еквівалента та курсу Національного банку України. Крім того, заборгованість розрахована виходячи зі ставки 13 % річних, а не з 11 % як зазначено у договорі. При цьому не зазначено, з якого часу та за яких обставин процентна ставка за кредитним договором була змінена. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконував свої обов'язки за кредитним договором та не спростував розрахунок заборгованості, наданий позивачем. Відмовляючи в позові в частині вимог, пред'явлених до поручителя, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такі вимоги заявлено позивачем поза межами строку, встановленого ст. 559 ЦК України. Повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Пунктом 9.2 кредитного договору від 11 листопада 2006 року № 11076799000 передбачено умови та порядок зміни розміру процентної ставки у сторону збільшення, за яким банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банк при зміні адреси. Такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. У разі незгоди із новим розміром процентної ставки позичальник у строк, не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дати початку дії нової ставки, зобов'язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання банком такого письмового повідомлення (відповіді) від позичальника, банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому розділом 11 цього договору. Сторони погодили, що факт неподання позичальником на зазначену у договорі адресу банку у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової процентної ставки письмового повідомлення (відповіді) позичальника про його незгоду із такою новою ставкою, вважається згодою позичальника на встановлення банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у повідомленні банку. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що він не був повідомлений про зміну розміру процентної ставки. Крім того, не погоджуючись із наданим банком розрахунком заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_3 надав квитанції про здійснення ним платежів на погашення кредиту (а. с. 124-167). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 305, 315 ЦПК України не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, визнаючи правомірним підвищення позивачем процентної ставки, не перевірив відповідність повідомлення позичальника щодо дії нової процентної ставки договору, встановленому п. 9.2 кредитного порядку, та не навів доводів на відхилення заперечень ОСОБА_3 у цій частині, ураховуючи те, що матеріали справи не містять повідомлень боржника позивачем про таке підвищення. Крім того, у порушення положень ст. ст. 59, 60 ЦПК України апеляційний суд належним чином не перевірив виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, не спростував доводи апеляційної скарги щодо неправильності нарахування боргу та його складових із урахуванням наданих ОСОБА_3 квитанцій щодо сум погашення кредиту. Посилання апеляційного суду на те, що відповідач визнав зміну процентної ставки шляхом сплати ним грошових зобов'язань у більшому розмірі, належним чином не обґрунтовано, ураховуючи те, що відповідачем сплачувалися кошти на погашення кредиту кожного місяця у неоднаковому розмірі. Оскільки апеляційним судом з порушенням норм процесуального права встановлені обставини наявності у відповідача простроченої заборгованості за тілом кредитом, що є підставою для нарахування процентів, розмір боргу ОСОБА_3 за кредитним договором підлягає перевірці. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови в позові до ПП «Будмашпром» з огляду на положення ч. 4 ст. 559 ЦК України та п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до яких порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Оскільки у договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, строк виконання основного зобов'язання встановлено 14 листопада 2012 року, а позивач звернувся до суду з позовом у грудні 2013 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку позовної давності для звернення до суду з вимогами до поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 11 листопада 2006 року № 11076799000, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 335, 336, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 11 листопада 2006 року № 11076799000, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем'яносов І.К. Парінова О.В. Ступак С.П. Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42767296
  7. Был кредит у Дельтабанка, Были некоторые просрочки по платежам за которые дельта начисляля Штрафные санкции. Сейчас проблема что дельта так и не выслала договор, а есть только заява Дельта не дает справку о движении денег по счету вопрос Можно ли вытребовать эти документы бесплатно у дельты через суд? Например заявлением об обеспечении иска до подачи самого иска? Нужно ли платить Судовий збір за подачу такого заявления. Если иск будет связан с зашитой прав потребителя.
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32200370 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 липня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Макарчука М.А., суддів: Мостової Г.І., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., Остапчука Д.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання договорів недійсними, за участю прокуратури Приморського району м. Одеси, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2012 року, в с т а н о в и л а: У січні 2010 року ПАТ АБ «Укргазбанк» з урахуванням уточнень, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи його тим, що 13 вересня 2006 року між сторонами укладений кредитний договір із змінами та доповненнями, відповідно до якого позивач відкрив невідновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом 1 800 000 доларів США на строк з 13 вересня 2006 року до 12 травня 2008 року, а починаючи з 13 травня 2008 року до 13 вересня 2018 року невідновлювальну відкличну кредитну лінію з щомісячним графіком погашення згідно з п. 3.3.1, із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,9 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань 13 вересня 2006 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є домоволодіння та земельна ділянка. Позивач повністю виконав умови кредитного договору, а відповідач порушив умови договору, не здійснював обов'язкових платежів, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача в загальній сумі 2 262 643, 64 доларів США та 3 519 174 грн. 06 коп., з яких: заборгованість по кредиту строкова 1 108 800 доларів США, прострочена заборгованість по кредиту 521 716,48 доларів США, поточна заборгованість по процентам 1 900,48 доларів США, прострочена заборгованість по процентам 630 226, 68 доларів США, пеня за прострочення сплати кредиту 1 666 334 грн. 31 коп.; пеня за прострочення сплати процентів 1 852 839 грн. 75 коп., а також просив стягнути штраф у розмірі 888 045 грн. за порушення умов договору іпотеки та судові витрати. ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними з моменту укладення, мотивуючи його тим, що спірні договори укладено без дотримання вимог чинного законодавства. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2012 року, позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 214/П від 13 вересня 2006 року в сумі 2 262 643, 64 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день постановлення рішення суду становить - 18 084 179 грн. 29 коп., та 3 519 174 грн. 06 коп., з яких заборгованість за основною сумою кредиту - 1 108 800 доларів США, прострочена заборгованість по кредиту - 521 716, 48 доларів США, заборгованість зі сплати відсотків - 630 226, 68 доларів США, пеня за прострочення кредиту - 1 666 334 грн. 31 коп., пеня за прострочення сплати відсотків - 1 852 839 грн. 75 коп. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» штраф за порушення умов договору іпотеки від 13 вересня 2006 року, укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 в розмірі 888 045 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки відмовлено. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк») та ОСОБА_4 13 вересня 2006 року укладено кредитний договір № 214/П із подальшими змінами та доповненнями. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору банк відкрив позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом 1 800 000 доларів США на строк з 13 вересня 2006 року до 12 травня 2008 року, а починаючи з 13 травня 2008 року до 13 вересня 2018 року - невідновлювальну відкличну кредитну лінію з щомісячним графіком погашення, згідно п. 3.3.1, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13,9 % річних. Згідно з виписками з рахунку № 2620519941.840 з 13 вересня 2006 року до 23 жовтня 2006 року та № 220326019941.840 з 13 вересня 2006 року до 23 жовтня 2009 року, банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 214/П від 13 вересня 2006 року станом на 3 травня 2012 року у відповідача існує заборгованість у розмірі 2 262 643, 64 доларів США та 3 418 1784 грн. 06 коп., з яких: заборгованість по кредиту строкова - 1 108 800 доларів США; прострочена заборгованість по кредиту - 521 716 доларів США; поточна заборгованість по процентам - 1 900, 48 доларів США; поточна заборгованість по процентам - 630 226 доларів США; пеня за прострочення сплати кредиту - 1 666 334 грн. 31 коп.; пеня за прострочення сплати процентів - 1 852 839 грн. 75 коп. А також штраф у розмірі 888 045 грн. за порушення п. п. 3.3.2 - 3.3.5 договору іпотеки. Задовольняючи первісний позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач є боржником перед банком на підставі кредитного договору, умови договору не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. Крім того, суди попередніх інстанцій вважали, що відповідач порушив умови договору іпотеки, оскільки не надав банку документи на підтвердження страхування предмету іпотеки в обсягах і на умовах, передбачених договором, а також рішеннями суду було проведено відчуження предмету іпотеки без згоди іпотекодержателя, тому відповідач за первісним позовом зобов'язаний сплатити банку 5% від вартості заставленого майна. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюванні ОСОБА_4 договори відповідають вимогам діючого законодавства, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними. Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування дійсним обставин справи. Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду. Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 розгляд справ за позовами, що виникають із кредитним договорів повинен здійснюватися у точній відповідності із законом. Із матеріалів справи вбачається, що позивачем за первісним позовом надано розрахунок заборгованості та платежів за кредитним договором станом на 23 жовтня 2009 року (а.с. 28) та розрахунок заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів по кредитному договору (а.с. 193). Крім того, звертаючись до суду із зустрічним позовом, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 посилався на те, що за період з 15 вересня 2006 року по 8 вересня 2010 року ОСОБА_4 було повернуто ПАТ АБ «Укргазбанк» грошову суму в розмірі 4 159 536 грн. 60 коп., на підтвердження чого надано копії квитанцій (а.с. 69-93) та які не відображенні у розрахунку заборгованості та платежів за кредитним договором. Проводячи оцінку поданих банком розрахунків та покладаючи їх в основу свого рішення, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦК України, не звернув уваги на те, що вказані розрахунки не мають відповідної печатки банківської установи, складенні головним спеціалістом без підпису головного бухгалтера та в них відсутній розрахунок з урахуванням сплачених відповідачем коштів на погашення кредиту. Разом з тим, стягуючи з відповідача пеню та штраф, суд першої інстанції не перевірив чи не буде таке стягнення застосуванням подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що є порушенням ст. 61 Конституції України, у своєму рішенні висновків з цього приводу не навів. Посилаючись на порушення ОСОБА_4 п. 3.3.5 договору іпотеки щодо відчуження в будь-який спосіб предмета іпотеки без письмової згоди іподекодержателя, суд не врахував, що розподіл домоволодіння на підставі рішення суду не може вважатись порушенням вказаного пункту договору іпотеки, оскільки таке відчуження відбулося поза волею ОСОБА_4 Допущенні судом першої інстанції порушення норм процесуального права при вирішення первісного позову унеможливили встановлення фактичних обставин справи і, як наслідок, призвели до передчасного вирішення позову. Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 303, 309 ЦПК України, допущених судом помилок не виправив та залишив рішення без змін. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині первісних позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_4 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції. В частині зустрічних вимог ОСОБА_4 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що рішення суду в цій частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування в цій частині не встановлено та доводи касаційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2012 року в частині первісних позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2012 року в частині зустрічних вимог ОСОБА_4 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.А. Макарчук суддів: Г.І. Мостова В.А. Нагорняк Т.О. Писана Д.О. Остапчук
  9. Державний герб України Справа № 342/587/14-ц Провадження № 22-ц/779/2152/2014 Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р.М. Суддя-доповідач Пнівчук О.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Беркій О.Ю., Соколовський В.М. секретаря Турів О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року,- в с т а н о в и л а : 07 травня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 3365, 24 дол. США, що еквівалентно 39039, 39 грн. Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 01.03.2007 року укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач, посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов»язання, просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, що станом на 31.03.2014 року становила 39039,39 грн. Рішенням Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. На дане рішення ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначив, що суд помилково застосував загальну позовну давність до спірних правовідносин. Так, із розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідач ОСОБА_2 здійснював погашення кредиту, а саме 25.06.2011 року вніс 199 дол. США, 29.09.2011 року, 26.10.2011 року та 01.12.2011 року по 100 дол. США, а тому позовна давність починає перебіг з дати останнього погашення, тобто з 01.12.2011 року та закінчується 01.12.2014 року, а тому позовна заява, подана 07.05.2014 року в межах строку позовної давності. Апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі. В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ПАТ КБ «ПриватБанк» Рокетська С.В. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заперечив доводи апелянта щодо погашення відповідачем кредиту в 2011 році та просив рішення суду залишити без зміни. Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 згідно поданої заяви від 01.03.2007 року отримав в ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит в розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20% на рік на суму залишку заборгованості кредитом. ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що подана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» і Тарифами складають договір про надання банківських послуг, про що свідчить його підпис (а.с. 15). Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов»язання за кредитним договором, пред»явив до останнього позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 31.03.2014 року становить 39039,39 грн. До матеріалів позовної заяви позивачем долучено розрахунок суми заборгованості, із якого вбачається нарахування суми боргу за період з 01.03.2007 року по 31.03.2014 року із зазначенням внесених позивачем сум на погашення кредитних зобов»язань (а.с. 9-12). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач пред»явив позов після спливу позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_2 01.03.2007 року отримав кредит у розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна». Термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії кредитної картки - березень 2009 року. Згідно Правил користування платіжною карткою після закінчення строку дії картка продовжується банком на новий строк, шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, якщо раніше від клієнта не поступало письмової заяви про закриття карткового рахунку. Позивач не представив доказів про отримання відповідачем ОСОБА_2 картки з новим строком дії картки. Тому з часу закінчення терміну дії картки «Універсальна», тобто з квітня 2009 року почався перебіг позовної давності. З врахуванням наведених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач пред»явивши позов 07 травня 2014 року пропустив встановлений ст. 257 ЦК України загальний трьохрічний строк позовної давності. Відповідач звернувся з письмовою заявою про застосування спливу позовної давності, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за спливом позовної давності. Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 здійснював погашення кредиту, а саме 25.06.2011 року вніс 199 дол. США, 29.09.2011 року, 26.10.2011 року та 01.12.2011 року по 100 дол. США не знайшли свого підтвердження. Представник апелянта на вимогу суду представила суду виписку по кредитному рахунку ОСОБА_2, однак із вказаної виписки встановлено, що погашення здійснено фізичною особою шляхом внесення готівкових коштів в касу банку для зарахування на картрахунок, при цьому платником зазначено ОСОБА_5, а не ОСОБА_2 Крім того, в розрахунку суми заборгованості, долученому до матеріалів позовної заяви та представленої в засіданні апеляційного суду виписки з кредитного рахунку містяться суттєві розбіжності щодо сум погашення кредиту так і суми заборгованості по ньому, а тому такі не можуть бути належними доказами як заборгованості за кредитом, так і погашення ОСОБА_2 кредиту в 2011 році, на що посилається апелянт, як доказ переривання перебігу позовної давності згідно ст. 264 ЦК України. Інших належних доказів на підтвердження обгрунтованості проведеного розрахунку суми заборгованості за кредитним договором представником позивача не представлено. Таким чином, рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. ст. 307,308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилити. Рішення Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили. Головуюча: Пнівчук О.В. Судді: Беркій О.Ю. Соколовський В.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41305209
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41317384 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2014 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мазур Л.М., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и в: До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ТОВ «ФК «Вектор Плюс» разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року. Клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження можна визнати поважними. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року залишено без змін. У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Вектор Плюс», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», врахував роз'яснення, викладені у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм процесуального права. Суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень. Керуючись ст. 325, п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в : Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року задовольнити. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» строк на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 липня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Л.М. Мазур
  11. Державний герб України Ухвала іменем україни 25 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Остапчука Д.О.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні лінії» (далі - ТОВ «Кредитні лінії») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позову товариство зазначало, що 23 січня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ Сведбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 17 000 доларів США, зі сплатою 14% річних та з кінцевим терміном погашення до 22 січня 2012 року, у забезпечення належного виконання якого між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1. Право вимоги за кредитним й іпотечним договорами 28 листопада 2012 року було відступлено товариству з обмеженою відповідальністю «Факторінгова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») та ТОВ «Кредитні ініціативи». Через неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного погашення кредиту виникла кредитна заборгованість, розмір якої станом на 1 квітня 2013 року складає 126 330 грн. 24 коп. Посилаючись на викладене, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило позов задовольнити й у рахунок погашення зазначеної кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1. Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 11 березня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні лінії» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 92 767 грн. 15 коп., яка складається з 74 269 грн. 60 коп. заборгованості за кредитом, 14 059 грн. 29 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 4 438 грн. 26 коп. пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, на користь ТОВ «Кредитні лінії» шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеку на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом, на стадії оцінки майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 березня 2014 року скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позов ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачами належним чином не виконуються зобов'язання за кредитним та іпотечним договорами, унаслідок чого виникла кредитна заборгованість, право вимоги якої перейшло до позивача. Проте з таким висновками судів повністю погодитися не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають. Судом установлено, що 23 січня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 17 000 доларів США, зі сплатою 14% річних та з кінцевим терміном погашення до 22 січня 2012 року. У забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором, того ж дня між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачі передали в іпотеку банку належний їм на праві власності будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1. 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» уклали договір факторингу за № 15, у цей же день 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» уклало договір факторингу з ТОВ «Кредитні ініціативи». Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. За правилами ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зазначали про те, що їх не було повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи» а також реквізити нових рахунків для сплати кредиту та відсотків, що в свою чергу унеможливило належне й своєчасне погашення кредиту. Також відповідачі заперечували розмір кредитної заборгованості, надавши при цьому свій розрахунок. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. 212-215, 303, 304, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; заперечень відповідачів не перевірили; не дослідили укладені між ПАТ Сведбанк», ТОВ «ФК «Вектор Плюс» й ТОВ «Кредитні ініціативи» договори факторингу, зокрема додатки до них, в яких міститься інформація щодо боржників та кредитних договорів, за якими передано право вимоги, й, відповідно, не встановили, чи набув фактор права на стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки саме за зобов'язаннями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 При цьому судами взагалі не встановлено дійсного розміру кредитної заборгованості, з урахуванням заперечень ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не досліджено документів первинної бухгалтерської документації й безпідставно відхилено клопотання відповідачів щодо призначення фінансово-економічної експертизи з цього приводу. Не перевірено судами належним чином і розрахунок пені. Також не витребувано судами й не досліджено доказів щодо надання Національним банком України повноважень ТОВ «Кредитні ініціативи» на здійснення операцій з іноземною валютою, про що представником ОСОБА_3 було заявлено клопотання (а.с. 82). Крім того, суд першої інстанції як на доказ наявності заборгованості у відповідачів посилається у рішенні на Реєстр заборгованостей боржників, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 190 - 193), однак зі змісту вказаної копії неможливо встановити хто саме з боржників має заборгованість перед позивачем та в якому розмірі, оскільки графи із зазначенням відповідних даних закреслені. Таким чином, судами не перевірено, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються, не надано належної оцінки наявним доказам у справі. Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 березня 2014 року скасувати. Справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: О.В. Кадєтова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560322
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41181536 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Олійник А.С., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Савченко В.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 квітня 2014 року, - в с т а н о в и л а : У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Факторинг Україна» (далі - Банк), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги обґрунтовано тим, що 4 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 37 906,70 доларів США строком до 5 червня 2023 року з фіксованим відсотком 5,49 % річних + FIRD (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). У забезпечення виконання кредитного зобов'язання між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Право вимоги за указаним договором перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 червня 2010 року. Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 3 липня 2013 року утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 40 003,42 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 319 747 грн; заборгованість за простроченими процентами у розмірі 19 686,07 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 157 350, 75 грн, а також заборгованість за пенею у розмірі 1 658 392, 28 грн. Крім того, між банком та ОСОБА_3 10 березня 2006 року також був укладений кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 24 900 доларів США зі строком повернення до 10 березня 2016 року. Зобов'язання за цим кредитним договором відповідач не виконує. Станом на 14 серпня 2013 року заборгованість за договором від 10 березня 2006 року складає: за кредитом - 18 737, 64 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 149 769, 95 грн; за процентами - 420,82 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 3363,61 грн; за пенею - 69 928, 38 грн. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 4 червня 2008 року та за кредитним договором від 10 березня 2006 року у загальному розмірі 3 774 551, 97 грн, а також понесені судові витрати. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 квітня 2014 року, позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 4 червня 2008 року у розмірі 2 135 490,03 грн, та за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 223 061, 94 грн. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Оскаржувані судові рішення у справі ухвалено із порушенням наведених положень. Встановлено, що 10 березня 2006 року між ОСОБА_3 та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» був укладений кредитний договір (далі - кредитний договір № 1), за яким позичальник отримав кредит у розмірі 24 900 доларів США на умовах сплати 10, 50 % річних зі строком повернення до 10 березня 2016 року (Т. 1, а. с. 14-27). Додатковим договором до кредитного договору № 1 від 17 серпня 2009 року (Т. 1, а. с. 196-197) сторонами узгоджено, що на період із 17 серпня 2009 року по 14 січня 2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом використовується фіксована процентна ставка у розмірі 10, 50 % річних, із 15 січня 2010 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором - у розмірі 10, 57 % річних. Розмір виданого кредиту збільшено на суму траншу, який становить 954, 05 доларів США. За договором поруки від 10 березня 2006 року ОСОБА_4 зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_3 його боргових зобов'язань за кредитним договором № 1 як солідарний боржник (Т. 1, а. с. 28-29). 4 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір (далі - кредитний договір № 2), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 37 906,70 доларів США строком до 5 червня 2023 року з фіксованим відсотком 12, 99 % річних (5,49 % річних + FIRD) (Т. 1, а. с. 33-410). У забезпечення виконання кредитного зобов'язання за договором № 2 між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки від 4 червня 2008 року (Т. 1, а. с. 42). Згідно Додатку № 1 до додаткового договору № 1 до кредитного договору № 2 від 4 вересня 2009 року (Т. 1, а. с. 202) сторонами погоджено зміну розміру процентної ставки із 4 вересня 2009 року по 4 лютого 2010 року у 7, 48 % річних, із 4 лютого 2010 року до дати закінчення кредитного договору - у 13, 49 % річних. Додатковою угодою збільшено розмір виданого кредиту на суму траншу, який становить 2 938, 32 доларів США. Право вимоги за указаними договорами перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 червня 2010 року (Т. 1, а. с. 232-245). Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За умовами кредитування (з урахуванням положень додатково укладених угод) ОСОБА_3 зобов'язався здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та у строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом. Відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним передбачає сплату підвищених процентів (+4 % річних) за користування кредитом та неустойки. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із обґрунтованості позовних вимог та відсутності доказів на спростування розміру кредитної заборгованості. Разом з тим, при оцінці доказів, якими обґрунтовано вимоги банку про стягнення заборгованості, судами допущено порушення ст. ст. 58, 59, 212 ЦПК України. Розрахунок заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 1 від 10 березня 2006 року (Т. 1, а. с. 209) не відображає інформації щодо періоду та розміру внесених позичальником платежів (поточних, прострочених) на погашення вимог кредитора: суми основного боргу, процентів за користування ним тощо. Розрахунок боргу за кредитним договором № 2 від 4 червня 2008 року (Т. 1, а. с. 231) передбачає нарахування процентів виходячи зі ставок 13, 99 %, 12, 99 %, 11, 99 %, 7, 48 % та 13, 49 % річних. Правильність проведених нарахувань з огляду на погоджені сторонами ставки процентів та період їх дії (12, 99 %, 7, 48 %, 13, 49 % річних) судами не досліджено. У п. п. 8, 11 від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України. У мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічні вимоги до змісту рішення суду визначені п. 3 ч. 1 ст. 215 та п. 3 ч. 1 ст. 315 ЦПК України. Разом з тим, оскаржувані судові рішення не містять розрахунків стягнутих судами сум та висновків про достовірність доказів, на підставі яких проведено нарахування кредитної заборгованості. Згідно п. 4.1.1. кредитного договору № 1, № 2 за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені договором строки позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки. Враховуючи те, що пеня нараховується за кожним простроченим платежем, розмір невиконаного/неналежно виконаного боржником щомісячного зобов'язання є тією обставиною, встановлення якої судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором. Внаслідок допущених судами порушень у справі не встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Частина 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за власною ініціативою. Ухвалюючи рішення у справі, суд не взяв до уваги та не вирішив питання про можливість застосування положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з огляду на ті обставини, що розмір неустойки за договором кредиту № 2 від 4 червня 2008 року значно більший від розміру боргового зобов'язання: прострочене грошове зобов'язання становить 319 747 грн, проценти - 157 350, 75 грн, а пеня складає 1 658 392, 28 грн. З урахуванням наведеного, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.С. Олійник Судді: В.І. Амелін В.П. Гончар Т.П. Дербенцева В.О. Савченко
  13. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41296923 Державний герб України Ухвала іменем україни 29 жовтня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 липня 2014 року, в с т а н о в и л а : У березні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 05 вересня 2007 року між сторонами укладено договір № б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 3 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,2 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 31 грудня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 4 609 доларів 86 центів США, яка складається з: заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 689 доларів 92 центи США, заборгованості за комісією - 640 доларів 85 центів США, штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 730 грн 15 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_3 Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 липня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту від 05 вересня 2007 року, яка складається з: процентів за користування кредитними коштами у розмірі 3 689 доларів 92 центи США, що еквівалентно 39 482 грн 46 коп., комісії у розмірі 640 доларів 85 центів США, що еквівалентно 5 120 грн 40 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі 1 730 грн 15 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213-214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувані судові рішення указаним вимогам закону не відповідають. Судами встановлено, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір б/н, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 3 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 19,2 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк, що відповідає строку дії картки. У заяві позичальника на отримання кредиту від 05 вересня 2007 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що вона ознайомлена та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови), а також із Тарифами банку; погодилася із тим, що заява разом із Умовами, Тарифами та Правилами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 13). Судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2010 року в справі № 2н-156/10 з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за договором кредиту від 05 вересня 2007 року б/н у розмірі 31 241 грн 73 коп. ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 31 грудня 2013 року наявна заборгованість у розмірі 4 609 доларів 86 центів США, з яких: заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 689 доларів 92 центи США, заборгованість за комісією - 640 доларів 85 центів США, штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 730 грн 15 коп. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 не виконала зобов'язання за кредитним договором, а тому дійшов висновку про стягнення з неї заборгованості на користь ПАТ КБ «ПриватБанк». Також суд зазначив, що наявність рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Крім того, розірвання договору не відбулося, кредитний договір автоматично пролонгований на новий строк, а оскільки строк дії картки поновлюється кожного разу із спливом терміну дії карти, то доводи відповідача про сплив строку позовної давності для звернення кредитором до суду з вимогами є безпідставними. Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на наступне. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Згідно з ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 ст. 264 ЦК України). Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. З матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2010 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 05 вересня 2007 року б/н у розмірі 31 241 грн 73 коп. Проте, судом першої інстанції не з'ясовано, чи виконано зазначений судовий наказ та коли, а відтак не встановлено період за який банк мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами. При цьому, зазначивши, що судовий наказ про стягнення заборгованості, який не виконаний, не припинив зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів, суд першої інстанції не перевірив суми нарахованої заборгованості, зокрема, як утворилася вказана сума. Крім того, поза увагою суду залишилося те, що за умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу ІІ Умов строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. Також за змістом п. 5.4 Правил вбачається, що строк погашення кредиту у повному обсязі здійснюється не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці у полі «Month». Відповідно до п. 9.4 Умов вбачається, що у разі наявності перевитрати платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом протягом шести місяців, картка закривається. Таким чином висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. У порушення ст. ст. 213-214 ЦПК України суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув, не встановив строк дії картки, виданої ОСОБА_3, не перевірив, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк міг пролонгувати строк дії картки, та чи було видано відповідачу нову картку. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та всупереч ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги, не зазначив в ухвалі конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи та передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун І.К. Парінова
  14. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/8509/14-ц пр. № 2/759/3635/14 06 листопада 2014 року Святошинський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді -Величко Т.О. при секретарі - Самайді А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" м. Бровари до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ : ТОВ «Кредитні Ініціативи» звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 28.11.2012 року між ВАТ «СВЕДБАНК», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та Факторинговою компанією «Вектор-Плюс» укладено Договір факторингу, згідно якого відступив фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу,яка належить Банку, у тому числі, права вимоги пов»язані щодо нарахованих та несплачених боржником процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов»язкових платежів. Позивач зазначав, що 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір Факторингу, згідно вимог якого,відступлено фактору свої права вимоги, заборгованості за кредитними договорами укладених з боржником, у тому числі, права вимоги пов»язані щодо нарахованих та несплачених боржником процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов»язкових платежів. Позивач зазначав, що внаслідок укладення вищевказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 24.08.2008 року №2619/0708/71-061 позичальником якого є ОСОБА_1. Позивач зазначав, що згідно умов вказаного кредитного договору Банк виконав свої зобов»язання та надав відповідачу кредит у розмірі 92000,00 доларів США, а відповідач зобов»язувався повертати кредитні кошти, сплачувати проценти за користування в сумі строки та на умовах передбачених кредитним договором та Додатком №1 до нього-графіком погашення заборгованості. Позивач зазначав,що між Банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 24.07.2008 року, яка поручилася за виконання зобов»язань ОСОБА_1 Позивач зазначав, що відповідачі свої зобов»язання за вказаним кредитним договором не виконали, у зв»язку із чим виникла прострочена заборгованість станом на 01.02.2014 року у розмірі 90330,55 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.02.2014 року складає 722 012,09 грн.; за відсотками -51 630,25 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку 01.02.2014 року складає 412 680,59 грн.; станом на 01.02.2014 року позивачем нарахований розмір неустойки - пеня у розмірі 85325,89 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.02.2014 року складає 682 009,84 грн.( в межах строку позовної давності пеня складає 19071,07 доларів США, що станом на 01.02.2014 року складає 152 435,05 грн., а тому просить суд позов задовольнити. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову та просив суд позов задовольнити на підставі письмових доказів поданих до позовної заяви. Відповідач, представник відповідача ОСОБА_1 подали заперечення проти позову (а.с.96-106, 231-236) просили суд у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що позивачем не надано детального розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед Банком, а з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалась сума несплачених відсотків за користування кредитом та пені та інших штрафних санкцій. Зазначали, що позивачем не враховано шість квитанцій, які підтверджують здійснення відповідачем оплат в рахунок погашення заборгованості, не одна квитанція не врахована позивачем при наданні розрахунку до суду, а тому на думку відповідача позивачем у порядку ст. 60 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами основну суму боргу,залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, всі суми коштів,що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх нарахування. Також щодо штрафних санкцій не вказано залишок заборгованості, на який нараховується пеня,на початок на кінець кожного періоду, розмір штрафної санкції у певній частці від суми боргу, формула за якою розраховувалася пеня. В наданих позивачем документах відсутні будь-які розрахунки суми пені в доларах США, як передбачено умовами договору з зазначенням еквіваленту суми в гривнях. Відповідач зазначає, що йому не було повідомлено Банком про заміну кредитора у зобов»язанні,а також не було повідомлено щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, виходячи із положень ст.ст.10,11 Закону України «Про захист прав споживачів», а ті докази про відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту, не можуть бути належним доказом про отримання відповідачем такої вимоги у розумінні ст.58 ЦПК України. Відповідач також заперечуючи проти позову зазначав, що заперечує що має заборгованість перед позивачем, оскільки кредитний договір був укладений із ВАТ «СВЕДБАНК» зазначає, що у матеріалах справи є два договори факторингу, що укладені між ПАТ «СВЕДБАНК» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а також між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» однак відсутні жодні документи, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «СВЕДБАНК» до ТОВ «Кредитні Ініціативи».Так, згідно з п. 2.3 Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «СВЕДБАНК» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» перехід від Банку до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Відповідач вважає, що надані позивачем документи до справи не дають можливості встановити факт оплати зазначеної вище ціни продажу, відповідно, факт здійснення переуступки прав новому кредитору. Оскільки позивач не надав суду будь-які докази що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за Кредитним договором у ТОВ «Кредитні Ініціативи». А тому вважає, що суд не має правових підстав для винесення рішення про стягнення заборгованості, не маючи у своєму розпорядженні документів, які б підтверджували право вимоги позивача і взагалі факт порушення його прав. Відповідач також повідомляв, що жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ВАТ «СВЕДБАНК» на користь інших осіб не отримував. Відповідач ОСОБА_2 належнимчином повідомлена в судове засідання не з"явилась, просила розглядати справу за відсутності. Відповідач ОСОБА_1 зазначав, що згідно ст. 516 ЦК України зазначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідач зазначав, що згідно ст. 517 ЦК України передбачає первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Таким чином, до надання доказів здійснення заміни кредитора у Кредитному договорі, відповідач має право не виконувати свої зобов'язання, не ризикуючи при цьому простроченням їх виконання, та вважає, що відповідна ситуація повинна розглядатись, як прострочення кредитора, яке тягне наслідки, передбачені ст. 613 ЦК України, що мають бути підтверджені позивачем. Відповідач зазначав, що згідно п.2.6.договору Факторингу №15 від 28.11.2012 року наступне відступлення Фактором Прав вимоги заборгованості до боржників будь-яким третім особам допускається виключно за умови отримання Фактором від Банку попереднього дозволу Спостережної ради Банку. З дня отримання Банком запиту Фактора щодо зазначеного дозволу, Банк надає попередній дозвіл або письмову відмову в наданні дозволу протягом трьох місяців, при цьому Банком приймається до уваги наступне: наявність у особи, що має намір придбати Право Вимоги необхідних обов»язкових дозволів згідно вимог чинного законодавства України ( п.2.6.2.), ТОВ «Кредитні Ініціативи» всупереч Договору факторингу не отримали передбачений п.2.6. цього ж договору письмовий дозвіл, т.б. позивач не мав та не має необхідних дозволів згідно вимог законодавства. Та вважає що ТОВ «Вектор Плюс» не мало права на укладення договору факторингу з позивачем. Відповідач також зазначав, що в матеріалах справи є два договори факторингу, але відсутні докази про, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «СВЕДБАНК» до ТОВ «Кредитні-ініціативи», а саме відсутні докази по Договору №15 від 28.11.2012 року переходу від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників після сплати фактором ціни продажу в повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором та набуває права вимоги, а тому вважає неналежним позивачем, у зв»язку із відсутністю доказів, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за кредитним договором. Відповідач також зазначив, що позивач не надав суду доказів, що підтверджують його право здійснювати операції з іноземною валютою. Відповідач також пояснював, що переуступка права вимоги за двома договорами факторингу, що є у матеріалах справи відбулась незаконно, оскільки відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за №373/16389 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів)1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги 2)набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення 3)отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, утому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподіл у відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Таким чином, розпорядженням передбачено, що фінансова послуга з факторингу, зокрема, полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб'єктами господарювання. А кошти за кредитним договором від 24.08.2008 року №2619/0708/71-061 позичальником якого є ОСОБА_1 було надано позичальнику який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Та вважає, що укладання не банківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог підпункту 2 пункту 12 зазначеного вище розпорядження, що не є предметом оскарження у цьому судовому засіданні. Також Відповідач зазначив, що згідно рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.04.2014 року, яка стосується ТОВ «Кредитні ініціативи», щодо визначення факту нікчемності того ж самого договору, на який посилається позивач в цій справі - Договір факторингу від 28.11.2012 року є такою що не підлягає доказуванню під час розгляду даної справи, а отже даний договір Факторингу є нікчемним. Відповіднодо ст 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень, крім випадів встановених цим кодексом. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає і рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття. Відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відпоідно до п. 6 ч. ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Заслухавши пояснення сторін у справі з посиланням на письмові докази подані до матеріалів спрви в обгрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти позову із посиланням на діюче законодавство України, що регулює спірні правовідносини,судом встановлено, наступне. Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ПАТ "СВЕДБАНК", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено Договір факторингу №15 (а.с.14-22) , відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З гідно повідомлення ТОВ Факторинговою компанією "Вектор Плюс» (а.с.23), останні повідомили що 28.11.2012 року ТОВ «КІ» здійснило розрахунок з ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у повному обсязі та в порядку, встановленому умовами договору. Але суду не надано доказів, що саме позивач ТОВ «Кредитні ініціативи», здійснило розрахунок з ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу ( а.с.24-33) , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні Ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. При цьому надано реєстр заборгованості відповідача (а.с.33) у якому не вказано, станом на яку дату складено вказаний розрахунок. В якій валюті розрахована основну суму боргу,залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, всі суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх нарахування. Згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" 1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. 3. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. 4. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. 5. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. 6. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. 7. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку тазабезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку. 8. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. 9. Копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством. Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. Судом встановлено, що позивачем не надано суду належних первинніх документів, щодо наявності заборгованості відповідача на час укладення кредитного договору, договорів факторингу, а також не повідомлено про підстави звільення від доказування виникнення саме такого розміру заборгованості. А тому позивач не довів належними та допустимими доказами, згідно поданого розрахунку заборгованості (а.с.49), яким чином та станом на яке число розраховувався вказаний розрахунок та по якому курсу НБУ в гривневому еквіваленті, з урахуванням доказу (а.с.33) на підставі якого первиннго документу, який би відповідав ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Також щодо штрафних санкцій не вказано залишок заборгованості, на який нараховується пеня, на початок на кінець кожного періоду, розмір штрафної санкції у певній частці від суми боргу, формула за якою розраховувалася пеня. А також не надано суду інформацію чи враховані надані відповідачем квитанції про внесення коштів за кредитним договором ( а.с.244-249). Судом встановлено, що позивач не довів належними та допустимим доказами , що відповідачі також були повідомлені про дострокове погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, та про зміну кредитора у зобов»язанні. А тому з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку,що позивачем не доведено належними та допустимим доказами, не надано розрахунок заборгованості з часу укладення кредитного договору, внесення коштів, залишок основного боргу, відсотків, штрафних санкцій,пені на час кожної зміни кредитора у зобов»язанні та рух внесених коштів по рахунку відповідача ОСОБА_1, який би відповідав ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" а тому позов не доведений та задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати відшкодуванню з відповідачів не підлягають. Керуючись ст.ст. 3, 10,11,15,57-60,131,208-218,294 ЦПК України, ст.ст. 6,11,14,15,16, 207,208, 525,526,610,611,629 ЦК України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні позову ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24.08.2008 року №2619/0708/71-061 - відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з часу його проголошення, у разі відсутності осіб, з часу отримання копії рішення суду. Суддя Т.О. Величко http://reyestr.court.gov.ua/Review/41232564
  15. Здравствуйте уважаемые форумчане. 4 часа утра Обдумываю стратегию борьбы с произволом Привата. Скоро начнется судебный процесс с Приватом. Для меня важны любые советы и помощь, хотя имею массу доказательств подделки документов, незаконных начислений, шантажа, угроз и прочего (оригиналы и копии документов). Хочу максимально обнародовать имеющиеся у меня данные тк наши суды... 5 лет назад выкладывал на разных сайтах свой "Відкритий лист". В нем есть основная информация про мои взаимоотношения с Приватом, хотя еще есть куча нюансов кроме тех фактов. Выкладываю оригинал текста 5тилетней давности. Прочитайте пожалуйста и помогите советом. Заранее благодарен. Відкритий лист.pdf
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40484712 Державний герб України Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ УХВАЛА іменем україни 3 вересня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - ПАТ «Альфа Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилалося на те, що 22 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2706/0508/77-277, відповідно до якого останній був наданий кредит у розмірі 108 500 дол. США зі сплатою відсотків та у строки, які обумовлені в договорі. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 22 травня 2008 року був укладений іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,1504 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, внаслідок чого останній набув право вимоги до боржників, в тому числі і до відповідача ОСОБА_3, яка свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 116 157, 19 дол. США, що еквівалентно 928 444 грн 42 коп., в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2014 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Альфа Банк» за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 2706/0508/77-277 в розмірі 116 157, 19 дол. США, що за курсом НБУ становить 928 444 грн 42 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1504 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_3, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна) під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів переходу до нового кредитора права вимоги та доказів наявності у ПАТ «Альфа Банк» права вимоги за вказаним кредитним договором. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи містяться копії договорів купівлі-продажу прав вимоги, з яких вбачається, що до ПАТ «Альфа Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 2706/0508/77-277-Z-1. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає виходячи з наступного. Судом касаційної інстанції встановлено, що 22 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2706/05/08/77-277, відповідно до якого останній був наданий кредит у розмірі 108 500 дол. США зі сплатою відсотків та у строки, що обумовлені в договорі. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 22 травня 2008 року укладений іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,1504 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, внаслідок чого останнє набуло право вимоги до боржників, в тому числі і до відповідача ОСОБА_3 Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов᾽язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов᾽язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовʼязання, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку» правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» на користь ПАТ «Альфа Банк» був укладений 15 червня 2012 року. Однак в матеріалах справи відсутній нотаріально посвідчений договір про відступлення прав за іпотечним договором, а наявна лише копія переліку із зазначенням номерів договорів, які не можуть слугувати доказом, оскільки з неї не вбачається, що це саме додаток до договору купівлі-продажу прав вимоги (а. с. 172-174). При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що в матеріалах справи містяться копії листів та реєстри поштових відправлень щодо повідомлення боржника про заміну кредитора новим (а. с. 182-186). Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Згідно з п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК ). Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд апеляційної інстанції, в порушення статей 212, 213-215, 316 ЦПК України не звернув уваги, що відповідачкою додано копії квитанцій про погашення нею заборгованості за кредитним договором, та не з'ясував, яким чином позивачем нараховувалась заборгованість, за який період, оскільки в матеріалах справи відсутній повний розрахунок боргу з урахуванням часткової його сплати, а отже, суд не надав оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна. Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. Згідно з абз. 2 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», за змістом пункту 6 частини третьої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. На зазначені обставини апеляційний суд увагу не звернув, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. . Головуючий П.О. Гвоздик Судді:Н.А. Горелкіна Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35887336 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом, у якому вказувало, що 09 червня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитно-заставний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 804 грн. 92 коп. зі сплатою 9,6 % річних строком до 08 червня 2015 року. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 02 липня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 85 232 грн. 70 коп., яку банк просив стягнути з відповідачки. Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 березня 2013 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 84 982 грн. 70 коп., що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 30 559 грн. 83 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 8467 грн. 96 коп., пені у розмірі 21 867 грн. 39 коп., штрафів у розмірі 250 грн. та 4034 грн. 89 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено наявність заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд керувався тим, що заборгованість відповідачки підтверджена розрахунком заборгованості; заставний транспортний засіб реалізовано у липні 2009 року за 57 800 грн., що не є достатнім для задоволення вимоги кредитора у повному обсязі. Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано. Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладений кредитно-заставний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 804 грн. 92 коп. зі сплатою 9,6 % річних строком до 08 червня 2015 року. Предметом застави у договорі зазначено автомобіль Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 7−11). Відповідно до п. 7.2. кредитно-заставного договору від 09 червня 2008 року застава забезпечує забезпечені вимоги у розмірі їх повної вартості, незалежно від того, якою така вартість може бути у будь-який час протягом строку дії договору. 04 березня 2009 року позивачем в особі співробітника управління безпеки ПАТ «ПриватБанк» та відповідачкою, в особі представника ОСОБА_8, підписано акт приймання-передавання автомобіля Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, для його реалізації за ринковою ціною на погашення заборгованості у разі невиконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором (а.с. 36). Згідно з листом ПАТ КБ «ПриватБанк» 20 липня 2009 року автомобіль Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, реалізовано за 57 800 грн. (а.с. 71). Відповідно до ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» протягом десяти днів із дня продажу предмета забезпечувального обтяження обтяжувач-продавець відповідного рухомого майна зобов'язаний надати боржнику та всім обтяжувачам, на користь яких було встановлене зареєстроване обтяження цього рухомого майна, письмовий звіт про результати продажу. Відповідно до ст. 31 названого закону обтяжувач розподіляє доходи від продажу предмета забезпечувального обтяження у такій черговості: 1) покриття витрат на організацію продажу предмета забезпечувального обтяження; 2) задоволення забезпечених обтяженням вимог обтяжувачів з вищим пріоритетом; 3) задоволення власної забезпеченої обтяженням вимоги; 4) задоволення забезпечених обтяженням вимог обтяжувачів з нижчим пріоритетом; 5) повернення решти боржнику. Матеріали цивільної справи не містять доказів виконання вказаних вимог обтяжувачем, яким виступав ПАТ КБ «ПриватБанк», та що має істотне значення для вирішення спору по суті, оскільки від з'ясування вказаних обставин залежить результат розгляду справи та визначення розміру заборгованості за кредитно-заставним договором. Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість за договором від 09 червня 2006 року розрахована позивачем починаючи з 09 липня 2008 року і станом 02 липня 2012 року склала 85 232 грн. 70 коп. (а.с. 5−6). Суди при розгляді справи не врахували, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Частиною 1 ст. 10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57−60 ЦПК України. Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. На порушення вказаних вимог закону апеляційним судом не враховано, що позивачем не надано суду розрахунку заборгованості та доказів на підтвердження наявності такої заборгованості за кредитним договором. Мотиви, за яких суд вважав, що банк надав розрахунок заборгованості, який відповідає дійсному, у судовому рішення відсутні. Не спростував суд і доводи представника відповідача про те, що заборгованість за кредитом була погашена внаслідок реалізації заставного майна (а.с. 111). Судами не дотримано вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не встановлено фактичні обставини, не досліджено докази, надані сторонами, та не надано цим доказам відповідної правової оцінки, а суд касаційної інстанції зазначеними повноваженнями не наділений, тому судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити. Рішення апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді:Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель О.М. Ситнік
  18. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40141108 Державний герб України У х в а л а іменем україни 13 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Горелкіної Н.А., Наумчука М.І., Дербенцевої Т.П., Ступак О.В.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» в особі представника - Карасюка Олександра Володимировича, на рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 265 000 доларів США строком до 26 грудня 2014 року зі сплатою 12,9% річних, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 2 404 880 грн. 97 коп., що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який згідно з договором поруки від 27 грудня 2007 року зобов'язався відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком у повному обсязі. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 404 880 грн. 97 коп., вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року скасовано, у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») в особі представника - Карасюка О.В. просить рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року скасувати й залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року, що було помилково скасовано, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконуються зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з боржника та поручителя. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності та безпідставності вимог банку. Проте, з таким висновками судів повністю погодитися не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 265 000 доларів США зі сплатою 12,9% річних із кінцевим терміном повернення 26 грудня 2014 року. У забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором, того ж дня між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким відповідач поручився за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитним договором перед банком у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що кредитні кошти фактично не отримувала й підписи у заявах про їх отримання та квитанціях не ставила. Відповідно до ч. 1 ст.http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1766/ed_2012_07_05/pravo1/T041618.html?pravo=1" \l "1766" \o "Цивільний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" \t "_blank 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла того, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 417-П від 7 лютого 2014 року, призначеної під час апеляційного розгляду справи, підписи отримувача у заявах про видачу готівки виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів. Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Разом з тим, згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу. Отже, висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню і перевірці. У порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взявши за основу лише висновок експертизи, суд не врахував того, що сторонами визнано факт укладення кредитного договору, унаслідок чого дійшов суперечливих висновків щодо недоведеності вимог банку, зазначивши при цьому, що відповідач ОСОБА_3 отримала значно більшу суму кредиту, ніж вказано у кредитному договорі, на погашення якої останньою частково внесено кошти до банку. Апеляційний суд взагалі не вмотивував і не обґрунтував свого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та не дав оцінки тому, що ОСОБА_3, хоча й указувала на те, що кредитний договір не підписувала, однак питання про визнання такого договору недійсним не ставила. Крім того, судом апеляційної інстанції помилково застосовано ст. 1046 ЦК України, положеннями якої регулюються правовідносини щодо договору позики, та яка не поширюється на спірні правовідносини. Разом з тим, не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції з наступних підстав. Так, згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом указаних норм матеріального права, поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу). Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вищевказаних норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, підставою для припинення договору поруки може бути недотримання кредитором строку звернення до суду з вимогами до поручителя. Відповідно до п. 24 постанови № 5 пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Проте, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, належним чином не дослідив умови укладених між сторонами договорів кредиту й поруки, та належним чином не з'ясував, чи виникло у банку право дострокової вимоги повернення суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами та пені, а також, з урахуванням дійсних обставин справи й доводів сторін, не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою до поручителя про виконання зобов'язання, та наявністю підстав для припинення поруки. Крім того, стягуючи кредитну заборгованість з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції не врахував того, що у зв'язку з укладенням між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» 12 грудня 2011 року договору факторингу № 1 відбулася заміна кредитора у кредитних зобов'язанням, які виникли із укладеного з ОСОБА_3 кредитного договору, й відповідно - відбулась заміна позивача у справі. При цьому судами обох інстанцій взагалі не встановлено дійсного розміру кредитної заборгованості, з урахуванням заперечень відповідачів, не досліджено первинної бухгалтерської документації. На порушення вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України суди не сприяли всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають визначальне значення у її вирішенні, а допустили суттєву неповноту у з'ясуванні таких обставин. Висновки судів у порушення вимог закону ґрунтуються на припущеннях. Ураховуючи, що судами не дотримано вимог процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими визнати не можна, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» в особі представника - Карасюка Олександра Володимировича, задовольнити частково. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: Н.А. Горелкіна Т.П. Дербенцева М.І. Наумчук О.В. Ступак
  19. Державний герб України Справа 206/387/14-ц Провадження 2/206/272/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" червня 2014 р. Самарський районний суд м.Дніпропетровська у складі: головуючий суддя Сухоруков А.О., при секретарі Сядро Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: 20 січня 2014р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який з урахуванням уточнених позовних вимог обґрунтував тим, що 26 січня 2009р. ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг НОМЕР_1. Згідно умов договору, відповідачу було відкрито рахунок і видано платіжну картку. Кредитний ліміт був відсутній. Клієнт мав можливість користуватися грошовими коштами лише в межах доступного залишку власних коштів на рахунку. З червня 2009р. по листопад 2009р. відповідач, перебуваючи на території Республіки Грузія, здійснив низку валютообмінних операцій в банкоматах комерційних банків. В результаті технічного збою в банкоматах був встановлений занижений курс купівлі-продажу валюти. Після виявлення технічної помилки Банком були скасовані всі проведені операції із заниженим курсом і проведені уточнюючі транзакції з використанням вірного курсу, який діяв на момент проведення транзакцій. В результаті чого станом на 31.10.2013р. заборгованість за картковим рахунком НОМЕР_1 складає 1617933,04грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 629796,14 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 910616,28 грн, а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина) та 77020,62грн. штраф (процентна складова). На підставі викладеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти 1617933,04 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача Стриженко Ю.О. позов підтримала та прохала його задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечувала посилаючись на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності у зв'язку з тим, що після закінчення терміну дії платіжної картки, нової платіжної картки не було видано, а отже строк перебігу позовної давності настав з дати закінчення терміну дії платіжної картки. Крім того нарахування спірної суми здійснено ще у 2009 році, і з того часу минуло понад чотири роки. Між банком та її довірителем дійсно існували певні правовідносини і відповідач одержував банківську картку, якою користувався в тому числі і у Республіці Грузія. Наполягала, що рахунок та картка мали дебетовий, а не кредитний характер, тобто її довіритель міг зняти лише ті грошові кошти, які були зараховані ним на рахунок, а не брати їх як кредит банку. Зауважила, що наявна у матеріалах справи копія заяви від імені ОСОБА_1 не містить підпису та жодних умов з нарахування відсотків. Розрахунок заборгованості невірний та не підтверджений жодним документом, а також посилалася на те, що відповідач не надавав своєї згоди і на заяві про ознайомлення з Правилами та Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою не має його підпису та ніякого кредитного договору не укладалося. (а.с.45-49). Вислухавши доводи та пояснення представника позивача, представника відповідача та самого відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав. Суд встановив, що згідно розрахунку заборгованості за договором №SAMDN08000026050665 від 26.01.2009р, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1, станом на 31.10.2013р. заборгованість становить 1617933,04 грн. (а.с.8-10). З копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що додана до позовної заяви, вбачається, що вона ніким не підписана (а.с.12). На ухвалу суду від 30 квітня 2014 року банком так і не було надано оригіналу кредитного договору, на який банк посилається як на підставу своїх вимог, навіть після надання судом додаткового часу для пошуку цього документа. З заяви ОСОБА_1 вбачається, що він 23 листопада 2009р. звертався до начальника відділу №77 з метою з'ясування причини виникнення негативного балансу по його дебітним картам та блокування заробітної плати. (а.с.52). На цю заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь, відповідно до якої вказано, що встановлення кредитного ліміту, тобто, можливості користуватися коштами (на умовах строковості, платності і повернення) з перевищенням доступного залишку коштів, - непередбачено. Внаслідок проведення валюто обмінних операцій по його картковим рахункам виникли несанкціоновані овердрафти (а.с.53). Як із розрахунку, наданого банком разом із позовом (а.с.7-9), так і з роздруківки руху коштів по рахунку ОСОБА_1 видно, що станом на 14.11.2009 року сальдо поточної заборгованості по кредиту та загальної заборгованості по процентам дорівнювали нулю, а через день, 16.11.2009 року сальдо заборгованості по кредиту стало 629796,00 грн., з цього дня розпочато щоденне нарахування значних відсотків, заборгованість по яким на 31.10.2013 року сягнула 910616,28 грн. Раптове виникнення цієї заборгованості відображене в руху коштів по рахунку, саме 16.11.2009 року операційною системою банку було здійснено понад 160 операцій в розмірах по 10-12 тисяч гривень кожна, опис кожної з цих транзакцій аналогічний - «отмена списания по трензакции в связи с неправильным курсом конвертации». Також з цього документа видно, що спочатку відбувалося поповнення рахунку в України в гривнях, потім - операції зі зняття готівки в Республіці Грузія в період з січня по серпень 2009 року (а.с.86-111). Вказані вище спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України. В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Позивачнм не надано жодного належного доказу на підтвердження існування правовідносин з відповідачем. Хоча відповідач і не заперечує самого факту правовідносин, проте є спірною і не доведеною правова природа цих правовідносин, зокрема підстави для нарахування відсотків. Також слід звернути увагу, що на користь доводів відповідача про користування послугами банку як дебетовим рахунком для переведення грошових коштів слугує те, що рахунок у першу чергу був поповнений значною сумою в гривнях, і після цього кошти знімалися у Республіці Грузія, і в такому порядку відбувалося неодноразово. В основі суми, яку просить стягнути банк, лежать 629796,00 грн., які виникли в якості заборгованості одним днем - 16.11.2009 року, шляхом відміни транзакцій. Проте банком при відміні транзакцій взагалі не бралися до уваги значні (десятки тисяч гривень) грошові кошти неодноразового поповнення рахунку в гривнях, жодного доказу щодо курсу національної валюти України та Грузії, який діяв на момент поповнення рахунку та зняття коштів, проведення транзакцій, позивачем надано не було, тобто ця сума виникла без жодної правової підстави, не підтверджена документально. Отже жодного достатнього і належного доказу існування самої суми кредитної заборгованості немає. Згідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Банку було відомо ще наприкінці 2009 року про наявність нарахувань в якості заборгованості по рахунку ОСОБА_1, проте понад три роки до суду з позовом не звертався, жодних поважних обставин не навів, що є окремою самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 629796,00 грн., які виникли 16.11.2009 року. Стаття 212 ЦПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Банк у складі суми до стягнення заявляє також 910616,28 грн. відсотків, розрахованих на 31.10.2013 року. Проте як зазначено вище, не доведена основа для їх нарахування. Крім того, у позові (а.с. 3) банк заначає відсотки у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, в уточненому позові (а.с. 82-85) взагалі не посилається на жодну відсоткову ставку. Проте виходячи з цієї відсоткової ставки, за умови обґгунтованості стягнення забооргованості по кредиту, заборгованість по відсоткам за три роки, які передували зверненню до суду з цим позовом, складали би 629796,00грн. Х 0,12% / 100 Х 3 = 2267,27 грн., що багатократно відрізняється від заявленої і нічим не підтвердженої суми відсотків. У своєму позові банк посилається на кредитний договір №SAMDN08000026050665, який відсутній у справі у вигляді копії, оригінал на ухвалу суду надано не було. Надана ж банком копія анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку з даними ОСОБА_1 (а.с. 12) не містять ні дати, ні номеру цього документа, ні підпису від імені відповідача. Нерозбірлива і така, що майже не піддається читанню текстової інформаці, ксерокопія із зображенням банківської картки та багатозначним номером угорі дійсно містить підпис від імені ОСОБА_1, проте цифри (номер) у верхній частині аркуша « 0210150000160032860» жодним чином не відповідають номеру кредитного договору, на який посилається банк у своєму позові, крім того перед підписом вбачаються цифри, які суд розуміє як дату підписання - « 21.06.2010», у той час як користування спірним рахунком відбувалося значно раніше, з січня 2009 року. Тобто ця копія вочевидь не може стосуватися спірних правовідносин, і не може братися до уваги. Суд, повністю відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, не надано жодного доказу щодо існування та правової природи банківських правовідносин з відповідачем, нарахування заборгованості не підтверджено документально різницею курсів валют, і кожна з цих окремо взятих обставин є достатньою та необхідною підставою для відмови в позові. Керуючись ст.ст. 4- 8, 10, 11, 18, 57- 64, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: У задоволенні позову відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя А.О. Сухоруков http://reyestr.court.gov.ua/Review/39588430
  20. Державний герб України печерський районний суд міста києва Справа № 757/14736/13-ц Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2014 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Цокол Л.І., при секретарі - Насурлаєва К. Е., секретарі Кирей О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1 Леовіча про звернення стягнення на предмет іпотеки, В С Т А Н О В И В : Позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся до суду із вимогами до відповідача ОСОБА_1 і просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2706/0806/88-329 від 16.08.2006р. , яка станом на 01.04.2013р. складає 277027,39грн. , та складається з заборгованості : за кредитом - 186759,88грн. , - по відсотках - 26823,23грн., - пеня - 63444, 28грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру під номером АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій, та відшкодувати судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено договір факторингу, відповідно до якого вимоги за кредитним договором №2706/0806/88-329 від 16.08.2006р. відступлені ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». В цей же день ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» продав позивачу кредитний договір, а відповідно усі права щодо кредитного договору , позичальником якого виступає ОСОБА_1 перейшли до ТОВ «Кредитні ініціативи». Відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання, оскільки станом на 01.04.2013р. заборгованість складає 277 027,39грн. В свою чергу кредитні зобов'язання позичальника були забезпечені іпотекою, предметом якої є нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1. Під час судового розгляду представник позивача ОСОБА_3 підтримав вимоги позову, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові. Представник відповідача ОСОБА_4 вимоги позивача не визнав, заперечував проти їх задоволення, як і представник відповідача ОСОБА_5, який в подальшому приймав участь у розгляді справи. Заперечення представників відповідача обґрунтовано відсутністю належних доказів ,які достовірно підтверджують перехід права вимоги щодо кредитного зобов'язання ОСОБА_1 до позивача. Суд вислухавши пояснення представників ОСОБА_3, ОСОБА_4, а в подальшому ОСОБА_5, вивчивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку. Згідно ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно ст. 33 цього ж Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Судом встановлено, що 16 серпня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2706/0806/88-329 , згідно якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 50 000 доларів США на строк з 16 серпня 2006 року по 16 серпня 2013 року з сплатою процентів за користування цими коштами у розмірі 15% річних за весь строк фактичного користування кредитом. 16 серпня 2006 року між цими ж особами було укладено іпотечний договір , в забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов'язань за договором №2706/0806/88-329 . Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1. Вказані обставини знайшли своє підтвердження під час судового розгляду наданими оригіналами вказаних договорів. В той же час інші обставини, на які позивач посилається в обгрунтування своїх вимог, свого підтвердження під час судового розгляду не знайшли. Частиною 2 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, а відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Для підтвердження вимог заявленого позову, представник позивача надав копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Кредитні ініціативи», копію свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «Кредитні ініціативи», витяг з договору факторингу № 15 від 25.11.2012 року укладеного між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»; копію договору факторингу від 28.11.2012 року укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ "Кредитні ініціативи", копію договору про передачу прав за іпотечним договором між ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи", витяги з реєстру заборгованостей боржників, витяг з договору про передачу прав за іпотечним догором, довідка розрахунок заборгованості за кредитним договором №2706/0806/88-329 від 16 серпня 2006 року. Відповідно до ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб,я кі беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 58 ЦПК України). Під час судового розгляду представником позивача були надані для огляду копії договору факторингу № 15 від 25.11.2012 року укладеного між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»; та копію з копії договору факторингу від 28.11.2012 року укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ "Кредитні ініціативи". Надані копії є неповними та викликають сумніви. Оригіналів вказаних договорів, та інших письмових доказів, які подані в копіях, під час судового розгляду надано не було. Із наданих копій не виявилось можливим встановити яка заборгованість боржника ОСОБА_1 , в розумінні договору факторингу, була передана ТОВ "Кредитні ініціативи" . Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України уступка вимоги є однією з підстав заміни сторони у цивільно-правовому зобов'язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно ст. 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення вимог позивача. Суд виходить з того, наданих представником позивача письмових доказів, які знаходяться в матеріалах справи, не достатньо для висновку про те, що позивач набув права вимоги за кредитним договором №2706/0806/88-329 від 16.08.2006р., в забезпечення якого було укладено іпотечний договір про передачу нерухомого майна відповідача. В судовому засідання також не було доведено, що відповідач порушив умови договору та у позивача є право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За таких обставин, суд надходить до висновку, що вимоги позивача ґрунтуються лише на припущеннях та є недоведеними, а тому в задоволенні позову слід відмовити. Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 512, 514, 517,1082 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", ст.ст. 4, 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : В задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1 Леовіча про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя Цокол Л.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37139936
  21. Какая стоимость судебной экспертизы в институтах и у частных экспертов??? Польза есть от судебной экспертизы?
  22. Справа № 2-2797/11 Провадження № 2/500/165/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2013 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі: головуючий - суддя Швець В.М., при секретарі Гончаренко М.Ю., за участю представника позивача Яковлєвої О.А., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїлі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу, В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі: ПриватБанк) звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 23361грн.47коп. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, дала пояснення, що відповідно до укладеного договору № ODIORX09390534 від 25.12.2006р. ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 2132грн.90коп., із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.06.2007 року. Відповідно до умов укладеного договору, Договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», «Стандарт». У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість. Посилаючись на викладене, позивач просив про стягнення кредитної заборгованості, а саме 2132,90грн. заборгованість по кредиту, 10447,55грн. - заборгованість по відсоткам, 9192,38грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500грн. - штраф (фіксована частина),1088,64грн. - штраф (процентна складова), 233,61грн. - судовий збір, 120грн. - витрати на інформаційне-технічне забезпечення, а всього 23715,08грн. Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, дав пояснення, що позивач ПриватБанк не надав доказів отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_3, та розрахунок заборгованості позивача базується на його власних припущеннях та не підтверджений первинними документами у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того ОСОБА_3 вважає, що твердження позивача про те, що сторонами була збільшена позовна давність до п'яти років не можна брати до уваги. Оскільки зазначена зміна тривалості позовної давності була викладена в Умовах надання споживчого кредиту, а ці мови ОСОБА_3 як споживачу не надавалися та ним не підписувалися. В Заяві № ODIORX09390534 від 25.12.2006 року, яка додана до позовної заяви, про строк позовної давності не згадується. В Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам, копію яких ПриватБанк надав до суду, як додаток до позовної заяви в пункті 1.1 вказано банк - ПАТ КБ «Приватбанк». Але Заява позичальника № ODIORX09390534 була подана до ЗАТ АБ «ПРИВАТБАНК» 25.12.2006 року. Закрите акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» змінило найменування юридичної особи на ПАТ «ПриватБанк» 17.07.2009 року, тому з наданими Умовами він, як позичальник не міг бути ознайомлений в 2006 році. Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки. Згідно зі ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплавом строку виконання. Строк виконання за Заявою встановлено не пізніше 25.06.2007 року. Таким чином, на момент пред'явлення до нього позову був пропущений строк позовної давності, про застосування чого заявлено стороною у спорі. У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню. Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із ст.ст.11,509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статей 526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Як випливає з матеріалів справи, 25.12.2006 року між ПриватБанком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ODIORX09390534 про надання останньому кредиту в сумі 2132 (дві тисячі сто тридцять дві) гривень 90 копійок, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.06.2007 року. Зазначений договір підписаний сторонами. Відповідно до умов укладеного договору визначених в заяві позичальника, договір складається з заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», «Стандарт». Заявою позичальника передбачено, що виконання договору здійснюється шляхом погашення заборгованості по кредиту в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 23 по 28 число кожного місяця, позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 402,33грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами. Як вбачається з позовних вимог позивача у порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. Заявлена позивачем в обґрунтування позовних вимог сума заборгованості станом на 25.02.2011 року 23361,47грн. складається з наступного: 2132,90грн. заборгованість по кредиту, 10447,55грн. - заборгованість по відсоткам, 9192,38грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500грн. - штраф (фіксована частина), 1088,64грн. - штраф (процентна складова). Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Позивачем на обґрунтування своїх вимог, щодо стягнення заборгованості надано розрахунок заборгованості. Як встановлено судом наданий Позивачем розрахунок не оформлений належним чином,не має зазначення прізвища посадової особи,яка має право складати такий розрахунок,підпису цієї особи та печатки банку,що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів,закріплених в ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлення документів",затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17.04.2003р. Відповідно до ч.3 ст.5 Декрету КМУ "Про стандартизацію та сертифікацію" від 10.05.1993р. обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об'єднаннями, установами,організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів. На обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо стягнення пені, штрафу та збільшення строку позовної давності на всі вимоги за кредитним договором до 5 років, позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) викладені на окремих аркушах і підписані позивачем ПриватБанком. Як встановлено в судовому засіданні в наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутній підпис відповідача ОСОБА_3 Умови підписані лише головою ПриватБанку - Дубілет О.В. В Умовах не зазначена дата їх прийняття чи затвердження. Відсутня інформація з якого по який час діяли положення Умов у тому варіанті, який представлений суду, а також, що ці умови стосуються саме споживчого кредиту наданого ОСОБА_3 В наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутні п.5.5, 5.4 на підставі яких позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, щодо терміну позовної давності, та у п.п. 5.1,5.2,5.3 відсутні умови на підставі яких позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, щодо нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язання. Це підтверджує заперечення відповідача про те, що він не підписував договір з умовами про зміну строку позовної давності на п'ять років. Оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не підписані відповідачем ОСОБА_3, не зазначені в кредитному договорі №ODIORX09390534 від 25.12.2006 р. як додатки до нього, відсутня дата складання їх, суд прийшов до висновку, що зазначені Умови не є допустимим доказом у справі. Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином, позивачем не доведено в судовому засіданні обставин того, що відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений та згідний з умовами, що викладені в окремому документі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Згідно ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про це складається у письмовій формі. Відповідно до кредитного договору № ODIORX09390534 від 25.12.2006 між ВАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 кінцевий терміном повернення кредиту 25.06.2007 року. Строк позовної давності відраховується з 25.06.2007, тобто позивач повинен був звернутись за захистом своїх прав до 25.06.2010 року. Про існування заборгованості Позивач знав, що підтверджується розрахунком заборгованості. Ніяких заяв про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням поважності причин його пропуску від ПАТ КБ «ПриватБанк»до суду не надходило. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживача» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Зазначена норма матеріального права була чинною як на момент подання відповідачем ОСОБА_3 заяви про одержання кредиту, так є чинною і на момент розгляду справи судом. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від заяви сторони у спорі. З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності, тому позов ПриватБанку не підлягає задоволенню за спливом строку позовної давності. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною у п.31 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується правилами ст.88 ЦПК України. Керуючись ст.ст.257,258,261,267 ЦК України, ст.11 Закону України «Про захист прав споживача», ст.ст.10,11,57-60,88,169,209, 212-215,218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Суддя В. М. Швець http://reyestr.court.gov.ua/Review/30474676
  23. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/12743/13-ц пр. № 2/759/301/14 14 січня 2014 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Миколаєць І.Ю. при секретарі Руденко Ю.Ф. за участю представника позивача Григорєва О.В. відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 представника відповідача ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ : У серпні 2013 року представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до суду з позовною заявою у якій просить стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суми боргу за кредитним договором № 11020918000 від 20.07.2006 року у розмірі 53353,47 дол. США, що за курсом НБУ станом на 05.07.2013 року становить 426454,28 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 20.07.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11020918000, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 35000,00 дол. США, а останній зобов'язувався сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 11,80% річних. Кінцевою датою повернення кредиту є 20.07.2027 р. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 20.07.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 25283. 12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1 за яким ПАТ «УкрСиббанк» передав останньому право вимоги за кредитними зобов'язаннями своїх боржників, в тому числі за кредитом ОСОБА_2 Справу просить вирішити на підставі ст. 525, 526, 530, 533, 546, 549, 611, 612, 627, 629, 632, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України. У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити. ОСОБА_2, його представник та ОСОБА_3 проти позову заперечували. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що з наданих позивачем розрахунків неможливо встановити, як саме розраховувалася сума несплачених відсотків за користування кредитом та пені. Крім того позивачем не надано доказів направлення чи отримання ОСОБА_2 вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, а тому на момент подачі позовної заяви права позивача не порушені, позов є передчасним. Також зазначили, що позивачем не надано доказів переходу до нього права вимоги. Договір факторингу не містить конкретної вказівки про те, які права вимоги щодо боржника ОСОБА_2 та в якому обсязі перейшли до позивача. Крім того вказує, що позивач не має права вимагати стягнення заборгованості в іноземній валюті, оскільки останній не має ліцензії Національного банку України, яка надає ТОВ «Кей-Колект» право здійснювати розрахунки, зокрема приймати платежі в іноземній валюті - доларах США на території України. З грудня 2008 року банк почав застосовувати відсоткові ставки, що не були погоджені сторонами кредитного договору та договору поруки і які мали наслідком збільшення зобов'язань за кредитним договором. ОСОБА_3 вважає, що порука припиняється у тій частині зобов'язання, яка була забезпечена порукою до його зміни, тобто з грудня 2008 року, - оскільки саме з цього часу банком було збільшено обсяг зобов'язань за кредитним договором без згоди поручителя. Вислухавши пояснення представника позивача, відповідачів та представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 20 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11020918000, за умовами якого банк зобов'язувався надати останньому кредит в іноземній валюті в сумі 35000,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день укладення договору складає 176750,00 грн., зі сплатою 11,8 % річних за його користування та кінцевим терміном повернення не пізніше 20 липня 2027 р., а ОСОБА_2 зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повертати банку кредит та сплачувати проценти в порядку і на умовах, визначених цим договором (а.с.8-15). З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором, 20.07.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за яким остання поручилася перед банком за виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20.07.2006 року (а.с.6-7). 12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1 за яким ПАТ «УкрСиббанк» передав останньому право вимоги за кредитними зобов'язаннями своїх боржників, в тому числі за кредитом ОСОБА_2 (а.с.21-29). У якості доказу переходу прав за зазначеним договором позивачем було надано лише договір факторингу, який не містить конкретної вказівки про те, які права вимоги та в якому обсязі перейшли до позивача. Згідно п. 3.1. договору факторингу право вимоги переходить від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Кей-Колект») у дату відступлення. Згідно п. 3.2 договору факторингу відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору. Акт приймання-передачі прав вимоги складається сторонами виключно після одержання клієнтом суми фінансування. Суду не наданий додаток 2 до договору факторингу, а тому суду не відомо чи був складений акт приймання-передачі, а відтак чи перейшло до ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_2 перед ПАТ «УкрСиббанк». Суду не було надано акта приймання-передачі прав вимоги, що свідчив би про передачу прав вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Невідомо також яка сума грошової вимоги була відступлена банком фактору. Отже наданий позивачем один лише договір факторингу є недостатнім доказом переходу прав вимоги саме за кредитним договором та договором поруки від 20.07.2006 року. Також суду не надано достатніх правових підстав для ухвалення рішення про стягнення зазначеної позивачем суми заборгованості, оскільки у його розпорядженні відсутні документи, які б підтверджували право вимоги позивача і факт порушення його прав. Відповідно до п.1.2 положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 року № 281, банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги, передбачені ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з п. 2 ст. 5 Декрету № 15-93. Отже, згідно чинного законодавства та наданих дозволів позивач, не має право без додаткових дозволів та ліцензій проводити валютні операції, зокрема нарахування процентів за користування кредитом у іноземній валюті позивач повинен отримати генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Позивач не надав суду генеральну ліцензію, що свідчить про неправомірність нарахування відсотків. В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості ОСОБА_2 (а.с.30-36), проте суд критично ставиться до зазначеного розрахунку, оскільки він не детальний, з нього неможливо встановити, як саме розраховувалася сума несплачених відсотків за користування кредитом та пені. З грудня 2008 року ПАТ «УкрСиббанк» почав застосовувати відсоткові ставки, що не були погоджені сторонами кредитного договору та договору поруки, у відповідності до п. 9.2 кредитного договору за яким банк при настанні обставин обумовлених договором може збільшити розмір процентної ставки, позивачем не було надано доказів виконання банком вимог цього пункту кредитного договору. Це свідчить про порушення прав відповідачів, що виявилося у неправомірності такого нарахування виходячи із матеріалів справи. Внаслідок збільшення відсоткової ставки, обсяг відповідальності ОСОБА_3 як поручителя за кредитним договором збільшився без її згоди. Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що припинення зобов'язання поруки є таким станом сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Враховуючи те, що поручителем не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання згоди на зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором, яке мало наслідком збільшення обсягу відповідальності поручителя, можна дійти висновку про те, що в силу вимог ч.1 ст. 559 ЦК України порука припинилася. Враховуючи вищевикладене та керуючись ч.1 ст. 1077, ч.1,3 ЦК України, п.1.2 Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 року № 281, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 205, 209, 212-215, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, відмовити. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/36727642
  24. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2014 року Справа № 917/1113/13 Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю. (доповідач), розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", м. Київ, на рішення господарського суду Полтавської області від 30.07.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2013 зі справи № 917/1113/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - Товариство) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - Підприємець), м. Кременчук Полтавської області, про стягнення 2 435 898 грн., за участю представників сторін: позивача - Карасюка О.В., відповідача - не з'явився, ВСТАНОВИВ: Товариство як новий кредитор за договором факторингу від 12.12.2011 № 1 (далі - Договір факторингу), укладеного ним з публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - Банк), звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Підприємця 1 000 000 грн. основного боргу та 1 435 898,88 грн. несплачених відсотків за кредитним договором від 27.12.2005 № 321-К1 (далі - Договір), а всього 2 435 898,88 грн. Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.07.2013 (суддя Кльопов І.Г.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2013 (колегія суддів у складі: Здоровко Л.М. - головуючий суддя, судді Плахов О.В., Шутенко І.А.), в задоволенні позову відмовлено. Прийняті судові рішення з посиланням на приписи статей 512, 514, 516, 517, 525, 526, 530, 1050, 1054, 1077, 1082 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 199 Господарського кодексу України мотивовано: недоведеністю факту наявності у відповідача заборгованості за Договором; невизначеністю обсягу переданих Банком Товариству прав; відсутністю доказів повідомлення відповідача про відступлення Банком права вимоги позивачеві. У касаційній скарзі Товариство просить Вищий господарський суд України рішення та постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Підприємець подав відзив (письмові заперечення) на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та просив судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Клопотання представника відповідача про відкладення судового розгляду, мотивоване його хворобою, касаційною інстанцією відхилено через неподання доказів наведеного в клопотанні. Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого. Місцевий та апеляційний господарські суди, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням наведених ними норм матеріального права, беручи до уваги пункт 3.5 Договору факторингу, за яким Банк зобов'язався повідомити кожного боржника про відступлення права вимоги (частина перша статті 1082 ЦК України), та пункт 1.2 цього ж договору стосовно визначення обсягу (суми) прав вимоги в додатку 1 до Договору факторингу, встановивши відсутність належних доказів повідомлення відповідача про відступлення Банком права вимоги позивачеві та невизначеність у додатку 1 до Договору факторингу обсягу (суми) прав вимоги, переданих Банком Товариству (стосовно Підприємця), а також недоведеність факту наявності у відповідача заборгованості за Договором через неподання Товариством (у тому числі й на вимогу суду першої інстанції) первинних документів щодо одержання Підприємцем відповідних коштів (меморіальні ордери, витяги з особових рахунків, інше), - дійшли обґрунтованих висновків щодо недоведеності обов'язку Підприємця перед Товариством зі сплати спірної суми, а тому й правомірно відмовили в задоволенні даного позову. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції. Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим попередніми судовими інстанціями фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Рішення господарського суду Полтавської області від 30.07.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2013 зі справи № 917/1113/13 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" - без задоволення. Суддя В.Селіваненко Суддя І.Бенедисюк Суддя Б.Львов http://reyestr.court.gov.ua/Review/37138983
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34569530 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2013 року, - в с т а н о в и л а: У липні 2009 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23 квітня 2008 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Актив-Трейд» (далі - ТОВ «Актив-Трейд») був укладений договір про офердрафтне обслуговування з лімітом кредитування 770 тис. грн із щомісячним розрахунком ліміту кредитування, зі сплатою процентів у розмірі 16, 9% річних, а у випадку порушення строків повернення кредитних коштів - у розмірі 17, 9% річних. За умовами цього договору ліміт овердрафту встановлюється банком самостійно. 28 листопада 2008 року між указаними сторонами будо укладено додаткову угоду про збільшення процентної ставки за користування овердрафтом до 30% річних, а у випадку порушення строків повернення кредитних коштів - у розмірі 31% річних. З липня 2008 року обороти товариства почали знижатися, що спричинило зниження ліміту кредитування, а з грудня 2008 року надходження коштів на рахунок товариства припинились. Оскільки ТОВ «Актив-Трейд» належним чином не виконувало своїх зобов'язань за договором про овердрафтне обслуговування, не сплачувало проценти за користування коштами, утворилася заборгованість перед банком. На забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Актив-Трейд» за указаним договором, 23 квітня 2008 року між ПАТ АТ «Укргазбанк» та власниками товариства - ОСОБА_4, ОСОБА_3 були укладені договори поруки, згідно з якими поручителі несуть солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання кредитного договору. Оскільки поручителі своїх зобов'язань за договорами також не виконують, банк просив стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 487 701 грн 59 коп. В січні 2011 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 754 805 грн 19 коп. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24 січня 2011 року за клопотанням ПАТ АТ «Укргазбанк» провадження у справі за позовом банку до ТОВ «Актив-Трейд» закрито. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2011 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість у розмірі 754 805 грн 19 коп. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2013 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» про стягнення заборгованості відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» порушує питання про скасування судового рішення, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і просить залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Під час розгляду справи судами встановлено, що 23 квітня 2008 року між ПАТ АТ «Укргазбанк» та ТОВ «Актив-Трейд» був укладений договір №8/08-К/0 про офердрафтне обслуговування з лімітом кредитування 770 тис. грн із щомісячним розрахунком ліміту кредитування, зі сплатою процентів у розмірі 16,9% річних, а у випадку порушення строків повернення кредитних коштів - у розмірі 17,9% річних. Строк користування овердрафтом установлено до 22 квітня 2009 року. За умовами цього договору ліміт овердрафту встановлюється банком самостійно. 28 листопада 2008 року між указаними сторонами будо укладено додаткову угоду №6 про збільшення процентної ставки за користування овердрафтом до 30% річних, а у випадку порушення строків повернення кредитних коштів застосовується підвищена процентна ставка у розмірі 31% річних. З липня 2008 року обороти товариства почали знижатися, що спричинило зниження ліміту кредитування, а з грудня 2008 року надходження коштів на рахунок товариства припинились. На забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Актив-Трейд» за вказаним договором, 23 квітня 2008 року між ПАТ АТ «Укргазбанк» та власниками товариства - ОСОБА_4, ОСОБА_3 були укладені договори поруки №15/08-К/П та №16/08-К/П відповідно, згідно з якими поручителі несуть солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання кредитного договору. Додатковими угодами до договорів поруки від 28 листопада 2008 року №3 внесено зміни до цих договорів, згідно з якими збільшено розмір процентів за користування кредитними коштами з 16,9 % річних на 30% річних. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неналежного виконання ТОВ «Актив-Трейд» своїх зобов'язань утворилась заборгованість за договором про овердрафтне обслуговування, яка підлягає солідарному стягненню із поручителів відповідно до укладених між сторонами договорів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що поручителі не давали згоди на збільшення процентної ставки у випадку порушення строків повернення кредитних коштів до 31% річних, у той час, як банк під час звернення з позовом до суду надав розрахунок заборгованості, виходячи саме з такого розміру процентної ставки. З такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до ст. ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (с. ст. ст. 553, 554 ЦК України). Відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі, апеляційний суд не надав належної оцінки тій обставині, що поручителі погодилися зі зміною основного зобов'язання у частині, що стосується підвищення процентної ставки до 30% річних за користування кредитними коштами за звичайних умов. Тому висновок апеляційного суду про те, що поручителям не було відомо про збільшення обсягу їх відповідальності у частині збільшення процентної ставки до 30% річних є передчасним. У той же час не можна повністю погодитись і з рішенням суду першої інстанції, оскільки судом не наведено у мотивувальній частині рішення розрахунок суми заборгованості, не вказано за який період вона стягується та з яких розмірів відсотків обчислюється. Указані обставини мають визначальне значення для правильного вирішення справи, а тому без їх з'ясування та належної оцінки ухвалені судом рішення є помилковими. Крім того, солідарно перед кредитором відповідають лише особи, які спільно дали поруку (ч. 3 ст. 554 ЦК України). Із матеріалів справи вбачається, що між банком та поручителями було укла дено два окремі договори поруки. Суди не звернули уваги на ті обставини, що поручителі, з якими укладено окремі договори поруки, не є солідарними боржниками між собою. Кожен з них несе солідарну відповідальність з боржником. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Оскільки порушення норм процесуального права допущені районним та апеляційним судом, вказані судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задовольнити частково. Заочне рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2011 року та рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Амелін В.П. Гончар Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко