Search the Community

Showing results for tags 'отсутствие расчета'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 69 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35337733 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Демʼяносова М.В., Кафідової О.В.,Коротуна В.М., Попович О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 серпня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2012 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2009 року відкрите акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк») звернулось до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_5, посилаючись на те, що 25 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір кредитної лінії № 149/07ф, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 150 000 доларів США, зі строком повернення грошових коштів до 24 травня 2017 року та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором станом на 21 січня 2009 року утворилась заборгованість в розмірі 145 843,40 доларів США, що еквівалентно 1 122 994 грн 18 коп. Оскільки в добровільному порядку відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконує, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_5 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 122 994 грн 18 коп. Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 серпня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2012 року, позов ВАТ «ВіЕйБі Банк» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ВАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 травня 2007 року № 149/07ф в розмірі 1 122 994 грн 18 коп. Вирішено питання про стягнення судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким визнати кредитний договір та договір іпотеки недійсними, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючі позовні вимоги ВАТ «ВіЕйБі Банк», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що через неналежне виконання умов кредитного договору виникла заборгованість. Зазначена обставина є порушенням умов кредитного договору та порушенням прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення зазначеної заборгованості з відповідача на користь банку. Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на нормах процесуального закону та зроблені при неповному з'ясуванні усіх обставин справи. Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Судами встановлено, що 25 травня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір кредитної лінії № 149/07ф, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав кредит в розмірі 150 000 доларів США зі строком повернення грошових коштів до 24 травня 2017 року та зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,5 % річних (а.с. 10-13). Розділом 2.5. кредитного договору від 25 травня 2007 року № 149/07ф встановлено порядок виконання боргових зобов'язань позичальника перед банком. Відповідно до пункту 2.5.1. вищезазначеного кредитного договору позичальник зобов'язується щомісячно до дати, встановленої в графіку, поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням у сумі, не меншій суми чергового погашення відповідної частини кредиту, процентів та інших плат, встановлених в графіку. Пунктом 2.7.1 зазначеного договору встановлено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому, або у визначеній частині у випадку невиконання позичальником/поручителями своїх боргових та інших зобов'язань за договором та/або умов іпотечного договору. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником та/або поручителем протягом 7 робочих днів з дати отримання позичальником відповідної вимоги. Відповідно до статей 57, 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ВАТ «ВіЕйБі Банк» посилалось на розрахунок заборгованості за кредитним договором від 25 травня 2007 року № 149/07ф станом на 21 січня 2009 року (а.с. 9). Оцінюючи зазначений доказ про наявність заборгованості ОСОБА_5 за вищезазначеним кредитним договором, суди на порушення вимог статті 212 ЦПК України не врахували, що він не відповідає вимогам закону, оскільки зазначений розрахунок не містить відомостей з якого часу виникла заборгованість в розмірі 145 843, 40 доларів США за кредитним договором. Крім того, матеріали справи не містять та судами не з'ясовано чи пред'являло ПАТ «ВіЕйБі Банк» вимоги щодо належного виконання ОСОБА_5 умов договору та дострокового погашення заборгованості за кредитним договором. Частиною 4 статті 10 ЦПК України встановлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Отже, на порушення вимог статей 10, 212-215 ЦПК України судами не встановлено з якого часу виникла заборгованість за кредитним договором та чи порушено ОСОБА_5 умови укладеного кредитного договору в частині повернення кредитних коштів та сплаті процентів за договором. Не спростовано доводи ОСОБА_5 про правомірність нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору. Без встановлення вищезазначених обставин, висновок судів про наявність порушень відповідачем прав ВАТ «ВіЕйБі Банк», які виникли на підставі неналежного виконання умов договору, є передчасними. Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, вирішуючи дану справу, суди зобов'язані були визначити час виникнення та розмір заборгованості за кредитним договором, та в мотивувальній частині рішення навести відповідні розрахунки, а резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову має відповідати положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті. Суд першої інстанції, ухваливши заочне рішення, на зазначене уваги не звернув, належним чином не встановив факту наявності заборгованості, не перевірив розмір заборгованості боржника ОСОБА_5 по кредитному договору, в резолютивній частині рішення загальний розмір вимог позивача та всі його складові, що підлягають сплаті, не зазначив. Враховуючи зазначене, ухвалені судові рішення не можуть залишатися в силі, допущені судами порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 серпня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2012 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Демʼяносов О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Попович
  2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33982087 Державний герб України У Х В А Л А іменем україни 25 вересня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Журавель В.І., Кадєтової О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилалося на те, що 18 серпня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (який змінив свою назву на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір у сумі 29 750,00 доларів США, розмір процентної ставки за користування кредитом - 11,00 %. Термін дії Кредитного договору - до 18 серпня 2025 року. 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги, згідно з якими до позивача переходять усі права банку за кредитним договором та договорами забезпечення між банком та відповідачем. Станом на 22 травня 2012 року заборгованість відповідача перед позивачем за Кредитним договором складає 990 810,54 грн. та 33 875,15 доларів США, у тому числі: заборгованість за відсотками - 10 681,35 доларів США; заборгованість за кредитом - 23 193,80 доларів США; пеня - 990 810,54 грн. Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № МL-100/932/2005 від 18 серпня 2005 року, відсотками за користування та нарахованою неустойкою у сумі 33 875,15 доларів США та 990 810 грн 54 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у сумі 3 219 грн. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач постійно порушував умови кредитного договору щодо строків та сум сплати заборгованості за кредитом. Однак з такими висновками судів попередніх судових інстанцій не можна погодитись з таких підстав. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 18 серпня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (який змінив свою назву на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір у сумі 29 750,00 доларів США, розмір процентної ставки за користування кредитом - 11,00 %. Термін дії Кредитного договору - до 18 серпня 2025 року. 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги згідно з якими до Позивача переходять усі права банку за Кредитним договором та договорами забезпечення між банком та Відповідачем. Станом на 22 травня 2012 року заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором складає 990 810,54 грн. та 33 875,15 доларів США, у тому числі: заборгованість за відсотками - 10 681,35 доларів США; заборгованість за кредитом - 23 193,80 доларів США; пеня - 990 810,54 грн. Банком надано розрахунки заборгованості ОСОБА_3 зі сплати кредиту, процентів за користування кредитом та пені. При цьому судами не перевірено правильність наданого банком розрахунку, оскільки з кредитного договору та додаткових угод вбачається, що розрахунковим періодом для нарахування процентів є календарний місяць, з першого по останнє число. Разом з тим з наданого розрахунку не вбачається за який термін виникла заборгованість зі сплати кредиту, що унеможливлює прийняття розрахунку, не перевірено коли і які суми вносились відповідачем на погашення кредиту. Крім того, договором не передбачалося стягнення пені у доларах США. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Колегія суддів вважає, що вказана вимога ні судами першої та апеляційної інстанції дотримана не була. Також судами не враховано з цього приводу правову позицію Верховного Суду України про неможливість застосування різних санкцій за одне і те ж порушення. Оскільки судами не встановлено фактичних обставин по справі, на стадії касаційного перегляду справи виправити вказані недоліки неможливо, колегія суддів вважає, що необхідно судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до Ворошиловського районного суду м. Донецька. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна судді:О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова В.І. Журавель О.В. Кадєтова
  3. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНи 26 грудня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І.,Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М.,Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа ? ОСОБА_8, про визнання недійсними пунктів кредитного договору; за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому вказував, що 11 вересня 2007 року між ним та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») укладений кредитний договір. На забезпечення виконання договору кредиту між банком та ОСОБА_8 укладений договір іпотеки. Вважав, що кредитний договір укладений з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо заборони видачі кредиту в іноземній валюті та щодо надання інформації споживачу про умови кредитування. Крім того, у кредитному договорі відсутній графік платежів та орієнтовна сукупна вартість кредиту. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом, у якому вказувало, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 10 липня 2009 року утворилася заборгованість у розмірі 71 873 доларів США 81 цент, яку банк просив стягнути з відповідача. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом в розмірі 61 312 доларів США 89 центів, що еквівалентно 489 748 грн. 97 коп.; заборгованість за відсотками в розмірі 28 060 доларів США 64 центи, що еквівалентно 224 139 грн. 97 коп.; пеню за порушення строків погашення кредиту в розмірі 10 тис. доларів США, що еквівалентно 79 877 грн.; пеню за порушення строків погашення відсотків у розмірі 10 тис. доларів США, що еквівалентно 79 877 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена, виходячи з наступного. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Однак вказані вимоги ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом дотримані не були. Судами правильно встановлено, що банк мав право на час укладення кредитного договору у 2007 році, укладати договори про надання кредиту в іноземній валюті, оскільки 11 жовтня 2006 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» НБУ надано дозвіл за № 10-4 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1?4 ч. 2 та ч. 4 ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У додатку до дозволу зазначено перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» з валютними цінностями, у тому числі залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Суди обґрунтовано відмовили у позові про визнання недійсними п. 1.1. та п. 5.7. договору щодо надання та повернення кредиту у іноземній валюті. Разом з тим, ОСОБА_6 просив визнати недійсними п. 1.7., 5.7. та 10.1. щодо сплати комісії та санкцій у разі прострочення у сплаті комісії. Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Оскільки у спірному договорі передбачена плата за обслуговування кредиту, то такі умови суперечать як положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця визначені суми погашення основного боргу та погашення відсотків, та де непередбачено розміру щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору (а.с. 183-185, т. 2). Оскільки судами не встановлено фактичні обставини справи та не застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами не визначено, чи належним чином обраховано банком розмір заборгованості за кредитним договором, враховуючи конкретні умови його виконання позичальником, узгоджені сторонами при підписанні кредитного договору. За таких обставин судові рішення про відмову у визнанні недійсними пунктів 1.7., 5.7. та 10.1. кредитного договору та задоволення позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» необхідно скасувати. а справу у цій частині передати до суду першої інстанції для розгляду по суті. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 задовольнити частково. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року в частині відмови у позові ОСОБА_6 про визнання недійсними пунктів 1.7., 5.7., 10.1. кредитного договору № 014/2554/82/60523 від 11 вересня 2007 року та задоволення позову публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/28310047
  4. Державний герб України Справа № 357/8387/13-ц 2/357/2786/13 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Дмитренко А. М. , при секретарі - Боженко Т. В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, 3-я особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених із боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, отже, фактично позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора /стягувача/ за договором від 10.06.2008 року, позичальником згідно якого є відповідач, 10.06.2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір з подальшим внесенням змін та доповнень, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в сумі 45 000 дол.США, а відповідач зобов'язувався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування коштами в строк, передбачений умовами договору, своїх зобов'язань відповідач не виконує, станом на 10.04.2013 року він має прострочену заборгованість за кредитом в сумі 47326,43 дол.США, по відсотках-6830,31 дол.США, пеня-1414,20 дол.США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 вартістю 240 154,77 грн., що в еквіваленті становить 30300 дол.США. Оскільки позичальником порушені умови кредитного договору, то позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10.06.2008 року № 2633/0608/45-002 станом на 10.04.2013 року в розмірі 444 178 грн.52 коп., а саме: за кредитом-378280,15 грн., по відсотках- 54594,67 грн., пеня-11303,70 грн., шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна; стягнути з відповідача судовий збір в сумі 3441 грн. В судовому засіданні представник позивача за довіреністю підтримав позовні вимоги. Відповідач, представник відповідача позов не визнали, представник відповідача пояснив, що розрахунок заборгованості за кредитним договором здійснено позивачем невірно і цей розрахунок є необґрунтованим, оскільки у ньому не зазначено дат погашення відповідачем кредиту, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, напрямки та підстави зарахування сплачених відповідачем коштів, залишок заборгованості, на який нараховується пеня, формула розрахунку пені, яка зазначена позивачем в доларах США, що є порушенням діючого законодавства. Позивач звернувся до суду з цим позовом з порушенням умов щодо дострокового стягнення кредиту, які передбачені кредитним договором та Законом України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення позичальника про таку вимогу. В матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за вказаним кредитним договором у ТОВ «Кредитні ініціативи», також позивачем не додано жодних документів, які підтверджують право ТОВ «Кредитні ініціативи» здійснювати обслуговування валютного кредиту, у позивача відсутня генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій. Важливим є те, що у квартирі, яка є предметом іпотеки, зареєстровані та проживають дружина відповідача та їхній малолітній син ОСОБА_2 2005 року народження, звернення стягнення на цю квартиру, яка є єдиним місцем проживання малолітньої дитини, призведе до порушення права сина відповідача на користування житлом, яке охороняється законом. За ухвалою суду від 24.07.2013 року до участі в розгляді даної справи в якості 3-ї особи без самостійних вимог на предмет спору було залучено Службу у справах дітей Білоцерківської міської ради, представник якої в судовому засіданні 26.09.2013 року просила суд відмовити в задоволенні позову, оскільки квартира, на яку звертається стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, є місцем проживання малолітньої дитини, яка має право на користування цим житлом, відчуження квартири призведе до порушення охоронюваних законом прав малолітньої дитини, крім того, звернути стягнення на предмет іпотеки та продати цю квартиру з прилюдних торгів неможливо без згоди органу опіки та піклування, а такої згоди Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради не надасть. До початку розгляду даної справи по суті представник відповідача звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором, яку обґрунтовано тим, що 28.03.2013 року та 24.05.2013 року відповідач звертався письмово до ТОВ «Кредитні ініціативи» та зазначав, що надіслані йому листи щодо заміни кредитора у зобов'язанні не містять жодних доказів переходу прав за кредитним договором від ВАТ «Сведбанк» до позивача, а тому згідно приписів ЦК боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, також відповідач просив відкрити рахунки для погашення ним заборгованості за кредитним договором у доларах США, але доказів переуступки права вимоги йому так і не було надано, отже, ТОВ «Кредитні ініціативи» не вчинило необхідних дій для того, щоб позичальник мав можливість погашати заборгованість за кредитним договором, а тому позивач вважається кредитором, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за кредитним договором в період з 28.11.2012 року по даний час. В суді відповідач та його представник підтримали зустрічну позовну заяву. Представник ТОВ «Кредитні ініціативи» зустрічний позов не визнав та пояснив, що відповідачу були надіслані повідомлення щодо заміни кредитора у зобов'язанні, відповідач здійснював оплату коштів на погашення кредиту на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» через ПАТ «Альфа-Банк», який обслуговує ТОВ «Кредитні ініціативи», тобто, відповідач не був позбавлений можливості виконання свого обов'язку щодо погашення кредиту перед новим кредитором, кошти приймаються банком у гривні і банк самостійно здійснює зарахування коштів за офіційним курсом НБУ на погашення кредитної заборгованості відповідача. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов та зустрічний позов не підлягають до задоволення з наступних підстав. Так, судом встановлено, що 10.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на купівлю житлової нерухомості № 2633/0608/45-002 на строк до 10.06.2038 року, згідно якого позичальнику було надано кредит у розмірі 45000 дол.США , а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором, що стверджується копією цього кредитного договору /а.с.6-10/. Відповідно до п.1.3 договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,90 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладенні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому договорі процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору у випадку і у порядку, встановленому договором. Згідно з п.3.1.1 договору, погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: починаючи з 10.07.2008 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом шляхом здійснення фіксованих платежів /далі-ануїтетний платіж/ у сумі 459,41 дол.США у чітко встановлений цим договором термін- 10 числа кожного місяця. Як вбачається з копії кредитного договору, цей договір підписано представником банку та позичальником, що свідчить про те, що позичальник з умовами договору був ознайомлений, повністю погодився з ними при підписанні договору. Згідно п.п.8.1-8.3 договору, за порушення терміну сплати ануїтетних платежів за цим договором позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, в тому числі і день погашення простроченої заборгованості. У випадку часткової сплати суми ануїтетного платежу пеня нараховується на його несплачену частину. Пені та/або штрафи сплачуються позичальником у національній валюті по офіційному курсу НБУ на день сплати. З матеріалів даної справи також вбачається, що 29.04.2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 2633/0608/45-002 від 10.06.2008 року, що слідує з копії цього договору /а.с.11-12/. Як передбачено вказаним договором, сторони домовились, що розмір строкової заборгованості за кредитом, що відображена на позичковому рахунку позичальника, складає 47868,34 дол.США, також погодили розмір простроченої заборгованості за кредитом на дату укладення договору-266,55 дол.США, розмір простроченої заборгованості по процентах-3101,88 дол.США, розмір строкової заборгованості по процентах-279,51 дол.США. Договором про внесення змін також визначено , що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі: 11,9% річних за період від дати укладання кредитного договору по 29.04.2010 року включно; 7 % річних з 30.04.2010 року по 09.03.2011 року; 10 % річних з 10.03.2011 року по 09.03.2012 року; 12,97 % річних з 10.03.2012 року по 10.06.2038 року /п.4 договору/. Цим договором змінено розмір ануїтетного платежу, а саме: з 10.06.2010 року -325,01 дол.США; починаючи з 10.04.2011 року-423,03 дол.США; з 10.04.2012 року-526,29 дол.США. Крім того, розмір ануїтетних платежів може бути змінено банком у зв'язку із змінами процентної ставки /п.5 договору/. Судом також встановлено, що 10.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем укладено іпотечний договір № 2633/0608/45-002-Z-1 в порядку забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором, що стверджується копією іпотечного договору /а.с.15-17/, який було посвідчено державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Київської області Магдич Т.І., зареєстровано в реєстрі за № 1-3010. Згідно з п.2 іпотечного договору, предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: квартира під АДРЕСА_1 загальною площею 36,3 кв.м, житловою площею 17,5 кв.м, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 1-3007 від 10.06.2008 року, заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 242781 грн., що еквівалентно 50058 дол.США. Відповідно до п. 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у т.ч. якщо іпотекодавець не поверне суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у т.ч. у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання /як основного боргу, так і процентів за ним/. При настанні зазначених випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. В п.12 іпотечного договору визначено способи звернення стягнення на предмет іпотеки, які застосовуються за вибором іпотекодержателя для задоволення його вимог, в т.ч. -за рішенням суду. Судом також встановлено, що 29.04.2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки № 2633/0608/45-002-Z-1 від 10.06.2008 року, який посвідчено державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Київської області Магдич Т.І., зареєстровано в реєстрі за № 1-1390, що слідує з копії цього договору /а.с.18/. Вказаним договором були внесені зміни щодо вартості предмета іпотеки, яка на дату укладання цього договору становить 240154,77 грн., що еквівалентно 30300 дол.США за офіційним курсом НБУ. Позивач звертається до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки посилаючись на те, що він набув прав вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договором. З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, за умовами якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу. При цьому сторони погодили, що право вимоги заборгованості по кредитних договорах та право вимоги по договорах забезпечення, укладених з боржниками, відступається банком фактору за цим договором без надання будь-яких гарантій, окрім тих, що вказані у цьому договорі, що стверджується копією договору /а.с. 28-34/. В судовому засіданні встановлено, що 28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» /клієнт/ та ТОВ «Кредитні ініціативи» /фактор/ укладено договір факторингу, за умовами якого клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників та у Переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги клієнту набуває права вимоги такої заборгованості від боржників. Після переходу прав вимоги заборгованості до фактора, останній має право нараховувати, в якості нового кредитора, проценти, комісії, штрафні санкції та інші обов'язкові платежі по відношенню до боржників у разі невиконання ними вимог кредитних договорів по сплаті обов'язкових платежів, строк оплати яких не настав на дату підписання цього договору, але настане у майбутньому, що стверджується копією цього договору /а.с. 35-39/. Також 28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечним договором, в якому передбачено, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28.11.2012 року, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, перелік яких наведено у Додатку № 1 до цього договору, що вбачається з копії договору, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 /а.с.41/. Згідно ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: в т.ч. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до приписів ст.514 цього Кодексу, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. А ст.516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. За ст.1078 цього Кодексу предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Приписами ст.1079 ЦК України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Кредитні ініціативи» зареєстровано як фінансову установу відповідно до розпорядження Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18.09.2008 року № 1121, що слідує з копії свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 214 від 22.09.2008 року /а.с.44/. Представником позивача надано суду копію Додатку № 1 до договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 року, оригінал оглядався в судовому засіданні, в Додатку під № 876 значиться іпотечний договір, який укладено з ОСОБА_1 /а.с.149-181/. Також в Реєстрі заборгованостей боржників № 1-Б під № 1937 зазначено відомості про ОСОБА_1 як боржника за кредитним договором, який було укладено між ним та ВАТ «Сведбанк», що стверджується випискою з цього Реєстру /а.с.207-209/. Про перехід до ТОВ «Кредитні ініціативи» прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами до боржників, в т.ч. і до відповідача, свідчать також акти прийому- передачі відповідної інформації в електронному вигляді та акт прийому -передачі Реєстру заборгованостей боржників за договором факторингу від 28.11.2012 року /а.с.186-188/, акти прийому передачі персональних даних та інформації в електронному вигляді за договором факторингу № 15 та акт прийому -передачі Реєстру заборгованостей боржників від АТ «Сведбанк» до ТОВ «Фаторингова компанія «Вектор Плюс» /а.с.210-211/. Отже, відповідно до вищенаведених правових норм та досліджених в судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку, що ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором та іпотечним договором з відповідними змінами, які були укладені 10.06.2008 року між відповідачем та ВАТ «Сведбанк», а тому необгрунтованими суд вважає посилання представника відповідача з приводу того, що позивачем не надано належних доказів щодо переходу до нього прав вимоги у спірних правовідносинах. В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що відповідачем порушено умови кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом та процентами, а тому позивач набув права достроково звернути стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. В ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання /неналежне виконання/. За ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. За ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно з ч.2 ст.590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк /термін/, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. За ч.1 ст.33 наведеного Закону, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Умовами іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання позичальником будь-яких умов кредитного договору, на що вказано вище в рішенні. Крім норм ст.1050 ЦК України, право позивача як кредитора вимагати дострокового повернення кредиту, передбачено і п.9.1 кредитного договору, згідно якого у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, встановлених договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним. Таким чином, згідно норм ЦК та умов кредитного і іпотечного договорів позивач має право достроково в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачу, що стверджується випискою з реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно /а.с.19/. Згідно ст.35 Закону «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Аналогічний порядок передбачений як умовами кредитного договору щодо дострокового погашення кредиту /п.п.9.2, 9.3/, так і умовами іпотечного договору /п.11/. Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, вимога про усунення порушень надсилалася позивачем на адресу боржника 13.05.2013 року, що слідує з копії цієї вимоги та реєстрів відправки рекомендованої кореспоенденції з відміткою відділення зв'язку /а.с.25-27/, дану позовну заяву зареєстровано в суді 11.06.2013 року. Як роз'яснено в п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України. А тому посилання представника відповідача на те, що позивачем порушено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки щодо повідомлення відповідача про усунення порушення не можуть прийматися судом до уваги, оскільки це не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування заперечень на позов, представник відповідача посилався також на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки є неможливим, оскільки у вказаній вище квартирі зареєстрований малолітній син відповідача, який має право на користування цим житловим приміщенням. Згідно довідки Комунального підприємства Білоцерківської міської ради ЖЕК № 1, копія якої є в матеріалах справи /а.с.63/, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані дружина відповідача ОСОБА_5 з 2008 року та малолітній син відповідача ОСОБА_2 2005 року народження -з 2009 року, іпотечний договір відповідачем укладено 10.06.2008 року. За приписами ст. 32 ЦК України, ст.177 СК України, ст..17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Відповідно до п.44 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Як встановлено судом, малолітній син відповідача був зареєстрований у квартирі, яка є предметом іпотеки, після укладення іпотечного договору, а тому факт його реєстрації у цій квартирі не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст.39 Закону «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. В п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» також передбачено, що в резолютивній частині рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). Отже, розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором з вказівкою всіх його складових є необхідним при вирішенні питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. До позовної заяви позивачем додано розрахунок заборгованості /а.с.24/, в якому вказано тільки загальні суми заборгованості по тілу кредиту, по відсотках та пеня, відсутній розрахунок заборгованості, в якому було б вказано сплачені відповідачем суми коштів, їх зарахування, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, розрахунок заборгованості по відсотках, процентна ставка, за якою проведено нарахування відсотків, оскільки згідно договору про внесення змін до кредитного договору ця процентна ставка є різною у відповідних періодах. Позивачем у розрахунку нараховано пеню у дол..США, що суперечить нормам діючого законодавства та умовам кредитного договору, на що вказано вище в рішенні. Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком. Неустойкою / штрафом, пенею/, за ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Отже, пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності за порушення зобов'язання. Виходячи з того, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству відповідно до ст.ст. 192, 533 ЦК України, Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», то є можливим нарахуванням основної заборгованості в іноземній валюті і також нарахування в іноземній валюті заборгованості за процентами, оскільки такий процент є платою за користування грошима, а не є фінансовою санкцією. Крім того, позивачем не зазначено при розрахунку пені період, за який проведено її нарахування, розмір облікової ставки НБУ, за якою розраховується пеня відповідно до умов кредитного договору, суму заборгованості, на яку нараховано пеню. В судовому засіданні неодноразово обговорювалося питання щодо розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором, представнику позивачу надавався час, в т.ч. і за його клопотанням, з метою підготовки належного розрахунку, але такий розрахунок суду так і не було надано, а представник позивача пояснив в судовому засіданні, що розрахунок заборгованості, в якому були б наведені всі зазначені вище дані, позивач надати не має можливості, також позивач не може надати суду доказів на обґрунтування доданого до позовної заяви розрахунку. Відсутність належного розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором позбавляє суд можливості вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Також важливим є врахування положення ст.39 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсягу його прав. Згідно з п.41 наведеної вище в рішенні Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність. Необгрунтований розрахунок заборгованості не дозволяє встановити, чи є дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки заходом, співмірним із вартістю іпотечного майна та допущеним відповідачем порушенням кредитного договору. При цьому судом враховуються ті обставини, що відповідачем постійно починаючи з 08.07.2008 року по березень 2013 року включно сплачувалися кошти на погашення кредиту, в 2011 році кошти сплачувалися в сумі, меншій за суму щомісячного платежу, визначеного договором, що підтверджується копіями квитанцій /а.с.84-114/, всі ці квитанції, дати та суми сплачених коштів вказані в додаткових запереченнях на позов /а.с.222-223/. Навіть в тому розрахунку заборгованості, який надано позивачем /а.с.24/, вказано суму поточної заборгованості за тілом кредиту на момент проведення розрахунку станом на 10.04.2013 року -57,52 дол.США, заборгованість за відсотками- 6830,31 дол.США, тоді як вартість предмета іпотеки, встановлена за згодою сторін, 30300 дол.США, тобто, вказана поточна заборгованість за кредитним договором не є співмірною з вартістю предмета іпотеки. Суд вважає, що порушення основного зобов'язання, допущене відповідачем, не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав, оскільки строк дії кредитного договору до 2038 року, позивач не позбавлений права на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором або звернення стягнення на предмет іпотеки в спосіб і за умов, передбачених договорами, в разі допущених боржником порушень основного зобов'язання та обґрунтованості позовних вимог належними доказами. Суд вважає за необхідне врахувати і ті обставини, що наданий відповідачу кредит на придбання житла-є споживчим кредитом і на спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011. Так, п.3.4 вказаного Рішення передбачено, що положення частин 4-11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача достроково повернути споживчий кредит, не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах, не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору. Щодо зустрічного позову відповідача, то суд виходить з наступного. Так, представник відповідача посилався на те, що згідно приписів ЦК боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, але доказів переуступки права вимоги відповідачу на його звернення до ТОВ «Кредитні ініціативи» так і не було надано, також відповідачу не відкрито валютний рахунок для оплати коштів у доларах США в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, отже, ТОВ «Кредитні ініціативи» не вчинило необхідних дій для того, щоб позичальник мав можливість погашати заборгованість за кредитним договором. За ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора. Щодо доказів правонаступництва ТОВ «Кредитні ініціативи» у спірних правовідносинах, то на це вказано вище в рішенні. Крім того, з наданих відповідачем квитанцій вбачається, що 07.12.2012 року, 09.01.2013 року, 08.02.2013 року та 07.03.2013 року ним сплачували кошти на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» через ПАТ «Альфа-Банк» на погашення заборгованості, що свідчить про те, що відповідач ніяким чином не позбавлений можливості виконувати свої зобов'язання за кредитним договором. Також не впливає на можливість виконання боржником своїх зобов'язань той факт, що позивач не відкрив для відповідача валютний рахунок. Як встановлено судом, відповідач сплачував частину коштів на погашення кредиту у національній грошовій одиниці навіть на користь ВАТ «Сведбанк» не дивлячись на те, що валютний рахунок на його ім'я був відкритий. Умовами кредитного договору передбачено право банку здійснювати списання коштів на рахунках позичальника для погашення кредиту як в національній, так і іноземній валюті. При цьому банк самостійно здійснює конвертацію списаних коштів у валюту зобов'язання /п.6.4 кредитного договору/. А як вбачається з листа ПАТ «Альфа-Банк» від 12.08.2013 року на звернення відповідача /а.с.148/, відповідачу запропоновано внесення коштів у гривні з метою подальшої конвертації банком цих коштів у валюту зобов'язання за курсом НБУ. А тому суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутні передбачені законом підстави для визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором. Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З врахуванням вищенаведеного суд вважає як основний, так і зустрічний позов необґрунтованими, а тому відмовляє в їх задоволенні. Керуючись ст.ст. 32, 192, 509, 512, 513, 516, 526, 533, 546, 549, 589, 590, 610, 611, 613, 1049,1050, 1054, 1077-1079 ЦК України, ст.ст.7, 33,34,35,39 Закону України «Про іпотеку», ст.177 СК України, ст.17 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, ст.ст.10,60,79,88, 209, 212-215 ЦПК України, суд- В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - відмовити. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовити. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя А. М. Дмитренко http://reyestr.court.gov.ua/Review/34572941
  5. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Касьяна О.П., Коротуна В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" в особі товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЛ" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 6 грудня 2011 року, в с т а н о в и л а: У липні 2009 року закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" в особі товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЛ" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 06 грудня 2011 року, позов закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" в особі товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЛ" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ЗАТ "Альфа-Банк" 174 265 грн. 76 коп. заборгованості за кредитним договором, звернувши стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу зазначеної квартири ЗАТ "Альфа-Банк" від свого імені, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності з наданням повноважень щодо продажу квартири. Виселено ОСОБА_5 із зазначеної квартири без надання іншого житла. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ЗАТ "Альфа-Банк" 1 700 грн. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в дольовому порядку по 650 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги Банку суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір про надання кредиту укладений сторонами відповідно до чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає стягненню заборгованість за цим договором, яка виниклі внаслідок невиконання позичальником свого обов'язку по погашенню кредиту. Проте, з таким висновком судів погодитися не можна. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Виходячи зі змісту зазначеної норми предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем - фінансова установа. Установлено, що 28 листопада 2007 року між ЗАТ «КБ «АльфаБанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №800002755 (а.с. 7-10). Відповідно до п. 2.6. кредит надається позичальнику в готівковій формі через касу Кредитора ( а.с. 7). Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги заявник указує на те, що матеріали справи не містять доказу, а саме оригіналу або належним чином завіреної копії квитанції про отримання ним кредитних коштів. У справі відсутній детальний розрахунок виниклої у неї заборгованості в розмірі 174 265 грн. 76 коп. Крім того, про підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку Банк повідомив лише при розгляді справи в апеляційному суді. Матеріали справи не містять доказів отримання кредитних коштів ОСОБА_3, як не містять вони й додатку № 1 до договору (графік платежів). Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України. Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). Вирішуючи спір, суд у порушення статей 213, 214 ЦПК України на вказане уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; заперечень відповідача не перевірив та не навів факти, які б спростували його заперечення. Отже, суд не з'ясував всіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи та прийшов до передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 06 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун http://reyestr.court.gov.ua/Review/25588272
  6. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Колодійчука В.М., Умнової О.В.,Савченко В.О., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року, в с т а н о в и л а : У липні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави, а саме належний відповідачеві на праві власності автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами у справі 22 травня 2007 року кредитного договору ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 62 010 грн 58 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 травня 2012 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2007 року між банком та відповідачем було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 передала в заставу належний їй на праві власності автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилася заборгованість, яка, станом на 01 липня 2011 року, становить 131 830 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 48 137 грн 32 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 52 089 грн 83 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 136 грн 16 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 30 466 грн 96 коп. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного автомобіля позивачем з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, та з наданням банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 1 318 грн 30 коп. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом доповнення його резолютивної частини перед словами «звернути стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ модель 21114, 2007 року випуску, тип транспортного засобу - легковий універсал, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного автомобіля публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570 з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу» реченням «в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KRKRAN20150119 від 22 травня 2007 року в сумі 131 830 грн 27 коп.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Додатковим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2013 року доповнено резолютивну частину рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року абзацом: «Встановити початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.». У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до районного суду, посилаючись на порушенням судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 62 010 грн 58 коп. з кінцевим терміном повернення кредиту 21 травня 2012 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2007 року між сторонами було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 передала в заставу належний їй автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилась заборгованість, яка за розрахунками банку, станом на 01 липня 2011 року, становить 131 830 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 48 137 грн 32 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 52 089 грн 83 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 136 грн 16 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 30 466 грн 96 коп. Задовольняючи позовні вимоги шляхом звернення стягнення на належний ОСОБА_6 автомобіль суд першої інстанції керувався ст. 20 Закону України «Про заставу» та виходив з того, що остання порушила умови кредитного договору, укладеного з позивачем, внаслідок чого утворилася заборгованість, таким чином заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. Змінюючи рішення суду першої інстанції у спосіб обраний апеляційним судом, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що судом першої інстанції вірно визначено один із способів звернення стягнення, обраний обтяжувачем на власний розсуд, однак резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки в ній не зазначено загальний розмір вимог, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації, яка на думку колегії суддів повинна бути встановлена на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. З такими висновками судів погодитися не можна. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 посилається на те, що позивачем невірно та неправомірно нарахована кредитна заборгованість. Суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доказів на підтвердження позовних вимог банку, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням вимог закону. Доводи ОСОБА_6 обґрунтовані, вони підтверджуються наявними в матеріалах справи документами. Так, на аркуші справи 8 міститься копія повідомлення, адресованого позивачем ОСОБА_6 зі змісту якого вбачається, що основний кредитний борг становить 34 196 грн 80 коп., натомість, звертаючись до суду з позовом, банк просить стягнути, в тому числі, 48 137 грн 32 коп. заборгованості за кредитом, тому мають місце суттєві розбіжності у проведених банком розрахунках, які судами не перевірялися. Поза увагою судів залишилися вимоги п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, згідно якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). При задоволенні позову, в тому числі щодо стягнення 30 466 грн 96 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором, суди не з'ясували за який період банком нараховані такі штрафні санкції, чи відповідає розмір нарахування строку позовної давності. Разом з тим, на аркуші справи 39 міститься копія акта прийому вказаного вище автомобіля, згідно якого 29 вересня 2008 року предмет застави було передано публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» для його реалізації з метою погашення кредитної заборгованості. Судами цієї обставини не враховано, не з'ясовано де знаходився автомобіль протягом 4 років, у якому він технічному стані, яка його фактична вартість, чи виконано банком умови договору застави пов'язані з вилученням предмета застави та запобіганню збільшення кредитної заборгованості п. п. 15-26, 34.5. Крім того, п. 7.1 кредитного договору визначено розмір процентів, що сплачуються боржником за кредитним договором, відповідач у апеляційній та касаційній скаргах посилається на те, що банком неправомірно збільшено в односторонньому порядку процентну ставку за користування кредитом та неправомірно нараховано 52 089 грн 83 коп. в рахунок погашення заборгованості по процентам. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином розрахунків кредитної заборгованості, наданих банком, не дослідили умови договорів, укладених між сторонами, не в повній мірі визначили характер правовідносин, що виникли між сторонами та норми матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. ст. 212-214 ЦПК України, за правилами ч. 2 ст. 338 ЦПК України, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На підставі викладеного та керуючись нормами ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді:В.М. Колодійчук В.О. Савченко О.В. Умнова І.М. Фаловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31297415
  7. Добрый день, в 2006 году девочка принесла на работу карты привата,мы расписались в пофамильной ведомости,написанной от руки,о получении карты,и должны были через день-два предоставить документы и подписать договора с Приватом,но девочка больше не объявилась,а карта осталась на руках. В течении нескольких месяцев я по возможности выплачивала средства (процент за пользование 2000 гривен), но в связи с тяжелым положением прекратила выплаты во время декрета дочери-после 2х месячной неуплаты,с карты на которую я вернула всю сумму(2000,стремительно исчезли 400 гривен пени и процентов,даже если считать,что процент по карте был бы 36% ,это было занадто),я сняла остаток и отдала деньги дочке.(дата по письму привата 29.11.2007) 1) На квитанциях об оплате имя и фамилия мои,адрес,возраст-не мой,паспортные данные были продиктованы дочерью в телефонном порядке,в 2007 во время разговора с приватом. 3) 2008 год-коллекторские разборки,после посещения коллекторов и разъяснений с моей стороны-тишина(коллектор крутит пальцем у виска,обзывает Приват придурками,улыбается и машет ручкой.) 2) 2009 год-фальшивое решение суда,подана апелляция,дело закрыто в связи с отсутствием подобного решения.Сумма 11000 3) 2010-ничего 4)2011-ничего 5)2013-настойчивые звонки дочери,у нее открыты карточные счета в привате(копилка и расчетная карта-не кредит) Дочь объясняет ситуацию,и просит выслать копию договора или подать заявление в суд,так как никакого кредитного договора мною подписано не было(заявления,и т.д.) Сумма 7000. 6)Через пару месяцев начинается давление со стороны Примо-коллект,опять звонят дочери-пару раз отвечает,что кредит ее мама не брала,и все вопросы предлагает решить в суде.Звонит и подает жалобу в НацБанк на Прихват,добрая тете перезванивает и говорит,что жить нужно в свое удовольствие,и на приват столько жалоб,что продыху уже нет.Предлагает ждать суда,усомнившись,что иск будет подан. Примо-коллект в черный список-через 2 недели звонки и смс прекратились. 6)Сегодня-Письмо от Привата,с убедительной просьбой оплаты по договору. Договор,и иже с ним никогда не видела,поэтому сделать сверку не могу,для написания заявления о выдаче копии приват просит подойти с документами,(у них то копий нет),дата с писем привата(фиктивное решение суда) и дата с писем примо-коллекта и последнего письма банка о заключении договора отличаются на два месяца-февраль и апрель)) Платить-не хочется,начитавшись ваших ситуаций,смысла тоже не имеет-вполне возможно,что сей чудесный банк объявится еще лет через пять,ссуммой в десять раз больше. Суда-немного боюсь,но где наша не пропадала)) Посоветуйте-что делать в подобной ситуации? Сидеть и ждать,когда же на меня подадут в суд,или первой начать судебные разбирательства? Спасибо заранее)))
  8. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя по справі №0818/9847/2012, провадження №2/335/261/2013 про відмову ОТП Факторинг в задоволенні позову щодо стягнення заборговності за кредитним договором після реалізації предмета іпотеки. Підстава - відсутність розрахунку заборгованості, та не надання виписки по особовому рахунку. Рішення набрало законної сили.
  9. Державний герб України 0508/7593/2012 РІШЕННЯ Іменем України 28 травня 2013 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі: головуючого - судді Алтухової О.С., при секретарі - Щукіній О.В., за участю представника позивача - Окунь С.В., представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: 18.06.2012 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини. 26.06.07 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) (у зв'язку зі зміною найменування юридичної особи з 21.05.09 Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та фізичною особою - резидентом України, ОСОБА_7, було укладено Кредитний договір № 368. Відповідно до п. 1 Договору про внесення змін № 1 від 17.12.07 до Кредитного договору № 368 від 26.06.12, Позичальник ОСОБА_8 - фізична особа - громадянка України. Відповідно до п. п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.5, 3.2, 5.1, 5.1.1, 5.2.1, 5.2.2 Договору, Позивач надав Відповідачу кредит на суму 198 000 (сто дев'яносто вісім тисяч) доларів США 00 центів, з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 23.06.17, зі сплатою 12,90000 % річних за час фактичного користування кредитом, а Відповідач зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням (на ремонт житла) і погасити заборгованість по кредиту та процентах перед Банком відповідно до розробленого графіку погашення кредиту (Додаток №1). Згідно п. 3.3 Договору, нарахування Банком процентів за користування кредитом починається з дати його видачі готівкою Позичальнику безпосередньо з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод «факт/факт», виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році. Згідно п. 3.4. Договору, проценти за користування кредитом нараховуються Банком щомісячно в перший робочий день місяця, наступного за звітним, за період з першого по останній день звітного місяця, а також в день кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного п. 2.3. Договору. Проценти сплачуються Позичальником щомісячно на протязі п'ятнадцяти банківських днів з дати їх нарахування. Відповідно до п. 3.11 Договору, зміна процентної ставки за кредитом можлива за умови настання під час дії Договору будь-якої з наступних подій: зміна розміру облікової та/або ломбардної ставки та/або ставки рефінансування Національного банку України; зміни вартості української гривні по відношенню до долара США; зміни розрахункової вартості придбання Банком кредитних ресурсів; зміни рівня інфляції. Відповідно до п.4.1. Договору, виконання зобов'язань Відповідача (Позичальника) за Договором забезпечується Договором Іпотеки № 127 від 26.06.07, який укладений між Банком та ОСОБА_4. Відповідно до п. 7.1. Договору, Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до повного повернення Відповідачем (Позичальником) кредиту, сплати в повному обсязі процентів за користування ним та до повного виконання Відповідачем (Позичальником) будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов Договору. Відповідно до п. 7.11 Договору, до укладення цього Договору Позичальник стверджує про умови кредитування, закріпленні цим Договором, були попередньо йому повідомленні Банком в письмовій формі. Підписання Відповідачем (Позичальником) Договору є свідченням його згоди на прийняття всіх умов Договору в процесі здійснення Банком його кредитування. 26.06.07 між Позивачем, з однієї сторони, та ОСОБА_4 (Іпотекодавець) з іншої було укладено Договір іпотеки № 127 для забезпечення вимог Позивача що випливають з Договору. Відповідно до ч.3 п. 1.1. Договору іпотеки, Договір іпотеки забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 368 від 26.06.07, укладеного між Іпотекодержателем та ОСОБА_7. Відповідно до п. 1.2. Договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: - дачний будинок (літ. А-2), загальною площею 204,0 кв.м., житловою площею 79,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці. На цій земельній ділянці розташовано: літня кухня (літ. Б), бесідка (літ. В), вбиральня (літ. Г), навіс (літ. Д), басейн (літ. Ж), паркан (літ. 1-6), замощення (літ.7); земельна ділянка, площею 0,3773 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, яка має зовнішні межі: від А до Б - землі ОСОБА_9, від Б до В - землі Маяковської сільради, від В до Г - землі ОСОБА_4, від Г до А - землі Маяковської сільради. Відповідно до п. 1.3. Договору іпотеки, зазначене нерухоме майно (далі - Предмет іпотеки) залишається предметом іпотеки до повного виконання Боржником зобов'язань по кредитному договору. Відповідно до п. 1.5. Договору іпотеки, сторони Договору іпотеки оцінюють Предмет іпотеки в розмірі 2 050 000 (два мільйона п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок. 17.12.07 між Позивачем та Іпотекодавцем було укладено Договір № 1 про внесення змін до Договору іпотеки № 127 від 26.06.07. В преамбулі Договору № 1 про внесення змін до Договору іпотеки № 127 від 26.06.07, вказано, що на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_1, виданого РАГС Київського районного управління юстиції м. Донецька від 27.07.07, прізвище ОСОБА_4 було змінено на прізвище ОСОБА_4. Відповідно до п. 4 Договору № 1 про внесення змін до Договору іпотеки № 127 від 26.06.07, у пункті 1.1. Розділу 1 "Предмет договору" договору іпотеки замість "ОСОБА_4..." читати "... ОСОБА_4...". Відповідно до умов Договору іпотеки у Позивача виникає право задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням, шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки та реалізації останнього або іншим способом, що не суперечить чинному, на момент реалізації Предмета іпотеки, законодавству при порушенні Відповідачем умов основного зобов'язання щодо строків погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування грошовими коштами, відшкодування збитків, неустойки, штрафів, пені та іншої заборгованості. Кредитний договір та Договір іпотеки оформлені згідно вимог цивільного законодавства, скріплені підписами працівника ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та печатками з однієї сторони і підписом Відповідачів з іншої, що є безперечним підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договорів та їх укладення. У порушення умов Договору, Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого має заборгованість за кредитом. Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором, станом на 22.03.12 Відповідач має заборгованість в розмірі: 181 029 (сто вісімдесят одна тисяча двадцять дев'ять) доларів США 75 центів, у тому числі: 153 450 (сто п'ятдесят три тисячі чотириста п'ятдесят) доларів США 00 центів - загальна сума заборгованості за позикою; 27 579 (двадцять сім тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) доларів США 75 центів - сума заборгованості за процентами, що за курсом Національного Банку України станом на 22.03.12 з розрахунку 798 (сімсот дев'яносто вісім) гривень 50 копійок за 100,00 (сто) доларів США 00 центів, заборгованість за Договором становить у розмірі 1 446 011 (один мільйон чотириста сорок шість тисяч одинадцять) гривень 33 копійки, в тому числі: 1 225 712 (один мільйон двісті двадцять п'ять тисяч сімсот дванадцять) гривень 57 копійок - загальна сума заборгованості за позикою; 220 298 (двісті двадцять тисяч двісті дев'яносто вісім) гривень 77 копійок - сума заборгованості за процентами. На адреси Відповідача неодноразово було надіслано вимоги про сплату боргу. Просили стягнути солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в розмірі - 1 446 011 гривень 33 копійки.; витрати по сплаті судового збору в розмірі - 3 219 грн. Ухвалою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 21 березня 2013 року було залучено правонаступника позивача ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи". В судовому засіданні представник позивача Окунь С.В., що діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, наполягав на задоволенні позову. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, зазначивши, що позивачем не надано жодних розрахунків заборгованості, у зв'язку із чим викликає сумнів наявність самої заборгованості. Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову. Суд, вислухавши пояснення представників позивача, відповідачів, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 26.06.07 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (у зв'язку зі зміною найменування юридичної особи з 21.05.09 Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та фізичною особою - резидентом України ОСОБА_7, було укладено Кредитний договір № 368. Відповідно до п. 1 Договору про внесення змін № 1 від 17.12.07 до Кредитного договору № 368 від 26.06.12, Позичальник ОСОБА_8 - фізична особа - громадянка України. Відповідно до п. п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.5, 3.2, 5.1, 5.1.1, 5.2.1, 5.2.2 Договору, Позивач надав Відповідачу кредит на суму 198 000 (сто дев'яносто вісім тисяч) доларів США 00 центів, з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 23.06.17, зі сплатою 12,90000 % річних за час фактичного користування кредитом, а Відповідач зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням (на ремонт житла) і погасити заборгованість по кредиту та процентах перед Банком відповідно до розробленого графіку погашення кредиту (Додаток №1). 26.06.07 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_4 з метою забезпечення вимог Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 368 від 26.06.2007 р., було укладено Договір іпотеки № 127. Відповідно до п. 1.2. Договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: - дачний будинок (літ. А-2), загальною площею 204,0 кв.м., житловою площею 79,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці. На цій земельній ділянці розташовано: літня кухня (літ. Б), бесідка (літ. В), вбиральня (літ. Г), навіс (літ. Д), басейн (літ. Ж), паркан (літ. 1-6), замощення (літ.7); земельна ділянка, площею 0,3773 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, яка має зовнішні межі: від А до Б - землі ОСОБА_9, від Б до В - землі Маяковської сільради, від В до Г - землі ОСОБА_4, від Г до А - землі Маяковської сільради. 17.12.07 між Позивачем та Іпотекодавцем було укладено Договір № 1 про внесення змін до Договору іпотеки № 127 від 26.06.07 р. В преамбулі Договору № 1 про внесення змін до Договору іпотеки № 127 від 26.06.07, вказано, що на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_1, виданого РАГС Київського районного управління юстиції м. Донецька від 27.07.07, прізвище ОСОБА_4 було змінено на прізвище ОСОБА_4. Відповідно до п. 4 Договору № 1 про внесення змін до Договору іпотеки № 127 від 26.06.07, у пункті 1.1. Розділу 1 "Предмет договору" договору іпотеки замість "ОСОБА_4..." читати "... ОСОБА_4...". Згідно умовам Договору іпотеки у Позивача виникає право задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням, шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки та реалізації останнього або іншим способом, що не суперечить чинному, на момент реалізації Предмета іпотеки, законодавству при порушенні Відповідачем умов основного зобов'язання щодо строків погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування грошовими коштами, відшкодування збитків, неустойки, штрафів, пені та іншої заборгованості. 17.12.2012 р. між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого відбулось відступлення Права вимоги за кредитним договором № 368 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи». В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_8 змінила прізвище на «ОСОБА_8» в зв'язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_10 (а.с. 171). Позивач вимагає стягнути з відповідачів суму заборгованості в розмірі 1 446 011,33 гривень. Згідно з положеннями ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Однією із засад цивільного судочинства є змагальність сторін. Процедура реалізації цієї засади передбачена положеннями ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи:роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав. Ч.1 ст. 11 ЦПК України передбачено розгляд судом цивільних справ, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Судом неодноразово витребовувались як у первісного позивача, так і у правонаступника розрахунки заборгованості ОСОБА_6, у зв'язку із чим ухвалою суду також було визнано явку первісного позивача обов'язковою. Однак, суду так і не надано було жодних розрахунків, навпаки, представники позивачів після витребування доказів надавали заяви про розгляд справи за їх відсутності, тобто ухилялися від виконання ухвал суду. У відповідності з ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В предмет доказування по даній справі входить не лише розмір заборгованості, а й правильність обчислення суми заборгованості та її складових (основної суми, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій) у відповідності до умов договору, що підлягає дослідженню в судовому засіданні. Такий розрахунок повинен бути наданий з розбивкою зазначених сум сплати та заборгованості за кожний місяць окремою строчкою у відповідності до графіку погашення кредиту на протязі усього періоду, за який нараховувалася заборгованість. Документи, надані представниками позивачів в якості доказів розміру заборгованості, мають суперечливий характер. Так, відповідно до довідки від 28.02.2013 року заборгованість ОСОБА_8 складає 192100,83 доларів США, з яких: 153450 доларів США - заборгованість за кредитом, 38650,83 доларів США - заборгованість по відсотках. У вказаній довідці зазначено, що за кредитним договором взагалі не було здійснено жодного платежу з погашення заборгованості, однак це суперечить іншим документам, наприклад Додатку №1 до Договору № 22/368 від 30.04.2010 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 368 від 26.06.2007 р., розрахунку заборгованості, наданому за підписом аналітика ТОВ «Кредитні ініціативи», в якому зазначена заборгованість по тілу кредиту в розмірі 45 300 доларів США. Таким чином, в матеріалах справи відсутній належний розрахунок заборгованості за кредитним договором, представник позивача ухилився від надання суду належного доказу з приводу розрахунку заборгованості, а тому суд приходить до висновку, що розмір заборгованості не доведений. Відповідно до п.5.3.2 Кредитного договору № 368 від 26.06.07, укладеного між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_7, Банк має право вимагати від позичальника (незалежно від терміну погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або процентами за користування ним, суму неустойки і збитків, передбачених цим договором, у випадках, які визначаються згідно з цим договором істотними та можуть негативно вплинути на стан кредитної заборгованості позичальника. При цьому, Банк письмово повідомляє Позичальника (поштою з повідомленням, вручення Банком особисто Позичальнику під розписку) про необхідність дострокової сплати суми заборгованості. Як вбачається з матеріалів справи позивачем надіслано вимогу про повернення кредиту ОСОБА_8 від 29.07.2010 р. та від 25.08.2010 р., однак жодних доказів того, що відповідач ОСОБА_8 отримала зазначені вимоги, суду не надано. На самих вимогах міститься відмітка про те, що вони отримані ОСОБА_11 (а.с.61, 62), проте ні довіреності, ні іншого підтвердження повноважень ОСОБА_11 суду не надано. Щодо наданої копії повідомлення, що надана позивачем (а.с.63), то вона також не містить жодних доказів того, що відповідач отримала зазначені вимоги про дострокове погашення заборгованості. Таким чином, вбачається, що Банком не виконано вимоги п.5.3.2 Кредитного договору, оскільки відповідача ОСОБА_8 не було повідомлено належним чином про дострокове погашення заборгованості. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у Банку, на момент подачі позову, не виникло права на вимогу про дострокову сплату у повному обсязі заборгованості за кредитом. Щодо позовних вимог до відповідача ОСОБА_4, яка є майновим поручителем, то суд зазначає наступне. Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Ч.1 ст. 583 ЦК України передбачено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Відповідно до умов Договору іпотеки у Позивача виникає право задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням, шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки та реалізації останнього або іншим способом, що не суперечить чинному, на момент реалізації Предмета іпотеки, законодавству при порушенні Відповідачем умов основного зобов'язання щодо строків погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування грошовими коштами, відшкодування збитків, неустойки, штрафів, пені та іншої заборгованості. Таким чином, вбачається, що вимога позивача про стягнення заборгованості з боржника та майнового поручителя в солідарному порядку не ґрунтується на законі, є безпідставною. Виходячи з викладеного, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_6, ОСОБА_4. Керуючись ст. 526, 572, 583 ЦК України, ст. ст. 1, 10, 11, 59, 60, 213, 214, 215, 216 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", про стягнення заборгованості - відмовити. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Рішення надруковане у нарадчій кімнаті в одному примірнику. Суддя Ворошиловського районного суду м. Донецька О.С. Алтухова http://reyestr.court.gov.ua/Review/31503510
  10. Державний герб України 10.01.2013 Справа № 0517/14175/2012 № провадження: 2/230/353/2013 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ /заочне/ 10 січня 2013 року Єнакіївський міський суд Донецької області у складі: головуючої судді Ференчук О.В. при секретарі Радько Н.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Єнакієве цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Позивач ТОВ «Кредит Колекшн Груп» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з неї боргу у сумі 52154,02 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, пояснив, що 27 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги банку, відповідно до п.1 якого ТОВ «Кредитні ініціативи»набуло право вимоги боргу до позичальників банку. 20 серпня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 0401/0808/50-177, за умовами якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в розмірі 10600,00 грн., а відповідач прийняв зобов'язання повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом. 14 липня 2010 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Кредит Колекшн Груп» був укладений Договір факторінгу, згідно якого ТОВ «Кредитні ініціативи» передав ТОВ «Кредит Колекшн Груп» всі права вимоги за кредитними Договорами. Станом на 14 липня 2010 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 0401/0808/50-177 від 20.08.208 року складає 52154,02 грн. Представник позивача до у судовому засідання не прибув, надавши заяву про розгляд справи за його выдсутністю. Відповідачі у судове засідання не прибув, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причину неявки не повідомив. З письмової згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Суд, вивчивши матеріали справи прийшов до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. В судовому засіданні було встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ЗАТ „Альфа-Банк»" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 500035376, за умовами якого позивач прийняв зобов'язання надати відповідачу кредит в розмірі 3450 доларів США, а відповідач прийняв зобов'язання повернути кредит та сплачуваним проценти за користування кредитом у розмірі 19,99 % річних. Кредит видавався на строк до 23 жовтня 2010 року. В результаті невиплати ОСОБА_2 чергових виплат виникла заборгованість перед позивачем. Відповідно до вимог договору та вимог Цивільного Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином. За зобов'язанням одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до договору факторінгу від 14.07.2010 року, укладеного між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Кредит Колекшн Груп». ТОВ «Кредитні ініціативи» передав ТОВ «Кредит Колекшн Груп» всі права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до Витягу із акту приймання передачі реєстру боржників від 14 липня 2010 року по Договору факторінгу від 14 липня 2010 року ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним Договором № 500035376 від 23.10.2007 року, яка складає 39561,05 грн. (а.с. 8) Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем не надано суду жодних доказів наявності кредитного договору № 04000001/08808/50/177 від 20.08.2008 року, суми заборгованості відповідачки за вказаним Договором в розмірі 52154,02 грн. Позивач фактично усунувся від обов'язку по доведенню фактичних обставин, хоча на позивача, як на ініціатора судового розгляду в першу чергу покладається обов'язок по доведенню фактичних обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог. Таким чином суд приходить до висновку, що позивач ТОВ «Кредит Колекшн Груп» не доказав свої позовні вимоги. За вказаних обставин у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредит Колекшн Груп суд вважає за необхідне відмовити. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. 3, 4, 6, 10, 122, 212 -215, 224-225 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором -відмовити. Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга на рішеня суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, або протягом десяти днів з дня отримання копіїї цього рішення і разі відсутності у судовому засіданні під час проголошення судового рішення. Суддя О.В. Ференчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28681244
  11. Державний герб України ун. № 759/4743/13-ц пр. № 2/759/3154/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2013 року Святошинський районний суд м.Києва в складі: головуючого судді - Чалої А.П., при секретарі - Котляр Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ПАТ «Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В с т а н о в и в : ПАТ «КБ «Приват Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідачки заборгованість станом на 31.01.2013р. за кредитом в сумі 6 633,83 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 14 724,44 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. і штраф (відсоткова складова) в сумі 1 067,91 грн., а всього заборгованості: 22 926 грн. 18 коп., посилаючись на те, що відповідно до договору без номеру від 13.04.2006р. відповідачка отримала кредит в сумі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Але відповідачка договір не виконує, кредит і відсотки не повертає, у зв*язку із чим просив задовольнити позов на підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, а також стягнути з відповідачки судові витрати. В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на порушення відповідачкою умов кредитного договору. При цьому, представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні 13.05.2013р. не зміг пояснити суду, чим обґрунтовується розмір основної кредитної заборгованості ОСОБА_2 в сумі 6 633,83 коп., якщо сам позивач в позові зазначає про те, що відповідачка отримала кредит в сумі 2 000 грн.; не змін він пояснити і питання щодо строку отримання кредиту, оскільки із кредитної картки НОМЕР_1, про яку вказано в заяві-договорі ОСОБА_2 про отримання кредиту і яку було надано суду представником відповідача, вбачалося, що строк дії цієї кредитної картки вказаний як квітень 2009р.; не зміг вказати останню дату проплати відповідачкою за кредитом для змоги встановити можливий перерив спливу строку позовної давності; не зміг вказати про звітний період, щоб мати змогу вказувати про порушення відповідачкою певних зобов*язань; не надав суду доказів про особисте підписання відповідачкою Умов і правил надання банківських послуг, на порушення яких останньою посилався позивач. Для надання позивачем вказаних вище доказів в обґрунтування заявленого позову судом було оголошено перерву до 03.06.2013р., але в дане судове засідання належним чином повідомлений позивач явку свого представника не забезпечив, про поважність причин його неявку суд не повідомив і витребуваних доказів не надав, але судом було оголошено перерву до 27.06.2013р. у зв*язку із неявкою представника позивача, в дане судове засідання з*явився інший представник ПАТ «КБ «Приват Банк» ОСОБА_4, яка не надала жодного із доказів, про які йшла мова в судовому засіданні 13.05.2013р. із іншим представником позивача ОСОБА_3 і не змогла надати відповіді на питання щодо заявлених позовних вимог. Представник відповідачки проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, а також просив застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, при цьому пояснив про те, що у позивача відсутні докази отримання ОСОБА_2 кредиту в сумі, більшій ніж 2 000 грн., відсутні докази строку дії кредитної картки, звітного періоду, останньої проплати відповідачки, докази підписання нею умов кредитування, у зв*язку із чим вважав, що позивач не надав суду належних доказів про порушення відповідачкою умов кредитного договору, а доказування заявленого позову ґрунтуються лише на особистих поясненнях представників позивача. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного. Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Судом встановлено, що 13.04.2006р. ОСОБА_2 була підписана заява про отримання кредиту в сумі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 13-14 - копія заяви). В матеріалах справи є також Умови і правила надання банківських послуг (а.с. 15-21 - копія). Як вказує позивач, відповідачка договір не виконує, кредит і відсотки не повертає, у зв*язку із чим станом на 31.01.2013р. виникла заборгованість за кредитом в сумі 6 633,83 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 14 724,44 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. і штраф (відсоткова складова) в сумі 1 067,91 грн., а всього заборгованість становить: 22 926 грн. 18 коп. (а.с. 7-11 - розрахунок заборгованості). Із кредитної картки НОМЕР_1, про яку вказано в заяві-договорі ОСОБА_2 про отримання кредиту, яку було надано суду представником відповідачки, вбачається, що строк дії цієї кредитної картки вказаний як квітень 2009р. (а.с. 36 - копія кредитної картки). Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов*язковим для виконання сторонами. Але, для того, щоб мати змогу говорити про порушення позичальником умов договору, слід чітко знати ці умови як позичальнику, так і суду. В спірному випадку представники позивача не змогли пояснити суду, чим обґрунтовується розмір основної кредитної заборгованості ОСОБА_2 в сумі 6 633,83 коп., якщо сам позивач в позові зазначає про те, що відповідачка отримала кредит в сумі 2 000 грн., при цьому саме на суму боргу в розмірі 6 633,83 коп. позивачем здійснювалися усі інші нарахування; не змоги вони пояснити і питання щодо строку отримання відповідачкою кредиту, оскільки із кредитної картки НОМЕР_1, про яку вказано в заяві-договорі ОСОБА_2 про отримання кредиту і яку було надано суду представником відповідача, вбачалося, що строк дії цієї кредитної картки вказаний як квітень 2009р., тобто, строк позовної давності для пред*явлення даного позову в такому випадку сплив; не змогли вказати останню дату проплати відповідачкою за кредитом для змоги встановити можливий перерив спливу строку позовної давності; не змогли вказати про звітний період відповідачки, щоб мати змогу вказувати про порушення відповідачкою певних зобов*язань щодо порушення строку проплат; не надали суду доказів про особисте підписання відповідачкою Умов і правил надання банківських послуг, на порушення яких останньою посилалися, хоча вказували, що позивач письмово ознайомив відповідачку з цими Умовами кредитування і з ними остання погодилася. Крім особистих пояснень представників позивача, належних і допустимих доказів в обґрунтування позову і зазначених вище істотних обставин справи, позивачем суду не надано. Згідно частини 4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім цього, у відповідності до пункту 31 постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., враховуючи положення пункту 7 частини 13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв*язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні належними і допустимими доказами, виходячи із наданих позивачем доказів, заявлені із пропуском трирічного строку позовної давності, що в сукупності свідчить про їх недоведеність і необхідність відмови у задоволенні позову по суті. Керуючись ст.ст. 11, 16, 257, 267, 509, 526, 610, 629, 1054 ЦК України, пунктом 31 постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., пунктом 7 частини 13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд, - В и р і ш и в : У задоволенні позову ПАТ «Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/32106748
  12. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд із указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 було надано грошові кошти за кредитним договором від 1 березня 2008 року в розмірі 7 038 грн. 04 коп. зі сплатою 12% за користування кредитом на рік на суму залишку за кредитом з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. Оскільки відповідач належним чином зобов'язання не виконав, станом на 13 грудня 2011 року утворилась заборгованість в сумі 56 070 грн. 65 коп., яку банк просив стягнути. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 6 вересня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 6 289 грн. 78 коп., з яких: 5 692 грн. 92 коп. - заборгованість за кредитом; 596 грн. 86 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом. Вирішено питання про розподіл судового збору. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 2 702 грн. 56 коп., 43 932 грн. 09 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500 грн. (штраф (фіксована частина), 2 646 грн. 22 коп. штраф (процентна складова). Вирішено питання про розподіл судового збору. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги банку, Судом установлено, що 1 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредит у сумі 7 038 грн. 04 коп. з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. ОСОБА_4 не виконував, унаслідок чого у нього утворилась кредитна заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 28 вересня 2010 року склала 337 695 грн. 82 коп., з яких прострочені відсотки - 5 721 грн. 86 коп., прострочена кредитна заборгованість - 121 506 грн. 56 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 186 639 грн. 90 коп., штраф за кожний випадок порушення строків погашення кредиту та відсотків - 23 830 грн. 50 коп. Із вказаного рахунку вбачається, що пеня банком нарахована за період з 2008 року по 2011 року, тобто понад один рік. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно із умовами кредитного договору його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»). Пунктом 5.5 цих Умов позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонами встановлено тривалістю п'ять років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені). Апеляційний суд, дійшовши висновку про нарахування пені усупереч вимогам ч. 2 ст. 258 ЦК України, взяв до уваги розрахунок банку, який перевищує понад один рік. При цьому, задовольняючи вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника, не звернув уваги на те, що кредитним договором встановлено п'ятирічний строк позовної давності для звернення до суду, але пеня стягується за один рік у відповідності із ст. 258 ЦК України. Задовольняючи позов, апеляційний суд належним чином не встановив розмір заборгованості боржника за кредитним договором, визначений судом розмір, з врахування стягнутої неустойки, не ґрунтується на зазначених нормах матеріального права. За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді:Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31402704
  13. Державний герб України Справа № 401/10023/12 (2/401/4277/12) РІШЕННЯ Іменем України 13.11.2012 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Чорнойван О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів, в обґрунтування якого зазначив, що 19.06.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 35/АК-00050.08.2. Відповідно до п.1.1. кредитного договору позивач надав позичальнику кредит на загальну суму 21 710,94 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредити не пізніше 19 червня 2015 року (включно) та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, передбачених кредитним договором. Згідно п.1.5. Кредитного договору процентна ставка встановлюється в розмірі 7,70 % річних. Підтвердженням виконанням умов договору щодо надання кредиту є заява на видачу готівки №1913_5 від 19.06.2008р. на суму 21 170, 94 доларів США, еквівалент 105 371, 88 гривень. Відповідно до п. 3.1.1. кредитного договору позичальник зобов'язався погашати кредит частками в сумі 258, 46 доларів США щомісячно починаючи з місяця наступного за звітним, в строк до 10 числа кожного місяця. Пунктом 1.5.1. кредитного договору передбачено, що за обслуговування кредиту встановлюється щомісячна плата в розмірі 0,3 %, що нараховується на суму виданого кредиту. Позичальник прийняті на себе зобов'язання за Кредитним договором не виконує, у визначені Кредитним договором строки заборгованість за кредитами не погасив, не сплатив нараховану пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за наданими кредитами та процентами за користування ними та таким чином ухиляється від виконання прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором, грубо порушуючи його умови та вимоги діючого законодавства. Відповідно до п.3.6 Кредитного договору Позичальник зобов'язався за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати Банку за кожен день прострочення пеню в розмірі 1,6% від суми простроченої заборгованості. Загальний розмір боргу за Кредитним договором станом на 05.09.2012 р. складається з : загальний розмір залишку по тілу кредиту - 3 530, 18 доларів США; розмір прострочених відсотків - 509, 77 доларів США; пеня - 8 175, 90 доларів США; плата за проведення розрахунків, в т.ч. просрочена - 19 146, 73 гривень; пеня - 166 314, 46 гривень; загальна сума заборгованості за кредитним договором на дату розрахунку становить (гривневий еквівалент за курсом НБУ) 283 102, 48 грн. Забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника перед позивачем є порука відповідача ОСОБА_2, яка, відповідно до укладеного нею Договору поруки б\н від 19.06.2008 року в якості солідарного боржника зобов'язалась відповідати у повному обсязі перед позивачем за повне та своєчасне виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором. На підставі вищевикладеного позивач просить стягнути солідарно з відповідачів загальну суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 283102,48 грн. Представник позивача у судовому засіданні свій позов підтримав та надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Відповідач ОСОБА_1 та його представник проти позову заперечували та суду пояснили, що відповідач дійсно мав заборгованість за кредитним договором, проте він передав банку заставлений автомобіль, який був реалізований в листопаді 2010 року, після чого йому працівники банку повідомили йому, що він не має заборгованості. Будь-яких повідомлень від банку про те, що у нього навіть після реалізації заставного майна є якась заборгованість, він не отримував, таким чином, суму заборгованості він не визнає, оскільки по його підрахункам він повністю сплатив банку як тіло кредиту, так і інші обов'язкові платежі за договором. Також посилались на неправильність розрахунку пені та порушення закону позивачем при укладенні договору. Просили у позові відмовити. Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явилась, повідомлена належним чином, тому суд вважає можливим розглядати справу у її відсутність. Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 35/АК-00050.08.2. Відповідно до п.1.1. кредитного договору позивач надав позичальнику кредит на загальну суму 21 710,94 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредити не пізніше 19 червня 2015 року (включно) та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, передбачених кредитним договором. Забезпеченням виконання зобов'язань останнього перед позивачем є порука відповідача ОСОБА_2, яка, відповідно до укладеного нею договору поруки б\н від 19.06.2008 року в якості солідарного боржника зобов'язалась відповідати у повному обсязі перед позивачем за повне та своєчасне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. Крім того, забезпеченням виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором є застава автомобіля, згідно з договором застави №35/АК-00050.08.2-3 від 19.06.2008 року, що вказано в п. 1.7 кредитного договору. У рахунок наявної заборгованості станом на 16.06.2010 року в розмірі 1184, 25 доларів США та 5192,95 грн., що вбачається з повідомлень позивача відповідачам (а.с.26,27), у листопаді 2010 року позивачем був реалізований предмет застави, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на кредитний рахунок відповідача ОСОБА_1 надійшли кошти в розмірі 13835 доларів США, що визнається сторонами та не підлягає доказуванню відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Проте, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності заборгованості у відповідача за вищевказаним кредитним договором, оскільки суду наданий лише розрахунок пені із зазначенням основної суми боргу, але не надана виписка по рахунку відповідача, без якої суд позбавлений можливості визначити наявність чи то відсутність такої заборгованості відповідно до платежів відповідача ОСОБА_1 Крім того, суд бере до уваги той факт, що відповідачі з червня 2010 року, тобто ще до реалізації заставного майна, ніяким чином не повідомлялись позивачем про наявність заборгованості за кредитним договором, що передбачено безпосередньо п.2.1 договору поруки. Також суд, критично оцінює наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості по платі за проведення розрахунків відповідно до п.1.5.1 кредитного договору проведений в національній валюті, що суперечить зазначеному пункту договору. Крім того, відповідачам нарахована пеня за прострочення плати за проведення розрахунків, в той час, як п.3.6 кредитного договору передбачає нарахування пені лише за порушення строків повернення кредиту чи сплаті процентів. Оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів тому, що відповідачі не виконували свої зобов'язання за договорами, укладеними між сторонами, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити. Керуючись ст.ст.10, 60, 130, 214, 215, 81, 88 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : У позовних вимогах публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- відмовити. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня його проголошення, а особами, що не були присутніми при його проголошенні -у той же строк з дня отримання копії рішення. Головуючий http://reyestr.court.gov.ua/Review/27467601 Державний герб України Ухвала іменем україни 3 липня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Журавель В.І., Мартинюка В.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» мотивувало тим, що відповідачі не виконують своїх зобов'язань за кредитним договором від 19 червня 2008 року та договором поруки від 19 червня 2008 року щодо повернення кредиту в розмірі 21 170, 94 доларів США, унаслідок чого виникла заборгованість за кредитом у розмірі 283 102 грн 48 коп., яку відповідачі у добровільному порядку не сплачують. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2012 року в задоволенні позову ПАТ «Родовід Банк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2013 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2012 року скасовано, позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково. Стягнуто з солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Родовід Банк» кредитну заборгованість у розмірі 160 189 грн 77 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2013 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із безпідставності та необґрунтованості позовних вимог та ненадання позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження невиконання відповідачами умов кредитного договору. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із часткової доведеності позовних вимог про наявність заборгованості, яка виникла внаслідок непогашення відповідачем кредиту. Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 19 червня 2008 року укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 21 710, 94 доларів США з кінцевим терміном повернення коштів - 19 червня 2015 року, та зі сплатою відсотків за користування кредитом на умовах, передбачених договором. На забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за вказаним договором, між банком та ОСОБА_4 того ж дня було укладено договір поруки. Також 19 червня 2008 року було укладено договір застави транспортного засобу, на придбання якого видавався кредит. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Заперечуючи проти позову, відповідачі зазначали, що дійсно для придбання автомобіля взяли у відповідача кредит, погашення якого здійснювали своєчасно та в повному розмірі. У 2010 року допустивши прострочення платежів з поважних причин, а саме: через хворобу та втрату роботи, вони у рахунок погашення кредитної заборгованості в травні 2010 року передали банку заставлений автомобіль, який був проданий за 13 835 доларів США, що надійшли на рахунок банку й повністю погасили заборгованість за укладеним між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 кредитним договором. Відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов'язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред'являти боржнику інші вимоги у зв'язку з виконанням цього зобов'язання. Згідно із ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі й щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів та висновків експертів. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, й дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо недоведеності позовних вимог, оскільки ПАТ «Родовід Банк» не надано жодного належного й допустимого доказу на підтвердження наявності кредитної заборгованості відповідачів перед банком. Крім того, на вимогу суду позивачем взагалі не надано виписку за рахунком ОСОБА_3, відсутність якої позбавляє можливості визначити наявність заборгованості відповідно до платежів, які були здійснені відповідачем. Також є правильним висновок суду першої інстанції про те, що кредитну заборгованість перед банком було погашено шляхом продажу заставленого майна, що не заперечується сторонами та відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково. Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні норм процесуального та матеріального закону. Згідно зі ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2013 року скасувати. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: В.І. Журавель І.М. Завгородня В.І. Мартинюк О.М. Ситнік http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32253976
  14. Державний герб України Справа № 2018/2-3775/11 н/п 2/640/86/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Чередник В.Є. при секретарі Кварацхелія Г.Е., Кривенко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором від 23.03.2008 р., укладеним між ПАТ «ВТБ Бане» та ОСОБА_2 станом на 24.05.2011 р. в сумі 57028, 38 грн. В ході розгляду справи, до суду надійшла заява від ТОВ «Кредит Колекшн Груп» про заміну первісного позивача належним позивачем, оскільки 06.06.2011 року до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» перейшло право вимоги за кредитним зобов»язанням, яке виникло на підставі даного кредитного договору, про що суду надані відповідні докази.. Судом було замінено первісного позивача належним позивачем, від якого надійшла заява про підтримання позовних вимог до ОСОБА_2 та прохання розглянути справу за його відсутності. Представник відповідача ОСОБА_2- ОСОБА_4 проосив розглянути справу за його відсутності, подав заяву про застосування строків позовної давності, просив у позові відмовити, з підстав, викладених у письмових запереченнях. Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'являлась, причин неявки не повідомляла, заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило. Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. В вересні 2011 року до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулось Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі відділення Харківська регіональна дирекція ПАТ «ВТБ Банк». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за № 373/16389, віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів), як зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Отже, виходячи з вище наведеного операції факторингу не розповсюджуються на фізичних осіб. Під час судового розгляду справи було встановлено, що 06.06.2011 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» було укладено Договір факторингу № 06/6/11нв, згідно якого ПАТ «ВТБ Банк» переуступив право вимоги виконання зобов'язань за кредитними договорами ТОВ «Кредит Колекшн Груп». Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються такі послуги, як зокрема, факторинг. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» належного та допустимого доказу щодо його включення до відповідного реєстру в установленому законом порядку суду надано не було. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Згідно умов п. 2.2.3 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, право вимоги переходить до Фактора, тобто до ТОВ «Кредит Колекшн Груп», з моменту зарахування коштів на рахунок Клієнта, тобто ПАТ «ВТБ Банк», які Фактор зобов'язувався перерахувати у термін встановлений п. 2.5 цього договору, але жодного належного та допустимого доказу щодо переходу права вимоги від ПАТ «ВТБ Банк» до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» позивачем надано суду не було. Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Згідно умов п. 4.2 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, передача документації щодо підтвердження заборгованості позичальника від Клієнта до Фактора оформлюється актом приймання-передачі. Однак, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» відповідного акту приймання-передачі документації щодо підтвердження заборгованості суду надано не було. Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. До цього часу Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» не було надано ОСОБА_2 доказів переходу до нового кредитора прав у її зобов'язанні перед Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк». Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року визначено, що станом на дату його укладання заборгованість ОСОБА_2 становить 19170,00 грн., в той же час заявлена первісним позивачем у позовній заяві сума заборгованості в декілька разів перевищує встановлену вказаним вище Договором заборгованість відповідача, а розрахунок ціни позову є виконаним починаючи з березня 2009 року, тобто за 2,5 роки до укладання договору факторингу, адже конкретна дата переходу право вимоги від Клієнта до Фактора не встановлена жодним письмовим доказом. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Так, умовами п. 2.4 Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року встановлено, що з моменту переходу прав клієнт не має права проводити будь-які операції відносно заборгованості боржника (нараховувати неустойку, підвищувати процентну ставку, реструктурувати заборгованість), але як вбачається зі змісту позовної заяви первісного позивача, вимоги якої підтримано також і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп», на протязі усього часу, починаючи з березня 2009 року і до теперішнього, Клієнтом, тобто ПАТ «ВТБ Банком» продовжувалось нарахування неустойки та здійснення розрахунків процентів за користування кредитними коштами за підвищеною процентною ставкою. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), але позивачем, в порушення вимог цивільного законодавства, надано до суду розрахунок здійснений за період починаючи з березня 2009 року, що значно перевищує термін позовної давності встановлений до даної категорії вимог. Так як у кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється відповідно до графіка погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вимогами цього Закону не передбачено обов'язковість обставини що обидві сторони повинні бути суб'єктами господарювання, але позивач є зареєстрованим у встановленому законодавством порядку суб'єктом господарювання. Як зазначено у абз. 55 розділу ІІІ «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин» від 07.10.2010 року, до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф). Отже, наданий позивачем розрахунок ціни позову окрім порушення терміну позовної давності є ще виконаним на підставі відсотків пені, що значно перевищують встановлений законом розмір. Крім того, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» не визначено свої вимог до ОСОБА_3, як відповідача по позовній заяві, поданій ПАТ «ВТБ Банк». Суд, оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані, тому не підлягають задоволенню. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10,11,60,88, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 258, 512, 517, 626, 629, 632, 1077 ЦК України, суд, - ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя - http://reyestr.court.gov.ua/Review/32564812
  15. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2008 року з ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким останні передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, станом на 4 серпня 2011 року допустив заборгованість зі сплати кредиту та процентів у розмірі 61 326,76 доларів США. Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати договір іпотеки дійсним, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, виселити відповідачів з квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року позовну заяву в частині визнання дійсним договору іпотеки залишено без розгляду. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 серпня 2008 року в розмірі 31 326,76 доларів США, що є еквівалентом 488 774 грн 24 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу зазначеної квартири позивачем з укладенням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем із отримання витягу з Державного реєстру прав власності. Виселено відповідачів з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника, ОСОБА_6, просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не врахована співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна, оскільки вартість квартири значно перевищує основний борг за кредитним договором. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, у зв'язку з чим на підставі ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку», п. 2.3.7 кредитного договору та п. 18.8.1 договору іпотеки іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим на вимогу позивача у встановлений останнім строк відповідачі не звільнили жиле приміщення, яке є предметом іпотеки. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 1 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідачі передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса. Згідно з п. 24 договору іпотеки від 1 серпня 2008 року у випадку порушення кредитного договору позичальником або договору іпотеки іпотекодавцями іпотекодержатель направляє іпотекодавцям і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцтридцяти денногоку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотеко держатель праві почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Однак, ухвалюючи рішення, апеляційний суд не звернув уваги, що іпотекодавцями є три особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте відповідна вимога була направлена банком лише ОСОБА_3 та особі з ініціалами «ОСОБА_7» без зазначення прізвища. Також апеляційний суд не з'ясував, чи повідомлявся іпотекодавець ОСОБА_5 про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором, як це передбачено п. 24 договору іпотеки. Пунктом 8.1. кредитного договору та п. 35.2 договору іпотеки передбачено, що винагорода за надання фінансового інструменту складає 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. З матеріалів справи вбачається, що за період з 4 серпня 2008 року до 4 серпня 2011 року банком щомісячно нараховувалась комісія/винагорода. Крім того, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував, що пеня за прострочення сплати процентів за кредитом умовами кредитного договору не передбачена, а строк позовної давності по сплаті пені по тілу кредиту становить один рік та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Також відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/29059588
  16. Ухвала іменем України 22 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Касьяна О.П.,Коротуна В.М.,Кафідової О.В.,Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 2 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 жовтня 2012 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок порушення зобов'язань за кредитним договором. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 2 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 жовтня 2012 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7 солідарно на користь ПАТ «ОТП Банк» 152 486,91 грн залишку заборгованості за кредитним договором № ML-701/041/2006 від 10 березня 2006 року, 2 179,43 грн несплачених відсотків за користування кредитом, 16 184,97 грн пені за прострочення виконання зобов'язань, 75 грн штрафних санкцій за невиконання зобов'язання, а всього - 170 851,31 грн. Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7 солідарно на користь ПАТ «ОТП Банк» 325 547,83 грн залишку заборгованості за кредитним договором № ML-701/336/2008 від 4 червня 2008 року, 5 261,37 грн несплачених відсотків за користування кредитом, 32773,13 грн пені за прострочення виконання зобов'язань, 75 грн штрафних санкцій за невиконання зобов'язання, а всього - 363 657,33 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_6 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. 10 березня 2006 року акціонерний комерційний банк «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого був ЗАТ «ОТП Банк», а надалі - ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_6 уклали кредитний договір № ML-701/041/2006, за яким банк надав йому грошові кошти у розмірі 24 900 доларів США на передбачених цим договором умовах зі сплатою позичальником процентів річних та обов'язком повернути кредит у термін до 10 березня 2016 року. Виконання зобов'язань за цим кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_7, про що з ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір поруки № SML-701/041/2006 від 10 березня 2006 року (а.с. 14-29). 4 червня 2008 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_6 уклали кредитний договір № ML-701/336/2008, за яким банк надав йому грошові кошти у розмірі 37 906,70 доларів США на передбачених цим договором умовах зі сплатою позичальником процентів річних та обов'язком повернути кредит у термін до 5 червня 2023 року. Виконання зобов'язань за цим кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_7, про що з ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір поруки № SR-701/336/2008 від 4 червня 2008 року (а.с. 33-42). Зважаючи на те, що у зв'язку із порушенням ОСОБА_6 зобов'язання за кредитними договорами у нього виникла заборгованість, ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом про її стягнення з боржника та поручителя. Ухвалюючи заочне рішення, яке залишено без змін апеляційним судом, суд першої інстанції вважав доводи банку про наявність заборгованості за кредитним договором обґрунтованими, тому стягнув її солідарно з боржника та поручителя. При цьому апеляційний суд, погоджуючись із заочним рішенням, відхилив як безпідставні доводи ОСОБА_6 про те, що його не було повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції. Однак з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони суперечать закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи. Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Зокрема, у пункті 24 Рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 Рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Крім цього, ЄСПЛ у справі «Стрижак проти України» констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано ЄСПЛ як порушення частини 1 статті 6 Конвенції з огляду на відмову повідомити заявника про дату та час слухання у цій справі (пункти 39-41 рішення). Право на публічний розгляд справи позбавлене сенсу, якщо сторона, яка бере участь у справі, не повідомляється про судовий розгляд з таким розрахунком, щоб особа, яка викликається, мала достатньо часу для явки в суд у тому випадку, якщо особа вирішить скористатися своїм правом, передбаченим національним законодавством (пункт 21 у Рішенні ЄСПЛ у справі «Яковлєв проти Російської Федерації»). Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі (частини 4, 5 статті 74 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 2 статті 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції 11 грудня 2009 року провів попереднє судове засідання, а розгляд судом цивільної справи відбувся у судовому засіданні, призначеному на 2 лютого 2010 року, після чого було ухвалено заочне рішення (а.с. 50, 55, 56-57). Про вищезазначені судові засідання суду відповідачі повідомлялися шляхом направлення судових повісток поштою рекомендованим листом із повідомленням за адресою: 61000, АДРЕСА_1, які поверталися до суду з відмітками про закінчення строку зберігання (а.с. 48, 53, 54). Суд першої інстанції вважав, що відповідачі повідомлені належним чином за адресою, що була зазначена у договорі, однак не звернув уваги на те, що на момент пред'явлення до суду позову про стягнення заборгованості ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 4 червня 2008 року уклали додатковий договір № 1 до кредитного договору № ML-701/041/2006 від 10 березня 2006 року, кредитний договір № ML-701/336/2008, та договір поруки № SR-701/336/2008, в яких зазначалося, що відповідачі проживають за адресою: 61000, АДРЕСА_2 (а.с. 27, 41, 42). Також суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що 17 серпня 2009 року, перед зверненням до суду, ОСОБА_6 отримав досудову вимогу ПАТ «ОТП Банк» про погашення заборгованості за кредитним договором № ML-701/041/2006 від 10 березня 2006 року, надіслану відповідачу за адресою: 61000, АДРЕСА_2 (а.с. 31). Крім цього, згідно з частиною 1 статті 109 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, однак суд першої інстанції в порушення вимог частини 3 статті 122 ЦПК України не звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування і місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Під час розгляду справи судом позивач мав більш сприятливе становище щодо представлення своєї позиції порівняно з відповідачем, так як на відміну від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 представник банку - ОСОБА_8 був присутній під час проведення попереднього судового засідання і судового засідання, у якому було проголошено заочне рішення суду (а.с. 50, 55). Таким чином, судом першої інстанції було порушено право відповідачів на участь у судовому засіданні, що позбавило їх можливості під час слухання справи надати пояснення, висловити заперечення та звернути увагу суду на ті аргументи, які могли бути важливими для її правильного вирішення. Отже, всупереч статті 6 Конвенції апеляційним судом не було забезпечено справедливості судових процедур. Разом із тим, згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Проте, в порушення процесуальних вимог суд при задоволенні грошових вимог у мотивувальній частині рішення не навів розрахунки, з яких він виходив, при цьому в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, зокрема, з наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 3 листопада 2009 року не вбачається відомостей, зокрема, про те, як формувалася заборгованість, яким чином вона погашалася, з якої процентної ставки нараховувалася пеня за прострочення кредитного зобов'язання та за який період вона нараховувалася тощо (а.с. 43). За таких обставин суди неправильно застосували норми матеріального права в порушення норм процесуального права не встановили усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України. Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 2 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді:О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун С.П. Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31459487
  17. 17.06.2013 Суддя: Тарасенко С. Б. Справа № 2-4246/11 РІШЕННЯ Іменем України 17 червня 2013 року Центрально-Міський районний суд міста Горлівка Донецької області в складі: Головуючого - судді Тарасенко С.Б., при секретарі - Гаврилюк К.К., Піднибесної В.А. за участі представника позивача - Груцинової І.О. представника відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівка Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору і договору застави та за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" і до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору застави ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що відповідно до укладеного договору № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 81192,88 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,52 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.08.2011 року, свої зобов'язання належним чином не виконала, має заборгованість 29627,63 доларів США, яка складається з наступного: 21051,93 доларів США - заборгованість за кредитом; 5697,91 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1003,32 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1874,47 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ „ ПриватБанк" і ОСОБА_3 уклали договір застави автотранспорту № б/н, а саме: автомобіль AUDI A6, рік випуска 2006, номер кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2. Просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № GOHЗАК10000530 от 03.08.2006 г. в сумі 29627,63 доларів США, що за курсом 7,97 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/382 від 05.10.2011 року складає 236212,21 грн., звернути стягнення на предмет застави шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ „ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути судові витрати. Відповідач за первинним позовом ОСОБА_3 надала зустрічний позов до ПАТ КБ „ПриватБанк", мотивуючи тим, що спірний договір був підписаний нею під впливом обману з боку банка, сторонами фактично не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, оскільки узгоджені в договорі розміри відсоткової ставки за кредитом, ціни договору та розмір фактичного здорожчання кредиту в кінці періоду кредитування не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам, заборгованість у первісному позові не відповідає умовам кредитування, кредитні кошти у сумі 59590,00 доларів США їй не надавались готівкою через касу банку, а були перераховані для оплати вартості спірного автомобілю у сумі 29 9265,00 грн., для отримання кредитних коштів у сумі 21 602,88 доларів США у банк не зверталась і не отримувала їх , про все це та про обов'язок погашення начебто виданих 21 602,88 доларів США їй стало відомо тільки 24.04.2012 року після ознайомлення її представника з матеріалами справи. Просить визнати недійсними з моменту укладання кредитний договір і договір застави рухомого майна, як забезпечення недійсного договору та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження спірного автомобіля. Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_4 подав позов до ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3, мотивуючи тим, що договір застави рухомого майна від 03.08.2006 року був укладений між ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 без його згоди, він перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 з 1994 року, спірний автомобіль був придбаний за час знаходження у шлюбі на ім'я ОСОБА_3 і належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Просить визнати недійсним договір застави нерухомого майна від 03.08.2006 року з моменту його укладання та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження спірного автомобіля. Представник позивача за первинним позовом Груцинова І.О., яка діє на підставі довіреності, подавала заяви від 20.07.2012 року та від 19.04.2013 рроку про зміну позовних вимог та просила витребувати у відповідача ОСОБА_3 та передати в заклад ПАТ КБ „ ПриватБанк" предмет застави: автомобіль AUDI A6, рік випуска 2006, номер кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2 і комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також звернути стягнення на предмет застави, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 шляхом його продажу позивачем з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ „ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № GOHЗАК10000530 от 03.08.2006 року в сумі 48076,31 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.04.2013 року складає 384129,72 грн., яка склалась з наступного: 21051,93 доларів США - заборгованість за кредитом; 16163,99 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 10860,39 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та надала суду пояснення аналогічні в заяві про зміну позовних вимог від 19.04.2013 року і наполягала на їх задоволенні. Зустрічний позов не визнала, надавши письмову заяву про застосування позовної давності та письмові заперечення, в яких послалась, що своєчасне погашення процентів і кредиту з 03.08.2006 року по 08.10.2009 року слід вважати згодою сторони з усіма умовами чим здійснено правочин, який відповідає вимогам законодавства. Позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 не визнала, надавши письмову заяву про застосування позовної давності та письмові заперечення, в яких послалась, що на момент оформлення договору застави від 03.08.2006 року діяла норма ст..13 закону України „Про заставу" у редакції від 04.10.2005 р., якою не було передбачено обов'язкове нотаріальне оформлення рухомого майна, а при укладанні кредитного договору ОСОБА_4 надав банку просту письмову форму своєї згоди на передачу в заставу автомобіля AUDI, номер кузова: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1 (4-а сторінка кредитного договору), тому вважає відсутніми підстави недійсності. Представник відповідача за первинним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, первинний позов не визнав, на вимогах зустрічного позову наполягав, позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 - визнав. При цьому додатково пояснив, що вважає необґрунтованими вимоги банку про звернення стягнення на автомобіль, який належить подружжю на праві спільної сумісної власності, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони по договору, тому звернення стягнення можливе тільки на його особисте майно і частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому у натурі, а у даному випадку частки не визначені і позов до другого співвласника банк не заявив, крім того банк не надав доказів щодо невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, сама позовна заява і заяви про зміну позовних вимог не містять таких даних, а лише констатують факт наявності розміру всієї суми непогашеного кредиту і це свідчить, що позивач за первинним позовом не довів наявність заборгованості за кредитним договором, що також виключає можливість звернення стягнення на спірне майно. Щодо зустрічного позова пояснив, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію про кінцеву сукупність вартості кредиту та вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів в оману позичальника щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного здорожчання кредиту та загальної суми кредиту, яку він сплатив би банку, проводячи оплату встановленими у договорі розмірами щомісячних платежів у визначеній у договорі кількості таких платежів, що вказує на обман і недійсність кредитного договору та договору застави рухомого майна, як забезпечення недійсного договору, крім того дописка на 4-й сторінці кредитного договору не може вважатися належним доказом письмової згоди ОСОБА_4 на укладення договору застави нерухомого майна з огляду на його твердження про її відсутність і відсутність взагалі на той час автомобіля у спільній сумісній власності. Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином і подав заяву провести судове засідання без його участі. Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного. 03.08.2006 року ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 уклали кредитний договір № GOHЗАК10000530, у відповідності до якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 03.08.2006 р. по 03.08.2011 р. включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 59590,00 доларів США для купівлі автомобіля, а також у розмірі 21602,88 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,96% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,25% від суми виданого кредиту, позичальник у свою чергу повинен надавати щомісячний платіж у сумі 1464,91 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Забезпеченням виконання зобов'язань виступає застава автомобіля AUDI A6, у зв'язку з чим ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 уклали договір застави рухомого майна № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року, на підставі якого до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено відповідний запис про обтяження спірного автомобіля. На 4-й сторінці кредитного договору після підпису сторін договору міститься текстова інформація з якої вбачається, що ОСОБА_4 начебто дає згоду на укладання позичальником кредитного договору № GOHЗАК10000530 від 03.08.20006 р., одержання кредитних коштів та їх використання відповідно до умов зазначеного договору, а також надання ним у заставу/іпотеку ПриватБанку будь-якого майна, що належить йому на праві спільної власності з позичальником (у тому числі автомобіль AUDI, номер кузова: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) з метою забезпечення виконання забов'язань по зазначеному договору. У випадку втрати або ушкодження майна, наданого в забезпечення за кредитним (повністю або частково), зобов'язуеться передати ПриватБанку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за цим договором, а також зазначена фамілія, ім'я та по батькові і міститься підпис. Зі змісту ст..65 СК України вбачається, що презумпція за якою при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя не поширюється на укладання одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, у випадку оформлення яких, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Частиною 2 цієї ж статті СК України передбачено можливість дружини, чоловіка на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладеній другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Із п.1 ч.1 ст.31 ЦК України вбачається, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Крім того, за ч.1 ст.6 закону України „Про заставу" та положеннями ст..578 ЦК України, майно яке перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників. У відповідності до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Таким чином, засада змагальності в цивільному судочинстві є засадою особистої автономії сторін у цивільному процесі. Від волевиявлення сторін повинні залежати дії суду в доказовій діяльності. Активне втручання суду в доказову діяльність сторін , без їх волі на те, суперечить суті і природі цивільних прав, які особа здійснює вільно, на власний розсуд. Суд не вважає належним доказом дописку на 4-й сторінці кредитного договору, яка на думку позивача, за первинним позовом свідчить про письмову згоду ОСОБА_4 на укладання саме договору застави рухомого майна № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року, оскільки дописка цього не містить, крім того мова йде про майно, що належить йому на праві спільної власності із позичальником (у тому числі автомобіль AUDI, номер кузова: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1), який на момент укладення кредитного договору від 03.08.2006 р. не міг знаходитись за вказаною адресою і взагалі ще не знаходився у власності подружжя, що викликає сумніви щодо належності підпису саме ОСОБА_4 який тим більше у позовній заяві стверджує про відсутність його письмової згоди, а банк не надав переконливих доказів і не заявив клопотання про призначення відповідної експертизи. Суд не може розглядати дописку і як зобов'язання ОСОБА_4, оскільки він не є стороною кредитного договору, який є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору (ч.1 ст.1054 ЦК України) і за відсутності обов'язкових для цього реквізитів у ній (підпису уповноваженої особи та печатки установи кредитодавця). Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.3 ст.203 ЦК України є підставою недійсності правочину. Таким чином, відсутність письмової згоди другого з подружжя ОСОБА_4 на укладання його дружиною ОСОБА_3 договору застави рухомого майна є наслідком його недійсності. З огляду на зазначене, позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 про визнання недійсним договору застави рухомого майна від 03.08.2006 р., укладеного між ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 підлягають задоволенню. Недійсність договору застави рухомого майна від 03.08.2006 р., укладеного між ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 виключає можливість звернення стягнення на це рухоме майно, у зв'язку з цим слід відмовити у повному обсязі в задоволені первинного позову ПАТ КБ „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави. Разом із тим, суд вважає за необхідне навести і інші для цього підстави. Згідно ч.1 ст.73 СК України, за зобов'язаннями одного із подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому у натурі. У даному випадку предмет застави не є особистим майном ОСОБА_3, а має режим спільної сумісної власності подружжя, частка ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності подружжя на спірне рухоме майно не виділена в натурі, тому звернення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки позивач за первинним позовом не надав доказів того, що договір було укладено в інтересах сім'ї і отримане за договором було використане на її потреби (ч.2 ст.73 СК України), крім того ПАТ КБ „ПриватБанк" не заявляв позовні вимоги до другого співвласника. Відповідно до ст..11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. З огляду на це, суд має право звернути стягнення на предмет застави лише за умови доведення позивачем за первинним позовом ПАТ КБ „ПриватБанк" факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання. Втім ПАТ КБ „ПриватБанк" у позовній заяві лише констатує факт наявності розміру всієї суми непогашеного кредиту і не надав належних доказів, підтверджуючих видачу і отримання кредиту, у тому числі, видачу і отримання кредитних коштів у розмірі 21602,88 доларів США на сплату страхових платежів, не надав взагалі платіжних документів, підтверджуючих погашення кредиту, що також виключає можливість задоволення первинного позову. Стосовно зустрічного позову суд дійшов до висновку, що кредитний договір від 03.08.2006 р. укладений позивачем за зустрічним позовом під впливом обману з боку банку. Частина 3 ст.203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі. Проте волевиявлення учасників спірного кредитного договору не відповідало їх реальній волі. Зокрема, волі позичальника відповідало отримання кредиту, загальна вартість якого складає 87894,60 доларів США, це вбачається із підписаного спірного договору з урахуванням щомісячного платежу 1464,91 доларів США за період з 03.08.2006 р. по 03.08.2011 р. Умови кредитування, які реально встановлені, не відповідають зазначеним вимогам, так як загальна ціна договору значно більше, ніж встановлено у договорі про що свідчить виписка банка, згідно якої ОСОБА_3 в рахунок погашення кредиту внесла кошти на загальну суму 75998,24 доларів США з 29.09.2006 р. по 25.11.2010 р., в позовній заяві станом на 06.10.2011 р. на кінець періоду кредитування банк вказує заборгованість 29627,63 доларів США, що у сумі значно перевищує загальну вартість ніж встановлено у договорі. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме банком, відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача. Оскільки вказані розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь банку, то суд вважае підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено ОСОБА_3 під впливом обману з боку банку. Мотивом обману , в даному випадку, було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку. Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях банку. Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Суд не приймає до уваги посилання представника банку на те, що позивачем протягом певного періоду виконувалися умови кредитного договору, оскільки згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо забезпечення, а тому суд визнає недійсність договору застави рухомого майна і з цих підстав. Суд вважає безпідставними посилання банку на пропуск ОСОБА_4 і ОСОБА_3 строку позовної давності. У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ОСОБА_4 про договір застави, а ОСОБА_3 про наявність обману з боку банку стало відомо після ознайомлення представника з матеріалами справи 24.04.2012 р., і вказане твердження банком не спростовано. Керуючись ст..ст.8, 209, 213, 215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави - відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 г. та договору застави рухомого майна- задовольнити. Позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" і до ОСОБА_3 про визнання недійним договору застави рухомого майна - задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року. Визнати недійсним з моменту укладення договір застави рухомого майна № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року. Виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстраційний запис 3550961 від 03.08.2006 р. відносно об'єкта обтяження: автомобіля AUDI A6, рік випуска 2006, номер кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя С. Б. Тарасенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/31896172
  18. ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" жовтня 2011 р. Справа № 25/223-10 (39/113-09) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Волкова Р.В. суддів Новікової Р.Г., Прокопанич Г.К. за участю представників: від позивача: ОСОБА_1. за дов. №591/11.5.2 від 03.08.2011р. від відповідача: Пономаренко В.В. за дов. б/н від 01.03.2011р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" м. Дніпропетровськ на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011р. та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011р. у справі 25/223-10(39/113-09) господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Київської регіональної дирекції" Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" м. Дніпропетровськ про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 90142141грн.63коп. ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011 по справі № 25/223-10(39/113-09) задоволено позов публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Київської регіональної дирекції" м. Київ до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" м.Дніпропетровськ про стягнення заборгованості за договором про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/385к від 20.09.2006 в розмірі 117 103 507,70грн., в тому числі прострочена заборгованість за Кредитом становить - 11 000 00,00 дол. США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 17.01.2011р. (7,9503), становить - 87 453 300,00 грн.); прострочена заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами, нарахованими за період з 25.09.2008р. по 24.12.2010р. - 3 386 625,00 дол. США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 17.01.2011р. (7,9503), становить - 26 924 684,74 грн.); 3 (три) проценти річних за весь час прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами (нарахована за період з 01.11.2008р. по 16.01.2011р.) (ст. 625 Цивільного Кодексу України) - 82 663,28 дол. США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 17.01.2011р. (7,9503), становить - 657 197,88 грн.); 3 (три) проценти річних за весь час прострочення сплати Кредиту (нарахована за період з 01.02.2009р. по 16.01.2011р.) (ст. 625 Цивільного Кодексу України) - 260 156,86 дол. США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 17.01.2011р. (7,9503), становить - 2 068 325,08 грн.). Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011 апеляційна скарга ТОВ "Вікторія" залишена без задоволення, а рішення місцевого господарського суду по справі залишено без змін. Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "Вікторія" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. Посилається на порушення норм матеріального права, невизначеність застосованого сторонами у договорі терміну "розрахунок факт/360", безпідставність застосування п.1.18 Постанови Правління НБУ від 18.06.03 № 225 "Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України" щодо визначення поняття вищевказаного терміну. Вказує на недослідження судами питання щодо того, чи є кредитний договір укладеним, з огляду на відсутність в ньому істотних умов –предмету, ціни та строку дії договору, безпідставність одночасного стягнення відсотків за кредит та 3% річних, порушення законодавства про валютне регулювання та інші зазначені у касаційній скарзі обставини. Позивач касаційну скаргу не визнав, посилаючись на хибність, безпідставність та невідповідність діючому законодавству доводів скаржника, просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів просить залишити без змін. Вказує на підписання сторонами кредитного договору, узгодження методу нарахування відсотків за користування кредитом, встановлення діючим законодавством принципу платності кредиту, невиконання боржником грошового зобов’язання, встановлення діючим законодавством обов’язку сплатити 3% річних за прострочку виконання грошового зобов’язання, відсутність порушень законодавства про валютне регулювання та на інші зазначені у відзиві на касаційну скаргу обставини. Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне. Між ТОВ "Вікторія"та ЗАТ "Внєшторгбанк (Україна), правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк", був підписаний договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/385к від 20.09.2006. Відповідно до вказаного договору, позивач надав відповідачу кредит у розмірі 11000000 доларів США окремими траншами зі строком повернення 29.07.2011 (пункт 1.1.1 договору). Надання коштів підтверджується розпорядженням та меморіальним валютним ордером № 102 від 21.09.2006. Саме не виконання умов зазначеного договору з боку відповідача стали підставою для подання позивачем позовної заяви по цій справі. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України). Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та другої інстанції виходили з того, що між сторонами виникли певні зобов’язання відповідно до умов договору невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/385к від 20.09.2006 та з того, що відповідач не виконує належним чином свої зобов’язання. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 3 статті 346 Господарського кодексу України кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Статтею 1056 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до п.2.4 договору сторони домовились, про наступне, -"Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті кредиту на фактичну суму залишку, за весь час користування Кредитом у валюті кредиту із розрахунку факт/360". Місцевим та апеляційним господарськими судами фактично не дано належної правової оцінки змісту цього пункту договору. Скаржник цілком обгрунтовано зазначає, що кредитним договором не передбачено, що саме розуміли сторони під терміном "факт/360", тобто судами не встановлено, стосовно якого саме порядку нарахування відсотків за користування кредитом сторони досягли згоди при підписанні договору. Відповідно до п. 1 та абзацу 1 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року за № 11 (із змінами, внесеними постановами від 24 квітня 1981 року за № 4, від 25 грудня 1992 року за № 13 та від 25 травня 1998 року за № 15) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції не в повному обсязі дослідили наявні у матеріалах справи докази, як цього вимагає стаття 43 Господарського процесуального кодексу України, а тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" м. Дніпропетровськ - задовольнити. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011р. - скасувати. Справу №25/223-10(39/113-09) направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. Головуючий суддя Р.В. Волков Судді: Р.Г. Новікова Г.К. Прокопанич http://reyestr.court.gov.ua/Review/18690453