Search the Community

Showing results for tags 'пеня'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 100 results

  1. Державний герб України Справа №578/455/13-ц Номер провадження 22-ц/788/21/14 Головуючий у суді у 1 інстанції - Косар А. І. Суддя-доповідач - Ільченко О. Ю. Категорія - 27 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2014 року м.Суми Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого-судді - Ільченко О. Ю., суддів - Рибалки В. Г., Гагіна М. В., за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П., розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовував тим, що 17 січня 2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, за яким ПАТ КБ «ПриватБанк» надав позичальнику кредит у розмірі 9588 грн., проте ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором не виконував, оплату платежів не здійснював, тому станом на 13 березня 2013 року виникла заборгованість в сумі 77798,23 грн., яка складається з: - 9588 грн. - заборгованість по тілу кредиту, - 1068,37 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 4602,24 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, - 58358,75 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, - 500 грн. - штрафу (фіксована частина), - 3680,87 грн. - штрафу (процентна складова). Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застування норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. При цьому зазначає, що суд помилково застосував положення закону про загальну позовну давність, оскільки він звернувся в межах передбаченого договором 5-річного строку. Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином в порядку ст. ст. 74, 76 ч. 3 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню, а позов - частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Вирішуючи наявний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи та неправильному застосуванні норм цивільного права, що є підставою для скасування рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що 17 січня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір строком на 20 місяців, згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 9588 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік та щомісячною сплатою платежів в сумі 819,71 грн. (а.с.6) У зв'язку з невиконанням зобов'язань по сплаті щомісячних платежів станом на 13 березня 2013 року утворилась заборгованість по тілу кредиту в сумі 9588 грн. та були нараховані відсотки за користування кредитом і застосовані штрафні санкції, що вбачається із розрахунку позивача. (а.с. 4) Відповідно до ч. 1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається зі змісту договору спірний кредитний договір за своєю природою є договором про надання споживчого кредиту, а тому дані правовідносини регулюються ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів». Статтею 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки, а відповідно до положень ч. 1 ст. 259 ЦК України вона може бути збільшена за домовленістю сторін. Із змісту кредитного договору вбачається, що він є строком дії з 17 січня 2008 року по 16 вересня 2009 року. (а.с. 6) Відповідно до п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» Стандарт наданих банком в суді апеляційної інстанції термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки встановлюється сторонами тривалістю 5 років. (а.с. 136) З аналізу вищевикладених норм закону та матеріалів справи вбачається, що строк пред'явлення вимоги банком до позичальника розпочався зі спливом строку виконання кредитного договору, а з позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся 22 травня 2013 року, тобто без пропуску п'ятирічного строку позовної давності, передбаченого сторонами в Умовах договору. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, помилково посилаючись на Умови надання кредиту «Розстрочка», а не на Умови «Розстрочка» (Стандарт), на підставі яких був наданий кредит позичальнику. Як вбачається, із заяви позичальника, підписаної ОСОБА_3, він був ознайомлений саме з Умовами «Розстрочка» (Стандарт). (а.с. 6) За умовами договору, погашення поточних платежів відповідач повинен був здійснювати щомісячно в період з 15 по 15 число кожного місяця в розмірі встановленого щомісячного платежу в сумі 819,71 грн. (а.с. 6), а тому початок позовної давності для стягнення цих платежів повинен обчислюватись з моменту невиконання цього зобов'язання в місяцях. Як вбачається із розрахунку позивача відповідач допустив порушення зобов'язань по сплаті встановленого щомісячного платежу, починаючи з 20 лютого 2008 року, а з позовом до суду звернувся 22 травня 2013 року, тобто по вимогам за період з 20 лютого 2008 року по 22 травня 2008 року був пропущений строк звернення. Згідно положень ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Але враховуючи, що в справі відсутня заява відповідача про застосування норми закону щодо позовної давності, то колегія суддів не може погодитись з висновком суду про застосування строку позовної давності. За цих умов, рішення суду відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Так, із розрахунку заборгованості, наданої позивачем, вбачається, що відповідач не виконав умови договору по погашенню кредиту, тому станом на 13 березня 2013 року з нього підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту в розмірі 9588 грн., заборгованість зі сплати відсотків в сумі 1068,37 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 4602,24 грн. Крім того, позивачем була нарахована пеня в сумі 58358,75 грн. та штрафи - 500 грн. і 3680,87 грн., а тому за розрахунком позивача заборгованість складає 77798,23 грн. (а.с. 4, 147) Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Розмір нарахованої банком неустойки, яка складається із штрафу та пені за одні і ті ж правопорушення, є значно більшим розміру заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, що суперечить роз'ясненням, наданим в п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» про співрозмірність розміру збитків і пені. До того ж колегія суддів бере до уваги той факт, що позивач протягом тривалого часу, а саме з травня 2008 року не виконував положення п. 3.2.6 Умов (а.с. 134), відповідно з яким банк мав можливість проводити перевірки цільового використання кредиту та його забезпеченості й фінансового стану позичальника. Відомості про такі дії в матеріалах справи відсутні. З врахуванням всіх наявних обставин, колегія суддів вважає за доцільне зменшити розмір неустойки та визначити її у сумі 4500 грн. Таким чином, до стягнення слід визначити заборгованість в розмірі 19758,60 грн. (9588 грн. + 1068,37 грн. + 4602,24 грн. + 4500 грн.) З матеріалів справи вбачається, що при подачі позовної заяви позивачем було сплачено 777,98 грн. судового збору, 420 грн. - за подання оголошення в газету (а.с. 115), 388,99 грн. - при подачі апеляційної скарги, а всього - 1586,97 грн., а оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то враховуючи принцип пропорційності стягнення судових витрат відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути 403 грн. судових витрат. Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.п.3, 4; 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,- в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задоволити частково. Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 19758,60 грн. та судовий збір в розмірі 403 грн. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - Судді - http://reyestr.court.gov.ua/Review/36865525
  2. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., за участю представника позивача Красюка О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2013 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 17 травня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено кредитні договори: №11154311000, відповідно до умов якого останній було надано кредит в розмірі 350 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредиту в розмірі 13,5% річних строком до 16 травня 2017 року; №11154252000, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 130 000 доларів США строком до 16 травня 2018 року та відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 12,8% річних та №11154304000, відповідно до якого ОСОБА_5 отримала кредит в розмірі 70 000 доларів США строком до 16 травня 2018 року та відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 13,0% річних. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитними договорами, 17 травня 2007 року між ПАТ «УкСиббанк» та ОСОБА_6 укладено договори поруки №114203, №114205 та №114180, за якими поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник в разі порушення останнім виконання взятих на себе зобов'язань. 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір Факторингу № 1, відповідно до якого право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за кредитними договорами № № 11154252000, 11154304000, 11154311000 та договорами забезпечення цих договорів ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект». Посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконувала зобов'язання за кредитними договорами, у зв'язку з чим станом 22 липня 2010 року утворилась заборгованість: - за кредитним договором № 11154311000 у розмірі 294569,26 доларів США по тілу кредиту, що в гривневому еквіваленті складає 2326301 гривня 82 копійки, 68877,61 доларів США (543947 гривень 15 копійок) - прострочені відсотки, 14932 долари США (117923 гривні 98 копійок) - пеня та 500 гривень неустойки, а всього - 2988672 гривні 95 копійок; - за кредитним договором № 11154252000 у розмірі 110302,65 доларів США по тілу кредиту, що в гривневому еквіваленті складає 871093 гривні 12 копійок, 22894,92 доларів США (180808 гривень 05 копійок) - прострочені відсотки, 4700,30 долари США (37119 гривень 71 копійка) - пеня та 500 гривень неустойки, а всього - 1089520 гривень 88 копійок; - за кредитним договором № 11154304000 у розмірі 59393,19 доларів США по тілу кредиту, що в гривневому еквіваленті складає 469045 гривень 84 копійки, 12520,43 доларів США (98877 гривень 59 копійок) - прострочені відсотки, 2552,85 доларів США (20160 гривень 62 копійки) - пеня та 500 гривень неустойки, а всього - 588584 гривні 05 копійок. Загальна сума заборгованості за кредитними договорами становила 4666777 гривень 88 копійок, яку позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитними договорами, яка утворилась станом на 13 липня 2011 року у розмірі 5255205 гривень 41 копійка. Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 11 травня 2012 року замінено позивача ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника - ТОВ «Кей-Колект». Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитними договорами № 11154252000 від 17 травня 2007 року, № 11154304000 від 17 травня 2007 року, № 1115431100 від 17 травня 2007 року на загальну суму 5 255 205 гривень 41 копійку. Вирішено питання про стягнення судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із погоджених сторонами умов кредитних договорів про право банку на дострокове повернення кредиту у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту. Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Згідно з ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Наявні в матеріалах справи повідомлення банку про відступлення прав вимоги заборгованості за кредитним договором (т. 2 а.с.276-278) не містять інформації про укладення між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договору факторингу та даних про отримання відповідачами повідомлення про заміну кредитора, а тому висновок судів про те, що неповідомлення боржника про заміну кредитора в зобов'язанні не звільняє його від обов'язку виконати взяте зобов'язання є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Вказана обставина має значення для вирішення справи, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності. Так, цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України). Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належить операції з факторингу. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Згідно п.13 Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. Так, згідно п.п.1.2 розпорядження № 231 від 3 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. В порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції не перевірив наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичних осіб не суб'єктів господарювання та, вирішивши питання про заміну сторони у зобов'язанні, дійшов передчасного висновку про наявність у ТОВ «Кей-Колект» правових підстав для набуття прав кредитора. Крім того, пунктом 1.2.2. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 16 травня 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін. У п.3.1.2 зазначено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми та сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення визначеного у п. 6.1.2, відповідно до якого термін повернення кредиту вважається таким, що настав з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту. Згідно п. 6.2. кредитного договору, в разі застосування банком права передбаченого п.6.1.2. договору, порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати плати за кредит є наступним чином, а саме: в разі порушення позичальником нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої ним суми кредиту та/або сплати плати за кредит за Договором, вважається, що такий позивальник користується кредитом понад строк, встановлений договором, при цьому починаючи з наступного робочого дня, сума такого кредиту вважається простроченою сумою основного боргу, а сума плати за кредит - відповідно простроченими процентами та/ або комісіями. Розглядаючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 11 квітня 2009 року на адресу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 направлено досудову вимогу про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором з вказівкою на те, що банк використовує своє право, передбачене кредитним договором та заявляє про зміну терміну повернення кредиту в сторону зменшення та не з'ясував правомірність підстав для нарахування банком відсотків за користування кредитом як на строковий (діючий) договір, а також не перевірив правомірність підстав для пред'явлення позову до поручителя, у зв'язку із використаним права на повернення кредиту достроково. Відповідно ч.4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Аналогічні роз'яснення містяться у п. 24 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» Крім того, судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України) та не перевірив чи поширюється вказана вимога у випадках зміни строку повернення кредиту. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на вказані порушення уваги не звернув, в порушення ст. 303 ЦПК України залишив заочне рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, заочне рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко І.М. Завгородня О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/36339010
  3. Пеня насчитана больше, чем за год http://reyestr.court.gov.ua/Review/35693775 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів: Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року ПАТ «Альфа Банк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свою вимогу тим, що 09 січня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 490054271, відповідно до умов якого банк надав останньому на придбання автомобіля марки «Ford Fiesta» кредит в сумі 13 663,17 доларів США зі сплатою 14,5% річних за користування кредитом строком до 09 січня 2015 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 умов укладеного з ним кредитного договору, 09 січня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 490054271-П, за умовами якого остання поручилась за виконання ОСОБА_3 обов'язків, що виникли за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року. Станом на 09 лютого 2012 року виникла заборгованість в сумі 12 798,54 долари США,що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на вказану дату становить 191 398 грн, яку позивач просить солідарно стягнути з відповідачів. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа-Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року в розмірі 191 398 грн. Вирішено питання судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3, всупереч вимог ст. 1054 ЦК України, умов кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів. Проте, із вказаними висновками судів погодитися не можна у зв'язку з наступним. З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. За змістом статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Судом встановлено, що 09 січня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 490054271, відповідно до умов якого банк надав останньому на придбання автомобіля марки «Ford Fiesta» кредит в сумі 13 663,17 доларів США зі сплатою 14,5% річних за користування кредитом строком до 09 січня 2015 року (а.с. 8-22). В забезпечення виконання вказаного кредитного договору того ж дня між ЗАТ «Альфа-Банк» ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 490054271-П (а.с. 22-23). Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_3 зазначені вище кошти (а.с. 37-38). Відповідно до п. 6.1. кредитного договору у разі затримання сплати частини кредиту та/або процентів за його користування щонайменше на один календарний місяць банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань (а.с. 15). 27 лютого 2012 року Банк направив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 письмові вимоги про досудове врегулювання спору, які, на момент звернення до суду, останніми проігноровані та невиконані, через що позивач, скориставшись своїм правом, розпочав процедуру примусового стягнення боргу шляхом звернення до суду з приводу стягнення заборгованих коштів (а.с. 39-42). Згідно п. 6.2. кредитного договору банк має право змінити розмір процентів за користування кредитом у разі зміни кон'юнктури ринку, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін), загальновизнаних внутрішньодержавних та/або міжнародних грошових та/або фондових індексів тощо. Сторони домовились, що такі обставини вважаються подіями, що не залежать від волі сторін договору та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснюється за правилом, відповідно до якого процентна ставка підвищується в разі підвищення вартості кредитних ресурсів. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення у зв'язку з цим змін до додатку №1 цього договору банк повідомляє позичальника за сім днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, зазначену в частині № 1 цього договору. У зв'язку зі зміною процентної ставки у разі настання події, незалежної від волі сторін, позичальник цим надає свою згоду на внесення змін до додатку № 1 цього договору та викладення додатку № 1 у новій редакції. Сторони погоджуються, що оновлений додаток № 1 набуває чинності з дати зміни розміру процентної ставки. Оновлений розрахунок сукупної вартості кредиту та графік платежів по кредиту, який скасовує попередній і стає невід'ємною частиною цього договору, позичальник отримує в банку самостійно (а.с. 15-16). Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 553 ЦК України порука - це договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором. Частиною 2 ст. 554 ЦК України передбачено обов'язок поручителя відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено самим договором. Згідно з п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Однак, суди належним чином не перевірили доводи, які мають значення для правильного вирішення справи та дійшли помилкового висновку про дотримання банком процедури, викладеної в п. 6.2 кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про збільшення процентної ставки та отримував лист-повідомлення від Банку, а сам лист-повідомлення взагалі не містить вихідного номеру та дати. Крім того, суди не враховувати, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) відповідно до вимог статті 258 ЦК України застосовується позовна давність в один рік. Так, стягнувши з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року у сумі 191 398 грн, суд не звернув уваги на те, що з них 81 294 грн 03 коп. − пеня за період з 09 жовтня 2008 року до 09 грудня 2011 року. Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій, у порушення вимог ст. ст. 212-215, 303, 316 ЦПК України, не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи - касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана Г.В. Юровська
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36204286 Державний герб України У Х В А ЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 01 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 24 вересня 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 22 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 1144 Т, відповідно до якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 15 тис. грн. З метою забезпечення виконання вказаного договору 22 травня 2008 року з ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 1144 Т/П та з ОСОБА_5 18 червня 2009 року був укладений договір поруки № 1144 Т/П2. ОСОБА_3 умови договору не виконав, станом на 20 червня 2013 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 645 грн. 02 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з ОСОБА_3 та ОСОБА_5, та витрати по сплаті судового збору . Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 01 серпня 2013 року позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором у сумі 912 грн. 51 коп.; заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 712 грн. 37 коп.; заборгованість за нарахованою, але непогашеною комісією -7 500 грн., кредитним договором у розмірі 35 645 грн. 02 коп. У решті позовних вимог - відмовлено. Стягнуто у солідарному порядку з відповідачів на користь позивача судові витрати у розмірі 356 грн. 45 коп. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 вересня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість по кредитному договору № 1144 Т від 22 травня 2008 року станом на 20 червня 2013 року у розмірі 18 249 грн. 76 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 912 грн. 51 коп., заборгованості за відсотками у сумі 712 грн. 37 коп., непогашеної комісії у сумі 7 500 грн. та пені за кредитом, відсотками та комісією у сумі 9 124 грн. 88 коп., а також судовий збір у розмірі 534 грн.68 коп. У задоволенні позову ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив із того, що банк відповідно до закону та умов договору у зв'язку з невиконанням зобов'язання правомірно пред'явив вимогу до позичальника та поручителів, тому зазначені суми заборгованості підлягають стягненню з відповідачів солідарно, та оскільки позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності для звернення з позовом про стягнення з відповідачів пені по кредиту, відсоткам та комісії у розмірі 26 520 грн. 14 коп. відмовив у задоволенні позову у вказаній частині. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовна давність щодо стягнення неустойки (пені) обмежується останніми 12 місцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожний день, за який вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою, тому з відповідачів слід стягнути 26 520 грн. 14 коп. пені за період з 20 червня 2012 року по 20 червня 2013 року. У шестимісячний строк банк вимогу до поручителів не пред'явив, та звернувся до суду з позовом у липні 2013 року, тобто вже після спливу строку встановленого ч. 4. ст. 559 ЦК України, у зв'язку з цим порука припинилася. З таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду у повній мірі не відповідає. Судом установлено, що 22 травня 2008 року за кредитним договором № 1144 Т ОСОБА_3 отримав від банку кредит у розмірі 15 тис. грн. строком до 22 травня 2011 року з оплатою 0,0001% річних. Позичальник має здійснювати погашення кожного місяця заборгованості за кредитними ресурсами у складі щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 417 грн., комісійної винагороди за надання кредитних ресурсів у розмірі 300 грн. (а. с. 10-12). З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 22 травня 2008 року з відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 1144 Т/П (а. с. 17) та 18 червня 2009 року з відповідачем ОСОБА_5 укладено договір поруки № 1144 Т/П 2 (а. с. 18). Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 20 червня 2013 року ОСОБА_3 мав заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 645 грн. 02 коп. (а. с. 33-37). Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про стягнення неустойки за кредитним договором за період з 20 червня 2012 року по 20 червня 2013 року та ураховуючи положення ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшив розмір неустойки до 9 124 грн. 88 коп. (а. с. 36-27). Проте не можна погодитися з висновком суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості до поручителів. Апеляційний суд відмовляючи у цій частині позову, виходив з того, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України строк виконання основного зобов'язання настав 22 травня 2011 року, позивач протягом наступних шести місяців вимоги до поручителів не пред'явив, тому порука є припиненою. Проте, суд не звернув уваги на п. 5.1 договорів поруки, згідно якого порука припиняється з припиненням зобов'язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо Кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання за Кредитним договором не пред'явив вимоги до Поручителя, а умовами п. 3.2 Кредитного договору передбачено зобов'язання повернути кредитні ресурси до 22 травня 2011 року (а. с. 17, 18 зворот). Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Перш за все, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонами визначати умови такого договору. Оскільки рішення апеляційного суду ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, без урахування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, таке у частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості до поручителів підлягає скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 24 вересня 2013 року у частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_4, ОСОБА_5 скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Донецької області від 24 вересня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35232846 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 листопада 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Ткачука О.С. Суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Савченко В.С., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 6 березня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2013 року, - в с т а н о в и л а: У липні серпні 2009 року позивач ПАТ «МетаБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів на його користь в солідарному порядку заборгованість по кредитному договору у розмірі 342887,13 грн.; звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру загальною площею 67,56 кв.м, житловою площею 41,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання за банком права власності на зазначений об'єкт нерухомості в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором; солідарно стягнути з відповідачів на користь банку суму сплачених судових витрат. Позов мотивований тим, що 8 серпня 2008 року між Акціонерним банком «Металург» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з яким остання отримала кредит у сумі 300 922 грн. на строк 240 місяців, по 8 серпня 2028 року включно. Кредит надано шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_5, відкритий у банку. ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання здійснити повне погашення кредиту в строк не пізніше дня, наступного за 8 серпня 2028 pоку, сплатити 19,95 % річних за користування кредитними коштами. Крім того, ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання здійснювати щомісячне погашення частин кредиту в сумі 1254 грн. З метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором 8 серпня 2008 року було укладено: договір поруки з ОСОБА_6, договір поруки з ОСОБА_7, договір поруки з ОСОБА_8 Згідно п. 1 відповідних договорів поруки, поручителі зобов'язались сплатити борг, відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі ОСОБА_5 банку відповідно до умов кредитного договору. Відповідно до п.4 договорів поруки, поручителі зобов'язані самостійно слідкувати за виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором. Також, між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір від 10 лютого 2009 року, згідно якого іпотекою забезпечується виконання ОСОБА_5 усіх її зобов'язань за кредитним договором від 8 серпня 2008 року. ОСОБА_6 відповідно до цього договору є майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_5 Предметом іпотеки за іпотечним договором є квартира загальною площею 67,56 кв.м, житловою площею 41,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 і ОСОБА_6 по 1/2 частці кожній. Згідно п.1.3 іпотечного договору, сторони на підставі взаємної згоди визначили вартість предмету іпотеки у розмірі 278685 грн. та передбачили, що у випадку невиконання ОСОБА_5 умов кредитного договору, AT «МетаБанк» набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки (або на його частину) на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса чи шляхом позасудового врегулювання. AT «МетаБанк» має право звернути стягнення за цим договором шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки. Станом на 21 липня 2010 року заборгованість за кредитним договором складає 341 788,02 грн., у тому числі заборгованість за кредитом - 248 309,87 грн., заборгованість за відсотками - 63 731,53 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків - 29 746,62 грн. Боржник вказану заборгованість не погашає, у зв'язку із чим, звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення вказаної заборгованості в солідарному порядку з боржника та поручителів, а також звернення стягнення на іпотечне майно. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 6 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2013 року, позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки (на підставі іпотечного договору від 10 лютого 2009 року) - нерухоме майно - квартиру, загальною площею 67,56 кв.м., житловою 41,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по Ѕ частці кожній, вартістю 278 685 грн., шляхом визнання за ПАТ «МетаБанк» права власності на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 8 серпня 2008 року у розмірі 278 685 грн. Стягнуто на користь ПАТ «МетаБанк» в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 8 серпня 2008 року з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 по 63 103,02 грн. з кожного. Відповідач ОСОБА_5, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов та виходячи з положень ст.ст.525, 526, 543, 509, 554, 1050, 1054 ЦК України, умов кредитного договору, укладеного між сторонами дійшов висновку про стягнення з відповідачів суми заборгованості як із солідарних боржників та необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно висновків апеляційного суду, відсутність з боку банку заяви -повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки є несуттєвим, оскільки відповідно до ч.2 ст.35 Закону України «Про іпотеку» ця обставина не перешкоджає реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені судом без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Дана цивільна справа вже була предметом розгляду судом касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року скасовані рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року та ухвала апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2011 року з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд. При новому розгляді справи та ухваленні оскаржуваних у даному випадку рішень суд першої інстанції у повному обсязі не виконав вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року, а апеляційний суд, дотримання цих вимог місцевим судом не перевірив. Так, зазначеним рішенням суду касаційної інстанції вказувалось на те, що згідно наданого позивачем розрахунку заявлена до стягнення сума 30 845,73 грн. є неустойкою, що нарахована відповідно до п. 6.4 кредитного договору в різних розмірах за кожний випадок порушення зобов'язання. Зазначена сума обрахована позивачем з врахуванням суми пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків у розмірі 29 746,62 грн. та суми штрафу за несвоєчасні виплати у розмірі 1099,11 грн. Отже, за порушення позичальником строків виконання зобов'язання за кредитним договором банком одночасно нараховано пеню та штраф, що свідчать про безпідставне намагання кредитора застосувати до боржника (відповідача) подвійну цивільно-правову відповідальність одного і того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання). Вказані обставини не перевірені судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи, жодної правової оцінки зазначеному не надано. Крім того, апеляційним судом не прийнято до уваги наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Разом з тим ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі). Наведеними вище нормами законодавства не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом. Разом з тим, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за банком права власності на нього, вказаних норм закону не врахував та не дав належної оцінки правовідносинам, що виникли між сторонами, зокрема не перевірив наявність у договорі іпотечного застереження. Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, неповноту перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого суду, порушення норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу, призвело до поверхневого вирішення спору. За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст.ст.336, 338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж суду. Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2013 року скасувати. Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Ткачук О.С.судді Висоцька В.С. Колодійчук В.М. Савченко В.О. Умнова О.В. a
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35317575 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Олійник А.С., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою в інтересах ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а: У січні 2012 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 червня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір на суму 150 000 доларів США, строком до 1 червня 2022 року зі сплатою 14,5 % річних. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, предметом якого є належна останньому нежитлова будівля загальною площею 660,8 кв.м по АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором не виконує, станом на 8 грудня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 3 846 487,57 грн. З огляду на зазначене, банк з метою часткового погашення заборгованості просив звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 660,8 кв.м літ. «А-2», розташовану по АДРЕСА_1 шляхом надання банку права продати будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 1 547 000 грн згідно звіту про оцінку майна від 8 квітня 2011 року, наданого ПП «Абікон»; визнати за банком право отримати в КП «Харківське міське БТІ» витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно для укладання договору купівлі-продажу вищезазначеної нежитлової будівлі з будь-якою особою; з метою забезпечення збереження предмету іпотеки та надання позивачу можливості вільно реалізувати своє право передати спірну нежитлову будівлю загальною в управління банку до моменту укладання договору купівлі-продажу. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року, позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. З метою частково погашення заборгованості за кредитним договором від 1 червня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 660,8 кв.м лат. «А-2» розташовану по АДРЕСА_1 шляхом надання банку права продати будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 423 200 грн згідно звіту від 14 лютого 2012 року, наданого суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 Визнано за банком право отримати в КП «Харківське міське БТІ» витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно для укладання договору купівлі-продажу спірної нежитлової будівлі з будь-якою особою. З метою збереження предмету іпотеки та надання позивачу можливості вільно реалізувати своє право передано нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 в управління банку до моменту укладання договору купівлі-продажу. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати оскаржувані судові рішення та позов банку залишити без розгляду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_5, як боржник за кредитним договором, та ОСОБА_3, як іпотекодавець (майновий поручитель), не виконали в повному обсязі, тому для них настають правові наслідки, передбачені укладеними договорами. Проте з такими висновками судів погодитись не можна з наступних підстав. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Судами попередніх інстанцій установлено, що 1 червня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір на суму 150 000 доларів США, строком до 1 червня 2022 року зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитом (а.с. 7-9). На забезпечення виконання зобов'язання між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останньому нежитлова будівля загальною площею 660,8 кв.м. в літ «А-2», розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 19). Станом на 8 грудня 2011 року заборгованість за кредитним договором складає 3 846 487,57 грн (а.с. 46). Відповідно до звіту про незалежну оцінку № 486/12 від 14 лютого 2012 року ринкова вартість нежитлової будівлі літ «А-2» загальною площею 660,8 кв.м., по АДРЕСА_1 складає 604 100 грн (а.с. 40-90). Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції зазначив у рішенні в якості початкової ціни предмета іпотеки його ліквідаційну вартість, яка складає 423 200 грн, проте не звернув уваги на те, що вартість предмета іпотеки у договорі іпотеки визначена сторонами у розмірі 1 443 370 грн, а відповідно звіту про незалежну оцінку № 486/12 від 14 лютого 2012 року ринкова вартість іпотечного майна становить 604 100 грн . Звертаючись до суду з вказаним позовом, банк зазначав, що заборгованість за кредитним договором станом на 8 грудня 2011 року становить 3 846 487,57 грн, проте відповідно до повідомлення (вимоги) від 8 грудня 2011 року, яку банк надіслав на адресу позичальника та іпотекодавця, загальна сума заборгованості складає 1 625 975,81 грн та 157 756,70 грн пені (а.с. 22-25). Суд на зазначені суперечності щодо розміру заборгованості уваги не звернув та не усунув їх. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначав, що нарахована банком заборгованість за кредитним договором, зокрема, пеня за прострочення погашення кредиту та процентів, є необґрунтованою та значно перевищує суму заборгованості за тілом кредиту. Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не встановив обставини, що мають значення для справи, дійсні права й обов'язки сторін, які випливають із кредитного договору та договору іпотеки, не перевірив правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, не навів у рішенні розрахунок розміру цієї заборгованості і зокрема, пені, яка підлягає стягненню у межах встановленого законом строку позовної давності, не з'ясував наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) та, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, не обґрунтував застосування ліквідаційної вартості предмета іпотеки в якості його початкової ціни. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева А.С. Олійник І.К. ПаріноваСудді:В.І. Амелін
  7. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33982087 Державний герб України У Х В А Л А іменем україни 25 вересня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Журавель В.І., Кадєтової О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилалося на те, що 18 серпня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (який змінив свою назву на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір у сумі 29 750,00 доларів США, розмір процентної ставки за користування кредитом - 11,00 %. Термін дії Кредитного договору - до 18 серпня 2025 року. 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги, згідно з якими до позивача переходять усі права банку за кредитним договором та договорами забезпечення між банком та відповідачем. Станом на 22 травня 2012 року заборгованість відповідача перед позивачем за Кредитним договором складає 990 810,54 грн. та 33 875,15 доларів США, у тому числі: заборгованість за відсотками - 10 681,35 доларів США; заборгованість за кредитом - 23 193,80 доларів США; пеня - 990 810,54 грн. Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № МL-100/932/2005 від 18 серпня 2005 року, відсотками за користування та нарахованою неустойкою у сумі 33 875,15 доларів США та 990 810 грн 54 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у сумі 3 219 грн. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач постійно порушував умови кредитного договору щодо строків та сум сплати заборгованості за кредитом. Однак з такими висновками судів попередніх судових інстанцій не можна погодитись з таких підстав. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 18 серпня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (який змінив свою назву на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір у сумі 29 750,00 доларів США, розмір процентної ставки за користування кредитом - 11,00 %. Термін дії Кредитного договору - до 18 серпня 2025 року. 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги згідно з якими до Позивача переходять усі права банку за Кредитним договором та договорами забезпечення між банком та Відповідачем. Станом на 22 травня 2012 року заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором складає 990 810,54 грн. та 33 875,15 доларів США, у тому числі: заборгованість за відсотками - 10 681,35 доларів США; заборгованість за кредитом - 23 193,80 доларів США; пеня - 990 810,54 грн. Банком надано розрахунки заборгованості ОСОБА_3 зі сплати кредиту, процентів за користування кредитом та пені. При цьому судами не перевірено правильність наданого банком розрахунку, оскільки з кредитного договору та додаткових угод вбачається, що розрахунковим періодом для нарахування процентів є календарний місяць, з першого по останнє число. Разом з тим з наданого розрахунку не вбачається за який термін виникла заборгованість зі сплати кредиту, що унеможливлює прийняття розрахунку, не перевірено коли і які суми вносились відповідачем на погашення кредиту. Крім того, договором не передбачалося стягнення пені у доларах США. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Колегія суддів вважає, що вказана вимога ні судами першої та апеляційної інстанції дотримана не була. Також судами не враховано з цього приводу правову позицію Верховного Суду України про неможливість застосування різних санкцій за одне і те ж порушення. Оскільки судами не встановлено фактичних обставин по справі, на стадії касаційного перегляду справи виправити вказані недоліки неможливо, колегія суддів вважає, що необхідно судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2013 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до Ворошиловського районного суду м. Донецька. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна судді:О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова В.І. Журавель О.В. Кадєтова
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31652172 Державний герб України Головуючий в 1 інстанції: Бурлаченко О.О. Категорія 27 Доповідач: Новікова Г. В. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 5 червня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі: головуючого судді: Новікової Г. В., суддів: Агєєва О.В., Дундар І. О. при секретарі: Жарій Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до відповідача із позовом про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що між сторонами укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідачу був наданий кредит, однак відповідач порушує умови договору, не сплачує передбачені договором кошти, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом у сумі 348 838,67 доларів СІІІА та пеня в сумі 9 671 478,40 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також судові витрати. Заочним рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року позов задоволено в повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором в сумі 348 838 доларів США 67 центів, пеню в сумі 9 671 478 гривень, а також судовий збір у сумі 3219 гривень. Ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 21 березня 2013 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про скасування заочного рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року . В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову у зв'язку із порушенням норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Посилався на те,що справу було розглянуто у відсутність відповідачки і не сповіщено її про час та місце розгляду справи. В рішенні суд посилається на укладений між сторонами по справі кредитний договір № СМ-SМЕ 100/1039/2008 від 21 березня 2008 року, на підставі якого і склалася вищевказана заборгованість. Однак, на підставі наявного у відповідача кредитного договору від 21 березня 2008 року, останній має номер СМ-SМЕ 100/103/2008, що йде всупереч з номером кредитного договору, зазначеного у заочному рішенні суду, а значить свідчить про відсутність укладеного між сторонами по справі кредитного договору саме за № СМ - SМЕ 100/1039/2008. В мотивувальній частині рішення не наведені розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, що порушує норму статті 533 Цивільного кодексу України де вказано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. В мотивувальній частині рішення прописана загальна сума заборгованості за кредитом та загальна сума відсотків за користування кредитом. Відображення загальної суми заборгованості в іноземній валюті без її розшифрування, на думку відповідача, не є належним розрахунком, який повинен братися судом до уваги як доказ, котрий відповідає вимогам закону з точки зору їх допустимості. Крім цього, відсутність в матеріалах справи детального розрахунку заборгованості за кредитом, не дає можливості визначити дати надходження грошових коштів, механізм нарахування пені та процентів за користування кредитними коштами. Немає жодного первинного документу ( як то меморіальний ордер, виписки з поточного рахунку, касові документи, тощо), які б підтверджували стан розрахунків між ТОВ «ОТП ФАКТОРИНГ Україна» з відповідачем по справі, як на момент подання позовної заяви, так і на момент винесення рішення. Також відсутній період за який нараховується та стягується заборгованість. Крім цього, Закон України «Про відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань» визначає відносини, на які його дія не поширюється, зокрема, на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи. Посилання на те, що даний Закон не поширюється на фізичних осіб, - немає. Таким чином, для інших грошових відносин він є обов'язковим. Обов'язковість для учасників грошових відносин ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» випливає також зі змісту цього нормативно-правового акта, позаяк, на відміну від ЦК України, вказаний Закон є спеціальним, який регулює конкретний вид правовідносин. Відтак, зважаючи на викладене, можна стверджувати, що якщо відносини між сторонами не належать до відносин, на які не поширюється дія ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», то розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. Наявний в матеріалах справи кредитний договір, а саме п. 3 частини №1, передбачає плату за користування кредитом у вигляді плаваючої процентної ставки: фіксований відсоток + FIDR. Згідно пункту 1.4.1.3. кредитного договору, наявного в матеріалах справи, плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії цього Договору щоразу після перебігу кожного 12 (дванадцятого) календарного місяця, починаючи з дати укладання цього договору. З наведеного вбачається, що після перебігу кожного 12 календарного місяця вказана ставка повинна перевірятися на стан її змінення і у випадку їх наявності коригуватися у більшу чи меншу сторону, що в свою чергу суттєво впливає на розмір плати за користування кредитом, тобто на проценти. Як в матеріалах справи, так і в самому рішенні відсутні будь які посилання або документальні докази про факт застосування вказаного вище коригування процентної ставки. Більш того, з доданих до суду додаткових договорів №2 від 14 травня 2009 року та №3 від 07 липня 2010 року до кредитного договору слідує, що плаваюча процентна ставка змінювалась в сторону її збільшенням. Але, в матеріалах справи доказів здійснення розрахунків заборгованості по кредитному договору із врахуванням наведених вище змін, що є істотними для правильного та законного винесення рішення, не має. Судом не встановлено за який період нарахована пеня,не враховано строки позовної давності та те,що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. До матеріалів справи приєднаний також додатковий договір №4 від 19 вересня 2011 року, укладений в м. Макіївка, як складову частину до кредитного договору між ПАТ «ОТБ Банк» та громадянкою України ОСОБА_3. Хоча, кредитний договір з Відповідачем був укладений в м. Донецьку та на ім'я ОСОБА_1, про що в судовому засіданні під 21 березня 2013 року також було відзначено. Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 21 березня 2008 року між ЗАТ»ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 300000 доларів США на строк користування до 21.03.2023 року зі сплатою процентів за його користування . ОСОБА_1 зобов»язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування ним у встановлений договором строк. Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору виникла заборгованність станом на 16.05.2012 р. у розмірі 348 838,67 доларів США, яка складається із заборгованості за основним боргом у розмірі 286776,83 доларів США, 62 061,84 доларів США - відсотків за користування кредитом та пені за прострочення зобов'язань в сумі 9 671 478,40 гривень. ПАТ»ОТП Банк» 18.03.2011 року укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю з ТОВ «ОТП Факторинг Україна»,куди ввійшла і заборгованість за договором кредиту з ОСОБА_1. Представник відповідачки в апеляційній інстанції підтвердив правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості та пені,однак вважав розмір пені занадто великим відносно суми заборгованості по основному боргу. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за основним боргом та відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того,що зобов»язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк,а тому у банку виникло право на дострокове стягнення суми заборгованості за кредитним договором. Висновок суду в цій частині відповідає вимогам ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України. Проте висновки суду у частині визначення розміру пені неможливо вважати правильними. Відповідно до ст. 548 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Умовами кредитного договору передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобов»язань позичальник сплачує банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання, за кожний день прострочення ( ст.4). Суд першої інстанції у порушення положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, стягуючи на користь банку пеню у розмірі 9 671 478,40 гривень, не врахував, що розмір пені значно перевищує розмір збитків (2 790704 грн.). За встановлених обставин та положень матеріального закону розмір пені,яка підлягає стягненню з відповідачки підлягає зменшенню через її неспівмірність з розміром основного зобов'язання до 2500000 грн., а рішення суду першої інстанції зміні в цій частині. Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права,яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст.309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, - В И Р І Ш И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1- ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року змінити в частині стягнення пені. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» пеню за прострочення зобов"язань в розмірі 2500000 (два мільйони п»ятьсот тисяч) гривень. В іншій частині рішення залишити без зміни. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: Судді:
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/29792081 Державний герб України Ухвала іменем україни 18 лютого 2013 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мостова Г.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2012 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальність «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, в с т а н о в и в : Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2012 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № СL-703/010/2007 від 13 березня 2007 року в розмірі 171 950 грн. 25 коп. Вирішено питання про стягнення з ОСОБА_2 судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсним відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2012 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2012 року змінено, шляхом зменшення суми заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до 143 967 грн. 86 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором станом на 12 листопада 2010 року в сумі 15 680, 90 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 124 203 грн. 70 коп., 2 116, 50 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 16 764 грн. 16 коп. - заборгованість за нарахованими та не сплаченими відсотками за користування кредитом з 31 серпня 2009 року до 2 червня 2010 року, пеню за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором в сумі 3 000 грн. Всього 143 967 грн. 86 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Судами попередніх інстанцій визначено характер спірних правовідносин, вірно застосовано положення ст. ст. 203, 215, 230, 526, 530, 1046, 1048-1050, 1052, 1054 ЦК України, при цьому, судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст. 551 ЦК України вірно зменшено розмір пені, внаслідок чого обґрунтовано задоволено первісний позов частково, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2012 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальність «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Г.І. Мостова
  10. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/774/12642/13 Справа № 199/4568/13 Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В.В. Доповідач - Варенко О.П.Категорія 27 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Варенко О.П., суддів - Григорченка Е.І., Лаченкової О.В., при секретарі - Кондратенко Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 липня 2013 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 25 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DN1RR505000437, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 7136,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 25.02.2009 року. Однак позичальник не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого, станом на 28 березня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 40783,08 грн., яка складається з наступного: 1823,94 грн. - заборгованість за кредитом; 4,48 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 36536,42 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; штрафи - 500 грн. (фіксована частина) та 1918,24 (процентна складова), яку просив стягнути з відповідача на його користь, а також судові витрати у справі. Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № DN1RR505000437 від 25 квітня 2008 року, яка виникла станом на 28 березня 2013 року та складається з наступного: 1823,94 грн. - заборгованість за кредитом; 4,48 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1500 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позову - відмовлено. В апеляцій скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити в частині зменшення позовних вимог про стягнення пені та відмови у стягненні штрафів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явилися, про час розгляду справи повідомлені належним чином. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 25 квітня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір № DN1RR505000437, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 7136,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 25.02.2009 року (а.с.7). Відповідно до положень п. 1.5.25. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») (надалі Умови) за несвоєчасну оплату послуг, передбачених Кредитним договором, позичальник сплачує Банку за кожним випадком порушення, пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала на період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення; згідно п.1.5.20. Умов, при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким грошовим зобов'язанням, передбаченим Кредитним договором, більш чим на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. та 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з врахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій. Відповідач був ознайомлений та згодний з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), про що зазначив у заяві від 25 квітня 2008 року (а.с.7). ОСОБА_2 належним чином не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, що призвело до заборгованості грошових коштів в розмірі 40783,08 грн., яка складається з наступного: 1823,94 грн. - заборгованість за кредитом; 4,48 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 36536,42 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; штрафи - 500 грн. (фіксована частина) та 1918,24 (процентна складова). Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк. Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 штрафів в сумі 500 грн. та 1918,24 грн., суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що пеня та два штрафи, які нараховані позичальнику до сплати, свідчить про потрійну відповідальність та не узгоджуються з нормами ст. 61 Конституції України та ст. 549 ЦК України. Положеннями кредитного договору та Умовами передбачено застосування пені за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним. У той самий час, згідно п.1.5.20. Умов, при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким грошовим зобов'язанням, передбаченим Кредитним договором, більш чим на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з врахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій. Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апелянта в апеляційній скарзі щодо необґрунтованої відмови суду першої інстанції в задоволенні його вимог про стягнення з ОСОБА_2 штрафів не є безпідставними та підлягають задоволенню. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права зменшуючи розмір пені, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суд, керуючись положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України, прийшов до вірного висновку, про те, що розмір пені значно перевищує розмір збитків та виходячи з засад виваженості, розумності, справедливості підлягає зменшенню, що відповідає вимогам закону та матеріалам справи і в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення штрафів за кредитним договором, в частині стягнення судового збору та загальної суми стягнення і ухвалити в цих частинах нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у сумі 2418,24 грн., що складається з штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) - 1918,24 грн. Відповідно до ст.88 ЦПК України, слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» судові витрати у розмірі 262,50 грн. Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення штрафів за кредитним договором та в частині стягнення судового збору та загальної суми стягнення і ухвалити в цих частинах нове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО № 305299) заборгованість у сумі 2418,24 грн., що складається з штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 1918,24 грн. Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, р/р 64993919400001, МФО № 305299) судові витрати у розмірі 262,50 грн. В решті рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2013 року залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/36192629
  11. Добрый день, в 2006 году девочка принесла на работу карты привата,мы расписались в пофамильной ведомости,написанной от руки,о получении карты,и должны были через день-два предоставить документы и подписать договора с Приватом,но девочка больше не объявилась,а карта осталась на руках. В течении нескольких месяцев я по возможности выплачивала средства (процент за пользование 2000 гривен), но в связи с тяжелым положением прекратила выплаты во время декрета дочери-после 2х месячной неуплаты,с карты на которую я вернула всю сумму(2000,стремительно исчезли 400 гривен пени и процентов,даже если считать,что процент по карте был бы 36% ,это было занадто),я сняла остаток и отдала деньги дочке.(дата по письму привата 29.11.2007) 1) На квитанциях об оплате имя и фамилия мои,адрес,возраст-не мой,паспортные данные были продиктованы дочерью в телефонном порядке,в 2007 во время разговора с приватом. 3) 2008 год-коллекторские разборки,после посещения коллекторов и разъяснений с моей стороны-тишина(коллектор крутит пальцем у виска,обзывает Приват придурками,улыбается и машет ручкой.) 2) 2009 год-фальшивое решение суда,подана апелляция,дело закрыто в связи с отсутствием подобного решения.Сумма 11000 3) 2010-ничего 4)2011-ничего 5)2013-настойчивые звонки дочери,у нее открыты карточные счета в привате(копилка и расчетная карта-не кредит) Дочь объясняет ситуацию,и просит выслать копию договора или подать заявление в суд,так как никакого кредитного договора мною подписано не было(заявления,и т.д.) Сумма 7000. 6)Через пару месяцев начинается давление со стороны Примо-коллект,опять звонят дочери-пару раз отвечает,что кредит ее мама не брала,и все вопросы предлагает решить в суде.Звонит и подает жалобу в НацБанк на Прихват,добрая тете перезванивает и говорит,что жить нужно в свое удовольствие,и на приват столько жалоб,что продыху уже нет.Предлагает ждать суда,усомнившись,что иск будет подан. Примо-коллект в черный список-через 2 недели звонки и смс прекратились. 6)Сегодня-Письмо от Привата,с убедительной просьбой оплаты по договору. Договор,и иже с ним никогда не видела,поэтому сделать сверку не могу,для написания заявления о выдаче копии приват просит подойти с документами,(у них то копий нет),дата с писем привата(фиктивное решение суда) и дата с писем примо-коллекта и последнего письма банка о заключении договора отличаются на два месяца-февраль и апрель)) Платить-не хочется,начитавшись ваших ситуаций,смысла тоже не имеет-вполне возможно,что сей чудесный банк объявится еще лет через пять,ссуммой в десять раз больше. Суда-немного боюсь,но где наша не пропадала)) Посоветуйте-что делать в подобной ситуации? Сидеть и ждать,когда же на меня подадут в суд,или первой начать судебные разбирательства? Спасибо заранее)))
  12. Державний герб України Ухвала іменем україни 19 червня 2013 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д. суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання кредитного договору частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником ОСОБА_2, на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року, встановила: У травні 2010 року публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 031 050,10 доларів США та пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого остання отримала кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в сумі 1 670 тис. доларів США для споживчих потреб, зі строком користування кредитом до 15 квітня 2009 року та процентною ставкою за користування кредитними коштами, що становить 13 % річних. Зазначав, що відповідач свої зобов'язання перед банком не виконала, а саме з 18 вересня 2009 року припинила сплату процентів за користування кредитом та з 8 жовтня 2009 року припинила сплату кредитних коштів, чим порушила умови кредитного договору. Вказував, що пунктом 4.1. кредитного договору передбачено стягнення пені у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення виконання зобов'язань. Станом на 13 травня 2011 року пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та за простроченими та несплаченими нарахованими процентами становить 11 225 738 грн. 06 коп. На виконання вимог кредитного договору банк надіслав на адресу відповідача письмову вимогу про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитними штами, яка була залишена відповідачем без задоволення. У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним п. 4.1. кредитного договору від 15 квітня 2008 року, укладеного між нею та акціонерним комерційним банком «Форум». Свої вимоги мотивувала тим, що підставі п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» платою за кредитним договором буде розмір процентної ставки за кредитом який споживач сплачує банку за користування кредитним коштами, тобто, розмір пені не повинен перевищувати половину розміру процентної ставки згідно договору. Зазначала, що враховуючи розмір нарахованих відповідачем процентів за користування кредитом та суму нарахованої пені, убачається перевищення розміру пені більш як на половину розміру процентної ставки, що свідчить про включення до кредитного договору умови, яка, на її думку, є за своєю правовою природою несправедливою і такою, що не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів», а тому просила позов задовольнити. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року позов ПАТ «Банк Форум» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 1 594 989,16 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 12 725 621 грн. 01 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позову ПАТ «Банк Форум» та у зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за кредитним договором та пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 65 010,84 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 518 688 грн. 99 коп., прострочену заборгованість за нарахованими процентами в сумі 371 056,1 доларів США, що еквівалентно 2 960 471 грн. 09 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп., а всього 14 704 898 грн. 10 коп. У решті рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року в частині стягнення простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 660 000,00 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 13 травня 2011 року становило 13 244 310 грн., та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 371 056,1 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 13 травня 2011 року становило 2 960 471 грн. 09 коп. залишено без змін. Вказані судові рішення в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп. та зустрічного позову скасовано, справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року у задоволенні позову ПАТ «Банк Форум» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним пункт 4.1. кредитного договору № 0160/08/01-CLLv, укладеного 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Банк Форум» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 8 млн. грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором від 15 квітня 2008 року, обрахованої станом на 13 травня 2011 року. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, виходив з положень ст. ст. 203, 215, 217, 526, 611, 625, 629, 1054 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши, що оспорений пункт кредитного договору є несправедливим, порушує принцип добросовісності. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи первісний позов і залишаючи зустрічний позов без задоволення, виходив із того, що суд першої інстанції не врахував характер та природу пені як виду забезпечення виконання зобов'язань та необґрунтовано підсумував розмір неустойки за рік, що не відповідає умовам договору. Забезпечення виконання зобов?язань є заходами впливу на недобросовісних контрагентів, які застосовуються з метою спонукання їх до виконання договору, і з цієї точки зору є договірною санкцією. Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами установлено, що 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до п. 1 якого остання отримала кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії в сумі 1 670 000,00 доларів США для споживчих потреб, строком до 15 квітня 2009 року з відсотковою ставкою 13% річних. Позичальник, відповідно до п. п. 2.3., 2.6., 3.3.2. кредитного договору, зобов?язалась здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом на відкритий їй позичковий рахунок, не пізніше строку, визначеного п. 1.2. кредитного договору, тобто до 15 квітня 2009 року. Згідно з п. 4.1. кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за не своєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості. ОСОБА_1 отримала грошові кошти готівкою через касу: 15 квітня 2008 року - 1 150 тис. доларів США; 25 квітня 2008 року - 150 тис. доларів США; 29 травня 2008 року - 250 тис. доларів США; 3 червня 2008 року - 30 тис. доларів США; 6 червня 2008 року - 90 тис. доларів США. Згідно з чч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Оскільки, відповідно до умов кредитного договору від 15 квітня 2008 року, що укладений між сторонами, Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Отже, оскільки банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит, то при укладенні цього договору банк зобов'язаний був дотримуватись вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, необхідність застосування цього Закону України до споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). У цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку відповідачка посилалась, обґрунтовуючи свої заперечення за вимогами Банка та свої вимоги за зустрічним позовом, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов?язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. З урахування наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пункт 4.1. кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 0,2% за кожен день прострочення виконання зобов?язання за споживчим кредитом, що становить 73% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов?язків на шкоду позичальника - ОСОБА_1, як споживача послуг банку, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов?язань за спірним договором. Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 212 ЦПК України, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вищезазначених вимог закону до уваги не взяв, належним чином доводів сторін не перевірив, дав невірну оцінку наданим доказам у їх сукупності, неправильно витлумачив норми закону та дійшов невірного висновку про відсутність підстав вважати розмір неустойки, визначений сторонами кредитного договору, таким, що суперечить принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків. При цьому, скасовуючи рішення суду щодо задоволення зустрічного позову, апеляційний суд послався лише на те, що наявність неустойки за своєю правовою природою свідчить про забезпечення виконання зобов'язання та є заходом впливу до недобросовісних контрагентів. Проте, це не означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» не повинен застосовуватись до цих правовідносин. Таким чином, апеляційний суд, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, припустився помилки у застосуванні матеріального та процесуального закону. Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року, скасувати, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий : Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254109
  13. ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6097&p=83360 Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 6 листопада 2013 року розглянув справу № 6-116цс13, предметом якої був спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором і зробив правовий висновок, згідно з яким початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6097&p=83360 у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України".
  14. УПРЕК: Вы сами пришли к нам, мы дали Вам наши средства - возвращайте ! ОТВЕТ : Мы пришли к вам и тем предоставили Вам честь, заработать на нас деньги для себя!!! Если Вы оказались в созданном мной разделе "Судебная практика оспаривания исполнительного производства", значит Вам интересно как это делают другие. В наше время, все больше народа начинают учиться защищать свои права в судах. И я являюсь не исключением. Совершенно не имея знаний о том как это делается, я решил защищаться. Ведь я же не "тупой", я не "тварь дрожащая", почему я не могу отстоять свои права самостоятельно? Я делаю вызов не только самому себе, но и государству, которое допускает откровенное издевательство надо мной, в лице банков (ростовщичество). Ведь именно государство выдает лицензии ворам и мошенникам! Вот когда мои нарушенные права будут восстановлены, тогда и появяться предпосылки вспомнить об обязанностях. Может быть тогда я вспомню, за последние 20 лет, о всевозможных участиях в голосованиях и прочей "игрищах" власти, которые не дают достойно жить человеку в стране. Все это полемика и наверное нужно выходить "в суть"! Но прежде хочу сказать два слова о самом форуме. Форум, необычайной полезности (огромный респект создателям, и безкорыстным участникам-юристам котрые помогают людям)!!! Но все таки есть маленькая "чревоточинка" не дающая мне расслабиться. На форуме я видел одного участника, который открыто представлял "приматовские" интересы. А сколько "хамелеонов" - не известно. Я собираюсь выкладывать докуметы, но личные данные буду скрывать, хотя понимаю, что "вычислить" эти данные не так уж сложно (при определенной подготовке), меня волнует другое, "приматовские хамелеоны" тоже "держат руку на пульсе", и реагируют противодействием на полученную информацию из сети. А плюсом является то, что это будут видеть как можно больше народа, и не важно, проиграю я, или выграю дело с приматом, с меня взять нечего!!! Государственный орган (центр занятости населения) подтверждает то, что доходы за последние 3 года, составляют 0,0 гривен, и непостежимым образом, я умудряюсь оплачивать (с трудом), коммунальные услуги. Но это отдельная тема. Ну а Вам, оказавшимся "в теме", желаю удачи и успехов в борьбе зо злом под названием ростовщичество, не бойтесь этих гадов, отстаивайте свои права которые закреплены Конституцией страны, и теми законами и актами, помогающие эти права защитить. Они есть, ведь не может все это длиться вечно, мы - люди!!! Мы не "быдло"!!! И власть должна понимать, голодный и злой ЧЕЛОВЕК для нее опасен! Если ей этого не понять ..... Уверен что увидев сейчас мое заявление на кредит, половина моих соотечественников его узнают. Когда я просил этот кредит, он был настолько доступным, что не мудрено было его взять. Почему и нет, у всех была более менее достойная работа и заработок, я например хотел в хрущевке сделать ремонт. Тогда, (наивный) я планировал его отдать максимум за год. Кто же мог предполагать, что прийдется продать "Жигуленок", а провода в доме висят до сих пор... Договор: Итак. Начало. Представляю хронологию событий, лучше всего это покажет исковое заявление от банка, смотрим: Днепропетровск, Кировское отделение суда, судья Мармур Ф.Ф. 31.10.2013 год. Лист1 Лист2 Лист 3 Лист 4 Из иска видно, что нужно 31.10.2013 идти в суд. У меня было 4 дня на изучение. Говорю честно, паники совершенно никакой. Для меня было главное, как правильно написать встречную заяву, при этом я даже понятия не имел, что существуют этапы разбирательства. В ходе подготовки выяснилось, что существует предварительный этап, и мне позвонил помощник судьи с напоминанием о том что завтра суд. Я сообщил о готовности, и спросил: - "А на какой стадии находится слушание?". На что получил ответ что сразу "по сути". Вот тут я забеспокоился, дело в том, что мне нужен "передых", опять же, парни с форума предложили помощь. Идти за справкой к врачу?, так время уже 5 часов вечера. Стал писать ходатойство (заперечення). Написал, в принтере краска засохла, ну хоть волком вой!!! Соседи помогли, - распечатал клопотання. Вот текст. (Внимание! это не может служить "болванкой"!!!! Проконультируйтесь.) Естествено дело до написания встречного иска не дошло, вернее стал писать, знаете как "письмо на деревню дедушке", уже ночь, плюнул пошел спать. Но не могу уснуть, но зато хорошие мысли в голову пришли. Думаю так, если заперечення "не пролезут", попытаюсь отбится словесно, - добиться главного, перерыва в слушаниях. Я ее записал, вот она...(пожалуйста, не судите строго). В ней есть вопросы к представителю банка, которые на мой взгляд должны были достичь моей цели, отложить следующее заседание хотябы на неделю. Вот с этим я отправился в суд. Еще раз скажу, не паникуйте, расслабтесь. Представте что идете в магазин за колбасой. Когда смотрю на перепуганные лица посетителей, невольно и мне передается атмосфера. Не поддавайтесь. Старайтесь держаться уверенно, а это уже часть победы. Ведь судьи, они психологи, а порой и представители исца не хуже. С представителем мне повезло, это такой молодой человек, из армии тех, кто закончили "университеты юристов и адвокатов". После обязательной вступительной речи, судья спросил о клопотаннях, есть они у нас или нет. Вот тут я сделал ошибку, и сразу заявил о своем ходатайстве, ну кто мог подумать, что клопотання есть у представителя? Не нужно торопиться, это еще один урок. Оказывается, примат готовит дополнение к своим исковым требованиям. Помните я готовил этот вопрос в своей устной речи Заседание длилось минут 15. Судья удовлетворил просьбу исца и назначил заседание на 26.11.2013. Такого подарка я не ожидал. Теперь предлагаю всем нам проанализировать ситуацию. Думаю что примат "приперло", и липовый "расчет задолженности" видать никак не проходит. Значит они принесут это дополнение, и у меня появится еще время для его изучения? Это вопрос к знающим посетителям. То есть, я смогу на следующем заседании, ведь "в суть" мы так и не вышли, взять время для изучения того что "в клюве" принесет представитель банка? Верно? Теперь я хочу для себя уяснить. Что мне нужно сделать к 26.11.2013? Вопрос стоит о встречном иске, если писать его, то конечно нужна помощь. Помните как в "Собачьем сердце", Приображенский просил у чиновника бумагу? Что ему нужна такая бумага,...такая бумага, что ни одна (плохое слово) б..дь, не смогла отобрать комнату в его квартире. Может посредством форума, сообща накатаем такую бумагу? ХРОНОЛОГИЯ СОБЫТИЙ: 31.10.2013 - первое посещение суда. Представитель банка попросил отсрочку. "В суть" не вышли. 04.11.2013 - ходил в суд для ознакомления с делом. Дали без проблем, подвел фотоаппарат (мало света) хотел выложить на форуме. 26.11.2013 - второе посещение суда. ИСТОЧНИКИ ДЛЯ МОИХ ДОКУМЕНТОВ: (Читая весь форум, нахожу полезные материалы, и те которыми воспользовался, ссылки даю здесь.) 1. Почти полная копия моего дела "Решение Святошинского райсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по кредитному договору"пропущен срок исковой давности, нет доказательств выдачи 2. Похожее дело Решение Мелитопольского горрайсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженностипропущен срок исковой давности 3. Похожее дело Решение Измаильского межрайсуда оставленное в силе апелляцией об отказе Приватбанку во взыскании задолженностинет расчета и доказательств увеличения срока исковой 4. Похоже дело Решение Куйбышевского райсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженностинет доказательств выдачи кредита, подписания условий 5. Ценность в том, что "особа_6" вышла на кассацию (вот бедолага натерпелся). Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року, до ПАТ КБ «ПриватБанк» ВАШИ СОВЕТЫ ИЗ ПУБЛИКАЦИЙ В ТЕМЕ: (Ежедневно читая ответы в теме, смотрю что мне рекомендуют. То, чем могу воспользоваться и мне понятно, беру на заметку и "прикручиваю" к своей истории. Отозвавшимся моя огромная благодарность.) Доверенность представителя банка (хорошо для затягивания дела) ТЕМА!!!"Даже у карточного кредита есть реальній банковский счет. Банк ведь должен вести учет, Вы же у него не один такой." Только для карточных договоров не обязательно текущий счёт открывать ( есть такая вот фишка в виде маленькой оговорки, а общая норма гласит, что текущий счёт должен быть обязательно на основании заключённого договора банковского счёта). И эту тему можете применить, ведь, как Вы выше писали, никто не знает заранее, что у судьи и представителя в голове. Не пройдёт - за спрос в лоб не ударят. Р.S. Как и обещел, все что со мной будет происходить в суде, выкладывать буду здесь в хронологическом порядке.Общатся будем в постах ниже. Очень надеюсь на помощь знающих людей. Всех благодарю! Спасибо за участие. Заперечення.doc
  15. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 17 липня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, акціонерного комерційного банку «Європейський», треті особи: ОСОБА_5, відділ Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Європейський» (далі - АКБ «Європейський») та нею було укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона на забезпечення повернення її чоловіком - ОСОБА_5 отриманого ним 5 вересня 2007 року в АКБ «Європейський» кредиту у розмірі 90 тис. доларів США передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що після отримання кредиту різко змінився курс долара США до гривні, ОСОБА_5 не зміг виконати умови укладеного ним договору кредиту і станом на 5 січня 2009 року для нього термін надання (повернення) кредиту закінчився. Проте АКБ «Європейський» з метою безпідставного збільшення суми заборгованості та всупереч п. 4.3 кредитного договору, надав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 розрахунок заборгованості по кредиту станом не на 5 січня 2009 року, тобто на час припинення дії кредиту, а за період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року - з часу припинення дії кредитного договору до звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. У результаті цього, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 6 липня 2011 року за реєстром № 175 вчинила виконавчий напис, за яким безпідставно стягнула з неї на користь АКБ «Європейський» заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 17 442 долари 29 центів США та пеню у розмірі 2 807 766 грн 33 коп. Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати виконавчий напис недійсним в частині стягнення з неї на користь АКБ «Європейський» заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 17 442 долари 29 центів США та пені у розмірі 2 807 766 грн 33 коп. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, в позові ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за умови п. 4.3 кредитного договору термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.4 (сплачувати проценти), 3.3.7 (сплачувати кредит), 3.3.8 (сплачувати комісійну винагороду), протягом 45 днів поспіль, при цьому п. 6.1 цього договору визначено, що договір діє по 4 вересня 2012 року, а тому АКБ «Європейський» при зверненні 6 липня 2011 року до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису мав право у відповідності до умов кредитного договору від 5 вересня 2007 року нараховувати до стягнення проценти та пеню по кредитному договору у період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року. Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна, оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону судові рішення не відповідають. З матеріалів справи вбачається, що 5 вересня 2007 року АКБ «Європейський» надав ОСОБА_5 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 90 тис. доларів США на строк з 5 вересня 2007 року по 4 вересня 2012 року, а ОСОБА_5 приймає його та зобов'язується повернути кредит не пізніше встановленого цим пунктом строку, сплатити проценти, комісійні, можливі неустойки та інші витрати в порядку та на умовах, що передбачені цим договором. Відповідно до п. 4.3 кредитного договору від 5 вересня 2007 року, укладеного між АКБ «Європейський» та ОСОБА_3, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.4, 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом 45 днів поспіль, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та відповідно позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховану пеню. Відповідно до п. 6.1 зазначеного договору, він набуває чинності з моменту його укладення сторонами та діє по 4 вересня 2012 року, а у частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання. Судами встановлено, що 1 жовтня 2008 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_5 було укладено договір № 1 до договору кредиту від 5 вересня 2007 року на надання кредитної лінії з правом відновлення, відповідно до якого строк дії договору встановлюється з 5 вересня 2007 року по 4 вересня 2012 року включно. 5 вересня 2007 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки. З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 30 червня 2011 року заборгованість ОСОБА_5 з кредитним договором від 5 вересня 2007 року становить 102 042 долари 29 центів США та 2 807 766 грн 33 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 84 600 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 17 442 долари 29 центів США; заборгованість за пенею - 2 807 766 грн 33 коп. З матеріалів справи вбачається, що 6 липня 2011 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис за іпотечним договором від 5 вересня 2007 року, укладеного на забезпечення зобов'язань по кредитному договору від 5 вересня 2007 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь АКБ «Європейський» грошових коштів у розмірі 3 622 978 грн 8 коп., з яких: сума заборгованості складає 84 600 доларів США, сума заборгованості за відсотками складає 17 442 доларів 29 центів США, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 2 807 766 грн 33 коп., 1 700 грн - плату за вчинення виконавчого напису. Зазначеним виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу в рахунок погашення боргу звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 Судами встановлено, що вимога - попередження про звернення стягнення на іпотечне майно та вчинення виконавчого напису нотаріуса позивачці направлялась банком 18 червня 2010 року та отримано нею 8 липня 2010 року. Відповідно до п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 рок № 20/5 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин), за заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору. Відповідно до п. 284 цієї Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 199 року № 1172. Таким чином, в обов'язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобовязання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відутності ознаки безспірності нотаріус повнен був відмовити в здійсненні виконавчого напису. Однак при вчиненні виконавчого напису нотаріус не врахував, що для вимоги про стягнення пені за користування кредитом встановлюється строк позовної давності один рік, а банком нараховано суму заборгованості за період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року, тоді як строк повернення кредиту закінчився 5 січня 2009 року (п. 4.3 кредитного договору), тобто сума не є безспірною. Суди зазначені обставини не врахували та не перевірили, чи були підстави для видачі виконавчого напису. Також суди прийшли до передчасного висновку, що кредитний договір діяв до 4 вересня 2009 року, а у частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання, не врахувавши при цьому п. 4.3 цього договору, відповідно до умов якого термін кредиту вважається таким, що закінчився, у випадку невиконання позичальником зобов'язань протягом 45 днів поспіль і у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань строк повернення кредиту закінчився 5 січня 2009 року. Також судами не враховано, що згідно зі ст. 258 ЦК України строк позовної давності про стягнення неустойки (пені, штрафу) становить один рік. Крім зазначеного, суду слід звернути увагу на те, чи передбачено ЦК України, ЦПК України такий спосіб судового захисту як визнання виконавчого напису недійсним, оскільки виконавчий напис не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України. Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/32480580
  16. Державний герб України Справа № 2018/2-3775/11 н/п 2/640/86/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Чередник В.Є. при секретарі Кварацхелія Г.Е., Кривенко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором від 23.03.2008 р., укладеним між ПАТ «ВТБ Бане» та ОСОБА_2 станом на 24.05.2011 р. в сумі 57028, 38 грн. В ході розгляду справи, до суду надійшла заява від ТОВ «Кредит Колекшн Груп» про заміну первісного позивача належним позивачем, оскільки 06.06.2011 року до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» перейшло право вимоги за кредитним зобов»язанням, яке виникло на підставі даного кредитного договору, про що суду надані відповідні докази.. Судом було замінено первісного позивача належним позивачем, від якого надійшла заява про підтримання позовних вимог до ОСОБА_2 та прохання розглянути справу за його відсутності. Представник відповідача ОСОБА_2- ОСОБА_4 проосив розглянути справу за його відсутності, подав заяву про застосування строків позовної давності, просив у позові відмовити, з підстав, викладених у письмових запереченнях. Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'являлась, причин неявки не повідомляла, заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило. Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. В вересні 2011 року до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулось Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі відділення Харківська регіональна дирекція ПАТ «ВТБ Банк». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за № 373/16389, віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів), як зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Отже, виходячи з вище наведеного операції факторингу не розповсюджуються на фізичних осіб. Під час судового розгляду справи було встановлено, що 06.06.2011 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» було укладено Договір факторингу № 06/6/11нв, згідно якого ПАТ «ВТБ Банк» переуступив право вимоги виконання зобов'язань за кредитними договорами ТОВ «Кредит Колекшн Груп». Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються такі послуги, як зокрема, факторинг. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» належного та допустимого доказу щодо його включення до відповідного реєстру в установленому законом порядку суду надано не було. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Згідно умов п. 2.2.3 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, право вимоги переходить до Фактора, тобто до ТОВ «Кредит Колекшн Груп», з моменту зарахування коштів на рахунок Клієнта, тобто ПАТ «ВТБ Банк», які Фактор зобов'язувався перерахувати у термін встановлений п. 2.5 цього договору, але жодного належного та допустимого доказу щодо переходу права вимоги від ПАТ «ВТБ Банк» до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» позивачем надано суду не було. Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Згідно умов п. 4.2 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, передача документації щодо підтвердження заборгованості позичальника від Клієнта до Фактора оформлюється актом приймання-передачі. Однак, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» відповідного акту приймання-передачі документації щодо підтвердження заборгованості суду надано не було. Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. До цього часу Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» не було надано ОСОБА_2 доказів переходу до нового кредитора прав у її зобов'язанні перед Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк». Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року визначено, що станом на дату його укладання заборгованість ОСОБА_2 становить 19170,00 грн., в той же час заявлена первісним позивачем у позовній заяві сума заборгованості в декілька разів перевищує встановлену вказаним вище Договором заборгованість відповідача, а розрахунок ціни позову є виконаним починаючи з березня 2009 року, тобто за 2,5 роки до укладання договору факторингу, адже конкретна дата переходу право вимоги від Клієнта до Фактора не встановлена жодним письмовим доказом. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Так, умовами п. 2.4 Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року встановлено, що з моменту переходу прав клієнт не має права проводити будь-які операції відносно заборгованості боржника (нараховувати неустойку, підвищувати процентну ставку, реструктурувати заборгованість), але як вбачається зі змісту позовної заяви первісного позивача, вимоги якої підтримано також і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп», на протязі усього часу, починаючи з березня 2009 року і до теперішнього, Клієнтом, тобто ПАТ «ВТБ Банком» продовжувалось нарахування неустойки та здійснення розрахунків процентів за користування кредитними коштами за підвищеною процентною ставкою. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), але позивачем, в порушення вимог цивільного законодавства, надано до суду розрахунок здійснений за період починаючи з березня 2009 року, що значно перевищує термін позовної давності встановлений до даної категорії вимог. Так як у кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється відповідно до графіка погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вимогами цього Закону не передбачено обов'язковість обставини що обидві сторони повинні бути суб'єктами господарювання, але позивач є зареєстрованим у встановленому законодавством порядку суб'єктом господарювання. Як зазначено у абз. 55 розділу ІІІ «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин» від 07.10.2010 року, до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф). Отже, наданий позивачем розрахунок ціни позову окрім порушення терміну позовної давності є ще виконаним на підставі відсотків пені, що значно перевищують встановлений законом розмір. Крім того, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» не визначено свої вимог до ОСОБА_3, як відповідача по позовній заяві, поданій ПАТ «ВТБ Банк». Суд, оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані, тому не підлягають задоволенню. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10,11,60,88, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 258, 512, 517, 626, 629, 632, 1077 ЦК України, суд, - ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя - http://reyestr.court.gov.ua/Review/32564812
  17. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2008 року з ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким останні передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, станом на 4 серпня 2011 року допустив заборгованість зі сплати кредиту та процентів у розмірі 61 326,76 доларів США. Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати договір іпотеки дійсним, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, виселити відповідачів з квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року позовну заяву в частині визнання дійсним договору іпотеки залишено без розгляду. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 серпня 2008 року в розмірі 31 326,76 доларів США, що є еквівалентом 488 774 грн 24 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу зазначеної квартири позивачем з укладенням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем із отримання витягу з Державного реєстру прав власності. Виселено відповідачів з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника, ОСОБА_6, просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не врахована співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна, оскільки вартість квартири значно перевищує основний борг за кредитним договором. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, у зв'язку з чим на підставі ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку», п. 2.3.7 кредитного договору та п. 18.8.1 договору іпотеки іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим на вимогу позивача у встановлений останнім строк відповідачі не звільнили жиле приміщення, яке є предметом іпотеки. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 1 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідачі передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса. Згідно з п. 24 договору іпотеки від 1 серпня 2008 року у випадку порушення кредитного договору позичальником або договору іпотеки іпотекодавцями іпотекодержатель направляє іпотекодавцям і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцтридцяти денногоку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотеко держатель праві почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Однак, ухвалюючи рішення, апеляційний суд не звернув уваги, що іпотекодавцями є три особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте відповідна вимога була направлена банком лише ОСОБА_3 та особі з ініціалами «ОСОБА_7» без зазначення прізвища. Також апеляційний суд не з'ясував, чи повідомлявся іпотекодавець ОСОБА_5 про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором, як це передбачено п. 24 договору іпотеки. Пунктом 8.1. кредитного договору та п. 35.2 договору іпотеки передбачено, що винагорода за надання фінансового інструменту складає 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. З матеріалів справи вбачається, що за період з 4 серпня 2008 року до 4 серпня 2011 року банком щомісячно нараховувалась комісія/винагорода. Крім того, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував, що пеня за прострочення сплати процентів за кредитом умовами кредитного договору не передбачена, а строк позовної давності по сплаті пені по тілу кредиту становить один рік та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Також відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/29059588
  18. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 липня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2012 року, в с т а н о в и л а: У липні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 листопада 2005 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким їй надано кредит у розмірі 149 324 грн., зі сплатою відсотків у розмірі 15 % на суму залишку заборгованості і терміном повернення до 09 листопада 2012 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 10 листопада 2005 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір застави належного їй автомобіля SAFE, модель SUV, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Відповідачкою порушені умови кредитного договору, унаслідок чого станом на 04 липня 2011 року заборгованість за кредитним договором становила 165 607 грн. 28 коп. У звґязку з цим, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд передати в заклад (володіння) банку шляхом вилучення предмета застави - зазначеного вище автомобіля SAFE шляхом продажу банком вказаного автомобіля, з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах Державтоінспекції України та наданням банку повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета застави. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 липня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Звернено стягнення на належний ОСОБА_3 на праві власності автомобіль SAFE, модель SUV, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах Державтоінспекції України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 листопада 2005 року в сумі 153 579 грн. 45 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2012 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким вирішено передати в заклад позивачу предмет застави, а саме належний на праві власності ОСОБА_3 автомобіль SAFE, модель SUV, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 листопада 2005 року в сумі 165 607 грн. 28 коп. звернено стягнення на предмет застави шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах Державтоінспекції України, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Початкова ціна встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачкою порушені умови кредитного договору, проте розмір заборгованості по пені підлягає зменшенню в межах строку позовної давності в один рік і з урахуванням цього заборгованість відповідача складає 153 579 грн. 45 коп. Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про передачу в заклад позивачу належного ОСОБА_3 автомобіля та звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 165 607 грн. 28 коп. на предмет застави шляхом продажу належного відповідачу автомобіля, апеляційний суд виходив із того, що в силу ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" предмет застави має бути переданий банку в заклад та має бути встановлена початкова ціна предмету застави. Позовна давність до вимог про стягнення пені застосована судом першої інстанції без врахування того, що відповідач не надавала суду заяви про застосування строку позовної давності до цих вимог, а тому розмір заборгованості по пені зменшенню не підлягає. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Судами встановлено, що 10 листопада 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого їй надано кредит у розмірі 149 324 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 09 листопада 2012 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 10 листопада 2005 року сторони уклали договір застави належного ОСОБА_3 на праві власності автомобіля SAFE, модель SUV, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що. Станом на 04 липня 2011 року заборгованість відповідача становить 165 607 грн. 28 коп. Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави (ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу»). Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні (п. 3 ч. 2 ст. 25 вказаного Закону); початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження (п. 6 ч. 2 ст. 25 вказаного Закону). Відповідно до п. 22 договору застави від 10 листопада 2005 року звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з додержанням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів: шляхом передачі предмету застави у власність заставодержателю у рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах; шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця. З матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2011 році до суду першої інстанції ОСОБА_3 було подано письмове заперечення на позов, в якому з посиланням на ст. 258 ЦК Україна вона зазначала, що з нарахуванням пені в розмірі 34 561 грн. вона не погоджуєтьсь і визнає суму пені за останній рік до звернення до суду. На вказані вище норми матеріального права та фактичні обставини справи апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 316 ЦПК України уваги не звернув, а, крім того, для застосування відповідальності у вигляді стягнення пені законом встановлена спеціальна позовна давність в один рік, тому для стягнення цієї суми заява відповідача про позовну давність не потрібна. Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно та правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення суду апеляційної інстанції в частині визначення суми заборгованості за кредитним договором від 10 листопада 2005 року підлягає зміні. Керуючись ст. ст. 335, 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в и р і ш и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2012 року в частині визначення суми заборгованості за кредитним договором від 10 листопада 2005 року, за рахунок якої звернено стягнення на предмет застави, що належить ОСОБА_3, змінити та визначити її у розмірі 153 579 грн. (сто пґятдесят три тисячі пґятсот сімдесят девґять) грн. 45 коп. У решті рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2012 року залишити без змін. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/30265860
  19. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд із указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 було надано грошові кошти за кредитним договором від 1 березня 2008 року в розмірі 7 038 грн. 04 коп. зі сплатою 12% за користування кредитом на рік на суму залишку за кредитом з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. Оскільки відповідач належним чином зобов'язання не виконав, станом на 13 грудня 2011 року утворилась заборгованість в сумі 56 070 грн. 65 коп., яку банк просив стягнути. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 6 вересня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 6 289 грн. 78 коп., з яких: 5 692 грн. 92 коп. - заборгованість за кредитом; 596 грн. 86 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом. Вирішено питання про розподіл судового збору. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 2 702 грн. 56 коп., 43 932 грн. 09 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500 грн. (штраф (фіксована частина), 2 646 грн. 22 коп. штраф (процентна складова). Вирішено питання про розподіл судового збору. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги банку, Судом установлено, що 1 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредит у сумі 7 038 грн. 04 коп. з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. ОСОБА_4 не виконував, унаслідок чого у нього утворилась кредитна заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 28 вересня 2010 року склала 337 695 грн. 82 коп., з яких прострочені відсотки - 5 721 грн. 86 коп., прострочена кредитна заборгованість - 121 506 грн. 56 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 186 639 грн. 90 коп., штраф за кожний випадок порушення строків погашення кредиту та відсотків - 23 830 грн. 50 коп. Із вказаного рахунку вбачається, що пеня банком нарахована за період з 2008 року по 2011 року, тобто понад один рік. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно із умовами кредитного договору його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»). Пунктом 5.5 цих Умов позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонами встановлено тривалістю п'ять років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені). Апеляційний суд, дійшовши висновку про нарахування пені усупереч вимогам ч. 2 ст. 258 ЦК України, взяв до уваги розрахунок банку, який перевищує понад один рік. При цьому, задовольняючи вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника, не звернув уваги на те, що кредитним договором встановлено п'ятирічний строк позовної давності для звернення до суду, але пеня стягується за один рік у відповідності із ст. 258 ЦК України. Задовольняючи позов, апеляційний суд належним чином не встановив розмір заборгованості боржника за кредитним договором, визначений судом розмір, з врахування стягнутої неустойки, не ґрунтується на зазначених нормах матеріального права. За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді:Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31402704
  20. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Колодійчука В.М., Умнової О.В.,Савченко В.О., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року, в с т а н о в и л а : У липні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави, а саме належний відповідачеві на праві власності автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами у справі 22 травня 2007 року кредитного договору ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 62 010 грн 58 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 травня 2012 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2007 року між банком та відповідачем було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 передала в заставу належний їй на праві власності автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилася заборгованість, яка, станом на 01 липня 2011 року, становить 131 830 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 48 137 грн 32 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 52 089 грн 83 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 136 грн 16 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 30 466 грн 96 коп. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного автомобіля позивачем з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, та з наданням банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 1 318 грн 30 коп. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом доповнення його резолютивної частини перед словами «звернути стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ модель 21114, 2007 року випуску, тип транспортного засобу - легковий універсал, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного автомобіля публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570 з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу» реченням «в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KRKRAN20150119 від 22 травня 2007 року в сумі 131 830 грн 27 коп.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Додатковим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2013 року доповнено резолютивну частину рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року абзацом: «Встановити початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.». У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до районного суду, посилаючись на порушенням судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 62 010 грн 58 коп. з кінцевим терміном повернення кредиту 21 травня 2012 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2007 року між сторонами було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 передала в заставу належний їй автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилась заборгованість, яка за розрахунками банку, станом на 01 липня 2011 року, становить 131 830 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 48 137 грн 32 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 52 089 грн 83 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 136 грн 16 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 30 466 грн 96 коп. Задовольняючи позовні вимоги шляхом звернення стягнення на належний ОСОБА_6 автомобіль суд першої інстанції керувався ст. 20 Закону України «Про заставу» та виходив з того, що остання порушила умови кредитного договору, укладеного з позивачем, внаслідок чого утворилася заборгованість, таким чином заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. Змінюючи рішення суду першої інстанції у спосіб обраний апеляційним судом, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що судом першої інстанції вірно визначено один із способів звернення стягнення, обраний обтяжувачем на власний розсуд, однак резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки в ній не зазначено загальний розмір вимог, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації, яка на думку колегії суддів повинна бути встановлена на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. З такими висновками судів погодитися не можна. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 посилається на те, що позивачем невірно та неправомірно нарахована кредитна заборгованість. Суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доказів на підтвердження позовних вимог банку, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням вимог закону. Доводи ОСОБА_6 обґрунтовані, вони підтверджуються наявними в матеріалах справи документами. Так, на аркуші справи 8 міститься копія повідомлення, адресованого позивачем ОСОБА_6 зі змісту якого вбачається, що основний кредитний борг становить 34 196 грн 80 коп., натомість, звертаючись до суду з позовом, банк просить стягнути, в тому числі, 48 137 грн 32 коп. заборгованості за кредитом, тому мають місце суттєві розбіжності у проведених банком розрахунках, які судами не перевірялися. Поза увагою судів залишилися вимоги п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, згідно якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). При задоволенні позову, в тому числі щодо стягнення 30 466 грн 96 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором, суди не з'ясували за який період банком нараховані такі штрафні санкції, чи відповідає розмір нарахування строку позовної давності. Разом з тим, на аркуші справи 39 міститься копія акта прийому вказаного вище автомобіля, згідно якого 29 вересня 2008 року предмет застави було передано публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» для його реалізації з метою погашення кредитної заборгованості. Судами цієї обставини не враховано, не з'ясовано де знаходився автомобіль протягом 4 років, у якому він технічному стані, яка його фактична вартість, чи виконано банком умови договору застави пов'язані з вилученням предмета застави та запобіганню збільшення кредитної заборгованості п. п. 15-26, 34.5. Крім того, п. 7.1 кредитного договору визначено розмір процентів, що сплачуються боржником за кредитним договором, відповідач у апеляційній та касаційній скаргах посилається на те, що банком неправомірно збільшено в односторонньому порядку процентну ставку за користування кредитом та неправомірно нараховано 52 089 грн 83 коп. в рахунок погашення заборгованості по процентам. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином розрахунків кредитної заборгованості, наданих банком, не дослідили умови договорів, укладених між сторонами, не в повній мірі визначили характер правовідносин, що виникли між сторонами та норми матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. ст. 212-214 ЦПК України, за правилами ч. 2 ст. 338 ЦПК України, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На підставі викладеного та керуючись нормами ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді:В.М. Колодійчук В.О. Савченко О.В. Умнова І.М. Фаловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31297415
  21. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 17 липня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, акціонерного комерційного банку «Європейський», треті особи: ОСОБА_5, відділ Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Європейський» (далі - АКБ «Європейський») та нею було укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона на забезпечення повернення її чоловіком - ОСОБА_5 отриманого ним 5 вересня 2007 року в АКБ «Європейський» кредиту у розмірі 90 тис. доларів США передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що після отримання кредиту різко змінився курс долара США до гривні, ОСОБА_5 не зміг виконати умови укладеного ним договору кредиту і станом на 5 січня 2009 року для нього термін надання (повернення) кредиту закінчився. Проте АКБ «Європейський» з метою безпідставного збільшення суми заборгованості та всупереч п. 4.3 кредитного договору, надав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 розрахунок заборгованості по кредиту станом не на 5 січня 2009 року, тобто на час припинення дії кредиту, а за період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року - з часу припинення дії кредитного договору до звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. У результаті цього, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 6 липня 2011 року за реєстром № 175 вчинила виконавчий напис, за яким безпідставно стягнула з неї на користь АКБ «Європейський» заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 17 442 долари 29 центів США та пеню у розмірі 2 807 766 грн 33 коп. Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати виконавчий напис недійсним в частині стягнення з неї на користь АКБ «Європейський» заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 17 442 долари 29 центів США та пені у розмірі 2 807 766 грн 33 коп. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, в позові ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за умови п. 4.3 кредитного договору термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.4 (сплачувати проценти), 3.3.7 (сплачувати кредит), 3.3.8 (сплачувати комісійну винагороду), протягом 45 днів поспіль, при цьому п. 6.1 цього договору визначено, що договір діє по 4 вересня 2012 року, а тому АКБ «Європейський» при зверненні 6 липня 2011 року до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису мав право у відповідності до умов кредитного договору від 5 вересня 2007 року нараховувати до стягнення проценти та пеню по кредитному договору у період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року. Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна, оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону судові рішення не відповідають. З матеріалів справи вбачається, що 5 вересня 2007 року АКБ «Європейський» надав ОСОБА_5 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 90 тис. доларів США на строк з 5 вересня 2007 року по 4 вересня 2012 року, а ОСОБА_5 приймає його та зобов'язується повернути кредит не пізніше встановленого цим пунктом строку, сплатити проценти, комісійні, можливі неустойки та інші витрати в порядку та на умовах, що передбачені цим договором. Відповідно до п. 4.3 кредитного договору від 5 вересня 2007 року, укладеного між АКБ «Європейський» та ОСОБА_3, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.4, 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом 45 днів поспіль, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та відповідно позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховану пеню. Відповідно до п. 6.1 зазначеного договору, він набуває чинності з моменту його укладення сторонами та діє по 4 вересня 2012 року, а у частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання. Судами встановлено, що 1 жовтня 2008 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_5 було укладено договір № 1 до договору кредиту від 5 вересня 2007 року на надання кредитної лінії з правом відновлення, відповідно до якого строк дії договору встановлюється з 5 вересня 2007 року по 4 вересня 2012 року включно. 5 вересня 2007 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки. З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 30 червня 2011 року заборгованість ОСОБА_5 з кредитним договором від 5 вересня 2007 року становить 102 042 долари 29 центів США та 2 807 766 грн 33 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 84 600 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 17 442 долари 29 центів США; заборгованість за пенею - 2 807 766 грн 33 коп. З матеріалів справи вбачається, що 6 липня 2011 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис за іпотечним договором від 5 вересня 2007 року, укладеного на забезпечення зобов'язань по кредитному договору від 5 вересня 2007 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь АКБ «Європейський» грошових коштів у розмірі 3 622 978 грн 8 коп., з яких: сума заборгованості складає 84 600 доларів США, сума заборгованості за відсотками складає 17 442 доларів 29 центів США, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 2 807 766 грн 33 коп., 1 700 грн - плату за вчинення виконавчого напису. Зазначеним виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу в рахунок погашення боргу звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 Судами встановлено, що вимога - попередження про звернення стягнення на іпотечне майно та вчинення виконавчого напису нотаріуса позивачці направлялась банком 18 червня 2010 року та отримано нею 8 липня 2010 року. Відповідно до п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 рок № 20/5 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин), за заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору. Відповідно до п. 284 цієї Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 199 року № 1172. Таким чином, в обов'язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобовязання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відутності ознаки безспірності нотаріус повнен був відмовити в здійсненні виконавчого напису. Однак при вчиненні виконавчого напису нотаріус не врахував, що для вимоги про стягнення пені за користування кредитом встановлюється строк позовної давності один рік, а банком нараховано суму заборгованості за період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року, тоді як строк повернення кредиту закінчився 5 січня 2009 року (п. 4.3 кредитного договору), тобто сума не є безспірною. Суди зазначені обставини не врахували та не перевірили, чи були підстави для видачі виконавчого напису. Також суди прийшли до передчасного висновку, що кредитний договір діяв до 4 вересня 2009 року, а у частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання, не врахувавши при цьому п. 4.3 цього договору, відповідно до умов якого термін кредиту вважається таким, що закінчився, у випадку невиконання позичальником зобов'язань протягом 45 днів поспіль і у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань строк повернення кредиту закінчився 5 січня 2009 року. Також судами не враховано, що згідно зі ст. 258 ЦК України строк позовної давності про стягнення неустойки (пені, штрафу) становить один рік. Крім зазначеного, суду слід звернути увагу на те, чи передбачено ЦК України, ЦПК України такий спосіб судового захисту як визнання виконавчого напису недійсним, оскільки виконавчий напис не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України. Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/32480580
  22. Здравствуйте! Где то слышал, что приняты новые законодательные акты, защищающие заемщика от спекуляций банка с повышением кредитной ставки по договору ипотеки, вследствие несвоевременного продления Договора страхования. Банк заколебал - постоянно грозит повышениями на 4-5% кредитной ставки по договору. Не всегда просто хватает денег на продление договора страхования по ипотеке. По-моему здесь же, на форуме читал, что были решения судов по подобным тяжбам, заемщики выигрывали тяжбы, тк кредитная ставка не является предметом наказания добросовестного плательщика по кредитному договору за просрочки заемщика по платежам за страховку. Немного сумбурно... Помогите разобраться и найти необходимые законодательные акты и решения судов, чтобы раз и навсегда положить конец этому шантажу со стороны банковских манагеров!
  23. Державний герб України РІШЕННЯ Іменем України 10 липня 2013 року м. Ужгород Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі: судді-доповідача - Кеміня М.П., суддів - Готри Т.Ю., Джуги С.Д. при секретарі: Свіді Г.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення суми боргу за договором кредиту; зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2, про визнання припиненими договорів поруки; зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3, про визнання припиненими договорів поруки, - в с т а н о в и л а : Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення суми боргу за договором кредиту. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 10 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником є позивач) укладено кредитний договір за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 41000 доларів США на споживчі цілі. ОСОБА_3 виступила поручителем по даному кредитному договору.26 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» (правонаступником є позивач) укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 55000 доларів США на споживчі цілі. ОСОБА_3 виступила поручителем по даним кредитним договорам. 26 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» (правонаступником є позивач) укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит для придбання нерухомого майна в розмірі 76565 швейцарських франків, поручителем якого виступила ОСОБА_3 За умовами вказаних вище кредитів відповідач ОСОБА_2 зобов'язався своєчасно сплачувати сам кредит та відповідні відсотки за користування кредитом. Однак, незважаючи на вказане вище та умови договорів кредиту свої зобов'язання по кредитним договорам в частині погашення заборгованості відповідач ОСОБА_2 не виконав належним чином, тому позивач просить: стягнути солідарно ОСОБА_2, та ОСОБА_3 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг» заборгованість за кредитними договорами від 10 квітня 2006 року - 1678870 грн. 49 коп.; від 26 червня 2007 року - 2466135 грн. 50 коп.; від 26 червня 2008 року - 3464880 грн. 30 коп. та судові витрати. Окрім того, 07 липня 2006 року між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником є позивач) укладено кредитний договір за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 23700 доларів США на споживчі цілі. ОСОБА_2, виступив поручителем по даному кредитному договору. 23 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником є позивач) укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі швейцарських франків на придбання нерухомого майна. ОСОБА_2 виступив поручителем по даним кредитному договору. За умовами вказаних вище кредитів відповідач ОСОБА_3 зобов'язалася своєчасно сплачувати сам кредит та відповідні відсотки за користування кредитом. Однак, незважаючи на вказане вище та умови договорів кредиту свої зобов'язання по кредитним договорам в частині погашення заборгованості відповідач ОСОБА_3 не виконала належним чином, тому позивач просить: стягнути солідарно ОСОБА_2, та ОСОБА_3 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг» заборгованість за кредитними договорами від 07 липня 2006 року - 1012082 грн. 36 коп.; від 23 листопада 2007 року - 1452565 грн. 74 коп. та судові витрати. Відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання припиненою з 16 березня 2009 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 10 квітня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк Україна»; визнання припиненою з 25 березня 2009 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 26 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк»; визнання припиненою з 25 березня 2009 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 26 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк». Свої вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом мотивує тим, що після укладення кредитних договорів між сторонами були внесені зміни, які відображені в додаткових договорах. Зокрема до кожного з додаткових договорів було додано новий графік платежів, збільшено процентну ставку за користування кредитом , тому відповідно збільшився обсяг відповідальності позичальника та поручителя. З урахуванням того, що поручителем ОСОБА_3 не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання нею згоди за зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором, з урахуванням положень ст.559 ЦК України позивач за зустрічним позовом вважає що поруку, що виникла на підставі вказаних вище договорів поруки, слід вважати припиненою з моменту зміни зобов'язання. Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання припиненою з 06 березня 2009 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 07 липня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2, та АКБ «Райффайзенбанк Україна»; визнання припиненою з 19 березня 2009 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 23 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_2, та ЗАТ «ОТП Банк». Свої вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом мотивує тим, що після укладення кредитних договорів між сторонами були внесені зміни, які відображені в додаткових договорах. Зокрема до кожного з додаткових договорів було додано новий графік платежів, збільшено процентну ставку за користування кредитом, тому відповідно збільшився обсяг відповідальності позичальника та поручителя. З урахуванням того, що поручителем ОСОБА_2 не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання нею згоди за зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором, з урахуванням положень ст.559 ЦК України позивач за зустрічним позовом вважає що поруку, що виникла на підставі вказаних вище договорів поруки, слід вважати припиненою з моменту зміни зобов'язання. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 17.04.2013 року позов ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитними договорами на загальну суму 6 606 886,29 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитними договорами на загальну суму 2 064 648,10 грн. В задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовлено. На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовити, а зустрічні позови задовольнити. На обґрунтування скарги посилається на те, що у матеріалах справи відсутні докази правонаступництва позивача за кредитними договорами. Вважає, що згідно ст. 517 ЦК України боржники мали право не виконувати своїх зобов'язань, а тому в даному випадку має місце прострочення кредитора. Посилається, що позивачем так і не надано додатків до договорів про відступлення права вимоги, а лише якісь таблички без підписів та печаток. Звертає увагу суду на відсутність документів, що підтверджують перехід права вимоги від АКБ «Райффайзен Банк Україна» до ПАТ «ОТП Банк». Не погоджуються за наданими позивачем розрахунками заборгованості за кредитними договорами. Посилається на те, що банк уже здійснив захист своїх прав через видачу виконавчих написів, а тому такий позов суперечить ст. 61 Конституції України. Вважає, що розмір пені був недостатньо зменшений судом в порядку ст. 551 ЦК України. Також вказує, на перевищення розміру пені подвійної облікової ставки НБУ, що є порушенням вимог ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Вважає такий розмір пені явно не справедливим. Посилається на те, що у позивача відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення операцій з іноземною валютою. Вважає, що суд неправоімрн6о відмови у задоволенні зустрічних позовів. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (підстави звільнення від доказування). Як вірно встановлено судом першої інстанції, 10 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 41000 доларів США на споживчі цілі. 26 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 55000 доларів США на споживчі цілі. 26 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит для придбання нерухомого майна в розмірі 76565 швейцарських франків. ОСОБА_3 виступила поручителем по даним кредитними договорам. Також, судом встановлено, що 07 липня 2006 року між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» укладено кредитний договір за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 23700 доларів США на споживчі цілі. 23 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 32760 швейцарських франків на придбання нерухомого майна ОСОБА_2 виступив поручителем по даним кредитними договорам. Вказані вище обставини щодо підписання кредитних договорів, договорів поруки та отримання коштів сторонами не оспорювались 26 листопада 2010 року та 18 березня 2011 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договори купівлі-продажу кредитних портфелів №б/н, за яким ПАТ «ОТП Банк» передав право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитними договорами: - №МL-801/014/2006 від 10 квітня 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 41000 доларів США на споживчі цілі; - №CNL-801/042/2007 від 26 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 55000 доларів США на споживчі цілі. - №МL-801/071/2008 від 26 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредит для придбання нерухомого майна в розмірі 76565 швейцарських франків. - №МL-801/040/2006 від 07 липня 2006 року між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» укладено кредитний договір за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 23700 доларів США на споживчі цілі. - №МL-801/084/2007 від 23 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 32760 швейцарських франків на придбання нерухомого майна. Однак, відповідачі в порушення вимог вищевказаних вище договорів свої зобов'язання, в частині погашення заборгованості за кредитними договорами згідно графіку, не виконували, що значно порушує права позивача та вимоги ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У зв'язку з невиконанням позичальниками умов кредитних договорів щодо повернення суми кредитів та сплати відсотків, банком направлялися досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитними договорами, які відповідачами залишилися без виконання. Відповідно до наданих суду розрахунків заборгованість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за вказаними вище кредитними договорами становить: - за кредитним договором №МL-801/014/2006 від 10 квітня 2006 року: 37671,99 доларів США - заборгованість за кредитом; 7404,35 доларів США - заборгованість по відсоткам; 1318597 грн. 85 коп. нарахованої пені, а всього на загальну суму з урахуванням курсу НБУ (1 долар США -79925 грн.) заборгованість становить 167887 грн. 49 коп. - за кредитним договором №CNL-801/042/2007 від 26 червня 2007 року: 53049,94 доларів США - заборгованість за кредитом; 13163,84 доларів США - заборгованість по відсоткам; 1936921 грн. 87 коп. нарахованої пені, а всього на загальну суму з урахуванням курсу НБУ (1 долар США -79925 грн.) заборгованість становить 2466135 грн. 50 коп. - за кредитним договором №МL-801/071/2008 від 26 червня 2008 року: 75833,79 швейцарських франків - заборгованість за кредитом; 13298,86 швейцарських франків - заборгованість по відсоткам; 2721343 грн. 76 коп. нарахованої пені, а всього на загальну суму з урахуванням курсу НБУ (1 швейцарський франк - 8,34191 грн.) заборгованість становить 3464880 грн. 30 коп. - за кредитним договором №МL-801/040/2006 від 07 липня 2006 року: 22274,37 доларів США - заборгованість за кредитом; 6004,46 доларів США - заборгованість по відсоткам; 786278 грн. 81 коп. нарахованої пені, а всього на загальну суму з урахуванням курсу НБУ (1 долар США -79925 грн.) заборгованість становить 1012082 грн. 36 коп. - за кредитним договором-№МL-801/084/2007 від 23 листопада 2007 року: 31722,78 швейцарських франків - заборгованість за кредитом; 6753,30 швейцарських франків - заборгованість по відсоткам; 1131139 грн. 65 коп. нарахованої пені, а всього на загальну суму з урахуванням курсу НБУ (1 швейцарський франк - 8,34191 грн.) заборгованість становить 1452565 грн. 74 коп. Задовольняючи первісний позов ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» частково, суд першої інстанції виходив з того, що до позивача перейшло право вимоги за вказаними кредитними договорами умови яких відповідачі не виконують, що призвело до виникнення заборгованості. При цьому суд зменшив розмір пені, в порядку ст. 551 ЦК України. Також судом відмовлено у солідарному стягнені з поручителів через припинення договорів поруки. З даним висновком суду першої інстанції не може повністю погодитися колегія суддів виходячи з наступного. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права вимоги, оскільки такі спростовуються належним чином завіреними вищезазначеними договорами купівлі-продажу кредитних портфелів та додатків до них з підписами сторін та їхніми печатками (т.2 а.с.113-136), що до речі спростовує посилання апелянта на відсутність додатків до договорів (твердження апелянта, що надано лише якісь таблички без підписів та печаток). Вказані договори не є нікчемними в силу закону та ніким в судовому порядку не оспорювалися, а тому є правомірними та є підставою для виникнення у сторін цих договір усіх передбачених ними прав та обов'язків, в тому числі прав позивача як нового кредитора. При цьому та обставина, що позивачем не надано відповідних актів, передбачених п.4.1 договору купівлі-продажу кредитного портфелю, не може бути взята до уваги, оскільки з цих підстав можна було лише оспорювати вказані договори в судовому порядку, що ніким не здійснювалося. Стосовно посилання апелянта на відсутність доказів, що підтверджують перехід права вимоги від АКБ «Райффайзен Банк Україна» до ПАТ «ОТП Банк», то воно спростовується наявною в матеріалах справи копією статуту ПАТ «ОТП Банк» в новій редакції, з якого вбачається, що ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником всіх прав і обов'язків АКБ «Райффайзенбанк Україна» (т.1 а.с.73). Згідно ч.2 ст. 517 ЦК України, на яку посилається апелянт, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Дана норма права носить в першу чергу охоронне значення, оскільки дозволяє не виконувати боржникові зобов'язання перед новим кредитором, якщо вимоги останнім пред'явлені безпідставно, без належних доказів наявності в нього права вимоги. В той же час, у разі якщо під час судового розгляду спору, буде встановлено належну правосуб'єктність нового кредитора, то дана норма права не може бути безумовною підставою для невиконання боржником своїх зобов'язань, оскільки це суперечило б одному з принципів зобов'язального права, згідно якого зобов'язання має виконуватися належним чином. Також колегія суддів вважає, що вказана обставина не свідчить про прострочення кредитора по даній справі. Так, згідно ч.1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Із зазначеної норми слідує, що прострочення кредитора має місце у разі невчинення ним таких дій, що унеможливлює виконання боржником свого обов'язку. Натомість ст. 517 ЦК України лише дає боржнику право не виконувати обов'язку перед новим кредитором і не вказує на неможливість такого виконання. Як вбачається з матеріалів справи останні платежі за кредитними договорами ОСОБА_2 здійснював у травні-червні 2009 року (т.1 а.с.44, 47, 50), а ОСОБА_3 - у листопаді-грудні 2008 року (т.1 а.с.53, 56). Після вказаних дат, жодних платежів від відповідачів в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами не поступали. Таким чином, боржники припинили виконання своїх обов'язків за кредитними договорами задовго до укладення договорів купівлі-продажу кредитних портфелів і не виконують своїх зобов'язань і по даний час, а тому укладення зазначених договорів купівлі-продажу кредитних портфелів не свідчить, що саме ця обставина стала причиною невиконання зобов'язань за кредитними договорами чи унеможливила таке виконання. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку не було прострочення кредитора, а тому нарахування відсотків та неустойки за весь період прострочення заборгованості є правомірним. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо незгоди апелянта з розрахунком заборгованості, оскільки останнім не наведено в чому полягає неправомірність такого розрахунків. В даний розрахунках вказано за які періоди нараховувалися відсотки, зазначено дати та відповідні суми коли здійснювалося погашення тіла кредиту та відсотків за його користування. За таких обставин, судом першої інстанції вірно вирішено справу на підставі наявних у ній матеріалів та взято до уваги саме вказані розрахунки заборгованості, які є єдиним доказами наявними в матеріалах справи. Також судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на наявність виконавчих написів нотаріуса, оскільки такі написи за відсутності доказів їх реального виконання та задоволення вимог кредитора не свідчать про виконання зобов'язань відповідачів за кредитними договорами. Не бере до уваги колегія суддів і посилання апелянта на несправедливість розміру пені та її невідповідність вимогам ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а також посилання на відсутність у позивача індивідуальної ліцензії, оскільки з цих підстав ні кредитні договори, ні договори купівлі-продажу кредитних портфелів апелянтом не оскаржувалися, а самі по собі вказані обставини не свідчать про нікчемність зазначених договорів. Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо недостатнього зменшення розміру пені заслуговують на увагу. Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається з матеріалів справи загальний розмір основної заборгованості (по тілу кредиту та відсоткам) ОСОБА_2 по трьом кредитним договорам становить 1 633 022,81 грн. (360 272,64 грн. + 529 213,63 грн. + 743 536,54 грн.), а загальний розмір пені нарахований позивачем за даними договорами становить 5 976 863,48 грн. (1 318 597,85 грн. + 1 936 921,87 грн. + 2 721 343,76 грн.). Суд першої інстанції, з врахуванням заяви ОСОБА_2 про зменшення розміру пені (т.1. а.с.125-131), дійшов вірного висновку, що розмір пені значно перевищує розмір основної заборгованості, у зв'язку з чим підлягає зменшенню. Однак судом не зазначено до якого саме розміру він зменшив пеню за трьома кредитними договорами, а лише вказано в резолютивній частині рішення загальну суму заборгованості ОСОБА_2 за кредитними договорами у розмірі 6 609 886,29 грн. Враховуючи вказану суму, можна дійти висновку про зменшення судом першої інстанції пені за трьома кредитним договорами до 4 976 863,48 грн. (6 609 886,29 грн. - 1 633 022,81 грн.). Однак дана сума все рівно є значно більшою ніж розмір основної заборгованості, а тому підлягає зменшення з підстав, передбачених ч.3 ст. 551 ЦК України. Виходячи з принципу добросовісності, розумності та справедливості, колегія суддів вважає за можливим зменшити розмір пені за даними кредитними договорами до 500 000 грн. Таким чином загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за трьома кредитними договорами становитиме 2 133 022,81 грн. (1 633 022,81 грн. + 500 000 грн.). Аналогічно повинно вирішуватися дане питання стосовно кредитних договорів по яким боржником є ОСОБА_3 Загальний розмір основної заборгованості (по тілу кредиту та відсоткам) ОСОБА_3 по двом кредитним договорам становить 547 444,63 грн. (226 018,54 грн. + 321 426,09 грн.), а загальний розмір пені нарахований позивачем за даними договорами становить 1 917 203,46 грн. (786 063,81 грн. + 1 131 139,65 грн.). Суд першої інстанції, з врахуванням заяви ОСОБА_3 про зменшення розміру пені (т.1. а.с.199-205), дійшов вірного висновку, що розмір пені значно перевищує розмір основної заборгованості, у зв'язку з чим підлягає зменшенню. Однак судом не зазначено до якого саме розміру він зменшив пеню за двома кредитними договорами, а лише вказано в резолютивній частині рішення загальну суму заборгованості ОСОБА_3 за кредитними договорами у розмірі 2 064 648,10 грн. Враховуючи вказану суму, можна дійти висновку про зменшення судом першої інстанції пені за трьома кредитним договорами до 1 517 203,47 грн. (2 064 648,10 грн. - 547 444,63 грн.). Однак дана сума все рівно є значно більшою ніж розмір основної заборгованості, а тому підлягає зменшення з підстав, передбачених ч.3 ст. 551 ЦК України. Виходячи з принципу добросовісності, розумності та справедливості, колегія суддів вважає за можливим зменшити розмір пені за даними кредитними договорами до 200 000 грн. Таким чином загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за трьома кредитними договорами становитиме 747 444,63 грн. (547 444,63 грн. + 200 000 грн.). За таких обставин рішення суду першої інстанції, в частині стягнення заборгованості з обох відповідачів, підлягає зміні, шляхом зменшення розміру такої заборгованості стосовно кожного з відповідачів до сум вказаних вище. Також колегія суддів знаходить обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що стосуються відмови судом в задоволенні зустрічних позовних вимог. Судом першої інстанції вірно встановлено, що договори поруки, укладені в рахунок забезпечення всіх кредитних договорів, які є предметом розгляду даної справи, є припиненими в силу приписів ч.1 ст. 559 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що не існує такого способу захисту як визнання правочину припиненим. Однак з даним висновком суду першої інтонації не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо. Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. При цьому внесення змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, без згоди поручителя є підставою для визнання поруки такою, що припинена. Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12 - 15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд України в своїй Постанові від 21.05.2012 року. Дана Постанова прийнята з підстав передбачених п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України, а тому висновки викладені в ній є обов'язковими для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України). З врахуванням того, що договори поруки є припиненими і кредитор не визнає даного факту, що зокрема слідує з пред'явленням ним позову про солідарне стягнення заборгованості, колегія суддів приходить до висновку, що зустрічні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають задоволенню. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовів підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Керуючись ст. 16, 551, 559 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 214, 307, 309, 313, 314, 316, 360-7 ЦПК України, колегія суддів, - вирішила: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Змінити рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», зменшивши розмір такої заборгованості до 2 133 022 (два мільйони сто тридцять три тисячі двадцять дві) гривень 81 (вісімдесят одна) копійка. Змінити рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», зменшивши розмір такої заборгованості до 747 444 (сімсот сорок сім тисяч чотириста сорок чотири) гривні 63 (шістдесят три) копійки. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договір поруки припиненими - скасувати. Зустрічний позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 про визнання припиненими договорів поруки - задовольнити. Визнати таким, що припинив свою дію договір поруки № SR-801/119/2006 укладений 07 липня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 Визнати таким, що припинив свою дію договір поруки № SR-801/084/2007 укладений 23 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 Зустрічний позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання припиненими договорів поруки - задовольнити. Визнати таким, що припинив свою дію договір поруки № SR-801/048/2006 укладений 10 квітня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_3. Визнати таким, що припинив свою дію договір поруки № SR-801/080/2007 укладений 26 червня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3. Визнати таким, що припинив свою дію договір поруки № SR-801/071/2008 укладений 26 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції Суддя-доповідач Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/32294245
  24. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд із указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 було надано грошові кошти за кредитним договором від 1 березня 2008 року в розмірі 7 038 грн. 04 коп. зі сплатою 12% за користування кредитом на рік на суму залишку за кредитом з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. Оскільки відповідач належним чином зобов'язання не виконав, станом на 13 грудня 2011 року утворилась заборгованість в сумі 56 070 грн. 65 коп., яку банк просив стягнути. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 6 вересня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 6 289 грн. 78 коп., з яких: 5 692 грн. 92 коп. - заборгованість за кредитом; 596 грн. 86 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом. Вирішено питання про розподіл судового збору. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 2 702 грн. 56 коп., 43 932 грн. 09 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500 грн. (штраф (фіксована частина), 2 646 грн. 22 коп. штраф (процентна складова). Вирішено питання про розподіл судового збору. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги банку, Судом установлено, що 1 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредит у сумі 7 038 грн. 04 коп. з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. ОСОБА_4 не виконував, унаслідок чого у нього утворилась кредитна заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 28 вересня 2010 року склала 337 695 грн. 82 коп., з яких прострочені відсотки - 5 721 грн. 86 коп., прострочена кредитна заборгованість - 121 506 грн. 56 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 186 639 грн. 90 коп., штраф за кожний випадок порушення строків погашення кредиту та відсотків - 23 830 грн. 50 коп. Із вказаного рахунку вбачається, що пеня банком нарахована за період з 2008 року по 2011 року, тобто понад один рік. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно із умовами кредитного договору його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»). Пунктом 5.5 цих Умов позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонами встановлено тривалістю п'ять років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені). Апеляційний суд, дійшовши висновку про нарахування пені усупереч вимогам ч. 2 ст. 258 ЦК України, взяв до уваги розрахунок банку, який перевищує понад один рік. При цьому, задовольняючи вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника, не звернув уваги на те, що кредитним договором встановлено п'ятирічний строк позовної давності для звернення до суду, але пеня стягується за один рік у відповідності із ст. 258 ЦК України. Задовольняючи позов, апеляційний суд належним чином не встановив розмір заборгованості боржника за кредитним договором, визначений судом розмір, з врахування стягнутої неустойки, не ґрунтується на зазначених нормах матеріального права. За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31402704
  25. У х в а л а іменем україни 16 травня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Кузнєцова В.О., суддів : Кадєтової О.В., Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, приватного малого підприємства «Омега» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 3 червня 2010 року, в с т а н о в и л а: У січні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ПМП «Омега» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивувало тим, що 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11/07/1047М, за яким останній отримав кредит в сумі 15 000 доларів США під 16% річних із терміном повернення відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, але не пізніше 5 листопада 2012 року. У забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПМП «Омега» було укладено договір застави автотранспорту. Посилаючись на порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору, позивач просив передати в заклад заставлені транспортні засоби шляхом їх вилучення у ПМП «Омега» та звернути стягнення на предмет застави шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ, а також надання банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 9 березня 2010 року позов задоволено. Постановлено звернути стягнення на автомобіль «КАМАЗ», 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобіль «DAF», 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, автомобіль «ПР HODGEP», 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, що належать ПМП «Омега» та є предметом договору застави автотранспорту від 12 листопада 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПМП «Омега» на суму боргу за кредитним договором № 11/07/1047М, укладеним 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у розмірі 12 856, 62 доларів США, з яких 11 639, 84 доларів США - заборгованість за кредитом, 563, 98 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, 10,38 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за кредитним договором, 31, 71 та 610, 71 доларів США - штрафи (фіксована частина та процентна складова), та передати вказане майно в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ПМП «Омега» належного йому на праві власності заставленого майна, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом переукладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 3 червня 2010 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду України від 25 листопада 2010 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 7 грудня 2011 року на підставі Закону України від 20 жовтня 2011 року № 3932-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ПМП «Омега» про стягнення заборгованості за кредитним договором передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до вимог ст.ст. 1, 3 Закону України «Про заставу», застава є способом забезпечення виконання і має похідний характер від забезпеченого нею основного зобов'язання. Виходячи з норм закону вимоги позивача, як заставодержателя, щодо звернення стягнення на предмет застави шляхом його реалізації не є самостійними вимогами, а лише способом задоволення вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням. Банком не було заявлено вимог про виконання відповідачем основного зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим без належних правових підстав передчасно задоволено вимоги про передачу в заклад та звернення стягнення на заставлене майно. Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна. Судами встановлено, що за кредитним договором № 11/07/1047М, укладеним 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, останній отримав кредит в сумі 15 000 доларів США під 16% річних за користування ним, нарахованих на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 5 листопада 2012 року. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за вказаним кредитним договором виконав у повному обсязі. ОСОБА_1 припинив сплачувати відсотки і погашати кредит щомісячними платежами у строки обумовлені договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 21 серпня 2009 року в розмірі 12 856, 62 доларів США. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до ч. 1 ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, якщо інше не встановлено договором. Згідно ст. 572 та ч. 1 ст. 573 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Укладення, у даному випадку договору застави, відповідно до ст. 547 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про заставу», тягне виникнення речових правовідносин, в силу яких, заставодержатель як кредитор має певні права встановлені договором та законом. Пунктами 2.2.2., 2.2.3., 2.2.4 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується проводити погашення кредиту та сплачувати відсотки за користування ним щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту, відсотків та винагороди, наведеного у Додатку №1 до кредитного договору, з урахуванням п. 4.11 даного договору. Відповідач ОСОБА_1 порушив умови договору, та має заборгованість за кредитом станом на станом на 21 серпня 2009 року в розмірі 12 856, 62 доларів США . Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Аналогічні наслідки порушення зобов'язань передбачені ст. 19 Закону України «Про заставу». Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Частинами 1 та 6 статті 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Пунктом 15.8.1 договору застави обумовлено, що з метою задоволення своїх вимог заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання заставодавцем якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, не буде виконано. Відповідно до п. 2.3.9 кредитного договору при настанні подій, зазначених в п. 2.3.3, зокрема, порушення кредитором зобов'язань, банк має право стягнути кредит до настання строків, встановлених п. 1.3 договору, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а також реалізувати свої вимоги за рахунок іншого майна позичальника, його гарантів і поручителів, відповідно до діючого законодавства. Тобто, невиконання боржником зобов'язання у визначений договором термін надає заставодержателю право звернення на предмет застави. Зазначене право, відповідно до норм закону та умов договору, є одним з засобів захисту прав кредитора, яке здійснюється за вибором заставодержателя (банку). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 301-304, 316 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув й дійшов передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для передачі у заклад заставлених транспортних засобів та звернення стягнення на предмет застави, при цьому належним чином не вмотивував та не обґрунтував такого висновку. З огляду на викладене рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим. Разом з тим, не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції. Як вбачається з розрахунку позовних вимог, до суми заборгованості за кредитним договором включено пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань в сумі 10,38 доларів США та штрафи в розмірі 31, 71 та 610, 71 доларів США (фіксована частина та процентна складова). Отже, за порушення позичальником строків виконання зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» одночасно нараховано пеню та штраф. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином, штраф та пеня є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій. Вирішуючи справу, суд першої інстанції на порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України положення ст. 549 ЦК України не врахував й визнаючи суму заборгованості з урахуванням нарахованої пені, а також сум штрафів, не звернув уваги на те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України. Крім того, при новому розгляді справи суди повинні з'ясувати питання чи підлягає зазначена справа розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства, оскільки позовні вимоги заявлені до заставодателя юридичної особи, а до боржника за основним зобов'язанням вимоги не заявлено. Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 9 березня 2010 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 3 червня 2010 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: О.В. Кадєтова Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/24550133