Search the Community

Showing results for tags 'пеня'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 99 results

  1. Державний герб України Номер провадження 2/754/2394/15 Справа №754/3586/15-ц РІШЕННЯ Іменем України 23 липня 2015 року Деснянський районний суд міста Києва під головуванням судді Бабко В.В. за участю секретаря Базік А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: Позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 29.11.2007року був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014 з відповідачем ОСОБА_1 та з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором, були укладені договори поруки № К2НСАЕ00000014/2 з відповідачем ОСОБА_2, і № К2НСАЕ00000014/1 з відповідачем ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, до цього часу кошти не повернула, крім того, у зв'язку з невиконанням умов договору, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу, процент за користування кредитом, а також пеню, в зв'язку з чим має заборгованість у сумі 44084,20 доларів США, що еквівалентно 695207,83 грн. Тому позивач просять стягнути суму боргу та сплачені судові витрати солідарно з відповідачів. Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі представника, позов підтримують з викладених в ньому підстав. Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, оскільки звернення позивач до суду з даним позовом має на меті подвійне стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1, адже у 2011 році Деснянський районний суд м.Києва виніс рішення за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № К2НСАЕ00000014, а тому мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився. Крім того, зазначив, що вимога до поручителів протиправна, оскільки позивач не пред'явив до поручителів вимоги протягом встановлених шести місяців, також матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надавали згоду на зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором щодо збільшення обсягу відповідальності, а саме збільшення процентної ставки по кредиту. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причину неявки суду не повідомили. Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до слідуючого. В судовому засіданні встановлено, що 29.11.2007року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014, предметом даного договору, відповідно до п.7.1договору, є надання кредиту в розмірі 21107,00доларів США на наступні цілі: 14000,00 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75доларів США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29.11.2007року, договором особистого страхування від 29.11.2007року на строк до 28.11.2008року у сумі 1114,00 доларів США, а також у розмірі 5566,00доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 відсотків річних і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків щомісяця від суми виданого кредиту, з терміном дії договору по 28.11.2012року включно. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/2. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007року. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За розрахунком банку загальна заборгованість станом на 15.01.2015р. за кредитним договором № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року становить 144084,20дол.США, з яких: 10451,31доларів США - заборгованість за кредитом; 2,40доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 33630,49доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Разом з тим, судом встановлено та не заперечувалось представником ПАТ КБ «ПриватБанк» та представником відповідача ОСОБА_1, що Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18.10.2011року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено, яким стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитом в розмірі 15589,88дол.США, з яких: 11148,79доларів США - заборгованість за кредитом; 1564,85доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 587,44доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2288,80доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили. Тобто, мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини. Отже, не можна погодитись з поясненнями представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що оскільки рішення суду, яким стягнуто кредитну заборгованість з відповідача ОСОБА_1, невиконане, то договір продовжує діяти, проценти по кредиту правомірно продовжують нараховуватись до повного погашення кредиту. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст.530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки відповідальність, яка може бути застосована до відповідача ОСОБА_1 це лише на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо про це заявлено позовні вимоги. Відповідно до ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів. Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985року №39/248, наголошує: визнаючи,що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Стаття 10 ЦПК України, закріпивши принцип змагальності сторін, гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до цієї норми кожна сторона та інша особа, яка бере участь у справі, повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а у випадку неможливості стороною подати докази з поважних причин, суд сприяє особі в їх витребуванні, тим самим сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 1 ст. 137 ЦПК України). Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини справи, суд вважає необґрунтованими також позовні вимоги позивача щодо стягнення суми заборгованості з поручителів, і тому суд вважає слід відмовити в задоволенні останніх вимог позову, з наступних підстав. Відповідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частина 4 ст. 559 ЦК України, встановлює правило згідно якого порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Як встановлено судом, Банк з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до винесення та після рішення Деснянським районним судом м.Києва від 18.10.2011р. не звертався. Правом на пред'явлення позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки ПАТ КБ «ПриватБанк» у строк протягом шести місяців не скористався, наслідком чого є припинення поруки у відповідності ч. 4 ст. 559 ЦПК України, спростовуючих доказів Банком суду не надано. Таким чином, порука за договорами поруки № К2НСАЕ00000014/2 та №К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007року припинилась, ще 31.11.2011року, а Банк звернувся до суду з позовом до поручителів лише 11.03.2015р. Крім того, судом встановлено, що договір поруки №К2НСАЕ00000014/2 не містить дату укладання договору, що не надає можливості встановлення цивільної дієздатності поручителя ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 під час укладання договору поруки, оскільки станом на 29.11.2007 року він ще не досяг повноліття, а отже не набув повної цивільної дієздатності, відповідно до ч. 2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Отже, суд звертає увагу, що якщо, поручитель на час укладення договору поруки був неповнолітнім, а ст.ст. 31 і 32 ЦК України обмежують можливість вчиняти правочини фізичними особами, які мають часткову та неповну цивільну дієздатність, то при укладенні таких правочинів повинна бути письмова згода батьків або органу опіки та піклування. Також, відповідно до п. 24 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., передбачено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Між тим, обставин щодо наявності таких цивільних правовідносин між сторонами, на що як на правову підставу позову посилався представник позивача, судом не встановлено, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає встановленим обставинам. Крім того, суд вважає за потрібним зазначити, що зміст позовної заяви стосовно предмету договору про надання кредитивних коштів не співпадає зі змістом самого кредитного договору (п.7.1 договору) № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року, який був предметом дослідження та на який як на доказ посилався представник позивача. Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст.ст. 24 та 129). Відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено ст.60 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. А оскільки суд відмовив в задоволенні позову, всі судові витрати покладаються на позивача. Враховуючи викладене і керуючись Конституцією України, Постановою №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., ст.ст. 22, 203, 230, 252, 509, 526, 530, 553, 554, 559, 598-601, 610, 611, 631, 625, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-61,169, 212-215ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: В позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Суддя Бабко В.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47757049
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,- Гуменюка В.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 27 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначало, що 20 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США з кінцевим терміном погашення 19 жовтня 2016 року включно зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 26 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит в розмірі 50 тис. доларів США на строк до 20 жовтня 2016 року зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом; 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. З метою забезпечення належного виконання позичальниками своїх зобов’язань за вказаними кредитними договорами 20 жовтня 2006 року та 13 листопада 2006 року було укладено 4 іпотечні договори, за умовами яких іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності приміщення кінотеатру «Україна», загальною площею S_1, що розташоване за АДРЕСА_1. У зв’язку з неналежним виконанням боржниками своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 9 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 січня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки – приміщення будівлі кінотеатру «Україна», що розташоване за АДРЕСА_1, відповідно до договорів іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження» у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, які укладені з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч. 2 ст. 258, ст. ст. 261, 266 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2013 року, від 4 грудня 2013 року, від 25 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «Кредитні ініціативи» ОСОБА_6, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США з кінцевим терміном погашення 19 жовтня 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с. 22-23); 26 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит в розмірі 50 тис. доларів США на строк до 20 жовтня 2016 року зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с. 85-88); 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с. 127-130); 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с.103-106). Позичальники зобов’язалися повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов’язання в повному обсязі у строки, які передбачені цими договорами. З метою забезпечення належного виконання позичальниками своїх зобов’язань за вказаними кредитними договорами 20 жовтня 2006 року та 13 листопада 2006 року було укладено 4 іпотечні договори, згідно з якими іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності приміщення кінотеатру «Україна», загальною площею S_1, що розташоване за АДРЕСА_1, і яке належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу 13 лютого 2001 року та зареєстрованому в Івано-Франківському ОБТІ 26 жовтня 2006 року (а.с. 32-34, 90-94, 108-113, 121-126). У зв’язку з неналежним виконанням боржниками своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, яка становила: у ОСОБА_2 станом на 1 березня 2013 року за кредитом - 42 976 доларів США, за відсотками – 27 965,58 доларів США, пеня - 32 126,79 доларів США, що складає 823 825 грн 48 коп. (а.с. 35-36); у ОСОБА_4 станом на 1 червня 2013 року: за кредитом – 41 243 долари США, за відсотками – 28 313,25 доларів США, пеня – 33 421,77 долар США, що складає 823 103 грн 32 коп. (а.с. 114); у ОСОБА_5 станом на 1 червня 2013 року: за кредитом – 41 243 долари США, за відсотками – 28 313,25 доларів США, пеня – 33 424,81 долари США, що складає –823 127 грн 62 коп. (а.с. 96); - у ОСОБА_3 станом на 1 червня 2013 року: за кредитом – 42 976 доларів США; за відсотками 29 503 долари США; пеня – 34 843,59 долари США, що складає 857 830 грн 82 коп. (а.с. 78) 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками та зазначеними в реєстрі заборгованості боржників (а.с. 8-10). Того самого дня між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги заборгованості за вищезазначеними кредитними договорами (а.с. 11-19). З договору про передачу прав за іпотечним договором, який укладений між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», убачається, що разом із відступленням права вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим договором. Іпотекодержатель передає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено в додатку № 1 до цього договору (а.с. 20). Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, а тому позивач як іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому доводи ОСОБА_1 щодо спливу позовної давності, про застосування якої він заявив, суд визнав необґрунтованими, дійшовши висновку, що відповідно до п. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Оскільки строк дії договорів установлено: ОСОБА_2 – до 19 жовтня 2016 року, ОСОБА_3 – до 20 жовтня 2016 року, а ОСОБА_5 та ОСОБА_4 – до 11 листопада 2016 року, отже з цієї дати повинен починатися перебіг позовної давності за вимогами банку. Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин – про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд касаційної інстанції в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 15 жовтня 2013 року, від 4 грудня 2013 року, від 25 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року на підставі ст. 257, 258, 261 та 267 ЦК України дійшов висновку про застосування позовної давності, оскільки у зобов’язаннях поряд з установленням строку дії договору було встановлено і строки виконання окремих зобов’язань – внесення щомісячних платежів, що входить до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору. Отже, строк позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів, яке визначено періодичними щомісячними платежами, необхідно обраховувати не з дня, коли закінчується строк дії договору, а з моменту настання строку погашення чергового платежу. Крім того, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік згідно зі ст. 258 ЦК України, який обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається за правилами ст. 253 ЦК України з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, та нараховується за кожен день у межах позовної давності за основною вимогою. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Як зазначалось вище, сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню залежно від договорів – для ОСОБА_2 до 19 жовтня 2016 року, для ОСОБА_3 до 20 жовтня 2016 року, а для ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до 11 листопада 2016 року. Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Крім того, судом установлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 отримали письмові повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 25 листопада 2009 року про зміну умов кредитного договору, згідно з якими банк скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов’язань за кредитними договорами, зазначивши днем остаточного їх погашення десятий день з дня направлення відповідної письмової вимоги, тобто з 7 грудня 2009 року (а. с. 165-167). У той час з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся до суду в червні 2013 року. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитних договорів (п. 3.1) позичальники зобов’язані здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та у строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також установлено відповідальність за порушення графіка повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань. У зв’язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з визначеної судом дати закінчення дії кредитних договорів і відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 15 жовтня 2013 року, від 4 грудня 2013 року, від 25 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року. За таких обставин з висновком суду про необґрунтованість заяви про застосування позовної давності не можна погодитись, тому що він ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Я.М. Романюк В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-169цс14 За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/31BBD28DF3F71AA5C2257D8500220427
  3. http://reyestr.court.gov.ua/Review/47464758 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В.,Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2015 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просило в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_6, яка існує станом на 13 червня 2012 року за кредитними зобов'язаннями останнього перед позивачем у відповідності до умов, укладеного 05 червня 2007 року між сторонами спору кредитного договору, і складає 89 016,74 доларів США, що еквівалентно 711 243 грн 77 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді будинку загальною площею 64,20 кв. м. та земельної ділянки, які розташовані в АДРЕСА_1, шляхом продажу Банком за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, із укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом із іншою особою-покупцем, із отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Банком усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій необхідних для продажу предмету іпотеки. Також позивач просив суд виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаному вище будинку, стягнути з відповідача судові витрати у справі. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 червня 2007 року на загальну суму 89 016,74 доларів США, з якої 41 157,47 доларів США - заборгованість за кредитом; 19 475,16 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 925,98 доларів США - заборгованість за користування кредитом; 20 819,44 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 31,29 доларів США - фіксована частини штрафу та 4 237,40 доларів США - штраф у процентній складовій, що утворилася станом на 13 червня 2012 року і за курсом Національного Банку України складає 711 243 грн 77 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 06 червня 2007 року, а саме: належний ОСОБА_6 на праві власності будинок АДРЕСА_1 загальною площею 64,20 кв. м. шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону «Про іпотеку», за початковою ціною визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, але в будь-якому разі не менше вартості, визначеної іпотечним договором. Виселено ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1. У решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 3 696 грн 42 коп. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору. Виконання рішення в частині звернення стягнення на вказаний житловий будинок і виселення з нього ОСОБА_6 відстрочено до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Апеляційним судом встановлено, що 05 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір на суму 40 тис. доларів США терміном по 04 червня 2037 року із розрахунку 10,08 % річних за весь час фактичного користування кредитними коштами. Згідно умов укладеного 06 червня 2007 року між сторонами спору іпотечного договору, вказані вище кредитні зобов'язання ОСОБА_6 забезпечено іпотекою у вигляді належного останньому будинку загальною площею 64,20 кв. м,, який знаходиться у АДРЕСА_1. Свої зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконував, унаслідок чого утворилася заборгованість на загальну суму 89 016,74 доларів США, з яких: 41 157,47 доларів США заборгованість за кредитом; 19 475,16 доларів США заборгованість за процентами; 3 295,98 доларів США - заборгованість по комісії; 20 819,44 доларів США - пеня; 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина) та 4 237,40 доларів США - штраф (процентна складова). 08 червня 2012 року банк надіслав ОСОБА_6 вимогу про добровільне звільнення іпотечного нерухомого майна, однак така вимога залишена останнім без реагування. З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано розрахунок заборгованості відповідача за період з 07 червня 2007 року по 13 червня 2012 року (а. с. 8-10). Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що спірне іпотечне майно використовується сім'єю відповідача як єдине їх постійне місце проживання, інше житло у відповідача відсутнє, крім того, вартості предмета іпотеки недостатньо для погашення кредитної заборгованості, що в сукупності та з урахуванням вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є достатньою підставою на думку міськрайонного суду для відмови в позові. Апеляційний суд, частково задовольняючи позов, виходив з того, що позов є обґрунтований і підлягає задоволенню в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки (ст. ст. 11, 33 Закону України «Про іпотеку») та виселення відповідача зі спірного будинку (ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку»), при цьому, апеляційний суд послався на ст. 217 ЦПК України та дійшов до висновків про необхідність відстрочити виконання рішення суду до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Інші позовні вимоги апеляційний суд визнав недоведеними. З доводами та висновками апеляційного суду погодитися не можна. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частинами 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку. За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта. Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Висновки апеляційного суду про необхідність доповнення резолютивної частини рішення застереженням, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VII, узгоджуються з вимогами ст. 303 ЦПК України, а також правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постанові від 15 квітня 2015 року, справа № 6-46цс15. Як роз'яснено у пункті 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена. Обґрунтовуючи вимоги заперечення на апеляційну скаргу (а. с. 193-197) та вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 крім іншого посилається на те, що вимога банку про стягнення кредитної заборгованості за період з 07 червня 2007 року по 29 квітня 2009 року є безпідставними, оскільки спір щодо кредитної заборгованості за вказаний період між сторонами спору вирішено в рамках розгляду іншої справи, а саме рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 березня 2010 року, яке набрало законної сили (а. с. 35-41 - копії рішення суду та позовної заяви). Як зазначено вище, позивачем надано розрахунок заборгованості відповідача за період з 07 червня 2007 року по 13 червня 2012 року, яка загалом складає 89 016,74 доларів США, і апеляційний суд визнав такий розрахунок обґрунтованим в цілому. Разом з тим, при розгляді справи та визначення загальної суми заборгованості апеляційним судом безпідставно не встановлено чи виконано вказане вище рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 березня 2010 року, оскільки від цих обставин залежить обґрунтованість позову в частині розміру кредитної заборгованості відповідача перед позивачем. Заперечуючи проти апеляційної скарги позивача на рішення суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_7 наполягав на тому, що до основних вимог позивача має бути застосована загальна позовна давність тривалістю 3 роки та спеціальна позовна давність тривалістю в 1 рік до вимог в частині стягнення неустойки, штрафу, пені (а. с. 197). Рішення апеляційного суду не містить посилок на період, за який банком нараховано пеню за неналежне виконання відповідачем кредитних зобов'язань, а з урахуванням викладеного вище, того, що за правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року, апеляційний суд мав мотивувати свої висновки про обґрунтованість вимог позивача про наявність у відповідача заборгованості по пені саме в розмірі 20 819,44 доларів США, чого зроблено не було. При розгляді справи № 6-875цс15 (постанова від 01 липня 2015 року) Верховний Суд України висловив наступну правову позицію. За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132 2 ЖК УРСР. Ухвалюючи оскаржуване в касаційному порядку рішення в частині задоволення позову про виселення ОСОБА_6 з переданого ним в іпотеку будинку АДРЕСА_1, апеляційний суд, у порушення вимог ст. 360-7 ЦПК України, не врахував наведених вище висновків Верховного Суду України, які є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, та в рішенні не зазначив мотивів якими суд керувався при виселені відповідача з переданого в іпотеку житла без надання іншого постійного жилого приміщення. За таких обставин, оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 215, 316, а також 213-214 ЦПК України. Статтями 303, 213, 214 ЦПК України на апеляційний суд покладено обов'язок по перевірці належним чином законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, ухвалення у справі законного і обґрунтованого судового рішення, однак в даному випадку апеляційним судом таких вимог закону не виконано. З підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України, оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді:В.С. Висоцька В.М. Колодійчук О.В. Умнова І.М. Фаловська
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/43578478 Державний герб України У х в а л а іменем україни 25 березня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2015 року та додаткове рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2015 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2014 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0308/1007/98-434 від 2 жовтня 2007 року станом на 1 квітня 2013 року у розмірі 674 660 грн. 43 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок загальною площею 97, 5 кв.м., житловою площею 29, 9 кв.м.), який належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», та встановлено початкову ціну предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру заборгованості по пені змінено та зменшено її з 236 773 грн. 05 коп. до 49 183 грн. 89 коп. за період з 1 липня 2012 року по 1 квітня 2013 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Додатковим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2015 року вказано, що зменшення розміру заборгованості по пені призвело до відповідного зменшення розміру загальної заборгованості по кредитному договору з 674 660 грн. 43 коп. до 487 071 грн. 27 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий судовий розгляд. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. За змістом ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. 338 ЦПК України як підстави для скасування рішень. Таким чином, касаційну скаргу на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2015 року та додаткове рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2015 року слід відхилити. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2015 року та додаткове рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2015 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:Н.А. ГорелкінаІ.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко
  5. Державний герб України Ухвала іменем україни 19 червня 2013 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д. суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання кредитного договору частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником ОСОБА_2, на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року, встановила: У травні 2010 року публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 031 050,10 доларів США та пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого остання отримала кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в сумі 1 670 тис. доларів США для споживчих потреб, зі строком користування кредитом до 15 квітня 2009 року та процентною ставкою за користування кредитними коштами, що становить 13 % річних. Зазначав, що відповідач свої зобов'язання перед банком не виконала, а саме з 18 вересня 2009 року припинила сплату процентів за користування кредитом та з 8 жовтня 2009 року припинила сплату кредитних коштів, чим порушила умови кредитного договору. Вказував, що пунктом 4.1. кредитного договору передбачено стягнення пені у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення виконання зобов'язань. Станом на 13 травня 2011 року пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та за простроченими та несплаченими нарахованими процентами становить 11 225 738 грн. 06 коп. На виконання вимог кредитного договору банк надіслав на адресу відповідача письмову вимогу про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитними штами, яка була залишена відповідачем без задоволення. У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним п. 4.1. кредитного договору від 15 квітня 2008 року, укладеного між нею та акціонерним комерційним банком «Форум». Свої вимоги мотивувала тим, що підставі п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» платою за кредитним договором буде розмір процентної ставки за кредитом який споживач сплачує банку за користування кредитним коштами, тобто, розмір пені не повинен перевищувати половину розміру процентної ставки згідно договору. Зазначала, що враховуючи розмір нарахованих відповідачем процентів за користування кредитом та суму нарахованої пені, убачається перевищення розміру пені більш як на половину розміру процентної ставки, що свідчить про включення до кредитного договору умови, яка, на її думку, є за своєю правовою природою несправедливою і такою, що не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів», а тому просила позов задовольнити. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року позов ПАТ «Банк Форум» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 1 594 989,16 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 12 725 621 грн. 01 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позову ПАТ «Банк Форум» та у зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за кредитним договором та пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 65 010,84 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 518 688 грн. 99 коп., прострочену заборгованість за нарахованими процентами в сумі 371 056,1 доларів США, що еквівалентно 2 960 471 грн. 09 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп., а всього 14 704 898 грн. 10 коп. У решті рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року в частині стягнення простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 660 000,00 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 13 травня 2011 року становило 13 244 310 грн., та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 371 056,1 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 13 травня 2011 року становило 2 960 471 грн. 09 коп. залишено без змін. Вказані судові рішення в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп. та зустрічного позову скасовано, справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року у задоволенні позову ПАТ «Банк Форум» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним пункт 4.1. кредитного договору № 0160/08/01-CLLv, укладеного 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Банк Форум» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 8 млн. грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором від 15 квітня 2008 року, обрахованої станом на 13 травня 2011 року. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, виходив з положень ст. ст. 203, 215, 217, 526, 611, 625, 629, 1054 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши, що оспорений пункт кредитного договору є несправедливим, порушує принцип добросовісності. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи первісний позов і залишаючи зустрічний позов без задоволення, виходив із того, що суд першої інстанції не врахував характер та природу пені як виду забезпечення виконання зобов'язань та необґрунтовано підсумував розмір неустойки за рік, що не відповідає умовам договору. Забезпечення виконання зобов?язань є заходами впливу на недобросовісних контрагентів, які застосовуються з метою спонукання їх до виконання договору, і з цієї точки зору є договірною санкцією. Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами установлено, що 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до п. 1 якого остання отримала кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії в сумі 1 670 000,00 доларів США для споживчих потреб, строком до 15 квітня 2009 року з відсотковою ставкою 13% річних. Позичальник, відповідно до п. п. 2.3., 2.6., 3.3.2. кредитного договору, зобов?язалась здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом на відкритий їй позичковий рахунок, не пізніше строку, визначеного п. 1.2. кредитного договору, тобто до 15 квітня 2009 року. Згідно з п. 4.1. кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за не своєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості. ОСОБА_1 отримала грошові кошти готівкою через касу: 15 квітня 2008 року - 1 150 тис. доларів США; 25 квітня 2008 року - 150 тис. доларів США; 29 травня 2008 року - 250 тис. доларів США; 3 червня 2008 року - 30 тис. доларів США; 6 червня 2008 року - 90 тис. доларів США. Згідно з чч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Оскільки, відповідно до умов кредитного договору від 15 квітня 2008 року, що укладений між сторонами, Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Отже, оскільки банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит, то при укладенні цього договору банк зобов'язаний був дотримуватись вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, необхідність застосування цього Закону України до споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). У цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку відповідачка посилалась, обґрунтовуючи свої заперечення за вимогами Банка та свої вимоги за зустрічним позовом, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов?язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. З урахування наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пункт 4.1. кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 0,2% за кожен день прострочення виконання зобов?язання за споживчим кредитом, що становить 73% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов?язків на шкоду позичальника - ОСОБА_1, як споживача послуг банку, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов?язань за спірним договором. Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 212 ЦПК України, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вищезазначених вимог закону до уваги не взяв, належним чином доводів сторін не перевірив, дав невірну оцінку наданим доказам у їх сукупності, неправильно витлумачив норми закону та дійшов невірного висновку про відсутність підстав вважати розмір неустойки, визначений сторонами кредитного договору, таким, що суперечить принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків. При цьому, скасовуючи рішення суду щодо задоволення зустрічного позову, апеляційний суд послався лише на те, що наявність неустойки за своєю правовою природою свідчить про забезпечення виконання зобов'язання та є заходом впливу до недобросовісних контрагентів. Проте, це не означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» не повинен застосовуватись до цих правовідносин. Таким чином, апеляційний суд, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, припустився помилки у застосуванні матеріального та процесуального закону. Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року, скасувати, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий : Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254109
  6. За результатами семінару-практикуму «Економічна експертиза в кредитних спорах», який відбувся 24 квітня під егідою Незалежного інституту судових експертиз, наразі готується новий випуск методичних рекомендацій від НІСЕ, на цей раз присвячений темі кредитних спорів та економічній експертизі. В методичці експерти розкажуть про практику проведення економічних досліджень в кредитних спорах, нададуть цінні поради та рекомендації. новий випуск методичних рекомендацій стане у нагоді всім, хто тією чи іншою мірою стикається з кредитними правовідносинами, тому просимо надсилати питання, які Вас цікавлять, на нашу електронну пошту: office@nise.com.ua Ми обов’язково висвітлимо їх на сторінках нашої методички! http://nise.com.ua/seminar-praktikum-nise-kredytni-spory Уважаемые форумчане. Кто был на семинаре поделитесь впечатлениями.
  7. Всем добрый день! Изначальные исковые требования были тело + проценты, перешли к рассмотрению по сути и банк увеличивает требования добавив пеню, которая не заявлялась в первоначальном иске. Судья не принял во внимание доводы, что это изменение предмета спора. Какие есть мнения по этому поводу? Нашел постанову ВСГСУ №18 від 26 грудня 2011 року: Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
  8. Решение от 6-го мая 2014 года. До сегодняшнего дня апеляции не было... Хотя юрист банка в отпуске, - скорее всего это и станет "поважною підставою для поновлення строків на апеляційне оскарження"...
  9. Был кредит у Дельтабанка, Были некоторые просрочки по платежам за которые дельта начисляля Штрафные санкции. Сейчас проблема что дельта так и не выслала договор, а есть только заява Дельта не дает справку о движении денег по счету вопрос Можно ли вытребовать эти документы бесплатно у дельты через суд? Например заявлением об обеспечении иска до подачи самого иска? Нужно ли платить Судовий збір за подачу такого заявления. Если иск будет связан с зашитой прав потребителя.
  10. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 28 січня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 77 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % на рік з кінцевим терміном повернення до 25 червня 2025 року. 19 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник акціонерного комерційного банка «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 26 вересня 2007 року, яким кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 1 січня 2025 року. 28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до якого остання набула право вимоги заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2007 року. 28 листопада 2012 року між факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого товариство набуло право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором. Умови зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 належним чином не виконувалися, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком товариства станом на 1 лютого 2014 року становила 1 140 965 грн 99 коп. 21 березня 2014 року ОСОБА_3 була направлена вимога про дострокове повернення кредиту, яка виконана ним не була. У зв'язку із цим позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь вказану суму кредитної заборгованості та понесені судові витрати. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 140 965 грн 99 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовити. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував умови договору, відтак, з нього підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором; стягнення пені не обмежується останніми 12 місяцями перед подачею позову, оскільки сторони кредитного договору домовились збільшити строк позовної давності до вимог за цим договором, у тому числі щодо стягнення неустойки, і визначили його у 10 років. Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що за рішенням суду пеня стягнута за один рік, тобто в межах строку спеціальної позовної давності, відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості. Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 26 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 77 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % на рік з кінцевим терміном повернення до 25 червня 2025 року. 19 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник акціонерного комерційного банка «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 26 вересня 2007 року, яким кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 1 січня 2025 року. 28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до якого остання набула право вимоги заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2007 року. 28 листопада 2012 року між факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого товариство набуло право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором. Умови зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 належним чином не виконувалися, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком товариства станом на 1 лютого 2014 року становила 1 140 965 грн 99 коп., з яких заборгованість за кредитом - 597 916 грн 36 коп., заборгованість за відсотками - 407 779 грн 36 коп. та пеня - 135 270 грн 26 коп. Із вказаного рахунку вбачається, що пеня банком нарахована за період з лютого 2008 року по січень 2014 рік, тобто понад один рік (т. 1, а. с. 126-127). За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Як убачається з п. 8.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості. Згідно із п. 10.11 кредитного договору сторони домовились, що строк позовної давності до вимог за цим договором становить 10 років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України. Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені). За правилами цієї норми період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року та обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 3 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув та не надав належної оцінки наданому банком розрахунку (т. 1, а. с. 126-127), з якого вбачається, що нарахування пені розпочато з лютого 2008 року, а не починаючи із відповідного першого місяця останнього перед зверненням із позовом до суду року, на відповідну щомісячну суму заборгованості. Тому висновок апеляційного суду про те, що розмір пені стягнуто за один рік, не відповідає фактичним обставинам справи та доказам, які є у справі. Крім того, відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» судам розґяснено, що резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст. ст. 215 - 217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні. Апеляційний суд не звернув уваги на ту обставину, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобовґязаннях, оскільки судом не визначено, з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача заборгованість, тобто не вказані складові кредитної заборгованості. Зазначеної помилки суду першої інстанції апеляційний суд не усунув, що унеможливлює суд касаційної інстанції перевірити стягнуту суму. Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42541435
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41602302 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 26 листопада 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 березня 2008 року між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 180 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення до 4 березня 2018 року. На забезпечення виконання за цим договором між банком та позичальником було укладено договір іпотеки, предметом якої є вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначало, що 17 грудня 2012 року між банком та товариством було укладено договір про відступлення права вимоги, у тому числі і за вказаними кредитним та іпотечним договорами. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов договору утворилась заборгованість у розмірі 1 818 701 грн 24 коп. Ураховуючи наведене, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором від 18 березня 2008 року, яка станом на 30 червня 2013 року становить 1 818 701 грн 24 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - вбудоване нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовити. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого допустила заборгованість, то слід звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури його продажу іпотекодержателем. Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 18 березня 2008 року між Акціонерним комерційний промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 180 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим строком повернення до 4 березня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором міжбанком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якої є вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення права вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення, у тому числі і за зазначеними договорами. ОСОБА_3 не виконувала належним чином зобов'язання за договором, станом на 30 червня 2013 року за розрахунком позивача утворилась заборгованість у розмірі 1 818 701 грн 24 коп. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачем порушені умови кредитного договору та договору іпотеки, в установлений договором строк сума кредиту, процентів, комісій та штрафних санкцій сплачені не були. Разом із тим, перш ніж звертати стягнення на предмет іпотеки, суд зобов'язаний чітко, відповідно до вимог закону та умов договору визначити розмір заборгованості. Однак суди, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, виходили із розрахунку ТОВ «Кредитні ініціативи». При цьому суди не врахували, що згідно цього розрахунку заборгованість нарахована з березня 2008 року (а.с. 43). Також суди не врахували, що п. 3.3 кредитного договору визначено,що проценти за користування кредитом нараховуються банком в останній робочий день поточного місяця в період з першого по останній календарний день поточного місяця та сплачуються позичальником щомісяця на протязі 15 календарних днів з дати їх нарахування. Пунктом 2.3 кредитного договору визначений кінцевий термін погашення заборгованості 4 березня 2018 року. Графіком погашення кредиту встановлено щомісячне погашення кредитної заборгованості до 25 числа кожного місяця. Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору та графіку погашення заборгованості погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, а процентів - щомісяця на протязі 15 календарних днів з дати їх нарахування, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6 - 20 цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Крім того, суди виходили з того, що правильність нарахованої ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості по пені не спростована відповідачем. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Проте суди у порушення ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не звернули на те, що хоча у наданому ТОВ «Кредитні ініціативи» розрахунку заборгованості зазначено, що заборгованість по пені виникла у березні 2013 року, проте на початок обчислення вже становила 1 287 доларів 85 центів США. Тобто, суди не перевірили розрахунок на відповідність вимогам закону та умовам договору, не з'ясували момент настання строку погашення кожного чергового платежу, з якого повинна обчислюватись позовна давність та розрахунок заборгованості по неустойці. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: А.О.Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  12. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ситнік О.М.,суддів:Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,Писаної Т.О.,Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі − ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 01 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 490044614 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого ПАТ «Альфа-Банк» надало ОСОБА_6 кредит на загальну суму 56 450, 00 дол. США. У порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у результаті чого станом на 01 квітня 2012 року утворилась заборгованість за кредитом − 46 208,41 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі − НБУ) станом на 01 квітня 2012 року складає 369 052 грн 71 коп., за відсотками - 20 247, 58 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2012 року складає 161 711 грн 38 коп. Станом на 01 квітня 2012 року розмір неустойки (пеня) становить - 400 767, 29 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01 квітня 2012 року становить 3 200 808 грн 12 коп. Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість у сумі 3 731 572 грн 21 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 369 052 грн 71 коп., за відсотками - 161 711 грн 38 коп., пеня - 3 200 808 грн 12 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Задовольняючи позов ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що між сторонами було укладено кредитний договір, внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором у відповідача утворилась заборгованість, яка відповідно до чинного законодавства підлягає стягненню. Проте з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм процесуального та матеріального закону. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Однак висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав. Судами встановлено, що 01 серпня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір, за яким відповідачу надано кредит на загальну суму 56 450 дол. США з номінальною процентною ставкою − 12,00 % річних, з 01 вересня 2008 року − 14,5 % річних, реальна процентна ставка 18,57 % річних із остаточним строком погашення до 01 серпня 2012 року (а. с. 9 − 10). Відповідно до п. 3.4 кредитного договору, в разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно з умовами цього договору позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Частинами 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Як убачається з умов кредитного договору, ПАТ «Альфа-Банк» надало позичальнику кошти на споживчі цілі (придбання транспортного засобу), а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку відповідач посилався, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Однак суд першої інстанції, зазначивши, що внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором у відповідача утворилась заборгованість, яка відповідно до чинного законодавства підлягає стягненню, на порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України не врахував положень Закону України «Про захист прав позивачів», на які у запереченнях посилався ОСОБА_6, та не застосував їх при вирішенні спору, не перевірив його доводів щодо несправедливості умови п. 3.4 спірного договору. Суд першої інстанції не перевіряв відповідності умов п. 3.4 кредитного договору вимогам справедливості, а тому не звернув уваги на те, що передбачена в договорі у разі прострочення строків або суми повернення кредиту чи процентів пеня в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення в перерахунку становить 365 % річних. Крім того, слід зазначити, що ч. 3 ст. 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року № 6-100цс14. Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив та ухвалив рішення, що не відповідає вимогам законності і обґрунтованості. Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 частково задовольнити. Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2014 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.М. Ситнік Судді: А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана Г.В. Юровська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41986658
  13. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О.,суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 13 вересня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 1907/0907/88-010, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 15000 доларів США строком до 12 вересня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5% річних. 28 листопада 2012 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_5 за кредитним договором ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Того ж дня між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_5 за кредитним договором відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи». Посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконувала зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом 1 квітня 2013 утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 9 841,92 доларів США, що еквівалентно 78 666 гривням 47 копійкам; по відсоткам у розмірі 1509,06 долари США, що в гривневому еквіваленті складає 12 061 гривню 92 копійки та пеня у розмірі 3 188 доларів США, що становить 25481 гривню 69 копійок, а всього 11 6201 гривню 08 копійок, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року, позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 1907/0907/88-010 від 13 вересня 2007 року в сумі 116 210 гривень 08 копійок. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_5 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 1907/0907/88-010 від 13 вересня 2007 року, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Кредитні ініціативи». . Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов᾽язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов᾽язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Наявне в матеріалах справи повідомлення банку про відступлення прав вимоги заборгованості за кредитним договором (а.с. 127) не містить інформацію про укладення 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», а потім між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору факторингу та даних про отримання відповідачем повідомлення про заміну кредитора, а тому висновок судів про те, що неповідомлення боржника про заміну кредитора в зобов'язанні не звільняє його від обов'язку виконати взяте зобов'язання є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Вказана обставина має значення для вирішення справи, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності. Так, цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України). Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належить операції з факторингу. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Згідно з п. 13 Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. Так, відповідно до п.п.1.2 розпорядження № 231 від 3 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. В порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції не перевірив наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання, дійшовши передчасного висновку про наявність у ТОВ «Кредитні ініціативи» правових підстав для набуття прав кредитора. Крім того, умовами кредитного договору визначено як обов'язок позичальника повернути кредит в строк до 12 вересня 2017 року, так і право вимоги банку на дострокове виконання зобов'язань із зміною термінів повернення кредиту. Розглядаючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 8 грудня 2011 року на адресу ОСОБА_5 направлено повідомлення про зміну умов кредитного договору, відповідно до якого строк виконання зобов'язань за кредитним договором настає на десятий календарний день з 8 грудня 2011 року, зі спливом (збігом) якого відповідач зобов'язаний достроково сплатити заборгованість за кредитним договором у повному обсязі, не перевіривши правомірність підстав для нарахування банком відсотків за користування кредитом як на строковий (діючий) договір. Поряд з цим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України) та не перевірив чи поширюється вказана вимога у випадках зміни строку повернення кредиту. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на вказані порушення уваги не звернув, в порушення ст. 303 ЦПК України залишив заочне рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, заочне рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/38669478
  14. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41316710 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Остапчука Д.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2014 року, - в с т а н о в и л а : У січні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики. На обґрунтування позову зазначав, що за нотаріально посвідченим договором позики від 19 січня 2011 року він передав у власність відповідачів 8 050 доларів США на строк до 19 липня 2011 року із зобов'язанням повернути не пізніш 19 березня 2011 року - кошти у розмірі 350 доларів США, не пізніше 19 травня 2011 року - 350 доларів США, не пізніше 19 липня 2011 року - 7 350 доларів США. У добровільному порядку сплачено лише 350 доларів США. Пунктом 7 договору позики передбачено штраф (пеню) за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 5 % від простроченої суми за кожен день. Посилаючись на указані обставини, ОСОБА_3 просив стягнути на його користь із ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми, процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ та штрафу у загальному розмірі 212 381 доларів США. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 4 листопада 2013 року, уточненим ухвалою цього ж суду від 8 листопада 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованість за договором позики у розмірі 61 546, 10 грн, 3% річних від простроченої суми за період з 25 липня 2011 року по 27 грудня 2012 року у розмірі 2 669, 66 грн. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2014 року змінено рішення суду першої інстанції. Стягнуто солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 проценти за період користування до дня повернення позики у розмірі 9 220, 17 грн та неустойку у розмірі 1 126 293, 63 грн. Викладено абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Стягнути солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 61 546, 10 грн». В іншій частині рішення залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. У справі встановлено, що за нотаріально посвідченим договором позики від 19 січня 2011 року ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 8 050 доларів США на строк до 19 липня 2011 року із зобов'язанням повернути не пізніш 19 березня 2011 року - кошти у розмірі 350 доларів США, не пізніше 19 травня 2011 року - 350 доларів США, не пізніше 19 липня 2011 року - 7 350 доларів США. На виконання умов договору щодо повернення суми позики відповідачами сплачено 350 доларів США. Пунктом 7 договору позики передбачено штраф (пеню) за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 5 % від простроченої суми за кожен день. Право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики умовами укладеного договору не передбачено. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Правила щодо сплати процентів від суми позики містить ст. 1048 ЦК України. Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, у ч. 1 ст. 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, встановлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором. Вказане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики не визначений розмір процентів (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-36цс14 від 2 липня 2014 року). Змінюючи рішення суд першої інстанції та стягуючи на користь позикодавця проценти від суми позики, апеляційний суд, встановивши відсутність обставин, передбачених ч. 2 ст. 1048 ЦК України, за яких договір позики вважається безпроцентним, обґрунтовано виходив із того, що із відповідачів на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню проценти від суми позики, які у відповідності до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України розраховані судом на рівні облікової ставки Національного банку України. Правильно застосовано апеляційним судом й ч. 2 ст. 258 ЦК України та ст. 253 ЦК України щодо перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення неустойки, за якими відповідні стягнення проводяться за останні 12 місяців невиконання основного зобов'язання у межах строку позовної давності. Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права у цій частині є необґрунтованими. Разом з тим, не можна погодитися із висновками апеляційного суду щодо стягнення неустойки за прострочення зобов'язань за договором позики у розмірі 1 126 293, 63 грн. У запереченнях на позов (Т. 1, а. с. 127) та запереченнях на апеляційну скаргу (Т. 2, а. с. 137), ОСОБА_4 посилався на те, що своєчасному поверненню суми позики перешкодили ті обставини, що у квітні 2011 року стало відомо про взяття ОСОБА_3 під варту у межах розгляду порушеної проти нього кримінальної справи. Позикодавець не виходив на зв'язок та такими діями сприяв збільшенню розміру штрафних санкцій. У зв'язку із цим, ОСОБА_4 просив застосувати наслідки, передбачені ч. 2 ст. 616 ЦК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення. Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За положеннями указаної норми суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню, враховуючи при цьому, зокрема занадто високий її розмір порівняно зі збитками споживача, ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність із розміром основного зобов'язання. При цьому зменшення розміру неустойки - це право суду. Частина 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за власною ініціативою (постанова Верховного Суду України № 6-100цс14 від 3 вересня 2014 року). Наведені вище обставини - розмір заборгованості та штрафних санкцій, їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України або не застосувати, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд не взяв до уваги та не вирішив питання про можливість застосування положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з огляду на ті обставини, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання: прострочене грошове зобов'язання за договором позики становить 61 546, 10 грн, проценти від суми позики - 9 220, 17 грн, три проценти річних - 2 669, 66 грн, а штраф (пеня) складає 1 126 293, 63 грн. Крім того, апеляційним судом не було перевірено наявність обставин, передбачених ч. 2 ст. 616 ЦК України, на що посилався один із солідарних боржників у запереченнях на апеляційну скаргу. Враховуючи допущені апеляційним судом порушення, ухвалене ним рішення у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення неустойки підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2014 року скасувати у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення неустойки, у цій частині справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко Д.О. Остапчук
  15. Державний герб України Справа № 2-710/11 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Зарицької Ю. Л. , при секретарі - Лупіній Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Украгазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08. Відповідно до умов даного договору позивач відкрив ОСОБА_1 відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360000 доларів США, строком з 19.06.08 р. по 18.06.18 р. або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15% річних. Також згідно умов вказано договору банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок і рахунок для погашення заборгованості по кредиту, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених договором та видати позичальнику кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії з позичкового рахунка, шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». Банком було перераховано кошти на рахунок згідно з умовами даного договору. ОСОБА_1 свої зобов'язання за зазначеним кредитним договором щодо сплати процентів, суми кредиту належним чином не виконала. Так, позивач вказує на те, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 19.06.08 р., відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вказаному кредитному договору від 19.06.08 р., а також ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність з ОСОБА_1 перед позивачем за порушення виконання зобов'язань по кредитному договору. Тому позивач і звернувся до суду з позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 587 338, 93 дол. США та 2 171 998, 24 грн., з яких: заборгованість по кредиту строкова - 193 350 дол. США, заборгованість по кредиту прострочена - 159 647, 13 дол. США, заборгованість по процентах поточна - 2 390, 04 дол. США, заборгованість по процентах прострочена - 231 951, 76 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 863 563, 32 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 1 308 434, 92 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з зазначених вище підстав, просила позов задоволити, представник відповідачів позов визнав частково, заперечував проти задоволення позову в частині стягнення пені. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав. Судом встановлено, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08 (т. 1 а.с. 9-15). Відповідно до п. 1.1 даного договору, банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360 000 доларів США на строк з 19.06.08 р. по 18.06.18 р., або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15 % річних. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, комісія за відкриття позичкового рахунку - 1,5 % від ліміту кредитної лінії, зазначеного в п. 1.1, що становить 5 400 доларів США. Оплата здійснюється у національній валюті України за курсом НБУ на дату укладання договору на рахунок НОМЕР_2, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». З умов договору вбачається, що кредит надається на задоволення споживчих потреб. Відповідно до п. 1.6 даного договору, строк (термін) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим договором, вважається таким, що настав у разі настання строку/терміну, визначеного п. 1.1 даного договору, а також за рішенням банку у разі (незалежно від настання строку/терміну, на який надано кредит згідно п. 1.1 цього договору або строків/термінів часткової сплати кредиту та/або сплати процентів, встановлених цим договором) неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно даного договору та зокрема зобов'язань, передбачених п. 3.3 даного договору та/або у разі прострочення (включаючи одноразове прострочення) строків/термінів сплати процентів та/або часткового погашення кредиту згідно умов цього договору. У вказаному рішення банку зазначається дата настання строку (терміну) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки та інших видатків, передбачених цим договором. Згідно п. п. 3.1.4, 3.1.5 встановлено, що проценти розраховуються за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку, та при їх розрахунку мають бути враховані перший день користування кредитом і не враховується останній день користування кредитом. Відповідно до п. 3.1.10 вказаного договору, на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховувати, виходячи із процентної ставки - 15%, збільшеної на 1%, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості. Пунктом 3.1.14 кредитного договору визначено черговість оплати, а саме, в першу чергу -для оплати простроченої суми комісійних платежів, потім - простроченої заборгованості по процентах за кредит, потім - простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім пені, потім строкової заборгованості по процентах за користування кредитом. Сума, що залишилася, направляється для погашення строкової заборгованості по кредиту. З умов договору вбачається, що банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань позичальника за цим договором, забезпеченого заставою, у разі порушення строків/термінів сплати будь-яких платежів за договором, в тому числі сплати процентів, комісій, повного/часткового повернення кредиту та інших платежів, передбачених договором. За умовами договору позичальник зобов'язався повертати суми кредиту здійснювати на рахунок НОМЕР_2, відкритий у ВАТ АБ «Укргазбанк» щомісячно з 1-гопо 10-е число кожного місяця, починаючи з липня 2009 року, в розмірі відповідно до графіку зниження ліміту кредитної лінії. Пунктом 5.3 договору визначається, що за порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах строків позовної давності. Пунктом 5.8 договору встановлено, що строк позовної давності за вказаним договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та суми заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків понесених банком під час виконання умов договору. Додатком №2 до кредитного договору від 19.06.08 р. встановлений графік зниження ліміту кредитної лінії (т. 1 а.с.а.с. 17-19). Також позивачем було надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором (т. 1 а.с. а.с. 243-248). Судом встановлено, що 19.06.08 р. між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 322-Ф/08-Р, за яким ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вищевказаному кредитному договору (т. 1 а.с. 29). Відповідно до п. 2.1 вказаного договору поруки, у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, кредитор звертається з письмовою вимогою про виконання зобов'язань по кредитному договору до позичальника та/або поручителя. Відповідно до п. 2.2 договору поруки, поручитель зобов'язаний не пізніше 2-х днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором на рахунки, на яких враховується заборгованість позичальника в ВАТ АБ «Укргазбанк». Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до п. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та слати процентів. Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти в строки зазначені в договорі. В судовому засіданні представник відповідачів позовні вимоги визнав частково, заперечував в частині стягнення пені мотивуючи тим, що строк нарахування пені перевищує строк позовної давності, оскільки позовна давність, що встановлена умовами кредитного договору суперечить законодавству. Стаття 258 ЦК України передбачає спеціальну позовну давність. Так, згідно п. 1 ч. 2 даної статті, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Дана норма законодавства є імперативною, а тому будь-яка зміна порядку обчислення позовної давності за домовленістю сторін неможлива. Крім того, з розрахунків заборгованості, наданих позивачем, по пені вбачається, що період нарахування починається з 17.08.10 р. в той час, як позивач звернувся до суду з позовом 10.03.10 р.. За таких обставин, суд приходиться до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження звернення з письмовою вимогою до ОСОБА_2 щодо перерахування суми заборгованості, яке передбачено п. 2.1 укладеного договору поруки від 19.06.08 р.. Крім того, п. 5.2 даного договору поруки визначено, що порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Також даним пунктом договору поруки встановлено, що, якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладення цього договору. Крім того, з розрахунків по заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 припинила будь-які сплати за кредитним договором з червня 2010 року. З зазначених підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості солідарно не підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущений шестимісячний строк, встановлений у вказаному пункті договору поруки. Відповідно до офіційних даних НБУ, курс долару США станом на 27.08.13 р., тобто на день постановлення рішення, становить - 7, 993 грн. З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок. На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн. На підставі ст. ст. 258, 260, 526, 625, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : Позов задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (01004 м. Київ, вул. Червоноармійська, 39 код ЄДРПОУ 23697280) - прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок, - судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн., а всього стягнути 1820 (одну тисячу вісімсот двадцять) гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя Ю. Л. Зарицька http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33354076
  16. Державний герб України Справа № 500/7863/13-ц Провадження № 2/500/588/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2014 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі: головуючий - суддя Швець В.М., при секретарі Гончаренко М.Ю., за участю представника позивача ОСОБА_1., представника відповідача Анікєєва А.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживача та визнання недійсним пункту договору, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» в особі філії ОДЕСЬКЕ РУ ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», в якому просив визнати несправедливим положення пункту 6.1 Кредитного договору № М-89/08 від 16 липня 2008 року та недійсним п. 6.1. кредитного договору № М-89/08 від 16 липня 2008 року, укладеного між ним та акціонерним АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ». Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16 липня 2008 року між ВАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», правонаступником якого є ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно якого він отримав кредит в сумі 12 000,00 (дванадцять тисяч) гривень для споживчих потреб, зі строком користування кредитом до 08 січня 2010 року та процентною ставкою за користування кредитними коштами, що становить 26 % річних. Відповідно до пункту 6.1. кредитного договору передбачено стягнення пені у розмірі 1 % за кожен день прострочення виконання зобов'язань. Вказував, що умови пункту 6.1. Кредитного договору щодо пені у розмірі 1% за кожен день прострочення виконання зобов'язання за споживчим кредитом, що становить 360% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечать принципам розумності та добросовісності є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» і тому на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України повинні бути визнані недійсними. Представник відповідача у судовому засіданні проти позову ОСОБА_3 заперечував. Свої заперечення мотивував тим , що відповідно до законодавства України наявність неустойки за своєю правовою природою свідчить про забезпечення виконання зобов'язання, та в договорі визначено розмір неустойки. Просив суд в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі. У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів. З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовані та підлягають задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи 16 липня 2008 року між ВАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» був укладений кредитний договір № М-89/08. Відповідно до п. 2.1 якого ОСОБА_3 мав отримати кредит в сумі 12 000,00 гривень на споживчі потреби, строком до 08 січня 2010 року з відсотковою ставкою 26% річних. Позичальник, відповідно до п. п. 3.2., 4.3. кредитного договору, зобов'язався здійснювати повернення отриманого кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом, не пізніше строку, визначеного п. 3.2. кредитного договору, тобто до 08 січня 2010 року. Згідно з п. 6.1. кредитного договору за просрочку повернення Кредитних ресурсів та/або уплати відсотків Позичальник сплачує Банку пеню із розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочки. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами за весь час фактичного користування Кредитними ресурсами. Згідно з чч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Оскільки, відповідно до умов кредитного договору № М-89/08 від 16 липня 2008 року, що укладений між сторонами, Банк надав кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів". Крім того, необхідність застосування цього Закону України до споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України N 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). У цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Споживачу, як правило, об'єктивно Бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, що нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу).Отже, для споживача існує ризик помилково або навіть внаслідок введення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги . Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Згідно зі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", на яку відповідач посилається, обґрунтовуючи свої вимоги за позовом, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Наявність неустойки за своєю правовою природою свідчить про забезпечення виконання зобов'язання проте, це не означає, що Закон України "Про захист прав споживачів" не повинен застосовуватись до цих правовідносин. Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Даний висновок повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11 вересня 2013 року № 6-52цс13. Відповідно до ч.1 статті 215. ЦЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. З урахування наведеного, суд дійшов висновку про те, що пункт 6.1. кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 1,00 % за кожен день прострочення виконання зобов'язання за споживчим кредитом, що становить 360 % від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника - ОСОБА_3, як споживача послуг банку, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов'язань за спірним договором. і тому на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України повинен бути визнан недійсними. Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписом ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтями 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, права та законні інтереси захищаються шляхом: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. За висновками суду, позивачем обрано спосіб захисту, який відповідає вимогам ст. 16 Цивільного кодексу України. На підставі викладеного позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню. З огляду на наведене, керуючись ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" , ст. ст. 203, 215, 217, 526, 611, 625, 629, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11,57, 60,88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_3 про порушення прав споживачів, про визнання недійсним пункту кредитного договору задовольнити. Визнати, що оспорений пункт 6.1 кредитного договору № М-89/08 укладеного між ВАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та ОСОБА_3 від 16 липня 2008 року є несправедливим. Визнати недійсним пункт 6.1 кредитного договору № М-89/08 укладеного між ВАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та ОСОБА_3 від 16 липня 2008 року. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Суддя В. М. Швець http://reyestr.court.gov.ua/Review/37644189
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40244949 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Амеліна В.І., Іваненко Ю.Г., Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 15 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 05 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство «МетаБанк» (далі - ПАТ «МетаБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 21 серпня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній відкрито відновлювальну кредитну лінію у розмірі 160 тис. грн зі сплатою 22,5 % річних строком до 20 грудня 2010 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору 21 серпня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 01 лютого 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 284 605 грн 75 коп., на погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 міської ради Херсонської області, що належить відповідачці на праві власності, шляхом продажу квартири з прилюдних торгів. Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 15 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 05 березня 2014 року, позов задоволено. На рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2008 року № 32-53-08/0023-К у розмірі 284 605 грн 75 коп., що складається із: заборгованості за кредитом - 185 970 грн 48 коп., заборгованості за відсотками - 29 633 грн 06 коп., заборгованості з комісії - 10 347 грн 82 коп., пені за несвоєчасну оплату кредиту та відсотків - 58 282 грн 45 коп., штрафу за несвоєчасну оплату частини кредиту - 371 грн 94 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки -трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 міської ради Херсонської області, що належить ОСОБА_6 на праві власності, заставною вартістю на день укладання договору 205 тис. грн, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена. Задовольняючи позов ПАТ «МетаБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що зобов'язання за кредитним договором, строк виконання якого настав 20 грудня 2010 року, ОСОБА_6 не виконано, тому відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Із такими висновками судів погодися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судами не дотримано. Встановлено, що 21 серпня 2008 року між Акціонерним Банком «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 32-53-08/0023-К, відповідно до умов якого останній відкрито відновлювальну кредитну лінію у розмірі 160 тис. грн строком до 20 грудня 2010 року зі сплатою 22,5 % річних (а.с. 7−13, т. 1). Додатковою угодою № 1 від 28 листопада 2008 року сторонами збільшена відсоткова ставка за користування кредитом до 25,8 % (а.с. 34, т. 1). На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21 серпня 2008 року між ПАТ «МетаБанк» та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 міської ради Херсонської області, що належить ОСОБА_6 Зазначений договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області ОСОБА_8, зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 2207, у Державному реєстрі іпотек за № 7780958 та внесено реєстраційний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 7780924 (а.с. 14, 20, 21, т.1). Банком надано суду розрахунок, згідно з яким станом на 01 лютого 2011 року заборгованість відповідачки за кредитним договором склала 284 605 грн 75 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 185 970 грн 48 коп., заборгованість за відсотками - 29 633 грн 06 коп., заборгованість з комісії - 10 347 грн 82 коп., пеня за несвоєчасну оплату кредиту та відсотків - 58 282 грн 45 коп., штраф за несвоєчасну оплату частини кредиту - 371 грн 94 коп. Стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 284 605 грн 75 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, що зазначено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13. На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув і не врахував, що 04 грудня 2013 року відповідачка зверталася до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності окремо по кожному простроченому платежу (а.с. 280, т. 1). За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Разом з тим у ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Суди не врахували, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду у січні 2013 року та просив стягнути неустойку, яка розрахована ним за період більше року, тобто з грудня 2010 року по січень 2011року. Не погоджуючись із розрахунком заборгованості, ОСОБА_6 15 січня 2014 року заявила клопотання про призначення і проведення судово-економічної експертизи (а.с. 298−300, т. 1). Вказане клопотання фактично судом першої інстанції не розглянуто, відхилене у протокольній формі, що вбачається із журналу судового засідання від 15 січня 2014 року, у день, коли судом ухвалене рішення, відсутнє будь-яке обґрунтування відмови у проведенні експертизи, що є порушенням вимог ст. 168 ЦПК України. Частиною 1 ст. 10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57−60 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів, шляхом отримання допомоги суду у вирішенні тих питань, які вона сама з об'єктивних причин не може вирішити, як у випадку з наданням власного розрахунку заборгованості за кредитним договором, що потребує певних знань та навиків проведення розрахунків. Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. На порушення вказаних вимог закону ні у рішенні суду першої інстанції, ні в ухвалі апеляційного суду не наведено розрахунку заборгованості та мотивів, за яких суд вважав, що банк надав розрахунок заборгованості, який відповідає дійсному. Не спростував суд і доводи відповідачки про те, що заборгованість за кредитом та відсотками менша, ніж надана банком, тобто висновки судів ґрунтуються на припущеннях. Судами не дотримано вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не встановлено фактичні обставини, не досліджено докази, надані сторонами, та не надано цим доказам відповідної правової оцінки, а суд касаційної інстанції зазначеними повноваженнями не наділений, тому судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити. Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 15 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 05 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарження не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: В.І. Амелін О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
  18. ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6097&p=83360 Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 6 листопада 2013 року розглянув справу № 6-116цс13, предметом якої був спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором і зробив правовий висновок, згідно з яким початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6097&p=83360 у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України".
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року, встановила: У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. На обґрунтування вимог посилався на те, що 22 грудня 2009 року укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 1 495 805 грн, що в еквіваленті складало 130 070 євро, зі строком повернення до 22 червня 2010 року. Факт одержання суми позики підтверджується розпискою від 22 грудня 2009 року, власноручно написаною позичальником у момент передачі грошей. 21 червня 2010 року до договору внесені зміни та продовжено строк повернення позики до 22 грудня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором ними укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку п’ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором позики, ОСОБА_1 просив стягнути зі ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 1 495 805 грн, три проценти річних у розмірі 64 422 грн 07 коп., інфляційні нарахування за весь час прострочення виконання зобов’язання в розмірі 79 185 грн 39 коп. та пеню в розмірі 7 838 018 грн 20 коп. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 лютого 2013 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 9 477 430 грн. 66 коп. боргу. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті провадження у справі. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року ОСОБА_2 порушує питання про скасування зазначеної ухвали з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: пункту першого частини другої статті 258, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). В обґрунтування заяви ОСОБА_2 додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2011 року, від 17 жовтня 2012 року, від 9 квітня 2012 року та від 5 лютого 2014 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 грудня 2009 року сторонами укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 495 805 грн, що в еквіваленті складало 130 070 євро, зі строком повернення до 22 червня 2010 року. Договір є безвідсотковим. Факт одержання суми позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником у момент передачі суми позики – 22 грудня 2009 року. 21 червня 2010 року сторонами внесені зміни до договору позики, згідно з якими строк повернення позики продовжено до 22 грудня 2010 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що зобов’язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, тому на підставі статей 526, 1046, 1049, 1050 ЦК України боржник зобов’язаний повернути суму позики з урахуванням індексу інфляції та сплатити три проценти річних та пеню. При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що підстав для зменшення розміру пені не вбачається, оскільки відповідач із такою заявою не звертався, а її розмір установлений сторонами в договорі, тому стягненню підлягає пеня в розмірі 1% від суми несвоєчасно повернутої позики – 1 495 805 грн - за кожен день прострочення, що складає 7 838 018 грн. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, містяться інші правові висновки, а саме в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: 1 від 9 квітня 2012 року у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позову про стягнення пені й ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення пені в межах річного строку та про зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, виходив із того, що її розмір значно перевищує суму заборгованості за кредитним договором; 2 від 5 лютого 2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором суд касаційної інстанції, погодився з рішенням апеляційної інстанції, який, застосовуючи пункт перший частини першої статті 258 ЦК України, виходив із того, що нарахування суми пені за період, який перевищує один рік, суперечить вимогам закону. Що стосується ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2011 року та від 17 жовтня 2012 року, то на підставі пункту четвертого частини третьої статті 359 ЦПК України вони обґрунтовано відхилені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ як такі, що не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки заявник раніше вже здійснював на них посилання, подаючи заяву про перегляд судового рішення, однак за наслідками її розгляду ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року відмовлено в допуску справи до провадження Верховного Суду України. Отже, доводи заяви та надані на їх підтвердження судові рішення - ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 року та від 5 лютого 2014 року - свідчать про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту першого частини другої статті 258 та частини третьої статті 551 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов’язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов’язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України). Як установлено судом, пунктом 1 договору передбачено, що у разі несвоєчасного погашення платежів позичальник зобов’язуєься сплачувати позикодавцю неустойку в розмірі 1% від усієї суми позики за кожен день прострочення. За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня після 22 грудня 2010 року, а до суду він звернувся лише - 16 липня 2012 року, то пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред’явлення позову. Стягнувши пеню за весь час прострочення, починаючи з 23 грудня 2010 року, суд неправильно застосував норму пункту першого частини другої статті 258 ЦК України. Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов’язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд, на відміну від судових рішень, наданих для порівняння, не застосував до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню. Поширення дії норми матеріального права на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках є неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, яке відповідно до пункту першого частини першої статті 355 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення. Неправильне застосування норми частини третьої статті 551 ЦК України призвело до ухвалення незаконного рішення у справі, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. За таких обставин заява про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року підлягає задоволенню з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко М.В. Патрюк Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-100 цс 14) За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C384DB289A280470C2257D4A00241A26
  20. заемщиком. Суды предыдущих инстанций не разъяснили ответчиком право на уменьшение пени, предусмотренное ч. 1 ст. 551 ЦК http://reyestr.court.gov.ua/Review/37824200 Державний герб України Ухвала іменем України 19 березня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ПАТ «КБ «Експобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між ВАТ «Комерційний банк «Експобанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_3 укладено кредитний договір від 26 лютого 2008 року (з додатком), зобов'язання за яким позивач виконав повністю - надав ОСОБА_3 кредит на суму 31 720 доларів США, а відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав. Станом на 19 вересня 2012 року відповідач не сплатив заборгованість за вказаним договором, яка відповідно до його умов складається із сум простроченої заборгованості та пені із щомісячної комісії; заборгованості за кредитом; заборгованості за нарахованими процентами; простроченої заборгованості за кредитом; простроченої заборгованості за нарахованими процентами; пені за несвоєчасне повернення кредиту; пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів; 26 лютого 2008 року укладено договір поруки між ВАТ «Комерційний банк «Експобанк» (правонаступником якого є позивач) та відповідачем ОСОБА_4, зобов'язання за яким остання не виконала - не оплатила позивачу вказану заборгованість ОСОБА_3 перед позивачем за вказаним кредитним договором. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.) та 22 555 грн 30 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з вимог ст. 525 ЦК України та зазначав, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору, тому з урахуванням вимог ст. 1054 ЦК України позичальник повинен повернути кредит та сплатити визначені умовами договору додаткові витрати. Указував суд також про те, що згідно з вимогами ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручався перед кредитором за боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у солідарному порядку у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Проте з такими висновками судів погодитися не можна з таких підстав. Судами встановлено, що між ВАТ «КБ «Експобанк», правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір від 26 лютого 2008 року (з додатком), зобов'язання за яким позивач виконав повністю - надав відповідачу кредит на суму 31 720 доларів США, а відповідач свої зобов'язання не виконав належним чином, станом на 19 вересня 2012 року не сплатив на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором, яка відповідно до його умов складається із сум простроченої заборгованості із щомісячної комісії в розмірі 7 426 грн 70 коп., пені за несвоєчасну сплату щомісячної комісії в розмірі 15 128 грн 60 коп. та з суми 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.), яка складається із: 14 640,3 доларів США - заборгованість за кредитом; 29,55 доларів США - нараховані проценти; 14 024,59 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 9 608,39 доларів США - прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 16 924,48 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 13 830,96 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів. Також між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 26 лютого 2008 року укладений договір поруки, згідно з яким остання зобов'язалась відповідати по зобов'язанням боржника ОСОБА_3 Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Покладаючи на поручителя солідарний обов'язок зі сплати сум заборгованості за кредитом, суд не звернув уваги на те, що вимога про дострокове погашення кредиту була надіслана позичальнику 03 червня 2009 року (а.с. 44) та 21 жовтня 2009 року (а.с. 45), а поручителю лише 19 вересня 2012 року (а.с. 47); чи не припинилась порука відповідачки у зв'язку з пропуском шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителя (ч. 4 ст. 559 ЦК України) не перевірив та дійшов передчасних висновків про наявність солідарного обов'язку відповідачів. Визначаючи суму заборгованості за кредитним договором у 69 058,27 доларів США, що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп. та 22 555 грн 30 коп., суд в мотивувальній частині рішення зазначив її складові, вказані в позовній заяві: станом на 19 вересня 2012 року заборгованість відповідно до умов кредитного договору складається із сум простроченої заборгованості за щомісячною комісією в розмірі 7 426 грн 70 коп., пені за несвоєчасну сплату щомісячної комісії в розмірі 15 128 грн 60 коп. та із суми 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.), яка складається із: 14 640,30 доларів США - заборгованості за кредитом; 29,55 доларів США - нарахованих процентів; 14 024,59 доларів США - простроченої заборгованості за кредитом; 9 608,39 доларів США - простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 16 924,48 доларів США - пені за несвоєчасне повернення кредиту; 13 830,96 доларів США - пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів. Разом із тим на порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України в резолютивній частині рішення не вказано суми коштів, що підлягають стягненню окремо за кожною позовною вимогою. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 16 924,48 доларів США за несвоєчасне повернення кредиту та в розмірі 13 830,96 доларів США за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, суд не звернув уваги, що її загальний розмір (30 755,44 доларів США) майже дорівнює розміру заборгованості за тілом кредиту (31 720 доларів США). На порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не роз'яснив відповідачам про можливість зменшення судом розміру неустойки в порядку, передбаченому 551 ЦК України. Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки судами не застосовано норму матеріального закону, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель О.М. Ситнік
  21. Коллеги! Кто судился с ВАБбанком? Сама попала в неприятную ситуацию. ВАБ депозиты в гривне, которые закончились, не отдает. Заявлений о возврате вклада оставила целую кипу. Даже приложила заявление на выдачу наличности с суммой, которую хочу получить. (все правильно заполнено.) Но ВАБ глухой,слепой, немой.... Приходится снимать по 1000 грн., иногда по 2500 грн. Вариант 1-й, сразу подавать иск в суд о взыскании депозита, но тогда будут морозится и вообще долго отдавать. А ситуация такая, что деньги очень нужны сейчас. Вариант 2-й, по-тихоньку забрать депозит, а потом подать иск о взыскании по ст.625 ГК Украины и процентов за пользование чужими деньгами (по процентной ставке договора, срок которого завершился). Хочу проучить этих проходимцев. Ведь население такие иски в суд не подает. С судами связываться не хотят. Нацбанку у же написала, но ответ не вдохновляет. Перспективы суда С ВАББАНКом!!! У кого были подобные иски? И стоит ли при подаче иска ссылаться на Закон Украины "О защите прав потребителя" или все равно "гуманный" суд заставит платить судебный сбор? Прошу высказывать мнения.
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38469015 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Апеляційне провадження №22-ц/796/3527/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Кравець Д.І. Доповідач: Українець Л.Д. Р І Ш Е Н Н Я І м е н е м У к р а ї н и 23 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі : Головуючого - Українець Л.Д. суддів - Оніщука М.І. - Слободянюк С.В. при секретарі - Дем»янчук Т.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі філії Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Київське регіональне управління до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту в с т а н о в и л а : У червні 2010 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивував тим, що 16 листопада 2007 року між ним та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір № 260/РП/39/2007-840, за умовами якого надано кредит в розмірі 147 175 доларів 00 центів США строком до 10 жовтня 2032 року під 12,49 відсотків річних. У забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором, між ним та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 16 листопада 2007 року. Проте, відповідачі свої зобов'язання перед ним не виконують, у зв'язку з чим, станом на 24 березня 2010 року виникла заборгованість у сумі 186 929 доларів 21 центів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить - 1 486 909 грн. 71 коп., яку просив стягнути з відповідачів солідарно. Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року позов ВАТ КБ «Надра» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість в розмірі 1 486 909,71 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнуто 1488729,71 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 22 листопада 2010 року залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення заборгованості з неї та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 Зазначає, що загальна сума заборгованості є невірною, оскільки станом на 24 березня 2010 року еквівалент суми 186 929,21 дол. США становив 1 486 105,91 грн., що на 803,80 грн. більше ніж заявлено в позові та стягнуто судом. При цьому судом не взято до уваги всі оплати відповідачів за кредитним договором. Зауважує, що через неповідомлення її про час та місце розгляду справи, вона була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування спеціальної позовної давності щодо пені. Крім того, вона не отримувала письмової вимоги про усунення порушень зобов'язання, тому підстави для звернення до суду відсутні. Також вважає, що порука є припиненою згідно ч.4 ст. 559 ЦК України. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню. Судом встановлено, що 16 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 260/РП/З9/2007-840, за умовами якого відповідачу надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти на придбання у власність нерухомого майна в сумі 147 175 доларів 00 центів США, а відповідачем взято на себе зобов'язання повернути отримані кошти до 10 жовтня 2032 року і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12,49 % річних (а.с.8-12). В якості забезпечення зобов'язань, передбачених кредитним договором № 260/РП/З9/2007-840, між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 16 листопада 2007 року, згідно умов якого боржник та поручитель несуть перед банком солідарну відповідальність (а.с. 13-14). Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, про що свідчать Валютні меморіальні ордери № 1 від 16 листопада 2007 року (а.с. 15). Проте, ОСОБА_4 не виконано зобов'язань, визначених Кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування. В зв'язку з неналежним виконанням відповідачами зобов'язань за Кредитним договором, станом на 24 березня 2010 року сума заборгованості з боку відповідачів становила 186 929 доларів 21 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 486 909 грн. 71 коп. та складається з: заборгованості по кредиту - 145 479 доларів 51 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 157 202 грн. 21 коп.; заборгованості по відсотках - 23 707 доларів 47 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 188 578 грн. 67 коп.; пені - 3 024 доларів 73 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 24 059 грн. 95 коп.; штрафу - 14 717 доларів 50 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 117 068 грн. 88 коп., що підтверджується наданими позивачем розрахунками (а.с. 16-17). Щодо доводів представника апелянта про безпідставність стягнення штрафу, то такі доводи не ґрунтуються на доказах з огляду на таке. Відповідно до п. 5.3. кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.4.3. за виключенням п.4.3.3.,4.3.4. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної п.1.1. кредитного договору, за кожен випадок. Пунктом 4.3.14 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний у день укладення договору іпотеки здійснювати страхування: - нерухомого майна, яке вказано в п.2.1. цього договору на повну його вартість, згідно договору іпотеки; - позичальника від нещасних випадків, на суму не меншу розміру поточної заборгованості по зобов»язанням за цим договором. Страхування здійснюється шляхом укладення щорічно до 19 жовтня відповідних договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними банком. Предмет іпотеки та життя позичальника повинно бути застраховано протягом дії цього договору. Сторонами не заперечується, що 25 листопада 2008 року між ЗАТ «Український Страховий Дім» та ОСОБА_4 було укладено договір добровільного страхування майна фізичних осіб МН-08 №1322 Кв зі строком дії до 25 листопада 2009 року (а.с.155-157). Після закінчення строку дії данного договору, новий договір укладено не було, оскільки представником ОСОБА_2 не надано такого договору для огляду та долучення до матеріалів справи, як і не надано доказів сплати страхового платежу на підтвердження укладення такого договору. Враховуючи те, що позичальником порушено вимоги п.4.3.14 кредитного договору, оскільки не було укладено договори страхування щорічно до закінчення терміну дії договору, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення штрафуза порушення умов п.4.3.14. кредитного договору у розмірі 10%, що складає 14717,50 дол. США. Крім того, самим позичальником рішення суду, зокрема й в частині стягнення штрафу, не оскаржувалося. Разом з тим, задовольняючи позов в повному обсязі та стягуючи заборгованість в сумі 1 486 909 грн. 71 коп., в тому числі пеню за період з 24.03.2009 року по 23.03.2010 року, суд не звернув уваги на те, що аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. Враховуючи те, що банк звернувся з позовом до суду 08.06.2010 року, тому пеня мала б нараховуватись з 08.06.2009 року по 08.06.2010 року, проте позивач обмежився 23.03.2010 року, тому в силу ст.11 ЦПК України, пеня підлягає стягненню за період з 08.06.2009 року по 23.03.2010 року, яка становить 2 672,15 дол. США. Також заслуговують на увагу, посилання представника ОСОБА_2 на те, що загальна сума заборгованості є невірною, оскільки станом на 24 березня 2010 року 1 дол. США згідно курсу НБУ дорівнював 7,9501 грн., що підтверджується листом НБУ від 13.12.2013 року (а.с.104), проте розрахунок заборгованості проведений за курсом 1 дол. США = 7,9544 грн., що суперечить вимогам закону. За таких обставин, заборгованість за кредитним договором станом на 24 березня 2010 року становить 186 576, 63 дол. США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 483 302,83 грн. та складається з: заборгованості по кредиту - 145 479 доларів 51 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 156 576 грн. 65 коп.; заборгованості по відсотках - 23 707 доларів 47 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 188 476 грн. 73 коп.; пені в сумі 21 243 грн. 86 коп.; штрафу - 14 717 доларів 50 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 117 005 грн. 60 коп. На думку, колегії суддів, саме такий розмір заборгованості підлягає стягненню на користь позивача. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі та стягуючи заборгованість з позичальника та поручителя солідарно суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Проте з таким висновком суду погодитися неможливо, оскільки судом не враховано вимоги ч.4 ст.559 ЦК України з огляду на таке. На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Згідно п.3.3.3. кредитного договору передбачено, що позичальник мінімально необхідний платіж по кредиту щомісячно до 10 числа поточного місяця. Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. З матеріалів справи вбачається, що з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами. Доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу надано не було, а позов пред'явлено у червні 2010 року (що є основним в обчисленні строку). Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Враховуючи те, що з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу поручителю надано не було, а позов пред'явлено лише у червні 2010 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановлено ч.4 ст.559 ЦК України, тому колегія суддів приходить до висновку про безпідставність стягнення заборгованості з поручителя, оскільки порука є припиненою. З огляду на зазначене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково та стягнення заборгованості в розмірі 1 483 302,83 грн. виключно з позичальника. Крім того, у силу ч.5 ст.88 ЦПК України, з ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст. 256,257,261,267,526,559,610,629 ЦК України, ст.ст. 88,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 483 302,83 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий: Судді:
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31057830 Державний герб України Головуючий суду 1 інстанції - Кузьменко А.М. Доповідач - Ступіна Я.Ю. Справа № 1207/3271/12 Провадження № 22ц/782/679/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2013 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого: Ступіної Я. Ю., суддів: Коновалової В. А., Авалян Н.М., при секретарі Скоробогатової Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 січня 2013 р. у цивільній справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и л а: В квітні 2012 р. позивач звернувся в суд із зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на такі обставини. 25.10.2004 р. між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № LGM1R009190027, умови якого відповідач не виконує, внаслідок чого станом на 10.04.2012 р. утворилася заборгованість в розмірі 45 798,80 грн., яку він просив суд стягнути з відповідача на його користь та судові витрати у розмірі 457,99 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 18.01.2013 р. позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №LGM1R009190027 від 25.10.2004 р. у сумі 45 798,80 грн. та судові витрати у розмірі 457,99 грн. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та закрити провадження у справі. В судовому засіданні відповідач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Представники позивача Слостін А.Г., Мусійченко Д.Л. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити. Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку. Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язуєтьсь повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Як встановлено судом і як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2004 р. між сторонами було укладено кредитний договір № LGM1R009190027, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 3 649,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 33.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.10.2006 року. Відповідач зобов'язання щодо погашення кредиту належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість станом на 10.04.2012 р. розміром 45 798,80 грн. Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності позовних вимог. З такими висновками суду повністю погодитися не можна, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, в цьому позові позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за зазначеним кредитним договором розміром 45 798,80 грн. станом на 10.04.2012 р., яка склалася із заборгованості за кредитом - 3 481,34 грн., по процентах за користування кредитом - 15 177,50 грн. і пені - 27 139,96 грн. Відповідач не оспорював розмір, визначеної позивачем заборгованості, але вважав, що позивач пропустив позовну давність. Згідно абз.1 ч.5 ст. 261 ЦК за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Оскільки кредитним договором, укладеним між сторонами, визначено строк його дії до 25.10.2006 р., то перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 264 ЦК позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Судовим наказом Жовтневого районного суду м. Луганська від 15.09.2006 р. із відповідача на користь позивача стягнута заборгованість за зазначеним кредитним договором, яка склалася на 07.09.2006 р., а саме: 3 481,34 грн. - за кредитом; 2 156,12 грн. по процентах і 631,12 грн. - пені, а всього 6 268,58 грн., який не скасовано, набрав чинності, отриманий представником банку 17.01.2007 р. та знаходиться на виконанні у Жовтневому відділі ДВС Луганського МУЮ; у зв'язку з наявністю таких обставин ухвалою апеляційного суду Луганської області від 29.04.2013 р. оскаржене судове рішення скасоване в частині стягнення заборгованості в сумі 6 268,58 грн. і провадження в цій частині закрито на підставі п. 2 ч.1 ст.205 ЦПК України. Судовим наказом Жовтневого районного суду м. Луганська від 11.08.2009 р. з відповідача на користь позивача стягнута заборгованості за зазначеним кредитним договором розміром 20 917,46 грн. станом на 01.04.2009 р., який не набрав законної сили, а тому не знаходиться на примусовому виконанні; у зв'язку з наявністю такого судового наказу ухвалою Жовтневого районного суду м. Луганська від 21.12.2012 р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 01.04.2013 р., відповідачу відмовлено в задоволені клопотання про закриття провадження у цій справі. Враховуючи наявність двох судових наказів: від 15.09.2006 р. та від 11.08.2009 р., суд згідно положень ст. 264 ЦК дійшов правильного висновку про те, що перебіг позовної давності перервався. Проте, при вирішені спору суд помилково не застосував положення п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК щодо спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки в один рік. Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно п. 4.1 зазначеного кредитного договору при порушенні Позичальником кожного із зобов'язань, передбачених п.п. 2.2.2., 2.2.3 даного Договору, Банк має право нарахувати, а Позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15 % від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення платежу. Внаслідок порушення відповідачем обов'язку щодо погашення заборгованості по кредиту щомісяця у період з 20 по 26 число кожного місяця виникла прострочена заборгованість, яку відповідач у добровільному порядку не погасив, тому позивачем відповідно до умов кредитного договору була нарахована пеня. Оскільки позивач просив стягнути заборгованість станом на 10.04.2012 р. розміром 45 798,80 грн., щодо якої на суму 6 268,58 грн. станом на 07.09.2006 р., з яких 2 156,12 грн. по процентах і 631,12 грн. пені, провадження у справі закрито, то предметом спору є заборгованість в сумі 39 530,22 грн., з яких 13 021,38 грн. по процентах (15 177,50 грн. - 2 156,12 грн.). Оскільки до вимог про сплату пені встановлена позовна давність в один рік, а позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 26 508,84 грн. пені, нарахованої після 07.09.2006 р., то позивачем пропущено цей строк, тому позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню - в межах року на час звернення в суд з позовом, тобто на 10.04.2012 р. в сумі 7 248,53 грн. (27 139,96 грн. - 19 891,43 грн. (згідно наданого позивачем розрахунку, який не оспорений відповідачем). Таким чином доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності є частково обґрунтованими. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково: з відповідача на користь позивача стягнути заборгованість за зазначеним кредитним договором в сумі 20269,91 грн., а саме: 13 021,38 грн. - по процентах, 7 248,53 грн. пені, яка склалася на 10.04.2012 р. На підставі ст. 88 ЦПК з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 202,70 грн., виходячи із задоволеної частини позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 261, 264, 546, 551, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 303, 307, 309, 316, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 січня 2013 р. в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 39 530,22 грн. забргованості за кредитним договором №LGM1R009190027 від 25.10.2004 р., яка склалася на 10 квітня 2012 року, скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" забргованість за кредитним договором №LGM1R009190027 від 25.10.2004 р., яка склалася на 10 квітня 2012 року, в сумі 20269,91 грн., а саме: 13 021,38 грн. - по процентах, 7 248,53 грн. пені, а також 202,70 грн. судових витрат, а всього 20 472,61 грн. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги. Головуючий: Cудді:
  24. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33282659 Державний герб України Головуючий у 1інстанції Степанова С.В. Категорія 27 Доповідач Ігнатоля Т.Г. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі: головуючого Ігнатоля Т.Г., суддів Мальцевої Є.Є., Сорока Г.П., при секретарі Костомановій А.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ «КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 10 червня 2013 року , в с т а н о в и л а: У лютому 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 17 серпня 2006 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, на підставі якого банк надав відповідачу кредит в сумі 2 343 грн. 76 коп. зі сплатою відсотків за користуванням кредитом в розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 17 серпня 2007 року. Однак, свої зобов'язання за умовами договору відповідач не виконав, внаслідок чого, станом на 15.02.2013 року, утворилася заборгованість в розмірі 45 396 грн. 46 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також відшкодувати понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 453 грн. 96 коп. Рішенням Жовтневого районного суду Донецької області від 10 червня 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати і винести нове, яким задовольнити позовні вимоги банку, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосуванням норм матеріального права. Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання апеляційного суду не з»явився, будучи належним чином повідоменим про час та місце розгляду справи. Тому, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України справа розглянута у відсутність відповідача. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, які просили скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 17 серпня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір № MR26RX 10040056, на підставі якого банк надав відповідачу кредит в сумі 2343 грн. 77 коп. зі сплатою відсотків за користуванням кредитом в розмірі 24 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 17 серпня 2007 року. Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав та станом на 15 лютого 2013 року сума заборгованості становить 45 396 грн. 46 коп.,що складається з : заборгованості по тілу кредиту - 2 343,77 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 12 137,96 грв., заборгованості по комісії за користування кредитом - 379,68 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 27 897,12 грн., штрафу в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та штрафу в розмірі 2 137,93 грн. (процентна складова). Відмовляючи в позові про стягнення суми заборгованості з ОСОБА_2 суд виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Між тим, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. У відповідності з ч.ч. 2. 3 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, шо минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Відповідно до п.5.5 умов надання споживчого кредиту термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Як вбачається з матеріалів справи, 25 квітня 2007 року Іллічівським районним судом м. Маріуполя Донецької області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 3 358,20 грн., яка утворилася станом на 26 березня 2007 року. На підставі судового наказу було відкрите виконавче провадження, яке знаходилося на виконанні Іллічівського відділу ДВС Маріупольського міського управління юстиції. Постановою державного виконавця від 16 квітня 2009 року виконавчий лист було повернуто ПАТ КБ «ПриватБанк», як стягувачу, у зв»язку з тим, що місцезнаходження боржника не було встановлено - за місцем реєстрації по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 не проживав (а.с. 46-47). З пояснень ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду та в результаті огляду його паспорту вбачається, що він дійсно був зареєстрований по АДРЕСА_2, однак, не проживав в ній, а фактичне місце його проживання - АДРЕСА_1. Крім того, з пояснень відповідача також вбачається, що він після отримання кредиту для придбання мобільного телефону платежів не здійснював, оскільки в нього були фінансові труднощі, про зміну місця проживання банк не повідомляв. Відповідно до ст.599 ЦК України зобов»язання припиняється виконанням проведеним належним чином. Враховуючи наведені обставини та вимоги закону, колегія суддів вважає, що видача судового наказу Іллічівським районним судом м. Маріуполя Донецької області від 25.04.2007р. не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами Договору та не тягне за собою припинення договору, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань. Оскільки, погашення заборгованості за судовим наказом не відбулося, то відповідно договірні правовідносини між сторонами не припинилися і банк має право нараховувати пеню та проценти. Таким чином, починаючи з наступного дня після повернення судового наказу, а саме, з 17 квітня 2009 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором за період часу з 26 березня 2007 року (заборгованість згідно судового наказу) по 15 лютого 2013 року (заборгованість станом на час пред'явлення позову). Оскільки, сторони уклали договір про збільшення строку позовної давності строк позовної давності спливає 17 квітня 2014 року. Позивач звернувся до суду в лютому 2013 року, тобто, у межах строку позовної давності. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову банку з таких підстав. Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. У відповідності з вимогами ст.ст. 525,526, ЦК України, одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу і в установлений строк їх виконання. Згідно з вимогами ст.546, 549 цього Кодексу, виконання зобов"язання може забезпечуватися неустойкою. Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. Відповідно до ч.2 ст.551 цього Кодексу, розмір неустойки може бути встановлений договором. Згідно зі ст. 611 даного Кодексу, у разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов"язання внаслідок односторонньої відмови від зобов"язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов"язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Колегія суддів вважає, що оскільки зобов"язання за кредитним договором ОСОБА_2 не виконані, тому, заборгованість, яка утворилася станом на 15 лютого 2013 року підлягає стягненню з боржника. Зокурема, безспірно підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту в розмірі 2 343,77 грв., за процентами - 12 137,96 грв, за комісією 379,68 грв. Виходячи з умов договору та розрахунку, наданого позивачем, пеня нарахована в межах строку позовної давності, передбаченої договором, в розмірі 27 897,12 грв. Між тим, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені, виходячи з наступного. Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Оскільки загальний розмір збитків становить 14861,41 грв (тіло кредиту - 2343,77 грв, проценти -12137,96 грв., комісія - 379,68 грв.), колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до 7000 грв., з урахуванням того, що відповідач має невелику зарплатню - 2 200 грв, проживає з матір»ю пенсіонеркою, яка маж мінімальну пенсію та знаходиться на його утриманні. У зв"язку зі зміною розміру пені не може залишатися без зміни і процентна складова штрафу. Згідно з п.5.3 договору про споживчий кредит, при порушенні позичальником строків по будь - якому з грошових зобов»язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов»язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грв. + 5% від суми заборгованості. Оскільки в сума заборгованості входить заборгованість за тілом кредиту, проценти, комісія та пеня, що становить 21 861,41 грв., 5% від цієї суми буде становити 1093,07 грв. ( 21 861,41:100х5). Тому, сума процентної складової штрафу буде становити 1093,07 грв. Таким чином, сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ПАТ «КБ « Приват Банк» становить 23 454,48 грв. та складається з: непогашеної суми кредиту - 2343,77 грв. ; суми несплачених відсотків - 12137,96 грв; заборгованості по комісії - 379,68 грв.; пені - 7000грв; штрафу - 500грв.( фіксована частина) ; штрафу -1093,07 гв ( процентна складова). Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь ПВАТ «КБ «Приват Банк» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 234,54 грв. за подачу позову та 117,27 грв. за подачу апеляційної скарги, а всього 351,81 грв. Керуючись ст.ст. 307.309.313-314,316 ЦПК України, колегія суддів,- у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 10 червня 2013 року скасувати. Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» задовольнити частково. Стянути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2006 року, яка утворилася станом на 15 лютого 2013 року, в розмірі 23 454,48 грв. та складається з : непогашеної суми кредиту - 2343,77 грв.; суми несплачених відсотків - 12137,96 грв; заборгованості по комісії - 379,68 грв,; пені - 7000 грв; штрафу - 500грв.(фіксована частина); штрафу -1093,07 грв. ( процентна складова). Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» витрати на оплату судового збору в розмірі 351,81 грв. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37845583 Державний герб України Єдиний унікальний номер 249/5642/13-ц Номер провадження 22-ц/775/1713/2014 Категорія - 27 Головуючий у 1-й інстанції - Нестеренко Є.В. Доповідач - Зінов'єва А.Г. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого судді: Зінов'євої А.Г. суддів: Ларіної Н.О. Азевича В.Б. при секретарі: Стефановій Я.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_3, на рішення Шахтарського міськрайсуду Донецької області від 13 січня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту та по зустрічному позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі Банк) про захист прав споживачів,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2013 року Банк звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 06.07.2008 р. між сторонами був укладений договір споживчого кредиту №ACS6RX22990090 у розмірі 6114 грн. 61 коп. строком на 12 місяців (по 06.07.2009 р.) зі сплатою 1% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 980 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 15 грн. 29 коп. (далі Договір). Погашення заборгованості повинно було відбуватися шляхом внесення одноразово щомісячної сплати в період з 06 по 11 число місяця в розмірі 559 грн. 04 коп. на рахунок НОМЕР_1. При укладанні Договору, позичальник був ознайомлений з Умовами надання споживчого кредиту, з якими погодився. Прийняті на себе зобов'язання Банк виконав належним чином і надав відповідачу кредит у сумі та на умовах, передбачених Договором. Відповідач прийняті на себе зобов'язання виконував неналежним чином, в результаті чого за станом на 25.06.2013 р. в нього утворилася заборгованість у розмірі 25066 грн. 82 коп., яка складає із заборгованості по кредиту 5014 грн. 61 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 424 грн. 96 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом - 183 грн. 48 коп., пені за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання - 17773 грн. 92 коп., а також штрафу у розмірі 500 грн.+5%(1169 грн. 85 коп.) від суми, яку просили стягнути на їх користь. Також просили стягнути з відповідача на їх користь судові витрати. У грудні 2013 р. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про захист прав споживачів, мотивуючи свої вимоги тим, що даний кредит йому був запропонований робітником Банку. Він підписав Договір, не читаючи, оскільки його взагалі неможливо було прочитати у зв'язку із дрібним шрифтом. Якщо б йому було належним чином роз'яснено умови укладення кредиту, він би його не укладав. В результаті нечесної практики Банку, відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів», його було введено в оману, ознаками якої є той факт, що у Договорі не фігурує розмір процентів за користування кредитом у вигляді 12%. Крім того, в порушення вимог вказаного закону, Банк не представив йому скорочений опис суттєвих умов кредитування, а зобов'язавши його внести страховий платіж, не видав йому страховий поліс. За вказаних обставини у позивача відсутні підстави для врахування страхової суми у заборгованість і нарахування на неї процентів та штрафних санкцій. Також вважав, що ніяким законом не передбачено нарахування одноразової винагороди за надання кредиту у розмірі 980 грн., що також є нечесною практикою Банку. За станом на 01.09.2008 р. його заборгованість за кредитом складала 1305 грн. 37 коп., з яких на вимогу Банку у квітні-травні 2009 р. він сплатив відповідно 600 грн. та 2500 грн. Після спливу трирічного строку Банк пред'явив до нього вимоги, не врахувавши внесені ним останні платежі. Просив нечесну практику Банку такою, що ввела його в оману щодо укладання кредиту; визнати страхову суму та суми одноразової винагороди несправедливими умовами; визнати кредит, виданий Банком у вигляді скутера погашеним. Рішенням Шахтарського міськрайсуду від 13 січня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Акцент-Банк» задоволені: на їх користь з відповідача стягнуто заборгованість за договором кредиту №ACS6RX22990090 від 06 липня 2008 р. в розмірі 25066 грн. 82 коп., яка утворилася за станом на 25.06.2013 р. Крім того, з відповідача на користь Банку стягнуто судові витрати в розмірі 250 грн. 67 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просив ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Банку відмовити у зв'язку порушенням ними позовної давності. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача посилався на те, що суд першої інстанції формально дійшов висновку про задоволення позову, оскільки навіть не перевірив надані Банком розрахунки. Так, стягуючи на користь позивача штрафи у вигляді фіксованої частини та процентної складової, суд першої інстанції не звернув уваги на умови договору, згідно яких за порушення зобов'язання передбачене нарахування пені у розмірі 0,5% від суми. При цьому, договір не містить посилань на Умови, якими передбачено оплату штрафів. Таким чином, стягуючи на користь Банку пеню і штрафи, суд фактично застосував подвійну відповідальність, що суперечить вимогам діючого законодавства. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», встановлено граничний розмір пені, який не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. При цьому, суд взагалі не звернув уваги на позовну давність в один рік, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки. Відмовляючи у задоволенні вимог відповідача про зменшення пені з підстав ненадання доказів, суд взагалі не звернув уваги на доводи боржника щодо світової фінансової кризи. Суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність з посиланням на переривання її перебігу внесенням платежу 15.02.2010 р., однак при цьому суд не звернув уваги на дату звернення позивача за захистом порушеного права, яким є 14.10.2013 р. В судовому засіданні представник Банку проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни. Інші сторони до судового засідання не прибули, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Заслухавши доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення пені зміні з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм оцінку і обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову та про наявність у відповідача заборгованості за Договором кредиту, яка підлягає стягненню. Разом з тим, при визначенні розміру пені, яка підлягає стягненню у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, суд неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, є підставами для зміни судового рішення в цій частині. Так, при розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що 06.07.2008 р. між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір споживчого кредиту №ACS6RX22990090 у розмірі 6114 грн. 61 коп. строком на 12 місяців (по 06.07.2009 р.) зі сплатою 1% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 980 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 15 грн. 29 коп. (далі Договір). Погашення заборгованості повинно було відбуватися шляхом внесення одноразово щомісячної сплати в період з 06 по 11 число місяця в розмірі 559 грн. 04 коп. на рахунок НОМЕР_1. При укладанні Договору, позичальник був ознайомлений з Умовами надання споживчого кредиту, з якими погодився. Договір кредиту відповідачем виконувався неналежним чином, в результаті чого в нього утворилася заборгованість, розмір якої за станом на 25.06.2013 р. складає 25066 грн. 82 коп. з яких: 5014 грн. 61 коп. - заборгованість за кредитом, 424 грн. 96 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 183 грн. 48 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 17773 грн. 92 коп. - пеня за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання, а також штрафу у розмірі 500 грн. + 1169 грн. 85 коп. Відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч.1 ст. 526 та ст. 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи, Договір сторонами підписаний, що свідчить про досягнення домовленості щодо всіх істотних його умов. Позивач виконав прийняті на себе зобов'язання і надав відповідачу кошти в розмірі і на умовах, визначених Договором. При цьому, погашення заборгованості повинно було відбуватися шляхом внесення одноразово щомісячної сплати в період з 06 по 11 число місяця в розмірі 559 грн. 04 коп. на спеціально відкритий для цього рахунок НОМЕР_1. Також, відповідно до Договору вбачається, що надана позичальнику сума (6114 грн. 61 коп.), крім вартості товару, включає оплату страхового внеску у розмірі 234 грн. 61 коп. і що саме на загальну суму нараховуються відсотки у розмірі 1% на місяць на залишок заборгованості (тобто 12% річних). Крім того, вказаним Договором передбачено виплату Банку одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 980 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 15 грн. 29 коп. При цьому, позичальник зобов'язався повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до заяви та умов, забезпечивши Договір предметом застави, яким став придбаний товар - скутер. Прийняті на себе зобов'язання відповідач не виконав про що свідчить наявність заборгованості. Згідно Договору, при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, останній сплачує Банку пеню у розмірі, визначеному у п. 5.1 за кожен день прострочення. Відповідно до п.5.1 Умов надання споживчого кредиту, з яким відповідач був ознайомлений, про що свідчить його підпис у заяві про надання кредиту, при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань , передбачених заявою та п.п. 3.2.2 (своєчасне погашення кредиту), 3.2.3 (своєчасне погашення процентів за користування кредитом) даних Умов, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, але не менш 1 грн. за кожний день прострочення Договору. Крім того, згідно п.5.3 Умов, при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Договором, більш ніж на тридцять днів, останній зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми. В ході слухання справи судом першої інстанції було встановлено, що позивачем порушено умови Договору кредиту, оскільки погашення тіла кредиту і процентів за користування ним проводилося без додержання строків, обумовлених Договором, та прострочення оплати допущено більш ніж 30 днів. За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача заборгованості по кредиту, процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом та штрафу в розмірі 500 грн. + 5% від суми. Суд першої інстанції також обґрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_2 пені за прострочення виконання грошового зобов'язання. За вказаних обставин доводи апелянта про неправильність розрахунків заборгованості та фактичне застосування подвійної відповідальності є необґрунтованими. Разом з тим, при визначення розміру пені, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до вимог ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Виходячи з позовної заяви Банку, вбачається, що ними відповідачу нараховано пеню (неустойку) в розмірі 17773 грн. 92 коп., при загальній сумі збитків 5623 грн. 05 коп. За вказаних обставин, апеляційний суд вважає за можливе зменшити суму нарахованої пені до 4000 грн. Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апелянта про порушення Банком Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання всієї необхідної інформації. Відповідно до вимог ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. (в редакції за станом на день виникнення правовідносин - 06.07.2008 р.) (далі Закон), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Як вбачається з тексту Договору, він містить всю інформацію, передбачену ч.2 ст. 11 Закону, з якою позивач ознайомився до підписання Договору і погодився з ними підписавши його. Крім того, згідно ч.7 ст.15 Закону, у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило: 1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків; 2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням - споживач має право вимагати надання у прийнятно короткий, але не більше місяця, строк належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків; 3) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача - споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені статтею 16 цього Закону, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором. Таким чином, виходячи з наведеного, у разі наявності з боку відповідача порушень вимог ч.2 ст. 11 Закону, позивач при наявності певних обставин має право на розірвання договору. ОСОБА_2 таких вимог не заявлено. Апеляційний суд також не може прийняти до уваги доводи апелянта про те, що Договір містить умови, які є несправедливими, оскільки вони необґрунтовані. Відповідно до вимог ст. 18 Закону, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. При цьому, положення пункту 8 частини третьої цієї статті не застосовується до умови договорів про надання споживчого кредиту, відповідно до якої кредитодавець встановлює право розірвати договір в односторонньому порядку за наявності підстав, визначених законодавством, та за умови негайного повідомлення кожної із сторін про розірвання договору. Положення пункту 11 частини третьої цієї статті не застосовується до договорів, укладених на невизначений строк, за умови встановлення в таких договорах обов'язковості повідомлення заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання йому у зв'язку з цим права на розірвання договору. Згідно вимог ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Виходячи з вказаної норми Закону, захист права відбувається у встановлений законом або договором спосіб. Обраний ОСОБА_2 спосіб не відповідає ані вимогам ст. 16 ЦК України, ані умовам Договору. Таким чином, рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Апеляційний суд також не може прийняти до уваги доводи апелянта про безпідставне незастосування судом першої інстанції позовної давності, оскільки вони необґрунтовані. Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). При цьому, відповідно до ст. 259 ЦК України , позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Як вбачається з п.5.5 Умов, з якими ОСОБА_2 був ознайомлений при укладенні Договору, про що свідчить його власноручний підпис, сторони Договору досягли згоди про термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредиту, винагороди, пені, штрафів тощо у п'ять років. Відповідно до вимог ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Згідно матеріалів справи, на підставі заяви Банку 19.03.2010 р. Шахтарським міськрайсудом видавався наказ про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за Договором, останні платежі за яким боржником були внесені 15.02.2010 р. (що не оспорюється відповідачем). Таким чином, відбулося переривання перебігу позовної давності. Доводи апелянта про внесення всіх коштів за кредитом не відповідають дійсності, оскільки надані на їх підтвердження квитанції про сплату коштів на спеціально відкритий для цього рахунок, зараховані в загальну заборгованість у відповідності з черговістю погашень. При цьому, з урахуванням простроченої заборгованості, вони не покрили всієї суми боргу. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_3, задовольнити частково. Рішення Шахтарського міськрайсуду Донецької області від 13 січня 2014 року в частині задоволених позовних вимог публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» та стягнення на їх користь судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за станом на 25 червня 2013 року за договором кредиту №ACS6RX22990090 від 06 липня 2008 року в розмірі 11302 (одинадцять тисяч триста дві) грн. 90 коп., яка складає з тіла кредиту - 5014 грн. 61 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 424 грн. 96 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом - 183 грн. 48 коп., пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань - 4000 грн. та штрафу у розмірі 500 грн. + 1169 грн. 85 коп. В іншій частині вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір в розмірі 113 (сто тринадцять) грн. 03 коп. В іншій частині рішення залишити без зміни. Рішення суду набирає законної сили з дня його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності. Головуючий: Судді: